«Адвокат. Навычки профессии.»

Адвокат. Навычки профессии. (epub) - Адвокат. Навычки профессии. 746K (скачать epub) - Ярослав Павлович Зейкан

Я.П. Зейкан АДВОКАТ: НАВИЧКИ ПРОФЕСІЇ Практичний посібник Київ кнт 2008

ББК 67.9(4Ук)311я7 УДК 34(477) 3 47 Зейкан Я.П. З 47 Адвокат: навички професії: Практичний посібник. - К.: КНТ, 2008. - 788 с. ISBN 978-966-373-337-1 Пропонована книга - одна з небагатьох, присвячених практич¬ ним навичкам адвоката. У цій книзі читач знайде і матеріал про організацію і проведення консультацій, про аналіз справ, про осо¬ бливості розробки правової позиції і представництва в судах різних юрисдикцій, роботу з доказами, виступ у суді в судових дебатах. Як складова частина адвокатської майстерності розглядається адво¬ катська техніка і навички роботи з процесуальними документами. Для ілюстрації професійної діяльності адвоката використано понад 130 прикладів з реальних судових справ, а також наведено зразки процесуальних документів адвокатів і суддів. Окремий розділ присвячено випадкам незаконної діяльності адвокатів і правопорушень, що ними допускаються. Для адвокатів, суддів, прокурорів, юрисконсультів, практичних працівників правоохоронних органів, а також науковців, студентів, усіх, хто цікавиться проблемами захисту в кримінальних, цивіль¬ них, господарських справах. ББК 67.9(4Ук)311я7 УДК 34(477) ISBN 978-966-373-337-1 © Я.П. Зейкан, 2008 © КНТ, 2008

Зміст ЗМІСТ Розділ І. Консультаційна робота адвоката 6 Глава 1. Прийом громадян у консультації 6 1. Проведення співбесіди 8 2. Стадії співбесіди 9 3. Перша стадія - зустріч і встановлення «правил гри» 9 4. Вільний виклад суті звернення 17 5. З’ясування правової позиції та хронології подій 18 6. Резюмування 24 7. Завершення співбесіди 26 8. Консультування 27 Глава 2. Консультування при виклику особи до правоохоронних органів 31 1. Особу викликає податкова служба 33 2. Як поводитися на допиті 37 3. Що робити, якщо особу визнали підозрюваним або обвинувачуваним 41 4. Про тактику допиту і поведінку особи 43 5. Про вибір адвоката 44 Глава 3. Скарга на порушення кримінальної справи 46 Розділ II. Адвокатська техніка 84 1. Засоби юридичної техніки 88 2. Етапи підготовки документа 98 Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) 100 Глава 4. Загальні зауваження 100 1. Особливості представництва в адміністративній справі 116 2. Зразки документів адвоката 137 3. Представник у суді 143 Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 146 Глава 5. Навички роботи в кримінальній справі 146 1. Вступ адвоката в процес 146 2. Правові можливості захисника під час досудового слідства .... 183 3. Дещо про стратегію і тактику адвоката на досудовому слідстві .196 4. Участь захисника в допиті 200 5. Участь адвоката при проведенні очної ставки 213 6. Пред’явлення для впізнання 214 7. Відтворення обстановки і обставин події 216 8. Знайомство з матеріалами справи при вступі в процес 219 9. Адвокат при пред’явленні обвинувачення 220 10. Подання клопотань 222 11. Про можливості самостійного «розслідування» 224 12. Надання доказів 239 З

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 13. Ознайомлення з матеріалами справи у зв’язку із закінченням досудового слідства 243 14. Оскарження дій слідчого, прокурора органу дізнання 245 15. Про забезпечення можливого майбутнього позову 249 16. Дії захисника при оголошенні про закінчення слідства 253 Глава 6. Загальні питання захисту на досудовому слідстві і в суді 257 1. Позиція у справі 257 2. Докази у справі. Допустимість і достовірність доказів 292 3. Експертиза в арсеналі захисту 311 4. Питання кваліфікації злочинів 326 Глава 7. Участь захисника в суді 342 1. Вивчення матеріалів справи в суді 342 2. Плани захисту і систематизація матеріалів 358 3. Участь захисника в суді першої інстанції 363 4. Захисник під час судового слідства 369 5. Клопотання про направлення справи на додаткове розслідування 397 6. Про підготовку свідків до участі в судовому засіданні 482 Глава 8. Виступ у дебатах 486 Розділ У. Навички роботи з цивільною справою 556 Глава 9. Передумови права на пред’явлення позову. Аналіз правової ситуації 556 1. Увага до деталей 563 2. Про способи захисту 564 3. Про основні засади (принципи) Цивільного Кодексу 571 4. Про мету позову 578 Глава 10. Одержання доказів у цивільному процесі в сучасних умовах 579 Глава 11. Про способи одержання інформації 590 Глава 12. Попередня оцінка та тлумачення змісту доказів і положень закону 595 Глава 13. Доказування. Звільнення від доказування 598 Глава 14. Предмет доказування. Належність та допустимість доказів 610 Глава 15. Підстави позову 617 Глава 16. Складання позовної заяви 620 Глава 17. Підготовка заперечень проти позову 638 Глава 18. Дії сторони при пред’явленні зустрічного позову 647 Глава 19. Забезпечення позову 651 Глава 20. Подача процесуальних документів до суду 664 Глава 21. Участь у розгляді заяв і клопотань 668 Глава 22. Участь у дослідженні доказів 675 4

Зміст Глава 23. Дебати в цивільному процесі 683 Глава 24. Судове рішення 698 Глава 25. Зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу 701 Глава 26. Дії сторін після оголошення рішення суду 707 Глава 27. Особливості участі в апеляційній та касаційній інстанції 708 Розділ VI. Адвокат у господарському процесі 710 1. Прийняття доручення 710 2. Досудова підготовка справ 711 3. Підготовка позовної заяви 712 4. Дослідження передумов права на пред’явлення претензії й позову 714 5. Етап вибору відповідача 715 6. Розробка правової позиції у справі, виявлення лінії спору 715 7. Складання тексту позовної заяви 716 8. Участь у справі кількох відповідачів 720 9. Про окремі обов’язкові елементи позовної заяви 721 10. Засідання суду 725 11. Про докази у справі 732 12. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку 739 13. Перегляд судових рішень у касаційному порядку 744 14. Перегляд судових рішень Вищого господарського суду Верховним Судом України 748 15. Особливості адвокатської техніки в господарському суді 749 Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів 768

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ І Консультаційна робота адвоката Глава 1. Прийом громадян у консультації Поради адвоката - важлива складова його діяльності, яка потребує спеціальних навичок і високої кваліфікації. Можна стверджувати, що найбільш поширеним видом правової допомоги є консультації та довідки із правових питань. «Помилки адвоката при підготовці судової справи можуть іноді бути виправлені в процесі: можна змінити підставу, предмет або розмір позову, заявити клопотання про допит нових свідків, витребування додаткових доказів... Але помилка на консультаційному прийомі може виявитися непоправною»1. Інколи адвокат починає давати поради, тобто консультувати, коли довіритель тільки почав розповідати про свою проблему. Дехто погано слухає і тому не може почути, що, власне, привело людину до адвоката і чому ця людина викривлює інформацію. Треті не завдають собі клопоту, щоб завоювати прихильність людини, яка прийшла для того, щоб «тільки порадитися». Інші не вміють ста¬ вити запитання. І як наслідок, після звернення до таких адвокатів залишається багато нез’ясованих питань. Щоб дати пораду з будь-якого питання, потрібно спочатку з’ясувати суть його. Отже, консультування як вид правової допо¬ моги вимагає, принаймні, двох етапів: з’ясування суті питання, що досягається шляхом співбесіди з довірителем; одержання від нього інформації, що має правове значення, на основі якої адвокат може дати пораду, довідку або консультацію2. Для початкуючих адвокатів це становить проблему. Людині, яка звернулася до адвоката здається, що він говорить зрозуміло і ясно та доступно викладає зміст обставин, щодо яких він хоче одержати консультації. Насправді, у більшості випадків це не так. Крім того, адвокат і людина, яка звернулася за консуль¬ тацією, думають по-різному. Адвокат шукає юридичні факти, такі 1 Д.П. Ватман, В.А.Елизаров. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 6. 2 Див.: Адвокат. Навики профессионального мастерства. - М., - 2006. - С. 27. 6

Розділ І. Консультаційна робота адвоката собі больові точки, які є визначальними для з’ясування проблеми. Клієнт, навпаки, в силу схвильованості, роздратування, неприязні дає емоційні оцінки тим чи іншим обставинам і не може послідов¬ но та об’єктивно викласти фабулу справи, затримує свою увагу на другорядних деталях. Від адвоката вимагається багато такту, урівноваженої доброзичливості та уваги, щоб створити спокійну й ділову обстановку в співбесіді. Уміння слухати - одна з найцінніших професійних якостей людини. Це рідкісний талант, і якщо адвокат не наділений таким талантом, то йому потрібно працювати над тим, щоб виробити таку навичку. Вислуховуючи людину, адвокат повинен короткими, точ¬ ними і прозорими запитаннями перевести розмову до суті справи, не затримуючись на другорядних деталях. Не зрозумівши хід думок вашого співрозмовника, ви не зможете його переконати. Мета співбесіди Мета консультації одержати від довірителя якомо¬ га повнішу інфор- мацію, яка має правове значення для розв’язання проблеми дати довірителю вичерпну інформацію з питання, яке його цікавить; роз’яснити довірителю можливі варіанти розв’язання проблеми; роз’яснити довірителю можливі правові й неправові наслідки кожного з варіантів розв’язання проблеми допомогти довірителю обрати найбільш прийнятний для нього варіант поведінки; допомогти довірителю в реалізації об¬ раного варіанта рішення. Шляхом визна¬ чення стратегії й тактики юридичних дій в інтересах довірителя1. 1 Див.: Адвокат. Навьїки професіонального мастерства. - М., - 2006. - С. 27. 7

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 1. Проведення співбесіди У своїй професійній діяльності адвокат має справу з різними житейськими ситуаціями. Потрібно дати правову оцінку цим ситуаціям, зробити відповідні висновки та дати вичерпні пояс¬ нення. Отже, адвокат з’ясовує факти і дає їм правову оцінку. Установки ж клієнта визначаються почуттям несправедливості, допущеної щодо нього, яка, як йому здається, є очевидною. доп^ценоі'щ^дс/Ьноі^'якау^івгйОїУіу^з’даетБУзк; є^чєвЛДхіїую:"ТТЛТТЛЛ 3 роботи ПІД 4аі7ТЯІДГіуи,ҐКй:у Ж~Я4Ху'&ГиК0фЯ'ЯЛЖЯЬіГ\л*?П\ТЬ7г£НП звернувся до відділу внутрішньої безпеки Міністерства і одержав роз’яснення, з якого можна було зробити висновок, що його звільнення незаконне. Це було дійсно так. Але адвоката цікавили й інші питання: чи мало місце скорочення чисельності штату, чи одержав О. копію наказу і трудову книжку, чи не пропустив він установлений законом місячний строк для оскарження наказу в суді, чи є він державним службовцем тощо. Для О. всі ці питання здавалися зайвими, адже, на його думку, саме Міністерство визнало свою помилку. Адвокату довелося затратити багато зусиль, щоб роз’яснити О., що позицію Міністерства визначає міністр, який підписав наказ, а не працівник відділу, який дав письмове роз’яснення про порядок звільнення з роботи праців¬ ників. На розпитування щодо обставин справи і причини, чому був пропущений строк для звернення до суду, О. відповідав запитанням: А хіба міністерству дозволено порушувати закони при звільненні? Резюме. Проблема одержання інформації та з’ясування, що потрібно клієнту - це, в першу чергу, завдання самого адвоката. Людина приходить до адвоката з певними установками та своєю оцінкою ситуації, і якщо ситуація вимагає зміни цих оцінок, то адвокату потрібно докласти чимало зусиль для цього. Тому адвокат повинен продумати як провести співбесіду з найбільшою ефективністю. Різні ситуації вимагають певних особливостей і прийомів при проведенні співбесіди і опитування. Але є певні стадії, яких потрібно дотримуватися. 8

Розділ І. Консультаційна робота адвоката 2. Стадії співбесіди1 1. Зустріч, перше знайомство, визначення «правил гри». 2. Вільний виклад довірителем суті свого звернення. 3. З’ясування характеру правових проблем довірителя та хронології подій. 4. Висновки. 5. Завершення співбесіди. Такий умовний поділ співбесіди дозволяє адвокату з’ясувати Такий умовний поділ співбесіди дозволяє адвокату з’ясувати 3. Перша стадія — зустріч і встановлення «правил гри» Для першої стадії дуже важливо встановити психологічний контакт з людиною, викликати у неї довіру. На думку психологів, на встановлення довіри впливають свідомі та підсвідомі фактори. Свідомі фактори ґрунтуються на знанні про людину, відомостей про репутацію адвоката. Підсвідома ж довіра від нашого знання про людину не залежить. Вона визначається схожістю спів¬ бесідників, збігом їхніх внутрішніх установок. На думку психо¬ логів, спілкування визначається переважно рівнем підсвідомої довіри або недовіри. Адвокат повинен підлаштуватися під свого клієнта, ствррити для нього відповідну атмосферу. Тут важливими є такі деталі: сидіти в невимушених позах, обличчям один до одного (на дивані або за журнальним столиком), світло має бути м’яким, не дуже яскравим, не потрібно бути сторонніх шумів і сторонніх осіб. Для України важливим фактором є мова. Українська мова відрізняється своєю ясністю та прозорістю. Ось, наприклад, поняття «доцентрова сила», та «відцентрова сила». їхній зміст абсолютно прозорий. Порівняйте з російським: «центробежньїе сильї», «центростремительньїе сильї». Річ у тому, що російська (великоруська) мова формувалась у Заліссі (Волго-вятський регіон) на базі й за допомогою староболгарської (церковнослов’янської) мови, тобто мови Кирила і Мефодія, яка виконувала у Київській 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. -М., -2006.-С. 29. Див.: Тєнфорд Дж. Олександр. Судебньїй процесе: Законьї, тактика и зтика; Мзйхерн Катрин. Курсьі вьіработки профессиональньїх навьїков адвокатов. 9

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Русі роль писемної мови, як латинь у Західній Європі. Але населення Київської Русі в розмовній мові не користувалося церковнослов’янською (староболгарською мовою), оскільки в цьому не було потреби. Розмовна русинська мова органічно розвивалася на своїй території і зі зміною самоназви місцевого населення (з русинів на українців) була названа українською. Оскільки в Заліссі значна частина місцевого населення належала до угро-фінських народів (до 3/4 від загальної кількості), то формування і вивчення великоруської мови у цих народів відбувалося через релігійні тексти, писані церковнослов’янською мовою. До речі, схожі процеси (і майже в той же час) з формування мови відбувалися в Англії, але там базою для формування була французька мова, привнесена завойовником Вільгельмом Оранським (1380 p.). Невипадково мовознавець А.Г. Преображенський висловив припущення, що слово «Москва», це радше «мерянське слово, бо Владимирська, Ярославська і вся Московська губернії становили колись область Мері»1. Однак для людини, рідною мовою для якої є російська, спілкування українською мовою може викликати внутрішній спротив і завадити психологічному контакту2. Тому адвокат 1 Преображенський А.Г. Зтимологический словарь русского язьїка. - М.Д958.-С. 559. 2 Приклад про формування російської мови є своєрідним тестом. Українець цей приклад буде сприймати без особливих застережень, або навіть із задоволенням. У росіянина або особи, для якої є рідною російська мова, цей приклад може викликати спротив і навіть обурення, незважаючи на те, що ця версія формування великоруської мови є однією з найбільш вірогідних і була піднесена Пушкіним та іншими видатними російськими письменниками до найвищого рівня досконалості. Необхідно наголосити, що такий погляд, це тільки один із багатьох поглядів на творення великоруської та української мов. У Росії існує величезна бібліографія (тисячі книг) на цю тему, як і на тему походження «украинского наречия» і його відмінності від «древнекиевского язьїка» (Книги Ключевського, Фельштинського, Платонова, Іванова, Гумільова, Фоменка, Миколи Бердяєва, Буровського, Бушкова тощо). Наприклад, Ключевський у своєму Курсі російської історії писав: «не могу сказать достаточно ли вьіяснено, когда и под какими влияниями образовались диалектические особенности, отличающие малорусское наречие как от древнего киевского, так и от великорусского». Політичний акцент фрази очевидний. Є вдосталь книг і на Україні. Як приклад можна навести книгу Євгена Наконечного «Украдене ім’я. Чому русини стали українцями». - Львів, 2004. Отже, фактор мови є дуже важливим в Україні, розбіжності в підходах про формування російської та української мов залишаються предметом дискусій, а отже адвокат повинен цю обставину враховувати і з людиною, для якої рідною мовою є російська, потрібно розмовляти російською. 10

Розділ І. Консультаційна робота адвоката повинен спілкуватися з довірителем мовою, яка для останнього ближча, або є рідною. І якщо це російська мова, то розмова має вестися російською мовою. Адвокати Закарпаття для досягнення психологічного контакту з клієнтом нерідко переходять на закарпатську говірку, яка в Закарпатті збереглася з X ст. Угорці, які живуть в Закарпатті, зі значно більшою охотою йдуть на консультацію до тих адвокатів, які володіють угорською мовою. Тому там є адвокати, які, володіючи угорською мовою мають постійну клієнтуру з числа місцевих угорців (самоназва - мадяри). Є категорії людей (зустрічаються вони й серед адвокатів), які вважають, що використання малозрозумілих термінів підвищує їхній розумовий статус, свідчить про компетентність і вченість. І ми часто чуємо і з телебачення, і у виступах юристів і політиків такі слова, як месідж, конгруентність, франчайзинг, суперфіцій, факторинг, атракція, креативний тощо). Одним із політиків висловлено думку, що про складні речі не можна говорити простими словами. Із цим важко погодитися. Використання таких слів, особливо на початку розмови, підсвідомо викликає недовіру до адвоката, який одразу починає використовувати малозрозумілі терміни. Уміння коротко, чітко і зрозуміло для всіх висловити свою думку - це важлива професійна навичка, яку адвокат (і не тільки він) повинен шліфувати все життя. По суті - це запорука життєвого успіху. Ось як висловився про одного з політиків особистий представник президента США Гаррі Гопкінс: (Він) «ні разу не повторився. Він говорив влучно і прямо... Здавалося, що розмовляєш з чудово врівноваженою машиною... Його запитання були ясними, короткими і прямими... Його відповіді були швидкими, недвозначними, вони вимовлялися так, начебто були обдумані багато років назад». До речі, саме так, коротко, чітко, недвозначно і прямо потрібно виступати перед судом свідку, який дає пояснення. Адвокат повинен бути готовий до найрізноманітніших типів людей. Одні з них нагадують довірливу дитину, яка не бажає усвідомити те, що говорить адвокат і брати участь в обговоренні: «Я і так нічого не зрозумію», «Дійте так, як вважаєте за потрібне», «робіть так, як вважаєте за краще». Інша категорія просить про 11

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії допомогу, але не вірить в успіх, сумнівається в пропозиціях, які дає адвокат, і повністю не вірять у власні сили: «Усе даремно», «Нічого не вийде», «Усе вже куплено другою стороною» тощо. Є вперті довірителі, які визначилися для себе з позицією, яку вважають єдино справедливою і правильною, і, вчепившись за один певний факт, не рахуючись ні з якими іншими аргументами та обставинами, ні юридичними аспектами, уперто стоять на своєму1. Є особи, які вже наперед ворожо настроєні до адвоката: «усі ви тут одним миром мазані...». І як тільки пояснення адвоката з позиції перспективи справи їх не влаштовують, вони тут же починають нападки на самого адвоката. Адвокат повинен навчитися пере¬ творити будь-якого клієнта в співробітника. Ведучи розмову, адвокат і сам повинен справляти цілісне враження на довірителя. Його голос і поза мають відповідати тим словам, які він говорить. Якщо адвокат сидить згорблений, дивиться собі під ноги і монотонно та повільно говорить про те, що «постарається допомогти і що все можна вирішити», - його голос і поза не відповідає змісту слів і викликає недовіру на підсвідомому рівні. Адвокат повинен постійно вчитися культурі спілкування. Бачити себе наче з боку, критично оцінювати свою поведінку, аналізувати промахи, доцільність застосування тих чи інших слів, робити все для того, щоб співрозмовник відчував себе комфортно при спілкуванні. Необхідно пам’ятати про важливість таких елементів спілкування, як поза, рухи, міміка, жести, тембр голосу, його сила, інтонація і висота тощо. Звичайно, переконливість аргументів значною мірою залежить від того, наскільки адвокат користується авторитетом. На свій авторитет адвокат повинен працювати все життя (до речі, як і в будь-якій іншій сфері діяльності). Високий професіоналізм, визнання оточення і колективу підвищують статус особи та його імідж2. Неприпустимо принижувати статус та імідж співрозмов¬ ника. Будь-яка неповага до довірителя викликає, як правило, 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М.: 2006.- С. 52. 2 Статус - це становище в суспільстві. Доцент, професор, адвокат, суддя - усе це статуси. Імідж (образ) відповідає на питання «який?»: поганий або хороший, розумний або глупий, приємний або неприємний тощо. 12

Розділ І. Консультаційна робота адвоката негативну реакцію. Адвокати полюбляють указувати на помилку співрозмовника або його неправоту, що негативно впливає на імідж критикованого. Це сприймається, як правило, болісно, провокує спір і навіть конфлікт. Тому, якщо все ж таки потрібно вказати на неправоту людини, її потрібно викласти у формі, яка не буде образливою. Наприклад: «Очевидно, вам не були відомі зміни в законодавстві, які давали право...», «У цьому становищі навіть досвідчений юрист міг помилитися, а ви залишились наодинці в такій неприємній ситуації...». Необхідно також пам’ятати, що до аргументів приємного нам співрозмовника ми ставимося поблажливо, а до аргументів неприємного - критично. Приклад 2. (Із практики автора).У судовому засіданні суддя одного із судів кожну фразу адвоката зустрічав з неприязню, постійно його переривав, відпускав на адресу адвоката критичні зауваження, на кшталт: «Що ви тут стали так близько, забагато для вас честі!» Ставлення до другої сторони було протилежним. Адвокату коштувало багато зусиль продовжувати свої пояснення в спокійному, рівному темпі й не збитися на явно зайві в цій ситуації заперечення щодо дій судді. Якщо б не колегіальний склад суду, то рішення було б, мабуть, негативним. Але все обійшлося. Резюме. Очевидно, адвокат учинив якісь дії, або допустив певну поведінку, яка не сподобалася судді на підсвідомому рівні. Аналізуючи ситуацію, адвокат так і не знайшов явної та очевидної причини для такого ставлення до нього. За рік до цього засідання за скаргами адвоката були скасовані два рішення цього судді. Звичайно, у суддів після скасованих рішень залишається неприєм¬ не враження, але навряд чи це могло бути причиною для такої поведінки судді. Очевидно, що жестом або реплікою, яка пройшла повз увагу адвоката, він поставив свій статус на один рівень із статусом судді, чого ніколи не слід робити. Суддям не рекомен¬ дується заперечувати, особливо, якщо це стосується другорядних обставин. Зауважимо також, що досвідчений суддя не стане давати приводу для заперечень і не опуститься в процесі до висловлення своєї позиції щодо суті спору, що часом трапляється з не досить досвідченими суддями. Якщо бажаєте переконати співрозмовника, навіть даючи йому консультацію, починайте не з моментів, з якими ви не погоджуєтеся 13

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії з оцінкою довірителя, а з того, із чим ви згодні з ним. У психологів здатність до розуміння емоційного стану другої людини у формі співчуття, співпереживання називають емпатією. Вона дозволяє краще зрозуміти людину, уявити хід її думок, «влізти в його шкіру». Довіритель приходить не тільки для того, щоб одержати консультацію. Йому хочеться щоб зрозуміли його емоційний стан, його образи і допущену щодо нього несправедливість. Тому для адвоката діє імперативне правило: проявіть емпатію до співрозмовника та уникайте слів і дій, які можуть призвести до конфлікту (конфліктогенів)1. При проведенні бесіди важливо перевірити, чи правильно ви із співрозмовником розумієте один одного. Відомо, наприклад, що в англійській мові 500 найбільш часто вживаних слів мають у середньому по 28 значень. І російська, і українська мови тут не є винятком. Тому буде корисно уточнити думку співрозмовника: «Чи правильно вас я зрозумів?» або «іншими словами, ви вважаєте...», «що ви маєте на увазі», «чи не можна б про це детальніше...». Якщо ви розпитуєте особу про ті чи інші обставини, ви підвищуєте його статус і потребу в повазі. Запитання задає напрямок думок, але робить це не так нав’язливо, як пряме твердження. До речі, точно поставлене запитання може бути і сильним аргументом. Приклад 3. Авраам Лінкольн (коли ще був адвокатом) на суді за позовом пароходних компаній, які добивалися заборони будівництва моста через Міссісіпі, виступав захисником будівель¬ ників. У своїй короткій промові він, висловивши захоплення блискучою промовою адвоката-суперника, поставив риторичне питання: невже у громадянина більше прав мандрувати по ріці, ніж перетинати її? Це запитання вирішило справу на користь будівельників мосту. Резюме. Прямолінійне твердження - не завжди найкращий шлях при консультуванні, або ж навіть виступі в суді. Риторичне запитання змушує співрозмовника, або навіть суддю самому дати відповідь, принаймні, для себе. Іноді важливо натякнути співрозмовнику, що важливу ідею почерпнуто саме у нього. Цим самим підвищується його статус. Якщо ж нічого схожого співрозмовник не говорив, то можна 1 Конфліктоген - той, що породжує конфлікти. 14

Розділ І. Консультаційна робота адвоката запропонувати замість «авторства» «співавторство». Іноді й цього вистачає, щоб схилити людину на свою позицію1. Приклад 4. Адвоката запросили для консультацій у складній і спірній справі з ціною позову 13 млн. грн Просили знайти «зацепку». Але таку важко було віднайти. Адвокат вирішив переговорити з економістами і бухгалтерами, які супроводжували цю справу на початковому етапі. Одна з жінок висловилася, що із самого початку, тобто з виграшу тендера, усе складалося не так, як треба, Антимонопольний комітет висловлював сумніви щодо визначення переможця. Адвокат зацікавився цим питанням і з’ясував, що тендер проведено з порушеннями вимог законодавства. Правовий вихід було знайдено. Адвокат підготував зустрічний позов про визнання тендера недійсним і повернення виплачених коштів. Вимоги судом були задоволені, фабула справи та основні положення рішення суду були опубліковані одним із суддів у журналі «Бізнес». Доповідаючи керівництву фірми про пророблену роботу, адвокат наголосив, що вихід удалося знайти завдяки економісту Н., яка дала вирішальну підказку адвокату. Резюме. У результаті такого визнання у адвоката збереглися дружні відносини з фірмою, і його ще не раз запрошували для проведення консультацій. Ще одне правило: будьте лаконічні. Історія зберегла реакцію спартанців на промову оратора: «Початок твоєї промови ми забули, середину промучились і тільки кінець нас порадував »2. Отже, на першій стадії співбесіди виникає питання про часові межі зустрічі. У адвоката могла бути призначена наступна зустріч, і якщо не обумовити тривалості бесіди, то можна із самого початку співпраці погіршити відносини з довірителем. Якщо співбесіда затягнулася, як це іноді буває, і настає час наступної зустрічі, то доводиться спішно завершувати бесіду, просити довірителя «зайти в інший час» тощо. Щоб цього не сталося і з поваги до довірителя, доцільно вже на початку розмови визначитися з часом, який сторони мають для проведення розмови. Важливо також визна¬ читися з порядком проведення співбесіди. Наприклад, «можна 1 Див.: Шейнов В.П.Искусство убеждать. - Минск, 2006. С. - 17. 2 Шейнов В.П. Искусство убеждать. - Минск, 2006. - С. 19.

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії домовитися з довірителем про те, що спочатку він сам розповість усе, що визнає за потрібне, про проблеми, що у нього виникли, а потім адвокат поставить уточнюючі запитання або перепитає, якщо йому буде щось незрозуміло»1. Або можна домовитися, що адвокат буде уточнювати ті чи інші питання в процесі розмови. Якщо адвокат наперед не домовиться про певний порядок, то довіритель може бути роздратований тим, що йому не задають запитань, або ж навпаки, адвокат його перебиває своїми запитаннями. Співбесіда означає, що адвокат розпочав роботу. Виникає потреба в укладенні угоди, а отже, і вирішення завжди актуального для адвоката питання про оплату праці. Як правило, питання про оплату консультації адвокати ставлять після закінчення розмови, оскільки на початку розмови важко визначити вартість юридичної допомоги та навіть предмет договору. Але якщо людина з перших же слів заявляє що йому потрібно скласти певний документ, то (на практиці) адвокат одразу повідомляє орієнтовну суму вартості такої роботи. Якщо обговорити питання про вартість консультації на початку співбесіди, це дозволить уникнути складнощів, в разі, коли адвокат уже проведе роботу, збере інформацію, а після цього названа вартість робіт не влаштує клієнта, і він відмовиться від допомоги. Отже, адвокат вирішує питання про оплату юридичної допомоги тоді, коли буде вважати за потрібне. У різних країнах це відбувається по-різному. В Угорщині, наприклад, адвокати практикують попередню (і немалу) оплату за візит до адвоката одразу і до початку співбесіди. За результатами співбесіди може бути ще й доплата. Зрозуміло, що за попередньою домовленістю адвокат резервує для клієнта певний час, який необхідно оплатити. У Швейцарії практикують включати таймер з моменту початку бесіди, який нараховує не тільки секунди, але й гроші. Там же, у Швейцарії, можна побачити в адвокатській конторі картину-алегорію: двоє клієнтів тягнуть кожен до себе за налигача спірну корову, у той час як адвокат, ігноруючи їхні марні зусилля, сидить і цю корову доїть. Ця алегорія 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 35. 16

Розділ І. Консультаційна робота адвоката нагадує клієнтам, що тривалий спір вигідний тільки адвокату і стимулює до укладення мирової угоди. 4. Вільний виклад суті звернення Довіритель у довільній формі викладає обставини, які змусили його звернутися до адвоката. На цьому етапі адвокат одержує первинну інформацію про справу, про самого довірителя, про його проблеми, а також про те, що він очікує від зустрічі з адвокатом. Розповідь довірителя дає можливість для адвоката скласти для себе враження від довірителя, його культурний та інтелектуальний рівень, характер, що є корисним для того, щоб визначити лінію поведінки з цією людиною. Доповідь довірителя дозволяє зробити перші висновки про реальність очікувань людини та загальне уявлення про події, які привели цю людину до адвоката. У більшості випадків адвокат не поспішає із запитаннями, приглядається до людини, робить попередні висновки для себе, виділяє основну ключову проблему, яка випливає з розповіді довірителя. Багатьом адвокатам відомий стан нетерпіння, коли людина повторюється, або переходить на обставини, які без¬ посередньо справи не стосуються. У цих ситуаціях все ж таки потрібно утриматися від реплік «це справи не стосується», «це не має значення», «ці подробиці зайві». Такі репліки можуть привести до того, що довіритель пропустить якусь важливу деталь. Якщо довіритель надмірно зациклюється на своїх взаємо¬ відносинах з іншими людьми або відволікається на сторонні речі, не пов’язані безпосередньо з його проблемою, то в цьому разі доцільно поставити кілька запитань, які б змусили довірителя визнати, що не вони є головними в цій справі, що не за вирішенням цих питань він звернувся до адвоката1. Але навіть такі запитання потрібно ставити обережно, щоб це не викликало роздратування у довірителя. Іноді особа, розпочавши монолог, не може зупинитися, через хвилювання і бажання виговоритись. Тоді рекомендують припинити такий слово потік шляхом перетворення «уважної 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006.- С. 36-37. 17

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії мовчанки» в «невербальну1 демонстрацію відсутності інтересу до того, що йому говорить довіритель2. Це робиться шляхом зміни пози, наприклад, відкинувшись на спинку крісла, припиненням підтримання розмови схвалюючими репліками: «так, розумію...» «так, так, продовжуйте...», а також припиненням зорового контакту відведенням очей в бік тощо. Але якщо і це не допомагає, доведеться у ввічливій формі просити відповісти на запитання, які виникли з приводу повідомленого. Зазвичай, адвокат не поспішає з оцінками і не приєднується до тих оцінок, які вже висловив довіритель. На практиці все відбувається далеко не так, як рекомендують. Якщо адвокат упевнився, що довіритель самостійно не може хоча б у загальних рисах визначити свої правові проблеми, адвокати переходять до запитань, спрямовуючи довірителя на виявлення правових проблем. Досвідчений адвокат усвідомлює, що клієнт почав ходити зачарованим колом власних емоцій і переживань і його треба спрямувати в потрібну площину. Але при цьому адвокат наштовхується на ризик утратити клієнта, який може дійти висновку, що його не вислухали належним чином. Тому вміння вислухати людину вважається одним із найцін¬ ніших професійних здобутків, або, як кажуть психологи, є якістю, що свідчить про «комунікативну компетентність». 5. З’ясування правової позиції та хронології подій При першій зустрічі з довірителем адвокат ще не знає, якого характеру консультація людині потрібна. Чи виникне необхідність консультувати у сфері кримінального судочинства, адміністративної юрисдикції або в цивільній справі. Кожна сфера правових відносин має свою специфіку. Особливості спілкування та специфіка захисту в кримінальній справі в книжці не розглядаються3. У процесі співбесіди адвокат виділяє юридично значущі факти, у необхідних 1 Вербальний - від лат. verbalis - словесний. Залежно від використовуваного матеріалу розрізняють вербальне (словесне) спілкування і невербальне (за допомогою жестів). 2 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006. - С. 39. 3 Із цими питаннями можна ознайомитись у книгах: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006, Защита по уголовному делу / Под ред. ЛьвовойЕ.Ю. М., 1999.; Адвокатскаядеятельность. -М., 2001., Зейкан Я.П.. Захист у кримінальній справі. - К; Вища шк., 2002; Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. - K.: KHT., 2006; Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі. - K: Юрид. Практика, 2005 ; Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. - М., 1972. 18

Розділ І. Консультаційна робота адвоката випадках робить помітки в записнику, або з дозволу довірителя здійснює звукозапис бесіди та встановлює хронологію подій, що важливо для справи. І якщо довіритель має намір звернутися до суду (у порядку цивільного або адміністративного судочинства), то адвокат з’ясовує можливий предмет і підставу такого позову, з’ясовує коло наявних доказів, а також можливість їх одержання у інших осіб, наявність свідків і можливість виклику їх до суду. У літературі використано терміни про прийоми «слухання через порозуміння» (рос. «понимающего слушания»), які полягають у постановці уточнюючих і деталізуючих запитань. Використовують запитання у формі: «Вибачте, я не зовсім зрозумів, що...?», «Уточніть, будь-ласка, як...?», «Що ви мали на увазі, коли говорили про...?» тощо. Наступним прийомом, який з давніх-давен використовується адвокатами, є перефразування. Прикладами такого перефразування є формулювання : «Інакше кажучи, Ви стверджуєте, що..» або «Якщо я Вас правильно зрозумів, то...», « Чи правильно я Вас зрозумів...»1. Для полегшення роботи окремі адвокати практикують виготовлення таблиць з наперед підготовленими запитаннями, де включається перелік запитань, які найчастіше зустрічаються2. Як правило, адвокат ставить запитання на основі одержаних у процесі вільної розповіді даних, особливо звертаючи увагу на хронологію подій. Тобто це стандартні запитання про те, що сталося з довірителем, коли це сталося, хто був учасником подій, яким чином і в якій послідовності розвивалися події, які наслідки вони потягли за собою3. Досить часто трапляється ситуація, коли адвокат не може зрозуміти в чому суть правової проблеми довірителя. Тоді відверто потрібно запитати: «Як ви гадаєте, яку допомогу я можу Вам надати?». Або «Скажіть будь-ласка, для чого Ви прийшли до мене? Чим я можу Вам допомогти? ». Програма правових ініціатив для країн Центральної Європи і Євразії Американської асоціації адвокатів (ABA CEELI) намагається впровадити певні технологічні 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006. - С. 41. 2 Див. Зразок такої таблиці у книзі Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. K., 2002.-С. 17-18. 3 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006. - С. 43. 19

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії стандарти діяльності адвоката та специфічну адвокатську термінологію, бо вважається, що молоді адвокати легше засвоюють відповідні специфічні прийоми. У практиці досвідчених адвокатів на пострадянському просторі ці прийоми широко використо¬ вувались, хоч і не завжди мали відповідні специфічні терміни. Значення цих термінів не варто переоцінювати, але особливо для молодих адвокатів вони можуть бути тими опорними точками, які допомагають краще засвоїти ці прийоми. Один із таких прийомів юристи називають «технологією лійки» (рос. «воронки»). Суть прийому полягає в тому, що запитання ставляться найбільш широкого, переходячи поступово до вужчих, уточнюючих запитань. Приклад 5. Для встановлення права власності та порядку його набуття може бути така послідовність запитань: А. Розкажіть, як Ви одержали квартиру, щодо якої у Вас спір? П. Права на цю квартиру три роки тому я купив у Н. за договором цесії. А. Чи оформлявся договір цесії в нотаріальному порядку? П. Так, ми були в нотаріальній конторі? А. Чи робив нотаріус запит на право відчуження рухомих прав на квартиру? П. Так, такий запит було зроблено. Заборон на відчуження не було. А. Чи договір цесії був оплатним? П. Так, я сплатив за квартиру суму, еквівалентну 250 тис. дол. А. Чи вніс нотаріус у договір цесії запис про цю обставину? П. Ні. не вніс. Я не знав, що це потрібно. А. А який розмір державного мита ви сплатили? П. Плата нотаріусу була вирахувана з реальної вартості квартири. А. На момент укладення договору цесії чи була квартира вже збудована? П. Ні, будинок ще не був зданий в експлуатацію. Його здали тільки минулого року. 20

Розділ І. Консультаційна робота адвоката А. І саме тоді Ви оформили право власності на квартиру? Уточніть, як саме і коли? П. Після здачі будинку в експлуатацію на підставі договору цесії я оформив право власності на квартиру, а саме 10 лютого 2006 року. А. Чи взяли Ви розписку про виплату вартості квартири? П. Ні, я не взяв такої розписки. А. Чим же Ви хочете підтвердити, що за квартиру ви розра¬ хувалися. П. Це може підтвердити нотаріус і двоє свідків. А. Чи продавець С. повідомила Вас про те, що вона взяла на себе зобов’язання не переуступати свої рухомі права до виплати взятої на підприємстві позики? П. Ні, вона не попереджувала мене про такі свої зобов’язання, і я вважав, що вона не має жодних перепон до продажу рухомих прав на цю майбутню квартиру. Резюме. Звужуючи коло запитань адвокат з’ясував основні правові проблеми, які виникли у довірителя при купівлі ним квартири, щодо якої кредитором продавця заявлено судовий спір. Довірителю потрібно доказувати в суді (можливо, шляхом подачі зустрічного позову), що відповідно до ст. 388 ЦК України майно ним набуто за відплатним договором (із цим є труднощі через недогляд нотаріуса), що довіритель є добросовісним набувачем, що продавець не повідомила його про взяті нею зобов’язання не продавати свої права на майбутню квартиру, і отже, набувач не знав і не міг знати про це, оскільки зроблений нотаріусом запит показав, що на спірні рухомі права немає заборони. У реальній справі, з якої взято приклад, розвернулася тривала судова тяганина, і суди різних інстанцій послідовно приймали різні рішення. Ось що означає допустити неточності при купівлі-продажу квартири або рухомих прав. І покладатися тільки на адвоката в цій ситуації іноді небезпечно. Ще один технологічний прийом одержав назву «камінного димоходу (комину)»1. Суть цього прийому полягає в послідовному дослідженні фактів, що належать до однієї й тієї ж сфери відносин. 1 Див: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. М., 2006. - С. 43. 21

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Наприклад, з’ясовуються групи питань, які стосуються правового режиму квартири, потім з’ясовується коло співвласників, потім - можливі спадкоємці тощо. Тобто питання з’ясовуються певними блоками і за певною послідовністю, яка, на думку тих, хто дав цю назву, витягує інформацію як витяжна труба, складена з блоків- цеглин. Приклад 6. До адвоката звернулося подружжя С., зацікавлене в укладенні договору довічного утримання з гр. Д. щодо її квартири з питанням, чи не можна усунути від спадщини внучку (гр. М. 28 років). Із цією метою гр. Д. бажає оскаржити дії нотаріуса, яка має намір видати онучці М. Свідоцтво про право власності на 1/4 частину однокімнатної квартири. Використовуючи принцип «комину», адвокат послідовно з’ясував: 1 А. Де знаходиться квартира, до якої Ви проявляєте інтерес і скільки в ній кімнат? С. Однокімнатна квартира знаходиться у місті Києві (назвали адресу). А. Хто проживає у квартирі? С. У квартирі проживає 62-річна Д. сама, а її чоловік п’ять місяців тому помер. Д. бажає перейти жити до нас у село з тим, щоб ми її утримували. На перепоні цьому є внучка, яка заявила бабці, що «можеш жити в цій квартирі, але після твоєї смерті квартира має перейти до мене». Це обурило Д. і вона не бажає, щоб внучка одержала 1/4 частину квартиру. А. За правом представлення за ким спадкує внучка - за батьком чи матір’ю? С. Внучка спадкує після батька, який помер 5 років тому. А. Який сімейний стан внучки, і де вона проживає? С. Внучка замужем, має свою квартиру і проживає окремо від д. А. Які стосунки між бабою Д. і внучкою С ? С. У них напружені стосунки. Справа ще в тому, що Д. не є бабкою внучки М. Дід, який нещодавно помер, мав сина, батька М. від іншої дружини і після її смерті оженився наД. 22

Розділ І. Консультаційна робота адвоката 2 А. На яких умовах Ви бажаєте укласти договір довічного утримання з С.? С. Ми б хотіли, щоб квартира була нам передана, але оскільки проти цього внучка, то ми не можемо скористатися такою можливістю. А. Д. буде належати 3/4 цієї квартири. Чи Вас би влаштувало, щоб Д. передала Вам 3/4 однокімнатної квартири? С. Нас би це влаштувало, але внучка буде чинити нам пере¬ шкоди^ і ми не зможемо ні користуватися квартирою, ні продати її. Ми б також погодилися на те, щоб продати квартиру. А гроші поділити з внучкою у відповідних частках. Резюме. У такий спосіб адвокат з’ясував взаємовідносини сторін та їх побажання, які дозволили адвокату дати відповідні консультації. Д. розраховувала, що або продасть квартиру, або укладення договору довічного утримання (спадковий договір) і дії внучки, яка подала заяву про прийняття спадщини, уважала незаконними і такими, що спрямовані проти неї особисто. На цьому ґрунті виник конфлікт, який Д. вважала можливим вирішити за допомогою суду. У цій ситуації, адвокат дав консуль¬ тації, згідно яких можна було укласти спадковий договір на 3/4 частини квартири, або продати цих 3/4 квартири з урахуванням переважного права внучки, або ж подарувати їх, чи в інший спосіб відчужити 3/4 квартири (напр., шляхом укладення спадкового договору). Основний висновок, який зробив адвокат: правових підстав для звернення до суду зі скаргою на дії нотаріуса немає, а тому потрібно знаходити вихід із ситуації, враховуючи реальний стан речей. У реальному житті сторони дійшли порозуміння, і внучка відступила свою частку за розумною ціною. Можуть використовуватися й інші системи допиту, характерні, наприклад, для кримінальних справ. У реальному житті при опитуванні в першу чергу звертається увага на хронологію подій. Якщо довіритель бажає звернутися до суду, то перш ніж приступити до підготовки матеріалів, необхідно уважно розглянути ключове питання: чи можна позитивно вирішити справу в суді, чи обґрунтованими є вимоги, які ставляться. 23

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії «Висновок правової позиції - результат аналізу пояснень довірителя та дослідження документів, які стосуються справи. Значення для справи мають тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин»1. Пояснення довірителя на предмет їхньої достовірності мають бути перевірені, але не завжди це потрібно демонструвати надто відверто, щоб у довірителя не склалося враження, що ви йому не вірите. Крім того, одержана інформація може бути недостатньою для вироблення певних висновків. Адвокат повинен це усвідомлювати, і якщо є можливість, доповнити цю інформацію з інших джерел, пояснень осіб, які можуть бути свідками, ознайомленням з додатковими документами тощо. Позиція у справі - це результат, якого хоче домогтися особа, або її представник, лінія поведінки в суді, розроблена і спрямована на досягнення позитивного результату. Правова позиція включає в себе дві основні складові частини - законність вимог або спірного інтересу і можливість довести в суді ці вимоги2. 6. Резюмування На основі одержаної інформації адвокат може здійснити виклад подій у хронологічному порядку, які містять юридичні проблеми довірителя. Тобто на цій стадії адвокат відбирає юридично значущі обставини і ще раз перевіряє, чи правильно він зрозумів те, у чому полягають правові проблеми довірителя, чи не допустив він помилки в хронології подій, які мають юридичне значення. Приклад 7. Зазначений у прикладі 6 підсумок бесіди адвокат викладає, наприклад, так: А. Давайте підведемо ще раз підсумок нашої бесіди. В одно¬ кімнатній квартирі, яка Вас цікавить, проживає гр. Д. сама. У зв’язку зі смертю її чоловіка є двоє спадкоємців: сама Д. та внучка М. Після оформлення спадщини у Д. буде 3/4 квартири, а у внучки 1/4. І в цьому Ви бачите перепону для укладення спадкового договору. Внучка М. має свою сім’ю і проживає в окремій квартирі. Перейти на проживання в однокімнатну квартиру, де проживає Д., 1 Зейкан Я.П.Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К., 2001.- С. 4. 2 Див.: Адвокатская деятельность. Под ред. В.Н. Буробина. -М., 2001. - С. 274. 24

Розділ І. Консультаційна робота адвоката наміру не має, але висловила бажання в майбутньому заволодіти квартирою. Ви погодилися б узяти Д. до себе, а квартиру продати та поділити отримані кошти з внучкою, Ви також готові викупити від внучки її частку. Вас також цікавить, чи є можливість передати Вам s квартири, якщо внучка буде проти цього заперечувати, і чи є можливість незалежно від волі внучки оформити право власності на 3/4 квартири, а також можливість поселитись у цій квартирі, якщо Вам буде належати 3/4 однокімнатної квартири? Ви б хотіли також знати, чи має судову перспективу скарга на дії нотаріуса, який має намір видати внучці свідоцтво про право власності в порядку спадкування за правом представлення за померлим батьком. Чи правильно я Вас зрозумів? «Значення резюмування полягає в тому, що допущену адвока¬ том помилку у встановленні юридично значимих фактів в їх послідовності можна усунути своєчасно з допомогою клієнта»1. При викладі обставин адвокатом, може бути виявлено, що клієнт із чимось не згоден, щось його турбує, і він знову повертається до своїх пояснень. Адвокат повинен мати терпіння, хоч це й нелегко, і все- таки довести до кінця з’ясування всіх обставин та усунення причин, які турбують клієнта. У всякому разі недопустимо показувати своє роздратування або давати оцінку інтелектуальним можливостям клієнта, нездатного логічно та послідовно викласти свої думки. Зміщення акцентів та використання реплік типу «Як Ви не розумієте, що...» або «Адже кожному зрозуміло, що...» переводить діалог з конструктивного обговорення на оцінку особистих якостей довірителя, що може призвести до неприязні і психологічного антагонізму2. Важливо одержати підтвердження клієнта, що адвокат його правильно зрозумів. У знаменитому детективному серіалі Рекса Стаута помічник легендарного детектива Ніро (Нерона) Вулфа Арчі Гудвін обов’язково веде записи зустрічей з клієнтами та складає коротке резюме. Адвокат повинен взяти собі за правило викладати письмове резюме за підсумками зустрічі та вести відповідний архів таких записів3. 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 45. 2 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 46. 8 Автор цих рядків визнає, що він і сам не завжди дотримувався цього важливого правила, що часом мало негативні наслідки для його адвокатської роботи. 25

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 7. Завершення співбесіди Яким би не був підготовленим адвокат, життя підкидає такі правові ситуації, які або не мають однозначного вирішення, або ж неможливо одразу дати на них вичерпну відповідь. І навіть якщо ситуація більш-менш зрозуміла для адвоката, йому потрібен певний час, щоб ще раз проаналізувати одержану інформацію. Іноді адвокати (це, як правило, молоді починаючі юристи) поспішають з висновком, намагаючись продемонструвати свою компетентність і підготовленість, що може призвести до серйозних помилок. Є ситуації, коли одержаної інформації недостатньо для висновку, потрібно одержати додаткові документи та час для ознайомлення з ними. Тоді необхідно перенести зустріч. У випадку, якщо адвокат уже склав свою думку щодо правової ситуації, то й тоді доцільно зробити невеличку перерву, попросивши довірителя під пристойним приводом зачекати. Якщо фактів недостатньо, але адвокат усе ж вирішив дати консультацію, то потрібно попередити клієнта, що правовий висновок, який він дає (консультація), ґрунтується на обмежених фактах, а тому ця консультація є неповною або попередньою. При цьому адвокат повинен роз’яснити, якої інформації не вистачає, як її здобути, у якому вигляді вона має бути надана. У необхідних випадках адвокат може підготувати письмову пам’ятку про те, що необхідно додатково надати і в яких місцях цю інформацію можйа одержати. Проблема може стосуватися питання, яким адвокат володіє недостатньо і у зв’язку з її складністю адвокат не готовий запропонувати способи її розв’язання. У СІЛА, наприклад, практикується вузька спеціалізація адвокатів. І якщо клієнт прибув з питанням, яке поза межами спеціалізації адвоката, то він дає адресу того адвоката, який безпосередньо займається саме цими проблемами. Ринок правових послуг в Україні ще не є настільки структурованим. Якщо клієнт звернувся в юридичну фірму, де є спеціалізація адвокатів, то клієнта направляють до того адвоката, який спеціалізується на певній групі правових проблем. У всякому разі, якщо адвокат упевнений, що через якийсь час він зуміє заповнити прогалини в певній галузі знань, то може запропонувати перенести зустріч на інший час. У цьому випадку 26

Розділ І. Консультаційна робота адвоката довіритель може погодитися на другу зустріч або вибрати собі іншого адвоката. 8. Консультування Консультування потребує певних професійних навичок. Консультацію визначають як процес взаємодії адвоката і довіри¬ теля з приводу проблеми останнього і з метою виявлення можливих правових варіантів її розв’язання та їхніх наслідків, з’ясування шляхів і способів реалізації обраного варіанта розв’язання проблеми1. Адвокат при консультуванні повинен не тільки добре знати право, але й володіти вмінням аналізувати фактичну інформацію, орієнтуватись у нормативному матеріалі та знаходити правову основу для розв’язання проблеми довірителя, а також вміти знаходити альтернативні способи її розв’язання. Адвокат повинен не тільки вказати на можливі способи розв’язання проблеми, але й спрогнозувати як позитивні, так і негативні наслідки таких дій. Показником професійної майстерності адвоката є його вміння моделювати правові ситуації на базі одержаної інформації. Консультуючи довірителя, адвокат повинен не тільки роз’яснити ті чи інші положення закону та практики їх застосування, але й перевірити чи правильно довіритель його зрозумів. Адвокат повинен потурбуватися, щоб клієнт усвідомив, чим йому загрожує і що обіцяє та чи інша дія. «Адвокат вибудовує свої відносини з довірителем, спираючись на його інтереси. Такий підхід одержав назву «опори на довірителя»2. Це, звичайно, не означає, що адвокат повинен танцювати під дудку клієнта. Опора на довірителя вимагає від адвоката не тільки з’ясування суті правової проблеми, але й дійсних бажань, цілей і намагань довірителя. Адвокат може запропонувати кілька варіантів розв’язання проблеми, але вибір конкретного варіанта залишається за довірителем. Іноді висновок про наявність чи відсутність позиції, а отже, і про можливість досягнення бажаного результату зробити несклад¬ 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 50. 2 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 53. 27

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії но. Наприклад, право позивача оформлено борговою розпискою, і строк платежу вже настав. Але є справи значно складніші, де потрібно: установити фактичний склад вимог або заперечень довірителя, визначити докази, потрібні для підтвердження фактів, які підлягають доказуванню, чи є вони в наявності, де можна їх одержати і в який спосіб, визначитися з нормою закону, яка регулює спірні право¬ відносини сторін, чи не пропущена позовна давність, чи є поважні підстави для поновлення пропущеного строку, чи є можливість компромісу сторін, провести аналіз процесуального становища учасників справи. Отже, між співбесідою і власне консультацією має бути певна перерва, яка полягає в підготовці консультації або поради. Така перерва може бути різною за обсягом роботи: від відтворення у пам’яті тексту закону ідо вивчення багатьох фактів, документів, нормативних актів, судової практики. У часі вона може займати від кількох хвилин до кількох тижнів або навіть місяців1. Така перерва, по суті, має бути обов’язковою стадією консультування, яку в літературі називають основою консультації2. Автори книжки «Адвокат. Навьїки профессионального мастерства». (М., 2006), базують свої висновки, беручи до уваги також досвід адвокатів СІЛА та Європи. Надскладний цивільний процес у СІЛА передбачає необхідність представити в суд докази та висновки експертів, спеціальну процедуру обміну змагальними паперами3 (т. зв. плідінг (pleading, плідирування), вимогу, щоб справа була вирішена в одному судовому засіданні (при цьому допускається кілька підготовчих засідань) - усе це диктує свою систему підготовки, яка дійсно може тривати кілька місяців. У практиці України, особливо при наданні консультацій, такі обсяги робіт майже не зустрічаються. Але й у адвокатів України бувають ситуації, коли для підготовки консультації потрібен тиждень-два, а то й місяць-два. Потрібно витребувати додаткові документи за допомогою запитів адвоката, а у випадку, якщо це 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 54. 2 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 54. 3 Див. Пучинський B.K. Гражданский процесе СІІІА. - М., 1985. - С.32. 28

Розділ І. Консультаційна робота адвоката не вдається, можна звернутися по допомогу суду (ст. 133 ЦПК України). У цьому разі до суду необхідно подати позовну заяву протягом 10 днів із дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. Що стосується КАС України, то питання забезпечення доказів не містить таких обмежень, як ЦПК. Стаття 73 КАС передбачає, що особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд забезпечити ці докази. Забезпечення доказів за ч. 2 ст. 73 КАС здійснюється також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі. У період перерви адвокат ще і ще раз резюмує всі відомі йому факти, як одержані при проведенні співбесіди, так і в результаті вивчення документів. Він повинен звернутися до нормативних актів: уточнити і з’ясувати для себе текст законів, зміст правових норм, вивчити судову практику з цього питання. Необхідно також визначити шляхи реалізації пропозицій, що будуть надаватися при консультуванні, можливі затрати, а також зусилля, які необхідно докласти для розв’язання проблеми1. При підготовці консультації рекомендують складати відповідні схеми, в яких розглядають різні варіанти вирішення справи, виклавши при цьому плюси та мінуси кожної пропозиції. Після того як консультація підготовлена, відбувається зустріч з довірителем, де адвокат ще раз викладе резюме та дасть консультацію, у якій пропонує не тільки варіанти вирішення справи, але й прогноз можливих наслідків. Для спокійного і всебічного обговорення перед початком зустрічі необхідно з’ясувати, чи не змінилися плани у довірителя, з’ясовується, скільки часу є у довірителя, а також з урахуванням його характеру обумовлюється порядок проведення зустрічі. Установлення порядку проведення обговорення дозволяє адвокату провести консультування більш організовано, не витрачаючи часу на спори та обговорення сторонніх проблем2. Предметом консультації є не тільки роз’яснення правових позицій, у яких опинився клієнт, але й варіанти розв’язання проблеми та прогноз можливих наслідків. Адвокат повинен 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 54.-55 2 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 56. 29

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії наголосити і на тих варіантах, які можуть обернутися проти довірителя, а також про можливі невдачі у вирішенні даного питання. Приклад 8. Т. звернувся з проханням надати консультацію про можливість стягнення через суд дивідендів з фірми «ТЕМП», у якій йому належало 20% акцій. Суть проблеми полягала в тому, що власник акцій ухилявся навіть ставити питання про виплату дивідендів і прийняв рішення не розподіляти їх. Консультуючи клієнта, адвокат звернув його увагу, що судова практика схи¬ ляється до негативного вирішення таких спорів. Разом з тим, окремі норми Конституції України та Закону України «Про господарські товариства» дають підстави для подання позову та зміни судової практики в цих питаннях. І дійсно, у судах першої та другої інстанцій позови про стягнення дивідендів буди відхилені, Але Вищий господарський суд України скасував рішення і направив справи на новий розгляд. Консультація надається в письмовій формі, як правило, тільки на прохання довірителя. Адвокат також повинен допомогти довірителю обрати найбільш оптимальний варіант рішення шляхом порівняння, а також прогнозування часу та затрат, необхідних для того чи іншого рішення. З усіх запропонованих рішень довіритель з допомогою адвоката віддає одному з них перевагу, і на цьому по суті консультація завершується. Отже, консультація - одна з найважливіших і відповідальних форм діяльності адвоката. Вона вимагає високого рівня кваліфі¬ кації і специфічних професійних навичок, зокрема, вміння налагодити психологічний контакт з довірителем. Адвокат повинен володіти певним рівнем знань психології людини та умінням їх використовувати при дачі консультації. У процесі консультації адвокат використовує такі прийоми, як направляючі запитання, емпатію, перефразування, слухання через порозуміння, технологію лійки та камінного димоходу (комину). Адвокат повинен вміти резюмувати виклад пояснень і будувати свої відносини з довірителем, спираючись на його інтереси («опора на довірителя»). Усі ці прийоми здавна використовувались адвокатами України, тільки без певних фіксованих назв. Нові часи, нові віяння і вплив ЗО

Розділ І. Консультаційна робота адвоката американських адвокатів з їхніми технологічними прийомами закріплюється в літературі, а отже і в адвокатській практиці, у тому числі застосовуються Програми правових ініціатив Американської асоціації адвокатів і Бюро з демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі (БИПЧ ОБСЕ), у фінансуванні яких бере участь і уряд СПІА. Глава 2. Консультування при виклику особи до правоохоронних органів До адвоката звертаються і у випадках виклику до прокурора, слідчого, органів міліції. Основне питання: як себе поводити в цих ситуаціях. Є достатньо літератури щодо того, які прийоми може застосувати слідчий, на службу якому поставлені досягнення криміналістичної техніки і науки. Але як себе повинна поводити особа, яку викликають до правоохоронних органів, криміналіс¬ тична наука відповіді не дає. Між тим життя засвідчує, що судові помилки нерідко зустрічаються тому, що особа на перших допитах визнає свою вину в тому, чого не було, дає помилкові свідчення, які пізніше не вдається виправити через недовіру до такої особи тощо. Такі помилки мають місце і через те, що слідчий, прокурор не завжди забезпечують дотримання прав затриманого і обвину¬ ваченого, особливо в частині забезпечення йому права на захист і своєчасного допуску адвоката до участі у справі. Крім того, на стадії перевірки заяви про вчинення злочину і на досудовому слідстві принцип змагальності законом розуміється надто вузько і по суті його поширюють тільки на судове слідство. Тоді слід би було вказати, що правову оцінку обставинам справи повинен давати тільки суд, а не слідчий і орган дізнання. Насправді, принцип змагальності й обов’язок вислухати другу сторону є універсальним принципом правосуддя, який веде свій відлік від природного права людини на самозахист. По суті, це визнають і відомі криміналісти. «У найбільш «екстремальній» галузі судочинства - кримінальній, де вирішуються питання злочину і покарання, свободи, а підчас і самого життя особи, звинуваченої у вчиненні злочину, істина 31

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії є результат дослідження злочину з двох протилежних позицій: кримінального переслідування і захисту від нього»1. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Отже, особа, яку викликають до правоохоронних органів, також користується правом на одержання консультації (правової допомоги). Тому, якщо до адвоката звернулась особа, яку викликають до правоохоронних органів, надання консультації є нічим іншим, як реалізацією норми Конституції. До правоохоронних органів викликають для одержання пояснень або надання свідчень. Необхідно застерегти таку особу від дзвінків знайомому слідчому, прокурору, судді і консультуватися з цього питання у них. Якщо особу в чомусь підозрівають, то не виключено, що її телефони прослуховуються, а «зв’язки» вивчаються. Керівники підприємств і просто громадяни налагоджують добрі стосунки та знайомства з контролюючими органами. Але не варто перебільшувати роль добрих стосунків із ними. Більше того, «добрий знайомий» з таких органів може одержати важливу інформацію про особу і з необережності або навіть навмисно поділитися цим знанням з тими, хто такою інформацією цікавиться. Історія свідчить, що навіть дуже розумні люди припускалися помилок при прийнятті рішень, перебуваючи в стані нестачі часу. В «органах» про це знають і з успіхом цим користуються. Одержавши виклик до «органів», людина повинна підготу¬ ватися до такого побачення. Відносини із силовими структурами в Україні законодавчо врегульовані. У межах правових норм адвокат має право надати консультації щодо повноважень органів слідства та дізнання, а також прокурора. У першу чергу людина повинна ретельно підготуватися до такого побачення. Необхідно з’ясувати - для чого вас викликають. Варіантів небагато. Людину можуть викликати як свідка або як особу, від якої хочуть відібрати пояснення. У процесі одержання пояснень фізична особа може виявитися підозрюваним, або навіть обвинувачуваним . 1 Баев О.Я.. Тактика уголовного преследования и профессиональной защите от него. - М., - 2003 - С. 5. 32

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Як правило, викликають в органи за допомогою повідомлення по телефону. При цьому дають контактний телефон, за яким можна зв’язатися з відповідним посадовцем, що викликає особу. Узагалі ж свідок відповідно до ст. 166 УПК викликається до слідчого повісткою під розписку. У повістці має бути зазначено, хто викликається, день і час явки, наслідки неявки. Свідка можна допитувати про факти, що стосуються конкретної справи, а також про особистість підозрюваного або обвинувачуваного, або потерпі¬ лого. Свідка можуть допитати за місцем проведення слідства або за місцем його перебування. Клієнту необхідно пояснити, що свідок має право давати показання рідною мовою, знати, у зв’язку з чим і у якій справі його мають допитувати, він може користуватися записами і доку¬ ментами. Дуже важливим є право свідка власноручно викладати показання в протоколі допиту, а також власноручно вносити доповнення і зауваження до протоколу допиту. Свідок може відмовитися давати показання відносно самого себе, близьких родичів і членів сім’ї. Свідок також має право одержати компенса¬ цію за понесені витрати, пов’язані з викликом для дачі показань. Якщо свідок не з’явився без поважних причин, то його можуть доставити в примусовому порядку. З огляду на те, що допит свідка чітко регламентований, слідчі й інші посадові особи воліють викликати громадян для дачі пояснень. Якщо особа з»явилася, то слідчий на свій розсуд вирішує - чи одержати спочатку пояснення, чи одразу допитувати особу як свідка. Тому перш ніж іти до слідчого, доцільно через секретаря зв’язатися з особою, що вас викликає, і під пристойним приводом попросити про відстрочку. При цьому варто з’ясувати - вас викликають як свідка чи для дачі пояснень. Це ваше право. Вигравши певний час для підготовки, можна проконсультуватися з адвокатом стосовно можливої перспективи справи, пов’язаної з викликом. Як поводитися і що робити при виклику, можна розглянути на прикладі відвідувань податкових органів. 1. Особу викликає податкова служба Найчастіше керівника і головного бухгалтера викликають у податкову службу для вручення акту про результати перевірки, 33

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії одержання пояснень, або з інших обставин, пов’язаних зі сплатою податків. Варто мати на увазі, що в даний час законодавство про відповідальність за ухиляння від сплати податків значно лібера¬ лізоване, хоча й у досить дивний спосіб. З 1 січня 2004 р. Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» установлено, що згідно з п. 22.5 Закону норми відповідних статей Кримінального кодексу і Кодексу про адміні¬ стративні правопорушення, що містять посилання на неоподатко¬ ваний мінімум доходів громадян для потреб юридичної кваліфі¬ кації діяння, використовується сума податкової соціальної пільги, установленої для визначеного року. У 2006 р. розмір соціальної пільги становить 175 грн Це означає, наприклад, що за ч. 1 ст. 212 КК (ухиляння від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) відповідальність у 2006 р. настає при ненадходженні податків державі, починаючи із суми (1000 х 175грн)=175 тис. грн і більше замість 17 тис. грн, яка існувала до прийняття цього закону. Змушений розчарувати тих, хто вважає, що цей Закон, що пом’якшує відповідальність, має зворотну силу. Пленум Верхов¬ ного Суду України роз’яснив, що норми зазначеного Закону не застосовуються для випадків, коли діяння мало місце до 1 січня 2004 р. Дивна в нас часом логіка у суддів. Ст. 58 Конституції України і ст. 5 Кримінального кодексу зазначають: якщо закон скасовує кримінальну відповідальність або пом’якшує її, то він має зворотну силу. Якщо з 1 січня 2004 р. для осіб, що допустили ухиляння від сплати податків на суму понад 17 тис. грн і аж до 1 тис. розмірів соціальної пільги, кримінальна відповідальність скасована, то це, на думку Верховного Суду України, ще не означає, що зазначений Закон має зворотну силу. Нам, простим смертним, цієї вищої логіки Верховного Суду не зрозуміти. Звичайно, настирні адвокати та їхні клієнти можуть ще звернутися за роз’ясненням до Конституційного Суду України. Може, судді цього суду згадають, що вони стали небожителями тільки з певної дати й оцінять Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» з погляду звичайної людської логіки і принципу розумності. 34

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Таким чином, наявність несплати до бюджету до 175 тис. грн у 2006 р. практично не дає підстав для порушення кримінальної справи з ухиляння від сплати податків Отже, керівник, що одержав виклик до податкової служби повинен проаналізувати разом із головним бухгалтером становище в підприємстві і можливі небезпеки з цього боку. Звичайно, не тільки несплата податків несе загрозу кримінального переслідування. Тому потрібно проаналізу¬ вати всі можливі загрози, бажано разом з адвокатом. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожний має право на правову допомогу. Тому цілком доречним буде прийти в податкову службу зі своїм адвокатом. Зрозуміло, податківці зроблять усе можливе, щоб не допустити адвоката, посилаючись на те, що від вас потрібні тільки пояснення, і що при допиті свідка присутність адвоката не передбачена і т. п. Особливо опиратися не потрібно, адвокат може почекати і в коридорі. Але після складання протоколу допиту свідка, або складання письмових пояснень допитуваного попросять підписати протокол або пояснення. І тоді знову виникне питання про консультації з адвокатом. Змусити вас поставити підпис не можуть. Волею-неволею вам дозволять переговорити з адвокатом і після консультації ви самі вирішите, підписувати протокол або письмові пояснення чи вносити доповнення і зміни. Незалежно від того, допитують вас як свідка або відбирають пояснення, ви можете писати відповіді власноруч. У цьому випадку легше себе контролювати, щоб не допустити неточність. Це ваше право. Для того щоб довести провину керівника, наприклад, в ухилянні від сплати податків , необхідно доводити прямий умисел на таке діяння. Як правило, умисел намагаються довести за допомогою визнання цього факту керівником або головним бухгалтером. Для цього попередньо розробляється сценарій допиту, щоб «підловити» особу на визнанні умислу. Використовуються й інші методи. Наприклад, пропонують визнати факт діяння, обіцяючи відразу закрити справу, або кажуть: нам усе рівно, головний бухгалтер уже зізнався, а ви підете за «паровоза», тобто організатора і т. п. Для осіб, що ведуть допит, важливо вступити в психологічний контакт з допитуваним. Тому співробітник, який допитує, демонструє люб’язність і симпатію, але ось, мовляв..., начальство 35

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії взяло справу під контроль і називаються різні імена аж до міністра. Якщо запис пояснень здійснює слідчий або оперативник (звичайно, це робиться на комп’ютері), то відповіді формулюються під кутом зору, потрібним тому, хто допитує. Перечитуючи протокол і ставлячи свій підпис, допитаний може і не помітити підступу в тексті і підписати документ. Потім у суді, якщо особа буде заперечувати проти викладеного, їй скажуть: ви ж підписа¬ лися під документом і нагадають про відповідальність за дачу помилкових показань. І суд, як правило, візьме за основу ті, неточно викладені показання. Приклад 9. По одній з кримінальних справ головний бухгалтер М. визнала, що не подавала платіжних документів на сплату податків, оскільки на рахунку підприємства не було коштів, а банки одержали вказівку не приймати такі платіжні документи у зв’язку з ліквідацією картотеки № 2. У протоколі допиту посилання на відмову банків приймати платіжки таємничим чином зникло. У кінцевому рахунку, саме з цієї причини головного бухгалтера було засуджено. Згодом Верховний Суд України, відмовляючи в задоволенні скарги, посилався на те, що М. сама визнала свою провину. От так, зовсім невинувата М. залишилася з плямою судимості. Зауважимо, що й на досудовому слідстві, і в суді першої інстанції в М. не було захисника. Варто мати на увазі, що всі компроміси, поступки, домов¬ леності, або навпаки, тверда позиція слідчого або прокурора - усе це, у більшості випадків, тільки тактичні хитрування, спрямовані на досягнення результату - одержання вдячних показань. Для досягнення своєї мети слідчі використовують прийоми , що несуть у собі елемент обману (ілюзії, легенди), створюють помилкове уявлення про поінформованість слідчого і зібраних ним доказів, шифрують мету допиту і т. п. Приклад 10. У кримінальній справі проти директора С. і головного бухгалтера Д. обвинувачених в ухилянні від сплати податків і ще півдесятка статей Кримінального кодексу податківці, що проводили перевірку, упросили надати їм оригінали документів з умовою, що через кілька годин, копії цих документів будуть надані. Ні через дві години, ні через два роки, незважаючи на прохання, 36

Розділ І. Консультаційна робота адвоката скарги і звертання, ні копії документів, ні оригіналів отримано не було. Нині ці документи фігурують як докази в кримінальній справі. У зв’язку з відсутністю документів підприємство не змогло подати податкову декларацію за 1У кв. 2002 р. Тепер ця обставина використовується для того, щоб довести намір на ухиляння від сплати податків. Працівники податкової служби клянуться в суді, що вони надавали копії, та от невдача, директор відмовився їх прийняти. Молодий, ще недосвідчений головний бухгалтер знайшла помилку в податковому обліку і звернулася за порадою до податкової служби. Там сказали: нічого, наприкінці року відкоригуємо. Тепер, коли справа в суді, про цей епізод у податковій геть-на-чисто забули й обвинувачують бухгалтера в навмисному перекрученні даних обліку за попередньою змовою з директором. У справі С. умисел в ухилянні від сплати податків доводили тим, що директор, мовляв, знав дійсний стан податкового обліку і навмисно вносив до декларацій неправильні дані. При цьому як дійсні, називалися дані, установлені актом перевірки, складеним через рік після подання декларацій до податкової служби, і зовсім ігнорувався той факт, що декларації складав не директор, а працівники бухгалтерії. Після того як адвокат довів у суді, що в акті допущено грубі помилки, і справа пішла на додаткове розслідування, нове обвинувачення назвало як правильні дані вже зовсім інші цифри, про які директор знову ж таки, начебто знав, але свідомо їх спотворював. Отже, при дачі пояснень помилятися не можна. Уточнити ті або інші дані, змінити показання буде дуже складно, і до того ж вам у суді можуть елементарно не повірити. Обвинувачення ж таку зміну показань буде кваліфікувати як спробу ухилитися від відповідальності. Наведені приклади з реального життя, ще не доказ, що так себе будуть поводити силові структури в кожній справі, а тому їх слід сприймати як пересторогу про таку можливість. 2. Як поводитися на допиті Рекомендації клієнту: Намагайтеся бути впевненим і спокій¬ ним. Будьте серйозні. Уважно слухайте запитання, що вам ставлять. Корисно при цьому записувати їх для себе. Згодом ці 37

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії записи вам стануть у пригоді. Відповідаючи на запитання, не розкривайте ніякої додаткової інформації, говоріть відкрито і щиро, так, начебто ви звертаєтеся до сусіда. Якщо ваша відповідь була помилкова, виправте її негайно. Якщо ваша відповідь була незрозуміла, відразу ж її поясніть. При відповідях дотримуйтеся фактів, а не чуток, здогадів чи припущень. Пам’ятайте, що ваше припущення, якщо воно вигідне слідчому, потім в обвинувальному висновку буде викладено як ваше твердження. Якщо ви не зрозуміли запитання, або вам необхідний час на його обмірковування, перепитайте і візьміть паузу для відповіді. Не втрачайте самовладання. Не дозволяйте прискорювати темп допиту і не поспішайте з відповідями. Іноді слідчий підвищує темп запитань за допомогою різних вивертів: стверджує, що дуже поспішає і пропонує швиденько закінчити допит і т. д. Якщо він поспішає, то це його проблеми. Не піддавайтеся на цей прийом. Якщо ви не знаєте відповіді на запитання, не нервуйте. Просто скажіть: «я не знаю». Якщо пояснення або записи до протоколу ви викладали власноручно, не поспішайте ставити свій підпис. Уважно перечи¬ тайте те, що написали, і тільки впевнившись, що все правильно, підписуйте. Якщо запис вів слідчий, або оперативний працівник, постарайтеся все прочитати, принаймні два рази. У протоколі ви можете записати свої зауваження або виправлення, або зажадати, щоб до тексту були внесені необхідні доповнення. Пам’ятайте, те, що записано пером не - вирубаєш і сокирою. Ви вільні змінити або виправити документ до того, як його підписали. Необхідно розуміти, що, порушивши кримінальну справу, «органи» з маніакальною наполегливістю будуть стояти на своєму, бо так уже склалися в прокуратурі і слідчих органах відносини, що виправдувальний вирок вважається браком у роботі слідства і прокуратури. У результаті, іноді і суди підіграють слідству, спускаючи справу «на гальмах» (якщо вжити судейський жаргон). Заплутаність і неоднозначність податкового законодавства призвела до того, що судді побоюються вникати в суть податкових норм і покладаються на висновки податкових органів. У цьому величезна складність захисту у таких справах. Податкові органи 38

Розділ І. Консультаційна робота адвоката користуються тим, що судді погано орієнтуються в податковому законодавстві і нерідко затверджують у судовому засіданні просто неймовірні речі. Не випадково один з генеральних прокурорів стверджував, що в податкових справах можна посадити будь- яку людину. Це, звичайно ж, неправда. Але таке твердження говорить і про те, що судам і прокурорам дуже важко розібратися з обвинуваченнями в податкових злочинах. Приклад 11. У справі С. підприємство не представило декларації за ІУ квартал 2002 р. у зв’язку з відсутністю первинних документів, вилучених податковою службою. Через 8 місяців в акті перевірки податкова вказала, що підприємство не сплатило податків за IV квартал 2002 p., а слідство пред’явило обвинувачення директору С. і головному бухгалтеру Д. у навмисному ухилянні від сплати податків шляхом неподання декларацій на суму 130 тис. грн Прикрість у тому, що податківці цілком проігнорували вимоги закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами». Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону у випадку неподання декларацій податкові органи повинні нарахувати податкові зобов’язання і довести їх до відома платника податку. Нічого цього не було зроблено. Повідомлення в установленому законом порядку не було направлено платникові, тобто сума з ним не була погоджена. Виступаючи як свідки, працівники податкової стверджували в суді, що все зроблено було правильно й узгодження тут не обов’язкове. На жаль, Пленум Верховного Суду України не роз’яснив судам, що робити в цьому випадку, і зокрема, чи наступив термін платежу, якщо сума податкових зобов’язань належним чином не погоджена. Навпаки, Пленум Верховного Суду України, ігноруючи норму чинного закону, указав, що неподання декларацій може бути доказом наміру на ухиляння від сплати податків. При цьому забуто, що у випадку не подачі декларацій нараху¬ вати податки повинна сама податкова служба, після чого зобов’я¬ зана узгодити цей платіж, надіславши платнику відповідне повідомлення. І тільки, якщо ця вимога не оскаржена в судовому порядку, а посадові особи (директор і головний бухгалтер) ухиляються від сплати нарахованого податку, може йтись мова про їхню відповідальність. 39

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Термін платежу в цьому випадку настає з моменту вручення повідомлення і тих 10 днів, протягом яких можна оскаржити платіжну вимогу-повідомлення в суд, без її оплати. У цьому контексті сам по собі факт неподання декларації ще не свідчення наміру про ухиляння від сплати податків . Адвокати по таких справах та їхні підзахисні повинні врахо¬ вувати ці обставини при захисті. Верховний Суд України в роз’ясненнях не може охопити всі ситуації, що виникають у житті. І взагалі, чи припустимо недоведену платникові й неузгоджену з ним суму податків вважати ухилянням від сплати податків? Питання риторичне. Якщо сума не нарахована і не доведена до відома платника, то ні про яке ухиляння від сплати податків не може йтись мова. Але в суді звичайної логіки не завжди достатньо для виправдання. Звичайно, керівник підприємства, викликаний до слідчого, цих тонкощів може не знати. Але це захисний ресурс і його бажано віднайти до того, як керівник подасть пояснення. У судовій практиці мав місце випадок, коли податкова служба, проґавивши свій обов’язок нарахувати податкове зобов’язання і довести його до відома платника, застосувала такий прийом. Повідомлення про нараховані податкові зобов’язання було передано під розписку працівником податкової служби, його дружині, що працювала на підприємстві рядовим працівником. У такий спосіб розписка була отримана заднім числом. Після цього керівникові й головному бухгалтерові було пред’явлено обвинувачення в несплаті податків, про які вони не знали, і в зловживанні службовим становищем, а також відмиванні (легалізації) незаконно отриманих коштів. В обвинуваченні стверджувалося, що директор і головний бухгалтер, знаючи про повідомлення, а отже і про те, що все майно підприємства перебуває під заставою, розпоряджалися активами підприємства, продали транспортер і здали металолом без згоди на те податкової служби. Тим часом порядок вручення повідомлення чітко визначений законом. Відповідно до п. 6.2.4 Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» податкова вимога вважається врученою юридичній особі, якщо вона передана посадовій особі під розписку 40

Розділ І. Консультаційна робота адвоката або її направлено підприємству листом з повідомленням про вручення. У такому ж порядку направляються податкові повідом¬ лення. І якщо такий порядок недотриманий, повідомлення вважається не врученим. Адже відповідно до ст. 19 Конституції України органи влади, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У захисту виникли величезні проблеми, оскільки судді ніяк не могли зрозуміти різниці в передачі повідомлення рядовому працівникові і посадовій особі. Потрібно усвідомлювати, що працівники податкової служби, даючи показання в суді, можуть не підтвердити навіть очевидні речі. Тому складно розраховувати на їхні правдиві показання. У відносинах з податковою службою завжди необхідно покладатися тільки на документи. Даючи пояснення або показання як свідок, варто враховувати ці обставини. 3. Що робити, якщо особу визнали підозрюваним або обви¬ нувачуваним У випадку, якщо справа явно хилиться до того, щоб перетворити особу зі свідка на підозрюваного або обвинувачуваного, цілком припустимо використати, гарантоване ст. 63 Конституції право не давати показань проти себе, членів родини і близьких родичів. Для цього досить заявити усно, що я бажаю скористатися наданим мені Конституцією правом не давати показання проти себе. Але якщо ви свідок, то зобов’язані відповідати на запитання про дії інших осіб . Якщо особу викликали для дачі пояснень, то цілком імовірно, що після їх одержання особі можуть оголосити, що вона підозрюєть¬ ся у вчиненні злочину. Для цього буде оголошено відповідну постанову, а також пред’явлено для підпису цю постанову та документ про роз’яснення прав підозрюваному. Із цього моменту особа стає підозрюваним. Це означає, що вона має право на адвоката та може відмовитися від дачі будь-яких пояснень. Протягом 10 днів особі повинні пред’явити обвинувачення. Обвинувачення можуть пред’явити і відразу й указати, у чрму особа обвинувачується. При цьому до особи (як підозрюваної, так і 41

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії обвинуваченої можуть застосувати запобіжні заходи: підписку про невиїзд, заставу або ж затримати і звернутися до суду із проханням про застосування до вас арешту (утримання під вартою). Раптовість діє приголомшливо. Саме в цей момент від особи можуть зажадати визнання своєї провини, можуть пообіцяти, що після складання так званої явки з повинною особу відпустять. Зазвичай це тільки тактичний прийом, хоча й некоректний. Приклад 12. Правило про пред’явлення обвинувачення протягом 10 днів нерідко порушується. Так, у справі К. після спливу 10-денного строку обвинувачення тричі не пред’являлось, і замість цього знову пред’являлася постанова про притягнення як підозрюваного, та застосовувався запобіжний захід - підписка про невиїзд. Адвокат у цій ситуації роз’яснив своєму підзахисному, що хоч це і є порушенням вимог закону, але дозволяє бути присутньому на допиті підозрюваного адвокату, тому скарги на дії слідчого з тактичних міркувань не подавалися, ч Після того як особу визнали підозрюваною або обвинува¬ чуваною, вона вправі вимагати присутності адвоката. І якщо адвоката немає «під рукою», або особа не може його забезпечити одразу, то потрібно вимагати, щоб слідчий надав вам таку можливість. До приходу адвоката варто припинити будь-яку дачу показань. У протоколі про роз’яснення прав обвинуваченому або підозрюваному потрібно вказати: «я бажаю скористатися своїм правом мати адвоката», указати конкретно якого, або просити про призначення адвоката. У будь-якому випадку виграється визначе¬ ний час, дуже потрібний в цей момент. Після прибуття адвоката особа має право на побачення з ним без свідків. Це також важливе право, яким варто користуватися в такій ситуації. Далі, разом з адвокатом виробляється позиція подальшої поведінки. У першу чергу, вирішується питання про те, чи будете ви давати показання, чи ні. Потім, разом з адвокатом розробляються правові позиції стосовно захисту від обвинувачення. Якщо особа заарештована, то тільки адвокат зможе її відвіду¬ вати в слідчому ізоляторі. Тому найбільша помилка, яку людина може допустити на цьому етапі - це відмова від адвоката. 42

Розділ І. Консультаційна робота адвоката 4. Про тактику допиту і поведінку особи У РФ передбачено, що показання підозрюваного, обвинуваче¬ ного. які були дані в процесі досудового слідства у кримінальній справі за відсутності захисника, включаючи випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрюваним, обвинуваченим у суді, є недопустимими доказами. Суть цієї принципово важливої норми «прозора» й актуальна. Її мета - якщо не виключити повністю, то звести до мінімуму одержання визнання своєї вини незаконними методами. Усвідомлення того, що одержані показання за відсутності адвоката втрачають доказову цінність, психологічно може утримувати працівників досудового слідства (в основному органів дізнання) від проявів «ініціативи» для одержання доказів такими методами1. На жаль, в Україні ця норма не прижилася2. У тому, що факти незаконного отримання доказів про визнання вини не є поодинокими, сумнівів немає. Наведемо приклад з протоколу допиту оперативного працівника щодо перевірки скарги на неправомірні дії міліції (приклад Баєва): Приклад № 13—Після цього Р. (оперативний працівник - О.) вибив у гр. Суркова пістолет, а я звалив його на підлогу. Але гр. Сурков не заспокоївся і почав нахабно, з особливим цинізмом битися печінкою, нирками й обличчям об мої та Р. черевики. Пізніше втомленого гр. Суркова ми доставили до слідчого, який почав ганьбити його за неправильну поведінку. У припадку каяття Сурков став плакати і випадково вдарився в кут сейфу тією частиною мозку, яка завідує усними показаннями. Слідчий Кокорін записав добровільні зізнання гр. Суркова. Потім я і Р. пальцями розсунули затриманому повіки, самотравмо- вані в ресторані, щоб він міг бачити і підписатись під протоколом, що він і зробив. В доповнення до сказаного, хочу додати, що ні з моєї сторони, а також із сторони Р. і слідчого Кокоріна ніяке насильство 1 Див.: Баев О.Я.. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003 - С. 184. 2 Автор (і не тільки він) кілька разів подавав проекти законів через народних депутатів про внесення змін до чинного законодавства з цього питання, але позитивного рішення Верховна Рада так і не прийняла. 43

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії до гр. Суркова не застосовувалося, а його заява прокурору - нахабна брехня і провокація з метою опорочити нашу рідну міліцію»1. Факти вибивання показань, одержання їх за допомогою фізичного або морального тиску на особу, не є поодинокими в Україні. Приклад 14. Один із слідчих при проведенні допитів обвинуваче¬ ної X. включав траурну музику і тривалий час грався в мовчанку. При проведенні допиту жінки в присутності адвоката використо¬ вував ненормативну лексику з метою приниження допитуваної і примусити її до дачі показань. Обвинувачену, незважаючи на її відмову, систематично викликали до слідчого на допит, де від неї знову і знову вимагали дати показання. До речі, у Росії, якщо особа відмовилася дати показання, то слідчий не має права знову проявляти ініціативу в допиті такої особи. Новий допит може бути проведений тільки з ініціативи самого обвинуваченого, який раніше відмовився від дачі показань. В Україні, на жаль, такого правила немає2. Порада захиснику: Якщо стали відомі факти насильства і незаконних дій з одержання доказів, захисник повинен реагувати негайно: заявити клопотання про освідування підзахисного, викликати швидку допомогу, подати скаргу прокурору, витребу¬ вати документи, які підтверджують такі факти, заявити відвід слідчому. У всякому разі, це потрібно робити хоча б тому, щоб потім у суді не наштовхнутися на звичне в таких випадках запитання суддів: а чому на досудовому слідстві ви не оскаржували такі незаконні дії. В одній із справ суддя у приватній бесіді заявив: я вірю, що його били. Але вибили з нього правду. 5. Про вибір адвоката Дуже часто, відчуваючи небезпеку порушення кримінальної справи, шукають людину, що може «вирішити питання», знає його ціну і розклади, як прийнято в цих випадках говорити. Такі люди є. Зустрічаються вони і серед адвокатів. Але насправді це не захисники. Часом це навіть не юристи. 1 Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003 - С. 185. 2 Автору ця інформація відома зі слів адвоката П., який консультувався з цього приводу. 44

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Тим часом, при підготовці до захисту необхідно з’ясувати, наскільки реальною є погроза, яка небезпека вас очікує, і яку судову перспективу має справа. І тут особі потрібен кваліфікований адвокат, який би допоміг розібратися в погрозах, умів тримати язика за зубами (для адвоката дотримання конфіденційності - професійний обов’язок) і допоміг виробити лінію поведінки. Такий адвокат, швидше за все, не стане виконувати функцію людини, що знає слідчого, прокурора, суддю. Але він необхідний як захисник ваших прав. Приклад № 15. Відчуваючи загрозу порушення кримінальної справи, Н. звернувся до адвоката за допомогою. Спільно вони намітили лінію захисту. За порадою адвоката Н. оформив інвалідність (стан здоров’я це дозволяв), були підготовлені необхідні документи про склад родини, характеристики, укладено угоду з адвокатом і виплачено відповідний гонорар, заздалегідь відібрано документи, що виправдують Н., а також виділено засоби для оплати експертів та інших фахівців, якщо в цьому виникне необхідність, були прийняті деякі превентивні заходи для захисту власності. При вирішенні питання про можливість арешту слідством був враховані дані про інвалідність Н., наявність на його утриманні похилого віку батьків та неповнолітньої дочки. Тому як міру запобіжного заходу було прийнято рішення про заставу. Після порушення кримінальної справи захисником була підготовлена скарга до суду на безпідставне порушення кримінальної справи. Постанова про порушення кримінальної справи рішенням суду була скасована. У даному випадку обійшлися і без людини, що знає слідчого і прокурора. У випадку, коли до людини застосували запобіжний захід - тримання під вартою, в неї може статися «Стокгольмський синдром», при якому, відчуваючи повну, абсолютну залежність від слідчого, прокурора, обвинувачений стає на його бік, вірить більше словам слідчого, ніж адвоката, і посідає критичну, недовірливу позицію до всіх порад адвоката. Треба мати на увазі, що слідчі (хоча це й не афішується) намагаються підірвати довіру до адвоката і добитися заміни захисника на такого, з яким слідчий звик працювати. 45

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Викладені рекомендації можуть виявитися корисними і в інших випадках при контактах із правоохоронними органами в сполученні з відомим правилом: не вір, не бійся, не проси, якщо ти невинний. Глава 3. Скарга на порушення кримінальної справи Уже при першому зверненні клієнта до адвоката може виникнути ситуація, коли доцільно негайно звертатися до суду зі скаргою на постанову про порушення кримінальної справи. Кримінально- процесуальний кодекс України доповнено статями 236-7 та 236-8, які визначають порядок оскарження до суду постанови слідчого, прокурора, органу дізнання щодо конкретної особи, чи за фактом вчинення злочину. Практика розгляду таких справ раніше ґрунтувалася на рішенні Конституційного Суду України, який, зазвичай не міг визначати процедури розгляду таких справ. У результаті розгляд таких постанов затягувався в судах, слідчі й прокуратура не надавали суду своєчасно матеріали, що були підставою для порушення кримінальної справи, не було визначено коло питання, які повинен вирішити суд. Тепер більшість цих проблемних питань вирішено. Визначено, зокрема, що скарга може бути подана до суду за місцем розташу¬ вання органу або роботи посадової особи, щодо якої було порушено кримінальну справу або її захисником чи законним представником. Якщо ж справу порушено за фактом вчинення злочину, то скарга може бути подана до суду особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником чи законним представником. Але в цьому випадку потрібно обґрунтовувати порушення прав та інтересів особи. І якщо таке обґрунтування суд визнає недостатнім, то суддя приймає рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги. Відмова у відкритті провадження не позбавляє особу права повторно звернутися до суду (очевидно, подавши при цьому додаткову аргументацію), або у випадку, коли відкрито провадження вже стосовно цієї особи безпосередньо. На практиці зустрічаються ситуації, коли слідчий, орган дізнання, прокурор, знаючи про особу, яка допустила порушення, 46

Розділ І. Консультаційна робота адвоката усе ж порушують справу за фактом. По-перше, цим порушуються права особи, оскільки їй не вручають на руки постанову про порушення справи, і вона не може підготовитися до захисту, по-друге, у таких випадках повним ходом проводиться слідство, учиняються слідчі дії, застосовуються окремі обмежувальні заходи, про які особа може навіть не знати. Найчастіше зустрі¬ чаються такі випадки у справах про ухилення від сплати податків, де чітко відомо, що відповідальність повинні нести директор і головний бухгалтер підприємства. Незважаючи на це, справи порушуються за фактом, постанова про порушення кримінальної справи не вручається, а закінчення досудового слідства практично збігається з пред’явленням обвинувачення. Тобто одразу після пред’явлення обвинувачення, або ж, виходячи з вимог пристой¬ ності, слідчий оголошує через день-два про закінчення досудового слідства. Якщо ж це супроводжується ще й застосуванням такого запобіжного заходу, як взяття під варту, особа несподівано для неї виявляється в ситуації, коли вона навіть не уклала угоди з обраним нею адвокатом. Отже, проблема оскарження порушених за фактом справ залишається гострою і надалі, незважаючи на внесення до законодавства відповідних змін. Чітко визначено змінами питання, протягом якого строку суд приймає такі скарги до свого провадження: протягом усього строку перебування справи в провадженні органу дізнання, слідчого, прокурора до моменту закінчення досудового слідства. У цьому питанні є певна неоднозначність: що вважати моментом закінчен¬ ня судового слідства: виконання вимог ст. 217 КПК або 218 або ж 220 КПК України. Не вдаючись до аргументації, вважаю, що таким моментом є оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства, тобто виконання вимог ст. 220 КПК. Але останнє слово за практикою, яка має визначитися з цього питання. Закон установив дуже жорсткі строки розгляду скарги - 5 днів з дня її надходження до суду. Це надто короткий строк, якого просто фізично неможливо дотриматися, враховуючи порядок процедури проходження справ у суді, повідомлення учасників процесу та дотримання інших формальностей. Отже, суддя протягом доби від дня надходження скарги виносить постанову, 47

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії копія якої направляється особі, яка її подала, органу, який порушив кримінальну справу, прокурору, потерпілому або особі, за заявою якої порушено справу. У постанові, суддя вирішує питання про доцільність зупинення слідчих дій на час розгляду скарги. Спеціально застережено, що постанова набирає законної сили з моменту її винесення. Якщо слідчі дії постановою зупинено, то цей строк не включається до строків досудового слідства. Суддя в постанові визначає строк розгляду справи, термін подання матеріалів, які були підставою для порушення криміналь¬ ної справи, дії, які необхідно вчинити для розгляду скарги. У встановлений судом термін, слідчий, прокурор або орган дізнання повинні надати відповідні документи, які були підставою для порушення кримінальної справи. Ці матеріали мають бути описані, прошиті та пронумеровані із зазначенням посади та прізвища особи, яка склала опис. У разі неподання без поважних причин до суду матеріалів у встановлений суддею строк, на підставі яких було прийнято рішення про порушення справи, суддя вправі визнати відсутність цих матеріалів підставою для скасування постанови про порушення справи. Важливою нормою є покладення обов’язку доводити правомірність порушення кримінальної справи на слідчого, прокурора, орган дізнання. Якщо особа, яка подала скаргу не з’явилася до суду, то це є підставою для закриття провадження у розгляді скарги. Але суд повинен визначитися з питання, чи неявка мала місце без поважних причин. Якщо особа перебуває в слідчому ізоляторі, суд може визнати її явку обов’язковою та дати доручення про її доставку в судове засідання. Закон чітко визначив, що під час слухання справи особи, які подали скаргу, їхні захисники можуть ознайомитися з матеріалами, на підставі яких порушено справу та просити про їх оголошення в судовому засіданні. Законом установлено, що суд зобов’язаний перевірити наяв¬ ність приводів і підстав для винесення постанови про порушення кримінальної справи, але не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті. Отже, суддя перевіряє дотримання вимог ст. 94, 97, 98 КПК України. 48

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Привід до порушення кримінальної справи - це обставина, яка зумовлює початок кримінально-процесуальної діяльності, що передує досудовому слідству. Отже, приводами є заяви фізичних осіб або повідомлення юридичних осіб, у яких повідомляється про вчинені злочини або про злочини, що готуються і доведені до відома органів влади. Привід до порушення кримінальної справи - це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності право¬ охоронних органів у вищезгаданому напрямку. Ч. 1 ст. 94 містить вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи, тобто офіційних повідомлень про скоєні злочини або про злочини, що готуються, направлені в письмовій або усній формі на адресу правоохоронних органів для розгляду й прийняття відповідного рішення. Письмова заява про злочин, зі змісту якої неможливо встано¬ вити авторство, визнається анонімною і не є у зв’язку з цим приводом до порушення кримінальної справи. Частина 2 ст. 95 КПК України вимагає, щоб письмові заяви про злочини були належним чином оформлені. За певних умов такі заяви можуть направлятися в оперативні підрозділи для прийняття відповідних оперативно- розшукових заходів (див. ст. 6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність»). Не може бути приводом до порушення кримінальної справи і повторна скарга за одним і тим же фактом, якщо перше повідом¬ лення було прийнято по суті, і по ньому прийнято обґрунтоване рішення. У практиці розкриття злочинів на стадії порушення криміналь¬ ної справи мають місце факти схиляння особи, підозрюваної у здійсненні злочину, до написання заяви про явку з повинною за наявності вже поданої заяви про даний злочин. Процесуальний закон по суті виключає можливість багато привідного порушення кримінальної справи за одним і тим же фактом. Тому за наявності вже існуючого приводу до порушення кримінальної справи така явка з повинною не може бути приводом до порушення криміналь¬ ної справи, хоч і може бути врахована як обставина, яка пом’якшує відповідальність особи. 49

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Не є приводом до порушення кримінальної справи повідомлення окремих громадян, зроблені по телефону, повідомлення негласних співробітників правоохоронних органів, що здійснюють оперативно- пошукову діяльність, повідомлення по радіо і телебаченню, що не носять характеру офіційних повідомлень про злочин. Якщо в ході перевірок будуть виявлені ознаки злочину, то відповідна службова особа складає рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину, що є приводом до порушення кримінальної справи. 9 Для того щоб порушити конкретну кримінальну справу, у кожному конкретному випадку потрібен не тільки привід, але й підстава. Підставою є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Ознаками злочину є визначення діяння злочином у Кримінальному кодексі, суспільна небезпека діяння; його протиправність; винність; вчинення діяння суб’єктом злочину. Достатніми даними, що вказують на наявність ознак злочину, вважається фактичне існування доказів, які підтверджують реальність конкретної події злочину. Якп^о на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, що вчинила злочин, кримінальна справа має бути порушена щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК). При розгляді матеріалів суд повинен з’ясувати чи є отримана заява або повідомлення підставою для порушення кримінальної справи; чи містять факти, про які отримано відомості, ознаки злочину, чи вбачається у діянні, про яке повідомлено, конкретний вид злочину; за якою статтею або сукупністю статей може бути кваліфіковано даний злочин; чи маються підстави для відмови в порушенні кримінальної справи; якими фактичними даними підтверджуються зазначені обставини; чи є сукупність відомостей про вчинений злочин достатньою для прийняття рішення про порушення кримінальної справи. Якщо справу порушив слідчий і прийняв до свого провадження, то складається одна постанова з посиланням і на ст. 113 КПК України. У резолютивній частині міститься рішення про порушення кримінальної справи. Постанова слідчого або прокурора набуває законної сили з моменту її винесення і підписання, а постанова 50

Розділ І. Консультаційна робота адвоката органу дізнання (дізнавача) - з моменту її затвердження началь¬ ником органу дізнання. Отже, подаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, особа повинна враховувати ці обставини. І якщо постанова не містить приводів або підстав для порушення кримінальної справи, або вказівки на достатність даних для такого висновку, або мають місце інші порушення вимог закону, допущені при ухваленні постанови, то на них потрібно вказати у скарзі, яка направляється до суду. Якщо є певні документи, що спростовують висновок про наявність приводів та підстав, то на них також можна вказати. Набрання законної сили постановою судді про скасування постанови про порушення справи тягне за собою скасування запобіжних заходів, повернення вилучених речей та поновлення прав, щодо яких на час досудового слідства встановлювались обмеження. Копія постанови судді надсилається прокурору, органу, який порушив кримінальну справу, органу, у провадженні якого вона перебуває, особі, яка подала скаргу, її захиснику чи законному представнику, потерпілому та особі, за заявою якої порушено кримінальну справу. У разі відмови в задоволенні скарги матеріали справи повер¬ таються органу, який проводить досудове слідство. Копії докумен¬ тів залишаються в матеріалах провадження по скарзі. У разі скасування постанови про порушення справи та відмови в порушенні справи подані до суду документи зберігаються в матеріалах провадження по скарзі до набрання законної сили відповідною постановою судді. У подальшому ці матеріали зберігаються в суді. На постанову судді протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді. 51

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Зразки: Прізвища, наведені в зразках, умовні ДО СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МІСТА КИЄВА Адвоката Зейкана Ярослава Павловича Допущений до участі у справі 06.10.06 м. Київ, 04071, вул. Набережно-Лугова, 9 контактний телефон - 8-050-317-93-32, (044)230-37-34 захисника Маслова Валерія Івановича м. Київ, провулок Артилерійський 7-9 кв. 26/27 щодо якого порушено кримінальну справу № 00-00000. Відділенням з розслідування кримінальних справ у Солом’янському районі СВ ПМ ДПА у м. Києві м. Київ, вул. Смілянська, 6 Скарга на постанову про порушення кримінальної справи від 25 жовтня 2005 року Відділенням з розслідування кримінальних справ СВ ПМ ДПА у м. Києві, розташованого по вул. Смілянській, порушено кримінальну справу за ст. 212 ч. З КК України щодо Маслова Валерія Івановича. Постанова слідчого ґрунтується на помилкових вихідних даних, є незаконною та підлягає скасуванню. У даний час проводиться досудове слідство Відділенням з розслідування кримінальних справ у Солом’янському районі СВ ПМ ДПА у м. Києві (слідчий Клопов Роман Віталійович). Згідно з постановою директор товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Укрмаш- 52

Розділ І. Консультаційна робота адвоката імпекс» Маслов В.1. умисно, з метою ухилення від сплати податків, порушивши пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97, неправомірно включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за червень 2003 р. 123 333,33 грн та за серпень 2003 року - 1652,40 грн, що призвело до фактичної несплати підприємством до бюджету за вказані звітні періоди податку на додану вартість на загальну суму 124 985, 73 грн, що є особливо великою сумою. Однак такий висновок слідством зроблено передчасно і без достатніх для цього правових підстав. На підтвердження податко¬ вого кредиту були надані податкові накладні у встановленому порядку, не визнані недійсними/ Включаючи до податкового кредиту суми, підтверджені податковими накладними ТОВ «Укрпромторгрезерв», Маслов не знав та й не міг знати про їхню недійсність, а отже, у нього не було умислу на ухилення від сплати податків, що виключає склад злочину, передбаченого ст. 212 КК України. Крім того, податкові накладні не є недійсними, оскільки такий висновок ґрунтується на недостатньо перевірених даних. Зокрема, акти перевірки податкової служби ґрунтуються на тому, що установчі документи підприємства «Укрпромторг¬ резерв», з яким підприємство, яке очолював Маслов, проводило господарські операції, рішенням Фастівського районного суду визнані недійсними. Із цього припущення зроблено висновок, що отже і всі господарські операції, вчинені цим підприємством є також недійсними. Однак податковою службою не враховано, що апеляційним судом Київської області рішення Фастівського районного суду скасовано, а в задоволенні позовних вимог податкової служби відмовлено. Оскільки рішення Фастівського районного суду скасовано, то й акти перевірки податкової служби, якими встановлено безпідставне включення до податкового кредиту 124 985,75 грн, є помилковими. Подані на підтвердження податкового кредиту податкові накладні є дійсними і підлягають урахуванню на загальних підставах. Таким чином, у діях Маслова, який діяв правомірно, немає не тільки складу злочину, немає й події злочину. У зв’язку з цим справа підлягає скасуванню за ст. 6 п. 1 КПК України. 53

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У постанові стверджується, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат, не підтверджених податко¬ вими накладними. Таким чином, у постанові про порушення кримі¬ нальної справи зроблено припущення, що до податкового кредиту включено суми, не підтверджені податковими накладними, що не відповідає дійсності. Усі суми були підтверджені відповідними по¬ датковими накладними, які є в матеріалах справи. Кримінальна справа може бути порушена за ст. 212 КК України тільки за наяв¬ ності підтвердженого документально і не оспореного в суді факту ненадходження податків. Якщо ж рішення податкової служби оспорено, то тільки за наявності позитивного рішення суду може бути підтверджений факт ненадходження податків державі. У постанові про порушення кримінальної справи мають бути вказані підстави та приводи до порушення кримінальної справи (ст. 94, 98 КПК України), а суд зобов’язаний перевірити законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення по¬ станови про порушення справи. Однак у постанові чітко не вказано, що є підставою для порушення кримінальної справи, а також що стало приводом для порушення кримінальної справи. Твердження постанови, що до податкового кредиту включено суми, не підтвер¬ джені податковими накладними, є безпідставним. Усі суми, які були включені до податкового кредиту, підтверджуються податко¬ вими накладними. У постанові немає вказівки на конкретний до¬ кумент, яким підтверджено подію злочину - тобто не поступлення податків на рахунок держави, отже у постанові не наведено підставу порушення кримінальної справи. Належним документом про факт ненадходження податків може бути рішення податкової служби про донарахування, яке не оспорено в установленому законом порядку, або рішення господарського суду, яким підтверджено факт ненадходження податків. Посилання на такий документ у постанові немає. При проведенні дослідчої перевірки не було взято до уваги, що всі податкові накладні є в наявності, і що вони підтверджують за¬ конність включення сум до податкового кредиту. Що стосується питання про визнання всіх дій податкової служби та рішення Фастівського суду незаконними на підставі рішення апеляційного суду Київської області, то ця ново виявлена обставина 54

Розділ І. Консультаційна робота адвоката тільки додатково підтверджує незаконність дій податкової служби і засвідчує, що рішення щодо донарахування податків були у вста¬ новленому порядку оспорені. Твердження ж про включення сум заборгованості до податкового кредиту без податкових накладних не відповідає дійсності. Подані на підтвердження податкового кредиту податкові на¬ кладні є дійсними і підлягають урахуванню на загальних підставах. Таким чином Маслов, подав документи правомірно і в його діях не¬ має не тільки складу злочину, але немає й події злочину. У зв’язку з цим справа підлягає скасуванню за ст. 6 п. 1 КПК України. На підставі наведеного та керуючись ст. 6 п. 1, ст. 98-2 і ст. 234, 236-7, 236-8, 237 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/ 2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка уне¬ можливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи, прошу: Постанову слідчого про порушення кримінальної справи проти Маслова Валерія Івановича від 25 жовтня 2005 р скасувати, а порушену кримінальну справу провадженням закрити на підставі п. 1 ст. 6 КПК України. Зупинити на час розгляду справи слідчі дії (Слідчий Кло- пов Р. В.). Зняти з майна Маслова арешти та інші обмеження, накладені слідчим. 12.03.07 Захисник Я. П. Зейкан Коментар: У судовій практиці не враховано, що факт ненадход- ження податків державі має підтверджуватись належним докумен¬ том (напр., рішенням податкової служби, яке приймається за результатами перевірки (акту перевірки). Отже, у постанові про порушення кримінальної справи має бути вказано на підставі якого 55

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії документа слідство дійшло висновку, що має місце ненадходження податків до бюджету. В обов’язковому порядку мають бути вказані приводи до порушення кримінальної справи, наприклад, лист ДПА з рішення та актом перевірки про ненадходження коштів до бюджету. На практиці на ці обов’язкові вимоги в постановах не звертають уваги. ДО Н-СЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ КАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Адвоката Тихоненка Віталія Петровича Карпатська колегія адвокатів м. Н-ська (99999 м. Н-ськ, вул. М. Грушевського, 77/2, контактний телефон - 333-55-33) захисника неповнолітнього Василюка Золтана Золтановича 01024, Київ, вул. Богомольця, 111 на порушення кримінальної справи №111111/01 слідчим Васьком Михайлом Михайловичем 02222, Київ, вул. Житомирська, 33 Скарга на постанову слідчого від 7 лютого 2001 року Старший слідчий Васько М.М. 7 лютого 2001 р. порушив кри¬ мінальну справу за ч. 2 ст. 140 КК щодо Василюка Золтана Золта¬ новича. Згідно з постановою про порушення кримінальної справи Василюк 3.3. за попереднім зговором з іншими особами вчинив угон легкового автомобіля, який належав на праві власності М. Постанова слідчого є незаконною і підлягає скасуванню з таких міркувань: Відповідно до ст. 10 КК кримінальній відповідальності за угон транспортних засобів підлягають особи, яким до вчинення 56

Розділ І. Консультаційна робота адвоката злочину виповнилося шістнадцять років. На час вчинення злочину Василюку 3.3. виповнилося лише 14 років вісім місяців і дев’ятнадцять днів. Таким чином, він не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 215-3 КК. Тому порушена щодо нього кримінальна справа підлягає скасуванню як незаконна, а справу слід закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Наведена обставина підтверджується свідоцтвом про народжен¬ ня Василюка 3.3. На підставі наведеного і керуючись ст. 6 п. 2 , ст. 234 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка унеможливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку пору¬ шення кримінальної справи щодо певної особи, прошу: Постанову слідчого про порушення кримінальної справи від 7 лютого 2001 р. скасувати, а порушену кримінальну справу провадженням закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Додаток: Свідоцтво про народження, копія скарги, ордер, угода про надання правової допомоги в кримінальній справі. Захисник В. П. Тихоненко Коментар: Як приклад взято фабулу з конкретної справи. Справа показова тим, що тільки у Верховному Суді України виявили порушення. Мабуть, в обвинуваченого В. не було захисника. Але куди дивився прокурор і суди першої та другої інстанції? Разом із тим, обвинувачений у справі є неповнолітнім, а тому відповідно до вимог ст. 45 КПК участь адвоката у справі з моменту затримання або пред’явлення обвинувачення є обов’язковою. Те, що елементарне порушення було виявлено тільки вищою судовою інстанцією, зайвий раз свідчить, що не можна покладатися на об’єктивність слідчого, прокурора, органу дізнання та їхній обов’язок у силу вимог ст. 22 КПК виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого. 57

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Якщо адвокат звернувся зі скаргою у такій справі до прокурора, а той відхилив клопотання, то що далі робити адвокату? КПК України не передбачає можливості звернутись із скаргою до суду на дії слідчого і прокурора. За процедурою, яка пропонується КПК, скарги на дії слідчого і прокурора (ст. 234 та 236) розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті. СКАРГА НА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО Н-СЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ КАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Адвоката Тихоненка Віталія Петровича Карпатська колегія адвокатів м. Н-ська (99999 м. Н-ськ, вул. М. Грушевського, 77/2, контактний телефон - 333-55-33) захисника неповнолітнього Василюка Золтана Золтановича 01024, Київ, вул. Богомольця, 111 на порушення кримінальної справи №111111/01 слідчим Васьком Михайлом Михайловичем 02222, Київ, вул. Житомирська, 33 Скарга на постанову слідчого від 7 лютого 2001 року Старший слідчий Васько М.М. 7 лютого 2003 р. порушив кримінальну справу за ст. 304 КК щодо Василюка Золтана Золтановича. Згідно з постановою про порушення кримінальної справи Василюк 3.3. залякуванням, погрозами та обіцянкою збути викрадене схилив неповнолітніх на крадіжки на дачах с. Голуби¬ ного Н-ського району Карпатської області та в такий спосіб втягнув їх у злочинну діяльність. Постанова слідчого є незаконною та підлягає скасуванню з таких міркувань: 58

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Відповідно до ст. 22 КК України кримінальній відповідаль¬ ності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. На час вчинення інкримінованого діяння Василюку 3.3. виповнилося лише 17 років вісім місяців і дев’ят¬ надцять днів. Таким чином, він не досяг повноліття. Дійсно, у Кримінальному кодексі не обумовлено, що відповідальність за ст. 304 настає тільки в дорослому віці, якщо виповнилося 18 років. Однак аналіз змісту ст. 304 КК дає підстави для висновку, що суб’єктом діяння, що кваліфікується за ст. 304 КК, є особа, яка на момент вчинення злочину досягла вісімнадцятирічного віку, тобто доросла особа. Тому, виходячи із принципу верховенства права та засад розумності, добросовісності та справедливості (ст. 8 Конституції України), слід визнати, що Василюк Золтан Золтано- вич не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 304 КК. Тому порушена щодо нього кримінальна справа підлягає скасуванню як незаконна, а справу слід закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Наведена обставина підтверджується свідоцтвом про народ¬ ження Василюка 3.3. На підставі наведеного і керуючись ст. 6 п. 2, ст. 234 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/ 2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка унеможливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи, прошу: Постанову слідчого про порушення кримінальної справи від 7 лютого 2003 р. скасувати, а порушену кримінальну справу провадженням закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Додаток: Свідоцтво про народження, копія скарги, ордер, угода про надання правової допомоги в кримінальній справі. Захисник В. П. Тихоненко Коментар: Дійсно, у Кримінальному кодексі 2001 р. повторено помилку Кримінального кодексу 1961 р. (ст. 208 КК 1961 р.) і чітко 59

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не обумовлено, що відповідальність за цією статтею настає тільки у випадку досягнення дорослого віку, принаймні 18 років. Недоробку у свій час виправив пленум Верховного Суду України (абз. 1 п. З постанови ПВСУ № 6 від 23 грудня 1983 p.). Отже, маємо випадок, коли Верховний Суд відступив від формальної (але помилкової) букви закону на користь принципу розумності, добросовісності та справедливості, що є серцевиною принципу верховенства права. І зроблено було це ще в 1983 р. Відзначимо, що на практиці проблем із застосуванням даної статті не виникає. СКАРГА ДО СУДУ НА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО Н-СЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ КАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Адвоката Тихоненка Віталія Петровича Карпатська колегія адвокатів м. Н-ська (01021, м. Н-ськ, вул. М. Грушевського, 77/2, контактний телефон - 333-55-33) захисника Василюка Золтана Золтановича щодо якого порушено кримінальну справу №111111/01 слідчим Васьком Михайлом Михайловичем 01021, м. Н-ськ, вул. Богомольця, 111 Скарга на постанову слідчого від 12 грудня 2003 року Ст. слідчий Васько М.М. 12 грудня 2003 р. порушив кри¬ мінальну справу за ч. 1 ст. 212 КК України проти Василюка 3.3. за несплату ним прибуткового податку. Згідно з постановою про порушення кримінальної справи Василюк одержав доходи за неосновним місцем роботи, однак декларацій про ці доходи не подав, повідомлення про заборгованість одержав, але й після цього 60

Розділ І. Консультаційна робота адвоката оплату не провів. Сума податку, який було донараховано, становить 21 тис. грн Постанова слідчого є незаконною і підлягає скасуванню з таких міркувань: Відповідно до чинного законодавства Василюк 3.3. є платником податків. У зв’язку з тим, що він працював не тільки за основним місцем роботи, але й за трудовою угодою на деяких підприємствах, він одержував доходи як за основним місцем роботи, так і за неосновним місцем роботи. При донарахуванні податку ДПІ допустила помилку і непра¬ вильно обчислила суму, що підлягає оплаті за 2002 р. Як убачається з листа ДПІ № 4859/ 3/ 10 від 07.06.03, обраховуючи суму донарахування, податкова служба включила до оплати доходи, одержані не за основним місцем роботи. Як на підставу такого підходу податкова служба посилається на Інструкцію «Про прибутковий податок з громадян». Однак згадана Інструкція суперечить Декрету Кабінету Міністрів «Про прибут¬ ковий податок з громадян». Аналіз Декрету та Інструкції показує, що Інструкція істотно суперечить Декрету, а тому не підлягає застосуванню. Відповідно до вимог п 1 ст. 92 Конституції України основні обов’язки громадянина визначаються виключно законами України. Обов’язки громадян сплачувати податки закріплено в ст. 67 Конституції України, згідно з якою кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, установлених законом. Відповідно до вимог ст. 1, 17 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. (Закон про оподаткування) ставки і механізм стягнення податків і зборів установлюються тільки Законами України. Порядок сплати і розміри прибуткового податку з громадян установлені Декретом про прибутковий податок, прийнятий відповідно до вимог Конституції України і має силу закону. Згідно зі ст. 7 цього Декрету прибутковий податок з сукупного доходу за основним місцем роботи обчислюється за відповідними ставками, наведеними в п. 1 даної статті, а із сум доходів, одержаних не за місцем основної роботи, - відповідно до п. З за ставкою 20 %. 61

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Відповідно до ст. 9, 12 Декрету про прибутковий податок нарахування, утримання та перерахування до бюджету прибут¬ кового податку здійснюються підприємствами, установами, організаціями, які виплачують відповідний прибуток. Декрет про прибутковий податок не передбачає, що доходи, одержані за місцем неосновної роботи, можуть бути перераховані за якимись іншими ставками, ніж передбачені Декретом. Отже, доходи, одержані не за місцем основної роботи, включаються до сукупного доходу, але оподатковуються податком за окремою фіксованою ставкою 20 %. Згідно зі ст. 8 Конституції України Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та мають їй відповідати. Не враховує податкова служба й те, що інструкція «Про прибутковий податок з громадян» є підзаконним актом і не може суперечити Конституції України і Декрету про прибутковий податок. Визначаючи порядок перерахунку податків, інструкція ДПА фактично змінює ставки податку та механізм його обрахунку і встановлює додаткові зобов’язання громадян. У цій частині Інструкція суперечить вимогам ст. 8, 67, 92 Конституції України, ст. 7, 9, 11, 12 Декрету про прибутковий податок з громадян і ст. 1, 17 Закону про оподаткування, а тому в цих випадках слід застосовувати норми Конституції та Законів. Відповідно до декларації про доходи, а також виписки з даних ДПІ за всіма одержаними сумами з Василюка було стягнуто у відповідних розмірах податок на прибуток. У тому числі й з прибутку за неосновним місцем роботи суми податку стягнуто в розмірі 20 % , як це й передбачено Декретом. Отже, немає підстав для жодних додаткових донарахувань. Так, за основним місцем роботи у фірмі «Соні» йому нарахо¬ вано 21042,67 грн і стягнуто податку 3948,68 грн Що стосується платежів за неосновним місцем роботи - то йому нараховано 82 тис. грн і з них утримано 20 % податку на суму 16,4 тис. грн Таким чином, у Василюка 3.3. немає заборгованості перед бюджетом, а отже, відсутня подія злочину. 62

Розділ І. Консультаційна робота адвоката У судовій практиці такі спори вже вирішувались у цивільному порядку на користь платника податків. Аналогічним даному спору є рішення апеляційного суду міста Києва від 5 листопада 2002 p., яке було опубліковано в газеті «Юридическая практика» № 15 від 13 квітня 2003 року (копія публікації надається). Таким чином, судовим рішенням, яке було опубліковано, підтверджено, що механізм нарахування, який використовує податкова служба, є таким, що суперечить законам і Конституції України. Наведені обставини підтверджують такі документи: а) Розрахунок сум податків, згідно з яким у Василюка немає заборгованості перед бюджетом. б) Висновок спеціаліста-аудитора, згідно з яким заборгованості перед бюджетом у Василюка немає. в) Довідки за місцем роботи Василюка (4 шт.) про фактично одержану плату за основною та неосновною роботою і фактично сплачені суми податків. На підставі наведеного і керуючись ст. 6 п. 1, ст. 234, 236 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/ 2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка унеможливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушен¬ ня кримінальної справи щодо певної особи, прошу: Постанову слідчого про порушення кримінальної справи проти Василюка 3.3. від 12 грудня 2003 р. скасувати, а порушену кримінальну справу провадженням закрити на підставі п. 1 ст. 6 КПК України. Додаток: 1) Розрахунок сум податків, згідно з яким у Василюка немає заборгованості перед бюджетом. 2) Висновок спеціаліста-аудитора, згідно з яким заборгованості перед бюджетом у Василюка немає. 3) Довідки за місцем роботи Василюка (4 шт.) про фактично одержану плату за основною та неосновною роботою і фактично сплачені суми податків. 4) Копія скарги. 5) Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. 63

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 6) Угода з підзахисним Василюком 3.3. про надання правової допомоги. 7) Газета «Юридическая практика». Захисник В. П. Тихоненко Коментар: Наведено зразки «живих» процесуальних докумен¬ тів, підготовлених практикуючим адвокатом. Розроблена адвока¬ том правова позиція обґрунтовується як висновками суду в ци¬ вільному спорі, так і правовим тлумаченням реальної ситуації, що склалася. Цінність цих зразків полягає в підходах до розв’язання правової проблеми та обраної адвокатом аргументації. Слід мати на увазі, що суди вищого рівня, які перевіряють справи, негативно ставляться до процесуальних документів, які складаються з декількох десятків сторінок (а такі в адвокатів зустрічаються). Але в багатоепізодних справах, де обвинувальний висновок складається з 100-120 і більше сторінок, іноді дуже важко підготувати документ на півтори-дві сторінки, чого б дуже хотілося судам. Наприклад, у справі Т. апеляційна скарга Генеральної проку¬ ратури на ухвалу суду складалася із 87 сторінок машинописного тексту. Заперечення адвокатів були аналогічні за обсягом. Непросто було судді - доповідачу Верховного Суду України - розібратись у таких громіздких документах. 64

Розділ І. Консультаційна робота адвоката СКАРГА ДО СУДУ НА ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО Н-СЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ КАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Адвоката Тихоненка Віталія Петровича Карпатська колегія адвокатів м. Н-ська (99999, м. Н-ськ, вул. М. Грушевського, 77/2, контактний телефон - 333-55-33) захисника Василюка Золтана Золтановича 01024, Київ, вул. Богомольця, 111 на порушення кримінальної справи № 70-000001 слідчим Васьком Михайлом Михайловичем 000009, м. Енськ, вул. Житарівська. 11 Скарга на постанову про порушення кримінальної справи № 70-000001 ст. слідчого капітана Васька М.М. Постановою слідчого Васька М.М. від 29 серпня 2004 р. порушено кримінальну справу відносно дій службових осіб за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 212 КК України. У постанові стверджується, що посадові особи Державного підприємства «Схід-Захід» шляхом безпідставного включення до складу податкового кредиту при експорті скла оптичного БК-10 на загальну суму 12000284,40 грн умисно ухилилися від сплати податку на додану вартість у сумі 2000047,40 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Висновок, зроблений слідчим, є помилковим. ДП «Схід-Захід» є госпрозрахунковим державним під¬ приємством і самостійно вирішує напрями своєї господарської діяльності, укладає договори та сплачує податки. Керівники 65

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії підприємства самостійно, на свій розсуд розпоряджаються активами. У Довідці, як це прийнято при її складанні, указано, що ДП «Схід-Захід» здійснює фінансово-господарську діяльність на підставі статуту, і застережемо, що статутний фонд сформовано в повному обсязі. Підприємство має право на оптову торгівлю продуктами харчування та іншими видами оптової торгівлі. Тобто операція з продажу скла відбулася в межах статутної діяльності підприємства. Зокрема, у повній відповідності до вимог господарського законодавства було укладено угоду про купівлю-продаж майна та подальшу його реалізацію за винагороду. Купівля-продаж майна дає право на податковий кредит з ПДВ. Підставою для одержання податкового кредиту є відповідні податкові накладні, які були пред’явлені податковій службі й прийняті до звітності. Отже, у вину посадовим особам намагаються поставити дії законні, тобто те, що вони в повній відповідності до вимог закону розпорядилися наявними активами (на що мали повне право). При цьому було сплачено всі, передбачені законодавством, податки. Приймаючи рішення про купівлю-продаж скла і подаючи до податкової служби документи, які дають право на податковий кредит, керівництво ДП «Схід-Захід» не порушило жодної норми закону. У представленій як привід для порушення закону довідці немає висновку про порушення вимог закону. Не може вважатися злочином діяння, яке не порушує жодної норми закону. Саме тому в постанові про порушення кримінальної справи відсутня вказівка про те, яку норму податкового закону порушили посадові особи при укладанні угоди (правочину) на продаж скла. Слідчий зробив припущення, що посадові особи використали законні способи для мінімізації податків. Навіть якщо б це було так, то такі дії не містять складу злочину. Ухилення від сплати податку виражається в діянні (дії чи бездіяльності), спрямованому на несплату платежу, передбаченого до сплати відповідно до чинного законодавства. Мінімізація податків шляхом обрання найбільш ефективних і законних господарських операцій не становить і не може становити складу злочину. Податковий кредит одержано на підставі передбачених законом документів. Заборони на пред’яв¬ 66

Розділ І. Консультаційна робота адвоката лення податкових декларацій для одержання податкового кредиту не передбачено. Якщо перевести надумані припущення слідчого на зрозумілішу мову, то їхня суть полягає у твердженні: «Якби посадові особи не вчинили угоди, на яку вони, безу¬ мовно, мали право, то вільні кошти, які в такий спосіб з’явилися б у підприємства на кінець податкового періоду, могли б привести до виникнення податкового зобов’язання з ПДВ». Тобто від посадових осіб вимагають, щоб вони, маючи право на розпорядження активами і на податковий кредит, утрималися від господарської діяльності й від одержання податкового кредиту і в такий спосіб перетворили підприємство на банкрута. Насправді, якщо б посадові особи не пред’явили до врахування документи, які дають їм право на податковий кредит (а це б призвело підприємство до банкрутства), то в такому разі в їхніх діях дійсно були б ознаки злочину - службової недбалості або зловживання посадовим становищем. Інкримінований склад злочину, передбачає обов’язкову наявність прямого умислу (суб’єктивної сторони), тобто психічного ставлення особи до вчиненого. Однак, указівка на конкретні особи відсутня, а отже, і твердження про умисел є надуманим. Адже умисел є невіддільним від конкретного суб’єкта, який в постанові не названий взагалі. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Підставами для порушення кримінальної справи не можуть бути припущення або дані, які не містять інформації про злочин. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, підставою для прийняття рішення про порушення кримінальної справи є довідка податкової служби. У довідці відсутня вказівка про те, яка норма податкового законодавства порушена, тобто відсутні дані, які б свідчили на наявність ознак злочину. Довідку було передано до слідчого відділу податкової міліції для вирішення питання в порядку ст. 97 КПК. Очевидно, що за таких обставин потрібно було: отримати висновок спеціалістів бюро судово-бухгалтерських 67

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії експертиз КНДІСЕ м. Києва щодо правильності довідки, залучити до матеріалів перевірки висновок спеціаліста в галузі бухгалтерського обліку та аудиту з питань правомірності нарахувань сум за Актом перевірки та правомірності застосування норм Закону України «Про порядок оплати податку на додану вартість» тощо. Однак слідчий не провів ретельної перевірки всіх необхідних даних, а отже, безпідставно порушив кримінальну справу. При цьому слідчий не врахував, що самої лише довідки недостатньо для порушення справи. Не врахував слідчий і заперечень, які надавалися посадовими особами щодо Довідки. Суб’єктами вчинення злочину за ст. 212 КК України можуть бути службові особи підприємства, на які покладено обов’язки з ведення податкового обліку і сплати обов’язкових платежів до бюджету. Такими працівниками є керівники підприємств і головні бухгалтери. У Довідці (Акті перевірки) ці особи зазначені: Василюк Золтан Золтанович - генеральний директор, Цупренко Олена Ул’янівна - головний бухгалтер. За таких обставин слідчим порушено вимоги ст. 98 ч. 2 КПК України, оскільки на час порушення кримінальної справи йому були відомі особи керівника підприємства і головного бухгалтера. Порушення за таких умов кримінальної справи з недотриманням вимог ст. 98 ч. 2 КПК України є штучним створенням процесуаль¬ них перешкод для наступного оскарження постанови про пору¬ шення кримінальної справи в судовому порядку. Пізніше до керівника підприємства Петровського Костянтина Вікторовича було застосовано запобіжний захід - сплату застави. Отже, з цього моменту Петровський К.В. став підозрюваним. Тому він має право на оскарження постанови про порушення кримінальної справи, яка безпосередньо його стосується. При сплаті податків посадові особи провели процедуру узгодження сум платежів. Податкова інспекція прийняла до податкового кредиту податкові платежі, тобто узгодила їхній розмір. Ця обставина прямо вказує на відсутність ознак щодо умисного характеру дій. Податкова служба сама погодилася на те, що пред’явлені документи підтверджують право на податковий кредит. Отже, у досудового слідства не було достатніх підстав для 68

Розділ І. Консультаційна робота адвоката порушення кримінальної справи. Неправильним є й порушення справи за фактом, а не до конкретних відповідальних осіб, які були відомі слідству на момент порушення справи. Неодмінною умовою для порушення кримінальної справи за ч. З ст. 212 КК України є належним чином установлений факт несплати платежів до бюджету. Зокрема, це має бути рішення податкового органу про встановлення факту ненадходження до бюджету платежів у відповідній сумі та відповідні донарахуван- ня платежів. Однак такого рішення немає ні на день порушення справи, ні на день написання скарги. За таких обставин вважаємо, що підстав для порушення кримінальної справи немає через відсутність приводів і достатніх фактів, які б мали ознаки злочину. Обвинувачений Василюк 3.3. чесно відпрацював усе своє життя в різних силових структурах України, є інвалідом другої групи, одержує пенсію. Має на утриманні неповнолітню дитину. За таких умов призначення для нього застави в розмірі 17 тис. грн є несправедливим і ставить сім’ю Василюка в тяжкі матеріальні умови. Керуючись ст. 6 п. 1, 94, 97, 365, 366, 382, 234 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/ 2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка унеможливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку пору¬ шення кримінальної справи щодо певної особи, прошу: Скаргу захисника Василюка 3.3. задовольнити. Постанову про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб за фактом скасувати. Справу провадженням закрити. Запобіжний засіб у вигляді застави на суму 17 тис. грн скасувати. Додаток: Витяг з постанови, нотаріально засвідчена копія довіреності. Захисник, адвокат В.П. Тихоненко

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Коментар: Скарга написана за матеріалами конкретної справи! Суд розглянув справу і постановив рішення про задоволення скарги. ДО Н-СЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ КАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ Адвоката Тихоненка Віталія Петровича Карпатська колегія адвокатів м. Н-ська (99999 м. Н-ськ, вул. М. Грушевського, 77/2, контактний телефон - 333-55-33) захисника Василюка Золтана Золтановича 01024, Київ, вул. Богомольця, 111 на порушення кримінальної справи № 70-000001 слідчим Васьком Михайлом Михайловичем 000009 м. Енськ, вул. Житарівська, 11 Скарга на постанову про порушення кримінальної справи № 70-000001 старшого слідчого капітана Васька М.М. (доповнення) Постановою слідчого Васька М.М. від 29 серпня 2004 р. порушено кримінальну справу відносно дій службових осіб за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 212 КК України. Наступного дня, тобто ЗО серпня 2004 р., порушено кримінальну справу аналогічного змісту проти Василюка Золтана Золтановича. При ознайомленні з матеріалами щодо застосування запобіжного заходу в порядку ст. 44,48 КПК України захиснику не була надана для ознайомлення постанова від ЗО липня 2004 р. і в такий спосіб, у порушення права на захист, захисник не зміг її оскаржити негайно. До суду було направлено тільки скаргу на постанову про порушення кримінальної справи за фактом учинення діяння, яке має ознаки злочину, передбаченого ч. З ст. 212 КК України. У зв’язку з цим до суду направляється доповнення до раніше поданої скарги, у якому ставиться питання про скасування постанови від 29 липня 2004 р. і постанови від ЗО липня 2004 р. У 70

Розділ І. Консультаційна робота адвоката постановах стверджується, що посадові особи (Петровський К.В.) шляхом безпідставного включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість при експорті скла оптичного БК-10 на загальну суму 12000284,40 грн умисно ухилилися від сплати податку на додану вартість у сумі 2000047,40 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Висновок, зроблений слідчим, є помилковим. ДП «Схід-Захід» є госпрозрахунковим державним під¬ приємством і самостійно вирішує напрями своєї господарської діяльності, укладає договори та сплачує податки. Керівники підприємства самостійно, на свій розсуд, розпоряджаються активами. У вину посадовим особам інкримінується те, що вони без¬ підставно включили до податкового кредиту податкові накладні. При цьому в постанові не вказано, які саме податкові накладні вважаються такими, що включені безпідставно і з яких підстав. Але включення податкових накладних до податкового кредиту є дією законною, яку посадові особи зобов’язані вчиняти, оскільки це відповідає законним інтересам підприємства. Більше того, такі дії є службовим обов’язком посадових осіб, у тому числі й Василюка як керівника підприємства. Неподання податкових накладних до податкового кредиту є дією проти інтересів підприємства, і сама по собі містила б ознаки посадового злочину (недбалості або зловживання службовим становищем). Зокрема, у повній відповідності до вимог господарського законодавства було укладено угоду продажу майна за винагороду. Купівля-продаж майна дає право на податковий кредит з ПДВ. Підставою для одержання податкового кредиту є відповідні податкові накладні, які були пред’явлені податковій службі та прийняті до уваги. Отже, у вину посадовим особам намагаються поставити те, що вони у повній відповідності до вимог закону розпорядилися наявними активами (на що мали повне право). При цьому було сплачено всі, передбачені законодавством, податки. Отже, і приймаючи рішення про купівлю-продаж скла, і подаючи до податкової служби документи, які дають право на податковий кредит, керівництво ДП «Схід-Захід» не порушило жодної норми 71

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії закону. У представленій як привід для порушення закону довідці немає висновку про порушення вимог закону. Не може вважатися злочином діяння, яке не порушує жодної норми закону. У постанові про порушення кримінальної справи відсутня вказівка про те, яку норму податкового закону порушили посадові особи при укладенні угоди (правочину) на продаж скла. Слідчий зробив припущення, що посадові особи використали законні способи для мінімізації податків. Навіть якщо б це було так, то такі дії не містять складу злочину. Податковий кредит одержано на підставі передбачених законом документів. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Підставами для порушення кримінальної справи не можуть бути припущення або дані, які не містять інформації про злочин. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, підставою для прийняття рішення про порушення кримінальної справи є довідка податкової служби. У довідці відсутня вказівка про те, яку норму податкового законодавства порушено, тобто відсутні дані, які б свідчили про наявність ознак злочину. Слідчий не провів ретельної перевірки всіх необхідних даних і, не встановивши належним чином факт несплати податків, безпідставно порушив кримінальну справу. При цьому слідчий не врахував, що самої лише довідки недостатньо для порушення справи. Не врахував слідчий і заперечень, які надавалися посадовими особами щодо Довідки (акту перевірки). Суб’єктами вчинення злочину за ст. 212 КК України можуть бути службові особи підприємства, на які покладено обов’язки з ведення податкового обліку та сплати обов’язкових платежів до бюджету. Такими працівниками є керівники підприємств і головні бухгалтери. У Довідці (Акті перевірки) ці особи зазначені: Василюк Золтан Золтанович - генеральний директор, Цупренко Олена Ул’янівна - головний бухгалтер. За таких обставин слідчим порушено вимоги ст. 98 ч. 2 КПК України, оскільки на час порушення кримінальної справи йому 72

Розділ І. Консультаційна робота адвоката були відомі особи керівника підприємства та головного бухгалтера. Порушення за таких умов кримінальної справи з недотриманням вимог ст. 98 ч. 2 КПК України є штучним створенням проце¬ суальних перешкод для наступного оскарження постанови про порушення кримінальної справи в судовому порядку. Пізніше щодо керівника підприємства Василюка Золтана Золтановича справу було порушено та застосовано запобіжний захід - сплату застави. Тому він має безпосереднє право на оскарження постано¬ ви, порушеної щодо нього. При сплаті податків посадові особи провели процедуру узгодження сум платежів. Податкова інспекція прийняла до податкового кредиту податкові платежі, тобто узгодила їхній розмір. Ця обставина прямо вказує на відсутність ознак, які б свідчили про умисний характер дій. Податкова служба сама погодилася на те, що пред’явлені документи підтверджують право на податковий кредит. Неодмінною умовою для порушення кримінальної справи за ст. 212 КК України є наявність факту ненадходження коштів до бюджету. Такий факт має бути засвідчений рішенням податкової служби. Однак ні на момент порушення кримінальної справи, ні станом на сьогоднішній день такий факт не засвідчено відповідним рішенням компетентного органу, не проведено донарахувань і не пред’явлено їх до оплати. Тобто відсутня сама подія, яка б мала ознаки злочину. У постанові про порушення кримінальної справи стверджується, що податкові накладні для одержання податкового кредиту були подані безпідставно. Таке твердження є помилковим і юридично неспроможним: а) Закон України «Про державну податкову службу», що визначає компетенцію податкових органів, не надає податковій службі права визнавати недійсними податкові накладні. б) Вищий арбітражний суд України розглянув позов фірми «Юніком Юг» з приводу визнання недійсною ч. 1 п. 5 Порядку заповнення податкової накладної та визнав її недійсною (відповідні зміни до порядку були внесені наказом ДПАУ № 311 від 02.08.01). У рішенні Вищого арбітражного суду вказано, що право покупця на податковий кредит за податковою накладною, виданою продавцем, існує доти, поки протилежне не буде встановлено судом. 73

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії При цьому судовими рішеннями господарських судів під¬ тверджено, що дійсність податкової накладної не залежить від наступних дій особи, яка їх виписала згідно з установленим порядком. Так само покупець не може відповідати за дії продавця, що не звітує перед податковими органами, не перераховує отриманий ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою, зареєстрований за вкраденим паспортом. Чинним законодавством ніде не передбачено обов’язку покупця контролювати дії продавця та перевіряти виконання ним податкових зобов’язань. Подібні функції належать виключно податковій службі - ст. 20 Закону «Про систему оподаткування», ст. 2 Закону «Про державну податкову службу в Україні». Аналогічні позиції висловлено і в юридичній літературі (див. «Вісник господарського судочинства» № 1 за 2004 p., с. 304-305). Отже, податкові органи не мають права визнавати недійсними податкові накладні. Оскільки ні судом, ні податковою службою податкові накладні не визнані недійсними, то підприємство «Схід-Захід» мало і продовжує мати право на включення податкових накладних до податкового кредиту. Це означає, що немає факту ненадходження коштів до бюджету, тобто немає події злочину (п. 1 ст. 6 КПК). За таких обставин кримінальна справа порушена безпідставно, бо відсутні приводи і факти, які б мали ознаки злочину. Обвинувачений Василюк 3.3. чесно відпрацював усе своє життя в різних силових структурах України, є інвалідом другої групи, одержує пенсію. Має на утриманні неповнолітню дитину. У таких умовах призначення для нього застави в розмірі 17 тис. грн є несправедливим і ставить сім’ю Василюка в тяжкі матеріальні умови. Керуючись ст. ст. 6п. 1, 94, 97, 365, 366, 382, 234 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/ 2003 від ЗО січня 2003 p., яким визнано неконституційними ст. 234, 236 КПК України в частині, яка унеможливлює оскарження постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушен¬ ня кримінальної справи щодо певної особи, 74

Розділ І. Консультаційна робота адвоката прошу: Скаргу захисника Василюка 3.3. задовольнити. Постанову від 29 липня 2004 р. про порушення кримінальної справи за ст. 212 ч. З КК України відносно посадових осіб за фактом і постанову від 30 липня 2004 р. про порушення кримінальної справи проти Василюка 3.3. за ст. 212 ч. З КК України скасувати та закрити провадження у справі за п. 1 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю події злочину. Запобіжний засіб у вигляді застави на суму 17 тис. грн скасувати. Додаток: Витяг із постанови від ЗО липня 2004 р. Захисник, адвокат В.П. Тихоненко « » 2004 р. № 07 Коментар: Коментовані зразки написано за фабулою конкрет¬ них справ. Податкова служба дозволяє собі порушення «експери¬ ментальних» справ за принципом: а може вдасться. При цьому іноді працівникам підприємств «рекомендують», щоб вони добровільно «сторнували» (відновили податковий кредит тощо). Іноді це приносить успіх і дає в руки слідчих можливість стверджувати, що обвинувачений сам визнав свою вину своїми діями. Усе розпочалося з оголошеного ДПАУ «хрестового походу» проти «мінімізаторів» та «незаконних схем». Це зрозуміло. Держава ризикує стати банкрутом через зловживання при застосуванні податку на додану вартість. Цей податок замість того, щоб поповнювати бюджет, перетворився на свою протилежність. Але він добре годує десятки тисяч чиновників, у першу чергу в податковій службі, і це одна із причин спротиву ДПА змінам у податковому законодавстві. Відомий філософ і фінансист Д. Сорос неодноразово наголошував, що «чим довше діє та чи інша форма оподаткування, тим імовірнішим стає ухилення від сплати. Це твердження може служити хорошим аргументом на користь періодичних змін форм оподаткування, але не на користь відмови 75

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії від податків узагалі»1. До Д. Сороса не бажають прислухатися і хочуть розв’язати проблему силовими методами, що завчасно приречено на невдачу. Ще один прийом: порушення кримінальної справи за фактом, щоб ускладнити можливість оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи. Захиснику дозволили ознайоми¬ тися з постановою про порушення кримінальної справи за фактом. Захисник переписав повністю текст постанови (у конкретному випадку захисник користувався ноутбуком) і подав скаргу прокурору і в суд. Після цього (як вважав захисник) слідчий заднім числом виніс постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи (підзахисного). У постановах про порушення кримінальної справи наводять факти та обставини справи в такому вигляді, що важко з’ясувати для себе, про які саме документи йдеться. Зразок такої постанови наводиться: ПОСТАНОВА ПРО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ТА ПРИЙНЯТ¬ ТЯ її ДО СВОГО ПРОВАДЖЕННЯ м. Енськ 29 липня 2004 р. Старшгій слідчий капітан Васько М.М., розглянувши матеріали дослідної перевірки відносно ДП «Схід-Захід», установив: Службові особи Державного підприємства «Схід-Захід», зареєстрованого Шевченківською районною державною адмі¬ ністрацією Енська за юридичною адресою м. Енськ, вул. Пирогова, 4 в грудні 2003 p., з метою ухилення від сплати податків шляхом безпідставного включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість при експорті скла оптичного БК-10 на загальну суму 12000284,40 грн умисно ухилилися від сплати податку на додану вартість у сумі 2000047,40 грн, що призвело до фактичного 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006. - С. 56. 76

Розділ І. Консультаційна робота адвоката ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Беручи до уваги, що в діях службових осіб ДП «Схід-Захід» є достатні дані, які вказують на ознаки злочину, передбаченого ст. 212 ч. З КК України, і що на підставі ст. 111 КПК України проведення досудового слідства за справами про ці злочини обов’язкове, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 2, ст. 94, п. 1 ч. 2 і ч. З ст. 97, ст. 98, ч. 2 ст. 113 КПК України, постановив: 1. Порушити за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Схід-Захід» кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 212 ч. З КК України. Прийняти справу до свого провадження та розпочати слідство. 2. Копію постанови направити прокурору міста Києва. Старший слідчий слідчого відділу податкової міліції ДПІ Енського району підпис Васько М.М. 29 липня 2004 р. ПОСТАНОВА ПРО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ТА ПРИЙНЯТТЯ її ДО СВОГО ПРОВАДЖЕННЯ м. Енськ 29 липня 2004 р. Старший слідчий слідчого відділення податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Енська Карпатської області капітан податкової міліції Васько М.М., розглянувши матеріали криміналь¬ ної справи № 70-00253, установив: Василюк 3.3., будучи генеральним директором Державного підприємства «Схід-Захід», зареєстрованого Шевченківською районною державною адміністрацією Енська за юридичною адресою: м. Енськ, Пирогова, 4 у грудні 2003 p., з метою ухилення від сплати податків, шляхом безпідставного включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість при експорту¬ 77

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ванні скла оптичного БК-10 на загальну суму 12000284,40 грн умисно ухилився від сплати податку на додану вартість у сумі 2000047,40 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Беручи до уваги, що в діях Василюка 3.3. є достатні дані, які вказують на ознаки злочину, передбаченого ст. 212 ч. З КК України, і що на підставі ст. 111 КПК України проведення досудового слідства за справами про ці злочини обов’язкове, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 2, ст. 94, п. 1 ч. 2 і ч. З ст. 97, ст. 98, ч. 2 ст. 113 КПК України, постановив: 1. Порушити відносно Василюка Золтана Золтановича 1956 року народження кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 212 ч. З КК України. 2. Копію постанови направити прокурору міста Києва. Старший слідчий слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі підпис Васько М.М. Коментар: При подачі скарг на постанови про порушення кримінальної справи у великих містах іноді виникає проблема, до якого саме суду слід звертатись. Наприклад, податкова служба Святошинського району в м. Києві розташована не у Святошинському районі. Суди намагаються це використати та повернути скарги. Як бачимо, у постанові слідчі не зазначають чітко, що послужило приводом, а що є підставою порушення кримінальної справи і які фактичні дані вказують на наявність складу злочину. Справа №9-37/04 ПОСТАНОВА Ім’ям України 08 жовтня 2004 р. суддя Святошинського районного суду м. Києва Скорін А.В. за участі секретаря Медушевської А.О., прокурора Тилика Т.М., скаржника Петровського К.В., адвоката 78

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Зейкана Я.П., який представляє інтереси Петровського К.В., розглянувши скаргу на постанову старшого слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Святошинському районі м. Києва Бабія О.В. про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Укр- резерв» за ст. 212 ч. З КК України від 29.07.04 та на постанову про порушення кримінальної справи відносно Петровського К.В. за ст. 212 ч. З КК України від 30.07.04, установив: Адвокат Зейкан Я.П., який представляє інтереси скаржника Петровського К.В., звернувся до Святошинського районного суду м. Києва зі скаргою, у якій просить скасувати постанову старшого слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Святошинському районі м. Києва Бабія О.В. про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Укррезерв» за ст. 212 ч. З КК України від 29.07.04 та постанову про порушення кримінальної справи відносно Петровського К.В. за ст. 212 ч. З КК України від 30.07.04. У судовому засіданні адвокат Зейкан Я.П. та Петровський КВ. підтримали свою скаргу на постанову про порушення кримінальної справи відносно Петровського К.В. за ст. 212 ч. З КК України від 30.07.04. Щодо скарги на постанову про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Укррезерв» за ст. 212 ч. З КК України від 29.07.04, то вони заявили клопотання її не розглядати. Прокурор заперечує проти задоволення скарги. Вислухавши скаржника, його представника, допитавши в судовому засіданні старшого слідчого СВ МП ДПІ у Святошинському районі м. Києва Бабія О.В. та головного державного податкового ревізора-інспектора ГВПМ СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП Дзюбу М.І., заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали скарги, матеріали кримінальної справи № 70-00253, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки у випадках, коли є достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. 79

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Інкримінований Петровському К.В. склад злочину, перед¬ бачений ст. 212 ч. З КК України передбачає обов’язкову наявність прямого умислу. У судовому засіданні встановлено, що підставою для порушення кримінальної справи відносно Петровського К.В. за ст. 212 ч. ЗКК України є довідка податкової служби, але в довідці відсутні дані, які норми податкового законодавства порушено, тобто відсутні дані, які б свідчили про наявність ознак злочину в діях Петровського К.В. Допитані під час розгляду скарги старший слідчий СВ МП ДПІ у Святошинському районі м. Києва Бабій О.В та головний державний податковий ревізор-інспектор ГВПМ СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП Дзюба М.І. не змогли надати суду відповіді щодо порушень податкового законодавства, які вони виявили в діях Петровського К.В. під час проведення перевірки ще до порушення кримінальної справи. Крім цього, установлено, що податкові декларації, які послужили підставою для формування податкового кредиту, підписував не Петровський К.В., а його фінансовий директор Талалаєв І.М., і на момент порушення кримінальної справи цей факт не був перевірений. Таким чином, вивчивши матеріали кримінальної справи, а саме допити свідків, суд не встановив будь-яких даних, які свідчили б, що ЇІетровський К.В. умисно ухилявся від сплати податків, зборів, або інших обов’язкових платежів, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку. Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 94,98 КПК України та Рішенням Конституційного Суду України від 30.01.03 за 33- рп/2003, постановив: Скаргу адвоката Зейкана Я.П. на постанову старшого слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Святошинському районі м. Києва Бабія О.В. про порушення кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Укррезерв» за ст. 212 ч. ЗКК України від 29.07.04, залишити без задоволення. 80

Розділ І. Консультаційна робота адвоката Постанову старшого слідчого відділу податкової міліції ДПІ у Святошинському районі м. Києва за ст. 212 ч. З КК України від 30.07.04, скасувати, матеріали кримінальної справи № 70-00253, порушеної за фактом умисного ухилення від сплати податків службовими особами ДП «Укррезерв» за ст. 212 ч. З КК України, направити до СВ ПМ ДПА України в м. Києві для проведення досудового слідства. Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом семи діб. Суддя підпис Копію з оригіналом звірено Суддя підпис печатка Прізвища змінено. Справа № 9-1547/06 ПОСТАНОВА Ім’ям України 18 жовтня 2006 р. Шевченківський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Коновальця К.О. при секретарі - Корнієнко А.О. за участю прокурора - Гостюхіна P.M. та адвоката - Гринюка 1.1. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу Снітар Марії Василівни на постанову прокурора Шевченківського району м. Києва від 10.07.06 про порушення кримінальної справи, установив: Снітар М.В. звернулася до суду зі скаргою на постанову прокурора Шевченківського району м. Києва від 10.07.06 про порушення кримінальної справи за фактом шахрайських дій, учинених в особливо великих розмірах, за ч. 4 ст. 190 КК України. Як зазначено у скарзі, у мотивувальній частині постанови прямо вказано на Снітар М.В., як на особу, яка вчинила злочин, 81

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії однак всупереч вимогам ч. 2 ст. 98 КПК України, справу порушено не відносно особи, а за фактом. Крім того, прокурор на момент порушення кримінальної справи не мав для цього передбачених законом приводів і підстав. Вивчивши скаргу, дослідивши необхідні для прийняття рішення за скаргою матеріали кримінальної справи, заслухавши думку суб’єкта внесення скарги та її представника, які підтримали скаргу, міркування прокурора про необхідність відмови в задоволенні скарги, суд вважає, що скаргу слід задовольнити, виходячи з таких даних. Відповідно до ст. 94,98 КПК України, кримінальну справу може бути порушено лише за наявності визначених у законі приводів і підстав. Зі справи видно, що цих вимог прокурором дотримано не було. Згідно з матеріалами кримінальної справи приводом для її порушення стала письмова заява громадянина Хуліо Рікардо Круз від 26.09.05 про заволодіння його майном на загальну суму 675 000 доларів США Снітар М.В. Законом встановлено вимоги до такої заяви, зокрема, у разі її подання до порушення кримінальної справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку (ч. 2 ст. 95 КПК України). Проте у справі відсутні процесуальні документи, які б свідчили про попередження заявника про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, що дозволяє суду зробити висновок про відсутність законного приводу до порушення справи. Не було в розпорядженні прокурора на момент порушення справи і законних підстав для цього. Так, згідно з ч. 2 ст. 98 КПК України, якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальна справа мала бути порушена щодо цієї особи. Установлено, що постановою в.о. прокурора Шевченківського району м. Києва від 19.10.05 відносно Снітар Марії Василівни порушено кримінальну справу за фактом шахрайства, учиненого в особливо великих розмірах за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України. У постанові вказано, що приводом до порушення справи стала заява 82

Розділ І. Консультаційна робота адвоката громадянина Італії Хуліо Рікардо Круз щодо заволодіння його майном шляхом шахрайства громадянкою України Снітар М.В., а підставами - наявність достатніх даних, які вказують на наявність у діях Снітар М.В. ознак злочину. Постановою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 14.12.05 кримінальну справу щодо Снітар М.В. закрито за відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Згідно з ч. 2 ст. 98 КПК України, якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальна справа має бути порушена щодо цієї особи. Ці вимоги закону прокурором грубо порушені, оскільки 10.07.06 ним винесено оскаржувану постанову про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину, однак приводи і підстави в ній зазначені ті ж самі, що й у постанові від 19.10.05 про порушення справи відносно особи. Більше того, вступна і мотивувальна частини даних постанов є ідентичними, що свідчить про відсутність проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України і порушення справи з надуманих підстав. За таких обставин обрана прокурором позиція в даній справі, на думку суду, є прихованою формою кримінального переслідування Снітар М.В., що суперечить вимогам процесуального закону і порушує конституційні права людини. На підставі викладеного, керуючись ст. 236-1, 236-2 КПК України, суд постановив: Скаргу Снітар Марії Василівни задовольнити. Постанову прокурора Шевченківського району м. Києва від 10.07.06 про порушення кримінальної справи за фактом ша¬ храйських дій, учинених в особливо великих розмірах, за ч. 4 ст. 190 КК України, скасувати. На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб із дня її винесення. Суддя , підпис Секретар підпис 83

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ II Адвокатська техніка Діяльність адвоката є багатогранною. Тому професія адвоката вимагає від нього такого набору талантів і якостей, яким скупувата природа наділяє не кожну людину. Але є прийоми і навички, яким можна навчитись і успішно працювати адвокатом як представником інтересів людей. Отже, для успішної роботи адвокату потрібно щонайменше поєднання здорового глузду та навичок, без чого неможливо називати себе професіоналом. Уміння володіти словом, ораторські здібності - необхідна складова його професійної майстерності. Сучасна ситуація в правосудді це рідкісне вміння відсуває на другий план. На перший план виходить уміння складати юридичні документи. Молодий юрист, який щойно одержав диплом про вищу юридичну освіту, приступаючи до роботи на підприємстві, установі й організації, відчуває труднощі зі складанням документів, оскільки підготовки, яку він одержав в навчальному закладі, буває недостатньо. Більша частина часу практикуючого юриста витрачається на складання різних юридичних документів: листів, претензій, клопотань, запитів, статутів, позовних заяв, клопотань, договорів. Складання цих різних документів вимагає володіння основами юридичної техніки та вмінням працювати з документами, складеними іншими особами. У першу чергу, це стосується вміння працювати з текстами законів, рішеннями судів, протоколами допитів тощо. Без такого вміння неможливо проаналізувати справу, знайти больові точки спору, вирішальні для оскарження документа. Юристу потрібно не тільки освоїти, але й закріпити правила юридичної техніки. «Правила юридичної техніки - це як правила хорошого тону»1. Існує величезна кількість різноманітних юридичних доку¬ ментів. Для більшості з них у законі або іншому нормативному акті висуваються певні спеціальні правила або вимоги. Наприклад, форма і зміст судового рішення чітко регламентовані в процесуаль¬ 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 54. 84

Розділ II. Адвокатська техніка них кодексах. Так само визначаються вимоги до позовної заяви, нормативного акту. Юридичну техніку розуміють як «сукупність правил, засобів і прийомів розробки, оформлення і систематизації юридичних документів з метою забезпечення прозорості, зрозумі¬ лості й ефективності1. Розрізняють юридичну техніку в право- творчості та правозастосовній діяльності. Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить: 1) методики роботи над текстами правозастосовних актів; 2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосу- вача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні та інших актах; 3) вибір найдоцільнішої структури правозастовного акту, термінології, мови2. Якщо говорити про юридичну техніку адвоката, то дане питання слід розглядати під кутом адвокатської діяльності. Юридична техніка адвоката, очевидно, буде включати опану¬ вання адвокатом методики роботи над текстами процесуальних документів адвоката; прийоми найдосконалішого викладу думки адвоката в клопотаннях, заявах, захисних промовах, інших документах; вибір найдоцільнішої структури таких документів. Але до юридичної техніки адвоката слід віднести і його вміння вести допит, володіння прийомами аналізу нормативних доку¬ ментів і моделювання правових ситуацій на користь особи, інтереси якої адвокат представляє. Тобто юридичну техніку адвоката, або, може точніше, адво¬ катську техніку слід розуміти як сукупність прийомів, навичок, що застосовуються в адвокатській діяльності для забезпечення захисту прав та інтересів осіб, яких представляє адвокат, або права та інтереси яких він захищає. Безумовно, що адвокатська техніка включає володіння прийомами юридичної техніки, тобто сукупністю правил, засобів, прийомів розробки юридичних документів. 1 Див.: Теорія держави і права/Під ред. В.М.Карельського, В.Д. Перевалова, - М., 1997. -С. 313. 2 Див. Скакун О.Ф.. Теорія держави і права. - X., 2001 - С. 514-515. 85

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розробка засад адвокатської техніки йде в різних напрямах, але як цілісний інститут фактично не розглядається. Це зрозуміло. Діяльність адвоката вимагає такої сукупності різновекторних досліджень і професійних вимог, які важко поєднати в єдиному дослідженні, оскільки крім знання законодавства, ці вимоги лежать у площині психології, етики, публічного виступу тощо. Прийнято вважати, що адвокатську діяльність неможливо втиснути в «прокрустове ложе» певних єдиних правил і норм. Те, що має значення і важливе для однієї справи, може бути шкідли¬ вим і небезпечним для клієнта у іншій справі. Важко використати в реаліях нинішнього дня досвід видатних адвокатів минулого, які діяли в зовсім інших соціально-політичних умовах. Неможливо повторити адвоката Плевако, наділеного природним талантом видатного оратора. Але готуючись до виступів у суді, Плевако використовував певні прийоми, підбирав слова, враховував психологію тих, перед ким він буде виступати. Ці прийоми з його виступів і підготовки до справи можна вичленити та використати у виступах у судовому засіданні і в наш час. Це вже адвокатська техніка. Наш земляк, адвокат Карабчевський (найуспішніший за результатами і кількістю справ, кінця XIX - початку XX ст.) твердо знав, що неможливо покладатися тільки на ефект захисної промови, а тому виявляв свій погляд на спірні пункти справи ще при допиті свідків. Ось фрагмент із судового звіту у справі Савви Морозова. Іде допит свідків. Тільки що поставили свої запитання Ф.Н. Плевако і А.А. Маклаков. До свідка звертається Карабчевський. У залі запала тиша. »Цей захисник, як убачається з ряду гучних процесів, де він брав участь, незвичайно вміло ставить запитання свідкам, причому відповідь на них сама по собі вже не важлива. Саме запитання своєю формою, постановкою виявляється завжди, як справедливо зауважив один із кореспондентів, чимось «як ярликом, що точно і ясно визначає факт», у якому зацікавлений захист». Його мистецтво допиту було незрівнянним1. Для нинішнього адвоката саме цей бік талантів Карабчевського є важливим. Адже для сучасних суддів-професіоналів (на відміну від суду присяжних) 1 Карабчевський Н.П.. Около правосудия. - Тула, 2001. - С.11. 86

Розділ II. Адвокатська техніка вирішальною є фактологічний бік справи, який з’ясовується при дослідженні доказів і особливо при допиті свідків. І якщо адвокат не поставив основне і вирішальне для справи запитання свідку, то цього запитання може не поставити прокурор і суд. У результаті можливість використання захисного ресурсу (іноді вирішального) буде втрачена. Працівник податкової служби підтвердив головне: акт усупереч закону зроблено не на основі первинних документів. При нарахуваннях податків зроблено припущення, що зерно, яке було на зберіганні й стосовно якого фіксувалася нестача, було відвантажено споживачам, а отже, його потрібно вважати за прибуток (за першою подією). У судовому засіданні було доведено, що нестачі взагалі немає, як немає і доказів, які б підтвердили факт відвантаження зерна. Якщо б адвокат не проявив ініціативи в дослідженні цього питання, не поставив під сумнів законність акту, на якому ґрунтувалось обвинувачення, то ні суд, ні прокурор це питання не стали б з’ясовувати. їх влаштовувало, що акт складено відповідним компетентним органом. Більше того, у реальній справі і прокурор, і навіть суд були проти дослідження цього акту, було відхилено клопотання адвоката про залучення фахівця до справи. Отже, при складанні акту документальної перевірки було порушено ПОРЯДОК оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законо¬ давства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їхніми філіями, відділеннями та іншим відокремленими підрозділами, затверджений наказом ДПА від 16.09.02 № 429 і зареєстрований Мінюстом 29.12.02 за № 1023/7311. Зокрема, п. 1.7 Порядку вимагає посилання на первинні або інші документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Пункт 2 цього Порядку вимагає зазначення первинних документів, на підставі яких учинено записи в податковому та бухгалтерському обліку. Ці та інші порушення дали підставу адвокату просити про закриття провадження у справі, а пізніше - і виправдувального вироку. Але така можливість у захисника з»явилася тільки після того, як за допомогою серії точних і наперед продуманих запитань він змусив працівників податкової служби визнати, що акт перевірки не ґрунтується на первинних документах, а отже, 87

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не є доброякісним доказом. Прямі запитання щодо акту не могли б дати результату, і жоден із свідків - працівників податкової служби не підтвердив би, що акт не відповідає встановленим для нього вимогам. Але послідовний допит щодо наявності або відсутності необхідних для документа елементів був достатній для того, щоб і суд міг зробити необхідні висновки. Свідки самі, не бажаючи визнати представлений обвинуваченням акт неналежним, під¬ твердили порушення порядку його складання та відсутність тих елементів (опори на первинні документи), без яких цей документ не міг вважатися належним і доказом. Свідки жодного разу не сказали, що акт перевірки є недопустимим доказом, але цього від них і не вимагалося. Цей висновок на основі їхніх показань зробив суд. 1. Засоби юридичної техніки До засобів юридичної техніки прийнято відносити юридичну термінологію, юридичні конструкції, принципи та презумпції, юридичні фікції, використання мови, яка б була точною, ясною і достовірною. Юридичні конструкції - це чіткі відпрацьовані наукою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин, наприклад, «необхідна оборона», «правосуб’єкт- ність» тощо1. Презумпції - припущення про наявність або відсутність певних фактів, зав’язків, обставин. Наприклад, презумпція невинуватості. Юридичні фікції - неіснуючі положен¬ ня, визнані законодавцем існуючими, а отже в силу цього загал ьнообов ’ язковими. Для адвоката особливо важливою є мова викладу документів. При викладі клопотань, пояснень, позовних заяв повинні застосовуватись апробовані терміни, сталі словесні конструкції, ясність і доступність словесного викладу, системність побудови тексту, його цільність і збалансованість, логічна послідовність і, звичайно, етичність викладу. Складаючи документ, важливо не допускати формулювань, які не відповідають вимогам закону. Такі помилки допускають і судді, некритично сприймаючи написане 1 Див. Скакун О.Ф.. Теорія держави і права. - X., 2001. - С. 512. 88

Розділ II. Адвокатська техніка в заяві, клопотанні адвоката. Так, у справі Ч. Н. Солом’янський суд, призначаючи додаткове покарання, указав: «з позбавленням права займати посади». Однак згідно зі ст. 55 і 368 КК можна позбавити права обіймати посади, а не займати їх. Такої ж помилки припустився Подільський районний суд у справі Ш.П. (вирок від 9 серпня 2005р.)1. Використання коротких, простих речень при написанні документа забезпечує ефект прозорості тексту. Короткі речення в розумному поєднанні зі складними можуть забезпечити разючих успіхів навіть у художніх творах. Як приклад можна навести роман Віктора Суворова «Контроль»2 у блискучому перекладі на українську мову. Ось як характеризують мову книги. «Унікальний стиль - ще один плюс на користь «Контролю». Мова Суворова - мова народу: гранично чітка, гранично чиста, гранично виразна, гранично дзвінка. Це розмовна мова і водночас - літературна - жодного зайвого слова. Текст відшліфовано, як коштовний камінь, що виблискує незалежно від того, падають на нього сонячні промені, чи ні» (БІ-БІ-СІ, Лондон). Саме такі вимоги потрібно ставити і до документів, складених адвокатом: вони мають бути гранично чіткі, гранично чисті, гранично дзвінкі й лаконічні. Невипадково Рудольф фон Ієрінг зауважував, що юрист повинен «мислити як філософ, а говорити як простолюдин». В юридичних документах завжди краще два-три коротких речення замість одного складного. Іноді це робить текст документа довшим. Але ясність, прозорість викладеної думки важливіше за лаконічність. Якщо ж текст надмірно перевантажений однотипними простими реченнями, то це також може знизити сприйняття матеріалу. У таких випадках можна використати нумерацію або перелік, які є елементами юридичної техніки3. В юридичній практиці широко використовують графічні засоби: таблиці, офіційні бланки, схеми. Важливим тут є все: і якість паперу, і якість графічного виконання. Мета одна - документ має 1 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення).// Юрид. практика. -2006.-С. 15. 2 Суворов В.. Вища міра. - Черкаси ,1995. 3 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 66. 89

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії легко сприйматись і не нести зайвої «графіки». Із цього погляду, при написанні позовної заяви краще використати простий білий лист, ніж бланк організації, перевантажений символікою, водяними знаками та виконаний на кольоровому папері. За загальним правилом документ повинен з вичерпною повнотою містити всі дані, необхідні для вирішення справи, задоволення клопотання, урегулювання певних відносин, тобто предмета договору, вимог або сфери відносин, щодо врегулювання яких приймається документ. Важливим правилом, якого повинні дотримуватись адвокати, є конкретність документа, відсутність у ньому декларативності. До документа, який складає адвокат, застосовують і такі вимоги, як системність побудови: цільність, збалансованість, внутрішній зв’язок і взаємозалежність усіх частин, логічна послідовність1. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є підставою для скасування рішення. У цьому випадку нелогічність викладу тягне за собою негативні правові наслідки. Як правило, адвокати при викладі тексту документа дотримуються послідовності опису подій у часі.. Так легше сприймати документ і не заплутатися. При написанні інструкції, положення тощо вважається недоцільним повторювати положення норм, викладених у нормативно-правових актах більш вищої юридичної сили. Якщо ж узяти Інструкції, написані, наприклад, податковою службою, то дуже часто зустрічаємо порушення цієї вимоги. Тексти Інструкції повторюють тексти законів. При цьому часто в Інструкції відсутні механізми реалізації норм, що містяться в законах. Основне ж завдання Інструкції - визначити механізми реалізації норм законодавчих актів. Ясність і доступність мови для адресата, точність і визначеність юридичної форми - формулювань, окремих виразів і термінів, використання апробованих словосполучень - усе це також невід’ємна частина правил юридичної техніки2. У кримінальних справах одним із найважливіших документів є обвинувальний висновок. Ст. 223 КПК визначає зміст цього 1 Див. :Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 68. 2 Там само. 90

Розділ II. Адвокатська техніка документа. Він є необхідним для того, щоб обвинувачений міг підготуватися до захисту в суді. Трапляється так, що крізь нетрі повторів і нагромадження одних і тих же тверджень, визначень і фактів, дуже важко продертися до суті обвинувачення. Адвокат, який вивчає обвинувальний висновок, повинен з особливою увагою перевірити доводи та заперечення обвинувачених і результати їхньої перевірки. Адже така перевірка слідчим часто-густо здійснюється тільки формально. Застосування спеціальної термінології не повинно бути надмірним. Ось фраза, надто перевантажена термінами, яку важко зрозуміти навіть фахівцям: «Вина контрагента у формі легкої необережності не дає підстав на подачу апеляційної скарги до вищої інстанції у зв’язку з презюмуванням цивілістичною доктриною відповідальності без вини (у російському оригіналі «без виновной ответственности») володільця джерела підвищеної небезпеки в деліктних правовідносинах»1. Це приклад того, як непотрібно писати. Важливою вимогою до документів адвоката є дотримання вимог етики при викладі матеріалу. Використання сленгових виразів, метафор, жаргонізмів, образливих виразів є недопустимим. Тільки в окремих випадках, коли необхідно передати пряму мову тієї чи іншої особи, це можливо. Але і в цьому випадку не можна порушувати вимог етики. Інколи адвокати допускають такі слова, як «судовий фарс», «судилище», «сваволя» (беспредел), характеризуючи діяльність суду, або прямо звинувачують суддю в корупційному діянні. Уживання таких слів може бути підставою для розгляду справи адвоката на дисциплінарній комісії через порушення вимог адвокатської етики. До того ж вони не додають переконливості документу. Сухий і точний виклад фактів, підкріплений доказами, дозволить особі, якій адресовано документ, самій зробити необхідний висновок. За законами психології, якщо людина (зокрема і суддя) сама робить висновок із наданих фактів, то вибирає, як правило, найжорсткіший варіант оцінки. 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 68. 91

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У засіданні апеляційного суду однієї з областей адвокат просив поновити строк на оскарження рішення суду. Як на поважну причину посилався на те, що суддя оголосив у засіданні перерву і сказав, що про слухання справи повідомить додатково. Оскільки тривалий час справа не призначалася, адвокат спочатку звернувся з листом, а потім і безпосередньо у суді з’ясував, що суддя у той же день постановив рішення. На підтвердження таких дій судді адвокат посилався на проведений ним звукозапис процесу та показання свідків. Головуючий в судовому засіданні апеляційного суду оголосив протокол судового засідання, в якому був запис про те, що суддя о 12 годині оголосив рішення в присутності сторін. Після цього головуючий запитав адвоката: «То ви звинувачуєте суддю М. у фальсифікації протоколу?» Адвокат відповів: «Ваша честь! Я виклав факти, а висновок робить суд. Я стверджую, що було саме так: суддя оголосив перерву і рішення суду приймалося без судових дебатів і за моєї відсутності»1. Коментар: Якщо б адвокат заявляв про фальсифікацію судом протоколу, то одразу наразився б на різко негативну реакцію суду. Але він виклав факти так, як бачив їх сам, не роблячи при цьому висновків. І головуючий в засіданні за законами психології обрав найбільш крайню оцінку дій суду в присутності переповненого залу. Безумовно, головуючий допустив тактичну помилку. Більшість людей у залі були переконані, що адвокат говорить правду, а оцінка таких дій з вуст судді залишила у людей переконання, що судді допускають фальсифікацію протоколів і навіть обман при розгляді справ. Якщо б людей у залі не було, то в присутності тільки адвоката це ще можна було б зрозуміти. Адвокати «посвячені» в «секрети» правосуддя, а тому такі факти для них не дивина. У присутності ж інших людей головуючий не повинен допускати дій і слів, які б дали пряму підставу для негативної оцінки судової системи у свідомості людей. У Верховній Раді України затверджували суддів. Виступаючий характеризує суддю як людину принципову, яка навіть не піддається тиску з боку голови суду. Його зупиняє Голова Верховної 1 3 архіву адвоката. 92

Розділ II. Адвокатська техніка Ради О.О. Мороз і зауважує, що немає потреби на всю України стверджувати, що у нас в Україні голови судів допускають тиск на суддів при вирішенні конкретних справ. Але в багатьох людей, які слухали і дивилися виступ по трансляції із залу, уже склалося враження, що на суддів здійснює тиск голова суду. Судді інколи діють необачливо, що може обернутися для них неприємностями. До судді Ф. із значним запізненням звернувся адвокат С. і вказав на недоліки протоколу судового засідання. Тобто адвокат не ознайомився з протоколом своєчасно, не подав зауваження на протокол з клопотанням про визнання поважними причини пропуску строку на подачу зауважень. Натомість суддя Ф. телефоном дав указівку секретарю внести правку до протоколу судового засідання. Поправку було внесено, як вставку. Ця вставка не була обумовлена підписами секретаря і судді. У результаті було порушено кримінальну справу проти судді. Секретар судового засідання при допиті з «притиском» на досудовому слідстві заявила, що вона не пам’ятає чи дійсно дописана фраза прозвучала, а в її записах такої фрази не було. Насправді в її записах не було майже нічого. У всякому разі не було зафіксовано виступ у дебатах потерпілих і підсудних, а виступи адвокатів були зафіксовані однією фразою. Адвокати, які брали участь у справі, підтвердили, що така фраза звучала і представили свої записи. Тим не менше суддя Ф. був засуджений за службове підроблення, а виконавець цих дій, яка несе відповідальність нарівні із суддею у справі проходила як свідок. Коментар: До документів потрібно ставитися з повагою. Молодий, недосвідчений суддя замість того, щоб указати адвокату на його неправильні дії як захисника, що своєчасно не ознайомився з протоколом, пішов йому назустріч, і це обернулося для нього життєвою катастрофою. Адвокати не повинні наштовхувати суддів на подібні дії та користуватися недосвідченістю конкретного судді. Перенесення у текст елементів правових норм допустимо при обґрунтуванні правової позиції, але воно по можливості має бути мінімальним. Якщо документ пишуть для суду, то в більшості випадків буде достатньо зробити посилання на відповідну статтю закону за принципом: «суд знає право». 93

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Захаращення документа термінами, некоректне використання їх створює труднощі як для суду, так і для сторін. До одного з районних судів України було подано позовну заяву. Ось уривки з тексту: Позовна заява Мета позову: 1) З’ясування обставин, пов’язаних з припиненням діяльності «Міжколгоспбуду» як юридичної особи; 2) Примусове витребування установчих документів від правонаступника «Міжколгоспбуду» задля дослідження законності зміни форми власності, а також ідентифікація осіб (фізичних), які були зацікавлені знищити в 1992 р. документи з обов’язкових виплат; 3) Припинення діяльності фінансової піраміди, створеної на основі Пенсійного фонду; А це уривки з тексту заяви: Зневажаючи моє право, виконавчий орган підприємства М. та Пенсійний фонд через суворе дотримання таємниці своєї незакон¬ ної діяльності здійснювали протягом 10 років фінансові махінації з грошовими коштами персонального призначення. Саме такий механізм використання фінансових інструментів забезпечував таємний, довгостроковий термін відмивання грошових коштів від мого імені, а підставою для проведення платежів стало моє соціальне становище - інвалід 2 групи... прошу: Стягнути з Пенсійного фонду легалізовані грошові кошти в період 1992-2001рр., які перераховувалися виконавчим органом підприємства внаслідок грубого порушення законодавства про працю. У судове засідання викликати головного бухгалтера К., касира легальної каси М., касира конспіративної каси Д. Підстава: свідки в силу своїх службових обов’язків, володіють достатньою інформацією про експлуатацію зовнішніх і внутрішніх фінансових технологій соціального характеру. В апеляційній скарзі на ухвалу суду доморощений «юрист» просив допитати як свідків голову апеляційного суду та голову 94

Розділ II. Адвокатська техніка районного суду, а розгляд справи провести з обов’язковою участю Генерального прокурора України. У результаті підприємство десятки разів перевіряли «на предмет наявності складу злочину», справа розглядалася Верхов¬ ним Судом України, апеляційний суд навіть скасував ухвалу суду і доручив розглянути її по суті1. Віддамо належно цьому «юристу». Придумати такий словесний «коктейль» непросто навіть кваліфіко¬ ваному юристу, якщо б він бажав створити подібну пародію. Суть спору полягала в тому, що позивач (від імені якого писав заяву «юрист») вважав помилковим перерахунок пенсії (здійсне¬ ний у бік збільшення). Появі в судах таких позовних заяв до певної міри завдячуємо і рішенню Конституційного Суду України (у справі Солдатова). При написанні документів необхідно забезпечувати струк¬ турованість і логічність викладу матеріалу. У нормативних документах первинною структурною одиницею є стаття та відповідна частина статті або ще її називають « абзацем », (використо¬ вуються також пункти та підпункти, іноді «параграф» (буквальний переклад з грецької: «написаний поруч»). В Угорщині, Чехії у кодексах позначення здійснюються через параграф, а не статтю. При підготовці документів адвокатом (напр., позовних заяв) структура документа визначається законом. У цих випадках недотримання форми або змісту може мати певні правові наслідки: надання строку для усунення недоліків заяви, повернення позовної заяви тощо. Загальна вимога до будь-якого юридичного доку¬ мента - забезпечення єдності форми і змісту. Форма документа визначається його назвою, відповідними реквізитами, розташуванням окремих елементів. Наприклад, позовні заяви мають усталену форму, визначену законом. До реквізитів віднесено поштову адресу, номери засобів зв’язку, відповідні коди підприємств, повну назву сторін, третіх осіб. Окремі елементи розташовують з боковим розміщенням назви суду та реквізитів сторін, або з центральним розташуванням назви суду і боковим розташуванням назви та інших реквізитів сторін. Далі розташовують назву заяви та зміст позовних вимог. 1 3 архіву автора. 95

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Після цього викладають обставини, які обґрунтовують вимоги, докази, що підтверджують кожну вимогу, у необхідних випадках законодавство, на якому ґрунтуються вимоги, прохальна частина має відповідати бажаній резолютивній частині рішення, перелік документів, які додаються до заяви, підпис позивача або його представника. Як додаток може додаватися на окремому аркуші розрахунок позовних вимог, якщо він займає багато місця. У господарських судах наявність розрахунку у справах про стягнен¬ ня сум тощо є обов’язковим. Судді досягли високої досконалості в питаннях повернення матеріалів через недотримання форми або змісту позовної заяви. Тому при їхньому оформленні потрібно проявляти особливу акуратність і точність. Характерними помилками при складанні позовних заяв є: 1) замість прізвища, імені і по батькові, указують тільки прізвище та ініціали; 2) не вказують код міста в адресах сторін, у зв’язку з чим адреса вважається неповною; 3) не вказують номери телефонів та електронної пошти; 4) забувають додати документи про сплату державного мита (судового збору) в оригіналах, а також плату за технічне забезпечення судового процесу, або додають тільки їхні копії; 5) не додають копії позовних заяв та інших документів у кількості до числа відповідачів, або докази про направлення копій відповідачам (у господарському процесі). Неналежно оформлений документ ускладнює процес реалізації норм права. Іноді, юристи навмисно створюють пастки в тексті юридичних документів. Найтиповішими пастками є: • підписання документа органом (посадовою особою) за межами своєї компетенції; Наприклад, в Україні набула поширення реєстрація господарських товариств на втрачений паспорт. Через певний період податкова служба подає до суду позов про визнання реєстрації товариства недійсним, і в пастці опиняються і добросовісні підприємства, які вступали в господарські стосунки з таким товариством. Оскільки засновники повинні особисто з’являтися до податкової 96

Розділ II. Адвокатська техніка служби, а також підписувати документи у нотаріуса, то важко повірити у випадковий характер таких мишоловок. • недотримання вимог до змісту і форми документа; • неналежне оформлення документа; • логічні пастки; • пробіли в регулюванні відносин; • колізії, або навмисні фактичні помилки (відсилання до неіснуючих нормативних актів тощо); • суперечливі положення, які виключають одне одного; • поширювальне (розширювальне), або обмежувальне тлума¬ чення там, де воно не допускається; • підміна понять (неточна термінологія, запис неіснуючих термінів); • навмисні помилки, описки1. Потрібно усвідомлювати, що навіть дрібниця в тексті документа може призвести до сумних наслідків. А тому адвокат, складаючи документ, повинен проявляти особливу пильність. «В одному із судів успішний бізнесмен оспорював рішення суду першої інстанції у справі про поділ майна і програв справу тільки тому, що погано знав російську мову. У шлюбному контракті, який підписали Євгеній та Єлена Жук, було дослівно сказано, що «у випадку розірвання шлюбу 85 % грошових доходів і майна сім»ї передається на користь Є. Жук». Адвокату Єлени навіть не знадобилась лінгвістична експертиза, щоб довести суду, що йдеться про Єлену, оскільки інакше було би написано «Є. Жука». Бізнесмен не знав шкільного правила відмінювання прізвищ і через це збіднів у буквальному розумінні через одну букву»2. У даному випадку можна говорити і про недогляд нотаріуса, який, очевидно, складав текст договору і належним чином не з’ясував дійсну волю сторін. Неоднозначне тлумачення ускладнює процес реалізації норм права. Суд у такій ситуації може обрати і обирає зовсім не той варіант розуміння документа, який сторони вкладали при його підписанні. 1 Див.:Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 82. 2Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 80. 97

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 2. Етапи підготовки документа Американські юристи пропонують розбивати підготовку документа на певні етапи. 1. Визначення адресата документа. 2. Визначення загальної структури документа, систематизація матеріалів і аргументів за відповідними розділами. 3. Написання тексту документа. 4. Прогнозування і аналіз можливих наслідків. 5. Редагування матеріалу1. Звичайно, це не виключно американський здобуток. Об’єк¬ тивно, кожен адвокат, приступаючи до підготовки документа, здійснює попередньо серйозну аналітичну роботу і, виробивши правову позицію, приступає до підготовки власне документа. Розбивка підготовки документа на етапи забезпечує певну технологічність цьому процесу, дозволяє досягнути точності і виваженості клопотання, заяви, позову тощо. Разом із тим, у кожного адвоката випрацьовується своя індивідуальна манера підготовки документів. Запропоновані американськими юристами етапи можуть бути використані для самоперевірки. Тому особливо важливим є етап прогнозування та аналіз можливих наслідків. Характерною помилкою окремих юристів є недостатня увага щодо етапу редагування матеріалу. Є різні способи такої перевірки. В одних випадках повільно читають текст по буквах, а після цього перечитують його кілька разів для виявлення точності передачі аргументів і змісту документа. Потім документ відкладають у бік і ще раз його перечитують наступного дня, або через кілька годин. Іноді просять колегу перечитати документ і зробити зауваження. Така перехресна перевірка дозволяє уникнути помилок і неточ¬ ностей. Практично ті ж правила можна застосувати як рекомендації в роботі з готовими юридичними документами (за книгою «Адвокат. Навьїки профессионального мастерства». 2006 - С. 80.) 1. Уважно прочитайте юридичний документ з початку до кінця. 1 Див.:Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 83. 98

Розділ II. Адвокатська техніка 2. Визначте вид юридичного документа (договір, рішення, ухвала, постанова, лист, інструкція тощо). 3. Знайдіть, якими нормативно-правовими актами регулюються вимоги, що ставляться до даного виду юридичних документів (якщо такі є). 4. Перевірте форму і реквізити юридичного документа. 5. Перевірте, чи всі елементи структури документа є в наяв¬ ності. 6. Перевірте зміст юридичного документа. 7. Перевірте терміни, які використовуються в юридичному документі, юридичні конструкції. 8. Ще раз уважно прочитайте документ1. 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006 - С. 85. 99

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ III Представництво в суді (порівняльний аналіз) Глава 4. Загальні зауваження Питання представництва в українському законодавстві вирішено недостатньо чітко і у суддів та адвокатів виникають із цим проблеми. Володіння адвокатом можливостями інституту представництва важко віднести до власне адвокатської техніки. Однак уся робота адвоката нерозривно пов’язана з представництвом у судах та інших органах. Знання цих проблем, уміння враховувати особливості представництва в судах різної юрисдикції є невід’ємною складовою адвокатської діяльності. Від адвоката вимагається уміння скласти довіреність, використати найбільш економний для клієнта варіант оформлення представництва (замість довіреності, посвідченої нотаріусом, наприклад, використати довіреність, посвідчену за місцем роботи, або використати договір про правову допомогу). Усе це і багато іншого, що дозволяє зробити для довірителя інститут представництва, може бути віднесено до навичок адвоката та його професійної техніки. Ще в XIX ст. французькі адвокати виробили позицію, згідно з якою «адвокат повинен турбуватися не про торжество закону як такого, а про виявлення слабкостей в юридичній позиції проце¬ суальних опонентів, не винесення законного вироку - а пошук суперечностей у доводах і виявлення процесуальних промахів сторони обвинувачення1. Отже, немає потреби турбуватися про те, що в першу чергу входить до обов’язку суду. Потрібно працювати над виконанням своїх професійних обов’язків. Труднощі чатують на адвоката при представництві довірителя в різних судових процесах. В Україні, і, на наш погляд, невиправдано, у різних юрисдикціях практикується різний порядок оформлення повноважень представника (адвоката). Між інститутом представництва в адміністративному процесі з представництвом у цивільному процесі існує певна схожість. Як 1 Профессия адвоката. Сборник работ о французской адвокатуре Статут . - М., 2006 -С. 11 100

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) і в цивільному процесі представництво розглядається як одна із форм реалізації громадянами і юридичними особами належних їм прав і обов’язків через представників. Надання адвокатом допомоги за своєю правовою природою також є одним із різновидів представництва. Відповідно до ст. 56 КАСУ сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністра¬ тивному процесі як особисто, так і через представника. «Судове представництво є спеціальним видом представництва. Адвокат добровільно обирається стороною (третьою особою, зацікавленою особою) і діє в межах наданих йому повноважень. Правовідносини виникають з договору доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується здійснити від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії»1. Це дозволяє з’ясувати принципову різницю між правовим становищем адвоката в кримінальному і цивільному судочинстві. У силу вимог ст. 44, 48 КПК захисник зобов’язаний надавати обвинуваченому юридичну допомогу і використовувати всі вказані в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, які виправдо¬ вують обвинуваченого, підозрюваного або пом’якшують його відповідальність. Але «захисник не діє від імені обвинуваченого»2, він є самостійним учасником кримінального процесу з повно¬ важеннями, визначеними в законі. «Захисник у кримінальному судочинстві - особа, яка спеціально уповноважена відстоювати законні інтереси обвинуваченого, підсудного і надає йому необхідну допомогу в реалізації його процесуальних прав»3. Для здійснення процесуальних дій він не потребує (після його допуску до процесу) додаткових спеціальних повноважень від обвинуваченого. Ці положення дещо похитнулися у зв’язку зі змінами в Кримінально-процесуальному кодексі, якими передбачено, що адвокат, який не є членом адвокатського об’єднання, діє на підставі угоди. Однак і у випадку укладення такої угоди повноваження захисника в кримінальній справі визначено процесуальним законом. 1 Адвокат в гражданском процессе. Ватман Д.П., Елизаров В.А.. М., - 1969. С.15. 2 Адвокат в гражданском процессе. Ватман Д.П., Елизаров В.А.. М., - 1969. С.15. 3 Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі, - K., 2002. - С. 7. 101

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Зміст судового представництва в цивільному процесі станов¬ лять процесуальні дії, наслідки яких поширюються на довірителя. Довіритель визначає обсяг повноважень адвоката і доручає йому ведення справи. Усі подальші дії є наслідком виконання адвокатом своїх професійних обов’язків. У судах особливий статус адвоката в кримінальній справі переносять на адвоката в цивільному процесі. Нерідко можна почути запитання судді: «Ви виступаєте в процесі як адвокат або представник?» Або вже звичне : «Відколи це адвокати дають пояснення в суді від імені сторони ? » Відповідно до ст. 57 ЦПК 2004 р. пояснення представників, допитаних як свідки, визнаються засобом доказування. У літературі висловлено позицію, що для юридичних осіб представництво означає єдину можливість реальної участі в цивільному процесі1. Така позиція не є безспірною. Відповідно до ст. 29 ЦК України юридичні особи набувають прав і беруть на себе обов’язки через свої органи. Керівнику підприємства непотрібна довіреність. Він діє на підставі статуту підприємства і документа, який підтверджує його особу як відповідного органу юридичної особи. Отже, можуть існувати принаймні дві позиції: а) Юридична особа безпосередньо бере участь у справі через свій орган (директора); б) Представництво юридичної особи в суді здійснюють органи юридичної особи, або належно уповноважені представники. У цьому випадку, по суті, ставиться знак рівності між представником та органом юридичної особи. Не заглиблюючись у теоретичні нетрі цього питання, хотілося б наголосити, що проблема існує. На мій погляд, правильною є позиція, за якою юридична особа безпосередньо бере участь у справі через свій орган (директора) або через представника, який діє на підставі довіреності. У ст. 44 ЦПК зазначено, що повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, що їх може вчинити ця особа. За буквальним змістом норми це означає, що адвокат, який діє на підставі ордера (п. 4 ст. 42 ЦПК), має всі ті повноваження, які має особа, якій він надає правову допомогу. Таким чином, автори 1 Див.: Адвокатская деятельность - М., 2001, - С.264. 102

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) проекту прирівняли ордер адвоката до довіреності і визначили для них однаковий правовий статус. За ч. 2 ст. 44 ЦПК обмеження повноважень представника на вчинення якоїсь процесуальної дії мають бути обумовлені у виданій йому довіреності. Однак у ЦПК не передбачено, як бути, якщо особа бажає обмежити адвоката, який діє на підставі ордера, у вчиненні певних процесуальних дій. Адже в ордері відсутні дані про обсяг повноважень адвоката, не передбачено в ньому і підпис особи, яка звернулася до адвоката за правовою допомогою. Якщо раніше довіритель повинен був спеціально обумовити в довіреності повноваження щодо зміни предмета і розміру позовних вимог, укладення мирової угоди, відмови від позову або визнання позову, то тепер позиція законодавця кардинально змінюється. Згідно з ЦПК довіритель повинен обумовити в довіреності не повноваження, а обмеження, які він установлює для представника. У зв’язку з такою різкою зміною концепції представництва в суді виникає низка теоретичних і практичних проблем. По-перше за ст. 31 ЦПК 2004 р. до процесуальних прав віднесено також і права, які вирішують долю предмета спору: визнання позову, укладення мирової угоди, відмову від позову. Сумнів полягає в тому, що ці повноваження є не тільки процесуальними, але й такими, що мають матеріально-правовий характер. По суті це укладення правочину (напр., мирова угода) щодо предмета спору, з тією тільки особливістю, що такий правочин визнається судом і закріплюється ухвалою суду або ж рішенням. За таких умов є сумнів чи може ордер адвоката визнаватись як документ, рівноцінний довіреності. І для цього є багато підстав. Відповідно до ст. 59 Конституції України для надання правової допомоги діє адвокатура. Отже, адвокати на підставі ордера надають правову допомогу. І по суті, у цих випадках вони діють від свого імені, але в інтересах клієнта. Тобто ордер видається адвокатським об’єднанням або самим адвокатом, для того щоб засвідчити, що є угода з клієнтом про надання йому правової допомоги в суді. Для цього адвокат наділяється певними процесуальними правами. Положення про те, що адвокат на підставі ордера діє від свого імені, але в інтересах клієнта, є теоретично спірним. Але для цього є певні 103

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії підстави. Наприклад, з адвокатом уклав правочин про правову допомогу родич, або знайомий клієнта. У цьому випадку немає ясно вираженого волевиявлення клієнта, немає навіть його підпису на угоді1 з адвокатом, або в журналі обліку адвокатської діяльності. Навіть якщо визнати, що адвокат, надаючи правову допомогу, діє від імені клієнта, то і тоді він на підставі самого тільки ордера не повинен би розпоряджатися такими його правами, як укладення мирової угоди, відмова від позову, зміна предмета і підстави позову тощо, оскільки такий підхід входить у колізію зі статтями, які регулюють представництво в Цивільному кодексі України (ст. 237-250). Стаття 237 ЦК установлює, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Для дій від імені клієнта адвокат повинен мати відповідну довіреність з підписом цієї особи, і цей підпис має бути засвідчений. Підпис довірителя в цьому випадку засвідчує його волевиявлення на делегування певних прав, у тому числі й на розпорядження предметом спору та вирішення подальшої долі спору: визнання позову, зміна предмета та підстав спору, відмова від позову, укладення мирової угоди. В ордері відсутній перелік повноважень і прав, які адвокат може здійснювати від імені особи і немає підпису особи, який засвідчує факт її волевиявлення. Тому ордер не повинен бути достатнім документом, який засвідчує волевиявлення особи. Не встановлено в Кодексі, у якому порядку можуть бути обмежені права адвоката, який діє на підставі ордера. Звертаючись до адвокатського об’єднання або до адвоката, особа просить правової допомоги. Що стосується повноважень на вчинення адвокатом інших дій від імені цієї особи, то для цього потрібен документ, у якому б стояв підпис довірителя. Для таких дій потрібен не ордер, а довіреність або договір, де визначено, які права, крім правової допомоги, надає клієнт адвокату і де можна б було обмежити адвоката на здійснення певних процесуальних дій. 1 Термін «угода» в розумінні правочину, договору, контракту вживаються в Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 31, 155, 175, 334 та деяких інших - «мирова угода»), Сімейному кодексі України (ст. 100) та в деяких статтях Господарського кодексу України. 104

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) У випадках, коли адвокат надає тільки правову допомогу, то він може діяти на підставі ордера, виданого або самим адвокатом, або адвокатським об’єднанням. Що стосується вчинення дій адвокатом від імені особи, у першу чергу щодо розпорядження предметом спору, або вирішення спору шляхом визнання позову, укладення мирової угоди, зміни предмета і підстави спору, то і адвокат, і будь-який інший представник повинні мати документ з підписом довірителя. Тому норма ст. 44 ЦПК 2004 р. про те, що повноваження на ведення справи в суді (в тому числі й на підставі ордера) дає представникові (адвокатові) право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, що їх може вчинити ця особа, і методологічно і практично є неточною. Стаття 44 передбачає можливість обмеження повноважень тільки в довіреності або шляхом подачі письмової заяви, або усної заяви в судовому засіданні. Необхідно розробити нові типові зразки довіреностей, рекомен¬ дованих Міністерством юстиції для нотаріальної практики. Повністю має бути змінена і нині чинна судова практика. Разом із тим, у Господарському процесуальному кодексі, по суті, ставляться інші вимоги до довіреностей, ніж у ЦПК 2004 р. Така розбалан- сованість нічого, крім плутанини, принести не може. У п. 6 ст. 175 ЦПК передбачено, що суд «не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє». А як бути з адвокатом, який діє на підставі ордера та укладає угоду, яка суперечить інтересам його клієнта? Таку ситуацію в кодексі не передбачено. З цього випливають такі висновки: 1. Ордер не є і не може бути документом, який підтверджує волевиявлення особи на вчинення дій від її імені через те, що в ньому відсутній підпис довірителя. Ордер, у силу ст. 59 Конституції України тільки засвідчує право адвоката (незалежно від того, чи він працює індивідуально, чи у складі об’єднання) на надання правової допомоги в суді. 2. Якщо адвокат на прохання особи не тільки надає правову допомогу, але й представляє особу в суді та вчиняє дії від її імені, то він повинен це право підтверджувати довіреністю або договором 105

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії із цією особою, де такі права були б обумовлені й підтверджені підписом цієї особи. 3. Судам додатково доведеться пере провіряти, чи дійсно адвокат, який діє на підставі ордера, має право на вчинення таких дій, як укладення мирової угоди, зміна предмета і підстави позову, визнання позову тощо. Адже в ордері немає підпису довірителя, а ЦПК не передбачає порядку обмеження повноважень адвоката на вчинення певної процесуальної дії. До цього додадуться труднощі із забезпеченням єдності судової практики з цього питання. 4. Особа, яка дає довіреність, далеко не завжди усвідомлює, що вона передає повноваження в повному обсязі, у тому числі й право на відмову від позову. У випадку, коли адвокат діє на підставі ордера, довіритель навіть не ставить свого підпису під цим документом. Створена логічна пастка для довірителів, які уповноважують адвокатів, або інших осіб на представництво в суді. Тому особа, яка посвідчує довіреність, зобов’язана попередити довірителя про всі можливі наслідки делегування таких повно¬ важень, а також роз’яснити довірителю право на обмеження певних повноважень, які можуть бути застережені у виданій довіреності. Але ж довіреність може бути посвідчена не тільки нотаріусом, який зобов’язаний це зробити (потрібно ще й доповнити відповідну Інструкцію про порядок учинення нотаріальних дій), але й у підприємстві, де довіритель працює, закладі, де він лікується або перебуває за рішенням суду тощо. І далеко не завжди посадові особи, які будуть посвідчувати довіреність, будуть усвідомлювати свій обов’язок роз’яснити довірителю зміст переданих прав і наслідки цих дій. Тому п. 4 ст. 44 ЦПК доцільно б було викласти в такій редакції: «4. Повноваження адвоката з надання правової допомоги посвідчуються ордером установленого зразка. Для вчинення дій від імені особи, якій адвокат надає правову допомогу, надається довіреність або договір». Разом із тим, п. 4 ст. 42 ЦПК однозначно визначає, що повноваження адвоката як представника можуть також посвід- чуватись ордером або договором. І ніхто не зобов’язує суд проявляти обачність і додатково уточнювати, чи дійсно адвокат, який діє на підставі ордера, має всі ті повноваження, що їх має право вчиняти 106

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) ця особа. Однак дане питання з метою уточнення статусу адвоката та його повноважень може поставите перед судом друга сторона, або інші особи, які беруть участь у справі. Цікаве розуміння становища фахівця в галузі права висловили судді Верховного суду України, які наголосили: «Згідно зі ст. 12 ЦПК особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, що надається адвокатами або іншими фахівцями в галузі права в установленому законом порядку. Зі змісту цієї норми випливає, що правову допомогу зазначеній особі може надавати не один адвокат або фахівець, тобто їхня кількість не обмежується. Фахівець у галузі права (крім адвоката) за своїм статусом не є представником особи, яка бере участь у справі, тому вимога про допуск його до участі в цивільному процесі в установленому законом порядку на представника не поширюється»1. До вступу в силу нового ЦПК суди керувалися старим кодексом. І тут також існували нерозв’язані проблеми. Якщо адвокатом подавалася довіреність у справу, то його записували представ¬ ником. Якщо ж він подавав ордер - його записували адвокатом. Мабуть усе це тільки непорозуміння. «Ордер замінює собою загальну довіреність»2 - стверджував Д.П. Ватман. Таке положен¬ ня зберігає свою силу до набуття чинності новим ЦПК. В ордері не перераховані окремі процесуальні дії та право їх здійснення, але за точним смислом ст. 115 ЦПК 1964 р. ордер давав представнику право на вчинення від імені довірителя всіх процесуальних дій, крім повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі, оскарження рішення суду, одержання присудженого майна або грошей. На вчинення цих дій адвокат повинен був мати письмове повноваження, оформлене в порядку, передбаченому законом. За ст. 42 ЦПК України 2004 р. ордер надає адвокату повноваження представника. Оцінку довіреності дає суд. Так, окремі судді вимагали, щоб у довіреності було обумовлено право на пред’явлення позову, право на підписання від імені позивача позовної заяви, скарги, апеляцій¬ 1 А.Г.Ярема, Г.І.Давиденко.Новели цивільного судочинства.\\Вісник Верховного Суду України. № 9, 2005р. С.28. 2 «Адвокат в гражданском процессе». Д.П.Ватман, В.А.Елизаров. М.-1969. С.15. 107

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ної скарги. Наприклад, в одному з апеляційних судів були заявлені претензії до словосполучення «представляти інтереси в усіх судових органах». Суд вимагав, щоб в довіреності було вказано, що повноваження надаються для участі «в апеляційному суді», а не в «усіх судових органах». В іншому випадку суддя заявив: «ви не можете бути представником редакції журналу, бо ви там не працюєте». Посилання на ст. 59 Конституції не допомогло і суддя зробив перерву в судовому засіданні для з’ясування цієї проблеми. Із судом не дискутують. Тому адвокат повинен враховувати такі забаганки суддів. Що стосується випадків, коли суддя явно помиляється (як це наведено в другому прикладі), то адвокат повинен проявити належну витримку і не підкреслювати помилку судді, а з дотриманням етичних вимог допомогти йому розібратись у проблемі. Мали місце випадки, коли окремі суди м. Києва відмовляли в стягненні гонорару, якщо адвокат діяв на підставі довіреності, бо, мовляв, він виконує не функції адвоката, а представника. У результаті адвокат, який працював індивідуально, ставився в нерівне становище порівняно з адвокатом, який є членом адвокатського об’єднання1. У цивільному процесі для адвоката доцільно мати ширші повноваження. Тому адвокатам, які вступають у цивільний процес з урахуванням норм нового ЦПК, доцільно мати, крім ордера, ще й договір з клієнтом, у якому будуть обумовлені повноваження на ведення справи в суді. Наявність ордера свідчить, що з клієнтом укладено договір, а отже, виписувати ордер можна тільки за наявності досягнутої домовленості про представництво інтересів певної особи. Пункт, який визначає в договорі повноваження адвоката, я б рекомендував викладати за змістом ст. 44 ЦПК України: «Адвокату надаються повноваження на ведення справи в суді, і він може вчиняти від імені О.М. Петренка усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти клієнт». 1 Справа за позовом С. до BAK України, розглянута Печерським районним судом м. Києва (з архіву адвоката). 108

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Якщо ж клієнт бажає обмежити повноваження представника на вчинення певної процесуальної дії, то їх необхідно застерегти в договорі. Це зніме існуючу в процесуальному кодексі проблему повноважень адвоката за ордером. Можливо є доцільним пере¬ глянути зразок ордера й передбачити в ньому підпис клієнта, а також текст про те, що адвокату надаються повноваження на проведення усіх процесуальних дій, що їх має право вчиняти клієнт, або вказівка на ті обмеження, які клієнт вважає перед¬ бачити для адвоката. Такий підхід також може зняти проблеми, пов’язані з невдалим законодавчим вирішенням питань представ¬ ництва на підставі ордера1. У всякому разі обмежити повноваження адвоката довіритель може шляхом подання письмової заяви до суду або усної заяви в судовому засіданні. Допуск адвоката до участі у справі та документ, який стверджує його повноваження - одне з фундаментальних положень процесу та реалізації права на представництво в суді, і тому недогляд законодавця не може бути віднесений до дрібниць, якщо взагалі можна говорити про «дрібниці» в законодавчому врегулюванні. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права чи інтереси інших осіб, можуть вести справи не тільки через адвоката, але й через інших осіб. Таким чином, процесуальне представництво передбачає виконання про¬ цесуальних дій однією особою від імені і в інтересах іншої особи. І крім адвоката, це можуть бути й інші особи. «Представництво в цивільному процесі є процесуальним засо¬ бом реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров»я, особисту свободу і майно»2. 1В адвокатському середовищі побутує думка, що договір з клієнтом є адвокатською таємницею, а тому є помилковою пропозиція подавати суду договір як документ, що підтверджує повноваження адвоката. Не обстоюючи якоїсь особливої позиції, хотів би тільки вказати на можливі шляхи розв'язання проблеми представництва адвоката в суді шляхом подачі в суд договору, або зміни форми ордера і передбачення в ньому підпису клієнта. Такий підхід може зняти непорозуміння, які можуть виникнути в суді. 2 Штефан М.Й.. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - K., 2005.-С.154. 109

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Зміст судового представництва в цивільному процесі станов¬ лять процесуальні дії, наслідки яких поширюються на довірителя. Довіритель визначає обсяг повноважень адвоката і доручає йому ведення справи. Усі подальші дії є наслідком виконання адвокатом своїх професійних обов’язків. Надання правової допомоги і представництво в суді пов’язані, але не тотожні поняття. Надання правової допомоги реалізується через інститут представництва. Але судове представництво може бути обумовлено й іншими причинами. Учаснику процесу може бути складно особисто брати участь у суді не тільки в силу від¬ сутності у нього юридичної освіти, але також і тому, що справа розглядається в іншому місті. Особиста участь у такому процесі пов’язана зі складностями (поїздка, відрядження за кордон, необ¬ хідність взяти відпустку, матеріальні витрати тощо). Наявність судового представника розв’язує в цілому ці проблеми1. Для неді¬ єздатних громадян представництво практично єдина форма участі в цивільному процесі. ЦПК 2004 р. відносить представників до числа осіб, які беруть участь у справі. Отже, цим потрібно керуватися. Що стосується пи¬ тання, чи є процесуальне представництво самостійним інститутом, то мені більше подобається саме таке розуміння процесуального представництва. Необхідно тільки мати на увазі, що представник у суді може бути наділений повноваженнями і загальноцивільного представництва, наприклад, правом укладати мирову угоду, тобто повноваження своїми діями створювати загальноцивільні права та обов’язки для свого довірителя. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їхньої компетенції через свого представника. Наприклад, у податкових відносинах державу в судах представляють відповідні органи податкової служби. За позовами про стягнення шкоди, на¬ несеної органами слідства, дізнання, прокуратури, суду, державу представляє, крім відповідного органу, і Державне казначейство України через свого представника. Аналогічний порядок діє при представництві держави в Європейському Суді з прав людини, де Україну представляє Міністерство юстиції України. 1 Див: Гражданский процесе// Под ред. В.Яркова. - М., 2004. - С. 109. 110

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Питання про осіб, які можуть бути представниками, близько пов’язано з поняттям правової допомоги. Право на правову допо¬ могу гарантоване ст. 59 Конституції України, але розвернутої реа¬ лізації цього права поки що не сталося. Разом із тим існують Осно¬ вні положення про роль адвокатів, прийняті УIII Конгресом ООН, Резолюція (78) 8 про правову допомогу і консультації (Прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 2 березня 1978 p., Рекомендація № R (93) 1 щодо ефективного доступу до закону і правосуддя для найбідніших прошарків населення (Прийнята Комітетом Міні¬ стрів Ради Європи 8 січня 1993 р.) та деякі інші рекомендаційні документи. У більшості країн Європи прийнято спеціальні закони, що стосуються правової допомоги. Наприклад, Закон Англії «Про суди та правові послуги» від 1990 p., Закон Франції «Про правову допомогу» № 91-647 від 10.07.91. В Україні такого закону немає, що є істотним недоліком у реалізації права громадян на доступ до суду й одержання правової допомоги. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва. Одна й та сама особа не може бути представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостій¬ ні вимоги щодо спору або беруть участь у справі на другій стороні. Отже, заборона стосується і третіх осіб, які не заявляють самостій¬ них вимог на предмет спору, але беруть участь у справі на другій стороні. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеці¬ аліст, свідок. Слова «у цьому процесі», дають підстави вважати, що в іншому процесі ці ж особи можуть бути представниками. Вважаю, що посада секретаря судового засідання несумісна для виконання обов’язків представника в суді, у якому він працює, крім випадків, коли він діє як представник відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, або як законний представник. У всякому разі це випливає з етичних засад правосуддя. Питання потребує уточнення на законодавчому рівні. Кодекс установлює заборону для судді, слідчого, прокурора бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як пред¬ 111

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ставники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники. Проблему представництва в ЦПК вирішено дещо спрощено. Необхідно мати на увазі, що повну цивільну дієздатність має не тільки особа, яка досягла 18 років (повноліття). Відповідно до ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла по¬ вноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реє¬ страції шлюбу. Слід мати на увазі, що в разі припинення шлюбу до досягнення повноліття набута особою повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність і в разі ви¬ знання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Отже, представниками можуть бути не тільки особи, які досягли 18-річного віку, але й ті особи, які досягли повної цивільної дієздатності з підстав, передбачених ст. 34 ЦК України. Стаття 35 ЦК України передбачає, що повна цивільна діє¬ здатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір»ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ст. 35 ЦК). У законодавстві інших країн такий правовий інститут відомий під назвою «емансипація» (див. ст. 37 ГПК РФ). Не вирішено з достатньою чіткістю і питання про можливість бути представником осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зло¬ вживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, а також осіб, які страждають на психічний розлад. Ці особи можуть учиняти угоди, що виходять за межі дрібних побутових, за згодою піклувальника. Але відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів може бути оскаржена до суду особою, цивільна дієздат¬ ність якої обмежена, або органу опіки і піклування (ст. 37 ЦК). У разі відсутності представника у сторони, обмеженої в цивіль¬ ній дієздатності, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі й запропонувати органу опіки і піклування призначити або замінити 112

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) законного представника. Вважаю, що особи, які перебувають під опікою і піклуванням, не можуть бути допущені до процесу як су¬ дові представники. Такої позиції дотримується і судова практика Російської Федерації1. Європейський суд з прав людини щодо надання безоплатної правової допомоги посідає жорстку позицію в контексті ст. 6 Євро¬ пейської конвенції про захист прав людини і основних свобод. І хоч ч. З ст. 6 Конвенції встановлює гарантії надання безоплатного за¬ хисника тільки обвинуваченим у кримінальних справах, Європей¬ ський суд розширив тлумачення цієї статті, використовуючи тест «рівності двох рук», тобто рівності сторін у змагальному процесі. У справі «Ейрі проти Ірландії» заявниця звернулася зі скар¬ гою на те, що їй було відмовлено в наданні безплатного адвоката в цивільній справі, коли вона добивалася судового рішення про роз¬ дільне проживання з чоловіком. Безплатна допомога з таких справ в Ірландії не надавалась, а у пані Ейрі не було достатньо коштів, щоб сплатити вартість судового процесу. Пані Ейрі вважала, що пору¬ шено п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки вона позбавлена права доступу в суд через дорожнечу процесу, а також те, що вона наразилася на дискримінацію (ст. 14 Конвенції), оскільки була позбавлена судо¬ вого захисту, яким могли користуватися заможні люди. Європейський суд відкинув аргумент уряду Ірландії, що заявни¬ ця сама могла стати перед судом і реалізувати своє право на доступ до правосуддя без допомоги адвоката. «Конвенція спрямована на те, - указав Європейський суд у своєму рішенні, - щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, здійсненні на практиці та ефективні.. Суд убачає очевидним, що заявниця опинилася б у невигідній ситуації, якщо б її чоловіка представляв адвокат, а її ні. Крім того, на думку Суду, було б нереалістичним уважати, що за¬ явниця могла ефективно вести свою справу... Це рішення показове ще й тому, що до нього в Ірландії безоплатна юридична допомога не надавалася по жодній із категорій цивільних справ. Після цього рішення стало очевидним, що Європейський суд покладає на націо¬ нальні держави відповідальність за дотримання принципу рівності 1 Гражданский процесе // Под ред. В.Яркова. - М., 2004. - С. 115. 113

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії при наданні юридичної допомоги в контексті реалізації права на доступ до правосуддя»1. На практиці виникають проблеми з вирішенням питань, пов’язаних з відстороненням від участі у справі адвоката у зв’язку з тим, що у нього немає допуску до державної таємниці, а обставини справи стосуються питань, пов’язаних з державною таємницею. Становить інтерес вирішення цього питання в Росії. Згідно з ухвалою Конституційного Суду РФ від 10 листопада 2002 р. № 314-0 за скаргою громадянина Романова Юрія Петро¬ вича на порушення його конституційних прав статтями 21 і 21-1 Закону Російської Федерації «Про державну таємницю» адвокат не може бути відсторонений від участі в розгляді справи у зв’язку з відсутністю у нього допуску до державної таємниці2. На жаль, в Україні аналогічного рішення Конституційного Суду України не має. А закони юридичної логіки та політичної доцільності іноді ведуть Конституційні Суди різних країн у протилежних напрямах. Представники діють на підставі довіреності. Довіреність - спеціальний документ, який надає право на здійснення про¬ цесуальних дій та ведення будь-яких цивільних справ або ведення певної справи, на здійснення певної процесуальної дії. Стаття 244 ЦК довіреністю називає письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність для представництва в суді передбачає, у першу чергу, учинення певних процесуальних дій. Довіреність, передбачена Цивільним кодексом, установлює право особи укладати правочини від імені і в інтересах особи, яку представляють. Довіреність у широкому розумінні є документом, що підтверд¬ жує особу і повноваження представника на вчинення певних дій. На практиці в довіреності передбачають право на укладення правочинів і представництво перед третіми особами та представ¬ ництво в суді. 1 Практика применения Гражданского процесуального кодекса РФ. // Под ред. В.М.Жуйкова. - М.,.2005 - С.180. 2 Практика применения Гражданского процесуального кодекса РФ. // Под ред. В.М.Жуйкова. - М.,.2005 - С.175. 114

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Повноваження представника фізичної особи має бути посвід¬ чено довіреністю фізичної особи, яка посвідчується нотаріально. Довіреність може бути посвідчена також посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду або за місцем його проживання. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною1. Але ж на відміну від судді далеко не всі представники в суді є особами поінформованими. Вважаю, що було б доцільним розробити правила судової етики для всіх осіб, які беруть участь у судовому процесі та вивішувати їх у суді, оскільки однією з проблем для підтримання порядку в суді є невміння представників (якщо вони не адвокати, або юристи) поводити себе в суді. У Лук’янівському СІЗО відмовили в посвідченні довіреності, для представництва в суді особи, яка перебувала під вартою. У відповіді на скаргу представники Генеральної прокуратури України, а також керівництво СІЗО стверджували, що слідчий ізолятор не є місцем позбавлення волі, а тому начальник установи не має права посвідчувати довіреність осіб, що перебувають там за рішенням суду. Тільки після звернення зі скаргою до Шевчен¬ ківського районного суду м. Києва вдалося розв’язати проблему та зобов’язати керівництво установи посвідчити довіреність2. Коментована стаття знімає цю проблему. Якщо особа перебуває на стаціонарному лікуванні, на кораблі, або в певній установі за рішенням суду, то посадові особи таких установ повинні (або ж мають право) посвідчити довіреність для представництва особи в суді. Повноваження представника юридичної особи посвідчуються довіреністю, або документами, що підтверджують службове становище і повноваження її керівника, наприклад, службовим посвідченням і випискою із статуту товариства, або копією наказу, в якому вказано повноваження особи. У службових посвідченнях 1 ♦Вісник Верховного Суду України». - 2002. - № 5. 2 3 архіву автора. 115

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не прийнято вказувати повноваження, якими наділено посадову особу. Тому суд перевіряє службове становище особи за посвід¬ ченням, а повноваження цієї особи за статутом, положенням, іншим документом, на підставі якого працює юридична особа. На практиці важливо, щоб назва посади в посвідченні збігалася з її назвою в статуті чи іншому документі. Якщо в статуті посадова особа називається начальником, а в посвідченні вказано «дирек¬ тор» , то із посвідченням повноважень у судовому засіданні можуть виникнути труднощі. У цьому разі суд змушений вимагати додаткові документи або довіреність від такого представника. Повноваження представника можуть посвідчуватися свідоцтвом про народження дртини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Звичайно, у цих випадках суд установлює також особу представника за паспортом або іншим документом. У коментованій статті не вказано, чим підтверджуються повноваження патронажного вихователя, який має право представляти інтереси дитини як законний представник (ст. 255 Сімейного Кодексу). Таким документом є договір відповідного органу опіки і піклування з патронажним вихователем. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. У разі виникнення сумніву суд повинен перевірити повноваження посадової особи шляхом огляду статуту або положення, ознайом¬ лення з відповідним законом і перевірити справжність печатки, наприклад, зіставивши ідентифікаційний номер юридичної особи, указаний у Довідці статистики, із номером на печатці. Установ¬ лення особи (ідентифікація) представника, як і встановлення особи сторін - важливий момент у судовому засіданні. 1. Особливості представництва в адміністративній справі Чотири види юрисдикції (а по суті п’ять) на дві системи загальних судів першої інстанції створюють певні проблеми як для громадян, так і для судів. Справи вирішуються у порядку цивільного, адміністративного, господарського та кримінального 116

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) судочинства. Крім того, розгляд справ про адміністративні правопорушення також вирішується за окремою процедурою, яка не врегульована спеціальним процесуальним кодексом, але все ж має відмінності від інших видів судочинства, хоч цивільне, адміністративне та господарське судочинство цілком можна було б звести в єдиний процесуальний кодекс, передбачивши в ньому окремі особливості розгляду тих чи інших видів справ. Це полегшило б роботу і суддів і адвокатів. Немає, наприклад, принципових заперечень для того, щоб повністю уніфікувати питання представництва в цивільних, господарських та адміністра¬ тивних справах. Можна також послатися на думку Голови Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду Віктора Кривенка, який в інтерв’ю «Юридичній практиці» наголосив про необхідність єдиної процедури з розгляду справ у всіх інстанціях (у даному випадку це стосується тільки судової вертикалі). Що ж стосується судів, то їхній подальший розвиток мав би відбуватися в напрямку помірної спеціалізації. Суддям районних судів доводиться вирішувати цивільні, адміністративні та кримінальні справи, а також справи про адміністративні право¬ порушення. Такий універсалізм ставить дуже високі вимоги до суддів першої інстанції. І це в умовах неабияких навантажень на кожного суддю. Уже сьогодні в деяких районних судах частина суддів спеціалізуються виключно на розгляді кримінальних справ. Мабуть, такий підхід не зовсім вдалий. Розгляд і вирішення кримінальних справ порівняно з цивільними значно простіший як за затратами часу, так і за складністю їх вирішення. Це видно і на практиці роботи апеляційних судів, де судові палати з кримінальних справ мають значно менше навантаження порівняно з цивільними1. Вирішуючи питання представництва в адміністративному судочинстві необхідно враховувати вимоги до представника, які ставить саме Кодекс адміністративного судочинства. Отже, відповідно до ст. 56 КАСУ сторона, а також третя особа може брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через 1 Автори роблять цей висновок на підставі власних спостережень та опитувань окремих суддів. А тому такі дані потребують певних статистичних викладок. 117

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії представника. «Адміністративне процесуальне представництво є правовідносинами, у яких одна особа (представник) на підставі повноважень, наданих їй договором або законом, учиняє в адміністративному судовому процесі процесуальні дії, спрямовані на захист прав та інтересів іншої особи, а також публічних інтересів»1. Неважко помітити, що суть представництва зали¬ шається такою, якою вона сформульована в ст. 237 ЦК України. Одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Є і відмінність. У процесі представник не завжди вчиняє правочин (як, напр., укладення мирової угоди), а розпоряджається від імені другої сторони її правами. На цій відмінності базується твердження про особливий характер процесуального представництва. Біль¬ шість процесуалістів-науковців схиляється до того, що проце¬ суальне представництво є особливим видом представництва. На нашу думку, такий підхід заслуговує на увагу і дозволяє точніше виокремити повноваження представника в судовому засіданні. Дії, учинені представником, створюють, змінюють, припиняють права та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України)2. Це ж стосується і судового процесу. Представництво в адміністративному судовому процесі відрізняється від інших видів представництва в першу чергу характером і змістом правовідносин та до певної міри колом осіб, які можуть бути представниками. Немає потреби надмірно перебільшувати такі відмінності. Суть судового представництва 1 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. -Х.,2005. -С.144. 2 Автори не застосовують класифікацій, які використовуються в літературі про те, що процесуальне представництво є системою, що включає відносини двох видів: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносять взаємовідносини, що складаються з відносин між довірителем і представником і мають організаційний або допоміжний характер, і зовнішніх, тобто відносин між представником і судом та відносин між довірителем і судом. Див: Кодекс адміністративного судочинства України. Науково- практичний коментар. - X., 2005. - С. 144-145. Класифікації потрібні там, де без них не можна обійтися. При бажанні класифікування відносин представництва в адміністративному провадженні можна розширити на відносини між фізичною особою, яка не є юристом, і відносини між довірителем та адвокатом або юристом, який надає також і правову допомогу тощо. 118

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) - представляти в суді інтереси довірителя та створювати, змінювати або припиняти права та обов’язки цієї особи незалежно від того, яка це справа: адміністративна, цивільна чи господарська. «Представництво - це не лише своєрідна рука, за допомогою якої розширяються просторові можливості особи, а й часто додаткова її воля та інтелект»1. Теоретичні спори навколо представництва продовжуються. Для практичного працівника ці тонкощі мають певне значення. «Гуго Гроцій був першим, кому вдалося узагальнено сформулю¬ вати теорію представництва, хоч і ціною перекручення його змісту»2. «Помилку цього відомого голландського юриста вбачають у тому, що представництво було розглянуто ним як результат доручення, «яким воно не є за своєю природою». Насамперед слід звернути увагу на те, що відносини в суспільстві, які існували за життя цього вченого (1545-1588), істотно відмінні від тих, що існують сьогодні. Крім того, є різні види представництва (зокрема законне). Позиція Гуго Гроція цілковито підходить до добровіль¬ ного представництва. «Теорія договірної основи довіреності закріплена в ст. 244 ЦК України: представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю; довіреністю є письмовий документ, який видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Такий погляд на юридичну природу довіреності має міцне історичне коріння, є зрозумілим, відповідає реаліям життя»3. Для практичних працівників виникає питання, як правильно називати документ: «довіреність» чи «доручення»? За законом «Про нотаріат», однією з нотаріальних дій є посвідчення «доручення». «Довіреність - це спрощена форма договору доручення»4. Крім того, у ст. 237 ЦК України йдеться не про уповноваження, а про обов’язок, це ще більше наблизило 1 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005.-С. 447. 2 Цивільне право України: Підручник.: У 2 кн. / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кунєцової. - К., 2004. - С.213. 3 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005. -С. 451. 4 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - К., 2005.-С. 451. 119

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії довіреність та договір доручення. Звідси можна зробити висновок, що у вжитку залишиться довіреність, а договір доручення і надалі залишатиметься «напівживою» правовою конструкцією1. Довіритель може застерегти право на передоручення. Таке право може бути застережено на частину строку дії довіреності, або на весь її строк. Довіреність вважають одностороннім правочином. Погляд на довіреність як «односторонню угоду був підданий сумніву. Було запропоновано трактувати довіреність лише як документ, який ґрунтується на попередній домовленості між двома особами про представництво та обсяг повноважень. Згодом така позиція була підхоплена судовою практикою»2. Представником може бути особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність. За загальним правилом судовий представник - це особа, яка досягла 18 років та має належно підтверджені повноваження на виконання процесуальних прав особи, яку вона представляє. Положення щодо віку не узгод¬ жуються з деякими нормами ЦК та Сімейного кодексу. Так, неповнолітня особа відповідно до ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу набуває повної цивільної дієздатності. У разі припинення шлюбу до досягнення повноліття набута особою повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність і в разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи. Запровадження адміністративної процесуальної дієздатності створює певні труднощі в питанні її співвідношення з цивільною дієздатністю. Основне питання, чи особи, які володіють повною цивільною дієздатністю, користуються в той же час і адміністративною дієздатністю? У всякому разі, немає підстав для твердження, що ці особи (у випадках, передбачених ст. 34 ЦК) не володіють адміністративною дієздатністю. «Стаття 35 ЦК України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка 1 Див.: Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс.-K., 2005.-С. 452. 2 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005.-С. 450.. 120

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) записана матір’ю або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ст. 35 ЦК). У законодавстві інших країн такий правовий інститут відомий під назвою «емансипація» (див. ст. 37 ГПК РФ)»1. Зрозуміло, що для того щоб виконувати функції, наприклад підприємця, особа повинна володіти адміністративною дієздатністю: мати право оскаржувати дії посадових осіб, зокрема, податкової служби, оскаржувати дії посадових осіб інших державних служб та інспекцій. Але все ж таки, хотілося б, щоб ці питання були чіткіше врегульовані безпосередньо в Кодексі адміністративного судочинства. Поки цього немає, судам доведеться вирішувати ці питання за аналогією з цивільним і сімейним законодавством. Автори коментарю КАС України наголошують, що для певних осіб чи категорій можливість бути представником обмежена. Для цього використовується аналогія із ЦПК. Так, указується, що «згідно зі ст. 116 ЦПК України не можуть бути представниками в суді особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі»2. Приклад невдалий, оскільки аналогію зроблено на ЦПК 1964 p., який є не чинним. Що стосується ст. 41 ЦПК 2001 p., то вона не містить заборони бути представником для осіб, позбавлених свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Отже, вирішуючи питання про те, які особи не можуть бути представниками в адміністративній справі, потрібно керуватися ст. 57 КАС України, а не аналогією зі ст. 116 ЦПК України. Та обставина, що позбавлені адвокатського свідоцтва особи, не позбавлені права бути представниками, на нашу думку, узгоджується з правами людини. Не можна довічно позбавляти людину такого права. Навіть при вчиненні кримінального злочину 1 Зейкан Я.П. Коментар цивільного процесуального кодексу України. - К., 2006. - С. 74. 2 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. -Х.,2005.-С.146. 121

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії обмеження в певних правах діє протягом тільки певного часу. У ст. 40 ЦПК 2001 р. підкреслено, що представником може бути адвокат або інша особа, у той час як у ст. 56 КАС України такого наголосу щодо адвоката не зроблено. А даремно. Особливий статус адвоката як особи, яка надає правову допомогу, закріплено в Конституції України. Особи, які діють в адміністративній справі як представники, у більшості випадків потребують правової допомоги з боку кваліфі¬ кованих юристів, якими є, зокрема, адвокати. Та й судам набагато легше, якщо інтереси особи представляють досвідчені юристи: знімається багато проблемних питань пов’язаних з тим, що представник не знає судової процедури, не вміє себе поводити в суді, не знає як розпорядитися наданими йому законом правами. Наївна віра окремих фахівців, які вважали, що процедура розгляду адміністративних справ буде простою, а справи не будуть становити серйозних труднощів, повністю не виправдалася після перших же зіткнень із суворою практикою реальних справ. Навіть суддям знадобився час, щоб адаптуватися до справ, які вирішувалися за правилами адміністративного судочинства. Частина 3 ст. 56 КАС України визначає, що представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Отже, потрібно чітко розмежовувати підставу представ¬ ництва (напр., договір) від документа, яким підтверджуються повноваження представника - довіреність, ордер, документ, що підтверджує обійману посаду. Суд, перевіряючи повноваження, з’ясовує, на якій основі представник бере участь у справі, а вже потім перевіряє, яким документом така участь підтверджується. Таким чином, якщо представником є адвокат, який виступає на підставі ордера, то в цьому випадку визнається, що виписці ордера передує договір про надання правової допомоги і представництво. Права, свободи та інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб, захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Права батьків на представництво інтересів своїх дітей закріплено не тільки в КАС України, але й в ЦК та СК. Законними представниками малолітніх 122

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) і неповнолітніх дітей є також усиновлювачі. Статті 58 і 59 ЦК визначають осіб, над якими встановлюється опіка і піклування, а ст. 64 ЦК визначає, яка особа не може бути опікуном чи піклуваль¬ ником. Суд, вирішуючи питання про допуск до участі у справі опікуна чи піклувальника, повинен проявити розумність та обачність. Наприклад, статті 211 та 212 Сімейного кодексу України встановлюють, яке коло осіб може бути усиновлювачами, і які особи усиновлювачами бути не можуть. Наприклад, не може бути усиновлювачем особа, обмежена в дієздатності, позбавлена батьківських прав, яка страждає на певні хвороби, перелік яких затверджений МОЗ України, перебуває на обліку в психоневро¬ логічному диспансері. Може виникнути ситуація, коли дитина була усиновлена, а обставини, передбачені ст. 212 СК, виникли пізніше і достовірно встановлені в судовому засіданні. Виникає запитання - як бути в цій ситуації? Безпосередньої відповіді на такий випадок закон не дає. Зрозуміло, що у випадку, коли особа визнана недієздатною, то вона не може бути законним представ¬ ником в силу саме цього факту. Якщо ж виникли інші, передбачені ст. 212 СК підстави, то суд дає їм оцінку в кожному конкретному випадку і може за певних умов відмовити в допускові такої особи як представника. За певних умов, на нашу думку, якщо є очевидні підстави для скасування усиновлення, суд може довести про це до відома органу опіки і піклування для вирішення питання про звернення до суду про скасування усиновлення (ст. 240 СК). Стаття 244 СК у частині третій визначає осіб, які не можуть бути опікунами або піклуваль¬ никами. Знову ж таки, у суді можуть виявитись обставини, які виключають право бути опікуном чи піклувальником уже після призначення особи піклувальником, що вимагає від суду певної обачності при допуску особи як представника в таких випадках. Частина 5 ст. 56 КАСУ містить неточність. Нею встановлено, що права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, можуть захищати в суді їхні законні представники. Відповідно до ст. 48 КАС України адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття. Якщо буквально викласти 123

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії зміст цієї норми, то виходить, що права та інтереси осіб, які досягли повноліття, можуть захищати їхні батьки або усиновлювачі. Це помилка, оскільки особи, які досягли повноліття самостійно виступають у суді і користуються правом вибору представника. Отже, маємо помилку, яка суперечить законам логіки. Йдеться про неповнолітніх осіб, які досягли повноліття. Однак якщо особа досягла повноліття, то вона вже не є неповнолітньою. Тлумачити цю норму суд повинен, виходячи із принципу розумності. До того ж така норма ущемляє право особи, яка досягла повноліття, самостійно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Щодо ч. 5 ст. 56 КАС України в цілому, то вона стосується фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, і інтереси яких можуть захищати їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Знову ж таки, у статті виділено також і непрацездатних осіб, інтереси яких можуть представляти їхні законні представники. Але непрацездатність особи (напр., якщо особа досягла пенсійного віку) не є підставою для встановлення опіки або піклування. То хто ж має бути представником непрацездатної особи? Опікуни та піклувальники для непрацездатних осіб установлюються тільки, якщо такі визнані недієздатними або цивільна дієздатність яких обмежена, а також над малолітніми або неповнолітніми особами. Таким чином, фраза про те, що непрацездатних фізичних осіб представляють їхні законні представники, є неточною. Для непрацездатних фізичних осіб (якщо вони досягли повноліття) установлення опіки та піклування не передбачено. Непрацездатна особа, яка досягла повноліття, продовжує володіти цивільною, а отже, і адміністративною дієздатністю, і може сама представляти свої інтереси в суді, або на свій розсуд обирати представника. Таким чином, і в частині непрацездатних осіб ст. 56 КАС України містить істотну неточність. Необхідно також мати на увазі, що ст. 78 ЦК передбачає, що дієздатна фізична особа, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, має право обрати собі помічника. Такий помічник може бути зареєстрований органом опіки і піклування і має право на одержання пенсії, аліментів, 124

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) заробітної плати, поштової кореспонденції. Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги. Такий помічник має право представляти особу в органах державної влади та місцевого самоврядування. Однак у суді, і це прямо зазначено в ч. 4 ст. 78 ЦК, помічник може представляти особу лише на підставі окремої довіреності. Отже, якщо непрацездатна особа за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права, то її інтереси в суді може представляти помічник або інша особа лише на підставі окремої довіреності. Якщо ж непрацездатна особа є неповнолітньою або визнана обмежено або повністю недієздатною, то її опікун або піклувальник може представляти інтереси в суді в порядку ч. 4 або 5 ст. 56 КАС України. Але критерієм тут служить не факт непрацездатності особи, а інші підстави. Із контексту ч. 5 ст. 56 КАС України незрозуміло, про який вид непрацездатності йдеться. Адже непрацездатність може бути спричинена загальним захворюванням, трудовим або побутовим каліцтвом, професійними захворюваннями, вагітністю і пологами. Для неповнолітніх і людей похилого віку передбачено вікову непрацездатність. Непрацездатність буває тимчасова, тривала або постійна. Таким чином, слова «непрацездатних фізичних осіб» по суті є зайвими, оскільки сама по собі непрацездатність особи безпосередньо на її дієздатність не впливає. Приклад № 16. В інтересах 35-річного чоловіка, який є тимчасово непрацездатним, на підставі ч. 5 ст. 56 КАС України звертається до суду як законний представник його 70-річний батько, який і сам є непрацездатним за віком. Виникає питання чи 70-річний батько є в цій ситуації законним представником, як це може здатися з буквального прочитання ч. 5 ст. 56 КАС України? Резюме: Батько 35-річного сина не може вважатися в даній ситуації законним представником, бо сама по собі тимчасова непрацездатність не тягне за собою обмеження дієздатності (ні цивільної, ні адміністративної процесуальної). Для того щоб батько подав адміністративний позов в інтересах сина, він у цій ситуації повинен мати окрему довіреність від нього. Приклад № 17. В інтересах особи, яка досягла повноліття (тобто досягла віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність - ст. 48 КАС України), батько як законний представ¬ 125

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ник, подає адміністративний позов до суду. Виникає питання, чи є в цій ситуації батько законним представником, який може звернутися в інтересах сина. Очевидно, що ні. Неповнолітній син досяг віку, з якого настає адміністративна процесуальна діє¬ здатність, тобто досяг повноліття (ст. 48 КАС України). Не можна бути неповнолітнім і одночасно повнолітнім, як це передбачено в ч. 5 ст. 56 КАС України. Резюме: Батько в цій ситуації повинен мати окрему довіреність від сина, який самостійно розпоряджається своїми правами, і в тому числі правом обирати для себе представника в суді з моменту досягнення повноліття. Приклад № 18. Мати заявила адміністративний позов в інтересах 20-річного непрацездатного сина. Зіславшись на п. 5 ст. 56 КАС України, просила залучити до участі у справі непрацездатного сина. Виникає питання, чи може мати поза волею 20-річного непрацездатного сина, подавати судовий позов у його інтересах і розпоряджатись його правами? Резюме: Сам по собі факт, що син є непрацездатним, не позбавляє його ні цивільної, ні адміністративної процесуальної дієздатності. І в цьому випадку, для пред’явлення позову потрібно мати окрему довіреність від сина. Частину 5 та 6 ст. 56 КАС України необхідно переглянути і викласти її так, як це зроблено, наприклад, у ч. 2 ст. 39 ЦПК. Допущену неточність повторили і автори в коментарях до КАСУ. Так, у коментарі вказується: «Частиною 5 коментованої статті встановлюється правило, відповідно до якого навіть при досягненні віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб... можуть захищати в суді їхні законні представники...»1. Відповідно до ст. 48 КАС України адміністративна процесуальна дієздатність належить фізичним особам, які досягли повноліття. Особа, яка досягла повноліття, не може вважатися неповнолітньою особою. Окремі випадки дієздатності, передбачені в законах України для неповно¬ літніх, пов’язують таку дієздатність не з настанням певного віку, а з певним станом (одруження) або іншими обставинами. 1 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. -Х.,2005.-С. 148. 126

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Відповідно до ст. 48 КАС України здатність особисто здійсню¬ вати свої адміністративні процесуальні права належить також фізичним особам до досягнення повноліття у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законо¬ давства можуть самостійно брати участь. Отже, у такому випадку дієздатність пов’язується не з досягненням певного віку, а з прямою вказівкою закону. Наприклад, справи, де неповнолітній оспорює відмову в прийнятті його до навчального закладу. Частина 6 ст. 56 передбачає, що суд з метою захисту неповно¬ літніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також непрацездатних фізичних осіб, може залучити до участі у справі їхніх законних представників. До цих двох випадків, передбачених ч. 6 ст. 56 КАС України, можна віднести такі ж зауваження, як і до ч. 5 цієї ж статті. Сам по собі факт непрацездатності не є підставою для встановлення опікуна або піклувальника. Непрацездатність не є обмеженням у дієздатності й на цій підставі не можна обмежувати особу в її адміністративній процесуальній дієздатності та позбавляти її права самостійно обирати представника для його представництва в суді, а також допускати, щоб хтось (навіть якщо це батьки або діти) розпоряджався правами та обов’язками непрацездатної особи, яка не обмежена в цивільній дієздатності. Що стосується словосполучення про «неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність », то воно містить порушення норм формальної логіки. Адміністративна процесуальна дієздатність настає з моменту досягнення повноліття. Із цього ж моменту особа перестає бути неповнолітньою і визнається такою, що є повнолітньою. Адміністративною процесуальною дієздатністю наділені органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їхні посадові та службові особи, а також підприємства, установи, організації (юридичні особи). До числа законних представників ст. 56 КАС України відносить керівників підприємств, установ, організацій чи інших осіб, уповноважених законом, положенням, статутом. Необхідно мати на увазі, що, наприклад, ст. 39 ЦПК України містить дещо інше 127

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії розуміння законного представника. Таким чином, необхідно розрізняти законних представників за КАС України, та законних представників у розумінні Кодексу адміністративного судочинства. За КАС України в поняття законного представника включають не тільки осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (як це передбачає ст. 39 ЦПК), але й керівників чи інших осіб підприємств, установ, організацій, уповноважених законом, положенням, статутом. Вважаємо, що для такої термінологічної новації та розширення поняття законного представника порівняно із ЦПК для КАС України нагальної потреби не було. Тим не менше, застосовуючи цей термін, тепер потрібно мати на увазі, що в розумінні КАС України він має ширший зміст і має на увазі як законних представників також і керівників підприємств, установ та організацій. «Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи. Тобто йдеться про такі структурні підрозділи юридичної особи, які мають право діяти від імені юридичної особи. Дії органу юридичної особи створюють права та обов’язки для юридичної особи»1. «Радянська цивілістична доктрина називає директора, ректора, голову правління не представником, а органом юридичної особи, що і вплинуло на позицію законодавця. Хоч не було б і біди, якби цих осіб називали законними представниками юридичної особи»2. У даному випадку в КАС України віддають дань європейській традиції і в такий спосіб відступили від положень радянської цивілістичної доктрини, називаючи керівників підприємств законними представниками. У цьому контексті різновидом законного представництва є статутне представництво, яке було передбачено в ст. З Закону України «Про підприємства». Професор Зорислава Ромовська підтримує позицію про можливість надання Міжнародним та Українським правозахисним організаціям права на безпосереднє звернення до суду без доручення за захистом індивідуального чи групового інтересу. «Думка про 1 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K.,2005. -С. 305. 2 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005.-С. 463. 128

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) неможливість надання таким організаціям права на звернення за захистом індивідуального чи групового інтересу не узгоджується з реаліями життя... і може призвести до звуження арсеналу захисту прав людини, що не сприятиме утвердженню конституційного принципу верховенства права»1. Певний крок у цьому напрямі вже зроблено. Законними представникам своїх членів можуть бути громадські організації, що передбачено Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. У ч. 8 КАС України передбачено, що як законні представники діють органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Отже, у справах службовців, а «також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками, процесуальними представ¬ никами в адміністративному суді можуть бути уповноважені цих професійних спілок2. Певні складнощі можуть виникнути з представництвом законних представників, які захищають права та інтереси інших осіб. Необхідно мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. об’єднання громадян мають право представництва і захисту своїх прав, а також законних інтересів своїх членів і учасників, інших громадян в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та громадських об’єднаннях. Частина 9 ст. 56 КАС України передбачає ж випадки, як діяти суду в разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також, якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, установлених законом. У цих випадках суд зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом про призначення або заміну законного представника. Автори коментарів КАС України наголошують, що суд «має право контролювати здійснення ним (представником Я.З.) прав на предмет відповідності інтересам 1 Ромовська 3.. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - К., 2005. - С. 464. 2 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. - X., 2005. - С. 149. 129

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії особи, яку представляють, особливо у випадку відсутності у неї адміністративної процесуальної дієздатності»1. Стаття 60 КАС України встановлює перелік осіб, які у визначених законодавством випадках можуть звертатись із адміністративними позовами про захист прав, свобод, інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. І якщо з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором та органами державної влади питання більш-менш зрозуміле, то участь юридичних і фізичних осіб урегульована недостатньо. Необхідно мати на увазі, що прокурор може пред’явити адміністративний позов, діючи в межах своєї компетенції. На практиці мали місце випадки, коли прокурор воєнного гарнізону пред’явив вимоги в інтересах Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та районної державної адміністрації. Очевидно, що тут має бути правило, що прокурор може преді»явити вимоги до, або в інтересах тих організацій, які входять до сфери його нагляду. Таким чином, прокурор воєнного гарнізону, міг би пред’явити позов в інтересах Міністерства, якщо б мав доручення Генеральної прокуратури. На жаль, дане питання належним чином не врегульоване, і судова практика не підтверджує такого висновку. При вирішенні питання про право прокурора звернутися з адміністративним позовом потрібно враховувати не тільки процесуальне законодавство та Закон «Про прокуратуру», але і накази Генерального прокурора, які визначають обов’язки прокурорів. Стаття 57 КАС України встановлює перелік осіб, які не можуть бути представниками. Не можуть бути представниками секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач і свідок. Частина 2 ст. 57 установлює, що судді, прокурори, слідчі не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, або якщо діють як законні представники сторони чи третьої особи. У цьому контексті становить інтерес питання про представництво адвоката. До оцінки ролі адвоката може існувати подвійний підхід. 1 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. -X.,2005,-С. 150. 130

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) З одного боку, адвокат діє на підставі договору з клієнтом, тобто це є договірним представництвом. З іншого боку, Конституцією та Законом Про адвокатуру визначено, що адвокат здійснює захист, надає правову допомогу та здійснює представництво інтересів громадян та юридичних осіб. Чи не тому автори коментарів КАС України, коментуючи ч. 8 ст. 58 наголосили в цьому контексті, що «представництво може також здійснюватися адвокатами у справах громадян України, іноземців, юридичних осіб»1. Якщо визнавати адвоката законним представником, то в такому випадку спрощується питання про його представництво в суді на підставі ордера. Однак ні в теорії, ні в судовій практиці єдиної думки щодо цього питання поки що не досягнуто. Стосовно адвоката в теорії його договір вважають змішаним договором, оскільки він поєднує в собі надання правової допомоги та консультацій, а також ведення від імені і в інтересах довірителя справи в суді. Із цього роблять висновок, що до такого договору можуть застосовуватися норми договору доручення та договору про оплатне надання послуг2. Стосунки адвоката з довірителем мають особливе публічне значення, оскільки за Конституцією України, вони становлять основний спосіб реалізації гарантованого права кожного на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. На жаль, цей акцент Конституції України не був побачений Консти¬ туційним Судом України при прийнятті рішення у відомій справі Солдатова. Адвокат повинен особисто дати консультації, відповідаючи за певний кінцевий результат справи. Адвокат, а не його помічник або стажер, повинен виступити в судовому засіданні, а також підписати позовну заяву. Окремі частини доручення можуть бути виконані стажером адвоката або його помічником, якщо вони не потребують застосування юридичних знань (подачі позовної заяви в канцелярію суду, копіювання матеріалів тощо). Необхідно мати 1 Кодекс адміністративного судочинства України. Науково-практичний коментар. - X., 2005. - С. 149. 2 Див.: Ем B.C., Козлова Н.М.Правовьіе формьі организации адвокатской деятельности. С. 101. Див. Також Адвокат:навьїки профессионального майстерства. / Под ред. Л.А.Воскобитовой, И.Н.Лукьяновой, Л.П.Михайловой. - М., 2006. - С. 5. 131

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії на увазі, що в суді вимагають від такого технічного працівника певних повноважень. Так, п. 2.3. Тимчасової Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді передбачає, що прийняття судових справ і вхідної кореспонденції від кур’єра здійснюється за пред’явлення документа, що посвідчує його особу та належність до організації-відправника. У разі відсутності такого документа судові справи та кореспонденція від нього не приймаються. Якщо ж адвокат працює індивідуально, то він надає помічнику довіре¬ ність для підтвердження наданого йому адвокатом доручення здати кореспонденцію. Потрібно мати на увазі, що договір про правову допомогу нерідко укладається між адвокатом і клієнтом на користь третьої особи. І якщо така особа, на користь якої укладено договір, підтвердила своє бажання на одержання юридичної допомоги, адвокат її надає на підставі ордера. Тут закладено проблему, оскільки повноваження адвоката можуть посвідчуватись ордером, і за змістом ч. 5 ст. 58 КАС України надання ордера є достатнім для представництва інтересів особи. Між тим ордер міг бути виписаний на підставі договору на користь третьої особи. Отже, той кого представляють за певних обставин, міг і не знати про те, що на його користь укладено угоду з адвокатом. За певних обставин у такій ситуації може мати місце зловживання правом, якщо недобросовісна третя особа, переслідуючи свої цілі, укладає угоду формально на користь третьої особи, згідно з якою адвокат представляє її інтереси і відсуджує, наприклад, частину спадщини щодо якої та третя особа не мала наміру на її одержання. На перший погляд, може здатися, що має місце шикана, яка є одним із способів зловживання правом1. Приклад 19. М. дочка перестарілої С., якій 88 років, маючи довіреність на вчинення дій від матері уклала угоду з адвокатом на подання позову від імені С. щодо визнання права на частину 1 Див. Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005. - С. 429. (Schicken - нім. непристойність) зветься здійснення права виключно з наміром завдати шкоду іншій особі. Шикана вважається одним із способів зловживання правом. 132

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) спадщини своєї померлої сестри, у якої сиротами залишилося двоє неповнолітніх дітей. Перестаріла С. залишила заповіт на ім’я М., яка усвідомлює, що мати тяжко хвора, і після смерті матері вона успадкує і ту частину майна, що перейшла до матері як спадщина від сестри. Резюме. Формально все правильно. Мати тяжко хвора, у М. є нотаріально посвідчена довіреність від імені матері на представ¬ ництво її інтересів, і адвокат, може навіть не усвідомлювати, що діє всупереч бажанню перестарілої матері. Однак у даному випадку, скоріше за все можна говорити про колізію моралі і права, а не про шикану. Багата сестра опосередковано претендує на частину майна, яке за інших обставин одержали б неповнолітні сироти. Разом S3 тим, для адвоката при укладенні доручення діють певні обмеження, установлені ст. 7 Закону «Про адвокатуру». Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, про¬ курор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відпо¬ відач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого зі складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених ст. 61 Кримінально-процесуального ко¬ дексу України. Важливим є питання, якими документами підтверджуються повноваження представників (ст. 58). За загальним правилом представники, які діють на основі договору, подають довіреність. Повноваження можуть бути підтверджені усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу (журналу) судового засідання. Отже, адвокат у судовому процесі за правилами адміністра¬ тивного судочинства може діяти на підставі довіреності, або усної заяви довірителя із занесенням до журналу (протоколу) судового засідання, або на підставі ордера, або договору про надання право¬ вої допомоги. 133

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Довіреність від імені органу, підприємства, установи, організа¬ ції видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації. Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді може бути посвідчена нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, пе¬ ребуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його перебування (проживання). Оскільки якихось обмежень не встановлено, і ці норми можуть застосовуватися ши¬ роко, то це веде до висновку, що особа, яка приїхала у відрядження і проживає в готелі, може представити довіреність, наприклад, засвідчену посадовими особами готелю (тобто місця тимчасового проживання) Така широка інтерпретація для посвідчення повно¬ важень викликає певні заперечення і було б доцільним уточнити ці можливості. До того ж слово «перебувати» має достатньо широке значення: бути, міститися, розташовуватися де-небудь, бути у пев¬ ному стані, проводити час, займаючись чим-небудь. Отже, люди¬ на, яка перебуває у відрядженні в певній установі, за буквальним змістом може представити довіреність, посвідчену в установі, у якій вона перебуває. Повноваження законних представників, підтверджуються документами, які стверджують обійману ними посаду чи факт ро¬ динних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють. Представник повинен подати відповідні документи в оригіналі, а також копію цих документів, яку засвідчує суддя та приєднує до матеріалів справи. Ця вимога стосується і прокуро¬ ра, який виступає в процесі як законний представник на підставі службового посвідчення. Повноваження представника в суді визначаються відповідно до ст. 59 КАС України. Необхідно звернути увагу на різні підходи щодо повноважень у суді між ЦПК та КАС України. За ст. 44 ЦПК представник вчиняє від імені особи усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти довіритель. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій представнику довіреності. Що стосується КАС України, 134

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) то частина повноважень може вчинятися представником тільки за умови, якщо вчинення певних дій спеціально обумовлені в дові¬ реності. До таких дій належать: право повністю, або частково від¬ мовитися від адміністративного позову, визнати адміністративний позов, змінити адміністративний позов, досягнути примирення, передати повноваження представника іншій особі (передоручення), оскаржити судове рішення. Такий різнобій в процесуальних кодексах на практиці створює певні проблеми. Якщо особа доручає представнику брати участь від її імені і в цивільному процесі, і у справі, яка вирішується за правилами адміністративного судочинства, то вона повинна вра¬ ховувати такий різнобій. Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено в довіреності. Необхідно також мати на увазі, що згідно з ЦК України, якщо строк дії в до¬ віреності не вказаний, то вона зберігає силу аж до її припинення (ст. 247, 248 ЦК). У довіреності має бути обов’язково вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність довіреності. Прокурори в адміністративному процесі виконують роль закон¬ ного представника. Якщо в суді виступає як законний представник безпосередньо прокурор, то він діє на підставі службового посвід¬ чення. Якщо це помічник прокурора, або інший працівник проку¬ ратури, то адміністративні суди вимагають від нього довіреність. Якщо законним представником є Генеральна прокуратура, яка доручила взяти участь у справі прокуратурі відповідного району, то в адміністративних судах також вимагають довіреність. Приклад 20. У справі Н. брала участь як законний представник Генеральна прокуратура, яка доручила районній прокуратурі виступити в суді. У судовому засіданні апеляційного суду суддя запросила від представника прокуратури довіреність. Представник прокуратури заявила, що вона діє на підставі службового посвідчення. Суддя роз’яснила, що на підставі службового посвідчення діє тільки прокурор. Інші працівники прокуратури повинні подавати довіреність. Це азбука представництва - додала суддя. У результаті слухання справи було проведено без участі прокурора, яка в судовому засіданні залишилась сидіти, але 135

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не маючи повноважень, була тільки особою, присутньою в залі засідань. Резюме. Прокурорам потрібно звикати до формальностей, які випливають із процесу. Вважаю, що навіть прокурор району, якщо він представляє Генеральну прокуратуру, повинен мати довіреність від Генеральної прокуратури, і його посвідчення в цьому випадку недостатньо. Разом із тим позиція судів мала бути б уточнена. Якщо як законний представник виступає заступник прокурора району, то виникає питання: Чи потрібно в цьому випадку довіреність від прокурора? Мабуть ні. Але й прокурори, та їхні заступники повинні в цьому випадку дотримуватися вимог ч. 2 ст. 58 КАСУ і надавати суду копії своїх посвідчень. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи. Спеціально визначено випадки, коли довіреність посвідчується відповідними органами і прирівнюється до нотаріальної. Перелік таких осіб і спеціальні випадки визначено ч. З ст. 245 ЦК, ст. 40 Закону «Про нотаріат» та Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально засвідчених, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. Приклад 21. За обставинами справи потрібно було одержати довіреність від Н., який перебував у СІЗО. Начальник СІЗО, проконсультувавшись з прокуратурою, відмовив у посвідченні довіреності. Скарга була передана до суду. У судовому засіданні з’ясувалося, що прокуратура відмовилася від рекомендованої нею позиції. Суд зобов’язав начальника СІЗО посвідчити довіреність. Резюме. Особа, яка перебуває в СІЗО, не позбавлена цивільних прав і може надавати доручення для представництва її інтересів у судах у цивільних справах. Немає підстав ставити під сумнів право такої особи для надання довіреності у справах адміністративної юрисдикції. Висновки. Практичні працівники повинні враховувати, що питання представництва в суді адміністративної юрисдикції мають відмінності порівняно зі справами, які вирішуються за правилами ЦПК. Адвокат повинен належним чином і сам упевнитись, що відповідна сторона (третя особа) має належно оформлені документи. 136

Розділ ill. Представництво в суді (порівняльний аналіз) У першу чергу це стосується законних представників, питання щодо яких врегульовано недостатньо чітко. Різні позиції щодо надання повноважень представникові за ЦПК та КАС України зумовлює необхідність або одержувати довіреність спеціально для ведення адміністративної справи, або ж спеціально обумовлювати право на ведення справи в цивільних справах та право на ведення справи в адміністративних судах. Якщо ж довіритель виявив бажання, щоб адвокат представляв його інтереси у справах про адміністративні правопорушення, то про такі дії необхідно зробити спеціальний запис, щоб не було претензій з боку суддів. 2. Зразки документів адвоката1 Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України затверджено зразок бланка Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та зразок ордера на ведення справи. Зразок ордера: Ордер має розмір 150x105 мм, тобто 1/4 аркуша А4, що значно полегшує його виготовлення в адвокатському об’єднанні. Бланк ордера є універсальним для ведення будь-яких справ. Для цього в першому рядку вказується: кримінальної, цивільної, адміністративної, господарської тощо. Далі зазначається прізвище, ім’я та по батькові клієнта або найменування юридичної особи. Нижче зазначається установа, де виконується доручення, і в якій стадії. Наприклад: «Вінницькій обласній прокуратурі на досудовому слідстві», «Вищому господарському суді України в першій інстанції», Верховному суді України в касаційній інстанції» тощо. В ордері зазначається дата його видачі. Адвокат, для адвокатського об»єднання - керівник, ставить свій підпис і печатку (особисту або адвокатського об»єднання). Для порівняння подаємо зразок ордера в Російській Федерації. Оскільки там ордер надається виключно адвокатським утворенням, то у справах залишається ще його копія як «корешок ордера». 1 Адвокат. - 2002. - № 2-3. - С.76-77. 137

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Порівняння двох зразків засвідчує, що у РФ до видачі ордера ставляться прискіпливіше, здійснюється його обов’язкова реєстрація та робиться посилання на угоду з особою, якій надається правова допомога. Адвокатське об ’єднання «Зейкан, Попович, Голуб і партнери» Адвокат Попович Валентин Миколайович Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 99 від 14 лютого 1994 р. Київ, 04071 вул. Набережно Лугова, 9, тел. 230-37-34 Зразок ордера в Україні ОРДЕР № На ведення справи У Керівник В.Є. Голуб М.п. « » 20 р. 138

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Ордер, який видається адвокатам у Російській Федерації КОРЕШОК ОРДЕРА № от« » 20 г. ОРДЕР № от« » 20 г. Адвокату Адвокату Фамилия , имя, отчество имеющему регистрационньїй номер Фамилия , имя, отчество имеющему регистрационньїй номер в реестре адвокатов в реестре адвокатов наименование субьекта РФ удостоверение наименование субьекта РФ удостоверение номер, кем и когда вьідано поручается номер, кем и когда вьідано поручается с какого числа сущность пору- чения фамилия, имя отчество физичес- кого лица или наименование органа, учреждения, органи- зации Основания вьідачи ордера Ордер вьілан реквизитьі согла- шения. документа о назначений. с какого числа сущность по- ручения фамилия, имя отчество фи- зического лица или наимено¬ вание органа, учреждения, органи- зации Основания вьідачи ордера полное наименование адвокат - ского образования адрес телефон Ордер вьідан реквизитьі со- глашения. документа о назна¬ чений, полное наименование адвокатского образования адрес телефон Ордер получил Ордер получил подпись адвоката должность лица подпись фа¬ милия, инициальї, вьідавшего ордер М.П. подпись адвоката должность лица подпись фа¬ милия, инициальї, вьідавшего ордер М.П. 139

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Неважко з’ясувати, що ордер виданий адвокатом, який працює індивідуально, викличе заперечення у суду через те, що в ст. 42 ЦПК вимагається, щоб ордер був виданий відповідним адвокатсь¬ ким об’єднанням. Не візьмуть до уваги ордер (незалежно від того, ким він виданий - адвокатом чи адвокатським об’єднанням) і в господарських судах, оскільки Господарський процесуальний кодекс взагалі не передбачає участі адвоката в господарському процесі на підставі ордера. Отже, у процесуальному законодавстві України виникла проблема уніфікації процесуальних норм у цивільному, госпо¬ дарському, адміністративному та кримінальному процесах щодо допуску адвоката до процесу на підставі бланка ордера, який би був універсальним для ведення будь-яких справ. І при вирішенні цього питання непотрібно оглядатися на досвід Росії, а необхідно керуватися ст. 59 Конституції України, Законом України «Про адвокатуру» і просто здоровим глуздом, щоб не створювати на рівному місці проблем для суддів і практичних працівників. Таким чином, практикуючому індивідуально адвокату потріб¬ но представляти довіреність, або договір на правову допомогу для посвідчення своїх повноважень. Виправити становище міг би Верховний Суд України, визнавши, що відповідно до ст. 59 Конституції України та ст. 4, 7 Закону України «Про адвокатуру» адвокати, які працюють в об’єднанні, та адвокати, які працюють індивідуально, користуються рівними процесуальними правами, а отже, можуть виступати в суді на підставі ордера, виданого як адвокатом, так і адвокатським об»єднанням. Кодекс поклав на суддю обов’язок засвідчити копію оригіналу довіреності або іншого документа. Саме суддя повинен пере¬ свідчитися в належності та достовірності документа, який надається представником для підтвердження його повноважень. Вважаю, що ордер адвоката повинен би надаватись в оригіналі та залишатись у справі. Фізична особа може надати повноваження шляхом подання усної заяви, яка заноситься до журналу (прото¬ колу) судового засідання. У цьому випадку доцільно, щоб фізична особа підписалася під занесеною до журналу судового засідання (протоколу) усною заявою. На жаль, закон не містить такої вимоги. 140

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Вважаю, що пропозиція судді підписатись у журналі (протоколі) судового засідання під такою заявою, не буде порушенням процесу і разом із тим, зніме ті проблеми, які б могли виникнути в майбутньому при оспорюванні такого запису. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути в цій самій справі представником іншої сторони. Норми адвокатської етики забороняють адвокату бути представником протилежної сторони і у випадку, якщо довіритель, а не сам адвокат, відмовився від його послуг. Вважаю, що таке правило мало б поширюватись і на інших представників, а не тільки адвокатів. Це вимагає розробки правил судової етики для всіх учасників процесу, про що вже зазначалося вище. Адже представнику довіряють обставини, про які друга сторона не обов’язково повинна знати. Ці обставини можуть бути слабостями позиції довірителя, а тому перехід представника на іншу сторону мав би бути недопустимим не тільки щодо етичних норм, але і щодо закону. Можливий зразок довіреності за ст. 44 ЦПК: 1 варіант Довіреність на ведення справи в суді Місто Хуст Закарпатської області двадцятого травня дві тисячі шостого року Довіритель: Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне об’єднання «ТИСА» в особі начальника Петра Івановича Самчука, який діє на підставі статуту підприємства, Уповноважує Адвоката Вітвицького Романа Михайловича, паспорт серії СЄ 033572, виданий Тисменицьким РВУ МВС України в Івано- Франківській області 21 січня 2001 року (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 55 від 10 серпня 2001 року) на ведення справи в суді і вчинення від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ПБО «ТИСА» усіх процесуальних дій, що їх має право вчиняти довіритель з урахуванням таких обмежень: 141

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Адвокат Вітвицький P.M. обмежений у праві укладення мирової угоди, визнання позову, одержання присуджених коштів на підставі виконавчого листа. Довіреність видана строком на три місяці та дійсна до двадцятого серпня дві тисячі шостого року. Начальник П. І. Самчук М.п. 2 варіант Довіреність на ведення справи в суді Місто Хуст Закарпатської області двадцятого травня дві тисячі шостого року Довіритель: Товариство з обмеженою відповідальністю Проектно-будівельне об’єднання «ТИСА» в особі начальника Петра Івановича Самчука, який діє на підставі статуту підприємства, Уповноважує 1. Адвоката Витвицького Романа Михайловича, паспорт серії СЄ 033572, виданий Тисменицьким РВУ МВС України в Івано- Франківській області 21 січня 2001 р. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 55 від 10 серпня 2001 р.) на ведення справи в суді і вчинення від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ПБО «ТИСА» усіх процесуальних дій, що їх має право вчиняти довіритель. 2. При вчиненні процесуальних дій адвокат Витвицький P.M. обмежений у праві укладення мирової угоди, визнання позову, одержання присуджених грошей на підставі виконавчого листа. Довіреність видана строком на три місяці та дійсна до двадцятого серпня дві тисячі шостого року. Начальник П. І. Самчук М.п. 142

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) 3. Представник у суді У цивільному праві представництво розглядається як одна із форм реалізації громадянами та юридичними особами належних їм прав і обов’язків через представників. Надання адвокатом допомоги за своєю правовою природою також є одним із різновидів представництва. Особиста участь громадянина у справі не позбавляє його права мати представника (ст. 38 ЦПК України). Справи юридичних осіб ведуть у суді їхні органи або представники (у т.ч. і адвокати). ЦПК Франції щодо представництва у суді. (ст. 412) встановлює, що доручення про надання допомоги в суді має своїм наслідком право і обов’язок консультувати сторону і підтримувати її заперечення, не створюючи при цьому для неї зобов’язань. Стаття 413 та 417 ГПК Франції визначає, що повноваження здійснювати представництво має своїм наслідком обов’язок надавати допомогу особою, яка одержала спеціальні повноваження відмовлятись від продовження процесу або приймати таку відмову, визнавати позовні вимоги і рішення суду, робити або приймати пропозиції про визнання або виражати свою згоду. Будь-яка особа, яка має намір представляти сторону або надавати їй допомогу, зобов’язана представити докази того, що вона одержала для цього повноваження або доручення. Але адвокат звільняється від такого обов’язку. Такий підхід пов’язаний з особливим статусом адвоката (а також судового повіреного) та додатковими гарантіями і відпо¬ відальністю адвоката перед клієнтом у Франції. Якщо порівняти цей підхід з вирішенням становища адвоката в Україні, то такий особливий статус (діяти на підставі ордера) з точки зору ГПК України має тільки адвокат, який працює у складі адвокатського об’єднання. Наділення адвокатів України різними повноважен¬ нями в залежності від того чи вони працюють індивідуально, чи у складі адвокатського об’єднання є помилковим і суперечить як Закону України Про адвокатуру, так і (з моєї точки зору) Конституції України. Порада адвокату: щоб не мати проблем з представницвом поряд з ордером доцільно мати довіреність, яка знімає всі проблеми щодо 143

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії права представляти інтереси певної особи. Так, у конкретній справі для адвоката було важливим право самому подавати пояснення від імені відповідача, оскільки для справи це було важливим при викладі правової позиції. Навпаки, адвокат позивача діяла на підставі ордера, але при цьому обмежилась наданням суто правової допомоги і не брала на себе (за усталеною адвокатською традицією) функцій представника. Хоч новий ЦПК таке право їй, по суті, надає. В результаті позивач при подачі пояснень сам спростував розроблену разом з своїм адвокатом позицію, чим вміло скористався адвокат відповідача, який діяв на підставі ордера і довіреності. Справа слухалась у січні 2006 року. Необхідність подати і ордер і довіреність полягала в тому, що судді ще не призвичаїлись до нових реалій процесу і за традицією вважали, що адвокат не дає пояснень від імені довірителя. Неоднозначною є й позиція про те, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, виданим адвокатським об’єднанням, або договором. При підготовці проекту вносилася пропозиція записати, що повноваження адвоката посвідчуються ордером установленого зразка1. Автори проекту в кінцевому рахунку зупинилися на російському варіанті вирішення цього питання. У Росії такий порядок узгоджується із законодавством про російську адвока- туру. Крім того, ст. 53 ЦПК РФ враховує особливості діяльності тих адвокатів, які працюють індивідуально і у зв’язку з цим відкривають адвокатські бюро. Зокрема, ч. 5 ст. 53 РФ встановлює, що право адвоката на виступ у суді як представника посвідчується ордером, виданим відповідним адвокатським утворенням (рос. - «образованием»). Тобто наші північні сусіди врахували всі форми діяльності (як адвокатські об’єднання так і інші форми діяльності адвокатів). Що стосується України, то чинний Закон України «Про адвокатуру» передбачає дві основні форми діяльності: інди¬ відуально і в складі адвокатських об’єднань. Так, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» встановлює: 1 Автор подавав цю пропозицію неодноразово через народних депутатів. Така пропозиція то приймалася, то відкидалася. 144

Розділ III. Представництво в суді (порівняльний аналіз) Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань. У результаті адвокати, які працюють індивідуально і не є членами адвокатських об»єднань, перетворені на адвокатів другого сорту, бо в судах, як правило, їм відмовляють у прийнятті ордера як документа, який посвідчує повноваження, якщо такий видано самим адвокатом. Запозичувати чужий досвід при написанні проектів законів, звичайно, корисно. Це полегшує роботу над законодавчим актом. Але ж не до такого ступеня, щоб ігнорувати вимоги власного законодавства та створювати колізії. І якщо запозичувати, то потрібно бути принаймні точним. Якщо б у ЦПК України записали так, як у росіян, тобто вказали, що адвокат вступає в процес на підставі ордера, виданого відповідним адвокатським утворенням, то такий запис охоплював би діяльність і тих адвокатів, які працюють індивідуально. Зразки ордера затверджено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України. 145

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ IV Діяльність адвоката в кримінальній справі Глава 5. Навички роботи в кримінальній справі. Правові можливості захисника під час досудового слідства 1. Вступ адвоката в процес Право на вибір захисника До професійних функцій адвокатів належить ведення юридич¬ них справ, яке вимагає вчинення дій, що мають правове значення. Адвокат складає юридичні документи, в яких знаходять свій вираз дії, що мають юридичне значення, а також виступає в компетентних органах, де формулює й обґрунтовує вимоги, заяви, клопотання, які виникають у процесі розгляду юридичних справ. Істотне значення має і консультування. Таким чином, адвокат у процесі здійснення своїх професійних обов’язків «говорить», «пише» і «консультує», надаючи правову допомогу громадянам і організаціям. Саме за допомогою адвоката звертаються громадяни у випадках, коли в них негаразди із законом, коли проти них порушено кримінальну справу, і держава повинна гарантувати право на вибір захисника своїх прав. У ст. 59 Конституції України зазначено, що «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги в Україні діє адвокатура». Надання обвинуваченому права на вибір захисника спрямовано на забезпечення особливих довірливих відносин між ним і захисником, без чого повноцінний захист неможливий. Слід зауважити, що поняття «захисник» і «адвокат» не тотожні. Адвокат - особа, яка займається професійною адвокатсь¬ кою діяльністю, тобто є правозаступником і правозахисником і надає правову допомогу і здійснює представництво в судах, господарських судах, підприємствах, установах та організаціях, 146

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі державних органах, а також здійснює захист обвинуваченого, підсудного. Захисник у кримінальному судочинстві - особа, яка спеціально уповноважена відстоювати законні інтереси обвинува¬ ченого, підсудного і подає йому необхідну допомогу в реалізації його процесуальних прав. Таким чином, поняття «захисник» у контексті цієї книги - це процесуальна фігура в кримінальному процесі, наділена відпо¬ відними правами та обов’язками. Крім того, захисником може бути не тільки адвокат, а й інші особи, визначені процесуальним законом, а також спеціалісти права, яким закон дозволяє бути захисниками в кримінальній справі, а також близькі родичі. У певної частини громадян побутує абсолютно неправильна думка, що адвокати заодно зі слідчими. Хоча існування адвокатів - перевертнів, особливо серед тих, хто раніше був працівником міліції, а потім перекваліфікувався на адвоката, повністю виключати не можна. Частину громадян зупиняє думка про необхідність заплатити адвокату високий гонорар. Це зворотна реакція на чутки про міфічні за своїм розміром гонорари адвокатів. І, звичайно, далеко не завжди, орган дізнання, слідчий або прокурор роз’яснює особі, що у випадках, коли у неї немає коштів для оплати послуг адвоката, то оплата його послуг буде здійснена за рахунок держави. Тому залишається надзвичайно актуальним і гострим питання про подолання правового нігілізму наших громадян, усвідомлення ними, що їх є кому захищати, що достатньо йому записати, що він бажає мати певного адвоката, або повідомити, що він бажає мати адвоката взагалі, і цього достатньо для того, щоб відповідний державний орган забезпечив або зв’язок з цим адвокатом, або забезпечив особі адвоката незалежно від того, має ця особа кошти для оплати адвокатських послуг чи ні. Порада адвокату. До адвоката звертаються громадяни, яких викликають до прокурора, слідчого, органу дізнання. Досить часто виявляється, що є реальні підстави вважати, що особа буде затримана. Адвокат в таких випадках повинен роз’яснити про право мати адвоката і, зокрема, показати, як у практичному плані реалізувати це право, наприклад, показати типовий зразок 147

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії протоколу, дати роз’яснення підозрюваному про право мати захисника та вказати, як слід заповнити від себе запис, перш ніж підписати протокол. Тим більше, що в різних методичних керівництвах, навіть у зразках наводяться приклади де запис наведено як про небажання мати адвоката. Наприклад: «своє право мати захисника до першого допиту розумію, але цим правом користуватися не бажаю, бо ніякого злочину не вчиняв»1. Ось вона - сила обвинувальної традиції, навіть у рекомендованих для застосування зразках. Тому особі при проведенні консультації доцільно надати зразок заповнення протоколу з рекомендацією про вчинення певного запису. Наприклад: «Своє право мати захисника до першого допиту розумію. Хочу скористатися послугами захисника Петренка Василя Петровича з Печерської колегії адвокатів міста Києва. Його контактний телефон - 255-55-55. Телефон Печерської колегії адвокатів - 253-52- 42. Адреса колегії: Київ, 01021, вул. М. Грушевського 28/2. Прошу надати мені можливість йому зателефонувати. У випадку відсутності Петренка В.П. бажаю мати адвокатом Іванова Івана Івановича або Смоляренка Лева Васильовича або Стеценка Петра Миколайовича з Шевченківської колегії адвокатів. Контактний телефон Шевченківської колегії адвокатів м. Києва 212-11-13. Адреса: Київ, 04053, вул. Артема 10. Оскільки в даний час я відчуваю матеріальні труднощі, прошу вирішити питання про залучення одного із цих адвокатів за призначенням». Допуск захисника до участі у справі Зміни, внесені до КПК у зв’язку з припиненням дії окремих статей Перехідних положень Конституції України, передбачають, що «як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У випадках і в порядку, передбачених Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники». 1 Див. МихайленкоО.Р. «Складання процесуальних актів у кримінальних справах», -K., 2000. 148

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Закон розрізняє участь захисника за угодою і за призначенням. У коментарі до КПК України звертається увага, що на прохання затриманого «участь захисника в справі забезпечується слідчим органом, суддею, чи судом (напр., коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає нікого в даній місцевості, тощо)»1. Основні принципи, що стосуються ролі юристів, прийняті Конгресом ООН 27 серпня - 7 вересня 1990 р., передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав і захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства. «У зв’язку з цими та іншими положеннями міжнародних правових актів Конституційний Суд України у своєму рішенні № 13-рп/2000 р. скасував положення ч. 1 ст. 44 КПК України, згідно з яким захисниками допускалися лише особи, які мали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, як положення, що не відповідають Конституції України»2. Із моменту прийняття цього рішення захисником може бути будь-який фахівець у галузі права, якщо за законом він має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридич¬ ної особи. Однак рішення Конституційного Суду України не зняло напруги в питанні з допуском інших, крім адвокатів, фахівців права. По-перше, не можуть бути захисниками в українському суді іноземці, оскільки «чинним законодавством для іноземців установлено певні обмеження щодо заняття певними видами трудової діяльності»3. По-друге незрозуміло за яким законом фахівці права мають право надавати правову допомогу і здійсню¬ вати захист у кримінальному процесі. На практиці посилаються на Закон України «Про підприємництво» і статут суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) де зазначено право на заняття юридичною практикою, або Свідоцтво про право на 1 Див: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С.87. 2 Тертишник В.М.. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - K., - 2002. - С. 201. 3 Див. Ухвала Конституційного Суду України про відмову у відкритті консти¬ туційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина СІЛА Глотова О.Л. № 51-у/2002 від 01.10.02. 149

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії заняття підприємницькою діяльністю для суб’єктів підприємниць¬ кої діяльності - фізичних осіб. В останньому випадку у Свідоцтві має бути зазначено, що фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності надає юридичні послуги, у результаті до участі у справі можуть бути допущені захисниками і студенти старших курсів юридичних факультетів, які мають незакінчену вищу освіту, або особи, які мають середню спеціальну юридичну освіту і є праців¬ никами юридичної фірми тощо. У всякому разі, дана проблема потребує чіткішого правового врегулювання. Своє слово сказав і Верховний Суд України, який зобов’язав суди вимагати посилання на норму закону, на підставі якої юрист, який не є адвокатом, бажає вступити в кримінальний процес. У реальній практиці це стало перепоною для доступу до захисту, якщо така особа не є родичем або адвокатом. Але такий закон є, а тому обмеження в доступі поставлені під сумнів. Згідно із Законом України «Про соціальні послуги» можуть надаватися юридичні послуги-консультації з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосу¬ ванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлен¬ ня правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо). Суб’єктами, що надають соціальні послуги, є державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого само¬ врядування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні суб’єкти), фізичні особи. Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах і перебувають у складних життєвих обставинах (ст. 6 Закону). Отже, висловлену в правовій літературі думку, що надання послуг із захисту до прийняття спеціального закону є неможливим, 150

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі поставлено під сумнів. Стаття 6 Закону «Про соціальні послуги» передбачає надання юридичних послуг як різновиду соціальних послуг, а саме: надання консультацій з питань чинного законо¬ давства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо). Отже, посилаючись на цей Закон, можна вступати в кримінальний процес і надавати правову допомогу як захисник. Для цього, щоправда, є кілька умов. Потрібно, щоб залучила такого спеціаліста організація, яка має право на надання соціальних послуг, і щоб право надавати такі послуги було передбачено статутом цієї організації. З 24.06.04 діяльність з надання соціальних послуг підлягає ліцензуванню. Тому суд, допускаючи спеціаліста до участі у справі, повинен перевірити статутні документи такої доброчинної організації та наявність у неї ліцензії. Разом із тим, ліцензія потрібна для тих, хто виявив бажання надавати соціальні (у тому числі юридичні) послуги на професійній основі. Отже, якщо фізична особа виявила бажання надати юридичну допомогу в разовому порядку, то можна дійти висновку, що в цьому випадку така особа може вступити в судовий процес (у тому числі й кримінальний) на підставі ст. 6 Закону України «Про соціальні послуги». Адвокат і надалі залишається основною фігурою захисту, яка забезпечує право кожного громадянина на кваліфіковану правову допомогу. Таке право будь-якого громадянина на кваліфіковану правову допомогу забезпечується особливим статусом адвоката, який до одержання Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю повинен набути певного досвіду, здати відповідні іспити. Крім того, закон передбачає дисциплінарну відповідаль¬ ність адвоката за порушення Закону України «Про адвокатуру» та порушення правил адвокатської етики аж до анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. 151

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Нова редакція ст. 47 КПК передбачає, що особа, яка проводить дізнання, слідчий або суд зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка утримується під вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або з особами, які можуть запросити захисника. На слідчого, прокурора і суд покладено обов’язок забезпечити обвинуваченому право на захист, у тому числі й можливість користуватися допомогою обраного захисника. Тому під час затримання або пред’явлення обвинувачення слідчий зобов’язаний роз’яснити підозрюваному або обвинуваченому про його право мати захисника. Однак слід пам’ятати й інше. «У руках слідчого сконцентро¬ вано могутню й грізну силу, готову звалити на голову обвину¬ ваченого (підозрюваного) цілий каскад відчутних примусових заходів. Ця сила може вторгнутися у житло, яке за звичайних умов вважається недоторканним, відкрити чужому погляду таємницю поштових відправлень, відсторонити людину від звичної роботи та продиктувати багато інших суворих обмежень аж до позбавлення вищого блага - свободи»1. За недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інші грубі порушення права на захист підозрюваного, обвину¬ ваченого, підсудного, учинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, у новому Кримінальному кодексі України (ст. 374 КК) передбачено кримінальну відповідальність. Відповідно до ст. 21 КПК України до початку першого допиту слід обов’язково роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому і підсудному його право мати захисника і скласти про це протокол. Однак формулювання цієї статті настільки традиційне й затерте, що ніхто навіть не звертає уваги, на неправильно розставлено акценти. Адже право на захист передбачає не тільки роз’яснення щодо права мати захисника, а й якщо підозрюваний, обвинувачений або підсудний виявив бажання користуватися правовою допомогою, заборону проводити допит до зустрічі з ним. Якщо ж підозрюваний, обвинувачений, підсудний відмовився від адвоката, то він повинен користуватися процесуальними правами захисника, як це має місце, наприклад, у СІЛА. Обсяг цих прав, порядок користування ними мали б бути уточнені в законі. 1 Див.: Савицький В.М. Очерк теории прокурорского надзора. - М., 1975. - С.193. 152

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі За загальним правилом захисник допускається на будь-якій стадії процесу (ст. 44 КПК). Момент порушення кримінальної справи є початком процесу. Буквальне прочитання цієї норми дає підстави для висновку, що захисник може бути допущений до участі у справі з моменту порушення кримінальної справи. У тексті ст. 44 КПК закладено внутрішню суперечність. З одного боку, захисником є особа, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. З іншого -адвокат допускається до участі у справі на будь-якій стадії процесу. Але очевидно, що з моменту порушення кримінальної справи щодо певної особи і до моменту визнання її обвинуваченим або підозрюваним адвокат не буде допущений до участі на тій підставі, що ще немає суб’єкта захисту. Саме такою склалася практика слідства. Проти Т. порушено кримінальну справу на підставах, перед¬ бачених ст. 212 КК України. Т. звернувся за правовою допомогою до адвоката. З обставин справи він допитувався як свідок. Заяву про допуск захисника до участі у справі було відхилено на тій підставі, що гр. Т. не пред’явлено обвинувачення і не застосовано запобіжного заходу. Отже, Т. не є ні підозрюваним, ні обвинува¬ ченим, а тому для адвоката відсутній суб’єкт захисту. Така позиція має свою логіку. Слід насамперед звернути увагу на непевне становище особи, щодо якої порушено кримінальну справу. Проти неї ведеться слідство, але вона не може скористатися послугами адвоката через неточності законодавчого врегулювання. Отже, для врахування інтересів особи, відносно якої порушено кримінальну справу, потрібно доповнити КПК нормою про те, що «особа, проти якої порушено кримінальну справу, користується правами підозрюваного». Перепони обвинуваченому захищатися з допомогою обраного ним захисника є істотним порушенням Конституції України і Кримінального процесу. Слід мати на увазі й різну правову природу запрошення адвоката для захисту та його допуску до участі у справі. Запрошення адвоката є цивільно-правовою угодою, а допуск адвоката до участі у справі - кримінально-процесуальною дією. У законі не передбачено одночасне настання цих двох дій1. 1 Див. Стецовский Ю.И.. Адвокат в уголовном судопроизводстве. - М., 1972. -С.ЗЗ. 153

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Повноваження захисника підтверджуються: адвоката - ордером відповідного адвокатського об’єднання; адвоката, який не є членом адвокатського об’єднання - угодою, інші фахівці, які за законом мають право на надання правової допомоги чи за дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи. Близькі родичі допускаються до участі у справі з моменту пред’явлення обвинуваченому для ознайомлення матеріалів попереднього слідства за заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їхній допуск як захисників. У випадках, коли участь захисника є обов’язковою, близькі родичі можуть брати участь у справі лише одночасно із захис¬ ником - адвокатом чи іншим фахівцем, який має на це право за законом. Про допуск захисника до участі у справі слідчий, прокурор, орган дізнання виносять постанову, а суд - ухвалу. Допуск захисника до участі у справі на підставі процесуального документа критикується у пресі. Таку новацію вважають спрямо¬ ваною на погіршення становища обвинуваченого та його захис¬ ника. «Так, раніше для вступу в справу адвоката достатньо було пред’явити ордер, слідчий приєднував його до справи і видавав довідку для СІЗО про те, що адвокат допущений у справу як захисник. Тепер відповідно зі ст. 44 КПК необхідно винести постанову, для одержання якої безумовно, м’яко кажучи, доведеться затратити більше зусиль»1. Якщо бути точним, то відповідно до ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» слідчий направляв у СІЗО повідомлення про допуск адвоката до участі у справі. Очевидно, що цей порядок не зміниться, поки не будуть внесені зміни до Закону «Про попереднє ув’язнення». Далеко не завжди слідчі давали повідомлення на руки адвокату. Тому оформлення допуску адвоката процесуальним документом (постановою, ухвалою) мабуть є правильним кроком з боку законодавця. Інша справа, що доцільно встановити строк для винесення постанови. Наприклад: «Про допуск захисника до участі у справі особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, 1 О. Арбатський. Ожидали - веселились, прочитали - прослезились // - «Юридическая практика» . - 2001.№ 33. 154

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі виносять постанову, а суд ухвалу. Постанова (ухвала) про допуск захисника до участі у справі виноситься негайно, але не пізніше 24 годин з моменту звернення захисника. У постанові вказується, о котрій годині вона винесена та її дата. Копію постанови (ухвали) вручається захиснику, обвинуваченому, підсудному»1. Момент, з якого участь захисника у справі є обов’язковою, визначається по-різному: - для неповнолітніх до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення; - у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення; - у справах осіб, які мають фізичні вади і не можуть самі реалізувати право на захист - з моменту затримання особи чи пред’явлення їй обвинувачення, або з моменту встановлення цих вад; - для осіб, дії яких кваліфікуються за статтями, що перед¬ бачають довічне ув’язнення - з моменту затримання чи пред’явлення обвинувачення; - при провадженні про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби; - при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймаль- ника-розподільника. Щодо допуску родичів, то тут ще треба подумати, наскільки ефективним виявиться цей підхід. Законодавець вдався до такого 1 Іноді слідчі робили перепони в допуску захисника до участі у справі та в побаченні із затриманим. Були випадки, коли тільки оскарживши в суд неправомірні дії посадових осіб, адвокат добивався побачення з підзахисним. Крім того, у KK передбачена кримінальна відповідальність за не допуск або несвоєчасний допуск захисника . Усе це викликало потребу в процесуальному оформленні допуску особи, яка вступала у справу як захисник. Відчуваю певну відповідальність за не зовсім вдале вирішення цього питання через те, що готував таку пропозицію депутатам, які працювали над поправками до Кримінально-процесуального кодексу. 155

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії кроку, мабуть, враховуючи деякі «специфічні» методи розсліду¬ вання справ, а так само і «специфіку» захисту за допомогою знання не лише права, але й слідчого, який веде цю справу. Для адвокатів у справі, де беруть участь близькі родичі, виникають додаткові труднощі, пов’язані з тим, що захисниками діють особи, які не володіють знанням права та методикою захисту. У слідчого, органу дізнання відкриваються широкі можливості для контактів з родичами-захисниками і впливу у потрібному для них руслі, зокрема з метою усунення небажаного адвоката шляхом критики його дій. Проти С. було порушено кримінальну справу, і почали проводитися слідчі дії (виїмка, допити свідків) до пред’явлення обвинувачення. Гр. С. звернувся до адвоката. Слідчому з посилан¬ ням на право про допуск захисника в будь-якій стадії процесу було надано ордер адвоката на захист гр. С. та клопотання про винесення постанови про допуск до участі у справі. Слідчий визвав гр. С., і, критикуючи дії обраного ним адвоката, що написав скаргу прокурору про затримку з винесенням постанови, запропонував йому іншого «більш досвідченішого» захисника. Про такі приклади «із життя» знає кожен адвокат. Вони недопустимі, але це реальна практика, яка наводить на зрозумілі всім роздуми і висновки. Якщо участь захисника є обов’язковою, але затриманий або арештований не бажає мати захисника, або коли він бажає запросити захисника, але за відсутністю коштів чи інших причин не може цього зробити, захисник призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, судом. За неможливості явки захисника, обраного підозрюваним протягом 24 годин, а захисника обраного підсудним чи обвину¬ ваченим - 72 годин, особа, яка проводить дізнання, слідчий, суд мають право запропонувати підсудному запросити іншого захисника. Якщо і цей захисник не може з’явитися для участі у справі протягом 24 годин, особа яка проводить дізнання, слідчий чи суддя постановою, а суд - ухвалою самі призначають захисника. Гр. Т, який не є родичем затриманого, уклав угоду з адвокатом на захист його інтересів. Слідчий СБУ України, у провадженні 156

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі якого була справа, відмовив у допуску адвоката, посилаючись на те, що а) у справі вже є призначений слідством адвокат; б) угода з адвокатом має укладатися кимось із родичів, а не знайомими. Така практика, на жаль, непоодинока. Дії слідчого є помилко¬ вими. Слідчий орган дізнання, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що у справі бере участь захисник за призначенням. У цьому разі останній замі¬ няється захисником за угодою1. Родичі, які звернулися за захистом, як правило, не поінфор¬ мовані про обставини порушеної справи і про затримання підозрюваного чи обвинуваченого. Тому захисник починає з того, що розшукує слідчого і вручає йому клопотання. Ось можливий зразок такого клопотання: Старшому слідчому в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України п. Петренку В.І. адвоката Максимця В.П. м. Київ, вул. М.Рильського 11, конт. тел. роб. 222 22-22, дом. 333-22-11 на захист Василика І.С. Клопотання На підставі ордера № 11 від 07.12.2000. на ведення криміналь¬ ної справи на досудовому слідстві прошу : 1. Допустити мене як захисника до участі у справі з 07.08.01 та винести постанову про допуск до участі у справі. 2. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення» направити повідомлення про допуск мене як захисника для реалізації права на побачення з Василиком І.С. наодинці без обмеження кількості і тривалості побачень на весь період досудового слідства. 3. Надати мені для вивчення протоколи всіх слідчих дій, проведених з моїм підзахисним, а також матеріали, які обґрунто¬ вують його затримання або пред’явлення обвинувачення, та постанову про порушення кримінальної справи. 1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - K., 1997. -С. 87. 157

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 4. Із цього моменту ніяких слідчих дій без моєї участі з Василиком І.С. не проводити і повідомити його про вступ у справу захисника. З моменту вступу у справу завчасно повідомляти мене про дати слідчих дій телефонограмою або листом. 5. У порядку ст. 98-2, 236-7, 236-8 КПК України прошу надіслати на мою адресу або вручити безпосередньо письмову копію постанови про порушення кримінальної справи щодо Василика. 6. У разі відмови Василика від захисника або його бажання захищатися самостійно прошу оформити власноручну заяву Василика у моїй присутності або в присутності іншого обраного ним захисника. Додаток : Ордер № 11 від 07.03.07 07.07.01. Адвокат Максимець В.П.1 Клопотання слід подавати негайно, одержавши на другому примірнику відмітку, або в інший спосіб одержати відмітку про дату вручення. Якщо слідчий ухиляється від вручення йому клопотання, його слід вручити начальнику слідчого або черговому прокурору. Це важливо зробити, щоб зафіксувати час, з якого адвокат допущений до участі у справі. На практиці така очевидна дія подекуди перетворюється на проблему. Адвокат Львова Е.Ю. у книзі «Защита по уголовному делу» наводить приклад, як слідчий ухилився від допуску її у справі, заявивши, що допит буде проводити через два дні і тоді можна буде одержати дозвіл на побачення. «Хитрість» слідчого полягала в тому, що наступного дня він поїхав до затриманого і «уговорив» його написати «щиросердне зізнання» та допитав його без адвоката і роз’яснення прав. Що й казати. Нерідко ті, передбачені законом 24 години використовуються для того, щоб «вибити правду» з підозрюваного. Тому негайне з моменту допуску побачення із затриманим завжди актуальне. Отже, вірити «на слово» слідчому, прокурору в питаннях захисту не можна. Спілкуватися з приводу допуску до участі у справі та проведення процесуальних дій краще у письмовій 1 Див: Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С 8. 158

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі формі. На жаль, питання допуску адвоката, а також побачення з підзахисним нерідко наштовхується на перепони незалежно від рівня органу, який веде слідство. Приклад 22. У справі Ф. слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури виніс постанову про відмову в направ¬ ленні повідомлення про допуск адвоката до участі у справі та надання йому у зв’язку з цим побачень з підзахисним. Слідчий і начальник СІЗО вимагали від захисника в кожному випадку звертатися за дозволом на побачення до слідчого. Не допомогло і звернення до Генеральної прокуратури. Захисник звернувся у зв’язку з цим зі скаргою на дії начальника СІЗО і слідчого до суду. І тільки за допомогою суду вдалося забезпечити дотримання вимог ст. 12 Закону України «Про попереднє ув’язнення». Ще один загальновідомий «прийом». Приклад 23. Гр. Н. затримали за підозрою у вчиненні злочину. Склали протокол про адміністративне правопорушення, «умовили» суддю накласти адміністративне стягнення у вигляді арешту до 10 діб і «працювали» з підозрюваним. І хоч пояснення, «щиросердні зізнання» тощо в цих випадках не можуть визнаватися доказами, такі дії практикуються. Коли автор цих рядків, з яким родичі уклали угоду, звернувся до слідчого, той заявив що Н. відбуває адміністративне стягнення. Зустрітися з Н. усе ж удалося з дозволу судді, якому було заявлено клопотання, що для оскарження адміністративного стягнення адвокат просить побачення з гр. Н. Найбільшим недоліком змін до КПК є неможливість негайного оскарження дій та постанов слідчого, особи, яка проводить дізнання і прокурора безпосередньо до суду. У змінах до КПК (ст. 110, 234, 236 КПК) таке право задекларовано (інакше б це прямо суперечило Конституції), але розгляд скарг віднесений аж до моменту розгляду справи по суті або на попередньому слуханні справи. Не зняло проблеми і рішення Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 р. № 3-рп/2003 (Справа № 1-12/2003), яким визнано, що ще на стадії досудового слідства можуть бути оскаржені дії слідчого і прокурора щодо приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи. 159

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Таким вирішенням неточностей і неясностей в процесуальному законі та його невідповідності Конституції України створено для судів і учасників процесу неабиякі проблеми. Безумовно, що право на оскарження дій слідчого і прокурора є серйозним захисним ресурсом, який адвокати будуть вико¬ ристовувати. Але в КПК не визначено порядок розгляду цих скарг. Перенесення їх розгляду в одне судове засідання разом із розглядом справи по суті створює низку, невирішених практикою питань. Відповідно до КПК скарги на дії прокурора і слідчого розгля¬ даються судом першої інстанції. Подану до суду скаргу слід оголосити, викликати для дачі пояснень особу, на дії якої подано скаргу, дослідити обставини, на які посилається у скарзі підсудний, допитати свідків, оголосити зміст інших доказів, заслухати думку учасників процесу і прийняти відповідне рішення. Отже, у судовому засіданні, де досліджується питання про вину підсудного, необхідно сумістити зовсім інший за своєю правовою природою процес - про законність або незаконність дій слідчого і прокурора. У справі підсудного А. було подано 5 скарг на дії слідчого і прокурора. Суд приєднав скарги до матеріалів справи, але ухилився від їхнього розгляду, по суті, відмовив у виклику в судове засідання осіб, на які подано скарги, не заслухав їх, указавши, що питання про ці скарги буде вирішено у вирокові суду. Однак ст. 324 КПК України, яка визначає, які питання повинен вирішити суд при постановленні вироку, не відносить до них вирішення результатів розгляду скарг на дії слідчого і прокурора. І це правильно. У вироку мають вирішуватися питання, що стосуються підсудного. Що ж до результатів оскарження дій слідчого і прокурора, то щодо них слід би приймати окремий процесуальний документ - постанову або ухвалу. У даному випадку дії суду, на мою думку, є помилковими. Проте оскаржити їх в апеляційному порядку окремо від вироку суду практично неможливо, оскільки КПК не визначився з цього питання. Таким чином, право на оскарження дій слідчого є, Консти¬ туційний Суд України це право підтвердив, але недоліки проце¬ суального закону продовжують стояти на перепоні в реалізації цього права. 160

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Становить інтерес позиція Конституційного Суду РФ, який у постанові від 27 червня 2000 р. № 11-П визнав невідповідними Конституції РФ положення статті 47 УПК РФ, які (за їх букваль¬ ним прочитанням) надають особі право користуватися допомогою захисника тільки з моменту оголошення йому протоколу затри¬ мання, а отже, обмежують право кожного користуватися допо¬ могою захисника на досудових стадіях кримінального судочинства. Конституційний Суд РФ вважає, що право на допомогу адвоката виникає у конкретної особи з моменту, коли обмеження його прав стає реальним і гарантується кожній особі незалежно від формального визнання її підозрюваною або затриманою. Тобто з моменту, коли проти цієї особи вжито заходи, якими реально обмежується свобода і особиста недоторканність (утримання в ізоляції, привід, обмеження контактів з іншими особами, доставка до місця знаходження органу дізнання тощо). На мій погляд, саме в такому ракурсі слід вирішувати питання про допуск адвоката до участі у справі. Про відмову у допуску захисника Ідея про винесення постанови про допуск захисника у справу прижилася. Але замість поліпшення становища адвоката вона його погіршила. Законодавець не передбачив право на оскарження відмови у допуску захисника до участі у справі, а ст. 347 КПК закріпила норму про те, що апеляція може бути подана лише у випадках, передбачених у КПК. Ось так конституційне право (ст. 59 Конституції України) про те, що кожен є вільним у виборі захисника своїх прав, може бути обмежено відмовою суду, органу дізнання, слідчим у допуску обраного адвоката. «Суд же всупереч нормам закону і здоровому глузду вправі відмовити в допуску такої особи як захисника. Неможливість оскарження такого рішення суду потягне грубе порушення права засудженого на захист», - так прокоментував ситуацію Голова судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України1. На практиці нерідко робляться перепони в одержанні побачень у СІЗО. У справі Ф. захисник звернувся до суду зі скаргою на дії 1 Маляренко B.T.. Про подання апеляцій на судові рішення у кримінальних справах. // Вісн. Верховного Суду України. - 2002.- № 1. - С. 44. 161

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії слідчого і начальника СІЗО. Оскільки тільки так вдалося довести, що адвокат має право на побачення без спеціального на те в кожному випадку дозволу слідчого. Стаття 61 КПК передбачає випадки, в яких особа не може бути захисником. Пункт 4 ст. 61 містить норму, яка, на нашу думку, суперечить нормам Конституції, і, в першу чергу, статті 62, яка гарантує презумпцію невинуватості. Порушення кримінальної справи проти адвоката не повинно бути підставою для усунення його як захисника з процесу. Про проблеми затримання особи Затримання п. К. привернуло увагу громадськості до юридич¬ них проблем, пов’язаних з арештом особи. На жаль, замість юридичних оцінок превалювали оцінки політичні. Один із таких політиків навіть нарікав на те, що верховенством права перекресле¬ но верховенство закону, явно не усвідомлюючи співвідношення цих понять. У свідомості багатьох громадян викликав сумніви сам факт, що людину викликали до прокуратури в одній справі, а затримали в іншій. У всякому разі стало зрозумілим, що правове регулювання одного з природних прав людини - права на особисту свободу і недоторканність, має недоліки. У суспільствах, що будуються на верховенстві права та повазі до невід’ємних прав людини, кримінально-процесуальне законо¬ давство становить кодекс прав особи відносно обвинувальної влади. Але чинний КПК, як і проект нового Кодексу, ґрунтується на презумпції, що кримінальний процес є не змаганням сторін з протилежними інтересами задля того, щоб надати суду можливість установити дійсні обставини справи, а є процесом пошуку та покарання обвинувачених. Виправлення окремих недоліків кримінального процесу не дає і не може дати загального позитиву через те, що репресивна ідеологія кримінального процесу (як влучно зауважили в матеріалах громадських слухань право- захисних організацій 12 травня 2004 р.) вбудована у Проект КПК, як і у чинний процесуальний кодекс «на молекулярному рівні». У Кодексі продовжують домінувати інквізиційні засади, а саме: - багатостадійність і можливість багаторазового повернення справи для додаткового розслідування; 162

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - обмеження змагальності на стадії досудового слідства; - збереження за правоохоронними органами значних повно¬ важень обмежувати права особи без достатніх гарантій від свавілля; - порушення права на захист, зокрема, можливістю обмеження доступу підозрюваного та обвинуваченого до всіх матеріалів справи; - вирішення питання про допуск захисника, а також можли¬ вості обмеження такого допуску стороною обвинувачення. - підміна безпосереднього дослідження доказів писемним характером процесу, коли головне значення надається паперам, упереджено складеним слідчим. «Писемність процесу», переважання протоколів над безпосереднім дослідженням доказів у суді завжди вважалось однією з інквізиційних ознак судочинства. Протоколи показань свідків, які складені під час таємного досудового провадження без достатніх гарантій від незаконного впливу осіб, які здійснюють переслідування, на практиці мають перевагу в доказовому значенні перед свідченням у відкритому суді. Крім того, можливості ефективного судового допиту свідків заважає загроза кримінальної відповідальності в разі, якщо свідчення в суді суперечать його свідченням під час досудових стадій кримінального процесу. У результаті зафіксовані в протоколі обставини (нерідко одержані за допомогою погроз і насильства) абсолютизуються, а будь-яка їхня зміна наражається на погрози свідкові про порушення кримінальної справи за дачу завідомо неправдивих показань. Стаття 59 Конституції України передбачає право кожного на правову допомогу. В окремих коментарях до КПК прямо зазначено, що свідок має право на присутність при допиті адвоката. І хоч адвокат при цьому не має певних процесуальних прав, сама по собі його присутність при допиті є важливою гарантією законності. Особливо гострою проблемою є використання протоколів та інших документів, у яких зафіксовано зізнання підозрюваних та обвинувачених у вчиненні злочину. Можливість використовувати такі зізнання спонукає правоохоронні органи вдаватися до 163

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії застосування тортур, щоб такі зізнання отримати. Ці риси таємного процесу, коли людині відмовляють у доступі до відкритого суду, і де людина тривалий час не може реалізувати своє право на захист, не тільки надає процесу інквізиційного характеру, але й перетворює формально надане обвинуваченому право на захист на право урізане і сурогатне. Разом із тим, напад терористів 11 вересня на Всесвітній торговельний центр в Америці, існування міжнародних терорис¬ тичних організацій та організованої злочинності, наявність на території України об’єктів техногенного характеру які можуть нести загрозу мільйонам людей у випадку терористичних актів (атомних станцій, гідротехнічних споруд), можливості доступу в руки злочинців високих технологій, які можуть бути використані в терористичних цілях, - усе це вимагає нових підходів до вирішення питання балансу між природним правом людини на свободу і недоторканність та інтересами захисту суспільства. Для України є характерним і великий розрив між відносно незначною кількістю багатих людей, які володіють значною частиною національного багатства та відсутністю достатньо міцного середнього класу, який є природним соціальним стабілізатором держави. Така ситуація є живильним джерелом соціального протистояння. Перебування ЗМІ під контролем певної, дуже обмеженої групи багатих людей дозволяє їм маніпулювати громадською думкою та спрямовувати великі групи людей до соціального протистояння і використовувати природне незадо¬ волення певних груп громадян в інтересах тих, хто володіє засобами масової інформації або контролює їх. Це також є живильним джерелом загрози для суспільства, яка може виливатись у соціальну дестабілізацію. За таких умов силові структури повинні бути забезпечені достатньо збалансованим механізмом, який би сприяв боротьбі зі злочинністю та забезпечував захист природних прав громадян. Це вимагає чіткого і обмеженого переліку випадків, коли затримання особи може проводитися без рішення суду, а затриманому гарантується право на захист і судовий контроль законності та обґрунтованості такого арешту. 164

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі У конкретній справі К. позицію слідства, крім політичної опозиції критикувала і Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова та захисник, адвокат Федур. Останній неодноразово цитував ст. 29 Конституції і наголошував на її порушенні. Тому аналіз ситуації доцільно почати саме із Консти¬ туції України. Виявляється, що ст. 29 Конституції містить підводні камені, які тривалий час залишаються без належної уваги. Згідно з ч. З ст. 29 «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом». Що означає формула «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові»? Ключовими тут є слова «нагальна необхідність», тобто така, яку не можна відкласти, негайна, дуже потрібна, пекуча. Другим ключовим поняттям є слова «запобігти злочинові». Запобігти злочинові - означає не допустити, заздалегідь відвернути. У наш час, коли зросли загрози міжнародного тероризму, ця формула Конституції повинна знайти своє розуміння і практичне застосування. У КПК ця норма Конституції ще не реалізована. Але не викликає сумніву, що ст. 29 Конституції допускає профілактичне (запобіжне) затримання за наявності нагальної (невідкладної) необхідності. Питання принципове. Злочин ще не доведено до кінця, є тільки відомості про його приготування, а Конституція дозволяє затримання у випадку «нагальної необхідності запобігти злочину». І не завжди таке запобіжне затримання йде на шкоду (як це не парадоксально звучить) інтересам особи. Ось приклад із власної адвокатської практики. Міліція з оперативних джерел одержала інформацію про підготовку нападу з метою пограбування на заправну станцію (розроблено план нападу, виготовлено маски, визначено ролі нападників тощо). Але замість того, щоб скористатися можливостями, які надає ст. 29 Конституції України (запобіжне затримання), відповідні органи віддали перевагу організації пастки, щоб спіймати зловмисників у момент нападу і в такий спосіб перепинити злочин та одержати достатні докази для затримання й арешту. 165

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Усе закінчилося досить плачевно. Працівники заправної станції та нападники одержали важкі травми, постраждала і група захоплення. Погоня за одним із нападників, який був в автомашині, стала причиною порушення правил дорожнього руху в містечку і призвела до аварії автомашини. У результаті досудового слідства і суду молоді люди одержали суворі міри покарання, пов’язані з позбавленням волі. Нелегко було і захисту з пошуком захисних ресурсів за такої ситуації. Так, спроби окремих захисників використати для захисту ту обставину, що працівники міліції заздалегідь знали про напад, але не виконали свого обов’язку із запобігання злочину, успіху не мали. Якщо ж було б проведено запобіжне затримання до вчинення нападу, то відсутність шкоди і наявність тільки приготування до вчинення злочину давало для захисту серйозні можливості й у всякому разі дозволяло б розраховувати, що обвинувачені не опинилися б за ґратами. Ще приклад, на цей раз гіпотетичний. Одержано інформацію, що готується підрив греблі гідроелектростанції. Відомо адреси, установлено особи, відомо місце, де зберігається вибухівка. Невже потрібно в інтересах недоторканності особи чекати, поки терористи розпочнуть мінування греблі, чи може слід їх затримати і запобігти злочинові? В який бік слід спрямувати баланс інтересів суспільства і окремо взятої особи в цій ситуації? Невже на недоторканність особи терористів? І хай нищать греблю? Відомо, що в США можна з профілактичною метою затримувати навіть свідків. Тому запобіжне затримання протягом 72 годин не повинно розглядатись як справа недопустима. Інша річ, що умови тримання під вартою впродовж цих 72 годин мають бути докорінно змінені в кращий бік, як і взагалі тримання під вартою до вироку суду. Для цього необхідно змінити психологію наших правоохоронних органів і націлити суди на позицію, за якою тримання під вартою є заходом дійсно винятковим і надзвичайним і в більшості випадків зайвим. Потрібно також переглянути і ст. 154-1 КПК про заставу та встановити, що за більшістю обвинувачень, включаючи навіть тяжкі злочини, суд може застосувати заставу замість тримання під вартою. Порядок внесення застави має бути спрощений. І тільки для тих, хто обвинувачується не вперше, або порушили застосовані 166

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі до них інші запобіжні заходи, чи ухилялися від явки за викликами слідчого, слід застосовувати тримання під вартою. У результаті таких заходів значно зменшилася б кількість осіб, які знаходяться під вартою, держава б одержала кошти на певний період у вигляді застави, які б можна використовувати як кредитний ресурс. Стаття 29 Конституції не містить вичерпного переліку підстав запобіжного затримання. Такі підстави містяться в інших нормативних актах: Кримінально-процесуальному кодексі України і Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Так, ст. 5 Конвенції (а згідно зі ст. 9 Конституції конвенція є частиною українського законодавства) передбачає можливим законний арешт або затримання особи, а саме: - за невиконання законної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передбаченого законом; - законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Передбачено й інші підстави для затримання й арешту: затримання неповнолітнього, затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів, бродяг, затримання осіб, щодо яких вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції. Отже, у ст. 5 Конвенції питання арешту і затримання вирішено значно ширше, ніж в Конституції. При цьому ст. 5 Конвенції відсилає до внутрішнього закону, який має визначати порядок затримання й арешту. Словосполучення «законний арешт або затримання» вимагає чіткої регламентації в законі випадків законного арешту або затримання. Але в процесуальному кодексі право на затримання і арешт (у тому числі й право на запобіжне затримання, передбачене Конституцією) належним чином не реалізовано. У результаті маємо ситуацію, коли слідчий, прокурор неминуче буде змушений порушити вимоги ст. 106 (115) КПК України, якщо керуватися тільки нормами КПК. 167

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Аналіз ст. 106 КПК засвідчує, що вона дозволяє органу дізнання провести затримання тільки у випадках, якщо злочинця застали на місці, на нього вказали очевидці, на ньому або на його одягу є сліди злочину, або ж ця особа намагалася втекти. Затримання також допустиме, якщо особа не має постійного місця проживання або коли не встановлено її особу. В основному це випадки, коли щодо особи ще не порушено кримінальної справи і мають місце дії з припинення злочину, що вчиняється або вже вчинений. У цих випадках немає потреби одержувати дозвіл суду. Таке ж право на затримання має і слідчий (ч. 1 ст. 115). Але законність затримання протягом 72 годин має бути перевірена судом. Як бачимо, ст. 106 та 115 КПК не регулюють усіх ситуацій, передбачених і ст. 29 Конституції України, і ст. 5 Конвенції. Зокрема, це стосується випадку із затриманням пана К., коли у слідчого виникла необхідність припровадити його до суду для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. По суті, такий випадок передбачено ст. 5 Конвенції (п. Ь, с) та ст. 165- 2 КПК. Але через недосконалість цієї статті та її невиваженість, вона в конкретному випадку не могла бути застосована. За ст. 165-2 «якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою». Як бути в ситуації, коли справу порушено, але особа не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим, процесуальний закон не передбачає. У цій ситуації суддя з формальних міркувань відмовить у дозволі на затримання для доставки особи в суд на тій підставі, що особа не є ще ні підозрюваним, ні обвинуваченим. Отже, виходить, щоК. затримати в «законному», передбаченому ст. 106,115,165-2 КПК порядку, було неможливо. Багато було нарікань на «підступність» міліції у зв’язку з тим, що К. викликали на допит до прокуратури, а потім його затримали в іншій справі. В українських університетах юристів навчають криміналістиці, у тому числі й основам тактики ведення слідства. Чи повинні були слідчі направляти К. повідомлення: Іду на Ви? І для чого? Щоб К. забарикадувався в кабінеті, викликав охорону, організував мітинг протесту? 168

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Нещодавно американська поліція прокрутила навчальний фільм нестандартного підходу до арештів. Поліція одного зі штатів одержала ордери на арешт кількох десятків осіб для забезпечення виконання судового рішення. Від імені рекламної компанії їм надіслали повідомлення, що вони стали переможцями заочного анкетування і запросили з’явитись у компанію для одержання призів. Ті, хто прийде, зауважувалось у повідомленні, розіграють між собою головний приз - автомашину. З’явилися майже всі. Арешти пройшли бездоганно. У деяких з арештованих навіть виявили наркотики і зброю. Тому з тактичних міркувань дії щодо арешту К. були правильними. Потрібно тільки відрізняти тактичні міркування щодо арешту від провокації, коли людині підсовують гроші як хабара і, так би мовити, ловлять на гарячому. Такі дії недопустимі. Обов’язок з боротьби зі злочинністю з міліції ніхто не зняв. У реальному житті після порушення кримінальної справи і встанов¬ лення особи може виявитися, що є достатні підстави вважати необхідним застосування запобіжного заходу - взяття під варту і доставку до суду під вартою. Таку можливість передбачено ст. 5 Конвенції, але її механізм не передбачений в КПК. У слідчого є дві можливості: а) викликати особу і застосувати до неї запобіжний захід, не пов’язаний з арештом і затриманням (напр., підписка про невиїзд) і в такий спосіб попередити особу, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, а вже потім звертатися до суду з проханням дати дозвіл на затримання підозрюваного і доставку його до суду, або пред’явити йому обвинувачення і знову ж таки звернутися до суду за дозволом на затримання. Це більш-менш законний шлях, але він не завжди може бути реалізований. Попереджений підозрюваний або обвинувачений може до одержання дозволу від суду втекти; б) здійснити затримання без дозволу судді, обґрунтовуючи його відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції тим, що були розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі. Таке обґрунтування не зовсім відповідає вимогам ст. 106 КПК, де вказується, що особу може бути затримано лише в тому разі, 169

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії коли ця особа намагалася втекти. Таким чином, те, що дозволяє закон вищої юридичної сили (Конвенція), не передбачено ст. 106 КПК. У судовій практиці ця колізія інтересів недоторканності особи та інтересів суспільства вирішена на користь держави. Тому суди беруть до уваги аргументи щодо наявності розумних підстав вважати, що особа може втекти, або вчинити інший злочин, якому потрібно запобігти. І хоч адвокати наполягають, що в таких випадках має місце порушення закону, успіху їм це не приносить. Безумовно, що в даному випадку маємо некоректне, невідповід¬ не інтересам суспільства та особи регулювання даного питання в КПК. Баланс інтересів суспільства та особи достатньою мірою і точніше врахований у ст. 29 Конституції України та ст. 5 Конвенції. Отже, ці норми мають бути реалізовані в процесуальному законі при вирішенні порядку затримання. Таку спробу зроблено в Проекті КПК, але її не можна визнати вдалою. У проект КПК перенесли формулювання ст. 29 Конституції та статті 5 Конвенції, надавши цим нормам розширеного тлумачення. Крім того, у Проекті КПК передбачили, що особа може бути затримана компетентним органом, якщо це потрібно для того, щоб її припровадити до суду для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Тобто розширили кількість випадків затримання особи без дозволу на те суду. Мабуть, потрібно чіткіше визначитись із затриманням особи та застосуванням до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На затримання особи для припровадження її до суду і вирішення судом питання про застосування запобіжного заходу суддя повинен видавати ордер, тобто санкціонувати затримання. Для застосування запобіжного заходу - «взяття під варту» виноситься постанова (ухвала). Очевидно, що сформульовані в ст. 106 КПК підстави для затримання є вужчими, ніж передбачені Конвенцією та ст. 29 Конституції України. Зокрема, не передбачено випадок затри¬ мання в разі нагальної необхідності запобігти злочинові (ст. 29 Конституції), а також низка випадків, передбачених ст. 5 Конвенції. У цьому сенсі, якщо б слідство здійснило затримання К. із застосуванням ст. 29 Конституції України як норми прямої дії та 170

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі обґрунтувало і довело в суді, що мала місце нагальна необхідність запобігти злочинові (напр., з метою недопущення тиску на свідків (ст. 386 КК), то не було б підстав стверджувати, що порушено порядок затримання. Адже ст. 29 Конституції допускає таку можливість. Практика захисту в кримінальних справах засвідчує, що в тих випадках, коли існує колізія між законодавчими актами, то це шкодить як інтересам суспільства так і інтересам конкретної особи. Але за законом «бутерброду з маслом» для особи обирається, як правило, найгірший варіант. Тому як інтереси суспільства, так і інтереси особистості вимагають якнайшвидшого врегулювання проблеми та приведення КПК у відповідність до ст. 29 Конституції (яка може застосовуватись і як норма прямої дії) та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, оскільки саме в цих нормах більш точно визначено баланс інтересів суспільства та окремої людини. І кроком на цьому шляху може бути виклад першого речення ч. 4 ст. 165-2 КПК у такій редакції: «Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі (краще: має право) дати дозвіл (ордер) на її затримання і доставку в суд під вартою», і далі за текстом. У такому випадку слідчий, одержавши (ордер) дозвіл суду, у повній відповідності до закону мав би право на затримання. У зв’язку з цим категоричні висновки окремих політиків у справі К. та заяви Уповноваженого Верховної Ради з прав людини є дещо передчасними. Судова практика, вирішуючи наявність певної колізії між ст. 29 Конституції і ст. 5 Конвенції, з одного боку, та ст. 106, 115, 165-2 КПК, з іншого боку, визначилася з балансом інтересів суспільства і окремої особи. Для остаточного вирішення даного питання доцільно б одержати роз’яснення Конституційного Суду України. До речі, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини пані Карпачова Н.І. користується правом звернення до Конституційного Суду України за одержанням висновку або роз’яснення і могла б скористатися ним. При розгляді питання про застосування запобіжного заходу суд вирішує або повинен вирішувати два підходи до цієї проблеми: 171

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії а) про законність затримання особи; б) про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу - взяття під варту. Це два різних питання. І може статися так, що затримання було незаконним, але є достатні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. І тоді настає конкуренція на¬ слідків, яка вирішується на користь взяття під варту. Як правило, суди намагаються уникнути такої ситуації, а тому ігнорують факти незаконного затримання. Хоча в цих випадках можна було б, при¬ наймні, реагувати на такі факти окремими ухвалами. Отже, ст. 29 Конституції передбачає можливість виперед¬ жувального затримання в разі нагальної необхідності запобігти злочину, але через те, що дане питання не врегульовано належним чином, у процесуальному законі, працівниками силових структур воно не застосовується, хоч норми Конституції є нормами прямої дії. Не приведені у відповідність до ст. 29 Конституції та ст. 5 Конвенції ст. 106, 115 та 165-2 КПК, у зв’язку з чим вони потребують уточнення. На цьому не вичерпуються проблеми, пов’язані із затриманням особи. Адже Конституція України (ч. 4 ст. 29) передбачає, що затриманому з моменту затримання повинна бути надана можливість захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника. І цей обов’язок покладається на слідчого, орган дізнання або прокурора. Та практика, яка існує і дісталася нам від попередньої влади, не відповідає вимогам Конституції. Відповідно до ст. 12 Закону «Про попереднє ув’язнення» (правильніше писати в назві «Досудове ув’язнення») затриманий має право на побачення з адвокатом з моменту його допуску до участі у справі, яке підтверджується письмовим повідомленням органу дізнання, або особи, у провадженні якої перебуває справа. Оскільки Конституція гарантує таке право з моменту затримання, то момент допуску адвоката до участі у справі і його право на побачення з підзахисним повинні виникати одномоментно. «Маленькі» хитрощі слідчих, які направляють повідомлення невідомо яким шляхом, і в СІЗО вони потрапляють через день- два, є грубим порушенням Конституції. Правильнішими будуть дії слідчого, органу дізнання, коли він, приймаючи постанову 172

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі про допуск адвоката, одразу вручає йому повідомлення в СІЗО або ізолятор тимчасового тримання під вартою. І жодних інших спеціальних дозволів на побачення від адвоката не слід вимагати. Необхідно зауважити, що фраза про право адвоката на побачення із затриманим з моменту допуску адвоката, є неточною і суперечить Конституції. Адже Конституція встановлює право на побачення з адвокатом не з моменту допуску адвоката до участі у справі, а з моменту затримання. Далеко не завжди можна створити умови, щоб адвокат зустрівся із затриманим з моменту його арешту. Однак перше побачення адвоката з ним не повинно залежати від слідчого, прокурора, органу дізнання. Адвоката повинні допустити на побачення із затриманим негайно на підставі ордера. Зрозуміло, що до допуску адвоката до участі у справі йому можуть не надати матеріалів, які обґрунтовують затримання, але ніхто не вправі перешкоджати адвокату зустрінутись із своїм клієнтом до першого допиту, бо таке право затриманому надає Конституція. Ідея про винесення постанови про допуск адвоката до участі у справі мала на меті фіксування того, коли адвоката допустили до участі у справі1. Ця постанова мала замінити повідомлення про допуск до участі у справі для СІЗО і бути документом, за допомогою якого можна б було проконтролювати чи своєчасно допущено адвоката до участі у справі. На жаль, ця ідея так і не була реалізована повною мірою, а отже, винесення постанови про допуск адвоката перетворилося на додаткову перепону для зустрічі із затриманим. Додаткові труднощі виникають з побаченням при передачі справи від слідчого до суду, або переводі затриманого до іншого СІЗО тощо. Адвокату доводиться звертатись до судді, нового слідчого, щоб він направив у СІЗО нове повідомлення про те, що адвокат допущений до участі у справі. Те саме має місце при передачі справи із суду першої інстанції до апеляційного суду. Нерідко судді, самі того не усвідомлюючи, що така дія має ознаки злочину, заявляють адвокату, що допустять його на побачення 1 Ця ідея належить автору статті і була реалізована через групу народних депутатів, які внесли на розгляд Верховної Ради підготовлений законопроект. Однак у результаті поправок із проекту було витравлено раціональне зерно. 173

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії після попереднього слухання справи в суді. Отже, ст. 12 Закону «Про попереднє ув’язнення» викладена так, що робить перешкоди адвокату, навіть допущеному до участі у справі, у побаченнях. Дана стаття повинна передбачати, що адвокат має право на зустріч зі своїм клієнтом на підставі ордера та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а не повідомлення слідчого. Право на побачення не повинно залежати від слідчого, органу дізнання, прокурора. Відповідне роз’яснення міг би надати і Конституційний Суд України, виходячи з верховенства права та права кожного на захист і побачення з моменту затримання. У резонансній справі Ю.Т. працівники Генеральної прокуратури та СІЗО вимагали в кожному випадку одержувати дозвіл слідчого на побачення. У результаті я змушений був звернутися до суду із скаргою на незаконні перепони у правомірній діяльності адвоката при побаченнях. У судовому засіданні працівники СІЗО визнали свою помилку. Тільки після цього від мене перестали вимагати дозволу слідчого на побачення із підзахисною. Отже, існуючий порядок доступу адвоката до затриманого по суті дозволяє створювати перепони для правомірної діяльності захисника. І це, незважаючи на наявність ст. 397 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за такі дії. Якщо вірити заявам адвоката Федура у справі К., перепони в діяльності адвоката продовжують мати місце. Ще одна проблема, що стосується прав затриманого. Навіть після арешту особа не повинна позбавлятися права листування і гарантованого Конституцією права на таємницю листування. Певні обмеження можуть бути встановлені судом. У нас не тільки перлюструють листування затриманих, але й забороняють таке листування. Це колись були вироки «без права переписки», що по суті означало розстріл. Змушений визнати, що проблема права на листування значно складніша, ніж вона є на перший погляд. Ні в Конституції, ні в інших законодавчих актах ця проблема не знайшла вичерпного розв’язання. Тому хотів би тільки наголосити на існуванні такої проблеми. Може хтось із науковців візьметься за її всебічну розробку. Майно затриманого може бути описано і взято під арешт. Однак затриманий або особа, яку тримають під вартою, має право 174

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі видати довіреність на представництво його інтересів у судах у цивільних справах. На практиці такому праву чинять перепони. У справі Ф. виникла необхідність одержати довіреність на його представництво в цивільних справах. Начальник СІЗО в посвідченні такої довіреності відмовив. Скарга до Генеральної прокуратури також результату не дала. Відмову обґрунтували тим, що СІЗО не є в’язницею, а тому начальник СІЗО не користується правом посвідчувати довіреності. Тільки після звернення до суду вдалося вирішити це питання позитивно. Своїм рішенням Шевченківський районний суд м. Києва зобов’язав начальника СІЗО посвідчити довіреність від імені Ф. Ще не перевелися і любителі несанкціонованого обшуку адвоката та копирсання в його адвокатському досьє. Так, у справі М. адвоката не тільки принизливо обшукали в СІЗО, але й вилучили досьє під приводом того, що адвокат передав записку від рідних. Коли журнал «Адвокат» опублікував інформацію про цей випадок, то слідчий ще звернувся до суду з вимогою виплатити йому півмільйона гривень моральної шкоди. У результаті журналу «Адвокат» довелося відбиватися від настирного слідчого. У позові до журналу було відмовлено. Однак жодного покарання за свої дії слідчий не поніс. Таким чином, питання дотримання законних прав затриманого, реалізації його права на захист і приведення норм КПК до вимог Конституції України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод потребує знаних зусиль як з боку парламенту, науковців і правозахисників, так і з боку судової гілки влади. Перша зустріч із затриманим Для подальшої роботи захисника важливо знайти необхідний психологічний контакт із затриманим. Досвідчені адвокати рекомендують розповісти про себе, показати листа від родичів, у якому написано, що вас обрано захисником, або копію угоди укладеної з родичами. Доцільно розповісти і про свій рівень компетентності, про права та обов’язки адвоката, зокрема про дотримання адвокатської таємниці. Необхідно роз’яснити клієнту, що адвокат застосовує тільки законні засоби захисту. 175

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Після такого знайомства важливо з’ясувати, чи згоден клієнт, щоб ви вели його справу. Далі необхідно з’ясувати у клієнта дані про його освіту, місце роботи, наявність судимості, про сім’ю та інші обставини, які заносяться до адвокатського досьє. Важливо перевірити стан здоров’я клієнта. У випадках, коли підзахисний скаржиться, що його били працівники міліції (про це треба обов’язково запитати) і є сліди побоїв, від слідчого потрібно вимагати огляду клієнта лікарем у присутності (за можливості) адвоката, або заявити клопотання про призначення судово-медичної експертизи. Підлягає з’ясуванню і питання, чи є у підзахисного хронічні захворювання, травми тощо, чи перебуває він на обліку у психіатра, нарколога. Це необхідно для того, щоб вирішити чи може підзахисний перебувати в слідчому ізоляторі, чи можна з ним проводити слідчі дії, чи правильно він сприймає свої права. З’ясування обставин затримання Захисник повинен з’ясувати всі обставини затримання. Деякі адвокати користуються для цього спеціально підготовленою таблицею, а якщо обставини і слідчий дозволяють (ст. 48 КПК), уся розмова записується на диктофон. Для наочності подається примірна таблиця з наперед підготовленими запитаннями до затриманого. Запитання Дата Відпо¬ відь Коли, де, за яких обставин і хто затримав клієнта? Спіймано на місці злочину ? Чи вчиняв опір при затриманні? Був затриманий сам або ще з кимсь: Як було затримано інших? Чи проводився звукозапис, відеозапис, фотографування? Чи складався протокол затримання? Чи роз’яснювалися права ? 176

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Чи забезпечувався захисник, у необхідних випадках - перекладач, законний представ¬ ник, педагог? Чи проводилося освідування, ким саме, чи складався протокол? Чи проводилося судово-медичне освідуван¬ ня, чи був складений про це акт, хто прово¬ див таке освідування (лікар, експерт)? Чи підписувався в протоколі про прове¬ дення освідування підзахисний, чи оголо¬ шувалась йому постанова про проведення освідування. Що було вилучено при особистому догляді? Чи складався протокол особистого обшуку і чи вручено його копію? Чи був обшук у квартирі, інших примі¬ щеннях? Чи був санкціонованим обшук? Чи складався протокол обшуку, чи був присутній клієнт при цьому? Де копії про¬ токолів? Чи складався опис майна для можливої конфіскації? Чи було накладено арешт на майно і кому воно передано на зберігання? Чи вилучалося майно при проведенні об¬ шуку? Як воно упаковувалося? Чи було сфотографовано? Чи були присутні поняті при обшуку? Чи проводилася виїмка? Як вона проходила, хто був присутнім, як була оформлена виїмка, де протокол? 177

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Чи була зроблена явка з повинною або щи¬ росердне зізнання? Чи давалися пояснення? У тому числі перед відеокамерою? Чи було занесено до прото¬ колу, чи такий протокол складався? Як хто (свідок або підозрюваний) допиту¬ вався підзахисний? Чи всі показання записані вірно? Інші об¬ ставини допиту. Чи були очні ставки? Чи проводилося впізнання з участю клієнта предметів, живих осіб або осіб за фотогра¬ фіями? Чи ознайомився клієнт з протоколами, які оформляв слідчий? Чи були у клієнта зауваження до протоко¬ лу, але він не наважився їх зробити? Позиція затриманого щодо справи. Залежно від характеру справи перелік запитань може бути доповнений. Наявність таблиці скорочує час на з’ясування тих чи інших обставин справи. І звичайно, необхідно з’ясувати, чи немає обставин які виключають відповідальність, чи не був ексцес виконавця тощо. З’ясовуються також мотиви дій підзахисного. Під час першої бесіди необхідно дізнатись і про можливості відшкодування матеріальної шкоди потерпілому або державі, хто може внести заставу, чи є можливість оплати фахівців. Питання ці є важливими, і залежно від обставин вони можуть визначити подальшу долю справи. Слід погодитися із твердженням, що потрібно довіряти своєму клієнту і не обов’язково дошукуватись істини і ставати на позицію судді1. Адвокат повинен захищати, а не судити. Захисник при першій же зустрічі повинен роз’яснити затриманому його права та обговорити плани захисту. 1 Защита по уголовному делу, - М., 1998. - С. 14. 178

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Проте реальна практика вносить у ситуацію корективи. Якщо ви прийшли до слідчого ізолятору разом зі слідчим, який з нетерпінням чекає, коли побачення закінчиться, і він може приступити до першого допиту, і слідчий постійно відкриває двері й запитує, чи можна починати слідчу дію, то в такій обстановці не до таблиць. Тому залежно від ситуації можна діяти по-різному. Наприклад, не звертати увагу на слідчого і довести справу до кінця, з’ясувавши всі заплановані питання. Однак це вже з першої хвилини призводить до конфліктів зі слідчим, з яким ще тривалий час доведеться співпрацювати. Досвідчені адвокати завжди намагаються налагодити психо¬ логічний контакт зі слідчим, від якого багато що залежить. Наприклад, адвокат С.О. Островський завжди намагається «не заважати працювати слідчому, не вступати з ним у конфліктні ситуації». І хоч йому довелося «розвалити» не одну справу, слідчі ніколи не дорікали за це, і не робили дрібних перепон, які завжди є в їхньому арсеналі. Інша позиція - домовитися з клієнтом не давати пояснення на першому допиті, скориставшись правами підозрюваного або обвинуваченого (ст. 43,43і КПК України). Потім, після з’ясування всіх обставин можна змінити позицію і почати давати пояснення. Але слід бути обережним, щоб при допиті слідчий не «розкрутив» затриманого і не вмовив давати пояснення. Таку спробу він обов’язково робитиме. Тому завжди необхідно якнайшвидше визначитися з планами захисту: активного або пасивного, займати певну позицію чи не займати жодної. Особливо важливим є питання визнання вини повністю або частково, брати участь у слідчих діях або відмовитися від такої участі. «Питання вини - це кардинальне питання захисту, і якщо ви вже із самого початку слідства прийняли неправильне рішення, це може мати «фатальне» значення при розгляді справи в суді. Уже склався стійкий психологічний стереотип, завдяки якому судді більше довіряють показанням, які було дано із самого початку слідства, безпосередньо після затримання, особливо якщо вони містили визнання вини»1. 1 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 18. 179

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Клієнт повинен прийняти таке відповідальне рішення сам, одержавши відповідні консультації адвоката. Життєві ситуації не можуть бути наперед передбачені. Адвокат не повинен приймати за клієнта рішення про те, визнавати йому вину або ні. Але всі плюси і мінуси такого рішення адвокат повинен роз’яснити клієнту1. Особливо обережним треба бути з порадами про «визнання» своєї вини. Нерідко влаштовується відповідний «торг», при якому за визнання вини може бути змінено міру запобіжного заходу, виключено окремі пункти обвинувачення тощо. При цьому, як правило, немає жодних гарантій, що слідчий дотримає слова. Як хочеться рішуче засудити цю хибну, недопустиму, з погляду адвокатської етики, практики. Але коли від цього залежить, чи вийде клієнт на волю, або буде чекати тривалий час закінчення слідства в слідчому ізоляторі, мимоволі задумуєшся. Практиці відомі численні випадки, коли поради «визнати вину» або змінити свої пояснення погано закінчувалися для клієнта, а іноді й для адвоката. Приклад 24.(1) Адвокат порадив потерпілій у зґвалтуванні змінити свої пояснення в суді, запевняючи, що за це їй нічого не буде. У судовому засіданні суддя порушив кримінальну справу проти потерпілої. Тоді вона заявила, що це їй порадив зробити адвокат. У результаті було порушено кримінальну справу і проти адвоката. Приклад 2. Клієнтка звернулася за порадою до адвоката з питань стягнення купленого нею за валюту майна. Адвокат порадив подати заяву прокурору, вбачаючи в діях іншої сторони шахрайство. Усе скінчилося тим, що прокурор доручив порушити кримінальну справу щодо клієнтки, убачаючи в її діях незаконні валютні операції. Приклад 25. Слідчий запропонував обвинуваченому подати заяву про дачу ним хабара воєнкому, за що зобов’язався закрити провадження у справі про ухилення від сплати податків. Адвокат порадив погодитися на це. Після одержання заяви клієнт був заарештований. Новому адвокату (після заміни «порадника») коштувало великих зусиль добитися пом’якшення подальшої долі клієнта. 1 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 18. 180

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Приклад 26^ Адвокат порадив клієнтці А. у справі про ухилення від сплати податків визнати вину, стверджуючи, що це прискорить завершення слідства і передачу справи в суд, де до неї буде застосовано покарання у вигляді штрафу хоча в її діях не було складу злочину. Адвокат не помилився. До гр. А. було застосовано штраф, але ж до того вона визнана винною у вчиненні злочину. Подальші звернення її до суду в порядку нагляду результату не принесли. Так вона і залишилася з незаслуженою плямою в біографії. Приклад 27. Адвокат порадив клієнту визнати себе винним в одержанні хабара, за що обіцяв добитися у слідчого звільнення з- під варти. Клієнт мав сумніви, бо таких дій не вчиняв. Але доводи адвоката його переконали. Його звільнили з-під варти. Але в суді таке визнання обернулося обвинувальним вироком до позбавлення волі на 7 років. Верховним Судом України вирок було залишено в силі. Судді не повірили клієнту. З позиції адвокатської етики такий «торг» недопустимий. Замість реальної допомоги, адвокат допоміг обвинуваченню. Рекомендувати визнання вини, отже, надзвичайно важливий і делікатний аспект захисту, до якого слід підходити з особливою обережністю. Це позиція адвоката. А ось думка особи, яка пройшла через випробування камерою. «Запам’ятай - нічого і ні за яких обставин не розповідай ...»(міліціонерам — курсив мій. - Я.З.)1 Проте за певних обставин визнання вини може бути й ефектив¬ ним засобом захисту і забезпечення інтересів клієнта. При вирішенні цього питання слід у першу чергу мати на увазі одне з найголовніших правил адвоката - Ne nocere (не зашкодити) . За образним виразом А.Ф. Коні, «фарватер між Сціллою і Харибдою - обвинувачення і виправдання вузький і звивистий»2. І в цьому фарватері захисник не повинен рухатися в бік обвинувачення. Ось приклади: Приклад 28. Підприємець Н. був обвинувачений в ухиленні від сплати податків за ч. 2 ст. 148-2 КК України, заарештований, до нього було заявлено цивільний позов на велику суму. Захисник, ознайомившись з матеріалами та поясненнями клієнта, порадив 1 Кудін А.В. Книга про те, як вижити в тюрмі. - K., 2000. - С. 32. 2 А.Ф.Кони, Собр. соч., 1966, т. 1 С. 357 181

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії визнати вину частково та сплатити в цій частині збитки. Після цього підприємця було звільнено з-під варти. У судовому засіданні суд погодився з клієнтом і захисником, перекваліфікував дії підприємця на ч. 1 ст. 1482 КК України та застосував амністію. Приклад 29. Гр. М. підозрювали у вчиненні крадіжки. Його затримали, оформили «опір працівнику міліції» . Під час відбування адміністративного арешту з ним активно «працювали». Здобули певні докази. Адвокат добився від судді дозволу на побачення у зв’язку з необхідністю одержання відповідних пояснень для оскарження адміністративного стягнення. На побаченні Гр. М. заявив, що його били і вимагають взяти на себе декілька крадіжок, які сталися в районі і які він не вчиняв. У результаті активних дій адвоката гр. М. було звільнено. Свою вину він визнав частково щодо фактично вчиненої ним крадіжки (викрадені речі були у нього знайдені на квартирі при обшуку з понятими, у слідства були й інші докази його вини). За таких умов визнання вини в частині скоєної крадіжки було доцільним. Слідство визнало можливим не застосовувати запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а суд у подальшому застосував відстрочку виконання вироку (ст. 46і КК України). Про інші крадіжки, які інкримінувалися гр. М. під час відбування адміністративного арешту, більше не згадували. Трапляються ситуації, коли обвинувачений визнає себе винуватим, а захисник таким його не вважає. Чи діє він у цьому разі всупереч інтересам підзахисного ? Ось уривок із захисної промови адвоката: «Віктор С. (неповнолітній), чий захист мені доручено, хотів би, щоб його визнали винним. Він доклав до цього чимало зусиль. Він намагався приховати справжнього винуватця. А я, захисник Віктора, дію проти його волі і проти того, що він вважає своїми інтересами, перешкоджаю його бажанням. Чи маю я на це право? Адже я дію всупереч його бажанням і не маючи на те його згоди. Чи вправі я так діяти? »1 На це запитання важко дати однозначну відповідь. 1 Ю.И.Стецовский. Адвокат в уголовном судопроизводстве. Москва - 1972.С.51. 182

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 2. Правові можливості захисника під час досудового слідства Робота адвоката істотно різниться на досудовому слідстві і в суді. На початку досудового слідства адвокат володіє мінімумом знання про обвинувачення: тільки те, що він знає із пред’явленого його клієнту обвинувачення та постанови про порушення кримі¬ нальної справи. Цих матеріалів явно недостатньо щоб виробити безпомилкову лінію захисту. До того ж слідчі не все, що є в їхньому розпорядженні, пред’являють обвинуваченому. Адже в кінці досудового слідства вони мають можливість пере пред’явити обвинувачення, збільшити або зменшити його обсяг. Про забезпечення прав затриманого і тактику слідства Посадові особи, які ведуть слідство, зобов’язані в силу закону забезпечувати дотримання прав затриманого і обвинуваченого. Тому вважалося, що захист прав обвинуваченого здійснює не тільки адвокат, а й прокурор, слідчий. Дійсно, усі органи, від яких тією чи іншою мірою залежить доля обвинуваченого (орган дізнання, слідчий, прокурор, суд), повинні не лише виконувати свою безпосередню справу, а й не порушувати реальне здійснення обвинуваченим своїх прав і законних інтересів. Ґрунтується така позиція на обов’язку об’єктивного дослідження обставин справи та виявлення як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також обставин, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність. Але це все-таки не захист1. Проблема ця донині є предметом теоретичних спорів і я не претендую ні на глибоке її теоретичне осмислення, ні на її остаточне розв’язання. Можна тільки приєднатися до певної позиції. Розв’язання цієї проблеми примикає до конституційного принципу змагальності сторін. «У найбільш «екстремальній» галузі судочинства - кримінальній, де вирішуються питання злочину і покарання, свободи, а підчас і самого життя особи, звинуваченої у вчиненні злочину, - істина є результат дослідження злочину з двох 1 Автор змушений уточнити свою позицію, оскільки раніше він не оспорював позиції авторів, які вважають, що особи які ведуть розслідування справи, одночасно виконують і певні функції захисту обвинуваченого. Формальне покладання такого обов’язку є ні чим іншим, як тим фіговим листочком, яким прикривається сутність досудового слідства як слідства інквізиційного. 183

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії протилежних позицій: кримінального переслідування і захисту від нього»1. У зв’язку з цим заслуговує на увагу позиція, викладена в УПК РФ 2001 р. «Функції обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи відокремлені одна від одної і не можуть бути покладені на один і той же орган або на одну і ту ж посадову особу» (ст. 15). В основному на таких позиціях ґрунтуються і норми проекту КПК (ст. 16, 20). Однак не можна не побачити, що принцип змагальності в проекті КПК розуміється надмірно вузько. Його поширюють тільки на судовий розгляд. Тоді слід би було вказати, що правову оцінку обставинам справи повинен давати тільки прокурор і суд, а не слідчий і орган дізнання. І все-таки принцип змагальності має би бути наскрізним і стосуватися (як у будь-якій цивілізованій державі) не тільки судового розгляду, але й досудового слідства. Більше того, принцип змагальності та обов’язок вислухати другу сторону є універсальним принципом правосуддя. Він існує незалежно від того, чи його зафіксовано в процесуальних кодексах, чи ні. Але значна частина суддів (за результатами окремих дослід¬ жень більше половини) продовжують розцінювати свою діяльність з відправлення правосуддя з позицій, що суд є органом боротьби зі злочинністю. Таку установку суддям диктує інквізиційна форма досудового слідства, яка і зумовлює обвинувальний ухил наших судів. Стаття 20 Проекту КПК в принципі правильно визначає роль суду та його місце в кримінальному процесі. «Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків і здійснення наданих їм прав» (п. 8 ст. 20). У Російській Федерації визнали необхідним підкреслити ці обставини і записали, що «суд не є органом кримінального переслідування, не виступає на стороні обвинувачення або стороні захисту» (ст. 15 УПК РФ). Слід звернути увагу на те, що в УПК РФ більш послідовно вирішено питання змагальності та ролі і місця суду. Так, в УПК РФ передбачено, що додатком до обвинувального висновку є список 1 Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. -М.,2003.-С.5. 184

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі осіб, які підлягають виклику до суду як зі сторони обвинувачення, так і захисту (ст. 220 УПК РФ). Для забезпечення цієї норми слідчий при ознайомленні обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи в порядку ст. 217 УПК РФ з’ясовує у них, які свідки, експерти та фахівці підлягають виклику в судове засідання для допиту і підтвердження позиції сторони захисту. У проекті КПК такої норми не передбачено. У процесуальному законодавстві послідовно проводиться лінія на виключення суду із числа суб’єктів криміналістики. У Російській Федерації ст. 246 УПК РФ 2001 р. позбавила суд «свободи» з важливого питання: повна або часткова відмова державного обвинувача від обвинувачення під час судового розгляду зобов’язує суд припинити кримінальну справу або кримінальне переслідування повністю або у відповідній частині. У ст. 367 проекту КПК України передбачено, що суд закриває провадження у справі в разі відмови прокурора від обвинувачення, якщо потерпілий чи його законний представник не підтримують обвинувачення. Отже, у системі криміналістичної тактики можна виділити дві самостійні підсистеми: тактика кримінального переслідування і тактика адвокатська (тактика професійного захисту від підозри або обвинувачення у вчиненні злочину як на досудовому слідстві, так і в суді). Ці дві підсистеми становлять систему кримінального судочинства: а) кримінального переслідування; б) захисту від нього. Такий підхід відображає загальну тенденцію розвитку наук - системний підхід до вивчення певного об’єкта. Системний підхід (принцип цілісності) полягає у вимозі вивчати кожне явище не тільки як самостійну систему, але й як підсистему якоїсь більшої системи. Тому кримінальне переслідування є невіддільним від захисту від нього, це дві сторони однієї медалі1. Порада захиснику: Усі ці теоретичні викладки мають практич¬ ний бік. Захисник повинен усвідомлювати, що з моменту вступу у справу він разом із підзахисним є суб’єктом протиборства. Усі компроміси, домовленості, уступки слідства, або навпаки, жорстка 1 Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. .8-9. 185

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії позиція слідчого, прокурора - усе це тактика, усе це тактичні прийоми, розраховані на досягнення обвинуваченням своїх цілей. Можливості захисника при обранні тактичних прийомів захисту проти дій слідства є обмеженими, але вони є. Зокрема, упродовж досудового слідства та після ознайомлення з матеріалами справи захисник та обвинувачений мають право заявляти клопотання про доповнення судового розслідування, зміну кваліфікації тощо (тобто перелік клопотань не є вичерпним). Отже, захисник не позбавлений права заявити і клопотання про внесення до списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання для допиту та підтвердження позиції сторони захисту. При цьому доцільність такого виклику слід продумати з точки зору тактики захисту. Адже клопотання про виклик певних свідків, може спонукати слідчого на передопит тих чи інших свідків з метою «закріпити» позицію обвинувачення. Адвокат повинен усвідомлювати для себе, що його лінія поведінки та прийоми вчинення тих чи інших дій випливають з діяльності в умовах протиборства, конфліктності інтересів. Наявність елементу конфліктності викликає необхідність обрати найбільш ефективні прийоми досягнення цілей. Це і є тактика. Кожна слідча дія, чи то допит, чи обшук, чи інша дія повинна мати продуману протидію (пасивну чи активну) з боку захисту із використанням тих можливостей, які є дозволеними і доступними для захисника та його підзахисного. Більше того, кримінальне переслідування допускає і «нечесні» прийоми - оперативно-розшукову діяльність, у процесі якої нерідко порушуються або обмежуються права людини. І частина матеріалів, одержаних у такий спосіб, можуть бути використані як доказ. Для досягнення мети слідчі використовують прийоми, які несуть у собі елементи обману (ілюзії, легенди), створення перебільшеного уявлення про ті чи інші обставини, логічні пастки. Непідготовлена людина не зможе захищатися проти цих прийомів без захисника. Наприклад, при проведенні допитів використовуються спе¬ ціальні методики, тобто системи принципів, правил, методів і прийомів для отримання від допитуваного правдивих, достовірних даних у повному обсязі його поінформованості, про обставини, 186

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі що мають значення у справі, а також відомостей, необхідних для перевірки достовірності цих показань1. До прийомів, які вико¬ ристовуються слідчими, можна віднести такі, як шифрування мети допиту, створення перебільшеного уявлення у допитуваного про обсяг зібраних слідчим доказів, приховання істинної поінфор¬ мованості, використання асоціативних зв’язків тощо. Допитуваному начебто випадково демонструють предмети, які викликають у нього асоціації, пов’язані зі злочином. Інколи демонструються предмети-аналоги, наприклад ніж, схожий на знаряддя вбивства, річ, схожа на вкрадену. Або ж слідчий повідомляє допитуваній особі про вчинення у певному місці злочину і ставить допитуваному запитання, чи не був він на місці цього злочину. Отримавши негативну відповідь, запитує, де він був у цей час. Вважається, що невинуватий і непричетний до названого слідчим злочину як правило, називає місце дійсного свого перебування, а причетний до іншого злочину спробує приховати і факт свого перебування на місці вчиненого ним злочину, оскільки ще немає відомостей про поінформованість про це слідчого. Після цього слідчий може рішуче пред’явити доказ, що підтверджує факт перебування допитуваного на місці злочину і, проявляючи психологічний тиск, вимагати більше не брехати, а говорити правду і тільки правду. Не будучи готовим до такого розвитку подій, допитуваний може переоцінити ступінь поінфор¬ мованості слідчого і дійсно розказати все, що він знає по справі. Застосування вказаних прийомів, на думку фахівців права, не суперечить кримінально-процесуальному закону2. В одній зі справ слідство відчувало брак доказів. Співучасники з місця злочину втекли. До затриманого застосували жорсткі силові методи, і він написав явку з повинною. Його відвели в камеру, де «випадково» в одного із співкамерників виявився мобільний телефон. Затриманий скористався ним і в такий спосіб навів на своїх співучасників. Вони навіть не усвідомлювали, що за допомогою 1 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.,- 2002. - С. 461. 2 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.,- 2002. - С. 463. 187

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії мобільного телефону можна встановити навіть орієнтовне місце знаходження особи. Оперативники продовжили гру з мобільним телефоном, а пізніше успішно закріпили одержану інформацію на допитах і очних ставках. Бажання одержати викривальні докази або ж визнання своєї вини на практиці нерідко переходить за ту межу, яка дозволена. Застосування погроз (напр., заарештувати допитуваного, погіршити його режим, розголосити відомості, які допитуваний бажає зберегти в таємниці), обману, шантажу, фізичного насильства ще залишається в арсеналі слідства. Від слідчого вимагають результат. Начальство нагадує: «робіть усе можливе, але злочин має бути розкритий. Ми не обмежуємо вас, робіть і неможливе». І роблять. Хай це окремі, виняткові випадки, але вони є. Захисник повинен зробити все, щоб таких незаконних методів слідства не допустити. У гучній справі з обвинувачення 3. допитували свідка обвину¬ вачення, який відбував вирок. Свідок замість пояснення звернувся до судді з питанням, чому його ще не випустили з тюрми. Адже прокурор, який його допитував обіцяв йому звільнення, якщо він дасть викривальні свідчення. Потім свідок заявив: Ой, що я говорю. Мені треба адвоката. Усі присутні, за винятком прокурора, одержали моральне задоволення від такого виступу. Але цей виступ указує і на прийоми слідства, до яких може вдатися слідство. Приклад: Слідчий викликав гр. М. на допит як свідка на 9 год. Вона змушена була прийти з немовлям, оскільки його не було на кого залишити. Слідчий змусив її чекати в коридорі, де не було можливості навіть сісти. Змучена чеканням жінка звернулася в кабінет слідчого, який вийшов. їй сказали чекати. Розрахунок слідчого був на те, що змучена багатогодинним очікуванням жінка буде готова дати викривальні показання у справі, щоб якнайшвид¬ ше звільнитись і піти додому. Етичні вимоги до тактичних прийомів слідчого, адвоката в роботах по судовій етиці завжди проголошуються. Але практика знає численні випадки як з боку слідчого, так і з боку адвоката підходу до права, як до «факультету непотрібних речей» - науки про формальності, папірці, процедури»1. Це «вічна» проблема правосуддя. 1 Домбровский Ю. Факультет ненужньїх вещей. - М., 1989. - С. 87. 188

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Слід мати на увазі, що адвоката можуть чекати труднощі і з боку клієнта. Нерідко у затриманих або заарештованих можна спостерігати так званий «стокгольмський синдром», коли, відчуваючи свою повну залежність від слідчого, і розраховуючи на його обіцянку на звільнення з-під варти, підзахисний з недовірою ставиться до порад захисника, віддаючи перевагу словам слідчого. Приклад: У справі Б., яка перебувала під вартою, захисник рекомендував бути обережним при дачі пояснень і вважав за доцільне краще утриматися від їхньої дачі. Підзахисна запевняла, що вона, не відчуваючи вини за собою, буде давати пояснення. «А Вас я прошу не суперечте слідчому. Він добрий, і не хоче мені біди», — заявила адвокату обвинувачена. Це говорилося про слідчого, який до Б., уже немолодої жінки, виніс постанову про її арешт. Захисник проявив терпіння. Після закінчення допиту попросив протокол для ознайомлення і вголос зачитав його. Слідчий не тільки на свій лад сформулював пояснення, але і вжив терміни та слова, яких Б. не знала і не розуміла їхнього значення. Тільки тоді обвинувачена зрозуміла «доброту» слідчого. «Іване Юрійовичу, я навіть тих слів не знаю, які ви тут написали», - звернулася Б. до слідчого. У подальшому суд за заявою захисника скасував арешт Б., а при розгляді справи в суді першої інстанції її дії були перекваліфіковані на іншу статтю і до неї застосовано амністію. Результату вдалося досягти у зв’язку з тим, що слідчий необачно і занадто явно намагався «натягнути» те, чого обвинувачена навіть не говорила. Зрозуміло, що захисник читав текст допиту відповід¬ ним чином, акцентуючи увагу підзахисної на цих моментах і незнайомих словах1. У даному випадку слідчий спочатку досяг успіху, вступивши у психологічний контакт з обвинуваченою та завоювавши у неї довіру. Але допустив промах, яким скористався адвокат. Отже, адвокат має бути не тільки добре обізнаний у професійних обов’язках і можливостях посадових осіб і органів дізнання, щоб не дати їм перетворити кримінальний процес на свавілля. Адвокат повинен усвідомлювати, що за довіру у свого клієнта йому потрібно боротися 1 3 архіву автора. 189

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії зі слідчим, прокурором. І що слідчий обов’язково зробить спробу завоювати довіру вашого клієнта та посіяти сумнів щодо адвоката (беручи до уваги вашу компетентність, чи з інших підстав). Знання захисником можливостей і обов’язків відповідних органів і посадових осіб дозволяє йому вільно орієнтуватись у процесі розслідування кримінальної справи, точно сформулювати свою правову позицію та втілювати її в життя. Громадянин, якого обвинувачено у вчиненні злочину, а так само підозрюваний і затриманий наділені комплексом прав. Роз’яснення цих прав само по собі не є достатнім для захисту. Знання обвинуваченим своїх прав не виключає потребу у захис¬ никові, оскільки саме він може вільно оперувати можливостями, які надають ці права, та певними процесуальними повноваженнями, що дозволяють йому «включати» ті чи інші захисні механізми: написати скаргу прокурору, оскаржити відмову в суд, подати заяву до Європейського суду з прав людини. Тому обвинуваченому потрібен захисник, який, крім усього іншого, ще є чи не єдиним зв’язком із навколишнім світом, якщо обвинувачений заарештований. Робота адвоката на попередньому слідстві може бути розпочата і значно раніше, ніж він допущений до участі у справі. Нерідко до адвоката підходить за консультацією особа, яка вже допитувалась або буде допитуватись як свідок. Із бесіди з нею стає зрозумілим, що порушення справи щодо неї - питання часу. Тут не йдеться про те, наскільки можливою і допустимою з боку адвоката є така консультація. У адвокатів старшого покоління щодо цього існують певні перестороги. Проте нинішня практика слідства знає багато випадків, коли справа була порушена «за фактом», майбутні обвинувачені протягом 2-5 років неодноразово викликалися і допитувались як свідки, а потім, через 3-5 років їм пред’являлось обвинувачення. Адже слідство кілька років збирає докази в порушеній «за фактом» справі, добре знаючи, хто буде обвинуваченим, якого протягом тривалого часу допитують як свідка. Адвокат вправі порадити клієнту, як йому поводити себе на допитах, хоч він сам не може брати участь у такій слідчій дії. Можна зробити і подальший крок. Піти з таким клієнтом до слідчого і почекати за 190

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі дверима. Але за нинішніх систем пропускного режиму зробити це непросто, а іноді й неможливо. Так що почекати «за дверима» не завжди вдається. Стаття 45 проекту КПК, за якою особа визнається підозрюваною з моменту порушення провадження в кримінальній справі, знімає цю проблему. Зауважимо, що проект нового КПК (ч. З ст. 252 КПК) в одному з варіантів передбачав право свідка запросити до участі в допиті адвоката для надання правової допомоги. Адвокат у такому допиті не вправі ставити свідку запитання, але вправі надавати поради свідку щодо його законних прав і свобод, робити заяви з приводу їхніх порушень. Зазначені заяви підлягають внесенню до протоколу допиту свідка. Така норма є надзвичайно важливою з позиції права кожного на правову допомогу. Відповідно до ст. 69 КПК особа може відмовитися давати показання як свідок, якщо своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину. Незважаючи на дещо незграбне формулювання «яка своїми показаннями викривала б себе», стаття підтверджує право свідка відмовитися давати показання щодо себе і своїх родичів. Було б простіше і точніше перенести в КПК визначення, яке міститься в статті 63 Конституції України. У всякому разі слід визнати, що особа, щодо якої порушили кримінальну справу і, не пред’явивши обвинувачення, намагаються допитати її як свідка, може не давати пояснення. У багатьох випадках відмова вступати в контакт зі слідчим, звуження до мінімуму інформації про себе (включаючи і запитання, які стосуються загальних відомостей про особу, відмова від підпису будь-яких документів, відмова надати зразки підписів) є ефективним засобом, особливо у випадку затримання та арешту. Іноді це єдино правильна відповідь на неправомірні дії слідства. Ст. 76 проекту КПК України передбачає можливість для свідка відмовитися від дачі показань, якщо особа своїми показаннями викривала б у вчиненні злочину себе чи близьких родичів. Важливим є і право, передбачене ч. 6 п. З статті 76 проекту КПК про право свідка на правову допомогу адвоката чи іншого фахівця в галузі права. Така позиція проекту КПК розширює можливості надання правової допомоги адвокатами. Присутність адвоката 191

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії при допиті виключає одержання показань від свідка за допомогою незаконних методів. Адвокат має право на конфіденпійне побачення із затриманим або заарештованим до першого допиту, а після першого допиту - такі ж побачення без обмеження їхньої кількості й тривалості. Що таке «побачення без обмеження їхньої кількості й тривалості», закон не розшифровує. Зокрема, практично неможливо зустрітися з підзахисним в СІЗО у вихідні та святкові дні. Тепер про «конфіденційність» побачення. У середовищі адвокатів вважається загальновизнаним, що в кабінетах СІЗО, де відбуваються побачення, є підслуховуючі прилади та інша апаратура. Перевіряти, чи це дійсно так шляхом певних тестів, не рекомендується. Краще мати на увазі таку можливість, вживши певних запобіжних заходів, наприклад, написавши записку, яку підзахисний може прочитати. Взагалі, давати затриманому або заарештованому рекомендації, або поради з досвіду тих життєвих правил, що діють на волі, наприклад, «не вір, не бійся, не проси», треба обережно. Щоб не зашкодити. Приклад ЗО. В одному із СІЗО захисник, підозрюючи, що їх прослуховують, написав записку підзахисному та просив її прочитати. При цьому виключив світло в камері. У результаті в камері стало напівтемно. Одразу в камері зазвучав голос з вимогою включити світло. Із цього було зроблено припущення, що їх не тільки прослуховували, але й здійснювався візуальний контроль. Тривалість побачення обмежується робочим асом працівників СІЗО ( з 9.00 до 17.30). У багатьох СІЗО встановлюють порядок, за яким з 9.00 і до 13.00 проводяться слідчі дії, а адвокати можуть зустрітись з підзахисним тільки після обіду. До того ж слід зважати, що встановлюється «жива черга» на вільні кабінети для побачень і треба чекати годину дві, поки підзахисного приведуть на побачення. По-різному вирішується і порядок допуску адвоката. В одних випадках вимагають лист від слідчого про дозвіл на побачення (що законом для захисника не передбачено), в інших потрібно пред’явити посвідчення особи та заяву з печаткою адвокатського об’єднання на побачення, на якій відповідний відділ робить відмітку про камеру, у якій перебуває підзахисний. Після цього заповнюється картка 192

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі на особу, з якою просять організувати побачення. У проекті КПК передбачено, що підставою для допуску захисника є постанова слідчого або ухвала суду про допуск адвоката до участі у справі. Це зніме непорозуміння, які ще іноді трапляються. Як правило, диктофон, ноутбук, і, звичайно, мобільний телефон взяти із собою не дозволяють. Хоч диктофон і ноутбук - це ті технічні засоби, якими вправі користуватися адвокат (з дозволу слідчого). Але тільки в окремих, виняткових випадках удавалося одержати такий дозвіл. Ст. 55 проекту КПК розширює можливості захисника і передбачає, що при проведенні слідчих дій він може застосовувати технічні засоби, якщо цим не порушуються права інших учасників кримінального провадження. Тобто вже не ставиться вимога одержувати дозвіл у кожному випадку. Натомість слідчий вправі заборонити захиснику застосовувати технічні засоби при виконанні окремої слідчої дії, про що виноситься мотивована постанова. Якщо слідчий направив у СІЗО повідомлення про допуск адвоката до участі у справі, йому окремого дозволу на побачення непотрібно. Перепони в побаченні з боку керівництва СІЗО в цьому випадку є незаконними. Якщо ж вони вчиняються, то, як правило, за вказівкою слідчого. У справі Т. слідство вела Генеральна прокуратура України. Слідчий дав указівку в СІЗО допускати захисників тільки за його спеціальним дозволом у кожному окремому випадку. Скарга на дії слідчого не допомогла. Тому захисник змушений був звернутися до суду зі скаргою на дії посадових осіб СІЗО. І тільки за допомогою суду вдалося забезпечити побачення без установлених слідчим обмежень1. Про адвокатську таємницю Гарантії конфіденційності є невід’ємною частиною адвокатської діяльності, на що вказує і Кодекс поведінки юристів Європейсь¬ кого співтовариства, прийнятий ще 28 грудня 1988 р. В Україні адвокатська таємниця оберігається законом. Передбачено кримінальну відповідальність за втручання у діяльність адвоката. 1 3 архіву автора. 193

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії На практиці зустрічаються факти грубого порушення прав адвоката, а добитися від прокуратури порушення кримінальної справи в цих випадках дуже важко. Так, слідчий М. та співробітники одного із СІЗО провели обшук адвоката, вилучили у нього деякі документи з адвокатського досьє. У відповідь на зауваження адвоката, що дії слідчого незаконні, той зухвало відповів, що одержаний позитивний результат буде виправданням його дій. Незважаючи на скаргу адвоката і звернення Президента Спілки адвокатів з цього приводу до Генеральної прокуратури, у порушенні кримінальної справи було відмовлено. Публікація про цей випадок мала такі наслідки: слідчий звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди, і журналу, який опублікував листа Президента Спілки адвокатів, і адвокатам журналу «Адвокат» коштувало неабияких зусиль, щоб захиститися від цих вимог1. Генетична єдність російського та українського законодавства дозволяє робити висновки щодо можливої реакції українських силових структур в аналогічних до російських ситуаціях. Тому приклади з російського досвіду заслуговують на увагу. У гучній справі Михайла Ходорковського у адвоката Ольги Артюхової вилучили, шляхом обшуку, записку, яка, на думку силових структур, містила складену Ходорковським «інструкцію з протидії слідству шляхом впливу на учасників кримінального процесу, які перебувають на свободі». Одразу ж Головне управління Міністерства юстиції РФ по м. Москві направило подання про припинення статусу адвоката. Знайомство із запискою показує, що вона містить плани із захисту, які «потрібно відпрацювати», і висновки, до яких адвокат з клієнтом дійшли в результаті аналізу ситуації. Відповідний дисциплінарний орган адвокатури Росії відхилив подання про позбавлення О. Артюхової адвокатського статусу та виступив з публічною заявою, у якій засуджувалися дії «влади». В аналогічній справі в Україні і за подібної ситуації можна очікувати таку ж реакцію українських силових структур. На відміну від Росії, де адвокатура добре організована і готова себе захищати, в Україні поки що немає такої єдності. 1 3 архіву автора. 194

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Обшуки були проведені і в офісах адвокатів, вилучені доку¬ менти, комп’ютери, зірвані двері, проломлена стінка. Отже, адвокат, який бере участь у «резонансній справі», повинен бути готовим до подібних дій «влади» і не дуже покладатися на гарантії «адвокатської таємниці». Відсутність «позитивного» результату при подібному обшукові ускладнює ситуацію для влади і відкриває адвокату можливості для оскарження їхніх дій та стягнення збитків, моральної шкоди тощо. Безплідність звернень про порушення кримінальної справи за ст. 397 КК України «Втручання в діяльність захисника або представника особи» засвідчує і публікація в газеті «Юридическая практика». Адвокати юридичної фірми, де був проведений незаконний, на їхню думку, обшук зверталися з відповідною заявою до прокурора, але в порушенні кримінальної справи їм було відмовлено1. Це типова ситуація. Звичайно, якщо адвокати не згодні з рішенням прокурора про відмову в порушенні кри¬ мінальної справи, то вони з принципових міркувань, повинні йти до кінця і оскаржувати постанову прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи до суду, і далі «до упору». Приклад 31: Адвоката Г., який їхав у власному автомобілі в З години ночі, затримали працівники міліції і звинуватили його в тому, що він перебуває в нетверезому стані. Лікар, який його обстежував, підтвердив цю обставину відповідним актом. При обстеженні у адвоката не взяли пробу крові на алкоголь. Адвокат був оштрафований. Однак ще до засідання суду адвокат оскаржив дії лікаря, який порушив відповідні інструкції. У результаті акт лікаря був визнаний помилковим і суду довелося переглянути своє рішення щодо застосування штрафу. У даному випадку адвокат Г. діяв з принципових міркувань, щоб продемонструвати, що людина, яка знає свої права, може захистити себе2. Це потрібно хоча б для того, щоб виробити у правоохоронних органів відповідний рефлекс, відчуття перестороги: «Це адвокат. Краще з ним не зв’язуватись, так як затаскає по судах». Звичайно, звертаючись до судів, адвокат повинен мати бездоганну за 1 Елизаров Н., Кузяев О. Силовой орган всегда прав?// Юрид. Практика. - 2004.- № 5. 2 3 архіву автора. 195

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії своїм правовим змістом позицію і не судитися заради того, щоб судитися. З огляду на небажання прокурорів порушувати кримінальні справи у випадках втручання в діяльність адвокатів заслуговує на увагу пропозиція про надання права порушити таку справу і направити її для проведення розслідування Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. 3. Дещо про стратегію і тактику адвоката на досудовому слідстві Приступивши до виконання обов’язків захисника, адвокат намагається одержати якнайбільше даних про обставини справи, критично їх осмислити та розробити тактику і стратегію на досудовому слідстві. Оскільки при вступі у справу адвокат може ознайомитися тільки з постановою про порушення кримінальної справи та пред’явленим обвинуваченням, можливості адвоката в цьому напрямі незначні. Нерідко адвокат з метою одержання додаткових даних вступає в різні переговори зі слідчим, подає до суду скаргу на порушення кримінальної справи, пише скарги на дії слідчого всього лише для того, щоб одержати додаткову інформацію. І, звичайно, певним джерелом інформації на цьому етапі є сам підзахисний. Але потрібно усвідомлювати, що він не поспішає ділитися всією інформацією, яку він має, навіть з адвокатом. Отже, на підставі обмеженої і далеко неповної інформації адвокат змушений розробляти плани і тактику захисту. Протягом усього досудового слідства до цих планів вносяться корективи, але очевидно, що є кроки, які вирішальні для всього досудового слідства. Можна визнати вину і після цього повертатися назад і змінювати свою позицію практично неможливо. Так само можна дати ґрунтовні пояснення при першому допиті після пред’явлення обвинувачення, але в под^рьшому відмова дати показання вже виявиться неефективною і буде, як правило, тільки на користь слідчому. Обираючи стратегію, залежно від наявної, але неповної для адвоката інформації адвокат ставить перед собою певну мету: 196

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі припинення справи у зв’язку з відсутністю події злочини, складу злочину, вилучення окремих епізодів обвинувачення зі справи, уникнення ролі організатора і лідера («паровоза») у справі, заміну слідчого тощо1. Тактичні засоби підпорядковуються обраній стратегії та визначають доцільність застосування тих чи інших клопотань, які подає на досудовому слідстві адвокат. Отже, при розслідуванні кримінальної справи йде протиборство двох тактик: тактики кримінального переслідування з боку слідства і захисту від цього переслідування. У сукупності це - єдине ціле, і не так вже важливо, як це називати: «криміналістичною адвокатологією» та «прокурорською тактикою»2, або «використанням положень криміналістики захисником та обвинувачем»3. Але потрібно усвідомлювати, що в українському кримінальному процесі досудове слідство має інквізиційний характер, принцип змагальності на цьому етапі значно обмежений, і адвокат і слідчий перебувають в не рівному становищі. Це накладає свій відбиток у першу чергу на взаємовідносини адвоката та його клієнта, який далеко не завжди розуміє і усвідомлює ситуацію. Дуже часто вичікувальну обережну позицію адвоката підзахисний сприймає як бездіяльність, вимагає активних дій, і на цьому ґрунті зростає його незадоволення захисником. Особа, яка притягається до кримінальної відпо¬ відальності, найбільшу помилку робить тоді, коли відмовляється від послуг адвоката і бажає захищати себе сама. Навіть якщо ця особа - кваліфікований фахівець права. Звідси в адвокатському середовищі і вираз: «У того, хто сам собі адвокат, клієнт - дурень». Для ефективного захисту потрібна певна відстороненість від участі в конфлікті, щоб можна було подивитися на цей конфлікти з боку. Такою особою є захисник-професіонал. Зрозуміло, що тактика захисту має ситуаційний характер. Але основним принципом є правило: «не нашкодь». Д.П. Фіолевський наводить випадок, коли 1 Див.: Д.П.Фіолевський. Адвокатура. - К., 2006. - С. 219. 2 Баев М.О., Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2005. - С. 137. 3 Белкин Р.С. Криминалистика: проблеми сегодняшнего дня. - М., 2001, - С. 81. 197

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії адвокат провів неабияку роботу з підзахисним, якого готували на роль лідера, яким насправді він у тій груповій справі не був. Було розроблено стратегічне завдання - мінімізувати роль К. у групі, звести її нанівець. Під час допиту адвокат та його підзахисний дотримувалися напрацьованої схеми. Приклад 32. «Коли допит було майже закінчено і залишався один невеличкий епізод, з якого випливало, що ініціатором його скоєння виявився наймолодший учасник групи чотирнадцяти¬ річний С., адвокат, бажаючи акцентувати увагу на цій обставині, що дещо послаблювала тезу про незаперечне лідерство К., запитав у останнього: «Це єдиний випадок, коли ініціатором виявився С., чи може ще були такі випадки? » На що К., не довго думаючи, відповів: «Та який він там ініціатор, він без мене і пискнути не міг». Слідчий єхидно посміхнувся і дослівно записав сказане К. На цьому можна було ставити крапку. Усе, що було зроблено до цього, пішло прахом через одне непродумане запитання адвоката»1. Враховуючи інквізиційний характер досудового слідства, його націленість за будь-яких обставин довести вину обвинуваченого, адвокат завжди повинен добре продумати, чи буде доцільним заявляти клопотання, спрямовані на допит свідків, які можуть дати виправдувальні показання щодо підзахисного, або полегшити його становище. У адвоката повинна бути впевненість, що слідчий не спробує знецінити ці докази. У літературі неодноразово вказувалося на випадки, коли слідчі, скориставшись тим, що перед ними «розкрили» корисних свідків, вживали заходів до дезавуації їхніх показань, або рекомендували таким свідкам утриматись від свідчень... Д.П. Фіолевський наводить приклад, коли на прохання адвоката допитати неповнолітніх свідків, які могли пролити нове світло на роль обвинуваченого у справі, замість цього слідчий переговорив з батьками підлітків і порадив батькам не вплутувати дітей у справу, оскільки це може погано для них скінчитися. Потім слідчий склав протокол, згідно з яким підлітки заявили, що нічого стосовно справи їм невідомо. Підлітки були викликані до суду і, незважаючи на присутність батьків, затравлено озиралися на 1 Фіолевський Д.П. Адвокатура. - К., 2006. - С. 222. 198

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі дільничного уповноваженого, який сидів у залі. За клопотанням адвоката суд видалив останнього із залу, і лише тоді підлітки дали правдиві й корисні для справи показання1. Д.П. Фіолевський правильно зауважує, що більш досвідчений адвокат, не став би заявляти клопотання слідчому, а викликав би цих свідків для допиту прямо в суді. У більшості випадків слідчий діє однобічно, він не зацікавлений в об’єктивному розгляді справи, не допомагає і звернення до прокурора та посилання на ст. 22 КПК. Принциповим є і питання про позицію, згідно з якою адвокат може захищати тільки законні інтереси свого підзахисного. Для практикуючих адвокатів це питання не стоїть. Законні чи незаконні інтереси - визначено буде вироком суду. Адвокат може керуватися принципом, який сформулював відомий юрист і письменник Ерл Гарднер: «...адвокат, якщо він береться за справу, завжди повинен виходити з того, що людина, яка викладає версію, протилежну версії його клієнта, м’яко кажучи, викривляє факти»2. Отже, для адвоката діє інший принцип: він повинен вести захист тільки законними засобами. Якщо він переходить цю межу, то, як правило, це мінус для клієнта. Найкращий захист - це захист законом і полягає в тому, що у випадку, якщо захисник знайшов юридично правильне положення, воно обов’язкове для суддів. Це положення розроблено багато років тому П. Сергеїчем3. І це не просто обов’язок обґрунтовувати кожне клопотання, заяву посиланнями на відповідний закон, адже захисник повинен знати не тільки букву закону, але сам дух його. Закон, якщо він працює, перебуває в постійній вібрації, кожне судове рішення вносить свій нюанс в його застосування. І адвокат повинен відчувати це, і не тільки в кримінальному процесі. Знаменитий французький адвокат XIX ст. Шед Ест Анж якось зауважив: «Для того щоб знати і розуміти закон, чи достатньо знати його текст? Потрібно проникнути в його розум, відшукуючи джерело, і за допомогою філософського принципу, який дав йому життя, відкривати всі положення, які він допускає. Тільки таким шляхом ви знайдете 1 Фіолевський Д.П. Адвокатура. - К., 2006. - С. 239. 2 Гарднер Зрл Стенли. Третий ключ // Мумия блондинки. - М., 1993. - С. 34. 3 См. Сергеич П. Уголовная защита. Практические заметки. - СПб., 1913. - С. 38* 199

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії справжній смисл усякого законоположення і визначите його обсяг і межі»1. 4. Участь захисника в допиті Згадки про допит як засіб доказування можна зустріти в старовинних джерелах, починаючи від Біблії, Махабхарати, Корану, законів Ману, «законів дванадцяти таблиць». Суть допиту полягає в одержанні вербальної інформації, щодо предмета судового слідства та інщих питань, які становлять для слідчого, органу дізнання, прокурора певний інтерес. У криміналістиці розглядають тактику допиту в умовах відсутності конфлікту (особа, що допитується володіє інформацією і бажає її надати), а також в умовах протиборства - коли особа володіє інформацією і не бажає її надати, або особа не володіє інформацією, але слідчий помилково вважає , що ця особа навмисно приховує таку інформацію. Стаття 75 УПК РФ принципово вирішила питання про те, що показання підозрюваного, обвинуваченого, дані в ході досудового слідства в кримінальній справі за відсутності захисника, вклю¬ чаючи випадки відмови від захисника, і не підтверджені підозрю¬ ваним, обвинуваченим у суді, є недопустимим доказом. Ця принципова новела дає можливість звести до мінімуму визнання вини за допомогою незаконних методів. Редакція відповідної статті як у чинному КПК України, так і в проекті КПК, на жаль, вирішена інакше й існуючої проблеми не розв’язує. Так, ст. 164 проекту КПК передбачає: «Будь-який доказ, здобутий внаслідок застосування насильства чи інших незаконних дій, не може використовуватися для підтвердження обвинувачення і визнається судом таким, що немає юридичного значення, а дослідження такого доказу, що відбулося, - недійсним». Це не розв’язує проблеми, оскільки перекладає на захист обов’язок довести, що незаконні методи мали місце. У більшості випадків це зробити не вдається. У процесі допиту захисник (з дозволу слідчого) має можливість задавати запитання особі, яку допитують, та подавати зауваження з приводу правильності і повноти записів у протоколі. Стаття 1 Ідеали французької адвокатури. - СПб., 1891. 200

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 55 проекту нового КПК надає захиснику право подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення слідчої дії, які заносяться до протоколу. Слідчий може зняти запитання захисника, але зобов’язаний занести відведені запитання до протоколу слідчої дії. При підписанні протоколу допиту захисник має можливість упевни¬ тися, що все сказане записано правильно (без редакторської правки слідчого). Правильність записів перевіряється шляхом прочитання тексту вголос : а) слідчим; б) захисником; б) обвинуваченим. Адвокати надають перевагу двом останнім. Коли читаєш протокол особисто, то впевнений, що нічого з тексту при ознайом¬ ленні з ним не пропущено. Крім того, зорова пам’ять надійніша, ніж ознайомлення на слух. Адвокат може здійснити звукозапис допиту (з дозволу слідчого). Такі дії захисника будь-якому процесуальному оформленню не підлягають (п. 11 постанови Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. «Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист»)1. Які заходи протидії може протиставити адвокат при проведенні допиту підозрюваного або обвинуваченого? У першу чергу - це реалізація права відмовитися давати свідчення. В окремих випадках така позиція є доцільною, особливо на досудовому слідстві і при проведенні дізнання. Незважаючи на відмову, слідчий продовжує давати запитання, сподіваючись «розговорити» обвинуваченого. Адвокат повинен попередити свого підзахисного про можливість такої поведінки. В УПК РФ (ч. 4 ст. 189) передбачено, що «повторний допит обвинуваченого з того ж обвинувачення у випадку його відмови може проводитися тільки на прохання обвинуваченого». Ні чинний КПК України, ні проект нового КПК такої норми, на жаль, не містять. Адвокат, який присутній при допиті, повинен спостерігати за тим, щоб слідчий не ставив навідних запитань. Саме за допомогою навідних запитань нерідко досягається «успіх» в одержанні тих свідчень, які потрібні слідчому. Отже, адвокат повинен попередити свого підзахисного, який вирішив, що він буде давати свідчення, 1 Правовісник. - 1996. - № 1. - С. 39. 201

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії про можливість таких дій і необхідність бути обережним з цим. Якщо адвокат буде заперечувати проти того чи іншого питання під час допиту, то такі дії можуть бути кваліфіковані слідчим як незаконні з відповідними наслідками. Отже, адвокат повинен оговорити цю проблему ще до початку допиту. Звичайно, адвокат зобов’язаний занести до протоколу свої заперечення щодо навідних запитань. Пізніше, у судовому засіданні можна буде вказати на порушення слідчим правил допиту, а отже і недопустимість цього допиту. Небезпечність постановки навідних запитань можна проілюст¬ рувати прикладом із детективного роману. Приклад 33 «- ...Це підтвердили свідки. - Ти неправильно поставив запитання. Потрібно було спитати, на якій руці Штут носив перстень, а ти запитав, чи носив він перстень звичайно на правій руці. Ти, як і я, знаєш, що свідок завжди не впевнений у собі. Із десяти свідків шестеро скажуть так, як ти їм підказуєш своїм запитанням, - виключно через лінь думати. Двоє з почуття протиріччя дадуть відповідь навпаки. І, нарешті, двоє подумають і спробують відповісти чесно. Це класичний тест»1. Таким чином, навідні запитання можуть привести до помилки навіть у випадку безконфліктної ситуації. Тому адвокат повинен ретельно з’ясувати всі обставини, які знає його клієнт і які можуть бути предметом допиту. Робити це слід залежно від етану психіки клієнта, його можливостей витримати допит і відстоювати певну позицію і визначитися, чи буде клієнт давати показання. Адвокати Франції і СІЛА практи¬ кують репетицію допиту з підзахисним із тим, щоб оцінити, як він себе буде поводити на допиті. Клієнту слід роз’яснити, що слідчий, готуючись до допиту, повно і всебічно досліджує його особу, знає окремі факти з його життя, трудової діяльності і буде будувати тактичний рисунок допиту з урахуванням цих особливостей. На цьому етапі слідчому важливо знайти психологічний контакт і знання про обставини життя. 1 Мастера детектива. М., - 1993. - Bun. 9, - С. 267-268. 202

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі По важливих справах запрошуються для консультацій психологи, які складають психологічний портрет і дають свої рекомендації щодо допиту. Іноді при проведенні медичного обстеження визначають біологічні ритми допитуваного, для того щоб призначити допит у день найнижчого рівня біологічної та інтелектуальної активності. У літературі наводяться випадки успішного досягнення результату при допиті в день найнижчого рівня біоритмів з урахуванням одержаних від медиків даних про метеочутливість обвинуваченого та його психічну уразливість1. Приклад 34. Слідчий встановив, що допитуваний перебуває в місті вчинення злочину «нелегально», жінці пояснив виїзд службовим відрядженням, на службі - хворобою родича. Була вивчена особа й обставини життя допитуваного тощо. Розмова почалася із з’ясування того, як почуває себе мати, що перенесла важку хворобу; скільки коштує магнітофон, привезений для сина із зарубіжного відрядження; чи врегульовано конфлікт з колегами по роботі та деякі інші запитання, які показали «глибоке» знання слідчим обставин життя допитуваного. У результаті допитуваний надав багато зайвої з позиції його інтересів інформації». А що було приховувати, якщо слідчий і так все знає», - заявив він адвокату2. Такі дії рекомендують слідчим як тактичний прийом для досягнення психологічного контакту. Адвокат повинен врахову¬ вати ці обставини. Якщо підзахисному під силу, він може прийняти «гру» в довіру, пам’ятаючи, що це лише тактичний прийом. Але в більшості випадків такі «ігри» завершуються сумно. У справі Б. підзахисна проігнорувала рекомендацію адвоката не давати свідчень і заявила, що буде зі слідчим «крутити», тобто поведе гру, де вона, начебто, дає показання. Б. «докрутилася» до арешту і адвокату коштувало багато зусиль, щоб полегшити її становище та звільнити її з-під варти3. Слід пам’ятати, що допит є складною психологічною взаємодією, а іноді, прямо скажемо, психологічним 1 Див.: Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С 190-191. 2 Див.: Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С 185. 3 3 архіву автора. 203

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії двобоєм у боротьбі за розшукувану слідчим інформацію. Нерідко слідчі переносять цей двобій на особу, проти якої вони діють за допомогою всієї сили «державного кулака». На кожен допит слідчий складає для себе фіан, відбирає необхідні дані і документи, продумуючи шляхи і способи досягнен¬ ня результату. При допиті застосовуються технічні засоби для фіксації показань, а також для демонстрації відео^аписів раніше допитаних осіб та інших слідчих дій. При цьому слідчий нерідко узгоджує день допиту, демонструє, що готовий піти на поступки для явки допитуваного в найбільш зручний для нього день і час. У більшості випадків це тільки тактичний прийом для налагодження психологічного контакту, а отже, для забезпечення ефективності допиту. Як правило, допит проводиться в місці проведення слідства, де можна найбільш ефективно використати криміналістичну та іншу техніку, використати наявні докази, здійснити оперативний обмін інформацією з іншими учасниками розслідування (напр., при паралельному допиті). Мають значення і причини «психологічного порядку». Слідчий в кабінеті «господар», а допитуваний тільки «гість». Слідчим рекомендують спочатку провести тривалі бесіди на різні теми, тактичною метою яких є встановлення «норми», еталону звичної поведінки, виявлення особливостей усної мови, емоційних проявів при розмовах на «звичайні теми», які не стосуються безпосередньо теми допиту. У результаті розмови на 5-6 тем слідчий може чітко виділити реакції на ту тему, якої уникає допитуваний, або застрягне в ній і їхня відмінність на еталонні реакції звичних тем. Пізніше це дає можливість слідчому порівнювати еталони поведінки у звичайних темах з поведінкою при допиті1. Сама послідовність допиту цьому також сприяє. Адже з’ясовуються анкетні дані, місце роботи, сімейний стан, - усе це 1 Добре підготовлений адвокат, який має певний рівень знань, нерідко і сам використовує такі бесіди із суддями і слідчими для встановлення «норми», еталону їхньої звичної поведінки, виявлення особливостей усної мови, емоційних проявів при розмовах на «звичайні теми», які не стосуються безпосередньо теми основної розмови, і на їхній основі робить висновки щодо «психологічного портрету» судді або слідчого. У свою чергу, і адвокат нерідко є об’єктом подіфюї розвідки збоку слідчого і судді. 204

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі сприяє виявленню особливостей звичної поведінки і є матеріалом для порівняння з поведінкою при з’ясуванні гострих питань основного допиту. Досвідчений слідчий все це враховує. Sapienti sat? - розумному достатньо. Захист у таких випадках полягає в ухиленні від психологічного контакту, що, як правило, дуже не подобається слідчим. З метою досягнення психологічного контакту розроблено різні методики, очевидно, серецних є й такі, що віднесені до державної таємниці. Це тема окремого дослідження, яка належить до сфери криміналістики та психології, знання з якої можна почерпнути в спеціальній літературі. Одним із найпоширеніших прийомів установлення психо¬ логічного контакту є повідомлення допитуваному про його «особливі» показники, про оригінальне поєднання особливих властивостей, характерних для його особистості. «Для цього достатньо «відгадати» достатньо примітивні та очевидні харак¬ теристики. «Наприклад, випробуваному з яскраво вираженим пікнічним габітусом (округлі риси обличчя, порівняно короткі кінцівки, широкий тазовий пояс і т. д.) висловлювалося, що саме йому властиві особливі характеристики, які відрізняють його від інших людей. Він, напевно, звертав увагу на те, що в нього бувають періоди, коли настрій піднесений, йому радісно і все виходить. І навпаки, бувають періоди невдач. І що зміна таких періодів і настроїв трапляється «без очевидних причин». Така «точна» характеристика його поведінки, а по суті звична картина поведінки циклоїду абочциклотимики викликає у особи незвичайний інтерес. Особа дивується проникливості слідчого, заявляє, що все висловлене відомо тільки йому і нікому іншому. Після захоплення, здивування і згоди особа починає уточнювати й доповнювати таку картину. Подібне «відгадування» виключності особи допитуваного (як ключ до ефективності тестових бесід і допиту в цілому) можливе і на основі знання типів темпераменту»1. Слідчі орієнтуються також і на психофізіологічні реакції допитуваного на окремі питання. При цьому враховується емоційна блідість пояснень, штучність формально-логічної структури 1 Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. -М.,2003.-С. 200-201. 205

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії показань, ухилення від теми, ув’язання в темі, коли допитуваний не може відійти від тих чи інших подій, постійно до них повертається1. Для з’ясування тих чи інших деталей та обставин слідчий ставить контрольні запитання, направлені на з’ясування фактів, обставин, окремих їхніх деталей, які можуть підтвердити або спростувати об’єктивність показань. Так при з’ясуванні алібі слідчий за допомогою контрольних запитань намагається прив’язати ту чи іншу подію до певної дати або часу, який може бути об’єктивно підтверджений. Порада адвокату. Ставити контрольні запитання може і повинен і адвокат при допиті свідків із його участю, або при допиті підзахисного. Наприклад, у справі Ф. підсудний послався на алібі, яке можуть підтвердити певні свідки. Саме в день, коли свідки перебували з Ф., у день учинення злочину, що виключало його причетність до викрадення майна, вони були у відрядженні. І це відрядження можна було пере перевірити за допомогою огляду посвідки про відрядження, що підкріпляло наявність алібі. Якщо адвокат проінформує свого підзахисного про існуючі тактичні прийоми і методики, якими керується слідчий, це допоможе його клієнту захищатися. Адвокат повинен усвідомлювати, що допит свідка або обвинуваченого, підозрюваного, затриманого готує не він. Слідчий же має продуману тактику щодо цього допиту. Тому ставити запитання, у тому числі контрольні, захисник повинен дуже обережно, щоб не зашкодити клієнту. Іноді краще утриматися від запитання, щоб пізніше, з’ясувавши всі обставини і належно підготувавшись, повернутися до них з метою переперевірки показань свідка. Щодо пояснень підозрюваного або обвинуваченого, то тактика поведінки на допиті має бути наперед обумовлена. З метою досягнення результату застосовуються різні «слідчі хитрощі». Поки науковці полемізують про їхню допустимість (М.С. Строгович, І.Ф. Пантелєєв, JI.M. Ларін, В.М. Биков) на практиці, вони є, і адвокат повинен про них знати, хоча б для того, щоб продумати тактику захисту. Тим більше, що «слідчі хитрощі» нерідко можуть призвести до самообмови. Взагалі, 1 Див.: Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защити от него. - М., 2003. - С. 204-205. 206

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі питання про форми і методи впливу на особу і допустимості тих чи інших хитрощів є гострим і дискусійним. В основі цих впливів - переконання або примус. Переконання, як правило, поєднується з елементами примусу та навіювання. В основі їхнього впливу лежать закономірності психічної діяльності людини, які виявлені та вивчені психологією. «Процес мислення людини, формування його знання і лінія його поведінки багато в чому залежать від впливу на особу різних зовнішніх сигналів, що мають інформаційну природу, такі сигнали бувають у вигляді імпульсу - подразника нервової системи людини. На основі аналізу течії подій у минулому і одержуваних при цьому імпульсів-подразників людина передбачає майбутні значення нервових (аферентних) імпульсів. І це в основному є регулятором поведінки. У момент зміни імпульсу-подразника нервові імпульси перестають відповідати екстрапольованим (сподіваним) значенням сигналів. У результаті виникають імпульси неузгодженості і з’являється орієнтовна реакція. Модель знання суб’єкта (у нашому випадку допитуваного, щодо того, якими знаннями на його погляд володіє слідчий) порушується, і його вплив на умовно-рефлекторний механізм гальмування та установку на певну поведінку (у нашому випадку на приховання інформації) послаблюється»1. Тобто «слідча хитрість» виступає як штучний імпульс неузгод¬ женості, що вноситься слідчим у психологічну установку, яка обумовлювала поведінку допитуваного. Звичайно, слідчий, як правило, навіть не знає механізмів, які керують психологією людини і які наведені тут як приклад. Слідчий у більшості випадків набув певного досвіду емпірично, а також почерпнув ці знання в різних методичних збірниках. Але у всіх випадках слідчому для досягнення результату і одержання свідчень, потрібен психологічний контакт. У фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» герой фільму Жеглов, у якого не вийшов психологічний контакт із затриманим, передає його «для роботи» Шарапову. Це тактично правильний хід з 1 Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. 230. 207

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії позиції слідства1. Тому в практиці слідчих органів такі ситуації зустрічаються і в цих випадках справу нерідко передають іншому слідчому. Адвокат повинен враховувати ці обставини та відпо¬ відним чином роз’яснювати їх своєму клієнту. Теоретично метою таких методів є такий вплив на допитуваного, щоб він від викривлення або укриття інформації перейшов до її об’єктивної й повної подачі. Отже, виникають проблеми етичного порядку і для самого адвоката. Чи повинен він допомагати своєму клієнту укрити правдиву інформацію, чи правильним буде це? Закон установлює тільки безумовні випадки недопустимості таких дій: наприклад, вплив на свідків, щоб вони дали неправдиві показання, фальсифікація доказів тощо. Але закон дозволяє свідкові відмовитися від дачі показань щодо самого себе. Дещо інакше це питання вирішується в проекті КПК. Але про це окрема розмова. Право відмовитися дати показання належить також обвину¬ ваченому та підозрюваному. Методи впливу слідчого спрямовані на те, щоб змусити їх надати відповідну інформацію. Отже, поки дії клієнта не виходять за межі наданого законом права обвинува¬ ченому на відмову від показань, а отже, права не надати бажану для слідчого інформацію, дії адвоката із захисту є законними, хоч можливо і не зовсім вкладаються у загальноприйняті етичні норми. Адже, адвокат посідає активну позицію, подаючи свої рекомендації щодо тактики захисту і усвідомлює, що його підзахисний вчинив той чи інший злочин. Відмова надати інформацію може призвести до не розкриття злочину і звільнення фактично винної особи від відповідальності. З цього погляду слід визнати, що є ситуації, коли неможливо встановити у справі так звану «об’єктивну істину». Правда може бути відома адвокату, священику, але за певних умов її неможливо досягнути в судовому засіданні. У будь-якому випадку адвокат не вправі діяти всупереч інтересам свого клієнта, а тому на практиці повинен дотримуватися цього імперативу. 1 Становить інтерес та обставина, що і в книзі «Бра милосердя» і в поставленій на її основі кінокартині «Місце зустрічі змінити не можна» так і не знайшлося місця для адвоката, хоча б для одного епізоду. Жодному із затриманих не роз’яснюється, що він має право на допомогу захисника. 208

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Неможливо висвітлити всі прийоми і тактичні хитрощі, які застосовують слідчі. Але на окремих із них варто зупинитись. Для того щоб вплинути на особу, яку допитують, використо¬ вують роз’яснення про можливість пом’якшення покарання у випадках дієвої допомоги слідству. При цьому використовується надання доказів його вини, які показують даремність спроб ухилитися від відповідальності. Пред’являють докази по-різному: або від сильнішого доказу до слабшого, або навпаки - надання всіх доказів у сукупності. Обвинуваченому «демонструють можливості розслідування» так, щоб він вніс корективи у свою поведінку і навіть щоб він визнав свою вину. При цьому демонструються широкі можливості експертизи, або огляд доказів, які пере¬ конують обвинуваченого в тому, що його вина і без пояснень буде доведена. Іншим прикладом є звернення, розраховане на емоційну сферу психіки обвинуваченого, звернення до його особистих позитивних якостей, використання їх як засобу одержання потрібних показань. Однак найчастіше слідчими використовуються слабкі місця у психіці людей. Заздрість, ревнощі, почуття помсти, марно¬ славство, жадність. При цьому широко використовується метод «розпалювання конфлікту», який викликає заперечення у багатьох фахівців у сфері судової етики. Наприклад, обвинуваченому повідомляють про неіснуючі, або навпаки правдиві показання іншої особи, які викривають обвинуваченого. Або надають для ознайомлення лист, у якому спільник, який начебто залишився на свободі, вступає в інтимні відносини з дружиною обвинуваченого. При цьому в таких повідомленнях може бути елемент обману, або навпаки, вони є правдивими. Такий прийом може призвести до обмови іншої особи з почуття ревності або помсти і це повинен враховувати адвокат при розробці позиції у справі. Яким би не був етичний бік у діях слідчого в цих випадках, на практиці такі випадки зустрічаються і визнати одержані дані як недопустимі як докази, як правило, не вдається. Слідчі використовують також різні психологічні пастки і тактичні комбінації. Дуже точно такі пастки описав Ф.М. Досто- 209

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії євський у «Злочині і покаранні» при допиті Порфирієм Порфиріє- вичем Раскольникова. Застосовуючи ці прийоми, слідчий тимчасово приховує основну мету допиту, зміщує його акценти на виявлення обставин, які безпосередньо не становлять інтересу, розраховуючи побічно одержати інформацію про обставини, що становлять предмет розслідування. Дуже поширеними є прийоми, направлені на створення перебільшеного враження, що слідчому відомі обставини вчине¬ ного злочину та причетність допитуваної особи. Наприклад, допитуваній особі подають інформацію про існування відбитків її пальців на місці злочину, хоч насправді таких не виявлено. Або використовуються дублікати чи макети речових доказів, відсутніх на момент допиту. Допитуваному ніби ненароком показують ніж, схожий на той, яким було вчинено вбивство. У справі про вбивство за висновком експертизи потерпілий був убитий найімовірніше сокирою, яку так і не було виявлено. Готуючись до допиту підозрюваного, слідчий поставив у кут кабінету сокиру і прикрив її газетою, щоб було неможливо її впізнати за індивідуальними особливостями. Увага підозрюваного постійно спрямовувалася на сокиру. Нарешті він не витерпів і запитав: «Що, знайшли? «А як ви думаєте», - відповів слідчий. Після цього підозрюваний визнав свою вину і розповів, куди він сховав сокиру, яка пізніше там була знайдена. Такі прийоми можуть бути використані і в присутності захисника, який не має права заважати слідчому, але може написати зауваження в протоколі про недопустимість тих чи інших прийомів1. Отже, захисник може попередити свого підзахисного про можливість застосування таких прийомів і підготувати його до них. Але при допиті він не вправі втрутитися в роботу слідчого. Разом із тим, у методичних керівництвах не рекомендують проводити очні ставки і впізнання в ізоляторах тимчасового тримання під вартою або слідчих ізоляторах. Аргументують це тим, що при зміні показань допитувані пояснюють, що слідчий спеціально їх залякував, приводив на очну ставку до слідчого 1 Див.: Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. 243. 210

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ізолятору, погрожуючи, що там їх і залишить, якщо вони на очній ставці або при впізнанні не підтвердять потрібних йому, але неправдивих показів. Виходячи із принципу цілісності (вимог системного аналізу), слід визнати, що слідчі нерідко саме так і діють. Як тактичний прийом пропонують слідчому діяти так, щоб сам факт виклику не був несподіваним для особи або неприємним йому за формою. Слідчому важливо, щоб до допиту особа не порадилася з адвокатом, не надала викликові особливого значення і належно не підготовилася до зустрічі. Слідчим не рекомендують викликати на допит через працівників міліції. Тому в більшості випадків викликають на допит по телефону, проявляючи максимальну люб’язність і тактовність. Нерідко при цьому говорять фрази про те, що потрібно тільки дотримати формальність або з’ясувати якусь дрібницю тощо. Як рекомендації радять не мати на стінах кабінету плакатів і написів, які можуть принизити достоїнство людини, яку допи¬ тують. Між тим ця рекомендація нерідко ігнорується. Приклад 35. Тамара Рохліна, звинувачена у вбивстві свого чоловіка Лева Рохліна під час першого допиту слідчими Генеральної прокуратури РФ, запам’ятала такі плакати: «Зробив діло - помий тіло»,»Ловись дівка велика, ловись дівка маленька», «Щасливі трусів не одягають». О. Баєв бачив на стіні слідчого плакат такого змісту:»Ти маєш право кричати, стікати кров’ю, звати адвоката після того, як ми покінчимо з тобою. Видимі пошкодження, включаючи вибиті зуби, згідно з повідомленням міліціонера, були одержані тобою до прибуття на дільницю. Ти можеш мовчати, і тоді ми тобі всю морду розіб’ємо» .* Як не дивно, але автору книги довелося побачити плакати аналогічного змісту у слідчого в ... Словакії при представництві інтересів громадянина України в кримінальній справі. Є щось спільне у слідчих, незалежно від країни перебування. Порада захиснику. За наявності плакатів такого змісту можна подати відповідні клопотання, розцінивши їх як незаконний тиск 1 Див. Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. 195-196. 211

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії на свідка або обвинуваченого і в такий спосіб поставити під сумнів пояснення свідка, або визнання обвинуваченим своєї вини. Були випадки допиту обвинуваченого як свідка за допомогою слідчих інших країн відповідно до міжнародно-правових угод (напр., слідчих США у справах, що ведуться в США проти українських громадян). Потім дані, одержані в цих допитах, використовувалися при допитах з обвинуваченими1. Проведення допитів іноземними слідчими виконується відповідно до міжнародно-правових угод, як правило, за законо¬ давством України. Але, наприклад, американські слідчі вважали за необхідне, щоб участь у допиті особи, навіть як свідка, брали адвокати. У таких випадках, адвокат повинен обговорити обставини і правову позицію майбутнього допиту з обвинуваченим, підго¬ тувати його до зустрічі з іноземними слідчими і визначитися щодо питання давати чи не давати пояснення. Так, при проведенні допитів українських обвинувачених слідчими США ставилися запитання, які через певний час були поставлені слідчим уже в межах розслідування кримінальної справи в Україні. Адвокат повинен враховувати таку можливість. Захисник бере участь і в інших діях, які проводяться з участю обвинуваченого. Питання про необхідність такої участі визначає слідчий. Найчастіше це очна ставка, пред’явлення до впізнання, слідчий експеримент. Можна рекомендувати брати участь у всіх слідчих діях, які здійснюються за участю клієнта і на які захисника запрошує слідчий. Звичайно, це вимагає значних затрат часу, але тільки тоді адвокат може бути спокійний, що його підзахисний не допустив необачного кроку. 1 Автору доводилося брати участь у допитах за участю американських слідчих. За процедурою допит вівся співробітником Генеральної прокуратури. Американські слідчі ставили запитання через прокурора, який вів допит. Адвокату надали можливість давати додаткові запитання допитуваному, а також американським слідчим. Протокол допиту був оформлений за правилами КПК України. 212

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 5. Участь адвоката при проведенні очної ставки Захисник повинен упевнитись у законності виконання такої слідчої дії, поставити необхідні запитання учасникам. Адвокат повинен усвідомлювати, що тільки слідчий знає, які запитання він буде задавати, він готується до наступної дії, наперед продумує запитання. Адвокат теж повинен підготуватися, обговоривши з обвинуваченим питання можливої слідчої дії. Але слідчий тут має перевагу. Це він веде допит, це він спрямовує його в потрібному руслі. Тому адвокат, ставлячи запитання, повинен точно знати, коли йому зупинитися, щоб не зашкодити. Іноді можливість давати запитання на очній ставці може привести і до позитивного результату. На очній ставці у справі про зґвалтування захиснику вдалося з’ясувати у потерпілої деякі обставини, які підірвали обвинувачення у зґвалтуванні. У справі про незаконні валютні операції захисник заявив клопотання про проведення очної ставки зі свідком. При проведенні очної ставки захисник звернув увагу на те, що свідок, який начебто підтверджував, що з ним велися розрахунки валютою, не володіє українською мовою на достатньому для спілкування рівні (він був угорцем за національністю і навчався в угорській школі, де не викладали української мови). Із тактичних міркувань (враховуючи явну упередженість слідства) захисник не ставив перед слідчим клопотання про необхідність участі перекладача. При проведенні допиту з участю перекладача в суді свідок уточнив, що розрахунки з ним велися за виконану роботу в еквіваленті до долара, але оплата проводилася купоно-карбо- ванцями. Пояснив також, що на очній ставці у слідчого він був дуже схвильований, запитань не розумів і не міг розуміти, бо не знає української мови, якою вівся допит. Свій підпис він поставив угорською мовою. Суд упевнився, що свідок дійсно не знає української мови, а тому взяв до уваги показання свідка, які він дав у суді, а не на досудовому слідстві1. І хоча слідство порушило проти свідка кримінальну справу за дачу неправдивих показань при розгляді справи в суді, свідка було виправдано. Не підтвердилося в суді й обвинувачення про незаконні 1 3 архіву автора. 213

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії валютні операції, оскільки допит свідка на попередньому слідстві (на який спиралось обвинувачення) проводився без перекладача мовою, якою він не володів на достатньому рівні. Пильність адвоката дозволила спростувати обвинувачення. Адвокату важливо, щоб його підзахисний усвідомлював свій інтерес і своїми ж поясненнями не зашкодив собі. А такі випадки трапляються. Приклад 36. У справі про заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, слідство не провело ні очної ставки, ні впізнання зі свідком Н., який був очевидцем винесення речей. Адвокат попередив підсудного Ф. (людину з вищою юридичною освітою, суддю), щоб той мав на увазі, наскільки є важливими показання Н., а тому був обережним і не заперечував пояснення, якщо вони будуть на користь підсудного. Під час допиту в суді головуючий запитав у свідка Н., чи знає він Ф. Той відповів:»Цю людину я вперше в житті бачу». Встає Ф. і каже: «Пам’ятаєте, ми бачились з вами у знайомого на дні народження. Ви ще грали там на баяні». Такою заявою Ф. дезорієнтував свідка Н., показання якого після цієї тиради підсудного викликали у суддів сумніви. У результаті підсудний Ф., незважаючи на попередження захисника, сам зашкодив собі і своєю вкрай невдалою фразою перетворив пояснення свідка Н., що виправдовували Ф., на пояснення, що викликали сумнів у їхній правдивості. Здавалося б підсудний Ф. як суддя повинен був усвідомлювати і важливість показань свідка Н. і те, що його уточнення дезорієнтує свідка. Однак цього не сталося. Адвокат подумки проклинав клієнта, а прокурор одержав несподіваний подарунок долі, оскільки показання найважливішого свідка хоч і не прояснили ситуації, але могли бути поставлені під сумнів. 6. Пред’явлення для впізнання Особливість такої слідчої дії полягає в тому, що її неможливо повторити: допущені порушення уже неможливо виправити, і вони позбавляють слідчу дію доказової сили. Беручи участь при пред’явленні до впізнання, адвокат має можливість особисто 214

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі пересвідчитись у дотриманні умов його проведення і в наявності або відсутності схожості осіб або предметів. Якщо належно не був проведений допит про обставини, за яких особи, що приймають участь у впізнанні, бачили предмет для впізнання і не вкажуть на прикмети, за якими будуть його впізнавати, то значимість такого впізнання слід визнавати нікчемною. Колись Верховний Суд СРСР визнав, що не може бути визнаний як доказ протокол упізнання речей, згідно з яким «речі Д. потерпіла впізнала не за характерними та індивідуальними ознаками, а тільки за кольором і загальним виглядом»1. На жаль, не завжди надають належне значення таким порушенням сучасні суди. Так, у справі Ф. апеляційний суд Івано- Франківської області взагалі проігнорував клопотання захисника та його скаргу на дії слідчого, який провів упізнання без поперед¬ нього допиту про те, за якими ознаками будуть упізнаватися речі, які передавалися для подальшої експертизи як зразки2. Приклад 37. У справі щодо М. і Т. проводилося впізнання за участю адвоката. Упізнаючим був працівник міліції, який їх начебто затримував у нічний час біля резиденції Президента. Насправді, вони були затримані в зовсім іншому місці та іншою особою. Захисник порадив їм не виявляти свого ставлення щодо слідчої дії. Особа, якій були пред’явлені М. і Т. для впізнання, помилилася, і заявила, що обвинувачені вчиняли незаконні дії і були затримані в місці, де їх насправді не було. Порада адвоката не виявляти свого ставлення до слідчої дії в подальшому допомогла підтвердити алібі. Якщо б затримані особи заперечили ці пояснен¬ ня, то факт їхнього затримання в іншому місці був би уточнений, а обвинувачення відповідним чином були б скориговані. Знову ж, адвокат, із тактичних міркувань порадив не виявляти свого ставлення до слів упізнаючого, враховуючи упередженість слідчого і можливість коригування обвинувачення. У результаті поданої на ім’я Генеральної прокуратури України скарги, обвинувачені були звільнені з-під варти, а справа провадження закрита3. 1 Див.: Баєв. О.Я.. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. 266. 2 3 архіву автора. 3 3 архіву автора. 215

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Є випадки інсценівки, описані в літературі, коли підозрюваного попередньо показують у порядку «оперативного впізнання», а вже після цього проводять упізнання. Такі інсценівки по суті є фальсифікацією слідчим доказів, і адвокат повинен з’ясовувати у впізнаючого, чи не було подібних «оперативних упізнань». Що стосується впізнання безпосередньо в суді, то проведення такого практично неможливе для впізнання осіб. Адже суд перевіряє явку осіб, і потерпілий та свідки вже сприймають підсудного (а саме він, як правило, є об’єктом упізнання) як конкретну особу, що обвинувачується в суді. Доказова сила пред’явлення такого впізнання є незначною. 7. Відтворення обстановки і обставин події Адвокат, особливо якщо він сам є ініціатором такої дії, повинен скрупульозно продумати всі деталі (час, місце та інші обставини, які мають бути максимально наближені до тих, у яких відбувалася відтворювана подія) та заявити відповідні клопотання. Проект нового КПК передбачає дві близькі за своїм характером дії: перевірку показань на місці та слідчий експеримент. У літературі навіть висловлено думку, що перевірка показань на місці є різновидом слідчого експерименту1. Такі дії проводяться за участю понятих. У проекті нового КПК ст. 262 передбачає, що слідчий експери¬ мент проводиться з метою перевірки і уточнення даних, які мають доказове значення, шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Саме слово «експеримент» означає один з основних методів наукового дослідження, у якому вивчення явищ відбувається за допомогою доцільно вибраних або штучно створених умов; активна дія людини на природу і штучне відтворення її різних явищ з метою вивчення об’єктивних закономірностей. Приклад 38: У підозрюваного у вчиненні квартирної крадіжки С. при затриманні вилучили зв’язку ключів. У результаті проведеного слідчого експерименту було встановлено, що один із ключів відкриває замок квартири, з якої вчинено крадіжку. Цей 1 Див. : Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2003. - С. 305. 216

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі факт став непрямим доказом у справі, і , зокрема, указував на те, як С. вдалося проникнути на місце злочину. Цей приклад - запозичено з книги (Белкін Р.С., Белкін А.Р. Зксперимент в уголовном судопроизводстве. - М., 1997. С. 31) показань, що шляхом слідчого експерименту фактично може бути одержано новий речовий доказ. Проведення слідчого експерименту за проектом нового КПК допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, не принижуються їхні честь і гідність, не заподіюється матеріальна шкода. Захисник, якщо він бере участь у цій слідчій дії, повинен бути особливо уважним до цих застережень закону і за необхідності заявляти відповідні клопотання про недопустимість проведення слідчого експерименту. Особливо важливим для захисника є вимога найбільш точного відтворення певної події щодо місця, часу та інших істотних обставин. Наприклад, свідок Н. давав показання, що бачив обставини злочину, перебуваючи на відстані 20 м від події і впізнав у злочинці знайомого йому С. Убивство було вчинено о 21 годині 11 лютого. А перевірка показань на можливість упізнання С. проводилася вдень о 13 годині. Зрозуміло, що така перевірка пояснень свідка на місці не може бути належним доказом. Адже умови видимості вдень і увечері в зимовий період значно відріз¬ няються. Порада захиснику. У випадку відхилень від процедури проведення експерименту або інших недоліків, які впливають на об’єктивність результатів, адвокат повинен займати активну позицію. Наприклад, заявляти клопотання про проведення повторного слідчого експерименту (відтворення обстановки та обставин події - за чинним кодексом). Так, за клопотанням адвоката у справі з обвинувачення С. в одержанні хабара було проведено відтворення обстановки та обставин події, у результаті яких свідок Н., який начебто бачив факт передачі хабара через вікно, не зміг не тільки сказати чи за столом є жінка або чоловік, але не відрізнив передачі папки з паперами, яка передавалася, від грошей. С. було виправдано судом. Приклад 39.0.Я. Баєв наводить приклад, коли за клопотанням адвоката проводили повторно слідчий експеримент в умовах, 217

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії максимально наближених за освітленістю до часу вбивства М. Обвинувачення гр. Щ. ґрунтувалося на показаннях свідка К. У процесі слідчого експерименту свідок К. не тільки не зміг описати дії, які проводили на місці події дублери потерпілого та обвинува¬ ченого, але й не впізнав жодного з цих дублерів (дублерами виступали добре знайомі свідку К. особи, про що до закінчення слідчого експерименту він не був повідомлений). У результаті справу з обвинувачення було закрито за відсутністю в діях Щ. складу злочину1. При проведенні слідчого експерименту (перевірки обстановки та обставин події) адвокат повинен звертати увагу на особливості сприйняття (слуху, зору, спостереження) саме конкретної певної особи. Адже пороги чутливості в різних людей дуже різні і суб’єктивні. Мають істотне значення також професійні навички і вміння різних людей. Так, професійний музикант може розрізняти звуки, далекі за порогом сприйняття інших людей. Іноді необхідно перевірити можливість учинення конкретною особою певних дій. Наприклад, можливість пролізти в маленьке вікно дорослої людини. Або можливість 65-річної людини добігти до певного місця за 20 хвилин, або доїхати на автомашині до певного місця та виконати певні дії. Приклад 40. Суд у вирокові виключив з обвинувачення колишньому першому заступнику міністра внутрішніх справ СРСР Чурбанову епізод з одержанням хабара, визнаний Чурбановим на досудовому слідстві. За порадою адвоката Чурбанов від цих показів відмовився. Адвокат Чурбанова, виступаючи в процесі пояснив, що версію обвинувачення спростовує простий розрахунок. Згідно з поясненнями Бегельмана, який давав хабар, у нього було до відльоту літака 1 год. 50 хв. За цей час потрібно було пройти 400 м до місця стоянки, дочекатись автомашини Чурбанова, доїхати з ним до готелю «Спорт» (50 км), повернутися назад в Домодєдово, зареєструвати білет і знову сісти в літак2. Слідчий експеримент (відтворення обстановки та обставин події) може використовуватися для перевірки можливості тієї чи іншої 1 Див.: Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защити от него. - М., 2003. - С. 310. 2 Див.: Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защити от него. - М., 2003. - С. 323. 218

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі події, або чи має певна особа певні злочинні чи професійні навики. Так, історик Ю. Торвальд наводить приклад слідчого експерименту про можливість утоплення потерпілих у ванні, замаскованих під нещасні випадки. Для експерименту запросили професійних плавчих. Без боротьби та опору опустити голову плавчихи не вдавалося. Коли ж плавчиху потягнули за ноги, то голова і тіло виявилися під водою. І навіть професійна плавчиха не встигала за щось учепитись і її доводилося рятувати. Було з’ясовано і можливість учинення злочину і спосіб його вчинення. У Франції був випадок з фальшивомонетником, який визнавав свою вину і стверджував (всупереч висновкам експертів), що це він підробляв гроші, які майже не відрізнялися від справжніх і щодо яких експерти не у всіх випадках давали висновок, що це фальшивка. Н. попросив надати йому в камеру кілька інструментів і на очах експертів виготовив підробку, яку незалежна експертиза визнала за оригінальні гроші. Тільки після цього повірили, що це дійсно Н. виготовляв фальшиві гроші, тобто про наявність у підозрюваного певних злочинних навичок. Адвокат повинен звертати увагу на чистоту і коректність експерименту, діючи в інтересах свого клієнта. У конкретному випадку визнання вини Н. дії фальшивомонетника були позитивно оцінені судом. Тобто, пішовши назустріч слідству, він пом’якшив свою участь. Адвокат повинен враховувати і такі ситуації, якщо їх можна використати на користь підзахисного. 8. Знайомство з матеріалами справи при вступі в процес Відповідно до ст. 48 КПК України захисник має право ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затри¬ мання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’яв¬ лення обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства - з усіма матеріалами. Проте слідство намагається надавати захисникам якомога менше таких матеріалів, останні ж вимагають принаймні представлення тих, які послужили підставою для порушення кримінальної справи, тобто тих даних, які вказують на наявність ознак злочину На практиці це питання вирішується на користь слідчого. Захисник не має реальних можливостей домогтися представлення 219

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії тих доказів, які обґрунтовують обвинувачення. Проте він повинен їх вимагати і в необхідних випадках звертатися до суду. Рішення Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 р. № 3-рп/2003 (Справа № 1-12/2003) надає обвинуваченому право оскаржити в суді на стадії досудового слідства порядок, приводи та підстави порушення кримінальної справи. Проте слідчі, як правило, не дають на руки постанову про порушення кримінальної справи. Більше того, про факт порушен¬ ня кримінальної справи зацікавленій особі не повідомляють, як правило, до пред’явлення обвинувачення, що створює додаткові труднощі при реалізації права гарантованого ст. 234-236 КПК України. Із набуттям чинності норм Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод слід враховувати і норми Конвенції. За ст. 6 п. З Конвенції, кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, щонайменше має право «допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення». У всякому разі, захисник повинен добиватися щоб йому були пред’явлені для ознайомлення копії постанов про порушення кримінальної справи, притягнення як обвинуваченого, подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, копії протоколів затримання та допиту підозрюваного чи обвинува¬ ченого. 9. Адвокат при пред’явленні обвинувачення Якщо є достатня кількість доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Присутність захисника є обов’язковою, крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 46 КПК. Пленум Верховного Суду роз’яснив, що суди повинні пере¬ віряти додержання прав обвинуваченого, а також щоб постанова про притягнення як обвинуваченого була конкретною за змістом. Недодержання вимог ст. 132 і 142 КПК може бути підставою для 220

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі повернення справи на додаткове розслідування1. Адвокат повинен своєчасно заявляти відповідні клопотання перед слідчим. Слідчий оголошує постанову про притягнення як обвину¬ ваченого та вручає копію постанови обвинуваченому, а також складає протокол із зазначенням години і дати пред’явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим і захисником. Встановлений у ст. 140 порядок пред’явлення обвинувачення дає можливість адвокату перевірити за копією постанови дотримання слідчим вимог ст.132і142 КПК України, і якщо це відповідає інтересам клієнта, вжити заходів до усунення недоліків постанови шляхом звернення з відповідними клопотан¬ нями. Коли саме заявляти такі клопотання адвокат вирішує залежно від ситуації на свій розсуд, виходячи з інтересів клієнта. За ст. 142 КПК слідчий при пред’явленні обвинувачення роз’яснює обвинуваченому його права на слідстві. Захисник повинен подбати про те, щоб його клієнт усвідомив свої права, щоб такі права були роз’яснені в повному обсязі і в необхідних випадках, з дозволу слідчого може і сам додатково пояснити права обвинуваченого, особливо щодо права відмовитися давати показання і відповідати на запитання. Незважаючи на пряму вказівку закону, іноді слідчі не вручають копію постанови про притягнення як обвинуваченого. Якщо адвокат присутній при пред’явленні обвинувачення, то він негайно поставить вимогу про вручення такої копії з посиланням на закон. Чинне законодавство не визначає, як повинен діяти адвокат при допиті, чи має він право втрутитись і рекомендувати не відповідати на певне запитання тощо. Порядок допиту встановлює слідчий. Захиснику залишають пасивну роль спостерігача, який має право поставити запитання з дозволу слідчого. Але сама по собі присутність захисника діє заспокійливо на обвинуваченого, тому участь адвоката при допиті потрібна і бажана. Як себе поводити на допиті - про це адвокат повинен домовитись з обвинуваченим наперед, виходячи з обраної позиції захисту. 1 Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К., 2000. - T.2.- С. 294. 221

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Якщо слідчий порушує при допиті закон, наприклад ставить запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання), то адвокат вправі звернути увагу слідчого на це порушення, а також занести зауваження до протоколу допиту. Недостатня урегульованість становища захисника при допиті не може бути перепоною для висловлення заперечень щодо незаконних дій слідчого, органу дізнання або прокурора. У проекті нового КПК істотних відмінностей в порядку пред’явлення обвинувачення не передбачено. 10. Подання клопотань Клопотання - це офіційне прохання про виконання певної процесуальної дії та прийняття рішення з усіх питань, які мають значення для справи1. Залежно від моменту, коли подано клопо¬ тання, їх можна поділити на: 1) клопотання подані на стадії досудового слідства; 2) клопотання, заявлені після закінчення попереднього слідства при ознайомленні з матеріалами справи. Крім того, можна виокремити так звані процедурні клопотання (напр., про надання для вивчення протоколів усіх слідчих дій, проведених з участю підзахисного; матеріалів, які направляються До суду для перевірки законності та обґрунтованості арешту; про повідомлення про дату і час проведення слідчих дій, у яких адвокат бажає взяти участь тощо)2. В основному адвокат направляє клопотання до слідчого для з’ясування обставин, які мають істотне значення для справи - клопотання про очні ставки, проведення експертизи, про припи¬ нення кримінальної справи. Щодо припинення кримінальної справи. У середовищі адвока¬ тів знаходить підтримку думка, що на початковій стадії розсліду¬ вання справи, коли захиснику ще не відомі всі здобуті слідством докази, подавати клопотання про припинення кримінальної справи передчасно. Таке клопотання, мовляв, потрібно заявляти тоді, 1 Защита по уголовному делу, - М., 1998. - С. 27. 2 Там само. 222

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі коли попереднє слідство вже завершилось, і захиснику подано для ознайомлення всі матеріали справи (ст. 217, 218 КПК України). З такою позицією важко погодитися. Відповідно до ст. 94 КПК України кримінальна справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. У постанові про порушення кримінальної справи слідчий на них указує. Якщо захисник вважає, що їх недостатньо, а також у випадку, коли обвинувачений вважає себе невинуватим своєчасне подання клопотання про закриття справи може відіграти позитив¬ ну роль. І, крім того, відмовляючи в задоволенні такого клопо¬ тання, слідчий повинен навести доводи про відсутність підстав для задоволення клопотання. Нерідко при цьому випливають ті обставини, які цікавлять захисника, але не були йому повідомлені раніше. Клопотання необхідно заявляти в письмовій формі, бо в такому випадку від них «не відмахнешся». Звичайно, кожне клопотання має бути ретельно підготовлено та обґрунтовано як посиланнями на закон, так і на обставини, які викликали дане клопотання. Уже вказувалося, що і слідчий, відмовляючи в задоволенні клопотання, повинен указати на мотиви відмови в задоволенні такого звернен¬ ня. Таким чином, подання клопотань є важливим засобом захисту. Згідно зі ст. 129 КПК України слідчий, який одержав клопотання «зобов’язаний розглянути їх у термін не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання складається мотивована постанова». Звідси випливають і важливі для захисника висновки: 1) слідчий зобов’язаний задовольнити клопотання, яке має значення для справи; 2) слідчий зобов’язаний мотивувати відмову в задоволенні клопотання захисту; 3) захисник вправі заявити слідчому відвід, якщо той порушив вимоги ст. 129 КПК України; 223

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 4) захисник вправі оскаржити відмову слідчого в задоволенні клопотання прокурору (ст. 234, 235 КПК України), а відмову прокурора - прокуророві вищого рівня (ст. 236 КПК України); 5) відмова слідчого в задоволенні клопотання не позбавляє захисника можливості заявити клопотання повторно, якщо з’являться нові дані1. Приклад 41. У справі М. про ухилення від сплати податків захист неодноразово заявляв клопотання про призначення судово- бухгалтерської експертизи. Слідство відмовляло в задоволенні клопотання, мотивуючи це тим, що у справі є акт ревізії Контроль¬ но-ревізійного управління та акт перевірки дотримання податко¬ вого законодавства, складений державною податковою інспекцією. Скарга на ім’я прокурора також не дала результатів. За клопо¬ танням адвоката суд призначив судово-бухгалтерську експертизу, у результаті якої з підсудного було знято обвинувачення за ухилення від сплати податків. Отже, коли саме заявляти клопотання (на початку слідства або в кінці) адвокат вирішує сам у кожному конкретному випадку. Кожне клопотання - це «лакмусовий папірець» на перевірку слідчого на об’єктивність. Слід мати на увазі, що після закінчення досудового слідства слідчий обмежений у часі для вчинення додаткових слідчих дій, а тому «доцільно заявляти клопотання тоді, коли у слідства є достатній запас часу»2. 11. Про можливості самостійного «розслідування» Розслідування обставин справи адвокатом, у тому розумінні, що в нього вкладає процесуальне законодавство, неможливе. Тобто адвокат, беручи участь у справі, не наділений правом закріплювати докази. Не вправі він і розголошувати матеріали слідства. Законодавство (зокрема, Цивільний кодекс України) встановлює певні обмеження при збиранні матеріалів про ту чи іншу особу. Проте, хоч змагальність і не допущена на досудове слідство як принцип, вона існує реально, хай і в урізаному виді. Ревнителям інквізиційного слідства не вдалося повністю виключити змагальність на стадії досудового слідства, та це й ^ив.: Защита по уголовному делу. -М., 1998. - С. 28. 2 Там само. 224

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі неможливо. Проте є ілюзія, що існує заборона на активні дії з боку захисту і одержання ним виправдувальних даних. Але закон не містить таких заборон. Звичайно, виходячи з формальних міркувань захиснику, як і обвинуваченому, достатньо послатися на наявність даних, які можуть бути встановлені допитом свідків, документами тощо. Орган розслідування і суд зобов’язані витребувати ці докази (а у випадку необхідності вжити заходів з їх виявлення) перевірити обставини, на які вказав захисник, і дати їм оцінку1. Повною мірою покладатися на об’єктивність слідчого не можна. Відсут¬ ність змагальності на стадії досудового слідства диктує однобічний підхід слідчого до оцінки доказів. І цим визначається і результат такої оцінки. Оскільки в змішаному (інквізиційному) процесі змагальність допущена тільки в судовому засіданні, то реально захисник може добиватись об’єктивної оцінки доказів тільки в суді. Але при цьому суд значною мірою слідує за досудовим слідством. Обвинувальний висновок підкріплює не один доказ, а їхню сукупність. Слідством проведено неабияку роботу, і все, що не підходить під обвинувальну версію, відкинуто. Ці обставини мимоволі диктують суду певний напрям оцінок нових поданих захистом доказів. Усе це і визначає обвинувальний ухил і в самому судовому засіданні. Тому захисту нерідко необхідно провести самостійне, паралельне розслідування, щоб надати суду не один сам по собі доказ, а кілька доказів, які являють собою певну взаємоузгоджену систему заперечень щодо обвинувачення. В відповідно до ст. 48 КПК України адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, у тому числі запитувати й одержувати документи чи їхні копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких, охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян». Як бачимо, насправді закон дозволяє адвокату проводити самостійне розслідування, особливістю якого є те, що з його допомогою самому адвокату неможливо «закріпити» одержані відомості як докази у справі. 1 Цит. за : Гольдинер В.Д. Защитительная речь. - С.39. 225

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Правила адвокатської етики зобов’язують адвоката використо¬ вувати лише дозволені законом засоби їхнього отримання (див. п. З ст. 32 Правил). Однак важко сказати, які засоби отримання доказів є незаконними. Держава нерідко встановлює винагороду за надання інформації про злочин. У такому разі чи буде незаконним одержання адвокатом інформації за винагороду? Шляхи до того чи іншого доказу звивисті й неоднозначні. Перш ніж опитати особу, яка може виступити свідком у суді або на досудовому слідстві, потрібно цю особу знайти, одержати про неї певні відомості, з’ясувати можливість зустрічі з нею. Якщо ця особа - неповнолітній, потрібно одержати згоду батьків на зустріч тощо. Отже, шлях до одержання доказу законом не врегульовано. Безпосереднє ж його одержання має здійснюватися тими засобами, що передбачені в ст. 48 КПК та деяких інших нормах: опитування громадян, запитування документів чи їхніх копій, ознайомлення з ними безпосередньо на підприємствах і організаціях, одержання письмових висновків спеціалістів. Аналіз п. 13 ст. 48 КПК свідчить, що цей перелік не є вичерпним. Серед повноважень, наданих адвокату, не передбачено право захисника ставити запитання при проведенні слідчої дії. Це дало підстави авторам коментарю зробити висновок, що це право скасовано1. Водночас, у разі проведення додаткових слідчих дій право ставити запитання захиснику надається. Очевидно, що це звичайна помилка законодавця. Вважаю, що з дозволу слідчого питання може бути поставлено. У всякому разі захисник повинен попередити свого клієнта, що він не зможе йому прийти на допомогу із запитаннями, оскільки таким правом не користується при проведенні слідчої дії. Але існують «маленькі хитрощі». Наприклад, клієнт при допиті звертається до слідчого, і заявляє що хоче проконсультуватися з конкретного питання з адвокатом. Слідчий зазвичай відмовить у цьому. Тоді клієнт розпочинає дискусію про те, що його обмежують у конституційному праві на правову допомогу... Струнка картина допиту розвалюється, слідчий починає нервувати. Адвокат просить зробити перерву і надати йому можливість «вгамувати» 1 Кримінально-процесуальний кодекс України науково-практичний коментар/ за ред. В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. - K., 2003. - С. 132. 226

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі підзахисного. Якщо це жінка, то починаються сльози, іноді істерика... Є захисники, які вміють організовувати такі спектаклі... і виправдовують себе тим, що на «нечесні» прийоми слідства вони відповідають адекватно... Про такі випадки без коментарів... Але ці дії, якщо їх організував адвокат, можуть бути предметом оцінки в дисциплінарній комісії адвокатури... Приклад 42. У справі Ц. за будь-якої спроби провести допит Ц. зустрічав слідчого нецензурною лайкою та звинуваченням у тому, що той винен у смерті його матері (мати трагічно загинула в ITT на четвертий день свого затримання). Неспроможність слідчого ввійти в психологічний контакт із Ц., як пізніше з’ясувалося, зіграла на користь Ц. з максимальним ефектом1. У зв’язку з можливостями захисника з дослідження і збирання доказів виникає багато як теоретичних, так і практичних проблем. І, зокрема, у питанні з якого моменту фактичні дані перетворюються на докази. Відповідно до ст. 65 КПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких орган дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння». Отже, фактичні дані перетворюються на доказ з моменту, коли таким даним суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання дали оцінку за своїм внутрішнім переконанням і матеріалізували їх у процесуальних документах. Не вступаючи в дискусію про момент, з якого певні фактичні дані перетворюються на доказ, хотів би тільки зауважити, що суд при оцінці доказів не пов’язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку. Адвокат, обвинувачений, потерпілий (підсудний), цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники також дають оцінку доказам. Така оцінка викладається в заявах, клопотаннях, судових промовах, які фіксуються в протоколі судового засідання. Однак така оцінка має тільки допоміжний характер, допома¬ гаючи суду зробити певний висновок. Під час оцінки доказів особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд керуються законом та правосвідомістю2. Оскільки в Україні визнається і діє 1 3 архіву автора. 2 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального Кодексу України. - К., - 2002. - С. 318. 227

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), то при оцінці доказів (як і діяння в цілому) слід враховувати і вимоги верховенства права1. Застосування принципу верховенства права в судовій практиці залишається гострою проблемою. Серцевиною цього принципу є засади справедливості, добросовісності та розумності. У нових кодексах (Цивільному та Сімейному ці засади вже закріплено). Безумовно, що і в проекті КПК слід би передбачити принцип верховенства права, виклавши його, наприклад, у такій редакції: «Верховенство права та вирішення кримінальних справ на засадах справедливості, добросовісності та розумності». Існує низка методів, які є загальноприйнятими в журна¬ лістських розслідуваннях і які з успіхом може використовувати й адвокат. При цьому слід усвідомлювати, що завдання журналіста - довести до суспільства факти протиправної діяльності показати проблему і можливо запропонувати шляхи її розв’язання2. У реальних умовах України основним завданням журналістського розслідування є не тільки обнародування певних фактів, але й виконання соціальних функцій. Завдання захисника - відшукати фактичні дані, що можуть бути використані як докази на користь обвинуваченого. Це можуть бути фактичні дані, які спростовують конкретні докази обвину¬ вачення, або ж саме обвинувачення. Це можуть бути й фактичні дані, що свідчать на користь особи обвинуваченого і підлягають урахуванню судом, це можуть бути і дані, що вказують на віктимну поведінку потерпілого і підлягають врахуванню, або ж указують на наявність стану афекту, необхідної оборони або інших обставин, які суд має врахувати при розгляді справи. У процесі слідства адвокат може знати те, чого не знає і, можливо, не буде знати ні орган дізнання, ні слідчий, ні суд, а адвокат саме тому, що він довірена особа, може дізнатись про ті обставини справи, про які знає обвинувачений, але вважає за недоцільне розповісти слідчому, прокурору, суду. Наприклад, обвинувачений має алібі, бо провів ніч у чужої жінки, але з етичних міркувань, не бажаючи компрометувати її, вважає неможливим 1 Дана проблема потребує окремих теоретичних досліджень. 2 Журналистское расследование. Агентство журналистских расследований/ А.Констатинова. - СПб., 2001. - С. 14. 228

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі розповідати про це суду або слідчому. Перебуваючи під арештом, такий обвинувачений не може самостійно з’ясувати, чи згодна ця жінка підтвердити його алібі, чи є інші особи, які випадково могли його бачити у цієї жінки (сусіди, знайомі тощо). Слідчі, не знаючи цих фактів, розробляють помилкову версію, у зв’язку з чим справжній злочинець залишається непокараним. Приклад 43. У справі про порушення правил безпеки руху, яке спричинило загибель людей, протокол огляду місця події, з якого розпочинається доказова база і який є основою для проведення відповідної експертизи, було складено недбало. Із пояснень обвинуваченого Н. вимальовувалася зовсім інша картина подій. Пізніше захисник з’ясував, що за кермом був старший брат обвинуваченого, у якого була сім’я. При затриманні та допиті Н. відмовився давати показання. Зіткнення сталося в селі, у святковий день, на очах сотень очевидців. Між тим слідство допитало тільки двох осіб - батька дитини, яка загинула, та ще одного свідка. Адвокат опитав 5 свідків події, а також переговорив із старшим братом Н. щодо обставин справи і допоміг останньому написати явку з повинною. У результаті обвинуваченого Н. було звільнено з-під варти, а щодо брата було порушено кримінальну справу, але, враховуючи його сімейний стан та явку з повинною і бажання допомогти слідству, було вирішено не застосовувати запобіжний захід - тримання під вартою. Тим більше, що довести, що брат Н. був у нетверезому стані (як це було з Н.) слідство вже не змогло. У судовому засіданні потерпілий (батько дитини, що загинула) на прохання прокурора намалював свою картину подій, яка зовсім не збігалася з протоколом огляду місця події. Іншу картину подій, яка повністю спростовувала вину водія, пояснили і свідки, які були опитані адвокатом і щодо яких було заявлено клопотання про їхній допит як свідків. Ось так прокурор, порушивши принцип «не питай, якщо не знаєш відповіді», допоміг захисту спростувати обвинувачення. І хоч суд не наважився на виправдувальний вирок, міра покарання, яку застосував суд, не була пов’язана з позбавленням волі1. Слухання справи неодноразово переривалося 13 архіву автора. 229

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії нарадами прокурора й адвоката в кабінеті судді з метою досягнення компромісу. Вирок прокурором не був оскаржений. Адвокат у даному випадку провів паралельне розслідування. У результаті було спростовано помилкову версію слідства про те, що за кермом автомобіля був Н., виправлено інші помилки слідства. Для зручності замість «розслідування» можна використати інший термін - дослідження. Англійське слово «инвестигейшен» у перекладі українською мовою має два можливих варіанти перекладу: як «розслідування» і як «дослідження». Отже, журналісти проводять розслідування з метою соціального контролю, для правоохоронних органів пріоритетним є забезпечення законності, для захисника - з’ясування обставин, які говорять на користь підзахисного. Збирання відомостей про факти, запитування документів, одержання письмових висновків, а також виявлення осіб, які можуть бути свідками, неминуче вимагає певного дослідження. Таке дослідження потребує відповідної методики. Наприклад, якщо адвокат у клопотанні до суду просить допитати певного свідка, який не був допитаний на досудовому слідстві, то суд вимагає від адвоката, щоб було повідомлено, які обставини такий громадянин може підтвердити. Зрозуміло, що, не опитавши цю людину, не з’ясувавши у неї, що вона може сказати про ті чи інші обставини, адвокат не може повідомити суду тих відомостей, які від захисника хоче почути суд. Отже, потрібно знайти людину, яка щось знає про обставини справи та опитати її. Збирання відомостей про факти - це і є по суті дослідження: потрібно виявити тих, хто знає про ці факти, з’ясувати (якщо це документи), де вони є, визначитися з механізмом їхнього одержання. Іноді поштовхом для одержання інформації може виявитися випадкова фраза, або навіть чутки. їхня перевірка може привести до фактів, які мають доказове значення. То що ж досліджує адвокат: факти або істину? Ось як коментує цю проблему журналіст Берден - персонаж літературного твору. «Так, другий екскурс у минуле увінчався повним успіхом. А в перший раз мені не повезло. Я не добився успіху тому що в ході розслідування намагався виявити не факти, а істину. Коли ж з’ясувалося, що істину виявити неможливо, - а якщо можна, то я її все рівно не зрозумію, - мені стало не в змозі перенести холодний 230

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі докір фактів»1. Блискуче журналістське розслідування Бердена щодо чесного і непідкупного судді Ірвіна обернулося трагедією. Головний персонаж книги Віллі Старк був правий: на людину «завжди щось є». Адвокат у цьому плані обмежений. Він має право пред’являти тільки ті факти, які говорять на користь свого підзахисного. Отже, адвокат не встановлює істини. Він тільки виявляє факти на користь обвинуваченого (підсудного). Схожими є при дослідженні й методи захисника та історика. Але історичне дослідження вимагає значно масштабнішого підходу про описувані події або людину і виключає однобічний підхід, неминучий для захисника. Дещо про методику дослідження2. У цьому контексті йдеться про можливі шляхи одержання доказової інформації (фактичних даних). Разом із тим, адвокату ніколи не зрівнятися з можливостями правоохоронних органів і спеціальних служб, які залучаються до розслідування кримінальних справ. Отже, наводимо не рекомендації адвокату - як діяти, а про те, за допомогою яких методів можна одержати інформацію, що може зацікавити захисника. Питання про допустимість тих чи інших методів та їхню безпечність і законність адвокат повинен для себе вирішувати в кожному конкретному випадкові. 1. Вибір предмета дослідження. Предметом дослідження є інформація, яка може бути використана як доказ на користь підзахисного, а також документи, що стосуються даної справи. 2. Джерела інформації. Джерелом інформації можуть бути громадяни, які були свідками події. Виявлення їх - обов’язок слідчого. Однак слідчі не завжди проявляють необхідну старанність у пошукові та відборі свідків. Іноді слідчі здійснюють тенденційний підбір свідків, домагаючись підтвердження обраної ними версії. Тому адвокат вправі з’ясувати у очевидців певних подій обставини 1 Уоррен Р.П. Вся королевская рать. - М., 1998. - С. 142. 2 Проблема адвокатського дослідження тільки поставлена. Практика неминуче поставить питання про спеціалізацію адвокатів, які працюють у цьому напрямі, як це має місце в окремих країнах Європи та Америки. Специфіка дослідження визначає і ті методи, які може на законних підставах використати адвокат. Подібні ♦дослідження» балансують на межі законності і вимагають особливо делікатного підходу. 231

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії справи, не обмежуючись тим колом свідків, які визнав за необхідне допитати слідчий. Зрозуміло, що подібна «ревізія» аж ніяк не може сподобатися силовим структурам. Але йдеться про долю підзахисного. Прямої заборони на такі дії закон не містить. Приклад 44. У справі судді Ф., обвинуваченого в зловживанні службовим становищем, обвинувачення ґрунтувалося на тому, що Ф. дав незаконну вказівку дописати в протоколі судового засідання прохання прокурора про застосування ст. 75 КК при обранні міри покарання. Слідчий допитав конвоїрів про те, чи говорив у суді прокурор про застосування ст. 75 КК. Між тим, основне завдання конвоїрів - спостерігати за поведінкою підсудних у судовому засіданні. До того ж вони перебувають на певній відстані від прокурора і не ведуть записів. Навпаки, адвокати уважно слухають про те, що говорить у промові прокурор і записують основні положення його промови. Уважно слухають прокурора й підсудні. У конкретному випадку підсудні, почувши, що прокурор просить застосувати ще й ст. 75 КК (якої вони не зустрічали в обвинувальному висновку), з’ясовували у своїх адвокатів, що означає ця стаття. Однак слідчий ухилився від допиту цих свідків, задовольнившись тим, що конвоїри заявили, що вони не пам’ятають, щоб прокурор говорив про ст. 75 КК. За клопотанням захисника адвокати були допитані в суді, а також були оголошені пояснення підсудних, дані ними при проведенні службового розслідування. І підсудні, які в даному випадку виступали свідками захисту і адвокати підтвердили, що прокурор дійсно просив у своїй обвинувальній промові застосування ст. 75 КК. Адвокати при цьому посилалися і на свої записи, здійснені в процесі. На жаль, суд практично невмотивовано не взяв до уваги цих доказів1. Отже, підбір свідків може виявитися важливим і ключовим моментом справи. Цікаво, що в судовому засіданні прокурор виступав проти допиту адвокатів і підсудних на тій підставі, що дане питання достатньо з’ясовано поясненнями конвоїрів. На жаль звукозапис судового процесу не вівся (як у процесі, що розглядав суддя Ф., у якому прокурор просив застосування ст. 75 КК, так і 1 3 архіву автора. 232

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі в процесі з обвинувачення судді Ф.). Це ще раз свідчить про те, як важливо вести звукозапис процесу. Нерідко судді самі проявляють ініціативу і просять відмовитися від звукозапису, обіцяючи бути об’єктивними. Так було і в процесі Ф. Але обвинувальний ухил переважив. «Політик в еміграції користується добре перевіреними «плітками», - заявляє один із героїв телефільму «17 миттєвостей весни». Отже, чутки та плітки є важливим джерелом інформації і не тільки для політиків. їх необхідно перевіряти, оцінювати з позиції перспективи судового процесу і продумати про можливість одержання повноцінного факту, який міг би бути належним і допустимим доказом. При цьому дуже важливо оцінити найбільш перспективний напрям пошуків з урахуванням тих обмежених строків, які є у захисника, а також тим арсеналом засобів, які є в розпорядженні адвоката. З’ясувати потрібно також, чи будуть оплачені клієнтом ці клопоти, чи вистачить гонорару для проведення такої роботи? Необхідно враховувати і ступінь ризику та можливості його нейтралізації. Якщо беретеся за таке дослідження, то потрібно усвідомлювати що це обов’язково стане відомо слідству, яке намагатиметься припинити такі ваші дії, розцінюючи їх як протидію встановленню об’єктивної істини у справі. 3. Збір і обробка матеріалів дослідження. Першим етапом цієї роботи є розшукування матеріалів з урахуванням пояснень підзахисного, пошук людей, яким щось відомо про подію, що інкримінується особі, або яким відомо інші відомості, що можуть бути використані на користь підзахисного. Далі, одержання відкритої інформації в пресі шляхом запитів, звернення до різних установ. Запит часом є ефективним способом одержання інформації. Запит має здійснюватися у письмовій формі з усіма атрибутами офіційного звернення, на бланку з підписом, засвідченим печаткою адвоката, з посиланням на норми закону. Обробка матеріалів дослідження та їхній юридичний аналіз здійснюються з метою оцінки придатності одержаних матеріалів для потреб захисту. Можна для себе підготувати коротке резюме з отриманих матеріалів із тим, щоб підготовлену за свіжими слідами інформацію мати під рукою і в будь-який момент викладену в 233

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії резюме аргументацію перенести безпосередньо в клопотання, заяву або інший процесуальний документ. До відкритих джерел інформації належить преса, Інтернет інші інформаційні системи. Нерідко слідчі з тактичних міркувань дають різні інтерв’ю, прес-релізи, де подають інформацію, яка ще невідома захисту. Такий «злив інформації» для преси слідством має на меті створити певну громадську думку щодо конкретної справи, закріпити у свідомості людей негативні факти тощо. У своїх інформації, упиваючись увагою преси, розкривають те, що може виявитися корисним для захисту як з погляду планів слідства та напрямів його роботи, так і щодо майбутнього захисту. Така інформація має відфільтровуватися та аналізуватися. Іноді зайве сказане слово викликає бурхливу реакцію і спростування і може призвести до відставки посадових осіб, як це було з Генеральним прокурором України. Звичайно, що такі спростування для фахівців з інформатики, політиків та юристів становлять особливий інтерес. Приклади використання відкритої інформації. Приклад 45. У справі Т. систематично подавалася слідчими і прокуратурою інформація про успіхи, досягнуті слідчими, та наводилися різноманітні факти, начебто виявлені слідчими. Звучали фрази: «Вина Т. слідчими повністю доведена». Така інформація передавалася через Інтерфакс України, телебачення, органи масової інформації. Частина інформації розкривала наміри слідства і могла бути використана для певних випереджувальних дій захистом, що й було зроблено. Що стосується іншої інформації, то вона була використана для подачі позовів про захист честі та гідності в судах. Суди були змушені задовольнити окремі позови, зокрема і до Інтерфаксу, окремих телевізійних каналів і газет. Крім того, були оскаржені дії слідчих у порядку ст. 234, 235 КПК. При обґрун¬ туванні скарг були використані й матеріали прес-конференцій, інтерв’ю тощо. Один із слідчих у справі Т. дав інтерв’ю, де стверджував про наявність незаперечних доказів вини А. і Т. та їхню винуватість. Через два роки, даючи показання в суді, слідчий заперечував, що він давав публічне інтерв’ю. Але адвокат зберіг газету з цим 234

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі інтерв’ю і звернув увагу суду на неправдивість пояснень слідчого, який виступав у справі як свідок1. Важливим джерелом інформації є роз’яснення податкової служби та їхній обов’язок дати відповідь на запит щодо засто¬ сування податкового законодавства. Приклад 46. До адвоката звернувся суб’єкт підприємницької діяльності М. з проханням дати роз’яснення щодо здачі житла в оренду. Спірність ситуації полягала в тому, що у випадку здачі житла в оренду як фізичної особи повинні застосовуватися ставки оподаткування, відмінні від такої ж дії, якщо здавати житло в межах підприємницької діяльності. Адвокат звернув увагу, що дана ситуація має неоднозначне вирішення і містить небезпеку з погляду можливих претензій податкової служби. У зв’язку з цим адвокат здійснив запит до податкової служби і одержав відповідь, що фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності може на свій розсуд обирати спосіб здачі об’єкта в оренду. І хоч у адвоката були сумніви щодо правильності такого роз’яснення, він пояснив клієнту, що таке роз’яснення відкриває можливості для захисту від можливих майбутніх претензій податківців. Коли через певний час такі претензії дійсно були пред’явлені, їх удалося нейтралізувати з посиланням на одержане роз’яснення з цього питання. Приклад 47. Проти М. було порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків. Заявляючи клопотання про закриття провадження у справі, адвокат звернув увагу прокурора і слідства на те, що при попередній перевірці, яка була проведена податковою службою, мали місце такі ж обставини, але податкова служба визнала в тому випадкові застосування податкового законодавства правильним. Крім того, до клопотання було приєднано рішення господарського суду, яким в аналогічній ситуації було скасовано рішення ДПІ про нарахування фінансових санкцій. Клопотання було задоволено2. Взагалі податкова служба - невичерпне джерело інформації, яку слід використовувати за допомогою як офіційних запитів, так і особистих зв’язків. 1 3 архіву автора. 2 3 архіву автора. 235

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Досвід журналістики свідчить, що джерела інформації з числа громадян можна класифікувати на «соратників», які готові до співробітництва з ідейних міркувань справедливості і правди, та «ябед», які одержують своєрідне задоволення від інформування, у зв’язку із чим у них є постійна потреба в скиданні відомої їм інформації. Є також так звані «платники», які продають інфор¬ мацію, одержуючи за це матеріальну винагороду. Журналісти класифікують інформаторів також на тих, які змушені інфор¬ мувати через те, що журналіст, або інша зацікавлена особа володіє небезпечною щодо такої особи інформацією. Є особи, які надають інформацію в порядку бартеру, тобто в обмін на іншу інформацію. Одержання інформації визначається з урахуванням мотивів, на підставі яких надається інформація. І тут з потенційним інфор¬ матором не можна помилятися, оскільки помилка може закрити двері до інформатора назавжди. Як правило, тактика одержання інформації вибудовується через посередників. Відомо, що ланцюжки знайомств будь-яких двох людей на планеті не перевищують восьми ланок1. Різні адресні бюро, телефонні довідники також є цінними джерелами інформації. Існують певні інформаційні служби в органах МВС. Інформацію від таких служб, як правило, можуть одержати тільки співробітники міліції. Для одержання інформації потрібно назвати пароль, свій робочий телефон та деякі інші дані. Час від часу методику одержання запиту змінюють. Засоби електронної інформації - важливе джерело для одержання відомостей, що можуть цікавити адвоката. Сотові телефони, пейджери містять відповідну інформацію. Звичайно, одержати безпосередньо роздруківки сотових телефонів адвокатові й перетворити їх на доказ важко. Але можна офіційно звернутися з відповідним клопотанням до слідчого, можна одержати такі роздруківки в неофіційному порядку з тим, щоб їх використати в роботі. Цінну інформацію містять і вуличні карткові таксофони. У таксофонних компаніях зберігаються номери таксофонної картки, телефонний номер, за яким «телефонувала» картка. Наприклад, 1 Журналистское расследование. Агентство журналистских расследований / А. Константинова. - СПб., 2001. - С. 144. 236

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі особа телефонувала комусь і погрожувала розправою, а потім ця ж особа дзвонила до себе додому. Зіставлення цих даних дає можливість ідентифікувати таку особу. Будь-яка особа, яка купує білети на поїзд або літак залишає про себе паспортні дані і прізвище, а отже поїздки такої особи можуть бути проконтрольовані через запит до відповідних систем. У багатьох магазинах ведеться відеозйомка всіх, хто входить до магазину. Ці дані можуть бути використані для ідентифікації особи. Приклад 48. Гр. Б. зайшов із сином до «Макдональдса». Автомашину залишив на стоянці. Повернувшись із сином додому, виявив, що в нього викрадено портфель з документами і значною сумою грошей. Б. вирішив, що портфель він забув у «Макдональдсі». Однак там про забутий портфель ніхто нічого не знав, і такого не бачив. Б. зателефонував знайомому адвокату, який порекомендував ще раз звернутися в «Макдональдс» і переглянути відеозапис, який там ведуть. У результаті було виявлено, що в «Макдональдс» Б. заходив без портфеля. Ця інформація і дані про те, що сигналізація в машині не спрацювала, дала підстави для висновку, що портфель викрала особа, яка також мала ключ від автомашини. Обійшлося без звернення до правоохоронних органів. Приклад 49. У військовослужбовця викрали дочку. До міліції батько не хотів звертатися. Вивчення фотографій дочки та її друзів нічого не дало. Але батько згадав, що дочка говорила, що її знайомий підписував свої повідомлення на пейджер: Зелібоба. Знайомий хакер зрадів: «З таким прізвищем я його точно знайду». Зелібобу було знайдено разом із полонянкою1. Приклад 50. У суді слухалася справа про корупційне діяння. Як докази СБУ пред’явило роздруківки номерів телефонів, за якими дзвонив С., серед них були і телефони осіб, з якими С. начебто вступив у корупційні відносини. Суд прийняв указані документи як докази. Адвокат не заперечував. Заперечення адвоката зводилися до оціночної вартості такого доказу. Така роздруківка підтверджувала факт контактів С. з відповідними особами. Але С. і 1 Журналистское расследование. Агентство журналистских расследований / А. Константинова. - СПб., 2001. - С. 168. 237

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не заперечував що за умовами служби він вступав у такі контакти. Однак наявність корупційного діяння в діях С. довести не вдалося1. Таким чином, кожен факт і як сам по собі, і в сукупності доказів має свою ціну. Дана справа також показує, що відповідні служби знають про можливості електронних засобів інформації і вміють користуватися ними. Отже, адвокат, якщо він навіть не має спеціальної підготовки, може провести самостійне дослідження з метою одержання певної додаткової інформації, яка стосується справи. Але при виборі методів одержання інформації він повинен проявити певну обачність і зіставляти свої кроки з реальною можливістю перетворення одержаної інформації у факти, які можуть бути використані як докази у справі, і не просто фактичні дані, а такі, які говорять на користь підзахисного. Шлях, який пройшов адвокат до джерела інформації, може бути різний, не завжди обов’язково повідомляти, за допомогою яких кроків і пошуків інформацію одержано. Важливо тільки, щоб при наданні доказів було дотримано правову чистоту і законність і відомості про фактичні дані, які можуть бути використані як доказ, відповідали вимогам належності та допустимості доказів. Наприклад, адвокат одержав або навіть купив звукозапис, який містить дані про злочин. Шлях, за допомогою якого одержано плівку, може не відповідати вимогам допустимості доказу. Але, використавши інформацію, яка є на плівці, адвокат зміг знайти свідка, звукозапис щодо якого є на плівці. У цьому випадку адвокат може заявити клопотання про допит свідка з обставин, які мають значення для справи. Такий допит є належним і допустимим джерелом інформації. Отже, у слідства немає монополії на пошук фактичних даних, які можуть бути використані як докази. Такий пошук може здійснити і адвокат при збиранні відомостей про факти, при пошуку осіб з метою їхнього опитування та звернення до слідчого або суду з проханням допитати таку особу як свідка. Наступним кроком для захисника є перетворення одержаних фактичних даних у докази. Але адвокат не користується правом закріплення доказів, тобто їх офіційної оцінки. В умовах інквізиційного слідства право оцінки 1 3 архіву автора. 238

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі доказів, крім суду, належить також органу дізнання, слідчому, прокурору. У змагальному процесі право оцінки доказів мало б належати тільки суду. 12. Надання доказів Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ці конституційні формули ще чекають глибинного вивчення і впровадження в судову практику. «Законодавче закріплення недопустимості доказів дозволяє не пустити в судовий процес чутки, здогадки, думки і документи, джерело яких невідоме; докази, одержані незаконним шляхом або особою, яка не має на це права. Усі подібні докази юридично хибні (порочні) і тому не можуть використовуватись у процесі доказування»1. В Україні не діє принцип «отруєного яблука», за яким доказ, одержаний незаконним шляхом, тягне недійсність і всіх інших доказів, пов’язаних із цим доказом, а отже, і виправдувальний вирок. Норми Конституції дуже важко пробивають собі шлях, оскільки їм протидіє колосальна інерція старої правосвідомості і це стосується не тільки правоохоронних, але й судових органів та й адвокатів. Стосовно подання доказів, то в КПК України немає конкретної статті, яка б розвивала конституційну норму щодо недопустимості доказів, а Пленум Верховного Суду України висловився з цього питання тільки загальними фразами. Адвокат на попередньому слідстві подає докази переважно шляхом подання клопотань. Отже, якщо у адвоката в результаті проведеного ним дослідження є матеріали, що мають значення для справи, і ці матеріали можуть бути використані для захисту особи, щодо якої ведеться слідство, або адвокат при опитуванні здійснював звукозапис розмови чи запис пояснень особи, і та під¬ писалася під цими поясненнями, то адвокат вправі просити, щоб до матеріалів справи були приєднані ці записи. Якщо адвокат отримав письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних 1 Прокопенко О. Недопустимо, но возможно. - Юрид. Практика. - 2000. - № 48. 239

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії знань, то він заявляє клопотання про приєднання цих висновків до матеріалів справи, про залучення до участі у справі фахівців або про призначення відповідної експертизи, обґрунтовуючи необхідність її призначення, зокрема, і висновком спеціалістів, який було зроблено на запит адвоката. Звичайно, відповіді фахівців, не можуть замінити висновків експертизи, але можуть бути використані як для оспорювання обвинувальної версії та обґрунтування клопотання захисника про призначення експертизи так і для спростування висновків уже проведеної експертизи. Опитуючи громадян, їх потрібно проінформувати про мету опитування і про те, що їх можуть допитати як свідків, роз’яснити норми про відповідальність свідка за дачу неправдивих показань, викласти пояснення свідка письмово та одержати його підпис, а у випадку, якщо громадянин, якого опитують, не заперечує, то й записати його пояснення на диктофон. Письмове оформлення результатів опитування доцільно оформити за аналогією з протоколом допиту свідка. Що робити у випадку, якщо опитувана особа своїми пояснен¬ нями викриває підзахисного? Адже захисник зобов’язаний подавати до суду докази, які свідчать на користь підзахисного, спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність його клієнта. Очевидно, що за таких обставин захисник не може заявляти клопотання про допит такого свідка, щоб не перетворитися на представника обвинувачення. Обсудити результати такого опитування потрібно із підзахисним для вироблення відповідної позиції та з’ясування ставлення клієнта до такого потенційного свідка. І ще одна проблема - як бути, якщо опитувану особу вже допитував слідчий? Закон не передбачає обмежень для такого випадку. Тому таке опитування можливе. При цьому слід бути особливо уважним, щоб не вчинити дій, які можна кваліфікувати як перешкоджання встановленню істини або схиляння особи до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань. Коли подавати докази - це питання тактики захисту. Багато написано про тактику і стратегію слідства, але ж і адвокат повинен 240

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі планувати тактику захисту і з урахуванням реальних обставин подавати докази, або навіть утриматися від їхнього подання. Багато що залежить від того, наскільки добросовісно та об’єктивно хоче розібратись у справі слідчий. Адвокатська практика нерідко засвідчує упередженість слідчого, його тенденційність і обвинувальний ухил. І це викли¬ кано не особливостями особи слідчого, а тими об’єктивними умовами та обставинами, в яких цей слідчий працює. Від нього вимагають результат. До того ж ці обставини й умови не зникають і не можуть зникнути й тоді, коли слідство веде прокурор. Це зрозуміло. Міняються ті, хто розслідує кримінальну справу, але не змінюються обставини справи та об’єктивні умови її руху1. Якщо коротко, то лінія поведінки слідчого продиктована інквізиційним характером слідства. Приклад 51. При розслідуванні ДТП в одного з водіїв Н. було виявлено, що він перебуває в нетверезому стані. Дана обставина могла бути у причинному зв’язку з автоаварією. Гр. Н. був високопоставленим працівником міліції. Гр. С. у зв’язку з аварією одержав тяжкі тілесні ушкодження. Провадження у справі було закрито. Після скарг розслідування було продовжено, але даних про те, що водій Н. був у нетверезому стані, у справі вже не виявилося. Натомість, за висновками призначеної експертизи винним у ДТП виявився гр. С. Так справа і закінчилася безрезультатно. Щодо гр. С. справа провадженням була закрита з нереабілітуючих підстав. Приклад 52. (майже аналогічний) У гр. К., який допустив автоаварію, виявлено високу концентрацію алкоголю в крові. Потерпілий Ж. одержав тяжкі тілесні ушкодження. Обвину¬ вачення було пред’явлено гр. Н., з яким зіткнувся автомобіль гр. К. Адвокат гр. Н. одержав довідку про те, що гр. К. був у нетверезому стані, а також оскаржив схему огляду місця події. Клопотання адвоката були відхилені. Захисник довідку про перебування К. у нетверезому стані слідству не передав. Не заявив він і клопотання про допит кількох свідків, які були очевидцями ДТП. Не допитало їх і слідство. При цьому він виходив із того, що слідство ведеться упереджено і докази, які будуть представлені, не будуть слідчим 1 Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 90. 241

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії об’єктивно досліджені. У судовому засіданні з’ясувалося, що даних про те, що гр. К. був у нетверезому стані, немає. Тоді захисник заявив клопотання про допит свідків - очевид¬ ців, а також представив документи про знаходження гр. К. у нетверезому стані в момент аварії. У результаті кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування. Звинувачення проти гр. Н. було знято. З позиції загальноприйнятої адвокатської етики в другому випадку дії адвоката не були бездоганними. Він не вжив усіх можливих засобів для повного та об’єктивного розслідування справи. Суд міг і відхилити клопотання про допит додаткових свідків. Але результат для його клієнта виявився позитивним. Клопотання про приєднання додаткових матеріалів не може бути відхилено під приводом їхньої недостовірності, оскільки доказами в процесі доказування виступають «фактичні дані», достовірність яких перевіряється1. У проекті нового КПК істотних відмінностей у питанні надання доказів порівняно з чинним порядком не передбачено. Разом із тим, у ст. 55 проекту нового КПК захиснику заборо¬ нено вчиняти дії, спрямовані на те, щоб схилити підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до відмови від давання показань. Відмова від давання показань підозрюваним, обвинуваченим є одним з елементів його права на захист, і захисник не тільки вправі, але й повинен роз’яснити особі, наскільки доцільною є відмова від дачі показань, або навпаки, надання свідчень. На практиці адвокати не будуть дотримуватися цієї норми, якщо навіть вона буде прийнята, оскільки це звужувало б можливості захисту і діяло проти інтересів обвинуваченого або підозрюваного. Ще Макіавеллі писав, що законодавець не повинен приймати законів, які не будуть виконуватися, тим більше таких законів, які не узгоджуються з духом Конституції. Звичайно, давати свідчення чи не давати їх обвинувачений або підозрюваний повинен для себе вирішити сам. Але перш ніж прийняти таке рішення, йому потрібно порадитися з адвокатом з погляду того, чи не зашкодить він сам собі, якщо буде давати показання або навпаки, відмовиться їх давати. 1 Див.: Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. ЗО. 242

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 13. Ознайомлення з матеріалами справи у зв’язку із закінчен¬ ням досудового слідства Ознайомлення з матеріалами справи є важливим і відпо¬ відальним моментом, який іноді адвокатами недооцінюється. Окремі адвокати вважають достатнім ознайомитися з обвину¬ вальним висновком та перепровірити відповідність його тексту наявними у справі доказами, зробивши відповідні виписки пояснень свідків, експертизи. У більшості європейських країн (напр., Чехії, Словакії) слідчий на прохання адвоката надає копії всіх документів справи (іноді за певну плату за ксерокопіювання). Таких можливостей у захисників України поки що немає. А не завадило б. 1) Перед ознайомленням адвокат повинен вимагати, щоб: а) справа була пронумерована і прошита. Нумерація має бути зроблена ручкою, а не олівцем; б) були пред’явлені для огляду речові докази, закриті пакети та додатки (напр., бухгалтерські документи); в) було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи. Це далеко не повний перелік вимог, які повинен поставити перед слідством адвокат, ознайомлюючись зі справою. 2) Принципи записів можуть бути різні. При ознайомленні паралельно проводиться серйозна аналітична робота. Тому записи систематизуються за епізодами, особами або в іншому порядку. Це допоможе краще використати одержані дані. Приклад запису Том справи аркуш справи зміст Т. 58/ а.с.77 свідок Петров «Я бачив як Василькун перший вдарив Петрова». 3) Поспішати з поданням клопотань непотрібно. У протоколі про ознайомлення з матеріалами справи можна вказати, що клопотання буде подано пізніше. 243

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Якщо ознайомлення зі справою продовжується тривалий час, слідчим рекомендують складати графіки, де вказується, які й коли відповідні матеріали справи будуть пред’явлені захиснику та обвинуваченому. Звичайно, графік - це робочий, а не процесуаль¬ ний документ, тому закон не зобов’язує захисника його підпи¬ сувати. 4) Про відмову в задоволенні клопотань, поданих за резуль¬ татами ознайомлення зі справою, слідчий виносить мотивовану постанову, яка може бути оскаржена прокурору. 5) 3 дозволу слідчого захисник може бути присутнім при проведенні слідчих дій, які здійснюються за клопотаннями, поданими обвинуваченим або адвокатом. Після вчинення додатко¬ вих слідчих дій слідчий зобов’язаний ознайомити обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи 1. З особливою увагою слід ознайомлюватися з тими свідченнями і доказами, які говорять на користь обвинуваченого. При складанні обвинувального висновку слідчий вказує на свідків, яких рекомендують викликати до суду. Як правило, тих свідків, які дають показання на користь обвинуваченого, до списку не вносять. Тому ретельно виписані пояснення таких свідків, дадуть можли¬ вість обґрунтувати клопотання перед судом про їхній виклик до суду. Відповідно до ст. 296 Проекту КПК досудове розслідування закінчується складанням обвинувального вироку, постановою про закриття провадження в кримінальній справі, постановою про направлення справи до суду для закриття в ній провадження з нереабі літуючих підстав, постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування заходів медичного характеру. Істотних відмінностей при ознайомленні з матеріалами досудового провадження і закінчення досудового розслідування проект нового КПК України порівняно з чинним КПК України не містить. Слід зауважити, що на відміну від чинного КПК у Проекті передбачено право зробити не тільки виписки з матеріалів, але і копії. За ст. 300 Проекту КПК обвинувачений, його захисник можуть за свій рахунок знімати копії з матеріалів справи. У разі 1 Див.: Защита в уголовном деле. - М., 1998. - С.ЗО. 244

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі явного затягування процесу ознайомлення зі справою слідчий, суддя своєю постановою може визначити строк, протягом якого обвинувачений, його захисник повинні ознайомитися з матеріалами справи. Можливість зняти копії з матеріалів справи знімає гостроту питання про строки ознайомлення зі справою. 14. Оскарження дій слідчого, прокурора органу дізнання На стадії досудового слідства можна оскаржувати дії органу дізнання, слідчого і прокурора, що передбачено ст. 110, 234, 236 КПК України. Рішенням Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 р. № 3-рп/2003 (Справа № 1-12/200), визнано, що ще на стадії досудового слідства можуть бути оскаржені до суду дії слідчого і прокурора щодо приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи. Змінами, внесеними до КПК (ст. 236-7, 236-8), визначено процедуру такого оскарження, Але тільки щодо порушення кримінальної справи1. Захисник, якщо вважає, що для цього є підстави, зобов’язаний оскаржити в суді дії слідчого, органу дізнання, прокурора, суду щодо приводів, підстав або порядку порушення кримінальної справи. Недоліком змін до КПК є неможливість негайного оскарження дій та постанов слідчого, особи, яка проводить дізнання, і прокурора безпосередньо до суду. У змінах до КПК (ст. 110,234, 236 КПК) таке право задекларовано (інакше б це прямо суперечило Конституції), але розгляд скарг віднесений аж до моменту розгляду справи по суті або на попередньому слуханні справи. Не зняло проблеми і рішення Конституційного Суду України від ЗО січня 2003 р. № 3-рп/2003 (Справа № 1-12/2003), яким визнано, що ще на стадії досудового слідства можуть бути оскаржені дії слідчого і прокурора щодо приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи стосовно конкретної особи. Таке вирішення неточностей і неясностей в процесуальному законі та його невідповідності Конституції України створило для судів і учасників процесу неабиякі проблеми. Безумовно, що право на оскарження дій слідчого і прокурора є серйозним захисним ресурсом, який адвокати будуть використо¬ 1 Див.: Главу 3 цієї книги. 245

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії вувати. Але в КПК України не визначено порядок розгляду цих скарг. Перенесення розгляду їх в одне судове засідання разом з розглядом справи по суті створює низку, невирішених практикою питань. Відповідно до КПК скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції. Подану до суду скаргу слід оголосити, викликати для дачі пояснень особу, на дії якої подано скаргу, дослідити обставини, на які посилається у скарзі підсудний, допитати свідків, оголосити зміст інших доказів, заслухати думку учасників процесу і прийняти відповідне рішення. Отже, у судовому засіданні, де досліджується питання про вину підсудного, необхідно сумістити зовсім інший за своєю правовою природою процес - про законність або незаконність дій слідчого і прокурора. Приклад 53. У справі підсудного А. було подано 5 скарг на дії слідчого і прокурора. Суд приєднав скарги до матеріалів справи, але ухилився від їхнього розгляду по суті, відмовив у виклику в судове засідання осіб, на які подано скарги, не заслухав їх, указавши, що питання про ці скарги буде вирішено у вирокові суду. У судовому засіданні суддя висловив думку, що у випадку наявності підстав для задоволення скарги потрібно приймати окрему ухвалу на недоліки в роботі слідчого і направляти її відповідному прокурору (Печерський районний суд міста Києва). Приклад 54. У справі підсудного Ф. захисником було подано скаргу на дії слідчого в частині призначення експертизи на підставі матеріалів, одержаних не процесуальним шляхом (зразків для проведення експертизи) та порушення процедури впізнання. Суд відмовив у виклику в засідання експерта та слідчого. У вироку суду обставини призначення експертизи та порушення порядку проведення впізнання речових доказів оцінки не дістали. Разом із тим, без оголошення скарг, без їхнього дослідження було винесено ухвалу про відмову в задоволенні скарг (Апеляційний суд Івано- Франківської області). Захисник звертався до Верховного Суду України з листом про те, що судді не мають чітких орієнтирів при вирішенні скарг на дії слідчого і прокурора і по-різному їх вирішують. У зв’язку з цим ставилося питання про необхідність Верховному Суду України визначитися з правовими позиціями з 246

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі цього питання з тим, щоб забезпечити єдність судової практики. На жаль, Верховний Суд України поки-що так і не визначився з цим питанням1. Стаття 324 КПК України, яка визначає, які питання повинен вирішити суд при постановленні вироку, не відносить до них вирішення результатів розгляду скарг на дії слідчого і прокурора. І це правильно. У вироку мають вирішуватися питання, які стосуються підсудного. Що ж до результатів оскарження дій слідчого і прокурора, то по них слід би приймати окремий процесуальний документ - постанову або ухвалу. У даному випадку дії суду, на мою думку, є помилковими. Проте оскаржити їх в апеляційному порядку окремо від вироку суду практично неможливо, оскільки КПК і Верховний Суд України чітко не визначилися з даного питання. Приклад 55. У справі Ф., яка вирішувалась Апеляційним судом Івано-Франківської області, захист подав кілька скарг на дії слідчого і прокурора. За результатами розгляду справи в цілому в задоволенні скарги було відмовлено ухвалою суду. При цьому суд навіть не оголосив скарги захисника, відмовив у викликові до суду слідчого і прокурора2. На мою думку, такі дії суду є помилковими. Скарга має бути розглянута по суті, а це означає, що суд зобов’язаний заслухати скаржника і осіб, на які подано скаргу, і за результатами розгляду скарги постановити ухвалу. В іншому суді скаргу на дії слідчого намагалися вирішити шляхом її вирішення у вироку суду. Приклад 56. Так, у справі підсудного А. було подано 5 скарг на дії слідчого і прокурора. Суд приєднав скарги до матеріалів справи, але ухилився від їхнього розгляду по суті, відмовив у виклику до судового засідання осіб, на яких подано скарги, не заслухав їх, указавши, що питання про ці скарги буде вирішено у вирокові суду3. Таким чином, інквізиційний характер досудового слідства зберігає свою силу, оскільки більшість рішень і оцінок слідчого на досудовому слідстві оспорити в суді на цій стадії неможливо. 1 3 архіву автора. 2 3 архіву адвоката. 3 3 архіву адвоката. 247

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Зокрема, не можна оскаржити в суді і такі дії та рішення, які мають незворотний характер і не можуть бути виправлені в майбутньому. Наприклад, відмова в проведенні експертизи тіла щодо причин смерті, відмова в проведенні освідування обвинуваченого, якого піддали тортурам, відмова в проведенні експертизи швидкопсувних товарів тощо. Така відмова, особливо якщо за допомогою цих експертиз можуть бути встановлені обставини, які виправдовують обвинуваченого, може призвести до майбутньої судової помилки. Приклад 57. У справі ошуканих трастом СЕЛЕНГ прокурор відмовив у санкції на обшук з метою виявлення документів. У результаті документи не були своєчасно вилучені. Пізніше, через 5 років слідства, закриття справи обґрунтовувалось зокрема і тим, що у зв’язку зі спливом значного часу вже неможливо виявити документи. У результаті справа була провадженням закрита за відсутністю складу злочину. Потерпілі в цій справі не могли оскаржити в суд ні дії прокурора, ні дії слідчого. У справі за 5 років слідства не було виявлено жодного підозрюваного. У результаті є кілька тисяч потерпілих, але повільні дії слідства привели до того, що так і не було виявлено винних, і вони не понесли справедливого покарання. У цьому випадку постраждали не тільки потерпілі, але була нанесена шкода і публічним інтересам, які ні слідство, ні прокурор так і не відстояли. Між тим є багато питань, які потребують негайного втручання суду ще в процесі досудового слідства. Наприклад, необхідність ексгумації трупа для проведення експертизи щодо причин смерті у випадку, коли слідчий або прокурор відмовляє в задоволенні такого клопотання захисника. Адже через 2-3 роки, коли справа надійде до суду, можливість установлення смерті шляхом ексгумації та відповідного дослідження може бути втрачена. Те саме, стосується незаконних постанов слідчого щодо накладення арешту на майно та рахунки підприємства в рахунок забезпечення цивільного позову і вилучення печаток. Оскільки така дія припиняє роботу підприємства, то воно через два-три роки або і скоріше перетвориться на банкрута. Таким чином, право на оскарження дій слідчого є, Консти¬ туційний Суд України це право підтвердив, але недоліки проце¬ суального закону та і самого рішення Конституційного Суду 248

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі України продовжують стояти на перепоні в реалізації цього права. Отже, і Конституційний Суд України по суті підтримав пануючу в Україні доктрину інквізиційного (змішаного) процесу. 15. Про забезпечення можливого майбутнього позову Будь-яку справу можна довести до абсурду. Наше слідство це блискуче довело. Не порахувати, скільки підприємств було знищено, скільки людей було викинуто без роботи на вулицю за допомогою ст. 125,126 КПК України. І все це за мовчазною згодою і Генеральної прокуратури. Подивимось на ці статті та вчитаємось у їхній зміст. Зауважимо, що це статті ще «радянської доби», коли слова «приватна власність», «підприємництво» були нечуваним гріхом і тягли за собою за певних умов кримінальну відповідальність. І тоді, і тепер ст. 125, 126 КПК зобов’язували вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі, а також можливого в майбутньому цивільного позову. Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного. Під вкладами тоді, у радянську добу, розумілися вклади до Ощадбанку. Щоб не було з боку слідчих поширювального тлума¬ чення, було спеціально зауважено, що ці норми не стосуються часток колгоспників і кооператорів у майні колгоспів та коопера¬ тивних організацій. Неможливо було навіть уявити, щоб слідчий, порушивши кримінальну справу проти колгоспного голови, накладав у зв’язку з цим арешт на майно і рахунки колгоспу. Такий слідчий був би негайно звільнений з роботи, а прокурор би доповідав, що постанову про арешт скасовано, слідчий покараний, а на майбутнє такої помилки ніхто не допустить. Що таке тратти, векселі, цінні папери, корпоративні права, трансферти, - слідчі того часу навіть не уявляли. Минув час. Підприємництво і приватну власність дозволили. Отже, потрібно було роз’яснити, або ж переглянути ст. 125 і 126 КПК відповідно до нової доби. У нових умовах з цими статтями слід було поводитись обережно. Тут потрібна робота зі скальпелем, а не із сокирою. Начебто зрозуміло. Якщо обвинуваченому, проти якого порушено кримінальну справу, належить у товаристві 10% 249

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії статутного фонду, то накладати арешти на майно підприємства і його рахунки недопустимо. Слід би принаймні виділити ту частку в 10% і встановити заборону на її продаж. Але саме товариство має функціонувати, адже це соціальний об’єкт, який дає роботу людям, виробляє продукцію, надає послуги. Частка в статутному фонді в розмірі 10% ще не означає, що у конкретного обвинуваченого є право власності на майно цього товариства і що у забезпечення можливого майбутнього цивільного позову або конфіскації допустимо накладати арешт на майно товариства і його розрахунковий рахунок, припиняючи в такий спосіб діяльність підприємства. Крім того, накласти арешт на рахунки і майно підприємства означає припинити його діяльність, викинути працівників на вулицю і залишити їх без роботи, розорити підприємство і довести його до банкрутства. Прикладів багато. Приклад 58. Ц. належало 8 % статутного фонду товариства «Адоніс». Товариство взяло значні кредити в банку, закупило бензин та інші товари. У зв’язку з порушенням кримінальної справи проти Ц. на рахунки підприємства та його майно було накладено арешт, вилучено печатки та комп’ютери. Діяльність підприємства було припинено. Товари що мали певний термін придатності (цукерки, вина, ліки) більше, ніж за 4 роки слідства стали непридатними. Понад двісті працівників підприємства без виплат заробітної плати і компенсації були викинуті на вулицю, поповнивши армію безробітних. І все це заради майбутнього можливого цивільного позову на частку Ц. у розмірі 8 %. У решті- решт через 5 років безкінечних судових процесів та кількох слухань справи у Верховному Суді України суд виправдав Ц., стягнув з держави витрати на правову допомогу, повернув автомобіль. Але підприємство «Адоніс» стало банкрутом, банки втратили кредити. Виграли тільки слідчі: їх підвищили у званнях і посадах... Захисники бомбардували Генеральну прокуратуру про незакон¬ ність арештів майна. Один із відділів Генпрокуратури в листах визнавав, що накладати в такий спосіб арешти незаконно. Інший відділ, який здійснював нагляд за слідчими, стверджував що «усьо правильно». Такий сумний для підприємців і робітників результат. 250

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Ні Верховний Суд України, ні Генеральна прокуратура України донині чітко не визначилися з цим питанням. Тому помилкова, незаконна практика арештів на майно, яке ніяким чином не належить обвинуваченим, продовжується. Доклав рук до цього питання і Конституційний Суд України. Адже це з його легкої руки неможливо негайно оскаржити до суду постанову слідчого про накладення арешту на розрахунковий рахунок, вилучення печатки підприємства тощо. Потрібно чекати рік, два, три, коли слідство завершиться і справа буде передана до суду. Тоді на попередньому слуханні або під час слухання справи суд може виправити допущену слідчим помилку. Звичайно, власник майна, що заарештовано, формально може звернутися з позовом про виключення майна з опису. Але іноді і це не допомагає. Суди додумалися зупиняти провадження у таких справах до завершення слідства... Приклад 59. Слідчий податкової міліції одного із ОДПІ постановою від 10 січня 2004 р. наклав арешт на лікеро-горілчаний об’єкт і спиртовий цех та виготовлений спирт одного з державних підприємств у забезпечення можливого майбутнього цивільного позову. Арешт накладено в справі, порушеній за фактом несплати податків службовими особами підприємства. Підозрюваних і обвинувачених у справі ще немає. Майно належить державі, а не службовим особам підприємства (поки що взагалі невідомим слідству). Хіба не зрозуміло, що в будь-якому випадку майбутній можливий цивільний позов до директора або головного бухгалтера не може бути задоволений за рахунок держави. Адже цивільний позов до директора (тобто конкретної фізичної особи) подається в інтересах держави і не може бути стягнутий за рахунок майна держави. Очевидно, що спочатку треба визначитися з обвинуваченим, притягнути цю особу як цивільного відповідача (ст. 124 КПК ) та накласти арешт на його майно, вклади і цінності. Не менш зрозуміло, що відповідний державний спиртовий комбінат, на майно якого накладено арешт, ніяким чином не може бути ні підозрюваним, ні обвинуваченим, а також не може відповідати за дії фізичної особи. 251

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У підготовленому до третього читання проекті нового КПК України питання про забезпечення майбутнього цивільного позову вирішено значно краще. Стаття 65 проекту КПК передбачає особливості порядку накладення арешту на цінні папери, корпо¬ ративні права і частку в господарських товариствах. Зокрема передбачено, що на частку в майні та інші корпоративні права в господарському товаристві може бути встановлена заборона на їхнє відчуження або розпорядження. У цьому випадку можуть установлюватись обмеження також і на сплату дивідендів та інших виплат, одержання яких випливає з корпоративних прав. Такі обмеження не повинні утруднювати діяльність підприємства, а також зачіпати інтереси інших учасників спільної власності та корпоративних прав. Але хіба на практиці потрібно чекати нового КПК? Хіба не ясно, що накладення арештів на майно підприємств, закриття їхніх рахунків, вилучення майна, яке завідомо не належить обвинуваченому, є незаконним. Хіба не зрозуміло, що припинення діяльності підприємств у такий спосіб, якщо обвинуваченому належить частка в статутному фонді в розмірі, наприклад, 5 % або навіть 60 %, є незаконним і навіть злочинним? Тому жодних перепон для припинення з боку слідчих таких незаконних дій немає. Справа за прокурорами... Якщо інтереси держави потрібно захищати від дій такого невправного слідчого, то це прямий обов’язок прокурора і для цього непотрібно збільшувати обсяг його прав... Порада захиснику. Виявивши, що у справі, в яку вступив захисник, накладено арешти на майно підприємств, де засновником є підозрюваний або обвинувачений, потрібно вжити заходів до оскарження таких дій з боку слідчого якомога швидше. Варіантів декілька: це може бути скарга на слідчого прокурору, і далі, у випадку відмови прокурора вищому прокурору. Засновники підприємства, а також посадові особи підприємства, самі можуть звернутися до суду з позовом про звільнення з-під арешту (виключення з опису) безпідставно арештованого майна. Можна ініціювати скарги на дії слідчого працівників підприємства, які залишилися без зарплати, а то й без роботи. Можна також ініціювати позови працівників підприємства про стягнення заробітної плати та інших заборгованостей з вимогою скасувати постанову слідчого 252

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі в частині, що накладена на майно, яке не належить підозрюваному та обвинуваченому. Приклад 60. У складських приміщеннях суб’єкт підприєм¬ ницької діяльності - фізична особа ПІ. зберігала товарно- матеріальні цінності на підставі договорів про відповідальне зберігання. Співробітники податкової служби, порушуючи права власника, вилучили майно на суму 1173139, 89 грн При цьому були складені Протоколи огляду місця події, у яких було записано перелік вилучених товарно-матеріальних цінностей. Нечіткість правового регулювання і розмежування таких дій, як огляд, обшук та виїмка, призвели в даному випадку до того, що вилучалися матеріальні цінності на суму більше 1 млн. грн на підставі протоколу огляду. У подальшому прокуратурою було визнано, що дії співробітників ДПІ були незаконними. Адвокат підготував і направив до господарського суду позовну заяву про повернення майна та стягнення збитків відповідно до ч. З ст. 13 ЗУ «Про державну податкову службу в Україні», яка передбачає що збитки, заподіяні неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету1. 16. Дії захисника при оголошенні про закінчення слідства Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи є одним із ключових і вирішальних моментів досудового слідства. Відповідно до ст. 219 КПК України захисник має право робити виписки, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз’яснювати зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про подання клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора. Власне ці права захисника передбачено і ст. 48 КПК і по суті дублюються. Саме на цьому етапі захисник повинен продумати і заявити клопотання щодо доповнення слідства та подати скарги на дії та рішення слідчого. Дехто з адвокатів вважає, що виявлені 1 3 архіву автора. 253

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії захисником недоліки тільки допомагають слідчому їх виправити в такий спосіб, щоб підкріпити обвинувачення. З огляду на це, вважають доцільним указати на них не на цій стадії, а вже безпосередньо в суді. Тактична доцільність у такому підході за певних умов заслуговує на увагу. Але слід зважати й на те, що прокурор, затвердивши обвину¬ вальний висновок, у такий спосіб узяв на себе відповідальність за подальше проходження справи і буде добиватись у суді обвину¬ вального вироку, незважаючи ні на що. Це можуть бути і дзвінки голові суду і безпосередні переговори щодо винесення обвину¬ вального вироку з використанням дружніх, колегіальних стосун¬ ків з головою суду. При цьому використовуються всі можливості для досягнення результату у тому числі за принципом: «я тобі - ти мені». Прокурор, наприклад, може пообіцяти не вносити касаційні подання з певних інших справ, тільки щоб з конкретної справи відбувся обвинувальний вирок. Принцип цілісного підходу (системного аналізу) був би неповним, якщо б не враховувались і ті дії, що суперечать закону, але на практиці нерідко мають місце. Адвокати добре знають усі обставини цієї «неофіційної кухні» відносин між прокуратурою і судами і не враховувати ці обставини було б з їхнього боку наївністю. У адвокатів виникають ситуації, коли самі слідчі або прокурори шукають компромісу, для того щоб справу не було направлено на додаткове розслідування. Приклад 61. У судовому засіданні захисник заявив клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, виявивши безумовні підстави для такого рішення. Прокурор, який підтримував обвинувачення, попросив перерву в судовому засіданні. Через кілька хвилин адвоката запросили до кабінету судді, де вже сидів прокурор, який заявив: «Мене не цікавить міра покарання, але справа не повинна йти на дослідування». У даній ситуації адвоката це влаштовувало. Адже за таких умов його клієнт одержував м’який вирок, на який за інших обставин він не міг розраховувати. Один із кращих адвокатів України В.Д. Швець розповів про такий випадок із своєї практики ще радянських часів. Завершува¬ 254

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі лося слідство в кримінальній справі про розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Предметом розкрадання було військове спорядження і майно. Справа складалася з численних епізодів. Обвинувачувалася група офіцерів. Вивчивши матеріали справи, адвокат знайшов безумовні підстави для скасування постанови про порушення кримінальної справи і визнання нелегітимними всіх наступних процесуальних дій. Розпочавши свою гру, адвокат заявив слідчим, що в них нічого з обвинуваченням не вийде. На розпитування про те, чому він так вважає, адвокат прямо не відповідав, створюючи психологічну пастку для слідчих, які серйозно занепокоїлися. Справа була на контролі в Генеральній прокуратурі, і можливий промах дуже турбував слідчих. Довівши слідчих до апогею в їхніх намаганнях розібратись, у чому справа, адвокат подав відповідні клопотання. Вони були підставні. І тоді до адвоката підійшла делегація від слідчих і запропонували вихід, який полягав у тому, що захисник відкликає клопотання, а справа його підзахисного виділяється в окреме провадження і розглядається «у полегшеному режимі». Ревнителі моралі та адвокатської етики можуть заявити, що адвокат діяв неправильно. Заслуговували на критику і дії слідства. Усе так. Але в даному випадку адвокат змусив слідчих, які представляли державу, піти на компроміс, на взаємні поступки, хоча загальний результат для держави був досягнутий. По всіх обвинувачених були постановлені обвинувальні вироки, які вступили в законну силу. Тому в більшості випадків є доцільним показати прокурору всі недоліки слідства з тим, щоб він бачив ясну картину того, наскільки слабким є обвинувачення, яке прокурору доведеться підтримувати в суді. Поки обвинувальний висновок не затверд¬ жено прокурором, є достатні підстави вважати, що при перевірці справи, наданої з обвинувальним висновком, прокурор проявить достатню прискіпливість з тим, щоб не наразитися на проблеми при підтриманні обвинувачення в судовому засіданні. Приклад 62. У справі з обвинувачення С. в ухиленні від сплати податків та зловживанні посадовим становищем умисний характер ухилення від сплати податків обґрунтовувався тим, що С. 255

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відмовився давати пояснення у справі і в такий спосіб намагається умисно ухилитися від відповідальності. Такий підхід насторожив адвоката. Подальший аналіз і ознайомлення з матеріалами справи показав, що з одного і того ж епізоду було порушено кілька кримінальних справ. Документи вилучались і слідчими податкової міліції, і прокуратурою, і СБУ. У справі адвокат знайшов постанови про закриття справи з окремих епізодів. Відновлення слідства в закритій справі було здійснено з порушенням вимог ст. 216 КПК України. Порушення справи відбулося за наявності не скасованої постанови про закриття справи у частині висунутих обвинувачень. Таким чином, у адвоката були можливості оскаржити порушення кримінальної справи безпосередньо в суді або до прокурора. Недоліки розслідування адвокат виявив на стадії ознайомлення з матеріалами справи та пред’явлення матеріалів справи (ст. 217-221 КПК України). З тактичних міркувань адвокат вирішив направити скарги не в суд, а прокурору. Захисник заявив клопотання щодо усунення виявлених порушень слідчому, і не гаючи часу звернувся зі скаргами і до відповідного прокурора, і до вищого прокурора. Клопотання заявлялися за принципом: одне порушення - одне клопотання. Так набралося півтора десятки клопотань. Вирішення кожного з них вимагало від слідчого певного часу. Оскільки скарги на ці порушення були направлені і прокурору, то в останнього було достатньо часу, щоб вивчити те, що пише адвокат, і визначитися з певною позицією щодо справи. Тому на момент, коли слідчий надіслав прокурору справу з обвинувальним висновком, прокурор уже не міг пройти повз тих порушень, що мали місце у справі. Прокурор навіть не став розглядати всі скарги по суті, виявивши порушення кримінально- процесуального закону та неповноту судового слідства. Ось уривок з відповіді прокурора захиснику: «під час перевірки кримінальної справи № були виявлені порушення кримінально-процесуаль¬ ного закону при порушенні кримінальної справи відносно службових осіб ВАТ « », що призвело до нелегітимності всіх наступних процесуальних дій. У зв’язку з чим справу повернуто для провадження додаткового розслідування»1. 1 3 архіву автора. 256

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Ситуації, коли за одним і тим же фактом порушують кри¬ мінальні справи різні служби: прокуратура, органи внутрішніх справ та СБУ, не може вважатися нормальною. Однією з причин такого стану речей є й те, що справи порушуються за фактом, а не проти конкретної особи. У результаті силові структури стають у чергу за документами, або почергово їх вилучають, перешкод¬ жаючи нормальній роботі підприємства... Оскільки відсутні конкретні обвинувачені, то адвокати не допускаються до участі в таких справах у зв’язку з відсутністю суб’єкта обвинувачення. У результаті немає кому звернути увагу прокурора на допущені порушення закону, у тому числі й у випадках, коли на підставі одного і того ж факту порушується кілька кримінальних справ. У першу чергу це упущення прокуратури. Глава 6. Загальні питання захисту на досудовому слідстві і в суді 1. Позиція у справі У кримінальному судочинстві лінія захисту захисника не визначена наперед. Кримінально-процесуальний закон надає захисникові певні можливості, що дають йому змогу користуватися специфічними засобами, методами і прийомами1. Лінія вибору захисту представляє собою реальні можливості вирішення правової ситуації, на яку може вплинути захисник. Позиція у справі і об’єктивна істина Новий словник української мови слово «позиція» тлумачить як: 1) становище, місце кого-, чого-небудь; 2) точка зору, ставлення до чого-небудь, що визначає характер поведінки, дії; 3) поведінка, характер дій, що зумовлені цією точкою зору, цим ставленням. Отже, позиція в кримінальній справі - це результат, якого хоче добитися захисник; версія клієнта розроблена разом із захис¬ ником, план захисту - дії, направлені на досягнення позитивного результату в інтересах підзахисного. Тобто позиція у справі - це 1 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 115. 257

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії складне, багатогранне поняття, яке визначається і як результат діяльності захисника, і як процес цієї діяльності, а також як оцінка обвинувачення, ставлення до неї і сама версія захисту1. У відомому фільмі Акіро Куросави «Расемон» кожен із персонажів подає свою версію подій, учасниками яких вони всі були. Кожен при цьому намагається показати себе в якнайкращому світлі. Щось схоже відбувається в судовому процесі. З огляду на такий процес пошуку істини залишається спірним постулат, що в ході судового слідства встановлюється об’єктивна істина. Насправді, принаймні для підсудного, установлюється не істина, а доведеність або недоведеність події злочину і винних осіб. Вину реального злочинця може бути і не доведено, отже об’єктивна істина не буде досягнута у справі, а «злочинець» не буде покара¬ ним. І навпаки, може бути покарана особа, яка невинувата (судова помилка). Більше того, є ще теорія «судового розсуду» (усмотрения) за якою у кожної правової проблеми є не одне, а кілька правильних рішень2. Отже, адвокат служить не «об’єктивній істині», не «досягненню істини», він служить своєму клієнту, він продає йому свій розум і талант, і він служить правосуддю такому, яким воно є3. Тому вдалим і коротким є пояснення, що правова позиція захисту - це пояснення того, що сталося4. Зміни в законодавстві по суті виключили основний (а насправді недосяжний) принцип судочинства радянського періоду - установлення об’єктивної істини у справі5. На цю проблему можна глянути і з погляду розроблюваних новітніх філософських ідей 1 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 32-33. 2 Див.: Барак Аарон. Судейское усмотрение. - М., 1999. - С. 13. Голова Верховного суду Ізраїлю Барак стверджує, що «(судейское) усмотрение означает свободу вьібора между различньїми возможньїми решениями». Як би до цього не ставились теоретики і філософи права, але суддівський розсуд реально існує і адвокат повинен його враховувати. Термін «усмотрение» перекладають українською мовою як ♦ розсуд», або «дискреція» (лат. discretio) - розв’язання державним органом (у даному випадку судом) якогось питання на власний розсуд. 3 Звичайно, адвокат за своїм призначенням є ще і правозахисником, але ці питання лежать за межами даної роботи і потребують окремої, спеціальної розмови фахівців. 4 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 33. 5 Див.: Бринцев В. Большие проблеми «малой судебной реформи» // Юрид. практика - 2001. - № 36. 258

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - теорії рефлективності та рефлективної концепції істини. Згідно з цими теоріями «факти не завжди можуть служити об’єктивним критерієм істини»1, а всі «розумові побудови потенційно недоско¬ налі»2. З погляду цих концепцій у суді досягається не об’єктивна істина, а тільки доведеність або недоведеність вини підсудного. Тому питання про те, наскільки можливим є досягнення об’єктив¬ ної істини за допомогою принципу змагальності, залишимо для філософів права. Захисникові немає потреби заглиблюватись у лабіринти філософських проблем. Захисникові протистоїть могутній державний механізм, включаючи таємну і для захисника, і для підзахисного оперативно-пошукову діяльність силових структур. Тому його завдання просте і конкретне : зробити все можливе, що дозволяє закон, на захист свого підзахисного. Реальна практика показує, що часто-густо захисник не може зробити навіть те, що йому дозволяє закон. Це пов’язано з інерцією системи, яка повинна виправдовувати своє призначення перед суспільством резуль¬ татами в роботі. Тому до слідства ставлять вимоги забезпечити результат. За визнанням одного з розробників Кримінального кодексу України вони (розробники) були змушені поспішати, бо силові структури почали лобіювати кримінальні статті для себе. Вибір позиції захисту При допиті як обвинуваченого слідчий обов’язково запитує в обвинуваченого: «чи визнаєте себе винним»? Це запитання передбачає чотири варіанти відповіді: • визнаю себе винним повністю; • визнаю себе винним частково; • не визнаю себе винним повністю; • відмовляюся виразити своє ставлення до обвинувачення. Отже, до першого допиту захист повинен подбати про сформулю- вання позиції захисту з основного пункту обвинувачення • невинуватий; 1 Див.: Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. - К., 1999. - С. 41. 2 Див.: Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. - K., 1999. - С. 47. 259

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії • винуватий частково; • винуватий повністю; • позиція мовчання. Позиція невинуватості. Вирішальне слово тут за клієнтом. Адвокат не може посісти іншу, «альтернативну позицію». Не можна висловитись: «Мій підзахисний не визнав вини, я навів вам доводи про його невинуватість, але якщо ви зі мною не погоджуєтесь, то прошу вас про полегкість »1, адже таким чином адвокат ставить під сумнів невинуватість свого підзахисного. Іноді підзахисний визнає себе винним повністю або частково в результаті помилки в об’єкті визнання вини, або самообмови (напр., у випадку самооборони, або коли визнає факти, які не містять складу злочину). Захисник у цих випадках вправі будувати і відстоювати позицію невинуватості. Отже, позиції невинуватості визначено законом у випадках: • відсутності події злочину (Ст. 6 п. 1 КПК України); • відсутності в діянні складу злочину (ст. 6 п. 2 КПК України), а також необхідної оборони, добровільної відмови від вчинення злочину, невинувате заподіяння шкоди без вини; • недоведеності обвинувачення. Адвокат Е. Львова наводить випадок, коли її клієнт повністю визнав хуліганські дії, хоч абсолютно нічого не пам’ятав із того, що сталося, оскільки був п’яним. Події злочину явно не ув’язу¬ вались з його особою. Адвокат заявила клопотання про проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи, яка встановила стан патологічного сп’яніння2. Позиція часткового визнання вини. Часткове визнання вини означає, що підзахисний : • оспорює обсяг обвинувачення, але погоджується з квалі¬ фікацією обвинувачення; • визнає окремі або всі факти пред’явленого обвинувачення, але не погоджується з їхньою юридичною оцінкою; • не погоджується з викладом фактів в обвинуваченні. 1 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 34. 2 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 35. 260

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Оспорювання обсягу обвинувачення зустрічається по багато¬ епізодних справах. Коли ж оспорюється юридична оцінка, то в цих випадках оспорюється кваліфікація дій, відсутність умислу, зговору, причинного зв’язку, учиненого з наслідками тощо. Якщо ж клієнт стверджує, що факти викладено неправильно, то він, як правило, має на увазі, що в обвинуваченні: • описується те, чого в дійсності не було; • не описано те, що було в дійсності (потерпіла у справі про зґвалтування сама запропонувала приїхати до неї додому і говорила, що у випадку, якщо обвинувачений не одружиться з нею, вона заявить у міліцію і посадить його); • не точно описано події (щодо часу, місця, складу учасників, розподілу їхніх ролей тощо). Кожна з позицій часткового визнання вини може існувати окремо, але вони можуть і поєднуватись усі разом1. Залежно від позиції часткової винуватості юридична позиція полягає у виключенні із обвинувачення окремих епізодів; зменшення розміру шкоди; перекваліфікації дій обвинуваченого на іншу частину відповідної статті КК України або іншу статтю; виключення окремих кваліфікуючих ознак злочину; визнання пом’якшуючих обставин тощо. Позиція повної винуватості. Якщо підзахисний повністю визнає свою вину і кваліфікація не викликає сумніву, завданням адвоката є пом’якшення долі клієнта. Юридично така позиція полягає в оспорюванні обтяжую¬ чих обставин, оспорюванні прямого умислу, форми вини; визнання пом’якшуючих обставин, оцінці даних особи, оцінці поведінки та особи потерпілого. Позиція повної винуватості обвинуваченого має свої «підводні рифи», на які повинен зважати адвокат. Нерідко така позиція пов’язана з тим, що обвинувачений бажає когось вигородити, узяти вину на себе, або хтось його залякав, або мають місце інші обставини, у зв’язку з якими підзахисний визнає свою вину. У таких випадках адвокат, визначаючи позицію захисту, має бути особливо обережним. 1 Див.: Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 36. 261

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Позиція мовчання. Якщо підзахисний не визначає свого ставлення до обвину¬ вачення, не бере участі у слідчих діях і відмовляється давати пояснення, адвокат, на мою думку, повинен займати позицію невинуватості свого клієнта. Така позиція випливає з вимог ст. 62 Конституції України, яка передбачає презумпцію невинуватості. «Адвокат виступає гарантом реалізації цього конституційного принципу і тому повинен шукати підтвердження невинуватості клієнта, незважаючи на зайняту ним позицію мовчання»1. Звичайно, що фактор визнання або невизнання не є єдиним, який має враховуватись адвокатом при виборі позиції. Автори посібника «Защита по уголовному делу» рекомендують враховувати ряд інших параметрів: • переконливість; • логічність; • послідовність; • суперечливість; • відповідність здоровому глузду; • відповідність доказам. Залежно від наявності цих параметрів або їхньої відсутності виникає необхідність у корекції позиції захисту. Це надзвичайно відповідальний і делікатний момент для захисника. Адже корекція може привести до зміни показань клієнта, зачепити інтереси інших осіб, свідків тощо. Така корекція може виявитися непосильною для клієнта з погляду самовладання, психічної врівноваженості, мужності. Не¬ абияке значення при цьому має і позиція потерпілого, його воро¬ жість, мстивість, матеріальні та моральні претензії, зацікавленість у притягненні клієнта до відповідальності. При формуванні позиції у групових справах особливу увагу слід звернути на основоположний принцип адвокатури - не створюва¬ ти колізій2. Будувати захист за рахунок применшення ролі свого підзахисного та перебільшення ролі інших осіб недопустимо і, як правило, до добра це не приводить. 1 Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 37. 2 Див. Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 38. 262

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Рожева мрія кожного слідчого - добитися колізії між обвинува¬ ченими, грати на цих суперечностях і одержувати в подарунок викривальні пояснення. Кожен адвокат повинен про це пам’ятати. Разом із тим, іноді колізійний захист є неминучим. «Допустити захист на попереднє слідство - означає полегшити зусилля державної влади з дослідження кримінальних справ»1. Вважаю, що в кримінальному процесі немає об’єктивних перепон для позитивного вирішення питання про допуск адвоката з моменту порушення кримінальної справи. Але для цього потрібно визнати особу, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваною. Необхідно також зважати, що вступила в силу норма ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод про право кожного, обвинуваченого у вчиненні злочину, допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту. Чинний КПК надає адвокату можливості для збирання відо¬ мостей про факти, що можуть бути використані як докази у спра¬ ві, зокрема документи або їхні копії, подавати докази і заявляти клопотання. Адвокат - особа, яку слідчий змушений «терпіти» і співпрацю¬ вати з нею. Йому не розкажеш легенду про те, що все вже вирішено, залишилися тільки формальності, що всі зізналися, і всі разом по¬ казують на обвинуваченого і що поки не пізно потрібно зізнатися, щоб полегшити свою вину і не перетворитися на «паровоза» і т. д. Затриманий, який має адвоката, може з ним порадитися, може ді¬ знатися про справи домашні. Одним словом, адвокат - це зв’язок із зовнішнім світом. З моменту вступу адвоката у процес неминуче змінюється і став¬ лення слідства до обвинуваченого, припиняються, якщо такі були, силові методи «одержання» доказів. Обвинувачений починає усві¬ домлювати, що є людина, яка зобов’язана про нього піклуватися. Отже, якщо у справу вступив адвокат, у слідства з’являється законний противник, озброєний знанням закону. Тому адвоката не чекають з розкритими обіймами, він у справі конфліктоген, з яким змушені рахуватися. Звідси і спроби маніпулювати з обвинуваче¬ ним, рекомендувати йому «надійного» адвоката, або обійтися без 1 Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. - М. - С.199. 263

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії захисника взагалі, бо мовляв, тільки гроші витратиш, а допомоги не дочекаєшся. Звідси і розмови про те, що адвокат нічого не ви¬ рішує, що все вирішують слідчий, прокурор і суддя. Зазвичай, це правда, що оцінку доказам і рішення у справі приймають прокурор, слідчий і суддя. Але і захист виконує свою функцію, без якої важко уявити правосуддя. «Можливо, не всім зрозуміла роль захисту, не всі бачать його необхідність і навіть моральне право на це. Необхідно усвідомити: захист діє не для викривлення обставин справи, не для того, щоб ускладнити, заплутати її. Захист має інше завдання: «допомогти суду у з’ясуванні істини, і там, де вина людини не до¬ ведена, де є сумніви в цьому, указати на них»1. Фактори вибору позиції При виборі позиції необхідно враховувати специфіку конкрет¬ ної справи, її резонансний характер, наявність політичних мотивів або зацікавленості «кланових» структур, психологічні особливості осіб, які ведуть справу і від яких залежить вирішення справи (слідчого, судді, прокурора, експерта тощо), та інших нюансів і деталей, що мають значення і які не може ігнорувати адвокат. Слід враховувати настрої, симпатії, упередженість у ставленні до адвокатів, обвинувальний ухил цих осіб. Р. Гарріс радить молодим адвокатам, які беруть участь на попередньому слідстві, для забезпечення інтересів підсудного «тримати язика за зубами»2 і не ставити зайвих запитань, або під виглядом запитань розповісти те, про що адвокат дізнався при розмові наодинці3. За певних умов, маючи навіть на руках докази, що виправдо¬ вують підзахисного, потрібно виявляти витримку. За обвину¬ вального ухилу осіб, які ведуть справу, надання доказів, що виправдовують підзахисного на стадії досудового слідства, можуть призвести до протилежного результату. Слідство може вжити заходів до нейтралізації таких доказів, або вплинути на свідків, у тому числі погрозами. Такі випадки непоодинокі. 1 «Судові промови адвокатів України». - К., 2000. Із промови Я.Зейкана на захист І.М.Галаса. - С. 157. 2 Гаррис Р. - Школа адвокатури. - Тула., 2001. - С. 232. 3 Там само. - 233. 264

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Отже, позиція спростовування і доказування на стадії поперед¬ нього слідства з боку захисту повинна враховувати реальну ситуацію. Принцип - не зашкодити тут особливо важливий. Передчасна «гласність», робота на «випередження» слідчого при з’ясуванні злочину, його причин і мотивів і завчасне надання доказів може перетворити захисника на своєрідний криголам, що прокладає слідчому шлях. «Існує ще значна помилка в адвокатсь¬ кому мистецтві: це постійне забігання назустріч противнику. Це такий же промах, як наведення доводів на підкріплення ваших тверджень, перш ніж проти них подані заперечення»1, - зауважує Р.Гарріс. Адвокат не повинен показувати в процесі, що він уже впевнений у правильності висновків слідства2. Навпаки, він повинен демонструвати впевненість в обраній ним правовій позиції, і ця віра у свою правоту має бути очевидною для суддів. І, звичайно, недопустимим є моралізаторство адвоката, повчання допитуваних, тим більше, що цього не дозволить суд, одразу реагуючи зауваженням на таку спробу. Визначити, коли саме подавати докази, які виправдовують підзахисного, у якому обсязі подавати пояснення або навпаки не давати їх - це тактика захисту, якою адвокат повинен володіти. Здійснювати, так би мовити, «ідеальний захист», не рахуючись із суб’єктивними та об’єктивними факторами, адвокат не має права. Критерієм тут є домінантність інтересів клієнта, як це трактується статтею 7 Правил адвокатської етики3. Побудова позиції захисту Побудова позиції захисту - це святая святих адвоката. Досвідчені адвокати неохоче діляться своїми секретами адвокатсь¬ кої майстерності, хоч і із задоволенням прислухаються до досвіду колег. Адвокат Львова в посібнику «Защита по уголовному делу» пропонує свої варіанти підготовки. Ось примірний план, запозиче¬ ний від неї: 1. Вивчення матеріалів справи. 2. Бесіда з підзахисним. 1 Гаррис Р. - Школа адвокатури. - Тула., 2001. - С. 28 2 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 134. 3 Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 p.; протокол № 6/У1 від 1-2 жовтня 1999 p.). 265

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 3. Вирішення питання про визнання вини. 4. Аналіз версії обвинувачення. 5. Висунення зустрічних версій захисту та аналіз усіх можли¬ вих версій. 6. Вибір однієї, найбільш перспективної версії захисту (формула обвинувачення «навпаки», тобто формула захисту). 7. Аналіз доказів «за» і «проти» версії захисту. 8. Остаточне відтворення картини подій, фактичне та юридичне пояснення її. (Обвинувальний висновок «навпаки», тобто захисний висновок). Адвокат повинен навчитися складати стислу формулу захисту (аналогічно до «формули обвинувачення») та представляти її в суд як рівноправну альтернативу. Наведемо приклад із конкретної кримінальної справи. Формула обвинувачення: Петренко обвинувачується у розкраданні колективного майна в особливо великих розмірах (ст. 86і КК України та в ухиленні від сплати податків за ч. 2 ст. 1482 КК України) за таких обставин. Петренко як суб’єкт підприємницької діяльності уклав угоди на поставку угорського м’яса підприємствам «Золотий ключ» та «Нива». Як аванс і попередню оплату одержав 80000 грн Обумов¬ лену угодами продукцію не поставив, гроші вибрав з банку готівкою і привласнив. До податкової інспекції податкову звітність не подавав. Одержавши консервну продукцію на 20 тис. грн та ліс кругляк на 20 тис. грн у квітні 1996 р. не сплатив прибуткового податку на 11847 грн Наведені обставини підтверджувались актом попередньої перевірки, складеним співробітником податкової служби. Можливі версії захисту: 1. Петренко не привласнював авансові платежі, а витратив їх на закупівлю продукції. Акт перевірки містить неточності й складений непрофесійно, не є належним доказом ухилення від сплати податків. 2. Допущено помилкову кваліфікацію дій Петренка з ухилення від сплати податків, не доведено його умисел на ухилення від сплати податків. 266

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 3. Петренко не виконав своїх зобов’язань унаслідок збігу не¬ сприятливих для підприємницької діяльності обставин і не мав умислу на ухилення від сплати податків. 4. Факт ухилення від сплати податків дійсно мав місце, але в розмірі значно меншому, ніж інкримінується обвинувачен¬ ням. 5. Петренко здійснив часткові поставки іншої продукції в раху¬ нок погашення зобов’язань, які слідство не взяло до уваги, оскільки це були не поставки обумовленого угодами м’яса, а овочеві консерви. 6. Кошти були не привласнені, а витрачені на закупівлю лісо¬ продукції та поставку її до Угорщини для обміну на угорське м’ясо, а тому немає події розкрадання в особливо великих розмірах. Адвокат визнав найбільш перспективними комбінацію кількох версій і визначив таку формулу захисту: Формула захисту з розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах Немає події розкрадання. Петренко на одержані аванси та попередню оплату закупив лісопродукцію, а також частково розрахувався поставками консервної продукції. Лісопродукцію поставлено до Угорщини для закупівлі передбаченого угодами м’яса. Формула захисту з ухилення від сплати податків Кваліфікація дій Петренка за ч. 2 ст. 148-2 у редакції 1997 р. є помилковою, оскільки нова редакція статті обтяжує відповідаль¬ ність Петренка, у зв’язку з чим відповідно до ст. 58 Конституції необхідно керуватися ст. 148-2 КК України в редакції 1993 р. Обвинувачення не врахувало податкові накладні в тому ж податковому періоді, у зв’язку з чим фактична несплата податків становить 2230 грн Для з’ясування цих обставин необхідно провести судово-бухгалтерську експертизу. Захист у конкретній справі був успішний, Петренко був випущений з-під варти в залі суду. За ст. 86-1 КК України він був повністю виправданий, а в ч. ст. 148-1 КК України його дії були перекваліфіковані на ч. 1 і до нього застосовано амністію. 267

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Приклад, який наводить адвокат Львова Формула обвинувачення Задорожний звинувачується у вчиненні умисного вбивства Рязанова з хуліганських спонукань за таких обставин. 1 квітня 1994р. о першій годині ночі Задорожний разом із Гончаровим безпричинно з хуліганських спонукань чіплялися у дворі будинку до співробітника міліції Рязанова, який був одягнутий в цивільному. У процесі сварки Гончаров вдарив Рязанова. Побоюючись за своє життя і припиняючи злочинні дії Гончарова і Задорожного, Рязанов вистрелив з табельної зброї і смертельно поранив Гончарова. Задорожний, діючи з хуліганських спонукань, з метою позбавлення життя Рязанова повалив його на землю і став наносити удари руками і ногами, спричинивши легкі тілесні ушкодження, які не потягли короткочасного розладу здоров’я. Коли Рязанов утратив свідомість і перестав чинити опір, Задорожний з метою вбивства Рязанова взяв у нього пістолет і вистрелив, причинивши йому вогнестрільну проникаючу рану в голову, яка потягнула смерть останнього. Таким чином, Задорожний вчинив умисне вбивство з хулігансь¬ ких спонукань. Аналіз можливих версій захисту 1 Задорожного взагалі не було в ту ніч у дворі. 2. Задорожний був у дворі, брав участь у бійці, але не стріляв у Рязанова. 3. Задорожний стріляв у Рязанова з метою самооборони. 4. Задорожний перевищив межі самооборони. 5. Задорожний випадково вистрелив у Рязанова. 6. Рязанов випадково вистрелив у боротьбі в себе. 7. Стався мимовільний (спонтанний) постріл. 8. Задорожний навмисно вбив, але не з хуліганських спону¬ кань. 9. Задорожний вмисно стріляв, але не з метою вбивства. Захист визнав найбільш доцільною версію необхідної оборони і вбивства з необережності. Сформульовані позиції захисту мали такий вигляд Формула захисту при необхідній обороні 268

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Захищаючи товариша при спробі обеззброїти Рязанова і відвести від себе наведений пістолет, Задорожний смертельно поранив Рязанова. Формула захисту з убивства за необережності Рязанов убив Гончарова і намагався вбити Задорожного, навів на останнього пістолет зі зведеним курком. Але Задорожний у боротьбі, вихоплюючи пістолет з руки Рязанова, випадково натиснув на спусковий гачок і смертельно поранив його. Для того щоб вибрати одну з цих версій, необхідно проаналізу¬ вати всі докази у справі. Якщо баланс доказів приблизно однаковий, то адвокат Львова рекомендує обрати версію з меншими санкціями, у даному випадку - необхідну оборону. Робота захисника в реальній справі Адвокату Н. подзвонили знайомі і попросили спробувати «щось зробити, щоб допомогти їхнім родичам». Розслідування справи вела податкова міліція невеличкого районного центра. Приїзд адвоката з Києва нітрохи не схвилював слідчого, яка була впевнена у повній «проходимості» справи в суді та її успішній судовій перспективі. Зустріч з адвокатом не дала підстав для якоїсь настороженості. Адвокат заявив, що він працював раніше юрисконсультом, справу про ухилення від сплати податків по суті веде вперше і не дуже орієнтується в таких справах. Прохання адвоката надати копію постанови про порушення справи слідчий відхилила, оскільки «процес цього не передбачає». Адвокат без заперечень старанно переписав слово в слово постанову (події відбувалися до змін у КПК, якими передбачено надання постанови про порушення справи адвокату та особі, щодо якої постанову прийнято). При пред’явленні обвинувачення підзахисні скористались своїм правом не давати показань, але на думку слідчого це аж ніяк не могло їм допомогти. Більше на слідчі дії адвокат не з’являвся, а підзахисні відмовлялися давати показання. Поза увагою слідчого залишилися запити адвоката до податко¬ вої служби (усі були відхилені), а також зустрічі адвоката з потенційними свідками, яких слідчий не визнала такими, але, на думку адвоката, допити яких заслуговували на увагу. Клопотань 269

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії про їхній допит адвокат не став заявляти. Не знала слідчий і про те, що адвокат ретельно разом із спеціалістом-аудитором перевірив акт перевірки податкової служби, який був підставою для порушення кримінальної справи, а також про зустрічі адвоката з аудиторською службою і одержання ним висновку, у якому було дано критичну оцінку акту, що не ґрунтувався на документах і не відповідав вимогам, встановленим для таких актів відповідною Інструкцією податкової служби. В основу обвинувачення в ухиленні від сплати податків було покладено висновки податкової служби про невиплату податку на прибуток, одержаний несплатою сум кредиторської заборгованості, по якій закінчився термін позовної давності. При виконанні вимог ст. 218-220 КПК адвокат зробив фотокопії всієї справи (слідча вагалася, дозволяти їй вчинення фотокопій чи ні), але зрештою погодилася. Начальство тиснуло на неї щодо необхідності закінчення справи, а адвокат був сама люб’язність і пояснював, що у випадку ненадання дозволу на вчинення фотокопій він буде змушений робити ґрунтовні виписки, що вимагає значного часу, а отже, ознайомлення з матеріалами значно затягнеться. У цій ситуації слідчий вирішила, що буде краще дозволити зробити фотокопії. За підсумками ознайомлення зі справою адвокат заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що існувала нескасована постанова прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи. У задоволенні клопотання було відмовлено. Адвокат звернувся до прокурора, який здійснював нагляд за справою і одержав відповідь, що справу направлено на додаткове розслідування. Але через два тижні захисник одержав повідомлення із суду про попереднє слухання справи. Здивований він приїхав до районного центру і не побачив у справі ні своїх клопотань, ні скарг на ім’я прокурора. У зв’язку з цим було поставлено питання перед судом про повернення справи прокурору для усунення недоліків (ст. 249і КПК). На підтвердження своїх заяв адвокат представив лист прокурора, у якому повідомлялося про направлення справи на додаткове розслідування. Усе ж суд назначив слухання справи і окремо витребував постанову про направлення справи прокуро¬ ром на додаткове розслідування. На наступне засідання суду і 270

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі постанова прокурора, і постанова заступника прокурора області про скасування цієї постанови, а також скарги адвоката були представлені в суд. При вирішенні питання про порядок дослідження доказів (ст. 299 КПК) захисник заявив клопотання про оголошення обвину¬ вального висновку, допит свідків, вивчення матеріалів справи і після цього допит підсудних. Суд відхилив дане клопотання. Але у захисника була домовленість із підсудними, що в цьому випадку вони відмовляються давати показання відповідно до свого права, гарантованого Конституцією та кримінальним процесом. У результаті суд змушений був заслухати обвинувальний висновок прокурора, після цього допитати свідків, і тільки потім підсудні заявили клопотання про те, що вони бажають дати пояснення щодо обставин справи. Виникає запитання: а що це дає захисту, крім певного незадоволення суду адвокатськими «вихилясами»? Виявляється чимало. Після допиту свідків деякі положення обвинувального висновку похитнулися, у суддів виникли певні сумніви. Адвокат був підготовлений до допиту, а тому йому вдалося витягнути із працівників податкової служби, які виступали свідками, визнання, що акт перевірки не ґрунтується на первинних документах. Було з’ясовано ряд порушень з боку податкової служби при проведенні перевірки: недотримання процедури податкового повідомлення, незаконне опечатування приміщень бухгалтерії, що на місяць призупинило її роботу та доступ до документів, незаконне вилучення оригіналів документів без залишення відповідних копій. Підсудні, знаючи те, що сказали свідки в судовому засіданні змогли коректувати свої пояснення щодо показань свідків та інших матеріалів справи. З’ясувалося, що в період, за який інкримінується діяння, працювали два різні головні бухгалтери, а все обвинувачення пред’явлено тільки одній особі. Друга жінка, яка теж працювала головним бухгалтером у перевірений податковою службою період, слідством була залучена як свідок. Виявилося також, що підпри¬ ємство не купувало спірне паливо, щодо якого начебто виникла несплачена в трирічний строк кредиторська заборгованість. Залучені адвокатом додаткові свідки (яких слідчий не вважала за 271

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії необхідне допитати) підтвердили, що власником цього палива є держава, а боржниками є 45 сільськогосподарських підприємств двох районів. Підприємство ж за дорученням держави в особі Укррезерву виконало тільки посередницьку функцію з відванта¬ ження палива цим сільськогосподарським організаціям. Допит керівників двох із 45 сільськогосподарських підпри¬ ємств і представлені ними додаткові угоди засвідчили, що держава розстрочила заборгованість, а отже, строк позовної давності із кредиторської заборгованості за поставлене паливо ще не закінчив¬ ся. Якщо ж строк позовної давності не закінчився, то це означало, що у підприємств-боржників (а тим більше у підприємства, яким керував підзахисний) податкові зобов’язання не виникли. Ці пояснення повністю підривали позицію обвинувачення про наявність події злочину, тобто про наявність несплачених податків. Донарахування податку на прибуток, а так само акт перевірки були поставлені під сумнів. Звичайно, судді, не маючи достатньої підготовки щодо податкового законодавства, ще не усвідомлювали повною мірою, до чого все це веде. За інерцією мислення та вірою в акт, складений податковою службою, вони ще не розуміли, що подальший хід розслідування веде до ситуації, яка вимагає виправдувального вироку. Захиснику коштувало багато зусиль переконати суддів у необхідності допитати керівників сільськогосподарських під¬ приємств. Не знаючи особливостей правового регулювання таких відносин, судді не бажали заглиблюватись у ці правовідносини. Але настирність захисника та його абсолютна переконаність у необхідності проведення такої перевірки змусили суддів погоди¬ тися на такий крок. Адвокат усвідомлював, що його пояснень буде недостатньо для того, щоб переконати суддів у допущеній податковою службою помилці. Тому, посилаючись на Верховний Суд України, який рекомендував судам залучати у податкових справах фахівців із податкового законодавства, адвокат заявив клопотання про залучення фахівця з аудиторської служби, який би допоміг суду розібратись у податкових відносинах і правильності донарахувань податків. Прокурор був проти залучення фахівця, а отже, і суд не знайшов за потрібне його залучати. Це значно ускладнило для захисту роботу із з’ясування фактичних обставин 272

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі справи і допущених податковою службою та слідчим помилок. Однак сумніви у суддів уже були посіяні, їхня переконаність у вині підсудних була послаблена. Саме в цей час підсудні заявили, що хочуть дати пояснення у справі. На цей момент вони разом з адвокатом підготували ґрунтовні письмові пояснення з кожного з пунктів обвинувального висновку з посиланням на матеріали справи та додаткові докази, які вони просили приєднати. Суд знайшов за можливе приєднати ці заперечення на обвинувальний висновок. Та й прокурор не заперечував щодо приєднання їх до матеріалів справи. Подача ґрунтовних письмових заперечень на обвинувальний висновок законодавством не передбачена. Але й прямої заборони щодо подачі такого захисного заперечення чинний КПК не містить. У цих поясненнях були викладені під кутом захисту наявні у справі факти, дана їм відповідна інтерпретація, зроблено правовий аналіз акту перевірки та допущених у ньому помилок, указано на некритичний підхід слідства до висновків податкової служби, зроблено посилання на висновки аудиторської служби, а також дано перелік грубих порушень закону з боку працівників ДПА при проведенні перевірки і донарахуванні податків. Маючи на руках ці підготовлені заперечення і усвідомлюючи лінію захисту, розроблену в цьому документі з їхньою участю, підсудні впевнено відповідали на запитання, спростовуючи позицію обвинувачення та висновки окремих податківців. Але суд не бажав постановляти виправдувальний вирок, а тому відхилив клопотання про призначення економічної експерти щодо правильності результатів акту перевірки і донарахування податків. У зв’язку з цим захист заявив клопотання про направлення справи на додаткове розслідування. Клопотання було обґрунтовано тим, що необхідно провести додаткові слідчі дії, установити та допитати 45 керівників сільськогосподарських підприємств, слідчим шляхом виявити та приєднати до матеріалів справи договори на поставку палива державою, провести зустрічні перевірки роз¬ рахунків з державою, а також виявити та приєднати додаткові угоди про розстрочення розрахунків за паливо, провести ревізію на підприємстві та правильність відображення господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку і на базі одержаних 273

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії даних призначити економічну експертизу щодо правильності донарахувань податків. Клопотання було задоволено і справу було направлено на додаткове розслідування. Резюме: Адвокат у подібних справах повинен бути готовим до спротиву суду щодо оцінки акту перевірки податкової служби, до запитань про те, чому акт і рішення про донарахування не були оскаржені в суді тощо. Адвокат повинен сам добре вивчити зако¬ нодавство, яке регулює податкові відносини, проконсультуватися з фахівцями аудиторських служб (а все це потребує грошових за¬ трат). Заслуговує на увагу впровадження в адвокатську практику написання пояснень підсудних за принципом «обвинувальний висновок навпаки», де було б викладено не тільки позицію щодо фактів справи, але й оцінку правових позицій обвинувачення. Оскільки такі захисні висновки прямо законодавством не перед¬ бачені, то про залучення таких матеріалів потрібно заявляти від¬ повідні клопотання. Зразок заперечень на обвинувальний висновок (пояснення підсудного в суді) Малинський районний суд Житомирської області Суддя Ярмоленко Віктор Григорович вул. Соборна, 6, м. Малин Житомирської області, 11600 від підсудної Дзигун Лілії Миколаївни Письмові пояснення (Заперечення) на обвинувальний висновок Після направлення кримінальної справи на додаткове розсліду¬ вання справу знову повернуто до суду. Мої дії кваліфіковано за ст. 364 ч. 1, 212 ч. З, 366 ч. 2. Суд, направляючи кримінальну справу на додаткове розслідування, указав, що додаткове слідство відповідно до ст. 64 КПК України належним чином не з’ясувало всіх фактичних обставин справи. 274

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 1 Зокрема, слідчий не повністю врахувала всі правові наслідки, пов’язані з помилковим оформленням 970,9 тонн зерна групи «А» за нарядами ДАК «Хліб України» (№2943 від 21.12.2000(а.с. 36т. 4). Факт помилкового оформлення 970,9 тонни підтвердив і свідок Воєвода О.В. Помилка сталася за період діяльності попереднього керівництва та до призначення мене наказом № 48 від 03.07.2002 головним бухгалтером. Таким чином, нестача зерна сталася внаслідок помилки у даних бухгалтерського обліку ще в 2000 р. на 970, 9 тонни. Якщо врахувати цю помилку і ту обставину, що працівники податкової служби дійшли помилкового висновку, що жито групи «А» для ПП «Рамбус» в кількості 620 тонн відвантажено без наряду і у зв’язку з цим безпідставно нарахували податкові вимоги, то є очевидним, що жодної нестачі зерна на підприємстві немає. Отже, і всі донарахування є помилковими. Не дано належної оцінки та не з’ясовано питання, передбачені ст. 39 КК України про обставини, учинені в стані крайньої необхідності (ст. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15). З пояснень Ступака та пояснень свідків видно, що у зв’язку з відсутністю коштів на підприємстві і частим відключенням електроенергії, закінченням термінів дії договорів на зберігання зерна виникла реальна загроза його пошкодження та повної втрати. Ушкодження зерна могло становити до 40-50 % зерна і більше. Як головний бухгалтер я за своєю посадою не приймала та й не мала права приймати рішення про продаж зерна, про укладення договорів і відвантаження зерна покупцям. У матеріалах справи немає жодних доказів, які б указували на те, що я приймала рішення про продаж і відвантаження зерна. До моїх обов’язків також не входило і я не займалася питаннями укладення договорів на продаж зерна. Усі ці обвинувачення висунуто мені безпідставно. Разом із тим, мені відомо, і цей факт підтвердили і свідки (Противень, Гостін), про неодноразове відключення електро¬ енергії, що негативно впливало на якість зберігання зерна і створювало неможливість його належного зберігання. Висновки слідства, що нібито такого факту не було, є явно надуманими і помилковими. Вони суперечать моїм поясненням і поясненням 275

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Ступака, а також показанням свідків Гостіна, Противня та інших. Це вказує на однобічність та упередженість слідства. Відключення електроенергії мали місце тому, що на підприємстві склалася критична ситуація з коштами через несплату Укррезервом плати за зберігання зерна. Суд, направляючи справу на додаткове розслідування, наголо¬ шував, що кількість самовільного використання зерна держрезерву ґрунтуються не на фактичних вимірах, а на умовних розрахунках, зроблених без посилання на первинні бухгалтерські документи, а фактична інвентаризація залишків зерна не проводилась. Не була вона зроблена і під час додаткового розслідування. Ці обставини та дані про помилкове зарахування 970,9 тонн згідно з листом Житомирського обласного підприємства ДАК «Хліб України» (а.с. 36 т. 4) належним чином не від кориговані, податкові та інші зобов’язання, пов’язані з цією помилкою, перенесені до нового обвинувального висновку. 2 Слідству було доручено перевірити обставини реалізації 620,81 тонни зерна ВАТ «Житомирхлібу», яке було під загрозою «загорання» та пошкодження його шкідниками. Крім того, необхідно було ретельно перевірити обставини відвантаження на Липницький спиртзавод 100 тонн зерна та підміни документів і передачі цього зерна сільгоспкооперативу «Агроторговий дім Малинський», про що в серпні 2002 р. Ступак повідомляв прокурору Малинського району листом № 59 від 08.08.02 (т. 6). Відповідно до висновку суду ці доводи підлягали перевірці шляхом проведення взаємозвірки розрахунків, вилучення документів, установлення та допиту свідків з цих обставин. Таку перевірку досудовим слідством не здійснено. У постанові про направлення справи на додаткове розслідування наголошувалося, що питання щодо правильності донарахування податку на прибуток залишилося не з’ясованим через відсутність первинних документів. Не було вказано з яких сум і за який період донараховано підсудним податок на прибуток. Наголошувалося також, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 08.10.04 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків 276

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі і зборів, інших податкових платежів» відповідальність за ст. 212 КК настає лише і в разі, коли це діяння вчинено умисно. Тому суд наголосив, що необхідно перевірити наявність обставин, які б підтверджували умисел обвинувачених. Не враховано вказівку суду, який зазначив, що у справі невідомо, з яких міркувань виходив слідчий при кваліфікації дій підсудних за попередньою змовою, доказів у цьому слідство не зібрало, і в ході судового слідства такі докази не здобуті. Однак жодних доказів і після повернення справи до суду з цього питання не зібрано. Судом було наголошено на необхідність урахування рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 р. про визнання неконституційним положення пп. 8.2.2 п. 8.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення податкової застави на будь-які види активів платника податків без урахування суми його податкового боргу. Оскільки притягнення до обвинувачення постановою слідчого відбулося 21 лютого 2006 p., то рішення Конституційного Суду від 24 березня 2005 р. має бути враховано, бо воно вступило в силу з моменту його проголошення. Однак при проведенні додаткового розслідування цю обставину не враховано. Таким чином, додаткове слідство не виконало вказівок суду, викладених у постанові про направлення справи на додаткове розслідування. Обвинувальний висновок складено хаотично, одні й ті ж епізоди повторюються багато разів, викладені неконкретно, без посилань на первинні документи. Висновки додаткового слідства ґрунтуються на тому ж акті перевірки, який був складений у 2003 р. і який, як було встановлено в суді, містить помилкові висновки щодо донарахувань. Слідчий перебрав на себе функції експерта і зробив самостійні висновки, оформивши їх у вигляді постанов. Такі постанови не можуть бути доказом у справі і не можуть засвідчувати факт порушення вимог податкового законодавства. До того ж ці висновки явно не відповідають наявним у справі фактам. З У цій частині пояснень, яка стосується всього обвинувального висновку, бажаю наголосити, що обвинувальний висновок 277

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії затверджено не тим прокурором, який здійснює нагляд за досудовим слідством. Адже справу порушено слідчим Коростенсь- кої ОДПІ. Нагляд за слідчим відповідно до Закону «Про проку¬ ратуру» здійснює прокурор Коростенського району, а не обласна прокуратура Житомирської області. Отже, обвинувальний висновок затверджено з порушенням вимог Закону Про прокуратуру. Обвинувачення підтримує прокурор Малинської прокуратури. Але Малинська прокуратура не здійснює нагляду за Коростенсь- кою ОДПІ. Отже, за своїм правовим становищем прокуратура Малинського району не може підтримувати обвинувачення того органу, за яким вона не здійснює нагляд. У справі немає доказів про доручення прокурору Малинського району підтримувати обвинувачення. Зокрема, немає таких повноважень ні від Коростенської райпрокуратури, яка повинна здійснювати нагляд за слідством, ні від прокуратури Житомирської області, яка затвердила обвинувальний висновок. Крім усього, обвинувачення робить висновок, що моя позиція не давати показань на досудовому слідстві є такою, що направлена на спробу уникнути кримінальної відповідальності та перешко¬ дити слідству у встановленні істини. Цей висновок прямо вказує на упередженість та однобічність слідства. Адже право не давати показання гарантовано Конституцією та КПК. Оскільки слідство ведеться однобічно, упереджено, а наші показання ігноруються, тому нами було вирішено давати пояснення в суді. (с. 36 обвину¬ вального висновку). Епізоди, які стосуються обвинувачення за статтею 212 КК України 1. Відповідальність за ст. 212 КК настає лише в разі, коли воно вчинено з прямим умислом. Ст. 212 КК передбачено кримінальну відповідальність не за сам факт несплати податків і зборів, а за умисне ухилення від їхньої сплати. На підприємстві, ще до призначення мене за наказом директором, склалася критична ситуація з веденням бухгалтерського обліку. Цей 278

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі факт, зокрема, визнало і досудове слідство, у зв’язку з чим саме із цих підстав відмовило в порушенні кримінальної справи до колишнього головного бухгалтера Касимової. Сама Касимова не вжила заходів до приведення бухгалтерського обліку в належний порядок. Оскільки знайти досвідченого бухгалтера не вдавалося, то Ступак мене вмовив на певний період виконувати функції головного бухгалтера для того, щоб виправити запущеність бухгалтерського обліку. Я приступила до виконання обов’язків головного бухгалтера відповідно до наказу № 48 від 03.07.02, тобто в третьому кварталі 2002 р. Незважаючи на це, мені безпідставно пред’явлено обвинувачення в ухиленні від сплати податків за 2 квартал 2002 р. Декларації, які були подані за II квартал, складено на базі даних бухгалтерського і податкового обліку в другому кварталі, тобто в період, коли я не працювала як головний бухгалтер. Тому обвинувачення за II квартал 2002 р. є, в принципі, безпідставним, оскільки я користувалася тими даними і тими первинними документами, які були на підприємстві до вступу мене на посаду головного бухгалтера. Обвинувачення стверджує, що я попередньо вступила у змову з директором. Але в II кварталі 2002 р. я не була головним бухгалтером, а отже, навіть із цих міркувань не могла вступати в будь-яку попередню змову в II кварталі 2002 р. Повністю не відповідають дійсності голослівні припущення обвинувачення, що податкові декларації складались у кабінеті і їм передувала змова на ухилення від сплати податків. Податкові декларації складала бухгалтерія (5 працівників), після чого ці декларації заносилися Ступаку на підпис. Ступак не володіє принципами та методами ведення бухгалтерського обліку, а тому він брав до уваги ті дані, які складені колективом бухгалтерії. Як директор Ступак ніколи не давав мені вказівок щодо внесення даних, які б не відповідали даним бухгалтерського обліку, і він ніколи не домовлявся про внесення до декларацій неправдивих даних. Ці твердження обвинувального висновку є неправдивими і не підтвердженими доказами. Дані податкових декларацій ґрунтувалися на наявних первин¬ них документах. Дані, які заносилися до декларацій, ґрунтувалися 279

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії на бухгалтерському обліку, який вели різні працівники бухгалтерії. Я тільки зводила ці дані докупи і заносила їх до декларацій. Тим чи іншим працівником могла бути допущена помилка технічного характеру, але ні у працівників бухгалтерії, ні у мене ніколи не було умислу на внесення неправдивих або перекручених даних до декларацій. Тим більше у мене не було умислу на ухилення від сплати податків. Мій умисел доводять припущенням, що я начебто знала правильні дані, тобто ті дані, які вказала в акті перевірки податкова служба. Але це не так. Усі декларації складалися на базі тих первинних документів, які мала у своєму розпорядженні бухгалтерія. Оскільки в моїх діях зі складання податкових декларацій не було умислу на ухилення від сплати податків, і декларації складалися на підставі первинних документів під¬ приємства, які мала у своєму розпорядженні бухгалтерія, то в моїх діях немає складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України. Обвинувачення ґрунтується на акті податкової служби, який було складено не на підставі первинних документів. У судовому засіданні свідок Олексійчук Тетяна Василівна підтвердила, що акт перевірки не ґрунтується на первинних документах. Оскільки законодавство вимагає, щоб акт ґрунтувався на первинних документах, то цей акт не може розглядатись як належний доказ, що підтверджує факт порушень податкового обліку та несплати податків. Олексійчук пояснила, що акт складено не на первинних документах тому, що дані бухгалтерського обліку не дозволяли встановити реальний стан із зерном, яке було на зберіганні. Відповідно до п. 4.3.1. Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків, то сума податкових зобов’язань може бути визначена за непрямим методом, але виключно у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до п. 4.3.7. Закону обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов’язання з використанням непрямого 280

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі методу до остаточного вирішення справи судом. І це правильно, оскільки непрямі методи не що інше, як припущення, що на конкретному підприємстві доходи, а отже, і податкові зобов’язання є такими ж, як на аналогічному іншому підприємстві. У даному ж випадку застосовано не принцип непрямих методів, а припущення, що на підприємстві є нестача (якої фактично немає), і що вся ця нестача виникла тому, що зерно було комусь відвантажено. Але нестача може виникнути через недбалість матеріально-відповідальних осіб, через знищення зерна шкідни¬ ками, через тривалий час зберігання зерна внаслідок природних втрат тощо. При складанні акту документальної перевірки в першу чергу було порушено ПОРЯДОК оформлення результатів докумен¬ тальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридич¬ ними особами, їхніми філіями, відділеннями та іншим відокрем¬ леними підрозділами, затверджений наказом ДПА від 16.09.02 № 429 і зареєстрований Мінюстом 29 грудня 2002 р. за № 1023/ 7311. Зокрема, п. 1.7 Порядку вимагає посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Пункт 2 цього Порядку вимагає зазначення первинних документів, на підставі яких вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку. В акті такі первинні документи не зазначені. Акт, який не ґрунтується на первинних документах, не відображає дійсного стану речей на підприємстві, а отже, не може бути належним документом ні для донарахувань податків, ні як доказ, що підтверджує факт ухилення від сплати податків. Крім того, що акт не може бути належним документом як такий, що не ґрунтується на первинних документах, він містить і численні помилки фактичного характеру, пов’язані з нарахуванням податків навіть за тими неправильними даними, що містяться в акті. Працівник податкової служби Кравчук Галина Вікторівна (допитана як свідок) у своїх поясненнях підтвердила, що у випадку, коли відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні, проводиться за вказівкою власника, або власнику, то ні податок на додану вартість, ні інші нарахування підприємству не проводяться. 281

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Такі нарахування проводяться тільки на платежі за надання послуг із зберігання і відвантаження зерна. І це правильно, так як зерно знаходиться поза балансом, а платежі надходять власнику, а не зберігачу. Незважаючи на це, на відвантажене за нарядом Укррезерву жито в кількості 620,81 тонни на суму 273404 грн мені поставлено у вину, що я, начебто, занизила дохід за зерно, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Держрезерву України і не відобразила дохід у сумі 22828 грн (а.с. 41 обвинувального висновку). При цьому не розшифровано, яка сума припадає на ВАТ Житомирхліб, а яка на Держрезерв. Далі, на с. 41-42 обвинувального висновку мені поставлено у вину, що я не включила до скоригованого валового доходу вартість самовільно реалізованого зерна, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Держрезерву. Тобто зроблено помилковий висновок, що це зерно реалізовано самовільно. Отже, слідство безпідставно не врахувало наряд Укррезерву на відвантаження 700 тонн зерна, і на цій підставі помилково було зроблено донарахування податків. Донарахування податкових вимог зроблено без законних підстав, оскільки відвантажене зерно не є прибутком підприємства. Що стосується IV кварталу 2002 р,. то справа не тільки в тому, що через відсутність доступу до документів бухгалтерія не змогла скласти та подати декларацію, але і в тому, що у підприємства на той час не було коштів для сплати податків. Крім того, необхідно мати на увазі, що у випадках неподання декларації податкова служба сама повинна нарахувати податок і довести його до відома платника податку (п. 4.2 ст. 4 Закону від 21 грудня 2000 p. № 2181-ІП «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Отже, у цьому випадку строк оплати починається з моменту узгодження та доведення до відома платника податку податкового зобов’язання. Податкова служба за IV квартал 2002 р. самостійно не нарахувала податків і не довела їх до відома підприємства, тобто не узгодила платежів. Злочин, передбачений ст. 212 КК, вважається закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи державних 282

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених законодавством з питань оподаткування (тобто сум узгоджених податкових зобов’язань, визначених згідно із Законом від 21 грудня 2000 p.), а саме, з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, що відповідно до визначеного ст. 5 вказаного Закону порядку вважається узгодженим і підлягає сплаті. Оскільки податкова служба всупереч вимогам самостійно не нарахувала розмір платежів та не довела їх до відома платника податку за IV квартал 2002р., то ці суми донараховані безпідставно, так як вони не узгоджені належним чином, платнику податку не направлено вимоги-повідомлення, як це передбачено законом. Таким чином, суми податків (128,8 тис. грн) за IV квартал 2002 р. донараховані без законних підстав, а тим більше безпідставно поставлені мені у вину як ухилення від сплати податків. Відповідно до діючої на той час Інструкції № 493 «Про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-бухгалтерських документів» вилучення документів проводиться в присутності представника підприємства. Відповідно до п. 3.5 Інструкції посадова особа податкової служби знімає копії з документів, що вилучаються. При вилученні оригіналів орган державної податко¬ вої служби залишає платнику податків копії вилучених документів із зазначенням на них підстави, дати вилучення оригіналів, посади, прізвища та ініціалів посадової особи, яка проводила вилучення. Відповідно до п. 3.6 Інструкції вилучення оригіналів (копій) документів оформляється описом, в якому зазначається дата, підстави для вилучення документів, назва органу податкової служби, посади, прізвища, імена та по батькові представника платника податків та інших осіб, у присутності яких проведено вилучення документів, назви, номери та дати, кількість аркушів вилучених оригіналів документів (копій) і назви справ, з яких їх вилучено, та інші відомості, передбачені формою Опису. Опис засвідчується (скріплюється) підписами посадових осіб органу Державної податкової служби та представників платника податків. Копія Опису, складеного посадовими особами органу Державної 283

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії податкової служби, вручається під підпис представнику платника податків. Зазначені Описи в день складання їх реєструються в єдиному спеціальному журналі (Додаток № 3). Незважаючи на такий обов’язок, податкова служба вилучила оригінали документів без опису, без надання копії такого опису і без залишення копій документів, які були вилучені. Тобто податкова служба грубо порушила встановлений порядок вилучен¬ ня документів. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Не склавши опису, не залишивши копій документів, які вилучаються, посадові особи діяли неправомірно. Тому всі документи, вилучені ними, є такими, що одержані незаконним шляхом. Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Оскільки вилучені документи одержано з порушенням порядку їх одержання, то вони є такими, що одержані незаконним шляхом. Обґрунтовувати обвинувачення на таких доказах недопустимо. Разом із тим, незаконне вилучення документів і ненадання копій зробило неможливим забезпечення точності декларацій, оскільки було невідомо, які документи вилучено, і чи підлягали вони включенню до даних декларацій. Зникла після обшуку і головна книга, де містяться зведені дані бухгалтерського обліку і по сьогоднішній день невідомо, де вона є. Нарешті, у грудні 2002 р. податкова служба взагалі опечатала приміщення бухгалтерії і припинила доступ до будь-яких документів. У такий спосіб була повністю паралізована робота бухгалтерської служби підприємства. Не маючи доступу до документів, бухгалтерська служба не змогла скласти податкову декларацію. Тепер ці незаконні дії податкової служби, яка припинила доступ до документів, інкримінують мені як такі, що призвели до ухилення від сплати податків через неподання декларації, хоча декларація була не подана через те, що не було доступу до документів (як до тих, що були вилучені, так і до всіх взагалі через опечатування бухгалтерії). Слідство стверджує, що 284

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі опечатування бухгалтерії не проводилося. Але це спростовується показаннями працівників бухгалтерії, моїми поясненнями та поясненнями Ступака, а також листками з печаткою, які були навішені на двері бухгалтерії, через що працівники на тривалий час були позбавлені доступу до робочих місць. Епізоди про перевищення службових повноважень Ступаком У вину Ступаку поставлено те, що в II кварталі 2002 р. він самовільно відвантажив для ПП «Рамбус» 620,81 тонни жита групи «А» на суму 273404 грн На цю суму були проведені донарахування податків. При цьому, обвинувачення до 620,81 тонн на суму 273404 грн додає ще 93,296 тонни відвантажених за вказівкою власника Рамбусу в червні 2002р. (с. 38 Обвинувального висновку). Цей висновок є помилковим і повністю спростовується наявним у матеріалах справи нарядом на відвантаження жита в кількості 700 тонн для ПП Рамбус. Наряд та акт виконаних робіт ПП «Рамбус» є в т. З (а.с.28-31). Обвинувачення Ступака в цій частині повністю безпідставне. Оскільки податкова служба вважала, що зерно Рамбусу відванта¬ жено самоправно, то вона безпідставно донарахувала податки, які інкримінувала мені як обвинувачення за ч. З ст. 212 КК. Таким чином, хоч мені і не пред’явлено обвинувачення в самоправному відвантаженні зерна Рамбусу, але безпідставне твердження про самовільне відвантаження зерна використано для донарахування податків, несплата яких інкримінована мені як обвинувачення в ухиленні від сплати податків. Операції з відвантаження зерна Рамбусу не є незаконними, а донарахування податкових зобов’язань є помилковим. Епізоди про внесення до офіційних документів завідомо неправдивих даних Обвинувачення у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих даних ґрунтується на нічим не підтвердженому 285

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії припущенні, що я, начебто, знала, що дані декларацій є неправди¬ вими. Декларації складалися на підставі даних бухгалтерського і податкового обліку на підприємстві. Вони відповідали первинним документам і даним, які мені давали бухгалтери, що вели окремі бухгалтерські регістри. Зводячи ці дані, я була переконана в їхній правдивості. Неточності могли виявитися внаслідок помилок в обліку. Але я особисто була переконана, що дані в деклараціях, які мені надавали працівники бухгалтерії, є точними і відповідають первинним документам. Отже, я не вносила неправдивих даних, не мала умислу на такі дії, була впевнена, що дані, які мені дають бухгалтери, відповідають первинним документам. Вважаю, що звинувачення мене у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих даних є безпідставним. Крім того, висновок, що це були неправильні дані, ґрунтується на акті податкової служби, який складався не на первинних документах, і в якому допущено грубі помилки, виявлені в судовому засіданні. В акті стверджувалось, що до валового доходу не включено кредиторську заборгованість за паливо, з якої закінчився строк позовної давності на суму 558169 грн та 6900 грн З урахуванням цих сум загальна заборгованість була обчислена в сумі на 01.09.03 1236101,75 грн і пред’явлена в обвинувальному висновку від 10.02.04 р. Судом при направленні справи на додаткове розслідування було встановлено безпідставність зарахування цих сум і вони підлягали виключенню. Як було з’ясовано, ці суми (558169 грн і 6900 грн) стосувалися палива, яке не було власністю підприємства і, крім того, строк позовної давності по них не закінчився. У зв’язку з цим висновки в акті перевірки були неправильними, оскільки ґрунтувалися на помилковому твердженні, що заборгованість підприємств області за паливо належить Малинському ХПП, і що по ній закінчився строк позовної давності. Між тим це заборгованість перед державою і по ній строки позовної давності не закінчилися. (Обвинувальний висновок від 10.02.04 с. 16 і с. 37 і 48). Тому ці суми підлягали виключенню з валового доходу, а сума заборгованості підлягала відповідному коригуванню. Однак вони так і не були виключені. У новому обвинувальному висновку від 286

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі З березня 2006 р. знову ж таки вказується та ж сума 1236101,75 грн. (Обвинувальний висновок від 03.03.06р. с. 67 і с. 57). Із суб’єктивного боку злочин, передбачений ст. 366 КК, характеризується виною у формі умислу. Вид умислу прямий: особа усвідомлює, що вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, учиняє інше підроблення документів, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити. Однак ніякого умислу на складання завідомо неправдивих документів у мене не було і матеріалами справи умисел нічим не підтверджений, як і не було попередньої змови з директором підприємства Ступаком. Це тільки голослівне припущення однобічного слідства. Епізоди про використання службового становища всупереч інтересам служби Мені інкримінують, що я всупереч інтересам служби в особистих інтересах та інтересах третіх осіб заподіяла шкоду державним інтересам. Стверджується, що я знала, що майно підприємства було в податковій заставі, оскільки начебто на підприємство 05.12.02 надійшла перша податкова вимога № 1/216 на суму 2738,95 грн та 9.01.03 друга податкова вимога за № 2/1 на суму 2115,23 грн У зв’язку з цим припускають, що я знала, що все майно та майнові права товариства перебувають у податковій заставі. Далі стверджується, що, знаючи, про податковий борг, який станом на 01.09.03 становив 1236101,75 грн, я разом із директором реалізувала всупереч інтересам служби стрічковий транспортер за 1500 грн і передала металобрухт у сумі 1324,5 грн, а кошти в сумі 2824,5 грн отримані від реалізації, використала на господарські потреби. Дане обвинувачення повністю безпідставне щодо мене, оскільки я як головний бухгалтер не продавала транспортер і не здавала металобрухт. До цих операцій я непричетна, їх зі мною ніхто не погоджував, і я не приймала рішень (та і не мала права приймати 287

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії таких рішень) щодо продажу майна та здачі металобрухту. Жодних доказів моєї причетності до цих операцій не представлено. Що стосується дій Ступака, то про продаж транспортера та здачу металобрухту я дізналась тільки після надходження на рахунок підприємства коштів від цих операцій. Вважаю дії Ступака законними і такими, що були вчинені в умовах крайньої необхідності для оплати електроенергії та виплат заробітної плати. Тобто ці дії Ступака вчинено в інтересах служби. До того ж ні я, ні Ступак не знали, що майно перебуває в податковій заставі. Порядок направлення податкових вимог чітко визначено в Законі «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до ст. 19 Конституції органи влади повинні діяти в межах і порядку, передбачених Конституцією України та законами. Відповідно до пп. 6.2.4. Закону податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписки або надіслано листом з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові повідомлення. Однак ні мені, ні Ступаку податкова вимога (ні перша, ні друга) не були вручені під розписку і не були надіслані листом з повідомленням. Тому твердження, що я і Ступак знали про податкову заставу, є безпідставне. Відповідно до Закону податкові повідомлення або податкові вимоги, розміщені з порушенням правил, вважаються такими, що не були врученими (надісланими) платнику податків. І навіть, якщо по телефону хтось би і стверджував, що є таке повідомлення, то цього недостатньо ні для доказування, що майно було в заставі, ні для порушення кримі¬ нальної справи. Адже процедура вручення повідомлення під розписку створена для того, щоб підприємство мало можливість оскаржити таку вимогу. Крім того, державні органи, відповідно до ст. 19 Конституції мають право і повинні діяти в межах законів і Конституції. Потрібно було дотриматися вимог закону, який зобов’язує податкову службу повідомляти посадових осіб про податкову вимогу під розписку. Але цього не було зроблено. 288

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Отже, пояснення працівників податкової служби про те, що податкова вимога була вручена чоловіку жінки, яка працювала на підприємстві рядовим бухгалтером, тільки засвідчує, що встановлений в Законі порядок був порушений. Указана жінка не уповноважувалася на одержання будь-яких документів з податкової служби і її розписка про одержання документів тільки підтверджує, що порядок вручення повідомлень з боку податкової служби був порушений. У судовому засіданні Ступак підтвердив, що не уповноважував цю жінку на одержання документів. Отже, обвинувачення і мене, і Ступака про використання службового становища всупереч інтересам служби є незаконним і безпідстав¬ ним. Керуючись ст. 298, 299, 300 КПК України прошу врахувати мої пояснення та приєднати їх до матеріалів справи. 12 грудня 2006 р. Л.М. Дзигун Коментар: Чинний КПК не передбачає подання таких письмо¬ вих заперечень. Та і не в кожній справі з позиції захисту їх доцільно подавати. Але такий документ можна подавати суду і просити його приєднати до справи як додаток до своїх пояснень, які даються під час допиту. Коли давати пояснення - обвинувачений може вирішувати сам, використовуючи своє право не давати пояснень одразу після оголошення обвинувального висновку. 289

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Особливості вибору позиції в суді присяжних Відповідно до ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В Україні поки-що суд присяжних не введено. Тому практики виступів у суді присяжних у адвокатів України ще немає. Але досвід суду присяжних у дореволюційний період, а також у Російській Федерації свідчить, що основною особливістю такого суду є те, що присяжні є «суддями факту»1. Адвокат Львова наголошує на тому, що доводиться переконувати не професійних суддів, а простих людей. Тому на її думку, у виступі це має бути історія із життя: проста, логічна, яка відповідає звичним поглядам присяжних на світ і повинна відповідати їхньому здоровому глузду. Третя принципова особливість, на думку Львової, є те, що в суді присяжних неможливо змінити позицію. У всякому разі, - зауважує адвокат Львова, - це зробити дуже важко без шкоди для захисту. Зміна позиції на очах у захисту неминуче веде до того, що присяжні перестають вірити адвокату і підзахисному. Взагалі, змінювати позицію перед будь-яким судом, річ невдячна, і не тільки в суді присяжних. Цього по можливості слід уникати. Якщо розв’язувати проблему незалежності суду та його підпорядкуванню тільки закону, то доречно згадати, що Консти¬ туцією України передбачено суд присяжних. Усі знають, що в правосудді нічого досконалішого, ніж суд присяжних, людство ще не придумало. Але підтримки з боку науковців, судових діячів і влади суд присяжних не знаходить. За те знаходять десятки аргументів проти введення в дію такого суду. Як негативний приклад наводять справу Віри Засулич, яка увійшла в аннали світової історії. Як же: Віра Засулич стріляла з револьвера в градоначальника Трепова, а суд присяжних її виправдав. Хіба це не доказ, що суд присяжних судить не за законом і піддається впливу емоцій і почуттів? Та не будемо поспішати і розглянемо ту давню справу з позицій сьогоднішнього дня. Віра Іванівна Засулич звинувачувалась у замахові на вбивство з помсти генерала Трепова. Справжнім мотивом був протест Віри 1 Див.: Защита по уголовному делу. - М., 1998. - С. 42. 290

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Засулич на незаконні дії генерала Трепова, який віддав наказ висікти різками політв’язня Боголюбова. Віра Засулич вирішила заявити про свою громадянську позицію і протест проти жорстокого акту насильства і наруги над людською особистістю. І не знайшла нічого кращого, як стріляти. При розгляді справи Засулич царська юстиція запропонувала прокурорам не давати оцінки дій Трепова. Влада не бажала бачити в діях В. Засулич громадянської позиції і звинувачувала її в діях з мотивів банальної «помсти». В. Засулич не була знайома з Боголюбовим, і насправді нічого особистого в її діях не було. Закривши очі і вихопивши револьвер, вона вистрілила в бік Трепова та кинула револьвер на землю. На цьому, як сказав адвокат, - «її пісня була проспівана, її мисль виконана, її справа була завершена». Куля зачепила руку генерала, і з цією міткою Трепов увійшов у світову історію. Хоча в цілому він був цілком достойна людина, але міряв світ оцінками свого часу і мав психологію і світогляд генерала того часу... Відомо, що в 30-40 pp. XX ст. чимало генералів радянської армії (Жуков, Єременко, Будьонний та ін.) мали звичку «підносити в морду». Це йде з часів рукоприкладства ще російської армії. Так що генерал Трепов, як син свого часу, вважав покарання різками справою цілком справедливою. Отже, свідомо перекручене владою обвинувачення в замаху на умисне вбивство визначило виправдувальний вердикт присяжних. Якщо б обвинувачення було сформульовано адекватніше дійсним обставинам справи, то наслідком був би обвинувальний вердикт. Але, звинувачуючи В. Засулич у тому, чого вона не вчиняла, і не звинувачуючи в тому, що дійсно нею було вчинено, влада одержала від присяжних єдино правильну відповідь: В. Засулич у замаху на вбивство невинувата. Ось заключна фраза виступу адвоката: «Таким чином, відкидаючи замах на вбивство, необхідно було зупинитися на дійсно доведеному результаті, який відповідав особливому умовному наміру - нанесенню рани». Як бачимо, адвокат Александров, який захищав В. Засулич, попри блискучу промову, був чесний з присяжними і сам наголосив, за що її потрібно було карати, на відміну від обвинувальної влади. І цю фальш присяжні прекрасно бачили. І як це не дивно, але й сьогодні, з аналогічних справ практика Верховного Суду України відповідає 291

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії тому давньому вердикту суду присяжних. Єдина відмінність: присяжні не могли перекваліфікувати обвинувачення, а Верховний Суд України це може і робить. Головував у тому судовому засіданні видатний судовий діяч Олександр Федорович Коні. І перше, що спитав у нього міністр юстиції Пален, торкаючись майбутнього процесу: «Чи можете ви ручатися за обвинувальний вирок над Засулич?» Ні, не можу! - відповів Коні. - Це суд присяжних. Як я можу ручатися за їхній вирок? Та і взагалі, якщо в цій справі не буде допущено вільний вибір суддівської совісті, то для чого суд! Краще вилучити всі справи від присяжних і передати їх поліції. Вона завжди зможе поручитися наперед за своє рішення...». І Коні нагадав міністру слова видатного французького юриста д’Арресо королю Франції: «Ваша величність, суд ухвалює вироки, а не надає послуги». Ці фрази Коні є ключовими для розуміння, чому в нас не люблять суд присяжних і не бажають його введення. Владі потрібен суд передбачуваний, за рішення і вироки якого можна поручитись, суддівську совість якого можна не брати до уваги. А за суд присяжних поручитися не можна. Давня справа В. Засулич і тепер указує на ті проблеми, які можуть виникнути в обвинувачення та захисту. 2. Докази у справі. Допустимість і достовірність доказів Доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд установлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають значення для справи (ст. 65 КПК України). Під «фактичними даними» розуміють не самі факти, а відомості про них. «Факти - це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Через те при доказуванні слідчий, суд та інші особи оперують відомостями про ці події та явища, зафіксованими в показаннях допитаних осіб, документах та інших джерелах доказів1. 1 Див. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -K., 1997. - С. 113. 292

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Отже, відповідно до ст. 65 КПК України суд у вирокові, а слідчий в постанові встановлюють один основний юридичний факт: про наявність або відсутність злочину, який складається з трьох юридичних фактів: 1) події злочину; 2) вчинення злочину особою, яка притягається до кримінальної відповідальності; 3) винуватості особи, яка вчинила це діяння. «Процес перетворення фактів дійсності у встановлені вироком або постановою юридичні факти і є процесом доказування», - пише Е. Львова1. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Частина 2 ст. 65 КПК доповнена. Тепер докази встановлю¬ ються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показан¬ нями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповно¬ важеними органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Тільки ті фактичні дані (відомості про факти), які є в названих джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази2. Докази можуть бути прямими і непрямими (побічними), обвинувальними і виправдувальними, первинними і похідними. Поняття доказу в кримінальному процесі визначається як органічна єдність фактичних даних та їхніх процесуальних джерел, що має для усіх суб’єктів кримінального процесу єдине правове значення для встановлення обставин предмета доказування (див. ст. 614, 23 КПК). Фактичні дані характеризують змістовний бік доказу, у той час як їх процесуальне джерело характеризує доказ з боку кримінально-процесуальної форми3. Критерії правових ознак доказів (належність, допустимість, достовірність, достатність) у законі не визначено з достатньою чіткістю. Але саме на ці якості доказів повинен звертати особливу увагу суддя, прокурор, адвокат. 1 Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 43. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, - К., 1997. - С. 113. 3 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. B.T. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - K., 2003. С. 196-197. 293

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Допустимість доказів Допустимість - це властивість доказу, яка характеризує його з позиції законності джерела фактичних даних (відомостей, інформації), а також способів одержання і закріплення фактичних даних уповноваженим на те органом або особою. Таким чином, допустимість доказу визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання1. У літературі вказується, що така власти¬ вість має включати в себе чотири критерії: 1) належний суб’єкт, правомочний проводити процесуальні дії, направлені на одержання доказів; 2) належне джерело фактичних даних, які становлять зміст доказу; 3) належна процесуальна дія, що використовується для одержання доказів; 4) належний порядок проведення процесуальної дії, що використовується як засіб одержання доказів;2 Отже не будуть мати доказової сили дані, одержані неуповно- важеним суб’єктом, з неналежного джерела, у результаті незакон¬ ної слідчої дії або з порушенням порядку проведення та оформлення доказу. Предметом доказування в кримінальній справі є сукупність обставин, які необхідно дослідити при провадженні дізнання, попереднього слідства і розгляді справи в суді: наявність чи відсутність злочину, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину; причини, з яких злочин не було доведено до кінця, роль кожної особи у вчиненні групового злочину, форма вини, мотив і мета злочину; вид, розмір і тяжкість шкоди, яку було чи могло бути заподіяно; обставини які обтяжують, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність; обставини, які виключають чи зупиняють провадження у справі; обставини, які характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного; розмір витрат 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 117. 2 Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве. - М., 1995,-С. 27. 294

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі на стаціонарне лікування потерпілого від злочину; безпосередні причини злочину та умови, що сприяли його вчиненню1. Оцінка доказів «У теорії кримінального процесу та на практиці сформувалося стійке розуміння поняття оцінки доказів як розумової, логічної діяльності, що приводить до таких правових ознак доказів, як допустимість, належність, достовірність і достатність кожного окремого доказу та їхньої сукупності для формулювання виснов¬ ків, рішень у справі»2. Адвокат, виконуючи свій професійний обов’язок, аналізує кожен доказ, що є у справі, незалежно від того, чи обґрунтовує цей доказ обвинувачення, або виправдовує підзахисного. У результаті такого аналізу адвокат ясно уявляє, що доведено у справі безумовно, із чим можна не погоджуватися, що у справі не доведено, і що взагалі не може бути доведено. Золотим правилом кожного адвоката є думка А.І. Урусова (при захисті Дмитрієвої): «Где сомнителен факт, там невозможно обвинение»3. Об’єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. «До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить установлення їхньої достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому4. «Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нема¬ теріальні (ідеальні) сліди. Належність доказів визначається їхньою придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять до предмета доказування у справі. Усі необхідні обставини в кримінальному процесі встановлю¬ ються за допомогою вичерпного переліку процесуальних джерел. Тільки ті фактичні дані (відомості про факти), які є в названих у ст. 65 ч. 2 КПК України джерелах, допустимо використовувати 1 Юридична енциклопедія. - К., 1999. T.2 - С. 272. 2 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. B.T. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2003. С. 206. 3 Судебньїе речи известньїх русских юристов. - М., 1957. - С. 710. 4 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, - K., 1997. - С. 117. 295

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії в кримінальному процесі як докази»1. Пленум Верховного Суду України указав як на недолік, що замість аналізу доказів суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних у справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел2. Слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор або суд можуть збирати докази тільки у справах, які є в їхньому провад¬ женні. Докази мають визнаватися такими, що одержані незакон¬ ним шляхом, коли їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законо¬ давством порядку, або неуповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). Оцінка доказів поєднується з їхньою перевіркою, тобто аналізом, а також порівнянням з іншими доказами як окремо, так і в сукупності. «Перевірку не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями становить перевірку доказів»3. У процесі оцінки та перевірки доказів формується внутрішнє переконання суддів. «Внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб’єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій відповідно до отриманих знань»4. 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, - K., 1997. - С. 113. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України, - К., 1997. - С. 113. 3 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2003. - С. 207. 4 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2003. - С. 207. 296

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Внутрішнє переконання у своїй правоті є й у слідчого, прокурора, адвоката і в судді. Однак дійсною метою процесу доказування для адвоката є забезпечення сприятливого для клієнта формування внутрішнього переконання у суддів. Безумовно, що на суддів впливають не тільки фактори оцінки доказів, але й почуття суддів, морально-етичні чинники, ситуативні, цілеспрямовані, соціальні мотиви сприйняття певної справи. У суддів іноді борються протилежні почуття: розуміння формальної правоти позиції однієї із сторін і спротив через особисту негативну оцінку особи. Іноді суддя передчасно формує для себе певне внутрішнє переконання (а скоріше за все - певну установку), і це заважає йому об’єктивно розібратись у справі. Адвокати повинні відчувати такий стан суддів, і зробити все можливе, щоб переконати його у своїй правоті. Певна негативна установка судді щодо позиції однієї із сторін - одне з проблемних питань судової практики, яке, на жаль, залишається поза увагою науки. Але адвокати, прокурори, представники сторін і сторони з цим явищем зустрічаються постійно. Емоційний елемент при ухваленні рішень досить часто недооцінюється адвокатами. «Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунто¬ ваним, тобто формувалося на підставі всебічної, повної, об’єктив¬ ної оцінки зібраних і перевірених доказів, а не обставин справи. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватися через мотивування висновків»1. У справі М. обвинувачення про ухилення від сплати податків ґрунтувалося на актах перевірки, за відсутності більшої частини первинних документів. Найбільшою проблемою захисту в цій справі було небажання суду вникнути в суть складених податковою службою документів і зіставлення їх з представленими захистом документами. Опираючись клопотанням захисту, суд відмовив у допуску до участі у справі спеціаліста-аудитора, відхилив клопотання про призначення економічної експертизи та всіляко ухилявся від оцінки поданих захистом документів, які спросто¬ вували висновки податкової служби. 1 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. B.T. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К., 2003. - С. 208. 297

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У результаті розгляд справи розтягнувся на два роки. Тільки після того, як було доведено в судовому засіданні, що висновки податкової служби зроблені щодо майна, яке належало зовсім іншим організаціям, а отже не стосувалося податкових зобов’язань підприємства, керівники якого були звинувачені в ухиленні від сплати податків, суд приєднав усі подані захистом матеріали і дав їм оцінку. Справу було направлено на додаткове розслідування. У даному випадку захисту потрібно було перебороти установку суддів на довіру до актів податкової служби і змусити їх оцінювати з позиції змісту, форми і достовірності. Для захисту це виявилося найскладнішим завданням. У даному випадку судді ігнорували правило ч. 2 ст. 67 КПК про те, що жодні докази для суду не мають наперед установленої сили. Однією із причин такої поведінки суддів було те, що вони недостатньо орієнтувались у податковому законодавстві. Для того щоб дати оцінку актам податкової служби, їм довелося заглиблюватись у нетрі податкових відносин, чого їм не дуже хотілося. Тому акти податкової служби вони сприймали як готовий наперед установлений результат. При розгляді справ з ухилення від сплати податків така проблема виникає постійно. Одержання доказів неналежним суб’єктом Отже, адвокат повинен перевірити законність доказу і ставити питання про виключення протоколів слідчих дій, якщо: • немає постанови про прийняття справи до свого провадження відповідно до ч. 2 ст. 113 КПК, ч. 9 ст. 227 КПК України; • нема постанови про створення слідчої бригади; • немає розпорядження прокурора про передачу справи іншому слідчому органу; • немає окремого доручення іншому слідчому або органу дізнання на виконання слідчих дій; • санкцію дано неуповноваженим прокурором; • діяльність органів дізнання здійснювалася без порушення кримінальної справи (ст. 104 КПК України) • діяльність органів дізнання у справах, з яких провадження попереднього слідства є обов’язковим, продовжувалося більше 10 днів, а у випадку, передбаченому ч. З ст. 108 - 5 днів (Ст. 108 КПК України); • були порушення правил підслідності або підсудності. 298

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Допустимість матеріалів, зібраних захистом Стаття 48 КПК України надає адвокату право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, зокрема, одержувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян - за їхньою згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, проводити опитування. Адвокати вважають за можливе широке тлумачення цієї норми. Зокрема, вважається допустимим оглядати і фотографувати місце події або речовий доказ, наприклад автомашину, у тому числі і з участю фахівців; вести бесіду з експертами на предмет пропонування їхніх кандидатур для вчинення експертизи (п. 2 ст. 197 КПК України); провести розмову з лікарями установ, де перебував підзахисний (у тому числі тюремних і психіатричних); вести бесіди з посадовими особами, які давали або не давали відповідь на запит адвоката тощо. Адвокати старої школи остерігаються вести такий активний захист через те, що слідчі органи вважають це веденням слідчих і судових дій із збирання і перевірки доказів, що є винятковою компетенцією слідчих органів, прокурора, судді й суду1. Нерідко така обережність є виправданою, оскільки за активної позиції легко переступити ту грань, яка відділяє слідчу дію від збирання доказів у порядку ч. 2 п. 13 ст. 48 КПК. Адвокат повинен мати на увазі це, щоб не наразитися на звертання відповідних органів про притягнення його до відповідальності, а також відсторонення від справи. Приклад 63. У справі Р. окремою ухвалою було доведено до відома відповідного органу адвокатури про допущене адвокатом порушення у справі. Судова колегія дійшла висновку, що адвокат, пред’явивши в судовому засіданні чотири фотографії місцевості, у районі якої було вчинено злочин, виконав функцію, яка входить до компетенції слідчого, а суд неправильно задовольнив клопо¬ 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 91. 299

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії тання адвоката про прилучення їх до справи. Скасовуючи окрему ухвалу, вищий суд зазначив, що посилання на порушення з боку адвоката є необґрунтованим. В ухвалі не вказано, яку саме функцію слідчого виконав адвокат, і в чому конкретно полягало порушення закону. Клопотання адвоката про приєднання до справи згаданих фотографій не дають підстав розглядати їх як здійснення дій, що входять до компетенції слідчого, оскільки фотографії не є процесуальним актом огляду місця події. Також не вмотивовано вказівку на порушення закону з боку суду. В окремій ухвалі не вказано, який саме закон суд порушив, і в чому полягає порушення1. Рецидиви такої настороженості до дій адвоката зустрічаються і в новітній період історії України. В окремих випадках захисник може подати письмові пояснен¬ ня, які визнаються недопустимими як показання свідка, але за певних умов можуть мати силу документа. Тому збирання доказів самим адвокатом має неабияке значення. Відповідно до ст. 48 КПК України захисник має право «подавати докази». Але в Кри¬ мінально-процесуальному кодексі подано тільки примірний перелік способів одержання доказів: запитувати і одержувати документи чи їхні копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах з документами, одержувати висновки спеціалістів та опитувати громадян. Отже, із закону і судової практики не випливає недопустимість для адвоката розшукувати захисні дані і обмеження захисника поданням тільки письмових і речових доказів2. Дискусії тривають по сьогоднішній день. При заявленні клопотань про допит свідка необхідно вказувати, які саме обставини може підтвердити свідок. Але щоб виконати таку вимогу, захисник повинен попередньо ознайомитися з додатковим матеріалом, а за необхідності попередньо опитати громадянина, якого просить допитати як свідка. В іншому випадку замість представлення доказів, сприятливих для обвинуваченого або підсудного, захисник може погіршити становище підзахисного, що недопустимо. Право на опитування ч. 2 ст. 65 КПК гарантовано. 1 Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. - М., 1972. - С. 113. 2 Строгович М.С. Защитник должен защищать. - Лит. Газ. - 1970- 4 марта . 300

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі * Тому право захисника представляти докази може бути реалізовано і шляхом безпосереднього відшукування відомостей, необхідних для захисту1. Установлюючи можливість опитування громадян, закон не визначає форми їхньої фіксації. Це можуть бути і письмові записи, і аудіозапис та інші види фіксування певних даних. Щоб перетворити їх на доказ, очевидно необхідно заявити клопотання про допит опитаних адвокатом людей як свідків. Як же перетворити матеріали захисту на повноцінні докази? Для цього необхідно надати матеріали захисту (фотографії, схеми, звуко- і відеозаписи, письмові думки фахівців особі, яка правомочна збирати докази (слідчому, суду) у вигляді додатку до клопотання про вчинення тих чи інших слідчих або судових дій, у процесі яких будуть перевірені відомості, що містяться в матеріалах захисту, заявити клопотання про допит фотографа, фахівця, посадової особи, лікаря за фактом законності й достовір¬ ності джерела, одержаних захистом відомостей2. Цими матеріалами обґрунтовується необхідність проведення повторної або додаткової експертизи; відвід експерту; необхідність допиту тих або інших осіб; проведення очних ставок, пред’явлення особи до впізнання, освідування, відтворення обстановки та обставин події. Допустимість матеріалів оперативно-розшукової діяльності Змішування оперативно-пошукової діяльності з процесуальною, підміна їх одна одною поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об’єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства3. При розгляді судом скарги на санкцію прокурора4 представ¬ ники прокуратури посилалися на матеріали, зібрані оперативними співробітниками міліції. За клопотанням адвоката суд витребував додаткові матеріали, які б підтверджували законність таких дій. Це очевидно. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України 1 Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. - М., 1972. - С. 116. 2 Див.: Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 46. 3 Михеєнко М.М. Hop B.T. Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - K., 1999 С.119. 4 Слухання справи мало місце до внесення змін до КПК України. 301

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. Але така ж вимога має бути дотримана і при вирішенні питання про надання санкції на арешт. Відповідно до ст. 66 КПК «у передбачених законом випадках орган, який здійснює слідство або суд, може доручити проведення оперативно-пошукових заходів чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі». Згідно з п. 2 статті 10 Закону України Про оперативно-розшукову діяльність результати оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Більшість оперативно- розшукових заходів пов’язано з таємним втручанням у приватне життя громадян. Тому для того щоб результати таких заходів могли бути використані в якості доказів, вони повинні бути: • одержані за дозволом судді або з санкції прокурора; • здійснені слідчими органами у відповідності з нормами КПК України; • дозвіл на проведення оперативно-пошуковою діяльністю наданий відповідним керівником і була заведена оперативно- пошукова справа. Постанова про заведення такої справи була затверджена начальником відповідного органу, який здійснює оперативно-пошукову діяльність (ст. 9 Закону). Вважаю, що при цьому повинно бути розкрито джерело такого доказу. У відповідності з ч. З ст. 68 КПК не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Стаття 65 КПК визначила, що в якості доказів можуть бути прийняті протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшуко- вих заходів, та іншими документами. Не зовсім ясно хто саме повинен складати протокол, щодо результатів оперативно- розшукових заходів, як перевіряти їх законність і достовірність, чи підлягає розкриттю особа, яка проводила такі засоби. Законодавча влада повинна б чіткіше висловитися з цього питання, розвинути в КПК або спеціальному акті положення ст. 302

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 62 Конституції України, як це, наприклад, зроблено в Ізраїлі, де на випадок зіткнення між особистою свободою і безпекою держави у зв’язку з розголошенням засекречених даних баланс має визначатися критерієм, згідно з яким «необхідність у розголошенні в інтересах справедливості переважує зацікавленість у нерозголо- шенні» (Ордонанс про докази. 1971 р. Розд. 45)1. Пріоритет прав людини випливає також із норм ст. З Консти¬ туції України, за якою «права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави... Утверд¬ ження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». У всякому разі, «проблема безпосереднього використання матеріалів оперативно-пошукової діяльності в доказуванні в кримінальних справах залишилася відкритою»2. Дане питання значно краще вирішено в ст. 10 Закону Російської Федерації про оперативно-розшукову діяльність, яка передбачає, що результати цієї діяльності можуть бути використані для підготовки та здійснення слідчих дій, а також як докази в кримінальних справах після їхньої перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства3. Одержання доказів з неналежного джерела Частина 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, висновки експертів, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи. Захист повинен ставити питання про недопустимість як показань свідків і потерпілих, якщо: • особа в силу своїх фізичних або психічних недоліків не здат¬ на правильно сприймати обставини, які мають значення для справи і давати про них правильні показання; • особа не може вказати джерело своєї інформованості; • неповнолітня особа допитувалася без педагога; 1 Барак Аарон. Судейское усмотрение. М., 1999 , С.91. 2 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - K., 2002. - С. 302. 3 Там само. - С. 302. 303

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії • близькі родичі не були попереджені за ст. 63 Конституції України про їхнє право не свідчити проти свого родича; • як свідка допитано особу, затриману за підозрою у вчиненні злочину. • вони містяться в поясненнях, письмових заявах (у тому числі посвідчених нотаріусом), у той час як єдино допустимою формою фіксації таких доказів є протокол допиту; • слідчий не впевнився в особі свідка або потерпілого. Висновок експерта є недопустимим джерелом доказів, якщо він: • підлягає відводу у зв’язку з виявленою некомпетентністю; • вийшов за межі своїх спеціальних знань; • проводив ревізію. Одержання доказів неналежною процесуальною дією Протоколи - це документи про проведення слідчих і судових дій, про їхній зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК України). КПК передбачає вичерпний перелік таких дій. Це - затримання і допит підозрюваного, допити свідків, потерпілого, обвинуваченого, експерта, очна ставка пред’явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, освідування, відтворення обстановки та обставин події, призначення експертизи. Провадження не передбачених КПК слідчих і судових дій означає порушення принципу законності і прав громадян. Приклад 64. У справі Б. і К. було визнано Верховним Судом недопустимим використання як доказу даних, одержаних при допиті «малолітньої, щодо якої був застосований неправильний метод допиту», тобто були порушені процесуальні норми проведен¬ ня такого допиту. Скасовуючи вирок, вищий суд указав, що не тільки «результат дослідження, але і шлях, що веде до нього, повинен бути істинним»1. Підлягають виключенню як недопустимі: • протоколи виїмки, оформлені замість протоколу обшуку. Виїмка оформляється відповідно до ст. 178 КПК за постано¬ вою слідчого. • протоколи добровільної видачі оформлено замість постанови про виїмку; 1 Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном судопроизводстве. - М., 1972. - С. 111. 304

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі • протоколи перевірки показань на місці оформлено замість протоколів огляду або відтворення обстановки та обставин події; • медичні довідки про огляд обвинувачених, підозрюваних, потерпілих і свідків замість протоколу освідування, складе¬ ного відповідно до ст. 193, 195 КПК України; • щиросердне зізнання замість власноручних записів обвинува¬ ченим своїх показань у присутності слідчого в порядку ст. 170 КПК України1. Виключення таких доказів ще не є сталою практикою судів, однак це не повинно стримувати адвоката. Він не повинен загадувати наперед чи погодиться з ним суд, чи ні. Виходячи з конституційного положення про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід відстоювати свою правову позицію. Незаконною процесуальною дією слід вважати і розшифрування аудіозаписів, вчинених слідчим з указівкою про належність голосів замість висновку фоноскопічної експертизи. Адвокат повинен реагувати на такі дії клопотанням про виключення із числа доказів такої розшифровки. Поширеною є й практика збирання доказів за період адміні¬ стративного арешту, оформленого замість протоколу затримання в порядку ст. 106, 115 КПК України. Усі докази, зібрані в такий спосіб, мають підлягати виключенню як недопустимі. Недотримання порядку проведення процесуальної дії, у результаті якої одержано доказ Досвід адвоката і ґрунтовне знання процесуальних норм дозволяють виділити допущені порушення і на цій підставі добиватися виключення доказів, як недопустимих. У деяких публікаціях виокремлюють такі групи право¬ порушень2: 1. Порушення, пов’язані з неправильним, неточним або неповним дотриманням норм КПК при проведенні слідчих або судових дій. 1 Див.: Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 48. 2 Див. . Защита по уголовному делу. / Под ред. Е.Ю.Львовой - М., 1998. - С 49. 305

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Наприклад, попереднє слідство проводилося без порушення кримінальної справи. 2. Слідчі дії проводилися після припинення кримінальної справи, її зупинення або після направлення прокурору з обвину¬ вальним висновком. 3. Відсутня санкція прокурора на проведення відповідної дії або відсутні обставини, які дають підстави на проведення такої дії без санкції прокурора з наступним його повідомленням. 4. Слідча дія проведена особою, яка нб мала права на її проведення, або в протоколі вказано не ту особу, яка її проводила. Приклад 65. У справі Г. слідчі дії проводив слідчий Н. Після переведення його на іншу роботу він продовжував розслідування справи, проводив допити свідків та інших осіб. У кримінальній справі протоколи цих допитів були підписані іншим слідчим, якого підсудний вперше побачив у судовому засіданні. Зрозуміло, що ці допити здійснено з порушенням кримінального процесу і підлягають усуненню зі справи. 5. Порушено правила про необхідність попереднього проведен¬ ня іншої слідчої дії або використання іншого доказу (принцип «нитка-голка)»: тобто неможливо почати шити, якщо не засилив нитку в голку. Очну ставку проводять між двома раніше допитаними особами (ст. 172КПК). Приєднання речового доказу здійснюється після його огляду. При пред’явленні особи до впізнання, слідчий спочатку допитує впізнаючого про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи та особливості, за якими вони можуть провести впізнання (ст. 174 КПК). У справі Чумакова з числа доказів була виключена куля, яка була приєднана до матеріалів справи як доказ через рік після виїмки, а оглянута тільки в процесі додаткового розслідування через два роки. Не допускається при розгляді в суді відтворення звукозапису без попереднього оголошення показань підсудного, потерпілого або свідка. Якщо показання є недопустимими доказами (напр., у зв’язку з тим, що не були роз’яснені положення ст. 63 Конституції України), захист, поставивши питання про виключення із розслідування 306

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі справи протоколу, який містить такі показання, повинен заперечувати і проти оголошення показань, і проти звуко- або відеозапису: • якщо перед упізнанням був показаний впізнаваний або його фотографія, або при впізнанні використовувались статисти, зовнішньо не схожі на впізнаваного, або процедура впізнання була підмінена пред’явленням фотографії впізнаваного під час допиту. • при проведенні слідчих дій порушувалися правила участі понятих. • при допиті використовувалися навідні питання, тобто такі, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї; • у протоколі слідчої дії містяться зміни, доповнення, виправ¬ лення, не обумовлені тим, хто складав протокол і не засвідчені підписами всіх учасників слідчої дії; • при розгляді справи в суді порушувалися принципи гласності, безпосередності та усності судового розгляду. Порушення прав осіб, стосовно яких проводяться слідчі або судові дії. Найбільш істотними визнаються порушення конституційних прав і свобод громадян, зафіксовані у відповідних статтях Конституції: • не роз’яснення органами слідства і судом вимог ст. 63 Конституції; • підміна роз’яснень Конституції положеннями норм КПК України. На цю тему пропонується приклад з обвинувального вироку, винесеного Московським міським судом під головуван¬ ням С.А. Пашина. Зважаючи на спорідненість законодавства України і Росії, такий приклад вважаю за доречний. Приклад 66. «Судебная коллегия отмечает, что показання А.С. Иванина и О.М. Конобрицкой, данньїе ими в ходе предвари- тельного следствия, не могут бьіть использованьї для обоснования их виновности, поскольку на протяжении всего предварительного следствия им не разт>яснялось содержание ч. 1 ст. 51 Конституции Российской Федерации... Разт>яснение положений ст. 46 УПК 307

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії РСФСР, где в ч. З говорится лишь о «праве давать обт>яснения», но не о праве отказаться от них, не заменяет раз'ьяснение консти- туционного положення, введенного в действие более чем ЗО лет спустя после формулирования в УПК РСФСР прав обвиняемого; если бьі Пленум Верховного Суда Российской Федерации считал по-другому, в п. 18 его указанного постановления не появилось бм записи о необходимости разт>яснять указанное конституционное положение»1; Нероз’яснення ст. 63 Конституції при виконанні інших слідчих дій, (упізнання, огляд місця події з участю підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого і свідка, відтворення обстановки та обставин події). Хоч у цих випадках, як зауважує адвокат Львова, йдеться не тільки про свідчення словом, але й свідчення дією, але це, на її думку, з якою слід погодитись і при застосуванні українського законодавства, не змінює суті конституційного положення. Так, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що фактичні дані, які стали підставою для засудження особи за ст. 208 КК України за втягнення неповно¬ літнього в злочинну діяльність, були добуті на стадії розслідування з порушенням права на захист, а тому вирок було скасовано, а справу закрито. Приклад 67. Як убачається зі справи, Ш. не визнав себе винним у втягненні неповнолітнього в злочинну діяльність ні на поперед¬ ньому слідстві, ні в суді. Обвинувачення ґрунтувалося виключно на показаннях, даних ним і Г. на попередньому слідстві як свідками. Разом із тим, допит їх та початку слідчої дії в кримінальній справі, порушеній щодо ПІ. і Г. за ч. З ст. 140 КК, а також відтворення обстановки й обставин події за їхньою участю та очна ставка між ними були проведені в один день - 15 жовтня 1999 р. Враховуючи зазначені обставини та беручи до уваги, що ПІ. і Г. під час допиту як свідків були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 178,179 КПК, тобто всупереч вимогам ст. 63 Конституції України змушені були давати показання щодо себе, 1 Цит. за: Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 53. 308

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що в даному конкретному випадку на цій стадії слідства одержання фактичних даних відбувалося з порушенням усіх передбачених законом правил і права зазначених осіб на захист. Тому ці дані не можуть бути визнані достовірними1. Що стосується порушень права на захист, то як у Російській Федерації, так і в Україні судова практика визнає неповноцінними матеріали, одержані від особи, якій: • не роз’яснено характер підозри; • своєчасно не пред’явлено обвинувачення особі, яка затримана або щодо якої застосовано запобіжний захід; • обвинувачення пред’явлено з порушенням ст. 140 КПК України; • слідчим ставилися при проведенні допиту навідні запитання (ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167, ч. 2 ст. 171); • пред’явлено неконкретизоване обвинувачення, коли обвину¬ ваченому інкримінується вчинення кількох злочинів, які підпадають під різні статті кримінального закону, але в по¬ станові не вказано, які конкретні дії ставляться у вину обви¬ нуваченому із кожної з них, або не проведено розмежування між діями учасників злочину. Звичайно, судова практика далеко не завжди рішуча в таких підходах, але поставити перед судом проблему доказу як неякісного джерела - обов’язок адвоката; • допит підозрюваного як свідка, або допит обвинуваченого та підозрюваного проведено без адвоката. Необхідно мати на увазі, що у випадку, коли є запис підозрюваного або обвинуваченого про їхню згоду давати показання без адвока¬ та, необхідно перевіряти, чи була можливість реально скористатися допомогою адвоката, чи був запропонований конкретний адвокат. У Росії в таких випадках перевіряють наявність ордера конкретної юридичної консультації про надання допомоги конкретним адвокатом, від послуг якого Рішення Верховного Суду України./ Щорічник. - 2001. - С. 134. 309

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відмовились. В Україні також знайшла підтримку практика, коли відмова від допомоги адвоката є належною, якщо це сталося в умовах, коли можливість скористатися послугами адвоката була реальною; • допит з показаннями із застосуванням фізичного або пси¬ хічного насильства, погроз, тортур приниження людської гідності. • «вимушена» явка з повинною з порушенням вимог ст. 96 КПК України; • проведення слідчих дій без роз’яснення прав; • ненадання перекладача, незабезпечення педагога неповно¬ літньому обвинуваченому, непред’явлення законному представнику неповнолітнього обвинуваченого матеріалів справи для ознайомлення; • порушення прав обвинуваченого при призначенні й проведен¬ ні експертизи; • привід обвинуваченого в нічний час за відсутності виняткових підстав. Порушення, пов’язані з оформленням доказів. До таких належать: • відсутність у протоколі слідчої дії підпису кого-небудь з учасників або складача протоколу; • відсутність печатки прокуратури на санкції; на висновку експертизи; на офіційній відповіді, виконаній не на бланку іт. п. • відсутність даних про місце, час і дані допитуваного або учасника слідчої дії, а також даних про особу, яка проводила такі дії. • відсутність даних про спосіб пакування речових доказів, вилучених на місці події й направлених на експертизу; • невручення копії постанови про виїмку, протоколу обшуку, накладення арешту на майно (такі дії можуть кваліфікуватись і як порушення права на захист)1; • вручення повістки без розписки. 1 Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 55. 310

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Використані поради адвоката Львової характерні й для української практики, а тому їх з повним правом слід використо¬ вувати і в українських судах. Звичайно, у кожному конкретному випадку можуть мати місце й інші випадки порушень. Суди дуже неохоче ідуть на такий крок. Тому кожний випадок порушення слід аналізувати з урахуванням конкретних обставин справи. Може виявитися, що в одному випадку порушення може бути визнано істотним, а в іншому - недопустимим, тоді як і в інших випадках такий доказ буде покладено в основу обвину¬ вачення1. Докази, одержані неналежним суб’єктом із неналежного джерела або непередбаченою процесуальним законодавством слідчою дією, майже завжди оцінюються як недопустимі. Якщо ж порушено встановлений законом порядок проведення слідчої дії, при якій одержано доказ, то доказ визнається неналежним за поширеною в судах практикою, якщо: • порушено конституційні права громадян; • порушено право на захист; • відомості про достовірність неможливо доповнити іншими доказами; • неможливо повторити слідчу дію. Безумовно, кожен адвокат із свого власного досвіду може віднайти і додати свої, відточені часом прийоми і заповіді, які можуть бути використані в практиці. 3. Експертиза в арсеналі захисту Для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу. Проведення судової експертизи є самостійною процесуальною формою використання спеціальних знань у кримінальному процесі. «Проведення експертизи - це слідча дія, яка являє собою особливу, передбачену кримінально-процесуальним законом форму одержання нових знань, що мають значення для справи, 1 Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 55. 311

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії за допомогою проведення досліджень особами зі спеціальними знаннями в галузях науки, мистецтва та ін.»1. Стаття 1 Закону «Про судову експертизу» дає своє визначення поняття судової експертизи - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи. До спеціальних знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за винятком знань у галузі криміналістичної техніки як розділу криміналістики, що можуть використовуватися при проведенні криміналістичних експертиз2. Методики досліджень при прове¬ денні криміналістичних експертиз можуть бути використані при проведенні аналогічних експертиз у цивільних справах. Тому визначення поняття судової експертизи «не тільки об’єднує гносеологічну та доказову функції судової експертизи як науково- практичного дослідження з метою отримання нової інформації про обставини кримінальної, цивільної, господарської чи адміністра¬ тивної справи. Воно опосередковано визначає головного суб’єкта судово-експертної діяльності - судового експерта, який на основі спеціальних знань здійснює дослідження і є самостійною проце¬ суальною фігурою, а також інших процесуальних суб’єктів - замовників судової експертизи»3. За загальним правилом висновок експерта не може торкатися правових питань. Адже експертиза призначається за необхідності застосування спеціальних знань у різних галузях людської діяльності, але не в галузі правових знань4. У випадку доручення проведення експертизи спеціалізованій установі її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, створювати комісії з експертів керованої ним установи , якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби змінювати виконавців експертизи, 1 Див.: Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар./ За ред. B.T. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - K., 2003. - С. 432. 2 Див.: Надгорний Г.М., Сегай М.Я., Ісакович Б.М. Закон України «Про судову експертизу»// Право України. -1999. - № 2. - С. 76. 3 Експертизи в судовій практиці./ За ред. В.Г. Гончаренка. - K., 2005. - С. 5. 4 Особлива складність окремих спорів (напр., пов’язаних з податковим законодавством) веде до того, що все частіше ставиться питання про проведення і правових експертиз та висновків. 312

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи. Однак ці повноваження керівника установи не повинні виключати право осіб, які беруть участь у справі заявляти відвід експерту. Із цього випливає, що особи, які беруть участь у справі, повинні бути повідомлені про осіб, які здійснюють експертизу. Можливості експертизи Захист у багатьох категоріях справ може бути побудований на вмілому використанні даних експертизи. Але зробити це може тільки адвокат, який добре орієнтується в питаннях застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Безумовно, що проблеми експертизи потребують спеціального окремого дослідження з боку науковців і фахівців з питань права і наук. Досягнення науки і техніки активно впроваджуються в практику боротьби зі злочинністю. Органи розслідування і суди призначають експертизу для встановлення обставин, які мають важливе значення для справи, коли необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві або ремеслі. Експертні дослідження допомагають прийняти обґрунто¬ вані процесуальні рішення. Адвокат повинен добре розбиратися в захисних можливостях експертизи. За результатами дослідження експерт складає висновок - джерело доказів, а наявні у висновку фактичні дані визнаються доказами. Не завжди адвокати звертають увагу на значимість експертиз, але тільки доти, поки не зустрінуться з цією проблемою безпо¬ середньо в суді. Ось тут доведеться озброїтись довідниками, спеціальною літературою, звертатися за консультацією до знайомих експертів (що останні роблять дуже неохоче і не кожному адвокату довірять свої секрети). За допомогою експертизи можна віднайти відповіді на складні питання та успішно розв’язувати проблеми судового захисту. В одній із кримінальних справ на експертизу за клопотанням адвоката були подані документи на дозвіл на захоронення. Від експертів вимагалось установити послідовність нанесення резолюції і тексту заяви. У деяких із представлених документів записи були 313

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії виконані пастою для кулькових ручок, в інших - чорнилами, у третіх - олівцем. Експерти у своїх дослідженнях застосовували адсорбціонно-люмінісцентний метод, метод щупового профілювання (при дослідженні штрихів, виконаних пастою кулькових ручок), мікрозйомку картини інфрачервоної люмінесценції, метод вологого копіювання та ін. У результаті були одержані дані про відсутність підробок і підчисток у документах. Це дозволило адвокату просити про припинення справи за відсутністю події злочину1. Призначення експертизи Адвокат, визнавши за необхідне призначення експертизи з певного питання, заявляє клопотання про її призначення. Клопотання може бути задоволено або в ньому буде відмовлено. Як правило, судові експертизи призначаються для їхнього вчинення у відповідних експертних установах Міністерства юстиції України. Адвокат повинен перевірити, що експерт, який бере участь у дослідженні відповідає всім необхідним вимогам. Зокрема, експерт повинен бути відведений від участі в проведенні експертизи якщо: 1. Він раніше брав участь як потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхній представник, свідок, слідчий, особа, яка проводила дізнання, обвинувач, суддя, захисник, перекладач, законний представник обвинуваченого або є близьким родичем цих осіб; 2. Є інші обставини, які підтверджують особисту зацікавленість експерта; 3. Він знаходиться у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного відповідача або їх представників; 4. Він раніше проводив ревізію, матеріали якої були підставою для порушення кримінальної справи. 5. Виявлено некомпетентність експерта. Вважаю, що не може призначатись експертом і особа, яка залучалася раніше і давала пояснення суду як фахівець. Експертиза 1 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 246. 314

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ст. 75, 76 КПК України). В Україні є розгалужена мережа спеціалізованих судово- експертних установ і відомчих служб з різних галузей знань у системі Міністерства юстиції, охорони здоров’я, внутрішніх справ, оборони, а також служби безпеки1. Міністерство юстиції веде реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур і громадян. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» органи дізнання, досудового слідства і суду зобов’язані доручати проведення судових експертиз переважно фахівцям, внесеним до Реєстру. Висновок експерта є документом, складеним у результаті дослідження експертом матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, в якому викладено відповіді на поставлені запитання. Ці дані є доказами у справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є при¬ пущенням. «Імовірний висновок експерта не є доказом і не може бути покладений в основу вироку. Його можна використати лише для висунення версій у справі»2. Досвід адвокатури показує, що в експертній практиці є ще багато недоліків, допускаються помилки у вирішенні не тільки складних, але навіть елементарних питань експертної роботи, у тому числі й таких, які чітко врегульовані в кримінально-процесуальному законодавстві. Виявлення цих помилок, юридичний аналіз їхніх причин, пропозиції з удосконалення експертної роботи є умовою поліпшення захисної діяльності адвокатів. У клопотанні про призначення експертизи адвокат указує фабулу справи та обставини, у зв’язку з якими виникла необхід¬ ність у спеціальних знаннях; у резолютивній частині клопотання вказується вид експертизи; формулюються питання, які пропо¬ нується поставити для їхнього вирішення експертом і вказується 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 127.. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 127. 315

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії експертна установа або експерт, якому, на думку адвоката, слід доручити проведення експертного дослідження. Порядок призначення експертизи визначено у ст. 196 КПК України. Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ст. 75 КПК). Експертиза призначається обов’язково: для встановлення причин смерті; для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності; для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочини, передбачені ст. 120 Кримінального кодексу України; для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо немає про це відповідних документів і їх неможливо одержати (ст. 76 КПК). Слідчі не завжди призначають експертизу навіть у випадках коли така експертиза обов’язкова за законом. Такі помилки допускаються при вирішенні питання про призначення судово-психіатричної експертизи. Адвокат повинен зважати на те, що підставою при призначенні такої експертизи, у першу чергу, є певні об’єктивні дані (травми, перенесені захворювання, перебування на лікуванні в нервово-психіатричних закладах, обставини вчинення злочинів тощо1. При оформленні клопотання обов’язково необхідно на них указувати. Нерідко слідчі призначають судово-психіатричні експертизи, керуючись особистими враженнями, а не об’єктивними даними. При вирішенні справ про автотранспортні злочини не завжди враховується, що з’ясування суті порушених правил дорожнього руху та оцінка поведінки водія здійснюються самим судом на основі наявних доказів. Спеціальних знань експерта для цього не потрібно2. У кримінальному судочинстві обов’язковою умовою призначення експертизи є порушення кримінальної справи3. 1 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 247. 2 Там само. - С. 248. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - K., 2000.- С. 61. 316

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Види експертиз Кількість видів експертиз постійно збільшується, що пов’язано, у першу чергу, з розвитком науки і техніки. До криміналістичних експертиз відносять: почеркознавчу; авторознавчу; технічну експертизу документів; фототехнічну; технічну експертизу матеріалів і засобів відео звукозапису; портретну; трасологічну; балістичну; вибухових пристроїв; вибухових речовин і продуктів вибуху; матеріалів і речовин. Однією з найбільш поширених експертиз є судово-медична експертиза, яка дає висновки з питань медичного і біологічного характеру. Розрізняють кілька видів такої експертизи. Експертиза трупа. Крім загальної, проводяться і спеціальні експертизи трупа: при механічній травмі, при пошкодженні тупими або гострими предметами, при вогнестрільних пораненнях, при транспортних травмах, при пошкодженнях від падіння з висоти; при смерті від механічної асфіксії, від дії високих або низьких температур, електрики, іонізуючого випромінення, отруєнні, різких змін тиску тощо. Здійснюють експертизу трупів новонароджених, жіночих трупів, невпізнаних, розчленованих трупів і т. д. Експертиза живих осіб проводиться для встановлення стану здоров’я; штучних або симульованих хвороб, утрати праце¬ здатності, алкогольного сп’яніння, у справах про спричинення тілесних ушкоджень, про статеві порушення або спірні статеві стани, визначення віку й ідентифікації особи. У процесі судово-медичної експертизи речових доказів проводиться дослідження крові, сперми, волосся, органів і останків, мікрочасток, сечі, поту, слини тощо. Судово-психологічна експертиза проводиться для встанов¬ лення здатності потерпілого або свідка сприймати обставини, які мають значення для справи і давати про них правильні показання; здатності потерпілих від зґвалтування правильно усвідомлювати дії, що з ними вчиняють і чинити опір винному; здатності неповнолітніх підсудних усвідомлювати свої дії і керувати ними; стану обвинуваченого, спроможного впливати на його свідомість і діяльність, психічні особливості і стани, які утруднюють виконання професійних функцій; особливостям, які 317

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії могли сприяти протиправним діям; психічного стану, який би схиляв до самогубства1. Судово-технічна експертиза призначається у випадках, коли для з’ясування обставин потрібні спеціальні знання техніки. Технічна експертиза призначається у справах про порушення правил техніки безпеки, пожежах, вибухах, аваріях. Приклад 68. У результаті дорожньо-транспортної події під управлінням водія, який був у нетверезому стані, загинуло кілька пасажирів. Водій стверджував, що автомашина без будь-яких при¬ чин підскочила і її викинуло на зустрічну смугу. За клопотанням адвоката була проведена експертиза, яка вста¬ новила, що стався розрив металевих дротяних кріплень всередині автомобільної шини. Дефект був заводським. Кримінальна справа була припинена, а водій одержав відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства. Технічна експертиза призначається у справах про випуск недо¬ броякісної продукції, у злочинах у сфері будівництва. Практикують призначення агротехнічних і зооветеринарних експертиз. За допомогою біологічних експертиз установлюють природу речових доказів, їхню належність до тваринного або рослинного походження. У межах біологічної експертизи проводяться бота¬ нічна, зоологічна, орнітологічна, іхтіологічна та ентомологічна експертизи2. У справах про розтрати, розкрадання призначають проведення судово-бухгалтерських (економічних) експертиз. В юридичній літературі з’являються праці, присвячені про¬ блемам використання як засобу отримання доказової інформації поліграфа3. Поліграф - прилад для дослідження фізіологічних показників, які дають змогу діагностувати емоційний стан людини під час опитування. Отримані результати використовуються для висновків про правдивість відповідей опитування. Вважається, що доки «під сумнівом залишається достовірність отриманих резуль¬ татів, доти така діагностика може використовуватися хіба-що в 1 За кн.: Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 64-65. 2 За кн. Защита по уголовному делу - М., 1998. - С. 64-65. 3 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 2002. - С. 346 318

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі оперативно-розшуковій роботі для конкретизації версій1. Пропозиції заслуговують на увагу. Вважаю, що застосування поліграфа може бути допущено тільки за згодою обвинуваченого, підозрюваного або підсудного. І у всякому разі краще поліграф, ніж побої. У щорічній доповіді уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на¬ ведено свідчення лікаря рентгенолога Марії К.: «...мені добре відомо, як там допитують. Я бачила задушеного, бачила розриви внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, шлунка, тонкої кишки, сечового міхура, яєчок; бачила переломи кісток і черепно-мозкові травми...; бачила людей, яких у камерах ґвалтували кримінальні злочинці. Тому не дивно, що часто трапляються випадки, коли люди визнають себе винними в злочинах, яких вони насправді не скоювали»2. Формулювання запитань для експерта У методичній літературі з вчинення експертиз можна знайти прймірний перелік необхідних запитань, які ставляться перед експертом. Підігнати ці запитання до конкретної ситуації не становить для адвоката значних труднощів. Але треба пам’ятати, що призначення експертизи потрібно лише у випадку, якщо дане питання неможливо вирішити більш простим і прийнятним для суду та адвоката способом. Іноді для підготовки запитань є доцільними консультації з фахівцями. За певних умов їхній досвід може виявитися незамінним. Експертиза призначається тільки після порушення криміналь¬ ної справи. Момент її визначає слідчий, виходячи з особливостей справи. Про призначення експертизи обов’язково виноситься постанова. Є ряд недостатньо розв’язаних на практиці проблем, з якими зустрічається адвокат. Так, експертизу доручають провести певній установі. Але за законом експертом може бути лише фізична особа. Тобто «як експерт у кримінальному процесі бере участь не установа як така, а певний співробітник установи, конкретна особа»3. Відповідно до ст. 197 КПК обвинувачений при проведенні 1 Там само. - С. 346. 2 Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. - Київ - 2000. С.-157. 3 Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 2002. - С. 666. 319

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії експертизи має певні права, напр.: заявити відвід експертові; просити призначення експерта з числа вказаних ним осіб; просити постановку додаткових запитань; давати пояснення експерту; пред’являти додаткові документи; ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи. Слідчий, відповідно до ст. 53 УПК України повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи, про що складається протокол, а також забезпечити можливість здійснення цих прав. Виникає питання, як реалізувати ці права, якщо справа порушена за фактом вчинення злочину і експертиза проведена тоді, коли у справі відсутній конкретний підозрюваний або обвину¬ вачений? Як бути, коли експертиза проводилася в одній справі, але потім справа була об’єднана з іншою, і висновки експертизи стосуються і осіб, що не мали можливості скористатися своїми правами при призначенні експертизи. Як діяти, якщо експертиза призначена для проведення в експертній установі, а керівник експертної установи ухиляється від повідомлення прізвищ експертів, у наданні можливості подати свої пояснення. Єдиного рецепту в цих ситуаціях немає. Як правило, адвокати в таких випадках заявляють відповідні клопотання слідчому і вимагають надання їхнім підзахисним можливості реалізувати гарантовані законом права при призна¬ ченні й проведенні експертизи. Звичайно, певні недоліки експер¬ тизи можуть бути усунені вже в суді, але заспокоюватися на цьому не слід, щоб потім не наражатися на відповідну реакцію суду: а де був, мовляв, адвокат при проведенні експертизи на попередньому слідстві. Оцінка якості висновку експерта Практика виробила певні підходи до оцінки якості експертизи. У кожного адвоката є й свої «секрети» перевірки експертного дослідження. У першу чергу, перевіряють, чи експертне дослід¬ ження проведено особою, призначеною експертом у встановленому порядку. Наявні у справі акти, довідки про результати відомчого розслідування певних обставин, у тому числі відомчі дослідження, які називають експертизою (про якість товару, нестачі товарно- 320

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі матеріальних цінностей тощо), хоча б і були одержані за запитом суду, органів слідства, не можуть розглядатись адвокатом як висновок експерта і бути підставою для відмови в проведенні спеціального судово-експертного дослідження. Багато що залежить від того, наскільки правильно слідчий закріпить виявлені ним матеріальні об’єкти - речові докази, як забезпечить незмінність властивостей і ознак, індивідуалізує кожний вилучений предмет, зафіксує місце виявлення, поход¬ ження, стан та інші характерні ознаки. І якщо матеріали не зафіксовані належним чином, оформлення їх відбулося з порушенням установлених вимог, - то це має враховуватись адвокатом при аналізі експертного висновку. Слідчі можуть поставити на вирішення експертизи тільки ті питання, відповідь на які має значення для справи і які можуть бути вирішені тільки шляхом спеціальних досліджень. Такі питання мають обґрунтовуватися необхідними матеріалами справи, що надаються експерту. Адвокат повинен відповідним чином реагувати на спроби експертів оцінювати зібрані у справі докази. Адже в цих випадках експерт перетворюється на консультанта слідчого з питань розслідування справи й викриття винного. Це не відповідає ролі експерта в кримінальній справі. Іноді експерт-бухгалтер при недоброякісності матеріалів ревізії сам доповнює їх тими чи іншими документами, розшукує і вилучає додаткові матеріали і тим самим проводить не тільки ревізійну, але й слідчу діяльність. Це суперечить вимогам кримінального процесу до експертизи1. Пленум Верховного суду звернув увагу судів, що вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов’язковим. Не проведення такої експертизи є підставою для повернення справи на додаткове розслідування2. І, звичайно, адвокат повинен пам’ятати, що порушення передбачених ст. 197 КПК України прав обвинуваченого при призначенні й проведенні експертизи під час дізнання чи попереднього слідства може бути підставою для направлення справи 1 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 249. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - 2000. - С.61. 321

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії на додаткове розслідування лише тоді, коли поновити ці права в суді неможливо1. Адвокату потрібно враховувати і позицію Верховного Суду України про те, що до компетенції судово-медичного експерта не входить вирішення питань щодо можливості перебування підсуд¬ ного під вартою чи його участі у слідчих діях у зв’язку зі станом здоров»я. Перед судово-медичним експертом можуть бути порушені питання лише про стан здоров»я підсудного та про можливість надання йому медичної допомоги - амбулаторної, в умовах стаціонару чи в інших спеціально створених умовах2. Оцінюючи експертний висновок, адвокат повинен з’ясувати: - чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; - чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; - компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; - достатність поданих експертові об’єктів дослідження; - повноту відповідей на порушені питання та відповідність їх фактичним даним; - узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; - обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справ. Суд повинен безпосередньо дослідити докази у справі. Така вимога стосується і питання щодо висновку експерта. Але виклик експерта до суду не слід розуміти так, що закон вимагає обов’язко¬ вого виклику до суду експерта. Це питання в суді вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Навіть у справах, де експертиза проводилася на стадії досудового слідства, суд забезпечує участь експерта тільки в необхідних випадках. Якщо ж він визнає можливим розглянути справу у відсутність експерта, то висновок експерта оголошується в суді і досліджується в судовому засіданні. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - 2000. - С.61. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - K., 2000. - С. 65. 322

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Очевидно, що необхідності виклику експерта до суду може і не бути, якщо висновок на стадії досудового слідства не викликає сумніву у захисту і не оспорюється підсудним. Але якщо експерт не вирішив усіх питань, поставлених перед ним, або ухилився від одержання пояснень підсудного (такі випадки трапляються), або його висновок недостатньо прозорий і зрозумілий та викликає сумніви, захист повинен ставити питання про виклик експерта до суду. Звичайно, суд може дозволити собі розкіш викликати експерта «про всяк випадок». Адвокат таку розкіш собі дозволити не може. Адже якщо експерт підтвердить свій висновок, який указує на вину підсудного та ще й доповнить його, то це тільки підсилить позицію обвинувачення. У вироку це буде звучати так: «вина підсудного підтверджується також висновком експерта, даним на слідстві і в суді». Непросто в суді зробити й те, що дуже рідко вдається взагалі: змусити експерта визнати допущену ним помилку, загнати його, так би мовити, «на слизьке». При викликові до суду експерта адвокат повинен використати всі свої права, які надає йому процесуальний закон. Зокрема, перевірити компетенцію експерта, його практичний досвід, стаж експертної роботи. Необхідно приготувати запитання, які будуть подаватися суду для включення їх в ухвалу суду. Суд розглядає поставлені сторонами запитання, усуває ті з них, які не стосуються справи або компетенції експерта, а також формулює нові запитан¬ ня, після чого експерт приступає до складання висновку. На практиці суди нерідко відступають від таких вимог. Не виносять ухвал, не оголошують і не обговорюють поставлених учасниками питань. Буває і так, що суди дозволяють прокурору самому передати експерту перелік необхідних запитань. В ухвалі суд повинен указати і те, з яких підстав відхилені ті чи інші запитання окремих учасників. Іноді виносяться запитання без попереднього їх одержання від адвокатів і підсудних, чим ущемляються права та інтереси останніх. Звичайно, адвокат ставить на вирішення експертам тільки ті запитання, які можуть мати певне захисне значення. Щоб розібратись у висновкові експерта, необхідно і самому адвокату 323

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії провести значну роботу, зрозуміти хід досліджень які проводяться. Некритичне сприйняття роботи експерта адвокатом несе серйозну небезпеку для підзахисного. Експерт повинен дати висновок, а не «відповіді на запитання». Серйозним порушенням процесуального закону є випадки, коли експерт взагалі не складає ніякого документа, а дає тільки усні відповіді на запитання. Все це ще зустрічається на практиці. Якщо адвокат не згоден з висновками експерта, то у випадку , якщо для цього є достатні підстави, він подає відповідне мотиво¬ ване клопотання, в якому вказується на помилковість, необґрунто¬ ваність або неправильність і неповноту експертного дослідження. Експертиза в суді є не продовженням роботи, проведеної на попередньому слідстві, а самостійною процесуальною діяльністю. Допит експерта в суді - це один із способів перевірки та оцінки якості експертного висновку. Такий допит проводиться у випадках, коли висновки експерта потребують доповнення або роз’яснення, викликають обґрунтовані сумніви. Ґрунтовна робота з висновком експерта дає можливість для відповідної оцінки та аналізу цього доказу в захисній промові. Одержання підстав для клопотань захисту Для одержання висновку спеціаліста або призначення експер¬ тизи потрібні певні підстави, якими обґрунтовується необхідність призначення експертизи. Приклад 69. У справі Н. в основу обвинувачення покладено показання свідка, який, будучи за щільно закритими дверима, чув звуки кроків, розмову і звук падаючого тіла. Захисником було одержано висновок спеціаліста в галузі хвильової фізики, згідно з якою металеві двері з фронтальними полімерними вставками створюють 98-відсоткову звукоізоляцію, що виключає можливість виразно чути навіть гучні звуки, у тому числі звук кроків по килимовій доріжці, тиху розмову і звук падіння тіла на килимове покриття1. Адвокат поклав цей висновок в основу клопотання про призначення судом відповідної експертизи. Захисник повинен вирішувати питання про одержання підстав для проведення експертизи під кутом інтересів довірителя. Особливо це стосується досудового слідства. 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 212. 324

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Приклад 70. А. згідно з відведеною йому роллю, був у районі ТОСНО і після появи автомашини КамАз (на водія якої було вчинено напад) повідомив про це радіотелефоном своїм співучасникам у селищі Шушари. Батько обвинуваченого звернув увагу слідчого, що між цими двома населеними пунктами не було радіозв’язку, що письмово повідомила і фірма, яка надавала мобільний зв’язок. Слідчий «...відвів непотрібну версію», шляхом перепред’явлення обвинувачення та вказав, що А. використав для спілкування зі співучасниками «телефоннийзв’язок». Приклад 71. М. було звинувачено в тому, що о 1.30 хв. наніс тілесні ушкодження К. Час був підтверджений показаннями потерпілого та очевидців злочину. Захист будувався на тому, що на цей час у М. було безумовне алібі. Вивчаючи матеріали справи, захисник звернув увагу на те, що в акті судово-медичної експертизи вказано про надходження потерпілого в лікарню в 0 год. 45 хв. Запросивши довідку зі «Швидкої допомоги» адвокат з’ясував, що телефонний виклик для госпіталізації потерпілого надійшов у 0 год. 15 хв. Адвокат негайно (і, на мій погляд, зовсім несвоєчасно) звернув увагу слідчого на виявлену «неузгодженість» у матеріалах справи. Слідчий відновив слідство, передопитав потерпілого і свідків, які на момент події були в стані тяжкого сп’яніння. Вони «охоче» підтвердили, що злочин стався не в раніше вказаний ними час, а близько 0 год. ЗО хв. На цій підставі слідчий перепред’явив обвинувачення і «уточнив» час учинення інкримінованого М. злочину. Це значно ускладнило захист М. щодо доведення його алібі і на цей час1. Приклад 72. У справі М. обвинувачення наполягало на тому, що доказом причетності обвинуваченої до злочину був написаний нею власноручно текст концепції художньої виставки. Захисник звернувся до фахівця у сфері лінгвістики. З одержаного висновку випливало, що вказаний текст не є програмним (концепцією), витриманий у нейтральній тональності і не містить закликів, які ображають або принижують кого б то не було2. 1 Приклади 58, 59 за матеріалами: Баев М.О., Баев О.Я. Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него. - М., 2005. - С. 135. 2 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 212. 325

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Отже, у всіх випадках заяви клопотань про приєднання певних матеріалів, предметів, призначення експертизи захисник повинен продумати доцільність такого кроку. Необхідно зважувати й на те, що суд не завжди може перевірити ті чи інші докази в судовому засіданні, оскільки пов’язаний межами судового розгляду. 4. Питання кваліфікації злочинів Кримінальний кодекс України 2001 р. вимагає від практики і теорії вироблення чітких позицій для принципово нових норм Загальної частини, пов’язаних, наприклад, з поняттям рецидиву, організованої групи, злочинної організації. Необхідно сформувати стабільну судову та слідчу практику. Уваги потребує і нова структура Особливої частини Кодексу. Труднощі тлумачення і застосування багатьох нових норм полягають і в їхній бланкетності. Адже кримінальну відповідаль¬ ність визначають приписи цивільного, податкового, екологічного, митного та іншого законодавства. Усе це вимагає глибоких знань у суміжних галузях права. Ознайомлення з новим Кримінальним кодексом відкриває близькість і навіть спорідненість з «Уголовньїм кодексом» Російської Федерації 1996 р. До певної міри це полегшує роботу тих, хто береться за коментар і тлумачення норм Кримінального кодексу України. Адже для порівняння можна взяти коментарі юристів Російської Федерації. Для захисту така спорідненість дозволяє використати досвід адвокатів нашого північного сусіда. «Кваліфікація злочину є одним з найскладніших питань у правозастосовчій практиці. До помилки в кваліфікації злочину призводить неврахування чи неправильна оцінка якоїсь однієї, на перший погляд, незначної обставини. Теорія кваліфікації злочинів залишається недостатньо розробленою, а практика кваліфікації злочинів вивчається не повною мірою»1. Вирішуючи питання про кваліфікацію, захисник для себе визначає питання винуватості або невинуватості підзахисного. При цьому адвокат перевіряє чи доведена вина підзахисного належ¬ ними і достовірними доказами, і за наявності фактичного складу 1 Коржанський М.Й.Кваліфікація злочинів. - К., 1998 .- С. 4. 326

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі перевіряє правильність кваліфікації діяння за певною статтею Кримінального кодексу. У правовій літературі загальновизнаною є думка, що захисник не може відстоювати незаконні інтереси обвинуваченого. Позицію захисника намагаються пов’язати з його внутрішнім переконан¬ ням щодо вини підзахисного. Але буде неправильним «проводити повну аналогію між внутрішнім переконанням суддів, прокурора та захисника»1. Та й закон ніде не говорить про внутрішнє переконання захисника. Спростування пред’явленого обвинува¬ чення є правом підзахисного, а адвокат в силу закону зобов’язаний охороняти його права. Інтерес обвинуваченого здійснювати свій захист є правомірним незалежно від того, визнає він себе винним або ні і незалежно від внутрішнього переконання захисника. Питання про законні інтереси обвинуваченого пов’язане з питанням про законні засоби і способи захисту. Але цей зв’язок не дає підстав для змішування таких понять. Адвокат не має права вести захист незаконними засобами, наприклад, підтримувати спроби обвинуваченого шляхом підмови свідків ввести в оману суд або слідство, або представляти підроблені документи тощо. За такі дії адвокат може нести не лише дисциплінарну, але й кримінальну відповідальність. За такі дії він може бути усунутий з процесу в порядку статті 61, 61і КПК України. Отже, якою б не була думка захисника про кваліфікацію вчиненого і про доведеність чи недоведеність обвинувачення, він зобов’язаний охороняти інтереси підзахисного, тобто з’ясовувати сприятливі для обвинуваченого обставини»2 і відстоювати з урахуванням позиції обвинуваченого питання кваліфікації інкримінованого злочину, або спростовувати її. Самостійна роль адвоката в такому контексті має обмежену, підпорядковану роль3. Для адвоката категоричним імперативом виступає інше правило, на яке вказував ще А.Ф. Коні: «Нельзя бьіло без справедливой 1 Гольдинер В.Д. Защитительная речь. - М.,1970. - С. 9. 2 Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном деле. - М.,1972. - С. 117. 3 Безумовно, що така позиція далеко не всіма юристами сприймається однозначно. Вважаю, що вирішальною для захисту є позиція підзахисного, і адвокат повинен керуватися не власною думкою, а позицією того, кого він захищає. Адвокат при цьому не вправі застосовувати незаконні засоби захисту, але це очевидно. 327

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії тревоги видеть, как в отдельнмх случаях защита преступника обращается в оправдание преступления...» *. Намагання виправдати злочин можуть тільки ускладнити становище підзахисного. Поняття кваліфікації Для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння2. Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв’язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину3. Отже, адвокат повинен установити зв’язок між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними в законі як ознаками певного складу злочину. М.Й. Коржанський визначає кваліфікацію злочинів як «кримінально-правову оцінку вчиненого діяння, вибір і застосу¬ вання до нього тієї кримінально-правової норми, яка найповніше описує його ознаки. Указівка на те, що для правильної кваліфі¬ кації діяння необхідно вибрати і застосовувати лише одну, конкретну кримінально-правову норму з кількох суміжних, подібних, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння, має суттєве практичне значення, оскільки змушує правозастосовників шукати і застосовувати саме ту норму, яка є єдино правильною. Така конкретизація застосовуваної кримінально-правової норми допомагає розв’язати багато питань кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм, що підлягають застосу¬ ванню»4. Таким чином, адвокат (як і суд, і прокурор) з’ясовує правиль¬ ність установлення слідством, а в певних випадках і судом, зв’язку між ознаками конкретного діяння та ознаками, які передбачені законом, порівнюючи і зіставляючи їх. Якщо ознаки збігаються, то захисник робить висновок, що кваліфікація (тобто застосування відповідної норми Криміналь¬ ного кодексу) пред’явленого обвинувачення є правильна. Висновок цей адвокат робить для себе, а не для слідчого, прокурора, органу дізнання. Такий висновок адвокату потрібен не для того, щоб 1 Кони А.Ф. Собрание сочинений. - М., 1967. - С. - т. 4. С. 134. 2 Стецовский Ю.И. Адвокат в у гол овном деле. - М.Д972.-С. 7. 3 Коржанський М.Й.Кваліфікація злочинів. - К., 1998 .- С.11. 4 Коржанський М.Й.Кваліфікація злочинів. - К., 1998 .- С. 328

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі «підтримати» обвинувачення, а для вироблення правильної правової позиції щодо захисту, розробки «формули захисту», правильної орієнтації підзахисного на конкретну ситуацію у справі, на пошук тих слабких місць у пред’явленому обвинуваченні, які б послабили, підірвали обвинувачення. Розпочинаючи ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, захисник у кожному випадку перевіряє не тільки наявність ознак злочину, але й з’ясовує, чи немає тут підстав для висновку про відсутність складу злочину через помилку у кваліфікації або малозначність діяння, у зв’язку з чим воно не становить суспільної небезпеки і ним не заподіяно істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України). Законодавець установив, що «правосуддя має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримі¬ нальної відповідальності, за яких формальний момент - кримі¬ нальна протиправність типового діяння - не може превалювати над фактичним - відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння»1. Кваліфікуючи конкретні діяння як малозначні, важливо з’ясувати зміст умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об’єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною)»2. Стаття 11 уч. 2 зобов’язує з’ясувати при цьому два моменти: а) дія або бездіяльність не заподіяла охоронюваному КК об’єкту посягання шкоду, або ця шкода не є істотною; б) дія або бездіяльність не створила загрози заподіяння об’єкту посягання шкоди, яка не є істотною. Кримінальні справи про такі малозначні діяння не можуть бути порушені, а вже порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11 КК України (ст. 6 п. 1 КПК України). Дослідження питання про наявність ч. 2 ст. 11 КК України - це серйозний захисний ресурс, який нерідко недооцінюється адвокатами. 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України (від 5 квітня 2001р.) -K., 2001. -С. 50 2 Там само. 329

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Необхідна та уявна оборона Традиційно складними для кваліфікації залишаються питання необхідної оборони, а також випадки перевищення її меж. Це пов’язано зі складністю оцінки діяння. Приклад 73. Вироком суду М. засуджено за ст. 104 КК Укра¬ їни (стара редакція). Як визнав суд, М. на подвір’ї свого будинку під час сварки з JI., яка образила його і вдарила рукою в обличчя, відштовхнув її від себе, унаслідок чого вона впала і від удару об асфальт одержала перелом шийки правого стегна зі зміщенням. За висновком суду, М. заподіяв потерпілій тяжке тілесне ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони. Судова колегія Верховного Суду України визнала, що суд пра¬ вильно встановив фактичні обставини справи, але дав неправильну юридичну оцінку діям засудженого, кваліфікувавши їх за ст. 104 КК. З обставин справи випливає, що потерпіла діяла неправомір¬ но, ударивши М. в обличчя, а він з метою запобігання цим діям відштовхнув її від себе, і вона внаслідок падіння одержала ушко¬ дження, яке є наслідком необережних дій М., який не мав на такі наслідки умислу. За необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при необхідній обороні, а також перевищенні її меж кримінальна від¬ повідальність не передбачена. Тому судові рішення щодо М. були скасовані і справу провадженням закрито за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 104 КК1. Приклад показує, наскільки тонким, ювелірним має бути аналіз ситуації, і тут роль захисника важко переоцінити. Його наполе¬ гливість, аналіз усіх нюансів діяння можуть зіграти вирішальну роль2. Конституція України встановлює, що'«кожен має право за¬ хищати своє життя і здоров»я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». Це одне з фундаментальних прав людини. 1 Рішення Верховного Суду України. Щорічник. - 2001. - С. 100. 2 Межі даної книги дозволяють тільки торкнутись окремих проблем кваліфікації злочинів. Сама ж проблема потребує глибоких досліджень і повинна розв’язу¬ ватися на кількох рівнях, як зусиллями вчених-юристів, так і практичних працівників, суддів, прокурорів, адвокатів. Особливо у зв’язку з прийняттям нового Кримінального Кодексу України. 330

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Дане право є абсолютним. Кожен має право на необхідну оборону незалежно від того, чи має він можливість уникнути посягання (утекти) або звернутися за допомогою до представників влади. Згадане конституційне положення розвинуто та конкретизовано в ст. 36 КК України. У ст. 37 введено також поняття удаваної оборони, коли реально¬ го суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Удавана оборона виключає кримінальну відпо¬ відальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала помилковості свого припущення. Перевищення межі захисту за уявної обороні тягне за собою відповідальність як за перевищення меж необхідної оборони. Правила про необхідну оборону поширюються не тільки на звичайних громадян, але з певними особливостями, що стосують¬ ся правил застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів і фізичної сили, і на працівників правоохоронних органів, розвіду¬ вальних органів, військовослужбовців1. Не виникає стану необхідної оборони в разі «захисту» від ді¬ яння, яке через малозначність не становить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11). Про групові справи, співучасть Групові справи вимагають особливої обережності з доказовим матеріалом, точної, філігранної роботи зі свідками, а також обов’язок не переступити певну межу і не перетворитись із захисника свого клієнта на представника обвинувачення для інших підсудних, особливо тоді, коли інтереси різних обвинувачених суперечливі. Слідчий намагається знайти і розвинути суперечності між обвинуваченими, зробити так, щоб вони взаємно обвинувачували один одного. Адвокати повинні усвідомлювати цю ситуацію, і, піклуючись інтересами своїх клієнтів, точно знайти певну межу, 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України (від 5 квітня 2001р.)-К., 2001.-С.117. 331

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії яку адвокат не повинен переступати, щоб не перебрати на себе роль прокурора. Захисник повинен постійно мати на увазі консти¬ туційну норму (ст. 61 Конституції України) про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому він повинен послідовно, крок за кроком «відчищати» кожен епізод свого підзахисного від того зайвого, що «налипло» в результаті домислів, догадок, припущень слідства та обвинувачення. Зазначена обставина має й інший аспект. Відповідно до ст. 275 КПК України розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх віддано до суду. А тому посилання у вироку на прізвища інших осіб як таких, що вчинили злочин, хоча вони цим вироком не засуджені, є неприпустимим. Такий висновок випливає не тільки із статті 275 КПК, але й зі ст. 62 Конституції України, яка гарантує презумпцію невинува¬ тості. Пленум Верховного Суду України вказав на цю обставину у справі Г., де у вироку стверджувалося, що JL, К.А., К.В., і У., кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження у зв’язку з розшуком їх, організувалися з метою нападу на окремих осіб у стійку озброєну групу, до якої увійшли також Г. і дві не встановлені слідством особи. Кримінальна справа щодо цих осіб не розглядалася, оскільки матеріали щодо них виділено в окреме провадження у зв’язку з їх розшуком. Тому Пленум Верховного Суду України визнав за необхідне замінити прізвища JL, К.А., К.В., і У. у вироку суду та в ухвалі касаційної інстанції словами «особи, кримінальну справу щодо яких виділено в окреме провадження»1. За статтею 28 КК України «Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови між собою». Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його вчинили декілька осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Якщо в готуванні і вчиненні злочину брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших 1 Рішення Верховного Суду України. Щорічник. - 2001. - С. 135. 332

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі (іншого) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи, то такий злочин визнається вчиненим організованою групою. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об»єднанням трьох і більше осіб, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Кримінальну відповідальність співучасників визначено ст. 29 КК України. Для цілей захисту важливе значення має норма про те, що співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27 КК та за статтею Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Якщо ж вони були і співвиконавцями, то їхні дії кваліфікуються за статтею Особливої частини КК без посилання на ст. 27 КК. Конституційний принцип індивідуальної відповідальності реалізується в положеннях ч. З та 5 ст. 29 КК. Так, ознаки, що характеризують особу окремого співучасника (обтяжують вони відповідальність чи пом’якшують її), ставляться у вину лише цьому співучасникові і не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Застосування кримінальної відповідальності до учасників організованої групи і злочинної організації, установлено ст. ЗО КК. Організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники підлягають відповідальності за злочини в підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від ролі, яку виконував у злочині кожен із них. Не слід забувати, що у своїх інтерв’ю представники обвинува¬ чення полюбляють стверджувати, що злочин розкрито, що особи 333

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відомі і називають їх. Такі передчасні заяви можуть бути предметом цивільних спорів про захист честі та гідності. А отже, адвокати повинні зважати на ці обставини в процесі і керуватися вимогами статті 275 КПК, своїм прикладом, демонструючи високий рівень правової культури і ставлення до тих, хто з тих чи інших причин не є обвинуваченим, а отже, не може себе захистити. Нерідко слідство і обвинувачення, механічно перерахувавши докази, стверджує, що всі вони підтверджують вину підсудного. При цьому туди включаються і такі докази, які навпаки виправдо¬ вують підсудних. Для цього використовується, на перший погляд, наївний прийом: такий доказ оголошують засобом злочину, без відповідного для цього аналізу та виявлення справжньої його «кримінальної» ролі. Приклад 74. У справі Ц. розпорядження представника Пре¬ зидента, яке підтверджувало законність дій посадових осіб під¬ приємства А. і спростовувало обвинувачення, «обізвали» засобом злочину. Слідство, а за ним і обвинувачення вперто називали дане розпорядження «засобом злочину», без аналізу цього документа, який був виданий належно уповноваженою особою, у встановле¬ ному порядку зареєстрований і за всіма критеріями відповідав вимогам закону. Верховний Суд України не наважився визнати, що розпоряд¬ женню дали неправильну юридичну оцінку. Тому посадові особи були виправдані у розкраданні в особливо великих розмірах за сукупністю інших доказів, а також у зв’язку з недоведеністю вини підсудних без урахування розпорядження, яке так і залишилося «засобом злочину», хоча жодних обставин, які б указували на те, що розпорядження є засобом злочину, слідством не було наведено. Дорікати Верховному Суду України в цій ситуації важко. Адже йдеться про переоцінку доказу. При розгляді справи в касаційному порядку важко розраховувати на те, що суд касаційної інстанції дасть доказу іншу оцінку, ніж давав її суд першої інстанції і на цій підставі буде скасовувати вирок. Для того щоб зрушити з місця інерцію суддівської рівноваги і спокою, потрібні вагоміші аргументи, ніж сама по собі вказівка на неправильну юридичну оцінку того чи іншого доказу. Перспективнішою є позиція, коли 334

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі такі докази спростовуються іншими, у тому числі й додатково по¬ даними матеріалами. Академік В.М. Кудрявцев вважає, що весь процес кваліфікації злочинів за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочи¬ нів1. Тобто методом «відчищання капусти», коли хворі, нездорові, неякісні листочки відриваються, щоб залишити тільки придатне для вживання. Особливо обережним слід бути при вирішенні питань співучасті у злочині, тобто умисної спільної участі декількох суб’єктів злочи¬ ну у вчиненні умисного злочину. Якщо участь у вчиненні злочину беруть дві або більше особи, коли лише один із учасників є суб’єк¬ том злочину (а інші - ні, через, напр., неосудність), то співучасті в розумінні ст. 26 КК України немає. «Указане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 p., який ви¬ значав співучасть як «умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину»2. Як правило, слідство пред’являє всім обвинуваченим текстуаль¬ но однакове обвинувачення, без урахування ролі кожного із них. Створюється враження, що кілька правопорушників здійснили, наприклад, крадіжки тотожні за характером, послідовністю і пред¬ метом. Цю «хворобу» слідства, адвокат повинен також враховувати, перевіряючи відповідність слідчих дій правам обвинуваченого та їхньому процесуальному оформленню3. Адвокат повинен враховувати ці обставини і заявляти відповідні клопотання «про те, що органи розслідування не конкретизували вину кожного з обвинувачених і тим самим порушили їхнє право на захист». Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що справа підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, якщо пред’явлене неконкретно обвинувачення, зокрема, не вказа¬ но час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дано 1 Див.: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - С. 146. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України (від 5 квітня 2001р.)-К., 2001.-С.86. 3 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 181. 335

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні кількох злочинів»1. Взаємна обізнаність, а також усвідомлення співучасниками того, що вчиняється злочин і бажання або свідоме прагнення до настання єдиного злочинного результату, є, як відомо, неодмінною умовою співучасті. Учасники діють разом, і кожен із них робить свій внесок у вчинення злочину і досягнення злочинного резуль¬ тату. Кожен із співучасників усвідомлює той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише за наявності такого умислу співучасник підлягає відпо¬ відальності не тільки за дії, які він сам учинив, але й за результат дій всіх співучасників. «Тому е можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об’єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювалися умислом співучасників як вчинені спільно»2. «Співучасть передбачає наявність у кожного із співучасників прямого умислу стосовно спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату»3, - так вирішували питан¬ ня суб’єктивної сторони співучасті в Кодексі 1960 р. Очевидно, що практика слідства буде схилятися до такого ж розуміння співучасті і за новим Кодексом. Буде точнішою, на мою думку, позиція, коли судова практика буде стояти на позиції, що спрямованість умислу співучасників на досягнення загального злочинного результату визначається прямим умислом кожного з них. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Розрізняють просту форму співу¬ часті, коли кожен із співучасників вчинює однакові, з правового погляду діяння і виступає як виконавець злочину. Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним з учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми є характерним розподіл ролей між співучасниками, які 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - К., 2000, - С. 350. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України (від 5 квітня 2001р.)-К., 2001.-С.87. 3 Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. - К., 2000. -С. 80. 336

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. На практиці різні форми співучасті можуть переплітатися між собою. Сукупність злочинів Якщо особа вчинила два або більше злочини, передбачені різними кримінально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено (тобто за сукупністю злочинів (ст. 33 КК), адвокат перевіряє правильність кваліфікації і, зокрема, чи певні дії не є способом, складовою частиною об’єктивної сторони іншого, тяжчого злочину. Якщо таке має місце, то діяння кваліфікується як один злочин. При визначенні сукупності не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, установленими законом. У правовій літературі і в роз’ясненнях Верховного Суду України зустрічаються терміни: реальна та ідеальна сукупність злочинів. Реальною сукупністю злочинів називається вчинення різними, окремими самостійними діями двох або більше злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами, за жодний з яких винний ще не був засуджений. Переважна більшість злочинів становить реальну сукупність. «Ідеальною сукупністю злочинів називається вчинення однією дією (бездією) двох або більше злочинів одночасно, одноразово. Класичним прикладом ідеальної сукупності є вчинення посадовою особою державного торговельного підприємства кількох злочинів лише одним словом або кивком голови на знак згоди відпустити покупцям дефіцитні товари завідомо для перепродажу за винагороду. Ідеальну сукупність злочинів утворюють: а) убивство, поєднане із зґвалтуван¬ ням; убивство, учинене під час нападу з метою заволодіння майном потерпілого; в) зґвалтування, поєднане із зараженням потерпілої венеричною хворобою»1. Верховний Суд України роз’яснив, що «зайва кваліфікація підлягає виключенню з обвинувачення лише за умови ідеальної сукупності злочинів. За реальної сукупності їх таке виключення і кваліфікація за більш тяжким злочином є недопустимими, 1 Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - K., 1998 С.39 337

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії оскільки цим обтяжується становище обвинувачених і порушується їхнє право на захист»1. Від ідеальної сукупності слід відрізняти вчинення так званого складеного злочину. «Складений злочин - це визначена КК як один злочин сукупність двох або більше тісно взаємопов’язаних діянь, кожне з яких при окремому розгляді вважалося б самостійним злочином2. Таким є, наприклад, розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 187 КК). Загальним правилом є і позиція, що будь-який «кваліфіко¬ ваний вид складу злочину має перевагу (пріоритет) над загальним видом»3. Аналогічним є і роз’яснення, згідно з яким «за наявності у вчиненому діянні ознак загальної і спеціальної норм криміналь¬ ного закону (кодексу) застосовується лише спеціальна норма4. Залишаються теоретичні і практичні складнощі при визначенні сукупності злочинів, а тому роз’яснення з цих питань, що давалися Верховним Судом України, в окремих випадках, не забезпечують єдиної лінії застосування кримінального законодавства5. М.Й. Коржанський стверджує, що є підстави вважати, що проблему кваліфікації злочинів за сукупністю можна розв’язати лише з позиції об’єкта злочинного посягання. І далі висновок: «Отже, сукупність злочинів від одиничного злочину відрізняється, як правило, наявністю ознак двох і більше об’єктів кримінально- правової охорони. Це головна і найбільш відмінна ознака сукупності злочинів. Наприклад, життя людини і статева свобода (чи статева недотор¬ канність) жінки - це самостійні, окремі об’єкти кримінально- правової охорони, відповідальність за посягання на які передбачені різними кримінально-правовими нормами. Жодна з цих норм не передбачає сукупного посягання, жоден з цих злочинів не є способом вчинення іншого (убивство може бути вчинено без 1 Див.: Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 23 листопада 2000р. у щорічнику Рішення Верховного Суду України. - К., 2001. - С.132. 2 Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - K., 1998 .- С.38 3 Кудрявцев В.Н. Общая квалификация преступлений. - С.253. 4 Кудрявцев В.Н. Общая квалификация преступлений. - С.251 5 Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - K., 1998 .- С.42-43. 338

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі зґвалтування, а зґвалтування - без убивства), а тому вбивство поєднане із зґвалтуванням, завжди, у всіх випадках кваліфікується за сукупністю злочинів»1. І загальний висновок: «діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об’єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному безпосередньому об’єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об’єктові заподіюється факультативно, кваліфікується за сукупністю злочинів»2. Те саме при конкуренції безпосередніх об’єктів посягання. Не можна обійти стороною і проблему кваліфікації діянь, пов’язаних з новими економічними відносинами, із функціону¬ ванням відносин приватної власності. На жаль, досвід радянських часів і сила традиції, яка панує в умах значної частини прокурорсь¬ кого і суддівського корпусу, а також, що гріха таїти, незнання господарських відносин в їхній нинішній складності - це ті чинники, які заважають діяти суддям, прокурорам, та й нам, адвокатам, адекватно економічній ситуації. Приклад 75. У справі Ц. обвинувачення вважало, що кошти, сплачені підприємству А. за бензин у порядку передоплати, залишаються коштами держави і після надходження їх на рахунок підприємства А. Оскільки частину цих коштів було витрачено не безпосередньо на закупку бензину, а на відрядження, то такі дії були кваліфіковані як зловживання посадовим становищем. Не вистачило 5,5 років досудового слідства, повернення справи на дослідування, неодноразових розглядів справи в суді, щоб визнати помилку. Характерно, що представник Генеральної прокуратури, підтримуючи обвинувачення у Верховному Суді, прямо заявив: «невже адвокат не розуміє, що підприємці розпорядилися на свій розсуд державними грошима?» Отже, у Генеральній прокуратурі так і не усвідомили, що це була передплата за товар, який був закуплений у господарського товариства. І товариство виконало свої зобов’язання та поставило обумовлену кількість бензину. 1 Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - K., 1998 .- С. 45 2 Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К., 1998 .- С. 49. 339

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У цій же справі, не без допомоги експертів, обвинувачення визнало крадіжкою прибуток господарського товариства, а також використання коштів на відрядження та закупівлю інших, крім бензину, товарів і навіть сплачені державі суми податків (ПДВ, дорожній збір), оскільки, мовляв, при закупівлі бензину для державних потреб такі платежі є завищенням ціни. На щастя, для підсудних цей абсурд не проліз крізь ворота суду, хоч як їх широко намагалася відкрити прокуратура. Приклад 76. У справі О., який був президентом товариства, і не мав права розпоряджатися коштами підприємства, його визнали винним у розкраданні значної суми грошей. Суть порушення полягала в тому, що на підприємство Н. надійшла значна сума коштів, частину з яких банк одразу списав як податкову заборго¬ ваність. Залишок суми був використаний на заробітну плату і закупівлю товарів. Виявилося, що кошти на рахунок підприємства поступили помилково. У результаті директора підприємства К., який підписав документ про перерахування коштів для закупівлі товару, звинуватили в зловживанні посадовим становищем, а президента О., який взагалі не мав жодних повноважень щодо розпорядження майном засудили за розкрадання в особливо великих розмірах до позбавлення волі на 6 років на тій підставі, що О. був одночасно директором підприємства, яке одержало ці кошти за товарну продукцію. Таким чином, помилкове перерахування коштів банком призвело до засудження групи осіб, хоч ці гроші пізніше були підприємством повернуті. Розпорядження цими коштами визнали розкраданням для О. і зловживанням посадовим станови¬ щем директора К. Між іншим, справа тричі направлялася судом на додаткове розслідування і тричі така ухвала скасовувалася касаційною інстанцією, а потім була передана до іншого суду. Загальною помилкою тут є нерозуміння суті господарських операцій, зокрема, тієї обставини, що надходження коштів на рахунок підприємства і подальше розпорядження ними не є ні привласненням, ні розкраданням, а також нерозуміння такої загальновідомої для господарників обставини, як те, що гроші, які надходять на рахунок підприємства, знеособлюються і стають 340

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі власністю підприємства, у якого, у свою чергу, виникає на цю суму певний обов’язок: поставити товари, виконати послуги тощо. В уявленнях окремих суддів і прокурорів, надходження коштів на рахунок підприємства нерідко вважаються привласненням, у результаті якого кошти стають власністю засновників під¬ приємства. Тобто не враховується роздільність майна, закріпле¬ ного за підприємством, та майна власника, і те, що власник не несе відповідальності по боргах заснованого ним підприємства, а підприємство не відповідає по боргах засновника, крім спеціально обумовлених законом випадків. Або, якщо говорити максимально спрощено, у деякої частини правоохоронців та й суддів склалося викривлене уявлення, що надходження коштів на рахунок підприємства рівноцінне їхньому надходженню в кишеню засновника. І хоч судові помилки у зв’язку з таким розумінням господарсь¬ ких правовідносин поодинокі, вони особливо дошкульні і не тільки через поломані людські долі. Для держави особливу небезпеку становлять ситуації, коли відповідні силові структури і суди починають очищати державне поле не від бур’яну, а виривають здорові ростки. 341

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Глава 7. Участь захисника в суді 1. Вивчення матеріалів справи в суді Перевірка справи. До виконання функцій захисту кожен адвокат застосовує свої прийоми та принципи. Адже адвокатська діяльність - справа творча. Наприклад, є досвідчені адвокати, які, готуючись до процесу, задовольняються обвинувальним висновком і перевіркою його окремих положень матеріалами справи (при цьому їм удається домогтися значних практичних результатів). Великий досвід, уміння працювати в судовому засіданні нерідко компенсують дещо поверховий підхід до вивчення матеріалів справи. Проте останнє є одним із найвідповідальніших етапів підготовки адвоката до судового розгляду справи. Приклад 77. До справи з обвинувачення в шахрайстві вступив адвокат, який не брав участі в попередньому слідстві. Два томи справи, що складалася з кількох епізодів, на перший погляд, не містили несподіванок. Очевидно, суддя була такої ж думки, тому здивовано запитала в адвоката, що ж він там вивчає впродовж двох тижнів. У судовому засіданні з’ясувалося, що адвокат знайшов захисні ресурси в матеріалах справи: пояснення свідків, які не були включені в перелік до обвинувального висновку, недоліки експертизи, невідповідність обвинувального висновку пред’явле¬ ному обвинуваченню, помилковий розрахунок сум. Суд не наважився винести виправдувальний вирок і направив справу на дослідування, де її закрили провадженням. Отже, усе по порядку. У різних судах адвоката по-різному допускають до ознайомлення зі справою. Це залежить від голови суду. Наприклад, в одному із закарпатських судів справу надають адвокатові для вивчення після додання відповідної заяви на ім’я голови суду й одержання дозволу на ознайомлення зі справою. До заяви додається ордер, якщо адвокат є членом адвокатського об’єднання, або угода, якщо він не член такого об’єднання. В інших випадках адвокат звертається до судді, у провадженні якого перебуває справа, і одержує дозвіл на ознайомлення. 342

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі У будь-якому разі адвокатові доцільно обов’язково зустрітися із суддею, який веде справу. Іноді це дає можливість з’ясувати позиції судді щодо справи, його ставлення до своїх професійних обов’язків і до адвоката чи адвокатів. Корисно також з’ясувати думку своїх колег щодо цього судді й узагалі одержати про нього якомога повнішу інформацію. Адже кожен суддя - індивідуальність за своїм характером, рівнем підготовки, ставленням до справи. Тому адвокат повинен знати ці особливості, наскільки це можливо. І не тільки для того, щоб зібрати матеріал для можливого відводу судді, адже усякий відвід - це крайній захід, що, як правило, не дає позитивного результату. Однак адвокату дуже важливо налагодити психологічний контакт із суддею, навіть у межах чітких офіційних відносин. Спір і змагання в судовому процесі проходять не із суддею. Зазвичай судді вкрай неохоче відступають від версії обвинувачення, через що їх нерідко звинувачують в обвинувальному ухилі. Проте якби суддя демонстрував «виправдовувальний ухил», це одразу б насторожило прокурора, були б задіяні певні адміністративні ресурси (зокрема, переговори прокурора з головою суду), що, врешті-решт, негативно вплинуло б на хід справи для адвоката. У канцелярії суду видають справу для ознайомлення на підставі ордера (в інших випадках - на підставі ордера і дозволу голови суду або судді) під заставу якогось документа (свідоцтва адвоката, паспорта тощо). В одних судах можна вивчати справу тільки в присутності працівника суду, в інших адвокатам довіряють і дозволяють вивчати її десь у коридорі, але без права виносити із суду. У Верховному Суді України є кімната адвоката, де він може вивчати справу. Такі кімнати є також в окремих обласних судах, але в більшості судів через брак приміщень такої кімнати немає. Одержуючи справу в канцелярії, слід одразу перевірити: • нумерацію сторінок; • наявність усіх аркушів; • відповідність опису документів справи самим документам; • наявність документів, що містяться в конвертах, підшитих до справи (негативів, фотографій, паспортів тощо); • наявність речових доказів, які зберігаються при справі (ау- діо- і відеокасети із записами слідчих та оперативних дій; 343

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії предмети, вилучені під час обшуків і виїмок або виявлені на місці події тощо). Якщо чогось немає, необхідно негайно довести до відома працівника канцелярії й попросити його скласти акт, яким засвідчити факт відсутності того чи того документа, виправлення нумерації, фальсифікації доказу тощо. Це треба зробити до того, як зі справою вийти з канцелярії, щоб потім не виправдовуватись, що це не ви знищили пів справи. Адвокати знають, що слідчі полюбляють нумерувати справу олівцем, що дає можливість після виконання вимог статей 218,229 КПК України вилучати з неї документи або доповнювати новими документами. Досить часто до суду не направляють речові докази, хоча в обвинувальному висновку є посилання, що вони містяться у справі. Приклад 78. У гр. Н. було вилучено 8 цінних мисливських рушниць і карабінів, долари, марки. Ні адвокат, ні суд не витребували цих речових доказів, хоча вони були зазначені як такі, що містяться у справі. Ухвалюючи вирок, суд не вирішив долю цих речових доказів, тому дружині засудженого довелося звертатися до суду в порядку ст. 409, 411 КПК України і вести тривале листування, а потім заявляти позов про виключення майна з опису. Підстави для дослідування Коли справа надходить від прокурора, суддя, якому її передано, насамперед з’ясовує: 1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; 2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; 3) чи складено обвинувальний вирок відповідно до вимог КПК; 4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу; 5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або попереднього слідства таких порушень КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. 344

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Якщо є обставини, за яких справа не може бути розглянута в суді, подальша підготовка до процесу втрачає сенс. Тому адвокат передусім перевіряє, чи немає підстав для направлення справи на дослідування, тобто обставин, зазначених у ст. 242 КПК України, зокрема: 1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого її надіслано; 2) чи були додержані під час слідства і дізнання вимоги Кодексу про забезпечення права підозрюваного на захист; 3) чи немає підстав для її закриття або зупинення; 4) чи зібрані необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні тощо. Водночас адвокат зобов’язаний перевірити: • чи затверджено обвинувальний висновок прокурором (адже нерідко трапляються ситуації, коли обвинувальний висновок хоч і затверджено, але не тією посадовою особою, яка мала на це право); Приклад 79. У справі М. адвокат вступив у процес на стадії судового слідства. Ознайомлюючись із матеріалами справи, він з’ясував, що обвинувальний висновок не затверджено прокурором. Подальший розгляд справи втрачав сенс, оскільки була виявлена обставина, яка не давала можливості закінчити справу по суті. Адвокат зробив ксерокопію тієї частини обвинувального висновку, де був відсутній підпис прокурора про затвердження процесуаль¬ ного документа та заявив клопотання про направлення справи на додаткове розслідування. Цей приклад, засвідчує можливість помилки в будь-якій стадії розгляду справи. Між тим вихід із ситуації на цій стадії чинний КПК не передбачив. Така помилка має усуватися на попередньому судовому засіданні. Оскільки таке засідання в конкретній справі відбулося без адвоката, то і прокурор, і суддя поставилися до нього формально1. • чи відповідає формула обвинувачення в обвинувальному ви¬ сновку формулюванню обвинувачення в постанові про притяг¬ нення як обвинуваченого (напр., у цих важливих документах указуються різні розміри розкрадання; різні частини однієї 1 3 архіву автора. 345

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії статті Кримінального кодексу; різні кваліфікуючі ознаки; по-різному описано обставини справи і роль кожного співу¬ часника тощо); • чи порушувалася кримінальна справа, матеріали з якої надійшли до суду; • чи приймалася справа до провадження особами, які здійсню¬ вали розслідування; • чи був присутній адвокат при пред’явленні обвинувачення, якщо на цьому наполягала особа або таке передбачено законом; • чи надавались усі матеріали справи для вивчення обвину¬ ваченому і захиснику; • чи розглянуті слідчим усі заявлені захистом та обвинуваченим клопотання. Зазначені обставини можуть стати причиною направлення справи на додаткове розслідування. Проте заявляти про них суду одразу або дочекатися зручного моменту - залежить від конкретної ситуації1. Уміння тримати паузу важливе не тільки в спорті, а й у суді. Справа підлягає поверненню на додаткове розслідування, якщо: 1) не було законної підстави для проведення попереднього слід¬ ства, оскільки існували обставини, що виключали провад¬ ження у справі (ст. 6 КПК); була відсутня постанова органу дізнання, слідчого чи судді або ухвала суду про порушення кримінальної справи; були підстави для відводу особи, яка проводила дізнання, слідчого, прокурора (ст. 58, 60 КПК); 2) порушено право обвинуваченого чи іншого учасника процесу на захист (вимоги ст. 44, 45 КПК України про обов’язкову участь у справі захисника, ст. 19 КПК України про участь у справі перекладача); обвинуваченому пред’явлено не¬ конкретне обвинувачення; необґрунтовано відхилено кло¬ потання обвинуваченого або іншого учасника процесу про з’ясування обставин, які мають істотне значення для справи, якщо такі обставини не можуть бути встановлені судом; формулювання обвинувачення, викладене в обвинувально¬ 1 Див.: Защита по уголовному делу. / Под ред. Е.Ю.Львовой. - М., 1998. - С 73. 346

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі му висновку, істотно відрізняється від формулювання, що міститься в постанові про притягнення особи як обвинува¬ ченого; не забезпечено право обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з усіма матеріалами справи; в обвинувальному висновку не зазначено докази, що під¬ тверджують пред’явлене обвинувачення; обвинувальний висновок не затверджено прокурором1. Якщо суд або суддя виявлять, що справа непідсудна цьому суду, вони виносять постанову або ухвалу про направлення справи за підсудністю. Готуючись до суду, адвокат здійснює оцінку якості слідства у справі. Він повинен підготувати і подати скарги на дії особи, яка проводила дізнання, слідчого і прокурора, що підлягають розгляду на стадії попереднього слухання справи. На жаль, адвокати не завжди приділяють належну увагу стадії віддання до суду і тим можливостям, які вона надає учасникам процесу. Вивчення справи З’ясувавши, що справа підлягає судовому розгляду, її вивчають у повному обсязі. Розпочинати це вивчення слід з уважного ознайомлення з обвинувальним висновком. Це потрібно для того, щоб з’ясувати, у чому звинувачується клієнт. Далі матеріали справи вивчаються в їхній послідовності. «Найперший, азбучний обов’язок публічного обвинувача - вивчення справи за попереднім слідством. Вивчення це, безумовно, має бути найуважнішим, різнобічним, з першої сторінки до останньої, без пропуску найнепомітнішого, на перший погляд, папірця. Найнепомітніший папірець може несподівано стати на суді матеріалом для роз’яснення обставин справи, може дати вказівку на сильні й слабкі сторони захисту, може дати, зрештою, інше висвітлення фактам, що мають значення у справі»2. Аналогічна вимога стосується й захисту. П. Сергеїч писав: «Якщо можливо, ви маєте знати справу краще за всіх, якщо не можна - не гірше за голову й обвинувача. 1 Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. - K., 1995. - С. 234. 2 Сергеич П. Искусство речи на суде. - М., 1988. - С. 76. 347

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Якщо вашим противником буде справжній прокурор, ви побачите, що він знає справу саме вздовж і впоперек, пам’ятає не тільки сторінки, а й зовнішній вигляд кожного папірця, знає скільки разів і коли допитано кожного свідка, де зустрічаються недомовки й де трапляються описки в актах слідчого. Ось небезпечний противник. Таким маєте бути і ви. Однак така робота відбиратиме неймовірну кількість часу. Звичайно. То й що ж? Адже ви захисник. Ваше дозвілля належить не вам, а підсудному1. Адвокат Є. Львова вважає за доцільне читати всі документи та «папірці», включаючи окремі доручення, запити, рапорти та інші допоміжні документи слідства2. Щоб побачити цілісну картину і простежити логіку та послідовність дійових осіб, обвинувачення читають, не відволікаючись на виписки. Вивчаючи справу, адвокат установлює не тільки ознаки злочину, а й перевіряє правильність кваліфікації дій підзахисного за певною конкретною статтею Кримінального кодексу3. Істотність порушень прав підзахисного адвокат визначає в кожному конкретному випадку. Як свідчить практика, найчастіше права підзахисного порушуються під час представлення ним доказів і заявлення клопотань (напр., до протоколів допитів заносять тільки ті пояснення обвинуваченого, які відповідають версії слідчого, інші ж свідчення залишаються без уваги). Слідчий залишає без уваги причини і мотиви поведінки обвинуваченого. На це звертає увагу адвокат, щоб висунути захисну тезу: «Слідчий надто захопився тільки обвинуваченням, інші версії ним не розглядались»4. Або, навпаки, слідчий ретельно фіксує показання обвинуваченого про скоєні ним злочини, їхні мотиви, обставини, що сприяли вчиненню злочину, проте не вживає заходів для їхнього підтвердження чи спростування. У результаті версія обвинуваченого залишається неперевіреною. Стаття 132 КПК України зобов’язує слідчого скласти мотиво¬ вану постанову про притягнення особи як обвинуваченого. Викладені в постанові дані про вчинений злочин визначають межі відповідальності підзахисного. Ці межі не можуть бути розширені 1 Сергеич П. Уголовная защита. - СПб., 1913. - С.28. 2 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 74. 3 Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - С. 175. 4 Там само. - С. 177. 348

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі органами розслідування без пред’явлення нового або доповненого обвинувачення (ст. 141 КПК). Зіставляючи обвинувальний висновок з постановою про пред’явлення обвинувачення, адвокати подекуди виявляють нові обставини, які були додані без пред’явлення нового обвинувачен¬ ня. Це суперечить процесуальному законодавству. У подібних випадках адвокати повинні порушувати перед суддею питання про повернення справи для пред’явлення обвинувачення або виклю¬ чення з нього обставин, які не були пред’явлені підзахисному. Приклад 80. Згідно з формулою обвинувачення С. обвину¬ вачувався в тому, що, перебуваючи в нетверезому стані, чіплявся на вулиці до незнайомих жінок, а одну з них - ПІ. вилаяв нецензурними словами, образив її людську гідність, штовхав її й погрожував розправою. Вивчаючи справу, адвокат виявив, що в постанові про притягнення С. як обвинуваченого не вказано, що нецензурна лайка та погрози інкримінуються як вина. Захисник подав клопотання про виключення із хуліганських дій погроз і нецензурної1 лайки. Суддя погодився з адвокатом2. В іншому випадку суддя погодився направити справу на додаткове розслідування у зв’язку з тим, що «частина епізодів розкрадання була інкримінована гр. Ц. без пред’явлення їх у постанові про обвинувачення, що не могло не порушити права підсудного на захист». Використаємо приклад із класики. Ф.Н. Плевако радив: Приклад 81. «Як це зазвичай роблять захисники, я перечитував папери, вів бесіди з підсудним, викликав його на щиру сповідь душі, прислухався до доказів і складав собі програму, записи про що і для чого говорити, обдумував і робив здогадки, про що буде говорити прокурор, на що особливо буде наголошувати, де в нашій справі буде гарячий спір, і свої думки я держав про запас, щоб на його слово була відповідь, на його удар - відсіч3...» 1 Словосполучення «нецензурна лайка* дуже поширено. Уже і цензури немає, а його вживають. На нашу думку, застосування такого словосполучення як терміна невиправдано. 2 Див.: Любшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - С. 178. 3 Плевако Ф.Н. Речи.-М., 1912.- T.1.-C. 112. 349

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Обов’язок доказування За чинним законодавством обов’язок доказування вини покладається на слідчого і прокурора. Представлення обвинува¬ ченим доказів, які його виправдовують, - це лише його право. На практиці суди активно допитують підсудного про обставини інкримінованого діяння, після чого втрачають до підсудного інтерес. Ю. Лубшев слушно зауважує, що суд покликаний постійно працювати з основним учасником процесу. «Якщо цього немає, то процесуально-стимулюючу роль повинен виконувати адвокат»1. Якщо адвокат виявлятиме активність і не просто крити¬ куватиме обвинувачення, а й наводитиме факти, документи, називатиме осіб, які не тільки спростовують обвинувачення, а й виправдовують людину, за таких умов можна розраховувати на позитивний результат. Звідси випливають і певні відносини адвоката: його стосунки з підзахисним, небажаність його участі у справі для слідчого й прокурора; «колючість», несимпатичність адвоката для суду...2. Невипадково у народі кажуть: «Не будь солодкий, бо розлижуть; не будь гіркий, бо розплюють». Звідси й розмови в суддівському середовищі про необов’язковість участі адвоката в цивільних і кримінальних справах. Мовляв, зайве витрачання коштів, адже все вирішує суддя3. Необхідно бути особливо обережним з визнанням підзахисним своєї вини.. Приклад 82. Під час полювання Р. побачив тінь і вистрілив у цьому напрямку. Підійшовши ближче, Р. побачив труп невідомого йому чоловіка. Р. Був переконаний, що це саме він убив цю людину і написав явку з повинною. З місця події була вилучена куля. Експертиза показала, що це куля того ж калібру, що й рушниця, належна Р. Справа була направлена в суд. У судовому засіданні адвокат заявив клопотання про проведення судово-криміналістичної експертизи для з’ясування питання, чи куля з місця події була випущена з рушниці Р. Експертиза дала негативний результат. Р. було виправдано4. 1 Плевако Ф.Н. Речи. - М., 1912. - T.I. - С. 206. 2 Там само. - С. 207. 3 Авторові довелося брати участь у таких дискусіях із суддями. На жаль, окремі з них недооцінюють роботу адвоката. Такі настрої у суддів свідчать про те, що далеко не завжди в судових процесах адвокати на висоті і водночас указують на недостатній професіоналізм самих суддів. Адже досвідчений суддя завжди цінує адвокатську працю і знає, що формування майбутнього вироку без її врахування обов’язково потягне за собою слабкість суддівського розсуду. 4 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 39. 350

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Отже, необхідно перевіряти і випадки, коли довіритель визнав свою вину, оскільки він міг це зробити внаслідок помилки або через інші обставини. Виписки і копії Після того, як справу повністю прочитано й адвокат склав собі загальне уявлення про неї, слід перейти до вибіркового докладного вивчення виписок і копій. Адвокат виписує або робить копії, які стосуються підзахисного: 1) матеріалів про затримання та арешт; 2) показань; 3) заяв і клопотань. При цьому у відповідній графі або на полях він робить ремарки (позначки) про процесуальні порушення, суперечності, необхідність витребувати ті чи ті документи тощо. Методика виписок зі справи та вивчення матеріалів в основному однакові з вивченням матеріалів у зв’язку із закінченням досудового слідства. Із кожного протоколу допиту, а також по кожній особі або доказу виписки краще робити на окремих аркушах. Це зручно, коли ви цитуєте показання в суді або готуєте клопотання. Звичайно, кожен адвокат відпрацьовує для себе свою систему записів. Найголовніше - зробити так, щоб у них було легко орієнтуватися. Після аналізу і виписок показань свідків, потерпілого, пояснень підзахисного вивчають висновки експертиз. Копії документів і показань не замінюють виписок. Адже, роблячи виписки, водночас проводять значну аналітичну роботу, відбирають усе цінне, на що адвокат повинен звернути увагу під час розгляду справи в суді. Виписки - цінний матеріал і для формування майбутньої захисної промови. Одним словом, це копітка робота, без якої важко досягти успіху і бути на висоті під час судового засідання. Відповідно до ст. 48 КПК України захисник при ознайомленні зі справою з дозволу суду може застосовувати технічні засоби (звукозапис, фотографування, відеозапис або копіювання). В окремих судах є відповідне копіювальне обладнання, і працівник суду за плату може зняти копії потрібних документів. Робота з доказами Технічні засоби (звукозапис, кіно- і відеозйомку тощо) відповідно до згаданої статті КПК захисник з дозволу особи, яка 351

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії проводить дізнання, або слідчого має право застосовувати також підчас допиту підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка, пред’явлення особи для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, проведення інших слідчих дій. Такі дії захисника процесуальному оформленню не підлягають. Адвокат Є. Львова наводить цитату із М.Є. Салтикова-Щедріна про дослідження доказів: «...Я не схожу в свою совесть, я не советуюсь с моими личньїми убеждениями, я смотрю на то только, соблюденьї ли все формальности, и зтом отношении строг до педантизма, - міркував суддя в «Губернських нарисах» М.Є. Сал¬ тикова-Щедріна. - Если єсть у меня в руках два свидетельских показання, надлежащим порядком оформленньїе, я доволен и пишу: єсть; если нет их - я тоже доволен й пишу: нет! Я хочу знать, доказано ли оно или не доказано - и больше ничего». І слід визнати, що його міркування про формальну істину точно відображають сутність підходів адвоката до дослідження й оцінки доказів1. Отже, адвокат звіряє вивчені ним докази з викладом їх в обвинувальному висновку, де слідчий перераховує ті докази, які, на його думку, підтверджують вину підзахисного. Тут на адвоката можуть чекати різні сюрпризи. Наприклад, зміст пояснень може бути викладений інакше, ніж у протоколі допиту. У справі Ц. свідок пояснив: «Підприємство М. прострочило сплату відсотків за кредит, і спірна сума була списана банком у беззаперечному порядку. Списану суму віднесли на затрати підприємства». Слідчий з посиланням на свідка записав: «Під¬ приємство М. пропустило термін сплати за прострочений кредит, і спірну суму банк списав у безспірному порядку. Списану суму за прострочений кредит віднесли на затрати виробництва». Якщо в першому випадку віднесення суми прострочених відсотків на затрати підприємства є правомірним, то в другому воно незаконне, оскільки веде до заниження оподаткованих сум. У такий спосіб слідчий обґрунтував ухилення від сплати податків, якого не було. Якщо врахувати схильність суддів до «переписування» у вирок змісту обвинувального висновку, і то 1 Див.: Защита по уголовному делу. / Под ред. Б.Ю.Львовой. - М., 1998. - С. 74-75. 352

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі є очевидним, що тільки пильність адвоката може забезпечити належну оцінку неправильно викладеного пояснення та виправ¬ дання підзахисного в ухиленні від сплати податків за цим епізодом. На жаль, у конкретній справі адвокати цей епізод «проґавили», і їхні підзахисні були визнані винними в ухиленні від сплати податків. Тільки згодом, після довготривалого листування в порядку нагляду вже іншому адвокатові вдалося усунути цей недолік. Тому слід мати на увазі, що суди не завжди критично оцінюють обвинувальний висновок, залюбки переписують його у свій вирок, а опис доказів далеко не завжди відповідає матеріалам справи. Однак нерідко в обвинувальному висновку показання обвину¬ вачених, потерпілих, свідків цитуються вибірково, зі спотворен¬ ням змісту, з доповненням фактами, про які особи не свідчили, з обвинувальним ухилом і, як правило, їх виривають із контексту; докази наводяться «списком», не розкривається їхній зміст, що є одним із найпоширеніших способів слідства завуалювати відсут¬ ність або слабкість доказів1. Наприклад, в обвинувальному висновку вказується: Вина П. підтверджується протоколом огляду місця події (а. с. 77), протоколом обшуку (а. с. 88), висновком дактилоскопічної експертизи (а. с. 89), поясненням свідка Іванова (а. с. 44). Доказові факти нерідко підміняються «умоглядними виснов¬ ками» слідчого про вину обвинуваченого за допомогою фраз на кшталт «наперед домовившись про вчинення злочину», «діючи за заздалегідь складеним планом», «сформувавшись у злочинну групу» тощо. При цьому не береться до уваги обов’язок доводити узгодженість дій та змову. Ще один заяложений прийом - в обвинувальному висновку не наводяться доводи й аргументи обвинувачених на свій захист. Адвокат готується до критики обвинувального висновку, досліджує всі докази, на які посилається слідчий, і, так би мовити, складає виправдувальний висновок, подає свою, обґрунтовану тими самими доказами версію подій, щоб не допустити дослівного переписування обвинувального висновку. Ретельне вивчення справи нерідко дає змогу виявити докази, що спростовують обвинувачення, але не були внесені до обвинувального висновку. 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 75. 353

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Далі адвокат перевіряє достовірність, належність і допустимість доказів. Так, за кожним доказом захисник перевіряє: • чи належить він до предмета доказування; • чи належним є джерело його одержання; • чи одержано цей доказ правомочним суб’єктом; • чи дотримана процесуальна форма його одержання; • чи не був порушений процесуальний порядок його одержання; • чи були дотримані всі права обвинуваченого при одержанні доказу; • чи не є доказ внутрішньо суперечливим; • чи становлять докази достатню сукупність для прийняття вироку у справі1. Належність доказів. Належність доказів визначається їхньою придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, що входять до предмета доказування у справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які є в цій справі допоміжними або супутніми щодо предмета доказування2. Якщо очевидність прямих доказів не становить труднощів (напр., пояснення очевидця події злочину), то встановлення належності непрямих доказів пов’язано з певними труднощами. Деякі адвокати звертають увагу на те, що в судове засідання іноді викликаються слідчі або дізнавач для підтвердження вини підсудного, який під час попереднього слідства давав визнавальні показання, а в суді від них відмовився. Такі пояснення слідчого або дізнавача не відповідають вимогам належності, оскільки ці особи свідчать не про обставини вини підсудного, а тільки про факти визнання ним своєї вини, що не входить до предмета доказування3. Допустимість доказів Зважаючи на важливість і складність матеріалів, які стосуються цього питання, та його місце в роботі адвоката, цій темі присвячено окремий підрозділ нашої книги (див. глава 6). 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 76. 2 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 117. 3 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 76. 354

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Достовірність доказів Обвинувальний вирок може ґрунтуватися тільки на достовірних доказах, коли у справі досліджено всі версії, а наявні суперечності з’ясовані й дістали оцінку. Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні й нематеріальні (ідеальні) сліди1. Приклад 83. У 60-ті pp. у маленькому містечку був заарешто¬ ваний начальник комунального відділу П. і звинувачений в одер¬ жанні хабара. Такі дії настільки не відповідали особі обвинувачено¬ го, що викликали обурення у людей. Обвинувачення ґрунтувалося на поясненнях інваліда Великої Вітчизняної війни, який начебто бачив через вікно, як якась жінка передавала обвинуваченому П. гроші в його кабінеті. На клопотання адвоката було призначено відтворення обстановки події. У результаті з’ясувалося, що свідок не тільки не міг розпізнати, що саме передається, гроші чи пацери, а й того, хто сидить за столом (жінка або чоловік). Провадження у справі було закрито. Оцінка доказів з погляду достовірності є обов’язковою для адвоката, який повинен піддати сумніву показання всіх зацікав¬ лених осіб у справі, якщо такі сумніви йдуть на користь клієнту. Суд нерідко відкидає як доказ пояснення родичів підсудного, посилаючись на те, що вони зроблені з метою вигородити його й суперечать іншим доказам. Натомість, коли оцінюються пояснен¬ ня працівників міліції або прокуратури, суди неохоче визнають їх зацікавленими особами, посилаючись на формальний обов’язок цих осіб бути об’єктивними. Недостовірними закон визнає ймовірні висновки експерта. Такі висновки (власне, припущення) не можуть бути покладені в основу вироку. 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - К., 1997. - С. 117. 355

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Категоричний висновок Імовірний висновок Походження крові від гр. С. виключаю Походження крові від гр. С. не виключаю Недостовірним є також припущення, яке не може бути доказом у справі (ч. З ст. 62 Конституції України). Точне знання Припущення Я бачив ніж у руці В. і бачив, як він завдавав ним удари по тілу М. Я припускаю, що у Н., був ніж, і він ним бив М., оскільки на її тілі виявлено порізи Адвокатське досьє Адвокатське досьє - це зброя адвоката, без якої ефективний захист неможливий. Адвокат зобов’язаний складати досьє в кожній кримінальній справі, яку він веде. Принаймні там мають бути: • копія обвинувального висновку з відміткою про дату її вручення обвинуваченому; • копія постанови про притягнення як обвинуваченого; • копії постанови про порушення кримінальної справи, при¬ йняття слідчим справи до свого провадження, про обрання запобіжного заходу; • копії протоколів обшуків, огляду місця події; • копії постанов про призначення експертиз і висновків експертиз (якщо не вдається зняти ксерокопії, то досьє має містити найповніші виписки); • виписки з матеріалів справи (протоколів допитів, очних ставок обвинувачених, потерпілих, свідків, протоколів інших слідчих дій, актів ревізії тощо); • виписки з матеріалів справи, на які є посилання в обвину¬ вальному висновку; • копії матеріалів, які характеризують обвинуваченого; • копії заявлених і підготовлених клопотань1. 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 82-83 356

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Сучасні технічні можливості дають змогу заносити ці дані в комп’ютер і розмножувати їх. І все ж у суді краще мати під рукою саме записи, складені за певним планом. Це допоможе легко орієнтуватися під час судового засідання. Досьє можна складати за різними принципами: у тій самій послідовності, що й у матеріалах справи, або за тематичними розділами. Наприклад: • обвинувальний висновок; • процесуальні документи; • підзахисний (виписки з показань, документи про особу, про затримання і арешт, відомості про особу); • інші обвинувачені; • потерпілий; • свідки; • експертизи; • матеріали захисту (схеми захисту, плани дій, клопотання, допити в суді тощо)1. Записи слід робити на окремих пронумерованих аркушах або у спеціальному зошиті. Кожен з цих способів має певні переваги і недоліки. Вивчаючи справу і заносячи записи та матеріали в досьє, адвокат водночас проводить значну аналітичну роботу, робить для себе помітки і зауваження щодо цінності того чи того доказу, необхідності звернути особливу увагу на показання того чи того свідка, з’ясування окремих обставин, виявлених при ознайомленні з певним документом. Такі помітки й зауваження дають йому змогу чітко і впевнено почувати себе в судовому засіданні під час проведення допитів і вивчення матеріалів справи. Самі судді також не завжди старанно готуються до участі у справі, розраховуючи на свою кваліфікацію й на те*, що все буде з’ясовано в судовому процесі. Адвокат не має права на такі послаблення, він повинен бути у всеозброєнні до початку судового засідання і прийти до суду з готовим планом захисту, ґрунтовно вивчивши справу. Пригадується справа, коли кваліфікований суддя справи не вивчив, не підготувався і прокурор (і таке трапляється). У результаті 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 83 357

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії адвокату, який досконало досліджував справу, вдалося реалізувати план захисту легко й з усією повнотою. Усі його клопотання були заздалегідь підготовлені й обґрунтовані, подавались у письмовій формі, допит свідків проводився цілеспрямовано і за наперед підготовленим планом, клопотання про направлення справи на додаткове розслідування було всебічно продумане й аргументоване. Судді лишилося тільки перефразувати його на свій лад і викласти у вигляді постанови, що вона й зробила. Прокурор, не підготувавшись належним чином, був тільки статистом. Суддя, після того як адвокат звернув увагу на істотні порушення при призначенні експертизи та інших слідчих дій, тільки знизила плечима й заявила: «Нарешті, у кінці судового процесу і я вже вивчила справу». Такі вільності і відступи від процесу суддя може собі дозволити, проте адвокат на це права не має. При дослідуванні справу провадженням було закрито. 2. Плани захисту і систематизація матеріалів Аналіз матеріалів Зібрані матеріали адвокат систематизує і аналізує, дає їм свою оцінку, відокремлює встановлені факти від сумнівних і складає план захисту. Звичайно, не кожен адвокат готує докладний план захисту на папері, не завжди цього потребує й справа, яка може містити один-єдиний епізод. Проте у складних багатоепізодних, групових справах доцільно такий план скласти, принаймні передбачити для себе: • які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав та інтересів клієнта; • які докази подати суду для обґрунтування невинуватості клієнта або меншого ступеня його відповідальності; • на що звернути особливу увагу при з’ясуванні доказів, а також під час допиту свідка, потерпілого, в якій послідовності і як провести допит їх, які запитання їм поставити; • які питання обговорити з підзахисним та узгодити з ним правову позицію у справі; • залежно від обраної правової позиції у справі відповідним чином згрупувати докази, що підкріплюють цю позицію. 358

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Така систематизація має попередній характер, у процесі судового слідства до неї вноситимуться корективи. Ф.Н. Плевако наголошував, що особливістю робити адвоката є його «захисна жилка». Він говорив: «Професія дає нам відомі звички, які йдуть від нашої праці. Як у коваля від роботи залишаються сліди на його мозолястих руках, так і в нас, захисників, захисна .жилка завжди залишиться нашою власністю не тому, що ми прагнемо заперечувати будь-яку правду й суворість, а тому, що ми бачимо в підсудних переважно людей, яким ми співчуваємо, пробачаємо, за якими шкодуємо. Роки загартовують нас у цій звичці...»1. Під кутом такої «захисної жилки» адвокат систематизує й оцінює факти, про цю «захисну жилку» знають і суддя, і прокурор. Тут важливо уникнути однобічності. Тому кожен факт, викла¬ дений в обвинувальному висновку, підлягає суворій перехресній перевірці. Адвокат повинен уявити себе в ролі і судді, і слідчого, і прокурора та подивитися на справу з їхніх позицій, щоб віднайти ті захисні ресурси, які потім можна буде використати в судовому засіданні. Проілюструвати цю роботу можна на прикладі відомого київського адвоката М. Городиського. В.В. Молдован пише про нього: «Дуже вразила його агре¬ сивність, з якою він запитував своїх клієнтів, буквально атакуючи їх як прокурор, суддя, представник потерпілого. Подумалося тоді не без обурення: люди платять гроші, приходять за допомогою, а він так з ними поводиться. Уже пізніше, через кілька років зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чином перевіряв свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти передчасним висновкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу в суді»2. Зауважимо, що подібне «тренування» клієнта не завадить і може допомогти справі. Однак такі вправи доцільно робити не під час перших зустрічей з клієнтом, а після того, як добре вивчено справу, опрацьовано правову позицію, визначено формулу захисту. І, звичайно, слід дотримуватися вимог ст. 13 Правил адвокатської 1 Судебньїе речи известньїх русских юристов. - М., 1958. - С. 505. 2 Молдован В.В. Судова риторика. - K., 1998. - С. 54-55. 359

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії етики щодо забезпечення високого рівня культури поведінки. Звичайно, адвокат Городиський користувався високим авторитетом і популярністю у людей, а тому міг дозволити собі те, чого не може дозволити собі початкуючий адвокат, якому ще потрібно завоювати репутацію у громадян. П. Сергеїч наголошує, що, готуючись до захисту, необхідно з’ясувати: що сталося, що потрібно довести суду, чим можна вплинути на вирок. З метою вивчення справи і пошуку істини він дає такі рекомендації: 1. Спитайте в себе, що було: хто, що, де, коли, з якою метою, яким способом, з якими спільниками? Відділіть співучас¬ ників один від одного; визначте точно, що, чому та в який спосіб робив кожен з них. 2. Відділіть установлені факти від сумнівних і невідомих. 3. Не задовольняйтеся готовими поясненнями фактів. 4. Шукайте внутрішній зв’язок подій. У відомому оповіданні Едгара По «Вбивство на вулиці Морг» кілька людей, почувши один і той самий звук, приймають його за вигук чужою мовою; при цьому кожен новий свідок називає іншу мову. Ці показання суперечать одне одному. Здається, суперечність неможливо усунути. Вражає й нелюдська жорстокість убивства. І всі проблеми знімаються, тільки-но з’ясовується, що голос, який чули, був голосом мавпи, а нелюдська жорстокість саме і показує, що вбивство вчинено не людиною. 5. Не поспішайте з визнанням певних фактів нейтральними або такими, що не стосуються справи. Якщо свідок чомусь вийшов, а потерпілий чомусь не каже про це, задумайтеся, запитайте в себе чому? Чи не існує тут певного зв’язку зі злочином? 6. Знайдіть для кожного факту пояснення, найвигідніше для вас і для вашого противника, і в такий спосіб перевірте міцність своєї позиції. 7. Відділіть найвагоміші факти справи, розташуйте їх послі¬ довно в часі. Зверніть увагу, чи не змінилися взаємовідносини після події злочину. 8. Змінюйте гадані умови місця і часу, це може відкрити причинний зв’язок між фактами, які здаються нейтраль¬ ними один щодо одного. 360

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 9. Шукайте суперечності у фактах, які не узгоджуються з вашим розумінням справи. У справі Ольги Штейн фон Д. носив у кишені підроблену теле¬ граму, і коли йому вказували на підробку, демонстрував істерику, непритомнів, стверджував, що все пропало. Кожен зі свідків, перед якими фон Д. демонстрував свій відчай, був упевнений у щирості його поведінки. Однак після того, як суд з’ясував, що фон Д. грав цю комедію кілька разів з інтервалом у кілька днів, стало зрозумілим, що він знав про підробку телеграми. Якщо заява про підробку в одного зі свідків і могла вразити його, то цього вже не могло бути через кілька днів, коли він уже неминуче мав знати про наявність підробки. Кожен свідок щиро вірив, що фон Д. щойно довідався про підробку, так вдало він імітував відчай і непритомність. Однак суду ці факти за всієї правдивості свідків указали на протилежне. 10. Звертайте увагу на те, чого не було. П. Сергеїч наводить такий випадок з оповідання. У стайні було знайдено труп убитого тренера. У процесі розслідування між героєм оповідання і слідчим відбувається розмова: - Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою. - Даруйте, із собакою нічого не сталося. - У тому-то й полягає надзвичайність випадку. Факт, що собака не гавкав, дав підстави для розробки версії, що ніхто сторонній до стайні не заходив і що тренер був убитий не людиною, а конем. У процесі розслідування версія підтвер¬ дилася1. Звичайно, що знання основ^ аналізу справи допомагають адвокату уникнути помилок. Правильний аналіз справи є аналізом не тільки його частин, елементів, але і їхніх взаємозв’язків і взаємовідносин. На основі аналізу справи адвокат створює гіпотези (коректнішою буде назва «історії» замість «гіпотези») та розробляє плани захисту. Вивчення справи, виявлення взаємозв’язків і взаємовідносин окремих частин справи між собою дає адвокату 1 Див.: Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 74. 361

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії новий погляд нгі справу і дозволяє виробити позицію захисту. Особливість дискурсивного1 мислення адвоката в тому, що він не зобов’язаний відшукати істину у справі, а отже, може скори¬ статися недоліками судового слідства, щоб висунути позицію про недоведеність матеріалами справи обвинувального висновку. Окремі норми Кримінального кодексу мають відсильний характер. Це стосуються, зокрема, ст. 212 ухилення від сплати податків. У таких випадках необхідно бути особливо уважним. Аналіз таких справ виявляє нерідко приховані помилки. Приклад 84. Обвинувачення за ст. 212 КК України ґрунтувалося на акті перевірки податкової служби, який послався на порушення податкового законодавства. Перевіркою цієї норми закону було виявлено, що зміни до законодавства про податкові зобов’язання були внесені через 10 місяців після так званого «порушення податкового законодавства». Це дало підстави для заявлення клопотання про направлення справи на додаткове розслідування, проведення ревізії на підприємстві та повторної перевірки. Необхідно також перевіряти, чи ті положення, або рішення, на яких ґрунтується справа, не скасовані. Приклад 85. У справі М. обвинувачення в ухиленні від сплати податків ґрунтувалося на рішенні районного суду про визнання статутних документів недійсними. У судовому засіданні адвокат з’ясував, що це рішення суду скасовано апеляційним судом, а отже, відпала базова підстава для нарахувань податків та обвинувачення за ст. 212 КК. Незважаючи на цю обставину, обвинувачення продовжувало настоювати на своєму, а працівники податкової служби вперто настоювали на правильності та законності своїх дій. Тому адвокат повинен налаштовуватися на серйозну боротьбу і не покладатися на те, що обвинувачення одразу ж поставить питання про закриття кримінальної справи. 1 Від лат.сіізсигвиз - здогад, міркування, звідси дискурсивний, який здійснюється шляхом логічних, послідовних міркувань, обґрунтований попередніми судженнями. 362

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 3. Участь захисника в суді першої інстанції Відносини між захисником і судом. Відносини між адвокатом- захисником і судом визначено процесуальним положенням, яке закріплено законом. Але в межах цих процесуальних, відносин адвокат неминуче вступає в контакти із суддями для одержання побачення, для відмітки відрядження, для пояснення причин свого запізнення в суд тощо. Водночас адвокат у судовому засіданні ви¬ ступає як активний правозаступник обвинуваченого. Одним із завдань суду є встановлення істини у справі. І в пошу¬ ках цієї істини і прокурор, і захисник є певною мірою помічниками суду. Адже, захищаючи підсудного, адвокат допомагає суду винести законне й обґрунтоване рішення1. Однак ні за яких обставин захисник не має .права визнавати доведеними факти, які заперечує підсудний, погоджуватися з до¬ веденістю обвинувачення, яке той не визнає, заявляти про невідпо¬ відність його пояснень істині, оскільки такі дії є обвинуваченням. Обвинуваченням, по-перше, незаконним, оскільки воно йде від неналежної особи; по-друге, найнебезпечнішим, тому що його під¬ тримує захисник; по-третє, передчасним, так як суд ще не визнав підсудного винуватим. Захисник, який з’явився в суд для спрос¬ тування доводів підзахисного про свою невинуватість, викриває свого клієнта, не потрібен ні підсудному, ні суду. Для того держава й утримує чималий апарат слідства, обвину¬ вачення і примусу, щоб не покладатися на допомогу ще й захисника. Захисник, який допомагає слідству й обвинуваченню у визнанні свого клієнта винним, сам є порушником закону. Тому визнання того, що «захисник допомагає суду, ще не означає, що він є поміч¬ ником конкретного складу суду і повинен керуватися позицією останнього»2. Захисник вступає із судом у певні процесуальні відносини. Суд є господарем процесу і керує всім судовим розглядом. Важлива роль належить головуючому, який керує в процесі і забезпечує порядок у суді, відхиляє запитання, які не стосуються справи, має певну владу щодо учасників процесу та присутніх у залі осіб. Коли захисник 1 Див.: Стецовский Ю.И. Адвокат в уголовном деле. - С. 60. 2 Див.: Там само. - С. 61. 363

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії заперечує проти дій головуючого, які обмежують або порушують його права, це заперечення заноситься до протоколу. Подекуди окремі судді висловлюють свою думку щодо справи або досліджуваних доказів ще до вирішення цих питань у нарадчій кімнаті, необґрунтовано знімають запитання або відхиляють клопотання адвоката, виявляють нетактовність щодо учасників процесу і громадян, присутніх у залі. Адвокат може не погоджуватися з діями суду або головуючого, проте оспорювати їх у судовому засіданні, заперечувати судді та перебивати його не має права. Він зобов’язаний підкоритися рішенням судді. Заперечення захисника, занесені до протоколу судового засідання, можуть бути доказом для оскарження дій судді після завершення судового розгляду. За певних умов неправильні дії судді можуть бути підставою для заяви йому відводу. Якщо суд порушує права підсудного або адвоката, останній не повинен у відповідь на такі дії залишати зал судового засідання. Така поведінка є не тільки дисциплінарним проступком, а й відмовою від захисту, що заборонено процесуальним законодавством. Одним із проявів невисокої юридичної культури є винесення судами окремих ухвал стосовно процесуальної позиції адвоката. Неприпустимість таких дій начебто давно доведена, проте час від часу такі ухвали з’являються. Новий сплеск подібних ухвал може з’явитися після внесення до законодавства не дуже вдалих змін щодо усунення захисника від участі у справі (ст. 61і та ч. 4 ст. 61 КПК). Нарікання викликає не сама по собі можливість усунення захисника від участі у справі, а розпливчастість, неточність формулювань, які є підставою для такого відсторонення. Іноді відносини адвоката й суду набувають напруженого характеру, що не на користь захисникові. Тому адвокати нама¬ гаються перевести такі відносини у спокійніше річище, у чомусь поступаючись, ідуть на компроміси. Зброя адвоката - спокійна, виважена позиція, знання процесу і терпіння. Коли суддя переходить певні усталені межі юридичної етики, заяви про заперечення проти дій головуючого з проханням занести їх до протоколу достатньо для повернення процесу в нормальні умови. Проте не слід забувати, що в такій ситуації потерпілою стороною може виявитися підзахисний. 364

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Приклад 86. У справі С. між захисником і суддею склалися вкрай напружені відносини. С. був засуджений до позбавлення волі на великий строк, який на два роки перевищував міру покарання, яку запросив прокурор. Довести, що при призначенні покарання певну роль відіграли стосунки між захисником і суддею, було неможливо, тим більше, що суд другої інстанції залишив вирок у силі. В іншій справі, яка розглядалася обласним судом у першій інстанції, стосунки між судом і захисниками також вкрай за¬ гострилися. У результаті захисники неодноразово зривали засідання суду, майже в кожному засіданні подавали заяви про направлення справи на додаткове розслідування, багаторазово заявляли відводи окремим суддям і всьому складу суду, змушуючи їх щоразу йти до нарадчої кімнати для прийняття відповідних рішень. Судовий розгляд затягнувся на тривалий період. Після оголошення вироку судді скаржилися на «недопустимий терор» з боку адвокатів. Цікаво, що окрема ухвала на адвокатів у цій справі була скасована Верховним Судом України як безпідставна. Скасовано було й вирок суду. Таким чином, і судді не зацікавлені в нагнітанні напруженості між ними та захисником, оскільки кожна із сторін має достатні процесуальні гарантії щодо забезпечення своїх прав, яких потрібно дотримуватись. Завершуючи огляд взаємовідносин між захисником і судом, варто зауважити, що хоча захисник і допомагає суду в здійсненні правосуддя, це його завдання не слід розуміти спрощено. Допомога адвоката є не допомогою взагалі, а допомогою в певному напрямі - у напрямі захисту прав та інтересів підсудного. Захисник допомагає суду не припускатися не помилок взагалі, а тільки тих помилок, від яких може постраждати підсудний. Отже, він ні в якому разі не може сприяти обвинуваченню. Будь-яке, навіть непряме, сприяння обвинуваченню свого підзахисного, обтяження його становища є грубим порушенням адвокатом своїх обов’язків: фактично це позбавлення обвинуваченого права на захист1. Захисник на попередньому розгляді справи. Відповідно до ст. 240 КПК України захиснику має бути повідомлено про попередній 1 Див.: Стецовский Ю.И. Адвокат в у гол овном деле. - С. 69. 365

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії розгляд справи, але його явка необов’язкова. Однак адвокат повинен мати за правило обов’язкову участь у попередньому розгляді справи. Адже на цій стадії розв’язується низка кардинальних питань, пов’язаних із подальшою перспективою справи. Участь на цій стадії дає захисникові змогу оцінити рівень підготовки судді, окремі обставини та деталі, що дають підставу зробити висновки і щодо позиції обвинувачення, участь якого в попередньому слуханні справи є обов’язковою. Взагалі «процесуальне знайомство» із суддею, який розглядає справу, є бажаним якомога швидше. Та й суддя, у свою чергу, бажає якнайшвидше зустрітися з адвокатом, щоб оцінити його компетентність, позицію захисту, а отже, і певні перспективи су¬ дового розгляду. Крім того, якщо підзахисний перебуває під вартою, у адвоката є можливість подати додаткові аргументи та пояснення щодо можли¬ вості зміни, скасування або обрання іншого запобіжного заходу. Під час попереднього розгляду справи можуть бути вирішені і скарги на дії особи, яка проводила дізнання, а також на дії слідчого і прокурора (ст. 110, 234, 236 КПК). До участі в попередньому слуханні справи адвокат повинен ретельно підготуватись, подати відповідні скарги і клопотання та підтримати їх своїми поясненнями в судовому засіданні. Відповідно до ст. 110,234, 236 під час розгляду справи або при попередньому її слуханні суд розглядає скарги на дії і постанови органів дізнання, також на дії слідчого і прокурора. У КПК не передбачено порядок розгляду таких скарг і чи виноситься щодо них окрема постанова. Тому реальне наповнення цих норм буде визначено судовою прак¬ тикою1. 1 Таке вирішення питання щодо скарг на дії і постанови органів дізнання та дії слідчого і прокурора слід визнати невдалим і таким, що не відповідає Конституції України. По-перше, справа може розглядатися через рік-півтора після вчинення оскаржуваної дії, тому усунути негативні наслідки таких дій вже неможливо. По-друге, не зовсім зрозуміло, у чому відмінність між оскарженням дій і постанов органів дізнання та дій слідчого і прокурора. Чому в другому випадку не передбачено оскарження постанов слідчого і прокурора? 366

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Призначивши справу до розгляду, суддя вирішує питання, за¬ значені у ст. 253 КПК України. Захисник повинен пам’ятати, що змінами в КПК (ст. 299) перед¬ бачено (з метою процесуальної економії), що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники процесу визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивіль¬ ного позову, які ніким не оспорюються. Важливе нововведення, що потребує глибокого знання справи і доказів, які можна визнати такими, що не оспорюються. З одного боку, заперечення проти виключення з дослідження доказу, який начебто очевидний, викликає природне незадоволення судді, чого треба уникати. З іншого - важливо не проґавити спірні обставини, які стосуються певного доказу. Вирішуючи питання про обсяг доказів, суд може допитати підсудного. Отже, захисник повинен узгодити з ним свою позицію щодо дослідження того чи того доказу. Одним з головних тут є пи¬ тання, чи визнає себе підзахисний винуватим у інкримінованому йому злочині. Якщо сторона наполягає на дослідженні певних доказів, суд не вправі відмовити в дослідженні, якщо ці докази є належними і допустимими (ст. 253 КПК України). На стадії попереднього слухання справи суддя має право за наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду досліджу¬ ватимуться лише деякі докази, або вони не будуть досліджуватися взагалі, викликати в суд лише тих осіб або витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду. Тут чимало залежить від адвоката. Процесуальна економія - це важливо, але вона не має шкодити правосуддю. Адже відсутність захисника в ситуації, коли потрібно чітко бачити правову пер¬ спективу справи, визначитися, які докази варто досліджувати, а які ні, може мати для підсудного тяжкі наслідки. Тому хоча про¬ цесуальний закон такої вимоги й не ставить, бажано, щоб в кожній кримінальній справі брав участь адвокат. Однак за будь-якої умови потрібне найсерйозніше ставлення захисника до вивчення матеріалів справи з тим, щоб він був гото¬ вий до визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню 367

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії (ст. 299 КПК України) і міг аргументовано висловити свою думку з цього приводу. Приклад 87. Помилкова позиція КПК України щодо необо¬ в’язковості участі адвоката на попередньому розгляді справи часом приводить суд у глухий кут. У справі М. адвокат не був належно повідомлений про попереднє слухання справи, а тому не був присутній у засіданні. Справу було розглянуто формально і призначено до слухання. Уже перед закінченням судового слідства адвокат виявив, що обвинувальний висновок не затверджений прокурором, а тому заявив клопотання про істотне порушення вимог процесуального закону. Це поставило суд у складне становище. Повернення справи прокурору для усунення порушень ст. 228- 232 КПК зі стадії судового слідства не передбачено. Не передбачена можливість на цій стадії щодо направлення справи на додаткове розслідування. Разом з тим, виявлене порушення виключає можливість завершення судового розгляду та постановлення вироку. Не можна вирішити дане питання і в порядку ст. 277 КПК про зміну обвинувачення в суді. Вихід можна шукати в засадах розумності, справедливості та добросовісності, притаманних верховенству права, передбаченого ст. 8 Конституції України. Вважаю, що в цій ситуації справу необхідно направити на додаткове розслідування зі стадії перевірки прокурором справи з обвинувальним висновком, оскільки виявлено такі порушення, без усунення яких справа не може бути розглянута по суті. Інший варіант - повернення справи прокурору зі стадії судового розгляду. Цей варіант також не передбачений законом і щодо нього можуть бути певні заперечення. У цьому випадку за аналогією ст. 249-1 КПК постанова оскарженню не підлягає, але на неї може бути внесено подання прокурором1. 32 3 архіву автора. 368

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 4. Захисник під час судового слідства У судовому засіданні адвокат сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів, має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів. «У разі необхідності побачення з підзахисним наодинці захисник може заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні»1. На жаль, суди нерідко ігнорують таке право захисника. Позиція підзахисного, який визнає свою вину, не виключає для захисника права доводити невинуватість підсудного, якщо наявні у справі докази, суперечливість останніх і наявність сумнівів щодо їхньої достовірності дають для цього підстави2. За наявності колізій між позицією захисника і підсудного останній в будь-який момент може відмовитися від адвоката. На початковій стадії слухання справи найпринциповішим моментом є вирішення питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Якщо для цього потрібен допит підсудного, то воно вирішується після його допиту. Особливу увагу цьому питанню приділяє й захисник. Бажано, щоб у нього було заздалегідь підготовлено письмове клопотання про те, які саме докази і в якому обсязі потрібно досліджувати. Нове процесуальне законодавство внесло істотні зміни 6 порядок дослідження обставин справи. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Це важливе положення, що забезпечує процесуальну економію, має значні «підводні рифи», адже, погоджуючись на це, підсудний утрачає можливість оспорювати ці фактичні обставини та розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 301і КПК України, якщо суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, то після допиту суд виконує вимоги щодо питань завершення судового слідства і переходить до судових дебатів. 1 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997.-С. 343. 2 Там само. 369

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Адвокат повинен попередньо узгодити всі питання, що стосуються судового слідства, з підсудним, оскільки неточність або необачність на цьому етапі може призвести до тяжких наслідків для його клієнта. Допит підсудного. Давати чи не давати пояснення в суді вирішує підсудний. Проте він повинен усвідомлювати, що відмова давати пояснення, як і зміна показань, даних під час попереднього слідства, потягне за собою оголошення показань, які він давав на попередньому слідстві1. Якщо ж підсудний і на досудовому слідстві не давав показань, то питання про те, коли їх давати, він може в суді вирішувати сам. Згідно з п. 5 ст. 263 КПК підсудний може давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства. Таке право дозволяє підсудному давати пояснення після виступу кожного свідка, що іноді викликає роздратування у суддів. До речі, при дослідженні доказів, підсудний також може давати своє пояснення щодо кожного з них. І захисник може домовитись зі своїм підзахисним про дачу пояснень щодо тих чи інших доказів. Щодо кожного з доказів можна підготувати письмові нотатки, які може використати підсудний. І тут багато що залежить від інтелектуальних можливостей підзахисного і його здатності дотримуватися розробленої разом з адвокатом лінії захисту. Отже, п. 5 ст. 263 КПК України - це важливий захисний ресурс і ним потрібно користуватись. Але це потребує ґрунтовної досудової підготовки. У вироку суд може послатися на ці пояснення. Отже, відмова давати показання в суді певною мірою обмежує захисні ресурси. Тому в більшості випадків адвокати не рекомендують цього робити. Проте іноді сам адвокат хоче, щоб підсудний замовк і не погіршував своє становище. Тому давати пояснення в суді або ні - залежить від конкретної ситуації, особливо у випадках, коли обвинувачених кілька і мовчання одного буде корисним іншим, а також і самому підсудному, що відмовляється давати показання. У результаті може виникнути патова ситуація, коли без цих показань важко або й неможливо постановити обвинувальний вирок, суд має сумніви, які не вдається розвіяти за допомогою інших доказів. 1 Див.: Адвокатская деятельноеть. - М., 2001. - С. 375. 370

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Адвокат має пам’ятати, що показання підсудного нерідко відрізняються від показань обвинуваченого. Підсудний іноді говорить про нові факти, які пригадав уже після допиту слідчого. І адвокат повинен установити для себе причину цих розбіжностей. Тому слід взяти за правило: ніколи не вимагати від підсудного усного підтвердження факту раніше даних пояснень - це небез¬ печно для захисту. Недопустимо розпочинати допит із запитання, чи пам’ятає підсудний свої показання, які він дав на попередньому слідстві1. Дуже важливо перетворити показання підсудного на захисний ресурс. Тому адвокат повинен заздалегідь разом із підзахисним випробувати «легенду» поведінки, яка б викликала довіру суду. У суді він насамперед має уважно вислухати підсудного, за потреби тактовно його зупинити, якщо той ухиляється від лінії захисту або відверто намагається ввести суд в оману. Небезпечним для захисту є нагадування про попередню судимість, аморальні вчинки, факти нещирої поведінки, що подекуди для «об’єктивності» дозволяють собі адвокати. На відміну від свідків, адвокат і підсудний мають достатньо можливостей і часу, щоб підготуватися до процесу й узгодити всі складні й суперечливі питання, провести відповідні репетиції. Тому будь-які нагадування з боку адвоката про те, що необхідно говорити правду, та відкрите маніпулювання клієнтом у тому чи іншому напрямку справляють негативне враження на суд. Окрім того, недопустимо відразу відмітати нові пояснення і наперед вважати їх брехливими, а тим більше говорити це підсудному або переривати в такий спосіб його пояснення. Запитання підсудному слід ставити у формі, яка б не допускала двозначності. Готуючись до суду, запитання до підзахисного слід (на відміну від свідків і потерпілих) наперед узгодити, це дасть змогу уникнути їхньої стереотипності і завченості, що одразу стане зрозумілим суду. Неприпустимо висловлювати своє негативне ставлення до підсудного (напр., якщо це не ваш клієнт і його інтереси суперечать інтересам вашого підзахисного). Недоречні й запитання, які 1 Див.: Лубшев Ю. Адвокат в у головнем деле. - С. 236-237. 156 371

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії не враховують того, що показує підсудний. Так, в одній справі підсудний категорично заперечував свою вину! Суддя поставив йому запитання, сформулювавши, його так: «Нам зрозуміло, що злочин Ви скоїли. Скажіть, чому Ви це зробили? » Суддя абсолютно необґрунтоване висловив свою думку, яку можна остаточно сформулювати тільки в нарадчій кімнаті. Під час допиту ні захисник, ні прокурор не повинні вдаватися до неетичних заяв і реплік. Наведемо два приклади. Приклад 88. У справі Ч. підсудний, який раніше заперечував свою причетність в епізоді розкрадання, дав відповіді, в яких визнав свою участь. Адвокат, вирішивши створити враження, що це визнання не було правдивим, свій допит розпочав із зауваження: «Допит прокурором закінчено. А тепер розкажіть правду»1. Приклад 89. Адвокат запитує: «Чи порушено, кримінальну справу щодо Т., який виступає свідком у цій справі?» Прокурор суду: «Ваша честь, захисник повинен цю обставину знати, адже він бере участь у справі. Я не відповідатиму на запитання, якого адвокат не знає через неналежне виконання своїх обов’язків». Тобто замість відповіді на запитання прокурор намагається дати оцінку роботи адвоката як захисника. Етична неспроможність подібних висловлювань не потребує коментарів. Не потрібно нанизувати по кілька запитань одне на одне. Наприклад, в одній справі адвокат поставив таке запитання: «Поясніть, у що був одягнений потерпілий, у якому стані він був і як захищався від нападу В. За такого формулювання підсудний може заплутатись, пропустити щось важливе і дати невдалу для захисту відповідь. Адже, не одержавши вичерпної відповіді на подібне «комплекс¬ не запитання», адвокат перепитує підсудного, а той, намагаючись здогадатися, чого хоче від нього адвокат, повторюється у відповіді. Суд оцінює це як спробу «вигородити» клієнта. Отже, для одержання від підзахисного зрозумілих, чітких і вичерпних відповідей йому потрібно ставити такі ж за характером і значенням запитання. І чим більше в протоколі буде «захисних» 1 Ароцкер JI.E. Тактика и зтика судебного допроса. - М., 1969. - С. 62. 372

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі відомостей, то краще. Адже, ухвалюючи вирок, судді за протоколом відновлюють те, що сказав підсудний1. Щодо відомостей негативного плану, то вони й без адвоката сповна будуть використані прокурором. І якщо адвокат сам «підводитиме» суд до думки про неблагополучне минуле та своїми запитаннями стимулюватиме у пам’яті суддів негативні факти з біографії свого підзахисного, то тим самим він, по суті, знеціню¬ ватиме його пояснення. Подекуди сам адвокат упродовж усього судового процесу неодноразово нагадує своєму клієнтові, що той обвинувачується в тяжкому злочині й тому повинен говорити правду, яка в таких справах є пом’якшувальною обставиною. На думку Ю. Лубшева, подібне «стимулювання» шкідливе для захисту, адже за таких умов підсудний дає показання, потрібні адвокату, а не ті, які об’єктивно відображають захисні обставини2. У випадках колізії інтересів між підсудними, та й взагалі потрібно бути дуже обережним. Це одна з найскладніших ситуацій для захисту. Тому недопустимо виставляти у вигіднішому світі свого підзахисного за рахунок іншого. Це може призвести і до помилок. Яскравий приклад такої поведінки та її наслідків наводить у своїй книзі відомий адвокат Фіолевський. Приклад 90. У кримінальній справі на лаві підсудних шість підлітків і двоє дорослих. Слухається справа про викрадення з радіомайстерні деталей, які за безцінь скупляли дорослі. Обидва дорослі - представники фірми, що займалася торгівлею та ремонтом радіоапаратури. Одного з них, колишнього керівника фірми захищає адвокат С., а іншого, радіомайстра, - захисник П. Керівник свою причетність до скуповування краденого не визнавав і стверджував, що йому про такі факти невідомо. Підлітки, за їхніми свідченнями, з керівником контактів не мали і жодного разу з ним не зустрічались. Радіомайстер давав суперечливі показання - то стверджував про причетність керівника до злочину, то заперечував власні свідчення. 1 Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - С.239. 2 Лубшев Ю.Адвокат в уголовном деле. - С.237 373.

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Отже, у адвоката С., що здійснював захист керівника фірми, вимальовувалася непогана захисна позиція і його основним завданням було - не погіршити її в суді. Адвокат зосередив увагу суддів на тих обставинах, що підкреслюють відсутність прямих доказів причетності керівника фірми до скуповування краденого. Під час допиту підзахисного адвокат не пропускав жодної можливості відмежувати колишнього керівника від «мерзотного злочину», «аморальності втягування підлітків у злочинність». І, мабуть, перестарався, чим сильно «допік» свого радіомайстра. Це відчувалося явно - під час згаданого допиту той нервував і активно листувався зі своїм захисником. Захисник П. , що представляв інтереси іншого підсудного поставив керівнику фірми кілька запитань, відповіді на які виявили повну неможливість вчинення злочину колишнім підлеглим без згоди керівника фірми. Він запитав у останнього: О котрій годині майстерня закінчувала роботу? Хто закривав майстерню? Чи були в радіомайстра ключі від майстерні? О котрій годині зазвичай приносили підлітки крадене? Виявилось, що ключі від майстерні були лише в керівника, і о шостій годині, коли припинялася робота, він персонально закривав приміщення. Залишатись у майстерні після роботи можна було лише з дозволу керівника і за умов його присутності в майстерні, яку, знову ж таки, він сам і закривав. Після деяких уточнень з боку суддів усім стало абсолютно ясно - радіомайстер одноосібно не мав змоги виконувати будь-які операції без відома керівника. Д.П. Фіолевський наводить і професійний аналіз ситуації: «Потрібно було, враховуючи становище обмовленого іншим підсудним, заявити клопотання про допит підзахисного останнім, після допиту всіх обвинувачених. Захищаючи інтереси керівника, його адвокат повинен був дуже обережно ставити запитання і не провокувати свого «подільника» у справі пасажами морального плану про «мерзотність злочину» тощо». Адвокат С. вибрав не кращий шлях використання можливостей, які йому дозволяла ситуація у справі. Отже, лінію на відмежування підзахисного від прямої причет¬ ності до скупки краденого захисник сам же і зруйнував. Захисник знав, що радіомайстер вирішив відповідати один і не називав 374

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі керівника як співучасника. Цього було б достатньо. Спроба ж зайвий раз продемонструвати в суді невинність підзахисного, була не дуже доречною та доцільною. Підкреслювати в суді «благо¬ родство» свого підзахисного шляхом створення «чорного фону» навколо іншого співучасника було вкрай невдалим кроком. Тим більше, що співучасник поводив себе досить лояльно відносно свого керівника. Це було не етично і не «вдячно». Усі в суді розуміли, що це не так. Демонструвати фальш перед суддями - річ завжди небезпечна. Судді таких речей не прощають. Судді дуже не люблять, коли їх так відверто намагаються обдурити. У результаті керівника було засуджено1. Наголосимо також на професійно поставлених «прокурор¬ ських» запитаннях захисника П. У даному процесі такі запитання повинен був ставити прокурор. Захисник П., перевівши «стрілки» на керівника, можливо і полегшив долю радіомайстра, який у цій ситуації вочевидь виграв в очах суддів. Однак адвокати повинні б у таких ситуаціях домовлятися про спільні дії, щоб не нашкодити один одному. Очевидно, що в наведеній у справі ситуації така домовленість була відсутня, або ж її порушив адвокат керівника. Підготовка до допиту свідків. Класик адвокатури Р. Гарріс наголошував, що одна справа вести розмову в товаристві, а інша - давати показання в суді, і найкраще, що може зробити адвокат, це не заважати свідку. «Отже, чим рідше його (свідка Я.З.) будуть перебивати, тим краще і тим менше знадобиться питань»2. «Якщо б свідок говорив у колі друзів або знайомих, його розповідь могла би бути розпливчатою, не цілком точною, але всі факти були би у наявності; а це саме те, що найважливіше, якщо ви беретесь за чисту справу, усі присутні його б розуміли без труднощів, і всі б повірили його словам...»3. Але свідок виступає в суді. Він хвилюється, переживає, його будуть допитувати, із нього будуть витягувати по трохи все те, що він знає. І свідок наперед переконаний, що йому не дадуть говорити просто. Це йому нагадує судово-медичний розтин; різниця тільки в 1 Див.: Фіолевський Д.П. Адвокатура. - K., 2006. - С. 257-258. 2 Гаррис Р. Школа адвокатури. - Тула, 2001. - С. 49. 3 Гаррис Р. Школа адвокатури. - Тула, 2001. - С. 48. 375

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії тому, що свідок живий і дуже чутливо ставиться до цієї операції, бо знає, що кожне слово його буде предметом спору або ж і звинувачень у брехні1. У процесі підготовки до допиту необхідно вивчити особу допитуваного. Це аксіома, яку знають усі адвокати. Але зібрати таку інформацію про свідка, про його національність, його родинні зв’язки, релігійні та інші вподобання, взаємовідносини з фігу¬ рантами кримінальної справи, вік, освіту, наявність судимості, наявність у нього захворювань, поведінку в побуті, для адвоката не просто, а інколи й неможливо. Між тим допит свідка має готуватися з урахуванням цих та інших факторів. У цьому плані можливості правоохоронних органів значно більші, для їхніх послуг є система оперативно-розшукової діяльності. Адвокат завжди може зробити певні запити, але виконання їх не забезпечено державним примусом, не передбачено чіткої відповідальності за ігнорування запитів адвоката. В Україні ще не розвинута належно система приватних детективів, які могли б збирати необхідну адвокату інформацію. Не завжди потенційні свідки погоджуються зустрітися з адвокатом до суду. Як правило, адвокати знайомляться з особою свідка за наявними у справі матеріалами, де міститься певна, визначена законом інформація про свідка. Адвокат може спостерігати свідка безпосередньо в суді й робити певні висновки з його поведінки, зовнішності. Спілкування такого свідка з іншими особами, окремі фрази, реакції дають інформацію для складання цілісного погляду про цю особу. Іноді цього достатньо для внесення коректив до плану допиту. У книзі П. Сергеїча «Искусство речи на суде», що й сьогодні не втратила своєї актуальності, зауважується; що «судова промова є додатком до судового слідства; а не навпаки»2. Тому все, що можна зробити в процесі, має бути зроблено до судових дебатів. Отже, ще П. Сергеїч нагадував, що успіх оратора в судовому процесі залежить не стільки від його промови, скільки від уміння «вести» судове слідство, тобто з’ясовувати перед судом обставини справи, 1 Гаррис Р. Школа адвокатури. - Тула, 2001. - С.49. 2 Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 150. 376

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі що підтверджують і доводять справедливість того чи іншого рішення. До початку судового слідства кожний свідок є фігурою сумнівною1. Він може підтвердити те, що сказав слідчому, посилити свої показання або відмовитися від них, може бути впійманий на брехні або змушений підтвердити факти, які намагався приховати. Захисник повинен уміти скористатися ситуацією, яку може йому надати свідок обвинувачення. У справі Б’єр її захисник Лашо, характеризуючи клієнтку, скористався цим повною мірою: «Марія Б’єр Довгі роки відрізнялася бездоганною поведінкою; 36 свідків, допитаних на вимогу обвинувача (за що я йому щиро вдячний), не залишають місця для сумнівів у цьому»2. І обвинувачення, і захист повинні володіти як мистецтвом красномовства, так і вмінням вести судове слідство. І треба пам’ятати, що друге важливіше за перше3. Адвокат вивчає докази, але перевірити їхню достовірність може тільки в суді - шляхом зіставлення з іншими. Водночас він для себе групує докази, відзначаючи слабкість одних, переконливість інших, сумнівність третіх, поділяє їх на обвинувальні й виправдовувальні, одержані законно і неправомірним шляхом, безспірні й неочевидні тощо. Закон зобов’язує суддю попередити свідка про кримінальну відповідальність за неправдиві показання, тобто на людину впливають через страх покарання. Психологи можуть підтвердити, що це далеко не найсильніший аргумент. Вважаю, що цього недостатньо. Значно сильнішим аргументом є присяга, яка діє через внутрішнє переконання, через самонавіювання. Свідок повинен скласти присягу про те, що свідчитиме правду. Особиста присяга для свідка є певним психологічним табу. На необхідності складання присяги наголошував ще відомий росій¬ ський юрист В.Д. Спасович: «Свидетельские показання должньї бить присяжньїе. Чем присяга проще, тем она доступнеє всякому. Она и должна бить такова, чтоби ее мог произнести, не нарушая 1 Там само. - С.151 2 Судебние оратори Франции XIX века. - М., 1959. - С. 462. 3 Див.: Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 150. 377

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії своих убеждений, и христианян, и еврей, и магометанин, и даже язьічник. Мне кажется, что вполне достаточна присяга, прини- маемаяанглийскими ифранцузскими судьями. Судья говорит: «Вм должньї присягнуть, что скажете правду, всю правду, одну только правду, да поможет вам Бог» - свидетель отвечает: «Присягаю». Далі Спасович продовжує: «Присяга все-таки признак досто- верности весьма неверньїй, неточний; у иного человека обещание - золото, а одно Слово лучше десяти клятв. Другому, сколько он ни клянись, а верить не хочется, потому что он лжет и человек продажньїй. Достоверность кроется не в присяге, а в личном характере свидетеля и в содержании показання, то єсть в согласии его со всеми обстоятельствами дела»1. Отже, за Спасовичем, присяга не є вирішальним чинником достовірності показань свідка, але це одна з умов його допиту, яка, на його думку (і за положеннями тодішнього російського законо¬ давства), є обов’язковою. Слідчий може попереджувати про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань, але присяга має даватися тільки в суді. Готуючись до допиту свідка, необхідно проаналізувати його показання під час досудового слідства і розробити орієнтовну тактику допиту. Треба зробити виписки з матеріалів справи й оформити їх так, щоб можна було наочно і швидко порівнювати показання, одержані під час досудового (попереднього) слідства і в суді з метою з’ясування суперечностей. Для цього адвокати використовують таку таблицю: Том, а. с. Показання на слідстві Показання в суді Запитання Відповіді Т.1/27 Слід також продумати перелік доказів, які необхідно пред’яви¬ ти свідкові в процесі допиту, з посиланням на аркуші криміналь¬ ної справи; клопотання, спрямовані на перевірку достовірності 1 Спасович В. Д. Избр. трудьі и речи: Автограф. - Тула, 2000. - С. 47. 378

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі показань свідка (напр., про експертизу з метою з’ясування його здатності правильно відтворювати обставини, які мають значення для справи тощо)1. Отже, жива матерія процесу полягає в поясненнях свідків та експертів, підсудного і потерпілих: у їхніх словах і загадка, і роз¬ гадка справи. П. Сергеїч зауважував, що понад половину запитань, які ставляться свідкам, зайві. З іншої, меншої частини більшість є несприятливими для того, хто їх ставить. При цьому більшість цих несприятливих відповідей наперед зумовлена невдалими за¬ питаннями2. Приклад з його книги достатньою мірою ілюструє ситуації, що трапляються в судах і в наші дні. Васильєв завдав дружині управителя Андреєва ножове по¬ ранення в живіт. У суді він пояснив, що вдарив жінку зопалу у відповідь на одержаний від неї ляпас, ножем, який випадково під¬ вернувся йому під руку. Прокурор відмовився від допиту свідків, захисник вимагав допиту. Свідки: поранена жінка, її чоловік і племінники. П. Сергеїч пропонує читачеві запитати в себе: чи правильною є ця вимога з погляду підсудного? Чи були в захисника розумні підстави розраховувати, що пояснення цих свідків будуть вигідні для нього? На запитання захисника жінка повідомила, що три місяці лікувалась і досі страждає від рани; про привід до злочину вона не згадує. Чоловік жінки пояснив, що за буйство він відправив Васильєва до поліції, і коли той вийшов звідти, то купив у крам¬ ниці ніж. Поведінка його була настільки підозрілою, що свідок по¬ передив своїх підручних, щоб остерігалися Васильєва, а крамареві повідомив, що ножа той купив для злого наміру. Усі ці факти були посвідчені свідком під час попереднього слідства, і захисник не міг про них не знати. Після допиту свідків залишилися нез’ясованими дві обставини: що викликало напад підсудного на Андреєву, і куди подівся ніж. Прокурор сказав, що не потребує пояснень свідків, які не з’яви¬ 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 103. 2Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 150. 379

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії лися. Захисник просить оголосити свідчення свідка Платонова. Оголошено були такі уривки: «Ми відвели Васильєва до поліційного відділку. Той ішов спокійно і твердив, що ще «згадає старшому...Я готовий засвідчити, що перед тим, як Васильєв ударив Андреєву, «вона його по обличчю не била». Коли ми везли Васильєва через канал, він попросив звільнити його руку, щоб висякати носа; я звільнив його руку, він засунув її в кишеню піджака і тут же ви¬ тяг, не витягнувши хустинки. У поспіху я не звернув на це уваги, але пізніше, коли під час обшуку у Васильєва не знайшли ножа, я подумав, що він у ту хвилину викинув ніж, що був у нього». Аналізуючи ситуацію, П. Сергеїч заявляє, якщо говорити прямо, захисник своїми руками затягнув зашморг підзахисному. Так, під¬ судний заслуговував на каторгу і слід визнати, що етично недопус¬ тимий, грубий прорахунок захисника послужив правосуддю. Проте хіба помилився тільки захисник? Хіба не було грубого прорахунку з боку прокурора, обов’язок якого полягав у викритті злочинця? Наслідок? Він у тому, що справедливий обвинувальний вирок ґрун¬ тується на двох грубих помилках (прокурора і захисника). КоЛи у захисника запитали, для чого він вимагав допиту свідків, той відповів: «Про всяк випадок. Я думав, щось з’ясується». Це й є той самий випадок, коли комусь зі свідків вдасться «потопити» підсудного. Пан або пропав. Така гра в орлянку на долі підсудного для захясника неприпустима1. Тактика допиту. Розрізняють три форми допиту - основний (прямий), перехресний і шаховий, які є специфічними формами судового допиту. Прямим допитом називають таку його форму, коли сторони допитують своїх свідків: обвинувачення свідків обвинува¬ чення, захист - свідків захисту. «Оскільки метою прямого допиту є доведення до суду своєї позиції, то запитання, що ставляться носять відкритий характер, а свідок достатньо вільний у власній оповіді. Показання починаються з вільної розповіді. Функції адвоката при цьому виді допиту полягають у спрямуванні показань свідка, у під¬ тримці, у тому числі емоційній, в уточненні необхідної інформації в його показаннях»2. 1 Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 158-159. 2 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., - 2006. - С. 308 380

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Тому запитання на початку допиту мають широкий характер: Розкажіть, що сталося? Що ви можете розповісти про аварію? Коли це сталося? Порядок допиту свідка визначається ст. 303 ЦПК України. Свідку пропонують розповісти все, що йому відомо у справі, потім його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, за^цсник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі. Спершу запитання свідкові ставить той учасник судового роз¬ гляду, на клопотання якого його викликано. Свідок, викликадий з ініціативи суду, допитується в загальному псфядку. Для уточдедая' і доповнення відповідей суд має право ставити свідкові запитання протягом усього його допиту учасниками судового розгляду. Не можна переривати свідка під час вільної розповіді, за ви¬ нятком тих випадків, коли він повідомляє про обставини, що не стосуються справи1. На практиці судді нерідко порушують цей порядок і першими проводять ґрунтовний допит свідків, з’ясовуючи всі обставини справи, на які він може вказати до того, як це зроблять прокурор і адвокат. Вважають, нібито це дає виграш у часі. Проте в подібному випадку може створитися враження, що суддя перейшов на певну позицію - обвинувачення або захисту. Ні те, ні інше, правосуддю не сприяє. Нерідко при цьому і захисник, і прокурор роблять ви¬ сновки про те, куди схиляється суддя, і починають з надмірною увагою і навіть з «притиском» допитувати свідка. У результаті судді доводиться уточнювати його пояснення і повторювати допит. Отже, замість того щоб заощаджувати час, суддя створює напруження в процесі, спричиняючи заяви адвоката або прокурора в порядку ст. 260 КПК України про заперечення проти дій головуючого і зане¬ сення їх до протоколу судового засідання. Можливість притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 180 КК України) за спонукання свідка, потерпілого до даван¬ ня неправдивих показань, а також підкуп свідка, потерпілого з метою давання ними неправдивих показань на довгі роки відбило в адвокатів бажання не тільки готувати до процесу вигідного для 1 Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - K., 1997. - С. 402. 381

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії захисту свідка, а й навіть розмовляти з ним будь-де, крім судового засідання. Змагальність процесу потребує від адвокатів активнішої позиції щодо розшуку й одержання доказів, виявлення свідків, які можуть дати істотні для справи пояснення в суді. Необхідно мати на увазі, що коли адвокат заявляє клопотання про допит свідка, який був допитаний, суддя з’ясовує, про що цей свідок може дати пояснення. Тому заслуговує на увагу позиція адвоката Є. Львової про те, що практикуючі адвокати можуть і повинні проводити роботу з пошуку і підготовки свідків захисту1. Це не спроба спонукати свідка до давання неправдивих пока¬ зань. Підготовка свідка полягає в роз’ясненні останньому окремих аспектів допиту. Наприклад, у США широко практикується під¬ готовка адвокатом свідків захисту. Адвокатами американської Асоціації юристів розроблено контрольний список для підготовки свідків, з якого видно, що до свідків не застосовують тиску або примусу. Нещодавно довелося почути інтерв’ю заступника Генерального прокурора України, який заявив, що адвокати Л. перебувають в Україні і зустрічаються зі свідками у справі, і що прокуратура такі дії розцінює як тиск на слідство. Проте захисник має право на опи¬ тування свідків, і сам по собі факт опитування, тобто дії, дозволеної законом, не може вважатися тиском на слідство. Отже, якщо адвокат буде тактовним, обережним, не вимагатиме від свідка показань про те, свідком чого він не був, то підстав для звинувачень адвоката у впливі на останнього не буде. Насамперед необхідно визначитись, яких свідків ви будете ви¬ кликати, що вони говоритимуть, як вам краще це організувати. Ад¬ вокат С.В. Травін рекомендує зі списку свідків залучати найбільш «сильних», таких, що викликають симпатію і довіру. Додаткові свідки повинні бути запасною, але влучною зброєю2. Своєрідною формою судового допиту є перехресний допит одного й того самого свідка з приводу одних і тих самих обставин. У законі немає такого терміна, як «перехресний допит», але його суть відо¬ 1 Защита по уголовному делу / Под ред. Е.Ю. Львовой. - С. 101. 2 Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 101. 382

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі бражено в ст. 304 КПК України: «Кожний учасник судового розгля¬ ду має право ставити свідкові додаткові запитання для з’ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб». І.Д. Перлов пише, що «під перехресним допитом розуміють такий допит, коли сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його по¬ казань»1. У спеціальній літературі висловлюються різні погляди на поняття перехресного допиту. М. С. Строгович вважає, що в такому допиті беруть участь тільки захисник і прокурор, а суд не може займати позицію однієї зі сторін2. Із цим не погоджується JI. Ароцкер, указуючи, що, справді, перехресний допит виник в англійському процесі як допит, що проводиться прокурором і за¬ хисником. Проте «неприпустимо обмежувати кого-небудь з учас¬ ників у праві вести перехресний допит, спрямований на уточнення, доповнення, конкретизацію відповідей, одержаних на запитання будь-кого з учасників процесу або суддів»3. Перехресний допит дає широкі можливості для якнайповні¬ шого дослідження обставин справи, заповнення прогалин у по¬ казаннях, деталізації їх, конкретизації нечітких моментів. Він з більшим успіхом, ніж звичайний, дає змогу виявити суперечності у свідченнях, уточнити деталі й викрити допитуваного в даванні неправдивих показань. Перехресний допит ефективний в усіх ви¬ падках, коли в показаннях допитуваного є внутрішні суперечності, неточності, коли виникають сумніви в їхній повноті, правдивості і правильності4. Отже, мета перехресного допиту - підтвердження своєї позиції у справі через одержання від свідка потрібної інформації або спросту¬ вання позиції супротивника. «Одержання від свідка іншої сторони необхідної інформації - найбільш складне завдання. Але у випадку удачі це - ефективний спосіб доказування. Якщо адвокат добився цього від чужого свідка, то для суду його позиція стає сильною 1 Адвокат в советском у гол овном процессе. - М., 1954. - С. 182. 2 Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. - М., 1958. - С. 417. 3 Ароцкер JI.E. Тактика и зтика судебного допроса. - С. 21. 4 Там само. - С. 22. 383

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - адже її підтверджують навіть вороже налаштовані свідки. Зверне¬ мося до сюжету фільму «Кілька добрих хлопців». Убитий рядовий армії. В його вбивстві підозрюються два товариші по службі. Пози¬ ція захисту: ці люди виконували наказ, відданий начальником, на¬ каз про так званий «червоний код», тобто наказ провчити поганого бійця; поки не було наказу, його не чіпали. Таке практикувалося і в радянській армії - своєрідна форма «дідівщини», коли за те, що через одного недбайливого, наприклад, уся рота змушена була після 11 години відпрацьовувати на плацу «муштрову» виправку з піснею. І тоді йому за науку робили «тьомную». Начальство про це знало, але не втручалося. В американській армії щось схоже на¬ звали «червоним кодом». Що робить обвинувачення? Його позиція полягає в тому, що ніякого «червоного коду» як правила в армії не існує - це повинен підтвердити сам обвинувачений. - Капрал, це «Кодекс призовника - морського піхотинця». Ви знайомі з цією книгою? -Так. - Ви читали її ? -Так. - Відкрийте її на сторінці, де говориться про «червоний код». - Але... - Відкрийте сторінку, де описується «червоний код». - Розумієте, «червоний код» - це термін, яким ми користує¬ мось... - «Оперативні дії» вашого полку. Мабуть визначення «червоно¬ го коду» міститься у цій книзі? -Ні. - Ні? Капрал я воєнний. Невже немає жодної книги, брошури або статуту, де написано, що одним із моїх обов’язків є виконання «червоного коду»? - Ні, такої книги не існує. - Більше запитань не маю.1 Слід визнати, що плутанина і різні точки зору у правовій літера¬ турі призвели до того, що на практиці судді намагаються обмежити проведення перехресного допиту, спрощено підходять до цього важ¬ ливого елемента судового слідства. JI. Ароцкер пише: «Перехресний Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., - 2006. - С. 318. 384

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі допит припустимий тільки після того, як допитуваний у вільній розповіді викладе все відоме йому у справі й відповість на поставлені запитання. Така послідовність дає змогу повніше з’ясувати факти, що підлягають уточненню перехресними запитаннями»1. У перехресному допиті черговість постановки запитань різ¬ ними учасниками процесу визначається порядком допиту, який встановлює КПК. Суд спостерігає за тим, щоб запитання ставилися послідовно, конкретно, чітко, без поспіху. Одним із різновидів допиту є шаховий допит. Термін цей уже призабувся, хоч на практиці такий вид допиту зустрічається час¬ то. А.Л. Ципкін писав: «Шаховий допит полягає в тому, що при проведенні допиту однієї особи попутно пропонуються запитання іншим особам з тих обставин і фактів, про які йдеться у цей момент в основному допиті»2. Мета такого допиту - підтвердити або спрос¬ тувати показання інших осіб. Він може бути проведений у зв’язку з допитом підсудного, потерпілого, свідка та експерта. Головна відмінність шахового допиту від перехресного в тому, що при шаховому допиті одна й та сама обставина з’ясовується у різних осіб, а при перехресному кілька допитувачів з’ясовують одну й ту саму обставину в однієї особи. Шаховий допит, - пише JI. Ароцкер, - може бути проведений тільки щодо тих осіб, які раніше вже були допитані в суді. Поширеною є практика, коли після допиту свідків відпускають із судового засідання. Отже, з ними вже немож¬ ливо провести шаховий допит. Тому адвокат повинен продумати, чи немає потреби в такому допиті і в разі необхідності заперечувати проти того, щоб свідок був відпущений після допиту. У суді можуть бути проведені додатковий і повторний допит свідка, а також очна ставка (ст. 304 КПК України). При цьому до¬ датковий або повторний допит (передопит) не слід перетворювати на новий основний допит. Очна ставка є формою судового допиту, спрямованою на усу¬ нення суперечностей між поясненнями різних осіб. Її проводять тільки між уже допитаними особами. Хто з них відповідатиме на запитання першим - визначає суд. Ароцкер Л.Е. Тактика и зтика судебного допроса. - С. 24. 2 Цьіпкин А. К вопросу о тактике судебного допроса // Уч. зап. Сарат. юрид. ин-та. - М., 1940. - Вьіп. 1. С. 118. Аналогічно визначає це поняття Й. Д. Перлов (див.: Судебное следствие в советском уголовном процессе. - М., 1955. - С. 152). 385

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Практикою напрацьовано певний тактичний прийом: перші запитання ставлять тому, хто, на думку допитувача, дає правдиві показання. Вважають, що за такої послідовності той, хто дає прав¬ диві свідчення, може позитивно вплинути на особу, яка свідчить неправдиво. З дозволу головуючого учасники очної ставки можуть ставити запитання один одному. Основним завданням судового допиту є одержання повної і достовірної інформації про факти реальної дійсності. Для цього іноді доводиться вживати заходів до нейтралізації об’єктивних і суб’єктивних моментів, які негативно впливають на достовірність показань. JI. Ароцкер пропонує такі тактичні прийоми: Раптовість. Суть цього прийому полягає в тому що допитувач ставить допитуваному несподіване запитання (не пов’язане з по¬ передніми), на яке той повинен дати негайну відповідь. Оскільки зв’язку з попередніми запитаннями немає, допитуваний не може одразу зорієнтуватись, тому вважають, що він може дати відпо¬ відь, яку намагався приховати від суду. Це своєрідна пастка, яку адвокатові головуючий може і не дати довести до кінця. Послідовність. Зміст цього прийому полягає в тому, що до¬ питувач послідовно, за певною нарощуваною системою змушує допитуваного «відчути» силу запитань, кожне з яких потребує правдивої відповіді. Використання позитивних якостей особи. Допитувач формулює запитання, враховуючи позитивні якості допитуваного: чесність, прямоту, сміливість, поведінку в сім’ї. Посилання на ці якості осо¬ би показують їхню несумісність з неправдою й іноді допомагають одержати правдиві свідчення. Допущення легенди. Допитувач «не заважає» допитуваному давати пояснення, хоча з інших джерел знає, що вони неправдиві, терпляче давши можливість допитуваному «виговоритись». Суд¬ дя, прокурор або захисник послідовно «препарують» неправдиві показання, демонструючи їхню внутрішню суперечливість, нело¬ гічність або неузгодженість. Це ефективний та ефектний прийом, який широко використовується в різних фільмах. Проте для цього треба мати певні докази неправдивості свідчень. В одному із судів слухалася справа, де свідок стверджував, що в певний день він у присутності обвинуваченого складав акт про про¬ 386

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі стій вагонів. Насправді ж обвинувачений уже 10 днів перебував під арештом і не міг бути присутній при складанні акту. Головуючий, з’ясувавши цю обставину й одержавши офіційне підтвердження із СІЗО, терпляче вислухав неправдиві пояснення свідка, розпитав про деталі, пов’язані зі складанням акту, а потім рішуче й одразу поставив до відома свідка про наявність незаперечних доказів того, що обвинувачений на день складання акту перебував у СІЗО. Для підсилення ефекту головуючий почав з’ясовувати думку прокурора щодо порушення кримінальної справи проти свідка, який давав неправдиві показання. Мабуть, суддя дещо перестарав¬ ся, бо свідок - жінка із хворим серцем від стресу знепритомніла і їй довелося викликати швидку допомогу. Припинення брехні. Цей прийом протилежний попередньому. Допитувач на самому початку допиту, якщо допитуваний дає не¬ правдиві показання, припиняє їх своїми запитаннями, які показу¬ ють наявність інформації, яка спростовує показання свідка. Відволікання уваги. Оскільки допитуваний зосереджує свою увагу на запитаннях, які є в допиті головними, і готується до них, допитувач свідомо відволікає його увагу другорядними запитання¬ ми і цим паралізує його пильність. JI. Ароцкер вважає ефективними тактичними прийомами, виробленими судовою практикою також зіставлення, уточнення, деталізацію (конкретизацію), контроль, нагадування і наочність. Зіставлення - тактичний прийом, який застосовують для усунення -суперечностей. Він полягає в зіставленні суперечливих показань з іншими доказами, що не узгоджуються з ними. Адвокат має з’ясувати, чим допитуваний пояснює ці суперечності. І якщо той не може пояснити розбіжностей, його показання можуть бути визнані такими, що не відповідають дійсності. Уточнення - тактичний прийом, який полягає в тому, що за до¬ помогою уточнюючих запитань стосовно другорядних, обставин або незначних деталей з’ясовуються й уточнюються окремі обставини справи. Наприклад, свідок показав, що; бачив бійку о 18.10-18.15. На уточнюючі запитання - чому він так точно називає час, свідок пояснив, що роботу він завершує о 18 год. До трамвайної зупинки, де сталася бійка, йти не більше 5 хв. і на роботі він затримався не більше 5 хв. Отже, до зупинки він підійшов о 18.10-18.15. 387

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Деталізація, (конкретизація) - тактичний прийом, який поля¬ гає в постановці запитань, які дозволяють розчленувати загальні, недостатньо конкретні показання на окремі епізоди і факти, що дає змогу глибше з’ясувати їх. Контроль - прийом, який полягає в постановці запитань, які безпосередньо не стосуються теми допиту, але дозволяють одержати контрольні відомості для перевірки правильності показань. Нагадування. Використовуючи цей прийом, свідкові допома¬ гають пригадати окремі забуті ними події й факти, щоб заповнити прогалини в поясненнях. Проте запитання, які ставляться свідку, не повинні бути навідними. Наочність. Як показує практика, використання під час допи¬ ту наочності (ілюстрацій, схем, макетів, фотографій, планів) дає можливість свідкам повніше розповісти про події. Окремі особи, які мають певні навички малювання, можуть значно легше від¬ творити деталі подій, якщо вони попередньо спробують показати їх у вигляді малюнка або схеми. У правовій літературі наголошується, що вміння ставити за¬ питання є мистецтвом, творчим процесом. Запитання мають бути короткими і цілеспрямованими, зрозумілими, ставитись у прямій формі і певній послідовності. Формулювання запитань має бути строго індивідуальним, ураховувати особу допитуваного, його фі¬ зичні й психологічні особливості, вік, характер, освіту, професію, ставлення до справи. Запитання слід ставити енергійно, спокійним рівним тоном, без роздратування. Істотною умовою успіху є правильна послідовність запитань. Рекомендується така послідовність їх: спочатку най¬ сприятливіші, такі, що не викликають негативної реакції; потім переходять до нейтральних запитань з обставин, які безпосередньо не зачіпають інтереси допитуваного (запитання як першої, так і другої групи допомагають установити контакт з допитуваним); і нарешті, формулюють запитання найістотніші, які цікавлять до¬ питувача з найважливіших обставин справи1. 1 Гарріс писав: «...Якщо вам потрібно одержати відповідь на певне запитання, не задавайте цього питання». Потрібно ставити окремі питання, з яких жодне «не дасть відповіді, але всі вони будуть вести до неї» (Гарріс Р. Школа адвокатури. -СПб., 1911.-С. 60). 388

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Звичайно, легше описати, як слід ставити запитання, ніж поставити їх у конкретній ситуації. Проте навички набуваються з досвідом. Адвокат вчиться цьому мистецтву все життя. Струн¬ кість, системність допиту є його обов’язковою умовою. На жаль, цього не завжди вдається досягти; подекуди під час допиту судді «вклинюють» (причому без особливої потреби) свої запитання. Однак судді завжди, у тому числі й у процесі допиту, повинні ви¬ являти такт і витримку. Іноді у них може скластися враження, що учасник процесу не ставить потрібного запитання, а обходить або безпідставно відкладає його, і вони поспішають прийти на до¬ помогу. Тим самим порушується струнка тактична схема допиту, продумана допитувачем. У літературі, як і в судовій практиці, визнано, що невдалими є ті запитання, на які допитуваний може відповісти «так» або «ні». Зовнішня привабливість таких запитань не знімає того, що вони є носіями інформації допитувача, а не допитуваного. Такі запитання містять елементи навідних запитань і по суті позбавляють допи¬ туваного можливості висвітлити обставини, які не виражаються словами «так» або «ні». Судді і прокурори вважають, що навідними запитаннями зло¬ вживають тільки захисники. Проте на такий недолік хибують і запитання прокурорів, просто судді не завжди на них реагують (напр., в одній справі прокурор поставив запитання: «Ви ж не були проінструктовані з техніки безпеки?»). Психологи звертають увагу, що самі запитання, їхній зміст, форма і послідовність можуть нести в собі переконливий вплив. До¬ бре продумане запитання може містити значно більшу інформацію, ніж відповідь на нього, бути непомітною «підказкою для правильної відповіді» та спрямувати думку свідка в потрібному напрямі. Приклад 91. Американські фахівці провели серію експеримен¬ тів з метою з’ясування, яким чином навідні запитання можуть впли¬ нути на показання очевидців. В одному з досліджень показували фільм, який демонстрував аварію з великою кількістю автомобілів. Частину глядачів запитали: «З якою приблизно швидкістю їхали автомобілі, коли вони врізались один в одного? ». Іншим учасникам давали таке ж запитання, але слово врізалися замінили на слово вдарились. Ті, кого запитували про автомобілі, які 389

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії «врізались», вважали, що автомобілі їхали значно швидше, а через тиждень після перегляду були схильні заявити, що в сцені аварії було присутнє розбите скло, хоч у фільмі розбитого скла не було. Як показали дослідження, навідні запитання можуть впливати не тільки на оцінку фактів, але й на спогади про те, що сталося. Наприклад, групі осіб показували слайди, на яких демонструвався нещасний випадок з автомобілем і пішоходом. На одному із слайдів зелений автомобіль проїжджав біля місця аварії. Одразу після пере¬ гляду слайдів у половини учасників випробуваної групи спитали: «Чи була на синьому автомобілі, який проїжджав повз аварію, рама для лиж?». Решті учасникам ставили те саме запитання, але слово «синій» вилучили. Результат показав, що учасники, яких запитували про «синій» автомобіль, були схильні стверджувати, що бачили синій автомобіль (на слайді він був зеленим). Просте запитання викривило їхню пам’ять1. Трапляється, що прокурори дозволяють собі відступати від етичних норм. Подібні приклади наводить JI. Ароцкер. Прокурор запитує: «Злодійко К., зізнайтеся, куди Ви поділи гроші? ». В іншій справі прокурор каже свідкові: «Невже Ви думаєте, що суд повірить Вашій брехні? ». На жаль, і в наші часи такі випадки трапляються. На процесі, що відбувся 2000 р. в м. Києві, прокурор каже свідкові недержавною мовою: «Все вьі ворьі и речи у вас воровские». Харак¬ терними є також випадки порушення презумпції невинуватості. Представник Генеральної прокуратури заявляє в суді: «Ф. учинив тяжкий злочин». За ступенем зростання впливу запитання можна класифікувати на: 1) нейтральні (де формулювання відповідей на них повністю залежить від ініціативи допитуваної особи); 2) запитання, які вимагають вибору («або-або»); 3) альтернативні запитання (вимагають відповіді «так або ні); 4) запитання непрямого, прихованого впливу (запитання надає право вибору, але позитивна відповідь на один із них відпо¬ 1 Див.: Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов. Ростов-Н/Д., 2003. -С. 285-286. 390

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі відає очікуванням того, хто запитує - «Чи не в капелюхові був чоловік, який наносив удари ножем?»); 5) запитання прямого впливу ( «Чи був Петренко на місці по¬ дії?» замість питання «Хто був на місці події?»), «Вибачили людину, яка вчинила злочин? - Так. - І це та сама людина - Пауло Шімич, який сидить зараз на лаві підсудних? 6) запитання, які містять психологічні «пастки» і неправдиву інформацію та є по суті психологічним насильством (як у прикладі із «синім автомобілем»). Наприклад, запитують, чи був Петренко тверезим під час вчинення злочину хоч ще взагалі невідомо, чи він був причетний до злочину1. І хоч навідні запитання, які містять у собі вплив, навіювання і підказку, заборонено, їх часто використовують слідчі, прокурори та адвокати. Це негодящі прийоми, бо вони ускладнюють установ¬ лення дійсних обставин справи. На жаль, іноді їх використовують і судді. У справі підсудного Ф. (до речі, теж судді) суддя запитав свідка Н. (єдиного очевидця події), чи знає він Ф. Свідок відпо¬ вів, що цю людину бачить уперше в житті. Справа розвалювалась і суддя (ігноруючи присутність прокурора) почав давати навідні запитання всупереч запереченням захисника. Так, суддя запитав: «Чи схожий Ф. на людину, яка була на місці події?» Свідок заявив, що не може цього стверджувати. Але запитання посипались одне за одним, і свідок «здався» та заявив, що «може, трохи схожий». На запитання адвоката, у чому він бачить схожість, повністю дезорієнтований свідок, який бажав тільки одного, щоб допит закінчився, заявив: «Той чоловік, був приблизно такого ж віку, але він (свідок) не може підтвердити, що на місці події був Ф.». Незважаючи на це, у вироку показання було сформульовано в такий спосіб, що свідок Н. показав, що Ф. схожий на людину, яка вчинила злочин». Таким чином спосіб було засуджено людину, яка не вчиняла діяння, яке їй інкримінувалося. Незважаючи на те, що судили свого колегу, або можливо саме тому, суддівська совість в цьому випадку мовчала2. 1 Див.: Еникеев М.И. Юридическая психология. - М. , 2000. - С. 218. 23 архіву автора. 391

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Чіткість запитань - важлива запорука успішного допиту. Запи¬ тання мають бути зрозумілими, за можливості не містити складних мовних зворотів. Не слід уживати ті самі одноманітні синтаксичні конструкції. Важлива й інтонація, яка має відповідати змістові запитання. Тобто в запитанні має бути єдність змісту, словесної форми та інтонації. Відмінність усного мовлення від письмового в тому, що останнє не може передати інтонацій голосу. З цього при¬ воду Бернард Шоу зауважив: «...Є п’ятдесят способів сказати «так» і п’ятсот способів сказати «ні», і тільки один спосіб це написати». Поставивши запитання, дуже важливо вислухати допитуваного. Це також уміння. Якщо свідок, потерпілий, підсудний бачать, що учасник процесу, який поставив запитання, не слухає відповіді, то в нього зникає бажання відповідати, або ж він скористається на¬ годою, щоб дати неправдиві або неповні відповіді. Не можна також переривати свідка. Проте трапляються випадки, коли суддя, неза- доволений його відповідями, каже свідкові: «Зрозуміло! Це Вас, на¬ певно, хтось навчив так говорити?!». Або в одному з київських судів суддя свідкові: «Я бачу, вас добре «видресирував» адвокат, як треба говорити!» Таку поведінку не можна назвати етичною. Звичайно, суддя мав рацію в тому, що адвокат ґрунтовно переговорив зі свід¬ ком захисту. Така практика підготовки свідків до судового процесу є звичною для СІЛА. У нас же це може потягти неприємності для адвоката. Подекуди після кожного другого запитання адвоката суддя незадоволеним тоном звертається до нього: «У Вас ще є запитання? Доводиться відповідати: «Так, є», - і допит продовжується. Подібна поведінка головуючого неприпустима. Але ж не буде адвокат після кожного такого випадку заявляти в порядку ст. 260 КПК України свою незгоду з діями головуючого. Водночас, якщо захисник бачить, що такі дії головуючого повторюються, обмеж¬ ують або порушують його права, то заява про свою незгоду з діями головуючого і вимога занести її до протоколу може бути доречною. Заяву краще підготувати в письмовій формі і просити суд приєднати до справи та прийняти по ній рішення. Цінні практичні рекомендації щодо допиту свідка залишив П. Сергеїч. Ось деякі з них: 1. Не слід запитувати свідків про обставини, очевидні або без¬ умовно встановлені. Це гаяння часу. 392

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 2. Не слід розпитувати про обставини нейтральні. Це також марнування часу. 3. Кожне запитання має базуватися на розумному розрахунку ситуації. З цього правила випливають три наступні. 4. Не слід ставити запитання, якщо шанси на сприятливу відповідь незначні. 5. Розпитуючи про обставини невідомі або сумнівні, слід ви¬ являти особливу обережність. Поки є сумнів, обидві сторони можуть тлумачити його на свою користь; якщо цей сумнів усунути, ви можете виграти, але можете й програти. Тут діє правило: у разі сумніву - утримай¬ ся. Це правило можна викласти ще так: не запитуй, якщо не знаєш, якою буде відповідь. 6. Не слід ставити... дитячих запитань. П. Сергеїч наводить кілька прикладів. Свідок показує: «Олександр залицявся до Антонової». Цивільний позивач запитує: «Скажіть, будь ласка, що ви розумієте під словом «залицявся»?». Інший приклад. Свідок довідалася про обставини справи від незнайомого їй чоловіка. Захисник запитує: Хто був цей чоловік, як його прізвище? - Не знаю. - А як його ім’я? - Не знаю. - Як ви, свідок, щойно посвідчили, що понад півгодини роз¬ мовляли з людиною і навіть не знаєте її ім’я. Як це пояснити? Мені це незрозуміло. - А що тут незрозумілого? Ось я з вами цілу годину тут розмов¬ ляю і не знаю, як вас звуть. Коротке мовчання, під час якого всі присутні, за винятком одного, одержують легке моральне задоволення. Слухається справа про вбивство. Прокурор запитує: - Чому ви підняли труп? Він що, був ще живий? -Ні. - Мертвий? Зовсім мертвий? - Зовсім мертвий. 393

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Особливості допиту неповнолітніх. Допит неповнолітніх є осо¬ бливо складним. Навіть незначне порушення тактики допиту може призвести до неправдивих показань. Увага суддів неодноразово зверталася на те, що неправильні методи допиту неповнолітніх, які легко піддаються, стороннім впливам, призводять до серйозних суперечностей у свідченнях. Наголошувалося, що замість того, щоб фіксувати тільки те, що говорить допитуваний саме про обставини справи, неповнолітнім ставлять навідні запитання, на які, як пра¬ вило, одержують позитивні відповіді. Тому, допитуючи неповно¬ літніх, ставити навідні запитання особливо неприпустимо. Насамперед їм необхідно ставити уточнювальні, деталізуючі, контрольні запитання про окремі обставини справи. Статті 168 та 307 КПК України визначають правила, за якими допитують неповнолітнього свідка віком до 14, а за розсудом суду - до 16 років. Допит такого свідка має відбуватися в присутності педагога, а за необхідності - лікаря, батьків або інших законних представників неповнолітнього. Присутність педагога є обов’язковою лише при допиті свідка віком до 14 років. В інших випадках його запрошують тоді, коли свідок відстає в розумовому розвитку, відлюдькуватий, з ним важко встановити психологічний контакт. За загальним правилом присут¬ ність лікаря визнається необхідною в разі відсталості в розумовому або фізичному розвитку допитуваного, його хворобливості. Вважають, що запрошення батька, матері чи іншого законного представника для участі в допиті може сприяти налагодженню кон¬ такту з допитуваним та отриманню правдивих і повних показань. Адвокат повинен в кожному конкретному випадку висловлювати свою думку з приводу доцільності участі батьків у допиті, виходячи з того, чи справді буде корисною їхня присутність. Якщо є підстави вважати, що вона може негативно вплинути на неповнолітнього, то доцільніше провести допит без участі батьків. Адже в присутності батьків одні діти відчувають себе впевненіше і легше контактують з особами, що їх допитують, інші ж, навпаки, соромлячись, або з інших причин, замикаються у собі, відмовляються відповідати. На початку допиту неповнолітньому слід запропонувати розпо¬ вісти про себе (назвати прізвище, ім’я, по-батькові, школу, де він навчається, клас, домашню адресу, місце роботи батьків). Далі вар¬ 394

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі то поставити кілька абстрактних навіть відволікаючих запитань, які дозволили б йому освоїтись, і встановити з ним психологічний контакт. Спочатку необхідно створити невимушену обстановку, а вже потім перейти до безпосереднього допиту. Звичайно, такий обов’язок покладається насамперед на голо¬ вуючого в судовому засіданні. Але ті самі вимоги повинен ставити перед собою й адвокат; Якщо суд, прокурор порушують ці правила, то в адвоката залишається право висловити свою незгоду з діями головуючого, що має бути занесено до протоколу. Крім того, спокій¬ не, зацікавлене ставлення адвоката, що контрастує з діями проку¬ рора або суду, може бути корисним адвокату, він легше встановить контакт з неповнолітнім свідком і може досягти позитивного для себе результату. Після вільної розповіді неповнолітнього свідка тему допиту поступово переводять до обставин справи. Цей перехід має бути природним і плавним; попередня розмова має підвести до допиту на основну тему - про обставини справи, відомі свідкові. За можливості допит неповнолітнього не повинен перевищувати однієї години. Тут слід виходити з правила: чим молодший свідок, тим коротший має бути допит. Допит неповнолітнього за певних обставин може бути незамін¬ ним, а отже, дотримання встановленого порядку допиту неповно¬ літнього є особливо актуальним. Приклад 92. У справі Б., який обвинувачувався в нанесенні ушкоджень середньої тяжкості своїй жінці, єдиним очевидцем події був їхній 5-річний син. Показання потерпілої та обвинуваче¬ ного кардинально різнились. Слідство вирішило допитати їхнього 5-річного сина, який уже вмів читати і писати. Його показання повністю підтвердили показання батька про те, що перелом пальця стався внаслідок того, що його дружина накинулася на нього, нано¬ сячи удари рукою. Він прикрив лице своїми руками, і при одному з ударів вона сама травмувала себе. Ці показання разом з висновком експерта, який допустив таку можливість, стали підставою для закриття провадження у справі. Тактичні прийоми при зміні показів. Якщо свідок змінив свої показання, можна використати такі тактичні прийоми: 395

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії * зіставлення зміненого показання з іншими доказами. Свідку пред’являють докази, які узгоджуються з його показаннями на попередньому слідстві (напр., речові і письмові докази, висновки експертиз); * послідовне дослідження зміненого показання частинами. Суть цього прийому полягає в тому, що свідкові частинами, поступово оголошують показання, які він дав під час попере¬ днього слідства, і з’ясовують, чи підтверджує він оголошену частину своїх показань, а якщо заперечує або змінює, то з яких причин. Такий прийом дає змогу перевірити обґрунтованість зміни показань свідком; * зіставлення показань між собою. Зіставляються різні по¬ казання, дані на попередньому слідстві, і з’ясовується, чи немає суперечностей між ними та між новими показаннями. У результаті такого прийому можна встановити, що свідок повідомляв у своїх показаннях деталі різних подій. Звичайно, в подібній ситуації слід обов’язково з’ясувати, чи немає змови між свідками, потерпілим і підсудним. Одночасна зміна показань цими особами дає підстави твердити саме про на¬ явність змови. Найчастіше такі зміни показань зустрічаються у справах про зґвалтування. Відомі випадки, коли справді мала місце обмова, - або з метою помсти за відмову одружитися, або з метою виправ¬ дання себе в очах чоловіка або оточення у зв’язку з позашлюбною вагітністю. Нерідко потерпіла змінює свої показання через тиск на неї підсудного або його родичів. Виправдувальну версію підсудного в таких справах, зокрема про добровільний характер стосунків, можуть підтвердити повідомлені підсудним деякі подробиці події, наявність інтимних стосунків раніше, до інкримінованої події. Особливого значення набувають відомості про особи підсудного і потерпілої та їхня оцінка в сукуп¬ ності з іншими доказами. Зміна показань завжди значно ускладнює завдання адвоката. Оцінюючи ситуацію, що склалася, адвокат виходить з інтересів свого підзахисного. Якщо така зміна на користь клієнтові, то по¬ трібно діяти так, щоб підкріпити її іншими доказами й обставина¬ ми. Судді завжди з недовірою ставляться до зміни показань, якщо 396

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі вони спростовують версію обвинувачення, відповідною є й реакція прокурора. За певних обставин зміна показань, що зовні виглядає як до¬ помога підсудному, може лише погіршити його становище, адже суд може розцінити це як змову, порушити кримінальну справу щодо свідка і, «підкріплюючи вирок», навіть зробити покарання суворішим. 5. Клопотання про направлення справи на додаткове розслі¬ дування Клопотання про направлення справи на додаткове розслідуван¬ ня по суті є підсумком усієї роботи адвоката в судовому процесі. У клопотанні міститься критика досудового слідства та вислов¬ люється прохання суду про повернення справи для усунення тих недоліків, які неможливо усунути в суді. У зв’язку з істотними змінами й доповненнями, внесеними до КПК законами України від 21 червня 2001 p., питання про направлення справи на додаткове розслідування викликає певні труднощі. Якщо при виконанні вимог ст. 218-220 КПК не було забезпечено ознайомлення з усіма матеріалами справи, то справу можна повер¬ нути з попереднього розгляду. Так, у справі М.І. було обґрунтовано повернути прокурору справу, оскільки обвинуваченому та його за¬ хисникам не Були надані для ознайомлення відеозаписи слідчих дій, і на порушення вимог ст. 19, 128 КПК обвинувачений не був забезпечений перекладачем. Було виявлено і порушення вимог ст. 223 КПК, а саме: при посиланні в обвинувальному висновку на до¬ кази, не було зазначено аркуші справи, хоч це обов’язкова вимога закону, у справі були відсутні дані про час затримання М.І., що пе¬ решкоджає обчисленню строку про відбуття покарання, і, нарешті, у порушення вимог ст. 224 КПК до обвинувального висновку не було додано список осіб, що підлягають виклику в судове засідання. Постановою Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2005 р. була направлена зі стадії попереднього слухання справа М.В. Суд зазначив, що органи досудового слідства в порушення вимог ст. 223 КПК припустилися невідповідності описової та резолютивної частини обвинувального висновку, а також не було дотримано ви¬ 397

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії моги ст. 218-220 КПК про обов’язковість пред’явлення матеріалів розслідування1. Залишається слабким місцем судової практики та досудового слідства дотримання вимог із забезпечення участі захисника у спра¬ вах неповнолітніх. Адвокати в цих справах повинні бути особливо уважні. Так, у справі В.В., який вчинив злочин у неповнолітньому віці, суд першої інстанції не перевірив дотримання досудовим слід¬ ством права неповнолітнього на захист. Зокрема, захисник після його призначення не брав участі у всіх слідчих діях з неповнолітнім. Не було, зокрема, захисника в протоколах відтворення обстановки і обставин події, ознайомлення з постановами про призначення експертизи, ознайомлення з висновком експертизи, оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства. Більше того, слідчий вдався до фальсифікації протоколу від 25 травня 2005 р. про пред’явлення матеріалів досудового слідства, і хоч на протоколі стояв підпис захисника, як учасника слідчої дії, але довідкою Ки¬ ївського слідчого ізолятора № 13 було підтверджено, що захисник не перебував на території СІЗО в день пред’явлення цих матеріалів. Непоодинокі факти, коли неповнолітні взагалі не забезпечувалися захисниками2. У справі ПІ.P., який був засуджений вироком Обо- лонського районного суду м. Києва від 26 грудня 2003 р. за ч. 5 ст. 185 КК, під час апеляційного розгляду лише за допомогою судово- технічної експертизи було встановлено порушення його права на захист. Так, матеріали справи містили два протоколи про відмову Ш.Р. від захисту. Але на первинний текст було нанесено коректую¬ чу рідину, поверх якої виконано інший текст. В апеляційному суді засуджений стверджував, що зазначені протоколи сфальсифікова¬ но, оскільки він власноручно в них зазначав про бажання мати за¬ хисника, а поверх коректуючої рідини невідомо ким зроблено запис про протилежне3. У всіх цих випадках адвокати займали активну позицію, подавали відповідні клопотання та апеляції. 1 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення).// Юрид. практика. - 2006. - С. 53. 2 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення).// Юрид. практика. - 2006. - С. 62 3 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення).// Юрид. практика. - 2006. - С. 63 398

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі В окремих випадках прокурори займають у суді непослідовну позицію і, не заперечуючи в суді проти направлення справи на додаткове розслідування* пишуть потім апеляції на таке рішення суду. Адвокати в цих випадках повинні проявляти уважність і ставити перед апеляційним судом клопотання про відмову в при¬ йнятті такої апеляції до розгляду. Так, постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 1 червня 2005 р. справа за обвинува¬ ченням Т.К. за ч. 2 ст. 176 КК направлена прокурору м. Києва для проведення додаткового розслідування. На постанову було подано апеляцію. Адвокати звернули увагу суду, що відповідно до вимог п. 8 ст. 348 КПК прокурор, який брав участь у розгляді справи, в межах обвинувачення, що він підтримував під час розгляду справи судом першої інстанції. У протоколі судового засідання зазначено, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишив вирішення клопотання захисника на розсуд суду без додаткового розслідування, що фактично є формою не підтримання прокурором пред’явленого особі обвинувачення. Апе¬ ляційний суд на підставі ч. 1 ст. 359 КПК дійшов висновку, що в прийнятті апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, належить відмовити, оскільки вона подана особою, яка не має на це право1. Хочу ще раз наголосити на хибну практику окремих адвокатів і прокурорів, які вирішення тих, чи інших питань залишають «на розгляд суду». У наведеному випадку поплатився прокурор: йому відмовили у прийнятті апеляції. Наведений нижче приклад взято із «живої» справи, у тому робочому стані, у якому клопотання подавалося. Тому не можна вважати цей приклад для використання його як універсального зразка. Адвокат, який знайомиться з клопотанням і доданою по¬ становою, може скласти особисте враження про атмосферу справи, про труднощі t які постали перед адвокатом, прокурором і судом. 1 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення).// Юрид. практика. - 2006. - С. 64 399

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Малинський районний суд Житомирської області вул. Соборна, 6, м. Малин Житомирської області, 11600 Суддя Ярмоленко Віктор Григорович у справі обвинувачених (підсудних) Ступака Олександра Вікторовича та Дзигун Лілії Миколаївни від адвоката Зейкана Ярослава Павловича Клопотання про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування 1 Ступак Олександр Вікторович обвинувачується в тому, що явно вийшов за межі своїх повноважень, умисно і протиправно викорис¬ тав надане підприємству для зберігання зерно. Зокрема, йому інкримінується незаконна реалізація жита групи «А» - в червні для ПП РАМБУС в кількості 527750 кг, а також в кількості 93296 кг, а також ряд інших операцій з продажу зерна. Ці операції обвинувачення вважає незаконними і ставить йому у вину, що з одержаними коштами Ступак О.В. здійснив незаконні фінансові операції, як коштами здобутими завідомо злочинним шляхом, використавши їх на оплату електроенергії, медикаментів, заробітної плати. Крім того, йому ставиться у вину те, що він достовірно зна¬ ючи про справжній фінансовий стан підприємства, не включив до скоригованого валового доходу вартість самовільно реалізованого зерна на загальну суму 253972 грн Разом з головним бухгалтером Дзигун ухилився від сплати податків, показавши занижений до¬ хід. Таким чином, стверджується, що Ступак О.В. за попереднім зговором із Дзигун Л.М., діючи умисно, ухилився від сплати по¬ датку на прибуток в сумі 205,2 тис. грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету 205,2 тис. грн Ступаку також інкримінується ухилення від сплати податків і деяких ін¬ 400

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ших сум, у тому числі податку на додану вартість на суму 49916 грн Тому стверджується, що Ступак ухилився від сплати податків на загальну суму 255116 грн Він також обвинувачується у вне¬ сенні до офіційних документів завідомо неправдивих даних, що спричинили тяжкі наслідки у вигляді ненадходження податку на прибуток на суму 76,4 тис. грн та податку на додану вартість на суму 49916 грн Ступаку також інкримінується те, що він, знаючи про наявність податкових вимог, а отже, те, що майно перебуває в податковій заставі, разом з бухгалтером Дзигун самовільно і протиправно передав на реалізацію металобрухт та стрічковий транспортер. Кошти, отримані від реалізації майна в сумі 2824,5 грн використав на погашення податкової заборгованості і в такий спосіб вчинив злочин, передбачений ст. 364 ч. 2 КК України. Діяння, які виразились у перевищенні Ступаком своїх повно¬ важень, інкриміновані йому за ст. 365 ч. З КК України. Укладення угод з коштами інкриміновані Ступаку за ч. 2 ст. 209 КК України (відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом). Внесення до офіційних документів неправдивих відомостей інкриміновано як службове підроблення, тобто злочин, передбачений ст. 366 ч. 2 КК України. Викладаючи ці обвинувачення, обвинувальна влада не конкретизувала цих порушень закону, зокрема не вказала, які суми шкоди і тяжкі наслідки спричинило діяння, передбачене ст. 364 ч. 1 КК, які суми шкоди й обставини спричинено обвинувачен¬ ням, передбаченим ст. 364 ч. 2 КК, які суми шкоди (тяжкі наслідки) спричинені діянням, кваліфікованим ст. 365 ч. З КК. Дзигун Лілії Миколаївні інкримінується ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах на суму 255116 грн, що квалі¬ фіковано зач. Зет. 212КК, атакож службове підроблення заст. 366 ч. 2 КК та зловживання службовим становищем, що передбачено ст. 364 ч. 1 КК враховані при кваліфікації за ст. 364 ч. 1 та ст. 366 ч. 2 КК України. Як і для Ступака, для Дзигун не конкретизовано суми шкоди, що кваліфіковано як тяжкі наслідки за ст. 366 ч. 2 КК, 364 ч. 1 КК. 401

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Підсудний Ступак О.В. не визнав вини. Вважає, що досудовим слідством не виконано вказівки суду, що скеровував справу на додаткове розслідування. Обвинувачення ґрунтується на недостатньо з’ясованих та од¬ нобічно поданих матеріалах. При проведенні досудового слідства допускалися грубі помилки при дослідженні матеріалів справи, а акти перевірок не відповідають вимогам, які ставляться до таких документів. Зокрема, у них відсутні посилання на первинні до¬ кументи. Як доказ надано аналіз податкової служби. Такий вид доказу не передбачений ні законодавством про податкову службу, ні ст. 65 КПК України. При проведенні досудового слідства було допущено істотні по¬ рушення кримінально-процесуального закону та його неповнота. З цієї причини кримінальну справу № 100398/03 було повернуто в СВ ПМ ДПА Житомирської області для провадження додатко¬ вого розслідування. Прокурором було виявлено, що кримінальна справа порушена за наявності нескасованої постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, що призвело «до нелегітимності всіх наступних процесуальних дій», як указав прокурор. Ці по¬ милки так і не були усунуті при направленні кримінальної справи до суду. Доказ: Лист прокуратури, постанова прокурора міста Коростеня (Т. 1а. с. 71.). У зв’язку з недоліками досудового слідства суд направляв спра¬ ву на додаткове розслідування. Але вказівки суду, які є обов’язко¬ вими, додаткове слідство не усунуло. 2 Так, на порушення вимог порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та ва¬ лютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їхніми філіями, відділеннями та іншим відокремленими підрозділами, затвердженого наказом ДПА від 16.09.02 N° 429 і зареєстрованого Мінюстом 29 грудня 2002 р. за № 1023/7311 акт перевірки податкової служби не ґрунтується на первинних документах. Зокрема, п. 1.7 Порядку вимагає посилання на первинні або інші документи, зафіксовані в бухгалтерськомута 402

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі податковому обліку. Пункт 2 цього Порядку вимагає зазначення первинних документів, на підставі яких вчинено записи в податко¬ вому та бухгалтерському обліку. Але в акті такі первинні документи не зазначені. Акт, який не ґрунтується на первинних документах, не відображає дійсного стану речей на підприємстві, отже, не може бути належним документом ні для донарахувань податків, ні як доказ, що підтверджує факт ухилення від сплати податків. Ця обставина підтвердилася в судовому засіданні. Цю обставину підтвердила також і допитана в судовому засіданні ревізор подат¬ кової служби Олексійчук Т.В. Намагаючись виправити ситуацію, слідчий Дайлід на базі акту перевірки скомпонувала пояснення працівника ДПІ Подольської (Т 7 а. с. 84) і дала їй підписати як протокол допиту. У судовому засіданні Подольська підтвердила цю обставину та вказала, що вона робила тільки розрахунки на базі наданих їй Олексійчук даних, а тому ці показання не може підтвер¬ дити, оскільки вони є тільки викладом даних акту перевірки. Працівник податкової служби Кравчук Галина Вікторівна у своїх поясненнях підтвердила, що у випадку, коли відвантаження зерна, яке знаходиться на зберіганні, проводиться за вказівкою власника або власнику, то ні податок на додану вартість, ні інші нарахування не проводяться. Такі нарахування проводяться тільки на платежі за надання послуг із зберігання і відвантаження зерна. Отже, акт перевірки податкової служби, покладений в основу обвинувачення є неналежним доказом, так як не ґрунтується на первинних документах. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції Укра¬ їни обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. З Перевірка в суді окремих положень акту податкової служби виявила прямі неточності у фіксуванні окремих фактів, що також виключає його використання як доказу. Так, в акті стверджено, що відвантаження для ПП «Рамбус» в кількості 624150 кг на суму 187245 грн відбулося згідно з нарядом Державного комітету України, який міститься в матеріалах справи. 403

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Наряд та акт виконаних робіт ПП «Рамбус» є в т. З (а. с. 28-31). З цих документів видно, що відвантаження зерна відбулося відпо¬ відно до наряду, а не самовільно. Обвинувачення у цій частині про самовільне використання зерна повністю безпідставне. З податкових зобов’язань, поставлених у вину Ступаку та Дзи¬ гун, не виключено допущену в бухгалтерському обліку помилку в обліку зерна в кількості 970,9 т. на суму 291270 грн у 1999 р. Ця помилка підтверджена поясненнями свідка Воєводи та письмовими документами, які є в матеріалах справи. У всякому разі, у 1999 р. ні Ступак, ні Дзигун не виконували функцій директора та головного бухгалтера, а отже їм не може бути інкриміновано відповідальність за дії інших осіб. Відповідно до ст. 61 Конституції України юридич¬ на відповідальність має індивідуальний характер. Отже, при проведенні розрахунків податкових зобов’язань до¬ пущено такі помилки: 1 квартал 2001 р. Працівниками Малинської МДПІ зайво включено до акту пе¬ ревірки за рахунком 2013 «Корма на складі» суму 152,2 тис. грн, як не підтверджено документами на придбання і не виявлено як лишки на складі (І квартал 2001 p.). Якщо від валового доходу за І квартал 2001 р. в сумі 173, 4 тис. грн зняти 152,2 тис. грн, помилково включених працівниками по¬ даткової інспекції, валові витрати 37,7 тис. грн та амортизаційні відрахування 13,6 тис. грн, то ж показники за цей квартал будуть мати від»ємне значення - 30,1 тис. грн, що змінює всі подальші показники в акті перевірки. IV квартал 2001 р. УIV кварталі 2001 р. зайво включено кредиторську заборгова¬ ність за паливно-мастильні матеріали в сумі 558169,82 грн (врахо¬ вано як кредиторську заборгованість, з якої закінчилася позовна давність). Направляючи справу на додаткове розслідування, суд наголосив на помилковості цих сум, але в розрахунок податків ця сума при новому обвинуваченні залишена і не відкоригована. Якщо від валового доходу за IV квартал 2001 р. в сумі 617 тис. грн зняти 558,2 тис. грн, помилково включених, відняти валові витрати 45,4 тис. грн, амортизаційні відрахування 12,3 тис. грн - від’ємне значення об’єкта оподаткування за III квартал 2001 р. в сумі 72,7 404

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі тис. грн, то одержимо результат — 71,6 тис. грн з від’ємним зна¬ ченням). II квартал 2002 р. Відвантаження в червні 2002 р. жита групи А для ПП «Рамбус» в кількості 970,9 тонн на суму 291270 грн в 1999 р. включено по¬ милково. Крім того, мали місце запозичення зерна згідно з договорами запозичення: - у квітні 2002 р. жито групи А для ПОСП «Україна» в кількості 45184 кг; - у червні 2002р. Жито групи «А» для ПОСП! «Україна» в кіль¬ кості 10100 кг, а всього в кількості 55284 кг на суму 26906,60 грн Відвантаження власникам згідно з договорами зберігання зерна: - у квітні жито групи «А» для ТОВ «Світанок» в кількості 7366 кг; - у квітні жито групи «А» для ДАК «Хліб України» в кількості 17134 кг; - у червні жито групи «А» для ТОВ «Лісна колона» в кількості 26690 кг., а всього в кількості 51190 кг на суму 23547,40 грн Пшениця 4 класу в кількості 40686 кг на суму 16274 грн, спи¬ сана актом зачистки при повному відвантаженні пшениці 4 класу в 1999 р. Усі перераховані вище дані за II квартал 2002 р. на загальну суму 545242 грн безпідставно включено в акт перевірки податковою службою до суми скоригованого валового доходу. Також включено запозичення ТОВ «АРВ» зерна жита групи «А» в кількості 150 тонн на суму 60 тис. грн, згідно з договором запозичення від 20.05.02. Якщо від валового доходу за II квартал 2002 р. в сумі 653,3 тис. грн зняти 545, 2 тис. грн та 60 тис. грн помилково включених працівниками податкової служби, і відняти валові витрати 143,6 тис. грн, амортизаційні відрахування 11,5 тис. грн та від’ємне зна¬ чення об’єкта оподаткування за І квартал 2002 р. у сумі 81,5 тис. грн, то за II квартал 2002 р. результат буде становити 186,5 тис. грн з від’ємним значенням. 405

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії III квартал 2002 р. У III кварталі зайво включено до скоригованого доходу запо¬ зичене зерно для ПОСП «Перемога», ПОСП «Горянське», СВК « Лісноколонський», СВК «Морозівський», СВК ім. Ватутіна згідно з договорами запозичення від 20.07.02 всього в кількості 101 тис. кг на суму 40400 грн Якщо від валового доходу за III квартал 2002 р. в сумі 135, З тис. грн зняти 40,4 тис. грн, помилково включених працівниками податкової служби, відняти валові витрати 61,9 тис. грн - амор¬ тизаційні відрахування - 11 тис. грн, від’ємне значення об’єкту оподаткування за II квартал 2002 р. у сумі 186,5 тис. грн, то це буде дорівнювати 174,4 тис. грн (з від’ємним значенням). IV квартал 2002 р. За IV квартал 2002 р. податкова служба самостійно провела донарахування без подачі податкових декларацій. У відповідності із законом Податкова служба повинна була відповідно до встановленої процедури довести до відома Ступака та головного бухгалтера суму, яка підлягає оплаті. Однак ця сума за ІУ квартал до них доведена не була, а отже, і інкримінована їм як ухилення від сплати податків безпідставно. Порядок повідомлення визначено законом. Процедура повідомлення не була дотримана, а отже, у вину Ступаку та Дзигун не можна ставити несплату податків за IV квар¬ тал 2002 р. Крім того, у IV кварталі 2002 р. зайво включено зерно на збе¬ ріганні, як таке, що по ньому виникають податкові зобов’язання на суму 212418 грн Також помилково включено передане на збері¬ гання ТОВ «АРВ» дизпаливо на суму 36366 грн (у тому числі ПДВ 6061 грн). Таким чином, зайво донараховано 242723 грн Якщо від скоригованого валового доходу 711,9 тис. грн відняти суму зайво нараховану 242,7 тис. грн - валові витрати 271,9 тис. грн - амор¬ тизаційні відрахування 10,6 тис. грн - від’ємне значення об’єкта оподаткування за III квартал 2002 р. 171,4 тис. грн, то одержимо 15,3 тис. грн з від’ємним значенням. 406

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Розрахунки (що додаються до клопотання) засвідчують, що платежі на податок на прибуток донараховані безпідставно. Що стосується податку на додану вартість, то він не підкріпле¬ ний первинним документами, а також не доведений у встановлено¬ му порядку до відома платників податків за IV квартал. Ступак особисто не складав податкових декларацій, а тільки підписував їх, довіряючи даним, які подавав колектив бухгалтерії. Повністю не відповідають дійсності голослівні припущення обвину¬ вачення, що податкові декларації складались у кабінеті директора, і їм передувала змова на ухилення від сплати податків. Податкові декларації складала бухгалтерія (5 працівників), після чого ці декларації заносилися Ступаку на підпис. Він не володіє знанням і навичками ведення бухгалтерського обліку, тому змушений був довіряти даним, які подавав йому колектив фахівців бухгалтерії. До його обов’язків і не входить перевірка правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку, він відповідальний за органі¬ заційне забезпечення роботи бухгалтерії. З цієї позиції бухгалтерія була забезпечена приміщеннями, комп’ютерами, відповідними бланками, робочі місця були укомплектовані фахівцями. Дані податкових декларацій ґрунтувалися на наявних докумен¬ тах і в нього не було підстав не довіряти працівникам бухгалтерії. Тим більше не було умислу на ухилення від сплати податків. З окремих епізодів йому інкримінують умисел на ухилення від сплати податків на 6 грн, на 100 грн Такі твердження позбавлені здорового глузду, оскільки ці суми, якщо б це і відповідало дійсності, ніякої користі для розв’язання проблем підприємства у сплаті електро¬ енергії та заробітної плати не давали. Крім того, Ступак жодним чином не міг би перевірити достовірність або недостовірність цифр декларації, так як по-перше, це не входило в його обов’язки, а по- друге, така перевірка потребувала зусиль цілого колективу фахів¬ ців. Наприклад, податкова служба за допомогою зусиль багатьох фахівців установлювала наведені в акті цифри протягом тривалого часу. І, незважаючи на це, припустилася грубих помилок, що встановив і суд, направляючи справу на додаткове розслідування в перший раз. 407

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 4 Оскільки донарахування, проведені на підставі акту перевірки, зроблено безпідставно, і таких сум заборгованості перед бюджетом немає, то і висновки щодо подачі підроблених декларацій, а також висновки щодо зловживання службовим становищем є безпідстав¬ ними. 5 У судовому засіданні підтвердилося, що питання про повідо¬ млення про заставу майна не було доведено у встановленому за¬ коном порядку. У разі, якщо податкове повідомлення не вручено, або направлено з порушенням установленої процедури, то воно вважається недоведеним до платника податку. Саме ця обставина мала місце. Тому висновки про самоуправні дії щодо стрічкового транспортеру та металобрухту є помилковими. Цю обставину об¬ винувачення належним чином не врахувало і помилково кваліфі¬ кувало як самоуправні дії. Дії Ступака були викликані крайньою необхідністю, пов’яза¬ ною з необхідністю виплачувати заробітну плату, сплачувати за електроенергію та необхідністю підтримувати діяльність підпри¬ ємства в умовах, коли підприємства, які здали зерно на зберігання, не виконували свого обов’язку виплачувати передбачені законом платежі. Не враховано також, що строки зберігання за договорами схову закінчилися, а власники зерна не вивезли хліб та не дали вказівку, кому його відвантажити. Наприклад, Пленум Верховного Суду України вказує, що не міститимуть ознак складу злочину, передбаченого ст. 364, дії ке¬ рівника сільськогосподарського кооперативу, майно якого перебу¬ вало в податковій заставі, і який частину зібраного зерна обміняв на паливно-мастильні матеріали без письмової згоди податкового органу (із практики Верховного Суду України). Хоча формально по¬ дібна реалізація майна згідно з роз’ясненнями ПВСУ, що містяться в його постанові «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» від 8 жовтня 2004 р. № 15А має кваліфікуватися як зловживання службовим становищем. Але в цій ситуації дії керівника мають розцінюватись як учинені в стані 408

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі крайньої необхідності, оскільки відсутність паливно-мастильних матеріалів не дозволила б завершити збирання збіжжя, чим була б заподіяна суттєво істотніша шкода не лише кооперативу, його чле¬ нам і найманим працівникам, а й, у кінцевому підсумку, державі та суспільству в цілому. У даній справі виплата заробітної плати, оплата за електроенергію також була крайньою необхідністю. До того ж на момент цих виплат суми боргу, зазначені в податкових по¬ відомленнях, були погашені. Крім того, ці податкові повідомлення не були доведені до відома Ступака. При вирішенні питання, чи є діяння службової особи такими, що вчинені всупереч інтересам служби, необхідно також врахо¬ вувати пріоритет інтересів, а також те, що в окремих випадках законодавець визначає пріоритет певних інтересів шляхом уста¬ новлення їхнього кримінально-правового чи адміністративно-пра¬ вового захисту, передбачаючи за посягання на них кримінальну або адміністративну відповідальність. Якщо дії службової особи вчинено в інтересах служби (в інтересах конкретного підприєм¬ ства, установи чи організації), однак заподіюють шкоду іншим суспільним інтересам, питання про відповідальність такої особи необхідно вирішувати з урахуванням визначеної законодавцем оцінки пріоритетів різних інтересів, враховуючи, що така оцінка може зазнавати змін. Зокрема, ч. З ст. 15 Закону України «Про оплату праці» від 23 березня 1995 р. передбачалось, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку після здійснення обов’язкових платежів. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасності виплати заробітної плати» від 21 жовтня 2004 р. до названого Закону внесено суттєві зміни: 1) ч. З ст. 15 викладена в новій редакції: «Оплата праці праців¬ ників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Усі інші платежі здійснюється підприємством після виконан¬ ня зобов’язань щодо оплати праці». При цьому ст. 97 КЗпП України була доповнена частиною п’ятою такого ж змісту; 2) ст. 24 Закону доповнена частиною п’ятою, згідно з якою сво¬ єчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості. 409

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Отже, виплата заробітної плати має пріоритет перед будь-якими іншими платежами (у тому числі й перед податковими платежами) і є дією законною. 6 Аналогічні помилки та упущення мають місце і щодо Дзигун. Крім того, податкова служба вилучаючи документи, грубо пору¬ шила вимоги закону при їх вилученні. Так, відповідно до діючої на той час Інструкції № 493 «Про по¬ рядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-бухгалтерських документів» вилучення документів проводиться в присутності представника підприємства. Відповідно до п. 3.5 Інструкції по¬ садова особа податкової служби знімає копії з документів, що ви¬ лучаються. При вилученні оригіналів орган державної податкової служби залишає платнику податків копії вилучених документів із зазначенням на них підстави, дати вилучення оригіналів, посади прізвища та ініціалів посадової особи, яка проводила вилучення. Відповідно до п. 3.6 Інструкції вилучення оригіналів (копій) документів оформляється описом, в якому зазначається дата, під¬ стави для вилучення документів, назва органу податкової служби, посади, прізвища, імена та по-батькові представника платника податків та інших осіб, у присутності яких проведено вилучення документів, назви, номери та дати, кількість аркушів вилучених оригіналів документів (копій) та назви справ, з яких їх вилучено, та інші відомості, передбачені формою Опису. Опис засвідчується (скріплюється) підписами посадових осіб органу державної подат¬ кової служби та представників платника податків. Копія Опису, складеного посадовими особами органу державної податкової служби, вручається під підпис представнику платника податків. Зазначені Описи в день складання їх реєструються в єдиному спе¬ ціальному журналі (Додаток № 3). Незважаючи на такий обов’язок, податкова служба вилучила оригінали документів без опису, без надання копії такого опису і без залишення копій вилучених документів. Такі дії позбавляють суд можливості визначити, які саме документи бралися до уваги, а які не бралися, де в даний час вони є. 410

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Тобто податкова служба грубо порушила встановлений порядок вилучення документів. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повнова¬ жень та у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України. Не склавши Опису, не залишивши копій документів, які вилуча¬ ються, посадові особи діяли неправомірно. Тому всі документи, які вилучені, ними є такими, що одержані незаконним шляхом. Відповідно до вимог ст. 368 КПК України досудове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним, коли не були до¬ сліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який направив справу на додаткове розслідування, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо. Направляючи дану справу на додаткове розслідування в поряд¬ ку ст. 281 КПК України постановою від 22.08.05, суд зазначив, у чому конкретно виявилася неповнота та неправильність досудового слідства і які саме обставини мають бути з’ясовані при додатковому розслідуванні та Вказав І За епізодами обвинувачення за ч. З ст. 365 КК України пропо¬ нувалося: з’ясувати службове становище та коло повноважень Сту- пака О.В., мотив, мету і характер учинених ним дій, їхній зв’язок з його службовим становищем та наслідками, що настали; - установити, за межі яких саме прав і повноважень, наданих йому, вийшов Ступак, реалізуючи цінності; - витребувати з Держкомрезерву договори про закладку зерна, його кількість, вид, ціни та акти передачі зерна; - перевірити доводи Ступака О.В. про вимушеність дій щодо реалізації та оновлення зерна, що було на зберіганні у зв’язку з наявністю форс-мажорних обставин. У зв’язку з обґрунтуванням висновків слідства щодо самовіль¬ ного використання зерна Держрезерву не на фактичних вимірах, а на умовних розрахунках, зроблених без посилання на первинні 411

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії бухгалтерські документи, за відсутності фактичної інвентаризації залишків зерна та неможливості встановити, за якими докумен¬ тами відвантажувалося зерно без нарядів, судом указувалося на необхідність проведення зустрічних перевірок стану розрахунків ВАТ «Малинське ХПП» з Укрдержкомрезервом, вилучити від останнього договори про закладку зерна, його кількість, вид і ціни, а також акти передачі зерна та з’ясувати наявність заборгованості станом на 2002 р. Укрдержкомрезерву перед цим підприємством за зберігання зерна. II Щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України підлягали перевірці: - доводи підсудного Ступака про вимушену передачу 100 тонн, зерна, належного ВАТ «Житомирхліб» в позику колгоспам, більше 100 тонн - на Липницький спиртзавод та підміну до¬ кументів, шляхом проведення відповідних взаємозаліків, виявлення та вилучення документів і допиту свідків. III З епізоду легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочин¬ ним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК) указувалося на необхідність форму¬ вання звинувачення відповідно до вимог п. 1 Примітки до вказаної статті КК та пп. 9,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.05 №5. IV Стосовно звинувачення з ухилення від сплати податків (ч. З ст. 212 КК), за відсутності первинних бухгалтерських документів щодо руху зерна та розрахунків за його зберігання, не дослідження обставин щодо статусу отриманих підприємством паливно-мас- тильних матеріалів і строків позовної давності за зобов’язання¬ ми з урахуванням мирових угод із сільгосппідприємствами, що впливало на правильність донарахування податку на прибуток, судом зверталась увага слідства на необхідність дослідження цих питань і перевірки доводів підсудних стосовно систематичних ви¬ лучень працівниками правоохоронних органів значної кількості 412

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі бухгалтерських документів на підприємстві, а'також відшукання останніх. V За наявності заперечень підсудними фактів учинення ними службових підробок (ч. 2 ст. 366 КК) та відсутності податкових накладних для перевірки їхніх доводів, а також неконкретності звинувачення органу досудового слідства пропонувалось усунути ці недоліки. VI З епізодів обвинувачення в зловживаннях службовим станови¬ щем (ч. 1 ст. 364 КК) суд вважав за необхідне при досліджуванні перевірити посилання підсудних на неотримання ними в установ¬ леному Законом порядку податкових вимог від податкового органу щодо перебування майна підприємства в податковій заставі. Ставилася вимога щодо ретельної перевірки і визначення стату¬ су підсудного та голови правління ВАТ «Малинське ХПП» Ступака В.М. та причетності останнього до тих дій, які ставиться у вину під¬ судному, оскільки це має суттєве значення для визначення належ¬ ного суб’єкта злочинів і встановлення дійсних обставин справи. Суд указав на істотні порушення вимог Кримінального проце¬ суального закону та, зокрема, ст. 132 КПК України щодо пред’яв¬ лення неконкретного обвинувачення підсудним і з урахуванням характеру недоліків слідства на необхідність проведення оператив- но-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання нових доказів. У ході дослідування слідчий уточнила суми завданих збитків і суми коштів, здобутих завідомо злочинним шляхом (т. 7 а.с. 148, 221) з урахуванням помилкового включення до складу валового доходу суми реалізованого в II кварталі 2002 р. зерна Держрезерву України в кількості 970,9 тонн, витребувала деякі документи та додатково допитала свідків. Подальші дії слідчого з проведення дослідування зводилися до роз’яснення механізму нарахувань сум податків (т. 7 а.с. 140-147) надання оцінки підставам про направлення справи на додаткове 413

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії розслідування (т.7 а.с.151-160; 226-227; 232-233) тощо, які нія¬ ким чином не впливають на хід дослідування. Суть основних вимог суду, які ставилися слідству, зводилася до конкретизації обвинувачення, дослідження характеру та об¬ сягу службових обов’язків Ступака О.В., долучення до справи первинних бухгалтерських документів, проведення оперативно- розшукових дій, інвентаризації та проведення на базі цих даних судово-бухгалтерської експертизи, а також перевірки деяких іс¬ тотних доводів підсудних, що заслуговували на увагу. Вимоги суду досудовим слідством не виконано, а зазначені судом недоліки досудового слідства, що мали місце на час направлення справи на додаткове розслідування, ним не усунуто. Указівки суду є обов’язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останні не дослідили обставин, зазначених у постанові про повернення справи на додаткове розслідування, про¬ ведене досудове слідство може бути визнано однобічним і неповним (п. 2 ч. 2 ст. 368 КПК), що є підставою для скасування вироку та направлення справи на додаткове розслідування (п. 1 ч. 1 ст. 367 КПК). У постанові про направлення справи на додаткове розслідування судом зверталась особлива увага на те, що за своїми суттю, харак¬ тером та конструкцією всі обвинувачення, пред’явлені підсудним, випливають з операцій, пов’язаних з рухом зерна, переданого на зберігання ВАТ «Малинське ХПП», його кількості та грошових коштів, отриманих у результаті останніх. Суд зазначив, що обставини самовільного використання зерна ґрунтуються не на фактичних вимірах, а на умовних розрахунках, зроблених без посилання на первинні документи. Факт нестачі зерна має бути підкріплений ревізією, у ході якої проводиться інвентаризація матеріальних цінностей. За обставинами справи без проведення останньої неможливо визначити реальну картину наявності та руху зерна. Перевірити, за якими первинними документах, кому та в якій кількості самовільно відвантажувалося зерно, також неможливо за відсутності цих документів. 414

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Крім того, у матеріалах справи відсутні істотні первинні до¬ кументи, - приймальні квитанції, які б підтверджували дані про кількість зерна, що поступало на зберігання на ХПП від ВАТ « Житомирхліб ». Документи бухгалтерського обліку, покладені в основу акту перевірки дотримання податкового законодавства від 29.04.03 (т. 1 а.с. 43) (далі Акт) не дають змоги розмежувати наявність і рух власного зерна ХПП від зерна, переданого на зберігання юридич¬ ними особами, а також зерна, закладеного до Державного резерву, що відображено в самому акті. Згідно з п. 1.2 Акту відповідальними за фінансово-господар¬ ською діяльністю підприємства, в період, що перевіряється, були Голова правління Ступак В.М., а не підсудний Ступак О.В. Як установлєно перевіркою (п. 2.1 Акту) підприємством у період з 01.04.2000 по 31.12.02 податковий облік не вівся. Крім того, у порушення пп. 1.7, 2.II.2 чинного на той час «По¬ рядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їхніми філі¬ ями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», за¬ твердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.02 № 429 - не зазначено первинні документи, на підставі яких вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку, та інші до¬ кази, що достовірно підтверджують наявність кожного факту порушення; - не зазначено перелік документів, що не були надані в ході здійснення перевірки; - з конкретних фактів виявлених порушень податкового законо¬ давства відсутні посилання на конкретні первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. 415

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії З акту контрольної перевірки Київського КРВ КРУ Держкомре- зерву України від 20.06.02 (а.с. 23-26 т. 1) убачається, що згідно з попередньою перевіркою від 13.11.01 мало місце самовільне відчу¬ ження 1035,440 т зерна жита гр. А та 13,025 т пшениці 4 класу. На 20.06.02 виявлено нестачу 1559,941 т жита гр. А та 40,686 т пшениці 4 класу. Наявність зерна Держрезерву проводилася тільки документаль¬ ним шляхом звірки бухгалтерського та складського обліку. До акту додавався акт інвентаризації станом на 01.07.02. Останній не був предметом дослідження органу досудового слідства і суду та до справи не долучений. Матеріали попередньої перевірки Київського КРВ від 13.11.01 також не виявлені та не досліджені. Таким чином, неможливо дійти висновку, в який період мало місце самовільне відчуження зерна, з яким пов’язувалося виник¬ нення його нестачі. Сам акт КРВ від 20.06.02 носить поверховий та неконкретний характер. З нього неможливо визначитись, яким способом реві¬ зором установлювалася достовірність фінансово-господарських операцій із зерном Держрезерву. Який спосіб застосовувався при перевірці первинних документів і записів в облікових регістрах та які з них були предметом досліджень. За наявності викладених недоліків зазначених актів податкової служби та КРВ, покладених в основу звинувачень підсудних, не¬ можливо дійти обґрунтованого висновку щодо обґрунтування цих звинувачень. Як на підставу істотних порушень досудовим слідством Кримі¬ нально-процесуального закону суд у постанові від 22.08.05 вказував на пред’явлення підсудним неконкретного обвинувачення з усіх його епізодів і зазначив, що: - не вказано час, місце, спосіб, мотив та інші обов’язкові ознаки кожного складу злочину; - не дано окремої юридичної оцінки кожному діянню, що вхо¬ дить у сукупність; 416

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - всупереч вимогам ст. 132 КПК України в кожному обвину¬ вачені з конкретного злочину підсудних не вказано, які саме конкретні дії ставляться у вину кожному з них за окремою статтею КК. На підставі наведеного та керуючись ст. 281 КПК України, прошу: Справу повторно повернути на додаткове розслідування з моти¬ вів неповноти та неправильності проведення досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні. При проведенні додаткового слідства врахувати вказівки суду, які були вказані в постанові 22.08.05 при направленні справи на додаткове розслі¬ дування, а також на наведені в цьому клопотанні обставини, які вказують на порушення вимог закону при складанні акту перевірки та проведенні донарахувань податковою службою. Адвокат Ярослав Зейкан Зразок постанови про направлення справи на додаткове розслідування Справа № 1-52/2007 ПОСТАНОВА 19 лютого 2007 р. м. Малин Малинський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Ярмоленка В.Г. суддів: Міхненка С.Д. Тимошенка А.О. із секретарем Мургою Н.А. 417

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії з участю прокурора Яричевської Н.М. захисника Зейкана Я.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за звинуваченням: СТУПАКА ОЛЕКСАНДРА ВІКТОРОВИЧА, 14 лютого 1964 року народження, уродженця смт. Баранівка Новоград-Волинського ра¬ йону Житомирської області, мешканця вул. Грушевського, 27, м. Малина Житомирської області громадянина України, з неповною вищою освітою, раніше судимого Малинським районним судом за ч. 1 ст. 215, 45 КК України - судимість на даний час знята, - зач. 2 ст. 364; ч. 1 ст. 364; ч. З ст. 365; ч. 2 ст. 209; ч. З ст. 212; ч. 2 ст. 366 КК України та ДЗИГУН ЛІЛІЇ МИКОЛАЇВНИ, 14 липня 1976 року наро¬ дження, уродженку та мешканку вул. Фрунзе, 3, м. Малина Жи¬ томирської області, громадянку України із середньою освітою, не судимої, - за ч. З ст. 212; ч. 2 ст. 366; ч. 1 ст. 364 КК України встановив: Органом досудового слідства підсудним пред’явлено такі зви¬ нувачення. Ступак О.В. обвинувачується в тому, що він у період з 22.02.02 по 31.12.03, працюючи на посадах, пов’язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків у відкритому акціонерному товаристві «Малинське хлібоприймальне підприємство» (надалі ВАТ «Малинське ХПП»), розташованому за адресою м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, зареєстрованому рішенням Малинської райдержадміністрації 28.05.96 № 13 (код. № 00953964), а саме: 418

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - удіеріод з 22.02.02 по 09.09.02, згідно наказу № 21 від 22.02.02 - виконавчим директором; - у період з 10.09.02 по 02.12.02, згідно наказу № 62 від 09.09.02 - начальником підсобного господарства; -у період з 02.12.02 по 31.12.03, згідно наказів № 38-а від 02.12.02, №90 від 09.12.02, №1 від 03.01.03, №6від 03.02.03, № 7 від 12.02.03, № 13 від 21.03.03 - виконуючим обов’язки голови правління, здійснював керівництво діяльністю працівників ВАТ «Малин- ське ХПП» та розпоряджався майном указаного товариства, тобто здійснював функції, які згідно з п. 8.4.5 Статуту підприємства по¬ кладені на голову правління і таким чином був службовою особою підприємства, на яку згідно з чинним законодавством України покладено відповідальність за організацію та здійснення контр¬ олю за правильністю обчислення та своєчасністю сплати податків, інших обов’язкових платежів до бюджетів і ведення господарської діяльності від імені підприємства, а саме згідно: - ст. 67 Конституції України - обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом; -ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування» № 77/97-ВР від 18.02.97 - відповідальність за правильність об¬ числення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та додержання законів про оподаткування; - Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт¬ ність в Україні» № 996-XIV від 16.07.99 - відповідальність за організацію бухгалтерського обліку підприємства; -п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вар¬ тість» № 168/97 від 03.04.97 - відповідальність за досто¬ вірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України; - п. 20.1 ст. 20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94 - відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства; - п. 7.3 «Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору» - відповідальність за правильність нарахування та сплати акцизного збору; 419

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - ст. 10 Закону України «Про підприємництво» № 698-ХІІ від 07.02.91, не порушувати прав та інтересів держави, що охо¬ роняються законом, переслідуючи мету на зловживання владою та службовим стано¬ вищем, перевищення влади та службового становища, легалізацію грошових коштів та іншого майна, добутого злочинним шляхом, умисне ухилення від сплати податків та службове підроблення вчинив ряд умисних службових злочинів за наступних обставин: Так, Ступак О.В., достовірно знаючи, що в складських примі¬ щеннях керованого ним ВАТ «Малинське ХПП» згідно з документа¬ ми про відповідальне зберігання - договором № 6 про відповідальне зберігання від 12.01.99 та договором № юр-2зб/115-2000 про від¬ повідальне зберігання від 06.12.2000, знаходиться на зберіганні зерно Державного комітету України по матеріальних резервах, яке відповідно до ст. 1 п. 1, п. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.97 № 51/97-ВР зі змінами та допо¬ вненнями: «... є особливим державним запасом, призначеним для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом ...», перевищуючи свої службові повноваження, тобто не маючи відпо¬ відного дозволу-наряду на розбронювання і відпуск матеріальних цінностей матеріального резерву України, явно вийшовши за межі наданих йому повноважень щодо відповідального зберігання зерна та відпуску його відповідно до наданих уповноваженими органами дозволів, діючи умисно, протиправно, у порушення ст. 4,12 вказа¬ ного вище Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.97 № 51/97-ВР, в якому вказано, що записи державного матеріального резерву є державною власністю, державний матері¬ альний резерв є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України, у другому кварталі 2002 р. самовільно використав надане йому для збереження зерно шляхом реалізації іншим суб’єктам підприємницької діяльності, а саме: - жито групи «А» - у червні для ПП «Рамбус» в кількості 527750 кг, у червні для СП «Україна» в кількості 10100 кг, у червні для ТОВ «Лісова колона» у кількості 26690 кг, у квітні для ТОВ «Світанок» у кількості 7366 кг та ДАК «Хліб України» в кількості 17134 кг, а всього 589041 кг на загальну суму 176712 грн; 420

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - пшеницю 4 класу в період квітня-червня 2002 року в кількості 40686 кг на суму 16274 грн, невстановленими у ході слідства суб’єктами господарювання, - а всього реалізував зерна, яке належало державному матері¬ альному резерву на загальну суму 192986 грн, чим спричинив тяжкі наслідки державним інтересам. Продовжуючи свою злочинну діяльність, Ступак О.В. досто¬ вірно знаючи, що в складських приміщеннях керованого ним ВАТ «Малинське ХПП» згідно з документами про відповідальне зберігання - договором схову № 420 від 31.07.01 та договором про тимчасове зберігання зерна без номера від 01.08.02 знаходилося на зберіганні зерно ВАТ «Житомирхліб», зловживаючи службовим становищем щодо зберігання зерна та відпуску його відповідно до наданих уповноваженими органами дозволів, діючи умисно проти¬ правно в інших особистих інтересах, у II та IV кварталах 2002 p., реалізував жито в кількості 620,81 тонн на суму 273404 грн, яке належало ВАТ «Житомирхліб», іншим суб’єктам підприємницької діяльності, а саме: - у квітні для ПОСП «Україна» в кількості 45184 кг, у червні для ПП «Рамбус» у кількості 93296 кг, а всього в кількості 138,48 тонн на суму 60986 грн; - у листопаді для ПП «Новітех» у кількості 193050 кг, у лис¬ топаді для ТОВ «Азот-Транс» - 235684 кг, у грудні для ТОВ «Метл » - 53596 кг, а всього 482,33 тонни на суму 212418 грн, чим спричинив тяжкі наслідки інтересам юридичної особи - ВАТ «Житомирхліб». У подальшому Ступак О.В., учинивши незаконну реалізацію зерна, яке належало ВАТ «Житомирхліб», та частково отримавши кошти за його реалізацію від підприємств покупців даного зерна, а саме: - від ТОВ «Азот-Транс» 05.11.02 в сумі 65000 грн та 12.11.02 в сумі 30000 грн; - від ПП «Новітех» 19.11.05 в сумі 96000 грн та 05.12 02 в сумі 8451 грн, діючи умисно, протиправно, достовірно знаючи, що зазначені кошти, що є коштами у великому розмірі, отримані 421

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння - зловживання владою, тобто здобуті завідомо злочин¬ ним шляхом, у IV кварталі 2002 р. провів з ними фінансові операції та використав їх для здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності керованого ним ВАТ «Малин¬ ське ХПП», а саме: 1) 65000 грн використав на оплату: - 500 грн, 06.11.02 Малинському РЕМ за електроенергію; -800 грн 06.11.02 КП аптеки №2 за медикаменти інституту кардіології; - 15000 грн ТОВ «Украгросервіс» за виробниче обладнання; - 36365 грн 06.11.02 ТОВ «БХТ», як передоплату за паливно- мастильні матеріали; - 19 грн 50 коп. 07.11.02 профкому ХПП у Малинському відді¬ ленні Ощадбанку профспілкових внесків; - ЗО грн 07.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» комісійні винагороди за касове обслуговування; - 38 грн 38 коп. 07.11.02 фонду соціального страхування вне¬ ски; -72 грн 61 коп. 07.11.02 ВДК в Малинському районі збір на обов’язкове страхування; - 90 грн 07.11.02 до пенсійного фонду Малинського райвідділу внески; - 1244 грн 70 коп. 07.11.02 до пенсійного фонду Малинського райвідділу внески; - 3000 грн 07.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» на оплату праці; - 570 грн 08.11.02 до Малинського РЕМ за електроенергію; - 4993 грн 78 коп. 08.11.02 СФГ «Обрій» оплата за жито; - 2277 грн 45 коп. 11.11.02 СГВК «Колос» оплата за жито. 2) 30000 грн використав на оплату: - 50 грн 13.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» комісійні доходи за касове обслуговування; - 271 грн 13.11.02 до Малинської міськради податків із влас¬ ників транспортних засобів; - 1000 грн 13.11.02 до Малинської міськради податку на землю; 422

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - 1048 грн 84 кон. 13.11.02 ПОСП «Україна» передоплату за зерно; - 5000 грн 13.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» видачі готівки на купівлю товарів; - 19000 грн 13.11.02 ТОВ «Украгросервіс» передоплати за об¬ ладнання; - 2000 грн 14.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» видачу готівки на купівлю товарів; - 80 грн 15.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» комісійних доходів за касове обслуговування; - 9грн 50 гоп. 18.11.02 в Малинський філіал банку «Національ¬ ний кредит» комісійних доходів за касове обслуговування; - 950 грн 18.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» видачі готівки на купівлю товарів; - 600 грн 19.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» комісійних доходів за касове обслуговування. 3) 96000 грн використав на оплату: - 231 грн 20.11.02 до Малинської міськради комунального по¬ датку; - 405 грн 23 коп. 20.11.02 ВДК в Малинському районі пені з податку на додану вартість; -658 грн 09 коп. 20.11.02 до Малинської міськради податку за землю; - 2298 грн 04 коп. 20.11.02 ВДК у Малинському районі штрафе них санкцій; - 2900 грн 20.11.02 до Малинської міськради штрафних санк¬ цій; - 5500 грн 20.11.02 ВДК в Малинському районі штрафних санкцій; - 7495 грн 53 коп. 20.11.02 до Малинської міськради податку за землю; - 13782 грн 49 коп. 20.11.02 ВДК в Малинському районі податку на додану вартість; - 7273 грн 80 коп. 21.11.02 ТОВ «ГВФ» комплекту меблів; - 929 грн 21 коп. 22.11.02 ТОВ «Торговакомпаніяпродімпорт» за муку; 423

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - ЗО грн 25.11.02 в Малинську РЕМ за електроенергію; - 1400 грн 25.11.02 в Малинську РЕМ за електроенергію; - 1 грн 92 коп. 26.11.02 ВДК в Малинському районі податку за воду; - 6 грн 28.11.02 ВДК в Малинському районі податку за воду; - 32 грн 25 коп. 29.11.02 в Малинський філіал банку «Націо¬ нальний кредит» комісійних доходів; - 50 грн 29.11.02 в Малинський філіал банку «Національний кредит» комісійних доходів банку; - 381 грн 59 коп. 05.12.02 ВДК в Малинському районі податку на додану вартість; - 20000 грн в листопаді 2002 р. перераховано на інший поточний рахунок; - 32000 грн 06.12.02 ТОВ «Укрсервіс» маркетингових послуг; - 500 грн 06.12.02 Малинське відділення Ощадбанку профспіл¬ кових внесків; - 124 грн 85 коп. 06.12.02 ВДК в Малинському районі податку на додану вартість; 4) 8451 грн використав на оплату: - 283 грн 40 коп. 06.12.02 СВК «Пиріжківський» за жито; - 1778 грн 48 коп. 06.12.02 СФГ «Обрій» за жито; - 6230 грн 62 коп. 06.12.02 СВК «Пиріжківський» за жито; - 158 грн 55 коп. 06.12.02 СВК «Пиріжківський» за жито. Крім того, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., здійснюючи фінансово-господарську діяльність ВАТ «Малинське ХПП» протягом 2002 р., шляхом безпідставного заниження об’єктів оподаткування та безпідставного завищення валових витрат умисно ухилився від сплати податку на прибуток у сумі 205,2 тис. грн та податку на додану вартість у сумі 49916 грн, які входять до сис¬ теми оподаткування, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах на загальну суму 255116 грн, за таких обставин: Згідно зі ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами і доповне¬ 424

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ннями) прибуток підприємства обраховується як різниця між ско- ригованим валовим доходом і загальною сумою валових витрат та амортизаційними відрахуваннями, який обкладається за ставкою ЗО % і підлягає сплаті до бюджету. Відповідно до правил заповне¬ ння декларації з податку на прибуток суми в ній проставляються в тисячах гривень з одним десятковим знаком шляхом заокруглення суми згідно з математичними правилами. У ході проведення фінансово-господарської діяльності в II кварталі 2002 p., Ступаку О.В., як фактичному та одноосібному керівнику, було достовірно відомо, що валовий дохід керованого ним ВАТ «Малинське ХПП» у II кварталі 2002 р. становить 364000 грн, валові витрати складають 143600 грн, амортизаційні відраху¬ вання -11500 грн Таким чином, оподаткований прибуток - 208900 грн та з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування за І квартал 2002 p., яке становить 9900 грн, податок на прибуток який підлягає сплаті до бюджету, становить 59700 грн [(364000 грн - 143600 грн - 11500 грн - 9900 грн) х ЗО % ]. Однак Ступак О.В., володіючи даними про фактичний фінан¬ совий стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M. з метою умисного ухилення від сплати податків, достовірно зна¬ ючи, що головним бухгалтером Дзигун JI.M. у декларації про при¬ буток підприємства за II квартал (І півріччя) 2002 р. безпідставно занижено валовий дохід, безпідставно завищено валові витрати та неправильно обраховано амортизаційні відрахування, тобто в декларації відображено завідомо недостовірні дані, а саме дані про те, що валовий дохід у II кварталі 2002 р. становить 87200 грн, валові витрати в розмірі 173500 грн, амортизаційні відрахування - 12500 грн та оподаткований прибуток з від’ємним значенням у розмірі 98800 грн тобто відображено дані про збиткову діяльність підприємства та відсутність податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету. Таким чином, шляхом заниження валового доходу, завищення валових витрат та амортизаційних відрахувань у II кварталі 2002 p., Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M. безпідставно занизив оподаткований прибуток на суму 199 тис. грн, унаслідок 425

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії чого занизив суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 59,7 тис. грн, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушеннях пп. 4.1.6, 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 (зі змінами та доповненнями) Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. занизив валовий дохід на загальну суму 276800 грн, не включивши до валового доходу вартість самовільно реалізованого зерна на загальну суму 25- 3972 грн, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Державному матеріальному резерву України, та було передано на зберіган¬ ня ВАТ «Малинське ХПП» і безпідставно занизив дохід, не відобразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 22828 грн; -у порушеннях пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків зайво включив до валових витрат суму витрат, яка не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними чи іншими документами в сумі 27,8 тис. грн; - у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 вказаного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалте¬ ром ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. зайво включив до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 2100 грн; -у порушеннях пп. 8.3.2. п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. безпідставно зависив суму амортизаційних відрахувань на суму 1000 грн. 09.08.02, Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., будучи у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, ді¬ ючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, 426

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі при складанні податкової декларації про прибуток підприємства за І півріччя 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпід¬ ставно внесла завідомо неправдиві відомості за звітний II квартал 2002 p., а саме: - достовірно знаючи, що скоригований валовий доход у II квар¬ талі 2002 р. становить 364000 грн, внесла в рядок 11 частини 1 колонки 3 «Скоригований валовий дохід» - суму 87200 грн, ітаким чином у порушення пп. 4.1.6, пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 За¬ кону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 (зі змінами і доповненнями) умисно за¬ низила скоригований валовий дохід на загальну суму 276800 грн, не включивши до скоригованого валового доходу вартість самовільно реалізованого зерна на загальну суму 253972 грн, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Державному матері¬ альному резерву України, та умисно безпідставно занизила скоригований валовий дохід не відобразивши в повному обсязі дохід отриманий від продажу товарів у сумі 22828 грн; - достовірно знаючи, що загальна сума валових витрат у II кварталі 2002 р. становить 143600 грн, внесла в рядок 16 частини 2 колонки 3 «Загальна сума валових витрат» суму 173500 грн, і таким чином, у порушення пп. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств » умисно, з метою ухилення від сплати податків зайво включила до валових витрат суму витрат, яка не підтверджена відповід¬ ними розрахунковими, платіжними чи іншими документами в сумі 27800 грн, а також у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 вказаного Закону України зайво включила до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 2100 грн, чим умисно завищила валові витрати в II кварталі 2002 р. на загальну суму 29900 грн; - достовірно знаючи, що сума амортизаційних відрахувань у II кварталі 2002 р. становить 11500 грн, унесла в рядок 18 час¬ тини 3 колонки 3 «Амортизаційні відрахування» суму 12500 грн, і таким чином у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 1000 грн; 427

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - достовірно знаючи, що оподаткований прибуток за II квар¬ тал 2002 р. становить 208900 грн, внесла в рядок 20 частини З колонки 3 «Оподаткований прибуток» суму (-98800 грн), чим занизила оподаткований прибуток на 208900 грн, який з урахуванням від’ємного значення об’єкту оподаткування за І квартал 2002 р. - 9900 грн становить 199000 грн; - достовірно знаючи, що податкове зобов’язання з податку на прибуток становить 59700 грн, у декларації вказала, що подат¬ кове зобов’язання відсутнє, проставивши в рядку 28 частини 5 колонки 3 прочерк, унаслідок чого умисно занизила податок на прибуток у II кварталі 2002 р. на суму 59700 грн. Склавши декларацію про прибуток підприємства за І півріччя 2002 p., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості за II квартал 2002 p., Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та подала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., досто¬ вірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в III кварталі 2002 р. Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо, що валовий дохід керованого ним ВАТ «Малинське ХПП» у III кварталі 2002 р. становить 128400 грн, валові витати - 61900 грн, амортизаційні відрахування -11000 грн, таким чином, оподаткований прибуток становить 55500 грн, податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, становить 16700 грн (128400 грн - 61900 грн - 11000 грн) х 30 %. Однак Ступак О.В., володіючи даними про фактичний фінан¬ совий стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою умисного ухилення від сплати податків, достовірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. у декларації про прибуток підприємства за III квартал (за 9 місяців) 2002 р. безпідставно занижено валовий дохід, безпідставно завищено валові витрати 428

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі та неправильно обраховано амортизаційні відрахування, тобто в декларації відображено завідомо недостовірні дані, а саме дані про те, валовий дохід у III кварталі 2002 р. становить 63000 грн, валові витрати - 62800 грн, амортизаційні відрахування - 11900 грн та оподаткований прибуток з від’ємним значенням у розмірі 11700 грн тобто відображено дані про збиткову діяльність підприємства та відсутність податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету. Таким чином, шляхом заниження валового доходу, завищення валових витрат та амортизаційних відрахувань у III кварталі 2002 р. Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. безпідставно занизив оподаткований прибуток на суму 67,2 тис. грн, внаслідок чого занизив оподаткований прибуток на суму 67200 грн, внаслідок чого занизив суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 16700 грн, що виразилося в порушеннях норм податкового за¬ конодавства, а саме: - у порушення пп. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про опо¬ даткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р. (зі змінами та доповненнями) Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Ма¬ линське ХПП» Дзигун Л.М. безпідставно занизив дохід не відобразивши в повному обсязі дохід отриманий від продажу товарів в сумі 65400 грн; - у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про опо¬ даткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р. (зі змінами та доповненнями) Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малин¬ ське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків зайво включив до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 900 грн; -у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ ♦Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків, умисно, безпідставно зависив суму амортизаційних відрахувань на суму 900 грн 429

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 11.11.02 р. Дзигун JI.M., діючи спільно зі Ступаком О.В., у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, ді¬ ючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, при складанні податкової декларації про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпід¬ ставно внесла завідомо неправдиві відомості за звітний III квартал 2002 p., а саме: - достовірно знаючи, що скоригований валовий дохід у II квар¬ талі 2002 р. складає 128,4 тис. грн, внесла в рядок 11 частини 1 колонки 3 «Скоригований валовий дохід» суму 63 тис. грн, таким чином, у порушення пп.4.1.1п.4.1 ст. 4 Закону Украї¬ ни «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р. (із змінами та доповненнями) умисно занизила скоригований валовий дохід на загальну суму 65,4 тис. грн, не відобразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 65,4 тис. грн; - достовірно знаючи, що загальна сума валових витрат у III кварталі 2002 р. становить 61,9 тис. грн, внесла в рядок 16 частини 2 колонки 3 «Загальна сума валових витрат» суму 62,8 тис.грн, таким чином, у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 p., умисно, з метою ухилення від сплати податків, зайво включила до валових витрат компенса¬ ційні виплати в сумі 0,9 тис. грн, чим умисно завищила валові витрати в III кварталі 2002 р. на загальну суму 0,9 тис. грн; - достовірно знаючи, що сума амортизаційних відрахувань у III кварталі 2002 р. становить 11 тис. грн, внесла в рядок 18 частини 3 колонки 3 « Амортизаційні відрахування » суму 11,9 тис. грн, таким чином у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно, безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 0,9 тис. грн; - достовірно знаючи, що оподаткований прибуток за третій квар¬ тал 2002 р. становить 55,5 тис. грн, внесла в рядок 20 частини З колонки 3 «Оподаткований прибуток» суму (-11,7 тис. грн), чим занизила оподаткований прибуток на 67,2 тис. грн; 430

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі — достовірно знаючи, що податкове зобов’язання з податку на прибуток становить 16,7 тис. грн, у декларації вказала, що податкове зобов’язання відсутнє, проставивши в рядку 28 частини 5 колонки 3 прочерк, унаслідок чого умисно занизила податок на прибуток у III кварталі 2002 р. на суму 16,7 тис. грн. Склавши декларацію про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 p., в яку були внесені завідомо неправдиві відо¬ мості за 3 квартал 2002 року, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу, Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані відо¬ бражені в декларації не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в ІУкварталі 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному і одноосібному керівнику було достовірно відомо, що валовий дохід керованого ним ВАТ «Ма¬ линське ХПП» у ІУкварталі 2002 р. становить 711900 грн, валові витрати складають 271900 грн, амортизаційні відрахування 10600 грн, таким чином оподаткований прибуток становить 429400 грн, податок на прибуток який підлягає сплаті до бюджету становить 128800 грн/(711900 грн - 271900 грн - 10600 грн) х ЗО % . Однак Ступак О.В., володіючи даними про фактичний фі¬ нансовий стан підприємства, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків взагалі не по¬ дав до податкової інспекції декларацію про прибуток підприємства за IV квартал 2002 p., унаслідок чого занизив суму податкового зобов’язання по податку на прибуток на 128800 грн. Таким чином, Ступак О.В. за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків шляхом за¬ ниження об’єктів оподаткування та завищення валових витрат, умисно ухилився від сплати податку на прибуток у сумі 205200 грн (59700 + 16700 + 128800), що призвело до фактичного ненад- 431

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ходження до державного бюджету коштів в особливого великих розмірах. Згіднозіст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 № 168/97-ВР податок на додану вартість обраховується як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що ви¬ никли у зв’язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду. У ході фінансово-господарської діяльності в червні 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. в декларації з податку на додану вартість за червень 2002 р. безпідставно зани¬ жено податкове зобов’язання та безпідставно завищено податковий кредит, тобто відображені завідомо недостовірні дані, в наслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включив 593 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 96 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 16 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 222 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 37 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 3242 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 540 грн); - у порушеннях пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Ступак О.В. діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків, зайво включив до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат 432

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 140 грн Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків, шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 593 грн і завищення податкового кредиту в сумі 140 грн, у червні 2002 року, умисно занизив податок на додану вартість на 733 грн (593 + 140). 22.07.02 р. Дзигун JI.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., будучи у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в червні 2002 р. становить 5063 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зо¬ бов’язання в розмірі 4470 грн, чим на 593 грн безпідставно, умисно зменшила фактичну суму податкового зобов’язан¬ ня; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в червні 2002 р. становить 3979 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 4119 грн, чим на 140 грн зайво завищила фактичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у червні 2002 р. становить 1084 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 351 грн, внаслідок чого умисно зани¬ зила податок на додану вартість у сумі 733 грн (1084 - 351). Склавши декларацію з податку на додану вартість за червень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» СтупакомО.В., підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, 433

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в липні 2002 р. Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. в декларації з податку на додану вартість за липень 2002 р., відображені завідомо недостовірні дані, а саме: - у порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/9 7-ВР від 03.04.97р., до податкового зобов’язання з ПДВ не включено 1552 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 1889 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 315 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 310 грн (у т.ч. 52 грн); - за зберігання та реалізацію зерна Липницькому спиртзаводу на суму 7111,80 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 1185 грн), згідно з ра- хунком-фактурою № 36 від 30.07.02 р. - у порушення пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» зайво включено до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не на¬ лежить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотранспорту) у сумі 101 грн. Однак, враховуючи, що в липні 2002 р. до податкового зо¬ бов’язання було зайво віднесені ПДВ у сумі 2218 грн за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 13304 грн, чим було завищено податкове зобов’язання на 666 грн, то податок на додану вартість у липні становить 565 грн (666 - 101) і є передплатою до бюджету. 19.08.02 Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., пере¬ буваючи у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ 434

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в липні 2002 р. становить 6273 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колон¬ ки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 6939 грн, чим на 666 грн завищила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в липні 2002 р. становить 245 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 346 грн, чим на 101 грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у лип¬ ні 2002 року становить 6028 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 6593 грн, унаслідок чого завищила податок на додану вартість у сумі 565 грн (6028 - 6593), що є передплатою до бюджету. Склавши декларацію з податку на додану вартість за липень 2002 p., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в серпні 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. в декларації 435

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії з податку на додану вартість за серпень 2002 р., безпідставно зани¬ жено податкове зобов’язання та безпідставно завищено податковий кредит, тобто відображено завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.М. до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включив 88 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 208 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 35 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 97 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 15 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства в сумі 225 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 38 грн). - у порушення пп. 7.4.4п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків зайво включив до податкового кредиту суму ПДВ із придба¬ них товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового авто¬ транспорту) в сумі 85 грн. Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 88 грн і завищення податкового кредиту в сумі 85 грн у серпні 2002 p., умисно занизив податок на додану вартість на 173 грн (88 4- 85). 20.09.02 p., Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при 436

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі складанні податкової декларації з податку на додану за серпень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в серпні 2002 р. становить 3436 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колон¬ ки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 3348 грн, чим на 88 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в серпні 2002 р. становить 468 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 553 грн, чим на 85 грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у серп¬ ні 2002 р. становить 2968 грн, внесла в рядок 20 розділу 3 ко¬ лонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 2795 грн, внаслідок чого умисно занизила податок на додану вартість у сумі 173 грн (2968 - 2795). Склавши декларацію з податку на додану вартість за серпень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу, Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані відображені в декларації не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» і в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10 У ході фінансово-господарської діяльності у вересні 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л .М., у декларації про податок на додану вартість за вересень 2002 p., безпідставно занижено податкове зобов’язання та безпідставно завищено по¬ датковий кредит, тобто відображені завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на 437

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включив 42 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 35 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 6 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 216 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 36 грн), при цьому у вересні 2002 р. зайво відніс до по¬ даткового зобов’язання з ПДВ 36 грн за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 216 грн, тому занизив суму податкового зобов’язання на 6 грн (6+ 36 -36) - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків зайво включив до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарах, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 30 грн. Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою умисного ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 6 грн та завищення податкового кредиту в сумі ЗО грн, у вересні 2002 p., умисно занизив податок на додану вартість на 36 грн (6 + ЗО). 18.10.02, Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., у службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, ді¬ ючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2002 p., що є офіційним документом, до якої умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: 438

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі — достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання у ве¬ ресні 2002 р. становить 2333 грн, внесла у рядок 9 розділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податко¬ вого зобов’язання в розмірі 2327 грн, чим на 6 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; — достовірно знаючи, що сума податкового кредиту у вересні 2002 р. становить 845 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 875 грн, чим на ЗО грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; — достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у ве¬ ресні 2002 р. становить 1488 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1452 грн, унаслідок чого умисно зани¬ зила податок на додану вартість у сумі 36 грн (1488 - 1452). Склавши декларацію з податку на додану вартість за вересень 2002 р., до якої були внесені неправдиві відомості, Дзигун JI.М., ді¬ ючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив під¬ писи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в жовтні 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун JI.M. в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2002 р., безпідставно зани¬ жено податкове зобов’язання та безпідставно завищено податковий кредит, тобто відображено завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: 439

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії -у порушеннях пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 p., Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малин¬ ське ХПП» Дзигун JI.M., до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включив 15061 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 225 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 38 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ТОВ «Азот-Транс ЛТД» ва¬ гонами в сумі 90138 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 15023 грн), згідно товарно-транспортній накладній № 120722 від 29.10.02; при цьому в жовтні 2002 р. зайво відніс до податкового зобов’язання з ПДВ 38 грн за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 225 грн тому занизив суму по¬ даткового зобов’язання з ПДВ на 15023 грн (38 + 15023 - 38). - у порушеннях пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість», Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків включив до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних то¬ варів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 413 грн. Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання на 15023 грн та завищення податкового кредиту на 413 грн, у жовтні 2002 p., умисно занизив податок на додану вартість на 15436 грн (15023 + 413). 20.11.02 р., Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., буду¬ чи в службовому кабінеті адміністративно будинку ВАТ «Малин¬ ське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпід¬ ставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: 440

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в жовтні 2002 року становить 49925 грн, внесла в рядок 9 роз¬ ділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 34902 грн, чим на 15023 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зо¬ бов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в жовтні 2002 р. становить 27087 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 ко¬ лонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 27500 грн, чим на 413 грн завищила фак¬ тичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у жов¬ тні 2002 року становить 22838 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 7402 грн, унаслідок чого умисно за¬ низила податок на додану вартість у сумі 15436 грн (22838 - 7402). Склавши декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2002 року, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані відображені в декларації не відповідають дійсності, підпи¬ сав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в листопаді 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. в декларації з податку на додану вартість за листопад 2002 р., безпідставно зани¬ жено податкове зобов’язання та безпідставно завищено податковий кредит, тобто відображені завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість, 441

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії що підлягає сплаті до бюджету, що виразилось у порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» (зі змінами і доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 p., Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.М. до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включив 24055 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 360 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 60 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 4445 грн (у т.ч. в сумі 741 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ПП «Новітех» в сумі 96000 грн ( у т. ч. ПДВ в сумі 16000 грн) згідно з податковою на¬ кладною № 109 від 18.11.02; за відвантаження зерна ВАТ «Житомирхліб » на суму 7160 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 1193 грн), згідно з рахунком-фактурою № 117 від ЗО. 11.02; за реалізацію дизпаливаТОВ «АРВ» в сумі 36366 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 6061 грн), згідно з накладною без номера. - у порушеннях пп. 7.4.4п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., з метою ухилення від сплати податків зайво включив до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 311 грн. Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.M., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 24055 грн і завищення податкового кредиту в сумі 311 грн, у листопаді 2002 р., умисно занизив податок на додану вартість на 24366 грн (24055 + 311). 20.12.02, Дзигун Л.М., діючи спільно зі СтупакомО.В., будучи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, ді¬ 442

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпід¬ ставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в листопаді 2002 року становить 58836 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 34781 грн, чим на 24055 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зо¬ бов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в листопаді 2002 року становить 33218 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «У сього податкового кредиту су му податкового кредиту в розмірі 33529 грн, чим на 311 грн завищила фак¬ тичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у лис¬ топаді 2002 р. становить 25618 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1252 грн, внаслідок чого умисно за¬ низила податок на додану вартість у сумі 24366 грн (25618 -1252). Склавши декларацію з податку на додану вартість за листопад 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в грудні 2002 p., Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику було до¬ стовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків, досто¬ вірно знаючи, що головним бухгалтером Дзигун Л.М. у декларації 443

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії з податку на додану вартість за грудень 2002 p., безпідставно зани¬ жено податкове зобов’язання та безпідставно завищено податковий кредит, тобто відображено завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занижено податкове зобов’язання по податку, на додану вар¬ тість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушеннях пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Ступак О.В. діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. до податкового зобов’язання умисно не включив суми податку на додану вартість у сумі 9405 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку 456 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 76 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівни¬ кам підприємства на суму 4256 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 709 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ПП «Новітех» у сумі 487- 99,96 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 8133,33 грн), згідно податкової накладної № 118 від 03.12.02; за реалізацію зерна НАК «Ук- рлізінг» в сумі 2916 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 487 грн), згідно з рахунком-фактурою без номера від 03.12.02; - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість», Ступак О.В., діючи умисно, за по¬ передньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М. з метою ухилення від сплати податків, зайво включив до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 332 грн. Таким чином, Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 9405 грн і завищення податкового кредиту в сумі 332 грн, у грудні 2002 p., умисно занизив податок на додану вартість на 9737 грн (9405 4- 332). 444

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 20.01.03, Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ ♦Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків, при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в грудні 2002 р. становить 12161 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 ко¬ лонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 2756 грн, чим на 9405 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в грудні 2002 року становить 884 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 ко¬ лонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 1216 грн, чим на 332 грн зайво завищила фактичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у грудні 2002 року становить 11277 грн, внесла в рядок 20 розділу 3 колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1540 грн, внаслідок чого умисно занизила податок на додану вартість в сумі 9737 грн (11277-1540). Склавши декларацію з податку на додану вартість за грудень 2002 p., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу, Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. Всього за червень-грудень 2002 р. Ступак О.В. діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун JI.М., з метою ухилення від сплати податків занизив податкове зобов’язання на 48504 грн (593-666+88+6+15023+24- 445

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 055+9405) та зависив податковий кредит на 1412 грн (140+101+- 85+30+413+311+332). Таким чином, Ступак О.В. за попереднім зговором з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., діючи умис¬ но, протиправно, з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 48836 та завищення податкового кредиту в сумі 1412 грн, за червень-грудень 2002 p., умисно ухилився від сплати податку на додану вартість в сумі 49916 грн (48504+1412), що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів у значних розмірах. А всього Ступак О.В., діючи умисно, за попередньою змовою з головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» Дзигун Л.М., з метою ухилення від сплати податків, спільно ухилились від сплати податків на загальну суму 255116 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах (205200 + 49916). Дії Ступака О.В., які виразились у внесенні до офіційних до¬ кументів завідомо неправдивих даних, який діяв спільно із Дзигун Л.М., були проведені в порушення Наказу ДПА України № 166 від 30.05.97 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання» та спричинили тяжкі наслідки у вигляді ненадходження до бюджету податку на прибуток у сумі 76400 грн та податку на додану вартість у сумі 49916 грн за період діяльності червня-грудня 2002 р. Крім того, протягом вересня 2003 р. Ступак О.В., будучи служ¬ бовою особою ВАТ «Малинське ХПП», діючи спільно з головним бухгалтером підприємства Дзигун Л.М., умисно в особистих інтер¬ есах та інтересах третіх осіб використовував службове становище всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам за таких обставин: Так, Ступаку О.В. як фактичному та одноосібному керівнику ВАТ «Малинське ХПП» було достовірно відомо, що на його підпри¬ ємство надійшла 05.12.02 перша податкова вимога за № 1/216 на суму 2738,95 грн та 09.01.03 друга податкова вимога за № 2/1 на суму 2115,23 грн, тобто після надходження вказаних податкових 446

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі вимог Ступак О.В. знав, що все майно та майнові права товариства перебувають у податковій заставі, відчуження якого може здійсню¬ ватися лише за письмовими погодженнями з органами державної податкової служби, та про те, що податковий борг підприємства становить 01.09.031236101,75 грн, зловживаючи своїм службовим становищем, щодо реалізації майна, яке перебувало в податковій заставі, діючи умисно протиправно в інших особистих інтересах, на початку вересня 2003 p., заздалегідь домовившись із головним бухгалтером підприємства Дзигун Л.М. про спільні дії, самовіль¬ но протиправно, без погодження з Малинською МДПІ, згідно з податковою накладною № 9 від 22.09.03 реалізував ТОВ «Пульс» стрічковий транспортер за 1500 грн та згідно з договором постав¬ ки № 11/9 від 11.09.03 передав на реалізацію ТОВ «Метал-союз» металобрухту на суму 1324,5 грн. Кошти, отримані від реалізації майна в сумі 2824,5 грн на погашення податкової заборгованості не перерахував, а використав на господарські потреби підприємства, що спричинило істотну шкоду державним інтересам. Своїми умисними діями, які виразились у зловживанні служ¬ бовим становищем, тобто умисному вчиненні дії в інших особистих інтересах, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки гро¬ мадським інтересам, Ступак Олександр Вікторович учинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК України. Своїми умисними діями, які виразились у зловживанні служ¬ бовим становищем, тобто умисному вчиненні дії в інших особистих інтересах та інтересах третіх осіб, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяли істотну шкоду державним інтересам, Ступак Олександр Вікторович учинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 364 КК України. Своїми умисними діями, що виразилися у перевищенні служ¬ бових повноважень, тобто в умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, що запо¬ діяли тяжкі наслідки державним інтересам, Ступак Олександр Ві¬ кторович учинив злочин, передбачений ч. З ст. 365 КК України. 447

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Своїми умисними діями, які виразились у вчиненні фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, а також у використанні зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, Ступак Олександр Вікторович учинив легалізацію (відмивання) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, тобто злочин, пе¬ редбачений ч. 2 ст. 209 КК України (у редакції Закону 2001 р.) Своїми діями, які виразились в умисному ухиленні від спла¬ ти податків, що входять до системи оподаткування, введених у встановленому законом порядку, учиненими службовою особою підприємства, незалежно від форми власності, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, Ступак Олександр Ві¬ кторович учинив злочин, передбачений ч. З ст. 212 КК України. Своїми умисними діями, які виразились у вчиненні службового підроблення тобто внесення службовою особою до офіційних до¬ кументів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, Ступак Олександр Вікторович учинив службове підро¬ блення, тобто злочин, передбачений ч. 2 ст. 366 КК України. Дзигун Лілія Миколаївна обвинувачується в тому, що вона, згід¬ но з наказом № 48 від 03.07.02 призначена головним бухгалтером відкритого акціонерного товариства «Малинське хлібоприймальне підприємство» (надалі ВАТ «Малинське ХПП»), розташованого за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантемирівців, 1, зареєстровано¬ го рішенням Малинської райдержадміністрації 28.05.96 № 13 (код. № 00953964). у зв’язку з виконанням організаційно-розпорядних та адміністративно-господарчих функцій з займаної посади, роз¬ поряджаючись майном зазначеного товариства, була службовою особою підприємства, на яку згідно з чинним законодавством України покладено відповідальність за організацію та здійснення обчислення податків, інших обов’язкових платежів і своєчасну сплату їх до бюджетів, а саме згідно: - зі ст. 67 Конституції України - обов’язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом; - зі ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування» № 77/97-ВР від 18.02.97 - відповідальність за правильність об¬ 448

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі числення, своєчасність сплати податків і зборів(обов’язкових платежів) та додержання законів про оподаткування; - зі ст. 7 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінан¬ сову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.99 - покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства; -із п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 від 03.04.97 - відповідальність за досто¬ вірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України; - із п. 20.1. ст. 20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.94 - відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства; -ст. 10 Закону України «Про підприємництво» № 698-ХІІ від 07.02.91, не порушувати прав та інтересів держави, що охороняються законом, працюючи протягом 2002-2003 pp. головним бухгалтером ВАТ «Малинське ХПП» вчинила ряд умисних злочинів. Так, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з ке¬ рівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., здійснюючи фі¬ нансово-господарську діяльність ВАТ «Малинське ХПП» упродовж 2002 р., шляхом безпідставного заниження об’єктів оподаткування та безпідставного завищення валових витрат, умисно ухилилася від сплати податку на прибуток у сумі 205,2 тис. грн і податку на додану вартість у сумі 49916 грн, які входять до системи оподат¬ кування, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах на загальну суму 255116 грн за таких обставин: Згідно зі ст. З Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за № 283/97-ВР від, 22.05.97 (із змінами та доповне¬ ннями) прибуток підприємства обраховується як різниця між ско- ригованим валовим доходом і загальною сумою валових витрат та амортизаційними відрахуваннями, який обкладається за ставкою ЗО % і підлягає сплаті до бюджету. Згідно із правилами заповне¬ ння декларації з податку на прибуток суми в неї проставляються в тисячах гривень з одним десятковим знаком, суми заокруглюються згідно з математичними правилами. 449

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У ході фінансово-господарської діяльності в II кварталі 2002 р., Дзигун JI.M. було достовірно відомо, що валовий дохід ВАТ «Ма¬ линське ХПП» у II кварталі 2002 р. становить 364 тис. грн, валові витрати - 143,6 тис. грн, амортизаційні відрахування - 11,5 тис. грн. Таким чином оподаткований прибуток становить 208,9 тис. грн і з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування за І квартал 2002 p., яке становить 9,9 тис. грн, податок на при¬ буток, якій підлягає сплаті до бюджету, становить 59,7 тис. грн [(364000-143600-11500-9900) х ЗО %]. Однак Дзигун Л.М., володіючи даними про фактичний фінан¬ совий стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою умисного ухилення від сплати податків у декларації про прибу¬ ток підприємства за II квартал (І півріччя) 2002 p., безпідставно занизила валовий дохід, безпідставно завищила валові витрати та неправильно обрахувала амортизаційні відрахування, тобто в декларації відобразила завідомо недостовірні дані, а саме дані про те, що валовий дохід у II кварталі 2002 р. становить 87,2 тис. грн, валові витрати в розмірі 173,5 тис. грн, амортизаційні відрахування - 12,5 тис. грн та оподаткований прибуток з від’ємним значенням у розмірі 98,8 тис. грн тобто відобразила дані про збиткову діяль¬ ність підприємства та відсутність податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету. Таким чином, шляхом заниження валового доходу, завищення валових витрат та амортизаційних відрахувань у II кварталі 2002 р. Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівни¬ ком ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. безпідставно занизи¬ ла оподаткований прибуток на суму 199 тис. грн, унаслідок чого занизила суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 59,7 тис. грн, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 4.1.6, пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами та доповненнями) Дзигун Л.М., ді¬ ючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Ма¬ линське ХПП» Ступаком О.В., занизила валовий дохід на загальну суму 276800 грн, не включивши до валового доходу 450

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі вартість самовільно реалізованого зерна на загальну суму 25- 3972 грн, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Державному матеріальному резерву України і було передано на зберігання ВАТ «Малинське ХПП», та безпідставно занизила дохід, не відобразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 22828 грн; - у порушення пп. 5.3.9п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподат¬ кування прибутку підприємств» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків зайво включила до валових витрат суму витрат, не підтверджену відповідними розрахунковими, платіжними чи іншими до¬ кументами в сумі 27,8 тис. грн; - у порушення пп. 5.6.1п.5.6ст.5 зазначеного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП’ Ступаком О.В., зайво включила до валових витрат компенсаційні випрати в сумі 2,1 тис. грн; - у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподат¬ кування прибутку підприємств» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 1 тис. грн. 09.08.02, Дзигун Л.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправне, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації про прибуток підпри¬ ємства за І півріччя 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості за звітний II квартал 2002 p., а саме: - достовірно знаючи, що скоригований валовий дохід у II квар¬ талі 2002 р. становить 364000 грн, внесла в рядок 11 частини 1 колонки 3 «Скоригований валовий дохід» суму 87200 грн, і таким чином у порушення пп. 4.1.6, п. п:4.1.1 д.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 451

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії № 283/97-ВР від 22.05.97 р. (із змінами та доповненнями) умисно занизила скоригований валовий дохід на загальну суму 276800 грн, не включивши до скоригованого валового доходу вартість самовільно реалізованого зерна на загальну суму 253972 грн, яке належало ВАТ «Житомирхліб» і Держав¬ ному матеріальному резерву України, та умисно безпідставно занизила скоригований валовий дохід, не відобразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 22828 грн; -достовірно знаючи, що загальна сума валових витрат у II кварталі 2002 р. становить 143600 грн, внесла в рядок 16 частини 2 колонки 3 «Загальна сума валових витрат» суму 173500 грн, і таким чином у порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно, з метою ухилення від сплати податків зайво включила до валових витрат суму витрат, не підтверджену відповідними розрахунковими, платіжними чи іншими документами в сумі 27800 грн, а також у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 зазна¬ ченого Закону України зайво включила до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 2100 грн, чим умисно завищила валові витрати в II кварталі 2002 р. на загальну суму 29900 грн; - достовірно знаючи, що сума амортизаційних відрахувань у II кварталі 2002 р. становить 11500 грн, внесла в рядок 18 час¬ тини 3 колонки 3 «Амортизаційні відрахування» суму 12500 грн, і таким чином у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 1000 грн; - достовірно знаючи, що оподаткований прибуток за II квартал 2002 р. становить 208900 грн, внесла в рядок 20 частини З колонки 3 «Оподаткований прибуток» суму (- 98,8 тис. грн), чим занизила оподаткований прибуток на 208900 грн, який з урахуванням від’ємного значення об’єкта оподаткування за І квартал 2002 p., тобто 9900 грн, становить 199 тис. грн; - достовірно знаючи, що податкове зобов’язання з податку на прибуток становить 59700 грн, у декларації вказала, що подат- 452

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі кове зобов’язання відсутнє, проставивши в рядку 28 частини,5 колонки 3 прочерк, унаслідок чого умисно занизила податок на прибуток у II кварталі 2002 р. на суму 59700 грн. Склавши декларацію про прибуток підприємства за І півріччя 2002 p., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості за II квартал 2002 p., Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ,,Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та подала на підпис останньому. У свою чергу, Ступак О.В., до¬ стовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» і в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в III кварталі 2002 р., Дзигун Л.М. було достовірно відомо, що валовий дохід ВАТ «Ма¬ линське ХПП» у III кварталі 2002 р. становить 128400 грн, валові витрати складаюсь 61900 грн, амортизаційні відрахування -11000 грн, таким чином оподаткований прибуток становить 55500 грн, податок на прибуток який підлягає сплаті до бюджету становить 16700 грн /(128400-61900-11000) х ЗО %. Однак Дзигун Л.М., володіючи даними про фактичний фінан¬ совий стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою умисного ухилення від сплати податків у декларації про прибуток підприємства за III квартал (за 9 місяців) 2002 p., безпідставно занизила валовий дохід, безпідставно завищила валові витрати та неправильно обрахувала амортизаційні відрахування, тобто в декларації відобразила завідомо недостовірні дані, а саме дані про те, що валовий дохід у III кварталі 2002 р. становить 63000 грн, валові витрати - у розмірі 62800 грн, амортизаційні відрахування - 11900 грн та оподаткований прибуток з від’ємним значенням у розмірі 11700 грн, тобто відобразила дані про збиткову діяльність підприємства та відсутність податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету. Таким чином, шляхом заниження валового доходу, завищен¬ ня валових витрат та амортизаційних відрахувань у III кварталі 2002 p., Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з 453

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О. В., безпідставно занизила оподаткований прибуток на суму 67200 грн, унаслідок чого занизила суму податкового зобов’язання з податку на прибу¬ ток на 16700 грн, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: - у порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України ,Про опо¬ даткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами та доповненнями) Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., безпідставно занизила дохід, не відобразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 65400 грн; - у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про опо¬ даткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 року (із змінами та доповненнями) Дзигун JI. М., діючи умис¬ но, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків зайво включила до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 900 грн; -у порушення пп. 8.3.2 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про, оподаткування прибутку підприємств» Дзигун Л.М. діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малин¬ ське ХПП» Ступаком О. В., з метою ухилення від сплати, по¬ датків, умисно, безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 900 грн. 11.11.02 р. Дзигун Л.М, діючи спільно з Ступаком О. В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації про прибуток підпри¬ ємства за 9 місяців 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості за звітний III квартал 2002 p., а саме: - достовірно знаючи, що скоригований валовий дохід у II квар¬ талі 2002 р. становить 128400 грн, внесла в рядок 11 частини 1 колонки 3 «Скоригований валовий дохід» суму 63000 грн, таким чином у порушення пп.4.1.1п.4.1ст.4 Закону України 454

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 (із змінами та доповненнями) умисно занизила скоригований валовий дохід на загальну суму 65400, не ві¬ добразивши в повному обсязі дохід, отриманий від продажу товарів у сумі 65400 грн; - достовірно знаючи, що загальна сума валових витрат у III кварталі 2002 р. становить 61900 грн, внесла в рядок 16 частини 2 колонки 3 «Загальна сума валових витрат» суму 62800 грн., таким чином у порушення пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 За¬ кону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97, умисно, з метою ухилення від сплати податків, зайво включила до валових витрат компенсаційні виплати в сумі 900 грн, чим умисно завищила валові витрати у III кварталі 2002 р. на загальну суму 900 грн; - достовірно знаючи, що сума амортизаційних відрахувань у III кварталі 2002 р. становить 11000 грн, внесла в рядок 18 час¬ тини 3 колонки 3 «Амортизаційні відрахування» суму 11900 грн, таким чином, у порушення пп.8.3.2п.8.3ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» умисно, безпідставно завищила суму амортизаційних відрахувань на суму 900 грн; - достовірно знаючи, що оподаткований прибуток за III квар¬ тал 2002 р. становить 55500 грн, внесла в рядок 20 частини З колонки 3 «Оподаткований прибуток» суму (-11700 грн), чим занизила оподаткований прибуток на 67200 грн; - достовірно знаючи, що податкове зобов’язання з податку на прибуток становить 16700 грн, у декларації вказала, що подат¬ кове зобов’язання відсутнє, проставивши в рядку 28 частини 5 колонки 3 прочерк, унаслідок чого умисно занизила податок на прибуток у III кварталі 2002 р. на суму 16700 грн. Склавши декларацію про прибуток підприємства за 9 місяців 2002, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості за III квар¬ тал 2002 p., Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу, Ступак О.В., досто¬ вірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське 455

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ХПП» і в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою; м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в IV кварталу 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо, що валовий дохід ВАТ «Малинське ХПП» у IV кварталі 2002 р. становить 711900 грн, валові витрати - 271900 грн., амортизаційні відрахування -106000 грн, таким чином, оподаткований прибуток становить 429400 грн, податок на прибуток який підлягає сплаті до бюджету, становить 128800 грн /(711900-271900-10600) х ЗО %. Однак Дзигун JI.М., володіючи даними про фактичний фінансо¬ вий стан підприємства, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків взагалі не подала до податкової інспекцій декларацію про прибуток підприємства за IV квартал 2002 p., внаслідок чого занизила суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 128800 грн. Таким чином, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. проти¬ правно, з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження об’єктів оподаткування та завищення валових витрат умисно ухилилась від сплати податку на прибуток у сумі 205200грн (597- 00+16700+128800), що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах. Згідно зі ст. 7 Закону У країни «Про податок на додану вартість » від 03.04.97 № 168/97-ВР податок на додану вартість обраховується як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що ви¬ никли у зв’язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду. У ході фінансово-господарської діяльності в червні 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підпри¬ ємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків, у декларації з податку на додану вартість за червень 2002 p., безпідставно занизила податкове зобов’язання та зави¬ щила податковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні 456

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилось у порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 р. Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включила 593 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 96 грн ( у т. ч. ПДВ в сумі 16 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 222 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 37 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівни¬ кам підприємства на суму 3242 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 540 грн). - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Дзигун Л.М. діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків зайво включила до подат¬ кового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотранспорту) в сумі 140 грн. Таким чином, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 593 грн та завищення податкового кредиту в сумі 140 грн, у червні 2002 р. умисно занизила податок на додану вартість на 733 грн (593 + 140). 22.07.02 Дзигун Л.М., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: 457

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в червні 2002 р. становить 5063 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зо¬ бов’язання в розмірі 4470 грн, чим на 593 грн безпідставно, умисно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в червні; 2002 р. становить 3979 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 ко¬ лонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 4119 грн, чим на 140 грн зайво завищила фактичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість в черв¬ ні 2002 року становить 1084 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 351 грн, унаслідок чого умисно зани¬ зила податок на додану вартість у сумі 733 грн (1084-351). Склавши декларацію з податку на додану вартість за червень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» і в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в липні 2002 р., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підприємства, ді¬ ючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків у де¬ кларації з податку на додану вартість за липень 2002 р., відобразила завідомо недостовірні дані, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання з ПДВ не вклю¬ чила 1552 грн за реалізовані товари, а саме: 458

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - за реалізовані товари за готівку на суму 1889 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 315 грн); - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 310 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 52 грн); - за зберігання та реалізацію зерна Липницькому спиртзаводу на суму 7111,80 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 1185 грн), згідно з рахунком-фактурою № 36 від 30.07.02 р. - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське, ХПП» Ступаком О.В. зайво включила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотранспорту) у сумі 101 грн. Однак, враховуючи, що в липні 2002 р. до податкового зо¬ бов’язання було зайво віднесені ПДВ в сумі 2218 грн за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 13304 грн, чим було завищено податкове зобов’язання на 666 грн, то податок на додану вартість у липні становить 565 грн (666-101) і є передплатою до бюджету. 19.08.02 р. Дзигун Л.М., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в липні 2002 р. становить 6273 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колон¬ ки «Б» «Усього податкових зобов’язань «суму податкового зобов’язання в розмірі 6939 грн, чим на 666 грн завищила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в липні 2002 р. становить 245 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 346 грн, чим на 101 грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; 459

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у лип¬ ні 2002 року становить 6028 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 6593 грн, унаслідок чого завищила податок на додану вартість у сумі 565 грн (6028-6593), що є передплатою до бюджету. Склавши декларацію з податку на додану вартість за липень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» і в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході проведення фінансово-господарської діяльності в серпні 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підприємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від спла¬ ти податків у декларації з податку на додану вартість за серпень 2002 р. безпідставно занизила податкове зобов’язання та безпід¬ ставно завищила податковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що ви¬ разилось у порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97 p., Дзигун Л.М. діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включила 88 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 208 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 35 грн); - за реалізовані хлібобулочні виробі на суму 97 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 15 грн,); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства в сумі 225 грн (у т. ч. ПДВ у сумі 38 грн). 460

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - в порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків, зайво включила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 85 грн. Таким чином, Дзигун JI.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зо¬ бов’язання в сумі 88 грн та завищення податкового кредиту в сумі 85 грн у серпні 2002 р., занизила податок на додану вартість на 173 грн (88 + 85) 20.09.02, Дзигун JI.М., діючи спільно зі Ступаком О.В., перебуваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кан- темирівців, 1, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2002 р., що, є офіційним документом, (безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в серпні 2002 р. становить 3436 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колон¬ ки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 3348 грн, чим на 88 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в серпні 2002 р. становить 468 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 553 грн, чим на 85 грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у серпні 2002 р. становить 2968 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 2795 грн, внаслідок чого умисно зани¬ зила податок на додану вартість у сумі 173 грн (2968-2795). Склавши декларацію з податку на додану вартість за серпень 2002 p., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзи- 461

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії гун Л.М. діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності у вересні 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підпри¬ ємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків у декларації з податку на додану вартість за вересень 2002 p., безпідставно занизила податкове зобов’язання та зави¬ щила податковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання з ПДВ не вклю¬ чила 42 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 35 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 6 грн); - за реалізовані хлібобулочні виробі на суму 216 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 36 грн), - - при цьому у вересні 2002 року зайво віднесла до податкового зобов’язання з ПДВ 36 грн; - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 216 грн, тому занизила суму податко¬ вого зобов’язання на 6 грн (6 + 36 - 36); - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість» Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків, зайво 462

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі включила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі ЗО грн Таким чином, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою умисного ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 6 грн і завищення податкового кредиту в сумі ЗО грн, у вересні 2002 р., занизила податок на додану вартість на 36 грн (6 + ЗО). 18.10.02, Дзигун Л.М., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Канте- мирівців, 1, діючи умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2002 p., що є офіційним документом, до якої умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання у ве¬ ресні 2002 р. становить 2333 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податко¬ вого зобов’язання в розмірі 2327 грн, чим на 6 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту у вересні 2002 р. становить 845 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 875 грн, чим на ЗО грн завищила фактичну суму по¬ даткового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у ве¬ ресні 2002 р. становить 1488 грн, внесла в рядок 20 розділу З колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1452 грн, унаслідок чого умисно зани¬ зила податок на додану вартість у сумі 36 грн (1488-1452). Склавши декларацію з податку на додану вартість за вересень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис 463

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності у жовтні 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підпри¬ ємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2002 p., безпідставно занизила податкове зобов’язання та завищила податковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання з податку на до¬ дану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилось в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В, до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включила 15061 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані хлібобулочні вироби на суму 225 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 38 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ТОВ «Азот-Транс ЛТД» ва¬ гонами в сумі 90138 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 15023 грн), згідно з товарно-транспортною накладною № 120722 від 29.10.02; - при цьому в жовтні 2002 р. зайво віднесла до податкового зобов’язання з ПДВ 38 грн за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 225 грн, чим занизила суму податкового зобов’язання з ПДВ на 15023 грн (38 + 15023-38). - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість», Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків вклю¬ чила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат вироб¬ 464

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ництва (за придбаний бензин для легкового автотранспорту) в сумі 413 грн. Таким чином, Дзигун JI.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зо¬ бов’язання на 15023 грн та завищення податкового кредиту на 413 грн, у жовтні 2002 р., умисно занизила податок на додану вартість на 15436 грн (15023 + 413). 20.11.02, Дзигун JI.M., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Канте- мирівців, 1, умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: -достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в жовтні 2002 р. становить 49925 грн, внесла в рядок 9 роз¬ ділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 34902 грн, чим на 15023 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зо¬ бов’язання; - достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в жовтні 2002 р. становить 27037 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 ко¬ лонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 27500 грн, чим на 413 грн завищила фак¬ тичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у жов¬ тні 2002 р. становить 22838 грн, внесла в рядок 20 розділу 3 ко¬ лонки «Б» «Сума ПДВ, яка під лягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 7402 грн, унаслідок чого умисно занизила податок на додану вартість в сумі 15436 грн (22838-7402). Склавши декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2002 року, до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, Що дані відображені в декларації не відповідають дійсності, підпи¬ 465

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії сав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в листопаді 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підпри¬ ємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати по¬ датків у декларації з податку на додану вартість за листопад 2002 р., безпідставно занизила податкове зобов’язання та безпідставно зави¬ щила податковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -у порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання з ПДВ умисно не включила 24055 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 360 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 60 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 4445 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 741 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ПП «Новітех» в сумі 96000 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 16000 грн) згідно з податковою на¬ кладною № 109 від 18.11.02; за відвантаження зерна ВАТ «Житомирхліб» у сумі 7160 грн (в т.ч. ПДВ в сумі 1193 грн), згідно з рахунком-фактурою № 117 від ЗО. 11.02; за реалізацію дизпаливаТОВ «АРВ» в сумі 36366 грн (у т.ч. ПДВ в сумі 6061 грн), згідно з накладною без номера; - у порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про по¬ даток на додану вартість», Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків зайво включила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат 466

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі виробництва (за придбаний бензин для легкового автотран¬ спорту) в сумі 311 грн Таким чином, Дзигун JI.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків, шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 24055 грн і завищення податкового кредиту в сумі 311 грн, у листопаді 2002 p., умисно занизила податок на додану вартість на 24366 грн (24055 + 311). 20.12.02, Дзигун Л.М., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Канте- мирівців, 1, умисно, протиправно, з метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану за листопад 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпід¬ ставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: -достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в листопаді 2002 р. становить 58836 грн, внесла в рядок 9 роз¬ ділу 1 колонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 34781 грн, чим на 24055 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зо¬ бов’язання; — достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в листопаді 2002 р. становить 33218 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 ко¬ лонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 33529 грн, чим на 311 грн завищила фак¬ тичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість в листопаді 2002 р. становить 25618 грн, внесла в рядок 20 розділу 3 колонки «Б» «Сума ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1252 грн, внаслідок чого умисно занизила податок на додану вартість у сумі 24366 грн (25618-1252). Склавши декларацію з податку на додану вартість за листопад 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на під¬ пис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що 467

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою з ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. У ході фінансово-господарської діяльності в грудні 2002 p., Дзигун Л.М. було достовірно відомо про фактичний стан підпри¬ ємства, діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків у декларації з податку на додану вартість за грудень 2002 р. безпідставно занизила податкове зобов’язання та завищила по¬ датковий кредит, тобто відобразила завідомо недостовірні дані, унаслідок чого занизила податкове зобов’язання по податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, що виразилося в порушеннях норм податкового законодавства, а саме: -в порушення пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями) № 168/97-ВР від 03.04.97, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., до податкового зобов’язання не включила суму податку на додану вартість у розмірі 9405 грн за реалізовані товари, а саме: - за реалізовані товари за готівку на суму 456 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 76 грн); - за реалізовані товари в рахунок заробітної плати працівникам підприємства на суму 4256 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 709 грн); - за зберігання та реалізацію зерна ПП «Новітех» у сумі 4879- 9,96 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 813,33 грн), згідно з податковою накладною № 118 від 03.12.02; за реалізацію зерна НАК «Ук- рлізінг» в сумі 2916 грн (у т. ч. ПДВ в сумі 487 грн), згідно з рахунком-фактурою без номеру від 03.12.02; - у порушення пп.7.4.4п.7.4ст.7 Закону України «Про пода¬ ток на додану вартість» Дзигун Л .М., діючи умисно, за попере¬ дньою змовою з керівником З AT «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків зайво включила до податкового кредиту суму ПДВ із придбаних товарів, вартість яких не належить до складу валових витрат виробництва (за 468

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі придбаний бензин для легкового автотранспорту) у сумі 332 грн. Таким чином, Дзигун JI.М., діючи умисно, за попередньою змо¬ вою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 9405 грн і завищення податкового кредиту в сумі 332 грн, в грудні 2002 p., умисно занизила податок на додану вартість на 9737 грн (9405 + 332). 20.01.03, Дзигун JI.M., діючи спільно з Ступаком О.В., пере¬ буваючи в службовому кабінеті адміністративного будинку ВАТ «Малинське ХПП» за адресою: м. Малин, вул. Танкістів-Кантеми- рівців, 1, діючи умисно, протиправно, з (метою ухилення від сплати податків при складанні податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2002 p., що є офіційним документом, умисно, безпідставно внесла завідомо неправдиві відомості, а саме: - достовірно знаючи, що сума податкового зобов’язання в грудні 2002 р. становить 12161 грн, внесла в рядок 9 розділу 1 ко¬ лонки «Б» «Усього податкових зобов’язань» суму податкового зобов’язання в розмірі 2756 грн, чим на 9405 грн безпідставно зменшила фактичну суму податкового зобов’язання; -достовірно знаючи, що сума податкового кредиту в грудні 2002 р. становить 884 грн, внесла в рядок 17 розділу 2 колонки «Б» «Усього податкового кредиту» суму податкового кредиту в розмірі 1216 грн, чим на 332 грн завищила фактичну суму податкового кредиту; - достовірно знаючи, що сума податку на додану вартість у груд¬ ні 2002 р. становить 11277 грн, внесла в рядок 20 розділу 3 ко¬ лонки «Б» «Сума ПДВ, яка під лягає сплаті до бюджету» суму податку в розмірі 1540 грн, унаслідок чого умисно занизила податок на додану вартість у сумі 9737 грн (11277-1540). Склавши декларацію з податку на додану вартість за грудень 2002 р., до якої були внесені завідомо неправдиві відомості, Дзигун Л.М., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В. підписала її та надала на підпис останньому. У свою чергу Ступак О.В., достовірно знаючи, що дані, відображені в декларації, не відповідають дійсності, підписав її, завірив підписи печаткою ВАТ «Малинське ХПП» та в цей же день 469

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії надав її до Малинської МДПІ, розташованої за адресою: м. Малин, площа Соборна, 10. Усього за червень-грудень 2002 р. Дзигун JI.M., діючи умис¬ но, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О. В., з метою ухилення від сплати податків, занизила податкове зобов’язання на 48504 грн (593 - 666 + 88 + 6 + 15023 + 24055 + 9405) та завищила податковий кредит на 1412 грн (140+ 101 + 85 + 30 +413 + 311 + 332) Таким чином, Дзигун JI.M., за попередньою змовою з керівни¬ ком ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., діючи умисно, проти¬ правно, з метою ухилення від сплати податків шляхом заниження податкового зобов’язання в сумі 48836 грн, і завищення податково¬ го кредиту в сумі 1412 грн, за червень-грудень 2002 року, умисно ухилилася від сплати податку на додану вартість у сумі 49916 грн 48504 + 1412), що призвело до фактичного ненадходження до дер¬ жавного бюджету коштів у значних розмірах. А всього Дзигун JI.M., діючи умисно, за попередньою змовою з керівником ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О. В., ухилилася від сплати податків на загальну суму 255116 грн, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в осо¬ бливо великих розмірах. (205200 + 49916). Дії Дзигун Л.М., що виразилися у внесенні до офіційних доку¬ ментів завідомо неправдивих даних, яка діяла спільно зі Ступаком О. В., були проведені в порушення Наказу ДПА України № 166 від 30.05.97 «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання» і спричинили тяжкі наслідки у вигляді ненадходження до бюджету податку на прибуток у сумі 76,4 тис. грн та податку на додану вартість у сумі 49916 грн за період діяльності червня-грудня 2002 р. Крім того, протягом вересня 2003 р. Дзигун Л.М., будучи служ¬ бовою особою ВАТ «Малинське ХПП», діючи спільно з керівником підприємства ВАТ «Малинське ХПП» Ступаком О.В., умисно в осо¬ бистих інтересах та інтересах третіх осіб використовувала службове становище всупереч інтересам служби, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам за таких обставин: 470

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Так, Дзигун Л.М., як головному бухгалтеру ВАТ «Малинське ХПП», було достовірно відомо, що на підприємство надійшла 05.12.02 перша податкова вимога за № 1/216 на суму 2738,95 грн та 09.01.03 друга податкова вимога за № 2/1 на суму 2115,23 грн, тобто після надходження вказаних податкових вимог Дзигун Л.М. знала, що все майно та майнові права товариства перебувають у по¬ датковій заставі, відчуження якого може здійснюватися лише за письмовим погодженням з органами державної податкової служби та про те, що податковий борг підприємства становить 01.09.03 1236101,75 грн, зловживаючи своїм службовим становищем щодо реалізації майна, яке перебувало в податковій заставі, діючи умисно протиправно в інших особистих інтересах, на початку вересня 2003 p., заздалегідь домовившись з керівником підприємства Ступаком О.В. про спільні дії, самовільно протиправно, без погодження з Малинською МДПІ, згідно з податковою накладною № 19 від 22.09.03 реалізували ТОВ «Пульс» стрічковий транспортер за 1500 грн та згідно з договором поставки № 11/9 від 11.09.03 передали на реалізацію ТОВ «Метал-союз» металобрухт на суму 1324,5 грн. Кошти, отримані від реалізації майна в сумі 2824,5 грн на погашен¬ ня податкової заборгованості, не перерахувала, а використала на господарські потреби підприємства, що спричинило істотну шкоду державним інтересам. Своїми діями, які виразилися в умисному ухиленні від сплати податків, що входять до системи оподаткування, введених у вста¬ новленому законом порядку, вчиненими службовою особою під¬ приємства, незалежно від форми власності, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюдже¬ ту коштів в особливо великих розмірах, Дзигун Лілія Миколаївна вчинила злочин, передбачений ст. 212 ч. З КК України. Своїми умисними діями, які виразились у вчиненні службового підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних до¬ кументів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, Дзигун Лілія Миколаївна вчинила службове підроблення, тобто злочин, передбачений ст. 366 ч. 2 КК України. 471

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Своїми умисними діями, які виразились у зловживанні службо¬ вим становищем, тобто в умисному вчиненні дій в інших особистих інтересах та інтересах третіх осіб, використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що заподіяли істотну шкоду державним інтересам, Дзигун Лілія Миколаївна вчинила злочин, передбачений ст. 364 ч. 1 КК України. Підсудний Ступак О.В. не визнав вини. Вважає, що досудовим слідством не виконано вказівки суду, що направляв справу на додаткове розслідування. Посилається на те, що: - не з’ясовано питання щодо вимушеної реалізації зерна за обставин крайньої необхідності з метою недопущення його ушкодження та втрати; - не перевірено факти наявності заборгованості Укрдержком- резерву перед ВАТ «Малинське ХПП» у 2002 p.; - не досліджено обставин вимушеної реалізації 620810 тонн зерна ВАТ «Житомирхліб»; - не враховано факт заміни (освіження) зерна (продаж 834 тонни та закупки на його місце 841 тонн); - безпідставно донараховано за IV квартал 2002 р. 128800 грн податкового зобов’язання; - не обґрунтовано звинувачення в самовільному відвантаженні для ПП «Рамбус» 620810 тонни та 93296 тонни зерна. Підсудна Дзигун Л.М. не визнала вини та з посиланням на однобічність і неповноту слідства, яке не виконало вказівки суду зазначила, що:_ - їй пред’явлено звинувачення за період, в який вона головним бухгалтером не працювала; - акт перевірки податкової інспекції не ґрунтується на первин¬ них документах і складено з порушенням закону; - без урахування наряду Укрдержкомрезерву на відвантаження 700 тонн зерна помилково проведено донарахування податків; - суми податків 128800 грн за IV квартал 2002 р. донараховані незаконно; 472

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі - унаслідок незаконних вилучень бухгалтерських документів правоохоронними органами вона не мала можливості забез¬ печити точність податкових декларацій; - операції з відвантаження зерна для ПП «Рамбус» є законними, а донарахування податкових зобов’язань з них - помилко¬ вим; -безпідставно визначено суму податкового боргу ВАТ «Ма¬ линське ХПП» станом на 01.09.03 в сумі 1236101,75 грн без урахування операцій з паливом, яке не було власністю під¬ приємства і з яких не закінчився термін позовної давності (відповідно 558169 грн та 6900 грн); - непричетна до продажу транспортера та здачі металобрухту з посиланням на невручення в установленому законом порядку податкової вимоги підприємству. Захисником підсудних заявлено клопотання, підтримане ними, про направлення справи на додаткове розслідування з підстав не¬ повноти, неправильності слідства та невиконання ним указівок суду при направленні справи на додаткове розслідування. Прокурор заперечила проти клопотання з посиланням на те, що недоліки обвинувачення можна усунути шляхом зміни остан¬ нього. Суд знаходить клопотання обґрунтованим і таким що підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 22 КПК України прокурор, слідчий, осо¬ ба, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх, передбачених Законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають обви¬ нуваченого, так і ті, що його виправдовують. У ч. З ст. 62 Конституції України зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 473

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії За змістом ст. 323 КПК вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, а оцінка доказів має ґрунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їхній су¬ купності. Згідно зі ст. 64 КПК при провадженні досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню по¬ дія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), а також винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотив останнього. Відповідно до вимог ст. 368 КПК України досудове слідство в будь-якому разі визнається однобічним і неповним, коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, що направив справу на додаткове розслідування, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо. Направляючи дану справу на додаткове розслідування в поряд¬ ку ст. 281 КПК України постановою від 22.08.05, суд зазначив, у чому конкретно виявилася неповнота і неправильність досудового слідства та вказав, які саме обставини мають бути з’ясовані при додатковому розслідуванні. Зокрема: І. За епізодами обвинувачення за ч. З ст. 365 КК України про¬ понувалося: з’ясувати службове становище та коло повноважень Ступака О.В., мотив, мету і характер учинених ним дій, зв’язок їх з його службовим становищем і наслідками, що настали; - встановити за межі яких саме прав та повноважень, наданих йому, вийшов Ступак, реалізуючи цінності; - витребувати з Держкомрезерву договори про закладку зерна, його кількість, вид, ціни та акти передачі зерна; - перевірити доводи Ступака О.В. про вимушеність дій з реа¬ лізації та оновлення зерна, що було на зберіганні у зв’язку з наявністю форс-мажорних обставин. У зв’язку з обґрунтуванням висновків слідства щодо самовіль¬ ного використання зерна Укрдержкомрезерву не на фактичних вимірах, а на умовних розрахунках, зроблених без посилання на первинні бухгалтерські документи, за відсутності фактичної 474

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі інвентаризації залишків зерна та неможливості встановити, за якими документами відвантажувалося зерно без нарядів. Судом указувалося на необхідність проведення зустрічних перевірок стану розрахунків ВАТ «Малинське ХПП» з Укрдержкомрезервом, ви¬ лучити від останнього договори про закладку зерна, його кількість, вид та ціни, а також акти передачі зерна і з’ясувати наявність заборгованості станом на 2002 р. Укрдержкомрезерву перед цим підприємством за зберігання зерна. II. Щодо обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КК України підлягали перевірці: - доводи підсудного Ступака про вимушену передачу 100 тонн зерна, належного ВАТ «Житомирхліб» у позику колгоспам, більше 100 тонн - на Липницький спиртзавод і підміну до¬ кументів, шляхом проведення відповідних взаємозаліків, виявленню та вилученню документів та допиту свідків. III. Щодо епізоду легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ч. 2 ст. 209 КК), указувалося на необхідність формулювання звинувачення відповідно до вимог п. 1 Примітки до вказаної статті КК та пп. 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.05 № 5. IV. Стосовно звинувачення з ухилення від сплати податків (ч. З ст. 212 КК), за відсутності первинних бухгалтерських документів щодо руху зерна та розрахунків за його зберігання, не дослідження обставин щодо статусу отриманих підприємством паливно-мастиль¬ них матеріалів, та строків позовної давності з зобов’язань з ураху¬ ванням мирових угод із сільгосппідприємствами, що впливало на правильність донарахування податку на прибуток. Судом зверталась увага слідства на необхідність дослідження цих питань і перевірки доводів підсудних стосовно систематичних вилучень працівниками правоохоронних органів значної кількості бухгалтер¬ ських документів на підприємстві, а також відшукання останніх. V. За наявності заперечень підсудними фактів учинення ними службових підроблень (ч. 2 ст. 366 КК) та відсутності податкових 475

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії накладних для перевірки їхніх доводів, а також неконкретності звинувачення органу досудового слідства пропонувалось усунути ці недоліки. VI. За епізодами обвинувачення у зловживаннях службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК) суд вважав за необхідне при дослі¬ джуванні перевірити посилання підсудних на неотримання ними в установленому Законом порядку податкових вимог від податко¬ вого органу щодо перебування майна підприємства в податковій заставі. Ставилась вимога щодо ретельної перевірки та визначення статусу підсудного та голови правління ВАТ «Малинське ХПП» Ступака В. М. та причетності останнього до тих дій, в яких об¬ винувачується підсудний, оскільки це має суттєве значення для визначення належного суб’єкта злочинів і встановлення дійсних обставин справи. Суд указав на істотні порушення вимог Кримінального процесу¬ ального закону і, зокрема, ст. 132 КПК України щодо пред’явлення неконкретного обвинувачення підсудним та з урахуванням харак¬ теру недоліків слідства на необхідність проведення оперативно- розшукових, слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на збирання нових доказів. Як свідчать матеріали справи в цілому та додаткового розслі¬ дування зокрема, зазначені вище вимоги закону орган досудового слідства належним чином не виконав, а вказівки суду, який на¬ правив справу на додаткове розслідування - проігнорував. У ході дослідування слідча комісія уточнила суми завданих збитків і суми коштів, здобутих завідомо злочинним шляхом (т.7 а.с. 148, 221) з урахуванням помилкового включення до складу валового доходу суми реалізованого в II кварталі 2002 р. зерна Держрезерву України в кількості 970,9 т. Витребувала деякі документи та додатково допитала свідків. Подальші дії слідчого з проведення дослідування зводилися до роз’яснення механізму нарахувань сум податків (т.7 а. с. 140-147) надання оцінки підставам про направлення справи на додаткове розслідування (т.7 а. с. 151-160; 226-227; 232-233) тощо, які жодним чином не впливають на хід дослідування. 476

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Суть основних вимог суду, які ставилися слідству, зводилася до пред’явлення конкретного обвинувачення, дослідження харак¬ теру та обсягу службових обов’язків Ступака О.В., прилучення до справи первинних бухгалтерських документів, проведення опера- тивно-розшукових дій, інвентаризації та судово-бухгалтерської експертизи, а також перевірки деяких суттєвих доводів підсудних, що заслуговували на увагу. Розглянувши справу в повному обсязі, суд приходить до висно¬ вку, що його вимоги досудовим слідством не виконано, а зазначені судом недоліки досудового слідства, що мали місце на час направ¬ лення справи на додаткове розслідування, ним не усунуто. Указівки суду є обов’язковими для органу дізнання, слідчого та прокурора. Якщо останні не дослідили обставин, зазначених у постанові про повернення справи на додаткове розслідування, проведені дізнання чи досудове слідство можуть бути визнані од¬ нобічними і неповними (п. 2 ч. 2 ст. 368 КПК), що є підставою для скасування вироку та направлення справи на додаткове розсліду¬ вання (п. 1 ч. 1 ст. 367 КПК). З матеріалів справи не видно, що досудове слідство не має фак¬ тичних можливостей для виконання дій, зазначених у постанові суду від 22.08.05. В останній день судом зверталась особлива увага на те, що за своїми суттю, характером і конструкцією всі обвинувачення, які пред’явлені підсудним, випливають з операцій, пов’язаних з рухом зерна, переданого на зберігання ВАТ «Малинське ХПП», його кіль¬ кості та грошових коштів, отриманих у результаті останніх. Саме від установлення дійсних обставин щодо цих фактів зале¬ жить правильність кваліфікації дій підсудних з усіх пред’явлених ним обвинувачень. Суд зазначив, що обставини самовільного використання зерна ґрунтуються не на фактичних вимірах, а на умовних розрахунках, зроблених без посилання на первинні документи. Факт нестачі зерна має бути підкріплений ревізією, у ході якої проводиться інвентаризація матеріальних цінностей. За обставинами справи без проведення останньої неможливе визначити реальну картину наявності та руху зерна. 477

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Перевірити, по яких первинних документах, кому та в якій кількості самовільно відвантажувалось зерно також не можливо за відсутності цих документів. Крім того, у матеріалах справи відсутні ряд суттєвих первинних документів (приймальних квитанцій), які б підтверджували дані про кількість зерна, що надходило на зберігання на ХПП від ВАТ «Житомирхліб». Документи бухгалтерського обліку, покладені в основу акту перевірки дотримання податкового законодавства від 29.04.2003р. (т. 1 а. с. 43) (Далі «Акт»), не дають змоги розмежувати наявність і рух власного зерна ХПП від зерна, переданого на зберігання юридичними особами, а також зерна, закладеного до Державного резерву, що відображено в самому акті. Згідно з п. 1.2 «Акту» відповідальним за фінансово-господар¬ ську діяльність підприємства в період, що перевіряється були Голо¬ ва правління Ступак В.М., а не підсудний Ступак О.В. Як установлено перевіркою (п. 2.1 Акту) підприємством у період з 01.04.2000 по 31.12.02 податковий облік не вівся. Крім того, у порушення пп. 1.7, 2.II.2 чинного на той час «По¬ рядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їхніми філі¬ ями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами», за¬ твердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.02 № 429 (Далі «Порядок» в Акті): - не зазначено первинні документи, на підставі яких вчинені записи в податковому та бухгалтерському обліку та інші до¬ кази, що достовірно підтверджують наявність кожного факту порушення; - не зазначено перелік документів, що не були надані в ході здійснення перевірки; - з конкретних фактів виявлених порушень податкового законо¬ давства відсутні посилання на конкретні первинні документи, 478

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. З акту контрольної перевірки Київського КРВ КРУ Укрдерж- комрезерву від 20.06.02 (а. с. 23-26 т. 1) вбачається, що згідно з попередньою перевіркою від 13.11.01 мало місце самовільне від¬ чуження 1035,440 т зерна жита гр. А та 13,025 тон. пшениці 4 класу. На 20.06.2002 року виявлено нестачу 1559,941 тон жита гр. А та 40,686 т пшениці 4 класу. Наявність зерна Укрдержкомрезерву проводилася шляхом виміру матеріальних цінностей і звірки бухгалтерського та склад¬ ського обліку. До акту додавався акт інвентаризації станом на 01.07.02. Останній не був предметом дослідження органу досудового слідства і суду та до справи не долучений. Матеріали попередньої перевірки Київського КРВ від 13.11.01 також не виявлено та не досліджено. Таким чином, неможливо дійти висновку, в який період мало місце самовільне відчуження зерна, а з яким пов’язувалося ви¬ никнення його нестачі. Не виключено, що розміри недостачі є продовженням само¬ вільного відчуження зерна. Сам акт КРВ від 20.06.02 носить поверховий і неконкретний ха¬ рактер. З нього неможливо визначитись, яким способом ревізором установлювалася достовірність фінансово-господарських операцій із зерном Укрдержкомрезерву. Який спосіб застосовувався при перевірці первинних документів і записів в облікових регістрах та які з них були предметом досліджень. За наявності викладених недоліків зазначених актів податко¬ вої служби та КРВ, покладених в основу звинувачень підсудних, неможливо дійти обґрунтованого висновку щодо обґрунтованості цих звинувачень. Як на підставу істотних порушень досудовим слідством Кримі¬ нально-процесуального закону суд у постанові від 22.08.05 вказував 479

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії на пред’явлення підсудним неконкретного обвинувачення з усіх його епізодів. Зазначив, що: - не вказано час, місце, спосіб, мотив та інші обов’язкові ознаки кожного складу злочину; - не дано окремої юридичної оцінки кожному діянню, що вхо¬ дить у сукупність; - всупереч вимогам ст. 132 КПК України в кожному обвинува¬ чені із конкретного злочину підсудних не вказано, які саме конкретні дії ставляться у вину кожному з них за окремою статтею КК. Остання передбачає, що пред’явлене обвинувачення особі в будь-якому разі має бути зрозумілим і конкретним. У випадку, коли обвинуваченому інкримінується вчинення декількох злочинів, у постанові мають бути вказані всі ознаки кожного складу, а також їхня юридична кваліфікація окремо. Кожен склад злочину становить самостійне обвинувачення, і в постанові вони мають бути чітко розмежовані. Ці вимоги процесуального закону досудовим слідством не були дотримані. Нове обвинувачення містить громіздкий за конструкцією, заплутаний за змістом, незрозумілий за суттю та неконкретний характер. Зокрема, пред’являючи обвинувачення підсудним за ч. З ст. 212 КК України, слідча зазначила лише розміри валових доходів, валових витрат, амортизаційних відрахувань та оподаткованого прибутку за II, III та IV квартали 2002 р. При цьому не визначено конкретні господарські операції та їхні суб’єкти, розміри проведених взаєморозрахунків, а також суми податку на прибуток з кожного розрахунку. Відсутні посилання на первинні та інші документи при визначенні розміру валових доходів, витрат та амортизаційних відрахувань. В обвинуваченні за фактом ухилення від сплати податку на додану вартість не вказано конкретні документи, на підставі яких 480

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі можливо визначитися з розміром податкового зобов’язання і подат¬ кового кредиту та з’ясувати, з яких саме господарських операцій нараховані підсудними суми податку на додану вартість у подат¬ кових деклараціях, поданих до податкової інспекції. Така неконкретність та інші процесуальні недоліки обвинува¬ чення позбавляють суд можливості перевірити правильність висно¬ вків слідства, а підсудних - можливості захисту проти висунутих ними обвинувачень. Як свідчать матеріали дослідування, лишилися невиконаними по суті всі основні вимоги суду, що направив справу на додаткове розслідування. Вони достатньо повно обґрунтовані та викладені в постанові суду від 22.08.05 і необхідності в їхньому повному відтворенні в даній постанові немає. Згідно з роз’ясненнями п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.05 №2 «Про практику застосування суда¬ ми України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» досудове слідство визнається неповним, якщо під час його провадження всупереч вимогам ст. 22 і 64 КПК не були досліджені або були досліджені поверхово чи однобічно досліджені обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи; не витребувані й не досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування таких обставин; не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на до¬ даткове розслідування тощо). З огляду на це та викладене вище суд вважає за необхідне по¬ вторно повернути справу на додаткове розслідування з підстав, зазначених у постанові суду від 22.08.05 (а. с. 185-193 т. 6). 481

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Керуючись ст. 281 КПК України, постановив: Кримінальну справу за звинуваченням Ступака Олександра Вікторовича за ч. 2 ст. 364; ч. 1 ст. 364; ч. З ст. 365; ч. 2 ст. 209; ч. З ст. 212; ч. 2 ст. 366 КК України та Дзигун Лілії Миколаївни за ч. З ст. 212; ч. 2 ст. 366; ч. 1 ст. 364 КК України повернути прокурору Житомирської області для проведення додаткового розслідування з питань, зазначених у постанові Ма¬ линського районного суду від 22 серпня 2005 року та в даній по¬ станові суду. Міру запобіжного заходу до вступу постанови в законну силу лишити Ступаку О.В. та Дзигун Л.М. - підписку про невиїзд. Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляцій¬ ного суду через Малинський районний суд протягом семи діб. Головуючий: Судді: Коментар: Наведена «жива» постанова в конкретній справі. Вона засвідчує, що навіть після повернення справ з додаткового розслідування слід¬ ство дозволяє собі направляти справи в суд сирими, без виконання вказівок суду. Можливо, що недоліком постанови є практично дослівний виклад обвинувального висновку замість відображення його в узагальненому вигляді. 6. Про підготовку свідків до участі в судовому засіданні Ще донедавна питання про підготовку свідків до виступу з по¬ казаннями в суді розглядалось як недопустиме, як вплив на свідка, 482

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі що карається законом. Але ж у дійсності свідок у більшості ви¬ падків не знає, як поводити себе в судовому засіданні, які у нього права та обов’язки, у яких випадках він може відмовитися давати показання тощо. У американських адвокатів розроблений спеціальний контроль¬ ний список з підготовки свідків в американському суді присяжних. Відомо, що в суді присяжних свідки чітко поділені на свідків за¬ хисту і свідків обвинувачення. Підготовку до суду адвокати здій¬ снюють із свідками захисту. Але аналогічну підготовку із свідками обвинувачення проводить прокуратура (аторнеї СІЛА). З позиції українського законодавства підготовка свідка захисту (хоча такого поділу поки-що немає) можлива. Подаємо примірний перелік питань, які потрібно пояснити свідкам, а також рекомен¬ дації свідку, як себе поводити в судовому засіданні. 1. Про права і обов’язки свідка в українському суді, зокрема ст. 69, 69-1 КПК України. Про ст. 63 Конституцію України, яка передбачає випадки, коли свідок має право відмовитися від дачі показань. Свідку потрібно чітко пояснити у яких випадках він може відмовитися давати показання, а також про його обов’язок дати показання в суді. 2. Свідку необхідно роз’яснити, що його зовнішній вигляд так само важливий, як і те, що він буде говорити. Тому йдучи до суду, свідку належить одягнутись охайно і консервативно. Для жінок не рекомендується нанизувати на пальці брильянти (навіть, якщо вони фальшиві), одягатись у дорогі шуби, макіяж має бути скром¬ ним, так само не варто, ідучи до суду зловживати використанням дорогих парфумів. Не рекомендується одяг з глибоким декольте і не потрібно копіювати поведінку героїні фільму «Основний інстинкт», яку грала Шерон Стоун. Значна частина суддів - жінки, які добре розуміються на цих речах. Закони психології, у тому числі й у судах, ще ніхто не ска¬ сував. 3. Стояти перед судом потрібно рівно, прямо, не тримати нічого в роті, наприклад, жувальної гумки, цукерки, сірника, не тримати рук у кишенях, не горбитися. 4. Говорити голосно, упевнено, коротко, щоб не було потреби перепитувати. Не рекомендується прикривати рота рукою. 483

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 5. Показання потрібно давати впевнено, з переконанням. У цьо¬ му разі у суддів буде більше довіри до того, що говорить свідок. 6. Свідок не повинен заучувати на пам’ять те, що хоче сказати. Це має бути вільна оповідь того, що свідок знає. Можна провести навіть репетицію цих показань, для того щоб свідок впевненіше себе почував. 7. Потрібно бути серйозним і уважним у суді. Необхідно уни¬ кати сміху і розмов у коридорі або іншому приміщенні суду. Судді можуть побачити такого свідка, входячи до приміщення суду і створити про нього негативну думку на основі побаченого ( його розв’язності, безпричинного сміху тощо). 8. Відповідаючи на запитання, свідок повинен звертатися до суд¬ дів, незалежно від того, хто поставив запитання. Потрібно якомога більше дивитися безпосередньо на суддів і говорити з ними відверто й щиро, так, наче ви звертаєтеся до товариша або сусіда. 9. Свідок повинен уважно вислухати запитання, які йому став¬ лять, зробити паузу, обдумати відповідь і після цього відповідати. Відповідаючи, свідок повинен давати точну відповідь на поставлене запитання, не розкриваючи добровільно ніякої додаткової інфор¬ мації. За необхідності свідок може пояснити свою відповідь. Якщо необхідно пояснення, то свідок не зобов’язаний відповідати «так» чим «ні». Якщо суддя, прокурор, або інший адвокат вимагає дати відповідь «так» або «ні» свідок може попросити суддю: «Дозвольте, я поясню» і дає пояснення своєї позиції. Захисник може прийти на допомогу і посилаючись на ст. 260 КПК України попросити дозво¬ лити свідкові висловити свою думку, а не альтернативно вимагати відповіді «так» або «ні». При цьому захисник наражається на небез¬ пеку зауваження з боку судді, але надана цими діями свідку пауза може виявитися достатньою, щоб він обдумав своє пояснення. 10. Якщо свідок помилився, дав неправильну відповідь, то він повинен зробити поправку негайно, а якщо вона незрозуміла, то він може пояснити її. 11. Якщо свідка запитують, чи він підтверджує свої показання, дані ним на досудовому слідстві, то він повинен розуміти, що відпо¬ відати «так» на запитання - неправильно. Якщо є розбіжності між показаннями, даними на досудовому слідстві і в суді, то, по-перше, 484

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі потрібно мати готове пояснення того, чому ці показання різняться, а, по-друге, свідок міг додатково пригадати деталі, про які він забув сказати на додатковому слідстві і щодо яких його не запитували. 12. Свідку потрібно роз’яснити і навіть, якщо можна провести репетицію щодо його обов’язку говорити про факти, а не про чутки, здогади, умовиводи (висновки). Свідок не має права давати пока¬ зання про те, що йому хтось сказав або він щось чув. Якщо свідок усвідомить цю обставину, то давати показання йому буде значно легше. Іноді прокурор, суддя або адвокат запитують: «А як ви вважаєте, хто то був...» і так далі. Таке припущення не може бути доказом, а отже, адвокат вправі втрутитись і звернути увагу голо¬ вуючого на порушення вимог щодо допиту свідка та допустимості такого доказу як здогад, припущення, висновок свідка. 13. Якщо свідку незрозуміло запитання або йому потрібен час для обдумування, він може попросити, щоб запитання повторили. Іноді в процесі ставлять запитання, яке вимагає правової оцінки. Свідок може просто сказати, що я не юрист, а тому не можу давати пояснення щодо норми закону, або оцінювати чиїсь дії. Відпо¬ відним чином може відреагувати і захисник, якщо суд не зняв запитання. 14. Свідку важливо роз’яснити, щоб він не втрачав самовла¬ дання, якщо його запитує прокурор. Якщо прокурор перейде межу допустимого, то йому зробить зауваження суд, або захисник і сам поставить питання перед судом про недопустимі дії прокурора (якщо в них є погроза, образа тощо). 15. Відчуваючи підготовленість свідка, прокурор може запита¬ ти, чи не розмовляв свідок з ким-небудь про справу. Такі запитання є пасткою. Тому свідок повинен просто сказати: так розмовляв з міліцією, з адвокатом і т. ін. 16. Свідкові потрібно роз’яснити, щоб він не дозволяв прокуро¬ ру, суду або будь-кому іншому пришвидшити темп допиту. Свідок повинен думати над відповіддю стільки, скільки йому для цього по¬ трібно. Якщо ж, не дочекавшись відповіді, прокурор або інша особа поставила наступне запитання, можна попросити суд, щоб перше запитання повторили, оскільки свідок його не зрозумів. Якщо про¬ курор або інша особа нанизали одне за одним кілька запитань, то 485

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії можна запитати у суду, на яке з кількох запитань йому відповідати та попросити повторити його. Ці нескладні прийоми до того ж на¬ дадуть свідкові впевненості в собі, що дуже важливо. Роз’яснюючи таке право свідка перепитати запитання, адвокат може навести приклад з практики, або провести зі свідком репетицію. Адвокат при цьому повинен усвідомлювати, що за жодних об¬ ставин він не повинен наштовхувати свідка на корекцію фактів, на дачу неправдивих показань, так як це межує із злочином про правосуддя. Тому репетиція може стосуватися тільки незаперечних фактів, про які знає свідок. 17. В американському суді, та і в судовому процесі Росії адвокат може вносити протест проти запитання. В Україні як спеціальна процедура протест не передбачений. Але ст. 260 КПК передбачає право на заперечення проти дій головуючого, яке вноситься до протоколу судового засідання. Отже, якщо адвокат вносить запе¬ речення щодо певного запитання, звертаючись у порядку ст. 260 КПК до головуючого, свідок може почекати з відповіддю, доки суд не вирішить питання про заперечення адвоката. Якщо при цьому свідок забув запитання, то він може попросити повторити його. 18. Якщо свідок не знає відповіді на запитання, не потрібно нервувати. Просто нехай скаже: «Я не знаю». 19. Якщо свідок не хоче відповідати на запитання, непотрібно запитувати у судді, чи обов’язково це робити, і не оглядайтеся на адвоката, оскільки це найгірше, що може зробити свідок. Якщо запитання некоректне, адвокат заперечить проти цього питання та «обговорить» його із суддею. Свідка спеціально потрібно проін¬ структувати, щоб не оглядався на захисника, ніби просить у нього допомоги. 20. Закінчуючи давати пояснення, свідок повинен триматися впевнено і не бути пригніченим. Глава 8. Виступ у дебатах «Ми маємо три засоби впливу на слухачів, - писав Цицерон, — доказувати, подобатись, розчулювати. Із цих трьох засобів є один, найголовніший - доказування; воно має здаватися слухачам єдиною 486

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі метою, якої хочемо досягти; інші два засоби мають бути розлиті по всій промові, як кров у тілі»1. Промови сучасних адвокатів відрізняються від промов великих адвокатів минулого хоча б тим, що вони виголошуються не в суді присяжних. Незрівнянно знизився й громадський інтерес до них. Сучасні адвокати виступають перед суддями-професіоналами і у складі суду немає представників народу - народних засідателів (у більшості справ) і присяжних. Потрібно відверто визнати, що судді перебувають у ситуації, коли від них чекають тільки обвинувального вироку і «засудження підсудного». Будь-який виправдувальний вирок - це надзвичайна подія і своєрідний подвиг судді. Щоденно «йти на подвиг» судді не бажають. Очевидно, що поки до складу суду не будуть введені представники народу, виправдувальні вироки будуть тим винят¬ ком, який тільки підтверджує правило, що суди не постановляють таких вироків. Конституція України передбачає безпосередню участь народу у відправленні правосуддя в особі народних засідателів і суду при¬ сяжних. їх дуже бракує в суді. На жаль, питання про форми участі народних засідателів і присяжних тільки дебатуються, хоч це один із найважливіших чинників справді справедливого суду. Поза сумнівом, роль захисної промови, виголошеної в присут¬ ності народних засідателів або присяжних, зростає. Ця промова допомагає суддям сформувати внутрішнє переконання, глибше розібратися в обставинах справи, усебічно, повно й об’єктивно до¬ слідити їх, установити наявність або відсутність вини підсудного і прийняти правильне рішення. У дебатах підсумовується вся про¬ ведена раніше напружена й копітка праця. Прокуророві легше впливати на суд: було слідство, обвинува¬ чення й арешт; є авторитет «ока государевого», є матеріали кри¬ мінальної справи і судового слідства. Щодо адвоката, то в нього немає ні влади, ні свого слідства. Є тільки обов’язок допомагати людині, що потрапила в біду, є знання, досвід, порядність, є право відстоювати свої переконання та боротися з порушенням законів, є 1 Цицерон M.T. Речи: в 2 т.- М., 1962. - T. 1. - С. 63. 487

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії та внутрішня свобода, яка дає йому можливість подолати висновки попереднього слідства. П. С. Пороховщиков писав: «Пам’ятайте, що прокурор може бути сміливим, якщо хоче: він грає в більшості випадків на свої гроші; захисник зобов’язаний бути обережним: за нього розпла¬ чується підсудний »1. Є дві основні позиції щодо підготовки тексту судової промови. Одна, яку відстоював А.Ф. Коні: «Не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтеся на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків, а вивчайте уважно матеріал, запам’ятовуй¬ те його - і потім слідуйте пораді Фауста: «Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!»2. Протилежної позиції з цього питання дотримувався П. Сер- геїч: «Знайте, читачу, що, не списавши кількох аршинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки ви не геній, прийміть це за аксіому і готуйтеся до промови з пером у руці»3, і далі продовжує: «З того, що промова має бути написана в завершеній формі, не означає, що її слід виголосити напам’ять»4. До того ж адвокат, маючи підготовлену промову, може проси¬ ти суд про приєднання її тексту до справи. Це дає змогу суду при складанні вироку в будь-який час повернутися до неї, щоб ще раз оцінити ті чи ті обставини, на яких наголошував захисник. Заслу¬ говує на увагу і пропозиція внесення Кримінально-процесуального кодексу норми про право на приєднання до матеріалів справи захис¬ ної промови адвоката. Хоча й тепер адвокат не позбавлений права заявити таке клопотання. Захисна промова - це завжди публічний виступ, а тому вона має ґрунтуватися, крім фахових, і на загальних вимогах, які стосуються публічного виступу. Добросовісне ставлення до суду Однією з найважливіших норм, які регулюють поведінку ора¬ тора в судових дебатах, є повага і добросовісне ставлення до суду. У виступаючого повинна бути чітка позиція - суд недопустимо 1 Сергеич П. Искусство речи на суде. - Тула, 1998.- С. 315. 2 Кони А. Ф. Избранньїе произведения. - С. 106. 3 Див.: Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 290 4 Там само. - С. 291. 488

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі вводити в оману , суду необхідно підпорядковуватись. Це моральний імператив для адвоката і його необхідно дотримуватись. Те саме стосується й прокурора, який сам повинен бути зразком поведін¬ ки у ставленні до суду. Повага до процесуального противника або до іншого адвоката, повага до його аргументів, ділова товариська полеміка, яка виключає некоректні випади, зневажливий тон і тому подібні випади недопустимі в судовому засіданні. Неетичним є й використання промахів і помилок другої сторони або іншого адвоката, якщо вони не впливають на суть справи і не порушують прав клієнта. Коректним має бути ставлення і до всіх інших учасників судо¬ вого процесу. «Етика мовної поведінки в залі суду вимагає, щоб всі сторони та їхні представники, які беруть участь у процесі, зверта¬ лись один до одного на Ви. Необхідно точно знати і правильно ви¬ мовляти прізвище, ім’я по-батькові того, до кого звертаються або про кого говорять. Недопустимо плутати підсудного з потерпілим, потерпілого - зі свідком або іншими учасниками розглядуваної справи»1. Оскільки судове змагання - це боротьба за життя, свободу, честь і майно, то інвектива (різкий виступ проти кого-небудь, викри¬ вання) є неминучим. «Неможливо заборонити захиснику сказати гаряче слово проти дій посадових осіб, які не тільки не здійснюють мети закону, але йдуть проти прямих його впливів і смислу»2. Зу¬ стрічаються ще і «спритні» адвокати, які з допомогою нечесних прийомів досягають короткого одночасного успіху, але при цьому підривають довіру до себе як професіоналів і кидають тінь недовіри на весь адвокатський корпус. Про одного з таких «фахівців» роз¬ повів у своїй книзі адвокат C.JI. Арія. Його колега, адвокат НІ., за словами автора, був цинічним і веселим махляром, який виділявся неперевершеними плутнями та витівками на ниві правосуддя. Приклад 93. Одного разу ПІ. захищав начальника майстерень Зайцева, якого звинувачували у зловживаннях по службі. Суд 1 Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов. - Ростов-Н/Д,. 2003. - С. 381. 2 Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов. - Ростов-Н/Д,. 2003. - С. 380. 489

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії першої інстанції дав йому 5 років позбавлення волі, але під варту не взяв, залишивши на підписці до касації. Зайцев страждав на ра¬ дикуліт ніг і тому трохи кульгав, про що у справі була довідка. Але Ш. вирішив доповнити довідку невеличким психологічним етюдом. Він звелів Зайцеву з’явитися на розгляд справи з милицями, але не новими. Більше того, він роз’яснив йому, як саме він повинен пересуватися на милицях. Тому до кабінету судді Нікітченка, який вів засідання колегії, Зайцев не зайшов, а якби заповз, опираючись тільки на милиці і підтягуючи за собою обидві ноги одразу. Так він доповз до дивану і повалився на нього. Адвокат мовчки йшов поза¬ ду. Нікітченко з подивом, піднявши окуляри на лоб, спостерігав за калікою. Після короткої промови ПІ., який благав суддів проявити гуманність, і п’ятихвилинної наради колегія оголосила ухвалу: по¬ карання Зайцеву замінили на умовне. Із сльозами подяки на очах Зайцев виповз у такий же спосіб у коридор, де попрощався з адво¬ катом. Це було похибкою з боку ПІ.: Зайцев зайшов у туалет у кінці коридору, де на радощах залишив свої милиці. Увечері вони були виявлені збиральницею, і після короткого розслідування картина прояснилася. Нікітченко страшенно розлютився. Про неетичну поведінку адвоката ПІ. було повідомлено в Президію адвокатської колегії. І хоч ПІ. з обуренням відкидав свою причетність до обману суду, йому було оголошено догану1. Адвокат повинен бути уважний до суддів, особливо в суді з участю народних засідателів (участь яких передбачена і чинним процесом, а також у суді присяжних). Приклад 94. Упродовж чотирьох холодних місяців слухалася справа молодих людей, звинувачених у бандитизмі, розбійних на¬ падах і вбивствах. У підсудного С. була захисником адвокатеса П. Підсудний П. з позиції обвинувачення був другорядною фігурою у процесі на фоні всіх інших. Не вбивав, не грабував, стояв, як це прийнято говорити у певному середовищі, «на стрьомє». Присяжними засідателями в процесі були безробітні ткачихи. Вони економили на громадському транспорті, добиралися до суду пішки. Сиділи в погано опалюваному залі, у старенькому одязі і протягом чотирьох місяців мали можливість спостерігати за адво- 1 Див.: Введенская Л.А., ПавловаЛ.Г. Риторика для юристов. -Ростов-Н/Д,. 2003. -С. 378. 490

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі катом. Вона хвацько під’їжджала новенькою іномаркою, дратуючи вищанням гальм присяжних засідателів. Сиділа в залі в канадській шубі з чорнобурки, вартістю, вищою за квартиру цих присяжних. Оскільки роль підзахисного С. була другорядною, то запитання не ставилися. Адвокат відверто спала на плечі у свого старшого колеги, особливо по понеділках. Не приховувала позіхань і своєї байдужості до всього, що відбувається в залі. Коли настав час її виступу, обличчя присяжних напружилися. Промова її була добре скомпонована, яскрава, своєрідна, проголо¬ шена, а не прочитана. Було видно, що вона добре підготувалася, і її промова була кращою, ніж у інших адвокатів. І тим образливіше був для неї контраст з вердиктом присяжних. Усі підсудні одержали від присяжних хто полегкість, хто особливу полегкість, хтось був визнаний невинуватим, або його дії були визнані недоведеними. І тільки С. залишився єдиним, щодо якого жоден із присяжних не знайшов за потрібне поставити в опитувальному листі хоч би про¬ сту полегкість...1. Дрібниць не буває. Демонстрація дорогого одягу, коштовностей адвокатів, яскравої і дорогої косметики тощо наводить на певні роздуми. І не тільки у безробітних присяжних, але й у професійних суддів. Так само негативно може бути сприйнята і поява в неохайному, пом’ятому одязі тощо. Приклад 95. У справі прокурором була молода дівчина, яка нещодавно закінчила університет. Вона чекала на важливий для неї дзвінок і тому в перервах постійно телефонувала по своєму мобільному телефону, який у неї лежав на прокурорському столі. І ось під час найбільшого напруження у своєму виступі, коли вона кидала громи і блискавки на голови підсудних, задзвонив телефон. Прокурор цього не чекала, зніяковіла і, вибачившись, вибігла в коридор. Побачивши, що присяжні з подивом переглядаються між собою, адвокат тихо, але щоб почули присяжні, сказав: «знову у неї тамагочі попросився до туалету!» Присяжні посміхнулися. Коли через хвилину прокурор увійшла до залу, присяжні вже відверто Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 336. 491

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії посміхалися. Довіру до прокурора у них було підірвано. І як вона далі не старалась, все пішло нанівець. Сленг, побутові вирази в промові недоречні. Шкідливо також застосовувати ласкаво-зменшувальні вирази: «молоточок», «но¬ жичок», і навпаки, збільшувальні: «ножище», «чоботище» тощо. У літературі наводять приклад, як адвокат назвав кувалду, якою був вбитий потерпілий, «молоточком». Прокурор скористався цим, указав, що цей «молоточок» типа кувалди важив 3 кг». Іноді суддя перериває виступаючого і робить йому зауваження, посилаючись на те, що той говорить про недосліджені докази. Важ¬ ко продовжити виступ у такій ситуації. Потрібна певна пауза. Ось як зробив для себе таку паузу адвокат, виступаючи в апеляційному суді. «Дякую, Ваша честь, що ви мене зупинили, на щастя, ви не зупинили мою думку...» і продовжив промову. Це була заготовлена фраза, а тому адвокату було легко продовжити свій виступ. Зміст промови Кожна захисна промова повинна містити такі складові частини: 1) позиція по справі; 2) вступ; 3) аналіз і оцінка доказів; 4) дані, що характеризують особу підсудного; 5) аналіз причин, що сприяли вчиненню злочину, або причин, що потягли помилкове порушення кримінальної справи; 6) питання, пов’язані із застосуванням покарання або звіль¬ нення від нього; 7) питання, пов’язані з розв’язанням цивільного позову; 8) заключна частина промови1. Отже, зміст захисної промови визначається темою виступу, ма¬ теріалами кримінальної справи. Два основні моменти в будь-якому виступі - факти й оцінні міркування2. Іноді виникає ситуація, що в основу обвинувачення покладають не стільки факти, як оцінку певних дій. Тоді і сам адвокат може зробити акцент саме на оцінку. Для ілюстрації такої позиції про¬ 1 Див. : Защита по уголовному делу / Под ред. Е.Ю. Львовой. - С. 112. 2 Див. : Молдован В.В. Судова риторика. - K., 1998. - С. 92. 492

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі понуємо кілька фрагментів із промови адвоката Г.М. Рєзніка на захист Валерії Новодворської 14 жовтня 1996 р. (У цьому розділі уривки із захисних промов адвокатів з метою збереження стилю їхніх авторів подаються мовою оригіналу). «Господа судьи! Судебное разбирательство не оставило никаких сомнений в том, что все участники процесса и прежде всего, разу- меется, суд, вовлечен обвинением, пред'ьявленньїм Новодворской, в ситуацию полнейшего, кромешного абсурда... Ярче всего «зазеркальность», бредовость происходящего вис- ветил в ходе процесса государственньїй обвинитель. Встретив в тексте публикации Новодворской строки: «Ти тварь дрожащая или право имеешь», господин прокурор задал подсудимой вопрос: «Кого ви, Новодворская, имеете в виду под тварью?» А когда по¬ рядком подрастерявшаяся Валерия Ильинична (ее, как известно, очень трудно ввергнуть в такое состояние) ответила: «Так зто же Достоевский - «Преступление и наказание», последовала фраза государственного обвинителя, достойная бить зпиграфом к нашему процессу: «Ви зто бросьте. С Достоевским ми еще разберемся». Так вот, используя виражение классика, утверждаю: зто дело создали твари... Дрожащие. Дрожащие перед правдой, свободой и разумом. Но твари не только дрожащие, а еще и невежественние. Невежественние настолько, что не сознавали: к уголовной ответ- ственности вместе с Новодворской привлекается цвет нации, лучшие сини России. Я попрошу, господа судьи, не доверять первому взгля- ду, которий ви бросаете на скамью под судимих. Я прошу напрячь ваши внутренние взори. Тогда ви увидите: на скамье подсудимих Валерия Новодворская пребивает не в одиночестве. Рядом с ней мно- го соучастников, и находиться в зтой компании большая честь... Перечисление подсудимих по настоящему делу начну с позтов. Конечно, зто в первую очередь Александр Сергеевич Пушкин, так отозвавшийся о народах Российской империи: Паситесь, мирние народи, Вас не разбудит чести клич. К чему стадам дари свободи? Их нужно резать или стричь. Наследство их из рода в роди - , Ярмо с гремушками да бич. Рядом с Александром Сергеевичем Михаил Юрьевич Лєрмон¬ тов: Прощай, немитая Россия, Страна рабов, страна господ. 493

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Подле притули лея Некрасов со своими стихами: Под'ьезжая к Кенигсбергу, Я приблизилея к стране, Где не лю- бят Гуттенберга. И находят вкус в говне. Присутствовавшие на процессе помнят зпизод, когда подсуди- мая попросила раз'ьяснить сущность пре дьявл енного ей обвинения. Вьі даже не попитались зтого еделать. И правильно поступили. По- лагаю, что ваши знання и опьіт не оставили у вас сомнений в том, что обвинение раз'ьяснить нельзя В обвинительном заключении написано: в статьях Новодворской содержатся тенденциозно по- добранньїе факти, измишления об образе жизни, исторической роли, культуре, нравах, обмчаях лиц русской национальности, необоснованнме виводи, ложньїе логические посилки. Но не говоритея, что зто за виводи, что зто за факти, что за посилки.. Понятно, такое обвинение нельзя раз'ьяснить. Его нельзя доказать. Против него невозможно защищаться. Оно изначально абсурдно, оно сфабриковано, оно лживо. Пропаганда национальной исключительности или неполно- ценности введена в закон как преступление в сентябре 93-го года. Статья «Не отдадим наше право налево» написана в августе, закону придана обратная сила. Защита обратила внимание на нарушение. Зпизод подлежит исключению из обвинения по чисто формальному основанию. И что же? Да ничего. Никакого аргументированного ответа на ходатайство не последовало. Взамен откровенное издева- тельство над защитой. Следователь отвечает: «Такое же обвинение предт>явлено по другому зпизоду, пусть и зтот остается». Над о действительно не уважать суд, чтоби посилать туда уго- ловние дела, подобние нашему. Сильни, живучи сложившиеся традиции - все сьедят, все проглотят, оправдать не посмеют. Я испитиваю чувство неловкости, господа судьи, что, ввер¬ гнутий в зтот абсурд, должен об'ьяснять абсолютно очевидние ВЄЩИ... Валерия Новодворская - человек редкого мужества. Двадцать семь лет антитоталитарной правозащитной деятельности. Кагебис- ти на следствии психологически ломали многих людей. Там били не только костоломи и палачи-психиатри. Многих удавалось угово¬ рить, убедить, заставить отречься. Но в интеллектуальной схватке с Валерией Ильиничной зта публика всегда проигривала. Потому к 494

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі ней особая ненависть. Любое ваше решение, господа судьи, кроме оправдательного приговора Валерии Новодворской, будет позором российского правосудия »1. Вступ Вступна частина виступу покликана підготувати суд, інших учасників судового процесу та присутніх до сприйняття промови. Правило універсальне: чим менше шаблону у вступі, тим краще сприймається судова промова. Тут немає єдиного рецепту. Вступ починають з оцінки суспільно-політичного значення справи, ви¬ кладення програми промови, відсилки до окремих положень ви¬ ступу прокурора, характеристики особи підсудного, посилання на специфічні особливості кримінальної справи. Адвокат С.О. Островський свій вступ виголосив з урахуванням виняткових обставин справи: «Я виступаю перед Вами защитником обвиняемого, котормй на всем протяжении беспримерного процесса служил единственной мишенью для всевозможньїх и, скажем откровенно, обоснованнмх обличений и обвинений. Я защищаю того из подсудимьіх, которьій бьіл центром не толь- ко своих собственньїх злодеяний, но и чужих упущений, которьіе привели к страданиям и невзгодам во многих семьях, дети котормх потерпели от тех чудовищньїх преступлений, которьіе бьіли пред¬ метом рассмотрения в настоящем судебном процессе. Я защищаю в суде человека, самое имя которого в устах честньїх людей превращалось в у лику тяжкой виньї, вьізмвало страстньїй протест и зловещий ропот, так как он вместе со своими сообщни- ками в течение многих лет как звери охотились за малолетними детьми й жестоко истязали их. Зто в подлинном смьісле слова - исключительное и одиозное дело, так как ему подобньїх не знает, вероятно, уголовная хрони- ка. Каковьі причиньї падения зтих людей? Откуда могли появиться такие преступньїе деяния? Кто они, зти люди, о которьіх вам должньї сказать своє слово? 1 Цит. за : Новодворская В. Над пропастью во лжи. - М., 1998. - С. 431-444. 495

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Ви, вероятно, не можете не признать, что защита проявила в зтом кошмарном и кровавом деле немало уси лий для того, чтоби помочь Вам ответить на все зти вопросьі»1? Адвокат А.І. Юдін у вступній частині промови висловив свою позицію щодо можливості завершення розгляду справи: «Товарищи судьи! Должен сознаться, что, приступая к защите Аверина, я нахожусь в большом затруднении. Я считал и считаю, что... для правильного разрешения дела его над о обратить к до- следованию. Ви не разделили моей точки зрения... В связи с зтим я вьінуждєн оценить материальї в том виде, в каком они имеются в томах настоящего дела». Із промови Ф.Н. Плевако у справі Люторичних селян: Господа судьи и господа сословньїе представители! Документи прочитаньї, свидетели вьіслушаньї, обвинитель сказал своє слово - мягкое, гуманное, а потому и более опасное для дела; но жгучий и решающий задачу вопрос не затронут, он рвется наружу: заткните уши, зажмурьте глаза, зажмите мои уста - все равно он пробьется насквозь; он в фактах нами изученного дела; его вещают те заведенньїе порядки в управлений владельца деревни Люторич, те порядки, которьіе я назову картиной пореформенного хозяйства в одной из барских усадеб, где противоестественньїй союз именитого русского боярина с остзейским мажордомом из год а в год, капля по капле, обессиливал свободу русского мужика и, обессилив, овладел ею в свою пользу. Всякая чуткая душа, всякая пробужден- ная совесть сльїшит, требует его от меня, если я обойду его2. У промові автора у справі Цубери наголошувалися події, які дістали громадський резонанс в області. «Сім’я Цуберів заплатила найвищу ціну в цій справі: на чет¬ вертий день арешту в камері тимчасового тримання під вартою трагічно загинула Валентина Антонівна Цубера. Обставини її смерті так і не з’ясовані. Сім’я втратила матір і дружину, а держава і гро¬ мадськість - талановитого підприємця, щедрого мецената і благо¬ дійника. І це не єдина втрата. У результаті накладення арештів на 1 Островский С.А. Адвокат и правосудне. - Кн. 2. - С. 343-344. 2 Плевако Ф.Н. Избр. речи. - Тула, 2000. - С. 147; Промови адвокатів України. -С. 66. 496

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі рахунки і майно підприємств і припинення у зв’язку з цим їхньої діяльності залишилося без роботи понад 200 працівників, їм навіть не дозволили виплатити вже зароблену заробітну плату. Цей мартиролог утрат можна було б продовжувати. З таким здобутком слідство вступило в 2000 рік. Пішов п’ятий рік розслі¬ дування кримінальної справи. Складність ще й у тому, що слідство було далеко не безгрішним, допускало порушення прав обвинува¬ чених і до того ж захаращило справу масою зайвих документів, які обвинувачення не стосуються. На початку розслідування начальник Закарпатського УБОЗу Варцаба в інтерв’ю газеті «Единство» заявив, що відповідальні осо¬ би шляхом махінацій поклали в кишеню понад 200 тис. «баксів» і що «винуватці вже за ґратами». Після того як високе начальство оголосило тих, що за ґратами, винними, у слідчої групи зникли будь-які сумніви щодо вини арештованих. Мені довелося бути останнім (принаймні офіційно), хто розмовляв з Валентиною Антонівною за кілька годин до її загибелі. Обвину¬ вачення вона відкинула як безпідставні. Душа її і тепер незримо присутня в судовій залі і ніяк не може упокоїтися через діяння живих. Про них мої пояснення (з архіву адвоката). Вдалий вступ значною мірою визначає успіх промови в цілому. Тому слід приділяти йому особливу увагу. Вступна частина обви¬ нувальних промов А.Ф. Коні не була багатослівною. Коні одразу вводив своїх слухачів у суть справи. А ось зразок вступу з промови американського адвоката Jleo Брентона у справі Анджели Девіс, яка була виправдана судом при¬ сяжних: - Я виступаю сьогодні перед вами в один з найважливіших днів мого життя. Я звертаюсь до вас як слуга правосуддя, як представ¬ ник однієї з найблагородніших професій. Але що ще важливіше, я звертаюсь до вас як чорношкірий, щоб захистити мою темношкіру сестру Анджелу. Ви повинні зрозуміти, що в історії нашої країни викликало появу такої жінки; ви повинні зрозуміти, що означає бути темношкірими. Що б не говорили тут про підсудну, в одному, я гадаю, ми всі можемо погодитися: ця жінка, викладач коледжу, да¬ леко не дурна... Чи вважаєте ви за можливе, щоб така жінка пішла купувати зброю з метою розбити голову судді і при цьому вказала б 497

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії своє прізвище, місце проживання і залишила автограф? Мені гірко, що обвинувачення насмілилося вихопити з її листів окремі рядки, фрази, слова, в яких висловлено любов однієї людини до іншої, і розтлумачує їх як щось кримінальне... Непристойно втручатися в суто особисті, інтимні почуття людини, як це дозволив собі містер Харріс (прокурор. - Я. 3. J1. Адвокат Т.Л. Живуліна пише: «Мені подобається несподіва¬ ний виступ, коли оратор, схвильований якоюсь подією, починає промову несподівано, не приховуючи від слухача почуттів, що охопили його»2? У вступі може бути розвинута загальна думка або наведено афоризм у формі цитати. Але в будь-якому разі вступ має бути лаконічний, простий і логічно пов’язаний з іншими частинами промови. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів. Якщо го¬ ловуючий поспішає зупинити розмірковування адвоката як такі, що не стосуються справи, адвокат вправі заявити свої заперечення і просити занести їх до протоколу судового засідання (ст. 260 КПК України). Тим більше неприпустимо, коли промову одного адвоката перериває другий адвокат чи прокурор. З’ясування фактичних обставин справи. Аналіз фактів Виступаючи з промовою в суді, адвокат розкриває позицію у справі, тобто висвітлює : а) юридичну версію; б) фактичну версію справи. Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України визначають елементи складу злочину, які має довести обвинува¬ чення. За будь-яких обставин встановлюється: • подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини); • винуватість підсудного у вчиненні злочину, мотиви злочину; • обставини, що впливають на ступінь і характер відповідаль¬ ності підсудного та характеризують його особу; • характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір 1 Крупнейшие уголовньїе дела XX века в США. - М., 1990. - С. 340-341. 2 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С. 116. 498

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі витрат на лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК); • причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК); Захисник визначає для себе юридичну версію справи, а саме, які елементи складу злочину йому слід оспорювати, подаючи при цьому свою версію (контрверсію) юридичної кваліфікації дій підза¬ хисного1. Готуючи юридичну версію, захисник відповідним чином групує наявні у справі докази на користь обвинуваченого та обраної юридичної версії і, навпаки, робить усе можливе, щоб звести до мінімуму і послабити все те, що свідчить не на користь клієнта. В інших випадках адвокат може обмежитися критикою версії обвинувачення і спростуванням його доказів. Фактична версія спра¬ ви покликана пояснити суду, що сталося і чому саме так сталося. Синтез юридичної і фактичної версій дає змогу ефективно довести до суду позицію захисту у справі. Надійна фактична версія має бути логічною, простою і реальною та відповідати версії юридичній2. Є такий блискучий розвідник-аналітик наш земляк В. Суворов (Рєзун). Із дрібних фактів, переважно загальновідомих, він подав свою версію другої світової війни, яка змінює всі уявлення про неї, причини її виникнення та навіть результати. Тут йдеться не про те, чи правильною є ця версія, а про те, що вона непереборна силою фактів, які підкріплюють один одного. Той, хто прочитав його кни¬ ги, стає «отруєним» цією невідпорною логікою фактів і висновків, які з цих фактів однозначно випливають. Усі спроби спростувати В. Суворова не мають успіху тому, що фактам потрібно протиставля¬ ти не кучеряві роздуми, а також факти. А їх у опонентів Суворова або немає, або ж вони підтверджують його версію. Для адвокатів книжки В.Суворова можуть служити практичним керівництвом для доказування. Ось так і захисна промова має спиратися на твердий ґрунт до¬ стовірних і перевірених в судовому засіданні фактів. З таким фун¬ даментом захисник може розраховувати на успіх. Тому й кажуть, що глибоке знання справи - то найкраще красномовство. Адвокат повинен усвідомлювати, що його версія має бути 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С.112. 2 Там само. - С. 113. 499

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії реальною, щоб у неї міг повірити суд. Пропонуючи свою версію подій, захисник повинен на це зважати, щоб у суду, і без цього за¬ вжди критичного і навіть прискіпливого до захисту, не склалося враження, що в міркуваннях адвоката істини немає. П. Сергеїч наголошував на тому, що повинен зробити захисник, досліджуючи і викладаючи фактичну версію: «Будьте помірно цікаві і розумно недовірливі. 1. Спитайте в себе, що було? Хто, що, коли, з якою метою? Кож¬ на з цих обставин може висвітлити вам той чи інший бік справи. 2. Відокремте встановлені факти від сумнівних та від невідо¬ мого. 3. Не задовольняйтеся готовими поясненнями фактів. 4. Шукайте внутрішній зв’язок подій. Не поспішайте визнавати факти такими, що не мають значення. 5. Знайдіть для кожного факту те висвітлення і пояснення, яке найвигідніше для вас і для вашого супротивника. 6. Відділіть більш значні факти справи, розташуйте їх по¬ слідовно в часі і, зупинившись на кожному, подивіться навколо, подивіться назад, подивіться вперед. Поставте себе в становище підсудного. 7. Змінюйте гадані умови місця і часу. Це може відкрити те, що зацікавлені люди зуміли приховати від слідчого. 8. Шукайте суперечності у фактах, не узгоджуваних з Вашим розумінням справи. 9. Візьміть до уваги те, чого не було. Те, чого не було, також може бути доказом, і доказом невідпорним!»1 Одна з найскладніших ситуацій для захисника - колізія ін¬ тересів кількох підсудних. Не зреагувати на необґрунтовані твер¬ дження про підзахисного з боку інших підсудних адвокат не може. Проте він покликаний захищати, а не обвинувачувати кого б то не було, і не повинен перебирати на себе не властиві йому функції обвинувачення. У подібних ситуаціях необхідно виявляти особливу тактовність і стриманість стосовно тих обвинувачених і підсудних, проти яких спрямована його аргументація? 1 Сергеич П. Искусство речи на суде. - М., 1988. - С. 78-85. 500

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі На цю обставину вказував адвокат Й.М. Кісенішський у справі Манджгалад зе: «Я - адвокат, я виконую в процесі функцію захисту, я захищаю Манджгаладзе. І за всієї суперечливості і полярності показань Манджгаладзе і Швелідзе, за всієї непримиренності їхніх принци¬ пових позицій я не збираюся звинувачувати Швелідзе, спеціально обґрунтовувати перед вами його винуватість, конкретно аналізу¬ вати докази його вини, підтримувати прокурора в міркуваннях про його покарання. Ні, я, зрозуміло, не буду цього робити, бо це не моя справа, не функція захисту. Це - функція державного об¬ винувачення... Мій аналіз фактичних обставин справи матиме принципово інший напрям, принципово інший ракурс. Я не займаюсь обґрун¬ туванням вини Швелідзе, але я категорично відкидаю його спроби скомпрометувати показання Манджгаладзе, посіяти недовіру до його пояснень...»1 Неприпустимо без крайньої потреби погіршувати становище інших осіб. Ще неприпустиміше загострювати відносини між захисниками у справі - усе це шкодить інтересам підсудних і ви¬ кликає негативну реакцію присутніх у залі. У такій ситуації захист мимоволі підігрує обвинуваченню та полегшує його завдання. Під час одного процесу адвокати, відстоюючи інтереси своїх підзахисних, так розпалились, що взяли на себе роль прокурора і в дебатах указували на такі обставини, які навіть не згадувалися представником обвинувачення. Скориставшись правом репліки, останній сказав, звернувшись до суду: «Шановний суд! Не тільки я, а й представники захисту переконливо довели вам, що особи, які сидять на лаві підсудних, винні»2. Представники іншої позиції, яку можна сформулювати як «іс¬ тина понад усе», звертають увагу на міркування відомого адвоката Н.І. Холєви, який у своїй промові на захист А. Максименко сказав: «Есть, господа, теория, нечто вроде адвокатской заповеди: защищая одного под судимого, не обвинять, не набрасьівать тени на другого. Зтой ложно сентиментальной теории я не сторонник; я думаю, что 1 Кисеншиский Й.М. Судебньїе речи по уголовньїм делам. - С. 98- 99. 2 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. - С.114. 501

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії истина имеет свои права, что истина - дороже и, прежде всего, что ее нельзя топтать ногами из ложного чувства сожаления. И если бьі я видел в зтом деле сколько-нибудь серьезние улики против Резникова, я первьій бьі стал говорить здесь о его виновности. Но сделать зто я по совести не могу: таких улик против Резникова я не усматриваю»1. Тут важливо те, що присяжний повірений наголошує на відсут¬ ності вини в діях Рєзнікова. Що ж до міркувань про істину і право заради неї звинувачувати іншого підсудного, то ці слова можуть бути тільки риторичним зворотом для підсилення впливу на при¬ сяжних і не обов’язково є підтвердженням того, що Холєва справді стояв на такій позиції. Проте за наявності жорсткої альтернативи (« або-або ») може ви¬ никнути колізія, коли злочин скоїв тільки один з двох підсудних, і адвокат змушений мобілізувати всі засоби для обґрунтування тези про невинуватість свого підзахисного. Це не означає, що обов’яз¬ ково треба вдаватися до прямих звинувачень іншого. Почуття такту, вміння зупинитися на межі допустимого мають підказати захисникові лінію поведінки в такій ситуації. Ось приклад такої жорсткої позиції в промові адвоката: «Обвинение убедилось, что Л-ч рассматривал каждьій обт>ект обследования как источник личного обогащения, что он вмискивал и находил жертвьі, что он действовал методом обмана, шантажа и вьімогательства. Защита Фомина не ставит перед собой задачи уличать уличенного и не пьітается отягощать положение человека, которого не могут не угнетать позор и горе. « Лежачего не бьют». И да простит меня Л-ч за зти правдивьіе, но горькие слова; я не сказала о нем больше того, что сказал он сам о себе. Я коснулась зтого во- проса только для того, чтобьі, воскресив в памяти моральньїй облик Л-ча, спросить вас: можно ли и должно ли верить зтому человеку так, как призьівает верить ему государственньїй обвинитель?»2. Виклад фактичних обставин не повинен повторювати фабули справи в тому вигляді, в якому її викладено в обвинувальному висновку. Ю. Лубшев пише, що у викладі подій слід відображати 1 Судебньїе речи известньїх русских юристов. - С. 884. 2 Цит. за: Гольдинер В.Д. Защитительная речь. - С.117. 502

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі тільки найнеобхідніше з усього, що розглянуто в судовому засідан¬ ні, те, що адвокат визнає доведеним у судовому слідстві. І робити це слід у власних «адвокатських» термінах. І справді, навіщо по¬ вторювати вжиті слідчим для «підсилення» фрази типу «у складі злочинної організованої групи з метою наживи» або «кричав, намагався влаштувати бійку, учинив сварку із жінкою, робив за¬ уваження міліціонерам» і т. п. Відповідно до ст. 62 Конституції України особу можна визнати винуватою тільки у вироку. Тому формулювати фрази потрібно, не ототожнюючи обвинуваченого або підсудного з винуватим. І адвокат першим повинен правити в цьому за взірець, а не нав’язувати суду формули, які повторюють обвинувачення. На нашу думку, непри¬ пустимо називати підсудного злочинцем і представникам обвину¬ вачення. На подібні випади адвокат має реагувати зверненнями до суду. Під час слухання скарги на санкцію прокурора представник прокуратури називав Ф. особою, яка вчинила тяжкий злочин. Ад¬ вокат звернувся до суду з проханням зробити прокуророві, який допускає порушення презумпції невинуватості, зауваження. Про¬ курору робить честь те, що він вибачився за «обмовку». Доречним буде сказати, що адвокати і науковці звертали увагу на цю обставину і до прийняття Конституції України. Тільки суд у вироку може визнати обвинуваченого винуватим, але перш ніж визнати людину злочинцем, обвинуваченому мають бути надані всі можливості для захисту від обвинувачення. Як з те¬ оретичного, так і з практичного поглядів неприпустимо змішування кримінально-правових і кримінально-процесуальних відносин. Чітке розмежування цих відносин і понять потрібне з процесуаль¬ ного погляду тому, що запобігає ототожненню обвинуваченого з винуватим, трактуванню як уже винуватої у вчиненні злочину осо¬ би, хоч і притягненої до відповідальності, але не визнаної винною судом у встановленому порядку. Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів, як правило, станов¬ лять основну частину промови. Захисник подає свою версію бачення справи, аналізує докази, обґрунтовує ними свої міркування. Аналіз і оцінка кожного виду доказів мають певні особливості. Здебільшого захисники спершу аналізують кожний окремо взятий 503

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії доказ з позиції захисту з урахуванням особливостей справи, і тільки потім усі зібрані у справі докази розглядаються сукупно, установ¬ люється їхній взаємний зв’язок або його відсутність. Тут потрібно мати на увазі принцип: докази не перераховують, їх зважують на вагах правосуддя. Не випадково Феміду, богиню правосуддя, по¬ казують з вагами в руці. Аналіз справи вимагає здійснювати перевірку доказів з позиції здорового глузду. Підсудній звинувачувався у крадіжці. У його визнанні та в обвинувальному висновку вказувалося, що він про¬ ник через кватирку на третьому поверсі, а потім з квартири знову ж через кватирку виніс холодильник, телевізор, музичний центр і килим. Очевидна безглуздість цих фактичних обставин і була пред¬ метом аналізу захисника у виступі, де була показана неможливість учинення таких дій1. На судову промову впливають установки. У прокурора та адво¬ ката вони, як правило, взаємно протилежні. Інколи аналіз будують за принципом драбини, коли один за одним розглядаються докази обвинувачення і поступово відкида¬ ються. Сучасна психологічна наука розробила низку прийомів, які посилюють вплив на слухача. Загальний принцип для риторичних прийомів: «Говорити так, щоб предмет сам ліз у голову». Один із таких прийомів - правило Гомера. Черговість аргументів, які наводяться, впливає на їхню переконливість. Найефективнішим є такий порядок: сильні - се¬ редні - один найсильніший. Наступне правило - правило Сократа. Для одержання позитивного рішення з важливого для вас питання поставте його на третє місце, подавши співрозмовникові перед тим два короткі запитання, на які він відповість «так» (це правило широко використовують під час допитів). У різних авторів - різна кількість правил - від 12 до 14 і більше. Не знаючи цих нинішніх досягнень психологічної науки, П. Сергеїч блискуче сформулював ці правила для адвокатів і взагалі для судових ораторів. Ось вони: 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. Москва. Волтерс Клувер. 2006.- С. 345. 504

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі 1. Не доводьте очевидного. 2. Якщо ви знайшли сильний доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без підготовки (власне, це правило Гомера). 3. Відкиньте всі посередні й ненадійні доводи. 4. Не пропустіть нагоди викласти сильний аргумент у вигляді дилеми: очевидний висновок, зроблений самими суддями, пере¬ конливіший, ніж готовий висновок, почутий від адвоката. Це зрозуміло. Формулюючи висновок самі, ми залишаємо для судді пасивну, а отже, психологічно залежну позицію. Натомість, якщо для думки судді залишити простір, він не тільки зробить від¬ повідний висновок, а ще й намагатиметься розвинути і підкріпити його шляхом уточнень і додаткових запитань. Скільки разів надмірне бажання «розжувати суду» очевидний висновок приводило до зауважень типу: «Пане адвокате, суд і сам може зробити висновки» або «не відповідайте за свідка» і т. ін. Тому у випадку, коли свідок каже явну неправду, адвокатові краще заявити, що він або введений в оману і помиляється щиро, або говорить неправду свідомо. За законами психології (а практика це підтверджує) суд вибере для себе другий спосіб, згубніший для свідка). 5. Не бійтеся погодитися з опонентом, якщо є можливість його ж твердження повернути проти нього або принаймні довести безперспективність цього аргументу для справи, марність такого твердження. 6. Якщо аргументи сильні, краще наводити їх нарізно, ґрунтов¬ но розвиваючи кожний із них. Якщо ж є тільки несильні аргументи, їх слід зібрати разом. П. Сергеїч цитує Квінтіліана, який говорив: «... несильні взаємно підкріплюють один одного. Позбавлені зна¬ чення якісно, вони переконливі кількістю - тим, що всі підтвер¬ джують одну й ту саму обставину...». 7. Старайтесь підкріплювати один доказ іншим. 8. Не намагайтеся пояснити того, чого самі не зовсім розумієте. Така спроба - подарунок для процесуального противника. 9. Не намагайтеся довести більшого, якщо можна обмежитися меншим. Принцип розумної достатності важливий для адвоката, і він повинен постійно контролювати себе, щоб не перейти розум¬ 505

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ної межі. Є східне прислів’я: «Ти сказав один раз - я повірив; ти повторив - і я засумнівався; ти сказав ще раз - я зрозумів, що ти обманюєш». 10. Не допускайте суперечностей у висновках та аргументах. Не треба уподібнюватися нерозумній дитині, яка, розбивши вазу, каже: «Ні, це не я! Але я більше не буду...» А хіба не так виглядає виступ захисника, який упродовж усього процесу доводить цілко¬ виту непричетність клієнта до злочину, а в судовій промові додає, що на випадок, якщо суд визнає, що аргументи захисту недостатні, вважає себе зобов’язаним нагадати про обставини, які пом’якшують вину підзахисного. Адвокат може викласти пом’якшувальні обставини як антитезу, ніби для підсилення своїх доказів про невинуватість клієнта (як правило, це робиться на початку промови). Далі він стверджує, що не вони визначають лінію захисту, оскільки його підзахисний неви¬ нуватий, і наводить доводи про невинуватість свого клієнта. Таким чином, на пом’якшувальні обставини вказано суду, і водночас вони використовуються для підсилення висновку про невинуватість (так звана прихована альтернатива). П. Сергеїч залишив у спадок також рекомендації із спросту¬ вання аргументів: 1. Узагальнені доводи опонента розділіть на складові й розби¬ вайте їх поодинці. Улюблений прийом обвинувачення - зробити узагальнені ви¬ сновки щодо вини кількох осіб, без конкретизації дій кожної з них. У таких випадках іноді буває достатньо відділити, відокремити дії кожного з учасників і проаналізувати їх, щоб обвинувачення щодо конкретного учасника розсипалося. В одній із своїх промов захисник Ф.Н. Плевако говорив: «Я ра¬ джу вам поділити вашу увагу порівну між підсудними, обдумуючи докази вини окремо для кожного підсудного так, наче доля іншого сьогодні не має бути розглянута вами. Цей прийом врятує вас від шкідливої для справи й особливо для підсудних переплутаності доказів. Стався злочин. Підозрюється кілька осіб. Ми починаємо дивитися на всіх підсудних, притягнених в одній справі, на всю лаву як на одну людину. Злочин викликає обурення проти всіх. Докази, які малюють одного, ми переносимо на всіх. Він зробив 506

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі те-то, вона вчинила те-то, звідки робимо висновок, що вони зроби¬ ли і перше і друге разом. І ось у промові пана прокурора ці окремі докази об’єднуються в подвійний доказ»1. 2. Заперечуючи, не виявляйте надмірного старання. Це, на перший погляд, парадоксальне твердження заслуговує на увагу. Надмірні старання в цьому напрямку, не поєднані з безумовним спростуванням, можуть надати тим чи іншим доказам в очах суд¬ дів і особливої ваги. У них може скластися думка, невигідна для того, хто виступає: якщо він так багато про це говорить, отже, цей доказ справді має велике значення. І навпаки, коли оратор лише мимохідь заперечує проти доводів противника, ніби нехтуючи ними, вони часто вже тільки від цього здаються такими, що не за¬ слуговують на увагу. 3. Не залишайте без заперечень сильних доводів опонентів. Але, спростовуючи їх, не слід гіьвторювати або в інший спосіб розвивати і нагадувати та міркування, якими прокурор ці доводи підкріплював. Повторюючи доводи прокурора, ми їх скорочуємо та «конспектуємо» і в такий спосіб допомагаємо опоненту: те, що в доводах прокурора суд міг і зрозуміти - ми пояснюємо; те, що суд міг забути - ми йому нагадуємо. І після цього експромтом (оскільки на ґрунтовну підготовку вже немає часу) переходимо до спростування. Таке недостатньо підготовлене спростування хибує на багатослів’я (суд це бачить). Нерідко в такій ситуації адвокат викладає свої міркування, хапаючись за перші-ліпші доводи, про¬ пускаючи при цьому важливіші, і викладає їх нечітко, у невдалій формі. Багатослівність і туманність заперечень після стислої та яс¬ ної, наперед підготовленої думки противника тільки підкреслюють переконливість останнього. 4. Не доводьте, якщо можна заперечувати. Якщо навіть невинна людина спробує довести, що вона невинувата, то виявить, як це важ¬ ко зробити. Довести невинуватість дуже часто взагалі неможливо, і замість того щоб розсіяти підозру, така позиція тільки посилює її. Ст. 62 Конституції України встановлює чітку формулу: «Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину», - слід тільки користуватися нею всюди, де це можливо. 1 Плевако Ф. Н. Избр. речи. - С. 288. 507

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 5. Відповідайте фактами на слова. Для підкріплення тези наве¬ демо приклад із життя. Пасажир їде в таксі. Доїхавши до потрібного місця, таксист назвав суму, значно більшу, ніж на лічильнику. Він пояснив, що в цей район із центру не кожен поїде, а, судячи з респектабельного вигляду, пасажир не скнара і не дріб’язкова людина. Пасажир відповів, що, по-перше, у таксі платять за лічиль¬ ником, і якщо водій хотів по-іншому, слід було про це попередити. По-друге, вільних таксі була ціла черга, і, напевно, знайшлися б охочі, він не раз у цьому переконувався. По-третє, слова «скнара» і «дріб’язкова людина» означають «людина, яка зазіхає на чужий дріб’язок». Таксист не знайшов, що заперечити, і клієнт розраху¬ вався за лічильником. 6. Поверніть проти опонента його власні доводи. 7. Не виступайте проти незаперечних доказів і правильних думок опонента, не робіть з грішника янгола. 8. Максимально використовуйте факти, визнані опонентом. Це рідкісний подарунок. Було б неповагою не скористатися ним. 9. Якщо опонент обійшов мовчанкою певну обставину, зверніть увагу на це й додайте, що у нього немає аргументів проти неї. Іноді достатньо твердження: «Мовчання - ознака згоди». 10. Не спростовуйте неймовірного - це все одно, що воювати з вітряками. Доводи можна підсилити штучно. У будь-якому виступі важливо не тільки те, що сказано, а і як сказано. До прийомів, що підсилюють доводи, належить перебільшення, коли обвинувачення, усвідомлюючи слабкість доказів, попереджує присутніх, що їм доведеться тривожитися за спокій близьких, якщо підсудного буде виправдано. Інший прийом - повторення. У звичайній розмові повторення дратує. Але перед судом (а тим більше перед судом присяжних) - це один з найважливіших прийомів. «Сжатая речь - опасное достоинство для оратора. Ммсли привмчньїе, вполне очевидньїе скользят в мозгу слушателей, не задевая его. Менее обикновенньїе, сложньїе не успевают в него проникнуть»1. П. Сергеїч наголошує на необхідності затримати увагу суду на думці оратора. Проте робити це потрібно непрямо, щоб уїдливість виступаючого не впадала в око. Блискучим прикладом такого підсилення є уривок з вірша Ф. 1 Сергеич П. Искусство речи на суде. - С. 225. 508

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Тютчева, де одна й та сама думка повторюється кілька разів: Два демона ему служили, Две сильї чудно в нем слились: В его главе - орльї парили, В его груди — змеи вились... Ширококрилих ВДОХНОВЄНИЙ Орлиний, дерзостний по лет И в самом буйстве дерзновений Змеиной мудрости расчет! Ефективним прийомом підсилення аргументів є антитеза, де обидві складові підсилюють одна одну: «ні богові свічка ні чортові кочерга», «ні риба ні м’ясо*. Або Шевченкове: І день іде, і ніч іде. І голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки? П. Сергеїч наводить приклад із Пушкіна - слова Мазепи: Без милой вольности и слави /Склоняли долго ми глави /Под покровительством Варшави, /Под самовластием Москви. /Но не- зависимой державой Украйне бить уже пора:/ И знамя вольности кровавой /Я подимаю на Петра. Аналізуючи факти, за можливості слід уникати висловлення особистої думки стосовно того, наскільки можна довіряти тому чи іншому свідку, або наскільки якісним є той чи інший доказ. Уникайте фраз на зразок «я вважаю, що», «я гадаю, що». Корис¬ туйтеся риторичними запитаннями. Самі ставте собі запитання і відповідайте на них. Говоріть про сильні, а не про слабкі місця вашої позиції. Слабкі аргументи створюють негативне враження. Використовуйте магію цифр. Для більшої переконливості основні цифри краще зачитувати. Цифри можуть бути сильним аргументом. І навпаки, надмірне їх використання сприймається погано, втомлює. У такий спосіб заплутують, створюючи видимість серйозної аргументації. Як правило, у суді це викликає негативну реакцію. Професійний суддя одразу бачить, що його намагаються ввести в оману, і результат буде протилежний бажаному. 509

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Речові докази Оцінюючи речові докази, захисник указує на відповідність або невідповідність вимогам закону способу фіксації (тобто, чи належно складені протоколи слідчих дій, постанов і ухвал про приєднання до справи предметів і документів, застосування фото- і кінозйомок, звуко- та відео- запису, виготовлення, планів, схем, зліпків і від¬ битків слідів). Звичайно, адвокат звертається до цих доказів залежно від їх¬ ньої значущості для справи. Якщо ж у суді було з’ясовано, що ці докази неістотні для справи, і слідчий перестарався, залучивши їх як докази, хоча вони не були знаряддям злочину, не зберігали на собі слідів злочину, не були нажиті злочинним шляхом, то на це слід звернути увагу в промові. Захисник звертає увагу суду і на необхідність визначення подальшої долі цих предметів. У практиці трапляються випадки, коли як речові докази вилучаються цінні предмети (колекції марок, зброї тощо, але до суду не передаються, як це передбачено ст. 79 КПК, і, так би мовити, «зникають». Приклад 96. У справі1 Оганесяна було описано й вилучено ко¬ лекцію зброї - десяток цінних мисливських рушниць, вінчестерів, набоїв тощо. Проте в судове засідання вони представлені не були. Суд не вирішив питання про їхню подальшу долю. Зберігалася «колекція чомусь не в експертному відділі РВВС, де проводиться експертиза зброї (як це має бути), а в прокуратурі, де немає умов для такого зберігання. Не дивно, що колекція «зникла». Чимало непорозумінь і помилок у слідчій та судовій практиці пов’язані з визнанням речовими доказами транспортних засобів. Ці засоби нерідко безпідставно визнають знаряддями злочину у справах про крадіжки, контрабанду тощо і конфіскують. Критика' слідства, звернення уваги суду на неправильні дії при визнанні речовими доказами хоча й не є значним захисним ресурсом, проте допомагає зберегти майно підсудного або членів його сім’ї. Про наочність історії та аналогії Наочні приклади при аналізі доказів можуть зіграти неоціненну роль. Але ставлення до них суддів поки що неоднозначне. Судді 510

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі можуть поставити вимогу щоб плакат, рисунок, схема були вилу¬ чені, мовляв, ми їх не досліджували. Але рисунки, схеми, плакати не є доказами у справі, а тому не можуть бути досліджені у справі. Разом з тим вони ілюструють позицію захисту, тобто те, про що говорить адвокат ілюструється на схемі, плакаті, рисунку. На ри¬ сунку можна простіше показати, ніж сказати про це на словах про протокол місця події, про ДТП. Можна наочніше показати, з якого боку мали місце поранення, звідки міг пролунати постріл. Усе стає простішим, зрозумілішим і доступнішим для сприйняття. «За клопотанням захисту було визнано недопустимим доказом висновок балістичної експертизи. Підсудний звинувачувався, крім інших статей, і в купівлі та незаконному зберіганні зброї - пістоле¬ та. Але прокурор підтримував обвинувачення в повному обсязі. Пе¬ ред захистом постала проблема: як пояснити присяжним значення цієї експертизи і неможливість без її дослідження постановлення обвинувального вироку. У процесі виступу, підійшовши до цього епізоду обвинувачення, адвокат взяв у руки завчасно підготовлений пістолет (це була сувенірна запальничка куплена у звичайному ма¬ газині). Показуючи її присяжним, адвокат сказав: «Вам прокурор демонстрував металічний пістолет, я теж вам показую, той, що в моїх руках, теж металічний, має назву, номер, сам по собі дуже важкий. Але ось проблема, чи справжній він, чи стріляє, чи є в ньому патрони, а якщо стріляв, чи не зламаний він у даний час? Ви можете мені про це сказати? Я можу показати вам цей пістолет, але що за пістолет був у руках прокурора, не знає ніхто». Демонстрація допомогла наочніше показати обґрунтованість позиції і значимість речового доказу для вирішення справи1. Історії та аналогії можуть бути використані із судової практики, з різних житейських ситуацій. Тому адвокати намагаються ви¬ користати всім відому підходящу аналогію, яка у суддів викличе певні, потрібні адвокату асоціації. Наприклад, можна ствердити, що розглядувана справа у своєму розвитку проходить кілька етапів: галас, метушню і плутанину, пошук винуватих, покарання неви¬ нуватих і нагородження тих, хто не має до цього відношення (так висловився один з адвокатів у резонансній справі Ю.Т.). 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 353. 511

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Про кваліфікацію Помилка у кваліфікації злочину може спричинити безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним, конфіскацію її майна, застосування амністії, судимість тощо. Але коли і як про це говорити? Чи є потреба услід за прокурором повторювати, що кваліфікація правильна і в такий спосіб допомагати йому в тому, що для нього найважливіше? У будь-якому разі адвокат повинен висловити своє ставлення до кваліфікації. Однак у якій формі? Адвокатська жилка не дозволяє так просто взяти і зробити ви¬ сновок про доведеність обвинувачення. Адже зробити його - означає обґрунтувати обвинувачення, на що захисник права не має. Та й суду потрібні не «визнання» захисника, а аргументи, доводи. Проте якщо адвокат доводитиме те, у чому він згоден з обвинуваченням, він неминуче перетвориться на прокурора. Тому, якщо в матеріалах справи захисник не виявляє доказів, що спростовують обвинувачення, він не погоджується з доведеністю обвинувачення, яке заперечує його клієнт. У такій ситуації він не полемізує з підсудним, не оспорює його позицію, а обмежується викладом усіх наявних у справі доводів на користь підзахисного. Якщо підсудний визнає вину, а в захисника є сумніви щодо цього, то залежно від усіх обставин справи їх можна викласти суду для оцінки. Хоча в цьому випадку адвокат начебто йде проти волі клієнта. Тому йому слід добре подумати, а чи доцільно це робити, і чи справді така позиція відповідає інтересам клієнта. За традицією висновки про кваліфікацію вчиненого адвокат викладає після аналізу доказів вини. Потреба в розгорнутому об¬ ґрунтуванні кваліфікації злочину постає перед адвокатом, коли правова оцінка попереднього слідства вчиненого є спірною. Проте навряд чи можна погодитися з практикою, коли захисник услід за прокурором повідомляє суду, що «вина підсудного у вчи¬ ненні злочину, передбачена частиною такою-то відповідної статті КК, матеріалами справи повністю доведена». Подібне твердження не містить ні доказової інформації, ні захисту. Бажання сказати не так, як це сказав прокурор, іноді веде до неправильного опису адвокатами тексту закону, або вживання не¬ існуючих у законі термінів, таких як: «спровоковане зґвалтуван¬ ня», «законне вимагання», «запобіжний напад», «оборонні побої» 512

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі тощо1. Перефразуючи Гоголя, можна сказати: «Із законом треба поводитися чесно». Відомості, які характеризують особу У захисній промові адвокат повідомляє суду відомості про сво¬ го підзахисного. Важливість цих даних визначається в ст. 65 КК України, ст. 324, 334 КПК України, згідно з якими суд, признача¬ ючи покарання, зобов’язаний, крім інших чинників, ураховувати особу винного. Відомості про особу, її становлення та формування як особис¬ тості, умови, в яких вона формувалася, оточення - усе це може бути серйозним захисним ресурсом. Особливо в суді присяжних. Держава притягає до відповідальності осіб, які порушили закон. Проте держава й сама відповідальна перед людиною за свою діяль¬ ність. Це конституційна норма. Звичайно, правосуддя здійснюється щодо конкретної особи, про якусь відповідальність самої держави не йдеться. Але важливим є й питання, а як сформувалася ця людина, чи забезпечувала дер¬ жава щодо неї гарантії, визначені в Конституції, чи немає частки вини і в тих суспільних умовах життя, які створились у державі. Адже може виникнути потреба реагування суду на такі обставини окремою ухвалою. Колись, за наявності особливих умов і даних про особу людини, присяжні, виносячи вердикт, указували, що засуджений заслуго¬ вує на полегкість. Сьогоднішній процес передбачає обов’язковість урахування судом пом’якшувальних обставини, перелік яких не є вичерпним (п. 5 ст. 324 КПК України). У будь-якій справі можна знайти пояснення, чому було вчине¬ но те, що ставиться у вину підзахисному. Проте, характеризуючи підзахисного, адвокат повинен знати міру, щоб не стався ефект, протилежний очікуваному. К. Арсеньєв іронічно зауважував, що, «читаючи Мішеля Лашо, починаєш переконуватися, що кращих людей Франції необхідно шукати на лаві підсудних і що його клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинуватості»1. 1 Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. - М., 1999. - С. 391. 513

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Знайомство з першоджерелами французьких адвокатів дає під¬ стави для висновку, що така думка є перебільшенням. Із книги в книгу переходить і недостатньо обґрунтоване твердження про над¬ мірну пишномовність окремих промов французьких адвокатів. З таким твердженням як загальною характеристикою, важко пого¬ дитись. Французьким захисникам притаманна не пишномовність, а чіткий і ясний стиль, простота і лаконічність, витонченість фор¬ ми, точність і послідовність у викладі матеріалу. Глибокий аналіз світогляду підсудного та його світосприймання, проникнення в його психологію і переживання теж присутні в промовах кращих французьких адвокатів. Звичайно, людині XXI ст. деякі прийоми адвокатів, розраховані на присяжних XIX ст., їхня релігійність і тогочасна суспільна мо¬ раль, а іноді й певна пишномовність можуть здатися дещо не сучас¬ ними. Але не забуваймо, що все це відбувалося в суді присяжних, до якого Україна ще не дійшла і який у нас поки що не створено. Водночас адвокат не вправі забувати, що в кримінальних спра¬ вах йдеться про людські трагедії й понівечені долі. І говорити про це «суконною» мовою обвинувального висновку для адвоката немож¬ ливо. У суд, має прийти живе слово гіркої правди народу. І там, де є трагедія, допустимо й високе слово людського почуття і співчуття. Упродовж десятиліть його вичавлювали із судових процесів, а суд перетворювали на чиновницьку установу, де першорядне значення мав «відсоток репресії». Тому часто-густо звинувачення «у пишно¬ мовності» було тим ярликом, за допомогою якого намагалися не допустити в суд живе слово і співчуття. Голос милосердя в суді повинен звучати не тільки у виступі адвоката. А.Ф. Коні писав: «Закон вимагає, щоб полегкість базува¬ лася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша - сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть у слабостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи милості, - ви можете до судового голосу засу¬ дження приєднати голос милосердя»1. Це слова справді державного обвинувача. Вони, як ніколи, акту¬ 1 Судебньїе ораторьі Франции XIX века. - М., 1959. С. 400-401. 514

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі альні й тепер, через сто років. І не тільки для адвокатів, а й для сьо¬ годнішньої прокуратури, яка вже й забула, коли її представники, востаннє просили суд виправдати невинного, зняти обвинувачення. Проте нерідко слова «співчуття» прокурори використовують для підсилення обвинувального ресурсу. Не випадково на цю обставину звертав увагу ще Ф.Н. Плевако: «...обвинувач сказав своє слово - м’яке, гуманне, а тому й більш небезпечне для справи»2. Характеристика особи, побутові умови і внутрішнє життя під¬ судного є тим захисним ресурсом, який значною мірою залежить від самого адвоката, від того, як він зуміє ним скористатися. Це та зброя, сила якої багато в чому залежить від того, наскільки вміло нею володіє адвокат. Водночас важливо не перебрати міру, не на¬ магатися показати свого підзахисного «білішим за карпатський сніг». Адвокатська практика, усвідомлюючи ті реальні обставини, які впливають на призначення покарання, почала розглядати дані, що характеризують особу як момент формальний. Звідси й недооцінка цього важливого захисного чинника. Що й казати. Той, кому вдалося б побувати на нарадах суддів, які вряди-годи проводилися, та й тепер проводяться, не знаючи «суддівської специфіки», був би дуже здивований, слухаючи, на¬ приклад, виступ начальника управління юстиції, прокурора облас¬ ті, інших високих посадовців. В аналізі обов’язково наводився рі¬ вень репресії у відсотковому співвідношенні до загальної кількості справ, а також рівень реальних мір покарання в області порівняно із середнім по країні. Указувалося, в якому районі цей показник знизився і треба підтягнутися, в яких суддів він найнижчий тощо. Із таких виступів у судах робилися висновки... Припустімо, це відбувалося колись, і сьогодні такий аналіз і «натаскування» суддів на певний рівень репресії не проводиться. Проте та інерція мислення не зникла. До неї так звикли, що на¬ віть не замислюються, наскільки це дико для стороннього вуха... Від такої спадщини треба відмовлятись. Тепер суддів «дістають» статистикою, та особливо прискіпливим переглядом у першу чергу 1 Кони А.Ф. Соч. - Т. 4.- С. 87. 2 Плевако Ф.Н. - Избр. речи. - С. 147. 515

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії виправдувальних вироків. Відгомін тих явищ і понині звучить в окремих оцінках діяль¬ ності суду, навіть із вуст високопоставлених осіб. І це не дивно, їх так виховували, у них така правосвідомість. Ця інерція мислення - один з найважливіших чинників, які гальмують судову реформу. Чи не тому в новому Кримінальному кодексі попри всі його пози¬ тивні моменти кількість статей, якими передбачена кримінальна відповідальність, навіть збільшилась? Конституція України визнає права та інтереси людини найви¬ щою соціальною цінністю, їхнє забезпечення є головним обов’язком держави. Ці конституційні положення стосуються й людини, яка сидить на лаві підсудних. Тому, вирішуючи її долю, суди не повинні виходити із середньостатистичних показників, якими б зручними для користування вони не були. У деяких промовах А. Коні, В. Спасовича, Ф. Плевако та інших відомих адвокатів основна увага приділялася характеристиці під¬ судного та його психології, що становило половину, а то й більше, усієї промови. Із введенням в Україні суду присяжних цей захисний ресурс набуде додаткової ваги. Характеризуючи особу, адвокат за¬ лежно від її ставлення до злочину ув’язує зі справою ті обставини, які свідчать на користь клієнта. До них належать: • відвернення шкідливих наслідків учиненого; • учинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сі¬ мейних обставин; • учинення злочину під впливом примусу, погрози або через матеріальну чи іншу залежність; • учинення злочину під впливом великого душевного хвилю¬ вання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Учинення підсудним злочину в стані фізіологічного афекту, коли винуватий усвідомлює характер і значення своїх дій. По¬ трібно довести, що під час учинення злочину підсудний був у стані великого душевного хвилювання, який був викликаний неправомірними діями іншої особи або осіб; злочин учинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали в під¬ судного стан великого душевного хвилювання; • учинення злочину під час захисту від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони; 516

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі • учинення злочину неповнолітнім. Захисник указує не просто на вік особи, а ув’язує особливості діяння з тим, що формуван¬ ня неповнолітнього як особистості не завершилося; емоційно- вольова сфера його психіки не набула стійкості, підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієнтирів, і вчинення злочину, як правило, певною мірою зумовлено цими чинниками. • учинення злочину жінкою у стані вагітності; • щире розкаяння або явка з повинною, або сприяння розкриттю злочину та інші пом’якшувальні обставини. Про міру покарання Судова статистика засвідчує, що абсолютна більшість справ завершується обвинувальним вироком суду. Яким буде вирок, якою буде міра покарання - тут багато що залежить від адвоката. Якщо він зуміє переконати суд, що його підзахисний заслуговує на милосердя та полегкість та надасть відповідні доводи для цього, а також документи, то суд їх може врахувати. Так, захисник у спра¬ ві щодо Б.Л. (її сім’я проживає у квартирі готельного типу, а син хворіє на гіпертонічну хворобу) переконував суд, що застосування до його довірительки додаткового покарання приведе до зняття сім’ї з квартирного обліку, а це значно погіршить і без того важке становище сім’ї, яка гостро потребує житла. Захисник також вка¬ зав, що обставинами, які пом’якшують покарання, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, її тяжкий матеріальний і сімейний стан, а обставин, які обтяжують покарання, не встанов¬ лено. Суд погодився з цими доводами і визнав таке обґрунтування переконливим1. Заслуговує на увагу і позиція апеляційного суду м. Києва, висловлена в узагальненні про те, що у справах, коли особи одержували хабарі в розмірі від 100 до 300 дол. США, до них цілком можливо було застосовувати покарання у вигляді штрафу, а не призначати покарання у вигляді позбавлення волі, у тому числі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням1. Отже, якщо захисник вважає свого клієнта невинуватим у ско¬ 1 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення). Юридическая практика. 2006.-С. 22.. 517

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії єнні злочину, він просить винести виправдувальний вирок. Якщо підсудний і адвокат не заперечують факту вчинення злочину, то вони наводять свої міркування щодо міри покарання. При цьому адвокати не вказують конкретної міри покарання, а просять «визна¬ чити мінімальну міру покарання, указану в статті... Кримінального кодексу»; «призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин» тощо. На нашу думку, тут також потрібно продумати свою позицію й спробувати обґрунтувати її не стандартною фразою, до якої вже давно звикли судді. Ось як вирішив це завдання київський адвокат С.О. Остров- ський: «Я надеюсь, что собраннме предварительньїм следствием улики против Филонова и тот калейдоскоп развращенньїх им женщин (а некоторих «пациенток» мьі видели и сльнпали в суде) убедят вас В ТОМ, ЧТО ИМЄННО ОН передал СВОЙ огромньїй «ОПЬІТ» половьіх пре- ступлений, совершаемьіх им на чердаках, в вагоне поезда, в дво¬ рових туалетах, именно психически неполноценному Соломенко, которому я сострадаю. В заключение считаю уместнмм заявить вам, что вьідающийся юрист, наш соотечественник, известнмй адвокат М. П. Карабчев- ский как-то в одной из своих речей заявил суду: «От человека ми вправе требовать лишь человечного». Не ищите его в несчастном, жалком и интеллектуально огра- ниченном Анатолии Соломенко. Ваш суд также только суд чело- веческий. Я имею, видимо, право утверждать, что у вас єсть достаточно оснований и причин отступить от той крайней мерьі, которую по- требовал определить в отношении Соломенко государственньїй обвинитель. (Із промови С.О. Островського на захист Анатолія Соломенка). Важливість присутності в суді присяжних або народних за¬ сідателів можна проілюструвати на прикладі справи Шухрата Гафарова, обвинуваченого у вбивстві із хуліганських спонукань, яке допускало смертну кару. Захист здійснював відомий адвокат 1 Практика розгляду кримінальних справ (узагальнення). Юридическая практика. 2006. -С. 23. 518

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі С.Л. Арія. За матеріалами справи це була необхідна оборона від жорстокого побиття. У найгіршому випадку для обвинуваченого і з певною надмірністю його дії могли кваліфікуватись як перевищен¬ ня меж необхідної оборони. Але вбитий був племінником міністра охорони здоров’я Узбекистану, який добивався «розстрільного» вироку. На суддів вчинявся сильний тиск. Прокурор, як і потрібно було очікувати у цих умовах, вимагав для Шухрата смертної кари. Промова адвоката була звернена до народних засідателів - росій¬ ських жінок. Ось уривок із промови: «Зто убийство, - сказал адвокат двум напряженно слушавшим его женщинам, - предлагается совершить вам. Не делайте зтого, зто будет черное дело, которого вьі никогда в жизни себе не простите. Оно на долгие годьі может лишить вас сна! И если вам скажут, что возможную вашу ошибку исправит более високая инстанция, - не утешайте себя зтим. Потому что только з десь, в суде первой инстан- ции, представители народа еще могут повлиять на правосудне. На всех иньїх уровнях оно определяется служилими, зависимими не только от своей совести юристами. Зто ви лично возьмете на свои плечи всю тяжесть ответственности за неправедную казнь. Всю тяжесть, а не ее долю»1. Перші два дні суддя намагався переконати засідателів у необ¬ хідності підписати складений наперед вирок, але жінки рішуче відмовилися це зробити. Тільки коли міру покарання у вироку було змінено, вони поставили свої підписи2.1 щоб там не говорили судові діячі, але аналогічні ситуації в судах виникають і в незалеж¬ ній Україні. Тому введення суду присяжних залишається однією з найважливіших проблем правосуддя. Про цивільний позов Традиційне уявлення щодо викладу теми цивільного позову набуває нових рис, пов’язаних з принциповими змінами в законо¬ давстві щодо права приватної власності. На жаль, законодавство 1 Ария С.Л. Мозаика: Записки адвоката; Речи. - М., 2000. - С. 59. 2 Див.: Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов. - Ростов-Н/Д,. 2003. -С. 450. 519

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ще не виробило адекватні зміненим умовам господарського життя засоби реагування. Накладаючи арешти на рахунки приватних підприємств і госпо¬ дарських товариств, слідчі, по суті, забороняють їхню господарську діяльність. Судова практика мириться з фактами порушень вимог ст. 126, 127 КПК України, які не дають права органам слідства припиняти діяльність підприємств і господарських товариств. У результаті банки та підприємства закриваються, а їхні працівники втрачають роботу, можна сказати, з вини держави. Нерідко від правильного вирішення питання про шкоду зале¬ жить кваліфікація злочину. Отже, потрібно подбати, щоб майнова відповідальність підзахисного не виходила за межі шкоди, завданої його діями. Адвокат повинен з’ясувати, чи є підстави для солідар¬ ної відповідальності і вжити заходів, щоб її не було застосовано необґрунтовано, звернувши на це увагу суду. Нове процесуальне законодавство передбачає, що дії органу дізнання, слідчого і прокурора можуть бути оскаржені в суді під час розгляду справи по суті або під час попереднього її розгляду. Захисник повинен підготувати відповідні скарги та дати їм оцінку в промові. Завершити аналіз цивільного позову слід проханням про від¬ мову в його задоволенні, залишення його без розгляду або про доведеність лише частини позовних вимог. При цьому позицію потрібно узгодити з підзахисним. Заключна частина захисної промови Заключна частина захисної промови є важливим елементом промови. Навіть якщо прокурор відмовився підтримувати обви¬ нувачення і просить суд виправдати потерпілого, це не звільняє захисника від обов’язку мотивувати необхідність виправдання, а в заключній частині промови подати своє прохання1. У великій і складній справі необхідно ще раз підкреслити найзначніші, вузлові моменти промови. Щоб останні фрази за¬ пам’яталися, вони мають бути виразними, промовистими, А.Ф. Коні наголошував: «Кінцівка - розв’язання всієї промови. Кінцівка 1 Див. Молдован В.В. Судова риторика. - С. 109. 520

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі має бути такою, щоб слухачі відчули (не тільки в тоні лектора, це обов’язково), що далі говорити нічого». Ось один із таких прикладів: «На Введенском кладбище в Лефортове єсть могила доктора Гааза, тюремного врача, которьій посвятил свою жизнь и отдал все сбережения делу смягчения участи заключенньїх, каторжников. О нем с почтением и симпатией не раз писал Кони. На надгробном валуне, окруженном кандальньїми цепями, вьібитьі слова, обра- щенньїе к потомкам: «Спешите делать добро». Когда отвлечешься от нашей суетьі и задумається, то понимаешь, каким мудрим бьіл Гааз. Приговорить к смерти человека, которьій и так уже повержен, которьш сам, как никто более наказал себя, - можно, закон разрешает. Проявить к нему снисхождение тоже в вашей власти. И зто будет добром, которое запомнится вам и заломнится людям»1. Суд не має права зупиняти адвоката або обмежувати час його виступу. Проте адвокат повинен усвідомлювати, що його промова має цінність доти, доки його слухають. Водночас, як показують до¬ слідження сучасних учених, і як на цьому наголошував П. Сергеїч, певна інформаційно-словесна надмірність у промові необхідна. Вона гарантує розуміння промови, допомагає присяжним і суддям освоїти всю закладену до неї інформацію, яка впливає на формуван¬ ня їхнього внутрішнього переконання щодо питання вини2. Репліка захисника Обмін репліками - це право, а не обов’язок. Репліка -. це запере¬ чення проти промови або частини її. Прогалини, яких припустився адвокат у промові, не можуть служити підставою для репліки. Го¬ ловуючий має право відмовити захисникові в наданні додаткового слова під виглядом репліки3. В.Д. Гольдинер рекомендує у випадках, коли прокурор у своїй репліці навів дані, що спростовують висновки, висловлені адвока¬ том у захисній промові, використати право репліки, щоб внести 1 Див.: Защита по уголовному делу / Под ред. Е.Ю. Львовой. - С.119. 2 Мельник В.В. Искусство доказьівания в состязательном уголовном процессе. - М., 2000.-С. 311. 3 Див.: Молдован В.В. Судова риторика. - С. 109. 521

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відповідні корективи і зміни у свою систему захисту1 або спросту¬ вати репліку прокурора. Якщо прокурор відмовився від репліки, то в групових спра¬ вах ними можуть обмінятися адвокати. У репліці в максимально стислій формі слід указати на суть розходжень або суперечностей, висновки, які спростовують заперечення суперника, і факти, що підкріплюють ці висновки; кінцеві висновки, які випливають з аргументації. Репліка прокурора - це його відповідь на виступ захисника. Причиною репліки є тенденційне (на погляд прокурора) висвітлен¬ ня захистом обвинувальних доказів. Що стосується репліки адво¬ ката - то це відповідь не на обвинувальну промову (адже захисник уже мав можливість відповісти на це у своєму виступі), а на репліку прокурора. Репліку пропонується викладати за певним планом: 1. На початку репліки доцільно пояснити причини її проголо¬ шення. 2. Після цього необхідно повернутися до тих положень захисної промови, з приводу яких прокурор виступив з реплікою. Якщо про¬ курор неправильно їх зрозумів, їх необхідно пояснити. 3. Виділивши спірне положення, можна ще раз повторити ар¬ гументи на його користь, або знайти додаткові доводи на користь своєї позиції. 4. У заключній частині репліки доцільно ще раз коротко і стисло викласти свою позицію зі спірного питання. Зразок судової промови 20.11.03 Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі Суддя Гриновецький Б.М., Бегін Т.Ф., Гандзюк В.П. Справа № 1-21/2003 ЗАХИСНИК Зейкан Ярослав Павлович в інтересах підсудного Фули Мирослава Юрійовича по обвинуваченню за ст. 191 ч. 5, ст. 364 ч. 1 ст. 366 ч. 1 КК України 1 Див.: Гольдинер В.Д. Защитительная речь. - С.І64. 522

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Захисна промова Шановний суд! Ваша честь, пане головуючий! Того, уже далекого дня - 10 вересня 2002 року - суддя Фула Мирослав Юрійович був щасливий. У приміщенні Іршавського районного суду він святкував разом із колективом суду свій день народження. Присутні були й адвокати. Фулі говорили теплі сло¬ ва, дарували квіти, які складали в його кабінеті, у якому ще не розпочався ремонт. Ніщо не передвіщало біди. Але вона прийшла й рознесла вщент його життя, плани на майбутнє, можливість спо¬ кійно займатись улюбленою роботою. В одну, не найкращу мить, усе пішло шкереберть. Суддя Фула був втягнутий поміж жорна нашої слідчої системи, яка далеко не завжди є об’єктивною, далеко не завжди справедливою, і майже завжди бездушною, що повною мірою підтвердилося у нашому процесі. Документи вивчено, свідків заслухано, уже виступив і проку¬ рор, але гостре і пекуче питання, вирішальне для справи, так і не прозвучало. Воно виривається назовні і вимагає відповіді. Закрийте очі і вуха, затуліть вуста, а питання все рівно прорветься і буде мучити своєю нез’ясованістю. Питання це зачаїлося в матеріалах справи, це те питання, яке захист намагався з’ясувати впродовж усього розгляду цієї безприкладної справи. Але не судилося... Питання просте: куди поділися 9930 пачок цигарок і чи були вони реалізовані?.. Поки цигарки не будуть знайдені, або не буде встановлено, куди вони поділися, неможливо говорити про вину Фули. Саме тому захист, може навіть з надмірною старанністю день у день вимагав допитати слідчого й експерта щодо зразків цигарок... Оскільки ці зразки практично єдина ниточка, яка веде до речових доказів... В Україні немає в реалізації таких цигарок, а отже, нема еталону для порівняння. Невідомо, яка фірма їх виготовляє, невідомо, яким шляхом вони потрапили в Україну, невідома їхня ціна (експерт сам стверджує, що його висновок не є категоричним - він тільки припущення). Якби Фула знав, хто взяв цигарки, якби він мав таку інформацію, наскільки б це спростило його захист. Але він цього не знає... Він не може допомогти суду і сказати, де цигарки 523

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії саме тому, що не знає, де вони, бо він їх не брав... Якби брав, то знав би їхню подальшу долю. Але не знає. Одна лише ця обставина незаперечно вказує не тільки на неповноту слідства, але й на недо¬ веденість вини Фули. Відповідь на це питання має дати досудове слідство, а не Фула. Але слідство захопилось однією, найменш вірогідною, абсолютно помилковою і неправдоподібною версією. Насправді, цигарки ніхто по справжньому не шукав, бо комусь здалося, що найпростіший шлях - покласти відповідальність за все на Фулу М.Ю. Шановний суд! У мене немає сумніву, що питання, куди по¬ ділися цигарки, Ви ставили собі самі. Закони юридичної логіки ведуть нас одним шляхом. У цій справі потрібно знати, куди поді¬ лися цигарки. Але Ви повинні зрозуміти, що Фула, який цигарок не брав, не знає, де вони є, не знає кому вони дісталися, а тому не може сказати суду, куди поділися цигарки. До завдання захисту не входить пошук тих, хто насправді винен у зникненні цигарок. Тож ми не збираємось гадати на кавовій гущі та показувати на когось пальцем. Ми маємо в цій справі сумний факт. Один моло¬ дий суддя оговорює другого суддю в крадіжці речових доказів на велику суму. Таку, яка дає підстави звинувачувати Ф. в особливо тяжкому злочині. У цей абсурд неможливо повірити, у цей абсурд не хочеться повірити... Але до цього питання, як і про те, куди по¬ ділися цигарки, я ще повернуся... Віддаючи належне професійній майстерності пана прокурора і його багаторічному досвіду керівництва важливим відділом облас¬ ної прокуратури, захист не може з ним погодитися ні в оцінці ним матеріалів справи, ні в його розумінні ролі прокурора в криміналь¬ ному процесі. Перефразовуючи Людовика XIV, прокурор заявив: у цьому процесі держава - це я. Захист не може з цим погодитися. Конституція України проголошує рівність сторін у процесі, і в цьому судовому засіданні прокурор - тільки представник держа¬ ви, якому доручена певна функція підтримувати обвинувачення. Завдання держави в судовому процесі далеко не завершуються функціями обвинувачення. До того ж таке здійснюється в умовах змагальності. Тому захисту кидаються в очі навіть дрібниці: коли прокурор запросто підходить до столу суддів і без спеціального дозволу бере 524

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі в руки відповідний том справи та показує учасникам процесу ма¬ теріал, або передоручає суду свій обов’язок, відповідно до ст. 277 КПК вручити копії постанови підсудному, захиснику та іншим учасникам процесу. Так, усе це штрихи, рисочки. Але ж із них складаються обриси, а з обрисів літери, а з літер склади і зі скла¬ дів виникають слова, і ці слова, - обвинувальний ухил! Державу представляє і суд, який іменем України відправляє правосуддя. І я маю надію, що часи, коли прокурор був і обвинуваченням і судом, коли він дійсно міг говорити: держава в суді — це я, безповоротно минули. Держава зобов’язує прокурора не тільки підтримувати обви¬ нувачення, але й відмовитись від нього, якщо вина підсудного не підтверджується. Та ми вже забули часи, коли прокурор відмов¬ лявся від підтримання висунутих обвинувачень. Ми знаємо, і в цьому процесі таке знайшло своє підтвердження, що у випадках винесення судом виправдувального вироку прокурорів притяга¬ ють до дисциплінарної відповідальності, оголошують їм догани. Я наголошую на цьому ще й тому, щоб показати, що прокурори в процесі не вільні, від них вимагають за будь-яку ціну, щоб був ви¬ несений обвинувальний вирок. Такий підхід не може бути визна¬ ний як державний. Держава, зацікавлена не в тому, щоб засудити людину. Навпаки, в інтересах держави протилежне. Кожен випадок виправдання невинуватої особи дозволяє зробити висновок, що ще одна людина виявилася чесним членом суспільства, а це в інтер¬ есах держави. На мій погляд, у цій справі вирішальне значення мають не тонкощі юридичного аналізу, а наявність або відсутність фактів та їхня оцінка. Тобто в цій справі ми маємо проблеми й труднощі фактичного складу, а не питання юридичної оцінки тих чи інших дій. Фула звинувачується за двома епізодами. Почну з другого, який у часі передує першому. 1 Обвинувачення стверджує, що суддя Фула, намагаючись впли¬ нути на залишення в силі вироку, дав незаконну вказівку внести до промови прокурора фразу: «Враховуючи їхній сімейний стан, прошу застосувати ст. 75 КК України». Але позиція прокурора, як і думка захисника, тільки допомагають суду розібратись у фактах 525

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії та їхній юридичній кваліфікації і не є визначальними для вироку. Зауважу також, що той вирок скасовано не у зв’язку із застосуван¬ ням ст. 75 Кримінального кодексу, а через недоліки процесуального характеру. А тепер поглянемо на докази, не минаючи «ані титли, ні же тії коми», як сказав поет. Це сталося ЗО квітня 2002 р. Фула вислу¬ хав прокурора, захисників і підсудних у судових дебатах, останнє слово підсудних і направлявся у нарадчу кімнату, щоб написати вирок. Як засвідчили свідки Тоніцой та Бовкун, прокурор у той далекий день був не в кращій фізичній формі, свідкам здавалося, що він навіть не готовий до справи і був напідпитку. Такі моменти запам ’ ятовуються. Суддя навіть змушений був уточнювати у прокурора, яка його думка щодо пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. І ось саме тоді прокурор, виступаючи з обвинувальною промовою, сказав, що просить застосувати ст. 75 КК у зв’язку із сімейними обставинами підсудних. За законами психології такі ситуації закарбовуються у пам’яті надовго. Адже прокурор якимось чином забув сказати про те, що є святая святих у всякій обвинувальній промові, він забув про аналіз обтяжуючих та пом’якшуючих обставин, без чого обвину¬ вальна промова не промова. Судді довелося відступити від звичного порядку і додатково запитувати прокурора. Суддя це запитання поставив, а прокурор на нього відповів. І ця відповідь містила в собі прохання прокурора застосувати статтю 75 КК. Свідки Тоніцой і Бовкун, а також підсудні в тому процесі у своїх поясненнях цю об¬ ставину підтвердили. Секретар засідання всупереч свого обов’язку цього не зафіксувала. Та злополучна справа з третьої спроби вже розглянута. І знову в суді прокурор просив застосування ст. 75 КПК, а вирок відпо¬ відає тому, який виніс суддя Фула. Про це нам повідомила адво¬ кат Микита, яка була допитана як свідок. Це ще раз показує всю надуманість обвинувачення як за ст. 364 КК України, так і за ст. 366 КК. Прокурор змінив обвинувачення в порядку ст. 277 КПК України, виключивши ст. 366 КК України. Насправді ж у справі немає події злочину, оскільки Фула не давав незаконних указівок, а тільки звернув увагу на неточності протоколу. 526

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Пояснення секретаря суду та чорнові записи Обвинувачення спирається на чорнові записи секретаря і про¬ токол судового засідання, в якому не відмічені ці слова. Проте в протоколі багато чого іншого не зафіксовано, хоч слідство і не дає цьому оцінку. Ми в суді з’ясували, що секретар Данканич ніякої правової освіти немає, як вести протокол ніхто її не навчав. Вона вчилася самотужки. Аналіз протоколу засвідчує, що вона явно не знає, що має заноситись до протоколу, а що ні. Данканич некомпе¬ тентна в цих питаннях особа. Отже, вона не вміє відрізнити важливі для справи фрази, від таких деталей, які для справи принципового значення не мають. Данканич навіть не знає, що відповідно до ст. 87 КПК зміст показань записується в першій особі... Чорнові записи ніяким чином не прив’язані до дати ЗО квітня 2002 р. Вони могли бути складені в будь-який момент і в інший час. Відсутня вказівка, до якої справи вони належать, на них не¬ має дати. Твердження, що це чорнові записи, ґрунтується тільки на неперевіреному поясненні самої Данканич. Свідок Бовкун підтвердив у суді, що секретар Данканич майже не вела записів і в основному ловила гав, розглядаючись по сторо¬ нам. У судовому засіданні підтвердилося, що протокол складався більше ніж через два місяці після проголошення вироку замість трьох днів. Звукозапис у справі не вівся. Секретар судового за¬ сідання Данканич через два місяці забула деталі того судового засідання та й записи в суді вела неакуратно. Вона не зафіксувала перерви в судовому засіданні, а зобов’язана була це зробити, вона не зафіксувала надання слова підсудним у судових дебатах, і це стало причиною скасування вироку. Апеляційний суд указав, що при розгляді справи були порушені права підсудних, яким не було надано слово в дебатах. Але ми знаємо з пояснень свідків Бовкуна та Тоніцоя й інших матеріалів, що слово надавалось, але неохай¬ на й недбала в роботі секретар судового засідання цю обставину не зафіксувала. Суд оглядав справу (том третій) і сліди цієї нео¬ хайності бачив. Цілий ряд матеріалів, підшитих до справи, не був пронумерований... У суді оголошувався протокол судового засідання. Виступ про- курора в тому процесі, я не кажу вже про виступи адвокатів, викла¬ 527

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії дено поверхово, у ньому відсутній аналіз доказів у справі, указівка на те, чи є у справі пом’якшуючі та обтяжуючі обставини. Але ж суддя про це спеціально перепитував прокурора і секретар суду зобов’язана була ці обставини зафіксувати. У протоколі це не відо¬ бражено. Таким чином, протокол є недоброякісним, недостовірним доказом того, що відбувалось у судовому засіданні. Секретар суду не зафіксувала не тільки фразу прокурора про застосування ст. 75 КК України, але й багато інших обставин справи, які зобов’язана була зафіксувати. На ці недоліки протоколу вказав і апеляційний суд, скасовуючи з цих причин вирок судді. Ми слухали пояснення секретаря Данканич тут у суді. Як сказав поет - заговори, щоб я тебе побачив. Ми побачили людину, якій байдуже, що вона говорить, їй байдуже, що завдяки її недбальству обвинувачується людина, із якою вона разом співпрацювала. Її спи¬ тали про те, чи виступали в дебатах підсудні. « Так », - сказала вона. А чому ж ви не зафіксували це у протоколі. - «Ну, якщо не записала в протоколі, значить не виступали». Данканич із легкістю змінює свої показання на очах суду. Це людина, якій не можна вірити. Захист хотів би звернути увагу ще на одну обставину. Дан¬ канич створювала завчену легенду і не говорила всієї правди. Її виступ схематичний, у ньому відсутнє її емоційно ставлення до події, психологічно закономірне для осіб, які дають правдиві по¬ казання. Кидалась у вічі штучність формально-логічної структури показань, їхня нарочитість. Її дресирували і відповідно до цієї дресури вона відповідала. Визначний фахівець із питань тактики допиту професор О.Я. Баєв («Тактика уголовного преследования и профессиональной защитьі от него») у своїй книзі наголошує, що це ознаки , які вказують на неправдивість свідка, на необхідність враховувати ці моменти на досудовому слідстві. Згадаймо, як емоційно, і немає сумніву, що і правдиво, виступала свідок Зімич Розалія Яношівна. Звичайно, що відсутність емоційної насиченості показань свідка та їхня нарочитість не можуть бути незаперечним доказом того, що свідок говорить неправду. Але - це питання для вашого допит¬ ливого, я б навіть сказав, доскіпливого розуму. Питання, на яке вам потрібно відповісти в першу чергу для себе, щоб постановити справедливий вирок. 528

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Але що ж вона сказала слідству? Вона заявила, що зробила запис, щодо якого їй зауважив суддя, тому що не пам’ятала з до¬ стовірністю, як це було, і не була впевнена, чи говорив ці слова про¬ курор, чи ні. Вона сумнівалася, не пам’ятала цього. Ці ж сумніви ми бачимо в матеріалах службової перевірки. Заступник голови апеляційного суду пан Гошовський ставить їй запитання про те, чи може вона категорично ствердити, що прокурор Косюк про¬ сив застосування ст. 75. Данканич вагається, вона не певна, вона не може згадати. І тоді п. Гошовський доходить висновку, якщо вона не може категорично ствердити, то прокурор Косюк цього не говорив. Дивна логіка. Так, в обґрунтування висновку покладено сумніви Данканич. І ось цими сумнівами прокурор обґрунтовує об¬ винувачення. Але ж споконвіку сумніви трактувалися на користь підсудного. Погляньмо на цю справу з іншого боку. Секретар суду Данканич оформляла протокол через два місяці після судового засідання. Вона зробила дописку, але не показала її судді. Отже, ця дописка не оговорена ні суддею, ні самим секретарем. Якщо суддя цієї дописки не бачив, не вносив до неї коректив, своїм підписом не підтвердив її, то чому ми віримо тільки секретарю, явно некваліфікованому й недбалому в роботі. Крім того, поправка, доповнення, приписка, не оговорені суддею та секретарем, є недійсними. Апеляційний суд був зобов’язаний знову повернути справу до Іршавського районного суду для усунення недоліків протоколу судового засідання, щоб суддя міг визначитися з цим питанням. Отже, секретар судового засідання свідчить тільки про те, що вона не пам’ятає, говорив прокурор чи ні ту фразу про ст. 75 КК. Вона вагається, у неї є сумніви, вона допускала, що може так і було, а тому записала. Саме так вона пояснила. В основу вироку такі свідчення покладені бути не можуть. Там де є сумнів, - там неможливе обвинувачення, як ще на початку минулого століття сформулював цей принцип відомий адвокат князь Урусов. Потрібно мати на увазі, що весь цей час Данканич перебуває під загрозою по¬ рушення проти неї кримінальної справи. І тільки 8 травня 2003 р. (т. 2 а. с. 191) слідчий виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи проти Данканич О.А. 529

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Показання конвоїрів Необ’єктивність і односторонність слідства виявилась у підборі свідків для з’ясування цього епізоду. Слідчий допитує конвоїрів, завдання яких слідкувати за поведінкою підсудних, а не за тим, про що говорять у судовому засіданні. Так, вони не пам’ятають того, щоб прокурор говорив про застосування ст. 75 КК України. Але ж вони в суді підтвердили, що основна їхня, функція спосте¬ рігати за поведінкою підсудних, і що саме цим вони в першу чергу займалися. Записів того, про що говорилось у суді, вони, звісно, не вели. У суді з’ясувалося, що вони не мають жодної спеціальної підготовки, вони навіть не знали, що означає ст. 75 КК, і яке вона має значення при її застосуванні. Разом із тим, прокурор, слідчий - то для них велике начальство, від якого вони відчувають свою повну залежність, і це також могло вплинути на їхнє бажання до¬ годити слідчому. Конвоїри - недоброякісне джерело доказів, вони займалися своєю основною роботою і могли пропустити таку деталь, як те, чи говорив прокурор про ст. 75 КК, чи ні. Не можна скидати з терезів і можливе їхнє намагання догодити високому начальству з кар’єристських міркувань... Показання прокурора Косюка Допитаний як свідок прокурор Косюк стверджує, що не просив застосування ст. 75 КК України. Його можна зрозуміти, чому він так говорить. У нього є мотив. Є наказ заступника Генерального прокурора, який націлює прокурорів на те, щоб вони не просили застосування ст. 75 КК для певних категорій злочинів. Попросив¬ ши застосування ст. 75 КК, прокурор Косюк тим самим порушив наказ заступника Генерального прокурора. А в нього вже було стягнення за виправдувальний вирок у справі, яку розглядав суддя Фула. Тому свідчення прокурора як людини зацікавленої потрібно оцінювати критично. У нас чомусь склалася практика, що тільки дружні стосунки, або, навпаки, неприязні, можуть призвести до неправдивих показань. Але це не так. Причиною неправдивих по¬ казань можуть бути й інші мотиви особистого характеру. У Косюка саме такий випадок. Він не хоче нести відповідальність за допущене ним порушення наказу заступника Генерального прокурора. Ось 530

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі він - цей мотив. Це інстинкт самозбереження, який часом є куди сильнішим за інші почуття. Показання свідків Тоніцоя та Бовкуна Тоніцой та Бовкун давали свідчення на досудовому слідстві. Але вони для слідчого - свідки небажані. Адже вони адвокати і ведуть записи того, що говорить прокурор, вони після судді найуважніші слухачі прокурора. І саме ці два свідки стверджують, що прокурор дійсно говорив про застосування ст. 75 КК. Стаття 22 КПК України зобов’язує слідчого з’ясовувати як обставини, що підтверджують вину, так і виправдовують обвинуваченого. Що ж робить слідчий. Докази, які виправдовують обвинуваченого, він виділяє зі справи і направляє для якоїсь перевірки в управління по боротьбі з орга¬ нізованою злочинністю. Допитаний у суді Бовкун чітко з подробицями показав, що прокурор, по-перше, не був готовий до виступу, що він забув про¬ аналізувати питання, чи є у справі пом’якшуючі або обтяжуючі обставини. Тоді суддя сам запитав його стосовно цих обставин. У відповідь прокурор попросив, щоб суд застосував ст. 75 КК у зв’язку із сімейними обставинами підсудних. Захиснику це запам’яталося ще й тому, що підсудний почав його розпитувати, що ще за додат¬ кову статтю попросив для нього прокурор. Ці деталі не вигадаєш. Це в дійсності так і було. Свідок Тоніцой доповнив ці показання Бовкуна. Він також підтвердив, що прокурор після запитання судді про пом’якшуючі та обтяжуючі обставини попросив застосувати ст. 75 у зв’язку із сімейними, тобто пом’якшуючими обставинами. Свідок Тоніцой також показав, що він пізніше заходив до прокурора і запитував у нього, чому той стверджує, що не просив застосування ст. 75 КК України, адже це не так. І прокурор йому відповів, що інакше не може і послався на наказ заступника Генерального прокурора. То¬ ніцой також підтвердив, що вів записи виступу прокурора в суді і там зафіксовано стосовно ст. 75 КК. Про документи У справі є німі, але можливо найбільш надійні свідки подій, що з’ясовуються. У першу чергу - це протокол судового засідання 531

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії від ЗО квітня 2002 р. Його слід оцінювати у всій повноті. Секретар Данканич не внесла до нього не тільки слова прокурора Косюка про застосування ст. 75 КК, але й те, що обов’язково потрібно було внести. У протоколі не відображено: 1. З належною повнотою виступи в дебатах адвокатів. 2. У обвинувальній промові прокурора немає аналізу пом’якшу¬ ючих та обтяжуючих обставин і відповіді прокурора на запитання судді щодо пом’якшуючих та обтяжуючих обставин. 3. Не зафіксована перерва перед судовими дебатами 4. Не відображено виступи у судових дебатах трьох підсудних, що й стало причиною скасування судового вироку. Отже, протокол красномовно свідчить про те, що секретар су¬ дового засідання недбало поставилася до фіксування в протоколі всіх важливих обставин справи. У протоколі слід було зафіксувати не тільки слова прокурора Косюка про застосування ст. 75 КК України, але й деякі інші об¬ ставини, які не були наведені. За таких умов протокол указує не на вину Фули, а засвідчує, що він як документ не є достовірним доказом того, що відбувалося в судовому засіданні. У справі досліджувались інші документи: Матеріали службової перевірки Вони є односторонніми. Зокрема, до уваги не прийнято пояснен¬ ня підсудних Стельмащука Володимира Степановича, Дерев’янка Миколи Володимировича, Мордовіна Володимира Станіславовича, а також пояснення адвокатів Тоніцоя І.М. та Бовкуна М.М. Резуль¬ тати службової перевірки, викладені у висновку такйм чином, є необ’єктивними, оскільки ґрунтуються на неповно з’ясованих об¬ ставинах. У даному випадку суд повинен сам зробити висновок на основі всіх досліджених у суді доказах. Перевіряючий, заступник голови апеляційного суду пан Гошов¬ ський, обґрунтовує свій висновок тільки поясненнями зацікавленої особи прокурора Косюка. А аргументом служить те, що секретар судового засідання Данканич не може категорично ствердити, чи говорив про застосування ст. 75 КК прокурор. Про причини, чому не 532

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі беруться до уваги пояснення Стельмащука, Дерев’янка, Мордовіна та адвокатів Тоніцоя та Бовкуна, не вказано. Перевіряючий діяв як чиновник, якому дали певну вказівку. Письмові пояснення підсудних Стельмащука, Дерев’янка, Мордовіна Ці пояснення з достатньою повнотою підтверджують, що про¬ курор дійсно просив застосувати ст. 75 КК при винесенні вироку і повністю узгоджуються з поясненнями адвокатів. Ці пояснення цінний матеріал для слідства. Але слідчий не приєднав їх до спра¬ ви, не допитав підсудних, бо це не вкладалося у вибудовану обви¬ нуваченням версію. Такі дії не що інше, як порушення вимог ст. 22 КПК України. Окрема ухвала апеляційного суду Окрема ухвала, якщо її оцінювати в сукупності з іншими до¬ казами, засвідчує, що протокол не відобразив цілий ряд важливих обставин, які слід було зафіксувати. Вона вказує на недбальство секретаря судового засідання і на неточність записів у протоколі та об’єктивно засвідчує, що протокол і записи секретаря не є на¬ лежним і достовірним доказом того, що відбувалося в судовому засіданні. Дещо про кваліфікацію Отже, підсудний Фула не давав указівки про внесення в про¬ токол судового засідання завідомо неправдивих відомостей. Він зробив зауваження про неточності в протоколі. Відомості, що вне¬ сені в протокол, не є неправдивими. Прокурор дійсно говорив у своїй промові в суді, що просить застосування ст. 75 КК України у «зв’язку із сімейними обставинами». А це означає, що не було події злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК. Одночасно це викдючає і наявність злочину, передбаченого ст. 364 ч. 1 КК України. Про¬ курор у порядку ст. 277 КПК пред’явив нове обвинувачення, яким виключив ч. 1 ст. 366 КК України. Це обвинувачення, на думку захисту, у судовому засіданні не підтвердилось. 533

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Мій виступ був би неповним, якщо б я не торкнувся проблемних питань кваліфікації дій Фули за цими статтями. В обласній про¬ куратурі точилися спори щодо кваліфікації цієї справи. Ці спори навіть вийшли за межі приміщень прокуратури. Але для кваліфі¬ кації за ст. 364 ч. 1 КК (тобто зловживання владою або службовим становищем) не було достатніх підстав, навіть якщо б Фула дійсно дав указівку внести неправдиві відомості. У першу чергу, це сто¬ сується такої обов’язкової ознаки злочину, як наявність істотної шкоди. Про матеріальні збитки тут не йдеться. Отже, це мала бути шкода, яка має нематеріальний вимір. Слідство не переймалося цією проблемою. Істотну шкоду воно вбачає в тому, що своїми діями Фула підірвав авторитет і престиж судової влади. Істотна шкода нематеріального виміру - категорія оціночна. Однак інкримінувати Фулі істотну шкоду можна тільки за наяв¬ ності причинного зв’язку між його діянням і настанням зазначених наслідків. Справу скасовано з мотивів ненадання підсудним мож¬ ливості виступити в дебатах і недоліків при оформленні протоколу судового засідання. Ми тепер знаємо, що насправді їм було надано таку можливість, але секретар судового засідання діяла недбало, не вела належно записи і припустилася помилок, не записавши ні прохання прокурора про застосування ст. 75 КК України, ні виступи підсудних у дебатах, ні аналіз справ, проведений адвокатами. Подивимось критично і на дописку секретаря судового засідан¬ ня. Вона не оговорена ні секретарем, ні суддею. Чому ми повинні вірити тільки секретареві? Суддя цієї дописки не бачив, своїм під¬ писом цю дописку не засвідчував. Безумовно, що це все на совісті секретаря. Чому так демонстративно ця приписка була оформле¬ на? Потрібно було переписати цю сторінку, зрештою навіть весь протокол. Адже після того, як суддя повідомив прокурора, що він може ознайомитися з протоколом судового засідання і до того дня, як справа була направлена в апеляційний суд, пройшло кілька місяців. Часу було достатньо. Чому секретар так підставила свого суддю? Чому не подала йому протокол для того, щоб оговорити ті доповнення, які вона в протокол внесла? Зрештою, чому секретар не показала судді цю приписку, щоб він або засвідчив її, або навпаки її викреслив. Обвинувачення ви¬ гадало твердження про те, що секретар Данканич робила приписку 534

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі в присутності судді. У судовому засіданні таке не доведено.. Не найкраще діяв і апеляційний суд Закарпатської області. Є відповідна процедура. Справу потрібно було зняти ще раз зі слухан¬ ня і надати прокурору й адвокатам можливість подати зауваження на протокол судового засідання, а потім уже робити висновки і проводити службову перевірку. Оскільки дописка, зроблена секре¬ тарем суду, не застережена суддею і самим секретарем, то потрібно було направити справу для дооформлення. Апеляційний суд цього не зробив. Хіба в апеляційному суді не знають, що поправки та дописки, не застережені підписами, недійсні? У справі ж вийшло так, що ні адвокати, ні прокурор не подали своїх зауважень на протокол. І разом із тим, справа відкладалася кілька разів на про¬ хання прокуратури, якій щось потрібно було додатково вивчати. Чому такі подвійні стандарти. Для прокуратури - відкладаємо справу скільки завгодно разів, а для суду не надали можливості хоча б дооформити протокол і винести його в судове засідання для розгляду зауважень. Це робилося тільки тому, що проти Фули вже порушена кримінальна справа і потрібно було відрапортувати про свою псевдопринциповість? Звичайно, за правильне і точне відображення у протоколі судового процесу несе відповідальність не тільки секретар, але й суддя. Але неточності в протоколі, які не мають завідомо не¬ правдивий характер, можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді і не більше. Зауважимо, що суддя Фула, на відміну від секретаря Данканич, за ці недоліки вже притягнутий до дисциплінарної відповідальності і йому оголошено догану. По¬ відомлення про це в матеріалах справи є. Що заслужив, то заслу¬ жив... Але обвинувачення у вчиненні злочину, якого не було - це прояв обвинувального ухилу... Підстав для такого обвинувачення не було... як не було події злочину - указівки про внесення до про¬ токолу завідомо неправдивої інформації. У кримінальному праві та кримінально-правовій практиці розрізняють два види сукупності злочинів - реальну сукупність злочинів та ідеальну. У даному випадку обвинувачення намага¬ лося довести, що мала місце ідеальна сукупність, тобто вчинення однією дією двох злочинів одночасно. На жаль, навіть постанови Пленуму Верховного Суду України є непослідовними щодо квалі¬ 535

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії фікації при ідеальній сукупності злочинів. Очевидно, що різницю можна провести за наявності різних об’єктів злочину. Про ч. 1 ст. 364 КК України не було підстав говорити, оскільки відсутня така ознака злочину, як істотна шкода. Отже, Фулі безпідставно інкримінували зловживання владою або службовим становищем. Приємно, звичайно, що обвинувачення виключило, принаймні, хоч одну статтю з обвинувачення. Але хіба це не було зрозуміло на стадії затвердження обвинувального висновку? Весь цей аналіз, по суті, міг би бути необов’язковим при вирі¬ шенні питання про вину Фули. Але він указує на явно упереджений підхід до оцінки обставин справи, на надуманість обвинувачення настільки явне, що прокурор змушений був хоч одну статтю з обвинувачення виключити. Адже Фула зробив правильне заува¬ ження секретарю судового засідання, так як вона дійсно недбало поставилася до оформлення протоколу. Оскільки зауваження Фули щодо неповноти записів виступу прокурора відповідало дійсності, і прокурор дійсно просив застосування ст. 75 КК України, то в даному випадку немає події злочину як за ч. 1 ст. 366, так і за ч. 1 ст. 364 КК України. У вчиненні цих діянь Фула невинуватий. Оскільки прокурор відмовився від обвинувачення за ст. 366 ч. 1 КК України, то захист просить суд виправдати Фулу М.Ю. і за ст. 364 ч. 1 КК України. 2 Основне обвинувачення у справі - учинення умисного особли¬ во тяжкого злочину проти власності, датоване 12 вересня 2002 р. біля 23 години. Захист хотів би наголосити саме на даті. В обвину¬ вальному висновку записано, що Фула, «обіймаючи посаду судді Іршавського районного суду і будучи представником влади, став на шлях учинення умисного особливо тяжкого злочину проти власнос¬ ті і 12 вересня 2002 р. у приміщенні Іршавського районного суду заволодів чужим майном в особливо великих розмірах...» Таким чином, ніякої іншої дати не було зазначено. У судовому засіданні прокурор у порядку ст. 277 КПК пред’явив нове обвинувачення, в якому він змінив дату зникнення цигарок. Колись у 1937 р. Крупській передали слова Сталіна: «...якщо вона буде зайве балакати, то Леніну призначать іншу вдову». Ось так і 536

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі обвинувачення. Не підійшла дата - 12 вересня - і з легкістю, гідної подиву, дата призначається на інший день - тепер уже на 13 вересня 2002 p., а Сливка модернізує свої пояснення, так би мовити, «на злобу дня»... У постанові прокурора підтверджено кваліфікацію обвинува¬ чення за ст. 191 ч. 5 КК України. А чи правильною є така кваліфі¬ кація? Адже у справі так і не з’ясовано, кому належать цигарки. Майно не є державним, оскільки конфіскація не відбулася. Не встановлено і його власника. Відповідно до закону це майно не може передаватись в реалізацію. Експерт припустився помилки, пов’яза¬ ної з незнанням законодавства, допускаючи можливість реалізації товару в торгівлі. Адже відповідно до ст. 6 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» тютюнові вироби без акцизних марок підлягають знищенню. Реалізація цього майна могла б нанести шкоди державним інтересам. Шкода полягала б у тому, що всупереч закону цигарки були б не знищені, а реалізовані, і той, хто їх реалізував, одержав би незаконні доходи. Тобто шкода полягає в порушенні встановле¬ ного законом порядку торгівлі тютюновими виробами. Але чи була здійснена реалізація цього майна? У справі це не встановлено. Чи можна говорити в такому разі про нанесені збитки? Адже держава не могла одержати дохід від реалізації цих цигарок навіть у випад¬ ку, якщо б вони були конфісковані. І чи можна вважати таке діяння закінченим злочином, якщо цигарки не реалізовані? І на якій під¬ ставі прокурор заявляє позов про стягнення збитків, якщо це майно не було конфісковано, і отже, воно не є державним. І чи правильно за таких умов кваліфікувати дії з вилучення із суду цигарок за ст. 191 КК України? І чи було це майно ввірено Фулі? Це питання, яке неодноразово ставилося до свідків, тривожило і суд. Однозначно доведено в суді, що цигарки були ввірені ст. се¬ кретарю Зімич Розалії Яношівні, яка, до речі, і писала доповідну на ім’я голови суду. Цю обставину в суді підтвердив і голова Іршав- ського районного суду п. Маркович, допитаний в суді як свідок. Колись, виступаючи у Верховному Суді в одній зі справ, я на¬ голошував на необхідності перекваліфікувати дії мого підзахисного на іншу, більш м’яку статтю. Головуючий у засіданні, зробив мені зауваження стосовно моєї заяви як такої, що ставить захисника у 537

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії позицію обвинувачення. Прислухаючись до цього зауваження, я тільки звертаю увагу суду на ті обставини, які ставлять під сумнів як кваліфікацію діяння за ст. 191 КК України, так і правильність заявленого цивільного позову. Вам давати оцінку цим обстави¬ нам. Ще одна проблема, яка викликає сумнів і до розв’язання якої захист звертався багато разів як такої, що визначальна для ква¬ ліфікації діяння. Яка вартість цих цигарок, чи можуть бути вони реалізовані в магазинах і кіосках, або тільки на «чорному» підпіль¬ ному ринку? Вартість визначено за висновком експерта. Відзначе¬ но, зокрема, що термін придатності цигарок закінчився. Висновок експерта ґрунтується на зразках, одержаних незаконним шляхом. Упізнання зразків також здійснювалося з порушенням вимог ст. 175 КПК України без попереднього допиту впізнаючого про ознаки цього предмета (принцип: голка-нитка). Отже, висновок є в даній ситуації недопустимим доказом. Адже експерт і сам стверджує, що таких цигарок у реалізації на Україні немає. Відсутній еталон таких цигарок для порівняння. Саме тому експерт наголосив, що він не може надати категоричний висновок щодо цигарок. Тобто експертиза, хоч і проведена, але її висновки є тільки припущенням (т. 1 а. с. 287-288). Дослівно це звучало так: «У зв’язку з відсутніс¬ тю цигарок «Суперкінгс» на час дослідження в торговій мережі та відсутністю еталона виробника провести ідентифікацію цигарок у категоричній формі без аналізу якості тютюну не є можливим. Визначення якості виходить за межі компетенції товарознавчої експертизи». Отже, те, що вирішальне для кваліфікації справи - вартість цигарок - належним чином не встановлена і ґрунтується тільки на припущенні експерта, а не на категоричному висновку, до того ж висновок одержано на підставі зразків, одержаних із порушенням ст. 65 КПК порушенням вимог закону... Порушено і порядок упізнання зразків, установлений ст. 175 КПК України. Захист неодноразово піднімав це питання і просив допитати екс¬ перта з приводу вартості цигарок. Суд не знайшов за потрібне це зробити в порядку ст. 311 КПК України. А жаль... Що в першу чергу впадає у вічі, так це явна неправдоподібність версії обвинувачення. Для чого судді, який може прийняти рішен¬ ня щодо знищення цигарок кудись вивозити речові докази до того 538

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі моменту, поки щодо них не прийнято таке рішення. І чому це ін¬ ший суддя - Сливка приїжджає до підсудного і просить надати акт знищення цигарок, оскільки мовляв, тоді все буде залагоджено. А Фула відмовляє, Фула не турбується про власну долю. Якщо такий акт знищення міг би допомогти, то чому суддя Фула не рятує себе і не надає такий акт. Має значення і така обставина: з моменту, коли Фула був переведений до Хустського районного суду рішення щодо цигарок повинен був прийняти інший суддя Іршавського районного суду. Тому Фула правильно відмовився прийняти після цього будь- яке рішення щодо цигарок, так як він уже не був суддею цього суду. Версія обвинувачення явно надумана, нелогічна й однобічна. І якщо Фула забрав ці цигарки, то куди вони поділися і чи були реалізовані. Єдиний слід - це зразки, які здобуті за допомогою опе- ративно-пошукових заходів. Однак, всупереч ст. 65 КПК України ці зразки не надані разом із протоколом оперативно-розшукових дій, а тому вони є недопустимим доказом. Захист вважає, що ці зразки, які мають ті ж ознаки, що і вся партія товару, тобто без акцизних марок, ведуть до зовсім інших людей, які ніяким чином не пов’язані з Фулою, а тому слідство, захопившись однією і до того ж помилковою версією та діючи однобічно, належно не перевірило інші версії. У результаті був безпідставно обвинувачений Фула. Прокурор заявляв у судовому засіданні, що Фула розпорядився цигарками. Але ж це не голку в сіні шукати - це 9930 пачок цига¬ рок. Десь обов’язково вони мали з’явитися. Вони таки випливли - у вигляді зразків. Але слідство не каже нам, звідки ті зразки взялися. Плекаю надію, що суд з розумінням поставиться до тієї впертості захисту, з якою заявлялися клопотання щодо допиту екс¬ перта та слідчого. Адже зразки - то єдиний слід, який залишився від цигарок. На перший погляд здається, що, мовляв, нового може сказати слідчий та експерт. Я усвідомлюю для себе таку логіку суду, який мов бритвою повинен відрізати все зайве і необов’язко¬ ве, щоб не перетворити судовий процес на безкінечне дослідження другорядних деталей. Проте, на думку захисту, питання про зразки безпосередньо стосується основного питання справи: куди поділися цигарки і чи були вони реалізовані? У Фули при обшуку їх не знайшли. То де ж вони? Відсутні будь-які дані про те, що Фула ними розпорядився, що вони були 539

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії реалізовані. Отже, твердження, що Фула розпорядився цигарками - тільки припущення слідства і не більше. Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на при¬ пущеннях. І це припущення нічим не підтверджується. У слідства відповіді на те, куди поділися цигарки, немає. Тому ще раз хочу наголосити: Одна лише ця обставина незаперечно вказує не тільки на неповноту слідства, але і на недоведеність вини Фули. Слідством не спростовано пояснення Фули, що він цигарок не брав. В обвинувальному висновку зазначено, що Фула «23 травня 2002 р. витребував «без будь-яких законних підстав» матеріальні цінності з Іршавського РВ УМВС «не вирішив подальшу долю ви¬ лучених у Рошка Ю.І. цигарок». Такий висновок зроблено без будь- яких аргументів. Фула не міг вирішити подальшу долю цигарок при розгляді справи хоч би тому, що цигарки разом із матеріалами спра¬ ви йому не були передані. Цей факт підтверджується показаннями свідка Су хана та постановою судді. Цигарки зберігалися в міліції впродовж майже 6 місяців і ніхто не турбувався про їхню, долю. Чому б це? Чому матеріали про адміністративне правопорушення органами внутрішніх справ були передані в Іршавський районний суд тільки після закінчення встановленого ст. 38 КУпАП строку для застосування адміністративного стягнення, а цигарки разом із цими матеріалами до суду не були передані? Як пояснив начальник Іршавського РВ УМВС Липчанко Василь Степанович (т. 1 а. с. 180), він «не може пояснити, з якої причини оперативний уповноважений Козар М.І. після оформлення на¬ прикінці жовтня матеріалів на Рошка своєчасно не направив їх в Іршавський суд». Йому в унісон вторить і заступник начальника Бізіля Іван Васильович, що протокол «підписано 26.10.01 і Козару М.І. дано вказівку, щоб він у той же день направив матеріали в суд, а начальник відділу Лендел В.В. не проконтролював, і як за¬ раз стало мені відомо матеріали фактично були направлені в суд 5 грудня 2001 р.» (Том 1 а. с. 35). Ми все-таки в суді, і такі« дитячі» пояснення начальника та його заступника мають сприйматися критично. Не викликає сумніву, що в Іршавському РВ УМВС допустили, принаймні, недбалість, не передаючи своєчасно матеріали в суд. До того ж ці матеріали були передані без речових доказів. І тільки на правомірну вимогу судді 540

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Фули ці речові докази були передані в суд. Без цього вирішити подальшу долю цих речових доказів суддя Фула не мав права. їх треба було оглянути, перевірити їхню кількість, упевнитися в тому, що акцизних марок на них в дійсності немає. Отже, суддя Фула правомірно витребував цигарки для вирішення подальшої долі їх, а висновок обвинувачення, що він їх «витребував без законних підстав», є і бездоказовим, і помилковим. Фула направив до органів прокуратури подання про вирішення питання про порушення кримінальної справи. Ці дії Фули були правильними. Якщо б прокурор вирішив питання про відмову в порушенні кримінальної справи, то Фула б мав можливість ще раз повернутися до адміністративної справи, в межах місячного стро¬ ку вирішити і подальшу долю цигарок, і відповідальність особи, яка перевозила велику партію цигарок без акцизних марок. Але прокуратура ніяким чином не відреагувала на звернення Фули. І тоді суддя попросив повернути матеріали адміністративної справи та витребував цигарки для вирішення їхньої долі. Ніхто інший, крім суду, це зробити не міг, а подальшу долю цигарок потрібно було вирішити. Як пояснив голова Іршавського районного суду Маркович, до¬ питаний 3 листопада ц.р. як свідок, така адміністративна справа про цигарки у них в суді була вперше. Тобто практики вирішення таких справ у суді не було. Молодий суддя Фула консультувався з правових питань у своїх колег суддів і навіть в апеляційному суді. Але ніхто не зміг йому підказати, як бути. Висловлювалися думки, що до цього питання слід застосувати норми, які регулюють право¬ відносини безхазяйного майна. Були й інші поради. Суддя вагався. Це було причиною затримки з прийняттям рішення. Суддя пішов у відпустку , а цигарки зникли. Отже, ніяких злих намірів у діях судді не було... З іншого боку, хіба міг суддя приймати рішення про подальшу долю цигарок, не оглянувши їх, не впевнившись, що вони є в на¬ явності, що вони дійсно не мають акцизних марок. І тут захист ніяк не може погодитись з головою суду Марковичем, який пояснив, що в Іршавському районному суді практикують вирішення питання про подальшу долю речових доказів без їхнього огляду. Цигарки в адміністративній справі були речовими доказами. 541

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Відповідно до ст. 251, 252 КУпАП суд здійснює оцінку доказів, а Маркович пояснює, що в Іршавському суді адміністративні справи вирішуються без оцінки речових доказів і їх оглядають тільки в тому випадку, коли є сумніви. Головуючий в судовому засіданні, припиняючи мої подальші розпитування Марковича, прокомен¬ тував це питання примирливо, мовляв, така практика. Дійсно, така практика, але вона вочевидь є помилковою. А правильною була вимога судді Фули передати речові докази до суду для їхньої, оцінки та вирішення подальшої долі. В обвинувальному висновку стверджується, що цигарки були викрадені 12 вересня 2002 р* Прокурор у порядку ст. 277 КПК своєю постановою призначив крадіжку на інший день. Зрозуміло, що у Фули є алібі і на 12 і на 13 вересня 2002 р. На 12 вересня свідків набралось аж на дві футбольні команди. На 13 вересня 2002 р. їх менше. Не може Фула кожного вечора грати у футбол і возити за со¬ бою дві команди свідків... На це й розрахунок. Але хотів би звернути увагу суду на таку деталь. Сам Сливка стверджував, що для ремонту потрібно було звільнити підсобку від цигарок. Ремонт у суботу й не¬ ділю не проводився. Сливка ж стверджує, що цигарки були винесені приблизно о 23 год 12 вересня 2002 р. Тепер він змінює показання і каже, що це було 12-13 вересня 2002 р. Якщо допустити, що це було 13 вересня, тоді виникає запитання, коли ж встиг маляр після звільнення підсобки від цигарок здійснити ремонт. Адже 13 вересня 2002 р. - це п’ятниця. Підсобка була звільнена близько 23 год, а отже, маляр тільки після цього міг приступити до ремонту. Але ж сам Сливка стверджує, що після 23 год він, розрахувався з малярем, закрив суд і поїхав додому до Хуста. Щось тут не сходиться... Коли ж маляр завершив побілку в підсобці? Правда, при повторному допиті Сливка договорився (я мало не сказав «добрехався») до того, що ремонт проводився аж до 20 вересня 2002 р. Сливка вже забув, що ще 16 вересня 2002 р., тобто в понеділок, він пригощав бажаючих коньяком із нагоди завершення ремонту. Про це нам розповіла допитана як свідок Микита Марія Федорівна... Як бачимо, Сливкові, як і обвинуваченню, катастрофічно не вистачає вільних днів, на які у випадку чого можна б було в черговий раз пере- призначити день крадіжки. Ось тому Сливка продовжив строк ремонту аж до 20 вересня 2000 p., так би мовити про запас... 542

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Пояснення свідка Попа Слідство намагалось обґрунтувати своє обвинувачення пояс¬ неннями маляра Попа, у присутності якого начебто виносилися цигарки за участю Фули. Але Поп категорично заявив, що він Фулу не бачив у суді при винесенні цигарок. Навіть після навідних запитань прокурора Поп так і не підтвердив, що Фула був саме та людина, яка виносила цигарки. Крім того, він показав, що цигарки виносились о 19 - 19.30, що суперечить поясненням Сливки, який стверджував, що це відбувалось о 23.00. Нічого Поп не сказав про Рацина і дружину Фули, які прибули в суд за Сливкою і прибуття яких він не міг не почути в порожньому приміщенні суду о такій пізній порі. Адже суд - це невелика одноповерхова будівля, і голоси в коридорі чути в кабінеті, який ремонтував Поп. Однобічно нала¬ штований слідчий не провів упізнання, а тепер така можливість уже втрачена. А може тією особою, яка допомагала Сливкові виносити цигарки, був його знайомий Рацин? Маляр Поп, зокрема, пояснив, що він не дуже роздивився, хто виносив цигарки, оскільки робив побілку в кабінеті. Отже, йому ще потрібно було завершити роботу в кабінеті, далі почекати, коли буде звільнено підсобне приміщення від цигарок, а вже потім по¬ чати ремонт у підсобному приміщенні. Коли ж це він встиг усе зробити? Після 23.00? Пояснення Сливки Через суперечливість і невідповідність пояснень Сливки іншим доказам, здобутим у справі, вони не можуть бути покладені в основу вироку. Сливка - особа зацікавлена, у нього є мотив говорити не¬ правду. Він намагався відвести підозри від себе. Адже саме у нього був ключ від кабінету, саме він дозволяв стороннім людям бути в суді та в його кабінеті в неробочий час. Розглянемо його пояснення: Сливка М.І. стверджував, що 12 вересня 2002 р. він (Сливка) у присутності маляра Попа складав цигарки «Суперкінг» в господарські сумки (їх було близько 20) і ви¬ носив їх в коридор. Йому начебто допомагав у цьому Фула М.Ю.чЗа твердженням Сливки, він не усвідомлював незаконності своїх дій. Після того як цигарки були винесені в коридор біля входу, Сливка 543

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії зайшов до кабінету голови суду Марковича, де він на комп’ютері готував постанови з адміністративних справ. На досудовому слід¬ стві Сливка стверджував також, що Фула начебто йому говорив, що поспішає до Києва. Потім, близько 23 год Сливка закрив суд і поїхав до Хуста. Хто вивіз із суду цигарки, він не бачив. Не бачив він і автомашини або ін¬ шого транспортного засобу. Пізніше Сливка їздив до Хуста на зустріч із Фулою і просив останнього надати акт знищення цигарок. Але Фула відмовився надати такий акт. Про те, що він допомагав Фулі винести з кабінету цигарки, він (Сливка) нібито розповідав усім. При повторному допиті в суді, який проводився за клопотанням прокурора, Сливка дав плутані пояснення. Тепер він, змінивши свої показання, стверджує, що цигарки зникли 12 або 13 вересня близько 23.00, висловивши припущення, що маляр почав роботу на початку тижня (тобто 9-10 вересня, а закінчив цю роботу десь аж 20 вересня 2002 p.). І якщо Сливка спочатку говорив, що цигарки винесено 12 вересня 2002 p., то при повторному допиті, після того як прокурор за допомогою навідного запитання наголосив йому, що 12 вересня це не могло бути, уже говорить про 12-13 вересня 2002 р. Крім того, Сливка пояснив, що він був присутнім при допиті своєї жінки, а тому може пояснити те, про що вона говорила слідчому. Однак ці пояснення суперечать матеріалам справи та пояснен¬ ням свідків. Так, Фула М.Ю. категорично заперечує свою участь у винесенні цигарок із кабінету Сливки. Свідок Зімич Р.Я. пояснила в суді і на попередньому слідстві, що після повернення з відпустки в жовтні 2002 р. (тобто після пропажі цигарок) вона «звернулася до Сливки М.І., у кабінеті якого були цигарки, і запитала, куди вони поділися. Сливка М.І. відповів, що не знає, де цигарки». Свідок Біров С. (т. 1 а. с. 122) засвідчила на досудовому слідстві, що вона «запитала у Сливки про цигарки, на що Сливка відповів їй, що він їх не бачив і не знає, про які цигарки йдеться». Свідок Гелетей О.А. (т. 1 а. с.123, 125) стверджує те саме: «Во¬ сени після однієї з виробничих нарад я була свідком розмови між Зінич та суддею Сливкою про цигарки. Сливка відповів: він не бачив і нічого про це не знає». СвідокОрос А.А. (т.1 а.с. 126)пояснює, що «Сливкасказав:»Про цигарки нічого не знає». 544

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Свідок Беламут, допитаний в суді, засвідчив: «На виробничій нараді одним із питань було і питання про цигарки. На запитання до Сливки, де цигарки, той відповів, що не знає». Свідок Маркович - голова суду (т. 1 а. с. 131) На запитання Марковича про цигарки Сливка пояснив: Фула передав йому ключі від кабінету, але в той час цигарок у підсобно¬ му приміщенні не було». Допитаний в суді як свідок голова суду Маркович це підтвердив. Свідок Поп у судовому засіданні пояснив: Він був присутній, коли Сливка виносив цигарки з кабінету. Од¬ нак він не підтвердив, що підсудний Фула був тим чоловіком, який виносив цигарки разом із Сливкою. Про чоловіка, який разом із Сливкою виносив цигарки, він сказав, що той був «трохи молодшим за мене ». Ми знаємо, що Фула є значно молодшим за Попа. Крім того, Поп показав, що все це відбувалося між 18 і 19 год, а не близько 23 год. Упізнання Фули слідчий з малярем Попом не проводив. Свідок Курдюкова Г.В. (т. 1 а.с. 61) як на досудовому слідстві, так і в суді підтвердила, що цигарки вона бачила «у коморі до початку ремонту в кабінеті». Після за¬ кінчення ремонту вони з Попович прибирали кабінет, але сигарет уже в коморі не було. Свідок Курдюкова також засвідчила (т. 1 а.с. 102) і в судовому засіданні це підтвердила, що маляр Поп Олександр о 19-19.30 працював у суді сам. Вони з Попович хотіли закрити кабінет судді Сливки й суд. На той час судді Сливки вже не було. Але Поп повідо¬ мив, що у нього є ключі від кабінету Сливки та вхідних дверей суду і він сам закриє кабінет і суд. Наступного дня під час прибирання Курдюкова побачила, що підсобне приміщення порожнє, тобто цигарок не було. Свідок Попович М.М. (т. 1 а.с. 59) У кабінеті Сливки проводився ремонт. Де поділися цигарки з кабінету, не знаю. Цехіаме вона підтвердила і в суді. Отже, Сливка всупереч тому, що він пояснив у суді, нікому не говорив про те, що це він виносив цигарки разом із Фулою та при¬ ховував цей факт від працівників суду. Сливка ввів в оману голову суду Марковича, стверджуючи, що він одержав ключі від Фули в той час, як цигарок уже там не було. У 545

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії судовому засіданні голова суду Маркович підтвердив цю обставину. Але ж те, що говорив Сливка голові суду та ст. секретарю канцелярії Зімич Розалії - очевидна брехня. Не підтвердив пояснення Сливки в частині участі Фули у винесенні цигарок і свідок Поп. Намагання Сливки одержати складений попереднім числом акт на знищення цигарок, також указує, що Сливка усвідомлював незаконність своїх дій і намагався якимось чином себе виправдати. І тільки коли це йому не вдалося, то він оговорив Фулу. Його показання і недостовірні, і суперечливі, а отже, вони не можуть бути використані для обґрунтування вироку. Не заслугову¬ ють на увагу і пояснення дружини Сливки. Адже, вона не була, за її ж словами, свідком того, що Фула виносив цигарки. Вона тільки бачила господарські сумки, в яких начебто були цигарки. До того ж вона, як і її чоловік, особа зацікавлена у справі, у неї є мотив для того, щоб вигороджувати поясненнями свого чоловіка. Надуманість пояснень Сливки О.І. є очевидною і у зв’язку з її вигадкою про те, що в день, коли із суду були вивезені цигарки (а це мало б бути 13 ве¬ ресня за твердженням прокурора), Сливка М.І. поїхав до Іршави не власною автомашиною, а попутним автотранспортом. Це ствердили Свідки Сливка М.І., Сливка 0.1. та Рацин. Пояснювали вони це тим, що Сливка М.І. у той день почував себе погано і не хотів їхати сам за кермом. Але свідки Чижмарь, Величко та Малиш спростували ці пояснення і підтвердили, що 13 вересня 2002 р. Сливка М.І. їхав у власній автомашині разом із Фулою. Отже, свідки Сливка О.І. та Сливка М.І. і Рацин або говорять неправду, що це було в той день, коли вони їхали за хворим Сливкою і бачили Фулу М.Ю. та чимось наповнені сумки, або ж це був інший день, а не 13 вересня 2002 p. І ось за допомогою таких фантастичних історій у стилі барона Мюнхгаузена Сливка та обвинувачення намагаються довести вину в розкраданні цигарок суддею Фулою. Є й інші підстави для сумніву. У судовому засіданні від З листопада ц. р. Сливка, даючи додаткові пояснення на прохання прокурора, заявив, що він був присутнім при допиті іншого свідка - своєї дружини Сливка О. Ніхто його за язика не тягну, він сам усе це сказав. Дане пояснення проливає світло на незаконні методи роботи слідчого, який допустив до участі в допиті Сливку М.І. і не зафік¬ 546

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі сував цю обставину у протоколі. Таким чином, пояснення Сливки О.І. формувалися й модернізувалися за участю Сливки М.І., який оговорив Фулу М.Ю. і який зацікавлений у справі. Адже саме Сливка М.І. був єдиним, хто мав доступ до цигарок, саме у нього були ключі від кабінету, де зберігалися цигарки. Однією з причин таких дій слідчого є те, що вони разом із Сливкою співпрацювали (як товариші й колеги) у Закарпатській облпрокуратурі. Тобто Сливка М.І. був допущений до допиту своєї дружини (теж свідка) тільки завдяки добрим зв’язкам із слідчим Савкою, як колишнім колегою по спільній роботі в Закарпатській облпрокуратурі, а може не тільки слідчого. Відповідно до ст. 167 КПК України свідок допитується окремо й у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту. Таким чином слідчий Савка В.П. допустив грубе порушення норм ст. 167, 170 та 65 КПК України і вимог ст. 62 Конституції України. Відповідно до цієї статті обвинувачення не може ґрун¬ туватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Оскільки показання Сливка О.І. одержано незаконним шляхом, то вони є недопустимими доказами і не можуть обґрунтовувати вирок. З цих причин пояснення дружини Сливки - Сливка О.І. сумнівні не тільки тому, що їх дала його дружина, але ще й тому, що вони одержані з порушенням закону. Показання свідків Марченко і Малиш Свідки Марченко і Малиш підтвердили, що 13 вересня 2002 р. надвечір вони разом із Фулою виїхали з Хуста до Києва і повернули¬ ся в Хуст тільки 15 вересня 2003 р. Марченко також показала, що 13 вересня 2002 р. до обіду вона їхала у відрядження в м. Ужгород і по дорозі зустріла автомашину, якою керував Сливка М.І. і в якій разом із Сливкою до Іршави їхав Фула. Малиш показав також, що слідчий Савка намагався одержати потрібні йому пояснення за допомогою погроз. Твердження обвинувачення і свідка Сливки спростовуються також і поясненнями інших свідків. 547

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Показання свідка Фунданич: Так свідок Фунданич В.М. пояснив, що 12 вересня 2002 р. він їз¬ див в м. Ужгород, щоб внести плату за навчання. На підтвердження цього Фунданич пред’явив квитанцію, датовану 12 вересня 2002 р. Далі Фунданич пояснив, що ввечері того ж дня він разом із Фулою грав у м. Мукачевому в товариському матчі проти команди Мука¬ чевого. Після закінчення матчу обидві команди і серед них і Фула довго сиділи в кафе в м. Мукачеве, а потім, десь о 24 год виїхали до Хуста. Фула поїхав автобусом разом з іншими гравцями, а він (Фунданич) своєю автомашиною. Оскільки у його машині дорогою прокололося колесо, він зателефонував товаришам, що їхали авто¬ бусом, щоб вони зачекали його в кафе, яке працює цілодобово біля стадіону в м. Хуст. Після цього вони зустрілися в кафе і близько першої години ночі роз’їхалися по домівках. Показання Романа Івана Юрійовича, Мурги Михайла Михайловича Аналогічні пояснення дали Роман та Мурга. Зокрема, вони підтвердили, що 12 вересня 2002 p., вони грали у футбол в м. Мукачевому разом із Фулою і, починаючи із 17.00 і по 1 год ночі, Фула весь час був разом із ними. Розійшлися вони додому десь о 2 год ночі вже наступного дня. Цими поясненнями спростовується твердження слідства, що Фула 12 вересня 2002 р. близько 23 год виносив цигарки з кабінету Сливки в Іршавському суді. Усі ці свідки заслуговують на увагу: Роман - заступник начальника по¬ даткової служби Хустського району, Мурга - вчитель, Фунданич - заступник начальника управління юстиції. Крім того, у команді разом із Фулою грали начальник РВ УМВС Хустського району та деякі інші поважні особи. Показання Чижмаря С.І., Величко О. Показаннями Чижмаря та Величко підтверджено, що 13 ве¬ ресня 2002 р. вони їхали разом з Марченком до Ужгорода здавати звіти як працівники управління юстиції та виконавчої служби. У дорозі зустріли Фулу, який їхав в авто, що належало Сливці, і 548

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі яким керував Сливка М.І. Чижмарь є сусідом Сливки, добре його знає і знає його автомашину. їхні, показання суд перевірив за службовими відрядженнями до Ужгорода. Вони підтвердили, що 13 вересня 2002 р. вони зустріли Сливку М.І., який разом із Фулою їхав в автомашині Сливки до Іршави. З автомашини вийшов Фула та переговорив зі свідком Марченком і вони обмінялися картками до мобільного телефону. Тобто 13 вересня 2002 р. (у день, на який про¬ курор перепризначив крадіжку) Фула і Сливка їхали в автомашині Сливки. Отже, у цей день Сливка не їхав попутною автомашиною, що спростовує пояснення свідків Рацина та Сливка О.І. Свідки Сливка М.І., Сливка О.І., та Рацин стверджували, що в день, коли вони приїхали до Іршавського районного суду за Слив¬ кою М.І., тобто в день, коли за словами Сливки, Фула вивіз цигарки, Сливка поїхав до Іршави подорожнім транспортом, бо почував себе погано і не хотів їхати сам за кермом. Оскільки 13 вересня 2002 р. Сливка їхав у власній автомашині разом із Фулою, що підтвердили свідки Чижмарь, Величко та Малиш, то це вказує на те, що день, коли цигарки зникли, не був днем 13 вересня 2002 р. іек* Усе це вимагає певних підсумків. Обвинувачення ґрунтується на плутаних і суперечливих, а також явно неправдивих поясненнях Сливки М.І. Висновок експерта є неприпустимим доказом, оскільки ґрунтується на зразках, одержаних незаконним шляхом, упізнання яких здійснювалося з порушенням вимог ст. 175 КПК України. До¬ пит Сливки О.І. проводився в присутності її чоловіка, теж свідка. Отже, ці пояснення здобуто незаконним шляхом і є також недопус¬ тимим доказом. Рацин у судове засідання не з’явився. Свідок Поп, який робив побілку в кабінеті в той час, коли виносилися цигарки не підтвердив, що цигарки із суду виносив Фула. Слідство ж у свій час не провело впізнання Фули ні з малярем Попом, ні з Рацином. Таким чином, у судовому засіданні недоведена вина Фули в розкраданні в особливо великих розмірах цигарок «Суперкінг». Фула не міг 12 вересня 2002 р. бути в Іршавському районному суді, оскільки весь цей вечір і аж до 2 год ночі був разом із цими свідками в іншому місці. І справа не тільки в алібі, яке підтверджено групою свідків, але й в тих суперечностях, що містяться в показаннях ін¬ 549

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ших свідків, у першу чергу в показаннях Сливки, його дружини та Рацина. Особливе значення мають і пояснення свідка Попа, який будучи присутнім при винесенні цигарок, не підтвердив, що разом зі Сливкою був і Фула. Прокурор у порядку ст. 277 КПК пред’явив нове обвинувачення, в якому перепризначив день зникнення цигарок з 12 на 13 вересня 2002 р. У постанові, на жаль, відсутня вказівка на мотиви прийня¬ того рішення. Від такого обвинувачення неможливо захищатися, його неможливо зрозуміти. Зокрема, не вказано, якими саме дока¬ зами обґрунтовується перенесення дати вчинення злочину з 12 на 13 вересня. Оскільки ця зміна сталася після повторного допиту свідка Сливки М., то можна допустити, що прокурор обґрунтовує своє нове обвинувачення на тому, що Сливка (після навідних запитань про- курора, в яких містилася фраза про те, що день 12 вересня не може бути днем вчинення злочину) модернізував свої пояснення. Тепер він стверджує, що все відбувалося о 23 год. 12-13 вересня 2003 р. Після цього Сливка розрахувався з малярем, закрив суд, і всі разом (він, його дружина та Рацин) поїхали в Хуст. Виникає запитання: коли ж маляр встиг після звільнення підсобки від цигарок зробити побілку ще й у підсобці? Враховуючи вкрай суперечливий характер пояснень Сливки М., наявність у нього мотивів приховати правду щодо обставин зник¬ нення цигарок, і те, що він змінив свої пояснення після виявленого алібі у Фули, ці пояснення тільки підкреслюють непереконливість такого доказу, який по суті має характер припущення щодо дати вчинення цього діяння. У даному випадку доказування вини Фули здійснюється через Сливку М., який прямо заінтересований у цій справі. Ця заінтересованість проявлялася в діях Сливки М. протягом усього періоду розслідування справи. Так, він увів в оману голову суду Марковича, який запитав його про цигарки, стверджуючи, що Фула передав йому ключ тоді, коли цигарок в кабінеті вже не було. Ухилився Сливка і від пояснень, куди поділися цигарки, коли це питання розглядалося на виробничій нараді, про що суду пояснив свідок в.о. голови суддя Беламут. Не відповів Сливка і на запитання ст. секретаря Зімич Р.Я., за якою цигарки рахувалися, коли вона спитала про те, куди вони поділися. У захисту виникає 550

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі слушне запитання: Чому ж тоді Сливка всіх обманював і не говорив, що це він сам разом із Фулою виносив цигарки, і що про їхню, долю потрібно запитати у Фули? Сливка проявляв свою зацікавленість у справі і двічі в суді він визнав це. Так, він заявив, що був знайо¬ мий з показаннями свідків. На запитання захисту про те, від кого він дізнався про їхні пояснення, адже це таємниця слідства, він заявив, що він це дізнався від різних людей, по суті, опитуючи їх. Пізніше, на повторному допиті в суді, він заявив, що був присутній при допиті своєї дружини Сливки О.І. Ці прояви зацікавленості у справі Сливка М. навіть не при¬ ховував. Так він сам визнав, що їздив в Хуст до Фули і просив від нього акт знищення цигарок, який йому Фула відмовився надати. Відповідно до ст. 22 КПК доказування не може здійснюватись особами, які прямо чи побічно заінтересовані у справі. Сливка М. заінтересований у справі, його поясненнями не можна доказувати вину Фули. Адже цигарки були на зберіганні у Сливки М., саме у нього були ключі від кабінету та підсобного приміщення, де цигарки зберігались. Не викликає сумніву, що саме Сливка М. виносив ци¬ гарки з приміщення. Для того щоб зробити побілку у приміщенні, потрібно було звільнити його від цигарок. Тільки після винесення їх і була зроблена побілка. Сливка М., зокрема, розповів суду, що спочатку він мав намір взагалі не робити побілку в підсобному при¬ міщенні через те, що цьому заважали цигарки. Вимоги ст. 22 КПК ставлять перед обвинуваченням обов’язок установлення об’єктивної істини у всій її повноті. Це означає, що дата вчинення діяння має бути встановлена точно, усі сумніви мають бути вичерпані. Якщо сумніви щодо допустимості, достовір¬ ності та достатності зібраних доказів не усунуті, то вони повинні розв’язуватись і тлумачитися на користь підсудного. Мають бути враховані і всі обставини, які говорять на користь підсудного. У су¬ довому засіданні свідки Малиш та Марченко підтвердили, що 13 ве¬ ресня 2002 р. Фула не міг бути в приміщенні Іршавського районного суду , оскільки саме в цей час він їхав разом з ними автомашиною Малиша до Києва. У постанові, а також обвинувальному висновку ці пояснення свідків Марченка та Малиша нічим не спростовані, а отже, суперечності з показаннями Сливки М. не усунуті. 551

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Щодо пояснень дружини - Сливки О.І., то вони одержані не¬ законним шляхом (допит проводився в присутності її чоловіка, не записаного в протоколі (теж свідка)). Таким чином, у судовому засіданні недоведена вина Фули в розкраданні в особливо великих розмірах цигарок «Суперкінгс». Фула не міг 12 вересня 2002 р. бути в Іршавському районному суді так як весь цей вечір і аж до 2 год ночі був разом з цими свідками в іншому місці. Фула не міг бути увечері 13 вересня 2002 р. в Іршавському суді, бо в цей час він уже їхав до Києва автомашиною Малиша. І справа не тільки в алібі, яке підтверджено групою свідків, але і в тих суперечностях, що містяться в показаннях інших свідків, у першу чергу в показаннях Сливки М., його дружини та Рацина. Особливе значення мають і пояснення свідка Попа, який будучи присутнім при винесенні ци¬ гарок, не підтвердив, що разом із Сливкою М. був і Фула. У матеріалах справи є характеристики, які свідчать на користь Фули. Вони позитивні. Отже, його словам слід також довіряти. Він ще молодий суддя, тому відчував певні труднощі в роботі через брак досвіду. Але постановлений ним виправдувальний вирок, який залишено в силі, свідчить, що він як суддя людина перспективна, володіє достатнім рівнем знань, щоб розбиратись у складних спра¬ вах. Із часом прийде й досвід. Аналіз помилок слідства Аналіз причин, які призвели до помилки при обвинуваченні Фули указує на однобічність у підході до цієї справи слідчого та його небажання взяти до уваги пояснення Фули. Викликає сумнів кваліфікація діяння, про що я вже говорив. Методи роботи слідчого не тільки викликають сумнів в його об’єктивності, але свідчать про його упередженість і прямі пору¬ шення вимог процесуального закону. Так, слідчий Савка, замість того щоб дати оцінку касаційним скаргам адвокатів Тоніцоя та Бовкуна, у яких вони наголошують на тому, що прокурор Косюк сам просив застосування ст. 75 КПК, вилучив їх із справи як і деякі інші матеріали, які говорили на користь Фули і формально направив їх в УБОЗ начебто для перевірки. Зроблено це всупереч вимогам ст. 22 КПК України. 552

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі Маючи достатні дані, що ці адвокати брали участь у справі, мають записи щодо виступу прокурора, слідчий не з’ясував у них питання чи прокурор заявляв про застосування ст. 75 КК, хоч і мав для цього повну можливість. Слідчий допустив порушення вимог ст. 167,170 КПК України, допитуючи свідка Сливку О.І. в присутності її чоловіка, теж свідка Сливки М.І. Черговим порушенням, на цей раз ст. 199 КПК, відзначилося слідство при відібранні зразків для проведення експертизи. У ре¬ зультаті експертиза не може вважатися належним і допустимим доказом, оскільки здійснена з порушенням установленого порядку відібрання зразків. При проведенні впізнання зразків слідчий допустив порушення вимог ст. 175 КПК, яка вимагає, щоб слідчий попередньо допитав впізнаючого, за якими ознаками той буде впізнавати речі, що пред’являються до впізнання. Він цього не зробив. Експерт у висновку зазначив, що такий не може бути категорич¬ ним, так як потребує аналізу тютюну та з’ясування інших даних, які є за межами його компетенції. Однак слідчий не зробив із цього відповідного висновку та не призначив додаткову експертизу. При допиті свідка Малиша Р. слідчий намагався одержати по¬ трібні йому показання за допомогою погроз, про що суду розповів свідок. Крім того, пояснення Сливки М.І. щодо завантаження цигарок у господарські сумки підлягали перевірці шляхом відтворення об¬ становки та обставин події. Це дало б можливість з’ясувати, скільки часу потрібно для того, щоб завантажити 993 блоки цигарок в сумки та винести їх з приміщення суду, а також для з’ясування питання про можливість їх завантаження в автомобілі, якими користувався Фула, Сливка М., Рацин та Малиш. Як відомо, у суд цигарки були завезені в мікроавтобусі. Слідчий Савка чи то через недогляд, чи навмисно, не провів упізнання Фули свідками Попом та Рацином. У даний час таку мож¬ ливість уже втрачено. А це могло б допомогти справі у з’ясуванні особи, яка разом із Сливкою М. виносила цигарки із суду. Як установлено в суді, раніше Сливка М. та слідчий Савка були колегами по спільній роботі в Закарпатській облпрокурату- 553

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії рі. Сливка М. заперечував наявність у нього дружніх стосунків зі слідчим... Може й так... Але були колегами і цього достатньо. Це наклало свій відбиток на всю справу. Ця обставина дала можливість Сливкові М. бути присутнім при допитах інших осіб. Адже Сливка М. - це свій, це вихованець Закарпатської облпрокуратури, яка і рекомендувала його на посаду судді. Прискіпливий прокурор навіть побачив би в діях Сливки недосенення про злочин. Але тут зіграли корпоративні інтереси... Некваліфікованими були й дії РВ УМВС Іршавського району, які своєчасно ке направили матеріали адміністративної справи до суду, а направивши їх, не доставили речових доказів, що виключало можливість вирішити їхню подальшу долю. Питання, пов’язані з цивільним позовом У зв’язку з відсутністю (недоведеністю) вини Фули в інкримі¬ нованому йому діянні не підлягає задоволенню і цивільний позов до нього. Експертний висновок, яким визначається ціна цигарок, як зазначає і сам експерт, не є категоричним, він ґрунтується на зразках, здобутих незаконним шляхом, без указівки джерела, де ці зразки одержано. Тому ціна цих цигарок є тільки припущенням, на якому не можна ґрунтувати ні питання про кваліфікацію діяння, ні про реальну вартість цигарок. Сама позовна заява містить істотні недоліки, на які вказував за¬ хист. Зокрема, не вказано, в інтересах якої саме державної організа¬ ції подається позов, що, на думку захисту, є неправильно. Оскільки цигарки підлягають відповідно до закону знищенню, у позовній заяві не обґрунтовано, у чому, в такому разі, полягає шкода. Сума позову визначена неточно і містить арифметичні помилки. У справі так і не з’ясовано, чиє це майно. Воно не є державним, оскільки конфіскація не відбулася. Не встановлено і його власника. Відповідно до закону це майно не може передаватися в реалізацію, так як підлягає знищенню. Реалізація цього майна може нанести шкоду державним інтересам. Але чи була здійснена реалізація цього майна? У справі це не встановлено. Тому не можна говорити про збитки, оскільки держава не могла одержати дохід від майна, яке підлягало знищенню, навіть у випадку, якщо б це майно було 554

Розділ IV. Діяльність адвоката в кримінальній справі конфісковано. Але у справі немає рішення суду про конфіскацію майна. Обвинувачення тільки припускає, що це майно могло бути конфіскованим. І чи нанесено шкоду державним інтересам, якщо немає даних, що це майно було реалізовано? Крім того, це майно не було ввірено Фулі (його прийняла ст. секретар Зінич). Такий позов не може бути задоволений як у зв’язку з тим, що він не є належно обґрунтованим, так і у зв’язку з відсутністю вини Фули в розкраданні цигарок. Шановний суді Ми, адвокати, звертаємося до вас зі словами Ваша честь! Ця традиція скоро набуде нормативного значення, оскільки таке звер¬ тання до суддів закріплено в процесуальних кодексах, прийнятих у першому читанні. Але ці слова мають продовження: Ваша честь і совість є запорукою справедливого вироку! Зустрічаються справи, де треба запитувати у своєї совісті. Сьо¬ годнішня справа одна з таких. Запитайте у своєї совісті, чи можна засудити людину, молодого суддю, у якого ще все життя попереду, на підставі обмови за наявності таких очевидних свідчень його неви¬ нуватості. Спитайте, чи зможе Ваша совість, ваше внутрішнє переко¬ нання змиритися з несправедливим вироком в угоду обвинувальному ухилу, який прокляттям минулих поколінь тяжіє над судами. Спитайте у своєї совісті. І якщо ви зробите так, як цього вимагає Ваша совість, я можу бути спокійним за ваш вирок. Суддя Фула невинуватий у вчиненні злочинів, які йому інкримінують. Я про¬ шу для судді Хустівського районного суду Закарпатської області виправдувального вироку з усіх пунктів обвинувачення. Будь-який інший вирок буде не тільки несправедливим до Фули, але буде і поразкою українського правосуддя. Ярослав Зейкан, адвокат 555

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ V Навички роботи з цивільною справою Глава 9. Передумови права на пред’явлення позову. Аналіз правової ситуації Провадження у цивільних справах відкривається на підставі звернення особи до судових органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Для юриста є важливим зробити правильні та ефективні висновки з одержаної інформації. Аналіз певної юри¬ дичної ситуації є, по суті, професійною навичкою, від оволодіння якою значною мірою залежать його успіхи або невдачі на профе¬ сійній ниві. В юридичних закладах вищої освіти професійним навичкам, як правило, не навчають. «Розповідь про те, як зробити ту чи іншу роботу, може послужити тільки базою до самонавчання»1. Під¬ готовчий етап складання позовної заяви вимагає аналізу правової ситуації, яка є у довірителя, та з’ясування судових перспектив такої справи. Попередні висновки щодо права на пред’явлення позову Перш ніж приступити до підготовки матеріалів у суд, необхідно вирішити ключове питання: чи можна позитивно вирішити справу в суді, чи обґрунтовано вимоги, які ставляться. «Висновок правової позиції - результат дослідження докумен¬ тів, які стосуються справи. Значення для справи мають тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин»2. Одержання такого висно¬ вку є складною інтелектуальною діяльністю. Позиція у цивільній справі - це результат, якого хоче домогтися особа, або її представник, лінія поведінки в суді, розроблена і спря¬ мована на досягнення позитивного результату. Правова позиція 1 Див.: Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., 2006.- С. 140. 2 Зейкан Я.П.Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К., 2001. - С. 4. 556

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою включає в себе дві основні складові частини - законність вимог або спірного інтересу і можливість довести в суді ці вимоги1. Іноді висновок про наявність чи відсутність позиції, а отже, і про можливість досягнення бажаного результату, скласти неваж¬ ко. Наприклад, право позивача оформлено борговою розпискою і термін платежу вже настав. Але є справи значно складніші, де потрібно: установити фактич¬ ний склад вимог або заперечень довірителя, визначити докази, по¬ трібні для підтвердження фактів, які підлягають доказуванню, чи є вони в наявності, де можна їх одержати і в який спосіб, визначитися з нормою закону, яка регулює спірні правовідносини сторін, чи не пропущена позовна давність, чи є поважні підстави для поновлення пропущеного терміну, чи є можливість компромісу сторін, провести аналіз процесуального становища учасників справи. Початкові відомості про зміст відносин сторін і характер спору може бути одержаний з ознайомлення з наявними у особи доку¬ ментами. Але така інформація буде однобічною, і навіть ретельна перевірка цих матеріалів може виявитися недостатньою для об’єк¬ тивного висновку про перспективи судової справи. Для позову мають значення тільки юридичні факти, тобто факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Тільки такі факти можуть бути покладені в обґрун¬ тування вимог або заперечень. «Одержаний в результаті аналізу матеріалів справи фактичний склад порівнюється з умовами право¬ вої норми. У такий спосіб уточнюється склад фактів, що може при¬ вести до необхідності звернутися до іншої норми права або взагалі відмови від її застосування»2. Приклад 97. Гр. Н. звернулася за допомогою до адвоката з проханням витребувати речі, які вона передала на зберігання. Вона повідомила, що терміново виїхала у відрядження. Ключ від квартири вона, як і завжди, передала сусідці і просила її одержу¬ вати кореспонденцію і доглянути за квартирою. Про від’їзд гр. Н. повідомила і своїх родичів. Повернувшись з відрядження, вона 1 Див:. Адвокатськая деятельность. Под редакцией В.Н. Буробина. - М. 2001. - С. 274. 2 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 19-20. 557

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії виявила пропажу деяких речей (годинника, кількох золотих при¬ крас на суму 2 тис. грн). Сусідка заявила, що доля речей їй невідома. Родич, який побу¬ вав на квартирі за час відсутності Н., підтвердив, що цих речей він не бачив, коли був у квартирі. За таких обставин адвокат вирішував питання про обґрунтованість вимог Н. і можливості захисту їх у судовому порядку. Перш за все була перевірена можливість відповідальності сусід¬ ки, виходячи з договору зберігання. Така вимога вимагає встанов¬ лення фактів як підстави, які б свідчили про укладення договору, про передачу майна і прийняття його на тимчасове зберігання. Стаття 937 ЦК України передбачає, що такий договір укладається в письмовій формі. Указівка закону у справі Н. не була дотримана, що позбавляє сторону права посилатися у підтвердження угоди на свідків. Письмових доказів укладення договору не представлено. Обіцянка доглянути за квартирою не означає прийняття сусідкою речей на зберігання із зобов’язанням доглядати і зберігати їх як свої. З аналогічним проханням Н. зверталась і до своїх родичів. Наступним кроком була спроба перевірити можливість захисту прав Н. шляхом пред’явлення позову про витребування речей із чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України «Про влас¬ ність» ). До підстави індикаційного позову входить факт знаходжен¬ ня спірних речей у володінні відповідача. Сусідка заперечує факт знаходження речей у неї. Гр. Н. також підтвердила, що відсутніх речей у сусідки не бачила. Тоді адвокат з’ясував, чи є можливість відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 1166 ЦК достатньо встановити факт спричинення шкоди даною особою та виявити причинний зв’язок його дій з цим результатом. Відсутність вини повинен довести відповідач. Але з пояснень Н. неможливо зробити висновок про протиправні дії су¬ сідки. Відсутній і причинний зв’язок, унаслідок чого ст. 1166 ЦК України не може бути застосована. Таким чином, послідовний аналіз кількох правових норм не дав задовільного результату для вирішення питання. Відчувалась нестача фактичного матеріалу для обґрунтування позовних вимог з кожної з юридичної конструкції. За таких умов адвокат дійшов висновку, що у справі відсутня матеріально правова позиція для звернення до суду. 558

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Приклад 98. Гр. С. звернувся за допомогою в питанні про понов¬ лення на роботі. У наказі про звільнення було відсутнім посилання на норму закону, за якою його звільнено. Водночас містилися від- силки до наказу про ліквідацію відділу, начальником якого гр. С. був. Опитуванням установлено, що наказ видано у день звернення гр. С. до лікаря і поміщення його в лікарню з діагнозом «гіпертоніч¬ ний криз». Так була встановлена основна підстава для поновлення на роботі. Вона давала можливість поновлення гр. С. на попередній роботі у відділі, який вже ліквідовано. Відповідач мав можливості залучити до участі у справі кращих фахівців університету, які швидко виявили очевидність порушення і рекомендували видати наказ про поновлення С. на роботі. Наказ було видано, але з формулюванням: «вважати С. таким, що понов¬ лений на роботі». Наказ не розв’язував його проблем. С. поновлю¬ вався на посаді, якої вже не існувало, не вирішувалося питання про компенсацію за вимушений прогул та моральну шкоду. При перевірці питання про згоду профспілкового комітету на звільнення було виявлено, що згоду, начебто, надано в день звіль¬ нення. Водночас, телеграмою С. викликався повторно на засідання профкому, яке мало відбутися 1 березня 2002 р. Це давало підстави для висновку, що засідання профкому проведено з порушенням установленого порядку, за відсутності С. на засіданні, у зв’язку із чим члени профкому викликали його повторно. Подальший аналіз обставин справи прояснив, що С. упродовж кількох років був головою профкому, а отже, на нього поширюва¬ лися гарантії такої діяльності, які відповідачем були порушені (ч. 4 ст. 252 КЗпП України). Справа ускладнювалась тим, що на запит адвоката документи не надавалися. Тільки після звернення з самостійною, окремою скар¬ гою до суду на неправомірні дії з ненадання документів частину їх було надано1. Водночас адвокат підготував і надав суду клопотання про витребування відповідних документів безпосередньо судом. Тексти запитів суду та підготовлені проекти ухвал про забезпечення доказів суд не прийняв (це, мовляв, робота самого суду). 1 Взагалі проблема запиту та одержання документів залишається гострою. Поки вона не буде вирішена на належному рівні, вирішення спорів у першому засіданні буде і надалі здаватись недосяжною мрією. 559

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Продовжуючи з’ясування обставин справи, адвокат провів опиту¬ вання кількох працівників, з пояснень яких, а потім і документально, вдалося встановити, що фактичного скорочення посад не було. На міс¬ ці одного відділу в кількості 4 працівників, були утворені два відділи загальною кількістю 6 осіб. Посада, на яку претендував С., належала до четвертої категорії державних службовців (ст. 25 Закону «Про державну службу»). Посада, яку він раніше обіймав, також належала до четвертої категорії. Відповідно до ст. 11 Закону «Про державну службу» участь у конкурсі для службовців передбачена, якщо вони претендують на посаду вищої категорії. Це дало змогу зробити висно¬ вок, що С. повинні були запропонувати вільну рівноцінну посаду (ст. 49-2 КЗпП України). Вимога щодо обов’язкового подання документів на конкурс на таку посаду, на думку адвоката, не повинна застосову¬ ватись. Адже С. склав присягу державного службовця і незадовго до звільнення пройшов атестацію (усі ці документи: результати атестації, присяга службовця були також витребувані адвокатом). Оскільки незаконними діями адміністрації при проведенні звільнення було нанесено моральну шкоду, то доповнена та уточне¬ на позовна заява містила також і вимоги щодо компенсації мораль¬ ної шкоди. Відповідач, крім підготовлених фахівцями заперечень,' подав до суду також висновок кафедри цивільного права універси¬ тету, в якому відстоювалася позиція про правомірність і законність дій відповідача (за винятком звільнення в період його тимчасової непрацездатності). Зокрема, у висновку наголошувалося про те, що процедуру звільнення було дотримано, а С. не скористався своїм правом подати документи на конкурс. Заперечуючи проти цього висновку, адвокат наголосив, що його не можна віднести ні до до¬ казів у справі (адже правова експертиза судом не призначалася), ні до письмових документів, які мають значення для справи. Суд сам повинен вирішувати питання правового характеру1. Таким чином, поетапне з’ясування справи та виявлення вже після подання позовної заяви нових обставин змусили адвоката вносити корективи до позовних вимог і подати доповнену й уточ¬ нену позовну заяву, тобто скористатися правами, які надає стороні ст. 27 ЦПК України. Підготувати позовну заяву для прийняття 1 3 архіву автора. 560

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою рішення в першому засіданні не вдалося тому, що відповідач ухи¬ лився від надання адвокату документів на його запит. Не надав він усіх необхідних документів і на вимогу суду і двічі не з’являвся у судове засідання. Урешті-решт, у третє судове засідання представ¬ ник відповідача з’явився, а адвокату вдалося до цього дня зібрати всі необхідні документи. Від пояснень свідків - членів профкому та інших осіб адвокат відмовився, вважаючи достатніми наявні письмові докази. Це дало можливість прийняти рішення в першо¬ му повноцінному (з участю сторін) судовому засіданні. Так трудова справа, що обіцяла бути нескладною, поставила перед адвокатом низку вимог для розробки і подальшої корекції правової позиції і вироблення такої лінії спору, яка б задовольнила клієнта в повному обсязі. Приклад 99. Гр. Б. звернулася до знайомого юриста за кон¬ сультацією. Вона уклала зі своїм чоловіком договір про продаж 1/4 частини квартири. Із часу оформлення договору в нотаріуса квартири в м. Києві значно (у кілька разів) зросли в ціні. Квартира була зареєстрована за Б., але набута у шлюбі, тобто була спільною сумісною власністю подружжя. Знайомий юрист запевнив Б., що дії її чоловіка та нотаріуса є незаконними і порадив звернутися до суду. У результаті тривалого судового спору і немалих витрат у за¬ доволенні позову було відмовлено1. Отже, особа, яка звертається до суду, її представник, з’ясовуючи правову позицію, повинні ознайомитися з усіма обставинами справи в повному обсязі, відшукати норми, які підлягають застосуванню, а вже потім перейти до подальшої конкретизації фактичного складу2. Аналізуються не тільки факти, які утворюють право на позов, але й такі, що погашають право або створюють перепони його виник¬ нення. У цьому полягає методика з’ясування правової позиції. При розробці правової позиції «адвокати для зручності вживають таке поняття, як лінія спору. Лінія спору - це сукупність установок, яка визначає позицію сторони щодо питання виникнення, розвитку і вирішення спору. Для спрощення за лінію спору прийматимемо ті вузлові точки, щодо яких існують розходження сторін»3. 1 3 архіву автора. 2 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе.- М., 1969. - С.21. 3 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К., 2001. - С. 5. 561

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Відсутність закону, який регулює спірні правовідносини не є перепоною для звернення до суду. Але в подібній ситуації вияв¬ лення правової позиції у справі може бути сполучено із значними труднощами, оскільки в таких ситуаціях значно важче визначитися з юридичною перспективою справи. Взагалі, приймати рішення про відсутність правової позиції для пред’явлення позову, - дуже відповідальне питання. Для прийнят¬ тя такого рішення потрібна абсолютна впевненість і переконаність у правильності свого висновку. Якщо залишаються сумніви, то потрібно утриматися від ка¬ тегоричних висновків. Сумніви залишають надію. Ось приклад такої справи. Приклад 100. У серпні 1995 p. X. звернулася до суду з позовом до 3. про розірвання договору довічного утримання. Рішеннями різних судів вимоги задовольнялись, а потім скасовувались. По¬ становою президії Київського міського суду від 27 листопада 2000 р. рішення Харківського районного суду м. Києва про розірвання договору було скасовано і провадження у справі закрито. Закрива¬ ючи провадження згідно з п. 8 ст. 227 ЦПК, президія Київського міського суду виходила з того, що спірні правовідносини не допус¬ кають процесуального правонаступництва. Адвокати спадкоємців не погодилися з таким висновком за всієї його зовнішньої обґрун¬ тованості. Адже предметом таких вимог є захист права на майно, яке в разі обґрунтованості позову може бути успадковане. Тому обґрунтовано вважали, що відповідно до ст. 106 ЦПК допускається правонасту пництво. У результаті звернення в порядку нагляду судова палата з цивільних справ Верховного Суду України дійшла висновку, що смерть позивача у справі про розірвання договору довічного утри¬ мання не може бути підставою для закриття провадження в цій справі, якщо є спадкоємці за законом чи заповітом1. Успішна розробка матеріально-правової позиції буде неповною без перевірки наявності необхідних доказів для підтвердження юридич¬ них фактів. Суд бере до уваги тільки ті докази, які можуть підтвердити або спростувати юридичні факти, що стосуються даної справи. 1 Див. Вісник Верховного Суду України. - 2002, № 2, - С. 15. 562

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Слід уникати двох крайнощів - надлишкового оптимізму і над¬ мірної обережності у вирішенні питання про звернення до суду. Тільки суд здатний повно і всебічно встановити всі обставини справи. Отже, необхідно об’єктивно з’ясувати всі сумнівні момен¬ ти у правовій позиції і з їхнім врахуванням робити висновок про можливість звернення до суду. У всякому разі, звертатися до суду можна, маючи «упевненість у правовій позиції, що ґрунтується на попередньому, строгому юридичному відборі фактів, які мають істотне значення для справи. Але слід підкреслити, що такого роду «попередність» нічого спільного не має з приблизним, орієнтовним або просто недбалим висновком про те, які норми матеріального права підлягають застосуванню»1. Отже, немає підстав для звернення до суду, якщо: а) вимоги або заперечення не охороняються законом. б) правові підстави для вимог або заперечень не можуть бути підтверджені доказами, допущеними законом для певних правовідносин. в) виявлено відсутність фактів, необхідних для обґрунтування вимог або заперечень довірителя2. Наявність суб’єктивного інтересу у особи, яка звертається до суду, та особисте ставлення до конкретної ситуації нерідко заважає об’єктивно подивитись на реальну ситуацію і дати їй правильну оцінку. Саме тому навіть досвідчені юристи, нерідко наймають адвоката для ведення їхньої справи. Погляд з боку в цивільній справі дуже важливий. 1. Увага до деталей При підготовці правової позиції необхідно звертати увагу на всі обставини, у тому числі й на дрібні деталі і факти. Професіоналізм адвоката значною мірою визначається вмінням розрізняти істотні для справи обставини і деталі від другорядних. Такому вмінню звертати увагу на дрібні, але істотні для справи деталі адвокати вчаться все життя. 1 Пучинский В.К. Подготовка гражданських дел к судебному разбирательству, Госюриздат, 1962, -С. 12-13. 2 Див.: Д.П. Ватман, В.А. Елизаров. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 23. 563

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Усі багато разів дивилися серіал «Сімнадцять миттєвостей вес¬ ни», але мало хто звертав увагу на невідповідність окремих деталей. А професійний розвідник і публіцист Віктор Суворов звернув ува¬ гу на те, що автомашина штандартенфюрера СС Штірліца їздила по Гітлерівській Німеччині з радянським номером і російськими буквами: 21-47 ГРУ. У справі К. було оскаржено ухвалу про забезпечення позову. Відповідач агрофірма «Зоря» пропустив термін на звернення з апеляційною скаргою. Обґрунтовуючи звернення, представник Агрофірми наголосив, що судом було допущено порушення правил сумірності, забезпечення позову здійснено до подання позовної заяви, що у випадку вимог про стягнення сум неприпустимо. За¬ являючи клопотання про поновлення строку на оскарження, 3. наголосив, що всупереч вимогам ст. 153 ЦПК на Агрофірму «Зоря» не було надіслано копію ухвали після її виконання. К. заперечував проти поновлення терміну, указуючи, що в матеріалах суду є по¬ штовий чек, який засвідчує, що листа направлено підприємству «Зоря». Однак перевіркою було встановлено, що за тією ж адресою містилася й інша організація - КСП «Зоря», а в чекові вказано тільки слово «Зоря», а тому чек не засвідчує з достатньою повно¬ тою вручення листа суду саме Агрофірмі «Зоря». Не покладаючись на ці міркування, представник агрофірми одержав довідку від поштового відділення, з якої було з’ясовано, що листа дійсно було вручено КСП «Зоря». Термін на подання скарги було поновлено. Уважність при вивченні квитанції допомогла досягнути позитив¬ ного результату. 2. Про способи захисту 1. Способи захисту встановлено в нормах матеріального пра¬ ва. Спосіб захисту - це концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату»1. 1 Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. - С. 31. 564

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Так ст. 16 ЦК установлює способи захисту цивільних прав і передбачає можливість установлення законом і договором інших способів захисту права. Стаття 20 ГК також установлює способи захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів і передбачає можливість установлення інших способів захисту прав законом. «На позиції можливості захисту прав способами, що встановлені законом і договором, стоїть Сімейний кодекс. Земельний кодекс передбачає захист прав тільки способами, передбаченими законом (ст. 152). Нарешті, і в ст. 4 нового Цивільного процесуального ко¬ дексу України було включено положення про те, що суд захищає право у спосіб, визначений законами України»1. «Однією з істотних характеристик способу захисту як право¬ вої категорії є його цільова спрямованість. Як складовий елемент механізму захисту цивільних прав спосіб захисту повинен, перш за все, забезпечувати можливість досягнення мети захисту»2. Особа, право чи інтерес якої постраждали, сама обирає матері¬ ально правові механізми їхнього захисту»3. Зорислава Ромовська цілком слушно критикує ст. 83 Господарського процесуального ко¬ дексу України, за якою суд, приймаючи рішення, має право вийти за межі позовної вимоги, «якщо це необхідно для захисту прав осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. За «клопотанням» третьої особи не може бути змінено обсяг позовної вимоги, адже не вона її заявила. Якщо про збільшення позовної вимоги заявив позивач, то таке збільшення не може вважатися виходом суду за межі позовної вимоги»4. Для адвокатів особливе значення має норма про право суду за¬ хистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом. Такий, інший спосіб має бути передбачений на стадії укладення договору. До інших способів, передбачених 1 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 12. 2 Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности как способ защитьі граж- данских прав. - СПб., 2001. - С. 17. 3 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - К., 2005. - С. 493. 4 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - К., 2005. - С. 494. 565

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії законом, можна віднести право кредитора виконати роботу за рахунок боржника (п. 1 ч. З ст. 776 ЦК), звернення стягнення на майно боржника за договором застави (ст. 572), право комісіонера на відрахування з грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1020 ЦК). Приклад 101. С. в апеляційній скарзі вимагав зобов’язати Є. публічно вибачитись перед ним у присутності трудового колективу за поширення останнім неправдивої інформації. Апеляційний суд у задоволенні вимог відмовив і залишив у силі рішення суду, яким у порядку моральної компенсації стягнуто на користь С. 2 тис. грн Суд зазначив, що такий спосіб, як публічне вибачення перед колективом, не передбачений законом. Дещо з історії. Несправедливість ситуації, коли злочинець, відбувши покарання, забував про злочин, а життя його жертви залишалося понівеченим навічно, обумовила, що французькі та англійські судді стали призначати винагороду «за сльози, муки і безсонні ночі». За практикою пішла теорія (зокрема, німецький філософ Рудольф Ієрінг), за нею - законодавство. Згідно з § 847 Німецького цивільного кодексу суду було надано право призначати справедливу винагороду і за немайнову шкоду1. У ст. 56 Конституції України було закріплено право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадо¬ вих і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Зорислава Ромовська, критикуючи позицію Верховного Суду України, наголошує, що цим судом без достатніх підстав відокрем¬ лювалися фізичні та моральні страждання, хоча фізичний біль є неминуче і болем душевним, а отже, розривати їх не можна. Адже моральні страждання: стресовий стан, фізичний біль, крах надій - це і є моральна шкода. Термін «моральна шкода» означає шко¬ ду, яка завдається душі, тобто вона є порушенням стану душевної рівноваги2. 1 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005. - С. 504. 2 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. -K..2005.-C. 509-510. 566

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Приклад 102. Ч. звернулася до суду з позовом до держави про стягнення 100 тис. грн моральної шкоди за смерть матері, яка загинула в СІЗО, а пізніше за вироком суду була виправдана. Суд відмовив у задоволенні вимог. Ухвалою Верховного Суду України з посиланням на ст. 56 Конституції України, рішення судів були скасовані, а справу направлено на новий розгляд. При новому роз¬ гляді вимоги були задоволені частково у сумі 85 тис. грн1. 2. Необхідно мати на увазі, що п. 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визнає право на доступ правосуддя. Це означає, що особа має право пред’явити в суді таку вимогу на за¬ хист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру порушення, яке мало місце. Судді Верховного Суду України в колективній праці вважають можливим у разі посилання на п. 1 ст. 6 Конвенції позову про визнання відсутності права, про його припинення, про визнання обов’язків іншої сторони, про зміну прав та обов’язків тощо (до речі ч. 2 ст. 20 ГК передбачає можливість пред’явлення вимоги про визнання відсутності права)2. 3. Заслуговує на увагу і позиція групи суддів Верховного Суду України щодо поширювального та обмежувального тлумачення за¬ конів. «Взагалі як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення актів цивільного законодавства в національній правовій системі є неприпустимим, оскільки воно не передбачене Конституцією і зако¬ нами України. Суд має тлумачити і застосовувати акти цивільного законодавства буквально. Але посиланням на п. 1 ст. 6 Конвенції, досягається той же ефект, що і шляхом поширювального тлума¬ чення актів цивільного законодавства: право може захищатися і у спосіб, вітчизняними законами не передбачений, оскільки інше означало б обмеження права на справедливий судовий розгляд справи у випадку спору про його цивільні права»3. 4. Така позиція є спірною. Як вважає професор Зорислава Ро¬ мовська, принцип верховенства права є визначальним і повинен враховуватись і при тлумаченні норм права. Тому не тільки поси¬ лання на Конвенцію, але й посилання на верховенство права може 1 3 архіву автора. 2 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 13. 3 Там само. 567

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії спричинитися до тлумачення певної норми. Закон є застосуванням однакового масштабу до різних людей. У певних ситуаціях таке за¬ стосування може виявитися несправедливим до певної конкретної людини, а отже, суд повинен у такій ситуації керуватися вимогами верховенства права. 5. Урахування принципу верховенства права може бути здій¬ снено і за рахунок певної кореляції правової норми шляхом її роз¬ ширеного або обмежу вального тлумачення. Ще в римському праві зауважували, що точне слідування букві закону без урахування духу закону перетворюється у велику несправедливість (Summum jus est summa injuria). Можна зауважити, що навіть маючи доскона¬ ле законодавство неможливо обійтися без тлумачення поширюваль¬ ного або обмежувального. Суд з’ясовує істинну волю законодавця шляхом тлумачення норми права і обмежитися тільки буквальним тлумаченням не може. Істинна справедливість, - підкреслював А.Ф. Коні, вище за формальний закон і часом «вислизає від одно¬ манітності механічних обрядів»1. Що стосується законодавства України, то судді Верховного Суду в колективній праці вказують на невисокий рівень нормативних актів. «При тлумаченні правових норм слід ураховувати якість нормативного матеріалу, у якому ці норми формулюються. Ця якість взагалі є невисокою. Так, у головному реченні ч. З ст. 1122 ЦК відсутні присудок й інші частини речення, у результаті чого воно не становить закінченої думки. У ч. 1 ст. 707 ЦК замість слів «належної» (якості) вживається слово «неналежної». Позбавлено здорового глузду положення ч. З ст. 277 ЦК, яке визнає недо¬ стовірною будь-яку негативну інформацію, поширену про особу. Неприйнятними морально і позбавленими ознаки розумності є положення ст. 535 ЦК (про збільшення суми, що виплачується фі¬ зичній особі за грошовим зобов’язанням пропорційно збільшенню неоподаткованого мінімуму доходів громадян), ст. 653 ЦК (про неприпустимість вимагати повернення того, що було виконано за зобов’язанням до моменту розірвання договору), ч. З ст. 741 ЦК (про розрахунки між сторонами в разі розірвання договору ренти, якщо майно платникові ренти передано за плату), ч. 1 ст. 225 ГК 1 Латинские юридические изречения. - М., 1996. - С. 20. 568

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою (про включення до складу збитків «вартості...пошкодженого... майна», оскільки до складу збитків має належати сума, на яку зменшилася вартість майна)»1. 6. Для адвоката являє інтерес підхід суддів Верховного Суду до оцінки окремих нормативних актів, оцінка їх з погляду ро¬ зумності й моральності. Можна по-різному ставитися до таких оцінок, можна бачити в цьому порушення певної традиції (раніше судді утримувалися від критики законодавства), але для адвоката такі оцінки - це аргументи, які можна використати при веденні цивільної справи. Можна не погоджуватися з оцінкою певного нормативного акту і тоді потрібно критикувати позицію суддів, або навпаки, погоджуватися з такою позицію і включати її в правову аргументацію. Здійснюючи представництво свого клієнта адвокат використовує те, що йде на користь позиції свого довірителя. З тактичних міркувань адвокат може і промовчати в процесі, якщо питання про позицію суддів ніким не ставиться, а така позиція суперечить інтересам довірителя. 7. До способів виправлення недоліків нормативного акту від¬ носять зіставлення невдалого положення акта цивільного зако¬ нодавства з іншими положеннями та усунення недоліків шляхом систематичного тлумачення положень таких актів (такий спосіб може застосовуватися при тлумаченні, наприклад, ч. 1 ст. 707 ЦК, що суперечить ч. 1 ст. 20 Закону «Про захист прав споживачів»), використання міжнародного договору, (у такий спосіб за допомогою Конвенції про захист прав людини та основних свобод виправля¬ ються недоліки ч. З ст. 277 ЦК). Одним із способів виправлення недоліків положень актів цивільного законодавства є пряме застосування основних засад, принципів, сформульованих у Цивільному, господарському та інших кодексах2. Отже, основні засади і принципи мають враховуватися при тлумаченні положень актів цивільного законодавства. 8. При застосуванні окремих способів захисту важливо вста¬ новити характер положень, що формулюються у кодексах і вста¬ 1 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 17. 2 Там само. 569

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії новлюють способи захисту права, наприклад, установити чи не формулюються в цих положеннях норми прямої дії. Річ в тому, що загальні положення про матеріально-правові способи захисту мо¬ жуть застосовуватися лише за відсутності спеціальних правил1. 9. «У п. 5 ст. З ЦК закріплено принцип судового захисту цивіль¬ ного права та інтересу. Цей принцип конкретизується у ч. 2 ст. 15 ЦК, яка надає кожній особі можливість захисту в суді не тільки права, а й інтересу. Це розширило можливості захисту в суді це тільки права, а й інтересу. Тепер будь-який інтерес, що визнається цивільним, набув ознаки охоронюваного законом. Перешкодою для захисту цивільного інтересу може бути, на думку групи суддів Верховного Суду, суперечність його конкретним положенням актів цивільного законодавства. Приклад 102. У суді розглядалася справа про внесення змін до договору найму. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що розмір плати за користування предметом найму був установлений на рівні, що є у п»ять разів меншим від того розміру, який відпові¬ дає кон’юнктурі ринку. Отже, вважав позивач, умова договору щодо розміру найманої плати порушує його інтерес, який відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК та ч. 1 ст. 16 ЦК підлягає захисту судом. Суд відмо¬ вив у позові, оскільки інтерес позивача суперечить ст. 512 ЦК2, у силу якої на підставі укладеного договору між сторонами виникло зобов’язання ст. 526 ЦК, яка приписує виконувати зобов’язання належним чином, зокрема, згідно з умовами договору та ст. 651 ЦК, яка встановлює підстави зміни договору»3. Вважаю, що наведений приклад невдалий, а вирішення спра¬ ви можливо було помилковим. Адже після укладення договору кон’юнктура ринку істотно змінилася і очевидно настільки, що якби сторони могли це передбачити, то вони уклали б договір на інших умовах. Наразі, за таких умов, є підстави для застосування ст. 652 ЦК і такий інтерес підлягає захисту. Не виключено, що позивач або його адвокат не досить чітко визначилися з правовою 1 Про це див.: Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання в застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 13. 2 Очевидно, вкралася описка. Мабуть потрібно було вказати ст. 509 ЦК. 3 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання в застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 20. 570

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою позицією, а отже, суд відмовив у задоволенні позовних вимог. У конкретній справі позивач повинен був подбати в першу чергу про те, щоб довести в суді, що: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути; 3) виконання договору порушує співвідношення майнових ін¬ тересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При доведенні цих обставин можна було б і не посилатися на ст. 652 ЦК, адже цивільний процес по суті допускає правило про те, що «суд знає право». Однак у конкретній ситуації адвокат повинен би не тільки довести ці обставини, обґрунтувавши їх доказами, але й скласти письмові пояснення, в яких слід було вказати на необхід¬ ність застосування ст. 652 ЦК. Лише за таких умов можна було б розраховувати на успіх. Пригадую класичний приклад з історії бізнесу, коли американ¬ ський бізнесмен зобов’язався здійснювати поставки товарів япон¬ ському підприємцеві. У зв’язку із зміною кон’юнктури на сировину поставки американського бізнесмена стали для нього збитковими. Тоді японський підприємець із власної ініціативи підвищив плату за товари та звернувся до американця з проханням внести зміни до контракту з метою підвищення ціни за товари, що він їх купував. Така поведінка стала одним із звичаїв ділового обороту і сприяла довірі та авторитету до японського підприємця. Принципу захисту цивільного інтересу відповідає і новий ЦПК, який врахував цю обставину в ст. 1 Кодексу. У всякому разі, адвокати, які готують позовну заяву можуть обґрунтовувати свої вимоги з позиції, що ЦПК 2004 р. ширше розуміє поняття захисту порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, ніж це розумів ЦПК 1963 р. під поняттям «охоронюваний законом інтерес». 3. Про основні засади (принципи) Цивільного Кодексу У практичній діяльності адвоката важливим є усвідомлення певних базових позицій, необхідних для того, щоб орієнтуватись 571

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії у питаннях застосування законів. Кожен юрист, кожен суддя, виробляє для себе типові підходи, які використовує при оцінці певних ситуацій. Судді намагаються мислити за допомогою типо¬ вих ситуацій, «моделей», юридичних конструкцій1, оскільки це спрощує процес правової оцінки конкретної справи. І якщо ситу¬ ація нетипова, або якщо адвокат указує на таку оцінку правової норми, яка не вкладається в певні схеми, то у судді починається внутрішній спротив і неприйняття такої ситуації. Думка судді на¬ магається пробитися найлегшим шляхом. Адвокат, який ставить перед суддею занадто складні проблеми, ризикує тим, що суддя не сприйме його розуміння ситуації. Необхідно мати на увазі, що ст. 119 ЦПК не передбачає обов’яз¬ кового посилання на норми права. Що стосується Господарського процесуального кодексу України (ст. 54), то він вимагає вказувати «законодавство, на підставі якого подається позов». Така розбіж¬ ність не сьогодні почалася. Ще в стародавньому Римі стверджували: «суду відомо право» (jura ovit curia), і це означало по-перше, що суд не повинен відкидати позов під приводом того, що йому неві¬ домі правові норми, на основі яких необхідно приймати рішення; по-друге, сторони повинні викладати тільки фактичні обставини, а суд сам дасть їм правову оцінку. У цивільному процесі віддають дань цій традиції донині. 1 « В юриспруденції слово « конструкція » розуміється в тому ж смислі, що і в техніці, в матеріальному виробництві, тобто як типова схема і принципи дії, своєрідна побудова прав, обов’язків, відповідальності». Див.: Цивилистические записки. Алексеев С.С. Юридические конструкции - ключевое звено права. - М., 2001. - С.6; Черданцев А.Ф. пише: «Конструктивний вираз права , що тільки виникло, не був свідомим, а складався стихійно. Перший законодавець якщо і мислив образами юридичних конструкцій, але не усвідомлював цього. Тільки з виникненням професії юристів, у правовій науці поступово осмислюється характер системного викладу норм права, усвідомлюється їх конструктивний зв’язок, і наука виробляє юридичні конструкції, які стають важливим орієнтиром, методом пізнання права».(А.Ф. Черданцев. Ло- гико-язиковьіе феномени в праве, юридической науке и практике. - Екатеринбург, 1993. - С. 151). «З позиції змісту права саме юридичні конструкції можуть розгля¬ датися як найбільш стабільні («надсоціальні» і в цьому смислі культурні) одиниці права» (Тарасов Н.Н. Юридические конструкции в праве и научном исследовании (методологические проблеми) // Рос. Юрид. журнал. 2000. - № 3. - С.ЗО. «Розви¬ ток права, його самобутня історія, його унікальна матерія і сила - багато в чому і є історія становлення, розвитку і вдосконалення юридичних конструкцій» (Алексеев С.С. Юридические конструкции - ключевое звено права. - М., 2001. - С.6.). 572

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Приклад 103. В одній із справ суддя поставила відповідачу запи¬ тання: на підставі якої норми закону ви вважаєте, що адміністрація району мала право укласти договір оренди на землю? Відповідач збентежився, не знаючи відповіді. Адвокат, намагаючись допомог¬ ти йому, звернув увагу на те, що в цивільному процесі діє принцип, що «суду відомо право» і назвав норму Земельного кодексу, якою необхідно керуватись у цьому випадку. Це викликало бурхливу реакцію судді: вас не запитують. Чому ви без дозволу втрутились у допит. І, звертаючись до відповідача, суддя сказала: «Сідайте. Не знаєте. Для чого тільки ви наймали адвоката». Безумовно, що адвокат допустив тактичну помилку. Йому не потрібно було цитувати та ще й на латині (з перекладом на україн¬ ську) відомий юридичний вислів. Разом із тим, суддю дратувала в цілому бездоганна правова позиція відповідача, тому він і почав ставити запитання не адвокату, а відповідачу, який юристом не був, і отже, не міг дати вичерпної відповіді на запитання. Суддя також допустив помилку, оскільки виказав свою роздратованість. Зрештою, питання було вирішено на користь відповідача. Після процесу адвокат наважився запитати суддю, що було причиною такої реакції. «Надто гладенько у вас все було, і надто правильно говорив відповідач. Ви його так видресирували, що нічого путнього я від нього не могла дізнатись. Та й ви не зовсім доречно почали демонструвати свою ерудицію (якщо бути точним, то суддя сказала гостріше « ерундицію » ). Правило для адвоката: Не демонструйте свою компетентність у суді тоді, коли цього ситуація не вимагає і намагайтесь не ство¬ рювати ситуацій, коли суддя може подумати, що ви щось знаєте краще за нього. Це може призвести до неприємностей. Обмежуйтесь тільки тим, що необхідно для справи. Для адвоката важливо чітко розділяти випадки застосування основних засад (принципів). «Так, ч. 2 ст. 13 ЦК покладає на особу найбільш загальний обов’язок: при здійсненні своїх прав утриму¬ ватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Це положення має тлу¬ мачитись як один із принципів цивільного законодавства. Основні засади цивільного законодавства в цілому формулюються в ст. З ЦК. Деякі з них формулюються як засади, на яких мають ґрунту¬ 573

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ватися зобов’язання (ч. З ст. 509 ЦК)»1. При цьому необхідно мати на увазі, що основні засади та принципи є положеннями найбільш загального змісту, тому вони не можуть застосовуватися всупереч конкретним (спеціальним) положенням законів. Як правило, основні засади підлягають прямому застосуванню тоді, коли відповідні відносини взагалі не врегульовані спеціаль¬ ними положеннями. У колективній праці судді Верховного Суду наголошують, що у випадках, коли певні правила лише виплива¬ ють із закону, чи не відповідають вимогам розумності або справед¬ ливості, то основні засади можуть застосовуватись2. Як приклад наводиться ситуація, що виникає при перевищенні максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю і воно підлягає перетворенню в акціонерне товариство (ч. 1 ст. 141 ЦК). Це правило можна було б витлумачити в такий спосіб, що з нього випливає неприпустимість перетворення товариства з обме¬ женою відповідальністю у кооператив. Але зробити такий висновок перешкоджає ч. 1 ст. 45 ГК, відповідно до якої підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, перед¬ бачених законом на вибір підприємця. Отже, закон не перешкоджає перетворенню товариства з обмеженою відповідальністю в коопе¬ ратив, у тому числі у зв’язку з перевищенням граничної кількості учасників товариства. Адвокатам необхідно звертати особливу увагу на принципи справедливості, добросовісності й розумності. Закріплені в п. 6 ст. З ЦК ці принципи водночас є серцевиною загального принципу верхо¬ венства права. Так, у певних випадках, коли обов’язки набувача за договором довічного утримання не були конкретно визначені, або коли виникає потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, ч. 2ст. 749 ЦК приписує вирішувати спір відповідно до засад справедливості та розумності3. Принципи розумності, справедливості та добросовісності набувають особливої ваги, їх зобов’язані враховувати суди, і це є важливим правовим ресурсом у роботі адвоката. 1 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання в застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 17. 2 Там само. 3 Там само. - С. 18. 574

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Поки що суди з великою обережністю ставляться до застосуван¬ ня цих принципів на практиці. Судова практика застосування їх ще тільки формується, а отже, справа за адвокатами, які повинні при доведенні своїх доказів включати в аргументацію та просити у відповідних випадках застосовувати ці принципи, які водночас по суті є і реалізацією верховенства права, передбаченого в Кон¬ ституції України. Важливим принципом є неприпустимість позбавлення права власності. Зазвичай посилаються на ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Автори колективної праці суддів Верховного Суду України наголошують, що «з огляду на це положення застосування конфіскації товарів у зв’язку з не вивезенням їх за межі митної території у встановлений строк (ст. 348 Митного кодексу України, особливо якщо ці товари не є власністю особи, що вчинила правопорушення (ч. 2 ст. 326 Митного кодексу), може бути визнане Європейським судом з прав людини таким, що не має достатньої правової підстави. В Україні судовий прецедент не визнається джерелом права. Але ж ратифіка¬ ція Верховною Радою Конвенції про захист прав і основних свобод людини означає визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини. Це опосередковано вимушує враховувати при здійсненні правосуддя в цивільних справах прецеденти Європейського Суду з прав людини»1. Але справа не тільки в прецеденті. Конвенція відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Прецеденти Європейського суду з прав людини визначають, як саме має бути застосована Конвенція. За кожним судовим прецедентом стоїть певна норма Конвенції, яка є частиною законодавства Украї¬ ни. Верховний Суд України практикує у своїх рішеннях посилання на норми Конвенції, але дуже рідко можна зустріти такі посилання в рішеннях судів першої інстанції. Частково провина за це лежить і на адвокатах, які в підготовлених ними процесуальних документах (у першу чергу в заявах і позовних заявах) не підкріплюють свої вимоги посиланнями на судову практику Європейського суду з прав людини та норми Конвенції. 1 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання в застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - K., 2005. - С. 18. 575

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії При вирішенні питань про право власності на особливу увагу заслуговує стаття 41 Конституції, особливо норма про те, що при¬ мусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, установлених законом, та за умови попе¬ реднього і повного відшкодування їхньої вартості. Приклад 104. У справі С. про виселення з кооперативної квартири у зв’язку з визнанням ордера недійсним Верховний Суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції, наголосив, що С. вніс повну вартість паю, а отже, в силу ст. 15 Закону України «Про власність» вилучення від нього квартири можливе тільки за умови повного відшкодування вартості квартири за ринковою вартістю1. У всякому разі ст. 41 Конституції України має враховуватися при всіх спорах щодо права власності і повинна одержати нове вагоміше звучання при вирішенні судових спорів. І провідниками та ініціаторами її застосування у необхідних випадках і як нор¬ ми прямої дії повинні бути адвокати. Що стосується конкретної ситуації з кооперативною квартирою С., то позиція Верховного Суду визначена була недостатньо рельєфно і категорично, хоч си¬ туація вимагала більш рішучого підходу, який би прямо вказував на неможливість відчуження кооперативної квартири на підставі визнання ордера недійсним. Такий підхід вимагає зміни правових позицій Верховного Суду України, на що судді, які вирішували справу, не наважились. «Стаття 392 ЦК відзначає, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорю¬ ється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втра¬ ти ним документа, який засвідчує його право власності. Ст. 392 ЦК допускає пред’явлення позову про визнання права власності в разі втрати документа, який засвідчує право власності особи... Пред’явлення позовів про визнання права власності у випадках утрати документа, що засвідчує право власності, зазвичай виник¬ 1 3 архіву автора. 576

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою не в разі неможливості отримати дублікат такого документа. У такому випадку відсутня сторона, що оспорює чи не визнає право власності на майно. Але відсутній також і документ, що засвідчує право власності, а особа, що володіє майном, позбавлена можливості отримати дублікат такого документа, відсутність якого заважає особі володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Оскільки відповідач відсутній, тому позивач ставить питання перед судом про визнання права власності на майно. Розгляд справ такої категорії відбувається в позовному провадженні без відпо¬ відача. Привернувши увагу до ст. 392 ЦК та з’ясувавши, що спори про право власності вирішуються в позовному провадженні, ми можемо перейти і до положень ч. 4 ст. 331 ЦК і також констатувати, що визнати особу власником недобудованого нерухомого майна може суд, розглянувши справу в позовному провадженні без відповідача. Проте слід мати на увазі, що судом має визнаватись право власності на майно недобудованого об’єкта, тобто немає необхідності збирати докази про введення в експлуатацію та реєстрацію об’єкта, оскільки нерухоме майно стане таким відповідно до проектно-кошторисної документації лише за передбачених законом умов»1. У такому ви¬ падку суд не може відмовити у прийнятті позову з підстави, що частина невиконаних робіт є значною. Це питання оцінки і вирішу¬ ється в судовому засіданні при розгляді конкретної справи. Вважаю за необхідне процитувати колективну працю суддів Верховного Суду України, думка яких в цій ситуації є найбільш авторитетною. Справедливості ради необхідно сказати, що і до прийняття нового ЦК аналогічні позови мали місце, але в цих випадках як відпові¬ дач притягався орган місцевої влади, а третьою особою було бюро технічної інвентаризації. Вважаю, що такою має бути практика вирішення подібних позовів і в наш час. Стаття 376 ЦК передбачає можливості узаконення самочинного будівництва і надає гарантії власнику земельної ділянки захисту його прав і інтересів. У разі знесення об’єктів самочинного будів¬ 1 Ярема А.Г. та ін. Проблемні питання в застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - К., 2005. - С. 18. 577

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ництва особа, яка самочинно збудувала об’єкт, не позбавлена права власності на будівельні матеріали. 4. Про мету позову «Метою є те безумовне, заради якого реалізуються певні дії»1. Вирішуючи питання про можливість звернення до суду, позивач, його адвокат повинні визначитися з метою майбутнього позову. Очевидно, що такою метою є той матеріально-правовий інтерес, який особа прагне задовольнити і щодо якого прагне ухвалення позитивного рішення суду. Звернення до суду завжди мотивоване. «Мотив - це система спонук, які штовхають людину до відповідної поведінки. Мотив органічно пов’язаний з потребами людини, з її психічним станом у певний момент»2. Отже, метою звернення до суду «є задоволення стороною своїх особистих немайнових та (або) майнових інтересів»3. Однак далеко не завжди можна з достатньою мірою категоричності стверджувати про успішне завершення справи. Тому позивач або його представник повинні продумати і можливі альтернативні варіанти вирішення спору (мирова угода, часткове визнання позову). Позивач повинен усвідомлювати, що поганий мир завжди краще навіть за добру війну. Урегулювання спору за допомогою мирової угоди шляхом певних взаємних по¬ ступок може дати остаточне розв’язання проблеми. Пропозиції мирової угоди, майже завжди (хоч і не прямо) підтримуються судом, оскільки при цьому є підстави вважати, що мирова угода не буде оскаржена до вищого суду. «Запобігання (відвертання) судового засідання, найчастіше - це найкраще з того, що може зробити адвокат для свого клієнта»4, 1 Юркевич П. Історія філософії права. Філософія права, філософський щоденник. -K., 1999. -С.406. 2 Ромовська 3.. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. -К.,.2005.-С. 341. 3 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. -K.,2005. -С. 343. Підручник З.В.Ромовської я б рекомендував як настільну книгу для адвоката, юриста і просто громадянина, якого цікавлять проблеми цивільного права. 4 Парад Б. Коммерческий шпионаж. - М., 2005. - С. .3. 578

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою - пише директор юридичної школи Джона Маршалла Дональд Рейнольдс. Судовий процес - це неминучі судові витрати, без сто¬ відсоткової гарантії, що ваш клієнт виграє судовий спір. Судовий спір - це, нерідко, погіршення стосунків з діловими партнерами, це розпалювання конфлікту в сім’ї, це стресові ситуації і тривале ходіння по судах. Тому при зверненні клієнта адвокат повинен про¬ думати, чи неможливо вирішити справу миром, або знайти способи захисту інтересів клієнта поза судом. Визначившись з метою позову, позивач або його представник вирішують тактичні питання: які докази подати, яких свідків ви¬ кликати до суду, чи просити призначення експертизи, чи зверта¬ тись до суду з вимогою про забезпечення позову або забезпечення доказів. Глава 10. Одержання доказів у цивільному процесі в сучасних умовах Уміння одержати докази та використати їх з найбільшою ефек¬ тивністю може бути віднесено до різновиду адвокатської техніки. У правовій літературі наголошується про необхідність уточнити, або ж розмежувати поняття «доказування» та «доведення»1. Про¬ понується, зокрема, сформульовані в ст. 27 нового ЦПК окремі про¬ цесуальні дії: подача своїх доводів, міркувань і заперечень вважати доведенням, а не доказуванням. Таку пропозицію можна вітати, оскільки введення такого термінологічного уточнення, дозволяє детальніше розрізняти процеси доказування. Важливо тільки, щоб термін «доведення» був сприйнятий науковою громадськістю та знайшов визнання в законодавстві. Методика одержання доказів у цивільному процесі не є принци¬ пово відмінною від одержання адвокатом доказів у кримінальному процесі. Адже в кримінальному процесі на адвокатові не лежить обов’язок подавати докази, це робить обвинувачення. У цивільно¬ му процесі сторона сама повинна довести ті обставини, на які вона посилається. 1 Фурса С., Цюра T. Докази і доказування у цивільному процесі. - К., 2005. - С. 14. 579

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розробка матеріально-правової позиції у справі вимагає необ¬ хідних доказів для підтвердження юридичних фактів. До складу предмета доказування входить сукупність фактів, підстави позову і заперечень на нього. Контролює і визначає фактичний склад у стадії підготовки справи суддя1. Тому позивач або його адвокат, подаючи позов, беруть на себе обов’язок підтвердити передбаченими законом засобами законність своїх вимог. У своюгчергу, друга сторона подає заперечення проти позову та підтверджує ці заперечення відповід¬ ними доказами. Разом з тим, за певних умов відповідачу достатньо заперечити вимоги, оскільки існує правило, за яким позивач пови¬ нен підтвердити свої вимоги доказами. Підготовка матеріалів про факти і докази є відповідальним етапом, від якого, залежить подальша перспектива справи. Рівень підготовки справи визначається тим, наскільки позивач або його адвокат зуміли забезпечити матеріали про факти і докази в судове засідання, а також вирішили питання про забезпечення доказів судом у випадках, якщо їм цього не вдалося зробити самим і ви¬ никли труднощі з їх одержанням. Одержання відомостей про факти, які можуть бути використані як доказ в умовах демократизації суспільства набувають нових рис. Законодавство (зокрема, Цивільний кодекс України) встановлює низку обмежень при збиранні матеріалів про ту чи іншу особу. Вод¬ ночас, новий ЦПК чіткіше врегулював питання про право звертання до суду за допомогою в одержанні доказів. Якщо у справі бере участь адвокат, то він може скористатися наданим йому ст. 5, 6 Закону України «Про адвокатуру» правом збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як до¬ кази у спркві, у тому числі запитувати й одержувати документи чи їхні копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підпри¬ ємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхід¬ ними документами, крім тих, таємниця яких, охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян. Як бачимо, закон по суті дозволяє адвокату проводити певне самостійне розслідування для одержання відомостей, які можуть бути використані як докази. 1 Кравчук В.М. Стратегія і тактика цивільного процесу. - К., 2002. - С. 31. 580

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Правила адвокатської етики зобов’язують адвоката використо¬ вувати лише дозволені законом засоби їх отримання (див. п. З ст. 32 Правил). Однак важко сказати, які засоби отримання доказів є незаконними. Держава нерідко встановлює винагороду за надання інформації про злочин. У такому разі чи буде незаконним одержан¬ ня адвокатом інформації за винагороду? Шляхи до того чи іншого доказу звивисті і неоднозначні. Перш ніж опитати особу, яка може виступити свідком у суді, потрібно цю особу знайти, одержати про неї певні відомості, з’ясувати можливість зустрічі з нею. Якщо ця особа неповнолітній, потрібно одержати згоду батьків на зустріч тощо. Отже, дорогу до одержання доказу законом не врегульовано. Безпосереднє ж одержання доказу має здійснюватись тільки тими засобами, що дозволені законом: опитування громадян, запитуван¬ ня документів чи їхніх копій, ознайомлення з ними безпосередньо на підприємствах і організаціях, одержання письмових висновків спеціалістів. Цей перелік не є вичерпним. Якщо у справі не бере участь адвокат, то позивач не позбавле¬ ний права звертатися з письмовими зверненнями для одержання доказів, які стосуються його особи або правового інтересу. Право на одержання необхідних доказів і матеріалів гарантовано ст. 9 та 10 Закону України «Про інформацію». Усі громадяни України мають право на інформацію для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів. Таким чином, позивач може звернутись із запитом до відповідного органу чи організації на підставі ст. 9,10, 31, 32 Закону України «Про інформацію». Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження такого доступу. Упродовж 10 днів відповідний орган або установа має повідомити громадянина, що його запит буде задоволено, або що запитуваний документ не підлягає виданню для ознайомлення. Зрозуміло, що, не опитавши цю людину, не з’ясувавши у неї, що вона може сказати про ті чи інші обставини, адвокат не може повідомити суду тих відомостей, які від захисника хоче почути суд. Отже, треба знайти людину, яка щось знає про обставини справи і опитати її. Збирання відомостей про факти - це і є по суті 581

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії дослідження: потрібно виявити тих, хто знає про ці факти, з’ясу¬ вати (якщо це документи), де вони є, визначитися з механізмом їх одержання1. Іноді поштовхом для одержання інформації може виявитися випадкова фраза, або навіть чутки. їхня перевірка може привести до фактів, які мають доказове значення. До відкритих джерел інформації належать преса, Інтернет, інші інформаційні системи. Важливим джерелом інформації є роз’яснення податкової служби і їхній обов’язок дати відповідь на запит щодо застосування податкового законодавства. Отже, особа або її адвокат, якщо вони навіть не мають спеціаль¬ ної підготовки можуть провести самостійне дослідження з метою одержання певної додаткової інформації, яка стосується справи. Але при виборі методів одержання інформації він повинен прояви¬ ти певну обачність і зіставляти свої кроки з реальною можливістю перетворення одержаної інформації у факти, які можуть бути ви¬ користані як докази у справі і не просто у фактичні дані, а такі, які вказують на користь довірителя. Шлях, що пройшов адвокат або особа, яка бере участь у справі, до джерела інформації може бути різний, не завжди обов’язково повідомляти, за допомогою яких кроків і методів інформацію одержано. Важливо тільки, щоб при одержанні і наданні доказів була дотримана правова чистота та законність, і відомості про фактичні дані, які можуть бути вико¬ ристані як доказ відповідали вимогам належності та допустимості доказів. Наприклад, адвокат одержав або навіть купив звукозапис, що містить дані, які обґрунтовували позовні вимоги. Шлях, за допо¬ могою якого одержано плівку, може не відповідати вимогам допус¬ тимості доказу. Але, використавши інформацію, яка є на плівці, адвокат зміг знайти свідка, звукозапис щодо якого є на плівці. У цьому випадку адвокат може заявити клопотання про допит свідка з обставин, які мають значення для справи. Такий допит є належним і допустимим джерелом інформації. 1 Зейкан Я.П. Право на захист у кримінальному процесі. - К., 2004. - С. 62. 582

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Отже, адвокат, інша особа, яка бере участь у справі, може зби¬ рати відомості про факти, здійснювати пошук осіб з метою опиту¬ вання їх і звернення до суду з проханням допитати таких осіб як свідків, якщо метою таких дій є одержання доказів, необхідних для реалізації своїх прав та обов’язків. На стадії підготовки позовної заяви потрібно відібрати докази та здійснити необхідні запити про надання документів та інших матеріалів, які можуть бути використані як докази, або здійснити їх пошук. Якщо підприємство, організація, яким направлено запити, ухилились від надання відповідного доказу, то разом з клопотанням до суду про витребування доказу необхідно додати копію запиту та докази його направлення. Це буде підтвердженням, що з одержан¬ ням таких доказів дійсно є труднощі, і допоможе переконати суддю в необхідності витребування відповідних матеріалів. В інтересах позивача підлягають доказуванню тільки ті факти, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, а в інтересах відповідача - тільки факти, які є підставою для заперечень. Отже, потрібно довести тільки те, що випливає із матеріально правової позиції позивача. Покладатись на активність суду і сподіватися на те, що суд за своєю ініціативою заповнить пробіли в доказовій базі на слід. Коло необхідних доказів визначається з урахуванням характеру заявлених вимог і заперечень на них. Іноді такі необхідні докази визначаються в законі. Так, ст. 239 ЦПК для встановлення фізичної особи недієздатною передбачає проведення судово-психіатричної експертизи. 2. Частина друга ст. 57 ЦПК дає перелік засобів доказування, з яких суд одержує докази. Цей перелік є вичерпним. Порівняно із ЦПК 1963 р. він зазнав змін. Відомості про факти можуть бути одержані на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представни¬ ків, допитаних як свідків. Такий допит проводиться за правилами статей 180-182, якщо сторона, третя особа, їхні представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто. У цьому випадку вони за їхньою згодою допитуються як свідки (див. коментар до ст. 184). Отже, пояснення сторін, третіх осіб віднесені до засобів доказування тільки в тій частині, в якій ці особи допитані як свідки. Судам буде нелегко визначитися із 583

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії судовою практикою в цьому питанні. Традиція та ЦПК 1963 р. відносила пояснення сторін, третіх осіб до джерел доказів. На¬ уковці зауважували, що «їхні пояснення не завжди можуть мати об’єктивний характер. Не можна бути свідком у своїй справі (nemo testis idonis in causa propria)»1. Норма коментованої статті ЦПК є своєрідним компромісом між цими двома позиціями. Адвокати, інші учасники процесу повинні користуватися цими новими можливостями і в необхідних випадках звертати увагу суду на те, що пояснення, які дає сторона, не належить до числа доказів, якщо цей учасник не допитується як свідок. Приклад 105. У справі Б. про визнання недійсною угоди, укла¬ деної між подружжям з приводу купівлі-продажу 1/4 квартири, позивачка Б.Т. відмовилась дати пояснення з приводу продажу квартири як свідок. Інших доказів обставин, на які вказувала позивачка, не було представлено. У дебатах адвокат відповідача звертав увагу на те, що пояснення позивачки за такої ситуації не є доказом, оскільки вона відмовилась їх підтвердити як свідок, а інших доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається, не представлено2. Виникає питання, а чим є в цьому випадку пояснення сторін. Такі пояснення, на мою думку, є не чим іншим, як доказуванням (onus probandi), у процесі якого сторона, третя особа, їхні пред¬ ставники дають свою оцінку доказам, висувають твердження і обґрунтовують їх посиланням на докази. Можна погоджуватись із пропозицією розрізняти такі процеси і аргументацію сторін на¬ зивати доведенням перед судом переконливості своїх доказів (як це вказано в ст. 127 Конституції України). Разом із тим, установлення відомостей про факти шляхом одер¬ жання пояснень сторін, їхніх представників і третіх осіб, допитаних як свідки, є важливою новелою, яка урівнює пояснення сторони з поясненням свідка. Тепер сторона, третя особа та їхні представники під розписку попереджаються про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та підписує текст присяги, якщо виявляє бажання, щоб її пояснення мали силу доказу. Суд дає 1 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - K., 2005.-С. 294. 2 3 архіву автора. 584

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою оцінку таким пояснення в сукупності з іншими доказами, оціню¬ ючи їх критично. Відомості про факти встановлюються також на підставі пока¬ зань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Отже, у новому ЦПК уточнено, що звуко- і відеозаписи належать до речових доказів. 3. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості та достовірності й достатності. Достовірність - це така якість доказів, яка характеризує точ¬ ність, правильність відображення обставин, які входять до пред¬ мета доказування. Суд повинен упевнитись у достовірності доказу, тобто з’ясувати чи правду говорить свідок, чи відповідають дійсності відомості, які містяться в документі. Для того щоб доказ був достовірним, його слід одержати із до¬ броякісного джерела інформації. Але навіть добросовісний свідок може помилятися. Сучасний рівень експертних досліджень може виявитися недостатнім для формулювання висновку. Достовірність показань свідка може залежати від того, за яких умов він сприй¬ мав, запам’ятовував, а також відтворював події, свідком яких він був, наскільки його показання заслуговують на увагу, виходячи з особистих якостей свідка, його чесності та правдивості, від того, чи були на нього сторонні впливи, чи не є він у певній психологічній, службовій або іншій залежності від сторін тощо. У даний час у пра¬ вовій літературі досить жваво рекомендують застосування в судо¬ вому засіданні поліграфа («детектора брехні»), який би забезпечив заміну принесення присяги та правильність фіксації і отримання показань свідка1. Зокрема, наголошується, що автори посібника « критично ставляться до можливості осіб приносити присягу через те, що зміст присяги ґрунтується в основному на урочистості та етичних аспектах, що не є обов’язковою умовою окремих суб’єктів суспільства, а тому це положення породжуватиме нерівність»2. Така пропозиція вимагає глибоких і комплексних досліджень з урахуванням психології та фізіології людини і є, на мій погляд, 1 Фурса С., Цюра T. Докази і доказування у цивільному процесі. - К., 2005. - С. 58. 2 Там само. 585

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії поверховою та не враховує психологічних установок людини, а також усієї складності особи як істоти значною мірою соціальної, з певним комплексом етичних норм і вірувань, і зводить людину до біологіч¬ ного суб’єкта, який керується тільки умовними та безумовними рефлексами. Крім того, ніякий поліграф не допоможе, якщо свідок добросовісно помиляється через те, що він неправильно сприйняв ті чи інші обставини. Присяга має не тільки правовий характер, але й несе в собі глибинні психологічні установки, результат яких сучасна наука ще не може пояснити з вичерпною повнотою. Тому за будь-яких зовнішніх обставин присяга має залишитись як неодмінна частина судового процесу при дослідженні показань свідків. Якщо говорити про висновок експерта, то має значення, чи правильно обрано методику дослідження, її безспірність, можли¬ вість одержання остаточного висновку, а не припущення тощо. Пункт 4 ст. 60 наголошує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достовірність письмових доказів перевіряється на предмет на¬ явності всіх необхідних реквізитів. Наявність підчисток, нечіткість печатки, підпису, іншої підробки може вказувати на не достовірність підробки. Умови зберігання речових доказів з моменту їх вилучення і до пред’явлення в суд можуть вплинути на достовірність інформації, одержаній при їхньому дослідженні в судовому засіданні. Перевірка достовірності доказів здійснюється шляхом їхнього зіставлення при оцінці всієї сукупності доказів, які є у справі. Напри¬ клад, при оцінці документів суд повинен з урахуванням усіх інших доказів упевнитися в тому, що такий документ або письмовий доказ виходить з органу, який уповноважений видавати його, він підписа¬ ний особою, яка має право підпису, скріплений в необхідних випадках печаткою підприємства, містить усі інші реквізити цього виду доказів. При оцінці копії документа, крім перевірки реквізитів, суд перевіряє, чи при копіюванні не сталася зміна змісту копії документа порівняно з оригіналом, а також за допомогою якого технічного засобу здійсне¬ но копіювання, чи гарантує воно тотожність копії документа та його оригіналу, у який спосіб зберігалася копія документа1. Якщо належність, допустимість або достовірність доказів оці¬ нюються на будь-якій стадії цивільного процесу, то достатність доказів з’ясовується, як правило, при вирішенні справи. 1 Див.: Гражданский процесе. / Под ред. В.Яркова. - М., 2004р. - С. 228 586

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Однак адвокат, перш ніж прийняти на себе доручення, перевіряє чи достатньо доказів для відстоювання певної правової позиції. До¬ статність доказів у кожній справі оцінюється індивідуально. Достат¬ ність доказів - якісний показник справи. Недостатність доказів може бути пов’язана з наявністю тільки одного непрямого (евентуального) доказу, оскільки дозволяє тільки припускати можливість щодо пев¬ ного факту, а не робити достовірний висновок щодо нього. Недостатніми будуть докази, що суперечать один одному, або достовірність яких є під сумнівом (показання зацікавленого свідка, пояснення сторін, не підкріплені іншими даними тощо). Недостатні докази не можуть бути покладені в основу судового рішення до тих пір, поки їхній недолік не буде усунутий збиранням додаткових доказів. Отже, достатність доказів - це якісна сукупність наявних до¬ казів, необхідних для вирішення справи1. Визначившись із фактами, які є підставою вимог або заперечень, адвокат повинен потурбуватись, щоб ці факти були підтверджені від¬ повідними доказами і стосувалися справи з позиції належності (ст. 28 ЦПК 1963 р.) та допустимості засобів доказування. Отже, коли це необхідно, адвокат повинен бути готовим для того, щоб розкрити зв’язок того чи того доказу з фактом, що підлягає доведенню. На жаль, доводиться констатувати, що є непоодинокими випад¬ ки, коли сторони (адвокати) просять викликати свідків не для під¬ твердження фактів, що мають юридичне значення, а для «характе¬ ристики особи або події, намагаються передати суду різні документи, які не мають прямого зв’язку зі справою, клопотання різних осіб з метою впливу на рішення суду в ту чи іншу сторону, або письмові по¬ яснення особи, яка може бути допитана як свідок »2. Це давня хвороба на яку ще в 70-х pp. указували Д.П. Ватман та В.А. Єлізаров, але по сьогоднішній день ця проблема не втратила актуальності. Новий ЦПК 2004 р. у ст. 57 дає поняття доказів. Але є й істотна різниця, яка має враховуватися з моменту вступу в силу нового кодексу. Частина 2 ст. 57 ЦПК 2004 р. розширила засоби доказу¬ вання, тобто ті джерела, з яких суд черпає фактичні дані. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх 1 Гражданский процесе. / Под ред. В.Яркова. - М., 2004р. - С. 228. 2 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 34. 587

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Перелік цих засобів доказування є вичерпним. В.І. Тер- тишніков вважає, що цей перелік треба б було доповнити вказівкою на пояснення і висновок прокурора, пояснення і висновок органів державної влади і органів місцевого самоврядування1. Особливу увагу слід звернути на уточнення про те, що доказом є пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Представник, або сторона, яка дає пояснення, не за¬ вжди може їх дати у вигляді показання свідка. Стаття 184 ЦПК визначає порядок допиту сторін, їхніх представників, якщо вони виявили бажання бути допитані як свідки. У цьому випадку вони допитуються за правилами ст. 180-182 ЦПК. Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК 1963 р. (тач. 1 ст. 57 ЦПК 2004 р.) доказами є не факти і не обставини, а фактичні дані, тобто відомості про факти. Для суду жодні докази не мають заздалегідь установле¬ ної сили, вони повинні бути одержані в процесуальній формі, тобто із зазначених у законі джерел і передбаченими в законі способами2. У правовій літературі наводяться різні класифікації доказів. Для питань практичного характеру найбільш прийнятною є класифіка¬ ція за способом повідомлення відомостей про факти: усні, письмові й речові. До останніх ЦПК 2004 р. відніс звуко- і відеозаписи. Становить інтерес питання про допустимість даних, одержаних за допомогою нотаріуса, іншої посадової особи. Стосовно цих пи¬ тань є ряд публікацій у літературі3. Висловлю свою думку. Нині, 1 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 32 2 Див.: Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-прак¬ тичний коментар. - X., 2002.- С. 32. 3 Див. Фурса С.Я. Проблеми забезпечення доказів нотаріусами та суддями. Чи можлива аналогія? // Юриспруденція: теорія і практика. -2004.- № 2 (2)- С. 10-23; С.Фурса, Т.Цюра. Докази і доказування у цивільному процесі. Київ. 2005. С. 102-121; С.Я.Фурса, Е.І.Фурса. Адвокат у цивільному процесі. Київ. 2006. -С. 106-129; Научно-практический комментарий к Гражданскому процесуальному кодексу Российской Федерации /под ркд. В.М. Жуйкова, В.К. Пучинского, М.К. Треушникова. -М.:, 2003. - С.208; Постатейний комментарий. Гражданский про¬ цесуальний кодекс Российской Федерации. Под ред. П.В.Крашенинникова М. 2005. -С. 63; Сиротина И.А. Образцьі нотариальньїх документов. М., 1998. С. 195; Граж¬ данский процесе: наука и преподавание. Городец. 2005. - С.151-160; 161-169. 588

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою до офіційного врегулювання цього питання у законі можливості здобуття і використання доказів за допомогою нотаріуса або ін¬ шої посадової особи є обмеженими. Як правило, це можуть бути письмові заяви осіб, підпис яких засвідчено нотаріусом, та інші письмові документи. Такі заяви судом визнаються як письмовий доказ. Хоча в правових системах інших країн, і особливо в США, така форма є поширеною. Вважаю, що для України можна б за¬ позичити з певними обмеженнями американську практику ви¬ користання афідевітів. Афідевіт у СІЛА розуміють як вчинена під присягою заява перед уповноваженою посадовою особою1. До речі, дещо схоже використовують в українській практиці прокурори, коли відбирають у громадян письмові пояснення, попереджаючи їх про кримінальну відповідальність, а потім ці пояснення вико¬ ристовують при пред’явленні цивільного позову . У практиці адвокатів зустрічаються випадки успішного вико¬ ристання письмових пояснень і заяв. Приклад 106. ДПІ звернулася до міськрайонного суду з позовом про визнання недійсними установчого договору і статуту, на під¬ ставі «неправдивих даних про себе як засновників підприємства». Суть «неправдивих даних», на думку ДПІ полягала в тому, що засновники підписали установчий договір і статут і зареєстрували товариство, не маючи наміру займатися підприємницькою ді¬ яльністю. До суду було передано через нотаріуса письмову заяву засновника, в якій було заявлено, що протокол свідка не відпо¬ відає дійсним обставинам справи, пояснення давалися під тиском міліції. Щодо створення товариства, то засновник підтвердила, що саме вона підписувала установчий договір і статут, а також інші документи, необхідні для реєстрації товариства, і вона мала намір займатись підприємницькою діяльністю. У результаті апеляційний суд, посилаючись на установчі документи підписані засновником у присутності нотаріуса, інші документи, щодо реєстрації товариства та письмову заяву, передану через нотаріуса, рішення суду першої інстанції скасував і в задоволенні вимог відмовив. До речі, суд пер¬ шої інстанції навіть не знайшов за потрібне допитати засновників як свідків, підігруючи податковій службі2. 1 B.K. Пучинский. Гражданський процесе США.М.1985. С. 63. 2 3 архіву автора. 589

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У сучасній судовій практиці у справах, пов’язаних із захис¬ том інтелектуальної власності, справах про захист честі і гідності сторони, іноді посилаються на інформацію, одержану з Інтернету. Судова практика стосовно такої інформації суперечлива. В одних випадках суди вважають неможливим дослідження такої інформа¬ ції, а в інших - вважають можливою її використовувати як засіб доказування. Відомий російський процесуаліст А.Т. Боннер вва¬ жає останню практику більш прийнятною1. Обґрунтовуючи свою позицію, А. Боннер посилається також на практику арбітражних судів РФ, які все частіше використовують інформацію, одержану з Інтернету. Судова практика в Україні також однозначно не визна¬ чилася з цих питань. Не схиляючись до позиції А. Боннера, вважаю проте, що адвокати повинні використовувати всі можливості для підкріплення доказами своєї позиції, у тому числі й за допомогою матеріалів, одержаних з Інтернету. Але розумна обережність у цьому випадку необхідна. Сама по собі інформація з Інтернету далеко не завжди може бути використана безпосередньо як доказ. Але вона може бути дороговказом до одержання належного доказу. Наприклад, в Інтернеті з’явилась образлива і неправдива інформа¬ ція на сайті певної газети. Це дає можливість знайти таку газету і використати її як доказ у цивільній справі. Глава 11. Про способи одержання інформації Інформація, яка може бути використана в суді як доказ, ста¬ новить певну цінність, а тому людина, яка має таку інформацію, перш ніж поділитися нею може забажати певної винагороди. Адво¬ кат, вступаючи в контакти з людьми, може одержати колосальну кількість інформації, обговорюючи ті чи інші аспекти справи в невимушеній, діловій обстановці (у ресторані, кафе, на концерті). Такі «розмови» можуть бути записані на диктофон і пізніше про¬ аналізовані на предмет можливості їх використання як показань свідка чи для іншої мети. Практика в США показує, що адвокати нерідко виплачують за рахунок клієнта певну винагороду за згоду виступити в суді свід¬ 1 Гражданский процесе: наука и преподавание. - Городец. 2005. - С.153. 590

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою ком, оплачують йому дорогу та проживання тощо. Така практика судам США відома і не заохочується. Безумовно, що в Україні наявність у суду відомостей про винагороду, яку сплатив адвокат свідкові, могло б підірвати довіру до такого свідка. Такі дії адвоката могли б також одержати негативну оцінку з боку кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури. Якби там не було, але на практиці винагорода хоч і в незначних масштабах, але практикується. У роботі юридичних фірм, адвокатських бюро тощо цінною є й інформація, яка використовується не тільки як докази. Тому співробітники таких фірм постійно перебувають у пошуку нових знайомств, зв’язків тощо. Наявність такої інформації дає переваги в конкурентній боротьбі. Наприклад, використовуючи родинні зв’язки одного з пра¬ цівників юридичної фірми та винагороду, адвокати фірми, які спеціалізувалися на реєстрації товариств «під ключ», одержали можливість просувати свої документи про реєстрацію поза чергою. Навіть після звільнення цього працівника юридична фірма продо¬ вжувала підтримувати з ним зв’язок і використовувати його зв’язки для просування своїх документів. В іншому випадку використовувалися зв’язки для прискореного одержання інформації даних статистики, або для доступу через знайомих нотаріусів до банку встановлених заборон на рухомі та нерухомі права. Добрі відносини з апаратом суду можуть дати зна¬ чний обсяг інформації про того чи іншого суддю, про його слабкі та сильні сторони, родинні зв’язки тощо. Могутні юридичні фірми повною мірою користуються цими можливостями для одержання переваг перед окремими адвокатами. Приклад 107. В одній із справ про банкрутство і ліквідацію під¬ приємства адвокатське бюро наштовхнулося на сильний спротив з боку районного суду за місцем перебування банкрута. Підприєм¬ ство було в стадії ліквідації. Його активи становили понад 100 млн грн, що дозволяло погасити основну частину боргів перед креди¬ торами, зокрема, за рахунок продажу акцій третіх підприємств, володільцем яких був банкрут. Процедура банкрутства, порушена господарським судом, тривала вже третій рік. І в розпал реалізації майна до арбітражного керуючого надійшла ухвала районного суду 591

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Н-ського району про заборону на реалізацію майна на суму понад 100 млн грн для забезпечення позову на суму 560 грн Нескладне адвокатське розслідування показало, що право¬ ву допомогу зацікавленій стороні надає син одного з керівників апеляційного суду. Позовна заява містила вимогу про виділ паю з підприємства-банкрута. Заява була написана формально, оскільки основною метою було накладення заборони на реалізацію майна підприємства-банкрута та затягування ліквідаційних процедур. Аналіз заяви показав, що вона не відповідає встановленим вимогам до цього документа: відсутня ціна позову, вимоги щодо вартості паю викладено в неіснуючій валюті (карбованцях), суд, всупереч вимогам ст. 127 ЦПК не надіслав копію про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з копіями доданих до неї докумен¬ тів відповідачу. Адвокат, який був залучений до участі у справі арбітражним керуючим, оскаржив до апеляційного суду ухвалу про забезпечення позову, указавши на явну неспівмірність такого забезпечення, а також звернувся до апеляційного суду з проханням не включати до складу суду, який вирішує справу в апеляційному порядку, суддю, який є батьком юриста, що надавав правову допомогу другій сторо¬ ні. Був заявлений і відвід усьому складу суду з мотивів, що ці судді перебувають в адміністративній залежності від керівника суду. Ці дії з боку адвоката є не зовсім коректними, але адвокат вважав за необхідне довести до відому суддів, що він знає про родинні зв’язки представника протилежної сторони з керівництвом суду1. Водночас, зрозуміло, що в цій ситуації такий відвід не буде задоволений. Крім того, суддя, який є керівником суду, не потребує включення до складу колегії суддів, щоб вплинути на результат розгляду справи. Ухвалу суду апеляційним судом було скасовано. Приклад 108. Використавши інформацію, одержану через працівника банку, про надходження на один із рахунків боржника значної суми, юридична фірма негайно підготувала позов і заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на конкрет¬ ний рахунок відповідача. Довести, що мав місце несанкціонований 1 3 архіву автора. 592

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою витік інформації, майже неможливо, і ніхто, звичайно, не понесе покарання. А стягнення боргу буде забезпечено. Цінною є й інформація про методику підготовки заяв, позо¬ вних заяв інших документів, зразки таких заяв, інформація про допущені адвокатами помилки при веденні справ тощо1. Так, відомі адвокати Резніков і Власенко на одному із семінарів розкрили метод підготовки до складної справи шляхом залучення іншого адвоката (у даному випадку це був теж відомий адвокат Олег Макаров), який мав представляти протилежну сторону в моделюванні майбутнього процесу. Так би мовити «адвокат диявола». Таке моделювання не є якимось особливим секретом, але чи багато є адвокатів, які ви¬ користовують цей метод для підготовки складних справ? Один з найбільш поширених способів одержання інформації - прийняття на роботу працівників, які працювали в конкуруючій юридичній компанії, щоб використати їхні знання та можливості одержання інформації («перевербування»). Як правило, це можуть дозволити собі сильні юридичні фірми. Таке вливання «свіжої крові» може дати позитивний результат. Є випадки в Україні впровадження своїх працівників на роботу в суди (у першу чергу господарські). За певних умов таке впровадження може дати на тривалий час одержання цінної інформації буквально із середини судової системи, а також у пошуку клієнтів. Недооцінювати масш¬ таби такого явища не слід. Окремі компанії (зокрема у справах про банкрутство тощо) не бажають показати свою зацікавленість у певній справі. У таких ви¬ падках використовується метод залучення компанії - прикриття, яка, у свою чергу, наймає адвокатів для ведення справи із санації конкретного підприємства та викупу. Нерідко для цього залучають відомого їм арбітражного керуючого та з його допомогою одержують певні вигоди від процесу банкрутства. 1 Автору цих рядків, окремі колеги нарікали на те, що він «розкриває секрети про¬ фесії» . З цього приводу повинен сказати таке. Жодних особливих секретів професії адвоката немає. Але є певний специфічний набір прийомів і методів, якими повинен оволодіти адвокат для того, щоб успішно представляти інтереси клієнта. Для підви¬ щення рівня правосуддя дуже важливо, щоб адвокати обох сторін мали достатній рівень підготовленості, що так або інакше змусить підтягуватись до цього рівня і суддів. Сьогодні бачимо, на жаль, іншу тенденцію, коли рівень кваліфікації суддів вищий, ніж у адвокатів. 593

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Успішним є і проникнення до баз даних юридичних фірм, що дає інформацію про клієнтів фірми, про справи, які веде в даний час юридична фірма, про методику підготовки документів тощо. Публікацій на цю тему щодо юридичних фірм практично немає, але ось приклади з практики хакерів. Приклади 109. Студент коледжу одержав доступ до комп’ютер¬ ної сітки американського департаменту оборони і повітряних сил, використовуючи домашній комп’ютер. Група підлітків зламала комп’ютерну систему лабораторії ядерної зброї (причому один із них закінчив тільки шеститижневі комп’ютерні курси). Радянські фахівців 1981 р. зламали базу даних виробництва літаків у Локхід і, а також добралися до «Край-1», основної комп’ютерної системи Британії і вирахували систему ядерної зброї тощо. Необхідно зауважити, що в конкурентній боротьбі різних юри¬ дичних фірм можуть бути використані ті ж прийоми для одержання інформації, що і в системі економічного шпіонажу. Особливо успіш¬ ним вважається залучення жінок-агентів, яких тренують бути «ластівкою», тобто агентом-шпигуном. Вони використовуються для того, щоб затягнути ціль у любовну пастку, працювати секретарем, журналістом, консультативним працівником. Так, секретар, яка пропрацювала 26 років на президента Західної Німеччини, передала найсекретнішу інформацію про зброю, політичні оцінки, сфотогра¬ фувала її, за допомогою камери, влаштованої в тюбик губної помади і все заради свого коханця із Східної Європи1. Значна частина інформації може бути одержана при проведенні семінарів, юридичних форумів тощо. Участь у таких семінарах до¬ зволяє зав’язати знайомства із суддями, представниками Міністер¬ ства юстиції тощо. Тому відомі юридичні фірми самі намагаються організувати такі семінари, які забезпечують клієнтів і можливість спілкування із суддями та іншими державними посадовими осо¬ бами у неофіційній обстановці. Новий ЦПК передбачив можливість розкриття інформації, яка становить банківську таємницю. Розкриття такої інформації через треті фірми може бути використано для інтересів особи-замовника, яку також цікавить подібна інформація і яка має намір подати по¬ 1 Див.: Парад Б. Коммерческий шпионаж. - М., 2005. - С. 32. 594

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою зов, використавши таку інформацію. Тобто прямо така особа звер¬ нутися до суду не може, оскільки така заява ґрунтується на спорі, і суд запропонує подати позов на загальних підставах (ст. 289 ЦПК). Щоб обійти це правило, використовують третю фірму, яка може безпосередньо звернутися з вимогою про розкриття інформації. Існують методи, зазнаки недобросовісного підходу до усунення конкурентів або небажаного судді. Наприклад, з’ясовують рахунок судді або його родичів у банку і перераховують на цей рахунок певну суму коштів від імені другої сторони (такі факти мали місце). Після цього адвокат у судовому засіданні заявляє відвід судді, стверджую¬ чи, що хоч і немає підстав говорити про наявність корупційних від¬ носин, але чомусь такі кошти надійшли саме конкретному судді. У справі за позовом прокурора одна із сторін заявила відвід судді на тій підставі, що вона як дочка прокурора зберігає тісні зв’язки з прокуратурою і через добрі, товариські стосунки може вирішити справу необ’єктивно*. Як це не дивно, але відвід було задоволено1. Отже, юридичні фірми, адвокатські об’єднання, адвокати володіють значним масивом інформації, який у недобросовісних руках може бути використаний проти клієнтів. За допомогою різ¬ них методів і самі юридичні фірми та адвокати можуть одержати інформацію, яка в певних випадках використовується і як докази в цивільній справі. Глава 12. Попередня оцінка та тлумачення змісту доказів і положень закону Оцінку доказам, у кінцевому рахунку, дає тільки суд. Од¬ ним із перспективних напрямів досудової підготовки до справи є одержання попереднього тлумачення норм закону та доказів. Ці можливості ще не повною мірою використовуються в адвокатській практиці. Тлумачення2 закону дають у своїх роз’ясненнях суди, в 1 3 архіву автора. 2 У правовій літературі термін «тлумачення», як правило, вживається досить вузь¬ ко. Вважаю, що при кожному застосуванні тієї чи іншої норми суди дають її певне тлумачення. Кожен адвокат, даючи консультації, також здійснює тлумачення норми права та приведення цієї загальної норми до конкретної життєвої ситуації. 595

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії окремих, передбачених законом випадках - податкова служба та інші органи. Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) - це розумова діяльність суб’єкта, пов’язана з установленням їх¬ нього точного значення (змісту). Тлумачення норм складається з двох елементів: З’ясування - розкриття значення юридичних норм «для себе»; Роз’яснення - розкриття значення юридичних норм «для ін¬ ших». Метою діяльності, пов’язаної з тлумаченням норм права, є: - правильне і однакове розуміння; - правильне і однакове застосування1. Приклад 110. М. за порадою адвоката перш ніж укласти пра- вочин, звернувся за роз’ясненням до податкової служби. У силу закону податкова служба зобов’язана надати роз’яснення, які стосуються податкових відносин. Пізніше, позиція податкової служби змінилася і проти М. було пред’явлено позов у суд і пору¬ шено кримінальну справу. Посилаючись на податкове роз’яснення, адвокат успішно здійснив захист інтересів М. За рішенням суду постанова про порушення кримінальної справи було скасовано, а в задоволенні позову до М. було відмовлено. Новий Цивільний кодекс уперше передбачив можливість тлу¬ мачення правочину. Але ж правочини (договори та інші угоди) є чи не основним доказовим матеріалом у більшості цивільних спорів. «Потреба тлумачення змісту правочину може бути викликана різ¬ ними обставинами: включенням до тексту правочину терміна, який неоднозначно трактується сторонами; неузгодженістю окремих частин правочину; помилковим включенням до тексту правочину сполучника «і» замість «або» тощо. Приклад 111. У 1994 р. посадовою особою виконкому сільської ради було посвідчено заповіт, який складався з двох пунктів. У першому зазначалося: «заповідаю сестрі половину приватизованої квартири». А в другому: «усе своє майно заповідаю синові». За позовом сестри суд провів тлумачення заповіту, зробивши висновок, що синові заповідачка виділила все інше майно, крім 1 Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - X., 2001. - С. 404. 596

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою квартири. При цьому суд взяв до уваги, що сестра заповідачки тривалий час проживала з нею, доглядала її, власного житла не має, а син, навпаки, має своє помешкання. Тлумачення має проводитися на підставі буквального значення слів, які були використані сторонами; порівняння усіх частин пра- вочину. Якщо цього буде замало, справжня воля особи може бути виявлена з урахуванням мети, яку вона прагнула досягти, змісту попередніх переговорів, усталеної практики взаємин сторін, звича¬ їв ділового обороту, подальшої поведінки сторони, а також інших обставин, що мають істотне значення»1. У результаті одержання рішення про тлумачення певного правочину можна запобігти мож¬ ливим у майбутньому спорам, або ж досягти такої визначеності у відносинах сторін, яка буде визначати і вирішення майбутнього можливого спору. Правовою підставою для таких позовів є ст. 213 ЦК України. Відбираючи докази, адвокат повинен визначитись, яким із видів доказів простіше і переконливіше можна підтвердити той чи інший факт. Особи, які не мають фундаментальної підготовки, сприймають кожну статтю закону як щось відокремлене, окреме. І для з’ясу¬ вання змісту припису використовують в основному лексичне тлу¬ мачення2. Характерно, що досить часто судді через свою зайнятість замість того, щоб самостійно провести аналіз ситуації, схильні до пошуку прецедентів, пошуку аналогічних випадків із судової практики. Між тим, у правозастосовній практиці потрібно рухатися від загального до окремого, від правової норми до конкретного ви¬ падку, а не від прикладу до прикладу. Вважаю, що таку помилку допустили й автори проекту ЦПК, коли зобов’язали Верховний Суд України перевіряти справи не шляхом правового аналізу та системного підходу, а націливши суд на перевірку неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону (ст. 354 ЦПК). Авторам проекту ЦПК мабуть здалося, що всі правові ситуації можна звести до певних однакових випадків при застосуванні норм права. І якщо виявиться випадок неоднаковий, то тільки тоді Верховний Суд повинен його «причесати», тобто зробити однаковим. 1 Ромовська 3. Українське цивільне право. Загальна частина. Академічний курс. - K., 2005.-С. 341. 2 Див.: Гражданский процесс: наука и преподавание. Городец. 2005. - С.161. 597

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Глава 13. Доказування. Звільнення від доказування Загальновідомо, що успіх адвоката в суді залежить від усієї ро¬ боти, зробленої ним до судового засідання. Тому прийнято ділити діяльність адвоката з погляду професійних навичок на дві складові: роботу з доказами і виступ адвоката в суді1. Але робота з доказами продовжується постійно, у тому числі і в судовому процесі. «Робота з доказами вимагає не тільки глибоких знань процесу, але й розуміння, як з допомогою наявних доказів переконати суд в обґрунтованості обраної адвокатом правової позиції»2. Тобто адво¬ кат повинен відчувати процес, усвідомлювати, до яких наслідків може привести та чи інша процесуальна дія, яку здійснює адвокат від імені довірителя. Участь суду в доказуванні, за загальним правилом, зводиться в основному до керівництва процесом доказування та надання сприяння в одержанні доказів. Суд також здійснює попередню оцінку доказів і пропонує сторонам подати додаткові докази або призначає експертизу. У системі англосаксонського права діє принцип «мовчання - знак згоди». За цим принципом, якщо відповідач не заперечує проти доводів позивача, то такі обставини вважаються визнаними. В Україні, на щастя, такий принцип не діє. Реалізація такого прин¬ ципу в умовах чинного процесу могла б привести до перетворення суду в суб’єкта доказування, а сам процес перетворити на суцільну пастку, де сторони б змагались у тому, хто хитріше приховає свої доводи. Кожна із сторін має право на одержання законного та обґрун¬ тованого рішення. Стаття 60 ЦПК розподіляє тягар доказування між сторонами3. Позивач, третя особа із самостійними вимогами доводять обставини, якими вони обґрунтовують свої вимоги, а відповідач - обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти вимог. 1 Адвокат. Навьїки профессионального мастерства. - М., - 2006.- С. 250. 2 Там само. 3 Див. Тертишніков В.І.. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-прак¬ тичний коментар. -X., 2002. - С. 35 598

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Дискусія «про чисту змагальність» продовжується. На суд уже не покладається обов’язок зажадати додаткові докази для повно¬ го і всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи. Од¬ нак суд зобов’язаний сприяти сторонам у повному та всебічному з’ясуванні обставин справи шляхом попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та сприянню їхніх прав (ст. 10 ЦПК). За судом залишається і обов’язок постановити обґрунтоване рішення. У випадках, коли одержання певного доказу є утрудненим, суд зобов’язаний сприяти сторонам в його одержанні у передбачених законом випадках. Слід мати на увазі, що не всі докази можна одер¬ жати шляхом запиту, у тому числі запиту адвоката. Поширеною є практика, коли навіть державні органи відмовляють у видачі доказів, наприклад, копій статутних документів, рішень тощо, мотивуючи це тим, що такі документи надаються тільки на під¬ ставі вимоги суду або прокурора. Нерідко право адвоката на запит документів, передбачене Законом «Про адвокатуру», ігнорується. У таких умовах «чиста змагальність», як її розуміють окремі судді, неможлива. Суд не може стояти осторонь і бути тільки спостері¬ гачем ні при визначенні того, що потрібно з’ясувати в судовому засіданні для постановляння обґрунтованого рішення, ні щодо витребування доказів шляхом їхнього забезпечення. Закон установлює, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Оскільки свідок не належить до осіб, які беруть участь у справі, то він не може подавати докази. Сві¬ док сам по собі є джерелом доказів. Якщо ж у результаті пояснень свідка з’ясовується, що у нього є важливі для справи письмові або речові докази, то питання про приєднання таких доказів до справи вирішується судом з урахуванням клопотань сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Дещо не зовсім ясною є вимога ч. 4 ст. 10 ЦПК про те, що суд зобов’язаний попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. З одного боку, таке правило необхідне, особливо у випадках, коли сторона виступає без участі адвоката. З іншого боку, не визначено межу такого попередження, за якою настає вже висловлення позиції судді щодо майбутнього вирішення спору. Відповідно до ст. 10 ЦПК суд повинен попередити сторони про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, якщо сто¬ 599

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії рони вважають зайвим витребувати та приєднувати такий доказ. Чи має право суд за відсутності бажання у сторін приєднати доказ із власної ініціативи? Оскільки суд зобов’язаний постановити об¬ ґрунтоване рішення та забезпечити всебічне і повне з’ясування обставин справи, вважаю, що суд вправі витребувати той чи інший доказ і з власної ініціативи. Для цього необхідно попередньо заслу¬ хати думку осіб, які беруть участь у справі. Слід урахувати, що суд визначає межі доказування та вирішує питання предмета доказу¬ вання з урахуванням вимог і заперечень сторін. Водночас, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, повинні усвідомлювати, що витребування доказів за ініціативою суду згідно з буквальним прочитанням ст. 10 ЦПК не є обов’язком суду. Попередивши учас¬ ників процесу про можливі наслідки не витребування або ненадання певного доказу, суд формально виконав свій обов’язок. Стаття 131 ЦПК встановлює обов’язок подачі доказів, чи пові¬ домити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Відповідно до ст. 119,131 сторони зобов’язані надати суду свої докази або повідомити про них суд до або під час попереднього су¬ дового засідання у справі. Зокрема, п. 6 ст. 119 передбачає тільки зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину або на¬ явність підстав для звільнення від доказування. Це дало підстави для висновків, що документи (крім тих, що підтверджують сплату судового збору та оплату на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи) можна не подавати разом з позовною заявою та не витрачатись на виготовлення копій докумен¬ тів і залишати в невідомості сторони щодо доказів до попереднього судового засідання. Така позиція озвучена, зокрема, в «Юридичній практиці» № 20 від 16 травня 2006 р. Якщо відповідно до ст. 131 ч. 1 докази не подаються, і сторона тільки повідомляє про них суд, то в обов’язок останнього входить установити строк, протягом якого необхідно їх подати, з урахуванням часу для подання доказів. Таким чином, сторона навіть під час попереднього судового засідання не зможе за певних умов ознайомитися з доказами. Цей порядок відкриває дорогу адвокатам для певних тактичних ходів з метою тримання другої сторони та суду в невідомості про наявність необхідних доказів. 600

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Становить інтерес і питання про обов’язок суду витребувати докази судом (ст. 137). Невиконання цих вимог може кваліфіку¬ ватись як прояв неповаги до суду (ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Найбільш ефективним у цих ситуаціях вважається застосування п. З ч. 1 ст. 91 ЦПК постанов¬ лений ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. За клопотанням сторони суд повинен інформувати в судово¬ му засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів (ч. 7 ст. 137)1. Головним завданням суду при розгляді і вирішенні цивільної справи є з’ясування дійсних взаємовідносин сторін і захист пору¬ шеного або оспорюваного права. Таке з’ясування можливе тільки шляхом дослідження і оцінки доказів у справі, що надаються сторо¬ нами та іншими особами, які беруть участь у справі. Отже, сторони та інші особи подають докази, а суд забезпечує їхнє дослідження за участю сторін. Таку діяльність називають доказуванням. «Доказуванням є діяльність суду та осіб які беруть участь у справі, із збирання, дослідження й оцінки доказів, направлена на з’ясування дійсних прав і обов’язків учасників спірних матеріаль¬ них правовідношень»2. Частина 3 ст. 60 ЦПК наголошує, що доказуванню підлягають тільки ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у спра¬ ві, виникає спір. По суті, у цій формулі викладено межі судового розгляду, це та бритва, за допомогою якої суд відсікає все зайве і непотрібне для справи. Частина 4 ст. 60 ЦПК установлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Дану норму не слід плутати з існую¬ чими презумпціями, установленими нормами матеріального права. Так, особа, яка причинила шкоду, звільняється від відшкодування, якщо доведе, що шкоду вчинено не з її вини. Стосовно обов’язку доказування, у такому випадку вина відповідача у спричиненні шкоди презюмується, а обов’язок її спростування покладається на 1 Див.: Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Новели цивільного судочинства // Вісник Верхо¬ вного Суду України. - 2006. - № 4. 2 Тертьішников В.И. Гражданский процесе. - X., 2002. - С. 116. 601

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відповідача. У цих випадках за допомогою презумпції визначаєть¬ ся питання про те, на кому лежить тягар доказування відсутності вини. Частина 1 ст. 122 СК установлює презумпцію шлюбного походження дитини, яка складається з двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка1. Проти¬ лежне має бути доведено. Розділ УII ЦПК містить норми, які виникають із публічних правовідносин. Тому було б доцільно передбачити особливості до¬ казування законності оспорюваних дій та рішень і бездіяльності, а також обставин, які були підставою для прийняття відповідного акту. При цьому необхідно враховувати, що в цих випадках заявник є більш незахищеною стороною, ніж державний виконавець або інша посадова особа, яка володіє більшими можливостями щодо відстоювання своєї правової позиції в суді, зокрема, і в силу своїх професійних знань . У будь-якій справі можуть мати місце обставини, які в силу закону непотрібно доказувати. Достатньо тільки на них указати в суді. До них належать загальновідомі факти, преюдиційні факти, а також обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Частина 1 ст. 61 ЦПК установлює, що обставини визнані сторо¬ нами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Визнання сторони чи іншої особи, яка бере участь у справі - це повідомлення суду тих відомостей про факти справи, які повинна доводити інша сторона2. Таке визнання має бути зо¬ вні вираженим словесно. Простого не заперечування будь-яких обставин недостатньо. Суд зобов’язаний упевнитись, що сторона або інша особа, яка бере участь у справі, правильно зрозуміла за¬ питання і усвідомлює, що вона визнає обставину, на яку вказує інша сторона. Суб’єктом визнання можуть бути не тільки сторони, але й інші особи, які беруть участь у справі. Отже, якщо той чи інший факт визнають сторони, але проти нього заперечують інші учасники, які беруть участь у справі, або дають пояснення, які 1 Ромовська 3. Сімейний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К., 2003. -С. 251. 2 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. -Х.,2002. - С. 42. 602

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою спростовують визнання певного факту, то такий факт підлягає до¬ казуванню. У зв’язку з цим не можна погодитися з твердженням, що «відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача стосовно встановлення певної юридичної обставини, що зазначена в позові, має розглядатися як її пасивне визнання»1. Крім того, ч. 4 ст. 176 ЦПК у випадку нечітких відповідей надає суду право зажадати конкретної відповіді - «так» чи «ні». Тут доречно згадати ч. З ст. 205 ЦК згідно з якою тільки у ви¬ падках, установлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. У будь-якому разі підстав для висновку, що відсутність заперечень з боку відпо¬ відача є визнанням, позову не має. Позиція процесуалістів зводиться до того, що визнання учас¬ ників, які беруть участь у справі, не є для суду обов’язковим і під¬ лягає перевірці, як і будь-який інший засіб доказування. У цілому з такою позицією можна погодитись. Визнання за обсягом буває повним (визнаються всі факти) або частковим (визнається частина фактів); за змістом - простим (без¬ застережним) і кваліфікованим (із застереженням). У поясненнях сторін про обставини справи можуть бути повідомлення, наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. В юридичній літературі визнання фактів поділяють на судове і позасудове. «Такий поділ є неправильним, оскільки по- засудове визнання здійснюється поза процесуальними нормами його одержання, а тому не є доказом»2. Підтвердження фактів, що входять в обов’язок доказування другої сторони, за межами ци¬ вільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове 1 позасудове не має підстав3. «Оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а ви¬ знання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об’єктом визнання»4. 1С. Фурса, T. Цюра. Докази і доказування у цивільному процесі. - K., 2005. - С. 58. 2 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 295. 3 Див. Юдельсон K.C. Проблемьі доказьівания в советском гражданском процессе. -М., 1951.-С. 207-208. 4 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 295. 603

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Судове визнання звільняє іншу сторону від обов’язку доводити визнані факти, а позасудове є процесуальним доказовим фактом. Сторона, на користь якої таке визнання зроблено, повинна довести факт визнання1. Визнання як засіб доказування треба відрізняти від визнання позову, тобто дії, суб’єктом якої може бути тільки відповідач або його представник. На визнані факти, за загальним правилом, не поширюється пра¬ вило про допустимість засобів доказування, за винятком випадків, коли певний факт має підтверджуватися нотаріально посвідченим документом (напр., факт купівлі-продажу нерухомості). У ст. 178 ЦПК передбачено випадок, коли сторона відмовля¬ ється від визнання обставин, які вона визнала на попередньому судовому засіданні. У цьому випадку стороні потрібно довести, що визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнані в результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття відмови сторони від визнання обставин, вони доводяться в загальному порядку. На жаль, судовий процес не вказує, як бути, якщо в судовому засіданні особа (позивач або відповідач) то визнає певні обстави¬ ни, то навпаки відмовляється від цього визнання. Вважаю, що в цьому випадку суд повинен з’ясувати причини відмови від такого визнання і залежно від обставин дає свою оцінку такій поведінці. Друга сторона або її адвокат, на мою думку, з дозволу суду можуть поставити запитання про причини зміни показань та їхню обґрун¬ тованість. Приклад 113. У справі Б. про поділ майна подружжя пози¬ вачка відмовилася бути допитаною як свідок. У своєму поясненні вона всупереч положенням позовної заяви (де стверджувалося, що квартира є її власністю, оскільки куплена на власні заощадження) визнала, що квартира куплена у шлюбі на спільні кошти, але за¬ реєстрована на неї. Пізніше, у наступному судовому засіданні, вона 1 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 295. 604

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою спростувала саму себе і заявила, що квартира належить їй і не є спільною сумісною власністю. У зв’язку з цим адвокат відповідача поставив перед позивачкою Б.Т. запитання про підстави, з яких вона відмовляється від визнання обставин. Очевидно, що в судовому засіданні недопустимо кожні 10 хви¬ лин змінювати свою позицію і неодноразово то визнавати певні обставини, то відмовлятися від свого визнання. Для такої зміни повинні бути поважні причини. Тому в ст. 178 ЦПК доцільно було б викласти перше речення в такій редакції: «Відмова від визнання в судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона...» і далі за текстом. Тобто з тексту речення доцільно виключити слово «попередньому», оскільки визнання обставин може мати місце не тільки в попередньому судовому засіданні. Але і без такої правки суд повинен би з’ясовувати поважність причин відмови від визнаних обставин. Обставини визнаються судом загальновідомими, якщо про них знає широке коло осіб, у тому числі, як правило, і суд. Такі обставини можна поділити на: 1) Всесвітньовідомі факти - тобто факти відомі всьому світу, наприклад факт аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 p.), терористичний акт від 11 вересня в США, початок Другої світової війни тощо. У силу масштабності наслідків події, дати і сам факт події відомі усьому світові. 2) Факти відомі на території України, або кількох держав (по¬ чаток і кінець Великої Вітчизняної війни), Проголошення незалежності України тощо. 3) Локально відомі факти - тобто факти, відомі на обмеженій території (напр., паводки, пожежі, які призвели до жертв у певній конкретній місцевості), а також сильні землетруси, цунамі, які призвели до значних жертв, стають відомими широкому колу осіб (цунамі в Індонезії 2005 р.) і набувають масштабу всесвітньовідомого факту. Загальновідомі факти звільняються від доказування тому, що їхня достовірність очевидна, а доказування є зайвим. Преюдиційні обставини - це обставини, установлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть 605

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. З ст. 61). Преюдиційність має свої критерії, пов’язані зі скла¬ дом суб’єктів, яких вона стосується, та межами преюдиційності, встановленими рішенням суду або вироком, для яких визначено різні критерії преюдиційності. Якщо судове рішення торкається інтересів осіб, які не були притягнуті до участі у справі, то на таких осіб преюдиційність не поширюється. Така ситуація може виникнути, якщо третю особу, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, не допустили в процес. При пред’явленні такою особою самостійного позову факти, установлені в іншому процесі, не є преюдиційними. Властивість преюдиційності поширюється тільки на ті факти, що зафіксовані в рішенні суду, якщо при цьому всі зацікавлені особи, яких ці факти стосуються, були залучені у процес. Однак це загальнотеоретичне положення піддано сумніву у зв’язку з но¬ велою, введеною ч. З коментованої статті. Правило про недопустимість повторного доведення преюдицій- них фактів дозволяє уникнути винесення рішень, які суперечать одне одному з одних і тих же питань. Факти, установлені вироком суду, який набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, при вирішенні цивільної справи звільняються від доказування тільки два види фактів, зафіксова¬ них у вироку або у справі про адміністративне правопорушення: 1) факт учинення певної дії; 2) факти вчинення такої дії конкретною особою. У ст. 32 ЦПК 1963 р. звільнялись від доказування факти, які згідно із законом припускаються встановленими. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку. Оскільки презумпції існують в силу вимог матеріального закону, то судам доведеться їх вирішувати в тому ж порядку, в якому склалася судова практика. Складається враження, що автори проекту ЦПК просто «забули» про презумпції. Частина 3 коментованої ст. 61 ЦПК містить істотну новелу, яка може створити труднощі при вирішенні цивільних справ. Поняття 606

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою преюдиції поширено і на особу, щодо якої встановлено певні об¬ ставини, незалежно від того, чи брала ця особа участь у цій справі. У всякому разі, такий висновок можна зробити при буквальному тлумаченні тексту ч. З коментованої статті. Приклад 114. Рішенням суду житловий будинок визнаний таким, що має статус гуртожитку. Наймачі квартир у такому бу¬ динку не були притягнуті до участі у справі. Більше того, половина будинку дійсно мала статус гуртожитку, а інша половина - статус житлового будинку, і наймачі цієї другої половини одержували квартири в порядку черговості державних квартир. Незважаючи на це, до суду були подані позови про виселення наймачів з житлових приміщень на тій підставі, що є рішення суду, яке має преюдиційну силу стосовно наймачів квартир1. Між тим, можуть бути встановлені певні обставини рішенням господарського суду, які стосуються і фізичних осіб, а як відомо, фізична особа не може в більшості випадків брати участь у госпо¬ дарській справі і разом з тим, оскільки обставини, які стосуються фізичної особи, встановлені господарським судом, то за чинної конструкції ч. З коментованої статті вони є преюдиційними для фізичної особи. У наведеному прикладі статус будинку як гурто¬ житку був установлений рішенням господарського суду. Це рі¬ шення влаштовувало юридичних осіб, які були сторонами у спорі, але фактично порушувало права принаймні, половини наймачів житлового будинку. Оскільки спір вирішував господарський суд, то фізичні особи не можуть оспорити рішення господарського суду, бо цього не до¬ зволяє їм господарський процес. Що стосується цивільного спору, то факт, установлений господарським судом, є преюдиційним. За певних умов може виникнути аналогічна ситуація і у випадку, якщо певна обставина встановлена в адміністративній справі. Таке «новаторське» вирішення преюдиції може стати підґрунтям для зловживань правом. Частина 4 ст. 61 ЦПК визначає цивільно-правові наслідки ви¬ року суду або постанови у справі про адміністративне правопору¬ шення. Вирок або постанова обов’язкові для суду тільки з питань - чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. 1 3 архіву автора. 607

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Порівнюючи ч. З та ч. 4 ст. 61 можна дійти висновку, що обста¬ вини, які стосуються особи, щодо якої застосовано адміністративне стягнення, визначаються за ч. 4 коментованої статті. Обставини, установлені в адміністративній справі щодо інших осіб, визнача¬ ються як преюдиція в порядку, визначеному ч. З цієї статті. Така ускладнена конструкція преюдиції вимагає особливої уваги з боку суддів та осіб, які надають правову допомогу, оскільки формальне застосування цієї норми, може призвести до порушення принципу верховенства права і засад справедливості. У літературі наголошувалося, що ці «зміни дозволять тепер суду при розгляді позовів про відшкодування шкоди, причиненої ДТП, приймати як належний і достатній доказ протиправності дій відповідача при спричиненні шкоди, постанови про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху»1. Це дійсно так. Або якщо бути точні¬ шим, установлений постановою суду факт стає преюдиційним і його вже не потрібно доказувати, але неможливо і оспорити тій особі, яка не притягалася до участі у справі, якщо поряд з правопорушником щодо неї встановлено певний факт, пов’язаний з ДТП. Так, у справі № 2/9а один суд визнав преюдиційним факт по¬ ставки 60664 т сировини для третьої особи, а інший суд такий факт не визнав преюдиційним. У результаті виникла парадоксальна ситуація, коли два різні рішення суду, залишені в силі вищими судами, містять діаметрально протилежні висновки з одного і того ж питання, а Верховний Суд України не знайшов за доцільне пере¬ вірити дане питання2. Не підлягають доказуванню і презюмовані факти, тобто такі, які за законом припускаються встановленими. Вважається, що річ, ку¬ плена або продана одним із подружжя, є купленою або проданою за 1 Опрьішко JI. Размьішления о новом ГПК.// Юрид. практика. - 2005. - № 39 (405). 2 Справа № 2/9а . З архіву автора. Досить назвати прізвище власника, на користь якого прийнято рішення із догадливому читачеві цього б було достатньо для оцін¬ ки мотивів суду при прийнятті рішення. Адже не можуть бути законними обидва рішення, кожне з яких виключає інше. Ще цікавішим є те, що Європейський Суд визнав таку справу неприйнятною для розгляду. У цьому контексті власник виявився сильнішим за Президента України (порівняйте з відомою справою Совтрансавто, яку було розглянуто і вирішено). 608

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою їхньою взаємною згодою. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку іншими учасниками конкретної справи. Ці правила мають неабияке практичне значення. У справі про оспорювання батьківства адвокат позивача зауважив, що відпові¬ дачка у справі не займає рішучої позиції і не з’явилася у засідання суду. Адвокат, за погодженням з клієнтом, провів переговори з від¬ повідачкою і з’ясував, що в неї є певні зустрічні вимоги, про які вона не бажає говорити в суді. Справа про оспорювання батьківства була закінчена в дещо незвичній формі - мировою угодою сторін1. При доказуванні адвокат враховує певні тактичні моменти. Так, не завжди є успішним оспорювання позиції позивача «в лоб». Іноді адвокати розробляють складні конструкції вирішення справи. Скористаємось аналогією з воєнними діями. У1942 р. на Захід¬ ному фронті, яким керував «геніальний» Жуков, радянські армії штурмували «в лоб» німецький фронт у районі Сичовки і Ржева (група армій ЦЕНТР). По п’ять, або і десять атак у день. Місяць за місяцем, із січня по серпень. Це було 8 місяців кривавої м’ясо¬ рубки. Людей кидали на закопані в землю німецькі танки та добре укріплені противником позиції. Ось уривки із статті «Не в бой, а на убой», опублікованої в «Независимом военном обозрении»: «Войска посилались не в бой, а на убой», дії Жукова характеризують як «упрямство, переходящее в безумие». Загинуло без потреби сотні тисяч солдатів, а Сичовку так і не взяли2. Так і в судовій справі, іноді вперто ідуть «в лоб», заперечують очевидне, пишуть скарги в апеляційний та касаційний суди, ствер¬ джують про необ’єктивність суду за ситуації, коли немає правової позиції, у той час як вихід можна знайти в інший спосіб. Приклад 115. Фонд держмайна пред’явив позов про стягнення 13 млн грн з СП, яке не виконало зобов’язань, взятих на себе при 13 архіву автора. Викликала сумнів можливість затвердження такої мирової угоди судом. Але Деснянський районний суд міста Києва погодився з підготовленою ад¬ вокатом мировою угодою і затвердив її. 2 Див.: Суворов В. Тень Победьі. - Донецьк. - С. 238. Про цю м’ясорубку під ке¬ рівництвом Жукова пам’ятали всі фронтовики., а Твардовський написав вірш «Я убит подо Ржевом»: «Фронт горел, не стихая, Как на теле рубец, Я убит, и не знаю: Наш ли Ржев наконец?» В іншій армії такого «полководця» віддали б під суд і тим зберегли сотні тисяч майбутніх його жертв. 609

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії викупі акцій державного підприємства на умовах конкурсу. Ви¬ моги Фонду були належно обґрунтовані. А отже, мали успішну судову перспективу. Вихід для захисту було знайдено в пред’яв¬ ленні зустрічного позову про порушення умов конкурсу з боку позивача. Установивши, що умови конкурсу були порушені, СП подало зустрічний позов про визнання приватизації пакета акцій недійсною. Зустрічний позов було задоволено, а в задоволені вимог Фонду відмовлено1. У даному випадку факт невиконання умов до¬ говору не оспорювався «в лоб», зустрічним позовом підривалася база такого позову - договір. Глава 14. Предмет доказування. Належність та допустимість доказів Позов як складне явище має кілька елементів, до яких нале¬ жать предмет, підстава, зміст. «Предмет доказування - це те, що треба доводити по кожній цивільній справі, тобто ті обставини, що свідчать про дійсні права і обов’язки сторін у справі. Предмет до¬ казування складається з двох груп фактів - фактів підстави позову і фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позо¬ ву2. У процесі розгляду справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи замінити її іншою в межах спірних правовідносин3. Позивач визначає коло тих обставин, які він вважає необхідним доводити в суді. Але на практиці суди не займають та і не можуть займати пасивну позицію в цьому питанні. Вони, у свою чергу, і самі визначають для себе, що потрібно довести в певній конкрет¬ ній справі, розширюючи коло обставин, що підлягають перевірці. Так, при вирішенні питання про поновлення на роботі у зв’язку із скороченням штатів або кількості працівників суди з’ясовують не 1 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К., 2001. - С. 5. 2 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 34. 3 Див.: Кузьменко С.Г., Петров Є.В., Антонюк О.І. Державний екзамен на «5» п’ять - це дуже просто! - Д., 2006. - С. 98-99. 610

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою тільки те, чи мав місце факт скорочення, але чи були дотримані інші обставини, які регулюють порядок такого звільнення (мож¬ ливість переводу за згодою працівника на іншу роботу, надання переваг тощо). В.І. Тертишніков виводить оригінальну формулу предмета до¬ казування, що дорівнює: (факти підстави позову + факти підстави заперечень проти позову) - (загальновідомі факти + преюдиційні факти + презюмовані факти для однієї сторони 4- визнані факти для однієї сторони)1. Частина 3 ст. 32 ЦПК 1964 р. відносила до презюмованих фактів ті, які згідно з законом припускаються вста¬ новленими, і не доводяться при розгляді справи. Таке припущення могло бути спростоване в загальному порядку. Так, наприклад, «від обов’язку доводити вину заподіювача вини, моральної шкоди звіль¬ нені громадяни та організації, яким заподіяно цю шкоду діяннями іншої особи, а дана особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини», - зауважує проф. В.І. Тертишніков2. Очевидно, що в ч. З ст. 32 йдеться про законні припущення (презумпцію). Використовуючи презумпцію, суд має право визнати істинним існування певного юридичного факту, не вимагаючи від сторони, яка на нього посилається, доказів. У за¬ конодавчих актах, як правило, указують процесуально-правове значення презумпції. Воно полягає в тому, що сторона звільня¬ ється від доказування презюмованого факту. Наприклад, шкода, спричинена громадянину або організації, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка причинила таку шкоду. Потерпілий повинен довести тільки наявність шкоди, тобто протиправність дій і причинний зв’язок МІЖ ЦИМИ ДІЯМИ і шкодою. Потерпілий, який обґрунтував наявність указаних фактів, не зобов’язаний доводити вину особи, яка причинила таку шкоду. У даному випадку вина такої особи припускається. Ця презумпція підтверджується ч. 2 ст. 440 ЦК 1964 р. та аналогічними нормами нового Цивільного кодексу України, за якою той, хто причинив шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкода 1 Тертишніков В.1. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 37. 2 Там само. 611

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії причинена не з його вини1. Дана проблема потребує окремого до¬ слідження. У Кодексі 2004 р. підстави звільнення від доказування викладе¬ ні інакше, ніж у ст. 32 ЦПК 1964 р. Так, за ЦПК 2004 р. підлягають звільненню від доказування обставини, визнані сторонами, обста¬ вини, визнані судом загальновідомими. Обставини, установлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Але Кодекс 2004 р. не містить указівки на «презюмовані факти», тобто на факти, які згідно із законом припускаються встановленими і не доводяться при розгляді справи. Оскільки йдеться про презумп¬ ції, то це є певним упущенням нового Кодексу 2004 р. Адвокатам та іншим учасникам процесу необхідно мати на увазі, що вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Наприклад, постанова про адміністративне правопорушення при дорожньо-транспортній пригоді, яка потягла пошкодження авто¬ мобілів, може бути використана як доказ при вирішенні цивіль¬ но-правового спору щодо відшкодування шкоди при вирішенні питання, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Стаття 4 нового ЦПК Франції вказує, що «предмет судового спору визначається взаємними позовними вимогами сторін. Ці ви¬ моги вказуються у позовній заяві і в запереченнях проти позову». Далі вказується, що предмет судового спору може бути змінений в процесі розгляду справи, але за умови, що ці зміни мають достатній зв’язок з первісними вимогами. Отже, французьке законодавство визнає предметом позову вимоги сторін. Для практичного викорис¬ тання таке розуміння предмета позову простіше і доступніше. А.Ф. Клейнман вважав, що предметом доказування є факти, які або породжують право, або вчиняють перепони виникненню права, 1 Див. також Цивільно-процесуальний кодекс. Науково-практичний коментар. -К., 1979. -С. 50. 612

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою або анулюють ті чи інші права сторін1. А.Е. Нефедьєв відстоював думку, що предметом доказування є те твердження, в істинності якого необхідно переконати суддю2. «Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріаль¬ ного права, якими врегульовані спірні правовідносини»3. Склад фактів, що підлягають доказуванню (фактичний склад), визна¬ чається сторонами і судом залежно від характеру правовідносин. У кінцевому рахунку, суд визначає чи наданих доказів достатньо для вирішення справи і чи запропонувати надати додаткові докази на підтвердження тієї чи іншої обставини. У справі про поділ майна подружжя з’ясувалося, що чоловік купив від дружини 1 /4 частину квартири. Позивачка посилалася на свідоцтво про право власності, яке засвідчувало її право на квартиру в цілій частині. Інших документів позивачка не надала. Суд визнав за необхідне витребувати додаткові докази: договір купівлСпрода¬ жу 1/4 частини квартири, докази, що засвідчують факт реєстрації права власності, які зобов’язав подати відповідача4. Джерелами, за допомогою яких визначається предмет спору в кожній конкретній справі, є відповідна норма матеріального права, підстава позовних вимог і заперечень на них. Так, норма права, яка регулює певні правовідносини, указує в загальних рисах на обставини, які слід довести. Підстави позовних вимог і заперечень на них конкретизують ті факти, які необхідно довести у справі. Так, вимога про стягнення заборгованості за договором позики буде містити ті обставини, які необхідно довести у справі (факт укладення договору позики, факт позичання коштів, факт невиконання зобов’язання повернути борг на певну дату тощо). У науці цивільного процесуального права немає єдності у ви¬ значенні предмета доказування. Одні вчені вважають, що пред¬ мет доказування охоплює тільки факти матеріально-правового характеру, інші включають до предмета доказування факти як матеріально-правового, так і процесуального характеру, а також 1 Див.: Клейман А.Ф. Гражданский процесе. - М., 1937. - С. 53. 2 Див.: Нефедьев А.Е. Гражданский процесс. -М., 1900. - С. 209-211. 3 Штефан М.Й.. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - K., 2005. - С.294. 4 3 архіву автора. 613

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії інші факти. При цьому прихильники першої позиції визнають необхідність доказування фактів процесуального характеру, але відносять ці факти не до предмета, а до меж доказування. До фактів процесуально-правового характеру відносять, наприклад, факти, які підтверджують або спростовують право позивача на позов, факт непідсудності справи певному суду тощо1. Якби там не було, але в судовому засіданні потрібно доводити як факти матеріально-право- вого характеру, так і факти процесуального характеру. Тому предмет доказування - це сукупність обставин, які мають значення для справи і які необхідно встановити для вирішення іс¬ нуючого в суді спору. ЦПК визначає, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають установленню при ухваленні судового рішення (ст. 179). На основі виявлених юридичних фактів, які підлягають до¬ казуванню, установлюють і коло доказів, без яких неможливо вирішити справу. При вирішенні питання про належність доказів важливо з’ясувати: 1) чи мають значення для справи факти, для встановлення яких пропонується доказ; 2) чи може запропонований доказ підтвердити або спростувати належний до справи факт. Наприклад, у справах про виселення осіб із житла у зв’язку з неможливістю сумісного проживання можна зустріти посилання на неправильну поведінку відповідача не в даній квартирі або бу¬ динку, а за місцем попереднього проживання та за місцем роботи тощо. Між тим, ці відомості не мають значення для вирішення такого спору, оскільки закон (ст. 116 ЖК) допускає виселення за неможливістю проживання тільки у випадку, коли неправильна поведінка робить неможливим проживання з певною особою в даній квартирі або будинку. Отже, докази, які засвідчують неправильну поведінку особи за попереднім місцем проживання, не стосуються справи, що ви¬ рішується щодо іншої квартири. 1 Див.: Решетникова И.В. Гражданский процесе. // Под ред. В. Яркова. - М., 2004. - С. 214 (докладніше про це див.: Решетникова И.В. Курс доказательственного права в гражданском судопроизводстве. - М., 2000). 614

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Правило про належність доказів є своєрідним фільтром, за до¬ помогою якого суд не приймає докази, які не стосуються справи. За допомогою такого фільтра суд може припинити дії недобро¬ совісної сторони, яка намагається затягнути процес. «Правило належності доказів спрямовано на виділення істотних обставин у справі, у зв’язку з чим суд приймає до розгляду лише ті докази, що можуть підтвердити дані обставини»1. Тому до завдання суду входить спрямування процесу подання, збирання і дослідження доказів, які стосуються предмета доказування. Але іноді суд відмовляється приєднати докази і цим дає підстави для підозр в упередженості та однобічності. До речі, досвідчений адвокат може легко здогадатися, коли суддя починає займати упе¬ реджену, однобічну позицію. Підстави для цього дають дрібниці, штрихи, незначні деталі. Наприклад, суддя веде тривалий допит сторін і свідків, дає навідні запитання і домагається одержати на них певну відповідь. Якщо адвокат досвідчений, то він ніколи на¬ віть виду не подасть, що здогадався про це, а навпаки, ще ретельні¬ ше і всебічніше перегляне наявну у нього доказову базу з тим, щоб зміцнити свої позиції. Так само і із суддівського крісла легко можна побачити неготовність адвоката, його внутрішню розгубленість, навіть у випадку якщо інтереси сторони представляє досвідчений адвокат. «Василю Васильовичу, - говорив одному відомому адво¬ кату суддя, - я завжди знаю, коли у вас сильні позиції у справі з вашої поведінки. Якщо ваші позиції сильні, ви спокійні і вичікуєте як удав. Якщо ж у вас слабка позиція, ви нервуєте, і це відразу помітно». Адвокатам, як і суддям завжди потрібно пам’ятати, що вони є об’єктом посиленої уваги в суді. У справі про виселення з гуртожитку представник відповіда¬ ча (адвокат) заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи як доказ документів, які спростовували позовні вимоги і підтверджували, що половина будинку мала статус не гуртожит¬ ку, а житлового будинку, в якому проживали наймачі державних квартир. Суддя відмовив у прийнятті цих доказів на тій підставі, що пред’явлені документи не є оригіналами і не засвідчені належним чином і постановив рішення. Безумовно, що маємо промах адвоката. 1 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005.-С. 292. 615

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Він мав можливість і сам засвідчити копії цих документів і заявити клопотання про витребування оригіналу. Не був правим і суд. Адво¬ кат посилався на доказ, який спростовував позовні вимоги, а отже, ці докази мали значення для справи. Крім того, якщо б адвокат заявив клопотання про витребування оригіналів доказів, то суд у силу вимог ч. 1 ст. 137 ЦПК «зобов’язаний витребувати такі докази». За цієї си¬ туації дії судді мали ознаки упередженого, однобічного підходу1. У справі про відшкодування шкоди в результаті автоаварії по¬ зивач подав заяву про допит двадцяти свідків, які були очевидцями аварії. Суд обмежився допитом трьох свідків, висновком експерта та матеріалами адміністративної справи і постановив рішення. У цій ситуації пояснень очевидців було достатньо для постановлен- ня рішення, оскільки не було даних, що інші свідки можуть дати протилежні пояснення. Заявляючи клопотання, адвокат повинен був знати, що можуть підтвердити свідки. Якщо окремі із свідків могли дати показання іншого змісту, то адвокат, посилаючись на цю обставину, повинен би настояти на допиті саме цих свідків, які дають показання на користь його клієнта. Адвокат у даному випадку порушив ще одне правило: не надавати суду доказів, які не йдуть на користь його клієнта. ЦПК гарантує сторонам їхнє право обґрунтовувати належність конкретного доказу на підтвердження їхніх вимог або заперечень, а в певних випадках прямо вимагає обов’язковість обґрунтування належності доказу. Так у ст. 134 ЦПК вимагається вказувати в заяві про забезпечення доказів на обставини, що можуть бути підтвер¬ джені певними доказами, а ст. 119 ЦПК вимагає, щоб у позовній заяві були зазначені докази, які підтверджують кожну обставину. Установивши, що певний доказ не стосується предмета спору, суд не бере його до розгляду. Якщо належність доказів характеризує сутність доказів, то допустимість - їхню форму2. Однак така теза не зовсім точна сто¬ совно нової редакції статті Кодексу, яка істотно змінена порівняно з аналогічною статтею Кодексу 1963 р. У ч. 1 коментованої статті 1 3 архіву автора. 2Гражданский процесе // Под ред. В.Яркова. - М., 2004. - С. 225. 616

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою встановлено критерії недопустимості доказів, тобто розвинуто ідею ст. 62 Конституції України, яка встановлює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. І хоч ця норма Конституції стосується в першу чергу доказів у кримінальній справі, її ідея може бути запозичена і стосовно ци¬ вільних справ. Уже давно назріла потреба у визначенні критеріїв недопустимості доказів, яка тепер, хай частково, але реалізована. Установлено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушен¬ ням порядку, установленого законом. У науці процесуального права прийнято розрізняти загальний і спеціальний характер допустимості доказів. Загальний характер означає, що зі всіх справ, незалежно від їхньої категорії мають дотримуватися вимоги про одержання інформації із визначених законом засобів доказування. Порушення цієї вимоги приводить до недопустимості доказу. Спеціальний характер допустимості - це правила, які зазна¬ чають використання певних доказів для встановлення обставин справи (позитивна допустимість) або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість). Якщо відповідно до ви¬ мог закону потрібна нотаріальна форма правочину, то суд повинен мати відповідний документ, який відповідає таким вимогам. Відпо¬ відно до ст. 1047,1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця (нега¬ тивна допустимість). Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зло¬ вмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Глава 15. Підстави позову Певну специфіку має поняття підстави позову за Кодексом 2004 р., адже в цьому понятті знаходять свій вияв матеріально-правові та процесуальні складові позову, а їхні співвідношення є головними труднощами при дослідженні зазначеного інституту - одного із 617

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії найскладніших у теорії та практиці цивільного процесу1. Свого часу К.С. Юдельсон писав, що без зв’язку з правовими нормами факти не мають юридичного значення і не створюють ні прав, ні обов’язків. Підставою позовних вимог можуть бути лише факти, передбачені законом2. Отже, «у позовному провадженні мають місце звернення позивача та обґрунтування його вимог, а завдання суду полягає у з’ясуванні того, наскільки це звернення відповідає дійсним обставинам справи3. Згідно зі ст. 119 ЦПК 2004 р. (та й ст. 137 ЦПК 1963 р.) позовна заява має містити обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Позивач також повинен зазна¬ чити докази, що підтверджують кожну обставину, або вказати на наявність підстав для звільнення від доказування. Ця обставина дала підставу науковцям для твердження, що «підставою позову є юридичні факти, які наводяться позивачем на обґрунтування своєї матеріально-правової вимоги, а саме факти, які мають значення для судового захисту суб’єктивного цивіль¬ ного права»4. Для порівняння ст. 6 ЦПК Франції передбачає, що «в обґрунтування своїх позовних вимог сторони повинні наводити підтверджуючі їх факти». Це характерна риса французького за¬ конодавства: його простота і доступність. «Підстава позову - це частина позову, що відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджу¬ ють позов. Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, ста¬ новлять активну підставу. До їхнього складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, те що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову становлять факти, з яких убачається, що відповідач учинив дії, спрямовані на заперечення права позивача 1 Див. Тимченко Г.П. Иск: генезис доктрини // Проблеми законності: Республ. міжвід. наук, збірник. - X., 2001. - Вип. 51.- С. 190-196. 2 Див.: Юдельсон К.С. Проблема доказьівания в советском гражданском процессе. -М., 1950. -С.149. 3 Тимченко Г.П. Підстава позову в цивільному процесі. Вісник Верховного Суду України. - 2004, - № 10, - С. 37. 4 Тимченко Г.П. Підстава позову в цивільному процесі. Вісник Верховного Суду України. - 2004, - № 10, - С. 38 618

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позову та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушено, оспорено чи не визнано, є загроза його порушення чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин»1. Не вступаючи в теоретичні дискусії з надмірно ускладненою проблемою поняття про підставу позову, вважав би, що для потреб практичної діяльності достатньо усвідомлювати, що на підтверджен¬ ня своїх вимог потрібно навести фактичні дані (відомості про факти), тобто те, що можна назвати матеріально-правовою складовою підстави позову2. Але при цьому такі дані мають встановлюватися передбаче¬ ними і дозволеними процесуальним законом засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, письмовими доказами, речовими доказами, ви¬ сновками експертів). І перелік цих засобів є вичерпним. Уже саме по собі обмеження доказування певним вичерпним переліком засвідчує обмеженість можливостей досягнути «об’єктивну істину». 1 Кузьменко С.Г., Петров Є.В., Антонюк О.І. Державний екзамен на *5» п’ять - це дуже просто! - Д., 2006. - С. 98-99. 2 У правових системах західних країн підставою позову прийнято вважати юри¬ дичні факти, які породжують правові наслідки. При цьому, посилаються на норми матеріального і процесуального права. Пучинський B.K. посилається на нормативні акти деяких штатів США, де прямо вказується на необхідність звертати увагу на норми права, які регулюють певні відносини, і навіть на тлумачення цих норм (див.: Пучинський B.K. Гражданский процесе США. - М., 1979. - С. 154-158.) 3 Ця позиція не узгоджується із загальноприйнятими в теорії процесуального права класифікаціями. Автор використовує таку класифікацію для власних потреб, тобто тоді, коли аналізує конкретну справу. Наприклад, з’ясовує, чи мають місце факти, які б підтверджували позовні вимоги, (матеріально-правова складова), а потім з’ясовує, чи є можливість одержати фактичні дані в тому вигляді, якого вимагає процесуальний закон (процесуально-правова складова). Надмірне захоплення схоластичними класифікаціями з боку окремих науковців автор вважає одним із недоліків української (і не тільки української) юридичної науки. Так, процесуалісти виділяють три групи фактів: 1. Юридичні факти матеріально-правового характеру. Наприклад, перш ніж суд може вирішити чи зобов’язана особа сплатити борг, потріб¬ но встановити чи мало місце укладення договору позики, предмет такого договору і строки виконання. 2. Доказові факти, тобто такі факти, які будучи доведеними, дозволяють логічним шляхом вивести юридичний факт. Наприклад, у справі про визнання запису про батьківство недійсним позивач може посилатися на доказовий факт своєї тривалої відсутності в місці проживання відповідачки, у зв’язку з чим можна виключити висновок про батьківство. 3. Факти, які мають виключно про¬ цесуальне значення. До них відносять право на зупинення провадження у справі, його припинення, вжиття заходів до забезпечення позову. (Учебник гражданского процесса. - М., 1996. / Под ред. M.K. Треушникова - С. 163. Є і інші класифікації. Див.: Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. В.І. Тертишніков. - X., 2002.- С.32. 619

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Позивач повинен би вказати на норми права, якими регулю¬ ється спірне право, або спірний інтерес, тобто те, що можна б було назвати процесуально-правовою складовою підстави позову3. Однак ст. 119 ЦПК не містить прямої вимоги вказати норми закону, на яких ґрунтується закон (на відміну, напр., від Господарського про¬ цесуального кодексу України). Для потреб практичної діяльності адвоката важливе значення має право зміни підстави чи предмета позову. Стаття 31 ЦПК 2004 р. встановлює, що позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмови¬ тися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов. На мій погляд, зміна пред¬ мета позову включає в себе і поняття збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Розмір позовних вимог можна вважати елементом предмета позову. Законодавець вирішив, що цей елемент потрібно виділити окремо і в такий спосіб створив ілюзію того, що розмір позовних вимог у позовах, наприклад, про стягнення боргу, це щось окремішнє, віддільне від предмета позову. Для адвоката є важливою позиція Верховного Суду України про те, що «у разі зміни підстав та предмета вимог у процесі розгляду порушеної цивільної справи, а також особи, до якої їх заявлено, вони вважаються новими вимогами і мають бути оформлені пись¬ мовою заявою згідно з правилами ст. 137 ЦПК (Ухв. СКЦС ВСУ від 02.07.97)» *. Є всі підстави допускати, що дана позиція ВСУ збере¬ жеться і після вступу в силу ЦПК 2004 р. Отже, у випадку, коли у справі виникла потреба у зміні підстави або предмета позову, то складається письмова заява, яка має відповідати тим же вимогам, що і позовна заява. Глава 16. Складання позовної заяви Більшість цивільних справ вирішується в порядку позовного провадження. Таким чином, позовне провадження - основний 1 Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства. / За ред. П.І.Шевчука. - К., 2002. - С. 391. Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України. 620

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою вид цивільного судочинства, який встановлює найбільш широкі правила судового розгляду. Пред’явлення позову, як і звернення до суду із заявою в непозовних провадженнях, є складовим елементом ширшого конституційного права — права на звернення до суду за судовим захистом. Позовне провадження є універсальним за своєю юридичною природою. Предмет позову - вимоги позивача до відповідача, наприклад, про визнання права на майно, поновлення на роботі, відшкодування шкоди тощо. Предметом позову є та його частина, яка характеризує мате- ріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення (зміст позовних вимог - п. З ч. 2 ст. 119 ЦПК України)1. Слід розрізняти предмет позову і об’єкт позову, щодо якого за¬ являється позов. Стосовно об’єкта спору можуть бути заявлені різні позови. Наприклад, щодо житлового будинку, або квартири можуть бути заявлені позови: про визнання права власності на будинок, про вселення до будинку (квартири), про усунення перешкод у користу¬ ванні будинком, про виключення будинку (квартири) з опису, про перехід прав покупця будинку на співвласника тощо. Право визначення предмета позову належить позивачу, який сам обирає спосіб захисту свого права. На практиці суддям буває важко визначити предмет позову, оскільки нерідко він викладається позивачами не досить чітко і прозоро. Звична картина: суддя по кілька разів перепитує позива¬ ча: що ви хочете від суду? Це наслідок недостатньо кваліфікованої підготовки позовної заяви. Але суд не вправі коректувати позицію позивача. Між тим правильне визначення предмета позову ви¬ значає і майбутнє виконання судового акту, оскільки обмежено сформульовані вимоги позивача в подальшому не дозволять його примусово виконати. Наприклад, позивач пред’явив позов тільки з вимогою про визнання правочину недійсним, не заявляючи вимог, пов’язаних з правовими наслідками задоволення позову судом. Суд винесе 1 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005. - С. 323. 621

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії рішення про визнання правочину недійсним, але для того, щоб на¬ стали наслідки недійсності правочину, у рішенні суду відповідно до вимог позивача мають бути визначені і подальші дії - повернення майна, грошових коштів, учинення інших певних дій сторонами правочину, до яких відповідач може бути примушений судом. Без цього позов буде неповноцінним. Тільки тоді позивач зможе ви¬ магати виконання судового рішення у виконавчому провадженні. Якщо ж рішення суду буде винесено тільки стосовно заявленої ви¬ моги, наприклад, про визнання правочину недійсним, то примусове виконання такого рішення буде неможливим1. Під підставою позову розуміють обставини, з яких випливає право вимоги позивача, і якими позивач їх обґрунтовує. Отже, під¬ ставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України): юридичні факти матеріаль¬ но-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їхнє виникнення, зміну, припинення2. Позивач повинен не просто навести обстави¬ ни, а вказати на юридичні факти, тобто такі факти, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Як правило, певне суб’єктивне право ґрунтується не на одному юридич¬ ному факті, а на їхній сукупності, тобто у підставі позову повинен міститися певний фактичний склад. Тому говорять про фактичні підстави та юридичні (правові) підстави позову. Отже, у цьому кон¬ тексті фактична підстава позову - це сукупність юридичних фактів, а юридична (правова) - указівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога позивача. Саме так підходять до цієї проблеми практичні працівники - адвокати, юрисконсульти. Серед процесуалістів висловлено і підтримано думку, що позов має не тільки фактичну, але й правову основу. Ця позиція узгоджу¬ ється з підходами до цієї справи адвокатів. Обґрунтовується це тим, 1 Див.: Гражданский процесе. / Под ред. В. Яркова. - М., 2004. - С. 258. 2 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - K., 2005.-С. 324. 3ГурвичМ.А. Учениеобиске. -М., 1981. -С. 6; Добровольський А.А., ИвановаС.А. Основньїе проблеми исковой формьі защитьі права. -М., 1979. -С. 128; ЩегловВ.Н. Иск о судебной защите гражданского права. - Томск, 1990. - С. 20; Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005. - С. 326. 622

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою що юридичні факти, які становлять підставу позову, визначаються нормами цивільного та інших галузей права3. Але ЦПК не зобов’я¬ зує позивача підтверджувати наявність суб’єктивного цивільного права вказівкою на закон (ст. 119 ЦПК). Такий підхід не означає, що вказівка на конкретну норму права, на якій ґрунтується вимога, є помилкою. Навпаки, і для прокурора, і для адвоката посилання на норму закону в позовній заяві є бажаним і потрібним. Процесуалісти виділяють активну підставу — тобто обставини, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на від¬ повідача покладено певні обов’язки, а також пасивну підставу - факти, які свідчать, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить1. Адвокат, який готує позовну заяву, повинен подбати як про виклад юридичних фактів, так і вказати ті норми закону, на яких ґрунтуються вимоги. І якщо позивач не наводить або не в змозі навести правові підстави позову, то він ускладнює роботу суду, а також захист своїх прав, оскільки стає незрозумілим, чого хоче добитися позивач. На практиці, в такій ситуації суд затрачує додаткові зусилля і час, вимагає письмово уточнити свої вимоги, щоб продертися через неясну і недостатньо зрозумілу позицію позивача2. Частина процесуалістів (зокрема, М.А. Гурвич, А.Ф. Клейнман) виділяє і третій елемент позову - зміст позову, тобто вид (спосіб) су¬ дового захисту, якого просить позивач, - визнання, присудження, припинення або зміну правовідносин. Слід зауважити, що предмет позову включає в себе вимогу позивача про присудження, визнання права тощо. У ст. 119 ЦПК вимагається вказувати в позовній заяві зміст позовних вимог. Тому в Україні попри різні позиції процесу¬ алістів необхідно вказувати на зміст позовних вимог. 1 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005.-С. 324. 2 Див.: Гражданский процесе. / Под ред. В.Яркова. - М., 2004. - С. 260 3 Штефан М.Й.. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - K., 2005.-С. 324. 623

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії «Змістом позову є звернена до суду вимога позивача про здій¬ снення судом певних дій із зазначенням способу судового захис¬ ту»3. Наприклад, у позові про виселення за неможливістю спільного проживання предметом позову є спірні правовідносини - право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову - факти неправильної поведінки позивача, що створюють неможливість спільного проживання; зміст - вимога про ухвалення рішення щодо виселення відповідача1. Саме за змістом проводиться класифікація позовів. За способом процесуального захисту позови поділяються на позови про присудження (виконавчі); визнання (установчі), пере¬ творювальні (про конститутивне рішення). Позови про присудження спрямовані на поновлення поруше¬ ного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення аліментів, відшкодування збитків). Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними право¬ відносини. Суд своїм рішенням визнає право власності, авторство, законність і дійсність укладеного договору. Щодо спорів перетворювальних, спрямованих на зміну або припинення правовідносин (виділ частки зі спільного майна, припинення договору найму житлового приміщення тощо), то в літературі немає єдиного погляду щодо них. Позови, які називають перетворювальними, можуть бути віднесені до позовів про визна¬ ння або присудження. Питання це теоретичне і для практики не має значення2. Отже, форма і зміст позовної заяви визначені законом і у зв’язку з цим набувають юридичного значення. При складанні заяви цих вимог закону необхідно дотримуватись. Чіткий виклад підстав по¬ зову дозволяє суду визначити суть спору і вирішити питання про те, в якому напрямі необхідно здійснити підготовку справи. Осо¬ 1 Див.: Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005.-С. 324. 2 Див.: Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. - К., 2005.-С. 329. 624

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою бливого значення має прохальний пункт справи, який може бути сприйнятий судом у резолютивній частині рішення. Формулюючи цю частину позовної заяви, потрібно враховувати матеріально пра¬ вові наслідки, які бажає позивач одержати у результаті розгляду справи. Позов подається до суду першої інстанції, де позовна заява реє¬ струється, оформляється і передається судді в порядку черговості. На практиці позовну заяву здають безпосередньо в суді на прийомі в судді або іншої уповноваженої особи, або направляють рекомен¬ дованим листом з повідомленням поштою. Позовна заява подається безпосередньо до суду, або направля¬ ється рекомендованим листом з повідомленням до суду. Порядок подачі позовної заяви належним чином не регламентований. При врученні позовної заяви судді на особистому прийомі позивачу або його представнику необхідно виготовити копію позовної заяви, на якій суддя або інша посадова особа повинна зробити відмітку про прийняття заяви або поставити відповідний вхідний штамп і дату. У Верховному Суді України на руки видають довідку про одержання процесуального документа. Позовну заяву подають особисто. Якщо заяву подає представник, то він повинен мати відповідну доручення. Було б доцільно встановити такий же порядок прийняття процесу¬ альних документів, як у Верховному Суді України, у всіх судах. На жаль, належним чином питання порядку подачі позовних заяв та інших документів не відрегульовано. На практиці керують¬ ся Інструкцією з питань діловодства, яка втратила чинність. Пи¬ тання могло би бути вирішено і шляхом затвердження спеціальної Інструкції з питань діловодства, затвердженої Верховним Судом України. Для порівняння у господарських судах діє відповідна Ін¬ струкція з питань діловодства, затверджена Вищим господарським судом України. Таким чином, ст. 119 ЦПК містить загальні вимоги до позовної заяви, яка подається в письмовій формі до суду за належною під¬ судністю. У позовній заяві повинні міститися визначені законом реквізити. При зазначенні найменування суду вказується його повна назва, наприклад: ДО ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ В МІСТІ КИЄВІ; ДО ХУСТСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ В ЗА¬ КАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ, адресу суду в позовній заяві вказувати 625

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії необов’язково. Але за традицією адвокати вказують адресу суду. У заяві вказують повне ім’я (прізвище, ім’я по батькові) позивача та відповідача. Для юридичної особи повну назву: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТИСА». Якщо позовна заява по¬ дається представником, то вказують повне ім’я представника. У заяві також указують місце проживання фізичних осіб (позивача і відповідача) або місцезнаходження юридичних осіб, поштовий індекс і номер засобів зв’язку, якщо такий відомий. Хоч ст. 119 ЦПК не передбачає такої вимоги, але в позовній заяві доцільно вказати ідентифікаційні номери (якщо вони відомі) позивача та відповідача, що полегшує роботу виконавчої служби. У господар¬ ських судах наведення в заяві ідентифікаційних номерів або кодів є обов’язковим (п. 2 ст. 54 ГПК). При наведенні змісту позовних вимог указують, наприклад: Позовна заява про стягнення заборгованості, Позовна заява про визнання правочину недійсним тощо. В обов’язковому порядку вказується ціна позову щодо вимог майнового характеру. Позивач наводить також обставини, якими обґрунтовує свої ви¬ моги, та вказує, у чому полягає порушення або загроза порушенню прав, свобод, законних інтересів позивача та його вимоги. Пункт 6 ч. 2 коментованої статті викладений у новій редакції, істотно відмінній порівняно з ЦПК 1963 р. У заяві потрібно зазна¬ чити докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування. Тому при оформленні по¬ зовної заяви доцільно навести певний доказ і вказати, яку або які обставини він підтверджує. Це дещо збільшує обсяг позовної заяви, але вносить визначеність і прозорість у виклад заяви і полегшує з’ясування обставин, якими обґрунтовується позов. Відсутність указівки на законодавство, яке регулює спірні відносини, може бути свідомо використано як тактичний хід, оскільки в цьому разі, особливо у випадку наявності складної та неоднозначної ситуації, відповідачу важко визначитись із захис¬ ною позицією, він змушений вгадувати, яка саме норма закону в конкретній ситуації підлягає застосуванню, що вносить у ситуацію елемент невизначеності і двозначності. Якщо позовну заяву складає позивач, який не користується правовою допомогою, то він, не вказуючи норми закону, яка ре¬ 626

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою гулює спірні правовідносини, повинен чітко викласти обставини, якими він обґрунтовує позов, а завдання суду - дати правову оцінку таким обставинам. Оскільки ст. 119 ЦПК не вимагає посилання на норму закону, яка є правовою підставою вимог, то це означає, що суд не може вимагати вказівки від позивача на норму закону, яка, на його думку, підлягає застосуванню. Разом із тим, у ст. 119 ЦПК України міститься вимога про ви¬ клад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Можна при¬ пустити, що при викладі обставин, якими обґрунтовуються вимоги, потрібно вказувати і правову кваліфікацію спірних правовідносин, а отже, послатися на закони або інші нормативно-правові акти. У всякому разі, вважаю, що посилання на законодавство, яке регу¬ лює спірні правовідносини, доцільно викладати в позовній заяві. Професійна етика прокурора, юрисконсульта, адвоката зобов’язує їх указувати в заяві норми закону, якими при вирішенні спору, на їхню думку, слід керуватися. Разом із тим, Верховний Суд України невипадково звертає увагу судів на те, що «під підставами позову, які згідно зі ст. 103 ЦПК 1963 р. може змінити лише позивач, слід розуміти відповідно до ст. 137 ЦПК 1963 p., обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму за¬ кону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини»1. Очевидно, що це роз’яснення Верховного Суду залишається актуальним і для ст. 119 ЦПК 2004 р. Суддя повинен визначитися з підставами позову і з’ясувати правову позицію позивача. Це його обов’язок. Саме на цьому ета¬ пі починає формуватися думка судді щодо майбутнього рішення. Звичайно, остаточно думка судді виливається в рішення суду в нарадчій кімнаті. Таким чином, первинними є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і які суд не вправі змінити. Що ж до норми права, на яку посилається позивач, то у випадку неточ¬ ності суд може і сам виправити цю помилку незалежно від згоди на це сторони. Звідси важливий висновок: у позові не може бути від¬ мовлено тільки на тій підставі, що позивач допустив помилку при 1 Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За ред. П.І. Шевчука. - К., 2002. - С. 246. 627

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії визначенні норми, якою слід керуватися при вирішенні спору. Фахівці права, даючи рекомендації адвокатам, виходять з по¬ зиції, що справу вирішує суддя ідеальний, неупереджений і ніяк не заангажований. Насправді, таких ідеальних суддів не буває. Тому потрібно навчитися протистояти у процесі навіть у ситуації, коли суддя діє упереджено. І найголовніша зброя в цьому випадку - докази. Належно посвідчені письмові документи, експертизи, підготовлені адвокатом свідки1, продумана разом з клієнтом лінія поведінки в суді, - усе це дає надію і сподівання на успіх. Приклад 116. Б. подала позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/4 частини квартири, а також про визнання не¬ дійсним свідоцтва про право власності на 1/2 квартири у спільній сумісній власності подружжя. Справа слухалася 26 вересня 2005 р. Позивачка в заяві посилалась на те, що квартиру вона купила на особисті заощадження, що її обманув нотаріус при оформленні права власності на 1/2 частину квартири чоловікові, що вона да¬ вала згоду на купівлю-продаж 1 /4 частини квартири від належної їй 1/2 частини квартири, а не від цілої квартири. Просила визнати недійсними ці документи. У судовому засіданні, даючи пояснення, Б. спростувала свій по¬ зов і заявила, що визнає факт належності 1 /2 квартири у спільній сумісній власності її чоловіку, оскільки квартира нею нажита з чоловіком і куплена через 6 років після укладення шлюбу. Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини квартири чоловіку, оскільки не розуміла значення своїх дій. У адвоката Б. запитань до неї не було. Після цього суд протягом 2 годин допитував Б., даючи навідні запитання, що викликало у представника відпо¬ відача певні підозри, щодо об’єктивності суду. Б. давала пояснення як позивач і не допитувалась як свідок. Оскільки Б. кілька разів змінювала свої пояснення, суд слухання справи відклав і поклав на 1 Свідки як в цивільному, так і в кримінальному процесі по можливості повинні бути підготовлені адвокатом. Було б злочином націлювати свідка на дачу неправдивих показань або на ухиляння від дачі пояснень. Але зорієнтувати свідка, який мож¬ ливо вперше в житті переступає поріг суду, на те, що його чекає в суді, необхідно. І навіть провести репетицію допиту .У Додатках до книги поміщено рекомендації щодо підготовки свідків, які використовують адвокати в США. Окремі положення з цих рекомендацій заслуговують на увагу і у нас в Україні. 628

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою відповідача обов’язок представити додаткові докази: свідоцтво про право власності на квартиру, докази, що свідоцтво зареєстровано у встановленому порядку, довідку бюро технічної інвентаризації. У зв’язку з підозрами щодо однобічності суду представник від¬ повідача подав ґрунтовні письмові пояснення та витребувані судом додаткові докази з указівкою про те, які обставини підтверджує кожен із наданих доказів. Було також заявлено клопотання про додатковий допит позивачки та проведення звукозапису. У цій ситуації адвокат, який представляв за довіреністю інтереси від¬ повідача, визнав за необхідне проведення звукозапису. Разом із тим, у поясненнях і клопотаннях про приєднання доказів не було жодного натяку на необ’єктивність суду. Адвокат відповідача в цій ситуації діяв правильно. Підозри щодо суду ґрунтувалися тільки на припущенні, незаперечних до¬ казів упередженості суду не було, а навідні запитання могли бути випадковими. Таким чином, підстав для відводу не було. Суддя зрозумів дії адвоката, який підкріпив надані докази ґрунтовними письмовими поясненнями, і ухвалив законне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог1. У позовній заяві наводять перелік документів, що додаються до заяви. У переліку вказують повну назву документа. Наприклад, «Платіжне до¬ ручення № 17 на суму 70 тис. грн від 10 серпня 2004 р.», «Товарно-тран¬ спортна накладна № 000332 від 12 лютого 2003 р.», «Договір оренди не житлового приміщення № 07 від 20 травня 2002 р.». В американській практиці кожному доказу присвоюють певний номер: Наприклад, у наведеному випадку це могло б бути викладено так: доказ № 1 - наказ про звільнення з роботи: Доказ № 2 - наказ про прийняття на роботу і т. д. Така нумерація могла б бути доцільною і в українській прак¬ тиці, якщо справа багатоепізодна і містить численні докази (накази, рішення, накладні, довідки, акти тощо). Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати подання. Дата є важливим реквізитом заяви, а тому її потрібно вказувати точно і обов’язково. У судовій прак¬ тиці зустрічалися випадки, коли суддя постановляв ухвалу про усунення недоліків, які полягали в тому, що в позовній заяві була 1 3 архіву автора. 629

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відсутня дата. У даному випадку формалізм суду є виправданим. Позовна заява має відповідати вимогам закону і в цьому питанні немає дрібниць. До позовної заяви додаються документи (в оригіналі), що під¬ тверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформацій¬ но-технічне забезпечення розгляду справи. Якщо позов пред’явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, у заяві мають бути зазначені підстави такого звернення з посиланням на відповідну норму закону. Якщо заява подається адвокатом або іншою особою, які висту¬ пають як представники, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, (договір), що підтверджує його повноваження. Якщо поданню позовної заяви передувало звернення про забезпе¬ чення доказів або позову, позовна заява повинна містити відомості про забезпечення доказів або позову. Якщо позивач звільнений від оплати судового збору, то на цю обставину він повинен указати в позовній заяві з посиланням на конкретну норму закону, який надає таку пільгу. Позивач повинен додати до заяви її копії та копії всіх доку¬ ментів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Правила щодо подання копій не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про від¬ шкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтва, іншим ушкодженням здоров»я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Відповідно до традиції вважається, що цим полегшується до¬ ступ до суду таких позивачів. Слід зауважити, що така позиція тільки ускладнює роботу суду, якому потрібно самому виготовити копії цих документів, або запропонувати зробити ці копії для себе відповідачу. Доступ до суду в такий спосіб не полегшується* Адвокати, інші юристи, які надають правову допомогу позива¬ чам, повинні взяти за правило при поданні позовної заяви надавати суду копії документів у всіх випадках, у тому числі й у випадку, передбаченому ст. 120 ЦПК. У всякому разі, при підготовці позовної заяви адвокат повинен організувати роботу так, щоб максимально полегшити роботу суду. Суд обов’язково ці старання оцінить. 630

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Заслуговує на увагу і надання копії документів, позовної за¬ яви не тільки в письмовому вигляді, але й на електронних носіях, що полегшило б роботу суддів при виготовленні рішення суду. І хоч законом надання копії позовної заяви на електронних носіях не передбачено, ця пропозиція заслуговує на увагу. Такі дії не є порушенням процесу, але друга сторона повинна мати право на ознайомлення із змістом поданої електронної копії документа. На практиці такі дії, особливо у господарських судах, є поширеними і в цьому немає нічого негативного. По суті це є фактичною проце¬ суальною діяльністю, яка полегшує роботу суддів при написанні рішень, ухвал, постанов. Офіційного визнання така практика з боку Верховного Суду поки що не одержала, але ця проблема на часі. Було б правильним і розумним включити таке правило без¬ посередньо до тексту ЦПК, однак законодавець, а точніше автори проекту ЦПК, на це не відважились. До змісту позовної заяви входять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, якими підтверджуються ви¬ кладені обставини. Неможливо точно визначити, як формується внутрішнє пере¬ конання судді. Як правило, суддя шукає найпростішого виходу з правової ситуації. Тому дуже важливими є пояснення сторін, де суддя для себе визначає напрям судового слідства, а нерідко і свої особисті симпатії та антипатії до тієї чи іншої сторони. І не треба звинувачувати суддю в упередженості. Це трапляється поза його бажанням за законами психології. Навіть досвідчений суддя, допитуючи позивача, який не дуже ясно уявляє собі вироблену правову позицію, мимоволі, може пере¬ вести стрілки справи в зовсім інший бік і вивести з-під удару певну особу або організацію. Таким чином, судді знають, що підставу по¬ зову визначає позивач, але шляхом допиту можуть дезорієнтувати його і спрямувати в зовсім іншому напрямі. Адвокати повинні знати це і бути готовими до такого повороту подій. Для цього потрібно за¬ вчасно переговорити зі своїм клієнтом, ще і ще раз визначившись із підставами позову. До позовної заяви додають клопотання про виклик до суду свідків, забезпечення доказів та позову тощо. Якщо справа складна, або адвокат має намір точно слідувати вимогам ст. 119 ЦПК, він може розбити позовну заяву на підрозділи за рекві¬ 631

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії зитами, указаними в цій статті. Наприклад, указати 1. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та викласти ці обставини. 2. Зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину і далі навести перелік цих доказів, основний зміст їх, значення для справи та вказівку на те, які обставини конкретний доказ під¬ тверджує. 3. Зміст позовних вимог. Така розбивка дозволяє судді швидко перевірити наявність усіх реквізитів позовної заяви, але до певної міри порушує логічну стрункість її викладу. При складанні заяви виникає питання про те, що розуміється під змістом позовних вимог. Оскільки за своїм змістом позовна за¬ ява є зверненням позивача до суду за захистом порушеного права, то «позовні вимоги - це обраний позивачем засіб захисту права, який здійснюється судом шляхом визнання прав, відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, які порушують право, присудження до виконання обов’язку в натурі, компенсації моральної шкоди, припинення або зміни правовідно¬ син, стягнення з особи завданих збитків, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, які передбачені законом»1. «Юридичний словник» під змістом позовних вимог розуміє «виклад обставин справи, з яких випливають права та обов’язки суб’єктів»2. У результаті ставиться знак рівності між обставинами справи і змістом вимоги, що вносить неясність у з’ясування проблеми. На практиці адвокати пишуть: «Позовна заява про визнання ордера недійсним, виселення і визнання права на житлову площу» або «Позовна заява про зміну умов договору найму житлового приміщення», «Позовна заява про відшкодування шкоди, 1 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К., 2001. - С. ЗО. 2 Юридичний словник. / За ред.. Б.М. Бабія. - К, 1983.- С. 579. 632

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою причиненої ушкодженням здоров’я», «Позовна заява про захист честі й гідності та відшкодування моральної шкоди», «Позовна заява про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)» Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою Позовна заява про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (у порядку регресу) Позовна заява про зміну часток власників житлового будинку тощо. У цих формулах коротко вказується зміст позовних вимог, а в прохальній частині позовної заяви викладається конкретна вимога, яку просить позивач постановити в рішенні. Зразки заяв дивіться в розділі Додатки. «Позовна заява за обсягом не повинна бути більше як на дві сторінки. Це «золоте правило» адвоката. Текст позовної заяви дру¬ кують на якісному папері, без виправлень і підчисток. Якщо обсяг матеріалів, які необхідно довести до відома суду, значно більший як дві сторінки, то необхідно вичленити всі допоміжні фрагменти і розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви»1. Але не за¬ вжди вдається викласти вимоги в позовній заяві так стисло. Відповідно до ст. 27 ЦПК учасники процесу мають право пода¬ вати докази, брати участь у дослідженні їх, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення. Отже, частина інформації може бути подана у формі письмових пояснень, доводів, міркувань і заперечень. Ці права, якось зали¬ шаються поза увагою фахівців права. Між тим у судовому засіданні при реалізації цих прав виникають труднощі. Судді нерідко пере¬ ривають учасників процесу і не знаходять для них час для того, щоб вони висловили всі свої доводи, міркування та заперечення, 1 Захист прав та інтересів в арбітражному суді. Зейкан Я.П.- Київ, -2001. - С. 16-17. 633

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії наголошуючи, що про це можна сказати в дебатах. Уявляється, що ст. 27 ЦПК потребує нового прочитання і з’ясування можливостей кожного учасника процесу викласти свої доводи, міркування та заперечення. У позовній заяві слід уникати загальних фраз та аргументації з посиланням «на звичаї ділового обороту», «здоровий глузд». За¬ йвою буде і патетика на захист державних і громадських інтересів, недобір державних податків через неправильні дії сторони тощо. Для цього є прокуратура і податкова служба. Писати сухо, лаконічно і точно - рідкісне мистецтво. Саме тому позовну заяву складають, використовуючи відшліфовані часом і практикою формулювання. Не потрібно уникати в заяві запозичень вдалих фраз як із опублікованої судової практики, так і з доку¬ ментів відомих юристів. У цьому контексті заслуговують на увагу тексти рішень Верховного Суду України та рішення Європейського суду з прав людини, у яких можна знайти вдалі і не затерті вирази і включити їх до тексту заяви. Не слід вражати суддів красномовством і рідковживаними та малозрозумілими словами. Звернення до суду (якщо позивач - юри¬ дична особа) слід викладати від юридичної особи, а не особисто від директора або його заступника. Що стосується фізичних осіб, то і тут звернення, що носять особистий характер, треба використову¬ вати мінімально. Позивач взаємодіє, як правило, не із суддею, а із судом. Тому і документи, що направляються до суду, навіть якщо відомий суддя, адресують на ім’я суду. І все ж для зручності роботи апарату суду, направляючи документ, доцільно позначати прізвище судді та номер справи, якщо він відомий. Є ряд загальних, перевірених судовою практикою вимог до позовної заяви як текстового документа. Слід уникати красивих фраз загального характеру, наприклад, «підрив ділової репутації», « скорочення сегмента діяльності...» або різного роду жаргонізмів. Судді такі фрази сприймають роздратовано, оскільки вони відволі¬ кають від суті спору і не несуть смислового навантаження. У позовній заяві не повинно бути довгих речень, стилістичних або логічних повторень. Рекомендований розмір абзаців - не більше 5 рядків. Не слід нагромаджувати текст цифрами, використовуючи їх не більше 3-5 на сторінку. Виключається використання питаль¬ 634

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою них речень, знаків оклику, риторичних зворотів. Якщо у справі йдеться про один документ, необхідно тільки один раз указати його номер і дату, наприклад «Договір міни від 17.09.01» і надалі називати його «Договір». Указуючи на допущені порушення відповідачем, слід якомога точніше використовувати звороти, що містяться в нормах кодек¬ сів, або договорів. Замість «зруйнував будинок», краще записати «заподіяв шкоду будинку», замість «не здійснив поставки» - «не виконав або неналежно виконав зобов’язання», замість «продав несправний товар» - «продав річ неналежної якості», замість «по¬ ставив мало товару» - «порушив умови договору про кількість», замість несвоєчасно поставив» - краще «порушив умови договору про строки» і т.д. Необхідно уникати слів, які мають емоційне за¬ барвлення: дуже, сильно, нечесно1. Для різних видів позовних заяв розроблено у правовій літературі шаблони та зразки. Вони полегшують роботу адвоката, тому ними можна і треба користуватися. Разом із тим, складання позовної заяви - процес творчий. Отже, використовуючи шаблон, необхідно враховувати особливості конкретної справи, її фактичний та юри¬ дичний склад і в необхідних випадках відступати від усталеного викладу фабули справи. Новий ЦК України створює нові можливості для захисту прав особи та заяв до суду позовів, які раніше не використовувались або майже не використовувались у судовій практиці. Зокрема, це позови про переведення прав покупця. Як приклад викорис¬ товується фабула такого позову з книги відомого адвоката JI.K. Буркацького2. 1 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - Київ, -2001. - С. 18-19. 2 Буркацький Л.К. Захист цивільного права та інтересу. - К., 2005. - С.164-165. 635

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Зразок: КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Позивач: Лукаш Корній Кононович 04071, м. Київ, Гагаріна, 107, тел. 133-33-33. ідентифікаційний номер 13333333 Відповідачі: Рушайло Влас Слізарович 04071, м. Київ, Гагаріна, 117, тел. 143-33-33. ідентифікаційний номер 13663333 Лаврін Юхим Захарович 04071, м. Київ, Гагаріна, 127, тел. 143-73-33. ідентифікаційний номер 13668883 Третя особа: Державна нотаріальна контора 04455, м. Київ вул. Б. Хмельницького, 777 ПОЗОВНА ЗАЯВА про переведення прав та обов’язків покупця 1. Обставини, які обґрунтовують позовні вимоги Відповідно до Свідоцтва про право власності на спадщину я є співвласником 1 /2 частки у праві спільної часткової власності жит¬ лового будинку, розташованого в селі Круглик Київської області (вул. Костопільська, 23). Друга частина цього будинку належала відповідачу Рушайлу B.C., яку він продав сторонній особі, не по¬ відомивши мене в установленому законом порядку. Договір купівлі продажу був укладений з покупцем Лавріном Юхимом Захаровичем 7 березня 2004 р. та посвідчений нотаріусом у державній нотаріальній конторі Костопільського району. Про укла¬ дення договору мені стало відомо від покупця в грудні 2004 р. Відповідно до ст. 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, указавши ціну та інші умови відчуження майна. Зазначену вимогу відповідачі та нотаріальна контора проігнорували. 636

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою У результаті таких дій моє першочергове право, передбачене ч. 1 ст. 362 ЦК України на купівлю-продаж будинку, істотно по¬ рушено. Згідно з ч. 4 ст. 362 ЦК України в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Відповідно до умов договору ця сума становить 20 тис. грн 1. Докази, що підтверджують кожну обставину. Факт продажу 1/2 будинку підтверджується договором купівлі- продажу, свідоцтвом про право власності на 1/2 будинку, виданим нотаріусом (п. 54 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. № 20/5), записом у Книзі реєстрації нерухомості, який здійснює Бюро технічної інвентаризації. Належність мені 1/2 частини будинку підтверджується Сві¬ доцтвом про право власності на 1/2 частину будинку та Довідкою Бюро технічної інвентаризації. Внесення коштів на депозитний рахунок суду в сумі 20 тис. грн підтверджується банківською випискою та квитанцією про пере¬ рахування коштів на рахунок суду. На підставі ст. З, 118, 119 ЦПК України, статей 362, 363 ЦК України прошу: 1. Позовні вимоги задовольнити. Перевести на мене права та обов’язки покупця на будинок, розташований в селі Круглик Київ¬ ської області вул. Костопільська 23 за договором купівлі-продажу, посвідченого 7 березня 2004 р. Нотаріусом державної нотаріальної контори Костопільського району Київської області. Додаток: 1) Договір купівлі-продажу від 7 березня 2004 р. (копія); 2) Свідоцтво про право власності на 1/2 будинку в с. Круглик Київської області 3) Довідка Бюро технічної інвентаризації. 4) Банківська виписка та квитанція про перерахування 20 тис. грн у депозит суду. 637

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 5) Копії позовної заяви (2 примірники). 6) Квитанція про сплату судового збору та витрат на інформа- ційно-технічне забезпечення судового процесу. 20 січня 2005 року. К. Лукаш Глава 17. Підготовка заперечень проти позову «Робота адвоката з підготовки захисту проти позову має свої особливості: змінюється мета діяльності адвоката і відповідно змінюються процесуальні засоби її досягнення»1. Адже тепер за¬ вдання адвоката полягає в тому, щоб переконати суд в необхідності відмовити в задоволенні позовних вимог. У США (ст. 7 Федеральних правил цивільного процесу (ФПЦП)) обов’язково повинні бути надані позовна заява, пояснення (запере¬ чення) на неї відповідача і аргументи позивача проти зустрічного по¬ зову, якщо така зустрічна вимога заявлена2. Такі папери мають бути складені «коротко і ясно». При цьому можливість коректування початкової позовної заяви та зміна заперечень або не допускається, або обмежується. Це полегшує роботу суду, але ускладнює станови¬ ще сторін. Вважаю, що обов’язкову подачу письмових заперечень або пояснень на позовну заяву доцільно ввести і для України. Заперечення проти позову можна розділити на дві основні групи - заперечення в процесуальному і матеріальному смислі. Заперечення проти позову можливі шляхом: 1) спростування за¬ конних припущень, установлених правовими нормами на користь позивача; 2) спростування фактів процесуальної підстави позову; 3) доказування фактів, які перешкоджають виникненню права у позивача або погашають це право. Тобто, оспорюючи вимоги позивача, відповідач або його адвокат наводить аргументи, спрямовані проти фактів, якими обґрунто¬ вується позов, проти доказів, які підтверджують ці факти і проти 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процесе. - М., 1969. - С. 56. 2Пучинский В.К. Гражданський процесе США. - М., 1970. - С.36. 638

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою правових висновків, які випливають із установлених фактів. Від¬ повідач може стверджувати і доказувати наявність у нього власного права на предмет позову. Крім того, адвокат може спрямовувати свої доводи проти прийняття позову до розгляду судом і відсутність процесуальних підстав для такого розгляду. Так, не допускається укладення через представника угод, які за своїм характером можуть бути укладені лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі. До таких угод належить заповіт під призначення спадкоємця, заповідальний відказ, покладення на спадкоємця обов’язку надання права довічного утримання, або виконання дій для загальної корисної мети, виконання заповіту. Не може бути через представника укладено або розірвано шлюб, здійснено усиновлення (удочеріння)1. Якщо адвокат виявить таке порушення, то йому достатньо вка¬ зати на нього у своїх запереченнях. Основу заперечень становлять факти або сукупність фактів, спрямованих на спростування позову. Наприклад, проти позову про відшкодування шкоди наводяться та підтверджуються факти, які вказують на відсутність вини того, хто спричинив шкоду. Проти позову про втрату права на проживання у квартирі подають заперечення про поважність причин такої відсут¬ ності, або наводяться факти, які вказують на вимушений характер не проживання у спірній квартирі, через перепони другої сторони. Проти позову про стягнення заборгованості наводяться посилання на наявність зустрічних однорідних вимог, тобто про припинення зобов’язань зарахуванням. Проти позову про повернення подвійної суми завдатку наво¬ дяться заперечення, що укладений договір не був виконаний з вини сторони, що дала завдаток. У випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в раху¬ нок виконання договору платежі повертаються в розмірі, у якому вони давались, на що у своїх запереченнях наголошує і адвокат, який виступає проти повернення одержаних грошей у подвійному розмірі. За позовом проти спадкоємця на підставі боргової записки відповідач посилається на закінчення шестимісячного строку, який погашає вимоги позивача. 1 Див.: Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства / За ред.. П.І. Шевчука. - К., 2002. - С. 19. 639

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Адвокат повинен потурбуватись про підтвердження запере¬ чень відповідними доказами. Заперечення проти позову можливі шляхом: а) спростування законних припущень, установлених пра¬ вовими нормами на користь позивача, б) спростування фактів про¬ цесуальної підстави позову, в) доказування фактів, які погашають право позивача або не допускають виникнення права у позивача. Іноді адвокату немає необхідності спростовувати всі факти, покладені позивачем в основу своїх вимог. Достатньо спростувати один із фактів або підтвердити протилежний факт, несумісний з фактами підстави позову1. Заперечення в процесуальному смислі направлені проти факту прийняття позову до розгляду, тобто правомірності виникнення і продовження процесу. Тому до певної міри ці заперечення носять формальний характер, не торкаються правильності позовних вимог і не стосуються суті спору. В основному такі заперечення подаються з посиланням на ст. 205 ЦПК України (підстави для закриття про¬ вадження у справі) та ст. 207 ЦПК України (підстави для залишення позову без розгляду). Питання про процесуальні заперечення адвокат повинен по¬ ставити на обговорення і вирішення суду в стадії провадження у справі до судового розгляду. Стаття 128 ЦПК визначає, що після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове запере¬ чення проти позову. Саме на стадії подання заперечень найповніше реалізується принцип змагальності сторін. У ЦПК Франції подачі заперечень також приділено значну увагу (присвячено дві глави, які містять 55 статей). На цій стадії необ¬ хідно провести ґрунтовну підготовку до майбутнього процесу. ЦПК не встановлює для заперечень певної форми. Однак заперечення є важливим процесуальним документом, а тому мають відповідати вимогам, які ставляться до процесуальних документів. Заперечен¬ ня можуть формуватися за тим же принципом, що й позовна заява. Тобто це може бути позовна заява навпаки, де на кожну обстави¬ ну позовної заяви відповідач подає свої заперечення. Відповідач 1 Див.: Ватман Д.П., Близаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 57. 640

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою вільний у формі свого волевиявлення, а тому може викласти свої заперечення і в будь-якому іншому порядку. Важливо, щоб вони були прозорими і зрозумілими для суду, а в необхідних випадках підкріплені відповідними доказами. Висуваючи заперечення, відповідач заперечує проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їхню необґрунто¬ ваність, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Запере¬ чення можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їхньої частини або обсягу. Позивач обґрунтовує свої вимоги на фактах. Критика доказів, якими підтверджуються факти як форма судового захисту відповідача, набуває серйозного значення. Вона може стосуватися як джерела доказу так і змісту самого доказу. Підчистки в документі, недоліки речі, неправдиві показання свідка, спірний висновок експерта - усе це впливає на якість і силу доказу. Сумніви у змісті доказів, можливість іншого тлумачення наведених у документі відомостей про факти можуть привести до іншого правового висновку, ніж той, який стверджується позива¬ чем1. Приклад 117. Б.Т. пред’явила позов про визнання договору ку- півлі-продажу 1/4 частини квартири недійсною, мотивуючи, що він був вчинений внаслідок обману. У наступному судовому засіданні, переконавшись, що факт обману не підтверджується, позивачка змінила підставу своїх вимог з посиланням на ст. 231 ЦК України, стверджуючи, що вчинила такий правочин унаслідок застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку відповідача. Адвокат відповідача, звернув увагу суду, що зміна підстави позову є по суті новими вимогами. У таких випадках ці нові вимоги мають бути оформлені письмовою заявою. Свої заперечення адвокат відповіда¬ ча обґрунтував посиланням на відповідне роз’яснення Верховного Суду України. У зв’язку з цим адвокат відповідача просив запропо¬ нувати позивачу надати письмову заяву про зміну підстави вимог та надати її копію для відповідача. Заперечуючи проти позову, після одержання копії письмової заяви відповідач Б.Ш. указав, що дійсно в сім’ї був конфлікт, але 1 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 60. 641

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії він не був пов’язаний з питанням купівлі-продажу частки квартири, а з інших причин. Ще до укладення правочину вони помирились. У зв’язку з цим конфліктом, який навіть не стосувався договору купівлі-продажу квартири, позивачка Б.Т. написала та нотаріально засвідчила в день укладення договору купівлі-продажу заяву на ім’я прокурора, в якій підтвердила, що вони з чоловіком помири¬ лись, що чоловік повністю компенсував їй моральні та матеріальні збитки і просила врахувати ці обставини при вирішенні питання про кримінальну справу. Подаючи копію заяви, адвокат наголосив, що цей документ спростовує твердження позивачки Б.Т., що вона перебувала під тиском у день укладення правочину. Та обставина, що заява посвідчувалась у того ж нотаріуса, що і договір купівлі- продажу і в той же час, засвідчує, що жодного тиску на позивача не було. Додатково було заявлено клопотання про допит нотаріуса з цих обставин1. Дії адвоката відповідача були правильними. Він виграв час, по¬ ставивши питання про надання письмової заяви про зміну підстави позову (відзначимо, що суд сам повинен був запропонувати це, але чомусь цього не зробив), а після перерви у справі та одержання копії заяви були підготовлені заперечення, знайдено відповідну заяву по¬ зивачки та використано проти позову разом з іншими доказами. Заперечення можуть бути висловлені і проти правової оцінки. Такі заперечення стосуються встановленого фактичного складу, і суду пропонується в інтересах відповідача інша юридична кваліфі¬ кація встановлених фактів. Складність у тому, що відповідач або його адвокат не знають, які факти суд або суддя вважає встанов¬ леними, а щодо яких у нього є сумніви. Тому адвокат виходить із свого розуміння ситуації та власного висновку про те, які, на його думку, факти встановлено, а які ні. У конкретній справі відповідач або його адвокат використовує різні способи спростування позовних вимог і поєднує їх. Як побу¬ дувати заперечення, в якому обсязі і послідовності - усе це визна¬ чається матеріалами конкретної справи. Д.П. Ватман, В.А. Єлізаров наголошують, що готувати заперечення тільки за даними позовної заяви недостатньо. Правильно діє той адвокат, представник відпо¬ 1 3 архіву автора. 642

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою відача, який розглядає позовну заяву як привід, щоб продумати і проаналізувати спір у всій його повноті1. Виникає питання: коли адвокат може накреслити план спросту¬ вання позову і приступити до письмового оформлення заперечень на позов. Попереднє судове засідання має бути проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі. Отже, у від¬ повідача є певний час, щоб підготуватися до розгляду справи, і цей час необхідно плідно використати. Відповідач або його адвокат повинні мати за правило складати письмові пояснення по всіх справах, незалежно від того, чи вважає він їх простими, або складними. Для такої рекомендації є багато підстав. Цивільна справа, на відміну від кримінальної, майже завжди несе в собі можливість для її ускладнення і несподіванок. Рідко трапляється, що такі неспо¬ діванки належать до категорії приємних. Робота над поясненнями допомагає передбачити те, що може виявитися в ході процесу. При цьому сам адвокат у процесі буде мати в розпорядженні точні, на¬ перед відшліфовані формулювання тезисів заперечень, які можна розвивати при наданні усних пояснень. Суддя, готуючись до спра¬ ви, прочитає заперечення, і якщо він з ними не згоден, то повинен самого себе переконувати в їхній помилковості, що психологічно важче, ніж не погоджуватися з усними поясненнями відповідача або його адвоката. Крім того, письмові заперечення, залишаються у справі і є важливішими для формування позиції вищих судів при перевірці справи. Такі пояснення важливі й для відповідача, який, ознайомив¬ шись з ними, може чіткіше уявити собі, на що слід звернути увагу суду. Складаючи пояснення у справі, потрібно враховувати призна¬ чення такого процесуального документа. Тому необхідно, як пра¬ вило, чітко визначити ставлення відповідача до заявленого позову: «Позов не визнаю» або «позов визнаю частково». Далі викладається фактичне і правове обґрунтування заперечень. 1 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 62. 643

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Д.П. Ватман і В.А. Єлізаров звертали увагу, що немає необхід¬ ності наводити аргументи проти всіх елементів позову. Спросту¬ вання одного з елементів може виявитися достатнім для відмови в задоволенні позову1. До такої рекомендації слід ставитись обереж¬ но. Надмірна легковажність і впевненість у своїй правовій позиції в цивільній справі може обернутися програшем справи. Тому краще підготуватися з усіх наявних у розпорядженні адвоката позицій. Однак при цьому слід знайти «золоту середину» і, маючи повне об¬ ґрунтування фактичних і правових заперечень, ставити перед судом тільки найсуттєвіші з них з тим, щоб не перетворювати справу у затяжний і довготривалий процес, не обтяжувати суд надмірнос¬ тями в поясненнях. Закінчують заперечення проханням, яке має відповідати формі захисту, обраній відповідачем або його адвокатом. Якщо це запере¬ чення матеріального порядку, або спір проти доказів чи правового висновку, то просять: «У позові відмовити», або «У позові відмовити у такій-то частині». Якщо використовуються заперечення проце¬ суального порядку, то вказують: «Справу провадженням закрити» або «Позов залишити без розгляду». Суд повинен у першу чергу вирішувати процесуальні питання. Наведемо приклад письмових пояснень у справі. Суть спору можна визначити за змістом процесуального документа. 1 Див.: Ватман Д.П., Єлизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 62. 644

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою ДО БЕРЕЗІВСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ 01001 м. Березів, вул. Конституції, 1 Справа № 2-1408/9 Суддя Колька І.П. ПОЗИВАЧ: Васько Тамара Іванівна 88000, м. Ужгород Карпатської області, вул. Куйбишева, 45, ідентифікаційний код 000000077 номер засобів зв’язку тел. 424- 33-33 Відповідач: Відкрите акціонерне товариство «ЗОРЯ» 88000, м. Ужгород Закарпатської області, вул. Куйбишева, 45, р/р 26009677, ЗОФ АППБ, «Аваль» МФО 300345, Код 00084- 183. Св. № 10954425, інд. код. 035841800150 інтересах ВАТ «Зоря» заперечення подає представник товариства Адвокат Петрук Василь Петрович, який діє на підставі дого¬ вору про надання правових послуг м. Одеса, Французський буль¬ вар № 21, 00005 тел. 333-33-33, ідентифікаційний код 000000070 Відповідач: Відкрите акціонерне товариство «ТИСА» 88000, м. Ужгород Закарпатської області, вул. Ш.Петефі 45, р.р 26009677, ЗОФ АППБ, «Аваль» МФО 312345, Код 03584183. Св. № 10654425, інд. Код. 0358- 41800150 Заперечення на позовну заяву про розірвання договорів оренди Васько Т.І. звернулася з вимогами, у яких просить розірвати договори оренди приміщень з ВАТ «ТИСА», посилаючись на те, що орендоване майно використовується не за призначенням. Позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав: а) Позивач виходить із помилкового висновку, що акціонер вправі порушити таке питання, оскільки зазначені договори 645

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії порушують його права. Згідно зі ст. З ЦПК заінтересована особа (яка є такою за наявності підстав, передбачених цією статтею) може звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права в порядку, установленому законом. Васько є акціонером ВАТ «ЗОРЯ» і звернулася до суду тому, що, на її думку, оспорювані договори не відповідають вимогам закону. Однак позивач не належить до тих суб’єктів, між якими ви¬ никли спірні правовідносини щодо укладання договорів, а ВАТ «ЗОРЯ», яке було учасником спірних правовідносин, такий позов не заявляло. ВАТ «ЗОРЯ» є юридичною особою, діє на підставі статуту, тому саме йому як учаснику зазначених правовідносин належить право оскаржувати у встановленому законом порядку договори, про які йдеться у позовній заяві. б) Посилання позивача на те, що укладені договори можуть вплинути на отримання позивачем частки прибутку ВАТ, мають характер припущення і не можуть бути визнані обґрун¬ тованими. У позовній заяві не наведено доказів, які б обґрун¬ товували висновок, що здача в оренду приміщень зменшить акціонеру її частку прибутку. в) Крім того, позовні вимоги фактично пред’явлені в інтересах однієї юридичної особи до іншої юридичної особи, а справи за такими позовами відповідно до ст. 15 ЦПК та ст. 12 ГПК підвідомчі не місцевим судам загальної юрисдикції, а госпо¬ дарським судам. Докази, що підтверджують заперечення і містяться в матеріа¬ лах справи 1) Статутом та установчим договором ВАТ «ЗОРЯ» підтверджу¬ ється, що позивач є акціонером товариства. Розділом третім статуту ВАТ «ЗОРЯ» підтверджено, що товариство, діючи на підставі ста¬ туту, здійснює свої повноваження не через акціонерів, а спеціально уповноважених на це осіб - Генерального директора та виконавчих директорів. Розділом другим статуту підтверджено, що акціонер не користується правом пред’явлення позову в інтересах товариства. 2) Договором оренди № 7 від 1 січня 2005 р. підтверджено, що сторонами в ньому є дві юридичні особи, а позов пред’явлено 646

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою в інтересах ВАТ «ЗОРЯ». Отже, такий спір підлягає розгляду в господарських судах відповідно до ст. 12 ГПК. На підставі викладеного вище, керуючись ст. З, 15, 205 Ци¬ вільного процесуального кодексу України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, прошу: Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК України. 10 липня 2006 р. № 07 Представник, адвокат В.П. Петрук Запропонований варіант заперечень написано в стилі позовна заява навпаки. Можуть бути й інші способи викладу заперечень, які подаються до суду. Глава 18. Дії сторони при пред’явленні зустрічного позову На зустрічний позов поширюються всі процесуальні правила, які регулюють порядок пред’явлення позову. Тому раніше ви¬ кладені методичні поради про підготовку матеріалів, а також їхнє оформлення зберігають своє значення. Зустрічний позов - це само¬ стійна вимога відповідача до позивача, пред’явлена для їхнього сумісного розгляду в уже порушеному процесі. Як правило, головна мета зустрічного позову - захист проти основного позову, спрямованого на спростування цього початкового позову повністю або в певній частині. «Пред’явлення зустрічного позову може мати й іншу мету - вирішення всіх пов’язаних між собою спорів»1. Спільний розгляд таких позовів забезпечує про¬ цесуальну економію і підвищує ефективність суду. 1. Стаття 123 ЦПК установлює, що відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред’явити зустрічний 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 66. 647

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії позов. Вимоги за зустрічним позовом об’єднуються в одне прова¬ дження з первісним позовом. Зустрічний позов є одним із засобів захисту відповідача проти позовних вимог. До інших засобів захисту відповідача проти по¬ зовних вимог можна віднести заперечення з підстав процесуаль¬ но-правових (непідсудність спору цьому суду, заявлення позову неналежним позивачем, заявлення позову про розірвання шлюбу під час вагітності дружини тощо) або матеріально-правових (неза¬ конність договору, пропущення строку позовної давності, з мотивів, що договір не був укладений тощо). 2. Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до або під час попереднього судового засідання. Пред’явлення зустрічного позову після попереднього слухання справи не передбачено. 3. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з пер¬ вісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний розгляд їх є доцільним. Частина 2 коментованої статті встановлює три основних випадки такої доцільності: а) коли вони виникають з одних правовідносин; б) коли вимоги за позовами можуть зараховуватися; в) коли задоволення зустрічного позову може виключити по¬ вністю або частково задоволення первісного позову. Особливості звернення до суду із зустрічним позовом обумовлені тим, що він є формою захисту відповідача проти вимог за первісним (основним) позовом. В усьому іншому провадження за зустрічним позовом здійснюють за загальними правилами ЦПК. Зустрічна позовна заява має відповідати вимогам ст. 119 і 120 ЦПК, по ній сплачується судовий збір та витрати на інформаційно-технічне за¬ безпечення розгляду справи. «Зустрічний позов - це активний захист проти позову, захист «нападом» на позивача. Зустрічним позовом є позов первісного від¬ повідача до первісного позивача. Такий позов є найбільш дійовим засобом захисту відповідача проти позову, тому що спрямований на повний чи частковий підрив первісного позову. Так, наприклад, задоволення позову відповідача про заперечення батьківства ви¬ ключає задоволення позову про стягнення аліментів на дитину»1. 1 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 137. 648

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, установлених законом, застосовуються положення ст. 121 ЦПК. Якщо недоліки зустрічної позовної заяви не усунуті у встановлений суддею термін, вона повертається заявнику. Приклад підготовки до участі у справі з пред’явленням зустріч¬ ного позову. У 2001 р. до адвоката звернулася гр. С.Г. за допомогою. Вона пояснила, що із січня 1997 р. до неї та її колишнього чоловіка пред’явлено позов про виселення з кооперативної квартири. Позов заявлено органом місцевої влади (Управлінням житлового забез¬ печення). Справа розглядалася судами неодноразово. При ознайомленні з матеріалами справи з’ясувалося, що суд в 1997 р. прийняв до свого провадження справу за позовом управлін¬ ня житлового господарства всупереч існуючій на той час судовій практиці, яка ґрунтувалася на позиції Верховного Суду СРСР про те, що позов про виселення з кооперативної квартири не може пода¬ вати виконавчий комітет або інший орган місцевої влади. Оскільки у вересні 1997 р. Верховний Суд України вніс корективи до такої позиції судів і визнав, що орган місцевої влади має право звернутись до суду з позовом про визнання ордера недійсним, то можливість заперечень щодо розгляду справи з цих підстав була втрачена. З’ясувалося також, що С.В. - колишній чоловік клієнтки як член ЖБК сплатив повну вартість спірної квартири 20 квітня 1995 р. Це дало підстави для розробки зустрічної позовної заяви на тій підставі, що він у силу ст. 15 Закону України «Про власність», сплативши повну вартість квартири, став її власником. Тому ад¬ вокат, погодивши це питання з клієнтами, прийняв рішення про пред’явлення зустрічного позову про визнання права власності на спірну квартиру. З метою одержання необхідних для цього повноважень адвокат одержав від клієнтів довіреності на представництво їхніх інтересів у тому числі й права на пред’явлення позову та зміну предмета і підстави зустрічних позовних вимог. Це дозволило адвокату по¬ сісти активну позицію в суді, давати пояснення по суті позовних вимог тощо. Вивчаючи матеріали справи та позовну заяву, адвокат з’ясував, що управління житлового господарства свою позицію обґрунтовує 649

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Правилами житлового обліку громадян, які потребують поліп¬ шення житлових умов і надання їм приміщень, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. Оскільки спір заявлений щодо кооперативної квартири, то необхідно керуватися Правилами обліку громадян, які бажають вступити в кооператив (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради 5 червня 1985 p.). Подальший аналіз справи показав, що первісний позивач ви¬ магав визнання ордера недійсним на тій підставі, що відповідач при одержанні ордера не повідомив про зміни у складі його сім»ї, які сталися між вступом до кооперативу та одержанням квартири. Наступною підставою вимог первісного позивача було те, що він, начебто, ввів в оману суд, оскільки не повідомив, що стояв на об¬ ліку і для одержання комунальної квартири, і для одержання ко¬ оперативної квартири. Таким чином, позивач помилково вважав, що перебування на двох чергах для одержання комунальної або кооперативної квартири недопустиме. Між тим, згідно з п. З Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, «кожна сім’я може перебувати на кооперативному обліку за місцем роботи одного із членів сім’ї (за їхнім вибором) і у виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем про¬ живання. Сім’я може одночасно перебувати на кооперативному і квартирному обліку». Позивач також стверджував про відсутність документів, на підставі яких С.В. прийнятий до кооперативу. Виявлені обставини дали підстави для підготовки адвокатом ґрунтовних заперечень проти позову з посиланням на відповідні норми закону. Таким чином, захист прав відповідача здійснювався у двох напрямах: а) шляхом направлення зустрічного позову про визнання права власності на кооперативну квартиру; б) шляхом подання обґрунтованих заперечень проти позову, в яких робився висновок, що вимоги є безпідставними. 650

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Глава 19. Забезпечення позову Факт пред’явлення позову стає відомим відповідачу, і він може вжити заходів до утруднення доступу до доказів, або для того, щоб рішення не було виконано: сховати майно, грошові кошти, пере¬ продати предмет позову (нерухомість або інше майно, яке підлягає реєстрації), передати його на зберігання іншим особам тощо. Сьогодні використовуються і більш витончені методи протидії позову (напр., упереджувальний позов третіх осіб про визнання спірного договору дійсним, заявлення самостійних вимог на пред¬ мет спору тощо). Такі позови вже використовувались окремими суб’єктами господарської діяльності і досить ефективно. Ще більше часу для таких дій було у випадках, коли діяв обов’язковий досудовий порядок вирішення спору. Направлення претензії було сигналом про можливе пред’явлення позову. Отже, забезпечення позову - це «створення можливості для майбутнього реального виконання рішення суду»1. Якщо в ЦПК 1963 р. ініціатором забезпечення позову міг бути і суд, то в новому Кодексі суд здійснює забезпечення позову тільки за заявою осіб, які беруть участь у справі. Забезпечення позову - це сукупність заходів процесуального характеру, мета якого запобігти можливим утрудненням при виконанні в наступному рішення суду. Заходи із забезпечення позову характерні невідкладністю та тимчасовим характером їх застосування і спрощеною процедурою. Тимчасовий характер заходів полягає в тому, що їхня дія обмежена певним періодом. Заява про забезпечення позову може бути подана і до пред’явлення позову в суд, якщо це стосується права інтелек¬ туальної власності. На практиці, яка ще не устоялася та належною мірою не визна¬ чилась, суди за інерцією допускають застосування забезпечення позову до пред’явлення позовної заяви. Між тим, ч. 4 ст. 151 ЦПК передбачає таку можливість тільки в одному випадку: для запо¬ бігання порушенню права інтелектуальної власності. 1 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 46 651

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Приклад 118. Один із суддів Закарпаття до подання позовної заяви щодо визнання недійсним заповіту наклав арешт на майно, яке не входило до спадкової маси (будинок), а також на все спадкове майно, хоч вимоги заявив один із кількох спадкоємців. Таким чином було порушено не тільки вимогу співмірності (ч. З ст. 152 ЦПК) із заявленими позивачем вимогами, але застосовано такі заходи всупереч вимогам закону, який не передбачає можли¬ вість забезпечення вимог до пред’явлення позову. Аналіз ч. З і 4 ст. 151 та ч. З ст. 152 ЦПК засвідчує, що засто¬ сування запобіжного заходу можливо на будь-якій стадії розгляду справи (тобто справа має вже бути у суді) і, крім того, забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами. Слово співмір- ний, означає такий, якого можна виміряти однаковою з чим-небудь, наприклад, з предметом позову мірою. Вкладений у цей термін зміст, мабуть, ширший і включає в себе і поняття «співвідносний». У всякому разі, забезпечення позову має бути співмірним не тільки в цифровому виразі, але й забезпечувати виконання рішення у ви¬ падках, якщо питання не пов’язане з грошовими вимогами. ЦПК «установлено можливість застосування зупинення стяг¬ нення на підставі будь-якого виконавчого документа, а не лише виконавчого напису нотаріального органу, як це було раніше, який оскаржується боржником у судовому порядку. Останнє не стосується оскарження судового рішення в касаційному порядку. У цьому разі за необхідності питання про зупинення виконання вирішується ухвалою судді-доповідача суду касаційної інстанції (ч. 1 ст. 327 ЦПК). Не може це стосуватися і випадків негайного виконання рішення, яке є особливою формою захисту порушеного права»1. Постановляючи той чи інший вид забезпечення позову до по¬ дання позову, суд не може дотримати вимог співмірності, оскільки в суді ще немає позовної заяви, а отже суд не знає ні змісту вимог, ні предмета спору. Саме тому закон передбачив тільки один випадок забезпечення позову до подання позову, а саме з метою не допустити порушення права інтелектуальної власності, наприклад, шляхом 1 Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Новели цивільного судочинства // Вісн. Верховного Суду України. - 2006. - № 4. - С. 42. 652

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою заборони друку певного твору, випуску статті тощо. «До такої заяви додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповідного права інтелектуальної власності, і що її права можуть бути порушені в разі невжиття заходів забезпе¬ чення позову. Отже, лише в зазначених випадках може подаватися заява про забезпечення позову до подання позовної заяви»1. Приклад 119. У Києві суд наклав арешт на неіснуючу ще квар¬ тиру, адреса і номер якої було вказано в договорі на інвестування житла. Фактично позивачу належала не квартира, а тільки право на її вимогу, оскільки позивачу належало не конкретне житло, а тільки права за договором інвестиції. У даному випадку потрібно було керуватись, на мою думку, Законом «Про забезпечення прав кредиторів та реєстрацію обтяжень». Попередньо зазначені в договорі інвестиції квартири можуть бути замінені на інші, і набувач може цим скористатися та ви¬ брати собі іншу квартиру, і заборона може не спрацювати. Крім того, відсутність такої квартири в державному реєстрі нерухомості унеможливлює занесення такого обмеження до реєстру заборон на нерухомість. У конкретному випадку в результаті такого невда¬ лого обмеження третя особа безперешкодно зареєструвала на себе квартиру, щодо якої виник спір, і мети забезпечення позову не було досягнуто. З іншого боку, заборона таки була накладена в реєстрі з моменту реєстрації квартири. Але оскільки відповідач оформив на себе квартиру під зовсім іншим номером, то ця заборона вчинила проблеми для особи, яка не була відповідачем у справі. Поширення набули і заборони на проведення загальних зборів господарських товариств. У літературі, наголошувалось, що такі дії порушують вимоги ч. З ст. 15 Закону «Про підприємництво» (Юридическая практика № 5 від 31.01. 06), згідно з якою втручан¬ ня державних органів у господарську діяльність не допускається. Посилання на цю норму проникли і до рішень апеляційних судів. Однак Закон «Про підприємництво» за винятком ст. 4 втратив силу. У даному випадку прийнятнішим є посилання на ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України та ст. 19 Конституції України, а 1 Ярема А.Г., Давиденко Г.І. Новели цивільного судочинства // Вісн. Верховного Суду України. - 2006. - № 4. - С. 42. 653

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії також норми закону «Про господарські товариства». Влада, у тому числі й суди, зобов’язані діяти лише на підставі та у спосіб, перед¬ бачений Конституцією України та законами України. У всякому разі, накладення заборони на проведення загальних зборів порушує права товариства на вирішення невизначеного кола питань, які стосуються господарської (підприємницької) діяльності підпри¬ ємства, що є втручанням держави в підприємницьку діяльність. Крім того, якщо загальні збори допустили помилку при прийнятті рішення, то недопустимо забороняти зборам самостійно усунути цю помилку шляхом прийняття нового рішення. Разом із тим, ст. 152 ЦПК передбачає право накладати заборони на вчинення певних дій, а отже, і на проведення загальних зборів. З цим доводиться рахуватись. Але правильною була б, на мою думку, позиція, за якою б заборонялося не проведення загальних зборів взагалі, а вирішення загальними зборами певного питання, яке є предметом спору (напр., надання дозволу на продаж певного об’єкта). Розуміючи це право надто широко, судді встановлюють заборони на проведення загальних зборів акціонерів, припиня¬ ючи в такий спосіб вирішення важливих питань господарської діяльності підприємства та реалізації ними повноважень, які не стосуються предмета позову. Це є ніщо інше, як втручання в гос¬ подарську діяльність підприємств, право вільно вирішувати власні справи. І хоч Верховний Суд України наголошував у конкретних рішеннях про недопустимість таких підходів, судова практика їх не сприйняла. Суди продовжують довільно застосовувати норми про забезпечення позову. Така розхитаність, розбалансованість судової практики свідчить про обмеженість можливостей з боку Верховного Суду України контролювати єдність підходів і оцінок для ухвалення рішень. Приклад 120. Гр. Б. заявила позов до державного реєстратора та корпорації «Астра» про ліквідацію 15 юридичних осіб та виключен¬ ня їх із державного реєстру. Ці 15 підприємств входили до складу корпорації як акціонери. У забезпечення позову позивач просила заборонити скликання загальних зборів корпорації «Астра». Самі юридичні особи до участі у справі позивачем не були притягнуті. У позовній заяві вони не вказані як відповідачі. Суддя задоволь¬ нила вимоги про забезпечення позову та заборонила скликання 654

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою загальних зборів, щодо яких вже була об’ява в «Голосі України» та сплачено реєстратору за їхню організацію понад 2 тис. грн У результаті збори не відбулися. На порядок денний зборів стави¬ лися питання підведення підсумків роботи, вирішення питання про виплату дивідендів, призначення керівників підприємств та питань погашення заборгованості товариств. Пропоновані питання ніякого відношення до предмета позову не мали. Корпорація поне¬ сла збитки, а важливі питання внутрішньогосподарського життя підприємства не були вирішені. Важко, звичайно, збагнути, у який спосіб заборона проводити загальні збори акціонерів корпорації може забезпечити виконання рішення про ліквідацію 15 підприємств, оскільки за законом питан¬ ня про ліквідацію підприємств міг прийняти тільки їхній вищий орган. У корпорації не було навіть частки в статутних фондах цих господарських товариств, ліквідації яких домагалася позивачка. І як може позивачка Б., яка не є учасником цих товариств, просити суд прийняти рішення про ліквідацію їх. Зрозуміло, що і суддя повинен був принаймні ознайомитися з позовною заявою і надати строк для усунення її недоліків перш ніж вирішувати питання про заборону скликання загальних зборів корпорації. Вирішуючи ж питання про забезпечення позову, суддя повинен був витребувати обґрунтування необхідності саме такого виду за¬ безпечення позову і зіставити його з предметом позовних вимог. У необхідних випадках суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достат¬ ньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду (ч. 4 ст. 153 ЦПК). Той же суддя щодо підприємства, яке перебувало в стадії банкрутства, наклав арешт на всі його активи вартістю в десятки мільйонів гривень заради забезпечення позову про виділення паю вартістю 560 гривень. Суддя не тільки порушив вимоги співмір- ності, але й Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ст. 23), який забороняє накладання арешту та інших обмежень на майно банкрута. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову потрібно враховувати, чи не є заборони на певний вид забезпечення і, зо¬ крема, враховувати заборону на арешти майна під час процедури 655

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії банкрутства. Тут доречно було б дорікнути і адвокатам, які по суті підставили суддю з такими надуманими вимогами. Перевірка показала, що правову допомогу надавав син одного з керівників апеляційного суду. Як бути в такому випадку — ЦПК не встановлює. Доказів втручання з боку керівника апеляційного суду у відповідачів немає. Водночас поведінка судді, його некритичне ставлення до позовної заяви, явний характер допущених суддею порушень закону дають підстави для підозр про втручання у роботу судді зі сторони. Але це тільки підозри. Можливість просити вищі суди про передачу справи до іншої області ЦПК не встановив, а для відводу немає достатньо фактів. До того ж питання про відвід, вирішує сам суддя. Мабуть норми ЦПК, які передбачають право на відвід необхідно переглянути та передбачити, що це питання вирішує суд вищого рівня або ж принаймні голова відповідного суду. Питання довіри до судді є надто принциповим і важливим для правосуддя моментом, щоб вирішення відводу доручати саме тій людині, якій не довіряють. Нерідко саме з цього починаються підозри в необ’єктивності суду. Маємо нестабільну, неоднозначну судову практику з питань забезпечення позовів. Було б, звичайно, корисним, якщо б Верхо¬ вний Суд України провів узагальнення такої практики та визначив правові позиції з цих питань, щоб внести ясність у це питання. Забезпечення позову в будь-якій стадії справи означає, що така дія може бути вчинена в будь-який період слухання справи, а також, на мою думку, і одночасно із постановленням рішення у справі. Питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішу¬ ється шляхом подачі відповідної заяви до суду. Виникає проблема - як бути, якщо заява про забезпечення позову подається особами, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтер¬ еси інших осіб. Адже дії із забезпечення позову можуть мати не¬ гативні наслідки для позивача, зокрема, відшкодування збитків відповідачу, в інтересах якого прокурор або інша особа заявили про забезпечення позову. У Російській Федерації ця проблема була предметом розгляду Конституційним Судом РФ, який у справі від 14 лютого 2002 р. № 4-П «Про перевірку конституційності ст. 140 Цивільного про¬ 656

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою цесуального кодексу РСФСР у зв’язку зі скаргою громадянки JI.Б. Фішер «визнав, що без згоди позивача суд не повинен вживати за¬ ходів до забезпечення позову за заявою прокурора або іншої особи, які звернулися до суду за захистом інтересів позивача. У всякому разі, суд повинен би заслухати думку позивача, в інтересах якого заявляється таке клопотання. Однак буквальне прочитання закону не вимагає такого попереднього погодження, крім випадку, коли суд вважає необхідним забезпечити вимогу про забезпечення позову заставою. У заяві мають бути вказані причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення та його обґрунтування, інші відомості, які заявник вважає за необ¬ хідне вказати в заяві. У ч. 4 коментованої статті передбачено право подати заяву про забезпечення позову до подання позову з метою запобігання пору¬ шенню права інтелектуальної власності. Отже, за змістом ст. 151 ЦПК порівняно з ЦПК 1963 р. право звернутись із забезпеченням позову до його пред’явлення в суд значно звужено і стосується тільки спорів щодо порушення права інтелектуальної власності. Наприклад, накладення заборони на випуск певної статті, книжки тощо. До заяви про забезпечення доказів додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб’єктом відповід¬ ного права інтелектуальної власності, і що саме права цієї особи можуть бути порушені в разі невжиття заходів забезпечення позову. До такої заяви подаються копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання по¬ зовної заяви таку заяву необхідно подати протягом 10 днів із дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Кінцева мета позивача - добитися, щоб його вимога була задо¬ волена і виконана. Забезпечення позову можливе як за первісним, так і за зустрічним позовом. Суд з метою забезпечення позову може заборонити вчинення певних дій, чи заборонити іншим особам проводити платежі або передавати майно відповідачеві та виконувати щодо нього інші зо¬ бов’язання. Сформульоване в такий спосіб забезпечення позову, не маючи певної прив’язки до предмета спору, є надто широким і може 657

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії нанести істотну шкоду інтересам відповідача. Тому, установлюючи такий спосіб забезпечення позову, суд повинен бути особливо скру¬ пульозним при з’ясуванні причин і необхідності саме такого виду забезпечення. Було б точніше вказати про заборону іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору. Суд повинен зважати, що накладення, наприклад, арешту на майно одночасно порушує або може порушувати права та інтереси третіх осіб. Заява про арешт грошових коштів не може бути задо¬ волена, якщо судом буде встановлено, що на рахунках відповідача таких коштів немає. Коментована стаття передбачає також уста¬ новлення обов’язку вчинити певні дії щодо зупинення продажу описаного майна, стосовно якого подано позов про право власності або про виключення його з опису. Ця норма є особливо важливою, оскільки спрямована на захист прав власності особи на конкретне майно, яке в іншому разі може бути безповоротно втрачено. Приклад 121. Працівники податкової міліції, посилаючись на підозру у вчиненні крадіжки, описали майно ПІ. та вивезли його, залишивши власнику копію протоколу огляду. Оскільки частина майна було швидкопсувним, то воно було реалізовано за явно за¬ ниженими цінами. Підстав для порушення кримінальної справи не виявилося, і працівники ДПІ замість того, щоб повернути майно, подали до місцевого органу влади заяву про прийняття розпоря¬ дження про визнання майна безгосподарним. Оскільки суд, який вирішував справу, відмовив у накладенні заборони про вчинення будь-яких дій щодо спірного майна, то воно до постановлення по¬ зитивного рішення у справі було реалізовано за ціною, яка в 10 разів була меншою за її номінальну вартість1. Ефективними способами забезпечення позову є також передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам і зупинен¬ ня стягнення на підставі виконавчого листа, який оскаржується боржником у судовому порядку. У цих випадках дії із забезпечення позову спрямовані на предмет спору, а тому є адекватними ризику втрат і безпосередньо спрямовані саме на забезпечення позову. Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку по¬ винен обирати такий спосіб, який найбільшою мірою спрямований на забезпечення предмета спору. 1 3 архіву автора. 658

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою ЦПК передбачає можливість застосування й інших видів забез¬ печення позову або застосування кількох видів забезпечення позо¬ ву. Але при цьому (і це принципово важливо) види забезпечення позову або комбінація кількох видів мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Частина четверта ст. 152 ЦПК встановлює заборону накладення арешту на заробітну плату, пенсію та різного роду соціальні випла¬ ти. Виняток: позови про стягнення аліментів, відшкодування шко¬ ди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, відшкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, які швидко псу¬ ються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тим¬ часової адміністрації або ліквідації банку або встановлення обов’яз¬ ку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору або Національному банку України. Разом із тим, у ЦПК визначено не повний перелік таких заборон. Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або банкрут¬ ство» у ст. 23 встановлює заборону накладення арештів на майно банкрута. Суди нерідко ігнорують цю заборону. Тому відповідач повинен у цих випадках оскаржувати такі дії суду з посиланням на порушення судом закону. Коментована стаття визначає процедуру розгляду справи та ви¬ конання ухвали про забезпечення позову. Заява розглядається судом у день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб. Заява, яка подана до подання позовної заяви, розглядається тільки за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої про¬ сять вжити заходи забезпечення позову і не пізніше двох днів з дня подання заяви. Суд у цьому випадку може вимагати від заявника додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхід¬ ність забезпечення позову. Допускаючи забезпечення позову, суд може вимагати забезпе¬ чення такої вимоги заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпечення позову. Розмір застави не повинен бути більшим за розмір ціни позову. Як бачимо, в інтересах справи при вирішенні забезпечення по¬ зову порушено відомий принцип - Audiatur et altera pars (хай буде 659

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії вислухана і друга сторона). І суддя повинен усвідомлювати, що за¬ безпечення позову здійснюється в першу чергу в інтересах справед¬ ливого вирішення справи та забезпечення виконання рішення. Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову повинна міс¬ тити вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок її виконання, розмір застави, якщо таку призначено. Копія ухвали надсилається заявнику та зацікавленим особам негайно після її постановлення. Позов може бути забезпечений повністю або част¬ ково. Якщо ухвала постановлена без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсила¬ ється цій особі негайно після її виконання. Якщо заява не відповідає вимогам ст. 151 ЦПК, вона поверта¬ ється заявнику. Важливою є норма про те, що забезпечення позову виконується негайно в порядку, установленому для виконання судових рішень. При цьому у випадках забезпечення вимог заявника заставою ухва¬ ла про забезпечення позову звертається до виконання тільки після внесення предмета застави. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання і не перешкоджає подальшому розгляду справи. І, навпаки, оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забез¬ печення іншим зупиняє виконання цієї ухвали. ЦПК установлює загальне правило, що особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, установлену законом. Було б доцільним передбачити спеціальну адміністратив¬ ну, а в необхідних випадках і кримінальну відповідальність шляхом прийняття спеціальних статей у відповідних Кодексах. Стаття 154 ЦПК надає певну перевагу позивачу, а тому вста¬ новлює, що заміна забезпечення позову розглядається протягом двох днів. При цьому на заміну потрібна згода позивача. Єдиний виняток - внесення з дозволу суду коштів на депозитний рахунок суду в розмірі позовних вимог. Заміна одного виду забезпечення позову іншим проводиться, зо¬ крема, у випадках, коли раніше встановлений вид забезпечення не захищає прав позивача і не може гарантувати виконання рішення, або коли цей захід невиправдано обмежує права відповідача. 660

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Установлене в статті обмеження про те, що для заміни способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, обмежує можливості суду і є, на мою думку, невдалим. Ця норма змушує суд бути особливо обережним при виборі виду забезпечен¬ ня доказу і створює труднощі для виправлення ситуації, якщо суд припустився невиправданого обмеження права відповідача. Разом із тим, заходи забезпечення позову можуть бути скасо¬ вані судом. За певних обставин суд, установивши невиправдану жорсткість застосованого ним забезпечення позову і за відсутності згоди відповідача на заміну такого заходу, буде змушений доби¬ ватися такої згоди погрозою скасування забезпечення позову або скасовувати такий захід, наражаючись при цьому на звинувачення в необ’єктивності. Якщо ж буде встановлено судом, що застосований вид забезпе¬ чення позову невиправдано обмежує права відповідача, він може бути скасований судом. Заміна виду забезпечення позову можлива без згоди позивача у спорах про стягнення коштів шляхом внесення коштів на депозит¬ ний рахунок суду. Коментована стаття вимагає, щоб розмір суми відповідав вимогам, зазначеним у позовній заяві. Таке вирішення не можна визнати вдалим. Адже відповідно до ч. 5 ст. 153 розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову, а ч. 6 цієї статті встановлює загальне правило, що суд може забезпечити позов по¬ вністю або частково. Наявна колізія буде вирішуватися судами на користь ч. 2 ст. 154 як норми спеціальної, імперативний характер якої не дозволяє інший варіант її застосування. Особа, щодо якої застосовано забезпечення позову без її повідо¬ млення, має право протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали подати до суду заяву про скасування таких заходів. Така заява розглядається впродовж двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішу¬ ється в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову. «Добрі наміри» законодавця та встановлення стислих строків можуть наштовхнутися на реальні проблеми судової практики. 661

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Суди через завантаженість справами реально не завжди зможуть укластись у ці строки. Ще одна проблема - як своєчасно повідо¬ мити сторони про слухання питання щодо забезпечення позову. Пошта технічно не вкладається у такі терміни. Отже, сторони по¬ трібно повідомляти за допомогою телефону, факсу або телеграми. У кодексі це питання не продумано достатньою мірою. Необхідно б визначитися, зокрема, у яких випадках допустимо повідомляти сторони за допомогою телефону, як фіксувати такі телефонограми, у який спосіб підтверджувати факт такого повідомлення. І поки цього не буде зроблено, на практиці будуть виникати невирішені ситуації з повідомленням сторін. Існуюча практика засвідчує, що в більшості випадків суди не вкладаються навіть у 10-денні строки розгляду тих чи інших заяв і клопотань. У справі С. було заявлено клопотання про забезпечення позо¬ ву. Ні в 10-денний строк, ні в будь-який інший суд її не розглянув. Оскільки право на апеляційне оскарження виникає тільки у ви¬ падку відмови або задоволенні заяви про забезпечення позову, суди винайшли спосіб, як уникнути апеляційних скарг за допомогою ігнорування таких звернень. Ефективного захисту від такої так¬ тики поки що немає. Звичайно, такі дії судді є порушенням при¬ сяги. Але звертання до судів у більшості випадків успіху не мають. У конкретній справі заявник звернувся із позовною заявою про стягнення моральної шкоди із суду, скориставшись тим, що судді мотивували нерозгляд заяви про забезпечення позову не передачею такої заяви канцелярією. Апеляційний суд (якому підвідомчий спір із судом) відмовив у прийнятті такої позовної заяви, а касаційна скарга чекає своєї черги у Верховному Суді України. З огляду на те, що у Верховному Суді України накопичилось кілька десятків тисяч справ, перспектива для розгляду подібної касаційної скарги може розтягнутись на 1-2 роки. Сама по собі можливість такої ситуації зумовлена недоліками цивільного процесу1. Суди поставлені в такі умови, коли вони просто фізично не можуть укластись у перед¬ бачені для розгляду заяв строки. Крім того, нерозгляд справи про 1 3 архіву автора. 662

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою забезпечення позову у встановлені строки для сторони рівноцінний відмові в забезпеченні позову. Не вирішено в Кодексі і питання, як бути, коли у судах є позови кількох осіб до одного й того ж відповідача, і обидва суди застосо¬ вують заходи забезпечення позову в різних справах, або ж щодо відповідача порушена справа про банкрутство, або майно, щодо якого заявлено клопотання про накладення арешту, уже перебуває в податковій або іншій заставі тощо. Очевидно, що суд змушений з’ясовувати всі обставини і в необхідних випадках здійснювати за¬ пит через Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна тощо1. Суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення по¬ зову. В інших випадках вжиті заходи застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили, у тому числі й у випадках закрит¬ тя провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Заходи забезпечення позову, вжиті судом, скасовуються у ви¬ падку неподання позовної заяви у строк, установлений ч. 5 ст. 151 Кодексу, повернення позовної заяви або відмови у відкритті про¬ вадження у справі. У Кодексі нічого не сказано щодо питання дії заходів забезпечен¬ ня позову у випадку зупинення провадження у справі. У всякому разі, зупинення провадження у справі не спричиняє обов’язкового скасування заходів забезпечення позову. Але при цьому суд пови¬ нен зважати на те, що період, упродовж якого провадження буде зупинено, може виявитися тривалим, а це обмежує права відпо¬ відача на тривалий і невизначений строк. Застосування заходів із забезпечення позову може обмежувати права відповідача та спричиняти збитки. Якщо такі збитки спричи¬ нені фактом забезпечення позову, то відповідач має право вимагати від позивача відшкодування їх. 1 Див.: Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого май¬ на. Адвокати можуть здійснити такий запит за наявності договору з Адміністратором реєстру. У Положенні про єдиний реєстр заборон доцільно б передбачити право для адвокатів (за відповідну передплату) одержувати інформацію в разовому порядку або в інший спосіб спростити доступ до даних реєстру заборон. 663

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Стаття 155 ЦПК передбачає право на стягнення збитків у разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову в задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду. Поза увагою законодавця залишено ситуацію, коли позовні вимоги задоволені частково. Вважаю, що, виходячи з принципу розумності, вимога про стягнення збитків може бути заявлена і в цьому випадку, але тільки в межах тієї частини позову, в якій позивачу було відмовлено1. Стаття встановлює, що в разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків стягнення їх у першу чергу здій¬ снюється за рахунок предмета застави. Частина 3 ст. 155 встановлює правило, за яким предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців після настання обставин, перед¬ бачених ч. 1 цієї статті. Предмет застави повертається також у випадку, якщо сторони уклали мирову угоду або набрало законної сили рішення суду про задоволення позову. Глава 20. Подача процесуальних документів до суду Складання процесуальних документів (заяви, позовної заяви) завершується подачею їх до суду. При прийманні матеріалів суди керуються Тимчасовою інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адмі¬ ністрації України від 17.02.05 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України ЗО березня 2005 р. За № 346/10626. Приймання громадян у суді здійснюється згідно з Правилами внутрішнього розпорядку суду, затвердженими наказом голови суду, та відпо¬ відними законами України. Графік приймання громадян і Правила внутрішнього розпорядку суду вивішуються в суді на спеціально пристосованому стенді (дошці об’яв суду). 1 Саме таким шляхом пішла судова практика в Росії, незважаючи на відсутність прямої вказівки про це в законі. Див.: Комментарий к Арбитражному процесуаль¬ ному кодексу Российской Федерации. - М., 1999. - С. 191. 664

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Якщо документи надаються кур’єром, то останній повинен пред’явити паспорт, або інший документ, який підтверджує його особу, а також його належність до організації відправника. У разі відсутності таких документів судові справи, кореспонденція не приймаються (п. 2.3 Інструкції). На жаль, Інструкція не враховує випадки подачі документів кур’єром від адвоката, який працює індивідуально. Таким кур’єром може бути помічник адвоката, або інша уповноважена ним особа. Так, в одному з апеляційних судів відмовили в прийнятті апе¬ ляційної скарги, яку подавав помічник адвоката, що мав посвід¬ чення особи та довіреність від адвоката на виконання дій від імені останнього. Адвокати повинні враховувати можливість таких дій з боку суду. Вважаю, що в даному випадку були дотримані всі ви¬ моги, які передбачає Інструкція: апеляція подавалась кур’єром, який мав посвідчення особи, а також довіреність представляти адвоката та належність до нього як помічника. І все-таки формальні проблеми залишаються, оскільки у п. 2.3 Інструкції йдеться не про адвоката, який діє індивідуально, а про організацію - відправника. У зв’язку з цим Інструкція потребує певного уточнення. Особа, яка подала матеріали чи документ до суду, управі представити додат¬ кову копію матеріалів (документа), на першій сторінці яких на її прохання проставляється штамп суду «Отримано», зазначаються дата отримання матеріалів (документа), посада і прізвище особи, яка прийняла матеріали (документ), після чого копія повертається (ст. 2.6 Інструкції). Для адвокатів є корисним знати принципи реєстрації та обліку судових справ у суді. Так, для реєстрації та обліку судових справ у суді встановлюється перелік індексів: «1» - кримінальні справи, матеріали про застосування при¬ мусових заходів медичного характеру, скарги приватного обвинувачення; «1-н» - справи про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру; «1-п» - справи з постановою прокурора, слідчого за згодою прокурора щодо вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 665

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії «2» - цивільні справи, позовні заяви, заяви окремого прова¬ дження, скарги, що виникають з адміністративно-правових відносин; «2-з» - заяви про вжиття запобіжних заходів до пред’явлення позову в цивільних справах; « 3 » - справи з протоколом про адміністративне правопорушен¬ ня; «3-к» - справи про скорочення строку позбавлення спеціаль¬ ного права; « 4 » - справи судового контролю за законністю процесуальних дій і рішень органів досудового слідства, слідчого, прокурора; « 5 » - справи щодо розгляду питань у порядку виконання судо¬ вих рішень у кримінальних справах; «6» - справи щодо розгляду питань у порядку виконання судо¬ вих рішень у цивільних справах; « 7 » - справи про направлення на примусове лікування до спе¬ ціалізованого лікувального закладу особи, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами (алкоголіків і наркоманів); «8» - заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обста¬ винами рішень або ухвал суду, що набрали законної сили, у цивільних справах. У разі відсутності матеріалів відповідної категорії в суді індекс не використовується. Номер судової справи та інших матеріалів, розгляд яких перед¬ бачається процесуальним законодавством, складається з відповід¬ ного індексу, порядкового номера обліково-статистичної картки на судову справу чи реєстраційного журналу із зазначенням через дріб двох останніх цифр поточного року. Номер проставляється на обгортці судової справи або матеріалу. Наприклад: кримінальна справа - № 1-30/05; цивільна справа - № 2-20/05; справа про адміністративне правопорушення - № 3-26/05; матеріали за поданням про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання - № 5-15/05 тощо. Номер судової справи (матеріалу) зазначається у відповідному алфавітному покажчику. 666

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Усе листування, що стосується окремих судових справ і ма¬ теріалів, зареєстрованих у відповідних обліково-статистичних картках чи реєстраційних журналах, ведеться за номером судової справи (матеріалу). Після закінчення календарного року обліково- статистичні картки на справи, що не розглянуті по суті, перереє¬ стровуються в хронологічному порядку надходження їх до суду із зазначенням на них нового порядкового номера, наприклад: Справа № 1-250/04 на № 1-2/05 Переоформлені обліково-статистичні картки переставляються в картотеку наступного року. Після перенесення карток на всі нероз- глянуті справи минулого року продовжується порядкова реєстрація справ і матеріалів, що надходять. Судові справи (матеріали), що надійшли з апеляційної чи каса¬ ційної інстанцій на повторний судовий розгляд після скасування судового рішення, а також кримінальні справи, що надійшли повторно від прокуратури, реєструються як такі, що надійшли вперше. Кожній з них присвоюється новий реєстраційний номер і заповнюється нова обліково-статистична картка на судову справу (матеріал), у відповідному алфавітному покажчику до попере¬ днього запису додається відмітка про новий номер судової справи (матеріалу). Після реєстрації всі справи і матеріали, що підлягають розгляду відповідно до процесуального законодавства, передаються суддям у визначеному головою суду порядку. Передання справ і матеріалів судді здійснюється під підпис у контрольному журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді. Такий журнал ведеться окремо щодо кожного судді. Записи в журналі здійсню¬ ються в міру передання справ і матеріалів; розподіл їх за формами судочинства, категоріями справ тощо забороняється. Після закінчення календарного року всі нерозглянуті судові справи і матеріали перереєстровуються в новому журналі судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, наступного року за новими номерами, про що вносяться записи у відповідні графи журналу минулого року. 667

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Глава 21. Участь у розгляді заяв і клопотань Стаття 168 ЦПК передбачає, що заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала за загальним правилом клопотання про витребування доказів і виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі фахівця або про судові доручення щодо збирання доказів. Неправильно діють сторони або їхні адвокати, які «притри¬ мують» наявні у них докази, щоб надати їх суду пізніше, з метою «викриття» неправди в поясненнях сторін і свідків. Адвокат, або його довіритель, які використовують подібні методи, викликають недовіру у суду до правової позиції цих осіб, підтримання якої по¬ требує такі штучні засоби1. Іноді слабкість позиції позивача веде до того, що він змінює підставу та розмір вимог. Прогнозуючи такі зміни, можна зазда¬ легідь підготувати докази, які б спростовували змінені вимоги. Але забігати наперед і завчасно подавати докази, які спростовують можливі зміни, працювати в такій ситуації на випередження не слід. Отже, потрібно подавати тільки ті докази, які стосуються заявлених вимог. Практика свідчить, що найдоцільнішою є подача клопотань у письмовому вигляді, особливо у складних справах. Якщо суд від¬ хилить таке клопотання, посилання в апеляційній або касаційній скарзі на неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, буде більш переконливим з урахуванням тих мотивів, які були наведені в клопотанні. Чіткої різниці між заявою і клопотанням законодавство не ро¬ бить. Клопотання розуміється як прохання, заява сторони. Заяву розуміють як вид звернення до суду у зв’язку із здійсненням прав. Водночас певна різниця простежується. Про відвід, про забезпе¬ чення доказів, про виклик свідка подають заяву (ст. 134, 135, 136 Кодексу). Разом із тим, у ст. 133 Кодексу вказують на право заявити 1 Див.: Ватман Д.П., Близаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 84. 668

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою клопотання про забезпечення доказів. Словники визначають заяву як офіційне звернення до кого-небудь з викладом відомостей, поло¬ жень, думок; документ, у якому їх викладено; письмове прохання оформлене за певним зразком1, будь чиє повідомлення, звернення до кого-небудь із викладом відомостей, положень, думок2. Отже, у заяві може бути висловлено не тільки певне прохання, але й, наприклад, заперечення щодо дій головуючого (ст. 160 Кодексу), або якась певна позиція щодо обставин слухання справи. Щодо клопотання, то в окремих словниках його розуміють як певну дію або писану заяву, прохання, звернення з проханням про визнання певних прав чи свобод, відповідного статусу тощо3. З огляду на наведене можна подати таку рекомендацію. Якщо в Кодексі вказується, що з того чи іншого питання подається заява, то документ, який подають до суду або усне звернення, називають заявою (позовна заява, заява про відвід, усна заява про надання по¬ вноважень заявникові, заява про видачу судового наказу, заява про забезпечення доказів, заява про відновлення провадження у справі, заява про перегляд заочного рішення, заява про встановлення фак¬ тів, що мають юридичне значення, заява про поновлення пропуще¬ ного строку тощо). В інших випадках звернення до суду в судовому засіданні може бути названо клопотанням або ж заявою. «Ухвала про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню» (ст. 168). У цьому реченні слово «кло¬ потання» вжито в розумінні «заяв і клопотань». На жаль, далеко не завжди клопотання заявляють у письмовій формі навіть у складних справах. Друга сторона повинна визначи¬ тись із своїм ставленням до клопотання. Іноді адвокату потрібно порадитись із своїм довірителем, одержати додаткові роз’яснення щодо фактичних обставин справи. У таких випадках можна попро¬ сити суд зробити невеличку перерву. При визначенні з позицією щодо заявленого клопотання друга сторона повинна визначитись, принаймні, з таких питань: 1) Чи клопотання є законним? Якщо ставиться клопотання про допит свідків, які можуть спростувати факти, встановлені по 1 Словник синонімів української мови - K., 1999. - С. 578. 2 Великий тлумачний словник сучасної української мови - K., 2001. - С. 345. 3 Великий тлумачний словник сучасної української мови - K., 2001. - С. 434. 669

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії іншій цивільній справі (спростувати преюдиційні факти), то таке клопотання не повинно задовольнятися судом, оскільки дані обставини вже встановлені і не можуть бути оспорені в іншому процесі. 2) Необхідно з’ясувати питання, чи мають значення для справи ті обставини, для підтвердження яких друга сторона просить допитати свідків, тобто вирішити питання про належність доказів. У справі про визнання недійсною угоди про продаж частини квартири між подружжям Б.М. та Б.Ш. позивачка стверджувала, що уклала договір унаслідок обману. Коли з’ясувалося, що обста¬ вини, які б указували на обман, не підтверджуються, адвокат пози¬ вачки заявила клопотання про витребування кримінальної справи для підтвердження, що угода була укладена під впливом тиску з боку відповідача на позивачку. На запитання судді, чи позивачка змінює підстави позову, її адвокат заявила, що все буде залежати від того, що виявиться в кримінальній справі. Адвокат позивача заперечив проти задоволення такого клопотання, указуючи: а) Клопотання не містить указівки на обставини, які стосуються позовних вимог (визнання недійсною угоди внаслідок обману), тобто порушені вимоги закону щодо належності доказів; б) Клопотання містить посилання на іншу підставу, ніж заяв¬ лена в позовній заяві, а саме про визнання угоди недійсною, як укладеною внаслідок тиску на позивачку. Фактично це є зміна підстави позовних вимог. У цьому разі таку зміну під¬ стави позовних вимог необхідно викласти в письмовій формі, оскільки це по суті нова вимога. в) При заявленні клопотання не вказано, які саме докази містять¬ ся в кримінальній справі, які б стосувалися позовних вимог. Тому адвокат відповідача просив у задоволенні клопотання про витребування кримінальної справи відмовити. 3) Позивач (або його адвокат) повинен викласти суду свої мір¬ кування з питання про допустимість тих доказів, щодо яких заявлено клопотання. Наприклад, у справі як доказ було нада¬ но виписку з повідомлення, поширеного в Інтернеті. Адвокат відповідача заперечував проти такої виписки, посилаючись на те, що вона не може бути допустимим доказом, невідомою 670

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою особою, яка поширила інформацію, неможливо перевірити достовірність або не достовірність такої інформації, пропоно¬ вана виписка з Інтернету не може вважатися повідомленням у пресі, оскільки мережа Інтернету не відповідає вимогам, які закон ставить до преси. Судовий розгляд повинен підкорятися певному чіткому роз¬ порядкові та встановленій законом послідовності процесуальних дій. Такий усталений порядок судового розгляду сприяє встанов¬ ленню робочого ритму судового засідання для учасників процесу та забезпечує виконання певних обов’язкових судових процедур, необхідних для вирішення справи, а отже, сприяє відправленню правосуддя та забезпечує рівноправність сторін. Судове засідання відкриває головуючий, який оголошує, яка справа буде розглядатись. Далі секретар судового засідання допо¬ відає, хто з викликаних у справі осіб з’явився в судове засідання, чи вручено судові повістки і повідомлення тим, хто не з’явився, та повідомляє причини їхньої неявки, якщо вони відомі. Таким чином, секретар судового засідання повинен до початку засідання провести відповідну роботу і з’ясувати інформацію, яку необхідно доповісти суду. Доповідати цю інформацію секретар судового засідання повинен у відкритому засіданні в присутності всіх, хто з»явився до суду. Це і елемент гласності, і обов’язкова процедура, за дотриманням якої повинен слідкувати кожен суддя. Молоді судді, для того щоб не сплутати порядок судового розгляду, користуються відповідним сценарієм судового засідання, що надає їм упевненості. Це правильний підхід. Установлення особи тих, хто з’явився в судове засідання, важ¬ лива і відповідальна процедура. Недотримання цієї процедури може призвести до помилок і скасування рішення суду. Відомий в адвокатському середовищі курйозний випадок у кримінальній справі, коли підсудний, порушивши підписку про невиїзд, виїхав за кордон, а замість себе направив у суд іншу особу, запевнивши її, що суддя ухвалить тільки штраф. Усе це з’ясувалося тільки тому, 0 в судовому засіданні був оголошений вирок про позбавлення волі 1 в залі суду удаваного підсудного взяли під варту. Установлення особи здійснюється, як правило, за паспортом або іншим документом і передбачає з’ясування прізвища, ім’я по 671

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії батькові, рік народження, місце роботи та місце проживання. Крім того, стосовно сторін можуть з’ясовуватись і інші дані, які мають значення для справи: сімейний стан, розмір заробітків, стан здо¬ ров» я тощо. Якщо з’ясовуються дані посадової особи або представника, під¬ лягає виявленню обсяг повноважень, наявність обставин, які виклю¬ чають їхню участь у процесі. Якщо йдеться про експерта, суд повинен з’ясувати рівень його професійної компетенції, тобто відомості про освіту, посаду, яку він обіймає, стаж роботи за фахом тощо. Якщо представник подає разову довіреність, то вона долучаєть¬ ся до справи. Загальна довіреність не вилучається. Як правило, до справи приєднують копію такої довіреності, а в журналі судових за¬ сідань (протоколі судового засідання) відображають, коли і на який строк вона видана, і точно фіксуються повноваження, обумовлені, довірителем або передбачені ним обмеження. Особа свідків установ¬ люється безпосередньо перед допитом кожного з них, при цьому з’ясовуються стосунки їх зі сторонами, родинні зв’язки тощо. Цивільно-правовий кодекс установлює певні правила поведінки для осіб, присутніх у залі судового засідання. Це важливі правила, які сприяють створенню офіційної і водночас ділової обстановки в судовому засіданні. Ці правила є не тільки проявом поваги до дер¬ жавного органу, але й лакмусовим папірцем ставлення людини до влади, перевіркою на лояльність. Якщо Президент країни входить до зали, а посадові особи не встають, то це дає підстави не тільки для роздумів, але й до певних висновків. Громадяни, які вперше приходять до суду, можуть і не знати правил поведінки в суді. Очевидно, що такі правила мають бути їм роз’яснені завчасно, а також вивішені в коридорі. Оскільки питання порядку в залі засідань і допуску в зал покладено на судового розпо¬ рядника, то було б доцільним, щоб обов’язки присутніх у залі були їм роз’яснені судовим розпорядником, як і заходи процесуального примусу, які можуть бути застосовані судом, а також передбачену адміністративну відповідальність за вчинення адміністративного проступку (ст. 185-3 Кодексу про адміністративні правопорушення «Прояв неповаги до суду»). Отже, особи, присутні в залі, повинні встати, коли заходить і виходить суд. Рішення у справі заслуховують стоячи і мовчки. Особи дають пояснення, стоячи перед судом. 672

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Відступ від цього правила допускається з дозволу головуючого. Один із найвідоміших адвокатів Закарпаття був без ноги, яку втратив на війні. Ходив з милицями. І хоч судді дозволяли йому не вставати, він, демонструючи свою повагу до суду, завжди вставав у передбачених процесом випадках. Обов’язки присутніх у залі стосуються і преси. Будь-які відео- звукозаписи, якщо вони проводяться за допомогою стаціонарної апаратури, мають бути попередньо погоджені із судом. Стаціонарні камери, націлені на свідка та інших учасників процесу, дійсно можуть негативно вплинути на перебіг судового процесу. Це може бути і своєрідним тиском на суд. Тому слід визнати правильною позицію судів, які в більшості випадків відмовляють у проведенні відеозйомки за допомогою стаціонарної апаратури. У цих випадках мають переважати інтереси правосуддя, а не інтереси певної теле- компанії. Наприклад, в американських судах взагалі забороняється фотографувати або здійснювати відеозапис. Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачає, що «Судове рішення проголошується публічно, але пре¬ са і публіка можуть не допускатися в зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демокра¬ тичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя». Що ж до проведення звукозапису за допомогою нестаціонарної апаратури, то відповідно до ст. 9 Закону Про судоустрій України для цього непотрібно спеціального дозволу суду. Усі особи, присутні в залі засідань, зобов’язані додержувати встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпоряджен¬ ням головуючого. Особливо слід сказати про адвокатів і прокурорів. Саме вони повинні бути зразком поведінки в судовому засіданні. Хоч би як неправильно не діяв суддя, адвокат не має права на демонстративні акції: залишення залу судового засідання, протести тощо. Навіть заперечення з діями головуючого адвокат повинен оголошувати спокійним і врівноваженим тоном. Суддя і без цього знає, де він 673

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії перегнув палку і зробив зайве. І не потрібно кожного разу на цьому наголошувати. Така поведінка адвоката буде сприяти переходу справи в спокійне русло навіть у випадку, якщо суддя припустився помилки. Документи та інші матеріали передаються суду через судового розпорядника. Це хоч і нова, але важлива норма для судового про¬ цесу. Вона підкреслює нейтральність і незалежність суду. В одному із судових процесів прокурор, який брав участь у справі, щоб продемонструвати той чи інший доказ, підходив до столу суддів, брав у руки відповідний том справи, гортав його сторінки і зачитував текст, не запитуючи про це дозволу суду. У клієнтів адвоката створилося враження, що господарем у процесі є прокурор. У результаті адвокат змушений був звернути увагу суду на неправильні дії прокурора. За наявності в суді судового розпо¬ рядника така проблема вже не виникає. Для адвоката та його довірителя важливо забезпечити добрі, ділові стосунки із суддею. Отже, і адвокат, і його довіритель зо¬ бов’язані демонструвати повагу до судді, не перебивати його на слові, бути чемним і ввічливим, не підвищувати голос, беззапере¬ чно виконувати всі вказівки і вимоги судді. Іноді довірителю важко втриматися, від підозр у нечесності судді тощо. Це може призвести до напруження відносин із суддею до такого рівня, що суддя через психологічну несумісність не зможе тверезо і спокійно сприймати докази у справі. У таких випадках потрібно провести відповідну роботу з довірителем, роз’яснити йому, що своєю поведінкою він шкодить своїм власним інтересам. У справі Ж. позивач С., володіючи навичками маніпулювання і добре знаючи характер відповідача, негативно впливала на свого колишнього чоловіка і запевнила його, що із суддею у неї є домов¬ леність, і все у справі буде вирішено на її користь. У засіданні по¬ зивач постійно входив у конфлікт із суддею та порушував порядок засідання. У зв’язку з цим у судді виробилася стійка неприязнь до відповідача, яку йому було дуже важко долати. Адвокат зрозумів, що в такому стані суддя просто не зможе об’єктивно сприймати докази та давати їм оцінку. Суддя кілька разів робив зауваження відповідачу, але марно. Скориставшись приводом щодо витребу¬ вання додаткових доказів, адвокат заявив відповідне клопотання 674

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою і попросив відкласти слухання справи. Після оголошення перерви адвокат зайшов до судді і вибачився за клієнта. Після цього адвокат переговорив зі своїм довірителем і пояснив, що він буде змушений відмовитися від надання правових послуг та вийти із справи, якщо довіритель не змінить своєї поведінки. Вони домовились, що адвокат на підставі довіреності буде представляти інтереси клієнта як представник, а довіритель не буде брати участі у справі. Повідомлення про те, що відповідач захворів і не зможе брати участі у справі, суддя вислухав з явним полегшенням. Адвокат повною мірою використав своє становище представника і дав пояснення щодо суті спору, а також подав їх у письмовому вигляді. Суддя з особливою ретельністю досліджував матеріали справи, і врешті-решт, ухвалив рішення на користь від¬ повідача1. Звичайно, такий підхід не може бути рецептом при вирішенні всіх справ у суді, але в конкретному випадку він спрацював. Глава 22. Участь у дослідженні доказів Дослідження обставин справи розпочинається заслуховуван¬ ням пояснень сторін та їхніх представників. Пояснення сторін, а також їхніх представників виходять від осіб, які мають юридичну зацікавленість у справі. Цю специфіку суд враховує при оцінці до¬ казів. Новий ЦПК пішов далі. Стаття 176 ЦПК встановлює порядок пояснень сторін і третіх осіб. Суд заслуховує пояснення позивача, третьої особи, яка бере участь на його стороні, їхніх представників, відповідача, третьої особи, яка бере участь на його стороні, та їхніх представників (якщо представники беруть участь у справі). За клопотанням сторони третьої особи пояснення може давати тільки представник. Така позиція правильна. «Не будучи юристом, сторона може замість необхідних суду фактичних даних викласти свої плутані і підчас неправильні «юридичні» міркування, що тільки ускладнить завдання з обґрунтування правової позиції у справі»2. 1 3 архіву автора. 2 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 91. 675

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Адвокат, або інша особа, яка виконує обов’язки представника, маючи правову підготовку, може чіткіше і точніше сформулювати вимоги сторін і забезпечує процесуальну економію. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтер¬ есів інших осіб, дають пояснення першими. Сторони, їхні представ¬ ники повинні мати за правило, що у випадку, коли у справі заявлено кілька вимог, то необхідно дати окремо пояснення з кожної з них. Суд може зобов’язати сторони до цього. Іноді сторони та інші особи, які беруть участь у справі, нечітко висловлюються щодо своїх вимог. Але суд повинен з’ясувати по¬ зицію сторін. Тому ст. 176 ЦПК надає суду право зажадати кон¬ кретної відповіді - «так» чи «ні». Відповідно до усталеного порядку сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання один одному. Таке правило нагадує перехресний допит. Під перехресним допитом розуміють такий допит однієї і тієї ж особи, коли сторони, які беруть участь у справі, можуть почергово ставити запитання допитуваному про одну й ту саму обставину з метою перевірки, уточнення або доповнення його пояснень1. «Пояснення про обставини справи сторони дають у формі віль¬ ної розповіді. Позивач повинен повідомити суду факти, що ними він обґрунтовує позовні вимоги і на підтвердження цих фактів послатися на докази. Якщо відповідач заперечує проти позову, він зобов’язаний послатися на фактичний і доказовий матеріал»2. Клієнт повинен усвідомити, що його завдання - викласти суду тільки факти, які мають значення для справи, уникаючи непо¬ трібних подробиць, та надати докази, які ці факти підтверджують. «Враховуючи індивідуальні особливості свого довірителя, адвокат може з його згоди дати пояснення суду замість нього. Але при цьо¬ му необхідно враховувати небезпеку «додаткових» роз’яснень, які клієнт може побажати дати суду, вважаючи, що адвокат сказав «занадто мало». Практика показує, що такими доповненнями, осо¬ бливо якщо вони стосуються юридичної сторони справи, довірителі зовсім не сприяють з’ясуванню судом правової позиції, коротко і 1 Див.: Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі. - K., 2002. - С. 163. 2 Цивільний процесуальний кодекс Української РСР. Науково-практичний комен¬ тар. - K., 1973. - С. 192. 676

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою вичерпно викладеної адвокатом. Тому корисно роз’яснити дові¬ рителю, що йому не слід доповнювати виклад адвокатом обставин, особливо з правових аспектів спору»1. Довірителю обов’язково слід пояснити, як відповідати на запитання, обмежившись тільки фактами і не виказуючи свого, часом неприязного ставлення до протилежної сторони. Якщо у своїх поясненнях представник забув про важливі обставини, адвокат може поставити йому з дозволу суду запитання. Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, які заявля¬ ють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, можуть бути одержані в порядку допиту їх як свідків (див. ст. 62, 184 ЦПК). Можливість допиту сторін та їхніх представників є новелою цивільного процесу. Безумовно, що вона розширює доказову базу, а тому є виправданою з позиції доцільності. Водночас необхідно було застерегти представників та сторони щодо можливої відпові¬ дальності за дачу неправдивих показань. За змістом статті сторони, треті особи можуть бути допитані як свідки, якщо заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто. У такому випадку їхні пояснення мають силу показань свідка. Проблемою залишається те, що при дачі пояснень ці особи ви¬ словлюють свою позицію і дають пояснення не тільки про факти, які їм відомі особисто. Оскільки це питання не врегульовано достатнім чином, вихід із ситуації будуть знаходити судді безпосередньо в судовому процесі. Можна рекомендувати такий порядок. Сторона, третя особа, їхні представники дають пояснення в порядку ст. 176 Кодексу, посилаючись у тому числі й на факти, які їм відомі особисто. Піс¬ ля цього відповідно до встановленого судом порядку дослідження доказів сторони, треті особи, їхні представники дають показання в порядку ст. 180-182, 184 Кодексу як свідки щодо фактів, які їм особисто відомі. Мистецтво допиту - біла пляма в підготовці юристів (суддів, ад¬ вокатів, юристів, які надають правову допомогу). Якщо допитувана 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 92. 677

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії особа намагається ухилитися від відповіді, не варто настоювати на такому запитанні, тому що це нічого не дасть: неможливо при¬ мусити сторону або свідка давати показання на шкоду собі. Суддя, звичайно, зробить свої висновки з такого небажання дати чіткі від¬ повіді. Замість цього необхідно поставити ряд запитань про інші об¬ ставини, відповіді на які в сукупності можуть дозволити встановити факти щодо яких особа не бажає дати прямої відповіді. Ось приклад з книги Д.П. Батмана, В.А. Єлизарова: Приклад 122. «Позивачка пред’явила позов про виселення не¬ вістки, яка прибула до міста з іншої місцевості. На питання адво¬ ката відповідачки позивачка категорично стверджує, що прописка позивачки була проведена без її, наймача, відому і згоди. Адвокат запитує: - Ви брали участь у виборах до місцевих рад депутатів трудя¬ щих? - Так. - З ким ви були на виборчій дільниці? - Із сусідкою по квартирі. (Сусідка викликана як свідок). - А ваша невістка брала участь у голосуванні? - Вона була разом з нами. - Чи брала вона паспорт? - Так, без паспортів бюлетені для голосування не видають. Добившись визнання цього факту, адвокат продовжує допит: - Ви знали, що невістка влаштувалася на роботу? - Сама не знала, але син говорив мені про це. - А чи могла вона поступити на роботу, не будучи прописа¬ ною? - Не знаю. Але я згоди на її прописку не давала. На цьому необхідно зупинитись. Подальший допит нічого не дасть, але вже визнані позивачкою факти можуть привести суддів до висновку, що вона давала неправдиві показання. Адвокат указав у промові, що згідно з Положенням про вибори в них можуть брати участь тільки особи, які постійно проживають у певній місцевості, а для влаштування на роботу необхідно мати паспорт з відміткою про прописку. Отже, позивачка не могла не знати про прописку невістки на її житловій площі, а відсутність заперечень необхідно 678

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою розглядати як її згоду на вселення відповідачки як члена сім’ї. Питання потрібно ставити в бездоганно ввічливій, коректній фор¬ мі. Адвокат та інші особи, які ведуть допит, не повинні вступати в суперечки та спростовувати слова допитуваного. Міркування та висновки доречні в промові, а не при допиті»1. Суд визначає порядок з’ясування обставин справи та досліджен¬ ня доказів. Суд установлює цей порядок залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінений. Зазвичай хоч у законі це прямо не вказано, установлення по¬ рядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем на підтвердження своїх вимог, а потім докази, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за аналогією в кримінальних справах) суд заслуховує показання свідків, а потім досліджує письмові й речові докази, висновок експертизи. Особливе значення це має для позивача, який до початку судо¬ вого розгляду не завжди знає позицію відповідача, а також якими доказами будуть обґрунтовані заперечення проти позову. Наведу приклад з книги Д.П. Батмана , В.А.Єлізарова. «Вирішується справа про визнання дійсним заповіту, посвідче¬ ного черговим лікарем лікарні. Нотаріус відмовив у видачі свідо¬ цтва про право на спадщину. Відповідач не пред’являє зустрічного позову про визнання заповіту недійсним і не надав письмових по¬ яснень у справі. Тільки з пояснень відповідача у судовому засіданні з’ясувалося, що відповідач оспорює заповіт, стверджуючи, що він не міг бути складений за життя спадкодавця. Враховуючи таку позицію сторони, адвокат позивача запропону¬ вав суду почати дослідження доказів з оголошення записів в історії хвороби, а потім оголосити висновок експертизи, яка є у справі, та допитати експерта, після чого перейти до допиту свідків. Такий по¬ рядок адвокат вважав найбільш доцільним, оскільки в першу чергу з’ясовувалися питання стану здоров»я спадкодавця, його здатність розуміти значення заповіту, про складення якого була відмітка в історії хвороби. Після цього пропонувалося заслухати свідків, які 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 93. 679

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії були присутні в момент посвідчення заповіту або які оформляли його пізніше. Суд погодився з пропозицією адвоката»1. У ст. 179 ЦПК подається визначення предмета доказування, тобто відомостей про факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для справи (причини про¬ пуску позовної давності тощо), що значно полегшує роботу суду при вирішенні питань, які входять у коло доказування. З метою визначення предмета доказування судом досліджу¬ ються показання свідків, письмові та речові докази, висновки екс¬ пертів. Відповідно до ст. 57 ЦПК до числа доказів належать також пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. З цього можна зробити висновок, що ЦПК допускає як докази тільки ту частину пояснень сторін, яка надана ними при допиті цих осіб як свідків. До числа речових доказів належать також звуко- і відеозаписи, які суд повинен заслухати або проглянути в судовому засіданні. Обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспо¬ зиції норми матеріального права. Така норма вказує на обставини, які необхідно довести у будь-якій справі даної категорії2. Кожна справа є специфічною, її специфіка визначається позовною заявою, заявою та запереченнями на неї. Тому конкретні обставини, які необхідно довести, випливають з підстави позову та заперечень на нього. Підстави позову - це обставини, які підтверджують вимоги позивача. Щоб «визначити обставини, які мають значення для справи, необхідно використовувати два джерела: норму матеріального права, яка регулює конкретні правовідносини, а також підставу позову і заперечення на нього»3. Наприклад, у справах про визнання недійсними договорів по¬ трібно з’ясовувати: - чи зміст правочину не суперечить закону та іншим правовим актам; - чи правочин вчинено дієздатною особою; 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 95. 2 Справочник по доказьіванию в гражданском судопроизводстве. - М., 2002. - С. 4. 3 Справочник по доказьіванию в гражданском судопроизводстве. - М., 2002. - С. 5. 680

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою - чи волевиявлення учасника правочину відповідає його дійсній волі; - чи угода відповідає формі, передбаченій законом. Цивільно-правовий договір — один із різновидів правочинів. Отже, до предмета доказування у справах про визнання недій¬ сним договору входять такі факти: 1) Укладення договору; 2) суперечність змісту договору вимогам закону або іншого правового акту; 3) одержання сторонами договору того чи іншого матеріаль¬ ного блага; 4) вартість одержаного сторонами матеріального блага на мо¬ мент винесення рішення суду1. Ці факти можуть бути встановлені: 1) Укладення договору: - письмовим договором; - розпискою відповідача про одержання матеріального блага; - актом (іншим документом), який підтверджує одержання відповідачем матеріального блага; - показаннями свідків про укладення договору, якщо закон допускає такі свідчення на підтвердження укладення дого¬ вору. - іншими доказами, які з достовірністю підтверджують укла¬ дення договору. 2) Суперечність змісту договору вимогам закону або іншого правового акту: - доказами, які підтверджують цю обставину. 3) Одержання сторонами того чи іншого матеріального блага: - розпискою відповідача про одержання матеріального блага; - акт (інший документ), який підтверджує одержання матері¬ ального блага. 4) Вартість одержаного сторонами договору матеріального блага на момент винесення рішення суду: - довідкою про вартість товарів (робіт, послуг); 1 Установлення такої обставини потрібно у випадках, коли неможливо повернути одержане за договором у натурі. 681

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії - висновком експерта про вартість товарів (робіт, послуг); - іншими доказами, які підтверджують вартість матеріального блага. У справі про стягнення заборгованості за договором підряду потрібно з’ясовувати: 1) укладення договору підряду. Укладення договору підтверджується договором підряду, про- ектно-кошторисною документацією, дозволом на виконання бу¬ дівельних робіт; позитивним висновком державної інвестиційної експертизи1; довідкою про вартість виконаних робіт за встановле¬ ною Держбудом України формою КБ-3. Додатково можуть бути до¬ дані інші документи: дефектний акт при проведенні реконструкції об’єкта; завдання на проектування об’єкта. 2) факт виконання договору. Факт виконання договору підтверджується актами приймання виконаних робіт за встановленою Держбудом України формою КБ-2в. 3) факт часткової оплати передбаченої договором ціни. Часткова оплата підтверджується випискою з банку, копією платіжного доручення, приймальним ордером на внесення ко¬ штів. Наведені приклади свідчать, що кожна справа потребує специ¬ фічних підходів при вирішенні питання про предмет доказування. Ці питання з’ясовуються позивачем або його адвокатом ще на стадії підготовки позовної заяви. При розробці правової позиції дослі¬ джуються документи, визначається коло доказів, які необхідно пред’явити в суд, з’ясовується наявність права вимоги. Проведена робота щодо відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнення правової позиції та з’ясування лінії спору зна¬ ходять своє об’єктивне відображення у письмовій формі - позовній заяві та поясненнях у справі2. Отже, позивач заздалегідь повинен визначити для себе предмет доказування ще до подачі позовної зая¬ ви у суд. Тому предмет доказування значною мірою визначає і зміст 1 Позитивний висновок державної інвестиційної експертизи проводиться у випадках, передбачених законодавством. 2 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К. 2001. - С. 12. 682

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою позовної заяви. Що стосується відповідача, то свої заперечення він може підготувати тільки ознайомившись з позовною заявою. На відміну від кримінальних справ, де проводиться досудове слідство, у цивільних справах до подачі позовної заяви в суд від¬ повідач не завжди може знати всіх доказів, які є у позивача, та і з підготовкою до справи відповідач більш обмежений у часі. Усе це іноді створює непередбачувані ситуації і вимагає від сторін мак¬ симальних зусиль у підготовці справи до слухання. Суд уточнює за необхідності предмет доказування у справі та вживає заходів до забезпечення повноти судового слідства. Ці та інші обставини вказують на те, що навіть найпростіша на перший погляд цивільна справа може виявитися складною в її вирішенні. Це вимагає присутності у процесі висококваліфікова¬ них фахівців (адвокатів, юрисконсультів). Тому невипадково ЦПК Франції у ст. 899 встановлює, що «за відсутності нормативних по¬ ложень, які передбачають протилежне, на сторони покладається обов’язок обрати собі судового повіреного»1 (адвоката). Глава 23. Дебати в цивільному процесі Виступ у судових дебатах - одне з найбільш відповідальних завдань сторони, її адвоката в суді першої інстанції. Дебатами за¬ вершується розгляд справи. У виступі особи, які беруть участь у справі, подають своє бачення справи, підводять підсумок розгляду справи по суті, висловлюють свої міркування стосовно фактичних обставин справи та пропонують свою оцінку доказового матеріалу, дослідженого в суді, указують на правову норму, якою необхідно керуватись, та викладають своє судження щодо обґрунтованості позовних вимог. У промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Мета виступу полягає в тому, щоб допомогти суду дати належну оцінку дослідженим у справі доказам, правильно встановити фак¬ тичні обставини справи і зробити логічно обґрунтовані висновки2. 1 Новьій Гражданский процессуальньїй кодекс Франции. - K., 2004. - С. 225-226. 2 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 121-122. 683

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Перша і найголовніша умова судової промови адвоката: в її осно¬ ві повинна лежати юридична оцінка обставин справи. Упродовж усього виступу потрібно тримати основний тезис промови, те, що сторона або її представник хочуть довести суду, переконати суд у правильності своєї правової позиції. Адвокат (а саме на нього лягає основний тягар доказування) розпочинає промову, коли у суду є ще певні сумніви, фактичні об¬ ставини ще не зовсім усвідомлені, роль і значення кожного доказу окремо і в їхній сукупності ще не одержали завершеної оцінки у свідомості суддів. Адвокату, іншому учаснику потрібно в першу чергу заволодіти увагою суду. Найважливіший засіб для цього - щира переконаність виступаючого у правильності зайнятої ним позиції. І якщо судді відчують упевненість адвоката в правоті його довірителя, ця пере¬ конаність знайде у них свій відгук, змусить з особливою увагою поставитись до його аргументів. Бути впевненим у своїй правоті, а не просто здаватись переконаним - важлива умова для встановлен¬ ня контакту із слухачами. «Людина повинна говорити тільки те, у що вірить!»1, - для адвоката це правило є особливо важливим. Не випадково відомий судовий діяч А.Ф. Коні наголошував: «говори з переконанням, а слова прийдуть самі собою.» Щоб забезпечити увагу суддів, тобто не тільки прихилити їхню увагу, але й утримати її, промова має бути логічно стрункою і послідовною. Якщо ж по¬ рушувати послідовність виступу, то це веде до втрати слухачами ходу думки оратора. Пропонуючи суду певний правовий висновок з аналізу фак¬ тичних обставин справи, виступаючий повинен обґрунтувати його посиланням на конкретну норму закону. Судове рішення - строго логічний результат застосування загальної норми закону, яка приведена до конкретної життєвої ситуації, що вирішує суд. Ви¬ ступаючи в дебатах, адвокат, інший виступаючий, по суті, пропонує суду проект рішення у справі, а тому потрібно ретельно продумати логічний взаємозв’язок і співвідношення окремих частин промови та перевірити їхню відповідність доказовому матеріалу. 1 Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М., 1998. -С. 7. 684

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Якими б не були складними обставини цивільної справи та їхній юридичний аналіз, якою б заплутаною не виглядала життєва ситуа¬ ція, їх потрібно викладати в максимально простій і зрозумілій фор¬ мі. Про найскладніші речі потрібно говорити просто і доступно. При цьому потрібно пам’ятати, що промова має бути прозорою і лаконічною. Нічого зайвого, ніяких красивостей, ніяких відступів заради красного слівця. Платон зауважував, що «красномовство є мистецтво керувати умами». Але потрібно пам’ятати й інше, на що звертав увагу А. Міцкевич: «Одного неточного, невдало сказаного, або хоча б погано вимовленого слова іноді досить, щоб зіпсувати все враження». Практика показує, що вже до початку судового розгляду необ¬ хідно мати заготовлені тезиси або план виступу. Такі тезиси повинні містити вказівку на факти, які входять до предмета доказування, та інші обставини, які мають значення для справи, перелік доказів, якими ці факти повинні або можуть бути встановлені та посилання на норму закону, яка регулює ці відносини. Потрібно внести в план і ті заперечення, якими обґрунтовує свою позицію друга сторона, тобто ті ключові точки заперечень другої сторони, які і становлять лінію спору. Аналізується також судова практика зі спірних по¬ ложень позову, у необхідних випадках вивчається і вся доступна правова література щодо застосування законодавства, яке регулює спірні відносини. «У результаті такої підготовки відкидається все спірне і недостатньо переконливе, правова позиція набирає прозо¬ рості і правової чистоти»1. У судовому засіданні такий план полегшує роботу адвоката (представника) та допомагає йому швидко орієнтуватись у про¬ цесуальному матеріалі і цілеспрямовано допитувати свідків і екс¬ пертів. Істотно доповнені за час судового процесу тезиси перетворю¬ ються на ґрунтовний план, який містить усі необхідні міркування фактичного і правового порядку, які повинні бути використані адвокатом (представником) у процесі судових дебатів. «Як побудувати промову? З чого починати? Почати її з аналізу доказів, щоб обґрунтувати ними факти, які мають значення для 1 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К. 2001. - С. 15. 685

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії справи, а потім підвести фактичні обставини під загальну норму зако¬ ну? Або спочатку викласти зміст правової норми, яка регулює спірне правовідношення, після чого обґрунтувати фактичний склад дослі¬ дженими доказами і зробити необхідні правові висновки? Не може бути способу викладу, придатного для всіх випадків»1. Завдання виступаючого в процесі судових дебатів полягає в тому, щоб подати обставини справи в найбільш вигідному світлі для довірителя. Перш ніж перейти до оцінки доказів, потрібно їх згрупувати, викласти за певною системою, простою і логічною. У процесі судо¬ вого розгляду докази постають перед судом у розрізненому стані, уривками. Адвокат (представник) повинен їх зібрати воєдино, вичленити ті, які підтверджують обрану ним правову позицію, та представити їх суду. Не слід забувати і про критику тих доказів і обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої заперечення, або протиставляє їх правовій позиції. Найбільш складною є оцінка показань свідків. Більшість свідків дає правдиві показання, але факти справи в їхньому висвітленні можна трактувати по-різному. Якщо є підстави для сумніву в об’єк¬ тивній достовірності показань свідків, адвокат повинен критично проаналізувати точність їхніх спостережень, твердість пам’яті і адекватність відтворення та передачі фактів, зіставити показання з умовами, в яких були свідки, та вказати на можливі підстави їхньої хибної думки. Така критика показань свідка здебільшого краще, ніж пряма вказівка на неправдивість свідка. Але якщо брехня оче¬ видна, то про таке лжесвідчення необхідно сказати прямо. При аналізі доказів необхідно враховувати ставлення до них ін¬ шої сторони, які виявилися в процесі судового слідства. Наприклад, якщо показання свідка не оспорюються протилежною стороною, то немає необхідності докладно переконувати суд у достовірності доказу. Достатньо згадати про цей доказ у промові. Але якщо друга сторона піддає докази гострій критиці, їх необхідно підкріпити, зіставивши з іншими матеріалами справи. Іноді достатньо тільки підкреслити значення певного доказу, не подаючи його аналізу, якщо цим доказом установлюються факти, які визнаються другою стороною. 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 124. 686

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою «Ретельне групування і систематизація доказового матеріалу на¬ багато підвищують переконливість пропонованої адвокатом оцінки до¬ казів.. . Але недостатньо встановити факти, потрібно дати їм правильну юридичну оцінку, а це можливе тільки у випадку, якщо суд буде керуватись тим матеріальним законом, який підлягає застосуванню в певному конкретному випадку. Тому адвокат повинен представити суду вагомі доводи у підтвердження свого тезису про необхідність ви¬ рішення справи на підставі строго визначеної правової норми»1. Приклад 123. У справі Д. адвокат був переконаний в упередже¬ ності суддів. Заява про відвід була відхилена. І тоді адвокат вирішив створити пастку для суду. Державна адміністрація заявила позов про виселення Д. та визнання ордера на одержання кооперативної квартири недійсним. Позов ґрунтувався на тому, що Д. ввів в оману суд та не вказав, що він перебував на квартирному обліку, а також не подав довідки про перебування на обліку на одержання квартири, чим, на думку позивача, було порушено вимоги ст. 18 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених поста¬ новою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. Таким чином позов ґрунтувався не на тому законодавстві, яке слід було застосувати. Адвокат заперечував проти позову з посиланням на Кодекс і Статут кооперативу, замовчуючи про наявність Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Ук¬ рпрофради 5 червня 1985 p.). Суд, вважаючи порушення очевидним, проігнорував заперечення адвоката і не звернув при цьому увагу на те, що з точки зору кооперативного обліку Д. не допустив порушення Правил. В апеляційному порядку рішення було скасовано2. 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 127-128. 2 3 архіву автора. Дії адвоката в даному випадку слід оцінити критично. Він не вжив усіх заходів, щоб переконати суд у помилковій позиції. Переконаність адвоката в тому, що суддя не має достатнього досвіду і слабо орієнтується в житловому зако¬ нодавстві, ґрунтувалась на тому, що суддя нещодавно прийшов працювати в суд, раніше був працівником міліції і припускався помилок навіть в елементарних питан¬ нях порядку ведення процесу. Тому не без елементів нахабства, що неприпустимо, адвокат сприяв помилці суду, сподіваючись на те, що в апеляційному суді рішення буде скасовано. Такий розрахунок може дорого обійтись клієнту, якщо суд другої інстанції не зважить на аргументи адвоката. 687

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Обсяг і характер аргументації на користь застосування певного закону визначаються особливостями конкретної справи. Якщо питання про те, який закон потрібно застосувати, є спірним, ад¬ вокату належить навести переконливу аргументацію на користь своєї позиції. У цих випадках будуть корисними і статті в правовій літературі, і конкретні аналогічні справи, опубліковані, напри¬ клад, у газеті «Юридическая практика», і тлумачення закону, дане Конституційним Судом України чи Верховним Судом України, або посилання на правові позиції Верховного Суду тощо. Очевидно, що сторона, яка не має юридичної підготовки та певних навичок для виступу, не зможе повною мірою скористатися тими можливостями, які надає право виступити в судових дебатах. Разом із тим, участь клієнта в судових дебатах зобов’язує адвоката продумати питання, які стосуються реалізації цього важливого процесуального права. Отже, з довірителем потрібно обговорити питання про співвідношення двох промов - довірителя і адвоката. Потрібно порекомендувати довірителю уникати у своєму виступі правових аспектів спору, обмежившись тільки фактичною сторо¬ ною. Правовий аналіз - не справа довірителя: він не юрист, і для надання правової допомоги він запросив адвоката, промова якого буде услід за довірителем. Довірителю обов’язково потрібно порекомендувати уникати особистих нападок на свого противника. «Нічим не допомагаючи справі, недружелюбний, неприязний тон, а часом і різкі випади проти другої сторони можуть тільки викликати справедливі за¬ уваження з боку головуючого»*. Слід пам’ятати і народну мудрість: «Від лиха рана загоїться, а від лихого слова-ніколи». Участь у де¬ батах - право довірителя, і якщо він хоче цим правом скористатись, адвокат повинен допомогти клієнту в підготовці до виступу. «Отже, завдання адвоката, особи, яка надає правову допомогу - обговорити з клієнтом, що і як сказати суду, дати необхідні поради, застерегти від можливих помилок»2. Разом із тим, необхідно роз’яснити клі¬ єнту, що виступ в дебатах - це його право, а не обов’язок. 1 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 134. 2 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 134. 688

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники. І це правильна позиція. Іноді невдалий виступ довірителя може нашкодити позитивному вирі¬ шенню справи. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи або повторюється. Досвідчені юристи ре¬ комендують не зловживати довготерпінням суду, цінувати його час і зробити все, щоб не затягувати свій виступ. Надмірне затягування промови викликає у суддів роздратування та негативні емоції, які (ніщо людське суддям не чужо) можуть вплинути на рішення. Недоліком у викладі вважають доказування положень, які не викликають сумніву в суддів. Не рекомендують зупинятися надто довго на одному доказі. Готуючи промову, потрібно мати на увазі, що вона призначена для професійних суддів, а не присяжних і народних засідателів. Суддів чекають наступні справи, вони фактично склали для себе думку щодо справи. Тому адвокат повинен усвідомлювати, що довести певне положення і переконати суддів у його правильнос¬ ті - це різні поняття, хоч і тісно пов’язані між собою. «Довести - це установити істинність певного положення, а переконати - це створити враження, вселити впевненість, що істинність тезису до¬ ведена, зробити слухача своїм однодумцем, співучасником своїх замислів і дій»1. У суді друге важливіше за перше, якщо говорити про практичний бік питання. Ще Квінтіліан писав: «Логікою можна довести судді, що правда на вашому боці; торкнувшись його почуттів, можна досягнути того, щоб він сам хотів цю правду, а чого хочеш, тому й віриш. Хай моя справа стане його власною, хай разом зі мною він захоплюється і обурюється, розчулюється і страждає, хай без міри дарує мені свою прихильність і співчуття»2. У книзі «В залі суду: битва за уми» відомі американські психологи Ф.Зімбардо і М. Ляйппе писали: «Судові адвокати, поза сумнівом, є комунікаторами, мета яких - переконати аудиторію (присяжних або суддю) погодитися з певною думкою про об’єкт дискусії. Щоб 1 Введенская JI.A., Павлова Л.Г. Риторика для юристов. - РН/Д. 2003. - С.407. 2 Судебное красноречие русских юристов прошлого / Ю.А. Костанов. - М., 1992. -С. 231. 689

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії аудиторія прийняла його точку зору, адвокат повинен вплинути на численні думки присяжних, а також на характер сприйняття ними матеріалів справи»1. П.С. Пороховщиков застерігає від інтонаційно невиразної, монотонної мови: «Остерігайтеся говорити струмочком: вода струмиться, дзюрчить, лепече і ковзає по мозках слухачів, не залишаючи сліду. Щоб уникнути стомливої одноманітності, по¬ трібно скласти промову в такому порядку, щоб кожний перехід від одного розділу до іншого вимагав зміни інтонації»2. Якщо адвокат пропонує суду правовий висновок з аналізу фактичних обставин справи, він повинен обґрунтувати його поси¬ ланням на конкретну норму закону. «Судове рішення - це строго логічний результат застосування загальної норми до обставин конкретного випадку. Пропонуючи суду проект рішення у справі, адвокату необхідно ретельно продумати логічний взаємозв’язок і співвідношення окремих частин промови, перевірити їхню відповід¬ ність між доказовим матеріалом, дослідженим у судовому засіданні, і фактичними обставинами, установленими ними, обговорити об¬ ґрунтованість правових висновків, які випливають із застосування норми закону до даного конкретного випадку»3. Наведемо приклад промови в конкретній справі. Зразок промови в суді першої інстанції Шановний суд! Справа, яку вам належить вирішити, є безприкладною за своєю складністю і тривалістю. Пішов дев’ятий рік з того дня, коли справа була прийнята до провадження судом (за моїм переконанням це було зроблено помилково). З тих пір Верховний Суд України двічі повертався до її вирішення, двічі скасовував рішення судів і на¬ правляв справу на новий розгляд. Це покладає на нас, учасників процесу та суд, особливу відповідальність за правильне і законне вирішення справи. 1 Зімбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. - СПб., 2000. - С. 334. 2 Сергеич П. Искусство речи на суде. - М., 1988. - С.44. 3 Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. - С. 123. 690

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Понад три роки я представляю інтереси відповідачів і пере¬ конаний, що заявлений позов про визнання ордера недійсним і виселення з кооперативної квартири не підлягає задоволенню. 1 Сім’я Сідляренко проживала у двокімнатній квартирі і скла¬ далася із 6 осіб, що підтверджується довідкою ЖЕКу від 01.03.95 Один із членів сім’ї, Сідляренко Сергій, хворіє з дитинства на душевну хворобу. Його мати померла під час пологів. Медичним висновком від 28.04.1999р., визначено, що Сідляренко Сергій 1975 р. н. хворіє на хронічну психічну хворобу і відповідно до переліку таких захворювань за станом здоров’я не може проживати в кому¬ нальній квартирі, не може проживати в одній кімнаті із членами сім’ї, у тому числі в ізольованій квартирі, і має право на першо¬ чергове надання житлового приміщення. Умови проживання двох сімей у тісній двокімнатній квартирі були жахливими. Кататонічні приступи та крики серед ночі ду¬ шевно хворого заважали не тільки сусідам, але й лякали маленьку дитину і гнітюче впливали на психічний стан усієї сім’ї. Перебу¬ ваючи на обліку для одержання комунальної квартири, сім’я усві¬ домлювала, що дві квартири, необхідні для розв’язання житлових проблем, вона на комунальному обліку не одержить, а тому стали ще й на кооперативний облік. Згідно з п. З Правил обліку громадян, які бажають вступити в кооператив, «сім’я може одночасно пере¬ бувати на кооперативному і квартирному обліку». В.Д. Сідляренка включено до кооперативу «Автотранспорт- ник-10» і з моменту реєстрації статуту (п. 10 Примірного статуту кооперативу), тобто з 21 червня 1993 р. він став членом коопера¬ тиву. У зв’язку з інфляційними процесами в державі, які є фактом загальновідомим, будівництво кооперативного будинку призупи¬ нилося через відсутність коштів. Управління житлово-будівельних кооперативів Київського міськвиконкому з метою завершення бу¬ дівництва запропонувало членам кооперативу внести повну вартість паїв. Сідляренку видали довідку від 17 квітня 1995 p., про те, що згідно з рішенням комунального житлоуправління від 30 березня 1995 р. йому дозволено внести гроші за трикімнатну квартиру в сумі 511 200 000 крб. у строк до 20 квітня 1995 p. І хоч це було по суті 691

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ультиматумом, Сідляренко гроші сплатив, і в матеріалах справи є квитанція № 60 від 20 квітня 1995 р. про внесення цієї суми. Отже, з цього моменту відповідно до ст. 15 Закону Про власність Сідляренко став власником квартири. Йому видали ключ і надали можливість завершити недоробки, які залишили після себе буді¬ вельники. Переселитись у кооперативну квартиру сім’я не могла, оскільки будівництво будинку ще не було завершено. Зокрема, не було води, електроенергії, газу і тепла. Спільне проживання двох сімей та психічно хворого сина Сідля- ренка у двокімнатній квартирі було нестерпним, і сім’я розпалася. Сідляренко В. розвівся зі своєю дружиною і оженився на Г. Після завершення ремонту він із хворим сином і новою дружиною вселив¬ ся до кооперативної квартири. Колишня дружина Сідляренка (від¬ повідач у даній справі) залишилась проживати в старій квартирі, а пізніше одержала комунальну квартиру, яку приватизувала. Уже після того, як Сідляренко вніс повну вартість паю, за рі¬ шенням органу місцевої влади його викликали до міськвиконкому і вручили ордер від 6 вересня 1995 р. на кооперативну квартиру, яку він по суті вже викупив. Сідляренко намагався пояснити, що в нього змінився склад сім»ї, але його запевнили, що це тільки формальність, що він уже викупив квартиру і тому є її власником. Такими є обставини, які встановлено судом. 2 15 січня 1997 р. Головне управління житлового забезпечення м. Києва пред’явило до Харківського районного суду м. Києва позов про визнання ордера на кооперативну квартиру недійсним і висе¬ лення Сідляренка із квартири на тій підставі, що «при вирішенні питання про надання Сідляренку В.Д. квартири в ЖБК «Авто¬ транспортник-10» управління було введено в оману відповідачем відносно витребування останнім поліпшення житлових умов і його перебування на квартирному обліку». Ігноруючи існуючу на той час судову практику, суд прийняв заяву до свого провадження та задовольнив позовні вимоги. У вину Сідляренку було поставлено те, що він «утаїв перебування на квартирному обліку з 27.02. 84». Київський міський суд залишив рішення в силі, а скаргу Сідля¬ ренка без задоволення. 692

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення судів скасувала. В Ухвалі Верховного Суду вказано, що 1) суд не застосував норм законодавства, згідно з якими квар¬ тири в житлово-будівельному кооперативі надаються в межах 13,65 кв. м. житлової площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості; 2) суд цих правових норм не застосував і не з’ясував, чи від¬ повідала квартира, яку отримали відповідачі, зазначеним вимогам, з урахуванням того, що на час отримання квартири сім»я складалася із 6 осіб; 3) суд не дав оцінки тій обставині, що між Сідляренко В.Д. та Сідляренко Г.О. шлюб розірвано, і 18 лютого 1995 р. він уклав шлюб з Г. 4) приймаючи рішення, суди не звернули уваги, що при повній сплаті пайових внесків за квартиру, надану члену житлово- будівельного кооперативу, у нього виникає право власності на неї. При новому розгляді справи суди знову задовольнили позовні вимоги і при цьому не виконали вказівок Верховного Суду Украї¬ ни, які для судів є обов’язковими. Тому Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України 6 червня 2002 р. знову скасувала всі рішення та вказала, що суд, який заново розглядав справу, не виконав указівок Верховного Суду, які є обов’язковими. З Незважаючи на ці обставини, позивач продовжує вимагати задо¬ волення позовних вимог. Тому Сідляренко В. пред’явив зустрічний позов, указуючи, що за рішенням органу місцевої влади він сплатив повну вартість паю, а тому відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність» став власником спірної квартири. Оскільки його права власності до уваги не беруться, він просить визнати його власником квартири. Його позов підлягає задоволенню, а вимоги щодо його виселення безпідставними з таких міркувань: Сідляренко В.Д. прийнятий в члени кооперативу 21 червня 1993 р. а з 20 квітня 1995 p., сплативши на вимогу житлового управління вартість паю, став власником цієї квартири. Тому твердження, що він у вересні 1995 р. при одержанні ордера ввів це 693

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії житлове управління в оману, є надуманим. Підставою для оплати квартири є членство в кооперативі (де Сідляренко був прийнятий на законних підставах, і законність вступу до кооперативу пози¬ вачем не оспорюється). Рішення житлового управління про повну сплату квартири прийнято за півроку до надання ордера. Отже, твердження, що Сідляренко при одержанні ордера ввів в оману житлове управління, безпідставні. Питання про надання квартири та її повну оплату вирішено ще до надання ордера на квартиру і саме з ініціативи житлового управління. 4 За своєю природою цей позов має за мету примусово позбави¬ ти Сідляренка квартири, виселити його з неї та ще й безоплатно. Такі дії неприпустимі і суперечать ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що «ніхто не може бути позбавлений права власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, визначеному законом, та за умови попередньо¬ го і повного відшкодування їхньої вартості. Вимога про виселення Сідляренка разом з його психічно хворим сином суперечить засадам розумності, справедливості та добро¬ совісності, а отже і принципу верховенства права. Тяжко хворий на невиліковну психічну хворобу син потребує підтримки від держави. Квартира надавалась у пільговому порядку саме тому, щоб поліпшити вкрай важкі житлові умови сім’ї і в першу чергу хворого Сідляренка Сергія. З урахуванням його права на окрему ізольовану кімнату квартира надана в розмірі, який не перевищує діючих на той час норм. Що стосується доводів позивача, то суду не надано жодного до¬ кумента, який був би неправдивий. У вину ставиться те, що Сідля¬ ренко, після того як повністю виплатив вартість квартири, а також здійснив ремонт і усунув недоробки за будівельниками, не повідо¬ мив при одержанні ордера, що в нього змінився склад сім’ї. Однак у кооперативних будинках ордер не є визначальним для надання квартири. У ЖБК квартири надаються на підставі членства, сплати пайового внеску та рішення загальних зборів кооперативу. Сідля¬ ренко став членом кооперативу в 1993 p., а будинок добудували з трудовою участю самих членів кооперативу тільки в кінці 1995 р. 694

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Отже, з боку Сідляренка не було жодного обману. Недоліки будівельників і несвоєчасну здачу житла намагалися приховати і при виписці ордерів уже ніяких документів не вимагали. Обман вимагає активних дій: подачі неправдивих документів, повідомлен¬ ня неправдивих відомостей. Нічого такого Сідляренко не робив. У його діях немає обману, а отже, немає підстав для позбавлення його квартири та права користування нею. Стверджують, що при одержанні ордера він утаїв про зміни у складі сім’ї. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Сідляренко стверджує, що він ставив до відома працівників житлового управління, що в нього змінився склад сім’ї. Йому відповіли, що це в даній ситуації тільки формальність, адже квартира вже викуплена, і він є її власником. А що ствер¬ джує позивач? Він робить припущення, що такого не могло бути. І ось на цьому припущенні, що такого не могло бути, ґрунтується вся правова конструкція позовних вимог. Я стверджую, що саме так усе було. І ґрунтується це твердження на міцному фундаменті перевірених у суді доказів: Статуту кооперативу з відміткою про його реєстрацію в місцевій Раді, рішення про дострокову виплату паю з метою добудови житлового будинку, квитанції про внесення всієї суми вартості квартири, довідки ЖЕКу про те, що склад сім»ї Сідляренка на момент його вступу до кооперативу становив 6 осіб, висновку лікарів про невиліковну хворобу сина і його право на ізо¬ льовану кімнату. Про значення цих обставин для справи двічі наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів. Отже, Сідляренко на момент виписки йому ордера вже був власником квартири, а тому виписка цього документа для нього як власника дійсно була зайвою і непотрібною формальністю. Шановний суд! Суди першої і другої інстанції вже двічі помили¬ лися при вирішенні цього спору, двічі їх виправляв Верховний Суд. Не всі обставини цієї справи можна правильно оцінити, якщо на цю ситуацію дивитися тільки з позиції закону. Житлове управління не мало право змушувати членів кооперативу внести повну вартість паю ще до завершення будівництва. Будівельники порушили всі норми, не здавши своєчасно об’єкт в експлуатацію та залишивши недоробки, які Сідляренко змушений був доробляти власними си¬ 695

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії лами. Інфляція знецінила виділені для будівництва кооперативу кошти, що позбавило замовника будинку можливості профінансу- вати будівництво кооперативу на 100 %. На цьому тлі та обставина, що в житловому управлінні вже після того, як члени кооперативу викупили свої квартири, було вирішено видати на квартири орде¬ ри, дійсно виглядає як певна формальність. І Сідляренко як член кооперативу, який викупив квартиру і став по суті її власником, міг з повним правом і не брати цей ордер. І можливо всієї цієї історії з виселенням не сталося б. То ж шановні судді прислухайтесь до вказівки вищої судової інстанції і зверніть увагу на ст. 15 Закону «Про власність» та її положення про те, що при повній сплаті па¬ йових внесків за квартиру, надану члену житлово-будівельного кооперативу, у нього виникає право власності на неї. Закон і справедливість у цій непростій справі одностайні - тому в задоволенні вимог про виселення Сідляренка та його тяжкохворо¬ го сина з належної їм на праві власності квартири прошу відмовити, а зустрічний позов задовольнити та визнати Сідляренка власником спірної квартири. Я закінчив. Коментар: Якщо відповідач пред’являє зустрічний позов, то його заперечення не можуть обмежуватись вимогами позивача, йому потрібно ще й обґрунтувати свої зустрічні вимоги. Спростову¬ ючи вимоги позивача, необов’язково критикувати всі міркування позивача, які стосуються фактичних обставин, їхньої доведеності та правового висновку. У певних ситуаціях достатньо тільки вка¬ зати, наприклад, відсутність фактів, з якими позивач пов’язує свої вимоги, щоб оспорити обґрунтованість позову. Іноді для спростування заявленого позову достатньо показати, що матеріальний закон, на який посилається позивач, не підлягає застосуванню. Спір проти позову може ґрунтуватись і на критиці на¬ даних доказів з мотивів їхньої неналежності або недопустимості. У випадку подання зустрічного позову відповідач не тільки критикує первісний позов і спростовує його, але вводить у справу новий процесуальний матеріал, оскільки зобов’язаний довести факти, які лежать в основі його зустрічних вимог, і навести норму закону, яка підлягає застосуванню1. 1 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 132-133. 696

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою У пропонованій промові найбільшу складність становить юри¬ дичний аналіз двох обставин, які по суті виключали одна одну: набуття права власності на квартиру відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», і той факт, що ордер був виписаний без урахування, що склад сім»ї змінився. І хоч Верховний Суд двічі наголошував на обставини, які підлягають застосуванню, але двічі суди нижчого рівня не змогли поєднати ці вказівки і припускалися помилок. Репліка З дозволу судді промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові. Право репліки має бути використано адвокатом для викладу додаткових міркувань з приводу оцінки доказів, їх¬ ньої достовірності, значення фактичних обставин справи та їхньої правової кваліфікації, якщо промова процесуального противника дає для цього підстави»1. Якщо аргументи другої сторони непереконливі, репліка може виявитись навіть шкідливою. Критикуючи слабкі місця в промові противника, які не заслуговують на особливу увагу, адвокат може надати їм в очах суду значущість і силу, якої в дійсності немає. Репліка - це право, а не обов’язок адвоката, і часом важливо зі¬ грати на вмінні утриматись від спокуси «відповісти» своєму про¬ тивнику2. Суд завжди оцінить вашу стриманість. Невипадково Р. Гарріс наголошував, що з усіх «складнощів, які оточують адвоката, стриманість буде його кращим попутчиком, а здоровий глузд - най¬ кращим керівництвом3. Тому висновок - чи потрібно виступати повторно, повністю за¬ лежить від змісту судових дебатів. У нарадчій кімнаті обговорення питань здійснюється в поряд¬ ку, передбаченому статтею 19 ЦПКУ. Ніхто, крім складу суду, не може перебувати у нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення. 1 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 135. 2 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 135 3 Гаррис P.. Школа адвокатури. - Тула. 2001. - С. 349. 697

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Суддя під час перебування у нарадчій кімнаті не має права роз¬ глядати інші судові справи. Хотілось би наголосити, що не тільки в нарадчій кімнаті, але і в судовому засіданні суддя не має права розглядати інші справи. Нерідко можна побачити таку картину: головуючий веде про¬ цес, слухає справу, а в цей час інші судді читають іншу справу та роблять відповідні записи по ній. Грішать цим найчастіше судді апеляційного суду1. Глава 24. Судове рішення Рішення суду або його вступна та резолютивна частини про¬ голошуються негайно після закінчення судового розгляду і при¬ людно. Головуючий роз’яснює зміст рішення, порядок і термін його оскарження. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Відповідно до п. 9 ст. 6 ЦПК у випадках, коли розгляд справи проводився в закритому судовому засіданні, таке рішення при¬ людно не оголошується. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи обов’язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповід¬ ної справи. У даному випадку може викликати сумніви питання про те, що мають право на отримання в суді усної або письмової інформації й особи, які не брали участі у справі. Дане питання потребує додат¬ кового вивчення і можливо відповідної корекції в законі. У літера¬ турі наголошувалось, що така норма може вступити в протиріччя з Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Частина 1 ст. 6 Європейської конвенції передбачає, що судове рішення у 1 Адвокат 3. одержав письмові пояснення у осіб, які були присутні в залі засідань суду і оскаржував рішення апеляційного суду, крім його критики, по суті також тим, що: а) суддя обмежив виступи однією хвилиною, що було недостатньо для викладу позиції сторони; б) два судді не слухали справи, а вивчали і вели записи з матеріалів інших справ, які на той час не слухалися судом. З архіву автора. 698

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою справі оголошується публічно. Так, по справі Кемпбелл і Фелл проти Об’єднаного королівства суд (судове рішення від 28 червня 1984 р.) визнав порушення державою ч. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю публічного оголошення рішення. У рішенні наголо¬ шувалось, що в кожному конкретному випадку форма публічного оголошення рішення відповідно до внутрішнього права держави- відповідача може здійснюватися з урахуванням мети п. 1 ст. 6 в даному контексті, тобто з урахуванням необхідності забезпечити контроль суспільства над судовою владою для збереження і гарантій права на справедливий розгляд1. Справа, яка розглядається в закритому судовому засіданні, може зачепити права, свободи чи обов’язки таких осіб. Вони мають право оскаржити таке рішення. Але для цього їм потрібна інфор¬ мація про рішення суду. З іншого боку, при прийнятті рішень про усиновлення необхід¬ но зберегти таємницю усиновлення. У такому випадку слухання справи необхідно здійснювати в закритому судовому засіданні, щоб забезпечити таємницю усиновлення (ст. 226 Сімейного кодексу України). Певну рівновагу різних інтересів повинна шукати судова практика. «Рішення суду першої інстанції має властивість незмінності, тобто суд, який постановив рішення, за загальним правилом не може сам скасовувати або змінювати рішення»2. Однак помилки технічного характеру, явні описки чи ариф¬ метичні помилки суд може виправити із власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі. Питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановля¬ ється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень. Ухвала про внесення виправлень у рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду (див. ст. 293 ЦПК). 1 Опрмшко JI. Разммшления о новом ГПК. // Юрид. практика. - 2005. - № 34 (400). 2 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - X., 2002.- С. 214. 699

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Ще одним способом виправлення недоліків рішення суду є по¬ станов лення додаткового рішення. Додаткове рішення суд постановляє за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Питання, з яких суд постанов¬ ляє додаткове рішення визначені в п. -4 ст. 220 ЦПК. Цей перелік є вичерпним. Закон визначає і строк, упродовж якого може бути постановлено додаткове рішення, до вступу рішення в законну силу. Відповідно і строк для апеляційного оскарження починає ра¬ хуватись після постанов лення додаткового рішення. Важлива умова для додаткового рішення - воно може прийма¬ тися тільки на підставі обставин, установлених судом при розгляді і вирішенні справи. Додаткове рішення не розв’язує питань, які не були досліджені в судовому засіданні. Суд ухвалює додаткове рішення в судовому засіданні з повідомленням сторін, але їхня присутність не є обов’язковою. Відмова в ухваленні додаткового рішення може бути оскаржена (ст. 293 ЦПК). Додаткове рішення оформляється у вигляді окремого процесуального документа. Рішення суду має бути прозорим, зрозумілим і визначеним. І якщо суд допустив нечіткість, її потрібно виправити. Наприклад, у резолютивній частині рішення записано: «Стягувати з Петренка Василя Петровича і Москаленка Івана Васильовича 250 грн що¬ місячно». З такого судового рішення незрозуміло чи потрібно з кожного з них стягувати по 250 грн або з обох відповідачів. Такі ситуації зустрічаються. Або, наприклад, «у резолютивній частині зазначені ініціали позивача чи відповідача, а не їхні ім’я і по бать¬ кові, і це перешкоджає виконанню рішення, суд повинен роз’яснити таке рішення»1. Отже, якщо рішення є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою по¬ становляє ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення. Вважається що рішення для суду є зрозумілим, а тому закон не передбачив, що роз’яснення рішення може бути з ініціативи суду. Але трапля¬ ються ситуації, коли суд виявить і сам, що його рішення потребує 1 Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - Х.,2002.-С. 381. 700

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою роз’яснення, і таке обмеження для суду не йде на користь справі. Це змусить суди ініціювати таке роз’яснення з боку однієї зі сторін, що може привести до підозр у необ’єктивності суду. Подання заяви про роз’яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого воно може бути пред’явлено до-примусового виконання. Заява про роз’яснення рішення розглядається протягом десяти днів, але неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз’яснення рі¬ шення суду. Автори проекту статті допустили певну неточність. У статті відсутня вказівка про те, що особи, які беруть участь у справі, і заявник повідомляються про день слухання заяви про роз’яснення рішення. Але з контексту ч. З коментованої статті зрозуміло, що їх потрібно повідомляти про день розгляду заяви про роз’яснення рішення. Тому ч. З цієї статті необхідно виправити і встановити, що особи, які беруть участь у справі, і заявник повідомляються про день слухання заяви. Важливою умовою дачі роз’яснення суду є правило, за яким суд не повинен змінювати змісту рішення. Отже, суд не має права під виглядом роз’яснення рішення хоча б частково змінювати його. Роз’яснення рішення - це більш повний і ясний виклад тих частин рішення, розуміння яких викликає труднощі, але не внесення змін у сутність рішення і не вирішення тих питань, що не були пред¬ метом судового розгляду. Ухвала про роз’яснення рішення надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення роз’яснено за його заявою. Така ухвала може бути оскаржена окре¬ мо від рішення суду (див. коментар до ст. 293 Кодексу). Глава 25. Зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу ЦПКУ реалізував п. 7 ст. 129 Конституції України про гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Безумовно, що це уповільнить розгляд і вирішення цивільних справ і покладе на суди додаткові обтяження та створить певні 701

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії складнощі. Не заперечуючи проти повного фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису, судові діячі висловлювали позицію про необхідність певного пере¬ хідного періоду і встановлення такого порядку, за яким звукозапис здійснюється в обов’язковому порядку тільки у випадку, якщо на цьому наполягає, принаймні, одна зі сторін або один з учасників, який бере участь у справі. Такий строк хоча і з запізненням передбачений змінами до Ко¬ дексу (див. коментар до Прикінцевих та Перехідних положень). У всякому разі повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу буде здійснюватись до 1 січня 2008 р. тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі. І це правильно. Судова система ще не була готова до повного фіксу¬ вання всіх справ. Кодекс передбачає тільки один різновид фіксування судового засідання - звукозапис. Таким чином, суд з повним правом може відхиляти клопотання про відеозапис судового процесу, а тим біль¬ ше про його трансляцію через органи масової інформації. Разом із тим, відповідно до ст. 6 Кодексу проведення в залі засідань фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду. Учасники цивільного процесу та інші особи мають право використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. Здійснення звукозапису покладає на суддів додатковий тягар відповідальності та психологічного навантаження і підвищує рівень напруження в судовому засіданні. Суддям доводиться постійно контролювати себе, щоб не вийти за межі судового процесу, що могло б стати підставою для скарг на порядок ведення судового процесу. У свою чергу, це підвищує ймовірність помилки. Історія впровадження звукозапису знає трагікомічні історії, коли осіб, які вели звукозапис, притягували до відповідальності за «дрібне хуліганство»1, або це оберталося неприємностями для судді. 1 Козлова Н. Бесплатному защитнику положено сидеть. Дело о недоплаченной пен- сии старика обернулось нарами для его представителя в суде // Российская газета. - 2003. - ЗО окт. 702

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Приклад 124. А.Т. Боннер наводить випадок, коли з дозволу головуючого здійснювався звуко- і відеозапис в одному з москов¬ ських судів при розгляді «гучної» цивільної справи. Процес тривав кілька днів, унаслідок чого у головуючого притупилася пильність, і дама - суддя в процесі судового засідання почала використовува¬ ти вирази досить близькі до нецензурних. Відповідні фрагменти судового процесу були показані по одному з телевізійних каналів і в кінцевому рахунку, ця дама була позбавлена суддівських повно¬ важень1. У зв’язку з цим зростає роль фактичної процесуальної діяль¬ ності судів, під якою розуміють фактичну діяльність суб’єктів ци¬ вільного процесу, яка має властивості постійного руху і змін, чого в такому ж ступені не мають зовнішні форми судового процесу. Крім того, норми матеріального права, які опосередковано відображають економічні відносини суспільства, порівняно з процесуальними нормами швидше змінюються і приводяться у відповідність із загальним економічним становищем. Тому нові економічні відно¬ сини часто обслуговуються старими процесуальними формами. В окремих випадках, коли така невідповідність проявляється дуже сильно, стара процесуальна форма відкидається як така, що не відповідає своєму змісту, а процесуальна діяльність проходить у необхідній процесуальній формі»2. Зафіксовані звукозаписом дії можуть бути підставою для скарг. Необхідно усвідомлювати, що в процесі фактичної процесуальної діяльності, яку Д. Д. Луспеник називає ще й процесуальним звичаєм3, допустимі і такі дії, які прямо процесуальним законом не передбачені, але відповідають загальному смислу цивільного процесуального закону і сприяють здійсненню завдань цивільного судочинства. Наприклад, процесуальний закон ставить певні вимоги до фор¬ ми і змісту позовної заяви. У випадку виявлення порушень форми і змісту суд залишає заяву без руху і надає строк для виправлення 1 Боннер А.Т. Избранньїе труди по гражданскому процессу. - СПб., 2005. - С. 857. 2 Боннер А.Т. Избранние труди по гражданскому процессу. - СПб., 2005. - С. 857. 3 Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. - X., 2005. -С. 303. 703

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії недоліків документа (ст. 121 Кодексу). Однак ні Кодекс 1964 р. ні новий Кодекс не дають прямої відповіді на питання, а як бути, якщо недоліки виявлено вже після прийняття позовної заяви. На практиці недоліки заяви усуваються і після її прийняття на вимогу суду або з ініціативи представника сторони. Це може бути адвокат, який впевнився в необхідності уточнення вимог або доповнення юридичної чи фактичної аргументації. В останньому випадку для усунення таких недоліків обирається непередбачена ЦПК проце¬ суальна форма, тобто фактична процесуальна форма додаткової позовної заяви1. У справі С. адвокат подав апеляційну скаргу, яка мала недо¬ ліки: не було вказано номера засобів зв’язку однієї зі сторін, а та¬ кож межі оскарження (у новому Кодексі таких вимог щодо форми апеляційної скарги немає). Не чекаючи поки суд надасть термін для усунення недоліків, адвокат подав виправлену та приведену відповідно до вимог закону апеляційну скаргу. Апеляційна скарга була прийнята до розгляду2. При перевірці зафіксованих звукозаписом випадків фактичної процесуальної діяльності суди, які здійснюють перевірку судових рішень, а також органи, які здійснюють перевірку скарг на непра¬ вильні дії суддів, повинні враховувати, що іноді неможливо строго і вичерпно втиснути процесуальну діяльність суду в межі норм цивільного процесуального права. Тобто необхідно враховувати, що «урегульована нормами процесуального права процесуальна ді¬ яльність як така, що містить фактичну діяльність людей, більш са¬ мостійна і чутлива на зміни в економічних відносинах суспільства, ніж, наприклад, установлені законом зовнішні форми процесу»3. Фіксування судового засідання здійснює секретар судового засідання або інший працівник апарату суду. Повне або часткове відтворення технічного запису здійснюється на вимогу особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. У даному випадку таке відтворення частини запису може бути здійснено необхідності 1 Див.: Боннер A.T. Избранньїе трудьі по гражданскому процессу. - СПб., 2005. -С.410. 2 3 архіву автора. 3 Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс, 1969. - С.78-79. 704

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою уточнити показання свідка для зіставлення з показаннями іншого свідка, або в інших випадках, коли ситуація в судовому засіданні вимагає цього. Носій інформації, на який здійснювався запис судового засі¬ дання, є додатком до журналу судового засідання і приєднується до матеріалів справи. Частина 5 коментованої статті встановлює, що за клопотанням особи, яка бере участь у справі, може бути за плату здійснено повне або часткове роздрукування технічного запису судового засідання за розпорядженням головуючого. Особа, яка бере участь у справі, має право отримати копію інформації з носія, на який здійсню¬ ється технічний запис цивільного процесу. Це важливі гарантії відкритості і гласності судового процесу. Разом із тим, повне або часткове роздрукування технічного запису - процес, який вимагає неабияких затрат робочого часу (поки не буде створено програм автоматичного переносу звукоряду на текст). Враховуючи пере¬ вантаженість справами суддів, можна визнати допустимим, щоб технічну роботу з роздрукування здійснювали самі учасники, які беруть участь у справі, а суддя і секретар тільки засвідчували б відповідність тексту своїми підписами та скріпляли свої підписи печаткою суду. Роздрукування технічного запису здійснюється за плату, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України. Кодекс не ставить певних вимог до роздруківки, але зрозуміло, що такий текст потрібно засвідчувати, принаймні, підписом секретаря та скріплювати цей підпис печаткою суду. Необхідно мати на увазі, що до 1 січня 2008 р. фіксування судового засідання здійснюється в порядку, передбаченому п. 2-1 Прикінцевих та Перехідних положень. Не встановлює Кодекс і обмежень для випадків, коли судове засідання було закритим. У результаті, надання копії технічного запису закритого судового розгляду може призвести до неконтр- ольованого витоку інформації. Вважаю, що у випадках, коли здійснюється закритий судовий розгляд, надання копії технічного запису судового засідання, а також повне або часткове роздрукуван¬ ня технічного запису може бути обмежено. До такого висновку при¬ водить зіставлення статті 6 та 197 Кодексу. У цьому випадку особам, які беруть участь у справі, може бути проведено повне або часткове відтворення технічного запису в порядку ст. 199 Кодексу. 705

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Стаття 6 Кодексу встановлює, що офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом. У зв’язку з цим виникає запитання: чи може «неофіційний» звукозапис (аудіоза- пис) мати якесь процесуальне, у тому числі доказове значення. Чинне законодавство та судова практика дає підстави для по¬ зитивної відповіді на це запитання. Так, ст. 57 ЦПК серед доказів називає звуко- і відеозаписи. Стаття 188 ЦПК встановлює спеціаль¬ ний порядок відтворення звукозапису, відмінний від дослідження інших доказів. Ця обставина вказує на відносну самостійність цього засобу доказування. У Росії такої позиції дотримується А.Т. Боннер, наголошуючи на особливостях звукозапису, здійсненого в судовому засіданні: 1) місце, час і обставини проведення звукозапису відомі абсо¬ лютно точно; 2) послідовність зафіксованого звукозапису є не довільною, а визначеною ЦПК; 3) звукозапис фіксує інформацію, яка має чітко регламентовану форму: пояснення свідків, осіб, які беруть участь у справі тощо. 4) зафіксовані звукозаписом голоси належать конкретним особам, дані про яких відображені в журналі судового за¬ сідання1. Одним із способів використання такого звукозапису, зробленого, наприклад, адвокатом, можуть бути зауваження щодо технічного за¬ пису судового засідання, журналу судового засідання (протоколу) та приєднання до них матеріального носія проведеного звукозапису. Заслуговує на увагу правило, що про підписання складеного протоколу особи, які беруть участь у справі, повинні бути повідо¬ млені судом. Строк для подання зауважень на протокол (право ознайомлення з ним та подання своїх зауважень на нього після їх повідомлення про підписання протоколу) протягом трьох днів або після закінчення строку на його підписання . Зауваження в обов’язковому порядку приєднуються до мате¬ ріалів справи навіть у тому випадку, якщо у зв’язку з вибуттям головуючого вони не були розглянуті. 1 Див.: Боннер А.Т. Избранньїе трудьі по гражданскому процессу. - СПб., 2005. -С. 857-859. 706

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою Необхідно мати на увазі, що протокол судового засідання або носій інформації, на який здійснювався технічний запис, є додат¬ ком до журналу (протоколу) судового засідання, за яким суд вищого рівня перевіряє дії суду першої інстанції. Практика засвідчує, що найчастіше зауваження на протокол судового засідання вносить той адвокат, проти довірителя якого постановлено рішення. Між тим неохайно складений протокол з пропусками слів або цілих фраз, внесення до нього не обумовлених виправлень або скороченого написання слів може бути підставою для скасування рішення з мотивів неповного дослідження обставин, які мають значення для справи. В одній зі справ секретар не зафік¬ сувала виступ сторін у дебатах, хоч фактично їм було надано слово для виступу, обмежившись коротким записом про виступ адвокатів. Адвокати обох сторін не звернули увагу на цю обставину. Справа була скасована саме через те, що було порушено право осіб на виступ у дебатах245. Отже, необхідно взяти за правило, що незалежно від того, яке рішення ухвалено у справі, адвокат повинен прочитати протокол або ознайомитися з технічним записом справи. При ознайомленні з протоколом адвокату можуть допомогти його записи, які він здійснює в судовому засіданні. Зокрема, на їхній основі адвокат може скласти зауваження на протокол. Ад¬ вокат повинен взяти собі за правило вести запис судових засідань за допомогою портативного диктофона. У ЦПК безпосередньо не передбачено як бути, якщо звукозапис процесу не зберігся, або його стан такий, що не дозволяє відтворити текст. Вважаю, що в таких випадках є підстави для скасування рі¬ шення і направлення справи на новий розгляд, оскільки неможливо перевірити хід судового процесу. Судова практика має визначитися з цим питанням, і все ще попереду. Глава 26. Дії сторін після оголошення рішення суду Вирішення справи в суді першої інстанції закінчується проголо¬ шенням судового рішення. Але сторонам та їхнім представникам 1 3 архіву автора. 707

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії незалежно від того, на чию користь ухвалено рішення, необхідно виконати певні дії. Перш за все, необхідно одержати судове рішен¬ ня, ознайомитися з протоколом судового засідання, у необхідних випадках подати зауваження на протокол судового засідання. Якщо суд упустив поставлені в позовній заяві вимоги, то необхідно подати заяву про ухвалення додаткового рішення або просити про його роз’яснення. Необхідно мати на увазі, що копії судових рішень відповідно до ст. 222 ЦПК мають надаватися на вимогу сторін не пізніше п’яти днів з дня проголошення рішення. Якщо сторона незадоволена рі¬ шенням або ухвалою суду, то відповідно до ст. 294 ЦПК потрібно подати заяву про апеляційне оскарження рішення в межах 10-ден- ного строку, а ухвалу оскаржити у 5-денний строк. Глава 27. Особливості участі в апеляційній та касаційній інстанції Розгляд справ в апеляційній інстанції відбувається за тими ж правилами, що і в суді першої інстанції. Як правило, тільки у ви¬ няткових випадках апеляційний суд погоджується на допит свідків, а отже, судове слідство має формальний характер. Тому адвокату необхідно завчасно звернути увагу суддів на той чи інший доказ. У зв’язку з цим, крім апеляційної скарги, до суду необхідно пода¬ ти ґрунтовні письмові пояснення разом з додатковими доказами та клопотанням про визнання поважними причин не подачі їх у суді першої інстанції. Протилежна сторона у свою чергу повинна своєчасно подати свої заперечення, а також додаткові докази з ана¬ логічним клопотанням про визнання поважними причин не подачі цих доказів у суді першої інстанції. Щоб не було несподіванок у суді, необхідно ознайомитись зі справою за кілька днів до слухання справи і в разі необхідності подати додаткові письмові пояснення. Виступ в апеляційній інстанції не може бути викладений так, як це є можливим у суді першої інстанції. У першу чергу, це обу¬ мовлено лімітом часу. Суди, як правило, виділяють для виступу в суді одну або півтори хвилини. За такий короткий час неможливо 708

Розділ V. Навички роботи з цивільною справою зробити аналіз справи, дати своє бачення доказів та інших обста¬ вин. Усі ці обставини можна перенести на дачу пояснень щодо суті апеляційної скарги, що на практиці й робиться, оскільки суд не встановлює обмежень для дачі таких пояснень. Що стосується судових дебатів в апеляційному суді, то учасники процесу тільки висловлюють своє ставлення до резолютивної частини апеляційної скарги. Ось зразок такого виступу. Шановні судді! Ваша честь, пане головуючий! У першу чергу звертаюсь до вас суддів - жінок. Тому що тільки ви в усій повноті можете зрозуміти весь трагізм цієї справи. Рятую¬ чи життя дитини при тяжких пологах, лікарі не змогли врятувати життя його матері. Сьогоднішній відповідач Сідляренко Сергій (за народження якого його мати заплатила своїм життям) народився з тяжкими травмами, одержаними при народженні, і є інвалідом з дитинства. Він не може себе захищати самостійно. Його батько, відповідач Сідляренко В., залишився вдівцем з дитиною-інвалідом на руках, з дитиною, яка має право на окрему ізольовану квартиру (кімнату). Цю квартиру повинна б надати держава. Але Сідляренко сам сплатив вартість цієї кооперативної квартири. Натомість про¬ тягом уже 10 років сім’я змушена ходити по судах і відстоювати це своє право на куплене ними житло. Рішення суду першої інстанції є незаконним і несправедливим, більше того, воно є аморальним, оскільки з упертістю, яка заслуговує на кращу мету, інваліда з ди¬ тинства викидають на вулицю. Сьогодні маємо той випадок, коли закон і мораль єдині. Як представник відповідачів я звертаюсь до вашої суддівської совісті і прошу у вас милосердя і справедливості, прошу скасувати аморальне, незаконне і несправедливе рішення суду першої інстан¬ ції та постановити нове рішення, яким вимоги зустрічної позовної заяви прошу задовольнити. 709

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ VI Адвокат у господарському процесі 1. Прийняття доручення Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. Для надання правової допомоги в судах та ін¬ ших державних органах в Україні діє адвокатура. За ст. 5 Закону України «Про адвокатуру» адвокати подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям і здійснюють правове за¬ безпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб. Представництво в господарському суді є спеціальним видом загального цивільного представництва. Адвокат добровільно обира¬ ється юридичною особою для захисту її інтересів у суді і діє в межах договору доручення. На відміну від цивільного процесу адвокат діє не на підставі ордера адвокатського об»єднання, а відповідно до виданої підприємством довіреності, яка повинна відповідати ви¬ могам ст. 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) та загальним вимогам, які ставляться до змісту довіреності цивільним законодавством. Довіритель (юридична або фізична особа) визначає обсяг повно¬ важень адвоката і доручає йому ведення справи. Адвокат, озна¬ йомившись із наявними матеріалами, вирішує, як саме і якими засобами найкраще захищати інтереси довірителя. Він розробляє правову позицію та роз’яснює її довірителю і погоджує її з ним. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства. Фізичні особи, у тому числі підприємці, можуть вести свої справи в господарському суді особисто, або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою або прирівнюваною до неї довіреністю, (п. 2 Листа Вищого гос¬ подарського суду України від 23.10.2000 № 01-8/556 «Про деякі питання чинного законодавства, що регулює підприємницьку ді¬ яльність громадян»). 710

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі У господарському процесі не передбачена участь адвоката на підставі ордера, а підприємців змушують нотаріально посвідчувати довіреність на відміну від цивільного процесу, де довіреність можна посвідчити за місцем проживання. 2. Досудова підготовка справ Підготовка процесуальних документів до господарського суду має свої особливості, пов’язані із специфікою господарських спорів. Прийнявши доручення, адвокат повинен, у першу чергу, з’ясувати чи проводилось досудове врегулювання спору і чи не є воно обов’яз¬ ковим для даного виду спорів. Так, відповідно до ст. 5 ГПК «спори, що виникають із договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку її досудового врегулювання». Отже, у необхідних випадках адвокат повинен підготувати претензію та направити її на адресу другої сторони. Претензія є важливим процесуальним документом, а тому її складають відпо¬ відно до вимог ст. 6 ГПК, тобто з дотриманням усіх передбачених формальностей: наявність повної назви підприємства та його по¬ штових реквізитів, дати пред’явлення, номера претензії. Особливу увагу слід звернути на суму претензії та її розрахунок, навести платіжні реквізити заявника претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їхнім пред¬ ставником і надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Адвокат може і сам підписати претензію у випадку, якщо у нього на це є відповідні повноваження. Стаття 7 ГПК регулює процедурні питання розгляду претензії. У разі необхідності друга сторона витребовує додаткові документи на обґрунтування пре¬ тензії. Якщо такі не надійшли, розгляд претензії здійснюється на підставі одержаних документів. При розгляді претензії сторони, в разі необхідності повинні звірити розрахунки та вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. 711

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Стаття 7 АПК містить спірне твердження про обов’язок прове¬ дення на стадії досудового врегулювання і судової експертизи. Од¬ нак судова експертиза вимагає ухвали суду про призначення такої експертизи. Очевидно, що в разі відсутності в суді такого позову господарський суд не зможе призначити судову експертизу. І хоч Вищий господарський суд у своїх роз’ясненнях підтвер¬ джує необхідність проведення експертизи на стадії досудового врегулювання спору, така «експертиза» є тільки висновком спе¬ ціаліста. Адже експерт на прохання організації або адвоката не попереджається уповноваженим органом (судом) про кримінальну відповідальність. Не визначилась остаточно і судова практика, чи вправі суд на стадії досудового врегулювання спору на підставі ст. 7 ГПК призначити експертизу. На мою думку, це неможливо. Без постанови суду така експертиза не буде «судовою». Отже, питання про проведення «судової експертизи» на стадії досудового врегулю¬ вання залишається спірним, а ст. 7 ГПК містить внутрішню супер¬ ечність. Питання про «судову експертизу» є важливим, оскільки непроведення такої в необхідних випадках може бути підставою покладення на позивача судом витрат на мито, як це передбачено ст. 49 ГПК, хоча б позов було задоволено, (п. 6.1.1 Роз’яснення від 04.03.98 р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу У1 Арбітражного процесуального кодексу України»). Про результати розгляду претензії заявник повідомляється письмово. Відповідь надсилається рекомендованим або цінним листом. Якщо у відповіді не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою. До заяви про порушення виконавчого про¬ вадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то додається також копія претензії. У ви¬ падку необґрунтованого списання претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 % від списаної суми. 3. Підготовка позовної заяви Якщо претензійний порядок дотримано, або він не є обов’язко¬ вим, адвокат здійснює роботу щодо відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнює правову позицію. 712

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Уся ця робота знаходить об’єктивне відображення в письмовій формі — позовній заяві та поясненнях у справі. Ознайомившись із вдало складеним процесуальним документом, суддя одразу може усвідомити для себе суть спору і ті вузлові точки лінії спору, з’ясу¬ вання яких дають йому можливість переконатись у правомірності правової позиції сторони і вийти на рішення. Розробка матеріально-правової позиції у справі вимагає наяв¬ ності необхідних доказів для підтвердження юридичних фактів, якими адвокат обґрунтовує позовні вимоги. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів застосовується при розгляді судом усіх справ. Обставини справи, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтвер¬ джуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України). Допустимість доказів означає, що сторони і суд обмежені нор¬ мами права при виборі способів доказування. Наприклад, якщо факт прибуття вантажу в справному вагоні за непошкодженими пломбами відправника повинен посвідчуватись відміткою станції призначення про видачу вантажу в порядку, передбаченому ст. 52 Статуту залізниць України, він не може засвідчуватися будь-якими іншими документами. (Лист від 24.12.92 № 01-8/1530 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозах»). Аналогічно до цього, підтвердженням реєстрації юридичної особи є свідоцтво про її реєстрацію, видане відповідним органом. Докази, якими підтверджуються обставини справи, повинні бути не тільки належними і допустимими, але й достовірними, тобто такими, що адекватно відображають реальну дійсність. Адвокат, який прийняв доручення, має бути упевненим в право¬ вій позиції, яка ґрунтується на попередньому, строгому юридично¬ му відборі фактів, що мають істотне значення для справи. Однак це не означає, що адвокат повинен відмовити у прийнятті доручення, якщо можливість задоволення позову вважає сумнівною. Подаль¬ ший глибокий аналіз обставин справи може спростувати таку по¬ передню оцінку. На відміну від юристів, які здійснюють юридичну практику у складі юридичних фірм, адвокат повинен завжди зважати при 713

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії прийнятті доручення на правову допомогу і на дотримання обов’яз¬ кових для нього правил адвокатської етики. З моменту прийняття доручення адвокат повинен вести досьє - провадження в судовій або іншій справі. Таке досьє якоюсь мірою є технічною частиною роботи, але воно допомагає здійсненню представництва з викорис¬ танням конкретних матеріалів справи. 4. Дослідження передумов права на пред’явлення претензії й позову Після того як визначено наявність у довірителя права вимоги, адвокат весь подальший аналіз будує відповідно до процесуальних правил, які допускають можливість примусового, через суд, за¬ хисту цього права. Господарські суди вирішують спори в порядку позовного про¬ вадження. Спори про банкрутство вирішуються з урахуванням особливостей, установлених спеціальним законодавством. У ст. 6 ГПК викладено «золоте» правило будь-якого спору: «Під¬ приємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії». Форма і зміст позовної заяви (як і претензії) визначені законом, унаслідок чого вони набувають юридичного значення. Порушення форми і змісту позовної заяви в певних випадках є підставою для її повернення. Тому точне й неухильне дотримання вимог ст. 54 ГПК України є запорукою прийняття позовної заяви і спрямування спо¬ ру в потрібне для заявника русло. При підготовці позовної заяви адвокат виконує ту ж аналітичну роботу, що й при підготовці претензії. Якщо на подану претензію одержано відповідь, то адвокат враховує і позицію відповідача, по¬ дає в позовній заяві її критичну оцінку. Умовно цю роботу можна поділити на три етапи: • етап вибору відповідача; • розробка правової позиції у справі, виявлення лінії спору; • складання тексту позовної заяви. 714

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі 5. Етап вибору відповідача На етапі вибору відповідача нерідко допускаються помилки. Один із найпростіших прикладів, коли спір відбувається щодо май¬ на, яке знаходиться на зберіганні певної особи, а до участі у справі притягається тільки власник майна без притягнення зберігача. У таких випадках слід вирішувати питання про притягнення обох осіб як відповідачів. Найчастіше позови до кількох відповідачів і вимоги стягнути збитки, недостачу, пошкодження майна залежно від установленої судом вини сторін виникають у спорах із транспортними організа¬ ціями. Наприклад, підприємство П. одержало цистерну з паливом, у якій було виявлено нестачу. Залізниця відмовилась видати ко¬ мерційний акт на посвідчення нестачі. Підприємство П. оскаржило дії залізниці у встановленому порядку і склало акт за участю не¬ залежного експерта - бюро товарних експертиз. Як відповідачів було притягнуто управління залізниці та відправника палива. Суд, з’ясувавши обставини справи, визнав винною залізницю, яка не забезпечила схоронність вантажу. 6. Розробка правової позиції у справі, виявлення лінії спору На цьому етапі з’ясовуються обставини, якими позивач обґрун¬ товує свої вимоги, виявляються юридичні факти, з якими позивач пов’язує свої аргументи, визначаються сильні й слабкі сторони пра¬ вової позиції. Позивач підбирає докази, якими буде підкріплювати свою правову позицію, і з’ясовує заперечення, які може висунути відповідач проти позовних вимог. При підготовці аналізується судова практика зі спірних по¬ ложень позову, у необхідних випадках вивчається і вся доступна правова література щодо застосування законодавства, яке регулює дані правові відносини, інколи запрошуються правові висновки авторитетних юристів або юридичних закладів. Для самоперевірки практикуються моделювання реальної си¬ туації з колегами. У результаті такої підготовки відкидається все спірне і недостатньо переконливе, правова позиція набирає прозо¬ рості і правової чистоти. 715

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії На цьому етапі вирішується і питання про завчасне до подання позовної заяви звернення із заявою про застосування запобіжних заходів у справі в порядку ст. 43-3 ГПК. До запобіжних заходів належать: 1) витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з по¬ рушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи і знаходиться в неї або в інших осіб. Заява про вжиття запобіжних заходів має містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування заявника й особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їхні, поштові адреси; документи, що під¬ тверджують за заявником-громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) вид і суть запобіжного заходу; 4) обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів; 5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; 6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником. До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі. Разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом де¬ сяти днів із дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи ді¬ ють як заходи забезпечення позову. Після цього приступають до третього, вирішального етапу - складання тексту позовної заяви. 7. Складання тексту позовної заяви Відповідно до ст. 21 Закону України «Про мови в Україні», а також ст. З ГПК України провадження у справах з участю сторін, які перебувають на території України, здійснюється українською 716

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі мовою. Щодо цього питання є й відповідне рішення Конституційно¬ го Суду України про використання української мови в державних органах. Тому вимога щодо подання позовної заяви українською мовою є виправданою та обов’язковою. Це звичайна практика в більшості держав світу. У Російській Федерації позовна заява, ви¬ кладена не російською мовою, повертається позивачу з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 108 АПК (недотримання форми позовної заяви)1. Якщо ж у справі бере участь сторона з числа країн СНД, то про¬ вадження у господарській справі здійснюється російською мовою, що зафіксовано у відповідних міжнародних угодах. Написання позовної заяви - процес творчий. Тому існує точка зору, що недоцільно рекомендувати якісь певні зразки чи форму¬ ляри для підготовки тексту в роботі адвоката. Якби там не було, але для кожного адвоката важливо засвоїти правову конструкцію позовної заяви, яка б дозволила суду в будь-який момент процесу легко відшукати окремі елементи позову. Ідеться не про написання, а про складання позовної заяви з урахуванням тих вимог, які регламентує процесуальний закон. Складання тексту - останній етап підготовки позовної заяви, на якому чисто лінгвістичними засобами, красномовно й дохідливо необхідно зв’язати в єдиний текст підготовлені матеріали2. За основу написання позовної заяви можна взяти один із зразків, що містяться в різних довідниках або методичних рекомендаціях. До нього вносяться найбільш вдалі ключові фрази, які зустріча¬ ються в рішеннях господарських судів і Верховного Суду України. Звичність і відшліфованість таких фраз є позитивною стороною позовної заяви, так як створює у судді, який її читає, певний асо¬ ціативний ряд щодо раніше розглянутих справ, або відсилає до вже апробованої судової практики, закріпленої в роз’ясненнях Вищого господарського суду України або Верховного Суду України. Таким чином, суддя мимоволі стає на шлях стереотипного ви¬ рішення спору і переконати його в протилежному для відповідача стає непросто. Тому важливо за допомогою заяви спрямувати суддю 1 Див. Комментарий к Арбитражному процесуальному кодексу Российской Феде¬ рации.- М., 1999.- С.80. 2 Див.Арбитражние спорьі / Справочник практикующего юриста. - М., 998. - С. 74. 717

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії до типової ситуаційної оцінки справи, добре йому знайомої з раніше вирішених спорів. Позовна заява за обсягом не повинна бути більше двох сторінок. В ідеалі заява має бути не більше півтори сторінки з тим, щоб текст закінчувався вище середини другої сторінки. У більшості справ такий обсяг є достатнім для викладу своїх вимог і правової позиції. Іноді адвокат, бажаючи посилити аргументацію, ускладнює позо¬ вну заяву, «накручуючи» велику кількість фактів і посилань на документи. Але така тактика є малоефективною. Хто надто багато доказує, той мало що докаже. Існують загальні вимоги до мови й форми документа. У такому процесуальному документі, як позовна заява теза (головна думка, істинність якої перевіряється), має бути доведена за допомогою аргументів. Аргумент - це докази (установлені факти, достовірні поло¬ ження), якими доводяться вимоги позовної заяви. Як аргументи можуть виступати лише такі положення, істинність яких доведена, безсумнівна і достовірна. Як зазначав І. Бентам: «Мистецтво судо¬ чинства є не що інше, як мистецтво користуватися доказами»1. Теза має бути чітко сформульована та стисла. Слід по можливос¬ ті уникати слів, яким властива багатозначність, що може призвести до помилок. У необхідних випадках підбирають слова-синоніми. Для успішного складання позовної заяви використовують уні¬ фікацію, тобто таке моделювання тексту, де поєднуються текстові формули (кліше), які відповідають найчастіше повторюваним юридичним ситуаціям. Мова позовної заяви - літературна, без складних граматичних конструкцій (прості закінчені речення, відокремлені дієприслівни¬ кові звороти). Складні речення краще розбити на два-три прості. Потрібно використовувати стилістично нейтральний тон мовлення без засобів образності й прояву особистих почуттів, експресії і мак¬ симально нейтральні з погляду емоційного забарвлення. Потрібно уникати слів з емоційним забарвленням: «дуже», «сильно», «не¬ чесно», «підло» тощо. 1 Бентам И. О судебньїх доказательствах. - К., 1876. 718

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Якщо обсяг матеріалів, які необхідно довести до відома суду, значно більший двох сторінок, то необхідно вичленити всі допо¬ міжні фрагменти і розмістити їх в окремих додатках до позовної заяви. Відповідно до ст. 22 ГПК України сторона має право подавати письмові пояснення у справі. Тому частина інформації, яку позивач вважає за необхідне подати суду, може бути внесена у письмові по¬ яснення, які залишаються у матеріалах справи. Важливо взяти за правило в обов’язковому порядку подавати письмові пояснення в кожній справі. Для такої рекомендації є багато підстав. Передусім і сам адвокат матиме у своєму розпоря¬ дженні точні формулювання своїх зауважень до позиції протилеж¬ ної сторони, які можна розвинути при наданні усних пояснень. У справі залишається процесуальний документ, який допомагає суду правильно сприйняти й оцінити правову позицію. Довіритель ад¬ воката, якщо він бере участь у справі, буде чіткіше уявляти, на які обставини необхідно звернути увагу суду1. Варто мати на увазі, що відповідно до ст. 32 ГПК України пояснення представників сторін та інших осіб віднесено до доказів. Якщо пояснення надано в усній формі, вони можуть бути використані як доказ тільки у випадку ведення протоколу та звукозапису. У поясненнях можна викласти і свої заперечення на відзив другої сторони, подати зауваження щодо дій суду тощо. Частину інформації, яка за обсягом не може бути викладена на двох сторін¬ ках позовної заяви, можна винести в клопотання з тих чи інших питань, що виникають при підготовці й вирішенні спору. Загальноприйнятою вважається практика виділення в окремий додаток обґрунтованого розрахунку позовної заяви. З цим можна погодитись. Однак, якщо розрахунок є нескладним і не займає ба¬ гато місця, то його можна включити до тексту позовної заяви. Якщо у судді стосовно якогось фрагмента і виникнуть питання, йому значно легше звернутися до окремого додатка, а не копирса¬ тись у безрозмірному тексті. При обґрунтуванні позовних вимог слід уникати аргументації з посиланням на «звичаї ділового обороту», «здоровий глузд» і загальні принципи законодавства. Практично 1 Див.: Ватман Д.П., Елизаров В.А. Адвокат в гражданском процессе. - М., 1969. -С. 62. 719

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії неможливо довести, що та чи інша конкретна дія є звичаєм торго¬ вого обороту. Аналогія закону і аналогія права - складні теоретичні конструкції, тож розраховувати на застосування їх судом було б самовпевненістю. У позовній заяві слід уникати всіляких ліричних відступів, посилань на норми моралі. Не потрібно писати й про те, що через дії іншої сторони хтось не одержав заробітної плати, були зірвані громадсько-корисні починання і т. п. Ефект у суді від таких пасажів є прямо протилежним сподіванням. Зайвою є й патетика на захист державних або громадських інтересів, а також подробиці недобору податків через порушення відповідачем своїх зобов’язань тощо. Для цього існують податкові органи і прокуратура. У позовній заяві слід обережно описувати дії третіх осіб, їхню роль у процесі треба точно визначити й обмежити. Надто вільний опис їхньої, поведінки може привести до того, що суд буде сприй¬ мати їх як співпозивачів або співвідповідачів, що іноді приводить до відмови в задоволенні позову. 8. Участь у справі кількох відповідачів Стаття 23 ГПК передбачає, що позов може бути поданий кіль¬ кома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. У ГПК немає поняття процесуальної співучасті, хоч дана стаття наближена текстуально до відповідної статті Цивільно¬ го процесуального кодексу України. У ГПК поняття «співучасть», «співучасник», «співпозивач» та «співвідповідач» у тексті кодексу не зустрічаються. Отже, немає потреби надмірно звужувати право пред’явлення позову до кількох відповідачів тільки випадками про¬ цесуальної співучасті, тим більше, що на практиці позови пред’яв¬ ляються до кількох відповідачів, інтереси яких нерідко взаємно суперечать один одному, тобто до осіб, які не є співвідповідачами у власному розумінні цього слова. Господарський процесуальний кодекс України не надає госпо¬ дарському суду право замінити позивача. У тих випадках, коли за згодою кредитора мав місце перевід боргу, а позов поданий тільки до первісного боржника, господарський суд має право відповідно до 720

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України залучити до участі у справі нового боржника (п. 6 Роз’яснення від 14.12.93 №01- 6/1301 «Про деякі питання уступки вимоги й переводу боргу»). У справах про визнання недійсним акту, раніше виданого лік¬ відованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів. Слід мати на увазі й те, що ст. 24 ГПК не зобов’язує господар¬ ський суд задовольнити клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. 9. Про окремі обов’язкові елементи позовної заяви У ст. 54 ГПК наведено вимоги щодо форми і змісту позовної заяви. Недодержання цих вимог тягне за собою наслідки, перед¬ бачені ст. 63 ГПК. У позовній заяві повинен обов’язково наводи¬ тись обґрунтований розрахунок, якщо йдеться про стягнення чи оспорювання суми. Якщо розрахунку у заяві не наведено, суддя повертає позовну заяву. Ні в ГПК, ні в роз’ясненнях ВГСУ не вказано, у чому полягає обґрунтованість розрахунку позовних вимог. У всякому разі, в об¬ ґрунтованому розрахунку потрібно дати посилання на первинні до¬ кументи, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти приймання з розбивкою за періодами та прив’язкою до юридичних фактів, якими обґрунтовується позов. Розрахунок, якщо він пода¬ ється окремо, має бути підписаний особами, які його склали. Для індивідуалізації учасників спору в позовній заяві вказу¬ ється повна назва сторін, їхні, поштові адреси, найменування і номери рахунків сторін у банківських установах. Отже, не можна писати «ВАТ «Мрія». Потрібно писати «Відкрите акціонерне то¬ вариство «Мрія», тобто повну назву. Указуються і документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності. Визначення ціни позову є важливим елементом позовної заяви, якщо позов підлягає грошовій оцінці. До ціни позову включаються вказані в позовній заяві суми основної заборгованості, штрафу, пені. Ціна позову, котрий складається з кількох самостійних ви¬ мог, визначається сумою всіх вимог. Ціну позову вказує позивач. 721

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визнача¬ ється суддею. У спорах про укладення, зміну, розірвання договору зазначається сума договору. До позовної заяви додаються документи, які підтверджують дотримання досудового порядку врегулювання спору: копію пре¬ тензії, докази її надсилання другій стороні. Додається також під¬ твердження направлення копії позовної заяви. Потрібно мати на увазі, що суди, які тривалий час приймали поштову квитанцію або фінансовий чек як доказ направлення копії позовної заяви, сьогодні вимагають конкретнішого доказу направлення копії позо¬ вної заяви. Таким доказом, зокрема, є засвідчений поштою перелік вкладених документів, що додається до цінного листа. Отже, щоб не наражатися на можливе повернення позовної заяви, копію позовної заяви та і претензії краще направляти цінним листом. До заяви додається документ про сплату державного мита та опла¬ ту витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Такі документи подаються в оригіналах. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита(п. 5.1 Роз’яснення від 04.03.98 №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Арбітражного процесуального кодексу України»). Установлений порядок подання доказів сплати державного мита повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою. Відповідно до ст. 54 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві повинен бути наведений зміст позовних вимог, тобто те, у чому полягає шкода, збитки тощо. Наприклад, при стягненні моральної шкоди має бути зазначено, у чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються вимоги, якими саме неправомірними діями завдано цю шкоду та зазначення доказів, що підтверджують позов. Крім того, у позовній заяві має бути зазначено розмір відшкодування моральної шкоди в грошовій або іншій матеріальній формі (п. 7 Роз’яснення від 29.02.96 № 02- 5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із відшкодуванням моральної шкоди»). Суддя, який вирішує спір, насамперед зосереджує увагу на тому, що просить позивач. Проте на цьому етапі підготовки позовної за¬ яви припускаються помилок. Ось найтиповіші з них: 722

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі 1. Як позовну вимогу пишуть: «Просимо визнати відповідача Н. винним у порушенні умов договору № 3 від 10.02.2000» Формально начебто правильно. Але ж дана позовна заява не є вимогою про встановлення певного юридичного факту, і якщо суд задовольнив би таку вимогу, то з відповідача Н. нічого не можна стягнути, оскільки не поставлено вимоги про стягнення. 2. Як позовну вимогу пишуть: «Просимо накласти стягнення на майно фірми У.». Задоволення такої вимоги є проблема¬ тичним, оскільки про одержання майна або реалізацію його по суті нічого не сказано. 3. Як позовна вимога вказується юридично неспроможна фра¬ за, наприклад: «Накласти арешт на розрахунковий рахунок відповідача», «Заборонити відповідачу укладати угоди», «Позбавити відповідача права користування товарним зна¬ ком» тощо. Позовні вимоги слід викладати в точній відповідності до об¬ ставин, якими ці вимоги обґрунтовуються і наведеним у позовній заяві обґрунтованим розрахунком. У позовній заяві вказують обставини, на яких ґрунтуються по¬ зовні вимоги, юридичні факти, що привели до виникнення спірних правовідносин (договір тощо), а також указують на докази, яки¬ ми підтверджуються юридичні факти з викладенням їхньої суті. Стаття 54 ГПК вимагає посилання на законодавчі акти, на підставі яких подається позов. До цієї вимоги іноді ставляться формально і поверхово. Між тим, дане питання є важливим і може негативно позначитися на справі. Необхідно вказувати не тільки норми про¬ цесуального, але й норми матеріального права, які регулюють дані відносини. В одній зі справ Господарський суд Полтавської області, відмов¬ ляючи в задоволенні вимог, послався, зокрема, і на те, що позивач не вказав відповідної норми матеріального права, у силу якої він вимагає стягнення заборгованості. Україна підписала Конвенцію про захист прав людини й осно¬ вних свобод. Статті 6 і 13 Конвенції передбачають право на спра¬ ведливий судовий розгляд і ефективний спосіб захисту прав, а Протокол до Конвенції про захист прав людини в ст. 1 передбачає, 723

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Якщо в діях відповідачів і суду вбачаються пору¬ шення цих прав, посилання на норми Конвенції є виправданим. У майбутньому, якщо б справа дійшла до Європейського суду з прав людини, таке посилання обмежило б можливість заперечень, що вимоги щодо порушення Конвенції не ставились. З цього погляду цікавою є справа «Совтрансавтохолдинг» проти України. У заяві до Європейського суду з прав людини наголо¬ шувалось на те, що суд не був безстороннім, що в його діяльність втручались особи з найвищого політичного керівництва, що мало місце порушення Протоколу № 1. Суд визнав, що мають місце по¬ рушення ст. 1 Протоколу № 1 та § 1 ст. 6 Конвенції і задовольнив вимоги. Немає потреби в надмірному використанні в позовній заяві спеціальних відомчих інструкцій, наказів, а також посилань на різні роз’яснення відомств. Необхідно мати на увазі, що незаре- єстрований нормативний акт, що підлягає державній реєстрації, є не чинним. (Лист від 28.08.95 № 05-2/433 «Про застосування при вирішенні господарських спорів нормативних актів, які ви¬ даються міністерствами та іншими органами державної виконавчої влади»). Відповідно до ст. 4 ГПК господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають зако¬ нодавству України. При цьому слід виходити з того, що реєстра¬ ція в Міністерстві юстиції України не є незаперечним доказом відповідності даного акта чинному законодавству України. Тому господарські суди не повинні застосовувати акти, які не відпові¬ дають законодавству України, хоча б вони й були зареєстровані в установленому порядку. Важливим елементом позовної заяви є подання доказів, якими обґрунтовується позов. У заяві потрібно вказувати не тільки поси¬ лання на певний доказ, а й подавати реквізити такого документа: дату, назву, реєстраційний номер, інші особливості, що виділяють такий документ. У кінці заяви наводять перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. Документи вказуються так, щоб їх можна було ідентифікувати. Наприклад: «Товарно-транспортна накладна 724

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі № 000001 від 17 січня 2003 р.», «Договір купівлі-продажу № 4 від 5.05.03» Це дозволить уникнути непорозумінь щодо того, який саме документ як доказ додано. Якщо подаються оригінали документів, не завадить указати на це. Оскільки відповідно до ст. 36 ГПК Украї¬ ни не заборонено подачу документів у належно засвідчених копіях, то цим правилом необхідно користуватись, щоб не піддавати ризику втрати оригіналів, краще направляти належно засвідчені копії. Господарський суд на свій розсуд може витребувати оригінал. Якщо обставини справи мають бути засвідчені лише оригінала¬ ми документів, то подається оригінал. У цих випадках краще по¬ давати позовну заяву з матеріалами безпосередньо в суд кур’єром, щоб не наражатися на загрозу втрати документів при пересиланні їх поштою. Стаття 54 ГПК вимагає також, щоб у позовній заяві було вказано про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу У-1 ГПК. У позовній заяві можна вказати й інші відомості, які мають значення для справи. Зокрема, це стосується третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені за результатами розгляду справи, а також клопотан¬ ня про відновлення строку позовної давності, забезпечення позову. Інші відомості вказуються, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. 10. Засідання суду Підготовка до засідання суду необхідна. У першу чергу така підготовка полягає в прогнозуванні можливих дій другої сторони, аргументів і контраргументів, які можуть бути подані другою сто¬ роною. Відповідним чином має бути здійснена «домашня заготовка» для нейтралізації контраргументів. Саме тут найбільше потрібна внутрішня зібраність адвоката і вимога щодо використання свого професійного і практичного досвіду. Взаємодія знань, спостережливості й уваги є запорукою успішного ведення справи. Захист може бути активним шляхом пред’явлення зустріч¬ ного позову про визнання угоди такою, що не відповідає вимогам закону. У судовій практиці трапляється, що суд ігнорує запере¬ чення сторони, «не бачить» пред’явлених на спростування вимог 725

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії доказів. Пред’явлення зустрічної позовної вимоги виключає таку можливість. Для підготовки до участі в суді рекомендують і складання таблиці, в якій для можливих дій другої сторони готують перелік «нейтралізуючих» або «контратакуючих» дій1. Подібне планування заслуговує на увагу. У науковій літературі, а також у коментарях, як правило, не розглядаються ситуації, коли суд діє неправильно, ігнорує докази і заперечення. Адвокат при представництві інтересів вирішує не науковий спір, а завдання правового захисту і тому повинен врахо¬ вувати, що немає і не може бути суддів ідеальних, що конкретний суддя може бути заінтересований у тому чи іншому варіанті ви¬ рішення спору, а реальних даних, які б давали підстави для його відводу немає. Спір відбувається не із судом, а в «присутності» суду, на що постійно слід зважати. Витримка, повага до суду незалежно від дій суддів є обов’язковими. Навіть в умовах упередженості судді (а таке трапляється) адвокат зобов’язаний бути абсолютно корек¬ тним, точним у своїх діях. Але коли суддя явно перевищує межі суддівської етики, то вважаю, що відповідну заяву можна оголосити в господарському процесі на підставі ст. 22 ГПК України. Ситуацію в процесі контролює суддя. Якщо він при розгляді справи виходить за межі коректності (що нерідко може бути з вини однієї із сторін), то в літературі рекомендують «м’яко і тактовно сконцентрувати увагу суду на проханні розглядати спір по суті і на основі матеріалів, які є у справі»2. Можливості сторони в даній ситуації обмежені. Можна просити суд відкласти слухання справи і подати інформацію про дії судді, які свідчать про його упередженість, на ім’я голови або заступника голови відповідного суду. Прохання до голови суду про «виправлення» упередженості судді, а не відвід, може мати позитивні наслідки. Але в більшості випадків адвокати не йдуть на такі кроки за правилом: «Клієнти приходять і уходять, а судді залишаються». Важливо тільки, щоб добрі стосунки із судцями підтримувались не за рахунок інтересів клієнта. 1 Див.: Арбитражньїе спорьі / Справочник практикующего юриста. - С.96; Див.: Панасюк А. Как победить в споре. - М., 1998. - С. 42. 2 Арбитражньїе спорьі/ Справочник практикующего юриста. - С.106; 726

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Що стосується відводу, то в більшості випадків користуються таким правом тільки з тактичних міркувань, наприклад, для від¬ кладення справи. Разом із тим, упередженість суду, це окремі ви¬ няткові ситуації. Суддя в процесі намагається з’ясувати фактичні взаємовідносини сторін, розібратись у суті спору. Відповідно до цього завдання і спрямовується процес. І якщо правова позиція не¬ достатньо підтверджена доказами або неповно викладена, то суддя за допомогою запитань намагається з’ясувати не зовсім зрозумілі моменти в правовій позиції сторони, співвіднести її із заперечен¬ нями. Тому запитання до сторони - це знак уваги до неї, свідчення того, що з позицією сторони хочуть ознайомитись. До таких запитань слід підготуватися заздалегідь. Наявність аргументованих письмових пояснень, які надаються суду, може значно полегшити з’ясування спірних моментів правової позиції. На практиці зустрічались випадки, коли суддя, одержавши пись¬ мове пояснення, зачитував його, запитував у другої сторони її за¬ перечення і приймав рішення. У позивача не було потреби самому давати пояснення. Тому чи не найбільшою помилкою була б неадекватна, негативна реакція на запитання суду. У такому випадку в суду може скластися враження, що у представника сторони просто здають нерви або у неї відсутні достатні аргументи для підкріплення своєї позиції. Виступ в господарському суді має стосуватися безпосередньо спору бути максимально коротким, тактовним і не переобтяже¬ ним фактами та цифрами, але водночас і не бездоказовим. Суддя, слухаючи пояснення сторін, ще раз подумки відточує аргументи майбутнього рішення і перевіряє для себе їхню доброякісність. Існує загальне правило: із судом спір неможливий. Якщо ви незгодні з висловленою суддею думкою, не можна прямо запере¬ чувати судді, оскільки тут вступають у силу закони психології. У таких випадках необхідно знайти привід для того, щоб погоди¬ тись з якоюсь частиною висловленої суддею думки, а якщо цього не можна зробити, пізніше, в іншій формі, діяти за принципом - «Так, але...». Наприклад,: «Згоден» (пауза 2-3 секунди). При¬ пустима, звичайно, і така інтерпретація (пауза). Можливо. Але в даній ситуації...» і т. д.1 1 Див.: Панасюк А. Как победить в споре или искусство убеждать. - С. 258-259. 727

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Важливо не «зациклюватися» на епізоді, з яким не згоден суд. При з’ясуванні інших питань у максимально коректній формі й під іншим кутом зору можна ще раз повернутися до цього не до¬ сить з’ясованого або неправильно оціненого питання, якщо воно важливе для вирішення справи. Якщо ж суд висловив будь-які судження щодо справи (у госпо¬ дарських судах, на відміну від районних судів, таке зустрічаєть¬ ся), необхідно зробити спробу внести такі судження в лінію спору, ув’язати з правовою позицією сторони у справі. У виступі слід акцентувати на основних «опорних» фактах, яки¬ ми обґрунтовуються правові вимоги, уникати менш переконливих аргументів, відводити від них увагу суду, використовувати аналогії з уже раніше розглянутими справами, особливо, якщо такі зна¬ йшли своє відображення в опублікованій судовій практиці1. Якщо є сильні, незаперечні докази, то слабких краще не подавати. По одній із справ про стягнення заборгованості позивач подав первинні документи, які підтверджували поставку товару і додав до них акт взаємозвірки (який зберігся тільки у нього), в якому містились незначні розбіжності з накладною. Представник відпо¬ відача в судове засідання не з’явився, відзиву не подав. Позов було задоволено. Скасовуючи рішення, вищий суд послався на те, що в акті перевірки суд не перевірив, хто його підписав, чи мала ця особа відповідні повноваження. На цій підставі висновок суду було визнано передчасним, а істотні для справи обставини не повністю з’ясованими2. При новому розгляді справи позов було задоволено, акт звірки визнано таким, що підписаний не уповноваженою осо¬ бою і до того ж містить арифметичні помилки. Але було згаяно час і фірма-відповідач встигла перерахувати наявні в неї на рахунку кошти іншій організації3. Можна сказати, що юристи позивача 1 Багато років тому П. Сергеїч (П.С. Пороховщиков) зробив влучне зауваження: «Имейте в виду, что каждмй слабьій довод, привлекая внимание, подривает доверие ко всем другим: один калека испортит цельїй строй*. П. Сергеич. Искусство речи на суде. - М., 1960. - С.223. 2 Див.: Газ. Бізнес. Бухгалтерія. Право. Податки. Консультації. - 2000. - № ЗО.- С.78. 3 На практиці часто переоцінюють роль актів звірки. Складають їх, як правило, працівники бухгалтерії. При цьому забувають, що для того, щоб акт звірки був повноцінним доказом, потрібно мати повноваження на підпис такого акту. Підпису самого тільки головного бухгалтера, навіть якщо він буде скріплений печаткою під¬ приємства, може виявитись недостатньо. Для того щоб такий акт звірки набув стату¬ су угоди, потрібен підпис розпорядника кредитів, тобто керівника підприємства. 728

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі самі «на блюдечку» піднесли для суду «зачіпку» для скасування справи. Слабкий доказ не тільки не підкріпив позицію сторони у справі, а навпаки, посіяв сумніви. Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішений у строк не більше двох місяців. Спір за опротестованим векселем має бути вирішений у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках (напр., при заміні судді) го¬ лова господарського суду чи його заступник має право продовжити строк вирішення справи, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін або клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у трива¬ ліший строк. У випадку неявки в засідання представників сторін, інших учасників судового розгляду або з інших підстав, передба¬ чених ст. 77 ГПК України, суд може відкласти слухання справи в межах двомісячного строку. Суд також має право оголосити перерву в засіданні в межах строку, передбаченого в ст. 69 ГПК України. Повідомлення сторін про досягнення угоди без подання її тексту зобов’язує господарський суд або відкласти розгляд справи, або оголосити перерву в засіданні і витребувати від сторін текст угоди. Тому сторони, досягнувши угоди щодо спору (відмова від позову, визнання позову або досягнення мирової угоди), викладають ці умови в адресованих суду письмових заявах, які долучаються до справи. При цьому господарський суд перевіряє наявність у пред¬ ставників повноважень на такі дії. На відміну від районних судів у господарському суді не прак¬ тикується укладення мирової угоди як єдиного документа, а про¬ понується подавати відповідні заяви. При цьому мирова угода, викладена в заявах, може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета позову. Разом із тим, сторони не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність до закону або про розірвання договору (п. 2 Роз’яснення від 12.03.99 №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» ). Про прийняття відмови від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою припиняє провадження у справі. У разі визнання позову суд приймає рішення про задоволення позову (ст. 78 ГПК). 729

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії У випадку призначення судом судової експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником господарський суд має право зупинити провадження у справі. Гос¬ подарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, органом, що вирішує господарські спори або до вирішення відповід¬ ного питання компетентними органами (ст. 79 ГПК). Перелік підстав, зазначених у ст. 79 ГПК, є вичерпним. Зупинення провадження з інших підстав, зокрема, надсилання запиту для одержання роз’яс¬ нення з питань застосування законодавства, слід визнати неправо¬ мірним. Тому ухвала за таким мотивом підлягає скасуванню. У випадку припинення провадження у справі з підстав, перед¬ бачених ст. 80 ГПК, повторне звернення до суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається. Ухвалу про припинення справи може бути оскаржено. Однією з підстав припинення провадження у справі є ліквідація відповідного підприємства або організації. Якщо ж позивач вважає, що акт, виданий органом, підприємством чи організацією, яке в подальшому було ліквідовано, не відповідає законодавству, то в цьому випадку господарський суд не може відмовити позивачеві в захисті його інтересів. У цьому випадку господарський суд по¬ винен виявити правонаступника ліквідованого органу або орган, до якого передано функції з видання таких актів, і залучити його до участі у справі. У випадку невідповідності оспорюваного акту законодавству суд визнає його недійсним. У судовому засіданні може виявитись відсутність статусу під¬ приємця у особи вже під час вирішення спору з його участю. У цьому випадку таке провадження підлягає припиненню згідно з п. 1 ст. 80 ГПК (п. 1 Листа від 23.10. 2000 № 01-8/556 «Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку ді¬ яльність громадян»). Заслуговує на увагу і позиція господарських судів про право сторін щодо передачі спору на вирішення третейського суду (арбі¬ тражу) як після порушення провадження у справі, так і до звернен¬ ня до господарського суду з позовом, зокрема шляхом укладення арбітражної угоди і включення її до договору (контракту) у формі арбітражного застереження. 730

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Господарський суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї із сторін щодо вирішення спору в господарському суді, і ним не буде визнано, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. (п. 10 Листа від 10.03.98 №01-8/91 «Про деякі питання практи¬ ки застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»). Залишається спірною позиція судів щодо права господарського суду на підставі п. 1 ст. 83 ГПК визнати недійсним повністю чи в пев¬ ній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Так, у постанові Верховного Суду України (ВСУ) від 25 лютого 2002 р. № 20-4/174 ВС визнав право господарського суду при прийнятті рішення визнавати повністю або частково недійсним договір, якщо той суперечить законодавству. Однак у постанові від 19 листопада 2002 р. ВСУ змінив свою позицію і вказав: «визнання господарськими судами за власною іні¬ ціативою договорів недійсними і такими, які втратили свою дію, за межами заявлених позивачем вимог суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу. У зв’язку з цим норма п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (про право господарського суду визнавати недійсними повністю або в певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству) на підставі ст. 8 Конституції України не повинна застосовуватись»1. Позиція Верховного Суду України в постанові від 19 листо¬ пада 2002 р. є правильною і заслуговує на увагу. Посилання на Конституцію України і пряме її застосування - поки що рідкісний факт. Однак, зважаючи на недосконалість законодавчої техніки та існуючі суперечності в окремих нормативних актах, звернення безпосередньо до Конституції є одним із засобів усунення недоліків нашого законодавства. Виходячи з вимог ст. 8 Конституції, є спір¬ ним , зазначене у п. 2 ст. 83 ГПК право «виходити за межі позовних вимог», навіть якщо про це є клопотання заінтересованої сторони. 1 Джунь В. Верховний Суд України впроваджує порочну практику правозастосуван- ня?// Юрид. практика.-2003 № 34. 731

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Така дія має вирішуватись у порядку ст. 22 ГПК шляхом зміни або доповнення позовних вимог, а не поданням клопотання. 11. Про докази у справі В АПК Російської Федерації термін «будь-які фактичні дані» замінили на простіше й зрозуміліше «відомості». У ГПК України залишено старе, усталене формулювання про те, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правиль¬ ного вирішення господарського спору. По суті в цьому визначенні розкрито поняття «предмета доказування», хоч сам цей термін у кодексі відсутній. Формування предмета доказування відбувається на стадії під¬ готовки справи до розгляду, коли суддя визначає коло обставин - об’єктів перевірки. Але корекція такого кола об’єктів перевірки в ході судового дослідження продовжується, а у випадках зміни під¬ стави позову або пред’явлення зустрічного позову вона неминуча. В умовах змагальної процедури всі фактичні дані підлягають ре¬ тельній перевірці. «Саме на цьому етапі найчастіше зустрічаються помилки й упущення суддів унаслідок того, що не досліджуються всі обставини, які необхідно перевірити, або ж доказам дається неправильна оцінка, або певні докази залишаються поза увагою судді»1. Особливо це характерно для випадків, коли справа вирі¬ шується без участі сторін. Недосконалість ГПК також негативно впливає на забезпечення конституційного принципу змагальності сторін. Так, згідно зі ст. 74 ГПК порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі роз¬ гляду справи суддями - суддею, головуючим у засіданні. Водночас у ст. 74 ГПК нічого не сказано про порядок дослідження доказів. У зв’язку з цим, як правило, докази представлені сторонами, не оголошуються в суді і не досліджуються. Вважається, що суд або суддя їх самостійно оцінює при написанні рішення. 1 Зейкан Я.П. Захист прав та інтересів в арбітражному суді. - К. 2001. -С.С. 49. 732

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Такий підхід, на мою думку, не відповідає духу і букві Консти¬ туції, зокрема, п. 4 ст. 129 Основного закону. У практиці господар¬ ських судів нерідко трапляється так, що рішення обґрунтовується за допомогою доказів, яких сторона не бачила і про них у судовому засіданні не чула. Що можна порадити стороні. У порядку ст. 22 ГПК кожна зі сторін має право подавати клопотання, які суд пови¬ нен вирішити. Клопотання може бути подано і щодо порядку дослі¬ дження доказів. Подаючи таке клопотання, представник сторони може просити про оголошення кожного з доказів, що є у справі, та надання можливості кожній зі сторін подати свої заперечення проти того чи іншого доказу. Обґрунтовуючи таке клопотання, сторона може звернути увагу суду, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи по¬ дані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фак¬ тичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. При цьому судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом до¬ слідження й оцінки судом. При цьому докази підлягають оцінці в їхній сукупності, і жодний доказ не має для суду заздалегідь установленої сили (п. 4 Роз’яснення від 10.12.96 № 02-5/422 «Про судове рішення»). Якщо надані докази є недостатніми для вирішення справи, суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій неза¬ лежно від їхньої участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження (ст. 37 ГПК). Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, установленому ст. 43-1-43- 10 цього Кодексу. Складається враження, що ця норма суперечить принципу змагальності сторін та їхньому обов’язку подати їх як підставу своїх вимог і заперечень. Однак реалії життя свідчать про доцільність такої норми. Звичайно, цю норму можна було б викласти більш вдало з по¬ гляду законодавчої техніки, з тим щоб не створювалась ілюзія про її невідповідність принципу змагальності і диспозитивності. Але як бути, якщо потрібний доказ знаходиться у сторони, зацікавленої у 733

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії вирішенні спору або третьої організації, яка не надає його позивачу або відповідачу? Наприклад, коли йде спір про несвоєчасну видачу ліцензії. Стат¬ тя 19 Закону України «Про ліцензування певних видів господар¬ ської діяльності» містить вимоги щодо ведення ліцензійних справ, журналу обліку заяв і виданих ліцензій та ліцензійного реєстру. Відповідні документи в оригіналі або належним чином завірені ви¬ тяги з них можуть прийматись господарськими судами як докази у справах зі спорів, пов’язаних з видачею ліцензій, зокрема, у ви¬ значенні строків такої видачі тощо. Якщо такі докази не надаються відповідним державним органом, то суд їх може витребувати (див. п. 11 Листа від 13.09.2000 № 01-8/493 «Про Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). Відповідно до ст. 209 ЦК України та ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на під¬ ставу своїх вимог і заперечень. На практиці важливе значення має обов’язок первинного доказування, тобто те, кому першим на¬ лежить подавати докази. Це не просто черговість подання доказів. Якщо сторона, на якій лежить первинний обов’язок подати докази, не зможе їх подати, - вона програє процес1. За загальним правилом, первинний обов’язок пред’явлення до¬ казів покладається на позивача. На практиці трапляються ситуації, коли такий обов’язок переходить на відповідача. Наприклад, відпо¬ відач визнає у відповіді на претензії або відзиву підставу позову, але посилається на нові обставини, щоб відхилити вимоги (закінчення строку позовної давності, неналежну якість одержаного товару тощо). У такому випадку тягар первинного доказування переходить до відповідача, а з ним і ризик програшу справи. Оцінка доказів у суді. Оцінка доказів - це визначення судом достовірності (істинності) вивчених у засіданні відомостей про факти, а також визначення наявності або відсутності взаємозв’язку цих фактів з вимогами 1 На цю обставину як на нову проблему юриспруденції звернули увагу автори Ко¬ ментарю до АПК РФ (Див. Комментарий к Арбитражному процесуальному кодексу Российской Федерации. - С. 118-119). Дана проблема є значущою не тільки для російського, а й українського законодавства. 734

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі сторін. Істина в контексті доказів розуміється як відповідність суджень реальній дійсності. У більшості випадків у господарський суд як докази подаються письмові документи (угоди, платіжні доручення, акти, протоколи тощо). Такі докази долучаються в додатках до позовної заяви. Якщо постає необхідність подати додатково докази, то найкраще це зроби¬ ти шляхом подачі клопотання про приєднання додаткових доказів, коротко вказавши, які обставини вони підтверджують, і подати до арбітражного суду безпосередньо або направити їх рекомендованою кореспонденцією. Важливо також направити копії цих документів другій стороні, представивши в суд докази такого направлення. За ст. 36 ГПК письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильно¬ го вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо подані копії документів викликають сумніви, господарський суд має право витребувати оригінали цих документів (п. 2.1 Роз’яснення від 18.09.97 № 02- 5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України»). До речових доказів ст. 37 ГПК відносить предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. «Хитрий» хід не направлення другій стороні доказів з тим, щоб застати зненацька представника другої сторони, не може бути схвалений. Адже ст. 56 ГПК вимагає надсилати сторонам копії документів, якщо останні цих документів не мають. Доведеться подавати їх у судовому засіданні, робити перерву для вивчення їх стороною, яка їх не одержала, і вислуховувати несхвальний комен¬ тар судді щодо методів роботи адвоката (юриста). Процесуальна доктрина так і не виробила певного домінантного визначення письмових доказів ні в Україні, ні в Російській Феде¬ рації1. Звідси можливі труднощі при з’ясуванні доказової природи носія письмової інформації. Тому й адвокату, і господарським судам важливо зважати на те, що не все закріплене на папері авто¬ 1 Див.: Комментарий к Арбитражному процесуальному кодексу Российской Фе¬ дерации. - С.145. 735

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії матично перетворюється на письмовий доказ. Особливо важливо це враховувати, коли підлягають застосуванню правила допустимості доказів (ст. 34 ГПК). Відповідно до ч. 2 ст. 32 дані, за допомогою яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги, визначаються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Стаття 32 ГПК передбачає право суду вимагати від сторін подання пояснення сторін у письмовому вигляді. Адвокату доцільно взяти за правило у всіх випадках надавати суду письмові пояснення. При оцінці доказів слід мати на увазі, що реєстрація в Міністерстві юстиції України не є незаперечним доказом відповідності даного акту чинному законодавству України (п. З Роз’яснення від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів). Частина 1 ст. 32 ГПК застосовує поняття «інших обставин», які мають значення для справи. З’ясовуючи це поняття, можна дійти висновку, що «інші обставини» - це «побічні» факти, пов’язані з головними взаємозв’язками типу причини і наслідку, сумісності і несумісності, послідовностями в часі, тобто у сфері застосування непрямих доказів. Звичайно, зробити висновки для винесення рішення на підставі непрямих доказів значно важче, такі справи в їхній фактичній частині складніші, і саме тут легше допустити помилку. Особливої актуальності набула ця проблема із введенням у податковому законодавстві «непрямих методів» для визначення розміру одержаного прибутку тощо. Сторона за договором має право вимагати від несправної сто¬ рони відшкодування відсотків, сплачених банку за користування кредитом. У тому випадку, коли після спливу повернення кредиту кредитор сплатив банку підвищені відсотки за користування кре¬ дитом, він повинен подати документи, які пояснюють причини неможливості повернення одержаного кредиту у встановлений строк. Якщо такі докази будуть подані, сплачені банку підвищені відсотки за користування кредитом також підлягають стягненню з боржника (п. 6 Листа від 06.06.94 № 01-8/368 «Про деякі питання практики вирішення господарських спорів»). 736

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Оспорювання документів може бути здійснено шляхом подан¬ ня заяви про підробку. У таких випадках необхідно долучити до матеріалів справи оригінал документа, який викликає сумніви і просити призначення відповідної експертизи. Такий спосіб оспо¬ рювання застосовують лише у виняткових ситуаціях, маючи в роз¬ порядженні переконливі аргументи, що підтверджують підробку (тягар доказування лежить на особі, яка заявила про підробку). У судовому засіданні, а також при огляді і дослідженні пись¬ мових або речових доказів у місці їхнього, знаходження ведеться протокол (ст. 81і). Сторони та інші особи мають право знайомити¬ ся з протоколами і протягом 5 днів після підписання їх подавати письмові зауваження з приводу допущених неправильностей або неповноти протоколу. Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи. Адвокат повинен бути уважний, вести для себе відповідні записи або звукозапис і своєчасно подавати зауваження до суду. За результатами вирішення господарського спору по суті при¬ ймається рішення. Прийняте рішення оголошується судом (суддею) після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може ого¬ лосити тільки вступну і резолютивну частини. Вона оголошується і приєднується до справи як окремий судовий документ, тому в ній мають бути всі реквізити вступної частини рішення відповідно до п. 1 частини першої ст. 84 ГПК. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з для його прийняття. Якщо в судовому засіданні було оголо¬ шено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК. Останнє положення має певні підводні рифи. Законодавче вирі¬ шення цієї проблеми недосконале і створює ситуації, які ведуть до помилок. Стороні, як правило, не повідомляють, коли буде підписано та оформлено рішення в порядку ст. 84 ГПК, а ГПК не зобов’язує суддю це зробити. У коментарях до ст. 85 ГПК та в листах Вищого гос¬ подарського суду наголошується, що термін закінчення підготовки мотивованого рішення не повинен перевищувати 5 днів (п. 12 Листа від 10.03.98 № 01-8/91 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»). 737

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Дійсно, у старій редакції АПК такий термін був. Але нова редакція ГПК не містить певного строку, упродовж якого слід ви¬ готовити мотивоване рішення. Разом із тим, ст. 87 ГПК визначає, що рішення та ухвали мають бути надіслані сторонам або вручені під розписку не пізніше 5 днів після їхнього, прийняття. Неважко підрахувати, що направлення рішення в межах 5-денного строку з урахуванням поштового обігу створює ситуацію, коли сторона одержує рішення на 10-12-й день після прийняття рішення, тобто в період, коли строк на оскарження рішення вже закінчився. Одержання рішення після закінчення встановленого 10-денного строку суди не завжди визнають достатньою підставою для понов¬ лення пропущеного строку. І практика з цього питання неодноз¬ начна. Отже, для запобігання випадковостям і щоб не пропустити 10-денний строк для оскарження рішення краще не погоджуватись на оголошення резолютивної частини рішення та в разі незгоди з рішенням подавати скаргу в межах 10-денного строку, навіть якщо рішення суду не одержано. Адвокат, враховуючи ці обставини, по¬ винен потурбуватися про звукозапис оголошуваного рішення, або про його детальний запис, щоб мати можливість підготувати апе¬ ляційну скаргу і до одержання рішення. Ці проблеми - результат недоліків законодавчої техніки ГПК і, на жаль, не єдині. Належ¬ ним чином не вирішено і питання про додаткове рішення, ухвалу. Зокрема, не вказано в межах якого строку подається заява про додаткове рішення, ухвалу (ст. 88), або роз’яснення і виправлення рішення, ухвали (ст. 89). Відсутня вказівка і на те, чи впливає на встановлений 10-денний строк прийняття додаткового рішення або ухвали про роз’яснення і виправлення рішення. Не рятують ситу¬ ацію і роз’яснення Вищого господарського суду. Наголошується, що ГПК не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв щодо додаткового рішення або його роз’яснення. Тому при розгляді цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення. Які саме статті має на увазі Вищий господарський суд, у роз’ясненні не вказується. Таке роз’яснення є некоректним з точки зору юри¬ дичної техніки і не вирішує проблему. У всякому разі, необхідність додаткового рішення або роз’яс¬ нення виявляється після одержання цього рішення або ухвали. 738

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Адвокат не повинен зволікати із заявою про додаткове рішення і подавати її в розумні строки, тобто виходячи з принципів розум¬ ності, добросовісності та справедливості права. Вирішення такої заяви судом буде здійснено у строки, передбачені статтею 69 ГПК України. Подаючи таку заяву, адвокат повинен направити її копію другій стороні, хоч це прямо і не передбачено. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в загальному порядку. Що стосу¬ ється ухвали про роз’яснення і виправлення рішення, ухвали, то оскарження їх не передбачено. У разі надходження заяви про роз’яснення рішення, ухвали суд не може відмовити в роз’ясненні відповідного судового акту, зокрема, за тим мотивом, що такий акт, на думку суду, не потребує роз’яснення (п. 2 Листа від 11.12. 2000 № 01-8/739 «Про закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження»). Якщо ж суддя порушив вимоги ст. 89 ГПК і своїм роз’ясненням фактично змінив суть рішення, то перевірці в апеляційному по¬ рядку підлягає рішення зі спору в редакції, викладеній в ухвалі, а не сама ухвала (п. 4.6 Роз’яснення від 18.07.97 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуаль¬ ного кодексу України). Зважаючи на недоліки законодавчої техніки ГПК, адвокат по¬ винен проявляти обачність і запобігати ситуаціям, коли подальший рух справи буде залежати тільки від судді (своєчасно подавати заяви та скарги і дотримуватись усіх необхідних формальностей). 12. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку Відповідно до п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України в Україні забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Право на звернення з апе¬ ляційною скаргою або апеляційним поданням мають відповідно сторони зі справи і прокурор (ст. 91 ГПК). Зауважимо, що терміни «апеляційна скарга», «апеляційне подання», які вживаються у ст. 91 ГПК України, є невдалими. Апеляція (лат. appellatio) означає звернення, оскарження, опротестування. Було б достатнім вжи¬ вання слова «апеляція». 739

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Визначення кола осіб, які можуть звертатися з апеляційною скаргою, не можна визнати вдалим. Таке право слід би надати й іншим учасникам процесу, а також особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов’язків. У справі № 20/711 господарський суд м. Києва прийняв рішення щодо майна, яке належало приватному підприємцю X. Однак сам приватний підприємець X. до участі у справі не був залучений. Без¬ умовно, що рішення стосується його прав та обов’язків, але подати апеляцію він не міг через недоліки законодавчої техніки, пов’язані з правом звернення з апеляційною скаргою. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скар¬ ги (подання) розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження (п. 6 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України). До кола поважних причин, які дають право на поновлення строку, слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного про¬ цесуального строку. Зміст ухвали про відмову в поновленні строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги. Відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено в порядку ст. 53 ГПК (п. 6 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»). Адвокату (юристу), який веде справу, слід бути уважним і по можливості не пропускати процесуальних строків взагалі. Госпо¬ дарські суди залюбки користуються можливістю повернути апе¬ ляційну скаргу і не завжди зважають на те, що рішення у справі надійшло після пропуску встановлених строків. 740

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Краще подати апеляційну скаргу, не маючи перед собою повно¬ го тексту рішення суду, ніж розраховувати на те, що суд визнає причини пропуску апеляційної скарги поважними. Є ситуації, коли рішення надходить після закінчення трьох місяців з дня при¬ йняття рішення місцевим господарським судом. У цих випадках суд, навіть визнавши причину поважною, не поновить строк, по¬ силаючись на закінчення строку, передбаченого ст. 93 ГПК. Отже, у будь-якому випадку не можна пропускати строк, установлений ст. 93 (тримісячний строк). Апеляційна скарга (подання) повинна містити реквізити, пе¬ редбачені в статті 94 ГПК. Скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником. При підписанні апеляційної скарги представником він повинен мати відповідні повноваження (до¬ віреність), де було б зазначено право представника на подання і підписання апеляційної скарги. У рекомендованих Міністерством юстиції України зразках довіреностей для нотаріусів, як правило, таке право не зазначається1. І це правильно. Адже доручається вести справу з усіма правами позивача, відповідача, третьої особи, які включають у себе і право підпису документів. Однак доводити в судовому засіданні, що суддя неправий, справа безперспективна. І навіть якщо суддя погодиться із запереченням, тут уже вступають в силу закони людської психології. І суддя на¬ магатиметься компенсувати таке приниження свого авторитету чимось іншим. Тому буде краще, щоб право на подання позовної заяви і право підписання процесуальних та інших документів було обумовлено. Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні. Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених ч. 1 ст. 97 ГПК. Не можна, зокрема, повертати апе¬ ляційну скаргу супровідним листом або в інший непередбачений законом спосіб. Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено в касаційному порядку. Після усунення обставин, 1 Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів. Зразки. Роз’яснення. Нормативні акти. - К.- С. 190. 741

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно (п. 4 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України). Як правило, апеляційна скарга повертається вже після спливу встановленого для оскарження рішення 10-денного строку. У таких випадках при повторній подачі апеляційної скарги необхідно за¬ являти клопотання про поновлення строку. На жаль, суди нерідко відмовляють у поновленні такого строку, не вважаючи причини її пропуску поважними. Звичайно, що це помилкова практика суду. Так, Європейський суд з прав людини у справі «Совтрансавто- холдинг» проти України1 звернув увагу, що Вищий господарський суд України в аналогічній ситуації не міг не знати про те, що після повернення скарги строк, установлений для її подачі, буде про¬ пущено. «Однак, - указує Європейський суд, - він не відобразив цього питання у своїй ухвалі, не надав заявнику точного строку для виправлення його скарги». Така оцінка ситуації Європейським судом з прав людини повинца б оцінюватись як прецедент і в інших подібних ситуаціях. Але поки що таку позицію судова практика господарських судів не сприймає. Є тут і недоліки законодавчої техніки. Адже автори проекту змін до Кодексу не могли не передбачити, що повторна подача апеляцій¬ ної скарги в межах установленого 10-денного строку є практично неможливою. У даному випадку доцільно було передбачити, що строк 10 днів обчислюється повторно з моменту одержання ухвали про повернення апеляційної скарги. Якщо у суду після прийняття апеляційної скарги виникли сумніви в наявності в особи, яка підписала скаргу, права на її під¬ писання, суд пропонує заявникові подати відповідні докази. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК. Аналогічно діє суд у випадках, коли виявляє наявність підстав для повернення скарги, передбачених п. 2, 3, 5 ч. 1 ст. 97 ГПК (п. 7 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 1 Див.: Справа «Совтрансавто» проти України // Закон і бізнес. - 2002. - 31 серп. - С.-45. 742

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господар¬ ського процесуального кодексу України»). Розгляд апеляційної скарги здійснюється за правилами роз¬ гляду цих справ у першій інстанції з певними особливостями. Зо¬ крема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об»єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК) та видачу наказу (ст. 116 ГПК). Слід мати на увазі, що суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав та обов’язків (п. 8 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»). Така позиція суду є логічною. Однак їй слід би кореспондувати і право такої особи подати апеляційну скаргу (що процесуальним законом не передбачено). Відповідно до ст. 101 ГПК апеляційний суд повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник об¬ ґрунтував неможливість подання їх суду першої інстанції з при¬ чин, що не залежали від нього. Разом із тим, додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, установлених ст. 101 ГПК. У цьому є своя логіка, але було б краще, якщо б це питання було врегульовано законом. Інакше створюється ілюзія нерівності сторін у процесі при подачі доказів. Апеляційний суд має право залишити рішення місцевого гос¬ подарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення. Підстави для скасування або зміни рішення наведені в ст. 104 ГПК України. За наслідками розгляду апеляційної скарги (подан¬ ня) апеляційний господарський суд приймає постанову, яка набирає чинності з дня її прийняття. Видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за 743

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії результатами його перегляду в апеляційному порядку апеляційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ. Вимоги до виступу адвоката (іншого представника) в апеляцій¬ ному суді такі ж, як і в суді першої інстанції. Однак зміст виступу не повинен виходити за межі вимог, викладених в апеляційній скарзі. Порушення цього правила може наштовхнутися на зауваження з боку головуючого в суді. 13. Перегляд судових рішень у касаційному порядку Право касаційного оскарження належить сторонам, прокурору, а також особам, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав та обов’язків. До таких осіб належать і громадяни, що не є суб’єкта¬ ми підприємницької діяльності (п. 1 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»). Така позиція Вищого господарського суду України заслуговує на увагу, але бажано, щоб це положення було чіткіше врегульовано безпосередньо в законі. Якщо апеляційний суд прийняв додаткову постанову з підстав і в порядку, зазначеному в ст. 88 ГПК, то її також можна оскаржува¬ ти в касаційному порядку. Касаційною інстанцією є Вищий госпо¬ дарський суд України. Касаційна скарга подається через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження. Касаційна скарга може бути подана протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляцій¬ ного господарського суду законної сили (ст. 110 ГПК). Вимоги до форми і змісту касаційної скарги викладені в ст. 111 ГПК України. Не допускається в касаційній скарзі (поданні) посилання на не¬ доведеність обставин справи. До скарги додаються докази сплати 744

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має пра¬ во надіслати відзив на неї касаційній інстанції й особі, що подала скаргу (подання). Відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується. Підстави для повернення касаційної скарги наведені в ст. Ill3 ГПК. Після усунення обставин, зазначених уп. 1,2,3, 4 і 6 ч. 1ст. Ill3 ГПК, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу в загальному порядку. У практиці Вищого господарського суду траплялися випадки, коли касаційна скарга подавалась безпосередньо до суду, але каса¬ ційна скарга не поверталась судом, а призначалась до розгляду. При повторному направленні касаційної скарги у зв’язку з усу¬ ненням її недоліків потрібно мати на увазі подання клопотання про поновлення строку, якщо такий пропущено. У всякому разі, Вищий господарський суд України так і не сприйняв позицію Європейсько¬ го суду з прав людини про те, що у випадках повернення скарги для усунення її недоліків потрібно вказувати точний строк, протягом якого потрібно повторно подати таку скаргу. Вищий господарський суд при цьому керується чинним ГПК, який не встановлює такого обов’язку. Але, виходячи із принципів верховенства права, тобто засад розумності, справедливості та добросовісності і вимог ст. 9 Конституції України, позиція Європейського суду з прав людини заслуговує на увагу. Звичайно, це недолік і законодавця, який повинен був чіткіше врегулювати це питання. Адвокати повинні враховувати ці обста¬ вини при відстоюванні інтересів своїх клієнтів у суді. І якщо справа повернута через відсутність клопотання про відновлення строку, то це не позбавляє сторону права подати повторно касаційну скаргу, додавши до неї клопотання про відновлення пропущеного строку ( п. 5 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XIIі Господарського процесуального кодексу України»). Порядок розгляду касаційної скарги здійснюється за прави¬ лами розгляду справи в суді першої інстанції, за винятком проце¬ суальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Це означає, що касаційна інстанція використовує 745

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні чи постанові господарського суду ( п. 9 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XIIі Господарського процесуального кодексу України»). Адвокат у касаційній інстанції повинен враховувати особли¬ вості перевірки та відповідним чином готувати свій виступ, який має бути лаконічним і максимально спрямованим на юридичний аналіз наявної у справі правової ситуації. Разом із тим, за результатами перевірки судом касаційної ін¬ станції, коли встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з’ясовані з достатньою повно¬ тою, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (ст. Ill9) ( п. 10 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XIIі Господарського процесуального кодексу України»). Як за таких умов можна обійтися без аналізу повноти і досто¬ вірності доказів, знає тільки законодавець. Посилаючись на п. 10 Роз’яснення від 28.03.02 № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XIIі Господарського процесуального кодексу України», адвокат може вказати на те, що фактичні обставини з’ясовано неповно, або навпаки, з достатньою повнотою, та подати правовий аналіз помилок, допущених судом першої або апеляційної інстанції . Підставами для скасування або зміни рішення або постанови є порушення чи неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Рішення або постанова підлягає обов’язко¬ вому скасуванню, якщо справу розглянуто в незаконному складі колегії суддів; справу розглянуто за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі; рі¬ шення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що 746

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі розглянула справу; рішення прийнято господарським судом з по¬ рушенням правил предметної або територіальної підсудності (за винятком випадків, передбачених ст. 17 ГПК). За наслідками розгляду касаційної інстанції суд приймає поста¬ нову, яка має відповідати вимогам ст. 11111 ГПК. У разі скасування або зміни рішення за результатами його перегляду в касаційному порядку касаційна інстанція в резолютивній частині своєї поста¬ нови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення від¬ повідно до ст. 122 ГПК (п. 2 Роз’яснення від 28.03.02 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господар¬ ських судів України»). Адвокат, готуючи касаційну скаргу, повинен враховувати ви¬ моги про форму і зміст касаційної скарги, передбачені в ст. 111 ГПК. Таким чином, у скарзі не повинні бути посилання на недоведеність обставин справи. Разом із тим, касаційна інстанція з’ясовує, чи з достатньою повнотою досліджені обставини справи. Тому аналіз повноти дослідження матеріалів справи є допустимим. Для написання касаційної скарги можна користуватись гото¬ вими зразками (кліше) з урахуванням особливостей конкретної справи. Це полегшить виклад та оформлення касаційної скарги. Загальна вимога - виклад обставин справи та зазначення суті по¬ рушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права має бути максимально стислим, прозорим і точним. Суддя, який знайомиться зі справою, повинен з першого прочитання скарги одержати уявлення про суть порушення, а не продиратися через нетрі нагромаджених фактів, доказів та аргу¬ ментів скаржника. Для виступу в засіданні Вищого господарського суду слід по¬ турбуватись про наявність належно оформленої довіреності та підготувати тези виступу, або написати виступ, оформивши його у вигляді пояснень. Виступ має бути максимально лаконічним і розрахованим, як правило, не більше ніж на 4-5 хв. У виступу ви¬ кладаються основні аргументи, відповідно до яких сторона незгодна з рішенням, і чітко викладається те, що просить виступаючий. Суд може дозволити поставити запитання другій стороні, або сам поставить запитання. На ці запитання слід відповідати впевнено, 747

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії з переконанням у своїй правоті і коротко. За порадою А.Ф. Коні, який писав: «...вивчайте уважно матеріал, запам’ятовуйте його - і потім слідуйте пораді Фауста: «Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!»1 14. Перегляд судових рішень Вищого господарського суду Вер¬ ховним Судом України. Відповідно до ст. Ill14 ГПК право касаційного оскарження судових рішень Вищого господарського суду України належить сторонам і Генеральному прокурору України. Верховний Суд України переглядає справу з мотивів засто¬ сування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акту, що суперечить Конституції України; у разі невідповідності рішення або постанови рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань засто¬ сування норм матеріального права; з мотивів застосування Вищим господарським судом одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акту в аналогічних справах. Підставою для перегляду рішення Вищого господарського суду України є також рішення міжнародних судових установ, юрисдик¬ ція яких визнана Україною, про визнання рішення суду таким, що порушує міжнародні зобов’язання України. Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора на постанову Вищого господарського суду України може бути по¬ дано не пізніше одного місяця з дня його прийняття. Якщо підста¬ ви для оскарження виникли після закінчення місячного строку, Верховний Суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Справа переглядається за умови згоди хоча б одного судді на засіданні колегії з трьох суддів. Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право: 1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 1 Кони А.Ф. Избранньїе произведения. - С. 106. 748

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі 2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України; 3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі. За результатами розгляду касаційної скарги, касаційного по¬ дання Генерального прокурора ухвалюється постанова. Указівки, що містяться в постанові Верховного Суду України, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постано¬ ва не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яку норму матеріального чи процесуального права має бути застосовано і яке рішення має бути ухвалено при новому розгляді справи. Вимоги до написання касаційної скарги і виступу в суді є анало¬ гічними до написання касаційної скарги і виступу у Вищому госпо¬ дарському суді України. Однак в такій касаційній скарзі доцільно подати окремим пунктом обґрунтування підстав для оскарження постанови або ухвали Вищого господарського суду відповідно до ст. Ill15 ГПК України. При виступі слід пам’ятати, що він повинен бути максимально коротким. Як правило, головуючий у судовому засіданні Верховного Суду України повідомляє, що для виступу надається 5 хв. Щоб адвоката не переривали, необхідно дотриму¬ ватись цього часу. 15. Особливості адвокатської техніки в господарському суді Особливості господарського процесу визначають адвокатську техніку, хоча навички роботи в цивільній справі можна викорис¬ тати і в господарському процесі. Судова практика в господарському процесі відзначається неста¬ більністю. Навички роботи зі свідками відходять на другий план, оскільки господарський процес передбачає тільки можливість заслу¬ ховування пояснень сторін і посадових осіб, а не показання свідків. Сторони можуть ставити питання один одному з дозволу суду. На перший план у господарському процесі виходить уміння аналізувати правову ситуацію, знання норм права та роботу з до- 749

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії кументами і їх значенням для справи. Письмові пояснення мають бути лаконічні, стосуватися суті справи. Як правило, є доцільним подавати пояснення в письмовому вигляді. Недотримання форми і змісту позовної заяви тягне за собою повернення справи для усу¬ нення недоліків. Уміння моделювати правову позицію із наявних фактів, під¬ тверджених відповідними доказами, дозволяє впливати на форму¬ вання юридичної практики з господарських справ. Для ілюстрації наведемо позицію із дивідендами. За загальним уявленням вирі¬ шити питання про стягнення дивідендів неможливо через те, що потрібно рішення загальних зборів, яке міноритарний (дрібний) акціонер забезпечити не може. Такою була і практика судів першої інстанції. Підприємство «Зоря» спробувало розірвати це зачароване коло. Як і прогнозувалося, у задоволенні позовів у суді першої та другої інстанції було відмовлено. Агрофірма «Зоря» звернулася до Вищого господарського суду України, який задовольнив касаційну скаргу на рішення першої та другої інстанцій. Правові позиції, висловлені в постанові, можуть сформувати зовсім нові підходи до вирішення питання про стягнення дивідендів та докорінно змінити судову практику. Постанова Вищого господарського суду України була оскаржена до Верховного Суду України. Але в прийнятті скарги до Верховного Суду України було відмовлено. Отже, залишилися в силі позиції, висловлені Вищим господарським судом України. Наведені ниж¬ че зразки документів у цій справі дають уявлення про можливі варіанти оформлення позовної заяви в господарському процесі, а також про реальне рішення (постанову Вищого господарського суду України). Виступ у Вищому господарському суді України не повинен тривати більше 5 хвилин. У такому виступі потрібно зосеред¬ жувати увагу суддів на одному-двох ключових питаннях справи. Виступаючий не повинен повторювати положення позовної заяви або касаційної скарги, оскільки вони є в розпорядженні суду, і він може з ними ознайомитись. Думку суду формує суддя-доповідач, і на це потрібно зважати, оскільки його думка щодо справи формується не в судовому засі¬ данні. Тому на касаційну скаргу подаються завчасно заперечення. 750

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Крім того, сторона, яка направила касаційну скаргу, може також направити свої письмові пояснення, в яких у стиснутому вигляді викласти додаткові аргументи на свою користь. При оформленні касаційної скарги потрібно викладати коротко основні аргументи і по можливості уникати детальних, громіздких описів. Вищий господарський суд не здійснює переоцінку доказів, установлених судом першої та другої інстанції. Цю обставину також необхідно враховувати, щоб не наражатись на зауваження суду. ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ вул. Відинська, 10, Рівне, 36000 ПОЗИВАЧ: Колективне сільськогосподарське підприємство Агрофірма «Зоря» Код ЄДРПОУ 03776310, адреса: м. Київ, Туровська 18/20, кім. 56, 04080 тел. 230-37-34 Адвокат Зейкан Ярослав Павлович, м. Київ, вул.. Набережно-Лугова 9, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/88, 04071, тел.230-37-34 ВІДПОВІДАЧ: Закрите акціонерне товариство «Консюмерс-Скло-зоря» Код ЄДРПОУ 22555135 с. вул. Промислова 1 Зоря, Рівнен¬ ський р-н Рівненської області поштовий індекс 35314 Ціна позову 50 тис. грн. Позовна заява про скасування рішення загальних зборів та стягнення дивідендів 1. Обставини, на яких ґрунтуються вимоги Агрофірмі «Зоря» належить 1233 простих іменних акцій З AT ♦Консюмерс - Скло-зоря», що становить 20,292956 % у статутно- 751

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії му фонді товариства. Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники товариства мають право на дивіденди. Однак загальні збори з 1998 р. (тобто впродовж 8 років) ігнорують право акціонерів на виплату дивідендів. Так, за 2004 р. чистий прибуток становив 14336000,14 грн Однак загальні збори, визначивши і затвердивши розмір при¬ бутків, прийняли рішення про спрямування всього прибутку на забезпечення подальшого економічного росту товариства. Таким чином, рішенням загальних зборів акціонерів від 7 грудня 2005 р. порушено законні інтереси позивача і за наявності прибутку його не спрямовано на виплату дивідендів. Статутом товариства не передбачено можливість направлення прибутку на забезпечення подальшого економічного росту товариства. Відповідно до ст. 37 Закону «Про господарські товариства» та п. 5.1.3 Статуту товариства власники акцій мають право отримувати дивіденди з прибутку пропорційно кількості акцій. Таким чином, у статуті визначено порядок нарахування дивідендів, якого слід дотримуватись. Оскільки загальні збори цієї вимоги Статуту не дотримали, то вони при постановленні рішення загальних зборів порушили п. 5.1.3 Статуту. Право на отримання дивідендів передбачено також ст. 116 ЦК України, яка встановлює, що учасник товариства має право брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частину (дивіден¬ ди). Розподіл прибутку між учасниками здійснюється пропорційно до розміру належних учасникам часток у статутному капіталі. Періодичність розподілу встановлюється статутом, але не рідше одного разу на рік. Однак відповідач, користуючись тим, що він має більшість голосів протягом 8 років, позбавляє позивача права на одержання дивідендів, спрямовуючи прибуток на господарську діяльність товариства. Таким чином, рішення про спрямування прибутку на розвиток господарської діяльності порушує права позивача, передбачені ст. 116 ЦК України та ст. 37 Закону України «Про господарське товариство», і є незаконним. Відповідно до протоколу загальних зборів товариства від 7 грудня 2005 р. ухвалено не розподіляти прибуток товариства, отри¬ маний у 2004 р., між акціонерами, виплату дивідендів не проводи¬ 752

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі ти. Це прямо суперечить вимогам ст. 37 Закону про господарські товариства, який встановлює, що в статуті має бути встановлений строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року. Пріоритет мають норми, передбачені законом. Якщо поло¬ ження установчих документів містять інші правила, ніж ті, що передбачені законом, застосовуються норми, передбачені законом. Оскільки виплату дивідендів у законі передбачено не менше одного разу на рік, то рішення загальних зборів не виплачувати дивіденди як таке, що суперечить закону, не застосовується. Таким чином, закон установлює гарантії прав меншості, передбачаючи виплату дивідендів один раз на рік. Невиплата дивідендів (у даному випадку впродовж 8 років) порушує не тільки гарантії прав меншості, але й ст. 8 Конституції України, яка встановлює верховенство права та суперечить встанов¬ леним у ст. З засадам справедливості, добросовісності та розумності. Невиплата дивідендів суперечить також інтересам держави. Адже при виплаті дивідендів сплачуються державі встановлені законом податки. Не виплачуючи дивіденди, товариство в такий спосіб ухиляється і від сплати передбачених законом податків. Оскільки виплата має проводитись не менше одного разу на рік, то невипла¬ та їх протягом 8 років, а отже, і несплата податків на ці дивіденди носить злісний характер. З урахуванням, що в даному випадку є порушення також і інтересів держави, вважаємо, що до участі у справі необхідно залучити прокурора та податкову службу. Отже, при визначенні розміру дивідендів відповідно до п. 5.1.3 береться до уваги сума чистого прибутку, яка становить за 2004 р. 14336 000, ЗО грн та частка агрофірми «Зоря», яка становить 20, 292916 %, що дорівнює 2 909 192,50 грн Таку суму товариство по¬ винно було виплатити як дивіденди на частку Агрофірми «Зоря». Вимоги заявляються частково - у сумі 50 тис. грн До сплати також підлягають витрати на правову допомогу адвоката в сумі 5 тис. грн, та інші судові витрати. 2. Докази, що підтверджують позов Позовні вимоги підтверджуються такими доказами: 1) випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 10, про те, що агрофірмі «Зоря2 належить 1233 прості акції, які становлять 20,292956 % у статутному фонді; 753

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії 2) протоколом загальних зборів від 7 грудня 2005 p., про те, що звіт за результатами року затверджено та визначено розмір прибутків, а також що вся сума прибутку спрямована на за¬ безпечення подальшого економічного росту підприємства без виділення коштів на виплату дивідендів (протокол на запит адвоката не надано, у зв’язку з чим заявлено клопотання про його витребування); 3) листом про надання протоколу загальних зборів, який за¬ свідчує, що такий запит було зроблено, але протокол адвокату не надіслано. 4) довідкою статистики (яку просимо витребувати від відпо¬ відача). 5) статутом товариства «Консюмерс-Скло-зоря», який просимо витребувати від відповідача. 6) обґрунтованим розрахунком вимог. 7) річним звітом підприємства «Консюмерс-Скло-зоря». 3. Законодавство, на підставі якого подається позов Позовні вимоги подаються на підставі такого законодавства: - Цивільного кодексу України (ст. 116, 118, 152, 159); - Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах; - Закону «Про господарські товариства» ст. 10, 37. На підставі наведеного та керуючись ст. 54, 55 ГПК України, ст. 10, 37 Закону України «Про господарські товариства» прошу: Позовні вимоги задовольнити. Рішення загальних зборів акціо¬ нерів від 7 грудня 2005 р. в частині невиплати дивідендів скасувати. Стягнути на користь позивача 50 тис. грн витрати на державне мито - 500 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118 грн, витрати на правову допомогу адвоката - 5 тис. грн. Залучити до участі у справі прокурора. 754

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі Додаток: 1) Статут ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» від 20 листопада 2001 р. 2) Протокол № 8 загальних зборів акціонерів. 3) Лист до основного акціонера про порушення вимог законів щодо Агрофірми «Зоря» (лист № 135 від 16 жовтня 2006 p.). 4) Виписка з реєстру власників іменних цінних паперів № 10, де підтверджується, що агрофірмі «Зоря» належить 1233 прості акції, що становить 20,292956 % у статутному фонді. 5) Лист про надання протоколу загальних зборів, який засвід¬ чує, що такий запит було зроблено, але протокол адвокату не надіслано. 6) Довідка статистики (яку просимо витребувати від відповідача). 7) Статут товариства «Консюмерс-Скло-зоря». 8) Обґрунтований розрахунок вимог. 9) Річний звіт підприємства «Консюмерс-Скло-зоря». 10) Докази сплати за інформаційно-технічне обслуговування судового процесу. 11) Копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяль¬ ністю представника позивача. 12) Докази направлення копій позовних матеріалів та інших документів відповідачам. 13) Докази сплати мита (судового збору). 17.02.06 Представник, адвокат Ярослав Зейкан 755

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010. м. Львів, вул. Личаківська, 81 Справа № 19/29, розглянута Господарським судом Рівнен¬ ської області, суддя Тимошенко О.М. Апелянт ПОЗИВАЧ: Колективне сільськогосподарське Підприємство Агрофірма «Зоря» Код СДРПОУ 03776310, адреса м. Київ, Туровська, 18/20 кім. 56,04080 Тел.. (044) 230-37-34, 230-37-37 Скаргу подає Адвокат Зейкан Ярослав Павлович, м. Київ, вул.. Набережно-Лугова 9, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 21/88, 04071, (044) 230-37-34, ВІДПОВІДАЧ: Закрите акціонерне товариство «Консюмерс-Скло-зоря» Код СДРПОУ 22555135 с. вул. Промислова, 1 Зоря, Рівнен¬ ський р-н Рівненської області поштовий індекс 35314 Ціна позову 50 тис. грн. Апеляційна скарга на рішення Господарського суду Рівненської області № 19/29 Господарський суд Рівненської області відмовив у задоволенні вимог про стягнення дивідендів (рішення № 19/29 від 17 травня 2006 p.). Станом на 29 травня 2006 р. текст рішення не надано, про його підписання не повідомлено. Тому апелянт змушений писати апеляційну скаргу без наданого тексту рішення. Рішення вважаємо незаконним і необґрунтованим з таких під¬ став: Агрофірмі «Зоря» належить 1233 прості іменні акції ЗАТ «Консюмерс-Скло-зоря», що становить 20,292956 % у статутному фонді товариства. Відповідно до ст. 116 ЦК України учасники то¬ 756

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі вариства мають право на дивіденди. Однак загальні збори з 1998 р. (тобто протягом 8 років) ігнорують право акціонерів на виплату дивідендів. Так, за 2004 р. чистий прибуток становив 14336000,14 грн Однак загальні збори, визначивши і затвердивши розмір при¬ бутків, прийняли рішення про спрямування всього прибутку на забезпечення подальшого економічного росту товариства. Таким чином, рішенням загальних зборів акціонерів від 7 грудня 2005 р. порушено законні інтереси позивача і за наявності прибутку його не спрямовано на виплату дивідендів. Статутом товариства не передбачено можливість направлення прибутку на забезпечення подальшого економічного росту товариства. Відповідно до ст. 37 Закону «Про господарські товариства» та п. 5.1.3. Статуту товариства власники акцій мають право отриму¬ вати дивіденди з прибутку пропорційно до кількості акцій. Таким чином, у статуті визначено порядок нарахування дивідендів, якого слід дотримуватись. Оскільки загальні збори цієї вимоги Статуту не дотримали, то вони при постановленні рішення загальних зборів порушили п. 5.1.3 Статуту. Право на отримання дивідендів передбачено також ст. 116 ЦК України, яка встановлює, що учасник товариства має право брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частину (дивіден¬ ди). Розподіл прибутку між учасниками здійснюється пропорційно до розміру належних учасникам часток у статутному капіталі. Періодичність розподілу встановлюється статутом, але не рідше одного разу на рік. Однак відповідач, користуючись тим, що він має більшість голосів упродовж 8 років позбавляє позивача права на одержання дивідендів, спрямовуючи прибуток на господарську діяльність товариства. Таким чином, рішення про спрямування прибутку на розвиток господарської діяльності порушує права позивача, передбачені ст. 116 ЦК України та ст. 37 Закону України «Про господарське товариство», і є незаконним. Відповідно до протоколу загальних зборів товариства від 7 груд¬ ня 2005 р. ухвалено не розподіляти прибуток товариства, отрима¬ ний у 2004 р. між акціонерами, виплату дивідендів не проводити. Це прямо суперечить вимогам ст. 37 Закону «Про господарські 757

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії товариства», який встановлює, що в статуті має бути встановлений строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року. Пріоритет мають норми, передбачені законом. Якщо положення установчих документів містять інші правила, ніж ті, що передбачені законом, то застосо¬ вуються норми, передбачені законом. Таким чином, закон установлює гарантії прав меншості, перед¬ бачаючи виплату дивідендів один раз на рік. Невиплата дивідендів (у даному випадку протягом 8 років) порушує не тільки гарантії прав меншості, але й ст. 8 Конституції України, яка встановлює верховенство права та суперечить установленим у ст. З засадам справедливості, добросовісності та розумності. Невиплата диві¬ дендів суперечить також інтересам держави. Адже при виплаті дивідендів сплачуються державі встановлені законом податки. Не виплачуючи дивіденди, товариство в такий спосіб ухиляється і від сплати передбачених законом податків, які нараховуються на виплачені дивіденди. Оскільки виплата має проводитись не менше одного разу на рік, то невиплата їх протягом 8 років, а отже, і не¬ сплата податків на ці дивіденди носить злісний характер. Отже, при визначенні розміру дивідендів відповідно до п. 5.1.3 береться до уваги сума чистого прибутку, яка становить за 2004 р. 14336000,30 грн, та частка агрофірми «Зоря», яка становить 20,292916 %, що дорівнює 2909192,50 грн. Таку суму товариство повинно було виплатити як дивіденди на частку Агрофірми « Зоря ». Вимоги заявляються частково - у сумі 50 тис. грн До сплати також підлягають витрати на правову допомогу адвоката в сумі 5 тис. грн, та інші судові витрати. Позовні вимоги підтверджуються такими доказами: 1) випискою з реєстру власників іменних цінних паперів № 10, про те, що агрофірмі «Зоря» належить 1233 прості акції, що становить 20,292956 % у статутному фонді; 2) протоколом загальних зборів від 7 грудня 2005 р. про те, що звіт за результатами року затверджено та визначено розмір прибутків, а також, що вся сума прибутку спрямована на за¬ безпечення подальшого економічного росту підприємства без виділення коштів на виплату дивідендів; 758

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі 3) довідкою статистики; 4) статутом товариства «Консюмерс-Скло-зоря»; 5) річним звітом підприємства «Консюмерс-Скло-зоря». Позовні вимоги подавались на підставі такого законодавства: - Цивільного кодексу України (ст. 116, 118, 152, 159); - Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах; - Закону «Про господарські товариства» ст. 10, 37. Але господарський суд не врахував вимог законодавства, яке регулює порядок виплати дивідендів (тобто порушив норми ма¬ теріального права) та незаконно відмовив у задоволенні позову, вважаючи помилково, що ці норми не дають достатніх підстав для задоволення позову в цьому випадку. Безпідставно відмовлено в задоволенні вимог щодо скасування рішення загальних зборів від 7 грудня 2005 р. в частині направлен¬ ня дивідендів на подальший економічний розвиток підприємства, хоча такі дії статутом не передбачені. На підставі наведеного та керуючись ст. 54, 55, 94, 95, 98,101, 103 ГПК України, ст. 10, 37 Закону України «Про господарські товариства» прошу: касувати рішення суду повністю та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Рішення загальних зборів акціонерів від 7 грудня 2005 р. в частині невиплати дивідендів скасувати. Стягнути на користь позивача 50 тис. грн та витрати на державне мито - 750 грн, витрати на інформаційно-технічне забез¬ печення судового процесу - 118 грн, витрати на правову допомогу адвоката - 5 тис. грн. Додаток: Докази направлення копії апеляційної скарги відповідачу; Докази оплати державного мита. 29.05.06 Представник, адвокат Ярослав Зейкан 759

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2006 року Справа № 19/29 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Полякова Б.М. Суддів Катеринчук Л.Й. Ткаченко Н.Г. розглянувши Колективного сільськогосподарського підприємства касаційну скаргу «Зоря» на рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.06 у справі № 19/29 господарського суду Рівненської області за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» до Закритого акціонерного товариства « Консюмерс-Скло-Зоря » про визнання рішення загальних зборів недійсним в частині позбавлення дивідендів та стягнення дивідендів в сумі 500000 грн в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача Попович В. М. Зейкан Я.П. (дов. від 22.11.06) від відповідача Бакун А.Ю. (дов. № 09 від 05.01.06) 760

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі ВСТАНОВИВ Ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.02.06 (суддя Тимошенко О.М.) порушено провадження у справі № 19/29 за позовом колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» до закритого акціонерного товариства «Консюмерс-Скло- Зоря» про визнання рішення загальних зборів недійсним у частині позбавлення дивідендів і стягнення дивідендів у сумі 50000 грн Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.05.06 (суддя Тимошенко О.М.) (а.с. 67-68) у позові КСП «Зоря» відмов¬ лено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, КСП «Зоря» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення господар¬ ського суду Рівненської області від 17.05.06. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.06 (головуючий Новосад Д., судді Михалюк О., Краєвська М.) (а.с. 92-96) апеляційну скаргу КСП «Зоря» залишено без за¬ доволення, рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.06 - без змін. Не погоджуючись із зазначеною постановою, КСП «Зоря» звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.06 та рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.06 змінити, стягнути на користь КСП «Зоря» 50000 грн, стягнути з відповідача судові витрати та скасувати рішення загальних зборів від 07.12.05, мотивуючи це порушенням норм матеріального права, а, зокрема, ст. 37 Закону України «Про господарські товариства», ст. 116 ЦК України. Колегія суддів Вищого господарського суду України, перегля¬ нувши в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та рішення господарського суду, на підставі встановлених фактич¬ них обставин справи перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, ви¬ ходячи з такого. 761

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції є нормами прямої дії. Згідно зі ст. 13 Конституції України власність зобов’язує... За приписами ч. 2, 3 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зло¬ вживання правом в інших формах. За приписами ст. 37 Закону України «Про господарські товари¬ ства» Статут акціонерного товариства, крім відомостей, указаних у ст. 4 цього Закону, має містити відомості про види акцій, що випуска¬ ються, їхню номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань з викупу акцій, строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року. Відповідно до п. 2 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право в порядку, установленому установчим документом товариства та законом: брати участь у розпо¬ ділі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди). Згідно з ч. З ст. 158 Цивільного кодексу України акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди: до повної сплати всього статутного капіталу; при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду; в інших випадках, установлених законом. Відповідно до приписів п. Зч. 2 ст. 159 Цивільного кодексу України до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належать: затвердження річної фінансової звітності, розподіл при¬ бутку і збитків товариства. Системний аналіз наведених норм права дозволяє зробити ви¬ сновок про те, що право акціонерів на отримання частини прибутку товариства (дивідендів) кореспондується з обов’язком акціонерного товариства виплачувати його акціонерам відповідно до строків і порядку, визначених статутом юридичної особи, і такі виплати 762

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі в будь-якому випадку мають відбуватися один раз на рік за під¬ сумками календарного року та відповідно до рішення загальних зборів акціонерів про розподіл прибутку. Оскільки законодавцем передбачено обмеження права на отримання дивідендів в окремо визначених випадках за приписами ч. З ст. 158 Цивільного кодексу України, то будь-які інші обмеження прав на отримання дивідендів виходять за межі правового регулювання. Не визначення зборами акціонерів та статутом акціонерного товариства частини прибутку, що має виплачуватися акціонерам як дивіденди, може бути оцінено судом як порушення норм матеріального права акціонерами, які во¬ лодіють більшістю голосів в акціонерному товаристві та впливають на прийняття рішень зборами акціонерів, що може тлумачитися як дії, які є зловживанням правом і в розумінні ст. 13 Цивільного кодексу України та виходить за межі цивільних прав. Позивач у справі звернувся з позовною вимогою про «визна¬ ння недійсним рішення загальних зборів акціонерів від 07.12.05 в частині спрямування чистого прибутку, отриманого в 2004 р. для здійснення економічного розвитку, стягнення 50000 грн як частини належних йому дивідендів і судових витрат у справі» (а.с. 48-49). Матеріалами справи підтверджується прийняття рішення За¬ гальних зборів засновників (протокол № 7 від 07.12.05) за п. З поряд¬ ку денного «Про розподіл прибутків за 2004 р. та покриття збитків» такого змісту: «Не розподіляти прибуток Товариства, отриманий у 2004 p., між акціонерами, виплату дивідендів не проводити» (а.с. 38). Крім того, відповідно до зазначеного протоколу позивачу від¬ мовлено у включенні до порядку денного зборів акціонерів питання про розподіл прибутку за 1998-2003 pp. та виплату дивідендів за цей період (а.с. 36). Зазначеним протоколом підтверджується отримання відповідачем чистого прибутку 14336300 гривень у 2004 р. Рішення прийнято за участі двох засновників, які володіють 100 % голосів Товариства: позивача та акціонерного товариства «Сент гобен Оберланд АГ». Розглядаючи спір про визнання недійсним рішення зборів акціоне¬ рів, яке визначає порядок розподілу прибутку та є за своєю природою доповненням статуту відповідача в частині визначення порядку випла¬ 763

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ти дивідендів за 2004 р., суди прийняли рішення, що стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі у справі - другого за¬ сновника відповідача, акціонерного товариства «Сент гобен Оберланд АГ (Німеччина, Оберландпгграссе, 88410 Бад Вурцах).» Матеріалами справи підтверджується внесення змін до статуту ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» 30.05.02, однак судами досліджу¬ вався статут відповідача в редакції 17.12.01, та відсутні зміни і доповнення, чинні на момент прийняття спірного рішення (а.с. 28-34). Відповідно до п. З ч. 2 ст. 111 Господарського процесуального кодексу України в будь-якому випадку рішення місцевого чи апе¬ ляційного суду належить скасуванню, якщо воно стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Про необхідність притягнення відповідачем у справі співзаснов- ника при вирішенні питань недійсності рішень зборів засновників зазначається у Постанові Верховного Суду № 06/335 від 10.10.06. Відмовляючи в позові, суди не дали оцінки доводам позивача про те, що мажоритарний акціонер - акціонерне товариство «Сент гобен Оберланд АГ» незаконно відмовляє йому у внесенні змін до статуту ЗАТ «Консюмерс-Скло-Зоря» про визначення строків і по¬ рядку виплати дивідендів, про незаконність відмови зборів акціо¬ нерів у внесенні до порядку денного питання розподілу прибутків і виплати дивідендів за 1998-2003 pp., про систематичну відмову у виплаті дивідендів прибутковим підприємством з моменту його заснування, про крайню необхідність отримання позивачем гро¬ шових коштів (дивідендів) у зв’язку з його перебуванням у стані неспроможності (банкрутства). Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду Укра¬ їни «Про судове рішення» № 11 від 29.12.76 судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити за¬ хист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією прин¬ 764

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі ципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержу¬ вати вимог про законність і обґрунтованість рішення в цивільній справі. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їхньої відсутності — на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. За таких обставин судові акти у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, установити коло осіб, чиї інтереси зачіпаються оспорюваним актом, їхню роль у спірних правовідносинах, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, дати оцінку доказам у справі, установивши їх належність та допусти¬ мість, вирішити спір відповідно до вимог чинного матеріального та процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст. Ill5, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу колективного сільськогосподарського під¬ приємства «Зоря» задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.06 та рішення господарського суду Рівненської області від 17.05.06 скасувати, справу № 19/29 направити на новий судовий розгляд до господарського суду Рівненської області. Головуючий Б. Поляков Судді Л. Катеринчук Н. Ткаченко З оригіналом звірено Е. Лазаренко Печатка канцелярії 765

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Коментар: Тексти позовної заяви та апеляції, а також зміст постанови Вищого господарського суду вказують, що основний тягар вирішення справи лягає на правову оцінку ситуації. Якихось особливих труднощів з доказуванням не виникає внаслідок його до¬ ку ментованості. Тексти заяв і постанова подані без змін (як є), що дає уявлення як про роботу адвоката при підготовці позовної заяви, так і роботу Вищого господарського суду. Позовну заяву оформлено з центральним розташуванням назви суду та розбито на блоки: 1. Обставини, на яких ґрунтуються вимоги. 2. Докази, що підтверджують позов. 3. Законодавство, на підставі якого подається позов. 4. Додаток. Такий виклад позовної заяви дехто визнає більш вдалим. Є і інша точка зору, яка полягає в тому, що такий підхід є відступом від традиційної форми з кутовим розташуванням назви суду. Але це не принципово. На практиці, а також у зразках документів ви¬ користовуються обидві форми розміщення матеріалу. ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 01024, м. Київ-24, вул. П. Орлика, 4 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 лютого 2007 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України у складі: Головуючого:Шицького І.Б. Суддів: Гуля B.C. Черногуза Ф.Ф. розглянувши касаційну скаргу закритого акціонерного товари¬ ства «Консюмерс-Скло-Зоря» на постанову Вищого господарського суду України від 06.12.06 у справі за позовом колективного сіль¬ ськогосподарського підприємства «Зоря» до закритого акціонер¬ ного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» про визнання рішення загальних зборів недійсними та стягнення суми, 766

Розділ VI. Адвокат у господарському процесі встановила Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.05.06, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного госпо¬ дарського суду від 25.07.06 року в позові відмовлено. Оскарженою постановою Вищого господарського суду України від 06.12.06 скасовано рішення господарського суду1 Рівненської області від 17.05.06 та постанову Львівського апеляційного госпо¬ дарського суду від 25.07.06 у справі № 19/29, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постано¬ ви Вищого господарського суду України від 06.12.06 з посиланням на виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах і неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи касаційної скарги та перевіривши ма¬ теріали справи, судді не надали згоди на порушення касаційного провадження Верховним Судом України. Керуючись ст. Ill15, 11117 Господарського процесуального ко¬ дексу України, колегія суддів, ухвалила Відмовити в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 06.12.06 у справі № 19/29. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: Шицький І.Б. Судді: Гуль B.C. Черногуз Ф.Ф. 1 Справа N° 3-196к0725 767

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії Розділ VII Дещо про незаконну діяльність адвокатів1. Класифікація адвокатів і характеристика правопорушень, що допускаються у контексті адвокатської діяльності Росії та України У Росії науковцями запропоновано класифікацію адвокатів, які здійснюють незаконну діяльність, що цілком прийнятна і для України. Однак така класифікація є поняттям відносним, оскільки визначається залежно від ситуації. «Тактика захисту має виразний ситуаційний характер. Вибір тактичного рисунку захисту, конкрет¬ них тактичних засобів багато в чому, якщо не в більшості випадків, визначається ситуацією, яка складається у справі. За аналогією зі слідчими ситуаціями ситуації захисту можна іменувати захисни¬ ми ситуаціями»2. Залежно від певної захисної ситуації у одного й того ж адвоката можуть проявлятися характеристики, притаманні різним типам класифікації. І крім того, на адвокаті ж не написано, до якого типу класифікації його можна віднести. Тим не менше запропонована класифікація має певну цін¬ ність, оскільки охоплює основні характерні типи адвокатів. Але розглядатися вони мають тільки як можлива модель і орієнтуюча інформація. Адвокат «з попереднім досвідом». В Україні успішно практику¬ ють і беруть участь у процесах адвокати, які в органах внутрішніх справ обіймали генеральські посади, або колишні заступники Ге¬ нерального прокурора України. Свій досвід і набуті під час роботи у відповідних органах знання вони з успіхом використовують у практичній роботі як адвокати. Професійні якості і досвід спілкування з людьми дозволяють їм вміло впливати на свідків, потерпілих та інших учасників про¬ цесу і вести успішний захист. З одного боку, це еліта адвокатури, 1 Див.: Гармаев Ю.П. Незаконная деятельность адвокатов в уголовном судопроизводстве. - М., 2005. 2 Баєв М.О., Баєв О.Я. Тактика уголовного преследования и профессио¬ нальной защитьі от него. - М., 2005. - С.152. 768

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів а з іншого - еліта, знання, досвід та зв’язки якої відкривають їм широкі можливості для незаконної діяльності, якщо вони готові вступити на таку стезю. Знання оперативної обстановки, методів ОРД, знайомство з експертними установами, знання осіб, завербо¬ ваних для сприяння суб’єктам оперативно-розшукової діяльності визначають специфіку їхньої незаконної адвокатської діяльності (якщо така має місце). Адвокатура поповнилась і особами, які скомпрометували себе на попередній роботі, що накладає певний відбиток і на всю діяль¬ ність їх як адвоката. Заслуговує на увагу і висновок, що робота «у системі» впливає на психологію такої людини і їй важко перейти «на інший бік барикад». Адвокат - «молодий пенсіонер». Дійсно, певна частина колиш¬ ніх працівників правоохоронних органів, яка в Україні звільнилася з тих чи інших міркувань, йде в адвокати. Але адвокат в Україні для таких людей - професія мало престижна. До того ж вона ви¬ магає серйозної підготовки і «молодий пенсіонер» дуже швидко усвідомлює, що той багаж знань, який ним був набутий у прокура¬ турі, міліції, СБУ, є недостатнім для успішної роботи в адвокатурі. Більшість «молодих пенсіонерів» намагаються влаштуватися на роботу в банках, бізнесових структурах, державних органах. Знаючи із власного досвіду про нечесні та недобросовісні при¬ йоми досудового слідства, про обвинувальний ухил і характер взаємовідносин слідчих з керівництвом, «молоді пенсіонери» дійсно нерідко вважають допустимими для захисту своїх клієнтів будь-які методи, у тому числі й незаконні. «Діагностика» слідчого у «молодих пенсіонерів» ґрунтується на глибокому знанні про те, наскільки слідчий є людиною залежною від керівництва, які ти¬ пові вказівки він одержує, які фактичні взаємовідносини у нього з наглядаючим прокурором тощо. Це величезний пласт незвіданих для більшості адвокатів відносин, які «молодий пенсіонер» може використати. Наприклад, він може знати, що прокурор міста К. у справах, де обвинуваченого не заарештовано, не любить продо¬ вжувати строки слідства. Затягуючи ознайомлення зі справою, «молодий пенсіонер» добивається того, що справа направляєть¬ ся до прокурора або до суду сирою, недопрацьованою, а отже, повертається на додаткове слідство. За наявності такої «сирої» 769

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії справи легше схилити суд до певного компромісу або добитися полегшення долі підзахисного1. Адвокат «без попереднього досвіду». Звичайно, за загальним правилом, адвокатів «без попереднього досвіду» не буває. Адже в Україні, перш ніж стати адвокатом, треба мати стаж юридичної ро¬ боти. Але йдеться про досвід роботи оперативником, міліціонером, слідчим, прокурором. Цей досвід у певних ситуаціях може допо¬ могти, але він же і обмежує можливості захисника, який ставить себе на місце слідчого і намагається передбачити ті чи інші його кроки. Прогнозуючи реакцію слідства, такий адвокат, часом, сам себе лімітує у здійсненні тих чи інших кроків. Крім того, адвокат «з попереднім досвідом» слідчого або опе- ративника не завжди правильно прогнозує наслідки тих чи інших кроків у суді, за ради якого, власне, і здійснюється досудове слід¬ ство. Приклад 125. У справі Т. захисників було кілька, у тому числі колишній слідчий і колишній прокурор досить високого рангу. Т. тривалий час (6 місяців) відмовляли в побаченні з родичами. Один із адвокатів запропонував оскаржити таку відмову до суду та до Уповноваженого з прав людини, посилаючись на те, що закон передбачає такі побачення «як правило, один раз на місяць». Ко¬ лишній прокурор відмовився підписати таку заяву, прогнозуючи, що це нічого не дасть. Так само скептично він поставився до напи¬ сання скарги в суд на дії слідчого і начальника СІЗО, які вимагали в кожному випадку надавати дозвіл на побачення на конкретний день. «Попередній досвід» домінував над ним. «Я не хочу, щоб мої колишні колеги сміялися над моєю некомпетентністю та не¬ вмінням прогнозувати дії слідства», - заявив колишній прокурор. Красномовний приклад. Залишається тільки додати, що побачення з родичами були надані, а начальник СІЗО в судовому засіданні ви¬ знав свою помилку. Від адвокатів більше не вимагали спеціального дозволу з Генпрокуратури в кожному випадку побачень адвокатів з підзахисним і дозволяли побачення на підставі повідомлення, 1 Автор не належить до « молодих пенсіонерів *, але саме від них одержав таку інфор¬ мацію про конкретного прокурора в конкретній справі, і ця інформація повністю підтвердилась. 770

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів що певні адвокати допущені до участі у справі як захисники (ст. 12 Закону про попереднє ув’язнення). Робота адвоката ґрунтується на здоровому глузді, глибокому знанні права і судової практики та специфічних навичок професії, і саме вони відіграють вирішальну роль в успіху або невдачі адво¬ ката в конкретній справі. Що стосується встановлення «дружніх контактів» із суб’єктами розслідування, то цей досвід швидко набувається. На сьогоднішній день адвокати «без попереднього досвіду» оперативника чи слідчого становлять явну більшість адвокатського корпусу України. У середовищі адвокатів іноді ви¬ никає стійкий «протест» і непримиренна позиція до процесуальних супротивників (слідчих, прокурорів) і в цілому для цього є певні підстави. Незаконні методи з боку адвокатів дійсно часом морально виправдовуються принципом «око за око». Разом із тим, для адвоката найважливішою сферою контактів є взаємовідносини із суддями. І як би не ставився адвокат до конкрет¬ ного судді особисто, за всяких умов він намагатиметься не вступати в конфронтацію із суддею, і навіть дрібні порушення з боку судді по¬ старається «не побачити» задля майбутнього успішного результату. І ось у таких ситуаціях адвокати «без попереднього досвіду» нерідко мають перевагу перед захисниками «з оперативним досвідом». Що стосується інших характеристик «молодих фахівців», то особливої різниці в цьому плані між Україною та Росією немає. Рівень кваліфікації адвокатів. Для слідчого та й судді важливо оцінити рівень кваліфікації адвоката. Адже і слідчий, і суддя при вирішенні справ враховують особу адвоката, його принциповість чи схильність піти на компроміси, його досвід і знання права. Поділ адвокатів на висококваліфікованих адвокатів і тих, що не володіють такою якістю, є достатньо умовним. Очевидно, що адвокат, який постійно працює над собою, має стаж роботи понад 5 років і вже завоював собі репутацію людини добросовісної є не¬ безпечним противником для слідчого. Такий адвокат не піде на конфронтацію із суддею, усвідомлюючи, що його противником є не суддя, а прокурор у процесі. Що стосується молодих адвокатів, які ще не мають достатнього досвіду, вони можуть виявитись небезпечними супротивниками саме в силу недостатності свого досвіду, який замінюють старан¬ 771

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії ністю, консультаціями з адвокатами старшого покоління, вели¬ ким бажанням з’ясувати всі нюанси справи. За спостереженнями автора, жінки виявляють більшу старанність і добросовісність, ніж чоловіки. Однак робити з такого спостереження далекосяжні висновки немає підстав. Некваліфікований адвокат. Низька якість роботи адвоката не завжди є проявом його не кваліфікованості. Багато що залежить від добросовісності адвоката та його морально-етичних рис. Необхідно мати на увазі, що за певних обставин некваліфікований захист може бути підставою для скасування вироку суду, і практика Верховного Суду України знає такі випадки. Однак саме серед тієї частини адво¬ катів, яких можна умовно назвати «некваліфікованими», частіше трапляються випадки незаконних «компромісів» з органами слід¬ ства за рахунок свого клієнта, необґрунтовані гарантії позитивного вирішення справи тощо. Досить часто таких адвокатів відрізняє цинічний підхід до правосуддя, зневага до судової системи, вислов¬ лювання про те, що «все продається», «немає безнадійних справ, буває мало грошей» тощо. Основні характеристики таких адвокатів як в Україні, так і в Росії в основному збігаються. Гостра потреба у новому Законі «Про адвокатуру», який впро¬ довж тривалого часу не приймається, зумовила приплив у адво¬ катуру і тих осіб, рівень кваліфікації яких не відповідає певним стандартам. Доступ «фахівців права» до кримінальних справ, від¬ критий відомим рішенням Конституційного Суду України у справі Солдатова до певної міри нейтралізований роз’ясненням Верхо¬ вного Суду України, який вимагає, щоб такі фахівці вказували норму закону, на підставі якої вони бажають вступити в процес як захисники, та відповідний документ, який посвідчує таке право. Але це явище тимчасове і проблеми в цілому не знімає.. Висококваліфікований адвокат. Загальна характеристика, дана таким адвокатам у РФ, може бути застосована і до українських адвокатів. Коректність, принциповість, безумовне відстоювання інтересів свого клієнта, уміння розрахувати наперед ті ходи, що передбачає слідство, у необхідних випадках тверда позиція і готов¬ ність піти на конфлікт у відстоюванні інтересів свого підзахисного, «професійна хватка» - все це вимагає як від слідчого, так і від судді 772

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів точності й обережності. Адвокат повинен бути тим «щитом», який оберігає приватний інтерес і права людини від надужиття держави і помилок правосуддя. Побажання клієнта для адвоката - понад усе, але не замість усього. Критерієм допустимості їх є та межа, за якою лежить порушення адвокатської етики і злочин. Кваліфіковані адвокати, як правило, дотримуються такого принципу. Іноді такий адвокат демонструє скромність і навіть недостат¬ ню готовність до участі у справі, повідомляє, що немає досвіду в захисті справ такої категорії як та, що він вступив у процес. Така собі «сірамишка». Приклад 126. Справу Б. вела молодий слідчий, яка повністю покладалась на поради та вказівки начальника слідчого відділу. У справу вступив адвокат А., який «морочив» голову молодому слідчому байками про те, що він випадково потрапив у справу, оскільки є фахівцем з господарських спорів, неуважно проглядав протоколи слідчих дій за участю свого підзахисного, не звертав уваги на «дрібні» огріхи протоколу (неточно вказані години допиту, інші помарки) і всіляко демонстрував своє бажання якнайшвидше закінчити справу. Разом із тим, його підзахисний поставив кате¬ горичну вимогу, що запис показань буде проводити тільки влас¬ норучно (ст. 148 КПК України). Адвокат тільки розводив руками і навіть рекомендував довіритися записам слідчого (у присутності останнього), на що, звичайно, обвинувачений не погодився. За¬ лишається тільки додати, що така поведінка обвинуваченого та адвоката була узгоджена між ними. Захисник (для повноти картини) умовив слідчого допитати 5- річного сина потерпілої, який був єдиним очевидцем діяння. При цьому було зроблено невеличку інсценування. Скориставшись тим, що слідчий вийшов, попросивши свого колегу посидіти в кабінеті, поки вона повернеться, захисник тихо висловив побоювання, що слідчий допитає неповнолітнього Р., показання якого можуть вия¬ витись фатальними для справи і порадив заперечувати проти такого допиту... Звичайно, що колега підслухану розмову передав слідчо¬ му. П’ятирічний син потерпілої в присутності лікаря-психолога та педагога був допитаний і несподівано для всіх дав категоричні показання на користь обвинуваченого. При проведенні допиту мо¬ лодий слідчий запропонував розписатись на заготовленому бланку 773

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії протоколу про попередження про кримінальну відповідальність 5-річній дитині. При ознайомленні з матеріалами справи в по¬ рядку ст. 218-220 КПК адвокат поверхово перегорнув справу, але (з дозволу слідчого) частину матеріалів сфотографував за допомо¬ гою цифрового фотоапарату і тут же, всіляко демонструючи свою незацікавленість у справі, підписав протокол про ознайомлення з матеріалами справи. Наступного дня з ранку захисник напросився до наглядаючого прокурора, де подав фотокопію протоколу з попередженням про кримінальну відповідальність 5-річної дитини та скаргу на дії слідчого про численні порушення порядку досудового слідства. Пояснив також, що має намір опублікувати статтю у газеті про не¬ законні методи розслідування. Справу було повернуто на додаткове розслідування. Незадоволена потерпіла подала скаргу на слідчого і начальника слідчого відділу. Звинуватила їх в одержанні хабара від обвинуваченого за сприяння в закритті кримінальної справи. Розпочалися перевірки службою внутрішнього контролю (6 відділ). Особливий сумнів у перевіряючих викликав факт попередження 5-річної дитини про кримінальну відповідальність. Тільки після пояснень адвоката та обвинуваченого про повну надуманість як обвинувачення у кримінальній справі, так і дачі хабара з перевірками було покінчено, справу передали іншому слідчому і провадження у справі було закрито. У даному випадку порушенню кримінальної справи передува¬ ли контакти потерпілої з начальником слідчого відділу, про що адвокат провів невеличке дослідження (зустрівся з дільничним уповноваженим і в невимушеній обстановці розпитав про обставини складання протоколу про правопорушення, а також із сусідкою по¬ терпілої, яка була записана як понята)1. Зрозуміло, що справу вда¬ лося «розвалити» до певної міри ще й тому, що слідчий та начальник слідчого відділу покладалися на недосвідченість захисника. Чи можна вважати, що в даному випадку мала місце незаконна діяльність з боку адвоката? Так, він приспав пильність начальника слідчого відділу та скористався недосвідченістю молодого слідчого. Але ж слідчий не повинен при проведенні слідства розраховувати 1 3 архіву автора. 774

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів на слабкий захист. У даному випадку адвокат не вийшов за межі закону, надаючи правову допомогу. Він скористався недоглядом з боку розслідування. Правильно пише Гармаєв: «Піймати слідчого на помилці й використати її для захисту - це з нашого погляду, частіше заслуга адвоката». Як правильним є й висновок, що до¬ свідчений адвокат не буде «строчити» карги на кожне виправлення слідчого. Приклад 127. Ще випадок, але вже в суді. У справі С. за обви¬ нуваченням в ухиленні від сплати податків (після повторного по¬ вернення справи із досудового слідства) слідчий, щоб «підкріпити» доказову силу акту перевірки та зняти частину обвинувачень, які виявились помилковими, допитала працівника ДПІ П. та запропо¬ нувала їй зробити перерахунок частини інкримінованих сум. Щоб додатково підтвердити правильність акту перевірки, слідчий по¬ вністю перенесла до протоколу допиту цей акт перевірки, (списавши його слово в слово) та оформила його у вигляді пояснень свідка П. По суті, це була фальсифікація протоколу. Свідок П., як працівник податкової служби, залежний від власного начальства, погодилась підписати такий протокол «для загальної користі». Головуючий в судовому засіданні запропонував перед допитом П. зачитати її показання, щоб нагадати їй про те, що вона показала. Захисник (не маючи далекосяжних намірів) заперечив проти цьо¬ го, указуючи, що відповідно до ст. 306 КПК оголошення показань свідка може здійснювати за наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час досудового слідства. А в даній ситуації свідок ще не дала показань. (У захисника викли¬ кало підозру повний збіг показань з актом перевірки). Оскільки у судовому засіданні здійснювався звукозапис, то суд погодився із запереченням адвоката. Захисник запитав П,. чи допитувалась вона на додатковому розслідуванні справи і чи робила якісь розрахунки для слідчого, що змінили висновки акту. Оскільки її як працівника податкової служби проінструктували, щоб вона не піддавалася на «провокатив- ні» запитання адвоката, налаштована таким чином П. заперечила факт допиту та проведення розрахунків, тобто сама собі створила пастку. Маючи перед собою текст допиту, адвокат у кілька запитань змусив її визнати помилковість свого твердження про те, що вона не 775

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії робила перерахунків, і підтвердити, що база оподаткування дійсно має бути зменшена. У цій ситуації суддя необережно розпочав уточнювати питання про те, чи дійсно проводився допит П. , а також з’ясовувати, чому вона заперечувала факт проведення допиту? Вкрай розгублена П. пояснила, що слідчий перенесла текст акту до протоколу і запропо¬ нувала його підписати як показання свідка. Водночас П. уточнила, що ту частину показань, яка дослівно перенесена з акту перевірки вона не може підтвердити, оскільки особисто не займалася пере¬ віркою1 . Такі дії адвоката слід визнати як законну тактику допиту. Адвокат не став робити заяви про «фальсифікацію» доказу слідчим Д., але підготував скаргу на її дії. Достатніх даних про зрощення в Україні частини висококвалі¬ фікованих адвокатів з організованими злочинними формуваннями, у всякому разі у відкритій пресі, немає. Та і в цьому немає особли¬ вої потреби. В Україні є десятки юридичних фірм і адвокатських об’єднань, укомплектованих високопрофесійними юристами, які за відповідну плату і в межах закону нададуть консультацію щодо схеми мінімізації податків, або вкажуть на шлях, який не буде суперечити вимогам закону для досягнення мети. Як правило, висококваліфікований адвокат не стане особисто займатися спонуканням до зміни показань свідком, фальсифікації речових доказів, посередництвом у хабарництві. Адже він повинен мати незаплямовану репутацію. Але такий адвокат може вказати на слабкості й недоліки правової позиції, на ключові моменти, якими підтверджується вина обвинуваченого та свідченнями яких свідків це зроблено. Sapienti sat (розумному достатньо). Такі консультації можуть виходити за межі адвокатської етики і вимог законності. Але довести вину адвоката в цьому випадку дуже важко. Приклад 128. Іноді ім’я відомого адвоката використовується для прикриття. У справі М., обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину, було залучено як захисника адвоката «з іменем». Пере¬ говори та домовленості про звільнення М. велися за спиною адво¬ ката і без його участі. Адвокат готував матеріали, виступав у суді, здійснював захист у повному обсязі, але направлення справи на 1 3 архіву автора. 776

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів додаткове розслідування відбулося в результаті закулісних пере¬ говорів і домовленостей. Правосуддя - система, в якій адвокат не є вирішальним чинником. На вершині системи правосуддя - судді. Особливо важливою є і роль прокуратури, яка може відмовитись підтримувати обвинувачення. В Україні є очевидним проникнення криміналу в органи влади, а отже, і розширення можливостей впливу на суд, одержання матеріалів оперативно-розшукової діяльності тощо. При розслідуванні «резонанс¬ них» справ (що неважко вирахувати при ознайомленні з матеріалами справи) практикується підстановка наперед сфальсифікованих доказів, які начебто вказують на вину особи, щоб потім успішно викрити в суді підробку. За певних умов захисник може і не знати про це. «Залучений адвокат». Безумовно, спецслужби володіють інфор¬ мацією про таких «залучених адвокатів», які надають систематичні послуги організованим злочинним угрупованням, консультують про способи підготовки, вчинення і приховання злочинів, а також методи виявлення і розкриття, які застосовуються правоохорон¬ ними органами. Таким адвокатам можуть виплачувати постійну плату незалежно від того, чи він має конкретне доручення. Окремі з таких адвокатів можуть співробітничати зі спецслужбами, тобто бути своєрідними «двійниками» (у радянські часи в спецслужбах були спеціальні списки адвокатів, рекомендованих для участі в «по¬ літичних» справах). Та і в наш час в окремих справах, пов’язаних з державною таємницею, вимагають одержання дозволу на доступ до державної таємниці1. Такий захисник іноді «здає» слідчому епізоди справи, які заздалегідь уже програні. Іноді злочинні угруповання через такого адвоката «здають» не тільки зазнаки програний епізод, а й самого виконавця. Це може бути другорядний член угруповання для «розрахунків» з оперативними правоохоронними службами і створення видимої активності розкриття. Таких осіб можна назвати « громовідводами », які нерідко свідомо беруть на себе чужу вину, щоб створити ілюзію розкриття злочину, а після розслідування пред’яв¬ ляють незаперечне алібі, що для слідчого є пасткою2. 1 На відміну від Росії, де Конституційний Суд РФ прийняв відповідне рішення, яке забороняє вимагати від адвокатів такий дозвіл. 2 Див.: Зорин Г.А. Зорин Г.А. Криминалистическая методология. - Минск. 2000. -С. 547-548. 777

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії На мій погляд, в Україні час таких «залучених адвокатів» ми¬ нув. Кримінал успішно легалізувався, і в цих умовах для надання правових послуг та консалтингу йому потрібні солідні юридичні фірми та відомі адвокати, гонорари яких сягають значних вели¬ чин. Що стосується захисту своїх інтересів, то верхівка злочинного угруповання, щоб успішно «працювати», налагоджує прямі або опосередковані корумповані зв’язки з керівництвом відповідного правоохоронного підрозділу. І тоді, як і в Росії слідство може пере¬ творитися на фарс1. Приклад 129. Пізно ввечері 1983 р. до адвоката (нині вже по¬ кійного) приїхали із сусіднього району дві особи і просили взяти на себе захист їхнього брата М., який звинувачувався у злісному хуліганстві. Суть його полягала в тому, що М., прийшовши в кафе, витяг пістолет і вистрілив у стелю, наказавши всім мовчати. Перша версія злочину, з пояснень власника кафе, полягала в тому, що троє чоловіків вдерлися в кафе і із застосуванням зброї вимагали від ньо¬ го грошей, які він їм і віддав. Про це адвокат дізнався пізніше. Під час допиту з участю адвоката М. почав давати плутані по¬ яснення, з яких випливало, що обвинувачений стріляв не в стелю, а в напрямку власника, через те що той «гомосексуаліст» і нажився на бідних. Слідчий зупинив допит і, звертаючись до адвоката, за¬ явив, що М., мабуть, хоче ще мати і «замах на вбивство». Адвокат попросив надати йому можливість переговорити з обвинуваченим і роз’яснив наслідки таких показань. Після цього М. вніс корективи у свої показання. Залишається додати, що при першій зустрічі із слідчим з’ясувалося, що це був один із тих двох, які приїхали до адвоката додому і представилися «братами» М. М. було засуджено судом умовно (за ч. З ст. 206 КК) і звільнено з-під варти в залі за¬ сідань. Два інших «товариші», які за початковими доказами були учасниками злочинної групи, були звільнені від відповідальності взагалі і перетворилися на осіб, які вгамовували свого товариша та відібрали у нього пістолет. Власник кафе виїхав за кордон і в судовому засіданні не допиту¬ вався. Відеозапис перших показань М. та його товаришів у судовому 1 Детально про протидію розслідування з боку працівників правоохоронних органів див.: Карагодин В.Н. Преодоление противодействия предварительному расследова- нию. - Свердловск, 1992. - С. 155-169. 778

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів засіданні відтворити не вдалося, оскільки був пошкоджений звук, а картинка з’являлась тільки в окремих фрагментах. У даному випадку адвокат мимоволі був залучений до фальси¬ фікації справи. Його рівень кваліфікації був достатнім, щоб зрозу¬ міти (принаймні з моменту зустрічі зі слідчим, у якому він упізнав людину, яка умовляла його взяти на себе доручення по захисту М.), що справа фабрикується. У результаті двоє «злочинців» уникли відповідальності. Становище у адвоката було непросте. І по суті, він пішов на поводу у фальсифікаторів справи. Висновок, що «залучений» висококваліфікований адвокат є небезпечним супротивником слідства, є правильним. Але немає потреби «демонізувати» роль такого адвоката та наполягати на висновку, що саме він тестує слідчих, прокурорів, суддів на схиль¬ ність до корупції та незаконних компромісів. В Україні є достатньо «листонош», які і без адвоката можуть виконувати роль такого «тестера». Відомо, для -того щоб знайти спільних знайомих на земній кулі, достатньо семи контактів між людьми. Тому неблаговидну роль «тестера» адвокати, як правило, на себе не беруть. Для цього є «контактери», які вже мають налагоджені зв’язки і «вирішують справу». І це не обов’язково мають бути адвокати. Але і в таких ви¬ падках потрібен досвідчений адвокат, який би знайшов «зачіпку», за яку би міг вхопитися слідчий або суддя. Звичайно, що в Україні ці питання належним чином не досліджені, попри всі розмови про боротьбу з корупцією. У результаті окремі, поодинокі факти роз¬ цінюють як поширене явище та роблять узагальнені висновки щодо адвокатів і суддів. Особливої шкоди наносить суспільству огульна критика судів і суддів. Іноді у справі, яку веде чесний слідчий або суддя, збираються та поширюються компрометуючі матеріали, провокація хабара, наклеп, доноси, надумані клопотання про відвід. Ось один із таких прийомів. З’ясовується номер рахунка в банку конкретного судді або його родича і на цей рахунок перераховуються кошти. Після цього заявляється відвід з посиланням на те, що суддя або його родич незаконно одержав кошти за сприяння у справі. «Не залучений» адвокат. Абсолютна більшість адвокатів на¬ лежить саме до цієї категорії. Такі адвокати тим не менше нама¬ 779

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії гаються зав’язати дружні стосунки зі слідчими та суддями (на¬ скільки це можливо в нинішніх умовах), що полегшує роботу із захисту інтересів клієнтів. Такий адвокат, маючи незаплямовану репутацію і користуючись довірою, може досягти компромісів, які не порушують вимог закону і не шкодять інтересам його клієнта. За запропонованою класифікацією адвокатів поділяють також на «контактні», тобто такі, що мають конструктивні відносини зі слідчими і суддями, а також такі, що таких відносин не мають. Грамотного, тямущого адвоката іноді називають «санітаром» су¬ дочинства1. Але сама назва «санітар» насторожує. Жодному судді не може сподобатись така роль адвоката. А отже, це може при¬ звести до небажаних для адвоката наслідків. Тому адвокат може бути «санітаром» на досудовому слідстві. Що стосується судового засідання, то «тямущий» адвокат добре подумає, перш ніж іти із суддею «на рожон». Приклад 130. Ось випадок з реального процесу. Захисник ви¬ голошує промову, а суддя, зовсім його не слухаючи, щось пише. Адвокат зупиняється і питає суддю: «Ваша честь! Чи я вам не за¬ важаю? Ви мабуть пишете вирок у нашій справі? А суддя по інерції: «Ну що Ви, я пишу вирок зовсім по іншій справі». Про «дружні стосунки» на майбутнє можна забути. «Неконтактні» адвокати вважають для себе неможливим іти на компроміси з процесуальним противником та «закривати» очі на навіть незначні порушення. Не завжди така позиція відповідає інтересам клієнта. У невеликих районних центрах про такого адвоката знають, ставляться з особливою пересторогою, особливо судді, так як усвідомлюють, що обов’язково будуть скарги. Іно¬ ді такі адвокати у відносинах з клієнтами наголошують на своїй принциповості, з апломбом говорять, що у випадку, якщо це буде потрібно, то «підключимо і Генеральну прокуратуру», і «підемо до кінця» аж до Верховного Суду України. Такі демагогічні заяви нерідко мають успіх і забезпечують таким адвокатам клієнтуру, незалежно від того, що практичні успіхи такого адвоката виявля¬ ються мізерними. 1 Саме так образно, у позитивному ключі називав адвокатів Р.С. Бєлкін. Див.: Белкин Р.С. Криминалистика: проблеми сегодняшнего дня. - М., 2001. - С. 195-202. 780

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів Адвокат-«скандаліст». В Україні, як і в Росії такі адвокати зу¬ стрічаються. їх ні скарги, публічні заяви і клопотання часто мають надуманий характер. Вони постійно готові до скандалу, ідуть на¬ зустріч конфліктам, самі їх інспірують. Скарги, які вони готують, викладаються на багатьох сторінках, з повторами, підкресленнями, виділеннями, знаками оклику, риторичними запитаннями. Іноді кількість приносить результат і суд або прокурор окремі із цих скарг, які не мають принципового значення, задовольняють. Але в більшості випадків результат протилежний. Приклад 131. Колишній працівник міліції (полковник), одер¬ жавши свідоцтво адвоката, взяв на себе захист інтересів JI. Вважа¬ ючи неправильними дії міліції, яка знаючи про злочин, що готу¬ ється, не вжила заходів до його попередження, «замучив» суддю скаргами про порушення кримінальної справи щодо працівників міліції. Після цього пішли відводи і скарги безпосередньо на суд¬ дю. На запитання автора цих рядків, як іде процес, суддя відповів: «Я ще потерплю». Прокурор просив 6 років позбавлення волі. Суд оголосив винному 8 років позбавлення волі і суди вищої інстанції залишили вирок у силі1. Вважається, що адвокати-«скандалісти» частіше зустрічаються серед осіб, звільнених із правоохоронних органів за негативними мотивами. Але в Україні такі адвокати - радше виняток, ніж правило. «Контактний» адвокат. У Росії до «контактних» адвокатів від¬ носять найчастіше тих, які мають «спеціальний професійний до¬ свід» , пенсіонерів правоохоронних органів, які залишили систему з почестями і дбайливо зберегли свої попередні зв’язки. Вважається, що такі адвокати вміють знайти психологічний і процесуальний контакт зі слідчим, піти на розумний компроміс, як правило, не на шкоду своєму підзахисному. При виявленні дрібних, незначних порушень закону, помилок розслідування, що не впливають на становище їхніх підзахисних, вони можуть «закрити очі» на них чим викликають вдячність і прихильність з «боку вічно втомлених від величезного, наванта¬ ження, засмиканих скаргами і клопотаннями слідчих». Разом із тим, стверджується, що такі адвокати не йдуть на поводу у слідчих, 1 Справа розглядалась у 1989 р. 781

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії відстоюють права своїх підзахисних і в той же час не потурають своїм клієнтам у постійній спокусі захиститися незаконними, неетичними засобами та не йдуть на аморальні і злочинні угоди з правосуддям. Можливо, що в Росії обставини складаються саме так. Що стосується України, то пройти між Сціллою доброзичливих відносин і закриванням очей на дрібні порушення та Харибдою ба¬ жань підзахисного дуже важко, іноді неможливо, оскільки «дрібні» порушення слідчого, як правило, обертаються для обвинуваченого тяжкими наслідками. Сумнівним є й те, що такого адвоката «із задоволенням порекомендує слідчий для захисту в конкретній справі». Практика слідства в Україні свідчить, що в більшості ви¬ падків компроміси зі слідчим мають однобічний характер і йдуть на користь тільки слідству. Тільки в окремих, майже виняткових випадках відбувається інакше. Приклад 132. Молодого хлопця Н., напередодні призову до армії затримали за підозрою в крадіжці. При ньому були знайдені речі з обікраденої квартири. У суді оформили адміністративний арешт за опір працівникам міліції та активно з ним «працювали», вимагаючи видати спільників, а також «взяти на себе» ще кілька крадіжок. Запрошений адвокат добився зустрічі із затриманим та з’ясував, що його активно допитують із застосуванням фізичного примусу. Адвокат звернувся до прокурора з усною скаргою на неправильні дії слідства і в процесі розмови запропонував звільнити хлопця, який і без того визнає вину, та передати справу до суду. Зваживши на всі обставини, прокурор погодився. За два тиж¬ ні справа була направлена до суду. У судовому засіданні адвокат звернув увагу суду на те, що Н. щиро розкаявся, усі викрадені речі повернуто, що раніше до відповідальності він не притягався, за місцем проживання характеризувався позитивно, а отже буде справедливим не застосовувати до нього позбавлення волі та надати йому можливість своєчасно піти на строкову службу в армію. Суд погодився з адвокатом. Приклад 133. В іншому випадку, у результаті ДТП загинула людина. Але слідство було проведено з грубими порушеннями ви¬ мог процесуального закону, що давало достатні підстави для на¬ правлення справи на додаткове розслідування. Новопризначений прокурор за всяку ціну не хотів, щоб справа була направлена на 782

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів додаткове розслідування. У свою чергу, адвокат усвідомлював, що після виправлення недоліків його підзахисний С. буде визнаний винним. ДТП відбулося на очах десятків людей, у центрі села, сам обвинувачений був у нетверезому стані і тільки наявність праців¬ ника міліції на місці ДТП врятувала С. від негайної розправи з ним з боку очевидців. У перерві між засіданнями адвоката запросили до судді, де вже був і прокурор. Тепер такі наради рідкість. В умовах огульної кри¬ тики судді не наважуються на такі кроки. Прокурор одразу відверто заявив, що його не цікавить міра покарання, але справа не повинна піти на додаткове розслідування. Адвокат запропонував не застосо¬ вувати реальне позбавлення волі, що стосується потерпілих, то їм було виплачено всі компенсації, про які вони просили. Так і сталося. Оскільки ні прокурор, ні потерпілий зі скаргами не зверталися, вирок вступив у силу. Ревнителі «юридичної чистоти» знайдуть у даному прикладі серйозні порушення закону. Може й так. Але компроміс був вигідний для підсудного, який і сподіватися не міг на те, що до нього не буде застосована реальна міра покарання1. Більшість досвідчених адвокатів України незалежно від того, чи працювали вони раніше у правоохоронних органах, чи ні, на¬ магаються бути контактними і готові йти на розумні компроміси зі слідством, якщо це йде на користь клієнтові. Але досвід показує, що, по-перше, такі дії можуть викликати серйозну недовіру до захисника у підзахисного, а, по-друге, компроміси зі слідчими на практиці мають однобічний характер - на користь слідства і вико¬ ристовуються тільки як тактичний прийом, щоб виграти час, щоб посіяти недовіру до захисника тощо. «Корумпований» адвокат. «Серед «контактних» адвокатів є й ті, чия контактність далеко виходить за межі етичних і законних засобів захисту, але вже в інший бік - в угоду стороні обвинувачен¬ ня. Це є вкрай негативне, аморальне і незаконне зрощування сторін захисту й обвинувачення, де жертвами стають підозрювані, обви¬ нувачені, інші учасники процесу. Такі захисники використовують методи, що суперечать інтересам підзахисних». З таким висновком не можна не погодитись. 1 3 архіву автора. 783

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії В Україні це явище не досліджено. У середовищі адвокатів про такі факти відомо. Виникає питання, чи не є окремі з таких адвока¬ тів добре замаскованими співробітниками спецслужб? Недостатня врегульованість адвокатської діяльності в Україні, втрата почуття корпоративності створює широкі можливості і для таких дій. Без¬ умовно, що адвокат, завербований спецслужбами, може бути дуже цінним джерелом інформації про роботу судів, правоохоронних органів та, зрештою, і щодо своїх клієнтів. Даних про такі факти немає. Але чи випадково судді різко обмеж¬ или свої контакти з адвокатами? Наприклад, у Закарпатській області адвокатів не пускають на другий поверх будинку апеляційного суду, де розміщені кабінети судців. У Костопількому районному суді Рівнен¬ ської області на першому поверсі розмістили зали судових засідань, а на другому - кабінети суддів, куди адвокатів допускають тільки з дозволу певного судді. Судді побоюються провокацій з боку спецслужб, а це дає підстави для роздумів. Така ситуація не йде на користь право¬ суддю і в першу чергу шкодить вона адвокатам у їхній роботі. Адвокатське співтовариство з відразою ставиться до адвокатів, які допускають співпрацю на користь слідства. Це підриває основи довіри до адвокатів і є найтяжчим проступком, а по суті і злочином. Можна припустити, що таке явище серед адвокатів є не тільки в Росії, але й в Україні. У Росії колишні судді, працівники правоохо¬ ронних органів не можуть одержати свідоцтво адвоката протягом 5 років з дня звільнення з відповідного органу. Можливо цей досвід Росії заслуговує на увагу і в Україні? «...У 60-ті роки в МККА було проведено узагальнення про ха¬ барництво в правоохоронній системі, яке показало, що замішаними в корупції виявляються майже винятково адвокати з колишніх суддів, прокурорів і слідчих. Із того часу в МККА введено катего¬ ричну заборону для вихідців із судів, прокуратур і слідчих органів протягом п’яти років практикувати за місцем колишньої роботи.... А в так званих «альтернативних» колегіях учорашні слідчі ФСБ і МВС ведуть прийом клієнтів хіба що не у своїх колишніх кабінетах, справи їм «підкидають» колишні товариші по службі.... Виникають зв’язки «суддя - адвокат», «слідчий - адвокат» ... Погодьтеся, дуже схоже на корупцію!»1. Це саме той випадок, коли схожість ситуацій 1 Резник Г.М. Спасите адвокатуру // Рассказьівают адвокати / Отв. ред. Резник Г.М. - М., 2000. - С. 169. 784

Розділ VII. Дещо про незаконну діяльність адвокатів в Росії і Україні дає підстави для майже однакових припущень. У Росії таку проблему поставлено на порядок денний, в Україні — ні. Але оскільки у певний період в Україні Свідоцтва про право на за¬ няття адвокатською діяльністю були надані багатьом працівникам правоохоронних органів та спецслужб, то потенційні можливості для такої «вербовки» є. «Корумповані», прив’язані до конкретного слідчого підрозділу (підрозділу дізнання тощо) адвокати одержують роботу в основному за рекомендацією самих слідчих і дізнавачів (а точніше, завдяки нав’язуванню цього адвоката підозрюваному). За подяку вони йдуть на будь-які угоди з представниками правоохоронних органів, аби не втратити їхнього дружнього ставлення, а отже і клієнтів. «Не так уже і рідко «корумповані» адвокати стають постійно діючими посередниками в хабарництві між корумпованими пред¬ ставниками сторони обвинувачення і довірителями. Організована злочинна група (саме так варто кваліфікувати такий тандем) у складі слідчого (дізнавача, оперативника, прокурора, судді) і «корумпованого» адвоката найчастіше вчиняє різні злочини про¬ ти правосуддя, вимагає у підозрюваних, обвинувачених, їхніх рідних і близьких, представників кримінальних структур тощо великі грошові суми за прийняття правових рішень на користь притягнених до відповідальності. Причому може йтися як про за¬ конні, так і про незаконні рішення. Іноді адвокат уже при першому конфіденційному побаченні з підзахисним називає явно завищену суму гонорару, пояснюючи це тим, що якась його частина піде на хабарі посадовим особам. Хоча в багатьох випадках ідеться про шахрайство, поєднане з підбурюванням до дачі хабара»1.3 окремих публікацій можна зрозуміти, що схожі ситуації є і в Україні. І так само поширюються плітки про «фіксовані ставки», «розцінки», і навіть є щодо цього публікації в журналах і газетах. «Сміливість» цих публікацій залишилася безкарною, хоча шкоду репутації на¬ шого правосуддя було нанесено чималу. 1 Там само. Точніше, співучасниками у формі підбурювання або пособництва в одержанні хабара (ст. 33 ч. 4, 5 і відповідна частина й пункт ст. 290 КК РФ та інші злочини. - С. 170. 785

Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії І хоч своїх «Теразіні» (героя роману та однойменного фільму «Спрут») серед адвокатів України, мабуть, немає, але можна при¬ пустити з високою вірогідністю, що адвокати, які працюють на слідство, таки є. Проблема ця в Україні, на відміну від Росії навіть не поставлена. Не цікавиться цією проблемою і наука. «Оплачуваний» і «неоплачуваний» адвокат. Особливістю такої класифікації в Україні є те, що адвокати, які працюють за призна¬ ченням, де-факто працюють за свій рахунок і, як правило, навіть не витрачають час, щоб оформити папери для одержання плати від держави. По-перше, така плата є мізерною, або, як сказав один знайомий адвокат, «хамською». По-друге, потрібно витратити на це багато часу, якого адвокатам завжди не вистачає. Що стосується характеристики рівня роботи таких категорій адвокатів, то вони як у Росії, так і в Україні принципово не різ¬ няться. 786

Довідкове видання Ярослав Павлович Зейкан АДВОКАТ: НАВИЧКИ ПРОФЕСІЇ Практичний посібник Керівник видавничих проеків Кривенко О. А. Редактор Воронцова JIJI. Оригінал-макет виготовлено видавництвом «КНТ» Відповідальний за випуск Паиіутинський Є. К. Підписано до друку 08.08.2007 р. Гарнітура SchoolBookAC. Формат 60x84 1/16- Папір офсетний. Друк офсетний. Обл.-видав, арк. 56,13. Умов. друк. арк. 45,76. Тираж 1000. Замовлення N° 265. Видавництво КНТ м. Київ, пр. Героїв Сталінграда, 8, корп. 8, оф. 1. Тел./факс (044) 581-21-38, 331-91-53 e-mail: knt2003@ukr.net, сайт: Свідоцтво: ДК Jsf° 581 від 03.08.2001 3AT «Миронівська друкарня» Свідоцтво: ДК № 2101 від 16 02.2005 м. Миронівка, Київська обл.

Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg