«Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості»

Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості (fb2) - Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості [calibre 3.48.0] (пер. Татьяна Савчинская) 1106K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Джулия Кэмерон

Анотація

Якщо ви перебуваєте у творчій кризі, не бачите, куди рухатися далі та як реалізувати свій творчий потенціал, ця книжка допоможе подолати внутрішні та зовнішні перешкоди та відкрити у собі митця.

«Шлях митця» Джулії Кемерон — це практичний курс, розрахований на 12 тижнів щоденних занять, що допоможе митцю-початківцю, а ним може стати кожен, розгледіти і розбудити в собі нові, несподівані таланти, приспані скептицизмом, насмішками, некомпетентною критикою та різними комплексами.

 

ISBN 978-617-679-375-5

Джулія Кемерон © текст, 1992, 2002

Тетяна Савчинська © переклад, 2017

Видавництво Старого Лева © 2017

Тетяна Омельченко © дизайн обкладинки, 2017

Джулія Кемерон

ШЛЯХ МИТЦЯ. ДУХОВНА ДОРОГА ДО ПРИМНОЖЕННЯ ТВОРЧОСТІ

Ця книжка присвячується Марку Браяну. Він переконав мене її написати, допоміг її структурувати та викладав поданий у ній курс разом зі мною. Без нього цієї книжки не існувало б.

Вступ

Коли мене запитують, чим я займаюся, я зазвичай відповідаю так: «Я режисер-сценарист і проводжу семінари, де навчаю людей творчості».

Головною моєю уявою нехай буде Животворна Сила.

Семюел Тейлор Колрідж

Ці останні слова часто неабияк зацікавлюють співрозмовників.

«Як можна навчати когось творчості?» — неодмінно запитують мене. У цю мить на обличчі співбесідників здебільшого з’являється і зневага, і цікавість водночас.

«Творчості навчити не можна, — відповідаю я. — Але от навчити інших дозволити собі бути творчими — цілком можливо, цим я і займаюся».

«Ага, тобто Ви маєте на увазі, що всі ми творчі?» — тепер недовіра і надія витісняють всі інші емоції, які показалися на обличчі.

«Так».

«Ви справді у це вірите?»

«Так».

«То чим Ви займаєтесь?»

Ця книжка — це і є те, чим я займаюся. Ось уже десять років я проводжу духовні семінари, спрямовані на вивільнення власної творчості. Я навчала і митців, і не митців, художників і кінематографістів, домогосподарок і адвокатів — будь-кого, хто був готовий жити

більш творчо, займаючись певним видом мистецтва; навіть більше — будь-кого, хто цікавився мистецтвом творчого життя. За цей час я віднайшла, вигадала, вгадала і вивчила безліч способів. Використовуючи їх і ділячись ними з іншими під час навчання, я бачила, як зникали перешкоди і кардинально змінювалося життя людей завдяки простому процесу взаємодії з Великим Творцем заради виявлення і відновлення у нас творчого потенціалу.

Від людини вимагається стати такою, якою вона зможе прожити те життя, що їй судилося.

Пауль Тілліх

«Великий Творець? Відгонить якимось божком племен індіанців. Звучить надто по-християнськи, надто духовно, надто...» По-дурному? Обмежено? Загрозливо?.. Знаю, знаю. Ставтеся до цього як до вправи з розвитку неупередженості. Просто подумайте: «Гаразд, нехай уже буде ваш Великий Творець, ким би він не був», — і продовжуйте читати. Дозвольте собі припустити, що десь таки існує оцей Великий Творець, який може допомогти вам вивільнити свою творчу енергію.

Саме тому, що «Шлях митця» по своїй суті є ще й духовним шляхом, який зароджується і практикується за допомогою творчості, у цій книжці використовуватиметься слово «Бог». У пам’яті декого з вас можуть виринути старі, непридатні, неприємні чи просто неймовірні уявлення про Бога, які вам нав’язували з дитинства, щоб зрозуміти «Його». Будь ласка, будьте не-упередженими.

Пам’ятайте: щоб успішно засвоїти цей курс, зовсім необов’язково мати сформоване поняття про Бога. Крім того, багато усталених уявлень про Бога можуть тільки завадити. Не допустіть, щоб семантика стала ще однією перешкодою, яку вам доведеться долати.

Зустрівши на сторінках цієї книжки слово «Бог», ви можете замінити його словами на кшталт «упорядкована рушійна сила» або «потік». Тут ітиметься про творчу енергію. Бог — це загальновідоме зручне коротке слово, яке містить у собі це значення, але йому не поступаються й інші поняття, наприклад, Богиня, Розум, Всесвіт, Джерело і Вища Сила... Річ не в тому, щоб якось цю творчу енергію позначити, а в тому, щоб намагатися нею користуватися. Уявлення про неї як про певну форму духовної електрики допомогло багатьом людям зрушити з мертвої точки.

Сам я нічого не роблю. Дух Святий робить усе через мене.

Вільям Блейк

Завдяки простому науковому підходу експериментування і спостереження можна легко встановити практичний зв’язок з цим потоком упорядкованої сили, яка скеровує. Пояснювати, обговорювати чи намагатися дати визначення цьому потоку — зовсім не мета цієї книжки. Не обов’язково розуміти природу електрики, щоб нею користуватися.

Не називайте творчу енергію Богом, якщо це вам не до душі. Потреба у назві існує лише для того, щоб ви мали зручне умовне позначення того досвіду, який переживаєте. Не створюйте видимість віри там, де її немає. Якщо ви вирішили назавжди залишитися атеїстом чи агностиком — ви маєте на це право. Навіть попри це ви зможете переконатися на собі, як робота з принципами, про які йтиметься згодом, змінює життя.

Як митець із митцем, я працювала з гончарями, фотографами, поетами, сценаристами, танцівниками, романістами, акторами, режисерами. З тими, хто знав, ким мріє бути, і з тими, хто лише мріяв хоча б якось стати більш творчими. Я бачила, як художники, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, знову бралися за пензель, і як до поетів, які переживали безнадію, знову повертався дар слова, і як знесилені письменники, які, здавалося, застрягли на місці й уже не могли написати ні абзацу, чимдуж дописували останні сторінки чорнових варіантів своїх романів. За цей час я не лише повірила у свій підхід, але і переконалася ось у чому: неважливо, скільки вам років і чим ви займаєтеся у житті, неважливо, чи мистецтво — це ваша кар’єра, чи хобі, чи мрія, головне — те, що ніколи не пізно зайнятися творчістю, і це не буде з вашого боку егоїстично, самолюбно чи смішно. Один п’ятдесятирічний студент, який «завжди хотів писати», скористався моєю методикою і став визначним драматургом. Інший, суддя, скористався моїми принципами для втілення мрії усього свого життя — стати скульптором. У результаті курсу не для всіх творчість стає основною зайнятістю. Правду кажучи, багато професійних митців зізналися, що протягом цього навчання їхньою основною зайнятістю стало щось зовсім інше — бути людьми.

А чому, власне, слово «Бог» повинно бути іменником?

Чому не дієсловом? Найактивнішим і найдинамічнішим дієсловом з усіх?

Мері Делі, теолог

Завдяки власному досвіду і досвіду безлічі інших людей, я повірила у те, що творчість — це вияв нашої справжньої сутності, і що перешкоди — це неприродне порушення процесу, на перший погляд такого ж пересічного і такого ж дивовижного, як розцвітання квітки на кінчику тонкого зеленого стебла. Я переконалася, що процес установлення духовного зв’язку водночас і простий, і явний.

Якщо ви зайшли у глухий кут у своїй творчості — а я гадаю, що почасти ми всі у ньому перебуваємо, — цілком можливо, ба навіть ймовірно, що ви навчитеся творити з більшою свободою, якщо будете готові використовувати методи, викладені у цій книжці. Так само, як і під час занять хатха-йогою у вас змінюється свідомість, хоча ви лише розтягуєтеся, виконання вправ з цієї книжки також змінює свідомість, хоча ви «лише» пишете і розважаєтесь. Виконуйте ці вправи, і вивільнення вашого творчого потенціалу обов’язково настане — вірите ви у це чи ні. І незалежно від того, чи ви називаєте це духовним пробудженням, чи ні.

Якщо стисло, то теорія не має такого великого значення, як практика. Ви займатиметесь формуванням у своїй свідомості каналів, крізь які зможуть працювати творчі сили. Варто вам лише погодитися очистити і підготувати ці канали, як одразу ж з’явиться і творча енергія. У якомусь сенсі ваша творчість схожа на кров. Так само, як кров є усього лиш частиною вашого фізичного тіла, а не чимось таким, що ви вигадали, так і творчість є частиною вашого духовного тіла, а не чимось, що потрібно вигадувати.

Моя подорож

Я почала проводити семінари з розвитку творчості у Нью-Йорку. Я їх вела тому, що мені було наказано це робити. Якось я ішла вимощеною бруківкою вулицею у Вест-Віллидж, яку заливало чудове пообіднє сонце. І раптом я усвідомила, що мені варто почати навчати людей, групи людей, як виходити з глухого кута у своїй творчості. Можливо, це бажання тихо вимовив уголос хтось з перехожих під час прогулянки. Безперечно, у Ґрінвіч-Віллидж більша концентрація митців — і творчо заціпенілих, і ні — ніж будь-де в Америці.

— Мені потрібно вийти з глухого кута у своїй творчості, — мабуть, сказав хтось із перехожих.

— І я знаю, як це зробити, — мабуть, подумки відповіла я, уловивши цей сигнал. Сильні внутрішні директиви завжди були присутні у моєму житті. Я називаю їх «наказами про вирушення у похід».

Як би там не було, але я раптом усвідомила, що знаю, як допомогти іншим вийти зі стану творчого заціпеніння, і що мені судилося зайнятися цим тут і зараз, використовуючи ті уроки, які я сама засвоїла.

Звідки ж взялися ці уроки?

Коли пензлик виконує свою справу, з-під нього рано чи пізно вирине те, що людина не змогла б створити самотужки.

Роберт Мазервеля

У січні 1978 року я кинула пити. Ніколи раніше я не вважала, що саме завдяки алкоголю взялася до письменництва, проте раптом мені почало здавалися, що власне завдяки тверезому способу життя я можу перестати писати. У моєму уявленні пияцтво і письменницька творчість були нероздільними, як, наприклад, віскі та содова. Для мене трюк полягав у тому, щоб подолати страх і взятися за писання. Я намагалася вкластися в обмежений проміжок часу, щоб встигнути написати кілька сторінок, перш ніж алкоголь, немов густий туман, огорне мене повністю і вікно творчості знову зачиниться.

До того часу, як мені виповнилося тридцять і я раптом повернулася до тверезого життя, я вже обжилася офісом у кіностудії «Парамаунт» і побудувала цілу кар’єру з такого типу творчості. Зі спазматичної творчості. Творчості, яка залежала від вольового зусилля і власного его. Творчості від імені когось іншого. Так, безперечно, це також була творчість, проте спорадична, яка була більше схожа на кров, що ривками пульсує з перерізаної сонної артерії. Десять років письменницької кар’єри — і все, на що я була здатна, це робити бездумні ривки та кидатися, незважаючи ні на що, на стіну того, що я у цей момент писала. Якщо моя творчість і була якимось чином дотична до духовності, то радше у тому, що вона скидалася на розп’яття. Я падала на колючий терен прози. Я стікала кров’ю.

Якби я могла продовжувати дотримуватися оцього старого зболеного підходу до письма, то я неодмінно продовжила б це робити. Того тижня, коли я кинула пити, один поважний журнал опублікував дві мої статті, я мала напоготові новий сценарій і проблему з алкоголізмом, яку не могла більше долати самотужки.

Я сказала собі, що якщо тверезість означає кінець творчості, то я не хочу бути тверезою. Водночас я усвідомлювала, що пияцтво вб’є і мене, і творчість. Мені потрібно було навчитися писати на тверезу голову, або ж повністю перестати писати. Необхідність, але аж ніяк не благочестя, стало поштовхом до моєї духовності. Я була змушена шукати новий творчий шлях. Саме там почалися мої уроки.

Позиція митця смиренна. Він за своєю сутністю — лише канал.

Піт Мондрідн

Я навчилася передавати свою творчу енергію у руки єдиного бога, у якого я могла повірити — бога творчості, у руки життєвій силі, яку Ділан Томас[1] називав «силою, яка штовхає квітку крізь ґніт зелений». Я навчилася відступати на другий план і дозволяти, щоб ця творча сила діяла крізь мене. Я навчилася просто братися за ручку і записувати те, що чула. Письменницька творчість стала скидатися радше на підслуховування чужих розмов, аніж на вигадування атомної бомби. Процес творчості вже не був таким заплутаним і я більше не боялася несподіваного вибуху. Мій настрій уже не впливав на бажання писати. Мені більше не потрібно було вимірювати свою емоційну температуру, щоб перевірити, чи натхнення от-от прийде, чи ні. Я просто писала. Жодних обговорень. Добре, погано? Не моя справа. Це створювала не я. Переставши думати, що про моє письмо казатимуть інші, я нарешті почала писати вільно.

Оглядаючись назад, я вражена, що змогла позбутися образу стражденного митця. Немає нічого жи-вучішого, ніж погані ідеї. І нечасто трапляються гірші ідеї, ніж наші уявлення про мистецтво. Завдяки цьому образу митця-страждальця ми дозволяємо собі упівока дивитися на пияцтво, безладні сексуальні зв’язки, фінансові проблеми, безжалісність і до себе, і до інших. Ми всі знаємо, які бідні-ненормальні-гулящі-безвід-повідальні творчі люди. А якщо їм зовсім не обов’язково такими бути, то яке тоді виправдання такій моїй поведінці?

Думка про те, що я можу бути розсудливою, тверезою і водночас творчою людиною неабияк лякала мене, бо приховувала у собі неминучий тягар особистої відповідальності. «Ви хочете сказати, що якщо я маю цей талант, то мені неодмінно потрібно ним скористатися?» — «Так».

Так судилося долею, що тоді до мене звернувся ще один письменник, який зайшов у глухий кут у своїй творчості, з — і над — яким я мала працювати. Я почала навчати його того, що засвоїла сама. («Відійди на другий план. Дозволь йому працювати крізь тебе. Накопичуй сторінки, а не чиїсь оцінки своєї праці»). Він також почав виходити з глухого кута. Тепер нас було двоє. Незабаром у мене з’явилася ще одна «жертва», цього разу художник. Мої методи виявилися дієвими і для художників.

Це все мене надзвичайно тішило. У миті піднесення я уявляла, як перетворююсь на творчого картографа, який прокладає шлях з безвиході для себе і для усіх тих, хто хотів іти за мною. Я ніколи не планувала навчати інших. Мене ще й дратувало, що мені самій так ніколи й не довелося мати вчителя. «Чому я мусила засвоїти те, що тепер знаю, саме так: методом проб і помилок, повсюдно наштовхуючись на стіни? Ми, митці, повинні більше навчатися, — подумала я тоді. — Стежки, якими вдасться скоротити дорогу, і небезпеки, які чигають за поворотами, цілком можна позначити».

Такі думки снували у моїй голові, коли я ходила на свої пообідні прогулянки, насолоджуючись відблисками річки Гадсон і обмірковуючи, що писатиму далі. І раптом я отримала наказ про вирушення у похід: я повинна навчати інших.

Бог повинен стати поштовхом до діяльності у нашій свідомості.

Джоел С. Ґолдсміт

Не минуло й тижня, як мені запропонували посаду викладача і робоче місце у Нью-Йоркському інституті феміністичного мистецтва, про який я ніколи раніше не чула. Зібралися мої перші учні — художники, романісти, поети й кінорежисери, які зайшли в своїй творчості у глухий кут. Я почала навчати їх того, що зараз зібрано у цій книжці. Відтоді у мене було ще безліч учнів і безліч уроків.

Створення книжки «Шлях митця» бере початок від неформальних нотаток, до яких спонукав мене мій партнер Марк Браян, і робила я їх під час підготовки до занять. Відповідно до того, як інформація про мої уроки поширювалася, я почала надсилати пакунки з навчальними матеріалами поштою. Мандрівний послідовник Юнга Джон Джіанніні розповідав про методи, які я використовую, скрізь, де читав лекції, — здавалося, по всіх усюдах. Після цього до мене неодмінно надходили нові прохання надіслати матеріали. Потім про мене почула спільнота творення духовності і я почала отримувати листи з Деб’юка, Британської Колумбії та Індіани. У мене з’явилися учні у кожному куточку земної кулі: «Я зараз виконую завдання Держдепартаменту США у Швейцарії. Будь ласка, надішліть мені...». І я надсилала.

І розмір пакунків, і кількість студентів невпинно збільшувалися. Врешті-решт у результаті безустанних заохочувань Марка на кшталт: «Візьми і запиши це все. Ти можеш допомогти багатьом людям. Зроби з цього книжку», — я почала упорядковувати свої думки.

Я писала, а Марк, який до того часу теж почав викладати, а також виконувати обов’язки мого наглядача, вказував мені на те, що я випустила з уваги. Я дописувала, а Марк далі звертав мою увагу на те, що я усе ще пропускала. Він нагадував мені, що я бачила безліч чудес, які підтверджували мої теорії, і заохочував мене згадати і про них також. Я висловлювала на папері те, що практикувала ось уже десять років.

Текст, який виник як результат цієї праці, став таким собі нарисом самостійного зцілення. Як і штучне дихання з рота у рот чи метод Гаймліха[2], методи, викладені у цій книжці, мають одне головне завдання — рятувати життя. Будь ласка, використовуйте їх і розповідайте про них іншим.

Я безліч разів чула слова: «До того, як я прийшла на ваші заняття, я була повністю відділена від своєї творчості. Роки гіркоти і втрат залишили на мені свій слід. А потім, крок за кроком, сталося чудо. Я знову взялася за освіту, щоб отримати фах у сфері театрального мистецтва, вперше за багато років ходжу на прослухову-вання, я постійно пишу і, щонайголовніше, нарешті не почуваюся ніяково, коли називаю себе митцем».

Сумніваюся, що зможу передати вам те відчуття чуда, яке мене переповнювало, коли я спостерігала за життям своїх учнів до і після мого курсу. Протягом курсу навіть фізичні зміни мене неабияк вражали, змушуючи повірити, що термін «просвітлення» потрібно розуміти у прямому значенні. Обличчя студентів часто починали сяяти, щойно вони вивільняли свою творчу енергію. Навіть сама потужна духовна атмосфера, яка панує навколо великого витвору мистецтва, так само може царювати і під час занять із розвитку творчості. Почасти, оскільки всі ми маємо творче начало, саме наші життя стають нашим головним витвором мистецтва.

Духовна електрика: основні принципи

Для більшості з нас думка про те, що Творець заохочує творчість, здається надто радикальною. Для нас притаманно думати або принаймні побоюватися того, що творчі мрії егоїстичні і вони є чимось таким, що Богу зовсім не до вподоби. Врешті-решт наш творчий потенціал — це дитина всередині нас, якій властиво мислити по-дитячому. Якщо батьки висловлювали сумніви або несхвалення щодо наших творчих мрій, для нас типово очікувати такого ж ставлення і з боку Бога-батька. Потрібно позбавитися від таких думок.

Мова йде про вимушений — або бажаний — духовний досвід. Я називаю цей процес духовною хіро-практикою. Ми виконуємо певні духовні вправи, щоб налаштуватися на творчу енергію Всесвіту.

Якщо ви уявите Всесвіт як безмежне електричне море, у яке ви занурені та з якого походите, готовність відкрити свій творчий потенціал перетворює вас з безцільного предмета, що гойдається на хвилях цього моря, на більш діяльну, більш свідому, більше готову до співпраці частину цієї екосистеми.

Як вчитель, я часто відчуваю присутність чогось непояснимого — можете називати це духовною електрикою — і я навчилася покладатися на цю силу, яка розширює мої власні кордони. Я сприймаю фразу «натхненний учитель» у прямому значенні, і це для мене неабиякий комплімент. Тут помітна рука когось, хто значно перевершує мене. Ісус сказав: «Де двоє чи троє в ім’я моє зібрані, там Я серед них». Вочевидь, бог творчості дотримується такої самої думки.

Музику до цієї опери [Мадам Баттерфляй] продиктував мені Бог. Я був лише інструментом, який записав її на папері і доніс до публіки.

Дждкомо Пуччіні

Ідеї линуть до мене прямісінько від Бога.

Йоганнес Брамс

Ми повинні погодитися з тим, що творчий пульс усередині нас і є творчим пульсом самого Бога.

Джозеф Чілтон Пірс

Проникнути до самого серця творчості означає пережити містичний союз; проникнути до самого серця містичного союзу означає відчути стан творчості. Ті, хто постійно вживають духовні терміни, часто називають Бога Творцем, але зрідка припускають, що буквальне значення слова «творець» — митець. Я раджу вам сприймати термін «творець» дослівно. Вам потрібно укласти творчий союз з Великим Творцем, як митець з митцем. Таким чином ви можете суттєво розширити свої творчі можливості.

Використовуючи методику, викладену у цій книжці, і виконуючи щотижневі завдання, ви покладете початок процесу численних змін. Головною з цих змін буде поява синхронності: коли ми самі змінюємося, то Всесвіт примножує ці зміни. Я сформулювала дещо грубувате нагадування про це і приклеїла його до свого робочого столу: «Стрибай, а парашут розкриється згодом».

На власному творчому і викладацькому досвіді я переконалася, що коли ми починаємо творити з вірою, то Всесвіт усіляко нам сприятиме. Це трохи нагадує відкривання шлюзів зверху системи зрошення полів. Варто нам лише усунути перешкоду, і потік почне виконувати свою функцію.

Знову ж таки, я не прошу вас вірити у це. Для того, що відбувся творчий прояв, вам необов’язково вірити у Бога. Я прошу вас лише спостерігати за цим процесом і занотовувати зміни у ньому. Насправді усе виглядатиме так, ніби ви споглядаєте, як зароджується і набирає обертів ваш власний творчий розвиток.

Творчий потенціал усередині кожної людини робить її подібною до Бога.

Мері Делі

У кожної травинки є свій Ангел, який схиляється над нею і шепоче: «Рости, рости».

Талмуд

Видатні імпровізатори схожі на священиків. Вони думають лише про свого бога.

Стефан Граппеллі, музикант

Творчість — це досвід, і, на мою думку, досвід духовний. Неважливо, як ви думаєте: чи творчість веде до духовності, чи духовність до творчості. Правду кажучи, як на мене, то між цими двома процесами немає жодної різниці. Проти такого досвіду саме питання віри стає застарілим. Коли вже літнього Карла Юнга запитали про віру, він відповів так: «Я не вірю, я знаю».

Духовні принципи, які ми зараз розглянемо, це фундамент, на якому можна побудувати творче відновлення і розвиток. Перечитуйте їх щодня і прислухайтеся внутрішнім слухом до будь-яких змін у своєму ставленні до життя чи у своїх переконаннях.

Основні принципи

1. Творчість — це природний порядок життя. Життя — це енергія, чиста творча енергія.

2. Існує невидима невичерпна творча сила, яка пронизує усе навколо, і нас також.

3. Коли ми відкриваємо себе для творчості, ми відкриваємо себе для творчості Творця всередині нас і у нашому житті.

4. Ми самі є творінням. Тому ми, зі свого боку, повинні продовжувати процес творіння завдяки власній творчості.

5. Творчість — це дар Божий. Використовувати його — означає підносити Богу дар у відповідь.

6. Відмовлятися бути творчим — це поводитися свавільно і діяти проти своєї істинної природи.

7. Коли ми розкриваємося для пізнання нашого власного творчого потенціалу, ми розкриваємося і для Бога — упорядкованої рушійної сили.

Те, що ми граємо, і є життя.

Луї Армстронг

Творити — означає приборкати універсальність і пропускати її винятково крізь себе.

П

і

тер Костеибаум

Я малюю не завдяки зору, а завдяки вірі. Віра дає нам здатність бачити.

Амос Фергюсон

8. Варто нам відкрити Творцю свої творчі канали, як нас очікують поступові, але суттєві зміни.

9. Немає жодного ризику у тому, щоб відкривати себе для творчості усе більше і більше.

10. Наші творчі мрії і бажання зароджуються від божественного джерела. Коли ми рухаємося назустріч нашим мріям, ми так само рухаємося назустріч божественному усередині нас самих.

Як за допомогою цієї книжки досягнути духовного відновлення

Цю книжку можна використовувати у декілька способів. Насамперед я раджу вам підійти до неї творчо. Цей розділ пропонує вам щось на кшталт дорожньої карти, яка мала б вам допомагати протягом усього процесу, і також конкретні ідеї про те, що ж вам з цією книжкою робити далі. Деякі учні пройшли курс наодинці, у той час як інші сформували групи, щоб вивчати книжку разом (наприкінці видання подані поради, як опановувати цей курс у групах). Який би спосіб ви не обрали, «Шлях митця» вам допоможе.

Спершу не завадило би переглянути книжку, щоб побіжно ознайомитися з поданою інформацією. (Читати книжку — зовсім не те саме, що використовувати її). Кожен розділ містить есе, вправи, завдання і щотижневу перевірку. Нехай вас не лякає обсяг роботи, яку вам потрібно буде виконати. Здебільшого це лише гра, а виконання завдань займе приблизно одну годину на день.

Коли я викладаю цей курс, то заохочую студентів скласти розклад на тиждень. Наприклад, якщо ви плануєте працювати над тижнем з цього курсу з неділі по неділю, почніть читати розділ з цього тижня у неділю ввечері. Прочитавши розділ, якнайшвидше виконайте усі вправи, вони надзвичайно важливі. Без ранкових сторінок та творчих побачень вам також не обійтися (я детальніше розповім про них у наступному розділі). Ймовірно, ви не встигнете виконати всі вправи, подані на тиждень. Намагайтеся виконати приблизно половину. Пам’ятайте, що вам варто повернутися до другої половини, щойно у вас з’явиться час. Вирішуючи, які саме завдання виконувати, керуйтеся таким підходом: спочатку виберіть ті завдання, які вам найбільше до вподоби, і ті, які вам робити зовсім не хочеться. Відкладіть на потім нейтральні завдання, які не належать до жодної з цих категорій. Обираючи завдання, пам’ятайте: часто ми опираємося тому, що нам найбільше потрібно.

Чому нам усім потрібно користуватися своєю творчою силою?.. Тому, що більше нічого в світі не робить людей такими щедрими, радісними, бадьорими, відважними і співчутливими, і такими байдужими до міжусобиць і накопичення речей та грошей.

Бренда Уелаид

Загалом виділіть на цей курс приблизно сім-десять годин на тиждень — по годині щодня або трішки більше, якщо у вас буде таке бажання. Готовність виділити трохи часу на використання методики, поданої у цій книжці, може принести неабиякі результати всього протягом дванадцяти тижнів курсу. А якщо продовжувати дотримуватися тих самих принципів і далі, то вони здатні поміняти траєкторію усього вашого життя.

Працюючи з цією книжкою, пам’ятайте, що «Шлях митця» — це рух по спіралі. Ви будете наштовхуватися на ті самі питання знову і знову, щоразу на новому рівні. Завершити творче життя неможливо. Розчарування і винагороди траплятимуться на усіх рівнях вашого шляху. Наша ціль — це знайти стежину, встановити точку опори і почати сходження. Нові творчі горизонти, які відкриються перед вами, швидко заохотять вас рухатися вперед.

Чого варто очікувати

Мета мистецтва — не очищений інтелектуальний дистилят, а саме життя — насичене, чудове життя.

Ален Дрідс-Міссон

Багатьом із нас хотілося б стати більш творчими. І багато хто відчуває себе саме такими, проте не в змозі реалізувати свій творчий потенціал. Ми не можемо здійснити свої мрії. Наші життя видаються безбарвними. Часто ми маємо чудові ідеї, прекрасні мрії, проте не в змозі їх утілити. Інколи ми маємо конкретні творчі прагнення, які нам так хотілося б реалізувати, — навчитися грати на фортепіано, малювати, брати уроки акторської майстерності чи писати. Інколи наша ціль більш розмита. Ми прагнемо до того, що можна назвати творчим життям — розгорнутого відчуття творчості у своєму професійному житті, у взаєминах з дітьми, чоловіком чи дружиною, у спілкуванні з друзями.

Хоча немає чарівної палички, за допомогою одного помаху якої можна миттєво і безболісно стати творчою людиною, проте творче відновлення (або відкриття) — це духовний процес, якого можна навчитися і який помітно неозброєним оком. Кожен із нас — складна і унікальна особистість, проте у процесі творчого відновлення існують певні виразні спільні ознаки.

Протягом перших кількох тижнів курсу я зазвичай помічаю певну зневагу і легковажне ставлення з боку студентів. Згодом, десь у середині курсу, накочується хвиля гніву. Після гніву студентів охоплює смуток, а потім їхнє ставлення до навчання стає то ворожим, то сповненим надії. Ця фаза росту, яка складається зі спадів і підйомів, стає періодом низки розширень та звужень, процесом народження, під час якого студентів переповнює то неабияке піднесення, то захисний скептицизм.

Після мінливої фази зростання настає непереборне бажання здатися і повернутися до звичного життя.

Іншими словами — період торгування. На цьому етапі найчастіше виникає неабияка спокуса покинути курс. Я називаю це явище творчим розворотом. Проте оновлена готовність таки опрацювати курс до кінця приведе в дію механізм вивільнення від влади власного его. Далі настає кінцева фаза, яка характеризується новим самовідчуттям: незалежністю, життєрадісністю, надією і схвильованістю, а також умінням побудувати і реалізувати конкретні творчі плани.

Те, що лежить позаду нас і що лежить попереду нас, — незначні абищиці у порівнянні з тим, що лежить усередині нас.

Раяьф Волдо Емерсон

Якщо навчання в межах курсу видається вам вибухом найрізноманітніших емоцій, то це недаремно, бо так воно і є. Коли ми беремося за власне духовне відновлення, то розпочинаємо процес відмови від старого звичного життя. Іншими словами, ми практикуємо відокремлення, а це і є незмінний символ послідовної праці над собою у будь-якій медитативній практиці.

Використовуючи терміни кінематографа, цей процес нагадує повільне регулювання чіткості зображення, тому що ми піднімаємося і віддаляємося від власного життя, аж поки не зможемо подивитися на нього зверху. Саме завдяки цьому «вигляду зверху» ми можемо робити правильний творчий вибір. Уявіть собі цей процес як мандрівку складною, розмаїтою і мальовничою місцевістю. Ви рухаєтеся схилом догори. Результатом відмови від звичного і є те, що вам потрібно зрозуміти все як позитивний процес, водночас і болісний, і запаморочливий.

Багато з нас усвідомлюють, що змарнували власну творчу енергію, непропорційно інвестуючи у життя, надії, мрії і плани інших, а це відтіснило на другий план і затьмарило наші власні прагнення. Коли ми вибудовуємо власну сутність завдяки процесу відмови, ми зможемо чіткіше виражати власні межі, мрії і справжні цілі. Ми стаємо гнучкішими і водночас менш схильними потурати забаганкам інших. Ми переживаємо загострене почуття незалежності і широких можливостей.

Зазвичай, коли йдеться про відмову від чогось, то насамперед нам спадає на думку відмова від вживання алкоголю чи наркотиків, цукру чи жирної їжі, кофеїну або нікотину. Корисно подивитися на відмову у контексті творчості дещо інакше. Наша істинна сутність — це те, заради чого ми відмовляємося від старого звичного життя, щоб повернути собі творчу енергію, якою ми до цього часу неправильно розпоряджалися.

Ми починаємо відкопувати свої поховані мрії. Це підступний процес. Деякі наші мрії надзвичайно крихкі та невловимі, і одне лише намагання струсити з них порох породжує величезну хвилю енергії, яка пронизує струмом усе наше єство. Як прикро! Як шкода! Як боляче! Саме на цьому етапі процесу відновлення ми робимо те, що Роберт Блай[3] назвав «зануренням у попіл». Ми оплакуємо себе такого, якого ми втратили. Ми зустрічаємо себе так, як би ми зустрічали коханого, який повернувся з довгої кровопролитної війни.

Щоб творче відновлення змогло відбутися, ми мусимо пережити час скорботи. Коли йдеться про самознищення тієї частини свого «я», яке звикло всім догоджати і з яким ми вже давно мирилися, то оплакування тут не уникнути. Наші сльози готують ґрунт для нашого подальшого зростання. Без цього творчого зрошування ґрунт може так і залишитися неродючим. Ми мусимо дозволити, щоб нас пронизав біль. Пам’ятайте, що це корисний біль; блискавка дарує світло.

Як дізнатися напевно, що ви зайшли у глухий кут у своїй творчості? Заздрість — ось чудова підказка. Може, ви заздрите якимось творчим людям? Чи, може, говорите собі: «Я б теж так міг зробити, якби лише...». Ймовірно, ви переконуєте себе у тому, що варто вам почати ставитися до свого творчого потенціалу серйозно, і ви перестали б:

• говорити собі, що вже надто пізно;

• чекати миті, коли у вас з’явиться достатньо грошей, щоб почати займатися улюбленою справою;

• переконувати себе, що коли у вас прокидається прагнення до більш творчого життя, то це у вас говорить винятково самолюбство;

• говорити собі, що мрії не мають значення, тому що це лише мрії, а мислити потрібно тверезо;

• боятися, що рідні і друзі думатимуть, ніби ви з’їхали з глузду;

• говорити собі, що творчість — це розкіш, і що потрібно бути вдячним за те, що маємо.

Коли ви вчитиметесь розпізнавати митця у собі, плекати і захищати його, ви позбудетесь болю і творчої скутості. Ви навчитеся розпізнавати власний страх і боротися з ним, зумієте позбуватися рубців від давніх емоційних ран і ставатимете все більш упевненими у собі. Ми обговоримо старі руйнівні уявлення про творчість і позбудемося їх. Під час роботи з цією книжкою у вас відбудеться інтенсивна цілеспрямована зустріч з власним творчим началом — з вашими внутрішніми невдахами і переможцями, бажаннями і страхами, мріями, надіями і тріумфами. Завдяки цій зустрічі ви відчуватимете піднесення, пригніченість, злість, страх, радість, надію, і врешті-решт свободу.

Основні методи

Творче відновлення засноване на двох визначальних методах: ранкових сторінках і творчому побаченні. Творче пробудження, скероване на довготривалі результати, вимагає постійного використання і одного, й іншого. Я зазвичай розповідаю про них на початку курсу, щоб мати можливість дати вичерпну відповідь на будь-які запитання, які можуть виникнути стосовно них. У цьому розділі я детально і ґрунтовно поясню ці два методи. Будь ласка, уважно перечитайте цей розділ і одразу починайте використовувати ці принципи.

Ранкові сторінки

Для того, щоб відродити своє творче начало, спочатку його потрібно знайти. Я прошу вас це зробити за допомогою, на перший погляд, безглуздої вправи, що зветься ранкові сторінки. Ви виконуватимете це завдання щодня протягом усіх тижнів цього курсу і, сподіваюся, після його закінчення також. Я вже виконую цю вправу протягом десяти років. У мене є студенти, які писали ранкові сторінки майже стільки ж часу, і тепер вони для них стали такою ж необхідністю, як дихання.

Джинні, письменниця і продюсер, вважає, що саме ранкові сторінки надихнули її на нові сценарії і завдяки їм вона змогла чітко спланувати нові телепередачі. «Тепер вони перетворилися для мене на своєрідний ритуал, — говорить вона. — Коли я займалася редагуванням своєї останньої передачі, я прокидалася о п’ятій годині ранку, щоб завершити їх перед тим, як іти на роботу».

Слова — це одна із форм дії, яка також здатна спричинитися до змін.

Інґрід Бенґіс

Для того, щоб зробити своє життя по-справжньому своїм, необхідно відстояти власне право ним керувати.

Енн-Вілсон Шаф

Що ж таке ці ранкові сторінки? Простими словами, ранкові сторінки — це три сторінки звичайного письма, але тільки потоку свідомості: «О Боже, ще один ранок. Мені зовсім НІЧОГО сказати. Час би вже випрати штори. А я витягнула вчора випрану білизну з машинки? Сів метелик на травичку...». Їх також можна назвати не такою мудрою фразою, а просто «дренаж мозку», оскільки це одна з основних функцій цієї вправи.

Не існує неправильного способу писати ранкові сторінки. Ваша щоденна ранкова писанина не мусить бути мистецтвом. Її навіть необов’язково називати написанням зв’язного тексту. Я наголошую на цьому для не-письменників, які працюватимуть з цією книгою. Така «писанина» — це лише один із методів, інструмент. Ранкові сторінки — це лише водити рукою по аркуші паперу і записувати перше, що спаде на гадку, нічого більше. Не бійтеся написати щось надто дріб’язкове, надто сміховинне, надто безглузде чи надто дивацьке.

Ранкові сторінки зовсім не повинні мати розумний виклад, хоча інколи таке траплятиметься. Проте, ймовірно, це ніколи не станеться, і ніхто про це ніколи не дізнається — окрім вас. Виняткове право читати написані вами ранкові сторінки маєте лише ви. І навіть вам не варто перечитувати їх протягом приблизно перших восьми тижнів. Просто спишіть три сторінки і покладіть їх у конверт. Або спишіть три сторінки у записнику на спіралі і не переглядайте попередні сторінки. Просто спишіть три сторінки... і спишіть ще три сторінки наступного дня.

Надміру активний розум — це те саме, що і повна його відсутність.

Теодор Рьотке

30 вересня, 1991 р... На вихідних ми з Домінікою ходили на річку Ріо-Ґранде, щоб пошукати жучків для її завдання з біології. Ми збирали водних комах і ловили метеликів.

Я змайструвала сачок, і ловити ним метеликів було досить просто, хоча бабки, на наше розчарування, виявилися спритнішими.

Ми не ловили тарантула, який прогулювався ґрунтовою дорогою біля нашого дому.

Ми лише провели його поглядом.

Іноді ранкові сторінки будуть списані радісними яскравими думками, але частіше вони будуть безладні, повні негативу і жалю до себе, з великою кількістю повторів, пишномовних фраз, дитинності, злості чи просто банальщини. От і чудово!

2 жовтня 1991 р... Я прокинулася, у мене боліла голова, я прийняла аспірин, і тепер мені трішки краще, хоча я ще досі погано почуваюся. Здається, я таки підхопила грип. Я вже розпакувала майже всі речі, але чайничок від Лаури, за якою я так сумую, ще досі не знайшовся. Хоч сядь та й плач...

Вся та абракадабра, сповнена злості і ниття, яку ви записуєте на ранкових сторінках, стоїть між вами і вашою творчістю. Хвилювання про роботу, домашні клопоти, якийсь підозрілий стукіт в автівці, дивний відблиск у погляді коханої людини — все це клубочить-ся у нашій підсвідомості і негативно впливає на наше життя. Вилийте свої переживання на папір.

Події у нашому житті розгортаються у певній послідовності у часі, проте, коли йдеться про їхню важливість для нас, вони знаходять свій власний порядок... і творять нерозривний ланцюг відкриттів.

Юдора Велті

Ранкові сторінки — це головний метод творчого відновлення. Митці, які у своїй творчості зайшли у глухий кут, мають схильність безжально себе критикувати. Навіть якщо ззовні ми здаємося цілком реалізованими творчими людьми, нам постійно видається, що того, що ми робимо, недостатньо, чи наші творіння нікчемні. Ми стаємо жертвою особистого внутрішнього перфекціоніста, постійного огидного критика, Цензора, який засів у нас у голові (а саме — в лівій півкулі мозку) і безперестанку торочить нам свої згубні зауваження, замасковані під правду. Цей Цензор любить говорити нам чудові слова: «І це ти називаєш текстом? Не сміши мене! Та ти навіть коми не можеш поставити в правильному місці. Якщо тобі досі не вдавалося, то вже ніколи і не вдасться це зробити. Та в тебе помилок у тексті — хоч греблю гати. І чому ти взагалі думаєш, що ти творча людина?». І так безперестанку.

Запам’ятайте золоте правило: ніколи не сприймайте негативну оцінку вашого Цензора за щиру правду. Дотримуватися цього правила не так просто. Проте якщо щоранку ви братиметесь за ранкові сторінки одразу після прокидання, то навчитеся уникати Цензора. Оскільки не існує неправильного способу писати ранкові сторінки, думка Цензора не береться до уваги. Нехай собі говорить, що хоче (саме так і буде). Головне — продовжуйте писати. Запишіть балаканину Цензора, якщо хочете. Зверніть увагу, як йому подобається цілитися у Ахіллесову п’яту вашої творчості. Не сумнівайтеся: ціль Цензора — зачепити вас за живе. Він надзвичайно хитрий ворог. Коли ви стаєте розумнішими, розумнішає і він. Ви написали хорошу п’єсу? Цензор скаже вам, що на цьому ваш потенціал вичерпався. Намалювали перший ескіз? «До Пікассо ще далеко», — скаже він.

Уявіть свого Цензора як змія з мультфільму, який повзає вашим творчим Раєм, нашіптуючи всілякі мерзенні слова, щоб звести вас на манівці. Якщо образ змія вам не подобається, виберіть якогось персонажа з мультфільму, який би вдало відповідав вашому уявленню про Цензора. Це, наприклад, може бути акула з фільму «Щелепи». Потім перекресліть це зображення навхрест. Повісьте цей малюнок там, де ви зазвичай пишете, або вкладіть у внутрішню кишеньку записника. Зображуючи Цензора як маленького хитрого огидного персонажа, яким він насправді і є, ви поступово зможете позбутися його влади над собою і своєю творчістю.

Не один студент у моїй групі прикріпив — як прообраз Цензора — неприкрашений портрет одного з батьків, хто спричинився до формування оцього критика у свідомості своєї дитини. Тут найважливіше перестати сприймати слова Цензора як голос розуму, і натомість усвідомити, що він є причиною вашого творчого заціпеніння. Ранкові сторінки допоможуть вам це зробити.

Написання ранкових сторінок не обговорюється. Ніколи не пропускайте написання ранкових сторінок і не скорочуйте їх. Ваш настрій не має значення. Всі ті огидні слова, які говорить вам ваш Цензор, також не мають жодної ваги. Існує помилкова думка, нібито для того, щоб щось написати, потрібно бути в певному настрої. Це неправда.

Ранкові сторінки навчать вас, що ваш настрій насправді не важливий. Часто ваші найкращі витвори народжуватимуться у ті дні, коли вам здаватиметься, нібито все, що ви робите, — повна дурня. Ранкові сторінки допоможуть вам відзвичаїтися від постійної самокритики і навчитися дозволяти собі просто писати. Нікого не цікавить, що ви втомлені, роздратовані, що вам важко зосередитися чи ви перебуваєте у постійному стані стресу. Ваш внутрішній митець — це дитина, яку постійно потрібно годувати. Ранкові сторінки — його пожива. Тому завжди пишіть ранкові сторінки.

Три сторінки того, що перше спаде вам на думку, — ось і все, що від вас вимагається. Якщо ви не знаєте, про що писати, то так і напишіть: «Я не знаю, про що писати...». І робіть так доти, аж поки не спишете три сторінки. Пишіть будь-що, аж поки не спишете три сторінки.

Коли мене запитують: «Для чого ми пишемо ранкові сторінки?» — я віджартовуюсь: «Щоб потрапити у потойбічний світ». Але у кожному жарті є частка правди. Ранкові сторінки таки допомагають нам потрапити «по той бік» — по той бік страху, власного негативу чи поганого настрою. А найголовніше — вони допомагають нам дістатися туди, де на нас уже не може мати вплив Цензор. Саме там, де не чути його балаканини, ми знаходимо тихе усамітнення, і у цьому місці ми можемо почути рівний негучний голос, який належить і нам самим, і нашому творцю.

Також варто хоча б побіжно згадати про логічне і творче мислення. Тут, у Західній Півкулі, ми надаємо перевагу логічному мисленню. Воно оперує поняттями — чітко і лінійно. Зазвичай, за допомогою логічного мислення людина сприймає світ згідно з усталеними категоріями. Наприклад, кінь у такій системі — це певне поєднання частин цієї тварини, які її й утворюють. Осінній ліс сприймається як набір кольорів, які належать до категорії «осінній ліс» — багряний, жовтий, зелений, золотистий.

Саме логічному мисленню ми завдячуємо своїм виживанням у цьому світі, так було завжди, так є і тепер. Воно працює згідно зі знаними принципами. Все невідоме сприймається як неправильне або потенційно небезпечне.

Поезія часто влітає крізь вікно недоречності.

М.К. Річдрдс

Логічному мисленню хотілося б, щоб усе навколо було схоже на виструнчених солдатів, які марширують рівнесеньким строєм. Зазвичай ми прислухаємося саме до логічного мислення, особливо коли говоримо собі, що потрібно мислити тверезо.

Логічне мислення — це наш Цензор, це наше постійне переосмислення уже сказаного чи зробленого. Коли логічне мислення працює над аналізом оригінального речення, нестандартної фрази чи вигадливого мазка, воно одразу ж вигукує: «Що за чортівня! Це неправильно!».

Образне мислення — це наш винахідник, наша дитина, наш особистий божевільний професор. Образне мислення говорить: «Нічого собі! Оце класно вийшло!». Воно поєднує непоєднувані речі (човен — це ходак хвилями). Йому подобається називати автівку, яка мчить на великій швидкості, диким звіром: «Чорний прудкий вовк щойно з’явився біля ресторану...».

Образне мислення допомагає нам сприймати світ більш цілісно і творчо. Воно чутливе до візерунків і відтінків. Споглядаючи на осінній ліс, воно спонукає нас думати: «Ого! Букет із листків! Краса! Наче золотистий-янтарний-мерехтливий-природній-коро-лівський-килим!». Образне мислення асоціативне і розкуте. Воно встановлює нові зв’язки, поєднуючи різні образи, щоб надати поняттям нового значення — так, як це робили древні скандинави, називаючи човен «конем на хвилях». У фільмі «Зоряні війни» ім’я Скайвокер — це вдалий приклад образного мислення.

До чого я веду всіма цими розмовами про логічне і творче мислення? Завдяки ранковим сторінкам логічне мислення відступає на задній план, а образне мислення має можливість себе виявити.

Цензор — це те, що залишилося від нашого раціонального мислення, відповідального за виживання. Саме він відповідав за рішення, чи безпечно, чи ні, виходити з лісу на відкриту місцевість. Тепер наш Цензор оглядає наші творчі луги, вишукуючи небезпечних звірів. Будь-яка оригінальна думка може видатися йому небезпечною.

Цензору подобаються винятково ті речення, картини, скульптури, фотографії, які він уже бачив безліч разів. Безпечні речення. Безпечні картини. Жодних експериментальних мовних викрутасів, мазків пензлем чи начерків. Прислухайтеся до свого Цензора, і він розповість вам, що все незвичне насправді неправильне, небезпечне чи непридатне.

У кого не почнеться заціпеніння, якщо щоразу, коли ви обачно пробираєтеся на відкритий простір, хтось (ваш Цензор) бере вас на кпини? Ранкові сторінки навчать вас перестати прислухатися до цих насмішок. Вони дозволять вам відокремити себе від негативного Цензора.

Можливо, вам піде на користь розуміння ранкових сторінок як медитації. Звісно, це не зовсім та медитація, до якої ми звикли. Навіть більше, ви, ймовірно, взагалі не звикли медитувати. Сторінки можуть видатися вам анітрохи не духовними чи медитативними, а радше негативними і матеріалістичними, проте вони справді є формою медитації, яка допомагає нам краще пізнати самих себе і змінити власне життя.

Поговорімо про те, якого результату ми прагнемо досягнути, медитуючи. Існує безліч думок з цього приводу. Науковці, якщо йдеться про медитацію, згадують про участь півкуль мозку і техніки «перемикання»: з логічного мислення на образне, з швидкого на повільне, з поверхневого на глибоке. Консультанти з питань управління, яких насамперед турбує здоров’я персоналу, навчилися сприймати медитацію як один із способів боротьби зі стресом. Для високодуховних людей медитація — це шлях до Бога. Митці і люди, які часто мають справу з творчістю, розуміють медитацію як провідник для творчого прозріння згори.

Можливо, натхнення — це одна із форм суперсвідомості, чи радше підсвідомості — я цього не можу знати напевно. Але я певен, що натхнення — це поняття протилежне до скутості і закомплексованості.

Дарон Коплеид

Всі ці трактування до певної міри слушні. Проте вони недостатньо відображають сутність медитації. Так, ми змінимо півкулі мозку, зменшимо рівень стресу, віднайдемо внутрішній зв’язок з творчим началом, і на нас може зійти творче осяяння. Так, будь-який з цих результатів показує, що медитацією варто займатися. Проте, навіть якщо ми об’єднаємо всі ці фактори, то отримаємо лише інтелектуальну модель того, що насамперед є почуттям абсолютної цілісності, порядку і сили.

Ми медитуємо, щоб віднайти самих себе і наше місце на карті Всесвіту. Завдяки медитації ми знаходимо і врешті визнаємо свій зв’язок з внутрішнім джерелом сили, яке може змінити не лише наш внутрішній світ, а й зовнішній. Іншими словами, медитація дає нам не лише світло прозріння, а й силу для втілення ґрунтовних змін.

Суть прозріння — це утішання для мозку. Сама по собі сила сліпа і може зруйнувати так само легко, як і збудувати. Лише навчившись свідомо поєднувати силу і світло, ми, як творчі люди, почнемо відчувати свою справжню сутність. Ранкові сторінки допоможуть нам поєднати ці два поняття і вибудувати духовний «радіозв’язок» з нашим Внутрішнім Творцем.

Саме тому ранкові сторінки вважаються духовною практикою.

Усе завжди зводиться до однієї потреби: копайте глибше, і віднайдете камінь правди, яким би твердим він не був.

Мей Сартон

Неможливо писати ранкові сторінки протягом тривалого часу і так і не відчути зв’язку з несподіваною внутрішньою силою. Попри те, що я почала робити цю вправу задовго до того, як усвідомила її ефект, ранкові сторінки насправді неабияк допомагають твердо і чітко зрозуміти власне «Я». Вони — немов стежка, якою ми ідемо, щоб потрапити у свій внутрішній світ, де ми зустрічаємося і зі своїм творчим началом, і з Творцем.

Із ранкових сторінок складається карта нашого творчого світу. Без них наші мрії можуть так і залишитися terra incognita. Зі мною саме так і сталося. Використання практики написання ранкових сторінок дозволяє поєднати світло прозріння з силою для ґрунтовних змін. Дуже складно скаржитися на щось щоранку день за днем, місяць за місяцем, і так і не відчути бажання почати конструктивні дії. Сторінки виводять нас із відчаю і приводять до таких рішень, про які ми навіть не мріяли.

Коли я вперше взялася за написання ранкових сторінок, то жила у місті Таос, штат Нью-Мексико. Я приїхала туди, щоб розібратися у собі, не маючи жодного уявлення, як цей процес мав би відбуватися. Уже третій раз поспіль мій сценарій відкидали через політику кіностудії. Для сценаристів такі невдачі — звична справа, проте я почувалася так, немов мала три викидні. Заразом мої невдачі можна було вважати катастрофою. Я хотіла зовсім піти з царини кіноіндустрії, де я зазнала стільки болю. Я більше не хотіла дивитися, як передчасно помирають мої діти — результат моїх розумових зусиль. Я поїхала у Нью-Мексико, щоб загоїти свої рани і зрозуміти, чим ще, якщо таке взагалі можливо, я могла б займатися.

Я жила у маленькому будиночку, вікна якого виходили на північну частину гори Таос, і почала писати ранкові сторінки. Ніхто мені не радив цього робити. Я ніколи не чула, щоб хтось робив щось подібне. Просто у мене виникло постійне внутрішнє відчуття, що варто за них взятися, і я саме так і зробила. Сідала за дерев’яний стіл перед вікном, яке виходило на північну сторону гори Таос, і писала.

Як і м'язи, уміння слухати внутрішній голос мудрості стає сильнішим, якщо ним користуватися.

Роббі Ґасс

Ранкові сторінки стали для мене розвагою, я бралася за письмо замість того, щоб постійно витріщатися на гору. Сама пагорбкувата гора зачаровувала, міняла свій вигляд залежно від погоди — і ставила більше запитань, ніж я. То огорнута хмарами, то темна і волога — такою я бачила її і писала у ранкових сторінках лише про неї. Що це все — гора і все решта — означало? Це питання я ставила сторінка за сторінкою, день за днем. Проте воно залишалося без відповіді.

А потім, одного дощового ранку, на мої сторінки забрів персонаж на ім’я Джонні. Зовсім не плануючи, я почала писати роман. Шлях до цього відкрили мені ранкові сторінки.

Кожен, хто старанно писатиме ранкові сторінки, знайде зв’язок із внутрішнім джерелом мудрості. Коли я опиняюся у складній ситуації чи постаю перед проблемою, з якою не можу впоратися, то звертаюся за допомогою до сторінок. Щоб це зробити, я спочатку пишу «МД», скорочено від «Маленька Джулі», а потім формулюю своє запитання.

МД: «Що мені варто розповісти їм про цю внутрішню мудрість?» (Потім я прислухаюся до відповіді і записую її також).

Відповідь: «Тобі варто розповісти їм, що всі мають прямий номер до Бога і що нікому не потрібна для цього телефоністка. Порадь їм випробувати цей метод з власною проблемою. Вони так і зроблять».

Ми повинні черпати силу жити і знаходити причини для життя в усвідомленні своєї дійсності.

Сімона де Бовуар

Інколи, як і цього разу, відповідь здаватиметься несерйозною чи надто простою. З часом я переконалася, що тут ключове слово власне «здаватиметься». Дуже часто я діяла згідно з порадою у відповіді і усвідомлювала, що саме ця проста порада і була правильним рішенням — значно правильнішим, ніж будь-який хитромудрий подальший план. Тому я хочу наголосити, що ранкові сторінки — це мій спосіб медитації; я їх веду, тому що вони дійсно працюють.

Хочу вас запевнити: ранкові сторінки будуть однаково ефективними для художників, скульпторів, поетів, акторів, адвокатів, і домогосподарок — для будь-кого, хто хоче спробувати займатися чимось творчим. Не думайте, що цей спосіб діє, лише якщо ви письменник чи письменниця. Адвокати, які почали використовувати цей метод, клянуться, що завдяки йому вони стали успішніше виступати в залі суду. Танцівники говорять, що ранкові сторінки покращили їхню рівновагу — і не лише емоційну. До речі, саме письменники, які ніяк не можуть позбутися прикрого бажання таки писати ранкові сторінки, а не просто вести їх, можуть дуже довго чекати миті, коли результат використання цього методу стане помітним. Ймовірно, значно швидше вони помітять, що їхні інші тексти несподівано стали вільнішими і розкутішими, та й писати їх чомусь стало легше. Отже, неважливо, чим ви займаєтеся чи що вас стримує, ранкові сторінки — для вас.

Тімоті, позбавлений невимушеності, небагатослівний буркотун-мільйонер, почав вести ранкові сторінки зі скепсисом і презирством. Він не хотів за них братися без доказів, що вони принесуть йому користь. На тих клятих сторінках не було жодної етикетки, а компанія

«Дан і Бредстріт» не визначала їхній рейтинг. Ранкові сторінки здавалися йому безглуздими, а він терпіти не міг усе безглузде.

Малювання — це просто ще один спосіб вести щоденник.

Пабло Пікдссо

Досвід, навіть для художника, не обмежується лише візуальним сприйняттям.

Вольтер Майґс

Якщо коротко, то Тімоті можна описати як велике цабе. На його обличчі не було і натяку на емоції — так, ніби він контролював кожнісінький мімічний рух. Після багаторічних тренувань у залах засідань ради директорів образ Тімоті став такий же відшліфований, темний і дорогий, як червоне дерево. Жодна емоція не порушила олімпійського спокою цього чоловіка. Він точно міг би стати пам’ятником Чоловічій Загадковості.

«Ну добре вже, добре...» — Тімоті таки погодився вести сторінки, але лише тому, що заплатив чималі гроші, щоб хтось його змусив це робити. Не минуло і трьох тижнів, як наш Тімоті, консервативний любитель строгих костюмів, став прихильником ранкових сторінок. Результати використання цього методу його переконали. Він навіть почав — хай Бог боронить — помалу займатися творчістю і розважатися. «Я купив струни до старої гітари, яка вже давно перекидалася без діла», — якось прозвітував він. А наступного разу сказав: «Я відремонтував свій стереопрогравач. І придбав платівки з чудовою італійською музикою». Хоча він неохоче зізнавався у цьому самому собі, творче заціпеніння Тімоті поступово минало. Рано-вранці, під супровід григоріанської музики, він навіть без натяку на скутість писав ранкові сторінки.

Не кожен береться за ранкові писання з такою відвертою ворожістю. Філліс, довгонога світська левиця, яка роками приховувала свій інтелект за чарівною вродою, а власне життя — за життям свого чоловіка, взялася за ранкові сторінки з неабиякою неприхованою радістю — і упевненістю, що вони їй ніколи не допоможуть. Минуло вже десять років відтоді, як вона дозволила собі писати щось інше, окрім листів і списків продуктів. Через місяць після написання перших ранкових сторінок Філліс наче мимоволі створила свій перший вірш. За шість років використання цього методу вона написала безліч віршів, промов, радіопередач і навіть одну книжку.

Антон, доволі бундючний, але охочий до ведення сторінок чоловік, зміг за допомогою цього методу позбутися творчого заціпеніння як актор. Лора, талановита письменниця, художниця і музикант, яка зайшла у глухий кут у своїй творчості, відкрила для себе, що ранкові сторінки підштовхнули її до фортепіано, друкарської машинки, мольберту і пензлів.

Ви можете почати цей курс з чітким баченням того, яку саме грань своєї творчості ви хотіли б відкрити заново, проте методи цієї книги можуть вивільнити й такі творчі задатки, на які ви вже дуже давно не зважали чи ігнорували їх. Інґеборґ, одна з найвідоміших музичних критиків Німеччини, використовувала метод ведення ранкових сторінок, щоб вивільнити свій письменницький хист. Зрештою, вона почала писати музику — вперше за двадцять років. Інґеборґ була просто у захваті і навіть кілька разів дзвонила мені з-за океану, щоб поділитися цією хорошою новиною.

Часто саме ті учні, які найбільше опиралися ідеї вести ранкові сторінки, стають неабиякими їхніми прихильниками. Навіть більше, ненависть до ранкових сторінок — дуже хороший знак. Любов до них — це теж хороший знак, якщо ви продовжуватимете їх вести навіть тоді, коли раптом розлюбите цю справу. Нейтральне ставлення — третій варіант реакції, і зазвичай це захисна стратегія, за якою може критися нудьга.

Нудьга — це замасковане запитання «Та кому воно здалося?». Виникнення цього запитання вказує на

те, що вас охопив страх, а страх означає, що за його маскою ховається відчай. Тому вилийте свій страх на папір. Вилийте будь-що на сторінку. І так три сторінки поспіль.

Коли дзвенить сміх, Всесвіт відкриває цілий калейдоскоп нових можливостей.

Джин Г'юстон

Найсильніша муза з усіх — це наша внутрішня дитина.

Стівен Нахманович

Творче побачення

Другий основний метод цієї книжки може вас здивувати, здатися радше розвагою, аніж інструментом для досягнення певних цілей. Ви можете розуміти, наскільки помічними є ранкові сторінки, проте все ж з недовірою ставитися до методу, який називається творче побачення. Запевняю, що творче побачення також дає неабиякі результати.

Уявіть поєднання методів як радіоприймач і передавач. Це процес, який складається з двох кроків у різних напрямках: потрібно надіслати запит і отримати відповідь. Коли ви ведете ранкові сторінки, ви надсилаєте сигнал — повідомляєте собі і Всесвіту про свої мрії, розчарування, надії. Під час творчих побачень ви отримуєте сигнал — відкриваєте себе прозрінню, натхненню і наставництву.

То що ж це таке — творче побачення? Це відрізок часу, приблизно дві години на тиждень, які ви вивільнили, пообіцявши витратити їх суто на підживлення своєї творчої свідомості, на свого внутрішнього митця. Насамперед творче побачення — це організоване дозвілля, яке ви плануєте заздалегідь і яке захищаєте від усіх, хто намагається у нього втрутитися без запрошення. На це побачення ви можете запросити лише себе і свого внутрішнього митця, тобто свою творчу дитину, і більше нікого. Тобто жодних коханих людей, друзів чи дітей — будь-яке товариство заборонене.

Якщо все це здається безглуздим і ви думаєте, що ніколи не зможете дозволити собі виділити стільки часу, то вам потрібно визнати, що така реакція — це опір. Ви не можете дозволити собі не віднайти часу на творчі побачення.

Створення нового доступне не інтелекту а інстинкту гри, який задіюється завдяки внутрішній потребі. Творчий розум грається з тим, що любить.

К. Ґ. Юнг

— Ви проводите якісний час один з одним? — часто запитують психотерапевти пари, які переживають не найкращі часи. Батьків дітей зі складним характером часто питають те саме.

— Ну... що ви маєте на увазі, який такий «якісний час»? — часто перепитують, ухиляючись від відповіді, пацієнти. — Ми проводимо багато часу разом.

— Я розумію... але чи це якісний час? У вас є якісь спільні розваги? — не вгаває психотерапевт.

— Розваги? (Та це взагалі нечувано, які можуть бути розваги у таких зіпсованих стосунках?)

— Ви ходите на побачення? Щоб просто поговорити? Щоб послухати одне одного?

— На побачення?.. Але ми одружені, у нас надто багато клопотів, надто мало грошей, надто...

— Надто багато страхів, — може урвати психотерапевт. (Так, не прикрашайте ситуацію).

Проводити якісний час з дитиною чи коханою людиною дійсно страшно, а наш митець може видаватися нам одночасно і одним, і іншим. Щотижневе творче побачення — це заняття водночас і надзвичайно ризиковане, і надзвичайно плідне.

Побачення? З моїм митцем?

Так. Вашого митця потрібно виводити в люди, потурати йому і прислухатися до нього. Існує незліченна кількість відмовок, чому ви не можете ходити на такі побачення. «У мене зовсім немає грошей», — це улюблена відмовка багатьох студентів, хоча ніхто й не згадував, що це побачення вимагатиме захмарних витрат.

Ваш митець — це дитина. Час, проведений з батьками, набагато важливіший, ніж витрачені гроші. Піти в цікаву крамницю, повну всілякої всячини, поїхати наодинці на пляж, подивитися старий фільм, відвідати океанарій чи мистецьку галерею — на все це потрібен час, а не гроші. Пам’ятайте, що саме обіцянка знайти на це час має бути непорушною.

У пошуках порівняння подумайте про дитину розлучених батьків, яка має можливість бачитися з одним із батьків, якого любить і за яким сумує, лише на вихідних. (Протягом решти тижня ваш митець перебуває під опікою суворого дорослого, який постійно зайнятий). Ця дитина хоче саме уваги, а не дорогих розваг. Але от чого ця дитина однозначно не хоче — це ділити цінний час з кимось іншим, хто віднедавна став важливий для тата чи мами.

Проводити час наодинці з дитиною-митцем у собі — необхідна умова піклування про самого себе. Довга прогулянка сільською місцевістю, поїздка на пляж, щоб зустріти схід чи захід сонця сам на сам із собою, похід у трохи дивний храм, щоб послухати церковні співи, чи прогулянка етнічним кварталом, де ви побачите і почуєте щось зовсім нове — вашому митцеві може припасти до душі будь-який з цих варіантів. А може, вашому митцю більше до вподоби грати у боулінг?

Пообіцяйте собі щотижня ходити на творчі побачення, а потім спостерігайте, як ваш внутрішній нудь-гар намагатиметься переконати вас, що це все безглуздо. Ви помітите, як хтось постійно зазіхатиме на цей час, ви помітите, як постійно знаходитиметься третя особа, яка захоче розділити його з вами. Навчіться протистояти таким втручанням.

Головне — навчіться прислухатися до того, що говоритиме вам ваш митець під час і після ваших спільних вилазок. «Фе, терпіти не можу, коли все так серйозно!» — наприклад, може заперечувати він, якщо ви з ним безперестанку волочитиметесь по заходах для серйозних дорослих людей, які сприяють культурному розвитку.

Кожна дитина -митець. Заковика у тому, як же залишитися митцем, подорослішавши.

Пабло Пікассо

Прислухайтеся до цього голосу! Він підказує вам, що мистецтву, яке ви творите, бракує легкості і грайливості. Навіть трохи розваг допоможе вам перетворити роботу на веселу гру. Ми часто забуваємо, що в основі будь-якої добре виконаної роботи полягає гра уяви. А покращити ваші навички добре виконувати творчу роботу — це і є завдання цієї книжки.

Ймовірно, ви несподівано для себе помітите, що уникаєте творчих побачень. Зізнайтеся собі, що це відчуття — це страх близькості із собою. Зазвичай, коли у стосунках виникають проблеми, ми схильні уникати близької людини. Ми не хочемо прислухатися до її слів, тому що вони можуть завдати нам болю. Отож ми просто оминаємо рідних, усвідомлюючи, що за найменшої нагоди вони можуть сказати прикрі для нас слова. Можливо, вони поставлять нам такі запитання, на які ми не захочемо чи не зможемо відповісти. Можливо, що ми вчинимо з ними так само, і ми здивовано витріщатимемося один на одного зі словами: «Я навіть не підозрював (підозрювала), що ти так почувалася (почувався)!».

Цілком вірогідно, що отаке виведення на чисту воду, як би воно вас не лякало, стане підґрунтям для побудови справжніх щирих стосунків, у яких кожен із партнерів може бути самими собою і може стати тим, ким забажає. Саме ймовірність досягнення такого результату виправдовує ризик самовикриття і справжньої близькості. Для того, щоб розвинути по-справжньому щирі стосунки зі своїм творчим началом, ми повинні старанно їх плекати, приділяючи цьому чимало часу. Наше творче єство використає цей час, щоб зустрітися з нами віч-на-віч, навчитися довіряти нам, прив’язатися до нас, скласти чіткий план дій.

Під час [таких] періодів відпочинку після напруженої розумової діяльності до справи береться інтуїція, а це часто призводить до несподіваного прозріння, що приносить стільки радості і втіхи.

Фрітьоф Капра, фізик

Ранкові сторінки відкриють для нас те, про що ми думаємо, і вкажуть на те, чого ми, як нам здається, потребуємо. Ми розпізнаватимемо проблемні зони і головні перешкоди. Ми будемо скаржитися, перелічувати, виявляти, відділяти і хвилюватися. Це перший крок, схожий на молитву. Коли настає вивільнення, спричинене творчим побаченням, що і є наступним кроком, ми почнемо чути відповіді. Не менш важливо і те, що ми нарешті почнемо поповнювати творчі резерви, до яких звертатимемось під час занять мистецтвом.

Наповнюючи криницю

Мистецтво — це система образів. Щоб творити, ми черпаємо з внутрішньої криниці. Оця криниця, цей ідеальний мистецький резервуар, схожа на ставок, де повно форелі. У ній безліч великих рибин і дрібних рибок, вгодованої і трохи худої риби — усілякої, придатної для творчого використання. Як митці ми повинні постійно стежити за здоровим функціонуванням цієї творчої екосистеми. Якщо ми не приділятимемо їй достатньо уваги, наша криниця може пересохнути, а вода в ній стане застояна і затхла.

Будь-яка тривала творча робота суттєво виснажує запаси нашої криниці. Надмірне вичерпування води з неї, як і вилов надто великої кількості риби з водойми, призведе до істотного зменшення наших ресурсів. Ми намагатимемося витворити потрібні образи, але безрезультатно. Наша робота гальмуватиметься, а ми не розумітимемо, чому, бо ж «усе йшло так добре». Річ у тому, що робота може зупинитися власне тому, що все йшло чудово.

Спробуйте знайти когось більш норовливого і вперті-шого, аніж трирічні бешкетники. Нас у такому віці неможливо було вразити лише словами. Як і корінні жителі Міссурі, малюк вимагає видовища. Щоб зацікавити дитину, ми повинні спокусити її красивими картинками і приємними відчуттями — наприклад, смачною вечерею чи танцями. До своєї Глибинної Сутності можна дістатися лише так.

Старгок, теолог

Нам, митцям, важливо навчитися підживлювати самих себе. Потрібно бути достатньо пильними, щоб свідомо постійно поповнювати власні творчі ресурси, коли ми активно їх використовуємо. Так би мовити, наш ставок з фореллю поповнювати мальками. Я називаю цей процес наповненням криниці.

Він передбачає активний пошук образів для наповнення нашого творчого резервуара. Мистецтво народжується завдяки увазі. Деталі — його акушери. Нам може здаватися, що біль породжує мистецтво, але, можливо, так стається тому, що завдяки болю ми зосереджуємо свою увагу на деталях (наприклад, на до болю прекрасному вигині шиї коханої, яку втратили). Може видаватися, що мистецтво передбачає широкі мазки, великі задуми і грандіозні плани. Проте саме увага до деталей залишається з нами; неповторний образ — це те, що не покидає нас і стає поштовхом для творення мистецтва. Навіть у розпалі нестерпного болю цей неповторний образ дарує радість. Митець, який стверджує, що це неправда, обманює.

Щоб навчитися розмовляти мовою мистецтва, ми повинні навчитися жити у середовищі цієї мови. Мова мистецтва — це образи і символи. Це розмова без слів, навіть коли те мистецтво, яким ми займаємося, передбачає її вербалізацію. Мова митця — це чуттєва мова пережитих відчуттів. Поринаючи у творчість, ми занурюємося у криницю наших почувань і черпаємо звідти образи. Саме тому нам потрібно навчитися поповнювати цю криницю образами. Але як це зробити? Саме за допомогою нових образів.

Мистецтво — це ділянки роботи образного мислення. Саме воно послуговується образами, воно є оселею і пристановищем наших найкращих творчих імпульсів. Образне мислення неможливо ефективно пустити в дію — чи стимулювати — лише словами. Воно залежить від органів чуття: зору і слуху, запаху, смаку і доторку. Всі вони — частинки магії, а магія лежить в основі мистецтва.

Ніхто по-справжньому не помічає квітку -вона така маленька, що для того, аби її роздивитися, потрібен час, а в нас немає часу. І щоб навчитися дивитися — також потрібен час, як і потрібен час, щоб мати друзів.

Джорджія О'Кіфф

Наповнюючи криницю, думайте про магію, думайте про задоволення і радість. Не ставтеся до цього як до обов’язку. Не робіть те, що вам варто було б робити: відмовтеся від виконання таких собі «духовних присідань», наприклад, читання нудного, але рекомендованого важливого тексту. Робіть те, що вас інтригує, вивчайте те, що цікавить саме вас. Найважливішим складником цього процесу є загадка, а не майстерність.

Саме загадка затягує нас, веде за собою, заманює. (Відчуття обов’язку — навпаки — робить нас одерев’янілими, байдужими і нечулими). Наповнюючи криницю, прислухайтеся до внутрішнього відчуття загадковості, а не до почуття обов’язку, нібито вам необхідно дізнатися про щось більше. Загадка може бути дуже простою: що я побачу, якщо поїду дорогою, якою майже ніколи не їжджу? Зміна маршруту розчиняє нас у теперішньому. Ми знову зосереджуємося на видимому, візуальному світі. Прозріння призводить до розуміння.

Загадка може бути навіть ще простішою: що я відчую, коли запалю ці ароматичні палички? Запах — дорога до яскравих асоціацій і зцілення, але ним часто нехтують. Запах Різдва у будь-який день року, аромат свіжоспеченого хліба чи домашнього супу можуть підживити вашого голодного внутрішнього митця.

Деякі звуки заколисують нас. Інші — бадьорять. Десять хвилин хорошої музики можуть бути надзвичайно ефективною медитацією. П’ять хвилин танцювання босоніж під барабанну музику може збадьорити і підживити нашого внутрішнього митця.

Як бачите, уява потребує байдикування — довгої, непродуктивної, щасливої бездіяльності, ледарювання і ловіння ґав.

Бренда Уеланд

Зовсім необов’язково наповнювати криницю постійно чимось новим. Навіть звичне куховарство може стати в нагоді. Коли ми чистимо і нарізаємо овочі, ми робимо те саме і зі своїми думками. Пам’ятайте, мистецтво — результат діяльності образного мислення, яке стимулюється за допомогою ритму і рими, а не за допомогою аргументів. Почистити морквину, зняти шкірку з яблука — це підживлює не лише наш організм, а й нашу уяву.

Будь-яка рутинна монотонна дія також допомагає поповнити криницю. Письменникам часто доводилося чути безліч сумних розповідей про сестер Бронте і бідну Джейн Остін, які були змушені приховувати своє письмо, криючись за шиттям. Невеличкий експеримент із шиттям може виявити новий аспект такого способу проведення часу. Шиття, за визначенням — заняття рутинне і монотонне, водночас і заспокоює, і підохочує вашого внутрішнього митця. Стібок за стібком — так можна вигаптувати цілий сюжет. Для творчих людей шиття часто буває надзвичайно плідним заняттям.

«Чому у мене з’являються найкращі ідеї саме тоді, коли я приймаю душ?» — одного разу роздратовано запитав Ейнштейн. Дослідження мозку показують, що за приймання душу відповідає образне мислення.

Приймання душу, плавання, тертя мочалкою, гоління, керування автомобілем — і безліч інших дій — все це рутинні монотонні заняття, які можуть змінити наше мислення з логічного на образне. Рішення складної творчої проблеми може виникнути з пінки в умивальнику, коли ви миєте посуд, чи з’явитися на трасі у ту мить, коли ви виконуєте складний маневр.

Дослідіть, що з цього найбільше підходить саме для вас, і використовуйте це собі на користь. Багато творчих людей переконалися, що дуже зручно тримати під рукою записник чи диктофон, коли вони керували автомобілем. Стівен Спілберг стверджує, що найкращі його ідеї спадали йому на гадку, коли він їхав за кермом. І це невипадково. Маневруючи у потоці машин, він занурювався у потік образів, які постійно наближалися і змінювалися. Образи оживляють творче мислення. Вони наповнюють криницю.

Справжня загадка світу — у видимому, а не у невидимому.

Оскар Вайлд

Усередині тебе живе митець, про існування якого ти навіть не здогадуєшся... Якнайшвидше скажи «так», якщо знаєш, якщо знав про це ще з часів створення Всесвіту

Джалал Ад-Дін Румі

Для цього наповнення дуже важлива зосередженість. Ми повинні використовувати свій життєвий досвід, а не ігнорувати його. Дехто змушує себе читати, щоб не звертати уваги на зовнішній світ. У переповненому людьми (і цікавими деталями) вагоні ми зосереджуємося винятково на читанні газети, не звертаючи жодної уваги на образи і звуки довкола нас, а саме ними ми і могли б поповнити свою криницю.

Для повного відновлення потрібно визнати, що ви зайшли у глухий кут у своїй творчості, і вибратися з нього. Найбільш перевірений спосіб це зробити — наповнити криницю.

Мистецтво — гра уяви на полі часу. Дозвольте собі взяти участь у грі.

Творчий контракт

Коли я викладаю курс «Шлях митця», то вимагаю, щоб кожен студент уклав контракт сам із собою, пообіцявши виконувати всю передбачену курсом роботу. Можете зробити собі такий подарунок? Якщо так, то висловіть це за допомогою маленької церемонії. Придбайте гарний записник для ведення ранкових сторінок; заздалегідь домовтеся з нянею, яка могла б доглянути дітей, поки ви ходитимете на творчі побачення. Тепер перечитайте контракт. Відкоригуйте його, якщо хочете, а потім підпишіть і поставте дату. Повертайтеся до нього, коли ви потребуватимете підтримки, щоб продовжувати роботу.

КОНТРАКТ

Я,___________________, усвідомлюю, що на мене чекають інтенсивні керовані зустрічі зі своїм творчим началом. Я обіцяю сумлінно виконувати завдання цього 12-тижневого курсу. Я,______________, обіцяю щотижня читати необхідний розділ, щодня писати ранкові сторінки, щотижня ходити на творчі побачення і виконувати завдання кожного тижня.

Я,____________________, також усвідомлюю, що завдяки цьому курсу я зіткнуся з певними проблемами і емоціями, з якими мені потрібно буде впоратися. Я,______________, обіцяю піклуватися про себе: достатньо спати, дотримуватися здорового харчування, займатися фізичними вправами і потурати собі протягом усього курсу.

________              _______

(підпис)               (дата)

Тиждень 1. Відновлюємо відчуття безпеки

Цей тиждень закладе підґрунтя для вашого творчого відновлення. Можливо, ви відчуватимете водночас піднесення і недовіру, оптимізм і скептицизм. Ці есе, завдання і вправи скеровані на те, щоб ви зміцнили власне відчуття безпеки, яке, зі свого боку, допоможе вам позбутися страху і краще пізнати творчу сторону своєї особистості.

Митці-тіні

Одна з наших найважливіших творчих потреб — потреба у підтримці. На жаль, її не так легко задовольнити. За ідеальних умов, нас має плекати і підтримувати спочатку сім’я, а потім численні друзі, вчителі і доброзичливці, кількість яких постійно зростатиме. Ті, хто лише розпочинає свій творчий шлях, особливо хочуть і потребують похвали не лише за досягнення і успіхи, але й за спроби і докладені зусилля. На жаль, багато митців так і не отримують цієї надзвичайно важливої ранньої підтримки. Зрештою, вони і не здогадуються, що можуть творити.

Спостерігаючи за творчими спробами своїх дітей, батьки лише зрідка говорять: «Спробуй і подивися, що вийде». Тоді, коли значно доречнішою була би підтримка, вони пропонують обачну пораду. Сором’язливі молоді митці, додавши до власних страхів ще й батьківські страхи, часто відмовляються від яскравих мрій про творчу кар’єру і осідають у сутінковому безбарвному світі невикористаних можливостей і жалю. Там, між мрією про реалізацією задуманого і страхом поразки, народжуються митці-тіні.

Ніщо не має такого сильного психологічного впливу на дітей і їх оточення, як непрожите життя батьків.

К. Ґ. Юнг

Тут доречно було б згадати про Едвіна, нещасного маклера-мільйонера, у якого єдина радість у житті — його колекція витворів мистецтва. Попри неабиякий талант до образотворчого мистецтва, ще з дитинства всі очікували від нього реалізації лише у фінансовому секторі. На двадцять перший день народження батько подарував йому місце на біржі. З того часу син так і залишився маклером. Тепер йому тридцять п’ять, він водночас і дуже багатий, і дуже бідний. За гроші творчу самореалізацію не купиш.

Оточивши себе митцями і їхніми витворами, він нагадує дитину, яка притулилася носом до вітрини крамниці з цукерками. Він дуже хотів би стати більш творчим, проте вважає, що цей привілей не для нього. Едвін щедра людина і нещодавно зробив подарунок одній жінці, яка займається творчістю, відшкодувавши її витрати упродовж року, щоб вона могла реалізувати свої творчі задуми. Оскільки його виховали з твердим переконанням, що слово «митець» він не може застосувати до себе, Едвін не здатен зробити такий самий подарунок самому собі.

Такі випадки не поодинокі. Дуже часто творчі поривання дитини не помічають або придушують. Нерідко батьки, маючи якнайкращі наміри, намагаються виховати в дитині більш раціональні якості. «Перестань фантазувати і опустися на землю!» — одне з найпоширеніших зауважень. Або ще: «Ти ніколи нічого не досягнеш, якщо продовжуватимеш літати у хмарах».

Маленьких митців змушують думати і поводитися так, нібито вони маленькі лікарі і юристи. Нечасто можна зустріти сім’ю, яка, наслухавшись міфів про творчих людей, що заледве животіють, порадить своїм дітям не здаватися і спробувати побудувати кар’єру в царині мистецтва. Натомість, якщо дитині щось узагалі порадять, то щонайбільше — сприймати мистецтво як хобі, творчу облямівку, що прикрашає реальне життя.

У багатьох сім’ях вважають, що кар’єра у мистецькій сфері існує десь за межами їхньої соціальної і економічної реальності. «Мистецтвом за світло не заплатиш». Як наслідок, навіть якщо дитину й заохочують до потенційного вибору мистецтва як професії, то просять робити це «раціонально».

Ерін, талановитому лікарю-педіатру, було вже біля тридцяти п’яти років, коли вона почала відчувати нав’язливе невдоволення своєю роботою. Не знаючи, який напрямок для себе обрати, вона почала адапто-вувати одну з дитячих книжок для екранізації. Поки вона цим займалася, їй наснився віщий сон про покинуту дитину, свого маленького внутрішнього митця. Перед тим, як стати педіатром, Ерін була талановитою студенткою факультету мистецтв. Протягом двадцяти років вона пригнічувала свої творчі пориви, витрачаючи всі творчі зусилля для допомоги іншим. Тепер, у майже сорокарічному віці, вона несподівано усвідомила, що прагне допомогти самій собі.

Подібні історії трапляються дуже часто. Художни-ків-початківців заохочують стати вчителями малювання чи спеціалістами з арт-терапії для людей з особливими потребами. Молодим письменникам радять зайнятися адвокатурою — професією, де важливо вміти добре володіти словом, чи медициною — бо ж вони мають такі непересічні розумові здібності. Отож дитина з вродженого оповідача історій перетворюється на талановитого психотерапевта, який вислуховує чужі історії.

Я певен, що якби митцям дали можливість самим обрати собі ярлики, то більшість не вибрали б їх узагалі.

Бен Шан

Занадто налякані, щоб самим творити, дуже часто із заниженою самооцінкою, яка перешкоджає зізнатися навіть самому собі у мріях про мистецтво, ці люди натомість стають митцями-тінями. Бувши справжніми майстрами від Бога, проте не помічаючи своєї істинної сутності, митці-тіні часто знаходяться поруч із тими творчими особистостями, які заявили про себе на повний голос. Не в змозі розпізнати у собі те творче начало, яким вони так захоплюються, вони часто зустрічаються або одружуються із людьми, які активно будують мистецьку кар’єру — саме ту кар’єру, якої митці-тіні таємно прагнуть.

Коли Джеррі усе ще застряг у глухому куті своєї творчості, він почав зустрічатися з Лісою, яка мала неабиякий талант, але була бідним художником-фрілан-сером. «Я твій найвідданіший шанувальник», — часто говорив він їй. А от у чому він їй одразу не зізнався, то це в тім, що він сам мріяв стати кінорежисером. Навіть зібрав цілу бібліотеку книжок про кіно і спрагло прочитував спеціалізовані журнали з кінорежисури. Проте здійснити бодай щось задля реалізації своєї мрії йому було лячно. Натомість він віддавав увесь свій час і увагу Лісі та її творчій кар’єрі. Під його керівництвом кар’єра художниці почала розвиватися. Вона заробляла все більше і більше, ставала відомішою. А Джеррі так і не вийшов зі стану творчого заціпеніння. Коли Ліса порадила йому піти на режисерські курси, він одразу знітився і відступив. «Не кожному судилося займатися мистецтвом», — сказав він їй — і собі також.

Нас навчили вірити, що погане — значить реальне, а добре -значить нереальне.

Сьюзан Джефферс

Творчі люди обожнюють творчих людей. Митці-тіні горнуться до свого істинного племені, проте все ніяк не можуть заявити про своє, отримане від народження, право бути там. Дуже часто саме завдяки сміливості, а не таланту, одна людина стає митцем, а інша лише митцем-тінню, і зрештою — ховається від світла, боїться вийти назовні і показати свою мрію навколишньому світу, так ніби від цього вона може розсипатися на друзки.

Митці-тіні часто обирають собі кар’єру, дотичну до бажаного мистецтва, навіть паралельну до нього, проте все ж не саме мистецтво. Помітивши їхнє озлоблення, Франсуа Трюффо[4] наполягав, що критики — це насправді режисери, які зайшли у глухий кут у своїй творчості; саме так було і з ним, коли він працював кінокритиком. Можливо, він має слушність. Письменники за покликанням нерідко займаються журналістикою або рекламою, де вони можуть використовувати свій талант, не роблячи рішучих кроків назустріч омріяній письменницькій кар’єрі. Природжені актори стають менеджерами інших акторів і отримують вторинне задоволення від того, що таки служать своїй мрії, нехай і опосередковано.

Керолін, талановитий фотограф, зробила успішну кар’єру промоутера іншого фотографа, проте ця робота так і не принесла їй щастя. Джин, яка мріяла писати сценарії до художніх фільмів, зайнялася трид-цятисекундними рекламними відеосюжетами. Келлі, яка хотіла стати письменницею, проте боялася сприймати власну творчість серйозно, побудувала успішну кар’єру, представляючи інтереси «по-справжньому» творчих людей. Кожна з цих жінок — митець-тінь, і їм потрібно було віддати перевагу власним інтересам і реалізації своїх мрій. Вони це усвідомлювали, проте не наважувалися на такий сміливий вчинок. Їх виховували, готуючи до ролі митця-тіні, і тепер їм потрібно докласти чимало зусиль, щоб позбутися цього відчуття другорядності.

Не плач, не нарікай. Зрозумій.

Барух Спіноза

Потрібно бути сильною особистістю, щоб сказати владним батькам, які хочуть якнайкращого для своєї дитини, чи будь-кому іншому, хто уміє нав’язувати свою думку: «Перепрошую! Але я також творча людина!». У відповідь може прозвучати саме те, що ми так боїмося почути: «Звідки ти знаєш?». Звісно, митець-початківець не може цього знати напевно. У нього є лише мрія, передчуття, прагнення і бажання. Дуже рідко знаходяться вагомі докази творчості, проте мрія продовжує жити.

Зазвичай, митці-тіні роками картають себе за те, що так нічого і не зробили задля реалізації своїх мрій. Ця жорстокість до самих себе лише зміцнює статус митця-тіні. Не забувайте, що митця потрібно плекати. Митці-тіні не отримали достатньо піклування. Попри це, вони все ж звинувачують себе у тому, що боялися реалізувати себе.

Послуговуючись перекрученою версією Дарвін-ського детермінізму, ми переконуємо себе, що справжні митці можуть вижити у найбільш ворожому середовищі і все ж знайти своє справжнє покликання, як поштові голуби, які завжди знаходять потрібний шлях. Це повна нісенітниця. Безліч митців народжують дітей надто рано чи мають їх надто багато, вони надто бідні чи надто віддалені — у культурному і матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.

Щоб жити творчим життям, потрібно позбутися страху зробити щось неправильно.

Джозеф Чілтон Пірс

Якщо ви почуваєтеся недооціненим, сердитим чи спустошеним, це ознака того, що інші люди не відкриті для вашої енергії

Саная Роман

Для митців-тіней життя може наповнитися суцільним незадоволенням, відчуттям утраченої цілі і невиконаної обіцянки. Вони хочуть писати. Вони хочуть малювати. Вони хочуть стати акторами, композиторами, танцівниками... Проте вони бояться сприймати свій творчий хист серйозно.

Щоб вийти з царства темряви на світло творчості, митцям-тіням доведеться навчитися ставитися до себе розважливо. Їм потрібно обачно й обдумано плекати свою творчу дитину. Творчість — це гра, проте для митців-тіней навчитися дозволити собі гратися — важка праця.

Захищаючи внутрішню творчу дитину

Не забувайте, що ваш внутрішній митець — дитина. Віднайдіть і захищайте її. Вчитися дозволити собі творити — це як вчитися ходити. Творча дитина повинна спочатку навчитися повзати. Опісля цього будуть перші маленькі кроки і перші падіння — незугарні перші малюнки, перші фільми, які радше нагадуватимуть сімейні любительські зйомки, перші вірші, якими соромно навіть листівку підписати. Зазвичай, митець-тінь, який хоче відновити своє творче начало, використає ці ранні спроби, щоб переконати себе, що продовжувати далі немає сенсу.

Осуджувати власні ранні творчі спроби означає жорстоко поводитися із собою. Це відбувається по-різному: роботи початківців порівнюють з шедеврами інших митців, передчасно критикують чи показують друзям, схильним до надмірної критики. Простими словами, митці-початківці часто поводяться як досвідчені мазохісти. Мазохізм стає для них своєрідним мистецтвом, яке вони опанували давним-давно і удосконалювали протягом довгих років самобичування; ця звичка немов кийок самоненависті, яким митець може загнати себе назад у тінь.

Відновлювати своє творче начало потрібно повільно і обережно. Наша мета — залікувати старі рани, а не завдати нових. Не намагайтеся стрибнути вище голови! Без помилок не обійтися! Спотикатися — цілком нормально! Все це — перші кроки. Прогрес, а не досконалість — ось що ви повинні від себе вимагати.

Надто далеко, надто швидко — і ми можемо звести всі свої зусилля нанівець. Творче відновлення схоже на підготовку до марафону. Перш, ніж пробігти одну милю у швидкому темпі, ми повинні пробігти десять миль у повільному. Такий підхід може не сподобатися нашому самолюбству.

Ми хочемо стати видатною людиною — до того ж миттєво, — проте творче відновлення так не відбувається. Це недоладний процес, сповнений спроб і невдач, за який іноді вам може бути соромно. Безліч разів ми виглядатимемо непривабливо — ані для себе, ані про людське око. Нам потрібно перестати вимагати від себе постійно справляти лише хороше враження. Неможливо змінюватися на краще і гарно виглядати в чужих очах водночас.

Пам’ятайте: для того, щоб відродити у собі митця, ви повинні бути готові стати поганим митцем. Дозвольте собі побути новачком. Погоджуючись на готовність стати поганим митцем, ви отримуєте шанс бути митцем, і з часом, можливо, дуже хорошим.

Малювати — це пробувати домовитися з життям. Існує стільки ж рішень, скільки і людей.

Джордж Тукер

Коли я говорю це під час викладання курсу, то одразу ж спостерігаю захисну ворожу реакцію: «А знаєте, скільки мені вже буде років, коли я врешті навчуся добре грати на фортепіано/опаную акторську майстер-ність/почну малювати гарні картини/зможу написати вартісну п’єсу?».

Так, знаю... Рівно стільки ж, скільки вам буде, якщо не навчитеся.

Отож розпочнімо.

Ваш внутрішній ворог: основні негативні переконання

Зазвичай, коли ми заходимо у глухий кут у якійсь сфері свого життя, то перебуваємо там тому, що почуваємося у ньому безпечніше. Ми можемо не бути щасливими, проте знаємо точно, які ми — нещасні. Здебільшого той страх, який ми відчуваємо стосовно власного творчого начала — це страх невідомого.

Якщо я дійсно творча людина, що це буде означати? Що трапиться зі мною і з іншими людьми? У нас є безліч жахливих уявлень про те, що могло б статися. Тому, замість того, щоб дізнатися, що ж трапиться, ми натомість ховаємося у глухому куті. Лише зрідка це свідоме рішення. Частіше це несвідома реакція на наші внутрішні негативні переконання. Протягом цього тижня ми працюватимемо над розпізнанням і викоріненням цих переконань.

Ось перелік найпоширеніших негативних тверджень:

Я не можу бути успішним, продуктивним, творчим митцем, тому що:

1. Усі мене зненавидять.

2. Я зроблю боляче своїм друзям і сім’ї.

3. Я збожеволію.

4. Я покину своїх друзів і сім’ю.

5. Я навіть не вмію писати без помилок.

6. У мене виникає мало цікавих ідей.

7. Я засмучу свою маму чи/і тата.

8. Мені доведеться постійно бути наодинці.

9. Виявиться, що я гей (лесбійка) (якщо гетеросексуал).

10. Я раптом стану гетеросексуалом (якщо гей/лесбійка).

11. У мене буде погано виходити, я цього не помічатиму і виглядатиму по-дурному.

12. Я постійно злитимусь.

13. Мені завжди бракуватиме грошей.

14. Я займатимусь повільним самознищенням і з часом алкоголь, наркотики чи секс мене погублять.

15. Я захворію на рак, на СНІД, або у мене трапиться серцевий напад чи я підхоплю чуму.

16. Мій коханий (моя кохана) покине мене.

17. Я помру.

18. Я почуватимусь погано, тому що не заслуговую на успіх.

19— Я здатен (здатна) лише на один хороший витвір.

20— Уже надто пізно. Якщо я досі не став (стала) серйозним митцем, то вже ніколи і не стану.

Жодне з цих негативних переконань не є слушним. Ці твердження прищепили нам батьки, вони могли сформуватися під впливом релігії, культури, надто боязких друзів. Кожне з таких переконань є виразником міфу про те, що у нашому розумінні означає бути творчою людиною.

Коли ми відкинемо більшість безпідставних деструктивних стереотипів, породжених нашою культурою, то все одно можемо помітити, що вперто тримаємося за негативні твердження, нав’язані нам сім’єю, вчителями і друзями.

Вони не такі очевидні, проте не менш руйнівні, якщо не розпізнати і не викорінити їх. Саме цим ми і повинні зайнятися.

Негативні переконання — це лише переконання, а не факти. Земля ніколи не була пласкої форми, проте всі були у цьому переконані. Ви не станете дурними, ненормальними, егоїстичними, претензійними чи сміховинними тільки тому, що будете так безпідставно про себе думати.

Ви просто налякані. Негативні переконання лише підсилюють ваш страх. Запам’ятайте: негативні переконання — особисті і породжені культурою — завжди ціляться у ваше найвразливіше місце. Вони атакують ваше відчуття власної сексуальності, привабливості і освіченості — будь-яке слабке місце, за яке вони можуть схопитися.

Ось перелік деяких негативних переконань разом з їхніми позитивними альтернативами-відповідниками:

Негативні переконання

Усі митці:

— пияки;

— божевільні;

— бідні як церковні миші;

— безвідповідальні;

— самітники;

— мають безладні статеві зв'язки;

— приречені, нещасні;

— мають природжений, а не набутий талант.

Позитивні альтернативи

Митці бувають:

— тверезі;

— розсудливі;

— платоспроможні;

— відповідальні;

— товариські;

— вірні;

— спасенні;

— щасливі;

— з віднайденим і відновленим талантом.

Наприклад, у свідомості жінки-художниці той стереотип, що «всі митці мають безладні статеві зв’язки», може набрати особистішої форми: «Якщо я займатимусь мистецтвом, жоден чоловік мене не полюбить. Усі творчі люди або висвячуються у целібаті, або стають геями чи лесбійками». Це твердження, почуте від матері чи вчительки і не осмислене юною художницею, може звести її на манівці і таким чином загнати у творчу безвихідь.

За схожим принципом молодий письменник може вирішити, що «всі письменники-чоловіки або геї, або імпотенти». Таке твердження, почуте від учителя чи вичитане у надмірній кількості мудрих книжок про Фіцджеральда чи Гемінґвея, знову ж таки може завести творчу людину у глухий кут. Бо ж кому хочеться мати сексуальну дисфункцію?

Митець-гей може інтерпретувати такі стереотипи по-своєму: «Лише мистецтво гетеросексуалів вважається прийнятним, то задля чого мені узагалі творити, якщо доведеться приховувати свою сексуальну орієнтацію чи відразу здійснити “камінг-аут” незалежно від того, хочеться мені цього чи ні?»

Я не вірю, що цей таємничий Всесвіт крутиться на осі страждань; безсумнівно, дивна краса цього світу повинна коренитися зі щирої радості.

Луїза Боґан

Якщо дослідити глибинну суть цих численних негативних тверджень, усі вони мають один спільний корінь — переконання у тому, що ми повинні жертвувати однією заповітною мрією заради іншої. Іншими словами, якщо вам здається, що бути митцем — це для вас надто приваблива перспектива, щоб бути правдою, ви самі ставите цій мрії таку ціну, яку ви ніколи не зможете заплатити. І опиняєтеся у глухому куті.

Більшість творчих людей керуються неусвідомле-ним «або-або», яке стоїть між ними і їхньою творчістю. Для того, щоб вийти із глухого кута, ми повинні знайти власні «або-або»: «Я можу бути або щасливим у особистому житті, або митцем». «Я можу або заробляти багато грошей, або бути митцем». Проте можливо водночас і займатися творчістю, і бути щасливим у романтичних стосунках. Так само можливо непогано заробляти і займатися мистецтвом.

Сила, яка змушує вас залишатися у глухому куті, не хоче, щоб ви це знали. Її план нападу — залякати вас якимось ірраціональним жахливим фіналом, про який вам навіть соромно говорити вголос. Ви усвідомлюєте, що не варто відкладати літературу чи живопис через якийсь безглуздий страх, але власне тому, що цей страх безглуздий, ви не говорите про нього і він не випускає вас з-під свого контролю.

Таким чином твердження «Ви навіть писати без помилок не вмієте» не втрачає своєї переконливості навіть попри існування безлічі комп’ютерних програм перевірки правопису. Ви ж знаєте, що перейматися правописом — це так по-дурному, тому і не говорите про це вголос. І саме тому залишаєтеся у глухому куті і не можете знайти виходу. (До речі, страх наробити

граматичних помилок — дуже поширена причина творчого заціпеніння).

Протягом цього тижня ми виявимо і проаналізуємо суть ваших негативних переконань за допомогою вправ на логічне і образне мислення. Вони можуть видатися вам банальними і малоефективними. Але ми зазначали, що таке ставлення — це результат внутрішнього опору. Якщо невисловлені негативні переконання — це і є ваш внутрішній ворог, то для боротьби з ним потрібна ефективна зброя. Принаймні випробуйте її, перш ніж випустити з рук.

Ваш внутрішній союзник: позитивна зброя

Перебуваючи у глухому куті у своїй творчості, ми часто всідаємося на трибуну і критикуємо тих, хто грає на полі. «Не такий він і талановитий», — говоримо ми про популярного митця. Може виявитися, що ми маємо рацію. Дуже часто саме сміливість, а не талант ставлять митця у центр уваги. Оскільки самі ми перебуваємо у стані творчого заціпеніння, то маємо схильність ставитися до цих самовпевнених монополістів загальної уваги вороже. Ймовірно, ми визнаємо, що причиною успіху є істинна геніальність, проте якщо перед нами лише геній самореклами, наше обурення переливатиметься через край. Тут йдеться не лише про заздрість. Це прийом зволікання, який втримує нас у глухому куті. Ми виголошуємо собі та іншим жертвам цілі промови: «У мене це вийшло б навіть краще, якби тільки...».

У вас це вийшло б навіть краще, якби тільки ви дозволили собі спробувати!

Позитивні твердження допоможуть вам дозволити собі спробувати. Позитивне твердження — це висловлення позитивного переконання. У нас неабияк добре виходить вести негативний внутрішній діалог, тому якщо ми хоча б трішки навчимося вести позитивний внутрішній діалог, то помітимо суттєві зміни.

Позитивні твердження — це як ліки для того, що ви хочете змінити у собі.

Джеррі Франкгаузер

Позитивні твердження допомагають відновити почуття безпеки і надії. Коли ми тільки почнемо з ними працювати, вони можуть видатися безглуздими. Банальними. Вони нас осоромлюватимуть. Цікаво, правда? Ми можемо з легкістю і без відчуття сорому ганити себе негативними переконаннями: «Я недостатньо талановитий (талановита) /недостатньо розумний (розумна) /недостатньо оригінальний (оригінальна) / недостатньо молодий (молода)...». Проте, як багатьом добре відомо, сказати собі щось приємне зовсім не так просто. Спочатку ви взагалі почуватиметеся не у своїй тарілці. Проговоріть ці твердження собі і перевірте, чи не видадуться вони вам безнадійно слізливими: «Я заслуговую на любов». «Я заслуговую на гідну платню». «Я вартий повноцінного творчого життя». «Я геніальний успішний митець». «Я маю безліч талантів». «Я упевнений у собі майстер своєї справи».

То як, ваш Цензор уже нашорошив свої огидні вуха? Цензори не зносять будь-якого натяку на самодостатність. Вони одразу ж починають розводити свої звичні брехні: «Та за кого ти себе маєш?». Так, нібито усе наше колективне несвідоме безліч ночей поспіль допізна дивилося «101 далматинець» Волта Діснея, навчаючись у Круелли де Віль інтонації для дошкульних звинувачень.

Просто спробуйте сформулювати позитивне твердження. Наприклад, «Я,_(ваше ім’я), видатний і плідний гончар [художник, поет і т. д.]».

Напишіть це речення десять разів поспіль. Поки ви це робитимете, станеться щось дуже цікаве. Ваш Цензор почне заперечувати: «Ей, ану ж бо притримай коней. Ти не можеш отак говорити про себе всі ці позитивні слова у моїй присутності». Заперечення почнуть виникати наче гриби після дощу. Це і є ваші особисті уїдливості.

Зустріч двох особистостей -це як контакт двох хімічних субстанцій: якщо відбувається якась реакція, то вона змінює обох.

К. Ґ. Юнг

Прислухайтеся до цих заперечень. Зверніть увагу на ці огидні і підступні уїдливості. «Видатний і плідний... ага, щоб часом... Відколи це?.. Не можеш і слова без помилки написати... Це ти свій письменницький застій називаєш плідним?.. Та ти просто дуриш себе... От ідіот... уявив себе не знати ким... Кого ти дуриш?.. За кого себе маєш?» І далі своєї правитиме.

Ви будете вкрай здивовані тим, які дошкульні слова вибовкає ваша підсвідомість. Запишіть їх усіх. Ці уїдливості скерують вас туди, де ховаються ваші особисті негативні переконання. У своїх маленьких огидних лапах вони тримають ключ до вашої свободи. Складіть перелік своїх особистих уїдливостей.

Саме час розпочати невеличке детективне розслідування. Звідки у вашій голові зародилися ці твердження? Від мами? Тата? Вчителів? Використовуючи список, проскануйте своє минуле у пошуку потенційних джерел негативу. Принаймні декілька таких джерел одразу спадуть вам на думку. Один з ефективних способів шукати джерела — мандрівка у часі. Поділіть своє життя на відрізки по п’ять років кожен і перелічіть поіменно тих людей, які найбільше на вас впливали протягом кожного періоду.

Пол завжди хотів бути письменником. Утім, після короткого спалаху творчості під час студентських років він почав писати винятково «у шухляду». Замість оповідань, про які він мріяв, Пол вів численні щоденники, кожен з яких опинявся на дні темної шухляди подалі від цікавих очей. Чому він так робив, залишалося таємницею для нього самого, аж поки він не спробував зрозуміти власні уїдливості і позитивні судження.

Коли Пол почав записувати позитивні твердження, його одразу ж накрила хвиля принизливих коментарів.

Він написав: «Я, Пол, видатний і плідний письменник». З глибин підсвідомості вирвався нестримний потік самоприниження і невпевненості у собі. На диво знайомий голос нашіптував дуже конкретні звинувачення: «Ти просто себе обманюєш, дурень неотесаний, ти нездара, дилетант, невдалий жарт природи...».

Звідки це взялося? Хто міг йому таке говорити? Коли? Пол здійснив мандрівку у часі у пошуках негідника. І знайшов його, відчувши неабияку осоругу. Так, цей негідник існував, але випадок, пов’язаний з ним, був надто ганебний, щоб комусь про нього розповісти. Один із давніх недоброзичливих вчителів Пола спочатку хвалив його літературні спроби, а згодом почав виявляти до хлопця сексуальний потяг. Боячись, що він сам якимось чином привернув увагу цього чоловіка, і з соромом підозрюючи, що його творчі роботи таки бездарні, Пол заховав цей випадок на споді підсвідомості, де він продовжував гноїтися. Не дивно, що згодом будь-яка похвала його лякала — він думав, що за цією похвалою стоять приховані мотиви. Зрозуміло, чому йому здавалося, що не кожен, хто хвалить його роботу, говорить щиро.

Дослідивши глибинну суть свого негативного переконання, Пол упевнився, що воно полягало у тому, нібито він «лише обманює самого себе, думаючи, що може писати». Переконаність у цьому визначала спосіб мислення Пола упродовж десяти років. Щоразу, коли

його роботу хвалили, він з неабиякою недовірою ставився і до тих, хто його хвалив, і до їхніх мотивів. Коли друзі виявляли інтерес до його робіт, це мало не руйнувало їхню дружбу — він остаточно переставав їм довіряти. Коли його дівчина, Мімі, виявила зацікавлення до його таланту, він перестав довіряти і їй також.

Щойно Пол дістав цього монстра з глибин своєї підсвідомості, він міг почати з ним боротьбу. «Я, Пол, по-справжньому талановитий. Я, Пол, довіряю позитивним відгукам і радо їх приймаю. Я, Пол, по-справжньому талановитий...» Хоча Пол почувався ніяково, коли уперше почав говорити собі ці позитивні твердження, проте вже зовсім скоро вони дозволили йому вільно взяти участь у публічному читанні своїх робіт. А коли Пола щиро похвалили, він зміг прийняти позитивні відгуки, не піддаючи їх сумніву.

Тепер поверніться до вашого списку уїдливостей. Вони відіграють дуже важливу роль у процесі вашого відновлення. Кожна з цих уїдливостей сковувала вас і тепер повинна канути у небуття. Наприклад, уїдливість: «Я, Фред, бездара і дурисвіт» — можна переробити на позитивне твердження: «Я, Фред, по-справжньому талановитий».

Повертайтеся до своїх позитивних тверджень одразу після ранкових сторінок.

Можете використовувати ті, що подані тут.

Завдання

1. Щоранку наставляйте будильник на півгодини раніше; прокиньтеся і спишіть три сторінки, занотовуючи свої ранкові думки у форматі потоку свідомості. Не перечитуйте ці сторінки  і не дозволяйте комусь іншому їх перечитувати. Найкраще покладіть їх у великий цупкий конверт або десь заховайте. Ласкаво просимо до ранкових сторінок! Вони вас змінять.

Протягом цього тижня не забудьте після щоденних ранкових сторінок попрацювати зі своїми позитивними твердженнями і уїдливостями. Переформулюйте усі негативні висловлювання на позитивні.

Позитивні творчі твердження

1. Я канал, крізь який проходить Божа творчість, і моя робота приносить добро.

2. Мої мрії від Бога, і Богу під силу їх здійснити.

3. Коли я творитиму і прислухатимусь, мене вестиме вища сила.

4. Творчість — це воля Творця для мого життя.

5. Моя творчість зцілює мене й інших.

6. Мені можна піклуватися про свого внутрішнього митця.

7. Якщо я використовуватиму декілька простих принципів, моя творчість примножуватиметься.

8. Використовуючи даний мені талант творити, я служу Богу.

9. Моя творчість завжди приводить мене до істини і любові.

10. Моя творчість завжди приводить мене до прощення себе і інших.

11. Я — частина священного благого задуму.

12. Моя творчість — частина священного благого задуму.

13. Коли я прислухатимусь до свого внутрішнього митця, мене вестиме вища сила.

14. Прислухаючись до власного творчого начала, вища сила вестиме мене до Творця.

15. Я готовий творити.

16. Я готовий навчитися дозволяти собі творити.

17. Я готовий дозволити Богу творити крізь мене.

18. Я готовий служити своєю творчістю.

19. Я готовий відчути свою творчу енергію.

20. Я готовий використовувати свої творчі таланти до творчості.

Сміливо крокуйте у напрямку до своїх мрій! Живіть тим життям, яке ви собі уявляли. У міру того, як ви спрощуватимете своє життя, ставатимуть простішими і закони Всесвіту

Генрі Девід Торо

Нехай вашим першим пріоритетом у житті буде особисте відновлення.

Робін Норвуд

2. Запросіть себе на творче побачення. Ви робитимете це щотижня протягом усієї тривалості курсу. Ось приклад творчого побачення: візьміть зі собою п’ять доларів і підіть у найближчу крамницю, де продаються усілякі абищиці. Купіть різні смішні витребеньки: золотисті наклейки-зірочки, маленьких динозавриків, декілька листівок, лискучі блискітки, клей, дитячі ножиці, кольорову крейду. Може, вам захочеться наклеювати по зірочці на конверт щодня, коли ви писатиме. Знічев’я.

3. Мандрівка у часі: перелічіть трьох старих ворогів вашої самодостатності. Будь ласка, намагайтеся описувати їх якомога детальніше. Монстри, які засіли у вашій пам’яті, це і є ті цеглини, з яких збудовані ваші негативні переконання. (Так, противнюча Анна-Ріта з п’ятого класу теж додається до списку, і ті огидні слова, які вона вам наговорила, також. Запишіть це все у список). Це зал слави для ваших особистих монстрів. Під час вашого творчого відновлення з’являтимуться все нові і нові монстри. Необхідно розпізнати травми, завдані вашій творчості, і оплакати їх.

Інакше вони перетворяться на рубці, які не даватимуть вашій творчості розвиватися.

Щоразу, коли ми у будь-якій формі висловлюємо думку «Нехай буде, що буде», щось відбувається.

Стелла Террілл Манн

4. Мандрівка у часі: огляньте зал слави своїх монстрів, а потім виберіть і запишіть одну жахливу історію з минулого. Не потрібно писати багато і довго — просто начеркайте деталі, які добре закарбувалися у вашій пам’яті: як виглядала та кімната, в якій ви у той момент були, як на вас усі дивилися, як ви тоді почувалися, що сказали або не сказали ваші батьки, коли ви їм про це розповіли. Запишіть те, що найбільше вас мучило у тому інциденті: «Не забуду, як вона скривилася у фальшивій посмішці і погладила мене по голові...».

Можливо, вам стане легше, коли ви нашвидкуруч намалюєте свого монстра чи повісите на видному місці зображення, яке нагадуватиме вам про цей неприємний випадок. Розгроміть свого монстра так, щоб аж пір’я летіло, зобразивши його як персонажа з мультфільму, або принаймні намалюйте на ньому виразний червоний хрест.

5. Напишіть лист у свій захист. Надішліть його собі поштою. Дуже смішно виходить, якщо написати цей лист від імені вашої ображеної творчої дитини: «Для подання за місцем вимоги: Анна-Ріта — просто дурепа з поросячими очима, а я вмію песати без помилок!».

6. Мандрівка у часі: перелічіть трьох «чемпіонів», які підвищили вашу творчу самооцінку. Це ваш зал чемпіонів — тих, хто бажає вам і вашій творчості лише найкращого. Описуйте кожну найдрібнішу деталь. Кожне підбадьорливе слово важливе. Навіть якщо ви не вірите, що комплімент щирий, усе одно запишіть його. Цілком може виявитися, що це правда.

Безсумнівно, ми стаємо такими, якими ми себе вимріяли.

Клод М. Брістол

Якщо не спадають на думку ніякі компліменти, перегляньте свої попередні записи і пошукайте серед них приємні спогади. Коли, де і чому ви були задоволені собою? Чиї слова вселили у вас упевненість?

Додатково можете записати похвалу на папері і гарно її оформити. Прикріпіть листок там, де ви пишете ранкові сторінки, або в авто. Я прикріпила свій запис на комп’ютер, щоб написані на ньому слова підбадьорювали мене, коли я пишу.

7. Мандрівка у часі: виберіть і запишіть одну історію про те, що колись хтось вас дуже підтримав. Напишіть листа з подякою. Надішліть його собі або давно забутому наставнику.

8. Уявні життя: якщо б ви могли прожити ще п’ять життів, чим би ви займалися у кожному з них? Я стала б пілотом, пастушкою, фізиком, екстрасенсом і монахинею. А ви? Аквалангістом, поліцейським, дитячим письменником, футболістом, виконавцем танцю живота, художником, актором, учителем історії, цілителем, тренером, науковцем, лікарем, працівником Корпусу миру, психологом, рибалкою, священиком, автомеханіком, теслею, скульптором, адвокатом, комп’ютерним хакером, зіркою «мильних опер», виконавцем музики кантрі, рок-н-рольним барабанщиком? Запишіть усе, що спаде вам на думку. Не ускладнюйте цю вправу.

Позитивне твердження — це сильні обнадійливі слова про те, що щось уже таке, яким би ми його хотіли бачити.

Шакті Ґавейн

Сенс цих життів — насолоджуватися ними, насолоджуватися більше, ніж життям, яким ви зараз живете. Перегляньте перелік і виберіть якесь одне. І спробуйте пожити цим життям протягом цього тижня. Наприклад, якщо ви хотіли б стати виконавцем музики кантрі, то чому б вам не узяти до рук гітару? Якщо ви міряли стати пастухом, то, може, варто почати з катання верхи на конях?

9. Коли ми працюємо з позитивними твердженнями і уїдливостями, дуже часто стають явними старі приховані травми і монстри. Додавайте їх у свій список, якщо вони будуть з’являтися. Працюйте з кожною уїдливістю окремо. Перетворюйте все негативне на позитивне.

10. Здійсніть невеличку мандрівку зі своїм внутрішнім митцем, лише ви двоє. Навіть двадцяти-хвилинна прогулянка на свіжому повітрі може надзвичайно сильно змінити світогляд.

Перевірка

Ви перевірятимете себе щотижня. Якщо ваш творчий тиждень починається і закінчується у неділю, то влаштовуйте собі перевірку щосуботи. Пам’ятайте, що це ваше відновлення. Те, що ви думаєте, дуже важливо, і з часом, коли ви прогресуватиме, ці думки стануть вам ще цікавішими. Ви можете виконувати перевірку у тому ж записнику, де ведете ранкові сторінки.

Найкраще відповідати на запитання у письмовій формі і витрачати на це не менше двадцяти хвилин. Мета цих перевірок — створити щоденник вашої творчої мандрівки. Я сподіваюся, що пізніше ви поділитеся цими методами з іншими, і тому ваші записи стануть вам у пригоді: «Так, протягом усього четвертого тижня я був сам не свій від злості. Проте п’ятий тиждень минув просто чудово...».

1. Скільки разів протягом цього тижня ви писали ранкові сторінки? Сподіваюся, сім з семи. Як ви почувалися, коли їх писали?

2. Чи вдалося вам цього тижня піти на творче побачення? Звісно, ми завжди сподіваємося почути стверджувальну відповідь. Попри це, творчі побачення буває дуже складно реалізувати. Що ви робили на цьому побаченні? Як під час нього почувалися?

3. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 2. Відновлюємо відчуття ідентичності

Цього тижня ми звернемо увагу на самовизначення як на головний компонент творчого відновлення.

Відповідно до того, як виявлятимуться ваші особисті потреби, бажання та інтереси, ви несподівано для себе почнете розширювати обрії і позначати нові території. Есе і вправи мають націлити вас на вашу особисту ідентичність, на ваше самовизначене «Я».

При здоровому глузді

Довіряти своєму творчому началу — це для багатьох означає поводитися по-новому. Спочатку така поведінка може здатися небезпечною не лише для нас, а й для наших рідних. Можливо, ми почуватимемося — і виглядатимемо — ексцентричними диваками.

Ця дивакуватість — нормальне явище, частина процесу вивільнення з того болота, яке засмоктало нас у творчо безвихідне становище. Важливо пам’ятати, що спочатку бути при здоровому глузді — означатиме дуже нагадувати божевільного.

Наше психічне здоров'я залежить передовсім від нашого уміння радіти: відчуттю тепла на шкірі, можливості стояти рівно, розумінню, що наші кістки легко рухаються під плоттю.

Доріс Лессінг

У процесі творчого відновлення чітко спостерігатимуться припливи і відпливи. Оскільки ми набираємо творчу силу, стають сильнішими і напади нашої невпевненості у собі.

Це природний процес, і ми зможемо дати відсіч цим сильнішим нападам, якщо трактуватимемо їх як симптоми видужання і відновлення.

Зазвичай невпевненість у собі виявляється у таких судженнях: «Добре-добре, цього тижня у мене все непогано вийшло, але це лише тимчасово... Окей, ну написала я ті ранкові сторінки. Мабуть, і так неправильно все зробила... Гаразд, тепер пора спланувати щось грандіозне і реалізувати це просто зараз!.. Кого я обманюю? Я ніколи не зможу вийти з глухого кута, принаймні не відразу... І взагалі ніколи...».

Ці напади безпідставні, проте нам вони здаються надзвичайно переконливими. Якщо ми будемо зважати на них, то наче отримаємо моральне право залишатися там, де застрягли, і почувати себе жертвою. Так само, як алкоголік, який проходить процес видужання і відновлення, мусить уникати першої чарки, так і митець у період відновлення мусить уникати оцього «мені здається», бо воно неодмінно виражатиме невпевненість у собі: «Мені здається, воно геть недоладне... ».

Причини цих нападів можуть бути явними, а можуть і прихованими. Ми зможемо нейтралізувати їх, коли нам вдасться почати ставитися до них, як до такого собі творчого вірусу. Позитивні твердження — надійні ліки проти ненависті до самого себе, яка часто ховається під маскою невпевненості у собі.

На ранній стадії творчого відновлення сумніви у собі можуть призвести до саботування власних зусиль. Показати комусь свої ранкові сторінки — ось поширена форма цього саботажу. Пам’ятайте: ранкові сторінки особисті, тож навіть ті друзі, які мають якнайкращі наміри, не повинні давати їм критичну оцінку.

Снайпери — ось як можна назвати тих людей, які саботують ваші спроби позбутися нездорових моделей поведінки у стосунках з іншими.

Джоді Гдєз

Один письменник, який тільки-но почав виходити з глухого кута у своїй творчості, показав свої ранкові сторінки подрузі, яка також була письменницею, проте все ще перебувала у стані творчого заціпеніння. Вона його розкритикувала, натомість він знову замкнувся у собі і йому довелося розпочинати процес відновлення спочатку.

Не дозволяйте сумнівам саботувати ваші зусилля.

Отруйні друзі

Творчість є плідною, коли ми почуваємося у безпеці і приймаємо себе такими, якими ми є. Ваш митець, як і маленька дитина, щасливий тоді, коли перебуває у безпеці. А ми, як батьки цієї дитини, які хвилюються за її безпеку, повинні навчитися слідкувати за тим, з ким наша дитина грається. Токсичні друзі можуть зупинити розвиток нашого митця.

Цілком природно, що найотруйніші друзі для нашого відновлення — ті люди, які все ще перебувають у глухому куті в своїй творчості. Ми знайшли з нього вихід, а вони ні, це їх і лякає.

Коли ми перебували у стані творчого заціпеніння, нам здавалося, що називати себе творчою людиною — зарозумілість і свавілля. Проте правда в тому, що ми поводимося свавільно, коли відмовляємося визнати, що здатні творити. Звісно, така відмова не минає без наслідків.

Ми могли б покірно попросити допомоги у боротьбі зі страхом, проте натомість ми переймаємося своєю зарозумілістю. Ми могли б зайнятися роботою, проте натомість фантазуємо про мистецтво. Не звертаючись до Великого Творця за допомогою з нашою творчістю і не помічаючи його руки у нашій творчості, ми продовжували знаходити виправдання, щоб не помічати власної творчості та не йти на ризик, намагаючись реалізувати її. Ймовірно, що ваші друзі, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, досі ховаються за цим заспокійливим самообманом.

Знати, чого ви самі хочете, замість того, щоб скромно говорити «Амінь» щоразу, коли світ диктує вам, чого ви маєте хотіти -означає зберегти свою душу живою.

Роберт Луїс Стівенсон

Якщо їм важко змиритися з вашим творчим відновленням, це означає, що вони все ще розплачуються за те, що самі не шукають виходу з глухого кута у своїй творчості. Можливо, вони отримують своєрідну насолоду від мук творчого заціпеніння або хочуть і надалі викликати співчуття до себе, і їм неабияк подобається себе жаліти. Можливо, їх заспокоює думка про те, наскільки більше вони могли б творити, ніж ті, хто таки за це взялися і працюють у поті чола. Всі ці моделі поведінки тепер для вас отруйні.

Не очікуйте, що такі друзі оплесками вітатимуть ваше творче відновлення. Це те саме, що сподіватися, що ваші товариші по чарці радітимуть вашому рішенню ніколи більше не пити. Як можна радіти чиїйсь тверезості, якщо ти сам тримаєшся за пиятику, як за рятівну соломинку?

Ваші друзі, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, можуть ставитися до вашого відновлення негативно. А все тому, що ви на власному прикладі доведете, що вони також можуть вийти з глухого кута у своїй творчості і піти на справжні творчі ризики, а не залишатися на трибуні, зверхньо і цинічно дивлячись на гравців на полі. Остерігайтеся прихованого саботажу з боку друзів. Ви не можете собі зараз дозволити прислухатися до їхніх сумнівів, навіть якщо вони мають хороші наміри. Їхні сумніви розбудять ваші власні. Особливо остерігайтеся будь-яких натяків на те, як ви останнім часом змінилися і як почали думати лише про себе. (Ці слова — немов червоні попереджувальні прапорці. Це спроби повернути нас до попереднього стану, щоб інші, а не ми, почувалися комфортніше).

Кожного разу, коли ви не прислухаєтеся до свого внутрішнього чуття, то відчуваєте втрату енергії і сили та духовну слабкість.

Шакті Ґавейн

Митцями, які застрягли у своїй творчості у глухому куті, легко маніпулювати, викликавши у них почуття провини. Наші друзі, які почуватимуться покинутими через те, що ми вийшли з лав творчо заціпенілих митців, можуть мимоволі намагатися переконати нас відмовитися від нових корисних звичок. Дуже важливо усвідомлювати, що час, витрачений на ранкові сторінки, — це час з’єднання між вами і Богом. Ніхто не знає відповіді на ваші запитання краще за вас самих. Почніть підтримувати себе — і вища сила поведе вас до нових джерел підтримки.

Дуже уважно оберігайте свого щойно відродженого митця. Дуже часто ми опиняємося у глухому куті, тому що намагаємося узгоджувати своє життя з чужими очікуваннями.

Нам хотілося б знайти час на творчість, проте ми відчуваємо, що повинні натомість зайнятися чимось іншим. Перебуваючи у стані творчого заціпеніння, ми зосереджуємося на виконанні своїх обов’язків перед іншими, а не перед собою. Ми маємо схильність думати, нібито завдяки такій поведінці ми стаємо хорошими людьми. Але це не так. Ми стаємо розчарованими і роздратованими людьми.

Незамінна частина піклування про своє творче начало — це піклування про самого себе. Завдяки цьому ми так само підживлюємо наш зв’язок з Великим Творцем, через який і розкривається наше вміння творити. Шляхи відкриються для нас, потрібно лише довіритися Великому Творцю і почати діяти з вірою.

Уже йшлося про те, що Великий Творець наділив нас можливістю творити. Використовуючи цю можливість, ми приносимо Йому дар у відповідь. Не дозволяйте друзям марнувати ваш час.

Дійде делікатно, але твердо, і не здавайтеся. Найкраще, що ви можете зробити для своїх друзів, — це стати для них прикладом, знайшовши вихід із глухого кута у своїй творчості. Не дозволяйте їхнім страхам і сумнівам звести вас на манівці.

Незабаром ви зможете навчати інших того, що зараз вчите самі, і станете містком, яким інші зможуть перейти від невпевненості у собі до самовираження. А поки захищайте свого внутрішнього митця, не показуючи нікому свої ранкові сторінки і не беручи із собою на творче побачення друзів. Намалюйте недоторканне коло навколо процесу свого творчого відновлення. Подаруйте собі дар віри. Вірте, що ви ідете правильним шляхом. Так воно і є.

З плином часу прогресуватиме процес вашого відновлення і ви вчитиметеся більше довіряти своєму Творцю і внутрішньому митцю. Ви помітите, що насправді легше писати, ніж не писати, малювати, ніж не малювати, тощо. Ви навчитеся насолоджуватися тим, що слугуєте каналом для творчості, і перестанете відчувати постійну потребу контролювати результат. Ви почнете відчувати, яка це радість — практикувати свою творчість. Процес, а не результат, стане для вас пріоритетом.

Ваше зцілення — ось що може найбільше вселити надію в інших.

ШАЛЕНЦІ

Навчіться слухати тишу всередині себе і знайте, що ніщо у цьому житті не відбувається просто так.

Елізабет Кюблер-Росс

Творчі люди, щоб уникати власної творчості, вдаються до дивних вчинків, зокрема — починають товаришувати з шаленцями. Шаленці — це ті нестримні особистості, які створюють навколо себе ураган. Зазвичай вони харизматичні, товариські, надзвичайно вигадливі і дуже переконливі. А на тих творчих людей, які з ними спілкуються, вони впливають деструктивно. Ви теж зустрічали таких: харизматичні, але некеровані, завжди мають повно проблем і мало ідей, як їх вирішити.

Шаленці — це ті люди, які можуть заволодіти всім вашим життям. А ті, хто ще не навів лад у власному житті, узагалі не можуть перед ними встояти: стільки всього потрібно змінити, на стільки речей можна відволіктися...

Якщо ви товаришуєте з шаленцем, то, мабуть, уже про це знаєте, і з цього спрощеного опису здогадалися, про кого йдеться. Шаленці обожнюють драматизувати. Якщо вони можуть самотужки згустити барви, то почуваються на сьомому небі від щастя. Усі навколо них виконують ролі акторів другого плану: підхоплюють їхні репліки, стежать за їхніми входами і виходами, потурають їхнім (шаленим) примхам.

Деякі з найбільш руйнівних шаленців, з якими мені доводилося мати зв’язки, професійно і успішно займалися мистецтвом. Саме завдяки їм усі думають, що митці обов’язково мають бути несповна розуму. Вони ніби підживлюють велич і значущість своєї особи, використовуючи енергію людей, які їх оточують. Саме тому так багато митців-шаленців у Америці оточені цілими групами підтримки, які складаються з не менш талановитих людей, приречених пожертвувати власним талантом в ім’я служінню Королю-Шаленцю.

Декілька років тому мені довелося побувати на зйомках одного фільму. Режисером був один із китів американського кінематографа. Ніхто не ставив під сумнів ні його талант, ні його сутність шаленця. Кінозйомки завжди вимагають багато зусиль, проте знімання під його керівництвом висотували у персоналу всі сили: ненормований робочий день, напади режисерської параної, інтриги і чвари. Навіть ширилися чутки, що знімальний майданчик прослуховується. Сам Король-Шаленець звертався до акторів завжди тільки через гучномовець, поки сам, немов той Чарівник Країни Оз, ховався у просторому і розкішному трейлері.

Упродовж останніх двадцяти років мені доводилося бачити за роботою багатьох режисерів. Я була одружена з надзвичайно талановитим режисером і керувала зйомками одного художнього фільму. Я часто помічала, як знімальна група нагадує родинне коло. Проте якщо там головує шаленець, то вона радше скидається на сім’ю алкоголіка, навколо якого всі ходять навшпиньках і якому всі прислуговують, вдаючи, нібито його роздуте самолюбство і супутні вимоги — цілком нормальне явище.

На знімальному майданчику цього режисера-шален-ця зйомки вибивалися з графіка і перевищували заплановані затрати, а все через його безпідставні вимоги. Знімальна група — це завжди колектив справжніх фахівців, і спостерігаючи, як визнані професіонали своєї справи занепадають духом, я добре засвоїла науку: сила шаленців по-справжньому отруйна. Першокласні художники-декоратори, костюмери, звукорежисери, не кажучи вже про акторів — всі вони отримали моральні травми протягом спустошливого процесу зйомок. Працівникам доводилося боротися з надмірним драматизмом режисера, щоб змогти передати драматизм сюжету, який мав би бути в основі фільму. Як і всі хороші працівники кіноіндустрії, ця знімальна група була готова працювати понаднормово заради кращої якості кінцевого продукту. Але їхнє прагнення до роботи нівелювалося тим, що працювати понаднормово доводилося не в ім’я мистецтва, а в ім’я надмірного самолюбства однієї людини.

Основа поведінки шаленця — сила і влада, тому будь-яку групу людей можна перетворити на джерело енергії, яке можна експлуатувати і спустошувати. Шаленців можна зустріти будь-де, вони є майже у кожній сфері мистецтва. Слава може посприяти їхньому формуванню, але оскільки вони тримаються саме внаслідок сили, то будь-яке джерело влади може підтримувати їхню життєдіяльність. Найчастіше шаленці трапляються серед багатих і відомих, проте їх не бракує і серед звичайних людей. Годі й шукати далеко: навіть у сім’ї буває шаленець, який налаштовує членів родини один проти одного і зводить нанівець плани усіх інших, окрім себе.

Я пригадую одну свою знайому, яка часто поводиться деструктивно. Голова великого і талановитого сімейства, вона витрачала всю свою невичерпну енергію, щоб знищити творчі здібності своїх дітей. Вона завжди обирала слушну мить для свого саботажу і детонувала закладені власноруч бомби саме тоді, коли її діти були за крок до успіху.

Донька, яка докладає максимум зусиль, щоб урешті закінчити коледж, в ніч перед останнім важливим іспитом раптом опиняється в центрі сусідських чвар. До сина, у якого на носі надзвичайно важлива співбесіда на роботу, мати раптом навідується саме у той час, коли йому потрібно максимально зосередитися.

«Знаєш, що про тебе говорять сусіди?» — запитувала мати-шалениця. (І бідолашна студентка, яка опинилася в облозі матері, була змушена вислуховувати низку жахливих пліток, почуваючись розбитою і ставлячи собі у тиждень іспитів одне і те саме запитання: «Та кому воно треба?»)

«Ти усвідомлюєш, що якщо ти погодишся на цю роботу, то можеш зруйнувати свій шлюб?» (І перспективна кар’єра сина перетворилася на попіл, так і не розпочавшись).

У чиєму образі вони не з’являлися б у вашому житті: владної матері, маніакального керівника, емоційно залежного друга, впертого чоловіка або дружини — усіх шаленців об’єднує однакова модель деструктивної поведінки, яка робить їх смертельно небезпечними для будь-якої тривалої творчої роботи.

Шаленці не виконують обіцянок і руйнують плани. Вони приїжджають на ваше весілля на два дні раніше і очікують, що ви їх зустрічатимете хлібом-сіллю. Орендуючи будиночок у відпочинковому комплексі, вони вибирають варіант значно більший і дорожчий, ніж ви домовилися, а потім очікують, що ви оплатите рахунок порівну.

Шаленці очікують до себе особливого ставлення. Вони страждають від цілої низки таємних хвороб, які вимагають уваги і опіки щоразу, коли вам потрібно терміново закінчити роботу чи коли у вас з’являється якась невідкладна справа, яка відволікає вас від потурання їхнім примхам. Шалениця готує собі особливу окрему страву у домі, де повно голодних дітей, і але й пальцем не ворухне, щоб нагодувати їх. Шаленець надто засмучений, щоб самотужки вести автівку одразу після того, як вилив на близьких людей відра словесного бруду. «Боюся, що у тата може статися серцевий напад», — думає жертва, хоча натомість мала б міркувати: «Як же мені витурити цього монстра за двері?».

Я маю на увазі те, що нам необхідно дозволити власній інтуїції вказувати нам шлях, а потім іти цим шляхом прямо і безстрашно.

Шакті Ґавейн

Шаленцям начхати на ваше життя. Які невідкладні справи ви б не мали чи як би вам не було важливо саме зараз зосередитися винятково на роботі, шаленці не звертатимуть ані найменшої уваги на ваші потреби. Вони вдаватимуть, що помічають і поважають кордони, які ви встановили навколо себе і свого життя, проте постійно порушуватимуть ці кордони. Шаленці — люди, які телефонують вам опівночі чи о шостій годині ранку зі словами: «Знаю, ти просив мене о цій порі тобі не дзвонити, але...». Шаленці — люди, які несподівано заходять у гості, щоб позичити у вас щось таке, що ви не можете знайти чи що не хочете їм позичати. Навіть більше, вони телефонують вам, просять знайти потрібну їм річ, а потім не приходять по неї. «Я знаю, що у тебе тепер обмаль часу, — часто говорять вони. — Але я на хвильку». Хвильку вашого часу.

Шаленці витрачають ваш час і гроші. Якщо вони позичають у вас автівку, то повертають її пізніше, ніж обіцяли, і з порожнім баком. Коли вони організовують мандрівку, то врешті ви переплачуєте і марнуєте свій час. Вони вимагають, щоб посеред робочого дня ви зустріли їх у віддаленому аеропорту. «Я забув гроші на таксі», — чуєте ви у відповідь на ваше: «Але я на роботі».

Шаленці налаштовують своє коло спілкування один проти одного. Оскільки шаленці живляться енергією (вашою енергією), вони налаштовують людей одне проти одного, щоб посилити власну владну позицію. (Саме так вони живляться негативною енергією, що її виникнення самі і спровокували). «Отой сказав мені, що ви сьогодні запізнилися на роботу», — можна почути від шаленця. І ось ви вже розізлилися на цю людину і навіть не помічаєте, що шаленець використав чутки, щоб викликати у вас негативні емоції.

Не поспішайте, насолоджуйтеся життям. Коли ви надто поспішаєте, то не лише не встигаєте роздивитися пейзаж, а й втрачаєте розуміння того, куди ви йдете і для чого.

Едді Кантор

Шаленці — умілі обвинувачі. Якщо щось негаразд, то вони завжди не мають до цього жодного стосунку, до того ж зроблять винними вас. «Якби ти не перевела на готівку той чек, який я виписав для виплати аліментів, то я не перевищив би кредитний ліміт на своєму рахунку», — сказав один шаленець своїй колишній дружині, яка намагалася нарешті відновити душевну рівновагу.

Шаленці часто роблять сцени — але зазвичай не там, де потрібно. Вони часто виявляються творчими людьми, які зайшли в глухий кут. Оскільки шаленці бояться реалізувати власний творчий потенціал, то не можуть дозволити творити й іншим. Бо тоді їх мучить заздрість. Вони вбачають у цьому загрозу і починають драматизувати — за ваш кошт. Вони дотримуються лише власних планів і намагаються нав’язати ці плани іншим. У спілкуванні з шаленцем ви завжди стикаєтеся з тим, що він чи вона не бачать далі свого носа. Іншими словами, те, що важливо для вас, знецінюється і стає лише тлом для по-справжньому невідкладних проблем шаленця. Вони вам телефонують, щоб запитати: «Як ти думаєш, він/вона мене любить?» — саме тоді, коли ви складаєте дуже важливий іспит чи коли маєте забрати чоловіка з лікарні.

Шаленці не зносять дотримання часових меж — окрім власних. У руках шаленця час перетворюється на зброю. Якщо ви наважитеся виділити трохи часу на себе, ваш шаленець знайде спосіб відвоювати у вас цей час. Несподівано з’ясується, що йому невідкладно потрібна ваша допомога саме тоді, коли для вас важливо усамітнитися і зосередитися на важливому завданні. «Я вчора ліг спати аж о третій ночі і тепер не можу завезти дітей до школи», — зненацька заскочить вас шаленець саме того ранку, коли вам потрібно вийти з дому раніше, щоб встигнути на ділову зустріч з керівництвом.

Якою б не була Божа мрія про людину, немає сумніву у тому, що вона не може здійснитися, поки людина не почне співпрацювати з Богом.

Стелла Террілл Манн

Шаленці ненавидять порядок і лад. Хаос служить їхнім цілям. Щойно ви почнете облаштовувати для себе робоче місце, де вам буде комфортно творити, як шаленець зненацька почне загарбувати цей простір для власних проектів. «А що це за папери і купи одягу на моєму робочому столі?» — запитаєте ви. «Та то я просто вирішив розібрати конспекти зі студентських років і нарешті познаходити пари для всіх своїх шкарпеток...»

Шаленці заперечують те, що вони шаленці. Вони завжди прагнуть уразити вас у найслабше місце. «Справа зовсім не в мені! — можуть сказати вони у відповідь на зауваження про невиконану обіцянку чи спробу саботажу. — Просто наше сексуальне життя жалюгідне, от ти і шаленієш».

Якщо поведінка шаленців така деструктивна, то чому ми взагалі спілкуємося з ними? Відповідь буде коротка, але неприємна: насправді ми самі такі ж безумці і маємо таку саму деструктивну поведінку.

Та годі! Справді?

Саме так. Перебуваючи у глухому куті у своїй творчості, ми ладні робити будь-що, тільки б не шукати виходу. Як би нас не лякало сповнене образ життя з шаленцем, для нас воно все одно видається безпечнішим, ніж ризик прожити власне життя, сповнене творчості. Що тоді станеться? Якими ми станемо? Дуже часто ми боїмося, що якщо дозволимо собі творити, то і самі перетворимося на шаленців і почнемо псувати життя своїм рідним і друзям. Використовуючи цей страх як виправдання, ми продовжуємо дозволяти іншим себе використовувати.

Якщо зараз ви перебуваєте у стосунках з шаленцем, дуже важливо зізнатися собі у цьому. Визнайте, що вас використовують і що ви самі використовуєте свого кривдника. Ваш шаленець — це та перешкода, яку ви обрали самі, щоб відхилитися від власної життєвої траєкторії. Як сильно вас би не експлуатував ваш шаленець, ви насправді також використовуєте його, щоб не дати можливості своєму творчому началу розвиватися.

Щоб перервати це нестерпне танго з шаленцем, перестаньте танцювати під його дудку. Прочитайте книжку про взаємну залежність або запишіться на програму, де допомагають позбутися залежності від стосунків.

Наступного разу, коли ви зловите себе на думці: «Він/вона зводить мене з розуму!» — запитайте себе, від якої саме творчої діяльності ви намагаєтесь відво-ліктися, приділяючи увагу цьому шаленцеві.

Скептицизм

Проаналізувавши те, як інші можуть перешкоджати нашому творчому відновленню, поговорімо про тих ворогів, яких ми плекаємо і виношуємо всередині себе.

Мабуть, для безлічі людей головний бар’єр на шляху до повноцінного життя — глибоко захований скептицизм. Його також можна назвати таємним сумнівом. Неважливо, ким ми себе вважаємо, вірянами чи агностиками, однаково сумніви стосовно Творця і творіння живуть у кожному з нас і мають на нас неабиякий вплив. Якщо ми не говоритимемо про них уголос, вони можуть саботувати наші зусилля.

Вірити в Бога або у якусь вищу силу лише тому, що хтось вам сказав, що так треба — це вершина безглуздості. Ми маємо власні органи чуття, щоб сприймати інформацію. Ми бачимо очима і відчуваємо шкірою. Розумом ми маємо розуміти. Проте кожна людина повинна самотужки у цьому розібратися.

Софі Бернгем

Часто ми навмисно ховаємо всі свої сумніви глибоко у собі. Проте натомість потрібно уважно вивчити їх.

Коли дійти до суті сумнівів, вони виглядатимуть приблизно так: «Гаразд, я почав (почала) вести ранкові сторінки, і тепер мені здається, що я став (стала) більш свідомо і уважно ставитися до свого життя. І що з того? Це просто збіг обставин... Добре, я почав (почала) наповнювати криницю новими образами і ходити на творчі побачення, і я таки помітив (помітила), що настрій трохи покращився... І що з того? Це просто випадковість... Так-так, тепер я починаю помічати, що чим більше припускаю можливість існування якоїсь доброї сили, тим більше у моєму житті стається щасливих випадковостей. І що з того? Я не вірю, що мене і справді щось веде. Надто вже це все дивно...».

Нам здається, що уявляти невидиму руку допомоги дивно, тому що ми досі сумніваємося, що творити — це природний для нас процес. Таке ставлення так глибоко вкоренилося у нашій свідомості, що ми не лише дивимося дарованому коневі в зуби, а ще й шмагаємо його батогом, щоб він якомога швидше зник з нашого життя.

Коли Майк розпочав творче відновлення, то дозволив собі зізнатися, що хоче знімати фільми. Два тижні потому, завдяки низці «випадковостей», він опинився у школі режисури, за яку платила його компанія.

Гадаєте, він розслабився і почав насолоджуватися навчанням? Ні. Він переконав себе, що школа режисури відволікає його від справжньої роботи — пошуку нової роботи. Отож він полишив усі спроби розвиватися як режисер і почав шукати нову роботу.

Сприймайте себе як могутню силу, наповнену сяєвом. Уявіть, що до вас постійно говорить Бог і його посланці.

Бренда Уеланд

Два роки потому, пригадуючи той випадок, Майк з осудом хитає головою. Коли Всесвіт подав йому саме те, що він хотів, він одразу ж повернув цей подарунок. Врешті-решт він таки дозволив собі вивчати режисуру, проте це йому далося значно важче, ніж задумав Всесвіт.

Важливо підкреслити, що під час творчого відновлення чи не найбільше виявляється наше небажання серйозно поставитися до того, що Всесвіт таки може сприяти реалізації наших нових розширених планів. Нам тепер вистачає сміливості, щоб взятися за творче відновлення, проте ми все ж не хочемо дозволити Всесвіту звертати на нас увагу. Ми все ще почуваємося ошуканцями і тому не можемо впоратися з успіхом. І коли він таки трапляється, ми хочемо заховатися.

Звичайно! Навіть найменші спроби піклуватися про себе наганяють на нас страх. А коли наш маленький експеримент змушує Всесвіт відчинити двері, а то і не одні, ми починаємо соромитися і відвертатися: «Ей! Ти! Хто б ти не був! Не поспішай поперед батька в пекло!».

Мені подобається уявляти людський мозок як кімнату. У тій кімнаті ми зберігаємо всі наші звичні уявлення про життя, про Бога, про можливе і неможливе. До тієї кімнати ведуть двері. Вони завжди напівпро-чинені, а за ними — сліпуче світло. Отам, у тому світлі, витає безліч нових ідей, які здаються нам надто недосяжними, тому ми навіть не намагаємося запустити їх усередину кімнати. Ті уявлення, з якими нам зручно зживатися, уже в кімнаті. А всі інші — десь поза її межами, і ми не плануємо підпускати їх ближче.

У своєму повсякденному житті до початку відновлення, коли ми чули щось дивне або загрозливе, ми одразу хапалися за клямку і зачиняли двері. Одразу ж.

Неважливо, якщо плівка має малу світлочутливість. Дух завжди залишатиметься на одному місці достатньо довго, щоб фотограф, якого він обрав, встиг його сфотографувати.

Майнор Вайт

Внутрішня робота над собою провокує зовнішні зміни? Що за безглуздя! (Грюк дверима). Бог завдає собі клопоту допомагати моєму творчому відновленню? (Грюк!) Всесвіт сприяє моєму внутрішньому митцю за допомогою низки щасливих випадковостей? (Грюк, грюк, грюк!)

Тепер, коли ми перебуваємо у процесі творчого відновлення, настав час спробувати інший підхід. Для цього потрібно відкласти убік наш скептицизм — для подальшого використання, якщо буде така потреба, — і коли повз нас промайне дивна ідея або збіг обставин, обережно трішки ширше відчинити двері.

Відкладання скептицизму убік, навіть ненадовго, може посприяти дуже цікавим відкриттям. Під час творчого відновлення зовсім необов’язково міняти свої переконання. Обов’язково лише якомога краще їх дослідити.

Творче відновлення — це насамперед вправа з розширення світогляду. Ще раз уявіть свій мозок як кімнату з напівпрочиненими дверима. Саме відчиняючи ці двері трішки ширше, ми розширюємо свій світогляд. Вже із цього тижня свідомо відкривайте свій мозок до нових ідей.

Увага

Дуже часто явною прикметою того, що ми зайшли у глухий кут у своїй творчості, є наша неспроможність перестати фантазувати. Замість того, щоб працювати і жити сьогоднішнім днем, ми літаємо в хмарах і прокручуємо численні сценарії, які могли б розігратися у нашому житті, та обдумуємо нескінченні «якби».

Існує поширена помилкова думка, нібито творче життя обов’язково повинне бути помережене численними смугами безцільного існування. Насправді творче життя повинне бути помережене численними смугами уваги. Саме завдяки увазі ми можемо з’єднуватися з навколишнім світом і виживати.

Навчіться цікавитися життям таким, яке воно є; цікавитися людьми, речами, літературою, музикою — світ такий багатий, що аж здригається від сили-силенної багатств, прекрасних душ і цікавих людей. Забудьте про себе.

Генрі Міллер

«Звіти про проблеми флори і фауни», — так я колись називала довгі і невпорядковані листи від моєї бабусі. «Уже розпускаються квіти форзиції, а сьогодні вранці я вперше побачила вільшанку... Троянди все ще тримаються, навіть у таку спеку... Сумах уже добряче виріс, а той маленький клен біля поштової скриньки... Мій різдвяний кактус уже от-от...»

Я слідкувала за бабусиним життям, немов за домашнім відео: декілька кадрів цього, декілька того, усе поєднано між собою за зовсім незрозумілими для мене критеріями. «Дідусеві усе більше дошкуляє кашель... Здається, малючка Шетланд приведе на світ лоша раніше, ніж очікувалося... Джоен знову повернулася в лікарню... Ми назвали нового боксера Тріксі, і їй подобається спати на моїй кактусовій клумбі, уявляєш?»

Я уявляла. Читаючи її листи, це було нескладно. Життя, побачене крізь бабусині очі, було низкою маленьких дивовиж: дикий лілійник під тополями у червні; прудка ящірка, яка прошмигнула під сірий камінь біля річки, яким бабуся так захоплювалася через те, що він був мовби оббитий атласом. Її листи числили пори року і роки її життя. Вона дожила до вісімдесяти років, і листи надходили до останніх днів її життя. Бабусина смерть була така ж непередбачена, як і її кактус: сьогодні ще є, а завтра вже нема. По собі вона залишила листи і чоловіка, з яким прожила шістдесят два роки. Її чоловік, мій дідусь Дедді Говард, елегантний шалапут з усмішкою гравця в азартні ігри і без крихти удачі на його боці, періодично заробляв і втрачав цілі гори грошей, аж поки якось не втратив усе безповоротно. Він пропивав гроші, програвав їх в азартні ігри, витрачав їх так само легко, як вона кидала голубам хлібні крихти. Він марнував усі безмежні можливості життя так само безоглядно, як вона насолоджувалася маленькими можливостями. «Той чоловік», — говорила про нього моя мама.

Бабуся жила з тим чоловіком в одному із іспанських будинків з черепичними дахами, у крихітному будиночку на схилі гори, у квартирі з вузькими довгими кімнатами, усі вікна якої виходили на одну сторону, і врешті-решт у абияк збудованому будинку серед таких же стандартних домівок. «Не уявляю, як вона це терпить», — говорила мама, коли злилася на дідуся через його чергову аферу. Мабуть, вона хотіла сказати: «Чому бабуся це терпить?».

Насправді ми всі знали, як вона це терпіла. Вона занурилася у потік життя і завжди була уважною навіть до найменших дрібниць.

Бабуся померла раніше, ніж я встигла засвоїти урок, зашифрований у її листах: щоб вижити, потрібно завжди бути при здоровому глузді, а щоб залишатися при здоровому глузді, потрібно бути до всього уважним. У її листах йшлося про те, що дідусю усе більше дошкуляє кашель, ми втратили будинок, нема ні грошей, ні роботи, але вже розпустилися квіти форзиції, ящірка знайшла собі теплу місцину на сонці, а троянди тримаються попри спеку.

Бабуся засвоїла те, що її навчило важке життя: неважливо, успіх вас спіткав чи невдача, тому що все одно не це визначає якість життя. Насправді якість життя завжди пропорційна здатності радіти. А здатність радіти — це дар звертати увагу на все довкола.

Того року, коли тривала і щаслива любов письменниці Мей Сартон невблаганно покидала її життя, вона почала вести «Щоденник самотності». У цьому щоденнику вона описала, як одного разу повернулася додому після особливо болісних вихідних, проведених з коханою людиною. Увійшовши у порожній будинок, пише Мей Сартон, «я зупинилася біля порогу у кабінет, бо помітила сонячний промінчик, який так освітлював хризантему, що та раптом засяяла, наче прожектор — темно-червоні пелюстки і жовте осердя... Я розглядала квітку, і мені у жили немов переливалося осіннє світло».

Мей Сартон невипадково використовує тут слово «переливалося». Втрата коханого глибоко її зранила, а з її реакції на ту хризантему і з уважності до деталей розпочалося її зцілення.

Зцілення — завжди нагорода за уважність. Це зцілення може початися з тамування болю, який є результатом утрати коханої людини, хвороби дитини, розбитої мрії. Але врешті-решт тамується той біль, який породжує усі інші страждання: біль того, що всі ми, як писав Рільке, «невимовно самотні». А увага — це передовсім мистецтво з’єднання. Усвідомлення цього прийшло до мене так само, як і усвідомлення безлічі інших речей — цілком випадково.

Коли мій перший шлюб розбився ущент, я переїхала у віддалений будиночок на Голлівудських пагорбах. Мій план був простий — пережити втрату наодинці. Нікого не бачити і не показуватися нікому на очі, аж поки найгостріший біль не вщухне. Я збиралася ходити на довгі прогулянки на самоті і страждати. Урешті я таки ходила на ці прогулянки, проте вони минали дещо не так, як планувалося.

Минувши два завитки дороги, яка вела вгору від мого будинку, я натрапила на сіру смугасту кішку. Вона жила у яскраво-блакитному будинку разом з величезною вівчаркою, до якої зовсім не мала приязні. Я мимоволі дізналася про все це вже через тиждень прогулянок. Ми спочатку коротко одна до одної навідувалися, я і кішка, а потім почали вести довгі бесіди про те, що об’єднувало нас, самотніх жінок.

Та мить, коли займенник «Я» стає дієсловом і є спалахом творчості — саме тоді гра і робота зливаються в одне ціле.

Стівен Нахмановіч

Ми обоє захоплювалися екстравагантною палевою трояндою, яка обплітала сусідський паркан. Нам обом подобалося розглядати бузкову флотилію цвіту джакаранди, коли вона відшвартовувалася від гавані гілляччя. Еліс (одного пообіддя я почула, як її кликали додому) намагалася доторкнутися до цвіту лапкою.

Згодом джакаранда відцвіла, а навколо трояндового саду звели непоказну огорожу. До того часу я продовжила маршрут своєї прогулянки ще на одну милю і потоваришувала з іншими котами, собаками і дітьми. Коли палева троянда зникла за огорожею, я натрапила на будинок з огородженим садом у мавританському стилі і саркастичним папугою, який дуже припав мені до душі. Барвистий, самовпевнений, ексцентричний — він нагадував мені мого колишнього чоловіка. Біль перетворився у щось цінніше: досвід.

Я помітила, що пишучи про уважність до дрібниць, я насправді багато написала про біль. Це не випадково. Можливо, у інших це не так, проте саме біль навчив мене бути уважною. Тоді, коли було особливо боляче, коли майбутнє здавалося надто страхітливим, щоб про нього розмірковувати, а минуле — надто болісним, щоб про нього згадувати, я навчилася бути уважною до теперішнього. Теперішня мить завжди була єдиним місцем, де я почувалася у безпеці. Кожен момент, сам по собі, можна було пережити. У поточну мить у нас усіх завжди все добре. Вчора міг розпастися шлюб. Завтра може померти кішка. Довгожданий дзвінок від коханого може так ніколи і не пролунати. Проте у цю мить, саме в цю секунду, це не так і страшно. Я вдихаю і видихаю. Усвідомивши це, я почала помічати, що кожна мить мала свою особливу красу.

Картина живе своїм життям. Я намагаюся зробити його видимим.

Джексон Поллок

Того вечора, коли мені зателефонували і сказали, що померла мама, я накинула светр і піднялася на пагорб за своїм домом. З-за пальм сходив величезний білосніжний місяць. Вночі він повис над садом, заливаючи сріблястим сяйвом кактус. Тепер щоразу, коли я думаю про мамину смерть, мені пригадується той білосніжний місяць.

Поет Вільям Мередіт помітив, що не можна сказати про людину гірших слів, ніж «Вона була неуважна». Коли я думаю про бабусю, то пригадую, як вона порядкувала у саду і її маленькі засмаглі груди час від часу несподівано випадали з ситцевої сукні, яку вона завжди шила собі на літо. Я пригадую, як вона вказувала на запушені тополі біля підніжжя крутого пагорба неподалік дому — того дому, який вона мала от-от втратити — і говорила: «Їх люблять поні за те, що вони роблять затінок. А я їх люблю за те, що вони отак водночас і срібляться, і зеленіють».

ЗАВДАННЯ

1. Позитивне читання. Щодня, зранку і ввечері, зосередьтеся і подумки перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25). Слідкуйте за будь-якими змінами у вашому ставленні до них. Чи вдається вам уже менш скептично до всього ставитися?

2. На що ви витрачаєте час? Перелічіть п’ять основних справ, якими ви були зайняті цього тижня. Скільки часу ви згаяли на кожну? Які з них ви робили тому, що хотіли, і які тому, що мусили? Яку частину свого часу ви витрачаєте на допомогу іншим, відкладаючи на потім власні бажання? Чи хтось з ваших друзів, які усе ще перебувають у стані творчого заціпеніння, змусив вас сумніватися?

Візьміть аркуш паперу. Намалюйте коло. Всередині кола перелічіть теми, про які потрібно подбати, а також імена тих, хто вас підтримує. За межами кола перелічіть імена тих, від кого вам зараз краще триматися якнайдалі. Повісьте цю карту безпеки у тому місці, де ви пишете ранкові сторінки. Користуйтеся нею, щоб зміцнити свою незалежність. Коли виникне необхідність, поповнюйте обидва списки новими іменами: «О! З Дереком про це зараз не варто говорити».

ПРАВИЛА ДОРОЖНЬОГО РУХУ НА ШЛЯХУ ДО ТВОРЧОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Щоб реалізувати свій творчий потенціал, я повинен (повинна):

1. Довірити себе аркушу паперу. Використовувати його, щоб відпочити, помріяти, не боятися спробувати.

2. Наповнювати криницю образів, піклуючись про свого внутрішнього митця.

3. Ставити перед собою невеликі реальні цілі і досягати їх.

4. Молитися і у молитві просити підтримки, сміливості і смиренності.

5. Пам'ятати, що для творчої людини значно складніше і болючіше перебувати у глухому куті, ніж працювати.

6. Бути пильним (пильною) і помічати присутність Великого Творця, який веде мого внутрішнього митця і допомагає йому.

7. Вибирати друзів, які заохочуватимуть мене виконувати роботу, а не лише говорити про неї чи про причини, чому я її не виконую.

8. Пам'ятати, що Великий Творець любить творчість.

9. Пам'ятати, що моє завдання — виконувати роботу, а не критикувати її результат.

10. Повісити над робочим столом напис: «Великий Творцю, я подбаю про кількість. А ти — про якість».

3. Перелічіть двадцять ваших улюблених занять (займатися альпінізмом, кататися на роликах, пекти пироги, варити суп, кохатися, знову кохатися, кататися на велосипеді, їздити верхи, грати в хованки, грати у баскетбол, бігати, читати вірші і так далі). Коли ви востаннє дозволяли собі робити щось з переліченого? Напишіть дату біля кожного заняття. Не дивуйтеся, якщо виявиться, що востаннє ви займалися улюбленою справою багато років тому. Тепер усе зміниться. Цей список — чудове джерело ідей для творчих побачень.

4. З цього списку виберіть два заняття, яких ви уникали і які можна запланувати на цей тиждень. Це може бути щось просте: купіть одну плівку і відклацайте її. Пам’ятайте, що ми намагаємося

навчити вас відчувати контроль над своїм часом. Виокремлюйте трішки часу на себе і заповнюйте його маленькими творчими справами. Підіть під час обідньої перерви у крамницю з платівками, навіть якщо ви матимете лише п’ятнадцять хвилин. Не чекайте, поки у вас з’явиться багато вільного часу. Натомість почніть з малого.

5. Поверніться до першого тижня і перечитайте перелік позитивних тверджень. Зверніть увагу, які з них викликають у вас найбурхливішу реакцію. Зазвичай саме те, що здається найбезглуз-дішим, приносить найбільше користі. Виберіть три твердження і переписуйте їх по п’ять разів щодня на ранкових сторінках; не забудьте додати і ті позитивні судження, які ви написали самі, використовуючи свої уїдливості.

6. Поверніться до переліку уявних життів, який залишився у вас з попереднього тижня. Додайте ще п’ять життів. Подумайте, чи ви можете проживати частинки цих життів уже зараз. Якщо у іншому житті ви хотіли б стати танцівником, то чому б не сходити на танці? Якщо монахом, то, може, варто дозволити собі поїхати на реко-лекції? А може, ви хотіли б стати аквалангістом? Тоді сходіть у найближчу крамницю, де продають акваріуми. А раптом вдасться знайти час вибратися на озеро?

7. «Пиріг життя». Намалюйте коло. Розділіть його на шість секторів — вони мають нагадувати шматки пирога. Позначте кожен шматок: духовність, спорт, розваги, робота, друзі, любов,

пригоди. У кожному секторі поставте точку — чим ближче до зовнішнього обідця, тим більше ви задоволені цією сферою життя, чим ближче до центру кола — тим більше незадоволені. З’єднайте точки. Тепер подивіться, чи не вийшла утворена фігура однобока.

Я заплющую очі, щоб бачити.

Поль Гоген

Нічого дивного, якщо на початку курсу ваш «пиріг життя» виглядатиме мов тарантул. Коли ваше творче відновлення почне набирати обертів, цей тарантул ставатиме все більш схожим на мандалу. Використовуючи цей метод, ви помітите, що існують сфери вашого життя, яким ви приділяєте дуже мало часу або які узагалі ігноруєте. Змінюйте це за допомогою тієї невеликої кількості часу, яку ви змогли вивільнити для себе.

Якщо ваше духовне життя ледве жевріє, то навіть п’ять хвилин, проведених у синагозі чи храмі, зможуть відновити у вас почуття дива. Багатьом з нас достатньо п’ятихвилинного звучання барабанної музики, щоб відчути зв’язок зі своєю духовною сутністю. А комусь допомагає прогулянка оранжереєю. Важливо те, що навіть зовсім трішки уваги тим сферам вашого життя, які найбільш недоглянуті, зможе їх підживити.

8. Десять маленьких змін. Перелічіть десять речей, які ви хотіли б змінити у своєму житті — від найважливіших до найбільш дріб’язкових чи навпаки (наприклад, придбати новий комплект постелі, з’їздити в Китай, перефарбувати кухню, нарешті розпрощатися з Еліс — для чого мені така стервозна подруга?). Напишіть:

Я хотів би (хотіла б)_

Я хотів би (хотіла б)_

9— Виберіть один пункт з цього списку, щось невеличке, як ціль на цей тиждень.

іо. Виконайте цей пункт.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Сподіваюся, що сім, пам’ятаєте?) Що ви відчували, коли їх писали? Чи здалося вам, що це заняття пішло вам на користь? Опишіть свій процес написання ранкових сторінок. (Наприклад: «Та писанина була така дурнувата. Я писала якісь незв’язні дурниці, ні до складу, ні до ладу...») Пам’ятайте, якщо ви просто пишете ранкові сторінки, то вони вже діють. Що з того, що ви написали, вас здивувало? Запишіть розгорнену відповідь на це запитання на цій сторінці. Ці записи — лише щотижнева самоперевірка ваших настроїв, а не прогресу. Не переймайтеся, якщо написане здаватиметься вам скиглінням і банальщиною. Часто саме це вам і потрібно.

2. Ви ходили на творче побачення цього тижня? Пам’ятайте, що ці побачення — необхідні моменти сміливості і волі. Що ви робили на побаченні? Як ви у цей час почувалися?

3. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 3. Відновлюємо відчуття сили

Цього тижня ви можете відчувати незвичні припливи енергії і гострі приступи гніву, радості і суму. Оскільки розширюватимуться рамки, які вас досі обмежували і з якими ви змирилися, до вас повертатиметься ваша сила. Вам потрібно буде свідомо іти на експерименти, пов’язані з духовною неупередженістю.

Гнів

Гнів — це паливо. Коли нас переповнює гнів, ми рвемося до дій: вдарити когось, розбити щось, упасти в істерику, гупнути кулаком об стіну, показати тим негідникам, де раки зимують. Але всі ми чемні люди, тому тільки те й робимо, що придушуємо свій гнів, не визнаємо його, зариваємо його якомога глибше у себе, стримуємо його, ховаємо його, лукавимо, ніби його нема, намагаємося його втамувати за допомогою ліків, ігноруємо. Ми робимо все, що завгодно, тільки б не прислухатися до нього.

А гнів для того і існує, щоб до нього прислухатися.

Гнів — це голос, крик, благання, вимога. Гнів потрібно поважати. Чому? Тому що гнів — це карта. Він вказує нам на наші кордони. Він показує, куди ми хочемо піти. Він дозволяє нам бачити, де ми вже були, і дає знати, коли нам там не сподобалося. Завдяки гніву ми можемо розгледіти свій шлях, а не лише потенційну жертву. Під час творчого відновлення гнів — ознака здоров’я.

Я взяв лише дещицю енергії, яка потрібна, щоб надути губи, і написав блюз.

Дюк Еллінгтон

Призначення гніву — підштовхувати нас до дій, а не до нерозсудливих вчинків. Гнів указує нам напрямок. Нам потрібно користуватися гнівом як паливом, щоб здійснити вчинки у тому керунку, куди нам цей гнів указує. Трохи подумавши, ми зазвичай можемо розшифрувати повідомлення, яке надсилає нам наш гнів.

«Та пішов він! Я могла б зняти значно кращий фільм!» (Цей гнів говорить: ти хочеш знімати фільми і повинен цьому навчитися).

«Очам своїм не вірю! Я задумала таку ж п’єсу ще три роки тому, а вона взяла і написала її!» (Цей гнів повідомляє: перестань відкладати усе на потім. У задумів не буває прем’єр. А от у написаних п’єс бувають. Почни писати).

«Він використовує мою стратегію! Це нечувано! Мене обібрали як липку! Я так і знав, що потрібно було зібрати матеріали й отримати на них авторське право!» (Цей гнів говорить: час ставитися до власних ідей достатньо серйозно, щоб цінувати їх).

Відчуваючи гнів, ми часто дратуємося саме через те, що ми його відчуваємо. Клятий гнів! Він показує нам — миритися з попереднім життям більше не можна, воно відмирає. Він вказує нам на те, що ми перероджуємося, а народження — це завжди болючий процес. Саме біль змушує нас гніватися.

Гнів — це грім і блискавки, які символізують смерть нашого старого життя. Гнів — це паливо, завдяки якому ми маємо сили розпочати нове життя. Гнів — це інструмент, але не майстер. До гніву потрібно підключатися і підживлюватися ним. При правильному використанні гнів може принести користь.

Лінощі, апатія і відчай — ось наші справжні вороги. Але не гнів. Гнів — наш друг, може, не наймиліший, не найлагідніший друг, проте дуже-дуже відданий. Він не змовчить, коли хтось нас зрадить чи коли ми зрадимо самі собі. Він завжди вкаже, коли саме час діяти у своїх інтересах.

Сам по собі гнів — не дія. Це запрошення до дії.

Синхронність

Почуті молитви лякають. Вони накладають на нас відповідальність. Ви ж самі цього попросили. А тепер, коли отримали бажане, що з цим робитимете? Недаремно говорять: «Пильнуйте за тим, що ви просите у молитвах; ви можете це отримати». Наші почуті молитви повертають нас до стану, коли ми маємо щось робити. А нам це не завжди приємно. Набагато легше сприйняти їх як вияви синхронності:

• Жінка зізнається, що колись поховала мрію стати актрисою. Наступного дня під час вечері вона випадково сідає поруч із викладачем акторської майстерності для початківців.

• Письменник усвідомлює, що завжди мріяв вивчати режисуру. Варто йому було зробити один дзвінок задля збору інформації, як він уже знайомиться з професором, якому відомі його роботи, професор захоплюється ними і тепер запевняє, що останнє вільне місце у навчальній групі тепер належить письменнику.

• Жінка задумується над тим, щоб продовжити вчитися. У поштовій скриньці вона знаходить рекламу саме того навчального закладу, в якому хотіла б навчатись.

Коли людина робить один крок назустріч Богу, Бог у відповідь робить більше кроків назустріч людині, ніж існує піщинок у Всесвіті.

«Розповіді про колісницю»

Всесвіт віддячить тобі за те, що ти ризикуєш від його імені.

Шакті Ґавейн

• Жінка розшукує рідкісний фільм, який вона ніколи не бачила. Два дні по тому вона знаходить його у книгарні неподалік від дому.

• Бізнесмен, який уже роками пише твори і нікому їх не показує, клянеться собі, що врешті звернеться до професійного літератора за порадою і консультацією. Наступного дня за більярдним столом він знайомиться з письменником, який стає його наставником, а з часом у співавторстві вони видають декілька книжок, які користуються популярністю.

Я не раз переконувалася: ми значно більше боїмося того, що Бог таки існує, ніж того, що Його нема. Такі випадки, як я щойно перелічила, постійно з нами трапляються, проте ми розглядаємо їх лише як випадковості. Люди говорять про те, як би було жахливо, якби не існувало Бога. Як на мене, такі розмови — цілковита нісенітниця. Більшості з нас легше живеться, коли ми думаємо, нібито ніхто за нами аж надто пильно не стежить.

Якщо Бога — тут я не обов’язково маю на увазі те, що у це поняття вкладають християни, а радше могутню силу, що усе відає, — не існує, тоді нас нічого не стримує, еге ж? Немає ні небесної кари, ні небесного утішання. І якщо ваше земне життя геть нікчемне, то нікуди від цього не дінешся. А ви чого чекали?

Очікування завжди неабияк мене цікавили. Якщо Бога не існує чи якщо цьому Богу не цікаві наші дріб’язкові земні справи, то все може іти своїм плином і ми

можемо без жодних докорів сумління стверджувати, що це і це — неможливо, а те і те — несправедливо. Якщо Бог чи його відсутність відповідальні за той стан, у якому перебуває світ, тоді ми можемо легко назвати себе циніками і цілком віддатися апатії. Бо хіба є сенс пнутися зі шкіри? Навіщо намагатися щось змінити?

Кажуть, що відкриття — це результат зустрічі випадковості і підготовленого розуму.

Альберт Сент-Дьйорді

Ви колись звертали увагу, з ким найчастіше трапляються випадковості? Вони можуть спіткати лише підготовлений розум.

Луї Пастер

Насправді сенс є. Якщо якась творча сила, яка чує нас і діє в наших інтересах, таки існує, то ми дійсно можемо чогось досягнути. Ну от, нас остаточно обеззброїли: Бог же знає, що немає нічого неможливого. Кожна чесна людина скаже вам, що можливе набагато страшніше неможливого і що свобода лякає більше, ніж будь-яка в’язниця.

І якщо ми і справді маємо справу з невидимою силою, яка може впливати на наше життя, то у нас не залишається іншого виходу, ніж діяти, щоб реалізувати ті мрії, здійснення яких ми раніше вважали неможливим.

Кожен сам творець своєї долі. Неважливо, чи ми віримо у божественну силу всередині нас, чи у Бога. Важливо те, щоб ми навчилися цій силі довіряти.

«Просіть — і буде вам дано. Стукайте — і відчинять вам...». Ці слова належать Ісусові Христу, і вони не надто втішають. Адже йдеться про те, що науковий метод може спрацювати: просіть (проведіть дослід) і подивіться, що з цього вийде (запишіть результати).

Чи варто дивуватися тому, що ми нехтуємо почутими молитвами? Ми сприймаємо все як збіг обставин. Кажемо, що нам просто пощастило. Ми готові пояснити це чим завгодно, тільки не тим, чим воно є насправді — Божою рукою або рукою божественної сили, яку ми активуємо власною рукою, коли діємо заради здійснення своїх заповітних мрій і залишаємося відданими власній душі.

Навіть у найбільш скромному житті знаходиться місце для дивовиж: «Я таки куплю новий двомісний диванчик!». А потім: «Я знайшла саме такий, про який мріяла. Все так дивно склалося: я навідувала тітоньку Берніс і виявилося, що у її сусідки саме тривав гаражний розпродаж. Я пішла туди і знайшла чудовий двомісний диванчик, який її новий чоловік терпіти не міг!».

У життях видатних людей такі миті викарбовуються особливо чітко, як барельєф на горі Рашмор[5]. Льюіс і Кларк[6] вирушили на захід. Ісак Дінесен[7] поїхала в Африку. У кожного з нас є своя Африка — мрії про щось невідоме і романтичне, які волають до самої глибини нашої сутності. Коли ми відгукуємося на цей поклик, коли ми вирішуємо діяти, то запускаємо в рух принцип, який Карл Юнг назвав синхронністю. Цей принцип можна приблизно описати як випадкове переплетення подій. У роки моєї юності ми називали це явище просто щасливим випадком. Як би ви його не ймену-вали, з початком творчого відновлення це явище все частіше проявлятиметься у вашому житті.

Не дивуйтеся, якщо спочатку ви ігноруватимете його. Сама ця ідея може неабияк нас лякати. Незважаючи на те, що дослідження синхронності — це одна з основних праць Юнга, навіть безліч його послідовників досі ставляться до цієї теми як до другорядної. Вони нехтують нею, як і його зацікавленням Книгою змін[8], нібито це якесь дивацтво, яке навіть не варто сприймати серйозно.

Випадковість завжди має неабияку силу. Тримайте гачок напоготові; у тому ставку, де ви найменше цього очікуєте, водиться риба.

Овідій

Юнг міг би з ними не погодитися. Ідучи за внутрішнім покликом, він пережив і описав феномен, який більшість із нас радше б ігнорували: ймовірність існування розумного і чутливого Всесвіту, який реагує на наші потреби і діє у наших інтересах.

На власному досвіді я переконалася, що це правда. Я навчилася ніколи не запитувати, чи можу щось зробити. Натомість я просто кажу, що вже це роблю. А потім залишається лише пристебнути ремені безпеки. Бо ось-ось трапиться щось неймовірне.

«Бог — знавець своєї справи», — часто нагадувала мені актриса Джуліанна Маккарті. Я неодноразово дивувалася, наскільки уміло Всесвіт підносить нам свої цінні дарунки.

Приблизно шість років тому мою п’єсу обрали для великих сценічних читань у Денверському центрі театрального мистецтва. Я писала цю п’єсу, весь час уявляючи, як головну роль у ній зіграє моя подруга Джуліанна. Вона була б найкращою кандидатурою, але коли я прилетіла в Денвер, усі актори вже були підібрані. Щойно я познайомилася з актрисою, яка мала виконувати головну роль, як у мене з’явилося дивне передчуття, що катастрофа неминуча. Я сказала про це режисеру, проте він запевнив мене, що ця актриса — майстриня своєї справи. Проте дивне передчуття мене не покидало. І небезпідставно: за тиждень до прем’єри актриса, яка мала виконувати головну роль, раптово звільнилася, — вона кинула напризволяще і мою п’єсу, і ще одну, «Розмальовування церков», яку показували на сцені ось уже півсезону.

Прагніть, просіть, вірте, отримуйте.

Стелла Террілл Манн

Працівники Денверського центру були вражені і дуже перепрошували. Вони неабияк хвилювалися через ту шкоду, яку завдало моїй п’єсі несподіване звільнення актриси. «Якби ви могли б вибрати будь-кого на виконання головної ролі, хто б це був?» — запитали вони мене. І я відповіла: «Джуліанна Маккарті».

Джуліанну найняли і заплатили за її переліт з Лос-Анджелеса. Варто було режисеру побачити її на сцені, як він одразу ж запропонував їй не лише зіграти головну роль у моїй п’єсі, а і у п’єсі «Розмальовування церков», де для актриси також була ідеальна роль.

«Бог просто розігрує комедію», — пожартувала я в розмові з Джуліанною, дуже задоволена тим, що вона таки отримала «свою» роль.

Я неодноразово переконувалася на власному досвіді, що Всесвіт підтримує вартісні задуми, особливо ті, які реалізовуються масштабно і з неабияким ентузіазмом. Майже не траплялося такого, щоб я задумала щось грандіозне і у мене з часом не з’являлися можливості це реалізувати. Зрозумійте, «що» повинне з’явитися перед «як». Спершу вирішіть, що ви хочете зробити. А вже як це зробити — вирішиться саме по собі.

Дуже часто у розмовах про творчу діяльність наголошується важливість стратегії. Початківцям радять торувати собі шлях методами Макіавеллі[9]. По-моєму, це все цілковита нісенітниця. Запитайте будь-якого митця, як він досягнув успіху, і він не стане описувати, як пробивався за допомогою нахабності, а радше розповість про низку щасливих випадковостей. «Тисяча невидимих рук допомоги», — так називав ці випадковості Джозеф Кемпбелл[10]. Я називаю їх синхронністю. І запевняю вас, що на неї можна розраховувати.

Пам’ятайте, що світ творчості схожий на плем’я, старійшини якого беруть під своє крило талановитих початківців, з якими їх зводить доля. Може здатися, що я видаю бажане за дійсне, але це не так. Інколи трапляється, що літній митець відчує потребу допомогти початківцю, навіть попри своє бажання. «Сам не знаю, чому я це для вас роблю, але...» Утім хочу наголосити, що рука допомоги не завжди буває рукою простої смертної людини.

Нам подобається прикидатися, нібито здійснювати заповітні мрії важко. Насправді набагато важче пройти повз безліч дверей, які почнуть відчинятися перед вами. Відкиньте свою мрію як щось непотрібне, і вона все одно до вас повернеться. Погодьтеся знову йти слідом за нею — і відчиняться нові таємничі двері.

Всесвіт надзвичайно щедро нас підтримує. Ми дуже прискіпливо приймаємо цю допомогу: ми заглядаємо в зуби кожному дарованому коневі і зазвичай повертаємо його назад. Ми говоримо, нібито боїмося, що нас спіткає невдача, проте значно більше нас лякає можливість успіху.

Зробіть один маленький крок у напрямку до своєї мрії і слідкуйте за тим, як синхронно відчинятимуться двері. Побачити — це, врешті, означає повірити. А коли ви помітите результати своїх експериментів, то вам уже не доведеться вірити мені на слово. Не забувайте правило: «Стрибай, а парашут розкриється згодом». У своїй книжці «Шотландська експедиція у Гімалаї» В.Г. Мюррей описує власний досвід:

Істинні починання зароджуються усередині нас, навіть якщо ми помічаємо їх завдяки зовнішнім можливостям.

Вільям Бріджес

«Поки людина остаточно не вирішить присвятити себе якійсь справі, завжди будуть сумніви, можливості відступити і безрезультатність. Коли йдеться про будь-який вияв ініціативи [або творчості — Дж. К.], існує одна проста істина, незнання якої вбиває численні ідеї і грандіозні задуми: тієї миті, коли людина присвячує себе якійсь справі, Провидіння також починає діяти.

Заради того, щоб допомогти цій людині, трапляється безліч дивовижних речей, які за інших умов ніколи би не трапилися.

Рішення, яке ми прийняли, породжує цілий потік подій: різноманітних випадковостей, зустрічей і пропозицій про матеріальну підтримку, у які раніше ніхто і ніколи не повірив би».

Якщо ви не довіряєте Мюррею чи мені, то, можливо, повірите Ґете? Мислитель, науковець, письменник, мудра людина. Ось що сказав Ґете про готовність Провидіння сприяти нашим намаганням:

«Якщо ви думаєте або вірите, що на щось здатні, почніть це робити. У дії ховається магія, благодать і сила».

Сором

Справжня вартість чогось — це частина життя, яку потрібно витратити на це або відразу, або згодом.

Генрі Девід Торо

Дехто з вас думає: «Якби взятися до справи було так легко, я б зараз не читав (читала) цієї книжки». Зусиллям тих, кого скував страх ще до того, як ми почали щось робити, насправді противиться наш давній ворог — сором. Сором — це інструмент контролю. Осоромивши когось, ми намагаємося не дати цій людині можливості зробите щось таке, від чого ніяковітимемо ми.

Створювання витвору мистецтва може викликати такі ж почуття, які ми переживаємо, коли розповідаємо сімейну таємницю. Будь-що таємне за своєю природою співіснує із соромом і страхом. Завжди виникає питання: «Що вони про мене подумають, коли дізнаються?». Це нас дуже лякає, особливо якщо колись раніше нас ганьбили через вияв цікавості до найрізноманітніших сфер — соціальної, сексуальної, духовної.

«Як ти посмів?» — часто у гніві запитують дорослі невинну дитину, яка наштовхнулася на сімейну таємницю. (Як ти посмів відкривати мамину скриньку з прикрасами? Як ти посмів залазити в шухляду в татовому столі? Як ти насмілився відчинити двері в спальню? Як ти посмів заглядати в підвал, на горище, у всі ті темні місця, де ми ховаємо все те, що хотіли б тримати подалі від твоїх очей?)

Процес творення мистецтва викриває суспільству його сутність. Мистецтво проливає світло на все довкола. Завдяки йому ми опиняємося немов під прожектором. Воно освітлює нашу невідступну темряву. Мистецтво посилає промінь світла у саме серце цієї темряви і каже: «Бачиш?».

Коли люди не хочуть щось бачити, вони сердяться на того, хто на це вказує. Вони вбивають посланця.

Якщо дитина батьків-алкоголіків втрапила у халепу через навчання чи сексуальні зв’язки, сім’ю одразу характеризують як неблагополучну. Дитину змушують відчувати сором через те, що вона зганьбила сім’ю. Але чи це дитина її зганьбила? Ні. Дитина лише пролила світло на те, чого соромляться її батьки. Сором у сім’ї існував і раніше, саме він спричинив неприємності для дитини. «Що сусіди подумають?» — аргумент, який використовують, щоб уникати сорому і надалі продовжувати приховувати хворобу.

Мистецтво відчиняє навстіж дверцята шафи, провітрює підвали і горища. Воно зцілює. Проте, перш ніж зцілити рану, її потрібно помітити, а саме виявлення ран, акту творчості, ми і соромимося. Негативні відгуки — головне джерело сорому для більшості митців. Правда в тому, що більшість відгуків скеровані саме на те, щоб осоромити митця. «Як тобі не соромно? Як це ти примудрився витворити таке посміховисько?»

А митець, якого часто ганьбили в дитинстві — бо він чогось потребував, бо любив пізнавати нове, бо не завжди справджував надії, — може знову відчувати сором навіть без принизливих відгуків про його працю. Якщо дитину змушували почуватися, наче вона не при здоровому глузді лише через те, що вона вважала себе талановитою, то ця дитина вже не зможе закінчити витвір мистецтва, не відчуваючи тягаря внутрішнього сорому.

Безліч митців починають працювати над своїм витвором, роблять велику частину роботи, а перед самим закінченням раптом усвідомлюють, що цей твір чомусь почав їм видаватися просто бездарним. Настільки недоладним, що вже навіть нема сенсу його закінчувати. Психотерапевти у такій несподіваній втраті інтересу («Нічого страшного») впізнають поширений прийом, до якого люди вдаються, щоб впоратися з болем і не допустити власної вразливості.

Ми виявляємо природу власної індивідуальної геніальності, коли припиняємо намагання відтворювати свої чи чужі моделі, вчимося бути собою і дозволяємо нашому внутрішньому каналу відкритися.

Шакті Ґавейн

Ті, хто виросли в неблагополучних сім’ях, відшліфували своє вміння користуватися цим прийомом до досконалості. Вони називають його відмежуванням, хоча насправді це заціпеніння.

«Він забув привітати мене з днем народження. Ну й нехай, нічого страшного».

Життя у постійній атмосфері нехтування обов’язку похвалити дитину вчить її, що привертати до себе увагу — небезпечно.

«Я, наче собака, тягнула додому кістку, яку ніхто не помічав», — так одна творча особистість, яка саме перебувала у процесі мистецького відновлення, описувала свої даремні намагання досягнути такого успіху, за який сім’я її нарешті похвалила б. «Якого масштабу не були б мої досягнення, на них ніколи ніхто не зважав. Проте завжди знаходили щось, що було не так. Коли в атестаті були всі п’ятірки і одна четвірка, то лише четвірка заслуговувала на увагу».

Цілком природно, що юні митці намагаються привернути увагу батьків за допомогою своїх досягнень, чи то негативних, чи позитивних. Проте коли вони щоразу стикаються з байдужістю чи гнівом, то з часом усвідомлюють, що не існує такої кістки, яка б викликала батьківське схвалення.

Часто творчих людей також намагаються зганьбити. Завдяки цьому ми починаємо вірити, що творити — це ненормально. Проте ми дуже швидко забуваємо, як дійшли до такого висновку. Ховаючись під нашим «нічого страшного», сором продовжує жити і вичікує, щоб обпекти нас при першому ж намаганні щось зробити. Нам стає соромно навіть від того, що ми лише намагаємося творити.

Саме тому молоді режисери зазвичай так і не надсилають свої чудові фільми для відбору на кінофестивалі, де їх могли б помітити; тому хороші романи знищують або ховають у віддалених шухлядах. Ось чому драматурги не надсилають у театри свої п’єси, а талановиті актори не приходять на прослуховування. Саме тому творчим людям соромно зізнатися у своїх мріях. Сором, який ми пережили в дитинстві, знову активізується усередині нас, коли ми стаємо дорослими, тому що митець всередині нас — це завжди дитина. І тому ми соромимося творити.

Оскільки ви не схожі на жодну живу істоту, будь-коли створену, ви унікальні.

Бренда Уеланд

Ми не займаємося мистецтвом, постійно боячись, що нас потім будуть критикувати, а критик, який ставить запитання «Як ти міг?», цілком може змусити митця почуватися осоромленою дитиною. Друг, який, бажаючи допомогти, висловлює свої конструктивні критичні зауваження письменнику-початківцю, може мимоволі переконати його більше не писати.

Не зрозумійте мене неправильно. Не завжди критикувати — означає соромити. Насправді, навіть найжор-сткіша критика, якщо вона обґрунтована і справедлива, може вказати автору на новий спосіб вирішення проблеми і викликати його «Ага!». Критика завдає шкоди, коли принижує, ображає, висміює і засуджує. Вона часто буває агресивна і розпливчаста, проте її судження важко спростувати. Це і є деструктивна критика.

Присоромлений такою критикою митець може зайти у глухий кут у своїй творчості і перестати представляти свої роботи широкому загалу. Прискіпливий друг, учитель, критик — як і батьки-перфекціоністи, які доскіпуються до кожної коми — гасять ентузіазм молодого митця, який тільки-но почав робити перші кроки.

Чи це означає, що критики потрібно уникати? Ні. Це означає, що потрібно навчитися вибирати, коли і де шукати правильної критики. Ми, митці, повинні навчитися розрізняти коли і чия критика доречна. Дуже важливо не лише те, хто критикує, а і те, коли це відбувається. Першу чернетку варто показувати лише найлагіднішому і найбільш проникливому другу. Буває, що зародок хорошої роботи може розпізнати лише людина, яка також займається мистецтвом.

Я створила власний світ, і він набагато кращий, ніж той, який я коли-небудь бачила навколо.

Луїза Невельсон

А недосвідчений чи різкий критик може не лише не створити сприятливе для росту зародка довкілля, а й знищити його.

Ми, як митці, не можемо контролювати всю ту критику, яка звучатиме у наш бік. Ми не можемо зробити професійних критиків адекватнішими, поблажливішими чи конструктивнішими. Але ми можемо навчитися утішати свою творчу дитину, коли вона стикається з несправедливою оцінкою; ми можемо навчитися вибирати друзів, яким не страшно вилити душу. А ще можемо навчитися не вдавати, що все гаразд, і не приховувати своїх почуттів, коли наші творіння піддають нищівній критиці.

Мистецтво вимагає безпечного середовища. За ідеальних умов митець знаходить таке середовище спочатку в сім’ї, потім у школі і далі у спільноті друзів і рідних. Але в реальності такого майже не буває. Тому нам як творчим людям потрібно самим створювати це безпечне середовище. Ми повинні навчитися захищати свою внутрішню творчу дитину від безчестя. А це можливо, лише позбувшись дитячого сорому — чи то виливши його на сторінку, чи поділившись із другом, якому довіряємо і який нам не дорікатиме.

Коли ми завдяки мистецтву відкриваємо іншим ті таємниці, які викликають у нас відчуття сорому, то звільняємо себе та інших від темряви. Але не всі радіють такому звільненню.

Потрібно зрозуміти, що коли наші витвори висвітлюють таємниці людської душі, то нас можуть намагатися зганьбити за те, що ми таке створили.

Те, що мене не вбиває, робить мене сильнішим.

Альбер Камю

«Це жахливо!» — може прозвучати критика щодо нашого витвору, хоча насправді він вдалий. Когось це може збити з пантелику. Коли нам кажуть: «Як тобі не соромно?» — і нам дійсно стає соромно, то потрібно навчитися сприймати це як залишки того сорому, який ми пережили в дитинстві.

«Я знаю, що це хороша робота... Я думав, що це хороша робота... Може, весь цей час я себе обманював? Можливо, той критик таки мав рацію... Чому це я раптом дозволив собі подумати, що...» І далі по спіралі вниз.

У такі часи ми повинні залишатися зібраними і не піддаватися сумнівам. Ми просто не можемо дозволити, щоб нами заволоділи перші ж негативні думки. Піддатися першим сумнівам — це все одно, що алкоголіку перехилити першу чарку. Варто першому сумніву пробратися до нас усередину, і він потягне за собою і другий, і третій. Скептичний потік думок можна зупинити, але для цього потрібна пильність. «Можливо, той критик мав рацію...» І — ба-бах! — час переходити у наступ: «Ти хороший митець, сміливий митець, і в тебе все чудово виходить. Молодець, що проробив таку роботу...».

Коли романтична комедія «Божа воля», над якою я працювала як режисер, дебютувала у Вашингтоні, це для мене було наче повернення додому. На початку своєї журналістської кар’єри я працювала на «Вашингтон Пост», тому сподівалася, що мене приймуть як свою і усе складеться якнайкраще. Проте прочитавши передпрем’єрні відгуки критиків на фільм, мої сподівання розвіялися.

«Вашингтон Пост» прислали на перегляд молоду рецензентку, яка подивилася цілий фільм про людей театру, а потім написала, що він був про людей кіно. А ще додала, що «більшість» діалогів я вкрала з фільму «Касабланка». Мені стало цікаво, що ж це за фільм вона дивилася, — точно не той, який я зняла. У моїй комедії було сорок жартів про театр і один короткий жарт про «Касабланку». Я знала ці факти, проте вони уже нічого не могли змінити.

Я почувалася приниженою. Ображеною. Я була готова (майже) померти.

Оскільки найкращі ліки проти сорому — любов до себе і похвала, саме цим я і зайнялася. Я ходила на прогулянки парком Рок-Крік. Я молилася. Я склала для себе список позитивних відгуків і компліментів, які мені доводилося чути у свій бік у минулому. Я не говорила собі: «Нічого страшного». Я говорила: «Ти виборсаєшся».

І я прийшла на прем’єру. Вона виявилася більш успішною, ніж попередні відгуки критиків.

Через три місяці мій фільм обрали для показу на престижному європейському кінофестивалі. Організатори запропонували заплатити за мій переліт. Покрити всі витрати. Провести презентацію мого фільму. Я вагалася. Сором, який я пережила у Вашингтоні, досі продовжував повільно мене отруювати. Я боялася їхати.

Проте знала, що не можу відмовитися від такої можливості. Роки праці над творчим відновленням навчили мене завжди з’являтися там, де мене хотіли бачити. Врешті-решт мій фільм продали за кругленьку суму, і про нього написали в журналі «Вераєті»[11].

Я цитую тут заголовок, тому що він виявився дуже вдалим: «“Божа воля” торжествує у Мюнхені».

Слова, які просвіт-ляють душу, цінніші за будь-які коштовності.

Газрат Інайят Хан

Дійсно, творити — це і є Божа воля для нашого життя.

Вчимося долати критику

Дуже важливо відрізняти корисну критику від усієї іншої. Часто нам доводиться це робили лише для себе, не сподіваючись на публічне оправдання. Ми, творчі люди, можемо відрізняти критику набагато краще, ніж може здатися на перший погляд. Конкретна і влучна критика, якщо вона заслужена, часто приносить митцю полегшення: «А! Точно! Ось у чому була заковика!». У довготривалій перспективі корисна критика додає ще одне скельце потрібної форми у мозаїку нашого витвору.

А від критики, яка не приносить жодної користі, ми почуваємося пригніченими і морально розчавленими. Зазвичай тон такої критики осудливий, її зміст двозначний, докори суб’єктивні, неточні або неконкретні. Безвідповідальна критика нічого не вчить.

Не забувайте, що ви маєте справу з творчою дитиною, яка живе всередині вас. Жорстоке поводження змушує її чинити опір, а це заводить нас у глухий кут. Єдине, що можна зробити після нищівної критики, — це залікувати завдані нею рани.

Ось декілька правил, які стануть вам у пригоді, коли потрібно буде справитися з будь-якою критикою:

1. Прийміть критику повністю і не виношуйте образ, які виникли після неї.

2. Запишіть, які аргументи найбільше вас вразили.

3. Запишіть, які фрази і твердження можуть стати вам у пригоді.

Митці, які прагнуть досконалості у всьому, не можуть досягнути її ні в чому.

Ежен Делакруа

4. Підживіть свою самооцінку: перечитайте старий позитивний відгук або пригадайте комплімент, який могли чути на свою адресу.

5. Пам’ятайте, що навіть якщо ви дійсно створили щось бездарне, то це може виявитися необхідною сходинкою до вашої наступної роботи. Дорослішання вашого мистецтва відбувається нелінійно і воно неможливе без стадій «гидкого каченяти».

6. Ще раз обміркуйте адресовану вам критику. Чи не нагадує вона критичні зауваження, почуті в минулому? Може, вона асоціюється з почуттям сорому, пережитого в дитинстві? Зізнайтеся собі, що нова критика просто розворушила стару рану.

7. Напишіть листа критику (найімовірніше, надсилати ви його не будете). Захистіть свій витвір і відзначте, що саме в його відгуку стало вам у пригоді.

8. Повертайтеся назад у стрій! Зараз же пообіцяйте собі зайнятися чимось творчим.

9. Виконайте обіцяне. Творчість — єдині ліки проти критики.

Вправа «Детективне розслідування»

Багато тих, хто зайшов у глухий кут у своїй творчості, насправді сильні творчі особистості, які не по своїй волі почуваються винними за власну самобутність та обдарованість.

Рідні та друзі невизнаних митців часто користуються ними як батарейками, використовуючи і недооцінюючи їхню творчу енергію. Коли ці митці намагаються вирватися зі споживацького середовища, їх умовляють взятися за розум, хоча така порада у цій ситуації зовсім недоцільна. Почуваючись винними за свої таланти, вони закопують їх у землю, боячись завдати болю іншим. Натомість вони завдають біль собі.

Варто лиш взяти своє життя у свої руки — і що трапиться? Щось жахливе: звинувачувати буде нікого.

Еріка Йонг

Для того, щоб відродити людину, яку ми покинули напризволяще — себе, — зробімо невеличке розслідування. Щоб закінчити речення, наведені нижче, вам доведеться добряче понишпорити в пам’яті і відшукати ті фрагменти себе, які з часом загубилися. Це може викликати бурю найрізноманітніших емоцій. Отже, дозвольте собі погратися у вільні асоціації довжиною приблизно в одне речення:

1. Моєю улюбленою іграшкою в дитинстві був (була, було)...

2. Моєю улюбленою грою в дитинстві був (була, було)...

3. Найкращий фільм, який я бачив (бачила) у дитинстві — це...

4. Я зрідка цим займаюся, але мені подобається...

5. Якби я міг (могла) трохи розслабитися, я б дозволив (дозволила) собі...

6. Якби не було надто пізно, я б...

7. Мій улюблений музичний інструмент — це...

8. Сума, яку я витрачаю щодня на розваги, складає...

9. Якби я так не скупився (скупилася) витрачати гроші на свого внутрішнього митця, я купив (купила) б йому...

10. Витратити час тільки на себе, щоб відпочити, це означає...

11. Боюся, що якщо почну мріяти...

12. Я нікому про це не розповідаю, але насправді мені подобається читати...

13. Якби у мене було ідеальне дитинство, я би став (стала)...

14. Якби це не здавалося таким божевіллям, я написав (написала) б або створив (створила)...

15. Мої батьки думають, що всі митці...

16. Мій Бог думає, що всі митці...

17. У цьому творчому відновленні мене непокоїть те, що...

18. Навчитися довіряти собі — це напевно...

19. Музика, яка завжди піднімає мені настрій, — це...

20. Я найбільше люблю одягати...

Ріст

Ріст — це нерівномірний рух уперед: два кроки вперед, один назад. Не забувайте про це і будьте поблажливими до себе. Творче відновлення — це процес зцілення. У вівторок вам удається зробити щось неймовірне, а в середу все летить шкереберть. Це нормально. Зростання відбувається ривками. Будуть дні, коли ви будете лежати лежнем. Нехай це вас не засмучує. Сприймайте це як відпочинок.

Дуже часто після продуктивного тижня наставатиме тиждень інертності. Ранкові сторінки здаватимуться безглуздими. Це не так. Коли ви продовжуєте писати попри втому і відсутність мотивації, ви вчитеся використовувати письмо як відпочинок. Бігуни-марафонці радять, що на кожну милю, яку ви хочете пробігти швидко, потрібно пробігати десять миль у повільному темпі. Те саме стосується і творчості.

Тут доречно згадати народну мудрість: «Не поспішайте з козами на торг». Йдеться про те, що не варто без потреби поспішати, прогрес відбувається поступово. Якщо ви писатимете по три сторінки щоранку і знаходитимете один спосіб проявляти любов до себе щодня, то незабаром почнете помічати, що на душі стає усе легше.

Існує певна життєва сила, енергія — те, що через вас трансформується у дію, і оскільки такого чи такої, як ви, ніколи не було і не буде, вияв цієї енергії неповторний. І якщо ви перешкоджатимете їй, то вона не зможе передатися через будь-якого іншого медіума і втратиться назавжди.

Марта Грехем

Проявляйте любов до себе за допомогою маленьких кроків. Зазирніть у холодильник. Ви смачно харчуєтесь? Вам вистачає шкарпеток? Може, вам потрібен ще один комплект постелі? Чи ще один вазон? Може, ви вже давно хотіли термочашку для довгої дороги на роботу? Дозвольте собі позбавитися від старого зношеного одягу. Необов’язково назбирувати все підряд.

Вислів «На Бога сподівайся, але сам не забувайся» може набути нового несподіваного значення. Раніше його зазвичай розуміли, як «Бог допомагає лише тим, хто на цю допомогу заслужив». Тепер він буде означати численні дарунки, якими Бог щедро обдаровує тих, хто не забуває бути добрим до себе щодня. Дозволяйте собі одну невеличку приємність щодня — і Бог вам подарує ще дві. Звертайте увагу на підтримку і заохочення, які надходитимуть у найнесподіваніший спосіб. Будьте відкриті до неочікуваних подарунків: безкоштовні квитки, безкоштовна поїздка, пропозиція заплатити за вечерю, канапа, яка комусь перестала бути потрібна, а вам якраз підійшла. Звикайте погоджуватися приймати таку допомогу.

Тим, хто любить науковий підхід, варто скласти список одягу, який вони хотіли б мати. Дуже часто пункти з цього списку з неймовірною швидкістю опиняються у вашому гардеробі. Спробуйте. Проекспериментуйте.

Проте насамперед експериментуйте з самотністю. Вам потрібно буде пообіцяти собі проводити трохи часу в тиші. Старайтеся виробити звичку перевіряти себе. Декілька разів на день просто зупиняйтеся, переводьте подих, і запитуйте самих себе: «Як ти почуваєшся?».

Щоразу, коли мені потрібно вибирати між двома лихами, я завжди надаю перевагу тому, яке ще не перевіряла на своїй шкурі.

Мей Вест

Прислухайтеся до відповіді. Відповідайте лагідно. Якщо ви виконуєте важку роботу, пообіцяйте собі перерву і якусь приємність по закінченню.

Так, я прошу вас допильновувати себе. Нам здається, щоб стати митцями, ми повинні бути загартованими, цинічними і холоднокровними. Залиште це критикам. Ви як творча людина будете більш продуктивними, якщо вас задобрювати, аніж залякувати.

Завдання

1. Опишіть вашу дитячу кімнату. Якщо хочете, можете її намалювати. Що вам у ній найбільше подобалося? А що вам подобається у вашій теперішній кімнаті? Нічого? Тоді прикрасьте її так, щоб вам подобалося, може, навіть додайте якийсь штрих зі старої дитячої кімнати.

2. Опишіть п’ять рис характеру, які вам подобаються у собі в дитячому віці.

3. Перелічіть п’ять досягнень з дитячого періоду. (Закінчив на «відмінно» сьомий клас, видресирував собаку, всипав перцю головному забіяці класу, придумав і реалізував класний розіграш.) А тепер переходимо до приємного: перелічіть п’ять улюблених страв з дитинства. Потіште себе цього тижня однією з них. Так, льодяники зі смаком барбарису також підходять.

4. Зверніть увагу на свої звички. Деякі з них можуть заважати вам піклуватися про себе і викликати сором. Найнесподіваніші речі можуть виявитися деструктивними для вашої особистості. Може, ви звикли дивитися телевізор, навіть коли те, що там показують, вам не подобається? А може, маєте звичку спілкуватися з другом-занудою, просто вбиваючи час (дуже влучний вислів!)? Деякі погані звички очевидні (надмірне вживання алкоголю, паління, звичка їсти замість того, щоб писати). Перелічіть три свої такі звички. Якщо ви ці звички не викорі-ните, до чого це може призвести? Деякі погані звички не надто очевидні, але не менш шкідливі (нема часу займатися спортом, мало часу, щоб молитися, готовність допомагати іншим, нехтуючи собою, відсутність піклування про себе, спілкування з людьми, які применшують важливість ваших мрій). Перелічіть три свої приховані погані звички. Детально опишіть, до чого вони призводять?

5. Складіть список друзів, які піклуються про вас. Власне піклуються, тобто допомагають вам відчути власні вміння і можливості, а не дають вам зрозуміти, що без їхньої допомоги у вас нема шансів чогось досягнути. Існує велика різниця між тим ставленням, коли нам допомагають, і тим, коли нас мають за безпорадних. Перелічіть трьох турботливих друзів. Які їхні риси характеру ви найбільше цінуєте?

6. Зателефонуйте другу, який ставиться до вас як до позитивної людини з великим потенціалом.

Звертатися за підтримкою — це частина вашого творчого відновлення. Коли ви почнете іти на нові ризики, без цієї підтримки вам не обійтися.

Творча робота — це гра: вільне будівництво з матеріалів, які обираєш саме ти.

Стівен Нахмановіч

7. Кожен з нас має свій внутрішній компас. Це інстинкт, який вказує шлях до нашого блага. Він попереджає, коли ми в небезпеці, і вказує, коли середовище для нас безпечне і сприятливе. Ранкові сторінки — один зі способів почути ці сигнали. Але не єдиний. Інший спосіб — це зайнятися чимось таким, за що відповідає творча півкуля мозку, наприклад, помалювати, проїхатися за кермом, сходити на прогулянки, поприбирати, побігати. Цього тижня виділіть приблизно одну годину, щоб прислухатися до сигналів свого внутрішнього компаса, займаючись чимось таким, за що відповідає творча півкуля мозку. Головне — прислухайтеся, що у цей час визріватиме у вас усередині.

8. Перелічіть п’ятьох людей, якими ви захоплюєтеся. А тепер перелічіть п’ятьох людей, якими ви таємно захоплюєтеся. Які риси цих людей ви хотіли б розвинути у собі?

9. Вкажіть п’ятьох людей, з якими ви хотіли б познайомитися, якби вони все ще були живі. А тепер перелічіть ще п’ятьох, які вже померли і з якими ви хотіли б товаришувати у вічності. Які риси характеру цих людей ви хотіли б бачити у своїх теперішніх друзях?

10. Порівняйте обидва списки. Зверніть увагу на те, чим ви по-справжньому захоплюєтеся і чим, як вам здається, ви повинні захоплюватися. Може, вам здається, що ви «повинні» захоплюватися Едісоном, хоча ваше серце належить Гуді-ні. Спробуйте тимчасово прислухатися до того свого голосу, який радить вам не зраджувати Гудіні.

Творити — значить бачити те, що ще не існує. Вам необхідно зрозуміти, як це реалізувати, і таким чином стати партнером у грі з Богом.

Мішель Ши

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Як ви під час цього почувалися? Якщо ви пропустили день — розкажіть, чому саме.

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (Так-так, і воно було жахливе!) Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 4. Відновлюємо відчуття цілісності

Цього тижня ви, ймовірно, переживатимете непростий процес зміни самооцінки. Есе, завдання і вправи цього розділу допоможуть вам зануритися у стан продуктивного самоаналізу і підготуватися до нового самоусвідомлення. Це може виявитися для вас водночас і дуже складним, і дуже захопливим завданням. Увага: обов’язково виконайте вправу з утримання від читання!

Чесні зміни

Коли ми використовуємо метод написання ранкових сторінок під час творчого відновлення, то поступово починаємо відрізняти справжні почуття, які ми зазвичай від усіх приховуємо, від формальних — тих, які ми виявляємо на людях. Почуття для загалу ми зазвичай позначаємо загальною фразою на кшталт «Все нормально, (втрата роботи, зрада коханої, смерть батька...) не така вже й трагедія».

Що саме ми маємо на увазі, коли говоримо «все нормально»? Ранкові сторінки змушують нас описувати все в деталях. «Все нормально» означає, що ви змирилися? Прийняли щось як невідворотне? Може, це означає, що вас це не зачепило? Ви прибиті горем? Чи, мабуть, почуваєтесь задоволеними і радісними? Що це означає?

У кожної картини власний шлях розвитку... Коли картина завершена, сюжет сам з'являється на поверхні.

Вільям Базіотіс

«Все нормально», — це для більшості з нас дуже узагальнена фраза. Насправді часто за нею ховається безліч бентежних почуттів і гострий біль втрати. Формально з нами «все нормально», але чи це насправді так?

Підґрунтям успішного творчого відновлення є обіцянка зняти цю маску фальші, обіцянка перестати говорити «все нормально», якщо насправді все зовсім не так. Ранкові сторінки змушують нас відповідати на запитання: «А що ще тебе турбує?».

Я не один рік мала нагоду спостерігати за людьми, які вели ранкові сторінки, і помітила, що багато хто починає ставитися до цього завдання абияк або й припиняє його виконувати, щойно має відкритися щось неприємне. Наприклад, якщо ми страшенно сердимося, але не хочемо в цьому зізнаватися, то зазвичай говоримо, що у нас «все нормально». Ранкові сторінки не дозволяють нам так ухилятися від чесної відповіді. Ось ми і намагаємося уникати їх.

Якщо у нас закрадається підозра, що коханий з нами не зовсім чесний, то ранкові сторінки неодмінно винесуть наше хвилювання на поверхню — а разом з ним і відповідальність таки наважитися на неприємну розмову. Замість того, щоб відверто, не криючись, з’ясувати всі питання, ми вирішуємо перестати вести проблемні ранкові сторінки.

А якщо, навпаки, ми несподівано по вуха закохалися, то ранкові сторінки знову можуть нас лякати. Нам же так не хочеться проколювати делікатну яскраву бульбашку нашого щастя! Набагато приємніше перебувати в морі блаженства, де існуємо лише «ми», аніж чути нагадування про те, що «ми» — це і є «я», просто тимчасово засліплений.

Простими словами, будь-які сильні почуття, що з їх чесним аналізом чудово дають лад ранкові сторінки, часто підштовхують нас перестати виконувати цю вправу взагалі.

Тут можна провести паралель зі спортсменом, який дратується, коли не пробігає потрібну кількість кілометрів, бо ми, звикнувши вести ранкові сторінки, також помічатимемо роздратування, якщо занедбаємо це заняття. Виникне неабияка спокуса поміняти місцями причину і наслідок: «У мене був надто кепський настрій, щоб щось писати», — пояснюємо ми, хоча натомість мали б сказати: «Я не писав сьогодні ранкових сторінок, тому почуваюся кепсько».

Якщо вести ранкові сторінки протягом певного періоду часу, вони почнуть діяти на нас, наче духовна хіропрактика, змінюючи нашу систему цінностей. Якщо ми відхилимося вправо або вліво від курсу, що веде до нашої персональної істини, сторінки підкажуть, що потрібно вирівняти курс. Ми помітимо це відхилення і повернемося на правильний шлях — нам бо уже так набридло вислуховувати внутрішній голос, що кричить до нас зі сторінок!

«Залишайся вірним собі», — кажуть сторінки, щоразу наголошуючи на цьому «собі». Саме завдяки ранковим сторінкам Міккі, художниця за фахом, вперше усвідомила, що хоче написати комедію. Не дивно, що всі її друзі були письменниками. Виявляється, у неї також був письменницький хист!

Чехов радив: якщо ви хочете займатися творчістю, займіться спочатку своїм життям. Іншими словами, перш ніж перейматися самовираженням, потрібно спочатку подбати про те, щоб було що виражати. Це і є завданням ранкових сторінок. «Особисто я почуваюся так і так... а ще ось так... і так... Може, збоку це дивно виглядає, але я почуваюся саме так».

Позбавтеся від чогось непотрібного у своєму житті. Зламайте звичку. Зробіть щось таке, що змусить вас почуватися невпевнено.

П'єро Ферруччі

Процес пошуку себе неминуче складається не лише зі знахідок, але і з утрат. Ми пізнаємо свої межі, і вони відділяють нас від нашого оточення. Звільняючи від зовнішніх впливів своє сприйняття, ми позбуваємося хибних уявлень. А позбавляючись від невизначеності, ми позбавляємося ілюзій. Світ навколо стає яснішим, і ця ясність породжує зміни.

«На цій роботі у мене більше немає простору для розвитку», — говорять нам ранкові сторінки. Спочатку ці слова нас стривожать. З часом вони стануть закликом до дії, а згодом і планом дій.

«Я нещаслива в шлюбі», — кажуть сторінки. А потім запитують: «Може, варто навідатися до сімейного психолога?». І врешті: «А може, мені просто нудно самій з собою?».

Але ранкові сторінки не лише запитують, а й пропонують відповіді. «Мені таки нудно самій з собою. От би почати вчити французьку». Або: «Неподалік від дому я помітила оголошення про набір на курси гончарства. Цікаво було б спробувати».

Помічаючи, що з деякими друзями нам тепер нудно, а деякі ситуації псують нам настрій, ми починаємо відчувати припливи скорботи. От би повернути собі старі ілюзії! Нам хочеться вірити, що втрачена дружба — вірна і справжня. І зовсім не хочеться травмувати себе пошуками нової роботи.

Передчуваючи неминучі зміни, фундамент яких ми заклали власними руками, ми рвемося спочатку бунтувати, а потім заховатися від усіх на світі і ридати гіркими слізьми. «Без труда нема плода», — говорить ненависна народна мудрість. Але ми противимося цій болючій емоційній праці, не звертаючи уваги на те, який плід вона нам може принести.

Перестаньте думати і говорити про це, і не залишиться нічого, про що ви не будете знати.

Дзен-мудрість

«Я не хочу більше нічого усвідомлювати! — плачемо ми. — Я хочу...» І завдяки ранковим сторінкам ми з’ясовуємо, що все-таки хочемо змін у собі та ладні заради них працювати. Але визнаємо це не без спалахів гніву. І не без крії, що на санскриті означає «духовне критичне становище або готовність здатися». (Я завжди уявляю крію як духовне захоплення. Це слово схоже за звучанням на слово «крики» — крики душі, яку захоплює вихор змін).

Ми всі знаємо, як виглядають ці крії. Грип з ускладненнями після того, як ви порвали з коханою людиною. Жахливий нежить і бронхіт, який видає те, що ви намагалися встигнути зробити важливу роботу, нехтуючи здоров’ям. Несподіваний напад астми після того, як ви знову витратили купу часу, щоб допомогти своєму брату-алкоголіку... Це також крія.

Завжди важливі, зазвичай психосоматичні, крії — це останній удар, якого завдає нам наша психіка, щоб остаточно примножити наші страждання. «Тепер зрозуміло?» — запитує вас крія.

То як, зрозуміло?

Ви не можете більше жити з коханою людиною, яка з вами так жорстоко поводиться.

Ви не можете продовжувати працювати на роботі, яка вимагає від вас надмірних зусиль.

Ви не можете рятувати брата, який сам не хоче собі допомогти.

У групах психологічної допомоги крії називають підкоренням. Людям радять просто «відпустити те, що наболіло». І вони б відпустили, якби знали, за що насправді тримаються. Після практики з ранковими сторінками і творчими побаченнями можете не сумніватися: ваш внутрішній радіоприймач став значно чутливішим і, ймовірно, йому таки вдасться вловити той сигнал, який ви хочете отримати або надіслати. Сторінки вбирають і накопичують все підозріле. Вони нагадують про маленькі образи, які ми радше б ігнорували, і про серйозні успіхи, масштаб яких ми не до кінця усвідомили. Іншими словами, сторінки повертають нас до реальності: ось як ти почуваєшся, і що ти тепер з цим робитимеш?

Всі види мистецтва, якими ми займаємося — це всього лиш навчання. Справжнє мистецтво — це наше життя.

М. К. Річдрдс

І те, що ми з цим робимо, зазвичай виявляється мистецтвом.

Люди часто думають, що основою творчого життя є фантазії. Проте, нехай у це і важче повірити, але творчість насправді базується на реальності — особливій, сфокусованій, тій реальності, яку ми змогли добре обдивитися або детально уявити.

Позбувшись невизначеності у думках про самого себе, про наші цінності і становище, ми стаємо чутливішими до тієї миті, в якій перебуваємо. Саме в теперішньому ми налагоджуємо зв’язок зі своїм творчим началом. Ми не зможемо налагодити повноцінний зв’язок, аж поки не відчуємо свободу самотності. Без цього ми лише заплутаємося, а не відчуємо прозріння.

Мистецтво народжується саме у мить такого знайомства: ми зустрічаємося зі своєю суттю, зі своїм «Я», зустрічаємося із самими собою і зі своїм самовираженням. Ми стаємо самобутніми, тому що стаємо не чимось невизначеним, а чимось дуже конкретним — джерелом, із якого ллється творча праця.

Коли ми отримуємо — або воскресаємо — свою творчу сутність, то позбавляємося від того фальшивого образу себе, який ми так старанно плекали. І ця втрата може бути дуже болючою: «Я більше не знаю, хто я. Я себе не впізнаю».

Ми не наважуємося не тому, що щось здається нам складним; воно здається нам складним тому, що ми не наважуємося.

Сенека

Пам’ятайте: чим більше ви сприймаєте себе, як terra incognita, тим більше можете бути певні, що ви перебуваєте у процесі творчого відновлення. Ви і є власна земля обітована, власний новий світ.

Зміни рис характеру часто супроводжуються змінами у смаках і сприйнятті. Одна з найпевніших ознак того, що у вашому житті от-от стануться позитивні зміни — це бажання перебрати і викинути старі речі чи одяг.

«Мені це більше не потрібно, — говоримо ми собі, викидаючи футболку, у якій ми завжди некомфортно почувалися. — Мене вже верне від цього зламаного комода і від кожного з шістнадцяти шарів фарби на ньому!» І ви цей комод віддаєте тим, кому він тепер більше стане в пригоді.

Викидаючи старе і непотрібне, ми звільняємо місце для нового і корисного. Шафа, переповнена старим зношеним одягом, не надихає на покупки нового одягу. У будинку, переповненому старим мотлохом, який ви не викидаєте і бережете «на чорний день», нема місця для того, що може вас духовно збагатити вже сьогодні.

Коли ви охоплені поривом шукати і викидати старі речі, то це означає, що всередині вас відбуваються два процеси: ваше старе «Я» покидає вас і сумує з цього приводу, а нове «Я» святкує перемогу і набирається сил. Як і будь-яке припинення стосунків, це проносить і напруження, і полегшення. Депресія, до якої ви вже так звикли, тане, мов лід на сонці. Заморожені довгими роками почуття розмерзаються, тануть, падають каскадом, затоплюють і часто ллються через край посудини (вас). Ви навіть можете почуватися мінливою і непостійною людиною. Так і є.

Будьте готові до вибухів сміху і проливання сліз. Можливо, у вас навіть трохи буде паморочитися в голові від несподіваної втрати. Сприймайте себе як жертву аварії, яка іде з місця події: ваше старе життя зруйноване і спалене, а нове життя усе ще покрите пеленою невідомого. Не зважайте на те, що у вас тимчасово не буде засобу для пересування. Просто продовжуйте іти.

Якщо цей опис видається вам надто трагічним, то лише тому, що я хочу підготувати вас до можливих емоційних потрясінь. Можливо, у вас їх не буде. Може, зміни, які відбуватимуться з вами, радше нагадуватимуть рух хмар: від хмарного неба до змінної хмарності. Важливо знати, що у який спосіб не відбувалося б ваше зростання, існує ще один рівень змін, на якому все відбувається значно повільніше і не так помітно, проте невідворотно — помічаєте ви це чи ні.

«Зі мною не відбувається нічого драматичного. Мабуть, у моєму випадку процес ще не розпочався», — часто казали мені люди, які, на мою думку, змінювалися зі швидкістю світла. Я недаремно використала саме цю аналогію: почавши вести ранкові сторінки і ходити на творчі побачення, ми рухаємося з такою швидкістю, що навіть її не відчуваємо. Як пасажири літака не усвідомлюють, наскільки швидко вони рухаються, аж поки не потраплять у зону турбулентності, так і мандрівники на «Шляху митця» рідко уявляють собі темпи власного творчого відродження.

Це ще одна форма опору; ми готові занедбати процес відновлення, тому що він для нас «ще не розпочався». Ще й як розпочався!

Коли під час відновлення ми заручимося підтримкою митця всередині нас, то помітимо численні зміни у нашому ставленні до світу і сприйнятті життя. Я перелічу декілька таких ознак, оскільки багато з них спершу важко розпізнати як ознаки відновлення. Навіть більше, вони можуть здаватися симптомами божевілля і самознищення. Щонайбільше вони скидатимуться на ексцентричні вибрики.

Зміни зачеплять також напрямок енергетичних потоків у вашому житті. Ваші мрії, як і ваші сни, стануть яскравішими і чіткішими. Ви раптом усвідомите, що запам’ятовуєте сни, а вдень почнете звертати увагу на те, про що мрієте. А ще у вас почнуть з’являтися несподівані світлі фантазії.

Багато сфер вашого життя, які раніше вас влаштовували, перестануть вас задовольняти. Половина вашого гардеробу може видаватися вам смішною. Вам захочеться поміняти обшивку дивана або просто викинути його. Можуть помінятися ваші вподобання в музиці. Можливо, ви навіть будете переживати спонтанні поривання поспівати, потанцювати чи побігати.

Інколи через свою щирість ви почуватиметеся ніяково. «Мені це не подобається», — може тепер несподівано злітати з ваших уст. Або: «Як на мене, то це чудово!». Іншими словами, ваші смаки, ваше істинне ставлення, ваше «Я» виявлятимуться щоразу частіше.

А все тому, що досі ви лише відмивали дзеркало. Щоденні ранкові сторінки стирають пелену, яка відділяла вас від вашого справжнього «Я». Те відображення, яке ви тепер можете чіткіше роздивитися у дзеркалі, може вас здивувати. Ви можете відкрити у собі нові уподобання і антипатії, про які раніше і не здогадувалися. Наприклад, може виявитися, що вам подобаються кактуси. Нащо мені тоді ці горщики з плющем? Чи ви відкриєте у собі нелюбов до коричневого кольору. Чому я тоді продовжую носити цей светр, у якому я завжди почувалася, наче сама не своя?

Привчені погоджуватися з тим, як інші люди бачать нас, ми можемо сприйняти все більш помітне виявлення власної індивідуальності як бунт. Але це не так.

Той центр, який я не можу віднайти, знає лише моя підсвідомість.

В. Г. Оден

Все, що вам потрібно зробити, щоб знати, куди рухатися далі — попросити про настанови, а потім прислухатися.

Саная Роман

Обриси вашої душі, неповторні і прекрасні, немов сніжинка, стають все помітнішими. Кожен з нас — неповторна творча особистість. Але дуже часто ми намагаємося приховати цю унікальність під надмірним вживанням цукру, алкоголю, наркотиків, перепрацьовуючи, не дозволяючи собі розслабитися, вступаючи у деструктивні взаємини, погоджуючись на токсичний секс, не займаючись спортом, марнуючи час перед телевізором, недосипаючи... Існує безліч різноманітних способів занехаяти душу. Ранкові сторінки допомагають нам розгледіти плями бруду на власному сумлінні.

Проаналізуйте своє життя за той період, як почали писати ранкові сторінки, і ви помітите, скільки всього змінилося лише через те, що ви вирішили вивільнити місце у своєму житті для дій Творця. Ви помітите, що все частіше та інтенсивніше відчуватимете припливи енергії, приступи гніву, спалахи прозріння. Люди і предмети набудуть нових значень. З’явиться відчуття потоку життя — відчуття, що вас несе до нових можливостей і перспектив, якщо ви підкоритеся божественному потоку. Можливо, ви вже зараз це відчуваєте.

Готуйтесь переживати два стани водночас: вам буде важко, але вас не покидатиме віра. Ви вибралися з глухого кута, але поки не знаєте, куди рухаєтеся. Вам здається, що ви не встигаєте за самими собою. Можливо, ви навіть сумуватимете за тими часами, коли у вас не було цього почуття можливостей, коли ви почувалися жертвою, коли не розуміли, наскільки можете покращити своє життя, не докладаючи до цього титанічних зусиль.

Під час такого швидкого руху цілком природно хотіти перепочити. Але вам ще доведеться навчитися відпочивати на ходу, засинати просто у човні. Ранкові сторінки — це і є ваш човен. Вони понесуть вас уперед і допоможуть відновитися після ривка.

Інколи нам нелегко усвідомити, що цей процес занурення у самих себе і написання ранкових сторінок може відкрити внутрішні двері, крізь які наш Творець може допомогти нам і вести нас. Наше прагнення змін відчиняє ці двері навстіж. Ранкові сторінки показують наше прагнення говорити з Богом і чути його. Вони призведуть до багатьох інших змін, які походять від Бога і ведуть нас до Нього. Це Божа рука направляє вашу руку, коли ви пишете. Вона надзвичайно могутня.

Існує один прийом, який може дуже допомогти вам не здаватися на цьому етапі. Спробуйте використовувати ранкові сторінки — хоча б частково — для письмового підтвердження ваших успіхів.

«Затвердимо в письмовому вигляді», — часто говоримо ми, укладаючи договір.

У закріпленні на папері договору з нашим Творцем є особлива сила. «Я радісно приймаю Твою благодать» і «Нехай буде воля Твоя» — ці два короткі твердження, написані на ранкових сторінках, будуть нагадувати нам про необхідність залишатися відкритими до благодаті протягом усього дня.

«Я довіряю своєму сприйняттю, — ще одне корисне твердження для періоду глибоких особистісних змін. — В мені зароджується все сильніша і яскравіша індивідуальність».

Вибирайте твердження відповідно до своїх потреб. Витягаючи на світло давно поховані мрії, ви будете потребувати підтвердження того, що такі «розкопки» дозволені: «Я відновлюю свою сутність і насолоджуюся нею».

Вправа «Поховані мрії»

Під час процесу творчого відновлення нам часто доводиться піднімати на поверхню пласти давно забутого минулого, щоб знайти в них рештки мрій і надій. Будь ласка, покопайтеся у пам’яті. Робіть це швидко і вільно. У цій вправі ми тренуємо спонтанність, тому записуйте відповіді, не задумуючись. Швидкість вбиває Цензора.

1. Вкажіть п’ять хобі, які вам подобаються.

2. Перелічіть п’ять навчальних предметів, які вам до душі.

3. Перелічіть п’ять речей, на які б ви ніколи не пристали, хай би якими привабливими вони не були.

4. Перелічіть п’ять навиків, якими ви хотіли б оволодіти.

5. Перелічіть п’ять речей, якими вам колись подобалося займатися.

6. Перелічіть п’ять дурниць, які вам хотілося б колись утнути.

Як ви вже, мабуть, здогадалися, під час цього курсу ми розглядатимемо певні проблеми під різними ракурсами, витягуючи з вашої підсвідомості все більше інформації про те, що може вам свідомо і по-справжньому подобатися. Наступна вправа розповість вам надзвичайно багато про самих себе — а також вивільнить багато часу, щоб ви могли зайнятися тим, що ви щойно перелічили.

Утримання від читання

Якщо ви відчуваєте застій — у власному житті чи в творчості, — ніщо вам не допоможе більше, ніж тиждень утримання від читання.

Що, не можна читати? Саме так: не можна читати. Для більшості митців слова — це маленькі транквілізатори. Ми маємо певну денну норму інформації з медіа, яку ми проковтуємо щодня. Немов жирна їжа, вона засмічує нашу систему життєдіяльності. Варто трохи перегнути палицю — і ми почуваємося жахливо.

Ми завжди чимось зайняті: розмовляємо, читаємо, слухаємо радіо, плануємо, що робити далі. Наш розум цілісінький день нав’язливо зайнятий простими тривіальними зовнішніми справами.

Бренда Уеланд

Парадокс полягає у тому, що викидаючи з життя все те, що може нас відволікати, ми наповнюємо нашу криницю. Не розпорошуючи увагу на дрібниці, ми знову повертаємося у світ чуттів. Вагон метро може стати галереєю для огляду, якщо ми не будемо відгороджуватися газетою, наче щитом. Коли напохваті немає роману, в який можна зануритися з головою (і телевізора, у який можна бездумно витріщатися), вечір перетворюється на безмежну саванну, де меблі — і різноманітні припущення — переглядаються і переставляються.

Утримання від читання занурює нас у внутрішню тишу, простір, який дехто одразу ж намагається заповнити новими словами — довгими плітками, «передозуванням» телевізора, радіо як постійним співрозмовником, що ніколи не замовкає. Цей інформаційний фон не дає нам почути нашого внутрішнього голосу, натхненного голосу нашого митця. Регулярно практикуючи утримання від читання, ми повинні пильно стежити за такими джерелами забруднення. Вони отруюють нашу криницю.

Якщо ми слідкуватимемо за потоком, який впускаємо в себе, і обмежимо його до мінімуму, то наша винагорода за виконання цієї вправи знайде нас навдивовижу швидко. Нагородою стане новий потік, який заструменить з нас. Наша творчість, думки і почуття почнуть змивати бруд і осад, який назбирався у глухому куті, і виштовхуватиме їх угору і убік, аж поки вода у нашій криниці не почне знову вільно текти.

Утримання від читання — дуже дієва методика, хоча багатьох вона лякає. Лише думка про це може викликати хвилю гніву. Для більшості творчих людей, які перебувають у глухому куті, читання — це залежність. Ми пожираємо чужі слова замість того, щоб перетравити власні думки і почуття, і замість того, щоб приготувати щось самим.

У темряві очі починають бачити.

Теодор Рьотке

На моїх семінарах тиждень без читання завжди був одним із найважчих.

Я підходила до кафедри, усвідомлюючи, що через хвилину стану спільним ворогом народу. Я повідомляла студентам про те, що протягом тижня ми не читатимемо, і збирала волю в кулак в очікуванні неминучого вибуху незадоволення і сарказму.

Завжди знаходився щонайменше один студент, який розповідав мені — детально і чітко, — що він чи вона дуже важлива і зайнята людина, яка має безліч справ і обов’язків, серед яких і читання.

Мені повідомляли це таким убивчим тоном, у якому вчувалося, що я недорозвинута дитина, дивачка, яка займається мистецтвом і неспроможна зрозуміти складнощі дорослого життя. Я просто слухала.

Коли хвиля обурення ущухала, коли всі домашні завдання і робочі обов’язки, до яких належить читання, перелічені, я нагадувала, що теж працювала на багатьох роботах і вчилася у коледжі, і також безліч разів примудрялася цілий тиждень обходитися без читання, бо відкладала виконання завдань на потім. Творчі люди, які зайшли у глухий кут, до ухиляння також підходять дуже по-творчому. Я прошу студентів використати свій творчий потенціал, щоб таки змусити себе не читати.

«Але що тоді нам робити?» — одразу ж виникає запитання.

Ось короткий список того, чим займаються люди, коли не читають:

— слухають музику;

— шиють штори;

— купають пса;

— перебирають речі в шафі;

— оплачують рахунки;

— пишуть давнім друзям;

— пересаджують вазони;

— латають одяг;

— в'яжуть;

— куховарять;

— ремонтують велосипед;

— малюють акварелями;

— ремонтують лампу;

— перефарбовують стіни в спальні;

— роблять перестановку меблів у кухні;

— займаються спортом;

— медитують;

— запрошують друзів на вечерю;

— ремонтують зламаний програвач;

— наводять лад на книжкових полицях (Увага! Небезпека!);

— йдуть на танці.

Навіть перебуваючи від читача на безпечній відстані, я відчуваю шокові хвилі вашого небажання випробувати цей спосіб. Мушу вам сказати, що люди, які найбільше противилися перерві у читанні, а потім все-таки погодилися на неї, отримали найкращі результати.

Головне і найнеприємніше у цьому завданні ось що: якщо ви перестанете читати, то рано чи пізно завершите усі справи і вам доведеться трішки порозважатися. Ви запалите ароматичні палички, чи поставите стару джазову платівку, чи перефарбуєте поличку в бірюзовий колір і вам не лише стане краще на душі, а ви ще й станете щасливішими.

Не читайте. Якщо вже зовсім буде нічим зайнятися, потанцюйте «Ча-ча-ча».

(Так, завдання на цей тиждень можна прочитати і виконати).

Завдання

Коли душа хоче щось відчути, вона створює образ цього досвіду, а потім входить у нього.

Майстер Екгарт

1. Середовище: опишіть середовище, яке було б для вас ідеальне. Маленьке місто? Село? Воно розкішне? Затишне? Обмежтесь одним абзацом і однією ілюстрацією — її можна намалювати або вирізати. Яка ваша улюблена пора року? Чому? Погортайте журнали і знайдіть там фотографії, зроблені у цю пору року. Або самі намалюйте її. Повісьте ці картинки біля своєї робочої зони.

2. Мандрівка у часі: опишіть себе у вісімдесятилітньому віці. Що ви робили після п’ятдесяти, що вам неабияк подобалося? Опишіть це дуже детально. А тепер напишіть лист від себе вісімдесятилітнього собі теперішньому. Що б ви собі розповіли? Якими зацікавленнями порадили би собі зайнятися? Які мрії підтримали б?

3. Мандрівка у часі: згадайте себе у восьмирічному віці. Чим вам подобалося займатися? Що вам найдужче подобалося? А тепер напишіть лист від себе восьмилітнього до себе теперішнього. Що б ви собі розповіли?

4. Середовище: огляньте свій дім. Можливо, вам вдасться знайти закуток, який можна було б перетворити на ваш особистий простір? Переробити кімнату, де стоїть телевізор? Або купити ширму чи штори і відділити секцію якоїсь іншої кімнати? Це має бути закуток вашої мрії. Його потрібно облаштувати для задоволення, а не для роботи. Все, що вам знадобиться, — це крісло і подушка, щось, на чому можна буде писати, і щось на кшталт вівтаря, де ви зможете поставити квіти і свічки. Це щоб ви не забували, що творчість — це вияв духовності, а не власного его.

Япереконалася у тому, що справжній творець — це моє власне «Я», Шакті... Бажання щось зробити — це Бог усередині нас, який говорить крізь нас.

Мішель Ши

5. Ще раз подивіться на «пиріг життя», який ви малювали протягом першого тижня, і проаналізуйте свій особистісний ріст. То як, кривобокий тарантул вже міняє форму? Може, ви стали менш жорсткими до себе, але при цьому більш активними і схильними до самовираження? Будьте уважними, щоб не очікувати появи значних змін надто швидко. Це вже підняття планки. Особистісний ріст потребує часу, кістяк повинен зміцніти, щоб не завдати шкоди здоров’ю. День за днем у вас виробляються звички здорового митця. Таки дійсно не варто поспішати з козами на торг. Перелічіть корисні іграшки, які ви могли б купити своєму внутрішньому митцю: аудіокниги, передплату на журнал, квитки в театр, м’яч для боулінгу.

6. Складіть і запишіть свою власну «Молитву митця» (див. с.342). Читайте її щодня протягом тижня.

7. Розширене творче побачення: заплануйте для себе невеличку відпустку. (Лише один вихідний. Підготуйтеся втілити це в життя).

8. Відкрийте шафу. Викиньте — або віддайте комусь — один комплект одягу, в якому у вас завжди падає самооцінка. (Ви знаєте, про які саме речі йдеться). Звільніть місце для нових покупок.

9. Подумайте над якоюсь ситуацією у вашому житті, яку вам варто змінити, але ви ще досі цього не зробили. Які наслідки для вас має бездіяльність у цій сфері?

10. Якщо ви порушили обіцянку утримуватися від читання, опишіть, як це відбулося. Під час нападу гніву? Помилково? Зірвалися? Як ви через це почувалися? Чому?

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Напади гніву часто спричиняються до пропуску написання ранкових сторінок). Як ви під час цього почувалися?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (І чи вашому митцю щастить робити щось інше, а не лише постійно дивитися фільми?) Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 5. Відновлюємо відчуття можливостей

Цього тижня вам потрібно буде проаналізувати, яку ціну ви платите за своє небажання виходити з глухого кута у своїй творчості. Ви розглянете, наскільки обмежуєте власні можливості, не бажаючи приймати всю ту благодать, яка вам дається. Ви проаналізуєте ціну вашого бажання всім подобатися, замість того, щоб просто бути собою. Можливо, ви навіть задумаєтеся над радикальними змінами і не відмовлятиметесь від власного розвитку називаючи інших причиною того, що ви зайшли у глухий кут.

Межі

Одна з головних перешкод на шляху до прийняття Божої щедрості — наше обмежене уявлення про те, чого ми насправді здатні досягнути. Ми можемо налаштуватися, щоб почути голос Творця всередині нас, вислухати те, що Він хоче нам сказати, але потім відкидаємо це як щось божевільне чи неможливе. З одного боку, ми ставимося до себе дуже серйозно і не хочемо виглядати по-дурному, присвятивши себе реалізації грандіозного задуму. З іншого боку, ми не ставимося до себе — і до Бога — достатньо серйозно, і тому вважаємо грандіозними ті задуми, реалізувати які з Божою допомогою нам цілком під силу.

Розраховуйте на те, що отримаєте все, чого потребуєте, що отримаєте відповідь на кожне своє запитання, розраховуйте на достаток на кожному рівні, розраховуйте на духовний ріст.

Айлін Кедді

Пам’ятаючи про те, що ми черпаємо сили від Бога, духовно ми опиняємося у становищі власника необмеженого банківського рахунка. Більшість із нас навіть не підозрюють, наскільки могутній наш Творець. Натомість ми черпаємо дуже мало тієї сили, до якої насправді маємо повний доступ. Ми самі вирішуємо, наскільки могутній Бог у нашому житті. Ми самі підсвідомо встановлюємо межі того, скільки Бог може нам дати і наскільки допомогти. Ми є скупими до себе. І якщо раптом отримуємо подарунок, про який навіть не наважувалися мріяти, то часто повертаємо його назад.

Декому може здатися, що цей розділ буде про чарівну паличку: помолився і все готове! Інколи вам здаватиметься, що так і сталося. Але значно частіше те, про що я говорю, радше нагадуватиме свідому співпрацю, під час якої ми повільно і плавно просуваємося вперед, розчищаємо уламки негативних моделей поведінки, прояснюємо своє уявлення щодо того, чого саме ми хочемо досягнути, вчимося приймати будь-яку допомогу в реалізації цього, а потім, одного дня — подивіться-но! Раптом усе стало на свої місця. Іншими словами, моліться, щоб Бог допоміг вам встигнути на автобус, а потім біжіть щодуху.

Для того, щоб це сталося, ми повинні насамперед повірити, що нам дозволено таки догнати цей автобус. Рано чи пізно ми переконуємося у тому, що Божі запаси невичерпні та доступні кожному. Усвідомлення цього звільняє нас від почуття вини через те, що ми маємо або отримуємо забагато. Оскільки кожен може черпати з цього джерела, ми нікого нічого не позбавляємо, коли маємо всього вдосталь. Якщо ми навчимося приймати Божу благодать як акт прославлення Творця — виконуючи Божу волю жити повним радісним життям, — то почнемо позбавлятися від бажання саботувати власні зусилля.

Шукайте — і знайдете: те, що не шукають, залишиться непоміченим.

Софокл

Одна з причин, чому ми так скупимося щодо самих себе, це страх, що ресурс, з якого ми черпаємо — обмежений. Ми не хочемо, щоб запаси нашої удачі закінчилися. Ми не хочемо витратити більше духовних багатств, ніж нам їх виділено. І знову ми обмежуємо потік, уявляючи Бога кимось на кшталт примхливого батька. Коли ми пам’ятаємо про те, що саме Бог наше джерело, що він потік енергії, якому подобається, коли з нього черпають інші, то починаємо охочіше користуватися своїми творчими силами.

У Бога грошей кури не клюють. У нього є сила-силенна ідей для фільмів і романів, віршів, пісень, картин і ролей. У нього є величезний запас коханих людей, друзів, будинків — і усім цим ми можемо вільно користуватися. Коли ми прислухаємося до нашого внутрішнього творця, вища сила веде нас дорогою, яка вірна саме для нас. На цій дорозі ми й знаходимо друзів, коханих, гроші і роботу, яка приносить нам задоволення. Дуже часто нам не вдається знайти потрібне джерело, тому що ми наполягаємо на його земному походженні. Важливо навчитися дозволяти творчому потоку прориватися у тому місці, де заманеться йому, а не нам.

Кара, письменниця, протягом тривалого часу працювала зі своїм агентом, хоча прикрі стосунки з ним варто було розірвати ще на початку їхньої співпраці.

Вона переконувала себе, що зруйнувати такий професійний зв’язок прирівнювалося б до творчого самогубства. Їхні стосунки були сповнені відмовок, напівправд, запізнень.

Кара продовжувала терпіти, боячись відпустити такого престижного агента. Врешті-решт після особливо образливої телефонної розмови, Кара написала агенту листа, повідомляючи про цілковите припинення співпраці. У цю мить вона почувалася так, наче вистрибнула у відкритий космос. Коли її чоловік прийшов додому, вона у сльозах почала розповідати йому, як щойно сама зруйнувала свою кар’єру. Він вислухав її, а потім сказав: «Тиждень тому я був у одній книгарні, і її власник запитав мене, чи у тебе є хороший агент. Він порекомендував мені одну жінку і дав її номер телефону. Зателефонуй їй».

Кара не переставала плакати, проте погодилася. Вона набрала номер і одразу ж відчула приязнь до напрочуд розсудливої співрозмовниці. З того часу вони успішно працюють разом.

На мій погляд, це чудовий приклад не лише синхронності, а і того, що на Всесвіт можна покластися. Щойно Кара стала готовою прийняти свою благодать від будь-якого джерела, вона перестала почуватися жертвою.

Нещодавно одна жінка, що займається творчістю, розповіла мені, як знайшла чудового агента, користуючись позитивними твердженнями. Попри те, що моє творче відновлення триває вже роками, я все ж інколи не можу стримати цинічний голос усередині, який у таких ситуаціях говорить: «Так-так». Таке враження, що ми хочемо вірити, нібито Бог може створити структуру атома, але поняття не має, як допомогти чи зарадити нам з картиною, скульптурою, романом чи фільмом.

Я усвідомлюю, що багатьох насторожує таке спрощення цієї концепції. «Бог не заправляє кінобізне-сом, — скептично заперечуємо ми. — Для цього існують спеціальні структури». Хочу попередити митців, які передають свою творчу долю винятково в людські руки: цим ви обмежуєте свою благодать.

Я маю право вирішувати, чи служити мені Богу чи не служити. Служачи Йому, я додаю добро у своє життя і у весь світ. Не служачи йому, я позбавляю добра і себе, і світ — добра, яке мені було під силу створити.

Лев Толстой

Бажання бути практичними і досвідченими часто гальмує наш потік. У нас є свої уявлення про те, звідки у нашому житті має з’явитися благодать. Протягом багатьох років я працювала сценаристкою у Голлівуді і за цей час безліч разів обмінювалася з колегами сумним досвідом: дуже часто професійні агенти не приносили нам жодної користі, а все необхідне для творчих проривів ми отримували від таких джерел, як «мій сусід», «брат мого стоматолога» або «одногрупник моєї дружини». Ці випадковості і є результатом дії Бога — джерела благодаті.

Я вже не раз повторювала, що творчість — це духовне поняття. Прогрес можливий лише тоді, коли ви маєте віру і готові робити малі й великі стрибки у невідоме. Спочатку нам знадобиться віра, щоб піти на перший урок танців, зробити перший крок назустріч вивченню нового засобу самовираження. Потім нам знадобиться і віра, і гроші для подальших уроків, семінарів, просторішої робочої зони і щорічної творчої відпустки. Ще пізніше ми можемо загорітися ідеєю написати книжку чи колективно заснувати галерею. Коли у нас з’являється кожна з цих ідей, ми повинні добросовісно звільнитися від внутрішніх бар’єрів, які перешкоджають нам взятися за реалізацію цього задуму, а потім, на зовнішньому рівні, піти на конкретні кроки заради досягнення цілі, бо лише так ми приведемо в дію синхронність.

Якщо все це досі видається вам лише гарною казочкою, поставте собі питання руба: якого свого подальшого кроку ви намагаєтесь уникнути? Від якої мрії відмовляєтесь, пояснюючи це тим, що з вашими ресурсами здійснити її неможливо? Яку ціну ви платите за те, що так і не шукаєте виходу з глухого кута у своєму творчому житті?

Бог як моє джерело духовної сили — це простий, але надзвичайно ефективний план на життя. Завдяки йому ми звільняємо своє життя від негативної залежності — і постійної тривоги — і віримо у те, що Бог забезпечить нас усім необхідним. Наше завдання — прислухатися до того, як саме це має статися.

Ранкові сторінки — це один зі способів прислухатися. Ввечері, перш ніж заснути, можна подумки перелічити сфери, у яких нам потрібна допомога вищої сили. А вранці, коли ми писатимемо на ці самі теми, то зможемо помітити такі підходи і рішення, яких ми раніше не помічали. Проекспериментуйте з цим, від вас вимагається зробити всього два кроки: ввечері попросіть відповіді на свої запитання; уранці прислухайтеся до цих відповідей. Будьте відкриті до будь-якої допомоги.

У пошуках ріки

Ми вивільняємо свою самосвідомість ось уже чотири тижні. Ми переконалися, наскільки часто наші думки переповнені негативом і страхом, наскільки страшно нам було почати вірити, що десь існує місце, де ми маємо бути, і що ми можемо дістатися цього місця, прислухаючись до власного творчого голосу і його порад. Ми почали надіятися і водночас боятися цієї надії.

Просуватися до духовної залежності потрібно плавно і повільно, саме так ми і робили: з кожним днем ми ставали вірніші собі та більш відкриті для добра.

Ми зі здивуванням помітили, що це відбилося і на наших стосунках з людьми. Виявилося, що ми можемо розкривати іншим більше правди про себе, або більше вислуховувати правду інших людей і сприймати з добрим серцем і одне, і інше. Ми стали менше осуджувати і себе, і інших. Чому? Ранкові сторінки як потік свідомості поступово послаблюють нашу зосередженість на певних ідеях і недалекоглядних поглядах. Ми починаємо помічати, що наші настрої, підходи і уявлення непостійні. Ми освоюємо відчуття руху, течію постійних змін у нашому житті. Ця течія, або ріка, — благодатний потік, який несе нас до найкращого життя, найвірніших друзів, найщасливішої для нас долі.

Залежність від творця всередині нас — це свобода від будь-якої іншої залежності. Дивовижно, але це ще й єдиний шлях до справжньої близькості з іншими людьми. Позбавившись від страху, що нас покинуть напризволяще, ми нарешті можемо почати жити більш спонтанно. Наші рідні та друзі, від яких ми врешті-решт не вимагаємо безперестанку нас розраджувати і підбадьорювати, можуть виражати до нас свою взаємну любов, уже не відчуваючи такого тягаря.

Прислухаючись до дитини-митця, яка живе всередині нас, ми дозволили їй почуватися усе безпечніше й безпечніше. І завдяки цьому відчуттю безпеки вона почала розмовляти з нами все голосніше. Навіть у наші найгірші дні ми чуємо тихенький оптимістичний голос: «Ти все ще можеш зробити це і це, або, може, було б цікаво спробувати те і се...».

Більшість із нас помічає, що завдяки практиці написання ранкових сторінок ми стали менш строгими. Відновлення — це процес пошуку ріки і добровільне занурення у її потік — потік з порогами і не тільки. Ми дивуємося собі, коли кажемо «так», а не «ні» новим можливостям. Починаючи вивільнятися від старих уявлень про себе, ми раптом усвідомлюємо, що наше нове «Я» може насолоджуватися найнесподіванішими пригодами.

Часто люди намагаються жити навпаки: спочатку вони стараються мати якомога більше речей чи грошей, щоб більше займатися тим, чим би їм хотілося, щоб бути щасливішими. А насправді все навпаки. Спочатку потрібно

стати

собою, потім

робити

те, що вам потрібно, щоб

мати

те, чого вам хочеться.

Марґарет Янг

Мішель, наполеглива і амбітна юристка, записалася на уроки фламенко та отримувала від них неабияке задоволення. Її дім — у минулому ідеально чистий, зразково-показовий і повен найновіших технологічних винаходів — несподівано почав наповнюватися буйними кімнатними рослинами, пухкими подушками та приємними ароматами. На колись білих стінах розлилися тропічні кольори. Вперше за багато років вона дозволила собі щось приготувати, а потім і взятися за голку і нитку. Вона все ще була успішним адвокатом, проте її життя стало більш збалансованим. Вона більше сміялася і почала привабливіше виглядати. «Не можу повірити, що я на таке погодилася», — радісно повідомляла Мішель, насмілившись на чергову ризиковану затію. А потім казала: «Не можу повірити, що не робила так раніше!».

Обережно вивчаючи власні можливості, ми починаємо схилятися до творчого розвитку. Замінюючи «Ніколи!» на «Можливо», ми відчиняємо двері таємниці і магії.

Це нове позитивне ставлення свідчить про зародження довіри. Ми починаємо шукати ложку меду у тому, що на перший погляд нам видається бочкою дьогтю. Більшість із нас помічає, що завдяки практиці ведення ранкових сторінок ми стали поблажливіше ставитися до себе. Вже не відчуваючи безвиході, ми перестаємо бути надто суворими і до себе, і до інших. Це співчуття — один із перших плодів синхронізації нашої творчості з її Творцем.

Відчуваючи дедалі більшу любов і довіру до нашого внутрішнього компаса, ми втрачаємо страх перед близькістю, тому що більше не плутаємо близьких нам людей з вищою силою, яку пізнаємо. Простими словами, ми вчимося відмовлятися від ідолопоклонства — обожнювання людей, місць або речей і залежності від них. Натомість ми стаємо залежними від самого джерела, яке задовольняє наші потреби за допомогою людей, місць та речей.

У це твердження багатьом з нас дуже складно повірити. Ми зазвичай думаємо, що для того, щоб щось сталося, ми повинні вийти на вулицю і потрусити декілька дерев. Не заперечуватиму, що це заняття часто виявляється для нас корисним, радше навіть необхідним. Я називаю його робити посильне.

Однак хочу зауважити, що хоч робити посильне і необхідно, проте я лише кілька разів була свідком того, що це приносить безпосередню користь. Радше це виглядає так, наче ми трусимо яблуню, а Всесвіт дарує нам апельсини.

Знову і знову я була свідком того, як митці у процесі відновлення робили посильне — осмислювали свої мрії і зосереджувалися на них, а потім робили кілька кроків у напрямку до здійснення цієї мрії — і Всесвіт миттєво й несподівано відчиняв перед ними нові двері. Одне з головних завдань творчого відновлення — навчитися приймати таку щедрість.

Пастка доброчесності

Митець повинен мати вільний час, час бити байдики. Щоб захистити наше право на такий час, потрібні сміливість, переконливість і завзятість. Наші рідні та друзі можуть з подивом сприйняти нашу потребу усамітнитися як знак відчуження від них. Так і є.

Творчій людині необхідне усамітнення. Без нього митець всередині нас стає дратівливий, сердитий і сам не свій. А якщо можливість усамітнитися довго не з’являється, наш митець замикається в собі, стає похмурим і непривітним. Зрештою, ми перетворюємося в загнаних у кут тварин і починаємо огризатися до рідних та друзів, щоб ті дали нам спокій і перестали вимагати від нас неможливого.

Зазвичай ми дуже пишаємося собою, коли нам вдається втиснути творчу роботу поміж домашніми справами і обов'язками. Як на мене, то ми не заслуговуємо за це «п'ятірки з плюсом».

Тоні Моррісон

Насправді це ми самі вимагаємо неможливого. Ми очікуємо, що наш внутрішній митець продовжуватиме функціонувати попри те, що ми не даємо йому того, що він потребує. Митцю необхідно періодично залишатися наодинці. Йому потрібен час для зцілення. Без такої підзарядки наш митець виснажується. А з часом він не просто стає сам не свій. Ми починаємо погрожувати вбивством. На початкових стадіях ці загрози спрямовані на наших рідних. («Якщо ти ще раз мене переб’єш, я тебе вб’ю...») І горе тому чоловікові, який не зрозуміє цього натяку. Горе нещасній дитині, яка не дає вам побути наодинці. («У мене вже вривається терпець...»)

Згодом, якщо на наші попередження не звертають уваги і ми не збираємося змінювати обставини — шлюб, роботу, дружбу, — які викликають у нас ці попередження і погрози, замість того, щоб хотіти вбити інших, ми починаємо хотіти вбити себе. «Мені тебе прибити хочеться» змінюється на «Хочу застрелитися».

Запитання «А кому воно треба?» поступово витісняє почуття радості та задоволення. Ми можемо і далі виконувати певний набір дій, називаючи це життям. Можемо навіть продовжувати творити, висмоктуючи з себе останні соки і спустошуючи власну душу. Проте життя так і залишатиметься безбарвним, бо ми потрапили у пастку.

Пастку доброчесності.

Існують серйозні переваги у тому, щоб залишатися у глухому куті у своїй творчості і відкладати на потім піклування про власне «Я». Для багатьох творчих людей переконаність у тому, що вони повинні бути доброчесними і повинні зважати на те, що станеться з їхніми друзями, рідними, партнером чи партнеркою, якщо вони наважаться творити, стає вагомим виправданням власної бездіяльності.

З часом напруга зростає. Якщо ви чотири дні не були у майстерні, то на п'ятий день просто рветеся туди. Ви готові розірвати на шматки будь-кого, хто спробує завадити вам у цей п'ятий день, коли ви так потребуєте бути у майстерні.

Сьюзан Ротенберг

Чоловік, який працює у людному офісі, не лише прагне усамітнення, а й потребує його. Ніщо не допомогло б йому більше, ніж поїхати у відпустку наодинці, але йому здається, що це егоїстично, і тому він на це не наважується. Він не може собі дозволити так повестися зі своєю дружиною.

Жінка, яка має двох маленьких дітей, хоче ходити на курси гончарства. Проте час занять збігається з бейсбольними тренуваннями сина, і, отже, вона не зможе більше сидіти на трибуні і віддано за нього вболівати. Вона вирішує не ходити на гончарство, а залишатися хорошою мамою — хоча її переповнює почуття образи.

Молодий батько, який серйозно зацікавився фотографією, мріє мати у домі робочу зону для розвитку свого хобі. Але для того, щоб облаштувати навіть скромну домашню фотолабораторію потрібно витратити суттєву суму з сімейних заощаджень, а це відкладе купівлю дивану на потім. Фотолабораторія так і залишається мрією, але у домі викрашається новий диван.

Багато митців часто шкодять самі собі, намагаючись «чинити правильно». За таку псевдодоброчесність доводиться дорого платити.

Більшість з нас перетворили утримання від чогось у доброчесність. Ми стражденно несемо творчу ано-рексію як хрест великомученика. Ми використовували її, щоб підживлювати фальшиве почуття духовності, яке основане на бажанні бути хорошою людиною, тобто бути кращими за інших.

Оцю позірну духовність, яка вводить в оману, я і називаю пасткою доброчесності. Духовність часто використовують не за призначенням, прикриваючись нею у стані самотності, у відсутності любові до себе, коли ми намагаємося піднестися над своєю людською природою. Насправді такий стан, коли ми вважаємо себе духовно кращими за інших, — ще одна форма самообмеження. Для митця доброчесність може виявитися смертельною. Прагнення стати поважною і шанованою людиною може не лише звести нанівець наші творчі зусилля, а й виявитися для них фатальним.

Ми прагнемо чинити правильно, допомагати іншим, не бути егоїстами. Ми хочемо бути щедрими, потрібними, практичними. Але чого ми насправді хочемо — це побути наодинці з собою. Не в силах домогтися того, щоб інші люди дали нам спокій, ми врешті-решт полишаємо самих себе. Для інших ми можемо виглядати так, ніби все гаразд і ми на місці. Ми можемо і поводитися відповідно. Але наше справжнє «Я» закопане в землю.

Те, що залишилося, — це лише оболонка цілісної особистості. Оболонка залишається, тому що вона потрапила у пастку. Наче байдужа тварина у цирку, яка змушена виступати на сцені, вона виконує свої трюки. Проте оплески і похвали не торкаються до її свідомості. Так і ми — наче мертві. Наш митець не лише сам не свій, він нас покинув. Тепер наше життя — позатілесний досвід. Нас уже нема. Лікар назвав би це явище відокремленням. Я називаю його втечею з місця злочину.

«Ей, виходь, куди ти заховалося?» — виманюємо ми зі сховку наше творче начало, але воно вже нам не довіряє. А чому воно має нам довіряти? Ми його зрадили.

Через страх здатися самолюбними, ми втрачаємо себе. Починаємо шкодити самі собі. І оскільки ми лише не заважаємо самовбивству, яке відбувається перед нашими очима, а не буквально накладаємо на себе руки, нам важко помітити шкоду, яку завдає така поведінка.

Ніхто не має нічого проти того, щоб жінка була хорошою письменницею, скульптором чи генетиком, якщо їй вдається водночас бути ще й хорошою дружиною, зразковою матір'ю, гарно виглядати, завжди бути в доброму гуморі, доглядати за собою і не бути агресивною.

Леслі М. Макінтайр

Запитання «Чи ви займаєтесь саморуйнуванням?» звучить так часто, що ми перестаємо розуміти його суть. А воно означає ось що: «Чи ви руйнуєте самих себе?». І насправді воно нас запитує: «Чи ви руйнуєте власну істинну природу?».

Багато людей, які потрапили у пастку доброчесності, на перший погляд не справляють враження тих, хто сам собі завдає шкоди. Намагаючись бути хорошими чоловіками, батьками, дружинами, вчителями — ким завгодно! — вони формують фальшивий образ себе, який на позір гарно виглядає і подобається усім довкола. Це фальшиве «Я» завжди терпляче, завжди готове пожертвувати власними потребами заради того, щоб задовольнити потреби і виконати вимоги інших. («Який чудовий хлопець! Фред пропустив у п’ятницю концерт, на який уже купив квитки, щоб допомогти мені з переїздом!»)

Доброчесні до нездорової межі, такі творчі люди зруйнували своє справжнє «Я», яке не отримувало похвали з дитинства. Те саме «Я», яке постійно чуло: «Не будь егоїстом!». Наше істинне «Я» — непростий персонаж, життєрадісний і іноді анархічний, який знає, як розважатися і як сказати «ні» іншим і «так» самому собі.

Творчі люди, які потрапили у пастку доброчесності, ніяк не можуть дозволити собі прийняти своє істинне «Я». Вони не хочуть відкрити його для світу, тому що бояться знову наштовхнутися на постійне несхвалення. («Ти можеш у це повірити? Фред був таким хорошим хлопцем. Завжди готовий прийти на допомогу. Будь-де і будь-коли. Минулого тижня я попросила його допомогти мені переїхати, а він сказав, що не може, бо іде в театр. Відколи це Фред став таким інтелігентом?»)

Бувають ризики, на які ви не можете дозволити собі піти, [і] бувають ризики, на які ви не можете дозволити собі не піти.

Пітер Дракер

Фред чудово усвідомлює, що варто перестати йому бути таким «хорошим», і від його гіпертрофованого альтер его «хорошого хлопця» і сліду не залишиться. «Великомучениця» Мері усвідомлює те саме, коли уже вп’яте погоджується посидіти з дитиною сестри, щоб та могла зустрітися з друзями. Сказавши «ні» сестрі, вона сказала б «так» самій собі, а з такою відповідальністю вона не змогла б справитися. Якщо б вони виявилися вільними у п’ятницю ввечері, що б вони робили? Хороше питання, не відповідати на яке і Фреду, і Мері дає право їхня доброчесність.

«Чи завдаєте ви шкоди самі собі?» — це і є те запитання, на яке нібито совісні люди відповідають лише заперечно. А потім ще й складають цілий перелік доказів того, наскільки вони відповідальні. Але відповідальні перед ким? Питання звучить саме так: «Чи ви займаєтеся саморуйнуванням?» — а не: «Чи ви про людське око виглядає так, нібито займаєтеся саморуйнуванням?». І точно не: «А ви чемно поводитеся з іншими людьми?».

Ми прислухаємося до уявлень інших людей щодо того, що означає шкодити собі, навіть не задумуючись над тим, чи потреби нашого «Я» і їхнього «Я» однакові. Потрапивши в пастку доброчесності, ми відмовляємося запитувати себе: «Які мої потреби? Що б я зробив, якби не боявся, що це трактуватиметься як вияв егоїзму?».

А ви займаєтеся саморуйнуванням?

На це запитання дуже складно відповісти. Бо для цього нам необхідно вже дещо знати про свою істинну сутність (а саме їй ми систематично завдавали шкоди).

Для того, щоб швидко дізнатися, чи ми не почали дрейфувати, потрібно поставити собі це запитання: що я спробував би (спробувала б), якби це не було повним божевіллям?

Ви займатиметеся дурницями, але робіть це з ентузіазмом.

Колеї

1. Стрибок з парашутом, занурення з аквалангом.

2. Танець живота, латиноамериканські танці.

3. Видати власні вірші.

4. Придбати барабанну установку.

5. Проїхатися на велосипеді через усю Францію.

Якщо у вашому переліку захопливі заняття, хоча і трохи божевільні, то ви на правильному шляху. Ці божевільні ідеї — голос нашого істинного «Я».

Що я зробив би (зробила б), якби це не було надто егоїстично?

1. Записався б (записалася б) на курси аквалангістів.

2. Пішов би (пішла б) на уроки латиноамериканських танців.

3. Придбав би (придбала б) журнал, у якому публікують вірші поетів-початківців, і надсилав би (надсилала б) туди по одному своєму віршу щотижня.

4. Купив би (купила б) ту барабанну установку, яку продає мій двоюрідний брат.

5. Зателефонував би (зателефонувала б) у туристичне агентство, щоб більше дізнатися про Францію.

Шукаючи митця усередині нас і приймаючи дар творчості, ми вчимося бути духовними в цьому світі, вчимося вірити у те, що Бог — це добро, як і ми самі, як і усе творіння. Таким чином, ми обминаємо пастку доброчесності.

Тест на пастку доброчесності

1. Найбільше в житті мені не вистачає _.

2. Найбільша радість мого життя _.

3. Найбільше часу я витрачаю на_.

4. Коли я витрачаю більше часу на розваги, я працюю _.

5. Я почуваюся винним тому, що я_.

6. Я хвилююся за те, що_.

7. Якщо мої мрії здійсняться, то моя сім’я_.

8. Я завдаю собі шкоду, щоб інші люди_

9. Якщо я дозволяю собі відчути злість, то її у мене викликає_.

10. Одна з причин, через яку мені іноді стає сумно_.

Ви живете на благо собі чи лише на благо інших людей? Ви займаєтеся саморуйнуванням?

Вправа «заборонені задоволення»

Один з улюблених прийомів митців, які перебувають у глухому куті, — звичка говорити собі «ні». Дивовижно, скільки маленьких приводів ми знаходимо, щоб поводитися з собою грубо і скупитися для самих себе. Коли я говорю це своїм студентам, вони часто заперечують: мовляв, це неправда і вони дуже навіть добре до себе ставляться. Тоді я прошу їх виконати цю вправу.

Перелічіть десять занять, які ви обожнюєте і на які наважилися б, якби було можна. Ваш список може бути схожий ось на цей:

1. Ходити на танці.

2. Носити із собою записник для малювання.

3. Кататися на роликах.

4. Придбати собі нові ковбойські чоботи.

5. Висвітлити пасма волосся.

6. Поїхати у відпустку.

7. Навчитися керувати літаком.

8. Переїхати у більшу квартиру.

9. Поставити п’єсу.

10. Записатися на курси малювання з натури.

Дуже часто виявляється, що створити такий список заборонених задоволень — це вже достатньо, щоб зруйнувати бар’єри, які не дають нам здійснити ці бажання.

Повісьте цей список на видному місці.

Вправа «список бажань»

Один з кращих способів перехитрити Цензора — освоїти техніку швидкого письма. Оскільки бажання — це лише бажання, вони можуть бути дуже легковажні (хоча ставитися до них варто дуже серйозно). Якомога швидше закінчіть такі фрази:

1. Я хотів би (хотіла б)_.

2. Я хотів би (хотіла б)_.

3. Я хотів би (хотіла б)_.

4. Я хотів би (хотіла б)_.

5. Я хотів би (хотіла б)_.

6. Я хотів би (хотіла б)_.

7. Я хотів би (хотіла б)_.

8. Я хотів би (хотіла б)_.

9. Я хотів би (хотіла б)_.

Значення Бога для конкретної людини залежить від того, якого добра цій людині хочеться найдужче.

Еріх Фромм

10. Я хотів би (хотіла б)_.

11. Я хотів би (хотіла б) _.

12. Я хотів би (хотіла б)_.

13. Я хотів би (хотіла б) _.

14. Я хотів би (хотіла б)_.

15. Я хотів би (хотіла б) _.

16. Я хотів би (хотіла б)_.

17. Я хотів би (хотіла б) _.

18. Я хотів би (хотіла б)_.

19. А найбільше я хотів би (хотіла б)_.

Завдання

Ці завдання досліджують і поглиблюють ваш зв’язок з джерелом.

1. Я не можу повірити в Бога, який підтримує мене, тому що... Напишіть п’ять причин вашого невдоволення Богом. (Не бійтеся Його образити, Він ще й не таке витримував.)

2. Заведіть «теку візуалізацій»: якби у мене були віра або гроші, я б спробував (спробувала)... Напишіть п’ять бажань. Протягом наступного тижня уважно стежте, чи не помічаєте ви десь візуалізації цих бажань. Якщо натрапите на них — вирізайте їх, сфотографуйте, купуйте, перемалюйте, словом, збирайте їх. Тепер заведіть течку, у яку складатимете свої заповітні мрії. Поповнюйте її протягом усього курсу.

3. Ще раз перелічіть п’ять уявних життів. Чи змінилися вони? Чи додаєте ви в справжнє життя все більше елементів з життя уявного? Можете додати візуалізації цих життів у вашу папку.

Взяти на себе відповідальність бути Божою дитиною -значить прийняти усе найкраще, що може запропонувати нам життя.

Стелла Террілл Манн

4. Якби мені було двадцять років і я мав би (мала б) купу грошей, то... Напишіть п’ять пригод, яким ви би сказали «так». Знову ж таки, додайте візуалізації цих пригод у свою папку.

5. Якби мені було шістдесят п’ять років і я мав би (мала б) купу грошей, то... Напишіть п’ять задоволень, які ви відклали на потім. Знову ж таки, зберіть візуалізації цих бажань. Це дуже потужний метод. Зараз я живу в будинку, який візуа-лізовувала протягом десяти років.

6. Десять прикладів того, як я займаюся саморуйнуванням, це... Роблячи позитивні твердження, ми дозволяємо добру діяти у нашому житті, а проливаючи світло на негатив, ми допомагаємо собі його позбутися.

7. Десять предметів, які мені хотілося б мати, це... Знову ж таки варто зібрати їхні візуалізації. Для того, щоб збільшити показники продажів, експерти часто радять молодим працівникам вішати на видному місці зображення того, що вони хотіли б мати. І це допомагає.

8. Якщо бути до кінця чесним (чесною), з того, що заважає мені займатися творчістю, я найбільше люблю (дивитися телевізор, забагато читати, спілкуватися з друзями, працювати, рятувати інших, фанатично займатися спортом). Можете називати будь-що. Чи вмієте ви малювати, чи ні, начеркайте карикатуру на самого себе, на якій ви потураєте цим бажанням.

9. Для мене переваги творчого заціпеніння полягають у тому, що... Можете дослідити цю тему під час написання ранкових сторінок.

10. Людина, яку я звинувачую в тому, що я опинився (опинилася) у глухому куті у своїй творчості, це... Знову ж таки, обміркуйте це під час написання ранкових сторінок.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Чи починають вони вам подобатися хоча б трохи? Як вам досвід виконання цієї вправи? Ви вже відкрили для себе точку істини на середині другої сторінки? Багато з нас виявили, що ми починаємо докопуватися до істини лише тоді, коли спишемо півтори сторінки пустим базіканням.

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? Чи траплялося вже так, що під час такого відпочинку ви знаходили відповіді на свої запитання? Що ви робили на побаченні? Як під час нього почувалися? Вам уже вдалося сходити на творче побачення, яке було б по-справжньому пригодницьким?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме? Спробуйте поговорити про синхронність з вашими друзями.

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 6. Відновлюємо відчуття достатку

Цього тижня ви почнете долати одну з найбільших перешкод на творчому шляху — гроші. Вам потрібно буде проаналізувати свої уявлення про Бога, гроші і творчий достаток. Розділ присвячений дослідженням того, як саме ваші особисті погляди обмежують достаток і розкіш у вашому житті.

Ви познайомитеся з підрахунком як з одним із методів виходу з глухого кута у вашій творчості, який використовується для ясності і правильного використання фінансових ресурсів. Ймовірно, цей тиждень запам’ятається вам своєю мінливістю.

Великий Творець

«Я вірю у Бога, — стверджує Ненсі. — Просто не вірю, що Бога цікавлять фінансові питання». Сама цього не усвідомлюючи, Ненсі має два переконання, які завдають їй шкоди. Вона вірить не лише в те, що Бог добрий — надто добрий, щоб мати справу з грошима, — а ще й у те, що гроші — це погано. Для того, щоб повністю відновити у собі здатність творити, Ненсі, як

і багатьом з нас, необхідно переглянути свої уявлення про Бога.

Гроші — це Бог у дії.

Реймонд Чарлз Баркер

Чим більше ми вчимося жити у світі, довіряючи власній інтуїції, тим сильнішим буде наш канал і тим більше буде у нас грошей.

Шакті Ґавейн

Більшість із нас виховувалися на переконаннях, що гроші — справжнє джерело безпеки, а надіятися на Бога — нерозсудливо, небезпечно і просто смішно. Коли ми дивимося на польові лілії, то вони нам здаються красивими, проте надто старомодними, вони не надто вписуються у картину сучасного світу. Ми самі себе одягаємо. Самі купуємо продукти. І ми візьмемося за реалізацію свого творчого потенціалу, повторюємо ми собі, щойно у нас з’явиться достатньо для цього грошей.

А коли настане такий час?

Ми хочемо такого Бога, який видавався б нам величезною зарплатою і дозволом тринькати її на всі забаганки. Прислухаючись до нав’язливого: «Ще!» — ми не чуємо того тихого голосочка, який чекає десь у глибині душі, щоб прошепотіти нам: «Досить. Ти маєш достатньо і тобі нічого не бракує».

«Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться», — часто ще з дитинства говорили нам, цитуючи Біблію. Але ми в це не віримо. І ми точно не віримо у такий підхід, коли ідеться про мистецтво. У важкі часи Бог, може, й зодягне нас, і нагодує, але з якого дива він має купувати нам мольберт і фарби? Чи організовувати поїздку музеями Європи, чи оплачувати уроки танців? Богу точно не до того, говоримо ми собі. Ми, прикриваючись фінансовими труднощами, ухиляємося не лише від творчості, але й від духовного росту. Ми віримо у гроші. «Мені потрібно насамперед подбати про те, щоб мати дах над головою, — говоримо ми. — Ніхто мені не почне платити за те, що я буду більш творчою людиною».

Ми свято віримо у це. Більшість із нас у душі переконані, що робота повинна бути роботою, а не розвагами, а те, чим би ми справді хотіли займатися — писати, грати на сцені, танцювати, — це все несерйозно і це потрібно відкласти на другий план. Але насправді це не так.

Гроші з'являться, коли ви займатиметеся правильною справою.

Майк Філліпс

Ми діємо згідно зі старим і шкідливим уявленням про те, що Божа воля для нашого життя і наша воля мають протилежні спрямування. «Я хочу бути актрисою, але Бог хоче, щоб я працювала офіціанткою у дешевих забігайлівках, — переконуємо ми самі себе. — Тому навіть якщо я намагатимусь стати актрисою, то однаково все закінчиться тим, що я обслуговуватиму столики».

Таке мислення ґрунтується на наших уявленнях про Бога як про суворого батька, який має свою незмінну думку щодо того, що нам підходить, а що ні, а нам, звичайно, його сценарій зовсім не до душі. Це деформоване уявлення про Бога потрібно переосмислити.

Цього тижня на ранкових сторінках напишіть про те, у якого Бога ви вірите і у якого хотіли б вірити. Для декого це означатиме щось на кшталт: «А раптом Бог — жінка і вона на моєму боці?». Для інших Бог — це енергія. Ще для інших — зібрання вищих сил, які ведуть нас до найкращого для нас життя. Якщо ви все ще дотримуєтеся уявлень про Бога, які сформувалися у дитинстві, то, найімовірніше, вони помилкові і завдають вам шкоди. Що б подумав про ваші творчі плани Бог, який прагне для вас найкращого? Ви припускаєте, що такий Бог насправді існує? Якщо так, то чи залишалася б для вас вищою силою робота, кохана людина чи гроші?

Багато з нас ототожнюють труднощі з добросовісністю, а мистецтво — з клеєнням дурня. Наполегливо працювати — це добре. Жахлива робота вибудовує нашу моральну стійкість. Але те, що дається нам дуже легко і до чого у нас хист, — скажімо, малювання, — сприймається як непорозуміння, яке і не варто сприймати серйозно. З одного боку, ми нещиро погоджуємося з тим, що Бог хоче, аби ми були щасливі, веселі і вільні. А з іншого — таємно переконані, нібито Бог хотів би нас бачити без гроша за душею, якщо ми раптом таки захочемо присвятити себе мистецтву. У нас є хоча б якісь докази таких уявлень про Бога?

Завжди залишайте достатньо часу у своєму житті на те, щоб зайнятися тим, що робить вас щасливими, задоволеними, навіть радісними.

Це має більший вплив на матеріальне благополуччя, ніж будь-який інший фактор.

Пол Гокен

Коли ми дивимося на Боже творіння, то стає очевидно, що і сам Творець не знав, коли зупинитися. У світі існує не одна рожева квітка і навіть не п’ятдесят, а сотні рожевих квіток. Не забуваймо про сніжинки — яскравий вияв справжньої творчої радості. Не існує двох однакових сніжинок. Цей Творець підозріло нагадує когось, хто таки міг би підтримати нас у творчих починаннях.

«У нас новий керівник, — повідомляє людям, які вирішили зав’язати з алкоголем, «Велика книга Товариства анонімних алкоголіків». — Якщо ми подбаємо про Божі справи, то він подбає і про наші». Для розгублених новачків товариства анонімних алкоголіків такий підхід стає рятівною соломинкою. Відчайдушно намагаючись повернутися до повноцінного тверезого життя, вони намертво хапаються за цю думку, коли сумніваються у власних можливостях побороти свою згубну звичку. Очікуючи допомоги згори, вони зазвичай її отримують. Плетива долі вирівнюються, стосунки налагоджуються.

Тим, хто ще не дійшов до краю, такі твердження здаються дурними, навіть оманливими, наче нас намагаються обвести навколо пальця. Бог може влаштувати нас на роботу? Та ще й на таку, яка нам буде подобатися? Той Бог, який має усього в надлишку, у якого мільйони можливостей і ключ до будь-яких дверей? Байки про такого Бога підозріло нагадують неправдоподібну тарабарщину.

Отож, коли перед нами постає вибір між заповітною мрією і ненависною нудною теперішньою роботою, ми часто вирішуємо ігнорувати мрію, а потім у своїх постійних нещастях звинувачуємо Бога. Ми поводимося так, нібито це Бог винен, що ми не помандрували в Європу, не записалися на курси малювання, не пішли на фільмування. А насправді це ж ми, а не Бог, вирішили всього цього не робити. Ми намагалися залишатися розсудливими — нібито існують якісь докази, що Бог також розсудливий, — замість того, щоб перевірити, чи не підтримає Всесвіт нашу здорову екстравагантну ідею.

Будь-яка речовина -це енергія у русі. Вона пульсує і тече. Гроші — це символ золотого потоку конкретизованої життєвої енергії.

«Чарівні діяння душі»

Творець може бути нашим батьком, матір’ю чи джерелом, але у Нього однозначно немає нічого спільного з нашими батьками, церквою, учителями, друзями і їхніми розсудливими уявленнями про те, що краще для нас. Творчість не є і ніколи не була розсудливою діяльністю. А чому вона мала б такою бути? Невже ви думаєте, що у мучеництві криється добросовісність? Якщо ви хочете творити — творіть. Хочете скласти маленький витвір мистецтва — складіть два речення. Знайдіть одну риму. І складіть смішну дитячу пісеньку:

Мій Бог любить творити,

Але це зрозуміти

Можуть лише діти.

Я люблю малювати,

А отже, і за це

Мій Бог любить мене.

Творчість починається із заготівлі сіна у сонячні погожі дні. З уваги до тепер і насолоди від кожної хвилини. Вона починається з того, що ми дозволяємо собі приємні дрібниці і перерви. «Це дивакувато, але Бог також дивак», — хороший аргумент, коли ви потураєте примхам свого маленького митця. Пам’ятайте, що це ви скнара, а не Бог. Очікуйте від Бога все більшої щедрості — і ви дасте Йому можливість справдити ваші надії.

Те, чим ми дуже хочемо займатися — це і є те, чим нам судилося займатися. І коли ми починаємо це робити, зразу знаходяться гроші, відчиняються потрібні двері, ми почуваємося так, ніби приносимо цьому світу користь, а робота нарешті здається грою.

Цього тижня ми будемо продовжувати аналізувати наші уявлення про гроші. Ми подивимося, як наше ставлення до грошей («Їх важко заробити. Для цього потрібно багато і важко працювати. Спершу потрібно перейматися заробітком, а вже потім творчістю») формує наше ставлення до мистецтва.

Розкіш

Тим з нас, хто захворів на творчу анорексію, — вона виявляється у тому, що людина прагне творити, проте відмовляється утамувати цей голод, і тому стає все більше і більше зосередженою на своїй відмові, — трохи істинної розкоші може дуже стати в пригоді. Весь сенс тут — у слові «істинної». Оскільки мистецтво, базуючись на вірі у невичерпне джерело, народжується у саморозвитку і розкритті, нам просто необхідно інколи тішити себе і потурати собі, підтримуючи цим відчуття достатку.

Що означає «потурати собі»? Для кожного з нас відповідь на це запитання буде різною. Для Джиліен однієї пари нових для неї твідових штанів із крамниці з вінтажним одягом виявлялося достатньо, щоб вона могла себе уявити Керол Ломбард, що сяє від щастя на тлі ретро-автівки з відкидним дахом. Для Джин було достатньо одної-однісінької розпущеної ромашки, яка стояла у вазі на тумбі біля ліжка, щоб нагадувати їй, що життя — це сад можливостей. Метью відкрив для себе, що аромат натурального бджолиного воску, яким натирають меблі, вселяє у нього відчуття безпеки, солідності і порядку. Констенс зробила собі королівський подарунок — передплату на журнал (витративши лише двадцять доларів, вона цілий рік може насолоджуватися красивими картинками і цікавими статтями).

Дуже часто, зайшовши у глухий кут, ми пояснюємо свою творчу кризу нестачею грошей. Але гроші ніколи не бувають справжньою причиною. Справа у нашій скутості, у тому, що ми почуваємося безсилими. Мистецтво вимагає від нас робити вибір. На найнижчому рівні цей вибір — піклуватися про себе.

Один із моїх друзів — всесвітньо відомий і дуже талановитий митець. Місце в історії за внесок у мистецтво йому вже забезпечено. Молоді митці прагнуть з ним поспілкуватися, а старші — поважають його. Йому навіть немає п’ятдесяти років, а його роботи вже відзначені нагородами і преміями, заради яких інші працюють усе життя. Поза тим, ця людина все ще страждає від творчої анорексії. Він продовжує працювати, проте платить за це все вищу і вищу ціну. Інколи він запитує себе: «Чому справа всього мого життя тепер стала радше нагадувати роботу?».

Чому? Тому що він відмовляв собі у розкоші.

Зрозумійте мене правильно: коли я говорю про розкіш, то не маю на увазі пентхаузи, дизайнерський одяг, новісінькі спортивні автівки і подорожі першим класом. Цей чоловік сповна насолоджується усіма цими привілеями, але попри це він не насолоджується життям. Він відмовляв собі у розкоші вільного часу: часу для спілкування з друзями і сім’єю, а передусім — часу з самим собою — без будь-яких планів і неймовірних досягнень. Усім, чим він раніше пристрасно захоплювався, він тепер лише цікавиться, він переконує себе, що надто зайнятий, щоб насолоджуватися розвагами. Він говорить собі, що не може собі дозволити змарнувати ні хвилинки. Час спливає — і він використовує його на те, щоб стати відомим.

Мені більше до душі троянди на моєму столі, аніж діаманти на моїй шиї.

Емма Ґолдман

Нещодавно я купила собі коня — уперше за десять років. Почувши хорошу новину, мій успішний друг одразу ж увімкнув режим зануди, попереджаючи мене: «Що ж, сподіваюся, ти не збираєшся надто часто їздити на ньому верхи чи проводити з ним багато часу. Роки ідуть, і чим старшими ми стаємо, тим менше і менше займаємося тим, що нам справді до вподоби. Все більше часу доводиться витрачати на те, що ми повинні робити...».

Оскільки я вже давно навчилася розпізнавати такі слова і бачити в них тільки бажання зіпсувати комусь насолоду, то цей прогноз не надто мене налякав, хоча й дещо засмутив. Він нагадав мені про вразливість усіх митців, навіть дуже відомих — у кожному з них ховається мораліст, який намагається його присоромити («Я мав би працювати») і дуже не схвалює творчі задоволення.

Для того, щоб бути успішними митцями — хоча це може стосуватися не лише митців, — ми повинні бути відкриті до єдиного всесвітнього потоку. Коли ми суттєво обмежуємо свою можливість насолоджуватися життям, відмовляючись приймати маленькі його подарунки, то відкидаємо і великі подарунки також. Ті, хто, як мій друг-митець, багато працюють, рано чи пізно помітять, що вичерпалися у пошуках образів і тепер змушені повертатися до ранніх витворів і до спеціальних прийомів, практикуючи свою творчість, але не примножуючи її. А ті, хто остаточно перекрив робочий потік, зрозуміють, що живуть безбарвним і позбавленим будь-якого сенсу життям, якою б кількість речей і справ вони його не наповнювали.

Що дарує нам справжню радість? Саме це запитання потрібно ставити собі, обмірковуючи розкіш, і відповідь буде у кожного різна. Наприклад, Беренс справжню радість дарує малина, свіжі ягоди малини. Вона сміється від думки про те, наскільки легко її задовольнити. Для неї ціна достатку прирівнюється до ціни за фунт малини. Вона посипає ягодами кашу, порізаний на шматочки персик або морозиво. Вона може купити свій достаток у супермаркеті і навіть може заморозити його, якщо доведеться.

«Малина коштує від двох до п’яти доларів за фунт, залежно від сезону. Я завжди кажу собі, що це надто дорого, проте як за цілий тиждень розкоші це не так уже й багато. Це менше, ніж квиток у кіно, і менше, ніж я заплатила б за чізбургер. Мабуть, це більше, ніж, я думала, вартую я сама».

Для Алана велика розкіш — це музика. У юні роки він був музикантом, але вже давно не дозволяв собі грати. Як і більшість митців, які зайшли у глухий кут, він страждав від двох смертельних хвороб: творчої анорексії і погордливого перфекціонізму. Для нього не існувало просто спроб. Він одразу хотів бути найкращим, і якщо йому це не вдавалося, то він вирішував навіть не наближатися до такої дорогої йому музики.

Остаточно заплутавшись, Алан так описав свій стан: «Я намагаюся грати, слухаю себе і розумію, що те, що я вмію, настільки далеко від того, що мені хотілося б уміти, що єдине, чого мені хочеться, це зіщулитися зі страху». (А потім більше ніколи не брати до рук музичний інструмент).

Щоденно досліджуйте Божу волю.

К. Ґ. Юнг

Працюючи над власним творчим відновленням, Алан почав з того, що дозволив собі розкіш — щотижня купувати нову платівку. Він перестав ставитися до музики як до роботи і знову почав сприймати її як розвагу. Він мав купувати найрізноманітніші дивні альбоми, а не лише зразки високого мистецтва. Забудьте про високі прагнення. Що вас інтригує і зацікавлює?

Алан почав своє дослідження. Він купував альбоми з церковною музикою, кантрі, барабанними ритмами індіанців. Через місяць він мимохідь купив набір барабанних паличок у магазині музичних інструментів. Він відклав їх і не брав до рук довго-довго...

Через три місяці Алан барабанив по керму свого велотренажера під рок-н-рольні ритми, які грали в його навушниках. Ще через два місяці він розчистив місце на горищі і придбав стару барабанну установку.

«Мені здавалося, дружина і донька будуть соромитися того, як недолуго я грав на барабанах, — пояснював він, розуміючи, що даремно перекладає вину на інших. — Щиро кажучи, це насправді мені було соромно, але тепер я граю для власного задоволення, і мені усе дужче починає подобатися те, що у мене виходить. Виявляється, у такого пристаркуватого барабанщика, як я, усе ще є порох у порохівницях».

Для Лори квитком у світ розкоші став дешевий набір акварельних фарб. Для Кейті — набір дорогих кольорових олівців, «які моя мама ніколи мені би не купила. Першого ж вечора я дозволила собі зробити два начерки і на одному зобразила себе в новому житті, до якого я прагну».

Багатьом творчим людям, які опинилися у глухому куті, доводиться докладати чимало зусиль, щоб хоча б уявити собі розкіш у своєму житті. Вони — немов Попелюшки цього світу. Зосереджуючи всю увагу на інших, ігноруючи власні потреби, їх часто лякає навіть сама думка про те, щоб хоча б один раз себе чимось побалувати.

Людина живе справжнім життям, коли відбуваються маленькі зміни.

Лев Толстой

«Не намагайся позбавитися від Попелюшки у собі, — радить моя подруга-письменниця. — Зосередься лише на тому, щоб подарувати собі кришталеву туфельку. Друга частина цієї казки просто чудова».

Говорячи про розкіш, я радше маю на увазі певний зсув у свідомості, ніж потік, хоча, усвідомлюючи і впускаючи у наше життя те, що здається нам розкішшю, ми і справді можемо викликати потужніший потік.

Творче життя вимагає розкоші особистого простору, навіть якщо все, що нам вдається виділити для себе — це одна книжкова полиця і підвіконня. (У моєму кабінеті підвіконня зайняте колекцією прес-пап’є і морських мушель). Пам’ятайте, що наш внутрішній митець — дитина, а діти люблять усе, про що можна сказати «моє». Моє крісло. Моя книжка. Моя подушка.

Називаючи усього декілька простих речей «особливими» і «своїми», ми можемо суттєво собі допомогти. У будь-якій крамничці можна знайти недорогу і красиву чашку з блюдцем, а у комісійних магазинах можна придбати унікальні фарфорові тарілки, завдяки яким звичайний перекус подарує вам більше естетичне задоволення.

Багато з того, чим ми займаємося у рамках творчого відновлення, може здаватися несерйозним. Але «несерйозність» — це засіб, який використовує той нудотний дорослий, який засів у нас, щоб змусити затихнути нашу творчу дитину. Остерігайтеся цього слова — «несерйозно», і нехай воно вас не відлякує. Так, творчі побачення — несерйозні, у тому і сенс.

Творчість складається з парадоксів: щоб серйозно творити мистецтво, потрібно серйозно дозволяти собі розважатися.

Вправа «підрахунок»

Протягом наступного тижня ви маєте проаналізувати, на що витрачаєте гроші. Придбайте маленький кишеньковий записник і фіксуйте у ньому кожну витрачену копійку. Не важливо, що це за покупка, наскільки вона дріб’язкова чи дешева. Дрібняки — також гроші.

Кожного дня записуйте дату і рахуйте — що ви купили, скільки і на що витратили: на купівлю продуктів, на обід у кафе, на таксі, на квиток на метро, позичили гроші брату і так далі. Будьте скрупульозні. Робіть підрахунки ретельно. І не осуджуйте себе. Це вправа на спостерігання за собою, а не на самобичування.

Ви можете записувати свої витрати протягом цілого місяця або і більше. Така звітність покаже вам, що ви по-справжньому цінуєте, коли йдеться про гроші. Часто ваші витрати відрізнятимуться від ваших справжніх цінностей. Ми тринькаємо гроші на абищиці, які нам абсолютно не потрібні, і відмовляємо собі у тому, що могло б нас дійсно потішити. Для багатьох з нас підрахунок — необхідна прелюдія до вміння насолоджуватися творчою розкішшю.

Вправа «Грошове божевілля»

Закінчіть речення:

1. Люди, у яких є гроші, — це _.

2. Гроші роблять людей _.

3. У мене було б більше грошей, якби я_.

4. Мій тато думав, що гроші_.

5. Моя мама завжди казала, що гроші_.

6. У моїй родині гроші стали причиною_.

Творчій людині важливо відчувати незадоволення! Це не жадібність, а радше апетит.

Лоренс Кальканьо

7. Гроші дорівнює _.

8. Якби у мене були гроші, я б _.

9. Якби я міг (могла) собі це дозволити, я б _.

10. Якби у мене було трохи грошей, я б_ .

11. Боюся, що якби у мене були гроші, я б_ .

12. Гроші — це _.

13. Гроші — це причина_.

14. Мати гроші — це не _.

15. Щоб мати більше грошей, мені б довелося_.

16. Коли у мене є гроші, я зазвичай_.

17. Я думаю, що гроші_.

18. Якби я не був (була) таким (такою) скнарою, я б _.

19. Люди думають, що гроші _.

20. Коли у мене зовсім немає грошей, я розумію, що_.

Завдання

1. Достаток в природі: пошукайте п’ять красивих або цікавих камінців. Мені особливо подобається ця вправа, тому що камінці можна носити в кишені і перебирати в руках на ділових зустрічах.

2. Достаток в природі: зірвіть п’ять листків або квіток. Можете навіть вкласти їх у книжку, обгорнувши з двох сторін парафінованим папером. Це нічого, що востаннє ви таке робили, коли ходили в дитячий садочок. Саме там найбільше і займаються творчими іграми. Дозвольте собі знову погратися.

3. Розчистка: викиньте або віддайте комусь п’ять зношених речей з вашого гардеробу.

4. Творчість: спечіть щось. (Якщо ви не їсте солодкого, то приготуйте фруктовий салат). Зовсім не обов’язково створювати лише витвори мистецтва з великої літери. Дуже часто приготування їжі може допомогти вам придумати щось творче в іншій сфері. Коли мені не пишеться, я варю суп і печу пиріг.

5. Спілкування: надішліть листівки п’ятьом друзям. Ця вправа не для того, щоб всі сказали, яка ви хороша людина. Надішліть листівки тим людям, від яких дійсно хотіли б отримати відповідь.

6. Перечитайте «Основні принципи» (див. с. 25 ). Робіть це щодня. Перечитайте «Молитву митця», яку ви написали під час четвертого тижня, або мою, на сторінці 342. Робіть це щодня.

7. Розчистка: чи змінилося щось у вашому домі? Зробіть так, щоб змінилося.

8. Прийняття: чи з’явилося у вашому житті нове відчуття потоку? Потренуйтеся говорити «так» будь-якій дурничці і подарункам.

9. Процвітання: чи змінилося щось у вашому матеріальному становищі, чи, може, очікується можливість змін? Чи з’явилися у вас якісь — нехай і геть божевільні — ідеї щодо того, чим би вам дуже хотілося зайнятися? Зберіть візуалі-зації, які нагадували б вам про ці ідеї, і складіть їх у свою течку візуалізації.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Ви вже використовували їх, щоб подумати про творчу розкіш?) Як ви під час цього почувалися?

2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? (Ви вже думали над тим, щоб дозволити собі сходити на два побачення на тиждень?) Що ви робили? Як у цей час почувалися?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 7. Відновлюємо відчуття зв'язку

Цього тижня ми практикуватимемо правильне ставлення заради розвитку творчості, приділяючи увагу як вашому вмінню сприймати, так і вмінню діяти. Есе, вправи і завдання цього розділу покликані відновити цілі ділянки вашого істинного творчого інтересу, які виявляються відповідно до того, як ви надаєте все більшого значення своїм мріям.

Уміння слухати

Вправність, яку ми удосконалюємо за допомогою ранкових сторінок і творчих побачень, — уміння слухати.

Сторінки вчать нас слухати, не звертаючи уваги на Цензора, а творчі побачення вчать уловлювати голос натхнення. Незважаючи на те, що обидва ці заняття жодним чином не стосуються створення витворів мистецтва, творчий процес без них неможливий.

Зробити витвір мистецтва — це не просто вигадати щось з голови. Радше навпаки — ідея сама спадає на думку. Напрямки — ось ключовий елемент цього процесу.

Коли ми намагаємося що-небудь вигадати, то тяжіємо до того, щоб уявити щось поза межами досяжності, «десь там, у стратосфері, де ширяє мистецтво...».

В езотеричному юдаїзмі Кабали глибинна сутність називається «нешама» від слова «шмм», яке означає «слухати» або «чути»: «нешама» -«Та, яка слухає», душа, що надихає нас і вказує шлях.

Старгок

Дозволяючи ідеї для витвору самій зійти нам на гадку, ми нічого не прагнемо. Ми взагалі нічого не робимо, лишень отримуємо все готове. Хтось інший чи щось інше робить усе за нас. Замість того, щоб хотіти щось винайти, ми прислухаємося.

Коли увага актора зосереджена на тому, що відбувається, він уважно прислухається і тоді вирішує, яким має бути його наступний крок. Коли художник малює, він, можливо, і починає картину з певним задумом у голові, але з часом він стає залежним від внутрішньої логіки самої картини. Можна часто почути слова: «Пензлик сам веде мазок». У танці, композиції, скульптурі діють ті самі правила: ми радше провідники, аніж творці того, що виражаємо.

Мистецтво народжується, коли ми налаштовуємося і немов провалюємося у криницю. Так ніби всі історії, картини, мелодії і п’єси в світі живуть під поверхнею нашої свідомості. Схожі на підземну ріку, вони протікають крізь нас, наче потік ідей, які ми можемо підхопити. Як митці, ми падаємо у криницю і занурюємося у цей потік. Ми відчуваємо, що там відбувається, і діємо — це радше нагадує письмо під чиєсь диктування, аніж претензійне творення мистецтва.

Один мій друг — чудовий кінорежисер, знаний своєю скрупульозністю у плануванні зйомок. Попри це він часто знімає чудові сцени експромтом, швидко ловлячи вдалий момент, який нагодився, поки він працював над чимось іншим. Такі миті чистого натхнення вимагають того, щоб ми ставилися до них з вірою. Ми можемо практикуватися стрибати у невідоме під час написання ранкових сторінок і на творчих побаченнях.

Ми можемо навчитися не лише прислухатися, а й усе розбірливіше чути той натхненний голос підсвідомості, який говорить: «Зроби це, спробуй те, скажи оце...».

Більшість письменників хоча б раз переживали відчуття, коли цілий вірш або абзац-другий тексту нізвідки з’являлися у їхній голові. Ми ставимося до таких знахідок як до маленьких див. Але ми не усвідомлюємо, що це насправді абсолютно нормально. Ми радше інструмент, а не автор наших робіт.

Кажуть, Мікеланджело якось зізнався, що всього лиш звільнив Давида зі шматка мармуру, у якому його знайшов. «Картина живе своїм життям. Я намагаюся зробити його видимим», — говорив Джексон Поллок[12]. Коли я викладаю кінодраматургію, то нагадую своїм студентам, що їхній фільм уже існує у всій своїй повноті. Їм залишається лише прислухатися, побачити його своїм внутрішнім зором і відтворити на папері.

Те саме можна сказати про будь-який інший вид мистецтва. Якщо наші картини і скульптури чекають на нас, то і сонати чекають на нас; книжки, п’єси, вірші чекають на нас також. Нам залишається тільки зафіксувати їх. А для цього потрібно провалитися у криницю.

Декому простіше уявити потік натхнення як радіохвилі різних частот, які транслюються у всіх напрямках. З практикою нам усе краще вдається розпізнавати потрібну частоту. Ми налаштовуємося на ту частоту, яка необхідна нам. Ми, немов батьки, можемо чути голос нашої внутрішньої дитини серед голосів інших дітей.

Звикнувши до думки, що творити — це цілком природно, ви можете прийняти й іншу думку: Творець забезпечить вас усім необхідним для реалізації вашого проекту. Щойно ви погодитеся прийняти Його допомогу, ви одразу почнете всюди помічати корисні підказки.

Слухати — означає приймати.

Стелла Террілл Манн

Будьте уважні: існує ще й інший, вищий голос, який доповнює і підсилює ваш внутрішній творчий голос. Він зазвичай виявляється у синхронності.

Ви почуєте потрібний діалог, знайдете мелодію, яка підходитиме для епізоду, побачите точний відтінок фарби, який ви вже майже задумали, і так далі. Вам почнуть потрапляти під руку книги, оголошення про семінари, викинуті речі, які якнайкраще збігатимуться із тим, чим ви займаєтесь.

Навчіться допускати можливість того, що Всесвіт допомагає вам робити свою справу. Станьте готовими побачити Божу руку і прийміть її як дружню пропозицію допомоги. Оскільки багато з нас підсвідомо бояться, що Богу наші творіння здадуться зіпсованими, свавільними або і ще щось гірше, ми схильні недооцінювати цю допомогу одного творця іншому.

Постарайтеся не забувати, що Бог і сам Великий Митець. Митці люблять інших митців.

Очікуйте, що Всесвіт підтримає вашу мрію. Так і станеться.

Перфекціонізм

Тіллі Ольсен[13] влучно назвала його «ножем мистецького удосконалення». Ви можете називати це явище по-іншому. Наприклад, «прагнення зробити все як слід» чи «бажання виправити, поки не пізно». Можете навіть сказати, що це означає «намагатися тримати планку». Проте варто називати речі своїми іменами — це пер-фекціонізм.

Робота мозку — ворог оригінальності у мистецтві.

Мдртін Рітт

Перфекціонізм не має нічого спільного з прагненням зробити все як слід, чи з виправленням своєї роботи, чи зі стандартами, яких ми намагаємося дотримуватися. Перфекціонізм — це відмова у дозволі собі рухатися вперед. Ви опиняєтесь у виснажливому замкнутому колі, яке змушує вас обмежитися деталями того, що ви пишете, малюєте чи створюєте, втрачаючи уявлення про витвір загалом

Замість того, щоб вільно творити, дозволяючи помилкам проявляти себе пізніше, ми застрягаємо у прагненні виправити кожну маленьку деталь. Завдяки постійним виправлянням ми перетворюємо нашу оригінальність на одноманітність, якій бракує пристрасті і спонтанності. «Не бійтеся помилок, — говорив Майлз Девіс[14]. — Їх не буває».

Перфекціоніст виправляє один рядок вірша доти, поки всі інші рядки не почнуть здаватися невдалими. Перфекціоніст перемальовує лінію підборіддя на портреті, аж поки папір не порветься. Перфекціоніст створює стільки версій першої сцени, що так і не доходить до інших сцен. Перфекціоніст пише, малює і творить, поглядаючи на публіку. Замість того, щоб насолоджуватися процесом, перфекціоніст постійно оцінює результат.

Для перфекціоністів існує лише одна півкуля мозку — та, яка відповідає за логічне мислення. У їхній творчій майстерні панує Критик, який знаходить, до чого б дочепитися навіть у чудово написаному тексті:

«Гм. А тут точно потрібна ця кома? А це слово хіба так пишеться?».

Для перфекціоністів не існує чорнових варіантів, начерків, проби пера. Кожен чорновий варіант має бути остаточним, ідеальним, незмінним.

Десь на півшляху вони вирішують усе перечитати, підкреслити основні моменти, подивитися, до чого все йде.

А й справді, до чого все йде? Ні до чого і нікуди, і то дуже швидко.

Перфекціоністи ніколи не бувають задоволеними. Вони ніколи не скажуть: «Досить добре вийшло. Я просто продовжуватиму далі».

Перфекціоністи не бачать межі досконалості, називаючи це скромністю. Насправді це зарозумілість. Саме завдяки гордині ми хочемо написати ідеальний сценарій, намалювати ідеальну картину, ідеально прочитати монолог на прослуховуванні.

Перфекціонізм — це не гоніння за найкращою версією чогось. Це пошук найгіршого у нас самих, пошук тієї частини, яка переконує, що як би ми не намагалися, усе одно в нас добре не вийде, і що потрібно починати заново.

Ні. Не потрібно.

«Картину неможливо домалювати. Можна лише зупинитися на цікавому місці», — говорив Пол Ґарднер. Не можна закінчити книжку. Але на певному етапі ви перестаєте її писати і переходите до іншого заняття. Неможливо ідеально змонтувати фільм, але у якийсь момент доведеться облишити його і сказати, що він закінчений. Облишити — це нормальна частина творчого процесу. Ми робимо все можливе і намагаємося встигнути якнайбільше, поки ще світить світло, яке дозволяє нам бачити.

Ризик

Запитання: Що би я зробив (зробила), якби не мусив (мусила) зробити це ідеально?

Жити — означає завжди бути не до кінця певним, не знати, що і як буде далі. Варто нам дізнатися це, і ми почнемо потроху помирати. Митці ніколи нічого не знають напевно. Ми вгадуємо. Ми можемо помилятися, проте ми робимо стрибок за стрибком у темряві.

Аґнес де Мілль

Відповідь: Набагато більше, ніж я роблю зараз.

Нам не раз доводилося чути, що неосмислене життя не варте того, щоб його проживати. Але задумайтеся і над тим, що непрожите життя також не варте того, щоб його осмислювати. Успіх нашого творчого відновлення залежить від нашого вміння переходити від думок до дій. А це передбачає ризик. У більшості з нас величезний досвід відмовляння себе від усього ризикованого. Ми вмілі спекулянти, коли ідеться про ймовірність виникнення болю самовикриття.

«Я виглядатиму по-дурному», — говоримо ми, пригадуючи свій перший урок акторської майстерності, перше недолуге оповідання чи жахливі малюнки. Одне з правил, за якими ми граємо, — подумки вишикувати майстрів нашої сфери і порівнювати наші перші кроки з їхніми великими витворами. Ми не порівнюємо наші студентські фільми зі студентськими фільмами Джорджа Лукаса. Натомість ми одразу порівнюємо їх із «Зоряними війнами».

Ми заперечуємо той факт, що для того, аби зробити щось добре, ми спочатку повинні бути готові зробити це погано. Натомість ми встановлюємо наші межі на тій висоті, яка безсумнівно обіцяє нам успіх. Життя у таких обмеженнях нудне, ми почуваємося так, ніби не маємо чим дихати. Проте ми почуваємося у безпеці. А почуття безпеки — це ілюзія, за яку доводиться платити дорогою ціною.

Для того, щоб ризикнути, нам потрібно викинути за борт вантаж власних усталених уявлень. Нам потрібно прорватися крізь «Я не можу, тому що...». Тому що я надто старий, надто бідний, надто скромний, надто гордий? Невпевнений у собі? Боягузливий?

Ми не можемо втекти від страху. Ми можемо лише перетворити його на супутника, який супроводжуватиме нас у всіх наших захопливих пригодах... Ідіть на ризик щодня — маленький або великий — і, прийнявши цей ризик, ви почуватиметеся чудово.

Сьюзан Джефферс

Зазвичай, говорячи, що ми не можемо щось зробити, ми маємо на увазі те, що навіть не візьмемося за справу, поки не будемо впевнені, що впораємося з нею ідеально.

Ті, для кого творчість — щоденна праця, розуміють безглуздість такого твердження. Режисери часто жартують між собою: «Так-так, я завжди абсолютно точно знаю, як маю знімати фільм, — після того, як знімання вже закінчилося».

Перебуваючи у творчій безвиході, ми нереалістично очікуємо і вимагаємо успіху від себе і визнання цього успіху від інших. Оскільки ми маємо таку неви-словлену вимогу, то дуже багато чого залишається за нашими межами можливого. Актори дозволяють собі грати однотипні ролі замість того, щоб розширювати своє амплуа. Співаки залишаються вірними перевіреному репертуару. Автори пісень намагаються повторити формулу успіху шлягеру. Таким чином, навіть ті, хто про людське око виглядають митцями, які живуть повноцінним творчим життям, насправді приховують у глибині душі творчу кризу і не можуть наважитися піти на ризик і освоїти новий простір, який би більше відповідав їхнім творчим амбіціям.

Щойно ми станемо готові погодитися з тим, що всі по-справжньому вартісні справи залишаються такими, навіть якщо ми робимо їх погано, наш вибір розширюється. «Якби я не мусив (мусила) зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)...»:

1. Побути актором розмовного жанру.

2. Зайнятися сучасними танцями.

3. Рафтинг на гірській річці.

4. Постріляти з лука.

5. Вивчити німецьку мову.

6. Малювати.

У мистецтві не існує наказового способу, тому що мистецтво вільне.

Василь Кандінський

Цільте у місяць. Навіть якщо схибите, то все одно потрапите поміж зірок.

Лес Браун

7. Кататися на ковзанах.

8. Пофарбувати волосся у платиновий колір.

9. Попрацювати у ляльковому театрі.

іо. Стати повітряним гімнастом (гімнасткою).

її. Зайнятися балетом на воді.

12. Грати в поло.

13. Фарбувати губи червоною помадою.

14. Піти на курси пошиття одягу від кутюр.

15. Писати оповідання.

16. Прочитати свої вірші на публіці.

17. Поїхати у спонтанну відпустку в тропіки.

18. Навчитися знімати відео.

19. Кататися на велосипеді.

20. Брати уроки малювання аквареллю.

У фільмі «Скажений бик» менеджер і брат боксера Джейка Ламотти пояснює йому, чому той повинен скинути трохи ваги і погодитися на бій з невідомим противником. Після красномовної тиради, яка збиває з пантелику, він робить висновок: «Зроби це. Якщо виграєш, то виграєш, а навіть якщо програєш, то все одно виграєш».

Коли ми ідемо на ризики, то завжди саме так і відбувається.

Іншими словами, дуже часто варто ризикувати лише заради самого ризику. У розширенні свого самовизначення є щось дуже підбадьорливе, і готовність іти на ризик має такий самий ефект. Кидаючи собі виклик і приймаючи його, ми створюємо підґрунтя для такої упевненості в собі, яка допомагає нам успішно долати труднощі і в майбутньому. Якщо керуватися таким підходом, то виходить, що коли ми пробігаємо марафон, то збільшуємо свої шанси написати повноцінну п’єсу.

Написавши повноцінну п’єсу, ми так само більше готові пробігти марафон.

Завершіть речення: «Якби мені не потрібно було зробити це ідеально, я би спробував (спробувала)...».

Заздрість

Мені не раз доводилося чути, нібито заздрість — це нормальна людська емоція. «Можливо, ваша заздрість, — подумки відповідала я, — але не моя».

Моя заздрість наповнює голову гарчанням, стискає грудну клітку і тисне холодним кулаком на живіт, шукаючи, де б найкраще схопити. Протягом довгого часу я ставилася до неї як до найбільшої своєї слабкості. І лише нещодавно я почала помічати, яким жорстоким, але лише з найкращих міркувань, другом вона була для мене весь цей час.

Заздрість — це карта. І у кожного вона своя. Кожен з нас напевно здивувався би тому, що знайде на своїй карті.

Мене, наприклад, ніколи не переповнювала заздрість до успішних романісток. Але у мене завжди був певний нездоровий інтерес до успіхів і невдач сценаристок. Я була їхнім найжорсткішим критиком, аж поки не написала свою першу п’єсу.

Після цього моя заздрість випарувалася, і на її місце прийшло відчуття посестринства. Виявилося, що вона була лише маскою, за якою ховався страх зробити те, що я дуже хотіла, але ніяк не наважувалася.

Заздрість — це завжди маска, за якою ховається страх: що ми не здатні досягнути того, чого нам хочеться; що хтось інший досягає того, що, як нам здається, повинно належати нам, навіть якщо ми й надто налякані, щоб спробувати до цього дотягнутися. За своєю природою заздрість дуже обмежувальна емоція. Вона не визнає того, що Всесвіт має усього в надлишку. Заздрість говорить нам, що у світі існує місце лише для одного — поета, художника, чи будь-кого іншого, ким ви мрієте стати.

Завдяки сміливості ви наважитеся піти на ризик, завдяки силі будете виявляти співчуття, завдяки мудрості — будете смиренними. Сміливість — основа порядності.

Кешаван Наїр

А щойно ми робимо крок назустріч мрії, то усвідомлюємо істину, що місця вистачить на всіх нас. Але через заздрість ми не можемо бачити повної картини. Вона зменшує нашу здатність оцінювати ситуацію тверезо. Вона позбавляє нас можливості бачити інші варіанти.

Найбільша брехня, у яку заздрість нас змушує вірити, полягає в тому, що в нас нібито немає іншого вибору, окрім як заздрити. Заздрість позбавляє нас бажання діяти, у той час як дія і є ключем до нашої свободи.

Вправа «Карта заздрості»

Ваша карта заздрості буде складатися з трьох колонок. У першій перелічіть тих, кому ви заздрите. У другій — поясніть, чому саме. Будьте якомога точнішими і конкретнішими. У третій колонці вкажіть один крок, на який ви могли б піти, щоб ризикнути і таким чином позбавитися від заздрості.

Коли заздрість жалить, наче змія, вам необхідна термінова протиотрута. Намалюйте карту своєї заздрості на папері.

Хто

Моя сестра Ліббі

Мій друг Ед

Енн Секстон

Чому

Вона має справжню майстерню

Пише цікаві детективи

Відома поетеса

Дія-протиотрута

Зробити ремонт у вільній кімнаті

Спробувати написати детектив

Видати свої вірші, які вже давно лежать у шухляді

Я не маю особливої поваги до таланту. Він закладений у генах. Важливо лише те, що ви з ним зробите.

Мартін Рітт

Навіть найбільші зміни починаються з маленьких. Зелений — колір не лише заздрості, а і надії. Коли ви навчитеся приборкувати її несамовиту енергію для власної користі, заздрощі перетворяться на паливо на шляху до майбутнього, де буяє зелень.

Вправа «Археологія»

Фрази, які подаємо нижче, знову змусять вас попрацювати детективом. Дуже часто достатньо зовсім трохи покопирсатися у минулому, щоб зробити неймовірні відкриття про себе. Відповіді не лише розкажуть про те, що ви колись пропустили, а ще й покажуть, що ви могли б робити зараз, щоб підтримати і підбадьорити свою внутрішню дитину-митця. І що б вам не казало ваше его, ще не надто пізно.

Закінчіть фрази:

1. У дитинстві я не використав (використала) можливості_.

2. У дитинстві мені не вистачало_.

3. У дитинстві мені б не завадило_.

4. У дитинстві я мріяв (мріяла) стати_.

5. У дитинстві я хотів (хотіла), щоб у мене було_.

6. У нас вдома завжди бракувало_.

7. У дитинстві мені потрібно було більше_.

8. Мені дуже шкода, що я більше ніколи не побачу_.

9. Протягом багатьох років я скучав (скучала) і думав (думала), як склалася доля у _.

10. Я картаю себе, що втратив (втратила)_.

Довіряйте собі. Ваше сприйняття значно частіше буває правильним, ніж вам хотілося б думати.

Клаудія Блек

Дуже важливо усвідомлювати не тільки те хороше, що у нас є, а ще й те, чого нам не вистачає. Перегляньте, що у вас назбиралося позитивного, на чому можна щось побудувати у теперішньому.

Закінчіть фрази:

1. У мене є вірний друг у_.

2. Я люблю своє рідне місто за_.

3. Я думаю, що у мене чудовий (чудова)_.

4. Ранкові сторінки показали мені, що я можу_.

5. У мені прокидається інтерес до_.

6. Мені здається, у мене починає краще виходити_.

7. Мій внутрішній митець почав звертати більше уваги на_.

8. Моє піклування про себе_.

9. Я почуваюся більше_.

10. Можливо, моє творче начало_.

Завдання

1. Зробіть цю фразу своєї мантрою: «Я стаю сильнішим (сильнішою), коли я ціную себе». Виведіть її аквареллю, кольоровими олівцями або просто красивим шрифтом. Повісьте там, де щодня зможете її бачити. Ми схильні думати, що тільки суворе і вимогливе ставлення до себе може зробити нас сильнішими. Але насправді ми стаємо сильнішими тільки тоді, коли цінуємо себе і дбайливо до себе ставимося.

2. Знайдіть час послухати одну сторону якогось альбому просто так, заради задоволення. Можете у цей час щось малювати, дозволяючи собі виводити будь-які форми, емоції і думки, які навіває музика. Зверніть увагу, наскільки лише двадцять хвилин такого заняття здатні вас відродити. Навчіться влаштовувати собі такі творчі міні-побачення, щоб позбутися стресу і прислухатися до своєї інтуїції.

3. Підіть у якесь священне для вас місце — церкву, синагогу, бібліотеку, лісок — і дозвольте собі насолодитися тишею і цілющою самотністю. У кожного з нас є своє уявлення про те, яке місце можна вважати священним. У мене, наприклад, крамниця з годинниками чи чудовий акваріумний магазин можуть викликати відчуття дивовижного — поза часом. Експериментуйте.

4. Наповніть свій будинок якимись чудовими пахощами — ароматом смачного супу, ладану, ялинових гілочок або свічок. Оберіть те, що вам до душі.

5. Одягніть свій улюблений одяг без будь-якої нагоди, просто так.

6. Купіть собі чудову пару шкарпеток або рукавичок — висловіть любов до себе за допомогою красивої абищиці.

Коли ви беретеся за картину, вона немов існує поза межами вас. Закінчивши її, ви наче переміщуєтеся всередину неї.

Фернандо Ботеро

Коли ви не усвідомлюєте того, що відбувається всередині вас, воно виявляється ззовні як доля.

К.Ґ. Юнг

7. Колаж: зберіть стосик (щонайменше десять) старих журналів, які можна безболісно розібрати. Запам’ятайте час і переглядайте їх протягом двадцяти хвилин, вирізаючи будь-які малюнки і фотографії, що якимось чином відтворюють ваше життя або ваші інтереси. Поставтеся до цієї вправи як до автобіографії в картинках. Поєднайте своє минуле, теперішнє, майбутнє і свої мрії. Можна вирізати і ті картинки, які вам просто сподобалися. Продовжуйте, поки не наскладаєте добрячий стосик картинок (не менше двадцяти). Тепер візьміть стару газету, степлер, скотч або клей і розташуйте картинки так, як вам до вподоби. (Це одна з найулюбленіших вправ моїх учнів.)

8. Швидко перелічіть п’ять своїх улюблених фільмів. Чи вони мають щось спільне? Про що ці фільми — про любов, про пригоди, чи політику, а може, це історичні фільми, сімейні саги чи трилери? У вашому колажі помітні сліди ваших кінематографічних уподобань?

9. Перелічіть п’ять тем, про які ви найбільше любите читати: порівняння релігій, фільми, фізика, неймовірні шляхи до успіху, зради, любовні трикутники, великі наукові відкриття, спорт... Чи трапляються ці теми у вашому колажі?

10. Знайдіть почесне місце для свого колажу. Необов’язково, щоб колаж був у всіх на видноті: ви можете повісити його в шафі, покласти у шухляду в столі — головне, знайти для нього місце, яке ви можете назвати своїм. Можна створювати новий колаж раз у кілька місяців або ж скласти окремий колаж, присвячений мрії, яку ви прагнете здійснити.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Ви вже дозволили собі обдумати, на які творчі ризики хотіли б піти? Ви балуєте свою творчу дитину тим, що любили в дитинстві?

2. Ви ходили на творче побачення? Чи скористалися ви ним, щоб піти на якийсь ризик? Що ви робили? Як ви у цей час почувалися?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 8. Відновлюємо відчуття стійкості

Цього тижня ми поговоримо про ще одну з головних перешкод на творчому шляху — час. Ви проаналізуєте, як саме використовували власне сприйняття часу, щоб виправдати своє небажання іти на творчий ризик. Ви виявите, які практичні невідкладні зміни могли б упровадити у своєму теперішньому житті. Заглиблюючись у свої переживання і уявлення, ви почнете позбавлятися від закарбованих ще з дитинства тверджень, які змусили вас задовольнятися у своєму творчому житті значно меншим, ніж вам би хотілося.

Виживання

Одне з найважчих завдань, з яким доводиться справлятися митцям, актуальне ще з первісних часів — це творче виживання. Всі митці повинні опанувати мистецтво переживати втрату: надії, авторитету, грошей, віри в себе. Під час мистецької кар’єри неминучими є не лише численні здобутки, а й втрати. Саме вони є небезпекою на нашому шляху, але також вони є дорожніми знаками, які скеровують нас. Творчі втрати можна перетворити на творчі здобутки і переваги — але лише за умови, що ми будемо готові показати їх світу, а не лише ховати у собі.

Я зможу назвати себе майстром цієї справи лише після довгих років практики.

Еріх Фромм

Психіатри і психотерапевти часто говорять: для того, щоб пережити втрату і повернутися до нормального життя, цю втрату спочатку потрібно усвідомити і поділитися нею з кимось. Оскільки творчі втрати лише зрідка відкрито визнають і оплакують, вони перетворюються на шрами, які стримують творчий ріст. Нам здається, що ділитися ними з кимось іншим було б надто боляче, надто несерйозно, надто принизливо, а отже, ми не даємо ранам загоїтися і натомість вони перетворюються на таємні втрати.

Якщо витвори мистецтва — наші діти, то творчі втрати — це наші викидні. Жінки, які втратили дитину, часто неабияк страждають через це наодинці. Так само страждають і митці, якщо книжка не продається, фільм не отримує заслуженої оцінки, журі не обирає нашу картину, найкращий наш виріб розбивається на друзки, вірші не друкують, а травма ноги залишає нас поза змаганнями на увесь танцювальний сезон.

Важливо пам’ятати, що наш внутрішній митець — дитина, і що розум може витримати значно більше, ніж наші емоції. Потрібно бути уважними, щоб осмислювати свої втрати і оплакувати їх.

Несподівана негативна оцінка вартісного витвору, неможливість перейти до іншого жанру, інструменту або ролі через те, що від нас очікують інші, — все це творчі втрати, які потрібно оплакувати. Думки на кшталт «Ай, таке може трапитися з кожним» чи «Кого я намагався обдурити?» не приносять жодної користі. Неоплакане розчарування перетворюється на бар’єр, який відділяє нас від наших майбутніх мрій. Якщо вас не взяли на роль, яка з самого початку була «вашою», не запропонували приєднатися до компанії, скасували показ фільму чи навіть не розглянули п’єсу — все це творчі втрати.

Цікаво, чого люди найбільше бояться? Нового кроку, нового власного слова вони найбільше бояться...

Федір Достоєвський

Напевно, найбільше шкоди завдають ті форми творчих утрат, які якимось чином пов’язані з критикою. Наш внутрішній митець, як і внутрішня дитина, зрідка ображається на правду. Хочу ще раз наголосити, що оправдана конструктивна критика лише допомагає митцю стати вільнішим. Ми схожі на дітей, але не інфантильні. «Ага!» — часто вигукуємо ми, почувши точну і доречну критику. Митець думає: «Так-так! Я бачу! Ви маєте рацію! Я можу це виправити!».

Критика, яка шкодить митцю, — і неважливо, чи вона висловлена з добрими намірами, чи ні, — не має у собі рятівного зерна істини, проте у ній є певна убивча правдоподібність чи безумовне і неконкретне осудження, які неможливо спростувати раціонально.

Учителі, редактори, наставники часто користуються в очах молодих митців неабияким авторитетом, на кшталт батьківського. У зв’язку вчителя і учня існує певна священна довіра. Якщо вона руйнується, то це має настільки ж сильний ефект, як і при батьківському насильстві. У обох випадках мова йде про емоційний інцест.

Учень, який цілковито довіряє своєму наставнику, чує від недобросовісного вчителя, що його насправді хороша робота погана, чи що він не подає жодних надій, чи що цей учитель-гуру бачить межі істинному таланту учня, чи, як тепер виявилося, він уже не певен, що те, що він спочатку розгледів у своєму учневі, це був і справді талант... Така критика — дуже суб’єктивна і дуже розпливчаста — схожа на приховане сексуальне домагання, вона очорнює і принижує, проте її важко чітко описати. Учень почувається зганьбленим, йому здається, що він поганий митець чи, ще гірше, наївний дурник, тому що вирішив спробувати.

Життя у вежі зі слонової кістки

Уява значно важливіша, ніж знання.

Альберт Ейнштейн

Протягом останніх десяти років мені неодноразово доводилося викладати свій курс в академічних колах. З мого боку це було немов безцеремонне втручання у зовсім інший світ, проте я ставилася до цієї нагоди як до привілею, хоча за нею і крилися певні небезпеки. На власному викладацькому досвіді я переконалася, що багато академіків — творчі люди, які переживають глибокий душевний неспокій через свою нездатність творити. Майстри інтелектуальних обговорень, завдяки своїм науковим умінням вони настільки віддалилися від власних творчих прагнень, що успіхи підопічних їх часто засмучують.

З наукової точки зору вони є неабиякими поціно-вувачами мистецтва, проте коли ідеться про практичне використання творчих навичок, це їх насторожує. До програм з розвитку літературної творчості такі люди ставляться підозріло: «Це нечувано, студенти не вивчають мистецтво, а займаються ним! Хтозна, до чого це може призвести...».

Я згадую свого знайомого, завідувача кафедри кіномистецтва, талановитого режисера, у якого протягом багатьох років не було чи то бажання, чи можливості ризикнути жити творчим життям. Намагаючись реалізувати власні творчі прагнення через життя своїх студентів, він або надто контролював, або недооцінював їхні найкращі починання, намагаючись таким чином виправдати те, що сам він опинився поза грою.

Попри те, що мені хотілося відчувати неприязнь до цього чоловіка — мені однозначно не подобалася його поведінка, — я все ж не могла ставитися до нього без співчуття. Його творче начало, таке яскраве і виразне у ранніх фільмах, з часом потьмяніло і почало затіняти не лише його власне життя, але й життя його студентів. У певному сенсі він перетворювався на такого собі творчого монстра.

Оточіть себе людьми, які поважають вас і добре до вас ставляться.

Клаудія Блек

Мені знадобилося багато років викладацької діяльності, щоб я зрозуміла: академічний світ приховує у собі найбільш непримітного і вбивчого ворога творчого начала. Врешті-решт з відвертою ворожістю можна боротися. Проте значно небезпечнішою, значно страшнішою буває ледве помітна недооцінка, яка поступово вбиває у студентів бажання творити.

Мені пригадується час, який я провела у відомому науково-дослідному університеті, де мої колеги-викладачі активно та успішно публікували найрізноманітніші матеріали про кіноіндустрію. Здобувши повагу серед своїх колег, зосереджені на своїй академічній кар’єрі, ці викладачі звертали надзвичайно мало уваги на тих талановитих студентів, які опинилися під їхньою опікою. Вони не забезпечували їх найнеобхід-нішим — підтримкою і заохоченням.

Творчість, на відміну від інтелектуальних умінь, неможливо виміряти. За своєю природою творчість уникає такого обмеження. В університеті, де інтелектуальне життя ґрунтується на мистецтві критикувати — аналізувати до деталей витвори мистецтва, — мистецтво самого творіння, мистецтво творчого конструювання зазвичай майже ніколи не отримує потрібної підтримки та схвалення. Іншими словами, більшість учених знають, як розібрати щось на частини, але не знають, як щось сконструювати.

Навіть коли роботу студентів уважно вивчали, її зрідка по-справжньому цінували. Навіть гірше: хай би якою ґрунтовною та грамотною була робота, завжди помічали винятково недоліки. Знову і знову я бачила, як перспективні витвори грузнули у коментарях на кшталт «потрібно було» і «можна було б» чи «краще було б», замість того, щоб прийняти роботу такою, якою вона є, і конструктивно її оцінити.

Тим, хто мислить раціонально, здається, що інтуїтивне мислення працює навспак.

Френсіс Вікес

Я не пропоную перетворити науковий світ у творчу майстерню. Проте все ж стверджую, що митці, які намагаються існувати, рости і навіть процвітати у такому оточенні, відчувають, що сама сила інтелектуальності суперечить творчому імпульсу. Для митця надмірна розсудливість та інтелектуальність прирівнюється до творчої інвалідності. Це не означає, що митцям бракує вимогливості, радше їхня вимогливість заснована на зовсім інших принципах, ніж ті, які визнають у наукових колах.

Митці і вчені — не одного пера птахи. Коли я лише починала свій творчий шлях, це неабияк збивало мене з пантелику. У мене самої досить добре розвинене критичне мислення, навіть більше — за мої критичні праці мені присуджували національні премії. На свій жаль, я зрозуміла, що зовсім недоречно застосовувала ці вміння до творчих проектів, які тільки-но перебували у стані зародження, — як до своїх, так і до чужих. Молоді митці — немов саджанці. Їхні ранні праці нагадують чагарники і зарості, ба навіть будяки. Академічне середовище надає перевагу високим інтелектуальним теоремам і не прикладає багато зусиль для того, щоб підтримати життя цього трав’яного покрову. Як викладач, я із сумом спостерігала, як багато талановитих людей надто рано і надто незаслужено стали заляканими лише тому, що не могли відповідати певним нормам, які зовсім не вони самі придумали. Мені хочеться сподіватися, що університетські викладачі, які читають цю книжку і дотримуються її порад, змінять своє ставлення до творчої порослі — заради її ж спасіння. Іншими словами, ми, як вищі дерева, не повинні дозволяти тіні нашої критики заважати росту молодих саджанців, які опинилися посеред нас.

Довіряйте тому тихенькому, слабенькому голосочку який говорить: «Це може спрацювати, і я спробую».

Даян Марічайлд

Не володіючи необхідними засобами захисту і без виробленого вміння захищати свою індивідуальність, багато талановитих митців роками в’януть від таких ударів. Осоромлені за нібито свою бездарність і надто «грандіозні» мрії, вони можуть намагатися реалізувати себе у комерційних проектах і забути про свої прагнення займатися більш значущою (і ризикованішою) роботою. Вони можуть стати редакторами, а не письменниками, монтажерами, а не режисерами; художниками по рекламі, а не займатися образотворчим мистецтвом, і зупинитися за крок до своєї мрії. Зазвичай не справжній талант, а сміливість приносить митцю славу. Нестача сміливості — результат жорстокої критики чи систематичного нехтування — може покалічити митців значно талановитіших, ніж ті, хто відомі широкому загалу. Для того, щоб відновити почуття надії і сміливість творити, нам необхідно усвідомити причини і оплакати шрами, які не дають нам творчо розвиватися. Цей процес може видатися водночас і надто загальним, і надто дріб’язковим, проте без нього не обійтися. Так само, як і підліток повинен стати незалежним від надто владних батьків, так і митець повинен звільнитися від наставників, які згубно на нього впливають.

Коли Тед закінчив свій перший роман, він сміливо надіслав його літературному агентові. Він також вклав у конверт чек на сто доларів, щоб оплатити час і зусилля, які агент витратить на перечитування його роману.

У відповідь надійшла однісінька сторінка тексту, який містив розмиту і безвідповідальну критику, яку не можна було використати для подальшого розвитку: «Ваш роман наполовину хороший, наполовину поганий. А це найгірший тип романів. Важко сказати, як його можна виправити. Пропоную просто викинути».

Людина може чогось навчитися, лише коли зробить крок від відомого до невідомого.

Клод Бернар

Коли я познайомилася з Тедом, він уже сім років перебував у стані творчого заціпеніння. Як і багато інших початківців, він не подумав, що, можливо, варто звернутися до когось іншого і вислухати ще чиюсь думку. Йому було дуже непросто наважитися дати мені свій роман. Тед був моїм другом, і мені було боляче, що з його творінням так грубо повелися. Але цей випадок мене дуже вразив, вразив настільки, що Тед став моїм першим студентом, який вийшов з глухого кута у своїй творчості.

«Будь ласка, спробуй знову почати писати. У тебе вдасться. Я певна, що вийде», — просила я його. Тед погодився ризикнути і спробувати знову. Минуло вже дванадцять років з того часу, коли Тед почав вести ранкові сторінки. Він написав три романи і два сценарії для фільмів. У нього чудовий літературний агент, а репутація міцнішає з кожним днем.

Щоб досягнути того, що він здобув, Теду довелося ще раз відчути і оплакати рани, яких йому завдали ще на початку творчого шляху. Йому довелося змиритися із втраченими роками — наслідком цих ран. Сторінка за сторінкою, день за днем він знову набирався сил.

Як і у кар’єрі будь-якого спортсмена, у кар’єрі творчої людини трапляться травми. Без них не обійтися. Але йдеться про те, щоб пережити їх і освоїти науку зцілення. Як і спортсмен, який, не звертаючи увагу на пошкоджений м’яз, може лише погіршити своє становище, так і митець, який ховає біль утрат, рано чи пізно повністю зануриться у творчу тишу. Поважайте себе настільки, щоб визнати власні рани. Це перший крок до їхнього зцілення.

Усвідомлення творчих травм буде неповним без урахування тих ран, які ми самі собі заподіяли. Часто нам як митцям відкриваються можливості, від яких ми сахаємося, тому що боїмося, не віримо в себе чи просто маємо інші плани на життя.

Ґрейс пропонують стипендію на вивчення мистецтва в іншому місті, проте вона не хоче покидати свого хлопця, Джеррі. Вона вирішує відмовитися від стипендії.

Джеку пропонують роботу за спеціальністю, про яку він завжди мріяв. Щоправда, для цієї роботи доведеться переїжджати в інше місто, яке далеко від дому. Робота чудова, але він відхиляє пропозицію, тому що не хоче покидати своїх рідних і друзів.

Енджела, зігравши в жахливій п’єсі, отримує жахливі відгуки, а потім їй знову пропонують зіграти головну роль, проте п’єса дуже непроста. Вона відмовляється.

Про такі втрачені шанси ми будемо з гіркотою згадувати протягом багатьох років. Про це ми детальніше поговоримо пізніше, а поки що просто осмисліть їх як утрати. Таке усвідомлення запускає процес зцілення.

Здобутки під маскою втрат

Мистецтво — це акт структурування часу. «Подивись на це ось так, — говорить нам витвір мистецтва. — Ось як я це бачу». Як вважає моя дотепна подруга, письменниця Єва Бабіц, «все криється у рамі». Це особливо актуально, коли йдеться про творчі втрати. Кожну втрату потрібно розуміти як потенційний здобуток; вся суть полягає в обрамленні.

Навіть у своїй творчості я не можу сподіватися почути всі відповіді — можу лише мати надію, що творчість моя поставить правильні запитання.

Ґрейс Гартіґан

Кожен фініш — це, по суті, старт. Ми всі це знаємо. Проте у важкі часи ми схильні про це забувати. Вражені утратою, ми, як не дивно, зосереджуємося на тому, що залишилося позаду, на втраченій мрії про те, які плоди принесе наша робота і як радісно її сприймуть. Проте нам необхідно зосередитися на тому, що на нас чекає попереду. Це непросто. Часто ми навіть не уявляємо, що на нас чекає. До того ж якщо ми так страждаємо у теперішньому, то і майбутнє у нас асоціюється з невідворотним болем.

«Здобутки під маскою втрат» — дуже сильний прийом для творчої людини. Щоб ним скористатися, поставте собі запитання: «Як ця втрата може стати мені в пригоді? Куди вона скеровує мою роботу?». Відповіді здивують вас і змусять почуватися вільніше. Хитрість у тому, щоб перетворити біль у енергію. Ключ до цього — знати, довіряти і поводитися так, ніби лиха без добра дійсно не буває, варто лише подивитися на витвір з іншого боку чи зайти в інші двері, відчиняти які ви раніше зовсім не хотіли.

«Щоб зловити м’яч, потрібно хотіти його зловити», — одного разу режисер Джон Кассаветес сказав молодій колезі. Почувши це, я зрозуміла його слова як «Перестань скаржитися, що тобі так кепсько кидають кручений м’яч, і тягнися, дотягуйся до того, чого по-справжньому хочеш». Я намагалася дотримуватися цієї поради.

Упродовж багатьох років я грала у студійну рулетку. Не раз мої сценарії купували, але не ставили на сцені. Не раз чудові роботи припадали порохом на полицях кіностудії, будучи жертвами постійного потоку кадрів. Перспективні фільми помирали за одну ніч — але не в моєму режисерському серці, яке обливалося кров’ю.

Мистецтво — це техніка спілкування. Образ — ось найдосконаліша техніка усього спілкування.

Клас Ольденбург

«Нічого не вдієш, так це працює, — не раз говорили мені. — Якщо хочеш, щоб твій сценарій екранізували, потрібно спершу продати себе як письменника, і тоді, якщо один із твоїх сценаріїв екранізують, і якщо фільм виявиться успішним, і якщо загальна ситуація трохи покращиться, тоді, можливо, ти зможеш спробувати себе як режисер...»

Я прислухалася до цієї народної мудрості дуже довго, переживаючи одну втрату за іншою, пишучи сценарій за сценарієм. Врешті, коли біль утрат уже перелився через вінця, я почала шукати інші двері, ті, крізь які раніше відмовлялася проходити. Я вирішила просто спіймати м’яч — і стала незалежним режисером.

Я покинула Голлівуд, переїхала у Чикаго, купила стареньку вживану відеокамеру і на гроші, які отримала за написання сценарію до однієї серії телесеріалу «Поліція Маямі», відзняла власний художній фільм — романтичну комедію у стилі сорокових років. Зйомки коштували тридцять одну тисячу доларів, і результат виглядав зовсім не кепсько. А потім раптом хтось поцупив мої касети зі звукозаписом. Я все-таки закінчила фільм, повністю його продублювавши (Я знаю, це божевілля, але таким же божевільним був Кассаветес, а я рівнялася на нього). Результат моїх зусиль розійшовся у прокаті закордоном і отримав хороші відгуки. А я багато чого навчилася.

Саме тому, що я запитувала «Як?», а не «Чому я?», тепер у моєму доробку був перший власний скромний художній фільм. Це могло б статися, навіть якби я не взяла все в свої руки, але могло б і не статися. З 1974 року я багато і старанно працювала як сценарист. Я писала — і продавала — художні фільми, короткометражки, документальні фільми, художньо-документальні стрічки, телеспектаклі, фільми тижня, той розкритикований фільм, і міні-серіали. Як режисер, я відзняла один художній фільм і півдюжини короткометражних. Менш помітною була моя робота над редагуванням чужих сценаріїв, і байдуже, згадували мене у титрах чи ні, за гроші чи просто так.

На додачу, я написала більше сотні статей, інтерв’ю та заміток про фільми, тенденції та естетику, коли у поті чола працювала журналісткою на такі видання як «Роллінг стоун», «Нью-Йорк Тайме», «Віллидж войс», «Нью-Йорк», «Нью-Вест», «Лос-Анджелес Тайме», «Чикаго трибьюн» і, найважливіше, на «Амерікан філм», де протягом багатьох років я також працювала редакторкою. Якщо стисло, я віддала данину своєму улюбленому виду мистецтва.

Звідки взялася ця різноманітна, різностороння продуктивність? Річ у тім, що я обожнюю кіно, обожнюю його знімати і не хотіла б, щоб мої утрати збили мене зі шляху. Я навчилася, що, переживаючи втрату, потрібно запитувати себе «Що далі?», а не «Чому я?».

Щоразу, коли я готова запитати: «Якими мають бути мої наступні кроки?» — я просуваюся уперед. Щоразу, коли я приймала «ні» як остаточну відповідь, я зупинялася і застрягала. Я переконалася, що запорука успішної кар’єри — самовдосконалення і вибір.

Якщо проаналізувати тривалі і успішні кар’єри творчих людей, то цей принцип помітний неозброєним оком. Відомий режисер Ширлі Кларк починала кар’єру як танцівниця. Вона розпочала знімати фільми насамперед тому, що хотіла, аби було хоча б декілька вартісних стрічок про танці. Прославившись як талановитий режисер у Європі та Америці, а також попрацювавши на американських кіностудіях,

Кларк стала першою американською жінкою-режи-сером, яка зняла фільм у Гарлемі, першим американським режисером, який дослідив можливості ручної камери, і американським режисером, чиї праці Джон Кассаветес, Мартін Скорсезе[15] і Пол Шредер[16] вважають епохальними і ключовими для власного творчого формування. На жаль, вона була жінкою і жила у важкі часи. Коли її прибутки від кіно почали вичерпуватися, вона стала одним із перших відеомитців і працювала із Семом Шепардом[17], Джозефом Паппом[18] і Орнеттом Коулманом[19]. Вочевидь, Кларк прислухалася до слів, що у рухому мішень значно складніше влучити. Коли вона заходила у глухий кут на одному шляху, то відразу шукала іншу дорогу.

Реальний світ має свої межі; світ уяви безмежний.

Жан-Жак Руссо

Хроніки кіноіндустрії рясніють такими історіями. Еліа Казан, впавши в немилість як режисер, почав писати романи. Режисер Джон Кассаветес також був чудовим актором і використовував свій акторський хист, щоб заробити гроші на власні фільми, надто нефор-матні на думку голлівудських кіностудій. «Якщо вони не хочуть зробити з цього фільм, то я сам його зроблю», — говорив Кассаватес і залишився вірним своїм словам. Замість того, щоб дозволити собі опинитися у глухому куті у своїй творчості, він шукав інші двері.

У нас не було б можливості насолоджуватися чудовим серіалом «Казковий театр», якби актриса і продюсер Шеллі Дюваль сиділа вдома і скаржилася на невдачі в акторській роботі, замість того, щоб скерувати свою енергію в інше річище. «Non illegitimi te carborundum» — саме такий напис, згідно зі свідченнями, був на стінах таборів для військовополонених. У приблизному перекладі, такому важливому для митців, ці слова означають «Не дай негідникам себе зламати».

Митці, які прислухаються до цього заклику, виживають і зазвичай процвітають. Ключовим фактором тут є дія. Біль, якщо швидко не використати його на свою користь, кам’яніє, а разом з ним і наше серце, і тоді вже наважитися на будь-який вчинок стає важко.

Зіткнувшись із втратою, негайно зробіть щось, щоб підтримати свого внутрішнього митця. Навіть якщо все, на що ви наважитесь, буде покупка букету тюльпанів і записника для ескізів, своїми діями ви задекларуєте: «Я усвідомлюю тебе і твою втрату. І обіцяю — майбутнє буде краще». Як і будь-якій іншій дитині, вашому митцю необхідно, щоб мама лагідно його заспокоїла: «Ой, тобі певно так боляче. Хочеш, дам тобі щось смачненьке чи заспіваю колискову...».

Один мій друг-режисер якось розповів мені, що у свої найгірші вечори напередодні прем’єри нового фільму, у передчутті руйнування кар’єри і з твердим переконанням, що після цього показу більше ніколи не візьметься за роботу, наодинці і у темряві він заспокоює себе перед сном такими словами: «Якщо я не зможу знімати на 35-міліметрову кіноплівку, то все одно зможу знімати на 16-міліметрову. А якщо не зможу знімати і на 16-міліметрову, тоді візьмуся знімати відео. А якщо і з відео не складеться, то зніматиму на 8-міліметрівку».

Вік і час: продукт і процес

Запитання: Знаєш, скільки мені вже буде років, поки я навчуся нарешті грати на фортепіано?

Задоволення цікавості — одне з головних джерел щастя у житті.

Лайнус Полінг

Відповідь: Стільки ж, скільки буде, якщо не навчишся.

«Я вже застарий (застара) для такого», як і «У мене нема на це грошей», — це ніщо інше, як Велика Брехня, якою ми користуємося, щоб дозволити собі не експериментувати і не досліджувати та залишатися у своїй творчості у глухому куті.

«Я вже надто стара, щоб вступати на режисерський факультет», — говорила я собі у тридцять п’ять. Коли я нарешті туди вступила, то виявилося, що я дійсно на п’ятнадцять років старша за своїх однокурсників. Також виявилося, що я була більш спрагла творчості, мала більше життєвого досвіду і швидше прогресувала. Тепер, попрацювавши викладачем на такому ж факультеті, я переконалася, що часто моїми найкращими студентами стають ті, хто почав навчатися досить пізно.

«Я вже застарий, щоб бути актором», — неодноразово скаржилися мої студенти — і, мушу додати, робили це з неабияким артистизмом. Вони не завжди були раді чути, що це не так. Чудовий актор Джон Махоні спробував себе у цій професії лише у сорокарічному віці. Тепер, коли з початку його успішної кар’єри минуло вже десять років, він зайнятий на три фільми наперед і працює з найкращими світовими режисерами.

«Я вже застарий, щоб справді стати письменником», — ще одна поширена відмовка. Такі нісенітниці ми вигадуємо, щоб не зачепити своє самолюбство. Реймонд Чендлер почав публікуватися, коли йому минав п’ятий десяток. Прекрасний роман «Жюль і Джим» був створений письменником, якому вже було за сімдесят, і це була його перша книжка.

«Я вже застарий», — це всього лише тактика ухилення. Її завжди використовують, щоб уникнути зустрічі зі страхом.

Подивімося тепер на цю ситуація з іншого боку: «Я дозволю собі спробувати, коли вийду на пенсію». Цікавий різновид того ж самого прагнення вберегти своє самолюбство. Сучасна культура прославляє молодість і дозволяє молоді мати свободу експериментувати. Літніми людьми ця культура нехтує, але все-таки залишає їм право бути трохи не при здоровому глузді.

Багато творчих людей, які застрягли у глухому куті у своїй творчості, переконують себе, що вони водночас і застарі, і замолоді, щоб іти за покликом своєї мрії. Були б вони старими і пришелепкуватими, то, може, би й спробували. Були б вони молодими і дурненькими — теж би спробували. Однаково, бути трохи божевільним — обов’язкова передумова для творчих пошуків. Але ми не хочемо здаватися ненормальними. Та якщо ми візьмемося за щось таке (що б це не було) у такому віці (яким би він не був), то усі, хто нас оточує, неодмінно подумають, що ми з глузду з’їхали.

Так, можливо, саме так і буде.

Творчість спалахує у мить теперішнього, і у цю мить ми не маємо часових обмежень. Ми розуміємо це, коли починаємо процес творчого відновлення. «Я знову відчув (відчула) себе дитиною», — ймовірно, говоримо ми після вдалого творчого побачення. Діти не закомплексовані і безпосередні, а ми, опинившись у творчому потоці, — також.

«Скільки мені знадобиться часу, щоб цього навчитися?» — запитуємо ми себе, спостерігаючи з трибуни за омріяною творчою діяльністю.

«Щоб почало добре вдаватися, потрібен, мабуть, рік, — лунає відповідь. — Це залежить від багатьох факторів».

Для митців, які переживають творчу кризу, рік або декілька років здаються цілою вічністю. Це нас намагається перехитрити наше самолюбство, відмовляючи навіть взятися до справи. Замість того, щоб дозволити собі вирушити у творчу мандрівку, ми замислюємося над тривалістю подорожі. «Це так довго», — говоримо ми собі. Можливо, але кожен день — це всього лише ще один день, проведений у русі, а якщо цей рух наближає нас до нашої мрії, то він приносить нам неабияке задоволення.

Анорексія як ухилення від творчості ґрунтується на запереченні процесу. Нам подобається зосереджуватися на майстерності, якої ми вже досягнули, чи на витворі мистецтва, який ми вже створили. Така увага до кінцевого продукту зводить нанівець той факт, що творчість полягає у процесі створення, а не в готовому витворі.

«Я пишу п’єсу», — це значно цікавіше почути вашій душі, аніж: «Я написав (написала) п’єсу», — бо другий варіант зазвичай націлений лише на задоволення самолюбства. «Я беру уроки акторської майстерності», — це значно цікавіше, аніж: «Я колись ходив (ходила) на уроки акторської майстерності».

У певному сенсі творчий процес ніколи не закінчується. Неможливо навчитися грати на сцені, тому що завжди ще є чому вчитися. Мабуть, неможливо закінчити й знімання фільму, тому що вам завжди буде хотітися щось доробити і переробити, навіть багато років потому. Якщо продовжувати робити, ви будете знати, що могли б зробити і що робити далі. Це не означає, що виконана робота нічого не варта. Радше навпаки. Це лише означає, що виконувати роботу — означає позначати собі шлях до нової і кращої роботи в майбутньому.

Існує логіка кольорів, і лише їй, але аж ніяк не логіці розуму, повинен коритися художник.

Поль Сезанн

Коли ми зосереджуємося на процесі, наше творче життя здається нам більш пригодницьким. Коли ми звертаємо увагу лише на кінцевий продукт, то творче життя може здаватися нам безбарвним і позбавленим сенсу. Ми успадковуємо одержимість результатом і переконання, що ціль творчості — виробити закінчений твір від нашого споживацького суспільства. Такий підхід заганяє безліч творчих людей у глухий кут. Нам, як митцям, які займаються практикою, іноді хочеться проекспериментувати у новій для нас творчій сфері, проте ми не знаємо, до чого це призведе. Ми хвилюємося, чи це не зашкодить нашій кар’єрі. Обмежившись необхідністю показати щось як доказ наших зусиль, ми часто жертвуємо своєю допитливістю. Кожен подібний вчинок ще більше заганяє нас у глухий кут.

Сприймання віку як штучної перешкоди на творчому шляху тісно переплітається зі шкідливим мисленням, спрямованим на готовий продукт. Ми самі встановили «правильний» вік для певних подій: закінчення бакалаврату, вступ на магістратуру, написання першої книжки. Ці штучні часові межі вимагають від нас закінчити щось тоді, коли насправді ми хотіли б тільки це починати.

«Якби я не боявся виглядати придуркувато, коли сидітиму поруч з молодими хлопцями, то дозволив би собі записатися на курси імпровізації».

«Якби моє тіло було хоч трохи схожим на те, яким воно було двадцять років тому, я пішла б у спортзал на зумбу».

«Якби я не боявся, що сім’я подумає, нібито у мене на старості уже зовсім дах поїхав, я знову почав би грати на фортепіано. Я досі дещо пам’ятаю з музичної школи».

Мистецтво? Просто берете і робите.

Мартін Рітт

Якщо всі ці відмовки починають здаватися вам смішними, то це хороший знак. Запитайте себе, чи не вдавалися ви до подібних аргументів. А потім поставте собі запитання: чи вистачить вам смиренності зайнятися чимось попри те, що це може завдати шкоди вашому самолюбству? Милість бути початківцем — завжди найкраща молитва для творчої людини. Відкритість і скромність початківця завжди ведуть до пошуку нових відкриттів, а цей пошук — до досягнень. Все це зароджується на початку, з першого несміливого кроку.

Заповнення форми

Що я маю на увазі, коли кажу про заповнення форми? Я маю на увазі той наступний маленький крок, який вам потрібно зробити, замість того, щоб відразу перестрибувати наперед і робити гігантський крок, до якого ви ще можете бути не готові. Іншими словами, щоб продати сценарій, його потрібно спочатку написати. Щоб його написати, потрібно спочатку придумати хорошу ідею і розкрити її на папері, сторінка за сторінкою, аж поки не назбирається приблизно сто двадцять сторінок тексту. Заповняти форму — означає писати по кілька сторінок щодня. Це означає, що коли ви раптом станете одержимі думкою, нібито ця дурна писанина і ламаного шеляга не варта, — а це обов’язково станеться, — ви скажете собі, що зараз не час про це думати і повернетеся до того, що у цій ситуації варто робити далі — продовжувати писати сторінки.

Якщо поділити сценарій на частинки по днях, то написати кожен такий шматочок можна швидко і вчасно — перш ніж пральна машинка встигне допрати брудний одяг. І решту дня ви проведете без почуття вини і тривоги.

Зазвичай той правильний крок, який вам потрібно зробити далі, це якась абищиця: помити пензлики, заскочити у магазин для рукоділля по глину, погортати місцеву газету оголошень і пошукати оголошення курсів акторської майстерності... Як свідчить досвід, найкраще зізнатися собі, що кожного дня вам потрібно робити щось одне для розвитку своєї творчості. Виконуючи таку обіцянку, ви заповнюєте форму.

Надто часто, коли люди прагнуть більше наповнити своє життя творчою працею, вони приховують у собі невисловлене і часто неусвідомлене очікування чи страх, що їм доведеться відмовитися від того життя, до якого вони звикли.

«Я не можу бути письменником і залишатися одруженим з цією людиною».

«Я не можу малювати і продовжувати працювати на цій нудній роботі».

«Я не можу присвятити себе акторству і продовжувати жити у Чикаго... чи Сіетлі, чи Атланті...»

Творчі люди, які опинилися у глухому куті, полюблять думати, що їм доведеться в одну мить змінити все своє життя. Такий максималізм часто буває згубним. Ставлячи планку надто високо і встановлюючи захмарну ціну, яку йому доведеться заплатити за своє рішення, митець у процесі відновлення підштовхує себе самого до поразки. Хто зуміє зосередитися на першому уроці малювання, якщо у нього в голові постійно крутяться думки про те, що він має розлучитися зі своєю дружиною і переїхати в інше місто? Кому вдасться удосконалити свої танцювальні рухи, якщо весь час зайнятий пошуком нової квартири, оскільки доведеться порвати з коханим і зосередитися на мистецтві?

Творчі люди схильні перегравати, і іноді ця схильність обертається проти нас — ми не наважуємося творити, відчуваючи страх перед власними уявленнями про подальші масштабні і руйнівні зміни. Фантазуючи, як ми почнемо займатися мистецтвом професійно, ми так і не доходимо до того, щоб зайнятися ним по-аматорськи.

Замість того, щоб писати по три сторінки сценарію вдень, ми радше будемо перейматися тим, що доведеться переїжджати в Голлівуд, якщо наш текст куплять. Але цього ніколи не станеться, тому що ми так зайняті хвилюванням про те, як продати сценарій, що у нас немає часу його написати.

Замість того, щоб записатися на курси малювання у місцевому культурному центрі, ми купуємо мистецький журнал і говоримо собі, що наші роботи тепер не в моді. Як вони можуть бути не в моді? Їх ще ж навіть не існує!

Замість того, аби впорядкувати у маленькій кімнатці поруч із кухнею, щоб ми мали місце для занять гончарством, ми скаржимося на відсутність майстерні, хоча сприймати цю скаргу насправжки неможливо, тому що ми ще не створили нічого, чим можна цю майстерню наповнити.

Занурившись у неймовірні фантазії про те, яким буде наше життя, коли ми станемо по-справжньому творчими людьми, ми не помічаємо безліч маленьких можливостей для змін, на які нескладно наважитися уже сьогодні. Такий максималістський підхід не дає нам усвідомити, що мистецтво — це насправді дуже-дуже багато маленьких кроків і лише декілька великих стрибків.

Замість того, щоб зробити один маленький крок назустріч мрії, ми стрімголов біжимо до краю прірви, а потім стоїмо там як укопані і тремтимо від страху: «Я не можу стрибнути. Не можу. Не можу...».

Ніхто і не просить вас стрибати. Це все надмірний драматизм, якому місце на сторінках ваших романів чи на полотні, у глині чи на сцені, у будь-якому, навіть найменшому, вияві творчості.

Творчість вимагає дій, а для багатьох з нас це дуже прикра новина. Вона передбачає те, що ми повинні взяти на себе відповідальність, а ми такого терпіти не можемо. Ви хочете сказати, що мені доведеться щось зробити, щоб краще почуватися?

Так. Більшість із нас ненавидять щось робити, якщо замість того можна похвилюватися про щось інше. Одне з наших улюблених занять — замість того, щоб творити — оцінювати свої шанси.

Коли ідеться про творчу кар’єру, думати про свої шанси — означає пити емоційну отруту. Вона позбавляє нас радості мистецтва-як-процесу і ми стаємо беззахисними перед якимись уявними силами десь там. Якщо випити такий напій швидко, це може призвести до затяжного і токсичного емоційного запою. Врешті ми почнемо себе запитувати: «Яка з цього користь?» — а не «Який мій наступний крок?».

Як свідчить досвід, оцінювання власних шансів — це те, до чого ми вдаємося, щоб відтягнути на якомога довший час ту мить, коли нам таки доведеться зробити наступний крок. Замість того, щоб діяти, ми стаємо залежні від тривоги. Варто вам один раз так зробити, і це перетвориться у залежність. Поспостерігайте за собою протягом тижня і зверніть увагу, як ви хапаєтесь за тривожну думку — майже як за наркотик, — щоб не займатися чимось творчим або принаймні відкласти це на потім.

Ви розвантажили від усіх справ ранок, щоб мати час писати або малювати, а потім усвідомили, що досі не попрали одяг. «Подумаю поки над тим, що малювати, і налаштуюсь, а заодно і посортую одяг», — говорите ви собі. Насправді ж ви маєте на увазі щось на кшталт: «Замість того, щоб малювати, я ще трохи про це похвилююся». Якимось дивом прання забирає цілий ранок.

У більшості творчих людей, які опинилися у глухому куті, виробилася певна активна залежність від стану тривоги. Ми надаємо перевагу відчуттям безперервного слабкого болю і періодичним нападам панічного страху замість одноманітності щоденних маленьких і простих кроків у потрібному напрямку.

Заповнювати форму — означає працювати з тим, що в нас уже є, а не нудити світом через те, що в нас чогось немає. Як режисер, я не раз помічала, що на ролі запрошують тих акторів, які працюють навіть тоді, коли немає роботи. Наприклад, Маргарет Коттліскі, чудова актриса театру і кіно, завжди знаходила час пропрацьовувати літературний матеріал. Колись вона працювала з молодим драматургом Девідом Маметом у театральній групі Святого Миколая у Чикаго, а тепер співпрацює з дещо старшим і досвідченішим Девідом Маметом, де б він не був. Замість того, щоб спочивати на лаврах, Маргарет постійно перебуває у стані здорової творчої невгамовності. Коли вона не залучена до вистави, то бере уроки акторської майстерності і завжди знаходить час з’явитися на читаннях нових п’єс. Як і всі актори, вона страждає від синдрому «Я ніколи більше не працюватиму», проте на відміну від її менш працелюбних колег, вона не дозволяє перетворити свою роботу на те, що робиться лише для інших чи заради грошей. Звісно, вона хоче отримувати гроші за свою працю, і я не хочу сказати, що актори повинні працювати безкоштовно. Я лише хочу донести до вас, що робота породжує роботу. Маленькі дії ведуть нас до суттєвих просувань уперед у нашому творчому житті.

Ви не почуєте звуку фанфар, коли приймете важливе життєве рішення. Доля заявляє про себе беззвучно.

Аґнес де Мілль

Багато митців дозволяють собі сумнівну розкіш, передаючи власну кар’єру у руки агента, замість того, щоб залишати турботу про мистецтво власній душі. Коли за ваше творче життя відповідає ваш агент, дуже просто у відчаї сказати, що «мій агент недостатньо багато робить», замість того, щоб запитати себе, що ви самі могли б зробити, щоб удосконалювати свою майстерність. Заповніть форму. Що ви могли б зробити просто зараз, у тих життєвих обставинах, у яких перебуваєте? Ось це і зробіть.

Робіть один маленький крок щодня, замість того, щоб роздумувати над глобальними питаннями. Коли ми дозволяємо собі заглиблюватися у складні багаторівневі питання, то не можемо знайти маленьких відповідей. Тут ідеться про зміни, що ґрунтуються на повазі, — повазі до того, де ми перебуваємо зараз, і до того, куди прагнемо. Ми чекаємо не сильних вітрів змін — хоча вони можуть і повіяти, — а натомість активно і творчо діємо, раціонально використовуючи те, що у нас є зараз: цю роботу, цей дім, ці взаємини.

Митці, які перебувають у стані відновлення, часто переживають приступи шаленої люті і глибокого смутку, коли думають над своїми втраченими роками. Коли трапляються такі творчі мрії, ми хочемо збунтуватися і втекти куди очі бачать від того, як склалося життя. Натомість наважтеся на зміни, маленькі зміни там, де ви є. Заповніть цю форму ретельно і обережно, аж поки вона не перетвориться на щось нове і значне.

Поет Теодор Рьотке писав: «Ми пізнаємо те, куди нам треба йти, уже в дорозі». Виявляється, коли ми заповнюємо форму, то часто нам не потрібно вдаватися до суттєвих змін. Ці зміни відбуваються поступово, маленькими кроками. Корисно уявити собі це як космічний політ: лише трішки змінюючи траєкторію запуску, з часом можна помітити суттєві результати.

Вправа «Раннє виховання»

Хоча ми рідко відслідковуємо цей зв’язок, проте багато з наших теперішніх утрат безпосередньо пов’язані з тим, як нас виховували у дитинстві. Буває, дітям говорять, що вони ні на що не здатні, чи, навпаки, що все повинно їм удаватися легко і просто. Обидва твердження заводять дитину у глухий кут. Запитання, наведені далі, мають допомогти вам розпізнати і розшифрувати наслідки вашого виховання. Вам здаватиметься, що деякі з цих запитань зовсім не стосуватимуться вашого життя. Запишіть будь-які думки, на які вони вас наштовхують.

1. Коли я був (була) маленький (маленька), тато думав, що моя творчість_. І тому я почувався (почувалася) _.

2. Я пам’ятаю, як одного разу він_.

3. Мені від цього було дуже_ і_. Я ніколи про це не забував (забувала) _.

4. Коли я був (була) дитиною, мама говорила мені, що мої мрії _.

5. Я пам’ятаю, що вона радила мені опуститися з небес на землю, нагадуючи про те, що _.

6. Єдина людина, яка в мене вірила, це_.

7. Я пам’ятаю, як одного разу_.

8. Мені від цього було_і_. Я ніколи про це не забував (забувала)_.

9. Мені не дало стати митцем_.

Я живу на цьому світі лише для того, щоб писати музику.

Франц Шуберт

10. Прикра наука, яку мені тоді завдало життя, була зовсім не логічна, але я все ще дотримуюся її правил, а полягали вони у тому, що я не можу водночас і_, і займатися творчістю.

11. Коли я був (була) маленький (маленька), то дізнався (дізналася), що_ і__дуже великий гріх, якого мені потрібно особливо остерігатися.

12. Я виріс (виросла) з думкою, що творчі люди

13. Учителем (учителькою), який (яка) зруйнувала мою впевненість у собі, був (була)_.

14. Мені говорили, що _.

15. Я вірив (вірила) цьому вчителю (цій учительці), тому що _.

16. Наставником, який послужив мені хорошим прикладом,був _.

17. Коли люди говорять, що я талановитий (талановита), мені здається, вони хочуть _.

18. Річ у тім, що я з підозрою ставлюся до _.

19. Я просто не можу повірити, що_.

20. Коли я починаю вірити, що по-справжньому талановитий (талановита), то стаю страшенно сердитий (сердита) на _, ____У____У____ і _.

Позитивні твердження

Ці позитивні судження затверджують ваше право на творчість. Виберіть п’ять тверджень і попрацюйте з ними цього тижня.

Я талановита людина.

Я маю право бути творчою особистістю.

Я хороша людина і хороший митець.

Творчість — це благословення, яке я приймаю.

Моя творчість благословляє інших людей.

Мою творчість цінують.

Тепер я поблажливіше ставлюся до себе і своєї творчості.

Тепер я щедріше ставлюся до себе і своєї творчості. Тепер я ділюся своєю творчістю більш відкрито.

Тепер я приймаю надію.

Тепер я дію стверджувально.

Тепер я приймаю творче відновлення.

Тепер я дозволяю собі зцілитися.

Тепер я приймаю Божу допомогу у своєму житті.

Тепер я вірю, що Бог любить творчих людей.

Завдання

1. Пошук мети. Ця вправа може здатися вам складною. Попри це, дозвольте собі її виконати. Якщо вам спаде на гадку не одна мрія, а декілька, виконайте вправу в розрахунку на кожну з них. Всього лиш подумки змальовуючи мрію у всіх подробицях, ми вже допомагаємо втілити її в життя. Сприймайте свій пошук цілі як попередній начерк того життя, якого ви прагнете.

Кроки:

1. Назвіть свою мрію. Саме так. Запишіть назву. «Якби все було так, як я хочу, я б дуже хотів (хотіла) бути...»

2. Назвіть конкретну мету, досягнення якої для вас дуже важливе. На вашому емоційному компасі ця мета — справжня північ.

(Підказка: дві жінки можуть мріяти про те ж саме — стати актрисою. Одна з них має конкретну мету — щоб про неї написали у журналі «Піпл». Для неї емоційним центром і справжньою північчю на емоційному компасі її мрії є слава. Інша актриса має іншу конкретну мету, вона хоче отримати хороші відгуки про п’єсу, головну роль у якій вона зіграє на Бродвеї. Для неї емоційним центром і справжньою північчю її мрії є повага за сценічну майстерність. Перша актриса може бути щасливою, виконуючи ролі у мильних операх. Другій актрисі знадобиться робота на сцені, щоб її мрія збулася. А на перше око видається, що вони обидві мають однакові прагнення.)

3. Якби все складалося саме так, як ви захочете, де б ви хотіли опинитися п’ять років по тому, як розпочали шлях назустріч своїй мрії і своїй справжній півночі?

4. За тих обставин, які ви маєте тепер, що можна зробити вже зараз, цього року, щоб наблизитися до заповітної мрії?

5. Що ви могли б зробити цього місяця? Цього тижня? Сьогодні? Зараз?

6. Опишіть свою мрію (наприклад, стати відомим режисером). Опишіть її справжню північ (повага і вищий ступінь самосвідомості, широка аудиторія). Виберіть приклад для наслідування

(Волт Дісней, Рон Говард, Майкл Пауелл). Складіть план дій. На п’ять років. На три роки. На рік. На місяць. На тиждень. На тепер. Виберіть, з чого хочете почати. Читання цієї книжки — це вже початок.

2. Нове дитинство: ким ви могли би стати, якби отримали ідеальне виховання? Напишіть сторінку про таке дитинство вашої мрії. Чому б вас навчили? Чи можете ви тепер перевиховати себе у цьому напрямку з огляду на дитинство вашої мрії?

3. Кольорові схеми: виберіть колір і напишіть кілька речень про себе від першої особи. («Я — колір срібний, колір високих технологій і усього неземного та вишуканого, колір мрій і досягнень, колір напівтемряви, колір спокою...» Або «Я — колір червоний. Я — пристрасть, захід сонця, гнів, кров, вино і троянди, я — армії, вбивства, хіть і яблука».) А який колір ваш улюблений? Що ви маєте цього кольору? А як щодо цілої кімнати? Це ваше життя і ваш будинок.

4. Напишіть п’ять речей, які вам не можна робити: вбити свого шефа, кричати в церкві, ходити на дворі голяка, влаштовувати сцени, звільнитися з роботи. А тепер зробіть це на папері. Опишіть це, намалюйте, зіграйте, зробіть колаж. Тепер увімкніть музику і висловіть це у танці.

5. Пошуки стилю: перелічіть двадцять речей, які ви любите робити. (Це можуть бути ті самі двадцять, які ви вказували раніше, а можуть бути й інші.) Дайте відповідь на ці запитання стосовно кожної з цих речей:

• На це потрібні гроші чи це безкоштовно?

• Це дорого чи дешево?

• Це потрібно робити наодинці чи з кимось?

• Чи пов’язано це з вашою роботою?

• Чи потрібно для цього ризикувати життям і здоров’ям?

• Це потрібно робити у швидкому темпі чи в повільному?

• Це щось для розуму, для тіла чи щось духовне?

6. Ідеальний день: сплануйте ідеальний день у тому житті, яким ви зараз живете, користуючись інформацією, яку вже зібрали.

7. Дуже ідеальний день: сплануйте ідеальний день у тому житті, про яке ви мрієте. Жодних обмежень. Дозвольте собі бути і володіти всім, чим душа забажає. Ваше ідеальне середовище, робота, дім, коло друзів, любовні стосунки, розвиток у вашому виді мистецтва — перелічіть усі най-заповітніші мрії.

8. Виберіть один аспект вашого ідеального дня. Дозвольте собі реалізувати його. Можливо, у вас поки не буде можливості переїхати в Рим, але навіть у брудній занехаяній квартирі ви можете насолодитися чашкою капучино і круасаном.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? (Чи була у вас дуже сильна спокуса їх закинути?) Як ви почувалися, коли їх писали?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (Чи дозволяли ви вашій відданості роботі або іншим обов’язкам стати вам на заваді?) Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 9. Відновлюємо почуття співчуття

Цього тижня ми будемо досліджувати внутрішні причини власного творчого заціпеніння. На цьому етапі ідея все кинути може здаватися дуже привабливою. Не робіть цього! Ми будемо аналізувати і осмислювати емоційні проблеми, які раніше не давали нам можливості ступити на творчий шлях. Ми розпочнемо процес зцілення від сорому минулих невдач. Відповідно до того, як ми будемо перевиховувати перелякану творчу дитину всередині нас, яка дуже хоче творити і досягнути чогось як митець, ми станемо більш співчутливими.

Ми дізнаємося, як позбутися емоційних перешкод і знову наважитися на ризики.

Страх

Одне з головних завдань творчого відновлення — навчитися називати речі (і самих себе) своїми іменами.

Більшість із нас роками неправильно називали свою поведінку. Ми хотіли творити, але не могли цим займатися, і цю нездатність творити називали лінню. Це не лише неточно. Це жорстоко. Тут нам неабияк стають у пригоді точність і співчуття.

Митці, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, не ліниві. Вони просто в глухому куті.

Застрягнути в глухому куті і лінуватися — зовсім різні речі. Митець у період творчого заціпеніння зазвичай витрачає багато енергії — просто робить це непомітно. Він витрачає її на ненависть до самого себе, на жаль, на сум або заздрість. Він витрачає енергію на сумніви в самому собі.

Митець, який перебуває у глухому куті, не знає, як почати з малесеньких кроків. Натомість, він мислить категоріями грандіозних страшних завдань: створити роман, художній фільм, моновиставу чи оперу. Коли ці великі завдання не лише не виконані, а до них навіть і не бралися, — митець називає це лінню.

Не називайте нездатність почати лінню. Називайте її страхом.

Страх — ось справжнє ім’я того, що турбує митця, який зайшов у глухий кут. Це може бути страх зазнати невдачі чи страх зазнати успіху. Найчастіше — це страх залишитися одному. Корені такого страху сягають у наше дитинство. Більшість митців у стані творчого заціпеніння намагалися стати творчими людьми всупереч бажанню чи раціональному розрахунку батьків. Для молодої людини такий підхід породжує неабиякий конфлікт.

Якщо ти вже наважився діяти наперекір цінностям власних батьків, то мусиш усвідомлювати, за що узявся. Ти не можеш просто стати творчою людиною. Раз ти вже наважився завдати своїм батькам стільки страждань, то мусиш стати генієм...

Батьки дійсно поводяться так, ніби їм дуже боляче, коли діти бунтують проти них. Назвіть себе творчою людиною — і вони неодмінно сприймуть це як протест. На жаль, сприйняття творчого життя як юнацького бунтарства стало нормою, і завдяки цьому будь-який прояв творчості містить ризик розлуки і втрати близьких людей. А оскільки творчі люди все-таки прагнуть досягти своїх цілей в мистецтві, вони почуваються винними.

Під тиском цього почуття провини вони вважають, що для того, аби виправдати свій протест, творчі люди зобов’язані стати великими митцями.

Тому, кому просто необхідно стати великим митцем, важко бути митцем узагалі.

Тому, кому просто необхідно створити великий витвір мистецтва, складно створити будь-що.

Навіть якщо вам складно почати, це зовсім не означає, що вам не вдасться закінчити. Це означає, що вам може знадобитися допомога — допомога вищих сил, вірних друзів та ваша власна. Перш за все потрібно дати собі дозвіл почати з малого і просуватися вперед малесенькими кроками. За такі кроки ви повинні себе якось винагороджувати. Ставлячи перед собою величезні цілі, ми породжуємо у собі величезний страх, який призводить до відкладання творчого процесу на потім, і ми помилково називаємо це лінощами.

Не називайте відкладання на потім лінню. Називайте це страхом.

Страх — це те, що заводить митця у творчий глухий кут. Страх того, що у вас не вийде. Страх не закінчити роботу. Страх зазнати невдачі і страх зазнати успіху. Страх почати взагалі. Існують лише одні ліки проти страху. Ці ліки — любов.

Використовуйте любов, щоб лікуватися від страху.

Перестаньте кричати на себе. Ставтеся до себе лагідніше. Не називайте страх чимось іншим.

Ентузіазм

Рішення просте — без ритму життя пусте.

Дюк Еллінгтон і Ірвінг Міллс

«Напевно, щоб бути творчою людиною, потрібна сувора самодисципліна», — часто кажуть люди, які мають найкращі наміри і які самі не є митцями, хоча насправді хотіли б ними бути. Яка неймовірна спокуса! Вони пропонують нам милуватися собою перед натовпом прихильників, граючи роль героя-спартанця, — яка абсолютно не відповідає дійсності.

Нам, митцям, налаштовуватися на армійську дисципліну небезпечно. Спершу дисципліна може виявитися ефективною, проте довго це не триватиме. За своєю природою дисципліна передбачає захоплення собою. (Уявляйте її як батарейку — працює, але вистачає її ненадовго.) Ми захоплюємося собою: «Ой, які ж ми хороші і дисципліновані!». Саме дисципліна, а не потік творчості, стає нашою метою.

Та наша частина, якій найкраще вдається творити, це зовсім не безвідмовний автомат, який живиться силою волі і, про всяк випадок, запасним двигуном гордості. Такий механізм працює тільки завдяки силі волі. Ви знаєте, що я маю на увазі: прокидатися на світанку з армійською точністю, віддавати честь письмовому столу, мольберту, дошці для начерків...

Тривала творча діяльність вимагає від митця більшого, аніж дисципліни, — вона радше вимагає ентузіазму. Ентузіазм — це не емоційний стан. Це духовна самовіддача і разом з тим радісне підпорядкування творчому процесу, а також визнання того факту, що творчість існує всюди навколо нас.

Ентузіазм (з грецької «наповнений Богом») — це невичерпне джерело енергії, яке наповнюється від потоку самого життя. Ентузіазм викликає гра, а не праця. Наш митець насправді нічим не схожий на вимуштруваного солдата, він радше дитина всередині нас, друг, з яким ми завжди можемо погратися. І, як завжди буває з такими друзями, саме радість, а не обов’язок, уможливлює тривалу міцну дружбу.

Мистецтво пробуджує таємницю, без якої світ не міг би існувати.

Рене-Франсуа-Ґіслен Маґрітт

Звісно, цілком ймовірно, що наш митець прокидатиметься на світанку, щоб у ранковій тиші привітатися з друкарською машинкою або мольбертом. Але це радше пов’язано з дитячою любов’ю до таємничих пригод, аніж із суворою дисципліною. Те, що іншим може здатися дисципліною, насправді лише домовленість з нашою творчою дитиною зустрітися і пограти: «Завтра о шостій ранку я тебе чекаю, і разом ми побавимося з цим сценарієм, картиною, скульптурою...».

Нашу творчу дитину найпростіше переконати попрацювати, якщо подати роботу як гру. Малювати — це так весело. Шістдесят загострених олівців — це так радісно і втішно. Багато письменників відмовляються від комп’ютера заради затишного дружнього клацання друкарської машинки, яка постукує, наче копита поні. Багато хто робить наступний висновок: щоб робота йшла успішно, робоче місце насамперед повинне бути ігровим майданчиком.

Малюнки динозаврів, дешеві іграшки, мініатюрні гірлянди, чудовиська з пап’є-маше, кристалики-дар-мовиси, букет квітів, акваріум...

Хай би яким привабливим вам не видавався образ чистої та прибраної чернечої келії як майстерні істинного митця, реальні робочі умови можуть виявитися значно безладнішими. Більшість дітей неабияк знудилися б у порожній і безбарвній кімнаті. Наша творча дитина — не виняток.

Пам’ятайте, що мистецтво — це процес, і цей процес повинен приносити задоволення. А вислів «ціллю прибуття завжди є сама подорож» можна розуміти так: наша творча робота — це наше творче начало, яке грає на полі часу. У самому серці цієї гри — таємниця радості.

Творчі розвороти

Для того, щоб відновитися після творчої кризи, як і для того, щоб відновитися після серйозної хвороби чи травми, насамперед потрібно дбати про здоров’я. На певному етапі ми повинні зробити свідомий вибір і відмовитися від переваг та бонусів, якими дозволено користуватися емоційно неврівноваженим людям. Продуктивний митець — зазвичай щаслива людина. Це може відлякати тих, хто звик, що їм потурають, бо вони нібито такі нещасні.

Слова на кшталт «Я б із задоволенням, але розумієш... Мене сковує страх, що...» можуть привернути до нас багато уваги. Нам більше співчуватимуть, якщо ми будемо митцями з численними комплексами і проблемами, ніж якщо ми будемо щасливі та плідні у своїй творчості.

Тих із нас, хто став залежний від співчуття замість творчості, може сковувати все більший страх під час творчого оздоровлення. Багато митців у процесі відновлення вбачають у цьому таку загрозу, що розвертаються на сто вісімдесят градусів і самі ж байдужіють до своїх зусиль.

Ми зазвичай вдаємося до творчого харакірі або напередодні першої творчої перемоги, або одразу ж після неї. Сліпуче світло успіху (вірш, запрошення на роль, пісня, оповідання, фільм, будь-що інше) може налякати митця у процесі відновлення настільки, що він чимдуж побіжить назад в укриття. Нам значно комфортніше бути жертвою творчого заціпеніння, аніж ризикувати стати митцем, якому постійно доведеться бути плідним і здоровим.

Людині не можна відмовлятися від того, щоб робити те, що приносить їй більше задоволення, аніж будь-яка інша діяльність.

Стендаль

Творчий розворот здебільшого відбувається на хвилі байдужості. Раптом ми реагуємо на наш новий витвір чи хорошу ідею словами: «Ай, та кому воно треба? Це просто аматорство. Я і так, як порівняти з іншими, пасу задніх...».

Так, але ми будемо і далі відставати, якщо перестанемо працювати. Головне, що ми вже за тридев’ять земель від свого глухого кута. Тепер ми в дорозі, і вона нас лякає. Нас починають відволікати придорожні знаки або ми, потрапивши у вибоїни, змінюємо маршрут.

• Сценарист зустрічається з агентом — той готовий зайнятися його сценарієм, якщо автор його трішки відкоригує. Сценарист не вносить змін у сценарій.

• Актору пропонують приміщення для репетиції нової ролі. Використавши цю можливість один раз, йому не подобається неоднозначна реакція публіки, яка свідчить про те, що йому ще потрібно працювати над удосконаленням своїх навичок. Він припиняє репетиції.

• Актору радять підготувати портфоліо зі своїми фото, а потім показати його одному престижному агенту. Він не робить ні одного, ні іншого.

• Актрисі-продюсеру з хорошим сценарієм пропонують студію для роботи над її проектом. Вона знаходить у пропозиції якийсь недолік і відкладає цей проект на потім.

• Художника вперше запрошують на групову виставку, але між ним і власником галереї спалахує конфлікт.

• Поет презентує свої вірші на місцевих читаннях і публіка дуже добре на них реагує. Замість того, щоб і надалі практикуватися на такій аудиторії, поет вирішує брати участь у так званому поетичному слемі (щось на кшталт боксерського матчу між поетами, де суддями є глядачі), де він програє і зовсім перестає читати свої вірші на публіці.

Життя згортається і розгортається пропорційно до нашої відважності.

Днаїс Нін

• Поет-пісняр починає співпрацювати з новим композитором і разом вони створюють чудові твори. Вони представляють три пісні у отримують схвальні відгуки, а потім повністю припиняють співпрацю.

• Фотограф-початківець неабияк умотивована продовжувати розвиватися завдяки тому, що вчитель відзначив її роботи. Одного разу вона випадково псує плівку і кидає курс, говорячи, що їй було нудно.

Коли ми маємо справу з творчими розворотами, то повинні насамперед ставитися до себе більш співчутливо. Творчість справді лякає, і у кожній кар’єрі часом трапляються розвороти. Іноді до них варто ставитися як до руху по колу. Ми наближаємося до миті творчого стрибка, потім, так і не зробивши його, втікаємо, як норовливий кінь, і намотуємо ще декілька кіл навколо поля, перш ніж знову наважитися взяти бар’єр.

Зазвичай, коли ми робимо творчий розворот, нам удвічі більше соромно: спочатку соромно через те, що нам страшно, а потім через власну реакцію на цей страх. Знову ж таки, вам стане легше, якщо пам’ятати, що таке трапляється у кожній кар’єрі.

Коли мені було близько тридцяти п’яти, я протягом двох років вела репортажі про мистецтво у газеті «Чикаго Триб’юн». Виконуючи завдання редакції, я мала можливість поспілкуватися з Акірою Куросавою, Кевіном Кляйном, Джулі Ендрюс, Джейн Фондою, Блейком Едвардсом, Сідні Поллаком, Сіссі Спейсек, Сіґурні Вівер, Мартіном Ріттом, Ґреґорі Гайнсом[20] і ба-гатьма-багатьма іншими.

Здебільшого я розмовляла з ними про ті часи, коли їм опускалися руки і вони не хотіли продовжувати творити — іншими словами, ми розмовляли про творчі розвороти. Вміння уникати такого стану чи відновлюватися після нього вплинуло на кар’єру цих зірок не менше, ніж їхній талант.

Успішна творча кар’єра завжди будується на успішних творчих невдачах. Визначальним фактором за таких обставин стає вміння пережити цю ситуацію. Зробити це значно простіше, якщо пам’ятати, що творчі розвороти свого часу переживали і найбільш успішні митці.

Блейк Едвардс — режисер, у доробку якого одні з найсмішніших і найуспішніших комедій за останні тридцять років. Попри це він провів сім років у Швейцарії у добровільному вигнанні, тому що сценарій, який, на його думку, був його найкращою роботою, забрали від нього одразу перед початком фільмуван-ня, оскільки його погляд на матеріал відрізнявся від поглядів зіркового сценариста, якого найняла студія, щоб покращити сценарій.

Едвардса звільнили з власного проекту, він опинився на узбіччі, і йому залишалося лише спостерігати, як фільм за його сценарієм, витвореним душею і серцем, знімає хтось інший, та ще й робить це дуже невміло. Немов поранений звір, він заховався в Альпах, щоб залікувати свої рани. Він повернувся до режисури після сімох довгих років, коли збагнув, що саме творчість, а не час, найкраще заліковує творчі рани. Дотримуючись цієї філософії, він досі дуже плідний режисер. Коли він розмовляв зі мною про цю перерву у своїй кар’єрі, його переповнював біль і жаль за втраченим часом.

Будьте співчутливі. Творчі розвороти завжди породжує страх — страх перед поразкою чи страх перед успіхом. І неважливо, перед чим саме. Кінцевий результат усе одно такий самий.

Для того, щоб відновитися після творчого розвороту чи цілого періоду в житті, протягом якого траплялося їх безліч, ми повинні спершу визнати, що він стався. Так, я дійсно негативно відреагував (відреагувала) на біль і страх. Так, мені справді потрібна допомога.

Ставтеся до свого хисту як до молодого норовливого коня, якого ви всюди водите за собою. Кінь цей надзвичайно талановитий, але він також молодий, боязкий і недосвідчений. Він робитиме помилки, його лякатимуть перешкоди, які раніше не траплялися на його шляху. Він може навіть кинутися навтьоки, спробувати скинути вас чи вдавати кульгавість. Ваше завдання — бути вправним творчим жокеєм, змусити коня рухатися вперед і таки перетнути фінішну пряму.

Спершу зверніть увагу на те, які саме бар’єри лякають вашого коня. Можливо, одні перешкоди лякають його значно більше, ніж інші. Пошук агента як бар’єр може видатися страшнішим, ніж творчий семінар як бар’єр. Бар’єр як читання схвальних і не дуже відгуків може бути вашому коню під силу, але от бар’єр переписування матеріалу лякає ваш талант до смерті. Пам’ятайте, що під час кінних перегонів на іподромі є й інші коні. Досвідчений жокей часто іде на хитрість — він ставить молодого коня за дорослішим, урівноважені-шим і досвідченішим конем. Ви можете зробити так само.

• Чи хтось із моїх знайомих має агента? Якщо так, то потрібно поцікавитися, як вони його або її знайшли.

• Чи хтось з моїх знайомих вносив правки у свої твори? Якщо так, то потрібно поцікавитися, як вони це зробили.

• Чи серед моїх знайомих є такі, чию творчість піддали нищівній критиці? Якщо так, то потрібно запитати, що вони робили, аби це пережити.

Щойно ми визнаємо, що потребуємо допомоги, як вона неодмінно з’явиться. Самолюбство змушує нас стверджувати, що ми і самі впораємося. Йому більше до вподоби, коли ви вдаєте з себе митця-самітника, ніж коли просите про допомогу. Все одно зверніться по неї.

Коли Боб зняв свій перший документальний фільм, він був молодим перспективним режисером. Це була коротка і дуже яскрава стрічка про його батька, працівника фабрики. Змонтувавши чорновий варіант, Боб показав його своєму вчителю, колись талановитому режисеру, який тепер зайшов у своїй творчості в глухий кут. Вчитель розкритикував дощенту фільм Боба. Боб закинув його. Він заховав плівку в коробку, а коробку — у підвал, і забув про неї, аж поки підвал не затопило. «Ну і нехай. Яка різниця», — сказав він тоді собі, вважаючи, що плівка безповоротно пошкоджена.

Я познайомилася з Бобом п’ять років по тому. Через деякий час ми стали друзями, і він розповів мені історію цього фільму. У мене була підозра, що плівка вціліла. «Фільм втрачено, — сказав він мені. — Навіть у лабораторії загубився відзнятий матеріал, який я їм колись давав». Говорячи про фільм, Боб засумував, але завдяки цьому він прорвався крізь емоційний бар’єр. Він почав оплакувати свою втрачену мрію.

Через тиждень Бобу зателефонували з лабораторії. «Я не можу в це повірити! Вони знайшли мої відео-матеріали», — сказав він мені. Я не здивувалася. Я впевнена, що Творець піклується про творчих людей і що він оберігав ту плівку. Заручившись підтримкою своєї дівчини-сценаристки — яка тепер стала його дружиною, — Боб закінчив роботу над фільмом. Опісля вони почали працювати над новим інноваційним документальним фільмом — уже разом.

Зіткнувшись з творчим розворотом, запитайте себе: «До кого я можу звернутися за допомогою, щоб не зупинитися у своїх творчих намаганнях?». А потім поговоріть з цими людьми.

Долаючи перешкоди

Для того, щоб вільно працювати над проектом, митцю потрібно хоча б з практичних міркувань подолати відчуття образи (гнів) і власний опір (страх). Що це означає? Це означає, що перш ніж продовжувати роботу, ми повинні винести на поверхню всі приховані перешкоди. Те саме стосується і прихованих переваг нашого становища, коли ми не працюємо над своїм витвором. Зрідка ці перешкоди бувають загадкові. Це радше легко розпізнавана захисна реакція на те, що сприймається (справедливо чи ні) як вороже середовище.

Пам’ятайте, митець усередині вас — це творча дитина. І дитина ця хандрить, упадає в істерику, ображається, має безліч ірраціональних страхів. Як і більшість дітей, вона боїться темряви, бабайки і будь-яких ризикованих пригод. Як батько (мати) та опікун вашого внутрішнього митця, як його старший брат, захисник і товариш, саме ви повинні переконати його, що він може нічого не боятися і вийти, щоб погратися.

Музика — це твій власний досвід, твої думки, твоя мудрість. Якщо ти не живеш своїм життям, то з твого ріжка не вирветься ні звуку.

Чарлі Паркер

Починаючи будь-який новий проект, варто поставити вашому митцю декілька простих запитань. Вони допоможуть прибрати частину типових страховиськ, які стоять між ним і роботою. Ті самі запитання зазвичай допомагають вивільнити творчий потік, коли працювати стає важко і процес творчості сповільнюється.

1. Перелічіть усі образи (усю злість), пов’язані з цим проектом. Неважливо, наскільки дріб’язковими, прискіпливими чи безпідставними вони здадуться вашому дорослому «Я». Для вашої дитини вони дуже важливі — це прихована образа.

2. Ось декілька прикладів: мені образливо, що спершу звернулися не до мене. (Я також майстер своєї справи.) Я ображаюся на цю редакторку, вона прискіпується до дрібниць. І ніколи від неї доброго слова не почуєш... Не хочу працювати на цього недоумка, він ніколи мені вчасно не платить.

3. Попросіть свого внутрішнього митця перелічити всі страхи, пов’язані з тим твором, над яким ви зараз працюєте, і/або тими людьми, які мають до нього якийсь стосунок. Знову ж таки, ці страхи можуть бути цілком дурними, як у дворічної дитини, це нічого. І жодного значення не має те, що вони безпідставні — на ваш дорослий погляд.

Важливо те, що вашому маленькому митцю вони здаються великими страшними монстрами.

Будь цілісним — і все прилине до тебе.

Лао-Цзи

Розгляньмо декілька прикладів. Боюся, що моя робота буде жахлива, а я навіть не здогадуватимусь про це... Боюся, що робота буде чудова, а вони навіть цього не помітять... Боюся, що всі мої ідеї банальні і застарілі... Боюся, що мої ідеї випереджають свій час... Боюся, що помиратиму з голоду... Боюся, що мені ніколи не вдасться завершити почате... Боюся, що ніколи не почну... Боюся, що мені буде соромно. (Мені вже соромно...) Список можна продовжувати.

4. Запитайте себе, чи перелік вичерпний. Можливо, залишилися ще якісь дріб’язкові страхи? Може, ви стримували «дурний» гнів? Висловіть це все на папері.

5. Запитайте себе, чого ви намагаєтесь досягнути, не беручись за цю роботу.

Ось декілька прикладів: якщо я не напишу цей текст, ніхто не зможе сказати, що він жахливий... Якщо я не напишу цей текст, то зможу змусити свого редактора-недоумка понервувати... Якщо я не буду малювати, ліпити, грати на сцені, співати, танцювати, то зможу критикувати інших, знаючи, що в мене вийшло би краще.

6. Укладіть договір. Ось такий: «Гаразд, Творча Сило, ти попіклуйся про якість, а я — про кількість». Підпишіть цю угоду і повісьте її на видноті.

Попередження: це дуже потужна вправа; вона може заподіяти непоправної шкоди творчим перепонам.

Завдання

1. Перечитайте ранкові сторінки! Найкраще це робити з двома кольоровими маркерами, щоб одним кольором виділяти одкровення, а іншим — необхідні дії. Не осуджуйте ні написане, ні себе. Це дуже важливо. Так, читати буде нудно. Так, читати може бути боляче. Сприймайте сторінки як географічну карту. Ставтеся до них як до карти, а не як до звинувачення.

Підсумуйте: на кого ви упродовж останнього часу найбільше скаржилися? Що відкладали на потім? Що ви дозволили собі змінити чи прийняти?

Не занепадайте духом: більшість з нас помічають тривожну схильність мислити в чорно-білих тонах. «Він жахливий. Він чудовий. Я люблю його. Я ненавиджу його. Це прекрасна робота. Це нестерпна робота», — і так далі. Нехай це вас не збиває на манівці.

Визнайте: ці сторінки дозволили вам виливати душу, не завдаючи шкоди самим собі, безперешкодно будувати плани, скаржитися, не боячись, що на вас усі дивляться, мріяти без обмежень, пізнати кордони власного розуму. Віддайте собі належне — ви молодці, що за них узялися. Віддайте їм належне — вони неабияк посприяли вашому росту та розвитку.

2. Візуалізація: ви вже попрацювали над тим, щоб назвати свою ціль і знайти справжню північ. Тепер уявіть, що ви вже повністю її досягнули. Будь ласка, не пошкодуйте часу і змалюйте кожну найдрібнішу деталь — це перетворить виконання цієї вправи у незабутній досвід.

Вкажіть свою ціль: «Я_».

Навчання — це рух від однієї миті до іншої.

Джідду Крішнамурті

Опишіть у теперішньому часі, як ви здійснюєте свою мрію на піку своїх можливостей. Це має бути ідеальна сцена з вашого життя.

Прочитайте це собі вголос.

Повісьте це там, де зазвичай працюєте.

Читайте написане вголос — щодня!

Для наступного тижня зберіть декілька фотографій, на яких зображені ви, та вирізки з журналів і створіть колаж, який би ілюстрував цю ідеальну сцену. Пам’ятайте, що бачити — значить вірити, і додавання свого справжнього образу до цієї ідеальної сцени допоможе зробити її значно реальнішою.

3. Пріоритети: перелічіть свої творчі плани на цей рік. Перелічіть свої творчі плани на цей місяць. Перелічіть свої творчі плани на цей тиждень.

4. Творчі розвороти: вони траплялися у житті кожного з нас. Пригадайте один свій такий розворот. Пригадайте ще три. Опишіть той творчий розворот, який вас просто вбиває.

Пробачте себе. Пробачте за кожен раз, коли вас зрадили нерви, час чи вам не вистачило ініціативності. Складіть особистий список позитивних тверджень, який допоміг би вам уникнути такої ситуації у майбутньому.

Обережно, дуже обережно подумайте, чи можна ще врятувати якийсь недороблений, покинутий, розкритикований чи проігнорований витвір. Пам’ятайте, ви не одні. Кожен із нас у своїй творчості здійснював розвороти на 180 градусів.

Виберіть один творчий розворот. Віднайдіть його. Допрацюйте його. Не здійснюйте тепер творчих розворотів. Натомість, зверніть увагу на власний опір. Ранкові сторінки здаються важкими? Дурнуватими? Безглуздими? Надто поверхневими? Все одно продовжуйте їх писати.

Ми вчимося щось робити, лише коли це робимо. Іншого способу не існує.

Джон Голт

Які творчі мрії поступово стають все більш можливими? Визнайте, що вони вас лякають.

Оберіть собі творчий тотем. Це може бути лялька, м’яка іграшка, вирізана з дерева фігурка чи іграшка, що заводиться. Головне — знайти щось таке, що вам буде подобатися і що вам одразу ж захочеться захищати. Поставте тотем на почесне місце і віддайте йому належне, переставши жорстоко ставитися до своєї творчої дитини.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? З огляду на творчі розвороти, чи дозволили ви собі стати бодай трішки більш співчутливими, принаймні на папері?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? Чи ви не забули, що ваші побачення повинні бути насамперед веселими? Що ви робили? Як почувалися під час цього побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 10. Відновлюємо відчуття захищеності

Цього тижня ми дослідимо загрози, які можуть чигати на нас на нашому творчому шляху. Оскільки творчість — духовне заняття, більшість із цих загроз також будуть духовними. У есе, завданнях і вправах цього тижня ми аналізуватимемо шкідливі моделі поведінки, за які ми тримаємося і які блокують наш творчий потік.

Небезпеки дороги

Творчість — це Божа енергія, яка протікає крізь нас і якій ми надаємо форму — наче світло, яке ллється крізь кришталеву призму. Коли ми чітко знаємо, хто ми і що робимо, енергія тече вільно і ми не відчуваємо напруження. Коли ми противимося тому, що ця енергія може нам відкрити чи куди вона нас заведе, нас мимоволі трусить і ми наче втрачаємо самоконтроль.

Нам хочеться перекрити потік і знову заволодіти ситуацією. Ми тиснемо на внутрішні гальма.

Кожна творча людина має безліч способів заблокувати власну творчість. Кожному з нас до вподоби один чи два способи, які особливо шкідливі для нас, оскільки дуже ефективно перешкоджають нашому творчому розвитку.

Сказати «ні» може виявитися найкращим способом піклування про себе.

Клаудія Блек

Для деяких людей їжа — це одна з проблем, пов’язаних з творчістю. Коли вони їдять солодке, чи жирне, чи певні вуглеводи, то стають в’ялими, відчувають важкість у голові й не можуть зосередитися — їхня свідомість затуманюється. Такі люди використовують їжу, щоб заблокувати енергію і зміни. Коли їх опановує відчуття, що вони рухаються надто швидко й бозна-куди і що вони от-от розпадуться на частини, вони тягнуться до їжі. Велика порція морозива, цілий вечір нездорової їжі — і організм засмічується. «Що ж я мав (мала) на думці? Що... А, байдуже...»

Для декого улюблена перешкода — це алкоголь. Для когось — наркотики. Багато хто свідомо робить своєю перепоною роботу. Вічно зайняті, вони намагаються взяти на себе якнайбільше завдань, щоб відволікти-ся. Вони не можуть піти на півгодинну прогулянку. «Яке марнування часу!» Невідкладні справи і численні проекти насідають на них як мухи на мед. «Дзз-дз-дз... бах!» — і вони відганяють випадкову думку, яка насправді була важливим одкровенням.

А для декого творча діяльність стає недосяжною через їхню одержимість нещасним коханням. Хапаючись за кожен болісний спогад, такі люди одразу ж стають жертвами, а не шукають способу відчути свої власні потужні сили. «Ех, якби моє кохання було взаємне...»

Ця нав’язлива думка намагається приглушити тихенький голос, який пропонує зробити перестановку у вітальні, піти на уроки гончарства чи спробувати вдихнути нове життя у той текст, який вже давно припадає пилом... Варто творчій ідеї лише зародитися, як її гнітить одержимість, яка не дозволяє проявитися страху і запобігає ризику. Піти потанцювати? Переробити цілу п’єсу, щоб головною темою стало життя у бідних кварталах міста? «Ех, якби моє кохання було взаємне...» Ну просто якась «Санта-Барбара».

Посеред труднощів знаходяться можливості.

Альберт Ейнштейн

Для декого великою перепоною стає секс. Сповнений чарів, збудливий, гіпнотичний інтерес до нового любовного роману відсуває написання художнього роману на другий план. Отже, всі наші творчі зусилля спрямовані винятково на новий сексуальний об’єкт.

Проте важливо пам’ятати, що їжа, робота, секс — чудові самі по собі. Саме зловживання ними перетворює їх у перешкоду для творчості. Пізнати себе як творчу людину — означає усвідомити, чим саме ви зловживаєте, коли хочете самотужки завести себе у глухий кут. Якщо творчість — це подих Всесвіту крізь соломинку, тобто крізь кожного з нас, то щоразу, коли ми відволікаємося на перепони, ми немов затискаємо цю соломинку. Ми перекриваємо потік. І робимо це навмисно.

Ми починаємо відчувати свій справжній потенціал і ту незліченну кількість можливостей, які відкриваються перед нами. Це нас лякає. Тоді ми хапаємося за те, що нас відволікає і затримує наш розвиток. Якщо ми насправді чесні з собою, то знаємо, що саме має на нас найбільш згубний вплив. Підказка: зазвичай це саме те, що ми захищаємо як своє неодмінне право.

Розгляньте всі можливі варіанти. До чого ви звикли настільки, що лише від однієї думки про те, що від цього доведеться відмовитися, вас накриває хвиля гніву? Саме ця вибухонебезпечна звичка найбільше збивала вас з дороги. Проаналізуйте її. Більшість з нас можуть дати відповідь на запитання, що є нашою отрутою. Чи їжа завдає мені шкоди? Чи саботує мої зусилля трудо-голізм? А може, на заваді моєї творчості стоїть секс чи одержимість нерозділеним коханням?

Поєднувати і змішувати — ось проста інструкція, яку використовують щодо згубних звичок. Займіться чимось одним, додайте щось інше, змішайте третє і доведіть себе до виснаження. Ціль усього цього — послабити страх. Ми звертаємося до наркотику, який самі обираємо, щоб не дати собі творити щоразу, коли нас роз’їдає внутрішня порожнеча. І завжди саме страх — часто під маскою чогось іншого, але завжди саме він — підштовхує нас хапатися за ту перепону, яка заважає нашій творчості.

Зазвичай ми сприймаємо власноруч створену перешкоду до творчості як збіг обставин. Вона зателефонувала... Захотілося поїсти, а в холодильнику було морозиво... Він заглянув у гості, а при собі мав прикольну наркоту... Рішення зайти у глухий кут у своїй творчості завжди приносить полегшення у короткотерміновій перспективі, але рано чи пізно цей вибір усе одно означатиме програш.

Добровільне перебування у глухому куті — це творчий розворот. Ми відвертаємося від самих себе. Намов вода, яка вимушено зупинила свою течію, у нас починається період застою.

Захована глибоко в душі кожного з нас чесність перед собою знає, коли ми діємо супроти власного ж блага. Вона робить маленьку помітку на невидимій дошці: «Ага, знову за старе».

Для того, щоб визнати свої слабкості і відмовитися від схильності власноруч створювати собі перешкоди, потрібно виявити сміливість і ласку. Хто цього хоче?

Поки перевірений спосіб відволікатися працює — ніхто. Звісно, коли звичний спосіб перестане діяти, ви все одно безпідставно сподіватиметеся, що і цього разу досягнете бажаного ефекту.

За своєю суттю глухий кут у творчості — це проблема віри. Замість того, щоб довіряти своїй інтуїції, таланту, вмінням і бажанню, ми боїмося того, куди Творець поведе нас із цією творчістю. Замість того, щоб малювати, писати, танцювати, ходити на прослухову-вання і таким чином перевіряти, куди нас це приведе, ми хапаємося за перепону, яка не дає нам творити. Коли ми заходимо у глухий кут, нам одразу стає зрозуміло, хто ми є — нещасні люди. Вийшовши з цього стану, нас чекає щось ще небезпечніше — ми ризикуємо стати щасливими. А для більшості з нас бути щасливими — це щось дуже жахаюче, незнайоме, некероване, надто ризиковане! Тому чи варто дивуватися, що ми робимо тимчасові творчі розвороти?

Усвідомлюючи і переосмислюючи звички, які заводять нас у глухий кут у творчості, — їжа, вічна зайнятість, алкоголь, секс, інші наркотики, — ми починаємо відчувати мить, коли робимо творчий розворот. Опісля ці перепони вже не діятимуть так ефективно. З часом ми спробуємо — спочатку повільно і невміло — перебороти відчуття тривоги і проаналізувати, куди це нас приведе. Тривога — це пальне. З її допомогою можна писати, малювати і працювати.

Відчуваю: тривогу!

Спробую: скористатися цієї тривогою!

Відчуваю: вдалося! Я не зайшов (зайшла) у глухий кут! Я скористався (скористалася) почуттям тривоги і просунувся (просунулася) уперед!

О боже, це мене так тішить!

Трудоголізм

Трудоголізм — це залежність, яка, як і всі інші залежності, перекриває потік творчої енергії. Навіть більше, існують припущення, що саме бажання перекрити цей бурхливий потік і є прихованою причиною виникнення залежності. Люди, які надто зайняті, щоб вести ранкові сторінки, чи надто зайняті, щоб ходити на творчі побачення, напевно будуть надто зайняті, щоб прислухатися до внутрішнього голосу істинних творчих прагнень. Повертаючись до образу радіо, трудоголік глушить сигнал перешкодами, які сам і створює.

Зовсім недавно визнаний залежністю, трудоголізм усе ще широко підтримується у нашому суспільстві. Фраза «я працюю» має певний ореол благородності і обов’язковості. А насправді йдеться про те, що часто ми працюємо, щоб уникнути зустрічі з самими собою, нашим чоловіком чи нашою дружиною, а також з нашими справжніми почуттями.

Під час процесу творчого відновлення значно легше змусити когось зробити додаткову роботу — вести ранкові сторінки, аніж змусити когось розважитися на творчому побаченні. Розваги й ігри можуть змусити трудоголіка неабияк нервувати. Веселощі його лякають.

«Якби у мене було більше часу, я б частіше розважалася (розважався)», — любимо повторювати ми собі, проте це рідко буває правдою. Щоб перевірити правильність цього твердження, запитайте себе, скільки часу щотижня ви виділяєте собі на розваги — справжнісінькі, непродуктивні, типові розваги?

Більшість творчих людей у глухому куті уникають веселощів майже так само старанно, як і творчості. Чому? Тому що веселощі призводять до творчості. Вони заохочують нас збунтуватися. Змушують відчути

власні сили, і саме це нас і лякає. «Можливо, я ставлюся до роботи з фанатизмом, але таким невеличким, — полюбляємо говорити ми собі, — однак я зовсім не трудоголік». Перш ніж так упевнено про це заявляти, спробуйте відповісти на ці запитання:

Тест: трудоголік ви чи ні?

Коли ми по-справжньому чесні з собою, то повинні визнати, що наші життя — це і є все, що нам належить. А те, якими людьми ми є, визначається лише тим, на що ми витрачаємо своє життя.

Сезар Чавес

1. Я працюю понаднормово: зрідка, часто, ніколи.

2. Я скасовую зустрічі з дорогими мені людьми, щоб ще попрацювати: зрідка, часто, ніколи.

3. Я відкладаю розваги до того, поки не здам роботу: зрідка, часто, ніколи.

4. Я працюю на вихідних: зрідка, часто, ніколи.

5. Я працюю під час відпустки: зрідка, часто, ніколи.

6. Я беру відпустки: зрідка, часто, ніколи.

7. Мої рідні та друзі скаржаться, що я постійно працюю: зрідка, часто, ніколи.

8. Я намагаюся займатися двома справами водночас: зрідка, часто, ніколи.

9. Я дозволяю собі вільний час між проектами: зрідка, часто, ніколи.

10. Я дозволяю собі закінчити завдання: зрідка, часто, ніколи.

11. Я відкладаю на потім завершення справи, навіть якщо залишилося доробити зовсім трішки: зрідка, часто, ніколи.

12. Я беруся за одну справу і одразу ж починаю займатися ще трьома: зрідка, часто, ніколи.

13. Я працюю увечері, коли сім’я збирається разом: зрідка, часто, ніколи.

14. Я дозволяю телефонним дзвінкам переривати — і подовжувати — мій робочий день: зрідка, часто, ніколи.

15. Плануючи свій день, я розставляю пріоритети так, щоб виділити одну годину на творчу діяльність/гру: зрідка, часто, ніколи.

16. Я вважаю, що творчі мрії важливіші за роботу: зрідка, часто, ніколи.

17. Я погоджуюся на чиїсь плани і займаюся ними у свій вільний час: зрідка, часто, ніколи.

18. Я дозволяю собі виділяти час, коли я не роблю зовсім нічого: зрідка, часто, ніколи.

19. Я використовую слово «дедлайн», щоб описати і обґрунтувати свою завантаженість роботою: зрідка, часто, ніколи.

20. Коли я кудись іду, навіть на вечерю, то беру зі собою записник і робочий телефон: зрідка, часто, ніколи.

Щоб відновити у собі творче начало, необхідно навчитися бачити у трудоголізмі перешкоду, а не засіб для досягнення цілі. Зловживання роботою розвиває у нашого внутрішнього митця комплекс Попелюшки. Ми постійно мріємо про бал, але натомість знаємо, що прикуті до своїх робочих обов’язків і не можемо собі цього дозволити.

Існує велика різниця між наполегливою працею задля досягнення заповітної цілі і трудоголізмом. Ця різниця полягає не так у кількості затрачених годин, як у емоційному наповненні цього часу. Трудоголізм схожий на бігову доріжку. Ми залежні, і нам це не подобається.

Для трудоголіка робота — синонім вартісності, тому нам так важко наважитися її скоротити.

Щоб розчистити дорогу для творчого потоку, потрібно уважно розглянути свої звички, пов’язані з роботою. Ми можемо й гадки не мати про те, що перепрацьовуємо, аж поки ми не замислимося, скільки годин працюємо. Нам може здаватися, що такий графік роботи нормальний, аж поки не порівняємо його зі звичайним робочим тижнем, що має сорок робочих годин.

Неосмислене життя не варте того, щоб його проживати.

Платон

Один зі способів розібратися, на що ми витрачаємо час — це складати список справ, які ми виконали за день, і скільки часу ми витратили на кожну з них. Всього година творчої роботи/гри може відіграти величезну роль, приглушуючи відчайдушне бажання працювати, яке не дозволяє нам наблизитися до своїх мрій.

Оскільки трудоголізм — залежність від певного процесу (залежність від поведінки, а не від речовини), то складно виявити, коли саме ми впиваємося ним. Алкоголік тверезіє, коли утримується від спиртного. Трудоголік тверезіє, коли утримується від надмірної праці. Тут важливо знайти міру, і саме тут ми часто обманюємо себе, щоб і надалі зловживати поведінкою, яка досі виконує свою руйнівну функцію.

Щоб уберегтися від виправдання своїх залежностей, варто встановити граничну межу. Для кожної людини вона своя, але потрібно вказати саме ту модель поведінки, яка виходить за допустимі межі. Таким чином можна значно швидше пройти процес відновлення, аніж просто пообіцявши собі виправити свою поведінку.

Якщо у вас насправді немає часу, значить, ви мусите його знайти. Хоча, найімовірніше, час у вас є — ви просто його марнуєте на бозна-що. Записник, у якому ви фіксували, скільки часу і на що витрачаєте, саме тут стане вам у пригоді, а також він допоможе відповісти на запитання, у якій саме сфері життя вам потрібно

встановити межі, кордони. (Кордон — це і є ваша остання межа. «Я обіцяю, що більше не буду...» Детальніше про це читайте у пункті «Встановлюємо граничну межу» у переліку завдань на цей тиждень).

Подібно до ситуації з творчими розворотами, для того, щоб позбутися трудоголізму, потрібна допомога друзів. Розкажіть їм, чого ви намагаєтеся досягнути. Попросіть м’яко нагадувати вам про це, коли ви збиваєтеся зі шляху піклування про себе. (Будьте обережні і не просіть про таку допомогу друзів, які самі є тру-доголіками або надто люблять усе контролювати, — це вам лише зашкодить.) Проте не забувайте, що це ваша проблема. Ніхто не може змусити вас вилікуватися. Проте у деяких містах уже збираються товариства «Анонімних трудоголіків», і такі зустрічі можуть неабияк допомогти.

Ще один простий, але дієвий спосіб слідкувати за процесом відновлення — повісити надпис у своїй робочій зоні. Також повісьте цей напис усюди, де він часто буде у вас на видноті: на дзеркало у ванній, на холодильник, на тумбу біля ліжка, в автівці... Цей напис повинен містити ось такі слова: «Трудоголізм — це перешкода, а не засіб».

Посуха

У кожному творчому житті трапляються періоди посухи. Вони з’являються нізвідки і простягаються до самого небокраю, наче Долина Смерті. Життя втрачає свою свіжість; робота здається механічною, позбавленою сенсу, такою, ніби нас до неї змушують. Ми почуваємося так, нібито нам нічого сказати, і виникає спокуса нічого не говорити. Саме в такі часи ранкові сторінки даються найскладніше і приносять найбільше користі.

Продай свою кмітливість і купи збентеження.

Джалал ад-Дін Румі

Під час посухи сам акт того, що ми беремося за ручку і готові писати ранкові сторінки, нагадує перехід реальною безлюдною пустелею, де нам доводиться змушувати себе ступати кожен крок, не бачачи перед собою пункту призначення. Сумніви підкрадаються до нас, наче змії. «Та кому воно треба?» — шиплять вони. Чи: «На що ти чекаєш?» Посухи переконують нас у тому, що вони триватимуть вічно — а ми ні. Нав’язлива думка про власну смерть, яка наближається до нас задовго до того, як ми до цього готові, задовго до того, як ми зробили щось вартісне, мерехтить перед нами, немов моторошний міраж.

Що робити у такій ситуації? Спотикаючись і падаючи, іти вперед. Як це зробити? Продовжувати вести ранкові сторінки. Це правило діє не лише для письменників. (Ранкові сторінки не мають нічого спільного з літературою, хоча вони можуть сприяти її вираженню, як і будь-якій іншій формі мистецтва.) Для всіх творчих особистостей ранкові сторінки — це дорога життя, стежка, яку ми досліджуємо і яка веде нас додому, до самих себе.

Під час посухи ранкові сторінки здаються водночас щемкими і безглуздими. Вони скидаються на позбавлені сенсу жести — те саме, що готувати сніданок для коханого, знаючи, що він усе одно тебе кидає. Безпідставно сподіваючись, що ми колись ще повернемося до творчості, ми механічно виконуємо звичний набір дій. Наша свідомість пересихає. Ми не можемо відчути навіть крихти благодаті.

Під час посухи (як і під час будь-якого періоду сумнівів) ми боремося з Богом. Ми втратили віру — у Великого Творця і у власну творчу сутність. Ви хочете поквитатися, поквитатися зі всіма і за все. Це пустеля серця. Шукаючи обнадійливий знак, ми бачимо лише гігантські залишки мрій, які вмерли на шляху.

Таки справді світло можна знайти лише у темряві, тому, коли ми сумуємо, це світло до нас найближче.

Майстер Екгарт

І все одно ми продовжуємо писати ранкові сторінки, тому що повинні.

Під час посухи емоції засихають. Як і вода, вони можуть існувати деінде на глибині, проте нам до них не дістатися. Посуха — час сумувати без сліз. Ми десь між мріями. Надто байдужі, щоб усвідомити свої втрати, ми списуємо одну сторінку за іншою більше за звичкою, ніж на щось сподіваючись.

І все одно ми продовжуємо писати ранкові сторінки, тому що повинні.

Посухи — це жахливо. І дуже боляче. Посухи — це довгі періоди сумнівів, під час яких нам немов бракує кисню і бодай краплини води, проте вони змушують нас рости, наповнюють нас співчуттям, і завдяки їм ми розквітаємо так само негадано, як несподівані квіти у пустелі.

Посухи рано чи пізно закінчуються.

Вони закінчуються тому, що ми продовжили писати ранкові сторінки. Вони закінчилися тому, що ми не занепали на дусі, не впали у відчай і не відмовилися рухатися далі. Ми сумнівалися, так, але продовжували, спотикаючись і падаючи, іти вперед. У творчому житті посухи — необхідність.Час у пустелі вносить у наше життя ясність і вчить милосердю. Коли ви переживаєте посуху, пам’ятайте, що це має свою ціль. І продовжуйте писати ранкові сторінки.

Писати — означає залишатися на правильному шляху. Рано чи пізно — завжди пізніше, ніж нам цього хотілося б, — сторінки приведуть нас, куди потрібно. Стежка з’явиться. Прозріння стане орієнтиром, який укаже нам на шлях із пустелі. Танцівник, скульптор, актор, художник, драматург, поет, гончар — ким би ви не були, ранкові сторінки — це і наша пустеля, і стежка.

Підсвідомість хоче правди. Вона відмовляється розмовляти з тими, хто хоче чогось іншого більше, аніж правди.

Адрієн Річ

СЛАВА

Слава змушує нас думати, що якщо щось ще досі не сталося, то значить уже ніколи не станеться. Звісно, це щось — це і є слава. Це не те саме, що успіх, і у глибині душі ми всі про це знаємо. Ми знаємо — і відчували — успіх укінці вдалого робочого дня. Але слава? Це залежність, якою неможливо насититися.

Слава — це духовний наркотик. Часто вона буває побічним продуктом нашої творчості, проте, як і ядерні відходи, продуктом надзвичайно небезпечним. Слава, бажання її досягнути і втримати може спровокувати синдром «Як я справляюся?». Це зовсім не те саме, що й «Як просувається моя робота?» — це радше «Як це виглядає збоку?». Ціль роботи — сама робота. Слава заважає такому сприйняттю. Замість того, щоб виступати на сцені заради того, щоб виступати, ми робимо це для того, щоб стати відомим актором. Замість того, щоб писати заради літератури, ми пишемо, щоб нас визнавали, а не лише видавали.

Нам усім до вподоби, коли нам віддають належне. Проте для митців це не завжди відбувається. Попри це, зосереджуватися на славі — чи на тому, чи достатньо ми її отримуємо — означає відчувати постійне відчуття нестачі. Наркотику слави ніколи не буває достатньо. Бажання отримати ще більше слави завжди дихатиме нам в потилицю, применшуватиме наші досягнення і не даватиме нам радіти досягненням інших.

(Щоб перевірити сказане на собі, спробуйте почитати один із численних глянців про відомих людей — наприклад, «Піпл» — і подивіться, чи опісля не видасться вам власне життя надто жалюгідним і нікчемним. Так діє наркотик слави.)

Справжнє навчання приходить тоді, коли відступає дух суперництва.

Джидду Крішнамурті

Пам’ятайте, ви набираєтеся сил, коли багато важите для себе.

Єдиний порятунок від слави, як від наркотику, — піклування про себе.

Тут дуже допомагає лагідність і все, що змушує вас подобатися собі. Чудовий трюк — надсилати листівки. Надішліть собі одну з написом «Ти чудово справляєшся!». Неабияк приємно отримувати листи захвату самому від себе.

У довготривалій перспективі, похвали від самих себе — і від нашої творчої сутності — це саме те, чого ми прагнемо.

Слава — це всього-на-всього коротший шлях до почуття задоволення самими собою. Спробуйте бути задоволеними собою — такими, як ви є тепер, — і безоглядно тішити себе дитячими радощами.

Насправді ми боїмося того, що без слави нас не будуть любити — як митців чи як людей. Вивільнення від цього страху — в конкретних, маленьких, сповнених любові діях.

Ми повинні активно, усвідомлено, неустанно і творчо плекати самих себе.

Коли вас уражає наркотик слави, підійдіть до свого мольберта, друкарської машинки, фотоапарата чи глини. Візьміть до рук свій інструмент і почніть грати у невеличку творчу гру.

Швидко, дуже швидко наркотик слави почне послабляти свою хватку. Творчі зусилля — ось єдині ліки. Лише коли творчість приносить нам радість, ми можемо звільнитися від нав’язливої думки про інших і те, як у них все відбувається.

Суперництво

Ви розгортаєте журнал чи навіть вісник навчального закладу, який закінчили, і дізнаєтеся, що хтось, хтось зі знайомих, просунувся далі і швидше до вашої мрії. Замість того, щоб сказати: «Ось доказ, що це можливо», — ваш страх скаже: «Він (вона) досягне успіху замість мене».

Суперництво — це ще один духовний наркотик. Коли ми надто на ньому зациклюємося, то отруюємо власну криницю і перешкоджаємо власному прогресу. Коли ми впиваємося поглядом у досягнення інших, то відводимо очі від власної прямої дороги. Ми ставимо собі неправильні запитання і отримуємо неправильні відповіді.

«Ну чому мені так не щастить? Чому він випустив свій фільм/свою статтю або п’єсу раніше за мене? Це все через сексизм? Це все так безглуздо! Мені нічого запропонувати». Ставлячи такі запитання, ми відмовляємо себе від спроб творити.

Такі питання відволікають нас від важливіших тем: «Чи працювала я сьогодні над своєю п’єсою? Чи встигла надіслати її, куди потрібно, до дедлайну? Чи встановила я потрібні контакти, щоб її популяризувати?».

Це важливі питання, і зосереджуватися на них непросто. Не дивно, що ми спочатку кидаємося пити емоційну отруту. Не дивно, що так багато з нас читають глянці на кшталт «Піпл» (чи «Нью-Йорк Таймс бук рев’ю», чи «Ліерз», чи «Мірабелла», чи «Есквайр»), а потім використовують їх, щоб упиватися нездоровою заздрістю.

Шукаючи привід самим не братися до справи, ми знаходимо безліч відмовок: «Напевно, хтось уже це сказав чи зробив... І навіть краще за мене... Комусь уже приходила така ідея... Крім того, в них були зв’язки, багатий татко, вони належали до вузького кола потрібних людей, вони переспали з кимось, щоб дістатися верхівки...».

Суперництво є підґрунтям багатьох глухих кутів у творчості. Як митці, ми повинні прагнути заглибитися всередину себе. Повинні уважно прислухатися, до чого саме підштовхує нас внутрішнє чуття. Ми не можемо дозволити собі перейматися тим, що зараз у моді, а що ні. Якщо для певного витвору зараз уже занадто пізно чи ще надто рано, прийде час, коли він знову буде актуальним.

Як творчі люди, ми не можемо дозволити собі думати про те, хто нас випереджує і як вони на це не заслуговують. Бажання бути кращими, ніж хтось, може перемогти бажання просто бути. Як митці, ми не можемо дозволити собі так думати. Це веде нас геть від власного внутрішнього голосу і вибору та втягує у гру, центр якої — поза нами і сферою нашого впливу. Така позиція змушує нас визначати власну творчість у порівнянні з чиєюсь іншою.

Така система «порівняння і контрасту» може знадобитися критикам, але не митцям у процесі творчості. Нехай критики відслідковують тренди. Нехай оглядачі переймаються тим, що в моді, а що ні. Займімося насамперед тим усередині нас, яке щосили намагається з’явитися на світ.

Коли ми вбачаємо в інших митцях своїх суперників, коли зосереджуємо свій творчий інтерес на тому, що відбувається на ринку, то наче штовхаємося зі своїми колегами під час творчих забігів. Це ментальність спринту. Намагаючись за будь-яку ціну здобути нетривалу перемогу, ігноруючи довготермінові здобутки, ми нехтуємо можливістю жити творчим життям, ідучи за власним світлом, а не за штучним світлом моди.

Щоразу, коли ви сердитеся через те, що хтось вас випереджає, пам’ятайте: менталітет спринту — це завжди вимога власного его не просто робити щось добре, а бути першим і найкращим. Вимога нашого его — щоб наші витвори були повністю оригінальними, так, ніби це можливо. Всі витвори перебувають під впливом один одного. Всі люди перебувають під впливом інших людей. Жодна людина не буває островом, а витвір мистецтва не буває материком сам по собі.

Лише тоді, коли він більше не знає, що робить, художник може зробити щось хороше.

Едґар Деґа

Коли ми реагуємо на певний витвір мистецтва, ми насправді реагуємо на те, як він резонує з нашим попереднім досвідом. Ми зрідка вбачаємо у ньому щось цілковито нове, щось повністю незнайоме. Натомість здебільшого бачимо пережите у новому світлі.

Якщо потреба бути несхожими на інших досі турбує вас, не забувайте ось про що: кожен із нас — окрема країна, яку цікаво відвідати. Лише уважно проаналізувавши власні творчі інтереси, ми можемо називати себе своєрідними. Ми — батьківщина нашого мистецта, місце його походження. Якщо трактувати оригінальність з такої точки зору, то своєрідність — це ніщо інше, як залишатися вірними собі.

Дух суперництва, на відміну від духу творчості, часто змушує нас ставити хрест на усьому, що не здається нам виграшною ідеєю. Це може бути дуже небезпечно і може перешкодити нам завершити проект.

Суперництво змушує нас робити передчасні однозначні висновки на зразок «Добре або погано». Чи варто давати цьому проекту життя? («Ні», — відповість наше его, яке шукає надійні ідеї без натяку на провал і винятково виграшні.)

Передбачити успішність багатьох попередніх хітів можна лише зараз, озираючись назад. Аж поки ми не переконаємося у протилежному, ми вважаємо багатьох лебедів гидкими каченятами. Так ми нехтуємо власними замислами, коли ті лише починаються зароджуватися у нашій голові. Вони не проходять крізь сито нашого відбору, наче учасниці конкурсу краси. Забуваємо, що не всі діти народжуються гарними, і тому позбавляємося непримітних і обтяжливих проектів, які могли б стати нашими найкращими роботами, нашими найкращими творчими гидкими каченятами. Витвір мистецтва потребує часу, щоб дозріти. Якщо почати судити про нього надто рано, можна помилитися в оцінці.

Мудрий знає інших; просвітлений знає себе.

Лао-Цзи

Ніколи, ніколи не критикуйте новостворений витвір надто рано. Виявіть готовність малювати або писати неуміло, тоді як ваше самолюбство пручається і чинить опір. Ваш невдалий текст може виявитися важливим синтаксичним досвідом, необхідним для зміни стилю. Ваша невдала картина може підказати вам новий напрямок.

Мистецтву потрібен час — щоб дозріти, прорости, побути незугарним і врешті проявити себе сповна. Нашому самолюбству важко з цим змиритися. Воно хоче негайної винагороди і твердого переконання, що ця робота точно здобуде лаврів.

Потреба перемогти — одразу! — це потреба заслужити похвалу інших. Натомість ми повинні навчитися хвалити самих себе. Братися за роботу — ось по-справжньому важлива перемога.

Завдання

1. Смертоносна брехня. Візьміть аркуш паперу і розріжте його на сім рівних смужок. На кожній з них напишіть одне з цих слів: алкоголь, наркотики, секс, робота, гроші, їжа, сім’я/друзі. Складіть ці смужки паперу і покладіть їх у конверт. Ми називаємо їх смертоносними брехнями. Зараз ви дізнаєтеся, чому. Тепер витягніть одну смужку з конверта і запишіть п’ять прикладів того, як це явище негативно впливає на ваше життя. (Якщо щось із смертоносних брехень видасться вам надто складним чи неактуальним для вас, сприймайте це як опір.) Виконайте цю вправу сім разів поспіль, щоразу кладучи смужку паперу назад у конверт, щоб постійно вибирати між сімома можливими варіантами. Так, може статися, що ви витягнете ту саму смужку кілька разів. Так, це важливо. Часто трапляється, що після чергового «О ні, тільки не це знову» наступає прорив через заперечення до ясності.

Я поділюся з вами тим, чого навчилася сама. Мені допомагають довгі прогулянки на п'ять-шість миль. Ходити на ці прогулянки потрібно на самоті і щодня.

Бренда Уеланд

2. Символи. Нашвидкуруч складіть перелік речей, які роблять вас щасливими, таких собі символів щастя. Відполіровані річковою течією камінчики, верба, волошки, цикорій, справжній італійський хліб, домашній овочевий суп, музика Бо Діна, квасоля з рисом, запах свіжоскошеної трави, синій оксамит (і тканина, і пісня[21]), пиріг вашої тітоньки...

Повісьте цей список там, де ви могли б його постійно бачити, щоб він нагадував про ваші особисті символи щастя. Може, ви навіть захочете намалювати один із них — або навіть придбати його. Якщо ви обожнюєте синій оксамит, знайдіть обрізок цієї тканини і використайте його як накидку на комод або повісьте на стіну і прикріпіть до нього фотографії. Фантазуйте!

Скільки разів бувало таке, що, навіть не почавши, ми вже називали щось «неможливим»? І скільки разів ми уявляли собі, що не здатні на це завдання?Дуже багато залежить від того, які думки ми вибираємо, і від тієї наполегливості, з якою ми про них говоримо.

П’єро Ферруччі

3. Жахлива правда: дайте відповідь на такі запитання:

Скажіть правду: яка звичка заважає вам творити?

Скажіть правду: у чому, на вашу думку, полягає проблема? Найімовірніше, саме так воно і є.

Що ви плануєте робити стосовно цієї звички або проблеми?

Які переваги дає вам стан, коли ви тримаєтеся за цю звичку чи проблему? Якщо ви самі не можете відповісти на це запитання, зверніться за допомогою до друга, якому довіряєте.

Скажіть правду: хто з друзів змушує вас у собі сумніватися? (Сумніви — ваші власні, але вони їх провокують.)

Скажіть правду: хто з друзів вірить у ваш талант? (Талант — ваш, але вони допомагають вам його відчути.)

Які є переваги у тому, щоб продовжувати товаришувати із друзями, дружба з якими вас руйнує? Якщо ваша відповідь: «Вони мені подобаються», тоді наступне питання: «Чому?».

Які шкідливі звички мають ваші руйнівні друзі? Якими з них вони діляться з вами?

Які корисні звички мають ваші конструктивні друзі? Якими з них вони діляться з вами?

4. Встановлюємо граничну межу. Працюючи з відповідями на попередні запитання, спробуйте встановити для себе крайню межу. Почніть із п’яти найскладніших для вас моделей поведінки.

Пізніше можете додавати інші:

Життя — цікава штука; якщо ми відмовляємося приймати будь-що інше, окрім найкращого, то часто лише це і отримуємо.

Сомерсет Моем

• якщо ви помічаєте, що ваші вечори зазвичай зіпсовані виконанням додаткових завдань від вашого керівника, встановіть собі правило: після шостої години — жодної роботи;

• якщо ви прокидаєтеся о шостій і могли би присвятити годину ранковим сторінкам, якби вас не відволікали пошуком шкарпеток, приготуванням сніданку і прасуванням, правило може звучати так: «До 07:00 маму не турбувати»;

• якщо ви працюєте на багатьох роботах і дуже багато годин, то, може, варто задуматися, скільки вам за це платять? Дізнайтеся, скільки заробляють у годину ваші колеги. Підніміть оплату своєї праці і менше працюйте.

Гранична межа

1. Я більше не працюватиму на вихідних.

2. Я більше не братиму з собою роботу на зустрічі з друзями.

3. Я більше не ставитиму роботу понад свої творчі зобов’язання. (Не скасовуватиму уроки гри на фортепіано чи малювання тому, що керівник-трудоголік — ні сіло, ні впало — встановив новий дедлайн.)

4. Я більше не відкладатиму секс на потім, щоб допізна читати документи, потрібні для роботи.

5. Я більше не відповідатиму на робочі дзвінки після шостої, коли я вже вдома.

5. Піклування про себе:

1. Перелічіть п’ять своїх маленьких перемог.

2. Наведіть три приклади того, як ви піклувалися про свого внутрішнього митця.

3. Наведіть три приклади того, що ви могли б зробити, щоб підбадьорити його.

4. Дайте собі обіцянку тричі зробити собі щось приємне. Дотримайтеся її.

5. Дозволяйте собі маленькі радощі щодня цього тижня.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Чи стали ви їх писати по-іншому після того, як їх прочитали? Чи ви все ще дозволяєте собі вільно записувати всі свої думки?

2. Чи ходили ви цього тижня на творче побачення? Дозвольте собі ще одне, додаткове. Що ви робили? Як ви почувалися під час побачення?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 11. Відновлюємо відчуття незалежності

Цього тижня ми зосередимося на нашій творчій незалежності. Ми проаналізуємо те, як ми повинні приймати себе як митців і піклуватися про себе. Ми дослідимо моделі поведінки, які можуть зміцнити нашу духовну основу, а відтак і наше уміння творити. Ми особливо уважно розглянемо, як варто сприймати успіх, щоб не завдавати шкоди власній свободі.

Прийняття

Я — митець. Як творча людина, я потребую іншого співвідношення постійності і змін, ніж інші люди.

Може виявитися, що робота з дев’ятої до п’ятої дисциплінує мене і вивільняє більше часу для творчості. А може бути, що така робота навпаки висмоктує з мене всю енергію і зовсім не дає творити. Я повинна експериментувати, аби дізнатися, що підходить саме мені.

Матеріальний достаток митця зазвичай мінливий. Немає такого правила, що ми повинні постійно сидіти без шеляга за душею, але цілком можливо, що такі періоди траплятимуться. Хороші витвори не завжди добре продаватимуться. Люди купуватимуть, але не завжди вчасно платитимуть. Ринкові умови можуть погіршуватися, навіть якщо сама робота — просто чудова. Я не можу контролювати ці фактори. Залишаючись вірною своєму внутрішньому митцю, я зазвичай створюю те, що потім легко продається — але не завжди. Мені потрібно звільнитися від того, щоб судити про власну цінність і цінність моєї роботи залежно від її ціни на ринку.

Мистецтво просто трапляється — жодної халупи воно не омине, жоден принц не може від нього залежати, навіть найгостріший розум не може змусити його з'явитися.

Джеймс Ебботт Макнейл Вістлер

Уявлення про те, що гроші визначають мою цінність, дуже важко позбутися. Якщо завдяки грошам визначається справжнє мистецтво, то Ґоґен[22] був шарлатаном. У мене, як у творчої людини, може не бути розкішного будинку, хоча одне не суперечить іншому. Натомість, у мене може бути збірка віршів, пісня, п’єса, фільм.

Я повинна навчитися, що мій творчий авторитет залежить від мене самої, Бога і моєї роботи. Іншими словами, якщо у мене в голові виник вірш, я повинна його записати — і байдуже, чи купить його хтось, чи ні.

Я повинна створювати те, що саме хоче з’явитися на світ. Я не можу спланувати, щоб моя кар’єра розвивалася тільки у потоці готівки та ринкових стратегій. Самі по собі ці речі нешкідливі, проте надмірна увага до них може пригнічувати внутрішню дитину всередині нас, яка лякається і злиться, коли ми відкладаємо спілкування з нею на потім. Ми чудово знаємо, що дітям не до вподоби чути: «Пізніше. Не зараз».

Оскільки мій внутрішній митець — дитина, я повинна піти на певні поступки щодо її відчуття часу. Певні поступки не означають повну безвідповідальність. Це лише означає, що дитині потрібно приділяти якісний час, знаючи, що якщо я дозволю їй робити те, що вона хоче, вона допоможе мені зробити те, що потрібно мені.

Завдання творчої людини — завжди поглиблювати таємницю.

Френсіс Бекон

Інколи я погано писатиму, погано малюватиму, погано виконуватиму роль. Я маю на це повне право. Творчість — це вже винагорода сама по собі.

Я творча людина, я повинна бути дуже перебірливою, обираючи своє оточення, — товаришувати з людьми, які піклуються про мого внутрішнього митця, а не намагаються приручити його заради мого ж блага. Одні дружні стосунки розворушать мою уяву, а інші умертвлять її.

Я можу добре готувати чи бути поганою господинею, але бути сильним митцем. Можу не любити порядок і бути неорганізованою у всьому, крім творчості, можу бути одержима творчими деталями, але байдужа до таких речей, як вичищене взуття і натерта до блиску підлога.

Більшою мірою моє життя — це моя творчість, і коли воно стає сірим і нецікавим, те саме відбувається і з моєю роботою. Як творчій людині, мені може бути до вподоби те, чим інші нехтують: панк-гурт, чия музика чомусь неабияк мені полюбилася, пісня прославлення, на яку дуже реагує мій внутрішній слух, шматочок червоного шовку, яким мені подобається прикрашати свій одяг, хоча цим я «все псую».

Як творча людина, я можу завивати волосся чи носити дивний одяг. Можу витратити купу грошей на парфуми з неприємним запахом, тому що гарна синя плящина, у якій вони продавалися, допомагає мені писати про Париж тридцятих років.

Як митець, я пишу незалежно від того, добре в мене виходить чи ні. Я знімаю фільми, які комусь можуть здатися жахливими. Я роблю неумілі начерки, щоб потім сказати: «Я була в цій кімнаті і була щаслива. На вулиці був травень, і я зустрілася з тим, з ким хотіла зустрітися».

Функція митця полягає у тому, щоб створювати нові закони, а не підкорятися тим, які уже існують.

Ферруччо Бузоні

Як творча людина, я поважаю себе найбільше за те, що беруся до справи. Вистава за виставою, концерт за концертом, картина за картиною. Два з половиною роки життя, щоб зняти фільм на дев’яносто хвилин. П’ять чорнових варіантів однієї п’єси. Два роки роботи над мюзиклом. І весь цей час, щодня, я беруся за ранкові сторінки і пишу про негарні штори, свою дурну зачіску і те, як мені подобається дивитися на ранкове світло, яке пронизує променями дерева під час моєї пробіжки.

Як творча людина, мені не потрібно бути багатою, проте мені потрібна щедра підтримка. Я не можу дозволити собі емоційного та інтелектуального застою, тому що це позначиться на моїй роботі. І на житті. І на настрої. Якщо я перестаю творити, то стаю дратівливою.

Як митець я можу у прямому значенні цього слова померти з нудьги. Я вбиваю себе, коли не піклуюся про свою внутрішню творчу дитину, тому що зважаю на чужі уявлення про те, що означає бути дорослою. Чим більше я піклуюся про свою внутрішню дитину, тим дорослішою здаюся. Якщо я буду балувати її, то легко зможу написати діловий лист. Якщо я нехтуватиму нею, то впаду в депресію.

Існує зв’язок між піклуванням про себе і повагою до себе. Якщо я дозволяю собі прислухатися до тих, хто переконує мене бути «нормальнішою» чи поводитися «пристойніше», то зраджую сама себе. Можливо, тоді я більше подобатимуся іншим, їм буде комфортніше у моєму товаристві, якщо я виглядатиму і поводитимусь «як усі», але я сама себе зненавиджу. А тоді я почну виливати свою ненависть на себе та інших.

Те, що рухає геніальними людьми, чи радше те, що надихає їх на працю, — це зовсім не нові ідеї, а їхня одержимість переконанням, що того, що вже було сказано раніше, недостатньо.

Ежен Делакруа

Якщо я кривджу свого внутрішнього митця, то у мене є всі підстави очікувати нападів переїдання, появу неконтрольованого сексуального потягу та перепадів настрою. Перевірте існування цієї залежності на собі. Коли митці не творять, то зовсім не обов’язково бувають «нормальні» чи доброзичливі — до себе та до інших.

Творчість — кисень для наших душ. Перекривши до нього доступ, ми поводимося так, немов з ланцюга зірвалися. Ми реагуємо агресивно, наче нас душать. Наша справжня лють проривається на поверхню, коли, наприклад, хтось намагається прибрати нитку чи волосинку з нашого одягу чи щось поправити. Коли батьки чи друзі, які бажають нам лише добра, змушують нас одружитися, влаштуватися на офісну роботу з дев’ятої до п’ятої чи ще щось на кшталт цього, що може завадити нашим творчим планам, ми реагуємо так, наче боремося за виживання. Так воно і є.

Бути митцем — означає помічати тонкощі. Цінувати незвичайне. Дозволяти собі легковажне ставлення до загальноприйнятих норм. Ставити запитання «Чому?». Бути митцем — означає ризикнути зізнатися собі у тому, що прагнення грошей, статків і престижу здається нам трохи сміховинним.

Бути митцем — означає усвідомлювати дивовижне. Це залишити в кімнаті меблі, які нам подобаються, навіть якщо вони не пасують за стилем. Це носити дивацьке пальто, завдяки якому ми почуваємося щасливішими. Це перестати вдавати з себе когось, ким ми не є.

Якщо ви щасливіші, коли пишете, ніж коли не пишете, коли малюєте, ніж коли не малюєте, коли співаєте, ніж коли не співаєте, коли виступаєте на сцені, ніж коли не виступаєте, коли знімаєте фільми, ніж коли не знімаєте, то заради Бога (у буквальному сенсі) — дозвольте собі цим займатися.

Убивати свої мрії, тому що вони безвідповідальні, означає безвідповідально ставитися до себе. Віра в себе — це питання між вами і Богом, вона не повинна залежати від думки друзів і знайомих.

Творець створив нас творчими людьми. Наше творче начало — це дар Божий. Використовуючи його, ми підносимо Богу подарунок у відповідь. Визнати таку угоду — це перший крок до того, щоб прийняти самих себе.

Успіх

Творчість — це духовна практика. Її неможливо зробити ідеальною, закінчити і відкласти вбік. Особистий досвід навчив мене, що коли ми досягаємо творчих вершин і перестаємо рухатися уперед, нас починає переповнювати неспокій. Так, ми досягли успіху. Так, у нас вийшло. Але...

Іншими словами, коли ми досягаємо бажаного, оте бажане наче зникає. Незадоволені власними досягненнями, якими би значними вони не були, ми знову постаємо перед лицем нашого творчого начала і його прагненнями. Запитання, від яких ми щойно позбавилися, знову підкрадаються до нас: і що нам тепер робити?

Це почуття незавершеності, невгамована спрага подальших відкриттів — це наче перевірка для нас. Від нас вимагають розвиватися все більше і більше, а ми не завжди на це погоджуємося. Ухиляння від цього зобов’язання — що здається привабливим для нас усіх — одразу призводить до застою, незадоволення, духовного дискомфорту. «Мені що, не можна відпочити?» — запитуємо ми. Якщо відповісти одним словом: «Ні».

Уміла винахідливість ніколи не зможе замінити необхідний елемент уяви.

Едвард Гоппер

Творчі люди — це наче духовні акули. Гірка правда полягає у тому, що якщо ми не продовжуємо рухатися уперед, то йдемо на дно і помираємо. Перед нами стоїть дуже простий вибір: або спочивати на лаврах, або щоразу починати заново. Строга вимога до тривалого творчого життя — бути достатньо смиренним, щоб починати все спочатку, з чистого аркуша.

Незамінним атрибутом творчої кар’єри є готовність знову бути у ролі новачка. Мій друг, майстер своєї справи, страждає від того, що скований робочими обов’язками на багато років наперед. З огляду на фінанси він перебуває у дуже хороших умовах, проте це все більше загрожує його творчому здоров’ю. Коли настає час виконувати проект, на який він підписався ще три роки тому, чи вдасться йому зробити це з уявою і початковим ентузіазмом? Чесна і незручна для нас відповідь — зазвичай ні. Відтак, попри значні фінансові втрати, він почав скорочувати кількість своїх майбутніх зобов’язань, інвестуючи у ризиковану, але дуже важливу справу — власну творчу цілісність.

Не кожен з нас може наважитися на таку творчу сміливість перед матеріальною спокусою, але спробувати ми можемо. Щонайменше, ми можемо бути готовими до цього. Творчі люди за своєю природою — мандрівники. Надто обтяжені нашим світським високим званням, гонитвою за посадами і соціальним статусом, ми не дозволяємо собі піддатися духовному поклику. Ми наполягаємо на рівній і вузькій дорозі, тим часом як Шлях митця звивається по спіралі. Ми буваємо такі зосереджені на кар’єрі, що її зовнішнім атрибутам приділяємо більше уваги, ніж своєму внутрішньому чуттю. Вирішивши грати в цифри, ми порушуємо свою обіцянку вважати себе самих і наші цілі гідними.

Все втрачено у ту мить, коли ви вже знаєте, яким буде результат.

Хуан Ґріс

Творчість — це не бізнес, хоча завдяки їй ми можемо постійно бути зайнятими. Митець не може безкінечно відтворювати попередній успіх. Ті, хто надто довго намагаються працювати за схемою — навіть за своєю власною схемою, — рано чи пізно позбавляють себе творчої правди. Переймаючись, як це зазвичай і трапляється, діловим аспектом нашої творчості, ми схильні обіцяти те, що не зможемо виконати: продовжувати творити точно так само добре, як і раніше.

Успішні фільми породжують запит на сіквели. Успішні книжки — на видання подібних книжок у майбутньому. Художники переживають періоди, коли їхня творчість користується особливою популярністю, і відчувають зовнішній тиск продовжувати так само далі. З такими ж труднощами стикаються гончарі, композитори, хореографи. Як митців нас просять повторюватися і розширюватися на ринку, який ми самі і створили. Інколи це можливо. Іноді ні.

Успішному митцю не варто зобов’язувати себе надмірною кількістю обіцянок на майбутнє. Якщо маєток у престижному районі коштує двох років творчих мук, щоб видати на-гора обіцяний проект лише заради грошей, то такий маєток — надто дорога розкіш.

Це не означає, що редактори більше не повинні будувати плани на наступний сезон, чи що майстерні повинні назавжди закинути свій бізнес. Це означає, що ті творчі люди, які щодня трудяться, повинні витрачати час не лише на те, що точно принесе їм прибуток, а й на ризиковані проекти, на те, до чого лежить їхня творча душа. Для того, щоб реалізувати себе у творчості, не потрібно ставити хрест на успішній кар’єрі. Утім, просто необхідно переписати свій графік на кожен день так, щоб дозволити собі маленькі зміни, які крок за кроком змінюватимуть вашу щоденну траєкторію і врешті направлять вашу кар’єру за курсом, який у довготривалій перспективі зробить вас щасливими.

Це означає писати ранкові сторінки. Ходити на творчі побачення. «Але під моїм керівництвом — ціла майстерня, — скажете ви (чи чим ви там ще зайняті). — Від мене залежать інші люди». Я відповім, що це лише ще одна причина розраховувати на самого себе і захищати своє творче начало.

Коли ми нехтуємо обіцянкою, яку дали самі собі, наслідки цього неодмінно стануть помітні людям навколо. Одноманітність, механічні повторення того, що ми колись уже досягнули, позбавляють від творчої радості спочатку наші життя, а потім і наші фінанси. Намагаючись забезпечити себе матеріально, уникаючи ризику, ми втрачаємо свою унікальність та інновацій-ність. У міру того, як обіцяні проекти відхиляються все далі і далі від наших внутрішніх прагнень, нами опановує глибока творча втома. Доводиться, немов під прицілом, збиратися з силами, замість того, щоб з ентузіазмом виконувати кожне нове творче завдання.

Митці здатні відповідально ставитися до вимог своїх ділових партнерів і зазвичай так і роблять. Митцям значно складніше і важливіше продовжувати відповідати внутрішнім вимогам власного творчого зростання. Якщо стисло, то, коли ми досягаємо успіху, ми повинні бути особливо пильними. Будь-який успіх, в основі якого лежить творча одноманітність і відсутність прогресу, прирікає нас і наше мистецтво на провал.

Дзен спорту

Більше не усвідомлюючи власного руху, я відкрив для себе нове єднання з природою. Я знайшов нове джерело сили і краси, про існування якого і не мріяв.

Роджер Баншстер про ту мить, коли він встановив світовий рекорд з бігу на одну милю.

Більшість митців, які зайшли у своїй творчості у глухий кут, займаються здебільшого лише розумовою діяльністю. Ми постійно думаємо про те, що хотіли б зробити, але не можемо. На ранніх етапах відновлення ми знову думаємо — про те, що ми хотіли б зробити, але не робимо. Для того, щоб відновлення було справжнє і невідворотне, необхідно вибратися з полону думок і взятися за роботу. Однак передовсім потрібно зайнятися своїм тілом.

Знову ж таки, для цього необхідно прийняти себе таким чи такою, які ми є. Творчість вимагає дій, і частина цих дій фізичні. Жителі Західного світу, які перейняли східні техніки медитації, інколи потрапляють у пастку: переймаючись лише своєю свідомістю, вони забувають, що про тіло також потрібно піклуватися. Втрачаючи своє «заземлення», ми вже не можемо функціонувати у світі. Фізичні навантаження допомагають боротися з цією дисфункцією, спровокованою надмірним зосередженням на духовності.

Повертаючись до уявлення про себе як про радіо, нам потрібно достатньо енергії, щоб надсилати сильний сигнал. Саме тут стають у пригоді прогулянки пішки. Нам потрібна медитація у русі — вона повертає нас у теперішнє і допомагає перестати бігати замкнутим колом думок. Двадцяти хвилин на день для цього цілком достатньо. Наше завдання — не розтягнути м’язи, а радше розширити свідомість, тому необов’язково робити ціллю саме фізичне навантаження, хоча хороша фізична форма цілком може стати результатом такої вправи.

Потрібно прагнути встановити зв’язок з навколишнім світом, позбавитися нав’язливої замкнутості на собі і самоспоглядання і просто спостерігати. Досить швидко стане зрозуміло, що коли мозок зосереджений на чомусь іншому, крім нас самих, ми і себе можемо розгледіти значно чіткіше і виразніше.

Піклуватися про здоров'я тіла -обов'язок кожного. Без цього неможливо підтримувати силу і ясність розуму.

Будда

Шоста тридцять ранку. Велика блакитна чапля зривається з місця відпочинку у низькій траві й здіймається усе вище над рікою, ритмічно змахуючи своїми величезними крилами. Птаха помічає Дженні, яка бігає внизу. Дженні, яка бігає знизу, помічає птаху. Сила ніг несе її над землею, вона майже невагома. Її душа підіймається вгору до чаплі і джерґотить: «Привіт, доброго ранку, чудовий день, еге ж?». У цю мить, у цьому місці, вони — споріднені душі. Обидві дикі, вільні і щасливі у своєму русі, у русі вітрів, хмар і дерев.

Четверта тридцять по обіді. Шеф Дженні заглядає до її офісу. Нова замовниця дуже примхлива і хоче внести ще декілька поправок у документ. Чи могла б Дженні сьогодні дати цьому лад? «Так», — відповідає вона. Може, тому, що досі ширяє завдяки енергії від її ранкової пробіжки. Та чапля з крилом синювато-сталевого кольору, яке сріблилося на сонці, коли вона виробляла свої віражі...

Дженні не назвала б себе спортсменкою. Вона не бігає марафони, не бере участі у змаганнях. Попри те, що відстані, які вона долає, поступово збільшуються, а її стегна поступово зменшуються, вона не бігає заради підтримання фізичної форми. Вона бігає для душі, а не для тіла. Саме душевна рівновага задає тон її настрою і міняє його з напруженого на розкутий.

«Я бігаю заради того, щоб могти зважено думати про проблеми та рішення, не перебільшуючи їхньої важливості», — говорить Дженні. Коли клієнт не задоволений документом, який підготувала Дженні, вона відривається від землі і ширяє над власним роздратуванням, наче велика блакитна чапля. Це не означає, що їй начхати. Просто тепер у неї є нова точка огляду — з висоти пташиного польоту — на місце її перипетій у Всесвіті.

Єва Бабіц — романіст і... плавчиня. Висока, білява, з розкішними вигинами тіла, які скидаються на заокруглені дорожні розв’язки її рідного Лос-Анджелеса, вона плаває для того, щоб направити потік руху власних незліченних думок у правильне русло. «Плавання, — говорила вона, — це чудовий вид спорту для письменників». Щодня, коли Єва плаває довгим аквамариновим басейном неподалік від дому, її розум пірнає глибоко в себе, минаючи суєту щоденних турбот — який редактор затримує оплату, чому друкар продовжує допускати стільки помилок, — і опускається у тихий зелений став натхнення. Ритмічні повторювальні рухи переміщають розумову діяльність з логічної півкулі мозку у творчу. І саме там вирує натхнення, звільнене від обмежень логіки.

Марта — тесля і велосипедистка на довгі дистанції. Теслярська справа змушує її шукати інноваційні рішення будівничих проблем, справлятися з тонкощами дизайну і знаходити прості відповіді на складні запитання на кшталт: «Як вбудувати робочий простір так, щоб можна було вивільняти підлогу по закінченню роботи?» або «Чи існує якась шафка, яка помістилася б у цьому кутку і не здавалася надмірно сучасною у порівнянні з рештою моїх меблів?». Крутячи педалі дорогою з дому у передмісті до офісу у центрі міста, Марта знаходить відповіді на ці запитання. Наче червоноперий дрізд, який здіймається у повітря і пролітає перед її очима, Марті так само несподівано і рвучко приходить у голову дизайнерське рішення — жалюзійні дверцята. Монотонно і ритмічно крутячи педалями, Марта черпає ідеї з творчої криниці.

«Це час, коли я даю повну волю своїй уяві і дозволяю їй вирішувати проблеми, — говорить Марта. — Рішення приходять самі. Це мене вивільняє, я довіряюся грі в асоціації, і все стає на свої місця».

Тут, у цьому тілі, течуть священні ріки: тут і сонце, і місяць, і всі місця паломництва...

Мені ще не траплявся жоден храм, який був би більш блаженний, аніж моє тіло.

САРАХА

Вирішення різноманітних питань не обов’язково мусять стосуватися винятково роботи. Коли Марта їде велосипедом, то чітко відчуває не лише власний рух крізь простір, а й рух Бога крізь Всесвіт. Вона пригадує, як їхала наодинці Маршрутом 221 на півночі штату Нью-Йорк. Над головою красувалося блакитне небо. Обабіч буяли зелені і золотисті кукурудзяні поля. Стрічка чорного асфальту, по якому їхала Марта, здавалося, вела у самісіньке Боже серце. «Тиша, блакитне небо, чорна стрічка дороги, Господь і вітер. Коли я їду на велосипеді, особливо у сутінках і рано-вранці, я відчуваю Бога. Мені краще займатися медитацією у русі, ніж коли я сиджу на місці. Час, проведений наодинці, коли я можу поїхати куди завгодно і вітер віє мені в обличчя, а я мчуся йому назустріч, — усе це допомагає мені зосередитися на собі і зібратися з силами. У цю мить я відчуваю Бога так близько, що моя душа співає».

Фізичні навантаження вчать нас бачити винагороду у самому процесі. Відчувати задоволення після добре виконаних маленьких завдань. Коли Дженні біжить, вона розширює свої межі і вчиться черпати з несподіваного внутрішнього джерела. Марта назвала б це джерело Богом. Як би ми його не називали, фізичні вправи допомагають прикликати його на допомогу щоразу, коли ми сумніваємося у власних силах. Замість того, щоб ставити хрест на творчому проекті, коли він

1 Маршрут 22 (Route 22) — одна з перших автострад США, побудована 1926 року, яка проходить крізь чотири штати із заходу на схід.

нас дратує і розчаровує, ми вчимося рухатися далі, минаючи перешкоди.

«Життя — це низка бар’єрів, — говорить Ліббі, художниця, чий спорт — їзда верхи. — Раніше я уявляла його як смугу перешкод, які перегороджують шлях, а тепер бачу, що всі вони лише бар’єри, через які можна перескочити. Як це у мене виходить?» Щоденно дресируючи свою кобилу, «змушуючи її думати, перш ніж скакати, і вибирати правильну швидкість», Ліббі засвоїла той самий урок і для свого життя.

Це вироблене творче терпіння частково пов’язане з умінням відчути творчість цілого Всесвіту. «Коли я їду верхи, моє раціональне мислення відключається, — говорить Ліббі. — Залишаються лише почуття, відчуття співучасті. Коли ти мчиш полем, а навколо тебе витає пух з пшеничних колосків, від цього почуття співає серце. Коли за тобою підіймається шлейф мерехтливих на сонці сніжинок, від цього почуття співає серце. Такі миті сильних відчуттів навчили мене звертати увагу і на інші моменти життя. Якщо моє серце хоче так само співати, коли я з чоловіком, і я знаю, що так само почувалася посеред засніженого поля чи зеленого степу, то я розумію, що у моїй силах наповнити себе відчуттям свята».

Утім, серце співає не лише від переживання єдності з природою. Під час фізичних навантажень організм виділяє ендорфін — гормон, який дозволяє нам відчути природній екстаз. Бігун на брудній міській дорозі може відчувати те саме, що і Ліббі, коли вона ритмічно скаче вузькою сільською стежиною.

«Бог у себе на небі, в світі все гаразд», — так передав це відчуття Роберт Браунінг у своїй поемі «Піппа іде». Те, що Піппі переповнювало те саме відчуття, коли вона ішла, аж ніяк не випадковість. Не кожен може

дозволити собі покататися верхи чи на велосипеді. Багатьом доводиться розраховувати лише на власні ноги і для пересування, і для відпочинку. Як і Дженні, ми можемо почати бігати. Або ж ми можемо регулярно ходити на прогулянки. Для творчих людей прогулянки мають додаткові переваги — це ще й неабияке сенсорне насичення. Пейзаж не може промайнути повз нас надто швидко. Ми його справді розглядаємо. Почасти, прозріння настає завдяки можливості бачити. Ми наповнюємо криницю, а потім з легкістю з неї черпаємо.

Джеррі — затятий містянин. Його спілкування з природою обмежується розгляданням вазонів і скверів. Джеррі навчився, що «у містах люди і є пейзаж». А ще він навчився дивитися угору, а не вниз, і милуватися ліпниною і фризами, які часто прикрашають будинки, які, на перший погляд, видаються цілком пересічними. Блукаючи міськими вуличками, Джеррі знайшов безліч розмаїтих красивих місцин. Наприклад, рудого кота кольору мармеладу, який сидить на підвіконні поруч з горщиками, у яких буяють рожеві і червоні квіти герані. Храм, мідний дах якого позеленів від часу, а у рясний дощ переливається срібним відтінком. І вимощене барвистою мармуровою мозаїкою фойє одного з офісів у центрі міста, шматочок якого можна помітити крізь напівпрочинені двері. В іншій частині міста хтось на вулиці зацементував підкову — на щастя. А над будинком з величним цегляним фасадом раптом з’являється мініатюрна статуя Свободи. Джеррі і сам почувається напрочуд вільно, не відчуваючи втоми, блукаючи міськими вуличками. Дворик тут, вимощена бруківкою вуличка там — Джеррі збирає улюблені візуальні міські образи так само, як його первісні предки збирали їжу — горіхи тут, ягоди там. Вони збирали поживу для тіла. Він збирає поживу для розуму. Фізичні вправи, до яких у певних інтелектуальних колах ставляться як до бездумного заняття, виявляється, якраз і схиляють до роздумів.

Господи, благослови наше коріння! Тіло і душа єдині.

Теодор Рьотке

Уже йшлося про те, що ми усвідомлюємо, куди повинні йти, вже будучи в дорозі. А фізичні навантаження часто є тим поштовхом, який рухає нас від творчого застою до натхнення, від проблеми до вирішення, від жалості до себе — до самоповаги. Ми дійсно вчимося на ходу. І дізнаємося, що сильніші, ніж думали. Ми вчимося дивитися на речі по-новому. Вчимося вирішувати проблеми, черпаючи енергію з наших внутрішніх запасів і шукаючи натхнення не лише ззовні, а й всередині себе. Без видимих зусиль ми отримуємо відповіді — коли плаваємо, гуляємо, їздимо верхи чи бігаємо. Згідно зі словниковим визначенням, це один із результатів занять спортом: «Вправа — акт приведення в дію чи реалізації у дії» (Вебстерський словник, дев’яте видання).

Створення творчого вівтаря

Ранкові сторінки — це медитація, практика, яка веде вас до свого творчого начала і до вашого творця — Бога. Щоб творчість давалася нам легко і приносила радість, нам необхідна душевна рівновага. Найлегше її підтримувати, якщо ми дозволимо собі вдаватися до певних ритуалів. Дуже важливо скласти їх з того, що видається священним і приносить радість саме вам.

Багато творчих людей, які опинилися у глухому куті, виростали у релігійних сім’ях, де їх карали за недотримання правил. Для того, щоб творчість давалася легко і приносила радість, вам необхідно зцілитися від цих спогадів і досягнути душевної рівноваги завдяки власним творчим ритуалам. Найкращий спосіб це зробити — виділити духовну кімнату чи навіть духовний куток.

Цим сховком може стати куток кімнати, ніша під сходами або навіть підвіконня. Це місце повинне нагадувати вам про те, що ваше творче начало розкриває Творець і ви це визнаєте. Покладіть туди ті речі, які роблять вас щасливими. Пам’ятайте, що ваш внутрішній митець живиться образами. Вам потрібно забути застаріле уявлення, що духовність і чуттєвість непо-єднувані. Творчий вівтар повинен апелювати до всіх ваших органів чуття.

Нам призначено помічати і славити все хороше, що є на цій землі. Красиві листочки, камінці, свічки, морські мушлі — все це нагадує нам про Творця.

Маленькі ритуали, створені для себе, корисні для душі. Ладан, який куриться, поки ви пишете або читаєте позитивні твердження, запалена свічка, танці під барабанну музику, гладенький камінець у руці, поки ви слухаєте григоріанські співи — всі ці тактильні, фізичні техніки стимулюють ваш духовний ріст.

Пам’ятайте, ваша творча дитина розмовляє мовою душі: музика, танці, аромат, мушлі... Ваш творчий вівтар Творцю повинен виглядати весело, навіть смішно. Не забувайте, що діти полюбляють усе барвисте і яскраве. А ваш внутрішній митець — дитина, тому...

Завдання

1. Запишіть себе на диктофон, читаючи вголос «Основні принципи» (див. с. 25). Виберіть улюблене есе з цієї книги і запишіть його також. Користуйтеся цим записом для медитації.

2. Перепишіть від руки вашу Творчу молитву з четвертого тижня. Покладіть цей листочок у гаманець.

Мистецтво не відтворює видиме; воно радше робить видимим приховане і незриме. Місяць впливає на творчість таким самим чином, як хімічні речовини проявляють фотографічну плівку.

Норма Жан Гарріс

3. Придбайте собі записник для творчості. Пронумеруйте сторінки з першої по сьому. Виділіть по сторінці на кожну з категорій: здоров’я, статки, дозвілля, стосунки, творчість, кар’єра і духовність. Зовсім не думаючи про практичність, перелічіть десять заповітних бажань, пов’язаних із кожною категорією. Знаю-знаю, це багатенько. Дозвольте собі трішки помріяти.

4. Працюючи зі «Чесними змінами» з четвертого тижня, перелічіть для себе, як змінилися ви і ваше життя з того часу, як ви почали творче відновлення.

5. Перелічіть п’ять змін, які ще мають з вами статися, коли ви продовжуватимете.

6. Складіть план з п’яти пунктів — як ви будете піклуватися про себе протягом наступних шести місяців: на які курси запишетеся, які інструменти і матеріали врешті собі дозволите, як організуєте творчі побачення і відпустки лише для себе.

7. Візьміть аркуш паперу і складіть план того, як саме ви піклуватиметеся про себе протягом тижня. Це означає, що на кожен день тижня ви заплануєте щось конкретне, що виражало би вашу любов до себе. Будь ласка, ні в чому собі не відмовляйте!

8. Напишіть і надішліть лист підтримки своєму внутрішньому митцю. Звучить несерйозно, але отримувати такий лист страшенно приємно. Пам’ятайте, ваш митець — дитина, а тому обожнює похвалу, заохочення і передчуття свята.

9. Ще раз проаналізуйте свої уявлення про Бога. Ваша система вірувань обмежує чи підтримує ваш творчий ріст? Чи ви достатньо неупередже-ні, щоб міняти свої уявлення про Бога?

10. Перелічіть десять прикладів синхронності у вашому житті, які підтверджують можливість того, що певна турботлива творча сила все-таки існує.

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Як ви у цей час почувалися? Чи ви рекомендували ранкові сторінки ще комусь? Чому?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? (Вам уже спадало на думку, що можна спланувати цілий творчий день? Фух!) Що ви робили? Які ваші враження від побачення?

3. Чи помітили ви цього тижня якісь прояви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

Тиждень 12. Відновлюємо відчуття віри

Пригоди не починаються доти, поки ви не увійдете в ліс. Цей перший крок і є актом віри.

Мікк

і

Гарт, барабанщик гурту «Grateful Dead»

Протягом цього завершального тижня ми дослідимо по-справжньому таємниче серце творчості. Ми поговоримо про те, що творчість потребує сприйнятливості і повної довіри — якостей, які ми розвивали протягом усього курсу. Ми поставимо творчі цілі і уважно розглянемо саботаж, до якого ми можемо вдатися в останню хвилину. І ще раз дамо собі обіцянку користуватися методиками цієї книжки.

Довіра

Творчість вимагає віри. Віра вимагає того, щоб ми віддали контроль над ситуацією. Це лякає і ми опираємося. Наш опір творчості — одна з форм саморуйнування.

Ми самі створюємо собі на шляху перешкоди. Чому ми це робимо? Щоб зберегти ілюзію контролю. Депресія, як і гнів та тривога, — різновиди опору, що стають причиною хвороби, яка виявляється в інертності та ніяковості: «Я навіть не знаю...»

А насправді ми не лише знаємо, а ще й знаємо, що знаємо.

У кожного з нас є своя заповітна мрія, яку можна здійснити, якщо ми наважимося зізнатися у тому, про що мріємо. І якщо зможемо довіряти власному зізнанню. Саме зізнатися — ось що буває зробити найважче. Твердження, яке проливає світло на ситуацію, часто може відкрити канал. Чудовий приклад: «Я знаю, що я знаю». Або: «Я довіряю своїй інтуїції». Будь-яке з них рано чи пізно дасть нам підказку, у якому напрямку рухатися, — і ми чимдуж почнемо цьому пручатися!

Не бійтеся помилок — їх не буває.

Майлз Девіз

Насправді зрозуміти цей опір зовсім нескладно. Ми не звикли думати, що Божа воля і наші мрії можуть збігатися. Натомість ми сліпо повірили у те, що говорила нам культура: цей світ — долина сліз, нам судилося бути покірними все життя, а потім померти. А правда в тому, що нам судилося бути в достатку і жити. Всесвіт завжди підтримає позитивні дії. Наші найзаповітніші мрії — це і є Божа воля на наше життя.

Герой і наставник Міккі Гарта, покійний видатний міфолог Джозеф Кемпбелл, писав: «Ідіть услід за своїм щастям, і відчиняться двері там, де раніше навіть не було дверей». Саме внутрішня обіцянка бути вірними собі і йти за покликом мрії забезпечує підтримку Всесвіту. Поки ми самі будемо поводитися суперечливо, то і Всесвіт здаватиметься нам двозначним і неперед-бачуваним. Потік крізь наше життя буде складатися з несподіваних приливів достатку і довгих періодів посухи, коли наше творче джерело зменшиться до тонкої цівки.

Оглядаючись на ті часи, коли світ здавався нам примхливим і не викликав довіри, ми бачимо, що і самі поводилися неоднозначно і мали суперечливі цілі. Варто нам сказати собі «так», підтверджуючи свої справжні цілі і бажання, і Всесвіт відображає і примножує цю рішучість.

У кожного з нас своя дорога. Коли ми йдемо вірним шляхом, то кожен крок робимо упевнено. І знаємо, що потрібно робити далі, хоча можемо і не здогадуватися про те, що чекає на нас за рогом. Довірившись, ми вчимося довіряти.

Найпрекрасніше, що ми можемо пережити, є незбагненне.

Альбет Ейнштейн

ТАЄМНИЦЯ

Творчість, як і людське життя, починається у темряві. Потрібно це визнати. Надто часто ми мислимо лише категоріями світла: «Наче лампочка загорілася — і тут нарешті я зрозумів!». Справді, прозріння іноді може приходити спалахами. І деякі з цих спалахів справді можуть нас осліплювати. Проте правда і те, що такі прозріння приходять до нас після певного періоду дозрівання — прихованого, похмурого і цілком необхідного.

Часто ми говоримо про ідеї як про плоди роздумування. І не усвідомлюємо, що їх, як і людський плід, не можна витягувати з творчого лона передчасно. Ідеї, наче сталактити і сталагміти, формуються у темній печері нашої свідомості, крапля за краплею, а не цеглина за цеглиною. Ми повинні навчитися чекати, поки ідея визріє. Або ж, користуючись порівняннями зі сфери садівництва, не варто ідеї виривати із землі з корінням, щоб подивитися, чи вони ростуть.

Наші роздуми на папері — це нехитрий вид мистецтва. Це забавка і малювання карлючок. Це те, як ідеї поступово набирають форму, аж поки вони не будуть готові допомогти нам побачити світло. Надто часто ми намагаємося підштовхнути, поквапити, сформулювати і контролювати свої ідеї замість того, щоб допомогти їм зростати природнім шляхом. Творчий процес — це процес підкорення, а не контролю.

Підґрунтям творчості є таємниця. А ще здивування. Надто часто, говорячи, що хочемо стати творчими людьми, ми насправді хочемо стати продуктивними. Звичайно, бути творчою людиною означає бути продуктивним, проте лише співпрацюючи з творчим процесом, а не діючи на нього силою.

Що ж іще впадає нам в око, як не невидиме?

Теодор Рьотке

Як творчі канали, ми повинні довіряти темряві. Повинні навчитися обмірковувати, а не вертітися, немов маленький двигун, рухаючись прямим відрізком дороги. Обдумування на папері може нас неабияк лякати: «Так у мене нічого вартісного і не вродиться у голові!» — хвилюємося ми.

Виношування ідеї нагадує випікання хліба. Ідея, як і тісто, повинна підрости. Якщо спочатку надто часто пробувати її пальцем, якщо постійно перевіряти, вона ніколи не підніметься. Буханець хліба чи пиріг, поки печуться, досить довго повинні залишатися у темряві та захищеності духової печі. Відчиніть дверцята надто рано — і хліб осідає чи в самій середині пирога з’являється дірка, тому що вся пара надто швидко вийшла назовні. Творчість вимагає поваги і стриманості.

Саме так потрібно вирощувати нові ідеї. Нехай вони зростають у темряві й таємниці. Нехай формуються на поверхні нашої свідомості. Нехай виходять на папір по краплі. Довіряючи цьому повільному і, здавалося б, випадковому накрапанню, одного дня ми здивуємося спалаху: «Ага! Придумала!».

Гра уяви

Коли ми думаємо про творчість, дуже легко одразу ж подумати про Мистецтво — з великої літери. Проте такий хід думок прирікає нас на невдачу. Піклування про

власне творче начало вимагає атмосфери свята і навіть почуття гумору. «Мистецтво. Довгеньке слово, не завадить для початку хоча б написати його правильно...»

Наше суспільство честолюбне, і часто нам нелегко займатися такою творчістю, яка безпосередньо не сприяє нам і нашій кар’єрі. Процес відновлення змушує нас переосмислити і розширити визначення творчості і додати у неї те, що раніше ми називали хобі. Творчий досвід переконує нас у тому, що хобі — невіддільна частина щасливого життя.

Окрім цього, існує прихована перевага того, що хобі дійсно є корисними для нашої творчості. Багато захоплень змушують творчу половину мозку працювати, і це призводить до величезних творчих проривів. Коли мої студенти-сценаристи застрягають на другому акті, я прошу їх піти додому і зайнятися господарськими справами. Вони зазвичай опираються і навіть ображаються на таке приземлене завдання, утім шиття завжди допомагає зшивати сюжети. Ще одне хобі, яке я часто рекомендую студентам, — садівництво. Коли когось на півшляху у нове життя охоплює паніка, йому чи їй зазвичай допомагає пересадка рослин у більші і кращі горщики: це немов укорінює цю людину і допомагає відчути внутрішнє розширення.

Коли ми займаємося хобі, то це сприяє і духовному розвитку. Старанне повторення однієї і тієї ж дії виховує у нас покірність. Служачи своєму хобі, ми звільняємося від вимог власного самолюбства і можемо відчути злиття з більшим джерелом. Такий усвідомлений зв’язок часто дозволяє по-новому побачити і вирішити особисті і творчі головоломки, які вже давно не давали нам спокою.

Парадокс творчого відновлення у тому, що ми повинні надзвичайно серйозно підійти до того, щоб

навчитися ставитися до себе несерйозно. Ми повинні працювати над тим, щоб навчитися гратися. Творчість потрібно звільнити від вузьких рамок Мистецтва з великої літери і надати їй ширшого значення.

Для мене картина — немов розповідь, яка змушує працювати уяву і запрошує розум туди, де царюють очікування, радість, здивування і задоволення.

Дж. П. Ґюстон, художник

Коли ми пишемо ранкові сторінки і ходимо на творчі побачення, ми можемо пригадати те, як колись намагалися творити:

• Я вже й забула про всі ті малюнки, які виводила у старших класах. Мені так подобалося вимальовувати взуття на уроках!

• Мені раптом пригадалося, що я грала Антігону — як можна про неї забути? Не пам’ятаю, чи в мене добре виходило, але я неабияк насолоджувалася самим процесом.

• Я зовсім забув про сценки, які писав у десять років. Про що б вони не були, я їх завжди ставив під супровід «Болеро» Равеля[23]. Мої брати й сестри так реготали — аж за животи бралися.

• Колись я вибивав чечітку. Знаю, що тепер у це важко повірити, але у мене нічогенько виходило!

Коли ми пишемо, долаючи заперечення, наші спогади, мрії і творчі плани виринають на поверхню. Ми заново відкриваємо себе як творчих людей. Повільно, але впевнено нас охоплює творчий порив — навіть без нашого відома, підтримки чи схвалення. Він наростає під поверхнею нашого життя, вириваючись яскравими спалахами в потоці життя, наче молода трава під снігом.

Нам судилося творити. Ми робимо ремонт на кухні, обставленій з несмаком, зав’язуємо бантики нашій кішці до свят, експериментуємо, щоб суп вдався ще смачнішим. Людина, яка колись у дитинстві варила парфуми з усілякої всячини, засобу для миття посуду і кориці, тепер купує у крамниці торбинку зі спеціями і кидає її в окріп, щоб наповнити дім запахами Різдва.

Гра — торжество можливого.

Мартін Бубер

Якими би статечними, стриманими й розважливими людьми ми не прагнули стати, вогонь наших мрій неможливо загасити. Жаринки нікуди не зникнуть, вони шарудітимуть у наших захололих душах, наче листя взимку. Вони не покидають нас, а лише ховаються. Під час нудної наради ми виводимо смішні каракулі. Чіпляємо на дошку в офісі кумедну листівку. Вигадуємо для шефа потішне прізвисько. Садимо вдвічі більше квітів, ніж нам потрібно.

Ми норовливі, ми прагнемо більшого, ми чогось бажаємо, ми нервуємося. Ми співаємо в автівці, швиргаємо телефон, складаємо списки, перебираємо одяг у шафах, наводимо лад на полицях. Ми хочемо зробити щось, але нам здається, що це повинно бути щось правильне, а отже, щось важливе.

Проте найважливіше — це ми самі, а те, що ми можемо зробити — це влаштувати собі свято, нехай воно навіть буде зовсім маленьке: наприклад, викинути подалі засохлі вазони, відправити у небуття непарні шкарпетки. Нас жалить утрата і кусає надія. Завдяки ранковим сторінкам наше життя набуває нового — барвистого? — вигляду. Хто купив цю азалію? Відколи це мені подобається рожевий? А ця вирізка на стіні — це і є ви, якими хочете стати?

Ваше взуття здається вам зношеним. Ви викидаєте його геть. Наближається гаражний розпродаж, який ви і організовуєте. Купуєте оригінальне видання і новий

комплект постелі. Друг не перестає перейматися, що це на вас найшло, а ви вперше за багато років їдете у відпустку.

Час минає, ви чуєте бій годинника. Ви заходите у крамничку при музеї, записуєтеся на уроки пірнання з аквалангом і обіцяєте собі щосуботи вранці занурюватися у найглибше місце озера.

Ви чи то сходите з глузду, чи то знаходите себе. Життя було задумане таким, щоб скидатися на творче побачення. Саме для цього нас і створили.

Космічна швидкість

У моєї подруги Мішель є теорія, яку вона вивела після довгих і заплутаних романтичних стосунків. Простими словами вона звучить так: «Коли ти намагаєшся когось кинути, цей хтось уже про це знає».

Ту саму теорію можна застосувати і до творчого відновлення. Це трапляється тоді, коли ви набираєте, як Мішель її називає, космічну швидкість. Вона пояснює це так: «Настав час злітати, це як запуск космічного корабля НАСА, і ось-ось настає мить, щоб покинути орбіту, але раптом — бах! — тобі потрібно пройти Перевірку».

— Перевірку?

— Так. Перевірку. Це те саме, як тоді, коли ти збираєшся вийти заміж за хорошого хлопця, який добре до тебе ставиться, а тут раптом пан Отрута все пронюхує і телефонує тобі, щоб зустрітися.

— Ага.

— Хитрість у тому, щоб уникнути такої Перевірки. Ми всі притягуємо до себе відплату.

Юрист за професією і письменниця за покликанням і темпераментом, Мішель обожнює теорії змов, які вона описує у лиховісних деталях.

Неможливо відкрити нові землі, не погодившись надовго втратити з очей берег.

Андре Жід

— Сама подумай. Ти зібралася їхати у важливе відрядження, а тут — ні сіло, ні впало — твій чоловік тобі каже, що ти йому для чогось потрібна, питання життя і смерті, без будь-якої на те причини... Чи ти готова покинути роботу, яка давно тобі обридла, і тут огидний шеф піднімає тобі зарплатню — вперше за п’ять років... Не ведися на таке, не ведися...

Слухаючи Мішель, я чітко розуміла, що роки адвокатської роботи у суді минули з користю для її внутрішнього митця. Принаймні вона більше не піддавалася на такі хитрощі. Але чи справді такий страшний вовк, як вона його змалювала? Чи ми справді притягуємо до себе Перевірку? Я добре обміркувала слова Мішель і дійшла висновку, що це так.

Я пригадала кожен випадок, коли мене намагалися обвести навколо пальця. Наприклад, був у мене один агент, який примудрявся скасовувати вже укладені договори, а потім дуже зворушливо вибачався... Ще була редакторка, яка змушувала мене переписувати текст знову і знову, аж поки від оригінального варіанту не залишилося майже нічого, і завжди говорила, що я чудово пишу і що я — її найяскравіша зірка.

Зовсім трохи підлещування, як і трохи грошей, можуть суттєво завадити нам розвинути космічну швидкість. Ще більш лиховісними можуть виявитися сумніви, висловлені у правильному місці і у правильний час, особливо найближчими і найріднішими нам людьми: «Це для твого ж блага... просто хочу переконатися, що ти все добре обдумала...».

Багато митців у процесі творчого відновлення помічають, що варто їхній кар’єрі почати стрімко розвиватися, як вони одразу ж звертаються до найближчого кайфолома. Ми виливаємо весь свій ентузіазм на цього завжди скептично налаштованого друга. Зазвичай, ми перші йому телефонуємо. А якщо ні, то це робить він. Ось і Перевірка.

Наш митець — дитина, і коли їй страшно, вона кличе маму. На жаль, багато з нас мають мам-кайфоломів і цілі армії таких же сурогатних мам — друзів, які завжди готові сумніватися у нас. Головне — не дозволяти їм цього робити. Як? Ні пари з вуст. Тримайте все в таємниці. Не говоріть зайвого. Тримайте язик на прив’язі. Завжди пам’ятайте: перше правило магії — стриманість. Залишайте свої наміри при собі, поки вони не наберуться сили. Лише тоді ви зможете продемонструвати те, що хочете.

Для того, щоб розвинути космічну швидкість, ми повинні стати самі собі радником, навчитися безмовно обходити тих, хто у нас сумнівається, говорити про свої плани лише серед союзників і безпомилково цих союзників визначати.

Складіть список: друзі, які мене підтримають. Складіть ще один список: друзі, які мене не підтримають. Називайте усіх кайфоломів своїми іменами. Натомість, нехай у вашому оточенні буде безліч кайфоловів. Тих, хто викликатиме у вас лише приємні емоції. Не терпіть нікого, хто навіть спробує у вас сумніватися. Забудьте про хороші наміри. Забудьте про те, що вони «не хотіли». Будьте вдячні, але і вмійте за себе постояти. Для того, щоб розвинути космічну швидкість, потрібно озброїтися сталевим мечем цілеспрямованості і щитом самовизначення.

— Вони все одно постараються дістатися до тебе. Не забувай про це, — попереджає Мішель. — Встановлюй собі і цілі, і кордони.

Я б додала: майте перед собою чітку ціль і не дозволяйте монстрам на видноколі завадити вашому польоту.

Завдання

1. Опишіть усе, чому ви опираєтеся, чого боїтеся і що вас злить. Ми всі переживаємо ці емоції.

2. Проаналізуйте, що саме ви тепер постійно відкладаєте на потім. Які переваги такого вичікування? Виявіть приховані страхи. Напишіть їхній перелік на аркуші паперу.

3. Загляньте на Перший тиждень. Перечитайте негативні переконання (див с. 66). Усміхніться. Так, ці гадючки все ще живі. Зверніть увагу на свій прогрес. Перечитайте позитивні твердження на сторінці 75 . Напишіть декілька нових — про те, що будете творити по закінченню курсу.

4. Зашийте все, що потрібно зашити.

5. Пересадіть усі вазони, які розрослися або чахнуть.

6. Виберіть собі божественну ємкість. Що-що? Посудину, банку, коробку, вазу, контейнер. Щось таке, у що ви зможете складати свої страхи, образи, надії, мрії і переживання.

7. Користуйтеся цією посудиною. Почніть з переліку страхів із першої вправи. Коли хвилюватиметеся, нагадуйте собі, що ваші переживання вже в посудині — отже, Бог про все попіклується. Відтак продовжуйте рухатися уперед.

8. Тепер перевірте, куди ви прямуєте. Якщо відверто, що ви найбільше хотіли б створювати? На яку незвичну дорогу ви хотіли б ступити, позбавившись від своїх упереджень? Від яких зовнішніх атрибутів ви готові відмовитися, щоб піти услід за своєю мрією?

9. Перелічіть п’ятьох людей, з якими ви могли б поговорити про свої мрії і які підтримають вас спочатку у ваших мріях, а потім у плануванні їхнього здійснення.

10. Перечитайте цю книжку. Подаруйте її другу. Пам’ятайте, що чудо — це коли один митець ділиться з іншим. Довіряйте Богу. Довіряйте собі.

Успіхів, нехай вас Бог благословляє!

Перевірка

1. Скільки разів цього тижня ви писали ранкові сторінки? Чи ви вже прийняли їх як постійну духовну практику? Які ваші враження про них?

2. Ви ходили цього тижня на творче побачення? Чи стануть вони для вас постійними? Що ви робили? Як у цей час почувалися?

3. Чи довелося вам цього тижня помітити якісь вияви синхронності? Які саме?

4. Чи трапилося цього тижня ще щось, що, на вашу думку, є важливим для вашого творчого відновлення? Опишіть, що саме.

За останні три місяці ви витратили багато годин на своє творче відновлення, змінюючись у міру того, як зростали. Для того, щоб цей процес продовжувався, вам потрібно взяти на себе нові зобов’язання. Контракт на наступній сторінці допоможе вам їх дотриматися.

Творчий контракт

Мене звати_. Я творча людина у проце сі відновлення. Щоб продовжувати зростати і радіти, я обіцяю піклуватися про себе, виконуючи такі плани:

Ранкові сторінки стали для мене важливою частиною піклування про себе і відкриття себе. Я,__, зобов'язуюсь продовжувати працювати з ними протягом наступних дев'яноста днів.

Творчі побачення дуже вплинули на те, що я тепер усе більше люблю себе і відчуваю радість від життя. Я,_, зобов'язуюся протягом наступних дев'яноста днів щотижня ходити на творчі побачення, щоб і надалі піклуватися про себе.

Ступивши на Шлях митця і почавши зцілювати своє творче начало, я віднайшов (віднайшла) у собі певні творчі інтереси. Сподіваючись розвинути багато з них, я зобов'язуюсь протягом наступних дев'яноста днів дозволити собі глибше дослідити_.

Мої зобов'язання дотримуватися певного плану дій — важлива частина піклування про мого внутрішнього митця. На наступні дев'яносто днів мій творчий план піклування про себе складається з таких пунктів

Я обрав (обрала)_як свого колегу по творчості і_для своєї творчої підтримки. Обіцяю щотижня їм телефонувати і обговорювати стан справ.

Я приймаю ці зобов'язання і почну виконувати їх (дата) (підпис)

Епілог

Шлях митця

Я врешті відкрила для себе джерело усього руху: це єдність, з якої народжується усе його розмаїття.

Ісадора Дункан

Творити — лише надавати форми тому, що вже існує.

«Шрімад Бгаґаватам»

Працюючи над цією книгою, мені дуже хотілося завершити її якимось розчерком, фінальним польотом уяви. Мені здавалося, що це була б маленька і невинна вигадка, але раптом я пригадала, скільки разів я, милуючись картиною, відволікалася на масивний підпис її автора. Тому жодних химерних розчерків ви тут не побачите.

Мабуть, цю книжку варто закінчити образом з іншої книжки. Я пригадую, хоча ймовірно, що це радше витвір моєї уяви, а не пам’яті, що на обкладинці одного з ранніх видань «Семиярусної гори» Томаса Мертона[24]була зображена гора — безсумнівно, ота сама, семиярусна.

Можливо, на обкладинці було зображено щось зовсім інше. Я прочитала цю книжку багато років тому, ще у дванадцятирічному віці, бо, як на свій вік, розвивалася дуже швидко. Тепер мені пригадується гора, обрисами схожа на Гімалаї, до самої верхівки якої в’ється спіралеподібна стежка. Саме такою стежиною я уявляю собі Шлях митця. Тому, хто піднімається на гору, відкриваються ті самі краєвиди, знову і знову, лише з різної висоти. «Я вже тут був (була)», — думаємо ми, переживаючи періоди посухи. Так, у певному сенсі ми вже тут були. Дорога ніколи не буває прямою. Ріст — процес, який відбувається по спіралі, повторюючи цикли і дозволяючи переоцінити побачене та перегрупуватися. Ми, митці, на своєму шляху часто наштовхуємося на непрохідну місцевість і бурі. Туман може не давати нам розгледіти відстань, яку ми вже пройшли у напрямку до своєї цілі. Хоча перед нашими очима інколи відкриватимуться дивовижні краєвиди, все-таки краще ступати крок за кроком, зосереджуючись на стежці під ногами так само, як і на висоті попереду.

Картина не буває завершеною — вона просто зупиняється у цікавих місцях.

Пол Ґарднер

Шлях митця — це духовна мандрівка, паломництво додому, до власної сутності. Як і всі великі подорожі, вона не минає без небезпек, про деякі з яких я згадала у цій книжці. Як і всі пілігрими, ті з нас, хто ітиме Шляхом митця, зустрінуть по дорозі подорожніх і невидимих помічників. Те, що я називаю наказами вирушити в похід, для когось може виявитися тихим, майже нечутним голосом чи просто передчуттям. Головне, що якщо ви прислухається, то неодмінно щось почуєте. Налаштуйте слух своєї душі і ви почуєте вказівки, куди повинні рухатися далі.

Марк Браян почав наполегливо переконувати мене написати цю книжку одразу після того, як подивився китайський фільм про Тибет під назвою «Конокрад»[25]. Стрічка справила на Марка незабутнє враження. Це була класика пекінської школи, і ми опісля безуспішно шукали її у китайських крамницях відеопрокату і відеоархівах. Марк розповів мені про центральний образ фільму: ще одна гора, богомольне сходження до вершини на колінах: крок, перепочинок, підйом, знову крок, знову перепочинок...

У цьому фільмі сходження на гору було відплатою для конокрада і його дружини за шкоду, яку вони завдали суспільству, зневаживши себе крадіжкою. З того часу я інколи задумуюся: можливо, гора, яку малює моя уява, коли я думаю про Шлях митця, це і є ще одна гора, на яку варто сходити з думками про спокуту — не перед іншими, а перед собою.

СЛОВА

Як би я хотіла зібрати в долоні мову

І скласти її, немов вологу прохолодну тканину.

Я поклала б слова на твоє чоло

І охолодила б ними твої руки.

«Тихо, тихо», — говорили б мої слова —

Чи, може, навіть й щось миліше.

Я попросила б їх шепотіти:

«Все гаразд, все в порядку», —

Я попросила б їх тебе пильнувати.

Як би я хотіла зібрати в долоні мову

І зцілити, утішити, охолодити,

Де лихоманка пече і болить,

Де біль відвертає тебе від себе.

Як би я хотіла зібрати в долоні мову

І зцілити слова, які були ранами,

Ранами без імен.

Дж. К.

Шлях митця: запитання і відповіді

Вступ

Попри те, що творче відновлення — процес надзвичайно індивідуальний, існує перелік певних тем і запитань, які студенти неодноразово порушували під час проходження курсу. Сподіваючись відповісти хоча б на декілька запитань, які могли б у вас виникнути, ми подаємо перелік найпоширеніших запитань і відповідей на них.

Запитання і відповіді

Запитання; Чи правда, що лише у порівняно незначного відсотка населення є справжні творчі здібності? Відповідь: Ні, це зовсім не так. Ми всі творчі люди. Творчість — це природна творча сила, яку в тій чи іншій формі може відчувати в собі кожен. Так само, як і кров — це частина нашого тіла, яку нам зовсім не потрібно вигадувати, так і творчість — частина нас самих, і кожен з нас може використовувати творчу енергію

Всесвіту та черпати з безкрайнього могутнього духовного джерела, щоб підсилити власну творчість.

Для нашої культури притаманно давати творчості надто вузьке визначення і асоціювати її лише з певною елітністю, так нібито це щось таке, що належить лише маленькому обраному племені «справжніх митців». Але насправді усе, що ми робимо, вимагає від нас творчого вибору, хоча ми рідко це усвідомлюємо. Те, як ми одягаємося, облаштовуємо наші домівки, виконуємо роботу, які фільми дивимося і навіть з якими людьми спілкуємося — це все вираження нашої творчості. Саме наші хибні уявлення про творчість, міфи, які породила наша культура про творчих людей («Усі митці бідні наче церковні миші, їм усім клепки бракує, вони мають безладні статеві зв’язки, вони егоїсти, неодружені або живуть тільки на батьківські гроші.») сприяють тому, що ми так і не намагаємося здійснити свої мрії. Ці міфи найчастіше стосуються грошей, часу і планів, які інші люди мають на наше життя. Позбувшись цих перепон, ми можемо стати більш творчими.

Запитання; Чи можна очікувати на значні зміни, щойно розпочавши творче відновлення?

Відповідь: І так, і ні. Хоча протягом цих дванадцяти тижнів дійсно відбудеться безліч докорінних змін, проте ще значнішими ці зміни будуть тоді, коли методи «Шляху митця» стануть життєвими правилами. Зрушення, які відбудуть за два-три роки, можуть видатися справжнім дивом: режисери, які були у глухому куті в своїй творчості, спочатку знімають один короткометражний фільм, потім другий, а потім і цілу повнометражну стрічку; письменники, які перебували у стані творчого заціпеніння, починають з есе, критичних рецензій та оглядів, а потім беруться до статей, цілих книжок і п’єс. Якщо продовжувати використовувати основні методики цієї книжки — ранкові сторінки і творчі побачення, — то ви можете очікувати значних життєвих змін.

Запитання; Які фактори заважають людям виявляти свою творчість?

Відповідь: Виховання і оточення. Сім’я, друзі і вчителі можуть відбити у нас бажання будувати мистецьку кар’єру. Існує міф, що творчі люди «якісь не такі», і цей міф породжує страх. Якщо у нас існує негативне сприйняття того, ким є митець, ми будемо значно менше схильні старанно працювати, щоб ним стати.

На суспільному рівні, нереалізована творча енергія знаходить вихід у саморуйнівній поведінці. Багато людей, які завдають шкоди самі собі, узалежнюючись від алкоголю, наркотиків, сексу чи роботи, насправді перебувають під орудою темної сторони творчої сили. Поступово, як ми ставатимемо більш творчими, такі негативні вияви творчої сили слабшатимуть.

Запитання; Як саме ця книжка допомагає людям творчо розкритися?

Відповідь: Головна ціль і ефект «Шляху митця» — це допомогти людині відновити зв’язок з власним творчим началом. Існує декілька способів, за допомогою яких ця книжка сприяє творчому розкриттю. По-перше, вона допомагає зруйнувати негативні міфи про те, що означає бути творчою людиною. По-друге, вона допомагає віднайти власну творчу силу, знайти до неї доступ і вільніше її виражати. По-третє, вона вказує людям на їхню самонищівну поведінку і дозволяє побачити, які перепони можуть виникнути на їхньому шляху. І врешті-решт ця книжка допомагає виявити свої бажання і мрії, радіти їм, будувати плани для їхнього втілення. Вона навчає людей, як підтримувати себе і піклуватися про себе, а також як знайти тих, хто підтримуватиме нас у реалізації мрій.

Запитання: Одна з центральних тем книжки «Шлях митця» — зв’язок між творчістю і духовністю. У чому полягає цей зв’язок?

Відповідь: Творчість — це духовна сила. «Сила, яка штовхає квітку крізь ґніт зелений», — так Ділан Томас дав визначення цій життєвій силі — прагненню, яке підштовхує нас до творчості. Одне з наших центральних бажань — творити — є частиною нашої спадковості і потенціалу як людства. Оскільки творчість — це завжди акт віри, а віра — поняття духовне, то і творчість нерозривно пов’язана з духовністю. Коли ми прагнемо до високого і духовного у собі, то неодмінно станемо більш свідомими, проактивними і творчими.

Запитання: Розкажіть про дві головні вправи цієї книжки — ранкові сторінки і творчі побачення.

Відповідь: Ранкові сторінки — це три сторінки, написані від руки, у стилі потоку свідомості. Сприймайте їх не як мистецтво, а як активну форму медитації для людей західного світу. У ранкових сторінках ми проголошуємо світу — і собі — те, що нам подобається і не подобається, чого ми бажаємо, на що сподіваємося, про що шкодуємо і що плануємо.

Творчі побачення, навпаки, дають нам можливість сприймати — це сплановані заздалегідь кілька годин наодинці, витрачені на щось приємне. Ціль таких побачень — попіклуватися про свою творчу свідомість. Коли використовувати ці два методи водночас, то вони працюють немов радіо. Ранкові сторінки повідомляють і пояснюють — вони надсилають сигнали у зелену порожнечу; ізольованість творчих побачень дозволяє нам отримати відповідь на поставлене запитання.

Як і читати про біг — це зовсім не те саме, що взути кросівки і піти на стадіон, так і щоб пояснити зміст і сенс ранкових сторінок і творчих побачень, їх потрібно спочатку попрактикувати.

Карта — це не територія, і без орієнтирів з вашого власного досвіду ви не зможете зробити висновок, як на вас зможуть вплинути ранкові сторінки й творчі побачення.

Запитання: «Шлях митця» — це дванадцятитижне-ва програма, яка вимагає виконання щоденних завдань. Скільки часу мені потрібно присвячувати курсу щодня, і чого я можу досягнути за цей час?

Відповідь: Щодня вам потрібно буде витрачати від півгодини до години на виконання завдань і читання есе. Один з найважливіших уроків, які ми засвоюємо протягом цих дванадцяти тижнів — це те, як важливо відмовитися від наших уявлень про необхідність все робити ідеально. Натомість ми вчимося дивитися на світ по-новому і зосереджуватися на процесі, а не лише на результаті.

Учасники програми починають її з певними не-висловленими очікуваннями і заздалегідь сформованим уявленнями про те, що саме має відбутися і як це на них вплине. І часто, як і в чудовому оповіданні, вони з неабияким здивуванням і радістю натрапляють на щось зовсім інакше. Тому передбачати, чого хтось навчиться під час цього курсу, означає знівелювати принципи, на яких він побудований. Курс експериментальний, і тому результати потрібно пережити на собі, а не пояснити.

Запитання; Що мені потрібно робити, щоб перебороти сумніви у собі стосовно того, чи зможу я стати успішним митцем?

Відповідь: Важливо не те, щоб перебороти сумніви в собі, а те, щоб пройти крізь них. Багато з нас вірять, що «справжні митці» не сумніваються у собі. Насправді, митці — це ті люди, які навчилися жити з сумнівами і працювати попри них. Вправи з цієї книжки допоможуть вам позбутися від надміру критичного внутрішнього Цензора і перфекціоніста. Ви дізнаєтеся, що дозволяти собі непродуктивний «вихідний» день — частина розкриття власної творчості. Оскільки «Шлях митця» зосереджується радше на процесі, а не на результаті, ви навчитеся цінувати свої «помилки» як частину навчального процесу.

Запитання; Чому митці відкладають виконання роботи на потім і у чому суть прокрастинації?

Відповідь: Творчі люди відкладають виконання роботи на потім, тому що бояться, або тому, що для певної діяльності їм потрібен «відповідний настрій», якого вони і чекають. «Шлях митця» навчить вас, як відрізнити настрій від продуктивності. А ще він навчить вас цінувати самолюбний ентузіазм більше, ніж механічну сувору дисципліну.

Запитання; Як я можу покращити свою здатність генерувати нові ідеї?

Відповідь: Навчіться зводити нанівець зусилля вашого внутрішнього критика — вашого Цензора. Попри те, що вам, імовірно, не вдасться повністю від нього позбутися, ви навчитеся не зважати на його негативні слова. Коли ми використовуємо ранкові сторінки і творчі побачення — розроблені спеціально для того, щоб ви відновили зв’язок з вашою нелінійною інтуїтивною сутністю, — ми покращуємо свою здатність генерувати нові ідеї. У міру того, як ми позбуватимемося перешкод, які складаються зі старих звичок, і почнемо краще розуміти себе та більше прислухатися, ми станемо щоразу краще сприймати творчість і її інколи ледь помітні прояви.

Запитання: Яке хибне уявлення про творчість найбільш поширене?

Відповідь: Найпоширеніше хибне уявлення полягає у тому, нібито нам доведеться повністю залишити позаду старе життя, щоб іти услід за своїми мріями. Нам легше використовувати роботу, сім’ю, матеріальне становище, нестачу часу і таке інше, щоб «убезпечити» себе від тривоги, яка нам загрожує, якщо ми вийдемо із зони комфорту і підемо назустріч творчому процесу. Коли так трапляється, то ми позбавляємо себе великої радості. Найдієвіший спосіб подолати перешкоди — організувати творчу спілку у тому житті, яким ми живемо зараз. Про те, як саме це зробити, читайте далі.

Як організувати творчу спілку

Коли перше видання «Шляху митця» побачило світ, я висловила побажання, щоб сформувалися групи людей, які разом читатимуть цю книжку. Я уявляла їх як гуртки, де всі рівні, так звані «творчі спілки» — де люди служитимуть один одному дзеркалом, якому можна довіряти, об’єднуючись на шляху до спільної цілі — виходу з глухого кута у своїй творчості. Моє бачення було таким, щоб членство у таких спілках було безкоштовне, щоб кожен міг таку спілку заснувати, використовуючи цю книжку і як інструкцію, і як текст. Багато таких спілок дійсно утворилося, і їхня кількість примножується і досі. Така допомога і підтримка, яка іде від митця до митця, від серця до серця, і є основою «Шляху митця» і «Золотої жили»[26].

Не дивно, що безліч психотерапевтів і учителів, а також у коледжах, університетах і лікувально-оздоровчих центрах незабаром почали організовувати такі творчі групи і брати за участь у них певну плату. Тому групи збиралися під чиїмось керівництвом, а не просто так. Звичайно, вони були — і є — цінними у тому, що дотримувалися принципів творчого відновлення і пояснювали, як користуватися методиками, описаними у цій книжці. Утім, будь-яка група, яка об’єднується навколо лідера, повинна швидко стати самостійною, щоб у кожного з учасників були рівні права і заняття проводили не заради прибутку.

Не існує «акредитованих» учителів «Шляху митця». Я вирішила не обмежувати цю програму жодними ліцензіями, а запропонувати її як подарунок — абсолютно безкоштовно. На моє переконання, творче відновлення у своєму найкращому виявленні — це колективний процес, де не існує ієрархії і усі рівні. Саме цим він відрізняється від подібних академічних і психотерапевтичних моделей. Кожен професіонал, який береться організовувати групу навколо книжки «Шлях митця», повинен усвідомлювати, що головна мета — це створення автономної і рівноправної творчої спілки. Групи, об’єднані навколо певного лідера, можуть слугувати чимось на кшталт містка до такого формату.

За роки викладання і подорожування я часто спостерігала чудові результати, яких досягали у таких спілках, де всі учасники були рівні. Час від часу я бачила випадки, коли «Шлях митця» занадто модифіковували. Коли у таких групах надміру зосереджувалися на інтелектуальному «аналізі» чи психотерапевтичному «процесі», то виникав ризик завадити творчому розкриттю. Дуже часто трапляється таке, що звичайний творчий опір трактується як «невроз» чи глибока проблема.

«Шлях митця», «Золота жила» та інші мої навчальні книжки є винятково практичними. Вони скеровані на те, щоб навчати людей обдумувати і змінювати життя завдяки актам творчості. І книжки, і всі творчі спілки повинні засновуватися лише на практиці, а не на теорії. Як митець, я можу впевнено про це стверджувати. «Шлях митця» та інші книжки — квінтесенція тридцяти років творчої діяльності.

Я вірю і на власному викладацькому досвіді переконалася: ми всі достатньо здорові, щоб займатися творчістю. Це цілком безпечне намагання, яке не вимагає допомоги спеціально підготовлених координаторів. Це наше людське право, дане нам від народження, це те, що ми можемо робити колективно і поступово. Творчість — це як дихання: вказівники допомагають, але процес здійснюємо ми самі. Творчі спілки, у яких ми зустрічаємося як рівні, щоб розвинути власну силу, найкраще трактувати як зібрання членів племені: тут творчі істоти примножують, шанують і реалізовують творчий потенціал, який закладений у кожному з нас.

Поради

1. Збирайтеся раз на тиждень на дві-три години, дотримуючись структури дванадцятитижне-вого курсу навчання. Ранкові сторінки і творчі побачення є обов’язковими і для кожного учасника, і для координатора групи. Вправи виконують по черзі: кожен, і координатор теж, відповідає на запитання, а потім четверо людей щотижня діляться своїми відповідями. Таким чином наступного тижня наступні четверо людей ділитимуться своїми відповідями на запитання наступного розділу. Не показуйте свої ранкові сторінки ні учасникам групи, ні будь-кому іншому. Не перечитуйте їх, аж поки не дійдете до одного з останніх тижнів курсу, навіть якщо цього вимагатиме від вас координатор групи чи ви відчуєте внутрішній порив так учинити.

2. Уникайте самозваних гуру. Якщо й існує певна домінанта, то це повинна бути сама робота колективу людей, хто проходить курс, вдома чи деінде. Кожен є рівноправним членом цього колективу. У ньому можуть бути «вчителі», координатори, які вестимуть інших дорогою до творчого відновлення протягом дванадцяти тижнів; такі координатори повинні бути готові поділитися власним матеріалом і піти на власні творчі ризики. Це радше дискусія, а не монолог, це радше рівноправний груповий процес, а не ієрархічний.

3. Слухайте. Кожен з нас отримує з групового обговорення те, що потрібно, ділячись власним матеріалом і прислухаючись до інших. Не обов’язково коментувати те, чим діляться інші, щоб їм допомогти. Необхідно утримуватися від спроб «виправити» когось іншого. Кожна група матиме інше звучання, своєрідну колективну «пісню» творчого відновлення. Така пісня унікальна для кожного колективу — група стає наче табунець або сім’я китів, де хтось подає сигнал, а хтось відгукується, щоб визначити місце один одного. Коли ви слухаєте, дайте кожному по черзі можливість висловитися, надмірно не коментуючи те, що почули. Дуже важливо, щоб всі сиділи колом. Наша мета — спостерігати один за одним, а не один одного контролювати. Ділячись відповідями на запитання з вправ, важливо поділити групу на секції по четверо осіб: як свідчить досвід, якщо секція складається з п’яти осіб, то важко вкластися у часові рамки, а якщо своїми відповідями поділяться лише троє, то цієї інформації недостатньо, щоб мати можливість помітити контрастний досвід. Звичайно, не кожну групу можна порівну розділити на секції по четверо осіб. Просто намагайтеся дотримуватися саме такої кількості учасників у секції, коли є така можливість.

4. Поважайте один одного. Переконайтеся, що кожен учасник групи отримує однакову кількість уваги і співчуття. Кожен повинен мати можливість розповісти про свої рани та мрії. Один учасник групи не має права «виправляти» іншого учасника. Все це глибокий і потужний внутрішній процес. Єдиного правильного шляху не існує. Важлива любов. Будьте добрими до себе. Будьте добрими один до одного.

5. Будьте готові до того, що склад групи змінюватиметься. Більшість учасників закінчать два-надцятитижневий курс, але не всі. По завершенню курсу зазвичай настає період непокори або непродуктивності, і учасники повертаються до методик книжки пізніше. Коли це стається, то вони помічають, що процес відновлення не зупиняється і продовжує тривати ще протягом року, кількох років, чи багатьох років опісля навчання. Часто групи перестають існувати на восьмому-десятому тижні (творчі розвороти), тому що учасники переживають відчуття втрати, коли курс добігає кінця. Разом, як група, подивіться правді у вічі — це може допомогти вам залишитися разом.

6. Будьте самостійними. Ви не можете контролювати процес власного творчого відновлення, а чужого — і поготів. Знайте, що час від часу у вас будуть бунтарські настрої, — протягом дванадцяти тижнів ви не завжди хотітимете щоденно писати ранкові сторінки і виконувати вправи. Це нормально. Ідеально пройти цей курс неможливо, тому розслабтеся, будьте добрими до себе і приготуйтеся до захопливої мандрівки. Навіть коли вам здаватиметься, що нічого не відбувається, ви насправді змінюватиметеся з неймовірною швидкістю. Ця зміна є заглибленням у власну інтуїцію, у власну творчу сутність. Курс побудований так, щоб безпечно перевести вас до нових світів творчого усвідомлення.

7. Любіть себе. Якщо координатор групи чомусь вам не до вподоби, поміняйте спілку чи організуйте її самі. Постійно прислухайтеся до внутрішніх директив, а не зовнішніх. Ваша мета — розвинути творчі стосунки з Великим Творцем, як митець з митцем. Тримайтеся подалі від усіляких гуру. Всі відповіді на ваші запитання — усередині вас.

Слово до психотерапевтів, учителів, викладачів письменницької майстерності та інших лідерів груп тих, хто вивчає курс «Шлях митця».

Дякую за вашу чудову роботу. Попри те, що я знаю, що багато з вас використовує цю книжку, щоб координувати групи і навчати інших, я також сподіваюся й очікую, що ви на цьому не зупинитеся і використаєте «Шлях митця», аби дослідити власні творчі зацікавлення. Я заохочую вас іти за покликом власного творчого бачення і прагнути знайти свою справжню північ. Ви помітите, що, координуючи процес творчого відновлення для інших, зростаєте і самі.

Хочу ще раз наголосити, що популярність і методи курсу «Шлях митця» не повинні використовуватися у такий спосіб, який суттєво відрізняється від технік, які описані у цій книжці. Я перевіряла подані тут методики протягом п’ятнадцяти років, щоб переконатися у їхній дієвості. Прошу вас утриматися від того, щоб публічно представляти себе як «експерта» «Шляху митця», хоча ви можете користуватися цією книжкою у своїй практиці. Я прошу, щоб ви завжди пам’ятали, що мудрість «Шляху митця» — це колективний, не ієрархічний досвід. Я чула про випадки порушення цього принципу, наприклад, коли лідери групи вимагали від учасників зачитувати ранкові сторінки вголос під час зустрічей. Це суперечить духу цієї книжки. Координовані групи повинні плавно перейти до формату спілок, де всі почуваються вільними і є рівноправними.

Слово до клієнтів психотерапевтів Будь ласка, пам’ятайте, що основним джерелом навчальних принципів методу «Шлях митця» залишається ця книжка. Тому головними засадами для вашого творчого відновлення є ваше трактування прочитаного у книжці, робота з нею та використання методик, викладених у ній. Нагадую, що роботу над собою вам доведеться виконати самостійно, а не просто виконувати вказівки якогось диво-вчителя. Будь ласка, усвідомте, що ваше творче відновлення — це винятково ваша справа.

Дякую. Я рада, що «Шлях митця» використовується у таких різноманітних середовищах (у коледжах, в університетах, у практиці психотерапевтів і на заняттях творчих спілок). Ще раз хочу нагадати, що методику цієї книжки потрібно використовувати, дотримуючись духу, у якому вона написана. Якщо вам потрібна підказка — завжди насамперед звертайтеся до тексту. Це індивідуальна мандрівка, яку можна скоординувати як груповий процес. Якщо ви не можете знайти або започаткувати групу, то вважайте своєю спілкою себе і цю книжку!

Передайте її далі. Якщо ви організовуєте творчу спілку, де всі рівні, то вам не потрібно перетворювати «Шлях митця» на прибутковий бізнес — ні для себе, ні для мене. Якщо десятина — одна з ваших духовних практик, то я раджу придбати цю книжку і передавати її з рук у руки.

Додаток

Створення священного кола

У дитинстві одним із моїх улюблених героїв був Джонні Епплсід[27]. Мені дуже подобалася ідея обходисвіта, який мандрує Америкою, залишаючи по собі цвітіння яблунь. Сподіваюся, що ця книжка також залишить по собі квітучий сад митців і творчих кіл. Вірячи, що все саме так і станеться, у цьому есе я дам декілька порад, як самотужки організувати творче коло. На власному вчительському досвіді я переконалася, що для творчого росту необхідна атмосфера безпеки і довіри. Ось поради, як створити таку атмосферу.

Священне Коло

Мистецтво — справа душі, а не розуму. Коли ми маємо справу з людськими мріями — а радше з баченнями, — то потрапляємо у священний світ. Ми стикаємося із силами та енергіями, які значно потужніші за наші. Ми стаємо учасниками священної угоди, про яку знаємо дуже мало. Ми можемо вловити не її форму, а лише тінь.

Саме тому так важливо, щоб усі зібрання творчих людей відбувалися у атмосфері священної довіри. Коли ми задіюємо власну творчість, то закликаємо Великого Творця, а Його сила може змінювати життя, впливати на долю і здійснювати мрії.

Ми, як люди, часто буваємо нетерплячими, сердитими, нетактовними. Нам складно ставитися до рідних з такою любов’ю, яку ми насправді до них відчуваємо. Попри це, вони терплять нас, тому що ми — частина їхньої сім’ї, яку вони поважають, хоч у нас трапляються напади гніву.

Як митці, ми належимо до стародавнього і священного племені. Ми — носії істини, яку через нас передає дух. Коли ми спілкуємося одне з одним, то контактуємо не лише з нашими людськими особистостями, а і з незримими, але завжди присутніми низками ідей, бачень, історій, віршів, пісень, скульптур, які юрмляться у храмі свідомості, чекаючи своєї черги, щоб з’явитися на світ.

Ми створені для того, щоб допомагати один одному давати життя своїм мріям. Ми не можемо трудитися за інших, але можемо підтримати роботу, яку повинен зробити кожен, щоб привести на світ своє мистецтво і виплекати його до зрілості.

Саме тому Священне Коло повинне існувати всюди, де присутня творчість. Власне, це коло, яке нас захищає, ця огорожа з рідних душ, оживляє нас на найвищому рівні. Малюючи і визнаючи Священне Коло, ми оголошуємо, що принципи мають більше значення, аніж особистості. Перебуваючи в безпечному оточенні своїх друзів по творчості, ми закликаємо дух служіння найвищому благу і віру в успіх нашого блага.

Посеред нас немає місця заздрості, наклепам, критиці, дратівливості, ворожості, сарказму і хитрості. Усе це може існувати у світі, проте не серед нас, митців.

Успіх породжується у спільнотах. Малюючи Священне Коло, ми створюємо острівець безпеки, який притягує до нас добро. Правильно це виконавши, ми притягуємо до себе найкраще: потрібних людей, дари, якими ми можемо якнайкраще скористатися.

Підґрунтям Священного Кола слугують повага та довіра. Уявіть собі сад, у якому кожна рослина має своє ім’я і місце. Жодна квітка не втрачає своєї цінності через те, що поруч розквітає інша. Кожне цвітіння унікальне, кожне по-своєму прекрасне і неповторне.

Ставмося до цього саду обачно. Не вириваймо з коренем ідеї одне одного, не давши їм часу розцвісти. Виявімо терпіння до процесу росту, дозрівання, циклічності, плодоношення і повторного посіву. Не поспішаймо один одного осуджувати у бездумному прагненні штучно прискорити чийсь ріст. Нехай у новонародженого митця усередині нас завжди буде можливість спробувати, спотикатися, упасти і знову почати заново. Пам’ятаймо, що в природі кожна втрата має своє значення. Те саме стосується і нас. Якщо використати творчу поразку собі на користь, вона може стати компостом, який удобрить творчий успіх наступного сезону. Пам’ятайте: перед нами довгий процес дозрівання і збирання урожаю, а не усунення перешкод нашвидкуруч.

Мистецтво — справа душі, а разом ми — духовна спільнота.

Творчість — це моя основна професія ось уже двадцять п’ять років, а протягом останніх п’ятнадцяти років я викладаю курс творчого відновлення. За цей час у мене було безліч нагод побачити і зрозуміти, що означає не мати достатньо творчої підтримки і що означає її знайти. Часто саме у цьому полягає різниця між успіхом і поразкою, між надією і відчаєм.

Тут ідеться про важливість миті, коли ми вириваємося з усамітнення. Як і в будь-якому процесі відновлення, такий ривок — це потужний перший крок. Творче відновлення, як і будь-яке інше, може супроводжуватися підтримкою однодумців. Групи, які працюють за методикою дванадцяти кроків, особливо дієві тоді, коли потрібно після чогось відновитися. Творчі спілки дають чудові результати, коли потрібно заради чогось відновитися.

Коли мене просять назвати один фактор, який, на мою думку, найважливіший для тривалої творчої продуктивності, я знаю, що від мене очікують почути щось на кшталт «усамітнення», чи «незалежний прибуток», чи «мати когось, хто зможе доглядати за дитиною». Все це дійсно потрібно і неодноразово озвучувалося, проте я гадаю, що значно важливіше те, що я називаю «дзеркалом, якому можна довіряти».

Простими словами, дзеркало, якому можна довіряти — це друг вашої творчості, той, хто вірить у вас і ваше творче начало.

Як митці ми можемо свідомо створювати так звані творчі спілки — Священне Коло дзеркал, яким можна довіряти, які сприяють росту одне одного і допомагають творчо розвиватися.

Керуючись досвідом, я переконалася, що підтримка однодумців, які розділяють нашу мрію жити повноцінним життям, може принести нам неабияку користь. Я раджу таким однодумцям зустрічатися щотижня і разом виконувати вправи з цієї книжки, ділячись відповідями і порівнюючи їх. Інколи чийсь прорив може допомогти і вам.

Пам’ятайте, ми живемо у культурі, яка згубно впливає на мистецтво: у ній процвітає неймовірна кількість токсичних міфів про творчих людей. Мовляв, не досить того, що ми без копійки за душею, невідповідальні, наркомани і божевільні, так ми ще й егоїсти, літаємо в хмарах, страждаємо манією величі, тирани і вічно в депресії, а головне — ми потребуємо, щоб нам «дали спокій».

Ми самі віримо щонайменше у те, що рано чи пізно нам таки дадуть спокій і ми будемо самотніми.

Запитайте митця, що подає надії, чому він боїться усе більше розкривати власну творчість, і він відповість: «Не певен, що хочу провести решту свого життя на самоті».

В Америці ми наче плутаємо митців з ковбоями, сприймаючи їх за відлюдкуватих самітників, які завжди скачуть на захід сонця, щоб займатися своїми справами — наодинці. Отака аналогія з ковбоями — цілковита нісенітниця. Більшість із нас люблять перебувати у товаристві. Одна з найбільших таємниць нашої культури у тому, що насправді митці люблять інших митців.

Замисліться над цим на хвильку: що малювали імпресіоністи? Обід... у товаристві один одного. Про що писала Група Блумзбері[28]? Про вечері і обговорення пліток один з одним. З ким знімав фільми Джон Кас-саветес? З друзями. Чому? Тому що вони вірили один в одного і їм подобалося допомагати один одному реалізовувати свої мрії.

Митці люблять інших митців. Утім, чомусь ми не повинні про це знати. Нас переконують, нібито «на вершині місця для всіх не вистачить». Це абсурд. Вода шукає свій рівень і вода піднімається колективно.

Митці часто допомагають одне одному. Так було завжди, хоча міфи переконують нас у протилежному. Правда ж у тому, що, коли ми допомагаємо одне одному, це маємо надзвичайно потужні наслідки. Ось яскрава ілюстрація цього. Режисер Мартін Скорсезе розробив, структурував і відшліфував сценарій фільму «Список Шиндлера» — а потім передав готовий проект своєму другу Стівену Спілбергу, відчуваючи, що цей матеріал повинен належати саме йому. Такий вияв творчої щедрості, що не надимається, дав Спілбергу шанс урешті-решт отримати «Оскар» як «справжній режисер» — попри те, що Скорсезе знав, що позбавляє себе такого шансу, принаймні цього року. Проте у пресі все висвітлювалося так, немов вони було вороже налаштовані один проти одного, митець проти митця, наче спортсмени з воюючих країн на наших міні-війнах — Олімпійських іграх. Повторю: це повний абсурд.

Успіх народжується у спільнотах.

Ми, митці, повинні знайти тих, хто у нас вірить і в кого віримо ми, та об’єднатися з ними заради взаємної підтримки, підбадьорення і захисту.

Пригадую, як двадцять років тому я сиділа у готельному номері з тоді маловідомими режисерами Браяном де Пальмою і Стівеном Спілбергом. Скорсезе, який на той час був моїм нареченим, поїхав у Францію, і мене втішали за піцою, яку замовили у номер двоє його друзів.

Спілберг говорив про фільм, який він дуже хотів зняти — про феномен НЛО. Підтримка цього проекту була дуже незначна, і це зовсім не заохочувало Спілберга братися до фільмування — хоча сама ідея його неабияк цікавила. Що ж робити? Де Пальма порадив йому прислухатися до свого серця і таки зняти стрічку. Фільм отримав назву «Близькі контакти третього ступеня».

Я розповідаю цю історію не для того, щоб жонглювати гучними іменами, а щоб проілюструвати, що навіть найзнаменитіші з нас не завжди були такими і ніколи не зможуть цілком позбавитися від страхів і сумнівів — неодмінної частини творчості. Проте лише трохи допомоги з боку наших друзів — і ми зможемо подолати ці перешкоди, які неодмінно виникатимуть перед усіма нами.

Всі ми починаємо однаково, маючи за душею лише мрію і більше нічого. Якщо нам пощастить, ми знаходимо друзів, які вірять у наші мрії разом з нами. Коли це стається, ця творча спілка стає магнітом, який притягує усе хороше.

Я викладаю «Шлях митця» уже протягом багатьох років. За цей час я переконалася, що хоча я і не вірю в успіх нашвидкуруч, проте стрімкі і стабільні творчі досягнення таки можливі, особливо якщо люди готові об’єднуватися у спілки. Коли я подорожую, щоб викладати цей курс у різних містах, то роблю це з ціллю залишити по собі творчі спілки, учасники яких ще довго зможуть працювати разом, піклуватися одне про одного і підтримувати одне одного.

Наприклад, у Чикаго така спілка існує уже багато років. Група почала із запитань на кшталт: «Чи зможу я колись знову писати?», «Я хотіла б покращити свої навички, проте мені страшно», «Мені дуже хочеться стати продюсером» і «Я дуже хочу написати п’єсу».

Минули роки, спілка залишилася незмінною, проте запитання звучать уже зовсім інші: «Хто організовує вечірку на честь того, що Джинні номінували на премію “Еммі”?» або «Чи варто Пем ставити свою третю п’єсу у співпраці з тим самим театром?».

Нам, творчим людям, необхідно підбадьорювати одне одного. Саме такою була моя мета, коли я писала книжку «Шлях митця», і саме тому я викладаю однойменний курс. Сподіваюся, вашою метою стане підтримувати і мрії одне одного, і свої. Творчі ідеї — це наче діти нашої уяви. Як і всі діти, вони повинні народитися, а такі пологи — процес водночас і особистий, і колективний.

Плодами нашого життя ми славимо Бога

Джоел С. Ґолдсміт

Нещодавно я мала честь «приймати пологи» у власній творчій спілці, де народжувалася нова книжка. Моя подруга Соня Чокет, талановитий медіум та педагог, змогла перетворити багато років досвіду у безцінну книжку «Екстрасенсорний шлях». Оскільки ми були подругами, вона надсилала мені книжку факсом — уривок за уривком. Я надсилала їй факси у відповідь, вірячи у неї, коли їй, як і усім митцям, було важко повірити у себе.

Привчена з дитинства, як і багато з нас, ховати своє творче світло подалі від людських очей, щоб не послабити світло інших, Соня, долаючи перешкоди на шляху до творчого відновлення, спочатку переживала неабиякі сумніви і страх, а потім її переповнювала все глибша і глибша віра.

Знаю, що серед вас є такі, хто боїться братися за проекти, які вимагають безлічі темних ночей для душі. Дозвольте припустити, що ці ночі також можуть бути, як описує їх мелодійна іспанська мова, поекез езїтеїіа-йаз — ночами зоряними.

Як сузір’я-сусіди, ми можемо служити одне одному водночас і провідниками, і супутниками. Коли ви будете іти своїм шляхом митця, моя найзаповітніша мрія для вас — це знайти супутників, і щоб ви щедрим світлом осяювали дорогу одне одного тоді, коли хтось із вас тимчасово зіб’ється зі стежки і зайде у темряву.

Знайте: успіх породжується у спільнотах і корениться у щедрості. Утворімо разом сузір’я дзеркал, яким можна довіряти, і зміцнімо цим і себе, і одне одного.

Поки ми не приймемо той факт, що саме життя корениться у таємниці, то так нічого і не навчимося

Генрі Міллер

Ми пізнаємо те, куди нам треба йти, уже в дорозі

Теодор Рьотке

Правила Священного Кола

1. Творчість процвітає у середовищі безпеки і прийняття.

2. Творчий ріст відбувається серед друзів і зупиняється серед ворогів.

3. Всі творчі ідеї — це діти, які потребують нашого захисту.

4. Кожен творчий успіх потребує творчої невдачі.

5. Реалізувати себе творчо — означає висловити священну довіру.

6. Заважати творити іншій людині — означає руйнувати священну довіру.

7. Відгуки повинні підтримувати творчу дитину, а не осоромлювати її.

8. Відгуки повинні розвивати наші сильні сторони, а не зосереджуватися на наших недоліках.

9. Успіх породжується у спільнотах і корениться у щедрості.

10. Чужі успіхи ніколи не завадять нашим власним досягненням.

Передусім: Бог — джерело. Жодні людські сили не можуть привернути чи відвернути від нас добро. Ми всі — провідники вищої сили, яка працює через нас. Всі ми однаково маємо зв’язок із духовним джерелом. Ми не завжди можемо знати заздалегідь, хто може навчити нас краще за інших. Ми створені так, щоб піклуватися і служити одне одному. «Шлях митця» — це шлях племені. Саме дух служіння дає нам нашу дгар-му — отой правильний шлях, про який ми мріємо у найяскравіші та найдосконаліші миті віри.

МОЛИТВА МИТЦЯ

О Великий Творцю,

Ми зібралися разом у ім’я Твоє,

Щоб краще служити Тобі

І одне одному.

Ми готові бути Твоїми інструментами.

Ми відкриваємо себе Твоїй творчості у наших життях.

Ми позбуваємося своїх старих переконань.

Ми радо вітаємо Твої нові і ширші ідеї.

Ми віримо, що Ти вказуватимеш нам дорогу.

Ми віримо, що іти услід за Тобою — безпечно.

Ми знаємо, що Ти створив нас і що творчість —

Це і Твоя природа, і наша.

Ми просимо Тебе розкрити наші життя

Згідно з Твоїм замислом, а не з нашою низькою самооцінкою.

Допоможи нам повірити, що ще не надто пізно,

І що ми не надто малі чи не надто грішні,

Щоб зцілитися —

Завдяки Тобі і одне одному — та врешті стати цілісними.

Допоможи нам любити один одного,

Піклуватися про розкриття потенціалу,

Заохочувати ріст

І розуміти страхи один одного.

Допоможи нам зрозуміти, що ми не самі,

Що ми люблені і гідні любові.

Допоможи нам творити і цим славити Тебе.

Список літератури

На своєму викладацькому досвіді я переконалася, що є певні книжки, які стають у пригоді більше, ніж інші. Утім я долучила до цього переліку декілька моїх улюблених книжок, якщо у вас виникне бажання глибше дослідити ту чи іншу тему. Ці книжки — найкращі у своїх галузях. Щоб не перенавантажувати себе, раджу спочатку закінчити «Шлях митця», а вже потім братися до вивчення цієї літератури.

Aftel Mandy. The Story of Your Life — Becoming the Author of Your Experience. — New York: Simon & Schuster, 1996. (Переконлива і корисна книжка.)[29]

Berendt Joachim-Ernst. The World Is Sound: Nada Brahma. — Rochester, Vt.: Destiny Books, 1991. (Красномовна і корисна книжка про теорію звуку.)

Bolles Richard Nelson. What Color Is Your Parachute? — Berkeley: Ten Speed Press, 1970. (Ексцентричні та прагматичні поради стосовно постановки цілей.)

Bonny Helen. Music and Your Mind. — Barrytown, N.Y.: Helen A., Bonny and Louis M. Savary, 1973, 1970. (Детальний посібник про використання музики як антидоту проти ментального та емоційного болю.)

Bradley Marion Zimmer. The Mists of Avalon. — New York: Ballantine Books, 1982. (Надзвичайно експресивний роман про жіночу духовність у дохристиянській Англії. Захоплива розповідь про поклоніння богиням за часів Короля Артура.)

Brande Dorothea. Becoming a Writer. 1934. (Найкраща книжка про письменницьку творчість, яка потрапляла мені до рук.)

Burnham Sophy. A Book of Angels. — New York: Ballnatine Books, 1991. (Чудове інтенсивне дослідження духовних сил, які діють у нашому житті.)

Bush Carol A. Healing Imagery and Music. — Portland, Oreg.: Rudra Press, 1995. (Надзвичайно корисний посібник про те, як потрібно слухати, щоб зцілитися.)

Came to Believe. — New York: Alcoholics Anonymous World Services, 1973. (Корисна та зворушлива книжка про віру, яку вдалося відродити заново.)

Campbell Don G. The Roar of Silence. — Wheaton, Ill.: The Theosophical Publishing House, 1994. (Фундаментальна праця про зцілення звуком — написана з ентузіазмом, зрозуміла і корисна. Всі книжки Кемпбелла — важливі та переконливі, проте ця заслуговує на особливу увагу.)

Cassou Michelle. Life, Paint, and Passion: Reclaiming the Magic of Spontaneous Expression. / M. Cassou, S. Cubley. — New York: Jeremy P. Tarcher/Putnam, 1996. (Книжка для художників, написана з неабияким ентузіазмом та на основі багатого досвіду.)

Chatwin Bruce. Songlines. — New York: Penguin Books, 1987. (Першокласна, загадкова та потужна книжка.)

Choquette Sonia. Your Hearts Desire. — New York: Random House, Crown Trade Paperbacks, 1997. (Посібник, який містить чіткі і покрокові інструкції до того, як перетворити мрії у реальність.)

Choquette Sonia. The Psychic Pathway. — New York: Random House. Crown Trade Paperbacks, 1994, 1995. (Практичний посібник про те, як безпечно і ґрунтовно відкрити духовні дари.)

Eisler Raine. The Chalice and the Blade. — San Francisco: Harper & Row Publishers, 1987. (Фундаментальна праця, у якій аналізується відмінності чоловічого та жіночого підходу до життя.)

Fassel Diane. Working Ourselves to Death. — San Francisco: HarperCollins, 1990. (Книжка з рішучої боротьби з трудо-голізмом.)

Fox Matthew. Original Blessing. — Santa Fe, N.M.: Bear & Company, 1983. (Важлива книжка для самовдосконалення: про християнські традиції; геніальна, нестримна, милосердна.)

Franck Frederick. Zen Seeing, Zen Drawing. — New York: Bantam Books, 1993. (Книжка про важливість «уваги» у творчому житті.)

Gawain Shakti. Creative Visualization. — Mill Valley, Cal.: Whatever Publishing, 1986. (Допомагає навчитися творити і дотримуватися переконань.)

Goldberg Bonni. Room to Write: Daily Invitations to a Writers Life. — New York: Jeremy P. Tarcher/Putnam, 1996. (Майстерно написана провокаційна книжка, яка водночас є інструментом кожного мудрого письменника.)

Goldberg Natalie. Writing Down the Bones. — Boston, Mass.: Shambhala Publications, 1986. (Найкраща книжка про письменницьку майстерність усіх часів.)

Goldman Jonathan. Healing Sounds: The Power of Harmonics. — Rockport. Mass.: Element Books, Inc., 1992. (Сильна і довершена книжка, яка вчить зцілюватися завдяки звуку.)

Grof Christina. The Stormy Search for the Self. / С^ Grof, S. Grof. — Los Angeles: Jeremy P. Tardier, 1990. (Провокаційна книжка про неправильне сприйняття духовного досвіду у нашій культурі.)

Harmon Willis. Higher Creativity. / W Harmon, Н. Rheingold. — Los Angeles: Jeremy P Tardier, 1984. (Цінна та повчальна книжка про творчість на прикладі творчості відомих письменників та початківців.)

Hart Mickey. Drumming at the Edge of Magic. — San Francisco: HarperCollins, 1990. (Чудова книжка про музику як про духовний досвід.)

Heywood Rosalind. ESP. A Personal Memoir. — New York: E.P. Dutton & Co., Inc., 1964. (Корисна книжка про особистий контакт з вищими силами.)

Holmes Ernest. Creative Ideas. — Los Angeles: Science of Mind Communications, 1973. (Маленька, але сильна та важлива книжка про духовне право та його застосування для творчого вираження.)

Janies William. The Varieties of Religious Experience. — Boston: Mentor Books, 1902. (Фундаментальна праця, яка описує різні форми духовного пробудження та пояснює творчість як духовне поняття.)

Jeffers Susan. Feel the Fear and Do It Anyway. — New York: Fawcett Columbine, 1987. (Книжка про те, як подолати свій страх.)

Leonard Jim. Your Fondest Dream. — Cincinnati: Vivation, 1989. (Книжка, яка містить безліч технік брейнстормінгу.)

Lewis C.S. Miracles. — New York: Macmillan, 1947. (Ця книжка надихає, вражає і провокує. Справжній виклик неупередженості.)

Lingerman Hal A. The Healing Energies of Music. — Wheaton, 1ll.: The Theosophical Publishing House, 1983. (Чудова книжка про музику як ліки, науково обґрунтована, проте легка для розуміння.)

London Peter. No More Secondhand Art: Awakening the Artist Within. — Boston: Shambhala Publications, Inc., 1989. (Маніфест особистого мистецтва як процесу, а не результату.)

McClellan, Randall, Ph. D. The Healing Sources of Music. — Rockport, Mass.: Element Books, Inc., 1994. (Тепла і водночас багата на розмаїті ідеї книжка.)

Maclean Dorothy. To Hear the Angels Sing. — Hudson, N.Y.: Lindis-farne Press. 1990. (Чудова книжка, захоплива духовна автобіографія, написана одним з засновників фонду «Фінд-горн».)

Mathieu W.A. The Listening Book: Discovering Your Own Music. — Boston: Shambhala Publications, Inc., 1991. (Цікава книжка, яка розвінчує міфи стосовно музики як життєвого шляху.)

Matthews Caitlin. Singing the Soul Back Home: Shamanism in Daily Life. — Rockport, Mass.: Element Books, Inc., 1995. (Надзвичайно багата книжка для глибокої духовної практики.)

Miller Alice. The Drama of the Gifted Child. — New York: Basic Books, 1981. (Фундаментальна праця про те, як згубний уплив сім’ї може завадити творчому розвитку.)

Nachmanovitch Stephen. Free Play. — Los Angeles: Jeremy P. Tarcher, 1991. (Чудова книжка про творчу свободу.)

Noble Vicki. Motherpeace — A Way to the Goddess Through Myth, Art, and Tarot. — San Francisco: Harper & Row Publishers, 1983. (Творчість крізь призму релігії богині.)

Norwood Robin. Women Who Love Too Much. — Los Angeles: Jeremy P. Tarcher, 1985. (Визначальна праця про співзалежність.)

Peck M. Scott. The Road Less Traveled. — New York: Simon & Schuster, 1978. (Книжка для духовних скептиків.)

Shaughnessy Susan. Walking on Alligators. — New York: Harper Collins, 1993. (Зрозумілий практичний посібник, який стане у пригоді тим, хто хоче навчитися цінувати не лише результат, а й процес.)

Sher Barbara. Wishcraft: How to Get What You Really Want. /В. Sher, А. Cottleib. — New York: Ballantine Books, 1979. (Сильна, каталітична книжка про творче життя; перегукується з моїми роботами і моїми думками.)

Starhawk. The Fifth Sacred Thing. — New York: Bantam Books, 1994. (Захопливий роман про духовну екологію.)

Starhawk. The Spiritual Dance. — New York: Harper & Row, 1979. (Геніальна книжка про творчість і бога/богиню всередині нас.)

Tame David. The Secret Power of Music. — New York: Destiny Books, 1984. (Чіткий вступний огляд цілющих властивостей музики.)

Ueland Brenda. If You Want to Write. — St. Paul Minn.: Schubert, 1983. (Праця про те, як потрібно дбати про себе, якщо ви письменник, який хоче творити. Прониклива, особистісна і прагматична книжка.)

W. Bill. Alcoholics Anonymous: The Story of How More Than One Hundred Men Have Recovered from Alcoholism. — Akron, Ohio: Carry the Message, 1985.

Wegscheider-Cruse Sharon. Choicemaking: For Co-dependents, Adult Children and Spirituality Seekers. — Pompano Beach, Fla.: Health Communications, 1985. (Рекомендована для тих, хто хоче звести нанівець співзалежний трудоголізм.)

Woititz Janet. Home Away from Home: The Art of Self-Sabotage. — Pompano Beach, Fla.: Health Communications, 1987. (Важлива книжка для того, щоб зупинити механізми свідомого перешкоджання успіху.)

Wright Machaelle Small. Behaving As If the God in All Life Mattered. — Jeffersonton, Va.: Perelandra, Ltd., 1987. (Духовна автобіографія про роботу із «землею» та іншими формами енергії.)

Вузькоспеціалізовані книжки

Ці видання допоможуть здолати перешкоди, які не дають розвиватися творчості.

Alcoholics Anonymous. The Big Book. — New York: Alcoholics Anonymous World Services. (Книжка про те, як жити тверезо і розсудливо, адресована як алкоголікам, так і не залежним від алкоголю. Посібник, який надихає.)

Alcoholics Anonymous. Came to Believe. — New York: Alcoholics Anonymous World Services, 1973. (Корисна та зворушлива книжка про заново відроджену віру.)

The Augustine Fellowship. Sex and Love Addicts Anonymous. — Boston: The Augustine Fellowship, Sex and Love Addicts Anonymous Fellowship-Wide Services. 1986. (Одна з найкращих книжок про залежність. Розділи про абстинентний синдром та будування партнерських стосунків мають бути обов’язковими для прочитання.)

Beattie Melody. Codependent No More. — San Francisco: Harper & Row, 1987. (Чудова книжка для тих, хто хоче вирватися з пастки доброчесності.)

Cameron Julia. Money Drunk, Money Sober. / J. Cameron, M. Bryan. — New York: Ballantine Books, 1992. (Детальна інструкція, як досягнути фінансової свободи. Ця книжка створює нову мову і нову призму, крізь яку можна подивитися на те, як ми розпоряджаємося грошима. Її породила книжка «Шлях митця», тому що саме гроші — одна з найпоширеніших перешкод до розкриття творчості.)

Hallowell Edward M., M.D. Driven to Distraction. / Е.М. Hallowell, J. J. Ratey M.D. — New York: Touchstone Books/Simon & Schuster, 1994; first Touchstone edition, 1995. (Безцінна книжка про синдром дефіциту уваги.)

Louden Jennifer. The Womens Comfort Book (A Self-Nurturing Guide for Restoring Balance in Your Life). — San Francisco: Harper

San Francisco, 1992. (Цю працю можуть використовувати і чоловіки, і жінки як практичний посібник із піклування про себе.)

Orsborn Carol. Enough Is Enough: Exploding the Myth of Having It All. — New York: G.P. Putnam’s Sons, 1986. (Чудова книжка для тих, хто прагне позбутися образу героїчного трудоголіка.)

Ці та інші книжки можна знайти на сайтах: та

Примітки

[1] Ділан Марлайс Томас (1914-1953) — англійський прозаїк, поет, драматург (тут і далі — примітки перекладача).

[2] Прийом Гаймліха — один із методів надання першої допомоги, який використовується для очищення дихальних шляхів, коли туди потрапляє сторонній предмет. Цей метод розробив 1974 року американський лікар і учений Гаррі Гаймліх.

[3] Роберт Блай (нар. 1923 р.) — американський поет, письменник і перекладач.

[4] Франсуа Трюффо (1932-1984) — французький кінорежисер, сценарист, продюсер і кінокритик. Один із засновників «Французької нової хвилі» -нового напрямку у кінематографії Франції 1950-1960-х років. Франсуа Трюффо працював над понад 25-ма фільмами, і його вважають іконою французької кіноіндустрії.

[5] Гора Рашмор — гора із зображенням чотирьох президентів США, розташована у штаті Південна Дакота.

[6] Експедиція Льюіса і Кларка (1804-1806) — перша сухопутна експедиція територією США з міста Сент-Луїз до узбережжя Тихого океану і назад. Очолили експедицію Мерівезер Льюіс та Вілльям Кларк.

[7] Ісак Дінесен — псевдонім відомої данської письменниці Карен Бліксен (1885-1962). Один із найголовніших її творів — автобіографічний роман «З Африки», який був екранізований Сідні Поллаком і отримав сім премій «Оскар».

[8] Книга змін («І Цзин») — найстаріший китайський філософський текст, який призначався для ворожби. Один із канонів конфуціанського П'яти-книжжя.

[9] Ніколло Макіавеллі (1469-1527) — італійський дипломат і письменник. Відомий тим, що виправдовував усі засоби заради зміцнення держави. Звідси з'явився термін «макіавеллізм», який означає нехтування моральними нормами заради досягнення цілі.

[10] Джозеф Кемпбелл (1904-1987) — американський дослідник міфології.

[11] Вераєті («Variety») — відомий американський щотижневик, який висвітлює головні події шоу-бізнесу.

[12] Джексон Поллок — відомий американський художник, один з представників абстрактного експресіонізму.

[13] Тіллі Ольсен — американська письменниця-феміністка.

[14] Майлз Девіс — американський джазовий музикант і композитор.

[15] Мартін Скорсезе — американський режисер італійського походження; зняв фільми «Таксист», «Банди Нью-Йорка», «Вовк із Уолл-стріт» та багато інших.

[16] Пол Шредер — американський сценарист, режисер, письменник і теоретик кіно.

[17] Сем Шепард — американський актор, сценарист, режисер, письменник і драматург, лауреат багатьох премій та нагород.

[18] Джозеф Папп — американський режисер, експериментатор і реформатор театру.

[19] Орнетт Коулман — відомий джазовий музикант, саксофоніст, композитор.

[20] Видатні діячі американського кінематографу.

[21] Мається на увазі пісня з фільму Девіда Лінча «Синій оксамит» 1986 року.

[22] Поль Ґоґен — французький художник-імпресіоніст.

[23] «Болеро» — твір для оркестру, оригінально задуманий як музика для балетної постановки. Його автором є французький композитор Моріс Равель.

[24] Томас Мертон — американський католицький монах, богослов, містик, автор понад сімдесяти книг. Книжка «Семиярусна гора» («Seven Story Mountain», 1949) — його автобіографія.

[25] У американському прокаті стрічка називалася «The Horse Thief».

[26] «Золота жила» (в оригіналі — The Vein of Gold) — ще одна книжка Джулії Кемерон із розвитку творчості.

[27] Джонні Еплсід (Johnny Appleseed — Джонні Яблучне Зерня) — прізвисько Джона Чепмена, садівника, який був першим, хто почав садити яблуні на Середньому Заході Америки. Згідно з легендами, він нібито мандрував країною, саджаючи яблуні і викладаючи Біблію. Про його мандри складено багато історій, які згодом лягли в основу книжок та фільмів.

[28] Група Блумзбері — спільнота, яка виникла в Англії 1905 року і об'єднувала молодь, чиї зацікавлення були пов'язані з мистецтвом. Вона стала елітарним високоосвіченим товариством однодумців, до якого належали Томас Еліот, Вірджинія Вульф, Девід Лоуренс, Джон Кейнс та інші.

[29] Тут і далі у дужках — коментарі автора.

Table of Contents

Анотація

Вступ

Моя подорож

Духовна електрика: основні принципи

Основні методи

Тиждень 1. Відновлюємо відчуття безпеки

Тиждень 2. Відновлюємо відчуття ідентичності

Тиждень 3. Відновлюємо відчуття сили

Тиждень 4. Відновлюємо відчуття цілісності

Тиждень 5. Відновлюємо відчуття можливостей

Тиждень 6. Відновлюємо відчуття достатку

Тиждень 7. Відновлюємо відчуття зв'язку

Тиждень 8. Відновлюємо відчуття стійкості

Тиждень 9. Відновлюємо почуття співчуття

Тиждень 10. Відновлюємо відчуття захищеності

Тиждень 11. Відновлюємо відчуття незалежності

Тиждень 12. Відновлюємо відчуття віри

Епілог

Шлях митця: запитання і відповіді

Як організувати творчу спілку

Додаток

Список літератури

Примітки

Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg