«Мафія і Україна»

Штепа Павло Мафія і Україна

Передмова

З Павлом Штепою читач незалежної України мав можливiсть ознайомитись з 1996 року, коли вийшла в свiт його книжка „Московство“1, яка відразу стала бестселлером. На пiдставi багатьох iсторичних джерел вiн зробив успiшну спробу розкрити одну з найбiльших загадок свiту — що таке Росiя i так звана „загадочная русская душа“. Народнiсть, що сформувалася з десяти вiдсоткiв слов'янського населення i ввiбрала в себе чи не весь генетичний фонд Золотої Орди, азiатської за своїм походженням, а також десятки племен угро-фiнського та тюркського походження, накинувши їм слов'янську мову через насильницьке запровадження православ'я, яке стало i досi залишається в Росiї деспотичною iмперською релiгiєю, створила велику агресивну iмперiю, яка вiд початкiв свого зародження i досi протягом бiльш, нiж пiвтисячолiття становила й далi становить велику загрозу всьому цивiлiзованому свiтовi, а понадто Українi, яку поневолила пiсля акту так званого „возз'єднання“ (1654 р.) i довела до передлетального стану.

Книга „Мафiя“ — вищий етап iсторико-філософського синтезу цього солiдного автора. Наш середнiй читач тiльки по верхах знає iсторiю XX сторiччя. Це як своєрiдний ляльковий театр. Дитина тiшиться, як ляльки граються, сперечаються мiж собою, але досвiдчений дорослий читач знає, що це наслiдок працi вправних манiпуляторiв, якi за лаштунками рухають цими ляльками. Таким збiрним манiпулятором свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття є всесвiтня мафiя — страшна фiнансова потуга, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний „лiберальний демократизм“ та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Цi протилежностi в ключових моментах навдивовижу поєднуються, зокрема в своєму ставленнi до України. Не було i нема в Росiї бiльшого ворога, нiж Україна, без якої Москва не може iснувати як iмперiя, але знищити українську державнiсть у 1920 р. допомiг бiльшовицькiй босотi саме „цивiлiзований“ захiд з чотирнадцятьма пунктами американського президента Вудро Вiльсона, якi стали статутною основою мiжвоєнної Лiги Нацiй. Державу — кожнiй європейськiй нацiї, тiльки не Українi. Щось подiбне трапилося i на наших очах кiлька рокiв тому. Нi в кого не було сумнiву в тому, що страшнiшої загрози, нiж Росiя, Україна не мала i не матиме нiколи, i що Україна є одвiчним захисним бар'єром Заходу вiд дикого Сходу. Але саме вiн, цей Захiд наполiг на тому, щоб Україна — третя потуга свiту — вiддала свою ядерну зброю якраз Росiї i то повнiстю. Зовнi це виглядало як нахабнi вимоги двох супердержав, з яких одна — Росiя вже перестала бути такою, втративши свої найбiльшi колонiї. А прикрили цей злочин так званi демократи в Парламентi, якi нiбито протистоять комуно-бiльшовицьким тоталiтаристам (читай московським шовiнiстам, якi поки що становлять бiльшiсть українського Парламенту), а насправдi виявилися в антиукраїнськiй компанiї заодно.

Цим Україна позбулася унiкальної можливостi стати iнiцiатором глобального ядерного роззброєння, про яке зараз нiхто й мови не веде. Тепер дехто з них ладен заднiм числом лiктi собi кусати, та поїзд уже пiшов. Нiякої гарантiї i безпеки вiд двох учасникiв трьохсторонньої угоди, а також i тих, що пiдтримали її збоку, як, скажiмо, Англiя, Україна, сподiватися не доводиться. Хiба не стоїть за лаштунками цiєї лялькової гри з потисненням пальчика президента США першим президентом вiдродженої України в Бориспiльському аеропорту як явлену благодать йому за скромний дарунок в 176 пiдземних ракетних установок мiжконтинентального засягу дiї якась незнана нам потаємна сила? В цьому вгадується той же почерк мафiї.

На що вона сподiвалася? На свою удавану бiполярнiсть мiж Заходом i колишнiм СРСР, тобто гадали, що цей євроазiатський простiр належить їй так само, як i цивiлiзований Захiд, i до певної мiри мала рацiю. Тим бiльше, що мафiя захiдного рiзновиду, хоч у вульгарному схiдному варiантi, виросла в гiгантську силу з вутлих зародкiв перших рокiв „перестройки“. Але, як сказав поет, „умом Россию не понять“. Коли вона вiдчує над собою загрозу, то враз зосереджується i дiї її стають непередбачуваними. Вона готова пiти на свiй страх i ризик проти всiх i вся.

Iсторiя повторюється. Але, якщо вона повториться i на цей раз, то планети Земля не буде.

Механiзм свiтового суспiльного процесу пiсля Першої свiтової вiйни розвивався за певною схемою. Зовнi виглядало, що свiт соцiалiзму буде до кiнця побивати свiт капiталiзму i врештi до кiнця його переможе. Настане царство всесвiтнього комунiстичного благоденства. Мафiя — а це групка свiтових банкiрiв з їх численними прислужниками — сподiвалася, використовуючи економiчно ефективнi капiталiстичнi методи i дiйову комунiстичну пропаганду, створити свiтовий надуряд, впрягаючи по сутi рiзнобiчнi сили, i тим утвердити владу над свiтом. Вона могла називатися i соцiалiстичною, але була б усе одно фiнансовою олiгархiєю. Зрештою, одне i друге в своїх вершинах сходяться. Вся суть у повному зосередженнi влади, а далi манiпулювати нею не важко.

П. Штепа писав свою книжку на початку 70-их рокiв в апогеї холодної вiйни. Стосунки мiж двома таборами тодi були вкрай загостреними. I здавалося, що соцiалiстичний блок ось-ось почне перемагати. Адже вiн розрiсся до третини планети територiально i майже на стiльки за людськими ресурсами, а державнi структури захiдних потуг, зокрема США, були перенасиченi бiльшовицькими шпигунами.

Так званий детант, тобто послаблення холодної вiйни, почався кiлька рокiв пiзнiше — в серединi 70-их рокiв i юридично оформився в гельсiнських угодах. Останнi виявили певну слабкiсть Росiї, а прийнята свiтовим спiвтовариством так звана „розрядка мiжнародної напруженостi“ теж була не на користь останнiй, бо змагання двох свiтiв зi сфери суперозброєнь перемiстилося в сферу економiчної конкуренцiї, в якiй соцблок був набагато слабший.

Тож хай читач не бере за зле тривоги П. Штепи за долю захiдної цивiлiзацiї, яку все мiцнiше за горлянку бере пiвнiчний ведмiдь. Так тодi було i так здавалось усiм. Але П. Штепi порiвняно в меншiй мiрi, бо його аналiтичний розум проглядав у набагато ймовiрнiше та оптимiстичнiше майбутнє свiту. Провiдна роль у ньому має належати Українi. I тут треба вiддати належне нашому вченому. Вiн, виявляється, став провидцем. Ми не будемо вiдтворювати його концепцiї буквально. Дещо додамо й вiд себе, зважаючи на сам хiд iсторiї, який реалiзується пiсля написання пророчої книги П. Штепи.

Хiд мiркувань тут такий. Україна є батькiвщиною свiтової цивiлiзацiї. На принципах цiєї цивiлiзацiї творилася полiтична свiтобудова пiвнiчної частини планети, яка, зрештою, набула глобального характеру. Поки Україна iснувала як держава, цивiлiзацiя, осередком якої була сама Україна, а вiдтак i вся Європа, успiшно розвивалася. Першого краху Україна зазнала в XIII столiттi у зв'язку з татаро-монгольською експансiєю. Україна в своєму розвитку була не тiльки рiзко загальмована, але й вiдкинута назад. Значною мiрою припинився i європейський розвиток, хоч Європа, власне кажучи, була врятована жертвою України. Проте, найбiльшою нашою катастрофою стала Переяславська рада 1654 року. Вiдтодi Україна з суб'єкта iсторiї перетворилася на її об'єкт, тобто стала ласим шматком у зубах Москви, забрати якого, або хоч вiдкусити його частину забаглося чи не кожному із близьких i дальших сусiдiв.

Цим у Європi на цiлi столiття була створена перманентна вибухова ситуацiя, тобто спорадична вiйна або пiдготовка до неї. Україна прагнула визволитись i на цьому грунтi формувала свою морально-духовну потугу i врештi-решт при першiй же нагодi пiднiмалася на бiй за визволення. Державцi ж її територiї i зазiхальники на неї час вiд часу вели за неї вiйни, якi з європейських у XVII–XIX ст. стали свiтовими в XX ст. Це турецько-польсько-росiйськi вiйни XVII ст., шведсько-росiйська — початку XVIII ст., австро-нiмецькi вiйни з одного боку i росiйськi з другого, в орбiту яких потрапила й Польща, якi скiнчилися перемогою Росiї та скасуванням також i Польщi як держави — друга половина XVIII ст., Перша i Друга свiтовi вiйни в XX ст.

В останньому роздiлi своєї працi „Мафiя“ П. Штепа приходить до пророчого своєю суттю висновку, що в процесi протистояння двох голiв по сутi однiєї мафiї постане, вiрнiше воскресне давнє державне утворення Україна, що й стане початком нового витка свiтової iсторiї. Захiд аморальний такий же, як i Росiя, може навiть бездуховнiший, але не такий жорстокий. Україна замiсть пiдтримувати рiвноправнiсть, яка полягає в можливостi перегризти один одному горлянку, якщо не в прямому, то в переносному змiстi, не зважаючи на те, хто ти (право особи!), висуває право рiвноправностi нацiональних спiльнот, якi розвивають свою духовнiсть на глибоко гуманних колективних засадах моралi, справедливостi, краси, патрiотизму, високої естетики в побутi i мистецтвi. Порушення прав людини стає тотальним, якщо воно спрямоване проти цiлої нацiї. I не можна протиставляти права людини, тим бiльше, якщо ця людина опинилася в нацiональному середовищi не своєї нацiї, тобто є зайвою, чужинцем. Не можна на чужому весiллi вимагати своєї музики i танцiв, яких не обов'язково мусять знати господарi.

Самi ж нацiї, шануючи себе, згiдно з українським менталiтетом мають шанувати iншу нацiю, i тiльки на цiй основi мiж ними встановиться злагода.

Перше право нацiї — непорушнiсть її територiї, встановлення її територiальних меж у вiдповiдностi з iсторико-географiчним принципом — територiя як мiсце розселення та масового проживання. Друге невiд'ємне право нацiї (в наших умовах воно стоїть зараз на першому мiсцi) — право на рiдну мову як знаряддя всезагального спiлкування в межах своєї етнiчної територiї, до якої має бути призведений державний кордон із сусiдньою нацiєю. Йдеться не лише про право користуватися рiдною мовою, але й про право на власне мовне середовище, яке може iснувати лише в межах етнiчно-державної територiї нацiї, поза якою його немає i не може бути. Росiя i надалi намагається зберегти за собою це право на територiях її недавнiх колонiй, що є рiвнозначним їх подальшому вiдмиранню, незважаючи на всiлякi там „незалежностi“.

У випадку, якщо етнографiчна межа змiнювалася внаслiдок масової експропрiацiї, як це мало мiсце в Криму, на Кавказi, в українському Закерзоннi тощо, етнiчний кордон, а в подальшiй перспективi i державний, має повернутися до свого первiсного стану. Розумiється, що тут не може бути й мови про денацiоналiзованих виселенцiв кiлькасотлiтньої давностi.

В останньому роздiлi своєї працi, який має назву „Україна“, П. Штепа подав стислий нарис розвитку України за всi сiм тисяч рокiв її фiксованої iсторiї. Вiн знаходить у духовних надрах української нацiї такi неоцiненнi резерви, якi здатнi вiдкрити свiт i вивести його духовний розвиток на новi обшири шляхетних мiжлюдських та мiжнацiональних взаємин. Українськi селяни — це аристократи духу, рiвних яким нема серед простолюдинiв iнших країн. Обряди, пiснi, шляхетну культуру взаємин, якi вони створили, важко знайти в iнших країнах свiту. Здатнiсть на самопожертву, яку в iм'я майбутнього виявили десятки тисяч героїв УПА, або п'ятсот українських жiнок у Кiнґiрi, якi голiруч кидалися пiд червонозорянi танки в 1954 роцi, не має аналогiв у свiтовiй iсторiї середини XX ст., а русла глибинної народної естетики, якi виявляються в усьому укладi нацiонального життя українцiв (архiтектурi, ношi, стравах, звичаях, способi господарювання, поетичних повiр'ях тощо), теж випливають тiльки з власних, українських нацiональних джерел.

Вiд себе висловлюю скромнi сподiвання, що i в Росiї можуть пробудитися нацiональнi сили гуманiстичного спрямування, але поки що там панує державницький духовно-моральний розбiй i хаос. Глибоко ним уражене i новочасне українське суспiльство. Це стосується зокрема Пiвдня i Сходу України i в бiльшiй мiрi мiст, нiж сiл. Моральне звироднiння, зокрема певної частини молодi, йде в парi з русифiкацiєю. Це по сутi одне i те ж. Тому першочерговим завданням сучасного українства є повна реституцiя української мови на територiї всiєї української держави та в тих державах, де українцi проживають компактно на власних етнiчних територiях чи становлять значну нацiональну меншiсть в iншомовних та iншонацiональних мiстах (Москва, Санкт-Петербург, Новосибiрськ, Тюмень, Мiнськ тощо). Коли йдеться про цi мiсця, то українцi, якi там проживають, мають вiдновити свою мову як дисперсна нацiональна меншiсть, що може здiйснитися тiльки засобами створення українських нацiонально-культурних товариств.

На такi пiдсумки наштовхує унiкальна праця П. Штепи „Мафiя“. Вiд самого початку вона читається з неослабним iнтересом. Книга П. Штепи широко документована. Вiн посилається на сотнi, якщо не бiльше автентичних джерел. Чи не до кожної сторiнки вiн подає по п'ять i бiльше вiдкличникiв. Ми пропускаємо їх у нашому виданнi, тому що вони в своїй основнiй масi є посиланнями на англiйськомовнi видання, нашому читачевi недоступнi. Але певна частина зносок україномовна. Ми зберiгаємо їх повнiстю.

Омелян НИКОНЕНКО

1. Павло Штепа. Московство. Його походження, зміст, форми й історична тяглість. — Дрогобич: ВФ „Відродження“, 1996 (1-е вид.); 1997 (2-е вид.); 2000 (3-є вид.)

ВСТУП

Не так давно, а саме на початку цього сторiччя селянин орав, сiяв, збирав урожай, платив податки, одружував своїх дiтей i, бавлячи внукiв, доживав свого вiку у своїй хатi, у своєму селi на рiднiй землi. Мiщани жили своїм тихим життям, заробляючи хто чим мiг на свiй хлiб щоденний. Тодi кожна людина знала, що має робити завтра, позавтра, наступного тижня, мiсяця, року. Нiхто нiкуди не квапився. Мало хто виїздив далi свого повiту, чужими краями та народами мало хто цiкавився.

На сiльськогосподарському Сходi Європи були часом неврожаї, було чимало злидарiв, але якось нiхто не вмирав з голоду та холоду.

В Америцi люди розбудовували свої молодi держави i нiтрохи не цiкавилися подiями потойбiч океану.

Були вiйни, але й вони якось кiнчалися, i життя саме входило у свої мирнi береги.

Раптом 1914 року десь — не знати де — прорвало якусь величезну греблю, i жахлива повiнь змила геть iз землi все старе життя. Воно перевернулося шкереберть. Упало кiлька старих монархiй; повстали новi держави; кордони, люди, мови переплуталися; замаяли новi, незнанi прапори: на Сходi Європи — червоний, кров'яний; країни мирних гречкосiїв обернулися в пекло пожеж.

Нарештi замовкли гармати. Вiйна нiби скiнчилася, але чомусь та кров i далi лилася, i далi вiтер зi сходу приносив жахливi зойки дiтей i жiнок. Там, на Сходi Європи, конали мiльйони людей з голоду, а на Заходi люди спокiйнiсiнько купували дешевий схiдний хлiб, що його московський людожер-потвора вирвав з уст голодних українських дiтей.

Так, i не вiйна i не мир. Нiхто не знав, де вiн буде завтра.

Раптом вибухло щось таке жахливе, чому нема назви в людськiй мовi. Немов пекло виригнуло на землю всiх своїх пекельних потвор, що їх назбиралося там вiд Нерона, Чiнгiс-Хана, московських, нiмецьких та американських Iванiв, Пйотрiв, Ленiних, Гiтлерiв, Сталiних, Рузвельтiв, Хрущових. Увесь свiт сказився i обернувся в щось гiрше за саме пекло. Конали в жахливих муках десятки мiльйонiв дiтей, жiнок, дiдiв нараз. Великi країни обернулися у смердючi румовища. Голодом виморювали, живими спалювали мiльйони невинних людей; лiй з мертв'якiв топили; гаманцi з людської шкiри робили. Сам володар пекла перелякався.

Нарештi замовкли гармати. Життя на Заходi мало вже входити в мирнi береги. Але здивований свiт побачив у Євразiї бiльшу, як ранiше, величезну криваву iмперiю i великий мур, що вiдгородив половину Європи. Вiтер знову приносив з-за того муру жахливiшi за колишнi зойки катованих людей та ще якийсь кривавий сморiд-пошесть. Почала та пошесть ширитися i поза мур у ввесь свiт. Переляканi люди безпорадно заметушилися, але пошесть щораз бiльше пожирала мільйони захiдних людей. Зневiренi у своїй силi побороти її, захiднi люди перестали й метушитися, а проголосили "Бетер ред, тзен дед", с.т. краще пошесть, нiж смерть. А що смерть вже наближається, то насолоджуймось життям, пиймо, гуляймо поки ще живемо. "Панем ет цiрцзнсес"! (Хлiба i видовищ). У всьому свiтi запанував матерiалiстичний свiтогляд. Церкви стояли порожнi, а голi повiї танцювали не лише на вулицях, але й у церквах.

Направду, свiт збожеволiв. Усе переплуталося: слова, назви, iмена; зло з добром, бруд iз красою, приятелi з ворогами. Плутократiю iменували на демократiю, ошуканство — на соцiалiзм, пекло — на рай, вiйну — на мир, кривавих катiв — на мирних реформаторiв, шпигунiв — на державних послiв (амбасадорiв), нiж у спину — на спiвiснування. Замурзанi жиденята з Одеси, Варшави стали мiнiстрами у великих державах. Українськi селюки нiколи не чули назв Австралiя, Венесуела, Бразилiя тощо, а тепер вони стали громадянами тих нових "батькiвщин".

Справдi, свiт перевернувся горiдном. Хто, чи що ж його перевернуло? Та ж i за попереднiх сторiч були вiйни, революцiї, голоди, пошестi, i свiт дуже мiнявся, але ж не перевертався горинiж. Чому перевернувся у XX ст.? Чому тепер люди, заплющивши очi, бiжать наввипередки до краю якоїсь безоднi?

Вiдповiдь знаходимо у Св. Євангелiї. Євангелiст Марко оповiдає, як диявольськi духи вселилися у свиней, а свинi кинулися з кручi в море та й втопилися. Люди поробилися в XX ст. свиньми, а до їхнiх засвинених душ вселилися тi диявольськi духи, про яких мова в Євангелiї. Теперiшньою мовою цi диявольськi духи називаються "матерiалiстичним свiтоглядом".

Тепер у всiх цивiлiзованих країнах точиться незрозумiла загаловi величезна вiйна, що захоплює всi царини людського життя i кидає людьми, як розбурхане море трiсками. Направду, прийшли часи, пророкованi в Апокалiпсисi. Мiлкодуми називають цю вiйну "боротьбою демократiї з деспотiєю". Короткозорцi не бачать, що ця назва є нi що iнше, як димова завiса, штучно створена мряка, щоби люди не могли бачити, хто є їхнiй справжнiй ворог.

Ми, українцi, повиннi вже давно зрозумiти брехливiсть тої назви, бо ж ми пiзнали її на власнiй шкурi. Згадати хоч би Версальський мир з його Вiльсонiвськими 14 пунктами, якi визнавали всiм народам право на самовизначення, а водночас прихильники тих 14 пунктiв: США, Англiя, Францiя своєю збройною, полiтичною, економiчною силою допомогли Московщинi, Польщi, Румунiї, Чехiї поневолити Україну, яка пробувала здiйснити тi 14 пунктiв. Або демократична Лiга Нацiй, що проголосила у своєму статутi свiй обов'язок боронити бодай морально права людини i народiв, не хотiла чути зойкiв мiльйонiв українських дiтей, жiнок, дiдiв, що їх Московщина вигублювала голодомором 1933 року. Або ООН, яка визнала державну незалежнiсть маленьких, дикунських народiв, а водночас не визнає цього права старезному, другому в Європi щодо величини територiї i людностi українському народовi, який колись урятував європейську цивiлiзацiю й культуру вiд знищення дикими монголами. Або як демократичнi часописи, радiо всього свiту криком кричать про знищення 4 мiльйонiв жидiв Нiмеччиною, але анi одним словечком не згадують про екстермiнацiю 15 мiльйонiв українцiв Московщиною i про тисячi iнших iсторичних фактiв, якi аж надто наочно показують як виглядає в дiйсностi ота "боротьба демократiї з деспотiєю".

Задурманений гарними, високопарними словесами, загал безкритично, як папуга, повторює облуду, мовляв, теперiшня боротьба мiж СРСР та США є боротьбою християнських сил волi з диявольськими силами деспотiї. Нi! Ця боротьба є боротьбою двох тотожних сил. Обидвi борються за те саме: за СВIТОВЕ ПАНУВАННЯ, обидвi виступають у личинi iнтернацiоналiзму. Обидвi є силами диявольськими, бо ж обидвi борються проти християнського, iдеалiстичного свiтогляду. Обидвi побудованi на засадах деспотичної iєрархiї пiрамiдальної доктрини — внизу пiрамiди безправнi народи-раби, а вгорi — мала зграя всемогутнiх, жорстоких, безвiдповiдальних, аморальних деспотiв.

Але є й рiзниця помiж цими двома силами, i то рiзниця дуже велика, бо вирiшальна. Одна сила — московська, друга — свiтова. Провiд московської сили спирається морально i матерiально на ПРИРОДНIЙ основi: на ВСЬОМУ МОСКОВСЬКОМУ НАРОДОВI (нацiї). Московський народ, вiд першого дня свого зародження й досi, виховувався в духовному i фiзичному РАБСТВI. Психiчна рiвновага зродила i змiцнила в тому рабському народi ЗАГАРБНИЦТВО (iмперiалiзм), як психологiчну винагороду (компенсацiю). Отже, провiд на горi московської пiрамiди має ПРИРОДНУ (значить, непохитну) основу пiрамiди — увесь московський народ (нацiю). Iдеї та iдеали московського нацiонального i державного проводу цiлковито ТОТОЖНI з iдеями та iдеалами всього московського народу. А це робить московську силу далеко сильнiшою за силу свiтову.

Пiрамiда свiтової сили стоїть на дуже широкiй, але й дуже НЕПЕВНIЙ основi. Її основа не є природна, а є штучна, побудована на брехнi, ошуканствi, горлопанствi (демагогiї), людськiй дурнотi та людськiй слiпотi, безкритичнiй ВIРI. Пiдкреслюємо вiрi, а не розумовому переконаннi. Найвищий провiд цiєї свiтової сили складається з малої зграї свiтових (нью-йоркських) банкiрiв. Вони за свої мiльйони вишколюють та купують виконавцiв своїх планiв. Задля простоти викладу ми називаємо цю таємну силу СВIТОВОЮ МАФIЄЮ.

Європейцi пролили море кровi у боротьбi за вiльну, критичну думку та слово. Виборенi сторiччями особистi, громадськi, полiтичнi вольностi увiйшли у кров i душу європейця. Духовно вiльний європеєць, навiть i закований у кайдани, не буде рабом. "Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом" — спiвають англiйцi.

Комунiзм, соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, космополiтизм є не знанням, обгрунтованим критичним розумом, а безпiдставною ВIРОЮ у можливiсть i потребу їх здiйснити. Тим-то навiть волелюбний європеєць сприйняв отi iзми не розумом, а душею. Широка демократизацiя всього життя призвела до того, що тепер не може примусити, навiть воякiв, пiд страхом кари йти у бiй. Тепер воякiв у вiйську не лише навчають воювати, але також i пропагують потребу воювати. Дешевi, доступнi всiм часописи, що друкуються мiльйонними накладами, щоденна радiопропаганда всiляких iдей, 24 години у всi 365 днiв року, з радiоприймачами в кожнiй хатi в усьому цивiлiзованому свiтi ПОЛОНИЛИ безкритичний розум i душу загалу (маси). Тепер пропаганда виросла вже на велику науку i мистецтво. Науковцi дослiджують психiку людини i винаходять способи та засоби виховувати СВIТОГЛЯД людини. А який свiтогляд матимуть люди, таке буде й їхнє життя. Так СЛОВО (правдиве i брехливе) стало тепер справжнiм володарем людства. Отже, в чиїх руках будуть засоби поширення слова, в руках тих буде i ВЛАДА, бо загал (маси) "думають" не розумом, а серцем. Тим-то мудрi китайцi мають приповiдку: "Шлях до людського розуму йде через серце". Людина охоче вiрить у те, чого бажає. Кожна чесна людина бажає, щоби була воля, справедливiсть, мир, щастя, добробут усiм людям. Коли такi гарнi, шляхетнi, пiднесенi слова хтось (понадто поважна людина) проголошує з почуттям непохитної вiри, то вони ГIПНОТИЗУЮТЬ безкритичний розум. Московщина i свiтова мафiя видали великi мiльйони доларiв на видання такої лiтератури. Громадськi та унiверситетськi книгозбiрнi в усьому свiтi переповненi такою лiтературою. Щогiрше, у рабськiй, деспотичнiй московськiй державi завжди була i тепер є жорстока i безглузда цензура. Волелюбний Захiд давно вже знищив державну цензуру, але у XX ст. мафiя запровадила в захiдному свiтi свою цензуру. Маючи великi мiльйони доларiв, мафiя пiдкупила продажних полiтикiв, науковцiв, iсторикiв, журналiстiв, радiотлумачiв, або загрозила непiдкупних великою карою, навiть i таємним убивством. У США, наприклад, усi найбiльшi видавництва, всi найбiльшi радiомережi, всi найбiльшi мiльйоннi фундацiї є вже в руках свiтової мафiї.

Яка молодь, таке й майбутнє народу (нацiї). Моральнiсть, iдеалiзм, побожнiсть, патрiотизм, нацiоналiзм — це непереборнi перешкоди на шляху до свiтової влади. Отже, щоб захопити свiтову владу, треба насамперед знищити цi чесноти. Тяжко знищити їх у старших людей, але легко у молодi. I ми є наочними свiдками того, як по останнiй вiйнi мафiя щораз бiльше захоплює пiд свiй вплив ВИХОВАННЯ МОЛОДI, гiпнотизуючи молодий, недосвiчений критично, розум великими, гарними, нiби iдейними словами та кличами. На видання i поширення безбожницької, статево розпусної (порнографiчної), iнтернацiоналiстичної лiтератури мафiя витрачає великi мiльйони доларiв. Кожна школа i парафiя (понадто в США) може мати вiд мафiозних установ (заличкованих гарними назвами) безплатних викладачiв та книжок на всiлякi теми. I ми бачимо на власнi очi, як щороку поширюється i поглиблюється серед молодi аморальнiсть, розпуста, пияцтво, наркотики, взагалi схудобiння та озвiрiння. Пояснити це лише комунiстичною пропагандою не можна. Якби все таке спричинювала лише комунiстична пропаганда, то справу можна було б розв'язати порiвняно легко. Свiтовий комунiзм має далеко меншi пропаганднi можливостi, як їх має свiтова мафiя. Коли пропагує знаний комунiст, то люди йому не вiрять. Коли ж пропагує ТЕ САМЕ знаний НЕ комунiст, то люди йому вiрять. Справа не в дурнотi державних мужiв. Якби вони були аж такi дурнi, то не були би на високих посадах. Їм просто НЕ СИЛА побороти мафiозну пропаганду, бо ж багато дуже високопоставлених людей є фактичними слугами мафiї. Якби якийсь уряд спробував вигнати їх з тих посад, то вiн негайно впав би, бо ж всi засоби творити громадську думку є в руках мафiї.

Для мафiї комунiзм — це лише засiб зруйнування теперiшнього державного i суспiльного ладу, бо вiн є перешкодою на шляху до свiтової влади. Тим-то мафiя пiдтримувала i пiдтримує комунiзм у свiтi. Комунiзм без її пiдтримки не мав би й одної мiльйонної частини тої сили, яку тепер має у свiтi. Мафiя дуже спритна i вiдважна. Вона боїться лише одного — вiльної, критичної громадської думки.

Мафiя має бiльше грошей, нiж усi держави разом узятi. Щогiрше! Уряди всiх цивiлiзованих держав є "в кишенi" мафiї, бо всi держави напозичали у мафiї стiльки грошей, що кiлька наступних поколiнь не зможуть їх сплатити. Мафiя збагатiла лихварством. Тепер позички не конче треба давати готiвкою. Вистачить переписати в банкiвських рахункових книжках (вiдкрити кредит). Мафiя не лише позичає, але й скуповує збанкрутованi великi пiдприємства за безцiнь i ставить їх на ноги. Керiвниками тих пiдприємств завжди призначає загальновiдомих, поважних осiб. Мафiя взагалi дiє таємно, не виступає нiде вiдкрито, наприклад, не захоплює високих державних посад, а посилає на тi посади своїх випробуваних слуг. Теперiшнiми, навiть великими, державами фактично керують не президенти та уряди, а не обранi нiким мафiозні слуги (свiдомі i несвiдомі своєї ролi), пiд личиною дорадникiв, знавцiв.

У минулих сторiччях деспоти не ховалися за личинами. Люди знали їхнi iмена, наприклад, Цезар, король, iмператор, Ш. Талейран, О. Бiсмарк, В. Ленiн, А. Гiтлер. А новiтнi деспоти заховалися за таємничими назвами як, наприклад, ООН, УОНК, АДА, КП СРСР тощо. Хто ховається за ними? Що за люди фактично керують в тих установах? А цi зашифрованi установи видають закони, накази урядам багатьох держав; вони присуджують кари державам, як, наприклад, Iспанiї, Пiвденно-Африканськiй республiцi, Конґо. Без дозволу цих анонiмiв Канада чи Аргентина не мають права продати свою пшеницю. Цi анонiми визначають кому дати позичку (напр., СРСР, Югославiї, комунiстичним державам), а кому не дати (напр., Iспанiї, Японiї, Єгиптовi).

В iсторiї людства бачимо чимало полiтичних таємних убивств. Тепер вони є вже не окремими випадками, але звичайним явищем. Наприклад, таємне вбивство сербського короля Олександра, болгарського Бориса, грецького Юрiя. Чому Англiя та Францiя не допустили, щоби Лiга Нацiй дослiдила справжнi причини i справжнiх убивць? Король Борис казав англiйському письменниковi Д. Рiдовi: "Є у свiтi велика сила, яка не хоче миру i ладу на Балканах. Про її намiри я попередив Олександра. Вона його вбила, i вона ж уб'є колись i мене. Вона вже двiчi пробувала вбити мене". Та сила скидала з трону грецького Юрiя три рази. Мафiйознi часописи прозивали Юрiя спершу запроданцем Англiї, вiдтак запроданцем Нiмеччини, а потiм фашистської Iталiї, з якою вiн воював. Не викликавши обурення грецького народу, вона сама отруїла Юрiя.

Передовi стежi американського вiйська були вже на передмiстях Берлiна, коли ген. О. Бредлi одержав наказ зверхникiв вiдступити на захiд, щоби до Берлiна першим увiйшло московське вiйсько. Чому?

А. Гiтлер нiби покiнчив життя самогубством. Єдиними свiдками нiби спалення тiла Гiтлера були: ад'ютант Гiтлера Гайц Лiнґе та начальник охорони Гiтлера полковник Ратенгубер. Московська команда в Берлiнi оголосила, що обидва цi свiдки є в її руках. Американське та англiйське командування Берлiна хотiли їх бачити. Москвини не дозволили. Чому? Гадають, що тiло Гiтлера спалено опiвночi 30.04.1945 р., а саме тодi генерал Ганс Кребс виїхав на фронт до маршала А. Жукова сповiстити про смерть Гiтлера i бажання нiмцiв капiтулювати. За 12 годин вiн повернувся, але потiм i слiд по ньому загубився.

Московське командування Берлiна проголосило також, що Йозеф Ґебельс покiнчив життя самогубством i тiло його в руках москвинiв. У жодному часопису не було фотографiї мертвого Й. Ґебельса. Чому?

У жовтнi 1941 року нiмцi могли взяти Москву голими руками i це знав нiмецький командувач фронтом. Але його зверхник наказав йому не брати Москви. Хто i чому?

Начальник нiмецького Генерального штабу ген. Людвiґ Бек добре розумiв, що починати вiйну проти будь-кого було би самогубством Нiмеччини, бо за тих обставин найменша вiйна в Європi сама собою перейде у свiтову вiйну зi згубними для Нiмеччини двома фронтами на сходi i заходi, i з гiршою, як за першої вiйни, облогою (блокадою) морiв. З тих причин вiн таємно намовляв нiмецьких генералiв повстати i скинути гiтлерiвський уряд, коли б А. Гiтлер проголосив будь-яку вiйну. Цей нiмецький патрiот, разом із посадником Лейпцiґа Карлом Ґорделером повiдомив ще 1938 року Британський уряд, що А. Гiтлер планує розпочати вiйну. I вони радили Британському урядовi твердо, поза всяким сумнiвом, проголосити, що напад на Чехословаччину вважатиме за проголошення вiйни Британськiй iмперiї. У вiдповiдь на те Англiя та Францiя порадили Чехословаччинi пiддатися Нiмеччинi.

Президент Ф. Рузвельт умер наглою смертю за дуже таємничих обставин. Вмер далеко вiд дому. Єдиним свiдком його смертi була московка-малярка, що малювала його образ. На другий же день по смертi вона щезла. Звичайно труну померлого (а визначної особи понадто) лишають не закритою 2–3 днi, аби родичi та приятелi могли подивитися на нього в останнiй раз i попрощатися. Труну ж Ф. Рузвельта одразу закрили, вiко забили цвяхами i не показали мертвого Ф. Рузвельта нiкому. Не показали навiть його синовi, який приїхав здалеку. Чому?

Президент Л. Джонсон доручив провадити слiдство про вбивство президента Дж. Кеннедi вiдомому мафiозному босу, вiдкритому комунолюбовi суддi Е. Уореновi, водночас забороняючи всiм iншим слiдчим установам вести своє розслiдування. По кiлькох мiсяцях слiдства 20 свiдкiв убивства та приятелiв, причетних до убивства осiб, померли наглою смертю. Навiть убивця вбивника президента Л. Освальда жид Дж. Рубiнштейн умер на-глою смертю у в'язницi. Чому?

Великий ворог комунiстiв i мафiозних поплiчникiв, голова Сенатської слiдчої лави Дж. Маккартi помер наглою смертю в лiкарнi вiд невiдомої хвороби.

У XX ст. органiзацiї полiтичних таємних i нетаємних вбивств переходять вже межi однiєї держави, їх метою стає вже не нищення осiб, а розправа з iдеями, що їх убитi сповiдували й захищали. Ми тепер є наочними свiдками всiлякого нищення i то у свiтовому масштабi, насамперед нищення всiх без винятку iдей, що їх породило християнство. Чільне мiсце серед християнських iдей займає iдея вiльної людини i вiльного народу. Ця iдея породила iдеї гiдностi людини, вiльної думки i слова, особистого почину, народоправства, вiдповiдальнiсть уряду перед народом i законом. "З народу, через народ, i задля народу," — так висловив цi iдеї президент США Б. Франклiн, — одним з найголовнiших здобуткiв вiльного громадянина є незалежний суд, що має однаковi закони для жебракiв i для короля, що має право карати як короля, так i уряд. Тепер же, на наших очах, у всьому свiтi падає щороку влада парламенту i незалежнiсть суду. Так поволi, але стало, навiть на батькiвщинi парламентаризму в Англiї, вiльний колись громадянин стає лише безвiльним колiщатком величезної, всесильної, бездушної державної машини. Навiть в Англiї i культурних її точках у Пiвнiчнiй Америцi, Австралiї вiдходить вже в царину спогадiв вiльний особистий почин (iнiцiатива), самоуправа, децентралiзацiя уряду, права i вольностi, що за них предки пролили море кровi. А предки колись казали: "Найбiднiший англiйський жебрак у своїй безверхiй халупцi має законом забезпеченi права НЕ виконати наказу найвищих можновладцiв Британської iмперiї. До похилої халупки англiйського злидаря буревiй може влетiти, але не смiє переступити її порогу без дозволу власника сам король. Вiльна хата англiйця — це наймiцнiша твердиня волi i могутностi британських островiв".

Цi гордi слова вiльного народу сказав 200 рокiв тому своєму королевi його мiнiстр Вiльям Пiт. А 1947 року англiйський же мiнiстр К. Етлi сказав Парламентовi, що урядовцi в усiй Англiї мають право зайти до кожної англiйської хати, не питаючись дозволу, аби подивитися чи власник бува не порушує наказiв уряду. Тепер таке називається гарною назвою "планова державна економiка". Гордi англiйцi вже не мають моральних пiдстав спiвати колишнiй свiй гiмн: "Нiколи, нiколи, нiколи англiєць не буде рабом". Загубивши моральнi пiдстави цього гiмну, само собою загубили англiйцi моральне право i на свiй колишнiй гiмн: "Британiя, пануй на морях". Загубивши моральне право на цей гімн, — загубили i свою iмперiю.

Увесь свiт є свiдком якогось планового намiру накинути крiпацтво не лише малим, але й великим народам, всьому свiтовi. I водночас якихось iнстинктивних, вiдрухових зусиль народiв вирватися з лабет, що їх затискують. Влада таємничих осiб над урядами навiть i великих держав — це вже факт, доведений подiями. Бюро розслiдувань Конгресу США виявило навiть прiзвища таких осiб в урядi i поза урядом. Тi особи захопити владу таким способом, що тепер полiтика кожної держави, а великої i поготiв, пов'язана з полiтикою держав усього свiту. Обсяг же свiтової полiтики є такий величезний, що її не в силi збагнути розум однiєї чи кiлькох осiб, хоч би й генiальних. Тим-то тепер президенти, голови урядiв, мiнiстри мусять мати бiля себе дорадникiв, знавцiв окремих царин життя i то не лише в їхнiй державi, але й у всьому свiтi; мусять робити лише те й так, як радять тi дорадники. Так фактично державна полiтика опинилася в руках тих дорадникiв, а президенти, королi, мiнiстри обернулися лише в гумовi печатки. За останнiх 50 рокiв тими дорадниками щораз бiльше стають мафiози рiзних забарвлень: комунiсти, соцiалiсти, лiвi лiберали, iнтернацiоналiсти.

Цi дорадники кажуть, що тепер у всьому свiтi запанувала тенденцiя до усуспiльнення та одержавлення всього життя. Щобiльше! Появився нахил узгiднювати полiтику однiєї держави з полiтикою всiх iнших держав у свiтi. А це породило потребу збiльшити багаторазово кiлькiсть мiнiстерств. Перед 1914 роком навiть великi держави мали менше як 10 мiнiстерств. Тепер навiть малi держави мають їх кiлькадесят, хоч i не всi називаються мiнiстерствами. Але ж всякий суспiльний нахил творять люди, а нiщо iнше. Людина народжена вiльною, i вона може вибирати: що взяти, а що вiдкинути. Вiльна людина вiддає свою долю та майбутнє в руки суспiльства лише тодi, коли сама не може творити отого "нахилу". Марксизм заперечує можливiсть духовно (а з того i фiзично) вiльної людини. Ця найбiльша помилка марксизму веде його до упадку i забуття на смiтнику iсторiї. Його упадок вже бачимо на власнi очi в СРСР i у свiтi.

Теперiшнi президенти, мiнiстри, полiтики є в полонi сильнiшої за них сили. А та захована сила може наказувати їм лише тодi, коли народ не має нагляду над своїм урядом. Щоб уникнути народного, парламентського нагляду, та сила видумала нову систему всiляких надзвичайних "повновластей", "уповноважень" урядовi, чи окремим мiнiстрам. Ця система щораз бiльше обмежує, зменшує права та свободи громадян, що за них сторiччями боролися їхнi дiди, прадiди. Уряд, мiнiстри обертаються в диктаторiв. Голова Великобританського уряду В. Пiт казав 200 рокiв тому: "Конечнiсть, неминучiсть, крайня потреба i т. п. є лише виправдуванням порушення прав вiльного громадянина. Всi вони є доказами (аргументами) всiх деспотiв i всiх рабiв". I нiколи в iсторiї людства не було так багато рабiв, як є тепер. Їх найголовнiшою проблемою нашої доби є НЕ порожнiй шлунок, а ПОРОЖНЯ ДУША. Ранiше межа мiж добром i злом була виразно зазначена. Тепер же панує "нейтралiтет" мiж добром i злом. Зловiсним є не саме зло, а БАЙДУЖIСТЬ СУСПIЛЬСТВА ДО ЗЛА. Одною з найголовнiших причин теперiшньої трагедiї свiту є те, що тепер 95 % людей не думають власним розумом. За них думають отi 5 %. Те, що називалося колись Людиною (з великої букви), зникло в XX ст. Людську iстоту з подобизною Божою заступили хмари великих, середнiх, малих i найменших ленiнiв, гiтлерiв, рузвельтiв. I не лише в полiтицi, але й у всiй культурi та господарствi. Людство потратило понад 10.000 рокiв часу, щоби вiд печерної пiвлюдини вирости на цивiлiзовану людину, яка вже летить на iншi планети. Та останнє пiвсторiччя показало — аж надто наочно — що теперiшня цивiлiзована людина ДУХОВНО лишилася й досi печерною напiвлюдиною. Найпереконливiшим прикладом є сталiнiзм та гiтлеризм.

Перша свiтова вiйна починалася, щоби запанувала у свiтi справедливiсть. А закiнчилася вона найцинiчнiшою несправедливiстю. Друга свiтова вiйна починалася, щоб у свiтi запанувала воля. А закiнчилася вона найжахливiшим в iсторiї рабством пiвсвiту. Третя свiтова вiйна почнеться, щоби побраталися народи всього свiту. А закiнчиться вона… смертю майже всього людства.

Вiйна, що розпочалася 1914 року, тягнеться без перерви досi. Лише вiд 1945 року по 1966 рiк вибухло 40 нових вiйн: в Iндонезiї 1945–47, у Китаї 1945–49, у Кашмiрi 1947–49, у Грецiї 1946–49, в Iзраїлi 1948–59, на Фiлiппiнах 1948–52, Iндо-Китаї 1945–54, у Мальвi 1945–54, Кореї 1950–53, Кенiї 1952–53, Синаї 1956, Мадярщинi 1956, Квемой-Матсу 1954–58, Лебадонi 1958, Тiбетi 1950–59, Кiпрi 1955–59, Алжирi 1956–62, на Кубi 1958–59, Лаосi 1959–66, Кувейтi 1961, в Ґоа 1959–66, Єменi 1962–66, Конґо 1950–62, Кубi 1961, В'єтнамi 1959 i досi, Гiмалаї 1959–62, Анголi 1960–66, Новiй Гвiнеї 1962, Колумбiї 1960–66, Алжирi 1963, Венесуелi 1963, Малайзiї 1963–66, Конґо 1964–66, Таїландi 1964-досi, Домiнiканськiй республiцi 1965, Перу 1965, Пакiстанi 1965.

Велика вiйна ще не вибухнула, бо Московщина i мафiя виграли всi малi вiйни. А "холодна" вiйна — це справжня вiйна. Вона коштує бiльше грошей, як гаряча. Вона поневолила бiльше людей, нiж гаряча. Вона принесла бiльше жертв, мук, бiди, крові, як гаряча. "Холодна" вiйна вже спричинила гарячi вiйни у Китаї, Малайзії, Iндонезiї, Алжирi, Конґо, Кубi, Iраку, Кореї, Бiрмi, Тибетi, В'єтнамi, Єгиптi.

Зброєю "холодної" вiйни є чарiвнi (магiчнi) поняття, як, наприклад, поступ, назадництво, демократiя, фашизм, соцiалiзм, шовiнiзм, воля, мир, спiльне добро, братерство народiв, об'єднання, згода народiв, розвiй культури, щастя всього людства, наукова правда, напрям свiтового розвитку, потреба i неухильнiсть суспiльних змiн тощо. Цi слова, а понадто слово "неухильно" гiпнотизує, паралiзує розум i волю людей, i вони покладають всi свої надiї на всiлякi мафiознi заходи, наради, угоди, ООН i т. п., не бачачи i не розумiючи справжньої дiйсностi. Повiнь мафiозної лiтератури задурманює розум загалу, бере у свiй полон колись вiльну людську думку. Людина ж бо вiльна доти, доки може думати власним розумом. Смертельна небезпека людськiй культурi йде вiд ПОЛОНУ РОЗУМУ I ДУШI людини. А народ (нацiю) робить сильним не те, що вiн має в руках, а те, що вiн має в ДУШI.

Мафiя i Московщина планують захопити свiтову владу не атомною вiйною, але мирним шляхом, полонивши душу народiв. Мафiозний клич: "Лiпше жити в рабствi, нiж умерти вiльним" щораз бiльше поширюється у свiтi. Все теперiшнє життя вказує, що Тегеран-Ялта-Потсдам — це не є минувшина. Це є не лише сучаснiсть, але й майбутнiсть.

* * *

Християнська вiра вчить, що Творець дав людинi найбiльший її скарб — вiльну волю. Вчить, що вiльна воля є джерелом сили i щастя людини, але лише тодi, коли людина не порушує Божих законiв. За порушення їх Бог карає, а Вiн всюди i все бачить i є всемогутнiй. Доти, доки люди твердо вiрили в це, не було потреби ставити бiля кожної людини сторожа, щоби пильнував її вчинки. Страх перед карою всебачного Бога стримував двоногого звiра вiд каригiдних вчинкiв.

Християнська вiра вчить, що людське щастя виходить із єдиного, невичерпного животворчого джерела. Цим джерелом є ЛЮБОВ. Поняття "любов" тягнеться золотою, неперервною ниткою через усю "Євангелiю". Любити — i то чинно — все Боже, піднесене, високе, гарне, чесне, все, що пнеться до неба, до праджерела любовi i життя, до Бога. Христос учив не робити людям того, чого не хочеш, щоб вони робили тобi. I християни, хоч i дуже поволi, проте почали розумiти потребу корегувати з власної волi свою поведiнку супроти iнших людей. Так зародився самострим, самодисциплiна. Людина росла духовно, культурно. Ставала на шлях раю на землi. Та у XX ст. виявилося, що людина тим шляхом ще не йде. Це сторiччя показало, що цивiлiзована людина навчилася керувати величезними силами природи, але не навчилася ще керувати найменшою силою — людською природою. Цивiлiзована нацiя, що видала великих фiлософiв, письменникiв, композиторiв, як лишень держава дозволила, кинулася жорстоко катувати, вбивати мiльйони безборонних дiтей, жiнок, дiдiв. Величезний вибух нiмецької звiрячостi показав, що понад 1.000 рокiв Християнства в Нiмеччинi не зробило нiмцiв християнами.

Звiрячiсть виявили не лише нiмцi, але й увесь цивiлiзований свiт. Наприклад, вiн БАЙДУЖЕ придивлявся 1933 року як Московщина вигублювала голодомором МIЛЬЙОНИ українцiв. А тепер не лише байдуже придивляється, але й сам допомагає Московщинi вигублювати ще бiльше мiльйонiв людей. Це звироднiння всього цивiлiзованого свiту є найбiльшою перемогою свiтової мафiї.

Мафiознi перемоги бачать вже багато людей, але вони зникаюча меншiсть у байдужому суспiльствi. А все, що треба аби зло перемогло — це щоб чеснi люди були байдужими до зла — сказав Е. Бурке. Так! Найголовнiша причина мафiозних перемог — це байдужiсть суспiльства до мафiозної дiяльностi. Збудити суспiльство зможе хiба атомна вiйна, i вона стане початком духовного вiдродження людства, отже, i смертi мафiї. Так, пхаючи людство до атомної вiйни щоб захопити свiтову владу, мафiя стає Франкенштейном, тобто потворою, яка сама себе пожирає.

* * *

За Першої свiтової вiйни кличем США було: "Демократiя в усьому свiтi". За другої — "Воля в усьому свiтi". Воєнною метою США було: змiцнити всюди у свiтi демократичний лад по 1-iй вiйнi i забезпечити волю всюди по 2-iй вiйнi.

У своїй промовi до Парламенту США президент Ф. Рузвельт сказав:

"Зовнiшнi буревiї загрожують зруйнувати три — незамiннi кожному американцевi — американськi установи, а саме: набоженство, демократичний лад i мiжнародну доброзичливiсть".

А 15.12.1941 р. вiн проголосив через радiо всьому свiтовi, що американцi, пiднiсши зброю на захист волi, вже не покладуть її аж поки воля не запанує в усьому свiтi. Такi були офiцiйнi обiцянки президента найдемократичнiшої, наймогутнiшої держави у свiтi — США.

Славний французький державний муж Ш. Талейранд (1754–1838) казав: "Мова дана дипломатам задля того, щоби вони могли сховати свої справжнi думки". — Чи було метою 2-ої свiтової вiйни допустити Московщину аж на Ельбу? Чи зробити московським мiстом Кенiнґсберґ, що його заснували нiмцi 700 рокiв тому? Чи вигнати 10 мiльйонiв людей з їхньої прапрадiдівської землi у свiт за очi? Чи було метою передати Московщинi ключi вiд Схiдної Європи i Схiдної Азiї? Чи вiддавати 800 мiльйонiв люду в комунiстичну (фактично московську) неволю? Чи було метою 2-ої вiйни обернути десяток європейських держав у московськi колонiї? Чи подiлити на двi ворогуючi половини другий десяток народiв? Чи було метою 2-ої вiйни закласти основи 3-ої свiтової вiйни, атомної, що може знищити нашу планету?

А все це i багато ще подiбного — вже довершенi факти.

Хто ж їх довершив?

Примха iсторичної долi поставила 1939 року США на провiдника всього свiту. Коли скiнчилася вiйна, вiйськова, технiчна, господарча могутнiсть США була така величезна, що посол США В. Булiт мав твердi пiдстави сказати: "Року 1945 США мали таку величезну силу, що легко могли накинути свою волю всьому свiтовi". I справдi, тодi нiхто, крiм США, не мав атомної бомби, нiхто не знав таємницi її виготовлення. Вiйськова, економiчна i полiтична сила Нiмеччини та Японiї були тодi знищенi геть. Виснажене вiйною все життя Великобританiї залежало тодi вiд ласки чи неласки США, i то в такiй мiрi, що У. Черчiлль змушений був поступатися Рузвельтовим вимогам, навiть i тодi, коли бачив їхню шкiдливiсть для Великобританiї. Тодi iснування СРСР висiло на волоску. В СРСР руїна промисловостi та рiльництва була ще пiвбiди, москвини могли її направити, грабуючи новозагарбанi землi. Вiйна принесла Московщинi значно небезпечнiшi iмперiї наслiдки, бо та вiйна знищила вiру заляканих громадян СРСР у непохитнiсть та непереможнiсть "саветской властi". Страх, що паралiзував роками думку i чин рабiв СРСР, — дуже змалiв. Люди почали випростовувати свої хребти. Безробiтнi, голоднi, невiдшкодованi, озлобленi вiйськовi iнвалiди почали вiдкрито критикувати "савєтскую власть", навiть погрожувати їй. Московська iмперська влада примушена була дещо попустити вiжки ("вiдлига"). А по всiй Українi були ще розкиданi отi дрiжджi, що роблять "вино революцiї" — клiтини ОУН. У захiднiй частинi її ще iснувала добре наладнана вiйськова i полiтична українська сила — УПА та ОУН2.

За таких обставин США не потребували завоювати Московщину, щоби накинути їй свою волю. Вистачало би лише прилякнути, що скинуть атомну бомбу на Москву, Ленiнград, Урал та iншi осередки вiйськової та полiтичної сили Московщини.

США мали повну можливiсть улаштувати Схiдну Європу i всю Азiю так, як лише самi забажали би. А як "улаштувати" — знаємо. Виникають запитання:

1) Чи вони хотiли так "уладнати"?

2) А якщо нi, то хто ж так уладнав?

На перший запит вiдповiдають самi американцi. Посол США в Москвi телеграфував до Вашинґтона ще 1936 року:

"Ми не смiємо анi на хвилину пiддаватися оманi нiби можна встановити направду приятельськi стосунки iз савєтським урядом, чи з комунiстичною партiєю, бо ж мета обидвох — запровадити комунiзм у всьому свiтi".

Англiйський банкiр, що добре знав свiтовi справи, Вiктор Стасун сказав ще 1940 року:

"Незадовго ми побачимо Московщину найгiршим ворогом Великобританiї. Й усунення А. Гiтлера не зменшить московської ворожостi до нас".

Славний американський дiяч о. Ч. Кофлiн писав:

"Нiхто не простить А. Гiтлеровi його злочинiв, убивств, анi його союзу з Й. Сталiним. Але коли буде знищений гiтлеризм, тодi комунiзм оволодiє Нiмеччиною i посунеться пiд Париж та Лондон".

Колишнiй президент США Герберт Гувер тиждень пiсля нападу Нiмеччини на СРСР сказав:

"Казати, що у спiлцi зi Й. Сталiним ми забезпечимо волю у свiтi — це глум та кпини з волi; це — заперечення волi".

Член Парламенту США Роберт Тафт казав 29.07.1941 р. по радiо:

"Чи ж можна повiрити, що Московщина воює за демократичнi iдеї? А наш президент щойно проголосив, що США дадуть для СРСР всю допомогу, що лише зможуть. Чи задля того аби поширити чотири волi в усьому свiтi треба давати комунiстичнiй Московщинi гармати, лiтаки, танки? Та жодна держава не спричинилася до цiєї вiйни бiльше, як власне Московщина. Не було би угоди помiж Московщиною та Німеччиною — не було би нападу на Польщу. Отже, Московщина є такий самий нападник, як i Нiмеччина. А США має в iм'я демократiї зробити союз iз найжорстокішими деспотами у свiтi. Перемога комунiзму у свiтi буде далеко небезпечнiша для США, нiж перемога нацизму, бо нацизм не має найменших шансiв поширитися в США, а натомiсть комунiзм вже має чималi осяги в США, бо вiн виступає в демократичнiй личинi".

Сенатор Г. Джексон кричав у сенатi:

"О, Боже! Чи ми, американцi, падали колись так низько, щоб вибирати помiж двома катами? Та ж Й. Сталiн був союзником А. Гiтлера! А тепер ми самi постачаємо Сталiновi зброю, яку вiн вжиє колись проти нас".

Гурт патрiотiв зi США оприлюднив 5.08.1941 р. таку вiдозву до суспiльства Пiвнiчної Америки:

"Американський народ мусить твердо вимагати вiд парламенту та сенату припинити теперiшнє втягання США у вiйну. Так звана "позичка-винайом" переходить встановленi законом межi. Вже наш флот чинно виступив у вiйнi; вже наше вiйсько обсадило вiйськовi бази поза Америкою. Вже СРСР одержав вiд нашого президента обiцянку допомоги вiйськовим спорядженням, хоч Парламент та Сенат не давали йому уповноваження на це. Вже є iншi, виразно воєннi, кроки нашого уряду. Ця вiйна не є свiтовим зударом деспотiї з волею. Отже, з огляду на те, що ця вiйна є вiйною лише за панування деспотiв, наш народ не бажає брати в нiй участь. Мало хто з чесних людей вiрить, що Нiмеччина та Iталiя є тепер, чи можуть бути колись загрозою незалежностi будь-якої частини американського континенту, якщо ми належно дбатимемо про охороннi заходи. Воля в Америцi не залежить вiд наслiдкiв боротьби iнших держав за панування".

Цю вiдозву пiдписали: колишнiй президент США Г. Гувер, пiдпрезидент Чарлз Дейвiс, колишній мiнiстр Гефорд Мек-Найдер, губернатор штату Iлiнойс Френк Ловден, колишнiй посол Генрi Флетчер, колишнiй посол Йошуа Кларк, ректор унiверситету Роберт Готчiнс, редактор "Вашинґтон Пост" Фелiкс Морлi, визначнi письменники Iрвiн Коб, Кларенс Вуланд, визначнi дiячi Олф Лендон, Джозеф Скатерґуд та iншi найвизначнiшi особи США.

Голова Великобританського уряду У. Черчiлль писав:

"Це була би безмежна катастрофа, якби московське дикунство знищило культуру i державну незалежнiсть старих європейських народiв"3.

Славний журналiст США К. Вiґанд писав 13.02.1944 р.:

"Наступна Третя свiтова вiйна вже розпочалася; вже показує своє жахливе обличчя, хоч попередня (Друга) вiйна ще не скiнчилася. Ця Третя вiйна — це вiйна мiж Сходом i Заходом, що її Московщина вже започаткувала. I дивна iронiя долi! — США та Великобританiя торують дорогу Московщинi. Кiнець теперiшньої стрiлянини та бомбування не буде кiнцем вiйни. Крiзь пороховий дим теперiшньої вiйни вже видко зариси Третьої свiтової вiйни, що розгориться надобре за яких кілька десят рокiв. Спочатку вона буде переважно iдеологiчна та господарча (економiчна)".

Це писав вiн за три мiсяцi перед Ялтинською нарадою (конференцiєю).

Отже, бачимо, що в США були поважнi люди, якi попереджували про московську небезпеку. I не дивлячись на це, хтось чи щось зробило повоєнне, мiжнародне життя таким, яким ми бачимо його тепер.

Хто зробив? Що зробило?

Корiння всiх теперiшнiх нещасть Захiдного свiту лежать у тому, що 1914 року Європа не мала анi одного державного мужа настiльки далекозорого, щоби побачити, що той 1914 рiк започаткував нову добу в iсторiї людства — добу НАЦIОНАЛIЗМУ, добу творення нових нацiй i вiдродження приспалих старих. Жодний європейський державний муж не добачив, що на Сходi Європи повстали сили, якi визначатимуть долю Європи i всього свiту на наступнi сторiччя. Європейськi iсторики, соцiологи, полiтики не зрозумiли, що азiйський, хижацький, московський народ викинув 1917 року на смiтник iсторiї свою морально зiгнилу, духовно знесилену провiдну верству — дворянство, а покликав до влади нову, молоду, повну наснаги провiдну верству — пiвiнтелiгенцiю; покликав новiтнiх пуґачових-разiних з унiверситетськими дипломами i сповнених жадоби вести свiй народ на новi, ще бiльшi загарбання Європи та свiту. Ослiпленi московськими iсториками, європейськi полiтики не добачили на Сходi Європи свого єдинопевного союзника-рятiвника — України. I хоч дорого заплатили 1935–45 рр. європейцi за слiпоту своїх вождiв, проте i досi не зрозумiли анi своєї помилки 1917–1920 рр., анi причин московських перемог. Не зрозумiли, бо 1917 рiк прискорив також i духовне гниття європейської провiдної верстви та занепад колишнього її творчого духу. По 1917 роцi європейцi не видали анi одного державного мужа масштабу Наполеона, Бiсмарка, Кромвеля. Щогiрше! — По 1917 роцi до державної влади прийшла духовна i розумова дрiбнота. А їй не сила (хоч би й хотiла) збагнути велич подiй i сил, що започаткували 1917 року нову добу в iсторiї людства.

Невiгласи думають, що йде боротьба американських капiталiстичних пiд личиною демократичних iдей з московськими соцiалiстичними комунiстичними iдеями. А справдi ж — навпаки. Iде боротьба американських соцiалiстичних iдей з московськими нацiоналiстичними пiд личиною комунiстичних. Яскравим прикладом того є Китай. Та ж iсторичним фактом є те, що комунiстичний уряд в Китаї допомогли запровадити США, а не Московщина. Без допомоги США не було б й досi комунiстичного уряду в Китаї4.

Полiтика Московщини є НЕ соцiалiстична, а чисто московська, нацiоналiстична5.

Це полiтика США є соцiалiстична. США в полiтицi (понадто в домашнiй) вже викинули на смiтник чимало капiталiстичних iдей, вже запровадили чимало соцiалiстичних iдей та засад. Московщина — навпаки. Вона вже викинула деякi соцiалiстичнi iдеї, а запровадила капiталiстичнi.

Радiокоментатор США Дiн Менiон сказав: "США вiд 1917 року досi не мали жодної перемоги над комунiстичною Московщиною анi на полi бою, анi за дипломатичним столом. Щогiрше! — На воєнних заводах США працює понад 2.000 московських шпигунiв. Найвищий Суд США вiд 1953 року до 1962 року ухвалив 20 разiв на користь комунiстiв. Цей Суд уневажнив закон, який вимагав обов'язкову реєстрацiю кожного комунiста в Америцi. США дали комунiстичнiй Югославiї допомоги на два мiльярди доларiв; продали запiвдурно їй вiйськовi ракетнi лiтаки; вишколили в себе кiлька сот югославських вiйськових летунiв. Уряд США заборонив своїм генералам провадити антикомунiстичний вишкiл воякiв. США вже готовi вiддати Московщинi Берлiн, пiдписавши з нею якусь угоду, хоч дуже добре знають, що Московщина з кiлькасот угод не дотрималася ще жодної, i напевно порушить угоду про Берлiн (крок назад, щоби потiм зробити два вперед), а США не вишлють свого вiйська боронити Берлiн".

Демократичний лад у США, хоч помалу, проте стало вироджується на соцiалiстичну, зосереджену (централiзовану) диктатуру. Наприклад, Парламент (Конгрес) вже ухвалив надати президентовi диктаторськi права на випадок якогось великого нещастя, наглої вiйни, великих заворушень тощо. За таких обставин президент має право проголосити винятковий, воєнний стан, i перебрати ВСЮ владу в свої руки. Чи той винятковий стан прийшов чи нi — визначає сам президент. Отже, вiд нього одного залежить: чи запровадити диктатуру, чи нi. А президент є водночас i Головнокомандувачем вiйська США. Так Парламент стає бiльш-менш "гумовою печаткою" в руках президента. А поготiв i тому, що мiнiстрiв призначає сам президент, i вони пiдлягають лише йому. Проголосивши винятковий стан, уряд США перебирає пiд свою безпосередню владу ВСЕ життя США. Вiн перебирає всi шляхи i засоби перевозу, радiостанцiї, всi промисловi пiдприємства, все рiльництво з рiльниками i машинерiєю, всi склади та крамницi харчiв, всi запаси пального, мобiлiзує всiх громадян до обов'язкової працi там, де хоче уряд. Так уряд плануватиме i керуватиме ВСIМ життям, не лише громадським, але й особистим. Отже, буде той лад, який iснує вже 50 рокiв у СРСР.

Президент США Томас Джеферсон казав ще 165 рокiв тому: " Ми, американцi, створили майже досконалу республiку. Але чи нашi нащадки втримають її? Чи дуже збагатiвши, не забудуть про вартiсть волi? Високий бо добробут без високої моралi та любовi до волi — це найкоротший шлях до руїни".

Йому вiдповiв 1952 року американський патрiот ген. Д. Макартур, кажучи: "Нашi полiтичнi провiдники ведуть США простiсенько до комунiстичної держави, i то так твердо, нiби полiтикою США керують самi кремлiвськi диктатори".

Ген. Д. Макартур ясно бачив, що в США стало посилюється рух до диктаторської держави з її нищенням всiляких вольностей i прав громадянина та громади. А цi ж права та вольностi були i є основою полiтичного, господарського, суспiльного поступу та величi США.

Президент США Авраам Лiнкольн казав сто рокiв тому:

"Якщо США колись впадуть зруйнованi, то зруйнують їх не зовнiшнi сили, але внутрiшнi".

Це саме повторили 40 рокiв тому президент Герберт Гувер та iсторик США Н. Ботлер. I справдi, теперiшнi президенти США: Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi гостро ганили так званих "правих", тобто людською мовою — патрiотiв США, а всi попереднi президенти — навпаки — хвалили патрiотiв США. Риба вiд голови починає гнити. Отже, пророцтва Т. Джеферсона, А. Лiнкольна, Г. Гувера, Н. Ботлера вже починають здiйснюватися.

Патрiотичний журнал США "Хрест i Прапор" писав: "Якщо не буде глибокої змiни в американському народi, якщо не буде справжнього хрестоносного походу проти всiх злих сил руїни, безбожництва, безморальностi особистої i громадської, то ми будемо свiдками занепаду й упадку США. Культурне здичавiння всього суспiльства США знизу й догори, розвал родини. Помилки, хитання, заляк, страх закордонної полiтики, нерозважна заборгованiсть — таке зруйнувало не одну державу в iсторiї. В усьому життi нашому бачимо брак iдейностi, брак засад правди та справедливостi. Вiдкрита пропаганда розпусти, дикунського нищення заради нищення. Ми, американцi, багато балакаємо про наше провiдництво у свiтi, але, як показує життя, ми не спроможнi дати те провiдництво. Ми думаємо, що ми зможемо купити за нашi долари пошану iнших народiв до США. А тi народи одною рукою беруть нашi долари, а другою дають нам ляпаса".

Нахил до морального упадку i соцiалiстичної диктатури бачимо не лише в США, але й у всiх цивiлiзованих i напiвцивiлiзованих державах. По 2-iй свiтовiй вiйнi бачимо в кожнiй країнi т. зв. "вiльного" свiту великi обмеження волi та прав людини i суспiльства. Запроваджуючи цi обмеження заради потреб вiйни, уряди обiцяли скасувати їх по вiйнi. Не скасували. Збiльшене заради вiйни число державних урядовцiв не лише не зменшили, але навпаки — збiльшили i в мирний час. А всiм їм треба платити. Отже, податки ростуть щороку. Заборгованiсть держави росте щороку так, що й наступнi поколiння нiколи не виплатять i будуть рабами свiтових банкiрiв. Так соцiалiзована держава (у "вiльному" нiби свiтi) помалу, проте стало обертається у Франкенштейна (потвору, що сама себе пожирає).

Патрiот США проф. С. Емрi пише: "Замiсть миру та добробуту без боргiв, ми, американцi, заборженi по вуха i маємо безперестанку вiйни. Банкiрська мамона захопила уряд i панує над нашим народом. Вона остаточно зубожiє i поневолить наш народ. Її полiтична машина вся в напрузi, а її головною метою є провадити безконечнi вiйни, щоб витягати грошi з народу i не випустити державної влади зi своїх рук. Обидвi нашi партiї є її слухняними слугами, а нашi мiнiстерства обернулися в її канцелярiї, що стягають з народу грошi задля неї".

Малий гурт банкiрiв і промисловцiв США та Європи уклав на початку XX ст. далекосяжний план захопити у свої руки багатства i владу всього свiту. Найголовнiшим способом до того спланував замiнити демократичнi конституцiї США та iнших держав на соцiалiстичнi диктаторськi закони свiтового уряду, який був би в їхнiх руках. Далеко ранiше (1776 року) нiмецький професор, жид А. Вайсгаупт уклав план захоплення свiтової влади, iнфiльтруючи своїми агентами уряди, пiдриваючи уряди зсередини, руйнуючи мораль i побожнiсть людей, запроваджуючи всiлякими способами безлад в культурне, господарче, громадське, полiтичне життя великих держав. Цей план повнiстю прийняв до дiй той гурт банкiрiв. Маючи великi гроші, ця мафiя захопила у свої руки способи i засоби, що ВИХОВУЮТЬ СВIТОГЛЯД людини, тобто школи, видавництва, часописи, журнали, радiо. Вона дарувала великi мiльйони доларiв на вибори президентiв, сенаторiв, членiв Парламенту6.

Самозрозумiло, пiд умовою, що вони виконуватимуть накази мафiї. Пiзнiше (1928 р.) мафiя захопила у свої руки величезнi грошi фундацiй Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших. З тих грошей вона дарує щороку мiльйони доларiв на дослiдницьку та видавничу дiяльнiсть соцiалiстiв.

Цей гурт змовникiв вже 1912 року мав великi перемоги. Наприклад, Парламент та Сенат США ухвалили 16-ту та 17-ту недемократичнi поправки до конституцiї США; ухвалили заснувати державний запасний банк, якому надали право випускати паперовi грошi i взагалi керувати фiнансовою полiтикою США.

Цей же гурт банкiрiв заснував у США за свої грошi соцiалiстичне товариство з найрозумнiших i високопоставлених науковцiв та полiтикiв пiд назвою "Дослiд", яке 1919 року перейменували на "Раду Закордонних Стосункiв". Таке саме товариство з такою ж самою метою вiн заклав в Англiї, назвавши його "Королiвський Заклад Мiжнародних Справ", у Бельгiї — пiд назвою "Заклад Мiжнародних Стосункiв", в Данiї — "Датська Закордонна Полiтика", в Iндiї — "Iндуська Рада Свiтових Справ" та пiд подiбними назвами у Францiї, Iталiї, Югославiї, Грецiї, Туреччинi. Як бачимо, назви рiзнi, але засновник i найвищий керiвник, що дає їм грошi, той самий гурт банкiрiв — свiтова мафiя.

Рада Закордонних Стосункiв цiлковито опанувала Мiнiстерство закордонних справ США. Усi найвищi посади у тому Мiнiстерствi обсадженi членами цiєї Ради. Членами цiєї Ради були президенти Д. Ейзенхауер та Дж. Кеннедi. Офiцiйним головою Ради був Мiнiстр закордонних справ Д. Раск. Але прiзвища справжнiх голiв знає лише начальник Полiтичної розвiдки США. Так, наприклад, одним з них був банкiр, голова Свiтового Банку та Фордiвської Фундацiї Джон Мекклой.

Рада Закордонних Стосункiв є лише однією (найвпливовiшою) з багатьох установ мафiї. Мафiя не є якоюсь однією, докладно окресленою установою чи товариством з певним, знаним людям статутом, рiчними зборами тощо. Вона є радше таємним, нiде не записаним спiвтовариством дуже розумних, високоосвiчених науковцiв, полiтикiв лiвих (переважно соцiалiстичних) переконань та банкiрiв. Кожний з них на своїй посадi намагається здiйснити свої iдеї, насамперед iдею свiтової наддержави зi свiтовим диктаторським надурядом. Тепер iде боротьба за те ХТО мав би мати ВСЮ владу в тому свiтовому надурядi.

Маючи у своїх руках величезнi мiльйони доларiв всiляких фундацiй, маючи своїх однодумцiв на найвищих посадах в урядах, мафiя має силу скеровувати в бажаному їй напрямi полiтику найбiльших держав. Має силу навiть i в демократичних державах, бо має у своїх руках засоби творити громадську думку. У США, наприклад, всi найбiльшi видавництва, радiомережi належать мафiї. Головним мафiозним часописом є "Нью-Йорк Таймс". Офiцiйним iдеологом мафiї в США є проф. Р. Нiбор, а жрецем — єпископ А. Дон. Мафiозними iдеологiчними провiдниками є професори Г. Ласкi, Л. Кейнес, С. Герiс та iншi.

Англiйський iсторик Е. Джiбон подає п'ять найголовнiших причин упадку Римської iмперiї. Це: 1) Хворобливе загнивання поваги i святостi основ людської громади — родини. 2) Сталий рiст податкiв i марнотратство податкових грошей на даремний хлiб та розваги юрбi. 3) Всенародна жага, шал до розваг, щораз бiльше неморальних, хтивих, жорстоких. 4) Безнастанна розбудова вiйськової потужностi i нехтування справжнiм ворогом, тобто моральним гниттям, розкладом особистої вiдповiдальностi, якими ворог безупинно пiдкопував, пiдточував державу зсередини. 5) Розклад набоженства (релiгiї), упадок побожностi. Вiра обернулася лише в зовнiшню обрядовiсть i втратила свою моральну, скеровуючу силу. Чи ж не такий стан є тепер у США?

2. Українська Повстанська Армiя i Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв.

3. Лист до міністра А. Ідена 21.10.1942 р.

4. Про це див. роздiл IX цiєї книжки.

5. Документальнi доводи цього див. П. Штепа "Московство".

6. На вибори президента США витрачається понад 10 мiльйонiв доларiв. На вибiр сенатора — понад один мiльйон, члена Парламенту — понад пiвмiльйона доларiв.

I. ТАЄМНI ТОВАРИСТВА

Iдея Єдиного Всемогутнього Божества, що створило Всесвiт, була i за доiсторичних часiв поширена серед бiльш-менш цивiлiзованих народiв. Доктрина Єдиного Найвищого Божества, що складалося з трьох богiв, була поширена серед стародавнiх жрецiв Єгипту, Азiї, Америки. Жрецi тримали цю доктрину у великiй таємницi вiд загалу людей.

Найстарший європейський осередок утаємничених був у Грецiї. Грецький фiлософ i математик Пiфагор (580–500 р.р. до Рiздва Христового) жив кiлька рокiв у Єгиптi, де пiзнав таємничу науку Iзiса. Повернувшись до Iталiї, вiн заклав свою секту, що подiлялася на нижчу та вищу групу. Нижча знала лише меншi таємницi, а вища — всi. Пiзнiше масони перейняли вiд пiфагорійцiв їхнi геометричнi знаки.

У всiй Азiї вiд найдавнiших часiв був поширений мiф, вiра у "Великого Рятiвника", "Короля", "Переможця", "Законодавця", який звiльнить людство вiд зла i поверне рай на землi. Цей мiф iснував у Персiї серед заратустрiанцiв i серед жидiв. Ще 500 рокiв перед Христом провiдник заратустрiанцiв Зердачт пророкував прихiд Месiї, з народженням якого з'явиться нова зоря, i що його породить Непорочна Дiва, i що волхви зi Сходу принесуть немовлятковi-Месiї дари.

Доктрину Єдиного Бога i Святої Трiйцi вчили рабини ще перед Христом. Так, стародавня Кабала оповiдає про Катера-Батька, Бiну-Матiр, чи Святого Духа, i Гочма-Сина.

Стародавня (ще до нової ери) Кабала вчила, що прийде Месiя, який дасть рай усьому людству. У пiзнiшiй (по Рiздву Христовому) Кабалi рабини виправили слова "всьому людству" на "лише жидiвству". Щобiльше! — Дописали, що Месiя проголосить вiйну всiм не жидам.

Той факт, що чимало християнських доктрин iснувало ще перед Христом, як, наприклад, доктрина Святої Трiйці, чудесного народження Бога-Сина, прихiд Месiї тощо, не заперечує iсторичного факту життя Христа на землi. Народження, життя i смерть Христа є науково доведеною iсторичною дiйснiстю.

Глорифiкацiя зла, якого так багато у теперiшнiх безбожникiв, комунiстiв, соцiалiстiв, анархiстiв, — мала своїх попередникiв ще 500 рокiв тому. Тодi iснували секти ґностикiв, чорного чаклунства (магiї), якi обожнювали сатану, прославляли Каїна, Датана та Абiрама в Содомi i Гоморрi, Юду Iскарiотського тощо. Вони були ворогами не лише християнства, але й всякого набоженства та релiгiї взагалi. Вони були ворогами самого Бога. Вони намагалися обожествити людину, як, наприклад, таємна ґностична секта карпократiянiв, яка iснувала в Олександрiї в II ст. Отже, й обожнення людини, людського розуму теперiшнiми соцiалiстами має коренi у стародавнiх таємних сектах.

Iсторична вага таємних сект полягає в тому, що вони як, наприклад, ґностики, завжди перекручували набоженськi та моральнi iдеї, щоби спантеличити людей i звабити їх до своєї секти (тепер партiї), якою керують невiдомi членам провiдники.

Крiм жидiв ворожi християнству секти, товариства iснували вже у II ст., як, наприклад, ґностики, карпократiянцi, манiсти. Секту ґностикiв заснував жид Симон Маґус, який був кабалiстичним чаклуном. Секту манiстiв заснував у III ст. в Персiї Корбiкус, який, ставши провiдником секти, змiнив своє iм'я на Манiс. Вiд цiєї секти пiзнiше масони перебрали свої знамена (символи) та обряди. Манiс учив, що все у свiтi є зло, що все життя збудовано на засадi зла, що Адам i Єва були дiтьми диявола7, що Адам мав статевi стосунки з вiдьмами, а Єва з вiдьмаками, i так створилося поколiння чортiв. Це чортознавство (демонологiя) перебрала в IV ст. секта євчитiв, а пiзнiше секти павлiканiв, богомолiв, люциферян. Ґностiвство та манiхiвство були першими спробами спотворити християнство.

Вчений мусульманин, вiльнодумець араб Абдула iбн Меймун заснував 872 року в Персiї таємне товариство батінiв. Членство подiлялося на сiм ступенiв. Iдеологiя того товариства вважала набоженство за "вуздечку для народу"8, а побожних людей — за божевiльних. Це товариство поставило своєю метою створити величезне, на весь свiт об'єднання вiльнодумцiв-безбожникiв9 з iєрархiчно побудованим, дуже слухняним (здисциплiнованим) членством, керованим диктатором10. Метою того величезного товариства було захоплювати всюди державну владу у свої руки, щоби державною силою здiйснювати iдеї товариства. Засадою товариства було: "Мета виправдує засоби". Отже, можна i треба вживати таємне вбивство, заляк (терор), брехню, ошуканство тощо.11

Абдула ібн Меймун уважав загал суспiльства за дурнiв, що не мають стiльки розуму, аби зрозумiти вищi iдеї та iдеали, тому керувати життям можуть i мусять самi лише мудрецi, втаємниченi у вищi провiдницькi доктрини. Члени батинського товариства подiлялися на сiм ступенiв. До I-го ступеня належали невтаємниченi старники (кандидати), що їх навчали сябри (члени) вищих ступенiв. Якщо старник був послушним i вiрним, то його помалу пiдвищували до наступних вищих ступенiв. Сябри зобов'язувалися не признаватися, що вони є сябрами товариства. Iдеї товариства пропагували лише сябри вищих ступенiв, закриваючись якоюсь личиною, удаючи себе за однодумцiв тих, до кого промовляли, лише заховано додаючи своє "але", тобто пiдсуваючи свою батінську iдею. Так роблять i тепер комунiсти у країнах, де люди ставляться вороже до комунiстичних iдей, наприклад, тепер є багато священикiв-комунiстiв, якi приховано голосять безбожництво. Голосячи комунiзм серед побожних мусульман, комунiсти не чiпають набоженства. Хоч батінцi вважали, що загал дурний, проте запрягли дурнiв до свого полiтичного воза. Тепер таких дурнiв-некомунiстiв (часто з унiверситетською освiтою), якi допомагають комунiстам запроваджувати комунiзм, називаємо московською шостою колоною12.

Iдеї та засади товариства батінiв перебрав у XVIII ст. засновник таємного товариства втаємничених (iлюмiнатi) нiмецький жид, проф. Адам Вайсгаупт.

Один з провiдних сябрiв, пройдисвiт та ошуканець, араб на iм'я Кармат заклав 896 року своє таємне, терористичне товариство на засадах батінiв. Вiн намовив своїх прихильникiв вiддати йому їхнi маєтки i жити комунiстичним життям, тобто мати спiльне майно, спiльних жiнок, спiльно працювати. Вiн сприяв вiдкритiй статевiй розпустi, поширював беззастережне безбожництво. Вiн учив, що нема жодних моральних законiв, отже, нема й жодного злочину чи грiха. Наприклад, нема нiчого злого в тому, якщо ти заб'єш ворога чи противника, загарбаєш його майно. Внаслiдок такого навчання його товариство обернулося у ватагу вiдкритих опришкiв, бандитiв, якi вбивали та грабували всiх i все. Кармiти опанували велику частину Аравiї, гирло Єфрату, а 920 року захопили Мекку.

Як захист вiд карматичного опришництва повстало 909 року нове товариство на батінських iдеях та засадах — фатiмiтiв. Провiдником був напiвараб, напiвжид Магдi. Це товариство заснувало 1004 року в Каїрi свою таємну "Велику Ложу", додавши до семи батінських ступенiв ще два. Назовнi та ложа додержувалася мусульманської вiри, але сябрiв вiд п'ятого ступеня навчали, що набоженство та набоженськi обряди — це лише способи тримати людей у покорi, а всi набоженськi доктрини є лише притчами (алегорiями). Ця ложа стала зразком ложi втаємничених (iлюмiнатi) XVIII ст. Обидвi трималися засади не вiрити нiчому i мати вiдвагу на все. Обидвi нищили всi i кожну засаду, iдею моралi та набоженства. Обидвi мали ту саму мету — панувати.

Турок Iзмаїл Даразi заснував 1021 року в Каїрi нову мусульманську таємну секту "Друзiв". Вiн проголосив калiфа Гакiма божеством. Той калiф був жорстоким тираном, єгиптяни його вбили, а тiло сховали. Це дало Даразовi нагоду створити мiф, мовляв, Гакiма не вбито, але вiн навмисно сам зник, щоби випробувати вiру людей, а пiзнiше знову з'явиться, щоби покарати невiрних, вiдступникiв. Нащадки тих друзiв у Лебадонi й тепер святкують день "зникнення" Гакiма. Сябри цiєї таємної секти подiлялися на три ступенi: найнижчий — "невiгласи", середнiй — "учнi", найвищий — "мудрецi". Керували сектою лише "мудрецi". Обряди (ритуал) цiєї секти були такi самi, як у пiзнiшiй масонськiй ложi Великого Сходу. У своїй пропагандi друзi виступали серед мусульман як мусульмани, серед християн як християни. Тепер так роблять комунiсти.

Перс Гасан Саба заснував 1090 року таємне iєрархiчне товариство "Таємнi вбивцi". Воно — як i Велика Каїрська Ложа — мало безбожницьку iдеологiю, яку ховали пiд личиною побожностi. Це товариство стало 700 рокiв пiзнiше (1793) духовним батьком французького товариства якобiнцiв. Гасан дуже змiцнив владу вищих ступенiв. Хто противився, того таємно вбивали. Та той заляк поширився i на самих провiдникiв товариства. Вони таємно вбивали один одного. Самого Гасана отруїли. Так робили i провiдники французьких якобiнцiв 1793 року. Монгольська навала з Малої Азiї 1250 року знищила владу "Таємних убивць", але саме товариство iснує i тепер. Це товариство стало зразком для пiзнiших європейських таємних товариств, як, наприклад, iталiйськi карбонарiї, iрландське Братство, французькi масонськi ложi тощо.

Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем "Лицарi храму", чи скорочено "храмовики". Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.

Спартаківці

Нiмецький професор, жид Адам Вайсгаупт заснував 1776 року в Мюнхенi таємне товариство "Iлюмiнатi" (освiченi, втаємниченi). Вiн мав прибране прiзвисько (псевдо) "Спартак", отже, це товариство було бiльш вiдоме пiд назвою "Спартакiвцi". За зразок вiн узяв Каїрську Велику Ложу. Остаточною метою спартакiвцiв було об'єднати все людство в однiй безбожницькiй наддержавi з єдиним диктаторським свiтовим урядом. Щоби таку велику мету осягнути, треба було насамперед захопити владу в державах свiту. А щоби захопити державну владу, треба полонити розум суспiльства, накинути йому потрiбний мафiї свiтогляд; треба знищити мораль, християнськi чесноти, набоженство. Таку високу мету, як щастя всього людства оправдує засада "Мета виправдує засоби". Отже, оправданi брехня, ошуканство, вбивство, муки, катування, зрада, бунт тощо. Треба мати своїх таємних спартакiвцiв в унiверситетах i церквах, серед професури i студентства, серед впливових священикiв, єпископiв, в урядах серед мiнiстрiв i президентiв. Треба прославляти спартакiвцiв письменникiв, журналiстiв всiма способами i всiма силами. Задля того треба мати якомога бiльше таємних спартакiвцiв серед видавцiв i книгарiв, критикiв. Коли якийсь письменник напише твiр, що має багато читачiв, то треба вжити всiх можливих i неможливих способiв, аби притягнути того письменника до спартакiвської iдеологiї. Якщо вiн виявиться непiддатливим, мусимо такого знеславити, оббрехати, щоб читачi йому не вiрили, щоб вiн утратив вплив у суспiльностi".

За А. Вайсгауптом загал людей (навiть i освiчених) є такий дурний, що не може зрозумiти, де його власне щастя. Тим-то про остаточну мету спартакiвцiв — свiтову наддержаву — їм не треба казати. Цю велику мету можуть знати лише кiлька найвищих спартакiвських провiдникiв. Серед загалу ж спартакiвцiв i не спартакiвцiв треба голосити спартакiвськi iдеї пiд личиною християнської любовi до покривджених, справедливостi, добробуту всiх людей, потреби суспiльного та господарчого поступу. Серед записаних обов'язкiв спартакiвця читаємо, що спартакiвець має шанувати державу, вiру, мораль. Але вся дiяльнiсть спартакiвцiв була нищенням держави, вiри i моралi. А. Вайсгаупт так само писав, що спартакiвцi осягнуть свою мету мирним способом, не проллявши й краплинки людської кровi. А за французької революцiї 1793 року вони пролили її цiле море. Вiн писав: "Людина сама має привернути загублений рай на землi. Таємниця цiєї мудростi лежить у самiй природi. Прийде час, коли не iснуватимуть окремi народи, а буде одна на весь свiт людська родина розумних iстот. Людський розум буде найвищим законом".

А. Вайсгаупт добре знав лад та дiяльнiсть стародавнiх i сучасних таємних товариств. Вiн належав також до масонської ложi в Мюнхенi.

До спартакiвцiв належали i дуже високопоставленi особи, як, наприклад, понад 30 французьких князiв на чолi з Фiлiппом Орлеанським, барон А. Клуц, Г. Мiрабо, жидiвськi банкiри М. Мендельсон, Веселi, Iтцiґ, Фредландер, Меєр тощо.

А. Вайсгаупт писав: "Найдивнiшим є те, що священики та богослови, якi належать до нашого товариства, вiрять, що наша вiра є справжньою християнською. О, люди! I в чому не можна вас переконати? Через нашi впливи у високих колах ми викинули єзуїтiв з професорських кафедр. Всi професори у вiйськовiй школi належать до нашого товариства, багато спартакiвцiв є серед священикiв, урядовцiв, учителiв, тепер нiмецьке шкiльництво є пiд нашим великим впливом, бо управителi шкiл є таємними спартакiвцями. Добродiйнi установи також у наших руках. Сила нашого товариства в тому, що ми знаємо, пiд якою личиною (назвою) виступати та яким гаслом закривати справжню нашу мету". Вiн писав це у XVIII ст. Чи ж не таке саме тепер у XX ст. в Америцi та в Європi?

А. Вайсгаупт писав до провiдникiв спартакiвцiв, щоб вони притягали до спартакiвського товариства людей високопоставлених i насамперед молодих, високоосвiчених.13

Вiн писав їм:

"Чи ви досить знаєте, що то є керувати взагалi, а таємним товариством i поготiв? Керувати не лише бiльш-менш поважними людьми, але й найвище поставленими всiх народiв i всiх вiр. Керувати не фiзичною силою (державною владою), а з'єднати їх нерозривно iдеологiчно, духовно. Йдеться про людей, розкинутих по всьому свiтi".

Серед спартакiвцiв було чимало всiлякого роду пройдисвiтiв, неморальних, розпусникiв, пристосуванцiв тощо. Але було також чимало i людей чесних, моральних, iдеалiстiв, мрiйникiв, реформаторiв. А. Вайсгаупт тримав їх усiх укупi подiлом на ступенi, де нижчi члени не знали остаточної мети спартакiвського товариства, навiть не знали дiйсних прiзвищ своїх зверхникiв. А. Вайсгаупт використав знання та досвiд усiх попереднiх таємних товариств i з того всього зробив своє товариство (орден) дуже сильною полiтичною машиною. Вiд "Таємних убивць" вiн перейняв їхнi способи залякування, терору, вiд масонiв — їхнiй органiзацiйний устрiй та таємнiсть, вiд Н. Макiавеллi — його фiлософiю полiтичної моралi.

Баварський уряд закрив 1786 року спартакiвське товариство. У провiдникiв Цваха та Басуса уряд знайшов таємнi листи i документи спартакiвцiв i оприлюднив їх. Нiякого розголосу не було.

По закриттi товариства спартакiвцiв у Нiмеччинi спартакiвцi перенесли свою дiяльнiсть до французьких масонських лож. Пiзнiше вони вiдродили своє товариство в Нiмеччинi пiд назвою "Нiмецький союз" (унiя), в Iталiї — пiд назвою Haute Vente Romaine. В Iталiї був їхнiй осередок вiд 1814 до 1848 року. У Францiї вони мали своє товариство пiд назвою "Якобiнська громада", притягнувши до неї багато високопоставлених осiб.

Спартакiвцi iснували таємно i в XIX ст. Начальник нiмецької державної варти звiтував ще 1813 року про їхню дiяльнiсть. В європейських подiях 1848 року бачимо поруч шляхетних iдей визволення із гноблення також iдеї і тактику спартакiвцiв. Пiзнiше таємнi товариства наслiдували спартакiвцiв.

Пiсля того, як уряд закрив товариство спартакiвцiв у Баварiї, багато спартакiвцiв на чолi зі самим Спартаком (А. Вайсгауптом) вступило до французьких масонських лож i там розвинуло дуже велику дiяльнiсть. Вони скоро захопили у свої руки фактичний провiд французького масонства. Заслiплення та дурман французiв були такi великi, що багато з найвищої аристократiї стали слугами спартакiвцiв. Так спартакiвцi заклали i керували Громадою якобiнцiв. Проте, були люди, якi бачили справжню мету спартакiвцiв (отже, i опанованих ними масонських лож) i попереджували про цю небезпеку державу i Церкву. Так, наприклад, кардинал Капрара попереджував 1787 року Папу Римського. Марiз Люше випустив книжку, в якiй писав: "Обдуренi люди, зрозумiйте, що iснує змова зла проти добра, брехнi проти правди, деспотiї проти волi, невiгластва проти освiти. Метою тої змови є панувати у свiтi. Таке видається неможливим, неймовiрним, але фактично це є цiлковито можлива загроза величезного нещастя, якого не знав ще свiт". Вiн писав це 1789 року, отже, перед самою революцiєю.

Провiдний масон граф Г. Мiрабо був i провiдним спартакiвцем. У своїй "Iсторiї Пруської монархiї" вiн пише, що метою спартакiвцiв було знести крiпацтво, панщину, скасувати всi пiльги аристократiї, зменшити податки, запровадити волю слова, вiри, згромадження, закрити ремiсничi цехи та промисловi об'єднання, вiдмiнити мито. Баварськi спартакiвцi виробили програму реформ, дуже подiбних до того, що ухвалили пiзніше (1789 року) Установчi Збори Францiї. На перший погляд мета справедлива. Але чому вимагали закрити цехи та промисловi об'єднання i знести мито? — Треба пам'ятати, що фактичний провiдник німецьких масонiв король Фрiдрiх Великий не цурався жодного способу ослабити французьку державу i розв'язати французько-австрiйський вiйськовий союз.

Та вимога цих справедливих реформ, як їх подав Г. Мiрабо, була лише личиною, за якою ховалася справжня мета спартакiвцiв — захопити владу, щоб знищити капiталiстичний лад i запровадити анархiчний, бездержавний, безстановий, без права особистої власностi, безбожницький, безкультурний, дикунський лад, де богом була би природа. Тож цiлком правдиво соцiалiст i масон XIX ст. Луї Бланк назвав А. Вайсгаупта одним із найбiльших змовникiв.

Той же Г. Мiрабо писав довiрочно провiдним спартакiвцям таке: "Ми мусимо завалити весь лад, уневажнити всi закони, знищити всю владу, створити безлад. На початку ми мусимо дати людям волю, потурати їхнiй заздростi та писi, пiдтримувати їхнi марнi надiї, обiцяти їм щастя, коли ми запровадимо новий лад. Але ми мусимо обережно вiдхиляти їхнi примхи, їхнє бажання жити так, як вони хочуть. Загал бо не може бути законодавцем, бо ж вiн керується не розумом, але почуттям, i не має належного знання. Проте, загал є тим важелем, яким законодавцi можуть керувати свiтом за своєю потребою та в своїх iнтересах. Отже, ми примушенi вживати той важiль, щоб пiднести ненависть загалу до всього, що ми хочемо знищити, щоби посiяти серед загалу привабливi йому омани. Також ми мусимо пiдкупити всiх продажних письменникiв, щоб вони прославляли, хвалили нашi накази i ганили наших противникiв та ворогiв. Священики мають великий вплив на загал, тому їхнiй вплив знищити, малюючи їх як брехунiв, ошуканцiв, галапасiв, малюючи набоженство як дикунський забобон. Мусимо вигубити священикiв, ченцiв, роздмухуючи ненависть до них, перебiльшуючи їхнiй добробут, ненажерливiсть, розпусту, брехливiсть, безбожництво. Мусимо стягнути наспiд аристократiю та шляхту. Мусимо проголосити засаду рівноправностi всiх станiв, хоч однаковостi нiколи не iснувало i не може iснувати нiде i нi в чiм у свiтi. Ми проголошуємо її, бо вона приваблює людей до нас. Упертих наших противникiв ми мусимо всiх вигубити, їхнi маєтки вiдiбрати чи спалити, щоб налякати інших. Якщо ми не зможемо цiлковито знищити старий свiтогляд, старi забобони, то зможемо дуже захитати вiру в них. Зi своєї природи загал є дуже жорстокий i нетямущий. Вiн бачить лише все зле i не добачає нiчого доброго. Понад усе мусимо не допустити до будь-якої самоуправи мiст та земель. Мусимо обiцяти загаловi велику знижку податкiв, великий добробут усiх працюючих, справедливiсть, рiвноправнiсть. Хоч якi би й не були химернi, фантастичнi нашi обiцянки, загал їм повiрить, бо вiн завжди легковiрний на те, чого бажає. А повiривши, буде чекати дуже довго. Заради перемоги революцiї всiлякi способи, всi жертви, страждання, кров, нищення — все виправдане. Н. Макiавеллi правду каже, що "мета виправдує засоби". К. Маркс цей лист напевно читав.

Таке i багато ще жорстокiшого писали московськi соцiалiсти XIX ст. Вони напевно не читали цього Мiрабовського листа. Отже, їхнi жахливi думки пiдказувала їм їхня московська кровожерна, загарбницька душа. Можливо, що В. I. Ленiн читав цей лист, бо вiн був за кордоном i багато читав про таємнi товариства. Тим-то нема нiчого дивного в тому, що московськi соцiалiсти, захопивши 1917 року державну владу, здiйснили все те, про що пише в цьому листi Г. Мiрабо, додавши ще бiльше iз своїх московських старих iсторичних традицiй.

Масонство

Самi масони не знають, коли, де i як постало масонство з його обрядами. Вони мають лише здогади (теорiї), що воно постало: 1) вiд бiблiйних патрiархiв; 2) з поганської мiфологiї; 3) вiд будiвничих храму Соломона; 4) вiд хрестоносцiв; 5) вiд храмовикiв; 6) вiд римської Академiї майстрiв; 7) вiд фахових каменярiв Середньовiччя; 8) вiд секти Рожевого Хреста XVI ст.; 9) вiд архiтектора кафедри Святого Павла Христофора Врена; 10) вiд Олiвера Кромвеля; 11) вiд князя Чарля Стюарта; 12) вiд др. Десаґульєра та його приятелiв з 1717 року.

Та всi цi здогади помилковi. Насправдi ж теперiшнє масонство повстало вiд злиття двох рiзних традицiй: фахових каменярiв-будiвничих та фiлософiї життя i смертi. Першi дали форму, а другi — дух масонства.

Будування великих палацiв, храмiв, твердинь було великою, вiдповiдальною працею. Будiвничi були об'єднанi у свої союзи (цехи). У Римi iснувала Колегiя архiтекторiв. З огляду на важливiсть будiвельних союзiв їхнiми опiкунами були королi. Тi союзи мали свої закони, прапори, обряди, вiдзнаки. До союзу каменярiв (масонiв) пiзнiше стали приймати як почесних членiв високоповажних осiб не будiвельникiв. Цi не каменярi створили iдеологiю каменярського союзу, обернувши союз у товариство вiльних каменярiв — масонську ложу. Ложа Святого Павла в Лондонi офiцiйно проголосила 1703 року, що приймає i не фахових будiвничих.

Деякi iсторики масонства кажуть, що початкiв масонства треба шукати в Єгиптi, Асирiї, Iндiї, Персiї. Але докладнiший аналiз масонських обрядiв, кличiв, знамен, символiв, мовлення, фразеологiї показує, що всi вони є не єгипетськi, не асирiйськi, не перськi, а жидiвськi. Джерелом їх треба вважати жидiвську Кабалу. I самi масони починають свiй родовiд вiд Адама, Ноя, Авраама, Давида i Соломона. А Кабала так само починає жидiвський рiд вiд цих людей. I Кабала є далеко старша за теперiшнє масонство. Теперiшнi масонськi обряди, знамена мають своєю основою жидiвський переказ про жидiвського святого, героя, будiвничого храму Соломона — Гiрама, якого вбили його вороги, але вiн воскрес i вознiсся до неба. Жиди згадують i тепер цю рiчницю жалобою. Згадують його жалобою i масони. Щоправда, жиди позичили цей переказ у єгиптян. Єгиптяни мали переказ, що вбитi Озiрiс та Адонiс воскресли i вознеслися до неба. Та масонська жалоба має форми жидiвської жалоби, а не єгипетської.

Храмовики одержали вiд храму Соломона не лише свою назву, але й також чимало жидiвських переказiв, у тому числi i переказ про будiвничого того храму Гiрама. I коли уряди закрили орден храмовикiв, вони запровадили жалобу по Гiрамовi, як своєрiдну форму протесту проти знищення їхнього ордену. Багато храмовикiв перейшло до масонських лож.

Жидiвський письменник Б. Лазар пише, що жиди були повитухами масонства. Герб Великої Ложi зробив жид Якiв Темпло, тим-то всi його знаки (емблеми) є жидiвськi: вiл, людина, лев, орел. Вони позиченi у Кабалi.

Свiтове масонство — це не є щось одне, об'єднане спiльною всiм iдеологiєю, статутом, обрядами. Навпаки, свiтове масонство є рiзноманiтне, хоч i пiд одною назвою "масонство". Та загально можна подiлити свiтове масонство на дві вiдмiни: масонство у протестантських країнах, як, наприклад, у Британськiй iмперiї, США, Голландiї, Данiї, Швецiї тощо та масонство в католицьких країнах. Назагал масонство в католицьких країнах не є революцiйне, воно менш безбожницьке, а масонство у протестантських країнах все безбожницьке, революцiйне, соцiалiстичне, як, наприклад, найбiльша i найвпливовiша Велика Ложа Сходу в Парижi.

Iдеологiя британського масонства — це свiтове братерство, людянiсть, мирне, еволюцiйне, не революцiйне удосконалення, насамперед моральне, починаючи вiд особистого, а далi громадське, державне, мiжнародне. Iдеологiя французького масонства пересякнена iдеями спартакiвцiв, як, наприклад: "Мета виправдує засоби", свiтова революцiя, безбожництво. Британськi масони вiрять у "Великого Архiтектора Всесвiту" i безсмертнiсть людської душi та вимагають вiд кожного масона щоби вiн був побожним (будь-якого вiровизнання). Французькi масони навпаки, вони вже цiлком вiдкрито проголосили вiйну всiм набоженствам, уважаючи їх дикунськими забобонами, дурiйкою. На мiсце Бога вони ставлять людолюбство або гуманiзм. Так офiцiйно, а в найвищих ступенях навчають тезу "Мета виправдує засоби" i обстоюють свiтовий деспотичний уряд".

Масонськi ложi були заснованi у Парижi 1725 року, у Мадридi 1728 р., у Гаазi 1731 р., у Гамбурзi 1733 р.

Цiкава нiби дрiбниця: до масонських лож не приймають незаможних людей.

Хоч британське масонство має однаковi з французьким, iспанським обряди, ступенi, знаки, проте британське дуже вiдрiзняється вiд тамтих. Найголовнiше, що британське масонство не займається полiтикою, а лише фiлантропiєю. Воно збирає щорiчно понад 300 тисяч фунтiв стерлiнгiв на добродiйну допомогу убогим. Британськi ложi забороняють навiть обмiрковувати в ложах полiтичнi справи.

Намагання втягнути британське масонство в полiтику (наприклад, у вибори), британськi ложi вважають злочином i карають своїх членiв за те. Англiйське масонство в 1878 роцi вiдмовилося визнати французькi ложi i заборонило своїм членам їх вiдвiдувати, саме ж не приймало гостей з французьких лож. Отже, порвало зв'язки з французьким масонством. Також британське масонство противиться об'єднанню свiтового масонства в один союз. Спроба об'єднатися провалилася 1889 року на всемасонському з'їздi в Парижi, але пiзнiше, 1902 року, масонський з'їзд у Женевi ухвалив створити Мiжнародну Канцелярiю Масонських Справ. Британськi масони не приїхали на той з'їзд, пояснюючи тим, що британське масонство не дозволяє полiтики у своїх ложах. Проте британське масонство нiколи не засуджувало революцiйної, безбожницької дiяльностi французького, португальського та iнших масонств. Британськi масони не були аж до 1813 року безбожниками, як французькi та iншi. Два з провiдних засновникiв Лондонської Великої Ложi (1717 року) були священики: доктор Теофiл Андерсон та доктор Джем Десаґуiлерс. У XVIII ст. у молитвах британських масонiв згадувалося навiть Христа. Британськi масони були толерантнi до всiх набоженств. Це вже по 1813 роцi британськi масони стали байдужi до християнства, а в XX ст. стали навiть на революцiйний, безбожницький шлях французького масонства.

Британськi масони запровадили 1846 року найвищий, 33-iй ступiнь посвячення — "Рожевий Хрест". До цього ступеня мали право належати лише побожнi християни. Не християни такого права не мали. Цей ступiнь мають i французькi масони, але до нього мають право належати лише безбожники та жиди.

Паризьку Велику Ложу заснував гурт якобiнцiв на чолi з Ш. Радклiфом. Великим Майстром її був 1705 року князь Фiлiпп Орлеанський, пiзнiше правитель Францiї.

У Францiї було 1789 року понад дві тисячі лож, об'єднаних у Велику Ложу Сходу, з членством понад 100 тисяч осiб. В Установчих Зборах Францiї всi революцiонери були масонами. Французький iсторик пише, що всiма якобiнцями керували провiдники спартакiвцiв. Кривавий терор якобiнцiв, вибухи ненавистi, нищення культурних скарбiв, набоженства, жадоба кровi таємних товариств тощо — все це було скероване не лише проти влади та аристократiї, а має свої глибокi, кiлькатисячолiтнi коренi в iсторiї сатанiзму. Збезчещення, заплюгавлення церков, нищення якобiнцями хрестiв — це лише наслiдування товариств чорної магiї, кабалiстiв, ґностикiв, спартакiвцiв. "Христос був шахрайським пророком" — цей вираз в устах якобiнця Ж. Марата був лише вiдлунням висловлювань храмовикiв.

Французькi масони послали в 1761 році до Америки жида Степана Морiна, щоби вiн заклав там масонську ложу. Вiн заклав з 16-особовим проводом. З тих 16 було 7 жидiв: Iсаак Лонґ, Iсаак Коста, Мойсей Геєс, Барух Спiтсер, Мойсей Коген, Авраам Джакоб, Гiтман Лонґ.

Паризька Велика Ложа започаткувала 1737 року писання i видання (видано 1751 року) великої "Енциклопедiї", яка дуже поширила революцiйнi iдеї у свiтi. Нiмецький король Фрiдрiх II зробив авторiв Д. Дiдро та Дж. Далемберта членами Пруської Королiвської Академiї i дав їм велику пенсiю, незважаючи на те, що та "Енциклопедiя" пропагувала iдеї, спрямованi проти монархiї i Церкви. Фрiдрiх передбачав, що та книжка зруйнує монархiчнi погляди французької аристократiї i вона полiтично зiгниє. Вiн не помилився. Французька революцiя вибухла всього лише 40 рокiв пiсля цього.

Член Великої Ложi Сходу Комiн Альбанцелi осягнув найвищий ступінь — "Рожевий Хрест" i пiзнав справжню iдеологiю та мету тої ложi. Хоч вiн був безбожником, проте був французьким патрiотом, i та мета й iдеологiя його так обурили, що вiн покинув масонство i написав правду про ту ложу. У своїй книжцi вiн пише, що всi 33 ступенi ложi можна подiлити на три частини: 1) Три нижчi ступенi, члени яких не знають жодної таємницi чи справжньої мети масонства. Цi ступенi iдеологiчно пiдготовлюють лише кандидатiв на членство. 2) Середнi ступенi, якi iдеологiчно вишколюють членiв i випробовують їхню вiрнiсть масонству. Вони подають — у вiдповiднiй формi — дещо з iдеологiї масонства, але не подають справжньої полiтичної його мети. 3) Найвищi ступенi — це невеликий гурт вже випробуваних, певних, вiрних масонству провiдних членiв, справжнiх прiзвищ (всi мають прибранi), яких нiхто не знає, крiм голови ложi. Лише вони знають справжню iдеологiю i справжню мету масонства. До цього гурту належать не лише французи. В тому гуртi є багато жидiв.

Впроваджуючи К. Альбанцелi до 30-го ступеня ("Лицарi калошi"), його зверхник казав йому:

— Ти мусиш знати у чому є сила масонства. Вона не в числi членiв, бо у Францiї є лише 25.000 (1889 р.) масонiв. I не тому, що масони є найрозумнiшими людьми. Серед масонiв є чимало розумової малечi. Сила масонiв у тому, що ми добре згуртованi, беззастережно покiрнi перед проводом, маємо сильних керiвникiв, а найголовнiше тому, що наш провiд ясно уявляє дуже високу, велику мету масонства. А також i тому, що нiхто нам не перешкоджає вести Францiю й iншi народи до тої мети.

Французька Велика Ложа Сходу стала свiтовим осередком поширення всiляких iнтернацiоналiзмiв, соцiалiзмiв, космополiтизмiв тощо.

Бельгiйське масонство пiшло шляхом французького. Iспанське та португальське пiшло ще далi за французьке, бо творило i провадило португальську революцiю 1908–21 рокiв та таємно вбило iспанського короля Карлоса i його сина.

Масонськi ложi Схiдної Європи опанували соцiалiсти та жиди. Пiсля повалення комунiстичного уряду Бела Куни в Мадярщинi полiцiя знайшла архiв масонської ложi Ґiор. У ньому був протокол засiдання членiв найвищого ступеня. Великий Майстер ложi Др. Карлос казав на тому засiданнi:

— Iдеальний свiт ми називаємо масонським свiтом. Соцiалiстичний свiт також буде iдеальним свiтом. Так, вiра в масонство i вiра в соцiалiзм — тотожнi.

"Ми, масони, вiтаємо соцiалiзм (комунiзм) як щирого нашого товариша у наших зусиллях полiпшити людський добробут. Соцiалiзм i масонство, разом з комунiзмом, виросли з одного того самого кореня".

"Християнський Бог є Богом, але й Сатана є також богом. Правдива вiра — вiрити i в Сатану, бо ж вiн не менший Бог за християнського".

Мiж провiдниками португальської революцiї 1921 року був Великий Майстер португальської масонської Великої Ложi Сходу Маґакес Лiма. Ця ложа вбила португальського президента А. Паєса. На теперiшнiх португальських грошах надруковано масонськi знаки: прямокутник та циркуль.

Уповноважений "Найвищого Догматичного Проводу" європейського масонства (шотландського обряду) пiдписав 1874 року з уповноваженим американської жидiвської ложi Бнаi Брiтс братерський союз. Цей союз тримається в таємницi. Про нього можуть знати лише члени найвищого ступеня. Американська жидiвська ложа Бнаi Брiтс платить найвищому проводовi європейського масонства рiчно 10 % своїх прибуткiв. Власнi iмена, знамена й обряди європейського масонства переповненi жидiвськими iдеями та лексикою. Масонство шотландського обряду вживає жидiвський календар i жидiвську азбуку.

Французький жид Мартiн Паскаль заснував 1754 року окрему масонську, таємничу, кабалiстську ложу пiд назвою "Вибранi жрецi", що фактично була спартакiвською. Вона дуже скоро поширилася по всiй Францiї. Iдеологiя, обряди та статут її взято з жидiвської Кабали з додатками поганської вiри, дикунських забобонiв, чаклунства. Провiд її називався жидiвською назвою Синедрiон i найвищi ступенi iменувалися жидiвськими назвами. Члени не знали справжнiх прiзвищ своїх зверхникiв, але заприсяглися на все життя беззастережно виконувати їхнi накази. Цi ложi стали осередками навчання кабалiстичних догм та всiлякого чаклунства. Вони об'єдналися 1771 року з Великою Ложею Сходу.

До нiмецької масонської ложi вступив 1738 року пруський король Фрiдрiх Великий i став навiть Великим Майстром. Вiн збiльшив число ступенiв до 33. Цим вiн об'єднав пiд своїм проводом усi масонськi ложi в Європi, крiм британських. Фрiдрiх запряг європейське масонство до пруського державного возу. З усiх масонських лож лише одна пруська не приймала до свого членства жидiв. Нiмецькi масони, незважаючи на їхню iнтернацiональну балаканину, були запеклими нiмецькими патрiотами, нацiоналiстами. Такими були i нiмецькi соцiалiсти. Тим-то О. Бiсмарк i пiдтримував їх. К. Маркс i голови нiмецької соцiалiстичної партiї Ф. Лассаль та Г. Фрiтше вiрно служили нiмецькому iмперiалiзмовi. Iдейним джерелом нiмецького масонства i загарбництва був макiавеллiзм. I засновник нiмецького масонства А. Вайсгаупт та король Фрiдрiх — обидва мають своїм учителем Н. Макiавеллi. К. Маркс i Ф. Енгельс були макiавеллiстами. Масони проповiдували у Францiї пацифiзм i гуманiзм, але в Нiмеччинi проповiдували нiмецький патрiотизм.

Папа Климентiй XII викляв 1738 року масонство, а французький король заборонив масонськi ложi. Проте, таємно вони дiяли й далi.

Iталiйська фашистська партiя не приймала до себе масонiв.

Нiмеччина в XIX ст. i Московщина в XX ст. — обидвi запрягли масонство i соцiалiзм до свого державного iмперiалiзму. Масонами були Фрiдрiх II, О. Бiсмарк, у Францiї — Г. Мiрабо, Ж. Клемансо.

Теософія

Культ злої сили iснував уже на свiтанку людської цивiлiзацiї. Iснували таємнi секти, що поклонялися сатанi, як, наприклад, каїнiти, євхiти, люциферяни. Секта люциферян поширилася в XII ст. в Чехiї, у XIII ст. в Нiмеччинi, в XIV ст. в Iталiї та Францiї. Ця секта вживала ворожбитство, чаклунство. Вона гидувала i помикала всiляким набоженством. До неї належали не лише неосвiченi дурнi люди, але й освiчені, високi аристократи, як, наприклад, маршал Францiї Ґiль де Ре. Вона приносила сатанi криваву жертву навiть дiтьми. В чорнiй магiї, у вiрi сатанiстiв знаходимо багато впливiв жидiвської Кабали.

В XIV ст. жиди мали дуже великi впливи у вищих колах суспiльства: Iспанiї, Португалiї, Iталiї. Жид Iсаак Люрiя заклав 1450 року у Флоренцiї кабалiстичну школу чорного чаклунства. Ця школа поширила обожнювання диявола на всю Європу. В Талмудi читаємо: "Якби людське око могло бачити чортiв, то неможливо було б людям жити. Чортiв у свiтi далеко бiльше, як людей. Чорти всюди оточують кожну людину. Убрання рабинiв скоро зношується, бо постiйно треться об чортiв"14. Талмуд наводить також iєрархiю чортiв.

У XVIII ст. по всiй Європi дуже поширилося захоплення аристократiї окультизмом. Всiлякого роду пройдисвiти, чаклуни, алхiмiки, ворожки набули дуже великого впливу i заробляли великi грошi. Королi, найвищi аристократи, шляхта — всi шукали "фiлософського каменя", "елексиру життя" тощо. Французькi масони багато вживали всiлякого чаклунства як параван масонської iдеологiї.

Теософiю започаткував у III ст. Амонiя Сакас. В XVI ст. iснувало "Братство теософiв Рожевого Хреста". Теперiшнi теософiчнi гурти заклала 1875 року в Нью-Йорку московка Г. Блаватська. Вона казала, що таємничi доктрини пiзнала в Тiбетi i сама їх упорядкувала. Це була нахабна пройдисвiтка i брехуха. Тi доктрини вона пiзнала в Парижi вiд жидiв-кабалiстiв, що видно з дуже великого впливу Талмуда на її писання. Наприклад, у її книжцi, яку видало "Теософiчне Товариство" в Нью-Йорку, читаємо, що Христос був звичайним байстрюком, а мудростi навчився вiд жидiвської секти єсенiв у Єгиптi. Iншi теософи навчають, що Христос нiколи не iснував, а байку про його життя, смерть i воскресiння видумали ченцi аж у II ст.

Г. Блаватська видавала себе за буддистку. Вона писала, що її богопошук цiлковито не цiкавиться полiтикою. Але вона ж пробувала 1879 року вiдбудувати в Iндiї "Свiтове Братерство". Одна з провiдниць того братерства А. Безан дiсталася до масонської ложi (єдиної, що приймала жiнок). I це вона додала до масонського гасла "братерство" ще й полiтично-соцiалiстичнi "воля" та "рiвнiсть".

Теософська громада не є науково-дослiдною установою, а лише пропагандивним гуртом, що має своєю метою замiнити чистi, яснi, зрозумiлi християнськi доктрини на якусь нестравну саламаху схiдних забобонiв, кабалiзму i просто дурисвiтства.

Люди та гурти, що хотiли, чи намагалися знищити набоженство та суспiльний лад, iснували вже на свiтанку людської iсторiї. Всi таємнi, руїнницькi гурти мали двi спiльнi всiм прикмети: 1) жодна з них не була протижидiвська; 2) всi вони ставилися вороже до християнства. Наприклад, i А. Вайсгаупт, i Ф. Вольтер, i Фрiдрiх Великий хоч i казали, що вони шанують християнство, але кожний з них все своє життя поборював християнськi iдеї.

Панувати у свiтi мрiяли: Олександр Македонський, Наполеон, Фрiдрiх Великий, А. Гiтлер, всi московськi царi разом з соцiалiстичними В. Ленiним та М. Хрущовим.

Всi таємнi та пiвтаємнi товариства, гурти мали своєю метою захопити найвищу владу i панувати. Всi вони — i стародавнi i теперiшнi — мали тi самi iдеї i тi самi способи їх здiйснювати. Всi вони вживали пiдступ, брехню, залякування, ошуканство, демагогiю, пiдкуп, кривоприсяжництво, таємнi iнтриги, вбивства тощо. Всi вони керувалися засадою "мета виправдує засоби". Всi вони поборювали, нищили набоженство, волю, особистiсть. Всi вони побудували свої товариства на засадi беззастережного, iєрархiчного послуху, залiзної дисциплiни: нiяких виборiв, а лише призначення згори, смерть зрадникам i вiдступникам, обов'язок кожного члена слiдкувати за iншими членами i доносити зверхникам не лише про зрадливих, але й тих, що хитаються. Все це робили i манiсти III ст., i каїрська ложа XI ст., i храмовики XII ст., i спартакiвцi XVIII ст., i ленiнська та гiтлерiвська партiї XX ст.

Спартакiвський архiв, протоколи сiонських мудрецiв, тези III Інтернацiоналу, дiяльнiсть ООН, накази та лiтература нiмецьких нацистiв, московських бiльшовикiв — всi вони доводять, що iснує свiтова сила, яка нищить релiгiю, патрiотизм, волю, права людини i народiв. То сила, яка хоче знищити все божеське в людинi й обернути людину в бездушну, бездумну, слухняну машину.

Пiсля невдачi спартакiвцiв з'явився 1847 року "Комунiстичний Манiфест" та "Капiтал" К. Маркса. В них читаємо те саме, що й в архiвi спартакiвцiв, а саме: знищення набоженства, знищення патрiотизму, знищення родини, знищення волi, знищення iндивiдуальностi, особистої власностi, громадських прав — все знищення, знищення, знищення. А що мали збудувати — то подивiться на СРСР. У своїх основах марксизм є нi що iнше, як удосконалений спартакiзм.

У всiх писаннях, дiях, наказах А. Вайсгаупта, К. Маркса, М. Бакунiна, С. Нечаєва, В. Ленiна, А. Гiтлера, вождiв III Iнтернацiоналу, жидiвського Сангедрiна тощо на першому мiсцi стоїть вимога ЗАХОПИТИ ВЛАДУ (державну, свiтову). А про те, що вони будуть робити, коли захоплять владу, про майбутнє їхнє БУДIВНИЦТВО вони подають лише iмлистi, загальнi, порожнi гасла. Натомiсть їхня стратегiя i тактика нищення вiдпрацьованi до найменших дрiбниць.

В. Ленiн не змарнував часу на емiграцiї. Вiн вiд ранку до ночi вивчав iсторiю таємних товариств храмовикiв, спартакiвцiв, "Протоколи сiонських мудрецiв", масонство. Духовнiсть, владу, свiтогляд московського народу та iнтелiгенцiї вiн добре знав. I вiн зрозумiв, що москвини розбудували свою iмперiю лише завдяки тому, що вживали стратегiї i тактики таємних товариств. Зрозумiв, що iдеї, протилежнi iдеям товариств, зруйнують московську iмперiю. А московську iнтелiгенцiю вже почали захоплювати такi згубнi для iмперiї iдеї, як мiжнародний соцiалiзм. I в його монгольськiй15 головi зродився план порятунку московської iмперiї пiд виглядом гарної, привабливої личини iнтернацiонального соцiалiзму. Йшлося про "свiтове об'єднання всiх гноблених i покривджених робiтникiв для того, щоби визволитися з капiталiстичного рабства". Способи як це робити подали спартакiвцi. Про них оповiли москвинам В. Бакунiн, С. Нечаєв та iншi.

* * *

Масонське свiтове "братерство всiх людей" — це омана, утопiя. Образно кажучи, братами називаються люди, дуже подiбнi один до одного, чи щiльно об'єднанi заради спiльної мети. Рiзнi народи не лише не подiбнi мiж собою, а й дуже часто мають рiзнi вдачi, протилежну мету. Отже, їхнє об'єднання заради свiтового миру — це будова пiдвалин на пiску. Перший же буревiй розвалить її. Бiблiйна Вавилонська вежа є символом такого об'єднання.

Найбiльшою i найнебезпечнiшою помилкою — успадкованою вiд масонства — є безпiдставна, слiпа вiра в те, що свiтовий мир може здiйснити iнтернацiонал, себто знищення нацiонального патрiотизму. Ця вiра безпiдставна, бо людина, яка не любить ближчих до себе людей, не може любити дальших. Але тiльки любов, приязнь зближує людей.

Сталий свiтовий мир ледве чи коли здiйсниться. Лише обопiльна пошана до природних прав кожного народу може створити їхнє духовне зближення, приятельство. Отже, шлях до спiвжиття народiв iде не через iнтернацiоналiзм, а тiльки через нацiоналiзм. Iнтернацiоналiсти, пацифiсти мрiють об'єднати людськi противенства. А це безпiдставна, бо протиприродна омана. Так "миролюбцi" своєю маячнею сприяють не мировi, а, навпаки, вiйнi.

Масонська i соцiалiстична вiра у можливiсть досконалої людини — це щось далеко гiрше, як омана. Нема нiчого бажанiшого i потрiбнiшого людям, як їхнє прагнення до досконалостi. Християнство вчить людей прагнути до Божої досконалостi. Але коли людина повірить, що вона вже осягнула досконалості, то вона матиме себе за божество. Масони i соцiалiсти вiрять, що новонароджена дитина є природно досконала, лишень життєвi обставини її псують. Отже, манiпулюючи обставинами, скеровуючи i мiняючи їх, можна зробити людину досконалою. А це призводить логiчно до безбожництва. Безбожники не можуть вiдповiсти на питання: "Чому вроджена досконалiсть людини не оберегла людину вiд зiпсуття недосконалим суспiльством? Як же так сталося, що досконала з природи людина створила недосконале суспiльство? Вiра в природну досконалiсть людини, а з того i вiра у всемогутнiсть людського (не божеського) розуму i призвела до теперiшнього здичавiння цивiлiзованих народiв, призвела до великої духовної кризи.

Масонство, нищачи вiру в Бога, обожнюючи людський розум, нищить духовнi основи людського життя. Масонство, пiдтримуючи соцiалiзм з його сталою ненавистю, нищить гуманiзм. Отже, голос масонства, що воно керується людолюбством, то брехня, ошуканство.

7. Жидiвська Кабала вчить, що всi не жиди є дiтьми диявола.

8. Москвини кажуть: "опiум для народа".

9. Таке створилося у XIX та XX ст. пiд назвою I-й, II-й, III-й Iнтернацiонали.

10. Так побудована КП СРСР.

11. Усе це бачимо в СРСР i в комунiстичних партiях.

12. П'ятою колоною називаємо комунiстiв-немосквинiв.

13. Це бачимо тепер у США.

14. "Гулiн" 143,144.

15. В. Ленiн був з походження татарином Н. Ульяновим.

II. ЖИДІВСТВО

Жидiвський народ належить до культурного кола кочовикiв. Це вiдбилося на всiй долi жидiвського народу. Основна прикмета кочовика — нестримний потяг до мандрiвки, нахил змiнювати мiсце побуту. Кочовик не хоче жити стало на одному мiсцi. Йому байдуже де жити. Вiн не знає i не хоче знати любовi до своєї землi. Патрiотизм йому цiлковито чужий i не зрозумiлий. Це є основна психологiчна причина чому жиди розселилися по всьому свiту. Iсторiя людства не знає жодного народу — крiм жидiвського — що так розселився.

Кочовики не мають своєї землi, а тому й не мають любовi до землi16. Вони ненавидять рiльничу працю. Московський уряд до 1917 року i по 1917 роцi пробував зробити рiльниками жидiв та циганiв. Вiн закладав жидiвськi та циганськi села в Українi, будував їм хати, давав реманент, позики. За кiлька рокiв у тих селах не лишилося анi одного жида чи цигана. Тож нема нiчого дивного в тому, що жиди почали переселюватися з Палестини по всьому свiту, навiть ще й тодi, коли мали свою жидiвську державу. Коли ж Рим вигнав жидiв з Палестини, бо вони пiдняли 90 року повстання проти римської влади, то в Палестинi лишалася жити лише маленька частина жидiвського народу.

У грецькiй, латинськiй i європейських мовах назва Юдея нiколи не означала приналежностi до релiгiї. Вона означала землю, край. За часiв Христа в тому краю не було релiгiї, що її називали "юдейською".

Назва жид з'явилася в Європi щойно у XVIII ст. Походить вона вiд перекрученої латинської назви Iudseus. Так само i назва жидiвської вiри юдаїзм — недавнього походження. Цiєї назви нема в жидiвськiй Бiблiї, анi в Талмудi. У Бiблiї жидiвська вiра називається "Тора Ягве", "Їра Ягве", що означає "Божа наука". Назву "юдаїзм" видумав жидiвський iсторик Йозеф Флавiй (37–95 по РХ) на протилежнiсть еллiнiзму.

Є жиди iзраїльськi i жиди хозарськi. Утiкаючи вiд вiзантiйського та мусульманського наступу на Палестину, 12 тисяч палестинських жидiв переселилися через Персiю, Туркестан до Хозарської держави на Волзi. Хозари були поганами. Їхнiй каган Булан III запровадив 966 року жидiвську вiру в Хозарськiй державi. Утiкаючи вiд монгольської навали 1239 року, хозари переселилися на захiд, до України, Польщi, Румунiї, Мадярщини, а звiдти — до захiдних країн. Серед теперiшнiх жидiв 90 % є хозарського, а не палестинського походження. Дуже багато жидiвських прiзвищ хозарськi, наприклад, Коган, Каган, Каплан.

Скiльки у свiтi є жидiв? Жидiвська лiга та рада синагог подали 1933 року, що всiх жидiв у свiтi було 16 млн. 500 тис. Часопис, що його власниками та редакторами є жиди, здiйснив у 1947 роцi пiдрахунок усiх жидiв у свiтi. Вiн установив, що тодi жидiв було в усьому свiтi 19 млн. 200 тис. Жиди кричать, що А. Гiтлер вигубив 6 мiльйонiв жидiв. Якщо зменшити 19 млн. 200 тис. на цi 6 мiльйонiв, то матимемо, що жидiв було 1933 року 13 млн. 200 тис., а не 16 млн. 500 тис., як подала жидiвська лiга. Отже, вiд 1933 року до 1947 року жидiв збiльшилося на 3 млн. 300 тис. А де ж тi 6 мiльйонiв, що їх нiби вигубив А. Гiтлер?

Жиди складали 1937 року 4 % людності США. З усiх переселенцiв до США за роки 1937–43 половина була жиди. Вiд 1877 року досi люднiсть США збiльшилася в чотири рази, а жидiв у США збiльшилося в 21 раз.

У всiй Українi жило 1931 року 3 млн. 226 тис. жидiв, тобто 19 % всiх жидiв у свiтi. В Українi жиди складали 5,5 % усiєї людностi17. На Правобережжi всi шинки (за винятком кiлькох у Києвi) належали жидам. Там з шинкарства жило 114 тис. жидiв. На Буковинi в 1871 роцi було 1592 жидiвських шинкiв. На Закарпаттi жидам належали 42 % господарств — понад 150 га, 75 % — 50–150 га, 67 % — 10–50 га18.

Всi країни, де оселювалися жиди, приймали жидiв радо, спiвчуваючи їхньому нещастю — втратi своєї держави. Майже в усiх країнах жидам нiхто i нiчим не перешкоджав займатися усiм — торгувати, мати свої школи, своїх суддiв. Нiмеччина, Англiя, Францiя та iншi надали жидам однаковi з корiнною нацiєю громадянськi права. Багато жидiв у тих країнах були на найвищих посадах в урядi, торгiвлi, промислі. Наприклад, особистим дорадником голови британського уряду Д. Ллойд Джорджа був жид Вiктор Стасун. У голови французького уряду Ж. Клемансо таким був жид Мендель Ротшiльд. У президента В. Вiльсона — жид Адвард Гауз. У президента Ф. Рузвельта — жид Фелiкс Франкфуртер. У президента Л. Джонсона — жид Бернард Барух. Та з бiгом часу, коли люди пiзнали хто такi жиди, вони зненавидiли їх за їхнє хижацьке лихварство та безсоромне ошуканство. I тодi цi країни почали виганяти жидiв. Так, римський цезар Август незадовго до народження Христа вивiз із Риму до Африки 8.000 молодих жидiв. Наступний цезар Тиберiй вислав 4.000 жидiв на каторжнi працi до Сардинiї. Люднiсть мiста Цезарея (в Грецiї) забила в I-му сторiччi до нашої ери 20.000 жидiв за один день. Причиною того погрому було жидiвське нещадне лихварство та ошуканство. Римський полководець Тит, зруйнувавши Єрусалим, вигубив один мiльйон жидiв у Палестинi, а недобитих Рим вивiз 135 року до Азiї, Африки та Європи.

Всi європейськi держави виганяли жидiв: Австрiя — 1420 р., в XVI та XVII столiттi, Англiя — 1290, Баварiя — 1551, Бельгiя — 1370, Іспанія — 1492, Італія — 1450, 1550, Литва — 1495, Мадярщина — 1349, 1360, 1582, Голландiя — 1444, Португалiя — 1497, Норвегiя — 1814, Прусiя — 1350, 1450, 1510, Саксонiя — 1348, Сардинiя — 1492, Сицiлiя — 1492, Силезiя — 1553, Францiя — 1306, 1322, 1394, 1615, Чехiя — 1320, Швецiя — 1814. Та уряди всiх цих держав мусили позичати гроші у жидiвських банкiрiв. А тi ставили передумову — дозволити жидам жити в їхнiх державах. Отже, Англiя дозволила 1664 року, Францiя дозволила 1715 року.

Римський Папа Олександр III заборонив 1170 року християнам, пiд загрозою великої церковної кари, служити у жидiв, вибирати жидiв на громадськi посади. Папа Iннокентiй IV благословив 1200 року намiр французького короля Луїса вигнати жидiв iз Францiї.

Через усю свою iсторiю жиди завжди стояли на боцi сильнiшого. По 1917 роцi комунiзм, захопивши московську iмперiю, став величезною силою. Отже, жиди стали на боцi комунiстiв. Нью-Йоркськi жидiвськi банкiри одразу послали В. Ленiновi 20 мiльйонiв доларiв. З Нью-Йорку виїхало 1917 р. до Московщини понад 100 жидiвських соцiалiстiв, комунiстiв на чолi з Л. Троцьким-Бронштейном.

До речi, всi вони виїхали американським кораблем. Англiйський уряд затримав тих жидiв у Лондонi. Тодi президент В. Вiльсон на вимогу жидiвських банкiрiв запротестував. Запротестував також i голова московського уряду А. Керенський. Тодi англiйський уряд дозволив тим жидам їхати далi до Московщини. Приїхавши до Петроґрада, вони взяли провiд революцiї у свої руки, поставивши свого Л. Троцького головнокомандувачем усiм червоним московським вiйськом i обсадивши мiнiстерськi та iншi керiвнi посади в урядi. В. Ленiн казав, що без цiєї жидiвської допомоги партiя бiльшовикiв не змогла би так легко захопити державну владу як захопила.

Жиди дуже кричать про християнську несправедливiсть щодо них, зокрема про примусове жидiвське ґетто. А те ґетто створили не християни i не мусульмани, але самi таки жидiвськi рабини, щоби врятувати жидiв вiд асимiляцiї. Жидiвський науковець, фiлософ XVIII ст. Мойсей Мендельсон зрозумiв, що, не виходячи зi свого ґетто, жиди засуджують себе на повiльну смерть, бо не ведуть себе культурно, як того вимагає поступ усього культурного людства. I вiн закликав жидiв брати чинну участь у прогресi людства, вивчаючи мову тих народiв, серед яких живуть, беручи чинну участь у всьому їхньому життi — культурному, господарському, полiтичному. А щоби не асимiлювалися, вiн вчив жидiв твердо триматися своєї вiри, мови, нацiональних традицiй. М. Мендельсон переклав жидiвську Бiблiю нiмецькою мовою, надрукувавши переклад жидiвським алфавiтом.

Бiльшiсть тодiшнiх жидiв, переважно старих вiком, поставилася дуже гостро проти М. Мендельсона, проклинаючи його, називаючи його зрадником жидiвства. Меншiсть же жидiв, переважно молодих, пiдтримала iдею Мендельсона i почала її здiйснювати. Цей рух названо "гаскала", що означає "освiта". Тепер майже всi жиди роблять так, як учив М. Мендельсон. В Українi рух "гаскала" поширювали у XVIII ст. жидiвськi науковцi Iсаак Левiнсон та Авраам Гаркавий.

Московщина, вiд початкiв своєї державностi й досi, намагається змосковщити всi немосковськi народи, що їх захопила пiд свою владу. Московський цар Микола I пробував змосковщити i жидiв, витягаючи їх з їхнього духовного та культурного ґетто. Вiн наказав приймати жидiвських дiтей до московських шкiл i побудувати бiльше московських шкiл в Українi19. Його наступник Олександр II надав бiльше громадських прав жидам, щоби притягнути їх до московської культури i життя. Та всi тi заходи не змосковщили жидiв. Тi, з вигляду "змосковщенi" жиди, взяли не лише чинну участь, але й провiд у всiх московських революцiйних партiях, рухах, якi i завалили 1917 року московську iмперiю.

Жидівська релігія

Вчений рабин писав: "Кожний жид непохитно вiрить, що сам Бог є жидом". Iнший рабин пише: "У всьому жидiвському богослов'ї панує iдея угоди мiж Богом i людьми. Коли жид вiдчуває, що вiн виконав свiй обов'язок супроти Єгови, то має право вимагати вiд Єгови нагороду. Якщо ж Єгова не дав йому належної заплати, то жид почувається покривдженим. Жид вiрить, що нiхто з неба, але мудрецi на землi мають полагоджувати набоженськi справи. Отже, мудрецi мають обов'язок пояснювати їх людям". Iнший рабин пише: "Жидiвська релiгiя — це нiщо iнше, як жидiвський нацiоналiзм". Iнший пiдтверджує: "Жидiвський нацiоналiзм є найголовнiшим елементом жидiвської релiгiї". Голова сiонiстiв Н. Соколов казав на з'їздi сiонiстiв:

"Жидiвську релiгiю не можна вiдокремити вiд жидiвського нацiоналiзму, бо ж вони обидва є одне й те саме".

Найголовнiшi жидiвськi святi книги є: перша — Талмуд, друга — Кабала i третя — Бiблiя. Талмуд подає переважно закони щоденного життя — купiвлi, продажу, всiляких угод, релiгiйних обрядiв тощо аж до безглуздя, як, наприклад, чи дозволено вбити блощицю або муху в суботу. "За двохтисячну iсторiю свого iснування Талмуд не загубив, не змiнив анi одного рядка. Вiн досi панує в головi i душi жидiвського народу, який має його догми за непохитну Божу правду", — пише рабин Iсаак Вайс у своїй передмовi до "Iсторiї Талмуда" М. Родкiнсона. Теперiшнє жидiвство виховане на Талмудi i Кабалi. Бiблiя — на третьому мiсцi.

За часiв Христа Талмуд був жидiвською конституцiєю, грамотою прав, декларацiєю незалежностi — все разом. Найпитомнiшою прикметою Талмуда є його всеохоплююча жорстока деспотичнiсть. Анi в Талмудi, анi в Кабалi, анi в Бiблiї нема жодного натяку на потребу якоїсь любовi чи милосердя. Навпаки, всi три переповненi вимогами жорстоких кар, помсти.

Сто рокiв тому рабин Арсен Дарместерер писав: "Юдаїзм знайшов свiй вираз у Талмудi. Талмуд — не є далеким, тихеньким вiдгомiном юдаїзму. Навпаки, юдаїзм знайшов у Талмудi свої вiдчутнi форми, перейшовши з царини абстракцiй у царину дiйсного життя. Вивчати юдаїзм — це вивчати Талмуд, як i вивчення Талмуда є вивченням юдаїзму. Обидва вони — нероздiльнi. Радше обидва є тим самим. Талмуд — це праця розуму кiлькох поколiнь вчених рабинiв. I справдi, нема твору, що дорiвнює своїм впливом на жидів Талмудовi. Тим-то всi жиди вивчають Талмуд, починаючи вiд 10-рiчних дiтей аж до смертi.

Талмуд учить, що по приходi Месiї вiн збере зi всього свiту всiх жидiв до Палестини i зробить велику учту. Тодi ґої побудують жидам безплатно мiста, будуть обробляти жидам безплатно поля та виноградники. Ґої, що лишаться живими, вiддадуть жидам всi свої багатства. Всi жиди житимуть у багатствi i насолодах, носитимуть одяг, оздоблений найдорожчими самоцвiтами. Королi й аристократи-ґої будуть у жидiв слухняними слугами.

Жиди виховують свою молодь на Талмудi. Кожний жид повинен прочитати щось із Талмуда щосуботи протягом усього свого життя. А Талмуд є найшовiнiстичнішим пiдручником із жидiвського нацiоналiзму. Отже, жид не може бути не нацiоналiстом. I це ми бачимо на власнi очi у щоденному життi. Це є причиною причин того справдi чуда, що малий, гноблений, розпорошений по всьому свiтi жидiвський народ за кiлька тисяч рокiв ще не денацiоналiзувався.

Автори Талмуда жили i писали десь мiж другим сторiччям до нашої ери i V ст. пiсля Рiздва Христового. Перший друкований Талмуд видано 1475 року в Iспанiї. Перша редакцiя Талмуда називалася "Мiшна". Вона з'явилася десь у II–III ст. Трохи пiзнiше до неї додано тлумачення, що називається "Ґемара". Цi два твори називаються Єрусалимським Талмудом. Його зредагували в III–V ст. i назвали Вавилонським Талмудом.

Талмуд складається з 63 книг правничих, моральних, етичних, iсторичних праць стародавнiх рабинiв. Це є збiрка жидiвських законiв, що творить основи жидiвських релiгiйних доктрин. Талмуд є обов'язковим пiдручником у школах, в яких навчаються рабини.

Вiд народження Христа по сьогоднiшнiй день не з'явилося ще нiде у свiтi лютiшого, пiдлiшого, огиднiшого, брехливiшого блюзнiрства, нiж усе те, що написано в Талмудi. Вiн учить, що мати Христа Марiя була повiєю, а батько — римський вояк Пандера. Талмуд учить, що Iсус був бабiєм, мав статевi стосунки з тваринами, був ошуканцем i не сповна розумом. Талмуд учить, що Iсус заслужив на п'ять смертельних кар: занурити його у гноївцi аж по пахви i задушити; налити в рота розтоплене олово; вiдтяти голову; побити на смерть камiнням i, нарештi, розiп'яти на хрестi.

У Нью-Йорку є жидiвська Богословська Академiя, а в нiй — окрема кафедра талмудизму. В Цинциннатi (США) є жидiвський унiверситет, де талмудознавство викладають як окрему дисциплiну.

Група найвизначнiших учених рабинiв переклала 1935 року всi 63 книги Талмуда англiйською мовою. Вона додала свої примiтки, якi витлумачують малозрозумiлi мiсця. Цей переклад надруковано в Лондонi дуже малим накладом, i в книгарнях вiн не продавався20. Очевидячки, цей переклад зроблено заради тої жидiвської молодi, яка не знає гебрейської мови. Перекладали доктори богослов'я: I. Епштейн, С. Дейчiз, I. Стоткi, А. Коган, М. Сiмон, Я. Шатер, А. Мiшкон. Передмову до перекладу написав найвищий рабин Англiї др. Й. Гертц.

Римськi Папи наказували палити Талмуд, наприклад, Григорiй IX — 1239 року, Iннокентiй IV — 1247 р., Олександр IV — 1261 р., Климентiй IV — 1268 р., Гонорiус IV — 1286 р., Iван XII — 1320 р., Юлiан III — 1553 р., Бенедикт XI — 1750 р., Пiй VI — 1780 року.

Друга по Талмудi жидiвська свята i таємна книга називається Кабала, що означає "перекази". Це є збiрка теософських жидiвських доктрин. Вона складається з двох книг: "Сефер Етзiра" та "Зогар". "Сефер Етзiра" (тобто книга про створення свiту) написана десь у 6-му ст. до нашої ери, "Зогар", тобто "Книга Свiтла", — це збiрка переказiв вiд Адама через Мойсея, Соломона i далi.

У писанiй формi Кабали не було аж до нашої ери, коли її записав рабин Симон бен Йочаї. У XVIII ст. iспанський рабин Мойсей де Леон нiби знайшов записане Симоном i переписав, додаючи ще iншi перекази. У Кабалi та Талмудi нема неузгодженостей. Навпаки, дослiдники називають Кабалу серцем i душею Талмуда.

У Кабалi є теоретична релiгiйна фiлософiя та практичнi чаклунськi обряди. У самiй Кабалi написано, що її змiст не може зрозумiти невтаємничений. Наприклад, вираз: "Бог створив людину" треба читати "Бог створив жида", бо ж Бог дав душу лише жидам, а не жидам душу дав диявол. Отже, лише жиди мають право називатися людьми, а не жиди — це щось гiрше навiть за звiра.

Жидiвська Кабала мала величезний вплив на iдеологiю, лад, дiяльнiсть всiх антихристиянських сект, груп, як, наприклад, масони.

Кабала пише, що коли прийде Месiя, то вiн вигубить усiх ґоїв у свiтi. Кабала описує Христа та Магомета такими гидкими словами, що їх жодний цензор не дозволить друкувати.

Чи Кабала має вплив на теперiшнiх жидiв? Жидiвський письменник вiдповiдає: "Кабала так глибоко просякла жидiвську релiгiю, що багато iдей Кабали та молитов перейшло у кров i тiло жидiв, i жидам не сила їх покинути, хоч би й намагалися". А вони й не намагаються, бо ж вони їхнi рiднi, споконвiчнi, нацiональнi традицiї.

Третьою по Талмудi i Кабалi святою жидiвською книжкою є Бiблiя. Науковий аналiз Бiблiї цiлком твердо встановив, що теперiшня Бiблiя є дуже пiзнім i дуже перекрученим твором давнiших за Бiблiю творiв. Та й пiзнiшi редакцiї самої Бiблiї мають багато вiдмiнностей, порiвняно зi старiшими редакцiями. Первiсно Бiблiя була написана старосемiтським письмом без позначення голосних i без подiлу на слова. Десь у VII ст. до нашої ери масорети, тобто опiкуни священних книг, переписали Бiблiю, запровадивши пiдрядковi знаки на голоснi. У I ст. до Рiздва Христового Бiблiю переписали арамiйським квадратним письмом.

Фiлософ Б. Спiноза (1632–1677), жид, довiв, що "П'ятикнижжя" та "Книга Iсуса Навина" написанi у V ст. до нашої ери, а книга "Паралiпоменон" — у II ст. до Христа. Вiн установив, що "Книгу Псалмiв" написав не Давид, вона була складена значно пiзнiше. Професор Й. де Вiтте встановив тотожнiсть "Книги Другозаконня" з "Книгою Закона", а остання була написана 622 року до Христа. У своїй великiй розвiдцi "Вступ до iсторiї Iзраїля" проф. К. Велгаузен довiв, що пiзнiша частина "Шестикнижжя" ("Жрецький Кодекс") написана пiсля Вавилонського полону.

Найстаріша частина Бiблiї написана в IX ст. до нашої ери. Вона називається "Елогiст" (вiд "елогiм" — боги). У VIII ст. до нашої ери була написана друга частина (перекази), в якiй головного жидiвського бога названо "Ягве". Тому цю частину назвали "Ягвiст". У пiзнiших редакцiях цих обидвох частин жиди поробили багато змiн.

Основну частину Бiблiї "П'ятикнижжя" переклали у III ст. до нашої ери грецькою мовою 70 богословiв. Тому цей переклад називається "Септуґiнт".

З не жидiв нiхто, крiм дослiдникiв, не знав змiсту жидiвської молитви "Кол Нiдре" ("Звiльнення вiд обiцянки"). Її урочисто промовляють тричi всi у синагозi щороку на свято Йом Кiпур (День Покути). Жиди моляться: "Всi обiтницi, зобов'язання, присяги, клятви, чи вони називаються "конами" чи "конас", чи якоюсь iншою назвою, якими можемо обiцяти, чи присягнути, чи поклястися, чи зобов'язатися, i все те чим ми можемо бути зв'язанi вiд цьогорiчного Дня Покути до наступного, ми в усiм тiм каємося. Хай вони вважаються вiдпущенi, прощенi, забутi, уневажненi i недiйснi, намарнi i без наслiдкiв. Хай вони нас не зобов'язують. Хай не мають жодної сили супроти нас. Хай обiцянки нашi не вважатимуться за обiцянки. Хай нашi зобов'язання будуть необов'язковими для нас. Хай нашi присяги не будуть присягами".

Талмуд тлумачить цю присягу так: "Хто хоче, щоби жодна з його обiтниць, що її зробить наступного року, була уневажнена, не зобов'язуюча для нього, невикональна, той має на початку року проголосити таке: "Кожна присяга, що я її в майбутньому зроблю, хай буде фiктивна, незобов'язуюча для мене". I вона справдi буде незобов'язуюча, якщо вiн, присягаючись, пам'ятатиме цi слова"21. Цю молитву жиди тримають у таємницi вiд не жидiв, бо держави, в яких вони живуть, вигнали б їх, адже ця молитва є свiдомим кривоприсяжництвом. Таке передбачали нiмецькi жиди, i на з'їздi рабинiв у Брунсвiку 1844 року запропонували викинути з богослужби молитву "Кол Нiдре". З'їзд не викинув.

Жиди не мають жiнку за людину. У своїй щоденнiй молитвi жид молиться: "Дякую Тобi, Боже, що Ти не зробив мене жiнкою". Талмуд учить, що починати богослужбу в синагозi можна, коли будуть присутнi не менше як 10 чоловiкiв, бо тодi Дух Божий приходить до синагоги. Якщо будуть присутнi самi жiнки, хоч би й тисячi їх, служби Божої не можна починати, бо Дух Божий не приходить до жiнок. Цього дотримуються i теперiшнi жиди.

Батько лорда Бiконсфiльда жид Iсаак Дiзраелi, що вихрестився, пояснював цей свiй крок тим, що юдаїзм рабинiв вiдриває жидiвський народ вiд усього культурного свiту.

Славний нiмецький поет, жид-вихрест Г. Гейне казав: "Жидiвська вiра — це не релiгiя, а божевiлля".

Хоч Талмуд учить, що кожного не жида, який читав Талмуд, треба покарати смертю, ми подамо тут кiлька цитат із Талмуда.

"Кожного ґоя, що вивчає Талмуд, i кожного жида, що допомагає йому в цьому, треба карати смертю" (Сангедрiн 59-а, Абода Зора 6, 8).

"Оповiдати щось ґоєвi про жидiвське набоженство — це те саме, що повбивати всiх жидiв, бо ж якщо ґої дiзнались би про що навчає жидiвська релiгiя, то вони повбивали би всiх жидiв". (Книга Давида 37).

"У нiякому разi не дозволяється жидовi рятувати життя християниновi" (Закон 50).

"Будьте немилосердними до християн" (Гiлхот Акум X. I).

"Не спiлкуйтеся з християнами" (Абгода Зара 25-б).

"Остерігайтеся християн на кожному кроцi" (Абдога Зара 25-б).

"Християни створенi, щоб завжди бути слугами жидiв" (Мiдраш Талпiот 225).

"До християн треба мати менший жаль, нiж до хворого поросяти". (Орач Чаїм 57, 6-а).

"Християни — це худоба, вiслюки" (Зога 11, 64-б).

"Християни споганили весь свiт" (Зога 1, 131-а).

"Нежидiвська душа походить вiд смертi i є тiнню смертi" (Емек Гамелеч 23-д).

"Християнськi душi — брудного походження" (Зога 1, 46-б).

"Мертвий робiтник-християнин є меншою втратою для роботодавця, нiж мертвий вiслюк" (Iоре Деа 337, 1).

"Забороняється жидам продавати християнам жидiвськi набоженськi речi" (Абгода Зара 14-б).

"Жиди мусять триматися якомога далi вiд християнських церков" (Iоре Деа 142, 10).

"Жиди не смiють вiдбудовувати зруйнованi доми, якi стоять близько до їх церков" (Iоре Деа 143, 1).

"Християнськi свята недостойнi у Бога, марнi, неправдивi, поганськi, шкiдливi" (Абгода Зара 78-ц).

"У жидiвськi свята жид не смiє заходити до християнської хати" (Ґiтiн 62-а).

"Не зважаючи на його грiхи, жид завжди вартий пошани" (Чаґiта 156).

"Проливати кров не жидiв — це значить дати жертву Боговi" (Iалкут Сiмонi 245-ц).

"Всi жиди мусять допомагати вбити жидiвського зрадника" (Чошен Гам 338, 16).

"Не потрiбно молитися, вбиваючи, в суботу" (Песачiм 49-б).

"Забороняється жидам рятувати життя не жида" (Бага Кама 29).

"Хто перекручує слова рабина, того треба вбити" (Ерубiн 21, 8).

"Бог заборонив ґоєвi обкрадати, грабувати, обшахраювати жида, але дозволив жидовi грабувати, обкрадати, обшахраювати ґоя" (Абда Зара 5, 8).

"Хто не вiрить у Тору (Бiблiю), того треба вбити. Хто має силу, хай уб'є мечем. Хто не має сили, хай знищить хитрiстю" (Чожен Гамiспат 425, 50).

"Жид, що служить у християнському вiйську, не мусить iти у першiй лавi, навпаки, має йти в останнiй лавi" (Песачiм 113-а).

"Жидiвський народ є єдиний вибраний Богом, а всi iншi народи заслуговують лише презирство та ненависть. Майно всiх народiв належить жидiвському народовi, отже, вiн має право вiдiбрати вiд них те майно" (Чожен Гамiшпат 348).

"Убий ґоя, i цариця небесна буде до тебе така добра, нiби ти принiс їй жертву" (Софер Iзраїль 177-б).

У Талмудi є така молитва: "Благаємо Тебе, Боже, покарай люто народи, якi не вiрять у Тебе. Побий їх, розбий їх на дрiбнi шматки. Вiдбери у них всяку надiю, все добро. Знищ, Боже, всiх ворогiв Твого народу жидiвського" (Крач Чаїм 480).

"Лише жид є людською iстотою, а всi iншi народи не є людськими iстотами, лишень звiрами" (Бага Кама 11, 6).

"Коли Месiя прийде, кожний жид матиме 2.800 рабiв" (Сiмон Гадарсен 56-Д).

"Ґоя маємо мати за худобу! (Iоре Деа 372, 2).

" Бог надав ґоєвi людську подобу, щоб жидам служив. Ґой є худобина в людськiй подобi i приречений служити жидовi денно i нічно" (Мiдраш Талпiот 225-л).

"Як тлумачити слово "грабунок"? — Ґоєвi заборонено красти у жидiв. Але жидовi не заборонено красти у ґоїв" (Тосефта Абда Зера 5, 6).

"За часу Шаламоє заборонено всiлякий ґешефт, але дозволено обдурювати ґоя, бо обдурювання ґоя приємне Боговi" (Орач Чаїм 539).

"Коли ґой просить жида свiдчити у судi проти жида, то заборонено жидовi свiдчити. Але коли проти ґоя то дозволено" (Чожен Гамiцпат 28, 34, 4).

"Жид не зобов'язаний додержуватися моралi щодо ґоїв. Жид може порушити мораль, якщо це корисно для нього чи жидам взагалi" (Чожен Гамiцпат 348).

"Завжди дозволено вбити того, хто доносить на жида, навiть перед тим, як донiс" (Чожем Гамiцпат 248).

"Заборонено вiдкривати таємнi жидiвськi закони. Хто таке зробив би, то повинився б так, нiби зруйнував увесь свiт" (Єктут Чадаш 171, 33).

"Жид може мати статевi стосунки з не жидiвкою, але не смiє брати шлюбу з нею" (Ґад Шас).

"Дозволено зґвалтувати понад трьохрiчну не жидiвку" (Абгода Зара 37-А).

"Якщо ґої вимагають у жида розтлумачити якусь частину жидiвських святих книг, то вiн мусить розтлумачити неправдиво. Порушника цього наказу треба скарати смертю" (Книга Давида 37).

"Шлюб помiж ґоями не має законної сили, тому статевi стосунки мiж ними є такi самi, як у худоби, а їхнi дiти не є людськими iстотами" (Аруч Iоре 269).

"Християни є поганцями. Жиди не смiють спiлкуватися з ними" (Гiлхот Маахалот 8).

"Намовляйте християн мати статевi стосунки з тваринами" (Шабат 145-б).

"Спiлкуючись із християнами, чиста жидiвка забруднюється" (Iоре Деа 198, 48).

"Не провинився в убивствi той, хто вбив християнина" (Макот 7-б).

"Християни — це бруднi тварюки" (Кетубот 110-б).

"Шлюби християн з жидами є незаконнi, недiйснi" (Ебен Гаєзар 44, 8).

"Християнськi дiти — це дiти Євиного гада" (Зогар 1, 28-б).

"Християнськi церкви — це поганськi капища" (Абгода Зара 78).

"Усi ґоївськi душi будуть у пеклi" (Рош Гашана 17-а).

"Жиди не смiють слухати церковних пiсень анi дивитися на образи" (Iоре Деа 143, 15).

"Всi християнськi книги треба спалити" (Шабат 116-а).

"Християнськi свята — це днi нещастя" (Абгода Зара 2-а).

"Забороняється жидам святкувати Рiздво та Великдень" (Гiлкот Акум 9-ц).

"Всi жиди мають ангельську гiднiсть" (Чулiн 91-б).

"Ударити жида — це дати поличника Боговi" (Санґедрiн 58-б).

"Жид не смiє звертатися до християнського суду чи християнських законiв" (Чошен Гам 26, 1).

"Християнин не може бути свiдком у жидiвському судi" (Чошен Гам 34, 19).

"Уникайте їсти разом з християнами" (Iоре Деа 112, 1).

"Не пийте молока, що його надоїв християнин" (Абгода Зара 35-б).

"Нiколи не переймайте християнських звичаїв, навiть зачiски волосся" (Iоре Деа 120, 1).

"Вино, що його доторкнувся християнин, треба вилити геть" (Абгоур Зара 72-б).

"Уникайте християнських лiкарiв" (Iоре Деа 155, 1).

"Посуд, куплений у християнина, треба добре вимити" (Iоре Деа 120, 1).

"Уникайте християнських голярiв, стрижiїв" (Iоре Деа 156, 1).

"Уникайте християнських повитух" (Абгода Зара 26-а).

"Три днi перед християнськими святами уникай стосункiв з християнами" (Абгода Зара 2-а).

"Нiколи не хвали християн" (Абгода Зара 20-а).

"На християнськi свята треба дивитися як на поганськi" (Абгода Зара 78-ц).

"Давайте подарунки християнам лише тодi, коли вони не побожнi" (Гiлкот Акум 9, 2).

"Той, хто зробив щось доброго християнам, нiколи не воскресне" (Абгода Зара 1, 25-б).

"Згадуйте християнськi набоженськi речi з презирством, зневажливо" (Iоре Деа 148, 15).

"Подарунки християнам забороняються" (Iоре Деа 151, 11).

"Забороняється навчати християн якогось ремесла" (Iоре Деа 154, 2).

"Не повертай християниновi грошей, якщо вiн помилково переплатив" (Чошен Гам 183, 7).

"Не вiддавай знайдену християнську рiч" (Чошен Гам 226, 1).

"Дозволяється обдурювати християн, навiть присягаючись" (Бабга Кама 113-б).

"Дозволяється вживати необмежене лихварство щодо християн" (Iоре Деа 159, 1).

"Дозволяється брехати i кривоприсягати, щоби засудити християнина" (Бабга Кама 113-а).

"Не є блюзнiрством присягатися iменем Бога, брешучи християнам" (Бабга Кама 113-б).

"Жид може кривоприсягати в християнських судах, перекручуючи змiст слiв" (Шабоут Гаґ 6-д).

"Жид мусить завжди обдурювати християн" (Зогар 1, 160-а).

"Не вилiкуй християнина, хiба тим зробиш ворога жидiвства" (Iоре Деа 158, 1).

"Не рятуй християн вiд смертi" (Гiлхот Акум 10, 1).

"Жидiв-зрадникiв треба вбивати" (Абгода Зара 26-б).

"Вихрещених жидiв треба карати смертю" (Гiлхот Акум 10, 2).

"Убивай жидiвських зрадникiв, що беруть участь у християнських обрядах" (Iоре Деа 158, 2).

"Тих, що не вiрить в Тору, треба вбивати" (Чошен Гам 425, 5).

"Християн треба вигублювати всiма способами, бо вони поганцi" (Зогар 1, 25-а).

"Полон жидiв скiнчиться тодi, коли умре останнiй цар на землi" (Зогар 11, 19-а).

"Iзраїль визволиться тодi, коли зруйнується Рим" (Обадаiм 2).

"Дозволяється безкарно вбити навiть жидiвського приятеля ґоя" (Абгода Зара 26-б).

"Вигуба всiх християн є найбiльшою жертвою Боговi" (Зогар 11, 43-а).

Талмуд учить, що Бог є Творцем i Опiкуном не всiх народiв, а лишень одного народу — жидiвського. Вчить, що Бог є ворогом усiх народiв, а любить лише жидiвський народ. Талмуд учить, що Бог не визнає за iншими народами людських прав i пошле їм цiлковиту поразку, щоб жидiвський народ забрав усе їхнє майно i панував над ними.

Жиди запекло боролися проти перекладу Бiблiї на iншi мови. Коли ж з'явився у третьому сторiччi до нашої ери переклад грецькою мовою, то жидiвський провiд проголосив це великим жидiвським нещастям, тому заповiв пiст у всiй Палестинi.

Жиди пишуть самі про себе таке: "Нiколи, за жодних обставин жиди не будуть приятелями християн чи мусульман, аж доки не засiяє в усьому свiтi свiтло жидiвської вiри, цiєї єдиної, розумної релiгiї. Розпорошенi помiж iншими народами, ворожими до наших прав, ми, жиди, бажаємо насамперед залишитися незмiнними жидами. Наше громадянство — це вiра наших предкiв. Жодного iншого громадянства ми, жиди, не визнаємо. Ми, жиди, живемо на чужих землях i не хочемо турбуватися справами чужими, коли вони не загрожують нашим, жидiвським. Жидiвськi iдеї та iдеали мусять колись запанувати в усьому свiтi".

"Жиди! Куди б не закинула вас доля, розкиданих по всьому свiту, завжди майте себе за члена народу, обраного Богом. Усвiдомлюйте, що вашим патрiотизмом є лише вiра ваших предкiв. Визнавайте, що в якiй би державi ви не жили, яке б громадянство ви не мали, ви, жиди, належите до одного лише народу — народу жидiвського. Наша жидiвська справа велика i свята. Її перемога — певна. Сiтка, що її жидiвство закинуло на увесь свiт, щоденно захоплює ще бiльшi простори, здiйснення пророцтв святих наших книг щоденно наближається. Недовго вже чекати, коли Єрусалим стане храмом усiх народiв, i жидiвський прапор замайорить на всiх землях. Будьмо готовi. Наша сила величезна. Вчiться її вживати задля перемоги нашої справи. Не бiйтесь нiчого i нiкого. Недалекий вже той день, коли всi багатства свiту стануть власнiстю дiтей Iзраїля".

Iнший жид пише: "Жиди є пани над панами, бо мають у своїх руках золото всього свiту".

Ще iнший каже: "Народнiсть (нацiональнiсть) визначає кров, а не вiра чи мiсце народження. Особа жидiвської кровi лишиться насамперед жидом, хоч би й змiнила вiру чи паспорт. Думка, що, мовляв, жидiвство є така ж релiгiя, як i католицизм чи протестанство, є помилкова. Нiхто не повiрить, що вихрещений жид перестав бути жидом. Його кров, вдача, спосiб думання не змiняться вiд змiни вiри".

Сiонiстський провiдник каже: "Жидiв зобов'язують лише жидiвськi закони. Жиди мають свої власнi суди (Бетс Дiн). Накинутi нам, жидам, закони ми вважаємо за утиск i тому не зобов'язанi їх дотримуватися. Ми, жиди, створили своє власне право i господарче об'єднання. Ми, жиди, побудували високу, непролазну стiну, яка вiдокремлює нас вiд решти нежидiвського свiту. За цiєю стiною панує жидiвська держава".

Усi жидiвськi школи в усьому свiтi виховують у своїх школярiв гострий, жидiвський шовiнiзм. Вони навчають школярiв бути насамперед жидом, а потiм кимось iншим. Навчають шанувати насамперед все жидiвське, а до нежидiвського ставитися з презирством. Навчають ставити жидiвськi потреби далеко вище за всi iншi; вiрнiсть жидiвству — понад усе.

Жиди проголосили себе на увесь свiт запеклими ворогами будь-якого нацiоналiзму, а самi є найзапеклiшими жидiвськими нацiоналiстами. Наприклад, Ч. Дiккенс у своїх романах "Олiвер Твiст" та "Венецiанський купець" показав жидiв такими, якими вони справдi були в життi. За цими романами знято фiльми. Автори фiльмiв уникали назви "жид". Фiльм "Олiвер Твiст" показували в Англiї без жодних перешкод. Але в Нiмеччинi полiцiя мусила охороняти тi кiнотеатри, якi показували стрiчку "Олiвер Твiст", бо жиди збройно нападали на тi театри та били людей. У США тих фiльмiв не показували, бо всi кiнотеатри були в жидiвських руках.

В ухвалах з'їзду рабинiв США вiд 24.09.1936 р. читаємо: "Найбiльш небезпечним для жидiвства наслiдком свiтової вiйни 1914 року було народження нового нацiоналiзму в Європi i посилення старого. Жидiвство не може вижити в країнах зі своєю високорозвиненою нацiональною культурою".

У Талмудi читаємо: "Коли з'явиться Месiя, вiн оберне Рим у румовище. Бур'яни ростимуть на мiсцi папського палацу. Месiя розпочне вiйну проти всiх ґоїв i всiх поб'є. Вiн повбиває всiх королiв, вигубить усi народи, оберне всю римську землю в пустелю. Тодi скаже жидам: "Я — ваш король, Месiя, на прихiд якого ви чекали. Заберiть вiд ґоїв усе їхнє золото i срiбло".

Жидiвський провiдник писав: "Недавно жидiвський народ дав свiтовi нового пророка, що має два обличчя i два iмені. Одне — Ротшiльд, провiдник капiталiстiв, а друге Карл Маркс — провiдник пролетарiату".

Один з провiдникiв свiтового жидiвства Барух Левi писав К. Марксовi таке: "Увесь жидiвський народ має бути власним Месiєю. Жидiвський народ здобуде панування у свiтi шляхом знищення нацiй, знищення державних кордонiв, знищення монархiй i заснування свiтової республiки, у якiй жиди будуть всюди на провiдних посадах. Дiти Iзраїля живуть тепер усюди у свiтi, i вони видадуть провiдникiв усього свiту, захопивши провiд над свiтовою сiромою. Завдяки перемозi сiроми у свiтi, уряди всiх держав опиняться в жидiвських руках. У цей спосiб жидiвськi провiдники зможуть скасувати право особистої власності i запровадити державну власнiсть на все у свiтi. У вашій новій органiзації Інтернацiоналi сини Iзраїля безперечно стануть керуючим фактором, надто коли вони накинуть робiтництву свiй провiд. Тодi провiд тих народiв, якi творитимуть свiтову республiку, опиниться в жидiвських руках. Так здiйсниться пророцтво Талмуда: коли прийде Месiя, то жиди матимуть багатства всього свiту".

Голова Свiтового Жидiвського Союзу Адольф Кремо казав:

"Надходить час, коли Єрусалим стане храмом, в якому молитимуться всi народи свiту, а жидiвський прапор майорiтиме на всiх землях свiту. Коли нацiональнi рiзницi щезнуть, а релiгiя буде знищена, лише єдиний жидiвський народ та його релiгiя не зникне, бо жидiвський народ вибраний Богом, щоби все те здiйснити".

Голова уряду Iзраїльської республiки Д. Бен-Ґурiон пророкував: "За винятком СРСР, всi iншi континенти з'єднаються у Свiтовий Союз, що буде мати мiжнародне вiйсько. Нацiональних, державних вiйськ не буде. ООН збудує в Єрусалимi святиню пророкiв задля служби Свiтовому Союзовi. У нiй (як пророкував Iсайя) буде осiдок Найвищого Суду всього людства".

Жиди США заснували 1966 року "Мiжнародний Центр Прогресу i Миру". В Єрусалимi вже побудовано будинок того центру.

Iнший жид пророкував: "Європа морально зiгниває. Але воскресає Дух у країнах на схiд вiд Червоного моря. Чи ж ми, жиди, не мусимо молитися за нього? Коли минеться час нашого чекання Месiї, увесь свiт змiниться до невпiзнання. Кiстяки в Європi перевертатимуться в могилах. Америка повиганяє жидiв. Жовтошкiрi народи схоплять її за горлянку. Прийде жахливий провiдник помсти. Жовта хмара впаде на Європу i європейцi вигинуть. У Московщинi лишаться лише немовлята і неписьменнi. Польща й Україна обернуться в дике поле".

Ще iнший пророкував: "Всi народи зберуться, щоб уклонитися Божому народовi Iзраїля. Всi багатства всiх народiв перебере жидiвський народ. Всi народи полоненi, в кайданах, скоряться жидiвському. Королi приведуть своїх синiв, а королiвни годуватимуть своїми грудьми жидiвських немовлят. Жиди наказуватимуть усiм народам. Багатство морiв i народiв будуть у жидiвських руках. Народи i держави, якi не скоряться жидам, будуть знищенi впень".

У редакцiйнiй статтi жидiвського часопису з 1883 року читаємо таке: "Розселення жидiв по всьому свiту зробило їх свiтовими громадянами, космополiтами, вони мусять дiяти i дiють, нівелюючи нацiональнi та державнi вiдмiнностi всiх людей. Великий iдеал жидiвства не в тому, щоби жити всiм жидам разом у якомусь кутку свiту, бо то був би звичайний нацiональний сепаратизм. Нi, iдеал жидiвства полягає в тому, щоби захопити весь свiт жидiвською iдеєю свiтового братерства народiв, де не буде окремих народiв i їх окремих релiгiй. Будучи свiтовим народом, жиди вже переросли нижчий ступiнь громадського життя — нацiональну i державну самостiйнiсть народiв. I жиди вже нiколи не повернуться назад до неї. Жиди вже зробили весь свiт своїм домом i тепер закликають iншi народи наслiдувати жидiвський народ. Ба, бiльше нiж закликають. Своєю дiяльнiстю в лiтературi, науцi, провiдним становищем у всiх царинах людського життя жиди поступово впливають на нежидiвську думку, на нежидiвську систему, скеровуючи їх у жидiвськi форми. Все, що ми чуємо про жидiвськi впливи в минулому i сучасному життi — це лише досягненi ступенi здiйснення мiсiї жидiвського народу".

Жидiвський дух у свiтi не лише не зникає, але тепер запанував навiть там, де ранiше його не було чути. "Ми, жиди, вже не потребуємо замикатися у своєму стародавньому ґетто, бо вже маємо владу, обiцяну нам нашими пророками. Тепер жодному володаревi свiту не сила щось зробити без нашої, жидiвської згоди. Не сила, бо у наших жидiвських руках є все свiтове золото. Тепер жодному видавництву не сила продати книжку, що нам не подобається, бо ж у жидiвських руках всi великi видавництва з їхнiми рецензорами i всi способи поширити щось друковане i навiть голошене на радiо".

Жодна культурна людина не виправдає тих кривд та несправедливостi, що їх заподiяно жидiвству. Але було би брехнею казати, що жиди не завинили в тому. Вже одне домагання жидiв на "дану Богом" вищiсть жидiвського народу над усiма iншими народами породжує обурення не жидiв. Жидiвський Талмуд не лише дозволяє, але й наказує жидам кривдити, вбивати ґоїв. Жиди переконанi, що сам Бог дав жидiвському народовi право панувати над ґоями. Тим-то жиди вимагають не однакових з ґоями прав, але бiльших, нiж ґоям.

Змальовувати жидiв як лишень тихих, мирних жертв — це перекручувати iсторiю. А в iсторiї жиди показали себе найжорстокiшими катами, спраглими людської кровi, якi насолоджуються муками жертв. У садизмi жиди не перевищують хiба єдиних москвинiв. Пригадати хоч би московсько-жидiвську ЧЕКа чи НКВД, або винищення арабiв у Палестинi.

Жиди своєю впертою, настирливою пропагандою осягли того, що тепер християнськi соцiалiсти, демократи, лiберали вiдчувають свою провину супроти жидiвства. За їхнiми поглядами критикувати жида — це ганебне людиноненависництво. Євангелiє критикує жидiв, отже, воно є джерельною книгою найбiльшої ганьби — антисемiтизму. Звiдси висновок: християни повиннi викинути Євангелiє на смiтник, якщо хочуть справдi свiтового братерства народiв. А навiть жид пише, що "Жиди не задовольняються збайдужінням християн до християнської вiри. Жиди ожидiвлюють християнську вiру тим, що накидають збайдужiлим християнам жидiвський iдеал життя, моралi, свiтового ладу. Жиди тим способом здiйснюють стару жидiвську мету — знищити християнство".

Жидiвська ненависть до християнства почалася ще в першому сторiччi нового стилю, ще тодi, коли християни не зробили жодної кривди жидам. Жидiвська ненависть до Iсуса Христа палає невгасимим полум'ям вiдтодi, коли кричали: "Розіпни Iсуса", і по сьогоднiшнiй день. Жиди мають Iсуса Христа за найбiльшого i найнебезпечнiшого ворога жидiвства. Талмуд зi скаженою ненавистю називає Христа ошуканцем, брехуном, чаклуном, байстрюком римського вояка тощо. Оповiдає, що його скаменували, повiсили. Апостолiв називає найбруднiшими, нецензурними словами. Цi сповненi ненавистi лайки на адресу Христа не надрукованi в англiйському та французькому перекладах Талмуда22. Переклади iнших жидiвських святих книг також неповнi. А святi книги всiх iнших вiр, як, наприклад, Коран, Дамапада, Оута, Нiпата, Зенд Авеста, Ши Кiнґ, Ману Баґавадґiта тощо перекладенi на європейськi мови повнiстю. Чому жиди не хочуть, щоби не жиди знали все, що написано в жидiвських книгах?

Жид пише: "Християни мають Iсуса Христа за знамено всього найчистiшого, святого, пiднесеного, гарного. А жиди мають його за знамено антисемiтизму, наклепу, жорстокостi, смерті".

Відомий голлiвудський кiнописьменник жид Бен Гетч в одному iз своїх творiв писав: "Одним з найгарнiших вчинкiв, що його будь-коли зробила юрба, було розп'яття Христа. Це був прекрасний вчинок. Але та юрба спартачила справу. Якби я керував покаранням Христа, то я був би наказав привезти його до Риму i кинути на розтерзання левам. Якби так було його покарано, то нiхто не мiг би зробити Бога з купки роздертого м'яса".

Жиди розпинають Христа ще й тепер.

1) Вони "промивають мозок" навiть священикам, щоби вони не визнавали божественості Сина Божого.

2) Вони вимагають заборонити християнську молитву в громадських установах та школах.

3) Щоби зруйнувати церкви матерiально, вони вимагають накладати податки на церкви23 i не звiльняти вiд податкiв пожертви на церковнi потреби.

4) Вони ширять думку, що Христос був шахраєм, який вигадав сам своє розп'яття, прикинувся мертвим i пiдробив своє воскресiння.

5) Вони вимагають заборонити чи збойкотувати Оберамерґавську виставу "Муки Господнi" у Нiмеччинi.

6) Вимагають заборонити молебень подяки випускникiв шкiл по закiнченнi школи.

7) Вимагають заборонити виставляти макети Рiздва Христового на громадських мiсцях. 8) Вимагають заборонити спiв християнських колядок у школах.

9) Вимагають забрати хрести з вiйськових цвинтарiв та каплиць.

Жидiвський Нью-Йоркський часопис писав: "Ми, жиди, хочемо щоб уся та рiздвяна пропаганда скiнчилася раз i назавжди. Жидiвський народ у США має право вимагати, щоб нiякого Рiздва не було у школах". 66 жидiвських гурткiв у США призналися, що вони дали грошi на пропаганду заборони молитви в школах i громадських установах. Жиди вимагають вiд уряду США заборонити в школах навiть звичайне привiтання "Бажаю тобi веселого Рiздва". Вимагають усунути хрести з громадських та державних будинкiв i площ. Уряд уже забрав хрести з вiйськових церков. Щоби люди забули саме iм'я "Христос", жиди вимагають на привiтальних поштових картках, замiсть "Рiздво Христове", надрукувати "Сезонне Свято". Це вже зроблено. Тепер рiздвяних привiтальних карток з набоженською тематикою дуже мало у продажу. Протестуючи проти християнської молитви та хрестiв, жиди не протестують проти пропаганди безбожництва, проти розпусти, наркотикiв тощо.

У США субота є вже обов'язковим святом для банкiв, шкiл, заводiв i багатьох урядових установ. Але жиди не закривають своїх крамниць у суботу. Лишилося зробити ще один крок (зроблений у СРСР) — проголосити недiлю робочим днем (буднем)24. Не офiцiйно це є i в США. Там побачите в недiлю вiдчиненi шинки, крамницi. Поки що Канада тримається християнського закону. В Канадi в недiлю все зачинено.

Про жидiвську небезпеку попереджували визначнi державнi мужi. Так, Цицерон назвав жидiв злою, руйнiвною силою, Магомет — п'явками, людожерами, Еразм — галапасами. Наполеон казав: "Я не хочу бачити жодного жида в моїй iмперiї. Я гиджуся цим найпiдлiшим народом". Ф. Вольтер назвав жидiв найогиднiшими галапасами. Марiя Тереза казала, що жиди роблять усе, чим чесна людина гидиться. Дж. Вашинґтон казав: "Жиди шкодять нам бiльше, нiж вороже вiйсько. Вони стократно небезпечнiшi для волi i добробуту Америки нiж всi ворожi вiйська. Дуже прикро, що Америка не повиганяла цих галапасiв i ворогiв американського добробуту". Б. Франклiн попереджував, що жиди зжеруть Америку, якщо вона їх не повиганяє. Президент Ю. Ґрант повиганяв жидiв з державних посад. Г. Форд казав, що вiйн не було б, якби уряди не тримали у своїх руках 50 жидiвських банкiрiв. М. Лютер писав: "Жадiбнiшого на грошi, жорстокiшого i мстивiшого народу за жидiвський, ще не iснувало. Жидiвський народ перейнятий думкою вбивати, мучити не жидiв". Багато Римських Пап попереджували про жидiвську небезпеку. Наприклад, Папа Климентiй VIII писав: "Увесь свiт страждає вiд жидiвського лихварства, ошуканства. Жиди зубожили багато людей, а надто селян, робiтникiв, незаможних". Ф. Вольтер пiдкреслював: "Жиди є дикий народ, який поєднав найогиднiшу скнарiсть з найогиднiшими забобонами та незгасимою ненавистю до всiх народiв, якi терплять жидiв i збагачують їх". Провiдна англiйська соцiалiстка Беатриса Веб казала, що жадоба зиску є рушiйною спонукою всього жидiвського народу. Всi жиди не мають анi бажання, анi здатностi працювати фiзично. Жиди не знають, що то є громадська i людська мораль. Е. Зiльбернер, iдеолог соцiалiстiв-фабiанцiв, подiляє цю думку.

Та послухаємо жидiв, що вони кажуть про самих себе.

К. Маркс пише: "Яка духовна основа жидiвства? Жадоба грошей. Хто є справжнiм жидiвським Богом? Грошi".

Вiн же пише: "Жиди вже одержали однаковi права з iншими громадянами. Але ця однаковiсть є на жидiвський спосiб. Це значить, що, наприклад, вiденськi жиди (де їх ледве мають за людей) можуть своєю грошовою силою змiнити майбутнє Європи. Жиди звiльнилися вiд утискiв i гноблення не лише тому, що стали володарями грошей, але й тому, що золото стало свiтовою силою. Жиди звiльнилися в такiй мiрi, в якiй християни стали жидами. Та навiть i позбавленi формально полiтичних прав, жиди мали i мають фактично величезну силу впливати на державну полiтику".

Жидiвський письменник пише:

"Жид завжди незадоволений, завжди неспокiйний, невгамовний. Причини, що породили це, — внутрiшнi, пов'язанi зi самою духовнiстю жида. Він уважає, що життя повинно приносити людинi лише насолоди. Не вiрячи у посмертне життя, жид не має надiї на нагороду в небi, тому не хоче скоритися пробам життя. Цi проби бентежать його, i вiн протидiє супроти них не почуттям неминучостi, як мусульманин, не покорою, як християнин, але ворохобою, бунтом. Маючи матерiалiстичний свiтогляд, жид хоче здiйснити свiй iдеал життя за всяку цiну, не перебираючи у засобах. Все, що затримує здiйснення його iдеалу, викликає у нього люту ненависть. Духовнiсть жида — iстотно ворохобна. Свiдомо чи несвiдомо, жид є завжди ворохобником" (Б. Лазар).

"Свiтова революцiя, яку ми тепер переживаємо, є i буде нашою жидiвською справою i в наших, жидiвських руках. Ця революцiя змiцнить наше жидiвське панування над iншими народами" (газ. "Пепль Жуїф", 8.02.1919, Париж).

"Ми, жиди, є винищувачами, руйнівниками, i будемо ними завжди. Щоб ви християни не зробили, нiщо не задовільнить наших вимог. Ми нищитимо, бо хочемо панувати у свiтi" (Г. Самуель).

"Ми, жиди, маємо намiр переробити християн, як комунiсти перероблюють їх у СРСР. Задля того треба часу трьох поколiнь" (Равi Броун).

"Iдеали комунiзму є однаковi з багатьма iдеалами жидiвства. Тим-то багато жидiв є комунiстами" ("Жевiс кронiкл", 4.04. 1919, Лондон).

"Жиди є рушiйною силою i комунiзму i капiталiзму" (Р. Пiтт).

"Жидiвську справу може розв'язати лише соцiалiстичне суспiльство" ("Нью Масс", 12.05.1936).

"Великим iдеалом жидiвства є, щоби всi народи i вiри зникли i було б одне свiтове, фактично жидiвське братерство народiв" (Жевiс Ворлд", 9.11.1883).

"Головна наша мета — панування жидiвства у свiтi — ще не осягнена, але вона буде осягнена, i вона вже наблизилася набагато ближче, нiж християни думають. Московський царат, нiмецьке королiвство вже скиненi. Всi народи вже стали на шлях самогубства. Вже починається жидiвське панування у свiтi" (Й. Шультбух).

"Лiга Нацiй є жидiвською iдеєю. Ми, жиди, створили її 25-рiчною боротьбою. Єрусалим буде колись столицею всього свiту" (Н. Соломон).

"Iдеал Органiзацiї Об'єднаних Нацiй — це iдеал усiх жидiв" (Д. Бен-Гурiон).

"Теперiшнiй свiтовий соцiалiзм є лише першим ступенем юдаїзму, лише початком свiтового здiйснення пророцтв наших, жидiвських пророкiв. Ми, жиди, можемо розбудувати без перешкод нашу нацiональну державу Iзраїль лише тодi, коли Лiга Нацiй з її вiйськом буде спроможна захищати слабких у свiтi. Ми, жиди, зможемо задовольнити нашi нацiональнi та мiжнароднi потреби лише тодi, коли в Лiзi Нацiй запанує соцiалiстична iдеологiя. Тим-то всi жидiвськi громади, сiонiсти i не сiонiсти, соцiалiсти i не соцiалiсти мусять допомогти в здiйсненнi перемоги соцiалiзму у свiтi, якщо не з принципових причин, то принаймнi з тактичних" (А. Носсiнг).

Жиди витратили чимало мiльйонiв грошей та чимало рокiв часу на те, щоб у всьому свiтi зробити тавро "антисемiтизм" (жидоненависництво) таким жахливим, щоби самого натяку (мовляв, ота особа є антисемiтом) вистачало б аби суспiльство скаменувало ту особу, що мало б її за найгiршого злочинця, вбивцю, ворога всього "прогресивного суспiльства". I справдi, багато, аж надто багато не жидiв бояться цього тавра бiльше як чуми, холери, вогню, потопу. Отже, коли комунiсти хочуть знищити якогось ворога комунiстiв, то на всi заставки кричать, що вiн є антисемiтом. Знаючи цю комунiстичну тактику, антикомунiсти навмисно не виступають проти жидiвських злочинiв, хоча ненавидять тi злочини. Але те їм не допомагає. І комунiсти, і жиди все одно таврують їх ярликом антисемiта.

Головною причиною нелюбовi до жидiв з боку християн i мусульман є жидiвська захланнiсть та лихварство. Навiть жид пише: "Наша жидiвська найбiльша вада за часiв старих i теперiшнiх — паразитизм. Ми, жиди, є народ хижакiв, галапасiв, що живляться путом людей. Ми, жиди, живемо брехнею, ошуканством, облудою i жорстокiстю. Кожний народ радо приймав жидiв до себе, бо, читаючи Бiблiю, спiвчував нещаснiй долi жидiвства i шанував мудрiсть жидiвських пророкiв. Народи, якi прийняли жидiв, дозволяли їм брати участь у всьому їхньому життi, вiльно торгувати, давали жидам однаковi громадянськi права. Але з часом, пiзнавши лiпше своїх жидiв, тi народи змiнили своє добре ставлення до жидiв на погане, потiм на ненависть, а потiм i виганяли жидiв зi своєї країни" (С. Рот). Iнший жид згоджується з цим, кажучи: "Загальнi причини жидоненависництва — це провина самих жидiв, а не їхнiх ворогiв" (Б. Лазар).

Iсторiя аж надто ясно показує, що нiмецькi жиди були нiмецькими патрiотами25. Нiмецька культура, добробут, промисловiсть, торгiвля дуже завдячують своїм високим рiвнем саме нiмецьким жидам. I в Нiмеччинi до А. Гiтлера26 не було жидоненависництва анi на макове зернятко. Iсторiя не записала анi одного жидiвського погрому в Нiмеччинi, крiм часiв Середньовiччя, коли погроми жидiв були по всiй Європi внаслiдок походiв хрестоносцiв на Палестину. I нiмцi не мали жодних причин, жодної навiть користi нищити своїх жидiв. Щобiльше! Нiмцi розумiли, що їхнє жидоненависництво пошкодило б Нiмеччинi, бо американськi жиди могли б викликати свiтовий бойкот нiмецької промисловостi i торгiвлi.

Там, де нема антисемiтизму, жиди самi його викликають i роздмухують, щоби, прикриваючись личиною "бий антисемiтiв", фактично бити патрiотiв. Наприклад, в Англiї в XVIII–XIX i на початку XX ст. не було де й понюхати жидоненависництва. У Британськiй iмперiї жиди мали такi самiсiнькi права, що й решта громадян. Не було жодних утискiв, чи зневаги жидiв. Щобiльше! Жиди були на дуже високих становищах у суспiльствi i державi, наприклад, головою Британського iмперського уряду був жид Бенджамiн Дiзраелi (1804–1881). I не зважаючи на такий стан, англiйськi часописи розпочали по 1945 роцi великий крок, закликаючи боротися проти неiснуючого у Великобританiї жидоненависництва. Чому такий крик? Що сталося?

Тепер нафта є кров'ю промисловостi та торгiвлi. Народ, що не має нафти, засуджений на поразки економiчнi, полiтичнi i воєннi. Землi, заселенi арабами, мають величезнi запаси нафти. Отже, економiчнi i державнi потреби Великобританiї владно вимагають заприязнених стосункiв з арабським свiтом. Жиди зажадали вiд Великобританiї, щоби вона вигнала арабiв із Палестини i допомогла жидам створити в Палестинi жидiвську державу. Великобританiя тодi вiдмовилася.

Лондонський часопис "Сандi Експрес" проголосив 27.09. 1947 р., що буде в тижневому своєму додатковi друкувати матерiал про британський антисемiтизм. А скiльки було того антисемiтизму тодi в Англiї свiдчить такий факт: жиди в Ізраїлi жорстоко скатували i повiсили вже мертвих двох англiйських воякiв. Всi англiйськi часописи писали про це, друкуючи фотографiї повiшених. Англiйське суспiльство не звернуло жодної уваги на цю подiю. Нiде не було чути навiть балачок на цю тему. А який би то величезний рух зчинили б жиди в усьому свiтi, якби англiйцi зробили те саме з двома жидами?

Народ США склався з переселенцiв — представникiв рiзних народiв, сповiдникiв рiзних конфесiй. Вже ця одна обставина зробила американцiв дуже толерантними до всiх народiв i всiх релiгiй. Всебiчна воля у всьому життi ще бiльше змiцнила вирозумiлiсть американцiв. У США нема жодного ґрунту на якусь ненависть до народу чи вiри, отже, i до антисемiтизму. Що бiльше! — Жиди в США мають не однаковi громадськi права, а фактично мають навiть бiльшi, як не жиди, бо жиди в США мають таку величезну силу, що можуть скидати навiть найвищу, небажану їм владу, i наставляти бажану. Жидоненависництва в США нема, понадто серед тих, що там народилися. Щоправда, є вiдраза, огида до жидiв, але це ж далеко до ненавистi. Жидам живеться в США аж надто добре, наприклад, хоч жиди складають лише 3 % людності країни, проте серед мiльйонерiв їх є 20 %, серед лiкарiв — 20 %27, серед юристiв — 10 %, серед студентiв — 10 %. З усього багатства США жидам припадає 15 %.

I ось у цьому жидiвському раю читаємо: "Американськi жиди мусять схопити за горлянку всiх антисемiтiв. Мусимо заповнити американськi в'язницi цими жидоненависницькими бандитами. Мусимо посадити їх всiх до божевiлень". А в жидiвському часописi читаємо: "Нью-Йоркська полiцiя ув'язнила п'ятьох жидiв, якi малювали нацистську свастику на будинку iзраїльського консулату в Нью-Йорку". Чи треба щось тут пояснювати?

29 Пап Римських видали 57 антижидiвських наказiв (едиктiв).

У московськiй iмперiї лише один народ мав нацiонально-культурний самоуправ. Це був жидiвський народ.

В Українi жиди мали 1929 року 480 шкiл з жидiвською викладовою мовою, з 76.000 учнiв, 2.500 учителiв у них.

В Українi жиди складали 1929 року 5,4 % людності, але серед урядовцiв було 18,7 % жидiв.

На 10.000 людності в Українi було у 1929 роцi у вищих школах 51 жид i 6 українцiв.

Сіонізм

Початком сiонiзму можна вважати 1882 рiк, коли Лев Пiнскер видав у Берлiнi свою книжку "Самовизначення". Та йому й не снилося, що жидiвську державу створять не жиди, але християни. Основник сiонiзму Т. Герцель видав 1896 року свою книжечку: "Жидiвська держава". У нiй вiн не вимагав, щоб жидiвська держава конче була в Палестинi. Вiн пропонував купити землю в Туреччинi чи Америцi. Вiн також не вiрив, що в тiй жидiвськiй державi може бути державною мовою мова гебрейська. Т. Герцель пропонував 1901 року турецькому султановi велику грошову допомогу свiтового жидiвства, якщо вiн дозволить закласти в Палестинi жидiвську державу пiд турецькою зверхнiстю. I вiн не хотiв, щоб усi жиди з усього свiту жили в тiй жидiвськiй державi, але лише тi, яким не було мiсця в iнших державах. Тi, що лишалися в iнших державах, мали би мати свою самоуправу.

Перший свiтовий з'їзд сiонiстiв вiдбувався 29.08.1897 р. у Базелi (Швейцарiя). Його голова Д. Мандельтам, вiдкриваючи з'їзд, сказав: "Ми, жиди, маємо захопити свiтову владу".

Провiдник сiонiстiв Хаїм Вейцман ще 1920 року проголосив свiтовi: "Ми, жиди, заселимо Палестину, байдуже, чи це подобається кому чи нi. Ви, християни, можете прискорити наш приїзд до Палестини, чи сповiльнити його. Але пам'ятайте, що задля вашого власного добра мусите допомогти нам, жидам, бо iнакше наша жидiвська конструктивна сила обернеться в руйнiвну, яка переверне весь свiт горидном".

Голова свiтового об'єднання сiонiстiв Нагум Ґолдман казав 1947 року на мiтингу в Монреалi: "Жиди могли мати Уґанду, Мадагаскар та iншi землi для заснування там жидiвської держави, але вони не хотiли жодної, крiм Палестини. I це не з причин бiблiйно-iсторичних чи набоженських, i не тому, що висушивши Мертве море в Палестинi можна здобути всiлякi хiмiчнi мiнерали на мiльярд доларiв, i не тому, що в Палестинi є далеко бiльше нафти, нiж в Америцi. Нi. Не хотiли тому, що Палестина лежить на схрещеннi шляхiв Європи, Африки й Азiї i є осередком свiтової полiтичної сили, а також i вiйськово-стратегiчним осередком свiтової влади".

16. Нема в усьому свiтi такого народу, який так любить свою землю, як її любить народ український. Вiн обожнює свою землю.

17. В. Кубiйович (ред.) "Енциклопедiя Українознавства".

18. В. Мартинець. "Жидiвська проблема в Українi".

19. Жиди жили лише в Українi. В Московщинi їм заборонялося жити.

20. В Талмудi написано: "Ґой, що читає Тору (Талмуд), заслуговує на кару смертi".

21. Талмуд. Книга Надарiм 23-а, 23-б.

22. Повного перекладу Талмуда ще нема.

23. У США i Канадi церкви всiх релiгiй (не лише християнських) звiльненi вiд податкiв.

24. Постанову цю вже давно вiдмiнено.

25. Українськi жиди були московськими патрiотами.

26. Були чутки, що бабка А. Гiтлера була жидiвкою. Московська iсторичка М. Шаґiнян нiби довела, що мати В. Ленiна була вихрещеною жидiвкою з роду Зендер-Бланк.

27. Лiкарi і юристи, особливо адвокати, в США заробляють дуже багато.

III. ЖИДИ В США І У СВІТІ

Внук Нью-Йоркського жидiвського банкiра Якова Шiфта Iван Шiфт признався, що його дiд Якiв пожертвував московським бiльшовикам 20 мiльйонiв доларiв. Iншi жидiвськi банкiри ще додали. Дали не лише тому, що ненавидiли царат, але передусiм тому, щоб ЗАХОПИТИ ВЛАДУ в московськiй iмперiї. Захопивши там владу, вони планували скерувати всi сили тої iмперiї на створення свiтового уряду на чолi з жидiвськими банкiрами. З цiєю метою жидiвськi банкiри запровадили в московськiй iмперiї марксизм. Але москвини iнстинктивно вiдчули цю загрозу їхнiй iмперiї i вчасно запрягли марксизм до московського iмперського возу. Нью-Йоркськi банкiри-жиди програли, але не кинули надiї та планiв опанувати московську iмперiю i створити свiтовий уряд. Вони планують створити свiтовий уряд за допомогою москвинiв, а потiм викинути москвинiв зi свiтового уряду.

Щоби захопити свiтову владу, банкiри вживають трьох способiв: 1) ослаблюють державну владу мiжпартiйною i становою боротьбою; 2) нищать релiгiю парафiян (насамперед християнство), розкладаючи морально священикiв i людей; 3) настановлюють на провiднi становища своїх пахолкiв у всiх секторах життя: полiтичному, науковому, культурному, лiтературному, мистецькому, економiчному, в школах, часописах, видавництвах, радiо. Нiмецький банкiр жид Уолтер Ратенау казав: "Лише 300 жидiв, якi знають один одного, керують долею Європи й Америки. Вони мають силу скинути будь-який уряд в Європi й Америцi. Вони мають величезнi засоби i способи накинути свою волю кожному урядовi. Вони самi призначають своїх наступникiв".

Той У. Ратенау сам очолював найбiльший у свiтi завод електричних машин та приладiв. Другий жид Альберт Балiн очолював двi найбiльшi у свiтi пароплавнi лiнiї: Гамбург — американську та Пiвнiчно-нiмецьку. Третiй, М. Варбурґ, був одним із найбiльших свiтових банкiрiв. Взагалi європейськi жиди були 1939 року власниками 75 % всiх банкiв, всiх найбiльших торговельних пiдприємств, найбiльших часописiв та видавництв, театрiв, кiно, служби iнформацiї. Це саме i в США.

Московський письменник Ф. Достоєвський писав 100 рокiв тому: "Тепер панують в Європi жиди та їхнi банки. Панують у царинi освiти, культури i в соцiалiзмi. В соцiалiзмi насамперед i найбiльше. З допомогою безбожницького соцiалiзму жиди вирвуть християнство з корнем i знищать християнську культуру. I коли не буде вже нiчого крiм анархiї, жиди стануть володарями. Поширюючи соцiалiзм серед iнших народiв, жиди лишаються самi нацiоналiстами. I коли європейцi втратять все своє майно, лишаться лише жидiвськi банки".28

Голова британського уряду жид Б. Дiзраелi (лорд Бiконсфiльд) писав чотири роки перед революцiєю 1848 року таке: "Велика революцiя назрiває у Нiмеччинi. Про неї мало знають в Англiї. Цiєю революцiєю керують жиди, що захопили всi унiверситетськi кафедри в Нiмеччинi. Тепер свiтовою полiтикою керують не офiцiйнi керiвники, але незнанi, схованi за лаштунками iсторичного кону".

Вiсiм рокiв по тiй революцiї вiн писав: " Вплив жидiв виявляється в останньому вибусi нищівних сил Європи. Ця революцiя вибухла проти традицiй, аристократiї, релiгiї й особистої власностi. Нищення вiри, побожностi, права особистої власностi — все це очолюють жиди. Вони, що походять з Богом вибраного народу, спiвпрацюють з безбожниками. Вони, найспритнiшi збирачi особистого багатства, об'єднуються з ворогами особистої власностi. Цей, вибраний Богом, вищий народ стискує руку голотi, шумовинню. I все це робиться тому, що цi жиди хочуть знищити християнство".

Другий жид пише 1945 року те саме про таємний жидiвський згурт XX ст. "Сангедрiн".

Датський посол у Петербурзi М. Удендик послав 6.09.1918 р. англiйському урядовi довгий звiт про стан у московськiй iмперiї. В ньому вiн писав: "Небезпека є тепер така велика, що вважаю своїм обов'язком звернути увагу всiх європейських урядiв на той факт, що коли не покладеться тепер негайно край бiльшовизмовi, то свiтова культура опиниться в дуже великiй небезпецi. I це твердження не є перебiльшенням, а вже факт. Якщо не знищимо бiльшовизм у самому зародку, то вiн пошириться — в тiй чи iншiй формi — по всiй Європi i по всьому свiту, бо ним керує свiтове жидiвство".

Сам В. Ленiн визнав велику участь жидiв у революцiї. Вiн писав: "На майбутнього iсторика бiльшовицької революцiї припадає завдання належно оцiнити роль жидiв у жовтневiй революцiї. Дуже ймовiрно, що ми, бiльшовики, не змогли би перемогти без тої допомоги, яку дали нам жиди. Вони дуже допомогли нам скласти i змiцнити нашу комунiстичну владу тодi, коли багато московських iнтелiгентiв (а понадто урядовцiв та офiцерiв) саботували, бойкотували нашу бiльшовицьку владу. Дуже багато жидiвських iнтелiгентiв стали вiрними урядовцями i керiвниками бiльшовицького уряду".

Англiйський журналiст Роберт Вiльтон жив 15 рокiв у Московщинi перед 1917 роком i два роки по 1917 роцi. Вiн знав дуже добре московську мову, був наочним свiдком революцiї 1917 року. Повернувшись 1920 року до Англiї, вiн написав книжку про те, що бачив i знав пiд час революцiйних подiй. Вiн пише, що 1918 року Центральний Комiтет бiльшовицької партiї складався з 62 членiв. З них було 5 москвинiв, 1 українець, 6латишiв, 2 нiмцi, 1 чех, 2 вiрмени, 3 грузини, 1 караїм i 41 жид. ЧЕКа складалася з 36 членiв. З них було: 1 нiмець, 1 поляк, 1 вiрменин, 2 москвини, 8 латишiв i 23 жиди. Бiльшовицький уряд складався з 22 мiнiстрiв (називалися тодi комiсарами). З них було: 3 москвини (В. Ленiн29, А. Луначарський, Г. Чичерiн), 1 українець (Н. Криленко), 1 грузин (Й. Сталiн), 1 вiрменин (В. Мiкоян) i 16 жидiв (Д. Ларiн, Л. Троцький, А. Шлiхтер, Д. Шмiдт, Г. Зiнов'єв, В. Володарський, М. Урицький та iншi). З 556 найвищих урядовцiв було 15 москвинiв, 2 українці, 11 вiрмен, 35 латишiв, 15 нiмцiв, 7 мадяр, 10 грузинiв, 3 поляки, 3 фiни, 1 чех, 1 караїм i 457 жидiв.

ЦК КП складався 1935 року з 59 членiв. З них було 3 не жиди, але мали жiнок жидiвок (Й. Сталiн, С. Лобов, В. Осинський), а решта 56 — жиди (В. Балицький, К. Бауман, I. Варейкiс, Ю. Гамарник, I. Зеленський, I. Кабаков, Л. Каганович, В. Хорiн, М. Литвинов, I. Любимов, М. Каганович, Д. Мануїльський, I. Носов, Ю. П'ятаков, I. П'ятницький, М. Разумов, М. Рухимович, К. Риндiн, М. Хутаєвич, М. Чудов, А. Шверник, Р. Ейхе, Ґ. Ягода, I. Якiр, I. Яковлев, Ф. Ґрядинський, Ґ. Камiнський, I. Уншлiхт, А. Булiн, М. Калманович, Д. Бейка, М. Зiфрiнович, А. Трачер, Л. Бiтнер, Г. Канер, Л. Крiхман, А. Лепа, С. Лозовський, Б. Познер, Т. Дерибас, К. Стриєвський, Н. Попов, С. Шварц, Е. Вегер, I. Мехлiс, А. Угаров, Г. Благонравов, А. Розенгольц, А. Серебровський, А. Стейгарт, I. Павлуновський, Г. Сокольников, С. Бройдо, В. Полонський, Г. Вейнберг.

Жиди в урядi СРСР: М. Ахлiс, В. Балицький, В. Володарський (Гольдштейн), Я. Гамарник, А. Гершунi, М. Горовiц, Д. Заславський, Г. Зiнов'єв, А. Йоффе, Л. Каганович, М. Каганович, Й. Каганович, Р. Каганович, С. Каганович, (всi брати Сталiнової жiнки), С. Каменєв, М. Литвинов, Д. Мануїльський, Ю. Перец, Л. П'ятаков, К. Радек, Я. Свердлов, Л. Троцький, I. Еренбурґ, Г. Ягода та багато iнших.

Зверхником ЧЕКа, НКВД була президiя в складi: 2 москвини (К. Ворошилов i М. Калiнiн) i 4 жиди (М. Каганович, Г. Ягода, I. Мехлiс, М. Френкель). Начальниками окремих вiддiлiв НКВД були: 3 москвини (Й. Агранов, А. Шанiн, Л. Бєльський), 1 поляк (В. Добродзiнський), 1 нiмець (С. Шiрвiндт) i 5 жидiв (М. Гай, А. Трилiсер, А. Слуцький, К. Паулер, Й. Йоффе). Керiвниками будiвництва каналу Волга-Москва були чекiсти: 1 москвин (Н. Лускiн) i 4 жиди (Берман, Коган, Серензон, Перлiн).

Диктатором УРСР був Л. Каганович. Фактично головою уряду — жид I. Шелехес, Наркомом земельних справ — жид А. Шлiхтер, Мiнiстром скарбу — жид Я. Рехiс, Мiнiстром здоров'я — жид Л. Кантарович. Начальником ЧЕКа (в УРСР) був жид В. Балицький. Його заступниками — жиди Карлсон та Кацнельсон. В Українi чекiстами були жиди М. Лацiс, Ф. Кон, С. Фукс, Португаїс, Фельдман, Елянгрiн, Грiнштейн, А. Кочi, Бела Кун, Сайкiнг, Дова, Л. Коган, Серензон, Марголiн. Це лише найвищi. Менших було кiлька тисяч.

Першим президентом СРСР був жид Я. Свердлов (Моiсейович). Першим головнокомандувачем армiї СРСР був жид Л. Троцький (Бронштейн). Першим президентом III Iнтернацiоналу був жид Г. Зiнов'єв (Афельбаум).

Уповноваженими Московського Червоного Хреста були: М. Радек (Сабельсон) у Берлiнi, А. Берман у Вiднi, М. Коцман у Варшавi, Л. Гiльберт у Бухарестi, Д. Баум у Копенгагенi, Я. Свердлов у Москвi (голова).

Центральний Комiтет московської партiї соцiал-демократiв складався з таких осiб: Дiамант, Ґiммер, Штраус, Ратнер, Лiбер, Зон, Дан, Гоц, Раппапорт, Цедербаум (Мартов), Цедербаум (Левицький). Разом 11 членiв. Всi одинадцять — жиди.

У Центральний Комiтет московської партiї соцiал-революцiонерiв входили А. Керенський, Аранович, Цiплер, Львович, Давидович, Гуревич, Ґольдштейн, Лихач, Хiнчук, Берлiнрут, Дiстлер, Чернявський, Резенберг, Ратнер, Чайковський. Разом 15. З них жидiв 14.

Редакцiю часопису французьких соцiалiстiв "Ле Популєр" представляли: Леон Блюм, Розенфельд, Герман, Гiрш, Мох, Жиромський, Вайль, Ренталь, Коген, Ґольдшiльд, Ю. Донтш, Лiберман, Л. Лiвi, Кантер. Всi — жиди.

Редакцiя часопису бельгiйських соцiалiстiв "Ле Пепль" складалася з таких осiб: Люлешер, Скотiнос, Левi, Ґодштейн, Блюм, Ґольдцiнґер, Епштейн, Кейфер, Фiшер. Всi — жиди.

Перший соцiалiстичний часопис у Нiмеччинi заклав жид Карл Гохберґ. Кiлькаразовим головою соцiалiстичних з'їздiв був жид Пол Зiнґер. Теоретики соцiалiзму були жиди: К. Маркс, Е. Бернштейн, Адольф Браун, Якiв Штерн. Першим президентом республiканської Нiмеччини був жид Фрiдрiх Еберт, а його уряд мав п'ять мiнiстрiв-жидiв. Засновники комунiстичної республiки в Мюнхенi 1919 року були жиди: Курт Айснер, Ляндавер, Пiалер, Аксельрод.

Незмiнними дорадниками трьох президентiв (Ф. Рузвельта, Г. Трумена, Д. Ейзенхауера) були жиди: С. Розенман, Б. Барух, Л. Брандес, Ф. Франкфуртер. Дорадником през. В. Вiльсона був жид Едвард Гауз.

Редактором комунiстичного часопису "Дейлi Уоркер" в США був жид Джон Ґейтс (Iзраїль Реґенштрiх).

Переговори про визнання СРСР вели уповноважений СРСР М. Литвинов та уповноваженi США Ф. Франкфуртер і Б. Барух. Всi три — жиди. М. Литвинов — явний комунiст, Ф. Франкфуртер — соцiалiст-комунолюб, Б. Барух — соцiалiст-москволюб. I всi три були, насамперед, жидiвськими нацiоналiстами.

Жидiв бачимо у проводi всiх революцiй. Наприклад, у Московщинi Л. Троцький (Бронштейн) i тисячi iнших, у Нiмеччинi — К. Лiбнехт, Р. Люксембурґ, К. Айслер, у Францiї — Г. Гейне, Л. Борне, у Польщi — Я. Берман, у Румунiї — Анна Паукер, у Мадярщинi — Б. Кун (Коген), М. Ракочi (Розенкранц), Е. Геро, у Чехiї — Р. Сланський, в Українi — М. Каганович, в Iспанiї — Замора, Азана, Розенберґ. Провiдниками 1-го соцiалiстичного Iнтернацiоналу були жиди: М. Фрiбурґ, Жан Коген, Арон Адлер, I. Френкель. З одинадцяти членiв Полiтбюро КП США шiсть були жиди. Самi жиди кажуть: "Це не випадково, що серед соцiалiстичних провiдникiв є дуже багато жидiв". Бо "жидiвська духовнiсть в основi є революцiйною, ворохобливою. Кожний жид є революцiонером, свiдомо, чи пiдсвiдомо" (Б. Лазар).

Жиди кажуть: "Бiльшовицька революцiя — це витвiр жидiвського розуму, жидiвського незадоволення, i вона спланована жидами з метою створити новий лад у свiтi. Що так майстерно здiйснено в московськiй iмперiї жидiвським розумом i плануванням, стане дiйснiстю в усьому свiтi також силою жидiвського розуму" ("Американ Гебрей"). "Факт перемоги бiльшовизму, факт, що так багато жидiв є бiльшовиками, факт, що iдеї та iдеали бiльшовизму так подiбнi до улюблених iдей юдаїзму — всi цi факти примушують нас, жидiв, думати i дiяти дуже уважно й обережно" ("Джевiс Уорлд").

"Всi жиди в СРСР переконанi, що упадок совєтської влади i захоплення влади кимось iншим було би найбiльшим, що його можна уявити, жидiвським нещастям" (там же).

"Профашистська та пронацистська наволоч у США погрожує соцiалiстичному СРСР усiм: вiд атомної бомби — до "демократичних" виборiв у СРСР. А ми бачимо, що в США кожний, хто ненавидить москвинiв, завжди ненавидить i жидiв. Чи хто колись бачив антисемiта, який не був би водночас i проти совєтського СРСР? Ми, жиди, вже пiзнали своїх ворогiв. Пiзнаймо ж i своїх приятелiв — совєтський народ" ("Сентiнель").

"Якщо б не було московського червоного вiйська, то тепер не було би жидiв анi в Європi, анi в Палестинi, анi в Африцi, а в США час iснування жидiв рахувався би днями. То є безперечний iсторичний факт, що СРСР врятував жидiвський народ вiд смертi. Американськi жиди нiколи не забудуть iсторичного боргу рятiвниковi жидiвського народу — СРСР" (А. Бiттельман).

"Кожний жид, що щиро цiкавиться долею жидiвства, мусить розумiти, що найлiпшi сини жидiвського народу є жидiвськi комунiсти, i що найлiпшим союзником жидiвства є комунiстична партiя" ("Йевiс Лайф").

Високий офiцер вiйськової Служби безпеки США пише: "Мої слiдчi i я сам дослiдили тисячi комунiзуючих i комунiстiв — воякiв та старшин США. Серед них вiдсоток жидiв був понад всi пропорцiї дуже високий. Серед воякiв-жидiв було 75 % комунiстiв" (Р. Г. Вiльямс).

Рабин Бенджамiн Шульц почав поборювати комунiзм серед жидiв. Рада рабинiв Нью-Йорку, що складалася з 400 рабинiв, вигнала його з посади рабина i закликала жидiв бойкотувати його. На з'їздi американсько-жидiвського об'єднання (Конґресу) 1938 року Авраам Левiн запропонував додати до ухвал з'їзду осуд комунiстичних теорiй. Увесь з'їзд із великим обуренням вiдкинув той додаток.

Московського шпигуна Олджера Гiса врятувала вiд смертi жидiвка Гелена Ботенвайзер, жiнка жидiвського банкiра. Вона заклала велику грошову запоруку, щоби шпигуна Роберта Соблена випустили тимчасово з в'язницi перед судом. Вийшовши з в'язницi, вiн утiк до СРСР i запорука пропала.

Поборюючи комунiзм, голова товариства iменi Бьорча Роберт Велч цiлковито не чiпав жидiв. Незважаючи на це жиди виповiли вiйну тому товариству. Чому? Жиди вiдповiдають: "Пошкрябайте запеклого антикомунiста — знайдете жидоненависника".

Найменший натяк на те, що iснує якась таємнича сила, яка має своєю метою панувати в усьому свiтi, викликає у жидiвства великий крик спростування. I це спростування та обурення жиди зчиняють навiть i тодi, коли в тому натяку нема анi згадки про жидiвство. Чому ж вони протестують? Бо жиди брали чинну участь i часто були керiвниками всiх таємних гуртiв, що мали таку мету.

У США виходить кiлька жидiвських часописiв, журналiв некомунiстичного, несоцiалiстичного напряму. Анi один з них нiколи не виступав проти чогось соцiалiстичного, комунiстичного. А проти патрiотизму, релiгiї, зокрема християнства, виступали. Головний дорадник трьох президентiв США жид Б. Барух казав: "Патрiотизм — це нiсенiтниця".

Об'єднання американських жидiвських парафiй на своєму рiчному з'їздi виступило проти iснування Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi.

Жиди в США вже не ховаються i пишуть вiдкрито таке: "Ми, жиди, ухиляємось вiд вiйськового обов'язку пiд час вiйни, хоч ми маємо з вiйн бiльше користi як будь-хто. Ви, християни, багато кричите й обурюєтесь незаслуженим жидiвським впливом у театрах та кiно. Припустимо, що ви маєте обгрунтованi причини. Але ж цей вплив i порiвняти не можна з величезним, приголомшуючим нашим впливом у школах, книжках, урядах, законодавствi i навiть на ваш щоденний спосiб мислення. Так, ми, жиди, влiзливi заколотники. Так, ми, жиди, головнi винуватцi воєн i революцiй. У ваше особисте i громадське життя ми вносимо незгоду, чвари, розбиття. Ми, жиди, завоювали вас, християн, так, як жодний з ваших iмператорiв не завойовував Африки чи Азiї. Ми, жиди, змiнили напрям вашої iсторiї. I зробили ми це лише силою нашого духу i розуму, силою наших iдей. I кiнця нашого, жидiвського впливу ще не видно" (Маркус Елi Раваж у "Сентура Мегезiн", 11.1928).

Жиди в США мають 21 велику органiзацiю, понад сто менших i тисячi малих з вiддiлами чи уповноваженими в кожному мiстi, мiстечку i селi. Вони мають i головний провiд, що об'єднує їх всiх та спрямовує їхню дiяльнiсть. Найбiльшi з них: Американське жидiвське об'єднання, Американська жидiвська колегія, Жидiвська робiтнича організація, Антитерористичне товариство.

Всi цi жидiвськi органiзацiї щороку збирають у США понад 625 мiльйонiв доларiв на добродiйну допомогу. З того на допомогу в США дають 10 %, а 90 % вiдсилають до Iзраїлю. Та й з тих 10 %, що витрачають у США, на справжню допомогу дають лише одну десяту, а дев'ять десятих витрачають на полiтичнi жидiвськi справи, насамперед на пропаганду. За законами США пожертви на добродiйнi справи звiльняються вiд державного податку. Всi жидiвськi дачки звiльненi вiд того податку, бо ж офiцiйно вони збираються на нiбито добродiйнi цiлi. Фактично ж з усiх зiбраних пожертв на добродiйство жиди витрачають менше як 10 %. Уряд США знає про це i мовчить.

Як написано в статутах Американської жидiвської комiсiї та Антитерористичного товариства, їхнiм завданням є: 1) Впливати на полiтику уряду США, а задля того утримувати у Вашинґтонi сталу, уповноважену жидiвську установу. 2) Наглядати i впливати на часописи, журнали, радiо, кiно тощо всiлякими способами, наприклад, подаючи часописам факти, документи, пiдказуючи думку авторам, допомагаючи авторам вiдповiдними матерiалами тощо. 3) Впливати на церкви, допомагаючи їм удосконалювати християнську науку, постачаючи їм знадiбки задля науки в недiльних школах. 4) Впливати на спосiб думання американського народу, виробляючи засоби змiни їхнiх помилкових переконань.

Так цi двi жидiвськi органiзацiї впливають на дiяльнiсть церков, шкiл, органiв освiти, патрiотичних товариств колишнiх воякiв, добродiйних, багатомiльйонних фундацiй, на напрям i змiст часописiв, журналiв, книжок, кiно, телебачення, робiтничих товариств i на домашню та закордонну полiтику уряду США. Мабуть нема в США анi одної великої поважної органiзацiї, в якiй не було би посереднiх чи безпосереднiх впливiв жидiвства США. Є великi жидiвськi впливи навiть у християнських церквах та органiзацiях, навiть у патрiотичних товариствах. Самi жиди подають факти їхнього впливу та кiлькiсть витраченого на те грошей в своїх рiчних звiтах.

Американська жидiвська комiсiя пише статтi, розвiдки, книжки i сама своїм коштом їх видає, але переважно їх видають нежидiвськi органiзацiї, навiть уряд США. Крайове освiтнє товариство, Батькiвський союз, Учительський союз є пiд дуже великим впливом жидiвської i спецiально-соцiалiстичної пропаганди.

Американська жидiвська комiсiя та Антитерористичне товариство мають велику Головну управу в Нью-Йорку, а у Вашинґтонi — велику канцелярiю. Вони мають у кожному мiстi i мiстечку США свої вiддiли чи уповноважених. Вони збирають у всiх США всiлякi потрiбнi жидам вiдомостi, iмена та адреси людей чи установ, органiзацiй, якi виступають проти жидiвства. Вони поширюють на мiсцях жидiвську пропаганду, впливають на мiсцевих дiячiв, товариства, уряди. Жиди у великiй мiрi творять у США так звану "громадську" думку.

Американська жидiвська комiсiя та Антитерористичне товариство разом з iншими жидiвськими органiзацiями витрачають рiчно мiльйони доларiв не лише на боротьбу з жидоненависництвом (якого в США нема), але й на поширення й поглиблення юдофiльства. Вони постачають задарма чи запiвдарма всiм i кожному нежидiвському товариству, установi, школi, церквi свою лiтературу, промовцiв, викладачiв, кiнострiчки тощо. А що серед жидiв є дуже багато соцiалiстiв, комунiстiв, то й багато тої лiтератури i промовцiв є соцiалiстичнi i комунiстичнi. Як це впливає на життя в США видно з тих фактiв, що уряд країни вже заборонив школам святкувати Рiздво, вже не друкує рiздвяних поштових значкiв iз християнською тематикою. Не лише протестантськi церкви в США, але навiть i католицька вже повикреслювали зi своїх церковних книжок роздiли, якi не подобаються жидам, як, наприклад, про розп'яття Христа.

Американська жидiвська комiсiя в порозумiннi з Американською Церковною Радою видає задля протестантських недiльних шкiл шкiльнi пiдручники. Ця комiсiя пише у своєму рiчному звiтi, що вже у 85 % шкiльних протестантських книжках нема нiчого поганого про жидiв. Лiтературою, що її видає ця комiсiя, користуються 2.500.000 учителiв недiльних (церковних) шкiл, до яких ходять 27 мiльйонiв дiтей.

Американськi патрiоти почали пропаганду проти ООН. На прохання жiночого вiддiлу Методистської Церкви Американська жидiвська комiсiя почала видавати безплатну лiтературу, що поборювала ту патрiотичну пропаганду.

Американська жидiвська комiсiя влазить i до католицької церкви в США, пропонуючи католицьким школам безплатно свою лiтературу, шкiльнi книжки, викладачiв. I багато католицьких шкiл вже тим усiм користуються.

Католицька церква в США запросила 1962 року рабина Марка Танедбаума на дорадника Осередку релiгiйного виховання при католицькому унiверситетi в Монро. Той осередок є головним постачальником релiгiйно-виховної лiтератури всiм католицьким школам США. Це запрошення не є винятком. Подiбних було дуже багато.

Американська жидiвська комiсiя влазить навiть до патрiотичного союзу колишнiх воякiв (Леґiону американських ветеранiв), даючи йому безплатно промовцiв, чи готовi написанi промови. Вона пише, що всi промови головного священика Леґiону написали жиди. Чимало написаних жидами промов виголосив на радiо навiть сам Головний командувач Леґiону. Комісія пише, що висилає щомiсяця 480 видавництвам колишнiх воякiв готовi написанi статтi чи знадiбки до статей. Вона ж постачає офiцiйному журналовi Леґiону бiльшiсть фотографiй та матерiалiв до статей про життя в Iзраїлi i в СРСР.

У своєму рiчному звiтi Комiсiя хизується, що вона постачає (безплатно) 1.700 щоденним газетам США свої знадiбки та вже написанi статтi, розвiдки, навiть редакцiйнi статтi. Хизується, що тi її матерiали дуже послабили антикомунiстичну пропаганду. Комiсiя постачає безплатно журналiстам США знадiбки на будь-яку тему. Вона навiть цензурує статтi та книжки, вказуючи редакторам та видавцям на "хиби" приготованих до друку матерiалiв. Знадiбки та статтi комiсiї радо друкують журнали: "Reader's Digest", "Colliers", "Look", "Life", "Time", "This Week", "Week", "Newsweek", бо ж видають їх жиди.

Американська жидiвська комiсiя постачає великим радiо та телемережам свої знадiбки на всiлякi теми. Державне радiо "Голос Америки" дуже радо використовує матерiали, присланi комiсiєю.

Добродiйнi органiзацiї в США звiльняються вiд державного податку. Американська жидiвська комiсiя є не фiлантропiчним, а наскрiзь полiтичним товариством, проте уряд США звiльнив його вiд податку.

Другим великим, дуже впливовим жидiвським товариством США є Антитерористичне товариство синiв божої Обіцянки. Це найстарша i найбiльш жидiвська ложа в США, заснована С. Левiнґстоном 1843 року. Вона має велику Головну управу в Нью-Йорку i вiддiли в кожному бiльшому мiстi США. В менших мiстах понад 150 комiтетiв, а в селах — понад 1.000 уповноважених. Вона має кiлька тисяч добре оплачуваних урядовцiв, якi слiдкують по всiх США за кожним антижидiвським виявом. Їх Головою (вiд 1938 року) був юрист Генрi Монський, широко вiдомий не лише жидiвський, але й американський дiяч. Головою вiддiлення в штатi Нью-Йорк був Самуїл Розенман, дуже впливовий дорадник i автор промов президента Ф. Рузвельта. У проводi Антитерористичного товариства є дуже багато соцiалiстiв i чимало комунiстiв. Отже, кожного, хто виступає проти соцiалiзму чи комунiзму, Товариство плямує ярликом антисемiта.

Антитерористичне товариство бореться завзято з усякими виявами патрiотизму, нацiоналiзму (крiм жидiвського) i проти християнства. Воно дуже близько спiвпрацює з комунiстами i допомагає їм у комунiстичнiй дiяльностi. Дуже пропагує всiлякий iнтернацiоналiзм. Воно нiколи не виступало проти комунiстичних провiдникiв, анi проти злочинiв "радянської" влади СРСР. Натомiсть багато разiв виступало проти боротьби з комунiстами та московськими шпигунами. Це Антитерористичне товариство обмовляє, знеславлює кожну особу чи групу, якi чинно поборюють комунiзм та iнтернацiоналiзм. Воно обмовляє, очорнює навiть жидiвських приятелiв, якi виступають проти комунiзму, iнтернацiоналiзму. Наприклад, сенатор Бортон Гвiлер був щирим приятелем жидiв i багато допомiг жидам у Сенатi, пiдтримуючи законопроекти, сприятливi для них. Але вiн був американським патрiотом i дуже боровся проти участi США у 2-iй свiтовiй вiйнi. Вiн щиро радив своїм особистим приятелям-жидам викинути комунiстiв із жидiвських товариств i припинити жидiвськi напади на американських патрiотiв, бо тим самi жиди створюють жидоненависництво в США, де його нема. У виборах 1946 року сенатор Б. Гвiлер знову кандидатував. Всi жидiвськi та комунiстичнi часописи зчинили проти нього величезний галас, обмовляючи, очорнюючи, плямуючи його тавром антисемiта i т. п. Всiєю цiєю обмовою керувало й оплачувало Антитерористичне товариство. Воно так само обмовляло i кандидата В. Стратона, хоч вiн був приятелем жидiв, але американським патрiотом.

Притягти Антитерористичне товариство до суду майже неможливо, бо керують обмовою, очорнюванням, оббрiхуванням досвiдченi правники, i робиться то все без пiдписiв авторiв анонiмно. Мiльйони брехливих листiв, статей, книжечок, що їх розсилає це товариство, не пiдписанi. Обмовляють вишколенi плiткарi усно. Крiм того, багато видавцiв, редакторiв, конгресменiв, навiть i суддiв, знаючи силу жидiвства просто бояться його помсти. Скiльки таких заляканих конгресменiв, сенаторiв, видавцiв, редакторiв, якi всупереч власним переконанням пiдтримували домагання жидiв, нiхто не може пiдрахувати. А що таких є дуже багато, доводять тисячi фактiв, що випадково виявилися.

Антитерористичне товариство збирає не лише серед жидiв на свою дiяльнiсть п'ять з половиною мiльйонiв доларiв рiчно. Воно розсилає до часописiв, до радiо і телестанцiй безплатно написанi жидами останнi вiстi, статтi, промови. Воно пропонує школам, церквам, клубам своїх промовцiв, викладачiв, дорадникiв безплатно. Воно видає свою лiтературу 16-ма мовами i розсилає її безплатно часописам, журналам, клубам, школам. Року 1945 воно мало щоденно 216 виступiв на радiо. На 1946 рiк запланувало мати 65.000 всiляких виступiв. За виступи лише на радiо Антитерористичне товариство мало заплатити 1944 року чотири мiльйони доларiв. Але не заплатило нiчого, бо власниками всiх великих радiомереж у США є жиди, тож вони нiчого не платять. Це товариство надрукувало 1945 року в 397 часописах 26 оголошень на всю сторiнку i 2.000 менших оголошень. Всi безплатно, бо власниками бiльшостi великих часописiв та журналiв США є жиди. Читали тi оголошення (тобто жидiвську пропаганду) понад 100 мiльйонiв люду. Низку 12 великих пропагандiвних оголошень товариство розлiпило на 1.000 мiсцях у 120 мiстах США. Коштувало це чверть мiльйона доларiв. Антитерористичне товариство дало 500.000 доларiв Калiфорнiйському унiверситетовi на дослiди i видання книжки "Християнська вiра i жидоненависництво".

У своєму рiчному звiтi Антитерористичне товариство пише, що воно впливає на 1.900 найбiльших щоденних часописiв у США, якi разом мають 43 мiльйони читачiв. Крiм того, впливає на малi часописи, на робiтничi та неангломовнi, якi разом мають 10 мiльйонiв читачiв. Товариство видало 1945 року 40 мiльйонiв дитячих i солдатських книжечок. Громадськi книгозбiрнi купили 1945 року 330.000 книжок, що їх поширювало Антитерористичне товариство. Воно само видало 9 мiльйонiв пропагандивних книжечок. Понад 30 мiльйонiв людей слухали доповiдi, що їх виголошували в нежидiвських органiзацiях присланi Антитерористичним товариством полiтики, науковцi, письменники та iншi поважнi особи.

Антитерористичне товариство цензурує не лише часописи та журнали, якi в жидiвських руках, але й тi, якi є в нежидiвських. Воно ввiчливо "просить" видавцiв та редакторiв не писати нiчого злого про ту чи iншу особу, або справу, або, навпаки, не писати нiчого доброго про ту чи iншу особу, або справу. I видавцi та редактори мусять виконати ту "просьбу", бо знають, що Антитерористичне Товариство має силу вiдiбрати вiд них платнi оголошення. А кожний часопис та журнал тримається лише грошима з оголошень. Так, наприклад, велика щоденна газета "Таймс" почала була друкувати статтi проти полiтики президентських дорадникiв Ф. Франкфуртера, Г. Лемана та Г. Морґентау. У тих статтях не було анi натяку, що тi особи жидiвського походження. Та це не допомогло. Антитерористичне товариство погрозило часописовi, що вiдбере вiд нього оголошення. Так "Таймс" примушений був замовчати про зловживання чи помилки дiячiв жидiвського походження. Проти не жидiв мiг писати все досхочу. У своєму звiтi це товариство натякає, що воно домовилося з пресовим агентством "Асошiейтед Прес" про те, що воно не буде вказувати на нацiональну приналежнiсть злочинцiв, коли вони жиди30.

Антитерористичне товариство має по всiх США своїх платних звiдунiв, якi слiдкують у своїй мiсцевостi за кожним поважним дiячем i кожним товариством, за виступами на радiо, в мiсцевих часописах i всi такi вiдомостi посилають Головнiй управi в Нью-Йорку. Вона має 100.000 картотеку "жидоненависникiв", "фашистiв", "реакцiонерiв" з їхнiми життєписами. Вiдпис цiєї картотеки напевно є i в Москвi. Головна управа шантажем, загрозами примушує їх мовчати чи припинити дiяльнiсть. Цiлковито так як НКВД у СРСР.

Як бачимо, дiяльнiсть Антитерористичного товариства i Американської жидiвської комiсiї є тотожнi. Навiть рiчнi звiти обидвох є тотожнi. Ця їхня тотожнiсть вказує на те, що обидвi органiзацiї фактично є один той самий згурт, що з тактичних причин назовнi назвав себе двома рiзними назвами: Антитерористичне товариство i Американська жидiвська комiсiя.

Антитерористичне товариство всiма способами виховує у нежидiвської молодi ворожiсть до патрiотизму, нацiоналiзму, релiгiї. А у жидiвської молодi навпаки — роздмухує жидiвський нацiоналiзм i побожнiсть. Жидiв, якi приятелюють з не жидами, чи навiть ставляться байдуже до жидiвського життя, товариство залякуванням звертає зi "зрадницького" шляху. На жидах, якi женяться з не жидами, товариство всякими способами мститься.

Антитерористичне товариство у своїй дiяльностi не цурається i провокацiї. Наприклад, США позичили зруйнованiй Нiмеччинi великi грошi на вiдбудову знищеного вiйною. Нiмцi почали дуже швидко його вiдбудовувати. Московщина побачила, що Нiмеччина може знову вирости на велику потугу, яка становитиме загрозу московськiй iмперiї. Отже, Московщина запланувала перешкодити Нiмеччинi вiдбудовуватися. Вона наказала комунiстичним партiям у свiтi пiднести великий шум, протест проти вiдбудови "нiмецького нацизму". А що того нацизму вже не iснувало, то комунiсти створювали у свiтi нiби нацистськi таємнi товариства, якi малювали свастику на жидiвських синагогах та розсилали людям нацистську лiтературу.

Творити такi "таємнi нацистськi" товариства в США взялося Антитерористичне товариство. Воно створило в США "Нацiональну партiю вiдродження", а на її провiдника поставило свого члена жида, комунiста В. Степановського. На допомогу йому послало своїх провокаторiв комунiстiв Рута Роса, Лоуренса Сестiта, Луї Мостацiо, Джона Ланґрода, Рiчарда Гамеля, Чарлi Смiта. Всi вони одержували вiд Антитерористичного товариства сталу платню i грошi на видання лiтератури. Дiяльнiстю їх керував шеф розвiдки Товариства жид Сендi Ґрiфiтс та другий провiдник Товариства Фредерiк Вайс. Хоч Антитерористичне товариство не шкодувало грошей i допомагало своїми людьми, проте та "нацистська" партiя не росла i 1953 року вмерла.

Подiбну спробу творити "нацистiв" жиди пробували i в Канадi. Антитерористичне товариство надало президентовi Д. Ейзенхауеровi почесну нагороду. Вiн прийняв.

Таємну слiдчу й обмовну дiяльнiсть ведуть ще й iншi органiзацiї США. Наприклад, "Приятелi демократiї", "Протинацистське товариство" та iншi.

Американський жид пише, що iснує запекла таємна жидiвська органiзацiя "Сангедрiн", що тримає залякуванням у своїх руках мало що не все жидiвство. Те, що пише Г. Клейн 1945 року, писав 100 рокiв тому славний Б. Дiзраелi. Канадський жид др. I. Рабiнович у своїй доповiдi в Монреалi казав, що багато жидiв стероризовано жидiвськими провiдниками i вони бояться виступити проти дiяльностi таких товариств, як, наприклад, Антитерористичне.

Конституцiя i закони США забезпечують кожному громадяниновi навiть i не громадяниновi США однаковi права. Отже, нема жодної потреби ще в одному законі про однаковiсть прав. Антитерористичне товариство створило окремий орган — Комiсiю громадянських прав31. Воно на своєму з'їздi в Детройтi 27 квітня 1946 р. сформулювало громадянськi права. Демократична партiя США прийняла майже без змiн ту формулу за свою. Коли проаналiзуємо її, то побачимо, що в нiй вимагається не однакових прав, але бiльших прав жидам, бо вимагається карати за найменшi вияви зневаги, огиди до жидiв, що вважається антисемiтизмом. А досвiд показав, що жиди вважають за антисемiтизм всяку критику комунiстiв, якщо тi комунiсти жидiвського походження. Отже, вистачає закрити комунiстичну пропаганду жидiвською личиною — i цей новий закон США охоронить комунiстiв. Лiпшої форми цензури патрiотичних видань у США годi вигадати.

Французький соцiолог Е. Дiмне, вивчивши духовне, iнтелектуальне життя в США, пише, що в цiй країнi реклама так опанувала розум американцiв, що 90 % з них думають не власним розумом, але розумом тих 10 %, що думають власним розумом. А тi 10 % є власниками радiомереж, великих часописiв, журналiв. Тим-то радiо та часописи мають вирiшальний вплив на вибори президента, сенаторiв, членiв Парламенту. Тим-то на тi вибори витрачаються величезнi грошi. Так, на вибори президента витрачається понад 10 мiльйонiв доларiв, на вибори сенатора — понад один мiльйон доларiв, на вибори члена Парламенту — понад пiвмiльйона доларiв. Такi великi грошi дають тi, якi мають їх багато. I, самозрозумiло, дають не лише за "спасибi", а вимагають вiдчутної "подяки". Так, вибори в США фактично є в руках банкiрiв, мiльйонерiв. А найбагатшi з них — жиди, i вони мають президента, сенаторiв, членiв Парламенту i навiть Найвищий Суд у своїх кишенях. Один iз них, всемогутнiй Ф. Франкфуртер вiдкрито казав: "Я маю уряд США у своїй маленькiй, бiчнiй кишенi".

З багатьох тисяч жидiв на високих становищах в урядi США ми тут подамо лише кiлькасот задля прикладу. Ось вони.

Фелiкс Франкфуртер. Народився у Вiднi. Скiнчив Гарвардський унiверситет i був там професором. За вiйни 1914–20 рр. був заступником Мiнiстра вiйськових справ, а потiм заммiнiстром працi i суддею Найвищого Суду. Був фактичним президентом США. Соцiалiст, оборонець комунiстiв. Iдеолог англiйських соцiалiстiв-фабiанцiв Г. Ласкi (також жид) назвав Ф. Франкфуртера американським К. Марксом. Ф. Франкфуртер був 40 рокiв у проводi соцiалiстичного, фактично прокомунiстичного "Американського союзу громадянських прав". Був одним iз засновникiв прокомунiстичного журналу "Нью-Репаблiк".

Особистою секретаркою Ф. Франкфуртера була всiм вiдома комунiстка Ела Вiнтер. Сiм мiсяцiв вона була в Москвi на навчанні i написала книжку, в якiй прославляла СРСР. Редагувала твори свого чоловiка-комунiста Л. Стефенса. Була членом Полiтбюро КП США. Коли Сенатська слiдча комiсiя почала слiдство її дiяльностi, вона втiкла до СРСР. Вся її комунiстична дiяльнiсть була цiлковито вiдкрита, отже, Ф. Франкфуртер дуже добре знав, хто вона є.

Прокурор штату Масачузетс назвав Ф. Франкфуртера "великою небезпекою американському народовi i його установам". Колишнiй президент США Теодор Рузвельт писав 19.12.1917 р. Ф. Франкфуртеровi: "Ви стали i стоїте на становищi цiлковито тотожному зi становищем Л. Троцького та iнших комунiстичних провiдникiв. На становищi, що може принести велике лихо для США". А сенаторовi Г. Лоджевi вiн тодi ж писав: "Я подiляю Вашу критику отого смiховиська, що його В. Вiльсон взяв до уряду. Ф. Франкфуртер в урядi — це небезпека, лихо i нонсенс".

Ф. Франкфуртер поставив собi завдання створити свiй власний уряд в урядi США. У великiй мiрi вiн це зробив. Лише на високi становища в урядi США вiн понапихав понад 100 своїх вихованцiв, що скiнчили Гарвардський унiверситет32. Пхав лише соцiалiстiв. Само собою зрозумiло, що тi молодi урядовцi мали за закон кожне слово того американського К. Маркса та їхнього доброчинця. Вiдомий репортер Ф. Вайл пише, що 80 % молодих правникiв на високих посадах в урядi США завдячують посадами своєму колишньому професору Ф. Франкфуртеровi. А редактор Е. Томпiнкс писав: "Це вiд Ф. Франкфуртера походять всi соцiалiстичнi iдеї, що керують дiяльнiстю нашого уряду. Наш уряд оточений тепер ланцюгом, ланками якого є численнi франкфуртери, їх називають "щасливi гарячi пси"33. Їхнi хвости радiсно метляють, як тiльки вони зачують слово "Москва". Деякi мiнiстерства не наймали на службу без рекомендацiй Ф. Франкфуртера. Вiн особисто знався з усiма не лише мiнiстрами, але й з усiма керiвниками мiнiстерських вiддiлiв. Всi його знали i всi зверталися до нього за порадою. I вiн сам пхав всюди свого носа. Усiм мiнiстрам та парламентським комiсiям радив своїх "найлiпших знавцiв" дотичної справи. I вони призначали всiх тих, кого радив Ф. Франкфуртер. Так, за порадою Ф. Франкфуртера прийняли шпигунiв: Л. Кюрi, Н. Вiта, Д. Френка, Г. Д. Гвайта, Д. Найлза, Д. Лiлiєнталя, Н. Марґолда, Ч. Вузанського, Л. Пресмана, Г. Фейза, М. Ловенталя та iнших.

Колишнiй вiйськовий мiнiстр Гаролд Айкс у своїх спогадах пише, що Ф. Франкфуртер казав своїм найлiпшим приятелям, що вiн передбачає стан, коли малий гурт завзятих, вiдважних людей правитиме США, керуючи президентом США. На запит кореспондента, "хто фактично провадить штатами?" Ф. Франкфуртер вiдповiв: "Справжнiх правителiв неможливо виявити".

Гаррi Декстер Увайт. Його батьки Янкель та Сара переселенцi з України. Справжнє прiзвище Вайс. Скiнчив Гарвардський унiверситет, був там професором. Дуже розумний i здiбний, набув в урядi дуже великого впливу. Був заступником Мiнiстра скарбу, а що був далеко розумнiшим за мiнiстра Г. Морґента (також жида), то мiнiстр робив усе, що Г. Увайт йому радив. Як уповноважений Мiнiстерства скарбу брав участь у всiх найтаємнiших нарадах уряду. Г. Увайт надто втручався до справ, що не належали до його мiнiстерства. Вiн керував грошовими справами вiйська, флоту, американських установ поза штатами. Аж надто щедро допомагав Московщинi34 та комунiстичним урядам iнших держав, як, наприклад, комунiстичнiй Югославiї35.

Вiн дав московськiй вiйськовiй владi у побитiй Нiмеччинi матрицi грошей США разом з утаємниченим чорнилом та папером. Москвини надрукували собi американських доларiв на не знати скiльки мiльйонiв доларiв. Бiльшiсть тих доларiв потiм опинилися в жидiвських руках. Переселяючись до США, вони привезли долари і за тi грошi заклали тут свої пiдприємства.

Увайт був уповноваженим штатiв на нарадi 1944 року в Брiтон Вудс, яка заснувала Мiжнародну Грошову Фундацiю та Мiжнародний Банк Вiдбудови i Реконструкцiй. Президент Ф. Рузвельт призначив Г. Увайта на управителя тої Фундацiї.

Г. Увайт належав до шпигунської мережi Н. Сiлвермайстера. Кожні два тижні вiн передавав Сiлвермайстровi викраденi таємнi документи та вiдомостi. Помагав комунiстам та шпигунам одержувати державнi посади, як, наприклад, помiг Н. Сiлвермайстровi, I. Каплановi та iншим. Служба Безпеки ще 1945 року подала урядовi список шпигунiв. У тому списку був i Г. Увайт, але слiдство проти нього, що почалося 1948 року, наказом згори було припинено, i вiн був ще два роки на державнiй службi з доступом до державних таємниць. Коли Сенатська слiдча комiсiя розпочала нове слiдство про Г. Увайта, вiн раптово за дуже пiдозрiлих обставин умер на "удар серця", як написано в лiкарському свiдоцтвi. З приводу його наглої смертi американський часопис писав: "Московськi НКВДисти кажуть, що вбити людину може кожний дурень. Але, щоб людина "померла природною смертю", — треба бути неабияким майстром".

Артур Ґольдберґ.36 Мiнiстр працi, Суддя Найвищого Суду. Посол до ООН. Член Ради управителiв фундацiї Карнеґi. Член Головної управи прокомунiстичного Союзу правникiв. Провiдний член соцiалiстичної Лави закордонних стосункiв. Член Головної управи прокомунiстичної Лави демократичного чину. Провiдний член жидiвського Антитерористичного товариства. Соцiалiст, комунолюб, 6-тиколонник.

Дуглас Дiлон. Справжнє прiзвище — Лаповський, банкiр. Опікун Рокфеллерівської фундації. Мiнiстр скарбу, член управи Мiжнародного Банку Розбудови та Мiжнародного Валютного Фонду. Провідний член соціалістичної Ради Закордонних Стосунків, 6-тиколонник.

Генрі Кісінджер. Професор. Родом із Німеччини. Головний радник президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Помiчник президента Р. Нiксона, головний плановик вiйськової оборони. Виступає проти озброєння США. Хоче знищити атомну зброю. Прихильник свiтового надуряду. Член соцiалiстичної Ради Закордонних Стосункiв. Член таємного об'єднання свiтових банкiрiв (Бiлдерберґ), 6-тиколонник. Продовжувач полiтики Ф. Франкфуртера. Має такий вплив в урядi, як мав Ф. Франкфуртер.

Авраам Рiбiков, Мiнiстр освiти i здоров'я, сенатор, соцiалiст, провiдний член прокомунiстичної лави Демократичного чину. 6-тиколонник.

Генрi Морґентау, Мiнiстр фiнансiв;

Емануїл Ґолденвайзер, Мiнiстр фiнансiв;

Ровланд Борнстен, Мiнiстр торгiвлi;

Мондрекай Iзекiл, Мiнiстр сiльського господарства;

Шелдон Коген, Скарбник США;

Л. Лемнiцер, вихрест, генерал, Головнокомандувач НАТО, соцiалiст, 6-тиколонник, саботував доставку зброї Пiвденнiй Кореї;

Герберт Леман, мiльйонер, сенатор, полковник Генерального Штабу, вiйськовий американський губернатор в Iталiї 1944 року, допомагав розбудовувати комунiстичну партiю в Iталiї, Голова ДПУ (УНРРА), соцiалiст, комунолюб, 6-тиколонник;

Ейб Фортас, заступник мiнiстра внутрiшнiх справ, суддя Верховного Суду, дорадник президента, спiвавтор статуту ООН, член кiлькох прокомунiстичних органiзацiй;

Анна Розенберґ, заступник мiнiстра оборони, соціалiстка, наказала позабирати хрести з вояцьких цвинтарiв, заборонила антикомунiстичну пропаганду у вiйську.

Лев Пасловський, заступник мiнiстра закордонних справ, особистий дорадник президента, член соцiалiстичної Ради Закордонних Стосункiв, боронив шпигуна А. Гiса, соцiалiст, 6-тиколонник;

Максвел Айзенберґ, заступник мiнiстра закордонних справ;

Ровленд Борнстен, заступник мiнiстра торгiвлi;

Вiлард Вiрц, заступник мiнiстра працi;

Сеймор Болфейн, заступник мiнiстра освiти;

Нiколас Каценбах, заступник мiнiстра закордонних справ, найвищий звинувач (прокурор) США, дорадник президента Р. Нiксона, провiдний член Ради Закордонних Стосункiв, комунолюб, 6-тиколонник;

Роджер Гiлсмен, заступник мiнiстра оборони, начальник вiйськової розвiдки;

Едвард Ґодмен, заступник мiнiстра торгiвлi, член проводу Антитерористичного товариства;

Едвард Ґудмен, заступник мiнiстра торгiвлi;

Вiлбур Коген, заступник мiнiстра освiти, здоров'я, соцiалiст, член соціалiстичного товариства "Американцi демократичного чину";

Натан Конiґ, заступник мiнiстра сiльського господарства;

Гарольд Левi, заступник мiнiстра громадських справ;

Евген Меєр, заступник мiнiстра скарбу;

Пол Нiтце, заступник мiнiстра оборони;

Луї Обердорфер, заступник мiнiстра судiвництва, заступник Головного Прокурора США;

Фiлiп Перлмен, заступник мiнiстра судiвництва;

Євген Ростов, заступник мiнiстра закордонних справ, брат Уолтера;

Морi Снайдер, заступник мiнiстра оборони;

Бенджамiн Стернберґ, Генеральний заступник начальника Генерального Штабу;

Адам Ярмолинський, заступник мiнiстра вiйськових справ, марксист, керiвник Ради закордонних справ;

Соломон Баркiн, радник президента Дж. Кеннедi;

Едвард Гауз, головний радник президента В. Вiлсона;

Бернард Барух, радник п'яти президентiв, фактичний президент США, банкiр, мав вiд президентiв 1.200 листiв, вiд У. Черчiлля — 750;

Луї Брандiз, (справжнє прiзвище Л. Дембiц), радник президента, суддя Верховного Суду;

Сiднi Вайберґ, головний радник президентів Ф. Рузвельта, Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, фактичний президент США, мiльйонер, керiвник 31 найбiльших пiдприємств США, лiвий лiберал;

Джером Вайснер, радник президента Дж. Кеннедi, Голова наукової дорадчої Ради;

Чарлi Гiлмен, Голова Ради господарчих дорадникiв, член вiйськової адмiнiстрацiї США у Нiмеччинi;

Джозеф Каплан, радник президента;

Бенджамiн Коген, радник президента;

Леон Кейзерлiнґ, радник президента Г. Трумена, Голова Ради господарчих дорадникiв;

Макс Ловенталь, головний радник президента Г. Трумена;

Давид Найлез, радник президентів Ф. Рузвельта i Г. Трумена, автор "Програми демократичних прав", що її схвалила КП США i Демократична партiя США, соцiалiст, 6-тиколонник;

Уолтер Ростов, Голова Ради полiтичного планування Мiнiстерства закордонних справ, радник президентів Дж. Кеннедi, Р. Нiксона, соцiалiст, москволюб, 6-тиколонник, Служба безпеки попереджувала 1950 року уряд, щоб не приймав його на державну службу, бо вiн не вiрний США.

Самуїл Розенмен, головний радник президентів Ф. Рузвельта i Г. Трумена, суддя Верховного Суду США;

Теодор Соренсон, радник президента Дж. Кеннедi, соцiалiст, 6-тиколонник, провiдний член прокомунiстичного товариства "Американцi демократичного чину";

Пол Самульсон, Голова Ради господарчих дорадникiв;

Мойша Френкель, радник президента Дж. Кеннедi;

Макс Фiшер, радник президента;

Пол Фреунд, радник президента Дж. Кеннедi;

Меєр Фельдмен, радник президента, заступник Головного Прокурора США;

Менцiус Шимчак, банкiр, член Ради управителiв державних запасiв банку;

Артур Шлезiнґер, головний радник президента Дж. Кеннедi, автор його промов. Член Головної Управи соцiалiстичного "Союзу громадянських свобод", заступник голови прокомунiстичного товариства "Американцi демократичного чину". Радив президентовi Д. Ейзенхауеровi таємно вбити ворога комунiстiв сенатора Дж. Маккартi;

Ганс Адлер, помiчник президента Р. Нiксона, соцiалiст, член кiлькох прокомунiстичних органiзацiй;

Герман Кан, помiчник президента Дж. Кеннедi;

Морiс Абрам, посол до ООН, Голова американської жидiвської комiсiї. Член Головного Управлiння Об'єднання свiтових федералiстiв, 6-тиколонник;

Давид Морзе, помiчник президента Дж. Кеннедi, керiвник Товариства мiжнародної органiзацiї працi;

Джекоб Бiм, посол США до Польщi;

Адольф Бьорд, посол США до Аргентини;

Маврiс Бернбаум, посол до Еквадору;

Самуїл Берджер, посол до Пiвденної Кореї, комунолюб, 6-тиколонник;

Уолтер Ененберґ, посол до Великобританiї;

Джемс Зелебрах, посол до Iталiї;

Фiлiп Кайзер, заступник посла до Великобританiї;

Мiльтон Кац, Надзвичайний посол США в Європi;

Айседор Любiн, посол до ООН, радник президента США Ф. Рузвельта;

Соломон Лiновiц, посол до "Органiзацiї американських держав", 6-тиколонник;

Лоуренс Левi, посол до ООН. Уповноважений США в НАТО;

Джем Лоб, посол до Перу;

Вiльям Рiвкiн, посол до Люксембургу;

Давид Сац, прокурор штату Нью-Джерсi;

Лi Левiнґер, заступник Головного прокурора США;

Ралф Паєвонський, правитель островiв США. Половина землi тих островiв є його власнiстю. Всi корчми там належать йому.

ЖИДИ — ВИСОКI УРЯДОВЦI США

Абрам Морiс, мiнiстерський радник;

Адлер Соломон, повноважений Мiнiстр скарбу в Китаї, комунiст;

Адлермен Джером, головний радник Мiнiстерства працi, член Об'єднання свiтових федералiстiв, провiдний член Антитерористичного товариства, соцiалiст, 6-тиколонник;

Айзенберґ Макс, керiвник вiддiлу в Мiнiстерствi освiти;

Баркiн Соломон, високий урядовець;

Барух Iсмар, керiвник Вiддiлу найму службовцiв;

Бенджамiн Роберт, високий урядовець;

Бернштейн Едґар, радник Мiнiстерства скарбу;

Бротмен Авраам, високий урядовець, шпигун;

Вайнтрауб Давид, член Державної Ради вiйськової промисловостi, заступник керiвника Вiддiлу допомоги чужим країнам, комунолюб, 6-тиколонник, вислав до СРСР допомоги на мiльйони доларiв;

Вайнштейн Джекоб, рабин, високий урядовець;

Вайл Френк, Голова Комiсiї морального виховання воякiв;

Вайнберґ Едвард, високий урядовець, Мiнiстр внутрiшнiх справ;

Вайнштейн Роберт, високий урядовець;

Вестерфiлд Самуїл, керiвник вiддiлу Мiнiстерства скарбу;

Вiнтер Еда, секретарка Ф. Франкфуртера, член Полiтбюро КП США;

Вiрц Вiлард, високий урядовець, мiнiстр працi;

Вiт Натан (Н. Вiтковський), Голова Комiсiї робiтничих справ, шпигун, комунiст;

Волф Морiс, головний радник Мiнiстерства закордонних справ;

Волфбайн Сеймор, головний радник Мiнiстерства працi;

Гаймс Чарлi, керiвник Жiночого Вiддiлу Мiнiстерства внутрiшнiх справ;

Гарiс Сеймор, головний радник Мiнiстерства скарбу;

Гвайт Лі, міністерський радник;

Гейман Сiднi, офiцiйний iсторик Бiлого Дому;

Гелер Уолтер, Голова Комiсiї економiчних радникiв;

Гiлсмен Роджер, керiвник розвiдки Мiнiстерства закордонних справ;

Гiскi Кларенс (Шеховський), вчений-атомник, комунiст;

Горвiц Солiс, високий урядовець;

Ґолд Соня, висока урядовка, комунiстка;

Ґолдберґ Давид, високий урядовець;

Ґолдсмiт Лео, високий урядовець;

Ґотмен Едвiн, керiвник вiддiлу в Мiнiстерствi юстицiї;

Ґравмен Джекоб, високий урядовець в Радi вiйськової промисловостi, комунiст;

Ґудвiн Рiчард, високий урядовець, автор промов президентів Дж. Кеннедi, Л. Джонсона;

Ґудман Едвард, високий урядовець Мiнiстерства торгiвлi;

Дорфмен Бен, Голова Митної комiсiї;

Дроздов Лео, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ, потiм керiвник вiддiлу в ООН, провiдний член США;

Ебт Джон, високий урядовець, комунiст;

Ейбел Максвел, високий урядовець;

Елмен Фiлiп, Голова Торговельної Комiсiї;

Еман Ендрю, керiвник вiддiлу Мiнiстерства скарбу;

Забладовський Давид, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ, редактор журналу КП США "Файт";

Кан Герман, заступник керiвника Державного архiву;

Каплiн Мортiмер, керiвник вiддiлу Мiнiстерства скарбу;

Кейсерлiнґ Марiя, Голова Жiночого Вiддiлу Мiнiстерства працi, комунiстка;

Кестнбаум Меєр, високий урядовець;

Клайн Давид, високий урядовець;

Кларк Джозеф, сенатор, член прокомунiстичної органiзацiї "Американцi демократичного чину";

Клаус Самуїл, високий урядовець;

Клейн Маврiс, Начальник Полiтичної Жандармерiї;

Коген Бенджамiн, високий урядовець;

Коген Гелен, високий урядовець, 6-тиколонник;

Кол Давид, Голова Ракетної Комiсiї;

Крамар Чарлi, високий урядовець, шпигун;

Ладеiнськiй Волф, високий урядовець;

Лазарус Фред, високий урядовець;

Лазарус Ралф, високий урядовець;

Ландау Гермен, науковець-атомник в Абердiнi, шпигуни викрали в неї 1.000 технологiчних секретiв;

Леб Джем, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ;

Лева Марк, високий урядовець;

Левiн Луї, керiвник Вiддiлу вiрностi урядовцiв;

Левкович Луї, прокурор штату Нью-Йорк;

Лi Мiхаїл (Е. Лiберман), керiвник Далеко-Схiдного вiддiлу Мiнiстерства торгiвлi, саботував висилку зброї нацiональному Китаю, 6-тиколонник;

Лiлiєнталь Давид, Голова Комiсiї атомної зброї, член прокомунiстичних товариств;

Лiндер Гаролд, банкiр, радник уряду;

Ломанiц Джордж, високий урядовець, комунiст;

Лос Луї, високий урядовець;

Марґолд Натан, високий урядовець;

Мартiн Iсадор, високий урядовець;

Мiллер Роберт, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ, член Комiсiї Близького Сходу, жив у Москвi три роки, там оженився з Ж. Левiною. Хоч таких жiнок з СРСР не випускають, але її випустили;

Мiнс Лео, високий урядовець у стратегiчнiй службi, збирав вiдомостi про СРСР, скiнчив високу школу марксизму в Москвi, був старшиною американської бригади, що воювала в Iспанiї на боцi комунiстiв;

Морґентау Роберт, прокурор штату Нью-Йорк;

Моск Стенлi, прокурор штату Калiфорнiя;

Ньюмен Джон, високий урядовець Мiнiстерства освiти;

Опенгаймер Джемс, науковець-атомник, керiвник вiдомства з виробництва атомних бомб, комунiст, звiльнений з державної служби 1945 року;

Опенгаймер Роберт, Голова Комiсiї атомної зброї, брат Джемса;

Пановський Вiльям, вчений-атомник;

Перло Вiктор, високий урядовець, керiвник шпигунської мережi, засуджений;

Пресмен Лi, високий урядовець, провiдний член КП США, шпигун;

Рабi Iсадор, керiвник наукових дослiджень з виготовлення атомної зброї;

Рашiш Меєр, високий урядовець;

Рабiновiч Давид, радник Мiнiстерства працi;

Рiковер Гаймен, Голова Комiсiї дослiджень використання атомної енергiї в мирних цiлях;

Рiфкiн Рут, високий урядовець, комунiст;

Рiфкiнд Симон, Голова Комiсiї залiзничного транспорту;

Роб Макс, високий урядовець;

Розенблат Маврiс, радник Мiнiстерства внутрiшнiх справ;

Розенмен Самуїл, високий урядовець;

Розентал Джек, керiвник Вiддiлу довiдок Мiнiстерства закордонних справ;

Розенфiлд Адам, Голова Комiсiї цивiльних справ;

Ротмен Стюарт, керiвник вiддiлу Мiнiстерства працi;

Ротшiлд Луї, Голова Морської Комiсiї;

Рубен Сеймор, мiнiстерський радник;

Сац Давид, прокурор штату Нью-Джерсi;

Свiдлер Джозеф, Голова Комiсiї з електричного струму;

Сеґал Бернанд, Голова Контрольної Комiсiї Мiнiстерства юстицiї;

Селер Iмануїл, Голова Юридичної Комiсiї, член чи спiвробiтник 45 прокомунiстичних осередкiв, запекло боровся проти очистки уряду вiд комунiстiв;

Селiнґер П'єр (пiвжид), особистий писар президента, його мати — провiдний член КП США;

Сiлверштейн Гарольд, високий урядовець Мiнiстерства збройних сил;

Сiмер Мiльтон, мiнiстерський радник;

Смiт Чарлi (Кантор), головний психiатр США, визнав комунiстичного ворога генерала Е. Вокера за божевiльного без вiдповiдної експертизи;

Собелев Симон, суддя, заступник голови Американського жидiвського об'єднання;

Соренсон Тома, керiвник Експортного Вiддiлу Мiнiстерства торгiвлi;

Спiнґарн Джером, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ;

Стейн Герберт, член Ради господарчих радникiв;

Страус Люї, Голова Комiсiї атомних дослiджень;

Таненвальд Теодор, керiвник Вiддiлу допомоги іншим державам;

Тарн Адам (Тарновецький), високий урядовець, Вiйськовий Мiнiстр, комунiст, утiк;

Файнсiнґер Натан, Голова Робiтничої Комiсiї;

Фiшер Адрiян, мiнiстерський радник;

Флейшмен Менлi, керiвник Вiддiлу вiйськової промисловостi;

Формен Соломон, радник Ради атомних дослiджень;

Френкель Мойша, високий урядовець;

Фреунд Пол, високий урядовець;

Цап Герман, високий урядовець, Мiнiстр сiльського господарства, комунiст, потiм урядовець в ООН;

Чейзм Авраам, радник Мiнiстерства закордонних справ;

Шапiро Iрвiн, керiвник Слiдчого Вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ;

Шварц Еба, керiвник Вiддiлу консульських справ Мiнiстерства закордонних справ, член Ради Атомної Енергiї. Наказав консулам видавати вiзи всiм комунiстам i не видавати антикомунiстам, 6-тиколонник;

Шiмел Гарi, високий урядовець Мiнiстерства сiльського господарства, комунiст, потiм урядовець в ООН;

Шотланд Чарлi, Голова Установи державного забезпечення;

ЖИДИ — ВИСОКI УРЯДОВЦI ООН

Абрам Морiс, високий урядовець, соцiалiст, комунолюб, Голова Американської жидiвської комiсiї, член Головного Управлiння антитерористичного товариства;

Абрамович Давид, уповноважений Югославiї в Радi Управителiв Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Абрамович Макс, керiвник Планового вiддiлу;

Абрамський Уолтер, керiвник Житлового вiддiлу ЮНЕСКО;

Айзенгарл Джiм, керiвник Вiддiлу освiтних реформ ЮНЕСКО;

Беблер Алекс, посол у Югославiї;

Бенуа-Левi Ж., керiвник Вiддiлу фiльмiв;

Берґ А., Голова Мiжнародної Повiтряної Установи;

Берґмен Мерцедес, керiвник Вiддiлу урядовцiв;

Бернатес К., уповноважений в Перу в Радi Управителів Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Бернштейн Е., керiвник Вiддiлу Дослiджень Мiжнародного Монетарного Банку;

Бланштейн Джекоб, член посольства США;

Блок Г., керiвник Вiддiлу озброєнь;

Вайзель Ф., керiвник канцелярiї Комiсiї з сiльського господарства;

Ваймен Розалiн, уповноважений США в Юнеско;

Вайнтрауб Давид, керiвник Вiддiлу економiчного розвитку;

Вайц К., керiвник Бюджетного вiддiлу ЮНЕСКО;

Валах Евген, високий урядовець, офiцер США, комунiст;

Велський А., керiвник Пiвденно-Азiйського вiддiлу ЮНЕСКО;

Вермел Б., керiвник Вiддiлу найму;

Вiшов Г., керiвник вiддiлу дослiджень проблем країн, що розвиваються;

Губермен М., керiвник Вiддiлу лiсництва Мiнiстерства сiльського господарства;

Ґабрiєль-Ґрiпсе Б., уповноважений Еквадора у Мiжнароднiй Комiсiї працi;

Ґлейзер Iда, урядовець Комiсiї ДПУ (УНРРА) в Українi, комунiстка;

Ґолд Джозеф, головний радник Мiжнародного Монетарного Банку;

Ґолдет Антон, керiвник Економiчного Вiддiлу;

Ґолдмен Джозеф, член Ради Управителiв Мiжнародного Монетарного Банку;

Ґравмен Джекоб, високий урядовець;

Ґрос Джерi, заступник Голови Мiжнародного Союзу телебачення;

Ґрос Ернест, уповноважений США;

Ґут Камiл, Голова Ради Управителiв Мiжнародного Монетарного Банку;

Де Волфе Ф., радник Мiжнародного радiосоюзу;

Де Врiєз Е., уповноважений Скандинавiї в сiльськогосподарськiй Комiсiї;

Девтчмен З., Голова Свiтової Комiсiї здоров'я;

Де Йонґ А., уповноважений Данiї в Радi Управителiв Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Езекiєль М., керiвник Вiддiлу економiчного аналiзу;

Забладовський Давид, керiвник Видавничого вiддiлу, редактор комунiстичного журналу "Файт", московський шпигун;

Каган Дж., керiвник Лiсорубного вiддiлу сiльськогосподарської Комiсiї;

Каплан Г., керiвник Вiддiлу довiдок ЮНЕСКО;

Каплан Iрвiнґ, високий урядовець, комунiст, московський шпигун;

Кардос Ґерба, керiвник канцелярiї сiльськогосподарської Комiсiї;

Кастер В., уповноважений Голландiї в Радi Управителiв Мiжнародного Монетарного Банку;

Кац-Сохiй Ю., посол у Польщi;

Кацiн Альфред, керiвник урядовцiв;

Кацкiн А., високий урядовець;

Керно Iван, заступник Голови ООН;

Кiєн П., керiвник Рахункового вiддiлу;

Клiнберґ О., керiвник вiддiлу в ЮНЕСКО;

Ключник Фiлiп, юридичний радник;

Коген Бенджамiн, заступник Голови ООН, керiвник Вiддiлу довiдок;

Коген Маєр, Голова Мiжнародного Комiтету захисту бiженцiв;

Лайтґебер Б., керiвник Довiдкового осередку ООН в Iндiї;

Ланджер Генрi, Заступник Голови ООН, керiвник Вiддiлу громадянських справ;

Лахман Карл, керiвник Податкового вiддiлу;

Левентал Лео, головний радник Мiжнародного Монетарного Банку;

Лещинський Соломон, високий урядовець Державного Полiтичного Управлiння, комунiст, московський шпигун;

Лiбман М., керiвник Вiддiлу збагачення грунтiв;

Любiн Iсадор, радник Економiчної Комiсiї;

Люфмен М., керiвник Вiддiлу Освiти ЮНЕСКО;

Маєр Ґ., керiвник перекладацького Вiддiлу Свiтової Комiсiї здоров'я;

Маєр Андре, Голова сiльськогосподарської Комiсiї;

Мендельс М., Секретар Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Мендес-Франсе П., уповноважений Францiї в Радi Управителiв Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Мовшон Джордж, уповноважений ООН в Кореї;

Морзе Давид, керiвник Мiжнародної Канцелярiї працi в Женевi;

Полак Е., уповноважений Чехословаччини в Радi Управителiв Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Рабинович Ґеорґiй, керiвник перекладацького Вiддiлу;

Радзянко Пол, Голова Комiсiї скарг;

Ранцен Г., керiвник Вiддiлу телебачення;

Расмiнський Луї, уповноважений Канади в Радi Управителiв Мiжнародного Монетарного Банку;

Рiст Леонард, керiвник Економiчного вiддiлу Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Розенберґ Енсґар, радник Економiчного вiддiлу;

Роснер Ян; уповноважений Польщi в Мiжнароднiй Канцелярiї Працi в Женевi;

Сандберґ Дж., юридичний радник;

Свенчанський Олександр, перекладач, офiцер США, комунiст;

Сельський Самуїл, начальник урядовцiв ЮНЕСКО;

Сiґнер А., головний лiкар лiкарнi ООН;

Сiєґель М., Начальник Свiтової Установи здоров'я;

Сомерфелт Алф., Голова Зовнiшнiх Стосункiв ЮНЕСКО;

Ставинський Юлiус, керiвник Довiдкового Осередку ООН у Польщi;

Стайнiґ Леон, Керiвник Вiддiлу боротьби з наркоманiєю;

Сютенс Макс, Голова Мiжнародної Палати торгiвлi;

Фаст Генрi, керiвник Довiдкового Осередку ООН у Китаї;

Феллер Авраам, керiвник Юридичного Вiддiлу;

Хмела Леопольд, уповноважений Чехословаччини в Радi Управителiв Мiжнародного Банку Реконструкцiй;

Цап Г., високий урядовець, комунiст;

Царб А., керiвник Правничого Вiддiлу Свiтової Комiсiї здоров'я;

Целербах Давид, керiвник Мiжнародної Канцелярiї працi в Женевi;

Шапiро Джерсi, керiвник Довiдкового Осередку ООН в Швейцарiї;

Швелб Е., керiвник Вiддiлу прав людини;

Шiмель Г., керiвник Органiзацiйного Вiддiлу;

Шрайбер М., юридичний радник;

Юдiн Р., керiвник Вiддiлу переселення Мiжнародного Комiтету в справах бiженцiв;

Якобсен А., уповноважений Данiї в сiльськогосподарськiй Комiсiї;

Якобсен П., Голова Вiддiлу переселення у Мiжнароднiй Комiсiї бiженцiв.

ЖИДИ — МОСКОВСЬКI ШПИГУНИ

Албем Джек;

Бовмен Ралф (Г. Цiмерман);

Брiдж Гарi;

Бротмен Авраам, високий урядовець, засуджений 1950 р. на 7 рокiв в'язницi;

Букер Люс;

Вайнбаум Сiднi, вчений-атомник, вчився в Харковi, ув'язнений 1950 р.;

Вайнберґ Джозеф, атомний шпигун;

Вайнштайн Роберт;

Вейл Натан, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ;

Вiнтер Карл (Ф. Вайзберґ), редактор "Дейлi Уоркер", член Полiтбюро КП США, засуджений;

Вiт Натан (Н. Вiтковський), високий урядовець;

Гал Ґос (А. Галберґ), провiдний член КП США, засуджений;

Гелперiн Iзраїль;

Гурвiч Iсаак;

Ґейн Марк (Ю. Ґiнґсберґ), спiвредактор прокомунiстичного журналу "Амеразiя", комунiст;

Ґейтс Джон (Iзраїль Реґенстрайф), член Полiтбюро КП США;

Ґлейзер Гарольд, керiвник віддiлу Ради вiйськової промисловостi, потiм в ООН;

Ґолд Гарi (Ґолодновський), засуджений 1950 р. на 30 рокiв в'язницi;

Ґолд Бела, керiвник вiддiлу Мiнiстерства сiльського господарства;

Ґолденберґ Джон;

Ґолдшiт Лео;

Ґолос Яков;

Ґалтгейл Iсiдор;

Ґрiн Ебнер (Ґрiнберґ);

Ґрiн Джiм (Ґрiнсбурґ), член Полiтбюро КП США;

Ґрiнберґ Мойсей, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ, утiк до СРСР;

Ґрiнґлес Давид, науковець-атомник, засуджений 1950 р. на 15 рокiв в'язницi;

Дейвiз Реймонд (Р. Шоган);

Джеф Фiлiп, управитель журналу "Євразiя". Цей журнал украв 1.700 секретних документiв Мiнiстерства закордонних справ, ув'язнений;

Джозефсон Леон;

Елвесон Лео, високий урядовець Мiнiстерства освiти;

Забладовський Давид, високий урядовець Мiнiстерства оборони, потiм в ООН;

Кален Сiлiвi;

Кан Альберт;

Канарiс А. (М. Меєрбеєр);

Каплан Iрвiнґ, заступник Головного Прокурора США, керiвник вiддiлу Мiнiстерства фiнансiв, керiвник вiддiлу мобiлiзацiї, головний провiрник Вiйськового Уряду США в Нiмеччинi, керiвник вiддiлу ООН;

Кар Сем (Ш. Коген), провiдний член КП Канади;

Клебер Джiн (М. Стерн), керiвник московських шпигунiв в США;

Коплон Юдiт, засуджена 1950 р. на 15 рокiв ув'язнення;

Крамар Чарлi, високий урядовець Мiнiстерства сiльського господарства;

Кроджер Пiтер (М. Коген) i його жiнка Гелен;

Лавреньєв Анатолiй (А. Лiпман);

Лещiнський Соломон, високий урядовець ДПУ;

Лi Донкен, полковник США, керiвник Далеко-Схiдного вiддiлу Мiнiстерства торгiвлi, саботував посилку зброї до нацiонального Китаю;

Лiбер Макс i Нiна, утiкли до СРСР;

Лiнтон Фреда (Ф. Лiпчiц), шпигувала в Канадi;

Ловентал Макс, високий урядовець;

Марзанi Карл, високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ, засуджений на 3 роки;

Мiллер Флойд;

Москович Мiрiям, iнженер-атомник, засуджена 1950 р. на 2 роки ув'язнення;

Найлз Давид, високий урядовець;

Нелсон Стiв (Месарош), керiвник шпигунської мережi, закiнчив у Москвi шпигунську школу;

Перло Вiктор, керiвник вiддiлу Мiнiстерства фiнансiв, радник в Радi воєнної промисловостi, професор комунiстичного iнституту в Нью-Йорку, керiвник шпигунської мережi в США;

Петерс Джiм (С. Ґолдерґер);

Поташ Iрвiнґ, член Полiтбюро КП США;

Рабiновiч Герміна;

Ранд Естерн;

Роз Фред (А. Розенберґ), член Канадського Парламенту;

Розенберґ Етел i його жiнка Юлiя, страченi 1950;

Рот Ендрю, офiцер Морської Розвiдки, украв таємнi документи;

Ротшiлд Едвард, управитель державної друкарнi, вкрав таємнi документи;

Сiлвермастер Натан, керiвник вiддiлу Мiнiстерства фiнансiв, високий урядовець Генерального Штабу авiацiї, провiдник шпигунської мережi, не покараний;

Сiмонс Сенфорд, ув'язнений 1950 р.;

Собел Мортон, iнженер-атомник, засуджений 1950 р. на 30 рокiв ув'язнення;

Собел Джек i його жiнка Мiра, засуджені 1957 р. на 7 рокiв ув'язнення;

Стахел Джекоб;

Тарновський Адам;

Феллер Авраам, високий урядовець ООН, москвини зробили йому "самогубство";

Фiцджеральд Едвард, високий урядовець Служби безпеки, головний радник Ради вiйськової промисловостi, керiвник вiддiлу Мiнiстерства торгiвлi, рецензент книжок у великих часописах, допомагав шпигунам одержувати державнi посади;

Фох Клаус, вчений-атомник, ув'язнений на 14 рокiв, по в'язницi поїхав до Китаю i там виробляв атомну бомбу;

Штайн Лев з жiнкою, утiкли до СРСР;

Шуґар Давид.

ВИЗНАЧНI ЖИДИ У СВIТI

Абрамович А., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Адлер Аорон, провiдник 1-го Iнтернацiоналу;

Азана В., комунiстичний провiдник в Iспанiї;

Айзлер Джергард, провiдний член КП США;

Айнштайн Алберт, науковець-фiзик, член 30 прокомунiстичних товариств;

Айснер Курт, провiдник комунiстичної республiки в Нiмеччинi 1919 року;

Аксельрод Павл., провiдник 2-го Iнтернацiоналу;

Алiнськiй Савл., комунiстичний провiдник в США;

Аптекар Герберт, керiвник закладу марксизму в Нью-Йорку;

Аранович С., член ЦК московської партiї соцiалiстiв-революцiонерiв;

Ахлiс М., провiдний комунiст СРСР;

Байбермен Герберт, кiносценарист, комунiст, засуджений;

Балiн Алберт, мiльйонер, власник пароплавного пiдприємства в Гамбурзi;

Балицькiй В., керiвник НКВД в Українi, член ЦК ВКП(б);

Барт Фiлiп, редактор комунiстичного журналу "Дейлi Уоркер";

Баум Д., уповноважений Червоного Хреста СРСР у Копенгагені;

Бауман К., член ЦК ВКП(б);

Берiя Лаврентiй, начальник НКВД СРСР;

Бернштейн Едвард, соцiалiстичний iдеолог;

Берман А., уповноважений Червоного Хреста СРСР у Вiднi;

Берман Я., провiдник польських комунiстiв;

Бесi Алва, кiносценарист, комунiст;

Бєйка Д., член ЦК ВКП(б);

Берлiнрут А., член ЦК московської партiї соцiалiстiв-революцiонерiв;

Бiро Дезс (Бiєнсток), мiнiстр комунiстичної Мадярщини;

Бiро Золтан (Розенкранц), керiвник мадярського державного радiо;

Бiтелмен Александр, член Полiтбюро КП США;

Бiтнер Л., член ЦК ВКП(б);

Благонравов Г., член ЦК ВКП(б);

Блек Алджернон (Балаховський), керiвник прокомунiстичного Американського Союзу громадянських свобод, член 60 прокомунiстичних товариств;

Блюм Леон, Голова французького уряду;

Бок Пьорл, заступник голови прокомунiстичного Американського Союзу громадянських свобод;

Болдiзар Iван (А. Блюм), керiвник пресбюро мадярського комунiстичного уряду;

Борейша Д. (М. Ґолдберґ), управитель Державного Видавництва Польщi;

Борне Л., провiдник французьких соцiалiстiв;

Бородiн Михаїл (М. Ґрузенберґ), посол СРСР до Китаю;

Браун А., соцiалiстичний iдеолог;

Бройдо С., член ЦК ВКП(б);

Брук Кальвiн (Б. Кальман), редактор словацького комунiстичного часопису в США;

Булiн А., член ЦК ВКП(б);

Вайс Джемс, засновник Американського Товариства боротьби проти вiйни i фашизму, 6-тиколонник;

Вайс Стефан, рабин, провiдний член КП США;

Вайс Б., провiдний член КП США;

Вайл А., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Вайнер Вiльям (В. Варшовер), член Полiтбюро КП США;

Вайс Джон, професор марксизму в Нью-Йорку;

Вайсгаупт Адам, засновник таємної ложi спартакiвцiв;

Варбурґ Едвард, свiтовий банкiр у Нiмеччинi;

Варбурґ Джемс, провiдник руху за свiтовий надуряд;

Варежскiс I., член ЦК ВКП(б);

Вас Золтан (Вайнберґер), мiнiстр комунiстичної Мадярщини;

Веґер Е., член ЦК ВКП(б);

Вейнберґ Г., член ЦК ВКП(б);

Вiнтер Карл (Ф. Вайсберґ), член Полiтбюро КП США;

Володарський В. (Ґольдштейн), член ЦК ВКП(б), мiнiстр;

Вофсi Леон, професор Калiфорнiйського унiверситету, комунiст;

Гейне Генрiх, вихрист, нiмецький поет, революцiонер;

Гал Ґос (Авро Галберт), провiдник КП США;

Гамер Арманд, мiльйонер, дав великi грошi КП США, його батько був одним iз засновникiв КП США;

Гаркавий Авраам, науковець, жидiвський реформатор;

Герман М., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Герцль Т., засновник сiонiзму;

Гечт Бен, кiносценарист, ненавистник християнства;

Гiрш I., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Гохберґ Карл, видавець першого соцiалiстичного часопису в Нiмеччинi;

Гурвiц Лео, редактор комунiстичного журналу "Новий театр" в США;

Ґабор Пiтер (Б. Авпiч), начальник НКВД Мадярщини;

Ґай А., керiвний НКВД-ист СРСР;

Ґамарник Ян, Мiнiстр оборони СРСР, член ЦК ВКП(б);

Ґанет Бетi (Ярошевська), член Полiтбюро КП США;

Ґанецький Я., посол СРСР до Швецiї;

Ґейтс Джон (I. Реґенстрайф), член Полiтбюро КП США, редактор комунiстичного часопису "Дейлi Уоркерс";

Ґеро Ерно (Сiнґер), мiнiстр комунiстичної Мадярщини;

Ґершунi А., мiнiстр СРСР;

Ґiльберт Л., уповноважений Червоного Хреста СРСР в Бухарестi;

Ґiмер Б., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Ґобелов Самуїл, провiдний член КП США;

Ґодстейн А., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Пюпл";

Ґолдберґ Авраам, член кiлькох прокомунiстичних органiзацiй, ув'язнений за видання i продаж порнографiчної лiтератури;

Ґолдмен Нагум, Голова Свiтового Об'єднання сiонiстiв;

Ґолдстейн Барi, член комунiстичної Спiлки юристiв у США;

Ґолдцiнґер Л., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Ґолдштейн А., член ЦК московської партiї соцiалiстiв-революцiонерiв;

Ґонтер Джон, член Головної Управи прокомунiстичної органiзацiї "Американського демократичного чину";

Ґоровiц М., мiнiстр СРСР;

Ґостiн Iрвiнґ, член прокомунiстичної Спiлки юристiв у США;

Гоц А., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Ґрiн Джiлберт, член Полiтбюро КП США;

Ґрiнберґ Джек, член прокомунiстичної Спiлки юристiв у США;

Ґрiнштейн Н., чекiст в Українi;

Ґрош Вiктор (I. Медрес), посол комунiстичної Польщi до Чехiї;

Ґрузенберґ М., посол СРСР до Китаю;

Ґрядинський Ф., член ЦК ВКП(б);

Ґудмен Ернст, Голова прокомунiстичної Спiлки юристiв у США;

Ґуревiч В., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Давидовiч М., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Дан А., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Дарсi Самуїл (Дардек), провiдний член КП США;

Дейвiс Давид, провiдний член КП США;

Дейрiз С., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Дерiбас Т., член ЦК ВКП(б);

Дiамант С., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Дiзраелi Бенджамiн, вихрист, Голова Великобританського уряду;

Дiстлер Л., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Джекоб Авраам, провiдний масон;

Джером Вiктор (Iсаак Ромейн), член Полiтбюро КП США;

Джерсон Симон, керiвник Юридичного Вiддiлу КП США;

Джiнґсборґ Ралф, видавець порнографiчного журналу, покараний 19 разiв;

Доґлас Мелвiн (М. Гесенберґ), кiноактор, комунiст;

Донiджер Лестер, комунiст, видавець протестантських книжок;

Донш Ю., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Дрейфус Бенджамiн, Голова прокомунiстичної Спiлки юристiв у США;

Дубинськiй Давид, рабин, соцiалiст, член проводу Республiканської партiї США, член проводу кiлькох прокомунiстичних товариств;

Еберт Фредерiх, перший президент нiмецької республiки;

Ерстейн I., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Епстейн Павлiна, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Епштайн С., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Пюпл";

Епштайн Iзраїль, комунiстичний провiдник у Китаї;

Ерделi Морiз (Айсенштай), мiнiстр комунiстичної Мадярщини;

Еренбурґ Iлля, московський письменник;

Ернст Морiс, автор i видавець порнографiчної лiтератури;

Єйхе Р., член ЦК ВКП(б);

Єлянгрiн М., чекiст в Українi;

Жиромський А., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Замбровський Роман (А. Нусбаум), член Полiтбюро КП Польщi;

Замора С., комунiстичний провiдник Iспанiї;

Заславський Д., мiнiстр СРСР;

Зендер-Бланк М., бабця (по матерi) В. Ленiна;

Зеленський I., член ЦК ВКП(б);

Зiнґер Пол, кiлькаразовий голова мiжнародних соцiалiстичних з'їздiв;

Зiнов'єв Ґеорґiй (Апфельбаум), мiнiстр СРСР, президент III Iнтернацiоналу;

Зiфрiновiч М., член ЦК ВКП(б);

Зон А., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Iделберґ Герман, скарбник Головного Управлiння Антитерористичного товариства;

Йозеф Флавiй, жидiвський iсторик;

Йоффе А., посол СРСР до Китаю i Нiмеччини, радник Чанкайші;

Йочаї Симонбен, рабин, богослов, записав усну "Кабалу";

Кабаков I., член ЦК ВКП(б);

Каганович Б., заступник мiнiстра в СРСР;

Каганович Й., мiнiстр СРСР;

Каганович Л., член ЦК КПРС;

Каганович М., член ЦК ВКП(б);

Каганович Р., високий урядовець СРСР;

Каганович С., заступник мiнiстра в СРСР;

Кальманович М., член ЦК ВКП(б);

Каменєв Серґій (Л. Розенфельд), Прем'єр-мiнiстр СРСР;

Камiнський Ґ., член ЦК ВКП(б);

Канер Ґ., член ЦК ВКП(б);

Кантер Л., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Кантор Едi (Iзi Iчковiц), кiноактор, комунiст;

Канторович Л., Мiнiстр охорони здоров'я УРСР;

Каракас Ф. (Ф. Кон), керiвник НКВД в Мадярщинi;

Карлсон Френк (С. Школьнiк), провiдний член КП США;

Кац Чiк, провiдний член КП США;

Кац Iлi, професор Калiфорнiйського унiверситету, комунiст;

Кац Сенфорд, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Кей Дені (Камінський), кіноактор, комуніст;

Кейфер І., редактор соціалістичного часопису "Ле Пюпл";

Келер Бруно (Б. Коглер), член Політбюро КП Чехії;

Кеслер Марвін, член прокомуністичної Спілки юристів США;

Кiвi Каплан, Голова Об'єднання негрiв США;

Кiнтер Роберт, керiвник радiомережi;

Клонський Роберт, провiдний член КП США;

Ключнiк Ф., Голова Антитерористичного товариства;

Коган Л., чекiст в Українi;

Коген А., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Коген Жан, провiдник 1-го Iнтернацiоналу;

Коген Морiс, радник Сунятсена, потiм Чанкайшi;

Коген Мойсей, провiдний масон;

Кол Лестер, кiносценарист, член КП США;

Кон Фред, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Кон Фелiкс, секретар ЦК КП(б)У, чекiст в Українi;

Корнфельд Бернi, європейський мiльйонер, керiвник грошових спiлок у 100 державах;

Коста Iсаак, провiдний масон;

Кочi А., чекiст в Українi;

Красний Пiнхус, мiнiстр жидiвських справ Української Народної Республiки;

Кремо Адолф, Голова Свiтового Жидiвського Об'єднання;

Крiхман Л., член ЦК ВКП(б);

Кубiчек Г., президент Бразилiї;

Кузьма Джозеф, провiдний член КП США;

Кун Бела (М. Коген), комунiстичний диктатор Мадярщини, чекiст в Українi;

Куртiз Тонi (Бернi Шварц), кiноактор, комунiст;

Кузман М., уповноважений Червоного Хреста СРСР у Варшавi;

Лавренс Вiльям (I. Лазарь), управитель комунiстичного часопису "Дейлi Уоркер";

Лавсон Джон, кiносценарист, член КП США;

Лазар Б., жидiвський письменник;

Ларднер Рiнґ, кiноактор, член КП США;

Ларiн Д., мiнiстр СРСР;

Ласкi Гарольд, професор, фабiанець, батько американського соцiалiзму;

Лацiс Мартин (Ян Судрабс), чекiст в Українi;

Левi Л., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Левiнсон Iсаак, жидiвський реформатор;

Ледерман Авраам, Голова Нью-Йоркського учительського Союзу, комунiст;

Леон Мойсей, рабин в Iспанiї, редактор "Кабали";

Левицький М., (Цедербаум), член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Лепа А., член ЦК ВКП(б);

Лiбер I., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Лiбкнехт Вiльгельм, провiдник нiмецьких соцiалiстiв;

Лiбкнехт Карл, Провiдник нiмецьких соцiалiстiв;

Лiпмен Уолтер, журналiст, захищав комунiстiв, 6-тиколонник;

Литвинов Максим (М. Валах), мiнiстр СРСР, член ЦК ВКП(б);

Лiхач С., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Ловенфелс Уолтер, провiдний член КП США;

Лозовський С., член ЦК ВКП(б);

Лонґ Iсаак, провiдний масон;

Лонґ Гiман, провiдний масон;

Любiмов I., член ЦК ВКП(б);

Люiс Джерi (Ж. Левiч), кiноактор, комунiст;

Люксембурґ Роза, провiдничка нiмецьких соцiалiстiв;

Люлешер М., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Пюпл";

Люрiя Iсаак, чаклун;

Лябовiч Шерман, провiдний член КП США;

Ля Ґвардiя Ф., посадник Нью-Йорку, Голова IРО, одержав орден Ленiна;

Ляндауер А., провiдний комунiст у республiцi Нiмеччина 1919 року;

Львовiч I., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Маґнес Юда, рабин, комунiст у США;

Майський Iван (Стайнман), посол СРСР до Великобританiї;

Малц Алберт, кiнорежисер, член КП США;

Мандельтам Д., Голова 1-го Сiонiстського З'їзду;

Мануїльський Дмитро, Мiнiстр закордонних справ УРСР;

Марголiн I., чекiст в Українi;

Маркс Карл, комунiстичний iдеолог;

Мартов Юлiй (Цедербаум), член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Меєр Мiлтон, професор, соцiалiстичний iдеолог свiтової наддержави;

Меєрсон Мартi, ректор Калiфорнiйського унiверситету, комунiст;

Мендельсон М., жидiвський реформатор, переклав Бiблiю нiмецькою мовою;

Мехлiс I., член ЦК ВКП(б);

Мiльський Михаїл (Мiльштейн), керiвник шпигунської мережi СРСР;

Мiшкiн Едвард, багато разiв покараний за продаж порнографiчної лiтератури в США, на якiй заробив мiльйони доларiв;

Мiшкон А., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Морiн Стефан, провiдний масон;

Мост Авраам, провiдник троцькiстiв у США, член 18 прокомунiстичних органiзацiй;

Мох С., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Мош Юлiй, мiнiстр Францiї;

Носов I., член ЦК ВКП(б);

Ньюгауз Самуїл, власник 22 часописiв, 20 журналiв, 7 телевiзiйних станцiй США вартiстю 200 мiльйонiв доларiв;

Орнiц Самуїл, кiносценарист, член КП США;

Паукер Анна (А. Рабiнсон), комунiстична диктаторка Румунiї;

Павлуневський I., член ЦК ВКП(б);

Палiй Вiльям, король телебачення США, спiввласник Колумбiйської радiомережi;

Парвус Гелфанд (I. Лазаревич), зв'язковий мiж Ленiним, нiмецьким урядом i жидiвськими банкiрами;

Паскаль Мартiн, засновник чаклунської ложi "Вибранi жрецi";

Паулер К., керiвний НКВД-ист СРСР;

Перець Ю., заступник мiнiстра СРСР;

Пiнскер Лев, творець iдеї самовизначення жидiв;

Пiтерс Дж. (Ґолденберґ), iдеолог КП США;

Поверз Джордж (М. Поберський), провiдний член КП США;

Позерн Б., член ЦК ВКП(б);

Полак Валтер, керiвний комунiст США;

Полонський В., член ЦК ВКП(б);

Попов Н., член ЦК ВКП(б);

Португалiс А., чекiст в Українi;

Поташ Iрвiнґ, член Полiтбюро КП США, шпигун, втiк до Польщi;

П'яницкий I., член ЦК ВКП(б);

П'ятаков Леонiд, член ЦК ВКП(б);

Радек Карл (I. Собельсон), посол СРСР до Нiмеччини;

Розумов М., член ЦК ВКП(б);

Райс Стефан, Мiністр юстицiї комунiстичної Чехословаччини;

Райсiн Бедрiх (Ф. Райзман), керiвник НКВД у Чехiї;

Ракосi М. (Розенкранц), диктатор комунiстичної Мадярщини;

Рапапорт М., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Ратенав Уолтер, банкiр, грошовий диктатор Нiмеччини;

Ратнер Д., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Ратнер С., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Ренталь I., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Ревай Джозеф (А. Рабiновiч), Мiнiстр освiти комунiстичної Мадярщини;

Розенберґ Д., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Рехiс Я., Мiнiстр фiнансiв УРСР;

Рiндiн К., член ЦК ВКП(б);

Рiч Марвiн, керiвник Допомогової Установи США бiженцям;

Робiнсон Едвард (Н. Ґолденберґ), кiноактор, комунiст;

Родкiнсон М., жидiвський iсторик, автор "Iсторiї Талмуда";

Розен Мiлтон, Голова китайського вiдламу КП США;

Розенберґ С., комунiстичний провiдник в Iспанiї;

Розенґольц А., посол СРСР до Великобританiї, член ЦК ВКП(б);

Розенфелд I., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Рос Нет (Розенбаум), провiдний член КП США;

Рот Самуїл, видавець порнографiчної лiтератури в США, караний кiлька разiв;

Ротшiльд Мандель, радник голови французького уряду Ж. Клемансо;

Рубiн Авраам, видавець порнографiчної лiтератури;

Рубiн Iсадор, редактор "Нью-Йорк Тiчерс Ньюз", член Головної Управи Учительського Союзу;

Рубi Джек (Рубiнштейн), убивця Л. Освальда, який убив Дж. Кеннедi;

Рубiнштейн Аннет, професор Iнституту марксизму в Нью-Йорку;

Рухiмовiч М., член ЦК ВКП(б);

Рязанов Н. (Д. Ґолденбах), редактор Iнституту марксизму в Москвi;

Сайкiнґ М., чекiст в Українi;

Сарнов Роберт, власник радiомережi в США;

Свердлов Я. (Моiсейвiч), Президент СРСР, Голова Червоного Хреста СРСР;

Серензон Д., чекiст в Українi;

Серебровський А., член ЦК ВКП(б);

Сiлвер Гiлел, рабин, комунiст;

Сiмон М., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Сiмон Андре (А. Кац), редактор у комунiстичнiй Чехiї;

Скот Адрiан, кiносценарист, комунiст;

Скотiнос Д., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Пюпл";

Сланський Р. (Зальцман), Голова уряду комунiстичної Чехословаччини;

Слуцький А., керiвний НКВД-ист в Українi;

Сокольнiков Ґеорґiй, член ЦК ВКП(б);

Спiнґард Артур, Голова Об'єднання негрiв у США;

Спiноза Барух, фiлософ;

Спiтсер Барух, провiдний масон;

Ставiс Мортон (Iсаак Ствiцький), провiдний член КП США, Голова прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Стасун Вiктор, банкiр, радник Голови англiйського уряду Д. Ллойд Джорджа;

Стачел Джек, член Полiтбюро КП США;

Стейн Роберт, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Стейнґард А., член ЦК ВКП (б);

Стеклов Ґеорґiй (Нахамкес), мiнiстр СРСР;

Степановський Володимир, провокатор Антитерористичного товариства, шпигун;

Стоцький I., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Стрiєвський К., член ЦК ВКП(б);

Темпло Янкель, провiдний масон, зробив герб Великої Ложi;

Трахтенберґ Александр, провiдний член КП США, шпигун;

Трачер А., член ЦК ВКП(б);

Трилiсер Михаїл, керiвний НКВД-ист СРСР;

Тромбо Далтон, кiноактор, член КП США;

Троцький Лев (Бронштейн), Головнокомандувач вiйськом СРСР;

Уґаров А., член ЦК ВКП(б);

Уманськiй Костянтин (М. Ульман), посол СРСР до Мексики;

Уншлiхт I., член ЦК ВКП(б);

Фейст Iрвiнґ, Голова пластунiв США;

Фельдман С., чекiст в Українi;

Фелдман Говард, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Фермен Iрвiнґ, член Головної Управи прокомунiстичного Американського Союзу громадських свобод;

Фiнкел Давид, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Фiнкелштайн Сiднi, професор Iнституту марксизму в Нью-Йорку;

Фiшер Ю., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Пюпл";

Фоко Ернест (Е. Фуч), провiдний комунiст США;

Фостер Арнолд (Фастенберґ), член проводу прокомунiстичної "Лiги громадянських прав" у США;

Френкель I., провiдник 1-го Iнтернацiоналу;

Френкель М., керiвний НКВД-ист в СРСР;

Френкел О., заступник голови прокомунiстичної Спiлки юристiв США, член кiлькох прокомунiстичних товариств;

Фрiбурґ М., провiдник 1-го Iнтернацiоналу;

Фуджувака Анна (Айзенберґ), провiдний член КП Японiї;

Фукс Савелiй, чекiст в Українi;

Хорiн В., член ЦК ВКП(б);

Хутасевич М., член ЦК ВКП(б);

Чайлдз Морiс (Я. Чiловський), провiдний член КП США;

Чаплiн Чарлi (I. Тонштайн), кiноактор, комунолюб, 6-тиколонник;

Чернявський I., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Чизiншевшi I. (I. Ботман), член Полiтбюро КП Румунiї;

Чудов М., член ВКП(б);

Цимбалiст Єфрем, комунiст, його жiнка була видавцем "Сатордей Iвнiнґ Пост";

Цiплер Д., член ЦК московської партiї соцiал-революцiонерiв;

Шапiро Михаїл, комунiстичний провiдник в Китаї;

Шапiро Ралф, член прокомунiстичної Спiлки юристiв США;

Шатер Я., перекладач "Талмуда" англiйською мовою;

Шварц С., член ЦК ВКП(б);

Швернiк А., член ЦК ВКП(б);

Шерi Дор, власник кiномережi США, Голова Антитерористичного товариства, комунолюб, 6-тиколонник;

Шерман Е., редактор соцiалiстичного часопису "Ле Попульєр";

Шелехес Iлля, заступник Голови уряду УРСР, член Полiтбюро КПУ;

Шiнвел Емануїл, англiйський мiнiстр;

Шiфт Янкель, Нью-Йоркський банкiр, дав В. Ленiновi 20 мiльйонiв доларiв на революцiю;

Шлiхтер Олександр, Мiнiстр земельних справ УРСР;

Шмiдт Д., мiнiстр СРСР, член ЦК ВКП(б);

Шнайдермен Вiльям, член ЦК КП США;

Штерн Якiв, соцiалiстичний iдеолог;

Штраус Л., член ЦК московської партiї соцiал-демократiв;

Шулмен Маршал, керiвник московського Iнституту в Колумбiйському унiверситетi;

Юркiн Т. (М. Вайнберґ), мiнiстр СРСР;

Юреньєв К. (Я. Гофман), посол СРСР до Японiї;

Яґода Ґ. (Г. Гершель), керiвник НКВД, член ЦК ВКП(б);

Якiр Йона, генерал, член Полiтбюро КП(б)У;

Якобсон Серґій, керiвник Слов'янського Вiддiлу Конґресової книгозбiрнi, україножер;

Яковлев I., член ЦК ВКП(б);

Ярмолiнський Адам, заступник мiнiстра США, Голова прокомунiстичної "Фундацiї задля республiки", соцiалiст, вiдкрито боронив комунiстiв;

Ярославський Ємельян (Я. Ґовблеман), Голова Товариства безбожникiв СРСР.

Поданий тут список жидiв в урядi США, в ООН, шпигунiв тощо подаємо лише для прикладу. Це — малесенька частинка всiх i то лише керiвних, великих. Середнiх i малих — безлiч.

28. Ф. Достоєвський, "Демократiя або жидократiя".

29. Насправдi напiвжид.

30. Коли злочинцями є українцi, то часописи США завжди пiдкреслюють їхню українську народнiсть (нацiональнiсть).

31. Фактичним провiдником цiєї Комiсiї був московський шпигун комунiст Арнольд Фостер.

32. Гарвардський унiверситет був i є (поруч з Колумбiйським) найбiльшим розсадником соцiалiзму i москволюбства в США. Наївнi, висловлюючись м'яко, українцi заклали в ньому, своїм коштом, кафедру українознавства. Не тяжко передбачити яке то буде "українознавство". Ми вже побачили(Прим. ред.).

33. Неперекладний американський вираз "happy hot dogs". В США "франкфуртерами" називають маленькi ковбаски, пов'язанi як ланки ланцюга. Їх називають також "гарячi пси".

34. США подарували Московщинi 1941–45 рр. вiйськового спорядження i невiйськового майна на 11,6 мiльярдiв доларiв.

35. Югославiя одержувала вiйськового майна, харчiв, машин рiчно на 200 мiльйонiв доларiв. Разом одержала на 2,4 мiльярда доларiв.

36. Цей перелiк прiзвищ не кожен читач обов'язково мусить прочитати. Але для поглибленого вивчення проблеми це зробити слiд. Ви дiзнаєтесь, хто був чи є ким iз вiдомих вам дiячiв, або ж западуть вам у пам'ять незнанi iмена. З другого боку вiн є доказом грунтовностi i солiдностi працi нашого дослiдника. Адже у всьому вона побудована на беззаперечних фактах, у тому числi на сотнях персоналiй людей, якi творили і творять кошмарну iсторiю XX столiття. Для компактностi тексту прiзвища, iмена та посади подаємо в рядок, а для зручностi користування цим списком на стиковi заглавних букв прiзвищ робимо абзацний вiдступ (прим. ред.).

IV. ФАБІAНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ

Насамперед дуже цiкавий факт: соцiалiсти та комунiсти кричать, що вони запеклi вороги капiталiстiв. I дивна рiч: тi "запеклi вороги" одержували вiд капiталiстiв величезнi грошi на їхню соцiалiстичну дiяльнiсть. Наприклад, американський мiльйонер Джозеф Фiлс дав В. Ленiновi великi грошi на скликання в Лондонi 1908 р. з'їзду бiльшовицької партiї. Нью-Йоркський банкiр Якiв Шiф дав 1917 р. Л. Троцькому 20 мiльйонiв доларiв на революцiйну дiяльнiсть. Англiйськi банкiри М. Ротшiльд та Ю. Вернер давали великi грошi на утримання в Лондонi соцiалiстичної Господарської школи. Нiмецький банкiр Ернст Кассель дав 1920 р. тiй школi 472.000 фунтiв стерлiнгiв. Коли його близький приятель запитав чому вiн дав, то вiн вiдповiв: "Я хочу щоб та школа виховувала майбутнiх керiвникiв соцiалiстичної держави". Московський мiльйонер Сава Морозов утримував своїм коштом на островi Кiпрi аж до 1917 року школу соцiалiстичних агiтаторiв. Капiталiстичнi Фордiвська, Рокфеллерівська, Карнеґiвська та iншi фундацiї дають мiльйони доларiв на дiяльнiсть соцiалiстичної "Ради закордонних стосункiв" у США. Цю Раду заснували Нью-Йоркськi банкiри М. Варбурґ та Бернард Барух. Мiльйонер Дж. Кеннедi, ставши президентом США, призначив на найвищi посади у своєму урядi кiлькасот соцiалiстiв. Iдеолог фабiанського соцiалiзму Джон Кейнiс був дуже близьким приятелем мiльйонера Дж. Морґана.

Невблаганне життя, конкретний життєвий досвiд знищив соцiалiстичний мiф про "науковiсть" соцiалiстичних теорiй. Полiтика соцiалiстичних урядiв Англiї, Австралiї, Iндiї та iнших країн розчарувала не лише загал суспiльства, але також i багатьох соцiалiстiв. Певнi основнi, незмiннi властивостi людської вдачi очевидно дiяли i суперечили вимрiяним планам соцiалiстичних урядiв. Соцiалiсти побачили, що вони мусять або вжити примусу та терору, або викинути на смiтник свiй мiф про "науковiсть" соцiалiзму. Соцiалiсти вибрали шлях: вдалися до цiлковито вiдкритої найжорстокiшої деспотiї. У своїх довiрених балачках мiж собою соцiалiстичнi провiдники визнають, що пропаганда К. Маркса, В. Ленiна, Дж. Кейнiса, С. Веба не має нiчого спiльного з науковiстю, що соцiалiстичнi теорiї не є науковими, вони лише виражають мрiю про захоплення державної влади.

Основою основ усiх соцiалiстичних теорiй є вигадка, що тi теорiї є нiбито доведенi науковими дослiдами, що соцiалiстична полiтика науково обґрунтована. А один із найвизначнiших соцiалiстичних iдеологiв і провiдникiв, англiйський професор Дж. Страчi по 40 роках вивчення i життєвого досвiду визнав, що вся соцiалiстична "наука" не є жодною наукою. Iншi провiднi соцiалiсти погодилися з ним, як, наприклад, Стюарт Чейс, Джордж Сол та iншi. Визначний соцiалiстичний iдеолог професор Дж. Шумпетер пише: "Антропологи та соцiологи довели, принаймнi менi, що ще не жила у свiтi така людина, яка має властивостi, про які читаємо в соцiалiстичних пiдручниках економiчних наук. Вони довели, що не iснувало нiколи i нiде жодної громади, яка жила би за засадами економiчного детермiнiзму, цiєї найголовнiшої засади К. Маркса та Ф. Енгельса. Те, що досi немає поважної, наукової працi про теорiю соцiалiстичної економiки, не є недбальством соцiалiстiв. Навпаки, соцiалiсти НЕ хочуть такої працi, вона ж вiдкрила би справжню мету соцiалiзму. Така праця довела б, що без деспотiї, утискiв, жорстокостi, терору, без величезної канцелярщини, бюрократизму, без всеохоплюючого, тотального зосередження, централiзму неможливо здiйснити соцiалiстичного економiчного планування i керування не лише промисловiстю та сiльським господарством, а й усього культурного життя людей.

Твердий соцiалiст Дж. Шумпетер вивчав соцiалiзм 45 рокiв. Наприкiнцi свого життя вiн писав, що соцiалiстична iдеологiя заснована не на науцi, а на уявi, тобто на звичайнiй фантазiї.

Соцiалiзм веде просто до комунiзму. А як той комунiзм виглядає в життi — показав свiтовi СРСР, у якому запанували господарчий безлад, духовний цвинтар, безлiч фiзичних i душевних мук, море слiз, гори мерцiв, i не лише тому, що соцiалiзм удався рабства, але й тому, що сама соцiалiстична iдея заснована на НЕЗДIЙСНЕННIЙ утопiї, яка полягає в тому, що нiби економiку країни можна розбудувати без особистої iнiцiативи, без особистого зацiкавлення, без вiльної охоти працювати, що новий лад можна побудувати, накидуючи його людям живосилом i терором, проти людської волi.

Проте, чим можна пояснити той факт, що незважаючи на аж надто наочне банкротство ВСIХ, без жодного винятку, соцiалiстичних iдей, все ж є ще мiльйони високоосвiчених людей, якi й далi вiрять у можливiсть здiйснити на практицi соцiалiстичнi iдеї. Пiдкреслимо — соцiалiстичнi, бо ж соцiалiзм, будучи НЕдемократичним, присвоїв собi багато суто демократичних iдей.

Вiдповiдь знаходимо у тому психологiчному фактi, що взагалi бiльшiсть людей сприймають новi iдеї не стiльки розумом, скiльки ПОЧУТТЯМ. Людина охоче вiрить туму, чого вона бажає. Соцiалiзм заховав свою жорстоку, диктаторську природу за параваном бажаних людинi демократичних iдей, як, наприклад, всеохоплююча незалежна воля, щастя i добробут усiх людей тощо. Людина прагне цього, тому охоче пiдхоплює такi демократичнi, а НЕ соцiалiстичнi, як гадає, iдеї, схованi пiд личиною соцiалiзму. Дуже багато молодi стали соцiалiстами лише тому, що мали той соцiалiзм за дуже поступовий, прогресивний рух, не знаючи, що соцiалiзм є, навпаки, рухом назадницьким, реакцiйним. Назадницьким, бо у своїй глибшiй сутi соцiалiзм є нiщо iнше, як поворот до отарного, гуртового життя людини кам'яної доби зперед 10.000 рокiв тому, коли люди не знали ще особистої власностi. А особистi, iндивiдуальнi права людини не можуть iснувати без права особистої власностi, що його хоче знищити соцiалiзм.

Взагалi багато людей бездумно повторюють пропагандистськi кличi, не розумiючи їхнього змiсту. Наприклад, найсильнiшим рушiєм людського економiчного поступу є спонука ЗИСКУ, заробiтку. А своєю перекрученою пропагандою соцiалiсти надали поняттю "зиск" якогось неморального, пiдлого, ганебного змiсту.

Серед соцiалiстичних провiдникiв є чимало таких, якi бачать крутiйство i забрiханiсть соцiалiзму. Але такi провiдники переважно горлопани, демагоги, що радо вживають всiлякої брехнi, аби захопити полiтичну владу. Вони прагнуть насамперед ВЛАДИ, вважаючи, що мета виправдує всi засоби.

Найсправедливiшим суддею будь-якої нової iдеї є випробування її самим життям. А за теперiшнього панування горлопанiв суддею нових iдей є куплена за грошi полiтична пропаганда. Тим-то тепер фактично нацiональною полiтикою, навiть i великих держав, керує банкiрська мафiя. Тим-то в боротьбi за свiтогляд людини соцiалiсти осягнули за останнi 50 рокiв дуже великих перемог. Наприклад, однією з найголовнiших вимог соцiалiзму є ОБМЕЖЕННЯ ОСОБИСТОЇ ВОЛI. Тепер є дуже багато не соцiалiстiв, навiть противникiв соцiалiзму, якi вважають це обмеження потрiбним, навiть конечним.

Соцiалiзм нiколи не був i не є робiтничим рухом. Соцiалiстичнi партiї складалися майже з самих iнтелiгентiв та пiвiнтелiгентiв, недоучок. Робiтництво не захоплювалося соцiалiстичним свiтоглядом, хiба коли його обдурювано демократичними назвами, бо робiтники хочуть самi користуватися багатством країни, а не передавати тi користi комусь iншому, наприклад, державi, бо ж фактично передається не державi, але державним урядовцям, якi силою фактiв стають роботодавцями, панiвною верствою, що й бачимо в СРСР.

Здогад, мовляв, комунiзм, соцiалiзм поширюються там, де є багато злидарiв, де панує бiда, не вiдповiдає правдi. Штат Нью-Йорк є найбагатшим у США. Найбагатший у тому розумiннi, що на кожного мешканця припадає пересiчно найбiльше прибуткiв i видаткiв. Але з усього членства комунiстичної партiї США половина припадає на мешканцiв Нью-Йоркського штату. До комунiстичної партiї США належать дуже багатi люди, як, наприклад, кiнозiрки, що заробляють мiльйони доларiв. Комунiстична партiя мiста Нью-Йорка складається на 70 % із заможної iнтелiгенцiї. I комунiзм запанував спершу не в країнах, де було багато мiських робiтникiв, а в країнах, де їх була мала горстка — в Московщинi.

В. Ленiн не належав до пролетарiату, а був дворянином. К. Маркс був сином багатого адвоката. Ф. Енгельс — багатим капiталiстом. Серед членiв соцiалiстичних партiй чи їх прихильникiв бачимо високих аристократiв, мiльйонерiв.

Соцiалiстами були i московськi бiльшовики, i нiмецькi нацисти, й iталiйськi фашисти. I соцiалiсти, i нацисти, i фашисти — всi вони хочуть насамперед зосередження всiєї державної влади в руках диктатора, який керуватиме всiм життям кожного громадянина. Отже, є великою помилкою думати, що соцiалiсти хочуть демократичного ладу. Це пiдтверджують i самi соцiалiсти. Наприклад, англiйський провiдний соцiалiст Бернард Шоу писав: "Обов'язкова загальна праця з карою смертi тим, якi не хочуть працювати — це є основний закон соцiалiзму. Соцiалiстична держава не дозволить нiкому страйкувати. Якщо б робiтничi союзи спробували страйкувати в соцiалiстичнiй державi, то соцiалiстичний уряд задушив би за 24 години той страйк способами далеко жорстокiшими, нiж капiталiстичний уряд. Соцiалiзм не дозволить нiкому бути убогим. Соцiалiзм буде живосилом годувати, одягати, вчити — байдуже, чи таке подобається кому чи нi. Коли ж виявиться, що хтось не вартий тої опiки i клопоту, то такого уб'ють у безбольний спосiб".

Соцiалiстичний iдеолог Стюарт Чейз писав, що цiлковито оправданим є запроваджувати соцiалiзм кулею в потилицю. I справдi, Комiсiя по розслiдуванню таборiв смертi в СРСР установила, що за час 1922–1958 рокiв Московщина вигубила 60 мiльйонiв "контрреволюцiонерiв". I В. Ленiн казав, що перемога соцiалiзму у свiтi вимагала вигубити половину людства, то таки треба цю половину знищити.

Американський гуморист пише: "Соцiалiзм може бути лише у двох мiсцях: у раю, де його не потрiбно, i в пеклi, де він вже є".

Фабіанці в Англії

Маленький гурток визначних англiйських iнтелiгентiв заснував у 1884 роцi в Лондонi так зване "Фабiанське товариство". Назвали його фабiанським, взявши iм'я римського полководця Квiстаса Фабiуса Максимуса як символ цього товариства. Тактика Фабiуса — уникати фронтових боїв, а перемагати ворогiв способами, що тепер називаються "холодною вiйною". Так i "Фабiанське товариство" навмисно не заклало своєї полiтичної партiї, а, навпаки, посилало своїх членiв-соцiалiстiв до iнших партiй, а вони захоплювали з часом в тих партiях провiд. Так вони захопили провiд у лiберальнiй партії, а коли заснувалася робiтнича партiя, то вони опанували її цiлковито, а лiберальна партiя змалiла до малої горстки.

Першим головою Фабiанського товариства був професор Томас Давiдсон, але скоро провiд перебрали Бернард Шоу та Сiднi Веб. Серед засновникiв був i пiзнiший голова уряду Великобританiї Рамзей Макдональд. С. Веб оженився на мiльйонерцi Беатрис Потер, яка давала великi грошi на дiяльнiсть товариства i сама стала провiдним членом. С. Веб з жiнкою поїхали 1931 року до СРСР побачити на власнi очi соцiалiстичний "рай". Москвини приймали їх з королiвськими почестями. Повернувшись до Англiї, С. Веб з жiнкою написали велику працю "Савєтський комунiзм — нова культура". У нiй вони прославляли той соцiалiстичний "рай" в СРСР. Пiзнiше колишнiй високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ СРСР Iґор Боґолєпов, утiкши до США, свiдчив 1.05.1952 р. перед Сенатською слiдчою комiсiєю США, що ту працю написали московськi знавцi, а мiнiстерство СРСР дало її С. Вебовi.

С. Веб та Б. Шоу були у проводi Фабiанського товариства 40 років. Ідеологами довгi роки були професори Г. Ласкi (жид) та Джон Страчi, який пiзнiше став Мiнiстром продовольства. Провiдними фабiанцями були мiльйонер Iзраїль Сiєф (жид, вiн виробив план соцiалiзацiї Великобританiї), Б. Русел, Дж. Шумпетер, Дж. Кейнiс, Г. Уелз, Р. Макдональд та його син Мелком, аристократи Джордж Мей, Кенетс Лiндсi, Джералд Барi, I. Нiчолс, Генрi Бонбарi, Ґрем Годейн, I. Годжес, Л. Рiдiнґ, Данiель Нiл, Базiл Блекет, Артур Салтер, Освальд Мозлi, Джордж Повел, Сiднi Чепмен, лорд Евстас Пьорсi, Рональд Дейвiсон, лорд Мелчет, Христофор Тернер.

Рiзниця мiж фабiанцями i марксистами лише в тактицi, а мета обидвох та сама: запровадити соцiалiстичний лад у всьому свiтi. Тiльки фабiанцi, згiдно зi своєю тактикою, уникають уживати слово "соцiалiзм". Московський шпигун, комунiст i мiнiстр США Г. Д. Гвайт щиро спiвпрацював з американськими фабiанцями та їхнiм iдеологом професором Дж. Кейнiсом, закладаючи Свiтовий Банк та Мiжнародний Валютний.

Фабiанцi цiлком слушно не вiрять, що соцiалiзм у свiтi запровадить пролетарiат, робiтництво шляхом збройної революцiї, бо бракує знань на таку велику справу. Кожну революцiю планували i здiйснювали завжди iнтелiгенти. Отже, треба iнтелiгентiв притягати до соцiалiзму. Задля того Фабiанське товариство заклало в Лондонi соцiалiстичну Школу економiчних наук, щоб вона виховувала майбутнiх державних дiячiв, як сказав банкiр Е. Касель, коли давав на утримання тої школи 472.000 фунтiв стерлiнґiв. Хоч фабiанцi не згоджуються з марксистами щодо тактики, проте вони нiколи не засуджували марксистської тактики, i взагалi приятелюють з марксистами, бо вони теж соцiалiсти. Так, наприклад, провiдник фабiанцiв Б. Шоу, коли був 1931 року в Москвi, казав: "Це тут, у Росiї, я переконався, що комунiстичний лад може врятувати людство вiд сучасних криз, безладу та руїни". В. Ленiна вiн назвав "найбiльшим з усiх фабiанцiв".

Дотримуючись засади — якiсть, а не кiлькiсть членства, Фабiанське товариство нiколи не мало бiльше як 3.000 членiв, але вони були справжньою розумовою елiтою. Це люди дуже впливовi, аристократи, професори, всiлякого роду знавцi, що мають знання i досвiд керувати всiм суспiльним i державним життям. Так, Р. Макдональд був головою уряду, С. Веб — Мiнiстром працi, Дж. Страчi — Мiнiстром продовольства, 8 iнших — також мiнiстри. З 390 соцiалiстiв, членiв парламенту, 230 були членами Фабiанського товариства.

Фабiанство поширилося i поза Англiєю. Фабiанськi товариства є пiд рiзними назвами в Австрiї, Австралiї, Iталiї, Iндiї, Канадi, Францiї, а найбiльші, найвпливовiші — у США.

Президент США Дж. Кеннедi скiнчив фабiанську лондонську Господарчу школу. Коли став президентом, то набрав до свого уряду на найвищi посади дуже багато американських фабiанцiв. Мiнiстр оборони Iндiї Крiшна Менон скiнчив ту же школу. Вiн допомагав усiм чим мiг комунiстам. Iндiйський мiнiстр А. Негру також скiнчив ту саму школу. Канадський унiверситет Мек-Джiл є пiд дуже великим впливом фабiанцiв. Професор того унiверситету др. Реймонд Боер був провiдним московським шпигуном. У США кiлька унiверситетiв — на чолi з найбiльшим Гарвардським — цiлковито в руках фабiанцiв. Серед випусникiв та професорiв Гарвардського унiверситету було багато московських шпигунiв.

Фабiанцi мали надзвичайно великий, вирiшальний вплив на створення ООН, ЮНЕСКО. Цi органiзацiї цiлковито в їхнiх руках.

Як виглядає вже здiйснений соцiалiзм — бачать навіть дiти в СРСР. Бачать чортiвськи жорстоке, катiвськи кровожерне, всеохоплююче рабське не життя, а животiння, повсякчаснi муки фiзичнi i душевнi. Що саме таким є життя в соцiалiстичному СРСР — не дивно, бо ж московськi соцiалiсти — це рiднi, духовнi i свiтогляднi дiти московських монархiстiв. Цi ж бо дiти успадкували вiд своїх батькiв-монархiстiв усi московськi нацiональнi властивостi. Тим-то, захопивши 1917 року iмперську владу, московськi соцiалiсти нiчогiсiнько не змiнили в СРСР, крiм назв. Все, що тепер бачимо в СРСР, iснувало i у минулих сторiччях перед 1917 роком, лишень пiд iншими назвами, як у СРСР. Московський лiберал О. Ґерцен писав ще в XX ст.: "Московський соцiалiзм — це московський царизм".

Цiлком вiдмiнне життя бачимо в Англiї. Англiйцi БОРОЛИСЯ кiлька сторiч зi своїми королями за особистi та громадськi вольностi i права. I вони вибороли ще у XVIII ст. славну на ввесь свiт "Хартiю Вольностей" (Маґна Чарта). У нiй вони золотими буквами записали: "Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом". На такому духовному ґрунтi прийшли, перший раз в iсторiї, до державного керма у Великобританiї соцiалiсти-фабiанцi.

Фабiанське товариство заснувало 1931 року свою Комiсiю полiтичного та економiчного планування. За часiв 1939–45 рр. вiйни втiкли вiд А. Гiтлера до Англiї тисячi жидiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Переважно це були полiтики, професори, вченi-економiсти. Вони стали членами Фабiанського товариства, а всiлякi знавцi — членами Комiсiї полiтичного та економiчного планування. Прiзвищ їх нiхто не знає, крiм проводу Фабiанського товариства. Ця Комiсiя дослiджує якусь справу й укладає план реформ. Потребу не оприлюднювати прiзвищ членiв Комiсiї пояснюють тим, що, мовляв, є багато причин, якi стримують людину висловити свої справжнi погляди. Ця засада видається доброю на перший погляд. Думка знаного науковця-знавця справи важить багато (бо ж вiн знає справу), а думка якогось незнаного невiгласа, що не знає справи, жодної ваги не має. А крiм того, суспiльство не має нiякої можливостi перевiрити, чи та Комiсiя не є пiд впливом, або залежна вiд якоїсь полiтичної чи грошової сили, чи її члени вартi довiр'я. Наприклад, Комiсiя "спланувала" вiльнi часописи та журнали так, що Парламент зажадав 1947 року вiд уряду дослiдити, хто чи що зробив їх невiльними, цензурують їх, наказують їм брехати. А що вiдкрити ту незнану силу треба було, показують такi факти. У виборах до Парламенту 1945 року робiтнича партiя устами Дж. Морiсона, який на виборах став мiнiстром, запевняла виборцiв, що робiтничий уряд не дозволить державного втручання i примусу у наймі та перемiщеннi робiтникiв, бо такий примус призведе до втрати прав i вольностей робiтництва.

Мiнiстр робiтничого уряду, соцiалiст С. Стафорд, казав: "Я особисто проти примусу у наймi i перемiщеннi робiтникiв". Так само на з'їздi Робiтничих Союзiв 20.05.1947 р. один з провiдникiв Артур Дiкин казав: "Робiтничi Союзи нiколи не погодяться на будь-яке втручання уряду до прав i вольностей робiтництва". А 15.06 того ж року той самий А. Дiкин писав у робiтничому часописi: "Хоч i прикро, але Робiтничi Союзи мусять погодитися на деякi обмеження прав i вольностей робiтництва". Три тижні пiзнiше соцiалiст С. Стафорд видав наказ про примусовий найм i перемiщення робiтникiв. I тi обмеження були не меншими за обмеження воєнного часу. До речi, тут треба пригадати, що деспот-король Джемс Перший проголосив 1607 року такий закон: "Якщо вуглекопи кинуть працю без дозволу власника копальнi, то вони будуть ув'язненi i покаранi як злочинцi. Власникам копалень надаю право ловити всiх волоцюг, неробiв, здорових жебракiв i гнати їх до копалень на працю". На вимогу Парламенту король Джордж III скасував 1775 року той закон. Але 170 рокiв пiзнiше (1947) соцiалiстичний уряд Великобританiї вiдновив закон Джемса Першого з 1607 року, лише надавши йому соцiалiстичну назву.

Голова соцiалiстичного уряду Клемент Етлi був зразком старого англiйського соцiалiста-демократа. По двох роках влади вiн побачив, що права та вольностi британського громадянина щораз бiльше малiють, нищаться. I вiн хотiв замiнити тих своїх мiнiстрiв, якi надто нищили права та вольностi. Фабiанське товариство вчинило опiр i вiн нiчого не змiнив. Було усунено з посади вiйськового мiнiстра, соцiалiста Дж. Белiнджера, бо вiн чинив опiр обмеженню громадських прав та вольностей. За це саме усунено з уряду старого, заслуженого соцiалiста Артура Ґрiнвуда.

Яка сила примушувала наказувати С. Стафордовi, К. Етлi дiяти всупереч їхнiм переконанням?

Конечнiсть обмежувати всi звичайнi потреби людей в Англiї соцiалiстичний уряд пояснював браком чужих грошей (валюти), бо Великобританiя мала вiд'ємний торговельний баланс (за кордоном купувала бiльше, як продавала). Але ж по вiйнi 1914–20 рр. Великобританiя також мала вiд'ємний баланс (800 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв), проте англiйцi тодi не мали жодних обмежень нi на що, бо мали всього вдосталь. Щобiльше! По тiй вiйнi Великобританiя за коротких 10 рокiв обернула свiй 800-мiльйонний вiд'ємний баланс у додатнiй i економiчно стала твердо на ноги. Чому ж так? — Бо тодi не було соцiалiстичного "планування". Промисловiсть i торгiвля Великобританiї йшли повною ходою аж до 1930-х рокiв, коли мафiя знову спричинила велику господарчу кризу в США i поширила її на Європу.

Англiйський соцiалiстичний уряд пояснював своє нищення прав i вольностей громадянина потребою боротися з господарчою кризою i обiцяв негайно вiдмiнити всi тi обмеження як лише мине криза. Не вiдмiнив, аж поки вибори 1950 року вiдмiнили самий соцiалiстичний уряд. Не вiдмiнив, бо криза 1940-х рокiв в Англiї, хоч i виявлялася в господарчих формах, проте була кризою полiтичною, а не економiчною. Та полiтична криза була навмисно створена мафiєю, щоб осягнути свою мету — знищити особистi i громадськi права, щоби запровадити таку ж диктатуру, яка є в СРСР.

У серпнi 1947 року соцiалiстичний уряд Великобританiї проголосив винятковий стан у державi i з цiєї причини вiдновив усi обмеження та заборони воєнного часу. Цей день можна вважати початком наступу мафiї в Англiї на громадськi й особистi права та вольностi, виборенi предками й узаконенi в славнiй "Хартiї Вольностей" 1216 року. Соцiалiсти-фабiанцi почали 1947 року нищити горде прапрадiдівське: "Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом".

Фабіанський соціалізм у США

Англiйський фабiанський соцiалiзм поширився в США через унiверситети. Унiверситетське соцiалiстичне товариство було засновано 1904 року, а року 1916 фабiанськi професори викладали соцiалiзм для 30.000 студентiв. Пiсля 1-ої свiтової вiйни це товариство перейменувалося на "Союз задля промислової демократiї". Фабiанськi товариства iснують у 100 унiверситетах США. Всi вони малочисельнi, але дуже рухливi, дiяльнi. Крiм того iснують понад 100 комунiстичних клубiв iменi Дюбуа. Найбiльшi i найвпливовiшi фабiанськi товариства є в унiверситетах: Гарвардському, Колумбiйському, Нью-Йоркському, Принстонському, Пенсiльванському. Їхнiми провiдниками були професори — Ф. Франкфуртер, Дж. Дьюї, В. Лiпман, В. Равшенбуш.

Фабiанцi заснували в США кiлька своїх шкiл та установ. Наприклад, заклали 1920 року в Нью-Йорку "Нову Школу суспiльних дослiджень", "Канцелярiю промислових дослiджень" тощо.

Найстарший i найбiльший розсадник фабiанського соцiалiзму в США — Гарвардський унiверситет. Його заснував мiльйонер Джон Гарвард. У засновнiй грамотi вiн заповiв: "Професори мусять навчати кожного студента пiзнати головну мету його життя, пiзнати Бога й Iсуса Христа, i тим закласти основи всiєї науки i мудростi, щоби зрозумiти, що лише Бог подає найвищу мудрiсть. Хай кожний студент у своїй молитвi має Iсуса Христа за свого Пана, Законодавця i Найвищого Учителя". Теперiшнi професори Гарвардського унiверситету навчають цiлковито протилежного, навчають усього, що заперечує заповiт засновника унiверситету. Його кiстки мабуть перевертаються в могилi.

Фабiанцi дуже голосно кричать про потребу вiльної думки. Але коли вони захопили у свої руки Гарвардський унiверситет, то не допускали до нього жодної думки, крiм соцiалiстичної. Так як в СРСР.

Гарвардський унiверситет має 11.462 студента i 4.844 професори. Отже, один професор припадає на 2,4 студента. Випускники Гарвардського унiверситету зайняли професорськi кафедри у багатьох унiверситетах США i Канади, а також i найвищi посади в урядi США, як, наприклад, президент США Дж. Кеннедi. Чимало з гарвардських випускникiв i професорiв стали московськими шпигунами та комунiстичними провiдниками. Наприклад, шпигуни: Н. Вiт, А. Гiс, Г. Гвайт, М. Гальперiн, Г. Ґлейзер, Л. Доґан, Дж. Ебт, О. Латiмор, Г. Колiнз, Л. К'юрi, Р. Нiксон, Р. Опенгаймер, Г. Обер, Л. Пресмен, Дж. Фексон, Й. Фрiдман, Е. Розенберґ, I. Шiллер.

Головним iдеологом фабiанського соцiалiзму в США був англiйський фабiанець, професор Лондонського, а потiм Гарвардського унiверситетiв Джон Кейнiс. Кейнiвський соцiалiзм рiзниться від Марксового тим, що, не нищачи особистої власностi (на вiдмiну вiд марксизму), передає державi керiвництво промисловiстю та грошима. А. Гiтлер та Б. Муссолiнi (обидва колишнi соцiалiсти) здiйснили соцiалiзм Дж. Кейнiса в Нiмеччинi та в Iталiї. Приятель фашистiв Дж. Барнес писав у своїй книжцi (що її схвалив Б. Муссолiнi) "Свiтовi перспективи фашизму": "Фашизм цiлковито узгоджується з Дж. Кейнiсом, хоч він лiберал. Книжка Дж. Кейнiса "Кiнець вiльної торгiвлi" може бути дуже добрим вступом до фашистського пiдручника теорiї господарства". Той же Дж. Барнес у тiй же своїй книжцi писав: "Всi Кейнiсовi засновки є чисто фашистiвськими засновниками".

У США теорiї Дж. Кейнiса здiйснювали професор Ф. Франкфуртер та його учнi. У Великобританiї — Лейбористська партiя. Так Фабiанський соцiалiзм (кейнiцизм) поширився у Захiдному свiтi, а марксизм — у Схiдному (в Московщинi, Китаї та решті Азiї).

Свої теорiї Дж. Кейнiс та його учнi подають навмисно в дуже ускладненiй, заплутанiй, дуже незрозумiлiй формi, щоб люди, не розумiючи їх, вiрили, що тi теорiї може зрозумiти лише дуже вчений професор, знавець економiчних наук. А з того логiчний висновок, мовляв, господарським життям держави можуть керувати лише дуже вченi знавцi-господарники. Гарвардський професор фабiанець С. Гаррiс так i писав у передмовi до своєї книжки "Державний борг i нова економiка". Вiн зазначав: "Господарськi справи та економiчнi проблеми є настiльки ускладненi, що їх не може зрозумiти не господарник, навiть з унiверситетською освiтою". I справдi, багато вчених економiстiв не фабiанцiв не розумiють, що Кейнiсовi соцiалiстичнi теорiї навмисно висловленi в незрозумiлiй формi, що тi теорiї є не економiчними, а полiтичними. Щоби приховати соцiалiстичнiсть Кейнiсових теорiй, фабiанцi голосно кричать, що Дж. Кейнiс не був соцiалiстом, а навпаки, захисником капiталiстичної системи господарювання. Професор Гарвардського унiверситету марксист Джозеф Шимперер писав, що твори Дж. Кейнiса є надзвичайно доброю полiтичною тактикою в поширеннi соцiалiзму пiд личиною рятування капiталiзму i що вони, як i твори К. Маркса, руйнують основи капiталiзму.

Дж. Кейнiс був головним радником голови Великобританського уряду Р. Ллойд Джорджа на Паризькiй Мирнiй Конференцiї. Там вiн гостро засудив союзницьку допомогу протибiльшовицьким силам i радив припинити господарчу облогу совєтської Московщини. У своєму листi до Дж. Андерсона вiд 21.07.1944 р. вiн писав: "Нашi стосунки з москвинами дуже сердечнi. Вони нам дуже подобаються, а ми їм. Я вiрю, що з часом ми здобудемо їхнє повне довiр'я до нас. А вони щиро хочуть спiвпрацювати з нами" (тобто з не комунiстами. — П. Ш.).

Дж. Кейнiс був у своїх творах великим ворогом зиску. А водночас вiн спекуляцiєю на бiржi збiльшив свiй маєток вартістю 4.000 фунтiв стерлiнґiв 1919 року до 506.000 фунтiв стерлiнґiв 1937 року. Перевiрка майна кiлькасот найвизначнiших фабiанцiв в Англiї та в США виказала, що всi вони, без єдиного винятку, були дуже багатi люди, маючи великi зиски зi спекуляцiї чи дуже високу платню.

Соцiалiзм не має жодного ґрунту в США тому, що робiтництво США вже не є голотою-пролетарiатом, а належить до найбiльш ворожого соцiалiзму i найбiльш зненавидженого соцiалiстами середньозаможного стану. Тим-то i фабiанцi, i марксисти в США не вживають навiть слова "соцiалiзм", а ховаються за параваном демократизму та лiбералiзму. Фактично тепер назва "демократ", "лiберал" у США означає прихованого соцiалiста, комунiста, москволюба. Всi пiдкупнi протидержавнi товариства в США не мають у своїх назвах анi натяку на соцiалiзм, комунiзм, москволюбство. Натомiсть вони завжди мають якусь демократичну, лiберальну назву. Навiть на офiцiйнi голови своїх товариств навмисно вибирають широковiдомих несоцiалiстiв, лiбералiв. Самозрозумiло, фактичне головування завжди перебувало в руках перевiрених соцiалiстiв, комунiстiв, москволюбiв. Свiй соцiалiзм фабiанцi США назвали "Великою громадою" (Ґрейт Сосаетi). Провiдний фабiанець Роджер Болдуiн писав своїм фабiанцям: "Працюйте i поводьтеся так, щоб не виглядали на соцiалiстiв. У всьому, що ми говоримо, мусимо виступати як патрiоти. Вживаймо багато нацiональних прапорiв, кричiмо багато про демократизм, конституцiю США, робiм вигляд, що справдi щиро стоїмо за дух наших державних i нацiональних установ".

Фабiанцi США видають мiльйони доларiв на пропаганду своїх iдей. I тi мiльйони дарують їм великi фундацiї, що їх заклали мiльйонери: Г. Форд, А. Карнеґi, Дж. Рокфеллер та iншi, якi були ворогами соцiалiзму. Направду, можна позаздрити мафiї.

Фабiанцi допомагали i московським бiльшовикам. Так, наприклад, Дж. Макдональд (пiзнiше голова англiйського уряду) допомiг В. Ленiновi скликати 1907 року до Лондона з'їзд бiльшовикiв. Американський фабiанець мiльйонер Дж. Фелс заплатив витрати того з'їзду в 3.000 фунтiв стерлiнґiв.

Фабiанець проф. Джон Дьюї мав величезний вплив на шкiльництво США. Його послiдовники — учителi та професори, пiд приводом поліпшити навчання, пропагували соцiалiзм у школах. Будучи соцiалiстом, Дж. Дьюї не визнавав нiяких моральних законiв та засад, нiяких вищих, вiчних правд. Вiн був прагматиком. Навчав, що все у свiтi є зумовне, вiдносне. Заперечував iснування Бога, вiльної волi людини. Навчав, що всю людську вдачу формують обставини життя. Змiнюються життєвi обставини — змiнюється людина. Свiй аморальний, безбожницький прагматизм вiн назвав "Поступовою освiтою". Тепер фiлософiя Дж. Дьюї дуже поширена в школах США.

Не визнаючи засади особистостi (iндивiдуалiзму), Дж. Дьюї заснував свою "поступову освiту" на засадах гурту. За нею учневi не дозволяється випереджувати iнших учнiв, бо ж таке шкодить гуртовi. Не дозволяється оцiнювати успiх окремих учнiв, бо оцiнка викликає змагання, а воно породжує суперництво, заохочує учня перевищити гурт. Та "поступова освiта" Дж. Дьюї є на всi 100 % соцiалiстична, i навiть — комунiстична. Дуже багато шкiльних пiдручникiв США тепер соцiалiстичнi за своїми iдеями, духом i формою. Призначена президентом Г. Труменом Комiсiя Вищої Освiти ухвалила 1947 року, що вища освiта США мусить провадитися за програмою ЮНЕСКО. А ту програму уклали послiдовники й однодумцi Дж. Дьюї. Провiд Учительського Союзу США тепер цiлковито в руках учнiв Дж. Дьюї. Вони паплюжать патрiотизм, нацiональних героїв, пропагують соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, навчають безбожництва. Спершу робили це вiдкрито. Наприклад, Гарольд Роґ написав 14 таких шкiльних книжок, якi анi змiстом, анi формою не вiдрiзняються вiд шкiльних книжок СРСР. А крiм того, багато ще перекладали англiйською мовою шкiльних книжок, виданих в СРСР. Понад п'ять мiльйонiв учнiв США навчалися в 1939–1941 роках з таких книжок. Та 99 % американцiв — не соцiалiсти. Вони обурилися i запротестували. Тепер фабiанцi пропагують у США свої соцiалiстичнi iдеї пiд личиною несоцiалiстичних назв.

Чотири з п'яти найбiльших журналiв США, 90 % найбiльших часописiв США, всi три мережі телебачення США, три з чотирьох найбiльших радiомереж США — всi як одна провадять пiд демократичною личиною пропаганду соцiалiстичних iдей. А треба пам'ятати, що власниками всiх їх є мiльйонери, переважно жиди. Пiд впливом цiєї пропаганди обидвi полiтичнi партiї США — Демократична i Республiканська — внесли до своїх програм чимало соцiалiстичних iдей та засад, назвавши їх демократичними, хоч 99 % людностi США проти будь-якого соцiалiзму.

США заснували переселенцi з Великобританiї. А вони принесли до Америки всю свою культуру разом з культурою полiтичною з її гордим "Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом" та з кiлькасотрiчною традицiєю "Хартiї Вольностей" XIII ст. Тож основою основ усього життя США стало всеохоплююче народне САМОУПРАВЛIННЯ. На цiй засадi збудована i сама держава США, яка складається з 50 самоврядних, незалежних вiд Вашинґтону державок-штатiв. Кожна з них має свого власного, вибраного народом президента (називається "губернатор"), має свiй незалежний, вибраний народом парламент (називається "леґiслятюрою", тобто Законодавчою Палатою). Все життя в США, починаючи вiд державного, потiм штатiвське, повiтове, мiське i сiльське є САМОУПРАВНЕ, керується вибраними мiсцевими провiдниками.37

У країнi з такою старою, глибокою i широкою, всеохоплюючою традицiєю ОСОБИСТОЇ ВОЛI жодний соцiалiзм не має нiяких перспектив на перемогу. Не має, бо, як визнають самi соцiалiсти, жодної соцiалiстичної iдеї не можна здiйснити, не знищивши особистої волi. Не можна, бо всi соцiалiстичнi iдеї заснованi на засадi усуспiльнення ("колективiзацiї") всього життя людини, а з цим нiколи не погодиться ВIЛЬНА людина. Лише деспотiя може живосилом накинути людям соцiалiзм, бо ж у своїй глибшiй основi соцiалiзм стоїть на особистому РАБСТВI. Найпереконливiшим доказом цього є країна здiйсненого соцiалiзму — СРСР.

Незважаючи на знаний соцiалiстам факт, що в США немає нiякого психологiчного ґрунту для соцiалiстичного зосередження державної влади, фабiанцi США видали великi мiльйони доларiв на пропаганду потреби такого зосередження, на зменшення самоуправлiння штатiв, навiть на знищення штатiвських кордонiв. I вже призначенi згори (а не обранi люднiстю) знавцi спланували, творять i керують так званими "Обширами спiльних потреб". Вони приєднують до великих мiст пiдмiськi оселi та мiстечка, утворюючи величезне багатомiльйонне мiсто "метрополiтен". Цi окремi обшири згодом мають пiдлягати одному осередковi-управi, складеної з призначених, а не обраних людьми знавцiв усiх царин людського життя i не пiдлеглих державнiй владi чи нагляду суспiльства. Таке вже iснує 50 рокiв у СРСР. Наслiдки бачать вже й дiти. I не лише бачать, але й дуже боляче вiдчувають на своїй дитячiй шкiрi i в душi.

Зародок такого самовладного осередку вже є в США. У Чикаґо є величезний, багатоповерховий будинок, в якому примiщуються канцелярiї 24-х всекраєвих (тобто на всi штати) об'єднань всiляких знавцiв, спецiалiстiв, службовцiв — державних, штатiвських, мiських. Управи тих об'єднань проводять науковi дослiдження, кожна зі своєї царини, видають вiдповiдну лiтературу, скликають наради знавцiв, виготовляють плани перебудови всього життя США. Самозрозумiло, вони ведуть величезну пропаганду в часописах, журналах, на радiо своїх соцiалiстичних iдей. Великi мiльйони доларiв на дiяльнiсть цього осередку дають щороку мiльйонерськi фундацiї Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших, бо управи тих фундацiй в руках фабiанцiв та їхнiх прихильникiв.

Коли фабiанцi США побачили, що вони не мають жодного успiху, пропагуючи соцiалiзм вiдкрито, то вони заклали 1947 року товариство "Американцi демократичного чину". Мiж його засновниками бачимо жiнку президента Елеонору Рузвельт та її сина Джеймса, банкiра Г. Лемана, заступника президента США Г. Гомфрi, найвпливовiшого журналiста (друкується в 300 найбiльших часописах), соцiалiста, москволюба В. Лiпмана, славних журналiстiв-соцiалiстiв братiв Дж. та С. Алсопiв, головного редактора "Нью-Йорк Пост" Дж. Вечслера, керiвника Репортерської Служби США, соцiалiста Е. Дейвiса, радника президента А. Шлезiнджера та iншi високопоставленi особи, як, наприклад, Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, Р. Нiбор, Д. Дубинський тощо.

Товариство "Американцi демократичного чину" не є комунiстичним параваном, як багато iнших з демократичними назвами. Воно є фабiанське. Але тримаючись фабiанської засади не вживати слiв "соцiалiзм", "соцiалiстичний", члени його називають себе "лiбералами". Серед членiв є й такi, яких ледве чи можна назвати соцiалiстами, що пiдтримують соцiалiстичнi проекти.

Серед сенаторiв членами "Американського демократичного чину" є: Г. Гомфрi, Дж. Джевiтс, В. Морс, Дж. Кларк, А. Рибiков, М. Ньюберґер, П. Дуґлас, В. Проксмайре, П. Макнамара, Е. Маккартi, Е. Кефавер. У Конґресi є 35 членiв АДЧ. У Мiнiстерствi закордонних справ члени АДЧ: Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, А. Гаррiман, Дж. Вiльямс, Ф. Кумбс. Серед заступникiв мiнiстрiв в Мiнiстерствi сiльського господарства — Ч. Морфi, у Мiнiстерствi скарбу — Г. Фаулер, у Мiнiстерствi працi — Дж. Вiвер та Е. Петерсон, у Мiнiстерствi зв'язку — Ф. Белен. Членами АДЧ є Мiнiстр сiльського господарства О. Фрiман, Мiнiстр юстицiї А. Кокс, суддя Верховного Суду А. Ґолдберґ. У Бiлому Домi члени АДЧ А. Шлезiнджер та Л. О'Брiєн мають дуже високi посади. В урядi США є дуже багато членiв АДЧ. Наприклад, особливий дорадник президента Т. Соренсон, помiчник президента А. Шлезiнджер, особливий помiчник президента Г. Вуфорд, заступник Мiнiстра закордонних справ: М. Вiльямс, Ф. Кумбс, посол США до ООН А. Стiвенсон, посол до Iндiї К. Ґалбрейтс, посол до Перу Дж. Леб, посол до ООН Дж. Бiнґам, Мiнiстр працi А. Ґольдберґ, Мiнiстр охорони здоров'я, Мiнiстр освiти А. Рибiков, керiвник вiддiлiв у Мiнiстерствi працi: Ф. Маккулоч та Ч. Донеґю, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi торгiвлi Р. Люiс, керiвник вiддiлу Мiнiстерства сiльського господарства Дж. Бейкер, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Ч. Стодард, посол до НАТО Т. Фiнлетер i сотнi iнших членiв АДЧ, i то лише на дуже високих посадах, а на середнiх та малих їх є безлiч.

Товариство "Американцiв демократичного чину" дуже гостро вимагає (i з успiхом) такого:

1) Парламентського дослiдження дiяльностi патрiотичного товариства iменi Джона Бьорча;

2) Лiквiдацiї Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi;

3) Постiйного i повного впровадження соцiалiстичної теорiї Дж. Кейнiса;

4) Державного керування i нагляду за сiльським господарством, школами, лiкарнями i лiкуванням, народним господарством i грошима;

5) Дуже зменшити самоуправлiння штатiв та їх права, влади Парламенту;

6) Значно поширити i поглибити владу федерального уряду у Вашинґтонi;

7) Повнiстю задовольнити вимоги негрiв у США;

8) Створити свiтовий надуряд, що не допускав би до вiйн;

9) Визнати офiцiйно комунiстичний уряд Китаю;

10) Бiльше допомагати вiдсталим країнам розбудуватися.

Того самого вимагає i комунiстична партiя США.

37. Таку саму традицiю має і старезна Україна. Московщина має цiлковито протилежну традицiю.

V. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ

П'ятою колоною ми називаємо комунiстiв поза СРСР, якi працюють, щоби захопити державну владу у своїх країнах. Вони роблять це цiлком свiдомо, спираючись на всiляку допомогу Московщини.

Шостою колоною ми називаємо не комунiстiв, якi несвiдомо чи пiдсвiдомо допомагають комунiстам у їхнiй комунiстичнiй дiяльностi. Це насамперед соцiалiсти, всiлякого роду iнтернацiоналiсти, москволюби, лiберали i просто задурманенi соцiалiстичною пропагандою дурнi.

Обома колонами — i п'ятою i шостою — керують таємно, поза плечима i Московщина i мафiя. Самозрозумiло, кожна на свою користь.

Керiвник Служби безпеки США Е. Шувер каже, що сама п'ята колона не загрожує державнiй безпецi США, бо комунiстичнi iдеї не мають жодного ґрунту в США тому, що мiське робiтництво США не є упослiдженою голотою, а повноправним середньозаможним станом. А цей стан хоче насамперед збагатiти, а не усуспiльнювати всього багатства, отже, й їхнього. Зрештою, КП США має лише 20.000 записаних членiв, а голова КП Ґ. Холл каже, що лише 14.000. Щоправда, всi вони дуже рухливi, дiяльнi i спираються на прихильникiв КП, яких є тисячократно бiльше, нiж комунiстiв.

Шоста колона — справжня i дуже велика державна небезпека. У США шестиколонникiв є бiльше як комунiстiв, хоч також дуже малий гурт, порiвнюючи до всiєї людностi США (менш нiж 1 %). Та сила шестиколонникiв не в кiлькостi, а в якостi. Вони є "елiтою" суспiльства. Вони — високоосвiченi i займають дуже високi i середнi провiднi становища, отже, мають дуже великий вплив у супiльствi. Найбiльшою силою шостої колони є те, що в її руках, чи пiд її впливом дуже багато найсильнiших засобiв i способiв, якi творять свiтогляд людини. Це — дуже поширенi часописи, журнали, найбiльшi радiомережi, найбагатшi видавництва, школи i мiльярднi добродiйнi фундацiї США, як Фордiвська, Рокфеллерівська, Карнеґiвська та iншi. I це не п'ята колона, а шоста нищить демократiю i, як на глум, пiд демократичним прапором та з демократичними гаслами на устах. Поза СРСР не п'ята колона, а саме шоста штовхає народи на шлях всеохоплюючої, соцiалiстичної деспотiї. Тим-то ми тут скажемо дуже мало про п'яту колону, а натомiсть бiльше про шосту.

Провiд III Iнтернацiоналу ухвалив ще 1920 року тактику комунiстичної революцiї у свiтi. Вона наказує: "Комунiстичнi партiї у свiтi мусять насамперед захопити у свої руки кермо не комунiстичних видань. Комунiсти мають пролiзти на посади редакторiв, журналiстiв, рецензентiв, тлумачiв, коментарiв, керiвникiв видавництв. Задля того комунiсти мусять приховувати свої комунiстичнi переконання; мусять вiдкрито показувати свою ворожiсть до комунiзму; мусять пiдкреслювати свiй патрiотизм та побожнiсть. Не смiють зустрiчатися прилюдно з вiдомими комунiстами. В усiх стосунках з комунiстичною партiєю чи окремими комунiстами мусять обов'язково вживати прибранi iмена, тобто псевдонiми. Не смiють мати вдома нiколи i нiчого комунiстичного на паперi".

Провiд КП США наказав своїм членам не лише не признаватися, що вони комунiсти, але й заскаржувати до суду тих, хто називає їх комунiстами.

Тодi ж III Iнтернацiонал наказав комунiстам у свiтi таке:

1) Захопивши редакторськi крiсла в некомунiстичних видавництвах, вiдтягайте увагу читачiв вiд поважних, освiтнiх тем, вiд високої мiжнародної полiтики, а скеровуйте увагу читачiв на неполiтичнi, щоденнi справи: вбивства, крадiжки, зловживання урядовцiв, на розваги, на спорт; хвалiть розпуснi, аморальнi театральнi вистави, фiльми тощо.

2) Розкладайте морально молодь, нищачи її побожнiсть, пошану до батькiв, глузуючи з нацiональних традицiй, як диких забобонiв, з усяких моральних засад, як iз застарiлих, реакцiйних. Поширюйте статеву розпусту молодi i всiлякi непристойнi танцi та пiснi.

3) Подiляйте суспiльство на ворогуючi гурти, роздмухуючи їхнi дрiбнiчковi сварки.

4) Захитуйте довiр'я людей до їхнiх провiдникiв, очорнюючи й оббрiхуючи поважних осiб, понадто ворожих соцiалiстичним iдеям.

5) Сприяйте марнотратству урядiв, роздмухуйте незадоволення людей урядом, переборщуйте його помилки, безробiття, дорожнечу.

6) Пiд'юджуйте, намовляйте, сприяйте всiма способами диким, непотрiбним страйкам, заворушенням, безладу, кровопролиттям.

7) Очорнюйте, оббрiхуйте полiцiю, обвинувачуючи її в жорстокостi, хабарництвi.

8) Голосно кричiть про потребу найдемократичнiших реформ i водночас захоплюйте провiд у всiх царинах життя, пам'ятаючи, що "Мета виправдує засоби".

9) За якимось гарним параваном вимагайте вiд уряду, щоб вiн вiдiбрав вiд людей зброю, аби лишити їх обеззброєними, коли прийде комунiстична революцiя.

10) Вишукуйте i посилайте комунiстичному проводовi якомога бiльше державних таємниць. Це є святий обов'язок кожного комунiста.

Керiвник Служби безпеки США Е. Гувер свідчив 6.03.1961 р., що комуністи просякли всi царини людської дiяльностi. Вони просочилися в гурти молодi, нацiональних меншостей, робiтництва, учительства, людей вiльних занять. Вони iнфiльтрувалися у видавництва, часописи i журнали, радiо, телебачення, кiно, унiверситети, школи i навiть церкви.

Таємнi комунiсти, соцiалiсти, зрадники є вже у вiйську США, починаючи вiд Генерального Штабу та вiйськового Мiнiстерства. Наприклад, вiйськовi частини США, так званi "Червонi шапки", у Пiвденному В'єтнамi вiдкрито перейшли на бiк пiвнiчного комунiстичного вiйська i допомагали йому воювати з вiйськом США. Таємнi гуртки комунiстiв є на вiйськових базах США вдома i поза США, а також в авiацiї i на флотi. Бiля багатьох вiйськових баз США комунiсти вiдкрили "кав'ярнi", якi фактично є осередками комунiстичної пропаганди і шпигунства. Та найбiльш зловiщим є те, що вiйськове Мiнiстерство заборонило командувачам баз закривати тi "кав'ярнi".

Чуючи за плечима захист навiть мiнiстерства, комунiсти у вiйську повели свою пропаганду вже вiдкрито. Наприклад, комунiст Говард Петрик вiдкрито, аж дев'ять мiсяцiв, намовляв воякiв не їхати на вiйну до В'єтнаму, вiдкрито закладав комунiстичнi гуртки у вiйську, поширював у вiйську комунiстичну лiтературу. Його не потягли до вiйськового суду доти, доки вiн вiдмовився скласти вiйськову присягу вiрності США. Тодi на його захист КП США та всiлякi шестиколоннi товариства склали великi грошi на протест у часописах, радiо. Суд звiльнив його вiд кари. Те саме робив у вiйську i другий комунiст Ендi Степ. I його не покарано. А таких випадкiв було сотнi оприлюднених i тисячi неоприлюднених. Утiкачiв з вiйська було 1968 року 39.238. З них судили лише 209. Вiйськова жандармерiя США мала понад 50.000 прiзвищ воякiв та старшин, пiдозрiлих щодо вiрностi США. Вiйськове Мiнiстерство наказало знищити списки тих пiдозрiлих. Тож нема чому дивуватися, що командувач морською пiхотою генерал Л. Чапмен дозволив воякам i старшинам не голитися, носити довге волосся, як це роблять бруднi мiськi волоцюги, i вiтатися стиснутим кулаком, як це роблять комунiсти.

У базах Ґуд i Джонсон кiлькасот воякiв зробили 20.03.1969 р. заколот, вiдмовившись їхати на вiйну до В'єтнаму.

А в радарних установках у Фортi Монмаунтс голова Сенатської слiдчої комiсiї Дж. Маккартi знайшов 50 комунiстiв та їхнiх прихильникiв, запiдозрених у шпигунствi. Уряд вигнав їх зi служби в тiй установцi, i вони звернулися до Найвищого Суду зi скаргою на уряд. Найвищий Суд ухвалив, що уряд вигнав їх незаконно, тому мусить прийняти їх назад i заплатити вiдшкодування за втрачений час. Всi одержали вiдшкодування. Деякi одержали по 100.000 доларiв.

Вiйськовий Мiнiстр В. Брокер свiдчив 1956 року Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що спiлка телеграфiстiв США переповнена комунiстами. Тi телеграфiсти-комунiсти передавали московським шпигунам копiї таємних телеграм вiйськового Мiнiстерства, вiйськової авiацiї, вiйськових баз, Бiлого Дому, уряду. Тi комунiсти обслуговували 75 лiнiй телеграфу, телефону, радiо. Той союз настiльки пересякнутий i опанований комунiстами, що Союз Робiтничих Профспiлок США викинув його 1950 року зi Союзу Союзiв. Покликанi Сенатською слiдчою комiсiєю на слухання, голова i п'ять членiв Головної Управи Союзу телеграфiстiв не хотiли вiдповiсти Комiсiї, чи вони комунiсти, чи нi.

Служба безпеки США подає, що в країнi дiють 30 московських шпигунських мереж. З них виявили лише три.

КП США зобов'язує своїх членiв допомагати кожному комунiстовi пролазити на державну службу США. Коли ж нема комунiста з вiдповiдним знанням на вiдповiдну посаду, то треба дбати щоби ту посаду одержав комунiзуючий лiберал, аби не патрiот.

Пiдготовка до вiйни i сама вiйна вимагали тисячі нових урядовцiв. Ця вимога дала Московщинi i мафiї золоту нагоду напхати до уряду багато комунiстiв-шпигунiв. Кожний з них допомагав iншим комунiстам одержати якусь впливову посаду в урядi США. Так, наприклад, В. Улмен допомiг Н. Сiлвермайстеровi, Н. Сiлвермайстер допомiг В. Перловi, Г. Маґдоф — I. Каплановi, I. Каплан — Е. Фiцджералдовi, Л. Кюрi — М. Ґрiнберґовi, Ф. Ко — Г. Ґлейзеровi, Г. Шiмел — Ч. Крамаровi, Ч. Крамар — Ч. Флетовi, М. Гелперiн — Г. Тенеєвi i т. п. Все це — московськi шпигуни i мафiознi вiдпоручники.

Як високо залiзли комунiсти в США, свiдчить неймовiрний факт, що президент Л. Джонсон призначив таємного комунiста Нормана Редлiча членом Слiдчої Комiсiї, що розслiдувала вбивство президента Дж. Кеннедi, а головою тої комiсiї призначив цiлком вiдкритого комунолюба, голову Верховного Суду Й. Уорена, який завжди ставав у судi на захист комунiстiв. I цi два позамiтали всi слiди по справжнiх убивцях.

Унiверситети США запрошують не лише таємних комунiстiв, але й вiдкритих, на виклади студентам. Наприклад, запрошували голову КП США Ґ. Холла, i вiн виголосив 1967–68 рр. понад сто лекцiй. Iншi знанi комунiстичнi провiдники виголосили в унiверситетах понад 50 лекцiй. Той же голова КП США промовляв 1968 року на радiо i телебаченнi до 50 мiльйонiв слухачiв. Тож не дивно, що редактори студентського журналу "Дейлi Кардiнак" Вiсконсiнського унiверситету всi були комунiстами. А студентське "Товариство демократичного суспiльства" у своїх виданнях цiлком вiдкрито закликає до безладу, хаосу, залякування, нападiв, пiдпалу тощо i пише, що метою їхнього Товариства є запровадити комунiзм у всьому свiтi.

У мiстi Мiлвакi iснує комунiстична школа "Комонвелз Коледж". Вона виховує комунiстiв, революцiонерiв, безбожникiв. Навчає руйнувати капiталiстичний лад всiлякими способами та нищити християнство. У тiй "школi" панує нiчим не стримана статева розпуста, пиятика i наркоманiя.

Як пiдсумок може бути той факт, що перед 1939 роком у всьому свiтi було 4 мiльйони членiв комунiстичних партiй, а в 1957 роцi їх було вже 33 мiльйони, тобто збiльшилося на 800 % за 12 рокiв. Тепер їх ще бiльше.38

Шоста колона

В. Ленiн давно сказав: "Капiталiсти самi зроблять собi труну i нам дадуть, щоб ми їх поховали. Ще й цвяхiв додадуть, щоб ми їхнi труни забили".

Що таке шоста колона? З яких людей вона складається? Яка її роль в iсторiї? — Найпростiше вiдповiсти не це можна прикладами.

Президент США Ф. Рузвельт був американським патрiотом i демократом. А за всю iсторiю нiхто у свiтi не допомiг запеклому вороговi США Московщинi змiцнювати її iмперiю так багато, як змiцнив власне Ф. Рузвельт. Тепер i школяр бачить згубнi задля США наслiдки Рузвельтової полiтики щодо Московщини.

Президент США Г. Трумен, щоправда, не був великим державним мужем, а був звичайним урядовцем. Проте, навiть i звичайний урядовець бачив, як мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США допомагала китайським комунiстам захоплювати державну владу в Китаї. Г. Трумен допомiг комунiстам в Азiї стiльки, нiби вiн сам був запеклим комунiстом. А вiн комунiстом не був. Був американським патрiотом i демократом.

Президент США Д. Ейзенхауер, хоч i був невiгласом у свiтовiй полiтицi, проте вiн був добрим генералом. Вiн знав вагу своєї i ворожої розвiдки за вiйни i мирного часу. Отже, вiн мав би зрозумiти вiйськову, отже, i полiтичну вагу московської п'ятої й шостої колон у США, американської, протимосковської п'ятої колони в СРСР i поза СРСР, на емiграцiї. А вiн не лише не пiдтримав жодної протимосковської колони в СРСР i на еміграцiї, але навiть не нищив московської п'ятої колони в США, не поборював і шостої колони в США. Щогiрше! Навiть допомагав їм, байдуже, що несвiдомо. Наприклад, допомагав московським емiгрантам, якi вдавали нiби вони вороги "бiльшовикiв". Вiн не лише нiчим не допомiг мадярським повстанцям 1956 року, але не залишив iсторiї навiть хоч би паперового обурення.

Всi отi великi, середнi i меншi рузвельти, трумени, раскi, кеннедi, ачесони, червонi єпископи, мiльйонери iтони, президенти бенешi тощо не були анi комунiстами, анi московськими патрiотами. Але нiхто iнший, лише вони розбудували теперiшню технiчну i вiйськову силу московської iмперiї СРСР. I про це не ми кажемо — самi ж американцi і англiйцi. Та киньмо оком на нашу українську iсторiю.

Нашi власнi великi, середнi, меншi брюховецькi, тетерi, самойловичi, кочубеї, розумовськi, прокоповичi, безбородьки, гоголi, драгоманови, винниченки, скоропадськi, любченки, скрипники, кириченки, тичини, сосюри, шаповали, шелести, кордюки, майстренки тощо — чи ж вони не любили Україну? — Безперечно, що любили. Чи може вони любили Московщину бiльше, як Україну? — Нi. Чимало з них гидилися Московщиною.

А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.

Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин — всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв — вважає своїм святим обов'язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в'язницях, у смертельних сибiрських таборах в'язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв "савєтской властi", тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п'ятих колон. Московськi т. зв. "революцiонери", хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п'яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. "революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти", всi вони — без єдиного винятку — були перш за все i понад усе — московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. "Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя" (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу — була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати "єдiную, нєдєлiмую" вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу "Россия — тюрьма народов" В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi "iнтернацiоналiсти" на чолi з тим же В. Ленiним.

Якщо так розумiють московськi "iнтернацiоналiсти", то московськi монархiсти i поготiв. Нiхто iнший, лише той, хто воював проти "савєтской властi" — генерал А. Денiкiн закликав 1941 року своїх "бєлих" старшин на емiґрацiї повертатися на "родiну" i вступати до "красной армiї". Вiн цiлком слушно пояснював їм, що той їхнiй поворот не є жодною зрадою їхнiх полiтичних поглядiв, бо ж "красная" армiя бореться за те саме, за що боролася i "бєлая", тобто за "єдiную нєдєлiмую матушку Расєю".

Щоби московськi соцiалiсти та демократи не вагалися, то їхнiй провiдник соцiалiст О. Керенський пiдтримав заклик монархiста А. Денiкiна, пояснюючи: "Лiпше злий диктатор, нiж розвал "єдiной нєдєлiмой Расєi". I справдi, багато московських емiгрантiв — i монархiстiв, і соцiалiстiв — послухали того заклику i вступили до нiмецького вiйська та нiмецьких установ. Це вони — москвини на нiмецькiй службi — призвели Нiмеччину до поразки. Також їм — москвинам на службi США — завдячують американськi полiтики своїми поразками у теперiшнiй холоднiй вiйнi. I це вони — москвини на службi США з допомогою шестиколонникiв, призведуть у можливiй гарячiй вiйнi дурних янкi до того самого, до чого вони призвели 1945 року зарозумiлих швабiв, уживаючи тих самих способiв, яких уживали, коли були на нiмецькiй службi.

Достеменно таке сталося в Українi 1917 року. Якби тодi не було шестиколонникiв-москволюбiв грушевських, винниченкiв та їм подiбних, то й п'ятиколонники-яничари скрипники, любченки не змогли б нiчим допомогти Московщинi загарбати Україну. Не змогли би — п'ята колона нiчого не вдiє там, де нема шостої. Отже, СРСР створила i змiцнила не п'ята колона, тобто яничари, але шоста — москволюби. Те, що дiялося тодi у Схiднiй Європi, дiється тепер у Захiднiй Європi та в Америцi.

Українська нацiональна культура є одною з найстарших i найглибших у свiтi. Це є причиною того незрозумiлого дикому москвиновi опору українцiв московщенню. Спротиву вiд державної поразки у Переяславi 1654 року — по сьогоднiшнiй день. Щоправда, Московщина знайшла серед пiдбитих українцiв чимало запроданцiв, п'ятиколонникiв-яничарiв, але навiть їм Московщина не довiряла, тому не спускала з них ока анi на хвилину. Проте Московщина дуже зменшила силу українського спротиву, виховавши у своїх московських школах i на московськiй лiтературi майже всю нашу iнтелiгенцiю на шестиколонникiв. Ранiш їх називали малоросами. Тепер вони називаються малоукраїнцями. Шестиколонникiв у США можна назвати малоамериканцями, бо у США i московськi, i мафiознi шестиколонники мрiють знищити державну незалежнiсть демократичних США, пiдпорядкувавши США свiтовому диктаторському надурядовi. Киньмо оком на тi потуги.

* * *

Щоб лiпше зрозумiти силу i можливостi шостої колони впливати на державну полiтику США, мусимо сказати дещо про державний лад цiєї країни.

В Європi голова держави (король, президент) не керує i не веде державну полiтику. Це робить голова уряду (Голова Ради мiнiстрiв). У США головою уряду є сам президент, i вiн призначає чи усуває мiнiстрiв39. Таким чином на президента США падає подвiйна вiдповiдальнiсть i подвiйний тягар влади. Ця вiдповiдальнiсть і тягар ще збiльшуються державним ладом США.

В Європi уряд вiдповiдає перед парламентом за свою працю. Отже, частина вiдповiдальностi падає i на парламент. У США уряд не вiдповiдає перед парламентом40. Мiнiстри вiдповiдають за свою працю перед президентом. А президент є ще й головнокомандувачем вiйська США. Таким чином на президента США падає чотирикратний тягар i чотирикратна вiдповiдальнiсть.

В Європi голова уряду мусить пiти у вiдставку разом з усiм урядом, якщо парламент ухвалить йому недовiр'я. У США парламент не має права усувати голову уряду, бо ним є сам президент41.

Тепер усе життя кожного цивiлiзованого народу дуже пов'язане з усiм життям iнших народiв, насамперед сусiднiх. Тим-то на полiтику кожної держави має великий вплив полiтика iнших держав. А тепер життя цивiлiзованих народiв так розвинулося, ускладнилося, що кожна царина життя пов'язана i впливає на iншi царини життя. Отже, голова уряду мусить знати бодай загально все про життя сусiднiх, i навiть не сусiднiх народiв. А на це не вистачить анi часу анi розуму найгенiальнiшiй з генiальних людей. Так, не лише голова уряду, але й окремi мiнiстри примушенi закликати до уряду знавцiв окремих царин життя, i то не лише у своїй державi, але також i в iнших державах. I тепер фактично всiм життям керують такi знавцi, а президенти, мiнiстри, парламенти стали "гумовими печатками" тих знавцiв.

Переобтяженiсть президента США i пекуча потреба мати в кожному мiнiстерствi багато знавцiв-дорадникiв дали Московщинi i мафiї безлiч нагод i можливостей понапихати до уряду США своїх п'яти- та шестиколонникiв, i то на дуже високi посади. Наприклад, лише один з мафiозних провiдникiв i лише за кiлька рокiв професор Ф. Франкфуртер понапихав до уряду понад 100 своїх колишнiх студентiв-комунiстiв та соцiалiстiв. З них Служба безпеки пiзнiше зловила на гарячому 12 московських шпигунiв. Всi тi сто мали дуже впливовi посади. Таке зробив один Ф. Франкфуртер. А таких франкфуртерiв було i є в США кiлькадесят, якщо не кiлькасот.

Великою, ще не перебореною, хоч вже надщербленою твердинею, перешкодою п'ятiй та шостiй колонам i мафiї є парламент США (Конґрес), а також Конституцiя США є тою основою основ, тою незрушною скелею, на якiй твердо стоїть все життя в США. Ми вже згадували про надзвичайно широке, глибоке i всеохоплююче народне самоуправлiння США. Забезпечена Конституцiєю самостiйнiсть, самоуправнiсть штатiв є тою величезною силою, яка захищає весь демократичний лад США вiд мафiозної, соцiалiстичної деспотiї. Опанувавши у великiй мiрi федеральний уряд у Вашинґтонi, соцiалiстична шоста колона вживає всiх, навiть антиконституцiйних способiв, щоб якомога зменшити, обмежити самоуправнi права штатiв та мiст, щоб якомога бiльше пiдкорити їх наказам з Вашинґтона. Теперiшня боротьба негрiв за однаковi права з бiлими є лише вимовкою, претекстом, щоби зменшити самоуправу штатiв.

Ще за часiв, коли на пiвднi США iснувало невiльництво негрiв, пiвденнi штати ухвалили закони, якi забороняли змiшування у громадському життi негрiв з бiлими. Та по звiльненнi негрiв з рабства, i в мiру того, як забувалися рабовласницькi погляди, щораз бiльше самi ж бiлi не додержувалися тих законiв. I нема сумнiву, що з часом самi пiвденнi штати уневажнили би цi, вже пережитi залишки невiльництва.

П'ята i шоста колони в США захотiли використати негритянську кривду задля своєї мети. До 1945 року в часописах США майже не було згадок про права негрiв. По 1945 роцi раптово, без нiякої наявної причини, в часописи США нахлинула велика повiнь статей, що вимагали негайного скасування законiв, якi обмежують права негрiв.

За Конституцiєю США змiнювати закони штатiв має право лише люднiсть штату i бiльше нiхто. Навiть Верховний Суд США не має цього права. Але Верховний Суд США має право i обов'язок тлумачити Конституцiю. I опанований шестиколонниками Верховний Суд США визнав, що закони пiвденних штатiв, якi обмежують права негрiв, суперечать Конституцiї США i тому вони не правосильнi. А чому ж вiд часу знесення невiльництва аж до 1945 року нiхто (у тому числi i Верховний Суд) не сумнiвався в їхнiй правосильностi? — Бо ця пропаганда нiбито захисту прав негрiв в дiйсностi є пропагандою потреби знищити самоуправлiння штатiв та мiст i зосередити всю владу у Вашинґтонi.

Чому п'ята і шоста колони та мафiя так запекло борються за зосередження всiєї державної влади у столицi? Бо всiляка диктатура, всiляка деспотiя може iснувати лише тодi, коли вся державна влада є лише в її руках i бiльше нi в кого. Зосередження державної влади є конечною передумовою всiлякої деспотiї. А здiйснити соцiалiстичнi iдеї може лише безоглядно жорстока деспотiя. Соцiалiстичнi провiдники знають це дуже добре i тому так голосно кричать про "демократичнiсть" соцiалiзму, щоби соцiалiстичний i несоцiалiстичний загал не побачили деспотiї.

У країнi, де люди вiддавна мають демократичний лад i врядування, де цiнять їх дорожче за своє життя, де демократизм та самоуправа мають дуже старi, глибокi коренi i стали священною традицiєю всього народу, в таких країнах не сила жодному деспотовi, отже, i соцiалiстичному, захопити державну владу примусом, зброєю, хiба лише єдиним способом — обдуривши людей.

Навчений шестиразовою поразкою соцiалiстичний кандидат на президента США фабiанець Норман Томас примушений був визнати, що "Янкі нiколи не приймуть соцiалiзм свiдомо, охоче. Але пiд назвою лiбералiзму вони приймуть кожен пункт соцiалiстичної програми. І одного дня США стануть соціалістичною державою, не знаючи, яким чином таке сталося".

Давня Україна у всiй своїй кiлькатисячорiчнiй iсторiї нiколи не мала своїх деспотiв (чужi були) i нiколи не мала своїх рабiв (були чужi бранцi). Щоправда, по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 року Московщина хитрощами (руками хохлацьких яничарiв) накинула українському народовi невiльництво. Але воно не було повним рабством. I по 1917 роцi Московщина руками наших яничарiв-соцiалiстiв накинула нове невiльництво, обдуривши (устами яничарiв-драгоманiвцiв) наше селянство, обiцяючи: "Вся земля селянам у їхню власнiсть". Але селянство, побачивши, що його обдурено, вхопилося за зброю, у 1919–1923 роках вся Україна горiла у вогнi селянських повстань. I ця вiйна України з Московщиною тягнеться без перерви аж до сьогоднi. Iсторiя записала золотими буквами iмена тисяч полеглих у тiй вiйнi українських героїв, хоч не записала мiльйонiв таких i бiльших, бо їхнi iмена лише Бог знає.

На цих прикладах давньої, демократичної i волелюбної України (щонайменше 3.000 рокiв вiку) бачимо: як багато важать в iсторiї нацiональнi традицiї.

США ще дуже, дуже молодi. Але їх заснували i ними керували аж до XX ст. англiйцi. А Англiя мала найдавнiший у Європi парламент ще з XIII ст.42 та славну волелюбну Хартiю Вольностей (Маґна Чарта) 1215 року.

Своє горде "Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом" англосакськi переселенцi привезли i до Америки. Вони створили у Пiвнiчнiй Америцi найдемократичнiшу у свiтi державу з найширшим i найглибшим самоуправлiнням, з найбiльшими вольностями i правами людини та громади. I ця держава вiльних людей лише за 400 рокiв розвинулася на найбагатшу, найвiльнiшу у свiтi. Найбагатшу не мiльйонерами, але своїм найзаможнiшим селянством i робiтництвом.

США своїм багатством i можливостями розбагатiти притягнули до себе мiльйони нових переселенцiв, найбiльше з Європи i найбiльше у XX ст. Пропорцiйно до всього свого народу приїхало найбiльше жидiв43. А понадто багато жидiв приїхало за вiйни i по вiйнi 1939–45 рр. Тодi з усiх нових переселенцiв половина були жиди.

Не англо-саксонськi переселенцi у США не мали тих волелюбних традицiй, що їх мали англосакси. До XX ст. провiд усiм життям, надто полiтичним був у руках англосаксiв, якi твердо трималися свого традицiйного "Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом". Вони дуже дбали, щоби держава не порушувала права i свободи громадянина i самоуправлiння громади.

У XX ст., зокрема по останнiй свiтовiй вiйнi, до влади i до впливу полiтичного, господарчого та культурного почали приходити дiти не англосаксонських переселенцiв. Сучасна психологiя вчить, що дiти успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi властивостi, але також i духовнi. Тож дiти неволелюбних не англосаксiв, хоч i народженi в США, хоч i вихованi волелюбними школами США, проте мають нахил до деспотiї i рабства, успадкований вiд їхнiх батькiв. А деспотiя та рабство є основою основ соцiалiзму. Тим-то соцiалiзмом (марксовим i фабiанським) в США захопилися передусiм не англосакси, насамперед дуже багато жидiв. Це доводить i статистика. Серед п'яти- i шестиколонникiв (комунiстiв i соцiалiстiв) у США англосаксiв є не бiльше, як один вiдсоток. Який вiдсоток жидiв — ми згадували у попереднiх роздiлах.

Серед шестиколонникiв є дуже багато таких, якi визнають себе соцiалiстами, а називаються "лiбералами". А серед тих "лiбералiв" є дуже багато справжнiх соцiалiстiв, якi прикривають свiй соцiалiзм личиною лiбералiзму.

Голова III Iнтернацiоналу К. Дiмiтрiєв казав: "Задля нашої справи один приятель чи письменник вартує бiльше, нiж 10 комунiстiв." Не комунiст, професор чи письменник у позакомунiстичному свiтi вартує задля комунiзму бiльше, як 1.000 членiв комунiстичної партiї.

Керiвник Служби безпеки Е. Гувер казав: "Небезпека нашiй державностi вiд комунiстiв у США i поза США є далеко менша, нiж вiд лiбералiв, якi допомагають (байдуже свiдомо чи нi) комунiстам. Цього не розумiли президенти Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон. Не розумiли й їхнi Мiнiстри закордонних справ.

У часописi "Нью-Йорк Таймс" 22.02.1962 р. було надруковано платне оголошення-вiдозву, пiдписану 613 поважними особами. Та вiдозва вимагала вiд Конґресу США лiквiдувати Парламентську Комiсiю дослiдження антиамериканської дiяльностi. Ця Комiсiя викривала i притягала до суду комунiстiв. З пiдписаних 613 осiб комунiстiв було лише 17. Крiм них були: 4 єпископи, 78 священикiв, 25 рабинiв, 92 професори. З них членiв прокомунiстичних товариств (комунiстичних параванiв) було 261, а решта — "лiберали".

Такi "лiберали"-шестиколонники видавали збiрку розвiдок про зовнiшню полiтику США пiд назвою: "Лiберальнi папери". У тiй збiрцi "лiберали" вимагали вiд уряду США:

1) Визнати офiцiйно уряд комунiстичного Китаю i прийняти комунiстичний Китай до ООН.

2) Визнати за червоним Китаєм право на Тайвань.

3) Визнати офiцiйно уряд Схiдної Нiмеччини.

4) Визнати, що перебування США у Берлiнi неслушне i нежиттєве.

5) Роззброїти Захiдну Нiмеччину.

6) Викинути з НАТО Захiдну Нiмеччину, Iталiю, Францiю i скандинавськi держави.

7) Забрати вiйсько США з Європи.

8) Відмовитися вiд дурного переконання, що нiби єдиний спосіб уникнути вiйни — це бути готовим до вiйни.

9) Запропонувати Московщинi приєднатися до радiомережi США, яка слiдкує i попереджує про ворожi ракетнi напади, щоби тим запевнити Московщину, що вона матиме своєчасно попередження про напад США на СРСР.

10) Значно полегшити торгiвлю США з СРСР. Зняти всi перешкоди у цiй торгiвлi i взагалi всiляким стосункам iз СРСР.

11) США мусить перестати випробовувати атомну зброю, хоч би Московщина й не перестала.

12) США мусить вiдмовитися вiд невiйськової, громадської воєнної охорони.

13) США мусить давати всебiчну допомогу всiм потребуючим державам, отже, i комунiстичним.

Такi самi вимоги ставить урядовi США i Московщина.

"Лiбералкою" була навiть жiнка президента Ф. Рузвельта Елеонора. Вона:

1) допомагала комунiстам чим могла;

2) вела запеклу пропаганду, щоби знищити Комiсiю з розслiдування антиамериканської дiяльностi;

3) запрошувала вiдомих комунiстiв гостювати в Бiлому Домi i вихваляла їхню антидержавну дiяльнiсть;

4) вела запеклу пропаганду, щоби прийняти комунiстичний Китай до ООН;

5) вона була дiяльним членом мафiї;

6) пропагувала знищити державну незалежнiсть США, пiдпорядкувавши США свiтовому урядовi ООН;

7) вона у своїх статтях вихваляла кровозмiшування бiлих з неграми та всiлякi iншi соцiалiстичнi iдеї;

8) вона виправдовувала (а тим сприяла) статеву розпусту та пияцтво молодi. Її син Iван вiдмовився служити у вiйську США — син президента.

П'ятиколонники-комунiсти i шестиколонники-соцiалiсти та "лiберали" заклали в США понад 200 своїх товариств, органiзацiй пiд всiлякими назвами-параванами, в яких нема й натяку на соцiалiзм. Найвпливовiшою такою органiзацiєю є "Рада закордонних стосункiв". Вона є iдеологiчною дитиною померлої Лiґи Нацiй. Коли Парламент та Сенат США відкинули 1920 року думку президента В. Вiльсона, щоб США стали членом Лiґи Нацiй, то американськi соцiалiсти й "лiберали" заклали своє окреме товариство, назвавши його "Радою закордонних стосункiв". Мета її — та сама, що й Лiґи Нацiй, тобто створити свiтову наддержаву зi свiтовим надурядом, якому пiдлягали б усi держави свiту.

Рада закордонних стосункiв хоч i не є державною установою, проте вона фактично спрямовує всi великi справи зовнiшньої i домашньої полiтики США, бо вона складається з найвище поставлених, найбiльше впливових осiб США. До неї належали президенти США, мiнiстри, сенатори, найвизначнiшi науковцi, полiтологи, економiсти i найвищi керiвники найбiльших промислових пiдприємств, фундацiй, видавцi i головнi редактори найбiльших часописiв та журналiв США. Коротко, найкращі з (елiта) найвищих провiдникiв, знавцiв усiх царин життя США. Рада закордонних стосункiв має лише 1.400 членiв. Заснували її 1921 року, а почала вона свою дiяльнiсть на велику мiру 1927 року, коли Рокфеллерiвська фундацiя дала їй кiлька мiльйонiв доларiв на науковi дослiдження. Керує нею "Дорадча Рада", що складається із 160 найвизначнiших із визначних осiб США.

Членами Ради закордонних стосункiв (РЗС) були чи є: президенти США В. Вiльсон, Г. Гувер, Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон; вiце-президент Г. Гомфрi, мiнiстри Д. Раск, Дж. Фостер, Довллес, Д. Дiлон, А. Ґолдберґ, Д. Ачесон, К. Гол, Р. Макнамара, заступники мiнiстрiв Дж. Бол, М. Бондi, А. Берл, Г. Фоулер, Р. Джiлпатрiк, А. Гаррiман, Б. Гейз, Т. Клевеленд, Ф. Франкфуртер, Ч. Бовлез, Дж. Макклой, Дж. Маккон, Дж. Макґi, П. Нiтце, А. Долес, Г. Д. Гвайт, А. Ярмолинський, Л. Пасловський, Ґ. Парсон; головнi радники президентiв Ч. Болен, Г. Кiсiнджер, А. Шлезiнджер, А. Гiс, Дж. Везнер, Б. Ростов; губернатори штатiв Н. Рокфеллер, Дж. Ромнi, Е. Стасен, В. Скрантон; посли до чужих держав А. Стiвенсон, Дж. Кенан, Ф. Рейнгардт, Д. Брюс, Л. Мерчант, Дж. Голмс, Е. Райшавер, I. Фiнлетер, О. Латiмор, А. Дiн; сенатори В. Бентон, Ч. Кейз, Дж. Дейвiтс, С. Сiмiнґтон, генерали — начальники Генерального Штабу Л. Лемнiтцер та М. Тейлор; генерали Л. Клей, Дж. Ґiвiн, Ч. Вард, Г. Ярнел; банкiри, мiльйонери, власники чи керiвники дуже великих пiдприємств Е. Блек, Ч. Дiлон, Дж. Додж, Г. Фрiмен, Ф. Ґрiн, Р. Ґарнер, Ф. Гамiльтон, Б. Леман, Т. Ламонт, Д. Рокфеллер, Е. Швiст, Дж. Шiф, А. Сахс, Дж. Варбурґ, С. Вайнберґ, Р. Кордiнер, Дж. Гол, В. Елен, Л. Макколом, Г. Бошенстейн, С. Бетчел, Л. Клей, Е. Ґрей, К. Ґрiнволт, Е. Голмен, Ч. Мортiмер, Т. Петерсон, Дж. Трiп, Ч. Пьорсi, В. Гаркiмен, В. Макчеснi, Г. Форд; видавцi та редактори Г. Люс ("Тайм", "Лайф", "Форчун"), Д. Лоуренс ("Ю. С. Ньюз енд Ворлд Репортс"), Ф. Ґрегам ("Ньюсвiк", Вашинґтон Пост"), Дж. Кавлез ("Лук"), А. Солцберґер ("Нью-Йорк Таймс"), М. Етрiдж ("Лузвiл Курйєр Джорнал") та iншi. Власники радiомереж В. Галiй, Д. Сарноф, Л. Ґолденсон, журналiсти та коментатори, що друкуються багатомiльйонними накладами, М. Чайлдз, Дж. Рестон, Е. Лiндi, В. Лiпмен, Г. Балдвiн, голова дуже впливого клубу книголюбiв Г. Шерман, дослiдники громадської думки Дж. Ґалуп та Е. Ропер, видавець славної на ввесь свiт "Енциклопедiї Британiка" В. Бентон i т. п. високопоставленi i дуже впливовi особи.

Членом РЗС не може стати кожний, хто бажає, хоч би й був великим знавцем справи. РЗС сама запрошує до свого складу кого вона хоче. В той спосiб до РЗС не може пролiзти ворог соцiалiстичних iдей.

Члени РЗС захопили у свої руки великi мiльярди доларів добродiйних фундацiй: Фордiвської, Рокфеллерівської, Карнегівської та iншi. Тi фундацiї дають РЗС щороку мiльйони доларiв на науковi дослiдження, на видання вiдповiдної лiтератури. Понад 100 великих пiдприємств США платять РЗС рiчно кожне щонайменше 1.000 доларiв за те, що вона посилає їм своїх знавцiв як дорадникiв.

Маючи серед своїх членiв власникiв та редакторiв дуже великих видавництв, часописiв, журналiв, радiомереж, РЗС має величезну силу творити так звану громадську думку. Отже, вона дуже впливає на вибiр президентiв, членiв парламенту i на їхню полiтику. Впливи РЗС в науцi, шкiльництвi, в громадському життi США — дуже i дуже великi.

РЗС почала захоплювати владу в Мiнiстерствi закордонних справ ще 1939 року, а 1945 року вона мала там уже всю владу.

РЗС має своєю полiтичною метою:

1) Всебiчно наближуватися, змирюватися з СРСР, бо вiрить: якщо США не звертатимуть уваги на московську ворожу пропаганду, якщо США роззброюватимуться i допомагатимуть економiчно СРСР, то тим США здобудуть довiр'я москвинiв, тим поволi московський деспотизм здемократизується, москвини приєднаються до проекту створення одного свiтового соцiалiстичного надуряду, бо це є i мета москвинiв.

2) Розподiлити все свiтове золото помiж всiма державами, щоб усi мали золоте забезпечення своїх паперових грошей. Таке золоте забезпечення дає економiчну пiдставу прийняти всi держави до свiтової наддержави.

3) Розподiлити тим способом промисловiсть, щоби зменшити нехiть народiв — понадто великих — прилучитися до свiтової наддержави.

4) Нав'язати якомога глибшi полiтичнi та економiчнi зв'язки США з усiма народами свiту.

5) Дуже дбати, щоб усi народи свiту мали високу, прихильну думку про США, байдуже скiльки би то не коштувало США грошима i нацiональної гордості. Це допоможе приєднати народи до свiтової наддержави, бо вони не боятимуться панування (гегемонiї) США.

6) Скасувати парламентське застереження Д. Конала, яке не дозволяє США приступити до створення свiтової наддержави.

7) Полагоджувати всi мiжнароднi справи лише через ООН, щоби тим наочно переконувати людей у великiй потребi мати свiтовий надуряд.

Калiфорнiйський Вiддiл колишнiх воякiв США (Американський Леґiон) на своїх рiчних зборах 1.07.1962 р. ухвалив: "Як показали дослiди та свiдчення, Рада закордонних стосункiв намагається знищити державну незалежнiсть США. Задля того вона напхала своїх членiв на високi вирiшальнi становища в обидвох партiях: у демократичнiй i в республiканськiй. Влада членiв РЗС в урядi США загрожує iснуванню США та тiй волi, яку ми, американцi, маємо. Сотнi тисяч воякiв США вiддали своє життя, обороняючи волю. А тепер ту волю нищать, щоби знищити державну незалежнiсть США, роззброївши США, пiдпорядкувати США свiтовому надурядовi ООН, у якому голос США нiчого не важить, бо заглушений голосами 110 iнших держав".

Вiд 1945 року досi члени Ради закордонних стосункiв керували закордонною полiтикою США. За цей час число комунiстичних рабiв у свiтi збiльшилося на 520 %. Їх є вже понад один мiльярд людей. Поширення комунiзму за цей час анi трошечки не сповiльнилося, хоч США видали 500 мiльйонiв доларiв на "боротьбу" з комунiзмом. Писання та промови членiв РЗС аж надто переконливо свiдчать про те, що поширення комунiзму було не випадкове й не стихiйне, а провадилося за певним, добре обдуманим планом. Вiд 1945 року досi Мiнiстерство закордонних справ США провадить полiтику поступок комунiзмовi, полiтику навмисних поразок, бо має метою повалити капiталiстичний лад США, запровадити соцiалiстичний.

У США є кiлькадесят товариств з метою як у РЗС. Наприклад, "Товариство закордонної полiтики". Його заклали жидiвськi банкiри П. Варбурґ та Ф. Франкфуртер. Полiтично воно значно лiвiше за РЗС. Головою його була 20 рокiв московська соцiалiстка Віра Дiн. Це товариство пропагує соцiалiзм переважно в унiверситетах. Переважно з цього товариства уряд США вибирав урядовцiв американського вiйськового уряду в зайнятих Нiмеччинi, Iталiї, Японiї. Вони там пхали щосили до урядiв тих держав тамошнiх соцiалiстів та комунiстiв.

Також шестиколонним товариством у США є соцiалiстичне товариство пiд демократичною назвою "Американцi демократичного чину". Керівником цього товариства був голова Союзу автомобiльної промисловостi, соцiалiст, комунолюб В. Ревтер. Заступником — головний радник президента Дж. Кеннедi (вiн же — автор його промов) А. Шлезiнджер. Вiн казав: "Якщо США хочуть iснувати, то мусять викинути християнство на смітник". Він радив президенту Ейзенхауеру таємно вбити сенатора Дж. Маккартi, який дуже полював за комунiстами. Iншi члени Головної Управи цього товариства: Д. Дубинський, Дж. Карей, Р. Гелштейн, А. Кулiдж, А. Мост — всi соцiалiсти i комунолюби.

Органiзацiєю шестиколонникiв (у сумiшi з таємними п'ятиколонниками) є "Союз задля громадянських вольностей". Вiн частково у прихованiй формi, ховаючись за параваном лiдералiзму, частково вiдкрито вимагає скасувати закони, якi поборюють пiдкопну дiяльнiсть всiляких зрадникiв США, отже, i комунiстiв та шпигунiв, вимагає заборонити молитися у школах. Нищить всiма способами побожнiсть людей. Вимагає зняти заборону поширювати порнографiчну лiтературу, пропагує потребу свiтового надуряду. Очолює цей союз колишнiй Генеральний Прокурор США Ф. Бiдл. Членами Головної Управи є: колишнiй суддя Д. Кенйон, дуже високий урядовець, правник Дж. Файнертi. Це офiцiйно, а фактично за їхнiми плечима керує зграя таємних комунiстiв.

Шоста колона в США має у своїх руках провiд великого i дуже впливового Учительського Союзу. Засновано його 1857 року. Тепер вiн має 6.000 вiддiлiв по всiх США. Майже всi учителi, професори США є його членами. Учительський Союз має бiльше членiв, нiж союзи правникiв, лiкарiв, священикiв разом узятих. Головне Управлiння цього Союзу у Вашинґтонi має 29 вiддiлiв, 24 сталих комiсiй, комiтетiв. Вiн мав у 1952 роцi 458 сталих платних урядовцiв, яким платив 1.610.000 доларiв рiчно. Головне Управлiння його тепер цiлковито в руках соцiалiстiв i таємних комунiстiв у личинi "лiбералiв". Це Головне Управлiння писало ще 1936 року: "Зiбранi нами вiдомостi, докази, числа пiдтверджують висновок, що в США та в iнших країнах минає доба iндивiдуалiзму та вiльної економiчної конкуренцiї i надходить доба загального i всебiчного усуспiльнення та колективiзму".

Учительський Союз пропагує у всiх школах, починаючи вiд початкових, потребу запровадити свiтовий, соцiалiстичний, диктаторський надуряд i всеохоплюючий iнтернацiоналiзм. Пропагує необхiднiсть запровадити усуспiльнення всього життя людей, а з того — потребу знищити iдею особистої власностi i патрiотизм. Пропагує i поширює серед учнiв i учителiв безбожництво.

Учительський Союз має нагляд над складанням i виданням шкiльних пiдручникiв. Переглядаючи тi пiдручники, доходимо до думки, що вони були написанi i виданi в СРСР. У них все життя США малюється найчорнiшою фарбою, ганиться, а життя в СРСР малюється лише рожевими фарбами — як рай на землi. Тож не дивно, що цей союз дуже радить i сприяє перекладу англiйською мовою книжок, виданих у СРСР. Навiть цiлком вiдкрито радить школам купувати комунiстичнi книжки. Наприклад, радив книжку провiдника Iнституту марксизму в Нью-Йорку, комунiстичного iдеолога Г. Аптекара "Повстання американських рабiв-негрiв", або книжку редактора комунiстичного журналу "Новi маси" Г. Феста "Вiльний шлях", чи керiвника московських шпигунiв В. Перла "Негр у сiльському господарствi Пiвдня".

Слiдча Комiсiя Нью-Йоркського штату виявила, що весь провiд вiддiлу Учительського Союзу в мiстi Нью-Йорк цiлковито опанований комунiстами. А цей вiддiл має 11.000 членiв. Понад 1.000 комунiстiв учать у Нью-Йоркських школах. З усiх унiверситетських професорiв Нью-Йорку 25 % є комунiстами, вiдкритi i закритi "лiберальною" личиною. Спробам викинути комунiстiв-учителiв зi шкiл i унiверситетiв дуже протидiяв Учительський Союз. На захист комунiстiв-учителiв став i Верховний Суд США.

Вiд першого дня заснування США заведено у школах звичай щоденно перед початком навчання вiддавати урочисту пошану прапоровi США i спiвати патрiотичну пiсню: "Зоряний прапор". Таку пошану складали учнi та вчителi. По вiйнi 1939–45 рокiв школи пiд впливом Головного Управлiння Учительського Союзу занехаяли цей патрiотичний звичай. Обуренi батьки вимагали повернути його. Отож, парламент Калiфорнiйського штату ухвалив закон, який зобов'язував шкiльну владу повернути цей звичай. Ухвала була прийнята перевагою лише в один голос. Такий самий закон ухвалив i парламент Iллiнойського штату, але губернатор штату не затвердив його.

Парламентська Комiсiя антиамериканської дiяльностi подає список 469 органiзацiй, якi офiцiйно мають демократичнi, некомунiстичнi назви i голiв, але фактично є параванами КП США. З них уряд США офiцiйно визнав 170 за пiдривнi, зрадницькi. А неофiцiйно в США є понад 600 всiлякого роду лiвих товариств, що ховаються за гарними, демократичними назвами, а фактично є соцiалiстичними, зрадницькими, пiдривними.

П'ята колона пiд керiвництвом Москви i шоста колона пiд керiвництвом Нью-Йорку (мафiї) завзято працюють для того, щоби:

1) некомунiстичний свiт мирно спiвпрацював з комунiстичним, бо то є нiби єдина можливiсть уникнути свiтової атомної вiйни;

2) США роззброїлися, це буде доводом, що США не мають намiру воювати;

3) була вiльна, нiчим не обмежена взаємна торгiвля всiх держав свiту, не зважаючи на полiтичний лад тих держав, не зважаючи на те, чи крам є вiйськовий чи невiйськовий;

4) всi держави свiту, без жодного винятку, без огляду на їхню зовнiшню i домашню полiтику та господарчий лад, могли без перешкод одержувати вiд свiтових банкiв довготермiновi позики;

5) США допомагали вiдсталим країнам розбудовувати їхню економiку, не зважаючи на те, чи тi країни комунiстичнi, чи нi;

6) увесь свiт, насамперед великi держави i некомунiстичнi також волiли пiддатися i скласти зброю, не воювати, бо атомна вiйна знищить життя на нашiй планетi;

7) захiднi держави визнали офiцiйно комунiстичний Китай i прийняли його до ООН;

8) захiднi держави визнали двi нiмецькi держави: Схiдну i Захiдну;

9) усi республiки СРСР мали кожна право голосу в ООН;

10) ООН мала власне мiжнародне вiйсько, яке мало б силу примушувати всi держави свiту виконувати закони ООН, бо ООН є єдиною надiєю людства на свiтовий мир i добробут;

11) в жоднiй державi не була заборонена комунiстична партiя;

12) держави уневажнили обов'язок присягати на вiрнiсть їм;

13) п'яти- i шестиколонники позахоплювали провiд у всiх полiтичних партiях i урядах, насамперед у всiх закладах та установах, що творять свiтогляд людей;

14) всi школи були пiд непереможним впливом соцiалiстичних iдей та iдеалiв, теж церкви, родинне i громадське життя, теж лiтература, мистецтво, мораль та iншi царини життя;

15) всюди завмирала iдеалiстична фiлософiя життя та iдеалiстичний свiтогляд, а натомiсть поширювалися i поглиблювалися фiлософiя i свiтогляд матерiалiстичнi;

16) всюди падала iдеалiстична мораль, щоби поширювалася розпуста, пияцтво, наркотики, безбожництво;

17) зникало мiсцеве самоуправлiння, а поширювалося i поглиблювалося зосередження державної влади;

18) провiд робiтничих союзiв був у руках п'яти— i шестиколонникiв;

19) не iснували жоднi Служби безпеки, i щоби послаблювалася сила i влада органiв правопорядку;

20) вирвати дiтей з-пiд впливу консервативних родин, знищивши саму родину;

21) колонiальнi напiвдикi народи одержували свою державну самостiйнiсть, навiть i тодi, коли вони ще не доросли культурно до неї;

22) поширювалося i поглиблювалося у масах переконання, що реформаторство — це застарiлий спосiб полiпшити життя, а натомiсть морально оправданим є накидати людям живосилом лiпший лад;

23) поширювалася i поглиблювалася зневага, ненависть до нацiональних традицiй, до нацiональних iсторичних героїв та великих нацiональних будiвничих;

24) поширювалися, поглиблювалися всюди iдеї, iдеали та дух iнтернацiоналiзму, космополiтизму;

25) поширювалося i поглиблювалося у всiх людей переконання, що єдиним шляхом до раю на землi є свiтова наддержава з озброєним, всебiчно зосередженим, тотально зцентралiзованим, дуже сильним, диктаторським свiтовим надурядом.

А як мафiя запроваджувала б соцiалiстичний рай та мир на землi, то вона показала вже в Конґо. Там вiйсько ООН надзвичайно жорстоко, криваво нищило демократичну владу краю Катанґи, щоби силомiць накинути йому владу соцiалiстичного, деспотичного уряду Конґо. Те вiйсько ООН пострiляло в Катанзi тисячi невинних людей, навiть дiтей, жiнок, навiть хворих у лiкарнях.

Мафiя планувала зробити таке ж i в Пiвденно-Африканськiй республiцi. Свого часу американський мiльйонер А. Карнеґi подарував кiлькадесят мiльйонiв доларiв на заснування фундацiї, яка мала дослiджувати способи та засоби втримання миру у свiтi. Пiзнiше мафiя захопила керiвництво тою фундацiєю у свої руки (керiвником її був свого часу московський шпигун Алджер Гiс). Отже, мафiя дала великi грошi тiй фундацiї, щоби вона знайшла способи примусити бiлий уряд Пiвденно-Африканської республiки передати всю державну владу неграм.

Задля цього мафiя спланувала обложити i блокувати 1.800 кiлометрiв пiвденно-африканського узбережжя 60 воєнними кораблями i 300 воєнними лiтаками та висадити 93.000 вiйська ООН, намовивши негрiв повстати проти влади бiлих. Коштувало би це 165 мiльйонiв доларiв. Голова ООН У. Тан поставився дуже прихильно до цього плану, а посол СРСР до ООН Я. Малик обiцяв дати кораблi i вiйсько СРСР.

Приклад Катанґи i цей план українцi мусять запам'ятати, бо мафiя планує зробити таке i в Українi, коли вона у себе пробуватиме скинути московську соцiалiстичну i несоцiалiстичну владу.

Покладаючись на свою шосту колону в урядi США, Московщина сподiвалася, що США не протистоятимуть її спробi загарбати Корею. Коли ж несподiвано США послали своє вiйсько до Кореї, то Московщина перелякалася можливостi третьої вiйни. Смерть Й. Сталiна та паплюження його М. Хрущовим захитали "савєтскую" владу. Московщина перелякалася можливостi революцiї на немосковських землях СРСР якби вибухла свiтова вiйна. Перелякавшись, Московщина зчинила величезну пропаганду у свiтi за вiчний мир. Раптово позакладалися 1950 року в Європi та Америцi, пiд рiзними демократичними назвами, сотнi товариств боротьби за мир та роззброєння. Опанованi шестиколонниками часописи, радiо повели шалену пропаганду конечностi спiвiснування комунiстичного i некомунiстичного свiтiв.

Щоби довести свiтовi щирiсть свого бажання миру, Московщина голосно переклала всю провину за московське загарбництво на Й. Сталiна, вiдреклася i прокляла на ввесь свiт його полiтику та проголосила гасло: "Вiд сталiнiзму — до ленiнiзму". ЦК КПРС та уряд СРСР проголосили 5.03.1953 р., що "непохитною основою i незмiнною засадою зовнiшньої i внутрiшньої полiтики ЦК КПРС i уряду СРСР були, є i будуть полiтика миру, непохитна боротьба проти пiдготовки i розпалення будь-якої вiйни, полiтика щирої мiжнародної мирної спiвпрацi, господарчої i культурної"44.

Всi п'ятi i шостi колони у свiтi зчинили несамовиту пропаганду щиростi цiєї "нової" московської полiтики. Нема де правди подiти — вони мали величезний успiх. Шоста колона тисячократно збiльшила i поширила свiй величезний вплив. Навiть уряд найширшої демократiї США пiддався тiй пропагандi i конкретно почав здiйснювати спiвпрацю з Московщиною. Вiн не лише широко вiдкрив дверi США московськiй пропагандi, московським шпигунам (культурний обмiн), але почав нищити свої заморськi вiйськовi бази в Туреччинi, Iталiї, Нiмеччинi i зменшувати свої залоги та видатки на озброєння найновiшою атомною зброєю.

Щоби був такий величезний вплив, п'ята i шоста колони мусять мати у своїх руках редагування та випуск у свiт великих часописiв, журналiв та керiвництво радiомережами. Ми вже згадували, хто є власником великих часописiв, журналiв, радiомереж у США. Редактор "Нью-Йорк Трiбун" писав: "Незалежних, нецензурованих часописiв та журналiв нема вже в США, крiм хiба маленьких у повiтових мiстечках. Кожний журналiст знає це з власного досвiду. Жодний з нас, працiвникiв пера, не наважується висловити чесну думку, погляд. Менi платять 150 доларiв тижнево, щоб я не друкував шкiдливої часописовi, чи впливовим особам, органiзацiям, правди. За це саме платять й iншi часописи, журнали своїм редакторам та репортерам. Якщо б я дозволив надрукувати чесну правду, власники часопису вигнали б мене на другий же день з роботи. Власники великих часописiв, журналiв платять своїм редакторам, репортерам, щоб вони ховали правду, щоби безсоромно брехали, перекручували факти, обмовляли невинних людей, кланялися Мамонi, зраджували свiй народ".

Ось яскравий приклад.

Провiднi комунiсти i шпигуни В. Чамберс та Е. Бентлi, розчарувавшись у комунiзмi, видали 1948 року владi всю шпигунську мережу, до якої вони належали. Перед тим вони поназбирали i заховали багато крадених таємних документiв уряду США, мiкрофiльмів, які шпигунська мережа пересилала до Москви. Тi документи вони передали Сенатськiй слiдчiй комiсiї i прилюдно оповiли їй про всю свою шпигунську працю, подаючи прiзвища й iнших шпигунiв.

Майже всi великi часописи та журнали США зчинили шалений крик проти тих двох вiдважних патрiотiв. Їхнi свiдчення називали дикою видумкою, не зважаючи на те, що патрiоти передали Слiдчiй комiсiї кiлькадесят крадених таємних документiв уряду США. Прозивали їх божевiльними, брехунами, а їхнi свiдчення — безглуздою гонитвою за неiснуючими вiдьмами. Часописи, журнали ширили найрiзноманiтнiшу брехню про цих патрiотiв, очорнювали їх всiма способами, друкували на них глузливi карикатури. Редакцiйнi статтi називали їх несповна розуму виродками, дегенератами, злодiями, фашистськими запроданцями тощо. Не цуралися нiякої брехнi, друкували брехливi, принижуючi життєписи, запевняючи читачiв, що тi патрiоти були в божевiльнiй лiкарнi, що вони статево збоченi, наркомани, розпусники, хабарники, дрiбнi злодiї. I таке писали не лише комунiстичнi та соцiалiстичнi часописи, журнали, але й формально некомунiстичнi, несоцiалiстичнi. Крик був створений на таку широчезну мiру, що навiть патрiоти США повiрили. Направду, коли Бог хоче когось покарати, то вiдбирає йому розум. I треба бути героєм, щоби таку напасть витримати. В. Чамберс та Е. Бетлi витримали.

Таке є тепер не лише в часописах, журналах, радiо, але й в наукових виданнях. Американський iсторик пише: "Тепер у США та в iнших країнах багато iсторикiв самi, з власної волi не пишуть правди, перекручують iсторичнi факти, пiдробляють iсторичнi документи".

Iнший пише: "XX сторiччя — найбрехливiше за всi сторiччя. Часописи, журнали, радiо є тепер продажними повiями". Колись журналiсти додержувалися засади писати про: КОГО, ЩО, КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ, не подаючи власного тлумачення. Тепер же три чвертi газетних матерiалiв — це власнi тлумачення журналiста.

У США, коли полiцiя застрелить якогось "лiвого" ворохобника, то великi часописи зчиняють величезний галас. Але коли лiвi ворохобники застрiлять вартового, то всi часописи мовчать. У В'єтнамськiй вiйнi вiйсько США обстрiляло село, з якого в'єтнамськi комунiсти обстрiлювали американцiв. Самозрозумiло, були вбитi i селяни. Всi великi часописи i телебачення США до неба кричали про злочинну жорстокiсть американцiв, i то таким стилем, яким пишуть про американцiв москвини в СРСР. Але, коли пiвнiчнов'єтнамське комунiстичне вiйсько обстрiляло ракетами кiлька пiвденнов'єтнамських мiст i забило кiлька тисяч жiнок, дiтей, старих, то про це великi часописи i телебачення США анi одного слова не сказали.

У США нема державної цензури. Але є далеко сильнiша за державну. Це — цензура мафiї. Вона має у своїх руках майже всi великi видавництва, всi великi книгарнi та книжковi клуби. Вона має своїх людей на посадах рецензентiв, книгарiв у книгозбiрнях, в унiверситетах, якi вибирають i купують книжки для тих книгозбiрень.

Тож нема нiчого дивного, що Пресовий Клуб у Вашинґтонi дав почесну грамоту М. Хрущову та Ф. Кастровi.

У США iснують товариства так званих "американських фашистiв" та терористичне товариство Ку-Клукс-Клан. Вони мають членiв не бiльше як 15.000. Але всi мафiознi часописи роздмухують їх до величезної небезпеки. Коли ж уряд хотiв дослiдити дiяльнiсть цих двох органiзацiй, то мафiознi часописи виступили проти слiдства. Чому? — Бо тими органiзацiями фактично керували мафiознi провокатори.

Фундації США

У США державний податок пропорцiйний до прибуткiв, отже, чим бiльший прибуток, то вищий вiдсоток вiд прибутку йде на податок. У США є закон, за яким пожертви на добродiйнi та культурнi справи звiльняються вiд державного податку. Чим бiльше пожертвуєш, тим нижчий вiдсоток буде податку. Мiльйонери США платять дуже високий вiдсоток податку (аж до 80 % вiд прибутку). Отже, щоб зменшити той вiдсоток, щоб лишити по смертi вiчний собi пам'ятник, американцi жертвують великi грошi на добродiйнi та культурнi справи. Наприклад, бiльшiсть унiверситетiв у США побудовано й утримується на пожертви. Дуже великi пожертви оформлюються юридично в так званих фундацiях, що є окремими громадськими установами. Керують тими фундацiями управи, в які входять найвизначнiшi особи. Цi фундацiї не платять жодних податкiв. Самих вiдсоткiв з грошей фундацiї мають великi мiльйони доларiв рiчно. З тих вiдсоткiв фундацiї видають допомогу на всiлякi культурнi справи. На полiтичнi справи не мають права давати, але дають, прикрившись личиною спонсорства на потреби науки, культури чи шкiльництва.

По вiйнi 1939–45 рр. приїхало до США дуже багато великих європейських науковцiв, державних мужiв, полiтикiв тощо. Серед них було чимало соцiалiстiв та жидiв. По п'ятьох роках вони одержали громадянськi права США i попролазили на високi посади в урядi та в унiверситетах, на впливовi становища у видавництвах, школах i добродiйних фундацiях. Цi новi американцi-соцiалiсти, разом з народженими в США соцiалiстами, захопили управи фундацiй у свої руки. Наприклад, управа Карнеґівської фундацiї запросила на керiвника фундацiї праву руку президента Ф. Рузвельта Алджера Гiса, московського шпигуна, хоч був американцем з дiда-прадiда. То ж не дивно, що тi фундацiї видавали i видають великi мiльйони на пропаганду соцiалiстичних iдей, тобто на справу полiтичну, чого не мають права робити за своїми статутами. Уряд США знає це, але не карає їх, не накладає податку, бо у самому урядi сидять на дуже високих посадах такi ж соцiалiсти. А тих, хто протестував проти такого порушення статутiв фундацiй, мафiя таємно вбивала. Так вона вбила сенатора Дж. Маккартi та члена парламенту Е. Кокса.

Мафiя розумiє краще за будь-кого твердий життєвий факт: хто керує думкою людини, громади, народу, той фактично є їхнiм законодавцем, паном, володарем, а вони його невiльниками. Захопивши фундацiї США, мафiя стала керувати думкою суспiльства США, а насамперед думкою провiдної верстви. Тут ми наведемо лише кiлька з тисяч прикладiв такого керування Фордiвською фундацiєю.

Старий Г. Форд знав, що по його смертi уряд США забере вiд спадкоємцiв 77 % Фордiвського майна за податок. Г. Форд мав майна на три мiльярди доларiв, отже, уряд забрав би з того 2.308.400.000 доларiв. Тому Г. Форд задумав пожертвувати понад два мiльярди доларiв на добродiйнi та культурнi справи. Вiн доручив оформити свiй задум жидiвському банкiровi Сiднею Вайнберґовi, бо той був великим знавцем таких справ.

Фордiвське пiдприємство засновано на паях. Як i кожне пайове пiдприємство фордiвське мало паї з правом голосу i без права голосу (але з правом прибутку). Звичайно, паїв з правом голосу дуже мало, а без того права — дуже багато. С. Вайнберґ оформив 1949 року Фордiвську фундацiю так, що спадкоємцi, фордiвськi родичi, затримали у себе всi паї з правом голосу, а 88 % паїв без права голосу стали власнiстю Фордiвської фундацiї. Вони приносили фундацiї рiчних дивiдентiв 90–100 мiльйонiв доларiв.45

Найвищою владою таких фундацiй є Рада управителiв, яка призначає керiвника фундацiй. До Ради управителiв запрошують багато вчених знавцiв, високопоставлених осiб та банкiрiв, бо банкiри знають як керувати великими грошима. На першого керiвника Фордiвської фундацiї запросили Рована Ґейстера, який проголосив мету фундацiї: "Фордiвська фундацiя пiдтримуватиме таку дiяльнiсть i допомагатиме в її здiйсненнi, яка сприятиме мировi i установленню в усьому свiтi справедливого ладу".

У США є чимало органiзацiй, якi мають таку же мету своєї дiяльностi. Так, даючи великi грошi на їхню дiяльнiсть, Фордiвська фундацiя само собою набуває зверхнього нагляду, контролю над їхньою дiяльнiстю, скеровує їхню дiяльнiсть у бажаний фундацiї напрям, пiдпорядковує їх собi. Тут подамо лише кiлька з тисяч прикладiв. Так, Фордiвська фундацiя дала:

60.000.000 доларiв на вишкiл урядовцiв-тубiльцiв в Iндiї, Пакiстанi, Бiрмi, Iндонезiї, Непалi, на Близькому Сходi (Iзраїль). У цих країнах Фордiвська фундацiя має своїх власних послiв-урядовцiв.

14.000.000 доларiв — "Телевiзiйнiй верховнiй комiсiї" та "Громадському Iнститутовi радiо США" на пропаганду соцiалiстичних iдей.

6.500.000 доларiв — шiстьом унiверситетам США на вивчення свiтових, мiжнародних проблем.

3.500.000 доларiв — закладовi мiжнародної освiти (опанованому соцiалiстами i комунiстами) на мiжнародний культурний обмiн.

1.500.000 доларiв — Радi закордонних зв'язкiв.

1.500.000 доларiв — Товариству закордонної полiтики. Воно опановано шестиколонниками. Має кiлькасот вiддiлiв по всiх США.

1.275.00 доларiв — Колумбiйському унiверситетовi, опанованому соцiалiстами, на вивчення закордонних справ i стосункiв.

1.100.000 доларiв — на вивчення перебудови мiст США.

1.000.000 доларiв — на вишкiл урядовцiв США у чужих країнах.

1.000.000 доларiв — установi обмiну науковцями та митцями з СРСР i його сателiтами.

1.000.000 доларiв — Гарвардському унiверситетовi, опанованому соцiалiстами на науковi дослiди мiжнародних зв'язкiв.

1.000.000 доларiв — Комiсiї американських приятелiв (Квакери) на їхню пропаганду пацифiзму, вiдмову служити у вiйську, потребу роззброїтися тощо. З тих грошей Комiсiя дала молодим комунiстам грошi на поїздку до Фiнляндiї на свiтовий з'їзд комунiстичної молодi. Голова цiєї Комiсiї Г. Кедборi та його заступник К. Пiкет були дiяльними комунолюбами, кiлька разiв виступали на захист засуджених комунiстiв-шпигунiв.

900.000 доларiв — Гарвардському унiверситетовi на вишкiл урядовцiв новоповсталих африканських та азiйських держав.

800.000 доларiв — на привiз до США й утримання азiйських науковцiв.

756.000 доларiв — "Американськiй фундацiї задля полiтичної освiти". Цей згурт має в США 460 полiтичних клубiв, якими керують шестиколонники.

579.000 доларiв — Корнельському унiверситетовi на вивчення Китаю та Пiвденно-Схiдної Азiї.

560.000 доларiв — "Осередковi мiжнародного вивчення" на науковi дослiди мiжнародних стосункiв. Вiн в руках шестиколонникiв.

500.000 доларiв — "Товариству мiжамериканських стосункiв" (Пiвденної i Пiвнiчної Америки) на дослiдження. Це товариство вiдверто пiдтримує Кубинський комунiстичний уряд.

500.000 доларiв — комунiстичнiй Польщi на культурний обмiн.

430.000 доларiв — Бостонському унiверситетовi на вивчення Азiї.

400.000 доларiв — Чикагському унiверситетовi на вивчення Африки.

250.000 доларiв — Колумбiйському унiверситетовi на подорож науковцiв США до СРСР та його сателiтiв.

Це лише кiлька пожертв задля прикладу. Їх далеко бiльше, а менших пожертв треба рахувати на тисячi.

На перший погляд Фордiвська фундацiя робить дуже корисну справу. Але це — лише на перший погляд. Бо "На чиїм возi їдеш — того пiсню спiвай". Як одержав мiльйони доларiв i хочеш ще одержати, то роби те i так, як хоче грошодавець — керiвник фундацiї. А дослiдивши полiтичнi погляди тих керiвникiв, не здивуємося, побачивши, що великi пожертви одержують люди та гурти лiвих полiтичних переконань: всiлякi соцiалiсти, комунiсти, шестиколонники в "лiберальних" личинах, а навiть i вiдкритi, без личин. Тим-то Фордiвська та iншi фундацiї дуже допомогли шостiй колонi поширитися i поглибитися в США. Вона має тепер величезний вплив на все життя США: полiтичне, господарче, громадське, культурне.

Та найбiльше вплинула Фордiвська (й iншi) фундацiї на громадську думку щодо вищої освiти. А люди з унiверситетською освiтою — це ж провiдна верства нацiї i держави. Чимало впливових унiверситетiв (але далеко не всi) одержали допомогу вiд Фордiвської фундацiї. Вона дала:

19.000.000 доларiв на навчання спецiалiстiв з телебачення.

6.000.000 доларiв Освiтному Осередковi з питань телебачення на те саме.

1.725.000 доларiв унiверситетським видавництвам.

400.000 доларiв на вивчення системи присяжних судiв. Вона їх припоручила професоровi Е. Левi, жидовi, соцiалiстовi, який завжди боронив комунiстiв.

260.000 доларiв дала 615 вибраним унiверситетам та вузам на платню професорам.

Тi професори формально нiчим не зобов'язалися Фордiвськiй фундацiї, проте само собою не викладали студентам антисоцiалiстичних iдей, чи взагалi iдей, якi не подобаються керiвниковi фундацiї. Сам факт, що таку допомогу вона дає лише вибраним нею унiверситетам — натякає на це.

Не випадково Фордiвська та iншi фундацiї роблять те саме, що й уряд США. Уряд вiдповiдає за свою дiяльнiсть перед парламентом. Фундацiї не вiдповiдають нi перед ким. Тож вся дiяльнiсть фундацiї залежить вiд того, якi особи, яких переконань i свiтогляду керують тими фундацiями. А якi люди можуть бути — показує приклад А. Гiса. Вiн був керiвником Карнеґівської фундацiї i московським шпигуном. Вiн не є винятком. На це показує приклад "Фундацiї задля республiки".

"Фундацiю задля республiки" створила 1952 року Фордiвська фундацiя, давши їй 15.000.000 доларiв. На керiвника призначила члена парламенту конґресмена Клiфорда Кейза, знаного соцiалiста, шестиколонника i члена прокомунiстичного товариства "Американцi демократичного чину". Коли К. Кейз став сенатором, то на його мiсце призначили Роберта Готчiнса, який проголосив, що метою тої "Фундацiї задля республiки" є: "Поширити i поглибити розумiння громадянських прав". А що вiн розумiв пiд тим, показує вся дiяльнiсть фундацiї. А та дiяльнiсть показала, що "Фундацiя задля республiки" давала грошi лише людям та органiзацiям крайньо лiвих переконань — всiляким соцiалiстичним горлопанам i демагогам, руїнникам державного ладу США, а найбiльше — комунiстам. Вона видала великi грошi на боротьбу проти будь-яких обмежень КП США. Ось кiлька прикладiв.

"Фундацiя задля республiки" дала:

100.000 доларiв на дослiдження законностi заборони приймати на державну службу комунiстiв. Опанована шести— i п'ятиколонниками "Комiсiя Нью-Йоркських правникiв" з головою її професором Е. Чатам, дослiдивши зробила висновок, що нема потреби перевiряти вiрностi державi урядовцiв США. Друга комiсiя пiд керiвництвом Адама Ярмолинського (жида, оборонця комунiстiв), дослiдивши, видала книжку "Вивчення судових справ вiрностi державi". Ця книжка доводить, що уряд дуже зловживав слiдствами вiрностi.

125.000 доларiв на дослiдження поглядiв людностi США на комунiзм. У тому дослiдженнi подано думку визначних осiб. З них 90 % прихильних комунiзмовi.

80.000 доларiв на дослiдження антикомунiстичної дiяльностi патрiотiв та Союзу колишнiх воякiв США. Це дослiдження очорнило, оплюгавило ту дiяльнiсть.

40.000 доларiв на виготовлення шкiльного фiльму "Воля читати". Той фiльм пропагує обурення проти заборони Вiйськового Мiнiстра поширювати комунiстичну лiтературу у вiйську.

25.000 доларiв Станфордівському унiверситетові на вивчення судових свiдчень колишнiх комунiстiв проти комунiстiв. Вони доводять безвартнiсть i брехню свiдчень колишнiх комунiстiв.

"Фундацiя задля республiки" показала себе великим оборонцем комунiстiв у театрi, кiно, радiо. Вона доручила не комунiстовi Джоновi Коґлiю дослiдити справу обвинувачень комунiстiв, якi працюють у кiно, радiо, театрi. Вiн запросив до спiвпрацi знавцiв: М. Гарiнґтона, вiдомого соцiалiста, який прилюдно протестував проти засуду на смерть шпигунiв Юлiї та Етела Розенберґiв, запросив другу соцiалiстку Е. По, яка була членом КП США. З допомогою таких "знавцiв" вiн написав двi книжки: "Звiт про чорний список" та "Чорний список". Цi книжки вибiлюють комунiстiв у театрi, кiно, радiо, а спроби виганяти комунiстiв з театру, кiно, радiо таврують фашистське нищення прав i вiльностей громадян США.

Атомний науковець Джеймс Опенгаймер працював у атомнiй лабораторiї. Вiн вiдкрито приятелював з вiдомими комунiстами й обороняв їх. Як непевного щодо вiрностi США його звiльнили з посади. На його захист став у телебаченнi керiвник радiо "Голос Америки" шестиколонник Едвард Моров. "Фундацiя задля республiки" надрукувала своїм коштом ту його оборону i розiслала по школах i полiтичних клубах.

Зайшла потреба видати бiблiографiю творiв про комунiзм у США. "Фундацiя задля республiки" поспiшила дати 64.500 доларiв на укладення тої бiблiографiї, даючи своїх "знавцiв". А "знавцi" не подали багато великих, найсильнiших творiв проти комунiстiв, а натомiсть подали всi, навiть найменшi, твори комунiстiв.

Керiвники "Фундацiї задля республiки" П. Гомен та В. Ферi гостро нападали на начальника Служби безпеки Е. Гувера i всiма способами обпльовували його боротьбу з комунiстами i шпигунами.

Чи все це не є глумом iз засновника Фордiвської фундацiї Генрi Форда? Вiн ненавидiв i поборював комунiзм i жидiв. Вiн дав великi грошi на написання антикомунiстичних, антижидiвських книжок та журналу. А по його смертi за його грошi поширюють i поглиблюють у США комунiзм та соцiалiзм. I роблять це не комунiсти, не соцiалiсти, але лiберали, як, наприклад, Р. Готчiнс, П. Гофман та тисячi до них подiбних.

Фордiвська фундацiя — найбiльша. Є ще кiлька великих, бiльшiсть їх також у руках шестиколонникiв. Вони мають майна:

Фордiвська — 3.320.000.000 доларiв.

Рокфеллерівська — 632.000.000 доларiв.

Дюкська — 478.000.000 доларiв.

Гартфордська — 360.000.000 доларiв.

Келозька — 310.000.000 доларiв.

Карнеґівська — 268.000.000 доларiв.

Слоанська — 223.000.000 доларiв.

Мудська — 188.000.000 доларiв.

Рокфеллерових братiв — 152.000.000 доларiв.

Лiлiська — 151.000.000 доларiв.

Нью-Меморiальська — 135.000.000 доларiв.

Данфортська — 126.000.000 доларiв.

Комонвелзька — 125.000.000 доларiв.

Рокфеллерівська фундацiя також у руках шестиколонникiв. Її голова Р. Фосдiк, шестиколонник, казав: "Зрiст недовiр'я до Росiї загрожує свiтовому мировi. Ця фундацiя видала 50.000 доларiв на написання шкiльних пiдручникiв. Авторами були 50 соцiалiстiв на чолi з провiдним фабiанцем В. Вебом. Знадiбки до тих пiдручникiв дали 113 прокомунiстичних товариств США. Парламентська слiдча Комiсiя знайшла, що всi вони пропагують соцiалiзм, комунiзм, космополiтизм, свiтову наддержаву, свiтовий надуряд тощо.

Рокфеллерівська фундацiя видала великi грошi своїй дослiднiй комiсiї, яка мала виробити плани майбутнього США. До тої комiсiї належали: Д. Раск, Мiнiстр закордонних справ, лiвий лiберал, москволюб, шестиколонник та iншi шестиколонники: Ч. Бовлез — заступник Мiнiстра закордонних справ, член соцiалiстичного товариства "Американцi демократичного чину", А. Розенберґ — заступник Мiнiстра збройних сил, Г. Кiсiнджер та А. Борис — помiчники президента Р. Нiксона, Л. Клей — мiльйонер, Г. Люс — видавець часописiв "Таймс", "Лайф", "Форчун", Д. Сарноф — власник радiомережi, Дж. Ноговський, О. Габi — всi шестиколонники.

Карнеґівська фундацiя дала один мiльйон доларiв на працю таких антиамериканських товариств, як, наприклад, "Рада закордонних стосункiв", "Товариство закордонної полiтики", "Заклад тихоокеанських стосункiв" (цей найбiльше посприяв перемозi китайських комунiстiв). Ця фундацiя заплатила авторовi, i видала накладом 50.000 примiрникiв книжку фабiанця-шестиколонника Стюарта Чейза "Правдиве вивчення людства" і розiслала її по книгозбiрнях i школах США. А той С. Чейз був членом чи спiвпрацював з 20 пiдривними прокомунiстичними органiзацiями США. Ця фундацiя дала 340.000 доларiв на написання i видання 17-тикнижкової працi про потреби шкiльної освiти США. Головним редактором тої працi був фабiанець, шестиколонник Джордж Каунтс. Провiдник англiйських фабiанцiв В. Веб назвав ту працю "Соцiалiстична освiта".

Мiжнародна грошова фундацiя цiлковито перебуває в руках соцiалiстiв i комунiстiв. Першим керiвником тої фундацiї був заступник Мiнiстра скарбу США, московський шпигун Г. Д. Гвайт.

Видавець кiлькох великих журналiв, мiльйонер, член Управи Рокфеллерівської фундацiї, шестиколонник Генрi Люс дав 200.000 доларiв на написання i видання 5-тикнижкової розвiдки про капiталiстичний лад. Серед 12 авторiв тої розвiдки 10 були членами чи прихильниками прокомунiстичних органiзацiй.

Шоста колона в уряді США

Парламентська слiдча комiсiя виявила 1934 року таке: дуже висока чиновниця Мiнiстерства освiти, соцiалiстка А. Баровс запросила до себе на вечерю кiлька своїх найближчих приятелiв-соцiалiстiв, керiвникiв вiддiлiв уряду США. Запросила також i свого близького приятеля не урядовця, соцiалiста, професора В. Вiрта. На тiй вечерi були лише свої близькi приятелi, всi соцiалiсти. Пiдпивши, вони щиро, вiдкрито висловлювали свої соцiалiстичнi мрiї та плани запровадити соцiалiзм у США i в усьому свiтi. Про президента Ф. Рузвельта вони казали, що вiн є американським О. Керенським, яким мафiя керує так, як вона хоче. В. Вiрт зауважив, що Ф. Рузвельт не такий дурний, щоб того не побачив. На це урядовцi йому вiдповiли, що Ф. Рузвельт знає лише те, що йому подадуть його дорадники, мiнiстри, i вiн робить лише те i так, як вони йому радять. А найвпливовiшим дорадником його був московський шпигун, соцiалiст Алджер Гiс. Фактичним Мiнiстром скарбу був московський шпигун Г. Декстер Гвайт. Надзвичайно впливовим радником був соцiалiст професор Ф. Франкфуртер.

Про цi плани соцiалiстiв та комунiстiв В. Вiрт повiдомив сенаторiв, членiв парламенту, редакторiв патрiотичних часописiв. Парламент наказав провести слiдство. Хоч те слiдство пiдтвердило правдивiсть Вiртового повiдомлення, проте всi великi часописи спаплюжили, оббрехали самого В. Вiрта. Два роки пiзнiше вiн нагло вмер у божевiльнi.

Завданням московських шпигунiв на високих посадах в урядах чужих держав є не лише пересилати Москвi таємницi тих урядiв, але також i скеровувати їх у бажаному Московщинi напрямi. Таке бачимо навiть з урядових документiв. Наприклад, Мiнiстерство закордонних справ США видало 1946 року 700-сторiнкову книжку: "Планування повоєнної закордонної полiтики США". Серед авторiв всiляких планiв та проектiв згадано, наприклад, Л. Павловськоґо 100 разiв, А. Гiса 22 рази, Г. Д. Гвайта 19 разiв. Всi три були московськими шпигунами. Г. Д. Гвайт з початком слiдства раптово вмер нiби вiд розриву серця. Л. Павловський (мав 59 рокiв) помер також раптово — нiби вiд розриву серця. Москвини знають як це робити.

Окремi високi урядовцi Мінiстерства закордонних справ тримають дещо в таємницi навiть вiд своїх зверхникiв. Наприклад, заступник мiнiстра Джон Гiкерсон провадив 1949 року таємнi переговори з високим урядовцем ООН. Про тi переговори мiнiстр Д. Ачесон довiдався випадково аж 1952 року. Навiть сам президент Ф. Рузвельт нiчого не сказав своєму мiнiстровi Дж. Бирнесу про угоду, що її вiн пiдписав з Й. Сталiним у Ялтi в справi Далекого Сходу, хоч Дж. Бирнес був з ним в Ялтi.

Головний дорадник i помiчник президентiв Дж. Кеннедi та Л. Джонсона, шестиколонник Артур Шлезiнджер казав: "Уряд США не смiє пiддаватися намовам воювати з СРСР. Не смiє нiчим допомагати контрреволюцiї в сателiтних державах. США не смiють допомагати поневоленим народам у СРСР визволитися з-пiд московської влади. США не смiють навiть дозволити тим поневоленим народам визволитися своїми силами з-пiд московської влади. I вiн додає, що саме таку полiтику вже провадить мiнiстр Дж. Фостер Даллес. А Даллес запевняв 1947 року, що "комунiстична" влада СРСР стало демократизується i тому наближається можливiсть якось погодити обидвi системи — комунiстичну i капiталiстичну. Вiн запевняв, що з року в рiк кращають шанси не лише на спiвiснування обидвох, але й на спiвпрацю мiж ними. А поза тим комунiстичнi iдеї мають чимало спiльного з iдеями християнськими. Спираючись на цiлковито безпiдставне припущення про "демократизацiю" СРСР, голова "Ради полiтичного планування" В. Ростов уклав проект i план союзу iз СРСР. Вiн запевнив М. Хрущова вiд iменi США, що США у нiякому разi i нiчим не допоможуть поневоленим Московщиною народам визволитися.

Радник президента США А. Шлезінджер, повернувшись з поїздки до СРСР, писав:

"Причини казкових осягiв у розбудовi СРСР — яснi, як сонце. Причини є в тiй величезних досягнень силi, що в нiй уряд СРСР зосередив всi сили народу. Аж лячно дивитися, яку неймовiрно величезну силу може мати великий народ, коли вiн ПЛАНОВО спрямує свої здiбностi та багатства країни".

Мiнiстр закордонних справ Генрi Кiсiнджер46 був головним плановиком вiйськової безпеки США, отже, зверхником Генерального Штабу. Вiн був радником президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Вiн провiдний член таємного товариства жидiвських банкiрiв. До цього товариства належали також радник чотирьох президентiв, а за президента Ф. Рузвельта фактичний президент США, Бернард Барух i заступник Мiнiстра Військового Мiнiстерства Адам Ярмолинський. У своїх книжках Г. Кiсінджер доводив потребу скоротити НАТО, знищити атомнi бомби в американських ракетах, створити свiтовий надуряд та пропагував iншi соцiалiстичнi iдеї. Вiн був провiдним членом "Ради закордонних стосункiв", мав в урядi величезний вплив.

Другий Мiнiстр закордонних справ Дiн Раск казав: "Революцiя в Китаї дуже подiбна до американської революцiї часiв її боротьби проти Великобританiї". Вiн також шестиколонник i москволюб.

Сенатська слiдча комiсiя, пiд головуванням В. Дженера виявила у всiх мiнiстерствах, а найбiльше в Мiнiстерствi закордонних справ дуже багато шестиколонникiв на дуже високих посадах. Наприклад, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ В. Веланд, який дуже допомiг комунiстовi Ф. Кастровi захопити владу на Кубi, посол до Iраку Дж. Голмс, посол до Аргентини Р. Роботом, посол до СРСР москволюб Дж. Кенан, радник президента в справах СРСР Ч. Боглен, заступник Мiнiстра закордонних справ Ф. Колер, керiвник вiддiлу Далекого Сходу Ґ. Парсон, керiвник вiддiлу Близького Сходу Р. Стронґ, керiвник вiддiлу Мiжнародних господарчих справ В. Коштiнґ, керiвник Iсторичного вiддiлу Б. Нобл, заступник Мiнiстра закордонних справ А. Гаррiман, керівник вiддiлу найму урядовцiв В. Пьорс та багато iнших.

Шестиколонники разом з п'ятиколонниками в урядi США провадили дослiдження, писали проекти законiв, випрацьовували змiни в зовнiшнiй i домашнiй полiтицi, писали президентськi й мiнiстерськi промови i дуже впливали на полiтичнi слiдства парламентських та сенатських слiдчих комiсiй.

Служба воєнних вiстей США була переповнена комунiстами на високих посадах. Наприклад, заступник керiвника О. Латiмор, який дуже допомiг китайським комунiстам захопити владу, керiвник вiддiлу А. Тарн (жид Тарновецький), який втiк до Польщi. Мiнiстр закордонних справ Дж. Бірнес писав, що дуже багато урядовцiв цiєї служби були великими прихильниками радянської iдеологiї, тобто комунiстами.

Генерал Дж. Форестол писав у 1944 роцi своєму приятелевi: "Коли якийсь американець висловить думку, що ми, американцi, мусимо працювати задля потреб i безпеки нашої країни, то його назвуть загарбником, iмперiалiстом, фашистом, небезпечною людиною. Але коли дядько Йосиф (Сталiн) скаже, що вiн хоче захопити балтійськi народи, половину Польщi, Бесарабiю, Дарданелли тощо, то всi в один голос кричать, що вiн (Йосиф) дуже гарна, щира, чудова людина, з яким приємно i легко мати якусь справу, бо вiн каже те, що думає".

Шоста колона в урядi США зобов'язала урядовцiв слiдкувати один за одним i видавати ворогiв мафiї. Вона заборонила критикувати зверхникiв. Вона тримає у своєму полонi навiть мiнiстрiв. Наприклад, Мiнiстр закордонних справ Дж. Фостер Даллес, перебираючи мiнiстерство мав Ялтинську угоду за дуже шкiдливу для США, але за кiлька рокiв мiнiстрування вiн казав у 1959 роцi, що нiчого поганого нема в Ялтинськiй угодi, хiба те, що Московщина не додержалася тої угоди. Напочатку вiн виявив свiй намiр очистити мiнiстерство вiд шестиколонникiв та зменшити число урядовцiв, вигнавши тих, якi нiчого не роблять. Але по кiлькох роках вiн казав, що надто раптовi змiни урядовцiв шкiдливi. I наприкiнцi свого мiнiстрування в його мiнiстерствi було бiльше урядовцiв, нiж напочатку. Щогiрше! — Урядовцiв-патрiотiв, якi протистояли шестиколонникам, мафiя виганяла зi служби. Так, вигнала послом до Польщi А. Лейна за те, що вiн перешкоджав польським комунiстам захопити владу в Польщi, вигнала керiвника Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв О. Отепку за те, що вiн склав список запiдозрених у невiрностi шестиколонникiв i що вiн був проти прийняття В. Ростова на службу та й ще на дуже впливову посаду, бо Служба безпеки довела, що вiн шестиколонник i москволюб. Вигнала генерала Д. Маккартура за те, що вiн перемагав комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Вигнала генерала Е. Вокера за те, що вiн виховував пiдлегле йому вiйсько в антикомунiстичному напрямi. Вигнала посла до Японiї Дж. Ґрю за те, що вiн документально довiв, що президент Ф. Рузвельт планово i навмисно провокував Японiю до вiйни зі США. За опiр мафiозним планам вигнала високих урядовцiв — А. Варда, Дж. Балантiна, Е. Думана, Б. Барона, Р. Александра, Д. Дозера та чимало iнших.

Керівник Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв С. Маклеод подав 1956 року Мiнiстровi закордонних справ список 258 урядовцiв, запiдозрених у прихильностi до комунiзму. Уряд звiльнив його зi служби.

На вимогу голови Сенатської слiдчої комiсiї сенатора П. Маккарена начальник розвiдки США адмiрал Дж. Гiленкотер подав йому прiзвища комунiстiв та московських шпигунiв серед урядовцiв ООН, посланих туди урядом США. Iз 100 тих урядовцiв 29 були провiдними членами КП США, а 32 — московськими шпигунами. Уряд США негайно звiльнив Дж. Гiленкотера з посади i заслав його на малу посаду на островi Тихого океану.

Мафiя не лише викидала зi служби своїх ворогiв, але й таємно їх убивала. Наприклад, датський посол до ООН Банґ Йенсен опитав мадярських утiкачiв про московський напад на Мадярщину 1956 року. Голова ООН Даґ Хаммершельд на вимогу Московщини зажадав вiд Б. Йенсена подати прiзвища тих опитаних утiкачiв. Б. Йенсен не дав. Мафiя потай убила його, а тiло спалила, незважаючи на протест дружини Б. Йенсена.

Генерал Джордж Патон, будучи командувачем фронтом у Нiмеччинi, дуже противився тому, щоб американцi вiддали Берлiн москвинам. Його вiйсько було вже дуже близько до Берлiна, коли вiн одержав вiд головнокомандувача генерала Д. Ейзенхауера наказ вiдступити на захiд, щоби дати можливiсть московському вiйську першим увiйти до Берлiна. Дж. Патон прилюдно обiцяв розкрити цю мафiозну зраду. За кiлька днiв по тому на нього "випадково" наїхало американське вiйськове авто i забило на смерть. Вiн залишив родинi свiй щоденник. По його смертi два ближчих родичi заходилися видавати цей щоденник. Мафiя загрозила їм смертю, якщо видадуть. Вони не злякалися загрози i робили заходи видати. Скоро обидва померли наглою смертю, хоч мали дуже добре здоров'я. Вдова i дiти генерала побоялися i не видали.

Голова Сенатської комiсiї, що поборювала комунiзм, Дж. Маккартi вмер наглою смертю у лiкарнi. Лiкарi не проголосили з якої причини. У тiй самiй лiкарнi помер, також наглою смертю, генерал Дж. Форестол, який видав свiй щоденник, в якому вiдкрив зрадницьку дiяльнiсть мафiї.

Пiдозрiло наглою смертю "померли" московськi шпигуни в США: Г. Д. Гвайт, Л. Пасловський, Л. Доган, високi урядовцi Служби безпеки США В. Смiт, Дж. Вiнант i чимало iнших, а також i президент Ф. Рузвельт.

Iсторiя записала багато випадкiв, коли вбивано провiдникiв лише тому, що вони знали забагато таємниць. Таких убивств у СРСР є дуже багато. Ф. Рузвельт був знаряддям мафiї. Вiн був хворий не лише фiзично, але й душевно, бо не мiг не бачити жахливих наслiдкiв своєї полiтики. Душевно хвора людина може легко заломитися i вiдкрити таємницi. Ф. Рузвельт був дуже славолюбною людиною, мрiяв бути рятiвником i керiвником усього людства. А невблаганна дiйснiсть показувала йому щось цiлковито протилежне. Отже, з розпуки Ф. Рузвельт, рятуючи своє добре iм'я, мiг оприлюднити таємницi мафiї.

Коли помре якась велика людина, то, звичайно, родина чи влада дає можливiсть всiм людям попрощатися з небiжчиком, тримаючи 2–3 днi труну вiдкритою в церквi чи прилюдному мiсцi. Коли помер президент Ф. Рузвельт, то його труну одразу закрили, вiко забили цвяхами i запечатали. Й. Сталiн наказав пословi СРСР у США А. Ґромиковi подивитися на мертвого Ф. Рузвельта. А. Ґромико звернувся з такою просьбою не до влади чи дiтей, але до головного Рузвельтового помiчника-дорадника жида С. Розенмана. Той не дозволив вiдкривати труну нi задля кого, навiть задля сина, який був поза США i не мiг приїхати зразу пiсля смертi. У США скоро поширилася чутка, що лiкар Ф. Рузвельта адмiрал Дж. Макiнтайр казав, що Рузвельтове тiло було чорне, як земля. А таке стається вiд отруєння арсеном.

Ф. Рузвельт умер далеко вiд Вашинґтону в курортнiй мiсцевостi "Гарячi джерела", де вiн лiкував свiй паралiч. Коли вiн умирав, то бiля нього НЕ БУЛО НIКОГО анi з родини, анi зi слуг. Єдиним свiдком його смертi була МОСКОВКА Єлизавета Шуматова, художниця, яка малювала його портрет. Через годину по смертi вона раптово виїхала. Казала, що перед смертю Ф. Рузвельтовi дуже болiла голова.

Коли Дж. Кеннедi не був ще президентом, а сенатором, то вiн у своїй промовi 1949 року ганьбив президента Ф. Рузвельта за його поступки Московщинi в Ялтi, ганьбив президента Г. Трумена за те, що вiн примушував нацiонального китайського провiдника генерала Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, ганьбив генерала Дж. Стiвела за те, що вiн озброював китайських комунiстiв. Сенатор Дж. Кеннедi тодi казав, що вважає шкiдливою для США дiяльнiсть товариства "Американцi демократичного чину". Коли ж вiн став президентом, то викликав до свого уряду на високi посади понад 50 членiв того шкiдливого товариства. Наприклад, вiн наставив Дж. Кiлiяна керувати координацiєю працi всiх розвiдувальних установ США, вiйськових i полiтичних. Це надзвичайно впливова посада, бо ж розвiдувальнi установи є першою лiнiєю фронту в оборонi проти комунiстичного наступу. А цей самий Дж. Кiлiян вимагав 1947 року припинити стеження за комунiстичною дiяльнiстю, заборонив оприлюднювати списки пiдривних комунiстичних органiзацiй у США. Протестував 1948 року проти штатiвського закону, який заборонив наймати комунiстiв на вчителiв. Захищав 1954 року московського атомного шпигуна Д. Опенгеймера. Будучи ректором Масачузетського технiчного інституту, найняв професора Д. Струїка, якого викинули з того iнституту за комунiзм. Будучи головним науковим радником президента Д. Ейзенхауера, натискав на нього, щоби вiн припинив дослiди над атомною зброєю.

Президент Дж. Кеннедi добре знав полiтичнi погляди Дж. Кiлiяна. I, знаючи їх, наставив його на керiвника боротьби з комунiзмом. Чому? Бо шестиколонникiв, слуг мафiї в урядi США було так багато, i вони були на таких високих посадах, що їх влада була сильнiшою за владу голови уряду, президента. А щоб усi майбутнi президенти США знали це — мафiя показала 1963 року всьому свiтовi свою силу, вбивши президента США Джона Кеннедi.

Президент Л. Джонсон i президент Д. Ейзенхауер були слухняними мафiозними слугами. Мiнiстр закордонних справ Дiн Ачесон був роками юридичним радником торговельного посольства СРСР у Вашинґтонi. За президента Д. Ейзенхауера зi старої присяги юнакiв летунських вiйськових шкiл викинуто слова: "Так, допоможи менi, Боже", замiнено слово "присягаюся" словом "стверджую". Вiд першого дня заснування США пошта видавала окремi рiздв'янi значки з тематикою Рiздва Христового. Поштове Мiнiстерство послало 1962 року провiдникам жидiвства в США проект рiздв'яних поштових значкiв на їхнє схвалення. Тепер на поштових рiздв'яних значках нема жодного малюнку Рiздва Христового. Нема навiть слiв: Рiздво, Христос, Дiва Марiя, янголи тощо.

Коли космонавти США вперше висадилися на Мiсяцi, то вони у своєму привiтi Землi вжили слова з Бiблiї: "На початку був Бог". На честь космонавтiв державна друкарня виробила проект поштового значка з малюнком тих космонавтiв на Мiсяцi та їхнiми словами: "На початку був Бог". Мiнiстерство пошти викреслило тi слова.

Поштове Мiнiстерство видало поштовi значки на пошану Джана Дюї, фiлософа, члена 7 прокомунiстичних органiзацiй. Його виховнi iдеї дуже поширили у школах соцiалiзм, безбожництво, аморальнiсть; Альберта Ейнштейна, науковця-фiзика, члена 13 прокомунiстичних органiзацiй; Френка Райта, архiтектора, члена 6 прокомунiстичних товариств; Євгена Онейла, письменника, комунолюба; Джорджа Маршала, генерала, мiнiстра США. Останнiй дуже допомiг китайським комунiстам розбити вiйсько китайських патрiотiв.

Вiйськове Мiнiстерство США заборонило вiйськовим священикам згадувати про Iсуса Христа у своїх проповiдях i взагалi згадувати про Бога та набоженство.

Цензори у Вiйськовому Мiнiстерствi викреслювали з промов офiцерiв до воякiв такi вирази, як, наприклад, "…комунiстична змова має метою опанувати ввесь свiт", "радянськi впливи поширюються в усьому свiтi i загрожують державнiй небезпецi США", "…сталий наступ комунiзму", "…комунiзм кидає виклик", "…на таких теорiях виростає комунiзм", "…пiдступна iдеологiя свiтового комунiзму", "…комунiзм охоплює марксизм, соцiалiзм, фабiанський соцiалiзм", "…совiти не зменшили анi трохи свiй намiр опанувати свiт i знищити американський спосiб життя", "…нiчого не сталося такого, яке вказує, що мiжнародний комунiзм змiнив свою мету захопити владу в усьому свiтi", "тепер перед свiтовою загрозою мiжнародного комунiзму" i т. п. Генерал Г. Шрiвер хотiв у своїй промовi повторити слова М. Хрущова: "Ми вас, американцiв, закопаємо в могилу". Цензор викреслив тi хрущовськi слова.47

* * *

За Конституцiєю США суддiв Верховного Суду призначає президент, а Сенат затверджує чи вiдкидає. Верховний Суд США має право i обов'язок тлумачити закон та пильнувати, щоб новi закони не суперечили Конституцiї. Всi президенти США, вiд Ф. Рузвельта до Р. Нiксона, призначали на суддiв Верховного Суду осiб лiвих переконань, i вони стали бiльшiстю у Верховному Судi. Теперiшнiй Верховний Суд США порушує Конституцiю, втручаючись у законодавство Парламенту та Сенату, навiть змiнює Конституцiю перекрученим тлумаченням її, на що не має жодного права. Теперiшнiй Верховний Суд США фактично понищив законнi перепони пiдривним органiзацiям валити державний лад США. Вiн визнав морально брудну порнографiчну лiтературу за нешкiдливу, тому уряд США не має права забороняти поширювати її.

Голова Сенатської юридичної комiсiї Джем Iстленд пiдрахував голоси всiх 9 членiв Верховного Суду, як вони голосували у справах, що стосувалися комунiстiв. Вони голосували ЗА комунiстiв: Г. Блек 102 рази у 102 справах (100 %), В. Доглез 97 разiв у 100 справах (97 %), Й. Уорен 62 раза у 65 справах (92 %), В. Бремен 49 разiв у 51 справi (90 %), Ф. Франкфуртер 69 разiв у 103 справах (77 %), Дж. Гарлен 30 разiв у 65 справах (58 %), Г. Бортон 37 разiв у 81 справi (46 %), Ч. Гвiтейкер — 36 %, Т. Кларк — 35 %.

Ця сама комiсiя у своєму звiтi пише:

1) Верховний Суд США поламав основнi засади Римського, Англо-Сакського i Пiвнiчно-Американського правосуддя i законностi.

2) Власнi документи Верховного Суду свiдчать, що на його ухвали впливали комунiсти та їхнi приятелi.

3) Ухвали Верховного Суду, паралiзуючи боротьбу з комунiзмом, стали найсильнiшою зброєю комунiстiв США.

4) Забравши в кожного штату право на самозахист, Верховний Суд фактично заперечив природне право кожної людини на самозахист.

Ось кiлька прикладiв ухвал Верховного Суду:

Вiн визнав антиконституцiйним закон, який вимагав вiд державних урядовцiв присяги, що вони не є комунiстами.

Вiн визнав 1956 року, що незаконно виганяти зi служби осiб, пiдозрiлих у комунiзмi.

Вiн уневажнив присуд судiв штатiв, якi карали комунiстiв за те, що вони намовляли людей скинути уряд збройним повстанням.

Парламент США ухвалив закон про контроль над антидержавною, пiдривною, таємною дiяльнiстю. Верховний Суд визнав той закон антиконституцiйним, отже, не правосильним.

Студент С. Стрiт навмисно i прилюдно спалив прапор США. Суд штату присудив йому кару. Верховний Суд скасував той присуд.

Сенатор Русел Лонґ прилюдно в Сенатi сказав: "У теперiшньому Верховному Судi США нема анi одного чесного суддi". Нарада 1958 року суддiв всiх 48 Верховних Судiв штатiв визнала, що Верховний Суд США зловжив своїми правами на велику шкоду США.

Вбивство президента Дж. Кеннеді

Дж. Кеннедi закiнчив Гарвардський унiверситет, цiлковито опанований фабiанцями та марксистами. Крiм того, вiн закiн-чив також фабiанську вищу "Школу економiчних наук" у Лондонi. Родина Кеннедi — старого американського роду, мiльйонерська. Волелюбнi родиннi традицiї стримали його вiд некритичного захоплення соцiалiзмом, проте двi вищi соцiалiстичнi школи дуже вплинули на його свiтогляд. Вiн прихильно ставився до соцiалiстичних iдей, тому набрав до свого уряду дуже багато соцiалiстiв на високi посади.

Президент Дж. Кеннедi обiцяв кубинським втiкачам-патрiотам допомогти скинути комунiстичний уряд Ф. Кастро. Обiцяв послати лiтаки, щоби вони збомбували кастровське комунiстичне вiйсько, коли патрiоти будуть висаджуватися на острiв. Вони висадилися 17.04.1961 р., але жодний американський лiтак не пiдтримав висадки, i Ф. Кастро розбив патрiотiв. Пiзнiше виявилося, що мафiознi шестиколонники з Мiнiстерства закордонних справ, на чолi з заступником Мiнiстра, соцiалiстом Ч. Бовлезом, дуже натиснули на Дж. Кеннедi, щоби вiн вiдкликав свiй наказ авiацiї пiдтримати висадку. В останню хвилину, коли патрiоти ВЖЕ висадилися на острiв, Дж. Кеннедi вiдмiнив той наказ.

Коли американськi патрiоти довiдалися про таку зраду, вони дуже обурилися, президент Дж. Кеннедi усунув Ч. Бовлеза з посади i заповiв, що вичистить уряд США вiд зрадникiв. Мафiя побачила, що Дж. Кеннедi — це не Ф. Рузвельт чи Г. Трумен i зможе, якщо не цiлковито знищити мафiю в урядi, то принаймнi дуже її ослабити, повиганявши з уряду шестиколонникiв. Отже, поки не запiзно — вбила його.

Що вбила сама мафiя, а нiхто iнший, доводить той факт, що слухняний слуга мафiї пiдпрезидент Л. Джонсон доручив дослiджувати убивство не слiдчим установам США, але МАФIОЗI, шестиколонниковi, комунолюбовi i москволюбовi, безбожниковi Й. Уореновi, ЗАБОРОНИВШИ всiм iншим слiдчим установам вести незалежне розслiдування. А тих установ, вартих довiр'я, було кiлька, i всi вони уславилися своєю боротьбою з ворогами США, як, наприклад, Федеральне бюро розслiдувань, Служба безпеки, полiтична розвiдка, Парламентська комiсiя по розслiдуванню антиамериканської дiяльностi, спiльна Парламентська i Сенатська слiдча комiсiя. Всiм патрiотичним установам Л. Джонсон заборонив вести слiдство, наказав передати Й. Уореновi всi наявнi в них вiдомостi про вбивство. Щогiрше — збирати вiдомостi про вбивство вiн фактично доручив вiдомому комунiстовi Нормановi Редлiчевi.

Що вбила саме мафiя — пiдтверджує i той факт, що всi великi часописи та журнали США (а вони в мафiозних руках) не лише не зробили великого галасу з такої величезної подiї, але навпаки, зменшували її вагу, приглушували голоси про неї. А цi часописи славнi на весь свiт "робленням з мухи слона", перебiльшуючи мiльйонократно маленькi подiї, коли це треба мафiї.

Що вбила саме мафiя — пiдтверджує ще й такий нiби малий, але дуже багатомовний факт. Усiх великих злочинцiв, а полiтичних i поготiв, всi уряди у свiтi тримають замкненими на сiм колодок, не допускаючи нiкого, навiть рiднi, навiть подивитися здалека. Тримають у великiй таємницi навiть мiсце, де вони замкненi. Полiтичний убивця президента наймогутнiшої держави у свiтi — це надзвичайно великий злочинець, якому 77 колодок замало, щоби берегти його. Мiська полiцiя Далласа заздалегiдь оголосила в часописах, що вона буде перевозити убивцю Л. Освальда з мiської в'язницi до "безпечнiшого мiсця" о годинi 10-й 24.11.1963 р. Отже, далласька телевiзiйна станцiя вислала двох своїх фотографiв, щоб вони сфотографували той перевiз. Кожний з них фотографував окремо, почали фотографувати ще перед 10-ою годиною. Сфотографували як варта допускала, чи не допускала людей до будинку в'язницi. Так сфотографували, що варта не допустила Освальдову матiр, але допустила разом двох людей: один з них був Джек Рубi (жид Рубiнштейн), власник корчми, а другий — високий урядовець Мiнiстерства юстицiї. Тому, що Дж. Рубiнштейн був у товариствi високого урядовця, варта дозволила йому увiйти, не запитавши перепустки. Пiвхвилини потiм, як тi два увiйшли, Дж. Рубiнштейн застрiлив Л. Освальда. Фотографи сфотографували i це. Й. Уорен вiдiбрав негайно тi плiвки з касетами, не дозволивши їм виявити їх, а станцiю примусив проголосити, що обидвi плiвки засвiтилися.

Й. Уорен заперечував, що Л. Освальд знався з Дж. Рубiнштейном. Але свiдок Б. Демар казав, що вони дуже добре зналися, бо Л. Освальд бував часто в Рубiнштейновiй корчмi, Б. Демар на власнi очi бачив, як вони розмовляли i разом смiялися. Журналiст Г. Генсон писав, що всi водiї таксiвок у Далласi свiдчать: Дж. Рубiнштейн та Л. Освальд були старi приятелi. Iншi свiдки свiдчили, що обидва, i Л. Освальд i Дж. Рубiнштейн, спiльно намагалися 10.05.1963 р. застрiлити чинного ворога комунiстiв генерала Е. Уокера.48 Чому Й. Уорен заперечував знайомство Дж. Рубiнштейна з Л. Освальдом?

Генерал Й. Уокер прилюдно закинув у часописi Й. Уореновi, що вiн навмисно сфальшував слiдство, щоби сховати справжнiх убивць. Журналiст Г. Тейлор казав, що одразу по вбивствi Мiнiстерство закордонних справ просило репортерiв НЕ писати, що Л. Освальд мiг бути московським чи кубинським агентом.49

Журналiст Уолтер Вiнчел свiдчив, що власник великого торговельного пiдприємства жид Стенлi Маркус благав телефоном Дж. Кеннедi НЕ приїздити до Далласу.

Досi не оприлюднено слiдства Й. Уорена (кiлька товстих книг). А сам Й. Уорен казав, що не можна їх оприлюднювати ще 25 рокiв. Чому? Поки що оприлюднено лише висновки комiсiї Уорена.

Чи не найпереконливiшим доказом того, що президента Дж. Кеннедi вбила сама мафiя, є той iсторичний факт, що дуже скоро по вбивствi "померло" наглою смертю 15 осiб, якi щось знали про таємницю вбивства. Це були:

1) Охоронець Дж. Тiпiт, якого вбив нiбито Л. Освальд.

2) Лi Освальд, що його застрiлив Дж. Рубiнштейн.

3) Джек Рубiнштейн, убивця Л. Освальда, вмер у лiкарнi 1.03.1967 р. нiбито вiд раку.

4) Джiм Коет, репортер. Приятель Дж. Рубiнштейна. Його вбили вдома не знати хто.

5) Бiл Гонтер, журналiст. Знайомий Дж. Рубiнштейна. Застрiлений вартою нiбито помилково.

6) Ненсi Мунi. Танцюристка в шинку Рубiнштейна. Нiбито повiсилася у в'язницi.

7) Том Говард. Правний оборонець. Приятель Рубiнштейна. Вмер у лiкарнi 27.03.1965 р. нiбито вiд iнфаркту.

8) Iрлiн Робертс. Власниця дому, в якому жив Л. Освальд. Померла 9.01.1966 р. в лiкарнi нiбито вiд iнфаркту.

9) Генк Кiлем. Його жiнка працювала в Рубiнштейновiй корчмi 15 рокiв. Його скривавлене тiло знайшли 17.03.1964 р. на розбитiй шибi великого вiкна.

10) В. Гейлi. Водiй таксi, яким їхав Л. Освальд у день убивства Дж. Кеннедi. Загинув в автомобiльнiй катастрофi.

11) Едвард Боневайдес. Застрiлений у шинку невiдомо ким. Його брат Домiнґо, до речi, дуже подiбний до нього, бачив, як загинув вартовий Дж. Тiпiт.

12) Сi Боверс. Загинув 9.08.1966 р. в автомобiльнiй катастрофi. Вiн свiдчив, що стрiляли на президента Дж. Кеннедi НЕ згори, як каже Й. Уорен, а з вулицi.

13) Джемс Уорел. Застрiлений невiдомо ким. Був наочним свiдком убивства Дж. Кеннедi i свiдчив у комiсiї Й. Уорена.

14) Делiла Вал. Застрiлений 23.08.1966 р. невiдомо ким. Вiн працював у Рубiнштейновiй корчмi.

15) Давид Ферi. Пiлот. Вмер у лiкарнi нiбито вiд крововиливу в головi. В день убивства Дж. Кеннедi вiн чекав з лiтаком на Л. Освальда.

Сам Л. Освальд гостро заперечував, що вiн стрiляв у Дж. Кеннедi.

Дж. Рубiнштейн казав, що вiн застрелив Л. Освальда з обурення, бо дуже любив Дж. Кеннедi. А у своєму листi з в'язницi до приятеля вiн писав: "Мене дуже пiдло обдурено".

Куба

Кубинський патрiот Фулженцiо Батiста, перебравши 1952 року державну владу на Кубi, заборонив комунiстичну партiю, припинив торгiвлю з СРСР та з комунiстичним Китаєм i зiрвав з ними дипломатичнi зв'язки. США i Куба мали угоду про взаємну допомогу. Отже, президент Ф. Батiста замовив у США зброї вартiстю в один мiльйон доларiв i за ту зброю заплатив. Але Мiнiстерство закордонних справ США заборонило вивезти цю зброю на Кубу. Чому? Бо кубинським вiддiлом цього Мiнiстерства керував шестиколонник i комунолюб Вiльям Уланд, а його зверхником був заступник Мiнiстра Ч. Бовлез, також шестиколонник i соцiалiст.

В. Уланд був таємним комунiстом. За часiв 2-ої свiтової вiйни вiн жив на Кубi. Керiвник Пiвденно-Американського вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ США Лоуренс Доґан, який сам був московським шпигуном, прийняв В. Уланда на службу в тому Мiнiстерствi. За 9 мiсяцiв служби В. Уланда пiдвищували чотири рази. Його послали 1947 року до Бразилiї на посаду в посольствi США. Посол Вiльям Павлi повiдомив уряд США про Уландовi комунiстичнi погляди. Уряд пiдвищив В. Уланда на заступника посла в Колумбiї. У Колумбiї вiн приятелював з Ф. Кастро, який керував там комунiстичними розрухами. Цю комунiстичну дiяльнiсть Ф. Кастро бачили на власнi очi не лише В. Уланд, але і його начальник — заступник мiнiстра Рой Роботом, який був там у той час. Коли В. Уланда призначили на керiвника в мiнiстерствi Карiбо, то посол В. Павлi повiдомив президента Д. Ейзенхауера i Мiнiстра закордонних справ про те, що В. Уланд вже вiдкрито показав себе комунiстом. Те повiдомлення викинули на смiтник. Коли вже весь свiт знав, що Ф. Кастро комунiст, то В. Уланда не лише не вигнали зi служби, але, навпаки, мафiя пiдвищила його на бiльш вiдповiдальну посаду — перевiряти державну вiрнiсть урядовцiв. Само собою зрозумiло, що цей таємний комунiст захищав таких як вiн та iнших шестиколонникiв в урядi США. Мафiя пiдвищила також i Ч. Бовлеза, поставивши його помiчником президента.

Мафiя привезла 1959 року Ф. Кастро до США i зробила йому велику рекламу. Всi мафiознi великi часописи та журнали заперечували, що Ф. Кастро комунiст, називали його кубинським Вашинґтоном та Лiнкольном. Таким показували його і на телебаченнi. Мiнiстерство закордонних справ привiтало його офiцiйно як "великого демократа". Заступник Мiнiстра Р. Роботом улаштував урочисте прийняття його Редакторським Товариством.

Посол США до Куби Артур Ґарднер кiлькаразово попереджував уряд США, що Ф. Кастро запеклий комунiст. Мафiя усунула його з посади. Його наступник Й. Смiт також повiдомляв уряд, що Ф. Кастро комунiст. Мафiя i його усунула з посади.

Нiхто iнший як Мiнiстерство закордонних справ США озброїло кубинських комунiстiв пiд проводом Ф. Кастро, i вони скинули Ф. Батiсту та наставили Ф. Кастро. Сенатська слiдча комiсiя видала 1961 року велику у дванадцяти книгах розвiдку: "Комунiстична загроза США з Пiвдня". У нiй та комiсiя документально довела, що Ф. Кастро не мiг захопити влади без великої допомоги йому Мiнiстерством закордонних справ США. Ця розвiдка називає i прiзвища тих урядовцiв, якi допомагали Ф. Кастровi, як, наприклад, В. Уланд, Ч. Бовлез, Р. Роботом та iншi. Їх не лише не покарано, але навпаки — нагороджено.

По захопленнi комунiстами державної влади на Кубi багато тисяч кубинських патрiотiв утiкло з Куби до США. На Кубi лишилися таємнi товариства патрiотiв. Кубинськi втiкачi згуртувалися на Флоридi i готувалися висадитися на узбережжi Куби, щоби з таємними патрiотами на Кубi пiднести загальне повстання і скинути комунiстичний уряд.

Коли сенатор Дж. Кеннедi кандидував на президента, вiн сказав 15.10.1960 р. у Джонстаунi у промовi: "Уряд США мусить припинити своє неприхильне ставлення до кубинських патрiотiв. Не порушуючи мiжнародних законiв, США можуть i мусять визнати, що тi патрiоти i втiкачi висловлюють справжнi бажання кубинської людностi, тому уряд США не смiє їм перешкоджати, не смiє зв'язувати їм руки". Коли вiн став президентом, то обiцяв кубинським патрiотам-втiкачам у Флоридi допомогти їм зброєю скинути комунiстичний уряд Ф. Кастро.

Щоби тому ПЕРЕШКОДИТИ Мiнiстерство закордонних справ США взяло ту допомогу у свої руки, хоч ця справа не належала даному мiнiстерству. Воно спланувало висадку кубинських утiкачiв на узбережжі Куби. Президент Дж. Кеннедi затвердив той план. Лiтаки стояли напоготовi. 1.400 кубинських утiкачiв висадилися на узбережжi Куби. Ф. Кастро вислав проти них танковий полк. Американськi лiтаки могли дуже легко знищити весь той полк вщент. Але вони не прилетiли. В останню хвилину мафiя дуже натиснула на президента Дж. Кеннедi, щоб вiн вiдмiнив свiй наказ авiацiї пiдтримати висадку. Крiм того, мафiя подбала, щоб десантники не мали чим захищатися. Вона дала їм таку зброю, що до неї не надавалися набої. Подбала й про те, щоб не вибухло повстання кубинцiв на Кубi. За планом воно мало вибухнути одночасно в той же день, коли буде висадка. Кубинськi втiкачi на Флоридi мали своїх зв'язкових, якi прибули на Кубу за один день до висадки, щоби повiдомити про час висадки провiдникiв таємних патрiотичних органiзацiй на Кубi. За два днi до висадки мафiя ув'язнила тих зв'язкових i вивезла невiдомо куди. На другий день по поразцi випустила їх без жодних пояснень.

Мафiя в урядi США бiльше як рiк заперечувала чутки, що Московщина будує на Кубi свої вiйськовi бази, ракетнi установки тощо. Коли стало вже неможливим заперечувати, бо й дiти знали, то президент Дж. Кеннедi запевнив Парламент i Сенат, що Московщина будує на Кубi лише обороннi споруди. Та не всi повiрили. Голова Союзу колишнiх воякiв генерал Ч. Бейкон, сенатор К. Кiтiнґ, Г. Кейпгарт, Б. Ґолдуотер та iншi гостро вимагали вiд уряду усунути московське вiйсько i бази з Куби вiйськовою силою. Дж. Кеннедi назвав їх "безвiдповiдальними палiями вiйни". Коли ж обурення американського народу росло, i наблизилися вибори президента та до Парламенту i Сенату, то, щоб виграти вибори, Дж. Кеннедi наказав розпочати морську облогу Куби. Лише у виборчiй метушнi люди не звернули уваги на те, що Дж. Кеннедi зобов'язався перед М. Хрущовим не нападати на Кубу вiйськовою потугою США, як рiвно ж запобiгти нападу з боку iнших американських держав, i пообiцяв, що американцi не будуть намагатися змiнити кубинський комунiстичний уряд. I справдi, пiд тиском уряду США Великобританiя вiдкликала свiй дозвiл кубинським патрiотам-утiкачам висилати на Кубу своїх зв'язкових та повстанцiв з англiйських островiв Багама. А американська облога не стiльки не допускала до Куби московських кораблiв зі зброєю, як не допускала кубинських патрiотiв з Пiвденної Америки нападати на Кубу. Не можна не позаздрити мафiї.

Коли М. Хрущов погодився забрати свої ракети з Куби, ширилися чутки, що Дж. Кеннедi обiцяв йому забрати американськi ракетнi бази з Туреччини та Iталiї. Уряд США офiцiйно заперечив правдивiсть тих чуток, але пiзнiше, 1963 року проголосив, що забрав тi бази, бо вони застарiли i вже непридатнi.

Як бачимо, уряд США дотримався своїх обiцянок, але уряд СРСР i не думав дотримуватися. Вiн своїх баз не забрав з Куби, а поховав у печерах, щоб з американських лiтакiв їх не бачили. Та кубинський патрiот Карлос Тод оприлюднив мапу Куби, де вказав на десятки схованих у печерах ракетних шахт. Уряд США заперечив їх iснування. Сенатор К. Кiтiнґ та iншi оприлюднили документи, якi доводили, що Московщина НЕ забрала ні своїх ракет, анi вiйська з Куби. Уряд заперечив правдивiсть тих документiв. Але коли Сенатська слiдча комiсiя вирахувала, що на Кубi є ще 17.500 московських воякiв, уряд примушений був визнати правдивiсть тих документiв. Отже, виглядає так, що у Вашинґтонi сидить московський, а не американський уряд.

За урядовими вiдомостями 1952 року Куба мала: 500 зенiтних ракет, 144 ракетні установки, 24 ракетні бази, 60 наземних ракет, 100 ракетних лiтакiв, 3.000 зенiтних гармат, 350 тяжких танкiв, 34 винищувача пiдводних човнiв, 17 вертольотiв.

На Кубi є 43 школи, якi випускають рiчно 10.000 вишколених комунiстичних шпигунiв, провiдникiв заворушень, повстань, пропагандистiв для Пiвденної Америки.

Психополітика

Теперiшню "холодну" вiйну видумали не москвини у XX ст., а китайський стратег Сун-Тсу 2500 рокiв тому. Що ж є ота "холодна вiйна"? У двох словах — це боротьба за душу i розум людини, а насамперед провiдної верстви народу. Щоби гармаш стрiляв, або летун кидав бомбу, треба переконати його у потребi робити це. Колись можна було примусити вояка стрiляти проти його бажання. Але тепер — з поширенням i поглибленням демократичних iдей та з поширенням освiти на весь народ — примусити людей робити те, чого вони не бажають, може лише жорстока деспотiя, як московська в СРСР, та й то лише на якийсь час, бо за першої ж нагоди тi примушення не будуть виконувати. У недеспотичних державах можна примусити iншим способом. А саме — обдуривши людей, полонивши їхню душу i розум, зробивши їх несвiдомими виконавцями наказiв ворога. Теперiшньою мовою це називається "пропаганда". А нашою українською мовою можна назвати це "яничарством". Iсторiя Московщини подає тисячi фактiв i документiв, якi доводять, що московську iмперiю, її культуру, економiку розбудували не москвини, але помосковщенi яничари: українцi i нiмцi.50 Всi перемоги Московщини за всi сторiччя, разом з XX, над усiма її ворогами москвини завдячують тим способам, якi тепер називаються "холодною вiйною". Велику свiтову гарячу вiйну виграють тi, хто ще перед нею виграє мирну холодну вiйну. Iншими словами — хто перетягне на свiй бiк ДУШУ i РОЗУМ провiдної верстви iнтелiгенцiї ворожого народу. Виграє той, хто буде мати своїх шестиколонникiв i п'ятиколонникiв на керiвних становищах ворожої держави.

Боротьбу за душу i розум людини москвини назвали "психополiтикою". Назва дуже влучна. У Московщинi є окремi вищi на унiверситетському поземi школи, що виховують "психополiтикiв" зi студентiв тих країн, якi Московщина планує загарбати. Приїхавши до своїх країн, тi молодi психологи всiма силами i засобами помалу захоплюють у свої руки кафедри психологiї, психопатологiї в унiверситетах, посади судових знавцiв психiчних хвороб, психологiчних дорадникiв у всiляких державних i громадських установах, керiвникiв божевiлень тощо. Само собою зрозумiло, вони нищать всiх i кожного ворога комунiзму чи Московщини, проголошуючи їх божевiльними i запроторюючи до божевiлень, де вони гинуть "природною" смертю.

Свiтова мафiя скоро зрозумiла величезну полiтичну силу тої психополiтики i тепер застосовує її в Захiдному свiтi не менше як Московщина та комунiсти у Схiдному.

Кiлька не москвинiв, якi кiнчили московськi школи психополiтики, приїхавши до своїх країн, згодом побачили i зрозумiли, що вони є лише знаряддям у руках Московщини чи мафiї щоби захопити свiтову владу. Вони виявили тактику i стратегiю тої психополiтики. Дещо (далеко не все) ми наведемо тут задля прикладу.

Психополiтика — це наука i мистецтво опанувати i тримати в послуху думку осіб i громад, щоб оволодiти ворожими нам державами i народами способом психiчного лiкування.

Специфiчнi риси особи неповторної iндивiдуальностi, особистої визначеностi (детермiнiзму), творчостi, вiльної волi, спонтаннi духовнi сили є нiщо iнше як хвороби, якi приносять незадоволення, роз'єднання i упадок колективу.

Щоби пiдпорядкувати особу нашiй волi, треба насамперед знищити її волю, захитавши її моральнi засади i погляди. Треба знищити її самопошану, переконавши, що їй несила щось зробити. Пошану в родинi можна знищити, плямуючи святiсть шлюбу, спровокувавши розпусту i розлучення, виправдуючи чужоложство. Пошану до громади можна знищити, захитавши її довiр'я до членiв громади, а насамперед до громадських провiдникiв. Але забороняється зменшувати пошану молодi до держави, щоб не захитати в нiй пошану до комунiстичної держави. Треба знищити у молодi пошану лише до капiталiстичних державних дiячiв, пiдкреслюючи, що дiячi комунiстичної держави цiлковито iнакші, незрiвнянно лiпшi.

Обмова, очорнювання, брехня є найкращою зброєю психополiтика. Безперервне, стале принижування всього нацiонального: традицiй, святинь, нацiональних героїв i провiдникiв нацiональної лiтератури i мистецтва тощо є обов'язком кожного комунiста, а психополiтика — насамперед. Та найперше i найбiльше, що психополiтика має нищити, принижувати — це сама людина як особа, iндивiдуальнiсть. Найперше i найбiльше, бо ж майже неможливо скорити той народ, провiдна верства якого має розвинене почуття особистої гiдностi i нацiональної гордостi. Такий народ неможливо завоювати вiдкритим нападом. Треба його завойовувати, хоч i довгим, проте певним способом психополiтики: моральним, психiчним розладом, духовною гнилизною. Треба обернути духовно вiльну людину в духовно рабську двоногу худобину. Тих, винятково твердих осiб, що не пiддаються психополiтичному "лiкуванню", треба таємно вигублювати. Найзручнiше — божевiльним "самогубством".

Психополiтика мусить переконати суспiльство, що кiлькiсть психiчних захворювань щороку дуже збiльшується.51 Отже, психiатр є рятiвником суспiльного здоров'я. Психополiтики мусять переконати суспiльство, що психiчнi хвороби можна вилiкувати лише жорстокими способами: як електричний удар, фiзичне биття, упорскування болючих наркотикiв, муки та вбивства тих, яких не можна вилiкувати. Нема потреби переконувати ширший загал, але конче треба переконати, накинути нашi iдеї провiднiй верствi нацiї. А щоб мати у своїх руках слухняний загал, то треба тримати його стало напiвголодним, пiдтримуючи водночас надiю на полiпшення, малюючи образи щасливого майбутнього. Тодi загал нi про що не буде мрiяти крiм їжi.

Всiляка мета породжує примус. Нема намагання без примусу. Без болю не може бути бажання уникнути болю. Без загрози кари не може бути здобуткiв, осягiв. Без суворого, твердого нагляду керiвництва не можна осягнути жодної державної мети. Щоби втримати послух людей, державна влада мусить бути дуже жорстокою.

Психополiтики мусять понадто докласти своїх зусиль перевиховати молодь, насамперед провiдну, iнтелiгентську. Мусять навчити їх вiрити, що людина — це лише двонога худобина, та ще й отарна. Мусять навчити молодь глузувати з iдеї якогось там духовного життя людини, глузувати з якоїсь там iндивiдуальностi. Мусять навчити молодь вiрити, що вселюдське щастя на землi буде лише тодi, коли буде вселюдський матерiальний добробут. Мусять навчити молодь глузувати з якогось там "духовного вiдродження". Роблячи легкодоступними мулодi всiлякi наркотики та трунки, хвалячи молодь за її дикi вибрики, заохочуючи молодь до статевої розпусти, пиятики, психополiтики можуть створити передумови загального безладу i революцiї.

Комунiстичнi психополiтики в капiталiстичних державах мусять поборювати всiляки спроби тамошнiх патрiотiв боротися з моральним падiнням молодi. СРСР витрачає великi мiльйони доларiв, щоби поширити i поглибити серед молодi капiталiстичних держав моральне зiгниття, статеву розпусту, пиятику, наркотики, злочинство, непослух, безлад, безiдейнiсть, вiдразу до всього нацiонального, щоб усiм тим пiдготовити ґрунт для комунiстичної революцiї.

Коли психополiтик зустрiне серед молодi морально непохитного i шановного молоддю провiдника, то конче мусить його знищити всiма психологiчними засобами. Перш за все мусить зiпсувати його морально наркотиками, пияцтвом, розпустою i штовхнути на якийсь карний злочин. Коли той молодий провiдник, маючи тверду вдачу, не пiддається, то психополiтик мусить всiма способами зробити пекло в його життi, щоби призвести його до пiвбожевiлля. А дiставши його у свої руки, щоб, мовляв, вилiкувати, мусить зробити його справдi божевiльним, чи довести до самогубства.

Психополiтик, здобувши славу великого знавця психiчних хвороб, може своїми порадами у капiталiстичнiй державi знищити капiталiстичний лад. Наприклад, порадивши знищити дисциплiну i нагляд над дiтьми у школi та вдома, щоб, мовляв, тим виховати вiльнодумну людину, може виховати безладних, анархiчних ворохобникiв, що не знають жодної вiдповiдальностi.

Хоч тепер вплив церкви на людей дуже зменшився, проте вiн є досить великий i небезпечний комунiзмовi. Отже, психополiтики мусять переконати суспiльство i владу, що побожнiсть спричинює психiчнi хвороби. Люди мусять мати побожнiсть за психiчну хворобу, як, наприклад, невроз, психоз чи дебiлiзм, чи просто божевiлля.

Психополiтики мусять закласти в країнi клуби психiчного здоров'я i таємно ними керувати. До них слiд запрошувати поважних, впливових, високопоставлених осiб. Цi клуби мусять вимагати вiд уряду закладати й утримувати бiльше психiчних лiкарень, керiвниками яких мають бути психополiтики. Останнi мусять дуже пильнувати, щоби до клубiв не приймали справжнiх (не пiдготовлених) психологiв, священикiв, бо вони можуть розкрити брехню i шахрайство, а також i справжню мету комунiстичної психополiтики. Вживаючи високонаукову термiнологiю, психополiтики мусять переконати членiв тих клубiв, що психологи не належно досвiдченi, а священики — невiгласи в психологiї. Коли ж утвориться такий клуб сам, без нашого психополiтика, то треба керiвництво i вплив у ньому захопити у свої руки. Коли ж це неможливо, то треба знеславити такий клуб як гурт небезпечних суспiльству невiгласiв.

Теперiшнi закони капiталiстичних держав охороняють психiчно хворих вiд зловживання родичiв чи влади. Через клуби психiчного здоров'я психополiтики прагнуть натиснути на уряд, щоби вiн уневажнив такi закони. Психополiтики також дбають, щоби капiталiстичнi уряди видали закони, що забороняють випускати психiчно хворих із божевiлень, хоч би лiкарi й визнали їх здоровими.

Психлiкарнi та iншi заклади лiкування психiчних хвороб, що їх заклали i провадять церкви та набоженськi добродiйнi товариства, намагаються за всяку цiну, не цураючись жодних способiв, перебрати в свої руки психополiтики. Такi є, наприклад "Акупунтури" в Китаї, "Християнськi науковцi та дiагностики" в США, католицькi заклади в Iталiї та Iспанiї, товариства психологiв в Англiї тощо. Вони мають багато випадкiв, коли насправдi вилiкували психiчно хворих. А комунiстичнi психополiтики не лiкують, а вигублюють, i то не лише хворих, але й здорових. Отже, порiвняння може викликати пiдозру, слiдство i призвести до поразки нашої психополiтики.

Психополiтичнi способи вигублювати ворогiв комунiзму, наприклад, електричним струмом, наркотиками, уколами, що роблять людину божевiльною, операцiями мозку тощо, треба замасковувати науковою термiнологiєю, що її люди не розумiють. Операцiя на мозку мусить стати щоденним явищем, а не винятком як тепер.

Психополiтики мусять дуже пильнувати, щоби не вiдкрилася їхня таємниця нiби жорстокiсть психологiчного "лiкування" вилiкує хворих. Справжнi психологи, психiатри (не психополiтики) можуть вiдкрити очi суспiльству на наслiдки психополiтичної дiяльностi. Тим-то таких психологiв треба нещадно нищити, не перебираючи в засобах.

Якщо хтось спробує зiрвати з психополiтикiв личину психiатра, то найлiпше проголосити таку особу психiчно хворою й невiгласом у психологiї. За першої ж нагоди таку особу треба запроторити до божевiльнi, а там убити її "самогубством". Якщо справа опиниться в судi, то треба широко вживати докладно не означену i судовi незрозумiлу наукову термiнологiю, як, наприклад, шизофренiя, параноя тощо. Треба зробити в судi враження, що психiчнi хвороби та їх лiкування так ускладненi, що їх може зрозумiти лише вчений психолог i не хто iнший. У судi треба дуже перебiльшувати небезпеку суспiльству вiд психiчних хвороб i доводити велику користь суспiльству вiд психiатрiв. Має виробитися у суспiльстві погляд, що лише божевiльнi нападають на психiатра.

Не дозволяється друкувати нiчого про нашу, комунiстичну психополiтику. Всi науковi працi про лiкування психiчних хвороб треба не допускати до друку. Треба перешкоджати, щоб часописи, журнали писали про справжнє вилiковування психiчних хвороб. Всiляку спробу дослiдити, чи психополiтики не дурять суспiльство, треба в зародку нищити всiма способами. Треба бути готовим до таких спроб. Задля того треба мати якомога бiльший архiв документiв про психополiтичне нiбито вилiкування. Тi документи треба так оформити, науково i правно, щоби вони навiть у судi видавалися за справжнi факти. У капiталiстичних державах божевiльний не має жодних прав. Не має права мати якусь власнiсть, не має права свiдчити в судах. Отже, психополiтики мусять подбати, щоби суспiльство й уряд мали напади на комунiзм за божевiлля. Так само треба переконати суспiльство й уряд, що той, хто виступає проти дiяльностi психополiтикiв, є психiчно хворий i його треба лiкувати у божевiльнi. А людина, що нiяк не може зрозумiти користі вiд комунiзму, — це направду бевзь, несповна розуму, отже, його треба лiкувати як божевiльного.

Якщо комунiстична пропаганда нiяк не переконує вперту особу, то її можна скорити через близьких їй людей. Не конечно робити такого впертого комунiстом (часто це й неможливо). Вживаючи вiдповiднi наркотики, можна призвести його жiнку чи дiтей до пiвбожевiлля i забрати їх до божевiльнi на лiкування. Психополiтик може електричним струмом, наркотиками, операцiєю на мозку пiдкорити їх своїй волi. Це може призвести до їхнього "самогубства". В такий спосiб захитається психiчне здоров'я впертої особи.

Московськi i мафiознi психополiтики в Пiвнiчнiй Америцi вже здобули дуже великi впливи. У США iснує всекрайове велике "Товариство розумового здоров'я". Переважаюча бiльшiсть членiв не є анi п'яти-, анi шестиколонниками. До нього належать багато високопоставлених поважних осiб. Це товариство проголосило, що неможливо здiйснити засад розумового видужання без засвоєння суспiльством iдеї космополiтизму.

Психополiтики є вже і в урядах. Заступник Мiнiстра охорони здоров'я Канади (вiн же голова "Комiсiї здоров'я ООН") др. Б. Чiшолм пише таке: "Вiдповiдальнiсть за здiйснення потрiбних змiн у людськiй поведiнцi падає на науковцiв, психологiв, психiатрiв, суспiльство, соцiологiв, економiстiв i полiтикiв. Ми безкритично проковтнули всiлякi отруйнi "правди", що ними годували нас нашi батьки, учителi, попи, церква, книжки, журнали, часописи, полiтики та iншi, зацiкавленi в людськiй поведiнцi люди і установи. Нас учили: "Ти пiзнаєш Бога, пiзнавши, що є добро, а що зло". Це те "добро i зло", якими можна i треба тримати дiтей у послуху; якими можна i треба не допустити до вiльного думання; якими можна i треба накинути людям родинну, нацiональну вiрнiсть i мораль; якими можна i треба заслiпити дiтей, щоб вони не бачили своїх розумових здiбностей думати".

"…Збочене, уведене в оману самовладною догмою, зв'язане сектантською вiрою, роздерте шаленою єрессю, заворожене настирливою схизмою, задурманене захопленням, заплутане суперечними "правдами", скалiчене видуманими "таємницями", пригноблене вагою "грiха" i страхом, зродженим його власною уявою, — нещасне людство позбавлене цими "страхiттями" свого єдиного захисту i своєї єдиної основи боротися, своєї здатностi думати i своєї природної спроможностi задовольняти свої природнi потреби — бореться проти цих примарних, накинутих на самих себе тягарiв. Наслiдками є розчарування, розбиття надiй, нервознiсть, нездатнiсть насолоджуватися життям, нездатнiсть ясно думати, нездатнiсть зробити свiт, вартий щасливого життя".

Такими пiднесеними i пустими словами-личинами мафiознi шестиколонники-психополiтики приховують свою справжню мету — зробити з вiльної людини, що має ДУШУ, безвiльного, бездумного, бездушного, механiчного виконавця наказiв свiтового мафiозного надуряду.

Уряд США вже проектує побудувати в Алясцi смертельнi табори та божевiльнi. Парламент ухвалив закон про лiкування розумових хвороб. Патрiотичне товариство "Комiсiя американського прапора" проголосило: "Пригадаймо, що закони США не дозволять посадити когось до божевiльнi, не довiвши судово його божевiльностi. Пiд поняттям "божевiльний" цiлковито ясно розумiється людина, яка своїми вчинками чи словами виявляє свою нездатнiсть спiвжити серед людей, отже, небезпечна для свого життя i життя iнших людей. У новому ж законi слово "божевiльний" замiнено на "розумово хворий" i пояснено, що "розумово хворий" є той, хто має якусь психiчну чи iншу хворобу, яка ушкоджує його розум, а також i той, хто взагалi бевзь, пришелепа, несповна розуму".

Це нове визначення поняття "божевiльний" викликає велику тривогу у тих, хто знає напрям думання теперiшнiх психологiв, психiатрiв. Наприклад, вони мають побожнiсть за симптом пiвбожевiлля. Наприклад, у Лос-Анджелесі патрiоти подали до ООН письмовий протест проти пропаганди безбожництва та глуму з патрiотизму, що її провадить у школах США лiтература, видана ЮНЕСКО. Всi мафiознi часописи назвали тих патрiотiв "божевiльними сновидами". Шкiльнi книжки, що їх видала ЮНЕСКО, вчать учнiв, що їхнi батьки, якi вiрять у Бога, є несповна розуму, а тi батьки, якi проти шлюбу бiлих з неграми, є скаженими фанатиками, отже, розумово хворi — за визначенням нового закону.

Суддя Верховного Суду США Дж. Кал у своїй промовi казав 1.05.1956 р.: "Пункт 104-тий закону про розумове уздоровлення фактично заперечує демократичнi закони США, отже, є неконституцiйний. Цей пункт переписано — буква у букву — із законiв деспотичних держав. Вiн дає право урядовцевi запроторити людину до божевiльнi на перевiрку її розуму, хоч той урядовець лише пiдозрiває, а не знає, що та людина божевiльна. Цей пункт фактично заперечує тi пункти Конституцiї США, якi забезпечують громадянам особистi права та свободи. Таке заперечення особистих прав громадянина властиве лише деспотичним державам". Цей 104-тий пункт:

1) дозволяє ув'язнювати людей без слiдства;

2) не вимагає докладно висловленого, заприсяженого обвинувачення, що обосновує ув'язнення;

3) дозволяє ув'язнювати без судового дозволу;

4) не дозволяє родинному лiкаревi оглянути, дослiдити стан розумового здоров'я ув'язненого;

5) не вимагає жодного лiкарського дослiдження ув'язненого перед ув'язненням;

6) не дозволяє судити ув'язненого. Отже, робиться все, чого вимагали мафiознi психополiтики.

Мафiознi психополiтики вже використовують цей закон. Наприклад, губернатор штату Огайо казав Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вiн сам дослiдив, як у його штатi тримають у божевiльнях без жодного суду понад 4.500 НЕбожевiльних людей.

Найяскравiшим прикладом цього є справа генерала Е. Уокера.

У вiйську США, що стояло у переможенiй Нiмеччинi, провадилася полiтична освiта пiд назвою "Про-Блю" (За Блакить). Вона велася пiд кличем i за засадою "Бог i Батькiвщина", тобто змiцнювала побожнiсть i патрiотизм воякiв. Керiвником i душею тої освiти був генерал Едвiн Уокер. Вiн заборонив поширювати у пiдлеглому йому вiйську комунiстичну i шестиколонну лiтературу та пропаганду. Новий президент Дж. Кеннедi наказав 31.05.1961 р. припинити ту "Про-Блю" освiту. Вояки 24-ої американської дивiзiї в Нiмеччинi написали листа членовi Парламенту Д. Елфордовi, в якому пишуть: "День 31.05. 1961 р. буде записаний у московському календарi як день московської великої перемоги". Вiйськове Мiнiстерство офiцiйно в наказi проголосило генераловi Е. Уокеровi догану.52 Е. Уокер покинув вiйсько без пенсiї.

Сенатор С. Тормонд гостро запротестував у Сенатi проти заборони освiти "Про-Блю" i проти покарання Е. Уокера. Його пiдтримали сенатори: К. Мундт, С. Брiджес, К. Кiртiс, Б. Ґолдуотер, Д. Мiллер, Д. Тавер. На цю тему сенатор С. Тормонд промовляв кiлька разiв у Сенатi, i хоч там було тодi повно журналiстiв, у часописах США не з'явилося жодного слова з його промов на цю тему. Лише маленький Нью-Йоркський часопис "Дзi Бруклiн Таблет" подав частину промов С. Тормонда.

Повернувшись до США, генерал Е. Уокер розпочав розкривати мафiозi в урядi США та їхню зраду. Спершу мафiя пробувала таємно вбити його, але куля пролетiла у двох сантиметрах вiд його голови. Не вбила. Слiдство про це мафiя не дозволила провадити. Тодi наказом з Вашинґтона 1.10.1962 р. варта штату Мiссiсiпi таємно ув'язнила Е. Уокера без жодного пояснення, слiдства чи суду. Щоб не дати генераловi жодної можливостi захиститися, виправдатися, щоби це незаконне схоплення лишилося таємницею, мафiя не дозволила йому нiкого бачити, нiкому не писати, анi телефонувати. На щастя, генераловi товаришив його приятель. Вiн зателефонував генераловому братовi. За законами США кожний ув'язнений має право просити прокурора випустити його з в'язницi пiд грошову запоруку — що не втече. Тож генералiв брат таку запоруку заклав. Щоб не випустити генерала зi своїх рук, мафiя вимагала надзвичайно великої запоруки — 100.000 готiвкою чи 200.000 майном. Це у десять разiв бiльше як звичайно. Генералiв брат знайшов стiльки грошей запоруки, але мiсцевi урядовцi, за наказом iз Вашинґтона, всiлякими шахрайствами вiдтягали оформлення тої запоруки. За законом США не можна випускати на запоруку розумово хворого. Тож найвищий урядовий лiкар у Вашинґтонi др. Ч. Смiт прислав телеграму до звинувача штату Мiссiсiпi, яка визнає Е. Уокера розумово хворим. Той др. Ч. Смiт нiколи не бачив генерала Е. Уокера, нiколи не дослiджував стану його розуму. Отже, з Вашинґтона прийшов телеграфiчний наказ негайно перевести Е. Уокера лiтаком до божевiльнi у штатi Мiссурi. Та намiр мафiї вбити Е. Уокера не вдався, бо генералiв брат повiдомив про ув'язнення в божевiльню здорового брата мiсцеву немафiозну радiомережу, яка проголосила все на радiо. Судовий лiкар розумових хвороб (не психополiтик) визнав Е. Уокера цiлковито здоровим розумово, i суд звiльнив генерала. Але про це анi великi часописи, анi великi радiомережi не повiдомляли, бо вони — у мафiозних руках.

Коли Мiнiстр оборони США Джем Форестол не захотiв 1949 року виконувати наказ мафiї, вона запроторила його до божевiльнi i там убила.

Колишнiй московський шпигун i комунiст В. Чемберс, покинувши комунiстiв, видав владi всю шпигунську мережу на чолi з правою рукою президента Ф. Рузвельта А. Гiсом. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Урядовець радiо "Вiльна Європа" Ф. Бартоломi вiдкрив московських шпигунiв у тому радiо. Мафiя запроторила його до божевiльнi.

Колишня комунiстка Е. Бентлi оприлюднила список комунiстiв, шпигунiв в урядi США. Її запроторили до божевiльнi.

Високу чиновницю, яка знала мафiознi таємницi, Марiю Джонс посадили до божевiльнi.

Ув'язнили у божевiльнi США патрiотiв, якi поборювали мафiю: Езра Паунда, Луцiлла Мiллера i не знати скiльки ще сотень, чи може тисяч здорових людей, активних ворогiв комунiзму, Московщини, мафiї.

38. За станом на початок 70-их рокiв.

39. Вони навiть не називаються "мiнiстрами", а лише секретарями департаментiв (тобто мiнiстерств, якщо говорити європейською мовою).

40. Навiть нема назви "парламент", а є "Конґрес" (по-українськи "з'їзд", "збiр"), що складається з Палати Уповноважених (репрезентантiв) кожного штату i Сенату США.

41. Як в Європi королiв, так i президента США може усунути вiд влади лише Верховний Суд, i лише за зраду чи через божевiлля.

42. Такий парламент, як англiйський у XIII ст., Україна мала вже в X ст. i дуже правдоподiбно, що мала ще й до нашої ери.

43. Всiх жидiв у свiтi є десь 20 мiльйонiв. З того в США є 9 мiльйонiв.

44. "Правда", 6.03.1953 р.

45. Друга за розмiром фундацiя — Рокфеллерівська має 20 мiльйонiв доларiв річного прибутку.

46. Нiмецький жид, скiнчив Гарвардський унiверситет.

47. Цi приклади наводив сенатор С. Тормон у своїй промовi в Сенатi США.

48. До речi, тодi Головний Звинувач США наказав припинити слiдство, Освальда i Рубiнштейна НЕ ув'язнювати.

49. Л. Освальд був на вишколi в СРСР i там оженився з московкою, дочкою полковника НКВД. Уряд СРСР не дозволяє московкам, якi вийшли замiж за чужинцiв, виїздити з СРСР, коли їхнi чоловiки виїздили. Освальдовій жiнцi дозволив.

50. Див. П. Штепа "Московство", 4-е вид. — Д.: ВФ "Відродження", 2003 р.

51. У США було 1952 року 1.154 божевiлень.

52. Вiйськовим Мiнiстром був Роберт Мак-Намара, а заступником Мiнiстра — жид Адам Ярмолинський. Обидва — шестиколонники. 

VI. МАФІЯ В УРЯДІ США

Мафiознi шестиколонники були в США ще перед вiйною 1914–20 рокiв, але їх не було тодi в урядi. По тiй же вiйнi вони почали помалу пролазити i до уряду. А вже президент Ф. Рузвельт вiдкрив мафiї широко дверi до уряду США. Тож варто познайомитися бодай побiжно з Ф. Рузвельтом.

Написано вже сотнi поважних праць про президента Ф. Рузвельта і його полiтику. Противники шукають причин та спонук його полiтики, розумiючи, що власне вона призвела до теперiшнього катастрофiчного для свiту полiтичного стану. Його звеличники намагаються виправдати, вибiлити, ганебну на його iменi пляму зрадника США, перекладаючи провину на iнших людей, на обставини, ховаючи джерельнi документи, викривлюючи минулу дiйснiсть. Та нiхто не може знищити всiм вiдомих iсторичних фактiв, доконаних Ф. Рузвельтом. Їхнi наслiдки бачить тепер i школяр. Але багато українцiв разом з деякими полiтиками не знають багатьох фактiв з полiтичного життя 1933–45 рокiв. А знати мусимо, бо нашi омани — як полуда на очах — закриють вiд нашого полiтичного зору тi сили, якi власне творять iсторiю. Президент США — велика сила, отже, мусимо подивитися на Франклiна Рузвельта ще й тому, що його полiтика коштувала i ще коштує Українi гори українських трупiв молодих, старих, дiтей, жiнок, море українських мук, трагедiй, рiчки сирiтських слiз, коротко — пекла, що називається СРСР.

Ф. Рузвельт був розумною людиною. Обдурити його було не легко. Вiн мав вроджене честолюбство, жадобу влади; був невблаганно жорстоким, не зважав на моральнi засади. Був здiбним учнем Н. Макiавеллi. Знав таємницю як здобувати прихильнiсть людей i в цьому був дуже здiбним актором. Своїх американцiв — їхнi сильнi i слабкi боки — знав досконало, знав як їх використовувати у своїй домашнiй полiтицi. Не цурався жодних способiв, щоби перемогти у виборах, його тодiшнi полiтичнi крутiйства ставали цинiчним нахабством.

Чи Ф. Рузвельт був комунолюбом? Нi. Щоправда, вiн був радикалом, але водночас був американським патрiотом. Вся його особиста трагедiя, а з нею i трагедiя американського народу, була в тому, що вiн попав у повний полон мафiозних шестиколонникiв. Вони, знаючи його вдачу, дуже спритно керували ним i його руками здiйснювали свою мафiозну полiтику 1933–45 рокiв. До речi, впадає в очi той факт, що серед тих мафiозi є дуже багато людей, якi самi чи їхнi батьки народилися в Європi, а мiж ними непропорцiйно багато жидiв з України. Це кинулося в очi американцевi В. Кiплiнджеровi, що писав: "Пiдозрiло багато було 1942 року жидiв у тих вiддiлах уряду, якi керували грошима, судiвництвом, закордонною полiтикою, робiтничими справами. Причиною було те, що Ф. Рузвельт наказав приймати на урядовцiв бiльше жидiв". До цього треба ще додати — бiльшiсть з них змiнювали свої жидiвськi iмена i прiзвища на англiйськi.

Вiйна вимагає розв'язувати навiть i великi справи дуже швидко. Вiйськовi бої не чекають на парламентськi промови. Тим-то вiйна викликає потребу зосередити державну владу в руках якогось якомога меншого гурту вiдповiдальних людей. I найдемократичнiший парламент передає на час вiйни багато своєї влади урядовi та послаблює взагалi свiй нагляд над урядовою дiяльнiстю.

Ф. Рузвельт мав вроджену жадобу до влади, але її загнуздував демократичний лад та Конституцiя США. Обставини Другої свiтової вiйни висунули президента США на провiдника майже всього свiту. Цей факт ще бiльше ослабив парламентський нагляд, контроль над президентом Ф. Рузвельтом. "Влада псує людину; необмежна влада псує безмежно" — сказав давно вже лорд Актон. Це власне i сталося з Ф. Рузвельтом. Велич свiтової вiйни, що в нiй Ф. Рузвельт як президент США мусив бути провiдником свiтового розмiру, неминуче i поволi збiльшила Рузвельтову вроджену жадобу до влади i честолюбство на безмежну зарозумiлiсть (мегаломанiю). З розвоєм величезних свiтових подiй вiн ставав щораз бiльш шаленим манiяком, марив про свою мiсiю повести людство до "царства Божого на землi". А маючи невблаганну вдачу, не хотiв i не мiг чути критичних голосiв чи порад, якi не збiгалися з його поглядами. Вiн почав уявляти себе за великого архiтектора нового, прекрасного свiту. Вiн, як i кожний шаленець, вiрив у непомильнiсть своєї iнтуїцiї цiлковито так, як i другий шаленець — А. Гiтлер.

Людей у такому психiчному станi можна легко полонити майстерно вдаваним захопленням їхньою "генiальнiстю", добре вирахованим славослiв'ям, непомiтним пiдлабузництвом. I справдi, в найближчому оточеннi кожного диктатора ми бачимо саме таких людей. Г. Гопкiнс був неперевершеним майстром для такої ролi, тим-то мафiя пiдсунула Ф. Рузвельту власне Г. Гопкiнса. А вiн мав таку саму вдачу що й Ф. Рузвельт. Цi двi людини були духовнi близнюки i тому розумiли один одного без слiв. Вони стали нерозлучними. А мафiя знала як i чим на них двох впливати, керувати їхньою дiяльнiстю. Задля певностi мафiя додала до найближчого оточення Ф. Рузвельта ще своїх мафiозi: Алджера Гiса, Гаррi Декстер Уайта, Фелiкса Франкфуртера, Самуїла Розенмана, Луї Брандеза, Овна Латiмора53 та iнших згаданих у попереднiх роздiлах фактичних керiвникiв полiтики США. Само собою зрозумiло, тi мафiозi не допускали i на кiлометр до Ф. Рузвельта мафiозних ворогiв чи противникiв. Так президент наймогутнiшої держави у свiтi опинився у повному полонi мафiї. I найтрагiчнiше в цьому було те, що сам Ф. Рузвельт знав це. Вiн казав своєму синовi Елiотовi: "Багато разiв високi урядовцi ховали вiд мене важливi державнi документи, хоч вони були адресованi менi". Навiть шестиколонник Уолтер Лiпман писав: "Президент Ф. Рузвельт не є провiдником тих сил, що стоять за ним. Навпаки, тi сили керують ним".

Американський iсторик пише: "Щодо Московщини Ф. Рузвельт був у станi запамороченої омани, галюцинацiї. Всi спонуки Сталiнових планiв Ф. Рузвельт мав за чистi, як дiвоча незайманiсть, шляхетнi i чеснi". Переконливим прикладом цього є його ставлення до Катинської трагедiї.

У квiтнi 1943 року нiмецьке вiйсько знайшло в Бiлорусi пiд мiстечком Катинь гуртовi могили 15.000 польських офiцерiв. Комiсiя лiкарiв з нейтральних держав, дослiдивши тi могили, ствердила, що офiцерiв було забито два роки тому, тобто коли нiмецьке вiйсько було ще за кiлькасот кiлометрiв на захiд вiд Катинi. Польський уряд, що втiк до Лондона, звернувся до Мiжнародного Червоного Хреста з просьбою також дослiдити тi могили, а звiт комiсiї нейтральних лiкарiв розiслав усiм урядам, в тому числi й урядовi США. Коли урядовцi Дж. Картер та Г. Йорл принесли Ф. Рузвельтовi той звiт разом з фотографiями катинських жертв, то вiн не хотiв на них дивитися i дуже роззлостився на тих урядовцiв. Г. Йорла навiть покарав. Ф. Рузвельт негайно натиснув на голову Великобританського уряду У. Черчилля, а той послав 23.04.1943 р. телеграму Й. Сталiновi: "Цiлком певно буду противитися будь-якому дослiдженню". Польському ж урядовi у Лондонi (вiн був там на англiйському утриманнi) фактично наказав мовчати. А президент Ф. Рузвельт казав американським полякам: "Польщi не сила перемогти СРСР, а Англiя та США не будуть псувати свої стосунки з Московщиною заради Польщi. Отже, поляки мусять знайти якусь угоду з москвинами".

Парламентська Комiсiя США дослiдила 1951 року Катинську трагедiю i виготовила звiт на 2.363 сторiнках разом з документами. Комiсiя радила урядовi США внести цю справу на розгляд ООН. Уряд заховав той звiт в архiв.

Ф. Рузвельт писав У. Черчiллевi: "Я знаю, що Ви не маєте нiчого проти моєї жорсткої мови. Отже, кажу Вам щиро: я думаю, що я особисто можу тримати Й. Сталiна у своїх руках лiпше, нiж моє Мiнiстерство закордонних справ. Й. Сталiн ненавидить упертiсть Ваших дипломатiв. Я подобаюся йому значно бiльше. Сподiваюся, що й надалi буду подобатися". Чому б нi! Та ж кожний урядовець США, який висилав зброю та вiйськове спорядження до Європи, знає, що найперше i найбiльше висилалося до СРСР, а своєму вiйську — рештки. США вислали до СРСР всього того бiльше як на одинадцять мiльярдiв доларiв.

Ще перед своєю першою зустрiччю з Й. Сталiним Ф. Рузвельт писав пословi США в Москвi В. Болiтовi: "Я вiдчуваю, що Й. Сталiн нiчого iншого не хоче крiм безпеки його країни. Я думаю, що давши йому все, що я лише можу, i не вимагаючи вiд нього взамiн нiчого, то "ноблес облiж"54, i вiн не пробуватиме захоплювати щось мечем, а працюватиме задля свiтового миру i демократiї".

Отже, голова великої держави веде свою мiжнародну, ба, свiтову полiтику, грунтуючись не на iсторичних фактах, не на знаннi сил, що тi факти творили i творять, не на порадах знавцiв — iсторикiв, економiстiв, розвiдникiв тощо, отже, не на знаннi, а лише на iнтуiцiї, на "вiдчуваю", тобто "так менi здається". Що це?

Не визнаючи у полiтицi жодних моральних засад, Ф. Рузвельт не цурався i комунiстичної допомоги у виборах. Голова Парламентської слiдчої комiсiї антиамериканської дiяльностi Мартiн Дайз провадив слiдства комунiстичної дiяльностi, виголошував антикомунiстичнi промови, писав антикомунiстичнi статтi. Отже, виконував свiй урядовий обов'язок. Ф. Рузвельт кiлька разiв просив його припинити напади на комунiстiв, натякаючи на нагороду за це. Свою вимогу вiн пояснював М. Дайзевi: "Я потребую їхнiх голосiв у наступних виборах". Коли Служба безпеки викрала з головної канцелярiї КП США список її членiв, то мiж ними було понад 2.500 комунiстiв, якi служили в урядi США. М. Дайз пiшов з тим списком до Ф. Рузвельта i показав йому. Розлючений Рузвельт закричав на нього: "Що? Мої найлiпшi приятелi — московськi шпигуни? Геть з покою!".

Пiзнiше виявилося, що Ф. Рузвельт мав таємний (через акторку Ж. Адамс) сталий зв'язок з провiдником КП США Йорлом Броудером аж до своєї смертi. Вiн посилав Й. Броудеровi навiть деякi державнi документи. Сам Й. Броудер пишався, що вiн нав'язував Ф. Рузвельтовi свої погляди на свiтовi подiї, i Ф. Рузвельт високо їх цiнив.

Пiсля приходу до влади А. Гiтлера до США приїздило дуже багато нiмецьких жидiв, комунiстiв, соцiалiстiв. Переважно це були високо освiченi люди з полiтичним та iншим досвiдом. Уряд США потребував знавцiв європейських справ i тому радо приймав тих утiкачiв на державну службу, хоч закони США не дозволяють приймати не громадян США. Приймав, навiть без перевiрки їхнього життєпису i поглядiв. Заступник Мiнiстра закордонних справ Б. Лонґ офiцiйно запротестував проти цього. Ф. Рузвельт звiльнив його з посади.

Ф. Рузвельт непохитно вiрив у свою генiальнiсть i свою iнтуїцiю. Iсторiя знає другого такого зарозумiлого манiяка, що називався Адольф Гiтлер. Та мiж ними є рiзниця. Коли А. Гiтлер побачив, до чого призвела його iнтуїцiя, то вiн мав мужнiсть покiнчити своє життя самогубством. I тим вiн створив нiмецьку нацiональну легенду. Нiмцi тепер про нього мовчать, але прийде час, коли скажуть свою думку. Та ще й яку!

Ф. Рузвельт не був аж таким дурним, щоби не побачити перед своєю смертю, куди завела його "iнтуїцiя". Вiн також мiг би створити американський нацiональний переказ, i то такий величний, що тепер ставили би йому пам'ятники не лише американцi. Задля простоти викладу вдамося тут до вигадки, мрiї. А життя подає нам такi факти, що їх найсильнiша мрiя не могла би вимрiяти. Отже, уявiмо собi, що Ф. Рузвельт лишив по своїй смертi такий заповiт:

"Мiй любий Народе! Вмираючи, хочу облегшити своє сумлiння, щоби Бог та iсторiя зменшили тобi кару за мiй великий грiх. Грiх цей є те, що я вiв тебе катастрофiчно згубним шляхом до твого власного самознищення. Цей жах я усвiдомив собi щойно перед своєю смертю i поспiшаю тебе рятувати. Народе! Мусиш, не гаючись, не марнуючи дорогої хвилини, звернути на шлях цiлковито протилежний вiд мого. Ще не запiзно врятуватися. Знищив ти одну загрозу своєму вiльному життю — нiмецьку деспотiю, тепер знищи другу, ще гiршу — московську. I поспiшай. Зробити це — маєш сили подостатком. Не зробиш — проклянуть своїх батькiв поневоленi Московщиною вашi дiти, внуки i правнуки. Амiнь".

Не лише посполитi американцi, а й iнтелiгенцiя дуже вiрила Ф. Рузвельтовi. Чи такий несамовитий грiм-блискавка з ясного неба не просвiтив би їхнi розуми, задурманенi мафiозною пропагандою? Американцi мали провiдникiв, переважно у вiйську, якi не лише могли виконати такий заповiт, але й хотiли щось таке зробити. Вони добре зрозумiли би, що означає Рузвельтове "знищити" в конкретнiй вiйськовiй i полiтичнiй мовi. I вони знали як це зробити. Тодi вiйськова могутнiсть США була найсильнiша у свiтi, а московська, навпаки, — найслабша. До того ж вiйна знищила в СРСР гiпноз "непереможностi" "савєтської" влади, а в Українi ще iснував осередок величезної, ще не виявленої потенцiальної протимосковської сили — ОУН з її героїчною УПА. Цiлковито певно, що мафiї не стало б сили заглушити такий громовий заповiт Ф. Рузвельта.

Мара, фантазiя? Така сама, як мара бiдного, самiтного московського втiкача В. Ленiна, який десь там у Женевi мрiяв знищити капiталiстичний лад у всьому свiтi руками самих же капiталiстiв. Чи ж не маємо тепер американських капiталiстiв, англiйських архієпископiв, навiть президентiв, суддiв Верховного Суду, сенаторiв США, якi своїми руками нищать капiталiстичний лад i запроваджують соцiалiстичний?

Чому Ф. Рузвельт не зробив чогось подiбного як ця наша вигадка?

Чому наступнi президенти: Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Л. Джонсон, Р. Нiксон не завернули з Рузвельтового шляху, а слiпо ведуть ним свiй народ до загину у свiтовiй атомнiй вiйнi, що надходить? Чому американськi генерали, якi розумiли згубнiсть шляху, яким iдуть США по 1914 роцi і досi, як, наприклад, Д. Макартур та до нього подiбнi, нiчогiсінько не зробили, щоби США завернули з того згубного шляху? А що вони бачили згубнiсть того шляху, свiдчать книжки, що їх написали. Та в їхнiх книжках не знайдете вiдповiдi на запитання: Чому вони нiчого не зробили, щоби США завернули з того згубного шляху? А ми, українцi, МУСИМО знайти вiдповiдь, бо ж є i будуть тi сили, якi ведуть i будуть вести США, на чолi з президентами i мiнiстрами, тим згубним не лише для США, але й для України шляхом.

Зрада

Двадцяте сторiччя можна назвати сторiччям зради, бо в жодному iншому сторiччi зрада не була так поширена i так поглиблена як саме у XX ст. В iнших сторiччях були всiлякi королi, президенти, але не було королiв-зрадникiв, президентiв-зрадникiв як це є в XX ст. Щогiрше! Ранiше зрадникiв влада карала, а суспiльство гидилося ними. Тепер влада нагороджує зрадникiв, а суспiльство вшановує їх. Щодо зрадництва, то "пєрєдавая, вєдущая" Московщина завжди випереджувала i тепер випереджує всi iншi народи свiту. З усього свiту в єдиному СРСР зрада узаконена й офiцiйно проголошена ЧЕСНОТОЮ.

Факти всiлякої зради: державної, нацiональної, полiтичної та iн. тепер треба рахувати мiльйонами, i вони такi рiзноманiтнi, що годi розповiсти про них у якiйсь логiчно пов'язанiй формi. Тим-то ми подаємо тут лише непов'язаний перелiк кiлькадесятьох лише для прикладу. Почнемо з президентiв й уряду США.

Дж. Кеннедi, коли був ще сенатором, ганив 1949 року полiтику Рузвельта i Трумена, називаючи її зрадою США. Тодi сенатор Дж. Кеннедi казав: "Що наше вiйсько здобуло дорогою цiною кровi, то наш президент i його дипломати вiддали задурно ворогам США". Тодi вiн доводив, що Китай комунiсти не завоювали, але одержали як подарунок вiд уряду США. А власне те саме закидали американськi патрiоти президентовi Дж. Кеннедi. I було до того пiдстав бiльше як треба. Наприклад, зрада президента Дж. Кеннедi кубинських патрiотiв у їхнiй висадцi на Кубi, або знищення вiйськом ООН i коштом США самостiйностi антикомунiстичної Катанґи55, або подарунок комунiстичнiй Югославiї всiлякого вiйськового спорядження, лiтакiв i зброї на мiльярди доларiв; або вимога до протикомунiстичного, нацiонального уряду Лаосу прийняти до свого складу кiлькох комунiстiв на мiнiстерськi посади. Коли той уряд вiдмовився, то Дж. Кеннедi перестав видавати йому допомогу; обiцяв М. Хрущову забрати американськi ракетнi бази з Туреччини та Iталiї, якщо СРСР забере свої з Куби. США забрали, але Московщина не забрала, лише сховала в печерах.

Президент Дж. Кеннедi казав президентовi Iзраїлю: "Мене обрали на президента Нью-Йоркськi жиди. Отже, я хочу вiддячити жидам".

Президент Д. Ейзенхауер був слухняною лялькою мафiї.

Президент Г. Трумен звiльнив з посади генерала Д. Макартура за те, що генерал розбив комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Президент Г. Трумен наказав усiм американським установам в Європi в нiякому разi не допомагати антикомунiстичним таємним силам, а понадто українським, бо всi українцi, мовляв, антисемiти. Г. Трумен був масоном найвищого ступеня.

Президент США не має права починати вiйни без дозволу Парламенту i Сенату. Президент Г. Трумен почав корейську вiйну, не питаючи їх. Щогiрше! Почав не з метою виграти, але, навпаки, з метою програти. Парламент i Сенат мають право вiддати президента пiд суд, якщо вiн порушує закони США. Г. Трумена на суд не потягнули.

Коли вiйсько США було вже пiд Берлiном, президент Г. Трумен наказав НЕ брати Берлiна, а вiдступити на захiд, щоб вiйсько СРСР захопило Берлiн. I воно захопило великий завод оптичних та точних приладiв в Ієнi, ракетний завод у Нордгаузенi, завод ракетних лiтакiв у Калi, корабельнi пiдводних човнiв тощо. Москвини всi тi заводи вивезли до Московщини разом з iнженерами, майстрами, найновiшими нiмецькими винаходами. На Потсдамськiй нарадi Г. Трумен подарував Московщинi ще бiльше нiмецьких заводiв; подарував 10 нiмецьких далекосяжних пiдводних човнiв найновiшої будови.

Наприкiнцi вiйни американський будiвельник лiтакiв А. Сiверський56 поїхав 1945 року до Нiмеччини довiдатися про найновiшi нiмецькi винаходи. Там у старiй копальнi солi вiн знайшов 3.000 невiдомих ще приладiв (апаратiв), що автоматично керують лiтаком. Вiн повiдомив про цю дуже важливу знахiдку американську владу в Нiмеччинi i вимагав вивезти негайно тi прилади до США. Влада не захотiла вивозити. Таких випадкiв було бiльше, i А. Сiверський переконався, що у Вашинґтонi є високопоставленi в урядi зрадники, якi дбають, щоб нiмецькi винаходи попали до московських, а не американських рук. Тому вiн надумав вивозити знайденi винаходи сам, без вiдома американської влади.

Свiтової слави нiмецький завод оптичних виробiв та фотографiчних приладiв Цейса в Ієнi опинився на американському боцi, але пiд самою межею московсько-американських окупацiйних зон. У цьому заводi А. Сiверський знайшов чудовий новий нiмецький винахiд, так званий iнтерферометр. Для будiвникiв лiтакiв цей прилад має таке ж значення, як, наприклад, мiкроскоп мiкробiологовi. На його винахiд та вдосконалення нiмецький науковець др. П. Собель57 поклав усе своє життя. Знаючи з гiркого досвiду, що цей дуже важливий винахiд мафiя передасть Московщинi, А. Сiверський вже не повiдомляв американську владу про знахiдку, а заризикував своєю головою. В таємницi вiд американської влади вiн забезпечив П. Собелевi з родиною повну недоторканiсть, i прирiк взяти його з родиною до США. Потiм закликав таємно свого приятеля з лiтаком, i вони троє вночi, ховаючись вiд американцiв, розiбрали на частини той прилад, наладували на лiтак, а пiлот переправив його разом з П. Собелем та його родиною до Лондона. Сiверський зробив П. Собеля полоненим i як такого перевiз з родиною до США. Там П. Собель ще удосконалив свiй винахiд i тим заощадив американцям багато рокiв працi.

Близько мiста Оберамерґау в Нiмеччинi була Мессершмiттова дослiдна лабораторiя повiтряного руху лiтакiв з надзвуковою швидкiстю. А. Сiверський, переглядаючи технiчнi папери та креслення, зачарувався багатством творчої уяви та знання нiмецьких iнженерiв, що працювали там. Уряд США прислав iнженера, щоби той оцiнив вартiсть креслень. Вiн оцiнив їх як безвартiсну дитячу казку. Цi креслення забрали москвини i випередили американцiв у будовi ракетних лiтакiв, бо американцi змарнували кiлька рокiв на спроби та помилки, будуючи свiй перший ракетний лiтак, лише тому, що не додумалися будувати крила лiтака пiд бiльшим, як простий, кутом до тулуба лiтака, як подавали тi нiмецькi "безвартiснi" креслення.

Москвини хизуються тим, що вони в будовi ракет випередили США на 10 рокiв. Але вони мовчать про таке. Вiйсько США зайняло 1945 року в Нiмеччинi пiдземний завод ракет у Нордгаузенi. Вiн був обладнаний найновiшими, незнаними ще приладами для випробовування ракет та удосконалення їх. Навiть були вже готовi ракети i пусковi установки. Знавець А. Сiверський розтлумачив урядовi США величезну наукову й практичну вартiсть знайденого i вимагав негайно забрати до США весь завод з усiма приладами, машинами, кресленнями й iнженерами. Уряд США наказав передати весь завод непорушеним москвинам. А вони не гаючись вивезли все те до Московщини разом з майстрами, iнженерами, науковцями й їхнiми родичами. Тi нiмцi й побудували Московщинi ракети. А американцi витратили кiлька рокiв, щоби збудувати свої.

Той же А. Сiверський знайшов у зайнятiй американцями частинi Нiмеччинi нiмецьких науковцiв, якi працювали над винаходом водневої бомби. Тi науковцi волiли бути американськими полоненими в США, нiж московськими в СРСР. А. Сiверський радив урядовi США негайно забрати їх до США. Два мiсяцi пiзнiше США передали ту частину Нiмеччини москвинам. Вони негайно вивезли тих науковцiв з родинами до Московщини. Вони збудували Московщинi водневу бомбу. А янкi витратили 15 рокiв, щоб її вдруге винайти.

Таке дiялося за президента Г. Трумена. Вiн:

1) Назвав "червоним оселедцем", тобто нiсенiтницею, слiдство проти московського шпигуна Алджера Гiса.

2) Не хотiв слухати начальника Служби безпеки Е. Гувера, коли той документально доводив, що в урядi США є дуже багато комунiстiв, отже, московських шпигунiв.

3) Вiн знав, що визнати Iзраїль за державу несправедливо, але визнав, бо американськi жиди дали йому великi грошi на його президентськi вибори 1948 року.

4) Й. Сталiн обдурив його на Потсдамськiй нарадi як дурного хлопчиська.

5) Вiн наказав скинути атомну бомбу на Японiю, як вимагала мафiя, хоч генерали казали йому, що нема жодної потреби кидати.

6) Вiн допомагав мафiї нищити комунiстичного ворога сенатора Дж. Маккартi.

7) Вiн розумiв, що сiонiсти пхають США до загибелi, але був жидiвським слухняним слугою.

8) На вiчну ганьбу собi, на вимогу мафiї звiльнив з посади командувача генерала Д. Макартура.

9) Вiн наказав головнокомандувачевi в Європi генералу Д. Ейзенхауеровi видати московськiй владi всiх утiкачiв з СРСР. Американцi видали понад три мiльйони їх. Московщина вигубила всiх у сибiрських смертельних таборах.

10) Вiн, як i Ф. Рузвельт, поширив i змiцнив комунiзм у свiтi бiльше нiж В. Ленiн та Й. Сталiн.

Вiйськовий мiнiстр США, шестиколонник Роберт Макнамара, припинив 1963 року будову ракет "Скайболт" (повiтря-земля), що їх могли кидати бомбовики з височини, недосяжної ворожій протиповітряній обороні. Він припинив будову повітряного корабля Дайносоар, що мiг кружляти довкола Землi i кидати на об'єкти атомну бомбу. Припинив проектування супутникiв, якi могли лiтати навколо Землi з надзвуковою швидкiстю 2.000 миль на годину, яких не могла б збити протиракетна ворожа оборона. Вiн замiнив випуск ракет "Атлас" на ракети "Мiнутмен", якi є в шiсть разiв слабшi за "Атлас". Вiн вiдхилив план пересувних пускових установок ракет "Мiнутмен". Тепер вони на непересувних установках i їх можуть знищити ворожi ракети. Вiн сповiльнив випуск лiтакiв "Койнлара", якi потрiбнi, щоби пiдтримувати пiхоту. Вiн вiдхилив уже спроектований коштом пiвтора мiльярда доларiв бомбовоз Б-70, що мав бути втричi швидший за iснуючi бомбовики. Жодного iншого бомбовика не проектується.

США мали 10–30 % своїх лiтакiв 24 години на добу не на землi, а в повiтрi, у безперервному летi, щоби несподiваний ворожий напад не мiг знищити всiх приземлених лiтакiв. Р. Макнамара приземлив усi. Хоч Московщина розбудувала свою велику оборону проти ракет, Р. Макнамара не хотiв розбудовувати таку оборону США. Вiн цiлковито занехаяв розбудову хiмiчної i бактерiологiчної зброї. Парламент, Сенат i адмiрали кiлька разiв вимагали будувати атомнi пiдводнi човни та авiаносцi — Р. Макнамара затримав будову навiть розпочатих. Вiн намагався унерухомити вже побудований коштом 100 мiльйонiв доларiв корабель "Савана" з атомним двигуном. Проти такого ОСЛАБЛЕННЯ вiйськової сили США протестував Генеральний Штаб армії США — намарно.

Л. Джонсон, ставши президентом, наказав припинити будову ракет Б-70, закрити 30 вiйськових баз у США i за кордоном, забрати американськi бомбовики з Японiї. Вiн наказав не пускати до США вдовъ забитого мафiєю в'єтнамського мiнiстра Нґо-Ну, щоби вона не оповiла американцям про мафiозну полiтику у В'єтнамi.

Якi американськi президенти, такi й їхнi уряди. Московщина не потребувала викрадати таємницi американської зброї, бо сам уряд США — мiнiстри та заступники мiнiстрiв — цiлком вiдкрито давали Московщинi тi таємницi. Наприклад, Московщина замовила 1955 року в США два далекосяжнi вiйськовi лiтаки. Московщина вимагала, щоби над виробом тих лiтакiв доглядали два москвини. Директор заводу не дозволив москвинам заходити на територiю заводу, бо там було чимало таємниць США. Уряд наказав йому пускати москвинiв на завод. А тi москвини змiнялися щомiсяця, так що 24 московських iнженера-шпигуна за рiк часу вiдкрили багато таємниць того заводу. Подiбних випадкiв було багато.

Президент Л. Джонсон, одержуючи "Орден Свободи", сказав: "США пiдтримують кожного борця за свободу i поборюватимуть кожного ворога свободи". А чому ж США не пiдтримали 1956 року мадярських борцiв за волю? Чому допомогли кубинському комунiстовi Ф. Кастро захопити владу? Чому допомогли китайським комунiстам захопити владу? Чому знищили борцiв за волю: корейського Сiнґама Рi та в'єтнамського Н. Дiємса? Чому до антикомунiстичних державних дiячiв уряд США, як i часописи та радiо, завжди ставився неприхильно, а часто i вороже, як, наприклад, до патрiотiв: китайського генерала Чанкайшi, корейських президента Сiнґмана Рi та генерала П. Чунґ-Гi, пакiстанського Аюб Хана, ямайського Олександра Бустамента, Британської Гвiани Форбеза Бурнама, катанзького Мойзе Томбе, фiлiппiнського президента Макапаґала, цейлонського Олiвера Ґунетiлека, лаоського генерала Носавана, пiвденнов'єтнамського президента Нґо Дiн Дiєма та панi Нґо Дiн Ну, йорданського короля Хусейна та багатьох iнших патрiотiв, ворогiв комунiстичної ДЕСПОТIЇ? А хiба США не знають про найжорстокiшу в усiй iсторiї людства ДЕСПОТIЮ, що називається "савєтская власть"? А про українцiв, борцiв за волю, отих невiдомих свiтовi тисяч петлюр, коновальцiв, чупринок, бандер — то й слухати НЕ ХОЧУТЬ.

Жодний з президентiв США i жодний з мiнiстрiв чи їх заступникiв у США нiколи не сказав, що Московщина (чи СРСР) є ворогом США. А багато з них нiколи не сказали, що комунiзм i комунiсти є ворогами США. I найбiльшою ОМАНОЮ нашого часу (фiговим листком) є думка, нiбито Вашинґтон i Москва є смертельнi вороги, бо, мовляв, Вашинґтон бореться за волю, а Москва — за рабство. А справдi ж вони обидва борються за владу у свiтовому диктаторському надурядi. Обидва дурять людей гарними, але оманними, брехливими гаслами.

Не шпигуни, але сам уряд США вислав 15.10.1944 р. до Москви одну з бiльших своїх таємниць — бомбовий прицiльник Нордена. Та ще й знавця пiслав, щоби той навчив москвинiв, як ним користуватися.

Виготовлення атомної бомби вимагає дорогих наукових хiмiчних приладiв. Уряд США послав подарунок Московщинi таких приладiв на 65 мiльйонiв доларiв. На будову заводу по випуску атомних бомб потрiбно багато мiдi. У США забракло мiдi, i уряд заборонив продаж мiдi будь-кому. Але мiнiстр Г. Гопкiнс, за згодою всього уряду, вислав Московщинi 254.923 тонн мiдi вартiстю 90 мiльйонiв доларiв. Уряд США вислав (безоплатно) Московщинi половину урану, хоч Америка ще не зробила своєї атомної бомби, на яку потрiбно багато урану. Уряд вислав 1942 року Московщинi лiтаками 834.000 фунтiв кадмiю вартiстю 761.472 доларiв, 13.440 фунтiв торiума вартiстю 22.848 доларiв, 11.912 фунтiв нiтрату тодiума. Послав алюмiнiйових труб для виробництва атомної енергiї вартiстю 13 мiльйонiв доларiв. За два роки (1942–44) США вислали до СРСР 1.305 дизелiв по 200 кiнських сил кожен вартiстю 30.745.947 доларiв. I не московськi шпигуни, а саме американськi мiнiстри та заступники мiнiстрiв пересилали до Москви американськими лiтаками фотовiдбитки таємних звiтiв, що їх посилав посол США в Москвi до Вашинґтона.

Державний скарбник Генрi Морґентау та його заступник Гарi Д. Уайт вислали 1945 року москвинам у Нiмеччинi матрицi доларiв США, три лiтаки таємного чорнила та паперу для друку доларiв. Москвини надрукували тих доларів на 8 мiльярдiв. Член Парламенту США Джесi Сомер та сенатор Стайлс Брiджес вимагали розслiдування i кари за цю державну зраду, але нiкого не покарано.

Мiнiстр закордонних справ СРСР В. Молотов просив уряд США по вiйні позичити 6 млрд. доларiв. Скарбник США Г. Морґентау радив президентовi Г. Труменовi позичити 10 мiльярдiв.

Неймовiрно швидкий вiйськово-технiчний розвиток СРСР по вiйнi 1939–45 рр. розбудував нiхто iнший, а лише уряд США.

По вiйнi 1939–45 рокiв аж до сьогодні Московщина щороку розбудовувала свої вiйськовi сили. А США почали 1965 року роззброюватися. Так, наприклад, США роззброїли ракетнi бази в Туреччинi, Iталiї, Англiї; закрили бази бомбардувальникiв в Англiї, Iспанiї, Морокко, Лiвiї, Ґуанi; зменшили на 50 % виробництво атомного спорядження; закинули плани випуску рухомих ракетних авiаносцiв; занедбали виробництво бактерiологiчної та хiмiчної зброї; припинили випуск бомбовозiв Б–58, Б–52, Б–47; забрали зi своїх авiаносцiв атомнi бомби; покинули Середземне море, лишивши свої авiаносцi на поталу Московщинi; передали охорону Панамського каналу панамському соцiалiстичному урядовi; роззброїли 20.000 кубинських патрiотiв у Флоридi.

Коли в Мадярщинi вибухло антикомунiстичне повстання 1956 року, то уряд США послав 2.11.1956 р. телеграму президентовi Югославiї Тiтовi: "Уряд США не ставиться прихильно до урядiв держав, що межують з СРСР, якщо тi уряди ставляться вороже до СРСР". Iншими словами — США повiдомили Московщину через Б. Тiто, що США НЕ пiдтримують мадярських революцiонерiв. I справдi, 36 годин пiзнiше московськi танки почали наступати на мадярських революцiонерiв. Три роки пiзнiше сам М. Хрущов признався у своїй промовi в Будапештi, що Московщина п'ять днiв вагалася, чи посилати своє вiйсько до Мадярщини. А послала аж тодi, коли дiзналася вiд Б. Тiто, що США не втручатимуться навiть дипломатично.

"Вiд 1917 року досi точиться в СРСР незрима вiйна мiж кремлiвськими можновладцями та жертвами їхньої деспотiї, США завжди були i є не лише нейтральними в тiй вiйнi, а й на боцi деспотiв".

США побудували в Мюнхенi дуже сильну радiостанцiю. Вона передає кiлькома мовами до СРСР американську пропаганду. На керiвникiв тої станцiї уряд США призначив москвинiв-емiгрантiв. Вони не дозволяли жодної антимосковської передачi. Наприклад, щоби показати свiтовi, що США бореться за волю всiх народiв, президент США проголосив "Тиждень поневолених народiв", щоб у тому тижнi пригадувати свiтовi про потребу визволити тi народи. У своїй вiдозвi президент назвав тi поневоленi народи, а мiж ними й Україну, Бiлорусь, Грузiю. Керiвники радіостанцiї "Визволення" нiчого не подали про це. Коли ж українцi в США запротестували, то радiо "Визволення" подало, але зi списку поневолених народiв викреслило Україну, Бiлорусь, Грузiю. Жоднi протести українцiв в урядi США не допомогли. Зрештою, щоб не дратувати Московщину навiть назвою станцiї, уряд США перейменував її з радiо "Визволення" на радiо "Свобода".

Тут буде до речi сказати про американську жалюгiдну пропаганду. Янкi думають, що москвини цiнять волю так, як американцi. Тим-то у своїй радiопропагандi янкi захвалюють волю i добробут у США, закликають москвинiв запровадити таку волю й у себе. Вони не знають, що москвини бояться волi, НЕ ХОЧУТЬ її, бо ж їхнiй iсторичний досвiд показав i довiв, що воля в Московщинi неухильно переходить у сваволю, у безлад i руїну держави. А жодний москвин не хоче розвалу московської iмперiї, а "савєтской" i поготiв, бо ж "савєтская" влада дала москвинам взагалi, а iнтелiгентам зокрема, тисячократно бiльше, нiж всi попереднi iмперськi влади. Всi москвини, а iнтелiгенти i поготiв, добре розумiють, що упадок "савєтской властi" був би катастрофою i для них. Так американська пропаганда замiсть послаблювати "савєтскую власть" — змiцнює її.

Не комунiст, але американський високий дипломат, та ще й колишнiй посол США до СРСР, Дж. Кенан писав: "Нема нiчого бiльше катастрофiчного за полiтику розбиття СРСР на незалежнi держави".

Уряд США привозив 1943 року своїми лiтаками з Москви до Риму iталiйських комунiстiв на чолi з П. Тольяттi i пхав їх до iталiйського уряду.

Головою урядової комiсiї, яка визначала, що саме можна продавати комунiстичним державам, був провiдний член КП США Вiльям Ремiнґтон, засуджений 1953 року за шпигунство на користь СРСР.

Перевiряючи видатки допомогових посольств США в Азiї, державний контролер Джеррi Джекiс знайшов, що багато з американської допомоги азiйським народам іде до москвинiв. Виконуючи урядовий обов'язок, вiн повiдомив про це свiй уряд у Вашинґтонi. Уряд усунув його з посади i вiдкликав назад до США.

На початку вiйни 1941–45 рр. США мали лiтаки марки П–40. Вони були такої якостi, що японцi збивали їх як горобцiв. 400 таких лiтакiв вислали до Англiї. I хоч Англiя потребувала тодi пекуче лiтакiв, тих 400 лiтакiв навiть не розпаковували, а натомiсть навiть американськi льотчицi вживали англiйських лiтакiв. Уряд США хвалив тi лiтаки, запевняючи, що вони найлiпшi у свiтi. А про те, що лiтаки виявилися цiлковито непридатними, — уряд США мовчав навiть i по вiйнi.

Коли Московщина випустила свого першого "супутника", президент Д. Ейзенхауер сказав (9.10.1957 р.) журналiстам: "Ця кулька не збiльшує мого страху анi на йоту". Мiнiстр А. Шерман сказав: "Не є метою уряду здобувати перемоги у грi в бейсбол десь понад хмарами". Дорадник президента Б. Бендал назвав "супутник" дурною дитячою забавкою.

Московщина провела випробування своєї атомної бомби 1949 року, а в корейськiй вiйнi виявилося, що Московщина має вже й ракетнi лiтаки. Тодi Вiйськовий Мiнiстр США Ч. Вiльсон запевняв американцiв, що Московщина озброюється лише задля оборони. Московщина провела випробування вибухом своєї першої водневої бомби i почала масово виробляти ракети середнього засягу, кiнчаючи плануванням мiжсуходольних (мiжконтинентальних) ракет. США нiчого того ще й не починали виробляти. Отже, принципово змiнився пропорцiйний стан вiйськової сили США i СРСР. А той же Мiнiстр Ч. Вiльсон, коли обговорювався державний кошторис на 1957 рiк, казав: "За останнi кiлька рокiв у мiжнародному життi не сталося нiчого такого, що вказувало б на потребу мiняти нашi теперiшнi плани та заходи". (Ще 1949 року президент Г. Трумен дуже зменшив видатки на будову ракетних лiтакiв).

Як не парадоксально, проте правдою є, що янкi завдячують свiй поступ в озброєннi… Московщинi. Буквально на другий день по закiнченнi вiйни уряд США розпустив своє вiйсько i продав на переплавку та металобрухт за безцiнь зброю і вiйськове спорядження, що лишили невикористаними. А Московщина в той же час збирала i вивозила з Нiмеччини до СРСР все, що лишилося там нiмецького вiйськового майна, зброї, машин, i негайно подесятерила цим виробництво нової зброї в СРСР. Увесь свiт це бачив, але уряд США, вiд самого президента починаючи, запевняв янкi, що Московщина озброюється, аби утримати мир у свiтi. I лише пiсля того, як на вiйськовому парадi в Москвi над головами iноземних послiв пролетiли найновiшої будови ракетнi бомбовози, аж тодi патрiоти США зчинили великий ґвалт, а уряд США аж тодi почав не виробляти, але лише виготовлювати креслення таких своїх бомбовозiв. А пригадаймо, що ще 1945 року уряд США подарував Московщинi вже готове нiмецьке креслення таких бомбовозiв, не зробивши собi навiть копiй. Американцi потратили кiлька рокiв на виготовлення того креслення. Аж коли Московщина випустила свого "супутника", тодi янкi почали будувати свiй. Аж коли нахабний московський цар Микита плюнув президентовi США межи очi в Парижi, тодi уряд США почав на ґвалт приспiшувати будову своєї сигнальної системи. Подiбних прикладiв можна навести сотнi.

Московщина показала 1955 року на вiйськовому парадi в Москвi свої новi мiжконтинентальнi ракетнi бомбовози Т–37. Тi бомбовози могли долетiти з Сибiру до США i повернутися назад без поповнення палива. США таких не мали. Патрiоти зчинили ґвалт. Тодi всi провiднi часописи надрукували статтi пiд великим заголовком: "Дж. Ф. Даллес (Мiнiстр закордонних справ. — П. Ш.) каже, що радянська влада в СРСР напередоднi упадку". Янкi заспокоїлися, бо ж чого боятися тих бомбовозiв, коли СРСР завтра розпадеться?

Чи таке сталося випадково? Нi! Сама лишень велика кiлькiсть таких "випадкiв" ясно вказує, що це була полiтична стратегiя. Чия? Формально нiбито уряду, бо ж вiн дає всi накази такого змiсту. Та невже ж мiнiстри були такими дурнями, що не розумiли свого власного самогубства? Що дипломати США є найдурнiшi спомiж усiх дипломатiв у свiтi — i школяр тепер бачить. Але ж i найдурнiша людина бачить, що Московщина озброюється на повну пару. Найдурнiший мiнiстр США мав би запитати себе: "На кого Московщина готує зброю?" Ба, навiть не потребував питати, а мав би лише прочитати офiцiйну й оприлюднену всiма мовами свiту вiдповiдь самої Московщини. А вона вже пiвсторiччя голосить мету свого озброєння, а також i те, що вона зробить з капiталiстами, разом з президентами та мiнiстрами.

Чотири найвищі генерали США: М. Рiджуей, М. Тейлор, Дж. Ґейвiн, Дж. Медарiс гостро критикували в часописах i своїх промовах зрадництво в урядi США. Але робили вони це аж тодi, коли вже вийшли з вiйська на пенсiю. Наприклад, колишнiй начальник Генерального Штабу генерал Маттю Рiджуей писав: "Щиро кажучи, мало не щодня мої зверхники в урядi наказували менi робити таке, яке, на мою думку, так ослабить наше вiйсько, що воно не зможе виконати свого завдання". Але вiн робив так, як наказували йому зверхники, тобто руйнував основу державної незалежностi США — вiйсько. Чи ж не трагедiя всiєї нацiї, що щирий патрiот на дуже високiй державнiй посадi допомагав мафiї руйнувати вiйсько, розумiючи, що вiн його РУЙНУЄ?!

Мафiя має дуже великий вплив у всiх мiнiстерствах США, а Мiнiстерство закордонних справ є цiлковито в її руках. Але це мiнiстерство втручається у справи, що належать iншим мiнiстерствам. Тим-то воно розбудувалося найбiльше за всi iншi мiнiстерства. До вiйни 1914–20 рр. воно мало лише 6.000 урядовцiв. Року 1949 мало 6.000 в США i 11.000 за кордоном. Року 1959 мало 11.000 у США i 31.000 за кордоном. Воно має 1.200 своїх будинкiв, а його рiчний кошторис становив у 1959 роцi 250 мiльйонiв доларiв. Лише одного 1945 року це мiнiстерство найняло 5.000 урядовцiв, всi — лiвих полiтичних переконань (отже, шестиколонники). Документи про їхнi лiвi переконання знищило само мiнiстерство.

Фактично Мiнiстерством закордонних справ США керує провiд "Ради закордонних стосункiв" (мафiя). Лише на найвищих посадах у цьому мiнiстерствi є понад 100 членiв прокомунiстичного товариства "Американцi демократичного чину". Величезний, вирiшальний вплив на полiтику цього мiнiстерства мали 20 рокiв керiвники "Ради закордонних стосункiв": суддя Верховного Суду Ф. Франкфуртер, колишнiй Мiнiстр скарбу Г. Морґентау, колишнiй губернатор Нью-Йоркського штату Г. Леман, а тепер керiвник "Планової ради" цього мiнiстерства В. Ростов та радник президента А. Шлезiнджер58.

Як керiвник "Планової ради" В. Ростов уклав план майбутньої закордонної полiтики США. Цей план (меморандум Ростова) був секретний, i його читали лише найвищi керiвники вiддiлiв. В. Ростов радить i вимагає:

1) Визнати обидва — i комунiстичний i нацiональний Китаї.

2) Цiлковито змiнити теперiшнє вороже ставлення США до свiтового комунiзму на дружнє.

3) Не лише словами, але й дiлами робити все, щоби Московщина упевнилася, що США i не думають нападати на СРСР, а, навпаки, ставляться до СРСР по-приятельськи.

4) Задля того США не смiють нiяк i нiчим сприяти повстанням у Схiднiй Європi, в нiякому разi на смiють допомагати ворогам СРСР.

5) Проголосити, що США нiколи не вжиють першi атомної зброї.

6) Визнати всi комунiстичнi держави Схiдної й Середньої Європи i допомогти їм розбудувати їхню економiку.

7) Вiдмовитися вiд засади самовизначення народiв Схiдної Європи, зокрема СРСР.

8) Покинути всi старi союзи з iншими державами, бо їхнi iдеї вже застарiли.

9) Наблизитися полiтично та економiчно до держав, якi здiйснюють поступовi iдеї.

10) Всебiчно пiдтримувати ООН.

Такi змiни пропонував ще 1945 року колишнiй головний радник президента Ф. Рузвельта i мiнiстр, шестиколонник Г. Гопкiнс. Та й без плану В. Ростова Мiнiстерство закордонних справ ще й ранiше допомагало змiцнювати комунiзм у кожнiй державi, що мала комунiстичний уряд. Це не дивно, бо в цьому мiнiстерствi слiдчi комiсiї знайшли понад 4.000 п'яти- i шестиколонникiв лише на вищих посадах, а скiльки їх ще не знайдено? А скiльки ще на середнiх та нижчих посадах? А скiльки не виявлено?

"Товариство колишнiх воякiв США" на своєму рiчному з'їздi 1951 року ухвалило, бiльшiстю в 2.881 голос проти 131 вимагати вiд уряду США вичистити Мiнiстерство закордонних справ вiд мафiозних попихачiв, зрадникiв, шпигунiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Та попихачi лише глузували з тої наївної вимоги. Наївної, бо це те саме, що вимагати вiд самої мафiї. Тепер голова уряду США президент не має вже сили це зробити, бо мафiя сильнiша за нього. Це мiнiстерство вiдмовилося подати до суду прiзвища своїх урядовцiв, якi поручилися за вiрнiсть урядовцiв, що їх зловлено на шпигунствi. Мiнiстерство не мало права вiдмовитися подати судовi те, що суд вимагає, а президент має право наказати мiнiстерству подати. Але президент не наказав.

Повставши 1956 року, мадярськi революцiонери звернулися до всiх держав з проханням допомогти Мадярщинi визволитися з московської неволi. Нiхто не вiдгукнувся крiм Iспанiї. Iспанiя обiцяла прислати зброю лiтаками. Та iспанськi лiтаки не могли везти пального, щоб його вистачило туди i назад — до Iспанiї. Тож Iспанiя попросила у Нiмеччини дозволу набирати у неї пального на зворотний рейс. Нiмеччина такий дозвiл дала. Про це довiдалася полiтична розвiдка США i повiдомила Мiнiстерство закордонних справ США. Воно негайно послало нiмецькому урядовi вимогу скасувати той дозвiл. Тодi Нiмеччина дуже потребувала фiнансову допомогу США на вiдбудову знищеного вiйною господарства, отже, була змушена той дозвiл вiдмiнити.

Служба безпеки США ув'язнила 1945 року московських шпигунiв, якi гуртувалися в журналi "Амеразiя": Фiлiппа Джафе, Андрю Рота, Марка Ґейна (Ю. Ґiнсберґа), Емануїла Ларсена, К. Мiтчела, Дж. Сьорвiса. Всi — високi урядовцi Мiнiстерства закордонних справ. Вони викрали в тому мiнiстерствi (а їхнi помiчники в iнших) понад 1.000 державних, таємних документiв. За це їх "покарано": Ф. Джафе 1.500 доларiв штрафом, А. Рота — 500 доларiв. Дж. Сьорвiса зi служби НЕ вигнали, бо Мiнiстр закордонних справ Д. Ачесон заступився. Дж. Сьорвіс служив ще 9 рокiв, аж поки новий мiнiстр Дж. Фостер Даллес вигнав його. Коли судили московського шпигуна А. Гiса, то жiнка Д. Ачесона збирала грошi на захист А. Гiса. А коли суд засудив А. Гiса, то Д. Ачесон прилюдно сказав: "Я не можу повернутися спиною до А. Гiса". Суддя Верховного Суду США шестиколонник Ф. Франкфуртер дуже вихвалював А. Гiса, коли його судили.

Американський iсторик В. Чемберлен пише: "Найлагiднiше пояснення полiтики наших державних мужiв Ф. Рузвельта в Ялтi, Г. Трумена в Потсдамi таке: вони, мовляв, цiлковито не розумiли того, що вони пiдписували". Нi! — Не найлагiднiше, бо ж наслiдки Ялтинської та Потсдамської угод є такi катастрофiчнi для всього людства, що найлагiднiшим осудом може бути хiба ЗРАДА (байдуже, що несвiдома) САМИХ ОСНОВ ДУХОВНОГО, а з того i фiзичного ЖИТТЯ I КУЛЬТУРИ людства, насамперед культури ХРИСТИЯНСЬКОЇ, європейської. Захисники Ф. Рузвельта, Г. Трумена та iнших президентiв i полiтикiв США називають їхню зраду "несвiдомою помилкою". Можна простити неписьменному селяниновi несвiдомiсть того, що вiн робить. Але iсторiя нiколи не виправдає несвiдомостi президентів, мiнiстрiв, бо, маючи державну машину, вони можуть дiзнатися про те, чого не знають. А коли ж не вистачає їм розуму, щоби збагнути полiтичну та iншу вагу тих вiдомостей, то їхнiм нацiональним обов'язком є уступити своє мiсце розумнiшим.

Кажуть, що москвини загарбали половину Європи та Азiї. Помилковий вираз. Нi! Вони не загарбали, бо американцi i в меншiй мiрi англiйцi самi, на власних плечах, принесли москвинiв до Захiдної Європи та Пiвденної Азiї i навiть до Пiвденної Америки, як, наприклад, до Куби.

Чи Ф. Рузвельт та всi наступнi президенти США були полiтичними дiтьми, або полiтичними слiпцями, чи полiтичними невiгласами? Чому вони торували своєму народовi шлях до загибелi, допомагаючи Московщинi розбудовувати її вiйськову i полiтичну силу в СРСР i поза СРСР? Допомагали свiтовiй мафiї руйнувати державнiсть США, щоби зробити вiльних американцiв своїми рабами.

Щоби вiдповiсти повнiстю на це запитання, треба написати кiлька грубих книжок про велику ДУХОВНУ КРИЗУ, що її переживає тепер все цивiлiзоване людство. У нашiй книжцi ми подаємо лише частково вiдповiдь, вказуючи на наслiдки духовної кризи, на iдеологiчне московське п'ятиколонне i мафiозне шестиколонне рабство американцiв та європейцiв. Цi iдеологiчнi раби i керують тепер полiтикою США, а президенти обернулися в гумовi печатки.

Допомога комуністам

Тут буде доречно подати ще кiлька прикладiв мафiозної сили в урядi США. Подаємо голi факти без тлумачення, бо самi факти тлумачать.

Служба безпеки повiдомила 1939 року уряд, що Алджер Гiс є московським шпигуном. Пiсля цього повiдомлення президент Ф. Рузвельт призначив А. Гiса своїм головним дорадником. По Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт наказав Службi безпеки понищити всi документи про комунiстiв у вiйську i вiйськовому флоті. Визначити скiльки i якої допомоги у виглядi позики висилати СРСР на час 2-ої вiйни президент Ф. Рузвельт доручив шестиколонниковi, москволюбовi Г. Гопкiнсовi. Коли керiвник служби вiдправлення майор Дж. Джордан повiдомив Ф. Рузвельта, що з тою допомогою пересилаються до Москви також i таємнi документи, то Ф. Рузвельт звiльнив його з посади, а на це мiсце призначив знаного шестиколонника жида лейтенанта Дж. Лашинського.

Керiвник Служби безпеки Е. Гувер особисто доручив президентовi Г. Труменовi документи, якi доводили поза всяким сумнiвом, що заступник Мiнiстра скарбу Г. Д. Гвайт є московським шпигуном. Пiсля цього президент Г. Трумен пiдвищив Г. Гвайта, призначивши його до Комiсiї Управителiв Мiжнародної Фiнансової Фундацiї. Парламент ухвалив закон, який поборює комунiзм у США. Президент Г. Трумен вiдмовився його пiдписати. Згiдно з Конституцiєю США Парламент ухвалив бiльшiстю двох третин голосiв той закон обов'язковим i без пiдпису президента. Хоч президент США не має на то права, проте президент Г. Трумен не дозволив Сенатськiй слiдчiй комiсiї переглянути полiтичнi життєписи урядовцiв Мiнiстерства закордонних справ. Також не дозволив їй переглянути архiв Ф. Рузвельта. Вiйськовий заступник Мiнiстра Дж. Макклой вiдмiнив приписи, що не дозволяли приймати комунiстiв на жоднi посади у Вiйськовому Мiнiстерствi. А таку людину президент Г. Трумен призначив 1949 року на голову вiйськового уряду США у Нiмеччинi. Його заступниками призначив двох жидiв: шестиколонника Б. Ботенвiзера та п'ятиколонника М. Ловенталя. Останнiй був радником президента i московським шпигуном. Голова вiйськового уряду США Дж. Макклой з тими своїми заступниками були всевладними царями у подоланiй Нiмеччинi. Це вони виловили i передали москвинам три мiльйони утiкачiв з СРСР. Це вони незаконно перевозили тисячi жидiв з Європи до США.

Президент Д. Ейзенхауер заперечував, перешкоджав Парламентським слiдчим комiсiям дослiджувати дiяльнiсть комунiстiв в урядi США. Вiн наказав мiнiстрам боронити урядовцiв, запiдозрених у невiрності США. Вiн наказав Службi безпеки не подавати Парламентським слiдчим комiсiям документiв, якi доводили зраду, шпигунство урядовцiв. Сенатська слiдча комiсiя пiд головуванням Дж. Маккартi прийшла до висновку, що радiо "Голос Америки" та пресовий вiддiл Мiнiстерства закордонних справ поширюють шестиколонну i навiть п'ятиколонну пропаганду. Голова Комiсiї сенатор Дж. Маккартi особисто подав президентовi Д. Ейзенхауеровi удокументованi доводи про це. Д. Ейзенхауер назвав Дж. Маккартi "палiєм книжок" i викинув тi документи до смiття.

Уряд США на вимогу Служби безпеки наказав не видавати закордонних паспортiв комунiстам США. Президент Дж. Кеннедi вiдмiнив той наказ. Тепер комунiсти США без перешкод їздять до Москви по таємнi накази та на вишкiл. Голова КП США Герхарт Айслер щороку їздить. За порадою Мiнiстра закордонних справ, шестиколонника Д. Раска, президент Дж. Кеннедi наказав припинити допомогу нацiональному урядовi Лаосу, щоби примусити його прийняти до свого складу комунiстiв. Дж. Кеннедi усунув з посади керiвника далекосхiдної полiтики патрiота США, прихильника китайських нацiоналiстiв В. Маккенона, а призначив на ту посаду шестиколонника А. Гаррiмана. Президент Дж. Кеннедi призначив на керiвника радiостанцiї "Голос Америки" шестиколонника Едварда Морова, який вiдкрито захищав комунiстiв, вихваляв СРСР, вiн кiлька разiв їздив до Москви на прощу. На свого заступника вiн призначив Рiда Гаррiса, який написав книжку на захист комунiстiв. Дж. Маккартi обвинуватив його в комунiзмi i почав проти нього слiдство, внаслiдок чого Р. Гаррiс самоусунувся з державної служби. Дж. Кеннедi прийняв його назад. Е. Моров наказав трьом своїм урядовцям скласти списки американських старшин у США i поза США, якi вороже ставилися до п'яти- i шестиколонникiв. Хто i задля чого потребував тi списки?

На вимогу Служби безпеки уряд звiльнив з посади керiвника атомної лабораторiї шестиколонника, комунолюба професора Джемса Опенгеймера. Президент Л. Джонсон наказав заплатити йому вiдшкодування 50.000 доларiв i нагородив його медаллю.

Верховний Прокурор США Роберт Кеннедi, брат президента, Кількаразово виступав на захист комунiстiв США. Вiн 11 рокiв не виконував ухвали Парламенту, яка зобов'язує членiв КП США подавати свої прiзвища й адреси полiцiї.59

Мiнiстр закордонних справ Д. Раск заборонив своїм урядовцям свiдчити у Сенатських слiдчих комiсiях, якi вишукували комунiстiв в урядi. У перший же рiк свого урядування Д. Раск поручився за 152 кандидати на високi посади в урядi, що їх Служба безпеки пiдозрiвала в невiрностi до США.

Вiйськовий заступник Мiнiстра жид Е. Каценбах заборонив 1961 року показувати у вiйську протикомунiстичний фiльм "Дiя знищення". Цей фiльм зроблений на матерiалах Сенатської слiдчої комiсiї. Вiн показував шпигунство та розкладницьку дiяльнiсть комунiстiв у США. Не знати чи уряд СРСР нагородив того американського заступника орденом Ленiна. Другий вiйськовий заступник Мiнiстра Джозеф Нарнi наказав 19.05.44 р. знищити архiв, що в ньому були документи про зрадникiв i комунiстiв у вiйську США.

Служба безпеки зловила московського шпигуна, американського дипломата Джона Сьорвiса на гарячому. Його звiльнили 1950 року з державної служби. Вiн поскаржився до Верховного Суду. Той суд, не розглядаючи справи, ухвалив повернути йому посаду, бо якась дрiбна формальнiсть була порушена. Вiн служив ще 9 рокiв. Вже зловлених на шпигунствi високих урядовцiв, як, наприклад, А. Гiс, Н. Вiт, Л. Пресман, Л. Кюрi та iнших уряд тримав на службi ще кiлька рокiв.

Голова Сенатської слiдчої комiсiї Дж. Маккартi знайшов у Вiйськовому Мiнiстерствi кiлькадесят пiдозрюваних у шпигунствi урядовцiв. Їх вигнано зi служби. По смертi Дж. Маккартi вигнанi урядовцi подали скаргу до Верховного Суду. Той суд не лише виправдав їх, але й ухвалив, щоб уряд прийняв їх назад на службу, заплативши вiдшкодування 75.000 доларiв кожному. В Сан-Францiско звiльнили зi служби професора, який вiдмовився вiдповiсти чи вiн комунiст чи нi. Верховний Суд визнав його звiльнення антиконституцiйним, тому унiверситет мусив прийняти його назад, заплативши 120.000 доларiв вiдшкодування.

Заступник Мiністра закордонних справ Чарлз Бовлез нiколи "не мав часу" вислухати стурбованих комунiстичними успiхами дипломатiв. Дуже важливi накази Мiнiстерства закордонних справ на користь комунiстiв не пiдписанi нiким.

Московський шпигун Валентин Ґубечев мав високу посаду в ООН. Чиновниця Мiнiстерства юстицiї жидiвка Юдiт Каплан передала йому багато важливих таємних документiв уряду США. Служба безпеки зловила В. Ґубечева на гарячому. Американський суд визнав його провину, але уряд США випустив його непокараним до СРСР.

Американська мафiя забила 1963 року руками тубiльцiв чинного ворога комунiстiв президента В'єтнаму Нґо Дiєма та мiнiстра Нґо Ну. Брат Н. Дiєма сховався там в американському монастирi. Посол США до В'єтнаму Г. Лодж забрав його до будинку посольства i видав комунiстам на страту. Президент Л. Джонсон не дозволив вдовi убитого президента Н. Дiєма приїхати до США, щоби вона не вiдкрила американцям правди.

Керiвник Вiддiлу СРСР у Мiнiстерствi закордонних справ Ралф Гвайт казав 1961 року у своїй промовi: "Москвини мають ту саму полiтичну мету, що й ми, американцi". А Мiнiстр флоту казав: "Якщо ми, американцi, не можемо намовити москвинiв прийняти нашу точку зору, то ми мусимо прийняти їхню, якщо хочемо вижити".

Сенатська слiдча комiсiя у своєму звiтi писала, що Мiнiстерство закордонних справ не видає вiз приятелям США не комунiстам, але видає вiдкритим ворогам США — комунiстам, хоч закон забороняє таким видавати. Щобiльше! Головi комунiстичного уряду Британської Ґвiнеї Ч. Яґановi це мiнiстерство зробило королiвське привiтання у Вашинґтонi i дало 200 мiльйонiв доларiв допомоги. Комунолюбного диктатора Алжиру Бен Бела, що пiдписав союз з Москвою i Пекiном, уряд США сам запросив приїхати до США. Президент Дж. Кеннедi вийшов йому назустрiч, щоби привiтати, а гармати вистрiлили 21 раз на його честь. На другий день цей самий Бен Бела цiлувався з комунiстичним диктатором Ф. Кастро на Кубi.

Мiнiстерство закордонних справ США одержувало вiд розвiдки багато безсумнiвних доводiв, що Ф. Кастро — комунiст. Тi повiдомлення мiнiстерство ховало, а розсилало своїм послам за кордоном дуже прихильнi до Ф. Кастро обiжники.

Москвини, американцi та англiйцi уклали на Ялтинськiй нарадi угоду видавати громадян СРСР, що опинилися поза його межами, назад до СРСР. У тiй угодi не було сказано, щоби повертати силомiць тих, хто не хоче повертатися. Але американцi та англiйцi повернули силомiць понад три мiльйони. Розумiючи ганебнiсть такої угоди, уряди Великобританiї й США не оприлюднили її навiть по вiйнi у збiрцi iсторичних документiв, хоч члени парламентiв вимагали цього.

Друга свiтова вiйна вигнала з рiдних осель у свiт за очi кiлька мiльйонiв людей. Щоб рятувати тих бездомних жертв вiйни вiд холоду, голоду, хвороб, США та iншi держави створили мiжнародну добродiйну установу "Допомогова та переселенська управа Органiзацiї Об'єднаних Нацiй". Та ДПУ не мала нiяких iнших завдань крiм рятування жертв вiйни. На керiвника ДПУ президент Г. Трумен призначив шестиколонника, москволюба, комунолюба, колишнього мера Нью-Йорка, жида Ф. Ля-Ґвардiю (а по ньому — ще гiршого, також жида, Г. Лемана). Вони наказували своїм пiдлеглим вишукувати в Нiмеччинi громадян СРСР i видавати їх московській вiйськовiй владi. Вони понабирали на службу до ДПУ тисячi комунiстiв та комунолюбiв, а тi робили дуже охоче i без наказу. Завдяки цим двом жидам (i ще двом у вiйськовому урядi США в Нiмеччинi Б. Ботенвiзеровi i М. Лавенталевi, одержали вiд Нiмеччини величезне вiдшкодування навiть i тi жиди, яких гiтлерiвцi НЕ грабували. Цi чотири жиди перевезли незаконно без дозволу уряду США з Європи до США десятки, якщо не сотнi тисяч жидiв.

Ми вже згадували, що уряд США призначив Г. Лемана вiйськовим губернатором подоланої Iталiї. Вiн американськими лiтаками привозив з Москви iталiйських комунiстiв i давав їм високi посади в iталiйському урядi. Вiн дуже допомiг розбудувати iталiйську комунiстичну партiю. До речi, вiн — мiльйонер, сенатор i полковник Генерального Штабу США.

США вже роблять першi кроки до свiтової наддержави i свiтового соцiалiстичного надуряду. Так, уряд США:

1) Заборонив своїм вiйськовикам критикувати iдею роззброєння.

2) Дуже зменшив самооборону штатiв, тобто мiлiцiю.

3) Припинив випуск бомбовозiв Б-70, Б-52, Б-58, не зважаючи на протести Генерального Штабу.

4) Вiддав Пiвнiчному Атлантичному Союзовi (НАТО) 5 з усiх 6 пiдводних човнiв "Полярiс".

5) Звiльнив з вiйська тих генералiв, якi не визнавали iдеї свiтового надуряду.

6) Наказав генералам виховувати воякiв у дусi взаємозалежностi i спiвжиття держав i народiв.

7) Намагається замиритися зi СРСР за ВСЯКУ цiну, поступаючись Московщинi щораз бiльше.

8) Президент Дж. Кеннедi у своїй промовi на святi Незалежностi вiдкрито намовляв вiдмовитися вiд державної незалежностi США на користь ООН.

Посол США у Москвi генерал Дж. Дiн пише: "Я був на багатьох московських учтах, московськi страви, горілка та урочистi тости за дружбу менi остогидли до нудоти. I по кожнiй учтi ми посилали Московщинi ще тисячу лiтакiв".

США подарували Московщинi 35.000 мотоциклiв, 415.000 телефонiв, 15.000.000 пар чобiт, 4.000.000 тон харчiв, 52.000 автомобiлiв. За вiйни США дали допомоги СРСР на 10,8 мiльярдiв доларiв, а по вiйнi — ще на 220 мiльйонiв доларiв.

США побудували своїм коштом (на 2.500.000 доларiв) i своїми iнженерами в комунiстичнiй Польщi великий сталеливарний завод з найновiшою машинерiєю, а в комунiстичнiй Югославiї — хiмiчний завод. Комунiстичному урядовi Iндонезiї США дали всiлякого добра на 479 мiльйонiв доларiв.

Президент Д. Ейзенхауер проголосив 15.08.1957 р., що США вiдiрвали комунiстичну Югославiю вiд Московщини. У вiдповiдь на це Й. Тiто проголосив 20.08.1957 р., що вiн погодився з М. Хрущовим на спiвпрацю i взаємну допомогу. А 9.12.1957 р. Й. Тiто проголосив, що Югославiя вiдмовляється вiд допомоги США. Тодi посол США попросив Й. Тiто, щоб вiн не вiдмовлявся. Й. Тiто мав добре серце i погодився. I США дали Югославiї всiлякого добра на 2,4 мiльярда доларiв. Вона одержала: 130 ракетних лiтакiв, 100 звичайних i 70 морських лiтакiв, 900 танкiв, 15.000 вантажних автомобiлiв i тракторiв. За яку цiну США їй "продавали" — показує приклад ракетних лiтакiв. Побудувати такий коштувало 300.000 доларiв, а США продавали Югославiї за 10.000 доларiв. Мафiя виправдувалася тим, що, мовляв, тi лiтаки (Ф-86) були вже застарiлi i непридатнi. Але за Берлiнської облоги уряд США вислав до Нiмеччини 10 таких лiтакiв.

Мафiя в урядi США видала на допомогу комунiстичним державам понад 100 мiльярдiв доларiв. Якби США не дали їм цiєї i всiлякої iншої допомоги, то комунiстичнi уряди тих держав вже давно завалилися. А найперше, завалився би СРСР. Врятувала його мафiя.

53. Чотири жиди i два не жиди.

54. Тобто шляхетнiсть зобов'язує (французька приповiдка).

55. Це коштувало США 500.000 доларiв.

56. Українського походження.

57. Австрiйський українець.

58. Всi п'ять — жиди.

59. Пiзнiше Верховний Суд вiдмiнив ту ухвалу.

VII. БАНКІРИ

За перших сторiч християнства церква вважала великим грiхом брати вiдсотки за позиченi грошi. За середньовiччя церква мала силу впливати на уряди, навiть iнодi накидати урядам церковнi закони та засади. Тодi держава дуже карала тих, хто брав вiдсотки за позику, а лихварство карала смертю. Наприклад, в Англiї король Альфред видав закон, за яким все майно того, хто брав вiдсотки за позики, держава вiдбирає вiд нього, а коли вiн помре, то забороняється ховати за християнським обрядом, навiть забороняється закопувати такого на християнському цвинтарi. В XI ст. король Едвард Конфесор наказав забирати до держави все майно померлого лихваря, позбавляючи спадкоємцiв права на спадщину. В XIII ст. король Джон забрав собi майно всiх вiдомих лихварiв. В XIV ст. за короля Джемса I-го закон вважав лихварство таким же злочином як i вбивство, тому воно каралося смертю.

Не зважаючи на такi суворi кари, жидiвськi золотарi в Англiї по довгiй боротьбi за право позичати з вiдсотком — перемогли. Англiйський Парламент примушений був 1609 року узаконити позички з вiдсотками. Хто, чи що примусив парламент?

Боючись позичати грошi за вiдсотки, золотарi складали грошi вдома. Тодi були лише металевi грошi. Таким чином велика кiлькiсть грошей забиралася з обiгу, а це дуже гальмувало торгiвлю та промисел, бо бракувало обiгових грошей. Саме тодi Англiя воювала з Францiєю, а державна скарбниця була порожня. Король Вiльям III звернувся до золотарiв за позикою. Вони позичили йому 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв з умовою узаконити вiдсотковi позички. Витративши тi 5 мiльйонiв фунтiв, король зажадав ще 6 мiльйонiв фунтiв. Золотарi обiцяли позичити, якщо вiн дозволить їм заснувати банк з правом карбувати грошi. Боючись програти вiйну, Парламент погодився i видав 1694 року закон про заснування Англiйського Банку, що мав право позичати грошi за вiдсотки, пiд заставу будь-якого майна, крiм церковного. А 1844 року уряд надав йому право друкувати паперовi грошi. Вiн надрукував їх 20-тикратно бiльше, нiж мав золота. Тодi бiльшiсть фiлiй Англiйського Банку належала родинi Ротшiльдiв, отже, фактично банк не був державним. Так Ротшiльди зробили собi з НIЧОГО великi мiльйони фунтiв стерлiнгiв.

У Великобританiї було 1944 року в оборотi грошей на 2.500 мiльйонiв фунтiв. З них 10 мiльйонiв фунтiв було дрiбної мiдяної монети, а 40 мiльйонiв фунтiв срiбної. Цi 50 мiльйонiв фунтiв були власнiстю уряду Великобританiї, вся решта 2.450 мiльйонiв фунтiв — власнiстю Банку Англiї. А власником Банку Англiї була родина Ротшiльдiв.

Засновник Ротшiльдiвських банкiв золотар Амшел Бавер мав у Франкфуртi ювелiрну крамницю з червоним написом "Ротшiльд". Його п'ять онукiв стали свiтовими банкiрами, фактичними власниками "державних" банкiв Англiї, Пруссiї, Францiї, Iспанiї, Голландiї, США.

Той Амшел Бавер казав: "Дайте менi право карбувати грошi, i я начхав на всi закони". Так почалася золота доба банкiрської мафiї. Здобувши право друкувати паперовi грошi, банки стали на твердий, широкий шлях до опанування не лише економiчного, але й УСЬОГО життя народiв i, насамперед — полiтичного.

Кожний банкнот, що його банк надрукував i пустив в обiг, — це його вексель, це — його зобов'язання обмiняти той вексель на золотi чи срiбнi грошi в будь-який час на вимогу того, хто має той вексель. Ранiше це банкiвське зобов'язання було надруковане на кожнiй грошовiй одиницi. Отже, банк мусив мати у своїх скринях золота та срiбла стiльки, щоб вистачило обмiняти ВСI паперовi грошi, що їх банк випустив в обiг. На початках банкiвництва так i було. Тодi паперовi грошi були на 100 % забезпеченi золотом та срiблом чи дорогими самоцвiтами.

Грошi є лише технiчним засобом полегшити обмiн крамом чи працею. Замiсть дикунського способу мiняти крам на крам чи на працю, люди навчилися ще за доiсторичних часiв мiняти крам чи працю на грошi. Постав вираз "продавати" за грошi. Вже за середньовiччя торгiвля та промисел почали так рости, розвиватися, що не вистачало анi металевих, анi паперових грошей. Саме життя штовхало збiльшити їх кiлькiсть. Кiлькiсть металевих годi було дуже збільшити. Не лишалося нiчого iншого як збiльшити кiлькiсть паперових. Але паперовi мусять мати забезпеку золотом, срiблом. А його було обмаль. Та банкiвський досвiд показав, що менше нiж 100 % забезпечення золотом паперових грошей вистачає, щоб забезпечити паперовi грошi, бо люди не обмiнюють у банках ВСI паперовi грошi на золотi, срiбнi, а лише дуже малу частину, а бiльшiсть паперових грошей обертається помiж людьми. Отже, уряди дозволили банкам мати менше як 100 % забезпечення. Перше дозволяли мати 75 %, потiм — 50 %, а тепер є чимало держав, що мають лише 10 % золотого забезпечення своїх паперових грошей. I така фактична НЕбезпека не шкодить доти, доки не захиталася у людях довiра до банкiрiв чи до уряду.

По кожнiй вiйнi великi банки кiлькаразово збiльшують свої капiтали, бо вiйна вимагає великих грошей, i уряди мусять позичати їх у банкiрiв, видаючи їм державнi облiгацiї з забезпеченим вiдсотком. Коли нема вiйни, то банки заробляють не меншi мiльярди на економiчних кризах, що руйнують добробут мiльйонiв людей. Право друкувати паперовi грошi є величезною банкiрською силою. Цю силу безмежно збiльшують позики, що їх дають банки. Банк дає позику пiд запоруку, пiд заставу майна. Хто позичає, заставивши своє майно, не має права його продати без згоди того, у кого вiн позичив грошi. Таким чином закладене майно стає нiби спiльним позичальника i боржника аж доти, доки не сплачена позика. Поки боржник поверне свою позику, вартiсть закладеного майна може впасти. Щоб забезпечити себе вiд утрат, лихвар завжди позичає далеко менше, нiж вартує майно боржника. Коли боржник не заплатить позики на час, лихвар забирає ВСЕ майно, а не лише частину, що вартує несплачена позика. На Закарпаттi жиди позичали селянам одну двадцяту вартостi закладеного майна, якщо селянин не заплатив позики на час. В XIX ст. iз загальним поширенням демократичного ладу закони заборонили це i вимагають, щоби закладене майно випродавалося на прилюдному аукцiонi. На аукцiонi кожний присутнiй може купити. Продається тому, хто дасть найбiльшу цiну. Але той, хто купить, мусить одразу заплатити готiвкою всi борги, що тяжiють на тому майнi. Переважно охочих не буває багато i купує лихвар. З цiєї причини лихварi роблять все, що можуть, аби боржник НЕ заплатив. У такий спосiб у США i в Канадi за 1930-х рокiв три мiльйони рiльникiв утратили свої хутори, п'ять мiльйонiв домовласникiв утратили свої хати, три мiльйони крамарiв — свої крамниці, 200.000 дрiбних пiдприємцiв — свої пiдприємства. Все те забрали банки та випозичальнi за несплаченi позики. А те вартувало мiльярди доларiв.

Банки США випустили паперових грошей на 20.735.512.645 доларiв. Але в обiгу є лише половина тих грошей. Друга половина переховується за кордоном США та схована в банках.

У банках США лежить 10 мiльярдiв доларiв. Але банковi книжки показують 150 мiльярдiв доларiв. 140 мiльярдiв доларiв — це доми, земля, фабрики, крамницi, копальнi, залiзницi i т. п. майно людності США, заборговане в банках. Отже, бачимо, що те людське майно 15-тикратно перевищує всi грошi, що їх мають банки. Яким чином так сталося? Це рахiвниче шахрайство. Грошi, що їх банк позичає комусь, записуються не на сторiнку видаткiв банку, але, навпаки, на сторiнку ПРИБУТКIВ банку. Чому таке шахрайство? Бо позичається завжди пiд заставу якогось майна. Отже, те заставлене майно банк записує до своїх книжок, як БАНКIВСЬКЕ майно. Банк має право видати позичок не бiльше, як вартує майно банку. Записуючи заставлене людське майно як банкiвське майно, банк збiльшує кiлькiсть грошей, що їх має право видавати на позики, бо той, хто позичає, не вибирає з банку всю позичку готiвкою. Звичайно вибирає не бiльше як 5 % позики, а на решту банк вiдкриває йому позичальний рахунок — кредит. Щобiльше, боржник звичайно платить свої видатки не готiвкою, але чеками на той банк, де позичив. Таким чином банк, маючи один мiльйон доларiв готiвкою, може фактично позичити, тобто вiдкрити позиковий рахунок на 30 мiльйонiв доларiв. А на кожному позиченому доларовi банк заробляє вiдсотки.

Як великi банкiри грабують людей в США показують такi приклади. За вiйни 1914–20 рокiв був у США великий добробут, бо вiйськовi потреби вимагали багато виробiв та харчiв. Робiтники, добре заробляючи, купували хати; рiльники, маючи добрi цiни на рiльничi вироби, купували бiльше землi. А що вони не мали всiєї готiвки на те, то позичали у мiсцевих малих банках. Понадто таке було поширено на сiльськогосподарському Заходi США. Там малi банки добре заробляли i не хотiли пiдлягати Державному Запасовому Банковi. Уряд позичив у Державному Запасовому Банку великi грошi на воєннi видатки. Щоби скорити малi незалежнi банки та пограбувати хати у робiтникiв i землю у рiльникiв, Державний Запасовий Банк створив 1920 року навмисно велику економiчну кризу. Вiн зменшив кiлькiсть грошей в оборотi; не дав позичок малим банкам; пiднiс вiдсоток на позички. Багато незалежних малих банкiв збанкротувало, багато робiтникiв утратили свої хати, а рiльники свої хутори. Люди втратили маєткiв вартiстю понад 160 мiльярдiв доларiв. Друга свiтова вiйна коштувала 200 мiльярдiв доларiв.

Парламент i Сенат США вiдкинули 1920 року вимогу президента В. Вiльсона, щоби США стали членом Лiгi Нацiй. Свiтова банкiрська мафiя покарала за це США. Свiтовi банкiри забрали 1927 року з Державного Запасового Банку золота на 500 мiльйонiв доларiв. Той банк зменшив кiлькiсть грошей в оборотi. Це, разом з iншими заходами банкiрської мафiї, спричинило 1929 року величезну економiчну кризу. Понад 4.500 малих незалежних банкiв у США збанкрутували. Мафiя забрала у людей запiвдурно маєткiв на великi мiльярди доларiв.

Силу грошової мафiї показує такий факт. Голова Парламентської комiсiї банкiв i капiталу Луї Макфеден подав 23.05.33 р. парламентовi думку потягнути до суду Мiнiстра скарбу, двох заступникiв Мiнiстра скарбу, всi Комiсiю управителiв Державного Запасового Банку, обвинувачуючи їх у тому, що вони навмисно спричинили економiчну кризу 1929 року. За цю думку голосувало лише п'ять членiв парламенту. В наступних виборах мафiя кинула великi тисячi доларiв, щоб знеславити, очорнити Л. Макфедена, i його не було обрано.

Нiхто iнший лише банкiрський слуга i масон президент США В. Вiльсон казав, коли вже не був президентом: "Такою великою промисловою державою як США фактично керують тi, хто позичає грошi. У США позичальна справа не розпорошена, а, навпаки, зосереджена в руках небагатьох банкiрiв. Тим-то вся дiяльнiсть американцiв у руках тих небагатьох банкiрiв та мiльйонерiв. Фактично американський народ є в полонi банкiрiв. Фактично наш уряд вже не обирається бiльшiстю вiльних голосiв. Фактично маленький гурт людей, що має у своїх руках всю позичкову справу, наставляє нам наш уряд".

В. Вiльсона вибрано на президента тому, що вiн виступав проти того, аби США брали участь у вiйнi. На його обрання банкiр Б. Барух дав 50.000 доларiв. Ставши президентом i затягнувши США у вiйну, президент В. Вiльсон зробив Б. Баруха диктатором вiйськової промисловостi i вiйськових закупок. На тiй посадi Б. Барух заробив великi мiльйони доларiв, бо давав вiйськовi замовлення пiдприємствам, у яких вiн мав паї, або вiд яких одержував величезнi хабарi. Вiн пустив чутки нiби США мають намiр замиритися. Та чутка спричинила раптовий великий спад цiни на паї пiдприємств, якi працювали на вiйну. Б. Барух купив багато таких паїв, а потiм, коли виявилася брехливiсть тої чутки i цiна паїв пiднеслася, то вiн продав їх. Так за кiлька лише днiв вiн заробив 750.000 доларiв.

За часiв вiйни 1914–20 рокiв у США панували три неофiцiйнi диктатори — Бернард Барух, Євген Меєр i Пол Варбурґ. Всi три — банкiри i всi три жиди. Є. Меєр був головою Комiсiї управителiв Державного Запасового Банку США, а П. Варбурґ — його заступником. Три найбiльшi творцi теперiшньої грошової системи i теперiшнiх мiльярдних боргiв США були три жидiвськi банкiри — нiмецький П. Варбурґ, український Е. Ґолденвайзер, що був 30 рокiв керiвником Державного Запасового Банку США, i литовський Г. Д. Гвайт, що був головою Мiжнародної Грошової Фундацiї. Нью-Йоркський банкiр Г. Леман був американським вiйськовим губернатором розбитої Iталiї. Банкiр Генрi Дейвiсон був головою Червоного Хреста США.

Мiльйонер Генрi Форд казав: "Щоби припинити вiйни назавжди, не треба творити нiяких Лiг Нацiй. Вистачить взяти пiд державний контроль 50 свiтових жидiвських банкiрiв. Вони ж бо викликають вiйни, щоб заробляти мiльярди доларiв".

Жидiвськi банкiри Стернс та Ґолдсмiт постачали грошi Португалiї, барон Гiрш — Туреччинi, Ротшiльд — Францiї, Стронберґ — Румунiї, Спеєр та Поляков — Московщинi, Кун-Леб — США.

Англiйськi жиди-мiльйонери Сасуни мають у своїх руках свiтову торгiвлю опiумом, азiйським шовком та бавовною. Вони мають свої банки в Калькуттi, Шанхаї, Гонконзi, Йокагамi, Багдадi.

Французькi жиди-мiльйонери мають у своїх руках грошовi позичальнi, Пiвнiчно-Iспанськi залiзницi, газ i автобуси в Парижi, французьку лiнiю атлантичних пароплавiв, страховi заклади в Iспанiї, позичальнi в Iспанiї; мають кiлька французьких залiзниць, банк у Тунiсi, державний банк Туреччини, залiзницi у Швейцарiї, Португалiї, Австрiї, газ у Мадридi.

Жидiвська родина Бiшофшаїв має у своїх руках державний банк Голландiї, Французько-Єгипетський банк, нацiональний банк, позичальнi в Антверпенi, Льєжi, Брюсселi.

Жиди, брати Селiґмани позичають великi грошi США. Наприклад, 1879 року позичили разом з Ротшiльдами 150 мiльйонiв доларiв на будову Панамського каналу та залiзниць.

З iнших жидiв-мiльйонерiв бiльш вiдомi: Камондо, Фоулд, Монтаґю, Стерн, Блайхредер, Варшавер, Мендiльсон, Ґунзборґ, Яфет, Кун, Леб, Селiґма, Лазар, Л. Штраус, Морґентау, Дж. Шiф, Дрейфус, С. Вайнберґ, Б. Ботенвайзер, Ерiк Варбурґ, Джем Варбурґ та iншi.

Малий гурток свiтових банкiрiв, що керує Банком Мiжнароднiх Розрахункiв у Базелi (Швейцарiя), визначає, диктує вартiсть всiх грошей у свiтi.

Якби не було комунiстичних держав у свiтi, то не було би причини озброюватися. Тим-то банкiри й пiдтримують комунiстiв, бо ж iнакше не зароблять мiльярди. Тож банкiр Корлiс Ламонт очолює "Товариство приятелiв савєтської Росії" та "Американську Раду савєтських стосункiв". Нью-Йоркськi банкiри дали Л. Троцькому кiлька мiльйонiв доларiв на революцiю в московськiй iмперiї.

Свiтовi банкiри (а бiльшiсть їх — жиди) планують панувати у свiтi, створивши свiтовий надуряд, що буде в їхнiх руках. Вони планують створити його з допомогою свiтового соцiалiзму, комунiзму. Тим-то вони i дають мiльйони доларiв соцiалiстам та комунiстам на їхню пропаганду. Москвини також запланували захопити у свої руки свiтовий надуряд з допомогою свiтового комунiзму. Задля того москвини розбудували з допомогою свiтового комунiзму i свiтових банкiрiв свою величезну вiйськову машину. Так дурний москвин обдурив мудрого жида.

Англiйськi банкiри видали в 1919–23 роках 5 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв на хабарi англiйським та американським великим часописам, щоби вони не критикували банкiвської дiяльностi.

Хто має силу рухати основою, той може зруйнувати всю будову, що стоїть на тiй основi. Основою ж паперових грошей тепер є золото. Таким чином власник золота може визначати, накидати цiну паперових грошей. Вiд цiни паперових грошей залежить вся економiка країни, а вiд економiки залежить вiйськова i культурна сила нацiї. Вiд сили народу залежить його домашня i зовнiшня полiтика. Таким чином вiд власника золота залежить доля народу. Отже, власники золота стають володарями народiв. Коли ж власником золота є якась свiтова установа, то вона стає володарем свiту. Зародок цього ми вже маємо. Трон того володаря є в американському мiстi Форт-Нокс60, а уряд i Генеральний Штаб — в Нью-Йорку i називається "Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй". Той володар є всемогутній. Його наказам коряться наймогутнiшi держави. Нiхто його не бачить, але вiн бачить усiх i всюди у свiтi.

Уряд платить державнi борги з податкiв. Податки ж заснованi на багатствi всього народу. Отже, це багатство, а не золото (велика бiльшiсть золота належить свiтовим банкiрам) мало б забезпечувати паперовi грошi.61

Тепер грошi творяться не творчою дiяльнiстю народiв, але їх творять банкiри з боргiв народiв. Одною з причин цього є те, що тепер золото забезпечує паперовi грошi, а не багатство народiв. Золота забезпека — засiб застарiлий, невистачальний, хиткий i дає великi можливостi збагачуватися лихварям та зубожувати мiльйони людей. Тож не дивно, що банкiрська мафiя, свiтовi банкiри завжди противилися i будуть противитися усталенню вартості паперових грошей та позичкових вiдсоткiв, що його дає якась непохитна забезпека, а не хитливе золото. Противляться, бо ж тодi свiтовi банкiри не могли би робити з нiчого мiльярди доларiв зиску.

Як дуже грошова мафiя пильнує, щоби цього не сталося, показує такий приклад. Англiя мала багато золота i мало срiбла. США, навпаки, мали багато срiбла i мало золота. Тому Англiя забезпечила свої паперовi грошi золотом, а США — срiблом. Через те англiйськi Ротшiльди (Англiйський Банк) не могли опанувати банки США. Тож Англiйський Банк послав 1872 року до США свого уповноваженого Ернеста Сайда, нiбито знавця грошової справи, давши йому 500.000 доларiв. Витративши тi грошi на хабар членам парламенту, Е. Сайд спричинився до того, що парламент ухвалив перейти на золоте забезпечення американського паперового долара. Це дало банкiрськiй мафiї змогу i нагоду дуже стримати позички — 10.500 торгiвцiв та пiдприємцiв збанкрутували. Їхнє майно забрала запiвдурно грошова мафiя.

Американську революцiю проти Англiї спричинили не податки, чи мита, чи iншi утиски Англiї, а те, що на вимогу Ротшiльда англiйський парламент скасував американськi грошi, узаконив лише англiйськi для використання в американських колонiях. Отже, колонiї повстали i проголосили 1783 року свою державну незалежнiсть. 1790 року вмер головний ворог Ротшiльдiвського банку Б. Франклiн, i парламент США дозволив Ротшiльдiвському пахолковi Олександровi Гамiльтоновi закласти в США банк з правом карбувати срiбнi та мiднi грошi. Статутний капiтал того банку був 35 мiльйонiв доларiв. З того європейськi Ротшiльди купили пай на 28 мiльйонiв доларiв, американцi — на 7 мiльйонiв доларiв.

У вiйнi за визволення негрiв з рабства пiвнiчнi штати потребували грошей. Банки позичили їм на 28 %. Тодi президент Ф. Лiнкольн наказав Мiнiстровi скарбу надрукувати на 450.000 доларiв паперових грошей. Банкiри пiдкупили членiв парламенту i він ухвалив, що тi грошi незаконнi, неправочиннi. Така ухвала спичинила упадок їхньої вартості до 30 центiв за долар. Тодi банкiри поскуповували тi грошi, а пiзнiше пiднесли їхню цiну до повного долара, заробивши на тому ошуканствi великий зиск.

Свiтовi банкiри за допомогою Лiги Нацiй примусили в 1924–28 роках багатьох держав забезпечити свої паперовi грошi золотом. Завдяки цьому західнi свiтовi банкiри мають тепер силу змiнювати цiну грошей УСIХ, навiть дуже великих держав.

Уповноваженi 44 держав на своєму з'їздi у Бретон-Вудс (США) 1944 року заклали "Свiтову Грошову Фундацiю" з початковим капiталом 8 мiльярдiв доларiв. Головував на тому з'їздi заступник Мiнiстра скарбу США, московський шпигун, жид Г. Декстер Гвайт. Американський фабiанський iдеолог, шестиколонник, професор Дж. Кейнiс радив призначити Г. Д. Гвайта на керiвника тої фундацiї, кажучи: "У руках Г. Д. Гвайта ця фундацiя буде в повнiй безпецi".

Теперiшнi великi банкiри своїм лихварством далеко перевищили найгiрших лихварiв iсторiї. Хто позичає на 20 рокiв на 5 %, той платить стiльки вiдсоткiв, як сама позика. Борг, позичений на два i пiв вiдсотка, за 40 рокiв подвоюється. Один золотий сотик, позичений за часiв Христа на Землi на 6 %, тепер був би кулею такого розмiру як вся планета.

Державна заборгованiсть свiтовим банкам є тепер така величезна, що навiть найбагатший народ у свiтi американцi нiколи їх не виплатять. Банкiри і не хочуть щоби виплатили. Вони хочуть побирати вiдсотками. Отже, фактично всi цивiлiзованi народи є тепер РАБАМИ банкiрiв. Наприклад: державний борг Англiї був 1696 року 1,2 мiльйона фунтiв стерлiнгiв, а 1914 року — 1.500 мiльйонiв фунтiв. За цей час уряд виплатив самих вiдсоткiв боргу 700 мiльйонiв фунтiв. А 1958 року державний борг Великобританiї був 27.400 мiльйонiв фунтiв.

Канада мала боргу 1867 року — 93 мiльйони доларiв, 1936 року — 2.895 мiльйонiв доларiв, 1958 року — 18.368 мiльйонiв доларiв. За час вiд 1867 року (заснування Канади) до 1936 року канадцi заплатили самих вiдсоткiв за державнi позики 2.823 мiльйони доларiв. За цей час люднiсть Канади збiльшилася на 200 %, а заборгованiсть — на 3.000 %.

Уряд США позичив 1873 року у банкiрiв 2.277.500 доларiв. Вiд того часу по сьогоднi уряд заплатив банкiрам 10 мiльйонiв доларiв самих лише вiдсоткiв, а боргу не сплатив анi сотнi. США заплатили 1941 року самих лише вiдсоткiв за державнi i приватнi позики 12 мiльярдiв доларiв. Це лише один 1941 рiк, а тепер бiльше.

Перед заснуванням у США 1863 року Нацiонального Банку на одну особу в США припадало 50,46 доларiв у загальному оборотi. По 10 роках припадало 14,60 доларiв, а 1887 року лише 6,67 доларiв, тобто добробут загалу США упав, а банкiри вiдповiдною мiрою збагатiли.

Мiнiстерство торгiвлi США оприлюднило 1928 року, що уряд США заборгував 371,6 мiльярди доларiв, а люднiсть США — 131,4 мiльйонів. Отже, на кожну родину припадало приблизно понад 2.000 доларiв державного боргу i стiльки же родинного. Кожне народжене немовля мало 800 доларiв боргу. Вiдсотки за державнi позики платять податківцi, i вони платять тих вiдсоткiв 36 мiльйонiв ЩОДНЯ, чи 10.000 доларiв ЩОХВИЛИНИ. З восьмигодинного заробiтку американець видає на податки два i пiвгодинний заробiток. А якби банкiрська мафiя не опанувала уряд та Парламент США, то тепер ця НАЙБАГАТША у свiтi країна, не мала би державного боргу.

Паперовi грошi США, що їх видають банки, мусять бути забезпеченi вкладами у тих банках. А фактично один долар паперових грошей забезпечений двома центами вкладiв.

За всi свої великi позики у банкiв уряд США платив бiльше доларiв за вiдсотки нiж самi позики. Всi великi урядовi будови коштували податківцям на 120–150 % бiльше, нiж фактично витрачено на самi будови, бо будувалися за позиченi у банкiв грошi. Наприклад, iнженери вирахували, що побудувати водяну електростанцiю в Баулдерi коштуватиме 160 мiльйонiв доларiв. Уряд США таких грошей не мав, отже, позичив на ту будову у банкiрiв, заплативши самих вiдсоткiв 182 мiльйони доларiв. Таким чином та електростанцiя коштувала платникам податкiв 342 мiльйони замiсть 160 мiльйонiв. Сама будова пошти в Лос-Анджелесi коштувала 7 мiльйонiв, але на її будову грошi позичили банки, тому та пошта коштувала 16 мiльйонiв доларiв. На Першу свiтову вiйну уряд США позичив у банкiв 26 мiльярдiв доларiв, а заплатив банкам за ту позику 39 мiльярдiв доларiв.

В Iмперськiй долинi США навмисно знищено 1938 року третину всього врожаю кавунiв, щоби втримати цiну вiд упадку. А тодi ж у тiй долинi уряд побудував великий канал, щоб наводнювати баштановi плантацiї. На будову того каналу уряд позичив у банкiрiв 100 мiльйонiв доларiв, заплативши їм самих лише вiдсоткiв 120 мiльйонiв доларiв.

Року 1937 лишилося непроданими 6 мiльйонiв скринь консервованих полуниць. Отже, щоби не падала цiна, лишили весь урожай 1936 року гнити на землi. I тодi ж уряд США позичив у банкiрiв 60 мiльйонiв доларiв на будову там греблi, щоби наводнювати полуничнi плантацiї.

Уряд США платить американським рiльникам великi мiльйони доларiв лише за те, щоб вони НЕ сiяли пшеницi, бо нема де продати врожаї минулих рокiв. I водночас той же уряд побудував за 170 мiльйонiв доларiв велику зрошувальну мережу, щоби наводнювати пшеничнi поля у посушливому штатi Орегонi.

У долинi Сен-Джоквiн навмисно знищено 1938 року 500.000 тонн винограду та тисячi тонни родзинок, щоб утримати цiну вiд спаду. I тодi ж у тiй самiй долинi уряд побудував коштом 50 мiльйонiв доларiв греблю для наводнювання виноградникiв, щоби виростити бiльше винограду. Побудував на позиченi у банкiрiв грошi.

Уряд США дав у 1945–62 роках 80 державам допомоги на 107 мiльярдiв доларiв. Уряд США не мав стiльки власних грошей, отже, позичив у свiтових банкiрiв.

Банкiр США П. Брокер казав: "СРСР є iдеальним зразком планової державної економiки. До такого iдеалу ми наближуємо й США".

Президент США Том Джефферсон казав: "Я вважаю банки установами небезпечнiшими нашим свободам i добробутовi нiж вороже вiйсько. Банки бо породили грошове великопанство, яке не визнає державної влади над собою. Президент А. Джексон казав банкiрам: "Ви є кубло гадюк i злодiїв. Я маю намiр знищити вас. I з Божою допомогою я таки знищу вас".

Президент США Аврам Лiнкольн казав: "Я передбачаю у недалекому майбутньому таку кризу, наближення якої так лякає мене, що я тремчу з болю за мiй рiдний край. Я передбачаю, що всiлякi грошовi товариства запанують у всьому життi США. Пошириться продажнiсть, хабарництво, пiдкупнiсть високопоставлених осiб. Запанує всесильний долар, використовуючи людські вади. Все багатство нашої країни опиниться в руках небагатьох осiб. Наша республiка з усiма її свободами буде знищена зсередини". Вiн казав це 1863 року, коли пiдкуплений грошовою свiтовою мафiєю Парламент США ухвалив закон про заснування банкiв у США. Незабаром грошова мафiя вбила його.

Державний Фондовий Банк

Мiнiстерство закордонних справ США є великою мiцною твердинею мафiї. Але ще бiльшою i мiцнiшою її твердинею є так званий "Державний Фондовий Банк". Голова Парламентської банкової та грошової комiсiї Луї Макфаден казав у своїй промовi: "Державний Фондовий Банк є найбiльш шахрайською установою з усiх шахрайських, що їх знає свiт. Вiн дiє поза лаштунками, i вiн вже полонив наш уряд. Пiд його впливом є вся полiтика США разом із закордонною. Я обвинувачую його в таємнiй змовi знищити Конституцiю США i всi нашi свободи".

Все культурне, економiчне, державне життя США основане на засадi самоуправлiння i децентралiзацiї. Кожний штат США ухвалює свої власнi закони, не оглядаючись на Вашинґтон. Отже, США не мали аж до 1914 року i централiзованої банкової системи. Навiть не було й державного банку. Натомiсть iснували тисячi незалежних мiсцевих банкiв, якi постачали грошi мiсцевим промислам, торгiвлi, рiльництву. Їхнiй оборотний капiтал складався з банкових вкладiв мiсцевої людностi, а часто мiсцева люднiсть була й спiввласником тих банкiв, купуючи їхнi паї. Управитель мiсцевого банку знав особисто мiсцевих людей, їхню грошову спроможнiсть платити. Мiсцевi банкiри давали особисто знаним їм людям позички на легших умовах сплати i пiд меншим вiдсотком. Цi мiсцевi незалежнi банки дуже допомогли мiсцевому промислу та рiльництву, позичаючи мiльйонам малих пiдприємств i рiльникiв. Найбiльша їхня користь людям полягала в тому, що вони знищили лихварство. В США панує торговельна конкуренцiя i банкiв. Це давало людям можливiсть позичати у тих банкiв, якi вимагали нижчий вiдсоток за позичку.

Торговельна конкуренцiя автоматично не дозволяла пiдприємцям пiдносити цiни. Та у XX ст. у зв'язку з великим зростом iндустрiї утворюються дуже великi пiдприємства з дiяльнiстю, яка переходила межi штатiв i розпросторювалася на всю державу. Найперше такими стали залiзницi, що тягнулися на кiлька тисяч кiлометрiв. Їхнє прокладання коштувало мiльйони доларiв, тому грошi давали великi нью-йоркськi банки, закуповуючи бiльшiсть залiзничних дiлянок. Потiм великi нью-йоркськi банки почали викуповувати малi мiсцевi залiзницi. Так нью-йоркський великий банк Кун-Леб став власником майже всiх тодi залiзниць. Бiльшiсть активiв цього банку мали фактичнi власники англiйського Державного Банку Ротшiльди та нiмецького Державного Банку Варбурґи. Згодом великими власниками залiзниць стали американськi банкiри Морґани. Пiзнiше один з братiв Варбурґiв приїхав з Нiмеччини до Нью-Йорка, i став управителем банку Кун-Леб з платнею пiвмiльйона доларiв рiчно. Будуючи залiзницi, чи скуповуючи вже побудованi, банк Кун-Леб так шахраював, що жертви заскаржили його до суду. Банк викрутився хабарами. Нью-Йорк ще в XIX ст. став великим фiнансовим осередком усiєї Америки. У Нью-Йорку скупчилися всi найбiльшi американськi банки. Властиво вони не були американськими, бо бiльшiсть їхнiх активiв мали англiйськi, нiмецькi, французькi головнi банки Ротшiльдiв, Варбурґiв та iнших. Таким чином головнi європейськi банки та головнi нью-йоркськi фактично були одним свiтовим банком, що мав рiзнi назви. Це була величезна фiнансова, а звiдти й полiтична сила, що визначала i накидала цiну паперових грошей i висоти вiдсоткiв на позики.

Та у США цiй силi протиставилась велика, хоч i необ'єднана сила кiлькох тисяч малих незалежних банкiв. Вони були колодою на шляху до повного фiнансового панування Ротшiльдiв-Варбурґiв-Морґанiв. Свiтовi банкiри взялися усунути зi свого шляху цю колоду. В Європi вони зробили це вже давно, бо мали у своїх руках так званi "державнi" банки з правом друкувати паперовi грошi вiд iменi уряду. Крiм того, європейськi держави напозичали у них великi грошi i не могли вiддати, отже, європейськi уряди "були в кишенi" банкiрiв, тобто банкiри мали силу скеровувати фiнансову полiтику урядiв у бажаному банкiрам напрямi. А США не мали анi сотнi державного боргу, а право друкувати паперовi грошi Конституцiя дає лише Парламентовi. Отже, пани Ротшiльди-Варбурґи-Морґани мусили довго думати, щоби видумати спосiб взяти до своїх рук фiнансове господарство США, як вони зробили це вже давно в Європi. Цей спосiб i людину, яка знала як його здiйснити, вони знайшли.

Кiлька рокiв перед 1907 роком i сам 1907 рiк були економiчно добрими роками. Врожаї були багатi, промисловiсть розвивалась повною ходою, торгiвля поширювалася. Раптом, без усякої наявної причини, на Нью-Йоркськiй бiржi зчинився переполох. Забракло грошей, вiдсотки на позики пiднялися вгору, цiна активiв багатьох менших пiдприємств дуже впала, промисловiсть захиталася, торгiвля дуже зменшилася, хлiбороби банкротували. Але нью-йоркськi банкiри заробили тисячi мiльйонiв доларiв. Цей переполох створили навмисно i планово нью-йоркськi великi банкiри.

Суспiльство дуже обурилося i вимагало вiд уряду знайти способи, якi унеможливили би банкiрам робити таке в майбутньому. Парламент призначив комiсiю на чолi з сенатором банкiром Нельсоном Алдричом, яка мала вивчити європейську валютну систему та банкiвську справу взагалi, щоби на пiдставi європейського досвiду перебудувати американську систему.

Та комiсiя витратила в Європi два роки часу та 300.000 доларiв i привезла кiлька великих скринь матерiалу, але жодного плану перебудови американської системи. Парламент вимагав вiд голови комiсiї Н. Алдрича скласти план перебудови. Отже, вiн закликав кiлькох великих банкiрiв та промисловцiв на таємну нараду на островi Джекiл у штатi Джорджiя. Нарада вiдбулася 22.11.1910 р. в дуже великiй таємницi. На тiй нарадi були мiльйонер сенатор Нельсон Алдрич, професор-економiст Пiят Андрю, голова найбiльшого банку США Нейшонал Сiтi Бенк — Френк Вандерлiп, великi банкiри Генрi Дейвiсон, Чарлз Нортон. Цi банкiри були власниками бiльшостi активiв важкої промисловостi, залiзниць, олов'яного промислу. В їхнiх руках були великi видавництва, великi часописи та журнали. Вiд їхніх грошових пожертв залежали вибори до Парламенту. Були також уповноваженi європейських банкiрiв, насамперед Ротшiльда, Пола Варбурґа, який був братом нiмецького банкiра, спiльника Ротшiльда В. Варбурґа, i безпосереднiй уповноважений англiйського банкiра Ротшiльда — Бенджамiн Стронґ.

Ця нарада була дуже таємнича. Вона два тижні обмiрковувала заснування в США державного базового банку з правом друкувати паперовi грошi на взiрець таких банкiв у Європi. Та ця нарада натрапила на дуже велику перешкоду. У США все життя засноване на самоуправлiннi штатiв, мiст, сiл. А засада зосередження, отже, i банкової справи, заперечує всi американськi волелюбнi традицiї. На це американський народ нiколи не погодиться. А поготiв i тому, що пам'ятає як нью-йоркськi банкiри навмисно створили 1893 i 1907 року економiчнi кризи, за яких банкiри забрали за несплачення позик маєтки у мiльйонiв хлiборобiв, дрiбних пiдприємцiв. Дозволити банкам зосередити керiвництво всiєю банковою дiяльнiстю та ще й дати тому зосередженому керiвництву право друкувати паперовi грошi — це вiддати всю люднiсть США свiтовiй банкiрськiй мафiї у довiчне рабство. Самозрозумiло, Парламент США нiколи цього не дозволить. Отже, треба якось обдурити американське суспiльство.

П. Варбурґ запропонував такий план обдурення. Перше: не називати банком, а назвати загальноухильно системою. Друге: назвати "федеральною", бо назвою "федеральний" означається уряд США у Вашинґтонi, що європейськими мовами називається державний. Отже, назвою "державний" мафiя закриває правду, що той банк є НЕ державний, а є власнiстю свiтових банкiрiв. Третє: щоби приховати вiд людського ока, що вiн має централiзований статус, слiд подiлити США на 12 зон i заснувати в кожнiй зонi вiддiл Державного Фондового Банку. Кожний вiддiл мав би наглядати над усiєю дiяльнiстю всiх банкiв своєї зони. Задля того банкiри дотичної зони мали би вибирати спромiж себе Раду Управителiв Зонального Фондового Банку, яка складалася б із 12-ти членiв. Отже, виглядає нiби тi 12 мiсцевих банкiрiв керували би банкiвською дiяльнiстю у своїй зонi. Та так лише виглядає, а фактично всiєю фiнансовою полiтикою США, отже, i дiяльнiстю всiх 12 зональних банкiв керує з Вашинґтону Комiсiя Управителiв Державного Фондового Банку. Цю Комісію призначає офiцiйно уряд США, а фактично — нью-йоркськi великi банкiри з тої простої причини, що керувати таким величезним банком зможе лише великий, досвiдчений банкiр. Отже, уряд i призначає великих банкiрiв.

Банкiрська нарада доручила П. Варбурґовi скласти статут такого банку, а сенаторовi Н. Алдричевi — щоб уряд затвердив той статут, а Парламент і Сенат ухвалив закон про заснування такого банку. Сенатор Н. Алдрич подав урядовi проект статуту Варбурґа, але пiд своїм власним iменем. Прiзвище автора проекту і сам факт таємної наради банкiрiв Н. Алдрич заховав у таємницi.

Перед вiйною 1914 року були ще в США незалежнi вiд мафiї великi часописи. Вони гостро запротестували проти плану Н. Алдрича, слушно назвавши його "безмiрно бiльшим i безмiрно шкiдливим трестом за всi, що їх Н. Алдрич вже створив"62.

Само собою зрозумiло, дуже спротивилися плановi Н. Алдрича незалежнi банкiри, понадто на Заходi США63. Нью-йоркськi великi банки видали 5 мiльйонiв доларiв на пропаганду потреби Державного Фондового Банку. Мафiознi професори-економiсти в унiверситетах i в часописах та журналах "науково" доводили велику користь всьому суспiльству США вiд такого банку. Але в Парламентi та Сенатi було багато противникiв такого банку. Отже, коли бiльшiсть членiв Парламенту та Сенату виїхала з Вашинґтону до родин святкувати Рiздво, пiдкупленi прихильники ухвалили 23.12.1913 р. закон про заснування Державного Фондового Банку з таким статутом, який подав Н. Алдрич. Мафiозний слуга президент В. Вiльсон пiдписав його.

Всiєю дiяльнiстю Державного Фондового Банку керує семичленна Комiсiя Управителiв, що їх призначає на 14 рокiв президент США з банкiрiв, якi купили активи Державного Фондового Банку. Ця комiсiя нiкому не пiдлягає. Вона нi перед ким не звiтується. Анi уряд, анi Парламент не мають права перевiряти її дiяльність. Отже, вона диктаторська i сильнiша за уряд i Парламент. На свої засiдання вона не допускає нiкого, навiть мiнiстрiв. Її ухвали тримаються в таємницi, але великi банкiри дiзнаються про тi ухвали негайно, отже, можуть вiдповiдно спекулювати. А тому, що ввесь запас золота США є в її руках i вона керує паперовими грошима, то вона має силу визначати цiну грошей, зменшуючи чи збiльшуючи кiлькiсть їх в обiгу. Отже, має непоборну силу викликати господарськi кризи, щоби банкiри заробили на них мiльйони доларiв зиску.

Колись старий банкiр А. Ротшiльд казав: "Дайте менi право карбувати монету i друкувати паперовi грошi, i я начхав на всi уряди та їхнi закони". Це право має Державний Фондовий Банк США. Тим-то його Комiсiя Управителiв i є отим незримим урядом США, який наказує президентам i мiнiстрам. А президент США Т. Джефферсон ще сто рокiв тому казав: "Зосереджений приватний банк, що має право карбувати грошi, є далеко бiльшою небезпекою правам, свободам i добробутовi американцiв, нiж наявнiсть кiлькох ворожих вiйськ на нашiй землi".

Основний капiтал Державного Фондового Банку 134 мiльйони доларiв склався 1914 року з пайових активiв. Активи були як у кожного спiльного пiдприємства з правом голосу i без права голосу (але з правом на зиск). Всi паї з правом голосу одразу закупили великi свiтовi банки. Отже, фактично Державний Фондовий Банк є приватним банкiвським трестом. Всi приватнi банки США платять податки. Державний Фондовий Банк не платить жодного податку. I як кожний трест вiн створений, щоб грабувати люднiсть. Вся його дiяльнiсть є не що iнше як величезний грабунок усiєї людностi США. Грабунок, що перевищує всi знанi в iсторiї грабунки. Мафiя запевняє, що ДФБ створений аби боронити добробут всього народу. Та нiхто iнший, лише цей банк створив великi економiчнi кризи 1920 i 1929 рокiв. Тодi позичковi установи забрали у мiльйонiв людей їхнє майно за пiвдурно. Нiхто iнший, лише Державний Фондовий Банк спричинив те, що за 10 рокiв (1954–64) люднiсть США втратила заробiткiв на 200 мiльярдiв доларiв. Парламентська слiдча комiсiя документально довела, що велику господарчу катастрофу 1929–33 рокiв спланував i здiйснив лише Державний Фондовий Банк.

Державний Фондовий Банк був створений нiби для того, щоб запобiгти банкрутству пiдприємств США. Вiд 1864 року до 1913 року було 2.699 банкрутств. А вiд 1914 року до 1923 року було їх 11.835.

Основний капiтал ДФБ 1914 року був 134 мiльйони доларiв. А за 23 роки (1939 року) вiн мав 23.141.456.197 доларiв чистого зиску. 134 мiльйони доларiв за 23 роки дали 23 мiльярди чистого зиску. Про такий казково неймовiрний зиск навiть у легендах не оповiдається. А основний же капiтал ДФБ 134 мiльйони доларiв збiльшився за 35 рокiв (було це 1949 року) до 43 МIЛЬЯРДIВ доларiв. Лише одного 1918 року Державний Фондовий Банк мав 55.446.979 доларiв чистого прибутку.

Як могло статися таке казково неймовiрне збагачення лише за кiлькадесят рокiв? Якесь нечуване в iсторiї чудо. Направду чудо, бо ДФБ робить тi мiльярди з нiчого, з повiтря. I робить стiльки, скiльки вiн хоче. Коли уряд потребує грошей, вiн позичає їх у Державному Фондовому Банку, видаючи йому свої векселi. Одержавши векселi, Державний Фондовий Банк кладе їх до Державної Скарбницi як запоруку, пiд ту запоруку одержує вiд уряду безплатно новонадрукованi грошi, заплативши урядовi лише кошти друку (лише 30 центiв за 1.000 доларiв). Тi новонадрукованi грошi Державний Фондовий Банк позичає iншим банкам, одержуючи вiдсотки за позики. Але вiн одержує ще й вiд уряду вiдсотки за урядовi векселi. Отже, має подвiйно тих вiдсоткiв. Тi грошi Державний Фондовий Банк позичає кiлькаразово i тому має чистого зиску понад 9.000 % (ДЕВ'ЯТЬ ТИСЯЧ ВIДСОТКIВ). Всi найзажерливiшi лихварi всього свiту не наважувалися навiть мрiяти про такi казковi вiдсотки.

Державний Фондовий Банк має державних векселiв на 42 мiльярди доларiв. Але ж тi 42 мiльярди доларiв НЕ є власнiстю ДФБ, а власнiстю уряду США, бо уряд подарував їх ДФБ. Так уряд США за свої власнi грошi платить ДФБ рiчно самих вiдсоткiв 1.700.000.000 доларiв. Самозрозумiло, платить з кишенi платникiв податкiв. Люднiсть США заплатила за останнi пiвсторiччя ДФБ самих лише вiдсоткiв понад 310.5 мiльярдiв (за позику 42 мiльярди) доларiв. Тепер платить рiчно лише вiдсоткiв понад 12,2 мiльярди доларiв. А 1913 року ввесь державний борг США був лише 2 мiльярди доларiв, а 1965 року став 325 мiльярдiв доларiв. Державний Фондовий Банк мав 1930 року майна на 5 мiльярдiв доларiв, а 1950 року — на 40 мiльярдiв доларiв.

Таке неймовiрне, нечуване в iсторiї лихварство тяжко зрозумiти, тож наведiм конкретний приклад. Уряд США потребує позичити, скажiмо, 50.000 доларiв. Вiн позичає у Державного Фондового Банку, видаючи йому свої векселi, звичайно пiд 4 %. Пiд запоруку тих урядових векселiв Державний Фондовий Банк одержує вiд уряду безплатно 50.000 паперових доларiв. Маючи цi 50.000 доларiв, ДФБ пiд їх забезпеку має право видати позик iншим банкам на 1.500.000 доларiв. Тi банки заплатять ДФБ вiдсотки за 30 рокiв 2.700.000 доларiв. За 30 рокiв уряд виплатить свої 4 %-i векселi, заплативши тi позиченi 50.000 доларiв i вiдсоткiв за 30 рокiв 60.000 доларiв. Так на 50.000 доларовiй позичцi Державний Фондовий Банк заробляє за 30 рокiв 2.810.000 доларiв. А тi ж 50.000 доларiв фактично були грошi уряду США, а не Державного Фондового Банку. Чи можна уявити бiльше i нахабнiше шахрайство? Чи Парламент та Сенат США не розумiють цього грабунку?

Мiльйонер Генрi Форд казав: "Наше суспiльство не розумiє грошової економiки банкiв. Якби зрозумiло, то негайно зробило би революцiю".

60. Там переховується золото, що належить свiтовим банкiрам, хоч формально — США. Там лежить 65 % всього золота у свiтi.

61. Одною з найголовнiших причин чому свiтове жидiвство проголосило ще 1934 року вiйну А. Гiтлеровi було те, що вiн вiдкинув забезпечення паперових грошей золотом, а запровадив забезпечення виробництвом всiлякого краму.

62. Вiн створив два: тютюновий i гумовий.

63. Захiднi були бiльш незалежнi вiд Нью-Йорка, ніж схiднi.

VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

Якщо не брати до уваги дати 1.10.1914 р.64, то фактично Другу свiтову вiйну розпочало у липнi 1933 року свiтове жидiвство. Перед 1933 роком побита Нiмеччина лежала спаралiзована економiчно i полiтично. В Нiмеччинi розпаношувався комунiзм. У Баварiї був комунiстичний уряд. Отже, нiякої загрози СРСР не було. Та 1933 року до влади в Німеччинi прийшов А. Гiтлер65. Московщина перелякалася.

Перелякалося також i свiтове жидiвство. Воно поквапно скликало ще в липнi 1933 року до Амстердама свiтову жидiвську нараду, щоби обмiркувати створення свiтового, всебiчного бойкоту Нiмеччинi. Нарада обмiркувала способи економiчної вiйни проти Нiмеччини i ухвалила закласти свiтову жидiвську Економiчну Раду, яка мала керувати тою вiйною. На голову її вибрали Самуїла Онтермеєра з Нью-Йорка. Ухвалено притягнути до бойкоту Нiмеччини увесь свiт. Внаслiдок такої ухвали гiтлерiвська партiя росла в Нiмеччинi щогодини, i А. Гiтлер не потребував пiд'юджувати нiмцiв проти жидiв.

Два мiсяцi по тiй жидiвськiй нарадi президент Ф. Рузвельт поквапно визнав комунiстичний уряд СРСР.66 Іншими словами, вiн почав готуватися до вiйни з Нiмеччиною. До речi, гiтлерiвська партiя офiцiйно називалася нацiонал-соцiалiстичною i справдi мала у своїй програмi чисто соцiалiстичнi пункти. А лад своєї партiї та її способи працi, разом iз терором, А. Гiтлер змавпував докладно з КП СРСР.

Президент Ф. Рузвельт почав вiйну вже 5.10.1934 р. Тодi вiн у своїй промовi у Чикаґо вимагав "карантину" проти Нiмеччини. I той "карантин" вiн розпочав, дуже збiльшивши ввiзне мито на німецький крам (деякi товари нацiнювалися аж на 75 % їхньої вартостi). Великi банки США, власниками яких були жиди, робили всiлякi бiржовi шахрайства, щоб знизити вартiсть нiмецьких грошей. Крiм жидiв цей "карантин" гаряче вiтали й комунiсти. Голова КП США А. Бровдер обiцяв урядовi 100 %-ну пiдтримку. Кандидат на заступника президента Г. Трумен писав: "Я вiтаю пiдтримку А. Бровдера, чи будь-кого iншого, хто допоможе вибрати Ф. Рузвельта на президента".

Нiмеччина пропонувала ще 1937 року, а потiм знову 1938 р. розпочати переговори, щоби прийти до якогось порозумiння. Президент Ф. Рузвельт не лише вiдкинув будь-якi переговори, але й вiдкликав 1938 року посла США з Берлiна. Нiмеччина була примушена вiдкликати свого посла з Вашинґтона. А. Гiтлер одержав добрий доказ того, що "Гармати потрiбнiшi нiж масло". Цi дворазовi нiмецькi пропозицiї мирно полагодити стосунки мафiя затримала в таємницi, не подала iнформацiї про них до часописiв. Аж по вiйнi Парламентська комiсiя знайшла цi документи в архiвi й оприлюднила їх.

Люднiсть США не є ще нацiєю у соцiологiчному розумiннi, а лише духовно нез'єднаною мiшаниною європейських переселенцiв та африканських негрiв, мiшаниною переселенцiв i їх нащадкiв усiх народiв, усiх рас, усiх набоженств свiту. Тi переселенцi приїхали до Америки з метою забагатiти, заробити якомога бiльше доларiв. Добробут був i тепер є життєвою метою кожного американця. Прикладом цього є статистичне опитування, що охопило кiлька унiверситетiв США з кількадесятьма тисячами студентiв. У тому опитуваннi був такий пункт: "Що є метою вашого життя?". Отже, 73 % вiдповiли: "Добре платна посада, власна хата, безтурботне родинне життя". 2 % додали до цього ще й спокiйну громадську працю. Решта вiдповiла: "Не знаю". А це майбутнi провiдники народу! Що ж можна думати про загал?67

Отже, маючи такий, украй матерiалiстичний свiтогляд, янкі цiнять свiй добробут та життя понад усе. Тому що американцi США не є ще нацiєю, їм цiлковито чужий i незрозумiлий дух старих європейських народiв, що породив морально-нацiональні iдеали та iдеї.68 Нiякi духовнi iдеї чи iдеали не зрушать пересiчного янкі до вiйни. Єдино, що може штовхнути його до зброї — це загроза його добробутовi, прикрита пропагандистською личиною загрози його волi, свобод. Iдею покласти свою голову за щось iнше теперiшнiй янкi вважає за божевiльну глупоту. Вiн хоче жити, хоч би навiть i в рабствi, а не вмирати. Смертi вони жахаються. Життя цiнять дорожче навiть за волю, навiть за добробут. Янкi каже: "Better red, than dead", тобто "Лiпше жити в комунiстичному рабствi, нiж умерти". Отже, вiн волiє поступитися Московщинi всiм, крiм свого життя. У цiй психiцi пересiчного янкi лежать джерело i коренi його туги за "спiвiснування" хоч би з самим чортом. А коли б той чорт дав справжню запоруку, що не порушить американського добробуту (American way of life)69, то янкі пальцем не поворухнули б, якби той чорт пожирав усiх людей на свiтi крiм американцiв. Тут мова йде про загал США. Винятковi особи лише підтверджують правило.

За Конституцiєю США ухвалювати вiйну чи мир має право лише Парламент та Сенат США, а не президент. Демократично обраний Парламент не може ухвалити щось таке, чого не хоче народ. А народ США воювати не хотiв за жодну мету. Вiн твердо тримався доктрини Монро не втручатися в жоднi позаамериканськi конфлiкти. А мафiя хотiла вiйни за всяку цiну. Вона стала перед великим i тяжким завданням — намовити народ на вiйну.

Вiльна торговельна конкуренцiя породила торговельну рекламу, вона стала у XX ст. некоронованим володарем усього життя в США, королем i законодавцем. Тепер той розголос унапрямлює все життя янкi вiд колиски до труни. Вiд раннього ранку до пiзньої ночi вiн навчає янкi що мають їсти, пити, як одягатися, як розважатися, як думати, що читати, що любити, що ненавидiти. З винаходом радiо — а понадто телебачення — торговельна реклама мiльйонократно посилила свiй "виховуючий" вплив на янкi, тепер пропаганда є вже високорозвинутим мистецтвом, ба, навiть наукою. Десятки тисяч науковцiв-психологiв дослiджують справу як i чим можна вплинути на людську думку, а з того i на людськi вчинки. На такi дослiдження видаються в США великi мiльйони доларiв.70

У демократичних державах владу обирає народ, обрана ним влада мусить виконувати волю народу. Президент А. Лiнкольн висловив цю засаду надзвичайно яскраво: "З народу, через народ i задля народу". Так у теорiї. Фактично ж — iнакше, бо вчинками кожної людини керують свiтогляд та почуття тої людини. А свiтогляд, погляди янкi творить пропаганда, реклама. Отже, у чиїх руках є засоби пропаганди — тi й накинуть свої погляди i свiтогляд на янкi, тобто "волю народу". А тепер, з казковим поширенням радiо у всьому свiтi, цим визначаються погляди не лише янкi, але й усiх народiв свiту. Таким чином власники засобiв пропаганди — радiо, телебачення, кiно, часописів, журналів, видавництв, книгарень, книгозбiрень тощо — стають фактичними керiвниками всього життя навiть такої демократичної держави як США, а про диктаторськi, як СРСР, — казати нема що. У США, до того ж, панує в усiх царинах життя засада особистої, приватної власностi, тому i засоби пропаганди є також у приватних руках. Навiть школи в США не є державнi, а приватнi чи громадськi. У чиїх руках засоби пропаганди в США ми вже оповiли у попереднiх роздiлах. У США нiхто i нiщо не перешкоджає будь-кому пропагувати свої погляди, але задля того треба грошей i то великих. Мафiя їх має дуже багато, тому вона змогла захопити у свої руки понад 75 % всiх засобiв пропаганди i має силу легко заглушувати i справдi заглушує голос своїх ворогiв та противникiв. Українцi з власного досвiду знають це, але переважаюча бiльшiсть американцiв не усвiдомлює цього i тому є в полонi мафiї.

Цiлковите опанування пропагандою розуму янкi призвело до того, що теперiшнiй, навiть i непересiчний янкi виховався на безкритичного мiлкодума, якому дорiвнюється в цьому хiба що африканський дикун чи мала дитина. Знавцi технiки торговельної реклами в США пишаються: "Ми можемо продати все: вiд голки — до найдурнiшої, найнеймовiрнiшої iдеї разом". I справдi, ми бачимо на власнi очi, як Московщина "продає" янкі не лише найнеймовiрнiшi, але й навiть згубнi для США iдеї.

Щоби намовити суспiльство США на вiйну, мафiя пустила свою величезну пропагандистську машину повною ходою. Не шкодувала мiльйонiв доларiв на пропаганду, знаючи, що вони повернуться їй з величезною лихвою. Крiм приватних засобiв пропаганди, мафiя потребувала мати у своїх руках також i офiцiйне джерело iнформацiї "Канцелярiю воєнних вiстей". I справдi, вона мала її у своїх руках. Починаючи вiд її заступника, керiвника цiєї Канцелярiї, шестиколонника i москволюба Овна Латiмора, аж до найнижчого урядовця, вона була переповнена п'ятиколонниками, шестиколонниками, москволюбами, москвинами, змосковщеними жидами i навiть московськими шпигунами. Ця Канцелярiя замовчувала новини, некориснi Московщинi; перебiльшувала понад усякi межi кориснi їй; видумувала всiлякого роду брехнi; роздмухувала щосили обурення проти потвор-нiмцiв та iталiйцiв i водночас учинила несамовиту глорифiкацiю всього московського та москвинiв, перемальовуючи їх на мирних соцiалiстичних демократiв, таких самих як i янкi. Колишнiй посол США Артур Лейн вiдкрито запитав через журнал уряд США: "Хто з найвищих урядовцiв США наказав заховувати всi тi повiдомлення нашої розвiдки, що є шкiдливi чи неприємнi Московщинi, а наказав поширювати лише брехню та комунiстичну пропаганду?". Жодної вiдповiдi не одержав. Янкi хоч i вiрили мафiознiй пропагандi, проте воювати не мали жодного бажання. Мафiї довелося шукати способу ПРИМУСИТИ янкi воювати. Єдиним способом задля цього було створити, спровокувати напад на США.

Не бажаючи воювати, янкi, понадто жiнки, вимагали вiд кандидатiв на президента ясної i твердої обiцянки не затягати США у будь-яку вiйну. I на виборчому вiчi в Бостонi 1940 року Ф. Рузвельт у своїй промовi наголосив: "Я вже казав, але повторюю ще знову, знову i знову: — Матерi та батьки! Я не пiшлю ваших дiтей воювати в жоднiй чужiй вiйнi".

Пересiчний янкi розумiє поняття "чужа вiйна" як вiйну поза Америкою самих європейських чи азiатських народiв, вiйну, яка не зачiпає прав та добробуту США. Мафiя та Ф. Рузвельт навмисно не розтлумачили виборцям, що за теперiшнього розвитку технiки та економiки життя всiх цивiлiзованих народiв так взаємно пов'язане, що вже нема i не може бути таких європейських чи азiатських воєн, якi не зачiпають прав чи добробуту США. Вони не розтлумачили цього виборцям, бо знали, що якби розтлумачили, то або програли би вибори, або люди ще твердiше спротивилися би будь-якiй вiйнi, навiть i такiй, що зачiпає права та добробут США.

Навiть великий приятель Ф. Рузвельта Р. Шервуд пiзнiше признався, що цей їхнiй пiдступ трохи мулив його сумлiння, але вiн вважав, що наслiдки будуть менш шкiдливi, нiж програнi вибори.

Нищення релiгiї в СРСР обурювало багатьох виборцiв у США. Отже, Ф. Рузвельт був вимушений сказати виборцям щось i про це. I вiн сказав на нарадi журналiстiв: "Прочитайте статтю 124-ту Конституцiї СРСР. У тiй статтi закони докладно такi самi, як i в Конституцiї США. У нас вони лише iнакше висловленi".

У листопадi 1939 року Московщина напала на Фiнляндiю. Симпатiя усього свiту була на боцi Фiнляндiї, i 14.12.1939 р. Лiга Нацiй викинула СРСР зi свого складу. Пiвтора року пiзнiше президент Ф. Рузвельт заклъкав (31.07.1941) до себе посла СРСР у Вашинґтонi А. Уманськоґо та заступника Головнокомандувача СРСР генерала Ф. Ґолiкова, який був тодi у Вашинґтонi. Тi москвини входили до Бiлого Дому71 сумнi, невеселi, бо знали, що без допомоги США їхнiй СРСР завалиться у вiйнi, а про допомогу США Московщина не може навiть i мрiяти, бо щойно пiвтора року тому Московщину вигнано з Лiги Нацiй за мiжнародний бандитизм, бо Московщина два роки приятелювала з гiтлерiвською Нiмеччиною i допомагала їй усiм чим могла; бо щойно зробила друге мiжнародне своє харцизство, загарбавши Естонiю, Латвiю, Литву; бо за останнi 20 рокiв зломила кiлька своїх мiжнародних зобов'язань, в тому числi i зобов'язання щодо США. Iдучи до президента наймогутнiшої i найбагатшої у свiтi держави, тi москвини гадали, що вiн подасть їм рахунок усiх їхнiх харцизств, i, використовуючи надзвичайно скрутний стан СРСР, зажадає вiд них оплатити той рахунок. Рахунок величезний, i оплатити його треба буде цiною не меншою за разчленування нової московської iмперiї СРСР на її складовi частини. На щось менше президент США напевно не погодиться. Вони мали направду причини сумувати, iдучи до нього. I вони входили до Бiлого Дому як побитi пси, пiдiбравши хвости пiд себе.

Але…, але виходили веселi, усмiхненi, задерши свої кирпатi носи догори. Чому? Бо сталося неймовiрно величезне чудо. Президент Ф. Рузвельт не лише не згадав про будь-який рахунок, але без жодних передмов i передумов запропонував їм всебiчну, нiчим необмежену допомогу США, просив подати йому список — чого Московщина потребує i скiльки, а вiн накаже негайно вислати те все до СРСР.

У той самий день уповноважений президента Г. Гопкiнс у Москвi запропонував Й. Сталiновi всю допомогу США, яку лише Й. Сталiн забажає. Вихований на догмi, що всi капiталiсти мрiють знищити соцiалiстичний СРСР, Й. Сталiн не вiрив своїм вухам i запитав Г. Гопкiнса про цiну тої допомоги. Посол США у Москвi В. Булiт записав тодi з жахом: "У замiну за допомогу США Г. Гопкiнс не просив нiчогiсiнько. Вiн навiть не запитав Й. Сталiна, що той думає робити в Європi, коли переможена Нiмеччина впаде".

Направду, день 31.07.1941 Московщина може святкувати як казково величезну перемогу, бо у той день наймогутнiша капiталiстична держава схилила до нiг рабської, деспотичної, дикої Московщини свiй демократичний прапор Волi i Справедливостi. Щобiльше! Волелюбнi, християнськi США зобов'язалися допомогти деспотичнiй, безбожницькiй Московщинi розбудувати московську вiйськову силу на таку могутню, що страх перед нею спаралiзує розум i дух тисяч, мiльйонiв людей у свiтi на чолi з їхнiми державними провiдниками.

Хоч нiмцi менше за будь-кого мали право обурюватися на це, проте офiцiйний нiмецький речник кинув тяжкий закид урядовi США. Вiн писав: "Гопкiнсова пропозицiя допомогти Московщинi зброєю робить США спiльником комунiстичної Московщини в її зусиллях поширити комунiзм на ввесь свiт. США дуже добре знають про мiльйонні, жахливi вбивства, муки, в'язницi, смертельнi табори, нищення культури на загарбаних Московщиною немосковських землях. А той, хто пiдтримує нищильникiв культури, бере на себе спiввiдповiдальнiсть за нищення культури i людей".

На цей закид Ф. Рузвельт анi пари з вуст не пустив. А мафiя знайшла спосiб заглушити в США цей закид. У Першiй свiтовiй вiйнi сержант США Алвiн Йорк зробив якесь велике геройство. Про його геройство i про нього самого нiхто вже не пам'ятав. Проте, Голлiвуд зняв великий фiльм "Сержант Йорк". Цей фiльм — аж надто надумана шовiнiстична пропаганда в чисто американському стилi, на взiрець невмирущого Тарзана, який завжди перемагає. Тож i А. Йорк б'є нiмцiв як мух; рятує нiмецькi жертви тощо, а в нагороду — слава, закохання дiвчат i т. п. Метою фiльму було збудити призабуту ненависть до нiмцiв, збудувати у молодi бажання стати героєм. Мафiознi часописи не знали меж глорифiкацiї того фiльму, i вiн демонструвався кiлька тижнiв у переповнених кінотеатрах. Ф. Рузвельт запросив до Бiлого Дому А. Йорка, а часописи зробили з цього величезну подiю, пишучи цiлi сторiнки про неї. Так у тiй повенi нахвалок потопилася звiстка про пропозицiю допомогти Московщинi зброєю. Ф. Рузвельт i його мафiя знали, як керувати американськими вусатими полiтичними дiтьми. Це також є зразком мафiозної пропаганди.

Ф. Рузвельт затягнув США у вiйну фактично ще 1939 року. Президент США не має права проголошувати вiйни. Це право належить лише Парламентовi та Сенатовi. Парламент не може зробити чогось, що зустрiло би загальний опiр людностi США. А люди не хотiли воювати за нiяку мету i противилися будь-якiй участi США у позаамериканських сварках. Ф. Рузвельт взявся цей опiр зломити. Майже неможливо було послабити цей опiр, не подавши янкі якусь, хоч не знати як потрiбну, мету, бо найдорожчою метою їх було (i є) жити, а не вмирати. Лишився єдиний спосiб — спричинити напад Нiмеччини чи Японiї на США.

Цiлковито вiдкрита, офiцiйна допомога зброєю та вiйськовим спорядженням нейтральними ще тодi США ворогам Нiмеччини — це вже був виклик для нападу Нiмеччини на США, бо та допомога порушувала визнанi всiм свiтом мiжнароднi закони про нейтральнiсть. Та Нiмеччина — навчена досвiдом минулої вiйни — мовчала про це порушення нейтралiтету урядом США.

Кораблiв США, що везли з Америки до Європи вiйськове спорядження, супроводжували й охороняли вiйськовi кораблi, пiдводнi човни, лiтаки США. Президент Ф. Рузвельт наказав ще 21.04.1941 р. (отже, коли США були ще нейтральнi) флоту США вислiджувати нiмецькi та iталiйськi кораблi в океанi i подавати через кожні чотири години їхнє мiсце перебування в океанi радiотелеграфом i звичайною не кодованою мовою. Iншими словами — наказав робити вiйськову розвiдку на користь англiйського флоту. Ясно, що адмiрали та генерали США добре розумiли, яка то є активна участь у вiйнi. Командувач флоту США адмiрал Г. Старк тодi писав: "Ми вже воюємо".

Нiмцi бачили Рузвельтову пастку і не далися спровокувати. Нiмецький уряд наказав своєму флотовi у нiякому разi, за жодних обставин не чiпати кораблiв США. Своїм пiдводним човнам наказав триматися якнайдалі вiд флоту США.

Тодi Ф. Рузвельт послав великий вiддiл свого вiйська до Iсландiї, щоб замiнити п'ятнадцятитисячну англiйську залогу, яку Англiя потребувала на фронтi. Нiмеччина мовчала.

Тодi раптово потопився винищувач США "Ґрiн" за дуже пiдозрiлих обставин, якi НЕ вказували, що його потопила торпеда. Затоплення Нiмеччиною "Ґрiна" було достатнiм приводом проголосити Нiмеччинi вiйну. Отже, Сенат зажадав вiд Морського Мiнiстерства корабельний щоденник "Ґрiна". Мiнiстерство не дало. Не дало, бо подiбне сталося ще за Першої свiтової вiйни. Тодi уряд США проголосив, що нiмецький пiдводний човен затопив пароплав США "Суксес", i вся його залога потопилася. Отже, Парламент i Сенат проголосили 8.04.1917 р. вiйну Нiмеччинi. Пiсля проголошення вiйни виявилося, що "Суксеса" нiхто не топив, а вiн перебуває неушкодженим в європейському порту i вся його залога жива i здорова.

Холоднокровних нiмцiв не пощастило спонукати до нападу. Треба пробувати спонукати гарячих японцiв.

Тодi в Японiї боролися двi полiтичнi сили за напрям закордонної полiтики. Перша — японськi промисловцi, які знали, що Японiя, лишаючись нейтральною, багато скористає з вiйни: добре заробить, продаючи свої вироби всiм, i тим, що воюють i тим, що не воюють. По-друге i головнiше: вiйна давала Японiї велику нагоду захопити ринки збуту i джерела сировини вiд тих, що воюють цiлковито мирним шляхом. А вже захопленi ринки ледве чи хто зможе вiдiбрати вiд Японiї, бо за час вiйни Японiя виросте на таку економiчну, а з нею i на полiтичну та вiйськову потугу, що на її голос примушенi будуть вважати i великопотуги, бо будуть виснаженi вiйною. З цих розрахункiв японськi промисловцi дуже противилися участi Японiї у вiйнi на будь-чийому боцi.

Друга сила — командування вiйська i флоту хотiли воювати, бо були запеклими азiатськими нацiоналiстами, "бiлих чортiв" ненавидiли i не вiрили їм. Вони були непохитно переконанi, що лише вiйськова міць Японiї є забезпекою її господарчої сили. Вони доводили iсторичними фактами, а їх не бракувало, що "бiлi чорти" шанують лише гармати, а не папiрцi, хоч би і з королiвськими пiдписами та печатками парламентiв.

Подiбно до Англiї Японiя на своїх перенаселених островах може вижити лише з добре розвиненої промисловостi та закордонної торгiвлi. Як i Англiя, Японiя своєї сировини не має. Нафту тепер називають "кров'ю промисловостi". Японiя не має власної нафти для своїх електростанцiй. Припинити доплив чужої нафти до Японiї — зупинити промисловiсть i торгiвлю. Це — виморити Японiю голодом. Жодний народ не буде спокiйно вмирати з голоду, а буде хапатися й бритви, щоби вижити.

Про це попереджували Ф. Рузвельта керiвник воєнного планування флоту адмiрал Р. Торнер та командувач флоту адмiрал Г. Старк. Вони писали йому ще 22.07.1941 р., що заборона торгiвлi з Японiєю, а понадто заборона продавати Японiї нафту викличе в Японiї величезне загальне обурення проти США, дуже посилить вплив вiйськових, що прагнуть вiйни. Така заборона примусить Японiю здобувати нафту силою в Малайзії та у Схiднiй Iндiї, де нафта є в англiйських та голландських руках. Почавши вiйну з Англiєю, Японiя через стратегiчну необхiднiсть займе Фiлiппiни, а це втягне США у загальну вiйну. З цих причин адмiрали радять президентовi НЕ забороняти торгiвлi з Японiєю, а понадто НЕ забороняти продавати їй нафту, якщо вiн НЕ хоче вiйни з Японiєю. Але Ф. Рузвельт, мафiя власне хотiли вiйни з Японiєю, щоби через неї втягнути США у вiйну з Нiмеччиною.

Японцi змiнили 18.07.1941 р. свого Мiнiстра закордонних справ, нiмецького прихильника, на помiркованого Т. Тойоду, а на заступника Мiнiстра наставили промисловця Б. Гiранума, що був проти участi Японiї у вiйнi i прославився своєю боротьбою проти нiмецьких шпигунiв у Японiї. Отже, полiтичне повiтря в Японiї погiршилося для Нiмеччини i полiпшилося для США. Ф. Рузвельт i мафiя мусили поспiшати зi своїми планами. Отже, три днi по одержаннi згаданих попереджень адмiралiв Ф. Рузвельт наказав (25.07.1941) "заморозити" японськi грошi в США, тобто фактично припинив торгiвлю з Японiєю, хоч вона нiчогiсiнько не зробила ще злого супроти США. Попередження адмiралiв Р. Торнера та Г. Старка Ф. Рузвельт затаїв навiть вiд Парламенту i Сенату.

Наступного дня (26.07.41) Ф. Рузвельт заборонив продавати Японiї нафту та бензин. Уряд склав "чорний список" пiвденно-американських торгiвцiв, якi торгували з Японiєю та закрив японським кораблям Панамську протоку. Ф. Рузвельт казав журналiстам, що тих заходiв вимагало Морське Мiнiстерство, тобто i автори попередження адмiрали Р. Торнер та Г. Старк. Поставивши цими заходами Японiю перед примарою голодомору, мафiя — нiби на глум — тлумачила їх бажання утримати Японiю вiд участi у вiйнi. П'ять рокiв пiзнiше адмiрал Г. Старк свiдчив у Парламентськiй слiдчiй Комiсiї, що Генеральний Штаб i Вiйськове Мiнiстерство та всi найвищi генерали й адмiрали дуже добре розумiли, що тi заходи були спрямованi навмисно, щоби спонукати Японiю до вiйни зі США. Адмiрал Г. Старк казав тодi, що вiн не може кинути камiнь провини на Японiю, бо якби вiн сам був японцем, то почав би вiйну, щоб рятувати японський народ вiд голодомору.

Посол США в Токiо Дж. Ґрю жив дев'ять рокiв у Японiї, добре знав вдачу японцiв i розумiв засади японської полiтики. Вiн вислав довгу телеграму Мiнiстровi закордонних справ США К. Голу, в якiй повiдомляв, що голова японського уряду князь Коноє дуже хоче обмiркувати з президентом Ф. Рузвельтом справу японсько-американських стосункiв. А вiд себе додав, що вiн переконаний у добрiй волi японцiв, i що вони пiдуть на великi поступки, отже, мирне полагодження тих стосункiв цiлковито можливе. Вiн просив поспiшитися з вiдповiддю, бо вiйськова партiя тлумачить затягнення переговорiв як американську пастку. Ф. Рузвельт вiдповiв Дж. Ґрюєвi, що вiн розмовлятиме з князем Коноє лише ПIСЛЯ того, як японський уряд погодиться задовiльнити всi домагання США. Вiдповiдаючи так, Ф. Рузвельт дуже добре розумiв, що жодний уряд у свiтi не прийме такої нахабної передумови, тобто вести переговори пiсля прийняття того, про що мають говорити. Чесна людина Дж. Ґрю не знав планiв мафiї i розпачливо намагався переконати Ф. Рузвельта у шкiдливостi для США такої безглуздої вимоги. Вiн не знав, що Ф. Рузвельт хоче вiйни, а не миру з Японiєю.

Як дуже хотiв князь Коноє порозумiтися зi США, видно з того, що вiн проковтнув образу такої нахабної передумови i ще раз просив Ф. Рузвельта зустрiтися й обмiркувати. Ф. Рузвельт знову вiдкинув його прохання. Уряд Коноє впав. На його мiсце прийшов уряд генерала Г. Тоджо, прихильника вiйни.

Рузвельтовi звеличники промовчують телеграми посла Дж. Ґрю. А iсторик США Т. Бейлi пише, що Ф. Рузвельт у часi перед нападом японцiв на Перл-Харбор (7.12.1941) кiлька разiв збрехав i ошукав суспiльство США.

Останню спробу порозумiтися Японiя зробила 16.08.1941 р. Японський посол у Вашинґтонi К. Номура запропонував Мiнiстровi закордонних справ К. Голу розпочати переговори. Дiставши вiдмову, вiн попросив К. Гола викласти передумови США. Той виклав. Передумови вимагали вiд Японiї вiдмовитися вiд будь-якого поширення своїх будь-яких впливiв, отже, i торговельних поза межами своїх островiв. Iншими словами, вимагали САМОГУБСТВА 90-мiльйонного народу, зданого на ласку чи на неласку великих потуг, разом з СРСР. Отже, то були не передумови переговорiв, а безумовний ультиматум. Європейцi можуть мати свої рисовi, чайнi, гумовi, цукровi посiлостi в Азiї, але азiати-японцi таких посiлостей в Азiї не мають права мати. А це була велика вода на млин японських вiйськових нацiоналiстiв, що звинувачували "бiлих чортiв" у загарбництвi.

Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Японiя нападе, бо сам навмисно i свiдомо штовхав її до нападу. На засiданнi уряду (були К. Гол, Ф. Нокс, Г. Стiмсон, Дж. Маршалл, Г. Старк) сказав, що Японiя нападе мабуть у наступний понедiлок (1.12.1941). Трохи пiзнiше вiдомостi розвiдки США вказували, що нападе 7.12. Якби Ф. Рузвельт хотiв запобiгти нападу i вiйні, то вiн мав кiлька днiв часу, щоби звернутися безпосередньо до японського iмператора. А вiн навмисно вiдтягав таке звернення аж до 9-ої години вечора 6.12, розраховуючи, що його телеграма спiзниться. I дiйсно, iмператор одержав Рузвельтову телеграму 20 хвилин по нападі на Перл-Харбор. Сам К. Гол пiзнiше признався, що посилали ту телеграму аби була лише в архiвi на всякий випадок.

Пiзнiше (20.06.1944) навiть англiйський мiнiстр О. Лiтлтон мусив сказати у своїй промовi у США, що США штовхали Японiю до вiйни так сильно, що Японiя була примушена воювати.

Само собою зрозумiло, що голова Великобританського уряду У. Черчiлль дуже зрадiв нападовi японцiв на Перл-Харбор. Вiн казав 7.12.1941 р. в Парламентi: "Те, про що я мрiяв, до чого прямував, задля чого я вперто працював — тепер здiйснилося".

Атлантична хартія

Штовхаючи Нiмеччину та Японiю до нападу, мафiя водночас вела шалену пропаганду за участь США у вiйнi. Одним iз зразкiв тої пропаганди була т. зв. "Атлантична хартiя". Мафiя знала, що жодними високими iдеями не штовхне янкi до вiйни, хiба що iдеєю "вiчного миру" та у зв'язку з ним високого добробуту самих янкi. I вона влаштувала велику театральну виставу на тему "Вiйна, щоби знищити внйни раз i на завжди" — зустрiч президента Ф. Рузвельта з головою Великобританського уряду У. Черчiллем на Атлантичному океанi.72 На тiй зустрiчi вироблено i пiдписано "Атлантичну хартiю". Голова сiонiстiв США проголосив її найбiльшою подiєю в iсторiї людства. Iншi порівнювали її з Десятьма Заповiдями Божими. Глорифiкацiї їй в США не було меж, але в Європi нiхто не поставився до неї поважно. Європейськi часописи називали її порожньою балаканиною, а деякi вiдкрито глузували з неї. I сам У. Черчiлль у своїх кiлькох книжках-спогадiв дивиться на неї лише з точки погляду участi США у вiйнi, а про здiйснення її обiцянок мовчить.

Байдуже, з якої точки погляду дивитися на ту "Атлантичну хартiю", вона лишиться в iсторiї зразком безсоромно брехливої мафiозної пропаганди, щоби втягнути весь свiт у вiйну проти А. Гiтлера. У тiй пропагандi — в "Атлантичнiй хартiї" — мафiя далеко перевищила всiх демагогiв, всiх гiтлерiв, ленiних, сталiних, використовуючи легковiрнiсть, полiтичне невiгластво людей, а насамперед янкi. Автор багатьох iсторично-громадознавчих праць В. Г. Чемберлен пише: "Розумове пiдсоння в США за часiв 2-ої свiтової вiйни — це була неймовiрно жахлива мiшанина полiтичного невiгластва, легковiрностi, безпiдставних бажань, брехнi, мрiї". I зрештою, та "Атлантична хартiя" була — за мiжнародним правом — "казус беллi", тобто приводом для проголошення вiйни. Навiть У. Черчiлль, що знав мiжнароднi закони i знав, що президент США не має права проголошувати вiйни, сам втягав США у вiйну, навiть вiн признається у своїх спогадах, що був здивований, — як мiг Ф. Рузвельт таке пiдписати.

Та i сам Ф. Рузвельт не мав "Атлантичну хартiю" як зобов'язуючий США документ, навiть такий, що зобов'язує його самого. Найлiпшим доказом цього є факт, що вiн подер її на шматки на Тегеранськiй та Ялтинськiй нарадах i в усiй своїй москволюбськiй полiтицi. А з точки зору мiжнародного права "Атлантична хартiя" була найбiльшим зобов'язуванням з усiх тих, що їх колись в iсторiї давали США. Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Парламент і Сенат США нiколи не затвердять нiчого такого як ця "Атлантична хартiя", що, напевно, її вiдкинуть, як вiдкинули Версальську мирну угоду i Лiгу Нацiй. I вiн не дав "Атлантичної хартiї" їм, щоб затвердили, а лише стисло оповiв про її змiст, багато чого не згадавши i чимало збрехавши.

Пригадаймо тут змiст тої "Атлантичної хартiї". Офiцiйна її назва: "Спiльне Комюнiке Президента США i Голови Великобританського уряду".

Вступ. "Президент США Франклiн Рузвельт i Голова уряду Великобританiї Високодостойний пан Уiнстон Черчiлль, який представляє Його Величностi уряд З'єднаного Королiвства, зустрiнувшись, вважають доцiльним оприлюднити певнi спiльнi засади державної полiтики їхнiх держав, що на них вони засновують майбутнiсть усього свiту".

Перший пункт. "Їхнi держави не бажають i не домагаються жодних завоювань, анi територiальних, анi будь-яких iнших". Цей пункт є 100 %-ою облудою. Як Англiя збудувала свою гегемонiю? Чи ж не вiйнами з Iспанiєю, Голландiєю, Францiєю, Нiмеччиною? I тепер, знищивши нiмецький торговельний флот, чи не перехопить Англiя ввесь його заробiток собi? Це саме i з авiацiєю. Легко перехопить вiд подоланої Японiї її ринки.

Другий пункт. "Вони хочуть, щоб не було таких територiальних змiн, якi не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються".

У цьому пунктi сказано: "…жодних територiальних змiн". Про жодний виняток не згадано. Отже, це стосується також i Нiмеччини та СРСР. Сказано: "… Вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються". Чи це означає, що землi тих народiв мають краяти три людини за круглим столом як то було в Ялтi? Чи це означає, що мiльйони родин виженуть з прапрадiдівської землi свiт за очi, як нiмцiв, українських лемкiв? Цей пункт натякає на плебiсцит. Судетськi нiмцi та українськi лемки повiк не забудуть отих "плебiсцитiв", що їх вони пережили. Анi одна вiйна в iсторiї не закiнчилася таким кривавим "миром" як Друга свiтова.

Третiй пункт. "Вони визнають i шанують право кожного народу вибирати форму влади, щоби були поверненi сувереннi права i самоуправа всiм тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права силою".

Проект "Атлантичної хартiї" писав на бажання Ф. Рузвельта У. Черчiлль. У його проектi друге речення цього пункту звучало: "… Вони лише турбуються захистити право на вiльне слово i думку, без якої такий вибiр буде оманою". Це Черчiллеве речення Ф. Рузвельт змiнив на подане вгорi, тобто "хочуть, щоби були поверненi". Чому змiнив? Бо ж увесь свiт знає, за винятком цiлковито задурманених мафiозною пропагандою, що в СРСР не iснують вiльна думка, вiльне слово. Отже, багато янкi запитало би свого президента: "Якщо ми воюємо за вiльну думку i вiльне слово, то чому ж ви даєте мiльйони тонн вiйськового спорядження московському деспотовi, який вже потоптав такi дорогн нам вольностi? Слово "захистити" було надто ясне, i тому Ф. Рузвельт замiнив його на гумове "хочуть", а слово "вiльний" цiлковито викинув із Черчiллевого проекту. Щобiльше! У Черчiллевому проектi не було слiв: "… Вiд яких вiдiбрано це право силою". Цi слова додав Ф. Рузвельт. Чому? Бо ж… Московщина нiколи не загарбувала силою жодного народу, а тi народи, що тепер у СРСР, самi, з власної волi проголошували приєднатися до Московщини, створивши СРСР. А чи британськi колонiї приєдналися до Великобританiї також добровiльно? — запитали У. Черчiлля в Парламентi стурбованi англiйцi. У. Черчілль витлумачив їм, що це речення стосується лише земель, захоплених фашистами, нацистами. Ну, а англiйцi та москвини — це ж демократи. Гума.

У своїй промовi у Вашинґтонi Ф. Рузвельт сказав: "Атлантична хартiя" стосується не лише земель, що межують з Атлантичним океаном, але й до всього свiту. Вона вимагає роззброєння агресорiв, самовизначення народiв i чотири свободи: свободу слова, свободу релiгiй, свободу вiд злиднiв, свободу вiд страху. А в усiй тiй "Хартiї" нi разу не вжито слово "свобода" чи "воля". Як бачимо, вiн брехав. У промовi ж до Парламенту вiн казав, що та "Хартiя" вимагає свободи iнформацiї, а не слова. Крутiйство! Гума! Чи в СРСР бракує "повiдомлень". Та й самi янкi глузують з Рузвельтових "свобод", кажучи: "З чотирьох своїх свобод Ф. Рузвельт загубив двi на Квебекськiй нарадi, а двi на Ялтинськiй".

Четвертий пункт. "Уряди США та Великобританiї намагатимуться, вiдповiдно зважаючи на iснуючi зобов'язання, сприяти користуванню всiма державами — малими чи великими, переможцями чи переможеними — доступом на однакових умовах до свiтової торгiвлi i сировини, потрiбних їм задля їхнього добробуту".

П'ятий пункт. "Вони бажають здiйснити якнайповнiшу спiвпрацю всiх держав на господарчому полi з метою забезпечити всiм економiчний розвиток, полiпшити обставини життя робiтництва та забезпечити суспiльство вiд нещасть".

Англiя та її домiнiони пiдписали 1932 року торговельну угоду, так зване "Оттавське порозумiння", якою фактично наклали пута на мiжнародну торгiвлю. Їхнi мита, перевiзнi оплати, сконцентрованi в руках небагатьох грошi, загрожували нiмецькiй та японськiй торгiвлi й економiцi. Рятуючись, Нiмеччина перейшла на систему мiжнародного безпосереднього обмiну товарами, а Японiя розпочала дуже розбудовувати свою власну азiатську господарчу iмперiю. Четвертий пункт проголошує вiльну торгiвлю, але "зважаючи на iснуючi зобов'язання". Отже, "Оттавське порозумiння" лишається в силi. А це "Порозумiння" власне нищить вiльну торгiвлю. Недурно поважний англiйський журнал "Двадцяте сторiччя" назвав цi пункти не шкiдливими для Великобританiї.

Шостий пункт. "Пiсля остаточного знищення нацистської деспотiї вони сподiваються, що буде встановлений такий мир, який дасть усiм народам можливiсть безпечно жити у своїх власних межах, i який дасть певнiсть, що всi люди в усiх країнах можуть доживати свого вiку без страху i без злиднiв".

"Вони сподiваються". Та ж люди сподiваються вiчного миру з незапам'ятних часiв і досi. Написано"…у своїх власних межах". Чи це означає довоєннi межi чи повоєннi? А якщо повоєннi будуть несправедливi чи спiрнi, чи полiтично або економiчно безглуздими? Як тепер знаємо, фактично двi особи накреслили повоєннi межi, не питаючись людностi, яка жила в тих межах, анi їхнiх урядiв. А яке ж фарисейство у словах "нацистська деспотiя"! Чи лише нацистська стоїть на перешкодi мирного свiту? I чи лише вiйськова деспотiя? I чи лише деспотiя?

Сьомий пункт. "Такий мир мусить дати можливiсть всiм людям i народам плавати морями й океанами без жодних перешкод".

Пощо цей пункт? Та ж i перед вiйною плавали морями й океанами кораблi всiх народiв без жодних перешкод. Згаданий англiйський журнал "Двадцяте сторiччя" писав: "Признаємося — ми не розумiємо, що означає цей пункт". Нiхто не розумiв.

Восьмий пункт. "Вони вiрять, що всi держави у свiтi з життєвих i моральних причин мусять залишити застосовувати силу. Тому, що майбутнiй мир неможливо втримати, якщо держави i далi застосовуватимуть наземну, морську i повiтряну зброю задля загрози чи задля нападу поза своїми межами. Вони (тобто Рузвельт i Черчiлль. — П. Ш.) вiрять, сподiваючись широкої i сталої системи загальної безпеки, що роззброєння таких народiв є iстотною потребою, конечнiстю. Вони так само допомагатимуть i заохочуватимуть до всiляких iнших можливих засобiв i способiв, що полегшують мирним народам тягар озброєння".

Цей пункт написав Ф. Рузвельт, а не У. Черчілль. Англiя застосовувала силу поза своїми межами вiд часiв Вiльяма Завойовника (XI ст.). Отже, У. Черчiллевi було трохи нiяково таке пiдписувати, i вiн запропонував "пояснити" ясний вираз "вживати силу" неясним виразом "загроза та напад". Два роки тому Московщину вигнано з Лiгi Нацiй власне за напад на Фiнляндiю. Та сама Московщина в "Атлантичнiй хартiї" (вона також пiдписала її) запевняє ввесь свiт, що вона проти насильства. Англiйський письменник Ф. Уiл назвав "Атлантичну хартiю" "збiркою пiдлої, безчесної балаканини". Нi — вона була чимось далеко гiршим за балаканину. Вона була найцинiчнiшим глумом з усiх правд, що їх записала iсторiя мiжнародного життя, за винятком хiба вже пiвсторiчного, щоденного глуму соцiалiстичної Московщини.

Англiйський Парламент трохи занепокоївся, бо в "Атлантичнiй хартiї" виразно натякалося на англiйськi колонiї. У. Черчiлль заспокоїв його, витлумачивши, що фактично та "Хартiя" нiкого нi до чого не зобов'язує, а потрiбна була, щоб затягти США у вiйну. Лише тому вiн її пiдписав. I справдi, п'яти- та шестиколоннi часописи вiдкрито на перших сторiнках великими буквами iз захопленням писали, що та "Хартiя" фактично вже є участю США у вiйнi на московському боцi. А чотири мiсяцi пiзнiше США вже офiцiйно взяли участь у вiйнi.

"Атлантична хартiя" не пережила навiть свого творця Ф. Рузвельта. Її смерть збуто загальною мовчанкою так, що унiверситетськi студенти не знають про її iснування. Навiть син президента Елiот Рузвельт у своїй книжцi про батька присвятив цiй колись "найбiльшiй подiї у свiтовiй iсторiї" менше як одну сторiнку. В її смертi вiн звинувачував не Московщину, а Британiю.

План Г. Морґентау

Англо-американське вiйсько було 1944 року вже на кордонi Нiмеччини. Московське вiйсько було в Польщi. Отже, приходила на чергу не справа перемоги, а думка як використати перемогу. У Рузвельтових "радникiв" запаморочилася голова вiд їхнiх полiтичних перемог, i вони розперезалися. Одним із них був Мiнiстр скарбу жид Генрi Морґентау. На Другу свiтову вiйну вiн дивився з точки зору покарання Нiмеччини за вбивства жидiв i грабунки. Заступником Мiнiстра скарбу був також жид Гаррi Декстер Гвайт. Вiн фактично був мiнiстром, бо далеко розумнiший i здiбнiший за Г. Морґентау. Пiзнiше виявилося, що вiн був московським шпигуном.

Цей Г. Д. Гвайт склав план знищення Нiмеччини. Його план пропонував знищити цiлковито всю нiмецьку промисловiсть i обернути Нiмеччину назавжди в сiльськогосподарську країну. Новi нiмецькi поколiння вiн пропонував тримати на такому низькому культурному i господарчому рiвнi, щоб якнайбiльше їх умирало. Пропонував скласти вже тепер списки всiх "гiтлерiвцiв" i повистрiлювати їх без жодного суду. Все це мали би робити капiталiстичнi США, Великобританiя, Францiя. Отже, ненависть нiмецького народу природно звернулася би проти них, а соцiалiстична Московщина мала би велику нагоду виступати в ролi оборонця, покривдженого капiталiстами нiмецького народу. Вона допоможе йому створити Нiмецьку Соцiалiстичну Совєтську Республiку73, яка сама попросить, щоб її прийняли до складу СРСР.74 Стиснена з обидвох бокiв Польща "природно" стане також членом СРСР. За нею пiдуть: Румунiя, Мадярщина, Чехословаччина, Болгарiя, Югославiя, Австрiя. Решта Європи — справа лише часу. Чи ж Європа не стала вже на цей шлях? Те, що сто рокiв тому i далi було лише божевiльним маренням всiх московських фiлофєїв, зубатових, пьотрiв перших, тютчевих, данилевських, леонтьєвих, поґодiних, ґерценiв, достоєвських, декабристiв, каткових, бакунiних, панкратових, ленiних, хрущових i мiльйонiв iнших московських нацiоналiстiв, тепер за брежнєвих починає здiйснюватися.

План знищити Нiмеччину Г. Морґентау подав на засiдання мiнiстрiв за два днi до Квебекської наради. Мiністр закордонних справ К. Гол i вiйськовий Мiнiстр Г. Сiмсон вжахнулися i два днi розпучливо намагалися переконати Ф. Рузвельта у згубностi цього божевiльного плану не лише для Європи, але також i США. Намарно! Ф. Рузвельт власноручно написав на ньому: "Схвалюю Ф. Р." Тодi мiнiстри подали йому писаний, обґрунтований i гостро висловлений протест.

Цей план Ф. Рузвельт разом з Мiнiстром скарбу Г. Морґентау повiз на Квебекську нараду, що вiдбувалася у серпнi 1944 року, хоч фiнансових справ там не мали обмiрковувати. Але вiн не взяв iз собою анi Мiнiстра закордонних справ К. Гола, анi військового Мiнiстра Г. Стiмсона, дарма що там мали обмiрковувати великої ваги мiжнароднi вiйськовi справи. Та свого дорадника, шестиколонника Г. Гопкiнса вiн взяв iз собою.

На нарадi У. Черчiлль дуже обурився тим планом i гостро заперечив проти нього. Але Г. Морґентау знав, чим можна купити англiйцiв. Вiн указав У. Черчiллевi, що знищення нiмецької промисловостi знищить назавжди найсильнiшого англiйського торговельного конкурента на свiтових ринках. Нiмецька багатюща Рурщина з її рудою фактично стане англiйською. А щоби вiдбудувати знищену вiйною Англiю, Г. Морґентау сам вiдразу запропонував У. Черчiллевi позику шiсть i пiвмiльярда доларiв на дуже легких умовах сплати. Байдужий до моральних засад, коли йшло про добро Британської iмперiї, У. Черчілль погодився на той план. У своїх спогадах вiн виправдовувався тим, що був примушений погодитися, бо знав, що без американських мiльярдiв Англiя не зможе скоро стати економiчно на власнi ноги. До того ж, погоджуючись, вiн взагалi не вiрив, що можна буде здiйснити той божевiльний план. А ми пригадаймо тут, що вiн разом з Ф. Рузвельтом три роки перед тим пiдписали "Атлантичну хартiю", в якiй обiцяли всiм народам — переможцям i переможеним — вiльний економiчний розвиток.

Щасливий Г. Морґентау, повернувшись до Вашинґтона, похвалився своєю перемогою К. Голу. Розлютований Гол побiг до Рузвельта, але той не хотiв його слухати. Та коли К. Гол сказав, що цей план може дуже пошкодити в наступних виборах президента, то Ф. Рузвельт удав дурня, кажучи, що не бачить нiякої шкоди для США вiд того плану, зрештою, хоч i пiдписав, проте не вважає себе зобов'язаним його здiйснювати. К. Гол чи повiрив чи нi, розумiв, що якщо нiмцi довiдаються про цей план, то це коштуватиме сотнi тисяч убитих воякiв США. З цiєї причини вiн погодився тримати той план у таємницi.

Та не хотiла тримати його в таємницi мафiя. Комунiстичний часопис "Дейлi Уоркер" надрукував його, прославляючи Ф. Рузвельта. Патрiотичнi часописи ганили Г. Морґентау та Ф. Рузвельта. Г. Стiмсон удруге подав Ф. Рузвельтовi свiй гострий протест. Ф. Рузвельт побачив, що вiн може програти наступнi вибори, i вiдповiв офiцiйно Г. Стiмсоновi, що вiн, Рузвельт, нiколи не мав жодного намiру обертати Нiмеччину в чисто сiльськогосподарську країну, а тим планом хотiв лише допомогти збiднiлiй Англiї, щоби по вiйнi вона мала бiльше торгiвлi. Коли ж Г. Стiмсон прочитав йому слово у слово той план разом з його та Черчiллевим пiдписами, то Ф. Рузвельт знову вдав дурня, зробив вигляд дуже здивованого i сказав, що вiн власне сам не розумiє, як вiн мiг таке пiдписати. Це була звична театральна Рузвельтова комедiя, а вiн мав неабиякi акторськi здiбностi, бо той план написано дуже просто i цiлком зрозумiло навiть полiтичному невiгласовi: "Нiмеччину треба обернути в чисто сiльськогосподарську країну".

Наближалися вибори президента США, i Ф. Рузвельт наказав припинити пiдготовку до здiйснення плану Г. Морґентау. Але самого плану вiн не вiдкликав, лише у своїх виборчих промовах запевняв, що нiмецький народ не буде поневолений. А що конкретно означає в його уявленнi "поневолений", Ф. Рузвельт не пояснив. Кожний може тлумачити його як хоче. Чому Ф. Рузвельт не вiдкликав плану Г. Морґентау? Вiдповiдь на це дає система виборiв президента США.

Президента США обирають не загальним, безпосереднiм голосуванням, а посередньо — голосуванням уповноважених виборцiв. Цих уповноважених виборцiв вибирає загальним голосуванням люднiсть кожного штату зокрема. Число їх у кожному штатi визначено конституцiєю i не є однакове в кожному штатi, але пропорцiйно до кiлькостi людностi у штатi. Малолюднi штати, як, наприклад, Арiзона, Утаґ, Айдаґо вибирають лише по чотири уповноважених виборця, а Нью-Йоркський штат вибирає аж 45 уповноважених виборцiв (найбiльше, нiж будь-який iнший штат). Крiм того система виборiв не пропорцiйна, мажоритарна, тобто ВСI вибранi у штатi будуть з тої партiї, яка одержала бiльшiсть голосiв людностi штату (хоч би та бiльшiсть була лише одним голосом). Завдяки такiй мажоритарнiй системi багатолюднi штати часто визначають вибiр.75

Нью-Йоркський штат має право вибирати 45 уповноважених виборцiв. У цьому штатi живе кiлька мiльйонiв жидiв. Всi вони — цiлком природно i справедливо — горiли жадобою помститися Нiмеччинi за вбивства жидiв та грабунки. Хотiли знищити нiмецьку державу раз і назавжди. Про наслiдки такої помсти вони не думали i не дбали. Щодо виборiв — Ф. Рузвельт не цурався жодних найнеморальнiших дій, i всiма способами купував жидiвськi голоси. Тим-то вiн не вiдкликав плану Г. Морґентау.

Трагiчна шкода, що її передбачав К. Гол, сталася. Ще ранiше, з Касабланкської наради, нiмцi довiдалися, що не можуть сподiватися вiд американцiв, англiйцiв легких умов замирення. Та нарада ухвалила вимагати вiд Нiмеччини БЕЗУМОВНОЇ здачi. Нiмецький Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс роздмухав ту вимогу до неймовiрних жахiв для нiмецького народу. Але то була його бездоказова пропаганда. А план Г. Морґентау дав йому, чорним по бiлому, докази того, що поразка Нiмеччини принесе нiмецькому народовi жахливе рабство, голод, холод, пошестi, мор всього народу.

Навiть i по проголошеннi безумовної здачi були в Нiмеччинi сили, що планували вбити А. Гiтлера, наставити антинацистський уряд i пiддатися англо-американцям, не пускаючи до Нiмеччини москвинiв доти, доки не наблизиться англо-американське вiйсько, щоб вiддати зброю англо-американцям, а не москвинам. Коли ж нiмцi довiдалися про план Морґентау, а вони знали, що Г. Морґентау був жид, то навiть противники нацистiв — соцiалiсти, демократи — всi нiмцi переконалися, що Й. Ґеббельс казав їм правду i А. Гiтлер має слушнiсть. Таким чином план Морґентау став могутнiм нiмецьким бойовим кличем: "Лiпше загинути iз зброєю в руках, нiж бачити своїх дiтей i внукiв у жидiвському рабствi".

Кожний нiмець є стійким нiмецьким патрiотом, увесь нiмецький народ є войовничим, зарозумiлим у своїй нацiональнiй гордостi. Довiдавшись про план Морґентау знищити їхнiй народ, вся Нiмеччина як один схопилася до бою за великий iдеал — бути чи не бути нiмецькому народовi. I зруйнована, без заводiв по випуску зброї, голодна, холодна, перевтомлена, виснажена Нiмеччина билася відчайдушно ще довгi сiм мiсяцiв. Нiде в Нiмеччинi не було й слiдiв переляку, панiки. Вiдступали, вивозили все в найлiпшому за тих обставин ладі. Мораль всього народу не заломилася аж до останньої хвилини вiйни. Коштувало це англо-американцям сотнi тисяч зайвих жертв. Та тi жертви є малесенькою порошиночкою, порiвнюючи з тим, що ще коштуватиме їм. А нам, українцям? Лише Господь знає. Поки що вже коштує понад 15 мiльйонiв мерцiв та жахливе матерiальне i нацiональне румовище на землi, де жила колись найбагатша — духовно i матерiально — нацiя Європи на iм'я Україна.

Не згадуючи навiть про Черчiллiв план наступу на Нiмеччину через Балкани, а не лише Францiю, англо-американцi могли дуже легко зупинити московське вiйсько на захiдних кордонах СРСР. Уряди Англiї, Францiї, США та СРСР своєчасно знали, що Нiмеччина хотiла пiддатися ще 1943 року, але з умовою, щоб не було в Нiмеччинi московського окупацiйного вiйська. Але ж ця умова перекреслювала плани мафiї, i вона подбала, щоби так не сталося. План Морґентау був попри мету знищити нiмецьку державу засобом задля того. Вiн припiзнив на сiм мiсяцiв наступ англо-американцiв i дав Московщинi сiм мiсяцiв часу посунутися на Захiд. Проте, навiть з таким великим припiзненням, англо-американцi все ж випередили москвинiв. Генерал Дж. Патон був пiд самою Прагою, а генерал О. Бредлi недалеко вiд Берлiна. Тодi вони одержали накази НЕ брати Праги i Берлiна, щоб їх могли взяти москвини.

* * *

Генеральнi Штаби США, Великобританiї, Францiї бачили вже на початку 1943 року, що Нiмеччина програла вiйну. А США ще не розбудували свою вiйськову потужнiсть повнiстю. Отже, У. Черчiлль та Ф. Рузвельт вже тодi були певнi своєї перемоги. Також був певним i Й. Сталiн. Та мiж ними була дуже велика рiзниця. Й. Сталiн вже мав свої плани на те, що має бути по вiйнi, а У. Черчiлль думав дуже мало. Ф. Рузвельт цiлковито не думав. Й. Сталiн надзвичайно твердо i вперто вимагав, щоби союзники вiдновили захiдний фронт, але обов'язково, висадивши вiйсько у Францiї, через протоку Ла-Манш. Чому саме у Францiї? Й. Сталiн i союзники добре знали, що Нiмеччина змiцнила французькi береги на Ла-Маншi так добре, що висадка десанту там була би самогубством. Тому У. Черчiлль хотiв висадити на Балканах. Й. Сталiн дуже гостро тому протиставився. Треба пам'ятати, що саме тодi Нiмеччина розбила московське вiйсько вщент i Московщина лежала безсильна. Якщо б англо-американцi наступали на Нiмеччину через Балкани, тодi їхнi вiйська були б у Грецiї, Болгарiї, Сербiї, Чехословаччинi, Мадярщинi, Австрiї, в усiй Нiмеччинi. Зайнявши Балкани, англо-американськi вiйська висадилися б також в Одесi, Криму, на Кавказi. Кремлiвськi можновладцi були непохитно переконанi, що капiталiстичнi держави не знищили ще соцiалiстичний СРСР лише тому, що ранiше не мали нагоди i боялися величезної потуги СРСР. Розбите вiйсько СРСР i висадка на Балканах були би справдi величезною нагодою знищити "савєтскую" владу в СРСР. А поготiв ще й тому, що в Українi дiяли ОУН та УПА, i Московщина це добре знала. Знала також, що Англiя та США i не думають робити Україну своєю колонiєю, як це пробувала вже робити Нiмеччина i тим обернула прихильнiсть до неї українцiв у ворожнечу. А у вiйську США i Канади були сотнi офiцерiв i тисячi воякiв українцiв. Тому що вони знали українську мову, то природно були б керiвниками мiсцевої англо-американської вiйськової влади. Самозрозумiло, мiсцева українська люднiсть нав'язала би з ними близькi, приятельськi стосунки i тим дуже би впливала на їхнi погляди на Московщину, на iдею державної незалежностi України, отже, i на їхнi вчинки i накази. Та найголовнiше, в Україну приїхали б сотнi кореспондентiв з усього свiту. Вони на власнi очi переконалися б, що соцiалiзм в СРСР — це лише личина, за якою Московщина ховає своє iсторичне загарбництво. Переконалися би, що Московщина мрiє не про свiтове братерство народiв, а про панування над ними. Вiдкривши своїм читачам очi на цю правду, вони знищили би найбiльшу силу Московщини — п'яту та шосту московськi колони у свiтi. За таких обставин українцi мали б силу пiдтвердити в Києвi, вже проголошене у Львовi, вiдновлення Української Самостiйної Держави. I уряд США та Великобританiї не мали б сили ув'язнити український уряд, як зробила це 1941 року Нiмеччина у Львовi, бо в США i Канадi живе майже один мiльйон виборцiв українського походження, що мають чималу полiтичну силу. Коротко — наступ англо-американського вiйська на Нiмеччину через Балкани — це був би цiлком певний розвал московської iмперiї. Й. Сталiн та свiтова мафiя передбачали такi наслiдки. I вони не допустили висадки на Балкани.

Полiтична уява У. Черчiлля не сягала далi схiдних меж Польщi, тому не сила була йому уявити можливу полiтичну роль України, якби союзники наступали через Балкани. Але вiн добре уявляв наслiдки наступу через Балкани для Захiдної Європи. Вiн розумiв, що справа наступу через Балкани чи через Францiю була проблемою не стратегiї, але справою далекосяжної полiтики. Настирливi вимоги Московщини наступати через Францiю У. Черчiлль вiдкинув. Великобританський уряд ще в липнi 1942 року ухвалив НЕ наступати через Францiю, а наступати лише через Балкани. Тодi Ф. Рузвельт послав до Лондона генерала Дж. Маршалла та свою праву руку, головного радника Г. Гопкiнса переконати англiйцiв у потребi наступати через Францiю. Англiйцi не пiддавалися тисковi, хоч дуже боялися псувати стосунки з США, розумiючи, що без їх допомоги Англiя загине. У. Черчiлль писав тодi Ф. Рузвельтовi: "Найголовнiшим нашим завданням тепер є здобути пiвнiчне узбережжя Африки, розбудувати там морськi та повiтрянi бази, а з них ударити якнайдужче попiд iтало-нiмецьке черево — Балкани". Г. Гопкiнс записав тодi до свого щоденника: "Цей план мене дуже пригнобив".

Та мафiя i не думала поступатися. Навпаки, щоби посилити тиск на англiйцiв, Г. Гопкiнс витягнув iз своєї кишенi i прочитав англiйцям документ пiд назвою "Позицiї Росiї". Цей документ був таємний i нiбито написаний найвищими вiйськовими знавцями США, хоч нiким не пiдписаний. Про нього нiхто нiчого не чув аж до смертi Ф. Рузвельта та Г. Гопкiнса. У тому "документi" було написано: "Повоєнна позицiя Росiї (тобто СРСР. — П. Ш.) в Європi буде пануюча. Пiсля розчавлення Нiмеччини не лишиться в Європi жодної сили, яка могла би спротивитися величезнiй вiйськовiй потужностi СРСР. Щоправда, Великобританiя розбудує на Середземномор'ї свої сили супроти СРСР, що можуть бути допомiжними у рiвновазi сил. Але лише допомiжними, бо Великобританiї буде не сила самій встояти супроти СРСР. З цього 100 % можливого стану єдиний, життєздатний висновок — робити все що можемо, щоби здобути приятельство Московщини. Отже, треба вже тепер допомагати їй всiм чим зможемо i не псувати стосункiв задля малих розходжень".

У тому "документi" не написано: чи i по вiйнi треба буде допомагати Московщинi та не псувати стосункiв з нею. Очевидячки, що так, бо iнакше не утримати приятельських стосункiв з рознахабленим, вiчно ненажерливим Ванькою. Вiдомо, що московська "шiрокая натура" не знає жодних меж. "Коль пiть — так пiть на всю. Коль бiть — так бiть на всю". Якщо можна загарбати всю Європу, то… "Дайош растуди тваю… вєсь мiр"!!! Чи ж улюблений московський поет С. Єсенiн не марив "калєнам прiдавiть екватор", "папалам нашу зємлю раздавiть как калач", "до Єґiпта раскарячiть ноґi" i т. п.? I таке марили не лише "бальшєвiкi". Про таке марили i старi — ще з царських часiв — монархiсти: К. Леонтьєв, В. Соловйов, Ф. Тютчєв, М. Поґодiн, С. Булґаков, В. Розанов; про таке марили й лiберали: А. Ґерцєн, Ф. Достоєвський i демократи М. Бакунiн, М. Ґорький i т. п. Всi вони марили, мрiяли про те саме — знищити в усьому свiтi iдею Бога, знищити у людей мораль, знищити у людей здатнiсть думати; виховати слухняну отарну робочу двоногу худобу. А таку худобу буде вже легко запрягти до московського i мафiозного iмперського воза. Худоба ж сама, з власної волi йде до повного корита у стайнi, не думаючи про ковбаси з їхнiх шинок. Про "ковбаси" думають тепер тi, що керують поза лаштунками всiлякими рузвельтами. Худобi ж двоногiй не сила бачити далi свого корита у стайнi добробуту та "спiвiснування" з рiзником.

Янкi написали сотнi грубих i тисячi менших книжок про 2-гу свiтову вiйну. За винятком кiлькадесятьох, читаючи їх, набуваєш враження, що не США врятували СРСР, але навпаки — СРСР врятував США. Вони без застереження твердять, що СРСР був вирiшальним чинником у тiй вiйнi. Безглуздiшої, нахабнiшої i шкiдливiшої брехнi неможливо видумати. А ця брехня по вiйнi стала сильною московською, антиамериканською зброєю у холоднiй вiйнi в Африцi, в Азiї. Нею Московщина б'є США на тих суходолах. Азiати і африканцi могли повiрити цiй брехнi, бо ж вони мало знали про ту вiйну взагалi, а про допомогу США Московщинi цiлковито нiчого. А чим пояснити, що повiрили також i янкі? З часiв Квебекської наради (серпень 1943) не лише генерали, але й журналiсти бачили, що вiйськова і промислова потужнiсть США та Великобританiї є така величезна, що фактично вона вже перемогла потужнiсть Нiмеччини та Японiї. I вони також розумiли, що СРСР тримається лише допомогою США, а без неї він би давно вже впав. Генерали та вищi офiцери Генерального Штабу США були переконанi, що якби США припинили допомагати Московщинi так довго до осені 1943 року, навiть i тодi СРСР був би завалився.

Iсторик i радник Вiйськового Мiнiстерства США В. Полстон писав: "Вищi офiцери США кипiли придушеним протестом. Вони були твердо переконанi, що Московщина потребує допомоги США безмiрно бiльше, нiж США московської. Вони обурювалися, слухаючи так багато про московську пайку в перемозi i так мало про пайку США. Вони боялися, що англо-американцi, вихваляючи переборщено московську пайку i вибачаючись за нiби меншу їхню, пiдбадьорять Московщину вимагати бiльше i бiльше поступок вiд Англiї та США".

Касабланкська нарада

У сiчнi 1943 року у мiстi Касабланка в Алжирi вiдбулася нарада голiв урядiв та Генеральних Штабiв Великобританiї, США i Францiї. Генеральнi Штаби трималися думки, що Нiмеччина вже програла вiйну. Мафiя боялася, що на тiй нарадi уряди пiд тиском генералiв ухвалять наступ через Балкани. Тому Ф. Рузвельт поквапно вислав до Касабланки — за кiлька днiв до наради — генерала Дж. Маршалла, наказавши йому намовити англiйських та французьких генералiв наступати через Францiю. Генерал Дж. Маршалл намовляв їх три днi, але не намовив. Навiть i американцi генерал Г. Арнольд та адмiрал Е. Кiнґ не пiдтримали Дж. Маршалла, добре знаючи, що кожний сантиметр узбережжя Ла-Маншу пiд обстрiлом нiмецьких твердинь у такiй мiрi, що висадка вiйська там була би на 90 % божевiльним самогубством. Англiйцi натомiсть пропонували висадки в Iталiї, Грецiї, Балканах, Туреччинi. Цiкава "дрiбниця". Одним із доказiв генерала Дж. Маршалла було: "Це найбiльше задовольняє Московщину". Зрештою, погодилися на компромiс — вiдкласти до 1944 року, а в мiжчасi — здобути Сицилiю.

Ф. Рузвельт був дуже розчарований такою розв'язкою, а Г. Гопкiнс — пригноблений. Та несподiвано для всiх Ф. Рузвельт одним махом бiльш нiж надолужив програне мафiї. Надолужив, як каже українська приповiдка — "з великим гаком". Ф. Рузвельт вже по нарадi, на бенкетi в присутностi журналiстiв "вистрiлив" мафiозну засаду — безумовної капiтуляцiї Нiмеччини.

Це направду була така бомба-несподiванка, що приголомшила всiх присутнiх, навiть i янкi, наприклад, адмiрала США В. Лiгi. Пiзнiше й Мiнiстр закордонних справ США К. Гол признався, що вiн був здивований не менше за У. Черчiлля.

Згодом (21.07.1949) У. Черчiлль виправдовувався в Парламентi: "Почувши це, я мусив дуже швидко думати i визначати чи тодiшнiй дуже критичний стан Великобританiї дозволяв менi вiдмовитися. Я був примушений тодi у зв'язку зі станом Великобританiї погодитися на Рузвельтову "безумовну капiтуляцiю". У моїй головi нiколи такого не було".

Пiзнiше i сам Ф. Рузвельт казав: "Iдея безумовної капiтуляцiї якось раптово вибухла в моїй головi i я, не думаючи вiдразу, висловив її присутнiм журналiстам". Ф. Рузвельт i тут безсоромно збрехав. То була давно вже обмiркована iдея мафiї.

Так Ф. Рузвельт цiлковито безпотрiбно збiльшив кiлькiсть воєнних жертв на кiлькасот тисяч. Нам, українцям, його ухвала коштувала бiльше жертв, нiж всiх американських, англiйських, французьких, нiмецьких, iталiйських разом узятих. Але вона не лише врятувала московську iмперiю вiд розвалу, але так змiцнила її по вiйнi, що тепер вона загрожує всьому свiтовi. I нiхто iнший, як саме Ф. Рузвельт посередньо це висловив. Ще у Касабланцi вiн сказав своєму синовi Елiотовi: "Безумовна капiтуляцiя! Певна рiч, це якраз те, що потрiбно Московщинi. Нiчого лiпшого вона не могла би побажати. Безумовна капiтуляцiя! Гм! Та ж дядько Йосиф сам би поставив цю вимогу".

Дядько Йосиф давно вже поставив цю проблему, лише в далеко хитрiшiй формi. Безумовна капiтуляцiя Нiмеччини означала не лише зайвi жертви, але й ще щось безмiрно бiльше. Вона означала, що двi великi держави, якi географiчно та iсторично були найнадiйнішими загатами комунiстичної повенi в Європi та Азiї, мали би бiльше не бути тими загатами.

Розумнiшi янкi визнали потiм, що вимога безумовної капiтуляцiї Нiмеччини була найбiльшою помилкою у 2-iй свiтовiй вiйнi. "Ця помилка не лише без потреби продовжила вiйну i тим збiльшила кiлькiсть жертв, але, що найголовнiше, спричинилася до того, що вiльний свiт загубив мир i посiяв насiння 3-ї свiтової вiйни. Вiйни жахливiшої за всi вiйни в iсторiї людства, бо вiйни атомної".

Щоби лiпше зрозумiти цю помилку, киньмо оком на полiтичний клiмат тодi в самiй Нiмеччинi.

Пiд час Касабланкської наради нiмецькi повiтрянi напади на Англiю вже цiлковито заломилися, навпаки, в Нiмеччинi нiхто не спав без жаху вiд англо-американських бомб. У листопадi 1942 року нiмецьке вiйсько у пiвнiчнiй Африцi вже було розбите. Командувач африканським фронтом генерал Д. Ейзенхауер запевняв на Касабланкськiй нарадi, що вiн закiнчить вiйну в Африцi в найближчих тижнях. Англiйська розвiдка знала ще 1942 року, що змову проти А. Гiтлера очолюють колишнiй начальник Генерального Штабу Людвiґ Бек та колишнiй бургомiстр мiста Лейпциґ Карл Ґерделер. Обидва дуже поважнi i впливовi особи. Адмiрал Вiльгельм Канарiс, барон К. Штауфенберґ, маршал Гонтер Клюґе, маршал Ерiх Манштейн, генерал Ганс Остер i багато iнших високопоставлених нiмцiв вже ясно бачили поразку Нiмеччини i шукали порятунку її вiд московської окупацiї. Два їхнi уповноваженi не нацисти звернулися у Стокгольмi до Вiнчестерського єпископа з просьбою запитати британцiв та уряд США, чи вони погодилися б розпочати мирнi переговори, якби нiмцi усунули вiд влади гiтлерiвський уряд iз нацистською партiєю, а вибрали б демократичний? Жодної вiдповiдi не одержали.

Пiсля Сталiнградської катастрофи 31.01.1943 р. нiмецький Генеральний Штаб вже не вiрив у свою перемогу. Не вiрив i сам А. Гiтлер. Його мiнiстр Й. Ґеббельс записав 2.03.1943 р. до свого щоденника: "Вождь став понурим вiдлюдком i весь час сидить у своєму бункерi пригноблений, у великiй задумi". Отже, спроба тих двох нiмцiв у Стокгольмi була, цiлковито певно, пiвофiцiйною пропозицiєю нiмецького генералiтету розпочати мирнi переговори. Вже тодi той генералiтет планував усунути А. Гiтлера та його партiю вiд влади. I справдi, рiк пiзнiше полковник барон К. Штауфенберґ пробував убити А. Гiтлера, очевидячки за дорученням генералiтету.

Нема сумнiву, що Нiмеччина була би прийняла тодi найтяжчi умови миру, крiм однієї — пустити до Нiмеччини москвинiв. Нiмцi аж надто добре розумiли, що робитиме в Нiмеччинi не лише московське вiйсько, але й пiд його захистом Комiнтерн. Розумiли, якi будуть у Нiмеччинi повоєннi наслiдки московської, хоча б i тимчасової, окупацiї. Тому нiмцi погодилися би на все, крiм московського вiйська в Нiмеччинi. I справдi, нiмцi здалися англо-американському вiйськовi, вони не пiддалися московському, але тiкали на захiд, до англо-американців.

Своєю вiдповiддю "безумовна капiтуляцiя" Ф. Рузвельт закрив нiмцям шлях до здачi. Не лишалося їм нiчого iншого як битися далi, хоч би й до славного загину, щоб лишити нащадкам героїчну традицiю, на якiй виховувалися б месники. Краще померти у бою, нiж загинути безславно як покiрнi барани пiд ножем московських рiзникiв. Самозрозумiло, Мiнiстр пропаганди Й. Ґеббельс використав цю Рузвельтову "помилку" на всi 100 %. Його пропагандивна машина роздмухала патрiотичний вогонь нiмцiв, що вже загасав. Припертi до муру, нiмцi напружували рештки своїх сил і відчайдушно билися ще два роки. Англiйський генерал Дж. Фулер пише: "Кожний народ, що має почуття власної гiдностi i нацiональної честi та почуття вiдповiдальностi перед нащадками, нiколи не погодиться на безумовну капiтуляцiю. Вимога ворога здатися безумовно робить його боротьбу священною, з усiєю запеклiстю релiгiйних вiйн. Вимога безумовної капiтуляцiї Нiмеччини приведе до порушення полiтичної рiвноваги мiж європейськими державами, бо московська iмперiя стане найсильнiшою вiйськовою потугою в Європi, отже, пануватиме в Європi. Тож мир, заснований на безумовнiй капiтуляцiї Нiмеччини, буде лише змiною нацистської деспотiї на ще гiршу московську деспотiю".

Старою, ще з часiв царя Iвана Грозного, воєнною традицiєю Московщини було затягати вiйну мiж московськими сусiдами якомога довше, але самiй не втручатися до тої вiйни доти, доки обидва противники не виснажаться в такiй мiрi, що не матимуть сили чинити опору Московщинi, хоч би й об'єднали рештки своїх сил проти Московщини. Прикладом з нашої iсторiї є Переяславська угода. Тодi Московщина навмисно затримала на два роки переговори про ту угоду, чекаючи, щоб Україна бiльше виснажилася у вiйнi з Польщею i стала такою малосильною, що була би примушена прийняти всi московськi умови. Теперiшнi червонi царi перейняли всi без жодного винятку традицiї своїх чорних царiв, отже, i цю традицiю. Московщина дуже зрадiла англо-нiмецькій вiйні i вiдразу проголосила своє невтручання у вiйну, плануючи чекати поки i Великобританiя, i Нiмеччина виснажаться. Та А. Гiтлер знiвечив її плани, напавши на СРСР. Московщина була примушена воювати, не чекаючи на ослаблення капiталiстичних держав.

Цi два роки зайвої вiйни були найдорожчим Рузвельтовим подарунком Московщинi. Допомога США в понад 11 мiльярдiв доларів вiдбудувала знищене московське вiйсько. Але два роки перепочинку значили щось далеко важнiше за вiйсько. Вони дали можливiсть вiдбудувати i змiцнити московську ВЛАДУ в СРСР, бо дали Московщинi досить часу схаменутися вiд переляку i вхопити знову вiжки влади, що випали з її рук у безладдi панiчної втечi з України. Без того дворiчного перепочинку була би не врятувала московську iмперiю i багатомiльярдна допомога США, бо Московщина не мала б часу її використати. Цi два роки перепочинку дали Московщинi також досить часу винищити кiлька мiльйонiв "iзмєнiкоф родiни".

Ще перед Касабланкською нарадою У. Черчiлль писав (3.12.1942): "У наступi 1942 року були побитi не москвини, але навпаки — нiмцi. Полонений у Єгиптi нiмецький генерал Ф. Тома признався, що 180 нiмецьких дивiзiй на московському фронтi фактично є не дивiзiями, а лише бригадами". Оточена у Сталiнградi шоста нiмецька армiя доживала останнi днi (пiддалася 31.01.1943). На Квебекськiй нарадi оповiдали таку смiховину. Журналiст питає У. Черчiлля: "Чи нарада запропонує Нiмеччинi умови миру?". У. Черчiлль вiдповiдає: "На Бога, нi! Та ж вона негайно їх прийме".

Отже, вiдмова обмiркувати умови замирення з тими нiмецькими генералами, якi хотіли скинути А. Гітлера і замиритися, не була помилкою, але свiдомим планом мафiї затягнути вiйну, щоби дати Московщинi досить часу на вiдбудову та змiцнення вiйська i влади; щоби дати Московщинi досить часу пересунути фронт вiд Волги на Вiслу; щоб англо-американське вiйсько зустрiнулося би з московським не на схiднiй межi Польщi, але на захiднiй межi Нiмеччини.

Тегеранська нарада

Мiнiстр закордонних справ США К. Гол пише у своїх спогадах, що президент Ф. Рузвельт не лише нiколи не радився з ним у справах мiжнародної полiтики, але навiть не допускав на засiдання Державної Воєнної Ради, хоч на її засiданнях обмiрковувалися i розв'язувалися справи великої мiжнародної ваги, що в їх розв'язаннi мусить брати участь Мiнiстр закордонних справ. Також Ф. Рузвельт нiколи не брав iз собою на мiжнароднi наради К. Гола, але завжди брав Г. Гопкiнса, хоч той не був мiнiстром, а лише радником президента. Щоправда, на Квебекську нараду Ф. Рузвельт запросив К. Гола, але зробив так, щоби той К. Гол приїхав, коли всi важливi справи вже були обмiркованi i розв'язанi. Щоби запротестувати проти такого аж надто ясно виявленого недовiр'я йому, К. Гол зiйшов з посади, але Ф. Рузвельт не звiльнив його, бо наближалися вибори президента, а К. Гол був дуже широко знаним i шановним виборцями за його полiтичну чеснiсть i патрiотизм. По виборах же Ф. Рузвельт звiльнив К. Гола з посади.

Причину такого Рузвельтового недовiр'я до К. Гола подав шестиколонний часопис "Нова Республiка". Вiн писав, що К. Гол занадто вороже ставиться до Московщини. Насправдi, К. Гол не ставився аж занадто вороже до Московщини, але, будучи патрiотом i чесною людиною, мав мужнiсть протестувати проти мафiозної зради на користь Московщини. Наприклад, вiн не допустив, щоби США та Великобританiя визнали межi СРСР, які накреслили 1939 року Й. Сталiн з А. Гiтлером.

К. Гол кiлькаразово попереджував Ф. Рузвельта, що Московщина планує запанувати в Європi. Вiн писав У. Черчiллевi у березнi 1943 року: "Я думаю, що Московщина почне вiйну з Японiєю, але це буде за два-три тижнi перед нашою там перемогою. Почне, щоб мати право на вiйськову здобич i право голосу у пiдписаннi миру з Японiєю. А за тi два-три тижнi Московщина встигне обсадити Маньчжурiю та великий клапоть сусiднiх земель". Само собою зрозумiло, що така людина в урядi США була перешкодою мафiозному ошуканству, але усунути з посади мафiя не наважувалася, знаючи, що її дуже шанує суспiльство. Доречно буде тут згадати про лицемiрство Ф. Рузвельта щодо К. Гола. Ф. Рузвельт не взяв К. Гола, Мiнiстра закордонних справ США на Ялтинську нараду, хоч узяв шестиколонника Г. Гопкiнса та п'ятиколонника, московського шпигуна А. Гiса, якi були лише радниками, а не мiнiстрами. З Ялти Ф. Рузвельт вислав К. Головi телеграму, пiдписану також У. Черчiллем i Й. Сталiним: "Нам тут бракує Вас".

У тих же спогадах К. Гол пише: "Я нiчогiсiнько не знав про випуск атомної бомби в США. Дiзнався про неї з часописiв, пiсля того, як її скинуто в Японiї". Ба, не знала навiть Служба безпеки. Вона дiзналася про неї не вiд уряду США, а вiд… комунiстiв, тобто вiд своїх таємних агентiв у комунiстичних органiзацiях. Тi розвiдники вислiдили, що комунiсти одержують вiдомостi про виробництво атомної бомби в США вiд деяких науковцiв, якi працюють над її виготовленням у великiй таємницi в Калiфорнiйському унiверситетi. Служба безпеки негайно повiдомила про це уряд, i одержала вiд нього наказ… припинити стежити за тими науковцями. Пiзнiше, зловленi на гарячому, московськi шпигуни К. Фокс, Г. Ґолд, Д. Ґрiнґлес знали бiльше про виробництво тої бомби, нiж мiнiстри i Служба безпеки США. Ну, а задля чого ж був в урядi особистий радник президента Ф. Рузвельта, їхнiй одновiрець — жид Самуїл Розенман?

Ф. Рузвельт три рази не просто просив, але буквально благав Й. Сталiна призначити побачення з ним. Вiн обiцяв прилетiти до будь-якого мiсця, що його призначить сам Й. Сталiн. Він тричі йому вiдмовляв. Чому? Бо Й. Сталiновi, як i кожнiй розсудливiй людинi, не сила було зрозумiти, з яких причин голова найпотужнiшої капiталiстичної держави залюбився до нестями в голову комунiстичної держави, який цiлковито ясно, офiцiйно i кiлькаразово на ввесь свiт проголошував, що має намiр знищити всi капiталiстичнi держави. Та дивна любов барана до вовка не вмiщувалася в головi Й. Сталiна. Звиклий до хитрощiв, до пасток, Й. Сталiн був певний, що та Рузвельтова любов була лише приманкою до капiталiстичної пастки. Знаючи, що вiн зi своєю освiтою i дипломатичною вправнiстю, є далеко слабшим за Ф. Рузвельта, Сталін боявся, що Ф. Рузвельт "обкрутить його навколо пальця", обдурить так, що й не зауважиш. Як тепер знаємо, сталося навпаки — Й. Сталiн обдурив Ф. Рузвельта. Нарештi Й. Сталiн дав свою ласкаву згоду зустрiтися з Ф. Рузвельтом у Тегеранi. Тут доречно буде пригадати, що Й. Сталiн виїздив лише до тих мiсцевостей, де були московське вiйсько та НКВД. Тому-то вiн не поїхав на наради до Квебеку, Касабланки, Каїру. Iран же того часу був обсаджений союзними вiйськами, в тому числi i московськими з енкаведистами. Всi деспоти в iсторiї були боягузами.

Московськi шпигуни та розвiдники в США повiдомляли Й. Сталiновi про вдачу, погляди, думки Ф. Рузвельта. У Тегеранi Й. Сталiн сам побачив i переконався, що Ф. Рузвельт справдi є його щирим приятелем, а У. Черчiлль є ворогом, що примушений з огляду на США приховувати справжнi свої почуття до комунiстiв взагалi, а до московських зокрема. Хитрий грузин вiдокремив у Тегеранi Ф. Рузвельта вiд У. Черчiлля. Сталiн запросив Ф. Рузвельта та його радникiв жити разом з ним у домi посольства СРСР, мовляв, буде безпечнiше, нiж у домi посольства США. Ф. Рузвельт дуже зрадiв такій "приязнi" i погодився. Само собою зрозумiло, що кожний москвин у тому домi, навiть i тi, що грали роль слуги, були енкаведистами, якi знали англiйську мову. I мiкрофонiв у тому будинку не бракувало. Отже, на кожне засiдання наради Й. Сталiн iшов підготовлений — знав погляди не лише Ф. Рузвельта, але й У. Черчiлля, бо ж у нарадах зi своїми радниками Ф. Рузвельт казав їм про погляди У. Черчiлля. Мiкрофон — великий винахiд!

Тегеранська нарада була важливiшою за Ялтинську, бо в Тегеранi визначили основнi засади, які потiм у Ялтi оформлено. Мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США тримала документи Тегеранської наради в такiй великiй таємницi, що не допускала до них навiть найвисокопоставленiших осiб, як, наприклад, вiце-президент Г. Трумен. Сенат мав право їх бачити, i сенатор В. Ковлан вимагав, щоб їх оприлюднено. Мiнiстр закордонних справ обiцяв, але обiцянки не дотримав. Згодом, кiлька рокiв по вiйнi дещо оприлюднено з усiх нарад, але дуже мало i найменше важливих документiв. Переважаюча ж бiльшiсть досi не оприлюднена. Редактор дуже впливового полiтичного журналу В. Лоуренс писав, що в тих неоприлюднених документах є такi, що при читаннi їх у кожного американського патрiота волосся стане дибом.

Високопоставленi люди в США не знали, що ухвалила Тегеранська нарада, але комунiсти знали. Голова КП США Й. Бравдер вiдкрито казав 25.05.1944 р. на вiчi в Нью-Йорку, що Тегеранська нарада уклала план повоєнного свiту. На цю тему вiн навiть написав книжку "Тегеран i пiсля".

У перший же день, як Ф. Рузвельт переїхав жити до московського посольства, Й. Сталiн завiтав до нього обмiнятися думками. Ф. Рузвельт розв'язав свого язика надобре. Вiн же роками чекав на честь i щастя бачити i розмовляти з таким же "генiєм" як i вiн. У тiй балачцi Ф. Рузвельт ганьбив Великобританiю за її колонiалiзм. А щоби переконати Й. Сталiна у своїй щиростi, казав йому, що вiйна так розбудує англiйський та американський торговельний флот, що його буде аж занадто багато для Великобританiї й США. Отже, задля добра мiжнародної торгiвлi треба буде частину його передати Московщинi.

Вже одна ця балачка показала Й. Сталiновi, що вiн може водити Ф. Рузвельта "за нiс" як малу дитину. I справдi, в Тегеранi було не три союзники, спiльники, а лише два: один — англiйський iмперiалiст У. Черчiлль, а другий — демократ Ф. Рузвельт разом з "найдемократичнiшим демократом" Й. Сталiним.

Й. Сталiн на тiй нарадi вiдразу поставив справу ребром. Твердо, безумовно, категорично вимагав, щоби союзники не розпорошували своїх сил на якiсь там Балкани, Iталiю, Туреччину, але щоб зосередили їх у наступi через протоку Ла-Манш. Пригадаймо, що цього вимагав Ф. Рузвельт вiд У. Черчiлля ще ранiше. Англiйський "бульдоґ" опирався всiма своїми силами, але мусив пам'ятати про вiйськову та економiчну допомогу США Англiї, без якої вона може загинути. По тому засiданні У. Черчiлль запросив Ф. Рузвельта загостити до нього в будинку англiйського посольства. Ф. Рузвельт вiдмовився, щоб не збудити пiдозрiнь у Й. Сталiна.

На Тегеранськiй нарадi найбiльше балакав Ф. Рузвельт. Вiн висунув там iдею "чотирьох свiтових жандармiв" (його власний вираз): США, СРСР, Великобританiя та Китай мали би взаємно зобов'язатися охороняти мир у свiтi. Коли б якась держава намагалася порушити мир, то всi "чотири жандарми" мають загрозити їй вiйною. Якщо вона не скориться, то всi чотири мають бомбити її, обсадити своїми вiйськами i привернути мир. Ф. Рузвельт лише не сказав, що робити, коли один чи бiльше з тих "чотирьох свiтових жандармiв" порушить мир.

Смiючись у душi з тої дитячої балаканини американського "рятiвника людства", Й. Сталiн демонстративно аплодував. Iдея поширити свою жандармську владу поза межi СРСР на ввесь свiт йому дуже сподобалася.76 Але коли йому надокучила та порожня балаканина, то вiн категорично поставив свою тверду вимогу — не розпорошувати англо-американськi сили по Балканах, Iталiї i т. п., а зробити за всяку цiну висадку у Францiї через Ла-Манш i вiдновити захiдний фронт. Само собою зрозумiло, що Ф. Рузвельт дуже пiдтримав цю вимогу Й. Сталiна. Осамiтнений У. Черчiлль пробував указувати на стратегiчнi переваги наступу через Балкани, але Й. Сталiн, знаючи, що Ф. Рузвельт також проти наступу через Балкани, гостро обiрвав Черчiллеву мову, пояснюючи, що Балкани, Iталiя i т. п. є лише допомiжнi, бiчнi фронти, тому шкода часу обмiрковувати їх, не обмiркувавши головного — захiднонiмецького фронту. Бiдолаха У. Черчiлль мусив пам'ятати, що доля Великобританiї в руках Ф. Рузвельта: розлютиш пихатого "рятiвника людства" — i кораблi США з допомогою попливуть не до Англiї, а до Московщини.

На Тегеранськiй нарадi балакали про майбутнє повоєнного свiту всi три учасники. Лишень з тою рiзницею, що Ф. Рузвельт марив про утопiю, У. Черчiлль намагався запобiгти московському пануванню в Європi, а Й. Сталiн, певний пiдтримки Ф. Рузвельта, — нахабно накидав свої плани. Ф. Рузвельт казав свому синовi Елiотовi: "Увесь клопiт у тому, що У. Черчiлль забагато думає про повоєнну ситуацiю у свiтi та про мiсце в нiй Англiї. Вiн боїться, що Московщина матиме завелику силу по вiйнi".

Чому президент США не бачить клопоту в тому, що диктатор СРСР думає не менше за голову уряду Великобританiї про воєнний свiт i мiсце своєї Московщини в ньому?

На Тегеранськiй нарадi Ф. Рузвельт мав силу накидати свою волю всiм учасникам, в тому числi i Й. Сталiновi, бо ж московське вiйсько тодi лише допомогою США трималося, i Й. Сталiн знав це лiпше за будь-кого. Нiмецько-московський фронт тодi був 500 кiлометрiв на схiд вiд Нiмеччини, а замиритися з Нiмеччиною тобто розiрвати зв'язки з Великобританiєю та США, Московщина не могла, хоч би й хотiла. Не могла, бо А. Гiтлер недавно показав їй як вiн шанує угоди про мир, навiть i тодi, коли Московщина мала ще велике вiйсько та незруйновану економiку. А тепер без вiйська, у економiчному, державному, полiтичному i моральному безладдi, iз зруйнованим мiфом про всемогутнiсть i непохитнiсть "савєтской властi", замиритися з Нiмеччиною означало здатися цiлковито на її ласку. Москвини розумiли це дуже добре. Й. Сталiн добре бачив як нiмецька ласка виглядала би в життi. Отже, фактично Й. Сталiн був супроти Ф. Рузвельта в далеко слабшому станi нiж У. Черчiлль. Англiя без допомоги США, навiть програвши вiйну, дуже зубожила б, а не загинула. Але Московщина, навiть формально не програвши вiйни, але на ласцi Нiмеччини — це була би маленька, пiвдикунська державка десь у пiвнiчно-схiдному куточку Європи. Отже, Московщина потребувала допомоги США безмiрно пекучiше, нiж її потребувала Англiя. Й. Сталiн це добре знав, але вiн також знав те, чого не знав Ф. Рузвельт. Знав i причину того Рузвельтового незнання. Так повернулися Московщинi на Тегеранськiй нарадi всi тi великi мiльйони доларiв, що їх вона витратила на задурманення розумiв великих, середнiх, малих рузвельтiв в урядi та в унiверситетах США. З казково величезними вiдсотками повернулися Московщинi всi її витрати на "культурнi зв'язки", на ошуканство "спiвiснуванням", на "туристiв", на шпигунiв, продажних журналiстiв, на всю запаморочену всiлякими соцiалiстичними оманами шосту колону. Повернулися з казково величезними вiдсотками, бо тепер є 200-мiльйонна щодо кiлькостi громадян московська iмперiя, а не маленька Московщина в межах XVI ст.

А Московщина могла бути тепер у межах XVI ст. Могла б, якби Ф. Рузвельт став на боцi У. Черчiлля, а не Й. Сталiна, якби головний наступ на Нiмеччину був через Балкани, а не через Францiю. Московський, нiмецький, англiйський i навiть американський Генеральнi Штаби добре розумiли не лише стратегiчну, але й полiтичну вагу англо-американського антинiмецького фронту в Болгарiї, Румунiї, Мадярщинi, Польщi, а може й в Туреччинi. Наприклад, командувач вiйськом США в Iталiї генерал Марк Кларк писав:

"Не лише на мою думку, але й в оцiнцi знавцiв справи, найбiльшою помилкою в цiй вiйнi було те, що ми замiсть наступати через Балкани наступали через Францiю. Ми послабили наступ навiть на iталiйському фронтi, забравши з нього до Францiї кiлька дивiзiй. Так ми змарнували стратегiю, яка могла геть цiлковито змiнити всi стосунки мiж Захiдним свiтом i СРСР. Й. Сталiн дуже добре розумiв, що найбiльше потрiбно Московщинi. Чого найбiльше він хотiв — це не допустити нас на Балкани".

На тiй Тегеранськiй нарадi стався цiкавий iнцидент. На банкетi Й. Сталiн виголосив тост, в якому сказав: "Сила нiмецького вiйська — це 50.000 вищих офiцерiв та iнженерiв. Отже, вип'ємо за те, щоб ми всiх їх пострiляли, коли будуть в наших руках". У. Черчiлль як опарений вмить зiрвався з крiсла i червоний з обурення гостро сказав: "Англiйське розумiння законностi та справедливостi нiколи не дозволить на таке дикунство". Знiяковiлий Ф. Рузвельт хотiв обернути це в жарт, запропонував компромiс — погодитися на менше число, наприклад, 49.000. Всi присутнi москвини вибухли реготом, так само як і янкi. Ще бiльш обурений У. Черчiлль вийшов з банкету.

Голова польського уряду на вигнаннi С. Мiколайчик розумiв, що в Тегеранi мають обмiрковувати також i долю Польщi. Тому вiн просив у Ф. Рузвельта дозволу приїхати до Каїра, щоб оповiсти йому про справу Польщi ще перед тим, як вiн, Ф. Рузвельт, обмiрковутиме її з Й. Сталiним. Ф. Рузвельт викручувався вiд побачення пiд всiлякими претекстами. Тодi С. Мiколайчик послав йому до Каїра розпачливу телеграму. Ф. Рузвельт пам'ятав, що в США є понад шiсть мiльйонiв громадян США, якi походять зi Схiдної та Середньої Європи, i про те, що наближаються вибори президента США. Отже, вiн телеграфiчно запевнив С. Мiколайчика, що справу Польщi вiн вивчив дуже добре i тому готовий захищати права Польщi на Тегеранськiй нарадi.

Перед засiданням, на якому мали обмiрковувати справу Польщi, Ф. Рузвельт довго нараджувався удвiйку з Й. Сталiним. На засiданнi Й. Сталiн висунув домагання визнати тi схiднi кордони Польщi, що він установив з А. Гiтлером 1939 року. Крiм того, вимагав визнати Московщинi право мати Естонiю, Латвiю, Литву в складi СРСР. Ф. Рузвельт мовчав. Осамiтнений У. Черчiлль зрозумiв, що справа вже розв'язана двома диктаторами, i вiн нiчого не може вдiяти. Мусив забути про офiцiйну причину проголошення Великобританiєю вiйни Нiмеччинi. Зрештою англiйському державниковi i патрiотовi потреби Великобританiї були дорожчi за всi польщi разом узятi, хоч би й треба було паленiти зi сорому за зраду угод з поляками.

По кiлькох мiсяцях пiсля Тегеранської наради надходили вибори президента США. Хоч американська Полонiя не знала, що ухвалено на Тегеранськiй нарадi, проте подiї в Польщi натякали, що ухвалено не на користь Польщi. Отже, поляки США послали до Ф. Рузвельта своїх уповноважених запитати президента. Вiн прийняв їх надзвичайно приязно i запевнив, що вiн дуже зважав i зважає на бажання американських полякiв щодо Польщi, що вiн боронив i боронитиме всi права Польщi.

По "розв'язаннi" справи Польщi Ф. Рузвельт запропонував обмiркувати справу Нiмеччини. Вiн висунув план подiлити Нiмеччину на п'ять окремих напiвсамостiйних держав, а Рурщину, Саар, Гамбурґ та Кiль передати пiд владу ООН. Лiпшого плану знищити Нiмеччину i змiцнити Московщину — годi видумати.

Коли Ф. Рузвельт викладав цей план, Й. Сталiн iронiчно кинув зауваження У. Черчiллю, що вiн не слухає, бо мабуть не хоче розподiлу Нiмеччини. Та У. Черчілль слухав, але не вiрив своїм вухам, бо був приголомшений тим, що казав Ф. Рузвельт. Приголомшений тому, що цей план був йому цiлковито новиною i несподiванкою. Щойно кiлька днiв тому вiн мав у Каїрi довгу нараду з Ф. Рузвельтом. На нiй вони УЗГОДИЛИ спiльнi англо-американськi погляди на тактику супроти Московщини на Тегеранськiй нарадi. I нiхто iнший, лише сам Ф. Рузвельт кiлькаразово казав У. Черчiллевi, що основою англо-американського союзу є узгоджувати завжди не лише вчинки, але й плани на майбутнє. Отже, таке Рузвельтове "узгодження" — та ще й у такiй величезнiй свiтовiй справi — дуже обурило У. Черчiлля. Проте, вiн стримався вiдповiдно назвати цей рузвельтовий вчинок i з гiрким сарказмом зауважив: "Вживаючи американського жаргону, я хiба можу сказати, що пан президент укусив стiльки, що воно застрягне в його горлянцi".

У Тегеранi Ф. Рузвельт запитав Й. Сталiна про московськi бажання щодо намiрiв на територiальнi здобутки. Той вiдповiв: "Тепер нема потреби балакати про це. Але прийде час, коли ми скажемо". Тепер всi знають, що сказали. Не багато. Лише свiтовий СРСР зі столицею Москвою.

Ч. Вiлмот писав: "Здiйснення безумовної капiтуляцiї Нiмеччини, навiть i без тегеранських ухвал — неминуче робило Московщину панiвною силою у Схiднiй Європi. Проте, в жодному разi не робило неминучим поширення впливу Московщини аж до середини Європи та на Балкани. А по Тегеранi стало вже певнiстю, що саме так станеться, бо Тегеранська нарада створила величезну перевагу для СРСР у полiтичному укладi сил повоєнної Європи".

Чехословацький президент Е. Бенеш бачив Й. Сталiна в Москвi, коли вiн щойно повернувся з Тегеранської наради. Е. Бенеш дуже здивувався, побачивши звичайно невеселого Й. Сталiна, надзвичайно веселим, радiсним. Е. Бенеш казав, що Й. Сталiн виглядав тодi як переможець, мало що не танцював з радощiв. Якби нi! Та ж справдi був переможцем на тiй нарадi. Здобув на нiй стiльки, скiльки мабуть i не мрiяв перед нарадою. А невдячнi москвини не поставили ще й досi у Москвi пам'ятник Ф. Рузвельтовi.

"Як показали пiзнiше подiї, Тегеранська нарада була тим зворотним пунктом, пiсля якого кермо подiй перейшло до рук Й. Сталiна. Вся вiдповiдальнiсть за це падає лише на Ф. Рузвельта. Його психiчне збочення було таке велике, що вiн, не зважаючи на Сталiнiв босяцький цинiзм, не зважаючи на неетично брудну цiну, що її Ф. Рузвельт платив, не зважаючи нi на що вiрив, що творить стосунки i передумови, якi приведуть обидвох спiльникiв до справжньої приязнi. Повернувшись до США, вiн казав через радiо на Святий Вечiр 1943 року таке: "Й. Сталiн — це людина, що сполучає в собi величезну, немилосердну непохитнiсть iз здоровим добрим гумором. Я вiрю, що вiн є справжнiй речник думки, душi i серця Расєї (тобто СРСР. — П. Ш.). I я вiрю, що ми, американцi, житимемо з "рускiм" народом дуже добре. Направду, дуже добре".

Ялтинська нарада

Мiнiстерство закордонних справ США оприлюднило 1955 року деякi документи Ялтинської наради. Але їх дбайливо зцензуровано. Проте, навiть i в цензурованих виданнях можна знайти чимало такого, що разом з оприлюдненими спогадами учасникiв i свiдкiв дають право iсториковi сказати, що Ялтинська нарада лишиться назавжди в iсторiї зразком найганебнiшої, найпiдлiшої, найцинiчнiшої, найпродажнiшої, найнеетичнiшої мiжнародної полiтики.

I не лише зразком, але й матiр'ю пiзнiших мiжнародних нарад. Ялтинська нарада започаткувала офiцiйно (неофiцiйно започатковано далеко ранiше) теперiшнiй стиль мiжнародної полiтики, що його не можна назвати iнакше нiж людожерським. Теперiшня мiжнародна полiтика повернулася до морально-етичних засад печерного двоногого звiра вже цiлком вiдкрито, офiцiйно. Щогiрше! Двоногий звiр казав те, що думав, i робив те, що казав. Був жорстокий, та бодай не був пiдлий. Теперiшнi ж полiтики цинiчно закривають свої людожерськi вчинки параваном високоморальної, пiднесеної, етичної, навiть християнської балаканини. I їхньому цинiзмовi тепер немає меж.

В iсторiї США не було випадкiв, щоби вибирали на президента ту саму особу втретє, майже не вибирали вдруге. Ф. Рузвельта вибрали 1944 року вчетверте. А 1944 i дальшi роки були роками розв'язки справ величезної ваги, розв'язки, що визначали долю свiту на майбутнi сторiччя. Силою обставин, голосом, що розв'язував, був голос США. Державнi потреби самих США вимагали, щоби президентом була людина у повному розквiтi її фiзичних, розумових i духовних сил. А Ф. Рузвельт був тодi вже на найнижчому схилi своїх не лише фiзичних, але й духовних сил. Вже тодi вiн був безнадiйно хворою людиною i його днi на цьому свiтi були порахованi. Вибирати на президента дуже хвору людину та ще й за таких переломно критичних часiв — було державним злочином.

Мафiя витратила роки часу на те, щоб опанувати уряд США разом з президентом. Хворий, безсилий президент був для мафiї золотою нагодою здiйснити її план повоєнного свiту руками президента. Граючи на Рузвельтовiй зарозумiлостi (мегаломанiї), мафiя примусила його кандидувати 1944 року. Само собою зрозумiло, мафiя зробила катастрофiчний стан Рузвельтового здоров'я державною таємницею. Її часописи запевняли людей у доброму здоров'ї Ф. Рузвельта.

I перед виїздом до Ялти, i в дорозi, i в Ялтi Ф. Рузвельт був дуже хворою людиною. Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус писав, що не лише руки, але й усе тiло його тремтiло. Адмiрал Е. Кiнґ, зустрiвши Ф. Рузвельта в дорозi до Ялти, казав потiм, що вiн перелякався, побачивши Ф. Рузвельта в такому дуже хворому станi. Рузвельтiв американський перекладач Андрiй Савчук, що був у Ялтi, казав: "Президент виглядав дуже хворим, поводився як дуже хворий i розмовляв як хворий". Мафiя знала це лiпше за будь-кого, але вона дуже квапилася оформити документально ухвали всiх попереднiх нарад, понадто Тегеранської. А що хворiший президент, то легше це зробити.

Начальник вiйськового посольства США у Москвi генерал Джон Дiн писав: "Нiяка подiя в цiй вiйнi не виводила мене так з рiвноваги, як видовище, що президента США несли на руках з iнвалiдного крiсла на авто, чи корабель, на лiтак, щоб їхати пiвсвiтом, як єдино можливий спосiб зустрiнутися з Й. Сталiним". Всi радники Ф. Рузвельта, за винятком Г. Гопкiнса та його мафiозних спiвучасникiв, були проти того, щоби хворий президент їхав до Ялти.77

Ф. Рузвельт взяв на Ялтинську нараду крiм нерозлучного шестиколонника Г. Гопкiнса ще й п'ятиколонника Алджера Гiса. Колишнiй московський шпигун В. Чемберс, розчарувавшись у комунiзмi, видав всю московську мережу в США, попереджав уряд задовго до Ялтинської наради, що А. Гiс є московським шпигуном. Колишнiй урядовець посольства СРСР у Канадi Iгор Гузенко передав канадському урядовi багато документiв московського шпигунства. Мiж ними були документи, якi доводили, що шпигунською дiяльнiстю А. Гiса керувало посольство СРСР у Канадi. Канадський уряд переслав документи урядовi США. Це було задовго до Ялтинської наради. Само собою зрозумiло, що мафiя сховала всi документи про шпигунство А. Гiса. На Ялтинськiй нарадi А. Гiс та Г. Гопкiнс сидiли за плечима Ф. Рузвельта, обидва писали i пiдписували президентовi свої писульки-поради. Пiзнiше (1949 року), коли А. Гiса зловили на гарячому i судили за шпигунство, вiн казав на судi: "Не буде моєю нескромнiстю, а радше вiдвертiстю сказати, що я допомiг у деякiй мiрi укласти Ялтинську угоду".

Звеличники Ф. Рузвельта у своїх книжках намагаються довести, що А. Гiс не мав голосу на Ялтинськiй нарадi. Мiнiстерство закордонних справ США оприлюднило трохи документiв з тої наради, але не оприлюднило багатьох писульок, що їх писали i пiдписували Ф. Рузвельтовi на засiданнях А. Гiс та Г. Гопкiнс. Але й iншi свiдки та учасники наради, як, наприклад, генерал Джеймс Борис, кажуть, що Е. Стецiнiус i Г. Гопкiнс дуже часто радилися з А. Гiсом. А скiльки разiв А. Гiс "радився" зi своїм "хазяїном" Й. Сталiним — може скажуть колись архiви.

В Ялтi москвини блискуче вiдiграли роль неймовiрно щедрих, а звiдти враження i щирих, гостинних господарiв. Вони там частували англiйцiв та янкi найвибагливiшими стравами i напоями, i то в такiй кiлькостi, що гостi переїдалися i перепивалися аж до занедужання. Найменше бажання гостей, зрозумiло крiм, полiтичних, негайно задовольняли. Наприклад, хтось зауважив, що нема в напої цитрини. На другий день у їдальнi стояло кiлька цитринових дерев з достиглими цитринами на них. У. Черчiлль телеграфував додому: "Московська гостинна щедрiсть перевищує уявну". Американський перекладач Андрiй Савчук казав: "Ялтинська пиятика була найбiльшою, яку я бачив у своєму життi". А вiн був морським офiцером, отже, бачив великi пиятики. Москвини навмисно тримали своїх гостей п'яними чи напiвп'яними навiть i на засiданнях. Москвини звикли пити свою "водку" вiдрами, не впиваючись. Але Ф. Рузвельтовi, що ледве рухався i вже згасав, навiть маленька пiвчарка ослаблювала не лише тiло i волю, але й дурманила мозок. Й. Сталiн та його слуга А. Гiс це бачили дуже добре i тому зробили з Ялтинської наради пияцьку, а заодно i ПОЛIТИЧНУ московську вакханалiю.

Ф. Рузвельт знав, що Ялтинська нарада обмiрковуватиме i справу Японiї. Вiн привiз iз собою А. Гiса, Г. Гопкiнса i купу знавцiв-дорадникiв. Але не привiз найлiпших знавцiв стану вiйни з Японiєю: командувача японським фронтом генерала Д. Макартура та командувача Тихоокеанського флоту адмiрала Честера Нiмiця. Чому?

За шiсть мiсяцiв перед Ялтинською нарадою Ф. Рузвельт мав у Гонолулу нараду з генералом Д. Макартуром та адмiралом Ч. Нiмiцем. Обидва сказали тодi Ф. Рузвельтовi: "Ми можемо примусити Японiю прийняти всi нашi передумови здачi, навiть не висаджуючи вiйська на японськi острови, а вживаючи силу лише флоту та авiацiї". Про атомну бомбу вони тодi ще нiчого не знали. Вiд часу тої Гонолулської наради (була вона 27.07. 1944 р.) американцi добили i рештки японського флоту так, що японський уряд вислав своїх уповноважених довiдатися про умови капiтуляцiї. З цього — великої полiтичної ваги — висновок: США цiлковито не потребували московської допомоги, щоби перемогти Японiю.

Перед виїздом Ф. Рузвельта до Ялти Вiйськовий Мiнiстр Г. Стiмсон та керiвник розробки атомної бомби генерал Леслi Ґровз повiдомили Ф. Рузвельта, що атомна бомба на 99 % вже зроблена i буде мати казкову, неймовiрно величезну силу. На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт знав дуже добре, що Японiя вже побита i хоче замиритися, жодної московської допомоги її добити США не потребують. Але ту московську "допомогу" потребувала мафiя, тому генерала Д. Макартура та адмiрала Ч. Нiмiця, якi були твердо проти московської участi у вiйнi з уже конаючою Японiєю, на Ялтинську нараду не покликано.

Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав: "Анi безпосередньо, анi посередньо я не мав найменшого зв'язку з Ялтинською нарадою. Моїх поглядiв на потребу московської участi у вiйнi з Японiєю нiхто нiколи не питав. Анi мене, анi жодного мого офiцера на тiй нарадi не було. Щобiльше! Я навiть не знав, що вона вiдбувається. Якби тодi запитали про мiй погляд, то я непохитно порадив би НЕ втягати Московщину у вiйну з Японiєю. А робити Московщинi якiсь поступки в цьому — я вважав безглуздям".

Рузвельтовим радником вiд Генерального Штабу був у Ялтi адмiрал Вiльям Лiгi. Вiн писав: "Я був тодi твердо переконаний, що наша вiйна з Японiєю досягнула вже такого стану, що її поразка була питанням лише часу. Отже, ми цiлковито не потребували московської допомоги, щоб її добити". Командувач морською вiйною адмiрал Ернест Кiнґ московської допомоги не просив. Командувач бойовою авiацiєю генерал Г. Арнольд думав так як адмiрал В. Лiгi. Уповноваженим генерала Г. Арнольда в Ялтi був генерал К. Котер. Ф. Рузвельт не запитав його анi слова. Намагання Рузвельтових звеличникiв перекласти провину на генералiв, мовляв, генерали та адмiрали вимагали участi Московщини у вiйнi з Японiєю — є нахабною брехнею. Як бачимо, вони доводили, що поб'ють Японiю i без московської допомоги, i вимагали власне протилежного, тобто НЕ допустити, щоб Московщина втручалася у японську вiйну. Чому?

Вiд часiв президента Теодора Рузвельта (1858–1919) досi кожний полiтик знає, що паном Маньчжурiї є той, хто має у своїх руках Маньчжурську та Схiдно-Китайську залiзниці з портами, що їх вони пов'язують. Знали це i Ф. Рузвельт та мафiя. Так само кожний полiтик розумiв, що Курильськi острови є заборолом проти нападу Московщини не лише на Японiю, але й на Пiвнiчну Америку. Якщо Ф. Рузвельт цього не розумiв, то йому вистачило би подивитися лише на мапу, щоб зрозумiти, чому саме Московщина хоче мати Курильськi острови. Ф. Рузвельт, нiчим i нiким не примушений, лише зi свого добрячого серця подарував Московщинi Маньчжурiю та Курильськi острови. Московщина побудувала на тих островах велику базу пiдводних човнiв.

Iсторик США професор Д. Ров пише: "США виграли вiйну з Японiєю вже перед Ялтинською нарадою. Отже, тяжко навiть тепер зрозумiти, пощо треба було нам платити Московщинi таку величезну винагороду за її кiлькаденну участь у вiйнi з Японiєю. Участь, що її США цiлковито не потребували".

Свого часу Ф. Рузвельт звiльнив з посади посла США до СРСР генерала Вiльяма Стендлi, бо той скаржився американським журналiстам, що уряд СРСР приховує вiд своєї людностi той факт, що США багато допомогли СРСР. Таке нарiкання не сподобалося Й. Сталiновi. На його мiсце Ф. Рузвельт призначив А. Гаррiмана. Чому саме його? Бо вiн був мафiозним шестиколонником, i мафiя доручила йому втягнути СРСР у вiйну з Японiєю. У жовтнi 1944 року А. Гаррiман наполегливо намовляв Й. Сталiна проголосити вiйну Японiї. Й. Сталiн вiдповiв йому: "Я обiцяв це вже три рази. I я справдi був би дурнем, якби цього не зробив, коли прийде на те час, бо ж на тому можна добре заробити. Я почну воювати з Японiєю напевно, але по трьох мiсяцях вiд офiцiйної капiтуляцiї Нiмеччини. А поки що я маю значно посилити своє сибiрське вiйсько. Потребую вiд США щонайменше: 3.000 танкiв, 75.000 вiйськових автомобiлiв, 5.000 лiтакiв". А. Гаррiман обiцяв все те прислати. I справдi, за наступних мiсяцiв США вислали Московщинi понад один мiльйон тонн вiйськового спорядження. Московщина проголосила вiйну Японiї за шiсть днiв до офiцiйної капiтуляцiї її перед американцями. I московське вiйсько майже без стрiлянини окупувало Маньчжурiю. Воно забрало там японського вiйськового спорядження на великi мiльярди доларiв.

В Ялтi Й. Сталiн та Ф. Рузвельт мали 6.02.1945 р. у Лівадiйському палацi таємну нараду. На вимогу Ф. Рузвельта на нараду НЕ запросили У. Черчiлля. Чому? Бо на тiй нарадi визначалася доля Азiї безпосередньо i доля Британської iмперiї посередньо. Визначалася доля Iндiї та багатющого пiвденно-азiатського джерела сировини і ринку, на яких базується 80 % англійської промисловостi. Й. Сталiн добре пам'ятав заповiт Петра I-го завоювати Iндiю, i вiн був пильним учнем В. Ленiна, який вчив, що, не опанувавши Азiї, Московщина не зможе опанувати Європи та всього свiту. Початком цього мусила бути замiна японського панування в Китаї на московське, i зробити це треба було кров'ю та грошима американцiв, якi як дiти не розумiли, що вони роблять.

Писаних документiв про ту їхню таємну нараду ми не знаємо. Але знаємо, що сталося потiм. Тому можемо з певнiстю твердити, що Й. Сталiн зажадав вiд Ф. Рузвельта передати Московщинi увесь Сахалiн, Курильськi острови, порт Дайрен та Порт-Артур, Маньчжурську залiзницю, Зовнiшню Монголiю. Ф. Рузвельт погодився.

Хоч в оприлюднених ялтинських документах не знаходимо вiдомостей про таємну угоду Й. Сталіна i Ф. Рузвельта, щоби передати Берлiн та Чехословаччину з її величезними заводами "Шкода" та урановими копальнями в Яхиновi, проте подiї показали понад всякий сумнiв, що така угода була. У. Черчiлль розумiв, що захоплення англо-американськими вiйськами Берлiна та Праги, обсада їх своїми залогами матиме по вiйнi безмежно велику полiтичну вагу. I вiн кiлькаразово звертав Рузвельтову увагу на це. Але… головнокомандувач союзними вiйськами генерал США Д. Ейзенхауер уклав через мiсяць по Ялтi остаточний воєнний план, за яким Берлiн i Прагу мало обсадити московське вiйсько. Цей план вiн навiть НЕ показав англiйцям, але послав (телеграфом 28.03.1945) Й. Сталiновi на затвердження. Верховним головнокомандувачем вiйська США є президент США. Отже, генерал Д. Ейзенхауер уклав такий план i не повiдомив англiйцiв про нього з наказу президента США Ф. Рузвельта. Навiть стриманий У. Черчiлль лютував i протестував мало що нецензурними словами, доводячи Ф. Рузвельтовi згубнiсть для США i Великобританiї наслiдкiв такого плану. Намарно! Мафiя знала про наслiдки лiпше за У. Черчiлля, тому і уклала саме такий план.

У. Черчiлль пише у своїх спогадах: "США були паном свiтової долi. Великобританiя, хоч і була ще сильною, проте не мала досить сили визначати сама свою долю. Все, що я мiг тодi робити — це лише попереджувати i просити. Мене радiсно вiтав мiй народ, але моє серце болiло i розум тиснула уява недоброго майбутнього".

В Ялтi пiдписано також i "Декларацiю про звiльнену Європу". Цей документ цiлковито свiдомою, цинiчною брехливiстю перевищує свого близнюка — "Атлантичну хартiю". Перевищує, бо вже цiлком вiдкрито викидає "Хартiю" на iсторичний смiтник. Наприклад, до 3-го пункту "Атлантичної хартiї"… "щоби були поверненi самостiйнi права i самоуправлiння тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права живосилом", — ялтинське "Проголошення" додає… "агресивними державами". А в усiй тiй "Декларацiї" нападницькими державами визнаються: Нiмеччина, Iталiя та Японiя. Московщину ж (СРСР) нападницькою НЕ визнається.

Далi в тiй "Декларацiї" написана гарна, але порожня, загальна балаканина про допомогу звiльненим народам вести вiльнi вибори i наставити демократичнi уряди. Але мафiя подбала, щоб навiть i в нiй — цiлковито теоретичнiй, докладно не окресленiй, життєво безвартiснiй, бо без жодної забезпеки здiйснити балаканинi — мати вихiд на випадок потреби. Теж проголошено, що ту допомогу мають давати всi три уряди (США, СРСР, Великобританiя) у взаємнiй згодi i лише тодi, коли на їхню ОДНОСТАЙНУ думку цього вимагають обставини. Iншими словами — США та Великобританiя зобов'язалися пальцем не ворухнути, щоби допомогти поневоленим Московщиною народам визволитися… без московської на те згоди.

На Ялтинськiй нарадi також погодилися заснувати Органiзацiю Об'єднаних Нацiй. Автором її статуту став нiхто iнший як Алджер Гiс. Вiн же й головував на перших її установчих зборах у Сан-Франциско в квiтнi 1945 року.78

На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт не завагався зломити стару мiжнародну Женевську угоду про полонених та право захисту (притулку) полiтичних втiкачiв. Десять рокiв пiзнiше, коли оприлюднено деякi ялтинськi документи, свiт дiзнався, що Ф. Рузвельт холоднокровно i добровiльно подарував Московщинi на зарiз понад три мiльйони — з них 85 % українцiв — полонених та втiкачiв з СРСР.

Сам У. Черчiлль назвав ухвали Ялтинської наради "трагедiєю величезного розмiру". Самих лише нiмцiв вигнано з їхнiх прапрадiдівських осель 10 мiльйонiв, забрано вiд Нiмеччини чверть її орної землi. "Це не вiщує нiчого доброго", — признався пiзнiше У. Черчiлль. Нiмеччина зобов'язалася платити вiдшкодування не грошовими зобов'язаннями, а машинами, цiлими заводами, товарами, а також i ясирем: рабською, примусовою, безплатною працею нiмцiв. Отже, поворот до дикунських часiв людської цивiлiзацiї вiдбувся.

На цiй нарадi визнано законним названий "тимчасовим" уряд Польщi — маленький гурток польських зрадникiв-яничарiв, що його вишколила Московщина. У. Черчiлль протистояв цьому шахрайству чотири днi. Ф. Рузвельт же пiдтримував це московське домагання вiдразу. Нарештi погодилися, щоб той "тимчасовий уряд" провiв загальним голосуванням вибори до польського Сейму. У. Черчiлль вимагав, щоб тi вибори були пiд наглядом послiв СРСР, США i Великобританiї у Варшавi. Й. Сталiн гостро те вiдкинув, мовляв, такий нагляд був би образою культурного польського народу. Натомiсть вiн запропонував зобов'язати "тимчасовий уряд" провести справдi вiльнi i справдi демократичнi вибори. А щоби забезпечити демократичнiсть виборiв, то допустити кандидатiв лише демократичних, не фашистських партiй. Якi партiї вважати за фашистськi Й. Сталiн не сказав. Очевидячки, це мали визначати отi московськi попихачi, що їх визнано за уряд Польщi. I справдi, пiзнiше вони "визначили". А Московщина та їхнi попихачi мають за фашистiв усiх не комунiстiв. Ф. Рузвельт пiдтримав цю сталiнську пропозицiю вiдразу, без вагань. А що вiн зробив це цiлком свiдомо — сам і пiдтвердив. Ще перед пiдписанням угоди щодо Польщi адмiрал В. Лiгi зауважив йому: "Та ж така угода є як гума. Її можна розтягати вiд Ялти до Вашинґтона, не розiрвавши". Ф. Рузвельт вiдповiв йому: "Я це знаю". Пригадаймо, як вiн обiцяв С. Миколайчиковi та американським полякам захищати права Польщi.

"Коли пiзнiше накази уряду США та взагалi подiї розкрили таємницю Сталiно-Рузвельтовської таємної угоди, то полiтики i генерали США вжахнулися. В Ялтi Ф. Рузвельт подарував Московщинi життєвi iнтереси не лише Китаю, але й iнтереси США. Вiн вiддав Московщинi Маньчжурiю Сахалiн, Курильськi острови, велику морську базу Порт-Артур, порт Дайрен, Маньчжурську залiзницю. Ф. Рузвельт так змiцнив потужнiсть московської iмперiї, що тепер катастрофа загрожує не лише Китаєвi, але й США". Це писав колишнiй посол США до СРСР В. Болiт.

Колишнiй посол США до СРСР Джозеф Ґрю, дiзнавшись про ухвали Ялтинської наради, написав до Мiнiстерства закордонних справ США обґрунтований меморандум, в якому вiн попереджував, що внаслiдок ялтинських ухвал Монголiя, Маньчжурiя та Корея поступово опиняться в московськiй орбiтi, а за ними по якомусь часi й Китай та Японiя. Цю його пропам'ятку мафiя заховала до таємного архiву, не показавши навiть мiнiстровi.

Звеличник Ф. Рузвельта, учасник Ялтинської наради Мiнiстр закордонних справ Е. Стетiнiус запевняє, що далекосхiдна угода дбайливо продумана i спланована, а не була раптовою, поквапною розв'язкою справи. Певно що так! Лише вiн не каже, КИМ продумана та спланована. А ми пригадаймо, що перед Ялтинською нарадою Е. Стетiнiус, Г. Гопкiнс та А. Гiс втрьох радилися три днi в Каїрi. Так само ця трiйка радилася i з Ф. Рузвельтом 4.02.1945 р., а пiд час засiдань Ялтинської наради Г. Гопкiнс та А. Гiс увесь час пiдсували Ф. Рузвельтовi свої писульки-поради.

Сп'янiла своїми казковими перемогами нахабна Московщина вже у першi днi по вiйнi "наплювала" на всiх рузвельтiв, черчiллiв та на угоди з ними. Московщина розпаношилася на всю свою "шiрокую натуру" — робила все, що лише забажала, не звертаючи уваги на жоднi свої пiдписи пiд мiжнародними угодами, i то цiлком безкарно. Цим вона вiдкрила очi багатьом американцям та європейцям на те, чого вони можуть сподiватися вiд неї в майбутньому. Мафiозна брехня про миролюбну, демократичну "Расiю" почала вiдкриватися, а це дуже шкодило мафiозним планам i задумам, мафiя затривожилася. Посол США до СРСР А. Гаррiман посилав до Вашинґтона тривожнi телеграми. У. Черчiлль просив у Ф. Рузвельта поради, як вiн має викручуватися в Парламентi. Ф. Рузвельт телеграфiчно79 порадив йому зменшувати якомога московську загрозу, мовляв, колись обставини примусять Московщину "порозумнiшати", здемократизуватися, i вона поводитиметься по-людськи. На розпачливий протест голови польського уряду на вигнаннi генерала В. Андерса Мiнiстр закордонних справ США Дж. Маршалл мiг лише вiдповiсти: "Не зважаючи на це все, США будуть i далi йти разом з Московщиною проти Нiмеччини. А що буде далi — один Бог знає". Чи це вiдповiдь державного мужа, обов'язком якого є передбачувати що буде пiзнiше?

Нi! Не лише Бог знав, але й люди, а найлiпше за всiх мафiя. Приблизно тодi, коли Дж. Маршалл це казав, нiмецький мiнiстр Й. Ґеббельс писав: "Якщо нiмецький народ складе зброю, то угода мiж Ф. Рузвельтом, У. Черчiллем i Й. Сталiним дозволить Московщинi окупувати всю Схiдну i Пiвденно-Схiдну Європу разом з бiльшою частиною Нiмеччини. Залiзна заслона закриє вiд свiту цей обшир, що разом з СРСР буде територiєю величезного розмiру i сили. За цiєю залiзною заслоною почнеться, радше продовжуватиметься, величезне, пекельне знищення людностi. А з тих, що лишаться живими, утворяться гниючi мiльйони бездумної, безвiльної двоногої худоби, яка не знатиме нiчого про свiт поза тою заслоною, хiба лише те, що кремлiвськi рабовласники їм скажуть. Без власного проводу тi мiльйони рабiв животiтимуть з ласки чи неласки московських людожерiв. Решту Європи заллє безладна (хаотична) повiнь полiтичних та економiчних заворушень, що буде лише пiдготовкою до повного скомунiзування всiєї Європи".

64. Початок Першої свiтової вiйни.

65. Всенародним демократичним голосуванням.

66. Перед ним президенти США В. Вiльсон, В. Гардiнґ, К. Кулiдж не визнавали.

67. Порiвняйте студентство в Українi.

68. У цьому лежать психiчнi корiння антипатiї європейцiв до американцiв.

69. Тобто американський спосiб життя.

70. Як лише уряд США визнав СРСР, негайно приїхало з Московщини до США кiлькадесят московських пропагандистiв вивчати американськi способи пропаганди.

71. Бiлий Дiм — це будинок, де живуть президенти США i мають там свою канцелярiю.

72. Фактично в порту США, з великим парадом флоту i з сотнями журналiстiв та кiнооператорiв.

73. Достеменно таке сталося 1921 року в Баварiї.

74. Так зробили: Латвiя, Литва, Естонiя 1940 року.

75. Так сталося у виборах Дж. Кеннедi на президента.

76. Московщина таки поширила її у формi "вето" в ООН.

77. Повернувшись із Ялти, Ф. Рузвельт за пiвтора мiсяця помер.

78. Офiцiйно це ухвалено в Потсдамi 1945 року.

79. Кiлька годин по тiй телеграмi Ф. Рузвельт помер.

IX. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА

Московський цар Петро I-ий, дiставши добре по пицi, коли пробував загарбати Європу, зрозумiв, що Московщинi спершу треба набратися сил, щоб могти запанувати в Європi. Треба розбудувати величезне вiйсько, як це робив Чингiсхан, Аттила та iншi азiатськi завойовники. А на величезне вiйсько треба величезних грошей. Бiдна дикунська Московщина їх не мала i не знала iншого способу розбагатiти нiж украсти i загарбати. Тож вiн лишив москвинам заповiт — загарбати Iндiю з усiма її казковими багатствами. Наступнi царi почали стало, вперто посовувати кордони Московщини на схiд, щоби захопити Тихоокеанське узбережжя, завоювавши і Японiю.

Московщина, запаморочена величезною географiчною розлогiстю московської iмперiї, вважала Японiю за нiщо, а японцiв — за пiвдиких мавп. Тому Московщина була певна, що вона пiдiб'є Японiю пiд свою владу за один-два тижні силою кiлькох полкiв. Московськi часописи того часу80 друкували карикатуру: московський вояк веде на мотузку мавпу з короною на головi, тобто японського iмператора. Коли москвини в Петербурзi одержали телеграми, що "макакi"81 розбили i затопили весь російський флот, то вони дуже обурилися таким "дурним жартом" телеграфiстiв.

"Дємакратiчєская" Московщина, перебравши всi нацiональнi традицiї, iдеї та iдеали монархiчної Московщини, перебрала також i план опанувати Азiю перше, нiж пробувати опанувати Європу. Та московська "дємакратiя" пам'ятала японську прочуханку 1905 року, тому й не пробувала "закидати макакiв шапками". Натомiсть вжила, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб опанувати ворожий народ зсередини руками його яничарiв. Гетьман Iван Мазепа висловив цей московський спосiб коротко: "Самi себе звоювали". Яничарством.

Японська вiйна 1905 року вiдкрила очi пихатій Московщині, вона побачила нацiональне обличчя японського народу. Побачила горду, вiдважну, нацiонально чесну, провiдну верству самураїв i японський загал, що обожнював свого мiкадо-iмператора. Навiть нахабний москвин зрозумiв, що яничарiв серед японцiв не знайде. Отже, треба знайти якусь iншу силу, яка допомогла би Московщинi загарбати, опанувати Японiю.

Упоравшись 1923 року з ворохобною Україною, Московщина не гаючись почала опановувати Китай руками китайських яничарiв-комунiстiв. Вона вже 1927 року озброїла 50.000 китайських комунiстiв у Пiвнiчному Китаї. Року 1937 мала їх вже 200.000. Ними командували вишколенi в Москвi китайськi старшини-комунiсти. Водночас тисячi московських старшин училися китайської мови.

Китайське нацiональне вiйсько пiд проводом генерала Чанкайшi оточило 1937 року бiля Євану комунiстичне вiйсько. Комунiстичнi генерали i старшини вже збиралися тiкати до СРСР, але москвини порадили їм вжити московський — випробуваний сторiччями спосiб — обдурити ворога. Комунiстичнi генерали запропонували Чанкайшi замиритися i почати переговори. Великий патрiот Чанкайшi вважав, що проти японської безпеки мусять боротися всi китайцi, без рiзницi полiтичних поглядiв. I вiн погодився визнати китайську комунiстичну партiю законною з такими ж правами що й iншi партiї. Комунiстичнi генерали погодилися визнати Чанкайшi за свого зверхника i зобов'язалися пiд його зверхньою командою провадити повстанську вiйну проти Японiї у Пiвнiчному Китаї.

Та незабаром японцi вiдтиснули нацiональне китайське вiйсько з Пiвнiчного Китаю на пiвдень, аж за Жовту рiку. В Пiвнiчному Китаї лишилося комунiстичне повстанське вiйсько, яке мало бити японських окупантiв. Японська окупацiйна влада там була фактично лише в мiстах. У мiжчасi Московщина пiдписала з Японiєю угоду про ненапад. Москва наказала китайським комунiстичним генералам припинити боротьбу з японськими окупантами, а натомiсть всi сили i час дати на розбудову, очевидячки з московською допомогою комунiстичного таємного вiйська. Вони розбудували його так, що 1943 року мали 500.000-не вiйсько. Японська окупацiйна влада була лише у великих мiстах.

Московщина передбачала, коли Японiя пiддасться, то владу в Китаї автоматично перебере мiсцева китайська збройна сила. Нацiональне китайське вiйсько було далеко, 1.500 кiлометрiв на пiвднi, а понадшестирiчна вiйна дуже його виснажила; йому катастрофiчно бракувало зброї, лiкiв, всiлякого вiйськового спорядження. США тодi воювали Японiю, отже, — цiлковито природно i логiчно — генерал Чанкайшi сподiвався одержати зброю та вiйськовий iнвентар вiд свого союзника США. Вiн на власнi очi бачив величезну вiйськову допомогу США Московщинi, що її перевозили до СРСР через Бiрму, де тодi стояло його неозброєне вiйсько. Московщина ж передала китайським комунiстам величезну кiлькiсть зброї, вiйськового реманенту, лiкiв, що їх вона захопила в Маньчжурiї, роззброївши японське вiйсько. Тодi комунсiти мали пiд своєю владою далеко меншу частину Китаю, нiж мали нацiоналiсти. Такий був воєнно-полiтичний стан у Китаї за часу Ялтинської наради.

Нацiональний Китай був тодi, є i тепер для США союзником бiльшої полiтичної i вiйськової ваги нiж Великобританiя. Все Тихоокеанське узбережжя та японськi острови охороняли вiд висадки на них вiйська США лише допомiжнi, складенi зi старих воякiв запасу, вiйськовi частини. Тодi японський флот уже не мав сили охороняти Тихоокеанське узбережжя вiд американського десанту, отже, вся надiя японцiв була на тi допомiжнi узбережнi дивiзiї. Посилити їх Японiя не мала з чого, бо потребувала бiльшої сили проти нацiонального вiйська Чанкайшi. Отже, щобiльше збройної допомоги одержить Чанкайшi, то бiльше своїх дивiзiй Японiя примушена буде перевезти з узбережжя та островiв на китайський фронт, а тим дуже полегшить США висадити своє вiйсько на узбережжя i на островах.

Це розумiв i найдурнiший пiдстаршина. Їдучи на нараду з Ф. Рузвельтом у Каїрi, Чанкайшi був цiлковито певний, що одержить вiд США значно збiльшену допомогу зброєю, вiйськовим спорядженням та лiками, а поготiв ще й тому, що Парламент США вже ухвалив дати цю допомогу на 150 мiльйонiв доларiв.

Та патрiот Чанкайшi не знав, якого "союзника" вiн мав в особi Ф. Рузвельта. Чесний Чанкайшi i не пiдозрював, що хтось вже визначив долю Китаю. Хто?

Московщина уклала дуже далекозорий план знищити силу Японiї руками i кров'ю американцiв, а руками китайських комунiстiв опанувати не лише Китай, але й Корею, Тiбет, Iндiю, Цейлон, Iндонезiю, взагалi всю пiвденну Азiю, застосовуючи свiй, випробуваний кiлькасотрiчним досвiдом, спосiб — яничарство. Його силу Московщина нещодавно випробувала в Українi.

Отже, задурманивши голови китайських комунiстiв балаканиною про єднiсть свiтового пролетарiату, про мету мiжнародного комунiзму створити рай на землi i тому подiбне, москвини вирiшили перехопити вiд китайських комунiстiв роль визволителя азiатських народiв вiд європейського колонiального рабства. Потрiбно їм було приховано усунути своїх нiби союзникiв, китайських комунiстiв вiд впливу на азiатськi народи i вiд проводу над ними, змiцнюючи натомiсть вплив i провiд московськi. I Московщина запланувала зачекати поки США переможуть Японiю, а за два-три тижнi до японської капiтуляцiї оголосити Японiї вiйну, щоб мати право не лише на участь у мирних переговорах, але й (це найголовнiше), щоб мати право та можливiсть перебрати вiд японцiв владу на зайнятих нею землях. Також i щоб мати поруч з американськими свої, московськi, залоги в окупованiй Японiї.

Наставивши свої залоги в тих землях, вже буде легко провести там "найдемократичнiшi" вибори. Азiатськi народи, вдячнi Московщинi за своє визволення, очевидячки "виберуть" до своїх урядiв "прогресивнiших демократiв", вишколених у Москвi яничарiв. Так будуть здiйсненi 2-ий i 3-iй пункти "Атлантичної хартiї"82. Та, найголовнiше, що будуть здiйсненi не європейцями, навiть не китайцями, але "найпередовiшим народом у свiтi" — московським. Так Московщина стане в очах колонiальних народiв визволителькою їх з колонiального рабства, захисницею їхнiх нацiональних прав i волi. Як тепер бачимо, це московське марення вже не виглядає на марення лише.

Щоб створити свою державну владу, вiйсько, промисловiсть, щоби полiпшити способи сiльського господарства, цi новоповсталi з колонiй держави потребуватимуть знавцiв, машин, зброї. Звернутися за допомогою до вчорашнiх поневолювачiв-європейцiв не дозволяє їм ще жива ненависть до них за страх, що вони їх обдурять i знову привернуть в iншiй формi своє колишнє панування. Таке ставлення до європейцiв штовхає їх звернутися до своєї "визволительки" — Московщини. А вона сама, навiть без просьби, дає їм свою "допомогу", i то на нiбито дуже легких умовах. Але це лише нiбито. Щоправда, Московщина продає їм машини, прилади, зброю тощо на довготермiновi сплати, на менший за європейський i американський вiдсоток, i не вимагає платити готiвкою. Проте, Московщина заробляє на цьому бiльше нiж європейцi чи американцi. Таємниця московського шахрайства проста. Використовуючи обставину, що новоповсталi держави не мають своїх спецiалiстiв, або мають московських, Московщина продає їм застарiлу машинерiю та зброю, награбовану в Нiмеччини та в Маньчжурiї. Продає те "барахло" не за грошi, але за сировину. Цiну на сировину визначає Московщина. Само собою зрозумiло, значно нижчу, нiж платять європейцi чи американцi. Цю сировину Московщина або сама переробляє, або продає європейцям за європейськi повновартiснi грошi. За цi грошi Московщина купує собi в Європi найновiшi машини та прилади.

Молодi держави потребують, крiм машин, ще й спецiалiстiв з кожної галузi знання та технiки. Європейцi та американцi посилають їм своїх. Московщина також посилає своїх знавцiв, якi водночас провадять шпигунство i пропаганду комунiзму. Крiм них Московщина сама запрошує молодь нових держав вступати до вищих шкiл у Московщинi, вчитися та жити безплатно. Хто ж вiдмовиться вiд такої "золотої" нагоди? А в тих школах Московщина, попри навчання якогось фаху, виховує яничарiв. Так московський павук ловить у своє павутиння молодi, недосвiдченi, напiвцивiлiзованi колишнi колонiальнi народи.

Та ошуканство i брехня мають короткi ноги. США — не СРСР. I хоч янкi у полiтицi — найдурнiшi дурнi, проте в технiцi та економiцi Московщина може лише галасувати "дажєньом — пєрєжєньом" Америку, але коли прийде до технiчного чи економiчного торговельного змагу, конкуренцiї зі США у новоповсталих державах, то не поможуть Московщинi i вишколенi нею тубiльнi яничари, хоч би вони й мали владу. Як не галасуй, але наочнi факти сильнiшi за пропаганду, навiть i серед напiвцивiлiзованих азiатiв чи африканцiв. Отже, треба заздалегiдь подбати, щоби того американського технiчного змагу не було в новоповсталих державах. Зробити це можна лише руками мафiозi.

Керiвником Далекосхідного вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ США був комунiст, московський шпигун Лахлiн Кюрi83. Його заступником був московський шпигун Мойша Ґрiнберґ84. Керiвником iншого вiддiлу був голова шпигунської мережi Н. Сiлвермайстер. Служба безпеки пiдозрiвала його в шпигунствi i радила урядовi усунути його з державної служби. Але Л. Кюрi переконав Ф. Рузвельта, що Н. Сiлвермайстер є лояльним до США, i Ф. Рузвельт залишив його на посадi85. До цiєї зграї належали урядовцi на дуже високих посадах, комунiсти Овн Латiмор, Джон Вiнцет та багато iнших.

1943 року мафiя посилила свої заходи, щоби передати владу в Китаї комунiстам. Першим кроком до цього мало бути примусити голову нацiонального уряду Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, створити спільний коаліційний уряд. Рузвельт опинився в досить незручному для нього становищi. З одного боку Чанкайшi був союзником США, бо воював з Японiєю. Але з другого боку вiн воював також i з союзницею США Московщиною. Отже, iдея китайського, спiльного з комунiстами, уряду була дуже добрим виходом з того прикрого становища. Ф. Рузвельт вхопився за цю iдею руками i ногами i наказав Мiнiстерству закордонних справ здiйснити її за всяку цiну. А тому Мiнiстерству не треба було й наказувати, бо ж китайськими справами керували всiлякi кюрi, ґрiнберґи, сiлвермайстри. На нарадi в Каїрi Ф. Рузвельт поставив Чанкайшi ультиматум: або спiльний з комунiстами уряд, або жодної допомоги США86. За причину такої вимоги подав, що, мовляв, американцi проливають свою кров за те, щоб у всьому свiтi запанував демократичний лад. Отже, не можуть допомагати тим, хто не хоче демократичного ладу у своїй країнi. А демократичний лад — це участь в урядi всiх полiтичних партiй. Комунiсти є, безперечно, демократами, бо ж борються за полiпшення долi пролетарiату. Отже, уряд, в якому нема уповноважених вiд пролетарiв, не є демократичним урядом. А в Китаї 90 % людностi належить до пролетарiату. Намарно намагався Чанкайшi довести Ф. Рузвельтовi, що вiн вже робив 1937 року таку спробу i вона показала, що метою комунiстiв у спiльному урядi є захопити ВСЮ владу у свої руки, не спiвпрацювати з iншими партiями, навiть i в найважнiшому завданнi уряду — захищати Китай вiд японського загарбництва. Ф. Рузвельт, що мав себе за непомильного рятiвника людства, не те що Чанкайшi, але й У. Черчiллем нехтував. Жодних доводiв Чанкайшi не хотiв слухати i повторив йому свою безумовну вимогу. Щогiрше! Зажадав, щоби Чанкайшi дозволив москвинам користуватися китайським портом Дайреном87.

Чанкайшi мав поразки лише тому, що його вiйську дуже забракло зброї. Вiн був примушений погодитися на Рузвельтову вимогу взяти комунiстiв до свого уряду. За це Ф. Рузвельт обiцяв йому негайно вислати багато зброї та вiйськового спорядження.

З Каїра Ф. Рузвельт полетiв до Тегерана. Тут Й. Сталiн сказав йому, що буде воювати з Японiєю. А це означало, що сильне нацiональне вiйсько Чанкайшi перешкодить московським i мафiозним планам в Азiї. I Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi — обiцяної допомоги НЕ послав.

Ф. Рузвельт зрадив Чанкайшi ще гiрше в Ялтi. Вiн запевнив Чанкайшi, що вiн, Рузвельт, подбає про права i користi Китаю88. На Ялтинськiй нарадi Ф. Рузвельт, У. Черчiлль та Й. Сталiн пiдписали так звану "Далекосхiдну угоду". За тою угодою Московщина мала взяти китайський порт Дайрен, Схiднокитайську залiзницю та iнше, що належало Китаєвi. Й. Сталiн вимагав, щоб союзники тримали цю угоду в таємницi аж поки Московщина не буде готова воювати з Японiєю. I вони тримали. Кiлька мiсяцiв минуло поки Чанкайшi дiзнався про Рузвельтову зраду. Якби дiзнався вiдразу, дуже можливо, що встиг би створити в Китаї такий вiйськово-полiтичний стан, який запобiг би теперiшньому катастрофiчному протистоянню свiтових сил. Хоч китайськi комунiсти тодi вже мали досить велике пiдпiльне вiйсько пiд японською окупацiєю i мали владу у Пiвнiчному Китаї, за винятком великих мiст, де була японська залога, проте i китайськi нацiоналiсти мали владу в далеко бiльшому Пiвденному Китаї. Чанкайшi мiг би одержати таємно допомогу Великобританiї, бо та "Далекосхiдна угода" дуже шкодила англiйським правам в Азiї, У. Черчiлль був проти неї, а пiдписав лише тому, що боявся втратити допомогу США за вiйни i по вiйнi. З таємною допомогою Англiї, а може навiть i без неї, Чанкайшi перешкодив би здiйснити ту "Далекосхiдну угоду". Опинившись перед таким доконаним фактом, мафiя не змогла би вiдкрито воювати з Чанкайшi, бо всi генерали США були за повну пiдтримку китайських нацiоналiстiв i проти китайських комунiстiв. Та й не можна було б сховати вiд Парламенту і людностi США вiдкритої вiйни проти китайських нацiоналiстiв i водночас допомогу китайським комунiстам. Це був би затвердий горiх навiть для всесильної мафiї. Таким чином, в найгiршому випадку мали б ми тепер два Китаї, як вже маємо двi Кореї, двi Нiмеччини, два В'єтнами. А в найлiпшому випадку, у випадку перемоги Чанкайшi, мали би великий нацiоналiстичний, ворожий Московщинi (за її пiдтримку комунiстiв) Китай. У такому випадку ледве чи Московщина наважилася би розбудовувати велику вiйськову промисловiсть у Сибiрі. Вона була б змушена розбудовувати її в Московщинi та в Українi. Розбудовувати своїм старим, iсторично традицiйним способом (бо iнакшого не знає) — в'язнями смертельних таборiв. А 15 мiльйонiв українцiв у таборах недалеко вiд Чорного, Балтiйського, Бiлого морiв — це надто небезпечний для московської iмперiї план.

Величезнi вiйськовi трофеї, що їх Московщина захопила в Маньчжурiї, вона дала китайським комунiстам. Це i визначило долю китайського нацiонального вiйська, яке не одержало допомоги США. Проте i без неї Чанкайшi утримав у своїх руках острiв Формозу.

Про свою таємну угоду з Й. Сталiним щодо Азiї Ф. Рузвельт не сказав навiть найвищiй владi США — Парламентовi. Щогiрше! У своєму звiтi про Ялтинську нараду вiн запевняв Парламент, що на тiй нарадi обмiрковувалися справи лише європейськi, i жодної азiатської.

Посол США до Китаю Кларенс Ґос писав 31.08.1944 р. до Мiністра закордонних справ США К. Гола: "Вимагаючи вiд нацiонального уряду Китаю, щоби вiн погодився з комунiстами, наш уряд лише посилює вимоги комунiстiв. Вимагати, щоб нацiональний китайський уряд поступився комунiстам — це вимагати безумовної капiтуляцiї нацiонального уряду партiї, яка є пiд дуже сильним впливом Москви". Ф. Рузвельт звiльнив К. Ґоса з посади, а на його мiсце послав генерала Патрiка Горлi, наказавши йому привести до згоди Чанкайшi з комунiстами. П. Горлi, переконавшись на мiсцi, що К. Ґос мав слушнiсть, попросив звiльнити його з посади посла. У своїй просьбi вiн написав 6.11.1945 р. до президента Г. Трумена про причини. Вiн писав: "Нашi дипломати в посольствi в Китаї i Вашинґтонi стали повiдомляти комунiстiв, що мої зусилля рятувати китайський нацiональний уряд не вiдповiдають полiтицi США. Вони цiлком вiдкрито радили комунiстам не погоджуватися з'єднати китайське комунiстичне i нацiональне вiйсько, хiба що найвище командування передасться комунiстам. Я вимагав забрати цих дипломатiв із посольства. Уряд забрав i призначив їх у Вашинґтонi на моїх зверхникiв". Президент Г. Трумен проголосив 15.12.1945 р., що США припинять допомогу нацiональному урядовi Китаю, якщо вiн не прийме до свого складу комунiстiв. Водночас Г. Трумен послав до Китаю генерала Дж. Маршалла з наказом припинити наступ на китайське комунiстичне вiйсько.

Президент Г. Трумен вислав колишнього командувача вiйськом США в Азiї генерала Алберта Ведiмеєра до Китаю дослiдити там полiтичний, економiчний, психологiчний, вiйськовий стан. Вiн з вiсьмома знавцями дослiдив i прислав Г. Труменовi звiт. У ньому вiн писав: "Вiдмова США допомагати китайському нацiональному урядовi, не припиняючи допомоги СРСР китайським комунiстам, цiлком певно призведе до комунiстичного опанування Китаю. А це дуже полегшить Московщинi поширити її вплив не лише в усiй Азiї, але також i в iнших частинах свiту. Будь-яке дальше поширення московського впливу загрожує стратегiчнiй безпецi США. Китай пiд наглядом Московщини i заприязнений з нею не дозволить нам вживати китайських портiв та аеродромiв, а нашi повiтрянi та морськi бази в Японiї та на Фiлiппiнах розташованi недалеко вiд Сибiру, отже, будуть вiдтятi i муситимуть боронитися власними силами. Маючи величезнi джерела сировини у Маньчжурiї, Московщина безперечно розбудує в Сибiру дуже велику вiйськову промисловiсть. Отже, з цих і багатьох iнших причин США мусять дати Чанкайшi якнайскорше якомога найбiльшу всебiчну допомогу моральну, полiтичну, вiйськову, економiчну, щоб допомогти нацiональному Китаєвi стати на власнi ноги i тим самим, щоб Маньчжурiя не опинилася пiд владою Московщини, i тим зупинити поширення комунiзму в Азiї". Все це мафiя знала, бо ж вона сама те планувала, це було її метою. Отже, Г. Трумен звiльнив його з посади.

А. Ведiмеєр писав це 1947 року, коли не було ще запiзно рятувати Китай вiд комунiстичного панування. Чанкайшi мав ще велике вiйсько, пiд його владою був ще увесь Китай на пiвдень вiд Жовтої рiки, частина Пiвнiчного Китаю i дещо у Маньчжурiї. Сам генерал А. Ведiмеєр вибрав 39 вишколених китайських дивiзiй, яким нiчого не бракувало, крiм зброї та вiйськового спорядження i лiкiв. Але США фактично припинили допомагати Чанкайшi, а Московщина побiльшила свою допомогу китайським комунiстам. Наслiдок — повна поразка китайського нацiонального вiйська. План мафiї здiйснювався.

Чанкайшi все ж вивiз своє вiйсько на острiв Формозу. Мафiя взялася знищити його на Формозi. Мiнiстерство закордонних справ США розiслало 23.12.1949 року своїм 500 закордонним уповноваженим урядовцям обiжника, в якому писало: "Вiйськовi, свiтськi та господарськi обставини на Формозi зiгнивають у такiй мiрi, що упадок Формози легко передбачити. Полiтично, географiчно i стратегiчно Формоза є частиною Китаю i з нiякого боку не важлива. Поводьтеся зi справою Формози так, щоб знешкодити помилковi погляди, нiбито втрата Формози пошкодить США чи iншим некомунiстичним державам, а також i помилковий погляд нiбито США зобов'язалися боронити Формозу. Формоза не має жодної воєнної чи вiйськової вартостi. Китай нiколи не був морською державою, отже, i цей острiв не має жодної стратегiчної вартостi".

Головним консулом США на Формозi був 1949 року шестиколонник Роберт Стронґ. Вiн посилав до Вашинґтона брехливi вигадки про нiбито моральне i полiтичне загнивання уряду Чанкайшi. Вiн не допускав на Формозу навiть вiйськової розвiдки США. Проте, один з тiєї розвiдки капiтан Дж. Менiнґ повiдомив Вiйськове Мiнiстерство у Вашинґтонi про брехливiсть Стронґових звiдомлень. За це Дж. Менiнґа покарано, а Р. Стронґа нагороджено.

Та сподiвання мафiї не здiйснилося. Чанкайшi не лише втримався на Формозi, але й допомагав збройно китайським нацiональним повстанцям на суходолi, яких тодi було там понад один мiльйон. На Формозi вiн мав 600.000 вiйська i трохи флоту. Вiн затримав американськi та англiйськi торговельнi кораблi, якi везли комунiстам крам, нафту тощо. Коли почалася корейська вiйна, китайськi комунiсти не могли забрати на корейський фронт тих дивiзiй, що стояли проти Формози, боячись висадки нацiонального вiйська з Формози. Г. Трумен наказав американському 7-ому флотовi стати у формозькiй протоцi; наказав затоплювати кораблi китайських нацiоналiстiв із Формози, якi пробували б напасти на суходiл; наказав охороняти вiд китайських нацiоналiстiв тi чужоземнi кораблi, якi везуть будь-що червоному Китаєвi. Отже, США боронили не Формозу вiд нападу комунiстичного Китаю, а, навпаки, боронили червоний Китай вiд нападу Формози. Тож пiсля цього Труменового наказу червоний Китай мiг безпечно забрати кiлька своїх дивiзiй з формозького фронту на корейський. А тi дивiзiї забили та поранили на корейському фронтi зайвих кiлька десяткiв тисяч воякiв США.

Чанкайшi запропонував США вислати з Формози на корейський фронт 33.000 вишколених, загартованих воякiв. Командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур просив дозволу уряду привезти на корейський фронт 60.000 китайського вiйська з Формози. Уряд США "з полiтичних причин" вiдмовив обидвом. За це заплатили своїм життям чи калiцтвом десятки тисяч воякiв США, що їх могли замiнити на корейському фронтi вояки Чанкайшi.

Чому мафiя волiла американськi жертви замiсть китайських? Керiвник iсторичного вiддiлу Генерального Штабу США Джон Бiтi пише про це:

"Керiвники нашої полiтики хотiли поразки, а не перемоги в корейськiй вiйнi. Якби вони дозволили генераловi Д. Макартуровi вжити воякiв Чанкайшi, то той факт, що проти китайських комунiстiв воюють не бiлi американцi чи європейцi, а такi ж самi азiати китайцi, принiс би великi полiтичнi наслiдки. Цей факт був би знищив у зародку демагогiю комунiстiв, мовляв "бiлi чорти" воюють у Кореї за свої загарбницькi, колонiальнi iнтереси. А такий погляд був дуже поширений тодi в Індiї".

"Та мафiя в нашому Мiнiстерствi закордонних справ зробила щось бiльше, щоб не допустити нашої перемоги в Кореї. ООН ухвалила 7.10.1950 р. великою бiльшiстю голосiв, щоби вiйсько ООН в Кореї перейшло 38-му паралель (межа мiж Пiвденною i Пiвнiчною Кореями) i посунулося аж до рiчки Ялу. Не зважаючи на таку ухвалу ООН, наш уряд заборонив генераловi Д. Макартуровi навiть перелiтати 38-му паралель з вiйськово-розвiдувальною метою. Отже, генерал мав командувати з зав'язаними очима, наослiп. Вже ця одна заборона генераловi виконувати його вiйськовий обов'язок показала нам, американцям, що ми воюємо за щось iнше як перемога. Обурений тим член парламенту Дж. Мартiн прилюдно запитав 12.11.1951 р. на святi в честь А. Лiнкольна в Нью-Йорку: "Властиво задля чого ми послали своє вiйсько до Кореї? Щоби перемогти, чи щоб нас перемогли? Заборонити повiтряну розвiдку, заборонити бомбардувати вороже вiйсько та ворожi вiйськовi споруди ПIСЛЯ того, як китайське комунiстичне вiйсько цiлком явно i вiдкрито почало проти нас воювати — це є нiщо iнше, як державна ЗРАДА, записана ясно, чорним по бiлому, в нашiй Конституцiї в пунктi третьому, роздiл третiй".

Хоч iз зав'язаними очима, генерал Д. Маккартi все ж зупинив наступ китайського комунiстичного вiйська в Кореї, i ТОМУ його знято з посади командувача корейським фронтом. На його мiсце призначено генерала Метью Рiджуея. На запит журналiста Г. Калтернборна — чому ми не перемагаємо в Кореї, генерал М. Рiджуей вiдповiв: "Тому що менi наказано НЕ перемагати".

Генерал Чанкайшi хотiв допомогти США перемогти китайське комунiстичне вiйсько в Кореї. Чому мафiя в урядi США вiдкинула його допомогу? Бо, вигнавши китайських комунiстiв з Кореї, Чанкайшi напевно не зупинився би на корейсько-китайському кордоні, а посунув би своє вiйсько в Китай, не зважаючи на жоднi заборони США чи ООН. Тодi в Китаї боролися проти комунiстичного уряду понад один мiльйон таємних нацiоналiстiв. Висадка з Формози на суходiл розпочала би велику громадянську вiйну в Китаї. Московщина безперечно вислала б своє вiйсько на допомогу китайським комунiстам і урядовi Мао Цзедуна. Чанкайшi зайняв би Маньчжурiю. У сусiднiх до неї землях СРСР були мiльйони в'язнiв у таборах. Чанкайшi знав визвольну вiйну України з Московщиною i про українську ненависть до Московщини. На Формозi бiля нього могли бути українськi полiтичнi радники. Українцi-в'язнi без жодної допомоги ззовнi пiдняли 1954 року величезне повстання понад пiвмiльйона в'язнів, що тривало 100 днiв і охопило обшир понад 600 кiлометрiв. Це без жодної зовнiшньої допомоги, БЕЗ ЗБРОЇ. Зi збройною ж допомогою китайських нацiоналiстiв українськi в'язнi не лише звiльнили би весь Сибiр вiд московської влади, але й пiшли би на захiд визволяти Україну. Тодi СРСР був захитаний в основах. "Савєтская" влада була послаблена морально, полiтично, економiчно. Були мiльйони покривджених, без пенсiї колишнiх воякiв-iнвалiдiв. Люднiсть СРСР вже не боялася московських погроз, анi в'язниць. За такого стану Московщина не мала б сили зупинити революцiю i СРСР розвалився б. Це аж надто добре розумiли i Московщина, i мафiя. Тому вашинґтонська мафiя не лише вiдкинула вiйськову допомогу Чанкайшi в корейськiй вiйнi, але й загрозила йому вiйною, якщо вiн наважиться робити висадку свого вiйська на азiатський суходiл.

Японська війна

Опитування громадської думки в США, проведене за кiлька днiв перед нападом японцiв на Перл-Харбор, виявило, що 81 % янкi були проти участi США у вiйнi. А Ф. Рузвельт хотiв за всяку цiну втягнути США у вiйну. Що японцi нападуть на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року, Рузвельт знав ще 4.12.1941. I вiн навмисно не повiдомив анi свiй уряд, анi командувача флотом адмiрала Г. Старка, анi командувача Перл-Харбора адмiрала Г. Кiмеля та генерала В. Норта. Щогiрше! Ф. Рузвельт наказав Вiйськовому Мiнiстровi Дж. Маршалловi не бути анi в Мiнiстерствi, анi вдома вдень i вночi 6-го грудня, щоб НЕ одержати вiд розвiдки телеграми про напад. Командувач флотом адмiрал Г. Старк довiдався щойно ранком 7-го квiтня з японської телеграми, що японцi нападуть 7-го грудня. I навiть тодi вiн не повiдомив про це командувача Перл-Харбором адмiрала Г. Кiмеля, бо Ф. Рузвельт телефоном заборонив йому зв'язуватися з пiдлеглими. Якби повiдомив, то Г. Кiмель мав би ще кiлька годин часу приготуватися до нападу. А що японцi нападуть на Перл-Харбор 7-го грудня, знали i Дж. Маршалл, i Г. Старк ще увечерi 6-го грудня. А адмiрал С. Рiчардсон за кiлька днiв перед нападом вимагав вивести флот з Перл-Харбора, щоб нiхто не мiг знищити його одним ударом. Ф. Рузвельт звiльнив С. Рiчардсона з посади.

Програвши морську битву в затоцi Лейт у жовтнi 1944 року, Японiя вже знала, що вона програла вiйну. Тож наприкiнцi 1944 року вона просила Папу Римського повiдомити США, що вона хоче пiддатися i замиритися. Головнокомандувач японським фронтом генерал Д. Макартур прислав у березнi 1945 року до Вашинґтона генерала Дж. Кенi, аби той переконав уряд, що вiйна з Японiєю фактично вже скiнчена i нема жодної потреби в московськiй допомозi. Отже, можна вже замиритися з Японiєю. Але мафiя в урядi не хотiла й слухати про замирення, бо чекала поки СРСР проголосить вiйну Японiї. Японiя запрошувала, пропонувала США здатися шiсть мiсяцiв ПЕРЕД скиненням атомних бомб на Хiросiму та Нагасакi. Вона погоджувалася на такi умови капiтуляцiї, якi США прийняли пiсля скинення атомної бомби на Хiросiму та Нагасакi. Отже, анi з полiтичної, анi з воєнної точки зору не було жодної потреби скидати атомні бомби.

Японський iмператор просив 14.02.1945 р. СРСР бути посередником у замиренні Японiї зі США. Й. Сталiн не захотiв. Японський посол у Москвi просив 10.07.1945 р. уряд СРСР стати посередником замирення Японiї зі США. Само собою зрозумiло, що уряд не хотiв. Тодi японський iмператор вислав 15.07. 1945 р. князя Коноє до Москви просити про те саме. Москвини не хотiли навiть i слухати його. Японiя пiддалася американцям 14.08.1945 р.

По вiйнi японський iмператор питав високого дипломата США А. Сiверського: "Чому США не захотiли замиритися з Японiєю ще 1944 року, коли Японiя просила?". Бiдолаха А. Сiверський не мiг йому сказати, що якби тодi замирилися, то тепер не було би москвинiв у Маньчжурiї та в Монголiї, не було би комунiстичного Китаю, не було б корейської, в'єтнамської та iнших непотрiбних вiйн у свiтi, бо не було би СРСР.

Парламентська слiдча комiсiя США писала 1946 року у своєму звiтi: "Ретельне дослiдження всiх фактiв вiйни, пiдтверджених японськими провiдними особами, привели Комiсiю до переконання, що Японiя була би пiддалася i без скинення на неї атомних бомб. Навiть i без висадки нашого вiйська на японськi острови". Командувач японським фронтом генерал Д. Макартур казав у Парламентi США, що не було жодної потреби кидати атомні бомби на Японiю.

Президент Г. Трумен, що наказав скинути бомбу, знав це. Та навiть якби вiн хотiв тим прискорити кiнець вiйни i заощадити кiлька тисяч воякiв, то й тодi мiг би: 1) Скинути лише одну, а не двi. 2) Скинути не на мiсто та ще й велике, але на малозаселену мiсцевiсть, вбиваючи лише кiлькасот людей та худобу, а не 100.000 дiтей, жiнок, дiдiв. Сила атомної бомби була така величезна i жахлива, що, побачивши її, японцi вiдразу зрозумiли би, що США мають силу вигубити всi 100 мiльйонiв японцiв за кiлька годин. Не знайшлося б анi одного японця, який не закричав би про негайну капiтуляцiю. I за 24 години янкi без пострiлу зайняли би всю Японiю.

Чому ж мафiя скинула атомну бомбу на японських дiтей, жiнок, дiдiв? "Мафiя кинула атомну бомбу на Японiю не заради воєнної мети, але заради полiтичної. I не заради сучасної полiтики, але заради майбутньої". Скинула, щоб наступнi поколiння — i то не лише японськi i взагалi азiатськi, але й усiх iнших народiв у свiтi, читали б у шкiльних пiдручниках iсторiї, про той iсторичний ганебний, пекельно жорстокий, каригiдний факт, що першу атомну бомбу скинули на жiнок i дiтей НЕ безбожники москвини, а християни американцi. Скинули не iнтернацiоналiсти, але нацiоналiсти. Скинув не соцiалiстичний СРСР, а капiталiстичнi США.

Нiякi виправдання не зiтруть зi сторiнок iсторiї того iсторичного факту, що янкi найпершими з усiх народiв скинули на невинних дiтей, на безборонних жiнок, дiдiв першу атомну бомбу. I жодна, хоч би й багатомiльярдна, фiлантропiя янкi iншим народам не змиє з них та їхнiх нащадкiв тої ганебної плями, що вбили вони 100.000 мирних людей, добре ЗНАЮЧИ, що не було нiякої потреби кидати ці бомби на багатотисячнi мiста, а вистачило би кинути на малолюдне мiсце, щоби показати їх жахливо величезну силу.

Цю "мораль" мафiї, цю її незумовлену воєнною потребою жорстокiсть, не менш за нiмецькi газовi i негазовi винищування неповинних людей, треба нам, українцям, пам'ятати. Дуже треба, бо українськi Хіросiми-Нагасакi — ДУЖЕ МОЖЛИВI. Імовiрнiшi за японськi, бо, наприклад, у самому Києвi є установка по виробництву атомної сили — оправдана воєнна цiль. I чи не навмисно Московщина побудувала її в самому Києвi, а не десь далеко вiд столицi України та й ще показує її чужинцям89.

Так! Українськi Хіросiми-Нагасакi — можливiшi за японськi. Можливiшi, бо сила мафiї у свiтi тепер далеко бiльша, нiж була 1945 року. А Україну, героїчну, християнську, волелюбну Україну мафiя ненавидить далеко пекучiше, нiж будь-який iнший народ. Далеко пекучiше, бо знає краще за самих українцiв, що вона не обдурить українцiв, як уже обдурила не українцiв байками про соцiалiстичний рай на землi, бо ж українцi той соцiалiстичний "рай" вже мають пiвсторiччя i заплатили за нього морем своєї кровi, горами своїх мерцiв. Мафiя знає, що не обдурить українцiв i "науково доведеним" безбожництвом, бо ж Московщина доводила це українцям пiвсторiччя i намарно. Не довела. Українцi лишилися в душах вiруючими християнами.

Корейська війна

Командувач вiйськом США в Азiї генерал А. Ведiмеєр звiтував перед урядом США ще 1947 року: "У Пiвнiчнiй Кореї стоїть вишколене й озброєне Московщиною 125.000-не комунiстичне корейське вiйсько. Ми ж маємо в Пiвденнiй Кореї лише 16.000, i то не вiйська, але вiйськової жандармерiї, озброєної легкою ручною зброєю, без гармат. Три чвертi корейської людностi живе в Пiвденнiй Кореї, отже, США можуть вишколити й озброїти кiлькаразово бiльше за 125.000 корейське нацiональне вiйсько. Але з тим треба дуже поспiшати, бо нападу пiвнiчних комунiстичних корейцiв на Пiвденну Корею можна сподiватися в найближчому майбутньому". Начальник вiйськової розвiдки США генерал Дж. Гiленкотер попереджував уряд США двiчi — 9.06.1950 i 13.06.1950, що наступ пiвнiчно-корейського комунiстичного вiйська може розпочатися кожної хвилини. Мiнiстр закордонних справ США Дiн Ачесон у своїй прилюднiй промовi сказав 12.01.1950 р., що Корея є поза колом оборонної стратегiї США. Iншими словами — повiдомив комунiстiв, що США не втручатимуться в жоднi подiї в Кореї. За пiвроку (25.06.1950) пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько напало на Пiвденну Корею.

Як бачимо, уряд США мав ТРИ РОКИ часу створити й озброїти десятиразово бiльше i сильнiше корейське нацiональне вiйсько. Але тодi билися би корейцi з корейцями та китайцями i мафiозна пропаганда не мала би свого найсильнiшого доказу, що, мовляв, "бiлi чорти" хочуть поневолити жовтих i чорних народiв, або що капiталiстичнi держави (США) нападають на демократичнi держави. Отже, мафiя подбала заздалегiдь про цю небезпеку для неї. Мафiя в урядi США три роки навмисно i планово не допускала до створення великого пiвденно-корейського нацiонального вiйська ще й тому, що Московщина планувала загарбати Корею. Найвище керiвництво корейською вiйною мафiя в урядi США передала… Московщинi. Яким чином?

Як ми вже згадували, янкi не хочуть воювати за жодну мету, хоч би яку високу чи навiть потрiбну їм. Отже, клич: "Геть вiйну!" пiдхопили би 99 % людностi США. За ту партiю, яка тягла б їх до вiйни, вони не голосували б. Тому Демократична партiя, що тодi була при владi, передала всю справу корейської вiйни до ООН. А коли засновувалася ООН, москвини та янкi у таємнiй угодi погодилися, що начальником збройних сил ООН мусить бути завжди уповноважений СРСР. За корейської вiйни ним був К. Зiнченко. Отже, командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур пiдлягав йому. Крiм того в Радi Безпеки ООН посол СРСР В. Суслов мав право "вето". До них треба долучити зв'язкового Ради Безбеки з генералом Д. Макартуром, полковника жида Ґ. Кацiна, що його призначив Голова ООН соцiалiст Трюґве Лi, щоб вiн слiдкував за Д. Макартуром i повiдомляв К. Зiнченка про плани i заходи Д. Макартура. Коли Д. Макартур запланував висадити в Кореї американськi полки, що були в Японiї, то Ґ. Кацiн був проти того, бо висадка дуже загрожувала пiвнiчно-корейському комунiстичному вiйську. Зрозумiвши задля чого Трюґве Лi прислав йому того Ґ. Кацiна, Д. Макартур, не повiдомляючи свого зверхника К. Зiнченка, таки висадив тi полки i розбив пiвнiчно-корейське вiйсько. На вимогу К. Зiнченка президент Г. Трумен звiльнив Д. Макартура з посади за непослух.

Генерал Д. Макартур розбив пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько i воно утiкло до китайського кордону. Тодi китайськi полки перейшли 26.11.1950 р. кордон i почали наступати на вiйсько ООН (фактично США). За тим кордоном китайцi мали свої вiйськовi бази, склади зброї, вiйськовi летовища. Через прикордонну рiчку Ялю було кiлька мостiв, якими китайцi перевозили своє вiйсько i зброю. К. Зiнченко заборонив Д. Макартуру нищити мости, бомбувати китайськi вiйськовi бази. Д. Макартур вислав президенту Г. Труменовi воєнно обґрунтований протест. Г. Трумен наказав йому виконувати накази ООН, тобто московського генерала К. Зiнченка. А 80 % вiйська ООН складали вiйськові частини США.

Хоч i з великими втратами, проте Д. Макартур розбив корейське комунiстичне вiйсько так, що комунiстичнi генерали телеграфували напровеснi 1951 року своїм московським опiкунам: "Зупинити американський наступ нам не сила". Тi опiкуни поробили заходи, щоб уряд США припинив наступ вiйськ ООН (фактично США). Мафiя в урядi США це зробила. Вона вигнала генерала Д. Макартура з посади командувача корейським фронтом. Парламент США ухвалив дати Пiвденнiй Кореї 10 мiльйонiв доларiв озброєння корейського нацiонального вiйська. Мафiя затримувала ту допомогу скiльки могла, а коли й висилала зброю, то маловартiсну, наприклад, висилала гармати i такi набої, якi не надавалися до тих гармат. Всi вiйськовi плани та звiти, що їх посилали командувачi корейським фронтом до Вашинґтона, ставали вiдомi К. Зiнченковi у Нью-Йорку в той же день, а в Москвi за 24 години. Генерал Д. Макартур, рятуючи корейський фронт, був примушений перекинути з Японiї на корейський фронт американську вiйськову жандармерiю, а вона була легко одягнена, бо в Японiї теплий клiмат. В Кореї ж були морози 30 ступнiв. На всi телеграми генерала Д. Макартура вислати негайно теплий одяг Вашинґтон не вiдповiдав, аж поки американськi жертви вiд морозу сягнули кiлькадесят тисяч.

У Кореї 72.879 воякiв США заморозили руки чи ноги, з них 612 умерли. Корейська вiйна коштувала США 145.000 убитих та ранених i 20 мiльярдiв доларiв. За тi грошi США могли вишколити, озброїти i втримати десятикратне за американське корейське нацiональне вiйсько, як радив генерал А. Ведiмеєр три роки перед корейською вiйною.

Генерали Д. Макартур, М. Кларк, Дж. Ван-Флiт, А. Ведiмеєр свiдчили Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вони могли би перемогти в корейськiй вiйнi за два тижнi часу, якби уряд США (тобто мафiя в урядi. — П. Ш.) не забороняв їм вигравати.

В'єтнамська війна

В'єтнамська вiйна — це достеменне повторення корейської, лише в далеко бiльшому розмiрi з далеко бiльшим, майже вiдкритим нахабством i впливом мафiї. Женевська нарада провiдних держав свiту подiлила 1954 року В'єтнам так як i Корею — на двi частини — пiвнiчну комунiстичну (16 мiльйонiв людностi) та пiвденну нацiональну (14 мiльйонiв людностi). Кiлькарiчна вiйна дуже зруйнувала В'єтнам. 85 % людностi бiдувало, а в Пiвденному В'єтнамi було ще пiвтора мiльйона втiкачiв з Пiвнiчного. З допомогою США президент Пiвденного В'єтнаму Нґо Дiн Дiєм почав добре розбудовувати економiку, запровадив лад i спокiй, пожвавив торгiвлю i пiднiс добробут загалу.

Таке полiпшення життя в Пiвденному В'єтнамi дуже занепокоїло Московщину i мафiю, бо воно наочно доводило азiатським народам перевагу некомунiстичного ладу над комунiстичним. Отже, Московщина озброїла велику кiлькiсть в'єтнамських комунiстiв i вислала їх до Пiвденного В'єтнаму валити уряд Н. Дiєма. Само собою зрозумiло, що уряд ловив їх та ув'язнював. Люднiсть Пiвденного В'єтнаму вже знала як виглядає комунiстичний "рай" у Пiвнiчному В'єтнамi, тому пiдтримала нацiональний уряд, надаючи президентовi Н. Дiємовi великi права поборювати комунiстiв. Щоби повалити уряд Н. Дiєма, Московщина та мафiя мусили вжити свiй випробуваний спосiб валити зсередини руками яничарiв.

Бiльшiсть людностi В'єтнаму була буддистами, а меншiсть — християнами. Н. Дiєм був християнином, як i бiльшiсть його мiнiстрiв. Взоруючись на китайських правителiв провiнцiй, в'єтнамськi буддистськi єпископи мали свої вiйська, щоби здирати з людей церковний податок. Тi вiйська не визнавали жодної державної влади. Мафiя знайшла серед буддистських ченцiв жадiбного на грошi i владу ченця комунiста на iм'я Трiч-Трi-Кванч. Його рiдний брат був мiнiстром у Пiвнiчному комунiстичному В'єтнамi. Мафiя дала йому великi грошi, щоби валив нацiональний уряд Н. Дiєма. Вiн розвинув велику пропаганду проти Н. Дiєма та його мiнiстрiв, обвинувачуючи їх у тому, що вони, будучи християнами, гноблять, ув'язнюють, катують буддистiв, що Н. Дiєм — це в'єтнамський Гiтлер. Вiн знаходив серед буддистських ченцiв релiгiйних фанатикiв i погрозами та обiцянками раю на небi намовляв їх спалювати себе прилюдно на знак протесту. Вiн подавав iноземним журналiстам видуманi ним "факти" жахливої "деспотiї" Н. Дiєма, прiзвища поважних осiб, що їх ув'язнено i закатовано на смерть, та всiлякi iншi "звiрства" в'єтнамського гiтлера Н. Дiєма.

Мафiознi часописи, журнали, радiо, тележурналiсти США зчинили пекельний крик про тi "звiрства" в'єтнамського гiтлера. Президент, на вимогу шестиколонникiв, заступникiв мiнiстрiв А. Гаррiмана та Р. Гiлмана, направив до Пiвденного В'єтнаму послом мафiозi К. Лоджа. К. Лодж намовляв в'єтнамських генералiв зробити переворот й усунути Н. Дiєма вiд влади. Генерали не погоджувалися, бо Н. Дiєм врятував i рятує Пiвденний В'єтнам вiд комунiстичного пекла. Тодi президент Дж. Кеннедi проголосив, що вiн має намiр припинити допомогу Пiвденному В'єтнамовi. Iншими словами вiн сказав в'єтнамським полiтикам i генералам вибирати: або Н. Дiєм, або США. Щоб рятувати батькiвщину, тi генерали примушенi були скоритися мафiї. Вони зробили 1.11.1963 року переворот. Н. Дiєм сховався у християнському монастирi. К. Лодж знайшов його там i намовив перейти до будинку посольства США, мовляв, там буде безпечнiше йому жити. Коли Н. Дiєм перейшов до дому посольства, К. Лодж видав його воякам Трiч-Трi-Кванча. Тi закатували його на смерть. Пiзнiше вдова Н. Дiєма хотiла приїхати до США, щоб оповiсти американцям правду. Слухняний мафiозний слуга президент Л. Джонсон не дав їй дозволу приїхати. I вiн брехав, коли казав, що вiн нiби наказав знищити вiйськовi бази у Пiвнiчному В'єтнамi. А справдi — наказав НЕ бомбувати їх. Так свiдчив слiдчiй комiсiї генерал Т. Лейн.

США втратили у В'єтнамi за 9 рокiв вiйни 6.333 лiтакiв вартiстю понад 6 мiльярдiв доларiв. В'єтнамська вiйна коштує США понад 141 мiльярд доларiв, тобто пiвтора мiльйона ДЕННО. Самi члени Парламенту США та сенатори признаються, що США НЕ ХОЧЕ закiнчувати в'єтнамської вiйни, бо мiльярди доларiв, витрачених на випуск зброї та вiйськового спорядження, тримають промисловiйсть США на високому рiвнi, а тим i добробут людностi США. Але ж тi мiльярди доларiв уряд США позичив у банкiрiв. Вiн напозичав вже стiльки, що дiти, внуки, правнуки i праправнуки вiддаватимуть половину свого заробiтку банкiрам на сплату лише вiдсоткiв, а самих позик нiколи не виплатять (банкiри й не хочуть, щоб виплатили).

Президент Дж. Кеннедi сказав, що вiн не допустить до того, щоб червоний Китай та Пiвнiчний В'єтнам запровадили комунiстичний лад у Лаосi. Головою нацiонального антикомунiстичного уряду Лаосу був князь Боум Оум. США посилали тому урядовi мiсячну допомогу на чотири мiльйони доларiв. Мафiя з Мiнiстерства закордонних справ США наказала тому урядовi прийняти до свого складу комунiстiв. Вiн вiдмовився, бо знав, до чого призвели такi комунiстичнi мiнiстри в Китаї, Польщi, Чехословаччинi. Уряд США припинив свою допомогу Лаосовi. Без тої допомоги зброєю, вiйськовим спорядженням Б. Оум не мав сили стримати комунiстичної навали i за чотири мiсяці скорився мафiї — прийняв до свого уряду 13 комунiстiв та "нейтральних", а вони перебрали всю владу. Знищивши антикомунiстичний уряд Лаосу, уряд США, точнiше мафiозi в урядi, вiдновили посилку допомоги. Президент Дж. Кеннедi хизувався, що, мовляв, вiн полагодив лаоську вiйну мирним способом.

Дж. Кеннедi, коли ще не був президентом, а лише членом Парламенту, казав 30.01.1949 р. в Парламентi: "Нашi вояки воювали, щоби забезпечити волю в Китаї. Те, що нашi вояки здобули, то наш президент i дипломати прогайнували". Коли ж вiн став президентом, то його дипломати прогайнували волю в Лаосi, а тих, хто прогайнував, вiн призначив на вищi посади у своєму урядi. Наприклад, призначив на Мiнiстра закордонних справ Д. Раска, що керував Далекосхідним відділом саме тодi, коли той вiддiл допомагав китайським комунiстам валити китайський нацiональний уряд. На заступника Мiнiстра закордонних справ Дж. Кеннедi призначив А. Гаррiмана, того самого, що завалив антикомунiстичний лаоський уряд i наставив комунiстичний. Той А. Гаррiман на Ялтинськiй нарадi радив Ф. Рузвельтовi вiддати Московщинi на поталу половину Європи i половину Азiї.

Хто ж був сам Дж. Кеннедi?

80. Йдеться про росiйсько-японську вiйну 1904–1905 рр.

81. Тобто мавпи — так москвини глумливо прозвали японцiв.

82. Пункт 2-ий —…щоб не було таких територiальних змiн, що не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв. П. 3-iй —…щоб були поверненi незалежницькi права тим народам, у яких вiдiбрано їх.

83. Коли 1948 року Служба безпеки почала ув'язнювати московських шпигунiв, вiн утiк до Пiвденної Америки.

84. Утiк до Польщi 1948 року.

85. Служба безпеки зловила його 1948 року на гарячому, але мафiя не допустила до суду, вiн сам залишив службу.

86. Його мова сильна лише до нацiоналiстiв, нiколи — до комунiстiв.

87. В Ялтi Ф. Рузвельт вiддав Дайрен Московщинi.

88. Це саме обіцяв і С. Миколайчикові щодо Польші.

89. Автор очевидно мав якiсь неточнi данi про Чорнобильську атомну станцiю, але не знав, що вона всього лишень за 100 км вiд Києва. Що ж до науково-дослiдної атомної установки, то вiн не помилився (прим. редакцiї).

X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА

Нiмеччина ще 1812 року законом надала нiмецьким жидам однаковi права з нiмцями. До 1916 року сiонiсти вважали Нiмеччину своїм найлiпшим приятелем. Головна управа сiонiзму була в Берлiнi. Нiмецький король Вiльгельм II пробував переконати свого приятеля турецького султана вiддати Палестину жидам. Султан не погодився, хоч свiтове жидiвство давало йому величезного хабара. Отже, сiонiсти побачили, що Нiмеччина не поможе їм створити в Палестинi жидiвської держави, хоч би вона й перемогла в тiй вiйнi. Тож надiї сiонiстiв на таку допомогу переметнулися до Англiї.

Восени 1916 року Нiмеччина своїм вiйськом зайняла майже всю Захiдну Європу, зменшила довiз харчiв, зброї до Англiї з США, так що Англiя мала їх лише на один тиждень. Францiя, втративши 700.000 своїх найлiпших воякiв, хиталася. Англiйське вiйсько у Францiї, не маючи амунiцiї, вiдступило з фронту на узбережжя Ла-Маншу, щоби могло втiкати на свої острови. Московське вiйсько вiдступало на всьому фронтi, московська iмперiя хиталася напередоднi революцiї. Нiмеччина була тодi переможцем. I вона запропонувала Великобританiї замиритися на умовах, якi iснували перед вiйною, тобто повернути полiтичний i державний стан в Європi до стану передвоєнного, i не жадала жодного вiдшкодування. Уряд Великобританiї схилявся до замирення.

Радником Великобританського уряду у справах Близького Сходу був перський мiльйонер жид А. Малком. За його посередництвом уповноваженi провiдники Свiтового Союзу сiонiстiв Хаїм Вайцман, Нагум Соколов i Самуїл Ландман запропонували Великобританському урядовi допомогу свiтового жидiвства. Вони обiцяли намовити уряд i суспiльство США до вiйни на боцi Великобританiї. За цю послугу Великобританiя мала би допомогти жидiвству заснувати в Палестинi свою державу. Таке виглядало цiлковито можливим, бо поразка Нiмеччини була б поразкою i Туреччини i звiльненням Палестини вiд турецької влади. Пiзнiше жидiвський часопис писав: "Англiйський та французький уряди переконалися, що єдиний спосіб втягнути США у вiйну проти Нiмеччини — це обiцяти свiтовому жидiвству Палестину".

Англiя не могла своїми силами захистити Суецьку протоку вiд Туреччини. Англiйський уряд ще 1915 року обiцяв турецьким арабам, отже, i палестинським арабам заснувати арабськi самостiйнi держави, якщо араби допоможуть Англiї втримати в її руках Суецьку протоку. Араби погодилися, Англiя пiдписала 25.10.1915 р. з арабами вiдповiдну угоду. Араби повстали проти турецької влади, захистили Суецьку протоку, взагалi допомогли Англiї звоювати Туреччину. Так Великобританiя перемогла Туреччину.

Той же самий Великобританський уряд обiцяв 1916 року жидам створити в Палестинi жидiвську державу. На вимогу жидiв вiн цю свою обiцянку задокументував у таємному листi-зобов'язаннi мiнiстра А. Балфура до проводу Союзу сiонiстiв90.

Мирна угода в Парижi 1919 року визнала за турецькими арабами право творити свої незалежнi держави: Ліван, Сирiю, Iрак, Саудiвську Аравiю, Йємен i ПАЛЕСТИНУ. Люднiсть кожної з тих нових арабських держав одержала право вибрати якусь стару державу на свою тимчасову опiкунку, яка могла би допомогти їм розбудувати своє державне життя. Тi опiкуни мали якомога скорше провести вибори до арабських парламентiв. У Палестинi жило 1920 року 700.000 арабiв i 50.000 жидiв. Жили не ворогуючи. Отже, 82 % людностi Палестини вибрало своєю опiкункою США. Але сiонiсти хотiли, щоб опiкункою була Великобританiя, бо вона вже зобов'язалася творити в Палестинi жидiвську державу. Тож на вимогу сiонiстiв англiйський уряд вислав лiтаком до Палестини англiйського жида Гербера Самуела. Прилетiвши, вiн проголосив, що опiкункою Палестини є Великобританiя, а вiн є великобританським губернатором Палестини. Президент США обурився таким англiйським шахрайством, але жидiвськi банкiри закрили йому вуста. Англiя, не гаючись, вислала до Палестини 200.000 свого вiйська.

ООН ухвалила 29.11.1947 р. подiлити Палестину на двi частини — жидiвську й арабську. Жиди мали б одержати половину всiєї землi, хоч 96 % землi в Палестинi належало арабам. Само собою зрозумiло, що араби обурилися таким грабунком i не погодилися.

Тому, що жидiв у Палестинi було не бiльше як 10 %, Г. Самуел не робив 26 рокiв жодних виборiв до парламенту чи самоврядування. А за той час (1921–1947) до Палестини приїхало 600.000 європейських жидiв. Арабiв за той час збiльшилося природним приростом до 1.350.000. Англiйський правитель Г. Самуел наказав арабам вiддати всю зброю, яку мали, погрожуючи шибеницею за нездачу91. Водночас Великобританiя та США озброїла жидiв найновiшою зброєю вартiстю 300 мiльйонiв доларiв. Обеззброївши арабiв й озброївши жидiв, англiйське вiйсько виїхало 14.05.1948 р. з Палестини. На другий же день жиди напали на арабiв і повиганяли їх із Палестини понад один мiльйон, забравши без жодної заплати все їхнє майно. Вигнавши арабiв, жиди проголосили 15.05.1948 року незалежну жидiвську республiку. Президент США Г. Трумен визнав її офiцiйно десять хвилин по проголошеннi.

П'ять iнших арабських держав хотiли збройно захистити пограбованих палестинських арабiв, але ООН намовила їх не розпочинати вiйни, обiцяючи арабам повернути їм їхню землю i маєтки дипломатичним шляхом. I Загальнi Збори ООН ухвалили 11.12.1948 р.: 1) Щоб Iзраїльська республiка дозволила 900.000 вигнаним з Палестини арабам повернутися до Палестини. 2) Щоб заплатити тим арабам, якi не захочуть повертатися, за загарбане майно. Само собою зрозумiло, що жиди лише глузували з тої паперової ухвали. За статутом ООН тих членiв, що не виконують ухвал ООН, викидають з членства ООН. Iзраїльську республiку досi не вигнали, хоч ООН повторювала ту свою ухвалу кiлька разiв.

Переможцi США, СРСР, Великобританiя та Францiя примусили 1952 року переможену Нiмеччину заплатити Iзраїльськiй республiцi за шкоди жидам, зробленi гiтлерiвським урядом, 822 мiльйона доларiв, виплачуючи 12 рокiв. Крiм того — 107 мiльйонiв доларiв за забране жидiвське майно. Крiм того Нiмеччина виплатила окремим жидам вiдшкодування: у 1954–1958 роки — 187 мiльйонiв доларiв, 1959 року — 60 мiльйонiв доларiв, 1960 року — 101 мiльйон доларiв, у 1961–62 роки — 150 мiльйонiв доларiв. Вiд Австрiї жиди одержали вiдшкодування 60 мiльйонiв доларiв. Вiд Iталiї — 10 мiльйонiв доларiв. Голова Свiтового Союзу сiонiстiв др. Н. Ґолдман казав 5.02.1961 р. на сiонiстському з'їздi в Нью-Йорку, що Iзраїльська республiка i окремi жиди одержали вiдшкодування понад два мiльярди (2.077.000.000) доларiв.

Жиди пограбували у палестинських арабiв майна вартістю бiльше як десять мiльярдiв доларiв.

Чому великодержави не примусили анi Iзраїльську республiку, анi свiтове жидiвство, що має величезнi мiльярди доларiв у своїх банках, заплатити вiдшкодування вигнаним палестинським арабам?

I чому нi один парламент у свiтi, нi великi часописи, журнали не висловили анi словечка протесту проти цього жидiвського бандитизму? Бо, мовляв, то було справедливо, коли нiмцi заплатили жидам, а буде несправедливо, коли жиди заплатять арабам. Отака-то "мораль" державних i культурних провiдникiв цивiлiзованих народiв XX ст. Поворот до доби печерного двоногого звiра. А цi ж провiдники найголоснiше за всiх кричать про потребу справедливостi i мають себе за християн.

Жидiвською боротьбою за створення їхньої держави керував створений Свiтовим Союзом сiонiстiв провiд на чолi з Давидом Бен-Гурiоном, що офiцiйно називався "Жидiвська агенцiя". Д. Бен-Гуріон настирливо вимагав вiд уряду Великобританiї значно побiльшити переселення жидiв до Палестини i створити уряд жидiвської держави. Великобританiя мусила оглядатися на далеко бiльший i далеко потрібнiший їй арабський свiт з його нафтою та на мусульман Британської iмперiї, понадто iндуських. З цих причин англiйський уряд не хотiв надто вiдкрито пiдтримувати жидiвськi вимоги. Мусив плисти мiж жидiвською Сцилою i арабською Харибдою. Отже, щоби примусити англiйцiв приспiшити творити жидiвську державу, сiонiсти створили в Палестинi таємнi озброєнi терористичнi боївки:

Гаґана. Вона складалася 1945 року з 40.000 селян та мiщан. Мiж ними були дiвчата і жiнки. Окремо слiд сказати про охоронникiв-полiцаїв i 3.000 вiйськовикiв. Ця органiзацiя була добре озброєна, мала свiй штаб i вiддiли по всiй Палестинi.

Iрґун Цвай Лнумi (нацiоналiстичне Вiйськове Товариство) мало 5.000 вишколених, добре озброєних членiв.

Гурт Стерна. Мав лише 300 членiв, але це були надзвичайно запеклi шовiнiсти i надзвичайно жорстокi.

З наказу Д. Бен-Гурiона цi боївки розпочали в Палестинi шалений терор. Вони вбивали не лише арабiв, але й англiйцiв. Вони висаджували в повiтря англiйськi радiостанцiї, нищили летовища та лiтаки; захоплювали в полон англiйських офiцерiв; висадили динамiтом у повiтря великий готель, в якому мiстився Штаб англiйського вiйська, убивши при цьому понад 100 англiйських офiцерiв; висаджували в повiтря залiзницi i станцiї; закладали мiни на шляхах. Лише за два мiсяці було понад 500 вибухiв у 50 мiсцях. Вони напали 10.04.1948 р. на арабське село Дейр Ясин; вигнали зі села всiх 600 арабських родин, пограбувавши все їхнє майно; закатували на смерть 250 арабiв, мiж ними 25 вагiтних жiнок, 60 матерiв з немовлятами. Решту жiнок та дiвчат роздягли i голими ганяли по вулицях Єрусалиму. Подiбне зробили у 1948–1956 роки у двохстах арабських селах. Зруйнували понад 150 мусульманських мечетей i християнських церков, зогидивши святинi, пограбувавши майно. Зайнявши християнськi цвинтарi, нищили хрести, викидали з могил кiстки.

Найбiльше, на що спромоглася англiйська влада в Палестинi зробити проти жидiвських звiрств, — це огородити себе колючим дротом i не виходити поза нього, бо її начальник-правитель Палестини, призначений англiйським урядом, був жид Г. Самуел. Про жидiвське харцизство та звiрства мовчали уряди США i Великобританiї i всi англiйськi та американськi великi часописи почали писати (дуже мало) лише, коли жиди вбили в Палестинi уповноваженого ООН графа Ф. Бернадота та голову ООН Д. Гамарскольда i загрожували вбити командувача вiйськом ООН на iзраїльсько-арабському кордонi генерала Фон Горна.

По проголошеннi Ізраїльської республiки, її уряд зрiвняв iз землею 250 арабських домiв, що були при жидiвському "Мурi плачу", щоб зробити майдан перед тим муром. Також зрiвняв iз землею всi арабськi доми, щоби побудувати вулицю до того муру, вигнавши на вулицю понад 3.000 арабiв з дiтьми, не заплативши їм анi сотнi вiдшкодування, хоч вони голодували. Коли ж Мiжнародний Червоний Хрест хотiв їх годувати, то iзраїльський уряд не дозволив. Коли обуренi уповноваженi того Хреста пробували без жидiвського дозволу годувати вигнаних арабських дiтей, то жидiвська полiцiя ув'язнювала працiвникiв Мiжнародного Червоного Хреста. Коли грецький єрусалимський патрiарх хотiв скликати нараду арабських дiячiв, щоб обмiркувати справу допомоги вигнаним з їхнiх домiвок арабам, то iзраїльський уряд заборонив скликати i знущався з нього.

Доми, землю i майно вигнаних арабiв пограбувала не юрба жидiвська, але жидiвське вiйсько пiд командою своїх офiцерiв. Те ж вiйсько загиджувало християнськi церкви, запльовували вiвтарi, образи, нищили все всерединi. Те вiйсько збомбувало i пiдпалило лiкарнi та карети швидкої допомоги Мiжнародного Червоного Хреста, хоч на них були прапори Червоного Хреста. Все це робило вiйсько на команду офiцерiв, отже, з наказу уряду Ізраїльської республiки. Вiн хотiв залякуванням та голодом примусити арабiв утiкти з Палестини.

Економiчно Iзраїльська республiка є паразитом, бо живе i розбудовує своє рiльництво, промисловiсть i вiйськову потужнiсть всiлякими пожертвами свiтового жидiвства та США i позиками (найбiльше у США). Так, вiд Нiмеччини, Австрiї та Iталiї вона (i окремi жиди) одержала офiцiйно 2077 млн. доларiв, а фактично далеко бiльше, бо одержувала переважно не грошима, але машинами, кораблями, матерiалами, що їх порахували за цiну далеко меншу, нiж їхня справжня ринкова вартiсть. За 1949–1965 роки вона одержала вiд уряду США допомоги (кредитом, машинами, зброєю, матерiалами) на 1079 млн. доларiв. Американськi жиди назбирали їй пожертв92 8 мiльярдiв доларiв. Вона продала в США своїх позичкових зобов'язань на 822 мiльйона доларiв. З Нiмеччини та США вона потягнула майже 12 мiльярдiв (11.979.000.000) доларiв, а з усього свiту напевно яких 20 мiльярдiв доларiв. Посол США до Йордану Дж. Ґрiн свiдчив у Сенатськiй слiдчiй Комiсiї, що одного лише 1953 року США вислали Iзраїльськiй республiцi ЗБРОЇ на 388 мiльйонiв доларiв.

Жидiв у Палестинi було 1956 року менше як два мiльйони. Вони були маленьким островом, що його оточувало 40-мiльйонне арабське море. Арабськi держави також озброювалися i заприсягалися знищити Iзраїльську республiку. Тож поки вони її не знищили, вона запланувала роззброїти арабськi держави за допомогою Францiї, Великобританiї та США. Єгипетський уряд подав 1956 року золоту нагоду таке зробити. Вiн вiдiбрав Суецький канал вiд Англiї, експропрiював i одержавив його. На думку жидiв, це було порушення мiжнародного права, отже — законна причина для Великобританiї, Францiї, США проголосити вiйну Єгиптовi.

Iзраїльський голова уряду Д. Бен-Гурiон, вiйськовий мiнiстр С. Перец i головнокомандувач вiйськом М. Даян прилетiли 22.10.1956 р. таємно до Парижа, щоб намовити французький уряд воювати з Єгиптом та iншими арабськими державами, якщо вони пiдтримають Єгипет. Вiд французького уряду їх зустрiли Голова уряду Ґ. Моле, Мiнiстр закордонних справ К. Пiно i Вiйськовий Мiнiстр М. Бурже-Манурi. Вiд Великобританiї були Мiнiстр закордонних справ С. Лойд та його заступник П. Дiн. На їхнiй таємнiй нарадi ухвалено такий план вiйни: Iзраїль нападе 29-го жовтня на Єгипет; займе Сінай i посуне своє вiйсько до Суецької протоки. Французька авiацiя та флот боронитиме iзраїльське узбережжя та мiста. Британський флот збомбує Єгипет. Сам канал обсадить англо-французьке вiйсько. Англiйський уряд боявся псувати свої стосунки з арабськими державами, бо мав вiд них нафту. Отже, щоб якось виправдатися, та нарада ухвалила подати офiцiйну причину вiйни — це не лише охоронити канал вiд обидвох суперникiв (арабiв та жидiв), але також, щоби вiдокремити жидiв вiд арабiв, щоб їхня вiйна не призвела до свiтової вiйни.

Жидiвське вiйсько напало 29.10.1956 р. на Єгипет, захопило Сiнай i дiйшло 10 кiлометрiв до каналу. Французи та англiйцi зробили своє. Але заходами канадського голови уряду Л. Сейн-Лаврента та канадського посла до ООН Л. Пiрсона ООН засудили той напад i зажадали припинити вiйну, i щоб жидiвське вiйсько забралося з єгипетської землi. За таких обставин США були змушенi прилучитися до тої вимоги ООН. Свiт врятувався поки що вiд 3-ої свiтової вiйни.

Над дверима iзраїльського парламенту в Єрусалимi викарбовано: "Iзраїль, пам'ятай, що твої межi простягаються вiд Єфрату до Нiлу". А варто запам'ятати, що понад 50 % членiв того парламенту складають жидiвськi соцiалiсти та комунiсти.

Жидiвська нацiональна доктрина: "Жидiвський народ — вибраний Богом, тому має право панувати у свiтi" є рiдною близнючкою нiмецької нацiональної доктрини: "Нiмеччина — понад усе" i московської нацiональної доктрини: "Масква всєму свєту ґалава. Пакаряйтєся нам всє язицi, iбо с намi Боґ". Хто саме з цих трьох народiв найбiльше шовiнiстичний — тяжко сказати. Жиди, щойно звiльнившись від московського, нiмецького та iншого гноблення, у своїй власнiй державi гноблять не жидiв далеко жорстокiше, нiж гнобила Московщина жидiв. Кiлька прикладiв. У Палестинi жило 1948 року 200.000 християн. Року 1969 залишилося їх лише 40.000. Чому? Бо iзраїльська влада i суспiльство всiлякими утисками, гнобленням зробили життя християн i мусульман у Палестинi таким пеклом, що вони мусили втiкати з Палестини, покинувши свої маєтки, щоб урятувати бодай своє життя. Отже, жиди вигнали з Палестини 80 % християн i ще бiльше мусульман. А який пекельний вереск зчинили би жиди в усьому свiтi, якби християни вигнали iз США лише один відсоток жидiв?!

В Ізраїльськiй республiцi iснує пiдтримуване урядом товариство, яке має своєю метою очистити її вiд УСIХ християн i мусульман, отже, i зруйнувати їх храми. Не тяжко уявити, що робило би свiтове жидiвство, якби в якiйсь християнськiй чи мусульманськiй державi заснувалося таке саме товариство, але скероване проти жидiв.

Жидiвська пропаганда на весь голос кричить, що Ізраїльська республiка є демократична. Ось кiлька прикладiв її "демократичностi". За її законами шлюб особи жидiвської вiри з особою нежидiвської вiри вважається за неправосильний, незаконний. Правним шлюбом закон вважає лише той, що його дав рабин. До Палестини переселилося чимало жидiв, що мали жiнок християнок чи атеїсток. В Ізраїльськiй республiцi не лише тi жiнки, але й їхнi чоловiки жиди та дiти опинилися в повному бойкотi. Їх гнобили та знущалися всiма способами. Їхнiх дiтей у школах немилосердно били, прозиваючи ґоями.

Навiть чистокровнi жиди жидiвської вiри не всi мають однаковi права. Наприклад, лише правовiрнi жиди — ашкеназi — мають всi права, а поступовi, тобто реформованi, не мають права мати навiть синагог. До Iзраїлю приїхало чимало африканських жидiв (жидiвської вiри). Європейськi жиди в Iзраїлi ставляться до них з погордою, не допускають до своїх синагог чи товариств.

Iзраїльська республiка має "Закон про репатрiантiв". За ним кожний жид має нiчим не обмежене право оселитися на стало в Ізраїльськiй республiцi i бути її громадянином з усiма правами. Польський жид Освальд Руфейсин, рятуючи своє життя вiд гiтлерiвцiв, переховувався 18 мiсяцiв у польському католицькому монастирi. Там вiн вихрестився i став католицьким ченцем. Вiн не відрiкався своєї жидiвської народностi, навiть був сiонiстом. Вiн переїхав 1959 року до Iзраїлю i попросив дати йому громадянство Ізраїльської республiки. Її уряд вiдмовив йому, бо особа навiть жидiвської народностi, але нежидiвської вiри не має права бути громадянином Ізраїльської держави.

А що сталося би з тими членами парламенту якоїсь християнської чи мусульманської держави, якi запропонували б ухвалити закон, за яким особа жидiвської вiри не має права бути громадянином їхньої держави?

Парламент Ізраїльської республiки ухвалив 1965 року закон, який суворо карає тих, якi навертають жидiвських дiтей та молодь на християнство. Закони СРСР карають каторгою тих, хто навчає дiтей та молодь християнським молитвам та iдеям.

Жидiвська юрба в Iзраїлi БЕЗКАРНО багато разiв нападала на християнськi церкви i розганяла тих, що молилися. Великi часописи в усьому свiтi мовчали. А як би вони кричали, коли би десь у свiтi християнська юрба напала б на жидiвську синагогу?

Уряд Iзраїлю тимчасово припинив 1946 року громадянськi демократичнi свободи та права. Це "тимчасово" тягнеться досi. Громадянськi демократичнi права лишилися лише на сторiнках Конституцiї. Достеменно так як у СРСР. Отже, не дивно, що навiть жиди, якi звикли мати демократичнi права в iнших державах, тiкають з Iзраїлю. Наприклад, з тих, що приїхали з Англiї, 90 % повернулися до Англiї. Навiть з польських жидiв 35 % втiкло з Iзраїлю до США. А нiхто не може виїхати з Iзраїлю без окремого дозволу уряду. Одержати ж той дозвiл надзвичайно тяжко. Якби не ця фактична заборона виїздити, то бiльше як половина жидiв Iзраїльської республiки виїхала би з неї. Чи не те саме є в такому ж "демократичному" СРСР?

Повну вiдповiдальнiсть за те, що дiється на Близькому Сходi, несуть Великобританiя та США. Вони ж створили Ізраїльську республiку. Тої республiки не iснувало б без їхньої допомоги. З багатьох фактiв їхньої допомоги згадаємо тут ще два.

ООН мала ухвалити розподiл Палестини на двi частини — жидiвську й арабську. Для того треба було мати двi третини голосiв членiв ООН. Тих двох третин голосiв за розподiл не було. Мiж тими, що проти, були, наприклад, Грецiя, Лiберiя, Гаїтi, Фiлiппіни. Такi держави одержували вiд США велику допомогу. Отже, президент Г. Трумен загрозив, що вiн припинить допомогу їм, якщо не голосуватимуть ЗА розподiл Палестини. Крiм того, 26 сенаторiв США дуже натиснули на 12 членiв ООН, якi не хотiли голосувати за розподiл Палестини. Пiд таким великим тиском США ООН ухвалила 29.11.1947 р. розподiл Палестини на двi частини. Пригадаймо, що власниками 96 % тої землi були араби.

Кiлька Римських Пап багато разiв виступали офiцiйно проти всього жидiвства, бо саме жидiвство у щоденнiй дiяльностi i у "Талмудi" виявило свою запеклу ненависть i ворожнечу до християнства. Тож не дивно, що католицькi пiвденно-американськi держави були проти того, щоби прийняти Iзраїль до ООН, поготiв ще й тому, що католицька церква вважала Єрусалим за християнську святиню i колись (у XIII ст.) благословила i допомагала хрестоносцям визволяти Єрусалим вiд нехристиянської, мусульманської влади. Тож мiняти мусульманську владу на iншу нехристиянську — жидiвську — не було жодного сенсу. Без голосiв пiвденно-американських держав не було потрiбної бiльшостi голосiв членiв ООН. Отже, заступник мера мiста Нью-Йорка жид М. Сiлвер намовив свого американського особистого приятеля кардинала В. Спелмана, щоби той вплинув своїм кардинальським авторитетом на уряди пiвденно-американських держав, аби вони голосували за прийняття Iзраїлю до ООН. В. Спелман це зробив, тi держави голосували за прийняття.

Аж надто велику приязнь уряду США до Ізраїльської республiки показує, наприклад, такий факт (один із тисяч). Лiтаки Ізраїльської республiки збомбували i затопили 8.06.1967 р. в Середземному морi вiйськовий корабель США "Лiбертi", там загинуло понад 100 американцiв. Ізраїльськi лiтаки затопили "Лiбертi" не помилково, бо мали 5 годин часу бачити прапор США на тому кораблi. Такий вчинок є законною причиною вiйни. Уряд США обмежився лагiдним паперовим протестом. А пригадаймо, що уряд США проголосив 1917 року вiйну Нiмеччинi офiцiйно за те, що нiмецькi пiдводнi човни НIБИ затопили корабель США "Суксес".

Провiдники свiтового жидiвства спричинили Першу i Другу свiтовi вiйни. Вони ж спричинять i Третю свiтову вiйну. Наслiдки Першої — 150 мiльйонiв рабiв, 150 мiльйонiв трупiв i румовища у Схiднiй Європi. Наслiдки Другої — 700 мiльйонiв рабiв, 70 мiльйонiв мерцiв, румовище майже у всiй Європi. Наслiдки Третьої — мiльярди мерцiв, румовище на всiй нашiй планетi, а може й розрив її на шматки та попiл.

90. Англiйський уряд проголосив 7.02.1939 р. у своїй "Бiлiй книзi", що згадана у листi А. Балфура "Жидiвська нацiональна домiвка" нiяк не означає "Жидiвська держава" в Палестинi.

91. Вiн повiсив 242 араба за те, що не вiддали навiть мисливських рушниць.

92. Жертвували не лише жиди, але й не жиди.

XI. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

Органiзацiю Об'єднаних Нацiй (ООН) заснували переможцi у Другiй свiтовiй вiйнi 26.06.1945 р. у Сан-Франциско. Її статут уклали московськi шпигуни, мафiознi слуги, п'яти- i шестиколонники: Алджер Гiс (американець), Лев Пасловський (москвин-емiгрант), Гаррi Декстер Гвайт (жид) i Ейб Фортас (жид). А. Гiс голосував на мiжнароднiй конференцiї, яка затвердила той статут. Вiн же був i першим головою ООН — Генеральним Секретарем.

За тим статутом держави-члени ООН зрiкаються повної державної самостiйностi, передаючи частину своєї державної влади ООН. Перша комунiстична держава у свiтi СРСР має ще й позастатутнi права. Наприклад, уряди СРСР i США таємно вiд iнших урядiв погодилися, що головою Ради Безпеки мусить завжди бути уповноважений СРСР. I справдi, ним були: Аркадiй Савельєв (1946–49), Константин Зiнченко (1950–53), Iлля Чернишев (1953–57), А. Добринiн (1957–60), Ґеорґiй Аркадьєв (1960–62), Євген Кисельов (1962–63), Володимир Суслов (1963–65). А голова Ради Безпеки має в ООН таку посаду, як вiйськовий мiнiстр у державi, тобто йому пiдлягають всi вiйська ООН. Щобiльше, вiн є й керiвником Полiтичного Вiддiлу ООН. Крiм нього, одним iз заступникiв голови ООН мусить завжди бути москвин. Коли головою ООН був бiрмiєць У. Тан, то його заступниками були: москвин Ґ. Аркадьєв та американський негр, комунолюб шестиколонник Р. Бонч.

ООН структурована як державний уряд. Вона має президента — Генерального Секретаря, парламент — Загальнi Збори членiв-держав, сенат — Раду Безпеки, мiнiстерства: економiки, фiнансовий вiддiл, правосуддя — правничий вiддiл, працi — Мiжнародна Установа Працi, здоров'я — Свiтова Установа Здоров'я, сiльського господарства — сiльськогосподарська i харчова установа, пошти — Мiжнародне Поштове Об'єднання, скарбу — Мiжнародна Грошова Фундацiя, iнформацiйне — пресовий вiддiл, атомної енергiї — Мiжнародна Служба Атомної Енергiї i т. п. ООН має власне вiйсько з власним Генеральним Штабом. ООН статутом має право примусити вiйськовою силою чи економiчним тиском своїх членiв-держав виконувати накази ООН. А фактично — не лише ООН, Генеральних Асамблей, уповноважених вiд держав-членiв, але й накази уряду ООН — Ради Безпеки. А вона складається з п'ятьох уповноважених наймогутнiших держав: США, СРСР, Великобританiї, Францiї i Китаю, якi мають стало своїх уповноважених у тiй Радi та п'ятьох несталих уповноважених iнших держав, якi чергуються. Щоб запевнити свою найвищу владу в цьому свiтовому надурядi, переможцi в останнiй вiйнi надали собi право "вето". Навiть лише один з тих п'ятьох сталих уповноважених має право скасувати ухвалу всiєї Ради Безпеки. Iншими словами — ООН не лише не має сили, але й не має права ухвалювати щось таке, що не подобається якiйсь однiй з тих п'ятьох могутнiх держав. Уповноважений СРСР вдавався до того "вето" вже понад 100 разiв. Отже, вся ООН є лише параваном, що за ним ховається диктатура п'ятьох наддержав. Та навiть i не п'ятьох, але лише одної з них. Таким чином, щоб розв'язати якусь бiльшу справу, треба, насамперед, щоб її розв'язали тi п'ять наддержав. Фактично так тепер i розв'язується бiльшiсть свiтових справ, а в ООН лише багато балакають. Це демократiя, чи глум над демократiєю? А демократи мають ООН за зародок свiтового надуряду. Що ж може вирости з такого шахрайського, брехливого зародку?

Пункт 1-ий роздiлу I-го статуту ООН каже: "…полагоджувати мирними засобами мiжнароднi суперечки". А пункт 43 каже: "Всi члени ООН мусять на заклик Ради Безпеки дати Радi свої вiйська, щоб утримати мир i безпеку".

Пункт 2-ий статуту каже: "Нiчого в цьому статутi не дає права ООН втручатися в домашнi справи держав, членiв ООН". А в наступному пунктi написано: "… Але ця засада не забороняє вжити примусових заходiв, зазначених у VII роздiлi".

У пунктах 3-ому та 4-ому II-го роздiлу статуту написано: "Всi члени ООН мусять полагоджувати свої суперечки мирними способами i такими засобами, щоб мiжнародний мир, безпека i справедливiсть не були порушенi. Всi члени мусять стримуватися у своїх мiжнародних стосунках вiд застосування вiйськової сили чи економiчного тиску супроти непорушностi кордонiв чи полiтичної незалежностi кожного члена-держави". А як члени ООН полагоджували суперечки в Кореї, у В'єтнамi, в Конґо, Родезiї, Пiвденнiй Америцi, у Чехословаччинi, Мадярщинi, в Українi, Естонiї, Латвiї, Литвi та в iнших державах?

Пункт 39 каже: "Рада Безпеки має визначати, чи є небезпека мировi, чи нема. I ця Рада має ухвалювати заходи проти тої небезпеки". Чи ця Рада ухвалила, що є небезпекою мировi у вищезгаданих державах?

Пункт 46-ий каже: "Якi саме слiд застосувати заходи, чи використати вiйсько — визначає Рада Безпеки з Генеральним Штабом ООН". А головою тої Ради та Штабу є завжди москвин. Отже, фактично визначає Московщина. А легковiрнi люди дивуються: чому ООН не застосовує тої сили проти комунiстичних держав, а застосовує лише проти некомунiстичних, як, наприклад, проти нацiональної Катанґи. Дивуються, чому в Кореї та у В'єтнамi американськi генерали мали наказ НЕ перемагати комунiстичного вiйська.

ООН проголосила: "… Пiдкорення народiв пiд чуже панування, їх визиск, заперечення їх основних людських прав — все таке несприйнятне для статуту ООН i загрожує свiтовому мировi та мiжнароднiй спiвпрацi. Треба поробити негайно заходи, щоб народи пiд чужою владою перебрали у свої руки державну владу на своїх землях. I це без жодних застережень i обмежень, а лише вiдповiдно до їхньої, вiльно висловленої волi. Всi народи, без рiзниць раси, вiри, мусять мати повну державну незалежнiсть i волю". Ухваливши таке, ООН вибрала 1954 року на своїх Загальних Зборах постiйну комiсiю, якiй доручили пильнувати, щоб цю ухвалу здiйснювали всi держави, члени ООН. На голову тої комiсiї вибрали… москвина, уповноваженого СРСР.

Мафiозна пропаганда зробила ООН якоюсь "святою святих", єдиною надiєю на мир та добробут у свiтi. Заслiпленi тою пропагандою, легковiри не бачать i не хочуть бачити, що та ООН анi словечком не запротестувала, про дiю i згадувати нема що, проти гноблення мiльйонiв людей у СРСР, проти кривавого придушення Москвою боротьби за народну волю i права людини в Українi, Мадярщинi, Чехословаччинi. Щогiрше! Сама ООН криваво скатувала Катанґу за її бажання волi.

Нема нiчого дивного в тому, що головами ООН завжди були комунiсти, соцiалiсти. Такi були комунiст А. Гiс, соцiалiст шестиколонник Трюґве Лi, соцiалiст, москволюб i поганин У. Тан та iншi. А як їх вибирають — показує вибiр Т. Лi. Його кандидатуру висунув московський шпигун А. Гiс. У попереднiх виборах кандидат-канадець одержав 8 голосiв з усiх 11. Отже, його мали би обрати на голову ООН. Московський посол до США А. Громико загрозив своїм "вето", якщо не виберуть Т. Лi. А щоб його напевно вибрали, то А. Гiс i А. Громико зажадали, щоби вибрали вiдкритим голосуванням, а не таємним, як того вимагає статут ООН. Тож вибрали Т. Лi вiдкритим голосуванням, жодний член ООН не запротестував проти такого порушення статуту ООН. I це називається демократiєю.

Щоби заховати таку "демократичнiсть" ООН, автор статуту ООН А. Гiс запровадив у тому статутi засаду: "Один голос кожнiй державi, малiй чи великiй. Але великi держави мусять давати грошi на дiяльнiсть ООН пропорцiйно до свого багатства". США платять 30 % усього рiчного кошторису ООН. Так за статутом, а фактично США платять бiльше. Наприклад, за 1948–63 роки США дали ООН 1.864.218.000 доларiв, що складає 47 % всiх видаткiв. Решту дали 109 iнших держав, та й то не всi, а заборгували 123.791.131 долар, i ООН мусила позичати. Вона випустила позичкових зобов'язань на 200 мiльйонiв доларiв. США позичили без надiї, що їм вiддадуть 100 мiльйонiв доларiв. СРСР не позичив нiчого. Крiм того, США дали на будову будинку ООН у Нью-Йорку 60 мiльйонiв доларiв. Фактично США дають ООН рiчно 146.200.000 доларiв (це — 43,7 % кошторису ООН). СРСР дає рiчно лише 18.200.000 доларiв (це — 5,4 % кошторису ООН).

У Сенатi США голосували за статут ООН 89 сенаторiв, проти — 2, утрималися 5. Один із тих, що голосували проти, — Дж. Ланджер тодi сказав: "У глибинi моєї душi я передчуваю, що ухвала цього статуту ООН призведе до безперервних вiйн. Я передчуваю, що ухвала оберне в рабство сотнi мiльйонiв людей вiд Польщi до Iндiї, вiд Кореї до Яви та iншi мiльйони на нашiй планетi. У тій ООН ховається велика небезпека i нашiй державi, з нашими вiльними, демократичними установами. Я голосую проти, бо бачу, що статут ООН заперечує Конституцiю США, а тим ми, сенатори, зраджуємо нашу присягу i наших виборцiв".

Чи цей сенатор був провидець, чи думав вiн логiчно?

* * *

Урядовцiв ООН наймає Голова ООН i його канцелярiя. Вiн має право, навiть обв'язок, наймати громадян усiх держав членiв ООН, не питаючись згоди, рекомендацiї їхнiх урядiв. Та фактично громадяни всiх держав, крiм США, мусять мати вiд своїх урядiв паспорт та дозвiл виїхати, щоб у Нью-Йорку шукати працi в ООН. А уряд СРСР повiдомив Голову ООН, щоб вiн не наймав громадян СРСР без дозволу його уряду. Громадяни США можуть без жодних перешкод прийти до канцелярiї ООН i найнятися на працю в ООН. Закони США забезпечують кожному повну волю вибирати працю. А одержавши посаду в ООН, злочинець, чи зрадник, чи комунiст одержує опiку, захист мафiозi в ООН, бо уряд США не має права вимагати вiд Голови ООН вигнати когось зi служби, хоч би та особа й була громадянином США. Уряд США може лише просити Голову ООН, щоби вiн вигнав. Як ми вже згадували, всi голови ООН були шестиколонники, отже, мафiознi слуги, якщо не самi мафiозi. Уряд США вже кiлька разiв просив про це голiв ООН, i вони завжди вiдмовлялися виганяти, викручуючись тим, що, мовляв, їхня провина не доведена судово. А довести судово уряд США не завжди може, бо не має права покликати на суд свiдкiв, не громадян США, а про зрадницьку дiяльнiсть урядовця можуть найбiльше посвiдчити тi, хто з ним працює в установi. Так ООН стали для зрадникiв США раєм i золотою нагодою валити США. I справдi, всi урядовцi в урядi США, яких уряд вигнав чи пiдозрiвав у зрадi, стали дуже високими урядовцями ООН з високою платнею. Серед них багато жидiв93.

Служба безпеки США знайшла багато комунiстiв та шпигунiв серед урядовцiв ООН. Сенатська слiдча Комiсiя почала дослiджувати минуле та дiяльнiсть тих із них, якi були громадянами США. Голова ООН Т. Лi дуже обурився цим i гостро запротестував проти слiдства, називаючи його дикунством, самосудом, очорнюванням. Слiдство вiдкрило зграю московських шпигунiв серед урядовцiв ООН. Одним із найбiльших був громадянин США, жид, юрист Аврам Феллер. Як громадянина США суд мав право його ув'язнити i карати. Отже, щоб А. Феллер не видав судовi iнших московських шпигунiв та мафiозi у ООН, мафiя його вбила, проголосивши, що вiн нiби сам, з власної волi вистрибнув із вiкна свого помешкання на 12-му поверсi. Коли вистрибував, то з ним у покої був Голова ООН Т. Лi.

До речi, президент Чехословаччини Е. Бенеш теж нiби з власної волi вистрибнув з вiкна i забився. Так само мiнiстр США Дж. Форестел нiби покiнчив своє життя самогубством у лiкарнi. Так само заступник мiнiстра США Г. Д. Гвайт нагло помер ("з власної волi"). Так само високi урядовцi США Уолтер Смiт i Джон Вiвант, шпигун Л. Доган i ще чимало iнших, якi знали таємницi мафiї.

Служба безпеки США вiдкрила 1949 року серед урядовцiв ООН 62 московських шпигуна. З них 29 були членами посольств до ООН, отже, особи, що мають право дипломатичної недоторканостi. А 32 з них були у себе вдома високими урядовцями Служб безпеки. Крiм того, викрила ще 21 комунiста. А що кожний комунiст заприсягався шпигувати для СРСР, то разом викрила 83 московських шпигунiв лише 1949 року. А потiм ще багато бiльше. А скiльки не викрила?

Великий англiйський видавець часописiв лорд В. Бiвербрук казав янкі: "Ви, американцi, маєте в Нью-Йорку найбiльшу у свiтi i найнебезпечнiшу московську п'яту колону — ООН".

Серед 377 американцiв, якi служать в ООН, понад 40 % пiдозрюваних щодо вiрностi США. Майже всi вони були урядовцями США, бiльшiсть із них перейшли до ООН, утiкаючи вiд слiдства Служби безпеки. Сенатська слiдча комiсiя дослiдила 1952 року полiтичнi переконання 30 урядовцiв ООН (громадян США). Виявилося, що всiх їх уряд США вигнав зi служби, пiдозрюючи у полiтичнiй невiрностi США. Навiть саме посольство США в ООН складається з шестиколонникiв.

Московщина мала неписану угоду з Головою ООН Т. Лi, щоби вiн наймав на службу в ООН переважно таких осiб, яких порекомендує посол СРСР. У Москвi комунiсти з усього свiту вчаться в московських школах не лише комунiзму, але й шпигунству.

Громадянин США, жид Б. Ґерберт був членом Полiтбюро КП США. Був дуже дiяльним i, як кожний комунiст, московським шпигуном. Не чекаючи поки його зловлять на гарячому й ув'язнять, вiн утiк до комунiстичної Польщi. По якомусь часi вiн приїхав до Нью-Йорка i продовжував свою попередню дiяльнiсть вже цiлковито безпечно, бо був членом посольства Польщi в ООН. Подiбних випадкiв багато.

Голова ООН Т. Лi їздив до Москви кiлька разiв. Вiн був особистим приятелем Й. Сталiна. Якби нi! Таж коли вiн був норвезьким мiнiстром, то робив заходи, щоби Норвегiя i Московщина спiльно боронили Шпiцберґен (вiд кого?) у вiйнi. А вiн же добре знав, з досвiду iнших держав, до чого призводить "спiлка" з Московщиною. Отже, вiн був свiдомим шестиколонником, тобто зрадником свого шведського народу, був московським яничаром.

СРСР та чимало iнших держав заплатили лише частину своїх членських внескiв до ООН. Отже, ООН мала позичати. Вона випустила позичковi зобов'язання на 200 мiльйонiв доларiв. США дали 100 мiльйонiв доларiв. СРСР не дав нiчого, навiть свого боргу не сплатив. Iншi члени ООН не квапилися давати, знаючи, що США не допустять до упадку ООН i заплатять за всiх. I справдi, ООН подарували з кишенi США несплачених внескiв: Кубi — 140.000 доларiв, Югославiї — 243.000 доларiв, Польщi — 512.000 доларiв, Болгарiї — 128.000 доларiв, Албанiї — 25.000 доларiв, Iндiї — 812.000 доларiв.

Мiжнародна Фундацiя допомоги дiтям є вiддiлом ООН, цiлковито опанована соцiалiстами та комунiстами. Вона продає в усьому свiтi рiздвянi поштовi картки, в яких нема анi натяку на Рiздво Христове. Року 1961 цей вiддiл назбирав на дитячу допомогу 22.959.796 доларiв. З них США дали 12 мiльйонiв доларiв. Держави, якi одержують допомогу вiд цiєї Фундацiї, самi роздають своїм дiтям, без жодного нагляду, контролю. Найперше одержують комунiстичнi держави. Так, 1960 року одержали: Куба — 123.000 доларiв, Алжир — 570.000 доларiв, Польща — 284.000 доларiв, Югославiя — 147.000 доларiв. ООН взяла 1961 року з цiєї Фундацiї 10 мiльйонiв доларiв на утримання свого вiйська в Конґо.

ООН мають Фундацiю допомоги вiдсталим країнам. 40 % грошей цiєї Фундацiї — це грошi США. Фундацiя дала комунiстичнiй Кубi 1,6 мiльйона доларiв допомоги. На тiй же Кубi iснує так звана Технiчна школа, яка фактично є вiйськово-технiчною, в нiй викладають багато москвинiв, якi знають iспанську мову. ООН дала тiй школi 500.000 доларiв допомоги.

ООН ухвалила гори людолюбних, волелюбних, справедливолюбних тощо ухвал. А чому ж вони мовчать, коли Московщина в СРСР ув'язнює, катує, вбиває, знущається, визискує МIЛЬЙОНИ неповинних людей, коли Московщина залiзом i кров'ю здушує революцiї робiтникiв в Українi, Схiднiй Нiмеччинi, Мадярщинi, Чехословаччинi? Анi слова засуду не вийшло з ООН проти Берлiнського муру, проти катованих не комунiстiв у В'єтнамi, Кореї. Щогiрше! Сама ж ООН власним вiйськом криваво задушила спробу катанґського народу звiльнитися з-під комунiстичної влади Конґо.

Сенатор США Роберт Тафт сказав у Сенатi: "ООН — це пастка, чим скорше США підуть з неї, то лiпше задля США".

Колишнiй президент США Г. Гувер казав: "Ми, американцi, мусимо зрозумiти, що ООН не спромоглася дати нам анi малесенької надiї на довготривалий мир. Навпаки, ООН збiльшила можливостi вiйн. Якщо ООН не викине зі свого членства комунiстичних держав, то США мусять вийти з ООН".

Допомогова і переселенська управа

По поразцi Нiмеччини 1945 року в нiй жило кiлька мiльйонiв так званих перемiщених осiб, тобто не нiмцiв переважно зі Схiдної Європи, колишнiх полонених, робiтникiв, що їх Нiмеччина понавозила до себе на примусову працю, i втiкачiв вiд московської навали зi Схiдної Європи. Цi люди у зруйнованiй вщент Нiмеччинi мали би вигинути з голоду, холоду, пошестей. Тож уряди США i Великобританiї заздалегiдь заснували окрему установу при ООН — "Допомогову i переселенську управу" (ДПУ). Грошi їй мали би давати всi члени ООН, але фактично США давали 72 % всiх грошей. Великобританiя дала 155 мiльйонiв фунтiв стерлiнґiв (хоч мала державний недобiр — дефiцит — 800 мiльйонiв фунтiв). Уряди США та Великобританiї призначили керiвником тої Управи американського мiльйонера, шестиколонника жида Герберта Лемана. Його заступником призначили англiйського генерала Фрiдріха Морґана.

Генерал Ф. Морґан керував переселенням "перемiщених осiб" до країн не зруйнованих вiйною, як Пiвнiчна i Пiвденна Америка, Австралiя. Незабаром вiн побачив велике переселення людей не з Нiмеччини, але до Нiмеччини, наладнане i кероване кимсь поза його плечима i без його вiдома. Те таємне переселення було добре налагоджене i коштувало великих грошей. Дослiдивши, вiн побачив, що то жиди з усiх усюд, переважно зi Схiдної Європи масово приїздять до Нiмеччини, щоби з неї виїхати далi за грошi ДПУ на правах перемiщених осiб. У зв'язку з тим вiн вiдкрив величезне зловживання урядовцiв ДПУ на користь жидiв. Наприклад, вiдсотково до всiх перемiщених осiб у Нiмеччинi жидiвська громада була найменша. Але на кораблях, якi перевозили перемiщених осiб з Нiмеччини до Америки, жидiв було завжди 90 %. Тi зайди-жиди у подоланiй Нiмеччинi поводилися як вселаднi завойовники. Вони вiдкрито i безкарно грабували i знущалися з нiмцiв i з перемiщених осiб. Понадто ненавидiли українцiв.

Генерал Ф. Морґан повiдомив 1946 року англiйський уряд про все це. Дiзнавшись про те повiдомлення, Г. Леман телеграфiчно з Нью-Йорка зажадав вiд англiйського уряду забрати Ф. Морґана з ДПУ. Отже, урядовець ДПУ Г. Леман, якого англiйський уряд разом з урядом США поставив на посаду, сам наказує урядовi Великобританiї. Обурений такою жидiвською нахабнiстю, англiйський уряд зажадав вiд уряду США забрати з ДПУ самого Г. Лемана. На його мiсце уряд США призначив знову жида, колишнього мера Нью-Йорка Ф. Ла-Ґвардiя94. А вiн знайшов ту силу, яка наказує всiм урядам. Мафiя примусила англiйський уряд вiдкликати з ДПУ генерала Ф. Морґана i навiть покарати його — вiдiслати на передчасну пенсiю. На його мiсце сам Ф. Ла-Ґвардiя закликав свого жида Меєра Когана. М. Коган, маючи за плечима всемогутню мафiю, став царем i богом у подоланiй Нiмеччинi. Його боялися не лише перемiщенi особи, але й високопоставленi нiмцi, бiльше як А. Гiтлера та Й. Сталiна разом узятих. Його одного слова було досить, щоби людина опинилася в руках московської окупацiйної влади i помандрувала до Сибiру як "нацист". I вiн справдi передав московськiй владi в Нiмеччинi понад один мiльйон українцiв. Своїм жидам вiн дозволив робити в Нiмеччинi все що хочуть безкарно. I вони так розпаношилися, що навiть головнокомандувач союзними вiйськами генерал Д. Ейзенхауер телеграфiчно зажадав вiд президента США негайно забрати М. Когана з Нiмеччини.

Великобританiя дала ДПУ 155 мiльйонiв фунтiв стерлiнґiв. Отже, мала право знати, на що ДПУ видає тi грошi. Тож вона послала до Нiмеччини та Австрiї свою Парламентську грошову комiсiю дослiдити. Комiсiя, дослiдивши, писала 5.11.1946 року у своєму звiтi: "Дуже багато жидiв приїздить зі Схiдної Європи до тих частин Нiмеччини i Австрiї, якi перебували пiд американською окупацiйною владою. Цей рух набрав розмiру бiблiйного виходу жидiв з Єгипту. Це переселення надзвичайно добре налагоджене, видно, що його керiвники мали величезнi грошi. Але Комiсiя не змогла знайти їхнiх прiзвищ".

Катанґа

Новоповстала африканська держава Конґо складається з двох дуже вiдмiнних провiнцiй: пiвнiчної — Катанґи i пiвденної — Конґо. Люднiсть цих двох країв дуже рiзниться мовно i культурно. У Катанзi є великi копальнi, що дають 80 % свiтового видобутку кобальту, 70 % — радiю, 70 % — промислових дiамантiв, 50 % — урану, 8 % — мiдi. Катанґа була давно багатша i культурнiша за Конґо. Брат голови ООН Даґ Хаммаршельд був найбiльшим удiловцем i керiвником мiдяних копалень Катанґи, вiн очолював гурт банкiрiв, якi поклали до швейцарських банкiв 100 мiльйонiв доларiв, щоб захопити у свої руки всi копальнi Катанґи.

ООН визнали 30.06.1960 р. Конґо незалежною державою i прийняли його в членство ООН. Президентом Конґо став комунiст Патрiс Лумумба, а головою уряду також комунiст Сирiль Адуля. Правителем Катанґи став Мойзес Чомбе. М. Чомбе скiнчив французький унiверситет, був християнином i нацiоналiстом.

Нездара П. Лумумба скоро довiв Конґо до безладу. Вiн обернув вiйсько Конґо у свавiльних харцизяк, якi грабували, вбивали мирних людей безкарно. Катанґа була культурна i спокiйна. Отже, щоб урятувати Катанґу вiд безладу дикого Конґо, М. Чомбе проголосив Катанґу незалежною вiд Конґо республiкою.

В статутi ООН написано: "Нiщо в цьому статтi не дає права ООН втручатися в домашнi справи будь-якої держави". Проте, ООН вислали 12.09.1961 р. до Конґо своє вiйсько, яке вигнало президента Катанґи, нацiоналiста М. Чомбе, а на його мiсце наставило комунiста Антона Ґiзенґа та прилучило Катанґу назад до Конґо пiд комунiстичною владою П. Лумумби. Уповноваженими ООН у Конґо були французькi комунiсти Е. Бошелi та М. Томбелен. Полiтичним радником вiйська ООН у Конґо були негри, комунiсти Роберт Ґардiнер i Ралф Бонч. Головним командувачем вiйськ ООН у Нью-Йорку був москвин генерал Є. Кисєльов.

Вiйсько ООН два тижнi катувало, грабувало, ґвалтувало нiчим нi в чому не винних людей у Катанзi. Воно бомбувало, палило школи, церкви, лiкарнi. Вбивало навiть хворих у лiкарнях. Про це мовчали всi великi часописи США. А посол США до ООН А. Стiвенсон вiдкрито казав, що Катанґа не має нiякого права на самовизначення. Щогiрше! Мiнiстерство закордонних справ США поширювало всiлякi брехнi про М. Чомбе; перешкоджало всiма способами його уповноваженому в США М. Струеленсоновi спростовувати тi брехнi. Навiть хотiло вiдiбрати йому право побуту в США. Коли ж М. Чомбе хотiв приїхати до США, то воно не дало йому вiзи, хоч тодi ж дало англiйським провiдним комунiстам Г. Роберто та М. Андраде. Пiзнiше мафiя вбила М. Чомбе.

ООН витратили на знищення самостiйностi Катанґи 483 мiльйони доларiв. З того США заплатили 213 мiльйонiв доларiв.

Член Парламенту США Дональд Брюс у своїй промовi 12 вересня 1962 р. в Парламентi казав, що шiсть високих урядовцiв США та ООН, якi керували приборканням Катанґи, були пов'язанi (безпосередньо чи посередньо) зi Шведсько-Американським копальневим пiдприємством. Це були: заступник Мiнiстра закордонних справ США Фовлер Гамiльтон, керiвник Вiддiлу Мiжнародної Розбудови ООН Бо Гамарскольд (брат голови ООН), уповноважений ООН в Конґо Стюр Лiнер, власник шведської мiдяної копальнi Свен Шварц i керiвник копальневого пiдприємства та радник ООН Борґ Гортберґ-Нордлунґ.

Ми, українцi, не смiємо забувати досвiду Катанґи. Україна вже мала такий самiсiнький досвiд двiчi: 1917 i 1941 року. Московщина та мафiя вже планували зробити в Українi те саме, що зробили в Катанзi.

Установа Освіти, Науки і Культури

Органiзацiя Об'єднаних Нацiй має свiй окремий вiддiл, що називається "Установа Освiти, Науки i Культури" (ЮНЕСКО). Про її завдання один з її засновникiв професор В. Бентон писав: "Людство стоїть тепер на початку нової доби цiлковитого занепаду, вiдмирання державної незалежностi народiв. ЮНЕСКО започатковує цю добу". Тож i не дивно, що серед керiвникiв i урядовцiв цiєї установи є 95 % комунiстiв, соцiалiстiв, всiляких iнтернацiоналiстiв, мафiозi та подiбних до них. Найвище керiвництво майже все в руках Московщини та її пахолкiв. Так: Головою ЮНЕСКО є французький соцiалiст Рене Маґю. Заступником голови — москвин Павло Єршов. Генеральним Секретарем — чеський комунiст В. Герчiк. Подамо перелiк основних урядовцiв.

ВIДДIЛ ПРОГРАМИ ЮНЕСКО

Керiвник В. Понамарьов, вiд СРСР.

ВIДДIЛ ОСВIТИ

Керiвник Володимир Мартиновський — вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу середньої освiти А. Єґалова, СРСР, початкової освiти — С. Танґiян, СРСР. Технiчної — М. Найман, вiд Югославiї.

ВIДДIЛ НАУК

Керiвник Вiктор Ковда, СРСР. Управитель пiдвiддiлу океанографiї К. Фьодоров вiд СРСР. Наукових дослiджень — А. Савова, вiд Болгарiї. Технологiї — В. Дьяков, СРСР. Середнього Сходу — Я. Снiд вiд Чехословаччини. Пiвденно-Схiдної Азiї — А. Кiрпiчнiков, СРСР.

ВIДДIЛ СУСПIЛЬСТВОЗНАВСТВА

Керiвник Юлiан Гохфiльд — вiд Польщi. Управитель пiдвiддiлу статистики М. Бабич — вiд Югославiї. Товариств — Ґ. Скоров, вiд СРСР.

ВIДДIЛ КУЛЬТУРИ

Керiвник Т. Беляєва — вiд СРСР. Управитель пiдвiддiлу видавництва С. Малер, вiд Мадярщини. Авторських прав — Б. Навроцький, вiд Польщi.

ВIДДIЛ КIНО I РАДIО

Керiвник Б. Соболєв — вiд СРСР.

ВIДДIЛ СЛУЖБОВЦВ

Керiвник Ф. Iванов — вiд СРСР. Управитель К. Пушков — вiд СРСР.

ВIДДIЛ ДОКУМЕНТIВ ТА ВИДАНЬ

Керiвник В. Кiхеєв — вiд СРСР. Головний перекладач В. Бiрюков — вiд СРСР. Перекладач В. Шескiн — вiд СРСР. Рецензор М. Анiсiєнко — вiд СРСР. Планувальник Я. Вранек — вiд Чехословаччини.

Головним iдеологом ЮНЕСКО був англiйський фабiанець, безбожник Дж. Гокслi. ЮНЕСКО видала його велику 8-митомну працю: "До свiтового порозумiння". У 1-iй книзi читаємо: "Учнiв треба навчати такого громадянства, яке дає iдеологiчну основу, що на нiй свiтовий уряд може стояти, аби здiйснити своє завдання. Отже, щоб ту основу збудувати, треба насамперед знищити в учнiв любов до своєї країни та її слави. Треба знищити патрiотизм, цю найбiльшу перешкоду до iнтернацiоналiзму. До цього i спрямована вся дiяльнiсть ЮНЕСКО". Колумбiйський унiверситет у Нью-Йорку видав цю книжку Дж. Гокслi, а ЮНЕСКО перевидала багатьма мовами i продає їх дуже дешево. Задля прикладу подамо тут кiлька думок та iдей з тої книжки.

"…Родина дуже часто зараджує, псує дитину шовiнiзмом (тобто патрiотизмом. — П. Ш.). Перше завдання школи — вiд дитсадкiв починаючи — боротися з цим дикунським забобоном. Вже в дошкiльному вiцi треба навчати дитину думати не низькими нацiональними поняттями, а широкими, свiтовими. Це завдання таке велике, що переходить межi i можливостi самої школи, тому є полiтичною справою. Тепер права учителiв не дозволяють учителям, навчаючи, заглиблюватися в царину полiтики. Ми маємо вплинути на громадську думку, щоб змiнити цей жалюгiдний стан. Учителi мусять мати вiльну руку у вихованнi дiтей"95.

"…Ще в дошкiльному вiцi треба призвичаювати дитину до громадських навичок. Задля того треба закладати шкiльнi дитячi громади одного вiку, в яких наочними способами змiцнювати думку дитини, що людина є лише малесенькою частиночкою свiтової величезної громади"96.

У 5-iй книжцi "Навчання дiтей молодших за 13 рокiв" читаємо: "За теперiшнiм способом навчання географiї дитину вчать спочатку географiї своєї мiсцевостi, потiм свого повiту, потiм своєї країни. Лише вивчивши географiю своєї країни, починають вивчати географiю сусiднiх країн i наостанку — всiх iнших, свiтову. Цей спосiб помилковий i розминається з нашою (тобто ЮНЕСКО. — П. Ш.) метою. Помилковий, бо вiн виховує i змiцнює в учня помилковий погляд начебто найближча до його дому земля є найважливiша i найлiпша, i, навпаки, найдальша — чужа i гiрша. Це породжує i змiцнює патрiотизм, цю найбiльшу перепону до братерства i об'єднання всього людства, це — джерело взаємного самознищення народiв і воєн. Цей спосiб треба змiнити на протилежний. Географiю треба починати вчити вiдразу свiтову. У дошкiльному вихованнi оповiдати маленьким дiтям про тварин далеких країн. Це збудить у них зацiкавлення далекими, незнаними, казковими країнами, розiв'є у них здiбнiсть уявляти. Навчання географiї у нижчих класах треба поширити на вивчення життя всiх народiв у свiтi. У старших класах навчати вiдомостей про клiматичнi умови треба у свiтовому розмiрi. А вже пiсля того переходити до вивчення географiї свого континенту i наостанку — своєї країни. Цей спосiб навчить молодь думати широкими, великими, свiтовими поняттями. Щезне нацiональна вузкогляднiсть (тобто патрiотизм. — П. Ш.), застарiлi нацiональнi забобони (тобто нацiональнi традицiї.— П. Ш.), якi тепер руйнують мирне спiвжиття народiв".

У перекладi людською мовою це означає, що треба навчати дітей (i то вiд 3-рiчних починаючи) дивитися на свою країну з презирством, як на якийсь маловажний додаток до великого свiту. Щогiрше! Широчезний свiтовий засяг забере дитинi весь її час, а на вивчення географiї, iсторiї власної країни забракне часу. Парубок, скiнчивши навiть середню школу, не знатиме власної країни. Буде космополiтом, що і є метою навчання ЮНЕСКО.

"… Про природнi багатства землi треба вчити не в межах окремих держав, але у свiтовому розмiрi. Отже, треба не перечисляти, якi багатства має дотична країна, але подавати за гатунком багатств. Наприклад, повiдомляють про залiзо та його користь людям — треба вказувати мiсцевостi у свiтi, де є залiзна руда. Те саме й про урожайнi землi, про лiси тощо. Господарчу вагу того чи iншого природного багатства треба пояснювати учням у свiтовому, мiжнародному освiтленнi, а не вузькому, лише задля країни, яка їх має. Треба дуже пiдкреслювати, наголошувати взаємну, господарську залежнiсть всiх країн, а з того i потребу їхнього об'єднання пiд спiльним проводом"…

Спроби такого об'єднання вже почалися у свiтi.

"…У вивченнi життя чужих народiв не все таке гарне, щоб його подати дитинi. Отже, учителi i автори шкiльних книжок мусять НЕ подавати нiчого поганого з їхнього життя, а подавати лише все добре. Так у дитинi не зародиться якесь зле почуття супроти iнших народiв, а навпаки — молодь матиме доброзичливiсть до iнших народiв, а не злобу чи зневагу, як є переважно тепер"…

Як бачимо, ЮНЕСКО вiдкрито вимагає вiд учителiв брехати, самозрозумiло, коли мовиться про щось шкiдливе мафiї. I справдi, тепер у США всi шкiльнi книжки про Московщину (СРСР) переповненi хвалою всього московського. Все життя в СРСР малюється як рай на землi. Про немосковськi народи СРСР — анi слова, хiба запевнення, що вони дуже люблять Московщину i живуть у мирi та братерськiй згодi з москвинами.

Та нацiональну iсторiю якогось народу годi обернути так горинiж, як обернули географiю. Тим-то ЮНЕСКО радить НЕ вчити iсторiї в молодших класах, а починати вчити її в середнiх, коли розум парубка можна задурманити мафiозною пропагандою iнтернацiоналiзму.

У книжцi 5-iй радиться запровадити в усiх школах спiв мiжнародного (свiтового) гiмну ООН, це перший крок занедбати спiв нацiонального гімну.

У 6-iй книжцi поданi рекомендацiї про вивчення в школах статевих (сексуальних) проблем, починаючи у молодших класах. У багатьох школах США вже навчають. У Швецiї та Норвегiї навчають вже понад 10 рокiв. Наслiдки: кiлькаразово збiльшилися захворювання молодi на статевi хвороби, кiлькаразово збiльшилася кiлькiсть позашлюбних матерiв молодших за 18 рокiв.

Взагалi ЮНЕСКО вимагає дуже збiльшити кiлькiсть шкiльного часу на виховання свiтогляду, а понадто — полiтичного, зменшивши кiлькiсть часу на набуток позитивних знань. Отже, хай школи випускають недоукiв, але полiтично надiйних, мафiозних слуг, рабiв. Московщина здiйснює це вже 50 рокiв на всiх землях СРСР i поза СРСР — в країнах-сателiтах. Але у себе Московщина виховує запеклих нацiоналiстiв, шовiнiстiв, загарбникiв.

Головним редактором лiтератури, що її видає ЮНЕСКО, є комунiст Максвел Стюард. З найпоширенiших авторiв тої лiтератури є комунiсти Л. Гюкес, В. Дюбойз, Д. Паркер, Г. Бокмайстер, Дж. Велтфiш, Р. Бенедiкт i т. п.

ЮНЕСКО влаштувала 1958 року в Європi й Америцi виставку "Людська родина". Її дуже розголошено, розхвалено, уряди допомагали її влаштовувати. Темою виставки було: iнтернацiоналiзм, пацифiзм та iншi мафiознi "iзми". Крiм того, вся виставка була переповнена глорифiкацiєю жидiвського народу та його стражданням вiд антисемiтизму. Було дуже багато пропаганди статевої розпусти. Людину показано як двоногу худобину, без жодних духовних потреб та iдеалiв. СРСР показано як найщасливiшу країну у свiтi, як земний рай.

Світова наддержава

По вiйнi 1939–45 рокiв виникло в США понад 15 органiзацiй, якi пропагують свiтову наддержаву. Наприклад, "Американцi об'єднанi задля свiтової органiзацiї", "Комiсiя укладання свiтової Конституцiї", "Мiжнародна боротьба за свiтовий уряд", "Федералiсти", "Рух за свiтове громадянство", "Будiвничi", "Боротьба за свiтовий уряд", "Союз противникiв вiйни", "Працiвники задля свiтової безпеки", "Заклад свiтового уряду", "Об'єднання тепер", "Свiтове братерство", "Союз сусiдiв", "Об'єднання Сходу i Заходу", "Братерство вiр", "Об'єднання свiтових федералiстiв", "Свiтова республiка" тощо. Фордiвська, Рокфеллерiвська та iншi фундацiї дають великi мiльйони доларiв на пропаганду свiтової наддержави зi свiтовим диктаторським надурядом.

Серед провiдникiв тих космополiтичних органiзацiй бачимо таких п'ятиколонникiв i шестиколонникiв, як, наприклад, чоловий фабiанець, член проводу кiлькох шестиколонних органiзацiй Роджерс Балдуiн, або такий як професор Мiльтон Маєр, що казав студентам у своєму викладi: "Час уже прийшов на революцiю. Вона вже йде, а ми мусимо приспiшити її. Куля скорiше переконає капiталiстiв як тисяча статей, протестiв". Або такий як професор Вернон Наш, що виголосив понад 1.700 доповiдей по всiх США, в яких "науково" доводив, що нашу планету врятує вiд атомного знищення лише сильний диктаторський свiтовий надуряд, що має велике власне вiйсько i багато грошей. Цей професор є членом проводу КП США i у своєму унiверситетi викладає комунiстичнi iдеї цiлком вiдкрито й офiцiйно. Або такий як провiдний член сорока п'яти- та шестиколонних товариств Фiлiпп Рандолф, що прилюдно на вiчi кричав: "Ми мусимо стягнути в болото американський прапор. Мусимо подерти його. Мусимо наплювати на нього".

Найбiльшим пропагандистом свiтової наддержави є соцiалiстичний "Осередок вивчення демократичних установ" у Калiфорнiї. Фордiвська фундацiя дає йому мiльйони доларiв на його дiяльнiсть i пропаганду. У проводi того осередку стоять такi визначнi особи, як, наприклад, суддi Верховного Суду США: Роберт Готчiнс та Вiльям Доґлес, заступник мiнiстра А. Берл, єпископ, комунiст i безбожник Джемс Пайк, єпископ Е. Кровтер, ректори унiверситетiв шестиколонники С. Бар та С. Бочанан, професори шестиколонники Л. Повлiнґ (нагороджений двома Нобелевськими премiями), Р. Ґордiс, В. Ґормен, керiвник фундацiї "Задля республiки" В. Ферi та iншi.

Голосителi деспотичної свiтової наддержави не називають її цiєю правдивою назвою, а ховають за личиною "Федерацiї Народiв". Суддя Р. Гатчiнс уклав 1945 року статут свiтової наддержави. Той статут подiляє свiт на дев'ять зфедерованих зон. Президента федерацiї мали би вибрати посли вiд тих зон. Отже, всi теперiшнi держави мали би зникнути. Президент повинен мати не лише виконавчi права, але також i законодавчi, також мав би бути Головою Верховного Суду тої наддержави97. А пункт 41-ий того статуту каже, що виробляти зброю i мати вiйсько має право лише свiтовий надуряд i бiльше нiхто у свiтi. Отже, той свiтовий "президент" за тим статутом мав би бути всемогутнiм, нiчим не обмеженим деспотом. Такi були в Московщинi вже кiлькасот рокiв, такi є тепер у московськiй соцiалiстичнiй, також федеративнiй наддержавi СРСР. Той американський "поступовий" новочасний суддя лише мавпував стару, дику, назадницьку Московщину.

I справдi мавпував. Роздiл "С" його статуту каже, що все, що є на землi, пiд землею i над землею, належить усьому людству, а не окремим народам. Отже, ВСЕ людство має право ним користуватися. Пункт 32 каже, що всi громадськi та державнi маєтки у всьому свiтi мусять бути власнiстю свiтового надуряду. Роздiл "I" дає право свiтовому надурядовi оподатковувати ввесь свiт98, i збирати податки. Навiть державна полiцiя в усьому свiтi мусить бути пiдлеглою свiтовому надурядовi. Коротко — найвище керiвництво всiм фiзичним i духовним життям кожної людини i кожного народу мусить бути зосереджено в руках того надуряду. Московщина i мафiя називають таке зосередження (централiзацiю) "федерацiєю". Така "федерацiя" iснує вже 50 рокiв у Схiднiй Європi.

Мафiя створила 1949 року "Комiсiю Атлантичного Об'єднання" пiд головуванням Кларенса Стрейта. Метою комiсiї було перебудувати Пiвнiчно-Атлантичний Союз (НАТО) на повний федеративний союз. Ця комiсiя поробила заходи, щоби Парламент і Сенат США ухвалили таку перебудову. Вони вiдкинули. Тодi мафiя 10 рокiв пiзнiше подала їм проект перебудови у дуже прихованiй формi. Парламент ухвалив 7.07.1960 року таку перебудову. Мафiя у своєму журналi "Атлантiк Юнiон Ньюз" у липнi 1960 р. писала: "Ця величезна наша перемога навiть нам видається казковою". А голова соцiалiстiв США Норман Томас казав, що, прочитавши ту парламентську ухвалу, вiн очам своїм не повiрив i думав, що йому сниться така величезна соцiалiстична перемога в капiталiстичних США. До речi, цю ухвалу схвалив тодi й теперiшнiй президент США Рiчард Нiксон.

Один із чiльних провiдникiв ЮНЕСКО не комунiст Ф. Меґрудер писав: "Треба надати ООН нiчим не обмежену владу регулювати мiжнародну торгiвлю i грошi. Нагляд над емiграцiєю треба вiдiбрати вiд держав, а передати ООН. Треба дати ООН владу переселяти людей з будь-якої країни до будь-якої iншої країни, як того вимагає свiтова планова економiка. Треба створити свiтове військо таке сильне, щоби жодна держава не могла спротивитися наказам ООН. Треба дати ООН владу накладати податки у всьому свiтi. Треба передати всi радiостанцiї, великi видавництва, часописи пiд контроль ООН". Це все iснує вже 50 рокiв у СРСР. Треба порадити цьому НЕ комунiстовi пожити в СРСР бодай пiвроку, i то не в багатому спецiально для чужинцiв, готелi в Москвi, але десь в українському селi чи мiстечку.

Дорадник п'ятьох президентiв США, жидiвський банкiр Б. Барух був уповноваженим у Комiсiї з Атомної Енергiї ООН. Вiн запропонував тiй Комiсiї перебрати на себе ввесь нагляд над виробництвом i застосуванням усiєї атомної енергiї у свiтi. Уповноважений СРСР у тiй Комiсiї сказав, що СРСР нiколи не погодиться передати свою атомну енергiю пiд жодний нагляд. Навiть москволюб-соцiалiст голова ООН Т. Лi зауважив: "Дивна рiч! Капiталiстичнi США стали на iнтернацiональний шлях, а соцiалiстичний СРСР — на нацiональний шлях".

ООН є вже зародком свiтового надуряду. А що вiн може зробити — показала ООН у Катанзi. Держави-члени ООН вже передали їй деякi свої державницькi права. А що з того може бути — показує такий приклад. Австралiя мала великi надлишки харчiв, i австралiйський Парламент хотiв допомогти своїй голоднiй матiрнiй країнi. Вiн ухвалив продати тi надлишки Англiї. Австралiйський уряд пояснив парламентовi, що його ухвала не має правної сили, бо уряд Австралiї пiдписав мiжнародну угоду, за якою харчовi надлишки у свiтi має розподiляти лише ООН. Отже, ООН уже має у своїх руках зброю величезної сили — голод. Хай спробує голодний народ спротивитися наказам ООН.

Найбiльшою перепоною на шляху до свiтового надуряду є державна незалежнiсть вiльних народiв. Не знищивши державної незалежностi — не створити свiтового надуряду. ООН є не що iнше, як дуже хитра, мафiозна пастка на незалежнiсть вiльних народiв.

Жидiвський банкiр, шестиколонник Пол Варбурґ казав 17 лютого 1950 р. в Сенатi США: " Чи подобається це кому, чи нi, а свiтовий надуряд таки буде. Питання лише в тому: чи буде вiн створений згодою, чи насильством". Жидiвський провiд у США пiдтвердив це в офiцiйному журналi Американської Жидiвської Комiсiї.

ООН є найбiльшим, найцинiчнiшим, найнахабнiшим шахрайством i ошуканством з усiх, що їх записала свiтова iсторiя. Порiвняно з ООН покiйниця Лiґа Нацiй була чесним дiвчам. Найлiпшим прикладом ошуканства ООН є гореславне право "вето" п'ятьох великодержав. Це "право" унеможливлює карати жодну з тих п'ятьох, але вони можуть карати увесь свiт. Автором цього "права" був не хто iнший як зрадник американського народу московський шпигун Алджер Гiс. Цим "правом" вiн вiдчинив дверi свiтовому деспотичному надурядовi. I теперiшня свiтова полiтика — у своєму глибшому змiстi фактично колує навколо питання як розподiлити i забезпечити свiтову владу сфери впливу. Тепер обидвi — i свiтова мафiя, i Московщина торгуються. Чи доб'ють торгу, чи почнуть третю свiтову вiйну — побачимо в недалекому вже майбутньому.

93. Їх список див. у III роздiлi цiєї книжки.

94. Московщина нагородила його "Орденом Ленiна". За що?

95. Перекладаючи це закамуфльоване речення людською мовою — навчати 5-тирiчних дiтей "палiтiчєской ґраматє", як це робиться вже 50 рокiв у школах i дитсадках СРСР.

96. Людською мовою це означає, що треба в зародку у дитинi вбити людський ін. дивiдуалiзм, щоби виховати дитину на бездумну i покiрну вiвцю в отарi. Це робиться в СРСР вже 50 рокiв.

97. Такi права мали всi деспоти свiту. Одною з найбiльших перемог демократiї було те, що тепер у всiх демократичних державах влада подiляється на три незалежнi частини: 1) законодавча — Парламент, 2) судова — Верховний Суд, 3) виконавча — уряд, президент.

98. Свiтовi банкiри вже оподаткували весь цивiлiзований свiт.

XII. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

Славний державний муж США Патрiк Генрi казав у Парламентi ще 1775 року: "Чи життя таке дороге, чи мир такий солодкий, щоби купувати їх за цiну кайданiв та рабства? Боронь, Боже! Не знаю, що iншi волiють, а щодо мене, то дайте менi волю, або смерть".

Юнаки вiйськових шкiл США присягають: "Боже, допоможи нам вибирати гiрку правду замiсть солодкої неправди, i нiколи не задовольнятися пiвправдою. Дай нам, Боже, вiдвагу боронити все шляхетне i вiчновартiсне i все, що не кориться пiдлотi та несправедливостi, боронити правду, коли вона в небезпецi".

Сенатор Стром Тормонд висунув такi вимоги щодо полiтики США:

1) Найнеобхiднiшим компонентом надiї перемогти в будь-якому змаганнi є хотiти перемогти.

2) Треба добре розтлумачити народовi i вiйську смертельну загрозу, що перед нею тепер стоїмо. Вони мусять знати i розумiти, що це не є лише воєнна загроза, але також i полiтична, економiчна, дипломатична, суспiльна, психологiчна, пiдривна загроза у свiтовому масштабi.

3) Ми мусимо усвiдомити собi, що тепер ми вже воюємо, що тепер вже точиться так звана холодна вiйна, яка є новою, iнакшою формою нiж всi вiйни, що про них ми знаємо з iсторiї.

4) Ми мусимо навчитися дiяти незламно, поборюючи комунiстичний блахман та погрожувальну тактику. Кожного разу, коли ми так дiяли, як, наприклад, у Грецiї, Туреччинi, Iраку, Формозi, Лебадонi, коли показували свою мужнiсть i охоту битися, — ми перемагали комунiстичний блахман.

5) Щоби переконати людей у США i поза США, що наш державний лад є найлiпший, ми мусимо перейти вiд оборони до наступу i в США i поза США. Дехто з американцiв забув, що наш капiталiстичний лад вiльного пiдприємства в демократичнiй, конституцiйнiй республiцi дав нам бiльше волi i бiльший добробут, нiж є чи був десь у свiтi.

6) Ми мусимо мати вiйсько найкраще у свiтi.

7) Ми мусимо пiдтримувати великий добробут у США.

8) Ми мусимо дуже пильнувати загрозу завалити зсередини нашу державу США. Генеральний Прокурор США подає список 283 комунiстичних, схованих за якимось параваном органiзацiй, а Служба безпеки стежить за 185 пiдривними групами. Комунiсти за лiберальним параваном є далеко бiльш небезпечнiшi як вiдкритi члени комунiстичної партiї.

9) Ми мусимо бути на сторожi, щоб нас не приспало повiльне, але стале намагання зосередити державну владу у Вашинґтонi i тим зробити федеральний уряд диктаторським коштом лiквiдацiї самоуправи штатiв.

10) Особисто i як нацiя ми мусимо присвятити себе моральному i духовному вiдродженню в усiй нашiй розлогiй Батькiвщинi".

Так, С. Тормонд мав пiдставу пишатися, що в США найбiльший добробут усього народу нiж будь-де у свiтi. Наприклад, на одну особу людностi США виробляють на 40 % товарiв бiльше нiж у Швецiї, на 60 % бiльше як у Нiмеччинi, на 70 %, бiльше нiж у Францiї, на 80 % бiльше як у Великобританiї, на 95 % бiльше як у СРСР. Це на одну особу людностi.

У Францiї робiтники та селяни складають 56 % людностi, але з їхнiх дiтей лише 12,6 % кiнчають вищi школи. У Бельгiї таких дiтей є 11,5 %, у Голландiї — 10 %, у Нiмеччинi — 7,5 %, а в США — 48 %. З усього свiтового студентства одну третину складають янкі. З молодi 20–24 рокiв учаться у вищих школах: у США — 43 %, у СРСР — 24 %, у Захiднiй Європi — вiд 4,8 % до 16 %. Люднiсть держав Спiльного Ринку дорiвнюється людностi США. Але рiчно кiнчають вищi школи у США 450.000, а в державах Спiльного Ринку лише 58.000, тобто в чотири рази менше.

Рiчний прибуток одного пiдприємства в США "Дженерал Моторс" становить 1,8 мiльярдiв доларiв. А це дорiвнює 30 найбiльшим пiдприємствам у Францiї, Нiмеччинi i Великобританiї разом узятих. I в тих 30 пiдприємствах працюють 3.300.000 робiтникiв, а в "Дженерал Моторс" їх лише 728.000, тобто в п'ять разiв менше.

США виробляють удвiчi бiльше товару як увесь Європейський Спiльний Ринок разом з Великобританiєю, i у два рази бiльше як в СРСР. США займають лише 7 % суходолу i складають лише 6 % свiтової людностi. Але США виробляють на 33 % бiльше, нiж виробляє ввесь свiт.

Половина авiапасажирiв усього свiту лiтають лiтаками США.

З кожних п'яти автомобiлiв у свiтi три належать янкі.

В одному лише 1965 роцi янкі вклали в європейську промисловiсть мiльярди доларiв. З них 10 % грошей США, 55 % європейських, 35 % мiжнародного капiталу. Американськi заводи в Європi виробляють 50 % транзисторiв, 80 % комп'ютерiв. Янкі продають Францiї 40 % нафтопродуктiв, 65 % телеустаткування, 45 % синтетичної гуми.

По 2-iй свiтовiй вiйнi США побудували 680.000 шкiльних класiв, тобто подвоїли кiлькiсть у порiвняннi з довоєнним перiодом. За цей час кiлькiсть учителiв збiльшилася на 47 %, а їхня платня збiльшилася на 100 %. Рiчний видаток США на освiту з довоєнного часу 5,8 мiльярдів доларiв по вiйнi збiльшився на 15,5 мiльярдiв доларiв.

На тлi такого великого матерiального поступу й добробуту жахливо вражає духовний занепад, культурне здичавiння янкi. Начальник Служби безпеки Едґард Гувер казав Сенатськiй слiдчiй комiсiї: "Ми живемо в добi непевностi, в добi боротьби волi з усебiчним рабством, боротьби, що наближається до своєї найвищої точки. Ми воюємо з комунiзмом. Чим скорiше це зрозумiє кожний американець, тим безпечнiше буде всiм нам. Ми прагнемо миру, але не за всяку цiну. Ми мусимо змiцнити наш моральний нацiональний хребет у нашiй боротьбi з комунiзмом. Якщо послабимо цю боротьбу, то викличемо державну катастрофу. Комунiстична загроза ззовнi не смiє заслiпити нам очi на комунiстичну небезпеку зсередини. Остання досягає вже самого серця США. На наше нещастя ми задурманенi всiлякими оборонцями комунiзму i комунiстiв, якi раз-по-раз спихають нас на шлях зради демократiї, волi, справедливостi, на шлях поступок кремлiвським червоним фашистам, i то у справах великої моральної ваги. Той, хто йде шляхом замирення з комунiзмом, не знає, що то є воля i незалежнiсть, не розумiє трагедiї комунiстичного рабства. Облудних кличiв цих миролюбцiв не почуєте вiд волелюбних людей, яким пощастило втiкти з-поза залiзної завiси на кордонi Схiдної Європи".

Перед 2-ою свiтовою вiйною, а в меншiй мiрi i пiсля неї були в США поважнi люди, якi не боялися мафiї. Наприклад, сенатори Джозеф Маккартi, Роберт Тафт, Джек Тенi, колишнiй президент США Гербер Гувер, члени Парламенту: Парнел Томас, Джон Ренкiн, адмiрал Джон Кромелi, генерали: Доґлас Макартур, Едвiн Уокер, Р. Дел-Уел, голова патрiотичного товариства iменi Дж. Бьорча Роберт Уелч, професор Фред Шварц, Бiллi Гарґiс, журналiст Карл Вiґанд та чимало iнших. Ще 13.02.1944 р. К. Вiґанд писав: "Майбутня вiйна, яка вже розпочалася, вже показує своє жахливе обличчя, хоч теперiшня вiйна ще не скiнчилася. Це — вiйна Сходу з Заходом, що її веде Московщина. I дивна iронiя iсторiї! США та Великобританiя ДОПОМАГАЮТЬ Московщинi. Кiнець теперiшньої стрiлянини та бомбування не буде кiнцем вiйни. Крiзь пороховий дим теперiшньої вiйни вже видно зариси третьої свiтової вiйни, що може розгорiтися на добре за яких 15 рокiв. Спочатку вона буде переважно iдеологiчна й економiчна". Вiн писав це три мiсяцi перед Ялтинською нарадою.

Голова патрiотичного товариства "Оборонцi Конституцiї" генерал Р. Дел-Уел пише у своєму "Заклику до Патрiотiв": "Чи США вже пiддалися свiтовому урядовi? Знаючи факти цiєї пiддачі, мусимо визнати, що так. Таж кожна людина, яка має якийсь розум, не може заперечити, що наша полiтика однобiчного роззброєння, державнi витрати, якi далеко перевищують державнi прибутки, щорiк бiльший недобiр у державному кошторисi, який платиться щораз бiльшими державними позиками, i безкритична зовнiшня полiтика спiвiснування з найзапеклiшими ворогами США — все веде простiсiнько до загибелi США".

Сенатор Роберт Тафт казав 29.07.1941 р. в Сенатi: "Як можна повiрити, що Московщина воює за перемогу демократичних засад та iдей? А наш президент щойно проголосив, що США дадуть Московщинi всю допомогу, яку зможуть. Чи щоб поширити чотири волi в усьому свiтi треба давати гармати, лiтаки, танки комунiстичнiй Московщинi? Таж жодна країна не спричинилася до цiєї вiйни бiльше як власне Московщина! Не було б угоди про мир московських бiльшовикiв з нiмецькими нацистами — не було б нiмецького i московського нападiв на Польщу. Московщина є такий самiсiнький нападник як i Нiмеччина. Ми, американцi, в iменi демократiї маємо зробити союз iз найжорстокiшим деспотом у свiтi Й. Сталiним. Перемога комунiзму у свiтi була би далеко небезпечнiша для США, нiж перемога нацизму, фашизму. Чому? Бо нацизм, фашизм не мають найменшої надiї поширитися в США. Натомiсть комунiзм вже має чималi перемоги в США, бо комунiзм виступає в демократичнiй личинi (масцi)".

Сенатор Тома Дод казав 28.08.1961 р. у Сенатi: "У цiй холоднiй вiйнi з Московщиною США зазнають поразки за поразкою. По останнiй вiйнi США були наймогутнiшою потугою на суходолi, на морях i в повiтрi. Але за останнi 16 рокiв США щороку стали поступатися своїм ворогам. За цi роки Московщина i свiтовий комунiзм стало здобувають перемоги над США, а США стало вiдступають i вiдступають. США роблять помилки за помилками, дурницi за дурницями".

Генерали США розумiли полiтику Московщини лiпше як полiтики США. Наприклад, генерал Марк Кларк казав: "Бачачи московське вiйсько i московську дипломатiю в дiї, я переконався, що Московщину нiщо не спинить в її намiрi панувати у свiтi, крiм переважаючої вiйськової сили". Генерал Джон Дiн погодився з тим, кажучи: "Московщина розумiє i шанує лише збройну силу". Штабний генерал Алберт Ведiмеєр казав Парламентськiй слiдчiй комiсiї: "Якби я був головним полiтичним дорадником уряду СРСР, то я був би порадив йому робити те, що вiн тепер робить, тобто не затягати СРСР до великої вiйни, а робити безперестанно малi руками своїх сателiтiв". Генерал Едвiн Уокер писав: "Ми, американцi, врятували московську iмперiю вiд А. Гiтлера. Ми, американцi, врятували Францiю та Великобританiю вiд економiчної катастрофи. А тепер Московщина допомагає вбивати американцiв у В'єтнамi. Францiя вигнала Пiвнiчно-Атлантичний Союз iз Францiї. Великобританiя торгує з ворожою нам Кубою i Пiвнiчним В'єтнамом. США дали iншим державам всiлякої допомоги на 200 мiльярдiв доларiв. Замiсть подяки ми, американцi, маємо вiд тих держав i народiв лише образи та шкоди".

У США iснують кiлькадесят патрiотичних органiзацiй з членством понад вiсiм мiльйонiв. Товариство "Хрестоносцi", що має 700.000 членiв, поширює християнськi iдеї, iдеали. Велике товариство iменi Джона Бьорча має рiчний кошторис понад 700.000 доларiв.99 Великий патрiотичний "Союз колишнiх воякiв" має вiддiли по всiх США. Цi патрiотичнi товариства видають чимало маленьких часописiв та антикомунiстичних книжок, дуже переконливих, бо подають безсумнiвнi факти, документи мафiозної зради та брехнi. Деякi такi книжки друкуються мiльйонними накладами, наприклад, багато удокументована книжка Дж. Стормера "Нiхто не може назвати це зрадою" вийшла 1964 року 20-ма виданнями лише за 10 мiсяцiв часу загальною кiлькiстю 6.800.000 примiрникiв. Отже, ту антимафiозну лiтературу читали i читають кiлькадесят мiльйонiв американських патрiотiв. Тож вони мають бiльш нiж досить вiдомостей про мафiозну зраду та злочини, щоб обуритися i знищити мафiю. I знищити не кривавою революцiєю, громадянською вiйною, але мирним способом, обравши до Парламенту, до Сенату та на президента справжнiх, непiдкупних, нелякливих патрiотiв, i посадили би мафiю за в'язничi ґрати.

Нiчого подiбного досi не лише не сталося, але й нема надії, що станеться. Чому? — питають американськi патрiоти. У попереднiх роздiлах ми лише натякнули на вiдповiдь. Тут тiльки скажемо, що українськi емiгранти та їхнi в Америцi народженi дiти пхають по своїй змозi духовно зматерiалiзованих янкi до боротьби з мафiєю. Одним із документiв таких українських спроб є проголошення щороку президентом США "Тижня поневолених народiв". Тут подаємо закон про нього.

Закон про визначення третього тижня липня за "Тиждень поневолених народiв":

Тому, що велич США великою мiрою завдячує толерантнiй єдностi народу США, хоч вона склалася з рiзних нацiональностей,

i тому, що це толерантне об'єднання рiзних елементiв нашого вiльного суспiльства призвело народ США до розумiння i спiвчуття прагненню народiв свiту та визнання природної незалежностi народiв i держав усього свiту,

i тому, що поневолення великої частини людства комунiстичним загарбництвом робить посмiховиськом iдею мирного спiвiснування народiв i шкодить природному порозумiнню мiж народом США та iншими народами свiту,

i тому, що вiд 1918 року починаючи, загарбницька полiтика московського комунiзму призвела до створення величезної iмперiї, яка ставить велику загрозу безпецi США та всiм вiльним народам у свiтi,

i тому, що загарбницька полiтика комунiстичної Московщини призвела посереднiм чи безпосереднiм загарбанням до поневолення державної незалежностi Албанiї, Азербайджану, Вiрменiї, Бiлорусiї, Болгарiї, Грузiї, Естонiї, Уралу, Китаю, Козакiї, Польщi, Румунiї, Схiдної Нiмеччини, Тибету, Туркестану, України, Чехословаччини та iнших,

i тому, що цi поневоленi народи дивляться на США як на твердиню людських прав i провiдника у звiльненні їх i поверненні їм державної незалежностi та вiдбудові їхньої християнської, жидiвської, мусульманської, буддистської релiгiї i особистих прав та свобод,

i тому, що це є життєво iстотним задля США, щоб це бажання волi i незалежностi у цих поневолених народiв було непохитним i живим, i тому, що бажання волi i незалежностi величезною бiльшістю цих пригноблених народiв є могутнiм засобом стримувати вiйну й одною з найлiпших надiй людства на справедливий i сталий мир,

i тому, що годиться, щоби ми виявили таким народам своїм вiдповiдним й офiцiйним способом той iсторичний факт, що народ США подiляє їхнє прагнення вибороти їхню волю та державну незалежнiсть.

Тому хай буде ухвалено Сенатом i Палатою Послiв, зiбраними в Конгресi, що Президентовi надається право i вимагається проголосити третiй тиждень мiсяця липня 1959 року як "Тиждень поневолених народiв" та закликати народ США вшанувати той тиждень вiдповiдними урочистостями. I також уповноважується Президента i вимагається проголошувати такий тиждень щороку доти, доки всi поневоленi народи не матимуть волi i державної незалежностi".

Марнотратство США

Соцiалiсти, комунiсти, мафiозi США цiлковито свiдомо пхають США до економiчного банкрутства, щоби, спираючись на ожебрачення людей, проголосити банкрутство капiталiстичного ладу й обiцяти людям порятунок у соцiалiстичному ладi, щоби запровадити диктатуру соцiалiстичного уряду. США вже стали на цей шлях. Опанований мафiєю, уряд США вже напозичав у свiтових банкiрiв стiльки мiльярдiв доларiв, що їх нiколи не виплатять онуки i правнуки. Уряд Ф. Рузвельта витратив бiльше грошей нiж уряди всiх президентiв до нього разом з урядом Ф. Рузвельта. Д. Ейзенхауер вимагав бiльше нiж всi президенти до нього разом з Ф. Рузвельтом i Г. Труменом. Л. Джонсон витратив бiльше нiж усi президенти до нього разом з Ф. Рузвельтом, Г. Труменом, Д. Ейзенхауером. Якщо не бiльшiсть, то дуже багато таких витрат змарнувалося. Тут згадаємо лише кiлька задля прикладу. Так, президент Л. Джонсон обiцяв 1965 року зменшити кiлькiсть державних урядовцiв, а вiн за 5 рокiв свого урядування збiльшив їх кiлькiсть. Лише тих, що служать поза США, збiльшив з 129.320 на 200.554, тобто на 47 %. З того числа 37.000 були не громадянами США. Президент Дж. Кеннедi збiльшив кiлькiсть державних урядовцiв на 780.000. Тепер є два з половиною мiльйони лише федеральних урядовцiв.

Лише за 6 рокiв (1960–66) видатки уряду США зросли: на невоєннi справи — на 97 %, на допомогу незаможним — на 210 %, на платню урядовцям — на 75 %. Число державних урядовцiв збiльшилося на 25 %, видатки уряду — на 83 %, а людностi збiльшилося лише на 10 %.

У державному кошторисi 1962 року на озброєння призначено 51 мiльярд доларiв. Уряд побудував поза США 250 вiйськових баз. Будова деяких з них коштувала один мiльярд доларiв кожна. США витрачують рiчно 12 мiльярдiв доларiв лише на утримання свого вiйська i вiйськової влади. На останню вiйну США витратили 350 мiльярдiв доларiв.

США видали на допомогу вiдсталим країнам понад 130 мiльярдiв доларiв, на космiчнi польоти 24 мiльярди доларiв. Лише покрити надлишок продукцiї сiльського господарства коштує урядовi США 6 мiльярдiв доларiв, щоб не сiяли, бо дуже багато не продано ще з минулорiчних урожаїв, приблизно стiльки платять щороку.

За винятком лише одного року (1957) державний бюджет США останнiх 18 рокiв (1950–1968) кожного року мав дефiцит. За 18 рокiв дефiциту було 37 мiльярдiв доларiв.

Московщина не безпiдставно розраховує на банкрутство США.

США видало понад 100 державам допомоги на 130 мiльярдiв доларiв. Цi грошi уряд США позичив у свiтових банкiрiв. Тепер уряд США має боргу понад 320 мiльярдiв доларiв. Це на 34 мiльярди бiльше нiж державнi борги всiх держав у свiтi. Лише вiдсоткiв на свої позики уряд США платить рiчно кiлька мiльярдiв доларiв. Iншi держави мали 1954 року паперових доларiв США 10,5 мiльярдiв, а 1965 року вони мають 30 мiльярдiв доларiв. Вони вимагають золота за тi паперовi грошi США. I за цей час золотий запас США зменшився з 23 мiльярдiв доларiв до 13,8 мiльярдiв доларiв. Отже, уряд США, маючи 320 мiльярдiв боргу, має золотої забезпеки своїх паперових грошей лише 13,8 мiльярдiв доларiв. Тому-то паперовий долар США утратив за час 1940–65 рокiв 57 % своєї вартостi.

Якби за часiв 2-ої свiтової вiйни якийсь полiтик США запропонував вислати гiтлерiвськiй Нiмеччинi допомогу харчами, технiкою, то такого негайно посадили би до божевiльнi. А по тiй вiйнi i досi всi президенти США i уряд, i Парламент допомагають Московщинi розбудовувати її вiйськову могутнiсть, хоч Московщина вже тисячi разiв вiдкрито й офiцiйно всiма мовами проголосила на увесь свiт, що вона має намiр пiдкорити США своїй владi. Чи це не божевiлля? Правду каже народна мудрiсть: "Коли Бог хоче покарати якийсь народ, то вiн вiдбирає розум у його провiдника".

Дурнi янкi думають, що виданi США мiльярди доларiв на допомогу убогим країнам стримують поширення комунiзму. Слiпцi не бачать, що тi їхнi мiльярди, навпаки, поширюють комунiзм, бо змiцнюють, рятують вiд упадку комунiстичнi уряди. А тi уряди переконують свої (й iншi) народи, що полiпшує життя комунiстичний лад, а не американськi долари.

За роки 1945–1957 США дали допомоги:

Югославiї — 836.354.000 доларiв

Московщинi — 687.929.000

Польщi — 442.698.000

Чехословаччинi — 215.410.000

Мадярщинi — 31.938.000

Албанiї — 20.444.000

Голова Кредитної Комiсiї Парламенту Отто Песман звiтував Парламентовi США, що США видали в 1946–67 роки позичок i допомог iншим державам на 114.694.000.000 доларiв. Цi грошi уряд США позичив у банкiрiв i заплатив їм самих вiдсотків 37.839.000.000 доларiв. Отже, разом 152.533.000.000 доларiв.

Починаючи вiд 1946 року, США видали ООН та iншим 65 мiжнародним установам понад 3.6 мiльярдiв доларiв. Починаючи вiд 1956 року, США збiльшили допомогу їм з 100 мiльйонiв доларiв до 237 мiльйонiв доларiв рiчно. Через Допомогову i Переселенську Управу ООН США дали Московщинi всiлякої допомоги понад один мiльярд доларiв.

Марнотратство уряду США стало вже таке злочинне, що навiть байдужi до "полiтики" янкi обурюються. Ось кiлька прикладiв. Федеральна Установа пiдготовки безробiтних винайняла готель у Флоридi, щоб пiдготувати дiвчат, за 225.000 доларiв на 18 мiсяцiв користування ним. А перед тим той самий готель здавався за 150.000 доларiв. Там на кожних двох дiвчат, що перевишколювалися, припадало двi вчительки з державних шкiл. Той перевишкiл коштував у п'ять разiв дорожче нiж вишкiл у найдорожчiй аристократичнiй школi. У Головнiй Управi цiєї установи у Вашинґтонi працюють 500 радникiв з платнею 100 доларiв денно. Тож не дивно, що пiдготувати одну дiвчину коштує урядовi, тобто платникам податкiв, 10.140 доларiв денно чи 845 доларiв мiсячно. У будь-якiй школi США коштує п'ятикратно дешевше. Перевишкiл 1870 безробiтних хлопцiв у Калiфорнiї коштував 25 мiльйонiв доларiв. З них 55 % покинули перевишкiл. Так пiдготовка одного безробiтного хлопця коштувала 11.000 доларiв. Щоби вишколити 200 хлопцiв i дiвчат на "Охочих послужити Америцi", уряд США витратив 1968 року 3.100.000 доларiв, тобто 15.000 на кожного. А повне утримання одного студента в унiверситетi коштує в США 3.000 доларiв.

У США iснує урядова "Установа боротьби з бiднiстю". Урядовцi тої установи одержують 18.000–30.000 доларiв рiчної платнi.

Сенатор США одержує 42.500 доларiв рiчної платнi. Крiм того уряд США витрачає на одного сенатора 400.000 доларiв рiчно, а на члена Парламенту — 150.000 доларiв.

В останнiх виборах президента США три кандидати витратили на вибори 60 мiльйонiв доларiв. Вибрати одного губернатора коштує понад 10 мiльйонiв доларiв. Вибрати одного сенатора США коштує пiвмiльйона доларiв.

У парi з поширенням соцiалiзму в США поширюється також i москвофiльство. Мафiозний часопис "Нью-Йорк Таймс" у редакцiйнiй статтi писав: "Не зважаючи на те, що Московщина хоче роздмухати революцiю i вiйну у США i там, де може, США мусять противитися всiляким протисовєтським (читай протимосковським. — П. Ш.) повстанням, щоби тим уникнути третьої свiтової вiйни. США мусять примиритися зi злом, хоч би тим мали би допомогти комунiстичним урядам змiцнитися, як, наприклад, у Схiднiй Нiмеччинi, хоч би мали приректи на повiльну смерть такi твердинi волi, як, наприклад, Захiдний Берлiн".

Опанований москволюбами уряд США робив це, робить i робитиме. Наприклад, президент Д. Ейзенхауер запросив 1959 року М. Хрущова вiдвiдати США. Це був великий удар для всiх поневолених Московщиною народiв. Д. Ейзенхауер сфотографував своїх онукiв на колiнах радiсного Микити. М. Хрущов вiдвiдав 20 мiст США. Всi радiснi зустрiчi були сфотографованi i видрукованi у всiх часописах та журналах СРСР. Тi фотографiї сказали поневоленим народам СРСР: "Залишiть свої надiї на допомогу США визволитися з московської в'язницi народiв".

Навiть байдужi янкi обурилися. Парламентська слiдча комiсiя видала 5 книжок, в яких зiбранi кривавi злочини М. Хрущова. Там читаємо, наприклад, таке: "М. Хрущов особисто керував 1933 року голодомором i знищенням восьми мiльйонiв українцiв. М. Хрущов керував 1936 року кривавими "чистками" в Українi. М. Хрущов керував убивством десятків тисяч неповинних людей. М. Хрущов за дворiчного терору 1937–38 вигубив в Українi 400.000 Богу-Духу провинилих людей. М. Хрущов по вiйнi розстрiляв та вислав до сибiрських смертельних таборiв сотнi тисяч невинних людей".

Як жахливо мало знали янкi Московщину i москвинiв показує промова президента Дж. Кеннедi. Вiн казав:

"Наша полiтика має лише одну мету — переконати московських можновладцiв, що їм небезпечно розпочинати безпосереднiй чи посереднiй напад, чи намагатися живосилом накидати свою волю i свiй лад iншим народам, якi їх не хочуть. Ми хочемо переконати москвинiв, що задля Московщини i задля всього свiту корисним є намагатися спiльно здiйснювати справжнiй мир на землi".100

Таке дурне базiкає не 10-рiчна дитина, але президент.

Той же президент Дж. Кеннедi повернувшись 1961 року з Вiдня оповiдав на телебаченнi про свою зустрiч з М. Хрущовим таке: "Поза тим, що вже оприлюднено, я з М. Хрущовим нiчого бiльше не обмiрковували. Анi я, анi М. Хрущов не вимагали жодних полагоджень. Не було жодних погроз, анi безумовних вимог".

А тиждень пiзнiше М. Хрущов оприлюднив у Москвi що як передумову до будь-яких переговорiв, він вимагав вiд Дж. Кеннеді забрати з Берлiна вiйськовi контингенти США найпiзнiше восени, визнати офiцiйно уряд Схiдної Нiмеччини i пiдписати з нею мир.

Пiсля тижневої мовчанки Дж. Кеннедi признався 25 липня 1961 р. на телебаченнi, що М. Хрущов справдi вимагав це. I Дж. Кеннедi прилюдно на телебаченнi обiцяв, що вiн не вiдмовиться вiд прав США у Берлiнi. Ще й пiдкреслив, що є лише одна дорога до вiйни — це вiйськова слабкiсть США. А 17 днiв пiзнiше нiмецькi комунiсти з наказу Москви знищили тi права США у Берлiнi, подiливши Берлiн непрохiдним муром. У вiдповiдь на це США кивнули пальцем у чоботi — вислали до Москви слабкий паперовий протест.

* * *

Деспотiя, диктатура може iснувати лише там, де державна влада зцентралiзована. Державна влада США децентралiзована. Кожний штат США має дуже велике самоуправлiння: свiй уряд i парламент, незалежнi вiд федерального уряду i Парламенту у Вашинґтонi. Має навiть своє власне вiйсько. Така велика децентралiзацiя державної влади США є майже непоборною перешкодою мафiї наставити у Вашинґтонi диктаторський уряд. Отже, по останнiй вiйнi мафiя взялася нищити цю перешкоду. Тут подамо лише кiлька прикладiв.

Всi школи в США побудованi на мiсцевi кошти i керуються мiсцевою владою. Фактично нема Мiнiстерства освiти США. Щоб захопити владу в США i у свiтi мафiя має насамперед захопити всi фактори, якi формують СВIТОГЛЯД людини. Школа закладає основи свiтогляду людини, отже, треба захопити у мафiознi руки школу. У США школами керує i почасти утримує влада штату, отже, захопити, зосередити шкiльне керiвництво наказом із Вашинґтону неможливо, бо Конституцiя надала право керувати школами лише владi штатiв. Та мафiя знайшла спосiб. Штати, якi не мали досить грошей побудувати чи утримати потрiбну кiлькiсть шкiл, звичайно одержували вiд федерального уряду грошову допомогу без жодних зобов'язань перед Вашинґтоном. Захоплений тепер мафiєю федеральний уряд також дає штатам допомогу, але з умовою, що штат виконає "поради" федерального уряду. А якi є тi поради — ми натякали, оповiдаючи про ЮНЕСКО.

Другий приклад. Парламент кiлька разiв вiдкинув вимогу заснувати Мiнiстерства здоров'я, освiти й добробуту, бо такi мiнiстерства мали всi штати. За президента Д. Ейзенхауера Парламент ухвалив 1953 року заснувати таке мiнiстерство. Перший рiк його кошторис був меншим нiж один мiльярд доларiв, а по 7 роках становив уже 15 мiльярдiв рiчно. Це мiнiстерство видає штатам потрiбну їм грошову допомогу на школи, лiкарнi, на допомогу убогим та безробiтним. Ця "допомога" фактично стала хабаром федерального уряду у Вашинґтонi, яким вiн пiдкуплює штатiвських полiтикiв, щоб вони не противилися наказам федерального уряду. Це є одним із засобiв посилити централiзацiю державної влади США у Вашинґтонi. А що саме це було i є справжньою метою мафiї, видно з того факту, що федеральний уряд, даючи ту допомогу штатам, дає i накази окремим штатiвським установам та товариствам, обминаючи уряд штату. Достеменно так як у СРСР.

У СРСР вже здiйснено соцiалiстичний iдеал держави — держави-опiкунки. Держава перебрала на себе обов'язок давати працю, годувати, одягати, лiкувати всiх громадян. Уряд США, ставши на соцiалiстичний шлях, уже теж перебирає на себе цей обов'язок. Приклади: Калiфорнiйський штат платить допомогу на життя 1.100.000 осiб. З того числа 700.000 є працездатними. У Нью-Йорку понад один мiльйон осiб живуть на мiську допомогу. На цю допомогу Нью-Йорк видає 22 % свого рiчного кошторису. А за статистикою в Нью-Йоркському штатi люди найзаможнiшi, з розрахунку на одну особу, нiж у будь-якому iншому штатi. Нью-Йорк видає 180 мiльйонiв доларiв рiчно на утримання негритянських нешлюбних дiтей. У Калiфорнiї є понад 500 тисяч безробiтних, а фермери змушенi наймати мексиканських робiтникiв, бо калiфорнiйськi безробiтнi не хочуть працювати. На вимогу робiтничих союзiв уряд заборонив привозити мексиканцiв. Тому зiгнило на полi незiбраних овочiв та городовини на кiлька мiльйонiв доларiв.

Безбожництво

США заснували побожнi християни, якi запровадили присягу вiрностi державi на Бiблiї. Вони записали до Конституцiї США закон, який звiльняє церкви всiх вiр усяких податкiв. Вони навiть на грошах викарбували нацiональне гасло США "На Бога ми покладаємося". Також запровадили щоденну молитву в усiх школах. Усi Церкви США є вiльнi i самоуправнi. Держава не має права втручатися в жоднi церковнi справи. В США церкви будують, утримують i керують ними самi парафiяни за свої грошi i так, як вони самi хочуть.

У XX ст. почав ширитися в США соцiалiзм з його безбожництвом. По заснуванні великої безбожницької iмперiї СРСР те поширення дуже збiльшилося, а по останнiй свiтовiй вiйнi воно набрало розмiру епiдемiї. Ця пошесть захопила навiть священикiв, навiть єпископiв, професорiв богослов'я. За браком мiсця ми тут згадаємо лише кiлька з кiлькох тисяч прикладiв.

Редактор видань Всекрайової Ради Церков священик Е. Лiндерман писав: "Християнство вже не надається на релiгiю нашого часу". Визначний провiдник тої самої Ради Церков священик К. Вiльямс казав: "Щодо вiри — я належу до протестантської Церкви, а щодо полiтики, то належу до комунiстичної партiї. Належу до Церкви тому, що через Церкву легше притягнути людей до комунiстичної партiї". Голова Сенатської слiдчої комiсiї сенатор Дж. Маккартi казав: "Я певний, що серед священикiв США є понад 10.000 комунiстiв та соцiалiстiв". Установа "Дослiди громадської думки" з'ясувала, що серед священикiв США є 2 % (8.000) комунiстiв, 10 % (40.000) соцiалiстiв, 15 % (60.000) прихильникiв соцiалiзму. Отже, разом лiвих переконань 27 % (108.000). Опитування 300 студентiв теологiї у 8 богословських колегiях США виявило, що 46 % студентiв не вiрять у непорочне зачаття Дiви Марiї, 21 % не вiрять у божественнiсть Христа, у безсмертнiсть душi вiрять лише 2 %.

Найбiльш поширений серед протестантiв США церковний журнал "Християнське сторiччя" гостро поборює ворогiв комунiзму, безбожництва, протестує проти слiдства над дiяльнiстю комунiстiв, всiма способами виправдовує комунiстичнi злочини. Цей журнал пише: "I К. Маркс, i Христос — обидвi цi людини були революцiйними провiдниками". Протестантська Церква в США видає мiсячник "Просвiтерiянин". В одному числi була редакцiйна стаття: "Що менi не подобається в Iсусi Христi". У США вийшла безбожницька книжка "Бiблiя без личини". У нiй надруковано багато малюнкiв напiвголих дiвчат, хлопцiв, якi цiлуються. Мойсея зображено в американськiй пiжамi з цигаркою в ротi. Англiйський Кентерберiйський архієпископ Михаїл Рамзей дуже хвалив таку "Бiблiю". У США видається багато безбожницької, антихристиянської лiтератури. Такi книжки є в громадських книгозбiрнях, як, наприклад, "Остання спокуса Христа". Три професори богослов'я в унiверситетах США проголосили себе "безбожницькими християнами" i написали книжку "Бог уже помер".

Протестанти США заходилися перекласти Святе Письмо (Старий i Новий Заповiт) теперiшньою англiйською мовою. Створили комiсiю з 95 перекладачiв, богословiв, науковцiв. У тiй комiсiї було 30 соцiалiстiв, отже, безбожникiв. Цей переклад став пiдставою для заперечення непорочного зачаття Дiви Марiї та божественностi Iсуса Христа. Так, наприклад, у старому перекладi було написано: "Ось непорочна дiва завагiтнiє". У новому ж перекладi написано: "Ось молодиця завагiтнiє".

Протестантський єпископ Джем Пайк був не лише антихристиянином, але й взагалi безбожником. Вiн казав: "I американiзм, i комунiзм мають свої коренi в Бiблiї". Священик-капелан Балтиморського унiверситету у своїй проповiдi студентам з церковної казальницi виправдовував розпусту. Унiверситетська влада не покарала його. Навпаки, дозволила студентам видавати порнографiчний журнал. Священик Роберт Едi у своїй недiльнiй проповiдi казав, що неповнолiтнi парубчаки та дiвчиська мусять мати право на статевi позашлюбнi стосунки так як i на шлюбнi.

Кафедра в Сан-Франциско влаштувала у себе в церквi дикий "концерт". Грали органи й джазбанд у супроводi диких крикiв трьох тисяч учасникiв. Єпископальна церква святого Андрiя в Детройтi використала в Богослужбi на Велику П'ятницю 1966 року джазовий оркестр.

У Колумбiйському унiверситетi в Нью-Йорку вiд першого дня його заснування 112 рокiв тому щонедiлi вiдправлялася служба Божа. Вiд 1970 року не вiдправляється цiлковито.

У США є 321.000 церков і 126 мiльйонiв парафiян. До церкви ходять менше половини того числа. В США є 167.000 католицьких черниць. Року 1969 бiля 6.000 їх покинули чернецтво. Лише в одному 1967 роцi 400 католицьких священикiв США не тільки розстриглися, але й взагалi вiдцуралися церкви. За останнi 20 рокiв пияцтво серед протестантських i католицьких священикiв поширилося у десять разiв.

Католицький унiверситет Ксав'єр у США запросив рабина Алберта Ґольдмана на професора Богословiя. Опитування Ґалупа виявило 1969 року, що 60 % янкi не знають, що є Пресвята Трiйця, а 66 % не знають, хто виголосив Нагорне казання-проповiдь.

У США iснує велике об'єднання протестантських церков — Всекрайова Рада Церков. Вона об'єднує понад 40 мiльйонiв протестантiв. Її рiчний кошторис становить понад 12 мiльйонiв доларiв. Найвищий її провiд у руках шестиколонникiв, соцiалiстiв, навiть i безбожникiв. Парламентська слiдча комiсiя США знайшла, що на її установчих зборах 1950 року в Клiвлендi з 29 засновникiв, що пiдписали засновну грамоту, одинадцять належали до шестиколонних товариств. А серед присутнiх на тих зборах 358 священикiв 134 були членами прокомунiстичних органiзацiй. Десять рокiв пiзнiше та ж комiсiя знову знайшла, що серед найвищих провiдникiв Всекрайової Ради Церков понад 100 були членами прокомунiстичних товариств.

Офiцiйний речник Всекрайової Ради Церков священик С. Джонс казав: "Коли Захiдний свiт робив помилки у несправедливому, капiталiстичному ладi, то Бог благословив московських комунiстiв створити справедливiший лад i виявити невдачу Євангелiя зледачілої Християнської Церкви". Заступник Голови ВРЦ священик В. Гайвард казав, що комунiзм був i є добродiйним у Китаї навiть i тодi, коли нищив там церкви.

ВРЦ скликала 1962 року до унiверситетського мiста Ан-Арбор з'їзд молодi Пiвнiчної Америки. На тому з'їздi виставлено щось схоже на оперу з життя Христа на землi пiд назвою "Вiн був банкрутом". Увесь змiст i форма тої "опери" були бiльш блюзнiрськi i гидкiшi, нiж найгидкiшi вистави в СРСР.

ВРЦ у своєму списку лiтератури, що її радить читати, подала й твори Ланґстона Гюґеса. Вiн — комунiст i безбожник, автор кiлькох блюзнiрських книжок.

Головна Рада ВРЦ ухвалила на своєму з'їздi 21.09.1968 р. вимагати вiд уряду США щоби вiн: 1) Припинив бомбувати Пiвнiчний В'єтнам; 2) Уникав всiляких спроб вiйськового втручання в комунiстичному Китаї; 3) Подбав, щоб Органiзацiя Об'єднаних Нацiй прийняла комунiстичний Китай до свого членства; 4) Творив передумови спiвпрацi мiж США i комунiстичними державами; 5) Щоб визнав офiцiйно комунiстичнi уряди Куби i Схiдної Нiмеччини; 6) Щоб скасував обмеження на привiз товарiв із комунiстичних держав до США; 7) Щоби дуже побiльшив культурний обмiн мiж США i СРСР. Це саме вимагає i КП США.

Провiд ВРЦ настiльки опанований соцiалiстами та комунолюбами, що вже цiлковито вiдкрито пiдтримує домагання КП США. Наприклад, Всекрайова Рада Церков вимагає:

1) Щоби США замирилися з усiма комунiстичними державами за всяку цiну.

2) Щоби США беззастережно й однобiчно роззброїлися.

3) Заборонити випробовувати атомну зброю.

4) Скасувати присягу на вiрнiсть державi.

5) Припинити всi слiдства комунiстичної дiяльностi.

6) Не чинити опiр расовому змiшанню бiлих з неграми.

7) Вiдмiнити закони про пiдривну, шпигунську дiяльнiсть.

8) Соцiалiзацiя всього життя США.

9) Побiльшити допомогу США комунiстичним державам.

10) Визнати комунiстичний Китай.

11) Помилувати засуджених комунiстичних шпигунiв.

12) ВРЦ очорнює, оббрiхує керiвника Служби безпеки Дж. Е. Гувера та голову Слiдчої комiсiї Дж. Маккартi.

13) ВРЦ поширює iдеї матерiалiстичної фiлософiї життя.

"Нашi американськi священики не дбають про християнську мораль. Вони ж бо лiберали, поступовцi, а насправдi ж — нездатнi змiцнити побожнiсть людей, хоч i голосять з казальниць побожнi, гарнi слова. Їх не турбує жахлива повiнь безбожницьких, розпусних книжок та журналiв серед молодi. Вони замовчують жахливе збiльшення розводiв. Вони анi словечком не згадують про величезне поширення пияцтва та наркотикiв серед молодi. У боротьбi проти ворогiв американських свобод i прав не чути їхнього голосу". Таке казав священик Єс Кiлемс у своїй проповiдi.

План мафiї — знищити релiгiю пiд личиною релiгiї. "Нью-Йорк Таймс" повiдомив, що недалеко вiд Вашинґтона, у Форт Фут, штат Мерiленд, буде збудований великий "Храм порозумiння". Своєю формою вiн має нагадувати сонце з шiстьома променями. У кожному з тих променiв примiщувалася би капличка i книгозбiрня однiєї з шести релiгiй: християнства, буддизму, iндуїзму, мусульманства, юдаїзму, синтоїзму. Грошi на будову цього храму збирають усi прихильники свiтової наддержави, iнтернацiоналiзму, лiберали, соцiалiсти, комунiсти, безбожники, спiритуалiсти, окультисти, теософи тощо. Мiж ними Елеонора Рузвельт, жiнка президента США.

В центральнiй частинi того храму має бути "Зала свiтла". В нiй мудрецi навчатимуть людей усiх народностей нової релiгiї — "Культу людяностi" (гуманiстичного культу), виховуючи з них громадян свiту, замiсть громадян якоїсь держави. У цьому храмi мiститиметься свiтовий осередок пропаганди нової вiри людського братерства. Навчання провадитиметься у школах усього свiту. Засновники цiєї вiри взяли за її знамено число ШIСТЬ, а число 666 у жидiвськiй Бiблiї означає сатану. У США є кiлька таємних сект, що обожнюють сатану. Тi сектанти, переважно студенти, пiдпалюють церкви, руйнують хрести на цвинтарях тощо.

У життi є багато такого, чого не може зрозумiти, не може витлумачити людський розум. Нездатнi щось уявити невiгласи можуть, скiльки хочуть, запевняти нас, що вони розумiють все i можуть витлумачити все. Боговi дяка, їхнє "розумiння" та тлумачення — це лише дитяча дерев'яна рушничка, що не зрушить найменшої зiрки в небi. I добре що так, бо людська душа вмерла би вiд їхнього "тлумачення", що нiчогiсiнько не витлумачує. Свiт без чудес, i людина без здiбностi дивуватися, був би свiтом без творчостi, бо людина не мала би творчої уяви. А люди без творчої уяви — це не люди, а бездушнi машини. Релiгiя, поезiя, мистецтво — всi вони зродженi людською уявою, людським гоном до краси, до чудесного, до вищого, до небес.

Понад сто рокiв тому президент США А. Лiнкольн казав: "Я не журюся тим чи Бог з нами. Але я дуже турбуюся тим, чи ми з Богом".

Злочинність, розпуста

Двоногого звiра стримує вiд злочину лише страх кари. Доки людина вiрила в Бога, доти вона сама себе стримувала вiд злочину, бо боялася кари Бога, який всюди присутнiй i все бачить. Безбожник не вiрить, що iснує безсмертна душа. Вiн вiрить, що зi смертю приходить кiнець людського життя. Звiдси безбожник робить логiчний висновок: насолоджуйся життям поки живеш. А що в життi iснує боротьба людей за краще місце під сонцем, то мусиш не цуратися жодних способів i засобiв, щоби перемогти. Отже, всiлякi обмеження власних сил, всiляка мораль шкодить людинi у тiй боротьбi. Тож геть з усякою мораллю. Моральне є все те, що корисне менi.

Так безбожництво породило злочинство i розпусту. В парi з поширенням безбожницького соцiалiзму поширювалося злочинство i розпуста. Соцiалiсти вибріхуються тим, що, мовляв, спричинюють злочини голод та бiда. А це неправда. Комiсiя юристiв у Нью-Йорку дослiдила понад 2.000 судових справ злочинiв 10–20-рiчної молодi. Виявилося, що серед молодих злочинцiв дiтей дуже багатих батькiв було 5 %, багатих батькiв — 25 %, заможних — 45 %, убогих — 25 %. А в Нью-Йорку живе багато сiроми.

Та й писання соцiалiстичних iдеологiв доводять, що соцiалiзм виховує злочинцiв та розпусникiв. Наприклад, соцiалiст професор Г. Барнес учить таке: "Наше суспiльство ранiше ставилося неприхильно до поступових спроб узгодити керiвництво статевими стосунками з теперiшнiми науковими поглядами. Теперiшнi нашi погляди на проблеми статi ховають у собi:

1) Дикунськi забобони щодо статевої соромливостi, понадто жiночої;

2) Старожидiвське жiноче рабство i засаду панування чоловiка в родинi;

3) Застарiлий забобон, особливо у дiвчат, що позашлюбнi стосунки є злочином i грiхом;

4) Застарiлий забобон — пошану до дiвочої незайманостi;

5) Застарiлий погляд на шлюб як на щось святе, як на священну справу, а не просто особисту чи суспiльну;

6) Буржуазну засаду особистої власностi;

7) Кантiвську фiлософiю браку знання у людей.

Взагалi у теперiшнiх поглядах американцiв, навiть високоосвiчених, ледве чи є щось, що вiдповiдає теперiшнiй науцi та естетицi". Отже, вся несоцiалiстична культура — це застарiлi, дикунськi забобони. Молодь завжди перша захоплюється чимось новим. Молодь США, не маючи якоїсь iншої iдеї, яка кликала б її до боротьби, зробила свiй висновок iз соцiалiстичних iдей. Вона пiшла шляхом злочинiв i розпусти. Ми тут згадаємо лише кiлька прикладiв без тлумачення.

Сенатор Стром Тормонд казав у Сенатi, що за статистикою Служби безпеки за 1950–1960 роки число великих злочинiв — убивств, грабежiв, ґвалтувань тощо в США збiльшилося на 100 %, хоч людностi збiльшилося лише на 18 %. Отже, злочиннiсть збiльшується у п'ять разiв швидше як люднiсть. З усiх злочинцiв 43 % молодшi за 18 рокiв. Злочини в США приносять шкоди бiльше як на 60 мiльйонiв доларiв ДЕННО. Керiвник Служби безпеки Е. Гувер тлумачить це збiльшення байдужiстю суспiльства до злочинiв, а також i тим, що суддi надто потурають злочинцям, ставлячись вибачливо до них. Наприклад, в 1964 роцi з усiх ув'язнених злочинцiв 76 % зробили злочин вдруге, втретє i бiльше разiв. А все, що треба, щоби зло перемогло — це байдужiсть чесних людей. Славний А. Данте писав: "Найгарячiше мiсце в пеклi призначено тим, хто був байдужим у боротьбi Добра зi Злом".

Служба безпеки США подає, що лише за половину 1969 року збiльшилося порiвняно з 1968 роком убивств на 42 %, грабункiв на 46 %. За 10 рокiв (1957–1967) злочиннiсть у Вашинґтонi збiльшилася на 225 %. Лише за один 1966 рiк зґвалтувань побiльшилося на 100 %. За один лише 1968 рiк збiльшилося у Вашинґтонi злочинiв — грабунку на 53 %, убивств — на 81 %, ґвалтування жiнок — на 67 %, великих бiйок — на 29 %, нiчних уломiв у квартири — на 41 %, крадiжок — на 41 %. Мешканцi Вашинґтону так заляканi злочинцями-неграми, що бояться повiдомляти полiцiю про напади та свiдчити проти бандитiв у судi. Полiцiя дiзнається лише про 20 % нападiв. Вашинґтонський часопис "Дейлi Стар" дослiдив, що у Вашинґтонi серед 100 ув'язнених злочинцiв лише п'ять були безробiтними. Серед решти було багато заможних людей. У Вашинґтонi лише за пiвроку закрилося 160 крамниць, бо власники бояться грабiжникiв. Один пiдприємець казав, що вiн витрачає понад 50.000 доларiв рiчно на ремонт пошкоджених розбишаками вантажних автомобiлiв.

У Нью-Йорку у великих омнiбусах їздить полiцейський, що охороняє пасажирiв i водiя вiд розбiйникiв. Крамарi в Чикаґо платять гангстерам по 100–150 доларiв тижнево за те, щоб вони не нищили їхнiх крамниць. Страховi компанiї США не хочуть страхувати громадян тих мiст, де були великi заколоти, бо уряд не поборює належно тих заколотiв. Полiтикам США виборчi голоси гангстерiв, злодiїв дорожчi нiж закон та лад. Тi полiтики так потурають злодiям та гангстерам, що перешкоджають полiцiї боротися зі злодiйством та розбiйництвом.

У США було 1964 року 175.000 нападiв на вулицi та в домах, 113.000 грабункiв, 10.000 убивств, 19.000 гвалтувань жiнок. У США кожної пiвхвилини трапляється крадiжка з хати, кожної хвилини крадуть автомашину, кожної три хвилини ґвалтують жiнку, кожної години вбивають.

У Чикаґо є понад 200 ватаг молодих, молодших за 20 рокiв злочинцiв. За ними 34 % крадiжок, 52 % пограбувань квартир, 61 % крадiжок автомашин. Школярi в Чикаґо вчинили 1969 року понад 1.000 нападiв на своїх учителiв. У Вашинґтонi за один лише 1968 рiк школярi розбили 43.000 шиб у школах.

Комунiсти та соцiалiсти захопили провiд у студентському Союзi. Студенти США збомбували 1968 року лише за п'ять днiв чотири вiйськовi школи. Вони кинули запальнi бомби в унiверситетах Калiфорнiйському, Делаверському, Вашинґтонському, Мiчиґанському, Колумбiйському. Останньому наробили шкоди на пiвмiльйона доларiв. Вони закладали запальнi бомби навiть у великих крамницях, де бувають тисячi людей. У Вашинґтонi влаштували 18.01.1969 р. триденнi заколоти. Слiдство виявило, що тi заколоти провадили дiти дуже заможних батькiв. Заколоти 1969 року наробили шкоди школам на 200 мiльйонiв доларiв. А брат президента США Роберт Кеннедi сказав: "Чим бiльше буде заворушень в унiверситетах, тим лiпше буде задля завтрашнього свiту".

Понад 600 студентiв та молодих викладачiв влаштували 17.11.1969 року пiд церквою Святих Апостолiв у Нью-Йорку розпуснi мужеложнi, iнакше — гомосексуальнi оргiї. Подiбних студентських оргiй було багато по всiх США. Управителька студентської бурси Пенсильванського унiверситету професор А. Емерсон скасувала заборону студенткам ночувати у покоях студентiв.

Порнографiчний журнал у США "Плейбой Меґазiн", що вiдкрито пропагує розпусту, виходить накладом понад 5 мiльйонiв примiрникiв. Тож нiчого дивного в тому, що за 20 рокiв (1940–1960) число нешлюбних дiтей збiльшилося на 400 %. Навiть у домi президента, тобто в Бiлому Домi, на офiцiйних вечорницях навiть священики, для прикладу о. Д. Моєр, танцюють непристойнi негритянськi танцi.

Калiфорнiйський унiверситет дозволив своїм студентам мати горiлку в бурсi. У США є понад 5 мiльйонiв хронiчних п'яниць.

За останнi 10 рокiв у самому лише Нью-Йорку число наркоманiв зросло на 950 %. У Нью-Йорку в кожнiй школi є багато наркоманiв.

Дослiдження виявили 1969 року, що в Калiфорнiйському унiверситетi 36 % студентiв уживають наркотики. США витрачають на наркотики 250 мiльйонiв доларiв рiчно.

У Китаї засiяно маком для виготовлення опiуму понад два мiльйони гектарiв землi. Китайський державний банк продає за кордон наркотикiв на великi мiльйони доларiв рiчно. Самий Гонконг вивозив на свiтовий ринок опiуму 1950 року 3.500 тонн, а 1960 року — 7.000 тонн. Комунiстичний китайський уряд заробляє на торгiвлi опiумом понад один мiльярд доларiв рiчно. Одним із найбiльших споживачiв опiуму є США.

Духовна гнилизна

Президент США Томас Джефферсон казав 175 рокiв тому: "Великий добробут без духовних, моральних чеснот — це найпевнiший шлях до занепаду народу i його держави". Американський патрiот казав 1964 року: "Наш великий добробут зробив нас, американцiв, бездумними свиньми, якi нiчого не хочуть поза повним коритом. Чому ми, американцi, такi дурнi, що самi копаємо собi могилу, самi готуємо "мирну" кулю в нашу дурну потилицю?" (Ґ. Кнiгт). Так! Клич сучасного янкi: "Перш за все — насолода". Тепер у США панує матерiалiстичне пристосуванство з метою насолоджуватися життям — прагматичний опортунiзм з гедонiстичною метою.

Iнший патрiот США писав: "Ми, американцi, наскрiзь зiгнили. США — це Содом i Гоморра напередоднi цiлковитої руїни. Ми, американцi, гуртово виплекуємо з нашої молодi розумову i моральну малеч. Нашi унiверситети пишаються не своїми науковцями, а спортовцями. Середнi школи пишаються своїми осягами у спортi, а не в науцi". Генерал США Р. Дел-Уел казав: "Як нацiя, ми, американцi, є нацiєю дурнiв".

В. Ленiн казав ще 1900 року, що капiталiсти самi зроблять собi труну та ще й цвяхiв дадуть пролетарям, щоби ту труну забити. Коли М. Хрущов був у США, то вiн сказав янкі: "Ми вас поховаємо". Сенатор США К. Манд вiдповiв: "М. Хрущов трохи помилився. Не вони, москвини, нас поховають, але ми, американцi, самi себе поховаємо, та ще й передчасно, живими".

"Пошана до США у свiтi тепер упала до нуля. Увесь свiт є свiдком духовного банкрутства провiдної верстви США. Нашi провiдники — це шашелi та блощицi". За прикладом далеко не ходити. Ось президент США Г. Трумен, коли суд засудив московського шпигуна А. Гiса, прилюдно сказав, що вiн не може змiнити свого приятельського ставлення до А. Гiса.

Заступник Мiнiстра закордонних справ США Гарлан Клевеланд казав 22.12.1962 р. на телебаченнi: "Коли ми думаємо про те, що ми маємо зробити, то знайти вiдповiдь не допоможуть нам анi церковнi приписи, анi батькiвська наука, анi Святе Письмо. Все це — безвартiсне задля нашого думання, бо ж анi трохи не допомагає нам знайти, що ми маємо зробити". Ця провiдна людина США не є винятком. Таких є дуже багато.

"Урядовцi США не вибранi народом, а призначенi зверхниками. Вони вiдповiдають лише зверхникам, а не народовi. Цi урядовцi виробляють безлiч урядових наказiв i, виступаючи в ролi суддiв, пояснюють свої накази вiдповiдно до потреб часу i потреб уряду. Президент США не зважає на Конституцiю США i на свою присягу. Замiсть того, щоб виконувати закони, ухваленi Парламентом, як цього вимагає вiд президента Конституцiя США, сам стає законодавцем. Парламент надав президентовi США право запровадити в США диктатуру своїм наказом. Суддi Найвищого Суду, нехтуючи Конституцiєю i своєю присягою, привласнили собi законодавчi права, не оглядаючись на Парламент, що єдиний має законодавчi права. Наше судiвництво, Парламент, часописи, журнали, радiо, телебачення — все стало продажним, проституйованим. Зовнiшня i домашня полiтика США — це корабель без керма".

Янкi не можуть думати власним розумом, бо їхнiй розум є у всеохоплюючому полонi реклами, яка каже йому що i як вiн має робити, що i як має думати. Тим-то на рекламу кандидатiв у президенти, сенаторiв, членiв Парламенту США витрачаються великi мiльйони доларiв. На саме лише звеличення по радiо витрачаються понад три мiльйони доларiв. А радiореклама є найсильнiша, бо ж вона залiзе у кожну хату. Радiомережi США не є державнi, а становлять собою власнiсть окремих осiб-мiльйонерiв. Вони дають мiльйони доларiв на рекламування кандидатiв. А дають лише тим кандидатам, якi зобов'язуються виконувати бажання тих мiльйонерiв. Таким чином мiльйонерська мафiя керує i президентом i Парламентом США.

"Серед широких мас особи, якi цiкавляться високою полiтикою, є винятки. Величезна ж бiльшiсть суспiльства — це дурнi папуги, якi, не маючи власного свiтогляду, лише безкритично повторюють те, що прочитали в часописах чи почули на радiо".

За кiлькома винятками великi часописи та журнали США пiдлягають найжорстокiшiй цензурi з боку найбiльших невігласiв, найлегковiрнiших, найпiдлiших. Бiльшiсть власникiв часописiв, журналiв, радiо дивляться на свої часописи, журнали, радiо лише як на джерело їхнього збагачення. Коли повстає запитання: добро народу, патрiотизм, чеснiсть чи грошi, то вони завжди вибирають грошi".

У загальних виборах 1954 року зi 100 мiльйонiв законних виборцiв 58 мiльйонiв НЕ голосували.

Генерал Д. Ейзенхауер мав звичку питати воякiв США: чому вони поборюють Нiмеччину? У своїй промовi 1950 року в Колумбiйському унiверситетi вiн каже, що 90 % воякiв вiдповiдали йому: "Не знаю".

Начальник китайської вiйськової розвiдки в Кореї писав до своїх зверхникiв про воякiв США таке: "Вояк США має слабеньку вiрнiсть до своєї родини, своєї громади, своєї релiгiї i до своїх товаришiв-воякiв. Вiн пристосуванець. Коли самiтний — вiн боягуз. Вiн недооцiнює власної сили, власної вартостi. Вiн не розумiє iсторiї США, їх полiтичної фiлософiї; не розумiє ваги громадських установ; не розумiє потреби захищати волю. Коротше кажучи, не розумiє, не знає мети свого власного i суспiльного життя. Вiн не розумiє навiть ваги i потреби вiйська та держави".

З усiх полонених янкi у корейськiй вiйнi китайська пропаганда зробила 30 % комунiстами. За тих самих обставин з усiх полонених турецьких воякiв не зробила комунiстом анi одного. Серед туркiв, китацiв не знайшли анi одного зрадника, а серед американцiв знайшли дуже багато. Та не якiсь скомунiзованi американськi полоненi в Кореї, але в США на вiйськово-морськiй базi Норфолк вояки стягнули 1952 року зi щогли на землю прапор США, а на його мiсце пiднесли прапор ООН.

Щонайменше 99 % янкi — не соцiалiсти. Уряд США штовхає за залiзну заслону одну країну за другою, а тi 99 % не соцiалiстiв (не комунiстiв) анi пальцем не поворухнули. Опанований мафiєю уряд США видає мiльярди доларiв на змiцнення й озброєння комунiстичних держав, а тi 99 % не соцiалiстiв анi пальцем не поворухнули. А вони ж мають повну можливiсть замiнити мафiозний уряд на патрiотичний без жодної революцiї, але своїми виборчими картками. Ця байдужiсть не соцiалiстiв США є основою мафiозної сили в США i запорукою її повної перемоги без жодного пострiлу.

Одною з ознак духовної, моральної гнилi є статева збоченiсть, зокрема гомосексуалiзм. У США статевi збоченцi мають свої товариства з сотнями тисяч членiв. Iснує навiть "наукове" товариство статевозбоченцiв так звана "Рада статевих знань i освiти". Вона видає журнал "Сексологiя" та багато соромiцьких книжок. Керують тою Радою комунiсти, жиди доктор Е. Шульц та доктор А. Рубiн. Рада витрачає кiлька мiльйонiв доларiв рiчно на поширення та поглиблення розпусти i статевого збочення. Рада має великий вплив на Учительський Союз i навiть на Свiтову Раду Протестантських Церков. Голова товариства мужоложцiв свiдчив у Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що в урядi США є понад 200.000 гомосексуалiстiв, а у вiйську — понад чверть мiльйона.

Статевi збоченцi вже вимагають закону, який дозволяє провадити вiдкрито статеву збоченiсть. Щогiрше! Навiть священики вже поширюють iдеї статево-збоченцiв з церковних казальниць, як, наприклад, отець К. Кромi з Єпископальної Церкви в Лос-Анджелесі. Верховний Суд США скасував заборону посилати поштою порнографiчну лiтературу. Чимало лiкарiв нервових хвороб стають на захист статево збочених. Вони вимагають узаконити статеву збоченiсть. Серед найвищих урядовцiв США виявилися гомосексуалiсти: заступник Мiнiстра закордонних справ Сомнер Велз, дорадник президента Уолтер Дженкiс, Боб Бейкер та багато iнших. Дорадник п'яти президентiв жид Бернард Барух мав велику збiрку фотографiй високопоставлених осiб, що показували їхнi статевi збочення та iншi неморальнi вчинки. Вiн уживав ту збiрку, щоби загрозою оприлюднити примушувати тих осiб робити те, що вiн хотiв.

Редакцiя журналу "Релiджiос Прес" дослiдила змiст 133 кiнофiльмiв. У тих фiльмах показано: 32 вбивства, 5 самогубств,17 злодiйств, 27 фактiв бандитизму, 26 позашлюбних статевих стосункiв, 25 гомосексуальних збочень, 26 неморальних зваблювань, 9 ґвалтувань жiнок.

Ознаки моральної гнилизни США:

1) Журнали, часописи, радiо вiдкрито оправдують вживання молоддю наркотикiв.

2) Жiнки, дiвчата ходять вулицями майже голi.

3) Чимало єпископiв, священикiв, ченцiв i черниць належать до безбожницьких товариств чи беруть участь у безбожницьких виступах.

4) Дуже великий вiдсоток дiтей молодших за 16 рокiв п'ють трунки i вживають наркотики.

5) У кожнiй хатi телебачення пропагує розпусту, пиятику, вбивство.

6) Щороку все бiльше поширюється гомосексуалiзм.

7) Цiлковита, всеохоплююча неморальнiсть кiно, телебачення, якi з усiх показаних фiльмiв 95 % подають неморальнi фiльми.

8) Повна байдужiсть єпископiв, священикiв до заборони молитися у школах, i взагалi їхня байдужiсть до боротьби з безбожництвом та розпустою.

9) Повна байдужiсть усього суспiльства до всiлякого зла, аморальностi, злочинiв, таємних убивств, державної зради.

10) Величезне поширення i поглиблення злочинства, пияцтва, вживання наркотикiв, галабурства, розбишацтва дiтей та молодi, повна безпораднiсть влади та суспiльства з тим усiм.

Соціалізм у США

За часiв миру i добробуту мафiя не може обмежувати громадськi права та свободи, бо люди бачать, що нема в тому потреби, лише за часiв вiйни, полiтичної чи економiчної кризи, причин i наслiдкiв яких звичайнi громадяни не розумiють, можна переконати людей у потребi тимчасового обмеження їхнiх громадських прав та свобод, мовляв, заради їхнього власного та їхнiх дiтей добра. Отже, щоб вiльний громадянин погодився на те, щоб державна влада обмежила його права та свободи, треба викликати вiйну чи полiтику або економiчну кризу.

За часiв останньої вiйни уряди позакладали всiлякi свої установи, лави, ради тощо з прикметниками: тимчасовий, наглої потреби, надзвичайний, страховий тощо. Уряди, закладаючи їх, обiцяли розв'язати їх по вiйнi. Вони iснують i сьогоднi, лише змiнили i то не всi осоружнi назви на такi меншi, що дратують вiльного громадянина. Вони iснують, бо майже всi вони є соцiалiстичними кроками на шляху до соцiалiстичної, диктаторської свiтової наддержави. Ми тут подамо кiлька фактiв, що вказують як далеко в урядi США зайшли на тому шляху.

Соцiалiстична мафiя в урядi США:

1) Намагається навмисно збанкротувати США, щоби тим приготувати ґрунт для соцiалiстичної революцiї в США.

2) Задля цього вона щороку збiльшує видатки США, збiльшуючи тим заборгованiсть уряду.

3) Щороку збiльшує недобiр у державному кошторисi.

4) Щороку поширює федеральну владу i звужує владу штатiв, приготовляючи ґрунт для централiзованого диктаторського уряду США.

5) Безупинно збiльшує пропаганду в США соцiалiзму, пацифiзму, щоб духовно обеззброїти громадян США, ворогiв свiтової соцiалiстичної наддержави. Патрiотичне товариство iменi Джона Бьорча вирахувало, що пiд комунiстично-соцiалiстичним впливом є вже 40 % державно-полiтичної дiяльностi США.

У великому протестi 15.10.1969 р. у США проти вiйни у В'єтнамi взяли участь 17 сенаторiв i 47 членiв Парламенту. Понад 300 професорiв, письменникiв, священикiв створили 1967 року товариство "Резiст" ("Опiр") з метою збирати пожертви на пiдтримку небажанню молодi служити у вiйську. Понад 50 професорiв Чикаґського (Пiвнiчно-Захiдного) унiверситету пiдписали вимогу до уряду скасувати Парламентську комiсiю з Американської дiяльностi. Гарвардський унiверситет запросив на професора науковця-атомника Джемса Опенгеймера, якого уряд вигнав з державної служби за шпигунство.

Дослiдження громадської думки в США (Д. Галупа) виявили, що антикомунiстичну боротьбу сенатора Дж. Маккартi гудили 28 % протестантiв, 23 % католикiв, 71 % жидiв, а схвалювали 49 % протестантiв, 58 % католикiв, 15 % жидiв.

Президент Дж. Кеннедi попризначав 193 суддiв, всi лiвих поглядiв, переважно членiв соцiалiстичного товариства "Американцi демократичного чину". Понаприймав 122.000 нових урядовцiв — приймав 6.000 тижнево. З них бiльше половини були соцiалiсти, решта — лiвi лiберали. Щоб дати їм працю, вiн створив 150 нових канцелярiй.

Генерал Д. Макартур у своїй промовi на засiданнi парламенту штату Мiссiсiпi казав 22.03.1952: "Полiтика нашого уряду веде США простiсiнько до комунiстичної держави. I то так певно, нiби це роблять кремлiвськi можновладцi".

Лише одного 1951 року подано до Парламенту США 50 проектiв закону про роззброєння США i озброєння ООН, також i проектiв пiдпорядкувати економiку США свiтовiй економiцi i тому подiбних заходiв, щоби створити свiтовий надуряд.

Уряд США запропонував 1961 року Женевській Нарадi з роззброєння семирiчний план знищення нацiональних, державних вiйськ i створення одного свiтового вiйська.

Вiйськове Мiнiстерство США заборонило антикомунiстичну пропаганду у вiйську. Натомiсть радило купувати до вiйськових книгозбiрень твори соцiалiстичних i комунiстичних авторiв. Офiцерiв, якi порушували цю заборону, звiльнили з вiйська, як, наприклад, генерала Е. Уокера. Мафiя хотiла 1952 року запровадити до вiйська США "Полiтичних комiсарiв", як у вiйську СРСР. Генеральний Штаб вчинив опiр. Тодi заступник мiнiстра, соцiалiстка Анна Розенберґ (жидiвка), видала наказ про "Загальний вiйськовий вишкiл", тобто про полiтичний вишкiл у соцiалiстичному дусi.

Закон про громадянськi права — це параван, за яким ховається зосередження i збiльшення влади федерального уряду у Вашинґтонi. I вiн є антиконституцiйний, бо втручається в особисте життя громадян, порушує конституцiйнi права штатiв. Кожний юрист дуже добре розумiв, що ухвали Верховного Суду порушують Конституцiю США; каригiдно привласнюють собi законодавчi права Парламенту та Сенату; крутiйськи тлумачать закони з метою обмежити права штатiв, поширити права федерального уряду.

Штат Мiннесота був колись твердинею американських патрiотiв. Як далеко поширилися соцiалiстичнi впливи в тому штатi, видно з ухвал провiдникiв штатiв 1961 року. Вони ухвалили й оприлюднили:

1) Беручи до уваги, що тепер, за атомної доби, надзвичайно сильно посилилася взаємна залежнiсть народiв i держав,

2) беручи до уваги, що задовольнити всi людськi потреби можна лише мiжнародним, на свiтову мiру, спiвробiтництвом,

3) беручи до уваги, що людство шукає способiв позбавитися вiйни назавжди i вжити всi природнi багатства i все знання для потреб людини i народiв,

4) беручи до уваги, що ми найлiпше послужимо своєму мiсту, повiтовi, штатовi i державi лише тодi, коли будемо почувати себе, думати i дiяти як громадяни всього свiту, — ми: губернатор Мiннеаполiсу, Управа повiту Гінепин, ухвалили визнати право наших громадян проголосити, що їхня громадянська відповідальність i обов'язки поширюються понад відповідальність і обов'язки до свого мiста i держави. Отже, ми приєднуємося до народiв усього свiту, проголошуючи, що ми беремо на себе нашу частину вiдповiдальностi й обов'язкiв щодо всього свiту, i в тому розумiннi ми вважаємо себе громадянами всього свiту. А як такi, ми зобов'язуємося дати всi нашi сили, щоби здiйснити сталий мир, заснований на справедливому свiтовому законi, щоб усi багатства свiту служили для добра всього людства i кожної людини не для знищення їх як це є тепер.

Ми ухвалюємо також, щоби посадник Мiннеаполiса та Управа повiту Гінепин, святкуючи якесь свято, вивiшували при головному входi до своїх будинкiв прапор ООН як знамено нашого свiтового громадянства.

Пiдписали: губернатор штату Мiннесота, головний суддя Верховного Суду штату, голова Гiнепинської Повiтової Ради, губернатор Мiннеаполiса, голова Мiської Ради Мiннеаполiса, голова Мiннесотського вiддiлу Республiканської партiї, єпископ, члени Сейму штату, голова мiннесотського вiддiлу Товариства рабинiв, голова мiннесотського вiддiлу Всекрайової Ради Церков, голова мiннесотського Жiночого Союзу, голова Союзу юристiв штату, голова мiннесотського вiддiлу Свiтової Федерацiї, голова мiннесотського вiддiлу прихильникiв ООН.

Високий дипломат, колишнiй посол США в СРСР Джордж Кенан писав: "Задля добра США треба подбати, щоб якнайскорiше скiнчилася доба такої державностi, яку створила iсторiя".

М. Хрущов сказав 19.06.1961 р. у своїй промовi в Бухарестi: "США змiнять свiй теперiшнiй прапор на червоний. I зроблять це самi американцi з власної волi". Як бачимо, вже починають змiнювати.

Киньмо ще раз оком на соцiалiстичний шлях США. Так:

1) Уряд США визнав 1933 року уряд В. Ленiна.

2) Президент Ф. Рузвельт докладно знав про японський напад на Перл-Харбор кiлька днів перед нападом, i навмисно, планово не повiдомив командувача флоту в Перл-Харборi.

3) Уряд США припинив доставу зброї китайському нацiональному урядовi генерала Чанкайшi, а допомiг дипломатично китайським комунiстам перемогти генерала Чанкайшi.

4) Уряд США дипломатично допомiг Московщинi захопити у Маньчжурiї всю японську зброю. Тою зброєю китайцi вбивали американцiв у Кореї.

5) Добре знаючи, що Японiя була вже переможена i здавалася, та знаючи, що США цiлковито не потребували московської допомоги перемогти Японiю, уряд США сам просив Московщину проголосити вiйну Японiї в останнiй тиждень японсько-американської вiйни.

6) Хоч вiйсько США було вже пiд Берлiном, а вiйсько СРСР ще далеко вiд Берлiна, уряд США наказав своєму генераловi НЕ брати Берлiна, щоб його зайняло вiйсько СРСР.

7) Уряд США сам запропонував подiлити Нiмеччину та Берлiн, хоч мав бiльше нiж досить сили не погодитися, якби Московщина захотiла подiлити.

8) Уряд США видав силомiць Московщинi понад два мiльйони полонених Нiмеччиною не москвинiв, хоч вони протестували проти видачi, навiть власним самогубством, перед очима американської влади в Нiмеччинi. А така видача давно вже заборонена мiжнародною угодою в Гаазi.

9) Коли генерал Д. Макартур почав перемагати в Кореї, уряд США звiльнив його з посади.

10) Хоч провiдники комунiстичних держав на чолi з московськими цiлковито вiдкрито й офiцiйно погрожують знищити державний лад США, проте уряд США не лише не зриває з ними дипломатичних стосункiв, але навiть допомагає всiма способами їм змiцнитися i розбудувати їхню вiйськову силу.

11) Хоча червоний Китай цiлком вiдкрито послав своє вiйсько до пiвнiчної Кореї воювати США, уряд США заборонив своєму генераловi переходити корейсько-китайський кордон. Щогiрше! Заборонив генераловi Чанкайшi нападати на червоний Китай з Формози.

12) Уряд США дав комунiстичним державам допомоги понад 100 мiльярдiв доларiв на розбудову їхньої вiйськової потужностi, хоч своїх, американських, грошей не мав i мусив позичати у свiтових банкiрiв, платячи їм мiльярди доларiв вiдсоткiв.

13) Уряд США допомiг комунiстовi Ф. Кастровi скинути владу кубинського патрiота Ф. Батiста, хоч добре знав, що Ф. Кастро комунiст101.

14) Опанований шестиколонниками Верховний Суд США своїми ухвалами допомагає ворогам США i порушує Конституцiю США, а уряди США на чолi з президентами, бачачи це, мовчать. Ба, навiть не хочуть починати слiдства як того вимагають патрiоти.

15) Президенти США добре знають, що в Мiнiстерствi закордонних справ, а в iнших також є сотнi, якщо не тисячi, таємних ворогiв США, московських шпигунiв i, знаючи це, не виганяють їх зi служби. Щогiрше! Виганяють тих урядовцiв, якi викривають комунiстiв в урядi.

16) Президенти Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi заважали Сенатським та Парламентським слiдчим Комiсiям викривати комунiстiв, зрадникiв, шпигунiв серед урядовцiв США.

17) Вищезгаданi президенти кiлька разiв порушували Конституцiю США, пiдписуючи мiжнароднi угоди без дозволу Парламенту та Сенату, а Парламент та Сенат США мовчать.

18) США дають ООН на її допомогову дiяльнiсть 40 % усiх грошей, що їх ООН одержує вiд усiх своїх членiв. А ООН видає мiльйони доларiв на допомогу ворогам США. Уряд США мовчить.

19) Уряд США заборонив показувати воякам США антикомунiстичнi фiльми, а офiцерiв, якi провадили антикомунiстичну освiту у вiйську, уряд звiльняв зi служби.

20) Уряд США вимагав вiд несоцiалiстичних урядiв iнших держав запроваджувати соцiалiстичне державне планування всiєї економiки — як передумову одержати вiд США якусь допомогу.

21) Уряд США продає зброю нейтральним державам, а тi перепродають її ворожим США, комунiстичним. Уряд США знає це i мовчить.

22) Уряд США фактично протиставив себе мiжнароднiй заборонi торгувати з комунiстичними державами.

23) Уряд США вишколював у себе офiцерiв комунiстичних держав.

24) Уряд США натискав на некомунiстичнi уряди, щоб вони брали до свого складу мiнiстрiв-комунiстiв, i то в найважливiших Мiнiстерствах, як, наприклад, вiйськове, освiти, внутрiшнiх справ тощо.

25) Уряд США озброїв своїм коштом комунiстичну Югославiю без жодної гарантiї, що ту зброю Югославiя не оберне проти США.

26) Уряд США дозволив ООН втручатися в домашнi справи США, як, наприклад, шкiльництво чи негри.

27) Уряд США погодився, щоб начальником Генерального Штабу вiйськ ООН був завжди уповноважений СРСР.

28) Уряд США не бореться з морально розкладницькою дiяльнiстю кiно, радiо, телебачення, журналiв, часописiв.

29) Уряд США з Верховним Судом щороку бiльше обмежують конституцiйнi права штатiв i збiльшують права федерального уряду.

30) Парламент i Сенат США вiддали свої демократичнi, конституцiйнi права урядовi, тобто президентовi. Наприклад, право карбувати та друкувати грошi, проголошувати вiйну, встановлювати мито тощо.

31) Парламент i Сенат (Конґрес) щораз бiльше стають "руберовою печаткою" президента.

32) Демократичнi вибори i уряд США стають щороку бiльше карикатурою на демократичнiсть.

33) Фактично найвищою владою в США є тепер банкiрська жидiвська i соцiалiстична мафiї.

Цей список можна продовжувати без кiнця-краю.

Майбутнє США

Як бачимо, колишня твердиня особистої й громадської волi та демократичностi США має тепер у своїй серединi зрадникiв свободи та демократiї, якi вже вiдчиняють брами мафiознiй, соцiалiстичнiй деспотiї. Бачимо, що починають здiйснюватися пророцтва московських царiв i пророкiв В. Ленiна, М. Хрущова та iнших, що на мурах тої колишньої твердинi волi та демократiї замайорять кривавi прапори соцiалiзму, що самi янкi власними руками перемалюють свою демократичну бiлу п'ятикутну зiрку на деспотичну червону. I справдi, США вже мають бiльш нiж досить червоної фарби. Також мають бiльш нiж досить i червоних малярiв.

А чи не може статися чудо? Чи не зможуть янкi схаменутися? Та зрадникiв є не бiльше як 1 %, а спiвчувають їм не бiльше як 10 %. Чому ж тi 89 % патрiотiв не можуть посадити за в'язничі грати 11 % руїнників? Вони можуть зробити це звичайним голосуванням, обравши на Президента i до Парламенту непохитних, непiдкупних, вiдважних патрiотiв США.

Президент США А. Лiнкольн казав понад 100 рокiв тому: "Все, що треба, щоби перемогло зло — це байдужiсть до зла чесних людей". Матерiалiстичний свiтогляд янкi i виховав оту байдужiсть до зла. А наука соцiологiя на пiдставi наукового аналiзу iсторичних перемог учить, що завжди перемагає ЯКIСТЬ над кiлькiстю. Суспiльствознавство витлумачує це складом суспiльства. Наприклад, щодо розуму в кожному цивiлiзованому суспiльствi є людей:

Генiїв — 0,25 %

Дуже великого розуму — 6,75 %

Великого розуму — 13 %

Середнього розуму — 60 %

Нижчесереднього розуму — 13 %

Дурнiв — 6 %

Цiлковитих дурнiв (iдiотiв) — 1 %.

Приблизно такий розподiл й iнших людських чеснот та вад, успадкованих вiд батькiв, дiдiв, прадiдiв.

Як бачимо, звичайнi люди великого, середнього, нижчесереднього розуму складають 86 % суспiльства, а решта 14 % — винятки. Отже, бiльшiсть суспiльства — це звичайнi люди, загал, маси. Але цю бiльшiсть завжди ВЕДЕ ота меншiсть. I веде туди, куди хоче меншiсть, дуже часто нехтуючи бажанням бiльшостi. Яким чином? На це питання давно вже вiдповiли такi суспiльствознавцi, як, наприклад, Ґ. Ле Бон, Х. Ортеґа-I-Ґасет, а з українцiв Д. Донцов102. Тут ми обмежимося лише кiлькома зауваженнями.

Французький соцiолог Е. Дiмне кiлька рокiв дослiджував суспiльство США. Вiн пише, що 90 % янкi не думають власним розумом, а лише повторюють думки тих 10 %, якi думають. Наслiдок є той, що 10-вiдсоткова меншiсть керує всiм життям 90-вiдсоткової бiльшостi. Чому ж бiльшiсть не думає своїм власним розумом? Ґ. Ле Бон та iншi науково довели, що та бiльшiсть "думає" не розумом, але серцем. Багатотисячорiчна китайська приповiдка каже: "Шлях до розуму людини йде через серце". Українська народна мудрiсть каже: "Люди охоче вiрять тому, чого дуже прагнуть". Пiдкреслюємо — вiрять на слово. Голова Великобританського уряду Б. Дiзраелi писав 100 рокiв тому: "Чар слова — могутнiй. Люди були, є i будуть рабами слова. Ми керуємо людьми словами". Професор В. Сомнер пише: "Великi слова, гасла, кличi завжди мають у загалу цiну понад їхню справжню вартiсть. Люди надають їм якоїсь надлюдської сили, бо маса має нахил до всього мiстичного. Наприклад, у словi "демократiя" бачить не просто iнакше вiд аристократiї суспiльство чи полiтичний лад, але якусь надприродну силу, яка безперечно зробить рай на землi. Так само слово "народ" не є просто "люднiсть". У всiх таких випадках бачимо деспотiю, гiпноз слова-назви. З ним погоджується i французький соцiолог Ґ. Ле Бон, пишучи: "Такi слова, як демократiя, соцiалiзм, воля, рiвноправнiсть, справедливiсть тощо є такi загальниковi, що кiлькох великих книжок не вистачить, аби докладно визначити їхнiй змiст. А, власне, таким словам люди надають якоїсь могутньої, божеської сили розв'язувати всi справи. Розумовим аргументам не сила побороти цього гiпнозу слiв. Чимало реформ були лише змiною старих, зненавиджених назв на новi, що людям сподобалися.103 Направду, сила слiв-назв є така величезна, що люди сприймають найгiршу рiч, якщо назвете її любою людям назвою. Чи ж кривава деспотiя та терор французької революцiї не проводилися iменем волi та братерства?".

Ми вже згадували чому в США запанував матерiалiстичний свiтогляд. Його iдеями та iдеалами живе і тепер загал США, насамперед, ота їх 86 % бiльшiсть. Ця бiльшiсть, не маючи природної здатностi думати власним розумом критично, легко стає жертвою найбезглуздiшої демагогiї. Наука суспiльствознавства вчить, що всiлякi пройдисвiти, ошуканцi, харцизяки завжди є дуже активнi, дуже напасницькi, агресивнi, бо iнакше не могли б ними бути. А ота 86 % бiльшiсть, навпаки — завжди потульна, пасивна, боязка, легковiрна, отарно-рабська. На цiй її легковiрностi та ДОМАШНЬОМУ РАБСТВI i стоїть вся сила активної, провiдної десятивiдсоткової меншостi. Ця меншiсть має майже непоборну зброю — демагогiю. Вживаючи гiпноз гарних, улесливих слiв-назв, демагогiчна меншiсть веде некритичну бiльшiсть людностi США до свiтової наддержави з соцiалiстичним, диктаторським свiтовим урядом. А вихований матерiалiстичною фiлософiєю янкi погоджується, кажучи: "Лiпше жити червоним рабом нiж умерти".

Отже, як бачимо, нема жодних пiдстав сподiватися, що США урятують людство вiд соцiалiстичного рабства. Навпаки, як ми вже навели в цiй працi, є багато пiдстав сподiватися, що США, маючи величезну фiзичну вiйськову силу, НЕ мають — далеко важливiшої за фiзичну — ДУХОВНОЇ сили боротися. Анi сили, анi навiть охоти боротися. Люди США — вже духовнi раби. А духовнi раби завжди стають i фiзичними рабами, як доводить уся iсторiя людства. Так теперiшнi янкi дуже легко стануть рабами свiтової соцiалiстичної банкiрської мафiї.

Тепер є у свiтi двi величезнi вiйськовi потуги: США i московська комунiстична iмперiя СРСР. Вiйськовi сили обидвох однаковi, але духовнi сили не однаковi. Московщина має — i то дуже велику — охоту боротися, воювати, щоб запанувати у свiтi. Навiть дитина може передбачити, хто з них може перемогти.

Чи перемога Московщини певна? Не видко жодної iншої сили, крiм США, що могла би перемогти теперiшню московську iмперiю. Так. Тої сили не видно ще. Але вона iснує. Щобiльше! Вона не лише МАЄ СИЛУ розвалити московську iмперiю СРСР, але й, напевно, її завалить. Про це — в наступному роздiлi.

99. Жидiвське Антитерористичне товариство має 5 мiльйонiв доларiв рiчного кошторису.

100. Промова Дж. Кеннедi 25.10.1963 р. в Оноронськiй колегiї.

101. Властиво тому і допомiг, бо знав, що Ф. Кастро комунiст.

102. Д. Донцов. "Маси i провiд", "Бунт мас".

103. Таке сталося у жовтнi 1917 р. у московськiй iмперiї. 

XIII. УКРАЇНА

Бiля одного мiльйона рокiв тому вся Пiвнiчна i Середня Європа була вкрита вiчним льодовиком. Тодi з Атлантичного океану дули насиченi вологiстю вiтри, що приносили багато дощiв на пiвденний схiд Європи, до Малої Азiї i до Пiвнiчної Африки. Клiмат в цьому обширi був дуже теплим, це все створювало найсприятливiшi обставини для розвитку рослинного, а з нього i тваринного життя, разом з людським. Археологiя доводить, що тодi на обширi теперiшньої Сахари, в Малiй Азiї i в Українi був багатющий степ. I справдi, в Сахарi, в Малiй Азiї i в Українi знайдено багато нафти.

Людський рiд почав розростатися в кiлькох мiсцях нашої планети, але там, де суходiл занурився пiд воду, — гинув. Україна не занурювалася, i людський рiд в Українi не загинув. У Криму знайдено частини кiстяка первiсної людини 30.000 рокiв давностi, а в Києвi — 40.000-рiчний.104

За тi мiльйони рокiв льодовик чотири рази то вiдступав на пiвнiч, то знову насувався на пiвдень. В Українi вiн був лише в її пiвнiчнiй частинi. Це пересування льодовика спричинювало в Українi то велике потеплiння, то велике похолодання клiмату. Тiкаючи вiд холоду, частина людностi України переселювалася на пiвдень до Малої Азiї, але бiльшiсть лишалася в Українi, вибираючи на оселi догiднiшi мiсцевостi.

Похолодання клiмату вiд льодовика не сягало до Малої Азiї та Африки, там розвинулося таке багатюще рослинне i тваринне життя, що не примушувало людину здобувати їжу та боротися з холодом. Створилися такi життєвi обставини, якi не примушували первiсну людину напружено думати, щоб вижити. Там первiсна людина жила безжурним життям аж до початку посушливої доби. Безжурне життя НЕ сприяло розвитковi цивiлiзацiї.

У Пiвнiчнiй Європi льодовик убивав усяке життя, а коли вiн вiдступив далi на пiвнiч, то холод вiд нього не сприяв життю в Пiвнiчнiй Європi.

Україна опинилася мiж цими двома крайностями. В Українi були i тепле лiто i холодна зима. Зима примушувала людину БОРОТИСЯ з холодом i голодом. Зима примушувала людину ДУМАТИ вже влiтку, як пережити зиму. Це стимулювало зрiст розуму первiсної людини в Українi. Сприяло вихованню БОРЦЯ i ТВОРЦЯ цивiлiзацiї.

Щобiльше! Тодi вся Європа була вкрита величезним пралiсом, а в пiвденнiй Українi був степ, а не лiс, бо пiдгрунтя пiвденної України складалося з лесу105, а на ньому дерева не ростуть, хiба на берегах рiчок та в мокрих ярах. Щоби посiяти в пралiсi, треба насамперед вирубати чи спалити дерева. Зрубати велике дерево тяжко навiть тепер гострою, залiзною сокирою, а тодi зрубати дерево кам'яною сокирою було неможливо. Щоби посiяти у степу, не треба рубати дерев, бо їх у степу нема. Отже, в Європі рiльництво почалося з України. Праукраїнцi орали свiй степ волами вже в першому тисячолiттi до нашої ери. А рiльництво — це осiле життя i початок розвитку цивiлiзацiї та культури106. З розвитком же рiльництва i цивiлiзацiї дуже збiльшуються можливостi вижити людинi i розростися родовi. Так Праукраїна випередила всю Європу в цивiлiзацiйному i культурному розвитку, а праукраїнський народ вирiс на найкультурнiший тодi в Європi i найбiльший. У третьому тисячорiччі до нашої ери Праукраїна була вже дуже перенаселена. Тодi великi оселi праукраїнцiв були 2–5 кiлометрiв одна вiд одної, i праукраїнцi мусили переселюватися з Праукраїни до сусiднiх земель. На пiвнiч не переселювалися, бо там було дуже холодно i непролазний пралiс. На схiд не переселювалися, бо там був посушливий, солоний, неродючий пiсок. Вони переселювалися на захiд, бо Захiдна Європа була тодi мало заселена й дика. Переселювалися на пiвдень, з яким вже тодi мали зв'язки. Так праукраїнцi стали засновниками майже всiх європейських народiв. Україна була матiр'ю не лише слов'янських народiв107, але й кiлькох неслов'янських європейських. Це переконливо доводить археологiя та порiвняльне мовознавство.

Археологи знайшли в Iранi 30.000-рiчний кiстяк первiсної людини. Бiльшiсть науковцiв кажуть, що бiла раса людей зародилася в Iранi та в Iндiї, тому людей тої раси назвали iндоєвропейцями. За їхньою теорiєю iндоєвропейцi мали нiби переселюватися з Iндiї та Iрану до Європи. Iран — це високогiрне плато, посушливе, неврожайне, а це не сприяло розвитковi рiльництва, а з ним i розросту народу. Про розвиток цивiлiзацiї i казати нема чого. I тi iранськi дикуни мали би мандрувати ПIШКИ (анi кораблiв, анi возiв з кiньми вони не знали) тисячi кiлометрiв з Iрану до Захiдної Європи. А чому ж не мiг переселюватися до неї сусiднiй народ із перенаселеної Праукраїни?

За тих часiв шляхами були лише рiчки та узбережжя, бо вся Європа була вкрита непролазним пралiсом. Отже, праукраїнцi, яким уже не ставало мiсця в Праукраїнi, зайшли узбережжям Чорного i Середземного морiв до Грецiї та Iталiї, а Дунаєм — до самої середини Європи. Через протоку Ла-Манш вони дiсталися i на англiйськi острови. Пiзнiше зайшли й до Iспанiї108. Слiди праукраїнської культури ще й тепер видно на Британських островах. У Нiмеччинi є кiлькадесят сiл та мiст що й тепер називаються перекрученими українськими назвами. У Францiї є великий обшир, де є слiди української культури. Слiди української культури є i в iталiйських Альпах. Первiсним народом Грецiї було праукраїнське племя пелазги. У старогрецькiй мовi є багато слiв українського походження. До цiєї праукраїнської основи пiзнiше влилися iншi народи, прихiд яких вiдомий з писаних пам'яток.

Українськi археологи знайшли в Українi вже не слiди, але цiлковито переконливi, наочнi доводи, що 5.000 рокiв тому на обширi вiд Волги по Дунай iснувала велика культурна держава. У тiй державi панувала одна мова, на що є доводи в iсторичних документах, знайдених у Малiй Азiї в архiвi Гiттiтського королiвства. Культура народу тої держави була така виразно українська, що навiть москвин археолог Н. Ростовцєв радив назвати її праукраїнською. Та археологи назвали її Трипiльською, бо першу оселю того народу знайшли бiля села Трипiлля недалеко вiд Києва. Археологи вже розкопали понад тисячу трипiльських осель вiд Волги по Дунай. Та праукраїнська держава iснувала біля 2.000 рокiв. Як ми вже згадали, вона була перелюднена, тому люди переселялися з неї на захiд i на пiвдень. До далеких країн переселялися тi племена, що їхнiм головним заняттям було скотарство, бо скотарство вимагає багато землi на випас худоби. Так переселилося з Праукраїни через Дарданелли праукраїнське плем'я гiттiтiв до Малої Азiї.

Гiттiти заснували 1580 року до нашої ери в Анатолiї, теперiшній Туреччини, свою дуже культурну державу. Вона пiдбила пiд свою владу Сирiю та Палестину. Гiттiтськi мiста були дуже багатi i культурнi: мали великi кам'янi будови, добре спланованi брукованi вулицi, водостоки. У столицi Гатушашi стояли великi палаци та храми. Археологи знайшли там великий державний архiв (20.000 глиняних табличок). У ньому були державнi закони, мiжнароднi угоди, рiчники короля Муршiла, релiгiйно-фiлософськi твори, науковi працi з астрономiї, математики, медицини, вавилонсько-гiттiтськi словники, епiчнi поеми, молитви, богослужебники тощо. Гiттiтська архiтектура була багатюща на рiзьбу, скульптуру. Не лише на великих будинках, але й на скелях гiттiти вирiзьблювали постатi та iсторичнi подiї з оповiданнями.

Своєю лiтературною якiстю гiттiтські поеми дорiвнюються найлiпшим теперiшнiм поемам. Гiттiтськi закони (а вони з 16 столiття до нашої ери, тобто 3.500 рокiв тому) дуже подiбнi до законiв "Руської Правди" нашого короля Ярослава Мудрого (978–1054). Гiттiтським державним гербом був ТРИЗУБ. Гiттiтськi боги i релiгiя були ТI САМI, що й у трипiльцiв. Гiттiтськi королi та аристократи зображенi з оселедцем на головi. Одяг — скіфський. Гiттiтське царство iснувало між 1580 та 1.200 роками до нашої ери.

Чи гiттiти вже в Анатолiї за ці роки стали такими культурними, що писали своєю мовою науковi твори?

Не менше 1.500 рокiв треба, щоби дикунський народ виробив свою азбуку та лiтературу. Отже, гiттiти мали свою азбуку i лiтературу ще тодi, коли жили в Українi. I справдi, в Українi знайдено в румовищах якогось передiсторичного мiста 50 кам'яних плит з вирiзьбленим гiттiтським письмом. Московщина не дозволила українцям взяти тi плити до музею, а знищила, вважаючи те письмо "диявольськими знаками".

У кiлькох будовах з II–III ст. в Українi знайдено написи на стiнах буквами, подiбними до гiттiтських. Болгарський письменник X ст. чернець Храбр писав, що руси (тобто українцi) знали писати "чертами i рiзами". Це пiдтверджує i другий чернець Грабар. Арабськi iсторики X ст. Абн-Федлан, Iбн-ел-Надим, Масудi пишуть, що руси ставлять на могилах дерев'янi пам'ятники i вирiзьблюють на них iм'я небiжчика. Святий Кирило був 860 року в Херсонесi i там знайшов Святу Євангелiю та Псалтир, писанi староукраїнською мовою. Знайшов і українцiв, що читали йому тi книжки. Угоди королiв Олега 907 року, 911 року, Iгоря 944 року, Святослава 972 року писанi грецькою i староукраїнською мовами.

Повторюємо — нацiональна азбука та письменство утворюються дуже довгими сторiччями, якщо не тисячорiччями. Якщо iснували книжки українською мовою в IX ст., то цiлковито певно iснувала азбука i якесь письменство кiлькасот рокiв перед IX ст. Це пiдтверджує i приклад гiттiтiв. В Анатолiї вони писали на випалених глиняних табличках, що не гниють i не горять. I маємо 20.000 тих табличок. Праукраїнцi писали на деревi та шкiрi, вони погнили чи згорiли в кiлькасотрiчних нападах диких азiатiв. Лише один з тих азiатiв — Московщина — вiд української поразки в Переяславi i досі знищила, попалила українських книжок бiльше, нiж усi азiати разом узятi. Перлину української лiтератури XII ст. "Слово о полку Iгоревiм" маємо тепер лише тому, що якийсь український чернець занiс її до монастиря на пiвночi Московщини. Думати, що українцi не мали бiльше таких творiв, можуть лише скалiченi кiлькасотрiчним рабством духовнi раби. Безперечно, Україна мала далеко бiльше таких, а може й лiпших перлинок українського письменства та мистецтва. Щодо ювелiрного мистецтва, археологiя вже довела це понад всякий сумнiв. Щодо архiтектури — доводить це храм Святої Софiї в Києвi. Його побудували українськi архітектори й українськi майстри. Його стиль наскрiзь український, самобутнiй.

Мабуть, якась величезна пошесть здесяткувала так званих трипiльцiв. Багато землi було обезлюднено. Саме тодi (I-е тисячорiччя до нашої ери) у Малiй Азiї тамошнi народи безупинно воювали, мирне життя було неможливе. Нащадки колишнiх переселенцiв з України, дiзнавшись про обезлюднення в Українi, почали десь у 8 ст. до нашої ери ПОВЕРТАТИСЯ з Малої Азiї до України. Вони називали себе "сколотами". Перси назвали їх "саками". Греки назвали їх "скифами". Єгипетськi письмена (iєроглiфи) називають їх "рутс"109. У науцi вживається "скiфи".

Археологи визначають нацiональнiсть давно зниклих народiв на пiдставi культури, що вiддзеркалюється в археологiчних знахiдках. Цей спосiб аж надто сумнiвний. Археологи знайшли у скiфських могилах iншу культуру, нiж у трипiльських i видумали теорiю, що нiби у 7-му ст. до нашої ери прийшла в Україну з Iрану дика кочова орда, яка завоювала тубiльцiв України. Цей здогад є бiльше полiтичний, нiж науковий. Праiсторiю Схiдної Європи дослiджували найбiльше нiмцi. Нiмецька нацiональна зарозумiлiсть штовхає нiмцiв принижувати все ненiмецьке, а вивищувати все нiмецьке. Нiмцi запевняють, що слов'яни взагалi, а українцi зокрема, в iсторiї завжди корилися якомусь завойовнику. Отже, українцi нездатнi творити свою незалежну державу.

Грецький iсторик Геродот був 450 року до нашої ери у Скiфiї i розпитував скiфiв про їхню iсторiю. Вони казали йому, що їхнiй народ нiзвiдки не приходив, а є споконвiчним тубiльним народом України. Таку величезну подiю як переселення всього народу за тисячi кiлометрiв вони забути не могли, бо далеко меншi подiї народ пам'ятає у своїх легендах тисячi рокiв. А вiд їхнього нiби переселення, вигаданого археологами, з Iрану до часiв Геродота минуло лише 200 рокiв. Геродот описав Скiфiю у своїй iсторiї110.

Скiфи вiдновили праукраїнську трипiльську державу в її старих межах вiд Волги по Дунай. Приблизно тодi великий завойовник Олександр Македонський мав величезне вiйсько, яке потребувало багато зброї i харчiв. Промисловiсть Грецiї дуже збiльшувалася, мiста росли як на дрiжджах. Грецiя не мала стiльки хлiба i сировини, щоби задовольнити попит, i вона купувала у Скiфiї величезну кiлькiсть збiжжя, соленої i сушеної риби, шкiр, дерева тощо. Зiбрати це все з величезного обширу вiд Волги по Дунай, перевезти це все до чорноморських портiв, тримаючи на все це рахунки i розрахунки — завдання велике навiть i за теперiшнiх часiв. Чи могли таке виконати дикi кочiвники?

Скiфська держава, як i кожна велика культурна держава, мала всi суспiльнi стани — аристократiю, вiйськових, урядовцiв, торгiвцiв, промисловцiв, ремiсникiв, селян, рiльникiв. Мала також лiкарiв, священикiв, науковцiв, фiлософiв, як, наприклад, фiлософа Анахарсиса.

Анахарсис був братом скiфського царя Дадуїда. Його мати була грекиня, i вiн знав обидвi мови. Року 589 до нашої ери вiн був у Грецiї, де його дуже шанували грецькi фiлософи на чолi з Солоном. Афiни надали йому навiть почесне громадянство, що було великою честю i не грекам, звичайно, не давалося. Анахарсис дуже пишався своєю скiфською нацiональнiстю. Вiн написав велику поему, багато писав про Скiфiю. Його писання загубилися, крiм кiлькох листiв до короля Лiдiї славного Креза. У тих його листах дивує нас глибина думки та свiтогляд, тотожний зi свiтоглядом українського фiлософа Г. Сковороди (1722–1794). Анахарсис ставив духовнi вартостi понад матерiальнi. Вiн учив, як i Г. Сковорода, що творчий дух творить усе життя, навiть i матерiальне. Ця духовна спорiдненiсть двох українських фiлософiв, вiддалених один вiд одного часом 2.400 рокiв, є найлiпшим доказом давностi української духовностi. А давнiсть, передавана через багато поколiнь, робить її незнищенною, як про це каже закон спадковостi.

Таких фiлософiв у Скiфiї було бiльше. Наприклад, писар короля Олександра Великого (вiн ходив вiйною на Скiфiю) записав промову скiфського посла до Олександра. Та промова була надзвичайно глибока думкою, високоетичними i моральними поглядами на справедливiсть, честь, обов'язок громадянина i короля перед Богом та своїм народом. Писар не записав його iменi.

Скiфський фiлософ Абарiс був 570 року до нашої ери послом (амбасадором) Скiфiї у Грецiї. Вiн приятелював там зi славним грецьким фiлософом Пiфагором. Англiйський професор богослов'я о. Ф. Ферар пише, що рiк народження Христа установив учений скіф Дiонiсiй Ексiґус, що був iгуменом у Римi i помер там 525 року. Серед святих української церкви є три скіфа: Iнна, Пинна та Римма.

Римський поет Овiдiй був на вигнаннi в Добруджi. Там вiн пiзнав скiфiв i писав, що вони ставилися до римлян з погордою, бо римляни вживали хитрощiв у вiйнi, тому скiфи вважали римлян за дикунiв, а себе за лицарiв.111 Скiфи вважали свою мову, свiй народ, свою культуру вищою за римську — пише здивований римлянин. I вiн визнає, що справдi не можна заперечити скiфам лицарства.

У свiтлi вищесказаного запитаймо: Чи скiфи були дикунами?

Кожний скiф — вiд короля до селянина — мав зброю i бойового коня. Коли приходила вiйна, скiф кидав працю та їхав до свого полку. Отже, українське козацтво має понад 2.000-рiчну традицiю.

Народ, що в ньому кожний має зброю, — це народ вiльних людей. Кожний скiф — будь-якого суспiльного стану — мав право на найвищу державну посаду, якщо вiн своїми чинами довiв, що може правити на тiй посадi. А це ж засада нашого запорiзького лицарського ордену. Понад 2.000-рiчна традицiя.

Року 529 до нашої ери володар наймогутнiшої тодi iмперiї Перської — Кир, на чолi величезного вiйська пробував воювати Скiфiю. Скiфський цар Iдантир розбив Кира. Наступник Кира Дарiй знову пробував 513 року до нашої ери воювати Скiфiю i мав ще гiршу поразку. А Дарiй мав неймовiрно величезне — як на тi часи — вiйсько: 700.000 воякiв i 600 бойових кораблiв. Скiфи розбили вщент 55 року в Дакiї римське вiйсько Маркуса Кракуса.

Геродот писав про вiйну єгипетського фараона Сесостриса зi Скiфiєю. Про ту вiйну свідчать і єгипетськi iєроглiфи, лише скiфiв вони називають "Рутс". А Сесострис жив у 2-му тисячорiччю до нашої ери, тобто 1.000 рокiв до вигаданого археологами приходу скiфiв в Україну.

Нiмецькi iсторики, а за ними i нашi потакайли пишуть, що в 4-му ст. до нашої ери прийшла з Азiї в Україну дика орда сарматiв. Ця дика азiйська орда нiби завоювала Скiфiю i запанувала в Українi. Це така самiсiнька нiмецька вигадка, як i про "прихiд" скiфiв, щоби довести, нiби українцi були завжди чиїсь раби.

Ми щойно згадали, що наймогутнiша i найкультурнiша тодi Персiя двiчi пробувала завоювати Скiфiю i двiчi мала поразку. А як же дика, кочова орда сарматська змогла перемогти Скiфiю? А саме тодi, у 4-му ст. до нашої ери, майже вся Грецiя живилася українським хлiбом, а грецька промисловiсть розвивалася на українськiй сировинi. Вiйна в Українi зупинила би постачання до Грецiї i тут постав би великий голод та безробiття. Таке велике нещастя грецькi iсторики напевно би записали разом з причиною його, бо грецькi торгiвцi їздили по всiй Українi, i, напевно, подали би тi причини. А в усiй грецькiй лiтературi того i пiзнiшого часу нема анi натяку на якусь вiйну в Українi в 5–3 ст. до нашої ери. Натомiсть Геродот писав у 5-му ст. до нашої ери, виходить нiби-то перед "приходом" сарматiв, що сармати живуть в Українi на правому березi Волги i є дуже багатi та культурнi.

Сармати були одним iз споконвiчних племен великого праукраїнського народу. I старогрецькi письменники пишуть, що скiфи i сармати — це племена одного й того ж народу. Сарматське плем'я перебрало в 2-му ст. до нашої ери державну владу в Скiфiї без жодної вiйни, i греки почали називати Скiфiю "Сарматiєю".

Праукраїнцi почали засновувати торговельнi мiста на пiвнiчному узбережжi Чорного моря ще 4.000 рокiв тому. Вже тодi праукраїнцi торгували з Малою Азiєю, а через неї з Iндiєю та Китаєм. Тi країни були осередками найвищої тодi культури i цивiлiзацiї. З кожним сторiччям торговельнi, а з ними i культурнi зв'язки збiльшувалися, поширювалися i поглиблювалися. А понадто жвавi i сильнi зв'язки були з дуже культурною тодi Малою Азiєю, бо там жили нащадки колишнiх переселенцiв із Праукраїни, отже, було мовне, культурне спорiднення. Тi зв'язки тягнулися без перерви ТИСЯЧI рокiв. Цю переважну обставину легковажать нашi iсторики. Але навiть москвин археолог М. Ростовцев звернув на неї дуже велику увагу i витлумачив тим зв'язком багато такого, чого не розумiли і не розумiють нашi народознавцi, соцiологи та iсторики.

Грецькi торгiвцi, що приїздили з Малої Азiї та з Грецiї до наших чорноморських мiст зi своїм крамом, почали осiдати в них настало. Щорiк бiльше їх осiдало; щорiк бiльше вони перебирали торгiвлю у свої руки, а з того i полiтичний провiд у тих мiстах. У першому тисячорiччi до нашої ери такi мiста, як Херсонес, Ольвiя, Теодосiя, Пантикапея, Фанагорiя, Танаїс та iншi щораз бiльше усамостiйнювалися. Помалу тi грецькi осади захопили у свої руки майже всю зовнiшню торгiвлю Праукраїни. Вони дуже багатiли i розбудовувалися. Свiй зрiст завдячують тому, що на пiвнiч вiд них iснувала велика культурна держава Скiфiя, потiм Сарматiя, яка охороняла їх вiд нападiв зi Сходу i забезпечувала їм вiльну торгiвлю у всiй Схiднiй Європi. Грецькi торговельнi колонiї були по всiй Українi, аж до меж теперiшньої Московщини. До Московщини греки не заходили, бо тамошнiй багнистий пралiс був непролазний та й не було з ким торгувати, бо прамосквини були тодi цiлковитими дикунами: жили в ямах, живилися корiнням, слимаками, сирою рибою чи м'ясом, навiть були людожерами.

Скiфи були запеклими нацiоналiстами. Вони вважали грекiв за нижчих вiд себе i тому не змiшувалися з греками анi кровно, анi культурно, взагалi не втручалися в життя грецьких осад на Чорноморщинi, задовольняючись рiчною даниною з тих осель.

Звиклi до торгiвлi волзьким шляхом, сармати задумали вiдiбрати вiд чорноморських грекiв їхню монополiю на зовнiшню торгiвлю, перебрати її у свої руки. Задля того сармати вжили спосiб захоплювати грецьку торгiвлю i промисел, а з ними i владу в тих колонiях зсередини. Сарматськi торгiвцi, майстри, ремiсники, аристократiя оселювалися в Танаїсi, Ольвiї, Херсонесi, Пантикапеї, Фанагорiї та в iнших чорноморських мiстах. Вони помалу перебирали у свої руки торгiвлю i промисел. Само собою зрозумiло, що сарматськi королi та урядовцi в усiй Сарматiї сприяли сарматам, а не грекам.

У чорноморських мiстах сармати i греки змiшувалися культурно i кровно. Повстала нова людина греко-сармат. Розвинулася мiшана греко-сарматська культура i релiгiя. Завершився цей розвиток тим, що створилася сарматсько-грецька держава Босфор iз сарматським королiвським родом Спартакiв. Рим пробував пiдбити пiд свою владу Босфорську державу, але босфорська королева Динама звела нанiвець тi спроби. Босфорська держава iснувала 840 рокiв (480 до нашої ери — 360 р. н. е.)

Через нашi чорноморськi мiста-порти, нашими рiчками Днiпром, Днiстром, Доном, Кубанню плила широким i глибоким потоком найвища культура свiтових її осередкiв: Вiзантiї, Риму, Малої Азiї, Єгипту, Iндiї, Китаю. I плила в Україну ця найвища культура тисячорiччями: 2.000 рокiв за Трипiльської держави, 1.000 рокiв за Скiфо-Сарматської, пiвтисячi рокiв за Антської, пiвтисячi рокiв за Києво-Руської iмперiї. ЧОТИРИ ТИСЯЧI РОКIВ БЕЗПЕРЕРВНОГО ЖИВОГО ЗВ'ЯЗКУ УКРАЇНИ З ОСЕРЕДКАМИ НАЙВИЩОЇ КУЛЬТУРИ I ЦИВIЛIЗАЦIЇ.

Тож не дивно, що праукраїнська культура породила славну старогрецьку112, а старогрецька — римську. Наприклад, батько грецької лiтератури Пересiдес був праукраїнцем. Грецький фiлософ Спорус Бористенiкус113 був праукраїнцем. Вiзантiйський iмператор Юстiніан (483–565) був праукраїнцем, походив з Iлiрiї i називався Управда. Греки переклали "Управда" на "Юстiніан", бо "юст" в перекладi — правда-справедливiсть. Грецький iсторик Дiодорус (1-ше ст. до нашої ери) пише, що засновник перської релiгiї Зоратустра був скiфом. Перси називали скiфiв "сакаї". Частина скiфiв-сакаїв оселилася у 5-му ст. до нашої ери в Iндiї. Вони мали там свою державу "Сакiя". Старший син короля Судогана — вiдомий потiм пiд iменем Будда — заснував буддiйську релiгiю. Слово "Будда" в перекладi означає "збуджений".

Наша Чорноморщина вiд сивої давнини була великим вогнищем української культури. Нащадки босфорцiв створили праукраїнську азбуку, другу по гiттiтськiй; перекладали вже в перших сторiччях християнства Святу Євангелiю староукраїнською мовою. Нашi босфорцi, а не греки, побудували християнськi храми на Чорноморщинi i в Києвi кiлька сторiч перед охрещенням Русі Володимиром. I першим митрополитом України був українець Настас Корсуньський114, а не чужинець-грек. I не чужинцi, але українцi, архiтектори та майстри побудували в Києвi чудо тодiшньої архiтектури i мистецтва — кафедру Святої Софiї. Вона наскрiзь своєрiдна, українська. Мистецтвознавцi ретельно шукали чужих впливiв — i не знайшли.

* * *

Нашi iсторики, а за ними i чужi починають українську iсторiю допiру з IX ст., збуваючи кiлькома лише натяками безмiрно бiльше, безмiрно багатше життя України до IX ст. Читаючи їхнi iсторiї України, отримуєш враження, що величезне культурне i матерiальне багатство i могутнiсть Києво-Руської iмперiї та її столицi Києва якось раптово вискочили з порожнечi i розвинулися до своєї величi лише за 1–2 сторiччя. Кожний школяр знає, що культура виростає на велику не сторiччями, але тисячорiччями. А нацiональну культуру творять i розвивають не чужинці, а творчий генiй власного народу.

Як свiдчать чужинцi, що були в Києвi в X–XIV ст., Київ був тодi культурнiший i багатший за Париж чи Лондон. Вiн займав понад 500 гектарiв. Чи можна розбудувати таке велике мiсто за 1–2 сторiччя? Наш Київ є не багато молодший за Днiпро-Славуту. Київськi печери викопали пралюди старокам'яної доби, тобто 7.000 рокiв тому. Християнськi ченцi лише вичистили їх iз кiсток, побитих черепкiв, дивних кам'яних знарядь тощо безмiрної археологiчної вартостi. Київ будувався i перебудовувався десятки разiв. Будували великi будинки, прокладали вулицi, отже, копали i перекопували землю сотнi разiв, винищуючи тисячі археологiчних свiдкiв iсторiї Києва.

Київ заселювали люди за трипiльської доби 5.000 рокiв тому, за скитської i сарматської — 2.000 рокiв тому i далі — без перерви. Отже, наш Київ є найстарiшою столицею в Європi. I не лише найстарiшою, але й столицею найстаршого, найбiльшого i найкультурнiшого (колись) народу Європи. Київ не сторiччями, але тисячорiччями був найдальше на схiд висуненою твердинею європейської культури i цивiлiзацiї. Вiн є таким i сьогоднi. Маємо повне право назвати Київ Вiчним Мiстом. Вiн і своїм вiком, i своєю вагою у свiтовiй iсторiї, якщо не перевищує, то щонайменше дорiвнює другому Вiчному Мiсту — Римовi. Наш старезний Київ має повне право називатися III Римом. У його iсторичному сяйвi маячення диких москвинiв "Масква — III Рим" є направду блазенською карикатурою, що з неї i кiнь регоче.115

Ще за короля Ярослава Мудрого (978–1054) Україна мала вже свою збiрку законiв "Руська Правда". Вона була збiркою українського звичаєвого права, що його творив наш народ тисячорiччями. Наша "Руська Правда" була найлюдянiшою, наймогутнiшою збiркою законiв у всьому тодiшньому культурному свiтi.116 За доби Литовсько-Руської держави нашi правники доповнили в XVI ст. "Руську Правду", це доповнене видання назвали "Литовським Статутом". Пригадаймо, що в Литовсько-Руськiй державi державною мовою була тодiшня українська. Литовсько-Руська держава була вже тодi конституцiйною монархiєю, зi своїм парламентом (сеймом), що зiбрався пораз перший 1401 року. Нашi правники уладнали, кодифiкували 1499 року i українське звичаєве право мiської самоуправи. Тодi в Захiднiй Європi мiста також мали самоуправу117, так зване "Маґдебурзьке Право". Нашi правники знали його, але не взяли з нього нiчого, що не згоджувалося з українським звичаєвим правом.

"Литовський Статут" i "Маґдебурзьке Право" були демократичними i самоуправа була справжньою. А це заперечувало московську централiзацiю, деспотичне безправ'я. Та уневажнити їх Московщина не мала сили довго ще по нашiй Переяславськiй поразцi 1654 року. Вона лише помалу, поступово, в мiру змiцнення своєї влади в Українi щораз бiльше їх порушувала. Маґдебурзьке Право скасували 1835 року, а Литовський Статут — 1842 року.

* * *

Iсторики дивуються, як українцi могли писати науковi богословськi твори вже по пiвсторiччi пiсля охрещення Русі 988 року. Ми вже згадували, що українська лiтературна мова iснувала кiлька сторiч перед 988 роком, тому могли українцi писати тодiшньою українською мовою науковi твори вже в XI ст. Наприклад, митрополит Iларiон (1051), митрополит Клим Смолятич (1155), єпископ Кирило Турiвський (1130–1182), Данило Паломник (1108), Феодосiй Печерський (1035–1074), невiдомий на iм'я автор "Слова о полку Iгоревiм" (1187), лiтописи XI i дальших сторiч, українськi письменники: М. Смотрицький (1587), Х. Фiларет (1596–1608), I. Вишинський (1625), Л. Зизантiй (1596), П. Беринда (1687), К. Ставровецький (1620), Е. Плетенецький (1617), З. Копистенський (1620), митрополит П. Могила (1647), С. Косiв (1653), П. Голятовський (1659), Л. Баранович (1666), Ф. Софанович (1667), А. Радивиловський (1676), С. Мокрiєвич (1697), Д. Туптало (1689–1705) та iншi.118 Кожний із них мав найвищу тодi європейську освiту, кожний знав тодiшнi мiжнароднi мови — латинську та старогрецьку. Вони переклали українською мовою багато творiв європейських фiлософiв, науковцiв, письменникiв.

Крiм фiлософських та богословських творiв, українцi XVII ст. написали багато поетичних, нацiонального змiсту творiв також i театральних. Писали їх: К. Сакович, М. Довгалевський, С. Ляскоронський, В. Лашевський, Т. Прокопович, Л. Горка, М. Козачинський, Ю. Щербакiвський та iншi. Iсторичнi працi писали: Р. Ракушка, Г. Граб'янка, С. Величко, I. Ґiзель, П. Кохановський та iншi.

Все XVII ст. не вгавала в Українi збройна вiйна українського народу iз зажерливими сусiдами. Навiть i за таких, зовсiм несприятливих обставин, Україна йшла в перших лавах культурного європейського життя. Наприклад, чехи почали друкувати свої книжки 1448 року, українцi — 1491 року, поляки — 1497, серби — 1553, москвини — 1664.

Москвини почали друкувати книжки ПIЗНIШЕ за українцiв. Першим московським друкарем був датчанин В. Ґатон, а другим — українець I. Федорович. Ґатона москвини втопили, а I. Федорович утiк в Україну. Українцi допомогли йому закласти нову друкарню, i вiн видав кiлька українських книжок. Ґатонову та Федоровичеву друкарнi в Москвi москвини спалили, i в Московщинi не було потiм анi одної друкарнi ще 100 рокiв. А в Українi були: чотири у Львовi, три в Києвi, по однiй у Стрятинi, Крилосi, Угорцях, Уневi, Перемишлi, Острозi, Дерманi, Почаєвi, Рахмановi, Четвертнi, Луцьку, Чорнiй, Крем'янцi, Житомирi, Бердичевi, Черніговi.119

Датський посол Ю. Юст, що був в Українi 1710 року, дивувався, що не лише українська шляхта, але й звичайнi ченцi Києво-Печерської Лаври мали надзвичайно високу освiту i розмовляли бездоганно латинською мовою. Ю. Юст не вiрив своїм очам, бачачи письменних селянок. Знаючи європейськi мови i тодiшню мiжнародну латинську, українцi XVII–XVIII ст. купували i читали дуже багато захiдноєвропейської лiтератури — вiд Аристотеля до Ф. Вольтера. Київська Академiя мала величезну книгозбiрню.

* * *

Вiд скiфської доби аж до XVIII ст. український селянин орав своє поле зi зброєю при боцi. Отже, понад 2.000 рокiв український селянин не був пригнобленим гречкосiєм, духовним рабом, але був вiльним рiльником-вояком водночас. Такого не пережив жодний iнший європейський народ, хiба лише першi європейськi поселенцi в колись дикiй Америцi. I навiть пiзнiше крiпацтво не зробило українського селянина духовним рабом. Кожний крiпак знав, а найголовнiше вiдчував, що вiн може, має силу скинути кайдани неволi, втiкши у вiльний степ. Так безмежний, вiльний, український степ рятував українця вiд духовного рабства. Щобiльше! Вiн виховував i змiцнював в українця почуття власної гiдностi та потяг до незалежностi, до волi. А розвинене почуття власної гiдностi є основою духовного аристократизму. Всi чужинцi, що були в Українi, дивувалися з аристократизму українських селян.120 I по сторiччях крiпацтва український селянин назагал лишився духовним i культурним аристократом. Теперiшнє пригноблення, покiрнiсть нашого селянина — це лише поверховий, неглибокий вплив тимчасового121 крiпацького життя. А таке не є спадковим, воно минеться у вiльнiй Українi. Герої пiд Крутами, пiд Базаром, у чотирикутнику смертi, в українському вiйську 1917–22 рокiв, в УПА, 500 Безсмертних Українок у Кiнґiрi — майже всi вони були селянськi дiти. Всi чужинцi, що були колись в Українi, називають увесь наш народ лицарським, або українською мовою — "козацьким". Слушно!

Основа народної словесностi — глибоко правдива, бо її джерелом є саме народне життя. Український народ у своїх пiснях, переказах, байках малює козака взагалi, а запорожця понадто, людиною високоiдейною, як некорисливого, вiдважного борця за правду, за волю, за справедливiсть. I справдi таким вiн був. Iдейний бойовий клич українського козацтва: "За вiру християнську, за Україну, за Волю" знайдемо в багатьох документах у європейських державних архiвах. I не лише клич, але й офiцiйнi звiти про такi козацькi чини.

Нашi iсторичнi вороги москвини та поляки, зненавидiвши українське козацтво за його оборону України, всiма засобами намагаються оплюгавити його. Всi московськi та польськi iсторики, письменники, митцi малюють українське козацтво i Запорiзький Орден як дикi ватаги розбишак, злодiїв, п'яниць-крiпакiв, що повтiкали вiд своїх панiв, щоб не працювати, а жити грабунком. Тi iсторики та письменники лише не можуть витлумачити, яким чином темнi, дурнi крiпаки, та й ще ледарi, опришки могли створити з нiчого у дикому, обезлюдненому степу велику, багату республiку та вiйсько, яке перемагало вiйська найсильнiших тодi держав: турецької та польської; республiки, що до неї присилали послiв європейськi iмператори та королi з просьбою допомогти їм; республiку, що давала Московщинi тисячi своїх цивiлiзаторiв, творцiв московської культури i держави.

До спольщення української аристократiї багато козацьких отаманiв походили з київської iмперiальної аристократiї, як, наприклад, князi Заславськi, Збаразькi, Ружинськi, Пузини, Сапiги тощо. Засновником Запорiзького Лицарського Ордена був нащадок київських королiв князь Дмитро Вишневецький. За своїм звичаєм запорожцi перезвали його на Байду.

Д. Вишневецький мав найвищу тодi в Європi освiту. Вiн багато подорожував по Захiднiй Європi, вивчаючи її культуру, державний лад та стан європейського лицарства. У родi Вишневецьких були живими традицiї дружинникiв київських королiв. На тих традицiях Д. Вишневецький заснував Запорiзький Орден, додавши дещо з досвiду Мальтiйського Ордену.

У Запорiзькому Орденi були сотнi, якщо не тисячi, українських аристократiв та шляхтичів. Чимало з них мали захiдноєвропейську унiверситетську освiту. Неписьменних запорожцiв майже не було. Посол до Запорiзького Ордену вiд iмператора Рудольфа II Ерiх Лясота пише, що запорiзькi лицарi досконало знали всi тонкощі європейської поведiнки, у товариствi поводилися як найвищi європейськi аристократи. Вiн пише, що старшина добре знав латинську мову, а чимало з них знали ще якусь європейську.

Європейськi лицарськi ордени були становi, тобто приймалися до ордену лише аристократи та шляхтичi. Запорiзький Орден був демократичний, але не в сучасному, спотвореному розумiннi цього слова — тобто рiвноправнiсть усiх. У Запорiзькому Орденi не було рiвноправностi. Навпаки, був iєрархiчний подiл. У самому Орденi та в усiй Сiчовiй республiцi були стани: аристократiя — Значне Товариство, шляхта — старшина, лицарство — козаки, середнiй стан — промисловцi, торгiвцi, посполити — селяни, ремiсники. Лише той подiл був не за походженням, але за заслуги, за заняттям, професiєю. Дверi до старшинської гiдностi i до "Значного Товариства" були широко вiдчиненi кожному, хто довiв своїм ЧИНОМ, а не язиком, як у теперiшнiй демократiї, що має розум, вiйськове звання, провiдницькi здiбностi, тверду вдачу i моральну чистоту. Iсторик XVI ст. писав: "Запорожцi мають закони i послух — дисциплiну стародавнiх римлян". Iнший назвав запорожцiв: "…лицарi степу, герої в бою, забороло Європи на азiатському кордонi" (О. Пирлiнг).

По Переяславi 1654 року, а ще бiльше по Полтавi 1709 року Московщина хижацьки нищила економiчну i культурну силу українського народу, щоб вiн не мав сили визволитися з московського ярма. Проте знекровлена, знесилена Україна в XVII–XIX ст. не вмирала, лише завмирала, знепритомлювалася. Хоч український народ i загубив у Польщi свою провiдну верству, проте iдея вiльної України, iдея власної незалежної держави вибухла 1648 року з такою величезною силою, що зломила назавжди силу одного зi своїх поневолювачiв — Польщi. Щобiльше! Козацтво, Запорiзький Орден, Гетьманщина вiдродили не лише українську державнiсть, але й вiдродили саму українську нацiю. Так! I нацiю, бо сили того вiдродження вистачало на боротьбу з Московщиною на наступнi 300 рокiв. Сила нацiонального вiдродження 1648 року виявилася по 1917 роцi, коли вiдродилася стара Хмельниччина — українсько-московська ВIЙНА, коли вiдродилося старе Козацтво — ОУН, коли вiдродився старий Запорiзький Орден — УСС, самоукраїнiзованi полки — УПА. I знову сила нацiонального вiдродження 1917 року виявляється сьогоднi в СРСР, Московщина вже офiцiйно визнала свою ПОРАЗКУ в Українi i вже бачить, що Московщину чекає доля Польщi.

По полтавськiй катастрофi 1709 року наша козацька Старшина на чолi з гетьманом Пилипом Орликом уклала i проголосила 5.05.1710 р. у Бендерах "Конституцiю Української Держави". Її засади повторила Францiя 80 рокiв пiзнiше. Здiйснювати засади нашої Бендерської Конституцiї європейцi почали допiру 140 рокiв пiзнiше (1848 р.). Конституцiя П. Орлика — це конституцiя теперiшнiх демократичних республiк. Якби не сталася катастрофа 1709 року пiд Полтавою, український народ був би першим народом у свiтi, який мав демократичну конституцiю своєї держави. Україна знову випередила би культурно ввесь свiт, як випереджували i нашi пращури-трипiльцi 5.000 рокiв тому; як випереджували гiттiти своїми демократичними законами 1.500 рокiв до нашої ери; як випереджувала наша Босфорська держава за часiв Христа; як випереджувала "Руська Правда" в XI ст.

ОСЬ ЯК ДУЖЕ ВАЖИТЬ ДРЕВНIСТЬ НАЦIОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ!

Образно кажучи, силу культури можна порiвняти з дубом. Дуби не виростають через нiч як гриби. Гриби ростуть навiть i на тоненькому ґрунтi, часом навiть i без ґрунту. Але гриби живуть лише кiлька днiв. Дуби живуть сторiччями. Вони виростають велетнями на глибокому ґрунтi з мiцним, незнищенним пiдґрунтям. Знищити сторiчний дуб дуже тяжко, бо хоч вiн i зрубаний, його глибокi коренi пускають тисячi паросткiв. Знищiть тi паростки, а з глибин землi виростають новi i новi.

Але самого вiку культурі не вистачає, щоби вона була сильною, незнищимою. Щоби дотична культура була незнищима, вона мусить бути ТВОРЧОЮ. Прикладом є китайська культура. Вона чи не найстарша з усiх культур, але її випередила далеко молодша, але бiльш творча європейська культура. Генетика науково довела, що нащадки успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi, але також i духовнi властивостi, отже, i творчi здiбностi та взагалi культуру. Так ДЖЕРЕЛОМ ФIЗИЧНОЇ СИЛИ НАРОДУ (нацiї) стає ТВОРЧИЙ ДУХ НАРОДУ I ВIРА У ВЛАСНI СИЛИ.

* * *

Теперiшнi американськi держави — на чолi зі США — з їхнiми культурами виникли недавно (всього лише кiлькасот рокiв), а головне — склалися зi СУМIШI переселенцiв РIЗНИХ культур. Народи, з їхнiми нацiональними культурами творяться, розвиваються не сторiччями, а тисячорiччями. Отже, теперiшнi американцi — це ще не народи, нацiя, i американської нацiональної культури ще не iснує, бо не iснує самих американських народiв, нацiй. Щоправда, iснує у Пiвнiчнiй Америцi американська цивiлiзацiя, i то найвища у свiтi, але цивiлiзацiя — ще не культура. I справдi, американцi не видали з себе анi одного творця культури свiтової мiри: фiлософа, письменника, композитора, митця. Не видали жодного автора якоїсь вселюдської творчої iдеї.

У зв'язку з поширенням матерiалiстичної фiлософiї життя в усiх цивiлiзованих народiв тепер стався великий занепад всього культурного життя. У США занепад найнижчий. Чому? Славний американець Джон Стейнбек казав: "Коли б я забажав знищити якийсь народ, то я дав би йому бiльше, нiж вiн потребує". Люди в США є найзаможнiшими i найвiльнiшими людьми у свiтi. Взагалi кажучи, кожна молодь має надмiр фiзичних i духовних сил та наснаги, i природно має нестриманий нахил їх виладувати. Предки теперiшнiх янкi свого часу вибороли i полiтичну волю i господарчий добробут. Їхнi нащадки все це вже мають. Але вони не мають якоїсь великої, пiднесеної їдеї, за яку варто боротися. Теперiшня молодь, понадто студенти, мають повний шлунок, але порожню душу. А з порожньою душею навiть дикун не живе, а животiє; почуває, що щось йому бракує i тому незадоволений життям. Душевна порожнеча студентства США вимагає чогось, щоби ту порожнечу заповнити. Цю природну вимогу використала мафiя. Ми вже згадували про те, як легко поширився фабiанський, безбожницький соцiалiзм в унiверситетах США. Захопивши унiверситети пiд свiй вплив, мафiя легко опанувала i все культурне життя США, щоби через нього опанувати i полiтичне, щоби здiйснити свою мету — створити свiтову наддержаву з деспотичним, соцiалiстичним свiтовим мафiозним надурядом. I це вже не є лише мрiєю. В попереднiх роздiлах ми навели факти i документи, що США ВЖЕ ПРОСТУЄ до тої мети. А про цю самiсiньку мету (панувати у свiтi) Московщина мрiє ще вiд часiв автора теорiї "Москва — III Рим" ченця Фiлофєя з XVI ст. i досi.122 I не лише мрiє, але й творить передумови здiйснення цiєї мети. Це саме творить i свiтова банкiрська мафiя.

Полiтичнi невiгласи та плиткодуми вважають, що теперiшня "холодна вiйна" мiж Московщиною та США є вiйною iдеологiчною. Мовляв, є боротьбою демократичних, капiталiстичних iдей США iз деспотичними, соцiалiстичними iдеями Московщини. Цю неправду навмисно поширюють i свiтова мафiя, i Московщина. Неправду, бо i теперiшнi янкі i москвини НЕ є iдеологiчними супротивниками, а навпаки — є iдеологiчними однодумцями. Обидвi сторони — i янкі, i москвини — мають матерiалiстичний свiтогляд, винятки нiчого не важать, що не визнає Бога i безсмертя людської душi. Логiчно, безбожник хоче прожити своє життя якомога довше i веселiше i не хоче ризикувати своїм життям навiть i заради матерiальної користi. Вiн не воюватиме навiть, щоби врятувати своє життя. Вiн рятує своє життя втечою, покорою. Вiн волiє рабство, нiж смерть. Свiтова мафiя оберне таких у своїх рабiв дуже легко.

Свiтогляд московських безбожникiв-соцiалiстiв є такий, як i американських, але мiж ними є одна дуже вагома рiзниця. Сама природа Московщини та її суспiльне життя виховали з москвина злодiя, неробу, хижака. Вся iсторiя Московщини вiд XI ст. досi — це суцiльне злодiйство, крадiжки, хижацький грабунок сусiднiх народiв. Москвин з природи є боягузом, проте в гуртi, ордою вiн радо йде завойовувати сусiднi народи, щоб їх пограбувати. У своєму загарбництвi вся московська нацiя, всi її стани виявили подиву гiдну нацiональну єднiсть думки i чину. Її iнтелiгенцiя кинула клич: "Москва — III Рим" (тепер "Москва — III Iнтернацiонал"); її Церква проголосила: "Пакаряйтєся нам всє язицi, iбо с намi Боґ", її народ кричить: "Масква всєму свєту ґалава".

Отже, маємо двi великi сили: свiтову банкiрську мафiю i Московщину. Кожна з них хоче захопити у свої руки найвищу владу в усьому свiтi. Соцiалiстична балаканина обидвох — це лише личина, яку обидвi цi сили мають на своєму обличчi, щоби обдурити вусатих полiтичних дiтей, легковiрних мрiйникiв про "рай на землi".

Яка з них запанує у свiтi? Обидвi, подiливши свiт, не зможуть, бо кожна з них намагатиметься повалити суперника. Котра з них сильнiша? Економiчно, технiчно, вiйськово свiтова мафiя не має тої непохитної основи, що її має Московщина; не має ґрунту в народi, крiм жидiвського, що готовий вмерти за своє нацiональне "Вiрую", нацiональну доктрину. А тепер надходить доба не iнтернацiоналiзму та безбожництва, але, навпаки, надходить доба нацiоналiзму i побожностi. Так званий "iнтернацiоналiзм" за останнi пiвсторiччя вже кiлька разiв показався дитячою казкою, оманою. А безбожництво призвело до такого, аж надто наочного, падiння культури, що навiть безбожники починають бачити згубнi наслiдки безбожництва.

Московщина ж, навпаки, непохитно стоїть на всенародному московському щирому патрiотизмовi, нацiоналiзмовi. Соцiалiстична термiнологiя — це лише для замилення очей не москвинiв. Теперiшнiй московський шовiнiзм є найзапеклiший, найсильнiший за всю iсторiю Московщини. Чи є в СРСР хоч один москвин, який не мрiє про панування Московщини у свiтi? Мiльйони москвинiв охоче вiддадуть своє життя задля тої мети, а поготiв i тому, що москвин так ненавидить будь-яку працю, що волiє смерть, нiж працювати. Щоправда, Московщина має свою ахiллесову п'яту — нацiоналiзм немосковських народiв СРСР, насамперед, український нацiоналiзм. Але, запамороченi слiпо вiрять, що тi народи не мають i не матимуть анi духовної, анi фiзичної сили скинути московське ярмо. Не мають, бо ж не визволилися, коли Московщина лежала безсила у 1917 i 1941 роках. А тепер московської сили боїться ввесь свiт.

Свiтова фiнансова мафiя спирається на хистку силу протиприродного, штучного, вимрiяного теоретиками в кабiнетах iнтернацiоналiзму. Московщина спирається на непохитну силу створеного сторiччями самим життям, отже, природного московського нацiоналiзму. Тож духовно Московщина озброєна, а Захiдна Європа та Америка навпаки — духовно обеззброєнi. А духовно обеззброєна, зневiрена у своїй перемозi людина i народ нiколи не пiдiймуть своєї руки хоч би й з атомною бомбою на навiть слабшого фiзично за себе ворога. Свiтова воєнна iсторiя подає тисячi прикладiв, коли зле озброєна сотня, але з непохитною вiрою у своїй перемозi, перемагала полки добре озброєнi, але зневiренi у своїй перемозі. Отже, на перший погляд, коли подивитися на справу лише поверхово, видається, що Московщина переможе свiтову банкiрську мафiю i запанує у свiтi. Коли ж заглянути в цю справу глибоко, то побачимо поразку ОБИДВОХ: i Московщини, i свiтової мафiї.

* * *

Увесь культурний свiт переживає тепер величезну духовну кризу. Ця духовна криза породила всi iншi теперiшнi кризи: iдеологiчну, релiгiйну, культурну, економiчну, полiтичну, мiжнародну. Така криза сталася не перший раз в iсторiї людства. За останнi 2.500 рокiв їх було кiлька.

Психологiя вчить, що людина не перестане робити щось злого, наприклад, жити неморально доти, доки на неї не впаде якийсь величезно болючий душевний удар. Лише пiсля такого удару людина опам'ятається i змiнить своє злочинне життя на добродiйне. Звичайний життєвий досвiд показує, що двоногого звiра втримує вiд злодiйства лише страх кари. Побожнi люди вiрять, що Бог бачить кожний їхнiй чин i покарає за злий. Безбожники не бояться кари Божої, бо вiрять, що Бога нема. Тому з поширенням безбожництва побiльшується i злочиннiсть. Це ми бачимо тепер у всьому свiтi.

Майже всi великi релiгiї вчать, що у свiтi точиться безнастанку боротьба сил Зла зi силами Добра, сил сатанинських iз силами Божими. Соцiологи, дослiдивши причини великих культурних криз за останнi 2.500 рокiв, науково довели, що кожну з них разом з теперiшньою спричинив рiст матерiалiстичного свiтогляду i занепад свiтогляду iдеалiстичного. Тi кризи призводили до великих катастроф, руїн, мук, якi аж надто переконливо доводили людям, що "Не єдиним хлiбом живе людина". По тих катастрофах занепадав матерiалiстичний свiтогляд, а вiдроджувався iдеалiстичний. З ним вiдроджувалася i вся культура. Так було в iсторiї вже кiлька разiв. Перед таким стоїть людство i тепер. I знову Україна випереджує в цьому вiдродженнi iншi народи, як випереджувала i тисячi рокiв тому.

Український народ — вже наприкiнцi своєї нацiональної Голгофи, а iншi народи i не думають ще iти цим, єдино рятiвним i неухильним шляхом до духовного вiдродження. Український народ мав iдеалiстичний, фактично християнський свiтогляд вже до нашої ери, про що свiдчать листи скiфського фiлософа Анахарсiса (6-го ст. до нашої ери) до короля Лiдiї Креза. Тим-то нiде у свiтi християнство не поширювалося i не поглиблювалося так легко як саме в Українi. Вся українська давня культура є наскрiзь християнська.123 Тим-то в українському народi нiколи не завмирала i жива ще й досi християнська догма "Не єдиним хлiбом живе людина". I нiколи, аж по сьогоднiшнiй день, не припинялася в Українi боротьба сатанинських руйнуючих сил iз Божеськими будуючими, творчими силами. Щобiльше! Україна своєю старовинною культурною, творчою силою, своєю творчою генiальнiстю ПЕРЕМАГАЛА тисячорiччями, перемагає тепер i переможе остаточно сатанинськi руйнуючi сили i свiтової банкiрської мафiї, i Московщини. Переможе, як перемагала у своїй кiлькатисячорiчний iсторiї навали на Європу всiх азiатських руйнуючих орд. Захiдна Європа випередила прадавню Україну культурно лише тому, що Україна оборонила її вiд азiатських руїнникiв. У вiйнi з Азiєю Україна загубила стiльки своєї людностi, i то найвартнiшої, що з неї та її ненароджених нащадкiв було би можна заселити всю Європу. Бiльше половини України обезлюднювалося цiлковито кiлька разiв. За далеко легших обставин зникли чи змалiли до маленьких народцiв такi великi народи та держави як, наприклад, Єгипет, Персiя, Вiзантiя, Рим. А Україна, українська Україна не зникла, а живе на своїй прапрадiдівськiй землi, щоправда, на дуже зменшеному обширi. I не лише живе, але й далi бореться зi сатанинськими силами рабства за християнськi iдеї та iдеали вiльної людини.

За 1917–22 роки український народ осамiтнений, збойкотований усiм свiтом, без зброї, без лiкiв, розбивав вдесятеро сильнiшi, озброєнi до зубiв московськi орди, видаючи героїв свiтової мiри пiд Крутами, пiд Базаром, у чотирикутнику смертi, у Зимовому поході. За 1939–45 роки український народ виявив таку величезну духовну силу, що не завагався пiднести свою неозброєну руку на двi наймогутнiшi свiтовi потуги, видаючи ТИСЯЧI героїв, яким НЕ дорiвнюють герої будь-якого народу. Не дорiвнюють, бо чи має якийсь народ бодай одну ДИТИНУ, яка СВIДОМО сама йшла на певну смерть у боротьбi за волю свого народу? Україна має сотнi таких, записаних iсторiєю i тисячi незаписаних.

Францiя має одну Жанну д'Арк. Україна має 500 нараз, i то бiльших за французьку. Бiльших, бо за тими 500 українками в Кiнґiрi не стояли озброєнi полки, а вони, тi жiнки пiшли в НАСТУП на московськi танки та гармати. Пiшли зi славнем на устах: "Бог i Україна". Цi нашi 500 Безсмертних поставили Українi пам'ятник, найвищий за всi пам'ятники всього свiту. Найвищий, бо вiн сягає небесних висот Безсмертного ВIЛЬНОГО ДУХА. Прийде час, коли вдячнi народи вiддадуть свою глибоку пошану цьому пам'ятниковi.

Тепер наймогутнiшi потуги тремтять від жаху, вiд самої думки боротися з Московщиною, i готовi промiняти "на шмат гнилої ковбаси" свiй найдорожчий скарб, що їхнi предки здобули цiною кровi кiлькох поколiнь, — промiняти свою ВОЛЮ на "вiчний мир", хоч Московщина вже тисячi разiв проголошувала на весь свiт, що вона хоче панувати у свiтi, а не спiвiснувати.

Україна не скорилася. Україна бореться. Бореться пограбована, спалена, кайданами скована, холодна-голодна, пiд заляком i доглядом семи мiльйонiв124 зайдiв-кацапiв, осамiтнена, зненавиджена свiтовою мафiєю. Цю запеклу, криваву, на життя i смерть боротьбу не видко назовнi; грому i блискавки не чути, не видно; небо нiби погiдне, але повiтря наладоване електрикою, як це завжди буває перед великою громовицею, буревiєм. Неухильно наближається новий 1917 рiк. Тепер не лише елiта народу, але й увесь український народ щораз швидше i бiльше, хоч цього i не видно назовнi, мужнiє, мiцнiє духовно, морально, нацiонально. В Українi росте, набирає снагъ величезна духовна сила. Сила, що її тепер у всьому культурному свiтi можна побачити хiба через мiкроскоп. Це — чинна i непохитна вiра, що "Не єдиним хлiбом живе людина". Чинна вiра, що найвищою метою життя людини i народу є боротьба за здiйснення законiв Божих. Чинна, тобто така, що охоче вiддасть ВСЕ, разом із власним життям, у боротьбi за повну ДУШУ, насамперед, а вже потiм — за повний шлунок. В Українi, навiть у змосковщенiй українськiй iнтелiгенцiї, вiдроджується125 споконвiчний, український, нацiональний iдеалiстичний свiтогляд. Свiтогляд, що єдиний рятував людину i народ вiд духовної, а з нею i вiд фiзичної смертi, як це вже довела iсторiя.

П'ятсот українок-каторжанок у Кiнґiрi голiруч пiшли вiйною на могутню московську iмперiю i ПЕРЕМОГЛИ. Так, перемогли, бо стали i будуть — поки люди живуть — духовними матерями мiльйонiв БОРЦIВ за найвищi християнськi iдеали. Ця їхня перемога — ВIЧНА, бо вона є перемогою споконвiчного Вiльного Духа невмирущої людської ДУШI над часовими потребами людського тiла. Перемога IДЕЇ над шлунком. А сьогоднiшню "холодну" i завтрiшню "гарячу" вiйни виграє зброя iдейна, а не атомна. Тим-то i Московщина, i свiтова мафiя бояться закованої в кайдани, але ВIЛЬНОЇ ДУХОМ християнської України безмiрно бiльше, нiж усiєї атомної зброї у свiтi. Вони добре знають, що НIКОЛИ НЕ БУДЕ РАБОМ ТОЙ, КОМУ МУЛЯЮТЬ КАЙДАНИ. Вони добре розумiють, що духовно Україна далеко сильнiша за всi свiтовi великодержави. Сильнiша, бо у тих великодержав: Тегеран, Ялта, Потсдам, Берлiн, Женева i десятки iнших ганебних поступок Московщинi й мафiї, рузвельти, червонi єпископи, москволюбськi, соцiалiстичнi радiо, часописи, журнали, унiверситети, тактика i навiть стратегiя потурання комунiзмовi у свiтi, переляк, вiдступ, втеча, здача без боротьби i т. п. без кiнця i краю.

А в Українi: Крути, Базар, Зимовi походи, УСС, УГА, УНА, ОУН, УПА, С. Петлюра, Є. Коновалець, Т. Чупринка, С. Бандера, М. Липкiвський, ТИСЯЧI Бiласiв-Данилишиних, повстанцi-каторжани, 500 Безсмертних Українок i тисячi тисяч знаних лише Боговi геройських БОРЦIВ за християнську догму: "Не єдиним хлiбом живе людина".

Хто ж сильнiший духовно? Мiльйонократно пiдкреслюємо — ДУХОВНО, бо ж ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ. Творчий Дух творить ВСЕ, отже, i матерiальне життя.

Нiмецький славiст, професор Бреславського університету К. Фрiхтель казав 1942 року, що тодiшня вiйна прискорить занепад англо-нiмецької доби i вiдкриє шлях добi українськiй, за якої пануватиме у свiтi iдеалiстичний свiтогляд. Вiн казав, що Київ буде духовною столицею людства. Казав, що з Києва почнеться духовне вiдродження людства, бо Україна має ключ до свiтової Правди, i Українi Бог призначив мiсiю вказати людству шлях до царства Божого на землi. Обов'язок цей — дуже тяжкий, але за таких переломних вирiшальних часiв завжди з'являються люди великої духовної наснаги, виявляються сили iррацiональнi, сили Творчого Духа, що його прадавня Україна мала i має невичерпне джерело у своїй споконвiчно християнськiй духовностi.

Український Народе!

БОГ I УКРАЇНА!

Цим Переможеш.

1971 рік

104 Джерел до вiдомостей цього роздiлу ми тут не подаємо, бо подали їх у нашiй бiльшiй працi "Українець а москвин".

105 Лес — це спорохнявiлий суглинок, навiяний пiвнiчними вiтрами з-пiд льодовика.

106 Українська мова називає цивілізацією здобутки матеріальні, як хати, дороги, машини, а культурою називає здобутки духовні, як мова, релігія, мистецтво, література, філософія тощо.

107 Московський народ не є слов'янським, а лише мовно послов'янщеним азiатським угро-фiно-татарським.

108 Теперiшнiй народ баски в Iспанiї прийшов із Праукраїни.

109 Вiд неї латинська назва "Рутенiя" i українська "Русь".

110 Т. Коструба переклав її українською мовою i видав 1937 р.

111 Пригадаймо: "Iду до вас" нашого короля Святослава.

112 Первiсним народом Грецiї були переселенцi з Праукраїни, що їх греки назвали "пелазгами". Греки ж прийшли до Грецiї пiзнiше з Малої Азiї.

113 Борисфеном греки називали Днiпро.

114 Тобто з Херсонеса.

115 У X ст. на мiсцi теперiшньої Москви було лише кiлька жалюгiдних рибальських халуп.

116 Тодi в Московщинi не було не лише жодних законiв, але не було нiякої державностi. Розпорошеними угро-фiнськими племенами правили присланi з Києва воєводи.

117 Московськi мiста не мали самоуправи нiколи в iсторiї.

118 I. Огiєнко. "Iсторiя української культури".

119 О. Лотоцький. "Українська книга".

120 В. Сiчинський. "Чужинцi про Україну".

121 Лише 200 рокiв крiпацтва у 5.000-iй iсторiї.

122 Див. П. Штепа. "Московство", 4- вид. — Д.: ВФ "відродження", 2003 р.

123 Цей факт дуже добре знають i свiтова банкiрська мафiя i Московщина, обидвi — вороги християнства. I це є причина причин їхньої непохитної, запеклої ненавистi до України. Обидвi нищитимуть всiма способами самостiйнiсть України.

124 Тепер уже й того бiльше.

125 У посполитих нiколи не завмирає.

Згадані джерела

Albancelli C. "Le Pouvoir occulte contre la France". Paris. 1908.

Alesen L. "Mental Robots".

Arnold H.H. "Global Mission". New York. 1949.

Baldwin H.W. "Great Mistakes of the War". New York. 1950.

Barklay J. "The Talmud".

Barnes H.E. "The Struggle Against the Historical Blackout". N.Y. 1951.

"Was Roosvelt Pushed Into War?".

Barron B. "The State Department: Plunders or Treason".

"The Untouchable State Department". Washington. 1962.

Batault G. "La problem Juif". Paris. 1890.

Beaty J. "The Iron Curtain Over America". Dallas. 1956.

Beiley T.A. "The Man on the Street". N.Y. 1948.

Benas B. "Sionism".

Bittelman A. "The Jewish People Face the Post War World". N.Y. 1945.

Bridges T.W. "God or Mommon Through the Centuries".

Browne L. "How Odd of God". N.Y. 1924.

Bullitt W.C. "The Great Globe Itself".

Bundy E.C. "Collectivism in the Churches". Wheaton. 1960.

Burnham J. "The Managerial Revolution". N.Y. 1941.

"The Web of Subversion". N.Y. 1954.

Butler E.D. "Communist Advance".

"The Enemy Within Empire".

"The Fabian Socialist Constribution to the Communist Advance". Melbourne. 1964.

"The Red Pattern of World Conquest". Melbourne. 1962.

Butler E. "The American As He Is". N.Y. 1908.

Byrnes J.F. "All in One Lifetime". N.Y. 1958.

Chamberlin W.H. "Bluprint for World Conquest". Washington. 1946.

Chambers W. "Witness". N.Y. 1952.

Churchill W. "The Grand Alliance". Boston. 1950.

"The Hinge of Fate". Boston. 1950.

"Triumph and Tragedy". Boston. 1953.

Clarc M. "Calculated Risk". N.Y. 1950.

Cohn M. "Weisen von Zion".

Crocker G.N. "Roosvelt's Road to Russia". Chicago. 1959.

Crockett S. "Frankfurter's Red Record". Union. 1961.

Current R. "Secretary Stimson".

Deane J.R. "The Strange Alliance". N.Y. 1947.

Disraeli B. "Coningsby". London. 1884.

"Life of Lord George Nentinck". London. 1852.

Dodd T. "Freedom and the Fareing Policy".

Донцов Д. "Маси i провiд". Львiв. 1939.

Достоевский Ф. "Демократия или жидократия".

Douglas C.H. "Warning Democracy".

Drach P.L. "De l'harmonie entre l'eglise et la Synagogue". 1844.

Elsom J.R. "Lightning Over Treasury Building". Boston. 1941.

Epstein I. (edit.). "The Babylonian Talmud". London. 1935.

Fahey D. "The Mistical Body of Christ in Modern World".

"Money Manipulation and Social Order". Dublin. 1963.

Fahey D. "The Rulers og Russia". Dublin. 1939.

Flynn J.T. "The Red Terror".

Forrestal J. "The Forrestal Diaries". N.Y. 1951.

Francis P. "The Poison in American Cup".

Franck A. "La Kabale".

Freedman B.H. "Facts Are Facts". N.Y. 1954.

Fuller J.F. "The Second World War". London. 1948.

Garrison E. "Roosvelt, Wilson and Federal Reserve Law".

Gibbon E. "The History of the Decline and Fall of the Roman Empire". London. 1788.

Gill W. "The Ordeal of Otto Otepka".

Goebels J. "The Goebels' Diaries 1941–43".

Goff K. "One World — A Red World". Englewood. 1952.

Grenfell R. "Unconditional Hatred". N.Y. 1953.

Grew J.C. "The Turbulent Era". Boston. 1955.

"Ten Years in Japan". N.Y. 1944.

Hankey Lord. "Trials and Errors".

Harrod R.F. "Life of J.Keynes".

Hart L. "The German Generals Talk". N.Y. 1948.

Heller O. "Untergagng des Judentums".

Геродот iз Гелiкарнасу. "Опис Скiфiї". Львiв. 1937. (Перекл. Т. Коструба)

Hess M. "Rome and Jerusalem". 1862.

HCUA. "Crimes of Khrushchov". Washington.

Hinsley F.H. "Hitler's Strategy". N.Y. 1951.

HMSO. "A Collection of Reports on Bolshevism in Russia". London. 1919.

Hollis Ch. "The Two Nations".

Hoover E.J. "Masters of Deceit". N.Y. 1959.

Hughes J. "Prejudice and the Press".

Hull C. "The Memoires of Cordell Hull". N.Y. 1948.

Hunt F. "The Untold Story of Douglas MacArthur". N.Y. 1954.

Jordan G. "From Major Jordan's Diaries". N.Y. 1952.

Just J. "Memoires". London. 1712.

Kamp J.P. "The Bigots Behind the Swastica Spree". Westport. 1960.

Kaze T. "Journey to Missoury". New Haven. 1950.

Kenan H.S. "The Federal Reserve Bank".

Kennan G. "The Relations With the Communist World".

"USA and World Arena".

Keynes J.M. "The Economic Consequences of the Peace". N.Y. 1920.

Kiplinger W.M. "Washington Is Like That". N.Y. 1942.

Klein H.H. "Sanhedrin Produced World Destruction". London. 1945.

Kravchenko V. "I Choice Freedom".

Кубiйович В. (ред.). "Енциклопедiя Українознавства". Мюнхен. 1949.

Langre de L. "Histoire des Jacobins". Paris. 1820.

Lassota E. "Tagebuch". Halle. 1866.

Lazare B. "L'antisemitisme et sa cause". Paris. 1894.

Leahy W.D. "I Was There". N.Y. 1950.

Le Bon G. "The Crowd". London. 1920.

"The Psychology of People". N.Y. 1898.

Lewis A. "Israel As a Nation". London. 1932.

Лотоцький О. "Українська книга". Прага. 1926.

Luchet D. "Essai sur la Secte des Illuminates". Paris. 1792.

Lukacs J.A. "The Great Powers and Eastern Europe" N.Y. 1953.

Lyons E. "The Herbert Hoover Story".

Mackiewicz S. "The Katyn Woods Murders".

Marguder F.A. "American Government".

Mallett W.E. "Reuther's Memorandum". Washington. 1965.

Marilyn A. "Maxims of G.Washington".

Мартинець В. "Жидiвська проблема в Українi".

Marx K. "Requisitore a la Drumont". Paris. 1844.

Mayer W. "Report on Communist Indocrination".

McCathy J. "Twenty Years of Treason".

Meyer G. "History of the Great American Fortunes". N.Y. 1936.

Mikolajczyk S. "The Rape of Poland". N.Y. 1948.

Mirabeau H.G. "Croquis on Projet de Revolution". Paris.

Moorehead A. "Russian Revolution". N.Y. 1958.

Morgenstern G. "Pearl Harbor". N.Y. 1947.

Morris R. "Mo Wonder We Are Losing".

Moses A. "Yahvism". N.Y. 1903.

Mullins E. "The Federal Reserve Conspiracy". Union. 1954.

Nat. Educat. Ass'n. "Building America".

"Yearbooks".

"Education for International Understanding".

Nossig A. "Integrales Judentum". Berlin. 1922. N.Y. 1941.

Огiєнко I. "Iсторiя української культури". Кам'янець-П. 1920.

Ортеґа-I-Ґассет Х. "Бунт мас". Нью-Йорк. 1965.

Ortega-I-Gasset J. "The Revolt of the Masses". N.Y. 1932.

Pigot S. "Prehistoric India".

Pirling O. "La Russia et la Saint Siege". Paris. 1912.

Pitt R. "The World Significance of the Russian Revolution".

Plongeon A. "Secret Mysteries".

Puleston W.D. "The Influence of Forse in Foreign Relations".

Reed D. "From Smoke to Smother". Toronto. 1948.

Robertson T. "Crisis".

Rodkinson M. "Historyb of the Talmud".

Roosvelt Elliot. "As He Saw It". N.Y. 1946.

Roth S. "Jews Must Live". N.Y. 1934.

"Now and Forever". N.Y. 1925.

Rothfells H. "The German Opposition to Hitler". Chicago. 1948.

Samuel M. "You Gentiles". N.Y. 1924.

Schlesinger A. "The Big Decision".

Schuldbuch J. "The Wise Men of Zion".

Schulman M. "Defeat in the West". London. 1947.

Schumpeter J.A. "History of Economic Analyses".

Siever E. "Comparative Philology of the Aryan Languages".

Silberner E. "The Anti-Semitis Tradition in Modern Socialism". Jerusalem. 1956.

Сiчинський В. "Чужинцi про Україну". Прага. 1942.

Servan-Schreiber J.J. "The American Challenge". N.Y. 1968.

Seversky A.P. "America Too Young to Die". N.Y. 1961.

Shaw B. "Intelligent Woman's Guide to Socialism and Capitalism".

Sherwood R. "Roosvelt and Hopkins". N.Y. 1948.

Штепа П. "Московство". Торонто. 1968.

Smith G.L. "The Roosvelt Death". N.Y. 1947.

Smoot D. "The Invisible Government". Dallas. 1962.

Sorokin P. "Social and Cultural Dynamics". N.Y. 1937.

"The Crisis of Our Age". N.Y. 1946.

Sparrow G. "The Sphinx Awakes".

Stariwolski S. "Inatitutiones militares".

State Department (USA). "Freedom From War". Washington. Rep. № 7277.

"Poatward Foreign Policy Preparation". Washing.

"USA — Soviet Relations". Washington.

Stehelin J.P. "The Traditions of the Jews".

Stettinius E.R. "Roosvelt and the Russians".

Stimson H. and Bundt M. "On Active Service in War and Peace". N.Y. 1947.

Stormer J.A. "None Dare Call It Treason". Florissant. 1964.

Strachey J. "Contemporary Capitalism".

Toledano R. and Lasky V. "Seeds of Treason". N.Y. 1950.

Trygvie Lie. "In the Cause of Peace".

UNESCO. "A handbook for the Improvement of Textbooks".

U.S.Print. Office. "Congressional Reports".

"USA Relations With China 1944–49". Washington.

U.S.Senat Reports. Washington.

Utley F. "The China Story". Chicago. 1951.

"The High Cost of Vengeance". Chicago. 1949.

Vaux V.S. "Nineveh and Persepolis". London. 1850.

Veale F.J. "Advance to Barbalism". N.Y. 1953.

Veritas Foundation. "Keynes at Harvard". N.Y. 1962.

Webster N.H. "Secret Societies and Subversive Movements". Hawthorne. 1964.

(Weishaupt A.). "Nachtrag von weitern Originalschriften". Munchen. 1787.

"Einige Originalschriften des Illumenatenorum". Munchen. 1787.

"Die neuesten Arbeiten des Spartacus und Philo in dem Illuminaten Orden". Munchen. 1794.

Weyl N. "Red Star Over Cuba". N.Y. 1961.

Whitehead D. "The Story of FBI". N.Y. 1956.

Williams R.H. "Know Your Enemy". Santa Ana. 1950.

"The Anti-Defamation League". Flesherton. 1951.

Wilmot C. "The Struggle for Europe". N.Y. 1952.

Wilton R. "Les Derniers Jours des Romanof". Paris. 1920.

"The Last Days of the Romanovs". London. 1920.

Woods F.A. "Mental and Moral Heredity". N.Y. 1906.

Література

Albancelli C. "La Conjuration juive contre le Monde Chretien". Paris. 1909.

Allen M. "Eisenhower and the Jews".

"Open Letter of ADL of B'nai B'rith".

"Education or Indocrination".

Allen W.H. "Rockfeller: Giant, Dwarf, Symbol". N.Y. 1930.

Anders W. "Hitler's Defeat in Russia".

App A. "Freedom's Frontier".

"Morgenthau Era Letters".

History's Most Terrifying Peace". San Antonio. 1946.

Arendt H. "Origin of Totalitarism". N.Y. 1964.

Armstrong G. "Third Zionist War".

"World Empire". N.Y. 1947.

Aronson G. "Soviet Russia and the Jews". N.Y. 1949.

Atkinson J.D. "The Edge of War". Chicago. 1960.

Ausubal N. "Pictorial History of Jewish People".

Bailey T.A. "American Faces Russia". Ithaca. 1961.

Bakunin M. "Etude sur les Juife allemands". Paris. 1869.

Bales J.D. "Senator Fulbright's Secret Memorandum".

Bardet G. "Demain c'est l'an 2.000". Paris. 1958.

Barnes H.E. "Blasting the Historical Blackout". Washington. 1962.

"The Court Historians Versus Revisionism".

"The End of Old America". Chicago. 1958.

"The Genesis of the World War". N.Y. 1929.

"The History of Western Civilization". N.Y. 1935.

"Hitler's Revival of Anti-Semitism". N.Y. 1933.

"Perpetual War for Perpetual Peace". Coldwell. 1953.

"In Quest of Truth and Justice". Chicago. 1928.

"World Politics in Modern Civilization". N.Y. 1930.

Barron B. "Inside the State Department". N.Y. 1956.

and Jefferson D. "A Dream Becomes a Nightmare".

Barruel A. "Memoires sur la Jacobinism". Paris. 1818.

Beard C.A. "President Roosvelt and the coming of the War". N.Y. 1941.

Beaty J. "Image of Life". N.Y. 1940.

Bedell-Smith W. "My Three Years in Moscow".

Bedford D. "The Absurdity of the National Debt".

Belgion M. "Victor's Justice". Chicago. 1949.

Bell D. "Terrible 1313". Palm Beach. 1961.

Belloc H. "The Jews". London. 1921.

Benson E.T. "Socialism — the Royal Road to Communism".

Bentley E. "Out of Bandage". N.Y. 1951.

Bentwich N. "Judaea Lives Again". London. 1944.

Berger E. "The Jewish Dilemma". N.Y. 1945.

Berle A.A. "The World Significance of a Jewish State".

Bord G. "La Franc-Masonnerie en France". Paris. 1908.

Borkenau F. "European Communism". N.Y. 1953.

Brandeis L. "Zionism and the American Jews".

Brasol B. "The World at the Cross Roads". Boston. 1921.

Britton F. "Atom Treason". Los Angeles. 1952.

"Behind Communism".

Brown E.C. "The Enemy at His Back". N.Y. 1957.

Buber M. "Der Jude". Berlin. 1919.

Buckley W. "McCarthy and His Enimies" Chicago. 1954.

Bundy E. "What Is the Anti-Defamation League".

Burnham J. "Containment or Liberation". N.Y. 1952.

"Coming Defeat of Communism". N.Y. 1958.

"The Struggle for the World". N.Y. 1947.

"Suicide of the West". N.Y. 1964.

Bussell F.W. "Religious Thought and Heresy in the Middle Ages". 1918.

Butler E.D. "Dialectics: Communist Instrument for World Conquest".

Byfield R. "The Fifth Weapon". N.Y. 1954.

Byrnes J.F. "Speaking Frankly". N.Y. 1947.

Campaigne J. "American Might and Soviet Myth".

Canteleu L. "Les secret et Societes Secretes".

Carlile R. "Manual of Eauropean Freemasonry".

Carr E. "Soviet Imperialism". Washington. 1950.

Carr W.G. "Fawns in the Game". Los Angeles. 1962.

"The Red Fog Ober America". Toronto. 1955.

Castle E.W. "Billions, Blunders and Baloney". N.Y. 1955.

Castle E.J. "Proceedings Against the Templars for Heresy".

Chamberlin W.H. "America's Second Crusade". Chicago. 1950.

"Beyond Containment". Chicago. 1923.

Chambers W. "Cold Friday".

Chesterton A.K. "The Menace of World Government".

Churchill W. "The Gathering Storm". Boston. 1948.

"Memoires of Second World War". Boston. 1959.

Ciechanowski J. "Defeat in Victory". N.Y. 1947.

Clevel F.T. "Histore Pittoresque de la Franc-Maconnerie". Paris. 1843.

Clootz A. "La Republique universelle". Paris. 1793.

Clymer R.S. "Age of Treason".

Conquest R. "The Last Empire". London. 1962.

Coogan G.M. "Money Creators".

Copp W. and Peck M. "Betrayal of the UN". N.Y. 1963.

Corradini H.D. "Patterns of Authority in American Society". N.Y. 1958.

Coston H. "L'Europe des banquiers". Paris. 1963.

"Les financiers qui menent le monde". Paris.

Crankshaw E. "Cracks in the Kremlin Wall". N.Y. 1951.

"The New Cold War". Baltimore. 1963.

"Russia in Daylight".

Creagh-Scott J. "Hidden Government".

Creel G. "Russia's Rece For Asia".

Cvetic M. "Big Decision".

Cushing R. "Questions and Answers on Communism". Boston. 1961.

Dalman G.H. "Jesus Christus im Talmud". Munchen. 1891.

Daniel J. and Hubbell J. "Strike in the West". Toronto. 1963.

Darmesterer A. (edit.) "The Talmud". Philadelphia. 1897.

Daste L. "Marie Antinette et le Complot Maconnique". Paris. 1910.

Davison M. "The Hidden Hand".

"The "Pandora Box" of Pratt House".

"Profound Revolution".

"Secret Government of USA".

Delaney E. "Freedom Frontier".

Denais-Darnays J. "Les Juifs en France". Paris. 1907.

Dennis L. "The Dynamics of Warmand Revolutions". N.Y. 1940.

Dies M. "White House Protects Communist in Government". Washington. 1950.

Dilling E. "Plot Against Christianity".

"Red Network". 1934.

"The Roosvelt's Red Record and Its Background". 1936.

Dillon E.J. "The Inside of the Peace Conference". N.Y. 1920.

Dillon G. "The War of Anti-Christ With the Church". London. 1885.

Dobriansky L. "Western Psychological Strategy Towards USSR". W. 1953.

Dombrowsky E. "Affaire Petliura-Schwarzbard". Champigni. 1927.

Domvile B. "From Admiral to Cabin Boy". London. 1947.

Douglas C.H. "The Brief for the Prosecution". Edinburgh. 1945.

"The Monopoly of Credit". Gateshead. 1958.

Drumond E. "La France Juive".

Druzbacka A. "Moralne oblicza kwestii zydowskiej". Krakow. 1937.

Dunner J. "The Republic of Israel". N.Y. 1950.

Dwinell O.C. "The Story of Our Money".

Eastman M. "Reflection on the Failure of Socialism". N.Y. 1955.

Eberlin E. "Juifs d'aujord 'huit". Paris. 1928.

Eckert A. "La Franc-Maconnerie dans sa veritable signification". London. 1854.

Edmondson R.E. "I Testify".

Emden P. "The Money Power of Europe".

Engelbrecht H.C. "Merchants of Death". N.Y. 1934.

Evans M. "The Secret War for the A-Bomb".

"The Usurpers".

Evans S.M. "The Liberal Establishment". N.Y. 1965.

"The Fringe On Top". N.Y. 1963.

Ewell M. "Manacles for Mankind". London. 1964.

Fagan M.C. "Red Treason in Hollywood".

Fara M. "La Masoneria en descubierto". Buenos Aires. 1960.

Fay S.B. "The Origin of the World War". N.Y. 1930.

Field A.N. "Facts About the Bank of England".

"The Truth About the Slump".

"Todays Greatest Problem".

Findel A. "History of Freemasonry". London. 1866.

"Geschichte der Freimaurerei". Berlin. 1892.

Finklestein L. "The Jews. Their History, Culture and Religion". N.Y. 1949.

"The Pharisees".

Fish H. "The Challenge of World Communism". Milwaukee. 1946.

Fleming D.F. "Cold War and Its Genesis".

Flynn J.T. "As We Go Marching". N.Y. 1944.

"Decline of the American Republic".

"The Lattimore Story". N.Y. 1953.

"The Road Ahead". N.Y. 1949.

"The Roosvelt Myth". N.Y. 1948.

Fox V. "The White House Case".

Friede D. "Das Russische perpetuum Mobile". Wurzburg. 1959.

Fry L. "An Analisis of Zionism". London. 1936.

"Waters Flowing Eastward".

Fuller J.F. "The Second World War". London. 1948.

Garinet J. "Histoire de la Magie en France". Paris. 1818.

Gautrelet J. "La Franc-Maconnerie et la Revolution". Paris. 1872.

Gilbert R. "Competitive Coexistance". N.Y. 1958.

Goff K. "Behind Bolshevism".

"Brainwashing". Englewood. 1950.

"Overmans Report".

"Traitors in the Pulpet".

Goldberg B.Z. "The Jewish Problem in the Soviet Union". N.Y. 1961.

Goldwater B. "The Conscience of a Conservative". N.Y. 1964.

Gordon R. "Nine Men Against America". N.Y. 1958.

"What Happened to Our Schools?".

Gound R.F. "History of Freemasonry".

Graetze H. "Die Geschichte der Juden von alten Zeiten". Leipz. 1876.

"The History of the Jews". N.Y. 1919.

Grayzel S. "A History of the Jews". Philadelphia. 1947.

Gregoire M. "Histore des Sectes religieuses". Paris. 1828.

Grieb C. "Uncovering the Forces for War". N.Y. 1947.

Griffin E.G. "The Fearful Master".

Guenon R. "Le Theosophisme". Paris. 1921.

Gurian W. "Soviet Imperialism". Notre Dame. 1953.

"Bolshevism". Notre Dame. 1952.

"The Soviet Union". Notre Dame. 1951.

Gwynne H.A. "The Cause of World Unrest". N.Y. 1920.

Haimson L.H. "The Russion Marxists and the Origin of Bolshevism".

Hammer J. "The History of the Assassins". L. 1835. Cambridge. 1955.

Hannover H. "Abyss of Desair". N.Y. 1950.

Hankey Lord. "Politics: Trials and Errors". Chicago. 1950.

Hard W. "The Great Jewish Conspiracy". N.Y. 1920.

Hart L. "The Other Side of the Hill". London. 1951.

Hayek F.A. "The Road to Serfdom". Chicago. 1944.

Hayes C.J. "The Historical Evolution of Nationalism". Peterbr. 1931.

Hayit B. "Sowietrussischen Kolonializmus and Imperializmus". Oosterhout. 1965.

Hecht B. "Perfidy".

Hazlitt H. "Failure of the "New Economics". Princenton. 1959.

HCUA. "Guide to Subversive Organizations". Washington. 1951.

Hemleben S.J. "Plans for World Peace Through Six Centures". Chicago. 1943.

Herzl T. "The Jewish State". N.Y. 1896.

Hindman J. "Terrible 1313".

Hoggan D.L. "The Imposed War". Tuebingen. 1961.

Hollis C. "The Breakdown of Maney".

Гомзин Б. "Масони". Торонто. 1970.

Hoover E. "A Study of Communism". N.Y. 1962.

"The Problem of Lasting Peace". N.Y. 1943.

Hunter E. "Brainwashing — From Pavlov to Powers". N.Y. 1962.

"The Black Book on Red China". N.Y. 1962.

Hutchins R. "Constitution for the World".

Ingram K. "History of the Cold War". N.Y. 1955.

Jannet C. "Les Precurseurs de la Franc-Maconnerie". Paris. 1887.

Jenson B. "The Palestine Plot".

Jonson H. "Pig Bay". N.Y. 1964.

Jonson T. "Financiers and the Nation".

Jones J.H. "Fifty Billion Dollars". N.Y. 1951.

Jones K. "Progressive Education Is Reducation".

Jordan G. "Gold Swindle". N.Y. 1959.

Josephson E. "Rockefeller Internationalist". N.Y. 1952.

Juenger F. "The Failure of Technology".

Kahn L. "Les Juifs de Paris pendant la Revolution". Paris. 1898.

Kamp J. "It Isn't to Be an American". N.Y. 1957.

Kastein J. "Die Geschichte der Juden". Berlin. 1931.

Kaub V.P. "Communist-socialist Propagands in American Schools". Madison. 1960.

"Collectivism Challenges Christianity".

Kautsky K. "Terrorism and Communism". London. 1920.

Kaznelson S. "The Palestine Problem". Jerusalem. 1946.

Kelly D. "The Hungry Sheep". London. 1955.

Kemmerer E.W. "A B C of the Federal Reserve System". Princeton. 1919.

Kimmel H.S. "Admiral Kimmel's Story". Chicago. 1955.

Kinther W.R. "Militant Communism in Action". Norman. 1950.

Kitson A. "The Bankers' Conspirasy". N.Y. 1933.

"A Fraudulent Standard".

Knupffer G. "The Struggle for World Power". London. 1958.

Knuth E.C. "The Empire of "The City". N.Y. 1946.

Kohn H. "Panslavism". Notre Dame. 1953.

"The Mind of Modern Russia". New Brunswick. 1955.

Kolarz W. "Communism and Colonialism".

Kozak J. "And Not a Shot Is Fired". New Canaan. 1962.

Kucharzewski J. "Od bialego caratu do czerwonego". Warszawa. 1928.

Labin S. "Vietnam — an Eye-Witness Account".

Lamb H. "The March of Moskovy 1400–1648". N.Y. 1948.

Lane A.B. "I Saw Poland Betrayed". N.Y. 1948.

Lane M. "Rush to Judgement".

Langres L. "Les Societes Secretes en Allemange". Paris. 1819.

Lansing R. "The Peace Negotiations". N.Y. 1921.

"War Memoires". N.Y. 1935.

Lasky V. "J.F.K. the Man and the Myth". N.Y. 1963.

Lavine H. "War Propagands and USA". New Haven. 1940.

Ledre C. "La Masoneria". Andorra. 1958.

Leese A. "Gentile Folly".

"The Jewish War of Survival". N.Y. 1947.

Le Forestier. "Les Illumines de Baviere".

Lemann A. "L'Entree des Juifs dans la Societe Francaise".

Levi E. "Dogme et Rituel de la Haunte Magie". Paris. 1861.

"Histoire de la Magia". Paris. 1859.

Levinthal I. "Judaism". N.Y. 1935.

Levy H. "Jews and the National Question". London. 1958.

Lewishn L. "Israil". N.Y. 1926.

Lichtenberg H. "The Third Reich". N.Y. 1947.

Lilienthal A.M. "The Other Side of the Coin".

"There Goes the Middle East". N.Y. 1957.

"What Price Israel". Chicago. 1953.

Lipmann W. "The Public Psychology".

Litson A. "The Banking Cospiracy".

Liu F.F. "A Military History of Modern China 1924–1949". Princeton. 1956.

Lochner L.P. (edit.) "The Goebbel's Diaries 1941–43". N.Y. 1948.

Loiseleur J. "La doctrine secret des Templiers". Paris. 1872.

Lord W. "The Day of Infamy". N.Y. 1947.

Lukacs J.A. "The History of the Cold War". N.Y. 1961.

Lunberg F. "American Sixty Families".

Luther M. "The Jews and Their Lies". Los Angeles. 1948.

Lyons E. "Assignment in Utopia". N.Y. 1928.

MacArthur D. "Reminiscences".

Mackinder H.J. "Democratic Ideals and Reality". London. 1919.

MacLeod G. "Money". Glasgow. 1963.

Mallan L. "Big Red Lie". N.Y. 1959.

Manly C. "UN Record". Chicago. 1955.

Manuel F.E. "The Realities of American-Palestine Relations".

Mar D. "History of Money".

Margiotta D. "Adriano Lemmi".

Margoline A.D. "Jews in Eastern Europe". N.Y. 1926.

Margoliouht M. "The History of the Jews in Great Britain". London.

Mark J. "The Modern Idolatry". London. 1934.

"Analysis of Usury".

Marshalko L. "The World Conquerora". London. 1958.

Marsden V. "The Protocols of Zion".

Martovych C. "100 Years of Russian March to World Conquest". Edinburg. 1953.

Marx K. "La Russie et l'Europe". Paris. 1954.

"A World Without Jews". N.Y. 1959.

and Engels F. "The Russian Menace to Europe". Glengoe. 1952.

Master Mason. "Freemasonry: Its Pretensions Exposed". N.Y. 1828.

Mazour A.G. "Russia Tsarist and Communist". N.Y. 1962.

McCarran M.P. "Fabianism in the Political Life of Britain". Chicago.

McCarthy J. "America's Retrest From Victory". N.Y. 1952.

"The Fight for America".

"Treason in Washington".

Mears H. "Mirror for Americans; Japan". Boston. 1948.

Mehner K. "Stalin Versus Marx". London. 1952.

Meinertzhagen R. "Middle East Diary". London. 1959.

Meinvielle J. "El Judio en el misterio de la Historia". Buenos Aires 1959.

Menuhin M. "The Decadence of Judaism".

Mesnil-Thoret H. "Les Forces Occultes en Allemagne".

Meurin L. "Filosogia de la Masoneria". Buenos Aires. 1954.

Meyer F.S. "The Moulding of Communism". N.Y. 1961.

Meyer M. "Jew and Non-Jew".

Michelet J. "Proces des Templiers". Paris. 1841.

Miksche F.O. "Unconditional Surrender". London. 1952.

Milman H.H. "History of the Jews".

Millis W. "Road to War". Boston. 1935.

Mills H.T. "Money, Politics and the Future".

Mills C.W. "The Power Elite". Oxford. 1956.

Milosz C. "Captive Mind".

Mirabeau H. "Memoires". Paris. 1834.

"Sur la Reform politique des Juifs". Paris. 1787.

Moellering R.L. "Modern War and the American Churches". N.Y. 1957.

Monat P. "Spy in the USA".

Montgomery Lord. "Memoires".

Morgan C. "Liberties of the Mind".

Morton F. "The Rothschilds". N.Y. 1963.

Mousseaux G. "Le Juif, le Judaisme et la Judaisation des Peuples Chretiens". Paris. 1886.

Mowery E. "HUAC and FBI". N.Y. 1961.

Mullins E. "History of the Jews".

Munson L.H. (edit.) "For the Sceptic". N.Y. 1959.

Muralt L. "From Versailles to Potsdam". Chicago. 1948.

Murchin M.G. "Britain's Jewish Problem". London.

Mussolini B. "The Corporative State". Firenzo. 1936.

Neilson F. "The Churchill Legend". Appleton. 1954.

"The Makers of War". Appleton. 1950.

"The Tragedy of Europe". Appleton. 1946.

Newton F. "Fifty Years in Palestine". N.Y. 1947.

Niemeyer G. "Inquiry Into the Soviet Mentality". N.Y. 1956.

Nixon R. "Six Crisis". Toronto. 1962.

Nomad M. "Socialistic Hieretics".

Norfleet M. "Forced School Integration in USA".

O'Grady O. "Beast of the Apocalypse".

Oliver G. "The Historical Landmarks of Freemasonry". London. 1845.

Orwel G. "Nineteen-Eighty-Four". N.Y. 1964.

Орвел Ґ. "Колгосп тварин". Мюнхен. 1945.

Palaprat F.J. "Recherches historuques sur les Templiers". Paris. 1835.

Palmer C. "The British Socialist Illfare State". London. 1952.

Parker H. "The Federal Reserve System". N.Y. 1923.

Parkes J. "A History of Palestine". N.Y. 1909.

Peek G. "Why Quit Our Own?". N.Y. 1936.

Pelley W.D. "Jews Say So".

Penabaz F. "Bluprints to Abolish USA".

Pendlebury J. "Web of Gold". London. 1962.

Peters J. "The Communist Party". N.Y. 1956.

Petrovich M. "The Emergence of Russian Panslavism". N.Y. 1956.

Pickney G. "Jewish "Anti-Communism". Union. 1956.

Pinay M. "The Plot Against the Church".

"Complotto contro la Chiesa". Roma. 1962.

Pinkerton M.B. "The Right to Work Versus Slavery". N.Y. 1945.

Poncins L. "La Mysterieuse Internationale juive".

Popkins R. "The Second Oswald".

Powell A. "The Unseen Empire of Finance".

Pranaites I.B. "The Talmud Unmasked". N.Y. 1939.

Prychodko N. "Moscow's Drive for World Domination". Toronto. 1961.

Rafferty M. "Suffer Little Children".

Raisin J.S. "The Haskalah Movement in Russia". Philadelphia. 1914.

Ramsay A.H. "The Nameless War". London. 1962.

Rappaport A. "The Pioners of the Russian Revolution". London. 1918.

Raschhofer H. "Political Assassination". Tubingen. 1964.

Rebold E. "Histoire des Trois Grandes Loges de Franc-Macons en France". Paris. 1864.

Reed D. "Lest We Regret". London. 1943.

"Disgrace Abounding". London. 1946.

"Far and Wide". London. 1951.

"Insanity Fair". London. 1947.

"Somewhere South of Suez". N.Y. 1951.

Rennap I. "Anti-Semitism and the Jewish Question". London. 1942.

Reswick W. "I Dreamed Revolution".

Roberts A. "Victory Denied".

"The House that Hitler Built". N.Y. 1939.

Roderich-Stoltheim F. "The Riddle of the Jew's Success".

Rogers A. "The Palestine Mystery".

Rooney A. "Conqueror's Peace". N.Y. 1947.

Root E.M. "Brainwashing in the High Schools".

"Collectivism on the Campus". N.Y. 1961.

Rostow W. "The United States in the World Arena". N.Y. 1960.

Rudd A.G. "Bending the Twig".

Runes D. "The Jew and the Cross". N.Y. 19??.

"A World Without Jews". N.Y. 1959.

Russel B. "The Impact of Science on Society". London. 1953.

St.George M. and Dennis L. "Trial on Trial".

Salluste. "Marxism and Judaism". N.Y. 1947.

Salvemini G. "Prelude to World War II". N.Y. 1954.

Samuel M. "The Great Hatred". N.Y. 1940.

Sampter J. "Guide to Zionism".

Sanborn F.R. "Design for War". N.Y. 1951.

Sargent P. "Getting USA Into War". Boston. 1941.

Schellenberg W. "Memoires of Walter Schellinberg". N.Y. 1956.

Schelting A. "Russland und Europa". Bern. 1948.

Schilling B. "How the War Began". London. 1925.

Schoonmaker E.D. "Democracy and World Dominion". N.Y. 1939.

Schwarz F. "You Can't Trust the Communism". Jersey City. 1962.

Scott J.C. "Hidden Government". London. 1960.

Scrino F.H. "Expansion of Russia". London. 1951.

Seeling "Destroy the Accuser".

Seton-Watson H. "The Decline of Imperial Russia". N.Y. 1953.

"New Imperialism". London. 1961.

Shapiro B.A. "America's Great Menace".

Shearon M. "The Pursuit for Power".

Sheen F.J. "The Church, Communism and Democracy".

Sidebotham H. "British Interests in Palestina". London. 1934.

Silde A. "The Profits of Slavery". Stockholm. 1958.

Simard E. "Communisme et Science". Montreal. 1963.

Simon L. "Studies in Jewish Nationalism".

Simpson C. "The Death of James Forrestal".

SISS. "The Bang-Jensen Case".

"The Communist Party of USA".

"Interlocking Subversion in Government Departments".

"The New Drive Against the Anti-Communist Program".

Skousen C. "The Naked Communist". Salt Lake City. 1961.

Smith E.T. "The Fourth Floor". N.Y. 1963.

Smith-Kyle K. "America in the Round". London. 1956.

Soddy F. "Wealth, Virtual Wealth and Debt". N.Y. 1926.

"The Role of Money".

Sombart W. "Die Juden und das Wirtschaftsleben".

"The Jews and Modern Capitalism".

Sontag R. I. "European Diplomatic History". N.Y. 1933.

Sorel G. "La decomposition du Marxisme". Paris. 1910.

Sorel G. "Les illusions du Progres". Paris. 1911.

Spaight J.M. "Bombing Vindicated". London. 1944.

Spanier J.W. "American Foreign Policy Since World War II". N.Y. 1960.

Steciuk W. "East-West Tension in the Light of Psychology". 1954.

Straus-Hupe R. "Geopolitics". N.Y. 1942.

Sykes M. "Two Studies of Virtue". London. 1953.

Talmud. "Der Talmud in nichtjudische Beleuchtung". Budapest. 1931.

Tansill C.O. "Back Door to War". Chicago. 1952.

Taylor A.J. "The Origin of the Second World War". N.Y. 1962.

Taylor E. "The Strategy of Terror". Boston. 1940.

Tenney J. "Cry Brotherhood".

"Zion's Fifth Column".

"Report on World Zionism".

Theobald R.A. "The Final Secret of Pearl Harbor". N.Y. 1954.

Togo Shigenori. "The Cause of Japan". N.Y. 1956.

Tomasik D. "The Impact of Russian Culture on Soviet Communism". Glencoe. 1946.

UNESCO. "Towards World Understanding".

Ubersberger H. "Panslawismus und Imperialismus". Munchen. 1949.

US Gov. Prim. Office. "Conference of Yalta 1945". Washington. 1955.

"Murder International Inc." Washington. 1963.

"Communist Activities Among Aliens". Wash. 1950.

"Communist Target — Youth". Washington. 1961.

"Guide to Subversive Organisations". Wash. 1949.

US Library of Congr. "The Soviet Empire". Washington. 1958.

US State Depart. "Postwar Foreign Policy Preparation". Wash. 1948.

"United States Relations With China 1944–49". W. 1949.

Utley F. "Will the Middle East Go West". Chicago. 1957.

Valentin H. "The Jews and the Bolshevism". N.Y. 1937.

Veale F.J. "War Crimes Discreetly Veiled". London. 1958.

Vennard W. "The Federal Reserve Corporation". Boston. 1956.

Vickers V.C. "Economic Tribulation". London. 19??.

Vulliaud P. "La Kabbale Juive: histoire et doctrine". Paris. 1923.

Wagner R. "Judaism in Music".

Waite A.E. "The Doctrine and Literature of the Kabbalah".

"The Real History of the Rosicrucians".

"The Secret Traditions in Freemasonry".

Waldrop F.C. "D.MacArthur on War".

Walker E.A. "Censorship and Survival". N.Y. 1961.

Ward I. "European Freemansonry: Its Aims and Its Ideals".

Watts V.O. "The United Nations: Planned Tyranny". N.Y. 1955.

Webster N.H. "The Surrended of an Empire". London. 1931.

"World Revolution". London.

Wedemeyer A.V. "Wedemeyer's Reports". N.Y. 1958.

Wegerer A. "ORigin of the Second World War". Peterborough. 1941.

Weil N. "The Jew in American Politics".

Weizmann C. "The Jewish People and Palestine". London. 1939.

Welch R. "The Blue Book of the John Birch Society". Belmont. 1961.

"The Politician". 1963.

Weyl N. "Red Star Over Cuba".

White T.H. "Thunder Out of China". N.Y. 1946.

Widener A. "Behind the UN Front". N.Y. 1955.

Wilcke W.F. "Geschichte des Tempelherrenordens". Leipzig. 1827.

Willoughby C.D. "D.McArthur 1941–1951". N.Y. 1954.

"Shandhai Conspiracy". Dutton. 1952.

Wilson M. "Monarchy of Money Power".

Wise S. "Challenging Years". N.Y. 1949.

"Unseen Government".

Witt J. "Les Societes Secretes se France et d'Italie". Paris. 1830.

Wittman H. "Reporter in Search og God".

Wittmer F. "The Yalta Betrayal". Coldwell. 1961.

Wolf L. "Cromwell's Jewish Intelligencers". London. 1901.

"Cryto-Jews Under the Commonwealth". London. 1894.

"Manasseh ben Israel's Mission to O.Cromwell". London. 1901.

Wolfe B.D. "Three Who Made a Revolution". N.Y. 1948.

Woods D.J. "Subversive Influences in Methodism". Shreveport. 1962.

Wright D. "Roman Catholicism and Freemasonry". London. 1922.

Yockey F.P. "Imperium". Sausolito. 1969.

Young L. "Deadlier Than the H-Bomb".

Yutang L. "The Secret Name". N.Y. 1958.

Zacharias E.M. "Behind Closed Doors".

"Secret Mission".

Zawodny J.K. "Death in the Forest". Notre Dame. 19??.

Zernov N. "Moscow: The Third Rome". London. 1937.

Zink H. "American Military Government in Germany". N.Y. 1947.

Показник

КП США — Комунiстична партiя США

НКВД — Народний секретарiат внутрiшнiх справ СРСР.

ОУН — Органiзацiя Українських Нацiоналiстiв.

УПА — Українська Повстанська Армiя

Advisory Defence Council — Рада державної оборони США

Allied Control Council — Союзна перевiрочна комiсiя.

American Civil Liberties Union — Американський союз громадянських свобод

American Civil Liberties Union (ACLU) — Союз громадянських свобод

American Communication Assaciation — Спiлка телеграфiстiв

American Communist Party —

American Federation of Labor — Союз Робiтничих Союзiв

American Federation of Teachers — Учительський Союз США

American Flag Committee — Лава американського прапору

American Friends Service Committee (Quakers) — Лава американських приятелiв прислуги

American Fund for Political Education — Американська фундацiя задля полiтичної освiти

American Jewish Committee — Американська жидiвська лава

American Jewish Congress — Американське жидiвське об'єднання

American League Against War and Fascism — Американське товариство проти вiйни i фашизму

American Youth Congress — Американський союз молодi

Americans for Democratic Action — Американцi демократичного чину

Americans United for World Organization — Об'єднання американцiв задля свiтової орґанiзацiї

Anti-Defamation League of B'nai B'rith (ADL) — Антитерористичне товариство

Atomic Development Authority UN — Управа атомної сили ООН

Averican Legion — Союз колишнiх воякiв США

Banc for International Settlement — Банк Мiжнародних Розрахункiв

Bereau of Industrial Researches — Канцелярiя промислових дослiдiв

Board of Directors — Лава управителiв

Board of Government of Federal Reserve System — Рада управителiв Державного Банку США

Carnegie Endowment for International Peace — Фундацiя А. Карнеґi

Center for International Studies — Осередок міжнародного вивчення

Center for the Study of Democratic Institutions — Осередок вивчення демократичних установ

Central Intelligence Agency (CIA) — Центральне розвідувальне управління США (ЦРУ)

Civil Rights Committee. Emergency Civil Liberties Committee — Лава громадянських прав

Civil Rights Congress — Союз громадянських прав

Civil Service Commission — Державна добiрча комiсiя

Civilian Police Review Board — Лава перегляду полiцiйних учинкiв

Committee for Democratic Action — Комiсiя демократичного чину

Committee to Frame a World Constitution — Лава укладання свiтової Конституцiї

Compaign for World Government — Боротьба за свiтовий уряд

Congress of Racial Equality (CORE) — Органiзацiя расової рiвностi

D. Gallup's Poll — Установа дослiду громадської думки в США

Department of Interior USA — Мiнiстерство домашнiх справ США

Fabian Society — Фабiанське товариство

Federal Bureau of Invistigation (FBI) — Федеральне Бюро Розслiдувань США (ФБР)

Federal Reserve System — Державний Запасовий Банк (ДЗБ)

Federal Security Agency — Служба безпеки США

Fellowship of Faiths — Братерство вiр

Food and Agricultural Organization UN — Харчова i сiльськогосподарська установа ООН

Foreign Policy Association — Товариство закордонної полiтики

Foundation for World Government — Iнститут Свiтового Уряду

Fund for Republic — Фундацiя задля республiки

General Secretary of UN — Голова Об'єднаних Держав

Geneva Disarming Conference — Женевська розброювальна нарада

House Cjmmittee on Un-American Activities (HCUA) — Слiдча комiсiя протиамериканської дiяльностi

House Committee on Un-American Activities (HCUA) — Парламентська комiсiя дослiдження протиамериканської дiяльностi

House of Representatives — Парламент США

Institute des Relations Internationales — Iнститут Мiжнародних Стосункiв

Institute of International Education — Iнститут Мiжнародної Освiти

Institute of Marxism — Iнститут марксизму в Нью-Йорку

Institute of Pasific Relations — Iнститут Тихоокеанських стосункiв

International Bank of Reconstruction — Мiжнародний Банк Розбудови

International Compaign for World Government — Мiжнародна боротьба за Свiтовий Уряд

International Development Association — Мiжнародний розвитковий союз

International Labor Organization — Мiжнародна установа працi

International Monetary Fund — Мiжнародний Грошовий Банк

International Refugee Organization (IRO) — Мiжнародна установа втiкачiв

International Trade Organization UN — Мiжнародна установа торгiвлi (ООН)

Jefferson School of Social Science — Школа суспiльних наук

Jewish World Economic Organization — Свiтова жидiвська економiчна установа

Joint Congressional Committee — Спiльна Парламентська i Сенатська слiдча комiсiя

League of Neighbors — Союз сусiдiв

Millitary Intelligence — Вiйськова розвiдка

National Ass'n for the Advancement of Colored People (NAACP) — Об'єднання негрiв США

National Council of American-Soviet Friendship — Крайова Рада американо-радянської дружби

National Council of Churches — Всекрайова Рада Церков

National Education Association — Крайове освiтнє товариство

National Fermers Union — Фермерський союз США

National Lawers Guild — Крайовий союз юристiв

National Lawers Guild — Союз (крайовий) юристiв

North-Atlantic Treaty Organization (NATO) — Пiвнiчно-Атлантичний Союз (НАТО)

Office of War Information — Канцелярiя воєнних новин

Office of War Information of the State Department — Новиникарський вiддiл Мiнiстр. закорд. справ США

Political and Economic Planning — Лава полiтичного i економiчного планування (фабiанська)

Royal Institute of International Affairs — Королiвський Iнститут Мiжнародних Справ

School for Social Research — Школа суспiльних дослiджень у Нью-Йорку

Secret Service — Полiтична розвiдка США

Secretary of Navy USA — Мiнiстр Вiйськового Флоту США

Secretary of War USA — Мiнiстр Вiйськовий США

Security Counsil of UN — Рада Безпеки ООН

Senat Internal Security Committee — Сенатська слiдча комiсiя

Senat Investigating Committee — Сенатська слiдча комiсiя

Sex Information and Education Council — Рада статевих знань i освiти

State Department of USA — Мiнiстерство закордонних справ США

Students for Democratic Society — Студентське товариство демократичного суспiльства

The Council of Foreign Relations (CFR) — Рада закордонних стосункiв (РЗУ)

The Defenders of the Constitution of the USA — Оборонцi Конституцiї США

The Jewish Labor Committee — Жидiвська робiтнича лава

The John Birch Society — Товариство iм. Джона Бьорча

The League for Industrial Democracy — Союз задля промислової демократiї

The Religion and Labor Foundation — Релiгiйна i робiтнича фундацiя

The Security Council of UN — Рада Безпеки Об'єднаних Держав (ОД)

The U.N. International Childrens Emergency Fund (UNICEF) — Мiжнародна Фундацiя допомоги дiтям (ООН)

The United Parents Association — Банкiвський Союз

The United World Federalists — Об'єднання свiтових федералiстiв

Treasury Department of USA — Мiнiстерство скарбу США

U.N.Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO) — Установа освiти, науки, культури (ЮНЕСКО ООН)

U.S. Government Printing Office — Державна друкарня офiцiйних документiв

Union Now — Об'єднання тепер

Union of East and West — Об'єднання Сходу i Заходу

United Nations Organization (UN) — Органiзацiя Об'єднаних Нацiй (ООН)

United Relief and Rehabililitation Administration (UNRRA) — Допомогова i переселенська управа (ДПУ ОД)

United States of America — Сполученi Штати Америки

Universal Postal Union — Мiжнародний поштовий союз

War Production Board — Рада воєнної промисловостi

War Resistors League — Союз противникiв вiйни

Workers for World Security — Працiвники задля свiтової безпеки

World Citezenship Movement — Рух за свiтове громадянство

World Council of Churches — Свiтова Рада Церков

World Fellowship — Свiтове Братерство

World Health Organization (WHO) — Свiтова установа здоров'я ООН.

Анотація

Висловлюємо щиру подяку українцям Америки і Канади, які найбільше спричинилися до виходу у світ цієї книжки.

Особливу подяку складаємо

Роману Пилип'яку, Роману Кравчуку та Богдану Госю

ISBN 966-95118-5-2 © Видавнича фірма "Відродження", 2002 р.

Це видання присвячується в пам'ять 70-річчя сумної дати в історії Українського народу — голодомору 1932–1933 рр., а також всім борцям, що віддали своє життя за волю України

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ

Штепа Павло

МАФІЯ І УКРАЇНА

Видавнича фірма "Відродження"

заснована у Дрогобичі 21 листопада 1991 р.

Петром та Олександром Бобиками, Василем Іванишиним

Президент фірми Василь Іванишин Директор фірми Ігор Бабик Головний редактор Ярослав Радевич-Винницький Коректор Наталя Мусійчук

Видавнича фірма "Відродження"

82100, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2.

Тел. (office): (03244) 2-17-94, 3-73-59.

79049, м. Львів-49, аб/с 10480.

Тел./факс (дирекція): (0322) 40-59-39.

E-mail: babyk@lviv.farlep.net

Підписано до друку з готових діапозитивів 12.06.02.

Формат 60х841/16. Папір офс. № 1. Гарнітура SchoolBookC.

Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 23,8. Обл. — вид. арк. 22,4.

Наклад 10000 прим. Зам. № 253-2.

Виробничо-поліграфічний кооператив "Глобус"

79035, м. Львів, вул. Зелена, 101/5.

Відкрите акціонерне товариство

"Львівська книжкова фабрика "Атлас"

79005, м. Львів, вул. Зелена, 20.

Штепа Павло.

Ш90 Мафія і Україна. — Львів: ВПК "Глобус", 2002.— 408 с.

ISBN 966-95118-5-2

Книга "Мафiя" (1971) — вищий етап iсторико-філософського синтезу творчості Павла Штепи. У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях розповідається про діяльність манiпулятора свiтової гри двох останнiх третин двадцятого столiття — всесвiтньої мафiї — страшної фiнансової потуги, яка поєднує в собi наймахровiший фiнансовий капiталiзм з псевдосоцiалiстичною iдеологiєю i по сутi становить собою єдине цiле, попри свiй умовний розподiл на захiдний "лiберальний демократизм" та московський комунiстичний тоталiтаризм.

Книга розрахована як на фахівців — істориків, політологів, так і на широкого масового читача.

ББК 66.5.(4УКР)

Будьмо разом!

Свій до свого — у єдності сила: наша і нашої держави!

Оглавление

Передмова

ВСТУП

I. ТАЄМНI ТОВАРИСТВА

  Спартаківці

  Масонство

  Теософія

II. ЖИДІВСТВО

  Жидівська релігія

  Сіонізм

III. ЖИДИ В США І У СВІТІ

IV. ФАБІAНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ

  Фабіанці в Англії

  Фабіанський соціалізм у США

V. П'ЯТА І ШОСТА КОЛОНИ

  Шоста колона

  Фундації США

  Шоста колона в уряді США

  Вбивство президента Дж. Кеннеді

  Куба

  Психополітика

VI. МАФІЯ В УРЯДІ США

  Зрада

  Допомога комуністам

VII. БАНКІРИ

  Державний Фондовий Банк

VIII. ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА

  Атлантична хартія

  План Г. Морґентау

  Касабланкська нарада

  Тегеранська нарада

  Ялтинська нарада

IX. АЗІАТСЬКА ПОЛІТИКА

  Японська війна

  Корейська війна

  В'єтнамська війна

X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА

XI. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ

  Допомогова і переселенська управа

  Катанґа

  Установа Освіти, Науки і Культури

  Світова наддержава

XII. СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

  Марнотратство США

  Безбожництво

  Злочинність, розпуста

  Духовна гнилизна

  Соціалізм у США

  Майбутнє США

XIII. УКРАЇНА

Згадані джерела

Література

Показник

Анотація X Имя пользователя * Пароль * Запомнить меня

Регистрация

Забыли пароль?