«ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ»

ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ (fb2) - ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ 2216K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Самовидець

ВСТУП

Літопис як своєрідна форма історичного й літературного твору має свою давню традицію, що починається ще за часів Київської Русі. Загальновідомо, якого високого розвитку досягла літописна справа в межах теперішньої України у XI — XIII ст.

Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії. Серед представників освічених шарів народу тоді з’являється потреба записати основні моменти цих подій. Щось подібне відбувалось і на Україні в другій половині XVII ст. у зв’язку з соціальним і національним рухом українського народу, особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту. Українське літописання XVII — XVIII ст. поєднало літописні традиції Київської Русі, широко використовуючи західноєвропейські джерела, насамперед польські, німецькі та французькі.

Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою всіх українських літописів другої половини XVII — XVIII ст.

З XVII ст. до наших днів збереглось небагато літописних творів. Серед них можна назвати Хмільницький, Львівський, Чернігівський, Густинський, Межигірський, «Хроніку» Сафоновича. Чимало літописів XVII ст. загинуло, очевидно, назавжди, залишились тільки окремі згадки про них в літературі пізнішого часу.

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. Поряд з іншими літописними творами початку XVIII ст., такими, як літописи Граб’янки і Величка, праця Самовидця є чи не винятковим за своєю самобутністю й оригінальністю явищем української писемності XVII ст. Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних \10\ прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літературознавців, мовознавців, любителів старовини. Як історичне джерело його не обминає жоден історик, що вивчає історію українського народу другої половини XVII ст. Літопис Самовидця залишив глибокий слід в українській історіографії та літературі XVIII — XX ст.

Високу оцінку праці Самовидця дали відомі українські історики, філологи, письменники: Т. Шевченко, О. Бодянський, М. Максимович, М. Костомаров, О. Левицький, В. Іконников, І. Франко, Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Возняк та ін.

На відміну від інших літописів про цей твір є величезна наукова критична література. Найважливішими працями про літопис Самовидця є студія видатного історика, академіка АН УРСР О. Левицького 1 та фундаментальна праця члена-кореспондента АН УРСР М. Петровського 2.

Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини XIX ст. без назви та імені автора зберігався в списках. Його популярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст. Про це може свідчити кілька списків цієї пам’ятки, які дійшли до нас. Починаючи з другої половини XVIII ст. літопис Самовидця витискується працею Граб’янки, і твір Самовидця залишається на довгий час забутим. І лише 1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості.

Заходами Куліша рукопис Самовидця 1846 р. був опублікований О. Бодянським у московських «Чтениях» 3. О. Бодянський, готуючи рукопис Самовидця до друку, мав у своєму розпорядженні чотири списки: 1) список П. Куліша, який охоплював історичні події з найдавніших часів і закінчувався 1668 р.; 2) список М. Костомарова (одержаний від харківського вчителя Третякова), який закінчується 1690 р. (у ньому пропущено опис історичних подій з 1683 по 1687 р.); 3) список у перекладі російською мовою (друга половина XVIII ст.) з численними помилками (належав бібліотеці московського «Общества истории и древностей российских»); 4) список київського урядовця М. Юзефовича, що був переписаний у 40-х роках XIX ст. Списки Юзефовича й Куліша переписані з одного і того ж джерела. \11\

1 О. Левицкий, Опыт исследования о летописи Самовидца. — У кн. «Летопись Самовидца по новооткрытым спискам», К., 1878, стор. 1 — 75.

2 Микола Петровський, Нариси історії України XVII — початку XVIII століть, Харків, 1930, стор. 9 — 452.

3 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти, М., 1846.

В основу свого видання Бодянський поклав список Куліша, хоча використав і решту списків, додавши до публікації примітки, зауваження, доповнення, різночитання, пояснення незрозумілих слів, іменний і географічний покажчики. Короткі передмови до видання написали П. Куліш та О. Бодянський. У цьому виданні літопис починається описом подій з найдавніших часів, а кінчається 1734 роком.

Другий видавець літопису Самовидця Орест Левицький три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 р. у Київській археографічній комісії 1. У розпорядженні Левицького, крім видання Бодянського, було два нововідкритих списки літопису — так звані Іскрицький та Козельський. Список, відомий під іменем Козельського, зберігався в рукописному збірнику полтавського полкового осавула Якова Козельського (у родині відомого філософа-демократа і просвітителя Я. Козельського) разом з працею Граб’янки та іншими документами 2. Переписано його 1740 р. на Полтавщині.

1 Летопись Самовидца по новооткрытым спискам, К., 1878.

2 Рукопис в оправі на 182 аркушах, написаний українським скорописом початку XVIII ст. На останньому аркуші екслібрис: «С числа книг асаула полкового полтавского Якова Козелского».

Зміст рукопису:

1. Уривок з літопису Граб’янки до 1654 р. — арк. 3 — 38.

2. Літописець короткий (хронологічний перелік подій української історії з 862 по 1739 р.) — арк. 39 — 60.

3. Літопис Самовидця — арк. 61 — 113.

4. Глухівські статті гетьмана Д. Многогрішного — арк. 114 — 123.

5. Статті і чолобитна ніжинських міщан — арк. 124 — 126.

6. Статті київських міщан — арк. 126 — 127.

7. Вибори гетьмана І. Самойловича та статті — арк. 129 — 143.

8. Вибори гетьмана І. Мазепи та коломацькі статті — арк. 144 — 157.

9. Статті Богдана Хмельницького — арк. 158 — 173.

10. Статті Юрія Хмельницького 1659 р. арк. 174 — 182,

Список Іскрицького також зберігся в давньому рукописному збірнику, що належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, \12\ а в XIX ст. його нащадкам — сім’ї Кулябків-Корецьких, яка проживала в Суразькому повіті на Чернігівщині.

В оправленому збірнику на 198 аркушах, написаному українським скорописом початку XVIII ст., вміщено такі матеріали:

1. Статья гетмана Богдана Хмелницкого — арк. 1 — 12.

2. Статя гетмана Юрія Хмелницкого — арк. 13 — 18.

3. Список с універсалу гетмана Богдана Хмелницкого — арк. 63 — 68.

4. Коммиссія Гадяцкая и подтвержденіе коммиссії Гадяцкої — арк. 71 — 77.

5. Копія с трактату вічного мира между его імператорским величеством и салтаном турским 1720 р. — арк.79 — 84.

6. О началі войни Хмелницкого — арк. 86 — 146.

7. Розговоры в царствії мертвых... между генералом лейтенантом Наганом Реїнтолтом фон Паткулем ... и между бароном Георгом Генрихом фон Герцом... — арк. 150 — 178.

8. Умисл Стефана Яворского иногда метрополита Рязанского и Муромского из его діла по смерти оставшогося Богословскаго «Камень віри» реченнаго, Листом партикулярним откритый в літо 1730. — арк. 182 — 197.

На перших аркушах рукопису по складах на кожній сторінці написано:

«От книг бунчукового товариша Петра Іскрицкого рукою». — арк. 1 — 20.

Список Іскрицького О. Левицький відносить до 1734 р. і цілком слушно вважає його за найдавніший і найближчий до оригіналу, що дало йому підставу зазначений список покласти в основу свого видання літопису.

М. Максимович свідчить, що 1834 р. він мав два списки літопису Самовидця, які потім загубилися, через що й не були враховані ні Бодянським, ні Левицьким під час видання [ 1 М. Максимович, Собрание сочинений, т. I, К., 1876, стор. 525]. Слід згадати, що один із списків літопису Самовидця був відомий українському історикові другої половини XVIII ст. Олександрові Рігельманові, який переклав його російською мовою і дослівно заніс до своєї відомої праці про Україну. Отже, з шести списків літопису Самовидця тільки два (Іскрицького та Козельського) вчені відносять до першої половини XVIII ст. Решта розглядається як копії другої половини XVIII — XIX ст. До того ж списки Юзефовича і російський є копіями з попередніх. Зіставляючи тексти списків, \13\

О. Левицький указує на порівняно невелику розбіжність між ними і ділить їх на дві групи:

1) списки повні — Іскрицького, Юзефовича і російський. Характерною рисою цих списків є те, що вони мають своєрідну вступну частину, в якій описуються історичні події до 1648 р.;

2) списки короткі — Козельського, Третякова і Куліша. Ці списки починаються описом подій на Україні з 1648 р. 1

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 7 — 22.

До повних списків слід віднести і нововиявлений при підготовці цього видання список М. Судієнка.

Загалом же літопис Самовидця мав одну редакцію, яку тепер неможливо відновити. Однак доповнення, вставки, розбіжності в текстах списків свідчать, що всі вони не автентичні оригіналові. Отже, важко запевняти, що перший-ліпший рядок чи оригінальна думка належать обов’язково авторові праці. Все-таки за всіма ознаками до оригіналу найближче стоїть список Іскрицького.

О. Левицький зробив спробу (і, треба сказати, вдалу) виявити справжній текст літопису, очистивши списки від пізніших доповнень і нашарувань. Він переконливо довів, що описи подій на Україні до 1648 р. і після 1702 р., які є у виданні Бодянського, було внесено з іншого, пізнішого джерела — так званого «Короткого опису Малоросії». Усе це дало право Левицькому відкинути в своєму виданні вступну частину, тобто опис історичних подій до 1648 р., і кінцеву частину повної редакції списків, тобто подій, що відбувалися на Україні з 1703 до 1734 р.

Справжній текст літопису, що безсумнівно належить Самовидцеві, О. Левицький хронологічно обмежує роками 1648 — 1702. З цими висновками Левицького погодились усі пізніші дослідники літопису, зокрема й такий знавець цього питання, як М. Петровський 2.

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 22.

До речі, вперше звернули на це увагу П. Куліш і О. Бодянський.

Отже, до рук згаданих дослідників і видавців літопису Самовидця потрапило шість списків, переписаних на Лівобережній Україні в середині XVIII ст., а також у XIX ст. Серед них найдавнішим є \14\ список Іскрицького. Всі вони зазнали певних змін, скорочень і доповнень, тобто в усіх списках відбиті риси поглядів переписувачів середини й другої половини XVIII ст. Найяскравіше це видно на прикладі праці О. Рігельмана.

Твір Самовидця від першої до останньої сторінки відбиває живу атмосферу другої половини XVII ст. Так могла писати людина, що була сучасником, очевидцем описаних подій. Це дало підставу Кулішеві (особливо розповіді автора літопису від першої особи) назвати твір літописом Самовидця. Під таким іменем він і відомий у науці.

Під час дослідження цього літопису відпадає така важлива і важка проблема, характерна майже для всіх інших літописів, особливо XVIII ст., як проблема джерел.

Основна суперечка між дослідниками літопису Самовидця точилася передусім з приводу того, свідком чи учасником яких конкретних подій був автор, що він міг почерпнути від інших учасників та з усних переказів, оскільки, за твердженням авторитетних істориків, у праці Самовидця важко вловити сліди використання ним документів канцелярії Хмельницького або ж пізнішої доби, як це спостерігається в багатьох інших літописах. Сам автор тільки в двох місцях говорить про особисту присутність під час подій, зокрема, на похороні наказного гетьмана Івана Золотаренка в Корсуні 1655 р.: «Сам там был и набралемъся страху немалого...,бо я сам на тое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не розширилъся был», і під час облоги російськими військами Риги 1656 р., на що автор «своїми очима смотріл».

О. Левицький, наприклад, вважав, що автор літопису, крім згаданих подій, бачив так зване «конотопське чудо» 1652 р., був присутній під час облоги і взяття російськими військами на чолі з царем Олексієм Михайловичем 1654 р. Смоленська, брав участь у поході лівобережних козаків проти війська Юрія Хмельницького 1662 р., був присутнім на чорній раді 1663 р., спостерігав бої військ Брюховецького з армією С. Яблоновського під Білою Церквою 1665 р., був 1669 р. на раді в Новгороді-Сіверському, на якій обрали гетьманом Д. Многогрішного, брав участь у кримських походах 1687 і 1689 рр. та ін. 1 Ці думки Левицького поділяла частина авторитетних учених. Однак свої твердження Левицький обґрунтовує лише текстуальним аналізом, і їх легко заперечити.

Трохи інші твердження випливають з гіпотези про особу автора літопису. Так, М. Петровський і М. Грушевський, які вбачають в авторові літопису Романа Ракушку-Романовського, свої здогадки підкріплюють біографією цієї особи 2.

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 43 — 45.

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 134 — 183; М. Грушевский, Самовидец Руины и его позднейшие отражения, стор. 162 — 171.

Вони, зокрема, твердять, що Самовидець-Ракушка був серед учасників зустрічі Виговського з Карамбеєм 1658 р., у складі посольства від м. Ніжина до Москви 1659 р. і свідком Борисівської комісії, керував поділом Ніжинського \15\ полку на три окремих полки 1663 р., брав участь у переговорах козацької старшини 1663 р. в Батурині з дяком Башмаковим, був у складі посольства від митрополита Йосипа Тукальського до царгородського патріарха 1670 р.

Більшість дослідників, ідучи за Левицьким, вважає, що для написання цього твору автор мусив використовувати свої коротенькі записи про події 1648 — 1672 рр. Другим важливим джерелом, напевно, були свідчення очевидців, учасників подій.

Тільки М. Петровський не погоджується з твердженням, що автор вів коротенькі записи, а також використовував інші документи, реєстрики, хронічки, крім записів у церковних книгах (наприклад, про затемнення сонця 1654 р.). Основним і єдиним джерелом літопису цей учений вважає власні спогади автора, який до 1668 р. проживав у Ніжині, що був на той час полковим містом, важливим політичним і економічним центром Лівобережжя, а 1669 — 1675 рр. — на Правобережжі в Брацлаві і з 1676 до 1702 р. — знову на Лівобережжі, в Стародубі, а також його участь у суспільному житті, особисті стосунки з видатними політичними діячами, спогади учасників тощо. Проте категоричне твердження Петровського викликає певний сумнів. Малоймовірно, щоб літописець зміг утримати в своїй пам’яті події трьох десятиріч і до дрібниць, рік за роком, хай навіть з деякими помилками, їх відтворити, особливо імена діячів, географічні назви, вихід документів, події за межами України і т. ін. До того ж в одному місці за 1676 р. при уважному вивченні літопису все ж можна побачити сліди користування автором друкованими джерелами, зокрема книжкою Симеона Полоцького про боротьбу з старообрядцями, він навіть цитує її.

Про те, що автор був певною мірою людиною книжною, знав трохи й дипломатичні папери, свідчать згадки про них, а також термінологія, слова іншомовного походження (типу респонс, президіум, юригелт, аліянс, аманат, елекція, інквізиція, креденс, медіатор і навіть латинське Magnus). \16\

Не виявивши писемних джерел у літопису, дослідники вважають, що праця Самовидця написана на основі його власних спостережень (а деякі — і на основі записів), свідчень учасників подій, усних переказів, які автор уміло стилізував у своєрідну форму і таким чином нівелював різні сторонні впливи.

Безпосередньо на сторінках пам’ятки не зазначено місце, де був написаний літопис або ж де проживав його автор. Відповідь і на це питання може дати лише текстологічний аналіз джерела.

Перший видавець пам’ятки О. Бодянський звернув увагу на докладний опис літописцем похорону в Корсуні 1655 р. наказного гетьмана Івана Золотаренка і додав у примітці до цього оповідання, що автор, очевидно, походив з Корсуня або з Корсунського полку 1. М. Максимович убачав в авторові задніпровського козака 2 (мешканця Правобережної України. — Я. Д.). На таку думку Максимовича, крім усього іншого, штовхала, мабуть, і мова твору, яка в своїй основі має одну з говірок Правобережної України.

Отже, перші два дослідники літопису Самовидця вважали, що він був написаний на Правобережжі.

О. Левицький дійшов переконливого висновку, що в літопису подіям на Лівобережній Україні відведено значно більше місця і вони описані докладніше, ніж події на Правобережній Україні, такі, наприклад, як так зване «конотопське чудо», облога Конотопа, похід польського короля Яна Казіміра на Лівобережжя та ін. 3 На основі топографічних назв, текстологічного аналізу він навіть конкретно вказав Чернігівщину,» а ще точніше — м. Стародуб як місце складання літопису. Це підтверджують і сторінки твору, присвячені описові подій у Стародубі, зокрема пожежі 1667 і 1690 рр., історії з стародубським попом Яковом 1677 р., перевезенню майна і коштовностей Київського Печерського монастиря 1677 р., зимі 1677 р. в Стародубі, смерті стародубського полковника Семена Самойловича 1685 р. та ін.

До того ж на сторінках літопису зустрічається багато висловів типу: той, тамтой, тая, тот бок Дніпра, сей бок Дніпра, сим боком Дніпра, сегобочная Україна і под., які стверджують, що Правобережну Україну автор називає «тою стороною», а Лівобережжя — «сей бік», «Задніпрям». Остання назва рідко вживалася в XVII — XVIII ст. Лівобережних козаків він вважає за «наші войска». Наприклад, описуючи умови Андрусівської угоди 1667 р., автор твердить, що «козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як Чигирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величества» 4.

1 Летопись Самовидца, стор. 107.

2 М. Максимович, Собрание сочинений, т. I, стор. 398, 403, 660.

3 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 23, 51 та ін.

4 Літопис Самовидця, стор. 102.

Зображуючи напрям руху сарани, яка 1690 р. напала на Україну, автор пише: «Тая, що ишла на Кіев, то пойшла в Полщу \17\ ку Шліонску и поза Дністром, и там, на Волиню, коло Гродня и Берестя Литовского; а инная тут, на Україні, коло Ніжина и Чернігова и на Сівери коло Стародуба зазимовала» 1. Щодо мови пам’ятки, яка свідчить не про лівобережне, зокрема сіверське, походження автора, то Левицький твердив з цього приводу, що місцем народження автора літопису була Правобережна Україна, звідки він переселився на Лівобережжя 2. Цей висновок утвердився в історіографії про Самовидця. Він став згодом однією з основ дальшого дослідження над виявленням автора літопису, яким, як стверджує частина вчених, був генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський, що останні десятиріччя свого життя проживав у Стародубі.

Авторитетний дослідник літопису М. Петровський, приймаючи висновки Левицького про місце проживання автора, застерігає, що оскільки ввесь літопис писався протягом багатьох років, то слід розрізняти питання, де в той чи інший час проживав літописець, від питання про місце, де він його писав 3.

1 Літопис Самовидця, стор. 151.

2 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 27.

3 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 54.

М. Петровський на основі текстологічного аналізу пам’ятки доводить, що перший період свого життя (1648 — 1668 рр.) автор проживав на Чернігівщині, у Ніжині, після цього він переїхав на Правобережну Україну і тут проживав з 1669 по 1675 р. Останній період свого життя він проживав у Стародубі. Тут, у цьому полковому місті, він наприкінці 70-х років приступив до написання своєї праці. До речі, із Стародуба походить список Іскрицького.

Оскільки текст літопису кінчається 1702 р., усі дослідники цілком слушно вважають літопис Самовидця пам’яткою другої половини XVII ст. Студіюючи текст літопису, вони також одностайно дійшли висновку, що праця написана однією людиною, проте не рік за роком (протягом 55 років) і не рівночасно з подіями, а згодом, коли вони вже історично визначилися. О. Левицький з цього приводу заявив, що «думка зберегти для пам’яті нащадків події блискучої доби Богдана Хмельницького могла прийти літописцеві в голову \18\ не раніше хоч би від того часу, коли значення подвигу Б. Хмельницького встигло цілком визначитися, тобто крайньою межею були останні роки життя гетьмана 1.

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 29.

Досліджуючи характер викладу подій, форму і стиль пам’ятки, Левицький дійшов переконливого висновку, що літопис Самовидця можна розділити на дві, хронологічно майже рівні частини — історичну і літописну. Перша частина має характер літописних мемуарів й охоплює історичні події починаючи з 1648 р. і кінчаючи не раніше як 1672 р.; друга — охоплює решту пам’ятки, тобто події після 1672 р. і до 1702 р.

У першій частині праці історичний стиль викладу переважає над літописним. Самі події викладаються в логічно-причинній послідовності, мають форму завершених і пов’язаних між собою історичних оповідань. Їм властива своєрідна структура, вони мають окремі заголовки: «О началі войни Хмелницкого», «Война самая», «Починается война Збаражская», «Починается война его царского величества» та ін.

У викладі історичної інформації літописець інколи забігає наперед описуваних подій, згадуючи про події, що відбулися наступного року. Це ми бачимо, наприклад, в оповіданні про похід козацького війська і татарських орд 1650 р. в Молдавію, такими є звістка за 1664 р. про дворічне ув’язнення Ю. Хмельницького, Й. Тукальського й Г. Гуляницького, згадка 1648 р. про королювання М. Вишневецького, що був обраний королем аж 1669 р., повідомлення 1667 р. про страту Разіна, що сталася 1671 р., та ін.

Дрібні ж події і явища, які не мають істотного значення для пояснення основних подій, літописець, як правило, оминає. Інколи він допускає неточності, робить фактичні й хронологічні помилки, застерігаючи читача висловами типу «на тот час».

На думку О. Левицького, літописець з самого початку війни Хмельницького вів короткі записи про події, які відбувались, і на основі цих записів згодом, тобто не раніше як 1672 р., упорядкував свою працю. Далі, йдучи за подіями та фіксуючи їх, він, уже як справжній літописець, рік за роком писав працю до кінця життя. Ця друга частина, що характеризується як літописний твір, не має, на відміну від першої, заголовків і причинно-логічної форми викладу, завершених оповідань, її основним стрижнем є хронологія, роки, в які вміщуються інколи незавершені історичні події й факти, або ж одна, переважно велика, історична подія розчленовується роком на дві, немає розповідної форми викладу. Події, явища і факти добираються, незважаючи на важливість і першорядність серед подібних подій, явищ і фактів року. Це призвело до того, що поряд із важливими явищами літописець ставить дрібні, другорядні і в такій послідовності, як вони відбувалися протягом року, без відбору головних і другорядних, завершених і незавершених. \19\ Характерною рисою другої частини літопису є наявність у ній побутових явищ і фактів.

На противагу першій частині тут відсутні хронологічні помилки, немає випередження подій, але опис їх незавершений. Наприклад, оповідь за 1677 р. викладено в такій послідовності: повідомлення про сувору зиму, від’їзд гетьмана Петра Дорошенка до Москви, суд над С. Адамовичем і його спільниками, пожежа в м. Стародубі, після цього — від’їзд С. Адамовича й П. Рославця до Москви, далі — звістка про похід під Чигирин війська Юрія Хмельницького разом з татарськими і турецькими ордами, оповідання про невдоволення мешканців Стародуба попом Яковом, облога Чигирина і, нарешті, перевезення до Стародуба майна Києво-Печерського монастиря 1.

Подібні місця переписувачі легко зводили в одне оповідання. Так, у пізніших списках з’єднано в одне оповідання події 1698 і 1699 рр.

Чимало сторінок літописної частини праці мають яскраву форму щоденника історичних подій і явищ.

Думка О. Левицького про те, що 1672 р. кінчається історичний виклад подій і починається літописний, згодом була уточнена М. Петровським (він слушно історичну частину продовжив до 1677 р.) 2.

Текстологічний аналіз літопису Самовидця дав можливість ученим, передусім О. Левицькому і М. Петровському, визначити час написання праці та її стильовий характер. Основне питання, яке стоїть у центрі уваги дослідників літопису Самовидця, — це питання його авторства. Майже кожен з дослідників пропонував щодо цього свою гіпотезу.

М. Максимович вбачав в авторові пам’ятки козака 3. Цієї ж думки дотримувалися О. Бодянський 4, К. Заклинський 5, Д. Багалій 6 та ін. За першою здогадкою М. Грушевського, автор літопису походив із покозаченого міщанства і належав до нижчої полкової ієрархії 7. М. Костомаров, спираючись на оповідання про Борисівську комісію, гадав, що автором літопису був член цієї комісії наказний гетьман і обозний Федір Коробка, особа, близька до Б. Хмельницького 8.

1 Літопис Самовидця, стор. 124 — 127.

2 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 132.

3 М. Максимович, Собрание сочинений, т. I, стор. 398, 459, 462, 465.

4 Летопись Самовидца, М., 1846, стор. 107.

5 К. Заклинський, Руські літописи і літописці XVII ст. — «Зоря», Львів, 1880, ч. 6, стор. 86.

6 Д. Багалій, Нарис української історіографії, вип. 2, стор. 8. 7 «Україна», 1927, кн. І і II, стор. 35.

8 Н. Костомаров, Собрание сочинений, кн. VI, СПБ, 1905, стор. 381 — 382.

Однак Коробка весь час проживав у Чигирині, і з 1670 р. його ім’я губиться в документах. Тому гіпотеза Костомарова не знайшла підтримки серед дослідників літопису. Російський історик Г. Карпов, який високо ставив літопис Самовидця як історичне \20\ джерело, вважав, що автором літопису був, імовірніше, хтось із духовенства або міщан 1. П. Куліш, очевидно, на підставі сторінок літопису, присвячених церковним справам на Україні, гадав, що автор літопису був попом 2.

О. Левицький спочатку пристав до думки тих учених, які твердили, що автором літопису був козак 3, а згодом, звернувши увагу на співчуття літописця до шляхетського стану і його неприхильність до низів, гадав, що автор — виходець із православної української шляхти, яка стала на бік Хмельницького відразу ще на початку національно-визвольної війни 4. Левицький водночас заперечував гіпотези про належність автора до духовенства, бо для такого твердження, на його думку, не дає підстав ні зміст, ні стиль, ні мова, ні погляди автора. Участь літописця в політичних подіях і в дипломатичних місіях, його стосунки з видатними політичними діячами, на думку Левицького, заперечували належність автора до міщан. І, нарешті, відсутність у літопису описів козацьких битв, військових деталей, конкретних повідомлень про бої, сутички, походи, холодне, а інколи й відверто вороже ставлення до козаків не дає також підстав зараховувати його до середовища козаків. Левицький навіть твердив про «цілком безплідну всяку спробу викрити цей таємничий анонім» 5.

На деякий час в історіографії запанував погляд Левицького, що автор літопису був вихідцем з української православної шляхти, який працював у гетьманській канцелярії.

Але найбільшої популярності набрала відновлена в 20-х роках XX ст. В. Модзалевським, М. Петровським, В. Романовським та іншими вченими гіпотеза про те, що автором пам’ятки був генеральний підскарбій, брацлавський протопоп і стародубський священик Роман Ракушка-Романовський (прибл. 1622 — 1703) 6.

Вперше ця думка була висловлена ще 1846 р. П. Сердюковим, гімназійним товаришем П. Куліша, у листі до останнього 7.

1 Г. Карпов, Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого, М., 1873, стор. 233.

2 Письма П. А. Кулиша к А. Ф. Кистяковскому. — «Киевская старина», 1902, № 4, стор. 10.

3 О. Левицкий, Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII века, К., 1875, стор. 85.

4 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 36, 66.

6 Там же, стор. 34.

7 В. Модзалевский, Малороссийский родословник, т. IV, К., 1914, стор. 247 — 248; Перший військовий підскарбій. — Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. I, стор. 18, кн. II і III, стор. 29; М. Пeтpовський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця ... — Записки НІНО, кн VI, 1926; В. Романовський, Хто був «Самовидець». — «Україна», 1925, кн. V.

7 Письма Кулиша к О. Бодянскому. — «Киевская старина», 1897, № 10, стор. 32.

В зв’язку з цим слід спинитись на біографії Ракушки-Романовського. \21\ Генерального військового підскарбія Романа Ракушку-Романовського деякі вчені вважають за видатного державного діяча України другої половини XVII ст.

Народився він близько 1622 р. у невідомому місці. Його батько Онисько в 20-х роках XVII ст. прибув до Ніжина «на слободу» з м. Романівки Брацлавського воєводства. Напевно, Романовський спочатку належав до української православної шляхти, бо його син Роман в 1655 і 1665 рр. мав власну печатку з гербом. У Ніжині Онисько Романовський міг пристати до козацького стану, а 1630 р. — до козацьких верхів. У документах прізвище Ракушки писали: Роман Ракушка, Роман Ракушенко, Рікушченко, Ракушчина, Рокушко і под. Водночас він виступає з прізвищем Ракушка-Романовський. Уперше прізвище Роман Роскушенко зустрічається в козацьких реєстрах 1649 р. Він значиться там як козак першої полкової сотні Ніжинського полку. Про дитинство й освіту Романа нічого невідомо. Певно, що він не одержав високої шкільної освіти, скажімо, такої, яку давала Київська колегія. До того ж у літопису відчувається неприхильне ставлення авторадо подібних шкіл. В 1654 — 1655 рр. він — «ревізор скарбу військового» і «дозорца скарбу військового в полку Ніжинськім». Наступного 1656 р. Ракушка-Романовський перебуває під Ригою в царському таборі, а в травні 1657 р. знову як козак проживає в Ніжині. 1658 р. як ніжинський сотник він бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом. Після цього на деякий час слід Романовського губиться, і лише 1659 р. він з’являється як полковий суддя. Ми бачимо його у складі делегацій від міста Ніжина до Москви. 1660 р. Ракушка-Романовський вже ніжинський сотник, учасник переговорів з Польщею в Борисівській комісії, незабаром він — ніжинський наказний полковник. 1663 р. Ракушка разом з групою «значних» Я. Сомка і В. Золотаренка був на ніжинській раді. Він несподівано стає одним із соратників гетьмана Івана Брюховецького й займає в гетьманському уряді посаду генерального підскарбія, на якій себе належно виявив. 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжинського полку на три окремі: Ніжинський, Стародубський і Сосницький. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубенським і Полтавським гетьман доручив йому владу. В цей час він відав також млинарством Лівобережної України. 1665 р. якийсь час виконував обов’язки наказного ніжинського полковника. На 1667 р. припадає кінець гетьманування Брюховецького, тоді ж обривається політична й державна кар’єра Ракушки-Романовського. Незадовго після цього, наприкінці 1668 р., Ракушка-Романовський з’являється на Правобережній Україні в Брацлаві протопопом. У цей час він активно виступає проти гетьмана Д. Многогрішного, який захопив його майно в Ніжині. 1670 р. їде посланником гетьмана Дорошенка і митрополита Тукальського до царгородського патріарха Мефтодія з проханням затвердити Й. Шумлянського львівським єпіскопом. Тут він при нагоді домігся від патріарха прокляття на \22\ свого ворога Многогрішного. Після цих подій слід Ракушки-Романовського на деякий час знову губиться. Лише 1676 р. ми знову його бачимо на Лівобережній Україні в м. Стародубі як духовну особу. Одержав парафію. У Стародубі Ракушка-Романовський завів господарство і жив разом з родиною аж до смерті. Помер Ракушка 1703 р., проживши майже 80 років. Отже, Роман Ракушка-Романовський був помітною для свого часу постаттю і, як добрий організатор, людина письменна і розумна, відігравав певну роль у політичних подіях на Україні в другій половині XVII ст.

Його ім’я, а також ім’я його сина Івана сім разів зустрічається на сторінках літопису Самовидця і праці Рігельмана.

На основі зіставлення біографічних даних Романа Ракушки-Романовського з фактами автобіографії анонімного автора літопису, його поглядами, обставинами життя, суспільно-політичним становищем, місцями проживання, схемою літопису, усіма його прикметами вчені дійшли висновку, що саме Ракушка-Романовський був автором літопису Самовидця. З самого початку, відгадуючи автора літопису, вчені, природно, відштовхувалися від тексту літопису, передусім історичних імен, які зустрічаються на його сторінках. Адже іншого виходу з подібних ситуацій не може бути.

Найдокладніше гіпотезу про авторство літопису Ракушки-Романовського в 30-х роках XX ст. розробили М. Петровський і М. Грушевський.

Цю гіпотезу сприйняв ряд учених, зокрема І. Крип’якевич, Я. Гординський, К. Харлампович, П. Клименко, В. Барвінський та ін. 1

Однак ця визнана гіпотеза викликала і сумніви серед частини дослідників.

Після виходу праці М. Петровського «Нариси історії України другої половини XVII ст.» зі своєю гіпотезою виступив видатний знавець історичних джерел М. Возняк. 1933 р. він опублікував працю «Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця?», у якій, полемізуючи з «ракушківцями», твердить, що автором літопису Самовидця був корсунський полковник Федір Кандиба 2. Однак ця гіпотеза не була підтримана вченими.

1 Іван Крип’якевич, Нові праці з історії гетьманщини. — ЗНТШ, т. 144 — 145, стор. 260; Я. Гординський, Милость божія, українська драма з 1728 р. — ЗНТШ, т. 146, стор. 1 — 2; К. Харлампович (рец.). — «Україна», 1928, кн. 4, стор. 146; П. Клименко, Місто й територія на Україні за Гетьманщини (1654 — 1767). — ЗІФВ УАН, кн. VII — VIII, 1926, стор. 316; В. Барвінський, Історіографія й джерелознавство в УРСР 1917 — 1927 рр., Харків, 1930, стор. 22.

2 М. Возняк, Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? Львів, 1933.

Отже, з усіх відомих гіпотез щодо автора літопису Самовидця гіпотезу, що його автором був Роман Ракушка-Романовський, можна вважати за найаргументованішу і найпереконливішу. Та оскільки оригінал літопису невідомий і немає прямих вказівок \23\ щодо особи автора літопису, ця колективна думка названих учених і далі залишається гіпотезою, науково не спростованою.

Відомо, що визвольна війна, очолена Богданом Хмельницьким, з самого початку була боротьбою широких селянських і козацьких мас проти польсько-шляхетського гноблення на Україні. Водночас вона була антифеодальною боротьбою. У ній брали активну участь також козацька старшина, дрібна шляхта, населення міст, духовенство, навіть представники інших національностей. Усі вони були зацікавлені в знищенні гніту польських магнатів.

Основними гаслами, під якими почалась війна, були боротьба за «давні права і вольності» і за «православну віру», тобто вимоги соціальних і національних прав українського народу.

Цю боротьбу українського народу широко відобразили українські літописи XVII — XVIII ст., зокрема й автор літопису Самовидця.

Праця Самовидця починається глибокими роздумами автора над тогочасним життям і причинами, що спонукали український народ виступити на збройну боротьбу. Автор літопису пише: «Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе. Тогда бо оным не хотячи, чего не звикли были панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами и в городі до хандоження коней старостове держали, в дворах грубу, тоест печи напалити, псов хандожити, дворі змітати и до инших незносных діл присталяли. Знову зась которіе зоставали козаками реестровими, а над оними полковникове шляхта панове от гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности бинамній не дбаючи, але яко могучи оных [с]мірали, легце поважаючи. Плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали и настановляли, але полковники, кого хотіли з своеї руки, жебы оным зичливими были. Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли, в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа през поля дикіе з рарогом, раструбом, орлом, албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову зась, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно козакові в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара рибу десятую отбірали. А полковником особливо треба дати и сотникам, и асаулові, и писареві, — аж до великого убозства козацтво прийшло, а болше шести тисячей неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл робити и плату давати, тое над козаками было. Над посполством \24\ зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках, але однак чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали, тилко уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо любо и знали, толко засліплени будучи подарками от старост и жидов арандарей, же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут: з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданого, и не так бы жаловал подданній его. А то леда шевлюга, леда жид богатится, по килка цуґов коней справляет, вимишляючи чинши великіе, поволовщини, дуди, осип мірочки сухіе, з жорнов плату и инное, отнимання фолварков, — що натрафили на чоловіка одного, у которого отняли пасіку, которая всей землі Полской начинила біди, а тим способом».

Ця картина життя українського народу напередодні національно-визвольної війни стала хрестоматійною. Автор літопису досить яскраво намалював основні причини наростання народного невдоволення, яке незабаром переросло в збройну боротьбу. Як бачимо, на першому місці він поставив релігійну, тобто національну причину, яку не обминав жодний український історик XVII — XVIII ст.

Однак розкрити її він був безсилий, оскільки для цього йому, очевидно, бракувало знань, зокрема відомостей з історії українського народу хоч би попереднього сторіччя. Цим, напевне, слід пояснити й те, що свою працю він, на відміну від інших літописців, починає з 1648 р. Сказавши в цілому про національно-релігійні причини, він перейшов безпосередньо до конкретних життєвих фактів, які були йому найбільше відомі.

Самовидець конкретно згадав усі соціальні причини, внаслідок яких найширші маси українського народу ставали безправними, потрапляючи в повну залежність від польської шляхти.

До того ж, згідно з ухвалою 1638 р., кількість реєстрових козаків була обмежена до 6000 чоловік. Через те багато реєстровців також потрапляло в панщизняну залежність, мусило нести на собі ввесь її тягар, виконувати чорну, принизливу для козацької гідності роботу. І реєстрове козацьке військо опинилось під пильним оком польської адміністрації. Усе це добре бачив спостережливий автор літопису, і соціальний момент у спалаху війни він зобразив як вирішальний, поставивши його в центрі уваги.

Що ж до життя поспільства (селянства і рядового козацтва), то, за твердженням автора літопису, воно й не могло бути кращим: «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках». Ці верстви були невдоволені великими податками, які перелічує Самовидець.

Але автор чомусь не згадує про утиски, яких зазнавало міське населення.

Що ж стосується духовенства, то Самовидець називає кілька фактів утисків загального характеру, оскільки Лівобережжя, де проживав автор, майже не зазнало уніатського гніту. Названі \25\ ним факти гноблення православного духовенства перебільшені і неточні. Наприклад, його заява, що в Чернігові було кілька уніатських архімандритів, не відповідає дійсності. Насправді у першій половині XVII ст. в Чернігові був єдиний архімандрит Кирило Ставровецький, який формально числився уніатом.

Перебільшене також твердження Самовидця про те, що на Україні в середині першої половини XVII ст. в кожному містечку був костьол. Не відповідають дійсності й конфлікти київського воєводи Тишкевича з київськими митрополитами та ін.

Червоною ниткою через усі події другої половини XVII ст. в літописі Самовидця проходить ідея спустошень, грабежу, знищення матеріальних цінностей, утисків — усіх збитків, у тому числі й тих, яких зазнавали передусім «значні», вищі шари суспільства від «черні», «голоти» і зовнішніх ворогів.

«Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы, який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпних бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско приставати до того козацтва».

Слід підкреслити, що в літописі Самовидця є й суперечливі місця, де автор не дотримується чіткої ідейної лінії. Часто об’єктивні моменти перемішуються в літопису з суб’єктивними тлумаченнями. Поряд із щойно наведеними мотивами, які нібито спонукали голоту й «значних» записуватися до козацького війська, він тут же в оповіданні за 1648 р. наводить інші причини: «И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал».

Ставлення Самовидця до різних суспільних класів, його погляди відбилися в оповіданні про чорну раду 1663 р., де, як відомо, суперечності між козацькими верхами і низами після смерті Хмельницького досягли свого апогею. Події відбуваються через 15 років після початку повстання, коли пристрасті народу, здавалось, уже вляглись. Характерною рисою цього оповідання є те, що тут нібито формально діють самі внутрішні сили українського народу, різні його прошарки, які представляють значну територію України. Тут, з одного боку, виступає партія «значних», яку очолюють Я. Сомко і В. Золотаренко, і з другого — голота на чолі з І. Брюховецьким. Після перемоги Брюховецького над «значними» автор літопису пише: «При котором настановливаню полковников много Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного козака забили или человіка, то тое в жарт повернено. А старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли». \26\

Цю гостру безкомпромісну боротьбу автор літопису не схвалює, він боїться її, його лякають насильні методи боротьби, знущання голоти над козацькою старшиною і «значними» людьми. Напевне, саме через це Самовидець недоброзичливо відгукується про Запоріжжя, яке зберігало свої волелюбні традиції, підтримувані козацькими низами, голотою.

Одначе тріумфи голоти були недовговічними. Українські гетьмани і царські воєводи в 70 — 80-х роках жорстоко розправлялися з «свавільною черню», привчали її бути дисциплінованою і слухняною. Коли, наприклад, 1687 р. було скинено гетьман а Самойловича і «голота хотіла бунтуватися», з нею жорстоко розправились: «И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі оббирати, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов».

Така політика царизму і козацької старшини щодо голоти продовжувалась в останні роки життя літописця.

Про гострі політичні моменти історії України (Андрусівське перемир’я 1667 р., після якого «встали шатости на Україні», Гадяцький пакт 1658 р., підлеглість української митрополії московському патріархові та ін.) Самовидець розповідає в спокійному інформативному стилі або не згадує про них.

Водночас із рядками зневажливого ставлення до козацької голоти, черні у літопису Самовидця можна знайти й такі сторінки (особливо про гетьманування Д. Многогрішного і І. Самойловича), де автор, яскраво засуджуючи внутрішню політику козацької старшини, співчуває простому народові та козакам. Наведемо кілька прикладів. Гетьман Самойлович і його сини «здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем»; «козака собі городового так посполитих, яко значних нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місцах сторожу сердюцкую». 1678 р. на війну «не тилко Козаков у войско гнано, але й міщан и из сел два третого виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном» і «нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков, скрипников, дудников — усіх гнано до войска».

Кілька разів згадує Самовидець про введення різних податків і народне невдоволення з цього приводу. Зі співчуттям до людей пише Самовидець про татаро-турецькі напади на Україну, коли бусурмани «по селах людей в неволю побрали и иних постинали», або ж коли «Умань преславній город українскій пограничній с церквами божіїми и с християнским народом дощенту спалили и спустошили» \27\ (1674 р.), чи «бідним людем помочи не дали компанії, ні сердюки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей» (1694 р.). Інколи Самовидець згадує і про кривди, які чинили посполитим польські жовніри, шляхта, російські воєводи.

Завжди співчуває простим людям автор літопису, коли реєструє стихійні лиха, великі морози, нашестя сарани, поширення епідемій тощо.

Але оскільки головною темою праці Самовидця є зовнішня історія українського народу, то питанням соціального життя України другої половини XVII ст. відведено у літопису незначне місце.

Отже, у літопису Самовидця певною мірою виражено погляди і ставлення його автора як до вищих, так і до нижчих верств українського народу. Автор літопису інколи зневажливо ставиться до козацької голоти і суспільних низів, обурюється, коли посполиті спустошують або забирають майно значних, багатих і, навпаки, не залишається байдужим до тяжкого життя, нещастя простого люду. Водночас Самовидець нагадує читачеві, що тільки в перші два десятиріччя нижчі шари українського народу час від часу брали гору над «значними», особливо за гетьманування Хмельницького і Брюховецького. У наступні десятиріччя з голотою нещадно розправлялись, її висилали далеко за межі України, використовували як військову силу.

Самовидець проти міжусобиць, його суспільним ідеалом є спокій. Тому він засуджує тих, хто розв’язує кровопролитні війни, спустошує землі, мордує невинних людей. Багато місця в своїй праці він відводить зруйнованим і спаленим містам, козацьким міжусобицям, татарським нападам, через що Правобережна «Україна стала пуста» (1675 р.).

Конкретніше Самовидець виявляє свої погляди, розповідаючи про певні історичні події та про окремих діячів.

Тема визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування на Україні під керівництвом Б. Хмельницького є центральною в усіх українських літописах другої половини XVII — XVIII ст. Цьому ж періодові історії українського народу відведено основне місце і в літопису Самовидця — першому історичному творові, що так широко відобразив діяльність Хмельницького та його наступників. Відомо, що козацькі літописи були породжені саме добою, пов’язаною з іменем великого гетьмана.

Літописи XVII ст., хоч і дуже скупі та нечисленні, все-таки є безпосередніми записами сучасників, вони були основним джерелом і фактичним фундаментом усіх наступних літописних праць і таким чином започаткували літописну традицію про історичну постать Хмельницького. У всіх літописних працях XVII — XVIII ст. відображення постаті гетьмана займає центральне місце, через те ще ціннішою є праця Самовидця — один із найдавніших творів про Хмельницького. \28\

Цей літопис характерний відносно правдивим відображенням загальної панорами історичних подій, що відбувались на Україні в другій половині XVII ст. Але вже першим дослідникам літопису впала в вічі відсутність прямої оцінки автором історичних діячів і видатних подій, зокрема незрозуміле ставлення літописця до особи Б. Xмельницького 1.

Особі гетьмана, його історичним вчинкам літописець присвячує багато сторінок, однак ніде не виявляє прямого ставлення до постаті Хмельницького, якщо не зважати на два натяки, до того ж один позитивний, а другий відверто осудливий 2. Частина дослідників, за традицією давньої літератури, не робить літопис Самовидця винятком і твердить, що автор літопису позитивно ставиться до Хмельницького. Передусім вони підкреслюють сам факт звернення автора саме до періоду історії українського народу, міцно пов’язаного з діяльністю Б. Хмельницького 3. Свою працю Самовидець починає розповіддю про діяльність гетьмана, який був «козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій» 4. Це, безперечно, підтверджує, що літописець добре розумів значення й важливість цієї доби в історичній долі українського народу та місце й заслуги Б. Хмельницького, однак свою оцінку приховує і не виявляє її. Блискучі перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом, військовий талант, глибокий розум гетьмана, вибух величезної народної сили, прояви героїзму, патріотизму і т. ін. не хвилюють літописця, не викликають жодних емоцій, не доходять до його серця, як це, звичайно, видно майже в усій іншій літературі про Хмельницького, навіть у чужоземній та у свідченнях відвертих противників гетьмана.

Причиною, що спонукала Хмельницького виступити зі зброєю, Самовидець традиційно називає пограбування Чаплинським хутора Хмельницького Суботова, що, за літописцем, є незаконним актом, та викрадення королівських листів у Ілляша. Отже, повстання Хмельницького є законним, воно дозволене самим королем. За Самовидцем виходить, що Хмельницький, виступивши проти польської шляхти, керувався лише мотивами особистої кривди. Звичайно, цей фактор відіграв свою роль, проте автор не побачив, як гетьман особисті інтереси поєднував із загальним настроєм усього народу, хоч він і твердить, що навколо гетьмана «почалися купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто ніґди козацтва не знал» 5.

Однією з причин перемог Хмельницького над шляхетською Польщею Самовидець вважає союз гетьмана з кримським ханом. За це він дорікає не тільки Хмельницькому, що той «звлаща з таким поганином и ворогом віри християнской збратавшися» 6,

1 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 71 — 74.

2 Літопис Самовидця, стор. 47, 56.

3 Микола Петровський, Нариси історії України.... стор. 96 — 98.

4 Літопис Самовидця, стор. 47.

5 Там же, стор. 51 — 52.

6 Там же, стор. 59.

а й усім \29\ іншим гетьманам, які брали в спільники мусульман. Він за будь-якої нагоди не забуває підкреслити, як дорого платять українські гетьмани за такий союз, віддаючи на винищення ордам десятки населених пунктів України.

Після розгрому польсько-шляхетського війська під Пилявцями Хмельницький мав перед собою відкриту дорогу і дійшов до Львова. Татарські орди несли горе всій Західній Україні, зокрема Поділлю, Волині. «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским. Не тил жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была» 1.

Переговори в Переяславі з королівським урядом 1649 р., за Самовидцем, закінчилися тим, що Хмельницький одержав «привілей» на «вольності», атрибути гетьманської влади і пообіцяв не робити жодних ворожих кроків проти Польщі. На думку Самовидця, блискучі військові перемоги і особливо похвали чужоземних послів спричинилися до того, що в Хмельницького запаморочилась голова і появилась зарозумілість, а це нібито вплинуло на дальший хід його політики в бік ще більш непримиренного ставлення до королівського уряду, бо гетьман, «слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм не чинил» 2. Насправді ж непримиренну політику до польської шляхти зайняли широкі народні маси, що було головною причиною небаченого розмаху боротьби, і Хмельницький, добре розуміючи це, виражав їхню волю. Та й після смерті Хмельницького посполиті, козаки, вибираючи нового гетьмана, бажали «жебы тая слава была, же Хмелницкій гетманом» 3.

У літопису Самовидця глухо відбито справжні гасла Хмельницького: «жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати», і підкреслено, що після перемог козацьких військ «зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монахи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали» (1649 р.). Однак літописець не говорить про соціальні й широкі державні здобутки перших років національно-визвольної війни, радощі визволення рідної землі тощо. Малоймовірно, щоб усього цього не бачив очевидець подій. Можливо, він дивився на все це очима людини 70-х років.

Поряд з інформацією про тріумфальні перемоги Хмельницького над польсько-шляхетським військом за перший рік боротьби Самовидець визнає, що польсько-шляхетська армія була розбита, і тут же заявляє, що лише завдяки м’якосердості Хмельницького польський король не потрапив до неволі. Насправді ж зрадницьку роль під Зборовом відіграв кримський хан, який був підкуплений королем і не бажав, щоб Ян Казімір потрапив до рук Хмельницького.

1 Літопис Самовидця, стор. 53 — 54.

2 Там же, стор. 56.

3 Там же, стор. 75. \30\

Самовидець навіть похвалив за це гетьмана, бо Хмельницький не допустив, «жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую» 1. Отже, літописець зображує гетьмана й далі відданим польському королеві.

Темними фарбами змальовується похід Хмельницького разом з ордами в Молдавію, як спустошення християнського краю на користь бусурманам.

Нарешті, Самовидець ще раз повторює свою думку про небезпеку союзу Хмельницького з кримським ханом, коли 1651 р. козацькі війська, хоч і «дали бой слушній войску королевскому», були розгромлені під Берестечком. Дорікаючи Хмельницькому, Самовидець висловлюється так: «Аже нестатечная приязнь вовку з бараном» 2.

Козацьке військо відступило під Білу Церкву, і Хмельницький «не звонтпил: дал добрій бой» польському і литовському військам, хоч і довелось гетьманові на важких умовах підписувати Білоцерківський мир. Так і далі розповідає Самовидець про Хмельницького 3.

Навіть смерть Хмельницького не вразила літописця так, як, скажімо, Величка чи Граб’янку. Він коротко, без співчуття і похвал пише, що Хмельницький, будучи хворим, помер у Чигирині, однак додає, що на похоронах «множество народа, а найболше людей войсковых было» 4.

Окремі дослідники літопису Самовидця вважають, що нібито навмисне перебільшення, применшення або замовчування автором певних історичних фактів свідчить про його прихильне ставлення до гетьмана, вони вважають, що з цією метою літописець довільно збільшує кількість полонених ворожої армії і, навпаки, зменшує втрати своїх військ, замовчує окремі поразки тощо 5. Навряд чи такі твердження можна беззастережно брати до уваги. Адже авторові літопису не завжди була доступна військова статистика і не завжди він міг одержати правдиву інформацію.

Отже, з самого літопису випливає, що виразно прихильного ставлення до особи гетьмана в цій праці немає. Замість того є об’єктивна інформація, характеристика Хмельницького, яка відповідала поглядам автора, його настрою в 70-х роках XVII ст.

Як уже згадувалося, Самовидець за своєю холодно-об’єктивною, безпристрасною формою викладу приховує власне ставлення до видатних українських історичних діячів другої половини XVII ст.

Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом своїм сучасникам — Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкреслюючи їхню хоробрість 8.

1 Літопис Самовидця, стор. 58.

2 Там же, стор. 60.

3 Там же, стор. 62.

4 Там же, стор. 75.

5 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 96 — 98.

8 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 34 — 35.

Іншим же діячам автор не дає своєї оцінки або ж ставиться до них неприхильно. Ця думка Левицького стала \31\ панівною в українській історіографії і повторювалась багатьма вченими. Справді, щодо оцінки Сомка, то вона хоч і дуже лаконічна, але позитивна, бо Сомко, «не щадячи здоровя своего, ишол з войском и добрим приводцею был» 1. Так само Самовидець відгукується і про смерть Сірка, пишучи, що 1680 р. «на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер» 2.

М. Петровський вважає, що літописець прихильно ставився й до інших історичних постатей 3. Не знаходячи для свого твердження прямих аргументів, він вишукує побічні, маючи перед собою готову схему — симпатії та антипатії Р. Ракушки-Романовського. На думку Петровського, Самовидець прихильно ставився до наказного гетьмана Івана Золотаренка, оскільки був на його похороні в Корсуні 1655 р. і докладно цей похорон описав. Важко сказати, був присутній автор на цьому похороні з дружніх почуттів чи, можливо, з обов’язків служби і військового чину.

Ставлення автора літопису до Брюховецького М. Петровський ділить на неприхильне — до обрання Брюховецького гетьманом у Ніжині на чорній раді 1663 р. і прихильне — із 1663 р. і до смерті Брюховецького (1668 р.). Такий підхід до оцінки Самовидцем діяльності Брюховецького в Петровського пов’язаний з біографією Романа Ракушки-Романовського, який у гетьманському уряді обіймав високу посаду, а раніше був близьким до Сомка і групи «значних». До того ж Брюховецького «голота тиранско забили и замордовали» з дозволу Дорошенка 4.

За твердженням М. Петровського, Самовидець прихильно ставився й до митрополита Й. Тукальського, до гетьмана М. Ханенка 5, до стародубського полковника Семена Самойловича, тому що він помер «в літех молодих, але розуму старого» 8, і ніжинського полковника І. Обидовського, який також передчасно помер «в літех молодих» 7.

Аргументами позитивного ставлення Самовидця до Мазепи є, на думку М. Петровського, біографічні дані про гетьмана, які він наводить у літописі за 1687 р., коли військо «настановило гетманом бившого асаулу войскового Івана Мазепу, роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску значной» 8.

Як видно, виявити прихильне, щире ставлення і симпатії Самовидця до історичних діячів, спираючись тільки на текст літопису, нелегко, а то й неможливо.

1 Літопис Самовидця, стор. 86.

2 Там же, стор. 134.

3 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 98 — 108.

4 Літопис Самовидця, стор. 105.

5 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 104 — 105.

6 Літопис Самовидця, стор. 141.

7 Там же, стор. 165.

8 Там же, стор. 146.

Через те дослідники користуються допоміжними факторами — ставленням автора до суспільних класів, сусідніх монархів, заглиблюються в історичні події на Україні \32\ другої половини XVII ст., враховують стосунки між самими гетьманами, симпатіями і антипатіями Романа Ракушки-Романовського тощо.

Значно легше простежити в літопису за неприхильними, негативними оцінками історичних діячів, за антипатіями автора літопису. Щодо цього він виявився щедрішим, глибше розкрив свої суспільні й політичні погляди. Це впадає в око всім дослідникам літопису Самовидця. Яскравим з цього приводу може бути уривок на початкових сторінках літопису, в якому розповідається про військову поразку Чернігівського полку, очолюваного М. Небабою у війні 1651 р. з литовськими військами. Козацькі війська «зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали... А где дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному, которого зараз тое войско литовское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято» 1. Хоч насправді Небаба в цьому бою проявив неабиякий героїзм, навіть бився, будучи безруким 2.

Підкреслено неприхильно розповідає Самовидець про гетьманування Івана Виговського, змальовує його як прибічника Польщі. Навіть гетьманську булаву він одержав, підкупивши російського урядовця Хитрово «так словами лестивими, яко и подарунками уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло» 3. У таких тонах і далі Самовидець розповідає про Виговського.

Не задовольняє Самовидця й діяльність ніжинського полковника Василя Золотаренка, який, бажаючи бути гетьманом, деякий час ворогував з гетьманом Якимом Сомком. До останнього, як уже згадувалось, літописець виявляв свої симпатії. Намагаючись здобути булаву, Золотаренко «яко простак, а маючися добре, не жалуючи, кождого даровал, а Сомка гетмана, яко могучи удавал и на Москву описовал, за которим его уданням оба зостали у великом подозрінію и неласце на Москві» і т. д. 4

Елементи неприхильного ставлення є і в оповіданні про гетьмана П. Тетерю, який Ю. Хмельницького, Г. Гуляницького та Й. Тукальського, що могли бути його конкурентами, передав польському королеві. Усі вони були ув’язнені, а 1664 р., за твердженням Самовидця, «уся Україна противко нему бунтуется» 5.

1 Літопис Самовидця, стор. 61.

2 S. Oswięcim, Stanisława Oswięcima dyaryusz 1643 — 1651, Kraków, 1907, стор. 348 — 349.

3 Літопис Самовидця, стор. 77.

4 Tам же, стор. 88.

5 Там же, стор.96.

Засуджує Самовидець і вчинки овруцького полковника Децика, бо 1665 р. «гултяй \33\ ніякійсь Децик усе Поліся спустошив, але и того у Ніжині взято до вязеня и згинул» 1. Насправді Децик робив спробу виступу проти І. Брюховецького. Багато уваги Самовидець приділяє гетьмануванню Петра Дорошенка, прибічника Туреччини. Він підкреслює, що Дорошенко весь час боявся втратити булаву, що це був хитрий гетьман. Він засуджує його єднання з турками, яке принесло українському народові багато страждань і лиха. Наприклад, розповідаючи про захоплення турками 1672 р. Кам’янця-Подільського, літописець твердить, що в цьому місті турки не тільки знищили його мешканців, а й «образи божіе, беручи з костелов и церквей, по улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного гетманства» 2.

Нотки неприхильності в літопису можна вловити й щодо Суховія, ставленика кримського хана, бо татари шукали кандидатуру на запорізького гетьмана «пробіглца», і ним виявився писар Суховієнко 3.

Явно неприхильне, навіть вороже ставлення виявляє Самовидець до гетьмана Д. Многогрішного. Він до дрібниць визбирав усі його провини та «гріхи» й докладно їх описав. Автор звинувачує Многогрішного в смерті Брюховецького, у підступному здобутті гетьманської булави: «себі гетманства жичачій, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана настановали» 1. Коли ж його задуми здійснювалися, то він відмовлявся від булави «як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал и позводився на тое, которому и присягу виконали на послушенство» 5. Вершиною зневажливого ставлення Самовидця до Многогрішного є оповідання про анафему, накладену на гетьмана царгородським патріархом, однак гетьман, твердить Самовидець, «в пиху вознесшися, легце себі тое поважил, еще ся срожачи, але зараз оного Господь Бог скарал, же спадши з Ґанку, шию был зломал, же час немалій не могл говорити, що, пришовши до здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом оному нагородилось зле» 6. Насправді анафема патріарха тривожила Многогрішного, і він навіть домігся зняття її та одержання благословенної патріаршої грамоти 7.

1 Літопис Самовидця, стор. 99.

2 Там же, стор. 114.

3 Там же, стор. 106.

4 Там же.

5 Там же.

6 Там же, стор. 110.

7 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 115.

Нарешті, на закінчення оповідання про Многогрішного автор літопису твердить, що кінець гетьманства був для нього трагічним, \34\ як і слід було сподіватися. Многогрішного після скинення з гетьманства «на Москву припровадивши, давали на питку, тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, то многіе стрічи были и на оного пліовали» 1.

Не приховував Самовидець своєї різкої оцінки і зневажливого ставлення до гетьмана Івана Самойловича і його синів Якова та Григорія.

Як уже згадувалось, цю частину праці Самовидець писав водночас з подіями, що відбувалися. Тим-то про перші роки гетьманування Самойловича він пише досить обережно і стримано. Однак і тут він підкреслює відсутність військових здібностей у гетьмана та невдоволення гетьманством Самойловича, як і його синами, що захопили високі посади й наживали собі великі маєтки, завели різні податки, звисока ставились до людей.

І лише після того, як Самойлович був скинений з гетьманства, Самовидець не пошкодував темних фарб для повного відтворення його характеру. «Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбагатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол из жадною палицею; также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою... А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стадіє великіе, затяговал людей кормленіем, — барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичливость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму. Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал; а то для того, жебы его панство с синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи, — а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе» і т. д. 2 Самовидцева характеристика Самойловича була прийнята українською історіографією XVIII і наступних сторіч 3.

1 Літопис Самовидця, стор. 113.

2 Там же, стор. 144 — 145.

3 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 118 — 119.

Елементи негативної характеристики в літописі можна знайти і в оповіданнях про ніжинського протопопа М. Филимоновича \35\ (Мефтодія), який разом із Золотаренком писав доноси на Сомка 1, а також у зображенні Дорошенкового полковника О. Гоголя 2. Зовсім приховує Самовидець своє ставлення до Ю. Хмельницького і С. Палія, хоч першому відведено чимало місця в літопису.

Дослідники літопису слушно підкреслюють, що Самовидець сміливо змалював у негативному плані тільки тих історичних діячів, які вже зійшли з історичної сцени і не були для нього страшні 3.

Однією з центральних тем українських літописів XVII — XVIII ст. є стосунки України з сусідніми державами і навіть віддаленими народами Європи та Азії. У XVII ст. з історією України безпосередньо пов’язана історія Польщі, Росії, Білорусії, Кримського ханства, Туреччини і Молдавії. Стосунки України з Росією, Польщею, Кримським ханством і Туреччиною широко відображені в праці Самовидця. До певної міри може здатися дивним досить широке відбиття в літопису Самовидця подій, що відбувалися в таких віддалених країнах, як Швеція, Курляндія, Ліфляндія, Австрія, Угорщина, Сербія, Туреччина, Пруссія, Голландія та ін. Адже автор літопису, за твердженням дослідників, не здобув певної освіти і, мабуть, не бував у багатьох із згаданих ним країн. І все ж він знав тогочасну політичну географію Європи та стосунки між державами й народами. До речі, Самовидець понад 70 разів вживає термін «Україна», «уся Україна», добре знає й географію України.

Історію українського народу Самовидець зображує в тісному зв’язку з історією Речі Посполитої, яка в середині XVII ст. була однією з наймогутніших держав Європи.

Самовидець інколи досить виразно симпатизує сильній королівській владі. На окремих сторінках літопису він уболіває за короля, коли той, наприклад, під Зборовом міг потрапити до неволі 4, щиро відгукується про смерть Владислава IV 5, висловлює невдоволення Хмельницьким, що той 1649 р. не бажав миритися з польським королем 6. Взагалі про королювання Владислава IV українська історіографія XVII і XVIII ст. відгукується в цілому прихильно, зазнаючи, очевидно, впливу польських істориків, які твердили про так званий «золотий вік».

Схвально пише Самовидець і про київського воєводу, українського магната Адама Киселя, називаючи його «благочестивим паном», згадує і про пограбування його татарами 1651 р. та ін. 7

1 Літопис Самовидця, стор. 84 — 85.

2 Там же, стор. 118.

3 М. Грушевский, Самовидец Руины..., стор. 179.

4 Літопис Самовидця, стор. 58.

5 Там же, стор. 54.

6 Там же, стор. 56.

7 Там же, стор. 59.

Водночас Самовидець виявляє своє вороже ставлення до польських панів, магнатів, особливо тих, що мали на Україні величезні маєтки. Ці пани, за Самовидцем, самі не мешкали на Україні, а тому \36\ й маєтками своїми не управляли, віддаючи їх орендарям, переважно євреям, які чинили різні кривди народові.

Не раз Самовидець засуджує польських сенаторів, які виступали проти короля, не слухали його. Вороже ставиться він і до польських єзуїтів, які вели підступну колонізаторську політику щодо українського народу. Однак його осуд єзуїтів має загальний характер і стосується переважно заборони православної віри, українських шкіл тощо.

Самовидець неодноразово обурюється поведінкою шляхетських військ, бо вони, «стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірского так в обтяженію здирством, яко теж и почасти тих людей, що в козацтві зоставали и о смерть приправовали» 1. Засуджує він політику київського воєводи Я. Тишкевича, який переслідував українські школи і православну віру 2.

Отже, у літопису немає загальної оцінки політики Речі Посполитої щодо України, хоч причин для приховання поглядів автора літопису в цьому випадку не було жодних.

Багато сторінок літопису присвячено українсько-російським історичним і політичним стосункам другої половини XVII ст. О. Левицький та інші вчені, передусім на основі титулування автором російських царів («его царское величество», «его царское пресвітлое величество всея Росії самодержец» і под.), а також грунтуючись на твердженні літописця про видатну історичну подію — Переяславську раду 1654 р., що «по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил», і «немалая радость межи народом стала», зробили висновок, що літописець прихильно ставився до Росії і російських царів 3.

А втім ставлення Самовидця і до Росії також конкретне, часто приховане і не завжди виразне. Передусім Самовидець надто симпатизує московському цареві Федорові. В оповіданні за 1682 р. про його смерть він пише: «Государ цар московскій и всея Россії Феодор Алексіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві нашим напівом по церквах и по монастирах отправовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил» 4.

Співчуває Самовидець і московському патріархові Никону, якого 1667 р. було засуджено, оскільки, твердить літописець, «жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре» 5.

На думку М. Петровського, Самовидець виявляє своє неприхильне ставлення до Петра I за його роль ката 8,

1 Літопис Самовидця, стор. 63.

2 Там же, стор. 51.

3 О. Левицкий, Опыт исследования..., стор. 68.

4 Літопис Самовидця, стор. 135.

5 Там же, стор. 103.

6 Там же, стор. 162.

що на Україні в усі \37\ часи було гидким фахом, а також до В. Голіцина і В. Шереметьєва 1. Одначе два останні приклади не переконливі.

В окремих місцях літопису Самовидець досить обережно висловлює своє невдоволення політикою царизму щодо України, зокрема в розповіді про 1667 р., коли посланці Брюховецького скаржились у Москві на кривди воєвод і не одержали відповіді: «Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воевод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович, тіе знати дали, же козаки юже ні защо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут» 2.

Загальне обурення і бунти спалахнули на Україні, тілько-но російські воєводи «людей тяглих повернули в послуженство», почали збирати «подачку» і стали забороняти переходити в козацтво, бо за давньою традицією «на Запорожже волно ити в козацтво так козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают» (1667 р.).

На основі ряду документів М. Петровський переконливо трактує часто вживані в літопису вислови «его царское величество» і подібні, вбачаючи в них звичайну термінологію титулування, вживання якої літописцем не може свідчити про його прихильне ставлення до царів 3.

Отже, у літопису Самовидця немає якогось загального ставлення до російських царів, бояр, воєвод і духовенства. Його оцінки тих чи інших подій і явищ з історії українсько-російських стосунків є безпосередніми і конкретними.

Легко збагнути оцінку Самовидцем політики Кримського ханства і Туреччини щодо України. Вона в усіх випадках є негативною і грунтується, зокрема, на релігійних переконаннях автора.

Самовидець засуджує напади турецько-татарських орд на молдавські землі, приязно ставлячись до одновірної Молдавії.

Він також з радістю згадує окремі випадки, коли австрійські й венеціанські війська завдавали поразки турецько-татарським військам, разом з тим він неприязно ставиться до австрійських єзуїтів.

Отже, автор літопису виявляв досить велику зацікавленість політичними та іншими зв’язками рідної йому України з сусідніми країнами. Ця обставина, безсумнівно, збільшує цінність літопису Самовидця як історичного джерела.

Літопис Самовидця помітно вплинув на дальший розвиток української історіографії. Глибокі сліди цього впливу особливо помітні в багатьох літописних працях XVIII ст. Літопис Самовидця, наприклад, є істотним джерелом праці Граб’янки,

1 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 131.

2 Літопис Самовидця, стор. 103.

3 Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 129. \38\

зокрема її другої частини, у якій зображені історичні події після 1667 р., прямо чи посередньо — праці С. Величка.

Літопис Самовидця в пізніших списках був органічно вплетений в інший відомий твір XVIII ст. «Короткий опис Малоросії», з додатком кількох сторінок, що мали доповнити українську історію перед 1648 р., і закінчення, у якому події літопису Самовидця продовжено з 1703 по 1734 р. До того ж і сам цей твір взагалі був написаний на підставі літопису Самовидця.

На його основі або ж «Короткого опису Малоросії» були складені і компілятивні праці Я. Лизогуба та В. Рубана. Один з останніх українських істориків-компіляторів XVIII ст. О. Рігельман майже весь текст літопису Самовидця переніс до своєї праці, переклавши його російською мовою, знав його й автор «Истории руссов».

Різними шляхами літопис Самовидця сприяв розвитку окремих історіографічних творів за кордоном. «Короткий опис Малоросії» послужив німецькому історикові Шереру як одне з головних джерел його праці про Україну, а також історикові Гаммеру — про Туреччину. Усе це пояснюється тим, що літопис Самовидця був написаний сучасником подій, і в ньому є, крім української історії, сторінки, присвячені подіям в інших країнах, передусім у Польщі й Росії. Через те цю працю як історичне джерело охоче використовували російські, білоруські, польські та інші історики.

У XIX ст. літопис Самовидця широко використовували майже всі українські історики, що досліджували надзвичайно багату на події історію України другої половини XVII ст. Це зумовлене значною мірою тим, що в першій половині XIX ст. ще не були опубліковані достовірніші за літописи історичні документи. До того ж літописи давали зв’язний суцільний виклад подій про Україну.

Після того, як 1846 р. літопис Самовидця був опублікований, про нього з’явились окремі дослідження, а історичні праці містили посилання на це джерело.

«Надзвичайно важливою» і «дорогоцінною», «однією з найцінніших історичних пам’яток» української історіографії XVII ст., «кращим оригінальним» українським літописом, «об’єктивною і безпристрасною» називали цю пам’ятку О. Бодянський, М. Максимович і О. Левицький.

Подібну оцінку літопису дають у своїх працях також інші вчені, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, Д. Багалій, М. Петровський та ін.

Особливо вплив літопису Самовидця позначився на історичних поглядах його популяризатора П. Куліша, який сприйняв думки автора про історичні події на Україні в другій половині XVII ст., його оцінки козацьких низів та інших шарів українського суспільства.

У своїх працях Куліш посилався на літопис Самовидця як на пам’ятку, що «не має нічого рівного собі серед українських \39\ джерел», а сторінки літопису про події на Україні 1663 р. послужили Кулішеві сюжетом для його роману «Чорна рада».

З літописом Самовидця був знайомий уже на початку своєї творчої діяльності Тарас Григорович Шевченко. За його власним свідченням, він «літописи напам’ять» знав, і «оживала його душа», коли перечитував їх. Після виходу в світ літопису Самовидця Шевченко разом з іншими літописами тримав його на своїй полиці.

Як достовірне і важливе історичне джерело літопис Самовидця використовували українські історики М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Левицький, Д. Яворницький, Д. Багалій, І. Крип’якевич та ін., а також російські, білоруські, польські, молдавські.

Звертаються до праці Самовидця і сучасні українські історики.

Як видатну пам’ятку історії української літератури та української літературної мови літопис Самовидця високо оцінювали також українські філологи О. Огоновський, М. Петров, П. Житецький, М. Возняк, О. Білецький.

Заслужену оцінку українським літописам, зокрема й Самовидцевому, дав Іван Франко. Розглядаючи український літературний процес як безперервний і органічний, учений чітко визначив роль і місце літописів у розвитку нової української літератури, історіографії та суспільно-політичної думки на Україні XIX ст.

Як пам’ятку української літератури, давньоукраїнської мови і джерело історичних подій літопис Самовидця використовували і захоплювались ним українські письменники І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, Леся Українка, З. Тулуб, О. Довженко та ін.

Цікавою і важливою є думка Лесі Українки про українські літописи як першоджерела нової української літератури. З цього приводу в листі від 24 травня 1912 р. до А. Кримського вона писала: «Гнітить мене моя «необразованість» у рідній історії, себто, розуміється елементарні відомості я маю і дещо там читала, але перводжерел (авторське підкреслення. — Я. Д.) (літописів головно) зовсім мало коштувала і через те не знаю стилю, «пахощів» давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там «Волинську літопись» чи «Самовидця», то я б там вчитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків (не виключаючи і Грушевського), а потім може й сказала б щось таке, чого ще не казали інші наші поети» [ 1 Леся Українка. Твори, в п’яти томах, т. V. К., 1956, стор. 618].

Все це свідчить про великий вплив літопису Самовидця на дальший розвиток української історіографії та важливе значення його як пам’ятки української літератури й мови.

* * *

В основу цієї публікації покладено список Іскрицького. Звіряючи видання О. Левицького з списком Іскрицького, майже на кожній \40\ сторінці друкованої книжки знаходимо по кілька помилок, неправильне прочитання тексту, пропуски окремих слів.

Текст цього видання звірявся з списками Іскрицького 1, Козельського і нововиявленим списком М. Судіенка. Всі вони зберігаються в Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР у Києві (шифр Іскрицького — 3866, Козельського — 3862, Судієнка — 156 (54). Найповнішими є списки Іскрицького і Судієкка.

1 Список Іскрицького переписаний чотирма руками. Основну частину тексту переписав сам Петро Іскрицький.

Список останнього у 40-х роках XIX ст., очевидно, належав М. Писарєву. Тоді ж з нього була зроблена копія для Є. Болховітінова, а з них — копія для М. Юзефовича. Список Юзефовича зараз невідомий. Крім того, текст нашого видання звірявся з публікацією О. Волинського. У підрядкових примітках наводимо уривки, словосполуки, слова та інші текстуальні відхилення, які зустрічаються в різних списках і виданнях, а також окремі власні назви, які є лише в праці Рігельмана і в літопису Граб’янки.

Текст літопису друкується за орфографією списку Іскрицького. Проте у передачі окремих літер рукопису зроблено заміни, що не порушують орфографії оригіналу.

Оскільки в списку Іскрицького написання літер ъ і ь важко розрізняється, особливо у самого Іскрицького, в нашому виданні наприкінці слів після твердих приголосних відповідну графему випущено (козакъ — козак, часъ — час, Іванъ — Іван і под.).

Випущено відповідну графему і в словах типу: посланец[ь], внівец[ь], паламар[ь], — а також у дієслівних закінченнях: ходит[ь], даруют[ь], мают[ь], стоїт[ь] тощо. У різних тогочасних, як і в сучасних, говорах української мови подібні слова вимовлялися м’яко або твердо — залежно від місця народження мовця. Тому давня традиція вживання ъ і ь порушувалася і написання цих графем чітко не розрізнялося.

У словах з м’яким приголосним основи (день, приязнь, король, смерть, жаль, Русь, осінь, князь та ін.) у рукописному тексті наприкінці могло стояти кілька графем — ь, ъ та ін. Та оскільки в усіх діалектах української мови відповідні приголосні вимовляються м’яко, а сам літописець відмінює ці слова за м’якою відміною, у нашому виданні наприкінці подібних слів поставлено ь. Не позначено м’якості у слові есть, тому що літери ст у рукописах є виносними, а після них немає ніякого знака, який позначав би їх м’якість чи твердість. Всередині слів графеми ъ та ь передаються через ъ.

Літера Ђ у рукописах, як правило, відповідає сучасному і, передається вона курсивним і. В окремих випадках вимова Ђ також залежала від місця народження читача.

Десятиричне «і» (у рукописах виступає звичайно перед «й» та йотованим голосним: великій, скарбніе, Гамалію) передається сучасним «і». Цією ж літерою позначається графема j на початку слова: Jван — Іван (можливо, Йван), jншими — іншими, jмя — імя. \41\

Над літерою й у списку Іскрицького дуже часто пропускається титла, особливо у словах воина, воиско. У нашому виданні ця літера передається як й.

Проривний звук ґ у рукописних списках передається латинським g або сполукою кг. У цій публікації сполука кг зберігається, а замість g уживається ґ: кгрунтов, срокго, ґвлатом, венґерскго.

У рукописних текстах Самовидця вперше виявлено послідовно вживання йотованого і 1. У списку Іскрицького воно позначається як и .), у списку Козельського — и .) та и .| . У нашому виданні ці літери передаються сучасним ї.

Літери ω, χ замінено відповідними літерами сучасного українського алфавіту — о, кс; θ — літерою Ф у слові Федір.

У решті випадків ми відтворюємо написання за орфографією рукопису Іскрицького: был, ходил, Ілвов, полков, подишол, где, албо, его, людех, кгди, померл. Таке написання пояснюється тим, що алфавітна система давньоукраїнської літературної мови, як і інших мов, не відповідала звуковій. Тому таке слово, як козацкіе, могло читатися: козацкі, козацкії, козацкіє, козацькі, казацькі, кузацькі; або козацкое — як козацке, казаков — як козаків і т. д.

Велика літера вживається відповідно до сучасного правопису (з окремими винятками).

Титла розкрита в таких словах: бл[а]гословеніе, Б[о]городици, Б[огороди]ци, в[е]личество, в[е]л[и]ч[е]ства, г[осу]д[а]р, г[осу]дар, г[оспо]дара, г[о]сп[о]дь б[о]г, г[ос]п[о]ди Іс[у]се, д[у]ха, еп[иско]п, кн[я]зь, м[е]не, м[и]лость, м[и]л[о]сти, м[іся]ць, м[о]н[а]стир, н[а]ши, п[а]н, пр[е]ч[ис]тими, п[о]ст, с[и]н, св[я]тих, с[вя]тої, Х[ри]ст[о]ва, Хр[и]стом, Хр[и]ст[о]вом, х[рис]тиянство, хр[и]стиянство, ц[а]р і в похідних від них. Зрідка в цих словах титли не було.

Пунктуацію наближено до сучасного українського правопису, зокрема введено крапку, риску і двокрапку.

Одна сторінка рукопису Іскрицького (у нашому виданні — 117) помилково переписана дослівно двічі і згодом кимсь перекреслена. Вона переконливо свідчить, що Іскрицький певною мірою довільно вживав окремі літери, виносні графеми, навіть змінював граматичні форми: Дмитриевич — Дмитріевич, Иваном Самойловичом — Іваном Саму[й]ловичом, Крилов — Крилув, містечки — містечка, оных — оних, оних — оных, жеби — жебы, к — ку, Богуславе — Богославле, увойшол — увоишол, лисянци — лисянці, пойшол — поишол, Задніпря — Задніпра, подтянули — подтягнули варуючися — варюючися, войска — войска і под.

Очевидно, таке траплялося і в інших переписувачів.

Список М. Судієнка переписаний чітким скорописом кінця XVIII — початку XIX ст., всі літери виразні, у тому числі й ъ і ь. У виданні Бодянського зрідка позначається наголос.

1 Я. І. Дзира. Про відтворення тексту історичних джерел. — «Український історичний журнал», 1970, № 3. \42\

У літописних списках службові слова з повнозначними частинами мови пишуться, як правило, разом (скозаками, зоними, погородах, постарому). У нашому виданні більшість таких слів написано окремо.

У зв’язку з тим, що в літописі події та явища датуються за тодішнім народнообрядовим календарем, для полегшення користування джерелом подаємо короткий покажчик цих дат за новим і старим стилями.

Різдво Христове (різдвяні свята) — 4. І (25. XII); богоявлення господнє (водохрещі) — 16 (6), І; свята великодні (воскресіння Христове) припадають на неділю у проміжку 35 днів (не раніше 1. IV (22. III) і не пізніше 5. V (25. IV); свято Георгія — 3. V (23. IV); перенесення мощів Миколи Чудотворця — 19 (9). V; Тройця — 50-й день після великодня; сошествіє св. духа — наступний день після Тройці; Петра і Павла — 9. VII (29. VI); Іллі — 30 (20). VII; свято Спаса — 16 (6). VIII; успіння Богородиці — 25 (15). VIII; різдво Богородиці — 18 (8). IX; воздвиження чесного хреста — 24 (14). IX; покрови — 11 (1). X; Миколи Чудотворця — 16 (6). XII.

Пости: Пилипів піст — 25 (15). XI — 3.I (24. XII); великий піст — 7 тижнів (49 днів) перед Великоднем; Петрів піст (петрівка) — починається через тиждень після свята Тройці і триває до свята Петра і Павла; Спасів піст (спасівка) перед успінням Богородиці — 11 (1). VIII — 24 (14). VIII.

Тижні; великі м’ясниці — 2-й тиждень перед великим постом; масляниці — останній тиждень перед великим постом; провідна неділя — 1-а неділя після великодня.

Всеїдні тижні (седмиці): дні різдвяних свят — 4.I (25. XII) — 14 (4). І; тиждень після неділі Митаря і Фарисея — 11 (1). І — 16 (26). І; тиждень великодня — 1-й тиждень після великодніх свят; тиждень п’ятидесятниці — тиждень після Тройці.

Для полегшення користування джерелом додаються іменний та географічний покажчики, короткий словничок маловживаних слів, бібліографія праць про літопис, а також ілюстрації.

Перше радянське видання «Літопису Самовидця», яким відкривається наукова серія «Джерела з історії України», здійснене на основі сучасних наукових досягнень публікації історичних джерел, а також певного здобутку істориків і філологів у галузі дослідження літопису як видатної пам’ятки XVII ст. Видання «Літопису Самовидця» сприятиме дальшому розвиткові історичної науки на Україні, а також допоможе глибшому вивченню давньої української літератури та історії мови.

Ярослав Дзира

О НАЧАЛІ ВОЙНИ ХМЕЛНИЦКОГО

Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе 1 и козаком 2 отягощеніе 3. Тогда бо оным не хотячи 4, чего не звикли были 5 панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами 6 и в городі 7 до хандоження коней старостове 8 держали, в дворах грубу, тоест печи палити, псов хандожити 9, дворі змітати 10 и до инших 11 незносных діл приставляли. Знову зась которіе зоставали козаками реестровимы, а над оними полковникове шляхта панове от 12 гетмана коронного насиланніе были, которіе б от їх волности 13 бинамній не дбаючи, але яко могучи оных [с] мірали 14, легце поважаючи. Плату, которая постановлена была на козаки от короля его милости и Речи посполитой по золотих тридцять на рок, тое на себе отбірали 15, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали 18 и настановляли 17, але полковники, кого хотіли з своей руки, жебы оным зичливими 18 \46\ были.

* Сп. Я. Козельського починається словами: «Літописец избран о войнах, о наставлениї гетманов, о изміни їх по статях и прочиїх ділах ниже слідуется...». Сп. М. Судієнка і вид. Бодянського: «Літописец о началі войны Хмелницкого».

1 У сп. Козельського тут і скрізь далі немає літери «і». Замість неї послідовно вживається «и»: «православие гонение».

2 Там же: «козакам».

3 Там же: «отягчение»; у вид. Бодянського: «отмщеніе».

4 У сп. Козельського це місце наведено повніше: «тогда бо оним всякие волности отнято, от инних повиписовано, которие не хотячи...»

5 У сп. Козельського літера «ы» вживається рідко, переважно в закінченнях слів. Частіше «ы» зустрічається в сп. Судієнка і в вид. Бодянського.

6 Там же: «листами».

7 Там же: «в дорозі».

8 Там же: «коней старостове хондожене».

9 Там же: «хондожити».

10 Там же: «зумітати».

11 Там же: «и инних».

12 Там же: замість «от» «їх и».

13 Там же: «которие о їх волностях».

14 Там же: правильніше: «смиряли».

15 Там же: «отбирали».

16 Там же: «обирали», у вид. Бодянського: «обірали».

17 У сп. Козельського: «наставляли».

18 Там же: «жичливими».

Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли 1, в поля зась пойшовши, любо якій козак достане у татар коня доброго, того отоймут, з Запорожжа 2 през 3 поля дикіе з рарогом, раструбом 4, орлом, албо с хортом козака бідного шлет в городи, кому подарок шлючи, якому панові 5, не жалуючи козака, хочай бы згинул, як не трудно от татар. Знову з сь, хочай бы якого язика татарского поймали козаки, то з язиком татарским, на кого ласкав полковник, якого жолніра своего высилает до гетмана коронного, а козацкую отвагу потлумляют. В городах зась от жидов тая была кривда, же неволно Козакові 6 в дому своем жадного напитку на потребу свою держати, не тилко меду, горілки, пива, але и браги. Которіе зась на рибу хожували 7 козаки за пороги, то на Кодаку на коммисара 8 рибу десятую отбірали. А полковником особливо 9 треба дати и сотникам, и асаулові 10, и писареві, — аж до великого убозства козацтво прийшло 11, а болше шести тисячей 12 неповинно Козаков быти. Хочай и син козацкій, тую ж панщину мусіл 13 робити и плату давати, тое над козаками было.

Над посполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах 14, в пастах 1*, але однак 15 чего не звикла была Україна терпіти, вимисли 16 великіе были от старостов и от 17 намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали, тилко 18 уряд держали, и так о кривдах людей посполитих мало знали, албо 19 любо и знали, толко 20 засліплени будучи подарками от старост и жидов арандарей 21 же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі и мажут 22 : з їх подданних выдравши, оним даруют, що и самому пану волно бы узяти у своего подданного, и не так 23 бы жаловал \47\ подданній его.

1 У сп. Козельського: «пристановлялы».

2 Там же: «Запорожя».

3 Там же: «чрез».

4 Там же: «ястребом».

5, 6 У сп. Козельського в подібних закінченнях значно частіше вживається -ови: панови, козакови.

7 Там же: «хожовали».

8 Там же: «комисара».

9 Там же: «отбирали. А полковникам особливе».

10 Там же: «ассаулови».

11 Там же: «пришло».

12 Там же: «тисяч».

13 Там же: «мусил».

14 Там же: «бидлу».

15 Там же: як правило, «еднак», «едного».

16 У сп. Судієнка: «вымислили».

17 У сп. Козельського: «и їх».

18 Там же: «толко».

19 Там же: додано «ж».

20 Там же: «тилко».

21 Там же: «арендарей».

22 Там же: немає «салом мажут», а «же с тих же по їх шкурі».

23 Там же: «потом».

* 1 * — 23 *; 24 — 180 — посилання на примітки в коментарі.

А то леда шевлюга, леда жид 1 богатится, по килка цуґов 2 коней справляет, вимишляючи чинши 3 великіе, поволовщини 4, дуди, осип, мірочки сухіе, з жорнов плату и инное 5, отнимання фолварков 6, — що натрафили на чоловіка одного 7, у которого отняли пасіку, которая всей землі 8 Полской начинила біди, а тим способом.

В Чигирині місті 9 мешкал сотник Богдан Хмелницкий, козак ростропній в ділах козацких военних, и у писмі біглій 10, и часто у двора королевского в поселстві будучій. И под час бытности своеї с козаком значним переясловским з Іваном Ілляшем (а тот Ілляш барзо зичливим 11 королеві 12 его милости) и упросили писмо, албо привилей, на роблений 13 челнов на море, мимо відомость гетманов коронных, що и одержавши, тое скрито держали от полковников в Переясловлю. А под тот 14 час у вышъменованного Хмелницкого подстаростій чигиринскій 15 Чаплинскій, зостаючій от Конецполского, отнял хутор с пасікою и млином на урочищи Суботові 18, полтори милі от Чигирина, и за той хутор посвар стал с 17 подстаростим Хмелницкому. И Хмелницкій, видячи, же оного вічистіе добра оному кгвалтом видрано 18, старался фортелем, жебы тот привилей, данній от короля от 19 его милости на робленя чолновное волное 20 козаком, достати, що и доказал 2*, бо маючи в дому своем у гостях того Ілляша 21 Ормянчика 22 переясловского и у оного вивідавшися 23 о схованню того привилея, упоївши оного, \48\

1 У сп. Козельського: «жит».

2 Там же: «цукгов».

3 Там же: «чиним».

4 Там же: «поволовщину».

5 Там же: немає «инное».

6 Там же: «отнимане фолварков, хуторов».

7 Там же: «человіка едного».

8 Там же: немає «землі».

9 У сп. Козельського у цьому місці вставлено: «яко виже ся наменило». Пояснюючи цю примітку, слід нагадати, що в збірнику Козельського літопис Самовидця вміщений безпосередньо після уривку із літопису Граб’янки.

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «віжливій».

11 У сп. Козельського: «Иляш доброзичливим бил»; у сп. Судієнка і в вид, Бодянського: «зичливій».

12 Там же: «королеви».

13 Там же: «роблене».

14 Там же: «той».

15 Там же: «чигринский».

16 Там же: «Субботові».

17 У сп. Козельського тут і далі замість с вживається з; у сп. Судієнка — переважно с.

18 Там же: «взято».

19 Там ж е: немає «от».

20 Там же: «роблене челнов волно».

21 Там же: «Иляша».

22 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Ормянчина» без слова «переясловского».

23 У сп. Козельського: «довідавшися».

ключ у пяного узявши, послал своего посланця по тот привилей 1, данній от короля его милости Владислава Четвертого 2, которій оному и привізл его посланец. И там 3 з оним привилеем Хмелницкій за пороги поишол и козаком ознаймил, же на волности козацкіе міет привилей короля его милости, до которого много войска козацкого 4 почалося горнути. А же на Запорожу 5 зоставати не мог 6 задля залоги 7, которая на тот час с 8 полковниками лядскими посполу з жолнірами зоставала, пошол 9 на Низ ку мору, на поля, к Лиману, и там войско ку оному купилося 10, утікаючи от полковников лядских. Которого Хмелницкого полковникове посилали 11 на тіе поля имати и розгромити, але оній тих посланних 12 лядских погромил 13, а козацтво 14 до оного пристало. И так Хмелницкій, видячи, же юже 15 учинил задор з ляхами и своего набитку, албо кгрунтов, жалуючи, вислал своїх посланцов до хана кримского, чинячи з оними 16 згоду и пріймуючи братерство, жеби ему помагали войска лядскіе зносити, що хан кримскій з солтанами 17 ордами 18 з радостію на тое позволив, и, приславши своїх означенних 19 мурз до Хмелницкого, межи собою присягу з обоїх сторон виконали на Низу, и зараз хан посилает з ордами великими Тугай бея до Хмелницкого. З которою ордою Хмелницкій на Запороже 20 наступил, до которого все войско, зостаючее на Запорожу, пристало и Хмелницкого собі 21 за старшого приняли. \49\

1 У сп. Козельського: «той привелей».

2 Там же: немає «Четвертого».

3 У сп. Судієнка: «И так».

4 У сп. Козельського: «коного войска».

5 Там же: «Запорожю».

6 Там же: «могл».

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «налоги».

8 У сп. Козельського: «з».

9 Там же: «пойшол».

10 У вид. Бодянського: «рушилось».

11 У сп. Козельського: додано «своїх».

12 Там же: «посланих».

13 Там же: «погромили».

14 У сп. Козельського і Судієнка зустрічається послідовно «козацство».

15 У сп. Козельського: послідовно вживається «уже».

16 Там же: «ним».

17 У сп. Судієнка: «з солтаном».

18 У сп. Козельського: додано «и усши ордами».

19 У сп, Козельського: «значних», у сп. Судієнка і в вид. Бодянського цього слова немає.

20 У сп. Козельського: «Запорожю».

21 У сп. Козельського і Судієнка: переважно «себі».

ВОЙНА САМАЯ РОКУ 1648*

На початку того ж року 1, взявши відомость от коммисара 2 козацкого, панове гетманове так коронній Миколай 3 Потоцкій, яко теж и полній Калиновскій, же юже купа немалая войска зобралася на Запорожю, до Хмелницкого приставши, зараз со 4 всіми войсками коронними притягли на Україну до города Черкас 3*, и там отправуючи свята великодніе 5 Воскресенія Христова 6, усе войско козацкое с 7 полковниками їх скупили и казали оним присягати 8, же не мают здрадити 9 полковников своїх и до Хмелницкого приставати. И так зараз по Воскресенії Христовом гетманове короннії 10 висилают войска немаліе водою Дніпром у чолнах, посадивши посполу з козаками и піхоту немецкую. А землею, полем посилает гетман Потоцкій сина своего Стефана з коммисаром 11 козацким, з которими войска коронного тисячей шесть, а козацкого з тими, що у чолнах поишли, еще при коммисару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ишли просто на Запороже до Січи зносити 12 Хмелницкого албо осадити его з войском. И сами гетманство 13 з 14 войсками коронними за ними втропи помалу ишли с тяжарами 15 войсковими и піхотами 16. Хмелницкій, узявши відомость о наступленню войск коронних, не ожидаючи на Запороже 17 приходу їх, але переправившися з войсками татарскими немалими, напротив пойшол войск коронних. И испоткавъшися в полях, у урочища Жолтой Води 18, там осадил каштелянича Стефана Потоцкого и коммисара козацкого з войсками їх. А войска, которіе ишли Дніпром водою чолнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину 19 зостаючую при них, и піхоту німецкую, в чолнах \50\ будучую, викололи и покидали в Дніпр 4*.

*Тут і далі в сп. Козельського роки, числа позначаються літерами.

1 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: немає «на початку того ж року».

2 У сп. Козельського: «комисара».

3 Там же: «Николай».

4 Там же: «зо».

5 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «великіе».

6 У сп. Козельського: «воскресение Христово». Там же: «з».

8 Там же: «присягать!».

9 Там же: «іміют зрадити».

10 Там же: «короние».

11 Там же : «комисарем».

12 У вид. Бодянського: «зловити».

13 У сп. Козельського: правильно «гетманове».

14 Там же: немає «з».

15 Там же: «тяжиремы».

16 Там же: «піхотою».

17 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на Запороже».

18 У праці О. Рігельмана «Летописное повествование» вказано точну дату — 8 травня. Нагадаємо, що Рігельман майже скрізь ставить точну дату.

19 У праці О. Рігельмана названо ім’я Барабаша, якого заколов Филон Джеджалій.

И послали своїх посланцов до Хмелницкого, по которих прислал Хмелницкій з ордою, и орда, на свої коні оных побравши, привезла на Жовтіе Води, где посполу того войска коронного доставали. Войска зась козацкіе, зостаючіе при тих войсках коронних, видячи, же юж и тое войско, которое водою ишло, зостает при Хмелницком и орді, — и тіе усі з войска коронного пристали до Хмелницкого и до орди, и на тое ж войско почали быти 1, где през килка дній без перестанку тая война тривала. И войско, осаженное 2 будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором оттоля ку Княжим Байраком оборонною рукою, уступаючи назад ку городом, але в том отході не пощастилося їм, бо, не допустивши оных до тих Княжих Байраков, почала орда с козаками табор їх розривати. А в тіе Княжіе Байраки запровадивши войско козацкое піхоту, покопали рови, до которих пришовши табур войска полского, змішалися, и там усе тое войско розбито, в неволю побрано татарскую, и каштелянича Стефана Потоцкого посполу с коммисаром 3 взято, которий в молодих літех на Запорожю живот свой скончил, бо Хмелницкій оного, не даючи орді, на Запороже до Січи отослал и там от ран помер 5*. А иншіе панята в неволю пошли татарскую, гетманове зась коронніе великій 4 и полній с потугами своїми на Чигирин ишли втропи за тим войском, хотячи оных посилковати. Але по розгромленію войска полского у Княжих Байраков, нікоторое с того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого посилковати, бо войско до остатку знесено, — отвернули гетманове Николай Потоцкій, каштелян краковскій коронній, и Каліновскій, гетман полній, з войсками назад ку городам, не идучи на Чигирин, але просто шляхом на проворотя 5 ку Корсунові місту ишли, за которими Хмелницкій з ордами немалими ішол, наступуючи на них. Где гетманове, переправивши ріку Рось у Корсуню и надпустошивши 6 міста, поминовали Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмелницкій за Корсуном учинил потребу, где гетманове оборонною рукою уступовали, беручися в поля ку Росаві 7. А припало оным ити промежку лісами в милі от Корсуня, где Хмелницкій казав запровадити піхоту Козаков корсунских в тіе ліски, которіе шлях перекопали и там позасідали, не дупущаючи переходу табурові лядскому. А Хмелницкій с тилу и около з войсками и ордами наступивши, оное войско розгромил з допущенія бозкого 8, \51\ где гетманов обоїх — великого коронного и полного в неволю взято и усе войско вигублено, же мало хто з того погрому увойшол.

1 У вид. Бодянського: «то ж войско начали бити».

3 У сп. Козельського: «осажолое»; у сп. Судієнка: «осаженое».

3 У праці О. Рігельмана сказано, що до козацького полону потрапили також І. Виговський, Чернецький, Городчинський.

4 У вид. Бодянського: немає «великій».

5 У сп. Судієнка: «на провороття», у вид. Бодянського: «поворотмя», у сп. Козельського: далі «до Корсуна міста пошли».

6 У вид. Бодянського: «надспустошивши».

7 У вид. Бодянського та в сп. Судієнка: немає «ку Росаві».

8 Там же: «божеского».

Где орда неошацбванную здобич узяла 1 так в конях, риштунках, яко найболше в неводниках знатних панов и панят и посполитого войска 2, а козаки знову збогатилися з обозу полского так великих панов, же срібро малою ценою продавали. Которая то потреба, албо война под Корсуном была на том тижню по святой Тройци 6*. Была тая поголоска на всей Україні, албо хвалка от шляхти, же по знесенню тоей своеволі с Хмелницким міли панове Україну плюндровати и болшую часть осажовати людми німецкими и полскими. Также и у віри руской помішка великая била от уніят и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати. В Чернігові архимандритове 3 один по другом зоставали, по инших городах церкви православніе запечатовали, до чого помошниками оным шляхта, уряд и ксіонзи были, бо уже на Україні що городок 4, то костел был. А в Кіеві теж утиск немалій церквам божіїм старожитним чинили так воевода кіевскій Тишкевич 6, на тот час будучій, яко теж іезуїти, домінікани, бернадини и иншіе закони наездами правими метрополиту утескуючи 6 и науки школ забороняючи, згола старорускую православную християнскую віру собі прекладаючи не розную от поган; бо ліпшое пошанованне ляда 7 жидищеві спросному 8 било, аніжели найліпшому християнинові русинові 9. А найгоршое насмівіско и утиски терпіл народ рускій 10 от тих 11, которії з руской 12 віри приняли римскую віру 7*.

И так народ посполитій на Україні, послишавши о знесенню войск коронних и гетманов, зараз почали ся купити в полки не толко тіе, которіе козаками бивали, але хто и ніґди козацтва не знал. Що видячи панове державци українніе 13, не толко стар остове 14, \52\

1 У сп. Козельського: «добич узяли».

2 У літопису Граб’янки і праці Рігельмана тут перелічено імена польської шляхти, що потрапила до козацького полону: М. Потоцького, Калиновського, Казановського, Ординовського, Балабана, Богдановського, Хмелецького, Кемеровського, Яскольського, Ковальського, Хоментовського, Кгдешинського, Бедзинського, Тимидського, Ороговського, Кучковського та ін.

3 М. Грушевський гадає, що тут пропущено слово «уніятські».

4 У вид. Бодянського: «город».

5 У праці О. Рігельмана: «Януш Тишкевич».

6 У вид. Бодянського, у сп. Козельського: «наїздами правами митрополиту утискуючи».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка замість «ляда» стоїть «аби». У сп. Козельського цього слова немає.

8 У вид. Бодянського: «спроскому».

9 У праці О. Рігельмана: «российский християнин».

10 У сп. Козельського: «руссьский».

11 У вид. Бодянського: «от тих» додано редактором у дужках. У сп. Козельського і Судієнка: немає «от тих».

12 «Руской», тобто української православної.

13 У сп. Судієнка, сп. Козельського і в вид. Бодянського: «українскіе».

14 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «панове старостове».

зостаючіе по городах, але и сам князь Вышневецкій, которій немал 1 усе Задніпра міл в своем подданстві, иміючи при себі килканадцять тисяч люду военного грошового, опроч драгуніеї и вибранцов, которих с подданних своїх начинил был по всіх городах незлічоную річ, — мусіл утікати и уступовати з України, з городов своїх, з княгинею и з сином своїм Михайлом, которій напотом королем полским зостал был. От боку зась Хмелницкого гетмана войска запорозского, которій юж по знесеню войск коронних цале гетманство принявши за упрошеніем усего войска козацкого 2, бо до того часу гетманом не звался, аж покуля обоїх гетманов коронних знаки войсковіе, тоест булави и бунчуки у свої руки узял, — все войско оного гетманом настановило и на тот уряд упросило. Зараз от боку 3 оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собі понастановлявши 4 и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковіе, жиди й уряди міскіе — усе забияли 5, не щадячи ані жон и дітей їх, маетности рабовали, костели палили, обваліовали 6, ксіонзов забияли, дворі зась и замки шляхецкіе и двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій в той кріві 7 на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей, а найболше от гултяйства, тоест от броварников, вынников, могилников, будников, наймитов, пастухов, же любо бы який человік значній и не хотіл привязоватися до того козацкого войска, тилко мусіл задля позбитя того насмівиска и нестерпимих бід в побоях, напоях и кормах незвичайних, и тії мусіли у войско и приставати до того козацтва. Где по городах по замках шляхту доставано, гдеколвек позачинялися были, тоест: в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю 8. Все тое подостававши, вистинали, бо першей, устрашившися, шляхта жидов повидавали з маетностями, а напотом и самих подоставали и вистинали. И многіе на тот час з жидов, боячися смерти, християнскую віру приняли, але зась знову, час углядівши, до Полщи поутікавши, жидами позоставали, аж рідко которій додержал віри християнской. И так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхецкіе зостали жонами козацкими. Также и на потомтой стороні Дніпра, аж по самій Дністр, тое ж ся стало спустошення замком, костелом и двором шляхецким, жидовским, урядом міским и шляхті, ксіонзом, — усюда тое вытрачено, а \53\ найболше жидов пропало в Немерові и в Тулчині — незличоная личба.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «немал».

2 У сп. Козельського: «запорожского».

3 У вид. Бодянського: «от року».

4 У сп. Судієнка і сп. Козельського: «постановлявши».

5 У вид. Бодянського, у сп. Судієнка і Козельського: «забивали».

6 У вид. Бодянського: «отвалювали», у сп. Судієнка: «отваліовали», сп. Козельського: «обвалювали».

7 Там же: «криві».

8 У праці О. Рігельмана: ще й «Батурині».

Орда зась, збогатившися ясиром значним того войска коронного и гетманов обоїх узявши, зоставивши часть малую орди, в Крим повернули, отпроважаючи гетманов Потоцкого и Калиновского и незличоную річ панов значних, на том погромі узятих.

А Хмелницкій, скупивши войско, тягнул з України к полским городам, где притягши под Пилявці 8* не доходячи Константинова Великого, там споткалися з войском коронним, над которимиюж гетман овал и ксіонже Острожскій Домінік и пан Сенута 1 справцами 9* тих войск были, которих незличоная лічба была. Так тиж и козацкого войска при гетману Хмелницкому болей ста тисяч было, которих войско коронное барзо спирало, же троха не в облеженю зоставали козаки, в чом нічого не вонтпил Хмелницкій, бо послал по орди. И якскоро орда притягнула великою потугою 10*, зараз того часу войско коронное собою стривожили, и так орда с козаками тое войско розгромили, же мусіло утікати ку Константину 2 Великому, оставивши тяжари военніе, тилко з скарбними возами. Але постарому и тое в руки козаком и татаром ся достало 3, бо наганяючи шляхом, оных рубали, а которіе и до Константинова пришли, там мост под самим містом обломали, и так переправу утративши, мусіли там погибати. А и хто в Константинов увойшол, и тіе не одержалися в Константанові, але усе розно в Полщу пойшло розгромленное войско 4. А многіе з панов и шляхти в неволю пойшли, а иних постинано много, бо орда не брала полону задля того, жеби не обтяжалися 5, але усе стинали, и так Хмелницкій з своїми войсками и татарми или с ордами великими просто ку Лвову потягли, пустошили усі городи, и под Ілвов подступивши, попустошил 6, тилко самій город Лвов окуп за себе дал орді и Хмелницкому. И так оттуля 7 Хмелницкій зо всіми потугами потягнул под Замостя, а там стоячи, орда с козаками по самую Вислу пустошили, также Волинь 8 городи значнії повиймали: Острог Великій, Заславя, Луцко, Володимер 9, Кобрин, аж и Берестя 10 Литовское. И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людех, що орди позабирали, а маетности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людским 11. \54\

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Сенюта».

2 У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «к Константинову».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «досталося».

4 У літопису Граб’янки і праці О. Рігельмана названо розгромлені полки: сандомирського каштеляна, Виговського, Волинця, Киселя, Тарновського і Карховського.

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «жеби не обтяжатись».

6 Там же: «пустошил».

7 Там же: «оттоля».

8 У вид. Бодянського: правильніше «на Волыни».

9 У сп. Судієнка: «Владимер», у сп.Козельського: «Володимир».

10 У вид. Бодянського: «по Брестя...»

11 У сп. Козельського: «лядским».

Не тил 1 жидов губили и шляхту, але и посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда была, многіе в неволю татарскую пойшли, а найбарзій ремесники молодіе, которіе себі голови голили пополску, чуприну, пускаючи наверх голови. Але предся русь християне 2 в тих повітах в городах позоставали, и ежели якого поляка межи собою закрили, то тот жив. Костелі зась римскіе пустошили, склепи с трупами откоповали 3, мертвих тіла з гробов викидали и обдирали и в том одіню 4 ходили. Где тое спустошеня того літа тривало аж, почавши от петрова поста, до филипова посту, там под Замостям зоставал Хмелницкій, бо Господь Бог за гріхи навиділ 5 землю такою тяжкою войною и отнял оной господара, тоест короля щасливого Владислава, которій на початку тоей нещасной войни померл, выехавши з Вилня у Меречу. И так 6 не могли панове сенаторове тому 7 запобігти згодою, але що порвалися войною, на собі понесли. Аж видячи так великій упадок своей шляхти панов значних и войска и подданних утрати, в тот час почали старатися о королю собі и обобрали на королевство полское Яна Казіміра, рожоного брата зейшлого короля Владислава. Где зоставши королем, обослал гетмана Хмелницкого писмом, напоминаючи, жеби юже панство 8 не пустошил, що гетман Хмелницкій на писмо королевское вернулся на зиму на Україну до Чигирина 11* и там жону собі понял куму Чаплинскую 12*, маючую мужа живого, а орди в Крим пошли з добичу.

Того ж року по росказанню гетмана Хмелницкого полк Ніжинскій ходил доставати Кодака, и идучи ку Дніпру 9, чинили великіе кривди людем. Где люде, розуміючи оных за войско литовское, и якобы то оны идут на оборону Кодака, а не доставати, и несподіване напавши, нікоторіе сотні погромили в Рашевці за Комишним. Але зась скупившись тот полк у Максимовці над Дніпром, тое войско розбили, же мало которій з їх увойшол, и переправивши Дніпр, потягнули под Кодак, которій держачи в осаді през 10 килка неділь, оным докучили, аж мусіли ся здати. И так усіх жолніров с Кодаку спровадили вцілости до Чигирина, и там чигиринці оних пожаковали 11, а коменданта узяли за сторожу 12, которого напотом Хмелницкій в Полщу отпустил. \55\ \56\

1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «тилко».

2 У праці О. Рігельмана: «россияне».

3 У сп. Козельського: «откуповали».

4 У сп. Судієнка: «одіянії», у вид. Бодянського: «одіянію».

5 У сп. Козельського: «навідил».

6 У вид. Бодянського і сп. Судієнка: «там».

7 У вид. Бодянського: «по тому».

8 Там же: «жебы панства».

9 Там же: «по Дніпру».

10 Там же: «который держачи в осаду, перез».

11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «пожаловали».

12 Там же: «за сторогу».

Того ж року саранча барзо великая на усей Україні была и барзо шкоди великіе починила, збожя позедала и трави, же не било где ста косити, а зима барзо великая была и не било чим статку кормити. Тая саранча зазимовала на Україні, з которой знову икри навесну другая уродилася, и так великую дорожнету учинила.

НА ПОЧАТКУ(1) РОКУ 1649

О Рождестві Христовом присилает король его милость послов своїх великих, тоест 2 князя Четвертенского и пана воеводу киевского 13* Адама Киселя з иншими панов благочестевых в поселстві до гетмана Хмелницкого й усего войска запорожского. Задля которих приходу зложил раду гетман Хмелницкій в Переясловлю и там по Рождестві Христовом приехал зо всіми полковниками и сотниками 14*. И там, в Переясловлю, в той раді отдавали панове послове королевскіе 3 при поселстві привилей на волности и булаву, и бунчук, корогов, бубни, знаки войсковіе от короля его милости, хотячи упокоїти тую войну. Тамже и послове от короля венґерского на той же раді были: так зараз по усіх землях слава козацкая и Хмелницкого пойшла, же монархи разніе отзивалися з приязню и подарки присилали, бо послове от его царского величества з Москви, от господарей волоского, мултянского з великими подарками почали приходити, що до болшаго заятрення и пихи гетмана Хмелницкого побужали, и задля того слушной згоди з монархою полским, як з паном своїм, не чинил, бо принявши послов великих короля его милости и тіе клейноти войсковіе, и подарки великіе, отправил тих послов з честю, обецуючися усе ведлуг жадання короля его милости учинити и тоей войни понехати, тилко жебы при стародавных волностях своїх козацких зоставати 4. Але тут зараз высилает своїх послов в Крим, вытягаючи самого хана зо всіми ордами в нашу землю, що хан рад 5 учинил на оного жадання — зо всіми ордами кримскими, білагородскими, нагайскими, черкескими, незличоними силами витягнул навесні до Хмелницкого на спустошення християнства.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «В началі».

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: послідовно «тоесть», «есть» з м’яким знаком, у сп. Козельського, напевно, з кінцевим твердим «ъ», за сп. Іскрицького літери «ст» виносні,без кінцевої позначки твердості чи м’якості.

3 У літопису Граб’янки і праці Рігельмана названо імена: М’ясковський, Григорій Кисіль, Ян Зеленський та ін.

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставали».

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЗБАРАЖСКАЯ РОКУ 1649

Зараз навесну 6, отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову з королем полским, затягши самого хана з великими потугами \57\ татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих полков было: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсунскій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, полк Животовскій, ботам козацтво звалося, аж и поза Дністром коло Галича, — и замков доставали, межи иними и Пневского 1 замку за Надворною доставали, а тут волости усі городи, опроч тилко самого единого Камянца Подолского, аж поза Константинов Старій 2 — в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей 3 козацтво зоставало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся належало 4. Знову зась на Задніпру полки, которіе до гетмана Хмелницкого притягнули: полк Переясловскій,полк Ніжинскій, полк Черніговскій 5 зо всею Сіверю аж по Гомель и Дроков, и Мглин, полк Прилуцкій, полк Ичанскій, полк Лубенскій, полк Иркліевскій, полк Миргородскій, полк Полтавскій, полк Зінковскій. Тіе усі полки были при гетману Хмелницкому, в которих незличоная лічба войска было, бо їнший полк міл козацтва тисяч болше двадцяти, бо що село, то сотник, а иная сотня міла люду тисячу. Так усе, що живо, поднялося в козацтво, же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міл албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам нездужал, то слугу паробка послал, а иніе килко їх было всі ишли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймита 6. А то усе діялося задля того, же прошлого року збогатилися шарпаниною добр шляхецких и жидовских и иных людей 15*, бываючих на преложенстві 7, же навет где в городах были и права Майдебурскіе 8 — и присягліе бурмистрове, и райци свої уряди покидали, и бороди голили, и до того войска ишли: бо тіе себі зневагу держали, которій бы з бородою неголеною у войску был 9. Так диявол учинил себі сміх з людей статечних. И так Хмелницкій на початку посту святих апостол Петра и Павла на Чорном шляху, за Животином 10 скупившися з тими полками и ханом кримским, просто потягнули были под Межибоже, где зоставало козацтво во облеженю от войска коронного. Але увідомившися жолнірове о так 11 великих потугах козацких и татарских, зоставивши Межибоже, утеком уступили, которих орда издогонила, але увойшли до Збаража.

5 Там же: «В чем хан рад и».

6 Там же: слова «зараз на весні» стоять рядком нижче після слів: «з королем полским».

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Плевского замку».

2 У праці О. Рігельмана: «Великий».

3 У сп. Козельського: «которие».

4 У сп. Судієнка: «Полісься надлежало».

5 У праці О. Рігельмана: ще й «Киевский полк».

6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «наймитах».

7 У вид. Бодянського: «прихоженстві», в сп. Козельського: «приложенстві».

8 У вид. Бодянського: «Магдебурскіе».

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зоставали».

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «за Животом», у сп. Козельського: правильно «за Животовом».

11 У вид. Бодянського: «толь».

Гетман Хмелницкій зо всіми потугами просто тягнул \58\ противко 1 войска коронного, которое зоставало под Збаражем обозом, над которими был старшим ксіонже Еремій Вышневецкій, з которим войско великое было. И так притягнувши гетман Хмелницкій до Каменя Човганского и оставивши табор ити помалу, сам з ханом коммоником пойшовши, осадили тое войско под Збаражем на святих апостол Петра и Павла. И напотом табор пришол, и доставали того войска, которое мусіло, зоставивши окопи, вколо замку и в місті тісно стати 2, которих в обложеню аж до Успенія Богородици держали, але оных не достали. На которих барзо трудно было, же мусіли стерво їсти, а и того мало было, бо собак и кошок виели. Король зась его милость Ян Казімір под Топоровом стоячи з сенаторами и постолитое рушеня скупивши, оттоль рушил со всіми потугами на отсіч войску, зостаючому во облеженю у Збаража. О котором взявши певную відомость, гетман Хмелницкій, осадивши збаражское войско, з коммонником и ханом пойшол 16* противко короля его милости и споткалися под Зборовом, — юже з Зборова вийшло войско было и сам король его милость. Где споткавшись войско з войском, много шкоди орда учинила в войску коронном, же заледво могли справитися и назад до Зборова уступили. И там осажено короля его милость, и без мало до того не пришло бы 3, же и узято бы было, бо уже ніотколя помочи сподіватися было; можная річ, любо не приступом, але и голодом оных звоевати. Однак же и гетман Хмелницкій того не зичил, жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую. И так из собою трактовати почали през дней два и учинили згоду 17*, же не міли по самую Случ жолніре на Україну бывати, толко опроч урядове старостове по городах, албо сами панове, жебы уже болш задору и причини до войни не давано. А орді плата полоном городов дванадцяти, которіе могут виняти. И по тих трактатах, узявши заставу панов значних у войско, гетман Хмелницкій бытностю своею был у короля его милости в Зборові, где оного шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска 18*. И так король его милость повернул назад до Лвова, а Хмелницкій, пришовши под Збараже, приказал з шанцов войску уступити и юж межи собою з войском коронним болше задору не чинити; бо и от короля его милости посланцове до князя Вишневецкого пришли, посполу при гетману Хмелницком, и до всего того войска, зостаючого в облеженню в Збаражу, ознаймуючи о той згоді. И Хмелницкій з ханом кримским, росправивши орду, тоест мурзи 4 придавши и Козаков, и так многіе городи козаки позводили, и людей татаре в неволю побрали, и козаки маетность \59\ побрали, и міста значніе спустіли. И днем перед Успеніем Богородици уступило войско козацкое и орди от Збаража, тягнучи просто на Україну.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського тут і скрізь в інших місцях замість «противко» вживається «противо» або ж «против», «противно».

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «которіе мусіли, зоставивши окопи, около замку и в місті тісно стали».

3 У всіх інших списках (крім Козельського): «было».

4 У вид. Бодянського: «мурзі».

Того ж року войско литовское под Заганням 1 и Хвойниками 19* розбили полк Киевскій 20* з Кричевским.

Того ж року саранча великая была и збоже зопсовала, же дорожнета великая была и на хліб, и на соль, и на сіно.

И так по оной згоді понаїздили урядове на Україну были, и сам воевода киевскій Адам Кисель з жоною в Киеві зоставал, бо як благочестивий пан в згоді з гетманом Хмелницким был. По той згоді выкупили обох гетманов коронних 21* Потоцкого и Калиновского 2, и при них гетманства зоставили.

1 Правильно: «Загаллям».

2 У сп. Козельського: далі «и протчиїх».

РОКУ 1650

Не хотячи войско порожніовати, а звлаща з таким поганином и ворогом віри християнской збратавшися, — Волоская земля християнство любо зостает в подданстві турчинові. Але однак, же юж почали обфито жити при одином господару спокойно Василію Лупилі 3, и тому 4 позавидівши, жебы оных уменшати 5, же христіянство, а звлаща русь 6 гору узяла, так розумію, же за позволеніем 7 турчина, — хан 22* кримскій з гетманом Хмелницким несподівано зо всіми потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую землю, внівец усю 8 обернули, звоевали по саміе гори, людей побрали в полон и набитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам господар уступил был з Яс міста столечного, але знову ся навернул. А Хмелницкій стоял з ханом у Прута а тую землю чатами звоевали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, жеби ся вернули з его земли, и учинил сватство з Хмелницким — дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати 9, що напотом и учинил. А войско коронное з гетманами стояло под Камянцем Подолским, не даючи жадної причини козаком до войни. И так того року жадної войни з коронним войском не иміл 10, але повернувши о Покрові з Волох, з 11 упокоем сиділи в домах. \60\

3 У вид. Бодянського: «Липулі», у сп. Козельського: правильно «Лупулі». У праці О. Рігельмана ці, як і багато інших подій, описані докладніше.

4 У вид. Бодянського: «потому».

5 У сп. Козельського: «зменшити».

6 Там же: «Рось»; у сп. Судієнка: «Рос».

7 У вид. Бодянського: «повелініем».

8 У вид. Бодянського: «все»; у сп. Судієнка: «нівець всю».

9 Ці рядки в сп. Судієнка та в вид. Бодянського читаються трохи інакше: «а з гетьманом Хмелницким, жебы ся вернул з его землі, учинил сватовство, дочку свою за сина Хмелницкого приобищал дати».

10 Там же: «не было»; в сп. Козельського: «козаки не міли».

11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «з».

РОКУ 1651

Зімою почали давати жолнірове повод до войни, бо залоги козацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, гетман Хмелницкій скуплятися 1 полком приказал, и зараз по Рождестві Христовом 23* выйшол и стал сам в Ставищах, и войска по рожних городах в тих повітах коло Богу стало 2. И так аж до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял под Берестечком, и там всі войска з посполитим рушеніем зоставали. Где притягши гетман Хмелницкій першої неделі Петрова посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином 3. Хан кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих козаков. Що выдячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Ожеговці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебы оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл вернутися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого, — дал мурз в килканадцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юже несправедливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше милі от войска и вернулися. З которими ити мусіл и Хмелницкій, зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мурзах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой купі отвернул ку Грицову 4 и на Любар; а тилко при нему усего козацтва зобралося з орди 5 от хана человіка сімдесят. Такто нефортуна оному послужила 6 з так великого щастя, а найболше зашкодила татарская незичливость, которой 7 уходячи, и сам Хмелницкій татаром не увірал 8. И так идучи Хмелницкій городами от Любара, многих Козаков по городах 9 заставал на залогах, а иних, которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися козаками, — усе тое мусіло уступовати на Україну за Хмелницким, боячися панов своїх и жолнірства.

1 У вид. Бодянського: «скупитися».

2 У сп. Козельського: «а войско по разних городах в тих повітех коло Богу стояло».

3 У вид. Бодянського, сп. Судієнка і Козельського: «бусурманом».

4 У вид. Бодянського: «к Грицкову».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з ордою».

6 У сп. Козельського: «оному фортуна не послужила».

7 Там же: «которий».

8 У вид. Бодянського: «увірил», у сп. Козельського: «повірял», у сп. Судієнка: «увірял».

9 У вид. Бодянського: немає «по городах».

И так тое усе купилося до боку \61\ гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову почал войско збірати и із городов виганяти осталцов 1 приказал. А тое зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петровицу 24, сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним и видячи, же юже орда оных не посилкует 2, що и в далший час не міли бы помочи, — тах юже не дбаючи и приказання старших своїх, знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зоставивши и гармати, на которих переправах много козацтва погинуло. А так тое войско без табуру увойшло на Україну 3 и, заставши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Білою Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на Україну, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и вистинали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, притягнувши под Лоев, міли потребу с козаками, которіе там зоставали на заставі 4 немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Которих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля пространности зоставали под Ріпками 6. А где 6 дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному 7, которого зараз тое войско литовское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято 28. А остаток войска козацкого з полковником ніжинским уступил до Чернігова, за которими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там нічого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Любеча с своїми людми военними, город Любеч осадив, и сам знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, Подолное місто 8 немал пустое застал, бо з козаками и міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и иними суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступовал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и архимандрита печерскій Іосиф Тризна з братіею зоставали у монастиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя міли 26. И поплюндровавши в Киеві, войско литовское потягнуло под Білую Церков 27, где, скупившися 9 з войском коронним, наступили \62\ на Хмелницкого гетмана.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «останцов».

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «без орди оних не посилкуют».

3 У сп. Козельського: «на Вкраїну».

4 У вид. Бодянського: «заставах».

5 Там же: «Ропками».

6 Там же і в сп. Судієнка: «А когда».

7 У вид. Бодянського: «исправному».

8 Там же: «на долное місто».

9 У сп. Судієнка послідовно вживається частка «сь».

Але еднак гетман Хмелницкій собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и литовскому, же оных много пало, и от Козаков трудность великую о воду 1 міли, а от орди о 2 живность задля коней. И так з собою стоячи през недель дві, почали до згоди 28 приходити през воеводу киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду понесл от татар, бо оного пожаковано 29. И так на той згоді гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницком, же позволив войску коронному в Браславю, на Забожю 3, а части другой войска стати на Задніпру в полку 4 Ніжинском и Черніговском и в Вишневичині 5, а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду принявши, войска розишлися, а що инших пактов на Збаражских 6 пунктах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где козацтво. Ї Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу добрую панов значных, был у войску коронном у гетманов коронних и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. Того ж часу и 7 Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от козаков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебы отступили от Любеча. И так войска розишлися по той згодг, так коронніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой Богородици 30. И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмелницкого войска коронніе росположил 8 гетман коронній 31 Калиновскій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же осени померл. 9 И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Задніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи пустило 32. И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а войска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесенню 10. А литовское войско стало в Стародубовщиш, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, зостаючое в городах 11, волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи 12 ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали 33, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію \63\ брали.

1 У сп. Судієнка та в вид. Бодянського: «и обиду».

2 Там же: «а барзей о».

3 У вид. Бодянського: помилково «на збоже». У сп. Козельського це місце читається так: «же позволил войску коронному стати на зиму самому гетману короному з Браславля на Забожю».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «полках».

5 У сп. Козельського: «у Вишневеччині».

6 Правильно: «Зборівські пункти».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «До того ж и».

8 У вид. Бодянського: «росположилися гетман коронный».

9 У сп. Козельського і Судієнка: «помер».

10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «поза Десною».

11 У сп. Козельського: «в тих городах».

12 У вид. Бодянського: «городі».

А на тое міли козаки позволення 1, жебы сходити з домов от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, бо из гарматами выходили з городов. Але напотом, хто зостался, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам, що не могучи ся згодити, у Вишневеччині в Липовом 2 учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргородском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское полковника миргородского Гладкого казал стратити 34. Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался 3, и так 4 на оного причини Хмелницкій шукал; а же тая причина стала о 5 завод з жолнірами, казал оного стратити. А тут зараз послал до хана в Крим, жеби поспішал до оного на зношення жолнірства, которіе ся на его приязнь убезпечили 6.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «А тое козаки міли позволеньня».

2 «Липове» належало до Прилуцького полку.

3 Це місце М. Грушевський пропонує читати так: «Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка, Гладкый у войску гетманом отзивался».

4 У сп. Судієнка: «там».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за».

6 Там же: «убезпечилися».

РОКУ 1652

Жолнірове юже ся 7 убезпечили на приязнь гетмана Хмелницкого и на терпливость, бо стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірского так в обтяженію здирством 8, яко теж и почасти тих людей, що в козацтві зоставали и о смерть приправовали. О чом так великіе скарги гетмана 9 Хмелницкого доходили со всіх сторон, и видячи, же жолніре щодалій срозшими 10 на людей становятся, и витягши хана з ордами и у сему козацкому войску не ознаймуючи 11, але тилко тіе полки зостаючие поблизу Чигрина з собою узявши, пойшол в поля противъко орди. А гетман Калиновскій, завзявши відомость, же в полях уже орда зостает, — войска свої, которіе зоставали коло Дністра и коло Богу, скупил и стал за Ладижином на Батозі. А до того войску дал знати, которое зоставало в Ніжині з братом оного и по инших городах задніпрских, жеби яконайскорій поспішали до обозу, до боку его. Которіе якнайскорій рушили з Задніпра, немаліе кривди чинячи 12 людем, простуючи на \64\ киевскіе перевози, и там переправили Дніпр спокойно, бо в Киеві зоставал воевода киевскій Адам Кисель, которий с тими ж жолнірами уступил зовсім с Киева, бо з жоною зоставал. Которому, подобно, дал знати гетман Хмелницкій, жеби уступал, бо з ним як з благочестивим паном мешкал згодне.

7 У вид. Бодянського: немає «ся».

8 У сп. Козельського: «здирства».

9 У вид. Бодянського: «до гетьмана».

10 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «горшими», у сп. Судієнка: «сзтрогшими».

11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «знаймуючи».

12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «чинили».

Але тое войско, которое уступало з Задніпря 1, не поспішило до боку гетмана своего коронного в обоз на Батог, бо Хмелницкій, знявшися з ханом в полях, за которими войско козацкое наздогон ишло, и просто полями 2 потягнул к войску коронному. На которих напавши з ордою, обозу достал и тое войско знесл, и Калиновскому гетманові там же голову оттято и до Хмелницкого татарин пришел. З которого то войска з того обозу мало хто увойшол, бо хочай хто был конми добрими увойшол албо лісами, то постарому, покуля татаре оных нагнали, то люде посполитіе 3 оних громили, не иміючи над ними литости 4, за їх тиранства и здирства. И так тое войско розбивши, хан з Хмелницким пустился 5 просто ку Камянцові Подолскому, и що орда узяла была живого неволника жолнірства, усе приказал вистинати 35, жеби ся орда не обтяжала 6.

И в том року 7 знову по городах много панов пропало, которіе на свої маетности понаездили были, бо знову оныїх посполство 8 позабивало, и козаки, що уступили были з своїх дворов, знову ся понаворочали. А гетман Хмелницкій, ставши под Камянцем Подолским, много шкоди начинили: поза Лвовом 9 и по Волинню попустошивши и наполнивши ясиром орду, повернул до Чигирина и отпустил орду.

И того ж року послал до Волох женити сина своего з дочкою господара волоского Василя воеводи Лупула 10, которій учинити мусіл, боячися оного. И так тоей осени тое сталося веселля, и отдал дочку свою до Чигирина, которое з великим коштом так господара 11 волоского, яко теж и людей зостаючих, куда тое войско з веселем ишло, отправлялося 12, бо не в малой купи їшло, а люде своеволніе.

Того ж року барзо приморки 13 великіе были в Корсуню и по иних городах в тих повітах, также и на Задніпру в Переясловлю \65\ и в пригородках его, в Носовці, Прилуці, опроч Ніжина, — много вимерло людей, же пусти зостали дворі.

1 У сп. Козельського і Судіенка: «з Задніпра».

2 У вид. Бодянського: немає «полями».

3 Там же: немає «посполитіе».

4 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і в сп. Козельського: «милости».

5 Там же: «пустились».

6 У сп. Судієнка: «обтягала»; в сп. Козельського: «обтяжила».

7 У сп. Судієнка: «В том году».

8 У сп. Судієнка: «оних їх посполство» ; у сп. Козельського: «їх посполство».

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «бо за Львовом».

10 У вид. Бодянського: «Лупика»; у сп. Судієнка: «Лупина».

11 Там же: «так от господаря».

12 У сп. Козельського: «отправовалося».

13 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «примерки»; у сп. Козельського: «проморки».

Тоей осени того ж року 1 чуд немалій стался в Конотопі місті у замку, бо по отході жолнірства, албо еще от першого року тоей войни, зостался был урядник Сосновскій з женою, которій міл и пятеро дітей своїх з женою своею спложенних и мешкал в том замку конотопском до сего часу. Як Калиновского знесено на Ботозі, зараз и тут на Задніпрю старост 2 много позабивано, где и того старосту в том же замку конотопском тая своеволя убыла з женою и з дітми, особ четверо, и там же, в том замку конотопском, в колодязь всіх вкидано, которое то забойство сталося о святой Тройци на том тижню, а тот колодязь был глибокій сажней коло десяти, ежели не болше. И так тіе тіла побитих зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія Честного Креста. И в той час незнать откуля узялася вода и тот колодязь выполнила и усі тіла тіе наверх вынесла, и як оніе с тоей води побрано, знову вода уступила на свое місце вниз, в колодязь при очах многих людей, а тіе тіла вцілости зоставали. Которіе то тіла жители конотопскіе там же, неподалеку того ж колодязя, викопавши яму, поховали 3.

Того ж часу и року из Сівери 4, тоест из Стародубова, Почепова 5, Мглина, Дрокова жолніров выгнало посполство сами 6 тих городов, много оных погромивши.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Того ж року восени»; у сп. Козельського: слова «тоей осени» стосуються попередніх рядків.

2 У сп. Козельського: «старост урядников».

3 Там же: «Которие жителі конотопские, неподалеку того колодязя жиючие, викопавши ямку, поховали вкуга».

4 У сп. Козельського: «Сівера».

5 У вид. Бодянського: «Почепа».

6 Там же: «самих».

РОКУ 1653

Ян Казимір, король полскій, скупил войска коронніе, як уже трава стала, и стал обозом под Камянцем Подолским, о чом гетман Хмелницкій вивідавшися, послал до Криму по орду, с которою и сам хан выйшол. И гетман Хмелницкій, скупивши войско козацкое и посполу з ордами, рушил противко короля, зоставивши часть войска под Черніговом, тоест полк 7 Ніжинскій, Переясловскій, Черніговскій противко войска литовского, которое зоставало обозом под Речицею, придавши козакам килка мурз орди Іванові Золотаренкові, шуринові своему, которій полковником ніжинским зоставал. А сам Хмелницкій гетман з войсками козацкими и ордами потягнул противко короля, которого и застал под Камянцем Подолским; и там маючи з собою утарчку, старался король полскій усіма силами, жебы от Хмелницкого орду оторвати и приязнь їх розорвати, що усе великими подарками и обецанням 8 дани давати, \66\ тилко абы отступили от Козаков.

7 Там же: «полка».

8 Там же: «обіщанням»; у сп. Судієнка: «обіщаньням».

А же тот неприятель віри християнскол 1 рад би усіх християн внівец обернути, почался схиляти до згоди 36 з королем и Речу посполитою. О чом Хмелницкій постерегши, висилает посла своего Григорія Гуляницкого до его царского величества к Москві 37, стараючись о приязнь. А напотом, юже видячи неприязнь хана з ордами, отступает от Камянца албо Гусятиня осторожне 2 з войском, и пришол вцілости на Україну, а хан з ордами у свою землю пойшол. И вислал своїх послов ку его царскому величеству к Москві 3, юже щире поддаючися 4.

1 У вид. Бодянського: немає «віри християнской».

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «сторожне».

3 У вид. Бодянського: «в Москву», у сп. Судієнка: «в Москві».

4 У сп. Судієнка, а також у сп. П. Куліша, який Бодянський поклав в основу свого видання, тут вміщено листування і договірні статті Богдана Хмельницького з царем Олексієм Михайловичем. У сп. Іскрицького і Козельського згадані вище документи та статті разом із статтями Юрія Хмельницького не вставлені у текст літопису, а переписані окремо.

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЕГО ЦАРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654

На початку того року 5 присланній бывает от его царского пресвітлого 6 величества Алексія Михайловича, всея Россії самодержца, ближній боярин и дворецкій Василій Василиевич Бутурлин из иними бояри 38 и многими столниками и дворянами 7, великим послом до гетмана Хмелницкого на жаданя 8 его и усего войска запорозского, чинячи повстанову 9, як мают зоставати под високодержавною его царского величества рукою. Задля которих великих его царского величества послов зложил гетман Хмелницкій зезд в Переясловлю усім полковником, сотником и атамані 10, и сам приехал в Переясловле на день Богоявленія Господня. И там рада была, где усі полковники и сотники с товариством, при них будучих, позволилися зоставати под високодержавною его царского величества рукою, не хотячи юже болш жадним способом быти подданними королю полскому и давним паном, ані теж примати к себі татар. На чом на той то раді в том місяцю генварі 11 и присягу виконал гетман Хмелницкій зо всіми полковниками,

5 У сп. Куліша і в сп. Судієнка це оповідання вміщено відразу за договірними статтями Богдана Хмельницького і через те немає слів «року 1654», оповідання починається словами: «И в том же 1654 году присланній бывает» і т. д.

6 У сп. Судієнка: немає «пресвітлого».

7 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «дворяни».

8 У вид. Бодянського: «по жаданню».

9 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «постанову».

10 У сп. Козельського: «атаманам».

11 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає слів «в том місяцю генварі».

сотниками и \67\ атаманею 1 и усею старшиною войсковою 2, и узяли великое жалованне его царского величества соболями. И зараз по усіх полках розослали столников с приданням Козаков, жеби так козаки, як войти со всім посполством присягу виконали на вічное подданство его царскому величеству, що по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил. А боярин и дворецкій Василій Василиевич Бутурлин повернул на Москву до его царского величества и немалая радость межи народом 3 стала 4.

Того ж року, зараз навесну, его царское величество обвістивши през своего царского величества послов королеві его милости 5 о своїх кривдах и о наступленії на православную віру, уводячи римскую, а найбарзій уніею стисненних християн, — ознаймует, же войною идет на короля полского; и сам своею персоною царскою рушает з столици з многими войсками, простуючи под Смоленско, а боярина Василія Василевича Бутурлина з многими войсками висилает до гетмана Хмелницкого. А гетман Хмелницкій висилает своего войска полк Ніжинскій, Черніговскій, при которих и охочих много Козаков и инних полков пошло немало, з которих осм полков стало, бо Івану Золотаренкові 6 наказное гетманство вручил, давши ему булаву и бунчук, и армат узял из собою немало, которій просто ишол на Гомель. И там заставши жолніров литовских немалую купу, Гомель осадил, под которим немалій час стоял, немогучи оных узяти. А его царское величество просто под Смоленск подступил и там оного доставал розними способами, где и Козаков пришло немало 7 з братом Золотаренковим до его царского величества под Смоленск. Где собі отважне починали в приступах аж на мурах наверху 8 смоленских по ліствицах были; аже оных німці вспирали, але многіе, и в город упавши, погинули. Що выдячи его царское величество їх отвагу, барзо їх улюбил. Жолніре зась з воеводою смоленским Глібовичем 39, видячи там 9 великіе сили его царского величества и налогу щоденную — день и нощ 10, звонтпивши собою, просили его царского величества о милосердя, жебы зоставали при здоровю, що и одержали. И так поддали * город Смоленск, поклонившися, и так 11 вцілости отпущены в Литву.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «атаманню».

2 У вид. Бодянського: помилково «воинскою».

3 У праці О. Рігельмана: немає «и немалая радость межи народом стала».

4 Тут у вид. Бодянського і в сп. Судієнка далі заголовок: «Починается война его царского величества». Наступне оповідання починається так: «Того ж 1654 году его царское величество, обвістивши чрез своїх».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «королеві полскому».

6 У сп. Козельського: «бо оному гетманству».

7 У праці О. Рігельмана названо число козаків 8000 і вказано точну дату — 10 вересня.

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «верху мурах».

9 Там же: «так».

10 Там же: «щоденную и нощную».

11 Там же і в сп. Козельського: немає «так».

* Починається рука другого переписувача.

А его царское величество своїми воеводами и ратними людми \68\ \69\ осадил Смоленско и, из костелов церкви посвятивши, и муры посвящали 1, по которых сам его царское величество ходил при том посвященю. И оттоль послал его царское величество под Витепско и Полоцко, и тые городы повыймали люде ратные его царского величества, аж по самую границю Курляндскую, и ив Друї 2 зоставал воевода. Также того ж часу Дубровную, Оршу, Шклов, Копись повыймано и Могилев поддался его царскому величеству, — и там воевода зоставал и Поклонскій 3 полковник, — и інные многіе городи литовскіе — Білая Русь, и от того часу титул стал «и Білыя 4 Россії». А Золотаренко Гомель державши в облеженю немало, що видячи жолнірове, же юже трудно отседітися, здали Гомель Золотаренкові, которій осадивши своїми людми, потягнул под Быхов, городы приворочаючи собі. Що усе привернулося и поддалося, опроч тилко сам Старій Быхов не поддавалъся 5 и держалъся. А Золотаренко, ставши в Новом Быхові, был сам с козаками своїми не в малой куш у его царского величества в Смоленску 40. Аже осінь наступила, его царское величество повернул до Вязмы и там зимовал, а на Москві мор великій был. А козаки з Золотаренком зимовали у Быхові Новом, а у Старій Быхов притягнул князь Радивил, гетман литовскій, и ходил доставати Могилева, и ничого не вскуравши, отишол и повернул под Новій Быхов 41 доставати Золотаренка с козаками. И там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишол и, осадивши Быхов Старій накрепко людми военними, повернул у Литву. А гетман Хмелницкій того року 6 стоял з войсками своїми и его царского величества под Хвастовом, и от его царского величества присылано козакам жалованя копійки золотые, которая важила полталяра 7. Того ж часу и мідяніе копійки повстали 42, которые рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано.

Того ж року слонце барзо мінилось у середу у спасовку першої недели. Того ж року швед на Полшу повстал и многіе городы побрал 43, а король полскій уступил с Полщи на цісарскую землю.

1 У вид. Бодянського: «посвященны»; у сп. Судієнка: «посвящени».

2 У вид. Бодянського: замість цих слів «и юж другій»; у сп. Судієнка: «и ив другії»; у сп. Козельського: «другой».

3 У російському перекладі: «п. Приклонскій».

4 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с чего и титул стал и Білія».

5 Там же: «поддался».

6 Там же: немає «того року».

7 Там же: «золотії вагою у полталяра».

НА ПОЧАТКУ 1655(8)

Гетманове коронные по уступленню на зиму короля шведского послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебы оным на помощ выйшли зносити Україну, а звлаща зимою, що орда з охотою \70\ учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные, скупившися, просто рушили на Україну от Камянця Подолского. О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и постановил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками его царского величества, над которими старшій был боярин Василій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах, аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Войско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях.

8 Там же: «В началі 1655 году».

И так наступовало жолнірство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отаборились 1, бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в табор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з которых мало хто увойшол 44. Що видячи Хмелницкій, же так великая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз коронній ити, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жолнірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи и, їх прогнавши, в Умані 46 стал 2. А войска коронные уступили за Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское величество з великими потугами з Вязми 46 выйшовши, и просто ку Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч великую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его царского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, розные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у землі, а інные войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Радивил, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві з гетманом литовским 3 и усім войском. А у Вилню зоставал воевода и по інных городах 4 литовских, — от Вилня аж за Смоленск, — то по усіх городах так великих, як и малых зоставали воеводове его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства 8, яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско, — то бояре зоставали. И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество повернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золотаренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол \71\ з войсками козацкими под Быхов Старій 47 и там оній в облеженю держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «втаборились».

2 У вид. Бодянського: немає «втропи и, їх прогнавши, в Умані стал».

3 Очевидно, «полним».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка у цьому місці невеликий пропуск. Після слів: «по инных городах» далі йдуть: «так великих, яко и малих».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «воевода».

И там по смерти его, як тіло попроважено 1 до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь 2 повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с черні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина выстинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не могучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інных городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один 3 Быхов ляхом голдовал.

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам 4 там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатком тиждню попроважено оное до Корсуня. Где перед 5 святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами двома, — усіх девять персон, — зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній 6, и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор 7 и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося, и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося, А церков великая была, завіянная 8, а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Господнє» 9 співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці 10, албо коморці, которая была \72\ прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара, — и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з церкви, аж каждого вытягали.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «проважено».

2 У сп. Козельського: «забунтовалося козацкое войско на своїх старших и чернь...»

3 У вид. Бодянського: немає «один».

4 У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «бо и сам».

5 Там же: «пред».

6 У сп. Козельського: «фалебній».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка немає: «На которій то собор».

8 У вид. Бодянського: «забиванная», у сп. Судієнка: «завиванная».

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «имя Боже Господнє».

10 У сп. Козельського: далі скорочено «у скарбниці олтарной и того обачил, же стіна загорілася».

А тая скарбниця загорілася з неосторожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загасивши добре, и с того занялася 1, боя сам натое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков занялася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але згоріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили 2, которые аппарата коштовали на килка тисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей 3, так в скором часі срокгою смертію 4 погибших 5: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может выповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу 6 паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова 7, але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.

1 У сп. Козельського: далі немає «бо я сам на тое ... не разширилъся был».

2 Там же: далі немає «которые аппарата ...килка тисячей».

3 Там же: «о своїх пріятелях».

4 Там же: немає «срокгою смертію».

5 Там же: далі немає «хто отца, хто... того трупу паленого».

6 У вид. Бодянського: помилково «же усе місто смертелностного трупу паленого».

7 У сп. Козельського цими словами кінчається оповідання за 1655 р.

РОКУ 1656

Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское величество потрете выйшол на войну противко шведа. И того часу швед уступил за море у свою землю 48, а Magnus граф, тоест великій гетман шведскій, стоял з войсками в Ризі 8. И его царское величество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжары военные рікою Дзвиною 9 проважено 10. И пришовши у Лифляндию 11, ксіонже курляндское 12 поклонилъся и просил милосердія.

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «в розі».

9 Там же : правильніше «Двиною».

10 Продовження оповідання про війну Московії з Швецією і про облогу Риги у вид. Бодянського вміщено в додатках.

11 У сп. Козельського: «у Инфлянти».

12 У сп. Судієнка: «курляндскій»; у сп. Козельського: «курдлянское».

И так \73\ Курляндія зоставала вцілости, а Лифлянды 1, яко надлежащіе до Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той город и замок по росказаню его царского величества люде ратные узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інных в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши, пришли под Кукунавз 2, которій такъже спротивилъся, але сила закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубивши, и людом московским осадили, и просто ку Рыгі потягнул его царское величество. Любо давал на килках місцях Magnus граф з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу от войск его царского величества, бо сила великая была 3, которых меновано седм крот сто тисячей 19, на которых я своїма очима смотріл 4, а и литовских немало полков там зоставало при его царскому величеству. И так вколо міста шанцами Рыгу осажено и гарматами, а інные гарматы спроважено на костел 5 литовскій, зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши, и потужные гарматы 6 спровадивши — в город бити; а сам его царское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове моцно боронилися, и много войска его царского величества побито з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, — послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, в котором отході много людей московских з голоду и зимна 7 померло.

Того ж літа 8 у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, на которые и посторонных 60 монархов и цесарскіе медіаторове были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди не стало, — и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розіхалися 9.

1 У сп. Судієнка: «а Лифляндію, яко надлежаща»; у сп. Козельського: «а Инфлянти, яко належачие до Риги, зостаючы...».

2 У сп. Судієнка: правильніше «Кукенгауз». Правильно: Кокенгузен, або Кокенгаузен.

3 Там же: «бо сили войска было».

4 У сп. Козельського: «на которих не можно очима зсмотріти».

5 Там же: далі «Котовскій зостаючи на придмгстю недалеко города».

6 Там же: послідовно «армати».

7 У сп. Судієнка: «холоду», у сп. Козельського: «и зимностя».

8 У сп. Судієнка: «года» і замість «рік» часто «год».

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «розіхалися»; у сп. Козельського: «тая комисия разехалася».

А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не міл ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоровя был. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя 10, ку Богу и ку \74\ Дністрові 1 ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч господареві волоскому, тестеві его Василеві Лупулу 2, которій з мултанским господарем завоевалъся, и там Тимоша убито 51, и войско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло Тимошево, а господара волоского Василя Лупула взято до Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо 3.

10 У вид. Бодянського: немає «от Уманя».

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «и ко Дніпру».

2 У вид. Бодянського: «Липулу»; у сп. Судієнка: «Лупину» — помилково; у сп. Козельського: «Лупулони».

3 У сп. Козельського: «где и помер».

РОКУ 1657

>

Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгерским и королем шведским, але хотячи того, жебы король венґерскій опановал корону полскую и королем зостал 4, которій выйшол з своеї землі з войсками, такъже и швед з войсками своїми на початку того року зимою 5. До которых и гетман Хмелницкій выслал от боку своего Антона чигиринского 6, придавши ему зо всіх полков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча ишло охочих. И так потягши Подгорям за Самбор 7, и там злучилися 8 з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Полшу, аж по самые Прусы, бо и Варшаву узяли были. Барзо тогда великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зимы, немаль цілое літо там пустошили. Що видячи король полскій, любо зостаючи за границею 52, з сенаторами прикладали стараня, як бы тому запобігнути, жебы до остатку не згубити своей землі, — послали до Криму, хана просячи о помощ, которій оным приобіцявши 9, посылает солтана 10 Волоскою землею. А тут зась король полскій з сенаторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебы ся до оного горнули; и там жолніре 11, любо которые при шведу юже зоставали и при королю венкгерском и на цесарской границі, — усе тое докупы згорнулося, до своего короля. О чом постерегши, швед уступил в Прусы 63, а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали, при которых и король венкгерскій держалъся, бо юже от Подгуря орды зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, осадили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли ляхи до себе 54, а козаки увойшли на Україну. Задля которых посылку, почувши гетман Хмелницкій, же орда выйшла, будучи сам хорым, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся \75\ скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло, а Хмелниченко повернул ку Чигрину.

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставал».

5 У вид. Бодянського: немає «зимою».

6 У літопису Граб’янки і в праці О. Рігельмана: «Антона Адамовича, полковника київського».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за Самбором».

8 Там же: помилково «учинилися».

9 Там же: «пріобіщавши»; у сп. Козельського: «приобецовавши».

10 Там же: «солтанов з ордами»; у сп. Козельського: «посилал салтана».

11 Там же: «жолнірове».

Барзо хорим сам Хмелницкій был 1, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици 55. А похоронен был перед святим Симеоном в неделю, где множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано 2 в ринковой церкві.

По похороні старого Хмелницкого, любо то еще за живота старій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули 3, а востатку двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, выйшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича своего за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил булаву и бунчук в той раді, и, поклонившися, отойшол в світлицю. А Выговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій лежала в той раді, кожному бы ся хотіло узяти 4 тот уряд, але же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов войска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетманства 5. Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд справовал на містцу отцевском 6, которій отмовляется молодостію літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое 7, жебы он тот уряд гетманства держал, жебы тая слава 8 была, же Хмелницкій гетманом 56, а справцы войска и порадцы тые ж и що при небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею 57, — и тые жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того \76\ сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того уволнити, памятаючи на зичливость отческую.

1 У сп. Козельського: далі «и уже вскорі помер о Успениї Пресвятия» і т.д.

2 У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «погребено».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського ця фраза написана так: «которих тот уряд гетьманства зичили»; у сп. Козельського: «которие на...»

4 У сп. Козельського: як правило, «взяти», «взяли».

5 Там же: «кому зоставати на том ураді гетманском».

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «отъческом».

7 У сп. Козельського: правильніше «войско и посполство».

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «справа».

И так упросили молодого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчук, а як у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое отбирал [Виговскій] 1, а пришовши з войска, знову тое отдавал до рук Хмелницкого. На що любо ся вымовлял Выговскій усты, але серцем шукал того способу, — як бы тое цілком опановати, и просил войска, жебы тое до третего дня, тоест до середы 2, отложено, на що войско позволило. А кгды пришол тот день середи, знову Козаков раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні, — знову о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню постановили, на том и стали 3, жебы зоставали знаки войсковые при Хмелницком молодом, и жебы з своїх рук Выговскому давал, як у войско выходити мает, а з войска як повернет, жебы знову отдавал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини превротность 4 найшла діру, которою бы міли влізти в тот уряд гетманства и опановати, — и дал такую рацію полковникам и всему войску на той раді зостаючим, якобы покору свою показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска — як оному на листах свой титул писати при тых клейнотах. Поневаж Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на листах и універсалах, выданных з войска, подписовати, — и при том писмі як ся подъписовати при печати войсковой. Аже 5 юже оного совітники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполитому, жебы позволили 6 оному писатися тым способом: «Іван Выговскій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко простые люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скончилися, а Выговскій почал промышляти о козаках: першая 7, жебы тых, которих был 8 розуміл незичливых собі, вытратити; другая 9, жебы оторватися от царского величества, учинити згоду з королем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого был послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, которого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому усю зичливость свою открил Выговскій: и яким способом міет оторватися от царского величества а знову згоду брати з королем полским, \77\ и чого жадает от короля и Речи посполитої. Немного тая постанова Выговского з Хмелницким тривала: запомніл того скоро Выговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар вызволивши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и усіх покревных его збогатил, — бо тые признаки раз узявши у молодого Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при собг задержал и почал дракгунію збирати, такъже корогвы полскіе збирати, затягати.

1 У сп. Іскрицького і Козельського це слово пропущено. Воно є у вид. Бодянського і в сп. Судієнка. У сп. Козельського: «отбирали» і далі «отдавали».

2 У сп. Козельського: немає «тоест до середы».

3 У вид. Бодянського: «на том постановили, на том и стали».

4 Там же: «а лаціни превротного», у сп. Судієнка: «превротно б».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Але».

6 У сп. Судієнка: «поводили».

7 У вид. Бодянського: «первое», у сп. Судієнка: «першою».

8 Там же: «бить».

9 У вид. Бодянського: «другое», у сп. Судієнка: «другою».

Що видячи Пушкар, полковник полтавскій, зараз почал отказовати, але Выговскій, уже цале 1 почавши ся писати гетманом запорожским, высылает полк Ніжинскій и Стародубовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобы тое ускромляючи, где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збунтовавшися, назад вернулися. А гетман Выговскій на ускромленя Пушкара послал свої 2 корогвы затяговые, и так, як пришли под Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые корогвы затяговые погромил, розогнав 58, и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, держачи з Запорожем, посылает до его царского величества, даючи знати, же Выговскій сам собі гетманство привлащает и хочет оторватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом кримским згоду берет. Посылает его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорожского, жебы при нему войско гетмана себі выбрали и жебы гетман присягу выконал на подданство его царскому величеству, и жебы той запал межи войском ускромил, але едностайне жебы собі гетмана выбрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому. Которая рада в Переясловлю была, тилко на оную полковники з сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черт, и Выговскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками 3 уконтентовавши, до того повернул, же оному гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотіл зо всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебы тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Выговского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї подарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повернувши до Полтави, не захотіл послушним быти гетману Выговскому и запорожцов, отлучивши от гетмана Выговского, до себе привернул. Що видячи гетман Выговскій, же войско не усе его гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его милостю 4 згоду починает, такъже и в Крим до хана послов своїх о згоді высылает, до чого орда з охотою пристала. \78\

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «уже цале».

2 Там же: «соби».

3 У вид. Бодянського: «подарками».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з королем полским».

РОКУ 1658

>

Того ж року «1658» 1, зараз по Воскресенії Христовом на святаго Георгія, з Криму выйшол Карамбей з ордами в сороку тисячей под Чигрин, и там зехавшися у річки званої Арклій, два їх — Карамбей з Выговским на особном місцу, на конех седячи, мали розмову из собою на годин дві зекгаровых 2, и там з собою потаємне от усіх полковников постановили — противко кого тую войну мали поднести. А напотом гетман Выговскій до намету Карамбея 3 з мурзами упросив своего и там зо всіми полковниками и інною старшиною учинили згоду з ордою. Где сам гетман Выговскій, обозній, судді, полковники со всею старшиною и козаками, при них будучими, присягу выконали на братерство, и там з собою банкет учинивши, з гармат били. Того ж дня Карамбей повернул на кочовиско до орди на Цибулник, з которым гетман послал Романа Ракушку и Левка Буту, сотников ніжинских, при которых Карамбей и мурзы со всею ордою присягу выконали на братерство. И зараз гетман послал до его царского величества, даючи знати о той згоді з ордою, же якобы против ляхов оных затягает и на ускромленіе Пушкара, которому его царское величество довірил, бо и полковники не знали о том, жебы он міл от его царского величества оторватися.

Того ж року, зараз о святом Николаї, гетман Выговскій з ордами и з полками козацкими под Полтаву наступил, а Гуляницкій з полками Прилуцким и Черніговским, идучи за гетманом, перше в Лубнях пушкаровцов, которыї ся были зачинили, штурмом узял, а напотом Гадячое обліг. Того ж часу и под Глуховом на килка сот тых же пушкаровцов 4 выстинали. А гетман Выговскій, прійшовши под Полтаву, стал неоподаль, докучаючи полтавцом, где Пушкар, не чекаючи приступу Виговского, тисячей у двадцяти албо и болше з запорожцями выйшовши из города на святую Троицу рано, ударил на табор Выговского, и там в табор уламавшися 5, юже и гарматы опановал был; але гетман Выговскій, на коня впавши, до орды прибіг, и знайшовши орду в поготовости 6, зараз з ордою дал своїм помочи, же їх з табору выбили, и не допустивши до міста Полтави, всіх выстинали и самого Пушкара стяли, же мало хто з того войска живим выйшол, и Полтаву дощенту Выговскій спустошил. Того ж дня и Гадяче Гуляницкій узял*.

Того ж літа, под осінь, князь Ромодановскій з Білагорода з войсками великими так московскими, яко и козацкими вышол на Україну ку Пиратину, з которим и запорозці и полки Полтавскій, \79\ Миргородскій и Лубенскій 59 были. А напротив его вийшол Гуляницкій с полками Черніговским и Прилуцким и дали межи собою бой под Піратином. И так мусіл Гуляницкій оборонною рукою уходити, которого у Варві 60 боярин князь Ромадановскій держал в облеженю недель шесть, аж Выговскій гетман з ордами дал оному отсіч 61.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судіенка: немає «Того ж року 1658».

2 Там же: «годин на дві дзиґарових», у сп. Козельського: «зиґарових».

3 У сп. Козельського: «Карамбеї», нижче «судії».

4 У вид. Бодянського: «пушкарцов».

5 Там же і в сп. Судієнка: «ударил на табор, уломившися».

6 Там же: «готовности».

* Знову починається рука Петра Іскрицького.

Боярин князь Ромодановскій стал з войсками на зиму у Лохвици. Того ж літа Виговского брат Данило з полками козацкими стал под Кіевом на Щекавці, хотячи Кіева доставати, але боярин Шереметов тое его войско розогнал.

Того ж року гетман Выговскій взял згоду з войском коронним, где и жолніров на килка тисячей на зиму пришло, з которими гетман Выговскій ходил под Лохвицю и из ордами доставати князя боярина Ромодановского. Але там нічого не скуравши, подступил под Зінков, з которим много козацтва українного было 1, и там стоячи, много городов українних попустошили, и Зінкова не взявши 62, отступил до Чигирина. А жолнірство корогвами по городах українних 2 поставил, которіе ведлуг своего звичаю стацію брали, а через посли свої козацкіе, тоест Павла Тетеру и Грушу о згоді трактовали.

1 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «українского було».

2 Там же: «українских», у сп. Козельського: далі «виставил».

РОКУ 1659

Боярин князь Трубецкій от его царского величества з войсками великими прислан в Путивлю, до которого и князь Ромодановскій зо всіми полками білагородскими, князь Пожарскій и инних много з войсками великими скупилися в Путивлю. Против которих Гуляницкій з полком Ніжинским и Черніговским поишов, и там споткавшися за Конотопом, давши з собою бой, и Гуляницкій не додержавши, в город Конотоп вступил, которого боярин Трубецкій з великими войсками, которих было болше ста тысячей, облегши Гуляницкого в Конотопі, от проводной неделі аж до святого Петра держал в облеженю недель з дванадцять, розними способами достаючи — так приступами частими, яко подкопами и кгранатами великими, промисл чинячи. А наостаток хотячи коло города ров засипати, вал перед собою войско гнало, у ров землю сипячи, але тую землю облеженци вилазками в город Конотоп носили, и с того собі вал приболшовали, в которых то приступах боярин князь Трубецкій много людей потратил.

Того ж часу князь Ромодановскій міл потребу з полками козацкими под Борозною 3, где козаки не додержавши, мимо город утекли к Ніжину, а князь з войском Борозни достал, одних порубали, а других в полон выбрали и місто спалили.

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Борзною», у сп. Козельського: «Березною».

Того ж часу, мая «8», князь Ромодановскій з войсками великими под Ніжин приходил, с которим войско козацкое, маючи з \80\ собою татар тисячей дванадцять при зятю ханском Мамсир мурзі, дали бой в полю, але не додержавши, и козаки вступили в город за гетманом наказним. А орда оборонною рукою в поле на Лосиновку вступила, за которими князь ишол, але ничого не вскуравши, назад вернулся под Конотоп. Того ж часу гетман Выговскій, скупивши всі полки козацкіе и маючи при собі Нурадин султана, притяг з войсками на Крупич Поле, где й хан з великими потугами орд 1 прибыл до него юня «24». И там гетман Выговскій зо всею старшиною, а полковники и сотники зо всею черню присягали хану кримскому на том, жебы его не одступать, там же и хан з солтанами и усіми мурзами присягал козаком, жебы їх не отступити в той войні, як ударятся з войском московским. И так тії трактати скончавши, просто под Конотоп притягли 2 и зараз спод Тиници подіз[д] добрій виправили, где пришовши на переправу в селі Сосновці, немал през цілій день міли потребу, где язика взяли, а люд московскій не достал язика. И на той переправі в милі доброй 3 от Конотопу заставу отправовали и там того дня розишлися. На другій день зась юля 4 28 дня, в середу рано, гетман Виговскій войско вшиковавши козацкое и полскіе корогви, просто на Сосновку рушил, а хан з ордами на Пустую Торговицу рушил з людом перебраним 5 до бою; и там пришовши гетман Виговский до Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского величества, с которими был околничій князь Григорій Ромодановскій и князь Пожареній и иних много началних людей конних и піших, и на килка годин у той переправи великій 6 бой был. Але хан з ордами с тилу от Конотопу ударивши, оных зламал, где за один час болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского величества полегло. А князь Ромодановскій з того бою здорово увойшол, а князя Пожарского живо поймано 7, которого хан стратив того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. Іюля 29 8 Гуляницкій з войском в Конотопі зостал волним от облеження, которих тилко было зостало 9 полтреті тисячи. Князь Трубецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши и войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу и так оборонною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди. А гетман Выговскій з войском, з ордами от Путивля отступивши, под Гадячое потягнул, и там ставши, орду с козаками выслал в землю Московскую задля здобичи и ижбы пустошили.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «войск орди».

2 Там же: «потягнули»; у сп. Козельського: «пошли».

3 У сп. Козельського: «дві милі добрих».

4 Правильно: «июня».

5 У сп. Козельського: «войском виборним».

6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «велми».

7 У сп. Козельського: «живого поймали».

8 Там же, в сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Того ж року іюля 29».

9 Там же: немає «зостало».

И там же под Гадячом \81\ докончил згоди 63 з королем его милостю 1, на том постановивши, же сам воеводою киевским был, а с каждого полку Козаков по килка сот до шляхетства міли быть приняти, также шляхта вся и козаки трох воеводств: Киевского, Черніговского, Браславского. В Києві усі суди и справи в Києві 2 иміли отправоватися 3, не ездячи до Люблина, ані теж до Варшави на сейм, що и привилейами юж иствержено было. Там же гетман Выговскій стоячи 4, городи тіе , с которих козаки были при войску московском, якото: Ромен, Миргород, Веприк и инніе казал зганяти за Днепр, а городи попалити. Того ж року тая ж згода з королем полским розорвалася, бо гетман Выговскій, повернувши до Чигирина, войска роспустил, хан у Крим повернул, набравши ясиру, а корогви затяговіе полскіе на станцію росположил и полк Ніжинскій и Черніговскій, над которими старшій был пан Немірич. А Юрій Хмелничченко 5, жалуючи зневаги своеї, же ему гетманство отнято, выслал за пороги слугу своего Бруховецкого до войска, просячи, щоб выйшли. Того ж року полковник переясловскій Цюцюра, хотячи себі гетманства, с поради протопопа ніжинского Максима и Васюти в козака, из собою зприсягшися в полі, зачал новую річ. Бо будучи старшим в городі Переяслові и которих знаючи 7 Козаков значних, до себе зазвавши в алкір 8 поодинцем, казал повязати, а напотом и позабивати на смерть. И послал до Кіева до боярина и воеводи киевского Шеремета 9 людей, просячи, жебы ему дал московских, що и одержал. И зараз того ж часу, тоест септеврія 10 1 дня, до Ніжина Козаков своїх [послал, юже на тое 11] маючи змову з Васютою Золотаренком, а звлаща внебитности Гуляницкого полковника, которій на тот час отехал был до Корсуня, — аже сторожи не было жолнірской у брамах, увойшовши козацтво в місто, крикнули на людей, жебы ляхов были. И зараз посполство кинулося с тими козаками и за годину всіх жолніров вибили, которых было корогвей пять, нікого не щадячи, же не звикли давати стаціеї жолніром, а з Ніжина зараз по усіх городах где были: в Чернігові, Березной, Мені и инных. А рейментара їх пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли и хто при нему \82\ был, никого не живячи. И того ж часу послали до Путивля до боярина и князя Трубецкого, жебы наступовал з войском московским под Ніжин з войсками.

1 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «з королем полским».

2 Помилково повторено назву міста двічі.

3 У вид. Бодянського: «отправовати».

4 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Тогда ж гетьман Виговскій, там стоячи».

5 У сп. Козельського, Судієнка і в вид. Бодянського: «Хмелницкий».

6 У праці О. Рігельмана: «Василь Золотаренко і Максим Филимонович».

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «знаючи».

8 У вид. Бодянського: «в артель», у сп. Козельського: «валкір».

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Шереметева».

10 Там же: «сентябра».

11 Так написано у вид. Бодянського і в сп. Судієнка. У сп. Іскрицького і Козельського тут незрозуміло: «до Ніжина Козаков своїх, уже на готовое маючи змову».

Що видячи князь Трубецкій, же старшина козацкая до оных приехала, также и ис Киева маючи відомость, же Выговского жолніров выбито, рушил просто на Ніжин, а из Ніжина виславши посланцов козацких 1 до его царского величества и своїх, з войсками рушил под Переясловле. О чом почувши, гетман Выговскій выйшол у войско под Білую Церков, хотячи полки купити, але оному послушенства не отдавали; бо молодий Хмелницкій Юрій вышол до войска, до которого ся привернули всі полки з волостми и Сірко з запорожцами. Мусіл 2 Виговскій, зоставивши жону в Чигирині, уходити в Полщу, до которого козаки посилали по гармати и знаки войсковіе, що оним одни поотдавал, а другіе з собою попровадил в Полщу, которому надано Бар 64 и иніе городи в Полщи. А войско, ставши 3 за 4 Переясловлем, московское, где скупилися и усі полки задніпрскіе, и учинивши раду, едностайне на тое зезволившися, обоїх сторон козацтво обрали гетманом совершенно Юрія Хмелницкого, которому гетманство здавал князь Трубецкій. И так зараз з тоей ради воевод постановили в Переясловлю, Ніжині, Чернігові з войсками, а князь Трубецкій повернул з войсками в Москву. А гетман Юрий Хмелниченко 8, пришовши в Чигирин, росказал доставати замку чигринского, в котором седіла жена Виговского з своїм людом и тими, хто был зичливим Виговскому, которых достали и усю маетность порабовали, а жену Выговскому одослали на прозбу его. И так трохе вспокоїли Україну.

А того літа в Литві войско литовское збил князь Долгорукій, и гетмана литовского Каневского 6 поймал 65 и на Москву до его царского величества отпровадил.

1 У праці О. Рігельмана тут згадується ім’я полкового судді Романа Ракущина.

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «И тамо мусіл...»

3 Там ж е: «остановившись».

4 У сп. Козельського: «А войско московское, ставши под».

5 Там же і в сп. Судієнка: «Хмелницкий».

6 Правильно: «Кгонсевского».

РОКУ 1660

В Борисові на початку року 7 починается коммисія, на которую и нас Козаков затягано 8 и билисмо. Зась тая коммисія фортелем отправовалася, бо певне князь Хованскій з войсками его царского величества войско литовское розбил под Ляховичами и там неподалеку стал. И так коммисари полскіе, стоячи в Мінску, уводили аж до Петрова посту, пославши по Чернецкого на Полоцкую, где пришовши Чернецкій тое войско, зостаючое з князем Хованским, розбил, же мусіли и коммисарі его царского величества з Борисова \83\ уступити, нічого не отправуючи коммисії, в Петров пост уступили,

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «на початку року».

8 У вид. Бодянського: «стягано».

а Борисов зостал 1 в облеженю. Там же князь Долгорукій міл потребу того літа с Чернецким, але розная война была: Могилев, воеводу убивши, ляхом поддался 66 и так же и Вилня учинило 2. Того ж літа рада на Кодачку была у петровицю, на которой раді гетман Хмелничченко зо всею старшиною и боярин Василій Борисович Шеремет был. И на оной раді 3 поставили ити з войском под Лвов, а з Шереметом старшим Цюцюрі, полковникові переясловскому, и полку 4 Киевскому и Прилуцкому 67, а Хмелничченко гетман зо всіми полками особно ити міет, що и учинили: боярин Шеремет 5 на Котелню пойшол шляхом, а Хмелницкій гетман Гончариским 6. Где войска коронніе з ордами гетмана Хмелницкого оступили, и там маючи потребу, не дали ся скупити з Шереметом 7, и мусіли згоду приняти з войском коронним и королеві присягнули з войском своїм, а тая згода стала под Слободищами. И так усі войска так коронніе, як козацкіе з Хмелницким и орда потягнули ку Шереметові, которій юже вишол был з Котелні, и Котелню зпалили з живностями, где на пустині облегли Шеремета вколо 8, не даючи оному упокою 9 а под час сліоти осінной. И так козаки 10, видячи гетмана своего з войсками, почали волно от Шеремета отступати, и сам старшій Цюрюра зо всіми козаками отступил Шеремета ж 11 и до войска гетмана своего Хмелницкого зо всіми козаками прихилився, що не без шкоди Козаков было, бо иных татаре пошарпали, а иних и в неволю побрали. Що видячи Шеремет, не уступал оборонною рукою, и що міл короля полского, взявши Варшаву, провадити в Киев в неволю, як собі тое обіцал, того не доказавши, сам о згоду просил и чинил примиря, обецуючися звести войско с Киева. И так згоду приняв, але того не доказав, бо князь Борятинскій, которій зоставал в Кіеві, на тое не позволив и войск полских не припустил до Киева з Шереметом. И так Шеремета зо всім войском взято в неволю до Криму, а иних началних людей жолніре 12 розобрали, в которих выкуплялися з неволі. И так знову Україна уся зостала за королем полским, опроч Переясловля и Ніжина и Чернігова з волостями, бо в тых городах воеводи зоставали. А в Переясловле Яким Сомченко наказним гетманом присланній \84\ был, которій одержался щире при его царскому величеству, любо и жолнірове войском с козаками и татаре, при Гуляницком на Задніпря пришовши, докучали; але постарому тіе три полки не давалися, а инніе усі полки поздавалися, где и залоги стали были, и жолнірове зімовали тую зиму по инних полках, почавши от Прилуцкого по усей Україні.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «стал».

2 Там же: «учинили».

3 Там же: немає «раді».

4 Там же: «полкам».

5 Там же: «Шереметев».

6 Там же: помилково «Гонгорійским», у рос. перекладі: «Гончарихою», у сп. Козельського: «шляхом Гончаровским».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «шереметевими» (очевидно, пропущено: «войсками»).

8 Там же: «около».

9 Там же: «ему покою», «ему упокою».

10 Там же: немає «козаки».

11 Там же: немає «Шеремета ж».

12 Там же: «жолнірове».

РОКУ 1661

У великій пост войска коронніе уступили з Задніпра, зоставивши тилко Козаков піхоту, але и тих усіх повиганяли з городов задніпрских, и знову усе Задніпря 68 зостало в подданстві его царскому величеству, а Сомко гетманом меновался, любо радою необранній был. Задля чого гетман Хмелничченко хана з Криму зо всіми ордами затяг и Переясловле держал в облеженю з ордами и войском козацким и жолнірами, але своего не доказал, бо город Переясловле і инніе оному не здавалися. А напотом на зиму привернул под Ніжин, и хан стоял в селі Хорошом Озері, а Хмелницкій с козаками у селі Кропивной. И гак не привернувши Задніпра, много полону побрали аж поза Стародубом, коло Мглина и у Московщині, и хан уступил по Богоявленію от Ніжина посполу з Хмелницким 1.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: додано «вовся».

РОКУ 1662

Уступуючи 2 хан и Хмелницкій з Задніпра, зоставили Козаков у Аркліеві 3 и татар коло Аркліева, а же шкоди великіе чинили по Задніпру, околничий князь Григорій Григоріевич Ромодановскій, скупивши войска, пошол ку Аркліеву и тих татар погромил у Вереміевці, с которих мало увойшло за Дніпр, бо той погром был зараз по Воскресенії, и Аркліев узяли и спалили. Тих же свят Сомко учинил раду в Козелцю, и там гетманом его козаки учинивши, присягали ему. Тилко ж тое не трвало 4, бо тая рада стала неслушне для того, же послали [до] его царского величества, просячи о позволенніе зуполной ради, на которой бы и войско з Запорожжя было, жебы одностайне гетмана оббрали и одного 5 слухали. Бо запорожці себі гетмана Бруховецкого звали, а полковник ніжинскій Васюта собі гетманства хотіл и не слухал Сомка 6 гетмана. На що юже царское величество позволил, жебы рада была и гетмана собі настановили, а же тая Козелская рада стала неслушне, и гнів царскій стал. А до того еппископ Мефтодій, которій на той раді был и до присяги приводил, также и Васюта, ніжинскій полковник, описали Сомка гетмана, же конечне по орду посилает, \85\ хотячи измінити, що была неправда.

2 Там же: «уступаючи».

3 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «Иркліеві».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «тривало».

5 У сп. Козельського: як правило «един», «еднак», «едностайне» і под.

6 Там же: паралельно «Самко», «Самченко».

Бо того ж року и літа гетман Хмелницкій, затягши орди часть и жолніров, коммоника и піхоти, и з усіми полками своїми переправивши Дніпр, подступил под Переясловле и оного доставал час немалий, але ничого не вскурал, бо там было войско царское и козацкое при Сомку, которіе можне 1 боронилися. Итого ж часу околничій князь Ромодановскій, скупивши войско и Ніжинскій полк при собі маючи, просто ку Переясловлю потягнул з войском. Где татаре, припавши 2 на світанню под войско, под Піратином узяли язика московских людей и сами наоко войско выділи, пришовши до войска, дали знати Хмелницкому о тих силах, которіе идут на него. Що Хмелницкій, собою стривоживши, отступил от Переясловля и потягнул ку Дніпру под Канев и, не дойшовши Канева, над Дніпром окопався, минувши Городище, противко села 3, к самому Дніпру. А князь Ромадановскій, пославши коммонником за тим подездом татарским, за которим гонилисмо аж до самой Оржици, аже татаре, полегчившися, тую переправу перейшли и, не чинячи жадного отвороту, уходили мимо Яблонев, где барзо зліе переправи и мусіло войско повагом ити, и переправивши Супой, сталисмо. Где посланци гетмана Сомка пришли, даючи знати об отході Хмелницкого от Переясловля, за которим подезд добрій выслали. А же дано от поезду знати, же рушил от Городища князь Ромодановскій со всім табором ко Дніпру мимо Переясловле, где и наказній гетман со всім войском вышол з Переясловля, и зкупившися з околничим 4 князем Ромодановским, просто пойшли тропою гетмана Хмелницкого. Аже Хмелницкій юже стал табором, окопавшися, выпер подезд и гнал на полмилі, але же войско ишло всправі 5, козаки Хмелницкого назад уступили ку своему табору, бо юже татаре, зоставивши Хмелницкого, за Дніпр переправовалися 6 и пойшли у свою землю 69. Где войско околничого князя Ромодановского и козацкое 7 просто табором наближилося на табор Хмелницкого, як можна ся быти з гармати, и коменик козацкій з обох сторон дал бой от поля, з тоей сторони, от бору. А Яким Сомко с піхотою Козаков своїх, также и з московскою 8 просто противко табору ишол, где великая война сточилася 9 з обох сторон, которая тривала годин полтреті зиґарових 10. А напотом як наступил князь Ромодановскій з коммонником ушикованим так копійним, райтариею, як и иним огнистим, \86\ зараз войско Хмелницкого тил подали, которіе ся юже болше и поправити не могли, але мимо табор ко Дніпру скочили, а инніе з Хмелницким до бору.

1 У сп. Судієнка: «оборонилися», у сп. Козельського: «коториї мужнє».

2 У вид. Бодянського: «приставши».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «над Дніпром, минувши Городище, противно села окопався».

4 У вид. Бодянського: немає «околничим».

5 У сп. Козельського: «справно».

6 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «переправилися».

7 У вид. Бодянського: немає «козацкое».

8 Там же: «из Москвою».

9 У вид. Бодянського: «точилася», у сп. Судієнка: «почалася».

10 У сп. Козельського: «дзиґарових».

Що видячи піхота и тіе в Дніпр 1 скочили, и так Дніпр наполнили, же за людом мало и води знати было. А піхота німецкая, которой тисяча было, в углі табуру заперлися и не здалися, аж усіх выбито 2. И так там згибло войска з руки Хмелницкого так козаков, як и ляхов тисячей болше двадцяти, же аж от смроду трупу его 3 ку Днепру трудно было приступити, а инній труп аж на Запорожже позаносило. Итак Хмелницкій * люд погубил и табор зовсім утратил, а сам не у великой купі на Черкаси увойшол. А инніе козаки, которіе переплили Дніпр, нагіедодомов ишли, а з жолніров у Дніпра были 5, а которій переплив, то и с тих мало хто увойшол. И так козаки Канев опановавши, многіе шкоди чинили и в Корсуню и по иних городах, містах и селах.

А тая потреба была місяця июля «16». По той потребі войско козацкое, видячи, же Яким Сомко, не щадячи здоровя своего, ишол з войском и добрим приводцею был, хотіли учинити совершенним гетманом. А же єпископ Мефтодій, на тот час тому зайздростячи, а Васюта, полковник ніжинскій, себі хотячи, упросили князя Ромодановского, жебы найскорій ишол под Черкаси, не ожидаючи Якима Сомка гетмана, которій на радощах гулял с козаками. А тое сприял писар Сомков, же Васюті, которій потаємне перенятій был от Васюти, и той почувши, же конечне рада міет бити на потверженя гетманства Сомкові, аже и козаки полку Ніжинского на тое схилялися. И так князь Ромодановскій, не ожидаючи приезду Сомкового з Переясловля, рушил з войсками московскими, при котором и Васюта з полком Ніжинским пойшол, инніе усі полки зоставивши. До которих Сомко приехавши, аже не застал князя, до Канева рушил 6, по Задніпрю немалую узявши здобич, вцілости повернули ку домом, уставивши полковником 7 Лизогуба в Каневі. А князь Ромодановскій, пришовши ку слободце Богушковой, и войско перебравши, послал товариша своего столника Приклонского, которій, переправивши Дніпр, подступил под город Черкаси, которому Черкаси здалися. И там будучи в Черкасах, наставили полковником з своей руки Михаила Гамалію, и немного що \87\ зоставивши москви, столник Приклонскій з войском ишол униз Днепром, зближаючи ку Чигирину, аж до Бужина притягнул, тое схиляючи. А князь Ромодановскій сим боком Днепра ишол униз и там же противко Вужина стал, над Круковом.

1 У сп. Козельського: «до Дніпра».

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка ці рядки читаються так: «Що видячи піхота німецкая, же тіе в Дніпр скочили и так Дніпр наполнили, же за людом мало и води знати было, в углі табору заперлися и не здалися, которих тисяча было, аж усіх выбито», у сп. Козельського: немає «А піхота ...было».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «трупу его», у сп. Козельського: немає «его».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Хмелниченко». 5 У вид. Бодянського це місце передано, мабуть, точніше: «а жолніров», в сп. Козельського: «а жолнірам у Дніпра била добич».

6 У сп. Козельського: «пошол і там».

7 У вид. Бодянського: «уставивши полковника», у сп. Козельського: «зоставивши».

Але тое щастя знову ся отминило, бо Хмелницкій гетман 1, прибивши в Чигирин, того ж часу послал по орду, где посланці 2 застали готовую орду в полях, и зараз поспішил салтан у килканадцять тисячей перебраной орди 70 пришол до Чигирина. О чом увідомившися, столник Приклонскій рушил з Вужина ку перевозу, и так оных напала орда, а оборонною рукою до самого перевозу ишли табором и мало що утратили. Тилко ж наш люд несталій, зоставивши табур, у Дніпр уплав 3 пойшол, тилко гармати * поромом перевезли, що татаре аж у Дніпр за москвою уганяли, але з берега стрилбою з гармат и дробною оных отбывали, бо вода мала на тот час была. И так болше не бавячися у Днепра 5, [пойшли с Приклонским к Лубням. А Хмелницкій, не могучи Переясловской шкоди себі наградити и укріпитися, отдав гетьманство 71 Тетері, а сам в чернці постриглся. Между тім запорожскіе козаки в раді своей самоволно Брюховецкого українским огласили гетьманом и письменно его царскому величеству рекомендовали. По челобиттю же Мефтодія епископа и Васюти указал его величество, кого хотя волними голосами избрати на гетьманство, и под сее время Брюховецкому з Запорожъжя до Гадяча пришедшему] 6, ...которіе великое пошановання от цара міли и чого хотіли, то у его одержали. И так Бруховецкій, як першей наменилося, вишол з Запорожжа с козаками в килка сот, которого князь Ромодановскій вдячне приняв и при них стал, же тая уся Україна по Ромен оных слухала 7, отступивши от Сомка гетмана. А полковник ніжинскій Василь, будучи уведенній обетницею гетманства от запорожцов, которіе приеждаючи з Запорожа и видячи хтивость от его того уряду и зс ошуканням его подводячи 8 задля узятя подарков, же якоби его войско на Запорожу хотят гетманом насътановити.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «обминуло, бо гетьман Хмелниченко».

2 Там же: «послал к орді, якую посланці» і т. д.

3 Там же: «через Дніпр в плин».

4 Там же: немає «гармати».

5 Тут у сп. Іскрицького прогалина на цілу сторінку, а у сп. Козельського — на кілька рядків. Наведений у дужках текст, який заповнює цю прогалину, взято із сп. Судієнка. Так це місце дослівно зустрічається і в вид. Бодянського.

6 Цей уривок тексту зустрічається також у т. зв. «Короткому опису Малоросії». Його охоче використовували переписувачі літопису Самовидця, доповнюючи або змінюючи окремі сторінки пам’ятки. На це звернув увагу дослідник літопису О. Левицький, вказавши роки, звідки запозичені місця і внесені до пізніших списків Самовидця.

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «слушала».

8 У сп. Козельського: «подходячи».

А он, яко простак, а \88\ маючися добре, не жалуючи, кождого 1 даровал, а Сомка гетмана яко могучи удавал и на Москву описовал, за которим его уданням оба зостали у великом подозрінію и неласце на Москві. А же видячи полковник ніжинскій, же Бруховецкій, вишовши з Запорожжа, жадной карти до оного не пишет, отзиваючися з якою приязню, умислил был сам ехати до Гадячого, и зобравши товариство значное в Батурин, и там хотіл тих людій вигубити, которіе оного от злого отводили, жеби не удавал Сомка, и межи собою гетмана настановили и тое оному персвадовали, же запорожці не зовсім добрим на старшину городовую жичут 2, як то у оных звичай давній. Аже по волі его не сталося, бо піхота, которую он на тое был в Батурин 3 впровадил и наустив, Бог 4 сердца отвернул от невинних людей, же на него самого повстали и за малим его не убили, же заледво тое ускромили. И із Батурина послал подарунки 5 до князя Ромодановского, жеби руку его 6 держал, также и вівідуючися о 7 том, ежели запорожци что 8 будут о том мовити, жебы оному гетманом бути. Аже посланці застали князя Ромодановского у Зінкові, где и запорожци на тот час у князя были, которій подарок 9 оного всміх князь принял, яко тот человік, же и своего много міет. А запорожці зась, подпивши, свой замисл явне открили, же на усю 10 старшину городовую великіе похвалки оних вибити, а найболшей на Сомка и Васюту, полковника ніжинского. Которіе посланщ, повернувши, оному ознаймили, же порожняя оному надія на князя и на запорожцов, же зле мислят, не тилко гетманом быти, але и о здоровю его и худобі совітуют. И в тот час почал старатися о приязнь з гетманом Сомком, которую учинили и, зазвавши полковников и сотников и Козаков значних до Ичні, присягу виконали в церкві ринковой на гетманство Якимові Сомкові. И тот же Васюта присягал и инних примушал 11, але юже невчас, бо зопсовавши, не скоро поправити, що удавал Сомка змінником и незичливим царскому величеству, то и сам в том зостал тоею присягою. И так тое през цалую зіму колотилося. Едни при Бруховецком зоставали, якто: полк Полтавскій, Зінковскій, Миргородскій, а при Сомку зоставали полки: Лубенскій, Прилуцкій, Переясловский, Ніжинскій, Черніговскій, и на том постановил, жебы чернчая рада 12 не била. \89\

1 У сп. Судієнка:«добр», в вид. Волинського: «добре».

2 У сп. Козельського: «видут».

3 У вид. Бодянського: немає «в Батурин».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «бо».

5 Там же: «подарки».

6 Там же: немає «его».

7 Там же: «в».

8 У сп. Козельського: «що».

9 У вид. Бодянського в сп. Судієнка: «подарунок».

10 У сп. Козельського: як правило, «всю», «всіх», «все».

11 Там же: «присягав и инних примушав».

12 У сп. Судієнка і Козельського: «чернечая рада», у вид. Бодянського: «чорная рада была».

РОКУ 1663

Зараз по весні заводится на новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради 72. А то зараз фортеліов заживает Бруховецкій и докучает его царскому величеству, о той раді просячи, жеби кого зволил его царское велечиство на тую раду послати. Итак на жадання запорожцов и тих полков 1, которіе ся привязались до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого князя Великогагина и столника Кирила Юсифовича Хлопова 2, о которих зближенню взявши відомость; Бруховецкій зараз, вишовши з Гадячого, простует ку Батурину 3, переймаючи тых посланих от его царского величества, а своїх розсилает по всіх полках с писмами, жеби усе посполство стягалося под Ніжин у раду и Ніжин рабовати. На которії писма, що живо, рушили з домов не тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками 4. А гетман Сомко, Козаков значних с полковниками скупивши, притягл 5 под Ніжин, где и полковник ніжинскій увесь полк свой скупил зо всего Сівера, бо то один полк 6 бил и Стародубовщина. Але тое собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами міл у его царского величества, а то за стараніем епископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл подарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися 7. И так з другой сторони міста Бруховецкій, зейшовшися з околничим Великогагином, з которим немало люду военного от царского величества было, подступили под місто войска немаліе, а найболшей посполства. Где москва, не бавячися в полю, увойшла уся у город Ніжин и стали по господах в обох містах — старом и новом. И постоявши килка дней у которих началних людей, тоест в околничого, запрошоній Сомко гетман и Бруховецкій з старшинами, оповіли оним о зволенню 8 его царского величества, же по жаданю и прошенію усіх Козаков зезволив быти чорной раді на обраня одного совершенного гетмана. Чому любо Сомко, яко уже маючій гетманство от подручних собі полковников и сотников и Козаков, подтвержденное присягою ново у Ичні, суперечали 9 тоей раді. Але же болшая била купа при Бруховецкому зо всіх полков, мусіли на тое позволити, и сподіваючись того доказати, же при нему старшина стоїт. И так зложили час раді юня \90\ «17», зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так постановили были, жебы в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его царского величества, при котором наміті и войско московское стало з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «полковников».

2 У вид. Бодянського: «князя Юсифовича Хлопова», у сп. Козельського: «Кирила Иосифовича Холопова».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «в Батурину», у сп. Козельського: «до Батурина».

4 Там же: «купячися полками».

5 Там же: «притяг».

6 У вид. Бодянського: немає «свой скупил зо всего Сівера, бо то один полк».

7 У сп. Козельського: «даванем увестися».

8 Так само в усіх інших списках; так спочатку було і в списку Іскрицького, але пізніше виправлено на «изволенне».

9 У сп. Судієнка: «сперечали», в вид. Бодянського: «спречали».

Як вдарено в бубни 1 на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе 2, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не ведлуг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало. Але тое нічого не помогло, поневаж запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро тая рада стала и боярин 73 вишол з намету и почал читати грамоту и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слухаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрался през намет царскій и допал коня и інная старшина, а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова мусіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той галас ускромился. Але того часу князь Великоґаґин не потвержал гетманства Бруховецкому, бо и до себе прийти не могл за великим шумом межи народом. Итак Бруховецкій с 3 тими знаками пойшол до своего табору, где стоял над Остром у Куті Романовского. А Сомко вехал 4 до своего табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тое запорожци видрали оному. Зачим войско почало Сомково собою тривожити, отступаючи Сомка, любо Сомко послал с тим до князя, же на той раді з войском своїм не перестает 5 и Бруховецкого гетманом не приймует, и ежели знову не будет рада и жеби Бруховецкій положил знаки войсковіе, то отходит з своїм войском ку Переясловлю и знову до его царского величества слати, же гвалтом гетманство дано Бруховецкому, которого войско не приймует. Що видячи князь тое розервання и обавляючися, жеби с того не вросло що злого 6, знову на третій день тую раду складает и \91\ приказует Бруховецкому, жеби в тую раду пришовши, знаки войсковіе положил,

1 У сп. Козельського: помилково «будинки».

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «достойніе», у сп. Козельського: «достойнії».

3 У вид. Бодянського: «з». Далі в цьому виданні прийменник «з» значно частіше вживається, ніж у списку Іскрицького, а також подвоення приголосних в закінченнях іменників. Інколи і літера б стоїть на тому місці, де в списку Іскрицького вжито «е».

4 У сп. Судієнка: «віехал», у вид. Бодянського: «выіхал».

5 Там же: «не пристает».

6 Там же: «зло».

жеби уся старшина уступила до 1 ради до намету, а чернь войско, жеби гетмана настановляли, кого улюблят. Чому барзо 2 Бруховецкій сперечался, яже видячи, же князь почал на Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби не будучи спротивним задля ненарушення ласки его царского величества, тилко ж жеби не йдучи ку намету, где войско стояло московское, але межи своїми войсками тую учинили раду, на що и Бруховецкій позволився. Але несталость наших людей тое помішала, бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини 3, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати. Що видячи Сомко с полковниками своїми и инною старшиною, впавши на коні, прибігли до намету царского до князя, сподіваючися помочи и оборони своему здоровю, которих зараз князь зо всім отослал в замок ніжинскій 4. Того ж часу усе у них поотбірано — коні, ринштунки, сукні, и самих за сторожу дано. А Бруховецкій зо всім войском пришол к намету царскому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетманство 74, и попровадил в соборную церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо всім войском. И вийшовши з церкви, того ж дня своїх полковников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорожжа, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил. При котором настановливаню 5 полковников много Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного козака 6 забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, которіе у замку ніжинском зоставали у вязеню, усе пожаковали, и в домах мало що зостало.

Того ж дня, як тая рада стала, місто Ічня, в котором рада была, и церков тая, в которой Сомкові присягали на послушенство гетманское, усе згоріло дознаку тоей же години, як Сомка взято до вязення.

Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гетманства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят \92\ в ніжинском замку, нікоторіе річи змисливши об їх незичливости ку царскому величеству, чого и не было. Также і епископ Мефтодій протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на суд войсковій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати в Москву.

1 У сп. Козельського: «з».

2 Там ж е: як правило, «барзе».

3 У сп. Судієнка: «старшини сторони».

4 У сп. Козельського: додано «при своїх людях, которие скоро вехали в замок, зараз того ж часу...»

5 Там же: «наставленю».

6 Там же: «чоловіка».

Рушивши гетман Бруховецкій от Ніжина 1, роспустил новопоставлених полковников, тих которіе з ним з Запорожа вишли, по усіх столечних городах, придавши каждому полковникові по сто человіка Козаков, которим по усіх полках жупани давано. А з млинов сами розміри брали и куди хотіли оборочали, людем зась незносную кривду 2 чинили, а звлаща значним. Бо били межи ними которій служил у якого человіка значного, то юже свое зомщовали на господарах, ежели которого якого часу за якій проступок побил, албо злаял, як всяково 3 в дворі бывает.

Того ж літа, под час тоей ради, у Паволочи перше бил полковником Іван Попович, а напотом стал священником. А же оному чинили укоризну жиди и инніе, знову хотячи ся привернути до Кіева, узялся за полковництво и жидов казал усіх вибити. Толко ж оному не дано помочи с Кіева и Сомка узято, на которого міл надію. И так прийшло войско от Тетери гетмана, и оній, не хотячи міста згубити, здался, которого страчено, бо тіе посланци от того паволоцкого попа до Бруховецкого удалися о помоч, але оній ничого 4 не дал помочи Паволочи, зрушивши спод Ніжина под Переясловле, и там стоял з войском у Креста, на которого татаре приходили, але нічого не вскурали. И за другим разом татаре того ж літа вийшли, але козаки оных добре громили, нагнали у Дніпр у Вереміевці, где їх много потонуло, и нічого жадного ясиру не унесли. Гетман Бруховецкій, спод Переясловля рушивши, потягнул под Кременчук того ж літа под осень, где ставши, місто Кременчук спалив. Але стоявши немало, зоставил замок 5 вцілости, а с козаками уступил до Гадячого, а то для того, же узял відомость, же 6 король полскій Ян Казімір, над сподіваня, на Україну простует на Браславле.

Тоей же осени, о лущенні филипова посту 7, присланній был от его царского величества дяк Бачмаков 8 тайних діл в Батурин до гетмана Бруховецкого, где по розних постановленіях до присяги приводил гетмана и Козаков в Батурині.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «И гетьман Бруховецкій рушивши от Ніжина...»

2 Там же: «обиду».

3 У сп. Козельського: «яко то всяко».

4 Там же: як правило, «ничего, чего, себі, жена».

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «гетьман».

6 Там же: «яко».

7 Там же: «в филипов пост», у сп. Козельського: «о запустах».

8 У вид. Бодянського: «Башмаков».

Але наступованне кролевское иніе пакта помішало, бо король его милость зближил ку Дніпру и переправлятися стал у Стайках, которому городки почали ся \93\ здавати: Воронки, Боришполь, Баришовка 1, и инніе до Остра. И у городі Острі король стал зимовати, а войска по розних городах коло Ніжина, бо усі городи поздавалися королеві, опроч самих Переясловля, Ніжина и Чернігова.

Вступаючи в осень, о святом Семеоні 2, того літа за позволеніем его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гетмана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника черніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенского 75, асаулов и инних полковников заслано на Москву 3, которих на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая на людей значних 4 была.

1 У вид. Бодянського: «Воронов, Борисполе и Борисовка»; у сп. Судієнка: «Воронков, Борисполь».

2 В інших списках: «Симеоні».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського це місце передано так: «а полковников: черниговскаго, переясловского и лубенского и иных, тамож асаулов, завезено на Москву».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «значних».

РОКУ 1664*

Становиско королевское в Острі місті 5, а Гуляницкій з Чернецким ходил городи приворочати, которим поздавалися уся Україна, бо ишол Богун наказним гетманом с козаками, которому ся здавали городи и зараз з ним до войска ишли, тилко Монастирище містечко не хотіло ся здати. И так впавши жолнірство с козаками, усе зграбовали, а инних в полон татаре побрали, що не могл оборонити полковник Пісоцкий, которій, юже здавшися, з войском лядским был. И у Прилуці юже от гетмана Тетери залога стала, и туди вся дорога ляхам была на Ічню, Ніжин обежаючи.

Того ж 1664 6 року король полскій Іван Казімир, перезимовавши 7 в Острі и юже там надпустошивши, войска и татар до себе затягнувши, спотребу, на початку того року, великих мясниц, учинивши раду, не поишол под Ніжин, бо войска его царского величества немало било и замок осажен порядне. Также в городі козацтва много было: полк Ніжинскій и Зінковскій и волости зогнаніе, и не хотячи, подобно, міста згубити, бо замку трудно узяти з людом его царского величества. И так зоставивши Ніжин, рушил войсками своїми королевскими на Олишевку, и пришовши до Солтиковой Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка дній достаючи.

* У праці О. Рігельмана під вміщеними тут статтями Івана Брюховецького серед підписів козацької старшини є рука Ракушки: «Я, дозорца скарбу войскового, Роман Ракушка, подписал свою руку».

5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Король польскій стоял в Острі місті».

6 Там же: немає «1664».

7 У сп. Козельського: правильніше «король пересвятковавши».

А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно \94\ видержати, бо юже місто доставали 1, тилко в самом замочку, — просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, а иних в полон татаре побрали і внівец обернули. Спод Дівици подезд ходил под Березную, а же там полковник сосницкій стоял с козаками, не приворочал король, ку Мені простовал, которому Мэна поклонилася, также и Сосниця, Новіє Млини 76. А козаком Богунові 2 Борзна здалася 3 з полком Лубенским, бо своїх Козаков лубенских з дом своїх, зостаючих при Богуну в войску королевскому 4, и полковник поклонился и Борзну місто здал, которим кривди не было. И так тіе усі войска скупилися до боку королевского в Новіє Млини и оттуля 5 под Батурин были подездом. А осмотрівши фортецію, же моцна и люду немало военного при гетмані Бруховецком так козацкого, яко теж и московского, бо язика узяли, же оних с трудностю узяти, але до фолварков не допущают, рушил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Коропа до Кролевца и Кроловец поклонился, в которих городах залоги свої король росказал класти 6, а сам простовал под Глухов, місто пограничное, которіе жадною мірою не хотіли 7 ся здати. Где стоял недель пять, розніе промисли чинячи, штурмуючи подкопами, и нічого не могли вскурати, тилко волости московскіе попустошили аж поза Корачевом, а города жадного не взяли. В том стоянню под Глуховом войска королевского 8, же зимній час, трудно стало на живность так самому войску, яко теж и коні зморени голодом, войско барзо ослабіло. А тим часом войска его царского величества наближилися: околничій князь Григорій Григориевич Ромадановскій з полками ему врученними білагородскими 9 притягнул в Батурин, а инніе бояре з великими силами стояли на [границі: 10] князь Куракин в Путивлю и боярин князь Куденекович 11 Черкаский в Бранску 77. Тилко ж тіе князі не наступовали зряду 12 на короля того, не знать 13 для чого, а то, подобно, задля того, же еще под тот \95\ час князь Ромодановскій уряд меншій міл на себі, околничим будучи, а тіе князи боярами ближними зоставали и задля того до князя Ромодановского не купилися.

1 У вид. Бодянського: «заставили», у сп. Судієнка: «зоставило»; так спочатку було і в сп. Іскрицького, а згодом було виправлено на «доставали».

2 Очевидно, Богуновим.

3 У сп. Козельського: додано «с козаками».

4 Це місце переплутано. У вид. Бодянського воно передано так: «с домов своїх, зостаючих при Богуну в войску королевскому». У сп. Судієнка: «бо для своїх козаков лубенских з домов своїх, зостаючих при Богуну в войску королевскому...»

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «отътуда».

6 У сп. Козельського: «веліл постановити».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «хотілось».

8 Там же: «войскам королевским».

9 У вид. Бодянського: скрізь, як правило, «білогородскими».

10 Усп. Іскрицького: «криниці». Подаємо за сп. Судієнка і за вид. Бодянського.

11 У сп. Козельського: «Яков Куйденекович».

12 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: точніше «зразу».

13 У вид. Бодянського: «не знам», у сп. Козельського: «не знати».

Але князь Ромодановский, пришовши в Батурин и искупивши зосталих 1 козаков до гетмана Бруховецкого, которому знову городи почали ся исхиляти: Борозна, Новіе Млини, также и Короп, о которій любо с татари бой немалій был, также и Кролевец, где скарбу кролевского немало узяли, бо князь Ромодановский, не бавячися в Батурині, з войсками рушил просто ку табору королевскому. О чом взявши язика, перво татаре почали уступати з Сівера, а напотом и король, собою стривоживши, спод Глухова вступил на Новгородок Сіверскій, с которим князь Ромодановскій и гетман Бруховецкій міли потребу в Переговци под Новгородком, а новгородци не пустили короля в город, але стоял король в монастирі новгородском. А войско з войском на Десні спотикалося, бо юже король Десну переправил бил, а ріка юже почала псоватися — наступовало тепло. Где ежели бы тіе сили с Путивля до князя Ромодановского наступили били, заледво би был король увойшол от Десни, а и так много войска потратил, з голоду найболше. Где надвое войско пойшло: воевода Чернецкій ку Чернігову потягнул, а король на Стародуб, простуючи ку Могилеву, на Білую Русь, где много люду потратил, бо от Бранска князь Яков Куденекович наступил. И 2 так войско рвано 3, а звлаща же дорогою тісною простовали ку Кричову на Мглин, где з великою шкодою уступил король з України, болшой колотні начинивши, бо тіе городи трудность міли великую, которіе королеві поздавалися били, где много старшини Бруховецкій потратил.

Того ж року Іван Сірко кошовий вишол з Запорожжа и з ним козаков немало, а то, подобно, за поселством Івана Виговского, бившого гетмана запороского, и обозвавшися ніякийсь Сулимка 4, и скупил немало голоти в Уманском повіті, оставивши Сірка, поишол до Лисянки, которому Лисянка здалася и Ставища, где прийшол под Білую Церков, беручися до боку Виговского. Але Чернецкій з Маховским не дались оним скупити, того Сулимку под Білою Церквою розгромили, где и Сулимка згинул, а напотом и Виговского взяли, которого Маховскій 78 полковник казал ростриляти, не дбаючи, же воеводою был. И так Виговского гетманство скончилося.

Того ж року и метрополита Дионисій 5 Балабан в Корсуню померл 79, а на его місце обрано Іосифа Тукалского. Але и там нещирость 6 была, бо на метрополію садился Антоній Винніцкій, которого руку держал гетман Тетера, а иншое духовенство и шляхта \96\ отца Тукалского руку держали. Але перемогл гетман Тетера, бо удал до короля его милости отца метрополиту Тукалского и своего шваґра Хмелницкого, бившого гетмана, также и Гуляницкого, боячися гетманства стратити, которих король казал побрати и на заточеніе послати до Малборку, міста в Прусах, где роков два сиділи у вязенню.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зосталних».

2 У сп. Козельського часто вживається як сполучник позначка «j».

3 У вид. Бодянського: «рвали», у сп. Судієнка: «рвалось».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Сулима».

5 Там же: немає «Дионисій»,у сп. Судієнка: «Болобан».

6 У сп. Козельського: «незазрость».

Того ж року 1664 1, зараз по Воскресенії Христовом, гетман Бруховецкій скупил усі полки задніпрскіе, и маючи з собою килка тисячей москви, рушил спод Переясловля ку Черкаскому 2. О чом почувши гетман Тетера а видячи незичливость противко собі козацкую и усіх людей, вобравши усі скарби войсковіе, що старий Хмелницкій збирав и инніе гетмани, и клейноти войсковіе, стада и товари, вишол з Чигирина до Браславля, со всім провадился з женою 3. А напотом видячи, же юже уся Україна противко нему бунтуется, и сподіваючися на ласку королевскую, же оному там немало указано маетностей, рушил из Браславля з скарбами, которіе могл подняти, в Полщу 80, а инніе зоставил у Браславлю, немало грошей, срібра. Где пришовши, кошовій Сірко усе тое пожаковали с козаками, а и тое, що запровадил Тетера в Полщу, и там тое панове фортелем вибрали 4 у него, же пришол до великого убозства и утікати мусіл до Волох.

Гетман Бруховецкій, переправляючи Дніпр у Сокірной, послал наперед до Черкас Гамаліенка, полковника лубенского, з войском, которій, у Черкаси увойшовши 81, зрабовал и спалив, где инніе городи, узявши пострах 5, присилали, здаючися гетману Бруховецкому, и із самого Чигирина были посланци. Где як напевное ишол до Чигирина, але тое ошукало, бо любо инніе городи поздавалися, еднак же были таковіе люде, которіе дали знати до Чернецкого. Где Чернецкій прислал килка корогвей жолніров у Чигирин, с которими чигиринци противко гетмана Бруховецкого мужнє стали и килка недель 82 боронилися, любо немало приступов было, также и гранатами докучали, где Тетера гетман затягнувши татар, ишол на оборону Чигирина. О чом увідомившися, гетман Бруховецкій отступил от Чигирина ку Бужину, где знялся 6 з Сірком 83 и там гетман Тетера з ордою і з жолнірами налігал барзо Бруховецкому гетманові 7, але еще сам Чернецкій не наспішил был. А же Бруховецкий, маючи язика, же болше сили на него прибираются, уступал оборонною рукою горі Дніпра до самого Канева, бо юже Канев был здался гетману Бруховецкому, от которого и залоги войско било в Каневі.

1 У сп. Судієнка: немає «1664», у сп. Козельського передано літерами.

2 У сп. Судієнка: «к Черкасом».

3 У сп. Козельського: «попровадился и из жоною».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «вибирали».

5 Там же: «чрез страх».

6 У вид. Бодянського: помилково «занялся».

7 Там же і в сп. Судієнка: немає «гетманові».

И так вцілости со всім войском и гарматами увойшол \97\ в Канев, где зараз втропи, албо переймаючи от Корсуня Чернецкій притягнул зо всім войском коронним под Канев, где, запробовавшися килко разій 1, нічого не вскурал и в килка дній отступити мусіл, с которим и татаре были з гетманом Тетерею 2 и усі уступили под Білую Церков. А Сірко, отвернувши на Медведовку, потягнул ку Уманю задля скарбу Тетериного 3, которій и порабовали, як вишшей написалося. Того ж часу Чернецкій поосажовал фортеції в Чигирині, Корсуні, Білой Церкві жолнірством, где тилко тие городи не горнулися до гетмана Бруховецкого, а инніе усі отлучилися от Тетери, аж по самій Дністр 4.

Того ж літа колмики ввишли 5 на Україну перше 84, с которими Сірко с козаками старшій пошол полями, минувши татар и ляхов, аж в Білогородщину, на Буджак, и там села ханскіе повоевавши, повернули. Где їх 6 напали татаре и Маховскій з жолнірами под Сараджином, и там тих колмиков розбито, где немало пропало колмиков и Козаков, а остаток з Сірком вишло на Україну.

Того ж року Чернецкій доставал Ставищ 85, а Стеблюв 7 узявши, татарам отдал, а Ставища оборонилися, где и Чернецкого забито, а на его місцу стал старшим Яблонскій над тим войском, которое отвернуло до Білой Церкви и так на зиму стали, а гетман Бруховецкій тую зиму стоял з войском у Каневі.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «килко раз».

2 Там же: немає «з гетманом Тетерею».

3 У сп. Козельського, Судієнка і в вид. Бодянського: «Тетерина».

4 Там же: помилково «Дніпр».

5 Там же (крім сп. Козельського): «взійшли».

6 Там же: немає «їх».

7 У вид. Бодянського: «Стебліов»; у сп. Судієнка: «Степліов».

РОКУ 1665

Гетман Бруховецкій зараз весною посилает своїх посланцов до колмицкой таши 8, затягаючи оних на войну, и ясиру ляхов оним посилал. Которих колмиков знайшли посланци Бруховецкого за Доном, бо на тот час зза Волъги 9 перейшла часть колмиков в килкадесят тисячей з Мунчаком, своїм старшим, и там кочовали. Которих колмиков вишло близко тисячи о святой Троици, которих ходило сот сім, а Козаков з ними тисяч полтори под Білую Церков, где з Яблонским мілисмо 10 потребу, власне, в обідную годину. Где, Яблонскій, убоявшися, табор наперед вислал з обозу зу Гребенников 11, а комонником спотикался разов два 12, але не додержав, мусіл уступати ку Білой Церкви, потративши товариства немало значного, а колмиков тилко чотирох ранено, которіе померли. Але \98\ Яблонского не пущено в Білую Церков, которую минувши, в Полщу пошол — так ся устрашили тих колмиков.

8 Там же: «паши», у сп. Козельського: «до колмицкого паши».

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «Волочи».

10 У сп. Козельського і Судієнка: «міли».

11 У вид. Бодянського: «з Угребенников», в сп. Козельського: «з Гребеников».

12 У сп. Козельського: «разу зодва».

Вправді, люд военній, с копием всідает 1 на коня, а нікоторіе и сагайдаки и стріли великіе с площиками 2 широкими. Тилко найболше до потреби копій заживают кожен, бо справне уміют вбити копіем 3, в нікоторих и панціри, а инніе и наго идут до потреби. Люд отважній, а на взгляд чорній, нікчемній, страшній, чарами бавятся, бо балвохвалці 4. А потрава оним всякій звір, що ест на світі, нічим ся не бридят: и миш, жаба, свиня, тилко опроч рака одиного 5, не люблят и бридятся раком. В той потребі 6, ежели би козаки не утікали 7, то певне, же мало що жолнірства бы увойшло, вправді, же огнистой стрелби боятся.

Того ж літа, по святом Петрі 86, с тими ж колмиками и Москвою и козаками гетман Бруховецкій ходил под Білую Церкву доставати города. Где нічого не вскуравши, вернувся и войско, збунтовавшися, розишлося, и колмики повернули у свою сторону.

Того ж року Опара из Медведовки обозвался старшим на гетманство и по орду послал, до которого татар немало вишло, и Опара на королевскую руку татар затягнул и городи знову привернул нікоторіе до себе. А же видячи татаре нестаток Опарин, а Дорошенко, которій перше 8 был асаулом при гетману Тетері, тут же будучи и при Опарі, старался о гетманство и солтана 9 перееднал. Которого руку салтан з ордою держучи, призвавши Опару до себе з старшиною, казал Опару взяти, а Дорошенка дал гетмананом козакам. А того Опару солтан з иншими козаками старшиною отослал до короля, которого страчено з его товариством. И так скончалося гетманство Опарино.

Того ж року, у спасов пост, гетман Бруховецкій, зобравши всіх полковников до Глухова и учинивши наказним полковника переясловского, сам з полковниками и инною старшиною пошол на Москву с поклоном его царскому величеству. Которого на Москві вдячне принято и даровано честю боярства, и жону ему дано роду значного, а полковником дворянскую честь дано. Тилко писара войскового 87 взято на Сібір, маючи на него ранкор 10, которій там пропал. И гетмана Бруховецкого с подтвержденіем чести гетманства отпущено з Москви, барзе ударовавши. \99\

Того ж літа гултяй ніякійсь Децик 88 усе Поліся спустошив, але и того у Ніжині взято до вязеня и згинул.

1 У вид. Бодянського: «сідает».

2 У сп. Судієнка: «площинами», в сп. Козельського: «полщиками».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «вмі’ют кожен бити кошем», у сп. Козельського: «робити копем».

4 У сп. Судієнка: «больвохвалци».

5 У вид. Бодянського: «одного».

6 Там же: «и в той войні».

7 Там же: «уступали».

8 Там же: «прежде».

9 У сп. Козельського і в сп. Судієнка: послідовно «салтан».

10 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «подзор»; у сп. Козельського: «его ренкор».

Того ж року гетман Дорошенко, приворочаючи под свою власть, много городов попустошил з ляхами и ордою, бо жолніре людей стинали, а татаре в полон брали. И Браславле того ж року в облеженю держал, бо Браславле 1, будучи убезъпечоній на посилки его царского величества, держалися час немали, чверть року, у которих старшим был Дрозд. А же тих посилков дождатися не могли а великую налогу міли зо всіх сторон от войск коронних и козацких, поддалися гетманові Дорошенкові, которій узял старшого. Того ж часу и Рашкова доставал, и тое оному вдалось 2. И так пришовши до Чигирина, Дрозда стратил, а иншая старшина оборонною рукою з войском уступили за Дніпр до гетмана Бруховецкого, которим становиска дано 3 поза Десною. И так юже гетманов два козацких справовало: один на кролевскую руку, а другій на московскую руку, и Запорожже при 4 его царском величеству держалися.

1 У вид. Бодянського: «Браславци».

2 Там же і в сп. Судієнка: «здалось».

3 Там же: «дани».

4 Там же: немає «при».

РОКУ 1666

Гетман Бруховецкій повернул з Москви на початку того року зимою з достатками великими, бо цале отдал Україну, тоест людий тяглих, мещан, жеби отдавали всякое послушенство и ис плугов осип и чинш. А зараз приболшено воевод по городах внов 5: в Прилуку, Лубні, Гадяч, Миргород, Полтаву, в Батурин, Глухов, Сосницю, Новгородок, Стародуб 89 до тих воевод, которіез оставали в Києві, в Переясловлю и Ніжині 6; от которих то усіх воевод по инших городах міли свої прикажчики вмісто подстаростих.

Того ж року, зараз навесну, виехали 7 от его царского величества списчики на усю Україну, которіе переписовали усіх людей на Україні, мешкаючих и по городах, и по селах: и синов хто мает, и хто чим пашет. И так вложили дань на людей тяглих от плуга волов осипи по осми осмачок, а грошей по пяти золотих. А знову, хто конми пашет, от коня по полкопи а по осмачці жита. Также постановили по городах ціловалщиков 8 з мещан, которіе виберали от вшеляких торгов, так великих и малих. Также подачку наложили от всякого человіка так ремесника, як тож и найубогшого 90. И тіе реестра в книги пописали, которіе книги одни на Москву повезени 9,

5 Там же: немає «внов».

6 Не згадано про воєводу в Чернігові.

7 У вид. Бодянського: «вислали».

8 Там же: «ціловалников».

9 Там же: «повезли».

а другіе воеводам подани, жеби тое наложенную \100\ подачу 1 на людей вибирали и тим платили людем ратним, зостаючим на Україні.

Того ж року знову гетман Бруховецкій посилал по колмиков, которих вишло щось немного, и не давши нікому битви, розсердившися, от Гадячого знову повернули до своего войска. А то задля того гнів узяли, же гетман Бруховецкій сам з ними не пойшол на войну, — и повернули на Запорожжг, бо там Сірко с козаками з ними 2 на татар ходил.

Того ж року Данко, полковник переясловскій, с полком своїм зоставал на залозі у Богушковой слободці 3, которого полковника козаки переясловскіе не любили, же насланій бил. И знову того перепису не залюбили и подачи вложенной, восени збунтовавшися 91, полковника своего убили и оттуля ночю 4 поспішили, хотячи, в замок упавши, москву вибити. Але того не доказали, бо воевода остерігся и своїх в город зобрав и не дался. И так місто спалили и один другого пожаковал, и покинувши город, до Баришовки уступили, хотячи, там живучи, зоставати при Дорошенку. Але того не доказали, бо оттуля утекли до Золотоноши, где войско скупившися козацкое и московское, оних облегли в Золотоноши и час немалій доставали. Аже нікоторіе з старшини переясловской, спустошивши Переясловле и шукаючи оборони, прибігли до Дорошенка, просячи оного, жеби їх принявши з городами боронил 5, которий тому рад будучи, зараз послал по орду, которого орда барзо слухала, поневаж оного и гетманом наставила, в скором часі поспішила, и переправивши Дніпр, с козаками Дорошенковими, юже под час заморозков дали отсіч тим козакам, зостаючим в Золотоноші, же мусіло войско оборонною рукою уступати ку Переясловлю так московское, як и козацкое, которого немало било з князем Щербатим. Тая ж орда, оборонивши Золотоношу о Покрові, много людей поза Ніжином и коло Прилуки усі села зобрали, бо обезпечилися были на тое войско, которое зоставало под Золотоношею и несподівано на них орда напала.

Того ж часу тая ж орда напала 8 на Маховского, бо Маховскій посланній бил з войском на становиско на Україну, которій пришовши под Івангород, которого не хотіли 7 пустити под Івангород, оній достал и испустошил 8, людей вистинал, о чом знати дано Дорошенкові гетманові.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судіенка: «подачку».

2 Там же: «низними».

3 Там же: «слободі».

4 У сп. Судієнка: «обступя», у сп. Козельського: «оттоля ночу».

5 У сп. Судіенка: «оборонил».

6 Там же і в вид. Бодянського: немає «напала»; у сп. Козельського: «ходила».

7 У сп. Козельського: далі «пустити в город, але достали и спустошили, людей вистинали, о чом дати неомедліли Дорошенку гегманови».

8 У вид. Бодянського: «опустошил».

И так Дорошенко з тоею ордою и козаками напал на Маховского и его войско в Браїлові, которій был рушил \101\ до бору 1, и там тое войско розбили и самого Маховского реїментара поймали, и жолнірства много в неволю взято, с которого войска мало хто заледво увойшол. И от того часу знову сталося розервання козаком от короля.

1 У праці О. Рігельмана: точніше «до Бару».

РОКУ 1667

Войско его царского величества, которое зоставало по Запорожжу 2, оним на оборону и помоч противку татар, до которих и колмики прихожували. Але 3 запорожци, яко люде своеволніе, не могли з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, которое з Косоговим 4 стояло, же мусіли добиватися чолом, жеби оним позволено уступити, бо оних запорожці не потребовали собі, а звлаща тая сторона боку Дніпра, которая при Дорошенку зостает. И так за указом его царского величества 92 тое войско уступило з Запорожжя з гарматами своїми.

Того ж року посла ханского, которій повернул от его царского величества, не допустивши наноч до Січи, на ночлігу под Січу убили козаки и татар, що при послі были, и усе пожаковали. Тилко послу царского величества дали покой, которій пришол до Січи зо всіми подарками, що провадил хану кримскому, и там час немалій зоставал, ожидаючи на указ его царского величества, где оному приказано 5 повернутися. И пришол указ его царского величества на Запорожже, жеби тих зисковати, хто того посла татарского погромил, и карати горлом, а столнику его царского величества Ладижинскому ити в поселстві до хана в Крим и тую провадити казну. Що запорожці якоби послухали царского росказання и тих килка Козаков поймали 93 и того столника отпустили з честю з коша, и поехали в річи 6 опроважати чолнами, и недалеко отпустивши 7 от Січи, утопили и инних, хто при нему был, а тую казну пожаковали, що проважено хану в Крим. И так юже на своеволю почали знову заробляти, запомнівши так великую ласку царскую ку себі, же оним и слал соболями, сукнями 8, грошми, борошном. Которое їх злое діло без карности минулося: его царское величество пробачил, але юже ненависть почала рости на Україну за такую своеволю: нарушили ласку его царского величества. А козацтво щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих повернули в послушенство и у подачку его царского величества воеводам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати, бо на Запорожже волно ити в козацтво так \102\ козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают.

2 У вид. Бодянського: «на Запорожю».

3 У сп. Козельського: «аже».

4 У сп. Судієнка: помилково «Косаловим».

5 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: немає «приказано».

6 У сп. Козельського: правильно «реки».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «отступивши».

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «сукнами», очевидно, точніше; у сп. Козельського: «соболі, сукні».

Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга 1 солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов 2, але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по фортеціях, а гетман коронній 94 Ян 3 Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зламали, и мусіл хан уступати 4, и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. Итак козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узявши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина.

Того ж року з заточення випущен з Малборкгу метрополит Іосиф Тукалскій 95 и Хмелницкій молодій и Гуляницкій, и не бавлячися в Полщи, першей Хмелницкій Гедеон 5 утіком на Україну поехал, а напотом 6 зараз и метрополит, бо знову хотіли побрати и потратити за поводом Тетериним.

Того ж року коммиссія скончилася 7 в Красном 8 под Смоленском 96, с которой коммиссії, як на Москві освідчено от его царского величества усему народу при соборной церкві, и прислан был Евстратій Антипович так з писмом 9 тоей постановленной коммиссії до гетмана Бруховецкого. Аже от того часу тая била пошла пословица, же Киева уступити міют ляхом, также забранніе річи в костелях лядских — срібро, аппарата и книги и инніе річі, где хто що познает, то тое отбирали на Україні. Знову зась козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як 10 Чигирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величества, а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити. О чом усем Бруховецкій дал знати на Запорожже, и от того часу встали шатости на Україні.

1 У вид. Бодянського: «Далга»; у рос. перекладі: «Калга».

2 У сп. Козельського: «против ляха».

3 У вид. Бодянського: немає «Ян».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судіенка: «отступати».

5 Там же: немає «Гедеон».

6 Там же: «а потом». 7 Там же: «скончалась».

8 У праці О. Рігельмана: «в Андрусах».

9 У сп. Козельського: «дяк з списком».

10 У вид. Бодянського: «як-то».

Того ж року посел великій королевскій, воевода черніговскій Біневскій был на Москві, которому шляхту и міщан литовских, \103\ зостаючих в полону 1 на Москві, отдавано 2 на волю з жонами и дітми и усіми набитками. Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воевод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал 97, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович 3, тіе знати дали, же козаки юже нізащо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут. Того ж часу и грамота его царского величества пришла, же боярин в килкадесять тисяч войска на Україну зимою бити міл. З чого барзо Бруховецкій собою и уся старшина стривожили, того ся боячи, жеби не отдано України королеві.

Того ж часу з осени 4 много Козаков з Запорожа на зиму пришло.

Того ж року и літа на Москву приехали два патриярхи: александрийскій и антіохийскій Паїсий, а то на жадання и поселство его царского величества патриярху московского судити Никона 98. При которих патриярхах собор бил на Москві, и на том соборі патриярху московского зложили з патрияршества в простіє чернци и в заточеніе послали, а на его місце иншого патриярху посвятили. Але жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре, и послі того великая стала мешанин а на Москві.

Того ж часу ніякийсь 5 Стенка Разин 6 з Дону поднялся с козаками своеволними 7 и пойшол на Хвалинское море, и там прибрал много своеволі, и по городах воевод мордовал, а людей посполитих собі приворочал, аж і Астрахань узял. На которого по килка крот посилали и нічого оному радити не могли, же стрелци до него на тую 8 своеволю приставали. Которій през 9 килка літ тое робил, поколя оного зрадою узято, як уже повернул ку Дону, и на Москві оного чвертовано 10.

Того ж літа фортелем своїм Дорошенко подхожовал Бруховецкого, маючи собі способного и помочного метрополиту, которій през чернца 11 Пивского намісника Якубенка, оного так писмами, як и словесно, обецуючи Бруховецкому цале 12 уступити гетманство усего, толко жеби вкупі зоставало козацтво. Чому повіривши, Бруховецкій гетман дался намовити и почал брати ненависть на Москву. \104\

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «полоню».

2 Там же: «отданно».

3 У вид. Бодянського: «Якубович тое...»; в сп. Козельського: «Гурданович»; правильно «Кашпурович».

4 У вид. Бодянського: «в осени».

5 Там же: «якійсь».

6 У сп. Козельського, Судієнка і в вид. Бодянського: «Рагожин Степка».

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с военними».

8 Там же: «в тую».

9 Там же: майже скрізь замість «през» вживається «чрез».

10 У вид. Бодянського: «на Москві четвертовано».

11 Там же і в сп. Судієнка: «ченца».

12 У вид. Бодянського: немає «цале».

РОКУ 1668

На початку 1, о Богоявленії, зехалися усі 99 полковники в Гадячое, и гетман Бруховецкій учинил раду с полковниками, судями и усею старшиною, и поприсягли себі, же юже конечно отступити от его царского величества и по орду слати, и воевод, и москву з городов отсилати, албо з ними битися, ежели би не уступали з городов, на що усе доброволне позволили 2 усі обще. Того ж часу нічого не отволікаючи, полковники, скоро поприездили вдоми, почали задор чинити з воеводами и на масляници 3 всюди почали ся быти з москвою и воевод побрали. А найпервей в Гадячом воеводу вислал был зовсім гетман Бруховецкій, але, подобно, за его ж позволеням задор учинили козаки и, подужавши москву, побдирали, а инних позабивали, и воеводу з жоною узяли в замок на год . Также и в Прилуці , Миргороді, Батурині воевод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого 100 и новгородского и стародубовского подостававши в замкох 4 приступами, запорозскіе козаки з мещани 5 усіх побили. Ніжин зась и Чернігов и Переясловле міста попустошени и попалени, а замки зоставали през усе літо в облеженю от Козаков и усего посполства.

Зачавши гетман Бруховецкій тое непотребное діло, послал посланцов своїх Степана 6 Гречаного в Крим до хана, чинячи згоду и затягаючи орду на москву 7. А других послов своїх вислав Григорого 8 Гамалію и Лаврентія Кашпуровича канцелляристу 101 на Білагород, до Цариграда, до цара турецкого, поддаючися оному, жеби его принял под свою борону. Навесну, зараз скоро трава подросла, того ж часу зараз 9 князь Ромодановскій з войсками его царского величества подступил под Котелву и там Козаков облег. Козаки зась, зостаючіе под рейментом гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь отміняти и до Дорошенка посилати, жеби з Чигирина вийшовши, за Дніпр переправовался, обецуючися оного за гетмана приняти, також и Сірко и з Чернігова полковник Демко Многогрішній. На которіе їх слова Дорошенко до Чернігова послал своїх Козаков, а сам Дорошенко, переправивши Дніпр, потягнул под Опушное 10.

Того ж часу и орда с Криму вийшла с посланцями Бруховецкого и Дорошенковими, и часть пришла под Гадячое, которим виконал присягу Бруховецкій, и татаре присягли.

1 У вид. Бодянського і сп. Козельського: «на початку року того».

2 Там же: «позволилося».

3 Там же: «на мясници»; у сп. Козельського: «и на масной неделі»; «наго». 4 Там же: «замков»; у сп. Козельського: «замок». 5 У вид. Бодянського: «міщанами».

6 В усіх інших списках: «Стефана».

7 У вид. Бодянського: пропущено «на москву».

8 Там же і в сп. Судієнка: «Григорія».

9 У сп. Козельського і Судієнка: немає «зараз».

10 У вид. Бодянського: «под Опошное»; у сп. Судієнка і Козельського: «Опошнее».

На которих присягу гетман Бруховецкій, зобравши войско, зараз с тими ж татарми \105\ вишол з Гадячого, хотячи ити под Котелву на оборону, але не зрозуміл фортелю 1 Дорошенкового и здради татарской, и що юже и козацтво оному не зичливо, опроч запорожцов. Где Дорошенко, не допущаючи в милі до Опушного, зо всім войском зостріл и татарми, до которого зараз козацтво пристало и табор Бруховецкого пожаковали, а самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припровадили, которого Дорошенко позволив забити голоті. И так голота тиранско забили и замордовали Бруховецкого 102 на полі и много людей значних Козаков и запорожцов позабивали на першом тижню Петрова посту. Которого тіло отпровадити казал 2 Дорошенко до Гадячого и там у церкві Богоявлення Господня поховано, где усю маетность и жону Бруховецкого гетман Дорошенко казал позабирать и до Чигирина запровадити. И так скончилося гетманство Бруховецкого.

Дорошенко зась, гетманои ставши обоїх сторон Дніпра, пойшовши з ордою и козаками, князя Ромодановского з войскани отогнал от Котелви и тих людей освободил. И так котелвяне уступили с Котелви, зоставивши місто пусто; и гетман Дорошенко рушил войсками от Котелви на Гадячое, где плюндровал 3 маетность Бруховецкого с татарами, а оттуля ишол ку Путивлю. Але же 4 оному з двора зайшло непотішное, же жона оному скочила через плот з молодшим 103, зоставивши войну и приказавши старшинство от себе наказним, росказуючи накріпко доставати воевод по городах в Переясловлю, и в Ніжині, и в Чернігові, а сам повернул до Чигирина. А орда, узявши ясиру на пограничу московском, повернула в Крим 6.

Того ж літа по отході Дорошенковом ку Чигирину з Задніпра, знову околничій князь Ромодановскій, скупивши войска немаліе, рушил на Україну на оборону зостаючим в облеженю воеводам и просто тягнул под Ніжин. Где прийшол до Ніжина на Рождество Пресвятой Богородици, которого приход видячи ніжинці, узявшися с козаками, уступили з Ніжина, усе зоставивши 6. Где пришовши, князь Ромодановский стал у місті, и усе войско розграбило, и виходячи з Ніжина, місто спалил, нічого не зоставуючи, а Дорошенко войска купил у Сокірной.

Запорожци зась по забитю Бруховецкого, которій оним барзо был зичливим, и не хотячи пристати до Дорошенка, удалися собі особливе до хана кримского с приязню, чому хан рад будучи, с охотою їх принял и того їм зичил, жеби собі міли 7 гетмана на Запорожжу, \106\

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «фортелства».

2 Там же: «веліл».

3 У сп. Козельського: «повоевал».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «же».

5 На цьому місці кінчається список Куліша, яким користувався Бодянський, далі його видання йде за списками Третякова та Юзефовича і за російським перекладом.

6 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «усе зоставивши».

7 У вид. Бодянського: «себі мали».

аже на тот час такого пробіглца 1 не било на тот уряд гетманства. И так будучи писарем Суховіенко на Запорожю и сам листи писавши, и в поселстві до хана пойшол, которого вдячне принявши хан, и учинивши згоду, дал султанов з ордами, которій вишол, и солтани послали до гетмана Дорошенка, жеби переправовал Дніпр з войсками. А же Дорошенко видячи, же орда становится зичливійшими быти 2 запорожцям, аніжели ему, не пойшол сам з войском, але послал брата своего рожоного Григорія, зліцивши ему войско, а же поколя наспішили войска запорожскіе и татарскіе, Демко Многогрішній учинил згоду с князем Ромодановским. О которих войсках татарских и козацких узявши відомость, князь Ромодановскій послал подезд з сином своїм князем Андріем, которого 3 напавши в Гайвороні, татаре погромили и сина 4 князя Ромодановского узяли. И так сам князь оборонною рукою уступил до Путивля, которому болшей жадной шкоди татаре и козаки не могли учинити, и наступила стужа, же юже не пора военная. Запорожці з ордами повернули в Крим, а Григорій, видячи, же юже приходят до згоди знову задніпряне з москвою, уступил з войсками своїми ку Каневу, и юже безпечній почал Многогрішній трактовати з москвою.

1 У сп. Судієнка: «побіглца».

2 У вид. Бодянського: «зичливійша бути».

3 Там же: «которых».

4 У сп. Судієнка: «и самого сина».

РОКУ 1669

Демко Многогрішній, будучи наказним гетманом от Дорошенка за тое поставлен 5, же он найпершей отступил от Бруховецкого, здрадивши 6 его. А хочай Бруховецкій марне згинув, на тое не уважаючи, жеби и его тое не споткало, себі гетманства жичачій 7, назбирал компанії з литви, ляхов и иних немало, жеби оному зичливими били, и изобравши усю старшину поблиз себе задніпрскую до Новгородка, и приказал оним, жеби собі цалого гетмана настановили, не сподіваючися на оборону гетмана Дорошенка. Що старшина, будучи у дворі зачинени, которих было 8 омаль, а при Многогрішном немало его компанії, и боячися що болше мовити, але пошовши гуртом, просили его Многогрішного, жеби он над ними гетманом был. Чого он отмовлявся, як старая дівка хорошого жениха, бо того сам потребовал 9 и позволився на тое 104, которому и присягу виконали на послушенство. И так зараз послов своїх до его царского величества послал, просячи, жеби знову приняти били попрежнему, що и одержали. И знову рада была в Глухові, на \107\ которой князь Ромодановскій был, и статї новіє постановили. И от того часу юже воеводам приказано, жеби ні во що не втручалися, и воеводи тилко в Києві, Чернігові, Ніжині и в Переясловлі 105 зоставали, и то нічого не беручи у людей, але усе на гетмана злїцено.

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «поставлен».

6 Там ж е: «зрадивши».

7 У вид. Бодянського: «зичачи», у сп. Судієнка і Козельського: «жичачи».

8 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «было».

9 Там же: «требовал».

И так 1 знову присягу виконали на подданство его царскому величеству. И от того часу Демко гетман усе Задніпря квалтом до себе 2 приворочал, турбуючися болше року, покуля всі городи до него ся прихилили.

Тоей же зіми, видячи Дорошенко гетман, же орда кримская почала прихилятися до запорожцов, а ему незичливо становитись 3, умислил тое з своїми совітниками, жеби ся цале поддати турчинові, як волохи и мултане, и послал с тим послов своїх Портянку 106, просячи о санджаки. На которое его поселство цар турецкій, задержавши Портянку, присилает от себе чауса, на которого приезд збирает раду Дорошенко в Корсуню усіх полковников и старшину. В которой раді усі кричали, не хотячи подданними бити турчинові, але он тим вімирался 4, же тилко на хана и султанов з жалобою посилал, же не хотят ему помогати, але еще на него з запорожцами встают, и так згоду прамую з цісаром турецким принял 5. И так в той раді, подишовши Козаков, яко простих людей, и из позволеніем 6 усей тоей ради, принял того чауса 7, посла турецкого, и що хотіл, тое з ним трактовал. И постановивши все, судю своего Білогруда послал напевное о санджаки, о чом чернь не знала, о которих он мало дбал, маючи при собі піхоти 8 килка тисяч и коммонника компанії 9 немало. Которая рада зараз на початку того року была зимою великих мясниць, и зараз того ж часу послал знову своїх послов до турчина при том же чаусі, юже поддаючися вічне и просячи, жеби оному прислано санджаки. Бо турчин не позволяв ся сквапливе оного приймати, видячи нестатечность козацкую, же жадному монарсі слушного подданства не додержуют, и тое оним послом вимовлял, же: «я по вас не посилалем, ані теж вас барзо потребую; ежели щиро жадаєте помочи от мене, жебим вас боронил от ваших неприятелей, тое на вашу прозбу могу учинити; але тое собі уважайте, жебисте ви додержали своей вірности, бо я не король полскій, ані цар московскій, ані король венґерскій, которих вы ошукивали и издрадили свою ж віру; на вашу прозбу тое 10 учиню, \108\ же вас прийму, але жебисте ся держали, бо ежели не додержите, сами обачите, що з вами чинитись будет». И так позволив ся дати санджаки, с которими санджаками при Білогруді посилает чауса. Того ж року, зараз навесну, запорожци, затягнувши орду з солтанами, вишли на Дорошенка.

1 У вид. Бодянського: «там».

2 У сп. Судієнка: немає «до себе».

3 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «ся становити».

4 У сп. Судієнка і Козельського: «вимгрался», у вид. Бодянського: «ся вымірал».

5 У сп. Козельського: немає «турецким принял», у вид. Бодянського: «й так згоду примую (тобто приймає. — Я. Д.) з цесарем», у сп. Судієнка: «пріймую з царем турецким», у сп. Козельського: «прималую з цесаром».

6 У вид. Бодянського: «за повелініем», у сп. Козельського: «повелением».

7 У сп. Судієнка: «часу».

8 Там же: пропущено «піхоти».

9 У вид.. Бодянського: немає «компанії».

10 Там же і в сп. Козельського: немає «тое».

О которих приході увідомившися, Дорошенко полки рушил и розно коло Чигирина поставил 1, але скоро зближилася орда с козаками. Того ж часу зараз полки почали ся схиляти 2 до запорожцов и до орди, юже не сподіваючися, жебы орда міла зоставати при Дорошенку, того не знаючи, же он послал по санджаки, отдаючи Україну в подданство. И так полки пристали: Корсунскій, Уманскій, Білоцерковскій, Паволоцкій, Браславскій, Могилевскій, над которими старшим был Суховіенко. Гетман 3 Дорошенко, видячи, же юже тіе полки от оного отступили, аже маючи при собі піхоти своеволной тисяч з шесть и коммоника компанії, и тому запобігаючи, жеби и тіе полки останок, тоест Черкаскій и Каневскій, от него не отступили а сподіваючися от турчина з санджаками, — вишол з тими войсками, при нему зостаючими, ку Каневу. И скоро толко 4 переправил Рось реку, у селі Конончи, зараз оного там осадили орда с козаками, где зоставал в осаді недель пять, маючи докуку от татар и Козаков. Але скоро притягнул чаус с посланцями Дорошенковими до Сороки на Дністр, того ж часу послал двох турчинов с козаками до султанов, которіе противко Дорошенка воевали, и зараз татаре тих Козаков постинали, а турчинов Суховіенко до вязеня узял 5. Однак же за росказаням того чауса, солтани з ордами отступили от Дорошенка и пойшли в Крим, а козаки повернули ку Уманю, и Суховіенко здал свой уряд Михайлові Ханенкові, полковникові уманскому. А Дорошенко з войсками своїми рушил спод Канева ку Лисянці, знову приворочаючи полки под свою власть, которіе оному знову посхилялися, с которими просто потягнув под Умань и там стоял час немалій, войну з собою міючи. Где там же, под Уманю 6, чаус, маючи з собою орду білагородскую, з тими санджаками пришол и там тіе санджаки Дорошенкові отдал, и от того часу стался подданим турчинові. Що видячи уманці, же орда при Дорошенку зостала, почали трактовати З Дорошенком и приняли згоду, тилко ж Дорошенка в Умань місто не пустили, и Ханенко з старшиною не виходили до Дорошенка, тилко обецовалися приехати к нему до Чигирина. И так Дорошенко, отступивши от Уманя, потягнул ку Чигирину, отпустивши того посла турецкого, ударовавши оного, а полки знову привернул ку себі. И пришовши под Чигирин, вислал орду с козаками на оборону полку Лубенского и Гадяцкого, которіе еще при нему держалися. \109\ Где орда под Лохвицею войска задніпрского ушибши и узявши ясиру, назад повернула, а Задніпря постарому усе зостало у подданстві его царскому величеству а в послушенстві гетмана Многогрішного.

1 У сп. Судієнка: «Дорошенко рушил, а полки розно», у сп. Козельського і в вид. Бодянського: «з полками», «постановил».

2 У сп. Судієнка: «скланяти».

3 Там же: «А гетьман».

4 У вид. Бодянського: «тылко».

5 У сп. Козельського: додано «от запорожцов».

6 Там же: немає «и там стоял... же, под Уманю».

По згоді той уманской Ханенко и Суховіенко, и Хмелничченко, не приехавши 1 ку Чигирину, але с козаками запорозскими на Запорожже виславши, затягнули знову орду кримскую на Дорошенка, а білагородская орда держалася при Дорошенку, которой часть Дорошенко при собі держал. Аже юже послі святой Покрови вишла орда кримская з Хмелничченком и Суховіенком на помоч їм з Ханенком против Дорошенка, а Дорошенко послал по білагородскую орду, которая юже не хана слухала, але паші силистрийского. И так Дорошенко з войсками козацкими и татарскими 2 притягнул 3 против Ханенка, которого Ханенко з запорожцами под Стеблевом споткал и так дал ему 4 бой, же мусіл Дорошенко в городі Стеблеві зачинитися, которого приступом Ханенко доставал и юж на валу козаки были 5. Аже Сірко с козаками и татарми наспішил білагородскими 6, додал 7 оному помочи, же орда кримская мусіла уходити, с которими Ханенко и Суховіенко на Запорожжа а Хмелничченко Юрась 8 з Уманя уходил, але оного білагородскіе татаре поймали и из собою запровадили до Білагорода, а оттуля 9, за причиною гетмана Дорошенка, до Царигорода запроважен и там зостал у неволі царской в Едикулі. А Дорошенко, змоцнившися тою ордою білагородскою, Умань опановал и там людей чолнійших вибрал до вязення в Чигирин, с которих и инних и потратил. А орду тую білагородскую постановил зімовати по усей Україні аж до Дністра 10, хотячи зімою ити Задніпря 11 воевати, що и росказал был орді купитися ку Мошнам перед Рождеством Христовим. Которіе любо скупилися были, але збунтовавшись, вернулися от Дніпра для того, же з оними не йшол гетман Дорошенко. И так где стояли, набрали ясиру и повернули 12 у свою землю, на которих посилав Дорошенко з жалобою до цара турецкого, але тое повернули в жарт, нікого не вернули, — кого узято, пропав, хиба кого викуплено.

Того ж літа патриярхове повернули з Москви, постановивши на Москві патриярху инного на патриярхи Никона місце 13.

1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «не поїхавши».

2 Там же: «и татарми».

3 Там же: «потягнул».

4 Там же: «оному».

5 Там же: «були».

6 У вид. Бодянського: «з білагородскими ордами».

7 Там же: немає «додал».

8 Там же і в сп. Козельського: немає «Юрась».

9 Там же: «оттуда»; у сп. Судієнка: «оттоля».

10 У сп. Козельського: «Днепра».

11 У вид. Бодянського: «за Дніпр».

12 Там же і в сп. Судієнка: «где стоял, набрал ясиру и повернул...»; у сп. Козельського: «где хто стоял...».

13 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «патріярху инного на містце Никона».

Але тая \110\ дорога нещасливая была патриярхом, бо александрийскій, идучи морем, померл 107, а антиохийскій як пришол в землю турецкую, то оного взято до Царигорода, и там много сплатився и заледво на своем місцу зостал, бо час немалій у Царигороді зоставал неспущенній 1.

1 У сп. Козельського: «непущени», у вид. Бодянського: «непущони».

РОКУ 1670

Гетман Дорошенко послал своего резидента до цара турецкого, и от того часу зоставали резиденти у турчина козацкіе.

Того ж року посилал метрополита киевскій Іосиф Тукалскій посланца своего Романа Ракушу, протопопу браславского, до святійшого патриярхи в Царигород о потверженя сакри на метрополію Киевскую, а то для того, же и єпископ Премислскій Антоній Виніцкій озивался 2 метрополитою киевским, и жебы один хто з них был метрополитом, а не два метрополити, чого ніколи 108 перед тим не бивало 3. Которого посланного святійшій патриярха Мефтодій не хотіл приняти без відомости цесарской, и так аж мусіл ехати до Солуня ку цесарові, от которого привізл писмо, также и от визира 4 до святійшаго патриархи, же позволено приняти. И так принят и соборне позволено и потвержено метрополію Іосифу Тукалскому. А жеби ніхто иншій не отзивался метрополитом и архиепископом киевским, тот же посланній протопопа браславскій 109 вивезл соборную клятву от святійшого патриярхи на задніпрянского 5 гетмана Демяна Многогрішного, которій в пиху вознесшися 6, легце 110 себі тое поважил, еще ся срожачи 7, але зараз оного Господь Бог скарал, же спадши з ганку, шию был зломал, же час немалій не могл говорити, що, пришовши до здоровя, не хотіл ся упамятати, що напотом оному нагородилось зле. Бо того року Задніпря зоставало у покою 111, а Запоржже, маючи себі кошовим Ханенка, послов своїх часто посилали до короля полского на тот час зостаючого Міхала з Вишневецких, и на Запорожже послове королевскіе по Задніпрю ходили; бо юж Дорошенко гетман цале держал с турчином. Любо то и коммиссію зложили были в Острозі, на которую козаки с Паволочи не хотіли ехати, неподобних річчей на коммисарах полских вимагаючи, а завлаща сенаторов у заставі жеби дано до Чигирина, которая коммиссія нінащо 8 зишлася 9. \111\

2 Там же: «отзывался», у сп. Козельського: «Вініцкій».

3 У вид. Бодянського: «бувало».

4 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «цесаря».

5 У вид. Бодянського: «задніпрского».

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «поднесшися».

7 Там же: «грозячи».

8 Там же: «комисія ни нащо».

9 У сп. Судієнка: «зійшлася».

РОКУ 1671

Зараз на початку 1 гетман Дорошенко, юже будучи неприятелем короні Полской, послал до паши силистрийского, просячи о орду, жеби поспішала еще зімою на Україну. А поколя орда вишла на Україну, приехал у свою єпархію епископ лвовскій Іосиф Шумлянскій 2 до Могилева Дністрового, которого росказал гетман Дорошенко силою провадити в Чигирин зовсім, которого 3 и взято в Могилеві з великою жалостію усего народу, зостаючого на тот час у Могилеві, а звлаща под час ярмарку богоявленского. Которого, запровадивши в Чигирин, немного держачи, Дорошенко отпустил, за старанніем отца метрополити, а заледво у свої городи увойшол 112, бо зараз втропи и орду пустил за ним, же мало в неволю не впал. И так орда много шкоди в людех 4 учинила, и вернувшися, стояла по волости коло Богу и коло Уманя, часто чати отправуючи в волости, належачіе до корони. Бо навесну, як трава стала, то и козаки з братом Дорошенковим, скупившися, стояли 5 за Калником в полях з ордою до спасовки. А видячи гетманове коронніе великую докуку от орди, послали своїх албо королевских послов 6 на Запорожже до Ханенка и до войска, жеби вишло що войска ку Ладижину 7 запорожского, ознаймуючи и о своем приході на Побуже. На которое поселство королевское вийшол Ханенко и Сірко з войском в килка тисячей и з гарматами, а гетмани коронніе упередили и татар под Браславом 8 зломили 113, же мусіли утікати у свою землю. Также и тая орда, зостаючая при Дорошенку 8 гетману, уступила, же и Дорошенко мусіл от Богу вернутися, и туляючися коло городов, уступил ку Чигирину. А гетмани короній Іван Собескій 10 и князь Дмитрій полній знову подступили под Браславле, а Ханенко з Сірком до Ладижина, которим усе Побуже схилилося 11. И* учинивши раду, потягнули зо всіми войсками под Калник, которій не хотіл ся поддати гетманом коронним, и там стояли недель дві, достаючи Калника. Там под Калником 12 прислал король его милость булаву, бунчук 13, корогов, бубни козаком, позволяючи оним собі оббирати 14 гетмана.

1 У вид. Бодянського: додано «того року».

2 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «Шумянскій».

3 У сп. Козельського: «якого».

4 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «людям»

5 Там же: «стали».

6 Там же: правильніше «послали своїх послов».

7 Там же: «вийшли ку Ладижину».

8 Там же: «Браславлям».

9 Там же: «самом Дорошенку».

10 Там же: «гетманове короннії Ян Собецкій».

11 У сп. Судієнка: «склонилося».

12 У вид. Бодянського: «Калник».

13 Там же: немає «бунчук».

14 У сп. Судієнка: «обирати»; у вид. Бодянського: немає «собі».

* Починається третя рука.

Где войско в раді дали гетманство Михаилу \112\ Ханенку, на що и гетманове коронніе позволили, але Калника не доставши 1, отступили под Браславле и утвердили президіум, тоест жолніром, по замках: Могилеві, Браславли, Немирові, Ладижині, Рашкові, и зліцили гетмани 2 коронние тіе усі войска по тих замках гетманові запорожскому Ханенкові, жеби оного слухали, ежели того потреба, придавши своего рейментара, прозванием Віжицкого 3, с которим тие войска росправили по станицях. Але на тот час 4 скромне заховалися с людми, з гроша ся контентовали, тилко ежели сіна узяли, где 5 найшли. А гетман Ханенко зоставал у Ладижині, при котором жолніре и козаки били 6, тилко ж люде Козаков запорожских кормили, а жолніре з гроша жили.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: додано «войска».

2 Там же: «гетманове».

3 У вид. Бодянського: «посла Везицкого»; в сп. Козельського: «посла Візицкого», у сп. Судієнка: «Вызицкого».

4 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: додано «жолніре».

5 У вид. Бодянського: «де».

6 Там же: «були».

РОКУ 1672

На початку 7 зараз великих мясниц, як юже войска велікіе коронніе уступили в Полщу, гетман Дорошенко, затягнувши орду немалую * и войска свої скупивши, притягнул под Тростянец и місто спалил 114, але замку достати не могл, бо жолніре з людми там зачинилися и оборонилися. Тилко ж великую шкоду жолніре подняли в конях и риштунках, що в городіх 8 потратили, же много піших зостало. Але Дорошенко, не доставши замку, вернулся ку Чигирину, тилко ж много попустошил, — а татаре тогда вибрали Кублич 9 и инніе містечка, — и идучи, зоставил полк піхоти ув Умані, на которих уманці збунтовавшися, полковника Жеребилу убили и инних Козаков значних 10 з старшини, и черни вигнали з міста і місто здали гетманові Ханенкові на имя королевское.

Того ж року конфидерація встала на короля, и жолнірове, которії били при гетманові 11 Ханенкові, комонно пойшли в Полщу до того звіонзку 115.

Тоей же зіми, о середопостю, старшина задніпрская 12 з писарем войска задніпрского Карпом Мокріевичом 13 змовившися, менуючи, же постерегли зміну гетмана задніпрянского Демка Игнатенка \113\

7 Там же і в сп. Козельського: додано «того року».

* Починається знову рука Петра Іскрицького.

8 Там же: «в городі».

9 У сп. Судієнка: «Кублії»; у вид. Бодянського і в сп. Козельського: «татаре вибрали Кубичи».

10 У вид Бодянського: «знатных».

11 Там же і в сп. Козельського: «гетману».

12 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «задніпрская», у сп. Судієнка: «задніпрянская».

13 У вид. Бодянського і сп. Козельського: немає «Мокріевичом».

Многогрішного противко его царскому величеству, напавши оного вночи в замку батуринском на ложку 1, оного взяли и извязали, и уложивши в воз, накривши шкурою, повезли на Москву 116, нічого не держачи, боячися, жеби оного не отнято, бо міл 2 войска своего затягового по станціях, также и полковники 3 немал по усіх городах 4 приятелі его были 5. Але як уже оного узявши, попровадили, то юже и тое мусіло розно уходити, а инних поймавши, на Москву посилали 6. Где того гетмана, на Москву припровадивши 7, давали на питку 8, тоест катові до рук пробовати, а як проважено в город, то многіе стрічи были и на оного плювали. И не стративши оного, отослано з братами его, з жоною на Сібір на вічное пребиванне 9. И так скончилося гетманство Многогрішного, которій собі клятву соборную святійшого патриархи нівочто поважаючи, совсім внівец пойшол 10, а маетность его розно старшина поділила.

Того ж літа прислан от короля его милости и гетманов коронних реиментаром з войсками 11 Лужецкій, каштелян подляскій, в Ладижин до гетмана Ханенка. Але там немного стояли, бо Дорошенко гетман, видячи, же оного утискают 12 зо всіх сторон а жалуючи гетманства утратити, яконайчастій посилал до турчина, просячи о посилки.

Того ж літа турчин зо всіми войсками рушил под Камянец, росказавши и ханові кримскому ку себі ити. И так хан кримскій, зейшовшися з гетманом Дорошенком, тягнули мимо Ладижин на Батог. И там гетман Ханенко и рейментар 13 каштелян подляскій міли потребу з оними, але же їх сили великіе не додержавши, мусіли уступати до Ладижина и с шкодою. А хан и Дорошенко, не займаючи Ладижина, з войсками потягнули просто под Камянец * до турчина, где и турчин притягнувши, Камянец найшовши не в готовности, бо войско з Камянця вийшли на тот час были за упрошеніем мещан, же не сподівалися того приходу турчинового. Где тилко недель дві держались, але знать, же юж бозкий 14 гнів наступил,

1 У вид. Бодянського: «ложу».

2 Там же і в сп. Козельського: додано «много».

3 Там же і в сп. Судієнка: «полковников».

4 У вид. Бодянського: помилково «горах».

5 Там же: «були».

6 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «поотсилали».

7 У вид. Бодянського: «припровадили».

8 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «спитку».

9 Там же: «пробуване», у сп. Судієнка: «пробовання».

10 У вид. Бодянського: трохи інший порядок «которій поважил себі клятву соборную святійшаго патріархи, со всім в нівець пойшол».

11 Там же і в сп. Козельського: далі «пан».

12 Там же: «утискуют».

13 Там же: далі «пан».

* Починається четверта рука.

14 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «божескій», у сп. Козельського: «божский».

бо порохи \114\ в цекгавзу 117 запалились 1, где много замку викидало. Итак Камянец здали августа 18 2, где и сам турчин, маючи там уехати, приказал, аби умерлих з склепов вибрано и за місто вивезено 3, що зараз учинено. Усіх умерлих так з склепов, яко из гробов викопивано 4 и за місто вожено *, а образи божіе 5, беручи з костелов и церквей, по улицах мощено, по болотах, по которих турчин вехал в Камянец и его подданній незбожній Дорошенко гетман. Не заболіло его сердце такого безчестія образов божіїх задля своего нещасливого дочасного гетманства. И того часу мечети с костелов и церквей починено, з фари самому цареві турецкому. И так староста Потоцкій з Лянскоронским отдали Камянец турчинові, трактуючи, жеби оним волно ви[й]ти так шляхті, яко и мещаном с Камянца, на що турчин позволив и усіх волно випустил 6. Где зараз жадного звона 7 не осталось, усе турки поскидали и порозбивали, а инніе Дорошенко побрал, также и крест нігде не одержался — поскидано 8.

Того ж літа везир и хан и Дорошенко з войсками великими ходили под Лвов, а куда 9 ишли, пустошили, а где оним здавалися городи, то залоги ставили, тилко ж татаре кривду 10 чинили, а подступивши под Лвов 11, налігали оному барзо зо всіх сторон, але оного достати не могли. Однак 12 же лвовяне, трактати 13 учинивши, дали плату немалую турчинові, але не поддавалися. Отколя повернули войска назад под Камянец, а татаре загонами ходили на Подгоре. Войска зась тіе, зостаючіе в Ладижині, з каштеляном подляским 14 и гетманом Ханенком, зоставивши коменданта в Ладижині, потягнули в Полщу до короля, почувши о прихода турчиновом под Камянец. Знову зась комендантове, зостаючіе по замках: Браславском, Ладижинском, Могилевском, Барском, узявши відомость о том певную 15, же юже Камянец Подолскій узято, постановивши 16 трактати с козаками Дорошенковими, уступили з своїми войсками пішими и гарматами з городов, отдавши городи вцілости козаком Дорошенковим.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка і Козельського: «запалили».

2 У вид. Бодянського: немає «августа 18».

3 Там же і в сп. Козельського: «вожено».

4 У вид. Бодянського: «викопувано», у сп. Козельського; «викоповано».

* Починається рука Петра Іскрицького.

5 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «божії».

6 Там же: «пустил».

7 Там же: «дзвона».

8 У сп. Козельського: «крести поскидано».

9 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «куды».

10 У сп. Козельського: «шкоду».

11 У вид. Бодянського: «и Лвов».

12 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Еднак».

13 У сп. Козельського: «трахти».

14 У вид. Бодянського: «зостаючіе з паном подляским».

15 У сп. Козельського: «пилную».

16 У вид. Бодянського: «постановилы».

Того ж літа задніпряне за позволеніем его царского величества учинили раду у Козацкой Дуброві и там наставили гетманом Івана \115\ Самуиловича 1, поповича с Красного, у пост святих апостол Петра и Павла, при боярах от его царского величества зосланих 2 и при князю Ромодановскому 118, и там знову присягали и статї потвержали 3, там же и усю старшину козацкую настановляли.

Цар турецкій, дочекавши осени, осадил Камянец 4 войсками немалими, и учинивши трактати 5 дочасніе с королем, же міли усего Подолля уступити турчинові и дати дань, уступил турчин у свою землю; также в Межибожу и в Бару турки стали и по инних містах. А Дорошенко повернул ку Чигирину, которому знову Умань поклонилася, а козаки запорожці пойшли в Полщу до своего гетмана Ханенка, а наказного Ханенкового узял Дорошенко и стратил у Чигирині. Білоцерковскій комендант, не слухаючи тоей постанови с турчином, не уступил замку Білоцерковского з своїми жолнірами, ані турчина в город не принял. В Камянцю зостало християн русі, ормян 6, которіе собі упросили: русь три церкви, а ормяне одну церков, и то с трудностю великою їх набоженство управуется 7.

1 У сп. Козельського і Судієнка і в вид. Бодянського: як правило, «Самойловича». В інших списках: «Самуиловича».

2 У вид. Бодянського: «засланых».

3 Там же: «поддержали», у сп. Судієнка: «подътвердили».

4 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «Камянец Подолский».

5 У сп. Козельського: переважно «трахти».

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «русь, а ормяне».

7 Там же: «отправуется».

РОКУ 1673

Зараз навесну наступили знову у Волоскую землю войска турецкіе пашей сім и стали под Хотіням, при которих и господар волоскій и господар молтянскій з войсками своїми, готуючися ити на Полщу, и паша един потужній стал на Цоцорі, Каплан Ґерей 8. И войска коронніе и литовскіе скупившися, маючи з собою люду затягового 9, за росказаням королевским рушили зпод Лвова просто ку Хотіню, и гетмани сами, а король 10 зостал в Лвові, бо оного отруєно и там померл. А войска пошли з гетманами, над которими старшим был гетман коронній Іван Собескій 11, и притягнувши просто на обоз турецкій, міли 12 з ними потребу. И господарі волоскій и мултянскій з своїми войсками, у которих сили невеликіе были, отступили от турчина и прихилилися до войска коронного 119. И так другого дня жолніре 13 просто пойшли на обоз турецкій, любо в окопі стояли турки, и тое войско турецкое розбили, которих меновали тисячей сорок, з которих ледво увойшло тисяч на \116\ десять через Дністр до Камянця,

8 Там же і в сп. Судієнка: немає «Герей».

9 У сп. Козельського: «затяглого».

10 Там же: немає «за росказаням... а король».

11 Там же: «Ян Собецкий».

12 Там же: «мали».

13 У сп. Судієнка: «жолнірство».

и то голо, — такая оним поряжка 1 была, бо сами турки без татар били. И замок Хотінскій узяли, где великіе скарби турецкіе узяли гетманове, и тое збивши, пойшли на тогопашу на Цоцору, але тот паша, не ожидаючи 2, уступил за Дунай.

Тоей зими стали 3 жолнірове на зиму в Волоской землі розно по становисках, и хоружій коронній Адам Синявскій стал у Ясах 4, а замки Хотінскій, Сочавскій и инніе поосажовали піхотою німецкою. Але тое немного тривало, бо турчин, видячи тую своїх поряжку 5, послал в Крим до хана, аби зараз висилал орду у Волоскую землю виганяти жолніров, а на каждого татарина по два червоних плати дал. И так зараз зимою солтан з сином ханским з ордами притягнули у Білогородщину, до которих знову 6 панове волоскії пристали, отступивши ляхов. И пришовши у Волоскую землю до Яс, города столечного, вигнали жолніров, же мусіли уступати з Волоской землі, тилко в Сочавском замку и Хотінском 120 зостала піхота.

Тоей же зими 7 много жолнірства з голоду померло.

В том же року навесні в Білагороді гром розбил замок, же аж в море летіло каміння, которого турки заробити не могли, бо татар усіх вигнано з Білагородщини у Крим, як повернулся 8 цар турецкій спод Камянца зимою, а которых вигнано, тіе в 9 полях коло Богу померзли, бо не переправили рік, и много їх потонуло, и задля того того літа не ходили татаре у Волоскую землю турком на помоч. И Сірко много того літа шкоди починил с колмиками в Криму и в Білогородщині попустошил. И тіе недобойки 10 турецкіе с Камянця уходили на Могилев, Стіну и Рашков до Тягині, бо того часу козаки з Дорошенком при турчину зоставали. Волоская земля того часу в великом утрапленню была, же мусіли усі з своеї землі утікаті, и много коло Богу в тих городах 11 значних 12 волох тулялось, бо великую кривду терпіли от татар, которіе зимовали, вигнавши ляхов и господара Петрецая 13. А настал Думитрашко господарем 14, що з ордою прішол, которій и сам у татар за неволника был, бо що хотіли, тое робили, и брали по самий Дунай, поколя жолніре полскіе 15 засягли были. \117\

1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «їм поразка».

2 У вид. Бодянського: «дожидаючи».

3 У сп. Судієнка: «тоей же зимі стояли».

4 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «а пан Синявский, коронний хоружий, стал у Ясях».

5 Там же: «тую поразку».

6 У сп. Судієнка: немає «знову».

7 Там же: «В том же року».

8 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «повернул».

9 Там же: «зимою оних вигнано, которие в».

10 У сп. Козельського: «недоборки».

11 У вид: Бодянського: немає «в тих городах».

12 Там же: «знатных».

13 Там же: «Петрицея».

14 Там же: «Димитрашенко господарь».

15 Там же і в сп. Козельського: немає «полскіе».

РОКУ 1674

Зараз по Рождестві Христовом по указу его царского величества, зобравши войско боярин князь Григорій Григоріевич Ромодановскій и околничій Петр Дмитриевич Шкуратов, воеводи білогородскіе, великіе сили московскіе и излучившися з гетманом Иваном Самуйловичом, з войсками козацкими задніпрянскими 1, и потягнули на Крилов под Чигирин 121. И немного стоявши под Чигирином 2 и попустошивши містечки около Дніпра, подтягнули под Черкаси и оных доставали; где черкасці, собою звонтпивши, здалися князю и гетманові; которим 3 зоставивши часть войска залогу, потягнули войском до Канева, где и каневці, собою стривоживши, поклонилися князеві и гетманові и до города [впустили 4]. Ис Канева князь и гетман послали войска до Богуславя, бо у Корсуні и Лисянці стояло войско Дорошенково. А Дорошенко послал до Волоской землі до солтанов, просячи, жеби щоколвек татар оному послал задля постраху. Аже за частою прозбою Дорошенковою солтан послал часть орди на Рашков, которіе почали у Рашкові своеволити, жони брати. И так мішане, обурившися, оних з міста 5 вигнали, а заледво знову перепросили, а єднаючи, утратили тисячей шесть грошей. И тая орда притягла 6 до Лисянки к брату Дорошенковому Григорому, которій з оними татарами 7 и с козаками ходил под Богуславе против войска московского, але заледво з оними увойшол в Лисянку 8, — добре оних гнано 122. И лисянци, не терпячи татарской своеволі, обурившися, татар побили, а старшина татарская у господі боронилась, аж приехавши от задніпрянского войска асаул оних побрал — ему здалися, а Дорошенкового брата знайшли на передмістю криючогося и узяли в неволю на Москву 9. А другій брат Дорошенков Андрій з нікоторою старшиною утеком пойшол с Корсуня и с компанією Дорошенковою. И так усі полки схилилися его царскому величеству и гетманові задніпрянскому Івану Самуиловичу, опроч самого Чигирина и Паволочи. И побравши писма от гетмана Самойловича, полковники по городах розехалися з войсками 10.

В тот час и гетман Ханенко по смерти короля Міхала з Вишневецких 11, варуючися панов, уступил на Задніпря и в том же войску зоставал при князю з своїм войском, которое при нему зоставало, \118\ так запороских Козаков, яко теж и тих, що з городов до него приставало немало. А Дорошенко тим усе уводил, же міл поклонитися его царскому величеству и положити гетманство у раді, тилко жеби рада была у Переясловлі, на що князь из гетманом Самуиловичом позволивши.

1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «задніпрскими»

2 У вид. Бодянського: немає «И немного стоявши под Чигирином».

3 В усіх інших списках: «в которих».

4 У сп. Іскрицького і Судієнка: помилково «вступили». У тексті це слово наведено за іншими списками.

5 У вид. Бодянського, в сп. Козельського і Судієнка: «із міста».

6 У сп. Судієнка: «потягнула».

7 У вид. Бодянського: «татары», у сп. Козельського: «оною ордою».

8 Там же: немає «Лисянку».

9 У вид. Бодянського: «у Москву».

10 Там же: «войском».

11 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «з Вишневецких».

И зараз тоей же зими в пост великій зобрал усіх полковников и Козаков чолнійших на ряду 1 в Переясловле, и Ханенко здал гетманство, и по 2 Дорошенка посилали, але Дорошенко не поехал, жалуючи утратити 3 гетманства.

И так совершенно з обох сторон Дніпра потвердили гетманство Івану Самуиловичу на той раді в Переясловлі, аж по самий Дністр. Тилко над Дністром Гоголь, не хотячи полковництва утратити, держался при руці Дорошенковой, и до турчина чрез него поселство отправовалося. А же зима великая барзо была, войска его царского величества и козацкіе мусіли по городах розейтися, а Дорошенко, манячи, до літа просил, жеби рада отложена была, а тут старался о посилки собі. И зараз по Воскресенії Христовом, навесні, вишло солтанов три на посилок Дорошенкові в поля. Аже почали докучати под городи: Лисянку, Олховець и инніе, противко которих ординованій Думитрашко, полковник переясловскій, з войсками московским и козацким, и напавши на них за Тайшликом 4, оних значне 5 громил, бо чотири милі гонили 6, рубаючи татар, и многих поймали 123.

Боярин зась князь Ромодановскій и гетман Іван Самойлович, переправивши Дніпр у Черкасіх, з войсками под Чигирин потягнули 7 и облегли сюю сторону от Черкас, а тамтая сторона за Тясмином оним поволна была, которою волній проезд посланці Дорошенкові міли в Крим и до Царигорода. И так горячою прозбою своею Дорошенко двигнул знову самого турчина с потугами великими, до которого и хан притягнул 8 у Волоскую землю. И так великими своїми поганскими силами рушил ку Дністру и застал усі городи полни людей, сподіваючихся посилков от его царского величества и от гетмана Самойловича 9, будучих 10 убезпечоними писмами, же посилки великіе идут. И так притягнувши, турчин Косницю достал, и усіх людей вистинано, а напотом місто Ціну 11 достали и вистинали, оттуля зась місто Куничое 12, в котором килка городов 13 зійшлося было, и там много турков побито, але поганин не отступил — аж приступом узяли и усіх вистинали. А оттуля под Ладижин потягнул \119\ и до Ладижина штурмовали, бо там Козаков немало было задніпрянских з Мурашкою полковником; аже міщане звонтпили, почали просити милосердія и издаватися, але поганин показал недоброе милосердіе: бо першей старшину вибрал, а напотом и усіх в неволю побрано. И там стоячи, сам цар послал под Умань и доставали Уманя, що юже уманці, видячи немалую налогу и хотячи получити милосердія, послухавши Дорошенка и его посланцов, — полковник з старшиною и чолнійшими козаками поехал кланятися турчинові, и там усіх тих Козаков в неволю узято.

1 В усіх інших списках: «раду».

2 Там же: «до».

3 У вид. Бодянського: «утраты».

4 В усіх інших списках: «Ташликом».

5 У вид. Бодянського: «знатне».

6 Там же: «четире милі гонив».

7 Там же і в сп. Козельського: «подтягли».

8 У вид. Бодянського: «приволокнул».

9 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Іоана (Івана) Самойловича».

10 Там же: «будучий».

11 Там же: «Стіну».

12 Там же: «Куничное».

13 Там же: «городков».

И зосталася Умань без старшини и боронилися час немалій, а именно 1 цілій тиждень потужне. А турки шанці от Трекового ліса под замок болшіе, як возможно, против цілого замку з поля из валом равніе позвели и бойниці против бойниць висипали, так що з гармат турецких в гармати уманскіе стриляно. И так уманцов подкопами взято, бо значную часть замку з лівой сторони, с приезду, міни вирвали аж до самого фундаменту. И хочай тую діру возами, гноіом и землею понасипавши, заставили были и велми боронилися, — еднак против турецкой сили нічого не вскурали, толко ж так ся против них ставали, же не тилко на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а инних по ліохах, соломи понаволікавши 2, турки подушили, а инних, не щадя малого и великого, у Раковской брами, где були остатнє в місті сперлися, усіх вистинали, и конми по трупах ездячи, кого и мало живого сискали, без всякой літости мертвили 3, що так розуміти, же много мучеников того часу стало. И так Умань, преславній город українскій пограничній, с церквами божіїми и с християнским народом, дощенту спалили и спустошили, и гармати, которіе были спіжовіе, з собою побрали, а которіе желязники, тіе порохами надто понабивавши и порозривавши, спод Уманя со всім войском отступили 4. Хан зась от турчина послан на оборону Чигирина, о чом увідомившися, князь и гетман Самуилович отступили от Чигирина, запаливши таборище, и увойшли вцілости до Черкас. И там, под Черкасами, Дорошенко з ханом притягнули на войска задніпрянскіе 5, которим жадной шкоди не учинили 6.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: пропущено 9 рядків, починаючи від слів «а именно цілій тиждень...» і кінчаючи словами «против них ставали». Нижче двома рядками пропущено 4 рядки: «а инних по ліохах» до «літости мертвили».

2 У сп. Судієнка: «понаволіковавши».

3 Там же: «милости».

4 Це оповідання передано у вид. Бодянського стисло, з великими пропусками, більшу частину його наведено в примітках. Саме так воно вміщено в сп. Третякова, яким, напевно, користувався Бодянський, публікуючи літописне оповідання за 1674 р. Познайомившись із списком Юзефовича, де це оповідання наводиться у своїй більшій редакції, Бодянський заніс його до приміток (стор. III, IV). Величко про ці події написав велике оповідання.

5 У вид. Бодянського: «задніпровскіе», у сп. Судієнка: «войско задніпранское», у сп. Козельського: «войска запорожские».

6 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «учинилося».

И так усе войско, которое першей \120\ переправовалося килка недель, то одного дня и ночи усе 1 Дніпр переправили, — и жители черкаскіе, бо Черкаси запалити князь росказал, и так усе вігоріло, нічого не зостало в Черкасах. А инніе городи поздавалися Дорошенкові, которих барзо зодрал плату, даючи татарам; а Лисянка уся уступила за Дніпр и испалена.

Того ж часу, узявши Умань 2, турчин уступил у свою землю, зоставивши орду при Дорошенкові, которій много утратил старшини, которіе 3 поздавалися были его царскому величеству. И тое, що турки не добрали, где що в схованнях было, то тое от него посланніе отбирали и до него отсилали, а он тим платил той своеволной 4 піхоті, которая при нему держалася. Также зостаючая піхота от него в Паволочи великіе розбої по гостинцях чинила и многих значних киян б позабивала купцов.

Тоей же осени по отході турецком у свою землю зараз наступил на Забоже король полскій Ян Собескій, которій ново по гетманові 6 королем стал. И еще не коронованим будучи и хотячи успокоїти 7 землю и привернути ку себі Україну, стал з войсками у Браславлю сам; а инніе стали панове и жолніре по городах усіх аж до Білой Церкви, при нему зоставали и гетмани: коронній князь Димитрій Збаразскій 124 и Яблонскій полній, и с тими войсками отнял у турков Бар з Чемерисами 8 и Рашков, турков вибивши, и Могилев.

1 У сп. Козельського: «увесь».

2 У вид. Бодянського: немає «узявши Умань», а замість цього «Умань Турчин розорил, уступив»; у сп. Козельського: немає «узявши».

3 У сп. Козельського: «якие».

4 Там же: переважно «свояволной», «свояволя», «своею волею».

5 У вид. Бодянського: «знатних Кіевских».

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «гетманствЬ.

7 Там же: «ускромити»; у сп. Судієнка: «упокоїти».

8 У вид. Бодянського: «черкасами».

РОКУ 1675

Король, стоячи у Браславлі и Паволочи, казал докучати, и так піхота Дорошенкова здалася королеві, которих до двора своего король узял и барву 9 и плату оним дал. Стоячи там король з войсками, учинил голодню, а Дорошенко жадною мірою не хотіл поддатися, але посилал по орду, которая вскорі зимою до оного вийшла, не даючи оному з королем до згоди прийти. И так перезимовавши король у Браславлю, пошол до Кракова на коронацію 125 , и там по городах позоставали коменданти, тоест у Браславлю, Немерові, Жорнищах, Олінцях, в Бару и в инних.

Того ж літа браславці здалися Дорошенкові и хотіли жолніров вибити, але того не доказали 10 и мусіли уходити з Браславля. И так комендант спалив Браславле и уступил до Немирова, але постарому браславцов у Ладижині жолніре,напавши,пожаковали, а инних \121\ постинали, а напотом у Бершади.

9 У сп. Судієнка: «и барму»; у вид. Бодянського: «уборы».

10 У сп. Судієнка: «доказалися».

И так тая Україна стала пуста, бо остаток тих людей Побужа и торговичане зийшли 1 на Задніпря.

Того ж літа боярин князь Ромодановскій, скупивши войска его царского величества и скупившися з гетманом Іваном Самуйловичом, ходили ку 2 Дніпру и посилали войско свое до Корсуня, которим Корсун здался. И так усіх людей с Корсуня с полковником їх спровадили на Задніпря. А ляхи, пришовши, спалили Корсун з церквами, а под Чигирин ходил подезд 3, тилко ж нічого не вскурали. Але вийшол Сірко з Запорожжя, с которим згоду узял Дорошенко и присягу виконал на подданство его царскому величеству и послал своїх послов на Москву, а напотом и санжаки отослал на Москву своїм тестем 126. Толко ж в том мало правди было, бо постарому посилал до турчина и до хана о помоч тое літо, манячи, отзиваючися слугою его царского величества, але жаль было гетманство положити. От которого своеволніе компанії и піхота почали рватися на Задніпря уходити, и для того почал з запорожцами мешкати в приязни и живность, горілки, тютюн, гроши 4 оним слати, сподіваючися того, же его гетманом утвердят, а до того, же юже ні от кого не бачил приязни: ані от ляхов, ані от татар а от турчина — за санжаки обавлялся, — а найболшей з запорожцами згоду принял, сподіваючися, же оного наставлят гетманом и на Задніпрю, бо перед тим жадною мірою не хотіл в згоді з Запорожжем мешкати, але еще промишлял и поднимался турчинові зносити Запорожже, бо найболшей оного не любили козаки запорозскіе, же поддался турчинові. И так зостаючи Дорошенко у Чигирині, любо юже в малой купі, и под собою держачи городков мало, тилко Чигирин, Крилов, Черкаси, Медведовку, Жаботин, Мошни 127, — постарому на Задніпря гетманові не хотіл поклонитися и гетманство отдати, але гетманом отзивался и посилал до орди, але орда оного не послухала. Также и до турчина посилал, але и тот за свою зневагу, же отдал санжаки, розгніваній, оному помочи не дал. Тилко з самою піхотою своеволною, которой при собі держал тисяч пултори 6, даючи оним плату грошевую и живность з тих городов оному послушних міли, — на усі сторони манил своею приязню и своїми приязними подбужал 6 так запорожцов, яко теж и в Полтавщині и инних городах українских през людей собі зичливих, жеби ся збунтовали на своего гетмана и на раду зезволили 7 на обрання гетмана, що юже инніе почали ся были бунтовати, але запорожци на тое не зезволилися у раді. \122\

1 У вид. Бодянського: «зайшли».

2 Там же: «по».

3 Там же: немає «подезд».

4 Там же: немає «гроши».

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «которую держал тисяч полтори».

6 У сп. Судієнка: «приязнями»; у вид. Бодянського і в сп. Козельського: «приязними побужал».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: далі «свояволную, на обране...»

РОКУ 1676

Навесну зараз, видячи его царское величество, же Дорошенко тилко писмами свою зичливость отсвідчает 1, а на сердци що иншого мает, и не попущаючи оному болше зводити, войска немаліе з Москви рушили и повіт Смоленскій, также боярин князь Ромодановскій зобрал великіе білагородскіе сили и искупился 2 з гетманом Іваном Самуйловичом войсками козацкими, — притягнули ку Дніпру против Воронувки. А наперед вислали подезд тисяч у двадцять под Чигирин, которій подезд, обогнавши Чигирин, не дал городком околичним уходити до Чигирина, тилко самії чигиринці зостали в осаді. Що видячи 3 Дорошенко, собою звонтпивши, почал трактовати, варуючи своего здоровя, на що боярин князь Ромодановскій з своїми началниками 4, также и гетман з своею старшиною позволили и поправили сумленям. И так по тих трактатах приехал Дорошенко з Чигирина до войска и поклонился боярину и гетманові Івану Самуиловичу и поотдавал знаки войсковіе, належачіе гетманом, тоест бунчук, булаву, гармати 128. И зараз того ж часу 5 виступили піхота Дорошенкова з замку Чигиринского и из города, а того ж часу войска его царского величества увойшли в замок Чигиринскій и у город Чигирин посполу с козаками задніпрянскими, тоест з полковником черніговским Василіем Борковским, и що належало войскового, тоест гармат, которих немалая лічба, порохов, борошна, — усе тое поотбірали под свой дозор. А Дорошенкові постановили, а напотим приказали, жеби уступил з Чигирина на Задніпра на мешканя, що и учинити мусіл, которому дано мешканя у місті Сосниці. И так гетманство его скончилося при упадку великом України; а от того часу Москва стала у Чигирині по указу его царского величества.

Того ж літа паша великій Каплан Ґерей 6 з великими войсками ходил в Полщу против короля 7 Яна Собеского и не дал ся войску коронному скупити, бо войско одно с хоружим коронним Синявским стояло под Лвовом, а король з войсками литовскими и коронними стоял под Берестечком. И так любо дали были битву добре турчинові, але же хан с великими силами наспішил, трудность великую учинил войску королевскому, оних облегши, где барзо много войска потратили и от коней отпали, и сами у великой тривозі зоставши, мусіли згоду 129 чинити и, не хотячи позволяти, тоест уступити усего Подоля по Коросташов 8 туркам и усей України зректися, \123\ также и плату дати тридцять тисяч червоних и инних немало вимислов за гріхи наши над християни.

1 У вид. Бодянського: «освідчает».

2 Там же: «и искупившися».

3 Там же і в сп. Козельського: немає «видячи».

4 У вид. Бодянського: «начальними».

5 У сп. Козельського: далі «войска его царского величества, за виступлением піхоти Дорошенкової з замку и из города, увойшли в замок и в город Чигирин посполу...»

6 У всіх інших списках: немає «Ґерей».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: далі додано «полского».

8 У вид. Бодянського: помилково «под королевство».

Того ж року генвара «30», на запустную неделю, померл великій государ цар Алексій Михайлович вночи, години 4, а на его місце зостал его син царем Феодор Алексіевич, и того ж часу усі бояре и стрелці присягали 1 его царскому величеству на подданство и на послушенство.

Того ж року и того ж дня узято монастир Соловецкій 130 и черцов вистинали люде ратнії его царского величества. Которого монастира доставали 2 през роков шесть неотступно, а за такую вину, же не позволили ся приняти новопостановленних 3 річей на соборі московском при битности двох патриярхов — александрийского и антиохийского; першая річ — же «Духа истинного» 4 не мовити у «вірую»; другая 5 — жеби не мовити: «Господи Ісусе, Сине Божій, помилуй мя», але так мовити: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя», а «Сина» оставляти, и иншіе річи новіє, которіе подруковано у книжці 6 названой «Жезл». И за 7 тое тот монастир спліондровано, которій на увесь світ славній и святих чудотворних міл у собі; и за тіе новіє річи многих черцов, попов и свіцкого стану людей у земли Московской помордовано, же того не хотіли приймати 8, але на старом держалися, як перед тим было. И многіе виходили на Україну на мешканя и у Сівер, позоставивши набитки свої, а инних и у силку позасилано 9.

Того ж року якійсь Капітон секту всчал 131, же живо люде в огнь на спалення ишли.

Того ж року полковник стародубовскій Петро Рославец, которій през килканадцять літ полковником будучи, а же не захотівши бити под послушенством гетмана своего, пойшол на Москову у килкадесят коней, хотячи поддати Стародуб, жебы зоставал як городи українніе 10 московскіе: Суми и Рибное. Але тая надія оного оминула, бо на тое не позволено, любо зраду оного принято, але напотом за посланцями гетманскими за сторожу оного взято и отослано з Москви на Україну до гетман а и отдано на суд войсковій. Которій окован у гетмана сиділ и на зезді сужен зостал усею старшиною на горло у Батурині; а протопопу ніжинского Симеона в манстир, которій з оним был на Москві и из собою 11 в одной раді 132. \124\

1 У вид. Бодянського: «присягли».

2 Там же: немає «люде ратнії... монастира доставали».

3 У всіх інших списках: «новопоставлених».

4 У вид. Бодянського: «святаго», в інших списках: «істинаго».

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «а знову зась».

6 Там же: «книжиці».

7 Там же: «а».

8 Там же: «принимати».

9 Далі розповідь про секту Капітона і про Петра Рославця е лише в сп, Судієнка та Іскрицького.

10 У сп. Судієнка: «українскіе».

11 Там же: немає «и из собою».

Того ж року от короля полского гетманом козацким настановлен Евстафій Гоголь, бившій полковник подолскій 1, а по потребі с турками дано оному становиско у Полісю и займаючи 2 городов литовских, а сам стоял у Димери, бо немалая купа при оном войска была, которим плату и сукна от короля давано, а живность з 3 людей.

1 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «постановлено Евстафия Гоголя, полковника подолского».

2 Там же: «изимаючи».

3 Там же: «от».

РОКУ 1677

Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало которій день был без вітру, и тривала снігами и морозами великими близко до святого Гегоргія, же юже людем на Сіверу не тилко сіна, але й солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи подвод с полков под запаси давано до Сівска, из Сівска проважено в Кіев, и много подводников от морозов покалічало, а инніе померли 4.

Того ж року прислан столник от 5 его царского величества Алмазов по Петра Дорошенка, бившего гетмана, у великій пост, и оного попровадил на Москву. Где на Москву 6 як приехал, брата его Григорія отпущено з вязення на Україну, а его задержано на Москві и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою 7.

Того 8 ж часу тот 9 протопопа ніжинскій, которій бил у великой чести на Москві, ніжинскій 10 Симеон, которого и воевода слуховал, до такого прийшол безчестія, бо, ведлуг обітниці своей ина казанного суду духовного, не захотіл зостати чернцем 11, жалуючи жони остатися, которого питано от консисторії архиепископской 12, которій отмовляючися, жадною мірою не позволил; аже в тот чин никого не примушают. А на том 13 была воля гетманская, жебы або декретові досить чинил, албо каранній был.

4 Оповідання про зиму 1677 р. і про вози, на яких доставляли запаси до Києва, вміщено тільки в сп. Судієнка та Іскрицького.

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «от».

6 Там же: цього слова немає.

7 Дальша розповідь про ніжинського протопопа Симеона, про пожежу в Стародубі, про відправлення до Москви Петра Рославця і протопопа Симеона є лише в сп. Судієнка та Іскрицького.

8 У сп. Козельського: немає «и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою». На підставі цього М. Петровський твердив, що наведений рядок є пізнішою вставкою. Такими пізнішими вставками, на думку Петровського, є ще кілька оповідань у сп. Іскрицького за 1685 і 1698 рр. Одначе ці твердження не аргументовані і не переконливі.

9 У сп. Судієнка: немає «тот».

10 Там же: немає «ніжинскій».

11 Там же: «ченцем».

12 Там же: «архієпископом».

13 Там ж е: «а напотом».

А же не хотіл ведлуг декрету зостати чернцем, то оного, \125\ отдаливши от священства, отдано на карность свіцкую; которій без фолґи 1 міл вязення и битя 2, и признал, же знову міл з нікоторими о здоровя гетманское, а звлаща з Рославцем, полковником стародубовским, Дмитрашком 133 переясловским, Лазором прилуцким и инними, которих усіх до вязення побрано и маетности попечатано и поотбірано.

Того ж року, місяця мая семогонадцять дня, в четверток в обідной годині, по службі божой в полгодини может 3, занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близко комор крамних, в Стародубі. От которого запалення церква, не відати яким способом, подобно, з неопатрности паламаровой, а особливо гнів божій за безаконія наша, — так великое будованя церквей божіїх чотирох, стоячих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна была в маліованню образов, в инних достатках, так теж великостію звонов, — зовсім погоріло, яко теж и в будинках дворов зо всіми немал маетностми так срокго вигоріло усе місто, же жадная не тилко хата не зостала, але ані башта, навет и саміе вали погоріли, нічого не зоставши, а и за містом, на килко сот подимя 4 погоріло. Так страшній пожар был за скаранням бозским. Бо в том місті всчалася ненависть: першая — полковник против гетмана, священники межи собою, осм на двох немал цалій рок турбовались; межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности 5 и частіе забойства, а за вшетечность жадной карности не чинено, але тое в жарти оборочано, любо якая явная курва, пиятики без удержанія, набоженства оспалость, бо духовних нізащо не міли, хлюбячися 6 оздобою церквей божіїх, отказаючи, же «нам не трудно о 7 попов и священников»; любо напоминали, не слухали, але от такових 8, которіе їх за збродні до покути приводили, з гнівом отходили и по своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. И так Господь Бог, не терпячи тих злостей, отнял тую оздобу того міста, тоест церкви божіей, в которих щоденная служба божая отправовалася, также и тую фортецію, которая на усі сторони славная была, наветь же и гармати погоріли. Тилко ж еще щось милосердія своего Господь Бог задержал, же не до останку згубил: же зостала скарбница вцілости, в которой немалая купа бочок с порохами; бо заратуй Боже, ежели би ся тое было заняло у мурованном склепу, то немало бы народу, людей вибило и вигубило. Еднак же народ жадной злости своей не признавал и гріхов, але усе на священников складал.

1 У сп. Судієнка: «фолки».

2 Там же: «вязенням и битям».

3 Там же: немає «может».

4 Там же: «подіймя».

5 Там же: «безчестности».

6 Там же: «хлубячися».

7 Там же: «от».

8 Там же: «таких».

А найпервій тая церков загорілася святого Николая, \126\ в которой проклятіе читано пастирское при службі божой и свічки гашено на проклатіе Шубою 1, священником черніговским, зосланним от архиепископа, и от тоей церкви усе місто вігоріло.

Того ж року іюля 31 попроважено на Москву Петра Рославця, бывшого полковника стародубовского, и Сімеона, протопопу ніжинского, окованних и з инними козаками 134.

Того ж року войско турецкое з ордами і Юрієм Хмелницким подступили под Чигирин у спасовку впервое 2 и доставали потужне, которим на отсіч зостаючим в Чигирині гетман Іван Самуилович, вийшовши з Батурина и скупившися з боярином князем Ромодановским у Липовой Долині, потягнули ку Дніпру.

Августа 13 дня в Стародубі 3 народ обурився 4 на священника Якова, того, которого Рославец полковник побил и за него проклятство прошлого року было. И того священника, виволокши з олтара, по службі божой, сродзе были и на смерть забили бы, ежели бы не оборонил полковник наказній, з своїми припавши козаками.

Того ж року місяця 5 августа 23,приступивши князь Ромодановскій з войсками московскими и гетман Іван Самуилович 6 з козацкими войсками посполу ку Дніпру 7 против Бужина на переправу 135, а наперед, еще не пришовши ку Дніпру, вислали до Чигирина Козаков піхоти полтори тисячи и москви приказ 8, которіе за ласкою божіею увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо он им орда моцно того боронила 9, але понад Тясмином оборонною рукою 10 увойшли. Притягнувши 11 ку Дніпру, войска московскіе и козацкіе зараз старання приложили о переправованю через Дніпр, але оним барзо того турецкіе войска з ордами боронили, бо и сам хан был. Еднак же войска козацкіе, отважившися суднами, на той бок Дніпра переправлялися уночі, и там зараз шанці над Дніпром дали у переправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского. И так козаки и москва, яко могучи, переправовалися, даючи отпор неприятелеві и щочас шанцов причиняли, в которой 12 потребі и сина \128\ ханского убито, и так тая война у Дніпра тривала през дней два.

1 У сп. Судієнка: цього імені немає.

2 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «впервое».

3 У вид. Бодянського оповідання про стародубського священика вміщено в додатку друкарських виправлень, стор. IV, у сп. Козельського цього оповідання немає. Тут розповідь про облогу Чигирина подається без вставок.

4 У сп. Судієнка: «обурившися».

5 Там же: немає цього слова, у сп. Козельського: «місяца августа 27».

6 У сп. Судієнка: «і гетьманом Самойловичем».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «з козаками ко Днепру».

8 Там же: немає «приказ».

9 Там же: «любо орди моцно того боронили».

10 У вид. Бодянського: ці двоє слів відсутні, замість «увойшли» — «ишли до Чигирина».

11 У сп. Судієнка: «потягнувшик».

12 У сп. Бодянського: «той».

Що видячи турчин, которій стоял под Чигирином, же потужніє 1 войска наступают, бо тут, у Бужина, князь Ромодановскій з гетманом з немалими войсками, знову зась у Пивах князь Галиции 2 также з великими войсками близко Дніпра стал, — а Чигирина 3 достати жадною мірою не могл, бо недель чотири розними способами приступали 4, подкопов чотири стратил, — которих юже з валу рукопаш отбили, — и собою стривоживши, за помощію божіею отступил от Чигирина и пойшол у свою сторону. Бо и орда оним не барзо зичлива была, и под Чигирином не било самого турчина, ані везира, тилко паші, над которими старшим Браїм паша. И так Чигирин зостал волним от того облеженя августа 29. Где притягнувши, войска московскіе и козацкіе направовали город Чигирин и замок 136, що турки попсовали, достаючи з гармат и подкопами, и шанці, рови позаровнивали, що турки были покопали коло города. А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка и инніе, которіе поздавалися были турчинові, то знову гетманові поклонилися, и залоги по тих городах стали. И осадивши Чигирин новими войсками московскими и козацкими, войска его царского величества и козацкіе назад уступили ку домом своїм 5.

Того ж року было достатков Печерского монастира припроважено до Стародуба, при котором скарбу отец Ясинскій з инними приехал.

А у Чигирині гетман зоставил своего батуринского человіка Коровченка полковником, а старшину и Козаков старинних спровадил з Чигирина на Задніпря, которіе розно по городах и селах мешкали, бо не довірав чигиринцям 6. И в том облеженю от турков старшим у Чигирині тот же Коровченко зоставал.

По зданню Чигирина от Дорошенка, иже юже 7 и сам поддался его царскому величеству и уступил з Чигирина до Сосниці за Десну \128\ ріку, —

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «потужне».

2 У вид. Бодянського: «Голицин».

3 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: точніше «и турчин Чигирина...»

4 Там же: «доставал розними способами приступами».

5 В інших списках далі виявляється невелика відмінність щодо послідовності і повноти оповідання. У сп. Третякова і в сп. Козельського не згадано про відправлення майна до Стародуба із Печерського монастиря, про чигиринського полковника Коровченка, а відразу розповідається про друге гетьманування Юрія Хмельницького: «По зданю Чигирина от Дорошенка» і т. д. У списку Судієнка також немає згадки про Печерський монастир і м. Стародуб, однак розповідається про призначення Коровченка полковником у Чигирині і про зміну старшини. Після цього мовиться про Юрія Хмельницького, не згадується про здачу Чигирина Самойловичу і про долю Дорошенка, а починається словами: «Турчин зась, хотячи учинити замішанину на Україні» і т. д. Отже, сп. Іскрицького ніби з’єднує в собі звід трьох інших списків, доповнюючи їх новим повідомленням про перевезення печерського майна до м. Стародуба.

6 У сп. Судієнка: далі «которій Коровченко и в том обложенню от турков старшим у Чигирині зоставал».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: замість «иже юже» — «уже».

турчин зась 1, котячи учинити замішанину на Україні, випущает Юря Хмелницкого з вязеня, и которій был здал доброволне гетманство и зостал чернцем и архимандритом жидичинским, — знову оного наставляет 2 турчин от боку своего гетманом запорозским и посилал з тими пашами и з войсками под Чигирин, але еще оному вцалі не довірали. И так поневаж не достали Чигирина, меншую вину складали на Юрия Хмелницкого, але тих пашей казал потратити, же уступили зпод Чигирина з соромом. И хана кримского хотіл стратити, але хан в Черкескую землю уступил, и иншого хана в Крим наслано, приказавши, жеби знову готови били на другое літо под Чигирин и под Киев. А Хмелницкого на зиму постановлено 3 у Волоской землі, над Дністром, в Сороці, з его козаками, до которого козаки почали избиратися 4 з тамтих городов подолских, и слободи на его імя закликано коло Богу на спустошених містах.

1 У вид. Бодянського (сп. Третякова) і сп. Кезельського: немає «зась».

2 Там же: «намовляет».

3 Там же: «поставлено».

4 Там же: «прибиратися».

РОКУ 1678

Зимою на усеедной орда вийшла 5 и, ставши кошем 6 на Росаві, загонами много шкоди починила, в повіті Переясловском людей побрали и порубали 7.

Того ж року великіе запаси у Чигирин проважено, и город кріпили, сподіваючися приходу турецкого. И на Україні стали аренди на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от Гоголя попередавалися, которим барву 8 давали, але то з великим шемранням людей было, же юже отвикли были арендам.

Того ж року, зараз навесні, войска великіе 9 его царского величества вийшли, над которими старшим 10 царевич Касимовскій и князь Ромодановскій. И гетман Іван Самуилович, свої войска скупивши, рушил з Батурина мая 10, с которим войска немаліе пойшли, бо не тилко Козаков у войско 11 гнано, але и міщан и из сел 12 два третего виправовали 13, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як до войни. И тіе войска потягнули поуз 14 Сулою ку Дніпру, до пристани Бужинской, так козаки, як и посполство,

5 У сп. Судієнка: «війшла».

6 У вид. Бодянського: немає «кошем».

7 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «порубали и побрали інних». Розповідь про укріплення Чигирина і про встановлення оренд на Україні вміщено тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі.

8 У сп. Судієнка: «барму».

9 У сп. Козельського: «великороссийские».

10 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: додано «бил».

11 У сп. Судієнка: «у віско».

12 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «селян».

13 У сп. Судієнка: «виправливано», у сп. Козельського: «виправляли и убогшиї».

14 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «поза».

бо \129\ нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков 1, скрипников, дудников — усіх гнано до войска 2.

А як войско виходило, на тот час розослал 3 архиепископ черніговскій Лазар Баранович свої універсали по усей Україні, жеби народ заховивал три дни пост 4 в тижню, тоест: понеділок, середу и пятницю, ані їсти, ані пити. До чого стосуючися, и гетман розослал свої універсали, приказуючи срого, жеби тое люде заховали, приказавши старшим, жеби того постерігали и непослушних карали, але на тое мало дбали.

Того ж року посел великій от короля полского Сапіга и инніе пани в килка сот люду на Москву ходили, упоминаючись Смоленского и Киевского воеводства, которих зразу принято з честю, але подарков королевских не принято, а напотом и самих задержано и мало чести оним отдавано, аж знову до своїх городов по скарб слати мусіли на живность.

Того ж року, юля 10, войска великіе подступили турецкіе з везиром Мустафою под Чигирин з тяжарами великими. А войско его царского величества з князем Ромодановским и гетманом Іваном Самуиловичом переправилися того часу через Дніпр нижей Бужина 5, на поля чигиринскіе, по сей стороні ріки Тясмина от Черкас, а турецкіе войска стали на другой стороні ріки Тясмина коло Чигирина, с татарского боку, и розділивши войска, пашей килка с ханом кримским и господарами волоским и мултянским переправили Тясмин ріку, — сили великіе стали на сем боку ріки Тясмина коло бору, не даючи проходу до Чигирина, а около обточивши, Чигирин доставали. А войска московскіе и козацкіе 6 стали в Бужині ку перевозу, тую плавлю отнявши. Где турки, зобравши болшую силу, стали коло войска московского и козацкого неотступно коммоником, турки и татаре коло табору, которим переміна от везира щодень ординованная приходила през килка недель 7, покуля притягл 8 князь Булат 137 з частю колмиков и черкес и Козаков донских. И скоро тіе войска притягнули, зараз почали войска рушати просто на турецкое войско, которое отступило было так коммонно, як и гарматами, з піхотою зостаючими на горі при Каплан паші, в котором рушаню войск великая и валечная потреба была на переправі, которая ведле села Шабелник иде, где аж заночовало войско бючися, и там немало донцов побито и Козаков. А на другій день, переправивши табор, под гору пойшли, \130\ але не допустили турки, стоячи на торг з гарматами, где знову ночовати мусіли.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: точніше «музик».

2 Оповідання про піст на Україні з приводу чигиринського походу вміщено тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі.

3 У сп. Судієнка: «роздал».

4 Там же: «в пост».

5 У вид. Бодянського: «ниже Божина».

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «войско московское и козацкое».

7 У сп. Судієнка: «дней и недель».

8 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «поколя притягнул».

И вночі полковника черніговского Василия Борковского 1 гетман послал и боярин, придавши 2 московского войска немало, где, не дойшовши гори, межи собою войска стали ся быти, узявши тривогу; що почувши, турки з гармат были моцно на табор козацкій, и так заночовати мусіли. А в суботу, скоро світ, войска козацкіе и московскіе гору опановали, турков отбивши, и гармат турецких двадцять сім з иншими риштунками узяли. И турки пострах великій узяли, але же войско не пущено за турками, комоник турецкій оглядівшися, знову отвернул, и так аж до самого табору войско козацкое и московское 3 гнали, рубаючи. Тилко един полковник московскій, оставившися рогатками, одержалися на городі 4, где и усе войско с табором притягли 5 и цілій день міли потребу. И так турки, видячи потугу немалую, уступили за Тясмин, взявши тривогу великую и перейшовши Тясмин, мости поламали и попалили. А войска московскіе и козацкіе подступили под Чигирин и стали под бором около озера, где стояли тиждень надаремне, жадного промислу не чинячи. Що видивши, турки с пилностю доставали Чигирина, а гетман Самуилович 6 услал свіжого войска килка полков в Чигирин, которії, увойшовши, влегце собі важили потугу турецкую. И так в пятницю вирвало подкоп под замком, где убито гранатом воеводу околничого Івана Івановича Ржевского, человіка военного и справного. А напотом дня 10 августа, в неделю о полудню, вирвало килка подкопов под містом праве в самій час, як козацтво — одни попилися, а инніе спали, и так, як стал крик, мало хто з войска козацкого кидался быти, але усе наутеки скочило з города, обачивши войско турецкое на той вирві, где подкопи вирвали. Где на мості, як зийшло козацтво, с которими мост обломился, а на греблі сами себе подавили, утікаючи; где немалую шкоду турки в людех учинили — на килканадцять тцсяч Козаков погибло: одни потонули в Тясмині, а инних порубано 7, бо турки не живили нікого, але усе стинали а місто палили, где опановали 8. Піхотного зась войска козацкого 9, под гору за церков зобравшися, боронилися аж до самой ночи, а москва в замку боронилася. И так вночі москва, понабивавши полни гармати пороху и замок запаливши, пойшли с тими козаками на пролом през турецкое войско, которое юже знову было перейшло през Тясмин и так увойшли до своего войска. Але еднак на замку немало полегло москви, як уступили 10, \131\ бо сторожи не спроважала старшина с квартир и тих бідних погубили; а и тіе усі заледво бы увойшли, ежели бы не піхота козацкая, сердюки, греблі до ночі боронили.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «Василия Борковского».

2 У сп. Козельського і в сп. Судієнка: немає «придавши».

3 У сп. Судієнка: немає «московское».

4 Там же і в сп. Козельського: «на горі».

5 У вид. Бодянського: «табор притягнуло».

6 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: немає «Самуилович». 7 Там же: «порубали».

8 Там же: «и допановали».

9 У вид. Бодянського: «піхотное зась войско козацкое».

10 Там же: «уступали».

В понеделок рано, додня, рушило усе войско московское и козацкое ку Дніпру, где з великою трудностю аж у вовторок прийшли ку Дніпру 1 и окопалися; але в том отході трудность великая от турков была. А в середу везир з Юрем 2 Хмелницким зо всіми войсками и гарматами притягли и отступили 3 войска наші своїми потугами, моцно 4 достаючи цілий 6 тиждень, где турков много побито, а под самим везиром коней двох убито; бо не тилко з оружя, але рукопаш билися, так барзо налігали на табор были, же хотіли турки узяти, але за помощію божіею на собі понесли. И так видячи турки, же їх много пропало, другой неделі уступили от войска нашого ку Чигирину и там през три дні тяжири переправляли и Чигирин до остатку зруйновали и гармати забрали и пойшли у свою землю. А наші войска переправилися через Дніпр без жадной юже налоги.

Зараз того ж часу, отступивши от нашого войска, часть войска турецкого и татар, пошовши з Яненком под Канев, и Канев достали и вирубали людей, и Канев спалили, и монастир, где у церкві мурованой много люду подушили огнем турки, а остаток через присягу здалися Хмелницкому, а городи: Черкаси, Мошна, Корсун, Жаботин зостали в послушенстві Хмелницкого в власти турецкой. И того ж часу жолніре уступили с Калника, Немерова, Лінец и з Жорнищ и тое зостало в владзи 6 Хмелницкого, которій ся писал так: «Григорій 7 Гедеон Венжик Хмелницкій, з божой ласки ксіонже рускій и гетман запорозскій» 8. И Хмелницкій стал сам в Немерові з войском своїм, а Яненко у Корсуні, при которих и татаре стали и свої залоги по тих містах поклали.

Того ж року посел великій от короля его милости полского Сапіга 9 з Литви и Комар, а с Корони князь Четвертенскій на Москву до его царского величества ходили и о примиря трактовали и учинили згоду, на которой его царское величество присягал.

1 У сп. Козельського: «у вовторник прийшли до Дніпра».

2 Там же: немає «Юрем».

3 У вид. Бодянського: «обступили», у сп. Козельського: «отступали».

4 У вид. Бодянського: «мочне».

5 У вид. Бодянського: «дали», у сп. Козельського: «цале».

6 У сп. Козельського: «во владгниї», у сп. Судієнка: «во власті».

7 Правильно: «Георгій».

8 У сп. Козельського і Третякова (вид. Бодянського): «котори ся писал князем руским (руським, тобто — українським. — Я. Д.) и гетманом запорожским».

9 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «пан Сапіга» і «пан Комар».

РОКУ 1679

А то была орда білогородская и трафила под такій 1 час, же сніги малие были. А напотом 2 знову тоей же зими, коло всеедной, вийшло кримской орди солтанов чотири, с которими множество татар и сам Хмелницкій был, и простовали на Черкаси за Дніпр, хотячи Задніпря опліондровати 3. Але Господь Бог замисли оних перемішал, бо барзо сніги великіе випали, же не можна было конем куди хотіти ехати. И так тилко по Лукомле и Яблунев были, а далій не йшли 139 за великою зимою и варовалися, же войска стояли около Дніпра от Аркліева по містах и от Миргорода. И так нічого не вскуравши, назад повернули з великою утратою коней, и самих татар набрано немало, бо голодно 4 било на коні. А по отході оных гетман 5 Самуилович послал сина своего Семена, до которого ся немало войска скупило козацкого 6 и московского. И так от Переясловля ходили до Ржищева 7 и там узяли приступом замочок и людей усіх вистинали; и оттуля 8 до Корсуня, и Корсунь узяли, але Яненко з своїми утікл, — и Мошну 9, Драбовку, Черкаси, Жаботин, и тих людей зогнали на Задніпря, попустошивши тіе міста 10.

Того ж року сейм волній 11 отправовался в Литві в Гронді 12, на которій папіж прислал леґата от боку своего, жеби конечне король и Річ посполитая розорвали згоду с турчином и приняли згоду з царским величеством и усе християнство, жеби заодно давали отпор поганину 13 турчинові, и своего кошту обіцуючи дати на войско. А царское величество през своїх послов Бутурлина боярина и Чадаева околничого сумми прислал два милліони на войско и задля докончання згоди 140, що обіцовали ляхи с своїми войсками допомогати 14.

Навесну зараз его царское величество висилает сили 15 великіе до Киева, тоест князя Михайла Черкаского, а при нему бояре великіе: Петр Василиевич Шереметов и брат Шереметов, боярин Миславскій 16, князь Урусов, князь Хованскій, князь Долгорукій, \133\

10 Там ж е: «людях».

Зараз на початку того року орди немаліе з Яненком війшли о Богоявленії под Козелец и там великую шкоду у людей 10 учинили \132\ коло Дніпра, аж по Носовку, многіе села повибирали и назад вернулися с полоном вцілости 138.

1 У вид. Волинського і в сп. Козельського: немає «такій».

2 Там же: немає цього слова.

3 У вид. Бодянського: «сплюндровати».

* Там же: «холодно».

5 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «пан гетман».

6 Там же: «Козаков».

7 У всіх інших списках: «Иржищева».

8 У сп. Козельського: «а оттоля ходили», у сп. Судієнка: «а отътуль Корсун узяли».

9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Мошни».

10 У сп. Судієнка: останні три слова пропущено.

11 У сп. Судієнка: «вальній», у сп. Козельського і в вид. Бодянського: «важни».

12 У вид. Бодянського: «Кгродні», у сп. Судієнка: «Городні».

13 У вид. Бодянського: «поганови».

14 Там же: «допомогти», у сп. Козельського: «домогти», у сп. Судієнка: «домагати».

15 Там же: додано «свої».

16 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «Милославский».

Алексіевич 1, Змиев, царских приказов голова Шепелев 141. И тіе усі войска, которих было на по два крот сто тисячей, с козацким войском стояли коло Киева и вал копали коло монастрей, и жадних подездов не отправовали нікуда через усе літо 142. А войска турецкіе за пороги ходили и там, ниже 2 Запорожя и Січи, городков 3 два змуровали над Дніпром з обох сторон, а козаки запорозскіе з Січи 4 уступили у луги с кошовим Іваном Сірком 143, с которим на знесеня тих городков москва с козаками піхотними ходила.

Того ж року ніякиесь бунти на Москві встали были противко его царского величества от бояр нікоторих и столников, але тое зараз ускромлено и многих потрачено. Началником был ніякийсь Коропков, которого страчено с помочниками ведлуг заслуги їх 5.

Того ж року на Днепрі под Кіевом мост на байдах 6 уроблено широкій, же у три лаві ити могли вози, а тое роблено коштом царским задля переходу войск, которіе войска стояли до Рождества пресвятої Богородици. Але на отході войск спод Кіева 144 татаре, подпавши, учинили немалую шкоду, бо Козаков и москви немало порубали и живо побрали, которіе при конех зоставали за Либедю, также и коней много барзо заняли. Которіе уцілости увойшли, бо жадной погоні за ними не било 145 и язика не узяли, хто тую шкоду учинил под так великим войском.

1 У вид. Бодянського: «Алексій», правильно — Юрій Олексійович Долгорукий.

2 Там же: «нижей».

3 Там же: «городка два», у сп. Козельського: далі «змурували».

4 У вид. Бодянського: цього слова немає.

5 Оповідання про бунти в Москві, про будування моста через Дніпро, про татарський напад під Києвом вміщено тільки в сп. Іскрицького та Судієнка.

6 У сп. Судієнка: «байдаках».

РОКУ 1680

На початку того року вийшол хан з ордами немалими под слободи московскіе и стал коло Мерли, и барзо великую шкоду учинил в слободах московских, миль на тридцять попустошил. аж и поза Білагородом, и вернулся вцілости, бо ніхто за ним не ходил.

Того ж року навесні татаре коло Києва шкоди великіе починили на пренесеніе мощей святого Николая и на святую Троицу 7.

В том же року суша и горачость слонца великая была, от которой повисихали води и трави посхли, с которой сухоти робацтво 8 умножилось, и позедавши 9 капусти та боб, горохи, коноплі повиедали 10 и гречку, з ниви на ниву стадом ходили.

Того ж року юля 7 Новгородок Сіверскій увесь вігоріл.

Того ж року войска великіе его царского величества вийшли и стягалися под Путивлем у Білих Берегов, над которими старшим \134\ был боярин Голіцин, под которого послушенством зоставал и князь Ромодановскій.

7 Усі інші оповідання за цей рік, за винятком розповіді про двох німецьких пророків, зустрічаються тільки в сп. Іскрицького та Судієнка.

8 У сп. Судієнка: «рубацтво».

9 Там же: «повіїдали».

10 Там же: цього слова немає.

6 Ці короткі повідомлення про двох німецьких пророків під 1683 р. вміщено також у сп. Судієнка, сп. Третякова, у вид. Бодянського. Очевидно, під цим роком оповідання про двох пророків мало бути вміщене і в сп. Козельського, бо тут залишено місце.

Велике оповідання про цих двох пророків написав Самійло Величко.

И там стоячи, ожидали на відомости, ежели турки міли бити под Кіевом 1, жеби противко оних тягнути. А войска козацкіе в домах зоставали, тилко полк Стародубовскій війшол ку Десні, а гетман з старшиною до боярина под Путивля 2 ходили, совітуючи собі о ділех военних. И в том року войска в Киев не ходили московскіе и козацкіе, бо жадних войск неприятелских не било. А як літо, так и осень сухая была, же болота повигорівали, и води в них не было.

Того ж літа Лохвиця, Золотоноша и инних міст немало вигоріло. А на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер.

Того ж року турки коммиссію, албо границю розездили, але не учинили слушного постановленя о границі, которую до сейму ляхи отложили, на чом спор стал. Тоей же осени турки, не чекаючи сейму лядского, учинили границю по Стрипу 3 ріку, але и за рікою Стріпою, которая граничит, місто Чортов и Терембовля и инніе под себе подвернули 4, и копци, слупи мідяніе поставили.

На концу того року на Рождество лядское, 15 декабра, на небі уночі комета великая явилась, тоест от захода слонца з малой звізди столп страшне великій, ясній, которій до полнеба досягал, а в той ясности през 5 три ночи тривал, а напотом на многіе ночи по заході слонца являлся, тилко не так юже світел стоял.

Тоей зими около Киева и под Остр татаре часто докучали и людей в полон брали.

Того ж року в Німцех якіесь пророки два явились, которіе до покути людей напоминали и о Римі, же мает запастися як Содома, и о инших річах 6.

1 У сп. Судієнка: «подійти міли под Кіев».

2 Там же: «Путивель».

3 Там же: «Стрипму».

4 Там же: «повернули».

5 Там же: «через».

РОКУ 1681

О Воскресенії Христовом 7 посел его царского величества, прозиваемій Тяпкин, повернул от турецкого монарха 8, с которим и татарскій посел в килкадесять коней ишол до его царского величества, бо турецкій монарха злецил ханові кримскому зачинати згоду чинити 9 з его царским величеством.

7 У сп. Козельського і Третякова (вид, Бодянського): немає «о Воскресенії Христовом».

8 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «монархи».

9 Там же: немає «чинити».

О которой так трактовавши \135\ з оним Тяпкиним у Криму и постановивши, якую дань мает давати его царское величество турчинові през руки ханскіе 146, и на том поприсягши в Криму, и до его царского величества поехали о потвержденія 1 тоей згоди 2.

Того ж року его царское величество монастир Свинскій под Брянском привернул до монастир а Печерского киевского, и черци киевскіе заехали; а прошлого року монастир Трубецкій 3 тому ж монастиреві Печерскому отдано, спровадивши оттоль чернцов московских.

Того ж року юня 21 гром запалив церков великую у Стародубі Рождества Пречистої Богородици и уся згоріла.

Того ж року августа 9, перед світом, земля тряслася с понеділка на вовторок.

1 У вид. Бодянського: «потверженіе», у сп. Козельського: «потверждене».

2 Дальші оповідання за цей рік — про Свинський і Трубецький монастирі, про пожежу в церкві м. Стародуба, про землетрус — зустрічаються лише в сп. Іскри цького та Судієнка.

3 Правильна назва монастиря «Трубчевський Чолнський».

РОКУ 1682

Місяця мая 4 государ цар московскій и всея Россії Феодор 5 Алексіевич помер с жалем усего християнства в молодих літах, которій великую любов до нашого народу міл, бо и набоженства на Москві нашим напівом по церквах и по монастирах отправовати приказал, и одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. А на его місце обрано царем брата его молодшого Петра Алексіевича у молодих літех у девяти; наступил на панство 6 місяця мая 6 дня, которому бояре присягли, и стрелци московскіе не хотіли присягати задля того, же старшій брат зоставал у літ осминадцяти 7, царевич Іоан Алексіевич з першой жони, и того стрелци хотіли царем 8. Що видячи покревніе царици Наталії, матки цара Петра, почали старатися, жеби як уморити 9 старшого царевича Іоанна, и до того прийшло было, же почали били думати 10 брати царици Наталії рожонії, которих прозивано Наришкини. Що постерегли 11 молодая царица небожчика цара Феодора и царевни, на стрелцов крикнули, що стрелци, припавши, оборонили и тих Наришкиних, дядков царских, \136\ побили, а инних давали на спитку — хто причиною был смерти небожчика цара Феодора.

4 У сп. Судієнка: «В місяці маї».

5 У вид. Бодянського: «Федор». За вимовою XVII — XVIII ст. — «Теодор».

6 У сп. Козельського і Третякова (вид. Бодянського): немає «девяти наступил на панство».

7 Там же: «семнадцяти літ».

8 У сп. Судієнка далі таке: «за якіе їх стрелцов бунти їх и протчіїх вишъпрописанного царя Федора Алексіевича приличных смерти, по многих допросах и распросах трачено». Після цього мовиться про Дуку: «Того ж року господарь волоскій» і т. д. Отже, оповідання про події в Москві 1682 р. вміщено лише у вид. Бодянського (за сп. Третякова) і в сп. Іскрицького та Козельського.

9 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «матки царя Петра Алексіевича. старатися, жеби як уморити».

10 У всіх інших списках: «душити».

11 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «постерегши».

Чого допитались, же оному дано трутизну за поводом мачехи его, царици Наталії, которая о здоровя 1 їх старалася, намовивши доктора царского, перехриста, а то для того, жеби син оной царевич Петр наймолодшій осіл царство. Которую то царицу насилу сам цар молодій Петр, яко матку свою, отпросил у стрелцов, же 2 не стратили, а народ 3 оной увесь вигубили срокго, на штуки рубаючи, а отца царичина 4 там же, отпросивши, у чернъци 5 постригли и в монастир Соловецкій отослали. И так великіе бунти повстали на Москві от стрелцов на сенаторов всіх 6, обравши царем Іоанна Алексіевича того ж часу, жеби оба царами были: Іоан, яко старшій, и Петр яко молодшій; и так два цари на Москві стало, и обоїм присягали на послушенство. И так стрилци, вивідуючи, хто незичливим был цару Іоанну, то тих брали и тиранено 7 забивали, з ґанков 8 от палацов царских кидали на дол 9; а тут на копії брали, и на площади на штуки рубаючи и на копії винесши и 10 псом кидаючи. С которих найзначнійших 11 персон сенаторов з пятдесят помордовано, и царевича Касимовского чвертовано, Долгорукого князя 12 з сином, князя Ромодановского с сином, которіе вожами славними были у войсках московских и инних многих. Также стрелци подавали чолобитную на своїх полковников, голов, сотников, же їх работами обтяжают, плату їм належитую 13 собі берут. По которой чолобитной многих полковников, голов, сотников московских стрелці своїх помордовали, позабивали, а з добр їх, що было задержано, плати, нагорода стрелцом была. И не тилко тих голов, полковников 14, що на Москві зоставали, так сродзе 15 мордовано, але и которіе и в городах українских были 16 в Києві, в Чернігові и инних, то по челобитной стрелецкой зискивано и мордовано, на Москву привезши, и сродзе трачено, задаваючи муки великіе 17,

1 У вид. Бодянського: «о здоровю».

2 Там же: «жеб».

3 Там же: «род».

4 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «царицина».

5 У сп. Козельського: «черници», у вид. Бодянського: «черчци».

6 Там же: «своїх».

7 У вид. Бодянського: «тирански».

8 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: немає «ґанков».

9 У вид. Бодянського: «народ».

10 Там же і в сп. Козельського: немає «и на копії винесши и...»

11 У вид. Бодянського: «назнатнійших», у сп. Козельського: «назначнійших».

12 Там же: додано «князя Юря».

13 Там же: «належачую».

14 Останні рядки у сп. Козельського і в вид. Бодянського передані з пропусками: «що било удержано и не тилко тих трох полковников...»

15 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «строкго».

16 У вид. Бодянського: «були».

17 Там же і в сп. Козельського: «то по челобитю стрелцов зискивано и задаючи муки великие, і трачено на Москві».

также и тих многих, що боярами и думними дяками над приказами зоставали \137\ на Москві, витрачено за нечинне 1 слушной справедливости. Сродзе великая тривога 2 на усіх жителей московских 3 была от стрелцов, якої ніколи не бивало, а то знати, же гнів божій. А звлаща тих бояр губили, хто причиною смерти небожчика цара был, бо визнал доктор перехрист, которого призвано 4, за чиею радою отруено, з чого царицу и патриярху поволано 5.

Того ж року господар волоскій, зогнавши волости немеровскіе и усіх побожан, будовал собі двор у Цекийновці 6, на сем боці Дністра, на мешканя, и у Немерові от себе наказного гетманом зоставует. И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над волохами, бо на Україні дано свободу от турчина, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніе. А Подоля особливе привернено до Камянця Подолского, и тіе городи паша камянецкій справовал и по городах свою старшину турецкую з войсками поставил, якото: в Бару, в Межибожу и инних, юже до тих господар Дука справи не міл.

Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того ж року в самой столици щодалій гору 7 брали, тоест от стрелцов, которіе юже не стрелцами називалися, але надворною піхотою царскою. А напотом умисл свой засадили, хотячи усіх бояр вигубити, тилко собі маючи у великой чести князя Андрія Івановича Хованского, которій уже усіх на столици справовал, и при нему завше килка сот стрелцов зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остерегл, же юже и о царство промишляют. И царіе виехали з столици на свої царскіе фолварки з матками 8 и сестрами, и час немалій мешкали у Воздвиженском, ведле Троецкого монастира, где стрелцов килко, пришовши до їх царских величеств, оповідали раду князя Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицу, то оних потратити, а сина князя Хованского царем наставити. О чом їх царскіе величества увідомившися, по килко крот посилали по князя Хованского, которій на царскіе писма не ехал, аж боярин князь Ликов ездил по него, и на слова его поехал до їх царских величеств до Воздвиженского, и там оному з сином голови поутинано обом Хованским, и войска великіе скуплено под Троецкій монастир на знесення оных стрелцов своеволних, которих у столици сорок пять тисяч было, и сами собою справовали, нікого не слухаючи.

1 У сп. Козельського і в вид. Бодянського: «нечинене».

2 Там же: «та ж тривога великая»

3 Там же: «в Москві».

4 Там же: «пробовано».

5 Там же: «познано». Дальші оповідання за цей рік зустрічаються тільки в сп. Іскрицького, Судієнка і в російському перекладі.

6 У сп. Судієнка: «Цениловці».

7 Там же: немає «гору».

8 Правильно «з маткою», тому що тоді жила тільки мати Петра I.

Бо и скарбници с порохами и кулями и всяким оружем в моц свою взяли \138\ и бунти противко усіх сенаторов и против їх царских величеств [чинили] 1; поневаж оним зразу допущено своеволі, где юже жадного полковника, ані сотника з старших не міли над собою; бо которих не вигубили, то поутікали до боку їх царских величеств. Где уся Москва у великой тривозі от оних била и як на яких неприятелей чужостороних, усей землі войска купилися до царского боку и промисл о оной своеволі чинили. Же видячи стрелци, же своего предводителя, тоест князя Хованского утратили, мусіли ся упокорити їх царским величеством, — вислали с промежку себе сот дві стрелцов, просячи о милосердіе, сами плахи и сокіри на себе принесли. Которих до ласки своей царской їх царское величество приняли, и пославши, у оних усю казну военную отобрали и город, и їх без оружя учинили. И так їх царское величество по многом времени уехали в Москву місяця..., где уехавши 2, не без карности было предводителем тих бунтов: одних на горлі, а инних силкою карано, а остатку не позволено при оружю зоставати, опроч тих, которіе на варті зоставали. А бояре и слуги боярскіе неотступно з оружем ходили, осторожними будучи от тих бунтов, и оних стрелцов при назираню по городах розослано так в українніе 3, як в московскіе. И так тіе бунти ускромились великіе на Москві.

1 У сп. Іскрицького: цього слова немає, його взято із сп. Судієчка.

2 У сп. Судієнка: «отъехавши».

3 Там же: «українскіе».

РОКУ 1683*

Сталося розерване 4 згоди королю полскому з турчином — зараз по отправленю сейму войска полскіе казано збирати. А турчин, подобно, того не знаючи, скупивши сили великіе, пойшол на цесара християнского и, переправивши Дунай, опановал усю землю Венгерскую, которая оному поддалася наперед доброволне. А то взглядом того, же за подущеніем езуїтов хотіл їх от віри лютерской отвернути, чого они не хотячи терпіти нарушеня своей віри, турчину поддалися. И так вейзир з войсками своїми подступил под город столечній цесарскій Відно, где цесар давши бой и не могучи видолати силам великим турецким, в городі Видні замкнулся 147, и там город приказавши своїм гетманом, уступил в вишіе панства задля скупленя войска. Где през цілое літо у великом облеженю зоставал, которіе облеженці просили короля полского Яна Собеского о поратованя, которій стоял на граници своей за Краковом, которій, видячи так великую налогу от бісурман християном, якнайскорій войска збирал так кварцяніе, як и посполитое рушеня, и затягаючи по усей землі своей и по Україні — зараз плату давано. И так барзо великіе войска скупил, и Бога узявши на помощ, пойшол против войск турецких. О чом довідавшись, турчин Відно казал моцно \139\ доставати, а сам з войсками иними против короля полского пойшол, легце себі тіе войска важачи.

4 У вид. Волинського: «розорванне».

* У сп. Козельського немає опису подій за 1683 — 1686 рр.

Але оного фортуна омилила: бо що учинил был засадку войск своїх піхоти тисячей четиридесять, усе тое знесено от короля полского, аж и сам везир не видержал з своїми войсками, але за помощію божіею и тіе розбити стали, же у малой купі мусіл 1 утікати, оставивши армати, намети — усе, що при собі міли. А и тіе войска, що города Видня доставали, побити, ледво що утекло: незліччоное множество бісурман 2 пропало. Где и сам король, в городі Видні побувавши и искупившися з инними ксіонженти християнскими, з войсками великими пойшли наздогон за везиром, не даючи оному отпочинку. Которая потреба была септеврія 13 по рускому календару 3. И знову у Дуная, у мостов, міли потребу и там турков збили, которіе великим гуртом на мост пойшли, с которими и мости на Дунаї обломилися, где знову много погинуло от меча и потонуло, которіе жолнірове, мости направивши, за турками пойшли, где по килка крот турков громили. Усіх потреб по чотири крот * валечних было, и на всіх потребах турки 4 шванковали 148, и городов много турецких попустошили и куды хотіли войска полскіе [ходили и 5] пустошили у килканадцять миль от Цариграда. И в тих потребах пашей много погинуло и живих жолніре побрали, которіе у Лвові в вязенню зоставали, и господар волоскій Дука.

Того ж року у Полскій землі восени, по Святом Семионі 6, около Ярославля, знову овощ и ягоди в полях породилися, которих, власне, як серед літа, обфитость великая била.

1 У сп. Судієнка: «мусіли».

2 Там же і в вид. Бодянського: «бусурмана».

3 Там же: просто «сентября 13 дня».

* Починається третя рука.

4 У вид. Судієнка: «турков».

5 Це слово взято із сп. Судієнка і з вид. Бодянського.

6 Там же: «Симеоні».

РОКУ 1684

На початку року 7 в Немерові, зобравшись люд посполитий, козаками менуючися, бо межи ними и козаки били, а над ними старший от короля данний Куницкий, которий 8 гетманом меновалъся, и починивши усіх городов столечних полковников, назвавши, у которих полковники зостают, и с тим войском 9 пойшол на Рашков у Волоскую землю албо у Білогородский повіт ку Тегині. И там посад спалил, тилко замок зостал, инніе волости попустошил, и много би шкоди починил, але орда, вийшовши с ханским сином, оним не допустила, з которими козаками войну учинила. И с той \140\ войни Куницкий з немного Козаков утік, розуміючи, же тое войско не оборонится от орди.

7 Там же: «В началі року 1684».

8 Там же: немає «которий».

9 Там же: «во всіх городіх столечних полковников и скупивши войско».

Але козаком орда не могла [нічого] 1 учинити, — вцілости вернулися и оного Куницкого своего старшого убили 149 и наставили межи собою старшим Могилу, козака з Запорожа, которий з ними в Кемерові зоставал, називаючися гетманом, и свою залогу коло Камянця держал и по инних городах, вигнавши турков.

Того ж року, зараз навесні, турки провадили живность до Камянця, против которих козаки з Немирова виходили, хотячи оним заборонити тоей дороги. Але ошукались, бо орда, на них напавши, сот пять вистинали и тое в Камянец впровадила, і много шкоди починила в тих волостях, которие знову в послушенстві королевском зоставали.

Того ж року знову затяги велікие в Полщи и по україних городіх: даванно гроши, сукна, абы человік, — а то противко турком, — и посполитіе рушеніе, где много тиснулося и Задніпра много утікало 2, любо їм того забороняли.

Того 3 ж року велечної войни не било, бо турчин з великими потугами не виходил, тилко под Будиням коло Дунаю цесар християнский войска турецкіе погромил килка паш и из с Текелем венгерским міл потребу и в Венграх.

А король полский з войсками своїми стоял под КамянцемПодолским, маючи в обложеню, але сами болшую трудность міли от турков с Камянця и хороб великих, а найболше от бігунки 4, с которой много войска полского и литовского и прускуго вимерло. Восени, прийшовши хан з ордами под Камянец, войска полскіе отогнал, которіе с трудностю отходили за ордами, же оним трудность чинили.

Волоская земля того року барзо спустошена, же мало кого в ней зостало, от ляхов, Козаков и татар.

Того року дорожнета великая била в Полщи и у Литві, бо не било урожаю на збожже.

Того ж року за відомом їх царских величеств гетман запорожский Іван Самойлович росказал по самий Сож ріку усі села отехати, от Гомля, аж по самое Рославле, и привернули до Стародуба, от ляхов отнявши, и свої залоги постановил полковник стародубовский.

1 Це слово взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «из Задніпра утеком».

3 Там же: «якого».

4 Там же: додано «получили».

РОКУ 1685

Хан кримский вийшол 5 з ордами и сам стал коло Рашкова на Кучмани, и великіе шкоди починил по волости по Волиню, Подолю, загонами навесні; а солтани з ордами пойшли верх Дунаю ку турецким войском, жебы ся скупити. А Волоская земля пуста стала \141\ от войск полских и татарских и козацких, которіе по королю зоставали.

5 У вид. Бодянського: «пойшол».

Того ж року турецкіе войска сили великіе вийшли противко цесара християнского ку Відню, чинячи тісность велику; але цесар, скупивши войска, божіею помощію тіе войска турецкіе знесл на голову и армат боліє пяти сот побрав, и в державу панства турецкого з своїми войсками за Дунай увойшовши, пустошил, як хотіл.

Того ж року на Білом мору визера турецкого громили венетове и франки, где отсюль великая тісность туркам била. А войска полскіе стояли на пасах от Камянця тое літо, а и гетман Яблоновский и кавалер ходили у Венгерскую землю 1 и там до килка замков — Буду и новіє замки Стригон, Решин отняли у турчина и своїх людей осадили и назад отступили на Буковину, где оних турецкое войско осадило з ордами великими межи Прутом и Дністром, що к ним з великою шкодою войска и усего табору прийшло, и заледво вийшли. А орда оним зфольговавши, на Волинь пойшла загонами, где много людей побрали, подобно, за позволеніем гетмана коронного: бо безпечно орда ходила, а жолніре нігде оних не громили. А королю не позволили сенатарове до войска ити 150, и за тим порадку 2 у войска їх не било, и войско погинуло.

Того ж року син гетманский Семион 3 померл, юня 7, на Сошествіе святого Духа, в літех молодих, але розуму старого, четвертого року своего полковництва стародубовского.

Того ж року Гедеона, князя Четвертенского, єпископа луцкого, на метрополію 4 киевскую обрано.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «ходил у Венгерскую землю з войсками».

2 Там же: «порядку».

3 Там же: «Семеон».

4 Там же: «митрополію».

РОКУ 1686*

По Богоявленії стала згода їх царских величеств з королем польским вічистая и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, хотячи с ними войну міти, допомогаючи королеві и Річи посполитой, при какой згоді и отъданно волость тую, що коло Сожа ріки, козаки были заехали до полку Стародубовского 161, знову до Литви, чіе и було. А король польскій Ян Собескій присягу выконал в Яворі при послах его царского величества при Борису Петровичу Шереметьеву с товарищи его на вічную згоду з їх царским величеством на том, юж Смоленска и Кіева и сегобочной України не упоминатися вічними часи, учинивши границю слушную, що и цесар подътвердил за изволеніем папіжским жеби заодно на турки и татар войну поднесли, оставивши згоду. На що їх царское величество поднялися своїми войсками на Крим иты и Крим сносити посполу, и козаки с ними ити мают.

Того ж року орда барзо много шкоды начинила поза Дніпром по самый город Кіев, людей побрали, порубали купцов коломійцов.

И тогда король польскій Ян Третій зобрал войско великое, и зоставивши налогу коло Камянця Подольского, сам ходил з войсками у Волоскую землю до Дуная, великой войны не иміл з турками, бо турки міли войну с цесаром на Білом морі и ис иншими, где турков быто. А тут, коло короля, орда немалая з сыном ханским докучала. И так на зиму король з войсками у своей землі, сподіваючися войска литовского и козацкого на Крим.

Того ж року сніг великій випал по святом Георгії и килка день лежал, але збожу нічого не шкодил. Того ж року червяки чорніє а ростом як гусеница были множество, коноплям и иному зіллю барзо шкодили, але збожу нічого не вредили. И так стадами ходили по дорозі и в городы, в брами и из городов стадами на огороды, не боячись дожчов, хочай літо и мокрое было».

На початку того ж року, по Богоявленії, тот метрополит Четвертенский, приехавши з Москви, поехал з Батурина до святой Софиї до Кіева. \142\

* У сп. Судієнка і в вид. Бодянського всі події за цей рік передані в іншому порядку і послідовності, не так докладно, як у сп. Іскрицького. Наведемо текст літопису за сп. Судієнка: «В началі року 1686. Тот митрополит Четвертенскій прііхавши з Москвы, поехал з Батурина в Кіев до святой Софії.

Того ж року стала згода їх царских величеств з королем полским вічистая, и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, хотячи з ними войну міти, допомагаючи королеві и Річи посполитой.

Того ж року сніг великий випал по святом Георгії и килка день лежал, але збожу нічого не шкодил.

Того ж року червяки чорніє, а зростом як гусениця, были множество и коноплям и инному зіллю барзо шкодили, але збожу нічого не вредили. И так стадами ходили по дорозі и в город, в брами, и из города стадами ишли на огороди, не боячись дожчов, хочай літо мокрое било.

Того ж року орда барзо шкоди много начинила поза Дніпром, по самий город Кіев: людей побрали, порубали купцов коломийцов.

На той же вишписанной згоді з послами королевскими отдано волость тую коло Сожа ріки знову до Литви, чіе било, що били козаки заехали до полку Стародубовского.

Того ж року король полский Ян Третий зобрал войско великое и, зоставивши залогу коло Камянця Подолского, сам ходил з войсками у Волоскую землю до Дуная. Великой войни не міл з турками, бо турки міли войну с цесарем на Білом морі и с иншими, где турков бито. А тут коло короля орда немалая з сином ханскими докучала. И так на зиму король з войсками своїми повернул у свою землю; а хан сам стоял з войсками у своей землі, сподіваючися войска литовского и козацкого на Крим. Задля того, же король полскій присяги на згоду царскому величеству не виконал, любо то и задор с татарами учинили, и войска московскіе стали за порогами, нижей Січи, з Косоговим, которіе там зимовали 1.

Того ж року король полский Ян Собеский присягу виконал в Яворові 152 при послах его царского величества, при Борису Петровичу Шереметову с товарищи его на вічную згоду з їх царским величеством на том, же юж Смоленска и Киева и сегобочной України не упоминатися вічними часи, учинивши границю слушную, що цесар подтвердил за изволеніем папіжским, жеби заодно на турки \143\ и татар войну поднесли, оставивши згоду, на що їх царское величество поднялися своїми войсками на Крим ити и Крим зносити, посполу и козаки с ними ити мают.

1 Це оповідання зустрічається лише в сп. Іскрицького.

РОКУ 1687*

На початку 1 войска великіе їх царских величеств зо всей Москви и панств приналежних до нас 2 рушили в городи українскіе, московскіе еще зимою з арматами, над которими старшими били Василий Галіцин князь и боярин, а другий Шеїн, и до весни тривали, стягаючись в слободах московских коло Сум, Криги, Котелви и инних. И гетману запорожскому 3 указ царский бил 4, жебы на войну готови били на Крим ити, где и Козаков приболшало з посполства. О святом Георгії, зараз навесну, гетман Іван Самойлович вийшол з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби виходили, універсали. А сам гетман на Гадячое 5 ишол ку Полтаві, и за ним усі войска козацкіе, переправивши Ворскло, ку Орелі 6, ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось войско козацкое, за которими и московскіе войска барзо велікіе наступили з боярином Василіем Василіевичом 7 Галіцином и при нем бояре: Шеїнов 8, Долгорукий, Змиев 9 и инніе 153 незличоние войска Самар переправили, где спор стал з гетманом, же мости попаленно на Самарі по переході козацком. От Самари пойшовши, стали у Острой Могили, на річці Татарці, межи Плесами Великими. Оттоль пойшовши, ночовали, перейшовши Вороную, а оттоль у вершину Осокоровской 10, где Терги от моря притягли річки, оттоль на Волную, где Кримка річка притягла от Конской, а оттоль у вершини Московки 11 Сухой, а оттоль ишли межи Кобилячкою и межи Литовскою на вершину Камянки, а оттоль до Конской, а оттоль на піски 12 Великого Лугу, где мечет пустий стоїт, и там Янчул річка, и там 13 Торскіе піски 14, недалеко от Січи; и оттоль не йдучи далій, назад повернули з войском зверху Великих Лугов против Кочогор, \144\ при тивлища татарского ноч же 1 ишли коло Дніпра.

* З 1687 р. знову продовжується список Козельського.

1 У сп. Судіенка і в вид. Бодянського: «В началі року 1687», у сп. Козельського: немає «на початку».

2 Там же: «к царству», в сп. Козельського: «неї».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Самойловичу».

4 У всіх інших списках: немає «бил».

5 У сп. Козельського: послідовно «Гадячеє» і «Гадячое».

6 У вид. Бодянського: помилково «к Орлі», у сп. Козельського: «и Урлі».

7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає імені Голіцина.

8 Там же: «Шеїн».

9 У сп. Козельського: ще й «Маслов».

10 У вид. Бодянського: «Осокорованой».

11 Там же і в сп. Судієнка: «Москвы».

12 Там же: «а отътоль до Конской да на піски».

13 Там же: «где».

14 У сп. Козельського: «и там пасіки».

И там от Великого Лугу 2 вислал гетман сина своего Григорія 3 на той бок Дніпра, до Січи, з войсками перебранними, з войском великим, и москви на килкадесять тисяч, над которими старшим ходил околничий Неплюев и Косогов, повернувши войска назад. И як прийшли на Кичету 154, и там старшина козацкая — обозний, асаул, и писар войсковий и иние преложоніе 4, видячи непорядок гетманский у войску и кривди козацкіе, же великіе драчи 5 и утисненія арендами, написали челобитную до їх царских величеств, виписавши усі кривди свої и людскіе и зневагу, якую міли от синов гетманских, которих постановлял полковниками, и подали боярину 6 Василію Василиевичу Галіцину, просячи позволенія переміняти 7 гетмана, которую зараз принявши, боярин с которим гонцем 8 послал на Москву до їх царских величеств. На которую челобитную прийшол указ от їх царских величеств и войско застал на Коломаці, где боярин старшині ознаймил козацкой, и нарадившися з собою, оточили сторожею доброю гетмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацкая до церкви, и узяли гетмана 9, з безчестіем ударивши, и отдали москві. И зараз 10 сторожа московская, усадивши на простіє колеса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляп без сідла, и провадили до московского табору до боярина, и там узяли за сторожу кріпкую. И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі оббирати 11, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов. И так того часу скончалося гетманство Івана Самойловича поповича и синов его, которий на ураді 12 гетманства роков пятнадцять зоставал и місяц.

Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною палицею; \145\ также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою. А у церкві ніґди не йшол дари брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; нежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби ніґди священика не побачил, то собі за нещастя міл. А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем, — барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «юже».

2 У сп. Козельського: «против селища татарского. И там от Великого Лугу».

3 Там же: «Грицка».

4 Там же: «переложеніе», в сп. Козельського: «приложене».

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «драти».

6 У сп. Козельського: «боярину князю».

7 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «о позволене перемінити».

8 У вид. Бодянського: «скорым гонием», в сп. Козельського: «скорим посланцем».

9 У сп. Козельського: додано «з церкви».

10 Там же: замість слів «москві. И зараз» «москалям, где».

11 В інших списках: «обірати».

12 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «уряді».

Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал, а то для того, жебы его панство с синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи, — а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт 1.

А священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость своего рожаю, же 2 Господь Бог тим барзо ображен бывает, хто в пиху подносится. И за тое скарани зостали, же перше от чести всякой отдалени 3 и, як якіе злочинці, з безчестіем на Москву голо попроважено, а напотом от жон розлучени, а маетности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которих місто великое убозство, вмісто роскоши — срогая неволя, вмісто карет дорогих и возников 4 — простий возок, теліжка московская с подводником, вмісто слуг нарядних 5 — сторожа стрелцов, вмісто музики позитивов ° — плач щодений и нареканя на свое глупъство пихи 7, вмісто усіх роскошей панских — вічная неволя. На том скончилося гетманство поповичово 25 июля, в суботу 8. \146\

1 У сп. Козельського: «даток».

2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «рода, юже».

3 Там же: «великой», у сп. Козельського: «всякої остали отставлени».

4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «и возников».

5 У вид. Бодянського: «парадных».

6 Там же: «позитивоз», у сп. Козельського: «пузитов».

7 У сп. Козельського: «и нарекане за пиху».

8 Там же: немає «в суботу», а є «23» (правильно).

Того ж року, місяця юля... дня 1, старшина козацкая, видячи, же в небитности гетмана своеволя по городах почалася розширяти 2, просили боярина Галіцина, жеби войску позволил волними голосами обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. И так у раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бившого 3 асаулу войскового Івана Мазепу 155, роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской 4 и у войску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств послал 5. И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у войску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих бунтовщиков унимали 6, а ежели кому якая кривда от кого ест, жебы правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же 7 постановили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч инъдукти.

Того ж часу новобраний 8 гетман Іван Мазепа послал своїх посланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало з Григорієм гетманенъком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских величеств и войску запорожскому, и о постановленій) нового гетмана, даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и їх совітников: Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, полковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого (сего убито), и инних, которих 9 знаючи. Нащо войско так запорожское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, позволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву безчестно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши усі скарби и коні, що иликолвек міли 10. А с тоею відомосте) и по Якова 11 гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского, сотника мглинского с товариством, и москалей чотири человіка.

1 У сп. Бодянського і в сп. Судієнка: «в іюлі місяці», у сп. Козельського: «того ж часу іюля старшина».

2 У всіх інших списках: «розширати».

3 У вид. Бодянського: немає «бившого».

4 У сп. Козельського: «украеной».

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «послан».

6 У сп. Козельського: «имали», в вид. Бодянського: «карали».

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «также».

8 Там же: «новообранний».

9 У сп. Козельського: «кого».

10 Дальші рядки відсутні в сп. Третякова (вид. Бодянського) і в сп. Судієнка, після фрази: «що иликолвек міли» безпосередньо йде: «а войско того ж часу роспущено по домах» і т. д.

11 У сп. Козельського: «Григория».

И по припроваженю Григорія войско того ж часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало \147\ и близкіе по городах розойшлися 1, бо великая нужа 2 у московском войску била: на килкадесят тисяч вимерли, як уступали с поль кримских, многих хорих живих у ями загребали 3.

Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било вийти, — не дбаючи на тое, що наши войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. А они, поганці, не тилко за Кіевом тот бок спустошили 4, але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в неволю побрали и иних постинали.

Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гетмана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Яцком водою Окою в судні, в далніе городи на вічное мешканя 5-6. А старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. А маетности їх усіх трох, гетманскую и синов его, переписано било до скарбу царского 156, а напотом велено срібро, шати 7, чого незличоная річ была, жеби тое на потреби войсковіе обернено 8 било, усе тое зостало в Батурині. А жона бившого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх в безчестю зостали и в ненависти от людей.

1 У вид. Бодянського: «близкое по городах розійшлося».

2 У сп. Козельського: «нужда».

3 Там же: «ховали». Оповідання про наскок татар під Київ і на лівий берег Дніпра немає в сп. Козельського, тут розповідь безпосередньо переходить до викладу долі Самойловича: «Повернувши войска».

4 У вид. Бодянського: «опустошили».

5-6 У сп. Козельського: як правило, «мешкане», «позволене», «потвержене». «полеване», «нечинене», «спустошене», «замісте» і под.

7 Там же докладніше: «а напотом вернено и отдано новопоставленому гетману, так гроші, срібро, шати» і т. д.

8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «одержено».

РОКУ 1688

Войску казано готоватися 9 на Запорожже под городки Ослам городок и Казикермен и липи и байдаки на борошно за пороги провадити; и тоей же зими усі полки повиходили и стояли по городах українних 10 напоготові.

Але орди, почувши о поготовости войска, на Україну не входили, тилко на том боку Дніпра, на Волиню, шкоди починили за неосторожностію войск коронних.

А войско московское, не йдучи под городки, але прийшовши до ріки Самари, город уробили над рікою Самарю 11

9 Там же: «готовитися».

10 У всіх інших списках: «українских».

11 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Самарою».

и там при \148\ вшеляких запасах людом московским осадили военим немалим комоним 1 и пішим, а войска козацкіе и московскіе назад повернули 2 з старшиною своею.

Того ж року, августа 12, саранча великая била 3 так, же усе войско укрила, и отвернули 4 понад Дніпром вниз, и 13 августа знову от городов била, а от Донця знову великая саранча на войско наступила, и усе войско укрила и пошла у татарскіе поля 6.

Того ж року войска короніе стояли около Камянця Подолского и там міли потребу з ордою білагородскою и 6 корогви утратили. А цесарскіе войска барзо турецкое войско погромили и городов немало побрали знатних: Белград, сербскую столицю, з иншими городами поза Дунаем, и Соленик и иніе городи.

Того ж року ходило войско козацкое по росказаню гетманском под Очаков и посад 157 узяли, випалили и людей вистинали, тилко замок зостал вцілости.

Того ж року господар мултянский здался цесареві християнскому и татар барзо побил у своей земли.

1 У вид. Волинського і в сп. Судієнка: «комонником», у сп. Козельського «войском немалим комонним».

2 Там же: «оттоль назад повернули».

3 У сп. Козельського: додано «и шкоди многие починила». Після пропуску далі в сп. Козельського вміщено звістку про похід козацького війська під Очаків такого змісту, як і в сп. Іскрицького.

4 У вид. Бодянського: «и отвернула».

5 Далі в вид. Бодянського і в сп. Судієнка порядок викладу подій трохи інший. Після розповіді про сарану безпосередньо йде: «И тогда ж войско козацкое ходило, по росказанню гетьманском под Очаков и посад узяли, выпалили, и людей выстинали, тилько замок зостал в цілости.

Того ж року войско коронное стояло около Камянця Подольского, и так міли потребу з ордою білагородскою, що и корогвы утратили. А цесарскіе войска барзо турецкіе войска погромили и городов немало побрали знатних: Белурад, сербскую столицю з иншими городами поза Дунаем, и Соленик и иніе городы.Також игосподарь мултянский здался цесареві и татар барзо побил у своей землі»

6 У вид. Бодянського: «що и».

РОКУ 1689

Зараз противко весни, у великий пост, притягли войска великіе з Москви з боярином Василіем Василіевичом 7 Голіцином и иними бояри 8: Шеїном, Долгоруким, Змиевим, Шереметовим и инними 9 войсками. С которими и гетман войска запорожского Иван Мазепа 10 вийшол шостой неделі, в пост великий перед Воскресеніем Христовим 11, со всіми полками городовими и охочими, и потягли ку Самарі. И там знявшися з войсками їх царских величеств, переправивши Самар, потягли, простуючи ку Перекопу мимо Січ, не займаючи \149\ турецких городков на Днепрі; которіе войска орда зостріла у миль дванадцять на Гайшинах, за которими йшли з боков докучаючи.

7 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає імені і по-батькові Голіцина.

8 Там же: «боярами».

9 Там же: «Шереметом и многими».

10 Там ж е: «и гетьман Мазепа».

11 Там же: немає «Воскресеніем Христовим».

Оттоль, от 1 Ганшина, за миль дві споткали солтанов два, оттоля ишли до Чорной Могили 2, где ночовали, и оттоль пошовши, хан сам споткал у двох милях от Чорной Могили, там била потреба великая, и там убито сина ханского и сина бейского перекопского; а оттоль, отвернувши от полку Стародубовского и Прилуцкого орда и скочивши на полк Сумский и Охтирский, там шкоду великую учинили, и там ночовали 3 и рушили ку Коланчаку. Знову 4 хан споткал войско з ордами и около войска обехал 5 и труп своего сина и иних побрал, идучи коло войска, вішался, которого з армат бито моцно 6. И стали на Каланчаку, и хан пойшол до Перекопу *; из Каланчаку, переночевавши, на Троицу под Перекоп прийшли с полудня, и там переночевавши, хан вислал 7 на згоду. И не достаючи Перекопу, хочай войско охочо било до приступу, але боярин назад рушил з войсками, з нареканем усего войска, и простовали ку Днепру; которим білагородская орда зразу докучала по сторонах, хапаючи найбарзій московских людей. И прийшовши до Самари города, тяжшіе москва армати позоставляла, а войско по городах роспущено, и гетман до Батурина прийшол зараз по святом Петрі; але войско барзо замитилося, барзо хоровали, и коні барзо нужни поприходили, и многіе с Козаков померли, и коні попропадали 8, — а то усе з безводя замитилися.

Того ж часу, неділь дві тилко випочинувши, по указу їх царских величеств гетман Іван 9 Мазепа на Москву пойшол с полковниками ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким, маючи з собою Козаков с пятсот 158. Где прийшовши, застал на Москві замішанину, щось противного противко великого государя царя Петра Алексіевича, але наших гетмана с козаками ласкаве принято и отпущено, здаровавши от їх царских величеств. А войска наши козацкіе стояли коло Днепра на залозі от татар до повороту гетманского, аж до святой Покрови. \150\ \151\

* Там же: далі «і вислал на згоду; і войско не доставали Перекопу — назад рушили. Того ж часу гетман по указу їх величеств ездил на Москву з полковниками ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким. Того ж часу на Москві бояр значних потрачено: Галіцина, Неплюева и инних немало, что от Перекопу пошли, не достаючи, а кошту царского било немало». Звідси і до кінця літопису в сп. Козельського подаються короткі згадки про події, які наводяться у примітках під відповідним роком.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «а от».

2 У сп. Козельського: правильно «Долини».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «гді переночовавши».

4 Там же: «и там знову».

5 Там же: «объіхал».

6 У сп. Козельського: «мочно».

7 У вид. Бодянського: «выйшол», у сп. Судієнка: «війшов».

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «и многіе с Козаков померли, и коні попропадали».

9 Там же: немає «Іван».

Того ж часу за бунти на Москві бояр значних потрачено: Галіцина, Щогловитого 1, Неплюева и иних немало казнено 159, — и за тот поход, же, Перекопу не достаючи, вернулися, там много людей потративши и кошту царского немало 2.

1 У сп. Судіенка: «Шакволитого», у вид. Бодянського: «Шакволитового».

2 У вид. Бодянського і в сп. Судіенка інший порядок слів: «а то за тот поход, же Перекопу не достаючи, потративши кошту царского немало, вернулись, и людей немало потративши».

РОКУ 1690

В Самарі, новом містечку, барзо мор великий 3, же усе вимерло и воевода зараз навесні 4, от которого и по инших містах появился мор.

Того ж року метрополит 6 кіевский Гедеон Четвертенский помер, а на его місце обрано Варлама Ясинского 6, архимандриту кіевопечерского, перед Святою Троицею на том тижню, которий на Москву поехал по благословеніе.

Того ж року великая саранча била на Україні и коло Стародуба на Сівери; прийшла августа 9 и туда наворочала на краї литовскіе, але у Литву не йшла, зостала по Полісю коло Сожа; а тая, що ишла на Кіев, то пойшла в Полщу ку Шліонску и поза Дністром, и там на Волиню, коло Гродня и Берестя 7 Литовского; а инная тут на Україні, коло Ніжина й Чернігова и на Сівери коло Стародуба зазимовала. А барзо ишла широка и московских краев займала поза Свинском и Комарицкую волость зопсовала, збоже и усю ярину потравила, и жита, которіе застала непожатіе, усе поела, и так учинила дорожнету у збожжу 8: жито стало осмачка 9 по золотих три и овес в той же цені, которого и мало било у Сівери, але з України доставали. И от того смроду саранчі коні хоріли 10 и издихали и всякое бидло, бо с травою и саранчу пожирали, же и мясо їх смерділо саранчею, — и кури и гуси.

Того ж року, септеврия 14, на Воздвиженіе честного креста, у Стародубі запален двор нікоторого москвитина, з которого и церков барзо коштовная святого Николая згоріла и звониця звонами коштовними и дворов немало: а церков била уся маліованая и желізом білим покрита. \152\

* Під цим роком у сп. Козельського подано таке: «Року 1690. Гедеон метрополит киевский Четвертенский помер, а на его містцу обрано Варлама Ясинского, архимандрита Печерского. Того ж року великая саранча била на Вкраїні. Того ж року ходило войско под Очаков».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: додано «был».

4 Там же: помилково «Десні».

6 У сп. Козельського і Судієнка: переважно «митрополит».

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Варлаама Асинского».

7 Там же: «Брестя».

8 Там же: «збожю».

9 Там же: «жито стала осьмачка».

10 Там же: «хоровали».

Того ж року до городка 1 Самари козаки на залогу чергою полками ходили по чверти 2 року а московское войско з воеводами зоставало.

Того ж року наше войско ходило под Очаков и посад спалили и много шкоди татарам починили.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «города».

2 Там же: «четверти».

РОКУ 1691*

Война сроґая била у земли Венґерской войск цесарских с турецким, в которой войні Господь Бог помогл 3 войску цесарскому, же турецкое войско знесенно дощенту, над которим войском цесарским старшим бил ксіонже Дебадент енерал, а над турецким — вейзир и Текель венґерский. А тая война была под Баланкерем, недалеко Варадина; по которой поражці цесар заехал землю Венґерскую и Мултанскую, и до Волох свою залогу поставил в Сочаві, на той войш и самого вейзира убито, и войско турецкое знесено. А король полский з своїми войсками пойшол бил зниматися з войсками цесарскими, але, не дойшовши, от гор вернулся, бо зима надходила. И так о святой Покрові сніги великіе напали 4, заставши войска короніе [в поході 5], барзо шкоду великую на конех понесли, бо мор на коней всчался 6, и так виздихали, же войско опішало, наветь и карети и вози скарбніе королевскіе волами мусіли провадити в Полщу. Залоги свої король поставил в Сочаві, у Сороці, и у Лямци; але постарому у Ясах господар от турчина зоставал. Любо так великое звітяжство цесар одержал, однак же отміна великая стала, бо войска цесарскіе, стоячи у Білграді, свояволю великую чинити почали над жонами 7 тамошних жителей, чого они не терпячи, знову войска турецкіе подвели и поддали везирові Білград, где войска цесарского немало згинуло, и земля Сербская при турчину зоставала по самий Будин 160.

* За цей рік у сп. Козельського немає жодних оповідань.

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «помагал».

4 Там же: «випали».

5 Взято із вид. Бодянського і сп. Судієнка.

6 У вид. Бодянського: «вщалея».

7 Там же і в сп. Судієнка: «жонками».

РОКУ 1692**

Зараз зимою узяв відомость гетман запорожский Іван 8 Мазепа, же орди великіе мают наміреня на Задніпря, противко которих вийшол з войсками и стал у Переясловлю. И так орди кримскіе з солтаном и білагородскіе зближили ко Днепру, и, подпавши на сей \153\ бок Дніпра, коло Домонтова и коло 1 Бубнова, села пограбовали, Увідомившися, же войска коло Дніпра стоят и гетман сам, отвернули з своїми потугами назад, за которими ходил за Дніпр асаул Гамалія з войском, и не нагнавши, назад повернул, бо орди у свою землю повернули. И того ж часу виправил гетман часть своего войска городового и компанії на добрих конех, которіе, злучившися с полковником Семеном Паліем 2, ходили и міли ити под Тягиню, але стала великая росквась, ріки почали роспускати; еднак же пойшли, переправивши Бог, под Очаков, где Очаков увесь спалили и вистинали 161 и, набравши здобичи, назад вернулись, але мало що з собою припровадили за великим бездорожем и своїх коней надтратили, тилко язика килкадесят припровадили, и розділившись на двое, Палій своїх послал до короля, а наше войско до їх царских величеств. Того ж року з енералной 3 войсковой канцелярії канцелярист Петрик уйшол на Запороже 162, а з Запорожа до хана в Крим и почал хана поднимати на Україну на старшину українскую, до которогои запорожці пристали, чому хан и орди барзо ради 4 и вийшли 5 в поля, сподіваючися до себе з України войска прихиленія. И вийшовши он Петрик 8, з ордами под Самар город, посад спалил и Китай город до себе привернул и Царичанку, и купа немалая до оного зобралась з розних городов. Против которого гетман Іван Мазепа 7 войско скупил з московским войском и передом послал полки: Миргородцкий, Прилуцкий, Гадяцкий и Лубенский з иншими войсками, а сам под Полтавою стал с табором. И оная орда с тим Петриком уступила назад под Крим, не даючи бою жадного, а гетман под Лохвицю уступил з войсками своїми, а потом по указу їх царских величеств роспущено войско по домах.

** Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1692. Гетман Іван Мазепа ходил з войском зимою до Переясловля против орди. Того ж року Петрик з канцелярії ушол на Запороже, а одтоль до хана в Крим».

8 У сп. Судієнка: немає «Іван».

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «коло».

2 Там же: «Паліею».

3 Там же: помилково «генералами».

4 Там же: «хан барзо рад».

5 У сп. Судієнка: послідовно «війшли», «війшовши».

6 Там же: немає «он, Петрик».

7 Там же: немає «Іван»

РОКУ 1693*

На початку того року 8 зимою орди вийшли з сином ханским 163 и Петрик з ними, хотячи на Україну ити. О которих увідомившися от запорожцов, гетман Мазепа, и зобравши войска, против них рушил до Гадяча, а орди юже коло Полтави зоставали. Которіе узявши відомость о войсках, за гетманом наступуючих, назад уступили у свою землю, але шкоду учинили 9 коло Полтави и у слободах московских. И так гетман, наступаючи, жадной битви с оними не міл, уступил назад з войсками своїми; а турецкое войско того прошлого літа великую шкоду отнесло от цесар а християнского. \154\

* У сп. Козельського під цим роком оповідань немає.

8 У сп. Судієнка: «В началі року 1693».

9 Там же і в вид. Бодянського: «починили».

РОКУ 1694*

О масляници вийшовши, орди великіе шкоди починили по селах коло Переясловля, от Иржищева и Стаек села повибирали за несправою 1 полковника переясловского молодого, же войска наши задержал, не пустивши ку Переясловлю, жалуючи ста задля коней, которим то бідним людем помочи не дали компанії, ні сердюки, которіе стояли коло Дніпра, плату беручи и хліб у людей.

Того ж року посла великого татарского, которий зоставал на Москві роков три, отпущено у свою землю з честю на Батурин.

Того ж року войско ходило полку 2 Кіевского и Переясловского и компанії под Очаков, и спустошили Очаков увесь и посаду, и килка корогвей войска турецкого збили наголову и корогви побрали, и ясиру сот на три живцем пригнали до Батурина, над которими бил старший Палій, и его войска ходили 164; а хан ходил цесару своему на помоч, бо турецкіе войска збити зостали.

Того ж року гетман Іван 3 Мазепа посилал войско немалое, над которими старшим ходил полковник черніговский Яков Лизогуб, з которим войска било болей тисячи двадцяти 4, которіе били за Дністром на Буджаку, и села попустошили, и много ясиру набрали и иной здобичи, и вцілости повернули, бо орди при турецком войску били противко цесара християнского 5. А запорожское войско ходили под Перекоп и там над Білим морем 6 вежу виняли и армат штук осм узяли и иніе річи и ясиру, и всі вцілости повернули до коша, любо и міли в отході потребу з солтаном Нурадин, которий нічого не вскурал.

* Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1694. Зимою виходили орди з сином ханским и Петрик з ними под Полтаву, а почувши гетмана Мазепу, что з войском противу идет, повернулися в свою землю». Ці розповіді слід віднести до 1693 р., коли справді відбулися згадані події.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «неисправкою».

2 Там же: «полков».

3 Там же: немає «Іван».

4 Там же: «двадцяти тысячь».

5 Там же: цього слова немає.

6 У літопису Граб’янки і в праці О. Рігельмана: «Гниле море».

РОКУ 1695**

Наше войско стало усе зимою коло Днепра в нових городках и по старих городах 7, где орда, узявши язика под Кропивною, \155\ же войско в готовости зостает, отвернувши у державу королевскую, великіе шкоди починили. А навесні вийшовши около Лвова и саміе предмістя лвовскіе вистинали по самую браму, и войска коронного поразили, заледво гетман Яблоновский отборонился, а волости попустошили.

** Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1695. Орди великие под Переяславлем били, и порабовавши села, назад отвернули. Того ж року Очаков спустошили полк Киевский, Переясловский з компанією. Того ж року гетман Мазепа послал полковника черніговского Лизогуба на Божак (тобто Буджак) з войском болей тисячей двадцати. Того ж року его царское величество Петр Алексіевич под Озов ходил, а гетман Мазепа под Казикермен». Тут зведені докупи події двох років, перші чотири замітки слід віднести до 1694 р., останні — до 1695 р.

7 У праці Рігельмана: «городках».

Того ж року, навесну, повеліл его царское величество Петр Алексіевич ити войною под Азов и гетманові Івану Мазепі под 1 городки Казикермен, що и зараз вийшли и царского величества боярин Борис Петрович Шереметов, и у Переволочной тие войска переправились 2 на тот бок Днепра о святом пророку Ілії, и пойшли под городъки 3 войска великіе.

Того ж року солтан з ордою білагородскою, зайшовши у Поліся 4 несподівано, слободи попустошил и Хвастов опалив по самий город 5, що било коней, бидла — усе позабирали. А войско з Палієм не било скуплено, и по станції много їх пропало, и жадного отпору не дали татаром 165, полковник Палій пішо ухопился у городок, а напотим з солтаном розмовлял и хліба и напою оним вивозил, один другого 6 даруючи.

Місяця іюля 7 стали наши войска под Казикерменом 8 и оточили войска шанцями армати около муров, и подкоп один учинили, которіе вал вирвали. Там же великіе ґранати в город пускали, которіе барзо великую трудность чинили турком, в городі зостаючим. Чого не могли витривати турки — почали просити у згоду, и тот город отдали, але и самих 9 побрано в неволю и розобрали часть москва и часть гетман межи свої войска. Также и другіе городки: Ослам городок 10 и Тавань учинили, и усі, що там били, в козацких руках зостали 166. И в той потребі полковник миргородский, Данило 11 Апостол (которий послі и гетманом бил) знатную паче протчиїх показивал храбрость. И того ж часу Казикермен розвалили войска доґрунту, а в других городках войска козацкие стали за росказаніем гетмана запорожского Івана 12 Мазепи, а тое стало іюля 31 13.

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «по».

2 Там же: «переправлялись».

3 Там же: «под ті городки пойшли».

4 Там же: «Полісся».

5 Там же: «городок».

6 Там же: «одного».

7 Там же: залишено місце для позначення дня.

8 Там же: «Казикермином».

9 Там же: «а самых».

10 Там же: немає «городок».

11 Там же: немає «Данило».

12 Там же: немає «запорожского Івана».

13 Там же: не позначено час.

Того ж року вийшли войска великіе его царского величества конніе и пішие под Азов, и сам его царское величество Петр Алексіевич високою своею царскою особою водою, суднами, з войсками \156\ великими, Доном рікою подъступил под Азов, город турецкий, и оного доставал, около попустошил. Тилко ж самого города не достали, около которого усе літо стояли, и зоставивши войско поблизу Азова свої, его царское величество на зиму повернуть на Москву изволил 1.

1 У вид. Бодянського і сп. Судієнка: «а на зиму изоставивши войска свої поблизу Азова, его царское величество повернуть на Москву изволил».

РОКУ 1696*

На початку того року, зараз по Рождестві Христовом, вийшли орди великіе: кримскіе, чаркаскіе и білагородскіе и, скупившися, доставали Китайгородка, и не достали. О которих силах татарских увідомившися гетман наш запорожский Іван Мазепа 2, не допускаючи далій оним неприятелем распростиратися 3 и пустошити України, скупивши войска свої, вийшол противко них на Прилуку, на Лохвицу да на Гадячое 4. О котором поході гетманском увідомившися, орда назад повернули от Говтви, жадного городка не винявши, тилко в тих краях села попустошили 6. А гетман с войсками своїми назад повернул, пославши за ними полковника прилуцкого Дмитра Лазаренка и Івана Романовского з войсками 167, которіе в поля за ними вийшли, але їм орда 6 жадного отвороту не чинила, которіе 7 вцілости назад повернули 8. \157\

* У сп. Козельського за цей рік вміщено таке: «Року 1696. Войска его царского величества коние и пішие ходили под Озов, а сам его царское величество водою Доном рекою подступил». (Цю вістку слід віднести до 1695 року).

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «гетьман Мазепа».

3 Там же: «распространится».

4 Там же: «війшол противно оних к Гадячому».

5 Там же: «пустошили».

6 Там же: «и яко».

7 Там же: немає «которіе».

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського далі вміщено оповідання про відправлення до Москви полонених, захоплених козаками під Казикерменом в минулому році, чого немає у сп. Іскрицького. Після цього розповідається про похід царських і козацьких військ під Азов і здобуття цього міста. Виклад цих подій у сп. Судієнка істотно відрізняється, зокрема щодо мови і опису деталей, від сп. Іскрицького. Оповідання про взяття Азова у сп. Судієнка дуже нагадує опис цих подій, вміщених у «Короткому описі Малоросії», хоч в останньому ці події викладаються докладніше. Щоб наочно показати, як пізніші переписувачі літопису Самовидця доповнювали його текст запозиченнями із різних джерел, наведемо текст літопису за сп. Судієнка:

«Тогда ж, по отшествії татар, Мазепа всіх казикерменских турков чрез полковников: Михайла Бороховича гадяцкого да Ивана Мировича переяславского, да Константія Мокіевича кіевского послал в Москву, которіе великую милость и жалованье от царского величества получивши, и в домы отпущенны. Итого ж року по смерти царского величества государя царя Иоана Алексіевича, виправился повторно под Азов его царское величество государь Петр Алексіевичь, с множайшими войсками и военними силами и запасами стройно, куда повеліл и малороссійскаго войска 25 000 скупить, которое тот час гетьман Мазепа виправив, опреділив над ними комендира черніговского полковника Якова Лизогуба и с ним полковников: гадяцкого Михайла Бороховича, прилуцкого Дмитрія Горленка и лубенского Леонтія Свічку, компанії федков и сердюцкій Кожуховского полка, которіе туда в Петров пост приспішившіе, поставленны за Азовом, вниз Дону, от моря и Кубанской орди, и отняли тім коммунікацію полевым татарам с азовскими сидільцами в совітах и в посилках запасов. А его величество став судном на устю Дону, не пустил к Азову турков, кораблями пришедших з моря. Что видя татаре, всіма силами нападали на козацкій обоз, желая хотя на конях взять турков з суден їх до Азова для помочи, но не могли того доказать. На послідок же, что турки азовскії, водою ночю проездя, давали осебі знать орді, а орда с поля туркам корабельним, и того козаки досмотрившися, страж над рікою утвердили. Однак когда из города турки випором и з поля орда на козацкій обоз шкодливо нападать стали, тогда козаки, німецких подъкопов и штурмов не дожидаясь, сами дерзновенною охотою чрез вал азовскій с турками великій бой въщинили, і цілій день в огні страшном на непріятеля валячися, прислугу свою государю явили там, з оружя палячи непохибно и с копійми на стіны скачучи, — не только турков стрільбою, но и зручь ламали и убывали, хоругвы їх хватали, и канатами водними за палі градскіе закидая, з валу оные ворочали и в город діру учинили; но и на діру тую одни других в город же увалитися тиснули и заохочали. А так турки, не могучи Козаков оружем отъбити, мішками з порохом, приправляя огонь, за стіни кидали и Козаков ожигали, потом ров глубокій в городі близ штурму ископали на упад козакам. Но ні мішки, ни ров не помогли туркам. Козаки бо, когда турецкій блякавз 17 дня іюля подъкопали и, одного ночью доставши, четири армати там и протчего възяли, тогда турки, рано увідавши сіе, такъже и тое, что они ж смиліе собираются в великіе партії и, не щадя себе, силно нападать на город начинают, пред очима его царского величества, дня 18 іюля замахали шапками, и хоругвами наклонивши, стали на мир възивать и милости у государя просить, что и получили. И в 19 числі, в неділю, азовцы боярину и воеводі Алексію Семеновичу Шеїну, при государі там бывшом, город с аммуниціею и со всім отъдали; сами же з женами и дітьми отпущены свободно на низ Доном до Кагамлика в 18 боярах. И тогда ж, дабы козаки азовцов не чепали, данно с казны монаршей на 25 000 радових 25 000 рублей, а на старшину полковую и сотников и на знатнійшее товариство по 15 червонцов, гетьмана же наказного с полковниками особливо жалованно. А на той час гетьман Мазепа стоял на Коломаку» і т. д. — подібне із сп. Іскрицького. Різниця між цим уривком із тексту Судієнка і «Коротким описом Малоросії» незначна (за винятком числа козацького війська: 17 000 і 25 000). Щодо останньої приписки у сп. Судієнка — про платню козакам під Азовом, — то цей епізод відсутній у короткому описі Малоросії. Джерело його невідоме.

Того ж року его царского величества сили великіе двигнулись под Азов землею и водою, и сам вийшол зимою; и прислал указ свой царский до гетмана запорожского Івана Мазепи, жеби войска козацкого слал туда ж тисячей двадцять пять 168. Що на росказанія его царского величества послал полковников: черніговского Якова Лизогуба, прилуцкого Дмитра Лазаренка, лубенского Леона Свічку, гадяцкого Бороховича и компанію и сердюков, жеби било сполна тисячей двадцять пять; которіе в поході том от орди міли перепону, але добрий отпор дали орді, и притягнули под Азов до его царского величества. Над которими козаками наказним гетманом Яков Лизогуб, полковник черніговский, а полковники — прилуцкий Дмитро Лазаренко Горленко, лубенский Свічка а гадяцкий Борохович. Где войска стояли его царского величества под Азовом, достаючи города и маючи потребу з войсками турецкими на морі, не допускаючи турков до Азова, которих на воді побили. И так юля 19 за позволеніем [божіїм] узяли город Азов, а найболше \158\ за отвагою Козаков, которіе сами охоту узявши, отважившися, опановали вежу, которая усего города боронила, и из тоей вежі козаки разили турков в городі, же не могли себе боронити, которіе мусіли просити о милосердие и здали город; тилко тое собі упросили у его царского величества, жеби оним волно у свою землю пойти. На що его царское величество зезволил, отобравши город зо всім запасом, строенніем градским, и оних турков обложенцев казал забрати у будари на килкадесят суден и отвезти за море Азовское, у турецкую землю 169. И город Азов его царское величество своїми людми осадил, и що зготованного 1 през войну, зараз направляти росказал и церкви будовати; а козацкое войско, ударовавши, отпустил з честю и подякованям гетманові до городов.

А на тот час гетман Іван Мазепа стоял на Коломаку з боярином Шереметом, з силою білагородскою, противко хана и орди кримской, которіе там же стояли в полях, тилко ж до нашего войска не зближались, сподіваючись наших войск ку собі, бо міл певного язика наших Козаков, которих подезд человіка полтораста розгромил и побрал и самого вожа Фляку з Полтави.

Поворочаючи его царское величество от Азова, прислал указ, жеби гетман в малой купі до его царского величества ехал, переймуючи в дорозі. Що зараз поехал гетман и застал его царское величество в Рибном, и там поклон свой отдал, где ласкавого цара на себе и на усе войско [иміл и 2], такая великая милость его царского величества била, же изволил своею битностію у господі у гетмана гуляти и обідати и през цалий день гетманові Івану 3 Мазепі з собою сидіти, напотом з ласкою 4 отпустил на Україну, а сам его царское величество на Москву повернул.

Того ж року король полский Ян Собеский помер, и ляхи межи собою турбацію великую міли, не хотячи королем сина Собеского, змерлого короля, и из 5 собою жолніре билися.

1 Певно, «зопсованного».

2 Взято із сп. Судієнка і вид. Бодянського.

3 Там же: немає «Івану».

4 Там же: «и из великою милостію».

5 Там же: «межи».

РОКУ 1697*

На Москві з бояр Іван Соковник, Александр Цыслер 6, Пушкин, козак донский, стрелець стрименніе, совіт 7 собі учинивши, жеби конечне его царское величество Петра Алексіевича убити, и на тое юже наготовалися. Що о той їх злой раді стрелец вивідавшися, в той же раді будучи, обявил его царскому величеству. Которих зараз \159\ побрано, не даючи той їх злой раді до совершенія прийти, и на очной ставці сами доброволне призналися, за що карность подняли:

* У сн. Козельського за цей рік немає жодного рядка.

6 У сп. Іскрицького було: «Алекса Цкидерев», потім закреслено; у сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Иван Соколник, Алекса Цкидерев».

7 Там же: «стременные совіт нечестивый».

голови їх поутинано и на полях на мурованом столпі повішано 1 на лобном місті, и трупов їх не дано ховати — там же лежали, над которими сторожа била, що ся діяло на другой неделі святоговеликого поста.

Того ж року указ его царского величества судна готовати на море, що тоей же зими много суден морских наготовано так московских, як и козацких, которіе готовани коло Десни ріки, у лісах Бранских и Трубецких, и усюда униз Десни, и на двор гетманский 2.

Того ж року, навесні, по Воскресенії Христовом, тие судна московскіе 3 рушили вперед з людем его царского величества московским, над которими посланий Неплюев, также и вапно в суднах 4 на будуваня 5 города Казикермена, що у турков отнято. И козацкіе судна з борошном и из людем военим Десною рікою у Дніпр рушили. И сам гетман Мазепа, скупивши усі полки, ишол на Україну на Коломак, и там свокупившися з боярином Долгоруким, ишли на Самар и ку Дніпру, ку Кодакові. И так 6 войска, перебравши, часть оставили 7 на заставі, при полковнику миргородском Данилу Апостолу, на сем боку Дніпра от татар, которіе в поготовости зоставали 170. А сам гетман с иншими полками 8, переправивши Дніпр у Кодака, униз Дніпра пойшол; а судна тіе морскіе переправляли пороги, що с трудностію великою їм било и из шкодою, бо судна великие на 9 спад води прийшли. Где зараз войска турецкіе піша и конно и хан з ордами притягнули и піхоту турецкую у Аслан городок упровадили, бо козаки запорожскіе оний покинули били. И там с тих вежей з армат на Шинґерей 10 городок докучали барзо козакам и до Тавані, а з другой сторони от Казикермена орда 11 білагородская, и где 12 Козаков сот на дві комоника погромили. И так там трудность немалая нашему войску била, бо щочас войско турецкое прибувало полем и водою, сили великіе, узявши відомость, же гетман з войсками прибил на фундованя тих городков и москва з ним посполу на осаженіе тих городков людми военими.

1 У сп. Судієнка: «постинано», у вид. Бодянського: «поутинанно».

2 Це оповідання в сп. Судієнка і у вид. Бодянського передано трохи інакше: «Того ж року по указу его царского величества судна морскіе много коло Десни ріки в лісах Бранских и Трубчевских так для московских войск, яко и на двор гетьманскій готовленны, и зараз навесні, по Воскресенії Христовом, тіе судна морскіе рушили».

3 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «морскіе».

4 У вид. Бодянського: «судах».

5 Там же: «будовання».

6 Там ж е: «и там».

7 Там же і в сп. Судієнка: «оставил».

8 Там же: «войсками».

9 Там же: «а на».

10 У вид. Бодянського: «наши Ингерей», у сп. -Судієнка: «инши Инґерей».

11 У вид. Бодянського: «горда».

12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зде».

Що \160\ видячи гетман, же сили великіе и тіе 1 спод Азова турецкіе притягли, и не могучи 2 ждати битви 3 в полю, же в малой купі войска бил, осадивши людми военими Аслан городок и Казикермен, сам с старшиною уступил уверх Дніпра ку городом и там промисл чинил, посилаючи войска так городових полков, як и Козаков запорожских на посилок тим козаком 4 и москві, которіе стали в обложеню у Тавани и Казикермена 5, которіе чрез усю осень з оними міли потребу, бо великие приступи турки чинили до нашого войска и гранатами, але за ласкою божею утіхи не отнесли, бо на приступах болше шести тисяч турков полегло, аж трупу не могли переховати *.

Того ж року его царское величество Петр Алексіевич ходил по чужих землях, бил у Ризі городі незнаемо и в Курляндиї ** у Митаві, там знаємо гулял 6 у ксіонженця курляндского, а оттоль до Кролевця пруского и там юже значне з курфістром гулялы и болей тиждня змешкал, бо хотіл ся з цесарем римским и с папіжом видіти; але перепоною тому сталъся француз 171, сторожу военную усюды маючи. И так послов своїх великих послал до цесара, а сам до Амстердаму пойшол морем и там зимовал 7.

А войско наше, з обложеня од турков и татар волное зоставши, на зиму пришло до городов, але барзо нездорово: многіе померлы в домах. А в Тавани зостал московский воевода з людмы своїми и часть Козаков полку Ніжинского, переміняючися; а тіе козаки запорозкіе, що зоставалы в обложеню, вийшли в городы, которим дано плату по шесть коп й по кунтушу тузинковому на полътори тисячи Козаков 172 из казни его царского величества.

Того ж року й короля полского, ксіонженця саксонского Августа, наставилы. А гетман литовскій Сапіга, що не хотіл покоритися новому королеві 173, тулялъся по чужих сторонах, которого маетности внівец спустошилы 8 шляхта, починивши собі ротмистров и \161\ полковников,

1 У вид. Бодянського: «инія».

2 Там же: «можучи».

3 Там же і в сп. Судієнка: «битвы».

4 Там же: «козакам».

5 У вид. Бодянського: «Казикермином».

* Далі в сп. Судієнка і в вид. Бодянського додано: «Какой урон свой турки видячи, наговаривали обложенцов наших к здачи города, лукаво предъставляя їм, что «ваш де гетьман на погибель тут вас оставил и уже де ваш порох паши гранати спалили и викидали, а мы де вас куда потребно вам отъвеземо и на всякого по пять талярей дамо». Но когда козаки отнюдь на тое не склонилися, тогда турчин принужден з стыдом в свояси ретироватися, а козаки от неисповідимо нужной осады уволнившися, Богу благодареніе воздали и приписали тое войско монаршему счастію». (Цей уривок також дослівно можна знайти в «Короткому описі Малоросії»).

** Починається четверта рука.

6 У сп. Судієнка: «знаємо, и там гулял».

7 Дальшого повідомлення про повернення козацьких військ з-під Тавані і Казикермена немає в сп. Судієнка (також у вид. Бодянського). Після цих рядків у сп. Судієнка (і у вид. Бодянського) розповідається про обрання на польський престол Августа Саксонського: «Того ж року короля й польского» і т. д.

8 У сп. Судієнка: «внівець спустошили».

й, оставивши свої дворы, великим тумултом войска 1 усю зиму пустошилы оного гетмана литовского Сапіги маетносты, шукаючи его, жебы згубыти.

1 У сп. Судієнка: немає «великим тумултом войска».

РОКУ 1698*

Зараз навесні войска скупившися московскіе з нашимы, тоест з гетманом Мазепою, пойшли под городки на Низ й там укгрунтовали Казикермен й Тавань и там літовали, маючи з татармы подчас потребу, а межи Пречистимы повернули ку городам, осадивши Казикермен й Тавань людмы военнимы 2.

** Того ж року его царское величество Петр Алексіевич бил бытностію своею у місяці юні у Відню у цесара христіянского, где оного барзо приймовано з великим коштом, як царя, и почесть вираживано великую, где свої річи монаршиї отправивши, повернул щасливе. Того ж часу и в Липску бил 3 и в иних городах німецких и видівся з королем полским Августом, и краем литовским на Смоленско у свою землю Московскую на столицю приехал перед святим Семионом днем 4.

А войска московскіе и козацкіе з гетманом Мазепою, збудовавши Казикермен город, маючи килка утарчок з татари и з войсками турецкими, и зоставивши люду спотребу в Тавани и в Казикермени московского и козацкого, повернули на Україну в місяці септеврії.

Его царское величество, приехавши 5 на Москву, чинил росмотр межи бояри и стрелцями, которіе ся были збунтовали в небитности его царского величества на Москві и отступили своїх старших, которіе били зоставлени от граници шведской, и прийшли без указу под город Москву, и то задля яких бунтов, що ся на них перевело и сами признали на себе. И так по указу его царского величества полъчварти тисячи велено повісить, и по усіх улицах и по дорогах повішано, которих не казано ховати 6.

А сам его царское величество до Вороніжа зехал ку Дону, где судна морскіе готовано, и там до Рождества Христова змешкал. \162\

* У сп. Козельського за цей рік вміщено таке: «Року 1698. Войска московские, скупившися з гетманом Мазепою, укгрунтовали Казикермен и Тавань. Того ж року его царское величество у Відню бил у цесара христианского. Того часу и у Липску бил і в инних городах німецких и виділся з королем полским».

За 1699 р. у сп. Козельського немає жодного рядка.

2 У сп. Судієнка інший порядок слів: «а межи Пречистимы, осадивши Казикермен и Тавань людьми военными, повернули к городам и в доми поприходили».

** Починається третя рука.

3 Там же: «был в Липску».

4 У сп. Судієнка: немає «днем». Далі немає оповідання про повернення гетьмана Мазепи з козаками з-під Казикермена.

5 У сп. Судієнка: «скоро за прибытіем».

6 Там же: немає «которих не казано ховати».

* Починаючи з наступних рядків аж до 1700 р. сп. Іскрицького відрізняється від сп. Судіенка. У сп. Іскрицького події 1699 р. з’єднані в одне ціле з подіями попереднього року. У сп. Судіенка опис подій з 1698 і 1699 р. подано окремо, як у «Короткому описі Малоросії». Ось текст списку Судієнка: «Того ж року дорожнета великая была в хлібі. Того ж року в Чернігові архієпископ Иоан Максимовичь поставлен.

Року 1699. Турки с великим государем царем Петром Алексіевичем на тридцять, а с цесарем и королем польским на двадцать літ примирилися. И Камянец Подольскій королеві польскому турчин сентября в 13 день отъдал в прежнее владініе.

Того ж року на Москві чин стрелецкій отставлено за їх бунты: одних вытраченно, вывішанно, а ліпших в салдати поверстано, а инных у силку зослано, — и такій гнів был на їх царскій, же кильком сам головы постынал; а з дворов боярских кабельных слуг у салдати побранно и из маетностей монастырских и боярских з двадцяти пяти салдата выставливанно зо всім нарядом, оружем, харчею и одежею.

Того ж року войска козацкіе покоя ради никуда не ходилы, но в доміх пробували, на войну же з шведом только заводилися».

Где 1 и гетман Мазепа ездил 2 за указом царским и повернул на свята рождеетвенскіе до Гадячого, а его царское величество в Москву. Где прибувши, на Москві, тот труп, що стрелцов вішано, росказал, позбираючи, ховати у землю, але инних многих казал потратити за тую вину, — а тая вина тих стрелцов 3, же в небитносты его царского величества на Москві, хотіли иного царя наставляти и німчинов всіх вибити. А вступивши в пост великий, знову до Вороніжа пойшол, и войска многіе туда поспішали — московскіе и німецкіе, которих много затягових на Москву прийшло из жонами 4, а найболшей задля водного 5 походу на окрентах, яко знаючихся на том военом походу, жеби при них и московский люд призвичаїлся *.

Того ж року з турчином почали зачинати згоду цесар християнский и король полский, его царское величество и виправили послов до турчина, и войска у дворах зоставали — ускромилася война на усі сторони, але теж был на Україні, иле волости и немал усюди дорожнета была, тилко з Сівери додавали збожа, хочай дорого, а у Кіеві жита дойница по пять золотих была.

Того ж року, септеврія 13, турчин Камянец Подолский отдал королеві полскому Августові, учинивши згоду на літ двадцять два.

Того ж року на Москві чин стрілецкий оставлено за їх бунти, — одних витрачено, вішано, а ліпших у салдати поверстано и инних у силку заслано — усіх щодо единого витрачено. Такий гнів бил на їх царский, же килком сам голови постинал. А з дворов боярских кабелних слуг у салдати побрано, и из маетностей монастирских и боярских з человіка двадцяти пяти салдата виставливано, зо всім нарядом, оружем, харчу и одежею. \163\

1 У сп. Судіенка: «куда».

2 Там же: «іздил».

3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Да еще иних других казал потратиты многих, и за тую выну, же...»

4 Там же: «жонками».

5 Там же: «одного».

РОКУ 1700*

* Під цим роком у сп. Козельського вміщено таке: «Року 1700. Учинили згоду его царское величество з турчином на тридцять год, и отпущено посла московского з Цариграда Українцева з честю Того ж року восени по указу его царского величества посилал гетман Мазепа з своїм сестренцем полковником ніжинским Іваном Обидовским войска немало з арматами до Новагорода Великого».

Стала згода его царского величества с турчином на роков тридцять, и отпущено посла московского з Царигорода Українцова з честю 1.

Того ж року король полский Август Вторій зачал войну з королем шведским Каролюсом, войском своїм потягнул под Ригу, опроч войска короного и литовского, где стояли усе літо. А о Воздвиженії честного креста по указу его царского величества гетман запорожский Іван Мазепа 2 послал своего войска на помоч королеві полскому часть з розних полков. Тоей же осени 3 по указу его царского величества войска запорожского немалую часть послал гетман Мазепа з своїм сестренцем, полковником ніжинским Іваном Обидовским и з арматами до Великого Новагорода. Тая война зачалась зразу 4 щасливо, бо городов войска царские, с козаками, с полковником полтавским и иних полков частю наперед прислани, побрали и самий 5 Ругодев облегли, але за злою радою німецкою не доставали, тим убезпечаючи царское величество, же подъдадуть город доброволке, и тая зрада от тих же офіцеров німцов, зостаючих у войску московском, [послідовала, же] 6 доставане города пойшло упроволоку 7. А тим часом притягнул король шведскій з своїми войсками немалими, а передное войско почувши, Шереметов и козаки с оними 8 споткалися и добре шведов сперли и рубали под городом Ковлем. Любо першей московское и козацкое войско сперли, где и шляхти смоленской немало полегло, але наши шведов того ж часу много побили, и видячи и маючи певних язиков, же сам король шведский з великими потугами наступает, мусіли до окопов царских уступити, а шведи вслід за ними прийшли. А царское величество на тот час спод Ругодева 9 з окопов виехал до Новагорода Великого в понеделок, а у вовторок шведи, маючи, подобно, змову з німцами офіцерами московскими 10, бо їх там проважено на тую квартиру, где мало люду было московского бойного, а уся старшина была німецкая межи войском московским, и так що схотіли, шведові учинили, \164\ навет з армат тилко килко раз и вистрелили, и то вгору 1.

1 У сп. Судієнка: немає цього оповідання.

2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «гетьман Мазепа».

3 Там же: «Того ж часу восени».

4 Там же: «зачала назразу».

5 Там же: «бо войска царскіе с козаками городов часть шведских побрали и сами».

6 У сп. Іскрицького цих слів немає. Взято із сп. Судієнка. 7 У вид. Бодянського: «проволочку».

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с оним шведом». 9 Там же: «А якось на тот час его царское величество спрд Ругодева...» 10 Там же: замість «московскими» — «будучи в армії царской».

А шведи безпечне ишли в окопи и того ж дня усі сили царскіе розбили, иле змогли, рубали, бояр високородних побито, а иніе на реці Норов, которая межи Ругодевом и Івангородом барзо бистрая идет, многіе потонули 2, Борис Петрович Шереметов ледво уйшол 3, а царевича [Меретинского 4] , которий бил енералом, князя Якова Долгорукова, князя Луку Долгорукова ж, да князя Івана Долгорукова 174 ж, да князя Івана Юріевича Трубецкого и инних многих князей и енералов в неволю взято. Армати усі и скарби царскіе и запаси военіе шведи побрали, а оних армат болших двісті штук узяли, а мілких, иле 5 в полках било, усі побрали. Адам Адамович Вейд, енерал, з своїми полками одержался бил, але и тот мусіл ся здати, казну его царского величества грошовую палобув тридцять шесть шведом ототдал.

И так тие три полки обобравши 6 оружже и сукні, самих голих чрез мост часть пустили, и тот мост подрубавши, много потопили, а самого енерала в неволю взяли. А войско козацкое, которое послано было з сестренцем гетманским, полковником ніжинским 7 Обидовским, на тот час не поспішило, которых 8 било тисячей з двадцять. И юже тое войско козацкое там на границі стояло под 9 містечком Печерами и не давали шведом пустошити городов московских, бо войска московскіе розно пойшли, которих знову зобрано [и к войні] 10 построено. А его царское величество, на Москву зехавши, знову войска великіе собрав, и армати построїли, — на них спіж четвертую часть звонов со всего панства московского з церквей и монастирей збирано, и усе споражено, як надлежить до войни 11.

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «наветь з армат на вітер стреляли».

2 Там же: стисліше «а иніе на ріці Нарві многіе потонули».

3 Там же: «увойшол».

4 У сп. Іскрицького: «Мелитинского». Подано за сп. Судієнка.

5 У сп. Судієнка і вид. Бодянського: «сколько».

6 Там же: «отобравши».

7 Там же: немає слів «полковником ніжинским».

8 У вид. Бодянського: «которого».

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «войско стояло на границы».

10 Подається за сп. Судієнка.

11 У вид. Бодянського і сп. Судієнка: немає «и усе споражено, як надлежить до войны».

РОКУ 1701*

Его царское величество з королем полским Августом міл сезд в городі Друї 175, над Двиною рікою, ниже Полоцка. Того ж часу войска запорожського з Січи на килка тисачей по указу царском пойшло до Пскова и полк Гадяцкий увесь 12, а компанія и сердюки там зимовали, а полки отпущени до городов по смерти небожчика \165\ Обидовского, полковника ніжинского 1, которий там своею смертію умерл в літех молодих.

Того ж року по указу его царского величества прказано, по першом одіянії німецком и венґерском и инний новий строй, или одіяніе, німецкое носити усім людем на Москві, а ежели би хто не хотіл, того карано.

Того ж року вибирано 2 с московских людей з жонами и з дітми и зо всім 3 проважено на мешканя в новий город, нижей Азова ку морю.

Того ж року по указу его царского величества гетман же Мазепа со всіми войсками и з арматами вийшол на войска против шведов, трактом на Могилев, где в Могилеві на Дніпрі мост намостили задля переходу. Але указ царский прийшол 4, жеби гетман послал наказного гетмана, с ним двадцяти тисячей пославши, и наказним гетманом пойшол полковник миргородский Даниїл Апостол з иншими полковниками, а гетман з армати войсковими и инними вернулся назад, що юж полк Стародубовский з Могилева назад вернулся 5.

Того ж року войска литовскіе, межи собою учинивши списковое войско, межи собою почали, а звлаща 6 городи Сапіжини воевали, місто Дубровную 7 и Гайшин вирубали, монастир Кутенскій зрабовали 8, в котором много скарбов побрали.

Того ж роко войска, которіе посилани били от его царского величества з боярином Репнином на помощ королеві полскому под Ригу, там розбито, и королевское войско сасов и городи, которіе бил король полский побрал, знову шведи отшукали, в Курляндії Митаву и Бірже опановали и своїми войсками осадили, бо сам король полский не бил у войску, а король шведский сам был, при котором и войска французского] немалие сили. А городок, албо замок Диямунт под Ригою, людми московскими осажено, которіе отдержалися, не подалися войску шведскому 176, а войска коронного, ані литовского жадного жолніра не било под Ригою у войску королевском, бо на тую войну не зезволяли 9 королеві з шведом.

Того ж року войско козацкое запорожское, що з Січи било пришло по указу царском до Пскова на шведское войско 10,

* Під цим роком у сп. Козельського, вміщено таке: «Его царское величество з королем Августом міл зезд на Дзвиною. Того ж року войска запорожского з Січи на килка тисячей ходили до Пскова, где и козацкое войско городовое било».

12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: додано «с полковником Бороховичом».

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «а городовые полки по смерти полковника Обидовского в домы отпущенны».

2 Там же: «выбрано».

3 Там же: «и ис пожитками».

4 Далі в сп. Судієнка інакше: «жеби гетьман послал наказного от себе и с ним 20 000 войска; почему он тое число войска при полковнику миргородском Даніїлі Апостолу и инными полковниками и арматами выпровадивши, сам вернулся назад и полк Стародубовскій».

5 У вид. Бодянського: немає слів «з Могилева назад вернулся».

6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «межи собою почали, а звлаща».

7 У вид. Бодянського: «Дубровицю».

8 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зграбовали».

9 У сп. Судієнка: «не зазволяли», у російському перекладі додано: «Речь посполитая».

10 Там же і в вид. Бодянського: немає слів «на шведское войско».

которіе \166\ землю шведскую воевали, отпущено назад 1, же кривду чинило и московским людем, и плата на них виходила великая. Которіе назад ишли краем литовским на Полоцко, и їх затягнено 2 на службу к Сапіги от слуги его Юревича противко войска спискового (которое было с Потієм, воеводою витепским), которіе плюндровали маетности Сапіжиї 3 и монастир Кутенский зрабовали, и місто Дубровную, и Гайшин вирубали. И так тот Юревич з тими козаками перше под Могилевом міл потребу, и їх [спискових] 4 козаки прогнали; а списковое войско, с князем Оґинским, Стеткевичом и иними панами станули 5 у Головчині, прибираючися на оного Юревича и Козаков запорожцев 6, которіе упередили оних и на світаню розбили списковое войско, так що їх мало увойшло, и тот Головчин зрабовали и внівец обернули; и козаки запорожці 7, оставивши того Юревича, пойшли на Україну, хочай оним и платил добре, а иніе там зостали и под Могилевом того ж часу былися и много там шкоди починили.

Того ж року 8 войска * царского величества з козакамы, з полком Миргородским и Гадяцким 177 и иннимы 9 ходилы под город Юрев ливонский, где войска шведскіе зоставались, и там з нимы міли великую войну, и войска шведскіе не додержалы, и так за ласкою божією, розбиты дощенту, и город Юрев ливонскій люде царскіе опановалы 178 и армат штук на чотириста у шведов отнялы й з побідою вернулися 10. А наши войска козацкіе з наказним гетманом Данилом Апостолом домов отступилы 178, тилко зоставивши там компанії охочого войска два полки **.

Того ж року войска шведскіе в краї литовскіе увойшли и Ковно опановали были и чатами коло Вилні ґрассовали 11, що міщане виллинскії многіе до Ґданска з маетностми уходили, бо Сапіга з шведами зоставал против короля и Речи посполитой. Где великое спустошеня сталося в краях литовских от спискових и їх противних сапіжинцов, и от Юревича, и от людей от него затягових на тую войну за гроши 12. \167\

1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «и назад отпущенны».

2 Там же: «где затягнено оних».

3 Там же: «Сапіжини».

4 Взято із сп. Судієнка і з вид. Бодянського.

5 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «стали».

6 Там же: «запорожских».

7 Там же: «отколь козаки запорожскіе».

8 Там же: додано «зпод Пскова».

* Починається четверта рука.

9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «з козаками полковник Апостол...»

10 Далі в сп. Судієнка трохи інакше: «И в доми полковник Апостол с войском отпущены, тилько там компанії охочого войска два полки оставили по указу царском».

11 У вид. Бодянського: «граковали» у сп. Судієнка: «ґраковали».

** Починається третя рука.

12 У сп. Судієнка: дописано «В том же року на войні полковник компанійскій Пашковскій забыт». На думку П. Куліша, літопис Самовидця починається 1648 р. і закінчується 1701 р., саме цим місцем.

РОКУ 1702*

Того ж року навесні просили панове литовские о посилок гетмана запорожского Ивана Мазепу под Бихов, жеби шведов не допустити до Бихова, аже за позволенем его царского величества послано часть полку Стародубовского і войска охочого на килка тисяч, а полк Черніговский увесь пошол до Пскова.

Того ж году король шведский з войсками своїми пришол до Варшави і там стал, а то усе стало за незичливостю сенаторов полских против короля своего Августа, а за повод пана Сапіги а інних сенаторов полских, хотячи короля з королевства согнати, на що иншие Реши німецкие поднял і войска позатягал за тие скарби московские, которие под Руголевом побрал, розбивши войско московское».

Дальше оповідання про допомогу козаків польському війську в війні із шведами в сп. Судієнка передано трохи інакше, так, як в «Короткому описі Малоросії».

«Того ж року стародубовскій полковник Михайло Миклашевскій с полками малороссійскими от Мазепи под Бихов посланній, совокупился там с польским рейментаром Халецким, достали, хотя и не без шкоди своїх, города, в которій войшли поляки; а Білцикевичь, тамо бывшій партизант шведскій, своїми людьми изійшол к войску козацкому и припроважен до Батурина, к Мазепиной резиденції. Но и в другой раз, по прошенію литовских панов, посилан был туда от Мазепи Радичь с войском против шведов». (Про цю другу посилку розповідається в сп. Іскрицького).

Войска шведскіе Вилніо 1, місто столечное литовское, опановали и инніе міста литовскіе и Жмудское воеводство, которим не могли ся войска литовскіе оперти 2.

Того ж року навесні просили пани литовскіе о посилок гетмана запорожского Івана Мазепу, жебы шведов до Бихова не допустити. И за позволеніем его царского величества послано туда часть полку Стародубовского и войска охочого на килко тисячей з Радичом 180, а полк Черніговскій увесь пойшол до Пскова по указу его царского величества 3.

Того ж року король шведский з войсками своїми прийшол до Варшави и там станул. А тое усе стало за незичливостю сенаторей полских к королю своему Августу за поводом Сапіги и иних сенаторей полских, хотячи короля Августа з королевства согнати, на що й иніе Реши німецкіе король шведский поднял и войска позатягал за тіе скарби московскіе, которіе под Ругодевом побрал, розбивши войска московскіе.

* За цей рік у сп. Козельського таке оповідання: «Року 1702. Войска шведские Вилню місто столечное литовское опановали и инние міста литовские и жмудское воеводское, которим не мши войско литовское отперти.

1 У сп. Судієнка: «Вильно».

2 Там же: «сперти».

3 Наступне оповідання про прихід шведського короля Карла XII до Варшави є тільки в сп. Іскрицького та Козельського.

КОМЕНТАРІ

1648

1* Думка літописця, що посполиті перед 1648 р. нібито «жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках», суперечить історичній правді. Твердження літописця заперечують опубліковані й архівні історичні джерела, актові матеріали. Навіть сучасники-іноземці, що були на Україні в той час, такі, скажімо, як Г. Боплан, Н. Ганновер, С. Грондський, В. Коховський, В. Московський, у своїх працях пишуть, що становище українського селянства у 30 — 40-х роках XVII ст. було важке, панщизняні повинності зростали рік у рік.

2 * Оповідання про викрадення листів Хмельницьким у Ілляша Караїмовича або у Барабаша, поширене в українській історіографії кінця XVII — початку XVIII ст., слід вважати літературною конструкцією, створеною уявою пізніших істориків, літописців, або ж воно є, як у народній думі, витвором народної фантазії. В його основу, очевидно, лягли події 1646 р., коли польський король Владислав IV надав у Варшаві представникам козацької старшини (серед якої були Б. Хмельницький, Іван Барабаш та Ілляш) привілеї і гроші на виготовлення човнів, готуючись до війни з Туреччиною, або ж і ті привілеї короля, якими він затвердив за Хмельницьким хутір Суботів (Я. І. Дзира, Українська історіографія другої половини XVII ст. та перекази про Богдана Хмельницького. — Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. l, К., 1968, стор. 178 — 186).

3 * Головний штаб польсько-шляхетської армії на початку війни розташувався у Корсуні, а не в Черкасах, як твердить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 129).

4 * Помилковим є твердження Самовидця про те, що реєстрові козаки, які виступили проти своєї старшини на Кам’яному Затоні, також «и піхоту німецькую, в чолнах будучую, викололи и покидали в Дніпр». Як твердять дослідники, німецької піхоти в польсько-козацькому війську, що вирушило Дніпром проти Б. Хмельницького, не було. Очевидно, Самовидець має на увазі чужинців, що були на службі в королівській армії і козацьких реєстрових загонах (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 125 — 129; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 192).

5 * За свідченням окремих польських сучасників, С. Потоцький помер ще у козацькому таборі (Жерела до історії України-Руси, т. VI, Львів, 1913, стор. 111).

6 * Битва під Корсунем відбулася 16(26) травня 1648 р., свято «Тройці» було 21 травня. Таким чином, автор допускає помилку, заявляючи, що згадана битва була «на том тижню по святой Тройци» (Н. Горбачевский, Археографический календарь на две тысячи лет, Вильна, 1869, стор. 7, 34).

7 * Релігійного гніту зазнавали передусім православні українці Правобережної та Західної України, а також населення Білорусії. Православна Київська митрополія, яка була відновлена зусиллям гетьмана П. Сагайдачного, в 20 — 40-х роках XVII ст. вела досить активну і незалежну політику. \169\

Щодо становища церкви у Чернігові, де, мовляв, уніатські «архим’андритове один по другом зоставали», то це твердження літописця не відповідає дійсності. У XVII ст. зафіксовано тільки один випадок, коли в Чернігові К. Ставровецький (1628 — 1648) був уніатським архімандритом, до того ж формальним, другий архімандрит М. Оранський лише встиг отримати від короля Владислава цю посаду. Його наступник І. Мещеринов знову був православним архімандритом (А. Верзилов, Униатские архимандриты в Чернигове. — Труды Черн. губ. арх. ком., вып. 5, Чернигов, 1903).

8 * Після перемоги під Корсунем Хмельницький прибув спочатку до Білої Церкви, а потім до Чигирина, де зупинився на короткий час, а не до Пилявців, як свідчить літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 130).

9 * Польсько-шляхетську армію у битві під Пилявцями очолювали Домінік Заславський-Острозький, М. Остророг і О. Конецпольський (Документы об освободительной войне украинского народа 1648 — 1654, К., 1965, стор. 114).

10 * У битві під Пилявцями на боці Хмельницького брав участь лише невеликий татарський загін. Головні татарські орди прибули під Пилявці після перемоги Хмельницького (Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. l, K., 1898, № 66, стор. 321).

11 * Повертаючись з-під Замостя, Хмельницький наприкінці грудня 1648 р. прибув до Києва, а потім до Чигирина (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), К., 1961, стор. 87 — 90).

12 * Гетьман Б. Хмельницький одружився з Г. Чаплинською перед тим, як він повернувся з-під Замостя, хоча чутки про це друге одруження гетьмана поширювались навіть до пилявецької битви (Микола Петровський, Нариси історії України,.., стор. 196, 197).

1649

13 * 1649 р. магнат Адам Кисіль залишався брацлавським воєводою, і лише весною 1649 р. його було призначено київським воєводою (Документи Богдана Хмельницького, стор. 103, 105, 114).

14 * у Переяславській раді під час переговорів з Польщею не брали участі деякі полковники і сотники. Король передав Хмельницькому через своїх комісарів булаву і прапор. Самовидець помилково вважає, що гетьман одержав також бунчук, бубни і привілеї на вольності. Завдання польських комісарів було досить тяжким, оскільки Хмельницький у цей час вів незалежну політику (Воссоединение Украины с Россией, Документы и материалы в трех томах, т. II, 1648 — 1651, М., 1954, стор. 105 — 113).

15 * Справжньою причиною збройного виступу широких народних мас, їх влиття до козацького війська був нестерпний соціальний і національний гніт, важкі повинності, різноманітні утиски і знущання з боку польської шляхти, орендарів, єзуїтів, а не мета наживи, грабежів, збагачення, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 13 — 334; Ф. П. Шевченко, Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині XVII ст., К., 1959, стор. 15 — 39; Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657); Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 203).

16 * У зборівському поході військо Хмельницького нараховувало 360 тис. чоловік (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 161).

17 * Насправді під Зборовом Хмельницького змусив укласти угоду з польським королем кримський хан (Акты ЮЗР, III, №33, стор. 395, 413).

18 * У заклад на Хмельницького, коли гетьман відвідував польського короля, з польського боку дано Любомирського. Гетьман у цей же день повернувся до свого табору (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 205 — 206).

19 * Київський полк під керівництвом М. Кричевського литовські війська розгромили 21.VII 1649 р. під Лоєвом, а не Загаллям, як пише літописець (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 162). \170\

20 * До козацьких частин M. Кричевського входили також Овруцький, Чорнобильський і частина Чернігівського полку і полк голоти (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 206).

21 * Польських коронних гетьманів М. Потоцького і М. Калиновського було викуплено 1650 р. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 320 — 325).

1650

22 * Очолював татарські орди, які 1650 р. разом з козацькими загонами нападали на молдавські землі, не хан, як пише літописець, а калга. Цей напад був вчинений без дозволу султана (Жерела до історії України-Руси, т. XII, Львів, 1911, № 127, 128).

1651

23 * Листи Хмельницького до різних осіб, які гетьман писав у Чигирині протягом січня, свідчать, що він виїхав звідси не раніше другої половини лютого (Документи Богдана Хмельницького (1648 — 1657), стор. 208 — 211).

24 Тому що битва відбулася 28 — 30.VI (18 — 20.VI за ст. ст.), а «петрівка» у 1651 р. розпочалась 26 травня, облога козацьких загонів під Берестечком не могла тривати протягом усієї «петрівки». Король вирушив з військом під Берестечко 15 червня і прибув туди 19 червня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 480 — 512; Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 107 — 124).

26 Причини поразки козацьких військ у Білорусії були інші, а характеристика полковника Небаби літописцем суперечить дійсності. Козацькі війська, очолювані М. Небабою, наступали на Гомель, Рославль, укріплювались у гирлі Сожа. Чернігівського полковника М. Небабу вважають одним із кращих військових ватажків у період визвольної війни. Він виділявся серед інших військовим талантом і мужністю (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 211 — 212; І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, стор. 185).

26 Керівники литовського війська, захопивши Київ, не виявляли неприхильного ставлення до митрополита С. Косова й архімандрита Й. Тризни (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 579 — 580).

27 Польські і литовські війська з’єдналися під Германівкою, поблизу Василькова, а не під Білою Церквою, як пише літописець (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 130 і 144).

28 Виклад змісту Білоцерківського трактату літописець подає поверхово, поклавши в основу Зборівську угоду. Білоцерківський договір був укладений Хмельницьким на невигідних для України умовах, значно урізуючи права українського народу (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 617 — 644).

39 У пограбуванні маєтків магната Адама Киселя та комісарів О. Гонсевського і Ю. Глібовича взяли участь і козацькі загони (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 142; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 214).

30 Насправді Білоцерківська угода підписана 18(28) вересня (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 620).

31 Після смерті коронного гетьмана М. Потоцького (1651) M. Калиновський і далі залишався польним гетьманом (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 627 і 634).

32 Польське військо розквартирувалось на Лівобережжі на початку 1652 р. (Документи Богдана Хмельницького, стор. 250).

33 Масове переселення українців з Правобережжя на Слобожанщину припадає на 1652 р. (Д. Багалий, Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1886, ч. IV, стор. 416 та ін.). \171\

34 Події в «Липовому» відбулися весною 1652 р. Полковник М. Гладкий був страчений 18 травня 1652 р. у Миргороді (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 644).

1652

35 Керував татарськими ордами Нурадин, а не хан, як пише літописець. Після перемоги під Батогом було страчено лише частину польських бранців (Н. Костомаров, Богдан Хмельницкий, Собр. соч., кн. IV, СПб., 1904, стор. 491; Микола Петровський, Псевдо-діяріуш С. Зорки. — Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. XVII, 1928, стор. 176).

1653

36 Повідомлення літописця про те, що Б. Хмельницький зосередив козацькі війська під Кам’янцем-Подільським, де було підписано польсько-татарську угоду без його відома, не відповідає дійсності. Насправді вона відбулася під Жванцем (П. Клeпaцький, Літопис Самійла Величка. — Записки Полтавського ІНО, Полтава, 1925 — 1926, стор. 57).

37 Згадане Самовидцем козацьке посольство на чолі з Г. Гуляницьким до Москви документами не засвідчено. Про всі попередні посольства, які насправді мали місце, літописець, напевно, не мав відомостей (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 219 — 221).

1654

38 Серед членів царського посольства, яке 9 жовтня 1653 р. виїхало з Москви на Україну, один лише В. В. Бутурлін був боярином, чин дворецького він одержав після повернення до Москви за успішну місію (Воссоединение Украины с Россией, т. III, стор. 417; Полное собрание законов Российской империи, т. I, М., 1830, № 125, стор. 326 — 328; Акты ЮЗР, X., ч. 4, стор. 286 та ін.).

39 Насправді 1654 р. смоленським воеводою був Пилип Обухович, а Ю. Глібович був ним у 1643 — 1653 рр. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 225).

40 І. Золотаренко їздив до Олексія Михайловича в Смоленськ у кінці вересня 1654 р. з-під Старого Бихова (Акты ЮЗР, XIV, № 5, стор. 147; № 7, стор. 165 та ін.).

41 Литовські війська на чолі з Я. Радзівіллом спочатку оточили Новий Бихів, а потім Могилів у 1655 р. (Акты ЮЗР, XIV, № 13, стор. 493; № 14, стор. 513, 521; № 21, стор. 573, 587 та ін.).

42 Монетний двір випустив мідні копійки 1656 р. Відтоді царську печатку почали ставити й на талярах. Мідні копійки спочатку мали вартість срібних, згодом хній курс упав. До речі, мідні гроші, випущені 1656 р., мали штамп 1654 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 227 — 228).

43 Повідомлення літописця, що 1654 р. Швеція напала на Польщу і захопила польські міста, є помилковим, тому що воєнні дії шведських військ почалися влітку 1655 р. (Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису. — Записки Ніжинського ІНО, кн. VI, 1926, стор. 29).

1655

44 Під Дрижиполем українське і російське війська не були вщент розгромлені, хоч польсько-татарська армія одержала воєнну перевагу. Татарські загони спустошили Брацлавщину (L. Kubаla , Wojna moskiewska r. 1654 — 1655, Warszawa, 1910, стор. 198 — 202).

45 Козацькі загони і російське військо з-під Дрижиполя вирушило до Білої Церкви (А. Барсуков, Род Шереметьевых, кн. IV, СПб., 1884, стор. 155). \172\

46 1655 p. цар Олексій Михайлович вирушив з військом із Москви, а не з В’язьми, як пише літописець. До Москви він і повернувся (Акты Московского Государства, т. II, СПб., 1894, № 641, 754; Дворцовые разряды, т. III, СПб., 1852, стор. 460 — 461).

47 1656 р. козацькі війська відступили з Білорусії на Україну згідно з наказом ніжинського полковника Василя Золотаренка (Акты ЮЗР, III, № 351, стор. 519; № 352, стор. 526; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 40 — 41).

1656

48 Повідомлення літописця, що під час війни Росії з Швецією 1656 р. напередодні виступу російського війська шведи відступили за море, є помилковим. 1656 р. шведські війська були в Польщі, 28 — 30 липня відбувся бій під Варшавою (Дополнения к Піт. Дворцовых разрядов, СПб., 1854, стор. 50; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31).

49 Кількість царського війська під Ригою була 118 тис., а не 700 тис., як пише літописець. Облога Риги тривала з 21 серпня до 5 жовтня (Ф. Ласковский, Материалы для истории инженерного искусства в России, ч. I, СПб., 1858, стор. 299; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 31 — 32).

50 У Вільні на комісії як представники чужоземних держав були австрійці. Тут було досягнуто певної угоди про припинення російсько-польської війни (М и кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 232).

51 Насправді молдавський похід козацького війська на чолі з Тимошем Хмельницьким і його смерть мали місце 1653 р. (Документы об освободительной войне украинского народа, стор. 712, 714).

1657

52 1657 р. польський король перебував удома. До Польщі на допомогу королеві прийшов кримський хан з ордами (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 234 — 235).

53 Причиною відступу шведів з Польщі було не прибуття кримського хана і зосередження польських військ навколо короля, а війна Швеції з Данією (L. Kubala, Wojna brandenburska i najazd Rakoczego w roku 1656 i 1657, Lwów, стор. 159, 164).

64 Кримська орда прибула до Польщі вже після того, як були закінчені переговори з Ракоцим, угорський король разом з рештками свого війська був відпущений до Угорщини (L. Kubаlа , Wojna brandenburska, стор. 178 — 179; Микола Петровський, До питання про певність відомостей літопису Самовидця, стор. 33 — 34).

55 Гетьман Б. Хмельницький помер 27 липня (6 серпня н. ст.| 1657 р. у Чигирині (Акты ЮЗР, т. IV, стор. 3, 5, 11, 14; т. XI, стор. 759; Архив ЮЗР, ч. III, т. VI, стор. 319).

56 Зображуючи події козацької ради 1657 р. у Чигирині, літописець подає ряд повідомлень, що суперечать історичним джерелам. За свідченням інших очевидців, козацька рада нетривала аж три дні, майбутній гетьман Іван Виговський та козацька старшина не відмовлялись від чинів, Юрася Хмельниченка не було обрано гетьманом, І. Виговському не було дано право підписуватись гетьман «на тот час», тобто під час походів. Козацька рада у Чигирині обрала Виговського гетьманом з усіма атрибутами влади за один день (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 236 — 241).

57 Лесницький був миргородським полковником, а не військовим суддею, як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 238).

58 Поразка козацьких військ І. Виговського під Полтавою і згадані літописцем події відбулися 1658 р. (Акты ЮЗР, XV, № 2, стор. 3; VII, № 78, стор. 224; IV, № 55, стор. 91). \173\

1658

59 Лубенський полк підтримував гетьмана І. Виговського (Акты ЮЗР, VII, № 89, стор. 260 — 261).

60 До козацьких загонів Г. Гуляницького, що були обложені у Варві, крім Чернігівського і Прилуцького, входив ще й Ніжинський полк (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 247 — 248).

61 Г. Ромодановський відступив від Варви, домовившись із старшиною гетьмана Виговського (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 248 — 249).

62 Козацькі війська гетьмана І. Виговського облягли Лохвицю і Зіньків у 1659 р. Російські загони, що були у Лохвиці, очолював Ф. Куракін, а не Г. Ромодановський, як пише літописець. Боярські привілеї Ромодановський одержав 1665 р., а в 1659 р. він був у чині окольничого (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 249 — 250).

1659

63 Гадяцька угода з Польщею була підписана гетьманом І. Виговським 7(17) вересня 1658 р., а затверджена сеймом 1659 р. (П. Клeпaцький, Літопис Самійла Величка, стор. 57).

64 Бар та інші міста стали власністю Виговського в роки його гетьманування 1657 — 1658 рр. (Архив ЮЗР, ч. VIII, т. II, №48, стор. 94; № 51, стор. 97).

65 Литовське військо було розгромлене 1658 р. Тоді ж був захоплений і гетьман Гонсевський (L. Kubаla , Wojny duńskie i pokój Oliwski 1657 — 1660, Lwów, 1922, стор. 147).

1660

66 Війська С. Чарнецького облягли у серпні — жовтні 1661 р. Могилів і захопили російського воєводу кн. Мишецького (А. Трубницкий, Хроника белорусского города Могилева, М., 1887, стор. 24; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, Warszawa, 1963, стор. 427 — 428).

67 На основі угоди, досягнутої на Кодачку, проти Польщі повинні були вирушити козацькі полки на чолі з Т. Цицюрою: Переяславський, Київський, Лубенський, Миргородський і Прилуцький (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 257).

1661

68 Твердження літописця, що напередодні виборів Я- Сомка гетьманом все Лівобережжя було вірне і слухняне російському цареві, неточне. Адже Олексію Михайловичу в цей час не корилися Полтавський полк Жученка, а також міста Опішня, Кобеляки, Котельва, Санджари (Акты ЮЗР, V, №31, стор. 56; № 34, 65 — 66).

1662

69 Поблизу Городищ Г. Ромодановський 16.VII завдав поразки військам Ю. Хмельницького і татарській орді. Отже, не відповідає дійсності повідомлення літописця, що перед цим татари покинули Україну (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 262).

70 На допомогу гетьманові Ю. Хмельницькому кримський хан вислав татарські загони під керівництвом солтанів Селім-Гирея і Махмет-Гирея (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, ч. 3, стор. 190).

71 Гетьман Юрій Хмельниченко зрікся булави на початку 1663 р. Правда, гадка зректися гетьманства і йти в монастир була в нього 1662 р., про що він зізнається у листі до свого дядька Я. Сомка (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 264; Додатки, №8, стор. 398 — 399). \174\

1663

72 Чорна рада 1663 p. скликана з ініціативи російського царя, про що було відомо як прибічникам Я. Сомка, В. Золотаренка, так і І. Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, № 121, стор. 345 та ін.; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 267).

73 1663 р. Д. Великогагін ще не мав дворянських привілеїв, а був окольничим (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 267 — 268).

74 І. Брюховецький одержав булаву і бунчук, а також соболі 5.VII 1663 р., які йому від імені царя вручив стольник М. Гагарін (Дополнения к III т. Дворцовых разрядов, стор. 386 — 387).

75 Київський полковник В. Дворецький, який був присутній під час виконання вироку в м. Борзні, в листі до чернігівського єпископа Лазаря Барановича від 21 вересня 1663 р. перелічує імена страчених: «в місті Борзні постинано їх дня 18 вересня: Якима Сомка — наказного гетьмана, Євстафія Васюту (тобто В. Золотаренка. — Я.Д.) — полковника ніжинського, Йоаникія Силича — полковника чернігівського, Стефана Шамрицького — полковника лубенського, Афанасія Шуровського — полковника переяславського, Павла Килдія — осавула ніжинського, Кирила Ширая — секретаря Сомкового» (Книги разрядныя, по официальным оных спискам, т. II, СПб., 1885, стор. 940; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 269).

1664

76 Похід Яна Казіміра на Лівобережжя, захоплення Остра, Ніжина, Салтикової Дівиці, Мени відбулися в грудні 1663 р., а не на початку 1664 р., як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 272; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 501 — 502).

77 Російську армію, яка переслідувала польські війська на Лівобережжі, очолювали: князь Я- Куденекович-Черкаський, П. Шереметев і князь Г. Ромодановський (Акты, собранные Археографической экспедицией, т. IV, СПб , 1836 № 149, стор. 197).

78 Гетьмана Івана Виговського розстріляно за наказом С. Маховського. Останній розгромив також козацькі війська на Лівобережжі (М. Петровський, Нариси історії України..., стор. 274).

79 Київський митрополит Діонисій Балабан помер 10.Y 1663 р. На його місце митрополитом було обрано Иосифа Тукальського (Черниговские губернские ведомости, 1858, № 27, стор. 195; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, т. IV, К., 1859, стор. 382).

80 Гетьман Павло Тетеря втік з України 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 122, стор. 267, 272 — 273, 277).

81 Козацьке військо, яке 1665 р. захопило Черкаси, очолював осавул П. Нужний, а не лубенський полковник Г. Гамалієнко, як пише літописець (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276).

82 Облога Чигирина тривала близько двох тижнів (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 276 — 277).

83 Козацькі війська гетьмана І. Брюховецького з’єдналися із запорожцями кошового І. Сірка 18 червня у Каневі (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 277).

84 За свідченням документів, калмицькі загони бували на Україні і до 1664 р., вони не раз виступали разом із запорожцями проти Криму (Акты ЮЗР, V, № 43, стор. 96; №63, стор. 140, 148 — 149; № 67, стор. 169 — 170 та ін.; Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, IV, 3; № 68, стор. 308; № 69, стор. 315 та ін.).

85 Ставища спустошили війська С. Чарнецького. Польський полководець помер 1665 р. (Акты ЮЗР, V, № 110, стор. 249; Adam Kerstner, Stefan Czarnecki, стор. 514 — 515). \175\

1665

86 Друга битва козацьких військ з польсько-шляхетськими відбулася під Білою Церквою близько 13 червня за ст. ст. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 279).

87 Генерального писаря 3. Шийкевича заслано до Сибіру за доносом І. Брюховецького і козацької старшини. Повернувся Шийкевич із заслання до Батурина після 1681 р. У різних документах 80 — 90-х років зустрічається його ім’я (Акты ЮЗР, VI, № 1, стор. 13 — 14; VIII, № 15, стор. 54).

88 Децик був овруцьким полковником, а не «гультяєм», як пише літописець. Схоплено його і заслано до Сибіру за активну діяльність, скеровану проти І. Брюховецького (Акты ЮЗР, V, № 121, стор. 265; № 122, стор. 276; № 127, стор. 283; VI, № 2, стор. 25, 27 та ін.).

1666

89 Згідно з угодою, укладеною гетьманом Брюховецьким 1665 р., у Москві, російські воєводи мали право перебувати, крім згаданих літописцем міст, ще й в Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, 1925, стор. 1.61).

90 За царським переписом, проведеним 1666 р. на Україні, козаки звільнялись від оподаткування (М. Костомаров, Собр. соч., кн. VI, СПб., 1905, стор. 73).

91 Козаки Переяславського полку повстали в липні 1666 р., проте бої точилися аж до осені (Акты ЮЗР, VI, № 45, стор. 127, 129).

1667

92 Російський військовий загін А. Косагова залишив Запоріжжя 1666 р. без відома царя (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 10, стор. 400 — 401).

93 Запорожці перебили лише більшу частину татар, не всі запорожці — учасники цієї змови — були спіймані (Акты ЮЗР, VI, №62, стор. 179, 184, 187).

94 Коронним гетьманом Я- Собеський став 1668 р. після підписання Підгаєцьких статей, а до того часу він був польним гетьманом (Acta historica res gestas Poloniae illustrantia, t. I, Kraków, 1880 — 1881,№ 129, стор. 337 — 338; T. Kórz o n, Dola i niedola Jana Sobieskiego 1629 — 1674, т. II, Kraków, 1898, стор.59, 67).

95 Митрополита Й. Тукальського було випущено на волю 1666 р., а на Україну він приїхав 1667 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 288).

96 Андрусівська угода між Росією і Польщею була підписана 1667 р. у білоруському селі Андрусові недалеко від Смоленська. У тексті цієї угоди немає слів, наведених літописцем: «котора би сторона (Правобережна чи Лівобережна Україна. — Я. Д.) спротивилася, то зобополне оную зносити», хоча зобов’язання такі є у статтях 14 та 23 (Полное собрание законов Российской империи, т. I, СПб., 1830, ч. 398, стор. 631 — 642; Wojcik Zbigniew, Traktat andruszowski 1667 roku i jego geneza, Warszawa, 1959).

97 Літописець помилково пише про прохання Брюховецького провести слідство на Україні проти царських воєвод. Насправді російський цар дав вказівку своєму представникові В. Кикіну вивчити ці скарги. У зв’язку з цим Кикін вів слідство у Полтаві (Акты ЮЗР, VI, № 62, стор. 190 — 191).

98 Московського патріарха Никона судили в Москві 1666 р. З цією метою до Москви приїхали патріархи антіохійський Макарій і олександрійський Паїсій. Правда, собор закінчився 1667 р. Тоді ж повернувся на Україну Мефтодій Филимонович (Микола Петровський, Нариси історії’ України..., стор. 289).

1668

99 Стародубський полковник П. Рославець не прибув на раду до гетьмана Брюховецького (Акты ЮЗР, VII, 8, стор. 18, 22).

100 Сосницького воєводу В. Лихачова взяли в полон Акты ЮЗР, VII, №20, стор. 48; № 34, стор. 88; №38, стор. 107).

101 Серед посланців гетьмана І. Брюховецького до турецького султана, крім Григорія Гамалії і Лаврентія Кашпуровича, був також обозний Микита Безпалий (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292). \176\

102 Гетьман І. Брюховецький був страчений 8.VI за ст. ст. 1668 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 292 — 293).

103 Насправді П. Дорошенко повернув на південь, довідавшись про наступ на Правобережжя польських військ (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 293 — 294).

1669

104 Д. Многогрішний був обраний гетьманом на раді, що відбулася в грудні 1668 р. До того ж обрала його гетьманом лише частина козацьких полків Лівобережжя (Письма преосвященного Лазаря Барановича, Чернигов, 1865, № 48, стор. 59; Акты ЮЗР, VIII, №9, стор. 23).

105 За Глухівськими статтями, московські воєводи залишалися також і в м. Острі (Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. VI, стор. 161; Акты ЮЗР, VIII, № 20, стор. 108).

106 М. Портянка був посланий П. Дорошенком до Константинополя після Корсунської ради, яка закінчилася 14 березня (Акты ЮЗР, VIII, № 30, стор. 130; №40, стор. 145).

107 Олександрійський патріарх Паїсій помер 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 302).

1670

108 У 20-х роках XVII ст. у Києві одночасно були митрополитами П. Могила і І. Копинський (С. Голубев, Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. I, К., 1883, стор. 552 — 553; т. II, К., 1898, стор. 4 та ін.).

109 Константинопольський патріарх Мефодій своєю грамотою від 6.III 1666 р. затвердив Й. Тукальського київським митрополитом, надавши йому при цьому сакру. Р. Ракушка-Романовський був посланцем до Царгорода в справі суперечки між двома претендентами на львівське єпіскопство Й. Шумлянським і Є. Свистельницьким водночас від імені Тукальського і Дорошенка. Про це твердить сам патріарх Мефодій (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

110 Гетьман Д. Многогрішний, довідавшись про прокляття його константинопольським патріархом Мефодієм, докладав усіх зусиль, щоб патріархова анафема була знята. У кінці жовтня 1670 р. він одержав благословенну грамоту від патріарха (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 303).

111 Ще й весною 1670 р. полкові міста Миргород і Полтава не визнавали владу гетьмана Многогрішного. 1670 р. був татарський напад на Лівобережжя (Акты ЮЗР, IX, № 50, стор. 212, 214).

1671

112 Й. Шумлянського гетьман Дорошенко зустрів щиро і гостинно, висловив митрополитові свої співчуття з приводу його ув’язнення. Випроваджаючи Шумлялського з Чигирина, Дорошенко просив його якомога скоріше виїжджати, бо незабаром має з’явитися татарська орда (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 305).

113 Битва під Брацлавом відбулася 26.VIII за ст. ст. (T. Korzon, Dola i niedola Jana. Sobieskiego, t. III, Kr., 1898, стор. 31).

1672

114 Татари напали на Тростянець в кінці грудня 1671 p. (A. Grabowski, Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski, t. II, Kr., 1845, стор. 156, 159).

115 Бунт польського війська на Україні був придушений Я. Собеським. Каштелян Лужицький, який відзначився під час розправи над польськими жовнірами, очолив польське військо на Україні, замінивши Я. Вижицького (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 309). \177\

116 Гетьмана Многогрішного взято під варту Неєловим і разом з П. Рославцем відправлено до Москви (Акты ЮЗР, IX, № 147, стор. 694; № 148, стор. 814; № 149, стор. 817).

117 Порох вибухнув у Кам’янці в день переговорів з турками, а не під час облоги, коли в лютеранській каплиці вибухнули 160 гранат, і це, очевидно, літописець переплутав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 310, 313).

118 Під час виборів гетьмана І. Самойловича був присутній князь Г. Ромодановський та думний дворянин І. Ржевський (Акты ЮЗР, IX, № 178, стор. 916; Источники малороссийской истории, т. I, М., 1858, стор. 234 — 238).

1673

119 Молдавський (волоський) господар разом з військом перейшов на сторону Польщі в кінці жовтня н. ст., мултянський (валаський) — 10.XI ст. ст., напередодні перемоги над турками (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).

120 Польське військо було вигнано з Молдавії молдавськими військами і турецькими загонами 1674 р. Польські залоги залишились, крім Сучави, Хотина, ще й у Німці (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 314).

1674

121 Гетьман І. Самойлович і Г. Ромодановський відправили під Чигирин загін військ під командуванням переяславського полковника Райчі і П. Скуратова (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 315 — 316).

122 Насправді битва була під Лисянкою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 316 — 317).

123 Разом з ордою прийшли два султани. Ця татарська орда і козаки А. Дорошенка були розгромлені козацьким і російським військами, які захопили при цьому 21 татарина Акты ЮЗР, XI, № 151, стор. 502, 503, 506; № 158,стор. 527).

124 Д. Вишневецький став коронним гетьманом 1676 р. після коронації Я. Собеського. Тоді ж і С. Яблоновський став польним гетьманом. Привілей, даний Яблоновському, має дату 8.IV 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 320).

1675

125 Польські війська захопили Паволоч у кінці травня 1675 р.; війська Я. Собеського вирушили у квітні з Брацлава до Золочева, Ярослава, а звідти до Львова. В зв’язку з тим, що почалася війна з турками і татарами, Я. Собеський був коронований на початку 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 322).

126 Після присяги російському цареві 10.Х і відправлення санджаків до Москви Дорошенко позбавлявся права вести переговори з Кримом і Туреччиною. Серед санджаків, які прибули до Москви 12.I 1676 р., був і тесть гетьмана П. Яненко, а також С. Тихий (Акты ЮЗР, XII, № 94, стор. 274; № 134, стор. 430, 440).

127 Мошенці перейшли на Лівобережжя влітку 1675 р. ще до того, як з’явились війська Самойловича і Ромодановського (Акты ЮЗР, XII, № 73, стор. 219 — 220; №84, стор. 244 — 245).

1676

128 Царський наказ гетьманові І. Самойловичу виступити проти Дорошенка був даний Г. Ромодановському в Москві 19.VII 1676 р. Дорошенко здався 19.IX 1676 (Акты ЮЗР, XII, стор. 682; Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 325).

129 Очолював турецьке військо Ібрагім Шайтан-паша. Польське військо турки обложили під Журавном. За угодою, що була укладена між Польщею і Туреччиною, за Річчю Посполитою залишилась Біла Церква і Паволоч (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 327).

130 Соловецький монастир було здобуто 22.1 1676 р. Цар Олексій Михайлович помер 30.I 1676 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328). \178\

131 Початок сектантської діяльності Капітона припадає на 1639 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 328).

132 П. Рославця і С. Адамовича судили в січні 1677 р. Крім козацької старшини на цьому суді були присутні і представники вищого духовенства Л. Баранович та Й. Галятовський (АктыЮЗР, XII, №224, стор. 848 — 874; XIII, № 6, стор. 22 — 23).

1677

133 Переяславський полковник Думитрашко Райча утік до О. Гоголя на Правобережну Україну (Акты ЮЗР, XIII, № 19, стор. 91).

134 Лише П. Рославець і С. Адамович були відправлені до Москви, інші перебували у Батуринській в’язниці (Акты ЮЗР XIII, №60, стор. 233).

135 Війська гетьмана Самойловича досягли Дніпра 24 серпня, а російські війська Ромодановського 25 серпня (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 290 — 291; № 88, стор. 364).

136 Гетьман Самойлович надіслав під Чигирин загін козаків кількістю 1000 чол. 1677 р. велись тільки підготовчі роботи для ремонту чигиринських мурів (Акты ЮЗР, XIII, №79, стор. 295; №82, стор. 314).

1678

137 Військо калмиків і черкесів очолював Каспулат (Акты ЮЗР, XIII, № 145, стор. 628, 633 — 634, 644 — 645, 650, 672).

1679

138 Переяславський полковник І. Лисенко розгромив під Воронковим один татарський загін Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

139 Насправді татари досягли Лубен на схід від Лукомля і Яблунева (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 337).

140 Царський уряд доручив І. Бутурліну та І. Чаадаеву завершити угоду з Польщею, підписану в Андрусові, і заплатити полякам 100 тис. крб. (Е. Замысловский, Сношения России с Польшей. — Журн. Министерства народного просвещения, 1888, № 2, стор. 465 — 466).

141 У розповіді про козацьке і російське війська, що перебували недалеко від Києва, літописець допустив ряд помилок, перелічуючи військову старшину, називаючи їх чини, імена, по-батькові. Брата П. В. Шереметева не було, а був його син Б. П. Шереметев. Не було й князя Хованського. Б. П. Шереметев був призначений товаришем М. А. Черкаського замість Хованського. І. А. Хованський із своїм військом 3 липня за наказом царя виїхав на захист Білгородської лінії. Під Києвом Хованських не було. Полки М. А. Черкаського, М. Ю. Долгорукова, П. В. Шереметева та І. Б. Милославського налічували 69 321 солдата (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 338 — 339).

143 Влітку 1679 р. осавул Охтирського полку Микита Уманець разом з товаришами був у розвідці поблизу Бугу та Дрижиполя. Переяславський полк стежив за ворогом за Дніпром на річкових переправах (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 339).

143 Кошовий І. Сірко влітку кілька разів спустошував турецькі поселення. Довідавшись про підготовку великого турецького нападу на Січ, Сірко відступив (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 340).

144 З-під Києва козацькі і російські загони відступили 8 вересня (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 341).

145 Поблизу Києва гетьман Самойлович залишив полк І. Новицького, а також піхотні полки Герасима і Андрія Ребриковського. Під Києвом був розгромлений невеликий татарський загін (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 18, стор. 410).

1681

146 В угоді, що її склав В. Тяпкін з кримським ханом, є пункт про «упоминки», що їх вимагав російський цар від хана. Про це ж йдеться і в шерстній грамоті хана, і в повідомленні Тяпкіна (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 343). \179\

1683

147 Австрійський цісар Леопольд 1, почувши про наступ турецьких військ, залишив Відень, який обложили турки. Отже, битви між військами, очолюваними цісарем, і турецькими насправді не було (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 346).

148 Війська Яна Собеського у битві під Парканами 7 жовтня були розгромлені, і сам польський король ледве врятувався (Микола Петровський, Нариси історі України..., стор. 347).

1684

149 Козацькі війська під керівництвом Куницького виступили проти Туреччини в кінці грудня 1683 р. (Акты ЗР, V, № 144, стор. 174 — 175).

1685

160 1685 р. польські війська, якими командував Яблоновський, зробили невдалий похід в Молдавію і Буковину, а не в Угорщину, як пише літописець. Будучи хворим, Я. Собеський у цьому поході участі не брав (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 350). \180\

161 Частина згаданих сіл була приєднана до Чернігівського полку Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 351).

1686

162 Підписуючи угоду з Росією, польський король Ян Собеський присягав у Львові (Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностранными, т. VI, СПб., 1862, стор. 1493; т. VII, СПб., 1864, стор. 97).

1687

153 Змієв був окольничим, а не боярином. Крім перелічених літописцем керівників війська, що вирушили в кінці 1686 р. проти Криму, був ще й К. Щербатов (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 352).

154 Справжні назви річок Янчул — Янчакран, Кичета — Кільчені (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 352).

155 Від гетьмана Самойловича відібрали булаву 23.VII, а на раді 25.VII гетьманом був обраний Іван Мазепа (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 355).

156 Половину майна і коштовностей Самойловича було взято до царської казни (Источники малороссийской истории, ч. I, М., 1858, стор. 318, 324 — 326).

1688

157 Гетьман Мазепа доповідав цареві, що здобуто два посади (Русский архивкн. II, 1913, стор. 394).

1689

158 Зберігся список осіб, складений І. Мазепою, що приїхали з гетьманом до Москви: обозний В. Борковський, суддя С. Прокопів, писар В. Кочубей, осавул А. Гамалія, бунчужний Я. Лизогуб, полковники: чернігівський Я. Лизогуб, полтавський Ф. Жученко, ніжинський С. Забіла, миргородський Д. Апостол, лубенський Л. Свічка та ін. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 360).

159 Окольничого Шкловського страчено, Л. Неплюєва вислано на Колу, де він 4.VI 1698 р. помер. Голіцин помер 24. IV 1714 р. на засланні у Волокопінецькій волості (Микола Петровський, Нариси історії України... стор. 360).

1691

160 Людвіг Баденський командував австрійським військом, яке розгромило турків. Під час бою був убитий турецький візир. Ця битва відбулася в серпні

1691 p. поблизу Саланкгмена. Білгородта навколишні міста і села турки захопили після облоги і штурму 8.Х 1690 р. Сучаву захопили польські війська 1691 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 361).

1692

161 Під час цього походу козацькі загони не взяли Очакова (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 362 — 363).

162 Петрик утік на Запоріжжя з генеральної канцелярії 1691 р. (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских казаков, т. I, Владимир, 1903, стор. 307).

1693

163 Командував татарськими загонами Нурадин (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских казаков, т. I, стор. 454, 471, 477, 478).

1694

164 Очакова 1694 р. козацькі загони під керівництвом С. Палія не взяли. Серед козацького війська не було Переяславського полку, під час цієї битви було захоплено близько 100 татар (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 366 — 367).

1695

165 Під Фастовом відбулася сутичка загонів С. Палія з татарською ордою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 371).

166 Тільки в Таванському городку була залишена залога з козацьких і російських військ, решту міст було спустошено і спалено (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 370 — 371).

1696

167 Орди білгородських татар, що вторглися на Україну, переслідували козацькі загони лубенського полковника Свічки та київського полковника Новицького (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, № 20, стор. 415 — 418).

168 У другому поході на Азов брало участь 15 тис. козаків (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 372 — 373).

169 Турецькі кораблі вивезли залогу Азова до Туреччини (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 373).

1697

170 Для захисту від татаро-турецьких нападів на лівому березі Дніпра були залишені також козаки охотницького полковника І. Новицького, гадяцького полковника М. Бороховича і лубенського полковника Л. Свічки (Акты ЗР, V, 273, стор. 283 — 284; Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских Козаков, т. I, стор. 691 — 692).

171 Французький король не перешкоджав Петрові I в його подорожі до «цесаря і папи», бо цар не мав наміру туди їхати з Кенігзберга. З Амстердама Петро I на початку 1698 р. їздив до Англі (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 377).

172 Сукно і гроші одержали 1000 козаків, що перебували в Тавані. Однак 1697 р. козаки одержували платню ще кілька разів, правда, за іншим наказом (Д. Эварницкий, Источники для истории запорожских Козаков, т. I, стор. 730, 731).

173 Сапіги визнавали королем Августа (Sapiegowie, materiały historycznogenealogiczne i majątkowe, t. II, Petersburg, 1891, стор. 188 — 189). \181\

1700

174 Серед імен бранців, яких захопили шведи, немає ні Луки, ні Івана Долгоруких (П. Долгоруков, Сказание о роде князей Долгоруковых, СПб., 1840, стор. 8, 81).

1701

175 Петро I зустрівся з Августом II у Биржах (Письма и бумаги императора Петра Великого, т. I, СПб., 1887, стор. 439).

176 Залога Діамунта здалася шведам. Вона складалася з російських і саксонських загонів (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383).

177 Гадяцького полку не було в складі війська, що воювало під Нарвою (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 384).

178 Юр’єва царське військо тоді не здобуло. Це місто було взяте 1704 р. (М и кола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383).

179 Козацькі війська на чолі з Данилом Апостолом відпущено на Україну на початку січня 1702 р. (Микола Петровський, Нариси історії України..., стор. 383 — 384).

1702

180 Із Т. Радичом виступало 1500 козаків (Микола Петровський, Нариси історії України..., Додатки, №21, стор. 419).

СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ

[Див. також: Зведений словник застарілих та маловживаних слів]

А

а — і

абшитованній — відставний

аже — а проте, коли, а що

албо — або

аліанс — союз, договір

алкір (валкір) — кутня найвіддаленіша кімната в хаті

аманат — заложник

аніжели — ніж, як

аппарата — убрання

армата — артилерія, зброя

асаул — осавул, старшина в Запорізькому війську, військовий осавул заступав гетьмана в походах, були також осавули полкові, сотенні, артилерійські та ін.

Б

балвохвалец — ідоловірець, поганин

барва, барма — одяг

барзо — дуже, надто

бей — турецький або татарський старшина вищого рангу

безецность — безчесність, ганебність

бернардини — члени католицького чернечого ордену, що виник у XI ст.

біглій — умілий, вправний

біскуп — католицький єпіскоп

бидло — худоба, скотина, воли

билисмо — ми були

бом — бо я

бинамній — не мало, цілком

бити — бути

битность — перебування, буття

благочестіе — православ’я

благочестивій — православний

блякгауз — укріплення

бойній — воєнний, здатний до війни

борона — захист, заступництво

братися — простувати, прямувати

будара — річкове судно

будник — робітник у буді, де виробляється поташ (попіл)

бурмистр — голова міської адміністрації за магдебурзьким правом

В

вабойство — убивство

валечній — мужній

валка, волейна потреба — генеральна битва

вароватися — берегтися, застерігати

ведле — біля, коло, поряд

ведлуг — через, з причини, згідно, відповідно

везир — вищий сановник у деяких країнах Близького Сходу

венетове — венеціанці

взглядом — що торкається, беручи до уваги, внаслідок, щодо

взмінка — згадка, замітка

вибранці — піший новозатяжний воїн

видолати — подолати, витримати, вчинити опір, здужати

виміратися — виправдуватися, відмовлятися

вимовлятися — відмовлятися, висловитися

вимогти — добитися чого-небудь

виняти (місто) — полонити, захопити населення міста

вирва — вилом, пролом, прорив, яма

витрикуш — ктитор, церковний староста

віжливій — тямущий

вікторія — перемога

вічистій — вічний, батьківський

Відно — Відень

вонтпити — сумніватися, хитатися

востатку — наостанку

вскурати — мати успіх

вспирати — відбивати, давати відсіч

вцале — цілком, сповна, зовсім

вшелякій — всякий

втетечность — розпуста

вязення — в’язниця

Г

гвалтом — силоміць, насильно

где — де, коли, що

где-колвек — де-небудь

герец — жеребець

го — його

голдовати — бути підвладним, підданим

господар — володар, титул молдавського і валаського князів

гостинець — дорога, тракт

гробленє — грабіж

грассовати — грабувати, пустошити, лютувати

грод — замок, при якому був гродський суд

грошовій — найнятий за гроші

Д

давання — подарунок

давати дару — прилучати, залучати

дара — причастя

датки — данина, подарунки

дворецкій — придворний титул, в XV — XVII ст. керівник придворного управління

детронізовати — скинути з престолу, позбавити влади

дивовиско — диво, чудо

довціп — розум, здібність, гострота

дознаку — дощенту

дойниця — дерев’яний посуд для доїння молока

докука — надокучливість, докучання, неспокій

домінікани — ченці, католицького чернечого ордену, заснованого 1215 р. іспанським ченцем Домініком

домовляти — докоряти, дорікати

достатній — заможний

дочасній — тимчасовий, дочасний

драгунія — драгуни, драгунські полки

драча — здирства, побори

дуди — збір, плата за весілля

Е

елекція — вибори

експедиція — похід, відправлення, висилання

ексцес — бешкет

еднак — однак

еднати — єднати, схиляти до союзу

ежели — якщо, як

ерись — релігійні вчення, що відхиляються від панівної релігії

Ж

жаданне — жадання, вимога

жадній, жаден — жоден

жаковати — грабувати

же — що

жеби — щоб

жебисте — щоб ви

желати — бажати

желязник — залізна гармата

живити — залишати серед живих

живность — пожива, корм

живо — живим

живот — життя

жичити — зичити, бажати, жадати

жичливій — зичливий, прихильний

жолнір — найманий солдат

З

задор — завзяття, запал

зайздрость — заздрість

заточене — заслання

зачим — отже, тому, таким чином

замититися — нездужати, слабіти, підупасти

занятися — займатися, загорітися

запал — чвари, незгода, розбрат

заплаченя — платня

запомніти — забути

зась — же, але, знову, також

затлумити — заглушити, заступити

затяги — набирання військових добровольців

затяговій — найманий

заховивати — зберігати

заятреня — запалення, розпалювання

збоже — хліб, майно

збродня — злочин, злодійство

звіонзк — союз, змова

звітяжство — перемога, хоробрість

звлаща — особливо, найпаче

зволення — дозволення, згода

звонпити — зневіритися, втратити надію

згодній — мирний

згола — зовсім

здання — здача, здавання

здоровя — життя

здрайца — зрадник

зекгаровій — годинниковий

зезволити — дозволити

зезволитися — згоджуватися, приставати

зейшлій — померлий, минулий

зисковати — набувати, відшукати

зліцити — доручити

зле — погано

знесення — поразка, спустошення

знятися — звестися, зійтись

зо — зі, зу

зобополне — разом

золотий — польська монета, що дорівнювала 30 грошам

зособна — зокрема, зосібна

зосталій — останній, решта

зрабовати — пограбувати

зуполній — повний, загальний

зфолговати — відпустити, пощадити

И

иж — що

ижби — щоб

иже — який

излецити — доручити

иле — скільки

имати — взяти, схопити

индукта — мито на девізні товари

иніе — інші

инквізиція — слідство, розшук

интенція — бажання

искупити — згромадити, зібрати, з’єднатися

испоткатися — зустрітися

І

ігумен — церковний сан настоятеля чоловічого монастиря

іезуїти — члени католицького чернечого ордену

К

калга-салтан — наступник престолу

кармазин — тканина червоного кольору

карность — кара, покарання

карта — лист, записка

катафалк — підвищення, на яке ставлять труну

квадранс — чверть, чверть години

кварцяніе войска — регулярні польські війська

кгвалтом — силоміць, насильно

кгди — коли

клейноти — військові відзнаки: корогви, булава, бунчук, котли (бубни), гармати

калмики — калмики

комисар — заснована 1638 р. Річчю Посполитою посада верховного начальника реєстрового Запорізького війська, представник польського короля на Україні з 1649 р., член мирної комісії

комонник — кіннота, кавалерія

компанія — товариство, загін війська, сотня

консистовати — ставати на постій

контентоватися — задовольнятися, радіти

конфедерація — збори, нарада представників політичних груп, партій

корфістр — німецький князь, що мав право вибирати імператора

копа — 60 литовських грошей

копошитися — тривати, тягнутися

копці — межові ями

корогва — хоругов, загін кінноти 100 — 200 чоловік

креденс — буфет, кухонне срібло

крот — раз

ксіонженти — князі

кунтуш — козацький одяг, що нагадує кафтан

купитися — громадитись

Л

леґат — папський посол

леда — ледве

липа — невеликий човен із липи

ліствици — драбини

літость — жалощі, жаль, співчуття

літовати — провести літо

любо — хоч, хоча

М

magnus — великий

майдебурскіе права — магдебурзькі права

матися — жити, існувати

медіатор — посередник

меноватися — іменуватися, називатися

мешанина — замішання

мірочка — плата зерном за помол

можне — мужньо, хоробро

можній — спроможний

Москва — росіяни

московскій — російський

мор — помір, чума

моц — сила, влада

мурза — знатний татарин

мушкет — карабін

Н

набиток — майно, набуття

набоженство — служба божа

навидіти — навідати

наворочатися — повертатися

найбарзій — найбільше

наказний — виконуючий обов’язки

налога — натиск, здушування

наменити — згадати

напів — спів, голос, мелодія

направовати — направити

натрафити — натрапити, наскочити

наустити — намовляти, підмовляти

наутеки — навтіки, навтікача

незвитяжній — непоборний, непереможний

немал — мало не

не мній — не менше

необходно — без винятку

неопатрность — неуважність, необережність

неошацованій — неоціненний

нестатечній — нестійкий, нетривкий

нестатечность — несталість, нетривкість

нечине, нечинене — начинене, вчинене

нігди — ніколи

ніотколя — нізвідки

нобілітовати — надати дворянське звання

нужа — нужда

нужній — важкий, небезпечний

нурадин-солтан — начальник області в кримських татар

О

обавлятися — побоюватися

обачити — побачити

обецатися — обіцяти

обозній — начальник обозу й артилерії, начальник штабу

обфито — щедро, багато, рясно

обфитость — багатство, достаток

околничій — вищий боярський чин у Московії

окрент — велике морське судно

олтар — східна частина храму, де міститься престол

омаль — мало, небагато

омилити — обдурити, обманути

оний — він, той

ординовати — послати, відправити

ормяне — вірмени

осажолій — облоговий

освідчити — заявити

осип — збори зерновим хлібом

ослаба — ослаблення

осм — вісім

осмачка — дві чверті, міра сипучих тіл

особно — особисто

оспалость — байдужість, недбалість, неуважність

осталец, останец — решта, останній, інші

отехати (село, місто) — захопити, приєднати

отражати — відраджувати, відмовля ти

отседітися — витримати облогу

отсюль — звідусіль

оттоля, оттуля — звідти

охляп — верхом, без сідла

охочекононній — найнята кіннота

охочій — волонтер, найнятий

ошукати — обдурити, обманути

П

палуб — пень, колода

панство — держава, панство

папіж — римський папа

паси — шлях, дорога

пахолок — прислужник

пашня — засіяне поле

перескоживати — перешкоджати

перестанок — зупинка

перехрист — вихрест

перевидавати — повчати, радити

пилно — охоче, ввічливо, покірно

пилний — потрібний, необхідний

пилность — пильність, старанність, завзятість

плавля — плавні

плин — плав, плавом

площики — кінцівка стріли

пляц — місце, майдан, поле

поблажити — потурати, попускати

повиймати — спустошити, захопити

поволати — позвати до суду

поволовщина — податок від волів

повстанова — договір, угода, конституція

погреб — похорон

подачка — платня

подзор — підозра

подезд — військова розвідка

подимя — двір, подвір’я

подійти — обдурити

подкапок — шапка монахів

подобно — здається, мабуть

позбитя — рятунок, визволення

позитив — музичний інструмент

покревние — родичі

покута — кара за гріхи, покаяння

полецити — доручити

полудне — південь

помішка — перешкода, завада

поневаж — оскільки, тому що

понехати — занехаяти, зневажати

поняти — взяти

попудливость — замішання, розгубленість, збентеження

поратовання — рятунок, допомога

поряжка — поразка

посилковати — пересилити, перебороти

пословица — чутка

послушенство — слухняність, послушність

посполитеє рушеня — загальне ополчення

посполство — чернь, народ, плебеї

посполу — разом, спільно, гуртом

пострах — страх

поткати — зустріти, спіймати

потлумляти — потьмарити, помутитися

потрава — страва, їжа

потреба — битва, сутичка

потрутити — штовхнути

потуга — сила, ополчення

похвалки — нахваляння

пошарпати — пограбувати

праве — власне, якраз

превротность — брехливість, облудність

предся — все-таки

през — через, протягом

прекладати — прикладати, прирівнювати

преложенство — управа, посада

препинати — заважати, чинити перепону

приборно — зі зброєю

привлащати — привласнювати, притягати, прихиляти

привилей — привілей, перевага

приводца — ватажок, вожак

приворочати — приєднувати, підкоряти

приморки — мор, епідемія

припало — трапилось

приправовати — приготовлятися, споруджувати

пробіглец — шукач пригод

проворотя — поворот

прягнути — прагнути

пугар — чара, келих

пултори — півтора

пункти — статті, угода

Р

рабовати — грабувати

рада — народні збори

райтарія — кіннота

райца — радник, член магістрату

ракочій — угорський король

ранкор — злопам’ятність, підозра

рарог — раріг

распудити — розігнати

рація — думка, рада

рейтеровати — відступити

резидент — посол

респонс — відповідь

риштунок — зброя, озброєння

робацтво — хробаки, черв’яки

родимець — уродженець

родич — батько

рожай — рід, походження

рожоний — рідний

розмір — плата зерном за помол

розездити границю — визначити межу, кордон

ронд — кінська військова блискуча збруя

росказане — наказ

росмотр — розшук, слідство

ростропній — моторний, спритний, меткий

русь — українці

русин — українець

рускій — український

рушаня — виступ, відступ

рядощі — радощі

С

сагайдак — лук

сакра — висвячення, посвячення

санджак — прапор, військо, що збирається під хоругви, посол

світ — світанок

сейм валній — загальний польський законодавчий з’їзд (на протилежність сеймикам)

сердюки — наймане піхотне військо

септеврій — вересень

сермяги — сірячина, сіряк, сіра свита

склеп — льох

скупленя — скупчування

слобода — нове поселення, де селяни звільнялись на деякий час від податків

слупи — стовпи

слуховати — слухатися

спитка — катування, тортури

спотребу — скільки потрібно

справній — уміло вишикований, поставлений у бойові лави, розпорядливий (про людину)

справовати — правити

справца — керівник

спросній — мерзотний, огидний

спіж — мідь

срогій — суворий, жорстокий

срозшій — суворіший, жорстокіший

становиско — стоянка, постій, квартирування

статечній — заможний, серйозний

статок — майно, скотина

стація — постій, податок на утримання війська

столечній — столиця, місто, що в ньому живе гетьман, полковник

столник — нижчий придворний чин у Росії XVI — XVIII ст.

сторога — сторожа

стужа — холод

сточитися — виникнути, поставати

супліковати — просити, подавати просьбу

сустентація — утримання війська

сухота — посуха, засуха

Т

табур — табір

тамтой — той

таша — табір, місце кочування орди

тил — скорочено від тільки

тирлище — тирло, стоянка орди

трактат — договір

трафити — натрапити, потрапити

тріумф — блискуча перемога

трутизна — отрута

тузинковій — виготовлений з дешевого сукна

тулятися — скитатися

тумулт — тривога, паніка

турбація — турбота, стурбованість

тяжари — тягарі, військовий обоз

У

уведеній — обдурений

удавати — видавати, зводити наклеп, обмовляти

удання — наклеп

удатися — звернутися

узятися — з’єднатися

узятя — одержання

уконтентовати — задовольнити

умислно — навмисно

упокоїти — заспокоїти, угамувати

уробити — зробити, збудувати

уряд — посада, суд

усиловне — настійливо, настійно

ускромляти — втихомирювати, угамовувати

утарчка — сутичка, бійка

утравлятися — розчинятися

утраплення — утиск, пригноблення

Ф

фамиліянт — родич, нащадок

фара — приходський костьол

фолга — співчуття, попускання, пощада

фортель — підступ, обдурення, хитрість

фортеція — фортеця

фрасунок — сум, смуток

фундовати — угощати, засновувати, купувати

футро — хутро

X

хандожити — чистити

Хвалинское море — Каспійське море

хвалка — хвальба

хлюблячися — хвалячись, величаючись

хороба — хвороба

хотя — хоча

хтивость — хтивість, бажання, жадоба

Ц

цале — цілком

цекгауз — пороховий погріб, льох

цуг — ряд

Ч

чати — військовий дозір, сторожова охорона

чаус — турецький посол, чиновник

чернчая рада — рада голоти, черні

чинш — оброк

чолнійшій — головніший, знатніший

чолобитна — супліка, звернення

чуга — верхній одяг, плащ

Ш

шатно — пишно, нарядно

шатость — бунт, заворушення, неспокій

швагер — шурин

шванковати — програти, терпіти збитки

шевлюга — худобина, мерзотник

шемрання — бурчання, нарікання

штука — кусок, частина

Щ

щоколвек — що-небудь, будь-що, трохи, дещо

Ю

юж, юже — вже

юнь — червень

юригелт — річна платня

БІБЛІОГРАФІЯ (1)

( 1 Див. також: Библиография русского летописания, М. — Л., 1962; Українські письменники, Біо-бібліографічний словник, т. I, К., 1961; Микола Петровський, Нариси історії України XVII — початку XVIII ст., Харків, 1930, стор. 421-435.)

Андрусяк M. До питання про авторство Літопису Самовидця. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1928, т. CXLX.

Багалій Д. Нарис української історіографії. — Джерелознавство, вип. 2, К., 1925.

Бевзенко С. П. Спостереження над синтаксисом українських літописів XVII ст. — Наукові записки Ужгородського державного університету, т. IX, Ужгород, 1954.

Возняк М. Історія української літератури, т. III, Львів, 1924.

Возняк Михайло. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? Львів, 1933.

Гординський Ярослав. « Милость божія», українська драма з 1728 р. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1925, т. CXXXVI — CXXXVII; 1927, т. CXLVI.

Грушевский М. С. Самовидец Руины и его позднейшие отражения. — Труды Института славяноведения Академии наук СССР, т. I, Л., 1932. Грушевский М. С. Об украинской историографии XVIII века. Несколько соображений. — Известия АН. СССР, VII серия, отд. общественных наук, 1934, № 3.

Дзира Я. І. Українські літописи XVI — XVIII ст. в радянській історіографії. — Історичні джерела та їх використання, в. III, К., 1968.

Дзира Я. І. Джерельна основа праці О. Рігельмана про Україну. — Історіографічні дослідження в Українській РСР, вип. II, К., 1969.

Житецкий П. Очерк звуковой истории малорусского наречия, К., 1876.

Житецкий П. «Энеида» Котляревского и древнейший список ее в связи с обзором малорусской литературы XVIII века, К., 1900.

Иконников В. С. Опыт русской историографии, т. 2, кн. 1, К., 1908.

Історія української літератури у восьми томах, т. I, К., 1967.

Карпов Г. Критический обзор разработки главных русских источников, до истории Малороссии относящихся, за время: 8-е января 1654 по 30 мая 1672, М., 1870.

Карпов Г. Начало исторической деятельности Богдана Хмельницкого, М., 1873.

Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти. Доведена продолжателями до 1734 года. — Чтения в имп. Обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1846, № 1, отд. II; 1846, № 2; Окреме вид., М., 1846. \189\

Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: «Хмельницкой», «Краткого описания Малороссии» и «Собрания исторического», з передмовою О. Левицького, К., 1878.

Максимович М. А. Собрание сочинений, т. I, К., 1876.

Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.), К., 1959.

Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663 — 1669). Роман Ракушка-Романовський. — Записки історично-філологічного відділу Української Академії наук, кн. 1, К., 1919, стор. 18 — 52; кн. 2, 1920 — 1922, стор. 29 — 59.

Огоновський О. Історія літератури руськой, ч. I, Л., 1887.

Окиншевич Л. До питання про автора Літопису Самовидця. — Нариси з соціально-економічної історії України, т. I, К., 1932.

Петличний І. З. Граматичні особливості мови Літопису Самовидця. — Питання українського мовознавства, кн. 1, Львів, 1956.

Петров Н. И. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков, К., 1911.

Петровський М. До питання про певність відомостей літопису Самовидця й про автора літопису (Романа Ракушку-Романовського). — Записи Ніжинського інституту народної освіти, кн. VI, Ніжин, 1926.

Петровський М. Нариси історії України XVII — початку XVIII ст. (Досліди над Літописом Самовидця), Харків, 1930.

Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846 — 1848). — «Русский архив», 1892, №11.

Письма П. А. Кулиша к О. М. Бодянскому (1846 — 1877). — «Киевская старина», 1897, сентябрь, октябрь, ноябрь, декабрь;1898, февраль.

Романовський В. Хто був «Самовидець?». — «Україна», 1925, кн. 5

Франко I. Студії над українськими народними піснями. — Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1911 — 1912.

Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., Львів. 1910.

Шевченко Т., Повне зібрання творів у шести томах, т. V, VI, К., 1964.

ПОКАЖЧИК УКРАЇНСЬКИХ ЛІТОПИСІВ (ЗА НАЗВАМИ МІСЦЕВОСТЕЙ)

Баркулабівський літопис (український і білоруський) — складений у кінці XVI ст. — на початку XVII ст. Федором Филиповичем. Охоплює події з 1563 по 1608 р.

Волинський, або Галицько-Волинський, літопис — твір, у якому відображено події Галицько-Волинського князівства з 1201 по 1291 р.

Густинський літопис — складений на початку XVII ст., містить опис історичних подій з часів Київської Русі до 1597 р.

Київський Синопсис — перша друкована праця з історії України від найдавніших часів до XVII ст., опублікований 1674 р. у Києві

Львівський літопис (автором його вважають Гунашевського) — містить опис подій на Україні з 1408 по 1649 р.

Межигірський козацький літопис — охоплює події на Україні з 1608 по 1700 р.

Острозький літопис — твір, присвячений переважно історії м. Острога з 1500 по 1636 р.

Підгорецький літопис — охоплює історичні події Західної України з 1662 по 1699 р.

Супрасльський літопис — один із списків так званих українсько-білоруських літописів. Охоплює історичні події на Україні і в Білорусії з давніх часів до XVI ст.

Хмільницький літопис — твір, присвячений історичним подіям на Поділлі за 1636 — 1650 рр., пов’язаним переважно з м. Хмільником

Чернігівський літопис — охоплює історичні події переважно Чернігівщини з 1587 по 1750 р.

Читати на сайті:

Оглавление

ВСТУП

О НАЧАЛІ ВОЙНИ ХМЕЛНИЦКОГО

ВОЙНА САМАЯ РОКУ 1648*

НА ПОЧАТКУ(1) РОКУ 1649

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЗБАРАЖСКАЯ РОКУ 1649

РОКУ 1650

РОКУ 1651

РОКУ 1652

РОКУ 1653

ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЕГО ЦАРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654

НА ПОЧАТКУ 1655(8)

РОКУ 1656

РОКУ 1657

РОКУ 1658

РОКУ 1659

РОКУ 1660

РОКУ 1661

РОКУ 1662

РОКУ 1663

РОКУ 1664*

РОКУ 1665

РОКУ 1666

РОКУ 1667

РОКУ 1668

РОКУ 1669

РОКУ 1670

РОКУ 1671

РОКУ 1672

РОКУ 1673

РОКУ 1674

РОКУ 1675

РОКУ 1676

РОКУ 1677

РОКУ 1678

РОКУ 1679

РОКУ 1680

РОКУ 1681

РОКУ 1682

РОКУ 1683*

РОКУ 1684

РОКУ 1685

РОКУ 1686*

РОКУ 1687*

РОКУ 1688

РОКУ 1689

РОКУ 1690

РОКУ 1691*

РОКУ 1692**

РОКУ 1693*

РОКУ 1694*

РОКУ 1695**

РОКУ 1696*

РОКУ 1697*

РОКУ 1698*

РОКУ 1700*

РОКУ 1701*

РОКУ 1702*

КОМЕНТАРІ

СЛОВНИК ЗАСТАРІЛИХ ТА МАЛОВЖИВАНИХ СЛІВ

БІБЛІОГРАФІЯ (1)

ПОКАЖЧИК УКРАЇНСЬКИХ ЛІТОПИСІВ (ЗА НАЗВАМИ МІСЦЕВОСТЕЙ)

Читати на сайті: Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg