«Звіт комісії Дешена»

Василь Верига ЗВІТ КОМІСІЇ ДЕШЕНА

I

Почавши від 1971 року в канадській пресі щораз частіше почали появлятися вістки про воєнних злочинців, які в часі Другої світової війни мордували жидів, а тепер перебувають у Канаді, 19-го травня 1971 року Сімон Візенталь писав у „Торонто Стар“, що в Канаді перебуває кілька сотень воєнних злочинців. Ніхто з українців тими вістками не переймався, бо ішлося про нацистських воєнних злочинців, отже про німців, які влаштовували масові морди жидів по різних містах Польщі й України, а зокрема у спеціяльних таборах, як Майданек, Треблінка, Авшвіц та інших.

В пізніших роках кількість воєнних злочинців, в інформаціях, які подавали жиди до канадських засобів масової інформації, почала зростати. Ба, не тільки кількість їх більшала, бо, як це скоро виявилося, тими воєнними злочинцями в Канаді були не німці, але українці та балтійці.

В 1979 році газета „Торонто Стар“, згідно з жидівськими даними, подавала, що в Канаді є поверх 1.000 воєнних злочинців; 12-ю жовтня 1982 року „Виндзор Стар“ писала, що поверх 2.000; Сол Літтман, представник Візенталя на Канаду, твердив у „Лондон Фрі Прес“ з 24-го січня 1984 року також 2.000, але 8-го листопада 1984 року, як також 25-го січня 1985 року він підніс число воєнних злочинців у „Торонто Стар“ до 3.000. Однак у своєму донесенні до головного прокурора Канади з 23-го серпня 1985 року, тобто, коли вже діяла Комісія Дешена — Літтман уже не був такий певний своєї цифри і писав 2-3000. За те Візенталь у „Ню Йорк Дейлі Нюз“ з 19-го травня 1986 року підніс свою цифру до 6000.

Із різних статтей чи сенсаційних новинок в англомовній пресі, що їх подавали Візенталь, Літтман та їхні коляборанти, виходило, що основну масу воєнних злочинців становили не хто інший, а таки українці, а головно колишні вояки Української Дивізії „Галичина“. У червні 1980 року Літтман у „Торонто Стар“ стверджував, що дивізія брала участь у мордах цивільного населення та жидів. За цю статтю Братство кол. вояків 1-ої УДН в Канаді віддало справу до суду і „Торонто Стар“ до року часу, перевіривши справу, перепросив дивізійників.

В 1984 році Візенталь передав канадському генеральному прокуророві Робертові Кайданові листу із 217 іменами старшин Дивізії „Галичина“, які мали б перебувати у Канаді, обвинувачуючи їх усіх у воєнних злочинах. Але ліберальний тоді уряд Канади на чолі з П'єром Трудо не погодився на будь-яку акцію супроти тих людей. вважаючи, що та справа передавнена. В дійсності згадана листа була списком курсантів одного із старшинських курсів, організованих для Дивізії „Галичина“.

Літом 1984 року у Канаді прийшла до влади Консервативна партія, на чолі з Браєном Малруні, яку, принаймні у повоєнних роках, українці фаворизували, 7-го лютого 1985 року, не перевіривши справи до дна, Б. Малруні пішов на руку жидам і створив одно-особову Комісію судді Жуль Дешена, завданням якої було б прослідити жидівські обвинувачення і чи є в Канаді воєнні злочинці, а, якщо є, як їх притягнути до відповідальности за злочини поповнені на території, куди не простягається канадське судівництво. Хоча сама ідея такої комісії не погана, клопіт виявися у тому, що уряд не заслухав опінії українців та балтійців у тій справі та підійшов до справи дуже односторонньо, тобто так, як хотіли жиди, обмеживши діяльність такої комісії тільки до „нацистських воєнних злочинів“, а не до всіх воєнних злочинів. Намагання адвоката Українського Національного Об'єднання Канади Я. Ботюка, щоб діяльність комісії поширити також і на комуністичні злочини НКВД у часі і перед війною, не дали бажаних вислідів.

Із створенням Комісії Дешена лавіною посипалися обвинувачення на українців у воєнних злочинах. Голодні на сенсації канадські засоби масової інформації, в яких жиди мають величезні впливи, поміщували різні інформації проти українців, а зокрема проти Дивізії „Галичина“. Джерелом усіх тих інформацій були в першу чергу різні совєтські інсинуації друковані у „Вістях з України“, а зокрема у їхньому англомовному виданні „Нюз фром Юкрейн“, також дві англомовні публікації якогось Стиркула „Ві аккюз“ („Ми обвинувачуємо“) та „СС вервулс“ (Есесівські вовкулаки) і відомого у Канаді прислужника Москви Петра Кравчука п.н. „Гір із де евіденс“ (Ось вам докази). На базі тих інформацій виглядало, що то не німці винищували жидів як расу, але таки українці. При тому інсинуації не обмежувалися тільки до Другої світової війни, але дісталося при тому і Симонові Петлюрі, а також і Богданові Хмельницькому, якого деякі жиди називали „першим Гітлером“. Спроби українців спростувати бодай деякі невірні ствердження, звичайно перекручувано й виходило тільки на шкоду самим українцям. У зв'язку з цим Братство кол. Вояків 1-ої УД УНА заскаржило до суду тижневий журнал „Сатирдей найт“, який твердив, що Дивізія „Галичина“ здушувала жидівське повстання у варшавському ґетто весною 1943 року, та оттавський щоденник „Оттава Ситизен“, який назвав дивізію найбільш кровожадною військовою одиницею у Другій світовій війні. Найбільше цих фантастичних обвинувачень походило від Сола Літтмана, зв'язки якого із Канадською комуністичною партією є відомі і який частенько їде на консультації до СССР. Канадський жидівський конґрес та велика інша жидівська організація, Б'най Б'ріт, відпекувалися від Літтмана, мовляв він не говорить в їхньому імені, але на ділі підтримували всі його обвинувачення українців.

ІІ

Крім загальних обвинувачень, жиди подавали наввипередки конкретні листи осіб обвинувачених у воєнних злочинах. Йосиф Ріваш, якого адвокат Ботюк при перехресному допиті зідентифікував як колишнього старшину КҐБ, а може і СМЕРШ-у, подав 707 імен. Документальний Центр Візенталя у Відні — 219 імен. Канадський жидівський конґрес (проф. Ирвін Котлер) — 209, Сі Літтман — 171, Б'най Б'рит(адвокат Дейвид Матас) — 100 імен, канадське міністерство справедливости — 81, Центр Візенталя у Лос Анджелесі — 63, Товариство канадський голокост — 54, ізраїльська поліція — 54. Жидівське федерація північного Ню Джерзі — 49. Совєтський Союз — 43 та Єфраїм Зурофф — 29. Разом — 1.779 імен. На багатьох листах повторювалися ті самі імена й Комісія Дешена звела їх до одної т. зв. мастер-листи разом 774 особи. Крім тої о. Комісія Дешена оголосила у 110 різних часописах, англомовних, франкомовних та в деяких етнічних, щоб їхні читачі зголошувалн осіб запідозрених у воєнних злочинах. Але відгук на це оголошення був дуже слабий, бо, як видно, тільки жиди користуються чудовою пам'яттю й можуть розпізнати людей навіть після 40 років

Ці листи покривали терени Східньої Европи, а саме Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію і Юґославію, також організації Глінкова Ґарда. Українську Поліцію Українські Шуцманшафти, німецькі Айнзацгрупи концентраційні табори СС. Цікаве при цьому завважити що серед них немає ані польської поліції, кримінальної поліції, яка в основному складалася з поляків та польських фолькдойчів, як також залізничної поліції, які добре давалися взнаки українцям. Так само немає згадки про РОА.

Окрему групу серед цих "обвинувачень" становили дивізія "Галичина". Тут також цікаво завважити те, що коли маленька Латвія мала дві дивізії, Естонія одну дивізію так само як і українці, а крім того мали свої військові частини литовці та білоруси, про них тільки тут та не там були згадки, але вони ніколи не були об'єктом таких нападів як дивізія "Галичина". Коли ж ми візьмемо до уваги, що в той час повелася шалена кампанія проти Дивізії і в Україні, про що доносили "Вісті з України", тоді матимемо прекрасний приклад координації дії, там совєтського уряду, а тут — жидів, щоб дискредитувати політичну діяльність української спільноти в Канаді на користь поневоленого українського народу, в яку поважний вклад дають колишні вояки української дивізії "Галичина".

Перед Комісією Дешена стояло нелегке завдання — перевірити обвинувачення кожної особи на списку. Тому що це все мало відношення до часів німецької окупації Східньої Европи, Комісія користала з послуг канадських і німецьких джерел інформації. З канадських вона діставала інформації з міністерства праці й іміґрації, з державного секретаріяту, який надавав громадянство, міністерства закордонних справ, яке видає пашпорти. В Німеччині Комісія зверталася до Берлінського документального центру, в якому знаходиться близько 30 мільйонів документів, а між ними інформації про поодиноких членів військових формацій СС; Центральне бюро крайової справедливости для перевірки націонал-соціялістичних злочинів у Людвіґсбурґу; Дойче мілітердінстамт (Бюро німецької військової обслуги в Берліні), завданням якого було збирати інформації про ранених, пропавших, полонених тощо. Берлінське бюро інформації про хворих і вкінці Центральне інформаційне бюро федеральних архівів в Аахен-Корнелімюнстер, основним завданням якого є збирати інформацію про військову службу, включно з цивільним персоналом на військовій роботі.

Крім того Комісія переслухувала заінтересовані сторони, бо як на практиці виявилося, перед Комісією ставали тільки жиди й українці і це право дістали від судді Дешена Жидівський канадський конґрес, що його заступав правник проф. Ірвін Котлер та Б'наі Б'рит, що її заступав адвокат Дейвид Матас. Від українців дістали право заступства Комісія громадянських прав, Комітет Українців Канади на чолі з адвокатом Іваном Григоровичем та правним заступником, відомим у Канаді адвокатом Іваном Сопінкою. З уваги на те, що дивізія "Галичина" була основним об'єктом жидівських нападів, суддя Дешен признав окреме право заступництва ("стендінґ") Комісії Братства кол. Вояків 1-ої УД УНА, яка існувала ще від 1980 року, тобто від перших нападів на Дивізію Соль Літтмана у "Торонто Стар", а також польських нападів у тижневику "Звйонзковєц". До цієї комісії входили д-р Остап Сокольський, Андрій Кемеровський та Василь Верига. Правним дорадником завжди був Ярослав Р. Ботюк, а пізніше він заступав Братство і перед Комісією Дешена.

Переслухування Комісії відбувалися в Оттаві, Монтреалі, Торонто й Вінніпезі. На цих сесіях, як і у звя'зку з ними, у пресі, радіо і телевізії сипалися обвинувачення на українців, а часом і на балтійців у різних злочинах. Тут варто підкреслити, що на переслуханнях Комісії Деіиена, жидівські правні заступники, Ірвін Котлер та Дейвид Матас, мали коло себе штаб дорадників, інших адвокатів, які слідкували за всім, робили записки й підсували різні правні арґументи. На жаль, українські правні заступники так І. Сопінка як і Я. Ботюк не мали нікого бо наші українські адвокати не виявили великого заінтересування обороною доброго імени українця. Зате не бракувало критиків, які по всьому дораджували, як треба було говорити чи які питання ставити. І це треба назвати сумним явищем.

Перевіривши всі обвинувачення так само як і оборонні матеріяли. Комісія Дешена ствердила, що обвинувачення нерідко доходили до абсурду. Наприклад, одну пару зголосили як можливих воєнних злочинців, бо ці люди мали німецьке прізвище, жили на відлюдді під охороною двох чорних псів і мали на продаж старі европейські меблі. Знову ж Канадський жидівський Конґрес зробив донос на одну особу (справа ч. 171), на базі Документаційного Центру Візенталя у Відні, що та особа с воєнним злочинцем, а крім того ще й служила у Дивізії "Галичина". Комісія, розглянувши всі обвинувачення як також дані з міністерства внутрішніх справ та міністерства закордонних справ ствердила, що дана особа у жодному випадку не могла поповнити тих воєнних злочинів, бо мала заледве п'ять чи шість років під кінець війни. Ми можемо додати, що та особа не могла бути також і членом дивізії "Галичина", бо в Дивізії дитячих садків не було.

Переглянувши списки, що залишилися на головній листі і звіривши їх із документацією, отриманою з різних установ та інституцій, комісія ствердила, що кількість запідозрених у воєнних злочинах у Канаді, жахливо перебільшені й остаточно закінчилось на тому, що всіх осіб, яких обвинувачення вимагали докладнішої перевірки було 774. До нього дійшла ще одна листа "Аддендум", на якій є 71 прізвище. Разом 883 особи.

ІІІ

Відносно кількости обвинувачених у воєнних злочинах у Канаді у звіті Комісії Дешена[1] стверджено, що "залишаючи на боці цифру 6.000, що її подав Візенталь у 1986 році і заки ще приступлено до перевірки поодиноких осіб, які є на головній листі, вказує на перебільшення, яке становить не менше як 400 %" (стор. 248).

Дня 12-го березня Комісія Дешена представила канадському урядові свій звіт, який нараховує 966 сторінок першої частини, що її віддано до публічного вжитку. Другу частину, довірочну, на якій є усі імена та всякі інші інформації із довірочними документами отримало тільки міністерство справедливости, яке дістало всього-на-всього 29 імен осіб, яких не звільнено з обвинувачень і яким не можна ще довести вини, тому що основна документація їхньої вини знаходиться поза кордонами Канади. Там є також листа 71 німецьких учених і техніків, з яких 55 перебувають на терені Канади. Перша частина звіту не подає жодних прізвищ, але перераховує вислід своїх розшуків, подаючи замість прізвищ тільки число із остаточною рекомендацією. Таких справ зреферовано 711 (стор. 275–782), 38 справ із листи Аддендум (стор. 752–775) та листу 71 німецьких учених (стор. 776–830).

З першої частини звіту довідуємося, що відносно 29 запідозрених у воєнних злочинах не можна було вести слідство до кінця через брак доказів в Канаді. Наприклад, для справи ч. 145 — доказовий матеріял знаходиться в Австралії, Мадярщині та в Ізраїлі; справа ч. 87 — член Залізної Ґвардії в Румунії, але Румунія не відгукнулася на заклик Комісії Дешена й не дала жодних документів. Справа ч. 287 — доказовий матеріял в Англії, у ЗСА, і в СССР; справа ч. 533 — в Чехо-Словаччині, ЗСА й СССР. Коротко кажучи. Комісія Дешена просила доказового матеріялу чи свідків в ЧССР для 3 справ, з Мадярщини — 1, з Польщі — 2, із ЗСА — 1 з ЗСА і з Західньої Німеччини — З та з СССР — 8. Тут слід підкреслити, що СССР вже довгі роки вимагав видачі 43 осіб, яких він обвинувачував у воєнних злочинах. Коли ж Комісія Дешена перевірила совєтську листу і ствердила, що 1З осіб з тої листи померло, 16 в Канаді не знайдено а 14 живе в Канаді. Розглянувши їхні обвинувачення, Комісія дійшла до переконання, що супроти вісьмох є доволі поважні обвинувачення, які варто було розглянути докладніше. (Справа ч. 15, 289, 317. 349, 497, 689, а також і справа ч. 287).

Дня 26-го листопада 1985 року Комісія Дешена звернулася до СССР за допомогою довести цих вісім справ до кінця, підкреслюючи, що Комісія мусить свої праці закінчити до 30-го червня 1986 року. СССР довго не відповідав, бо Комісія Дешена поставила певні вимоги, що вона може приїхати до СССР, якщо вона зможе діяти в межах канадського законодавства. Щойно 9-го червня 1986 року советський уряд погодився на умови Комісії Дешена й визначив місто Львів на переслухування совєтських свідків, підкреслюючи, що допити мають відбуватися в рамках процедури кримінального права Української ССР (стор. 267). Але як виявилося, совєтський уряд мав свідків і документи тільки проти двох обвинувачених, а проти шести інших він "ще шукав". З другого боку Комісія Дешена не могла використати дозволу совєтського уряду, вважаючи, що на саме переслухання усіх справ їй треба було не менше як місяць часу, а тим часом її реченець діяльности кінчався 30-го червня.

В остаточній аналізі Комісія Дешена ствердила, що раптом 20 справ залишилося невиясненими й тому вона передала їх у руки уряду. Відкритим залишається питання, скільки із тих 20-ти є українці. Відповісти на нього нелегко, бо всі дані про них знаходяться у другому довірочному томі звіту Комісії Дешена. Не говорить нічого й те, що совєтський уряд призначив був місто Львів на переслухання, бо до Львова є ближче з Вільнюса, Риги чи Талліну, ніж з Києва, а тим більше з Харкова чи Одеси.

Повертаючись до справи української дивізії "Галичина", яка виступала перед Комісією Дешена як окрема одиниця, їй присвячено 11 сторінок звіту загального характеру і 6 рекомендацій на всіх 82-ві сторінки цілого звіту. Крім того приблизно на 200 сторінок у розділі обговорювано справи поодиноких осіб. Загальний висновок Комісії Дешена такий, що жиди не дали належної документації відносно участи Дивізії "Галичина" у воєнних злочинах у 1950 році, коли вони виступали проти допущення дивізійників до Канади, не міг доставити цих доказів Візенталь і тепер у 1986 році. Комісія пробувала декілька разів дістати конкретні докази відносно 217 членів Дивізії, які мали б бути в архіві Візенталя, а також усно й писемно зверталася до Візенталя та його адвоката у Вашінґтоні, Мартіна Мендельзона, телефонічні розмови та персональна зустріч радника Комісії із Візенталем у Ню Йорку 1 листопада 1985 року, а опісля телефонічні розмови, писемні пригадки тощо, не дали нічого крім обіцянок" (стор. 257). Ми маємо від себе додати тільки те, що "з пустого в порожне не наллєш", можливо що Візенталь і "спілка" думали що і в Канаді вистачить показати пальцем, що хтось с ворогом народу, чи пак, воєнним злочинцем і цього буде досить, щоб людину знищити. На щастя, Канада — не Совєтський Союз. Отже, "листа 217 старшин Дивізії Галичина" доставлена Візенталем, виявилася майже повністю ні до чого і поставила канадський уряд, через RCMP і цю Комісію виконувати повністю безхосенну роботу" (стор. 258).

Проаналізувавши листу старшин 217, що її подав Візенталь, Комісія стверджує, що 187 із них ніколи не ступили ногою на канадську землю, 11 прибули до Канади, але в міжчасі померли, двох приїхали до Канади, але скоро виїхали до іншої країни, для 16 з них немає жодних доказів, а одного не знайшли, разом 217" (стор. 258). В іншому місці Дешен стверджує, що коли йдеться про дивізію "Галичина" то Документальний Центр Візенталя у Відні був головним джерелом імен поодиноких осіб, що їм закидувано воєнні злочини… Назагал, однак треба ствердити, цю інформації Центру були довгі відносно обвинувачень та загальних даних, але короткі, коли йдеться про доказовий матеріял і точні дані" (стор. 58).

IV

У висліді усіх тих даних Комісія Дешена ствердила, що:

56. Дивізію "Галичина" (14 Waffengrenadier Division der SS (gal. Nr. 1)) не слід засуджувати як групу.

57. Члени дивізії "Галичина" були індивідуально перевірені (screened) з метою впевнитися хто вони заки їх допущено до Канади.

58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії "Галичина" ніколи не були доказані, ані в 1950 р., коли їхню іміґрацію до Канади було затримано на ВИМОГУ жидів), ані в 1984 році, коли ці обвинувачення були знову поновлені перед Комісією.

59. Далі, в виду браку доказів відносно участи або знання відносно конкретних воєнних злочинців, саме членство у дивізії "Галичина" не вистачає на те, щоб поставити їх під суд.

60. Немає підстав, щоб відбирати від членів дивізії "Галичина" громадянство, або депортувати їх, тому що канадський уряд був свідомий відносно усіх фактів у 1950 році і дозвіл на їх в'їзд до Канади був виданий не на базі фальшивих даних, шахрайства чи взагалі затаєння основних обставин.

61. У всякому разі із 217 старшин дивізії "Галичина" яких оскаржив Сімон Візенталь перед канадським урядом — 187 (тобто 86 відсотків листи) ніколи не станули ногою в Канаді, 11 померли в Канаді, 2 виїхали до іншої країни, для 16 не устійнено жодних доказів, а одного взагалі не знайдено (стор. 261).

Комісія Дешена, перевіривши всі надіслані їм імена осіб проти яких є висунені поважні обвинувачення ствердила, що їх є заледве 20 осіб. Скільки із них є дійсно воєнними злочинцями, якщо вони є, та до якої національности вони належать сьогодні важко сказати, бо всі інформації про них знаходяться у другому довірочному томі Звіту Комісії Дешена. Якщо там навіть і є якісь українці, то їх напевно небагато й вони зуміють оправдати себе перед судом, очевидно канадським судом, який зарекомендує Комісія Дешена.

Комісія Дешена, як і міністер справедливости Р. Гнатишин, ствердили, що в Канаді немає потреби на якусь спеціяльну дослідну чи слідчу комісію типу американського O.S.I. та що справи, які залишилися не викінченими продовжатиме Канадська королівська кінна поліція та міністерство справедливости. З цим погоджується весь канадський уряд", — заявив Гнатишин.

Реасумуючи цей звіт, слід підкреслити, що він виправдав цілу українську спільноту в Канаді від неслушних жидівських обвинувачень у воєнних злочинах, але безпардонні атаки жидів на українців мали й позитивне значення. Вони об'єднали українську громаду й вона гідно поставилася до тих наклепів. Але не менш важливим є те, що Комісія Дешена ствердила, що дивізія "Галичина" як військова одиниця не поповнила жодного воєнного злочину й за саму приналежність до Дивізії не можна нікого карати. Це ствердження має не абияке значення не тільки для колишніх дивізійників у Канаді, але також і для українців у ЗСА, Англії й Австралії та інших країн.

Через наклепи Візенталя та його прибічника в Канаді Соль Літтмана українці потерпіли велику шкоду, моральну й матеріяльну із-за неперсбірчивої кампанії очорнювання засобами масовоі інформації. Матеріяльну шкоду понесли тому, що на оборону українська громада склала близько мільйона долярів, які можна було б зужити на якісь корисні цілі. З усіх жидівських обвинувачень, видно, що їм не йшлося про справедливість і гуманність, яку вони зрештою виявляють на бідних палестинцях, але щоб задоволити свою зоологічну жадобу помсти, за їхню власну безрадність у часі Другої світової війни. Москва з цього також скористала, бо українська спільнота Канади звернула майже всю свою увагу на оборону перед необґрунтованими наклепами замість віддати більше уваги подіям у поневоленій Україні. Але в основному Москві йдеться про те, щоб дискредитувати політичну акцію українців на Заході в користь поневоленої України, представляючи всіх не тільки як коляборантів нацистської Німеччини, але таки як воєнних злочинців. Звіт Комісії Дешена вказує на те, що цим разом ані жидам ані Москві не повезло, бо дискредитували вони самі себе необґрунтованими обвинуваченнями.

Звіт Комісії Дешена — це також ще один доказ, що Москва у своїх намаганнях дискредитувати політичну акцію українців у західньому світі, не перебирає у засобах і користується фальшом і брехнею. Правда, скористала Москва ще і з того, що можливість українсько-жидівського порозуміння, чи як це звучить у совєтській термінології "союзу українських буржуазних націоналістів з сіоністами", до якого українці, або принаймні деякі українські політичні кола змагали, стало під сучасну пору нереальним. Воно прикро що жиди далися зловити на московську вудку, бо цим вони нашкодили у першу чергу собі самим, бо це без сумніву матиме відгук і в Україні, де жиди й так записалися кривавими літерами в ії історію.

"Свобода", 1987 р.

1

Commission of Inquiry on War Criminals Report Part I: Public Honurable Jules Deschenes Commissioner. Chapter 1–8: WAR CRIMINALS IN CANADA?

Оглавление