«Як ізраїльський тероризм і американська зрада спричинилися до атак 11 вересня»

Як ізраїльський тероризм і американська зрада спричинилися до атак 11 вересня

Девід ДЮК,

Національний президент Організації Європейсько-Американської єдності і правозахисту (EURO)

Тегеранська Міжнародна конференція «Перегляд голокосту: глобальне бачення» відбулася наприкінці 2006 року під патронатом президента Ірану. На ній виступив відомий публіцист, громадський діяч, Національний президент Організації Європейсько-Американської єдності і правозахисту Девід Дюк.

Якщо Осама бен Ладен є тією людиною, яка стоїть за атакою 11 вересня, що спричинила смерть тисяч американців, то я, як і більшість американців, хочу, щоби його було покарано за злочини. І хай будь-яка людина чи будь-яка нація, що вершать тероризм проти Америки, не уникнуть покарання. Але зараз я збираюся зробити заяву, що може неабияк шокувати Вас. Якщо Ви згодні, що тих, хто чинить терористичні дії проти Америки, слід покарати, то Америка мусить помістити Ізраїль угорі цього чорного списку. На підтвердження цього в статті я доведу, що Ізраїль вчинив навмисні убивства, терористичні і зрадницькі дії щодо Америки. Ізраїльські акти тероризму і зради проти Америки не тільки залишилися безкарними, а були ще й винагороджені тими політичними діячами в Америці, які підло зрадили Сполучені Штати.

Я доведу, що Ізраїль вчинив більше актів тероризму в останній половині століття, ніж будь-яка інша нація на Землі. Тим самим я виставлю на показ тероризм Ізраїлю і його зраду інтересів Сполучених Штатів Америки. Насамкінець, я наведу шокуючі факти, які доводять, що Ізраїль навмисно готував смерть для тисяч американців 11 вересня.

Чому було атаковано Америку?

Ніхто не може сперечатися, що якби бен Ладен, які б не були його мотиви, стояв за жахіттями атак на ЦСТ, він вже заслужив кару за знищення такої кількості ні в чому не винних людей. У той самий час життєво важливим є довідатися, чому бен Ладен і мільйони інших людей в усім світі відчувають ненависть до Америки. Чому так багато людей готові ризикувати чи навіть жертвувати своїм життям, аби розправитися з нами? Я, звичайно, сподіваюся, що ніхто, читаючи це, не буде настільки наївний, аби повірити, що зростання мільйонів тих, хто ненавидить Америку, відбувається через те, що ми нібито «вільні». Ця дезорієнтація, напевно, найбезглуздіша від початку часів омана, утовкмачувана американцям.

Щоби покінчити із загрозою терору проти американців, ми повинні знати правдиву причину того, чому нас так ненавидять. Сучасні технології роблять масові убивства і тероризм такими сміховинно простими, що здійснити їх може мало не кожен. Їх не можна зупинити військовою міццю. Фактично, навіть застосування грубої сили, яку ми використовуємо в Афганістані начебто для знищення тероризму, уже викликає ознаки зростання всесвітньої ненависті до Америки, достатньої для того, щоб рекрутувати тисячу нових терористів на місце кожного із тих, кого ми там знищили.

Я також обмірковую питання, якою є ефективність уражання терористів в Афганістані. Можливо один елемент мережі Аль-Каїди і буде знищено на кожні 10 «обертів млина», що перемелює афганських солдатів і цивільне населення, які в основному лише намагаються врятувати свої власні життя, як і більшість з нас. Або, можливо, що це — 1 терорист на 100 афганців. Я підозрюю, що реальна цифра наймовірніше 1000 осіб, які не мають до тероризму жодного стосунку, убитих через одного справжнього терориста, який колись зміг би потурбувати Америку.

Мабуть, нам буде потрібна неабияка сміливість, аби усвідомити можливі причини того, чому так багато людей стали нас ненавидіти. У тому разі, коли ми матимемо всі факти, а не тільки зручні кліше на кшталт: «вони атакували свободу», ми оберемо наш кращий шлях, йдучи яким, зможемо захистити наш народ у майбутньому.

Між іншим, а що ми називаємо «атакою на Американську свободу»? Я б сказав, що реальною «атакою на свободу» є руйнування Білля про права та Конституції Сполучених Штатів. Десять Заповідей є справжнім ядром того, що фактично і є Американська свобода. Джордж Буш і американський Конгрес, які озброїлися знову висловленим американським патріотичним Актом, зробили незрівнянно більше для поруйнування наших Конституційних свобод, ніж будь-коли це був би в змозі зробити сам бен Ладен.

Реальна причина того, чому ми страждаємо від тероризму

Реальна причина того, чому ми піддалися терористичним атакам на ЦСТ, до огидного проста.

Існує занадто багато американських політичних діячів, які підло зраджували американський народ, сліпо підтримуючи чільну терористичну націю на землі, — Ізраїль.

Американські засоби масової інформації й уряд не можуть розв'язати простої дилеми. Якщо вони переконані, що необхідно атакувати Афганістан за надання допомоги і підтримки терористам, то дехто з палестинців, природно, знайде причини, щоб атакувати Америку за надання допомоги і навіть військової підтримки Ізраїлю, нації, що увесь час чинила безупинний терор проти них.

Зрадники в Сполучених Штатах дозволили терористичній іноземній нації керувати Урядом Сполучених Штатів. Дехто з читачів вважає, що моє твердження про те, що, мовляв, іноземна нація керує Америкою є безглуздим. Але, дозвольте звернути Вашу увагу на факт, що його казав не хто інший, як колишній голова Сенатської комісії з закордонних справ Сполучених Штатів Вільям Фулбрайт. Він стверджував у телевізійній програмі ABC «Обличчям до нації», що «Ізраїль керує Сенатом Сполучених Штатів» [1]. Відомо, що сенатор Фулбрайт не якась маріонетка, на його честь засновано стипендію «Fulbright», за яку борються найобдарованіші студенти Америки. І виголошує це сильне обвинувачення не тільки сенатор Фулбрайт, а й колишній голова Комітету начальників штабів, Джордж Браун, а за ними і багато інших, власне кажучи, вже висловили те ж саме.

«Ми можемо говорити, що, ймовірно, ми не зможемо змусити Конгрес підтримати (ізраїльську) програм у, подібну до цієї. А вони кажуть: «Не хвилюйтеся щодо Конгресу. Ми самі подбаємо про Конгрес». Хтось з іншої країни зможе зробити це. Вони володіють, Ви знаєте, банками в цій країні, газетами. Тільки погляньте, де знаходяться єврейські гроші» [2].

Певна річ, Генерал Браун на той момент недооцінив силу єврейської влади над американськими ЗМІ. Насправді євреї керують найбільш впливовими газетами в Америці, включаючи і три щонайнайбільші: «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон Пост» і «Уолт-Стріт джор-нал». Їм належать три найвпливовіші журнали новин: «Таймс», «Ньюсуїк» і «ЮС ньюс енд уорлд ріпорт». Але ще істотніше те, що вони цілковито домінують на телебаченні, на радіо, у двох найбільших конгломератах ЗМІ, а саме: «Таймуорнер» і «Дісней», під їхнім контролем перебувають три головні американські операційні корпорації новин: Ей-Бі-Сі, Сі-Бі-Ес і Ен-Бі-Сі. Контроль за ЗМІ проізраїльськими партизанами це, мабуть, — окрема тема для іншої статті, але якщо Ви захотіли б отримати повну документацію, будь ласка, завітайте на мою сторінку в Інтернеті і скачайте розділ з «Мого пробудження», названий «Хто робить ЗМІ». «Завдяки» співтовариству проізраїльских партизан у ЗМІ більшість американців є жахливо не поінформована про терористичний послужний список Ізраїлю. Уся ця стаття повинна послужити лише малюсінькою шпилькою в мильну бульбашку ізраїльської пропаганди, щоб хоча б декількома добрячими уколами розірвати оболонку неправди, створену Ізраїлем.

Я представлю Вам документальні докази того, що упродовж останніх 50 років Ізраїль провадив більш убивчий тероризм, аніж будь-яка інша нація у світі; і що, підтримуючи його злочинні дії, Америка тепер пожинає фанатичну ненависть сотень мільйонів людей на всій земній кулі. Підтримка ізраїльського тероризму безпосередньо призвела тепер до терору, спрямованого проти самих Сполучених Штатів. Більшість американців навіть не уявляють собі розмаху і меж ізраїльського терору через тотальний єврейський контроль над ЗМІ, про що говорив генерал Браун. Яскравий приклад неймовірної моці їхніх ЗМІ виявився й у їхній здатності поширити Велику Брехню про те, що атака на ЦСТ нібито не мала нічого спільного з Ізраїлем; і що, мовляв, бійці-камікадзе ненавиділи американців тому, що ми нібито «вільні».

Велика Брехня

Захоплені євреями американські засоби масової інформації і керовані ізраїльтянами політичні діячі не хочуть, щоб американський народ цілком усвідомив ту неймовірно високу ціну, що Америка сплачує за сліпу підтримку Ізраїлю. Після теракту 11 вересня 2001 року навіть Президент Буш повторив відому абсурдну брехню, стверджуючи, що атака почата, тому що вони ненавидять нашу свободу. Якщо, як запевняють ЗМІ, за цим терактом стоїть бен Ладен, то насправді вони добре знають, що атаку вчинено зовсім не тому, що він ненавидить свободу. Лише три роки тому, у часи правління адміністрації Клінтона, телебачення ABC і PBS Фронту брали інтерв'ю в бен Ладена. І він чітко заявив, чому він виступив проти Америки.

«Вони (американці) віддали себе на милість нелояльного до Америки уряду ... це — Ізраїль усередині Америки. Візьміть такі впливові міністерства як Держдепартамент (МЗС), Міністерство оборони і ЦРУ, і Ви побачите, що євреї верховодять у них. Вони використовують Америку для просування своїх планів на увесь світ ...

Упродовж більш ніж половини сторіччя євреї вирізали мусульман у Палестині, на них нападали, грабували, позбавляючи честі і власності. Їхні будинки руйнували, їхній врожай знищували.., це моє послання до Американського народу: підшукайте собі серйозний уряд, що дотримуватиме своїх американських інтересів і не замірятиметься при цьому на інші країни, на інші народи, або на їхню честь … » [3].

Незважаючи на інкриміновані йому злочини, бен Ладен, ніколи за усе своє життя не вимовив жодного слова проти Демократії! ЗМІ винайшли брехню про атаки на демократію, щоби приховати реальну правду про те, що США зазнали руйнувань у відповідь на підтримку Американським урядом терористичної політики Ізраїлю на Близькому Сході. Єдність ЗМІ в поширенні цієї величезної брехні має спонукати кожну вдумливу людину без вагань зрозуміти, що американці не одержують правди від своїх ЗМІ.

Погляньмо на факти тероризму Ізраїлю проти палестинців.

Ізраїль: масовий убивця в ролі глави держави

Прем'єр-міністр Ізраїлю, Аріель Шарон, є одним із найбільш забруднених у крові терористів у світі. Він несе відповідальність за холоднокровне вирізання принаймні 1500 чоловіків, жінок і дітей у Бейрутських таборах біженців Шатіла і Сабра. Навіть офіційні Ізраїльські комісії дійшли висновку, що Шарон є особисто відповідальним за Ліванську різанину [4].

У 1982 році, будучи міністром оборони Ізраїлю, Шарон скеровував вторгнення Ізраїлю до Лівану, що супроводжувалося килимовими бомбардуваннями, спустошенням міста Бейрута (у Лівані загинуло тоді в п'ять разів більше жінок і дітей, ніж у вересні в атаці на Нью-Йорк). Цей теракт було здійснено євреями, з використанням реактивних винищувачів і бомб, що їх постачали їм Сполучені Штати.

Після ізраїльського військового спустошення й окупації, Шарон насильницькі витиснув палестинських борців опору з Лівану. Багато палестинських жінок, дітей і старих залишилися на окупованих територіях у таборах біженців біля Бейрута. Сполучені Штати привселюдно гарантували їхню безпеку й обіцяли, що вони незабаром возз'єднаються з їхніми близькими. Обмірковуючи їх убивство в цей момент, Шарон планував кривавий акт терору не тільки проти біженців; він знав так само, що це буде й акт зради, спрямований проти Сполучених Штатів, акт, що підніме хвилю ненависті до Америки.

Уночі 16 вересня 1982 року Шарон послав команди фалангістів-убивць у два палестинських табори біженців, Сабра і Шатіла. Ізраїльські танки й війська, тісно оточили табори, щоб жоден з палестинців не зміг звідти вирватися. Команди убивць, озброєні автоматами з примкнутими багнетами, кийками, розстрілювали, заколювали багнетами і добивали палестинське цивільне населення всю ту ніч, наступного дня і наступної ночі; і весь цей час ізраїльтяни, що оточували табори, з веселими усмішками слухали звуки автоматних черг і крики, що долітали з оточення. Потім Шарон послав бульдозери, щоби приховати якнайбільше своїх злодіянь. Принаймні 1500 палестинських чоловіків, жінок і дітей було безжально убито. Можливо, як установило офіційне ліванське розслідування, ця кількість є не меншою за 2500. Навіть після Шаронівських бульдозеристів безліч палестинців залишилися не похованими; працівники Червоного Хреста знайшли цілі родини; сотні літніх людей і малих дітей з перерізаними горлянками або розпатраних. Багатьох жінок і дівчат перш ніж зарізати було зґвалтовано.

Аріель Шарон розшукується Гаазьким Міжнародним Трибуналом, — тим же самим органом, що відзначився швидким затриманням колишнього Президента Югославії Слободана Мілошевича за звинуваченнями у злочинах проти людяності в Косово. Шарон не їздить до Бельгії через побоювання бути затриманим Міжнародним Судом за різанину [5].

Хоча Шарон розшукується за вчинені ним убивства в Шатілі і Сабрі, його могли би заарештувати за кожну з дюжини інших кривавих операцій, проведених ним упродовж його «бездоганної» кар'єри, за злочини проти людяності, слід яких тягнеться за ним, починаючи від 1953 року. Ізраїльська газета, Ha'aretz, в одній зі своїх публікацій [6] згадує, наприклад, провідну роль Шарона в різанині в селі Киб'я в 1953-му:

«Солдати майора Аріеля Шарона знищили у репресивному рейді 70 палестинців, більшість з яких були жінки і діти» [6].

Америка, яка вимагала від Гаазького Трибуналу затримати і судити Мілошевича, прикидається, буцім не знала про масові убивства Шарона. Замість того, щоби вимагати вручити йому ордер на арешт за масові убивства і надягти на нього наручники, яких він заслуговує, Президент Буш вітає A. Шарона рукостисканнями й обіймами! Можна уявити, як світ хихоче з недовірою, коли Буш радиться із Шароном щодо «боротьби з тероризмом».

Отже, якщо Президент Буш справді серйозно налаштований стосовно покарання націй, які підтримують або надають притулок терористам, він має почати з Ізраїлю, нації, що обрала одного із найвідчайдушніших світових терористів і масового убивцю главою своєї держави. А чи карає керований Ізраїлем Сенат Америки сам Ізраїль за переховування терористів? Ні, замість цього він забезпечує єврейських терористів мільярдами доларів американських платників податків і сучасною зброєю, яку вони і використовують для убивства!

Аріель Шарон

Убивство Ізраїлем палестинських біженців після того, як Сполучені Штати привселюдно гарантували їм їхню безпеку, було не тільки злочином проти людяності, а також і одним з актів зради Америки. Шарон й інші учасники різанини були прекрасно інформовані про широко проголошену Америкою обіцянку безпеки біженців. Масові винищення мирних жителів, учинені в Бейруті, Сабрі і Шатілі, стали головною причиною убивчого Ліванського бомбового удару, коли було знищено 241 американський морський піхотинець у Бейруті менш ніж через рік. Це яскраво демонструє, як американська підтримка ізраїльського тероризму призводить до жахливих наслідків для самих Сполучених Штатів. Газета «Лос-Анджелес Таймс», в обговоренні викривальної книги колишнього агента ізраїльського Моссаду (секретної служби Ізраїлю), наводить факти, що Моссад мав у своєму розпорядженні розвідувальні дані про майбутнє бомбардування казарм морської піхоти в Лівані в 1983-му, але не визнав за необхідне попередити про це Америку [7].

Ізраїль — держава, заснована на терорі проти палестинців і британців

Намагаючись вирвати управління Палестиною у Великобританії, сіоністи вели кампанію безупинного терору, включаючи бомбування Готелю царя Давида, коли було знищено 93 осіб. Вони безжально убивали британських посадових осіб і солдатів. Сіоністи убивали будь-кого з тих, хто вставав на їхньому шляху, включно із всесвітньо шанованим посередником ООН, графом Фольке Бернадоттом, що «насмілився» повідомити світові про сіоністський терор і кампанії убивств. Улюблена тактика ізраїльських Іргун-Штернівських терористичних банд полягала в захопленні британських солдатів, катуванні, доведенні до смерті. Ізраїль був також першою нацією, що винайшла і стала широко використовувати сучасну терористичну методику: бомби-лис-ти; і за ці роки їх було надіслано безліч, з їхньою допомогою знищено сотні ворогів євреїв і чимало свідків єврейських злочинів у всьому світі. Сучасний бактеріологічний тероризм із відправленням поштою бактерій в інфікованих пакетах є просто пасинком ізраїльського листа-бомби.

Терор Дейр Ясина

Палестинці, звичайно, зазнали найбільших жертв від ізраїльського терору в другій половині століття. Ізраїль, фактично, нарізав шматки своєї держави з Палестини, обравши для цього навмисну стратегію масового терору проти палестинців. Це був метод, яким він вижив 800 тис. жителів Палестини з їхніх будинків, з підприємств і ферм [9]. У книзі «Повстання» [10] інший масовий убивця, колишній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін хвалиться своєю роллю в різанині 254 палестинців у Дейр Ясині (більшість жертв були літні люди, жінки і діти, які залишилися в селі, окупованому Ізраїлем). У своїй книзі Бегін розповідає, що різанина в Дейр Ясині, як і в інших місцях, викликала паніку серед тих, хто залишився, змушуючи їх утікати зі своїх осель. Цей спланований масовий жах дав можливість сіоністам узяти під свій контроль Палестину. І слід зазначити, що біженцям дотепер не дозволяють повернутися до своїх домівок, після більш як половини століття!

Що ж конкретно чинили сіоністські терористи в Дейр Ясині та в інших селах, з яких вони змусили утекти палестинський народ? Лікар Червоного Хреста Жак Рей-нер (Jacques Reynier), головний представник Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Єрусалимі, в офіційному повідомленні представив шокуючий звіт про ту різанину [11].

Доктор Рейнер прибув у село на другий день і став свідком «прочісування», як це йому пояснив один з ізраїльських терористів. Вони починали автоматами, потім у хід йшли гранати й усе було скінчено ножами. Євреї обезголовлювали свої жертви, смертельно скалічили 52 дітей на очах у їхніх матерів. Вони розпороли животи 25 вагітним жінкам і безжалісно убили їхніх дітей у них на очах.

Ізраїльські представники в Дейр Ясині підтвердили ці злодіяння. Офіцер ізраїльського підрозділу, полковник Меїр Паел, після його відставки в 1972 році, заявив таке щодо Дейр Ясина в «Yediot Ahronot» — головній ізраїльській газеті:

«Іргунські і LEHI-бойовики вийшли з укриття і почали «чистити» будинки. Вони пристрілювали усіх, кого бачили, зокрема жінок і дітей, командири не намагалися зупинити різанину … палестинців було взято під приціл і холоднокровно убито між Дейр Ясином і Живат Шаулем...» [3].

Командувач підрозділу Хагана (Haganah), який керував селом Дейр Ясин після різанини, Цві Анкорі (Zvi Ankori) зробив таке зізнання в ізраїльській газеті Davar:

«У шести із семи будинків, я бачив відрізані геніталії й жіночі розпатрані тіла. За виглядом завданих ран це було пряме убивство» [13].

Чи бачили Ви які-небудь телевізійні документальні фільми або які-небудь стрічки Голлівуду про ізраїльський терор у Дейр Ясині або про багато тисяч інших ізраїльських актів терору проти палестинського народу? Ви напевно чули безліч скрипкової музики на пам'ять про єврейські жертви в часи Гітлера, але чи чули Ви які-небудь скрипки на спогад про жінок у Дейр Ясині, чиїх дітей вирізали з їхніх животів і по-звірячому убивали на їхніх очах єврейські нацисти? Чи чули Ви, щоби грали скрипки на пам'ять про тисячі інших палестинських жертв Бегіна, Шаміра, Барака і Шарона? Ведучи довгий список ізраїльського тероризму проти палестинського народу, Ізраїль має мерзенну звичку ставити найвідчайдушніших терористів і масових убивць на чолі своєї держави.

У Міністерстві юстиції Сполучених Штатів існує цілий відділ, що спеціалізується на вистежуванні німецьких нацистів, що вчинили злочини проти людяності. І в той самий час, як Америка завзято переслідує вже літніх підозрюваних німецьких військових злочинців, американські президенти влаштовують державні обіди на честь єврейських злочинців!

П. Буш любить поговорити про знищення злісних терористів, а хіба різанина в Дейр Ясині не була очевидним злодіянням?

Як підкреслює Бегін у книзі «Повстання», терор проти палестинців був основним фактором у становленні держави Ізраїль. Терор створив єврейську державу, і він задавав головний тон повсякчасного жаху для палестинського народу протягом половини минулого століття.

Півстоліття терору проти палестинців

Починаючи з 1948 року, палестинці живуть під повсякчасним тероризмом Ізраїлю. Назви сотень сіл було викреслено з географічних карт і буквально стерто з лиця землі. Десятки тисяч будинків було піддано бомбардуванням, зруйновано бульдозерами або підірвано динамітом протягом т. зв. мирного часу! Десятки тисяч чоловіків, жінок і дітей вбито. Ще більшу кількість їх було вибірково затримано, покалічено, знівечено. Сотні тисяч було кинуло до в'язниць і там замучено.

У переслідуванні палестинських бійців опору ізраїльської окупації Ізраїль ніколи не соромився бомбити табори біженців, переповнені жінками й дітьми. Ізраїльські танки, вертольоти і навіть реактивні винищувачі використовуються для того, щоб скидати бомби або розстрілювати ракетами палестинські поселення й табори біженців. Ця зброя не знає різниці між можливим терористом і маленькою восьмирічною дівчинкою. Така зброя може знищити дитину так само, як і ворога Ізраїлю.

Палестинці, підозрювані в активному протистоянні ізраїльській окупації на Західному березі Йордану або в Секторі Газа, піддавалися атакам, їхні родини убивали з гармат ізраїльських танків, ракетами і бомбами. А після того, як підозрюваного знищували чи ув'язнювали, ізраїльська армія зносила бульдозерами або підривала динамітом його рідний дім, де мешкала його родина. Тисячі осель було зруйновано в такий спосіб.

Ізраїль терористичними атаками й убивствами винищив також і сотні палестинських лідерів. Ці атаки часто знищували також ні в чому не винних палестинців, які співчували національному рухові. Більшість з них ніколи не брав участі в якихось актах насильства. Це були просто поети, письменники або клерикали, які своїм словом підтримував у співвітчизниках прагнення до волі. До Аріеля Шарона ізраїльським прем'єр-міністром був Єхуд Барак (Ehud Barak). Він відомий тим, що 1972 року, під час перемир'я між Ізраїлем і Ліваном, увів ізраїльську команду бойовиків-убивць у Бейрут (Ліван), де він особисто убив палестинського письменника Камаля Едвана (Kamal Edwan). Серед ночі, використовуючи беззвучні автомати, він і його команда вдерлися в будинок. Едвана було зарізано, коли він спав у своєму ліжку. Коли нещодавно обраний ізраїльський прем'єр-міністр Єхуд Барак прибув до Нью-Йорка і Вашингтона, керована євреями преса представляла цього убивцю героєм-переможцем.

Подвійні стандарти, схоже, ніколи не припиняться. Коли посадовця ізраїльського кабінету Рехавам Зеєві було вбито палестинцями в жовтні 2001 року, Шарон і деякі американські службові особи засудили це як «тероризм». Якщо розстріл Зеєві це справді тероризм, то як ми маємо називати багаторічні ізраїльські убивства сотень палестинських політиків, філософів, клерикалів і поетів? Чому преса не повідомляє про те, що Зеєві сам був активним сподвижником єврейських нацистів, який писав, що проживання палестинців і їхня робота в Ізраїлі незаконні, що вони як «воші» і «рак усередині нас» [14]. Сам Зеєві був справжнім терористом, який виправдував насильницьке виселення всіх палестинців з насильно зайнятих євреями територій і убивство всіх тих, хто чинив опір ізраїльській окупації. Він навіть привселюдно закликав до убивства Ясіра Арафата. Однак та сама преса, що розцінює убивство Зеєві як «тероризм», ніколи не називає самого архивбивцю Зеєві терористом або навіть єврейським нацистом. Убивство Зеєві стало безпосередньою відповіддю на ізраїльське убивство лідера палестинців, вчинене кількома тижнями раніше.

У 1991 році, на зустрічі в ізраїльському кабінеті міністрів, Зеєві заявив, що Президент Джордж Буш, змушуючи Ізраїль до мирних переговорів, став «ворогом Ізраїлю», і що «Америка планує другий Голокост» [15]. З таким от «союзником», чи потребує Америка якихось інших ворогів?

Влада євреїв у світових ЗМІ не дозволяє багатьом людям повною мірою усвідомити весь жах тисяч вчинених ізраїльтянами убивств. Не так давно, буквально перед жахливою атакою на ЦСТ у вересні, Бі-Бі-Сі навчала своїх репортерів називати убивство супротивників Ізраїлю скоріше «цілеспрямованим знищенням», а не тим, чим вони є насправді — убивствами [16]. Тому Бі-Бі-Сі (виконавчий штат якого наполовину складається з єврейського персоналу) назвали заподіяння смерті Зеєві убивством, а не «цілеспрямованим знищенням». І так завжди, громадськість роками піддають такого роду промиванню мозків з перекручувальною обробкою відомостей щодо Ізраїлю. Не дивно, що лише мала частина англійців і ще менше американців є стурбовані досягненнями Ізраїлю в тероризмі. З цієї причини я не можу ганити більшість американців за їхню непоінформованість щодо реальних масштабів ізраїльського тероризму.

Жахіття ізраїльських катувань: принаймні 150 тисяч жертв

Звіряче катування своїх супротивників мають бути класифіковані як особливо тяжка форма тероризму. Десятки тисяч палестинців було замучено в ізраїльських в'язницях. Єврейська група з прав людини в Ізраїлі підтвердила в 60-сторінковому звіті, що 85% палестинців під час затримання піддають знущанням, кидають до катівень [17]. І не будуйте ілюзій, що це не серйозно — багато тортур, перенесених цими нещасними палестинськими жертвами, — з розряду найдобірніших і витончених кошмарів. Ізраїльські тортури вміщують усе: від удушення жертви наповненими сечею і фекаліями пластиковими мішками, що надягаються на голову, до використання електричних рогаток для анального насильства. Ізраїльтяни зазвичай навіть не визнають фактів утримання кого-небудь у неволі, бо, якщо вони вважають за потрібне знищити або замучити палестинця до смерті, поки він перебуває в ізраїльській катівні, його тіло просто зникне, або пізніше вони заявлять, що він загинув у бою з ізраїльською поліцією. Так у ізраїльських катівнях загинуло вже багато тисяч палестинців і ліванців.

У статті, опублікованій в найбільш проізраїльські налаштованій газеті «Нью-Йорк Таймс» [18], її автор Джоул Грінбург стверджує, що фактично Ізраїль катує від 500 до 600 палестинців кожного місяця. Ця цифра, імовірно, є занадто заниженою, тому що з даних тієї ж «Нью-Йорк Таймс» випливає, що щороку, принаймні 6 тис. палестинців замучують до смерті в Ізраїлі. Катування палестинців в Ізраїлі тривають починаючи від 1948 року. Навіть якщо взяти лише половину тієї кількості щорічно замучених палестинців, що наводить п. Грінбург, то виявиться що мінімум 150 тис. осіб було закатовано в ізраїльських в'язницях, починаючи з дня державотворення.

Під тиском громадськості Ізраїльський Верховний Суд 1999 року спробував розглянути проблеми, які виникли в моральних і людських аспектах у зв'язку з легалізацією тортур в Ізраїлі і доповнив законодавство навмисно неоднозначним формулюванням про те, що катування іноді можуть бути визнані незаконними. Але ізраїльські і палестинські групи, що борються за права людини, наводять багато доказів того, що нові формулювання в законодавстві стали тільки ширмою для широкої громадськості. Вони наводять факти, які свідчать про те, що катування тривають і нині [19].

Слідом за своїми ізраїльськими ватажками, єврейські журналісти тепер починають проштовхувати в закон застосування катувань і в Америці! У недавньому випуску «Ньюсуїк» (Newsweek) помістив статтю, озаглавлену «Час подумати про катування; виживання в цьому новому світі може жорстко зажадати старих методів, що, здавалося, уже вийшли з уживання» [20] як редакційну. Навіть такий відомий чемпіон у боротьбі за громадянські права і волі єврей Алан Дершовіц, тепер став затятим проповідником тортур [21].

Віктор Островський, колишній агент Моссаду, написав дві книги про ізраїльський терор проти супротивників. В одній із них він обговорює тему міграції палестинців, які нелегально перетинають кордон у пошуках роботи в Ізраїлі. Від багатьох тисяч цих молодих людей не надходило жодних звісток після того, як їх схопили ізраїльські силовики. Декого з них узято до науково-дослідних центрів ABC, де їх піддають невимовному жахові випробувань хімічної, ядерної чи біологічної зброї.

«…ABC виступає за розробку атомної, бактеріологічної і хімічної зброї. Наші видатні науковці-епідеміологи розробили різні засоби для Судного Дня ... , у разі тотальної війни, у якій цей тип зброї буде необхідним, — у нас не може бути права на помилку. З цього погляду палестинські елементи, які просочуються до Ізраїлю, щонайбільше підходять як піддослідні свинки. На них можна перевіряти, чи спрацювала належне та зброя, що її розробили вчені, перевіряти на них швидкість її впливу й у підсумку зробити її більш ефективною» [22].

Терор проти ліванського народу

Під час ізраїльського вторгнення й окупації Лівану з 1978 по 2000 рік, принаймні 15 тис. осіб цивільного населення було вбито. Характерним актом ізраїльського терору було навмисне бомбування центру ООН у Кані (Ліван). Статтю, про яку мовитиметься, було написано не палестинцем, не арабом чи мусульманином, а англійцем Робертом Фіском, одним з найбільш шанованих британських журналістів, які працюють на Близькому Сході. Написано її для лондонської газети «The Independent». Якщо хтось з американців захоче збагнути глибину ненависті, що її збуджує Ізраїль до Америки, прочитайте цей жаский звіт і мужньо гляньте на фотографії, що демонструють страхіття ізраїльського терору. Більшість американців читали незліченні звіти про криваві злодіяння під час Голокосту чи навіть історії про ізраїльські жертви від рук палестинських бомбістів-самогубців. Вони бачили безліч найжахливіших кінострічок чи документальних фільмів про єврейські жертви, але більшість американців ніколи не мала можливості прочитати хоча б один репортаж, подібний до того, що його процитовано нижче. Я впевнений, цього ви не прочитаєте в таких репортажах американських газет, журналів, не побачите в теленовинах.

«Кривава дійсність ізраїльського тероризму. Робітники дістають з-під руїн жертви — (головним чином жінок, дітей і людей похилого віку) — знищені ізраїльськими силами в Лівані, включаючи обезголовлених дітей.

Кана, південний Ліван. Це була різанина. З часів Сабри і Шатіли навряд чи я бачив таку кількість безневинно зарізаних людей, як тут. Ліванські жінки-біженки, діти і чоловіки лежали штабелями з відрізаними долонями, руками або ногами, без голів або роз-патрані. Їх було набагато більше, як сотня. Дитина лежить без голівки. Ізраїльські снаряди косили їх, у той час як вони вважали, що перебувають під прикриттям Організації Об'єднаних Націй, вірячи, що вони в безпеці під захистом світового співтовариства. Подібно до мусульман Сребреніци (Югославія), мусульмани Кани помилилися.

Перед палаючим будинком, у розташуванні штабу батальйону ООН Fijian, дівчина тримала тіло сивоволосої людини, чиї очі оскляніло дивилися на неї, і вона трясла своїми руками труп, у пронизливому плачі й крику, повторюючи ті самі слова: «Мій батьку, мій батьку». Солдат ООН з батальйону Fijian стояв серед моря тіл і, без жодного слова, тримав тільце обезголовленої дитини.

...Коли я йшов до них, я послизнувся на людській руці ...

Масакрування цивільного населення, учинене ізраїльтянами, у цьому жахливому десятиденному наступі (учора ввечері почато 206-ту атаку) було таким цинічним, таким лютим, що жоден ліванець до кінця днів не простить цього. У суботу атаковано санітарну машину, у Яохморе на день раніше було вбито медсестер, чотири дні тому ізраїльською ракетою обезголовлено дворічну дівчинку. І вчора рано-вранці ізраїльтяни вчинили криваве убивство родини з 12 осіб — наймолодший мав лише 4 дні від народження — ізраїльський вертоліт обстріляв ракетами їхній будинок.

Незабаром після цього три ізраїльські бомбардувальники скинули бомби лише в 250 метрах від конвою ООН, на якому я їхав, піднявши будинок перед моїми очима на 30 футів у повітря. Під час моєї зворотної поїздки до Бейрута, звідки я мав передати в Independent мій репортаж про різанину в Кані учора ввечері, я побачив два ізраїльські канонерські човни, які стріляли бойовими снарядами по цивільних автомобілях на мості через річку на північ від Сидона ...

Французький танкіст ООН бормотав прокльони Ізраїлю собі під ніс, коли він відкривав резервуар, у який він кидав ноги, пальці, частини людських рук ...

Ми відчули, як раптово стали не військами ООН і журналістами, а мешканцями Заходу, союзниками Ізраїлю, об'єктами ненависті й зла. Якийсь бородатий чоловік із жорстокими очима уп'явся в нас, його лице потемніло від люті. «Ви — американці, — кричав він нам. — Американські пси. Ви зробили це. Американці — скажені собаки».

Президент Білл Клінтон безпосередньо пов'язав себе з Ізраїлем у його війні проти «тероризму», і ліванці, у їхньому горі, не забули цього. Офіційні ізраїльські висловлення лицемірного співчуття тільки сипало сіль на їхні рани. «Я хотів би підірвати себе серед ізраїльтян», — сказав мені один старий…» [23]

Якби кожен американець прочитав вищезгадану статтю Роберта Фіска, то це допомогло б йому розібратися, чому так ненавидять Америку, і чому тепер ми самі стоїмо перед терористами камікадзе. Якщо Ви хочете дізнатися, у чому ж полягають реальні мотиви терористів, подібних до Осами бен Ладена, то 21 вересня 1998 року «The Nation magazine» дає інтерв'ю з ним. Журнал описує його реакцію на різанину, учинену ізраїльтянами в Кані.

«Коли я бачив бен Ладена востаннє, він був усе ще вкрай засмучений ізраїльською різаниною, внаслідок якої загинуло 107 ліванських біженців, що рятувалися в притулку ООН у Кані в квітні 1996. Ізраїль стверджував, що це нібито була «помилка», ООН дивилася на це інакше, а президент Клінтон назвав те, що відбулося, «трагедією» — начебто це було просто стихійним лихом. Насправді ж, сказав бен Ладен, це було актом «міжнародного тероризму». Має бути справедливість, сказав він, і ізраїльські винуватці трагедії повинні бути покарані. Клінтон використовував майже точно ті ж самі слова щодо бен Ладена і його прихильників у серпні. Але глухий, як зазвичай, говорив із глухим» [24].

Більшість американців ніколи не побачать репортажу, подібного до того, що зробив Роберт Фіск щодо Кани. Щільні ізраїльські зашморги на американській пресі та на американському уряді успішно працюють для заборони поширення відомостей про історію ізраїльського терору проти палестинців. Тепер я хочу показати, що їм також удалося приховати й ізраїльські акти військового тероризму проти самих Сполучених Штатів Америки.

Ізраїльський тероризм проти Америки

У 1954 році ізраїльський уряд почав секретну терористичну операцію проти Сполучених Штатів, що мала назву «Сюзанна». Планувалося убивати американців і підривати американські установи в Єгипті. Задум полягав у тому, щоб залишати в місцях злочинів неправдиві докази того, що вчинили ці злодіяння єгиптяни, і тим самим змусити Америку виступити проти Єгипту на боці Ізраїлю. Єврейські бойовики знищили кіль* Закінчення. Початок у «Персоналі» №3 за 2007 р. Оригінал статті англійською — на сайті ка поштових відділень, американських бібліотек у Каїрі й Олександрії. Однак, у процесі підготовки запланованого вибуху видовищного комплексу «Метро-Голдвін-Маєр», бомба ізраїльського терориста вибухнула передчасно. На щастя і для Єгипту, і для Америки змову було вчасно розкрито і припинено на ранній стадії.

Тоді завдяки тому, що єврейських агентів було захоплено, увесь світ дізнався про ізраїльську зраду, тож ізраїльський міністр оборони Пінхас Лавон був змушений піти у відставку. Згаданий епізод став відомий як справа Лавона. Сьогодні, однак, за єврейського домінування в американських засобах масової інформації і видавничих установах цю ізраїльську зраду вправно приховують від громадськості. Більшість американців просто нічого про неї не знає. Наприклад, лише коротку згадку про справу Лавона можна знайти в популярній енциклопедії Encarta, у статті про Бен Гуріона, яка написана просіоністом Бернардом Реїчем. Між іншим, цей приклад добре ілюструє типову для ЗМІ ситуацію. Коли американці гадають, що вони читають об'єктивну енциклопедичну статтю чи репортаж, вони найчастіше одержують перекручену інформацію, проштовхану завзятими сіоністами. Читаємо, що Бен Гуріон, повернувся до політики 1955 року, щоб замінити міністра оборони Пінхаса Лавона, який пішов у відставку після невдалої спроби завадити відносинам Єгипту й Заходу [25].

Зауважте, як у статті обтічно сказано, «невдала спроба завадити відносинам Єгипту й Заходу». Що це означає? «Завадити відносинам» звучить так, ніби Ізраїль лише повідомив Америці кілька негарних речей про Єгипет за його спиною і навпаки. Навмисний обман, використовуваний у цій статті єврейським автором, є типовий для тих перекручувань, що повторюються незліченну кількість разів у засобах масової інформації.

Реально рядок в енциклопедії Encarta про Пінхаса Лавона має виглядати так: «... Який був змушений піти у відставку після того, як Ізраїль було схоплено за руку під час підготовки терористичних актів на об'єктах Сполучених Штатів з метою спровокувати Америку вступити у війну проти супротивника Ізраїлю».

Я певен, що дев'яносто відсотків тих, хто читають енциклопедію, ніколи про це не чули. Дехто може подумати, що я все це вигадую. Якщо ж Ви й далі сумніваєтеся, що Ізраїль вчинив ці терористичні акти проти Америки в Єгипті, ось Вам цитата з недавньої статті, що з'явилася в єврейському журналі «Момент». Написана Семюелем Кацем, вона призначалася для вузької єврейської читацької аудиторії. Хоча стаття начебто є «просунутою», все-таки в ній опускається провокаційне слово «тероризм», що його Ізраїль використовує, лише коли палестинці підривають бібліотеки й кінотеатри.

І провали були настільки ж звичними, наскільки були приголомшливими успіхи. У середині 50-х А'mаn (Єврейське Агентство Міністерства оборони) страждало від розкриття ганебної операції «Сюзанна», коли ізраїльські агенти примушували євреїв у Єгипті атакувати американські й британські цілі й роздмухувати антизахідні настрої. Унаслідок цього багато євреїв було арештовано, а декого з них навіть страчено. Незграбна операція спричинила ускладнення для уряду прем'єр-міністра Девіда Бен Гуріона та міністра оборони Пінхаса Лавона [26].

Отже, на прикладі справи Лавона ми дізнаємося про те, як наш, так званий «найкращий друг у Близькосхідному регіоні», Ізраїль, вдячний Сполученим Штатам за беззастережну грошово-кредитну і військову підтримку так, що вчиняє проти них акти тероризму! Задумайтеся над фактом, що більшість американців ніколи навіть не чули про ці теракти Ізраїлю проти Америки.

Якби за ними проти Америки стояв єгипетський уряд, ми б справедливо розглядали їх як воєнні дії, і відповіли б Єгиптові так само, як вчинили зараз з Афганістаном. І преса заволала б, вимагаючи атак так само, як вона вимагала напади на Афганістан. Але фактично, ми воюємо з Афганістаном, маючи набагато менше підстав, ніж ті, котрі маємо для атак на Ізраїль. У нас немає ніяких доказів того, що Афганістан схвалював або навіть знав щось про атаки на Центр світової торгівлі. У справі ж Лавона ізраїльський уряд вів безпосередні воєнні дії проти Сполучених Штатів. Ми, звичайно, не бомбили Тель-Авів у зв'язку з цим. Ми не розірвали наших дипломатичних відносин. Фактично, ми навіть ані на йоту не урізали нашої грошово-кредитної й військової допомоги обсягом у мільярди доларів.

Як відомо, будь-який американський урядовець, зважившись на підтримку японцеві після атаки на Перл-Харбор, ризикував наразитися на судове переслідування, як зрадник Сполучених Штатів.

Я ризикую здатися невігласом, але звідси випливає, що ті американці в уряді, які й далі підтримували Ізраїль після того, як він вчинив терористичні дії проти народу Сполучених Штатів, однозначно зрадили нашу країну.

Якби американські лідери, після терористичного нападу Ізраїлю на США у справі Лавона, просто припинили б свою зрадницьку допомогу Ізраїлю, тоді б і не було жодних атак проти нас, таких як напади на Пентагон і ЦСТ.

Терористичні атаки Ізраїлю на корабель USS Liberty

У 1967 році, під час шестиденної війни, Ізраїль знову здійснив кричущий терористичний акт проти Сполучених Штатів Америки. 8 червня Ізраїль використовував винищувачі і торпедні катери без розпізнавальних знаків для півторагодинної атаки на американське військово-морське судно USS Liberty. Цей напад обійшовся нам у 34 американця життя і 171-го пораненого [27]. Ізраїльтяни спершу атакували антенні опори радіо «Свобода», намагаючись завадити Шостому флотові докопатися до істини про те, що нападниками були саме ізраїльтяни. Після атак ізраїльських винищувачів без розпізнавальних знаків, що бомбили й обстрілювали корабель USS Liberty, Ізраїль відправив туди ще й торпедні катери, щоб ті закінчили роботу. Вони розстріляли з кулеметів навіть рятувальні плоти, щоб гарантовано не залишилося свідків, які змогли б їх потім упізнати.

Лише героїзм і неабияка винахідливість капітана й екіпажу USS Liberty не дали ізраїльському планові здійснитися. Їм вдалося зберегти корабель на плаву, а також увійти в контакт із флотом і повідомити, що напад на корабель здійснив Ізраїль, а не Єгипет. Довідавшись, що їхній план було викрито, Ізраїль припинив атаки, невиразно стверджуючи, що їхні дії спричинила похибка. Помилились, мовляв. Вони виправдувалися тим, що прийняли USS Liberty за єгипетський корабель.

Водночас і держсекретар Сполучених Штатів (тоді це був Дін Раск), і голова Комітету начальників штабів (адмірал Томас Мурер) стверджували, що ця атака не була ніякою випадковістю, й Ізраїль напав на USS Liberty навмисно. У той день погода була ясною, був рівний бриз. Liberty ж мав на щоглі величезний американський прапор, а на його бортах були великі міжнародні но-мери-ідентифікатори. Ізраїльські винищувачі носилися над судном на поземному льоті ще задовго до атаки, наближуючись настільки, що члени екіпажу USS Liberty могли навіть бачити жестикуляцію пілотів. Так само, як у справі Ла-вона, Ізраїль сподівався звалити провину за цей напад на своїх супротивників, єгиптян. Цього разу лише хоробрість і винахідливість екіпажу Liberty завадили подальшому розвиткові цієї пародії.

Захоплені євреями американські засоби масової інформації не висловили аніякого гніву чи обурення з приводу віроломних атак, і лише ліниво прийняли лицемірні ізраїльські вибачення за цей напад. Незважаючи на те, що наші держ-секретар і голова Комітету начальників штабів стверджували, що ізраїльський напад був навмисним, єврейське лобі виявилося таким сильним, що йому вдалося навіть запобігти формальному розслідуванню інциденту, наміченому в Конгресі США. Коли ж однотипне USS Liberty судно USS Pueblo наступного року (1968) затримала Північна Корея, і при цьому загинула тільки одна людина, Конгрес США організував офіційне розслідування цього інциденту. А офіційного розслідування нападу на USS Liberty так і не було почато. Командира Liberty, капітана Вільям Макгонагла, було визнано гідним найвищої військової честі в Америці. Його було нагороджено Почесною медаллю Конгресу, за нечува-ну хоробрість під час ізраїльського нападу. Але нагороду йому видали під час тихої церемонії в Міністерстві Військово-морського флоту США, а не в Білому домі, як це прийнято в Америці, — щоб не дай Боже не нашкодити образові «друга-союзника», який знищив 34 члени екіпажу і скалічив ще 171-го американця на Liberty!

Як же політичні лідери Сполучених Штатів відповіли на ці воєнні дії Ізраїлю? Чи бомбила Америка Тель-Авів, так само як Кабул в Афганістані? Ні, керований ізраїльтянами американський уряд поряд із засобами масової інформації, захопленими євреями, вчинили справжній акт зради проти Америки, приховавши від громадськості інформацію про цей підлий терористичний напад, і донині надсилають мільярди американських податкових надходжень до Ізраїлю у вигляді військової і грошово-кредитної допомоги.

І знову я згадую приклад Перл-Харбора. Будь-який американський урядовець, який надавав би допомогу чи давав притулок японцеві після нападу в 1941 році, мав зазнати судових переслідувань як зрадник Сполучених Штатів. Я обвинувачую тих американських посадових осіб, які співпрацюють з єврейським лобі і єврейськими ЗМІ, підтримують Ізраїль після того, як він напав на USS Liberty, у тім, що вони є зрадниками Сполучених Штатів Америки!

Якби після підлої ізраїльської атаки на USS Liberty, ми просто припинили підтримку держави-терориста Ізраїль, то не постраждали б від терору 11 вересня 2001 року.

Ізраїль — нація, що шпигує в Америці і продає наші секрети найлютішим ворогам

У 1980-ті Ізраїль завербував американського єврея Джонатана Полларда. Після його арешту ізраїльські посадові особи спочатку стверджували, що він був «неконтрольований агентом», але пізніше все-таки зізналися, що Поллард працював на них із самого початку. Ніякі інші агенти, окрім єврейських шпигунів, Етель і Юліуса Розенбергів, які передали атомні секрети Радам, мабуть, не завдали США більшої шкоди, ніж цей ізраїльський шпигун-одинак Джонатан Поллард.

Використання Ізраїлем повідомлень Полларда не тільки зірвало наші розвідувальні операції на Близькому Сході; вони фактично зруйнували американський розвідувальний апарат у Радянському Союзі й Східному блоці [28]. Багатьох найкращих секретних агентів Америки в комуністичному світі було знищено, тому що Ізраїль вигідно торгував отриманою Поллардом інформацією або обмінювався нею з СРСР [29]. Як свідчить наведена нижче стаття Еріка Марголіса, «чудовий друг і союзник» Ізраїль не дозволяв знайомитися Сполученим Штатам навіть із тими звітами моссадівських агентів, залучених до роботи з Поллардом, проаналізувавши які, можна було б оцінити завдану США шкоду і попередити американських розвідників за кордоном про небезпеку, що загрожувала їм.

Деякі з надзвичайно важливих таємниць, добутих Поллардом, вірогідно було продано, або надано Ізраїлем Радянському Союзу в процесі взаємного обміну.

Кількох ключових секретних агентів ЦРУ в Східному блоці, певне, було знищено внаслідок шпигунства Полларда. КДБ, ймовірно, одержало доступ до надсекретних американських кодів — або безпосередньо з Ізраїлю, або через своїх шпигунів в уряді Ізраїлю. Як наслідок, зрада Полларда спричинила одну з найстрашніших в сучасній історії США катастроф у системі безпеки держави...

Отже, Ізраїль, що отримує мільярди доларів американської допомоги, віроломно шпигував проти Америки і шкодив самій безпеці Сполучених Штатів. Щоб ще виразніше продемонструвати свою зневагу, він навіть ділився секретною інформацією, яку добував у США, зі стратегічними супротивниками Америки. Навіть після офіційних вибачень за шпигунство Полларда, Ізраїль і далі шпигував за нами. «Лос-Анджелес Таймс» у 1997 повідомила, що американський єврей на ймення Девід А. Тененбаум «зізнався в тому, що розголошував американські секретні відомості Ізраїлю» [30]. Процитуємо «Лос-Анджелес Таймс»: «Цивільний інженер, який працював неподалік від Детройта в армійській команді обслуговування, зізнався, що останні 10 років передавав секретні відомості військового характеру ізраїльським посадовим особам».

Навіть після того як Ізраїль довів свою постійну готовність шпигувати за нами й у критичні моменти навіть зривати американські розвідувальні операції, президент Клінтон призначив відомого єврея-сіоніста Головою Ради національної безпеки, тобто на найвищу посаду в департаменті розвідки при Білому домі. Навіть ізраїльська щоденна газета «Маарів», згадавши Бергера, назвала його «теплим євреєм», а це означає, що він відданий насамперед Ізраїлю [31]. Призначення Бергера керівником Ради національної безпеки після випадку зі шпигуном Поллардом було справжнім божевіллям.

Те, що Ізраїль міг безкарно чинити таку наругу над Сполученими Штатами, без нищівних атак з боку засобів масової інформації, без припинення допомоги Ізраїлю, засвідчує його гігантську владу над США, і що зрада проникає в найвищі ешелони американського суспільства. Не дивно, що Аріель Шарон міг зробити таку заяву Шимону Пересу, коли той припустив, що Ізраїль може втратити американську допомогу, якщо він не поверне все не так давно ним захоплене: «Щоразу, коли ми робимо щось, Ви повідомляєте мені, що Америка чинитиме так чи інак... Я хочу дещо повідомити Вам: не хвилюйтеся щодо американського тиску на Ізраїль. Ми, єврейський народ, керуємо Америкою, і американці знають це» [32].

Не один лише Джонатан Поллард зрадив Америку. Усі в американському уряді, хто й далі підтримує іноземну націю у фінансовому й у військовому плані, це шпигуни, усі, хто шкодить нашим розвідувальним діям (аж до загибелі американських секретних агентів), зрадили Сполучені Штати Америки. У відповідь на ці дії проти Сполучених Штатів справді патріотичний американський уряд мав би принаймні припинити підтримку Ізраїлю. Підтримка іноземної держави, після того як вона вчинила і чинить такі віроломні дії проти Америки, є не що інше як зрада.

Атака на Центр світової торгівлі (ЦСТ)

Отже, висновок такий: Ізраїль є найзловредніша на Землі терористична держава, що ухиляється від будь-яких людських норм. Ізраїль і його терористичні лідери штибу Бегіна, Шаміра і Шарона більш як півстоліття здійснюють нескінченні етнічні чистки, бомбування, розстріли, катування й убивства палестинців.

Ізраїль вчинив також численні акти зради й терору проти Сполучених Штатів Америки, як я це довів, послуговуючись документами щодо справи Лавона, Поллардівського скандалу й атак на USS Liberty.

Через всепридушувальну ізраїльську владу в ЗМІ й в уряді зрадники Сполучених Штатів, не боячись покарання, й далі підтримують цю націю терористів, що ігнорує цивілізовані норми.

Саме ці зрадники Сполучених Штатів фактично постачали Ізраїлю ту саму зброю, що він і використовував для терористичних атак на USS Liberty!

Унаслідок зусиль єврейських й інших зрадників Сполучених Штатів, американський уряд провадив зовнішню політику, що неодноразово завдавала шкоди справжнім інтересам Америки. Масована американська військова й грошово-кредитна допомога дала можливість Ізраїлю підтримувати стан нескінченного терору проти палестинців. У такий спосіб американський внесок у цей дикий ізраїльський терор породив у світі величезну ненависть до Сполучених Штатів. Ця підтримка значною мірою зашкодила американським економічним і стратегічним інтересам, і врешті-решт породила тероризм, що тепер зростає проти нас самих.

Ті зрадники, які продавали Америку Ізраїлю, тією ж мірою винні у втраті 5000 американських життів 11 вересня, як і ті, хто не так давно захопив літаки і спрямував їх на Центр світової торгівлі і Пентагон.

Ізраїль хоче спрямувати арабський тероризм проти західних націй

За останні роки Ізраїль переживає найстрашнішу в його історії катастрофу у своїх відносинах із народами, що його населяють. Для мільйонів порядних людей у всьому світі обрання масового убивці Аріеля Шарона Прем'єр-міністром Ізраїлю стало останньою краплею. Рішення сесії ООН щодо расизму, яка затаврувала Ізраїль як «державу апартеїду», свідчить також і про зростання осуду Ізраїлю в усім світі.

І от атака на Центр світової торгівлі раптом змінила всесвітні симпатії на 180 градусів, тобто на користь Ізраїлю. Чи було це тільки вдалим збігом для Ізраїлю?

Як я засвідчив вище в цій статті, ізраїльські лідери почали свої терористичні акції, спрямовані проти Америки, маскуючи їх під арабські напади, бо знали, що будь-який арабський терористичний напад на Америку наближає їх до мети. І вони чудово розуміли: що чим значнішими будуть масштаби нападу на Америку, чим страшнішою буде кривава бійня, тим більшою буде користь для Ізраїлю. Цей важливий урок Аріель Шарон здобув у Бейруті. Однак тепер замість того, щоб чинити мерзенні злодіяння проти Америки власноруч, як вони це робили в справі Лавона і під час нападу на Liberty, було визнано набагато простішим і безпечнішим для Ізраїлю, і далі здійснюючи злодіяння на кшталт Сабри й Шатіли, спрямувати реакцію їхніх ісламських супротивників у бік Заходу. Саме так сталося під час відповідного бомбування американських морських піхотинців і французького контингенту парашутистів у Бейруті. Зараз це повторюється: безупинний ізраїльський терор викликав напад на Центр торгівлі.

Якою була роль Ізраїлю в нападі на ЦСТ? Журнал «Вашингтон Таймс» 10 вересня 2001 року опублікував документ-дослідження обсягом близько 68 сторінок, випущене Вищою військовою школою США (MSAMS), елітною школою армійських офіцерів, яке деталізувало потенційні небезпеки у випадку можливого застосування окупаційних сил армії США на Близькому Сході. Ось коментар зі статті про те, яким постає в цій розробці ізраїльський Моссад:

Щодо Моссаду, ізраїльської розвідувальної служби, то офіцерський склад (MSAMS) висловлюється про нього так: «Багатоликий. Безжальний і хитрий. Здатен напасти на американські сили й видати напади за палестинсько-арабські дії».

Як не дивно, не минуло й 24 годин з моменту публікації цього документа, як Центр світової торгівлі і Пентагон зазнали руйнувань. Чи не міг «безжальний і хитрий Моссад», як його описує офіцерський корпус армії США, стояти за цими атаками?

Моссад — найбезжальніша терористична організація в усьому світі. Це одна з найбільших і найдосконаліших розвідувальних структур. Жодна інша нація в Близькосхідному регіоні не володіє нічим подібним, і навіть приблизно порівнюваним з ним за можливостями і міццю. Моссад пишається тим, що проникнув до кожної більш-менш значної військової палестинської й арабської організації на Землі. Під час аналізу цих фактів майже не залишається сумнівів у тому, що Моссад глибоко укорінився в одній з найстаріших, найбільших і, певне, найнебезпечніших з арабських терористичних організацій у світі: Аль-Каїда бен Ладена.

Крім того, ФБР і ЦРУ заявили, що атаки на ЦСТ і Пентагон були величезною таємною операцією з використанням міжнародної мережі, що об'єднувала принаймні сотню терористів і охоплювала три континенти. Чи могли агенти Моссаду в Аль-Каїді, так само як й інші — які працювали в мережі Моссаду, куди входять тисячі агентів і інформаторів, нічого не знати про підготовку найбільш широкої і честолюбної арабської терористичної операції в історії?

Певна річ, надзвичайно важко довести конкретну роль потайного апарату іноземного розвідки на кшталт Моссаду в терористичному акті; вони ж не вихваляються своїми подвигами в Інтернеті. Але дуже переконливий доказ такої ролі випливає з того факту, що ізраїльтяни були заздалегідь попереджені про атаку на Америку 11 вересня. І якщо вони дійсно знали заздалегідь про ці убивчі напади терористів, але у свою чергу не попередили про них Сполучені Штати, вважаючи, що жахаюча бійня американців буде на користь Ізраїлю, то з цього випливає, що вони не мали жодних моральних застережень, щоб фактично відіграти роль підбурювачів і таємних пособників у цьому терористичному акті, перетворившись у такий спосіб в агентів та провокаторів. Розгляньмо незаперечні докази того, що Моссад мав інформацію про майбутні атаки 11 вересня.

Доказ зрадницької участі Моссаду в атаці на ЦСТ

Наступного дня після нападу на Центр світової торгівлі «Єрусалим Пост», найбільш шанована й відома у світі ізраїльська газета, повідомила, що 4000 ізраїльтян пропало під час атаки на ЦСТ. Міністерство закордонних справ Ізраїлю визначило цю цифру за запитами ізраїльських родичів, які в перші кілька годин після атаки повідомили МЗС імена ізраїльських друзів і родичів, які працювали в ЦСТ, або тих, хто працював там поруч у цей час. Навіть якщо не читати статті з «Єрусалим Пост», проста логіка підказала б Вам, що в Центрі світової торгівлі під час атаки могло бути багато сотень, якщо не тисяч, ізраїльтян. Про міжнародну єврейську участь у банківській справі і фінансах поширюються легенди. Наприклад, дві найбагатші фірми в Нью-Йорку «Голдмен-Сачс» і «Соломон Бразерс» мали офіси у вежах-близнюках. Багато співробітників цих фірм регулярно курсують між Нью-Йорком і Ізраїлем. Нью-Йорк — центр міжнародної єврейської фінансової моці, а Центр світової торгівлі — епіцентр Нью-Йорка. Тому, закономірно, можна було очікувати, що рівень ізраїльських утрат серед загиблих буде просто катастрофічним. У «Єрусалим Пост», звичайно, так і думали, коли публікували перші зведення 12 вересня 2001 року. Ось початок статті:

«Тисячі ізраїльтян загинули біля ЦСТ і Пентагона

Міністерство закордонних справ у Єрусалимі поки що дізналося імена 4000 ізраїльтян, які, можливо, перебували поблизу Центру світової торгівлі і Пентагону під час нападу». (Заголовок і початок статті з «Єрусалим Пост» [33].)

Коли Джордж Буш виголошував свою промову перед Конгресом, виявилося, що він припустився істотної помилки, але не тоді, коли заявив, що, тими, хто напав на ЦСТ, рухала «ненависть до нашої свободи». Буш особливо підкреслив, що разом з тисячами американців у ЦСТ загинули і 130 ізраїльтян, що цим Ізраїль розділив з нами наші страждання, і що ми з Ізраїлем у цьому сенсі разом. Коли я почув, що кількість загиблих ізраїльтян становить 130, мені вона здалася підозріло малою. Якщо 4000 ізраїльтян були в ЦСТ, а кількість загиблих — приблизно 4500 (10% від майже 45 000 осіб, які зазвичай перебували в спорудах у цей час), то ізраїльські втрати статистично мали б становити близько 400, а не 130 осіб.

У Центрі світової торгівлі, який був призначений для ведення бізнесу, який не був місцем, де  зарплата  була  мінімальна або  закладом

швидкого харчування, розташовувались високотехнологічні робочі місця високооплачуваних працівників, виконавчі структури, які спеціалізувалися насамперед у сфері міжнародних фінансів, банківської справи і оптової торгівлі. Я поставив собі запитання, як же це могло статися, що загинуло лише 130 ізраїльтян, тоді як тих, хто прибув з Колумбії, загинуло близько 199 осіб, з Філіппін — 428?

У попередніх статтях, написаних про теракт 11 вересня, я не поділився цими підозрами. Я завжди пишався тим, що не писав нічого, чого я твердо не зміг би довести. І от, збираючи матеріал для цієї статті щодо ізраїльського тероризму проти Палестини й Америки, я раптом знайшов факт, здатний шокувати найбільше з-поміж тих, на які коли-небудь натрапляв за багато років дослідницької й публіцистичної діяльності. Я знайшов простий факт, що має величезне значення в справі про вересневі терористичні атаки.

Переривши сотні статей, намагаючись визначити справжній рівень ізраїльських жертв, я натрапив на примірник газети «Нью-Йорк Таймс», що спеціально займалася з'ясуванням точної кількості ізраїльтян, загиблих в атаках на Центр світової торгівлі. Отож, виявилося, що зі 130 ізраїльтян, які за словами Президента Буша, нібито загинули у Центрі світової торгівлі, 129 залишилися живими. Лише один ізраїльтянин з них справді загинув. Спочатку я не повірив цьому. «Боже мій, — сказав я собі — тільки один ізраїльтянин!» От відповідна вибірка з «Нью-Йорк Таймс»:

…Але інтерв'ю з багатьма посадовими особами консульства в п'ятницю наводили на думку, що підготовані ними списки відрізнялися за повнотою. Наприклад, міські служби зібрали відомості про те, що на місці катастрофи, можливо, пропало багато ізраїльтян, а президент Буш у зверненні до країни в четвер уночі зазначив, що під час нападу їх загинуло приблизно 130.

Однак у п'ятницю Алон Пінкас, генеральний консул Ізраїлю в Сполучених Штатах, заявив, що раніше кількість осіб у списках було завищено через повідомлення від осіб, хто, наприклад, не одержав відразу відповіді на свої телефонні дзвінки родичам з Ізраїлю в Нью-Йорк. Насправді, знайшлося лише троє ізраїльтян, смерть яких була підтверджена: двоє з них загинули в літаках і ще один, який дійсно перебував у вежі, і якого було ідентифіковано й поховано. («Нью-Йорк Таймс», 22 вересня [34].)

Дуже низький офіційний рівень смертельних втрат у 130 осіб наводив на думку, що ізраїльтян у Центрі світової торгівлі було попереджено перед нападом. Коли ж я з'ясував правду, уже не залишалося в цьому жодних сумнівів. Статистично просто неможливо, щоб серед 4500 загиблих у ЦСТ виявився тільки один ізраїльтянин. Навіть якщо ізраїльське Міністерство закордонних справ і «Єрусалим Пост» надзвичайно завищили кількість ізраїльтян у Центрі світової торгівлі, скажімо тисячі на три (це 400 відсотків), то й тоді там під час нападу мала залишатися 1 000 ізраїльтян. Але, з другого боку, якщо припустити, що там під час атаки перебувало хоча б тільки кілька сотень ізраїльтян, і при цьому зареєстровано тільки одну ізраїльську жертву, то цей факт був би також статистично абсурдним. Або 11 вересня мав бути великий єврейський вихідний день, або ізраїльських громадян було заздалегідь попереджено про майбутній напад.

Завчасне застереження ізраїльтянам

Наступний момент, що я досліджував, полягав у тому, щоб знайти, чи існували які-небудь документальні підтвердження передачі попередження про напад. Я швидко знайшов статтю в «Ньюсбайт» — інформаційна служба «Вашингтон Пост», — під заголовком: «Термінові повідомлення Ізраїлю з попередженнями про майбутні атаки на ЦСТ» [35]. Ізраїльська щоденна газета «Хаарець» також підтвердила, що Ізраїлю було передано застереження. Вона так само підтвердила, що ФБР їх досліджує [36]. У статті наведено деталі того, як одна ізраїльська інформаційна фірма під назвою «Одіго», що мала офіси й у Центрі світової торгівлі й в Ізраїлю, одержала низку повідомлень про атаку рівно за дві години до неї.

Термінові повідомлення Ізраїлю попередили про атаку на ЦСТ

… Посадові особи фірми «Одіго», що спеціалізується на передачі термінових повідомлень, підтвердили сьогодні, що двоє службовців одержали текстові повідомлення, що містили попередження про майбутню атаку на Центр світової торгівлі за дві години до того, як терористи спрямували літаки на нью-йоркські наземні цілі.

Алекс Діамандіс, віце-президент департаменту продажів і маркетингу, також підтвердив, що працівники офісу продажів на міжнародних ринках фірми «Одіго» в Ізраїлі одержали перестороги від іншого службовця «Одіго» приблизно за дві години до першого нападу. (З «Ньюс-байт», газета «Вашингтон Пост»)

Отже, тепер ми маємо потужний і переконливий, отриманий із найнадійніших джерел доказ того, що ізраїльтян було попереджено про атаку. По-перше, без завчасного попередження, була б неможливою одна єдина ізраїльська жертва в Центрі світової торгівлі. По-друге, є свідчення того, що компанія, що має офіси й в Ізраїлю, й у ЦСТ, одержала застереження заздалегідь.

Хто б міг попередити ізраїльтян про атаку, що насувається, як не Моссад Ізраїлю? Той факт, що уряд Ізраїлю знав про майбутню атаку, але при цьому навмисно дав тисячам американців загинути, покладає на ізраїльтян таку ж відповідальність за криваву бійню в ЦСТ, як і на арабських бойовиків.

Що добре для Ізраїлю, для Америки — смерть

Ви можете бути певні того, що радість переповнила серця всіх ізраїльських терористів, коли вони побачили полум'я вибухів на вежах-близнюках. ФБР навіть затримало п'ять ізраїльтян на даху іншого будинку, поблизу від веж-близнюків, що робили відеозйомку і бурхливо раділи самій події [37]. Вони знали, що зростання американського і світового опору ізраїльському нацизмові і тероризмові різко припиниться з поруйнуванням веж Центру світової торгівлі. Можливо, найбагатозначніше висловлення було зроблено, коли репортер з «Нью-Йорк Таймс» розпитував колишнього ізраїльського прем'єра, Бенджаміна Нетаніаху, такого ж радикала як і Аріель Шарон. Ось слова збудженого колишнього ізраїльського Прем'єр-міністра:

«…На запитання, поставлене сьогодні ввечері, що ця атака означає для відносин між Сполученими Штатами й Ізраїлем, Бенджамін Нетаніаху... відповів: «Це дуже добре». Потім він виправився: «Добре, ну не дуже добре, але це викликає співчуття» [38].

Атака на Центр світової торгівлі, мабуть, була дуже вигідною Ізраїлю; власне кажучи, Ізраїль є взагалі єдиною нацією, яка скористалася з цієї трагедії. Ізраїльський п'ятдесятилітній рахунок невблаганного тероризму виявився повністю затінений жахом і видимими масштабами цієї єдиної приголомшливої терористичної атаки. Коли керовані євреями американські ЗМІ неодноразово показували декількох багатостраждальних палестинців, які радіють нападові, то виставили їх там у фальшивому світлі — як таких, що нібито стоять за терором у Центрі світової торгівлі. Відомо однак, що всі Палестинські організації засудили терор і ніким не було доведено, щоб хоч одного палестинця було втягнуто в цей інцидент.

Америка безумовно постраждала більше за всіх, одержавши майже 5000 загиблих, кризу в економіці, найгірші обмеження конституційних свобод за всю американську історію. Справа Лавона, атаки на «Ліберті», шпигунство Джонатана Полларда й убивство 5000 американців 11 вересня — усе це було добре для Ізраїлю, але надзвичайно погано для Сполучених Штатів.

Коли ж, нарешті, Америка зрозуміє, що те, що добре для терористичної держави Ізраїль — є руйнівним і навіть смертельним для самих Сполучених Штатів Америки?

Коли ж ми проявимо, нарешті, твердість характеру, щоб покінчити з ізраїльськими агентами й американськими зрадниками, які уже п'ятдесят років організують потужну підтримку ізраїльському тероризмові і п'ятдесят років підтримують зраду проти нашої власної країни?

Моє життя присвячено вільній, безпечній і незалежній Америці, Америці, що служить нашому власному народові і нашим власним інтересам, а не злочинним цілям іноземної, терористичної нації.

Чого б мені це не коштувало, я й далі йтиму цим шляхом.

Я кваплю Вас приєднуватися до мене. Я молю Вас не купувати вашу безпеку ціною вашої волі і вашої честі.

Сміливо поділіться інформацією з цієї статті з іншими американцями, з усім світом. Говорімо правду про Ізраїль. При цьому Ви допоможете зберегти не тільки палестинський народ, а й життя й свободу американського народу.

Література

1. Fulbright, Sen. William (1973), Face the Nation. CBS: New York. April 15.

2. Getler, Michael (1974), Pentagon Chief Suggests Israel Lobby Has Too Much Influence. Los Angeles Times.

3. ABC News and PBS Frontline web sites have the interview (1998).

4. Israel Kahan Commission.

5. United Press International (2001), Sharon fears to visit Belgium. Sept. 7.

6. Ha'aretz (2001), As long as he doesn't hurt us again. Feb. 16, 2001.

7. Los Angeles Times (1998), Mossad's Checkered Past. Home Edition. pp A-16. Feb. 27.

8. Begin, M. (1964), The Revolt: The Story Of The Irgun. Tel-Aviv: Hadar Pub.

9. Encarta Encyclopedia (1996), Funk and Wagnalls.

10. Begin, M. (1964), The Revolt: The Story Of The Irgun. Tel-Aviv: Hadar Pub. p.162.

11. De Reynier, J. (1950), Chief Representative Of The International Committee Of The Red Cross In Jerusalem, A Jerusalem Un Drapeau Flottait Sur La Ligne De Feu', Geneva.

12. Yediot Ahronot (1972). April 4.

13. Ankori, Zvi (1982), Davar. April 9.

14. Phil Reeves (2001), War On Terrorism: Israel — Assassins kill general. Independent. Oct. 18.

15. Phil Reeves (2001), War On Terrorism: Israel — Assassins kill general. Independent. Oct. 18.

16. The Independent (2001), BBC staff are told not to call Israeli killings' assassination'. August 4.

17. Sami Sockol, Moshe Reinfeld (1998), May 20. the Israeli daily, Ha'aretz

18. Joel Greenberg (1993), Israel Rethinks Interrogation of Arabs. New York Times Aug. 14.

19. Weizman, Steve (2001), Rights Groups Cite Israel Torture. AP Online. Nov. 11

20. Jonathan Alter (2001), Time To Think About Torture; It's a new world, and survival may well require old techniques that seemed out of the question. Newsweek, Nov. 5.

21. St. Louis Post-Dispatch (2001), U.S. Now might have to consider what once was unthinkable, Dershowitz says. Nov. 5.

22. Ostrovsky, V. The Other Side Of Deception (confessions of a former Jewish MOSSAD agent for Israel) p.188

23. Fisk, R. (1996), Massacre In Sanctuary: Eyewitness. The Independent. April 19. p.1.

24.  The Nation (1998), Talks with Osama Bin Laden. Sept. 21.

25. Bernard Reich. (2001). Encarta Encyclopedia. Ben Gurion.

26. Katz, Samuel M. (1998). Israel's covert crisis Moment. Oct.1.

27. ENNES, James M. (1979). Assault on the Liberty; The True Story of the Israeli Attack on an American Intelligence Ship. N. Y.: Random House.

28. Weiner, Tim. (1999) U. S. Now Tells of Much Deeper Damage by Pollard. New York Times. 11 Jan.

29. Hersh, Seymour. (1999) The Traitor: The Case Against Jonathan Pollard. The New Yorker Magazine. January 18.

30. Los Angeles Times. (1997). Engineer Admits Divulging Secrets to Israel. Feb. 20.

31. Bar-Yosef, Avinoam. (1994). The Jews Who Run Clinton's Court. Maariv.

32. PIA (2001). From a monitored news broadcast of Yid Israel radio. Oct. 3. and also reported in Pravda.

33. Jerusalem Post. (2001). Thousands of Israelis missing near WTC, Pentagon. Sept. 12.

34. Lipton, Eric. (2001). Estimates of toll may be too high. New York Times. Sept. 22

35. McWilliams, Brian. (2001) Instant Messages To Israel Warned Of WTC Attack. Newsbytes. Sept. 27.

36. Dror, Yuval. (2001). Odigo says workers were warned of attack. Ha'aretz. Sept 29.

37. Melman, Yossi. (2001). 5 Israelis detained for `puz-zling behavior' after WTC tragedy. Ha'aretz. Oct. 14

38. Bennet, James. (2001). Spilled Blood Is Seen as Bond That Draws 2 Nations Closer. NY Times. International section. Sept. 12.

Надруковано в журналі «Персонал». 2007.— № 3-4 (укр.)

Оглавление