«Глитай, або ж Павук»

Глитай, або ж Павук (fb2) - Глитай, або ж Павук 194K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Марко Кропивницький

ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК

Драма у 4-х діях і 5-ти одмінах

ЛИЦЕДІЇ:

Й о с и п  С т е п а н о в и ч  Б и ч о к, багатий чоловік, літ 65.

М а р т и н  Х а н д о л я, багатий селянин, літ 45.

С т е х а, стара баба.

О л е н а, її дочка.

А н д р і й  К у г у т, чоловік Олени.

Х р и с т я, дівчина, подруга Олени.

І в а н  П а в л о в и ч, заїжджий міщанин.

Ю д к о, шинкар.

З б о р щ и к.

К і н д р а т, хлопець, наймит Бичків.

1-й, 2-й, 3-й  ч о л о в і к и.

1-а, 2-а  м о л о д и ц і.

Д і в ч и н а, літ восьми.

Д в о є  малих  д і т е й.

П а р у б к и,  д і в ч а т а  й  с е л я н и.

Діється у Херсонщині.

ДІЯ ПЕРША

Вулиця на селі. Управоруч домок з дерев'яним дахом і танком, поліворуч шинок з табличкою: «Роспивочно і навинос». Далі хати, токи, клуні, огороди, садки, криниці з журавлями, ледве мріють вітряки.

ЯВА 1

Б и ч о к  і  М а р т и н  стоять біля ґанку.

М а р т и н (під чаркою надто). Йосип Степанович, слухайте сюди: я ж кажу, не дає Юдко Мартинові набір, не дає. Не треба! Мартин питиме на готові… Ого-го, поздоров боже Йосипа Степановича, то й гроші повсякчас знайдуться, — чи так?

Б и ч о к. А хто ж, государю мій, окрім мене, усіх вас рятує і визволя з усякої оказії?

М а р т и н. Ви, спасибі вам! І багато людей повік вам будуть дякувати за вашу прихильність… Хоч деякі люди й кажуть: «Не вір, мовляв, Йосипові, бо він тебе втопе!..»

Б и ч о к (сміючись). Які ж то люди?

М а р т и н. Та хіба їх кожного згадаєш? Вже коли я вам кажу, що говорють, так воно так і є!

Б и ч о к. Не люди то, а недолюдки! Бач, вже їм життя моє по-божому та моє чесне імення завадило гірш болячки, через те й пащекують; ото, государю мій, заздрість ними орудує і примушує їх лихословити на кожного чесного чоловіка… (Зітхає). Я ж кажу, що інший би чоловік, учувши про себе таку лиху славу, сказав би: «Не варт після цього робити добре людям, хай їм враг!..» Ось що інший сказав би. А я цього ніколи не скажу: я ніколи не зверну з того шляху, на який напутив мене сам Господь і яким належить іти кожному християнинові й богобоязному чоловікові, я ніколи не перестану помагати кожному бідоласі, як і доперва допомагав, і кожного визволятиму з оказії й навчатиму усьому якнайкраще!.. (Підійма очі до неба).

М а р т и н (зітхає). Спасенна ви душа!

Б и ч о к. Нехай мене замість дяки кленуть, нехай навіть плюють мені межи очі, а я з свого шляху не зверну!..

М а р т и н. Спасенна, спасенна ви душа! Ну й голова ж у вас, недаром вже, мабуть, і старшина про вас каже: «У тій голові, — каже, — розуму, мов два клало, а третій топтав!» Слухайте сюди, що я вам скажу: нехай, що хочуть, базікають, а я плюю на те пащекування, і ніхто мені не заб'є баки!.. І ви плюйте на них!

Б и ч о к. Не плюну, государю мій! Бо я християнин і пам'ятаю, повсякчас пам'ятаю, що господь милосердний усіх нас буде судити: праведним він уготує царствіє небесне, а неправедних осудить і покарає!..

М а р т и н. Кажуть, він тебе й горілку навчив пити… Це й знов брехня! Я сам навчився… Хоч я перш і не пив, так що ж? Не пив, бо не знав, який у горілці смак, — а правда?

Б и ч о к. Правда, государю мій! Горілка — ласий напиток, а окром того, вона звеселяє дух і надає одваги чоловікові і смілості…

М а р т и н. О, ще й як надає! Та я як нап'юсь, тоді бери у мене все, бери, що хоч, усе продам без торгу… Навіть і самого себе продам! Прощайте, куме!..

Б и ч о к. Пам'ятай же, государю мій, що тепер ти винен мені вже півтораста без двох…

М а р т и н. Як півтораста? Ого-го! Е, ні, стривайте, я зараз перелічу. Після різдва я взяв у вас сорок? Так, сорок! Після літнього Миколи ще сорок? Ще сорок! Тепера знов тринадцять?.. Та й годі ж? (Бормоче). Тринадцять, сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять…

Б и ч о к. Ну, та приклади ще процент, государю мій!

М а р т и н. Процент? Он що! Хіба як процент прикладеш, ну, то воно ніби й так виходить… Ой ні, не так! Але й процентик напух: півтораста без двох? Дерете ви, вибачайте у цім слові, як з рідного батька!

Б и ч о к. Дивно мені слухати такі речі, та ще й від кого? Здається мені, що ти й не дурень на світі, — та й усе село має тебе за чоловіка з неабияким розумом!.. Розсуди ж, будь ласка, що процент на гроші усе єдино, що приплід або ж урожай!..

М а р т и н. Та воно правда, але ж… З одного б то боку показує ніби й так, а з другого — інше обличчя!.. Бачте, у грошах не бува ні падіжу, ні неврожаю, а усе тілько приплід! Недаром співається про грошовитого, що каже: «Не потіє, не хворіє, карбованці ліче та всім дулі тиче!..»

Б и ч о к. Дулі тиче? Так то воно збоку здається! А мало моїх грошей пропада на людях; мало я їх роздав на вічне оддання?.. Правда, що у мене таке вже чудне серце, що як тілько уздрю убогого, то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати… Оця ж то позика на вічне оддання і є той падіж та неврожай!

М а р т и н. Та й я ж кажу, що воно трохи ніби й на правду скидається, але ж…

Б и ч о к. Ну, ти вже почав щось таке плескати, що й купи не держиться!..

М а р т и н. А які-бо ви палкі, вже й розгнівались?.. Гей, кумцю, кумцю!..

Б и ч о к. Ну, лічи вже, лічи швидше, скілько ти мені винен, бо мені ніколи!

М а р т и н. Не пеклуйтеся, ця вже турбація не вашої парахвії, от що! Ви собі думаєте: «Кум мій тепер п'яний, а до того ще й дурний, аж крутиться, то й не потрапе тепер полічити?» Овва! (Цмокає губами). Невелика сума, лічили ми і не такі копитали! (Бормоче). Сорок та ще сорок!.. (Б'є себе по лобові). Ось тут у мене ціла книга! А ще й до того, дякуючи вам, трохи й грамотний, хоч мало дрюкований!.. Е, куме, не знаєте ви цієї голови, вона у мене над усі книжки у світі!.. (Знов бормоче). Сорок, та ще сорок, та ще й тринадцять? (Дивиться угору і довго шепотить губами). Так, до копійки, до денежки так!.. (Помовчав). А скільки ж так?

Б и ч о к. Півтораста без двох!

М а р т и н. Так, і в мене якраз так виходить: півтораста без двох! Заплатимо! Ого-го, Мартина ще й у три тисячі не вбереш!.. Слава господеві, є волики, є й коров'ята, й овечата, і хліба мало не повен тік!.. О, та й допечу я бісовому Юдкові! Вже не дає набір, ач! Не даєш, матері твоїй з хвостом? Осьдечки гроші, питиму на готові! А скажіть, кумцю любезний, чи то вже ваші штуки?..

Б и ч о к. Які ще там штуки?

М а р т и н. Що Юдко не давав мені набір?

Б и ч о к (ховаючи очі). Бозна-що ви вигадуєте!.. Слухай, куме, як пак там по батюшці тебе величати, все забуваю!

М а р т и н (зітхнув). Забуваєте?.. Гм… дивно! Не величайте мене ніяк, то краще буде! Ой, бачу я, що вже вам Мартин обрид та остогид! Плювать мені за це на вас, — ось що! Проп'ю оці гроші, і шабаш! Амінь!.. Бігатимете знов за Мартином, як чорт за грішною душею!

Б и ч о к (ласкаво). Що це на вас, куме, сьогодні напало?

М а р т и н (обертається). Не говоріть до мене ані же, ані слова!..

Б и ч о к. Слухайте, куме Радивоновичу, государю мій…

М а р т и н. Ну?

Б и ч о к. Візьміть, будь ласка, ще два карбованця, та й нехай вже полові воли будуть моїми. Беріть, добру ціну даю.

М а р т и н. Вас ще ніхто сьогодні не лаяв у вічі, ніхто? Отже, як не побоюсь бога, хоч ви мені й кум, то вилаю! Щоб я полових продав за півтораста? Та ви знаєте, які то воли: зо дна моря винесуть, хоч на яку хоч гору вибичують!.. (Іде до шинку). Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє!.. (Співа).

Дай горілки мені, Юдко, Ти, музико, заграй хутко, Я ж музиці поклонюся, Бо вже далі не попхнуся!..

Гей, Юдко, станови відро горілки, станови два заразом, матері твоїй з хвостом!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. (Пішов у шинок).

Б и ч о к (гука). Гей, хлопче, Кіндрате, чи ти на подвір'ї?

ЯВА 2

К і н д р а т  і  Б и ч о к.

Б и ч о к. Чого ти так лізеш, неначе три дні не їв? Піди зараз на село та й клич мерщій до шинку Панаса Горбатого та Свирида Куцого: скажи їм, що Мартин гуля і їх запрошує, чуєш? А я дам тобі за це бублика.

К і н д р а т. Еге, і учора казали «дам бублика!», і позавчора.

Б и ч о к (один). Та й не дав? От горенько, забув!.. Ну, вже сьогодні дам аж два! Одначе Мартин почина ніби до розуму доходити, хтось-то вже його навча проти мене!.. Треба буде щось інше удіяти, щоб часом він не випорснув з моїх рук. А полові воли добрі, заплющивши очі, двісті дадуть… Хіба накинути ще з п'ять рублів? Мабуть, прийдеться-таки накинути, щоб інший хтось не покористувався…

ЯВА З

С т е х а  і  Б и ч о к.

С т е х а (ідучи вулицею, голосить). Ох, матінко, цінують, цінують! Одна одним корівка зостанеться!.. Чим же я содержуватиму дітвору дрібненьку?

Б и ч о к. Государине моя, чого це ти так голосиш? Що там за притичина трапилася?

С т е х а. Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. На весну сподівалася діждатись з неї корівки… За наділ цінують… А з яких достатків я платитиму? Адже ж і ви знаєте, що в мене ані стеблини не вродило! Посипалося лишко на мене, бідну удову, як на ту чаєчку, що вивела діток на роздоріжжі!..

Б и ч о к. Сором тобі, государине моя, так бідкатись! Чи не я ж пеклувався об тобі щогода, чи не я ж визволяв тебе з усякої оказії? Правда, що я тепер не вхожий до твого двору, то й не знаю, як там ти і що… Бо зять твій щось до мене не такий став, як спершу, щось вже бісом на мене дивиться… (Зітха). Бог з ним! І скортіло твоїй дочці йти за молодого, от тепер і цяцькайся та бідкайся! (Озирається, потім тихо балака). А казав тобі, скілько разів казав: віддай мені свою Оленку, хай буде у мене хазяйкою, господинею, — не послухала.

С т е х а. І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові?

Б и ч о к. Не гомони-бо так дуже, часом почують!..

С т е х а. Та чи такої ж я доленьки своїй дитині бажала? Я ж її пестила, як панночку, як квіточку… Ви ж, певно, знаєте, певно, що чули від людей, що вона ж у мене та й не простого роду? Хоч воно, мовляв, і через гріх найшлося, а все ж таки паненя! Ох, та не так скоїлось, як гадалось!..

Б и ч о к. Ох, государине моя, не то шлюб, що піп звінча, а то, що бог благословить! І кращі від твоєї дочки живуть без шлюбу, та ще й як живуть!..

С т е х а. Живуть та цілісінький вік у сірка очей позичають! Щоб я свою дитину та ще й сама на гріх підвела, борони мене боже!..

Б и ч о к. Все те дурниця, що ти говориш! Та от я тобі скажу хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому невінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані! І всі її почитають і шанують!..

С т е х а. Дуже? Зазнала і я тієї шаноби та почитування, зазнала так, що й досі вадить!.. Доки до любові, доти й в шанобі, а як остигидніє, тоді: «Іди, голубко, куди очі дивляться, та ховайся від людей з своїм соромом!» Люди, добродію, — вороги, привітають таким прізвищем, що й повік його не збудешся!.. Кажу вам, що мені дійшлося до того, що хоч візьми та укоротай собі віку або ж іди за першого ледащицю або п'янюгу, щоб мати хоч яку-небудь заступу!.. Вже там що доводилось на самоті терпіти, про те знали боки та печінка, зате при людях була заміжньою і хазяйкою!..

Б и ч о к. Плювать на те пащекування!..

С т е х а. Звісно, вам плювать, а нам одбувать!

Б и ч о к. Так ось же слухай, стара! Щоб ти запевне знала мою добрість і мою прихильність до чужого горя, мушу тобі і на цей раз допомогти. Хоча я й знаю, що, може, цих грошей ти й повік мені не віддаси, але ж, як той казав: де вже наше не пропадало. (Усміхається). Чув я, та ще й не раз чув, бо в мене скрізь є вуха, що ти мене перед людьми лихословила і усім на мене скаржилась… Хе-хе-хе! Так помогти, га?.. Мушу і цей раз визволити тебе з оказії, пам'ятаючи повсякчас, що роблю те задля бога, шукаючи душі своїй спасення! А друге те, що чесная ти людина, Стехо, через те я тебе почитую і зневагу твою до мене забуваю!

С т е х а (хапає його за руку і цілує). Ох, батечку ж мій, я вже й не знатиму, як за вас бога молити.

Б и ч о к. За ці словеса велике тобі спасибі. Молись за грішну мою душу, чесная вдово!.. Ох, грішні ми, грішні! Ходімо ж до горниці, я дам тобі грошенят! (Пішли).

ЯВА 4

О л е н а  виходить з-за лаштунків і придивляється.

О л е н а. Куди ж це мати пішла? Певно, до глитая!.. Вже зборщики поцінували телицю, ось-ось і до скрині доберуться, либонь, і одежу хочуть поцінувати.

ЯВА 5

Х р и с т я  виходить з другого боку з відрами.

Х р и с т я (балака швидко). Здрастуйте — не застуйте! (Регоче). Здорово, Оленко, чого-бо це ти така засмучена? Що то у вас за люди на подвір'ї?

О л е н а. Хіба не знаєш: урядник та зборщики!

Х р и с т я. Учора були і в нас ці гості. (З смутком). От і купила я собі на спідницю та на хвартушок, і нові чоботи купила!.. Повнісіньку скриню накупила усякого добра! І в скрині пусто, і в кишені не густо! Аж дві весни й два літа заробляла поденно: великі гроші віддавала батькові, а п'ятаки та гривні виховувала, та й виховала мало не на вісім карбованців, а вчора як прийшли оті здирщики — бодай їх за печінки узяло! — та як почали цінувати… Батько об поли руками б'ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай! Мене за серце як ухопе, як ухопе! І вже, сестричко, й не тямлю, як я вбігла в комірчину, витягла з-під солом'яника свій клад, вбігла в хату та й жбурнула його здирщикам межи очі, так-таки й жбурнула — от єй-богу! А далі сама як заголосю! І обідати не сіла, поки не догулась та не доголосилась до того, що аж батько налаяли і мало не оддубасили! От тобі, Христе, і спідничка нова, от тобі й чобітки з підківками! Прийде різдво — усі ж то, усі дівчатка вирядяться, як квіточки, як лялечки, у нове та в модне, а я одна, мов та сирітка, буду у старенькому… Ніхто й глянути не схоче на мене; усі хлопці відчахнуться від мене, бо, звісно, у старенькому.

О л е н а. Не печалуйся, щебетушечко, кому ти до вподоби, той і в старенькому зачепе!

Х р и с т я. Я й колядувати не піду; ні на вулицю, ні на скобзалку не вийду, ховатимусь від людей. (Помовчала трохи, далі озирнулась і тихо балака). Хіба признатись тобі, сестричко?

О л е н а. Певно, вже покохала когось?..

X р и с т я. Єй-богу, я тобі признаюсь, а ти, зозуленько, порадь мене якнайкраще! (Знов озирається). Я вже зовсім подала слово Максимові, казав, що після Дмитра прийде з старостами. І люблю ж я його, господи, як люблю! А що, як батько та не захочуть віддати мене за нього?

О л е н а. Та куди ж тобі ще заміж? Чи тобі є год з вісімнадцять, чи пак і нема?

Х р и с т я. Не знаю! Батько знають, а я не знаю! Та хоч би й зовсім молода, так кажу ж тобі: люблю його, що й душі не чую! А як він мене любить, господи! Як дуже любить! Ми вже кохаємось собі давно-давно! А як ми собі понялйся — так аж чудно! У петрівку, на другім тижні у вівторок, зустрілись ми на громадській греблі по той бік ставу, і як кумедно зустрілись: ходила я, бач, гусят шукати! Ходжу понад ставом та все: гусю-гусю-гусю! А вони запливли аж геть під очерета та, знай собі, хлюпощуться та глитають ряску. Почало вже й сонечко спочивати, а далі й смеркло, а я ж ходжу по березі, як манія, та кличу гусят. Далі тілько що зійшла я на греблю, аж зирк! щось іде назустріч, порівнялось зо мною. «Добривечір!» — каже. А я зараз-таки його й пізнала та й не пам'ятаю, чи одказала я йому що, чи ні, бо так засоромилась, що й господи! Чую, що лице моє, сестричко, мов вогнем запалало І серце ніби стало рости і ширитись у грудях, склепило мені устоньки, і словечка не промовлю, стою ніби зачарована, от, єй-богу, правда! Далі він питає: «Що це з тобою, голубко, діється?», — а я мовчу, мовчу, неначе оніміла! Далі бере мене за руку і стиха промовив: «Недаром мене, мов маною, сюди вело, то ж серце поводатарем було!» Од цієї мови я ніби завмерла; і здалось мені, що та люба мова понеслась геть по річці і далеко-далеко луною одкликнулася, і ніби все замовкло навкруги, і вітрець затих, і хвиля полягла, і очерет задрімав!.. Через яку годину плеснулась рибка против зорі, і тоді тілько я трепенулася, і тоді тілько почула своє серце, почула, як воно виразно токотить, і ніби хочу глянути йому в вічі, хочу забалакать — і не можу… «Може, я тобі, моя квіточко, не до любові?» — спитав згодом і хотів випручати свою руку з моєї, а я удержую і так щільно стискаю її, ніби боюсь упустити свою долю, своє щастя!.. І вже й не пам'ятаю, як він мене приголубив і начав цілувати.

Довго-довго цілував! І тихо-тихо промовляв та так же любо, мовби соловейко щебетав, — що слухаєш те щебетання і начебто й нічого не зрозумієш, а серцеві любо: частіш воно якось б'ється, і груди все вище здіймаються; і почнеш зітхати все частіш і ніби сумніш, — а. все ж таки слухаєш того соловейка і не наслухаєшся!.. А далі — ох сором же який! — і я його поцілувала. Цілуємось та пригортаємо одно другого до серця! І чималу ж таки годину ми так простояли, бо як прийшла я додому, то вже наші спали, ніде по хатах не світилось… Заглянула в хлівець, аж і гусята дома!

О л е н а (зітхнула). І все те минеться, як любий сон, і розмається, як марево восени!

Х р и с т я (з ляком). Що ти говориш, сестричко? Не лякай мене! (Помовчала). Ото увійшла я тихесенько у повітку та й лягла… Що ж ти думаєш, сестричко, не спиться, та й годі! Тілько що заплющу очі, так він і маріє передо мною, так його обличчя і змалюється перед моїми очима! Чую, перші півні проспівали, далі другі, аж і треті; а соловейко десь далеко-далеко так і виляскує, так і виляскує, аж луна йде! Почали вже й гуси на ставку ґерґотати, зашавкотіли утята, ластівочка на бантині тихо-тихо защебетала… Зовсім уже начало на світ благословитись! І через превелику силу заснула я, та так заснула, що ледве-ледве мати розбудили!.. Як збудили, та й питають: «Якого це ти, доню, Максима у сні кликала?» А я як схоплюсь, та з комори, та навтіки… аж біля річки зупинилася; і тілько тоді й опам'ятовалась, як з річки свіжою водицею умилася!.. (Помовчала). Скажи мені, Оленко, чи й ти свого Андрія так любиш?

О л е н а (з великим смутком). Ох, лучче не питай!

Х р и с т я. Як же це, сестричко? Ти плачеш? Та господь з тобою!

О л е н а (показує на серце). Бо тут повно і щастя, повно й сліз!

Х р и с т я. Не розумію я тебе! Ох, як же я забалакалася з тобою, прощай, сестричко! (Пішла).

О л е н а (одна). Щаслива ти, доки серцем ще живеш, доки на думці чорні брови милого та карії очі; тепер тобі тілько й гадки, щоб побачити милого, почути його любую розмову, пригорнутись до його серця!.. А й ні гадочки ж тобі об тім, що згодом станеться, що спіткає опісля? І я ж така була щаслива! А й чи давно то було, а вже той рай заростає терном колючим; минулося безпечне та світле щастя, мов пташечкою пролинуло, мов вихром пронеслося… Тілько іноді замиготить перед очима веселая гадка про те щастя й піддурює хворе серце, а через хвилину знов у душу заповзає смутна думка і заквітчує її отрутою-зіллям! Знов невсипуче щоденне бідування з'ятриться у душі незгоєною болячкою і придаве її, мовби скибою важкою. Тяжко жити у світі з щирим коханням! Нащо бідній людині у грудях чуле серце? Легше б було жити без почуття і бідкатись з холодним серцем!.. (Задумалась).

ЯВА 6

Виходять Б и ч о к  і  С т е х а.

С т е х а (вже під чаркою). Воно правда, добродію, що краще, як хата добре вкрита, а свита гарно… Ну, та вже коли хвортуна плаче…

Б и ч о к (побачив Олену). Здоровенька була, Олено Юхимівно! (Сміється). Загордувала, що вже й не вітаєшся зо мною!

О л е н а. Чому ж не привітатись? (Уклоняється). Та й чим би то я мала гордувати? Мамо, йдіть мерщій додому, бо там вже й до скрині добираються.

С т е х а. А дулі їм з маком! Осьдечки гроші. (Показує бумажні гроші). І теличка-первісточка буде у хлівці, і одежинка у скриньці! Зась їм та дуля з маком!.. Ох, дитино моя люба, дитино моя паняночко, краще б мені було бачити тебе за нелюбом у розкошах та у добрі, ніж за милим, та в нужді! Прощайте, Йосип Степанович! Пошли вам господь щастя й віку, і куди тілько думка ваша сягне, щоб усе так сталося, як забажається. (Пішла).

ЯВА 7

Б и ч о к  і  О л е н а.

Б и ч о к. Але ж ти ще краща стала, як дівкою була!

О л е н а. То нехай воно при мені й зостанеться.

Б и ч о к. Чого ж ти так скоса на мене поглядаєш, ніби ягнятко на вовка?.. (Усміхається). Хіба у мене такий страшний погляд?

О л е н а. Ні, погляд у вас лисичий, та вовча думка!

Б и ч о к. Ай-ай-ай! А рученята які стали чорнії.

О л е н а. Он у вас і білі руки, а душа…

Б и ч о к. Живе тобою, тобою дише!..

О л е н а. Чи вам же пристало балакати про кохання? Від вас вже землею смердить!

Б и ч о к (сміється). Не сердься, моя квіточко! (Хоче її обняти). Золото — не молодиця!

О л е н а. Ну-ну, рукам волі не давайте! Ач які! Перед людьми вдаєте з себе святого та божого, а наодинці — бісові рідня?

Б и ч о к. Нащо ж господь і дає красу, як не на те, щоб на неї задивлялися?

О л е н а. Та хоч би й так, то не вам вже про кохання казати!

Б и ч о к. А я все-таки кажу, що люблю тебе, як… дочку, як…

О л е н а. Знаю я вас!

Б и ч о к (зітхнув). Ти все-таки не віриш, що я добрий чоловік!

О л е н а. Добрий! Як спите, то їсти не просите!

Б и ч о к. Ти усе шутками та жартами? І дай боже шуткувати, аби б не сумувати! (Зітхає). Боже милий! Усім людям я люб'язний, тілько тобі, моя горличко, моя квіточко… Чого ж знов шпигаєш мене гострим поглядом? Вір не вір мені, а я скажу напрямки, що один твій ласкавий погляд— і пан я над панами!

До нього тим часом підкрався М а р т и н.

ЯВА 8

Ті ж  і  М а р т и н.

М а р т и н. Йосип Степанович, кумцю любезний, я на вас десять разів ласкаво гляну, тілько позичте мені ще на відро горілки!..

Олена пішла.

Б и ч о к (із серцем). Чортяка тебе піднесла!

М а р т и н. Не гнівайтесь! А гарна молодичка, га? А мати її ще краща була, на все село, та й навкруги не було кращої дівчини… Та панич звів з ума! Ех, кумцю, кумцю, бодай вас курка вбрикнула! Давай п'ять рублєй та й бери полові, хочеш?

Б и ч о к. Ох, переплатю, либонь, трохи, але нехай вже!.. (Б'є по руці). Піди ж до волості та напиши розписку.

М а р т и н. Що? Куди? До во-ло-сті:! Овва! Стало бить, нема вже Мартинові віри, нема? Так от же з місця не зворухнуся — не попхнуся!.. Давай, кажу, п'ять рублєй!.. Не даєш?.. (Кричить). Юдко, гей! бери чемерку[1], бери шапку, бери чоботи!.. Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє! (Сів долі й роззувається). Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. Юдко, бери сорочку, бери чоботи, бери!»

Б и ч о к. Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам!

М а р т и н. Ні в тин ні в ворота, судариня криворота! Гей, куме, пам'ятай приказку: «Коваль клепле, доки тепле!» Гляди, щоб і я не прохолонув!

Б и ч о к. А завтра ж на які похмелишся?

М а р т и н. Оце вже не твоє діло та й не попове, от що! Слухайте, голубе сизий, кумцю любезний, не будьте ви свинею, коли вас величають! Чуєте, де будьте, кажу, тим, що моркву риє!.. (Співа).

Ой п'є Байда Мед-горілочку, Та не день, не два, Та й не годиночку.

Давай п'ять рублєй, бо, як розсердюсь, не продам полових. Гей, Юдко! Іди сюди, бери чоботи, бери штани, бери, сорочку!»

Із шинку вибіга Юдко.

ЯВА 9

Ті ж і Ю д к о.

Б и ч о к (вийма гроші). Та на вже. що з тобою подієш!

М а р т и н. Отут поклади, біля мене!

Б и ч о к. Чи годиться ж хазяїнові та отак посереду вулиці валятись?

М а р т и н. Не чхай мені в ніс, нехай тобі біс! Сідай і ти рядом… Не хочеш? Ого-го, закопилив губу.

Ю д к о. Мартин Радивонович, неблагородно так!..

М а р т и н. Що? На гроші!

Ю д к о хоче взяти рукою.

Е, ні, не руками, а ротом достань з землі.

Ю д к о. Ви все з жартами, нехай будете здорові.

М а р т и н. Не хочеш? Я зараз піду у другий шинк!.. Чого доброго, а шинків у нас, слава тобі господи!..

Юдко нагнувся і взяв гроші ротом.

Ага, злякаюся? Стій же тая, доки я доспіваю. (Співає).

Прийшов до нього Цар турецький: «Що ти робиш, Байда, Байда молодецький?»

(Юдкові). Кивай, псявіро, оцим пальцем!.

Юдко кива.

То-то! (Промовчав). Тепер крути головою!

Юдко крутить.

То-то! (Співа).

«Возьміть Байду Ізв'яжіте Та за ребро гаком, Гаком почепіте!..»

Там він і досі висить, сердега! (Зітхає).. Юдко, підведи мене!

Юдко підводить.

Ти, може, думдюш, що я п'яний? Овва! Веди ж під руку, як архарея!..

Юдко взяв його під руку.

Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє! Пропив воли полові, почнемо з рябих!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде! Відчиняй, бісів капцане[2], двері!

Пішли у шинок.

Б и ч о к (один). Починай, Мартине, з рябих, а мені й на руку ковінька! Треба буде на всякий случай векселя заготовити, щоб підписав Мартин, то воно спокійніш буде! (Сіда на ганок). Засіла мені Олена в голову, мов цвяшок! Та чи вже ж вона втече з моїх рук? (Подумав). Коли б мені Андрія куди-небудь запроторити, тоді б інша річ була!.. Тільки б мені його з села випровадити!. Хіба звернути на нього яку провину та становому шепнути? Що ж, хіба то великого заходу коштує? У мене на тім тижні коняку украдено, скажу, що Андрій украв, і свідки знайдуться!.. Я їх цілий десяток куплю!.. І суддя свій чоловік, я ж йому немалу суму дав у позику!.. Становий — кум мій!.. А як і вище піду, то є чим руку позолотити!..

ЯВА 10

І в а н  П а в л о в и ч  і  А н д р і й  К у г у т.

І в а н  П а в л о в и ч (побачив Бичка). Слихом слихать, Йосипа Степановича у вічі видать!

Б и ч о к (убік). От чортяка тебе принесла! Ще чаю попросить… А мені з тебе користі, як з бика молока. (До нього). Яким це вас вітром занесло?

І в а н  П а в л о в и ч (чоломкається з ним). Діла, діла! Аж голова тріщить од тих ділові.. Тут чоловічка хочу найняти, та от ніяк до совокупності не проізойдьом!..

Б и ч о к. Якого ж чоловічка, чи не Андрія?

А н д р і й. Та мене ж!

Б и ч о к (убік). Поможи, боже, воно без гріха ще Краще! (Зрадів). Так чого ж тут? Милості просю до господи!

І в а н  П а в л о в и ч. Значить, даю йому на год вісімдесят! А робота яка: наглядать за хазяйством і всякою процедурою; значить, будем так говорить, за прикажчика беру.

Б и ч о к. Та вам кращого робітника, як Андрій, то й не знайти! І чесна людина, така чесна!.. Вже я вам за його у поруку!

І в а н  П а в л о в и ч. Чув, чув од людей! Звісно, я не стану жбурлять копитал так, заради бога, бо то трудове. Я, значить, посовітувався тут з деякими хазяїнами, ну і… А мені такого чоловіка і треба, щоб він не лежень був і у хазяйстві за всяким сословієм щоб було як своє око! (До Андрія). Одначе спитай хоч і Йосипа Степановича, чи дасть тобі тепер хто більшу ціну?

Б и ч о к. А яка ціна?

А н д р і й. Тут не про ціну річ!

І в а н  П а в л о в и ч. А будеш вірно служити і всякі діла прозводить, так я й прибавлю.

А н д р і й. Що говорить! Ціна гарна, одна біда, що далека сторона

І в а н  П а в л о в и ч. Яка ж то далека, що, будем так говорить, і двохсот верст не буде!..

Б и ч о к (лукаво). Ой ні! Далека, далека сторона, аж на краю світа!.. Як же таки так, ви тілько розміркуйте: одно, що далека сторона, а друге, що тут зостається жінка молода, так страшно покидати, щоб іноді на самоті не знайшла собі забавки!..

А н д р і й (блиснув очима). Йосип Степанович! Моя жінка — то мій і сором буде! А вам до цього діла зась!

Б и ч о к (убік). Ото, який баский! (До нього, сміючись). Гарячий, як у горні залізо!

І в а н  П а в л о в и ч. Запорозька крові Люблю таких молодців! Гарячий чоловік, будем так говорить, до всякого діла гарячий!..

Б и ч о к. А я тобі скажу, Андрію, по-приятельськи, тілько ти не сердься на мене! Бач, якби найнявся, то й мені б швидше віддав позику.

А н д р і й (почервонів). Йосип Степанович! Не пристало путати чужого чоловіка у наші з вами стосунки!.. Дуже вже часто стали ви дорікати мене тією позикою.

Б и ч о к. Господь з тобою! Як вже я тебе дорікаю, то й не знаю! По-божому, по-божому з тобою обходжусь!.. (Сміється). Хоч, по правді кажучи, ти, голубе сивий, ніби й честі вже не знаєш! Ще торік слідовало віддати? Ну, та тепер вже, як наймешся, то я буду забезпечений!..

А н д р і й (заскреготав зубами). Годі, Йосип Степанович! Не знаю, хто з нас честі не має! Ви б краще розказали, як та позика складалась. Ну, та що вже тут говорить: засунув шию у ярмо, так треба й везти!.. (До Івана Павловича). Я йду, я согласен!..

І в а н  П а в л о в и ч. Хвалю. Значить, молодець!.. Щоб уся ета процедура зразу, — іду або не іду! Молодець, одно слово, молодець!

Б и ч о к. Ну, слава господеві, що все благополучно! Ходімо у господу і там вже побалакаємо собі любенько до ладу.

А н д р і й. Можна і тут балакати! Я не крадене продаю, а свій піт, свою кривавицю!

І в а н  П а в л о в и ч. О ні, у хаті якось благородніш!.. Та вже й смеркає.

А н д р і й. Про мене, ходім хоч і в хату!

Б и ч о к (до Івана Павловича). Милості ж просю хліба-солі одкушати й чаю-сахару одпити.

І в а н  П а в л о в и ч. Благодать дому вашому!

Б и ч о к (бере люб'язно Андрія за плече). От ти все ніби сердишся на мене, а я, єй-богу, тобі добра бажаю!

А н д р і й (зітхнув). Бачу, бачу добре, та не смію до ладу подякувати.

Пішли всі в домок.

ЯВА 11

Виходить О л е н а, приглядається уподовж вулиці.

О л е н а. Що це Андрія так довго нема? Кажуть сусіди, що якийсь-то міщанин його договоряє у од'їзд… Не доведи господи! Ох, недаром бере мене туга, несподіваний смуток давить мою душу!.. Ох, серце моє, бідне серце, лихую годиноньку ти мені віщуєш! (Задумалася). Де мої радощі, де моє безпечне веселля поділось? Проминуло, як у сні!.. Ось і тепер виглядаю миленького, та вже не з тією гадкою, як колись, не з тією думкою… І він прийде, прийде милий, та вже смутний, невеселий: хоч устоньки його й усміхнуться, та вже не тим посміхом чарівним, хоч оченьки його й глянуть на мене, та вже не тим поглядом щасливим!.. Сумує мій милий, давно вже я це помічаю, і його печаль в'ялить мене і сушить?.. Безщасні ми, безталанні… (Задумалась).

ЯВА 12

Виходить А н д р і й  і  І в а н  П а в л о в и ч.

І в а н  П а в л о в и ч. Так, стало, будем так говорить, завтра і в дорогу?

Олена наслухає.

А н д р і й. Я своїм словом не торгую і набір його не даю!..

І в а н  П а в л о в и ч. Молодець, говорить, як по писаному! Так уранці сходимо до волості і всю там механіку нащот условія… Щоб, значить, будем так говорить, ніякого хвакта, ніякої процедури… А що, писар ваш любить приношеніє?

А н д р і й. А де ж ті писарі, котрі цього не люблять?

І в а н  П а в л о в и ч (розвів руками). Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово, — грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (Вернувся у домок).

А н д р і й (один). Важко бути вольним і не мати волі, страчувати сили на чужу користь, чужую ниву, обробляти, а свою занедбати… А ще тяжче не знати просвітлої години і не бачити краю гіркій праці!.. Побила вже лиха година, як чужая нива та позичений серп!.. І невже так і гнутись довіку? Ні, ще навкруги мене засяє ясне сонечко, ще доля усміхнеться! Один рік — і думки темнії одлинуть!.. Допік ти мені, Йосипе Степановичу, твоєю ласкою: «Позику, — каже, — знаєш, а за віддачу не дбаєш?..» Я не дбаю, я не працюю? Грудина та спина про те знає та оці кістляві руки в пухирях!.. Добрий ти чоловік, Йосипе, тілько не впадайся тобі в руки: живцем облупиш! Ти допомагав мені і радив, спасибі тобі, доки не скрутив мене, мов налигачем, твоєю позикою! І зараз мене порадив, тілько що ця твоя порада гірш, ніж зрада: вирвав ти у мене слово твоїм доріканням, я згарячу дав його і тепер вже нізащо не зламаю, лучче б ти мене ножем порснув, та не корив, гадино, твоїми грішми, витяг ти у мене жили, щастя моє надламав, серце кров'ю облив!.. Сліз ще не вилив моїх, багато ще їх зосталось! (Витирає очі рукавом). Сором, сором плакати козакові! А Олена, що з нею буде, як довідається про неминучу тяжкую розлуку? Ох, не можу ж я далі терпіти, гнутись і вклонятись перед тим, котрий моїм же салом та по моїй шкурі маже, котрий користується моєю кривавицею і за мою гірку працю мене ж зневажає!.. Скріпись, серце, висохніть, очі!..

О л е н а (падає). Покидає! Покидає!

А н д р і й (здригнув). Олена?! Вона чула! (Підбіг до неї і підійма). Олено! Олесю!.. Пташечко моя, голубонько моя сизокрилая, доленько моя щасная!..

О л е н а (ридаючи). Серце, серце горить!.. О, дайте ж мені отрути-зілля!.. Милий мене покидає!.. Рвись же, серце, з грудей, туманься, розум, пожежею палайте, мрії! Пропаща я, пропаща! (Зомліла, падає Андрієві на руки).

А н д р і й (з криком). Оленко! Що це з тобою подіялось? Зомліла… Рученьки похолонули… не б'ється серце!.. Олесю!.. Боже, боже! Олесю, промов же хоч словечко!.. Зіронько моя, не зворухуй же моєї одваги!.. Люди добрі, рятуйте її, рятуйте мене!.. Олесю, я слово зламаю, чуєш?.. (Ридає). Одкрила оченята… Чого ж так, серденько, так пильно, так страшно дивишся на мене? Ні, я не можу розрізниться з тобою, нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!..

О л е н а (довго дивиться на нього, далі ледве промовляє). Стривай, стривай!.. На рік? У найми? А там знову щастя, знову рай?.. Дивись, дивись мені в вічі: прямо, любо, весело, щасливо!.. О, як я тебе кохаю! Помру без тебе! (Тихо плаче).

А н д р і й. Не кажи, не кажи так!..

О л е н а. Зав'яне серце, і оченьки погаснуть!.. Стривай, я подумаю! Я подумаю… (Помовчала). Нічого не зрозумію!.. Без тебе зостатись?.. Дай сюди руку до серця, так!.. їдь, їдь, мій соколе, мій світе, моя думко!.. Ох, в'яну ж я, в'яну, як квіточка на вогні!.. їдь, їдь, милий!.. Швидше їдь! Серцем тебе благословляю! (Одійма його руку од серця). Прощай!..

А н д р і й (здійма руки до неба). Боже милий! Один ти бачиш моє серце, переповнене кривавих сліз! Усе я тут покидаю: серце, душу, думки, надії і талан!.. Тепер я бідніш від старця! Зглянься ж надо мною, сиротою бідолашним! (Тулить Олену до серця і довго цілує).

О л е н а (пада навколінки). Боже милосердний! Благаю тебе, єдиного, з'єдиняючи в благаннях всі мої сльози, всі мої думки, осиротілеє серце, в сльозах потоплену душу… Приспи, боже, моє серце, доки мій Андрій, моє кохання, прилине до мене голубоньком сизокрилим!.. Боже, пораднику єдиний, уста мої не зможуть вимовити перед тобою мого горенька, слізоньками умитого!..

А н д р і й (підійма її й горне до серця). Богу, богу єдиному покидаю тебе, моя вірная єдиная дружинонько!

Завіса падає

ДІЯ ДРУГА

Через рік і вісім день.

Хата Стехи. Стіл, покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриня і деяке збіжжя.

ЯВА 1

С т е х а, О л е н а  і  з б о р щ и к.

С т е х а (біля столу засмучена). І це ж ви по-божому робите, по-людськи?

З б о р щ и к. Ти ж знаєш, стара, що ми, мовляв, хоч і началники, а, нарешті, теж люди підневольні: ми повинні сповняти те, що вище началство звелить; ну, а не зроби так, як наказано, зараз тебе і змінять. Та нехай би вже змінили, як я, то ще й подякував би за це, а он то погано, що ще й в холодну посадять.

С т е х а. Беріть одежу, небагато її й зосталось, грабуйте хату, грабуйте усе!.. Як не зволікайся, як не думай, а не одіпхнеш від себе злиднів: чи сьогодні, чи завтра йти попідвіконню з торбами, хіба не однаково?!

З б о р щ и к. А що ж, про зятя й досі нема чутки?

С т е х а. Нема!.. Вже сьогодні дев'ятий день, як рік минув, а його нема та й нема!.. Вже й кидались ми по ворожках; а Оленка то вже вигула і виплакала так, що й сліз у очах не стало!..

О л е н а. Не всі, не всі ще сльози виплакала! Вони є, та запеклись біля серця!..

З б о р щ и к. Дивнй, дивно!.. (Помовчав). Так-таки навсправжки кажеш, стара, що грошей не маєш?

С т е х а (з жалем). Ні, шуткую я!

З б о р щ и к. Я через те, бач, що є й промеж нашого брата: що інший, хоч ти його печи або ріж, — не дає!..

С т е х а. З чого ж би воно взялось? Неначе не знаєте, що весною корівка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти. Тепера хлібця ані стеблинки не вродило!.. Діток, щоб з Голоду не попухли, мусила по людях порозтикати: за шматок хліба та хоч за драну одежу.

З б о р щ и к (зітхає). Усі ми бідкаємося!.. Ну що ж, мабуть, прийдеться описувати та цінувати?

С т е х а. Кажу ж: цінуйте, продавайте, що хочте робіть! Скілько вас вже я не благала, скілько не молила…

З б о р щ и к. А, та й чудна ж ти людина! Розумієш — началство! Кажу тобі, що не моя сила, не можу… Як там кажуть: «Не поможе, милий боже, і воскова свічка!» Коли началство звелить, наказано — і сповняй, хоч здурій або сказись, а сповняй!.. (Встав). Ну, прощавай, стара!.. Завтра опишемо та й поцінуємо!.. (Пішов).

С т е х а. Дорізували б вже сьогодні, нащо відкладать?

ЯВА 2

Ті ж, без  зборщика.

О л е н а. Мамо, що ж це з нами буде?

С т е х а, Думай вже ти, доню, а мені вже лихо зовсім памороки забило! Як казали люди, то так, мабуть, і є: що покинув нас Андрій на віки вічні!..

О л е н а. Страшно, мамо, страшно!

С т е х а. Одна тепер надія на Йосипа Степановича!

О л е н а. Ох, не кажіть мені про нього, не нагадуйте!

С т е х а. Сперечайся, сперечайся, доки під тином не опинишся!

О л е н а. І це мати, мати рідна таку раду подає.

С т е х а. Краще сором, ніж голодна смерть!..

О л е н а (сама з собою). Завтра виженуть з хати!.. Куди ж підемо, на вигін, попід тини?.. Де ж ти, Андрію, де ж ти, порадо моя?

С т е х а. Байдуже йому за нас!

О л е н а (ламав руки). Пекельна ваша мова!.. Отруїть краще мене, ніж я маю зламати закон!..

С т е х а. Тебе струїть, а самій куди подітись з трьома діточками малими? Чи всіх повбивати, а потім з кручі униз головою?!

О л е н а. Не знаю, нічого не знаю, нічого не урозумію!.. Спитала б я у серця, коли ж воно мовчить, давно його не чую, немов воно завмерло! Одна надія ще тілько живе!.. Мамо, не сумуйте, Андрій вже недалеко! Ось-ось незабаром він прийде!.. Сьогодні п и с а р приїхав з города, може, лист привіз від Андрія!.. Побіжу я та спитаю!.. Серце моє завмершеє, що ти мені звіщуєш: чи горе, чи радість? (Вибігла з хати).

С т е х а (сама). Щодня у нього щось таке неподобне твориться!.. Бідна, бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв'ялила недоленька!.. (Ламає руки). Чи ми в чім кого укривдили, чи прогнівили, що з'явилася така напасть, котра примушує нас до наглої смерті?.. Чи вже ж і досі караюсь я за те, що послухала колись нерозумного дівочого серця і пішла на гріх; за те, що колись покохала нерівню і, забувши сором і тебе, боже милосердний, мало не занапастила свою душу? Карай, карай мене, мій нещасний талану! Мало, ще мало я покарана! (Ридаючи, пада на стіл).

ЯВА 3

Входить Б и ч о к.

Б и ч о к. Чого ти, стара, щодня голосиш?

С т е х а. Хто чим багатий, з тим і цяцькається…

Б и ч о к. Чув я, що хату твою хочуть цінувати?.. Шкода, шкода! Бач, дочка твоя не веліла мені і на поріг показуватись, а я таки прийшов: не можу я бачити людину у нужді, у горі і щоб не дати допомоги або ради розумної…. А де ж дочка твоя?

С т е х а. Побігла десь, як навісна. (Зітхнула). Я вже й думки не приберу, що з моєю Оленою подіялося? Спершу, було, і поплаче, і посумує, а потім і схаменеться, і повеселіша… Перш було: схопиться уночі, упаде перед образом навколішки і почне молитись, та й молиться якось не по-людськи, не молитвами, а по-своєму, щось таке говоре, що й не розбереш… Я озвусь до неї, то вона й замовкне! А оце вже місяців зо два, то, либонь, і про бога забула! А оці дев'ять день мов несамовита; і не пізнаю я її, неначе то не моя дитина!..

Б и ч о к. Погано, погано! Вже коли про бога почала забувати, то це вже зовсім погано!

С т е х а. Таки ж подумайте, за цілісінький рік ані вісточки від Андрія, як не забути про все?

Б и ч о к. Можна, можна забути про все, тілько не про бога! От я раз поз раз пам'ятаю бога, через те й серце у мене таке приязне до людського клопоту… Хіба вже й присісти?

С т е х а. Сідайте, добродію!

Б и ч о к. Сяду, государине моя! Ох, гріхи, гріхи наші тяжкії: як вже не оберігаєшся, як не обминаєш його, а не обминеш, бо увесь мир на гріхах стоїть, як на сохах, — гріхами вкритий, гріхами вшитий! Поміркуємо, наприклад, об тім, що навкруги нас діється: п'янство, сварка, лайка, грабіж… Брат брата обдирає, син батька обкрадає!.. Кидають віру, ламають присягу, на бога навіть скаржаться!.. Ох-ох-ох!.. Куди скинеш оком, так на тебе гріхи і посиплються, як град, як горох!.. Бо усі ми винні: кожний за себе і за других… Сказано ж: «І во грєсі роди мя мати моя!..»

С т е х а. Ох, грішні ми, грішні!

Б и ч о к (помовчав). Що ж, государине моя, говорила ти з дочкою про мене?

С т е х а. Говорила, та що ж, в одну душу: «Не піду, — каже, — на гріх!..» Коли б ви самі з нею побалакали, та ще по-вченому, то, може б, вона і послухала вас!

Б и ч о к. Тобі, государине моя, як матері, якось благопристойніш, а я не насмію, та й поговору людського боюся…

С т е х а (хлипа). Я ж кажу, коли б ви тоді по закону думали одружитися з моєю Оленою, то я б її й присилувала до шлюбу з вами!

Б и ч о к. Е, государине моя, від невінчаної жінки більш шаноби! Та й де ті люди, що живуть по закону, покажи мені їх, будь ласка, я ще зроду таких не бачив!.. Усі ми переступаєм через закон, та ще й як! Ти ж знаєш, що я чоловік не сліпий і бачу усе це у книгах, своїми очима бачу; я вже не один десяток книжок перекидав, доки до розуму дійшов! Стало бить, я бачу і розумію гаразд, як воно і що… І кажу тобі ще раз, що усі ми переступаємо через закон, увесь мир!.. Дарма, що я отутечки живу, мовляв, мовби у закутку, одначе я добре бачу, що й по всьому світі діється, мені аби б тілько книгу взяти в руки і одним оком туди скинути, зараз увесь світ і з'явиться перед моїми очима, мов на долоні!

С т е х а. Та про це що й казать: усі люди у один голос кажуть, що ви чоловік видющий і до усього знаєте!

Б и ч о к. Знаю, та ще й добре знаю! Я й чарувати вмію, і насилати хворобу і злидні!.. Тілько я злого людям не чиню!.. Богобоязливий я чоловік!

С т е х а (озирається). Чула я, що ви дев'ять субот проти великодніх свят ходили під спуст, поки якусь чорну книгу здобули?!

Б и ч о к. Ходив, государине моя!.. Я спогляну на чоловіка, отак крізь пальці, і зразу догадаюсь, чим він і дише! А як гляну на зорі, то вгадаю, що діється за двадцять верстов відціля… До всього я, государине моя, вчений, та ще й неабиякий вчений!

С т е х а (помовчала). Ох, грішні ми люди! Ось посидьте трохи, а я піду її пошукаю, може, вдвох чи не присогласимо. (Пішла).

ЯВА 4

Б и ч о к (один). Сьогодні знов прийшов від Андрія лист, ось-ось незабаром прибуде; часом Олена довідається про це, то в мене вже є другий напоготові. (Виймає). Осьдечки він! Нехай несе до кого хоче читати, тут добре написано. А хіба я мало передавав старій грошима та хлібом? Та щоб так моє добро і пропало не за понюх табаки? О ні! Як не вдасться тепер, то знов куди-небудь затопирю Андрія, а ти, Оленко, таки хоч на тиждень, на день, а будеш моєю! Та я задавив би себе своїми руками, коли б пересвідчився у тім, що з грішми я не матиму, чого схочу! Нащо ж і гроші тоді, на бісового батька вони, коли за них не можна купити увесь світ? Спалить їх тоді, в воду жбурнуть, на вітер пустить!..

ЯВА 5

Б и ч о к  і  О л е н а.

О л е н а (хутко до Бичка). Де лист від Андрія?

Б и ч о к (убік). Вже довідалась? (До неї). Нема у мене ніякого листа!

О л е н а (просячи). Віддайте, батечку, голубчику! Віддайте!

Б и ч о к (зітхнувши). Бідна, бідна ти, сиріточка! За цілий рік діждалась одного листа, та й той… Жаль мені тебе, дуже жаль!.. Я хотів затаїти його від тебе, та писар побачив, що з Херсона, та й догадався, від кого він… На, читай, безталанная сирітко: тут твоя смерть! (Дає лист).

ЯВА 6

Ті ж  і  С т е х а.

О л е н а (цілуючи лист). Тут, тут мої мрії, мій спокій, мій талан! О серце, бідне серце, щасливе серце! Тут мій смуток, тут мої і радощі!.. (Розвернула лист і дивиться в нього). О горенько ж моє тяжкеє, о боженьку мій! Яка я нещаслива, що не вмію й словечка прочитати!.. Він, мій милий, пише до мене, він балакає зо мною, вітає мене, а я… Одне б тілько словце прочитати своїми очима, і я б половину серця віддала!.. (Знову цілує лист). Дружинонько моя, світе мій, думко моя!.. Ох, яка ж я безталанна, яка я бідна. Я тілько плакати вмію, та ридать, та серце кров'ю обливать!..

Б и ч о к. Цілуй, цілуй свою отруту, пригортай до серця жало гадюки!

О л е н а (не слухи його). Я піду зараз до писаря або до дядька Мартина, він мені його прочита!.. (Побігла з хати).

ЯВА 7

Б и ч о к  та  С т е х а.

С т е х а (швидко). Що ж там Андрій пише?

Б и ч о к. Краще не питай! Другу покохав, ось що! І не вернуся, каже, вже ж ніколи, і не сподівайся мене бачити.

С т е х а (сплеснула руками). Ох, боже ж мій, що ж це у світі діється? Лишенько невсипуче, причепилося ж ти до нас гірш пропасниці… Проклятий Андрій, проклятий! А як же вона його любила, як кохала, як анголи люблять бога!..

Б и ч о к. Та годі тобі, стара, вбиватися. Що з воза упало, те пропало! Гріх тобі так за одною дитиною пеклуватися і печалюватися, а про других забувати, а у тебе ще їх тройко, треба поберегти себе задля того дріб'язку; що вони будуть без тебе, як горобенятка без матері, як голубеняточка без неньки-голубки!

С т е х а. Знаю, що тяжкий гріх, коли ж не можу я забути тієї зневаги, тієї наруги від того недолюдка, луциперового сина, пекельної душі! Проклятий, проклятий ти, Андрію, на цім і на тім світі!

Б и ч о к. От Гордій Човгало, той добре розсудив! Адже чула, як поліз до його дочки Христі свататись Максим Лупаленко? Тож торік уосени сватався, а це знову сунувся було — оце після Маковія; так Гордій і підніс йому такого гарбуза, що ледве намацав двері, — хотів бити і його, і старостів! Кажуть, що Христя заслабла і не встає, зовсім немощна… Та нехай лучче перехворіє, ніж піде за обідраного злидня!.. А Максим з переляку чи, може, від сорому кудись щез, мов у ополонку впірнув!

ЯВА 8

Ті ж  і  О л е н а.

О л е н а (мов несамовита). Мамо, мамо, рятуй мене! Зрадив, зрадив милий! Нема мого Андрія, нема мого сонця!.. Ох, гину ж я гину, як горличка без голубонька!.. Боже, покарай Андрія, пошли на нього невимовне лихо, щоб не мав він ні хвилини супокою, ні жодної хвилиноньки світлої!.. Окрути серце його гадиною шипучою, щоб пила з нього кров по рісочці, доки й віку його!.. Оповий його спокій чорною хмарою, влий в його душу вогню пекельного, щоб тліла вона, не стлівала, щоб горіла і кипіла смолою смрадною… (Падає на лавку).

С т е х а. Дочечко моя любая, лишенько мені з тобою!

Б и ч о к (встає). Прощайте, бідолахи! Гірко мені дивитися на ваше горювання, не можу я… сльози мене душать!.. Тілько не забувайте, що у вас один зостався приятель і повсякчас прихильний до вас: я! (Пішов).

Завіса падає

ДІЯ ТРЕТЯ

Хата Стехи.

ЯВА 1

О л е н а (сама). Андрію, Андрію, отруто моя!.. Невже ж ти зрадив мене? За віщо ж, голубе мій, кате мій?.. Дядько Мартин хрестився і присягався, що чув і він од якогось чоловіка, що Андрій покохав другу!.. І ворожка гадала і теж сказала, що швидше місяць з сонцем зустрінуться, ніж я з своїм милим!.. Ох, як же мені важко! Що ж мені, бідній, подіяти? Насміявсь ти з мене, Андрію!.. О, як би я хотіла насміятись над тією гадиною, що відірвала тебе од мого серця!.. Як же б мені це зробити? Не зрозумію!.. Хіба на гріх піти? Страшно, страшно!..

ЯВА 2

Входить  С т е х а.

С т е х а. Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своїм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось!

О л е н а. Ох, яка страшна правда!.. (Підвела голову, підійшла до матері і взяла її за руку). Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильно! Кажіть щиру правду, як богові святому: чи вже ж змарніла моя врода, зав'яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моїх безкрає чарівне щастя, уста мої стеряли чарівний посміх; чи злиняли чорні брови, личенько змарніло?.. За що ж Андрій мене зрадив?.. Він пише, що покохав другу, кращу й багату!.. А я бідна, убога! А де ж він знайде таке серце?.. Моя краса, мої карі очі, мої уста рожевії, — нащо вони? Нікчемне, негідне це багатство!.. Та, друга, у гарній одежі, у дорогім намисті, а я у латаній сорочці. О, постривай же, мій милий, пожди, мій коханий Андрієчку: уберусь і я у оксамит та в золото!.. Ідіть, мамо, зараз до Йосипа Степановича: нехай іде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, персні золоті! Нехай несе гроші, більше, більше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась гріха, бо боялася бога: в Андрієвій правді, в його серцеві все було моє щастя, весь мій спокій, всі мої надії!.. Андрій зрадив мене, стоптав правду, зламав слово, і нема у моїм серцеві бога. Тепер я гріха не боюсь, а бідності й злиднів не хочу! Не жахайтесь, мамо! Кличте мерщій Йосипа Степановича!.. Не я перва, не я й остання. Чим я краща від других? Ідіть же, ідіть скоріше!.. (Випихає матір з хати). На гріх іду, на поквол людям, на радість сатані і всім пекельним душам!.. Зроблюсь відьмою, чаклівницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звіра, у комашку і знайду тебе, Андрію, зраднику мій, кате мій!.. Геть, сльози з очей, геть, смуток!.. Смійтесь, очі, співайте, устоньки!.. Пісню, пісню!.. (Здавлює голову). Усі, усі забула!.. Не згадаю ні одної!.. Згадала. (Подумала). Та голосу не одведу… (Промовляє пісню, музика тихо награє голос).

В кінці греблі Шумлять верби, Що я насадила, Нема мого миленького, Що я полюбила. Ой немає і не буде — Поїхав за Десну, Рости-рости, дівчинонько, На другую весну. Росла-росла дівчинонька Та й на порі стала, Ждала-ждала миленького Та й плакати стала.

(Говорить). «Та й плакати стала!..» А я плакати перестала!.. (Задумалась). Боже, прости мене! В чім прости? В чім я согрішила?.. Не знаю!.. Андрій!.. Нема Андрія!.. Помолюсь господеві, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає). Як же молитись?.. Забула, усі молитви забула! У голові важко, немов памороки мені забило і розум замурувало кам'яною стіною… Нема в серця ні жодної молитви, і саме серце стерялось, збожеволіло… (Встає і, як сніп, звалилася на лаву, упали руки, голова звисла). Не вмію молитов, не вмію думати, не вмію плакати!.. Забула, усе забула!

ЯВА З

Входять  Б и ч о к  і  С т е х а (вже під чаркою).

О л е н а (тихо). Ось і смерть моя! А я і кришечки не лякаюсь і не здригнусь!

Б и ч о к (залицяючись). Ну що, анголятко моє, вже заспокоїлась?

О л е н а. Заспокоїлась!.. Не плачу і не сумую… а згодом буду реготать!

Б и ч о к. Позвольте біля вас сісти?

О л е н а. Сідайте!.. Чого ж ви так здалеку? Сідайте ближче! Знаєте, як у пісні співається: «Зелененький барвіночку, стелися ще нижче, а ти, милий, чорнобривий, присунься ще ближче!» Я Андрієві колись приспівувала цю пісню; і вам би заспівала, та не нагадаю… Як ще не була зарученою, то господи як любила Андрія: було, жду зірочки вечірньої, як пожовклая травиця сльозинки-росинки! Було, вистою з милим од вечірньої зірки і до ранньої, цілую, милую його карі очі, його чорні брови!.. І здавалось мені, що у ту годину все замовкало і замирало, немов закохане, немов зачароване; і небо, і зорі, і місяць білолиций ніби усміхались і втішались нашим коханням, вітерець боявся подихнути, щоб не сполохати своїм повівом того невимовного щастя; і соловейко німів і затихав, прислухаючись до тих любих речей, щоб завтра їх переспівати на увесь мир, — найголосніше, найлюбіше. (Засміялась). Давно-давно це було!.. Йосип Степанович, багато є у вас грошей?

Б и ч о к. Стане, государине моя, на мій вік!

О л е н а. А на мій?

Б и ч о к. І на ваш стане!

О л е н а. Добре тому на світі жити, у кого багато грошей: куди оком скине — усе його!

Б и ч о к. Так, так, государине моя! (До Стехи). Що ж, Степанидо Михайлівно, ставте на стіл, що ви там принесли; здається, там усього доволі є, тілько чарки бракує?

С т е х а (порядкує). І чарочку зараз подам! (Шукає на полиці).

О л е н а. Чудно якось на світі діється!.. І що мені на думку спливло? Гм! Колись-то, ще як я була молодою, а вітчим за щось мене вибив та й випхав з хати, — а мене страх як ненавидів вітчим, багато я синяків виносила від його рук! — ото я і пішла собі до ставу, сіла на камені та й плачу; чую, щось ніби співа, а глянула убік, аж дивлюсь: лежить собі під вербою у холодочку якийсь-то панич і виспівує, і та пісня навіки запала у моїй душі:

Одному доля запродала Од краю до краю, А другому зоставила Те, де заховають!..

Чудно, чудно!.. «Те, де заховають!» А ще дивніш ось що: що учора була я заміжня, а сьогодні не жінка, не дівка!.. І учора ненавиділа я вас, Йосип Степанович, господи, як ненавиділа, а сьогодні здаєтесь ви мені не таким вже гидким та страшним!.. А ніхто ж то не вгада, що завтра буде. Може, завтра я вас покохаю!..

Б и ч о к. Дай господи, дай господи!

О л е н а. Персні ви принесли? А намисто?

Б и ч о к. Осьдечки ж!

О л е н а. Давайте сюди! (Бере намисто). Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце, і ламає волю!.. (Надіва собі на шию). Чом ви дзеркальця не принесли, я б подивилась на себе!..

Б и ч о к. Завтра все получите! Вип'ємо ж з вами, Степанидо Михайлівно, а Олені Юхимівні піднесемо канфетів. (Подає їй тарілку з конфетами).

О л е н а. Ні, і я вип'ю з вами!

С т е х а. Чи ти з розумом? Ніколи не пила!..

О л е н а. А тепер питиму! «Горілочка тума зведе хоч кого з ума!» А мене наведе на розум!..

Б и ч о к. Це не горілка, а ром; я його держу задля нашого станового, він дуже прихильний до цього напитку; та він і з чаєм, і з кохвіем його п'є, і до страви, і після страви… А позавчора ночував у мене справник, так мало не цілу пляшку випив… Ну, дай же, боже, щоб усе було гоже!

С т е х а (зітхає). А що негоже, того не дай, боже!

Б и ч о к. П'ю за ваше здоров'ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі!

О л е н а. Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя, і талан!..

Б и ч о к (частує Стеху). Викушайте!

С т е х а. Пошли ж вам, боже, чого ваша праведна душа бажає! Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитини!.. (Плаче).

Б и ч о к. А хіба ж бога нема над нами?

О л е н а. І як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!..

Б и ч о к. Заїжте солодким, зараз полегшав.

О л е н а. Ні, ні, наливайте ще!

С т е х а. Що це ти, доню?

О л е н а. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович! (Бичок налив.) Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець… А цей перстень… (зрива з пальця перстень) хай він пропаде, — це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..

Б и ч о к. Отак краще! Дай Господь, дай Господь!

О л е н а. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому. (Стеха пішла.) Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..

Бичок пригортає її.

Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!.. (Стеха вернулась з сорочкою.)

Б и ч о к. Лице потепліє, і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її).

О л е н а. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..

С т е х а. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?

О л е н а. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці).

Б и ч о к. Олено Юхимівно, годі-бо вам!

О л е н а (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима… Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!

ЯВА 4

Ті ж  і  М а р т и н.

М а р т и н (обірваний, труситься з перепою). Господи вишній, чи я в тебе лишній? Як п'ють, то минають, як б'ють, то з мене начинають!

Б и ч о к (з серцем). Чого ти, п'янюго, причвалав?

М а р т и н. На весілля! (Помовчав). П'янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись!

Б и ч о к (звомпив[3]). Ну, годі, годі! Не возом тебе зачепив… Сідай!

М а р т и н (сів). Мені нічого вже терять, усе рішив; ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!..

Б и ч о к. Ну, просю ж тебе, замовчи!

М а р т и н. Мовчу… (Схилив голову на руку).

Б и ч о к (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір'ю!

С т е х а. І вже, яка я мати!

О л е н а. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати?

Б и ч о к. Жінкою моєю любою!

О л е н а. А люди як мене величатимуть?

Б и ч о к. Частуйте, мамо!

Стеха частує Мартина.

Яке ж людям діло?

М а р т и н. Не жалуй, стара, наливай повніш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив). Ром? Давно я не пив рому! Пам'ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями і жили у добрій злагоді? Налий, стара, ще! (Випива).

О л е н а (до Мартина). Дивіться, дядьку, якого я собі чоловіка придбала, правда, він ще зовсім молодий?

М а р т и н. О, ще молодий: перша голова на в'язах!

Б и ч о к (убік). От чортяка його притаскала!

О л е н а (до Мартина). Чого ви такі понурі та ніби смутні? Дивіться, яка я весела!..

М а р т и н (мотнув головою). І я зараз повеселішаю! Налий, стара, ще!.. (Випив). І ти, Оленко, пий! Дурниця все — честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чуле серце — все дурниця! Гроші всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогодні є!

Стеха частує.

Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П'є). Нехай лучче язик задубіє, щоб заціпило і заніміло у голові! Нехай буде так, як бог звелів. Що ж, я вже й співать почну, так вже до співів і порива!.. Підтягуйте мені!

Співають.

Ой хто п'є, тому наливайте, Хто не п'є, тому не давайте, А ми будем пити І бога хвалити І за вас, і за нас, І за неньку стареньку, Що навчила нас Горілочку пить Помаленьку!..

Б и ч о к, співаючи, обійма Олену і цілує.

О л е н а (одпиха його). Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку). А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, і падає додолу).

Завіса падає

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ОДМІНА ПЕРША

На кону рублена криниця, хрест дерев'яний і верба, далі ледве мріє село. Смеркає.

Через три дні.

ЯВА 1

Виходять  д в а ч о л о в і к и  з мішками на плечах, з косами і з люльками в зубах.

1-й ч о л о в і к. Не піду я завтра на сходку, хай йому враг, якого я там дідька не бачив? Я лучче одпочинуї За шість день так намахався косою, що й не знаєш: чи кістки там в тобі усередині, чи болячки та пухирі!..

2-й ч о л о в і к. Ну, а як знову накинуть копійки: на земство, на волость, або на школу, або там ще на які витребеньки?..

1-й ч о л о в і к. Нехай накидають, одну шкуру здеруть, а не дві!.. Та й хіба не однаково: чи та копійка у кишені теліпатиметься, чи піде на обчество, папуші тютюну не купиш на неї, так на чортового батька вона мені?

2-й ч о л о в і к. Чудний ти! Копійка да копійка, то вже й дві…

1-й ч о л о в і к. Велика сума! Пару волів купиш? Сядемо та підождемо Гната!

Сідають долі.

2-й ч о л о в і к. З копійок, брате, вироста копиталї

1-й ч о л о в і к. Брехня!

2-й ч о л о в і к. Чи тобі казав Свирид Напханько, що ото як тягали його до посредника за побите Бичкове просо, так каже, що посредник совітував обібрати глитая за старшину.

1-й ч о л о в і к. Тобто Бичка?.. Він і сам вже себе постановив!.. Хто винен йому гроші та не оддає, то він і без суда лізе у хату та й грабує!

2-й ч о л о в і к. Забере скот і одежину, та й ще почне улещати: «Не навіки, — каже, — я беру твоє добро собі — одежу сховаю, а скот у свою обору зажену, щоб ти не пропив та не розточив, а як роздобудеш грошей, принеси і тоді забирай своє добро!..» А де їх у врага роздобути? Покомизишся трохи, посперечаєшся та знов до нього ж з поклоном! Та так і не зоглянешся, як виросте така сума, що й діти, і внуки не відроблять. (Зітхнув). Та ще й грошовитий чоловік, то й сила, і правда його!.. І де він стільки грошей набрав? Я так думаю, що його і в п'ять тисяч не вбереш!

1-й ч о л о в і к. Може, й не вбереш!.. Чув я, що нібито він з двірських, з лакеїв: у якогось-то полковника служив, та той як помер, а він і затаїв гроші… Продав бога, тепер запанував та й обдира мир хрещений!

2-й ч о л о в і к. Ох, обдира, та ще й здорово обдира! Хто раз попався у його лещата, годі вже пручатись! Усе село у кормизі! Це ще гірш настало як за кріпацтва!

1-й ч о л о в і к. Може, й гірш!

2-й ч о л о в і к. То все ж таки панові вклонявся, а тепер мусиш кланятись постолові! Спершу жиди тільки нас обдирали, а тепер вже й хрещені люди начали грабувать! Тепер так настало: у кого гроші, той і пан!

1-й ч о л о в і к. І жаба — риба, бо в воді сидить! Дай лишень тютюну на люльку, бо в мене й на подзвіння нема! (Накладає люльку і запалює).

2-й ч о л о в і к. А як він мене обплутав, так навдивовижу! Заслаб позаторік хлопчина мій, Дмитро, я, знаєш, бідкаюсь, сюда-туда, за бабами, за шептунами… Коли це рип двері, входить глитай Йосип, поздоровкався зо мною та мерщій до хлопця і ну біля нього шептати та вишіптувати; далі вийняв балцаночку з якоюсь маззю та й почав хворого шурувати. Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, він одходив хлопця, єй-богу, не брешу! Так ото з того случаю Йосип і начав до мене учащати і почав надавати мені грошей на відробіток; а я дякую та радію, що господь послав несподівану поміч. Подивився б ти, як він, було, увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку… (Зітхнув). А як прийшлось відробляти, так я тепер тільки чухаюсь у потилицю та мовчу-мовчу, бо сам винен!.. На тім тижні прийшов до нього та й кажу: «Дайте яку роботу, щоб вже я вам не винен був». Зосталось, знаєш, там за мною вісім карбованців. Що ж він? «Нема, — каже, — роботи, нехай на той рік відробиш!» Я йому і віддав би їх, коли б були залишні; так де ж ті, голубчику, залишні візьмуться? Уосени прийде оплатка, ще й недостача буде! А як припаде тобі саме до скруту, от тоді той глитай і притириться в гості, ну і муситимеш накинути процент!..

1-й ч о л о в і к. Павук, одне слово — павук! Скрізь навкруги розкидав павутиння, і яка б мушка чи комашка не поткнулась, зараз і заплутається.

2-й ч о л о в і к. Я не раз дивувався, що воно, думаю, за знак, що іноді придиба до нього за позикою таке злиденне, таке обшарпане, що на ньому одним одна сорочка, та й та у латках, та й відкіля ж придиба? Аж верстов за двадцять. Ото я й зорю за ним! Як, бачу, вертається, я й перейму його та й запитаю: «А що, вхопив у обидві жмені?» — «Ось, — каже, — дав, спасибі йому! — і показує гроші… — Ще й обідом, — каже, — мене нагодував і аж до ніг уклонявся мені, що здалеку прийшов до нього за позикою!..» А тепер вже я добре всьо зрозумів: він позиче отакому харпакові три карбованці на вічне оддання. атой і почне славити, що ось який Йосип сердечний чоловік; люди й кинуться до нього за тією позикою, як до причастя: і пани, і міщани, і з нашого братка хазяїни та дукарі; а йому цього й треба, тут він і розкида павутиння!

1-й ч о л о в і к. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й…

2-й ч о л о в і к. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим, що в болоті… Та де ж, голубчику, до всього він знає.

1-й ч о л о в і к. О, зна!..

2-й ч о л о в і к. Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще як з Івангеля додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти позашпарувало; увійдеш у церкву— і там він старший навіть від попа: усім дякам порядок дає! І старшина у нього під п'ятою, і становий під пахвою… Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!

1-й ч о л о в і к. А може, воно й справді так треба?

2-й ч о л о в і к (гарячиться). Брехня! Як то можна?

1-й ч о л о в і к (помовчав). Павук, одно слово — павук!..

2-й ч о л о в і к. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу. «Я, — каже, — перший зарятую чоловіка при нужді, я не дожидатиму, доки-то він ще насміє до мене прийти та вклонитись… Бо інший, — каже, — є такий гордий, що він охітніше помре з голоду або удавиться, ніж попросить!» Та, кажу, ще аж тричі перехреститься, та ще таким великим хрестом, — от єй-богу! «Як тілько, — каже, — почую, що такому гордому пригода трапилась, мерщій сам біжу до нього і благаю, і вклонюсь, щоб прийняв від мене поміч!..»

1-й ч о л о в і к. Мудра голова!

2-й ч о л о в і к. «А як, — каже, — зарятую я його раз, то вже він удвоє повинен мені віддячити!..» І зараз додасть щось з Івангеля: «Воздай, — каже, — десятерицею!»

1-й ч о л о в і к. Цебто у Івангелі так стоїть?

2-й ч о л о в і к. Еге ж!

1-й ч о л о в і к. А хто його зна, чи стоїть воно там, чи ні?

2-й ч о л о в і к. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.

1-й ч о л о в і к. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я горілки не вживаю, а друге…

2-й ч о л о в і к. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся нінащо! Жінка з дітьми пішла у найми, а він був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..

ЯВА 2

Ті ж і 3-й ч о л о в і к.

3-й ч о л о в і к. Ану, рушаймо додому!

2-й ч ол о в і к (піднявся). Чого там так довго барився?

3-й ч о л о в і к. Та там докосив Бичкові просо!

2-й ч о л о в і к. А ти багато йому винен?

3-й ч о л о в і к. А не питай! Достанеться батьківщина і дітям, і внукам!

1-й ч о л о в і к (піднявся). Ні, мене не пійма вже вдруге!..

Пішли.

ЯВА З

Д і в ч а т а, ідучи з поля, співають; у всіх граблі за плечима, у іншої торбина у руці, у другої рядно на плечі, деякі позаквітчувані польовими цвітками.

Над моїми воротами Чорна хмара стала, А на мене, молодую, — Поговір і слава. А я тую чорну хмару Рукавцем розмаю: Перебула поговори, Перебуду й славу. Тече річка невеличка З холодного краю, Нема мого миленького З-за річки Дунаю. Росло-росло та й пожовкло Зеленеє жито, Десь мойого миленького За Дунаєм вбито. Тече річка невеличка, Бережечки зносе, Молодая дівчинонька За милим голосе. Тече річка невеличка, Та не висихає, Не покине козак дівку, Що вірно кохає!

Проходять.

ЯВА 4

С т е х а.

С т е х а (вийшла і озирається, підійшла до криниці й зупинилась). Тут, тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік Миргорода… Чого ж він іде до нас? Мало ще горя додав, так хоче у вічі посміятись! Тут тебе дожидатиму! Не допущу тебе до Олени, ні!.. Своїми старими руками видеру тобі із лоба очі, ізгризу твої руки, тіло твоє ізшматую, стопчу ногами! (Побачила, що хтось іде, пригорнулась до хреста).

ЯВА 5

Виходить м о л о д и ц я, у неї на одній руці дитина, на плечах клунок і колиска, другою рукою веде малого хлопця, позад її дівчина год дев'яти волоче граблі.

1-а м о л о д и ц я (озирнулась на дівчину). Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (До хлопчини). Та не спиняйся-бо, Степане, йди швидше. Ондечки й хата наша… он череда вже йде до ставу… Прийдем додому, здоїмо корівку, дам вам молочка.

2-а м о л о д и ц я гука за лаштунками: «Свахо Галько! Та підождіть-бо, чого ви так поспішаєте?»

1-а м о л о д и ц я. Еге, добре вам, що у вас є кому за худобою доглянути, а мені де то треба ще і проти череди йти, і овечат одбити з отари, і каченят із ставу пригнати.

2-а м о л о д и ц я (вийшла вже на кін, теж з клунком, торбиною і граблями). А чоловік що робитиме?

1-а м о л о д и ц я (регоче). Е, дайте покій з моїм слинявим!.. Йому аби б тільки до хати доплентатись, то зараз і заляже спати, мов ведмідь у берлозі, і вечеряти його не добудишся.

2-а м о л о д и ц я. А у мене чоловік за всім пеклується: я прийду додому, сяду на лаві, отак руки згорну і за холодну воду не візьмусь!..

1-а м о л о д и ц я (регоче). Кому яке щастя!

2-а м о л о д и ц я (сміється). Нехай господарює, а я буду панувати. (Побачила Стеху). Дивіться-дивіться, свахо, ондечки хтось стоїть. А хто то? (Мовчить).

1-а м о л о д и ц я (пізнала Стеху). Та хай лихе! Хіба не пізнаєте хто? (До дівчини). Не дивись, Яринко, на неї, бо гріх!

2-а м о л о д и ц я (регоче). Перекупка, що торгує дочкою? Ач, яким гарним платком закуталась!..

1-а м о л о д и ц я. Він їй дешево достався!.. Зовсім би пані, та шкода — хвіст замараний!.. (До дівчини). Не дивись-бо, кажу, на неї, бо битиму!

2-а м о л о д и ц я. Хто б мене продав, якби я сама не схотіла? А так вже: яка мати, така й дочка!

1-а м о л о д и ц я. Яке сім'ячко, таке й зіллячко!.. (Глянула на село). Ондечки й корівка наша як біжить до хати. Маню, маню, маню!.. (Пішла).

С т е х а (одна). Яке сім'ячко, таке й зіллячко!.. Кленіть, ганьте, паскудьте!.. Ох, люди, люди… У звіра лютого швидше з'явиться жаль, у гадини холодної більше знайдеться тепла у серцеві, ніж у вас!.. Дітям забороняють дивитись на мене! Гріх, гріх! І душу живу гріх згубити, і жити гріх!

ЯВА 6

За лаштунками гомін, регіт, свист — звісно, як парубки йдуть! Далі виходять на кін.

О д и н з п а р у б к і в. Ану, затинай «Дуба». Чи дотанцюю до села?

Починають пісню, один п а р у б о к приговорює, а другий танцює, гурт тільки приспівує «Ой дуб-дуба-дуба-дуба!»

Ой дуб-дуба-дуба-дуба, Дівчино моя люба, Набрехали на мене, Що я ходив до тебе; Черевички купував, Хвиги-миги дарував, Стрічки прості і шовкові І чоботи сап'янові. А на чоботях підкови; Хустку гарну, хвартушину, І спідницю, й корсетину, І намисто, і каблучку На біленьку твою ручку. Який батько, такий син — Виносили з діжки сир: До рябої кобили На зальоти ходили. Попід тином коло саду Біжить дівка з винограду, А за нею її мати Біжить доньку переймати. «Вернись, — кажу, — чи ти чуєш? Куда ти так чимчикуєш?» «На вулицю, моя мати, З парубками жартувати». Танцювала, дріботіла, Доки спати не схотіла. Прокинулась та по хаті Пішла знову танцювати… І ногами вибивала, І словами примовляла: «Сюди, сюди, паруб'ята, В мене хусточка квітчата І спідниця із китайки, Хвартушина з каламайки! По базару я ходила, Черевички там купила… Хлопці, хлопці, всі до мене, Чорні бровенята в мене…» Ой дуб-дуба-дуба-дуба! і т. д.

Проходять.

С т е х а (одна). Співайте, танцюйте, щоб живіт обдурить, бо дома злидні чекають!.. Повечеряєте хліба з водою та води з хлібом, подякуєте господеві «за його щедру милость до нас!», і вийдете на вулицю, і знов заспіваєте, і загукаєте, і злидні забудуться. Живучий люд, живуча молода сила: хліб та вода — от і вся їда! Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. Веселе життя!.. (Задумалася). Багато людей родяться і помирають у нужді та в злиднях, а й не нарікають на свою долю, тілько я, грішниця, не стерпіла забарної голодної смерті, тілько я злякалась убожества і задумала підвести на гріх рідну свою дитину!.. Дочка збожеволіла, а я, мов неприкаяна, тиняюсь, мов звір, визираю Андрія, щоб помститись на йому за мою Олену!.. Проклятий Андрію, пекельна душа!.. Через тебе і я загибати мушу!.. О боженьку мій милий, покарай же мене, покарай!.. (Падає перед хрестом).

Чути за лаштунками пісню.

(Пізнала голос Андрія і мов збожеволіла). Що я чую? Його голос! Співає, радіє, що смерть з собою несе!.. О боже, дай мені сили розшматувати ту гадину!..

ЯВА 7

А н д р і й  співа за лаштунками і вже укінці виходить на кін.

Щука-риба в морі Гуляє доволі, А удовин син хороший, Та нема ж йому волі. Тілько ж йому волі, Що в чистому полі Осідлає кониченька Та гуляє доволі. Гуляє-гуляє, Ніхто не спиняє, Та тілько ж йому сивий соколонько Над головонькой літає. «Сивий соколоньку, Ти високо літаєш, Чи далеко мого сина В ватазі видаєш?» «Твій син на могилі Коня попасає, Та тілько ж йому сивий соколонько У головоньці ськає!»

Виходить Андрій, одягнений по-дорожньому, з клунком за плечима і з палицею.

А н д р і й (зняв шапку). Слава тобі, милосердному, що довів мене благополучно до рідного села! (Приглядається). Щось стоїть!.. Невже Олена? Я писав їй, щоб у суботу мене сподівалась! Олено, ти?

С т е х а (підходить до нього). Ні, це я, мій любий зяте!

А н д р і й (зрадів). Здрастуйте, паніматусю! А чому ж Олена не вийшла? Може, хвора, заслабла? (Хоче поцілувати її руку).

С т е х а (відпихає його). Геть, іроде!

А н д р і й. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас щось страшне на думці?..

С т е х а (стовбеніє). Ні, це не Андрій, це мана!..

А н д р і й. Бог з вами, паніматусю! Придивіться до мене, хіба ж я так дуже змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяжка робота, аж заслаб був; і таки за Оленкою дуже скучив: здається, що, якби мав силу, вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу свою вірную, свою любую дружину! Ходім, мамо, швидше додому, серце поривається і як не вискочить з грудей!.. Що, дуже зраділа Оленка, як прочитала лист від мене? То я, мамо, сам писав, мене, спасибі, мій хазяїн навчив добре грамоти: я й перш трохи знав, а тепер можу написати у книгу усе, що є в хазяйстві, і на щотах добре знаю лік. Та що це з вами, паніматко?.

С т е х а (мов збожеволіла). Одурено нас, обморочено!.. Пропащі, пропащі… (Біжить від нього).

А н д р і й (дивується). Що таке?! Кого обморочено? Хто пропащий? Побігла… Куди ж це вона? Треба додому швидше, чи не трапилось чого з Оленою! (Швидко пішов у село).

ОДМІНА ДРУГА

Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев'яні дзиґлики, стіл, покритий килимовою скатеркою, у кутку божниця і дві лампадки горять.

ЯВА 1

Б и ч о к (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чіп яе зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?.. Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче… То почне голосити, так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до станового, просю у нього совіту й поради. Чорт мені дав пустити її до себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріший не розплутав би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч ходжу, як вартовий, боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб'є!.. І як це сталося, що вона вперлася у мою господу, я й не урозумію?.. (Підходить до бокових дверей і заглядає). Лежить… Може, заснула? (Одходить). Просив сусідніх молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, і гроші обіщав заплатити, коли ж усі жахаються від неї!.. Ну, сказать би, що вже навчений я на цій погані! Скортілось на старість! Чи мало ж я бідкався хоч би й з своєю жінкою, доки вона не вкрала у мене двісті карбованців та не пішла у байбузи? І голодом її морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! Тепер ще гірша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розміркуй!.. Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць. Коли б господь допоміг цього лиха збутись, поїду на прощу у святий Київ, пожертвую аж двадцять п'ять на монастир!.. Вже сьогодні аж дві лампадки засвітив… І хоч би тобі лялечка у подвір'ї!.. Одного робітника держу, та й той у степу, — коней пасе…. Розор мені з нею! Зв'язався з диявольською дочкою і тепер такий розход піде, що й сказати страшно!.. Щодня лампади світю, щоночі дві свічки горять… І не приведи, господи! (Пада навколішки перед образом). Боже милий, напути мене у моїй пригоді!.. Визволь мене, милосердний, із цієї оказії! (Тихо молиться).

ЯВА 2

Входить О л е н а.

О л е н а (тихо виходить). Яку чудну іграшку видумав Андрій: заховався, а ти його й шукай! Усі закуточки обходила… Нема!.. Я спала, він підійшов крадькома та й поцілував мене… а сам і заховався!.. Ач, як гаряче поцілував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до серця… щільно-щільно обійму руками. Де ж це він? (Побачила Бичка, кидається до нього).

Б и ч о к (одскакує з ляком). Бог з тобою, де ти тут Андрія бачиш?

О л е н а. Він тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми його здуримо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де сховатись!..

Б и ч о к. Опам'ятайся, від кого нам ховатись? Краще стала б навколішки та помолилась богу. Він оджене від тебе злого духа! Ти давно не молилась, і через, те тобі не знать що сниться…

О л е н а. Хіба я сплю?

Б и ч о к. Кажу тобі: помолись богу, то й не буде тобі нічого такого ввижатися!..

О л е н а (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий бог?.. Який він? Чуєш, як щось у комині гуде?.. То відьми прилетіли за мною, кличуть з собою на бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай мені волосся, давай швидше мітлу!.. Пора, пора летіти!.. А гроші дай сюди, я заховаю так, щоб ніхто не знайшов!.. З грішми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шука по закутках чогось).

Б и ч о к (убік). Що мені з нею робити? Побіг би кого-небудь покликати, та страшно її покинути, щоб часом ще хати не підпалила!..

О л е н а (біжить до нього). Осьдечки Андрієва правда, ось у жмені держу! Не дам, не дам тобі! (Промовляє чуло).

А вже тая правда Та кривдою стала, А вже тая чорнявая Тужить перестала!

Де моє дороге намисто? Де мої персні? До Андрія поїду, наряжусь, як пава, як краля, і в вічі йому зарегочусь. (Показує рукою). Дивись, дивись, як його коханка-полюбовниця на мене боязко дивиться. Чого ти на мене так визвірилась? Візьми його, голубко, собі, я тілько за тим і приїхала, щоб поглузувати та насміятися над вами обома!.. (Затуляється за Йосипа). Осьдечки мій чоловік!.. (Пританцьовує).

Я за нього затулюсь, затулюсь Та й нікого не боюсь, не боюсь!..

Прощайте, зоставайтесь здоровеньки та не згадуйте нас лихом!.. Ха-ха-ха! Йосипе! Швидше додому, там дитина мала плаче, треба її погодувати; а то мати нагодують її баговинням та глевким лободяником! Бач, бач, вже й подавилась дитина!.. Мамо, мамо, що-бо ви робите? Дивіться, вже дитина зовсім посиніла!.. Знаєш що? Купи мені синього на спідницю!.. Синього-синього, такого, щоб аж очі у себе брало!..

Б и ч о к. Опам'ятайся, Оленко! Що мені в світі божому робить?!

О л е н а. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму!.. Пам'ятаєш, Андрію-серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам'ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як вона на голос!..

Лягай спочинь, мій миленький, А я постіль постелю, Треті півні заспівають, То я тебе розбудю…

Забула голос!.. Пам'ятаєш? Бач, з журби за тобою усе позабула. (Знову промовляє чуло).

Ти вставай, вставай, мій миленький, Годі тобі спочивать, А вже ж твої вороні коні Та й посідлані стоять!..

Ох, пригорни ж мене, зогрій моє замерзле серце біля твого теплого серця. (Притуляється йому до грудей). Ох, як же мені любо, як мені тепло. (Одскакує). Стривай, нагадала!.. Під перелазом, проти Бичкової хати, є криниця. Так? У тій криниці сидить жаба, зелена-зелена!.. То не жаба, не вір, то Йосип! Стережись! Ох, не ходи туди! Чуєш, як жаба скрегоче? Скинь, скинь її з мене! Впилася в тіло, кров п'є!.. Стривай, я її вб'ю.

(Вхопила палицю і кидається на Бичка).

Б и ч о к (хапа її за руку). Бог з тобою. Що ти робиш?

О л е н а (випручається). Ох, холодна-холодна жаба? Скинь її, скинь!..

ЯВА З

Ті ж, А н д р і й  і  д е я к і  с е л я н и.

Б и ч о к (з ляком). Андрій!

А н д р і й. Я!.. (Помовчав). Не сподівались гостя? Вибачайте, що трохи опізнився: довго шукав своєї хати та ледве потрапив у вашу!.. Може, знічев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу!

О л е н а (з криком). Хто це? Хто це? Андрій? А де ж та розлучниця, отрута моя, твоя полюбовниця?

А н д р і й (тихо). Хто ти, молодице, ти мені щось не по знаку?.. Скидається трохи на мою Олену, тілько щось дуже гарно зодягнена і простоволоса!.. Ні, це пані якась, а не моя Олена!..

О л е н а (здавлює голову руками). Що таке? Де я? Мозок висох!.. Порожньо у голові! Давить мене, стискає кліщами залізними!.. Сперло у грудях!.. (Дивиться пильно на Андрія і мов скам'яніла).

А н д р і й. Чому ж, Йосипе Степановичу, не просите мене сідати?.. А я більш двохсот верстов пішки йшов і дуже стомився!.. Поспішав до вас на весілля!.. Кого ж це ви висватали? Спасибі вам, велике спасибі: і за вашу приязнь, і за щиру пораду, і вашу прихильність до моєї жінки!.. Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. Одно тільки нечесно: не вітаєте мене і не дякуєте!

Б и ч о к. Я твоєї жінки не держу, бери її хоч зараз.

О л е н а (шепче). «Бери її хоч зараз!..»

А н д р і й. Як же це так? Натішились, а тепер бери?

Б и ч о к. Я її не силою взяв!

А н д р і й. Сама б то на гріх пішла?

Б и ч о к. Сама… (Помовчав). Чого ж ти ще від мене хочеш?

А н д р і й. Поради! Радили ви багато разів, порадьте ж і востаннє: як мені тепер бути? Ви чоловік вчений, письменний!.. Де ж листи ті, що я через вас писав до Олени?

О л е н а (шепотить). «Листи писав до Олени…» Андрій пише, що покохав другу, кращу і багату… Пише, що вже ніколи не вернеться… Не сподівайсь, каже, мене бачити ніколи… Я й не сподівалась…

А н д р і й (учувши її речі). А! Тепер я все зрозумів!.. (До Бичка). Пекельна душа, сатано! Вдовольняй же себе до кінця!.. Візьми ніж, удар мене ось сюди!.. (Розхристує сорочку). Доконай моє тіло!.. Душу мою ти вже убив!..

О л е н а (сплеснула руками). Андрій, Андрій!.. (Пада мертва).

ЯВА 4

Вбігає  С т е х а.

А н д р і й (спокійно). А осьде і порадниця, рідна ненька… Поможіть пані піднятись; бачте, пан і з місця не зворухнеться! (Показує на Бичка). Ач, ловко як навчилась падати, наче й справді зомліла!

С т е х а (підходить до Олени). Доню, доню моя! (Придивляється). Вона мертва!

А н д р і й. Мертва? Ні, то вона прикинулась мертвою. (Одпиха Стеху). Одійди, стара, годі вже вам морочити мене! (Нахилився до мертвої і приклав руку до серця). Померла, померла?.. Ні, ні, не вірю!.. Олено, Оленко!.. Не лякай мене: я спересердя одіпхнув тебе, з великого жалю я зневажив тебе! Оленко, прости, прости мене! Промов хоч словечко!.. Одкрий оченята!.. Дивись, це я перед тобою, твій любий, твій коханий!.. Боже, боже!.. Навіки закрились оченьки, склепились рожеві устоньки, замовкло серце!.. А хто ж мене тепер привітає, хто дасть порадоньки мені, хто посумує?.. Олено, Олено! На кого ж ти мене покинула?.. (Припадає до неї і голосить. Далі підняв голову і довго дивиться в лице їй). Холодний, сухий, страшенний погляд!.. (Схопився). Люди добрі, мир хрещений!.. Дивіться, дивіться, як знущаються над нами ті, що святе письмо своїми очима бачать, ті, що правдою торгують і бога купують!.. Дивіться, у нього повна хата образів та лампадок!.. Церква — не хата! Він і богу молиться по тричі на день, і поклони б'є, і цілу обідню вистоює навколішках!.. А ми, сліпий народ, як-небудь лоба перехрестимо і в церкву не вчащаємо, через те й не уміємо так праведно, по-божому жить!.. (Приступа до Бичка). Порадь же, богопродавче, як мені з тобою помиритись?!

Б и ч о к (з ляком). Рятуйте, хто в бога вірує!

А н д р і й (ухопив Бичка). Ти мене рятував увесь вік, я ж тобі і віддячу. (Ухопив ніж з столу і порснув його у бік).

Б и ч о к (пада). Ох, боже милосердний, за що я загибаю? (Помира).

А н д р і й. Що, тітко? Рука не схибила!.. Тепер, людоньки добрі, беріть мене, в'яжіть, закуйте у заліза… Убийте, я мертвець!..

С т е х а. Ох, убий же, убий мене, стару відьму, мій синочку!.. Я винна більш усіх!.. Ох, убий же, убий же мене!..

А н д р і й. Тебе убити? Рука не здіймається на таку грішницю, на таку гадину! Зоставайся на поквол та на глум всьому хрещеному мирові!.. (Припав до Олени). Горличко моя, серце моє!.. На кого ж ти мене покидаєш на цім зрадливім, холоднім світі?..

Завіса падає.

КІНЕЦЬ

Примечания

1

Чемерка — старовинний чоловічий верхній одяг, пошитий у талію з фалдами ззаду.

(обратно)

2

Капцан — бідняк, злидар (зах.).

(обратно)

3

Вомпити — вагатися; соромитися (діал.).

(обратно)

Оглавление

ГЛИТАЙ, АБО Ж ПАВУК

  ЛИЦЕДІЇ:

  ДІЯ ПЕРША

    ЯВА 1

    ЯВА 2

    ЯВА З

    ЯВА 4

    ЯВА 5

    ЯВА 6

    ЯВА 7

    ЯВА 8

    ЯВА 9

    ЯВА 10

    ЯВА 11

    ЯВА 12

  ДІЯ ДРУГА

    ЯВА 1

    ЯВА 2

    ЯВА 3

    ЯВА 4

    ЯВА 5

    ЯВА 6

    ЯВА 7

    ЯВА 8

  ДІЯ ТРЕТЯ

    ЯВА 1

    ЯВА 2

    ЯВА З

    ЯВА 4

  ДІЯ ЧЕТВЕРТА

    ОДМІНА ПЕРША

    ЯВА 1

    ЯВА 2

    ЯВА З

    ЯВА 4

    ЯВА 5

    ЯВА 6

    ЯВА 7

    ОДМІНА ДРУГА

    ЯВА 1

    ЯВА 2

    ЯВА З

    ЯВА 4 Fueled by Johannes Gensfleisch zur Laden zum Gutenberg