ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА ДО ЯРОСЛАВА ОТЕЦЬКА, МИКОЛИ ЛЕБЕДЯ, СТЕПАНА ЛЕНКАВСЬКОТО, ДАРIÏ РЕБЕТ, ІВАНА ГРИНЬОХА ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЖИВУТЬ ЗА КОРДОНОМ
Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як один із колишніх активних членів організації українських націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земляки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої партії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких актуальних питаннях нашої політичної діяльності на еміграції.
Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть зовсім не знати хто я такий, вважаю за доцільне коротко у вступі розповісти про себе самого.
Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області в сім’ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка поневолювала західні області України. За свою політичну діяльність часто заарештовувався польською поліцією, просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 р. находився на нелегальному положенні. Після возз’єднання українських земель в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпільну боротьбу проти Радянської влади на Україні. В 1941 році на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком, Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну референтуру.
Під час другої світової війни проводом ОУН я був післаний в східні області України, окуповані фашистськими військами, де проводив організаційну роботу. Після закінчення війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини я залишився на території України. Тепер вже не є таємницею, що я за дорученням Центрального Проводу здійснював Керівництво націоналістичним підпіллям в західних областях України, де мав псевдо «Леміш», «полковник Коваль», «Юрко», «Медвідь» та інші і продовжував вести активну боротьбу проти Радянської влади.
Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади, що поганого вона мені зробила? Сталось так, що я, як декотрі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його і не пізнавши його.
Керівники націоналістичних організацій на протязі ряду років «лякали» нас Радянським ладом, переконували, що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби українського народу, що щастя наше в боротьбі за націоналістичні ідеали.
Ставши одним з чолових членів ОУН, я також виховував членів організації в такому плані.
Можливо, колись на зорі своєї політичної діяльності і Мельник і Бандера справді вірили в те, що найкращий шлях для українського народу, це шлях, що його вказують націоналісти. Але тоді, коли я їх пізнав як «керівників», то все очевидніше ставало, що служать вони чужій справі.
Не зміг я своєчасно розібратися у відносинах, які склалися між провідниками ОУН Бандерою й Мельником з однієї сторони й німецькими фашистами — з іншої, хоча багато дій і обставин вимагали по меншій мірі здивування. Активна співпраця ОУН з німецькими фашистами до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень нашого краю, до великих жертв, яких український народ ніколи не зможе забути.
Націоналістичне антирадянське наставлення підтримувалось з боку німецького фашизму. Німецький фашизм заохочував Мельника, Бандеру і менших керівників ОУН до антирадянської боротьби.
Завдяки знайомству з реальними обставинами на Україні, з радянською дійсністю, хоч і через призму моїх націоналістичних та антирадянських поглядів, я вже тоді бачив повну безперспективність підпільної боротьби проти Радянської влади, бо вона, Радянська влада, координально розв’язувала всі питання побудови нового суспільства, до якого віками прагнув український народ. Але мене міцно тримала на цій дорозі моя багаторічна антирадянська діяльність.
Життя і правда, одначе, брали верх. Люди прозрівали і завдяки цьому багато підпільників залишили ліси і схрони й з’явилися з повинного до органів Радянської влади. Умови для підпільної антирадянської боротьби з кожним роком ставали все важчими. Залишившись майже один в підпіллі, без зв’язків і без будь-яких перспектив на майбутнє, я разом з дружиною був заарештований органами КДБ при Раді Міністрів УРСР. А зараз я і моя дружина вільні громадяни Української РСР. Нас помилувано Указом Президії Верховної Ради СРСР.
Все сказане мною про себе, включаючи і арешт, вас не здивує, бо все це нормально в моєму положенні. Здивує вас, немає в тому сумніву, моє звільнення, але це факт, і при бажанні його зможете легко перевірити.
Такий коротенько мій життєвий і політичний шлях. Складне, важке і повне всяких небезпек життя дало мені можливість на основі власного досвіду та досвіду багатьох моїх друзів, що погинули в антирадянській боротьбі, по-іншому поглянути на всю націоналістичну діяльність в минулому і сучасному.
Під час мого перебування в підпіллі я багато продумав, дечого навчився і при помочі радянських людей. хоча вони й самі того не підозрювали, пізнав справжню радянську дійсність, в якій чесна людина не може оставатися назавжди ворогом Радянської влади. Серйозних успіхів досягнув СРСР, а також УРСР в різних галузях життя народів Радянського Союзу під проводом Партії і Уряду, особливо, коли до керівництва прийшов М. С. Хрущов. Це у великій мірі вплинуло на зміну моїх антирадянських поглядів в прорадянські. Складний і важкий шлях привів мене до поглядів, які є у мене зараз. Я допустив велику помилку, що не зумів своєчасно розібратися в основі основ того, що являє собою соціалізм, як суспільна система, і які блага він несе для українського народу, а також у тому, що я звертав увагу головним чином на тіньові явища радянської дійсності, що мені заслоняло бачити все те позитивне, яке будували з небаченим самопожертвуванням народи Радянського Союзу.
Мої упередження остаточно похитнулись після глибокого вивчення питань національної політики Комуністичної партії Радянського Союзу щодо застосування її на практиці.
Заходи, направлені на виправлення помилок у минулому, зв’язаних з культом особи, застосування законів про амністію, реорганізація шкільництва по лінії наближення школи до життя і, врешті, заходи, що сприяють підвищенню добробуту населення, — все це є наслідок додержання ленінських заповітів. Знаходячись в гущі українського народу, я на свої очі бачив, з яким ентузіазмом підтримували всі українці ці заходи, і в той же час я бачив, наскільки БАНДЕРА та ви, панове СТЕЦЬКО, ЛЕБІДЬ, ЛЕНКАВСЬКИИ та інші відірвались від дійсного становища на Україні І що тільки ваші зв’язки з імперіалістичними колами США і ваша ненависть до всього радянського не дозволяє вам об’єктивно розібратися в становищі, що склалося за останні роки в Радянській Україні. А становище на Україні зараз таке. Якщо порівняти сучасну Радянську Україну з дореволюційним періодом, або тільки її західні і південно-західні області, які були під окупацією Польщі. Румунії, Чехословаччини і Угорщини, то незаперечним фактом є те, що Україна за радянський період Існування добилася великих успіхів в усіх ділянках економічного і культурного життя народу. За роки Радянської влади Україна перетворилася в могутню Індустріальну державу, з високо розвинутим і багато технічно оснащеним сільським господарством.
Матеріальний рівень життя українського народу сьогодні вищий, ніж він був будь-коли до цього часу, і з кожним роком піднімається вище. Що ж до культурного рівня, зокрема освіти всіх ступенів, науки, охорони здоров’я і т. п., то Україна стоїть вище від багатьох передових капіталістичних країн.
Широко розвивається українська культура. Українську літературу і мистецтво шанують не тільки на Україні, айв цілому Союзі. На рідній українській мові виступають керівні партійні і радянські працівники, вона звучить у радіо- і телевізійних передачах і т. д.
Зі сторінок преси зникли обвинувачення в «націоналістичних ухилах» того чи іншого радянського діяча культурного фронту, чи цілої Інституції. Зникли такі ухили і в житті. Відомих вам в минулому, як націонал ухильників Антоненка-Давидовича, Ковіньку, Шабліовського та інших амністовано і вони мають всі можливості нормально жити і працювати.
І так тепер, в час, коли так бурхливо розквітає життя українського народу, для мене особисто стало переконливим, і для всіх чесних українців, які проживають за кордоном, мусить також бути очевидним, що при сучасному розвитку суспільного життя і міжнародних політичних відносинах ідеї і діяльність українських націоналістів не відповідають цілям українського народу і його держави — Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Заради об’єктивності хочу сказати, що й сьогодні ще можна зустрітися з тими чи іншими хибами і недоліками у радянському житті. Про багато з цих недоліків пише часто радянська преса, говорять про них також і партійні і радянські керівники. Багато таких недоліків вже виправлено, інші виправляються. Але коли об’єктивно приглянутись, стає очевидним, що це не плід радянської системи, а результат недобросовісності чи прямих пороків окремих працівників. Проте не ці недоліки характерні для Радянського соціалістичного ладу, не вони становлять суть цього ладу. Суть Радянського соціалістичного ладу полягає в тому, що народне господарство постійно зростає, добробут і культура народу піднімаються, все суспільство йде вперед до кращого, а недоліків і хиб стає менше.
Таке приблизно положення в УРСР і в СРСР. Це треба мати на увазі тим, хто займається політикою, кого по-справжньому цікавить життя українського народу.
Можливо, ви мені з різних причин не повірите. Що ж? Приїжджайте і переконаєтесь самі. Це буде ще краще. Тепер на Україну приїздить багато туристів різних національностей. Українці всіх їх зустрічають і проводжають дуже гостинно. Приїжджайте і ви, українські емігранти, на Україну, хоч як туристи (коли ще не можете непостійно приїхати) і власними очима подивіться на свою рідну Батьківщину. І коли прийдете з добрим чистим серцем, без лихих намірів, то найдете на Україні материнським прийом.
У цьому листі до вас, друзі і співвітчизники, я хочу коротко розглянути одне питання: антирадянську діяльність націоналістичних партій і організацій. Тому, що це корінне питання всієї політичної діяльності еміграції. Ця антирадянська діяльність націоналістичних партій триває від перших днів утворення Радянського ладу. Не буду я у цьому листі до вас розглядати історію цього явища. Для мене зараз важливе сучасне, а не історія.
Однією з головних причин антирадянської діяльності різних націоналістичних партій під сучасну пору є незнання справжньої радянської, дійсності, незнання життя і буття народів Радянського Союзу і в першу чергу українського народу. Це незнання або ще гірше перекручене, спотворене «знання» також і головна причина всіх інших політичних помилок, що їх допустили під час II-ї світової війни і після її закінчення. Усім нам, довгі роки виховуваним у антикомуністичному дусі, СРСР представлявся потворним страшним колосом на наскрізь прогнилих основах. Нам здавалось, що досить буде довести до відома українського та інш народів СРСР наших націоналістичних ідей, лозунгів, програм, і всі підуть за нами, а СРСР розлетиться, як картонний домик. Так, до речі, представляли собі СРСР німецькі фашисти, так представляють собі сьогодні СРСР ще багато різних сучасних претендентів у реформатори світу з імперіалістичних кіл заходу. Одержимі такими ілюзіями по відношенню СРСР німецькі фашисти розв’язали II-у світову війну і пішли війною на СРСР і в результаті — лягли в могилу разом зі своїми ілюзіями. Такті же кінець жде і їхніх послідовників з Пентагону, чи інших їм подібних центрів.
Катастрофічно закінчилася і вся антирадянська діяльність націоналістичного підпілля на Україні. Копа і не могла інакше закінчитися, бо побудована була не на одній, а багатьох ілюзіях про стан внутрішніх відносин УРСР і СРСР в цілому. Про СРСР, про Радянську Україну ми знали не справжню дійсність, а часто те, що нам хотілось зустрінути. Свої бажання дуже часто приймали ми за дійсність і всякий тверезий і правдивий голос про життя народу в УРСР називали більшовицькою агітацією. Коли радянська дійсність була від нас далеко, так як це зараз є з еміграцією, можна було кормитися самим і кормити інших всякими Ілюзіями. Але при безпосередній зустрічі з дійсністю ілюзії лопалися, як мильні бульки, а життя вимагало дивитися правді в вічі і сприймати його таким, яке воно є насправді.
Є ще один бік антирадянської діяльності, також дуже важливий. Антирадянська діяльність української еміграції, як також і інших еміграцій, тісно переплітається зі світовою антирадянською і антикомуністичною боротьбою всіх капіталістично-імперіалістичних кіл та їх урядів. Антикомунізм і антирадянськість неминуче ведуть до об’єднання в один табір і мільйонера, чи мільярдера-капіталіста і майже що жебрака, нещасного емігранта. Немає потреби доказувати, що мета крупних капіталістів і рядових емігрантів не тотожня, більше того, вони цілковито ворожі. В таких «спілках», «союзах» на нещасних емігрантів кладеться весь тягар найтяжчої і найнебезпечнішої, а часом і найбруднішої роботи. Що монополістам і капіталістам вигідно в їхній антирадянській боротьбі використовувати по-антирадянськи настроєну еміграцію, в тому немає ніяких сумнівів. Але чи вигідно це вам, українські емігранти?
Як пани імперіалісти розплачуються за зроблені їм услуги різними емігрантськими угрупуваннями, хай послужить приклад, добре вам відомий, німецько-українських відносин і співпраць з недалекого минулого. Відомо, що різні політичні угрупування на еміграції в такій чи іншій формі співпрацювали з фашистською Німеччиною в надії, що вона допоможе їм стати до влади. Чим все це скінчилося — всім добре відомо. Закарпатську область віддав Гітлер мадьярським баронам на розграблення і експлуатацію. а багато з тих. хто піднявся на боротьбу за визволення Закарпаття, загинули в нерівній боротьбі, або опинилися в мадьярських, румунських чи інших концтаборах.
Дорогою ціною жертв і крові заплатило населення Закарпатської області за цю «спілку» з фашистською Німеччиною. Здавалося б. що одержана лекція по політиці співвпраці повинна була дечому навчити. Та нічого не навчила. Таку саму «політику» продемонстрували українські емігрантські партії і напередодні війни німців з панською Польщею. А результат? На загарбаній від панської Польщі території гітлерівський уряд великодушно дозволив українцям організувати українські допомогові комітети на чолі з відомим німецьким вислужником Кубійовичем, на яких поклав завдання вербувати робочу силу для воєнної промисловості великої Німеччини.
Ще гірше скінчилась співпраця з фашистською Німеччиною напередодні війни з СРСР. Все це добре відомо всім вам за кордоном і нам на Україні. Німці принесли на Україну, та взагалі, де тільки вони пройшли, найжорстокіше поневолення і рабство, яке тільки знала історія. В своїй расистській зарозумілості та в запамороченні від перших успіхів гітлерівські поневолювачі не пощадили навіть своїх бувших прихильників і т. зв. союзників з націоналістичних кіл. Одних кинули гітлерівці в тюрми, як тільки вони наважалися висловити своє незадоволення колоніальною політикою німецько-фашистського уряду, а других просто помордували і постріляли.
На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» привести, яких важких ран може нанести своєму власному народу, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання у всякої еміграції, у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами, з новими «союзниками». Та так, на жаль, не є. Сучасна українська еміграція. її різні політичні партії в своїй антирадянській діяльності знову находять для себе «союзника» проти т. зв. спільного ворога — комунізму, цим разом в особі імперіалістів США і їх союзників по воєнних блоках.
Немає сумніву, що американським і іншим імперіалістам дуже вигідно користати з послуг таких емігрантських кіл і навіть чимсь їм допомагати. Але чи вигідно це вам самим, українські емігранти? Та ж за їх незначну матеріальну підтримку вам приводиться добирати шпигунів, яких ви засилаєте на Україну для антирадянської діяльності.
На підтвердження цього хочу привести приклад, коли представники ЗП УГВР, в особі Лебедя, Гриньоха, Ребет та Інших за допомогою американської розвідки в травні 1951 р. підготували і заслали американським літаком на Україну емісара Охримовича із спеціальним завданням до ОУН на Україні.
Деякі націоналістичні партії за кордоном, щоб підняти свою важність в очах імперіалістичних кругів і серед рядової еміграції, ще й тепер покликаються на свої зв’язки з підпіллям на Україні.
В своїх пресових органах вони ложно інформують еміграцію про діяльність підпільних організацій на Україні і т. п. Все це свідомий обман.
Мені, бувшому провіднику ОУН на українських землях, Головнокомандуючому УПА, Генеральному секретарю УГВР, який весь час перебуває на рідних землях, очевидно, краще знати, чи є підпілля Україні чи його немає. Я вважаю своїм обов’язком заявити перед лицем всієї української еміграції за кордоном, що вже багато років тому підпілля на Україні нестало, і сьогодні, — я підкреслюю з повною відвертістю, — для його виникнення немає жодного ґрунту.
Я щиро бажаю, щоб ви, дорогі мої земляки і друзі, зрозуміли цю істину і зробили з цього належні висновки. Боротьба не іграшка, не спортивні вправи і вона не може бути самоціллю, поскільки за неї доводиться платити найдорожчим для людини — життям.
Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б в якій-небудь мір насильно змінити існуючий суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радянських республік.
Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.
Спроби активізувати підривну діяльність всередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу приводять до ще трагічніших наслідків.
Друзі! Не зв’язуйтесь ні з якою діяльністю проти свого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність на еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на Батьківщину.
З щирим привітом і повагою —
В. Кук.ОТКРЫТОЕ ПИСЬМО В. КУКА Ярославу Стецько, Николаю Лебедю, Степану Ленковскому, Дарии Ребет, Ивану Гринеху и всем украинцам, которые живут за рубежом
Я, Василий Степанович Кук, известный вам в эмиграции как один из бывших активных членов организации украинских националистов и как бывший руководитель подпольной борьбы в западных областях Украины, обращаюсь ко всем вам, земляки мои, в какой части света вы не находились бы, к какой партии или группе вы не принадлежали бы. Обращаюсь с этим открытым письмом, в котором намереваюсь выразить свои мнения по некоторым актуальным вопросам нашей политической деятельности в эмиграции.
Потому, что не все вам известно обо мне, а многие могут совсем не знать кто я такой, считаю целесообразным коротко во вступлении рассказать о себе самом.
Родился я в 1913 году в селе Красное Львовской области в семье рабочего. В Организацию Украинских Националистов вступил в 1929 году в городе Золочеви. Проводил активную нелегальную деятельность против буржуазной Польши, которая порабощала западные области Украины. За свою политическую деятельность часто арестовывался польской полицией, просидел в польских тюрьмах свыше трех лет, а с 1937 г. находился на нелегальном положении. После воссоединения украинских земель, в 1939 году я выехал в Краков, откуда по поручению Центрального Провода ОУН проводил подпольную борьбу против Советской власти на Украине. В 1941 году на втором сборе ОУН я вместе с Бандерой, Стецьком, Лебедем, Ленковским, Шухевичем был избран членом Центрального Провода ОУН и возглавлял его организационную референтуру.
Во время второй мировой войны проводом ОУН я был послан в восточные области Украины, оккупированные фашистскими войсками, где проводил организационную работу. По завершении войны и полного разгрома гитлеровской Германии я остался на территории Украины. Теперь уже не является тайной, что я по поручению Центрального Провода осуществлял руководство националистическим подпольем в западных областях Украины, где имел псевдо «Лемех», «полковник Кузнец», «Юрко», «Медвидь» и другие и продолжал вести активную борьбу против Советской власти.
Почему я стал на путь борьбы против Советской власти, что плохого она мне сделала? Произошло так, что я, как и некоторые другие, пошел против Советского строя, не увидев его и не познав его.
Руководители националистических организаций в течение ряда лет «пугали» нас Советским строем, убеждали, что он не является тем строем, который удовлетворит жизненные потребности украинского народа, что счастье наше, в борьбе за националистические идеалы.
Став одним из руководящих членов ОУН, я также воспитывал членов организации в таком плане.
Возможно, когда-то на заре своей политической деятельности и Мельник и Бандера действительно верили в то, что наилучший путь для украинского народа, это путь, что его указывают националисты. Но тогда, когда я их познал как «руководителей», то все очевиднее стало, что служат они чужому делу.
Не смог я своевременно разобраться в отношениях, которые сложились между проводниками ОУН Бандерой и Мельником с одной стороны и немецкими фашистами, — с другой, хотя много действий и обстоятельств требовали по меньшей мере удивления. Активное сотрудничество ОУН с немецкими фашистами к Великой Отечественной войне и во время ее привела к страшным опустошениям нашего края, к большим жертвам, которых украинский народ никогда не сможет забыть.
Националистическое антисоветское наставление поддерживалось со стороны немецкого фашизма. Немецкий фашизм поощрял Мельника, Бандеру и меньших руководителей ОУН к антисоветской борьбе.
Благодаря знакомству с реальными обстоятельствами на Украине, с советской действительностью, хотя и через призму моих националистических и антисоветских взглядов, я уже тогда видел полную бесперспективность подпольной борьбы против Советской власти, потому что она, Советская власть, кардинально решала все вопросы построения нового общества, к которому веками стремился украинский народ. Но меня крепко держала на этой дороге моя многолетняя антисоветская деятельность.
Жизнь и правда, однако, брали верх. Люди прозревали и благодаря этому многие подпольщики оставили леса и укромные места и появились с повинной в органы Советской власти. Условия для подпольной антисоветской борьбы с каждым годом становились все тяжелее. Оставшись почти один в подполье, без связей и без любых перспектив на будущее, я вместе с женой был арестован органами КГБ при Совете Министров УССР. А теперь я и моя жена свободные граждане Украинской ССР. Мы помилованы Указом Президиума Верховного Совета СССР.
Всё сказано мной о себе, включая и арест вас не удивит, потому что всё это нормально в моем положении. Удивит вас, нет в тому сомнению, мое освобождение, но это факт, и при желании его можно легко проверить.
Такой коротенький мой жизненный и политический путь.
Сложное, тяжелое и полное всяких опасностей жизни дало мне возможность на основе собственного опыта и опыта многих моих друзей, которые погибли в антисоветской борьбе, по-другому взглянуть на всю националистическую деятельность в прошлом и современном.
Во время моего пребывания в подполье я много передумал, кое-чего научился и при помощи советских людей, хотя они и сами того не подозревали, познал настоящую советскую действительность, в которой честный человек не может оставатися навсегда врагом Советской власти. Серьезных успехов достиг СССР, а также УССР в разных отраслях жизни народов Советского Союза под проводом Партии и Правительства, особенно, когда к руководству пришел М.С. Хрущев. Это в большой мере повлияло на смену моих антисоветских взглядов на просоветские. Сложный и тяжелый путь привел меня к взглядам, которые есть у меня в настоящий момент. Я допустил большую ошибку, что не сумел своевременно разобраться в основе основ того, что являет собой социализм, как общественная система, и какие блага он несет для украинского народа, а также в том, что я обращал внимание главным образом на теневые явления советской действительности, что мне заслоняло видеть все то позитивное, которое строили с невиданным самопожертвованием народы Советского Союза.
Мои предубеждения окончательно покачнулись после глубокого изучения вопросов национальной политики Коммунистической партии Советского Союза относительно применения ее на практике.
Мероприятия, направленные на исправление ошибок в прошлом, связанных с культом личности, применения законов об амнистии, реорганизация школьного образования по линии приближения школы к жизни и, наконец, мероприятия, которые способствуют повышению благосостояния населения, — все это является следствием исполнения ленинских завещаний. Находясь в гуще украинского народа, я своими глазами видел, с каким энтузиазмом поддерживали все украинцы эти мероприятия, и в то же время я видел, насколько БАНДЕРА и вы, господа СТЕЦЬКО, ЛЕБЕДЬ, ЛЕНКОВСКИЙ и другие оторвались от действительного положения на Украине и что только ваши связи с империалистическими кругами США и ваша ненависть ко всему советскому не позволяет вам объективно разобраться в положении, которое сложилось за последние годы в Советской Украине. А положение на Украине в настоящий момент такое. Если сравнить современную Советскую Украину с дореволюционным периодом, или только ее западные и юго-западные области, которые были под оккупацией Польши, Румынии, Чехословакии и Венгрии, то неопровержимым фактом является то, что Украина за советский период существования добилась больших успехов на всех участках экономической и культурной жизни народа. За годы Советской власти Украина превратилась в могучее индустриальное государство, с высоко развитым и разносторонне технически оснащенным сельским хозяйством.
Материальный уровень жизни украинского народа сегодня более высок, чем он был когда-либо до этого времени, и с каждым годом, поднимается выше. Что же касается культурного уровня, в частности образования всех степеней, науки, здравоохранения и тому подобное, то Украина стоит выше от многих передовых капиталистических стран.
Широко развивается украинская культура. Украинскую литературу и искусство уважают не только на Украине, но и в целом Союзе.
На родном украинском языке выступают руководящие партийные и советские работники, она звучит в радио- и телевизионных передачах и так далее.
Из страниц прессы исчезли обвинения в «националитичних уклонах» того или другого советского деятеля, культурного фронта, или целой институции. Исчезли такие уклоны и в жизни. Известных вам в прошлом, как национал-уклонистов Антоненка-Давидовича, Ковиньку, Шаблиовского и других амнистировано и они имеют все возможности нормально жить и работать.
И так теперь, во время, когда так бурно расцветает жизнь украинского народа, для меня лично стало убедительным и для всех честных украинцев, которые проживают за рубежом, должно также быть очевидным, что при современном развитии общественной жизни и международных политических отношениях идеи и деятельность украинских националистов не отвечают целям украинского народа и его государства — Украинской Советской Социалистической Республики.
Ради объективности хочу сказать, что и сегодня еще можно встретиться с теми или другими изъянами и недостатками в советской жизни. О многих из этих недостатков пишет часто советская пресса, говорят о них также и партийные и советские руководители. Много таких недостатков уже исправлены, другие исправляются. Но когда объективно присмотреться, становится очевидным, что это не плод советской системы, а результат недобросовестности или прямых пороков отдельных работников, Однако не эти недостатки характерны для Советского социалистического строя, не они составляют суть этого строя. Суть Советского социалистического строя заключается в потому, что народное хозяйство постоянно растет, благосостояние и культура народа поднимаются, все общество идет вперед к лучшему, а недостатков и изъяны становятся меньше.
Такое приблизительно положение в УССР и в СССР. Это Нужно иметь в виду тем, кто занимается политикой, кого по-настоящему интересует жизнь украинского народа.
Возможно вы мне по различным причинам не верите. Что же? …Приезжайте и убедитесь сами. Это будет еще лучше. Теперь на Украину приезжают много туристов разных национальностей. Украинцы всех их встречают и провожают очень гостеприимно. Приезжайте и вы, украинские эмигранты, на Украину, хоть как туристы (когда еще не можете насовсем приехать) и собственными глазами посмотрите на свое родное Отечество. И когда придете с хорошим чистым сердцем, без плохих намерений, то найдете на Украине материнский прием.
В этих письмах к вам, друзья и соотечественники, я хочу коротко рассмотреть один вопрос, антисоветскую деятельность националистических партий и организаций.
Потому, что это коренной вопрос всей политической деятельности эмиграции. Эта антисоветская деятельность националистических партий длится от первых дней образования Советского строя. Не буду я в этих письмх к вам рассматривать историю этого явления. Для меня в настоящий момент важно современное, а не история.
Одной из главных причин антисоветской деятельности разных националистических партий в современную пору есть незнание настоящей советской действительности, незнания жизни и бытия народов Советского Союза и в первую очередь украинского народа. Это незнание или еще хуже перекрученое искажение «знания» также и главная причина всех других политических ошибок, что их допустили во время II-й мировой войны и после ее окончания. Всем нам, долгие годы воспитуемым в антикоммунистическом духе, СССР представлялся уродливым страшным колосом на насквозь прогнивших основах. Нам казалось, что достаточно будет сообщить украинскому и другим народам СССР наши националистические идеи, лозунги, просветить их и СССР россыпется как карточный домик. Так, кстати, представляли себе СССР немецкие фашисты, так представляют себе сегодня СССР еще много разных современных претендентов в реформаторы мира из империалистических кругов Запада. Одержимые такими иллюзиями по отношению СССР немецкие фашисты развязали II-ю мировую войну и пошли войной на СССР и в результате — легли в могилу вместе со своими иллюзиями. Такой же конец ждет и их последователей из Пентагона, или других им подобных центров.
Катастрофически закончилась и вся антисоветская деятельность, националистического подполья на Украине. Она и не могла иначе закончиться, потому что построена была не на одной, а многих иллюзиях о состоянии внутренних отношений в УССР и СССР в целом. О СССР, о Советской Украине мы знали не настоящую действительность, а часто то, что нам хотелось встретить. Свои желания очень часто принимали мы за действительность и всякий трезвый и правдивый голос о жизни народа в УССР называли большевистской агитацией. Когда советская действительность была от нас далеко, так как это в настоящий момент есть с эмиграцией, можно было кормиться самим и кормить других всякими иллюзиями. Но при непосредственной встрече с действительностью иллюзии лопались, как мильные бульки, а жизнь требовала смотреть правде в глаза и воспринимать его таким, какое оно есть в действительности.
Есть еще одна сторона антисоветской деятельности, также очень важная. Антисоветская деятельность украинской эмиграции, как также и других эмиграций, тесно переплетается с мировой антисоветской и антикоммунистической борьбой всех капиталистически империалистических кругов и их правительств. Антикоммунизм и антисоветскость, неминуемо ведут к объединению в один лагерь и миллионера, миллиардера-капиталиста и почти что попрошайки, несчастного эмигранта. Нет потребности доказывать, что цель крупных капиталистов и рядовых эмигрантов не тождественна, более того, они полно враждебные. В таких «союзах», «союзах» на несчастных эмигрантов кладется весь груз самой тяжелой и опаснейшей, а временами и самой грязной работы. Что монополистам и капиталистам выгодно в их антисоветской борьбе использовать по-антисоветски настроенную эмиграцию, в том нет никаких сомнений. Но выгодно ли это вам, украинские эмигранты?
Как господа империалисты расплачиваются за сделанных вам услуги разными эмигрантскими группировками пусть послужит пример, хорошо нам известный, немецко-украинских отношений и сотрудничества, из недалекого прошлого. Известно, что разные политические группировки на эмиграции в такой или другой форме сотрудничали с фашистской Германией в надежде, что она поможет им прийти к власти. Чем все это окончилось — всем хорошо известно. Закарпатскую область отдал Гитлер мадьярским баронам на розграбленне и эксплуатацию, а много из тех, кто поднялся на борьбу за освобождение Закарпатья, погибли в неравной борьбе, или оказались в мадьярских, румынских или других концлагерях.
Дорогой ценой жертв и крови заплатило население Закарпатской области за этот «союз» с фашистской Германией. Казалось бы, что полученая лекция по политике сотрудничества должна была кое-чему научить. Но ничего не научила. Такую же «политику» продемонстрировали украинские эмигрантские партии и накануне войны немцев с барской Польшей. А результат? На заграбастанной от барской Польши территории Гитлеровское правительство великодушно позволило украинцам организовать украинские вспомогательные комитеты во главе с известным немецким прислужником Кубийовичем, на которые возложил задание вербовать рабочую силу для военной промышленности Германии.
Еще хуже окончилось сотрудничество с фашистской Германией накануне войны с СССР. Все это хорошо известно всем вам за рубежом и нам на Украине. Немцы принесли на Украину, и вообще, где только они прошли, самое жестокое порабощение и рабство, которое только знала история. В своем расистском высокомерии и в головокружении от первых успехов гитлеровские поработители не пощадили даже своих бывших сторонников и т. наз. союзников из националистических кругов. Одних гитлеровцы бросили в тюрьмы, как только они отважились выразить свое неудовлетворение колониальной политикой немецко-фашистского правительства, а вторых просто замордували и постреляли.
На примере «союза» с немецким фашизмом ярко видно, к каким страшным последствиям может такой «союз» привести, какие тяжелые раны может нанести своему собственному народу, ориентируясь на чужую помощь, на чужую силу. Такой болезненный опыт в прошлом должен, казалось бы, навсегда отобрать желание у всякой эмиграции, у всякой политической партии идти на дежурное сотрудничество с черными антисоветскими силами, с новыми «союзниками». Но так, к сожалению, это есть.
Современная украинская эмиграция, ее разные политические партии в своей антисоветской деятельности опять находят для себя «союзника» против т.наз. общего врага — коммунизма, на этот раз в лице империалистов США и их союзников по военным блокам.
Нет сомнения, что американским и другим империалистам очень выгодно пользоваться услугами таких эмигрантских кругов и даже чем-то им помогать. Но выгодно ли это вам самим, украинские эмигранты?
Даже за их незначительную материальную поддержку вам приходится подбирать шпионов, которых вы засылаете на Украину для антисоветской деятельности.
В подтверждение этого хочу привести пример, когда представители ЗП УГВР, в лице Лебедя, Грннеха, Ребет и других с помощью американской разведки в мае в 1951 г. подготовили и заслали американским самолетом на Украину эмиссара Охримовича со специальным заданием к ОУН на Украине.
Некоторые националистические партии за рубежом, чтобы поднять свой вес в глазах материалистических кругов и среди рядовой эмиграции, еще и теперь указывают на свои связки с подпольем на Украине.
В своих прессовых органах они ложно информируют эмиграцию о деятельности подпольных организаций на Украине и тому подобное. Все это сознательный обман.
Мне, бывшому проводнику ОУН на украинских землях, Главнокомандующему УПА, Генеральному секретарю УГВР, который все время находится на родных землях, очевидно, лучшее знать, есть ли подполье на Украине или его нет. Я считаю своей обязанностью заявить перед лицом всей украинской эмиграции в загранице, что уже много лет тому назад подполья на Украине нет, и сегодня, — я подчеркиваю с полной откровенностью, — для его возникновения нет никакой почвы.
Я искренне желаю, чтобы вы, дорогие мои земляки и друзья, поняли эту истину и сделали из этого надлежащие выводы. Борьба не игрушка, не спортивные упражнения и она не может быть самоцелью, поскольку за нее приходиться платить самым дорогим для человека — жизнью.
Антисоветская деятельность украинских националистов за рубежом обречена на провал, потому что нет сегодня таких сил за рубежом, ни тем более внутри Советского Союза, что могли бы в какой-либо мере насильственно изменить существующий общественно-политический строй в СССР, или в одной из советских республик.
Украинский народ, как и другие народы СССР и стран народной демократии, всякую попытку возвращения к старым порядкам встретить враждебно и будет всеми средствами защищать то, что ему дала Советская власть.
Попытки активизировать подрывную деятельность внутри СССР при помощи засланных для этой цели лиц кончаются и в дальнейшем будут кончаться только провалом. Об этом ярко свидетельствует случай с американскими самолетами, о чем вам известно из советской и иностранной прессы. Неосознание этих фактов ведет эмиграцию к трагическим ошибкам, которые в свою очередь приводят к еще более трагическим последствиям.
Друзья! Не связывайтесь ни с какой деятельностью против нашего народа, не позволяйте себя дальше обманывать и использовать в чужих для вас самих и вашего народа интересах. Всю свою деятельность в эмиграции направляйте на то, чтобы не закрывать себе путь на родину.
С искренним приветом и уважением —
B. Кук.![Анархия в Сибири [сборник статей]](https://www.4italka.su/images/articles/531062/primary-medium.jpg)
Комментарии к книге «Відкритий лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном», Василий Степанович Кук
Всего 0 комментариев